Не можу з точнiстю сказати, коли саме мене спiткала думка поїхати вчитися за кордон, адже я завжди ставилася до такого способу здобуття знань не дуже позитивно, вважаючи вiтчизняну освiту найкращою. Мабуть, я таки мала рацiю, але, як минули цi кiлька рокiв, я не шкодую нi про що...
За часiв школярства я жодного разу не визначила себе в якiйсь галузi знань. Я просто вчилась. Хоча, деякi лiтературнi здiбностi, все ж таки, проскакували. Особливо це було помiтно пiд час написання контрольних творiв та iнодi бурхливих дискусiй, присвячених вивченню того чи iншого автора. Коли ж по закiнченню школи я вступила до фiлологiчного факультету, в моїх батькiв вже не залишилось жодного сумнiву щодо мого мiсця пiд сонцем. Мама бачила мене такою собi елегантною, дуже естетичною та вольовою особою, що здатна водночас вести свiтську бесiду на дiаметрально протилежнi теми. А в уявлевннi тата я була видатним мовознавцем, що вже захистила докторську дисертацiю та громадними стрибками рухаеться вгору по сходинам запаморочливої кар`ери. Дуже цiкаво було спостерiгати за батьками, коли вони ледве не сварилися, сперечаючись, чи вiддати менi перевагу мовi, чи лiтературi.
Щось у глибинi мене самої поiдказувало, що майбутня професiя повинна бути пов`язана з iноземними мовами, а масова комп`ютерiзацiя просто-таки не залишала iншого вибору, як вчитися користуватись цим найвидатнiшим досягненням науки i технiки. I я, як прогресивна молода ледi, вступила до спецiальних курсiв. Але й цього менi здалося замало. Вирiшивши, що бути звичайним користувачем ПК не солiдно, мене потягнуло до iншого спецiалiзованого закладу, де я опанувала графiчний дизайн та ще чогось там таке дуже серйозне та, на мiй погляд, необхiдне. Взагалi-то я дуже полюбляла вчитись: унiверситет, мовна школа, рiзноманiтнi факультативи. Батьки тiльки руками разводили та...залишали мене наодинцi зi своею наукою. А на п`ятому курсi я зненацька вiдчула, що роблю щось не те, не втому мiсцi i не втой час. Однак вiдступати було вже нема куди, раз почала, то треба i закiнчувати. Цiкаво, що ще однiею з характерних рис того перiоду було мое дике захоплення фiлософiею, вiд чого тато ковтав пляшками валер`янку, а матуся, навпаки, впала у стан депресивної апатiї. Але загальмувати я вже не могла. Захлинаючись, я читала фiлософьки книжки, цитувала Нiцше та Шопенгауера, ходила по вулицях iз томом Гегеля пiд пахвою, чим вiкликала неадекватну реакцiю у людей. Я жила в якомусь своему свiтi, де менi було дуже цiкаво та затишно...
Якось, одного сонячного квiтневого дня, я повiльно йшла по вулицi, сповнена враженнями вiд виставки в Художньому музеї, яку щойно вiдвiдала. Йшла собi, повiльно просуваючись повз газетного кiоску, та чомусь вiрiшила купити одну з мiсцевiх газет. Досi не можу пригадати навiщо тодi вона менi була потрiбна. Однак ця газета i зiграла пiзнiше в моєму життi одну з найголовнiших ролей.
Я присiла на бульварi на лавку й почала безсвiдомо пролистувати сторiнки. Прочитала поради астролога, розгадала кросворд... Та раптом моi очi вихопили з розмаїття об`яв одне. Це була не дуже кольорова, не дуже цiкава та зовсiм невеличка реклама одного освiтнього центру, який пропонував (за певну цiну, звiсно) навчання за кордоном. I бiльше я нiчого не стала читати. Я стрiмглав побiгла додому, де ще мала вiдбутися дуже серйозна розмова з батьками...
Про те, що вiдбувалося вдома, можна було б говорити довго. Але я, мабуть, зазначу тiльки, що тато цiлий вечiр приймав серцевi краплi, а мама спочатку намагалася спокiйненько мене переконати, що менi зовсiм необов`язково їхати аж до Англii, щоб вчити мову та читати " цi гидки" (з маминих слiв) фiлософськi книжки. Але вiдчувши, що її слова не призвели до очiкуваного результату, мама перейшла спочатку до натиску, а потiм здалася. I тато теж. Отже, можна сказати, що в цiй битвi я перемогла, i через кiлька мiсяцiв пiсля увiх цих яскравих подiй я сидiла в залi очiкування в Аєропорту та вислуховувала останнi мамини вказiвки.
Аж ось я комфортно розташувалася у крiслi лiтака, дуже ввiчливi стюардеси щось щебечуть та постiйно посмiхаються пасажирам. Менi так затишно... Через кiлька годин я буду сходити по трапу в аєропорту Хiтроу... "Шановнi пасажири, екiпаж лiтака вiтає вас, i бажає приемного польоту..." "Увага! Прохання пристебнути паси безпеки..." Все дуже серйозно. Я вперше в життi лечу сама на лiтаку. Дуже хочеться спати. Тут так затишно... Лiтаки... Сам собою в головi склався вiрш:
Блакитне чисте небо, бiлi хмарки,
Протяглий рев прорiзав сон,
Здiйнявся вгору благородним птахом
Повiтряний прекрасний "галiон".
Вiн полетить крiзь гори, океани,
Материки, країни, острова...
Своїми бiлоснiжними крилами
Збиратиме у рiзних мов слова.
А тi слова- то будуть привiтання
З усiх куточкiв, де кипить життя!
Любовi, щиростi i дружби побажання
Не пожалкуе для добра Земля.
I облетiвши всю планету
Повернеться додому бiлокрилий птах.
Пил тисячолiть принiс вiн iз Египту,
Чудову казку iз Лапландiї в снiгах...
Все бачив вiн, нiчим вже не здивуеш,
Всi фарби свiту i скарби,
Але без дому рiдного не змiг би вiн прожити.
Хто каже, що у лiтакiв нема душi?
...Прокинулася я тiльки вже коли лiтак приземлився...