Аннотация: Не знаю умесно ли здесь, ведь я пишу по-украински, но очень надеясь, что кто-то поймёт и может быть оценит.
Гармонiчний хаос слiв
Шизофренiчнiсть опалого листя мов блискавка Зевса шепотом пекла пронизує з низу все тiло останнього дерева Чорного Саду, що, як символ грiха на пухнастих хмаринках спустився з Венери та чорною кiшкою лiг бiля нiг i треться, муркоче, дарує тепло, забуття i свободу магмi вулкану на Лисiй горi.
Проповiдує смерть шуршання пiску неозримих долин , плоскогiрь i озер, переповнених дивними травами сну, що промiння казкових ведiнь посилають у бездну колодця i тi, вiдбиваючись в дзеркалi чистих краплин розкажуть у першiй рослинi безглузду загадку Сну i Буття.
***
Копита коня цiлували траву i душили в обiймах непоєну землю, стаючи ознакою стиснутих губ i польоту стрiли, що з туги про пустий сагайдак розрiзає повiтря з дивним наспiвом, що нагадує пiсню зачаття перших народiв, до роздiлення Свiтла i Тьми, Вогню i Води.
***
Одежа на статуях тiєї долини, говорить ,що раби пiд ногами моєї пiрамiди i рослини на її вершинi об'єднаннi магiчним колом коливання свiчi, коливання струни i пiснi птахiв, пожираючих падаль, розносять хвалу хмарам, що закрили вхiд в тунелi й печери де нiжиться плоть розплавленiй магмi, що є кров'ю Землi i це не звук барабана не крокiв Пророка, а просто це серце моє захопилось польотом в цiй дивнiй країнi. Вiзьми горизонт, розведи його мрiями риб i пiною хвиль i ти одержиш її, ти зможеш спiвати i станеш як дим над священним багаттям храму Богинi Бажань. А тодi я вдихну тебе на повнi легенi i ти зiллєшся зi мною.
***
Нанесенi чорним неспокоєм бiлi думки прозорої мрiї наївних слiдiв рудої лисицi, що пробiгла травою у спалений дiм великого мага гучних перетворень на радiсть сумним кажанам у просторах його пiднебесся. Долоня, засмучена дотиком цегли, по тоненьким ниткам кохання клiтин, переносить вiдвертi розмови убитого часом залiза, що став, завдяки моїм мрiям, символом жаху для всiх, неспроможних пiзнати Добро.
***
В океанi зiрок Народження Смерть покохало i безглуздий союз в центрi Сонця зачав i у виглядi свiтла на Землю послав вбиваючу Вiчнiсть i та вселилась в тварину, обрiкши її на пекельнiї муки мрiї про Рай .
***
Обмежений чорною лiнiю цей саркофаг в комплексi тих вiдчуттiв, що я вже забув, що посвистом вiтру у хащах первiсних i променем сонця, що вiдбились вiд неживої поверхнi, вона наплила на свiдомiсть i та обернулась на систему iнстинктiв, бажань i потреб безумної плотi. А лiнiя далi веде, нi навiть тримає мене i гнеться удавом трикутних пророцтв овальних дорiг, щоб в трансi тремтiння руки вiдтворило її, як сутнiсть буття для прийдешнiх iстот, що замiнять всiх нас i забудуть усе, усi вiдчуття переповнення жахом i тягучої солодкостi сну i тонке чекання кiнця i жадоба смертi усiм i собi. Та воскресiння не мiф i встане з вогню спопеляюча тяга i хтось перейме цю безвихiдь i вносячи хаос в порядок руху планет передасть його далi.
***
Протягнутi руками , нитками , водою , повiтрям i крашеним жовтою фарбою словом польоту птахiв мiж кубами гострих хмарин, що вiщують менi перемогу над листям рослин, пожираючих свiтло, щоб в гнiй його обернутися знайду ту планету 13 сонць, ту вершину, що знає бажання мої, якi мов рожевi змiї, на фонi бiлих барханiв тепла танцюють танок привороження мурiв Великої Власницi Слiз вугiльних богiв у джунглях народiв майбутнiх вiршiв, написаних кров'ю на стрiлцi життя годинника часу Безмiр'я
***
Зелене свiтло на вулицi сталевих роз, я ступлю босою ногою на синю брукiвку перетворення хвиль, зелене волосся русалок. Напруження рiк i струмкiв у жилах iстот прозорих очей, що у руки беруть немовля за мiльйони столiть до цiлункiв богiв i ревом камiння стають колисковi, а бурi рослини на днi пестливими пальцями щастя майбутнього першого крику
***
Всесвiтнiй закон штовхаючий нас це не квiти садiв i не барви картин, не музики спiв i не шепiт кохання , народження , смерть i безсмертя лиш потiм плетуться, й зiрки пiзнiше горять, й боги починають пiзнiше творити; спочатку були червонi жаринки бажання на чорному вугiллi душi.
***
Сталiсть скляної обгортки рознiжена морем Iдея Земля, мов повiнь дикостi щастя, де стиснутi зуби тунелiв ножицi частини екрану бiлий трикутник квадрату листка, де чорнильними сльозами вiщую сни вишнi на островi роздiлення i погляд може пiймати краплину зеленої стелi близької нудьги, павуком проповзає сприймання польоту чорного птаха, а слiд золотий, лише звук дзвiночкiв на жовтому грифi червоної скрипки у лапах ящiрки, що всмiхається народженню нового хаосу слiв.
***
Слiд що його залишає на небi погляд шакала, схожий на iєроглiф з абетки амеб , який означає : слiд що його залишає на небi погляд шакала.
***
Мiсяць листкiв опалого дерева золотом сонця фальшивих монет , шуршанням пiску пiд ногами бiзона, нечутним польотом нiчної стрiли кажана стає наповненням склянок i колб дослiду слiв динозавра, шифром поем крокодила в безмiсячнi ночi бажання написати тобi заповiт чи некролог по бiлiй пустелi вiдлуння стуку чобiт в лабiринтi жахiв кохання монстрiв , комах , черв'якiв ,що по сутi є ланцюгом безкiнечностi муки, хоча... Лiс , листки , чорнозем , перегнiй , система рiвнянь, руки мої , кров , пiсня у вухах, сльози в очах, слово в устах, пророк за спиною, тiнi усюди, вона попереду, а iнше...а iншi...,усi перевтiлення серця мого, я йду й прийду, хоча сплю i малюю , прокинусь i вмру.
***
Вiщую; народиться немовля i вiзьме в свої руки два яблука i одне з них буде перезрiлим, кров буде литись з нього рiкою i будуть стояти на берегах рiки цiєї тварини, що живляться кров'ю , що мають руки i вуста людей, iнше буде недозрiлим i вiтер барханами буде пiсок гнати з нього i будуть ходити по пустелi тварини, що живляться падалю , що мають ноги i очi людей, i вiзьме немовля i вiдрiже половину перезрiлого яблука i кине його далеко позад себе, а потiм вiзьме половину недозрiлого i кине собi пiд ноги i з'єднає двi половини що залишилися. I великий грiм струсить весь свiт, i змiшається все, i покриється димом, i проллється благодатний дощ на пiски, i вийде сонце i осушить рiку кровi, i народить тварина тварину а людина людину, i я нахилюсь i поцiлую немовля.
***
Коли кров заходу свiтила тварин, мов пророцтво й замiна вечiрнiх молитв , примушує вiтер спiвати в ланцюгах мого серця пiсню в тональностi грiхiв черепаха рожева змiя починає малювати iєроглiфи на стiнах вiдкритих раку шок , тодi я рукою з коштовним камiнням у перснi проводжу по крилам твоїм i ти пiдiймаєш на мене золото очей твоїх, а в душi нестерпно болить ностальгiя майбутнiх снiв твоїх, а квадрати дерев на сферi танцюють трикутний танок долини тiнi папоротi. Ми їли червонi суницi, зриваючи ягоди вустами, а сльози трави холодили тiло наше i небо ставало романом, а хмари були його змiстом i колеса нашої колiсницi залишали золотий слiд на них i вовки збирались i разом читали вiршi хаосу думок моїх.
***
Бiлий камiнь сну на дорозi з слiдами твоїх швидкостей ,це вогонь для мiстифiкацiї диму цигарок, ми запускаємо руки в розпущене волосся лiсiв ,.а я ,прислухаючись до сипучого пiску твоїх звукiв, починаю лякатись , що ти кохаєш мене ,хоча, однi стануть хмизом, iншi вогнем , а ми станемо димом на їхнiх кiстках.
***
Я ввiйшов у космос, як входять у море, вiрнiше у рiчку в горах, бо планети били по душi як пiсок i риби-комети намагались проскочити мимо рук моїх i я вiдкрив серце для холоду, який не зупинив його, а перетворив дрiбну колотнечу серця в один нескiнченний удар . Серце - гонг , його гул заставляє усмiхатись , хоча очi плачуть, не сумуйте очi, на березi лишилась одiж, а вона тлiнна , вона життя, Космос-Рiка це Країна Безсмертя.
***
I загине Час i настане Безмiр'я , а Безвихiдь замкнеться сама в собi i залишить престол Хаосу i буде Торжество Хаосу i Безлiч Очей. Ти бачиш себе там? Тебе нема i ти е. Нема смертi нема життя, бо нема лiку нiчому, нема мiри нiчому i нiщо не має форми, є суть, є змiст, безлiч Очей i Всеохоплюючий Хаос.
***
Коли я писав картину роду людського я не знайшов фарби для очей твоїх i тодi зайшов ангел небесний , златовустий з дiтьми вишнi за спиною i дав менi фарби i я намалював очi твої i щезли люди з картини.
***
I було ведiння :
Храм сповнений престолу небесної безлiчi вiкон з бiлими хмарами у стiнах i зорями у сходах, i пiдiйшов старець - пророк , знаючий закон мiдних дверей, з серцем у руцi, з безлiччю облич i однiєю усмiшкою, i сказав старець : "Розруш храм цей прекрасний, бо кiстки, що лежать пiд ним благають тебе, i в них сила твоя, i в них смерть твоя". I спустився з неба звiр подiбний сонцю, очi його змiїнi, а думки-струмок мiж крижинами, i сказав звiр :"Розруш храм цей прекрасний, бо кiстки, лежать пiд ним благають тебе, i в них сила твоя, i в них смерть твоя .";i вийшли з храму люди в шатах зелених, з дивною пiснею i чашею срiбною, повною вина; i пiднесли чашу до вуст моїх, i промовили:" Розруш храм цей прекрасний, бо кiстки, що лежать пiд ним благають тебе, i в них сила твоя, i в них смерть твоя .";i випив я чашу повну вина, i здригнулась земля, i вийшла суть моя з мене i увiйшла в храм, i розрушився храм, i з'явилась гора черепiв людських i нелюдських, i в них була сила моя, i в них була смерть моя.
***
Слiди леопарда на пiску мов видима частина життя, але смак солоної води не пробуджує хвилi устремлiння , бо я або далi пiшов чи скорiш вiдвернувся вiд прабатька слiпого , сповненого тайн невiдкритих, з переплетенням гармонiчного хаосу безоднi зеленого дна. Вiдчуваючи вiддаль оцю я пiдiймаю очi на чорне, та там лише зорi та зорi, вогонь та вогонь, i страшно i сумно й безвихiдь, невже той хто творив хворiв нате , що i я , i я перетворююсь в нього i знову творю безмежнi свiти , свiти , що утворять мене.
***
Поблукавши по своїй душi страшно , що вона безсмертна , але є надiя , це не душа , а моя хвороблива уява i , якщо це так , то наступить кiнець .
***
Дракон з рожевою лускою положив голову менi на колiна i жалiбно глянув у вiчi ,шукаючи спокою , який я йому дарував колись , серед снiгiв на березi сумної рiки , та очi мої дивились на хмари , а хмари дивились на мене й чекали слова мого , про злаки всесильнi , що пилять камiння в проваллi мiж полем барвiнку i полем струмкiв .
***
Холодний i лагiдний бiлий вiтер нiжними крилами пiзнiх метеликiв жовтих лiсiв проповзав по вустах , лякаючись лише одного , що я вдихну i тодi обернусь на холодний i лагiдний бiлий вiтер .
***
Падає в низ попiл цигарки , химерним маревом iскра вниз , бо це не багаття , це забуття i не зачаття у лiсi коли вiтер , хитаючи вiти акацiй стає прародителем нових квiток i лише лiлiї квiти не у владi його , а в лапах думок , що димом цигарки зливаються з хмарою , а насправдi вiд цього лиш стеля жовтiє i мозок бiлiє у своєму бажаннi розсипатись дрiбними частками . щоб вже нiхто не назвав це безумством чи примхою плотi , а покривши червоним обличчя пiрнув в глибину вiдчуття.
***
Як я люблю проходити там , де проходила черепаха направляючись за горизонт у вишневi поля блукання бузку зiркових озер . Як я люблю пролiтати там , де лiтав пiвнiчний орел ,споглядаючи блискавку рiчки в долонях моїх перед дотиком вiтру . Як я люблю дихати там , де дихав вовк повiтрям очей направлених в землю , покриту моїми слiдами .
***
Коли я дозволив всевишнiм творити вони взяли , тай створили мене , по образу та подобi моїй , поклавши пiд ноги чорний смуток , поклавши на голову чорну печаль .
***
Я прийду листом сповненим бiллю глибин насолод ; зiйди , зiйди i вiзьми завивання нiчне паросткiв рухомих свiчей навпроти бездонних сiтей лiсних павукiв , межею вiдкривших безодню марев , туманiв , ночей над лицем пiдвiшеним силою знань вiдтаємних , промiння яких бачу у дзеркалi я зранку . Пiшли - прийдем на гору Озвен повну льоду зовнi входу чистих чисел , пiсень милих ; вiсь народить дивний мiсяць , що торкнеться на щастя не вас лiси кароокi .
***
Ти кажеш , що людина не може спати на хмарi , це справедливо - людина не може , але я спочивав i бачив тебе у низу таким , як ти є ; i усмiхався й радiв , бо твоє єстецтво не може пiднятись до мене . Нiжнiсть води я перетворюю в крила , що здатнi пiдняти й тебе , але ти не вiриш , що людина може спати на хмарi .
***
Ти бачиш як туман покриває озера склянi , перепонiв промiння й лiси вирушають у путь сукупностi - проганяти вологу на скелi i зiрковий хрест , мiстична плоть пливе , пливе , обiймаючи бiлiсть , равлик , як завжди , сховався ,
кажани попрощались , химери розправили крила , в бажаннi вiйти , остання крапля впала - усi готовi , я вiдправляюсь спати .
***
А я думав ти риба , хоча досить дивна , з цим свiтлом i хвилi вiд тебе так нiжнi , як в нас на Землi вiтерець на полях при самому закiнченнi лiсу , де люди бували , та тiльки жили , а Вона заспiвала й ялини змiнились , набули здатнiсть ховати казки поляни при самому краю лiсу . Ти дивний та не треба мене цiлувати , мiй холод не твiй гарячий закон пiдземних печер , так я твiй гiсть , але ти занадто добрий хазяїн , я скоро прокинусь , продовжуй саджати сади , пiсля мене прийдуть , не буде сумно русалкам , закликай , обертай мрiї у воду , та я вже вживав пiну магiчну , прощай .
***
Так я смiюсь , коли бачу , що пiвденнi меридiани пiдтягуються до верхнiх , що , ну що вони бачать , мене ? , нi ! , вони бачать волю ,яка їм здається такою своєю , такою близькою , та дiти вони й не знають бiль через яку проходить орел , виходячи з яйця , а як взнають , то не захочуть розтинати крилами болi хмари свободи , тим бiльше , що знизу безодня , нiщо не завадить упасти в вогонь , бо з хмар лишається шлях лише у прiрву .
***
Пiсками пiвденними ластiвка плоду зап'ястя дорога латає серця вiтрами корона iз рiчки земля слiдами пiшовших озвались небеснi нечутнi рибалки контрольнi зарубки в серцях кровознавчих блукань покаяних знакiв висот у лiвiй ближнiй частинi сходинок скрiзь , коли дотик проходить на iншу сторону , тiла зливаються не тiльки частково на п'ятiй сторонi монети з верху в низ звичайно рiжуть свiт позначений жовтим , щоб не поранити м'яз усмiхання народжений пiсля сiрого кола вiдтворення всiх плоскостей .
***
Антропологiчна помилка комети поправила бажання створити подiбних , пiднiсши на вищу ступiнь низеннi бажання , якi до того трьохокi вважали пустими , пустеля пiшла в лабiринт просто тому , що вiдкрився прохiд i пiщинки покрили символ життя , породивши продовження блуду , який є помилка пославших .
***
Тихо , тихо кроком миру лине слово вуст духмяних , наче п'яних рiдким соком над прозорих змiшань газiв , що над боги розпилили над землею й тi загусли , тiльки сонце у пустелi ще дарує недостачу для легень , тiльки гори помiж хмар ще дарують ту напругу для смiливих вiдчувати крила в спинах й камiнь в грудях , жар пiску й снiги на горах браття кровi , дiти Волi :"Вище , вище "- кличе серце - " Вище , вище - там я стану й ти пiзнаєш повний спокiй не наповнень спраглих суден" , мозок прийме чисту повiнь й перестане заважати вiтру з мене вийти зовнi й закрутити всi сузiр'я в дикiй пiснi та первiснiй ; позолота трону бога вже готова , мiсце вiльне , я прийду .
***
Не знаю помилка чи нi та я не вiдкрив закон , що ним керувався всевишнiй коли вiн створив свiт , у якому i я зародився , та я обернув , чи знайшов спосiб новий i збудував всесвiт власний та й поселився у ньому на тронi владики , хоч тяжко це , тяжко , як тяжко бути власником миру , де жителi боги i творять все , творять новi розгалуження думки моєї даруючи в муках екстазу народження нових богiв , якi все далi i далi ; i ноги мої давно вже у безднi ; навiщо я вiчнiсть кохав ? ; подивись праотець на дiток моїх .
***
Iншi кажуть : " Опустiть очi свої , щоб побачити мене , схилiть голови свої , щоб зрозумiти мене , зiгнiть колiна свої , бо велич моя велика. " Я ж кажу : "Розкрийте очi свої i вдивiться в мої , пiдiймiть голови свої i полиньте до мене , розпрямте ноги свої бо велич моя безмежна тож злийтесь зi мною . "
***
Поштовх камiння над прiрвою злив правих колiн над дугою корони дерев в якi деградує насiння загублене в часi мандруючим словом шляхом змiщення душ в системi вiдлiку бувших на фонi яких особливо помiтнi великi чорнi куби трохи випуклi в сторону крокiв мостiв заклопотаних долею рiчки , як ящiрка долею снiгу пiд крики багаття , родившого дим з золотавим вiдтiнком очей того , хто прийшовши палив , а пiшовши заплакав в священну годину коли вiдкриває свої пелюстки квiтка освячена .
***
I з`явився дух визиваючий озеро з братами своїми , стрiлами й нiмфами , ставшими в коло проганяюче лiд i простяг свої руки прикрашенi крихтами хлiба i торкнувся каменя ласки , сльозами тварин щонайперших покритого зовнi й почулось : "Вiзьми його суть й поклади у основу життя свого i здригнеться всесвiт вiд величi башт i ослiпнуть свiти вiд свiтла вiкон , а Прийшовший в час Очищення знайде у ньому мiсце своє . "
***
Лоскотом моєї спини , ногами йшовшими довго пiсками оранжевих рук заспокiйливих вiк ледь вiдкритих очей , трепетом принизливих бажань , найшовших мене у той час , коли я творив цiкавих тварин для свiту чужого , не знавшого бездни плотських падiнь , покритих усмiшкою вищих ; похiть покрила й проникла в нове , створивши закон по якому все створене вмре , якщо не встигне створити .
***
Стiкаючi склом сльози свiту , як я вже писав , то дiти мої . Падаючi попелом пiзнi снiги , то внуки . Я радий що плiдна була дружина моя .
***
Пiщанi , далекi , важкi й безкiнечнi дороги шукання сяючих зiр пiдводять до моря i там на омитому бачу лиш слово МАРIЯ i знаю моя .