Двері в хатинку Мерліна глухо зачинились за моєю спиною і я йшов у ліс. Місяць висів над соснами, жадібно і неохоче ділився світлом. Як Мерлін може жити у такій халупі. Не халупі -- землянці, хижі.
Я йшов, зумисне наступаючи на сухі гілки, слухаючи їх тріск і поглядаючи на місяць. Сосновий ліс мовчав, як мрець. Тіні кружляли довкола мене. За кілька годин я маю добратись до Колиби-на-краю-світу. Чугайстер обіцяв мені чаріну сопілку, він казав, що сьогодні прийде не один.
Знявся вітер і почав розхитувати старі сосни. Дерева сухо скрипіли, як кістки мертв'яка. З дерева в кількох кроках попереду мене впала гілка. Я наступив і на неї. Суха. Кажуть, Амадей купив собі кота. Але це лиш чутки. Вони приходять здалеку.
Вітер розходився ще дужче і дерева почали стогнати. Як мертві. Вчора у Мерліна в підвалі було тіло дівчини. Куди він подів його? Якщо я поспішу, Господиня Колиби почастує мене вином. Вона скаржилась, що цього року мало хто лишається у Колибі надовго. Барон Віктор навіть не приїжджав. Казали, буцімто він посварився з Мерліном.
Ліс рідшав і спускався в ярок. Струмок давно пересох, а колись він гарно відблискував у сяйві місяця. Тепер яр темний і сухий. Чимось подібний на могилу, що Мерлін заготував для себе. Звичайно Юр, як завжди, літує в Колибі. Іноді днями не виходить зі своєї половини. Амадей казав -- чаклує над пивом. Хто зна, чи серйозно.
Ліс залишився в яру. Боїться вилазити на світло. А я собі йду. Перейти лиш гору і гайок -- от і Колиба-на-краю-світу. І куток мій на стрісі, моє крісло і люлька. Не така, правда, як в Мерліна -- з довжелезним цибухом. Мабуть, Мерлін знов розпалив люльку -- такий туман заклубочився в лісі, який я покинув, глухо гупнувши дверима. Он вже і яр накрило.
Туман вивалюється з лісу і розтікається по землі. Скоро лоскотатиме мої кісточки, якщо, звісно, до того часу я не буду десь під гаєм. Амадей кликав до себе, обіцяв пригостити гірким пивом. Але я вже обіцяв Чугайстру. А той казав, що буде в Колибі лиш добу. Мабуть, візьме ще й скрипку. Мабуть...
Туман наздоганяє мене під гаєм. Він сивий і дивний, як Мерлін. Ще й, певне, такий же старий. Мерлін дивний, він прогнав із лісу духів, заселивши його мертвими тінями. Мабуть, це ввійшло йому в звичку ще з Крейдяних Холмів. Шкода, забув його запитати, що за мазі він вчора варив.
Туман розбігся по лісу і тепер мелькає тінями поміж дерев. Дерева лякаються, а гай від того тільки росте. Він вже більший, густіший і похмуріший від лісу Мерліна. Мовчазним він став останнім часом. Ходить, якесь пір'я збирає. От Чугайстер -- той любить мох. За годину буду в Колибі-на-краю-світу.
Дивно, мені здалось, тіні почали шептати. Над Колибою зараз піднімається густий сизий дим: Господиня варить кашу для нічних гостей, Юр тихо зітхає в кімнаті, а одна тінь наздоганяє мене. У тіні дівочий голос. А ще я бачив у Мерліна дзвоник...