Семунд Мудрий. Сказання про Велунда

Сказання про Велунда

Про Велунда

Нiдудом звали конунга у Свiтьодi. Вiн мав двох синiв i дочку. Їï звали Бьодвiльд.

Було троє братiв, синiв конунга Фiнiв. Одного звали Слагфiд, iншого Егiль, третього - Велунд. Вони ходили на лижах i полювали звiрину. Вони прибули до Вовчоï долини i звели там собi житло. Там є озеро, що зветься Вовчим Ставом. Якось рано вранцi побачили вони на березi озера трьох жiнок, що пряли льон. Поруч лежало ïхнє лебедине вбрання. То були валькiр'ï. Двi з них були дочками Хлодвера конунга: Хладгуд Бiла Либiдь i Гервьор Премудра, а третя - Ельрун, дочка Кьяра з Валланду. Троє братiв узяли ïх iз собою додому. Егiль оженився на Ельрун, Слагфiд на Бiлiй Либiдi, а Велунд - на Премудрiй. Так вони жили сiм зим. А тодi валькiр'ï вiдлетiли геть i вирушили на вiйну, i вже не повернулися. Тодi Егiль помчав на лижах за Ельрун, Слагфiд вирушив за Хладгуд, а Велунд нiкуди не пiшов i лишився у Вовчiй долинi. Вiн був найвправнiшим з людей, вiдомих з давнiх переказiв. Нiдуд конунг звелiв його схопити, як тут про це сказано:

Про Велунда i Нiдуда

Дiви летiли

з пiвдня над Мюрквiдом,

юнки премудрi

долi шукали;

на березi ставу

сiли спочити,

дiви пiвденнi,

льон стали прясти.

Перша обрала

Егiля мужем,

дiва прекрасна,

сяйна руками;

iнша - то Сванхвiт

у шатах пташиних,

третя сестра

руки закинула

на плечi Велунда.

Гарно жилося

з ними сiм зим,

а восьма настала,

зробилось ïм тоскно,

а на дев'яту

скорилися поклику;

рушили дiви

над лiсом похмурим,

юнки премудрi,

долi шукати.

Вернулися з ловiв

стрiльцi гострозорi,

[Велунд, що рушив

шляхом далеким],

Слагфiд i Егiль,

в зали порожнi,

зсередини й ззовнi -

всюди шукали;

рушив на схiд

Егiль за Ельрун,

Слагфiд - на пiвдень

за Бiлою Либiддю,

Велунд зостався

один в Ульфдалiрi,

в злато червоне

вправляв самоцвiти,

ладив прегарнi

перснi й прикраси;

так вiн чекав

свiтлу свою,

гадав, чи повернеться

жiнка до нього.

Прознав тодi Нiдуд,

Ньярiв господар,

що Велунд один

сидить в Ульфдалiрi;

послав уночi

воïв у бронях,

щити ïх блищали

пiд мiсяцем щербним.

До хати дiстались,

спинились при входi,

потому зайшли

до довгоï зали;

бачать - на лику

перснi висять,

цiлих сiм сотень

мав ïх той воïн.

Стали знiмати

i вiшать ïх знову,

лиш один перстень

назад не вернули.

З ловiв прийшов

стрiлець гострозорий,

Велунд, що рушив

шляхом далеким.

Пiшов вiн засмажити

м'яса ведмежого,

горiла, мов хмиз,

ялина суха,

висушив вiтер

Велунду дрова.

На шкурi ведмежiй

вiн перснi лiчив,

альвiв спiвець,

одного не знайшов;

гадав, що взяла його

Хлодвера дочка,

юнка премудра

до нього вернулась.

Довго сидiв так,

тодi вiн заснув,

а пробудився вже

волi позбавлений;

руки побачив

зв'язанi мiцно,

путами ноги

надiйно стриноженi.

Велунд мовив:

"Що то за вепри

сюди прибули,

ликом мiцним

мене пов'язали?"

Спитав тодi Нiдуд,

Ньярiв господар:

"Звiдки ти, Велунде,

альве премудрий,

злато дiстав

у Вовчiй долинi?"

Велунд мовив:

"Злата нема,

гамузу Гранi,

далеко, гадаю,

пагорби Райну;

згадую, бiльше

мали майна,

як родичi разом

жили щасливо.

Хладгуд i Гервьор,

Хлодвера доньки,

Ельрун була

дочкою Кьяра".

[Стала назовнi

Нiдуда жiнка],

пройшлася вона

довгою залою,

стала i мовила

голосом тихим:

"Не посмiхнеться

мешканець хащi".

Нiдуд конунг дав своïй дочцi Бьодвiльд золотого персня, якого зняв з ликовоï мотузки у Велунда, собi ж узяв меча, що ним володiв Велунд. Жiнка велителя [Нiдуда] мовила:

"Очi пожаднi його

блищать, мов у змiя,

зуби скрегочуть,

бо взяв ти меча,

i персня дав Бьодвiльд;

пiдрiжте йому

мiцнi сухожилки,

хай вiн сидить

на Севарстодi".

Так i вчинили: пiдрiзали йому сухожилки пiд колiнами i вiдвезли до єдного острiвця, розташованого неподалiк вiд землi й названого Севарстод. Там вiн ладив для конунга рiзнi прикраси. Жодна людина не мала його там навiдувати, крiм одного лиш конунга.

Велунд мовив:

"Сяє у Нiдуда

меч на поясi,

його я гострив

управно, як мiг,

загартував

добре, як вмiв;

мiй сяючий меч

далеко знесли,

не бачу його

у Велунда кузнi.

Тепер носить Бьодвiльд

перстень червоний

моєï дружини, -

не дiждуся розплати!"

Не вiдав спочинку,

молотом стукав,

витвiр отримав

гарний для Нiдуда.

Два юнака

морем прибули,

Нiдуда дiти,

на Севарстод.

До скринi наблизились,

просили ключа,

скарби подивитись -

чекало ïх лихо;

майна там багато

знайшли юнаки,

червоного золота

й рiзних прикрас.

Велунд мовив:

"Приходьте ви двоє,

приходьте назавтра;

вам я дозволю

злато це взяти;

та знати не мають

дiвки чи прислуга,

жодна людина,

що тут ви знайшли".

Сказав незабаром

iншому хлопець,

брат мовив брату:

"Ходiм, глянем перснi!"

До скринi наблизились,

просили ключа,

скарби подивитись -

чекало ïх лихо.

Голови стяв вiн

конунга дiтям,

пiд горна поклав

ноги братiв,

чарки зробив

з ïхнiх голiв,

срiблом оздобив,

Нiдуду послав ïх.

Очi братiв

яхонтосяйнi

мудрiй послав

Нiдуда жiнцi,

зуби братам

вирвав обом,

пряжки зробив з них

Бьодвiльд на груди.

Тодi взяла Бьодвiльд

браслет - хизуватись,

. . .

[знесла його Велунду],

щоб злагодив злам:

"Нiхто не поможе

менi, окрiм тебе".

Велунд мовив:

"Так я залагоджу

злама на златi,

аж батько твiй

подякує вельми,

й матiр твоя

задоволена буде,

та й ти сама

матимеш втiху".

Пiднiс вiн ïй хмелю,

бо хитрiсть замислив,

а Бьодвiльд на лавцi

мирно заснула.

"Нинi вiдплату

стягнув за образи,

лиш за найтяжчу

ще не помстився".

"Волiю я, - мовив

Велунд, - щоб крила

мене донесли

до Нiдуда воïв".

Велунд зi смiхом

злетiв у повiтря,

плакала Бьодвiльд,

острiв полишила,

журна за коханим

й перед батьковим гнiвом.

Зовнi стояла

Нiдуда жiнка,

мудра пройшлася

довгою залою, -

а Велунд присiв

на тина спочити:

"Пiдвiвся ти, Нiдуде,

Ньярiв господарю?"

Нiдуд мовив:

"Давно я пiдвiвся,

щастя позбавлений,

спокiй утратив:

сини моï мертвi;

холод принесла

порада пiдступна,

нинi волiю

до Велунда мовити.

Скажи менi, Велунде,

альве премудрий,

як ти згубив

дiтей моïх юних?"

Велунд мовив:

"Клятву ти спершу

менi маєш дати,

з усiх наймiцнiшу,

бортом човна

i краєм щита,

спиною коня

i лезом меча,

що ти не убив

Велунда жiнку,

дружину мою

не ти погубив,

бо iншу мою

дружину ти знаєш,

дитя народить вона

в чертогах твоïх.

Ходи ти до кузнi,

яку будував ти,

там шкiру знайдеш,

просякнуту кров'ю;

голови стяв я

дiткам твоïм,

пiд горна поклав

ноги братiв.

Чарки зробив

з ïхнiх голiв,

срiблом оздобив,

Нiдуду послав ïх;

очi братiв

яхонтосяйнi

мудрiй послав

Нiдуда жiнцi,

зуби братам

вирвав обом,

пряжки зробив з них

Бьодвiльд на груди;

Бьодвiльд тепер

ходить вагiтна,

ваша дочка,

створена вами".

Нiдуд мовив:

"Слiв би не мiг ти

мовити гiрших,

Велунда волею

вражений нинi;

й вищий з мужiв

тебе не дiстане,

не долетить

до тебе й стрiла,

ти ж бо вознiсся

в небо високе".

Велунд зi смiхом

злетiв у повiтря,

Нiдуд безрадiсний

сiв самотою.

Нiдуд мовив:

"Такраде, встань,

раб мiй найкращий,

Бьодвiльд поклич,

дочку свiтлооку,

красуня хай прийде

до батька на раду.

Правду, о Бьодвiльд,

повiдай менi:

чи з Велундом ти

на островi спала?"

Бьодвiльд мовила:

"Нiдуде, правду

сказали тобi:

Велунд на островi

звабив мене,

тоï години

краще б не знала!

Я поступилася

хитрощам друга,

я поступилася

друга насильству".

Примiтки i коментарi

"Сказання про Велунда" ("Völundarkviða") займає промiжне мiсце мiж двома великими текстовими корпусами "Старшоï Едди": пiснями про богiв i пiснями про героïв, якi й зачинає. З текстами суто мiфологiчноï тематики цей твiр поєднує низка фабулярних паралелей казкового характеру, певнi фантастичнi елементи: нареченi-валькiр'ï, "ельфiйськi" конотацiï Велунда, його здатнiсть лiтати. Водночас твiр апелює до героïчноï та iсторичноï (чи квазiiсторичноï) традицiï: Велунд i його брати названi синами конунга фiнiв, а Нiдуд править у Свiтьодi (себто в Швецiï), хоча жодних iсторичних вiдомостей анi про нього, анi про народ ньярiв, яким вiн керує, наразi не знайдено. Також у строфi 14 подибуємо посилання на вольсунго-нiбелунгiвську мiфологему.

Структура твору мiстить двi наочнi фабули: казково-мiфiчний сюжет про шлюб iз фантастичними iстотами (дiвами-птахами, валькiр'ями) та iсторiя ув'язнення i помста Велунда. Коли рими до першоï фабули з легкiстю вiднаходимо у свiтовiй мiфологiчнiй скарбницi, то другий сюжет є оригiнальним нордичним твором. Отже, Велунд - мисливець, воïн i майстерний коваль - стає бранцем Нiдуда, якого пiдозрює в убивствi своєï дружини. Щоби помститися, вiн створює залiзнi перетинчастi крила (fitjum, власне "перетинки"), тодi заманює синiв короля, вбиває ïх, тодi зваблює дочку короля Бьодвiльд, а потiм на крилах полишає мiсце ув'язнення, дiстається до господи Нiдуда й збиткується з нього. Цей персонаж (важко сказати, чи й сюжет загалом) знаний не лише скандинавськiй традицiï, а й англосаксонськiй: так, у "Беовульфi" головний герой просить: "Надiйшли, як загину, // Гiґелаковi // обладунок найкращий (...) Гретеля спадщину, // Велунда витвiр" (строфа 450-455, пер. Олени О'Лур).

Викликають низку питань мiфопоетичнi характеристики Велунда. По-перше, чим обумовлена його здатнiсть лiтати? Чи просто викуванi крила, а чи ще й перстень, якого Нiдуд забрав у хатi Велунда (строфа 8) i згодом вiддав дочцi й якого та принесла ковалевi, щоб той полагодив на ньому злам? Чи цей перстеник має символiчну шлюбну семантику: адже вiн належав Гервьор Премудрiй, жiнцi Велунда, тому, вiддавши його своïй дочцi, король тим самим ритуально зробив ïï дружиною Велунда? З цiєï точки зору Велунд реалiзує своє право на Бьодвiльд як на законну дружину, хоча i в антисоцiальний спосiб.

Ну, з вовками жити...

По-друге, в популярнiй лiтературi нерiдко зустрiчається теза про приналежнiсть Велунда до племенi альвiв. Що дає пiдстави для такого припущення? У строфi 10 героя названо "альвiв спiвець" (alfa ljóði), що ще перекладають як "альвiв володар". У строфах 13 i 32 Нiдуд кличе його "альвом всемудрим" (vísi alfa). Не зовсiм ясно, чи йдеться про "етнiчну приналежнiсть", чи це просто поетичний прийом, метафора, покликана пiдкреслити знання i вправнiсть Велунда. Також варто згадати, що нордична мiфологiя знає два племенi альвiв: бiлих (у "Старшiй Еддi" майже не згадуються, знанi переважно з творiв Сноррi Стурлусона й пiзнiшоï фольклорноï традицiï, британськi ельфи) i чорних (гномiв, кобольдiв, карликiв, двергiв). Останнi вiдомi великою вправнiстю в рiзних ремеслах, у тому числi й у ковальствi. Враховуючи ковальську майстернiсть Велунда, можна припустити, що йдеться про його спорiдненiсть - генетичну чи культурну, тут не вартує, - саме з чорними альвами. Вiдтак, ельфiйськi вушка тут не стирчать, хе-хе.

Лебединi шати сестер є мiфопоетичним маркером ïхньоï божественноï природи, актуалiзованоï в нордичнiй традицiï в образi валькiрiй, що має паралелi i в iнших мiфологiях.

Важко сказати напевно, дочками яких саме пiвденних королiв були згаданi на початку валькiр'ï. Так, Хлодвера можна дуже обережно ототожнити з Хлодвiгом, королем з Меровiнгiв, що охрестив народ франкiв. Кьяр же з Валланду, радше за все, є узагальненим образом римських iмператорiв (його iм'я виводиться iз лат. Ceasar - "кесар", "цар"). Можливо, це вiдсилка до Карла Великого, що носив титул iмператора Захiдноï Римськоï iмперiï. Може, й нi.

Хладгуд Бiла Либiдь (Hlaðguðr Svanhvít) - скорiше Лебединобiла, та сенс цього тропу, гадаю, цiлком прозорий.

1. Мюрквiд (Myrkvið) - досл. "Лiс мороку" десь на пiвднi, що вiдмежовує свiти людей та богiв од зловорожого зовнiшнього простору. Можливий натяк на колись неозорi лiси Центральноï Європи, що вiдокремлювали германцiв вiд римського свiту й гунiв.

2. Сванхвiт - Хладгуд Бiла Либiдь.

5. Ульфдалiр (Úlfdalir) - Вовча долина.

12. ...вепри (jöfrar) - сталий у нордичнiй традицiï епiтет на позначення воïна.

14. Злата нема, // гамузу Гранi, // далеко, гадаю, // пагорби Райну - посилання на вольсунгiвсько-нiбелунгiвський сюжет, один iз центральних у нордичнiй традицiï. Гранi - iм'я коня Сiгурда, який заволодiв скарбом дракона Фафнiра, вiдтак гамуз (точнiше, вантаж) Гранi - золото, скарби (поширений кеннiнг на позначення золота). Вважалося, що проклятi скарби Фафнiра схованi чи на днi Райну, чи на пагорбах понад рiкою - справдi, далеченько вiд Швецiï.

26. Сенс цього рядку полягає в тому, що Бьодвiльд мала намiр похвалитися перстеником перед подружками, але на ньому виявилася трiщина, тож вона пiшла до Велунда, щоб вiн полагодив прикрасу.

Комментарии: 4, последний от 18/04/2017. © Copyright Семунд Мудрий (перевод: Хаген) (Hagen_a@i.ua) Размещен: 11/02/2013, изменен: 29/07/2014. 20k. Статистика. Поэма: Поэзия, Переводы, Foreign+Translat Старша Едда Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: Пiсня, що зачинає корпус еддичних текстiв про героїв. Утворилася внаслiдок поєднання двох окремих сюжетно-мiфологiчних мотивiв. Треш i гуро - в комплектi.

Семунд Мудрий : другие произведения.

Сказання про Велунда