Сноррi Стурлусон. Роздiли 50-55

50. Про Адальстейна конунга

Ельфрад Могутнiй правив Англiєю. Вiн був перший єдиновладним конунгом Англiї зi свого роду. Це було тодi, коли Харальд Гарне Волосся став норвезьким конунгом. Пiсля Ельфрада конунгом Англiї зробився син його, Ятвард. Вiн був батьком Адальстейна Переможного, вихователя Хакона Доброго. На той час узяв Адальстейн владу в Англiї пiсля батька свого. В нього були брати, сини Ятварда.¹

I коли Адальстейн став правити королiвством, повстали проти нього вождi, яких його пращури позбавили їхнiх держав, бо здавалося їм, що конунг надто молодий, щоб втримати владу. То були бритти, скотти й iри. Адальстейн же конунг став збирати вiйська i кликав до себе весь люд, що схоче до нього пристати, рiвно мiсцевих i чужинцiв.

А тi брати, Торольф i Егiль, їхали собi на пiвдень через Саксланд i Флемiнгьяланд². Тодi почули вони, що англiйський конунг має потребу у воїнах i що там можна сподiватися добре розжитися здобиччю. Тож вони вирiшили пристати до його вiйська. Восени вирушили вони на зустрiч до Адальстейна конунга. Вiн прийняв їх добре, бо вони привели сильний загiн. Тож англiйський конунг вирiшив запросити їх до себе на службу i зробив їх захисниками своїх земель. Так тi брати стали людьми Адальстейна.

Англiя тодi вже давно була хрещеною країною. Адальстейн конунг був добрим християнином. Його прозвали Адальстейном Вiрним. Конунг просив Торольфа i його брата прийняти неповне хрещення, як було заведено серед торгiвцiв i тих людей, що мали справи з християнами, бо тi, хто прийняв неповне хрещення, могли водитися i з християнами, i з язичниками, а вiру собi обирали на власний розсуд. Торольф i Егiль зробили, як просив конунг, i обоє прийняли неповне хрещення. Вони мали при собi три сотнi люду, що їх утримував конунг.

51. Про Олафа Скотаконунга³ i про ярлiв

Олаф Рудий був конунгом у Скотландi⁴. Вiн був скотом за рiднею батька i данцем за рiднею матерi, яка походила з роду Рагнара Шкiрянi Штани. Вiн був могутнiй правитель. Скотландом звалася країна втричi менша вiн Англiї.

Нортумберландом звалася п'ята частина Англiї та була розташована на пiвночi, найближче до Скотланду. Здавна там правили данськi конунги. Йорвiком⁵ звалася тамтешня столиця. Коли Адальстейн заволодiв тою державою, то посадив там двох ярлiв. Один звався Альфгейром, а iнший Годреком. Вони мали захищати тi землi вiд скотiв, данцiв i норманiв, якi сильно плюндрували тi краї та вважали, що мають на них права, бо у Нортумберландi кожен так чи iнакше мав данських родичiв з боку батька чи матерi, а то й з обох бокiв.

Ранiше Бретландом⁶ правили двоє братiв, Хрiнг i Адiльс, i мали вони виплачувати Адальстейновi конунгу данину, i вирушати зi своїм вiйськом iз конунгом, i битися пiд його знаменом. Тi брати були обоє видатнi воїни, хоч уже i в лiтах.

Ельфрад Могутнiй позбавив усiх пiдданих конунгiв звання i влади. Тi, хто ранiше були конунгами i синами конунгiв, нинi звалися ярлами. Так велося за його життя, потiм - за його сина Ятварда, проте Адальстейн прийшов до влади замолоду, i його не так боялися. Тодi зробилися зрадниками багато хто з тих, якi ранiше були цiлком послужливими.

52. Про те, як зустрiлися ратi

Олаф Скотаконунг зiбрав величезне вiйсько i рушив на пiвдень до Англiї, i коли прибув до Нортумберланду, то заходився все там плюндрувати. А коли ярли почули про це, то i самi скликали вiйська i виступили проти конунга. I коли вони зустрiлися, то була велика битва, i скiнчилося тим, що Олаф конунг перемiг, а Годрек ярл загинув, Альфгейр утiк, а з ним - бiльшiсть iз тих, хто прибув на ту битву. Пiсля цього Альфгейр не мiг дати вiдсiч. Привернув тодi Олаф конунг увесь Нортумберланд до себе. Альфгейр вирушив до Адальстейна конунга i розповiв про свою невдачу.

А коли Адальстейн конунг почув, яке велике вiйсько вторглося на його землi, то прикликав кожного мужа до своїх лав i скликав ярлiв своїх та iнших могутнiх людей. Тож незабаром очолив конунг вiйсько i виступив проти скоттiв.

А коли пiшов поголос, що Олаф Скотаконунг перемiг i заволодiв чималою частиною Англiї, i що має вiйсько бiльше, нiж у Адальстейна, до нього пристало багато владних людей. I коли про це почули Хрiнг i Адiльс - а вони зiбрали величенький загiн - то i самi доєдналися до Олафа конунга. Разом вийшла в них сила-силенна вiйська.

А коли Адальстейн про те все почув, то мав зустрiч зi своїми вождями й радниками, i питав їх, що їм здається найпевнiшим, i докладно виклав їм все, що дiзнався про справи Скотаконунга i його величезне вiйсько. Всi розсудили, що Альфгейр ярл напартачив i його треба позбавити звання. Зiйшлися на тому, що Адальстейн конунг має вирушити на пiвдень Англiї збирати вiйська з усiх земель, бо неможливо буде вчасно зiбрати потрiбну кiлькiсть бiйцiв, якщо цим займеться хтось iнший, а не сам конунг.

А над тим вiйськом, яке вже прибуло, конунг поставив ватажками Торольфа i Егiля. Вони мали порядкувати тими загонами, де служили прибулi до конунга вiкiнги, Альфгейр же очолив свiй загiн. Обрав тодi конунг провiдниками тих людей, якi здалися йому годними. А коли Егiль повернувся з тої наради до соратникiв, його спитали, що вiн може сказати про справи зi Скотаконунгом. Вiн промовив:

Олаф йшов на вепрiв:

З лютої втiк битви -

Стрiв мiцного князя -

Той; загинув iнший.

Дуже часто Годрек

Йшов непевним шляхом.

Землi англiв зменшились

За Альфгейра вдвоє.

Потiм послали вони людей до Олафа конунга у такiй справi, що Адальстейн конунг хоче зустрiтися з ним на полi бою i дати битву на Вiнхейдi пiд Вiнускогом⁷, а до того часу просить Олафа не плюндрувати країв, бо правити Англiєю буде той, хто переможе в битвi, а зустрiтися вони мають за тиждень, i хай той, хто прибуде першим, дочекається iншого. А тодi був такий звичай, якщо конунговi назвали поле битви, вiн мусив не плюндрувати земель, щоб не зганьбитися, поки не вiдбудеться бiй. Олаф конунг так i зробив: зупинив своє вiйсько i не пустошив тих країв, i дочекався визначеного дня. Тодi вiн рушив свої полки на Вiнхейд.

На пiвнiч вiд пустища стояв один замок. Олаф конунг узяв той замок i лишився там iз половиною свого вiйська, бо навкруги було багато помiсть, i зважив конунг, що там краще буде збирати припаси, яких потребує вiйсько. Послав вiн людей на пустище на визначене для битви мiсце. Вони мали поставити намети i приготувати все, що треба, до пiдходу вiйська. I коли вони туди прибули, то знайшли на полi кiлки з горiшнику, якими було розмiчено мiсце, де мала вiдбутися битва. На таке дiло шукали мiсцину досить рiвну, щоб можна було розгорнути велике вiйсько. Так сталося i тут: пустище, де мала вiдбутися битва, було рiвним, i з одного боку там тяглася рiка, а з iншого - великий лiс.

А мiж лiсом i рiкою на досить широкому вiдтинку стояли намети людей Адальстейна конунга. Там все було заставлено тими наметами. Кожен третiй намет був порожнiй, а в iнших сидiло геть мало бiйцiв. А коли люди Олафа конунга прибули туди, всi тi бiйцi стояли перед наметами i не заходили всередину. Воїни Адальстейна сказали, що намети i так забитi людом, тож їм уже нема де себе дiти i вони стоять назовнi. Тi намети були такi височеннi, що не можна було вгледiти, чи багато їх iще стоїть позаду. Тож посланцi Олафа вирiшили, що прибуло все вороже вiйсько. Вони поставили свої намети на пiвнiчному краю пустища, де був якийсь пагорб. Адальстейновi люди казали, що з дня на день конунг уже має прибути з крiпостi, що стоїть на пiвдень вiд пустища. Вiйська пiдходили туди день i нiч.

I коли настав визначений день, послав Адальстейн людей до Олафа конунга з такими словами, що Адальстейн конунг готовий до битви i має величезне вiйсько, а шле слово до Олафа конунга через те, що не волiє, аби сталася страшенна рiзанина, тож просить його повернутися собi до Скотланду, а за це Адальстейн дасть йому по срiбному шилiнгу з кожного плугу, що знайдеться в його державi, i хоче, щоб вони розiйшлися друзями.

А коли посланцi прибули до Олафа конунга, вiн саме готувався їхати на битву. Коли ж вони виклали свою справу, конунг вiдклав наступ на день i став радитися з вождями свого вiйська. Тi давали протилежнi поради. Однi наполягали, що таку плату треба прийняти, кажучи, що широко пiде поголос про те, який багатий викуп дав їм Адальстейн. Iншi заперечували й казали, що Адальстейн дасть i бiльше, якщо не згодитись на цi умови, i на цiй порадi зупинились.

Тодi попросили посланцi Олафа конунга дати їм час, аби дiзнатися в Адальстейна конунга, чи вiн погодиться заплатити бiльше, щоб досягти миру. Вони просили день на шлях до ставки, ще день - на роздуми, i третiй на зворотнiй шлях. Конунг погодився. Вирушили посланцi до ставки й повернулися за три днi, як i домовились, i сказали Олафовi конунгу, що Адальстейн погодився дати, скiльки обiцяв спершу, а на додачу - кожному вiльному воїновi Олафа конунга шилiнг, i марку кожному ватажковi загону в дванадцять чи бiльше бiйцiв, i марку золота кожному ватажковi королiвської дружини, i п'ять марок золота кожному ярловi.

Потiм конунг передав цi умови на розсуд вiйська свого. Сталося, як i до того: хтось погодився, хтось заперечив, i скiнчилося тим, що конунг вигадав присуд, i сказав, що згоден на такi умови, а до того має Адальстейн конунг залишити йому Нортумберланд з усiма данинами i доходами, що там збираються.

Посланцi знову попросили в Олафа конунга три днi, щоби доправити тi умови Адальстейновi конунгу i дiзнатися, чи вiн прийме їх, чи нi, кажучи, що на їхню думку Адальстейн конунг пiде на що завгодно, аби досягти угоди. Олаф конунг згодився i послав своїх людей до Адальстейна. Поїхали тодi посланцi всi разом i знайшли Адальстейна конунга у тому замку, що був на пiвднi вiд пустища. Посланцi Олафа конунга виклали свою справу до Адальстейна конунга i назвали новi умови. Люди Адальстейна конунга переказали, з якими проханнями їздили до Олафа конунга, i що зробили це на пораду мудрих людей, щоб вiдтягти битву до прибуття конунга.

Адальстейн конунг не довго думав i сказав посланцям так:

- Передайте таке моє слово до Олафа конунга, що я дозволю йому повернутися до Скотланду з усiм його вiйськом, i вiн ще має вiдшкодувати все, що нагарбав у цiй землi. За тим укладемо мир мiж нашими країнами та не будемо надалi воювати. I на додачу, мусить Олаф конунг зробитися моєю людиною i тримати Скотланд вiд мого iменi та стати моїм пiдданим. Рушайте нинi, - додав вiн, - i перекажiть йому, що до чого.

Посланцi вирушили увечерi й прибули до Олафа конунга близько опiвночi, розбудили його i переказали слова Адальстейна. Конунг велiв скликати ярлiв та iнших вождiв, i посланцi розповiли, чим скiнчилась їхня справа i що вiдказав Адальстейн. I коли воїни все те почули, то всi зiйшлися на тому, що треба готуватися до битви. Посланцi також сказали, що Адальстейн має велике вiйсько i що вiн прибув до замку того ж дня, що i вони самi.

Тодi мовив Адiльс ярл:

- Нинi, конунг, станеться так, як я й казав, що ви ще пiзнаєте, якi вони хитрющi, цi англи. Поки ми тут сидiли i зволiкали, вони збирали вiйська по всiх усюдах, а конунга тут i близько не було, коли ми прибули. Тепер вони назбирають ще бiльшу рать, а ми сидимо, склавши руки. I нинi порада моя, княже, така, щоби ми з братом рушили на них уночi з нашим загоном. Може бути, що вони тепер не мають страху, бо почули, що поблизу їхнiй конунг з великим полчищем. Ми мусимо приголомшити їх, i коли вони кинуться тiкати, це послабить їхнє вiйсько, i потiм вони вже не так рiшучо пiдуть проти нас.

Конунг завважив, що цей задум годний:

- А ми приготуємо зброю, i, щойно розвиднiє, прийдемо вам на допомогу.

Вони схвалили той задум, i на тому збори скiнчилися.

53. Про битву⁸

Хрiнг ярл i Адiльс, брат його, пiдняли своє вiйсько i вирушили вночi на пiвдень пустища. I коли розвиднiло, помiтили вартовi Торольфа, що йде якийсь загiн. Тодi засурмили в бойову сурму, люди вбралися у бронi й стали шикуватися, i стали у два полки. Один полк очолив Альфгейр ярл, i знамено несли перед ним. У тому полку були бiйцi, якими вiн верховодив, i той загiн, який назбирали з тамтешнiх поселень. Там було значно бiльше воїнiв, нiж у Торольфа.

Торольф був виряджений так: вiн мав щит широкий i грубий, шолом на головi мiцний, на поясi - меч, який звався Довгий, зброя крiпка i годна. У руцi вiн мав списа. Наконечник його був два альна⁹ завдовжки, верхня частина була широка, вiстря мало чотири гранi, а втулка була довга i товста, ратовище ж не надто високе, тож можна було стоячи дiстати рукою до втулки, але товсте i оковане залiзом. Наконечник крiпився до ратовища залiзним цвяхом через втулку. Такi списи називалися "кiлок бронi".

Егiль був убраний так само, як i Торольф. На поясi в нього був меч наймення Гадюка. Цей меч вiн дiстав у Курляндiї. То була прекрасна зброя. Жоден з братiв не вдяг бронi.

Тодi пiдняли вони знамено, а нiс його Торфiд Мiцний. Весь їхнiй загiн мав пiвнiчнi щити i пiвнiчну зброю. Весь їхнiй полк складався з людей пiвночi. Торольф повiв своїх узлiссям, Альфгейр же рушив свiй полк понад рiкою.

Адiльс ярл i його брат побачили, що їм не вдалося заскочити Торольфа зненацька. Тодi вони вишикували своє вiйсько. Вони розбили його на два загони i мали двi корогви. Виступив Адiльс проти Альфгейра ярла, а Хрiнг - проти вiкiнгiв. Потiм почалася битва. Обидвi сторони йшли у наступ запекло.

Адiльс ярл ударив так мiцно, що Альфгейр похитнувся, а люди Адiльса напали тодi вдвiчi завзятiше. Тож небагато часу минуло, поки Альфгейр утiк, i про нього сказано, що вiн поїхав на пiвдень пустища зi своєю свитою. Вони їхали, поки не дiсталися замку, де сидiв конунг.

Тодi мовив ярл:

- Я не гадаю, що нам варто йти до крiпостi. Ми вже мали сувору догану, коли прибули до конунга пiсля поразки вiд Олафа, i вiн не завважить нас гiдними пошани у цiй справi. Нинi наше становище перед ним не краще, нiж тодi.

Потiм поїхав вiн далi на пiвдень, i сказано про його подорож, що вiн чвалав день i нiч, поки не дiстався Ярлснесу. Звiдти вiн вирушив морем на пiвдень i прибув до Валланду¹⁰. Там у нього була половина родичiв. До Англiї вiн уже нiколи не повернувся.

Адiльс же спочатку гнав утiкачiв, але не дуже довго, а потiм повернувся туди, де тривала битва, i пiшов у наступ.

I коли Торольф це побачив, то виступив проти ярла i велiв нести знамено, i напучував бiйцiв рушити смiливо i триматися стiйко.

- Вiзьмемо ближче до лiсу, - сказав вiн, - щоб вiн прикривав нам спини, а вони не змогли кинути на нас усi сили.

Так i зробили i вiдiйшли до лiсу. Була там сувора сiч. Егiль iшов проти Адiльса, i билися вони жорстоко. Рiзниця у кiлькостi бiйцiв була чималою, проте загинуло бiльше людей у Адiльса.

Торольфа взяла така лють, що вiн закинув щита на спину i тримав списа обома руками. Тодi подався вiн уперед i рубав чи колов на всi боки. Люди розбiгалися вiд нього, але багатьох вiн таки вбив. Так вiн розчистив шлях до корогви ярла Хрiнга, i нiхто не мiг перед ним встояти. Вiн убив того мужа, що тримав стяг Хрiнга ярла, i перерубав древко. Потiм вiн вдарив списом ярла так, що вiстря ввiйшло в груди, прохромило броню i плоть i вийшло зi спини, а Торольф пiдняв списа над головою i вбив ратовище у землю, а ярл помер на списi, i всi це побачили, i його люди, i недруги. Потiм вихопив Торольф меча i заходився рубати на всi боки. Тодi й люди його пiшли в наступ. Загинуло тодi багато бриттiв i скоттiв, а деякi кинулися тiкати.

А коли Адiльс ярл побачив, що брат його загинув, а з ним - чимала частина вiйська, то подумав, що далi буде гiрше, тож вирiшив ушиватися й побiг до лiсу. Вiн сховався в лiсi, а з ним i його загiн. Тодi всi, кого вiн привiв, заходилися тiкати. Почалася тодi страшенна рiзанина, i вiйська широко розсiялися по пустищу. Адiльс ярл викинув свiй стяг, тож нiхто не був певен, чи то вiн бiжить, чи хтось iнший. А в присмерку Торольф i Егiль повернулися до свого табору, i тодi ж туди прибув сам Адальстейн конунг з усiм своїм вiйськом, i там уже встановили намети i облаштували їх.

Трохи згодом прибув i Олаф конунг зi своїм вiйськом. Вони ставили намети i облаштовували тi, якi встановили ранiше. Там Олаф конунг дiзнався, що загинули тi брати-ярли, Хрiнг i Адiльс, а з ними сила-силенна їхнього люду.

54. Про кiнець битви. Загибель Торольфа

Адальстейн конунг минулої ночi був у тому замку, про який iшлося ранiше, i коли вiн почув, що на пустищi йде битва, то велiв усiм своїм воїнам готуватися i вирушив на пiвнiч, а там докладно розпитав, як минула битва. Прибули тодi до конунга тi двоє братiв, Торольф i Егiль. Подякував вiн їм за їхню звитягу та за перемогу, та зичив їм свою щиру дружбу. Вони залишилися при ньому на всю нiч.

Адальстейн конунг пiдняв своє вiйсько рано вранцi. Вiн викликав очiльникiв i сказав, як вони мають вишикувати лави. Свiй полк вiн поставив попереду, а на самiсiнькому передку там стояли вiдбiрнi загони.

Тодi мовив вiн, що переднi лави має очолити Егiль.

- А Торольф, - сказав вiн, - хай буде зi своїм вiйськом i тими ратями, якi я там поставлю. Хай у нашому вiйську буде другий полк, i хай вiн буде його провiдником, бо скотти б'ються врозсип, кидаються i вiдскакують у рiзних мiсцях. Вони часто нападають там, де люди необачнi, але розбiгаються полем, якщо на них iти строєм.

Егiль зауважив конунговi:

- Не хочу я розлучатися з Торольфом пiд час битви, а добре було б, здається менi, щоб нас поставили разом там, де буде найбiльша потреба i найзапеклiший бiй.

Торольф мовив:

- Хай конунг сам вирiшить, де нам стояти. Зробимо, як йому до вподоби. Можеш, якщо така твоя воля, стати на моє мiсце.

Егiль сказав:

- Нинi хай буде, як ви задумали, хоч я потiм часто шкодуватиму, що нас так поставили.

Тодi вишикувалися ратi так, як велiв конунг, i пiдняли стяг. Став конунгiв полк понад рiкою, а Торольфiв - на узлiссi.

Олаф конунг теж вишикував свої ратi, коли побачив, що Адальстейновi готовi. Вiн також утворив два полка i велiв пiдняти стяг над тим загоном, який сам очолив i поставив проти Адальстейна. Обидвi ратi були такi великi, аж не знати, в кого бiльше люду, а iнший полк Олафа конунга вирушив до лiсу i став проти того вiйська, яке очолив Торольф. Вождями там були ярли скоттiв. Той полк складався переважно зi скоттiв i був дуже численний.

Потiм зiйшлися ратi, i почалася велика битва. Торольф наступав мiцно i велiв нести знамено уздовж лiсу, бо задумав пройти далi та вдарити на фланг¹¹ полку конунга. Його люди виставили перед собою щити, а збоку в них був лiс. Вiн мав їх прикривати. Торольф зайшов так далеко, що перед ним лишилося геть мало його людей, i коли вiн найменше берiгся, вискочив з лiсу Адiльс ярл зi своїм загоном, i пожбурили вони в Торольфа багато списiв, i так вiн загинув на тiм узлiссi, а Торфiд, який тримав знамено, вiдскочив назад, де люди стояли щiльнiше, а Адiльс ударив на них, i був там запеклий бiй. Вигукнули скотти переможне гасло, коли вбили ворожого ватажка.

А коли Егiль почув це i побачив, що стяг Торольфа задкує, то подумав, що сам Торольф напевно вже не рушить за ним. Потiм кинувся вiн туди мiж полками. Щойно вiн дiстався своїх i дiзнався, що трапилось, то став надихати бiйцiв наступати щосили. Сам вiн iшов першим. У нього в руцi був меч Гадюка. Вiн рушив уперед i рубав на всi сторони i забив багато людей. Торфiд нiс знамено за ним, а за знаменом рушив увесь другий полк. Було там страшенне побоїще. Егiль iшов уперед, поки не зустрiвся з Адiльсом ярлом. Вони завдали один одному мало ударiв, перш нiж Адiльс ярл загинув i чимало люду довкола нього, аж потiм його бiйцi стали тiкати, а Егiль зi своїми гнали їх i вбивали всякого, кого лишень могли, бо марно було просити в них пощади. А ярли скоттiв стояли там неподалiк, i коли побачили, що їхнi соратники втiкають, то i самi чкурнули звiдти.

А Егiль i його воїни завернули туди, де був королiвський полк, i вдарили у фланг, i влаштували люте смертовбивство. Тодi розвалився весь той полк та розсiявся. Багато людей Олафа повтiкало, а вiкiнги вигукнули переможне гасло. А коли Адальстейн конунг збагнув, що полк Олафа розбитий, то став надихати своє вiйсько i велiв нести попереду знамено, i почався тодi такий мiцний наступ, що рать Олафа захиталась, i почалася велика рiзанина. Загинув тодi Олаф конунг iз бiльшою половиною свого вiйська, а тi, що лишилися, стали тiкати, а люди Адальстейна гнали їх i вбивали всiх, кого могли. Так здобув Адальстейн конунг превелику перемогу.

55. Егiль ховає Торольфа

Адальстейн конунг залишив поле битви, а його люди гнали втiкачiв. Вiн поїхав назад до замку i нiде не спинявся на ночiвлю, поки не дiстався туди, а Егiль iще довго гнав утiкачiв i вбивав кожного, кого мiг. Потiм вiн зi своїм загоном повернувся туди, де вiдбулася битва, i знайшов там Торольфа, брата свого, неживим. Вiн обмив його i поховав за тодiшнiм звичаєм. Вигребли вони яму i поклали Торольфа туди з усiєю його зброєю та шатами. Потiм надiв йому Егiль на кожну руку золотого браслета, перш нiж простився з ним, а вже за тим поклали на могилу камiння i засипали землею. Тодi Егiль сказав вiсу:

Рушив без вагання

Люду ярла вбивця,

Згинув славний Торольф

У негодi Тунда. ¹²

Земля зеленiє

Над ним на Вiнхейдi.

Корчить нас вiд горя,

Та скорботу скриймо.

I ще вiн сказав:

Вкрив мерцями щiльно

Поле я пiд стягом.

Адiльс був убитий

Синiм лезом Гада.

З англами прикликав

Олаф грiм сталевий.

Крук не голодує,

Хрiнг зiбрав тинг зброї. ¹³

Потiм пiшов Егiль зi свитою своєю до Адальстейна конунга i прибув, коли той сидiв за випивкою. Там було бучне застiлля. I коли конунг побачив, що прийшов Егiль, то мовив, щоб для його людей приготували в залi лавку, а сам Егiль має сидiти на високому мiсцi напроти конунга.

Егiль сiв i поклав щита собi до нiг. У нього на головi був шолом, а на колiнах - меч, i вiн дiставав його до половини, а тодi ховав назад у пiхви. Вiн сидiв прямо, але сильно схилив голову. Егiль був пикатий, широкочолий, бровастий, нiс мав короткий, але дуже товстий, вилицi широкi й довгi, пiдборiддя i щелепи - широченнi, а шию мав таку товсту i плечi такi кремезнi, як нiхто iнший, а коли вiн був у гнiвi, то робився страшний на вигляд i сiяв жах. Вiн був доброї статури i такий рославий, як нiхто, волосся мав схоже на вовче хутро i густе, але зарано почав лисiти. Поки вiн сидiв там, на своєму мiсцi, одна його брова звисла до вилицi, а iнша пiднялася до волосся. Егiль був чорноокий, а брова його зрослися. Вiн не бажав пити, коли йому пiдносили, i лише пiднiмав та опускав брова.

Адальстейн конунг сидiв на високому мiсцi. Вiн також поклав собi меча на колiна i просидiв так деякий час, а тодi дiстав клинок iз пiхв, зняв з руки золотий браслет, великий та красивий, i начепив його на клинок, а потiм пiдвiвся, пройшовся залою i простягнув меча над вогнищем до Егiля. Егiль теж пiдвiвся, взяв меча i пiдiйшов до вогнища. Вiн пiдчепив мечем браслета, зняв з королiвського клинка i потягнув до себе, а потiм повернувся на своє мiсце. Конунг же повернувся на своє. I коли Егiль усiвся, то надiв браслета собi на руку, i брова його розiйшлися. Тодi вiн вiдклав шолома й меча, i взяв рога, що йому пiднесли, i випив. За тим вiн промовив:

Рук лабети вiшав

Менi Хьод кольчуги

На орлину гiлку

Сяючi, як другу.

Златом я прикрашу, -

Годiвника крукiв, -

Шибеницю бурi

Списiв, - я уславлю. ¹⁴

Вiдтодi Егiль випивав свою долю i розмовляв з iншими людьми. Згодом велiв конунг принести двi скринi. Кожну несло двiйко мужiв. Там було повно срiбла. Конунг мовив:

- Вiзьми цi скринi, Егiлю, i якщо будеш в Iсландiї, вiддай їх своєму батьковi. Це вiдшкодування йому за сина. Решту майна роздiли мiж вашими з Торольфом родичами, яких завважиш того гiдними. Сам же ти отримаєш тут платню за брата, землею чи iншим добром, яким би ти хотiв володiти, i якщо ти захочеш лишитися при менi на довше, я прийму тебе, i коли ти попросиш мене про щось, я зроблю це, якщо зможу.

Егiль прийняв платню i подякував конунговi за дари та за дружнi слова. Зробився Егiль пiсля цього веселий i сказав:

Брова у печалi

Мої похилились.

Нинi стрiв я того,

Хто розгладив зморшки.

Князь пiдняв ту гору

Iз мого обличчя,

Дав руки багатство -

Пiшов з очей морок. ¹⁵

Потiм стали лiкувати людей, що отримали рани i вижили. Егiль замешкав при Адальстейнi на ту зиму пiсля смертi Торольфа, i був у конунга у великiй пошанi. З ним лишився весь той загiн, який ранiше вони очолювали удвох iз братом, i який уцiлiв у битвi. Тодi Егiль склав драпу¹⁶ про Адальстейна конунга, i там є такi слова:

Нинi став на вартi

Краю Еллє славний

Витязь благородний,

Трьох князiв нащадок.

Адальстейн у битвах

Iнших перевершив,

Я клянусь: немає

Йому князiв рiвних. ¹⁷

А приспiв у тої драпи такий:

Нинi простяглася

До шляху оленя

Влада Адальстейна. ¹⁸

Адальстейн дав Егiлю за це величання два золотих обруччя, кожне вагою в марку, а ще плащ на хутрi оленя, що його носив сам конунг.

А коли йшлося до весни, попросив Егiль конунга, щоб той вiдпустив його до Норвегiї дiзнатися, як там ведеться Асгерд, -

- Жiнцi Торольфа, брата мого. Там лишився чималий спадок, i я не певен, чи живий хтось iз їхнiх дiтей. Я хочу переконатися, що вони живi, бо якщо Торольф помер бездiтним, то весь його спадок належить менi.

Конунг сказав:

- Можеш, Егiлю, вирушати у свою подорож, якщо вважаєш це за потрiбне, але менi здається, що було би краще для тебе лишитися тут при менi за ту винагороду, яку ти сам назвеш.

Егiль подякував конунговi за такi слова.

- Спершу я поїду, куди кличе мене обов'язок, але схоже, що я ще повернуся за тим, що ти менi пообiцяв.

Конунг просив його так i зробити. Потiм пiдготував Егiль до мандрiвки свiй загiн, але багато його людей залишилися при конунговi. Егiль мав великий бойовий корабель на сотню бiйцiв. I коли вiн був готовий i мав попутний вiтер, то пiшов до гаванi. Вони розпрощалися з Адальстейном конунгом великими друзями. Вiн просив Егiля повертатися якомога швидше. Той вiдказав, що так i зробить.

Потiм попрямував Егiль до Норвегiї, i коли наблизився до землi, то вирушив у Фiорди. Там вiн дiзнався таку новину, що Торiр херсiр помер, а Арiнбьорн отримав його спадок i зробився ландманом. Егiль поїхав до Арiнбьорна i мав чудовий прийом. Арiнбьорн запросив його до себе. Егiль погодився. Велiв вiн витягти корабель i знайти притулок своїм людям. Арiнбьорн приймав у себе Егiля iз дванадцятьма людьми, i вони провели там усю зиму.

Примiтки

1) Ельфрад Могутнiй - Альфред Великий (849-899), король Вессексу (871-899), згодом найсильнiший англосаксонський правитель, вiдомий зокрема тим, що зупинив експансiю вiкiнгiв; Ятвард - Едвард (870-924), спадкоємець Альфреда; Адальстейн Переможний - Етельстан (895-939), король Мерсiї, згодом Вессексу, пiдкорив Данелаг, остаточно упокорив вiкiнгiв, об'єднав англосаксонськi королiвства Британiї, вторгся до Шотландiї. Вважається першим королем над усiєю Англiєю.

2) Саксланд - "Країна Саксiв", Пiвнiчна Нiмеччина i Нiдерланди; Флемiнгьяланд - "Країна Фламандцiв", частково Нiдерланди i Бельгiя.

3) Скотаконунг - конунг скоттiв, себто шотландцiв; мається на увазi Олаф син Гудреда, король Дублiну (934-941) i зять шотландського короля Константина II, король Йорку (939-941).

4) Скотланд - "Країна Скотiв", власне Шотландiя.

5) Йорвiк - сучасний Йорк.

6) Бретланд - себто "країна бриттiв"; iмовiрно, йдеться про Пiвнiчний Уельс, або, можливо, про Стратклайд у Пiвденнiй Шотландiї.

7) Вiнхейд - "Лугове пустище", Вiнуског - "Луговий лiс", iмовiрно, вiд iсл. vin - "луговина".

8) Судячи з усього, мається на увазi битва пiд Брунанбургом 937 року, що вiдбулася мiж вiйськами Етельстана Переможного та коалiцiї королiвств Дублiн (Олаф син Гудреда), Альба (Шотландiя, Константин II), Стратклайд (Пiвденна Шотландiя, Еоган I) i, можливо, Пiвнiчний Уельс. Битва справдi завершилася перемогою Етельстана, проте сам хiд битви у сазi викладено навряд чи достовiрно.

9) Альн (aln, alin, alun) - мiра довжини, майже те саме, що "лiкоть", вiд 45 до 60 см.

10) Валланд - "країна валiв, вельхiв", тобто кельтiв; найчастiше пiд цим топонiмом мається на увазi Францiя.

11) В оригiналi "opna skjöldu": дослiвно "вiдкритий щит", тобто бiк, не закритий щитом; може йтися рiвно про фланговий або тиловий удар.

12) "Негода Тунда" (Þundar gný stórum) - кеннiнг на позначення битви; Тунд - одне з iмен Одiна.

13) "Синiм лезом Гада" (bláum Naðri) - власне "синьою Гадюкою", тобто мечем Егiля; "грiм сталевий" (þrimu stála) - кеннiнг на позначення битви; "тинг зброї" (vápna þingi) - те саме.

14) "Рук лабети" (Hrammtangar) - золотi браслети; "Хьод кольчуги" (hrynvirgil brynju Höðr) - власне "Хьод бронi, що спиняє шкоду", конунг Адальстейн; "орлина гiлка" (hauki troðnum) - власне "жердина яструба", рука; "годiвник крука" (gunnvala bræðir) - складний кеннiнг на позначення воїна чи конунга (тут: Адальстейна), де gunnvala ("сокiл битви") - саме по собi кеннiнг для ворона; "шибениця бурi списiв" (galga geirveðrs) - рука.

15) "Руки багатство" (armsíma) - золотий браслет.

16) Драпа - величальна пiсня.

17) "Край Еллє" - Нортумберланд: можливо, це натяк на англосаксонського короля Еллє II, який правив цiєю країною у 860-х роках i був страчений, згiдно саг, синами Рагнара Шкiрянi Штани.

18) "Шлях оленя" (hreinbraut) - тут: своєрiдний кеннiнг на позначення Шотландiї; приспiв має в оригiналi не три рядки, а два.

Оставить комментарий © Copyright Сноррi Стурлусон (перевод: Хаген) (Hagen_a@i.ua) Размещен: 27/05/2016, изменен: 27/05/2016. 33k. Статистика. Глава: Проза, Переводы Сага про Егіля сина Лисого Гріма Иллюстрации/приложения: 1 шт. Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: Сини Скаллагрiма на службi англiйського короля Етельстана. Торольф загинув при виконаннi службових обов'язкiв, а Егiль отримав незлу компенсацiю i сказав багато вiршiв, у т.ч. i мiй улюблений;)

Сноррi Стурлусон : другие произведения.

Роздiли 50-55