Хищная Птица : другие произведения.

Психологія і мотиваціϊ авторів фанфіків

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


  • Аннотация:
    Опубліковано в 2007 році в журналі "Порог", у 2009 році в журналі "Украϊнський фантастичний оглядач (УФО)". Доповнений для "УФО" текст.


Наталія Дев'ятко

  

Психологія і мотиваціϊ авторів фанфіків

    []
   Фанфікшен або фенфікшен (від англ. funfiction) - твори, написані фанами за мотивами відомих книжок, фільмів, серіалів.
   У наш час фанфікшен з забавок молодих авторів стає явищем, що досить негативно оцінюється авторами-професіоналами. Доволі часто мені доводилося зустрічати в'ϊдливі заяви письменників, що, мовляв, творці фанфіків, наслідувачі, звертаються до чужих світів завдяки бідності власноϊ фантазіϊ. Вони не можуть написати нічого свого, і тому використовують уже створене.
   Існує думка, що автори фанфіків ніколи не стануть повноцінними письменниками. А редактори і судді літературних конкурсів часто навіть не читають оповідання, де зустрічаються слова "гном", "ельф", "хобіт", "вампір", "дракон", імена відомих героϊв.
   Автори фанфіків об'єднуються у замкнуті віртуальні спільноти (замкнуті часто для тих, хто створює власні світи), так захищаючись від необдуманоϊ і грубоϊ критики і кепкування.
    []
   Здавалося б, автору фанфіків, як кажуть, нічого не "світить" у письменництві, а успіхи Перумова, Єськова, Ємца випадкові і дуже сумнівні, але якщо зробити кілька часових зрізів віртуального літературного простору, то виявиться, що з кожним роком авторів, які пишуть фанфіки, стає все більше.
   Чому так відбувається, я і спробувала зрозуміти.
  
   Проаналізувавши твори кількох десятків таких віртуальних спільнот і поспілкувавшись з авторами, виявилось, що мотивацією до "наслідувального" твору можуть бути три почуття:
  
   - Любов;
   - Заздрість;
   - Спроба реалізувати себе, покликана жагою до письменництва.
  
   Любов.
    []
   Авторами творів з цієϊ групи найчастіше стають наймолодші, зазвичай школярі або студенти, але майже завжди до 30 років. Їхні оповідання, вірші і, зрідка, романи повністю витримані в дусі оригінальних творів. Автори імітують картину світу, часто наслідують образи головних героϊв, дотримуються законів. Ніщо у "продовженні" не суперечить оригіналу.
   Автор занурюється у чужий світ і в міру свого таланту намагається "дописати" або "розширити" твір, відповісти на запитання, на які не дає відповіді автор оригіналу, уточнити деякі моменти, краще описати образи героϊв, зрозуміти ϊхні вчинки і почуття. Іноді здається, що твори такого роду схожі на кришталеві новорічні кулі, крихкі і чарівні. Струсиш таку іграшку - закрутиться хурделиця, сніг уляжеться, вкриваючи білою шубкою дерева і будиночок. Але кожного разу по-різному. Малюнок не повторюється.
   Ці твори написані з ніжністю, любовно і часто талановито. Читаєш такі твори, і сумуєш: чому автор не використав свою майстерність і настільки тонке відчуття тексту для створення власного світу?
   Але, закохуючись у чужий світ, автор часто наче потрапляє до зачарованого лісу, залишаючись у ньому назавжди. Так, справді, чим більше часу автор витрачає на фанфікшен, тим менший у нього шанс вийти на узлісся пущі, яка виросла завдяки його любові.
   Чому ж автори забрідають у зачаровані ліси чужоϊ фантазіϊ? Відповідь виявилася, на диво, простою - самотність і гіркота нерозуміння.
    []
   Автор фанфіків, часто ще школяр, дитина, закохана у вигаданий світ тому, що нею нехтує світ звичайний. Книга для такоϊ людини стає справжнішою за реальний світ, а героϊ, хай злі і жорстокі, але вірні своϊй подобі, замінюють друзів. Автор вступає в контакт з текстом і героями, намагається зрозуміти ϊх і вписати власний образ у чужий світ. Він не бажає розлучатися з книгою, яка йому полюбилася, дала найяскравіші емоціϊ, тому він обережно продовжує сюжет або "розмовляє" з героями, намагаючись побачити в них більшу глибину, чим бачив, коли був читачем, виправдовує негідників й описує переживання позитивних героϊв.
   Але такий молодий автор фанфіків постійно відчуває жах. Він боϊться порушити рівновагу чужого світу, але разом з тим усвідомлює, що в якусь мить світ може його більше не прийняти. Не автор створює і продовжує життя чужого світу, а світ, до якого автор ставиться, мов до живоϊ істоти, вростає у психіку, підкорюючи людину собі, причаровуючи і все більше відрізуючи від ворожоϊ і сіроϊ реальності.
   Але більш за все автор боϊться написати щось своє. Він хоче мандрувати з власними героями шляхами пригод свого царства, але ця "необроблена" земля лякає його не менше за реальність. Вона теж ворожа, бо непередбачувана, тому і небезпечна.
    []
   Дуже не багатьом авторам, коли вони досягають високого рівня майстерності, вдається переступити через цей жах. Бо вони бояться знову стати самотніми, незрозумілими і непотрібними, бояться, що любов, яку вони відчувають до чужого твору (а твір натомість захищає ϊх), зникне.
   Знаходячись під заступництвом чужого світу і спілкуючись здебільшого з такими самими авторами фанфіків, людина втрачає зв'язок з вже існуючими друзями, хай і не такими класними, як героϊ улюбленого твору, і часто взагалі втрачає здатність до повноцінного спілкування. Інтернет, що дає можливість приходити у спільноту під різними іменами, змінювати маски, раптово зникати, уникаючи проблем, стає домом для таких самотніх авторів.
    []
   Ілюзія повноцінного життя колись все одно розіб'ється, але повернути втрачений час буде вже не можна. А ситуація, яка склалася у сучасній літературі, і несерйозне, насмішкувате відношення до нового покоління штовхають в обійми лісу, що причаровує коханням до чужих творів, все нових молодих авторів. Замість того, щоб пояснювати, що фанфікшен може бути лише сходинкою до справжньоϊ, своєϊ літератури, старші письменники лише спостерігають за тим, що відбувається, в кращому випадку не втручаючись.
  
   Заздрість.
   Ця група найбільш чисельна, ϊϊ представники сідають за клавіатуру або беруть до рук ручку тому, що ними керує елементарна заздрість. Їх "давить жаба", що у когось вийшло написати книгу, а у них - ні. Вони вважають прикольним посміятися над відомим автором, його героями і проблемами, піднятими у творі. Вони пишуть фанфіки в стилі пародій і стьобу, намагаючись показати "погляд з іншого боку".
    []
   Але насправді в ϊхніх "творіннях" немає нічого, окрім безсилоϊ злоби та заздрості, навіть коли ці почуття масуються під любов до книжки, а стьоб ввижається ще одним проявом захоплення. Часто ці люди теж не задоволені життям, вони жадають влади, яка ϊм по мірці. Їх можуть ображати або принижувати в реальності, чи просто не помічати серед "сіроϊ маси", тому вони хочуть відігратися хоча б на творах, які "відповісти не здатні", а заразом і на прихильниках цих книг і фільмів, бо до автора оригіналу ϊм не дотягнутися. Сили не вистачить, а про талант я вже мовчу.
   Так, іноді пародіϊ виявляються досить смішними, але якими бляклими вони стануть, якщо читач звернеться до оригіналу!
   []
   Але пародіϊ теж користуються популярністю. "Последний Кольценосец" Єськова, цілковито бездарна "Таня Гротер", й особливо твори Бєляніна, що стебеться над усім, що дихає, знаходять своϊх читачів. Чому? Їхніми читачами у більшості випадків виявляються люди, що не прагнуть думати, а лише розважатися (бо життя в них - "важке"), які не реалізувалися у власному життя, отруєні заздрістю, але не вміють писати, або ті, кого за існування Радянського Союзу привчили до "наших відповідей Заходу". Люди, в чию психіку була закинута установка "нашоϊ відповіді", завідомо "кращоϊ", ніж оригінал, передали ϊϊ своϊм дітям.
   Ці установки шкідливі для психіки, викривлюють істинні уявлення про світ та його цінності. Але ані батьки, ані видавці про це не думають. Навпаки - останнім часом видавці знайшли можливість скористатися творчим потенціалом усіх різновмотивованих груп авторів фанфіків, але про те трохи пізніше.
   Жага наживи - ще одна типова характерна риса авторів цієϊ групи фанфікшен. Вони ладні продати все і самих себе заразом, щоб заробити гроші. Не заради чогось, не заради мети, а просто заробляти, щоб "жити красиво".
   Їхні переспіви і пародіϊ завжди будуть порожніми, але з яким завзяттям вони просувають своϊ "творіння" на ринок! І чим далі, тим більше видавців самі починають замовляти такий товар. Так з'являються безкінечні переробки Лук'яненковських "Дозорів", безкінечні чарівні школи, коледжі, університети, а про кількість дивних артефактів, спроможних знищити світ, і казати не треба.
    []
   Ці твори можуть бути і не опубліковані. Але про них часто знають у літературній тусовці, ϊхніх творців зазвичай підтримують автори оригінальних напрямів. Можна сказати, що таким чином багато авторів (одні пишуть, інші хвалять) мстяться творцям бестселерів за популярність. Посперечатися з великими вони не можуть, ще не вистачить сил і таланту (часто взагалі ніколи не вистачить з таким відношенням до літератури, що підточує і збіднює внутрішній світ автора). А так вони хоча б заляпають грязюкою цікаві, затребувані твори і вдосталь посміються.
   Радує лише те, що автори цих пародійних "творів" майже завжди приречені на невідомість, а ϊхні "творіння" помруть у пам'яті читачів набагато раніше за оригінали.
  
   Реалізувати себе або творити.
    []
   Якщо для першоϊ групи (любов) в діалозі з улюбленою книгою сторонній читач може бути зайвим, а друга (заздрість) не мислить себе без великоϊ кількості читачів й обурених прихильників оригіналу, то автори третьоϊ групи не одразу усвідомлюють потребу в аудиторіϊ. Вони, як і в першому випадку, закохуються у чужий світ, захоплюються ним, але не потрапляють в чаклунські сіті чужоϊ фантазіϊ. Цим авторам хочеться творити, але творити своє, а досвіду і сміливості поки немає. У них теж помітний страх нерозуміння, але не такий сильний, як у авторів першоϊ групи. Вони лякаються самих себе, власноϊ фантазіϊ і вигадки, побоюються зробити помилку, якщо підуть за покликом серця, але проти канонів і законів шаблонного жанру, наче ця помилка буде коштувати ϊм майбутньоϊ популярності.
    []
   Майже всі автори мріють про аудиторію, хоча не кожний зізнається в цьому бажанні, але ці аудиторіϊ мають різні характеристики. У деяких бажані аудиторіϊ вирізняються розміром, у деяких ступенем розуміння чи елітарністю. Але можна сказати, що, якщо автор виносить свій твір на суд читачів, найчастіше публікує в Інтернеті, то він не належить до того маленького відсотку, якому, окрім тексту і себе самого ніхто не потрібен. Автор потребує читацькоϊ уваги і відгуку.
   З одного боку, щоб привернути увагу читача, а з іншого, через відсутність власноϊ майстерності та емоційного досвіду, молодий автор, невпевнений у власних силах і таланті, звертається до відомих, улюблених творів.
    []
   Але автори з цієϊ групи не цінують закони світу оригінального тексту. Сюжет і героϊ потрібні як засіб для досягнення мети, якою в даному випадку є самореалізація, викликана пробудженням власноϊ фантазіϊ. Використовуючи образи героϊв як лялькові фігурки, а прописаний чужий світ як тло та декораціϊ, молодий автор творить власний сюжет. Часто вводиться власний персонаж, зазвичай психологічно скопійований з образу автора, з ким співпадає навіть у зовнішності і віці.
   Цей герой (він же автор, що подорожує в чужому світі) починає конкурувати зі справжніми героями оригінального твору. Поступово новий герой (автор, стверджуючи свою владу завдяки майстерності і фантазіϊ) займає місце головного героя, а оригінальні героϊ стають фоновими, помічниками або супротивниками. Тому і можна прочитати у фанфіку про те, як у Гаррі Поттера з'явилася подружка, так сильно схожа на автора альтернативноϊ історіϊ.
   Для авторів цієϊ групи не може бути й мови про глибинне розуміння авторського оригінального тексту. Чужий твір грає роль трампліну до власного світу. Так, наприклад, вчинив Нік Перумов, а тоді Віра Камша (вже зі світами Перумова).
   Але, загравшись готовими чужими образами і переспівуючи чужі проблеми, переписуючи чужий сюжет, емоційно повторюючи його повороти, молодий автор теж може потрапити у пастку, з якоϊ нелегко вибратися. Таке стається навіть із талановитими і вже не юними авторами. Та сама Камша, хоча в третій частині "Хронік Арціϊ" (перші дві були написані "на полі" Перумова) пішла своϊм шляхом, повністю не уникнула подвійного ставлення до своєϊ творчості. Прихильники "Відблисків Етерни" (повністю оригінального циклу) дуже рідко стають поціновувачами світу "Арціϊ", а ті, хто міг би до нестями закохатися в світ "Етерни", але спочатку беруть до рук якусь книгу з іншого циклу і розчаровуються, вже навряд колись прочитають ще якийсь твір цього автора. Так письменник може втратити багато своϊх потенційних читачів.
    []
   Але пасток для молодих ще більше. Сучасна літературна спільнота не зацікавлена у народженні нового покоління авторів (сьогодні цій молоді десь 15-25 років), тому ситуація на ринку і в самому суспільстві сильно деформована. Через це молодим авторам, які не впевнені в собі і поки що мало вміють, нікому пояснити небезпеку, яку являє собою фанфікшен. Бо через етап наслідування проходить майже кожен, лише не всі втілюють ці фантазіϊ у творах. Навпаки, літературна спільнота провокує молодого автора користуватися вже існуючими образами й усіляко "клює і кусає" спалахи новоϊ оригінальноϊ уяви. На сьогодні ця тенденція призвела до великого попиту на молодих авторів-одноденок. Більшість з них потрапляють в серію "Армада", в різноманітні гумористично-фантастичні серій (особливо "гумористичну фентезі"), "S.T.A.L.K.E.R", працюють в циклах на кшталт "Ричард - довгі руки" як "літературні негри" тощо. Молодий автор, який ще повністю не повірив власному світові і щойно відчув, що вже час розпрощатися зі світом фанфіку (неважливо, що його спонукало писати фанфіки до того), вже володіє мінімальною письменницькою технікою, але ще не впевнений в собі. Такий автор найчастіше і стає жертвою спокуси продавати свій талант і писати на замовлення навіть не під власним іменем, а емоційний досвід написання фанфіків і специфічне ставлення до чужого тексту (особливо для другоϊ та третьоϊ групи) роблять цю працю прийнятною, що дуже швидко затягує автора у вир, з якого вже не вибратися.
    []
   Таким чином спільнота трохи знімає енергетичну напругу творчих процесів, насичує ринок мотлохом і знижує читацький рівень, чим захищає себе від змін, як і будь-яка консервативна система, що цілком закономірно. На творчості ж автора, який заграється чужими образами і невчасно перейде до власних світів (а ще гірше все ж спокуситься на замовлені тексти і стане "літнегром" хоча б на рік), назавжди залишиться відбиток вторинності, і йому доведеться докласти величезних зусиль, щоб звільнитися з-під чужого впливу.
    []
   Але є й ще легший шлях до пастки: можна використовувати усім відомі знаки, продовжувати гру, навіть загравати з літературною тусовкою. Що багато хто, не знаючи про існування іншого шляху, і роблять. Так автори, що почали писати під впливом таланту, стають гравцями і пустоцвітами. Після перетворення на пустоцвіт вони можуть бути прийняті до літературноϊ тусовки, бо вже не становлять конкуренціϊ для професійних авторів.
   Світоглядна парадигма постмодерну такий підхід до творчості цілком дозволяє і навіть схвалює. Якого розмаху в Украϊні досягли ці ігри, можна судити хоча б по тому, що переробка "Червоноϊ Шапки", де героϊня п'є, палить і відбирає у бабусі пенсію, не лише потрапила у шкільний підручник, але й отримала шалене схвалення відомих представників літературноϊ тусовки і навіть деяких політичних сил.
   Якщо ж розкол та несправедлива ієрархія між оригінальними авторами й авторами фанфіків буде зберігатися, більшість авторів молодого покоління опиниться у своєрідній резерваціϊ, де царюватиме фанфікшен та замовлені порожні твори, а долати власний ляк, створювати оригінальні світи і шукати шляхи до видавництв та журналів буде марним витрачанням часу і сил.
    []
   Саме поведінкою тусовки та видавництв зумовлений зріст кількості фанфіків, а тоді і творів, написаних "літературними неграми", у нашому культурно-інформаційному просторі. Енергетично заряджаючись від психологічних проблем, спровокованих глобалізацією та інформатизацією суспільства, в літературі вже відбувається розкол на оригінальні твори та неоригінальні, такі як, наприклад, фанфіки. При цьому ці світи функціонують майже паралельно, перетинаючись тільки через працю "літнегрів", а навіть тимчасова приналежність до більш "низького" фанфікшену може утруднити просування оригінальних текстів автора.
   І хоча фанфіки замолоду пишуть майже всі автори, літературна тусовка без шкоди для себе звертатиметься до фанфікшену і надалі (члени тусовки вже у літературній спільноті, а потрапивши туди, дуже складно піти), використовуючи ϊх як елементи власних літературних ігор.
   Щоб ці процеси не стали незворотними, а читачі остаточно не отруϊлися дурманом шаблонних текстів (а майже всякий фанфік і будь-який твір, написаний на замовлення, завжди шаблонні), зараз необхідно авторам усіх поколінь і жанрів, особливо масових, таких як фантастика та фентезі, замислитися про ці проблеми і разом знайти вихід. Нашкодити своєму культурно-інформаційному простору в умовах глобальних змін світу - те саме, що втратити всі позиціϊ у світовій культурі і відмовитись від можливості зробити значущий внесок у світову історію.
    []
   Врешті-решт, лише нам самим вирішувати: прагнути стати авторами бестселерів, чи залишитися на рівні "Червоноϊ Шапки", яка крадькома глушить спиртне і катається на вовку.
   Лише б не було пізно.
  


Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"