Прислухайся! Це так важливо - вмiти слухать!
Ти чуєш? Накрапає знову дощик...
Диви, як на кульбабку вiтер вмiє дмухать!
Ти вiдчуваєш? Ну чому вiдчуть не хочеш?

Чудово! Сонце дощик замiнило!
Воно солодким й рiдним теж буває.
Дивись! I сонечко розпрямлює свої маленькi крила!
Воно, хоч i комашка, небо вiдчуває.

Дивись! На небi хмароньки з`явились!
Послухай! Знову пташечка спiває...
На тебе зiрки з неба подвились:
Вже нiч весняная тебе й мене вiтає.

Прислухайся! Ти чуєш, як чудово?
Померти iз тобою завжди встигнем.
Побачим за межою мрiї розбудову,
А зараз ми розбудувати маєм диво.

Це справжнє диво нашого кохання...
Кохати, як i жити, треба вмiти.
Якщо не буде зайвого вагання,
Ти зможеш аксiому зрозумiти.

Кохай! Кохай мене, себе, i темряву, i свiтло, i краплинки
Отого дощику, що нам допомагає жити.
I на лицi твоєму знову, бачиш, веселинки...
Ти розумiєш. Це важливо - розумiти.