Я iнколи псих, iнколи потвора, iнколи янгол, iнколи нiхто я...
Хто? Хто я? Хто?
Тол
Я прокинувся i вiдчув себе - себе, такого, як є. Але хто я, поки що зрозумiло не було. Я пiдвiвся з лiжка, обережно роблячи кроки по несамовито яскравiй фiолетовiй пiдлозi. Бiльш роздивлятися навкруги поки що не було сенсу. Постояв, помрiяв трохи. Нi, я не згаяв анiтрiшечки часу - просто на той момент моєю цiллю було згадати, хто я i нащо дiстався цього свiту, а не бiгти i, забувши про все iнше, шукати його - того, за ким я прибув. А для цього потрiбно було розслабитися, привести усi мислячi зони кори великого мозку у приємний, м`який, як я його називав, стан. Чогось нiчого не згадувалося. Окрiм розумiння, що я тут не просто так. Я тут - через нього. Через створiння, без якого не можу продовжувати iснування.
До недавнього часу я, як менi навiть тодi, пiсля опритомнення, було вiдомо, жив дуже хороше - навiть щасливо. Це iснування я мiг iз впевненiстю назвати життям - саме життям, саме часом, коли ти знаєш, за що живеш, з ким живеш, через що живеш, але тобi начхати на усi цi факти - ти просто живий, i тобi це подобається. У цьому свiтi, де я опинився, такими живими, мабуть, були лише тiльки дiти, ще не отямившi свiт маленькi створення, яким все - так-так усе - здається найпростiшим. Колись i я був таким - але ж це було в iншому свiтi.
Я нарештi озирнувся. Невелике, але надзвичайно просторе, лiжко, вкрите яскраво-зеленою ковдрою, яку я, встаючи, необережно зiм`яв. Не припиняючи роздивлятися, я розправив зелену частинку навколишнього свiту, продовжуючи задумуватися над тим, як все складно без нього. На напiвфiолетових-напiвзелених стiнах були написанi цитати з рок-виконавцiв цього свiту - пiд кожним висловлюванням був дуже непогано виконаний фарбою портрет автора та його iм`я. Те, що це саме рок-виконавцi, я розумiв шостим чуттям - воно нiколи не пiдводило мене, я завжди знав, у якому свiтi знаходжуся i що це навколо. Та й чуттiв в мене було не шiсть, а набагато бiльше, як, доречи, i у мешканцiв цього свiту - забитi наукою та релiгiєю, вони вбивали сенс свого iснування, вбивали чуття, що допомагали його побачити... Але я вiдразу зрозумiв, що плаваю. Я ще не встиг помiтити того, що бiльше меблiв у спальнi (а це, судячи з усього, була саме спальня) не було. Тiльки з фарбованої у тi ж самi кольори, що й стiни, стелi звисали величезнi чорнi крюки. Звичайнiй людинi здалося б, що тут клуб шанувальникiв суїциду через повiшення, але я знав, що iстота, що живе тут, усього лише вiшає на крюки свої речi. Сьогоднi, правда, жодної кофтинки, навiть кепки або шкарпеток, на крюках не було - усi вони були скинутi в куток величезною горою. "Карпати в мiнiатюрi" - всмiхнувся подумки я i здригнувся - звiдки менi вiдомо, що Карпати - це назва гiр? Адже у моєму свiтi назв не було... Розумiння прийшло блискавкою до мозку - мiй органiзм починає орiєнтуватися у навколишньому просторi, от i все. Навiть таке поняття, як назви, вiн освiдомив. Цiкаво. А у квартирi цiй, безперечно, живе дуже сумна дiвчинка. Неважливо, скiльки їй рокiв, неважливо, скiльки грошей у її батькiв, неважливо, скiльки у неї було хлопцiв i яку кiлькiсть вищих навчальних закладiв вона змiнила, не зумiвши пристосуватися до жодного - i у 15, i у 35 рокiв, i в цiй квартирi, i в бiднiй сiльськiй хатi, i з блондином-суперзiркою, i з шатеном чи брюнетом, що просто грає на придбанiй на накопленi грошi гiтарi у дворi, i у середнiй школi, i на лiнгвiстичному факультетi, i у консерваторiї, i навiть у медичному училищi вона буде вiдчувати себе немiсцевою, чужою, маленькою дитинкою, якiй нiде притулитися. I жаль, що я шукаю в цьому свiтi не її, що моя цiль - вiн, iстота з мого свiту, вiн, розумiння якого для мене важливiше за розумiння себе, що я не зможу втiшити її своєю любов`ю... але принаймнi, можливо, зможу розповiсти, як їй потрiбно жити. Я подивився на стiну. "Плач Єремiї" - казав менi пiдпис пiд видiленою яскраво-жовтим цитатою.
Завтра прийде до кiмнати
Твоїх друзiв - небагато
Вип'єте - холодного вина
Хтось принесе бiлi айстри
Скаже хтось: життя прекрасне
Так, життя - прекрасне,
А вона сидiтиме сумна
Буде пити - не п'янiти
Вiд дешевого вина.
Я навiть здивувався, як в тему iнколи можуть бути пiснi. Набрався рiшучостi i вирiшив, що якщо потрапив я саме в цю квартиру, якщо гiпотетична доля, а насправдi, мабуть, дуже знайомi менi створiння, розпорядилися так, то менi ж дiйсно у цьому свiтi потрiбен хоча б один-єдиний друг, чи не так? Задумливо вийшов з кiмнати i побачив у вiтальнi, розфарбованiй в рожевi та чорнi вiдтiнки, її - саме ту дiвчинку iз золотистим волоссям. Iз зеленими очицями, що дивились на мене, як очi переляканої кицьки, яка не може злiзти з дерева, куди понесла її лиха вдача. Що менi робити?.. Як довести їй, що я - справжнiй, що не дам їй зла?.. Як пояснити їй, хто я?..