Шкловский Лев : другие произведения.

36-40 Збірник детективів про Ніка Картера

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  
  
  Шкловський Лев
  
  36-40 Збірник детективів про Ніка Картера
  
  
  
  
  
  36. Храм Страху http://flibusta.is/b/612612/read
  Temple Of Fear
  37. 14 секунд до пекла http://flibusta.is/b/633698/read
  14 Seconds to Hell
  38. Перебіжчик http://flibusta.is/b/607232/read
  The Defector
  39. Карнавал вбивств http://flibusta.is/b/633954/read
  Carnival for Killing
  40. Родезія http://flibusta.is/b/631088/read
  Rhodesia
  
  
  
  
  
  Картер Нік
  Храм Страху
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  Храм Страху
  
  
  
  
  Присвячується людям секретних служб Сполучених Штатів Америки
  
  
  
  
  Глава 1
  
  
  
  
  
  
  Це був перший раз, коли Нік Картер утомився від сексу.
  
  
  Він не думав, що це можливо. Особливо опівдні у квітні, коли сік рухається по деревах і людям, і звук зозулі, принаймні образно кажучи, заглушує агонію Вашингтонського руху.
  
  
  І все ж ця несмачна дама за кафедрою робила секс стомлюючим. Нік трохи глибше влаштувався своїм худим тілом у незручному стільці для навчання, дивився на шкарпетки своїх англійських туфель ручної роботи і постарався не слухати. Це було непросто. Доктор Мюріал Мілхолланд мав легкий, але проникливий голос. Нік ніколи, наскільки він пам'ятав, не кохався з дівчиною на ім'я Мюріал. Пишеться із "а". Він крадькома глянув на мімеографічний план на підлокітнику свого стільця. Ага. Пишеться із "а". Як сигару? А жінка, що говорить, була сексуальна, як сигара.
  
  
  «Російські, звичайно, якийсь час відкривали секс-школи спільно зі своїми шпигунськими установами. Китайці, наскільки нам відомо, ще не наслідували їх, можливо тому, що вони вважають росіян, а також нас самих у Захід, декадентський народ. Проте, росіяни дійсно використовують секс, як гетеросексуальний, так і гомосексуальний, як найважливіша зброя у своїх шпигунських операціях. Це просто зброя, і вона дуже добре зарекомендувала себе. Вони винайшли та впровадили нові техніки, завдяки яким Малі Хан виглядає підлітком-аматором.
  
  
  "Двома найбільш важливими фактичними джерелами інформації, отриманої за допомогою сексу, є, якщо говорити про час, інформація, отримана шляхом застережень під час збуджуючої прелюдії і в заколисуючих, апатичних і дуже несподіваних моментах відразу після оргазму. Взявши основні фігури Кінсі і поєднавши їх з даними Сайкса в його важливій роботі «Ставлення прелюдії до успішного сполучення, що веде до подвійного оргазму», ми виявимо, що середня прелюдія становить трохи менше п'ятнадцяти хвилин, а середній час до активного коїтусу складає близько трьох хвилин, а середній час або тривалість наслідків сексуальної ейфорії трохи більше п'яти хвилин Тепер давайте зберемо баланс і виявимо, що в середньому сексуальному контакті між людьми, в якому хоча б один із учасників є агентом, який шукає інформацію у партнера - є період приблизно дев'ятнадцять хвилин і п'ять секунд, протягом якого учасник, якого ми будемо називати «що шукає», найбільш зненацька, і протягом якого переймаю суспільство і можливість - все на стороні того, хто «шукає». "
  
  
  Очі Ніка Картера давно заплющилися. Він чув дряпання крейдою на дошці, постукування вказівника, але не дивився. Він не наважився. Він не думав, що зможе більше винести розчарування. Він завжди думав, що секс – це весело! У будь-якому випадку, клятий Яструб. Старий, мабуть, нарешті втрачає хватку, як би малоймовірно це не здавалося. Нік тримав очі щільно закритими і насупився, заглушаючи гул «вчення» і шурхіт, кашель, дряпання та відкашлювання горла своїх товаришів по стражданням, які відвідують цей так званий семінар з сексу як зброї. Їх було багато – співробітники ЦРУ, ФБР, CIC, T-men, Army, Navy та Air. Також було, і це стало джерелом глибокого подиву для AXEman, високопосадовця поштового відділення! Нік трохи знав цю людину, точно знав, що він робив у ЗП, і його подив тільки посилився. Невже ворог придумав хитрощі, щоб використовувати пошту в сексуальних цілях? Проста хіть? В останньому випадку офіцер поліції був би дуже розчарований. Нік задрімав, все глибше занурюючись у власні думки.
  
  
  Девід Хоук, його бос в AX, підкинув йому цю ідею того ранку в брудному маленькому офісі в Дюпон-Серкл. Нік, що тільки-но повернувся після тижневого відпочинку на своїй фермі в Індіані, ліниво валявся в єдиному жорсткому кріслі в кімнаті, гублячи попіл на лінолеум Хоука і прислухаючись до стукоту машинки Делії Стоукс з приймальні. Нік Картер почував себе дуже добре. Він провів більшу частину тижня, рубаючи, розпилюючи та чіпляючи дрова на фермі, трохи випиваючи і трохи повісивши роман із старою подругою з Індіани. Тепер він був одягнений у легкий костюм твідів, хизувався стримано зухвалою краваткою «Сулка» і відчував свій овес. Він був готовий до дії.
  
  
  Яструб сказав: «Я відправляю тебе до секс-школи, хлопчику».
  
  
  Нік кинув сигарету і дивився на свого боса. "До чого ви мене відправляєте?"
  
  
  Яструб закрутив суху незапалену сигару в тонкогубому роті і повторив: «Я відправляю тебе до секс-школи. Вони називають це семінаром із сексуального «що-ти-ма-називаєш-це», щось у цьому роді, але ми назвамо це школою. Будьте там о другій годині дня. Я не знаю номеру кімнати, але вона десь у підвалі старої будівлі Казначейства. Я впевнений, що ви знайдете це гаразд. Якщо ні, спитайте охоронця. О, так, лекцію читає доктор Мюріал Мілхолланд. Мені кажуть, що вона дуже гарна.
  
  
  Нік подивився на свою сигарету, що все ще тліла на лінолеумі. Він був дуже приголомшений, щоб дотягнутися до ноги і розчавити її. Зрештою, слабко, все, що він міг викликати, було… «Ви що, жартуєте, сер?»
  
  
  Його начальник глянув на нього поглядом василіска і хрумтів уставними зубами навколо сигари. «Жартую? У жодному разі, синку, я взагалі відчуваю, що вчинив неправильно, не пославши тебе раніше. Ти не гірше за мене знаєш, що суть цієї справи в тому, щоб не відставати від іншого хлопця. у AX це має бути більше, ніж це. Ми повинні випереджати іншого хлопця – чи ми мертві. Росіяни останнім часом роблять дуже цікаві речі із сексом».
  
  
  «Готовий посперечатися, – пробурмотів Нік. Старий не жартував. Нік знав про настрої Хоука, і це було серйозно. Десь у ньому є тільки суп із злісною голкою: Хоук міг зіграти це досить незворушно, коли захотів.
  
  
  Нік спробував інший прийом. "У мене ще попереду тиждень відпустки".
  
  
  Хоук виглядав безневинним. "Звісно. Я це знаю. Отже? Пара годин на день жодним чином не завадить вашій відпустці. Будьте там. І зверніть увагу. Ви можете чогось навчитись».
  
  
  Нік роззявив рота. Перш ніж він зміг заговорити, Хок сказав: Це наказ, Нік.
  
  
  Нік закрив рота, потім сказав: «Так, сер!»
  
  
  Хоук відкинувся у своєму скрипучому кріслі, що обертається. Він дивився в стелю і прикусив сигару. Нік пильно подивився на нього. Старий хитрий ублюдок щось затіяв! Але що? Хоук ніколи нічого тобі не казав, доки не був готовий.
  
  
  Яструб почухав свою худу, з заштрихованою шию шию старого фермера, потім глянув на свого хлопчика номер один. Цього разу в його щебеневих тонах був натяк на доброту, а в морозних очах блиснув блиск.
  
  
  "Ми всі з нас". - сентенційно сказав він: «Доведеться не відставати від лаймів, мій хлопчику. Якщо ми цього не зробимо, ми залишимося позаду, і в нашій роботі тут, в AX це зазвичай фатально. Ви це знаєте. Я знаю це. Усі наші вороги знаю це. Я люблю тебе, як батька, Ніке, і я не хочу, щоб з тобою щось трапилося. Я хочу, щоб ти залишався уважним, не відставав від новітніх методів, не дозволяв павутинні збиратися і..."
  
  
  Нік підвівся. Він підняв руку. «Будь ласка, сер. Ви не хотіли б, щоб мене вирвало на цей гарний лінолеум. Я піду зараз. З вашого дозволу?"
  
  
  Хоук кивнув головою. «З мого благословення, синку. Тільки не забудьте прийти на той семінар сьогодні вдень. Це все ще наказ».
  
  
  Нік захитався до дверей. "Так сер. Наказ, сер. Ідіть у секс-школу, сер. Знову до дитячого садка».
  
  
  "Нік!"
  
  
  Він зупинився біля дверей і озирнувся. Посмішка Хоука невловимо змінилася – з доброю на загадкову. "Так, стара маса?"
  
  
  «Ця школа, семінар, розрахована на вісім годин. Чотири дні. Дві години щодня. В той же час. Сьогодні понеділок, вірно?
  
  
  Це було, коли я увійшов. Зараз я не зовсім певен. З того часу, як я увійшов у ці двері, багато чого сталося».
  
  
  "Сьогодні понеділок. Я хочу, щоб ви прийшли сюди в п'ятницю вранці, рівно о дев'ятій, готові до роботи. На нас чекає дуже цікава справа. Це може бути крутий хлопець, справжній убивця».
  
  
  Нік Картер вп'явся поглядом у свого боса. "Я рада це чути. Після відвідування денної сексуальної школи це має бути приємним. До побачення, сер».
  
  
  "До побачення, Ніколас", - ласкаво сказав Хоук.
  
  
  Коли Нік проходив через приймальню, Делі Стоукс відірвалася від свого столу. «До побачення, Нік. Приємно провести час у школі».
  
  
  Він махнув їй рукою. «Я… я зроблю! І я також кладу ваучер на гроші за молоко».
  
  
  Зачинивши двері, він почув, як вона вибухнула приглушеним сміхом.
  
  
  Девід Хоук у тихому і темному маленькому офісі малював в одноразовому блокноті і глянув на старий годинник Western Union. Було майже одинадцята. Limeys повинні були здатися о пів на першу. Хоук кинув пережовану сигару в кошик для сміття і зняв целофан із нової. Він подумав про сцену, яку щойно розіграв із Ніком. Це була легка розвага - йому подобалося іноді жартувати над своїм шафером - і це також гарантувало, що Картер буде поруч, коли знадобиться. У Ніка, особливо коли він був у відпустці, був спосіб розчинитися в повітрі, якщо йому не було дано особливий наказ не робити цього. Тепер він одержав наказ. Він буде там у п'ятницю вранці, готовий до роботи. І справа була справді похмурою.
  
  
  * * *
  
  
  "Містер Картер!"
  
  
  Хтось дзвонив йому? Нік ворухнувся. І де, чорт забирай, він був?
  
  
  «Містер Картер! Прокиньтеся, будь ласка!»
  
  
  Нік різко прокинувся, стримуючи мимовільне бажання дотягнутися до люгера чи стилету. Він побачив брудну підлогу, свої туфлі, пару тонких щиколоток під спідницею-міді. Хтось торкався його, тряс його за плече. Він, чорт забирай, заснув!
  
  
  Вона стояла дуже близько до нього і випромінювала мило, воду та здорову жіночу плоть. Вона, мабуть, носила щільну лляну білизну і сама гладила її. І все ж ці кісточки! Навіть у підвал нейлон за вигідною ціною.
  
  
  Нік встав і обдарував її своєю найкращою усмішкою, розрахованою на чарівність, тією, що зачарувала тисячі бажаючих жінок по всьому світу.
  
  
  «Мені дуже шкода, – сказав він. Він мав на увазі це. Він був грубий і легковажний і був зовсім не джентльменом. А тепер, щоб посилити шкоду йому доводилося щосили стримувати позіхання.
  
  
  Йому вдалося стримати це, але він не обдурив доктора Мюріал Мілхолланд. Вона відступила назад і глянула на нього крізь товсті окуляри в роговій оправі.
  
  
  "Невже моя лекція була такою нудною, містере Картер?"
  
  
  Він озирнувся, і його справжнє збентеження зростало. А Ніка Картера було важко збентежити. Він виставив себе дурнем і випадково її. Бідолашна, невинна стара діва, яка, мабуть, повинна була заробляти собі на життя і єдина провина якої полягала в її здатності зробити життєво важливий предмет нудним, як вода з канави.
  
  
  Вони були самі. Кімната була пустельна. Боже мій! Він хропів у класі? Так чи інакше він мав виправити це. Доведіть їй, що він не зовсім хам.
  
  
  "Мені дуже шкода", - сказав він їй знову. «Мені щиро шкода, докторе Мілхолланд. Я не знаю, що, чорт забирай, трапилося. Але то була не ваша лекція. Я знайшов це найцікавішим і…»
  
  
  "Так багато, як ви чули?" Вона дивилася на нього із припущеннями через важкі окуляри. Вона постукала складеним листом - списком класу, в якому вона, мабуть, відзначила його ім'я - проти зубів, які були напрочуд білими і рівними. Її рот був трохи широким, але добре сформованим і на губах вона не фарбувала.
  
  
  Нік знову спробував посміхнутися. Він почував себе кінською дупою, щоб закінчити всі кінські дупи. Він кивнув головою. «Наскільки я чув, – несміливо визнав він. "Я не можу цього зрозуміти, доктор Мілхолланд. Я дійсно не можу. У мене дійсно була пізня ніч, і зараз весна, і я вперше за довгий час повернулася до школи, але все це не так. вибачте. Це було дуже грубим і грубим з мого боку. Я можу тільки попросити вас поблажливо, лікарю ". Тоді він перестав усміхатися і посміхнувся, йому справді хотілося посміхнутися, і сказав: «Я не завжди такий дурень, і я хотів би, щоб ти дозволив мені довести тобі це».
  
  
  Чисте натхнення, імпульс, який виник у його голові з нізвідки.
  
  
  Її білий лоб насупився. Її шкіра була чистою і молочно-білою, а волосся чорне, як смола, зачесане в шиньйон, туго зачесане назад і зібране в пучок на потилиці на тонкій шиї.
  
  
  "Доведіть мені це, містере Картер? Як?"
  
  
  «Вийшовши зі мною випити. Прямо зараз? А потім повечеряти? А потім, ну, щось, що ти хочеш зробити».
  
  
  Вона не вагалася, доки він думав, що вона може. З легким натяком на посмішку вона погодилася, знову оголивши чудові зуби, але додала: «Я не зовсім розумію, як випивка та вечеря з вами доведуть, що мої лекції не нудні».
  
  
  Нік засміявся. «Не в цьому річ, лікарю. Я намагаюся довести, що не наркоман».
  
  
  Вона вперше засміялася. Невеликий зусилля, але сміх.
  
  
  Нік Картер узяв її за руку. «Ходімо, докторе Мілхолланд? Я знаю невелике місце просто неба біля торгового центру, де мартіні не з цього світу».
  
  
  До другого мартіні вони встановили своєрідне порозуміння, і обидва почувалися комфортніше. Нік думав, що на це вплинуть мартіні. Найчастіше так і було. Дивний факт був. він щиро цікавився цим несмачним доктором Мюріал Мілхолланд. Якось вона зняла окуляри, щоб почистити їх, і її очі були широко розставленими сірими цятками із зеленими та бурштиновими плямами. Її ніс був звичайним, з маленькими ластовинням, але вилиці були досить високими, щоб згладити площину обличчя і надати обличчю трикутного відтінку. Він подумав, що це просте обличчя, але безумовно цікаве. Нік Картер був експертом, знавцем красивих жінок, і ця, з невеликим доглядом та деякими модними порадами, могла б бути…
  
  
  Ні. Нік. Ні. Зовсім не те, що ти думаєш».
  
  
  Він дивився на неї з подивом. "Про що я думав, Мюріал?" Після першого мартіні з'явилися перші імена.
  
  
  Сірі очі, що пливли за товстими лінзами, вивчали його поверх обода келиха для мартіні.
  
  
  «Що я насправді не такий несмаковий, як здається. Як я виглядаю. Але я такий. Запевняю, що я такий. У всьому так само. Я справжня Звичайна Джейн, Нік, так що просто прийми це рішення. . "
  
  
  Він похитав головою. «Я досі у це не вірю. Готовий посперечатися, що все це маскування. Ви, напевно, робите це, щоб чоловіки не нападали на вас».
  
  
  Вона поралася з оливками в мартіні. Він запитував, чи звикла вона до випивки, може, алкоголь до неї не доходить. Вона виглядала досить тверезою.
  
  
  «Знаєш, – сказала вона, – це досить банально, Нік. Як у фільмах, і в п'єсах, і в телешоу, де незграбна діва завжди знімає окуляри та перетворюється на золоту дівчину. Метаморфози. Гусениця в позолоченого метелика. Ні, Нік. Мені дуже шкода. Сильніше, ніж ти гадаєш. Я думаю, мені це сподобалося б. Але це не так. Я просто незграбний доктор філософії, що спеціалізується на сексології. Я працюю на Уряд і читаю нудні лекції. Можливо, важливі лекції, але нудні. Справді, Нік? "
  
  
  Тоді він зрозумів, що джин починає доходити до неї. Він не був упевнений, що йому це подобається, бо він щиро насолоджувався собою. У Ніка Картера, головного вбивці AX, прекрасних дам було хоч греблю гати. Вчора була одна; мабуть, завтра буде ще одна. Ця дівчина, жінка, ця Мюріал була іншою. Невелике тремтіння, невеликий шок впізнавання рухався в його мозку. Він почав старіти?
  
  
  "Чи не так, Нік?"
  
  
  "Хіба ти не що, Мюріал?"
  
  
  "Читаю нудні лекції".
  
  
  Нік Картер закурив одну зі своїх цигарок із золотим наконечником - Мюріал не курила - і озирнулася. Маленьке кафе на тротуарі було переповнене. Пізній квітневий день, м'який, імпресіоністський, як у Моне, переходив у прозорі сутінки. Вишневі дерева вздовж торговельного центру сяяли яскравими барвами.
  
  
  Нік вказав цигаркою на вишневі дерева. «Ти мене спіймала, люба. Вишневі дерева та Вашингтон - як я можу збрехати? Чорт, так, твої лекції нудні! Але це не так. У жодному разі. І пам'ятайте - я не можу в цих обставинах брехати.
  
  
  Мюріал зняла товсті окуляри та поклала їх на крихітний столик. Вона поклала свою маленьку руку на його велику і посміхнулася. «Можливо, це не здасться вам великим компліментом, - сказала вона, - але для мене це страшенно великий комплімент. Страшенно великий комплімент. Чорт? Я це сказала?
  
  
  "Ти це зробила."
  
  
  Мюріал хихикнула. «Я не присягала роками. Або розважався роками, як сьогодні вдень. Ви хороша людина, містере Нік Картер. Дуже хороша людина".
  
  
  "І ти трохи завантажена", - сказав Нік. Тобі краще відмовитися від випивки, якщо ми збираємося зайнятися містом сьогодні ввечері. Я не хочу, щоб тобі доводилося тягати тебе нічними клубами і назад».
  
  
  Мюріал протирала окуляри серветкою. «Знаєте, мені справді потрібні ці прокляті штуки. Я не бачу і на ярді без них». Вона одягла окуляри. "Можу я ще випити, Нік?"
  
  
  Він підвівся і поклав гроші на стіл. Ні. Не зараз. Давай відвеземо тебе додому і переодягнемося у вечірню сукню, якою ти хвалилася».
  
  
  «Я не хвалилася. Я маю одне. Тільки одне. І я не носила його дев'ять місяців. Мені воно не було потрібне. До сьогоднішнього вечора».
  
  
  Вона жила у квартирі одразу за кордоном Меріленда. У таксі вона поклала голову йому на плече і була не дуже балакуча. Здавалося, вона глибоко замислилась. Нік не намагався її поцілувати, і вона, схоже, на це не чекала.
  
  
  Її квартира була маленькою, але багато обставленою зі смаком і в дорогому районі. Він вважав, що в грошах у неї не бракувало.
  
  
  За мить вона залишила його у вітальні і зникла. Він щойно закурив, хмурячись і замислюючись - ненавидячи себе з-за них, - але було ще три сесії цього страшенно дурного семінару, і йому було наказано бути присутнім, і це могло бути просто напруженим і незручним. У що, чорт забирай, він вліз?
  
  
  Він звів очі. Вона стояла у дверях, гола. І він мав рацію. Під скромним одягом весь цей час ховалося це чудове біле тіло з тонкою талією та м'якими вигинами з високим бюстом.
  
  
  Вона посміхнулася до нього. Він помітив, що вона нафарбувалась губною помадою. І не лише у роті; вона нафарбувала свої маленькі соски.
  
  
  "Я вирішила", - сказала вона. «До біса вечірня сукня! Мені воно також сьогодні не знадобиться. Я ніколи не любила нічні клуби.
  
  
  Нік, не зводячи з неї очей, погасив цигарку і зняв куртку.
  
  
  Вона підійшла до нього, хвилюючись, не так крокуючи, як ковзаючи по знятому одязі. Вона зупинилася приблизно за шість футів від нього.
  
  
  "Тобі я так подобаюся, Нік?"
  
  
  Він не міг зрозуміти, чому в нього так пересохло в горлі. Не те щоб він був підлітком, який мав першу жінку. То був Нік Картер! Найкращий працівник AX. Професійний агент, ліцензований вбивця ворогів своєї країни, ветеран тисяч будуарних сутичок.
  
  
  Вона поклала руки на тонкі стегна і витончено зробила перед ним пірует. Світло від єдиної лампи мерехтіло по внутрішній стороні її стегон. Плоть була з напівпрозорого мармуру.
  
  
  "Ти справді так подобаєшся, Нік?"
  
  
  "Я так люблю тебе". Він почав знімати одяг.
  
  
  "Ти впевнений? Деяким чоловікам не подобаються голі жінки. Я можу вдягнути панчохи, якщо хочеш. Чорні панчохи? Пояс із підв'язками? Ліфчик?
  
  
  Він штовхнув останню туфель через вітальню. Він ніколи в житті не був більш підготовлений, і йому нічого не потрібно було, окрім як злити своє тіло з плоттю цієї несмачної маленької вчительки сексу, яка зрештою раптово перетворилася на золоту дівчинку.
  
  
  Він потягнувся до неї. Вона з нетерпінням увійшла до його обіймів, її рот шукав його, її язик розтинав його власний. Її тіло було холодним і палаючим, і воно тремтіло по всій його довжині.
  
  
  За мить вона відсторонилася достатньо, щоб прошепотіти. "Готова посперечатися, містере Картер, що ви не заснете під час цієї лекції!"
  
  
  Він спробував підняти її, віднести до спальні.
  
  
  «Ні, – сказала доктор Мюріал Мілхолланд. «Не у спальні. Прямо тут, на підлозі».
  
  
  
  Розділ 2
  
  
  
  
  
  Рівно об одинадцятій тридцять Делія Стоукс проводила двох англійців до кабінету Хока. Хоук очікував, що Сесіл Обрі прийде вчасно. Вони були старими знайомими, і він знав, що великий британець не спізнюється. Обрі був широкоплечим чоловіком років шістдесяти, і тільки зараз на ньому починали виявлятися сліди невеликого живота. Він, як і раніше, буде сильною людиною в бою.
  
  
  Сесіл Обрі був керівником британської МІ-6, цієї знаменитої контррозвідувальної організації, до якої Хоук мав велику професійну повагу.
  
  
  Той факт, що він особисто прийшов у темні покої AX як би просячи милостиню, переконав Хоука - якби він ще не підозрював - у тому, що це питання має першорядне значення. Принаймні для британців Хоук був готовий трохи хитро поторгувати кіньми.
  
  
  Якщо Обрі і відчував якийсь подив з приводу тісноти покоїв Хока, він це добре приховував. Хоук знав, що він не живе в пишноті Уайтхолла чи Ленглі, і йому було байдуже. Його бюджет був обмежений, і він вважав за краще вкладати кожен робочий долар у реальні операції та дозволяти фасаду зруйнуватися, якщо це необхідно. Справа в тому, що зараз у AX були не тільки фінансові проблеми. Відбулася хвиля невдач, як це траплялося, і Хоук втратив трьох головних агентів за місяць. Мертвими. Перерізане горло у Стамбулі; ніж у спину в Парижі; один знайдений у гавані Гонконгу, настільки роздутий і з'їдений рибами, що причину смерті встановити було важко. На даний момент у Хоука залишилося всього два Кілмайстри. Номер П'ять, молодий чоловік, яким він не хотів ризикувати у важкій місії, та Нік Картер. Найкращі Чоловіки. У цій майбутній місії йому потрібно було використати Ніка. Це була одна з причин, через яку він відправив його до цієї божевільної школи, щоб тримати його поблизу.
  
  
  Зручності були короткочасними. Сесіл Обрі представив свого компаньйона як Генрі Теренс. Теренс, як з'ясувалося, був співробітником МІ-5, який працював у тісному контакті з Обрі та МІ-6. Це був худорлявий чоловік із суворим шотландським обличчям та тиком у лівому оці. Він викурив ароматну трубку, від якої Хоук справді закурив сигару з метою самозахисту.
  
  
  Хоук розповідав Обрі про його майбутнє лицарство. Одна з речей, які здивували Ніка Картера у його босі, полягала у тому, що старий прочитав список нагород.
  
  
  Обрі ніяково засміявся і відмахнувся. «Неприємна неприємність, чи знаєте. Швидше поміщає одного разом із Бітлз. Але навряд чи можна відмовитись. У будь-якому випадку, Девіде, я літав через Атлантику не для того, щоб говорити про якесь криваве лицарство».
  
  
  Хоук випустив блакитний дим у стелю. Він справді не любив курити сигари.
  
  
  «Я не думаю, що ти це зробив, Сесіле. Ти чогось хочеш від мене. Від AX. Ти завжди хочеш. Це означає, що ти маєш проблеми. Розкажи мені про це, і ми побачимо, що можна зробити».
  
  
  Делія Стоукс принесла Теренсу ще один стілець. Він сів у кутку, примостився, як ворона, на скелі, і нічого не сказав.
  
  
  «Це Річард Філстон, – сказав Сесіл Обрі. «У нас є вагомі підстави вважати, що він нарешті їде з Росії. Ми хочемо його, Девіде. Як ми хочемо його! І це може бути нашим єдиним шансом.
  
  
  Навіть Хоук був вражений. Він знав, що коли з'явився Обрі, капелюх у руці, це було щось велике – але таке велике! Річард Філстон! Друга його думка полягала в тому, що англійці готові віддати досить багато за допомогу в отриманні Філстона. Проте його обличчя залишалося безтурботним. Жодна зморшка не видавала його хвилювання.
  
  
  "Це, мабуть, неправда", - сказав він. «Можливо, з якоїсь причини цей зрадник. Філстон ніколи не вийде із Росії. Ця людина не ідіот, Сесіле. Ми обидва це знаємо. Ми маємо це робити. Він обманював усіх нас тридцять років».
  
  
  З-за рогу Теренс пробурчав прокляття шотландця глибоко в горлі. Хок міг поспівчувати. Річард Філстон змусив янкі виглядати досить безглуздо - якийсь час він фактично служив начальником британської розвідки у Вашингтоні, успішно витягуючи відомості з ФБР та ЦРУ, - але він змусив своїх власних людей, англійців, виглядати як абсолютні дебіли. Якось його навіть запідозрили, судили, виправдали, і він негайно повернувся до шпигунства на користь росіян.
  
  
  Так. Хоук розумів, наскільки сильно британці хотіли Річарда Філстона.
  
  
  Обрі похитав головою. «Ні, Девіде. Я не думаю, що це неправда чи підстава. Тому що в нас є ще дещо, що можна зробити – між Кремлем та Пекіном ведеться якась угода. Щось дуже, дуже велике! У цьому ми впевнені. На даний момент у нас у Кремлі дуже хороша людина, вона в усіх відношеннях краща, ніж будь-коли був Пеньковський. Він ніколи не помилявся і тепер каже нам, що Кремль і Пекін готують щось важливе. це могло б, чорт забирай, зірвати кришку. Але для цього їм, росіянам, доведеться використати свого агента. Кого ще, крім Філстона? "
  
  
  Девід Хок зняв целофан із нової сигари. Він пильно спостерігав за Обрі, його власне сухе обличчя було безпристрасним, як опудало.
  
  
  Він сказав: «Але ваша велика людина в Кремлі не знає, що планують китайці та росіяни? І все?"
  
  
  Обрі виглядав трохи нещасним. «Так. От і все. Але ми знаємо, де. Японія».
  
  
  Хоук посміхнувся. «У вас добрі зв'язки в Японії. Я знаю це. Чому вони не можуть з цим впоратися?
  
  
  Сесіл Обрі підвівся з стільця і почав ходити вузькою кімнатою. На даний момент він до абсурду нагадав Хоуку характерного актора, який зіграв Ватсона в Холмсі Безіла Ретбоуна. Яструб ніколи не міг пригадати ім'я цієї людини. І все-таки він не недооцінював Сесіла Обрі. Ніколи. Чоловік був добрий. Може, навіть не гірше за самого Хоука.
  
  
  Обрі зупинився і височив над столом Хоука. «З гарної причини, - вибухнув він, - що Філстон є Філстон! Він вивчав
  
  
  мій відділ протягом багатьох років, мужику! Він знає кожен код чи знав. Неважливо. Це не питання кодексів чи подібної нісенітниці. Але він знає наші хитрощі, наші методи організації, наше MO - чорт забирай, він знає про нас все. Він навіть знає багатьох наших чоловіків, принаймні старожилів. І, наважусь припустити, він постійно оновлює досьє – Кремль, мабуть, змушує його заробляти на життя – і тому він теж знає багатьох наших нових людей. Ні, Девіде. Ми не можемо це зробити. Йому потрібна стороння, інша людина. Ви нам допоможете? "
  
  
  Хоук довго вивчав свого старого друга. Зрештою він сказав: «Ви знаєте про AX, Сесіле. Офіційно ви не маєте знати, але знаєте. І ви приходьте до мене. До AX. Ви хочете, щоб Філстон убили?
  
  
  Теренс порушив мовчання досить довго, щоб загарчати. «Так, друже. Саме цього ми хочемо».
  
  
  Обрі не звернув уваги на свого підлеглого. Він знову сів і закурив сигарету пальцями, які, як з деяким здивуванням зауважив Хоук, трохи тремтіли. Він був спантеличений. Потрібно було багато, щоб вивести Обрі з себе. Саме тоді Хоук вперше виразно почув клацання шестерень усередині коліс – до якого він прислухався.
  
  
  Обрі направив сигарету, як паличку, що димиться. «Для наших вух, Девіде. У цій кімнаті і тільки для наших шести вух – так, я хочу вбити Річарда Філстона».
  
  
  Щось ворухнулося в глибині мозку Хоука. Щось, що чіплялося за тінь і не вилітало на світ. Давним-давно пошепки? Слух? Історія у пресі? Жарт про чоловічу кімнату? Що це в біса? Він не міг викликати його. Тому він відсунув його назад, щоб залишити його у підсвідомості. Він з'явиться, коли буде готовим.
  
  
  Тим часом він висловив те, що було так очевидно. «Ви хочете, щоб він помер, Сесіле. Але ваш уряд, Сили, вони цього не роблять? Вони хочуть, щоби він був живим. Вони хочуть, щоб його спіймали і відправили назад до Англії, щоб він став перед судом і був повішений належним чином. Хіба це не так. , Сесіл? "
  
  
  Обрі прямо зустрів погляд Хоука. «Так, Девіде. От і все. Прем'єр-міністр - справа зайшла так високо - погоджується з тим, що Філстон має бути взятий, якщо можливо, і доставлений до Англії для передання до суду. Рішення про це було ухвалено досить давно. Я був призначений керівником. Досі З Філстоном у безпеці в Росії не було чого контролювати. Але тепер, присягаюсь Богом, він виходить, чи ми думаємо, що він є, і я хочу дістати його. Боже, Девіде, як я це хочу! "
  
  
  "Мертвим?"
  
  
  «Так. Вбитим. Прем'єр-міністр, парламент, навіть деякі з моїх начальників, не такі професіонали, як ми Девід. Вони думають, що просто зловити таку слизьку людину, як Філстон, і повернути її до Англії. Буде дуже багато ускладнень, занадто багато шансів на промах, занадто багато можливостей для того, щоб він знову втік. Він не одинокий, чи знаєте. Росіяни не просто стоятимуть осторонь і дозволять нам заарештувати його і повернути його до Англії. Вони вб'ють його першими! Він занадто багато про них знає, він намагатиметься укласти угоду, і вони це знають. Ні, Девіде. Це має бути пряме вбивство, і ти єдиний, до кого я можу звернутися”.
  
  
  Хоук сказав це більше для того, щоб очистити повітря, щоб це було сказано, аніж тому, що йому було не байдуже. Він запустив AX. І чому б цієї невловимої думки, цієї тіні, що ховається в його мозку, не вийти на світ? Невже це було так скандально, що довелося поховати себе?
  
  
  Він сказав: «Якщо я згоден з цим, Сесіле, це безперечно має залишитися між нами трьома. Один натяк на те, що я використовую AX, щоб зробити чужу брудну роботу, і Конгрес вимагатиме мою голову на блюді. і навіть одержати її, якщо вони зможуть це довести. "
  
  
  "Ти зробиш це, Девіде?"
  
  
  Хоук дивився на свого старого друга. «Я справді ще не знаю. Що це буде для мене? Для AX? Наші гонорари за подібні речі дуже високі, Сесіле. Буде дуже висока оплата за послугу – дуже велика. Ви це знаєте? "
  
  
  Обрі знову виглядав нещасним. Нещасний, але рішучий. "Я розумію це. Я чекав на це, Девіде. Я не любитель, друже. Я розраховую заплатити».
  
  
  Хоук дістав нову сигару із коробки на столі. Він поки не дивився на Обрі. Він упіймав себе на тому, що щиро сподівається, що налагоджувальна бригада – вони кожні два дні ретельно оглядали штаб-квартиру AX – виконала свою роботу добре, бо, якщо Обрі виконає свої умови, Хоук вирішив взяти на себе цю роботу. Робити за них брудну роботу МІ-6. Це буде місія на вбивство, і її, мабуть, не так складно виконати, як уявляв Обрі. Чи не для Ніка Картера. Але Обрі доведеться заплатити свою ціну.
  
  
  «Сесив, – м'яко сказав Хоук, – я думаю, що, можливо, ми зможемо укласти угоду. Але мені потрібне ім'я тієї людини, яка у вас є в Кремлі. Обіцяю, що не намагатимуся з ним зв'язатися, але Мені потрібно знати його ім'я. І я хочу рівну, повну частку всього, що він посилає. Іншими словами, Сесіле, ваша людина в Кремлі також буде моєю людиною в Кремлі! Ви погоджуєтесь з цим? "
  
  
  У своєму кутку Теренс видав здавлений звук. Здавалося, він проковтнув трубку.
  
  
  У маленькому офісі було тихо. Годинник Western Union цокав з дзвоном тигра. Хоук чекав. Він знав, що переживає Сесіл Обрі.
  
  
  Високопоставлений агент, людина, про яку ніхто не підозрював у кремлівських вищих колах, коштував більше, ніж усе золото та коштовності у світі.
  
  
  Усі платини. Усього урану. Щоб встановити такий контакт, щоб він залишався плідним і невразливим, знадобилися роки кропіткої роботи і весь успіх. Так воно й було, на перший погляд. неможливо. Але якось це було зроблено. Пеньківський. Поки, зрештою, він не послизнувся, і його не застрелили. Тепер Обрі казав – і Хоук йому повірив, – що у МІ-6 у Кремлі є ще один Пеньковський. Так сталося, що Хок знав, що Сполучені Штати не знають. ЦРУ намагалося це зробити роками, але так і не досягло. Хоук терпляче чекав. Це була справжня угода. Він не міг повірити, що Обрі погодиться.
  
  
  Обрі мало не задихнувся, але він вимовив слова. «Добре, Девіде. Це угода. Ти ведеш жорстку угоду, чувак».
  
  
  Теренс ставився до Хоука з чимось схожим на трепет і, безумовно, повагу. Теренс був шотландець, який знав іншого шотландця, принаймні через схильність, якщо не по крові, коли побачив його.
  
  
  "Ви розумієте, - сказав Обрі, - що мені потрібно мати незаперечні докази того, що Річард Філстон мертвий".
  
  
  Посмішка Хоука була сухою. «Я думаю, це можна зробити, Сесіле. Хоча я навряд чи зможу вбити його на Таймс-сквер, навіть якби ми змогли його доставити. Як щодо того, щоб відправити його вуха, акуратно заправлені, до вашого офісу в Лондоні?»
  
  
  "Серйозно, Девід".
  
  
  Хоук кивнув головою. "Зробити фотографії?"
  
  
  «Якщо вони добрі. Я вважав би за краще, якщо можливо, відбитки пальців. Так буде абсолютна впевненість».
  
  
  Хоук знову кивнув головою. Нік Картер не вперше привозить додому такі сувеніри.
  
  
  Сесіл Обрі вказав на тиху людину в кутку. «Добре, Теренсе. Тепер ти можеш узяти на себе відповідальність. Поясні, що у нас є зараз і чому ми думаємо, що Філстон туди їде».
  
  
  Хоуку він сказав: «Теренс із МІ5, як я вже сказав, і він займається поверхневими аспектами цієї пекінсько-кремлівської проблеми. Я говорю поверховими, тому що ми думаємо, що це прикриття, прикриття для чогось більшого. Теренс...»
  
  
  Шотландець вийняв люльку з великих коричневих зубів. «Це так, як каже містер Обрі, сер. На даний момент ми маємо невелику частину інформації, але ми впевнені, що росіяни посилають Філстона, щоб допомогти китайцям організувати гігантську кампанію саботажу по всій Японії. Особливо у Токіо. Там вони планують зробити масове відключення електроенергії, таке ж, як у вас недавно було в Нью-Йорку. Чикоми планують зіграти всемогутню силу, розумієте, і або зупинити або спалити все в Японії. Здебільшого. У всякому разі. Одна історія, яка у нас була, полягає в тому, що Пекін наполягає на тому, щоб Філстон очолив «роботу чи угоду». Ось чому він має виїхати з Росії і…»
  
  
  Втрутився Сесіл Обрі. «Є ще одна історія – Москва наполягає, щоб Філстон відповідав за саботаж, щоб не допустити провалу. Вони не дуже довіряють китайцям ефективності. Це ще одна причина, через яку Філстон доведеться ризикнути шиєю і вийти”.
  
  
  Хоук переводив погляд з однієї людини на іншу. "Щось мені підказує, що ви не купитеся на жодну з історій".
  
  
  "Ні", - сказав Обрі. Ми цього не робимо. Принаймні я не знаю. Ця робота мало велика для Філстона! Саботаж, так. Спалювання Токіо і таке буде мати величезний вплив і стане удачею для Чикомов. Я згоден. Але насправді це не напрямок роботи Філстона. І не тільки воно недостатньо велике, недостатньо важливе, щоб виманити його з Росії - я знаю дещо про Річарда Філстона, про що мало хто знає. Я знав його, Пам'ятайте, працював із ним у МІ-6, коли він був на піку кар'єри. Тоді я був просто помічником, але я нічого не забув про це прокляте блюдце. Він був убивцею! Експертом».
  
  
  «Будь я проклятий, – сказав Хоук. «Живи та навчайся. Я цього не знав. Я завжди вважав Філстона свого роду звичайним шпигуном. Страшенно дієвим, смертоносним, але в смугастих штанах».
  
  
  «Зовсім ні», - похмуро сказав Обрі. «Він спланував багато вбивств. І їх також добре здійснив. Ось чому я впевнений, що якщо він нарешті їде з Росії, то це для чогось важливішого за саботаж. Навіть великий саботаж. У мене є почуття, Девіде, і ти повинен знати, що це означає. Ти у цьому бізнесі довше, ніж я».
  
  
  Сесіл Обрі підійшов до свого стільця і опустився на нього. «Продовжуй, Теренсе. Твій м'яч. Я триматиму рота на замку».
  
  
  Теренс перезарядив трубку. На полегшення Хоука, він «не запалив її. Теренс сказав: «Річ у тому, що Чікоми не робили всю свою брудну роботу, сер. Насправді не дуже багато. Вони займаються плануванням, але змушують інших виконувати по-справжньому брудну та криваву роботу. Звісно, вони використовують терор».
  
  
  Хоук, мабуть, виглядав спантеличеним, бо Теренс на мить зупинився, насупився і продовжив. «Ви знаєте про Ця, сер? Деякі називають їх Буракуміни. Це найнижчий склад у Японії, недоторкані. Ізгої. Їх понад два мільйони, і дуже мало хто, навіть японці, знають, що Уряд Японії тримає їх у гетто і приховує від туристів. Справа в тому, що уряд досі намагався ігнорувати цю проблему. Офіційна політика – fure-noi – не чіпайте це. більшість Ета знаходяться на державній допомозі. Це серйозна проблема,
  
  
  По суті, китайці використовують це максимально. Невдоволена меншість, подібна до цієї, було б безглуздо не робити цього».
  
  
  Все це було знайоме Хоукові. Останнім часом про гетто багато говорили у новинах. І комуністи того чи іншого штибу трохи експлуатували меншості у Штатах.
  
  
  "Це чудова установка для Chicoms", - визнав він. «Саботаж особливо проводився під виглядом заворушень. Це класичний прийом - комуністи планують його і дозволяють цій групі Ця здійснювати всю провину. Але чи це не японці? Як і у всій іншій країні? Я маю на увазі, якщо не буде проблеми з кольором, такий як у нас, і ...
  
  
  Зрештою Сесіл Обрі не міг тримати свій великий рот на замку. Він перебив.
  
  
  «Вони японці. На сто відсотків. Це справді питання традиційних кастових забобонів, Девіде, і ми не маємо часу на антропологічні відхилення. Але той факт, що ця – японці, виглядають та розмовляють, як і всі інші, допомагає їм. Шикам неймовірно. Це може піти куди завгодно і робити будь-що. У цьому немає проблем. Багато хто з них «проходить», як ви кажете тут, у Штатах. Справа в тому, що дуже небагато китайських агентів, добре організованих, можуть контролювати величезну кількість Це і використовувати їх у своїх цілях. В основному саботаж та вбивства. Тепер, з цим великим…"
  
  
  - втрутився Хоук. - Ти кажеш, Чикоми контролюють Ця за допомогою жаху?
  
  
  «Так. Серед іншого вони використовують машину. Щось на кшталт пристрою, удосконаленої версії старої «Смерті тисячі порізів». Це називається Кривавий Будда. Будь-яка людина Ця, яка не підкоряється їм або зраджує їх, поміщається в машину. і ..."
  
  
  Але цього разу Хоук не звернув на це надто пильної уваги. Це щойно прийшло до нього. З туману років. Річард Філстон був страшенно ловеласом. Тепер Хоук згадав про це. Тоді це добре замовчували.
  
  
  Філстон забрав у себе молоду дружину Сесіла Обрі, а потім покинув її. Через кілька тижнів вона наклала на себе руки.
  
  
  Його старий друг, Сесіл Обрі, використав Ястреба та AX, щоб залагодити приватну вендетту!
  
  
  
  Розділ 3
  
  
  
  
  
  Було кілька хвилин на восьму ранку. Нік Картер залишив квартиру Мюріал Мілхолланд годину тому, не звертаючи уваги на цікаві погляди молочника та газетяра, і поїхав назад у свій номер у готелі «Мейфлауер». Для нього він був трохи кращим. Він і Мюріал перейшли на бренді, і в перервах між заняттями коханням – вони зрештою перейшли до спальні – він випив досить багато. Нік ніколи не напивався і мав здібності Фальстафа; він ніколи не мав похмілля. Проте того ранку він почував себе трохи нечітко.
  
  
  Згадуючи пізніше, він також був винен у тому, що доктор Мюріал Мілхолланд його більш ніж трохи збентежила. Звичайна Джейн із розкішним тілом, яка була таким демоном у ліжку. Він залишив її тихенько хропіти, залишаючись привабливою в ранковому світлі, і, покидаючи квартиру, він знав, що повернеться. Нік не міг цього зрозуміти. Вона просто не на його смак! І все ж... і все ж...
  
  
  Він повільно, задумливо голився, наполовину задаючись питанням, яке було б бути одруженим з розумною, зрілою жінкою, яка до того ж була експертом у сексі, не тільки на кафедрі, а й на ній, коли задзвенів дверний дзвінок. . На Ніку був лише халат.
  
  
  Він глянув на велике ліжко, коли йшов через спальню, щоб відчинити двері. Він справді подумав про «Люгера», «Вільгельміна» і про «Хьюго» - стилет, захований у застібці-блискавці на матраці. Поки що вони відпочивали. Нік не любив гуляти Вашингтоном з важким вантажем. І Хок цього не схвалював. Іноді Нік справді носив із собою маленьку «Беретту Кугар», 0,380-й калібр, у якій зблизька вистачало сил. Останні два дні через те, що ремонтували плечову скобу, він навіть її не носив.
  
  
  Знову пролунав дверний зумер. Наполегливий. Нік завагався, глянув на ліжко, на якому був захований «люгер», а потім подумав, до біса його. О восьмій ранку у звичайний вівторок? Як би там не було, він міг подбати про себе, він мав ланцюг безпеки, і він знав, як підійти до дверей. Ймовірно, це був лише Хоук, який відправив масу інформаційних матеріалів спеціальним посилальним. Старий робив це зрідка.
  
  
  Гудіння - дзижчання - дзижчання
  
  
  Нік підійшов до дверей збоку, впритул до стіни. Будь-хто, хто стріляє через двері, його не помітить.
  
  
  дзижчання - дзижчання - дзижчання - зз - гудіння
  
  
  "Добре", - вигукнув він з раптовим роздратуванням. "Добре. Хто це?"
  
  
  Тиша.
  
  
  Потім: «Кіотські дівчата-скаути. Ви купуєте печиво, заздалегідь?
  
  
  "ВООЗ?" Його слух завжди був гострим. Але він міг присягнути ...
  
  
  «Дівчатка-скаути із Японії. Тут на Фестивалі вишні. Купуйте печиво. Ви купуєте, заздалегідь?
  
  
  Нік Картер похитав головою, щоб прояснити це. Добре. Він випив стільки бренді! Але в цьому він мав переконатися сам. Ланцюг був зафіксований. Він прочинив двері, тримаючись осторонь, і обережно визирнув у коридор. "Дівчатка-скаути?"
  
  
  Ага. Є у продажу дуже гарне печиво. Ви купуєте?"
  
  
  Вона вклонилася.
  
  
  Ще троє вклонилися. Нік мало не вклонився. Тому що, чорт забирай, вони були дівчатками-скаутами. Японські дівчата скаути.
  
  
  Їх четверо. Такі гарні, наче вони зійшли з шовкової картинки. Скромні. Фігурні маленькі японські ляльки в уніформі дівчаток-скаутів, з зухвалими тарзанками на гладких темних головах, міні-спідницях і шкарпетках до колін. Чотири пари косих очей, що світилися, з нетерпінням спостерігали за ним. Чотири пари ідеальних зубів блиснули перед ним старим східним афоризмом. Купуйте наші куки. Вони були милі, як послід крапчастих щенят.
  
  
  Нік Картер засміявся. Він нічого не міг з собою вдіяти. Зачекайте, поки він не розповість про це Хоуку - чи він має розповісти старому? Нік Картер, головна людина в AX, сам Кіллмайстер, дуже насторожений і обережно підбирається до дверей, щоб протистояти - купці дівчаток-скаутів, які продають печиво. Нік зробив галантну спробу перестати сміятися, зберегти незворушне обличчя, але це було вже занадто. Він знову засміявся.
  
  
  Дівчина, яка говорила - вона стояла найближче до дверей і несла стос коробок з кулінарією, яку вона тримала підборіддям, дивилася на AXman здивовано. Інші три дівчини, що несли коробки з печивом, теж дивилися з ввічливим подивом.
  
  
  Дівчина сказала: «Ми не розуміємо, сер. Ми робимо щось смішне? Якщо так, то ми самі. Не пожартувати прийшли - приходьте продавати печиво за наш проїзд до Японії. Ви купуєте заздалегідь. Допоможіть дуже. Ми дуже любимо ваші Сполучені Штати, були тут на Cherry Festival, але тепер з великим жалем маємо повернутися до нашої країни. Ви купуєте печиво? "
  
  
  Він знову був грубим. Як він був із Мюріалом Мілхолландом. Нік витер очі рукавом халата і зняв ланцюжок. «Мені дуже шкода, дівчатка. Дуже шкода. Це не ви. Це я. Це одна з моїх божевільних ранку».
  
  
  Він шукав японське слово, постукуючи пальцем по скроні. «Кічігай. Це я. Кичигай!
  
  
  Дівчата подивилися одна на одну, потім знову на неї. Ніхто з них не заговорив. Нік штовхнув двері. «Все гаразд, обіцяю. Я нешкідливий. Заходьте. Принесіть печиво. Я куплю їх усі. Скільки вони коштують?" Він дав Хоуку дюжину коробок. Нехай старий подумає над цим.
  
  
  "Коробка за долар".
  
  
  "Це досить дешево". Він відступив, коли вони увійшли, приносячи з собою крихкий запах квітучої вишні. Він подумав, що їм лише близько чотирнадцяти чи п'ятнадцяти. Милі. Всі вони добре розвинені для підлітків, їхні маленькі груди та сідниці підстрибують під бездоганно зеленою уніформою. Спідниці, подумав він, спостерігаючи, як вони складають печиво на столик кави, здавалися маленькими мініатюрними для дівчаток-скаутів. Але, можливо, в Японії...
  
  
  Вони були милими. Як і маленький пістолет Намбу, що раптово з'явився в руці дівчини, що говорила. Вона направила його прямо на твердий плоский живіт Ніка Картера.
  
  
  «Підніміть руки, будь ласка. Стійте абсолютно нерухомо. Я не хочу завдати вам шкоди. Като – двері!»
  
  
  Одна з дівчат ковзала довкола Ніка, тримаючись від нього подалі. Двері тихенько зачинилися, замок клацнув, запобіжник ковзнув у паз.
  
  
  «Ну й справді ошуканий», - подумав Нік. Взято. Його професійне захоплення було непідробним. Це була майстерня.
  
  
  «Мато – закрий усі штори. Сато - звичаї решту квартири. Особливо спальні. У нього тут може бути жінка».
  
  
  "Не сьогодні вранці", - сказав Нік. «Але все одно дякую за комплімент».
  
  
  Намбу підморгнув йому. Це було зле око. «Сядь», - холодно сказала головна. «Сядьте, будь ласка, і зберігайте мовчання, поки вам не накажуть говорити. І не намагайтеся робити ніяких хитрощів, містер Нік Картер. Я знаю про вас усі. Багато про вас».
  
  
  Нік підійшов до вказаного стільця. «Навіть через мій ненаситний апетит до печива від дівчат-скаутів - о восьмій годині ранку?»
  
  
  «Я сказала тихо! Вам буде дозволено говорити скільки завгодно – після того, як ви почуєте, що я хочу сказати».
  
  
  Нік сів. Він собі під ніс промимрив: «Банзай!» Він схрестив довгі ноги, зрозумів, що халат зяє, і квапливо його застебнув. Дівчина з пістолетом помітила це і посміхнулася. «Нам не потрібна помилкова скромність, містере Картер. Насправді ми не дівчата-скаути».
  
  
  «Якби мені дозволили говорити – я б сказав, що це почало мене розуміти».
  
  
  "Тихо!"
  
  
  Він заткнувся. Він задумливо кивнув у бік пачки цигарок та запальнички на найближчому таборі.
  
  
  "Ні!"
  
  
  Він мовчки дивився. Це була найефективніша маленька група. Двері знову перевірили, портьєри, кімнату залило світло. Като повернулася та повідомила, що чорного ходу немає. І це, подумав Нік з деякою гіркотою, мало забезпечити додаткову безпеку. Ну всіх їх не перемогти. Але якщо він вибереться з цього живим, його найбільша проблема в тому, щоб тримати його в таємниці. Ніка Картера забрала купка дівчат-скаутів у його власній квартирі!
  
  
  Тепер усе було тихо. Дівчина з Намбу сиділа навпроти Ніка на дивані, а решта троє чинно сиділи поряд. Усі серйозно дивилися на нього. Чотири школярки. Це був дуже дивний Мікадо.
  
  
  Нік сказав: "Чай, хтось?"
  
  
  Вона не сказала
  
  
  йому мовчати, і вона не стріляла у нього. Вона схрестила ноги, оголивши бахрому рожевих трусиків під міні-спідницею. Її ноги, всі ноги - тепер, коли він це справді помітив - були трохи розвиненішими і стрункішими, ніж ті, які зазвичай зустрічаються у дівчаток-скаутів. Він підозрював, що на них теж були вузькі бюстгальтери.
  
  
  "Я Тонака", - сказала дівчина з пістолетом Намбу.
  
  
  Він серйозно кивнув головою. "Задоволений."
  
  
  "А це, - вказала вона на інших, - ..."
  
  
  "Я знаю. Мато, Сато та Като. Сестри з квітучої вишні. Радий познайомитись з вами, дівчатка».
  
  
  Усі троє посміхнулись. Като хихикнула.
  
  
  Тонака насупився. «Мені подобається жартувати, містере Картер. Я хотів би, щоб ви цього не робили. Це дуже серйозне питання.
  
  
  Нік це знав. Він міг сказати це, як вона тримала маленький пістолет. Найпрофесійніший. Але йому потрібен час. Іноді Badinage має час. Він намагався вирахувати кути. Хто вони? Що вони від нього хотіли? Він не був у Японії більше року і, наскільки він знав, був чистим. Що тоді? Він продовжував малювати заготівлі.
  
  
  "Я знаю", - сказав він їй. “Я знаю, що це серйозно. Повірте, знаю. Просто в мене така хоробрість перед обличчям вірної смерті, і…»
  
  
  Дівчина на ім'я Тонака сплюнула як дика кішка. Її очі звузилися, і вона була зовсім негарною. Вона вказала намбу на нього як звинувачуючий палець.
  
  
  «Будь ласка, мовчи знову! Я прийшла не для того, щоб пожартувати».
  
  
  Нік зітхнув. Знову завалив. Він запитував себе, що трапилося?
  
  
  Тонака пошарила у кишені своєї блузки «Дівчина-скаут». Це приховувало те, що Топор міг бачити, тепер він міг бачити, були дуже добре розвинені ліві груди.
  
  
  Вона повернула в нього предмет, схожий на монету: "Ви дізнаєтесь про це, містере Картер?"
  
  
  Він зробив. Миттєво. Йому слід. Він зробив це у Лондоні. Зробив його досвідчений робітник у магазині сувенірів в Іст-Енді. Він віддав його людині, яка врятувала йому життя в провулку в тому ж Іст-Енді. Картер був дуже близький до того, щоб загинути тієї ночі в Лаймхаусі.
  
  
  Він підняв важкий медальйон у руці. Він був із золота, розміром із старовинний срібний долар, із нефритовою вставкою. Нефрит перетворився на літери, утворюючи сувій під крихітною зеленою сокиркою. Сокира.
  
  
  Букви: Esto Perpetua. Нехай буде вічно. Це була його дружба з Кунідзо Мату, його старим другом та давнім учителем дзюдо-карате. Нік спохмурнів, дивлячись на медальйон. Це було дуже давно. Кунідзо давно повернувся до Японії. Тепер він буде старим.
  
  
  Тонака пильно дивилася на нього. Намбу робив те саме.
  
  
  Нік підкинув медальйон і впіймав його. "Де ти це взяла?"
  
  
  "Мій батько дав мені це".
  
  
  "Кунізо Мату - твій батько?"
  
  
  «Так, містере Картер. Він часто говорив про вас. Змалку я чув ім'я великого Ніка Картера. Тепер я приходжу до вас, щоб попросити про допомогу. Точніше, мій батько посилає по допомогу. дуже вірить та довіряє вам. Він упевнений, що ви прийдете нам на допомогу».
  
  
  Раптом йому знадобилася цигарка. Дуже цього потребував. Дівчина дозволила йому закурити. Інші троє, тепер урочисті, як сови, дивилися на нього немиготливими темними очима.
  
  
  Нік сказав: «Я в боргу перед твоїм батьком. І ми були друзями. Звісно, я допоможу. Я зроблю все що зможу. Але як? Коли? Твій батько у Штатах?»
  
  
  «Він у Японії. У Токіо. Нині він старий, хворий і не може подорожувати. Ось чому ви повинні негайно вирушити з нами».
  
  
  Він заплющив очі і примружився від диму, намагаючись вловити цю річ у своїй голові. Привиди з минулого можуть збивати з пантелику. Але борг є обов'язок. Він завдячував своїм життям Кунідзо Мату. Йому доведеться зробити все, що може. Але спочатку…
  
  
  «Добре, Тонако. Але про все по порядку. По одному. Перше, що ти можеш зробити, це прибрати пістолет. Якщо ти донька Кунідзо, тобі він не потрібний…»
  
  
  Вона тримала пістолет біля нього. «Я думаю, можливо, так, містере Картер. Подивимося. Я відкладу це, коли я матиму вашу обіцянку приїхати до Японії, щоб допомогти моєму батькові. І Японії».
  
  
  «Але я вже сказав тобі! Я допоможу. Це урочиста обіцянка. А тепер давай перестанемо грати в копів та грабіжників. Забери пістолет і розкажи мені все, що сталося з твоїм батьком. зроби це як тільки зможу. Я..."
  
  
  Пістолет залишився у нього на животі. Тонака знову виглядала некрасиво. І дуже нетерплячий.
  
  
  «Ви не розумієте, містере Картер. Ви їдете до Японії зараз. Цієї хвилини - або, принаймні, дуже скоро. Проблеми мого батька не забаряться. Немає часу для каналів або офіційних осіб, щоб радитись з різних послуг порадьтеся про кроки, які необхідно зробити. Ви бачите, що я дещо розумію у цих питаннях. Мій батько теж. Він давно працює в секретній службі моєї країни і знає, що тяганина скрізь однакова. Ось чому він дав мені медальйон і наказав знайти тебе. Попросити тебе прийти негайно. Я маю намір це зробити».
  
  
  Маленький Намбу знову підморгнув Ніку. Він почав утомлюватися від флірту. Нечестивість у тому, що вона мала на увазі саме це. Вона мала на увазі кожне прокляте слово! В даний час!
  
  
  У Ніка виникла думка. У нього і Хока був голосовий
  
  
  код, який вони інколи використовували. Можливо, він зможе попередити старого. Тоді вони зможуть взяти цих японських скаутів під контроль, змусити їх говорити та осмислити, і розпочати роботу, щоб допомогти його другові. Нік глибоко зітхнув. Йому просто треба було зізнатися Хоуку, що його схопила банда чокнутих дівчаток-скаутів, і попросити своїх співвітчизників у AX витягнути його з цього. Може вони не змогли цього зробити. Може знадобитися ЦРУ. Або ФБР. Можливо, Армія, Флот та Морська піхота. Він просто не знав...
  
  
  Він сказав: «Добре, Тонако. Роби, по-твоєму. Негайно. Як тільки я зможу одягнутися та запакувати валізу. І зателефонувати».
  
  
  "Ніяких телефонних дзвінків".
  
  
  Вперше він подумав про те, щоб забрати пістолет. Це було смішно. Кіллмайстер має вміти відібрати зброю у дівчини-скауту! Ось у чому проблема - вона не дівчинка-скаут. Жодна з них не була. Тому що тепер усі інші, Като, Сато та Мато, залізли під ці обрізані спідниці та дістали пістолети Намбу. Усі наполегливо вказували на Картера.
  
  
  «Як звуть ваш загін, дівчатка? Янголи смерті?"
  
  
  Тонака націлив на нього пістолет. «Мій батько сказав мені, що у вас буде багато хитрощів, містере Картер. Він впевнений, що ви стримаєте свою обіцянку і свою дружбу з ним, але попередив мене, що ви наполягатимете на тому, щоб робити це по-своєму. Це не може бути зроблено. Це має бути зроблено по-нашому – у повній секретності”.
  
  
  "Але це може бути", - сказав Нік. «У мене є велика організація. Багато хто з них, якщо вони мені знадобляться. Я не знав, що Кунізо був на вашій секретній службі - мої вітання йому за добре збережений секрет - але тоді він напевно повинен знати ціну організації та співробітництва. Вони можуть виконувати роботу тисячі людей - і безпека не проблема і..."
  
  
  Пістолет зупинив його. «Ви дуже промовисті, містере Картер… І дуже помиляєтеся. Мій батько, природно, розуміє всі ці речі, і це те, чого він не хоче. Або чого він потребує. Щодо каналів - ви, як і я, знаєте, що ви завжди під наглядом, навіть якщо це регулярно, як і ваша організація. Ви не можете зробити жодного кроку без того, щоб хтось помітив і передав його. Ні, містере Картер. Жодних телефонних дзвінків. Жодної офіційної допомоги. Це робота для однієї людини, Друга, якій можна довіряти, і яка буде робити те, що просить мій батько, не ставлячи зайвих питань. Ти ідеальний чоловік для того, що має бути зроблено – і ти завдячуєш життям моєму батькові. Можу я повернути медальйон, будь ласка. "
  
  
  Він покинув їй медальйон. "Добре", - визнав він. «Ви здається рішучими, і у вас є зброя. У вас є зброя. Схоже, я їду з вами до Японії. Прямо зараз. Я кидаю все, отак і відлітаю. Ви, звичайно, розумієте, що якщо я просто зникну, за кілька годин буде всесвітнє сповіщення? "
  
  
  Тонака дозволила собі крихітну посмішку. Він помітив, що вона була майже вродлива, коли посміхалася. «Ми потурбуємося про це пізніше, містере Картер».
  
  
  «А як щодо паспортів? Митні?»
  
  
  «Немає проблем, містере Картер. Наші паспорти є в повному порядку. Я впевнений, що у вас багато паспортів – запевнив мій батько. Що у вас буде? У вас, напевно, є дипломатичний паспорт, якого для цього вистачить. заперечення? "
  
  
  «Проїзд? Є такі речі, як квитки та бронь».
  
  
  «Про все подбали, містере Картер. Все влаштовано. Ми будемо в Токіо за кілька годин».
  
  
  Він починав вірити у це. Насправді у це вірю. Вони, мабуть, мали космічний корабель, який чекав на Моллі. О брате! Хоуку це сподобається. Має бути велика місія - Нік знав знаки - і Хоук тримав його напоготові, поки річ не дозріла, а тепер це. Була також другорядна справа леді, Мюріель Мілхолланд. У нього було побачення з нею сьогодні ввечері. Щонайменше, що міг зробити джентльмен, - це зателефонувати і ...
  
  
  Нік благаюче подивився на Тонаку. «Усього один телефонний дзвінок? Жінці? Я не хочу, щоб вона стала».
  
  
  Маленький Намбу був непохитний. "Ні."
  
  
  НІК КАРТЕР ВИДАЛЯЄТЬСЯ - ПОТОМКА ЗАСТРОЖЕНА…
  
  
  Тонака встала. Като, Мато та Сато встали. Усі маленькі гармати змигнули на Ніка Картера.
  
  
  "Тепер ми, - сказав Тонака, - підемо в спальню, містере Картер".
  
  
  Нік моргнув. "А?"
  
  
  «У спальню, будь ласка. Негайно!»
  
  
  Нік підвівся і затягнув навколо себе халат. "Якщо ти так кажеш."
  
  
  «Підніміть руки, будь ласка».
  
  
  Він трохи втомився від Дикого Заходу. «Послухай, Тонако! Я співпрацюю. Я друг твого батька, і я допоможу, навіть якщо мені не подобається, як ми ведемо справи. Але давайте позбавимося всього цього безумства ... »
  
  
  "Руки вгору! Тримай їх високо у повітрі! Маршируй до спальні».
  
  
  Він пішов. Руки високо в повітрі. Тонака пішла за ним у кімнату, тримаючись на професійній відстані. Ззаду увійшли Като, Мато та Сато.
  
  
  Він уявив собі ще один заголовок: "Картер зґвалтований дівчатками-скаутами..."
  
  
  Тонака посунула пістолет до ліжка. «Будь ласка, лягайте на ліжко, містере Картер. Зніміть халат. Ви ляжте обличчям догори».
  
  
  Нік дивився. Слова, які він сказав Хоуку тільки вчора, повернулися, і він повторив їх. "Ти мабуть жартуєш!"
  
  
  Жодної посмішки на блідо-лимонно-коричневих обличчях.
  
  
  розкосі очі уважно дивляться на нього і його велике тіло.
  
  
  «Без жартів, містере Картер. На ліжко. Негайно!» Пістолет рухався у її маленькій руці. Її палець на спусковому гачку був білим довкола суглоба. Нік уперше за всі ці забави та ігри зрозумів, що вона пристрелить його, якщо він не зробить точно те, що йому сказали. Точно.
  
  
  Він упустив халат. Като прошипіла. Мато похмуро посміхнувся. Сато хихикнула. Тонака сердито глянув на них, і вони повернулися до справи. Але в її власних темних очах було схвалення, коли вони ненадовго ковзали вгору і вниз його стрункими двісті фунтів. Вона кивнула головою. «Чудове тіло, містере Картер. Як сказав батько, так і буде. Він добре пам'ятає, як він навчив вас і як підготував вас. Можливо, іншим разом, але зараз це не важливо. На ліжку. Обличчя вгору. . "
  
  
  Нік Картер був збентежений і збентежений. Він не був брехуном, особливо самому собі, і визнав це. Було щось неприродне, навіть трохи непристойне, щоб лежати повністю відкритими для проникливих очей чотирьох дівчаток-скаутів. Чотири пари епікантоїдних очей, які нічого не пропустили.
  
  
  Єдине, за що він був вдячний – це була зовсім не сексуальна ситуація, і йому не загрожувала фізична реакція. Він здригнувся. Повільний підйом до вершини перед усіма цими очима. Це було неможливо. Сато захихотів би.
  
  
  Нік пильно дивився на Тонаку. Вона тримала пістолет у нього на животі, тепер повністю оголеним, і її рот смикнувся у початковій усмішці. Вона успішно чинила опір.
  
  
  «Я тільки шкодую, - сказав Нік Картер, - що я маю лише одну гідність для моєї країни».
  
  
  Пригнічені веселощі Като. Тонака вп'явся в неї поглядом. Тиша. Тонака сердито подивилася на Ніка. "Ви, містере Картер, дурню!"
  
  
  "Sans doute".
  
  
  Під лівою сідницею він відчував твердий метал застібки-блискавки матраца. У ньому лежав «Люгер», цей мерзенний хотрод, урізаний 9-міліметровий пістолет убивства. Також на шпильці. Спраглий Хьюго. Вістря голки смерті. Нік зітхнув і забув про це. Він, мабуть, міг дістатись до них, і що? Що тоді? Вбити чотирьох маленьких дівчаток-скаутів із Японії? І чому він продовжував думати про них як про дівчат-скаутів? Уніформа була справжньою, але це все. Це були чотири маніяки з якоїсь токійської академії йо-йо. І він був посередині. Усміхайтеся та страждайте.
  
  
  Тонака була. термінові замовлення. «Като – подивися на кухню. Сато в туалеті. Мато – а, от і все. Ці краватки будуть якраз».
  
  
  Мато мав кілька найкращих і найдорожчих краваток Ніка, в тому числі і Сулка, який він носив тільки одного разу. Він сів на знак протесту. «Гей! Якщо потрібно використовувати краватки, використовуйте старі. Я просто ..."
  
  
  Тонака швидко вдарив його пістолетом по лобі. Вона була швидкою. Входив і виходив, перш ніж він встиг схопити пістолет.
  
  
  «Лягай», - різко сказала вона. – «Тихо. Більше жодних розмов. Ми маємо продовжити нашу роботу. Вже було надто багато дурниць – наш літак летить через годину».
  
  
  Нік підвів голову. «Я згоден щодо дурниці. Я…»
  
  
  Ще один удар по лобі. Він похмуро лежав, коли його прив'язували до стовпчиків ліжка. Вони дуже добре зав'язували вузли. Він міг би розірвати кайдани будь-якої миті, але знову ж таки з якою метою? Це було частиною всієї цієї шаленої угоди - він виявляв, що все більше і більше не хоче завдавати їм шкоди. І оскільки він уже був так глибоко в Гуфівіллі, у нього з'явилася справжня цікавість дізнатися, чим вони займаються.
  
  
  Це була картина, яку він хотів забрати в могилу. Нік Картер зв'язав свої краватки, розпростертий на ліжку, оголена мати, відкрита темними поглядами чотирьох маленьких дівчат зі Сходу. У голові у нього промайнув уривок із улюбленої старовинної пісні: вони мені ніколи не повірять.
  
  
  Він важко міг повірити в те, що побачив потім. Пір'я. Чотири довгі червоні пера вилізли звідкись з-під міні-спідниць.
  
  
  Тонака і Като сиділи з одного боку ліжка, Мато і Сато - з іншого. «Якщо вони всі підійдуть досить близько, - подумав Нік, - я зможу порвати ці пута, розбити їхні безглузді головочки і…
  
  
  Тонака впустила перо і відступила назад, намбу повернувшись на свій плоский живіт. Знову проявився професіоналізм. Вона коротко кивнула Сато. "Заткни йому рота".
  
  
  «Тепер подивися сюди, – сказав Нік Картер. «Я… гулі… ммм… фуммм…» Чиста носова хустка і ще одна краватка зробили свою справу.
  
  
  "Старт", - сказав Тонака. «Като, візьми його ноги. Мато, займися його пахвами. Сато – геніталії».
  
  
  Тонака відступила ще на кілька кроків і приставила пістолет до Ніка. Вона дозволила собі посміхнутися. «Мені дуже шкода, містере Картере, що ми повинні зробити це – так. Я знаю, що це недостойно і безглуздо».
  
  
  Нік енергійно кивнув. «Хммммммфж… гуууууууууууу…»
  
  
  «Спробуйте витримати, містере Картер. Це не займе багато часу. Ми збираємось нагодувати вас наркотиками. Чи бачите, одна з властивостей цього наркотику полягає в тому, що він підтримує і розширює настрій людини, якій її дають. ми хочемо, щоб ви були щасливі, містере Картер. Ми хочемо, щоб ви сміялися всю дорогу до Японії! "
  
  
  Він із самого початку знав, що в цьому божевілля є метод. Остаточна зміна сприйняття
  
  
  Вони все одно вбили б його, якби він чинив опір. Цей хлопець Тонака був досить божевільним, щоб це зробити. І ось тепер точку опору було подолано. Це пір'я! Це було старе китайське катування, і він ніколи не усвідомлював, наскільки воно ефективне. Це була найсолодша агонія на світі.
  
  
  Сато дуже ніжно водив пером по грудях. Нік здригнувся. Мато старанно працював над пахвами. Ооооооооо ...
  
  
  Като використав довгий досвідчений удар по підошвах його ніг. Пальці на ногах Ніка почали згинатися і зводитися судомою. Він не міг, чорт забирай, більше цього виносити. Як би там не було, він досить довго підігравав цьому чокнутому квартету. В любую секунду ему просто придется - ахххоооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооо ...
  
  
  Її час був ідеальним. Він був відвернений рівно настільки, щоб вона змогла зайнятися справжньою справою. Голка. Довга сяюча голка. Нік це побачив, а потім не побачив. Тому що він був встромлений у відносно м'які тканини його правої сідниці.
  
  
  Голка увійшла глибоко. Глибше. Тонака дивилася на нього, вставляючи поршень до упору. Вона посміхнулася. Нік вигнувся, сміявся, сміявся і сміявся.
  
  
  Наркотик вразив його сильно, майже миттєво. Його кровотік підхопив його і попрямував до його мозкових і моторних центрів.
  
  
  Тепер вони перестали його лоскотати. Тонака посміхнувся і ніжно поплескав його по обличчю. Вона забрала маленький пістолет.
  
  
  «Ось, – сказала вона. "Як ти себе почуваєш зараз? Усі щасливі?"
  
  
  Нік Картер посміхнувся. "Краще ніколи в житті". Він засміявся… «Ви знаєте щось – мені хочеться випити. Наприклад, випити багато. Що ви скажете, дівчатка?
  
  
  Тонака заплескала в долоні. «Яка вона скромна та мила, – подумав Нік. Як мило. Він хотів зробити її щасливою. Він зробить усе, що вона захоче – все, що завгодно.
  
  
  «Думаю, це буде чудова розвага», - сказав Тонака. "Чи не так, дівчатка?"
  
  
  Като, Сато та Мато думали, що це буде чудово. Вони плескали в долоні і хихикали, і всі, кожен, наполягали на поцілунку Ніка. Потім вони відступили, хихикаючи, посміхаючись і розмовляючи. Тонака не цілував його.
  
  
  Тобі краще одягтися, Нік. Швидше. Ти ж знаєш, нам треба їхати до Японії».
  
  
  Нік сів, доки вони розв'язували його. Він посміявся. "Звісно. Я забув. Японія. Але ти впевнений, що справді хочеш поїхати, Тонако? Ми могли б добре повеселитися тут, у Вашингтоні».
  
  
  Тонака підійшла до нього впритул. Вона нахилилася і поцілувала його, надовго притулившись губами до його губ. Вона погладила його по щоці. «Звичайно, я хочу поїхати до Японії, Нік, люба. Поспішай. Ми допоможемо тобі одягнутись і зібрати речі. Просто скажи нам де все».
  
  
  Він почував себе королем, сидячи оголеним на ліжку і дивлячись, як вони снують довкола. Японія буде дуже веселою. Давно, надто довго в нього не було такої справжньої відпустки. Без жодної відповідальності. Безкоштовно як повітря. Він міг би навіть надіслати Хоуку листівку. А можливо і ні. До біса Хока.
  
  
  Тонака копалась у ящику комода. "Де твій дипломатичний паспорт, Нік, любий?"
  
  
  «У шафі, дорога, у підкладці капелюшної коробки Нокса. Давай поспішаємо! Японія чекає».
  
  
  А потім йому знову захотілося цього напою. Хотів цього гірше, ніж будь-коли у своєму житті хотів випити. Він схопив пару білих боксерів у Сато, що кладе валізу, пройшов у вітальню і взяв пляшку віскі з переносного бару.
  
  
  
  Розділ 4
  
  
  
  
  
  Дуже рідко Хоук викликав Ніка для консультації щодо рішення на найвищому рівні. Кіллмайстру не платили за ухвалення рішень на найвищому рівні. Йому платили за їх виконання - що він зазвичай робив із хитрістю тигра та його люттю, коли це було необхідно. Хоук з повагою ставився до здібностей Ніка як до агента, а за необхідності і вбивці. Картер сьогодні був чи не найкращим у світі; головна людина в цьому гіркому, темному, кривавому та часто таємничому закутку, де виконувались рішення, де директиви нарешті перетворювалися на кулі та ножі, отрути та мотузки. І смерть.
  
  
  Хоук мав дуже погану ніч. Він майже не спав, що дуже незвично для нього. О третій годині ночі він виявив, що ходить по своїй трохи похмурій вітальні в Джорджтауні і запитує, чи має він право залучати Ніка до цього рішення. Насправді це було не навантаження Ніка. То був Хок. Хоук був головою AX. Хоуку платили – недостатньо – за те, щоб він приймав рішення та нести тягар помилок. На його сутулих плечах сімдесят з лишком років лежав тягар, і він справді не мав права перекласти частину цього тягаря на іншу.
  
  
  Чому б просто не вирішити, грати в гру Сесіла Обрі чи ні? За загальним визнанням, це була погана гра, але Хоук грав гірше. І виграш був незбагненним - власна людина у Кремлі. Хоук, з професійної точки зору, був жадібною людиною. Теж безжальний. З часом - хоча тепер він продовжував розмірковувати на відстані - він зрозумів, що як би там не було, він знайде кошти,
  
  
  щоб поступово все більше і більше відволікти кремлівську людину від Обрі. Але все це було в майбутньому.
  
  
  Чи мав він право залучити Ніка Картера, який ніколи у своєму житті не вбивав людину, за винятком своєї країни та у виконанні свого присяжного обов'язку? Тому що фактичне вбивство мав вчинити Нік Картер.
  
  
  Це було складне моральне питання. Слизький. Він мав мільйон аспектів, і можна було раціоналізувати і придумати практично будь-яку відповідь, яку захочете.
  
  
  Девід Хок не звик до складних моральних питань. Сорок років він вів смертельну боротьбу та придушив сотні ворогів себе та своєї країни. На думку Хоука, це одне й те саме. Його вороги та вороги його країни були одним і тим самим.
  
  
  На перший погляд, це було досить просто. Він і весь західний світ будуть у більшій безпеці і краще спатимуть із мертвим Річардом Філстоном. Філстон був затятим зрадником, який завдав необмежених збитків. Із цим справді не було суперечок.
  
  
  Отже, о третій ночі Хоук налив собі дуже слабкого напою і сперечався з цим.
  
  
  Обрі йшов проти наказу. Він визнав це в офісі Хока, хоч і навів вагомі причини для того, щоб піти проти його наказів. Його начальство вимагало, щоб Філстон був заарештований і постав перед належним судом і, як передбачалося, стратою.
  
  
  Сесіл Обрі, хоч дикі коні не відтягли б його від нього, боявся, що Філстон якимось чином розв'яже вузол ката. Обрі думав про свою мертву молоду дружину не менше, ніж про свій обов'язок. Його не хвилювало, що зрадника буде покарано у відкритому суді. Він тільки хотів смерті Річарда Філстона якомога коротшим, швидким і потворним способом. Щоб зробити це і отримати допомогу AX у помщенні, Обрі був готовий дати один із найцінніших активів своєї країни – несподіване джерело у Кремлі.
  
  
  Хоук злегка пригубив свій напій і закинув свій вицвілий халат на шию, яка з кожним днем ​​ставала дедалі тоншою. Він глянув на старовинний годинник на каміні. Майже чотири. Він пообіцяв собі ухвалити рішення ще до того, як приїхав того дня до офісу. Обіцяв і Сесіл Обрі.
  
  
  Обрі мав рацію в одному, - визнав Хоук, крокуючи. AX, майже будь-яка служба янкі, впоралася з цим краще, ніж британці. Філстон знав би кожен крок і пастку, які MI6 коли-небудь використовувала чи мріяла використати. AX може мати шанс. Звісно, якщо він використав Ніка Картера. Якщо Нік не міг цього зробити, то не могло бути.
  
  
  Чи міг він використовувати Ніка у приватній вендетті для іншої людини? Проблема не намагалася зникнути чи вирішитись сама собою. Вона все ще була там, коли Хоук нарешті знову знайшов подушку. Випивка трохи допомогла, і він заснув неспокійним сном при першому погляді птахів у форзиції за вікном.
  
  
  Сесіл Обрі та людина з MIS, Теренс, мали знову з'явитися у вівторок в офісі Хока в одинадцятій - Хок був в офісі о чверть на дев'яту. Делі Стоукс ще не було. Хоук повісив свій легкий плащ - на вулиці починав мряжити дощ - і пішов прямо до телефону, і зателефонував Ніка в квартиру Мейфлауер.
  
  
  Хоук ухвалив рішення, коли їхав до офісу з Джорджтауна. Він знав, що трохи потурає і трохи перекладає тягар, але тепер він міг це робити з досить чистою совістю. Розкажіть Ніку всі факти у присутності англійців і дозвольте Ніку ухвалити власне рішення. Це було найкраще, що міг зробити Хоук, враховуючи його жадібність та спокусу. Він був би чесний. Він присягнув у цьому собі. Якщо Нік відмовиться від місії, це буде кінцем. Нехай Сесіл Обрі шукає ката десь ще.
  
  
  Нік не відповів. Хоук вилаявся і повісив слухавку. Він зняв свою першу за ранок сигару і засунув її до рота. Він знову спробував дістатися квартири Ніка, дозволяючи дзвінку продовжуватися. Нема відповіді.
  
  
  Хоук знову поклав слухавку і витріщився на неї. "Знову трахкає", - подумав він. Застряг. У сіні з гарною лялькою, і він докладе, коли стане страшенно гарним і готовим. Хоук насупився, потім мало не посміхнувся. Не можна звинувачувати хлопчика за те, що він пожинав бутони троянд, поки міг. Бог знав, що це тривало недовго. Мало довго. Пройшло багато часу з того часу, як він міг пожинати бутони троянд. Ах, золоті дівчата та хлопці повинні розсипатися на порох...
  
  
  До біса це! Коли Нік не відповів із третьої спроби, Хоук вийшов подивитися бортовий журнал на столі Делії. Черговий ночами мав тримати його в курсі. Хоук провів пальцем за списком акуратно написаних записів. Картер, як і всі вищі топ-менеджери, був на зв'язку двадцять чотири години на добу і мав дзвонити та перевіряти кожні дванадцять годин. І залишити адресу або номер телефону, за яким із ними можна буде зв'язатися.
  
  
  Палець Хоука зупинився на вході: N3 – 2204 год. - 914-528-6177. Це був префікс Меріленда. Хоук подряпав номер на аркуші паперу і повернувся до свого кабінету. Він набрав номер.
  
  
  Після довгої серії дзвінків жінка сказала: Алло? Вона звучала як сон та похмілля.
  
  
  Хоук врізався прямо в нього. Витягнемо Ромео з мішка.
  
  
  «Дозвольте мені поговорити з містером Картером, будь ласка».
  
  
  Довга пауза. Потім холодно: З ким ти хотів поговорити?
  
  
  Хоук люто закусив сигару. Картер. Нік Картер! Це дуже важливо. Терміново. Він там?"
  
  
  Більше тиші. Потім він почув її позіхання. Її голос був ще холодний, коли вона сказала: «Мені дуже шкода. Містер Картер поїхав якийсь час тому. Я дійсно не знаю, коли. Але як, чорт забирай, ти отримав цей номер? Я…»
  
  
  «Вибачте, леді». Хоук знову повісив слухавку. Чорт! Він сів, поставив ноги на стіл і витріщився на жовчно-червоні стіни. Годинник Western Union цокав на захист Ніка Картера. Він не спізнився на дзвінок. Залишилося ще близько сорока з лишком хвилин. Хоук вилаявся собі під ніс і не міг зрозуміти свого занепокоєння.
  
  
  За кілька хвилин увійшла Делія Стоукс. Яструб, маскуючи свою занепокоєння - для чого він не міг привести вагомих причин - змусив її дзвонити в Мейфлауер кожні десять хвилин. Він перейшов на іншу лінію та почав обережно наводити довідки. Нік Картер, як добре знав Хок, був свінгером, і коло його знайомих було довгим і католицьким. Він може бути в турецькій лазні з сенатором, снідати з дружиною та/або дочкою якогось дипломатичного представника - або він може бути в Гоут-Хіллі.
  
  
  Час пройшов безрезультатно. Хоук продовжував поглядати на настінний годинник. Він обіцяв Обрі сьогодні рішення, чорт забирай, хлопче! Тепер він офіційно запізнювався на дзвінок. Не те щоб Хоуку було начхати на подібну дрібницю - але він хотів залагодити цей роман, так чи інакше, і він не міг зробити це без Ніка. Він, як ніколи, був сповнений рішучості, щоб за Ніком було останнє слово у вбивстві чи не вбивстві Річарда Філстона.
  
  
  О десятій годині одинадцятій до нього до кабінету увійшла Делія Стоукс із спантеличеним виразом обличчя. Хоук якраз викинув наполовину пережовану сигару. Він побачив її вираз і сказав: Що?
  
  
  Делія знизала плечима. «Я не знаю, що саме, сер. Але я цьому не вірю – і ви не повірите».
  
  
  Хоук насупився. "Випробуй мене."
  
  
  Делія прочистила горло. "Нарешті я дістався капітана дзвону на "Мейфлауер". Мені було важко його знайти, а потім він не захотів розмовляти - йому подобається Нік і, я вважаю, він намагався його захистити - але я нарешті дещо потягнув Нік пішов з готелю сьогодні вранці трохи пізніше дев'ятої. Він був п'яний. Сильно п'яний. І – це та частина, в яку ви не повірите – він був із чотирма дівчатами-скаутами”.
  
  
  Сигара опустилася. Хоук дивився на неї. "Він був із ким?"
  
  
  «Я сказав вам – він був із чотирма дівчатами-скаутами. Японські дівчата-скаути. Він був такий п'яний, що скаутам, японським дівчатам-скаутам, довелося допомогти йому пройти через хол».
  
  
  Хоук тільки моргнув. Три рази. Потім він сказав: Хто у нас є на місці?
  
  
  Є Том Еймс. І…»
  
  
  «Підійде Еймс. Надішліть його на «Мейфлауер» прямо зараз. Підтвердіть або спростуйте розповідь капітана. Замовчіть це, Деліє, і почніть звичайну процедуру пошуку оперативників, що зникли безвісти. От і все. О, коли Сесіл Обрі і З'явився Теренс, дозволь їм увійти. "
  
  
  "Так сер." Вона вийшла і зачинила двері. Делія знала, коли залишити Девіда Хока віч-на-віч із його гіркими думками.
  
  
  Том Еймс був гарною людиною. Обережно, ретельно, нічого не втрачаючи. Була година, коли він доповів Хоуку. Тим часом Хоук знову зупинив Обрі - і тримав дроти гарячими. Поки нічого.
  
  
  Еймс сидів у тому ж твердому кріслі, на якому вчора вранці сидів Нік Картер. Еймс був досить сумною людиною з обличчям, що нагадувало Хоуку самотню шукачу.
  
  
  «Це правда щодо дівчаток-скаутів, сер. Їх було четверо. Дівчата-скаути з Японії. Вони продавали печиво у готелі. Зазвичай це заборонено, але помічник менеджера пропустив їх. Хороші сусідські відносини і таке інше. це. І вони продали печиво. Я..."
  
  
  Хоук ледве стримався. «Відмовтеся від печива, Еймсе. Дотримуйтесь Картеру. Він пішов із цими дівчатками-скаутами? Його бачили тим, хто йде з ними через вестибюль? Він був п'яний?
  
  
  Еймс проковтнув. «Так, сер. Його виразно помітили, сер. Він тричі падав, проходячи через вестибюль. Йому мали допомогти, е-е, дівчата-скаути. Містер Картер співав, танцював, сер, і кричав. небагато. Також схоже, що у нього було багато печива, вибачте, сер, але я так зрозумів - у нього було багато печива, і він намагався продати їх у холі”.
  
  
  Хоук заплющив очі. Ця професія з кожним днем ​​ставала все божевільною. "Продовжувати."
  
  
  «От і все, сер. Ось що сталося. Добре підтверджено. Я отримав свідчення від капітана, помічника менеджера, двох покоївок і містера і місіс Мередіт Хант, які щойно реєструвалися з Індіанаполіса. Я…»
  
  
  Хоук підняв трохи тремтячу руку. - І це теж пропустіть. Куди поділися Картер та його… його оточення після цього? Гадаю, вони не злетіли на повітряній кулі чи щось таке?
  
  
  Еймс сунув пачку показань назад у внутрішню кишеню.
  
  
  «Ні, сер. Вони взяли таксі».
  
  
  Хоук розплющив очі і дивився вичікувально. "Добре?"
  
  
  
  «Нічого, сер. Звичайна рутина нічого не дала. Менеджер ведя спостерігав, як дівчата-скаути допомагали містеру Картеру сісти в таксі, але він не помітив нічого особливого у водії і не подумав отримати номер машини. Я розмовляв з іншими водіями, звичайно. Не пощастило. На той час там було тільки одне інше таксі, і водій дрімав. Однак він це помітив, тому що містер Картер був так багато шуму і, ну, було трохи незвичайно бачити дівчат-скаутів у п'яному вигляді”.
  
  
  Хоук зітхнув. "Трохи, так. Отже?"
  
  
  «Це було дивне таксі, сер. Цей чоловік сказав, що ніколи раніше не бачив його в ряду. Він погано роздивився водія».
  
  
  "Як добре," сказав Хоук. «Мабуть, це була Японська Пісочна Людина».
  
  
  "Сер?"
  
  
  Хоук махнув рукою. «Нічого. Добре, Еймсе. На цьому поки що все. Готуйтеся до нових замовлень».
  
  
  Еймс пішов. Хоук сидів і дивився на темно-сині стіни. На перший погляд Нік Картер нині робить свій внесок у злочинність неповнолітніх. Четверо неповнолітніх. Дівчатка-скаути!
  
  
  Хоук потягнувся до телефону, маючи намір випустити спеціальний AX APB, потім відсмикнув руку. Ні. Нехай він трохи повариться. Подивися, що сталося.
  
  
  В одному він був певен. Це було прямо протилежне до того, як це виглядало. Ці дівчата-скаути якимось чином сприяли вчинкам Ніка Картера.
  
  
  
  Розділ 5
  
  
  
  
  
  Маленький чоловічок з молотком був нещадний. Він був гномом, у брудній коричневій мантії та розмахував молотком. Гонг був удвічі більший за маленького чоловічка, але у маленької людини були великі м'язи, і він мав на увазі справу. Він знову і знову вдарив молотком по міді, що звучить - боінгг - боінгг - боінгг - боінггг…
  
  
  Смішні речі. Гонг змінював форму. Вона починала бути схожим на голову Ніка Картера.
  
  
  BOINGGGGGG - BOINGGGGGGG
  
  
  Нік розплющив очі і якнайшвидше заплющив їх. Знову задзвонив гонг. Він розплющив очі, і гонг зупинився. Він лежав на підлозі на футоні, накинувши ковдру. Біля його голови стояв білий емальований горщик. Передбачення з чийогось боку. Нік підняв голову над горщиком, і йому стало погано. Дуже хворий. Довгий час. Коли його вирвало, він ліг на подушку підлоги і спробував сфокусувати стелю. Це була звичайна стеля. Поступово він перестав кружляти і заспокоївся. Він почав чути музику. Шалена, далека музика, що тупить гоу-гоу. Це було, подумав він, коли його голова прояснилася, не так у звуку, як у вібрації.
  
  
  Двері відчинилися, і ввійшла Тонака. Жодної форми дівчаток-скаутів. На ній був коричневий замшевий піджак поверх білої шовкової блузки - очевидно, без бюстгальтера під нею - і вузькі чорні штани, котрі облягали її стрункі ноги. Вона була злегка нафарбована, помада і трохи рум'ян, а її блискуче чорне волосся було покладено на маківці з удаваною недбалістю. Нік визнав, що вона була справжньою стравою.
  
  
  Тонака тихо йому посміхнувся. «Добрий вечір, Нік. Як ти себе почуваєш?"
  
  
  Він ніжно торкнувся своєї голови пальцями. Він не впав.
  
  
  "Я просто міг би так жити", - сказав він. "Ні дякую".
  
  
  Вона сміялася. «Мені дуже шкода, Нік. Я правда. Але це здавалося єдиним способом виконати бажання мого батька. Препарат, який ми тобі дали, - він не тільки робить людину надзвичайно слухняною. Він також викликає у нього величезну спрагу, бажання». на алкоголь. Ти справді був зовсім п'яний ще до того, як ми посадили тебе в літак”.
  
  
  Він дивився на неї. Тепер усе було ясно. Він обережно потер шию ззаду. "Я знаю, що це дурне питання - але де я?"
  
  
  Її посмішка зникла. "У Токіо, звичайно".
  
  
  "Звісно. Де ще. Де жахливий секс утрьох - Мато, Като та Сато?
  
  
  “У них є своя робота. Вони роблять це. Я сумніваюся, що ви їх побачите знову».
  
  
  "Думаю, я витримаю це", - пробурмотів він.
  
  
  Тонака опустився на футон поруч із ним. Вона провела рукою по його лобі і погладила по волоссю. Її рука була прохолодною, як струмок Фудзі. Її м'який рот торкнувся його, потім вона усунулася.
  
  
  "Зараз для нас немає часу, але я скажу це. Я обіцяю. Якщо ви допоможете моєму батькові, як я знаю, ви це зробите, і якщо ми обоє переживемо це, я зроблю все, щоб компенсувати вам те, що я зробила. -небудь! Це зрозуміло, Нік?
  
  
  Він почував себе набагато краще. Він стримав порив притиснути її струнка до себе. Він кивнув головою. «Зрозуміло, Тонако. Я триматиму тебе за цю обіцянку. А тепер – де твій батько?»
  
  
  Вона підвелася і відійшла від нього. Він живе в районі Санья. Ви це знаєте?
  
  
  Він кивнув головою. Один з найгірших районів нетрів у Токіо. Та він не зрозумів. Що робив старий Кунідзо Мату у такому місці?
  
  
  Тонака вгадала його думку. Вона прикурювала цигарку. Вона недбало закинула сірник на татамі.
  
  
  «Я сказав вам, що мій батько вмирає. У нього рак. Він повернувся, щоб померти зі своїм народом, Цією. Ви знали, що це Буракуміни?
  
  
  Він похитав головою. "Я поняття не мав. Це має значення?"
  
  
  Він вважав її гарною. Красуня зникла, коли вона насупилась. «Він думав, що це має значення. Він давно покинув свій народ і перестав бути прихильником Ця.
  
  
  оскільки він старий і вмирає, він хоче загладити свою провину». Вона люто знизала плечима. «Можливо, ще не надто пізно - це певно час для цього. Але він вам це все пояснить. Тоді подивимося - тепер я думаю, тобі краще прийняти ванну і привести себе до ладу. Це допоможе твоїй хворобі. У нас мало часу. Кілька годин до ранку”.
  
  
  Нік підвівся. Його взуття не було, але в іншому він був повністю одягнений. Костюм Севіл-Роу вже ніколи не буде колишнім. Він справді почував себе брудним і заріс щетиною. Він знав, як має виглядати його мова, і не хотів дивитися собі у вічі. У роті відчувався виразний присмак перегару.
  
  
  "Ванна може просто врятувати моє життя", - визнав він.
  
  
  Вона вказала на його м'ятий костюм. «Тобі все одно доведеться переодягтися. Від цього доведеться позбутися. Все влаштовано. У нас є для тебе інший одяг. Папір. Абсолютно нове прикриття. Моя організація, звісно, розібралася із цим».
  
  
  «Батько, здається, був дуже зайнятий. А хто такі «ми»? "
  
  
  Вона кинула йому японську фразу, яку не зрозумів. Її довгі темні очі звузилися. «Це означає войовничі жінки з Ета. Це те, що ми – дружини, дочки, матері. Наші чоловіки не будуть битися, або їх дуже мало, тому жінки мають. Але він вам все про це розповість. Я пошлю дівчину щодо твоєї ванни”.
  
  
  «Почекай хвилинку, Тонако». Він знову чув музику. Музика та вібрації дуже слабкі.
  
  
  "Де ми? Де в Токіо?
  
  
  Вона кинула попіл на татамі. «На Гіндзе. Скоріше, під нею. Це одне з небагатьох наших безпечних укриттів. Ми знаходимося в підвальному приміщенні під кабарем Electric Palace. Це музика, яку ви чуєте. Вже майже опівночі. Тепер я дійсно маю йти, Нік. Все що ти хочеш ... "
  
  
  «Цигарки, пляшка гарного пива і знати, де ти взяла свою англійську. Я давно не чув «prease»».
  
  
  Вона не могла стримати посмішки. Це знову зробило її вродливою. «Редкліфф. Клас 63 роки. Батько не хотів, щоб його дочка стала цією, розумієте. Тільки я наполягла. Але він вам і про це розповість. Я надішлю речі. І басу. дівчинку. До швидкої зустрічі, Нік”.
  
  
  Вона зачинила за собою двері. Нік, який нічим не відрізнявся від інших, сів навпочіпки за східною модою і почав обмірковувати це. У Вашингтоні, звичайно, було б дуже довелося платити. Хоук готуватиме камеру тортур. Він вирішив розіграти карти, як вони випали принаймні на якийсь час. Він не міг зв'язатися з Хоуком відразу, не сказати старому, що його мандрівний хлопчик забрав у Токіо. Ні. Нехай бос матиме апоплексичний удар. Яструб був міцним, жилистим старим птахом, і це його б не вбило.
  
  
  Тим часом Нік побачить Кунізо Мату і дізнається, у чому річ. Виплатить свій борг старому, залагодить все це пекельне свавілля. Тоді буде достатньо часу, щоб зателефонувати до Хоука і спробувати пояснити.
  
  
  У двері постукали.
  
  
  "Охари насаї". На щастя, поки він перебував у Шанхаї, він говорив цією мовою.
  
  
  Вона була середнього віку з рівним безтурботним обличчям. На ній були гети із соломи та домашня сукня в клітку. Вона несла тацю з пляшкою віскі та пачкою цигарок. На руці вона несла величезний пухнастий рушник. Вона обдарувала Нік алюмінієвою зубастою посмішкою.
  
  
  «Конбанва, Картер-сан. Ось тобі дещо. Басу готовий. Ви йдете хубба-хубба?
  
  
  Нік усміхнувся їй. Не хубба-хубба. Спочатку випий. Спочатку покури. Тоді, можливо, я не помру і зможу насолодитись басу. Про намаева?»
  
  
  Виблискували алюмінієві зуби. "Я Сьюзі".
  
  
  Він узяв з підносу пляшку віскі і скривився. Старий білий кит! Про те, що очікується від місця під назвою Електричний палац.
  
  
  «Сюзі, га? . Ти принесеш склянку?
  
  
  "Немає трави".
  
  
  . Він відкрутив кришку пляшки. Річ погано пахла. Але йому потрібен був один ковток, всього один, щоб витягнути його і приступити до цієї - хоч би якої місії. Він простяг пляшку і вклонився Сюзі. «Ваше здоров'я, красуня. Гокенко у пошуках симасу!» - І мій теж, - промимрив він собі під ніс. Він раптово усвідомив, що веселощі та ігри добігли кінця. Відтепер гра залишатиметься назавжди, а всі кульки залишиться у переможця.
  
  
  Сьюзі хихикнула, потім спохмурніла. «Бассу готовий. Гаряче. Приходь швидко чи будь холодним». І вона багатозначно ляснула великим рушником у повітрі.
  
  
  Було марно пояснювати Сюзі, що може витерти собі спину. Сюзі була босом. Вона заштовхала його в резервуар, що димився, і взялася за справу, давши йому басу по-своєму, а не по його. Вона нічого не проґавила.
  
  
  Тонака чекала, коли він повернувся до маленької кімнати. На килимку біля ліжка лежала купа одягу. Нік з огидою подивився на одяг. "Ким я маю бути? Волоцюга?"
  
  
  «У певному сенсі так». Вона простягла йому пошарпаний гаманець. Він містив товсту пачку нових ієн і величезну кількість карток, більшість з яких були пошарпані. Нік поспішно пробігся ними.
  
  
  "Вас звуть Піт Фремонт", - пояснила Тонака. "Я вважаю, що ви в якомусь сенсі нероба. Ви позаштатний газетяра і письменник, і алкоголік.
  
  
  Ви жили на східному пляжі багато років. Час від часу ви продаєте розповідь чи статтю у Штатах, і коли приходить чек, ви впадаєте у запій. Ось де зараз справжній Піт Фремонт – у запої. Так що вам нема про що турбуватися. Не буде вас двох бігати Японією. Тепер тобі краще одягнутися. "
  
  
  Вона простягла йому пару шортів і блакитну сорочку, дешеву та нову, все ще в целофанових пакетах. «Я попросив одну із дівчат купити їх. Речі Піта досить брудні. Він не дуже добре дбає про себе».
  
  
  Нік скинув короткий халат, який дала йому Сюзі, і вдягнув шорти. Тонака пристрасно спостерігала. Він пригадав, що вона все це бачила раніше. Жодних секретів від цієї дитини.
  
  
  «Отже, справді є Піт Фремонт, га? І ви гарантуєте, що він не поширюватиметься, поки я працюватиму? Це нормально, але й інший аспект. Кожен у Токіо має знати такого персонажа».
  
  
  Вона прикурювала цигарку. «Уберегти його від очей не важко. Він мертвий п'яний. Він залишатиметься таким кілька днів, доки має гроші. Він все одно нікуди не може піти – це його єдиний одяг».
  
  
  Нік зупинився, витягаючи шпильки з нової сорочки. «Ви маєте на увазі, що вкрали у хлопця одяг? Його єдиний одяг?»
  
  
  Тонака знизала плечима. "Чому б і ні? Вони нам потрібні. Він це не робить. Піт - милий хлопець, він знає про нас, про дівчат Ця, і він допомагає нам час від часу. Але він безнадійно п'є. Йому не потрібен ніякий одяг. У нього є його пляшка та його дівчина, і це все, що він дбає. Поспішайте, Нік. Я хочу вам дещо показати».
  
  
  "Так, мем сахіб".
  
  
  Він обережно підняв костюм. Колись це був гарний костюм. Його зробили в Гонконгу – Нік знав кравця – дуже давно. Він увійшов до цього, помітивши дуже характерний запах поту та віку. Він чудово підійшов. «Твій друг Піт – великий чоловік».
  
  
  "Тепер інше".
  
  
  Нік одягнув туфлі з потрісканими підборами і потертостями. Краватка була обірвана і в плямах. Плащ, який вона передала йому, у льодовиковий період належав Abercrombie та Fitch. Він був брудний, без ременя.
  
  
  «Цей хлопець, – промимрив Нік, одягаючи плащ, – справжній алкаш. Боже, як він переносить свій запах?
  
  
  Тонака не посміхнулася. "Я знаю. Бідний Піт. Але коли тебе звільнили UP, AP, Hong Kong Times та Singapore Times, а також Асахі, Йоміурі та Осака, я думаю, тобі вже байдуже. Тут. капелюх."
  
  
  Нік дивився на це з трепетом. То був шедевр. Це було нове, коли світ був молодий. Брудна, пом'ята, рвана, в плямах поту і безформна, вона все ще красувалася пошарпаною червоною пір'їною в заляпаній сіллю смузі. Останній жест непокори, останній виклик долі.
  
  
  "Я хотів би зустрітися з цим Пітом Фремонтом, коли все закінчиться", - сказав він дівчині. «Він має бути ходячим прикладом закону виживання». Щось Нік непогано розбирався у собі.
  
  
  "Можливо", - коротко погодилася вона. «Встаньте там і дозвольте мені глянути на вас. Хммммм – на відстані ви зійдетесь за Піта. Не близько, тому що ви на нього не схожі. Це не дуже важливе. Його документи важливі, як ваше прикриття і сумніваюся, що ти зустрінеш когось, хто добре знає Піта. Батько каже, що не впізнають. Пам'ятай, це його план. Я лише виконую свої інструкції.
  
  
  Нік примружився, дивлячись на неї. "Тобі не дуже подобається твій старий, чи не так?"
  
  
  Її обличчя стало твердим, як маска кабуки. «Я шаную свого батька. Мені не треба його кохати. Приходьте зараз. Є щось, що ви повинні побачити. Я зберіг це до останнього, тому що ... тому що я хочу, щоб ви залишили це місце у належному настрої. І далі твоя охорона”.
  
  
  «Я знаю», - сказав Нік, слідуючи за нею до дверей. "Ти чудовий маленький психолог".
  
  
  Вона провела його коридором до прольоту вузьких сходів. Десь над його головою досі долинала музика. Імітація Бітлз. Клайд-сан і його чотири шовкові хробака. Нік Картер мовчки несхвально похитав головою, ідучи за Тонакою вниз сходами. Модна музика залишила його байдужим. Він у жодному разі не був старим джентльменом, але й не таким молодим. Ніхто не був таким молодим!
  
  
  Вони спускалися та падали. Стало холодніше, і він почув цівку води. Тонака тепер використала невеликий ліхтарик.
  
  
  «Скільки підвалів біля цього місця?»
  
  
  «Багато хто. Ця частина Токіо дуже стара. Ми просто під тим, що раніше було старою срібною ливарною. Джин. Вони використовували ці підземелля для зберігання злитків та монет».
  
  
  Вони досягли дна, потім пройшли поперечним коридором у темну кабіну. Дівчина клацнула вимикачем, і тьмяна жовта лампочка висвітлила стелю. Вона вказала на тіло на звичайному столі у центрі кімнати.
  
  
  «Батько хотів, щоб ви це побачили. По перше. Перед тим, як здійснити безповоротне зобов'язання». Вона простягла йому ліхтарик. «От. Подивись уважно. Це те, що станеться з нами, якщо ми програємо».
  
  
  Нік взяв ліхтарик. "Я думав, що я був відданий".
  
  
  "Не зовсім. Батько каже, що ні. Якщо на цьому етапі ви захочете відступити, ми повинні відправити вас наступним літаком назад до Штатів».
  
  
  Картер насупився, потім кисло посміхнувся.
  
  
  Старий Кунізо знав, що збирався робити. Він знав, що Картер міг бути чим завгодно, але курча не було одним із них.
  
  
  Він спрямував промінь ліхтарика на тіло й уважно оглянув його. Він був досить знайомий з трупами і смертю, щоб одразу зрозуміти, що ця людина померла в болісній агонії.
  
  
  Тіло належало японцю середніх років. Очі були закриті. Нік оглянув безліч дрібних ран, що покрили чоловіка від шиї до щиколоток. Їх має бути тисяча! Маленькі, кров'янисті, сяючі роти у плоті. Жодного досить глибокого, щоб убити себе. Жодного у життєво важливому місці. Але складіть їх усі разом, і людина повільно стікатиме кров'ю до смерті. На це піде годинник. І буде жах, шок...
  
  
  Тонака стояла далеко в тіні крихітної жовтої лампочки. До нього долинув подих її сигарети, різкий і різкий у холодному смертоносному запаху кімнати.
  
  
  Вона сказала: Бачиш тату?
  
  
  Він дивився на це. Це його спантеличило. Маленька синя фігурка Будди – з устромленими в неї ножами. Він був на лівій руці, всередині, вище ліктя.
  
  
  "Я це бачу", - сказав Нік. "Що це означає?"
  
  
  «Товариство Кривавого Будди. Його звали Саданага. Він був ця, Буракумін. Як я – і мій батько. Як і мільйони нас. Але китайці, Чікоми, змусили його приєднатися до Товариства та працювати на них. Але Саданага був хоробрим чоловіком - він повстав і теж працював на нас. Він повідомив про Чіком».
  
  
  Тонака відкинула недопалок, що світився. «Вони довідалися. Ви бачите результат. І саме з цим, містере Картер, ви зіткнетеся, якщо допоможете нам. І це лише частина».
  
  
  Нік відступив і знову провів ліхтариком по тілу. На нього зяяли німі маленькі рани. Він вимкнув світло і знову повернувся до дівчини. "Схоже, смерть від тисячі порізів - але я думав, що це сталося з Ронінами".
  
  
  «Китайці повернули його. В оновленому, у сучасній формі. Ви побачите. У мого батька є модель машини, яку вони використовують, щоб карати будь-кого, хто кидає виклик. Ходімо. Тут холодно".
  
  
  Вони повернулися до маленької кімнати, де прокинувся Нік. Музика все ще звучала, бриніла і вібрувала. Він якось втратив свій наручний годинник.
  
  
  То було, сказав йому Тонака, чверть на другу.
  
  
  «Я не хочу спати, – сказав він. «З таким самим успіхом я міг би піти прямо зараз і піти до свого батька. Подзвони і скажи йому, що я вже в дорозі».
  
  
  «У нього немає телефону. Це нерозумно. Але я надішлю йому повідомлення вчасно. Можливо, ви маєте рацію - в такі години легше пересуватися Токіо. Але зачекайте - якщо ви збираєтесь зараз, я маю дати Ти це. Я знаю, що це не те, до чого ти звик, – згадує мій батько, – але це все, що маємо. Зброю важко дістати для нас, Ця».
  
  
  Вона підійшла до невеликої шафки в кутку кімнати і стала перед ним на коліна. Штани облягали гладку лінію стегон та сідниць, обмежуючи тугу плоть.
  
  
  Вона повернулася з важким пістолетом, який блищав чорним маслянистим блиском. Вона передала йому його разом із двома запасними обоймами. «Він дуже тяжкий. Я не могла використати його сама. Він був захований з часів окупації. Думаю, він у хорошому стані. Гадаю, якийсь ЯНКИ обміняв його на цигарки та пиво чи дівчину».
  
  
  То був старий кольт .45, 1911 року. Нік давно не стріляв з нього, але він був знайомий з ним. Зброя була свідомо неточною на відстані понад п'ятдесят ярдів, але в межах цього діапазону вона могла зупинити бика. Фактично, він був розроблений, щоб зупинити безчинства на Філіппінах.
  
  
  Він відпустив повну обойму та перевірив запобіжні пристрої, потім перекинув патрони на подушку ліжка. Вони лежали товсті, тупі та смертоносні, мідь переливалася на світлі. Нік перевірив пружини магазину у всіх затискачах. Вони підійдуть. Так само, як і старий 45-й калібр - звичайно, це була не Вільгельміна, але й іншого пістолета не було. І він міг би покінчити зі стилетом «Хьюго», який притискався до його правої руки в замшевих пружинних піхвах, але цього не було. Йому довелося використати підручні засоби. Він засунув кольт за пояс і застебнув поверх нього плащ. Він здувся, але не надто сильно.
  
  
  Тонака уважно спостерігала за ним. Він відчув її схвалення у її темних очах. Насправді дівчина була налаштована оптимістичніше. Вона знала фахівця, коли бачила його.
  
  
  Вона простягла йому невеликий шкіряний брелок для ключів. «На стоянці за універмагом San-ai стоїть Datsun. Ви його знаєте?"
  
  
  "Я знаю це." Це була трубчаста будівля неподалік Гіндзі, схожа на масивну ракету на своєму майданчику.
  
  
  "Добре. Ось номер ліцензії». Вона простягла йому аркуш паперу. «За машиною можна стежити. Я так не думаю, але, можливо. Тобі просто потрібно скористатися цим шансом. Ти знаєш, як вибратися в район Санья?
  
  
  "Думаю так. Їдьте автострадою до Шава Дорі, потім з'їжджайте і пройдіть до бейсбольного стадіону. Зрізайте прямо на Мейдзі Дорі, і це повинно привести мене кудись до мосту Намідабаші. Правильно?»
  
  
  Вона підійшла до нього ближче. "Абсолютно вірно.
  
  
  Ти добре знаєш Токіо”.
  
  
  «Не так добре, як слід, але я можу розібрати. Це як Нью-Йорк - вони все зносять і будують наново».
  
  
  Тонака був тепер ближче, майже торкаючись його. Її посмішка була сумною. «Не в районі Санья – це все ще нетрі. Вам, мабуть, доведеться залишити машину біля мосту та зайти всередину. Вулиць не так багато».
  
  
  "Я знаю." Він бачив нетрі по всьому світу. Бачив їх і нюхав - гній, гидота і людське сміття. Собаки, які їли власні екскременти. Немовлята, у яких ніколи не буде шансу, і люди похилого віку, які чекають смерті без гідності. Кунідзо Мату, який був Ця, Буракумін, повинен дуже сильно ставитися до свого народу, щоб повернутися в таке місце, як Санья, щоб померти.
  
  
  Вона була у його руках. Вона притулилася своїм струнким тілом до його великого твердого тіла. Він був здивований, побачивши сльози, блискучі в довгих мигдалеподібних очах.
  
  
  "Тоді йди", - сказала вона йому. "Бог з тобою. Я зробив усе, що міг, у всіх деталях корився моєму благородному батькові. Ви передасте йому мою пошану?»
  
  
  Нік ніжно обіймав її. Вона тремтіла, і від її волосся відчувався легкий запах сандалового дерева.
  
  
  "Тільки ваша повага? Не ваше кохання?"
  
  
  Вона не дивилася на нього. Вона похитала головою. Ні. Так само, як я говорю. Але не думай про це – це між моїм батьком та мною. Ти і я – ми різні». Вона трохи відсунулась від нього. «У мене є обіцянка, Нік. Я сподіваюся, що ти змусиш мене це зробити».
  
  
  "Я зроблю."
  
  
  Він поцілував її. Її рот був ароматним, м'яким, вологим і м'яким, як бутон троянди. Як він і підозрював, на ній не було бюстгальтера, і він відчув, як її груди притискаються до себе. На мить вони злилися плечем до коліна, і його тремтіння посилилося, а дихання стало грубим. Потім вона відштовхнула його. «Ні! Не можна. Ось і все – проходьте, я покажу вам, як покинути це місце. Не робіть запам'ятовувати це - ви не повернетеся сюди».
  
  
  Коли вони виходили з кімнати, його осяяло. "Як щодо цього тіла?"
  
  
  «Це наша турбота. Це не перше, чого ми позбавляємося - коли настане час, ми кинемо його в гавань».
  
  
  Через п'ять хвилин Нік Картер відчув легкий дотик квітневого дощу до обличчя. Насправді навряд чи більше, ніж туман, і після тісноти підвалу він був прохолодним і заспокійливим. У повітрі відчувався натяк на холодок, і він застебнув старий плащ на шиї.
  
  
  Тонака привела його в провулок. Темне каламутне небо над головою відбивало відблиски неонових вогнів Гіндзи о пів на квартал. Було пізно, але вулиця все ще розгойдувалася. На ходу Нік відчув два запахи, які він асоціював з Токіо - гарячу локшину та свіжозлитий бетон. Праворуч від нього був покинутий плоский простір, на якому викопували новий підвал. Бетонний запах був сильнішим. Журавлі в ямі були схожі на сплячих лелек під дощем.
  
  
  Він вийшов на провулок і повернув назад до Гіндзе. Він вийшов за квартал від театру «Нічигеки». Він зупинився в кутку і закурив сигарету, глибоко затягнувшись, дозволяючи своїм очам блукати і помічати шалену сцену. Близько третьої години ранку Гіндза трохи охолола, але ще не завмерла. Транспортний потік порідшав, але скупчився. люди, як і раніше, текли вгору і вниз цією фантастичною вулицею. Продавці локшини, як і раніше, трубили. З тисяч барів лилася нахабна музика. Десь тихо задзвенів самісен. Мимо пролетів запізнілий трамвай. Над усім цим, ніби небо сочилося різнобарвними струмками, омивало яскравий прибій неону. Токіо. Нахабний, бешкетний, ублюдок Заходу. Породжений зґвалтуванням гідної дівчини Сходу.
  
  
  Мимо пройшов рикша, кулі втомлено біг з опущеною головою. Моряк-янкі та мила японка були в міцних обіймах. Нік усміхнувся. Ви більше не бачили такого. Рікші. Вони були такими ж старомодними, як сабо чи кимона та обидва. Молода Японія була модною – і хіпі було багато.
  
  
  Високо праворуч, прямо під хмарами, блимав попереджувальний світловий сигнал на Токійській вежі в парку Сіба. На протилежному боці вулиці яскраве неонове світло філії Chase Manhattan сказав йому японською та англійською мовами, що у нього є друг. Посмішка Ніка була трохи кислою. Він сумнівався, що С-М дуже допоможе у його нинішній ситуації. Він запалив нову сигарету і пішов. Його периферійний зір був чудовим, і він побачив двох акуратних маленьких поліцейських, у синій формі та в білих рукавичках, що підходять ліворуч від нього. Вони йшли повільно, розмахуючи кийками і розмовляючи один з одним, досить недбало і нешкідливо, але ризикувати було безглуздо.
  
  
  Нік відійшов на кілька кварталів, не відриваючись від свого сліду. Нічого. Він раптово відчув себе дуже голодним і зупинився біля яскраво освітленого бару темпури і з'їв величезну страву з овочів та креветок, обсмажених у клярі. Він залишив ієни на кам'яній поперечині і вийшов. Ніхто не звертав на нього жодної уваги.
  
  
  Він вийшов із Гіндзи, пішов провулком і зайшов на стоянку Сан-ай з тилу. Натрієві лампи кидали синьо-зелений серпанок на дюжину автомобілів.
  
  
  Ось. Чорний Дацун був там, де сказав Тонака. Він перевірив права, скрутив папір, щоб знайти ще одну цигарку, потім сів і виїхав зі стоянки. Ні вогнів, ні тіні машини, що йде за ним. Поки що він, здавалося, був гаразд.
  
  
  Коли він сів, важкий встромився йому в пах. Він поклав його на сидіння поряд із собою.
  
  
  Він їхав обережно, дотримуючись 32-кілометрової межі швидкості, поки не виїхав на нову швидкісну автомагістраль і попрямував на північ. Потім він підняв швидкість до 50 кілометрів на годину, що було ще близько ночі. Він підкорявся всім дорожнім знакам та сигналам. Дощ посилився, і він майже згори підняв вікно водія. Коли в маленькій машині стало душно, він відчув запах поту та бруду від костюма Піта Фремонта. У цей час було мало божевільного руху в Токіо, і він не бачив поліцейських машин. Він був вдячний. Якщо копи зупинять його, навіть для звичайної перевірки, це буде трохи складно – виглядати та пахнути так, як він. І пояснення було б складно із пістолетом .45 калібру. Нік знав токійську поліцію з минулого досвіду. Вони були жорсткими та ефективними - вони також були відомі тим, що кидали людину в кам'яний мішок і легко забували на кілька днів.
  
  
  Він обминув парк Уено ліворуч від нього. Неподалік зараз стадіон Бейсубоору. Він вирішив залишити машину на стоянці біля станції Мінова на лінії Джобан і пройти в район Санья через міст Намідабаші - за старих часів тут стратили злочинців.
  
  
  Маленька приміська станція була темною і пустельною в скиглі дощової ночі. На стоянці була одна машина – старий драндулет без шин. Нік замкнув «дацун», знову перевірив пістолет 45 калібру і сунув його за пояс. Він спустив пошарпаний капелюх, підняв комір і поплентався під темний дощ. Десь втомився вив собака - крик самотності й розпачу тієї пустельної години до ранку. Нік рушив далі. Тонака дав йому ліхтарик, і він час від часу використав його. Вуличні знаки були випадковими, часто були відсутні, але він мав загальне уявлення про те, де знаходиться. та його почуття напряму було гострим.
  
  
  Перейшовши міст Намідабаші, він опинився у самому Санье. Слабкий вітерець з річки Суміда ніс промисловий сморід від навколишніх фабрик. Ще один важкий і їдкий запах висів у сирому повітрі – запах старої засохлої крові та гниючих кишок. Бійні. У Санье їх було багато, і він згадав, що дуже багато з них, буракумінів, були зайняті вбивством тварин і зняттям з них шкіри. Одна з небагатьох поганих вакансій, доступних їм як класу.
  
  
  Він підійшов до рогу. Він має бути зараз поряд. Тут була низка нічліжок. Паперовий знак, захищений від негоди та освітлений олійним ліхтарем, пропонував ліжко за 20 єн. П'ять центів.
  
  
  Він був єдиною людиною в цьому запустінні. Сірий дощ м'яко шипів і бризкав на його старовинний плащ. Нік вирішив, що він має бути приблизно за квартал від місця призначення. Це мало що означало, бо тепер йому довелося визнати, що він заблукав. Якщо тільки Тонака не встановив контакту, начальник, як вона й обіцяла.
  
  
  "Картер-сан?"
  
  
  Зітхання, шепіт, уявний звук над плачем дощу? Нік напружився, поклав руку на холодний приклад 45 калібру і озирнувся. Нічого. Жоден. Ніхто.
  
  
  "Картер-сан?"
  
  
  Голос став вищим, пронизливим, з вітром. Нік заговорив уночі. «Так. Я Картер-сан. Ти де?"
  
  
  «Сюди, Картер-сан, між будинками. Підійди до того, хто має лампу».
  
  
  Нік витяг кольт з-за пояса і зняв його із запобіжника. Він підійшов до того місця, де за паперовою вивіскою горіла олійна лампа.
  
  
  «Тут, Картер-сан. Подивися вниз. Під тобою».
  
  
  Між будинками був вузький простір з трьома щаблями, що вели вниз. Біля підніжжя сходів під солом'яним дощовиком сидів чоловік.
  
  
  Нік зупинився нагорі сходів. "Можу я використати світло?"
  
  
  «Лише на одну секунду, Картер-сан. Це небезпечно".
  
  
  "Звідки ви знаєте, що я Картер-сан?" - Прошепотів Нік.
  
  
  Він не міг бачити, як знизали плечима старі плечі під циновкою, але здогадався. "Це шанс, яким я користуюся, але вона сказала, що ви прийдете. І, якщо ви Картер-сан, я повинен направити вас до Кунізо Мату. Якщо ви не Картер-сан, то ви один із них, і ви вбиватимете мене ."
  
  
  «Я Картер-сан. Де Кунідзо Мату?
  
  
  Він на мить спрямував світло на сходи. Яскраві очі-бусинки відбивали блиск. Клапчик сивого волосся, стародавнє обличчя, обпалене часом та проблемами. Він сів під циновкою, як сам час. У нього не було двадцяти єн на ліжко. Але він жив, він говорив, допомагав своєму народу.
  
  
  Нік погасив світло. "Де?"
  
  
  «Спуститися сходами повз мене і прямо назад коридором. Наскільки це можливо. Стережіться собак. Вони сплять тут, і вони дикі та голодні. Наприкінці цього проходу є ще один прохід. праворуч - пройдіть якнайдалі. Це великий будинок, більший, ніж ви думаєте, і за дверима горить червоне світло. Іди, Картер-сан.
  
  
  Нік витяг хрумку банкноту з брудного гаманця Піта Фремонта. Він поклав
  
  
  це під циновкою, коли він проходив. «Дякую, тату-сан. Ось гроші. Твоїм старим кісткам легше буде лежати в ліжку».
  
  
  "Аригато, Картер-сан".
  
  
  "Іташімашіть!"
  
  
  Нік обережно пройшов коридором, торкаючись пальцями старих будинків по обидва боки. Запах був жахливий, і він ступив у липкий бруд. Він випадково штовхнув собаку, але істота тільки заскулила і заповзла.
  
  
  Він повернув і продовжив шлях, за його розрахунками, півкварталу. Хатини стулялися з обох боків, купи олова, папери та старі пакувальні ящики – все, що можна було врятувати чи вкрасти та використати для створення будинку. Час від часу він бачив тьмяне світло або чув дитячий плач. Дощ оплакував мешканців, батаю бураку, ганчірки та костоломи життя. Худий кіт плюнув у Ніка і втік у ніч.
  
  
  Він побачив це тоді. Тьмяне червоне світло за паперовими дверима. Видно тільки в тому випадку, якщо ви його шукали. Він кисло посміхнувся і швидко подумав про свою юність у містечку на Середньому Заході, де дівчата з фабрики «Справжній шовк» насправді тримали у вікнах червоні лампочки.
  
  
  Дощ, раптово вловлений вітром, вдарив татуюванням по паперових дверях. Нік злегка постукав. Він відступив на крок, крок праворуч, кольт готувався кинути свинець у ніч. Дивне почуття фантазії, нереальності, яке переслідувало його з того часу, як він був накачаний наркотиками, тепер зникло. Тепер він був AXEman. Він був Кілмайстром. І він працював.
  
  
  Паперові дверцята з легким зітханням відсунулися, і її зайняла величезна тьмяна постать.
  
  
  "Нік?"
  
  
  То був голос Кунідзо Мату, але це не так. Не той голос, яким його запам'ятав Нік за багато років. То був старий голос, хворий голос, і він повторював: «Нік?»
  
  
  «Так, Кунізо. Нік Картер. Я розумію, що ти хотів мене бачити.
  
  
  Зважаючи на всі обставини, подумав Нік, це, ймовірно, применшення століття.
  
  
  
  Розділ 6
  
  
  
  
  
  Будинок тьмяно освітлювали паперові ліхтарики. «Справа не в тому, що я йду за старими звичаями, - сказав Кунідзо Мату, ведучи його у внутрішню кімнату. «Погане освітлення є перевагою у цьому районі. Особливо зараз, коли я оголосив свою маленьку війну китайським комуністам. Моя дочка розповідала вам про це?
  
  
  "Трохи", сказав Нік. "Не дуже багато. Вона сказала, що ти все проясниш. Я хотів би, щоб ти це зробив. Мене багато що спантеличує».
  
  
  Кімната була добре пропорційна, обставлена ​​в японському стилі. Солом'яні циновки, низький столик на татамі, квіти на стіні з рисового паперу, м'які подушки навколо столу. На столі стояли маленькі чашки та пляшка саки.
  
  
  Мату вказав на подушку. «Тобі доведеться сісти на підлогу, мій старий друже. Але спочатку – ти приніс мій медальйон? Я дуже ціную його і хочу, щоб він був зі мною, коли помру». Це була проста констатація факту без сентиментальності.
  
  
  Нік витяг медальйон з кишені і простяг йому. Якби не Тонака, він би про це забув. Вона сказала йому: «Старий попросить про це».
  
  
  Мату взяв золотий та нефритовий диск і прибрав його до шухляди. Він опустився навпроти Ніка через стіл і потягнувся за пляшкою сакі. «Ми не будемо церемонитися, мій старий друже, але є час, щоб трохи випити, щоби згадати всі вчорашні дні. Було добре, що ви прийшли.
  
  
  Нік усміхнувся. «У мене був дуже невеликий вибір, Кунізо. Вона розповідала тобі, як вона та її подруги-скаути привели мене сюди?
  
  
  "Вона сказала мені. Вона дуже слухняна дочка, але насправді я не хотів, щоб вона впадала в такі крайнощі. Можливо, я був трохи надмірно захоплений своїми інструкціями. Я просто сподівався, що вона зможе вас переконати». Він налив саки в чашки з яєчної шкаралупи.
  
  
  Нік Картер знизав плечима. «Вона переконала мене. Забудь про це. Кунізо. Я все одно приїхав би, як тільки зрозумів серйозність питання. Просто у мене можуть виникнути невеликі проблеми з поясненням речей мого боса».
  
  
  "Девід Хок?" Мату простяг йому чашку саки.
  
  
  "Ти знаєш що?"
  
  
  Мату кивнув і випив сакі. Він усе ще був складений як сумоїст, але тепер старість загорнула його в в'ялу мантію, а риси обличчя були надто різкими. Його очі були глибоко посаджені, з величезними мішками під ними, і вони горіли від лихоманки і чогось ще, що пожирало його.
  
  
  Він знову кивнув головою. «Я завжди знав набагато більше, ніж ти підозрював, Нік. Про тебе та AX. Ти знав мене як друга, як свого вчителя карате та дзюдо. Я працював на Japanese Intelligence».
  
  
  "Так мені сказала Тонака".
  
  
  «Так. Я сказав їй це нарешті. Чого вона не могла сказати вам, тому що вона не знає - дуже мало хто знає, - так це того, що я був подвійним агентом усі ці роки. Я також працював на британців.
  
  
  Нік потягував саки. Він не був здивований, хоча для нього це було новиною. Він не зводив очей із короткого шведського кулемета «К», який приніс Мату – він лежав на столі – і нічого не сказав. Мату проїхав з ним багато тисяч миль, щоб поговорити. Коли він буде готовий, він це зробить. Нік чекав.
  
  
  Мату ще був готовий розпочати розгляд справ. Він дивився на пляшку сакі. Дощ грав на даху металевим регтаймом. Хтось кашлянув десь у хаті. Нік
  
  
  нахилив вухо і подивився на велику людину.
  
  
  «Слуга. Хороший хлопчик. Ми можемо йому довіряти».
  
  
  Нік знову наповнив чашку саки та закурив. Мату відмовився. «Мій лікар цього не дозволяє. Він брехун і каже, що я житиму довго». Він поплескав себе своїм величезним животом. «Я знаю краще. Цей рак їсть мене живцем. Моя дочка згадала про це?
  
  
  "Щось з цього". Лікар був брехуном. Кіллмайстер знав смерть, коли вона була написана на обличчі людини.
  
  
  Кунізо Мату зітхнув. «Я даю собі шість місяців. Я не так багато часу, щоб робити те, що я хотів би. Жаль. Але тоді, я вважаю, так завжди буває – хтось гальмує, відкладає і відкладає, а потім одного разу Смерть настане і час минув. Я..."
  
  
  Ніжно, дуже ніжно Нік підштовхнув його. "Я дещо розумію, Кунізо. Дещо ні. Про твоїх людей і про те, як ти повернувся до них, Буракумінів, і про те, що в тебе і твоїй дочці не все гаразд. Я знаю, що ти намагаєшся виправляє, перш ніж ти помреш.. Тобі все моє співчуття, Кунізо, і ти знаєш, що в нашій професії співчуття дається нелегко і важко знайти. Але ми завжди були чесні і прямолінійні один з одним - ти повинен перейти до справи Кунідзо! мене потрібно?
  
  
  Мату важко зітхнув. Від нього пахло дивним запахом, і Нік подумав, що це справжній запах раку. Він читав, що деякі з них справді смерділи.
  
  
  «Ви маєте рацію, - сказав Мату. «Як і в старі часи – ви зазвичай мали рацію. Тож слухайте уважно. Я сказав вам, що я був подвійним агентом, який працює як на нашу розвідку, так і на британську MI5. Ну, в MI5 я познайомився з людиною на ім'я Сесіл Обрі. Тоді він був лише молодшим офіцером. Тепер він лицар чи скоро ним стане... Сер Сесіл Обрі! Тепер, навіть після всіх цих років, я маю ще багато контактів. Я підтримував їх у хорошому стані, ви міг би сказати. Для старого Нік, для вмираючого, я дуже добре знаю, що відбувається у світі. В нашому світі. Підпілля шпигунства. Декілька місяців тому ... "
  
  
  Кунідзо Мату протягом півгодини твердо говорив. Нік Картер уважно слухав, лише час від часу перебиваючи, щоб поставити запитання. В основному він пив сакі, курив одну цигарку за іншою і пестив шведський кулемет К. Це була витончена машина.
  
  
  Кунідзо Мату сказав: «Чи бачиш, старий друже, це складне питання. У мене більше немає офіційних зв'язків, тому я організував жінок Ця і роблю все, що в моїх силах. Часом це засмучує. Особливо зараз, коли ми зіткнулися з подвійною змовою. Я впевнений, що Річард Філстон приїхав до Токіо не лише для того, щоб організувати диверсійну кампанію та відключення електроенергії. Справа не лише в цьому. Набагато більше. Моя скромна думка, що росіяни збираються якось обдурити китайців, обдурити їх та кинути в суп».
  
  
  Посмішка Ніка була жорсткою. «Старовинний китайський рецепт качиного супу - спочатку спіймай качку!»
  
  
  Він став вдвічі насторожений за першої згадки імені Річарда Філстона. Спіймати Філстона, навіть убити його, було б вдалим перебігом століття. Важко було повірити, що ця людина залишить безпечну Росію тільки для того, щоб спостерігати за диверсійним вивертом, яким би масштабним він не був. Кунізо мав рацію в цьому. Це має бути щось інше.
  
  
  Він знову наповнив чашку саки. «Ви впевнені, що Філстон у Токіо? Зараз?»
  
  
  Огрядне тіло здригнулося, коли старий знизав своїми великими плечима. «Наскільки можна позитивно поводитися у цьому бізнесі. Так. Він тут. Я вистежив його, а потім загубив. Він знає всі хитрощі. Я вважаю, навіть Джонні Чоу, лідер місцевих китайських агентів. , на даний момент не знає, де знаходиться Філстон. І вони мають працювати у тісній співпраці».
  
  
  - Отже, Філстон має своїх людей. Своя власна організація, крім Чикомов?
  
  
  Знову знизування плечима. «Я вважаю, що так. Невелика група. Вона має бути невеликою, щоб уникнути уваги. Філстон діятиме самостійно. Він не матиме жодного зв'язку з російським посольством тут. Якщо його спіймають за цим – хоч би що він робив – вони зречуться від нього”.
  
  
  Нік на мить замислився. «Їхнє місце як і раніше на Адзабу Маміана, 1?»
  
  
  "Теж саме. Але дивитися їхнє посольство марно. Вже кілька днів мої дівчатка несуть цілодобову вахту. Нічого».
  
  
  Вхідні двері почали відчинятися. Повільно. За дюймом за раз. Канавки були добре змащені, двері не видавали жодного звуку.
  
  
  "Отже, ось ви де", - сказав Кунізо Мату. «Я можу впоратися із змовою про саботаж. Я можу зібрати докази та в останній момент передати їхні поліції. Вони мене слухатимуть, тому що, хоча я більше не дію, я все ж таки можу чинити певний тиск. Але Я нічого не можу вдіяти з Річардом Філстоном, і він становить реальну небезпеку. Ця гра надто велика для мене. Ось чому я послав за вами, чому я послав медальйон, чому я зараз питаю те, що, як я думав, я ніколи не спитаю. Що ви заплатите борг ".
  
  
  Він раптово перехилився через столик до Ніка. «Борг / ніколи не вимагав, зауважте! Це ти, Нік, завжди наполягав на тому, що ти винен мені за своє життя».
  
  
  "Це правда. Я не люблю борги. Я заплачу їх, якщо зможу. Ви хочете, щоб я знайшов Річарда Філстона і вбив його?"
  
  
  
  Очі Мату спалахнули. «Мене не турбує, що ви з ним зробите. Вбийте його. Передайте його нашій поліції, заберіть назад до Штатів. Віддайте його британцям. Для мене це все одно».
  
  
  Тепер вхідні двері були відчинені. Проливний дощ намочив циновку в холі. Чоловік повільно рушив у внутрішню кімнату. Пістолет у нього в руці тьмяно блиснув.
  
  
  «МІ5 знає, що Філстон перебуває в Токіо, – сказав Мату. «Я подбав про це. Я говорив про це Сесілю Обрі хвилину тому. Він знає. Він знатиме, що робити».
  
  
  Нік не був особливо задоволений. Це означає, що я можу працювати на всіх британських агентів. ЦРУ також, якщо він офіційно звернеться до нас за допомогою. Все може заплутатися. Я люблю працювати самотужки, наскільки це можливо».
  
  
  Чоловік був уже на півдорозі коридором. Обережно він зняв запобіжник з пістолета.
  
  
  Нік Картер підвівся і потягнувся. Він раптово втомився до кісток. «Добре, Кунізо. Ми залишимо це як є. Я спробую знайти Філстона. Коли я піду звідси, я буду сам. Щоб він не надто заплутався, я забуду про цей Джонні Чоу, китайців і змову із саботажем. Ви впораєтеся з цим кутом. Я зосереджусь на Філстоні. Коли я його отримаю, якщо я його отримаю, тоді вирішу, що з ним робити. Добре? "
  
  
  Мату теж підвівся. Він кивнув, і його підборіддя затремтіли. «Як ти кажеш, Нік. Добре. Думаю, найкраще сконцентруватися та звузити коло питань. Але тепер я маю тобі дещо показати. Тонака дозволила тобі побачити тіло там, де тебе вперше відвезли?»
  
  
  Людина в холі, стоячи в темряві, могла бачити тьмяні силуети двох чоловіків у внутрішній кімнаті. Вони щойно встали з-за столу.
  
  
  Нік сказав: Вона це зробила. Джентльмен ім'я Саданага. Мушу зайти в гавань у будь-який час».
  
  
  Мату підійшов до невеликої лакованої шафки в кутку. Він з кректанням нахилився, його великий живіт похитнувся. «Твоя пам'ять як ніколи хороша, Нік. Але його ім'я не має значення. Навіть його смерть. Він не перший і не буде останнім. Але я радий, що ти бачив його тіло. Це і це, послужить поясненням того, наскільки жорстко веде гру Джонні Чоу та його китайці».
  
  
  Він поклав маленького Будду на стіл. Він був із бронзи висотою близько фута. Мату доторкнувся до нього, і передня половина відчинилася на дрібних петлях. Світло блиснуло на безлічі крихітних лез, вставлених усередині статуї.
  
  
  "Вони називають це Кривавим Буддою", - сказав Мату. «Стара ідея, доведена до наших днів. І не зовсім східна, розумієте, тому що це версія Iron Maiden, яка використовувалася в Європі у середньовічні часи. Вони вміщують жертву в Будду і закривають її на ньому. звичайно, справді тисяча ножів, але яке це має значення? Він спливає кров'ю дуже повільно, тому що леза розташовані дуже хитро, і жоден з них не пронизує надто глибоко і не стосується життєво важливого місця. Не дуже приємна смерть».
  
  
  Двері в кімнату відчинилися на перший дюйм.
  
  
  Фотографія була у Ніка. «Чикоми змушують людей Ця вступити до Товариства Кривавого Будди?»
  
  
  "Так." Мату сумно похитав головою. Деякі з цього протистоять їм. Не багато. Ця, Буракуміни, становлять меншість, і у них не так багато способів дати відсіч. Чікоми використовують робочі місця, політичний тиск, гроші - але в основному терор. Вони дуже розумні. Вони змушують чоловіків приєднатися. до Товариства тероризмом, погрозами їхнім дружинам і дітям.. Потім, якщо чоловіки відступлять, якщо вони знову набудуть мужності і спробують дати відсіч - ви побачите, що станеться". Він вказав на маленького смертоносного Будду на столі. "Так що я звернувся до жінок, і з деяким успіхом, тому що Chicoms ще не з'ясували, як поводитися з жінками, я зробив цю модель, щоб показати жінкам, що з ними станеться, якщо їх зловлять».
  
  
  Нік послабив кольт 45-го калібру за поясом, який устромився йому в живіт. «Це ти турбуєшся, Кунідзо. Але я розумію, що ти маєш на увазі - Чікоми вирубають Токіо і спалять його вщент, і звинуватить у цьому твоїх людей, Ця».
  
  
  Двері за ними були тепер наполовину відчинені.
  
  
  "Сумна правда, Нік, що багато хто з моїх людей дійсно бунтує. Вони грабують і джгуть на знак протесту проти бідності та дискримінації. Вони - природний інструмент для Чикомов. Я намагаюся їх урезонити, але у мене немає великий успіх. Мої люди дуже запеклі" .
  
  
  Нік натягнув старий плащ. «Так. Але це твоя проблема, Кунізо. Моя – знайти Річарда Філстона. Тож я піду на роботу, і що швидше, то краще. Одне, подумав – це може мені допомогти. Як ти вважаєш, що Філстон насправді задумав? «Його справжня причина бути у Токіо? Це може дати мені відправну точку».
  
  
  Тиша. Двері за ними перестали рухатися.
  
  
  Мату сказав: «Це лише припущення, Нік. Божевільне. Ти маєш це зрозуміти. Смійся, якщо хочеш, але я думаю, що Філстон перебуває в Токіо, щоб…»
  
  
  У тиші позаду них зло кашлянув пістолет. Це був старомодний Люгер з глушником і відносно низькою початковою швидкістю кулі. Жорстока 9-міліметрова куля відірвала більшу частину обличчя Кунідзо Мату. Його голова сіпнулася назад. Його тіло, навантажене жиром, не рухалося.
  
  
  Потім він упав уперед, розбивши столик на уламки, проливши кров на тотами, розчавши модель Будди.
  
  
  На той час Нік Картер ударився об колоду і котився праворуч. Він підвівся з кольтом у руці. Він побачив неясну постать, розпливчасту тінь, що віддалялася від дверей. Нік вистрілив із присіду.
  
  
  BLA M-BLAM-BLA M-BLAM
  
  
  Кольт ревів у тиші як канонік. Тінь зникла, і Нік почув кроки, що стукали по халі. Він пішов по звук.
  
  
  Тінь саме виходила за двері. БЛАМ-БЛАМ. Тяжкий 45-й калібр пробуджував луну. І околиці. Картер знав, що він має всього кілька хвилин, може, секунд, щоб вибратися звідти до біса. Він не озирався на свого старого друга. Тепер усе скінчено.
  
  
  Він вибіг під дощ і перший фальшивий натяк на світанок. Було достатньо світла, щоб побачити, як убивця звернув ліворуч тим шляхом, яким вони з Ніком прийшли. Ймовірно, це був єдиний шлях туди та назад. Нік кинувся за ним. Більше він не стріляв. Це було безглуздо, і в нього вже було нестерпне почуття невдачі. Ублюдок збирався втекти.
  
  
  Коли він дістався до повороту, нікого не було видно. Нік побіг вузьким проходом, який вів назад до нічліжок, послизнувся і ковзав у бруді під ногами. Тепер довкола нього лунали голоси. Немовлята плачуть. Жінки розпитують. Чоловіки рухаються та дивуються.
  
  
  На сходах старий жебрак досі ховався під килимком від дощу. Нік торкнувся його плеча. «Тату-сан! Ви бачили…"
  
  
  Старий упав, як зламана лялька. Потворна рана на його горлі дивилася на Ніка мовчазним і докоряючим ротом. Килимок під ним був залитий червоним. В одній вузлуватій руці він все ще стискав хрустку купюру, яку дав йому Нік.
  
  
  «Вибач, тато-сан». Нік схопився сходами. Незважаючи на дощ, з кожною хвилиною ставало все світлішим. Він мав піти звідти. Швидко! Немає сенсу стирчати тут. Вбивця вислизнув, розчинившись у лабіринті нетрів, а Кунідзо Мату був мертвий, рак обдурили. Візьми це звідти.
  
  
  Поліцейські машини виїхали на вулицю з протилежних сторін, дві з них акуратно перегородили шлях до втечі. Два прожектори зупинили його, як моль на пробці.
  
  
  "Томарінасай!"
  
  
  Нік зупинився. Пахло підставою, і він був у центрі всього цього. Хтось скористався телефоном, і час був вдалим. Він упустив кольт і скинув його зі сходів. Якби він зміг привернути їхню увагу, був би шанс, що вони цього не побачать. Або знайди мертвого жебрака. Подумай швидше, Картере! Він справді швидко подумав і приступив до справи. Він підняв руки і повільно пішов до найближчої поліцейської машини. Він може зійти з рук. Він випив стільки саки, щоб відчути запах.
  
  
  Він пройшов між двома машинами. Тепер вони були зупинені, двигуни тихенько гуркотіли, вогні турелів горіли навкруги. Нік моргнув у світлі фар. Він насупився, зумів трохи похитнутись. Тепер він був Пітом Фремонтом, і йому краще не забувати про це. Якщо вони кинуть його в чхалку, то йому кінець. Яструб у клітці кроликів не ловить.
  
  
  «Що, чорт забирай, все це? Що відбувається? Люди б'ють по всьому будинку, копи зупиняють мене! Якого біса взагалі?» Піт Фремонт сердився і сердився ще більше.
  
  
  Поліцейський вийшов із кожної машини й увійшов у ванну світла. Обидва були маленькі та акуратні. В обох були пістолети Намбу, великі, і вони були націлені на Ніка. Піт.
  
  
  Лейтенант глянув на великого американця і трохи вклонився. Лейтенанте! Він записав це. Лейтенанти зазвичай не їздили маршовими машинами.
  
  
  "Про намаева?"
  
  
  «Піт Фремонт. Чи можу я зараз покласти руки, офіцер?» Тяжко від сарказму.
  
  
  Інший коп, міцно складений чоловічок із зубастими зубами, швидко обшукав Ніка. Він кивнув лейтенантові. Нік дозволив своєму подиху саки вилитися в обличчя копу і побачив, як він здригнувся.
  
  
  «Добре, – сказав лейтенант. Руки вниз. Кокуси ва?»
  
  
  Нік трохи похитнувся. "Америка-джин". Він сказав це гордо, переможно, начебто збирався заспівати «Усіяний зірками прапор».
  
  
  Він гикнув. «Амерікен-джин, їй-богу, і не забувай цього. Якщо ви, мавпи, думаєте, що збираєтесь мене штовхнути...»
  
  
  Лейтенант виглядав нудним. П'яні американці для нього не в новинку. Він простяг руку. "Папери, будь ласка".
  
  
  Нік Картер передав гаманець Піта Фремонта та трохи помолився.
  
  
  Лейтенант копався у гаманці, тримаючи його перед однією з фар. Інший коп тепер стояв осторонь світла, тримаючи пістолет на Ніку. Вони знали свою справу, ці токійські копи.
  
  
  Лейтенант глянув на Ніка. "Токіо та джусхо ва?"
  
  
  Христе! Його адреса в Токіо? Адреса Піта Фремонта в Токіо. Він гадки не мав. Все, що він міг, - це брехати та сподіватися. Його мозок клацнув, як комп'ютер, і він вигадав щось, що могло б спрацювати.
  
  
  "Я не живу в Токіо", - сказав він. «Я у Японії у справах. Зайшов учора ввечері. Я живу у Сеулі. Кореї». Він гарячково ламав голову у пошуках адреси у Сеулі. Було! Дім Саллі Су.
  
  
  "Де у Сеулі?"
  
  
  Лейтенант підійшов ближче, уважно оглянув його з голови до ніг, судячи з його одягу та запаху. Його напівусмішка була зарозумілою. Кого ти намагаєшся обдурити, сакі-голово?
  
  
  "19 Донджадон, Чонгку". Нік посміхнувся і видихнув сакі на лейтенанта. «Подивися, Бастер. Ти зрозумієш, що я говорю правду». Він дозволив стогну зафарбуватися в його голос: «Слухайте, що це означає? Я нічого не зробив. Я просто прийшов сюди, щоби побачити дівчину. Потім, коли я йшов, почалася стрілянина. А тепер ви, хлопці…»
  
  
  Лейтенант дивився на нього з легким подивом. Нік підбадьорився. Коп збирався купити цю історію. Слава богу, він позбавився Кольта. Але в нього все одно можуть бути проблеми, якщо вони почнуть шастати.
  
  
  "Ти пив?" Це було риторичне питання.
  
  
  Нік похитнувся і знову гикнув. «Так. Я трохи випив. Я завжди п'ю, коли я з моєю дівчиною. Що щодо цього?
  
  
  «Ви чули стрілянину? ? Де?
  
  
  Нік знизав плечима. “Я не знаю точно, де. Можете сперечатися, що я не пішов розслідувати! Все, що я знаю, це те, що я просто виходив із дому своєї дівчини, займаючись своїми справами, і раптово бац - бац! Він зупинився і підозріло глянув на лейтенанта. «Гей! Чому ви, люди, дісталися сюди так швидко? Ви чекали неприємностей, га?»
  
  
  Лейтенант насупився. «Я запитую, містере Фремонт. Але ми дійсно отримали повідомлення про заворушення тут. Як ви розумієте, цей район не з найкращих». Він знову оглянув Ніка, відзначаючи пошарпаний костюм, м'ятий капелюх і плащ. Вираз його обличчя підтвердив його думку, що містер Піт Фремонт належав до цього району. Телефонний дзвінок насправді був анонімним та мізерним. За півгодини в районі Санья, біля нічліжки, будуть проблеми. Проблеми зі стріляниною. Той, хто дзвонив, був законослухняним японцем і вирішив, що поліція повинна знати. Ось і все - і клацання м'яко заміненого телефону.
  
  
  Лейтенант почухав підборіддя і озирнувся. Світло росло. Безлад халуп і халуп тягнувся на милю в усіх напрямках. То був лабіринт, і він знав, що нічого в ньому не знайде. Він не мав достатньо людей для належного пошуку, навіть якби він знав, що шукав. А поліція, коли вони взагалі наважувались у джунглі Саньї, ходила четвірками та п'ятірками. Він глянув на великого п'яного американця. Фремонт? Піт Фремонт? Це ім'я було смутно знайоме, але він не міг визначити його. Чи мало це значення? Янки явно розорялися на пляжі, і таких, як він, було багато у Токіо та будь-якому великому місті на Сході. Він жив з якоюсь повією Санею. І що? Не було порушенням закону.
  
  
  Нік терпляче чекав. Це був час тримати язик за зубами. Він стежив за думками лейтенанта. Офіцер мав намір його відпустити.
  
  
  Лейтенант збирався повернути гаманець Ніку, коли в одній із машин задзвонило радіо. Хтось тихо покликав лейтенанта. Він відвернувся, все ще з гаманцем у руці. "Хвилинку будь-ласка". Токійські копи завжди ввічливі. Нік вилаявся собі під ніс. Ставало страшенно світло! Вони збиралися помітити мертвого жебрака, і тоді все, напевно, вразило б шанувальників.
  
  
  Лейтенант повернувся. Ніку стало трохи ніяково, коли він дізнався вираз на обличчі чоловіка. Він бачив це раніше. Кіт знає, де водиться симпатична товста канарка.
  
  
  Лейтенант знову відкрив гаманець. "Ви кажете, що вас звати Піт Фремонт?"
  
  
  Нік виглядав спантеличеним. У той же час він зробив невеликий крок ближче до лейтенанта. Щось пішло не так. Цілком неправильно. Він почав будувати новий план.
  
  
  Він вказав на гаманець і з обуренням сказав: «Так, Піт Фремонт. Заради всього святого. Слухай, що таке! Старий третій ступінь? Це не спрацює. Я знаю свої права. або відпусти мене. І якщо ти пред'явиш мені звинувачення, я одразу дам трубку американському послу і..."
  
  
  Лейтенант усміхнувся і стрибнув. «Я впевнений, що посол буде радий отримати звістку від вас, сер. Думаю вам доведеться поїхати з нами на вокзал. Схоже, сталася дуже цікава плутанина. У його квартирі знайшли мертвого чоловіка. . Чоловік, якого також називають Піт Фремонт, і який був визначений як Піт Фремонт своєю подругою. "
  
  
  Нік спробував вибухнути. Він присунувся ще на кілька дюймів ближче до чоловіка.
  
  
  "І що? Я не казав, що я єдиний Піт Фремонт у світі. Це просто помилка».
  
  
  Маленький лейтенант цього разу не вклонився. Він дуже чемно нахилив голову і сказав: «Я впевнений, що це так. Але ви, будь ласка, проводьте нас до вокзалу, доки ми не вирішимо це питання». Він вказав на іншого копа, який досі прикривав Ніка намбу.
  
  
  Нік Картер швидким плавним рухом підійшов до лейтенанта. Коп, хоч і був здивований, але був добре навчений і прийняв захисну позу дзюдо, розслабившись і чекаючи, коли Нік кинеться на нього. Кунізо Мату навчив цього Ніка рік тому.
  
  
  Нік зупинився. Він запропонував свою праву руку як
  
  
  приманку, і коли поліцейський спробував стиснути його зап'ястя для кидка через плече, Нік прибрав руку і різко вдарив ліворуч у сонячне сплетіння чоловіка. Він мав підійти ближче, перш ніж інші копи почнуть стріляти.
  
  
  Приголомшений лейтенант різко впав уперед, Нік упіймав його і рушив за ним зі швидкістю, що дорівнює удару серця. Він отримав повний нельсон і підняв людину із землі. Він важив не більше 120-130 фунтів. Широко розставивши ноги, щоб чоловік не зміг ударити його ногою в пах, Нік позадкував до східців, що ведуть у прохід за нічліжками. Тепер це був єдиний вихід. Маленький поліцейський бовтався перед ним - ефективний куленепробивний щит.
  
  
  Тепер троє поліцейських проти нього. Прожектори були слабкими променями мертвого світла на світанку.
  
  
  Нік обережно позадкував до сходів. "Тримайтеся подалі", - попередив він їх. "Ти кинешся на мене, і я зламаю йому шию!"
  
  
  Лейтенант спробував ударити його ногою, і Нік трохи натиснув. Кістки на тонкій шиї лейтенанта з тріском клацнули. Він застогнав і перестав пинатися.
  
  
  «З ним все гаразд, – сказав їм Нік, – я ще не завдав йому шкоди. Давайте залишимо це так».
  
  
  Де, чорт забирай, був цей перший крок?
  
  
  Троє поліцейських перестали слідувати за ним. Один із них побіг до машини і почав швидко говорити у радіомікрофон. Дзвінок про допомогу. Нік не заперечував. Він не планував бути поряд.
  
  
  Його нога торкнулася першої сходинки. Добре. Тепер, якщо він не робив помилок, він мав шанс.
  
  
  Він похмуро глянув на копів. Вони трималися на відстані.
  
  
  "Я беру його з собою", - сказав Нік. «Вниз цим коридором позаду мене. Спробуй слідувати за мною, і він отримає травму. Залишайся тут, як хороші маленькі поліцейські, і з ним усе буде гаразд. На твій розсуд. Сайонара!»
  
  
  Він спустився сходами. Внизу він був поза увагою копів. Він відчував тіло старого жебрака біля своїх ніг. Він раптово натиснув, нахилив голову лейтенанта вперед і вдарив його по шиї ударами карате. Його великий палець був жорстко витягнутий, і він відчув легкий шок, коли лезо з мозолистого тіла його руки врізалося в худу шию. Він упустив людину.
  
  
  Кольт частково лежав під мертвим жебраком. Нік підняв його - приклад був липкий від крові старого - і побіг коридором. Він тримав Кольт у правій руці, виступаючи наперед. Ніхто в цьому районі не збирався заважати людині, яка несе гармату.
  
  
  Тепер це було питання секунд. Він не виходив із джунглів Саньї, він входив, і поліції його вже не знайти. Хатини були суцільно з паперу, дерева чи олова, крихкі протипожежні пастки, і треба було просто прокласти собі дорогу бульдозером.
  
  
  Він повернув праворуч і побіг до будинку Мату. Він вбіг у парадні двері, все ще відчинені, і продовжив шлях через внутрішню кімнату. Кунізо лежав у своїй крові. Нік продовжував іти.
  
  
  Він пробив паперові двері. З-під килимка на підлозі злякано виглянуло смагляве обличчя. Слуги. Занадто наляканий, щоб вставати та досліджувати. Нік продовжував іти.
  
  
  Він поклав руки перед обличчям та пробив стіну. Папір та тендітне дерево зірвані з легкою скаргою. Нік почав почуватися танком.
  
  
  Він перетнув невеликий відкритий двір, завалений мотлохом. Була ще одна стіна з дерева та паперу. Він поринув у неї, залишивши обриси свого великого тіла в зяючому вирізі. Кімната була порожня. Він врізався вперед, через іншу стіну, в іншу кімнату - чи то був інший будинок - і чоловік і жінка здивовано дивилися на ліжко на підлозі. Між ними лежала дитина.
  
  
  Нік торкнувся свого капелюха пальцем. "Жаль." Він побіг.
  
  
  Він пробіг шість будинків, відігнав трьох собак убік і застав одну пару в зляганні, перш ніж вибрався на вузьку звивисту вуличку, яка кудись вела. Це його влаштовувало. Десь подалі від копів, які тинялися і лаялися за його спиною. Його слід був досить очевидний, але поліцейські були ввічливі і величні і повинні були робити все японською. Вони ніколи його не зловлять.
  
  
  Через годину він перетнув міст Намідабаші і наближався до станції Мінова, де він залишив Дацун на стоянці. Станцію було переповнено першими працівниками. На стоянці було багато машин, а біля кас уже шикувалися черги.
  
  
  Нік не пішов просто на територію вокзалу. Через дорогу вже було відкрито невеликий буфет, і він їв кокакора, бажаючи, щоб це було щось сильніше. То була сувора ніч.
  
  
  Він міг бачити вершину Дацуна. Ніхто не виглядав особливо зацікавленим у цьому. Він затримався на кока-колі і дозволив своїм очам блукати по натовпу, просіюючи та оцінюючи. Жодних копів. Він міг присягнути в цьому.
  
  
  Не те, щоб це означало, що він ще не був у цьому. Будинок безкоштовно. Він визнав, що копи найменше його турбуватимуть. Копи були досить передбачуваними. З копами він упорався.
  
  
  Хтось знав, що він у Токіо. Хтось пішов за ним до Кунізо, незважаючи на всі його запобіжні заходи. Хтось убив Кунізо і підставив Ніка. Це могло бути випадковістю. Вони могли б захотіти дати копам що завгодно припинити погоню та питання.
  
  
  Вони б могли. Він так не думав.
  
  
  Чи хтось пішов за ним у Сано? Чи це було підлаштовано з самого початку? Чи, якщо не підстава, звідки хтось знав, що він буде в будинку Кунізо? Нік міг вигадати відповідь на це запитання, і він йому не сподобався. Від цього йому стало трохи погано. Він полюбив Тонаку.
  
  
  Він попрямував до стоянки. Він не збирався нічого вирішувати, ламаючи собі голову над приміським баром із колою. Йому треба було вдатися до роботи. Кунізо був мертвий, і на даний момент у нього не було контактів. Десь у токійському стозі сіна була голка на ім'я Річард Філстон, і Ніку доведеться його знайти. Швидко.
  
  
  Він підійшов до Дацун і подивився вниз. Перехожі співчутливо засичали. Нік проігнорував їх. Усі чотири шини було порізано до стрічок.
  
  
  Підійшов поїзд. Нік попрямував до каси, потягнувшись за кишенею на стегнах. Значить, він не мав машини! Він міг сісти на поїзд до парку Уено та пересісти на поїзд до центру Токіо. Взагалі було краще. Людина в машині була обмежена, була гарною метою, і за нею було легко стежити.
  
  
  Його рука вийшла з кишені порожньою. Гаманця в нього не було. Гаманець Піта Фремонта. Це було у маленького поліцейського.
  
  
  
  Розділ 7
  
  
  
  
  
  Стежка, схожа на лося-бика на роликових ковзанах, що мчить через сад.
  
  
  На думку Хоука, це відповідний опис сліду, залишеного Ніком Картером. Він був один у своєму офісі, Обрі і Теренс тільки-но пішли, і після того, як він закінчив переглядати пачку жовтих папірців, він поговорив по внутрішньому зв'язку з Делією Стоукс.
  
  
  «Скасуйте червоний APB для Ніка, Делія. Зробіть його жовтим. Всі готові запропонувати будь-яку допомогу, якщо він попросить про це, але не втручатися. Його не можна дізнаватися, стежити за ним чи повідомляти про нього. Абсолютно Жодного втручання, якщо він не попросить допомоги.
  
  
  "Зрозуміло, сер."
  
  
  "Вірно. Забери це негайно".
  
  
  Хоук вимкнув інтерком і відкинувся назад, знімаючи сигару, не дивлячись на неї. Він грав на здогадах. Нік Картер дещо зрозумів - Бог міг знати, а Хок виразно не знав - і вирішив триматися подалі від цього. Нехай Нік вирішить все по-своєму. Якщо хтось у світі і міг подбати про себе, то це Кіллмайстер.
  
  
  Хоук підняв один із папірців і знову вивчив його. Його тонкий рот, який часто нагадував Ніку вовчу пащу, скривився в сухій усмішці. Еймс добре виконав свою роботу. Все це було тут – до міжнародного аеропорту Токіо.
  
  
  Нік у супроводі чотирьох японських дівчаток-скаутів сів у літак Northwest Airlines у Вашингтоні. Він був у веселому настрої і наполіг на тому, щоб поцілувати стюардесу і потиснути руку капітанові. Ніколи він не був по-справжньому неприємним, або лише злегка, і тільки коли він наполяг на танцях у проході, другого капітана викликали заспокоїти його. Пізніше він замовив шампанське всім пасажирів літака. Він вів інших пасажирів у пісні, заявляючи, що він дитя квітів і що кохання – його справа.
  
  
  Насправді дівчаткам-скаутам вдалося досить добре контролювати його, і екіпаж, опитаний Еймсом на великій відстані, визнав, що політ був яскравим та незвичайним. Не те, щоб вони захотіли повторити це знову.
  
  
  Вони без жодного опору висипали Ніка в Tokyo International та спостерігали, як дівчата-скаути відвозять його на митницю. Окрім того, вони не знали.
  
  
  Еймс, все ще розмовляючи по телефону, встановив, що Нік і дівчатка-скаути сіли в таксі і розчинилися в шаленій часті токійських машин. От і все.
  
  
  І все-таки це було ще не все. Хоук повернувся до іншого жовтого тонкого аркуша з його власними записами.
  
  
  Сесіл Обрі, трохи неохоче, нарешті визнав, що його порада про Річарда Філстона виходила від Кунідзо Мату, вчителя карате на пенсії, який живе зараз у Токіо. Обрі не знав, де саме в Токіо.
  
  
  Мату багато років жив у Лондоні та працював у MI5.
  
  
  "Ми завжди підозрювали, що він двійник", - сказав Обрі. Ми думали, що він теж працював на Jap Intelligence, але нам так і не вдалося це довести. Зараз нам було байдуже. Наші, е, інтереси не розходилися, і він добре попрацював для нас».
  
  
  Хоук дістав кілька старих файлів і розпочав пошуки. Його пам'ять була майже ідеальна, але він любив підтверджувати.
  
  
  Нік Картер знав Кунізо Мату в Лондоні і фактично використав його на кількох роботах. З безплідних звітів більше не було чого почерпнути. У Ніка Картера був спосіб вести особисті справи саме так – особисті.
  
  
  І все ж - Хоук зітхнув і відсунув стос паперів. Він дивився на годинник Western Union. Це була підступна професія, і дуже рідко ліва рука знала, що робить права.
  
  
  Еймс обшукав квартиру і знайшов у матраці люгер Ніка та стилет на шпильці. «Це було дивно, – визнав Хоук. Він повинен почуватися голим без них.
  
  
  Але дівчата-скаути! Як, чорт забирай, вони потрапили в справу? Хоук почав сміятися, що він робив дуже рідко. Поступово він втратив контроль і безпорадно сів у крісло, очі його сльозилися, і він сміявся, доки його грудні м'язи не почали скорочуватися від болю.
  
  
  Делія Стоукс спочатку не повірила. Вона зазирнула у двері. Звичайно ж. Старий сидів там і сміявся як цокнутий.
  
  
  
  Розділ 8
  
  
  
  
  
  Все буває вперше. Це був перший раз, коли Нік жебракував. Він добре вибрав свою жертву - добре одягненого чоловіка середнього віку з дорогим на вигляд портфелем. Він скинув п'ятдесят ієн з людини, яка оглянув Ніка з ніг до голови, наморщив ніс і поліз у кишеню. Передаючи записку Картеру, він трохи вклонився і нахилив свій чорний Хомбург.
  
  
  Нік уклонився у відповідь. "Аригато, кандай на-сен".
  
  
  "Єрошії десу". Чоловік відвернувся.
  
  
  Нік вийшов на вокзалі Токіо і пішов на захід, у бік палацу. Неймовірний токійський трафік вже перетворився на масу таксі, що звивається, вантажівок, трамваїв, що брязкають, і приватних автомобілів. Повз промайнув мотоцикліст в аварійному шоломі з дівчиною, що чіплялася за заднє сидіння. Камінаріоку. Грозова порода.
  
  
  Що тепер, Картер? Ані паперів, ані грошей. Розшукується для допиту у поліції. Настав час було ненадовго спуститися під землю - якщо йому було куди йти. Він сумнівався, що повернення Електричний палац принесе йому багато користі. У будь-якому випадку це не так рано.
  
  
  Він відчув, як таксі зупиняється поруч із ним, і його рука ковзнула під плащ до кольта за поясом. "Sssttttt - Картер-сан! Сюди!"
  
  
  Це була Като, одна із трьох дивних сестер. Нік швидко озирнувся. Це було звичайне таксі і, схоже, не було ніяких послідовників. Він увійшов. Може, він займе кілька ієн.
  
  
  Като забилась у своєму кутку. Вона недбало посміхнулася йому і прочитала команду водієві. Таксі полетіло, як зазвичай токійські таксі, з вереском шин і водієм, що не боїться, що хтось наважиться йому завадити.
  
  
  "Сюрприз", - сказав Нік. «Я не очікував побачити тебе знову, Като. Ти Като?
  
  
  Вона кивнула головою. «Для мене велика честь знову бачити вас, Картер-сан. Але я цього не шукаю. Багато проблем. Тонака зникла».
  
  
  У його череві повернувся неприємний черв'як. Він чекав на це.
  
  
  «Вона не відповіла на дзвінок. Ми з Сато пішли до неї у квартиру, і там сталася бійка – все розірвано на частини. І вона пішла».
  
  
  Нік кивнув у бік водія.
  
  
  "Він в порядку. Один з нас".
  
  
  "Як ви думаєте, що трапилося з Тонакою?"
  
  
  Вона байдуже знизала плечима. Хто може сказати? Але я боюся – усі ми. Тонака була нашим лідером. Можливо, вона має Джонні Чоу. Якщо так, він катуватиме її і змусить привести їх до свого батька. Кунідзо Мату. Чикоми хочуть вбити його, тому що він виступає проти них.
  
  
  Він не сказав їй, що Мату мертвий. Але він почав розуміти, чому Мату був мертвий і чому він майже потрапив у пастку.
  
  
  Нік поплескав її по руці. «Я зроблю все, що в моїх силах. Але мені потрібні гроші і місце, де можна сховатися на кілька годин, доки я не складу план. Ви можете це зробити?»
  
  
  «Так. Ми йдемо туди зараз. У будинок гейш у Шимбасі. Мато та Сато теж будуть там. Як тільки вони не знайдуть тебе.
  
  
  Він замислився над цим. Вона побачила його збентеження і посміхнулася. Ми всі тебе шукали. Сато, Мато та я. Все у різних таксі. Ми ходимо всіма станціями і дивимося. Тонака нам мало що розповідала – просто, що ти ходив до її батька. Краще, ти Бачиш, кожен із нас не надто багато знає про те, що роблять інші. Але коли Тонака відсутня, ми знаємо, що маємо знайти тебе для допомоги. Так що ми отримуємо таксі та починаємо шукати. Це все, що ми знаємо і це спрацювало. Я знайшла тебе."
  
  
  Нік вивчав її, поки вона говорила. Це була не дівчинка-скаут із Вашингтона, а гейша! Він мав здогадатися.
  
  
  На даний момент у ній не було нічого гейші, окрім складної зачіски. Він подумав, що вона працювала тієї ночі і рано-вранці. Гейші дотримувалися дивного годинника, продиктованого примхами їх різних покровителів. Тепер її обличчя все ще сяяло від холодного крему, яким вона видалила крейдяний макіяж. На ній був коричневий пуловер, міні-спідниця та крихітні чорні корейські черевики.
  
  
  Нік подумав, наскільки безпечним буде будинок гейш. Але це все, що мав. Він запалив останню сигарету і почав ставити запитання. Він не збирався говорити їй більше, ніж мусить. Це було найкраще, як вона сама сказала.
  
  
  «Про це Піте Фремонт, Като. Тонака сказав мені, що ти взяв його вбрання? Цей одяг?»
  
  
  "Це правда. Це була дрібниця». Вона явно була спантеличена.
  
  
  "Де був Фремонт, коли ви це зробили?"
  
  
  "В ліжку. Спав. Ми так думали».
  
  
  "Так і думала? Спав він чи ні? Щось тут досить підозріле.
  
  
  Като серйозно подивилася на нього. На одному блискучому передньому зубі була пляма помади.
  
  
  «Я говорю, так і думали. Ми беремо його одяг. Легше, бо його дівчат тоді не було. Пізніше ми дізнаємось, що Піт мертвий. Він помер уві сні».
  
  
  Христе! Нік повільно порахував до п'яти.
  
  
  "Тоді що ти зробила?"
  
  
  Вона знову знизала плечима. "Що можна зробити? Нам потрібний одяг для тебе. Ми беремо. Ми знаємо, що Піт помер від віскі, він п'є, п'є весь час і що його ніхто не вбиває. Ми йдемо. Потім ми повертаємось і забираємо тіло і приховати це, щоб поліція не впізнала”.
  
  
  Він дуже м'яко сказав: "Вони дізналися, Като".
  
  
  він швидко пояснив свою зустріч із поліцією, не згадавши той факт, що Кунідзо Мату також був мертвий
  
  
  Като не виглядала дуже враженою. «Так. Мені дуже шкода. Але я знаю, що сталося, думаю. Ми йдемо, щоб відвезти одяг до Тонаки. Прийшла дівчина. Вона знайшла Піта мертвим від алкоголю та зателефонувала до поліції. Вони приходять. Потім усі їдуть. знаючи, що там були поліція та дівчина, ми беремо тіло і ховаємо його. Окей? "
  
  
  Нік відкинувся назад. "Думаю, добре", - слабо сказав він. Це має бути зроблено. Це було дивно, але принаймні пояснювало справу. І це могло б йому допомогти - токійські копи втратили тіло, і вони могли б трохи зніяковіти. Вони можуть вирішити применшити значення цього, якийсь час замовкнути, принаймні поки не знайдуть тіло або не відмовляться від нього. Це означало, що його опис не буде в газетах, на радіо та телебаченні. Ще немає. Отже, його прикриття в ролі Піта Фремонта все ще було добрим - до певного моменту. З гаманцем було б краще, але це не було назавжди.
  
  
  Вони пройшли готель Shiba Park Hotel і повернули праворуч у бік храму Хікава. Це був район житлових будинків, де подекуди стояли вілли, оточені садом. Це був один із найкращих районів гейш, де етика була жорсткою, а поведінка – стриманою. Минули часи, коли дівчатам доводилося жити в атмосфері мідзу шобай, за межею блідості. Порівняння завжди були образливими - в даному випадку особливо, - але Нік завжди вважав гейш нарівні з дівчатами на виклик з Нью-Йорка найвищого класу. З гейшами набагато краще за розумом і талантами.
  
  
  Таксі згорнуло на під'їзну доріжку, яка вела назад через сади, повз басейн і мініатюрний мост. Нік щільніше притяг до себе смердючий плащ. Такий бомж, як він, збирався трохи виділятись у висококласному будинку гейші.
  
  
  Като поплескала його по коліна. «Ми підемо у відокремлене місце. Скоро приїдуть Мато та Сато, і ми зможемо поговорити. Будувати плани. Ми повинні, тому що, якщо ти не допоможеш зараз, не зможеш допомогти, це буде дуже погано для всіх дівчат Ця».
  
  
  Таксі зупинилося під портьє. Будинок був великим і блоковим, у західному стилі, з каменю та цегли. Като заплатила водієві і затягла Ніка всередину і вгору, в тиху вітальню, обставлену шведською.
  
  
  Като сіла на стілець, стягнула міні-спідницю і подивилася на Ніка. На даний момент він пригощав себе скромним напоєм із невеликого бару в кутку.
  
  
  "Ви хочете прийняти ванну, Картер-сан?"
  
  
  Нік підняв скотч і глянув крізь бурштин. Чудовий колір. «Басу буде номером один. У мене є час?" Він знайшов пачку американських сигарет і розкрив її. Життя йшло вгору.
  
  
  Като глянула на годинник на своєму тонкому зап'ясті. "Думаю що так. Багато часу. Мато і Сато кажуть, що якщо вони не знайдуть тебе, вони вирушать до Електричного палацу і подивляться, чи немає повідомлення».
  
  
  "Повідомлення від кого?"
  
  
  Тонкі плечі рухалися під светром. "Хто знає? Можливо ти. Може, навіть Тонака. Якщо вона у Джонні Чоу, можливо, він дасть нам знати, щоб налякати нас».
  
  
  "Може бути і так."
  
  
  Він потягував віскі і дивився на неї. Вона нервувала. Дуже. На ній була одна нитка невеликих перлів, і вона продовжувала гризти їх, змащуючи їх губною помадою. Вона продовжувала крутитися в кріслі, схрещуючи і перехрещуючи ноги, і він побачив спалах коротких білих штанів.
  
  
  "Картер-сан?"
  
  
  "Що ж?"
  
  
  Вона жувала ніготь мізинця. «Мені подобається в тебе дещо спитати. Йо'у, не гнівайся?»
  
  
  Нік посміхнувся. «Мабуть, ні. Я не можу цього обіцяти, Като. Що це?"
  
  
  Коливання. Потім; «Я тобі подобаюсь, Картер-сан? Думаєш, я гарненька?»
  
  
  Він зробив. Вона була. Дуже гарненька. Як мила маленька лялька лимонного кольору. Він так їй сказав.
  
  
  Като знову подивилася на годинник. «Я дуже смілива, Картер-сан. Але мені все одно. Ти мені подобаєшся вже давно - відколи ми намагаємося продати тобі печиво. Ти дуже подобаєшся. Зараз у нас є час, чоловіки не приходять до вечора, а Мато та Сато ще немає. Я хочу прийняти з тобою ванну, а потім зайнятися коханням. Ти хочеш? "
  
  
  Він був щиро зворушений. І знав, що його шанують. У першу мить він не хотів її, а потім, наступної миті, він зрозумів, що хоче. Чому б і ні? Зрештою, це було все, про що йдеться. Кохання та смерть.
  
  
  Вона неправильно зрозуміла його вагання. Вона підійшла до нього і легенько провела пальцями на його обличчі. Очі в неї були довгі і темно-карі, сповнені бурштинових іскор.
  
  
  «Ви розумієте, – м'яко сказала вона, – що це не бізнес. Я зараз не гейша. Я даю. Ви берете. Ви підійдете?
  
  
  Він розумів, що її потреби дуже великі. Вона була налякана і на мить залишилася сама. Їй потрібний був комфорт, і вона це розуміла.
  
  
  Він поцілував її. "Я візьму", - сказав він. "Але спочатку я візьму басу".
  
  
  Вона відвела його у ванну кімнату. За мить вона приєдналася до нього в душі, і вони намилили і витирали один одного у всіх красивих і відокремлених місцях. Від неї пахло лілеєю, а груди у неї були як у молодої дівчини.
  
  
  Вона відвела його до сусідньої спальні зі справжнім американським ліжком. Вона змусила його розтягнутися на спині. Вона поцілувала його і прошепотіла: «Змовчи, Картер-сан. Я роблю все, що потрібне.
  
  
  "Не зовсім все", - сказав Нік Картер.
  
  
  Вони тихо сиділи в передній кімнаті, курили і дивилися один на одного із задоволеною любов'ю, коли двері відчинилися і ввійшли Мато та Сато. Вони тікали. Сато плакав. Мато ніс пакет, загорнутий у коричневий папір. Вона простягла його Ніку.
  
  
  «Це приходить до Electric Palace. Для вас. Із запискою. Ми… прочитали записку. Я… я…» Вона відвернулась і заплакала, задихаючись, макіяж стікав її гладкими щоками.
  
  
  Нік поклав пакунок на стілець і взяв записку з роздрукованого конверта.
  
  
  Піт Фремонт – у нас є Тонака. Докази в коробці. Якщо не хочеш, щоб вона втратила інше, одразу ж приходь у клуб Electric Palace. Чекай зовні, на тротуарі. Одягніть плащ.
  
  
  Підпису не було, тільки круглий трафарет дерев'яної відбивної, зроблений червоним чорнилом. Нік показав його Като.
  
  
  "Джонні Чоу".
  
  
  Він спритними великими пальцями вирвав шнур із пакунка. Троє дівчат завмерли, тепер мовчки, приголомшені, чекаючи на новий жах. Сато перестала плакати і затиснула рота пальцями.
  
  
  Кіллмайстер підозрював, що все буде дуже погано. Це було ще гірше.
  
  
  Усередині коробочки на ватяній подушечці лежав закривавлений шматок округлої плоті з неушкодженими соском та аурою. Жіночі груди. Ніж був дуже гострим, і використовувався дуже вміло.
  
  
  
  
  Розділ 9
  
  
  
  
  
  Кіллмайстер рідко бував у холоднішій і кривавій люті. Він віддав дівчатам короткі накази крижаним голосом, потім залишив будинок гейш і підійшов до Шімбасі дорі. Його пальці пестили холодний приклад кольта. Зараз хотів би. вилив обойму в живіт Джонні Чоу з усім задоволенням у світі. Якщо йому справді прислали груди Тонакі – три дівчата були в цьому впевнені, бо саме так грав Джонні Чоу – тоді Нік мав намір стягнути з цього виродка таку ж кількість м'яса. Його живіт скрутило від того, що він щойно побачив. Цей Джонні Чоу повинен бути садистом, щоб покінчити з усіма садистами – навіть для Чіком.
  
  
  Таксі не було видно, тому він продовжував йти, роз'їдаючи відстань злісними кроками. Не було й мови про те, щоби не поїхати. Ще може бути шанс урятувати Тонаку. Рани загоювалися, навіть найсильніші, і були такі речі, як штучні груди. Не дуже привабливе рішення, але краще за смерть. Він думав, що для молодої та красивої дівчини все, майже все, буде краще за смерть.
  
  
  Таксі досі немає. Він повернув ліворуч і попрямував до Гіндза-дорі. Від того місця, де він був зараз, до клубу «Електричний палац» було приблизно півтори милі. Като дала йому точну адресу. По дорозі він почав розумітися на цьому. Крутий, досвідчений, хитрий та розважливий розум професійного агента найвищого рівня.
  
  
  Викликали Піта Фремонта, а не Ніка Картера. Це означало, що Тонака, навіть у агонії тортур, зуміла прикрити його. Їй довелося дати їм щось, ім'я, і тому вона дала ім'я Піт Фремонт. Проте вона знала, що Фремонт помер від алкоголізму. Усі три дівчини, Като, Мато та Сато, присяглися в цьому. Тонака знала, що Фремонт мертвий, коли віддала йому одяг цієї людини.
  
  
  Джонні Чоу не знав, що Фремонт мертвий! Очевидно. Це означало, що він не знав Піта Фремонта або знав його лише трохи, можливо, за репутацією. Чи знав він Фремонта в обличчя, скоро з'ясується, коли вони зустрінуться віч-на-віч. Нік знову торкнувся кольта на своєму поясі. Він з нетерпінням чекав на це.
  
  
  Таксі поки що немає. Він зробив паузу, щоб закурити. Рух був важким. Мимо проїхала поліцейська машина, не звернувши на нього жодної уваги. Не дивно. Токіо був другим за величиною містом у світі, і якщо копи сидітимуть на трупі Фремонта до тих пір, поки вони знову не знайдуть тіло, їм знадобиться трохи часу, щоб зібратися.
  
  
  Куди поділися чортові таксі? Це було так само погано, як у дощову ніч у Нью-Йорку.
  
  
  Далеко вниз по Гіндзе, ще за милю звідси, виднілася блискуча конструкція бункера універмагу Сан-ай. Нік перевів кольт у зручніше становище і знову пішов далі. Він не став перевіряти свій відкат, бо тепер йому було начхати. Джонні Чоу, мабуть, був упевнений, що він прийде.
  
  
  Він згадав, як Тонака казав, що Піт Фремонт іноді допомагав дівчатам Ця, коли був досить тверезий. Швидше за все, Джонні Чоу знав це навіть якщо він не знав Фремонта особисто. Чоу, мабуть, хоче укласти якусь угоду. Піт Фремонт, хоч і був неробою і алкоголіком, все ж таки був до певної міри газетярем і міг мати зв'язки.
  
  
  Або Джонні Чоу, можливо, просто захоче отримати Фремонт - дати йому таке ж лікування, яке він дав Кунізо Мату. Це могло бути так просто. Фремонт був ворогом, він допомагав Ета, а Джонні Чоу використовував дівчину як приманку, щоб позбутися Фремонту.
  
  
  Нік знизав великими плечима і пішов далі. Одне він знав точно – Тонака його прикрила. Його особистість як Ніка Картера, AXEman все ще була безпечною.
  
  
  , За ним виходив мрець.
  
  
  Він не помітив чорний "мерседес", поки не стало надто пізно. Він вилетів із дорожнього виру і зупинився поряд з ним. Два акуратно одягнені японці вискочили і пішли поряд з Ніком, по одному з обох боків. "Мерседес" поповз за ними.
  
  
  На мить Нік подумав, що це можуть бути детективи. Він одразу відмовився від цієї ідеї. Обидва чоловіки були в легких пальтах і тримали праві руки в кишенях. Вищий з них у товстих окулярах штовхнув Картера з пістолетом у кишені. Він усміхнувся.
  
  
  "Аната але онамаева?"
  
  
  Класні руки. Він знав, що тепер вони не копи. Йому запропонували покататися в справжньому чиказькому стилі. Він обережно тримав руки подалі від пояса.
  
  
  "Фремонт. Піт Фремонт. Що до тебе?"
  
  
  Чоловіки обмінялися очима. Той, хто в окулярах, кивнув і сказав: «Дякую вам. Ми хотіли бути впевнені, що це правильна людина. Будь ласка, сядьте у машину».
  
  
  Нік спохмурнів. "Що, якщо я цього не зроблю?"
  
  
  Інший чоловік, невисокий і м'язистий, не посміхався. Він тицьнув Ніка прихованим пістолетом. «Було б дуже сумно. Ми тебе вб'ємо».
  
  
  Вулиця була переповнена. Люди штовхалися і метушилися навколо них. Ніхто не звертав на них жодної уваги. Так було скоєно багато професійних убивств. Вони розстріляють його та поїдуть на «Мерседесі», і ніхто нічого не побачить.
  
  
  Невисокий чоловік штовхнув його до узбіччя. "В машині. Ви йдете тихо, і вам ніхто не завдасть шкоди.
  
  
  Нік знизав плечима. "Тож я прийду тихо". Він сів у машину, готовий упіймати їх у незахищений момент, але шанс не мав. Коротун пішов за ним, але не дуже близько. Високий обійшов і забрався з іншого боку. Вони затиснули його, і в полі зору з'явилися пістолети. Намбу. Цими днями він часто бачив намбу.
  
  
  «Мерседес» від'їхав від узбіччя і знову спритно почав рухатися. На шофері була шоферна ліврея і темний кашкет. Він їздив так, ніби знав свою справу.
  
  
  Нік змусив себе розслабитись. Його шанс прийде. «До чого такий поспіх? Я поїхав до Електричного палацу. Чому Джонні Чоу такий нетерплячий?»
  
  
  Високий чоловік обшукував Ніка. При назві Чоу він зашипів і дивився на свого товариша, який знизав плечима.
  
  
  "Шизуки ні!"
  
  
  Нік заткнися. Отже, вони не були від Джонні Чоу. Хто ж тоді, чорт забирай?
  
  
  Людина, яка його обшукала, знайшла кольт і витягла його з-за пояса. Він показав його своєму товаришеві, який холодно глянув на Ніка. Чоловік сховав кольт під пальто.
  
  
  Під його спокоєм Нік Картер був лютий і тривожний. Він не знав, хто вони такі, куди та навіщо його везуть. Це був несподіваний розвиток подій, якого неможливо передбачити. Але коли він не з'явився в Electric Palace, Джонні Чоу повернувся на роботу над Тонакою. Його охопило розчарування. На даний момент він був безпорадний, як немовля. Він не міг нічого вдіяти.
  
  
  Їхали довго. Вони не намагалися приховати свій пункт призначення, хоч би яким він був. Водій ніколи не говорив. Двоє чоловіків пильно спостерігали за Ніком, пістолети ледве приховували їхнє пальто.
  
  
  «Мерседес» проїхав повз Токійську вежу, ненадовго повернув на схід до Сакуради, а потім різко повернув праворуч на Мейдзі Дорі. Дощ припинився, і слабке сонечко пробивалося крізь низькі сірі хмари. Вони добре проводили час навіть у завантаженому та галасливому русі. Водій був генієм.
  
  
  Вони обійшли парк Арісугава, і за кілька миттєвостей Нік помітив зліва станцію Сибуя. Прямо попереду лежало Олімпійське село, а трохи на північний схід – Національний стадіон.
  
  
  За садом Синдзюку вони різко повернули ліворуч повз святилище Мейдзі. Тепер вони в'їжджали до передмістя, і країна відчинялася. Вузькі провулки вели в різні боки, і Нік час від часу бачив великі будинки, що стоять далеко від дороги за акуратно остриженими огорожами та невеликими садами зі сливи та вишні.
  
  
  Вони повернули з головної дороги і повернули ліворуч на смугу з чорним верхом. Через милю вони звернули на інший, вужчий вулик, який закінчився високими залізними воротами, оточеними кам'яними колонами, вкритими лишайником. Меморіальна дошка на одній з колон свідчила: Msumpto. Це нічого не означало для AXEman.
  
  
  Невисокий чоловік вийшов і натиснув кнопку на одній із колон. За мить ворота відчинилися. Вони їхали звивистою дорогою, вимощеною щебенем, обрамленою парком. Нік помітив рух ліворуч від себе і спостерігав, як невелика череда крихітних білохвостих оленів порається між присадкуватими деревами у формі парасольки. Вони обігнули ряд півонів, що ще не квітнули, і в полі зору з'явився будинок. Він був величезний і тихо говорив про гроші. Старі гроші.
  
  
  Дорога вилася у вигляді півмісяця перед широкими сходами, що ведуть на терасу. Праворуч і ліворуч грали фонтани, а осторонь був великий басейн, ще не заповнений на літо.
  
  
  Нік подивився на високу людину. "Мітсубісі-сан чекає на мене?"
  
  
  Чоловік тицьнув його пістолетом. "Виходь. Жодних розмов".
  
  
  Коротше людина подумала, що це було досить кумедно.
  
  
  
  Він глянув на Ніка і посміхнувся. «Міцубісі-сан? Ха-ха».
  
  
  Центральний блок будинку був величезний, побудований з обробленого каменю, в якому все ще сяяли слюди та прожилки кварцу. Два нижні крила розташовувалися під кутом назад від основного блоку, паралельно балюстраді тераси, де-не-де усеяної величезними урнами у формі амфор.
  
  
  Вони провели Ніка через арочні двері у величезне фойє, викладене мозаїкою. Невисокий чоловік постукав у двері, що відчинялися праворуч. Зсередини британський голос, високий від мерзенності вищих класів, сказав: "Приходьте".
  
  
  Високий чоловік сунув свою намбу в поперек Ніка і тицьнув. Нік пішов. Тепер він дуже хотів. Філстон. Річард Філстон! Так мало бути.
  
  
  Вони зупинилися за дверима. Кімната була величезною, схожою на бібліотеку-кабінет із напівобкладеними панелями стінами та темною стелею. По стінах марширували батальйони книжок. У дальньому кутку столу горів єдиний світильник. У тіні, в тіні сидів чоловік.
  
  
  Чоловік сказав: Ви двоє, можете йти. Зачекайте біля дверей. Чи не хочете випити, містере Фремонт?
  
  
  Двоє японських бойовиків пішли. За ними масляно клацнули великі двері. Біля столу стояв старомодний візок із чаєм, навантажений пляшками, сифонами та великим термосом. Нік підійшов до нього. "Грай до кінця", - сказав він собі. Згадайте Піта Фремонта. Будь Пітом Фремонтом.
  
  
  Коли він потягнувся за пляшкою віскі, він сказав: Хто ти? І що, чорт забирай, ти маєш на увазі, коли мене так схопили з вулиці! Хіба ти не знаєш, що я можу подати на тебе до суду?
  
  
  Чоловік за столом хрипко посміхнувся. «Подати до суду на мене, містере Фремонт? Серйозно! У вас, американців, дивне почуття гумору. Я дізнався про це у Вашингтоні багато років тому. Одна склянка, містере Фремонт! Один. Ми будемо абсолютно відвертими, і, як бачите, я знай свою помилку. Я збираюся запропонувати тобі шанс заробити багато грошей, але щоб заробити його, ти маєш залишатися абсолютно тверезим».
  
  
  Піт. Фремонт - це був Нік Картер, який був мертвий, і Фремонт, який вижив - Піт Фремонт кинув лід у високу склянку і, перекинувши пляшку віскі, налив багато і зухвало. Він пропив його, потім підійшов до шкіряного крісла біля столу і сів. Він розстебнув брудний плащ - він хотів, щоб Філстон побачив пошарпаний костюм, - і не зняв старовинного капелюха.
  
  
  "Добре", - прогарчав він. «Отже, ви знаєте, що я алкоголік. Отже? Хто ви і що ви хочете від мене? Він п'яний. «І прибери це прокляте світло з моїх очей. Це старий трюк».
  
  
  Чоловік нахилив лампу убік. Тепер між ними утворилася півтінь.
  
  
  «Мене звуть Річард Філстон, – сказав чоловік. "Можливо, ви чули про мене?"
  
  
  Фремонт коротко кивнув головою. "Я чув про тебе".
  
  
  "Так", - м'яко сказав чоловік. «Я вважаю, я скоріше, еээ... сумно відомий».
  
  
  Піт знову кивнув головою. "Це ваше слово, а не моє".
  
  
  "Абсолютно вірно. Але тепер до справи, містере Фремонт. Цілком відверто, як я вже сказав. Ми обидва знаємо, хто ми, і я не бачу причин захистити один одного або шкодувати один одного. Ви згодні?"
  
  
  Піт насупився. "Я згоден. Так припиніть кляту огорожу та переходьте до справи. Скільки грошей? І що мені потрібно зробити, щоб їх заробити?
  
  
  Відійшовши від яскравого світла, він побачив людину за столом. Костюм був з легкого рукавичного солоного твіду бездоганного крою, тепер трохи поношеного. Жоден московський кравець ніколи не повторив би його.
  
  
  «Я говорю про п'ятдесят тисяч американських доларів», - сказав чоловік. «Половина зараз – якщо ви згодні з моїми умовами».
  
  
  «Продовжуй говорити, – сказав Піт. "Мені подобаються твої слова".
  
  
  Сорочка була у блакитну смужку з коміром-стійкою. Краватка зав'язувалася маленьким вузлом. Королівська морська піхота. Людина, яка грала Піта Фремонта, пробіглася по файлах в голові: Філстон. Колись він служив у Королівській морській піхоті. Це було відразу після того, як він приїхав із Кембриджу.
  
  
  Людина за столом вийняла цигарку з вишуканої перегородчастої коробки. Піт відмовився і намацав зім'яту пачку «Пелл Мелл». Дим по спіралі піднімався до кесонної стелі.
  
  
  «Насамперед, - сказав чоловік. "Ви пам'ятаєте людину на ім'я Пол Якобі?"
  
  
  "Так." І це він зробив. Нік Картер зробив. Іноді години, дні роботи над фотографіями та файлами окупалися. Підлога Якобі. Голландський комуніст. Незначний агент. Відомо, що якийсь час працював у Малайї та Індонезії. Випав із поля зору. Востаннє повідомлялося в Японії.
  
  
  Піт Фремонт чекав, поки чоловік візьме він провідну роль. Як Якобі вписався у це.
  
  
  Філстон відчинив ящик. Там було. шарудіння паперу. «Три роки тому Пол Якобі намагався завербувати вас. Він запропонував вам роботу, працюючи на нас. Ви відмовились. Чому?
  
  
  Піт насупився і випив. "Тоді я не був готовий".
  
  
  «Однак ви ніколи не повідомляли Якобі, ніколи нікому не говорили, що він російський агент. Чому?
  
  
  «Це не моя біса занепокоєння. Може, я не хотів грати з Якобі, але це не означало, що я мав здати його. Все, що я хотів, все, що я хочу зараз, - це залишити одного, щоб напитися. Він різко розсміявся. Це не так просто, як ви думаєте.
  
  
  Тиша. Він міг бачити обличчя Філстона зараз.
  
  
  М'яка краса, розмита шістдесятьма роками. Натяк на підборіддя, тупий ніс, широко розставлені очі, позбавлені кольору в напівтемряві. Рот був зрадником - вільний, трохи вологий, шепіт жіночності. Млявий рот надто терпимого бісексуала. Файли клацали у мозку AXEman. Філстон був убивцею жінок. Вбивця людей теж у багатьох відношеннях.
  
  
  Філстон сказав: "Ви не бачили Пола Джейкобі останнім часом?"
  
  
  "Ні."
  
  
  Натяк на посмішку. "Це зрозуміло. Його більше нема з нами. У Москві сталася аварія. Шкода».
  
  
  Піт Фремонт пив. "Так. Шкода. Давай забудемо про Якобі. Що ти хочеш, щоб я зробив за п'ятдесят тисяч?"
  
  
  Річард Філстон ставив свій темп. Він погасив цигарку і потягнувся за іншою. Ти не став би працювати на нас у той час, коли відмовив Якобі. Тепер ти працюватимеш на мене, як ти кажеш. Чи можу я запитати, чому це зміна поглядів? Я представляю тих же клієнтів, що й Якобі. Як ви повинні знати.
  
  
  Філстон нахилився вперед, і Піт уважно глянув йому в очі. Бліді, розмиті сірі.
  
  
  Піт Фремонт сказав: «Послухай, Філстон! Мені начхати, хто переможе. Ні біса! І все змінилося з того часу, як «Я знав Якобі. З того часу пішло багато віскі. Я старше. Я брокер. Зараз на моєму рахунку близько двохсот єн. Ось відповідь на ваше запитання? "
  
  
  «Хммм - певною мірою так. Добре". Папір знову зашаріло. "Ви були газетярем у Штатах?"
  
  
  Це був шанс виявити трохи сміливості, і Нік Картер дозволив Піту схопитися за нього. Він вибухнув неприємним сміхом. Він дозволив своїм рукам трохи тремтіти і з тугою глянув на пляшку віскі.
  
  
  «Господи Боже, мужику! Тобі потрібні посилання? Добре. Я можу назвати тобі імена, але сумніваюся, що ти почуєш щось хороше».
  
  
  Філстон не посміхнувся. «Так. Я розумію". Він звірився з газетою. «В один час ви працювали на Chicago Tribune. Також у New York Mirror та St. Louis Post-Dispatch, серед інших. Ви також працювали на Associated Press та Hearst International Service. Вас звільнили з усіх цих посад за вживання алкоголю. ? "
  
  
  Піт засміявся. Він спробував підправити звук легким безумством. «Ви пропустили дещо. Новини Індіанаполісу та кілька газет по країні». Він згадав слова Тонакі і продовжив: «Є також «Гонконг Таймс» та «Сінгапур Таймс». Тут, у Японії, є Асахи, Осака та ще кілька. Ви називаєте газету Філстон, і мене, мабуть, звільнили з неї. "
  
  
  «Хммм. Саме так. Але у вас все ще є зв'язки, друзі, серед газетярів?
  
  
  Куди прямував цей ублюдок? В кінці тунелю, як і раніше, немає світла.
  
  
  "Я б не став називати їх друзями", - сказав Піт. «Можливо, знайомих. У алкоголіка немає друзів. Але я знаю кількох хлопців, у яких я все ще можу зайняти долар, коли я досить зневірився».
  
  
  І ви все ще можете створити історію? Велика історія? Припустимо, вам дали історію століття, справді приголомшливу сенсацію, як я вважаю, ви, хлопці, називаєте її, і вона була ексклюзивною для вас. Лише ви! влаштувати так, щоб така історія одразу отримала повне всесвітнє освітлення? "
  
  
  Вони почали до цього підходити.
  
  
  Піт Фремонт відкинув пошарпаний капелюх і дивився на Філстона: "Я міг би це зробити, так. Але це має бути справжнім. Цілком підтвердженим. Ви пропонуєте мені таку історію?"
  
  
  "Я можу", сказав Філстон. “Я просто можу. І якщо я це зроблю, Фремонту, це буде повністю підтверджено. Не турбуйтесь про це!" Високий, хрипкий сміх істеблішменту був приватним жартом. Піт чекав.
  
  
  Тиша. Філстон перемістився у своєму кріслі, що обертається, і втупився в стелю. Він погладив добре доглянуту руку по сріблясто-сивому волоссю. Це було суттю. Сукін син уже збирався ухвалити рішення.
  
  
  Поки він чекав, AXEman розмірковував про капризи, перерви та випадковості своєї професії. Наприклад, час. Ті дівчата, які схопили справжнє тіло Піта Фремонта і ховали його в ті миті, коли копи та подруга Піта були поза сценою. Це шанс один мільйон. І тепер факт смерті Фремонта висів над його головою, мов меч. Тієї хвилини, коли Філстон чи Джонні Чоу дізнався правду, у справі був фальшивий Піт Фремонт. Джонні Чоу? Він почав думати по-новому. Може, для Тонакі це був вихід.
  
  
  Рішення. Річард Філстон відкрив іншу скриньку. Він обійшов стіл. В руках у нього була товста пачка зелених банкнот. Він кинув гроші Піту навколішки. У цьому жесті була зневага, яку Філстон не приховував. Він стояв поруч, злегка погойдуючись на підборах. Під твідовим жакетом на ньому був тонкий коричневий светр, який не приховував невеликого черевця.
  
  
  «Я вирішив довіритися тобі, Фремонте. Насправді я не маю вибору, але, можливо, це не такий вже й великий ризик. На мій досвід, кожен чоловік насамперед піклується про себе. Ми всі егоїсти. П'ятдесят тисяч доларів доставлять вас далеко від Японії. Це означає новий початок, мій друг, нове життя. Ви досягли дна – ми обидва це знаємо – і я можу допомогти»
  
  
  Не думаю, що ви відмовитеся від цього шансу вибратися з канави. Я розумна людина, логічна людина, і я думаю, що ви теж. Це абсолютно твій останній шанс. Я гадаю, ви це розумієте. Ви можете сказати, що я граю у азартні ігри. Ставка на те, що ви виконуватимете роботу ефективно і залишитеся тверезими, доки вона не буде зроблена”.
  
  
  Великий чоловік у кріслі тримав очі приховані. Він пропустив крізь пальці чіткі ноти і помітив жадібність. Він кивнув головою. «За такі гроші я можу залишатися тверезим. Ви можете повірити в це, Філстон. За такі гроші ви навіть можете мені довіряти.
  
  
  Філстон зробив кілька кроків. У його ході було щось витончене, вишукане. AXEman ставив питання, чи справді цей хлопець дивний. У його словах не було жодних доказів. Тільки натяки.
  
  
  «Це не зовсім питання довіри, – сказав Філстон. - Я впевнений, що ви розумієте. По-перше, якщо ви не виконаєте завдання до мого повного задоволення, вам не заплатять частину п'ятдесяти тисяч доларів, що залишилася. . Буде проміжок часу, звичайно. Якщо все вийде – то тобі заплатять».
  
  
  Піт Фремонт насупився. «Схоже, я той, хто мусить тобі довіряти».
  
  
  "У певному сенсі, так. Я міг би також вказати на дещо ще - якщо ви зрадите мене або якимось чином спробуєте обдурити вас, ви напевно будете вбиті. КДБ мене дуже поважає. Ви напевно чули про їхні довгі руки. ? "
  
  
  "Я знаю." Похмуро. "Якщо я не виконаю завдання, вони мене вб'ють".
  
  
  Філстон глянув на нього своїми вимитими сірими очима. «Так. Рано чи пізно вони тебе уб'ють».
  
  
  Піт потягнувся за пляшкою віскі. "Добре Добре! Чи можу я ще випити?»
  
  
  Ні. Ти зараз у мене на службі. Не пий, доки робота не буде виконана».
  
  
  Він відкинувся на спинку стільця. «Вірно. Я забув. Ти щойно купив мене».
  
  
  Філстон повернувся за стіл і сів. "Ви вже шкодуєте про угоду?"
  
  
  Ні. Я сказав тобі, чорт забирай, мені все одно, хто переможе. У мене більше нема країни. Нема вірності. Ти щойно отримав мене! А тепер припустимо, що ми скоротимо переговори, і ви скажете мені, що я маю зробити."
  
  
  "Я сказав вам. Я хочу, щоб ви помістили статтю у світову пресу. Ексклюзивна історія. Найбільша історія, яка колись була у вас чи будь-якого іншого газетяра».
  
  
  "Третя світова війна?"
  
  
  Філстон не посміхнувся. Він дістав нову сигарету з пачки перегородчатої тканини. "Можливо. Я так не думаю. Я…»
  
  
  Піт Фремонт чекав, насупившись. Цей виродок ледве стримався, щоб сказати це. Як і раніше, смикаючи ногу в холодній воді. Не наважується взяти на себе зобов'язання щодо досягнення точки неповернення.
  
  
  «Треба опрацювати безліч деталей», - сказав він. "Багато передісторії, яку ти маєш зрозуміти. Я..."
  
  
  Фремонт встав і загарчав у несамовитій люті людини, яка жадала випити. Він грюкнув пачкою грошей по долоні. «Я хочу ці гроші, чорт забирай. Я зароблю їх. Але навіть за ці гроші я не піду на щось сліпе. Що це?"
  
  
  «Імператора Японії збираються вбити. Ваше завдання – переконати, що в цьому звинуватить китайців».
  
  
  
  Розділ 10
  
  
  
  
  
  Кіллмайстер не надто здивувався. Піт Фремонт був, і він мав це показати. Довелося показати подив, сум'яття та недовіру. Він зробив паузу, підносячи до рота цигарку, і дозволив собі відвиснути щелепи.
  
  
  "Ісус Христос! Ти, мабуть, не в своєму розумі».
  
  
  Річард Філстон, тепер, коли він нарешті це сказав, насолоджувався переляком, який він викликав.
  
  
  "Зовсім ні. Якраз навпаки. Наш план, план, над яким ми працювали протягом кількох місяців, – це суть логіки та розсудливості. Китайці – наші вороги. Рано чи пізно, якщо їх не запобігти, вони почнуть війну з Росією. Заходу це сподобається. Вони будуть сидіти склавши руки і отримувати з цього зиск. Тільки цього не станеться. Ось чому я перебуваю в Японії, наражаючи себе на величезний особистий ризик».
  
  
  Фрагменти файлу Філстона блиснули у свідомості AXEman, як монтаж. Фахівець із вбивств!
  
  
  Піт Фремонт придумав вираз трепету, змішаного з сумнівом. «Я думаю, ти справді серйозно, присягаюсь Богом. І ти збираєшся вбити його!
  
  
  "Це не ваша справа. Ви не будете присутні, і жодна відповідальність чи звинувачення не буде на вашій голові».
  
  
  Піт кисло засміявся. «Давай, Філстон! Я в цьому замішаний. На даний момент я замішаний. Якщо мене спіймають, у мене не буде голови. Вони відріжуть її, мов капусту. , але навіть такий п'яний, як я, хоче зберегти голову».
  
  
  «Запевняю вас, – сухо сказав Філстон, – що ви не будете замішані. Або не обов'язково, якщо ви використовуєте свою голову, щоб тримати її на плечах. Зрештою, я очікую, що ви виявите деяку винахідливість за п'ятдесят тисяч доларів».
  
  
  Нік Картер дозволив Піту Фремонту сидіти похмурим і непереконливим, тоді як він дозволив своєму розуму вільно і швидко рухатися. Він уперше почув цокання високого годинника в кутку кімнати. Телефон на столі Філстона був удвічі більший за звичайний. Він ненавидів їх обох. Час та сучасні комунікації невблаганно працювали проти нього. Нехай Філстон дізнається, що справжній Фремонт мертвий, а він, Нік Картер, такий самий мертвий.
  
  
  Ніколи не сумнівався у цьому. Ці двоє головорізів за дверима були вбивцями. У Філстона безперечно був пістолет у столі. На його лобі виступив легкий піт, і він вивудив брудну носову хустку. Це могло легко вийти з-під контролю. Він повинен був підштовхнути Філстона, чинити тиск на його власний план і забратися звідси до біса. Але не надто швидко. Не варто виявляти надто багато занепокоєння.
  
  
  «Ви розумієте, – шовковисто сказав Філстон, – що ви не можете відступити зараз. Ви дуже багато знаєте. Будь-які ваші коливання просто означають, що я мушу вбити вас».
  
  
  «Я не відступаю, чорт забирай. Я намагаюся звикнути до цієї ідеї. Господи! Вбити Імператора. Зробити так, щоби провину за це поклали на китайців. Це не зовсім гра в присідання, розумієте. І ти можеш тікати потім. Я не зможу. Я мушу залишитися і попітніти. Я не можу дати таку велику брехню, якщо я втечу до Нижньої Саксонії».
  
  
  «Саксонія? Не думаю, що я…»
  
  
  "Неважливо. Дай мені шанс розібратися. Коли ж це вбивство станеться?
  
  
  "Завтра ввечері. Будуть бунти та масові саботажі. Великий саботаж. У Токіо буде відключено електрику, як і в багатьох інших великих містах. Це прикриття, як ви знаєте. Імператор зараз перебуває у резиденції у Палаці."
  
  
  Піт повільно кивнув головою. «Я починаю розуміти. Ви працюєте з китайцями – до певного моменту. Щодо саботажу. Але вони нічого не знають про вбивство. Правильно?»
  
  
  «Навряд чи, – сказав Філстон. Це не було б великим переворотом, якби вони це зробили. Я пояснив це - Москва та Пекін перебувають у стані війни. Це акт війни. Чиста логіка. Ми маємо намір завдати китайцям стільки неприємностей, що вони не зможуть турбувати нас роками”.
  
  
  Час майже настав. Настав час чинити тиск. Час вибратися звідти і дістатися Джонні Чоу. Реакція Філстона була важливою. Можливо, життя чи смерть важливі.
  
  
  Ще немає. Ще не зовсім.
  
  
  Піт закурив ще одну цигарку. "Мені доведеться влаштувати цю штуку", - сказав він людині за столом. "Ти це розумієш? Я маю на увазі, що я не можу після цього просто кинутися в холод і крикнути, що маю сенсацію. Вони не стали б мене слухати. Як ти знаєш, моя репутація не така гарна. точка – як я збираюся довести цю історію? Підтвердити та задокументувати її? Сподіваюся, ви подумали про це».
  
  
  "Милий мій! Ми не любителі. Післязавтра, якомога раніше, ви відправитеся до відділення Гіндза Chase Manhattan. Ви матимете ключ від сейфа. У ньому ви знайдете всю документацію, яка вам знадобиться. Плани, замовлення, підписи, платіжні квитанції, все. Вони підтвердять вашу історію. Саме ці папери ви покажете своїм друзям по телеграфних службах та в газетах. Запевняю вас, вони абсолютно бездоганні. Ніхто не засумнівається у вашій історії, прочитавши їх».
  
  
  Філстон посміхнувся. «Можливо навіть деякі китайці, які виступають проти Мао, повірять у це».
  
  
  Піт засовався в кріслі. «Це інша справа – за моєю шкірою прийдуть Чікоми. Вони дізнаються, що я брешу. Вони спробують мене вбити».
  
  
  "Так", - погодився Філстон. «Я вважаю, що так і буде. Боюся, я маю дозволити тобі турбуватися про це. Але ти вижив так довго, незважаючи ні на що, і тепер ти маєш двадцять п'ять тисяч доларів готівкою. Я думаю, ти впораєшся».
  
  
  "Коли і як я отримаю решту двадцять п'ять тисяч, якщо я їх виконаю це?"
  
  
  «Вони будуть переведені на рахунок у Гонконгу – коли ми будемо задоволені вашою роботою. Я впевнений, що це стане вам стимулом».
  
  
  На столі Філстона задзвонив телефон. AXEman сунув руку в плащ, забувши на мить, що Кольта більше немає. Він вилаявся собі під ніс. В нього нічого не було. Нічого, крім його м'язів та його мозку.
  
  
  Філстон говорив у інструмент. "Так Так. Він у мене. Він зараз тут. Я збирався тобі подзвонити».
  
  
  Картер слухав, дивлячись на свої пошарпані зношені туфлі. Кому зателефонувати? Чи можливо, що ...
  
  
  Голос Філстона став різким. Він хмурився. «Послухай, Джонні, я наказую! І в цей момент ти їм не підкоряєшся, дзвонячи мені. Не роби цього знов. Ні, я гадки не мав, що це було так важливо, так терміново для тебе. у будь-якому разі я закінчив з ним і пошлю його із собою. Звичайне місце. Дуже добре. Що? Так, я дав йому всі його інструкції та, що важливіше, я йому заплатив».
  
  
  У телефоні пролунала люта лайка. Філстон насупився.
  
  
  «Це все, Джей! Ти знаєш свою роботу - він повинен перебувати під постійним наглядом, поки ця справа не буде виконана. Я вважаю тебе відповідальним. Так, все йде за графіком та відповідно до плану. Повість трубку. Ні. не буду на зв'язку, поки ця справа не закінчиться. Ти робиш свою роботу, а я зроблю свою». Філстон з гуркотом поклав слухавку.
  
  
  Піт Фремонт закурив сигарету і почав чекати. Джонні? Джонні Чоу? Він почав сподіватися. Якби це спрацювало, йому не довелося б використати свій власний наполовину повний план. Він обережно спостерігав за Філстоном. Якщо прикриття Фремонта було висаджено в повітря, справи пішли погано.
  
  
  Якщо йому треба було піти, він хотів узяти з собою Філстона.
  
  
  Річард Філстон глянув на нього. "Фремонт?"
  
  
  AXEman знову зітхнув. "Що ж?"
  
  
  "Ви знаєте чи чули про людину на ім'я Джонні Чоу?"
  
  
  Піт кивнув головою. «Я чув про нього. Ніколи не зустрічав його. Кажуть, що він є головним для місцевих Chicoms. Я не знаю, як це правда».
  
  
  Філстон обійшов стіл. Не надто близько до великого чоловіка. Пухким вказівним пальцем він почухав підборіддя.
  
  
  «Слухай уважно, Фремонте. З цього моменту ти ходитимеш по лезу бритви. Це Чоу щойно говорив телефоном. Він хоче тебе. Причина, через яку він хоче тебе, полягає в тому, що він і я деякий час тому вирішили використати тебе. як газетяра, щоб підкинути оповідання ".
  
  
  Піт пильно глянув на нього. Воно почало желеподібне.
  
  
  Він кивнув головою. "Звісно. Але не розповідь? Цей Джонні Чоу хоче, щоб я підкинув ще одну історію?
  
  
  «Точно. Чоу хоче, щоб ти створив історію, яка звинувачує Ця у всьому, що має відбутися. Я погодився з цим, звичайно. Тобі доведеться взяти Ця звідти і так зіграти».
  
  
  «Зрозуміло. Ось чому мене схопили з вулиці – спочатку треба було поговорити зі мною».
  
  
  "Знову вірно. Жодних реальних труднощів - я можу приховати це, сказавши, як я вже сказав, що я особисто хотів дати вам інструкції. Чоу, природно, не знатиме, які інструкції. Він не повинен бути підозрілим, або не більш ніж зазвичай Ми насправді не довіряємо один одному, і у кожного з нас є свої окремі організації.Передаючи вас йому, я трохи заспокою його.Я мав намір зробити це у будь-якому випадку.У мене мало чоловіків, і я не можу приставити їх дивитися на тебе”.
  
  
  Піт кисло посміхнувся. "Ви відчуваєте, що маєте стежити за мною?"
  
  
  Філстон повернувся до свого столу. «Не будь дурнем, Фремонте. Ви сидите на одній із найбільших історій цього століття, у вас є двадцять п'ять тисяч доларів моїх грошей, і ви ще не зробили своєї роботи. Звичайно, ти не сподівався, що я дозволю тобі бігати безкоштовно? "
  
  
  Філстон натиснув кнопку на своєму столі. "У тебе не повинно бути ніяких проблем. Все, що тобі дійсно потрібно зробити, це залишатися тверезим і тримати язик за зубами. І оскільки Чоу думає, що тебе найняли, щоб створити історію про Ця, ти можеш приступити до її створення, як ти кажеш, просто як завжди. Єдина різниця в тому, що Чоу не знатиме, яку історію ви напишете, поки не стане занадто пізно. Через хвилину хтось буде тут - чи є останні питання?
  
  
  «Так. Дуже великий. Якщо я перебуватиму під постійним наглядом, як мені піти від Чоу та його хлопчиків, щоб опублікувати цю історію? Як тільки він дізнається, що Імператора вбито, він уб'є мене. . Це буде перше, що він зробить. "
  
  
  Філстон знову погладив підборіддя. "Я знаю, що це труднощі. Ви, звичайно, повинні сильно залежати від себе, але я допоможу всім, що зможу. Я посилаю людину з вами. Одна людина - це все, що я можу зробити, і все, що Чоу буде Я був змушений наполягати на тому, щоби підтримувати зв'язок.
  
  
  Завтра вас відвезуть на місце заворушень на території Палацу. Дмитро піде з вами, нібито щоб допомогти вас охороняти. Насправді, в момент, що найбільш підходить вам, він допоможе вам піти. Вам двом доведеться працювати разом. Дмитро хороша людина, дуже крута і цілеспрямована, і їй вдасться звільнити вас на кілька миттєвостей. Після цього ви будете самі собою».
  
  
  У двері постукали. "Ходімо," сказав Філстон.
  
  
  Чоловік був хлопцем з професійної баскетбольної команди. AXEman порахував його зростання - добрих шість футів вісім дюймів. Він був худий, як планка, а його довгий череп був дзеркально лисим. У нього були акромегалічні риси обличчя і маленькі темні очі, а костюм висів на ньому, як намет, що погано сидів. Рукави його піджака були надто короткими і оголювали брудні манжети.
  
  
  «Це Дмитро, – сказав Філстон. «Він стежитиме за тобою та за тобою в міру своїх можливостей. Не дозволяй його зовнішності вводити тебе в оману, Фремонте. Він дуже швидкий і не дурний».
  
  
  Високе опудало тупо дивилося на Ніка і кивнуло. Він і Філстон пройшли в дальній кут кімнати і коротко порадилися. Дмитро продовжував кивати і повторювати: «Так… Так…»
  
  
  Дмитро підійшов до дверей і почав чекати. Філстон простяг руку людині, яку вважав Пітом Фремонтом. "Хай щастить. Я не побачу вас знову. Звісно, ні, якщо все піде за планом. Але я зв'яжуся з вами, і якщо ви доставите товар, як ви, янкі, кажете, вам заплатять, як обіцяли. Просто майте це на увазі. , Фремонт. Ще двадцять п'ять тисяч у Гонконгу. До побачення.
  
  
  Це було схоже на рукостискання банки з хробаками. "До побачення", - сказав Піт Фремонт. Картер подумав: «Побачимося, сучий син!»
  
  
  Йому вдалося зачепити Дмитра, коли вони виходили за двері. Під лівим плечем був наплічний затискач, важкої зброї.
  
  
  Двоє японських бойовиків чекали у фойє. Дмитро щось загарчав на них і вони кивнули. Усі вийшли і сіли до чорного «мерседеса». Сонце пробилося крізь хмарність, і галявина заграла новою зеленню. У парному повітрі стояв тонкий запах квітучої сакури.
  
  
  Якась комічна оперна країна, думав Нік Картер, коли він заліз на заднє сидіння з гігантом.
  
  
  Сто мільйонів людей на території менше за Каліфорнію. Страшенно мальовничо. Паперові парасольки та мотоцикли. Спостерігачі за місяцем та вбивці. Слухачі комах та бунтівники. Гейші та гоу-гоу дівчини. Все це було бомбою, яка шипіла на короткому ґноті, а він сидів на ній.
  
  
  Попереду їхали високий японець із шофером. Невисокий японець сидів на спинці відкидного сидіння і дивився на Ніка. Дмитро спостерігав за Ніком зі свого кута. "Мерседес" повернув ліворуч і попрямував назад до центру Токіо. Нік знову відкинувся на подушки і спробував з усім розібратися.
  
  
  Він знову подумав про Тонака, і це було неприємно. Звісно, ще може бути шанс, що щось зможе зробити. Його передали Джонні Чоу, хай навіть трохи пізно. Це було те, чого хотів Чоу - тепер Нік знав чому, - і мабуть можливо врятувати дівчину від подальших тортур. Нік насупився, дивлячись у підлогу машини. Він виплатить цей борг, коли настане час.
  
  
  Він отримав один величезний прорив. Він був бенефіціаром недовіри між Чіком і Філстоном. Вони були непростими союзниками, їхній зв'язок був помилковим, і його можна було використати надалі.
  
  
  Вони обидва думали, що мають справу з Пітом Фремонтом, завдяки чуття і мозку Тонакі. Ніхто дійсно не міг витримати тортур дуже довго, навіть якщо їх застосовував експерт, але Тонака закричала і дала їм неправдиві відомості.
  
  
  Тоді Кіллмайстерові спало на думку, і він прокляв свою дурість. Він переймався тим, що Джонні Чоу знає Фремонта в обличчя. Він цього не зробив. Він не міг - інакше Тонака ніколи б не дала йому це ім'я. Тож його прикриття з Чоу не розірвалося. Він міг грати, наскільки це було можливо, так, як вказав Філстон, постійно дивлячись спосіб врятувати дівчину.
  
  
  Вона мала б це на увазі, коли вигукувала його ім'я. Він був її єдиною надією, і вона це знала. Тепер вона сподіватиметься. Кровотеча та ридання в якійсь дірці та очікування, коли він підійде та витягне її.
  
  
  Його кишки трохи хворіли. Він був безпорадний. Жодної зброї. Дивився щохвилини. Тонака чіплялася за тендітну тростину. Кіллмайстер ніколи не відчував себе нижче цього.
  
  
  «Мерседес» обігнув Центральний оптовий ринок і попрямував до греблі, що веде до Цукісімі та верф. Слабке сонце зникло за мідним серпанком, що навис над гаванню. Повітря, що просочується в машину, витікало нахабний промисловий сморід. Дюжина вантажних суден стояла на якорі у бухті. Вони пройшли сухий док, на якому маячив скелет супертанкера. Нік вловив спалах імені - Наес Мару.
  
  
  «Мерседес» проїхав повз місце, де самоскиди перекидали сміття у воду. Токіо завжди будував нові землі.
  
  
  Вони звернули на іншу дамбу, що вела до краю води. Тут, трохи відокремлено, був старий гниючий склад. «Кінець подорожі, – подумав Нік. Ось де вони Тонака. Хороший штаб був обраний хитромудро. Прямо серед усієї виробничої метушні, яку ніхто не звертає уваги. У них буде вагома причина приходити та йти.
  
  
  Машина в'їхала через обшарпані ворота, які були відчинені. Шофер продовжував перетинати двір, завалений іржавими бочками з олією. Він зупинив «мерседес» поряд із вантажним майданчиком.
  
  
  Дмитро відчинив двері збоку і вибрався назовні. Коротун японець показав Ніку свій Намбу. "Ви також виходите".
  
  
  Нік вийшов. "Мерседес" розвернувся і виїхав за ворота. Одна рука Дмитра була під курткою. Він кивнув у бік невеликих дерев'яних сходів у дальньому кінці пристані. Ми йдемо туди. Ти перший. Не намагайся тікати». Його англійська була поганою, зі слов'янським поганим поводженням з голосними.
  
  
  Втеча поки що була далеко не в голові. Тепер він мав один намір, і тільки один. Дістаньтеся до дівчини і врятувати її від ножа. Якимось чином. У всякому разі. Підступністю чи силою.
  
  
  Вони піднялися сходами, Дмитро трохи відкинувся назад і тримав руку в куртці.
  
  
  Ліворуч двері вели в крихітний обшарпаний офіс, нині покинутий. В офісі на них чекав чоловік. Він уважно подивився на Ніка.
  
  
  "Ви Піт Фремонт?"
  
  
  "Так. Де Тонака?"
  
  
  Чоловік не відповів йому. Він обійшов Ніка, витяг з-за пояса пістолет "Вальтер" і вистрілив Дмитру в голову. Це був добрий професійний постріл у голову.
  
  
  Гігант повільно валився, як хмарочос. Здавалося, він розсипався на шматки. Потім він опинився на розколотій підлозі офісу, і кров текла з його розбитої голови в тріщину.
  
  
  Вбивця направив вальтер на Ніка. "Тепер можеш перестати брехати", - сказав він. "Я знаю хто ти. Ти Нік Картер. Ти з АХ. Я Джонні Чоу».
  
  
  Він був високим для японця, надто світлошкірим, і Нік здогадувався про китайську кров. Чоу був одягнений на зразок хіпі - вузькі штани чинос, психоделічна сорочка, що висіла зовні, нитка любовних бусинок на шиї.
  
  
  Джонні Чоу не жартував. Або блефовад. Він знав. Нік сказав: Добре.
  
  
  . А де тепер Тонака? "
  
  
  "Вальтер" рушив. «Через двері просто за тобою. Рухайся дуже повільно».
  
  
  Вони пішли сміттявим коридором, освітленим відкритими вікнами в даху. Агент AX автоматично відзначив їх як можливий вихід.
  
  
  Джонні Чоу за допомогою мідної ручки штовхнув прості двері. Кімната була напрочуд добре обставлена. Дівчина сиділа на дивані, схрестивши стрункі ноги. На ній був червоний розріз майже до стегна, а темне волосся було зібране на маківці. Вона була сильно нафарбована, і білі зуби блищали за спиною червоного, коли вона посміхалася Ніку.
  
  
  «Привіт Картер-сан. Я думав, ти ніколи не дістанешся сюди. Я сумувала за тобою".
  
  
  Нік Картер безпристрасно глянув на неї. Він не посміхнувся. Нарешті він сказав: "Привіт, Тонако".
  
  
  Були часи, сказав він собі, коли він був не дуже розумний.
  
  
  
  Розділ 11
  
  
  
  
  
  Джонні Чоу зачинив двері і притулився до неї, а вальтер усе ще прикривав Ніка.
  
  
  Тонака подивилася повз Ніка на Чоу. "Російська?"
  
  
  "В офісі. Я вбив його. Жодного поту».
  
  
  Тонака насупився. "Ви залишили тіло там?"
  
  
  Стиснення плечима. "В даний час. Я…»
  
  
  "Ти ідіот. Візьми кілька чоловік і негайно прибери його. Поклади його разом з рештою до темряви. Почекай - одягни наручники Картеру і віддай мені пістолет».
  
  
  Тонака розсунула ноги і встала. Спалахнули трусики. На цей раз червоні. У Вашингтоні під формою дівчаток-скаутів вони були рожевими. З часів Вашингтона багато що змінилося.
  
  
  Вона обійшла Ніка, тримаючись подалі, і відібрала у Джонні Чоу пістолет. «Поклади свої руки за себе, Нік».
  
  
  Нік корився, напружуючи м'язи зап'ястя, розширюючи вени та артерії як міг. Ви ніколи не знали. Може стати в нагоді десята частина дюйма.
  
  
  Манжети завмерли на місці. Чоу штовхнув його. «Геть там, на тому стільці в кутку».
  
  
  Нік підійшов до стільця і сів, скуті руками за спину. Він тримав голову опущеної, очі його були прикриті. Тонака перебувала в ейфорії, від урочистостей паморочилося в голові. Він знав знаки. Вона збиралася поговорити. Він був готовий слухати. Більше він нічого не міг вдіяти. У роті він мав кислий оцет.
  
  
  Джонні Чоу вийшов і зачинив двері. Тонака замкнув його. Вона повернулася до канапи і сіла, знову схрестивши ноги. Вона поклала "вальтер" собі на коліна, дивлячись на нього темними очима.
  
  
  Вона переможно посміхнулася йому. «Чому б тобі не визнати це, Ніку? Ти зовсім здивований. Шокований. Тобі це й не снилося».
  
  
  Він перевіряв кайданки. Просто була невелика гра. Недостатньо, щоб допомогти йому зараз. Але вони не облягали його великі кістляві зап'ястя.
  
  
  «Ти маєш рацію», - визнав він. Ти обдурила мене, Тонако. Обдурила мене добре. Ця думка справді спала мені на думку відразу після того, як твій батько був убитий, але я ніколи не повертався до неї. Я надто багато думав про Кунідзо і мало про тебе. Я часом дурний”.
  
  
  «Так. Ти був дуже дурний. Або, можливо, ні. Як ти міг здогадатися? Для мене все стало на свої місця – все так добре підійшло. Навіть мій батько послав мене по тебе. Це був чудовий успіх для мене. нас."
  
  
  «Ваш батько був досить розумним хлопцем. Я здивований, що не зрозумів».
  
  
  Її посмішка зникла. «Я не рада тому, що сталося з моїм батьком. Але так і має бути. Він завдав занадто багато неприємностей. Ми дуже добре організували чоловіків Ця - Товариство Кривавого Будди тримає їх у вуздечку, - але жінки Ця Інша справа. Вони виходили з-під контролю. Навіть я, вдавши їхнього лідера, не могла впоратися з цим. Батько починав обходити мене і працювати безпосередньо з деякими іншими жінками. Його довелося вбити, я шкодую про це”.
  
  
  Нік вивчав її примруженими очима. "Можу я тепер викурити цигарку?"
  
  
  Ні. Я не збираюся підходити до тебе так близько». Її посмішка знову з'явилась. «Це ще одна річ, про яку я шкодую, що я ніколи не зможу стримати цю обіцянку. Думаю, це було б добре.
  
  
  Він кивнув головою. "Це могло б у цьому". Поки не було ні найменшого натяку на те, що вона або Чоу щось знали про змову Філстона з метою вбити Імператора. Він тримав у руках козир; в даний момент він уявлення не мав, як у неї грати і чи взагалі потрібно грати в неї.
  
  
  Тонака знову схрестила ноги. Чонсам підвівся, оголивши вигин її сідниць.
  
  
  «Перш ніж Джонні Чоу повернеться, мені краще попередити тебе, Нік. Не зли його. Він, я думаю, трохи божевільний. І він садист. Ти отримав посилку?
  
  
  Він дивився на неї. "Я зрозумів. Я гадав, що це твоє». Він перевів погляд на її повні груди. "Очевидно, це не так".
  
  
  Вона не дивилася на нього. Він відчув у ній занепокоєння. "Ні. Це було ... бридко. Але я не могла цього запобігти. Я можу контролювати Джонні тільки до певної міри. У нього є це ... ця пристрасть до жорстокості. Іноді мені доводиться дозволяти йому робити те, що він хоче. Після цього він слухняний і з ним легко на якийсь час.Це – плоть, яку він надіслав, була від дівчини Ця, яку ми мали вбити».
  
  
  Він кивнув головою. - Значить, це місце – місце вбивства?
  
  
  «Так. І тортур. Мені це не подобається, але це потрібно».
  
  
  "Це дуже зручно. Поряд із гаванню
  
  
  Її посмішка була втомлена через макіяж. "Вальтер" повис у руці. Вона знову підняла його, тримаючи його обома руками. «Так. Але ми на війні і на війні треба творити жахливі речі. Але вистачить про це. Ми повинні поговорити про тебе, Ніке Картер. Я хочу благополучно доставити тебе до Пекіна. Ось чому я попереджаю тебе про Джонні».
  
  
  Його тон був сардонічним. «Пекін, га? Я був там кілька разів. Інкогніто, звісно. Мені не подобається це місце. Нудно. Дуже нудно".
  
  
  «Сумніваюся, що цього разу тобі буде нудно. Вони готують справжній прийом для тебе. І для мене. Якщо ти не вгадаєш, Ніке, я Хай-Вай».
  
  
  Він знову перевірив кайданки. Якщо випаде шанс, йому доведеться зламати руку.
  
  
  Хай-Вай Тіо Пу. Китайська розвідка.
  
  
  «Це щойно спало мені на думку», - сказав він. "Яке звання та ім'я, Тонако?" Вона сказала йому.
  
  
  Вона здивувала його. “Я полковник. Мене звуть китайською Мей Фой. Це одна з причин, чому мені довелося так віддалитися від батька - у нього все ще було багато контактів, і рано чи пізно він дізнався про це. Тому мені довелося вдавати ненавидіти його за те, що він покинув свій народ, Цю, коли був молодий. Він був ця. Як і я. Але він пішов, він забув свій народ і служив імперіалістичному істеблішменту. Поки що він не став старим і хворим. Потім він спробував загладити провину! "
  
  
  Нік не чинив опір усмішці. «Поки ти залишалася з Ця? Вірна своєму народові - щоб ти могла проникнути в нього і зрадити його. Використовувати їх. Знищувати їх».
  
  
  Вона не відповіла на глузування. «Ви, звісно, не зрозумієте. Мої люди ніколи не стануть нічим, доки вони не повстануть і не захоплять Японію. Я веду їх у цьому напрямі».
  
  
  Підводячи їх до різанини. Якщо Філстон вдасться вбити Імператора і покласти провину на китайців, Буракуміни виявляться найближчим цапом-відбувайлом. Розлючені японці, можливо, не зможуть дістатися до Пекіна - вони можуть і вбиватимуть кожного чоловіка, жінку та дитину Ця, яких зможуть знайти. Відрубати їм голову, випатрати, повісити, застрелити. Якщо це станеться, район Саньї справді стане склепом.
  
  
  Якийсь час агент AX боровся з совістю та розважливістю. Якщо він розповість їм про змову Філстона, вони можуть повірити йому достатньо, щоб привернути до цієї людини додаткову увагу. Або вони можуть йому зовсім не повірити. Вони можуть якось це зіпсувати. А Філстон, якби він запідозрив, що його запідозрили, просто скасував би свої плани та дочекався нової можливості. Нік тримав рота на замку і опустив очі, дивлячись, як крихітні червоні туфлі на високому підборі гойдаються на нозі Тонакі. Світло блиснуло на її голому коричневому стегні.
  
  
  У двері постукали. Тонака визнав Джонні Чоу. «Про російську подбають. Як поживає наш друг? Великий Нік Картер! Майстер убивств! Людина, яка змушує всіх бідних маленьких шпигунів тремтіти, коли вони чують його ім'я».
  
  
  Чоу підійшов до стільця і зупинився, сердито дивлячись на Ніка Картера. Його темне волосся було густим і сплутаним, низько падаючи на шию. Його густі брови утворили чорну косу межу над носом. Його зуби були великими та білими, з щілиною посередині. Він плюнув на AXEman і сильно вдарив його в обличчя.
  
  
  «Як ти почуваєшся, дешевий вбивця? Як тобі подобається, коли тебе приймають?
  
  
  Нік примружився від нового удару. Він відчував смак крові з порізаної губи. Він бачив, як Тонака застережливо похитала головою. Вона мала рацію. Чоу був маніакальним убивцею, охопленим ненавистю, і зараз не час підбурювати його. Нік мовчав.
  
  
  Чоу знову вдарив його, потім знову і знову. «У чому річ, здороване? Нічого сказати?"
  
  
  Тонака сказав: "Цього буде достатньо, Джонні".
  
  
  Він замахнувся на неї, ричачи. "Хто сказав, що цього буде достатньо!"
  
  
  «Я говорю це. І я командую тут. Пекін хоче, щоб він був живим та у гарній формі. Труп чи каліка не принесуть їм особливої користі».
  
  
  Нік із цікавістю спостерігав. Сварка у сім'ї. Тонака трохи повернула вальтер, так що він накрив Джонні Чоу так само, як і Ніка. Настала хвилина мовчання.
  
  
  Чоу видав останній рик. «Я говорю, пішли ви і Пекін теж. Ви знаєте, скільки наших товаришів у всьому світі вбив цей виродок?»
  
  
  «Він заплатить за це. З часом. Але спочатку Пекін хоче, щоб його допитали – і думайте, що це буде йому приємно! Тож давай, Джонні. Заспокойся. Це має бути зроблено належним чином. У нас є накази, і вони мають виконуватись”.
  
  
  "Добре. Добре! Але я знаю, що б я зробив з цим смердючим ублюдком, якби мав мій шлях. Я відрізав би йому яйця і змусив його з'їсти ... »
  
  
  Його невдоволення стихло. Він підійшов до дивана і похмуро стулився, його повний червоний рот надувся, як у дитини.
  
  
  Нік відчув, як холод пробігає його спиною. Тонака мав рацію. Джонні Чоу був садистом та маніяком-вбивцею. Йому було цікаво, що китайський апарат його поки що терпів. Такі люди, як Чоу, могли бути тягарем, а китайці були зовсім не дурні. Але у цього була й інша сторона – Чоу буде абсолютно надійним та безжальним убивцею. Цей факт, мабуть, анулював його гріхи.
  
  
  Джонні Чоу випростався на дивані. Він усміхнувся, показавши зуби.
  
  
  «Принаймні ми можемо змусити цього сучого сина дивитися, як ми працюємо з дівчиною. Чоловік щойно привів її. Це не зашкодить йому, і це може навіть переконати його в чомусь - наприклад, можливо, що з ним все скінчено».
  
  
  Він обернувся і глянув на Тонаку. «І марно намагатись мене зупинити! Я роблю більшу частину роботи в цій паршивій операції, і я збираюся отримати від неї задоволення».
  
  
  Нік, що пильно спостерігав за Тонакою, побачив, як вона здалася. Вона повільно кивнула. "Добре. Джонні. Якщо хочеш. Але будь дуже обережним - він хитрий і слизький, як вугор».
  
  
  "Ха!" Чоу підійшов до Ніка і знову вдарив його по обличчю. «Я сподіваюся, що він справді пробує хитрощі. Це все, що мені потрібно - привід, щоб убити його. Гарна нагода - тоді я можу сказати Пекіну запустити повітряного змія».
  
  
  Він підняв Ніка на ноги і підштовхнув до дверей. «Ідіть, містер Кіллмайстер. На вас чекає частування. Я збираюся показати вам, що відбувається з людьми, які не погоджуються з нами».
  
  
  Він вихопив вальтер у Тонакі. Вона лагідно здалася і не дивилася Ніку у вічі. У нього виникло неприємне передчуття. Дівчина? Щойно привезли? Він згадав накази, які віддавав дівчаткам у хаті гейш. Мато, Сато та Като. Бог! Якщо щось пішло не так, він був винний. Його вина…
  
  
  Джонні Чоу штовхнув його довгим коридором, а потім по звивистих сходах, що гниють і скриплять, у брудний підвал, де при їх наближенні сметались щури. Тонака пішла за ними, і Нік відчув опір у її кроці. "Їй справді не подобаються неприємності", - з гіркотою подумав він. Однак вона робить це, тому що віддана своїй нечестивій комуністичній справі. Він ніколи їх не зрозуміє. Все, що він міг зробити, – це боротися з ними.
  
  
  Вони пішли іншим коридором, вузьким і смердючим людськими фекаліями. Уздовж нього стояли двері, в кожній з яких було високо розташоване крихітне вікно з ґратами. Він швидше відчув, ніж почув рух за дверима. Це була їхня в'язниця, їхнє місце страти. Звідкись зовні, проникаючи навіть у ці похмурі глибини, в гавані долинуло глибоке мукання буксира. Так близько до солоної свободи моря – і так далеко.
  
  
  Раптом він зрозумів з абсолютною ясністю, що він збирається побачити.
  
  
  Коридор закінчувався іншими дверима. Його охороняв грубо одягнений японець у гумових туфлях. У нього на плечі висів старий чиказький пістолет «Томмі». AXEman, яким би стурбованим він не був, все ж таки помітив круглі очі і важку щетину. Айну. Волохаті люди Хоккайдо, аборигени, а зовсім не японці. Chicoms закидали широку мережу у Японії.
  
  
  Чоловік із поклоном відійшов убік. Джонні Чоу відчинив двері і штовхнув Ніка у яскраве світло, що виходить від єдиної 350-ватної лампочки. Після півтемряви його очі збунтувалися, і він на мить моргнув. Поступово він розрізнив обличчя жінки, укладеної у сяючого Будди з нержавіючої сталі. Будда не мала голови, і з його усіченої шиї, що розкинувся і безвільного, з заплющеними очима, з носа і рота текла кров, виступало бліде обличчя жінки.
  
  
  Като!
  
  
  
  Розділ 12
  
  
  
  
  
  Джонні Чоу відштовхнув Ніка убік, потім зачинив і замкнув двері. Він підійшов до сяючого Будди. Нік виплеснув свій гнів єдиним способом, яким він міг – він натяг наручники, доки не відчув, що шкіра лопається.
  
  
  Тонака шепотіла. «Мені дуже шкода, Нік. Нічого не поробиш. Я забула щось важливе, і мені довелося повернутися до своєї квартири. Като була там. Я не знаю чому. Зі мною був Джонні Чоу, і вона його бачила. Ми мали забрати її тоді – я більше нічого не могла зробити».
  
  
  Він був дикуном. «Отже, тобі довелося забрати її. Тобі треба її мучити?
  
  
  Вона закусила губу і кивнула Джонні Чоу. "Він знає. Я сказала тобі – саме так він отримує своє задоволення. Я справді намагалася, Нік, я справді намагалася. Я хотіла вбити її швидко та безболісно».
  
  
  Ти ангел милосердя.
  
  
  Чоу сказав: «Як тобі це, великий Кіллмайстер? Вона зараз не так добре виглядає, так? Не так добре, як тоді, коли ти оттрахав її сьогодні вранці, тримаю парі».
  
  
  Це, звичайно, було б частиною збочення цієї людини. Інтимні питання ставили під тортурами. Нік міг уявити собі усмішку і божевілля.
  
  
  Він все ж таки знав про ризик. всі погрози світу не могли завадити йому це сказати. Не сказати цього було над його характері. Він мав це сказати.
  
  
  Він сказав це спокійно і холодно, з його голосу стікала крижана скоринка. «Ти жалюгідний, бридкий, збочений сучий син, Чоу. Вбивати тебе - одне з найбільших насолод у моєму житті».
  
  
  Тонака м'яко прошипіла. «Ні! Не…»
  
  
  Якщо Джонні Чоу чув ці слова, він був занадто захоплений, щоб звертати на них увагу. Його задоволення було очевидним. Він запустив руку в густе чорне волосся Като і відкинув її голову. Її обличчя було безкровним, таким же білим, наче вона була нафарбована гейшею. Її блідий язик висунувся з закривавленого рота. Чоу почав бити її, лютуючи.
  
  
  «Вона прикидається, маленька сучка. Вона ще не вмерла».
  
  
  Нік усім серцем бажав її смерті. Це все, що він міг зробити. Він спостерігав за повільним струмком крові, тепер уже млявим, у вигнутому жолобі, побудованому навколо заснування Будди.
  
  
  ;. Машина отримала вдалу назву – Кривавий Будда.
  
  
  Це його провина. Він відправив Като до квартири Тонакі чекати. Він хотів, щоб вона вийшла з дому гейш, який він вважав небезпечним, і він хотів, щоб вона не заважала і тримала телефон на випадок, якщо вона йому знадобиться. Дідька лисого! Він люто скрутив наручники. Біль пронизав його зап'ястя та передпліччя. Він послав Като прямо в пастку. Це не була його провина в будь-якому реалістичному сенсі, але тягар лежав на його серці, як камінь.
  
  
  Джонні Чоу перестав бити дівчину, що знепритомніла. Він насупився. "Може, вона вже мертва", - із сумнівом сказав він. «Жодна з цих маленьких повій не має сили».
  
  
  У цей момент Като розплющила очі. Вона вмирала. Вона була до останньої краплі крові. І все-таки вона подивилася через кімнату і побачила Ніка. Якось, можливо, з тією ясністю, яка, як то кажуть, настає незадовго до смерті, вона впізнала його. Вона спробувала посміхнутися з жалюгідним зусиллям. Її шепіт, привид голосу рознісся по кімнаті.
  
  
  «Мені дуже шкода, Нік. Я… так… пробач…»
  
  
  Нік Картер не дивився на Чоу. Тепер він знову був у здоровому глузді і не хотів, щоб чоловік читав те, що було в нього в очах. Ця людина була чудовиськом. Тонака мав рацію. Якщо у нього коли-небудь буде шанс завдати удару у відповідь, він повинен діяти холоднокровно. Дуже круто. А поки що він мав це терпіти.
  
  
  Джонні Гоу відштовхнув Като від себе диким рухом, який зламав шию. Тріск виразно чути в кімнаті. Нік побачив, як Тонака здригнулася. Вона втрачала самовладання? Можливий кут є.
  
  
  Чоу дивився на мертву дівчину. Голос у нього був жалібний, як у маленького хлопчика, котрий зламав улюблену іграшку. «Вона померла надто рано. Чому? Вона не мала на це права». Він засміявся, як щур писк у ночі.
  
  
  Є ще ти, великий AXEman. Б'юся об заклад, ти протримаєшся довгий час у Будді».
  
  
  "Ні", - сказала Тонака. «Безперечно ні, Джонні. Давай, давай забираємось звідси. В нас багато справ».
  
  
  Мить він зухвало дивився на неї очима, такими ж плоскими і смертоносними, як у кобри. Він прибрав довге волосся з очей. Він зробив петлю з намистин і повісив її перед собою. Він глянув на «Вальтер» у руці.
  
  
  "У мене є пістолет", - сказав він. «Це робить мене босом. Honcho! Я можу робити все, що я хочу».
  
  
  Тонака засміявся. Це була добра спроба, але Нік почув, як напруга розмотується, як пружина.
  
  
  «Джонні, Джонні! Що це? Ти поводиться як дурень, а я знаю, що це не так. Ти хочеш, щоб усіх нас убили? Ти знаєш, що станеться, якщо ми не підкоримося наказам. Давай, Джонні. Будь хорошим хлопчиком і послухай маму-сан. "
  
  
  Вона вмовляла його, як немовля. Нік слухав. Його життя було на межі.
  
  
  Тонака підійшла впритул до Джонні Чоу. Вона поклала йому руку на плече і нахилилася до його вуха. Прошепотіла вона. AXEman міг уявити, що вона говорила. Вона підкуповувала його своїм тілом. Він запитував, скільки разів вона це робила.
  
  
  Джонні Чоу посміхнувся. Він витер закривавлені руки об штани з тканини чинос. "Ви будете? Ви дійсно обіцяєте?"
  
  
  "Я буду я обіцяю." Вона лагідно провела рукою по його грудях. «Щойно ми його благополучно приберемо. Добре?"
  
  
  Він посміхнувся, показуючи прогалини у своїх білих зубах. "Добре. Давай зробимо це. Ось – візьми пістолет і прикривай мене».
  
  
  Тонака взяла «вальтер» і відійшла убік. Під густим макіяжем її обличчя було безпристрасним, незрозумілим, як маска Але. Вона направила пістолет на Ніка.
  
  
  Нік не зміг встояти. "Ви платите досить високу ціну", - сказав він. «Спати з такою гидотою».
  
  
  Джонні Чоу вдарив його кулаком по обличчю. Нік похитнувся і впав на одне коліно. Чоу вдарив його ногою у скроню, і на мить навколо агента Топора закружляла темрява. Він похитнувся на колінах, втративши рівновагу через скуті за спиною наручники, і похитав головою, щоб позбутися цього. У його мозку спалахнули вогні, як магнієві спалахи.
  
  
  "Більше не треба!" - відрізала Тонака. "Ти хочеш, щоб я дотримався своєї обіцянки, Джонні?"
  
  
  "Добре! Він не поранений». Чоу схопив Ніка за комір і підняв на ноги.
  
  
  Вони відвели його назад нагору, до маленької порожньої кімнати поряд з офісом. Він мав металеві двері з важкими залізними ґратами зовні. У кімнаті не було нічого, крім брудної постільної білизни біля труби, що тяглася від підлоги до стелі. Високо на стіні, біля труби, було вікно з ґратами, без скла і надто маленьке, щоб карлик міг прослизнути через нього.
  
  
  Джонні Чоу підштовхнув Ніка до ліжка. «Готель першого класу, здорованя. Обійди на інший бік і прикрий його, Тонако, поки я перемикаю кайданки».
  
  
  Дівчина послухалася. Ти залишишся тут, Картер, поки завтра ввечері не закінчаться справи. Потім ми відвеземо тебе до моря і посадимо на борт китайського вантажного судна. Через три дні ти будеш у Пекіні. Вони будуть дуже щасливі. бачити вас – зараз готують прийом».
  
  
  Чоу дістав із кишені ключ і розстебнув кайданки. Кіллмайстру захотілося спробувати це. Але Тонака була за десять футів від нього, біля протилежної стіни, і вальтер лежав на його животі. Марно хапати Чоу і використовувати його як щит. Вона вб'є їх обох. Так він відмовився
  
  
  покінчити життя самогубством і спостерігав, як Чоу заклацнув один із наручників на вертикальній трубі.
  
  
  "Це має утримати навіть великого майстра вбивств", - посміхнувся Чоу. "Якщо тільки в нього в кишені немає чарівного набору - а я не думаю, що в нього є". Він сильно вдарив Ніка по обличчю. «Сідай, ублюдок, і мовчи. Ти приготувала голку, Тонако?
  
  
  Нік зісковзнув у сидяче положення, його праве зап'ястя було витягнуте і з'єднане з трубкою. Тонака простягла Джонні Чоу блискучу голку для підшкірних ін'єкцій. Однією рукою він штовхнув Ніка вниз і встромив голку йому в шию, трохи вище за комір. Він намагався завдати болю, і це зробив. Голка відчувалася як кинджал, коли Чоу протаранив поршень.
  
  
  Тонака сказав: «Просто щось, щоб ви ненадовго заснули. Мовчи. Це не зашкодить вам».
  
  
  Джонні Чоу висмикнув голку. «Я б хотів завдати йому болю. Якби я вчинив по-своєму…»
  
  
  «Ні, – різко сказала дівчина. Це все, що нам потрібно зробити зараз. Він залишиться. Давай, Джонні».
  
  
  Побачивши, що Чоу все ще вагається, дивлячись на Ніка зверху вниз, вона додала лагідним тоном. "Будь ласка. Джонні. Ти знаєш, що я обіцяла - не буде часу, якщо ми не поспішаємо».
  
  
  Чоу на прощання штовхнув Ніка під ребро. «Сайонара, здорованя. Я буду думати про тебе, поки трахатиму її. Це найближче, що ти коли-небудь зможеш зробити знову».
  
  
  Металеві двері зачинилися. Він почув, як важка штанга впала на місце. Він був один, з наркотиком, що діє в його венах, який збирався вирубати його будь-якої секунди - як довго він уявлення не мав.
  
  
  Нік насилу підвівся на ноги. Він уже був трохи одурманений, кружляв голова, але це могло бути через побої. Він кинув погляд на крихітне віконце високо над ним і відхилив його. Тут пусто. Ніде нічого. Зовсім нічого. Труба, наручники, брудний постільний килимок.
  
  
  Вільною лівою рукою він поліз із порваної кишені плаща до кишені куртки. Йому залишилися сірники та цигарки. І пачка грошей. Джонні Чоу швидко обшукав його, майже недбало, і він обмацав гроші, доторкнувся до них, а потім, очевидно, забув. Він не сказав про це Тонаку. Нік згадав – це було зроблено розумно. Чоу мають мати свої плани на ці гроші.
  
  
  Що за річ? Двадцять п'ять тисяч доларів не пішли йому на користь. Ключ від кайданків не купиш.
  
  
  Тепер він відчував, як на нього діє наркотик. Він розгойдувався, а його голова була схожа на повітряну кулю, яка намагалася злетіти у вільному польоті. Він боровся із цим, намагаючись глибоко дихати, піт заливав його очі.
  
  
  Він тримався на ногах виключно волею. Він стояв якнайдалі від труби, витягнувши праву руку. Він відкинувся убік, використовуючи свої двісті фунтів, його великий палець був складений на долоні правої руки, стискаючи м'язи та кістки. У кожній угоді є хитрощі, і він знав, що іноді можна вирватися з наручників. Хитрість полягала в тому, щоб між манжетою та кістками залишався невеликий проміжок, невеликий люфт. Плоть не мала значення. Його можна було відірвати.
  
  
  Він мав невеликий допуск, але його недостатньо. Це не спрацювало. Він різко смикнувся. Біль та кров. Це все. Манжета зісковзнула вниз і зафіксувалася біля його великого пальця. Якби йому було чим його змастити...
  
  
  Тепер його голова перетворилася на повітряну кулю. Повітряна куля з боку звернено на ньому. Він полетів з його плечей і вилетів у небо на довгій довгій мотузці.
  
  
  
  Розділ 13
  
  
  
  
  
  Він прокинувся у темряві. У нього сильно боліла голова, а на тілі був один величезний синець. Його розірване праве зап'ястя пульсувало від гострого болю. Через крихітне віконце над головою час від часу долинали звуки гавані.
  
  
  Чверть години він пролежав у темряві і намагався зібрати докупи свої безладні думки, щоб поєднати шматочки мозаїки в чітку картину реальності. Він знову перевірив манжету та трубку. Нічого не змінилось. Як і раніше, у пастці, безпорадний, нерухомий. Йому здавалося, що він довгий час був непритомний. Його спрага була жива, чіпляючись за горло.
  
  
  З болем він став навколішки. Він вийняв сірники з кишені піджака і після двох невдач зумів зберегти одну з паперових сірників. Мав відвідувачів.
  
  
  Поруч із ним на підлозі стояв піднос. На ньому щось було. Щось прикрите серветкою. Сірник згорів. Він запалив ще одну і, все ще стоячи на колінах, потягся до таця. Тонака міг подумати принести йому води. Він схопив серветку.
  
  
  Її очі були розплющені і дивилися на нього. Крихітне світло сірника відбивалося в мертвих зіницях. Голова Като лежала на боці на тарілці. Темне волосся безладно скидалося до відрізаної шиї.
  
  
  Джонні Чоу отримує задоволення.
  
  
  Нік Картер без сорому хворів. Його рвало на підлогу біля підносу, його рвало і вивергало, доки він не спорожнів. Порожньо від усього, крім ненависті. У смердючій темряві його професіоналізм не був втрачений, і він хотів тільки знайти Джонні Чоу і вбити його якомога болісно.
  
  
  Через деякий час він запалив ще один сірник. Він накривав голову серветкою, коли його рука торкнулася волосся.
  
  
  
  
  
  
  Складна зачіска гейші перетворилася на уламки, розкидана і розвалена, вкрита олією. Масло!
  
  
  Сірника згасла. Нік глибоко занурив руку в густу купу волосся і почав поправляти її. Голова обернулася від його дотику, мало не впала і покотилася за межі його досяжності. Він присунув тацю ближче і заклинив його ногами. Коли його ліва рука була покрита маслом для волосся, він переніс його на праве зап'ястя, розтираючи ним вгору, вниз і навколо внутрішньої сторони сталевої манжети. Він зробив це разів десять, потім відсунув тацю і випростався.
  
  
  Він зробив дюжину глибоких вдихів. Повітря, що просочується через вікно, було оповите димом верфі. Хтось вийшов із коридору за межі кімнати, і він прислухався. Згодом звуки склалися у візерунок. Охоронець у коридорі. Охоронець у гумових туфлях йшов своєю посадою. Чоловік ходив туди-сюди коридором.
  
  
  Він рухався так далекий ліворуч від нього, як міг, потягнувши стійко проти наручників, яка зв'язувала його до труби. Піт виступив на ньому, коли він вклав у це зусилля кожну унцію своєї величезної сили. Манжета сковзнула з його змащеної руки, ковзнула ще трохи, а потім застрягла на його великих суглобах. Кілмайстер знову напружився. Тепер агонія. Не добре. Це не спрацювало.
  
  
  Чудово. Він визнав, що це означатиме зламані кістки. Тож покінчимо з цим.
  
  
  Він підійшов якомога ближче до труби, натягуючи манжету вгору трубою, поки вона не опинилася на рівні його плечей. Його зап'ястя, рука та наручники були покриті кривавою олією для волосся. Він має вміти це робити. Все, що йому було потрібне, це дозвіл.
  
  
  Кіллмайстер зробив один глибокий вдих, затримав подих і кинувся геть від труби. Вся ненависть і лють, що кипіли в ньому, пішли у випад. Колись він був всеамериканським півзахисником, і люди досі трепетно відгукувалися про те, як він розбивав протилежні лінії. Те, як він зараз вибухнув.
  
  
  Біль був короткочасним і жахливим. Сталь зробила жорстокі борозни на його тілі, і він відчув, як розколюються кістки. Він хитнувся до стіни біля дверей, чіпляючись за підтримку, його права рука була звисаючим кривавим уламком збоку. Він був вільний.
  
  
  Чи вільний? Як і раніше, залишалися металеві двері і важка поперечка. Тепер це буде хитрість. Мужність і груба сила привели його так далеко, як могли.
  
  
  Нік притулився до стіни, важко дихаючи і уважно прислухаючись. Охоронець у коридорі все ще ковзав угору й униз, гумові туфлі шипіли об грубі дошки.
  
  
  Він стояв у темряві та зважував рішення. Він мав лише один шанс. Якщо він його заткне, то все втрачено.
  
  
  Нік глянув у вікно. Темрява. Але якого дня? Яка ніч? Чи спав він цілодобово та більше? Він мав таке передчуття. Якщо так, то це була ніч, встановлена для заворушень та саботажу. Це означало, що Тонакі та Джонні Чоу не буде. Вони будуть десь у центрі Токіо, зайняті своїми вбивчими планами. А Філстон? Філстон посміхатиметься своєю епіцентарною усмішкою вищого стану і готуватиметься вбити Імператора Японії.
  
  
  AXEman усвідомив раптову відчайдушну потребу. Якщо його думка була правильною, можливо, вже надто пізно. У жодному разі не можна було марнувати час - і він повинен поставити все на один кидок кістки. Тепер це була чиста авантюра. Якщо Чоу та Тонака все ще були поруч, він був би мертвий. У них були мізки та зброя, і його хитрощі не обдурили б.
  
  
  Він запалив сірник, зазначивши, що в нього залишилося лише три. Цього має вистачити. Він перетягнув килимок біля дверей, підвівся на нього і почав рвати його на шматки лівою рукою. Його права була марна.
  
  
  Коли з тонкої підкладки набралося досить бавовни, він засунув її до купи біля щілини під дверима. Недостатньо. Він витяг із подушки ще вати. Потім, щоб зберегти свої сірники на випадок, якщо це не спалахне відразу, він поліз у кишеню за грошима, маючи намір скрутити банкноту і використовувати її. Грошей не було. Сірника згасла.
  
  
  Нік м'яко вилаявся. Джонні Чоу взяв гроші, коли прослизнув усередину, поклавши голову Като на тацю.
  
  
  Залишилось три сірники. На ньому виступив новий піт, і він не міг утриматися від тремтіння в пальцях, коли обережно запалив ще один сірник і підніс його до бавовни. Крихітне полум'я спалахнуло, завагалося, мало не згасло, знову спалахнуло і почало рости. Дим почав клубочитися вгору.
  
  
  Нік виліз із старого плаща і почав видувати дим, спрямовуючи його під двері. Тепер бавовна палала. Якщо це не спрацює, він може убити себе задухою. Це було легко зробити. Він затамував подих і продовжував розмахувати плащем. змітаючи дим під дверима. Цього було достатньо. Нік почав кричати на весь голос. Вогонь! Вогонь! Допоможіть – допоможіть – Вогонь! Допоможіть мені – не дайте мені згоріти. Вогонь!
  
  
  Тепер він дізнається.
  
  
  Він стояв осторонь дверей, притулившись до стіни збоку. Двері відчинилися назовні.
  
  
  Вата тепер весело палала, і кімната наповнювалася їдким димом. Йому не треба було симулювати кашель. Він знову закричав: Вогонь! Допоможіть - тасукет!
  
  
  Тасукетель Привіт - Привіт! "Охоронець біг коридором. Нік випустив крик жаху. «Тасукетел»
  
  
  Тяжка штанга з гуркотом упала. Двері прочинилися на кілька дюймів. Вийшов дим. Нік засунув марну праву руку в кишеню піджака, щоб вона не заважала. Тепер він загарчав у горло і вдарив своїми великими плечима у двері. Він був подібний до масивної пружини, яку занадто довго згорнули і нарешті випустили.
  
  
  Двері з гуркотом грюкнули назовні, відкинувши охоронця назад і втративши рівновагу. Це були айни, які він бачив раніше. Перед ним був напоготові пістолет Томмі, і коли Нік пірнув під нього, чоловік рефлекторно видавив чергу. Полум'я обпалило обличчя AXEman. Він вклав усе, що в нього було, в короткий удар лівою рукою чоловіка в живіт. Він притис його до стіни, ударив його коліном у пах і по обличчю. Охоронець видав булькаючий стогін і почав падати. Нік ударив його рукою по адамовому яблуку і знову вдарив його. Зуби зламані, із зруйнованого рота людини ринула кров. Він випустив пістолет Томмі. Нік схопив його, перш ніж він упав на підлогу.
  
  
  Охоронець був ще в напівсвідомості, п'яно притулившись до стіни. Нік вибив йому ногу і він звалився.
  
  
  Кулемет був важким навіть для Ніка з його єдиною здоровою рукою, і йому знадобилася секунда, щоб збалансувати його. Охоронець спробував підвестися. Нік ударив його ногою по обличчю.
  
  
  Він став над людиною і приставив дуло пістолета Томмі на відстані дюйма від його голови. Охоронець все ще був у достатній свідомості, щоб дивитися крізь дуло і ствол на обойму, де важкі 45 калібру чекали зі смертельним терпінням, щоб розірвати його на частини.
  
  
  Де Джонні Чоу? Де дівчина? Одна секунда, і я уб'ю тебе!
  
  
  Охоронець у цьому не сумнівався. Він тримався дуже тихо і бурмотів слова кривавою піною.
  
  
  «Вони йдуть Тойо – йдуть у Тойо! Ідуть влаштовувати заворушення, пожежі, клянуся. Я кажу – не вбивайте!»
  
  
  Тойо має означати центральний Токіо. Центр міста. Він правильно вгадав. Він був відсутній понад добу.
  
  
  Він поставив ногу чоловікові на груди. Хто ще тут? Інші чоловіки? Тут? Вони не залишили тебе охороняти мене одного?
  
  
  "Одна людина. Лише одна людина. А тепер спить в офісі, присягаюся». Через усе це? Нік ударив охоронця по черепу прикладом пістолета Томмі. Він повернувся і побіг коридором до офісу, де Джонні Чоу застрелив російського Дмитра.
  
  
  З дверей офісу вирвався потік полум'я, і куля з неприємним звуком пролетіла повз ліве вухо Ніка. Спить, чорт! Ублюдок прокинувся і відрізав Ніка від двору. Не було часу досліджувати, намагатись знайти інший вихід.
  
  
  Блам-Блам...
  
  
  Куля пролетіла надто близько. Куля пробила стіну поряд із ним. Нік повернувся, погасив єдине тьмяне світло в коридорі і побіг назад до сходів, що вели до в'язниці. Він перестрибнув через тіло стражника непритомний і продовжив тікати.
  
  
  Тепер тиша. Тиша та темрява. Людина в офісі завантажувалася і чекала.
  
  
  Нік Картер перестав тікати. Він упав на живіт і поповз, поки не зміг глянути вгору і побачити, майже не бачачи, світліший прямокутник відчиненого вікна в даху над ним. Налетіло прохолодне повітря, і він побачив зірку, єдину тьмяну зірку, що сяє в центрі площі. Він спробував згадати, наскільки високо були вікна у даху. Він помітив їх, коли вони привели його. Він не міг згадати і знав, що це не мало значення. У будь-якому випадку він мав спробувати.
  
  
  Він жбурнув пістолет Томмі у вікно у даху. Він ударявся, підстрибував і створював пекельний шум. Чоловік в офісі почув це і знову відкрив вогонь, проливаючи свинець вузьким коридором. Нік обійняв підлогу. Одна з куль проткнула його волосся, не зачіпаючи шкіру голови. Він тихо видихнув. Христе! Це було близько.
  
  
  Людина в офісі спустошила свій магазин. Знову тиша. Нік підвівся, напружив ноги і стрибнув, дотягнувшись здоровою лівою рукою. Його пальці зімкнулися на комінгсі люка в даху, і він на мить повис, хитаючись, потім почав підтягуватися. Сухожилля його руки тріскали і скаржилися. Він гірко посміхнувся у темряві. Усі ці тисячі підтягувань на одній руці тепер окупалися.
  
  
  Він уперся ліктем у комінгс і вивісив ноги. Він був на даху складу. Навколо нього верфі були тихими і безлюдними, але де-не-де горіли вогні на складах і в доках. Одне особливо яскраве світло виблискувало, як сузір'я, на вершині журавля.
  
  
  Блекауту поки що немає. Небо над Токіо сяяло неоновим світлом. На вершині Токійської телевежі блимало червоне попередження, і далеко на півдні над міжнародним аеропортом світилися прожектори. Приблизно за дві милі на захід знаходився Імператорський палац. Де був Річард Філстон у цей момент?
  
  
  Він знайшов пістолет Томмі і притис його до згину здорової руки. Потім, м'яко побіг як чоловік перебігає товарні вагони, він пройшов уздовж складу. Тепер він міг бачити досить добре,
  
  
  через кожне вікно у даху, коли він підійшов до нього.
  
  
  Після останнього вікна у даху будинок розширився, і він зрозумів, що знаходиться над офісом та біля вантажної платформи. Він йшов навшпиньки, майже не видаючи звуку на гудронному покритті. Єдине тьмяне світло сяяло на штандарті у дворі, де іржаві бочки з олією рухалися, як кулясті привиди. Щось біля воріт спіймало світло і відбило його, і він побачив, що це джип. Пофарбований у чорний колір. Його серце підстрибнуло, і він відчув початок справжньої надії. Ще може бути шанс зупинити Філстона. Джип означав шлях до міста. Але спочатку він мав перейти подвір'я. Це буде нелегко. Єдиний ліхтар давав достатньо світла, щоб цей ублюдок в офісі міг його побачити. Він не наважився спробувати погасити світло. Можна також надіслати його візитну картку.
  
  
  Не було часу на роздуми. Йому просто треба було вирватися вперед і ризикнути. Він побіг по прибудові даху, що закриває вантажний майданчик, намагаючись піти якнайдалі від офісу. Він дістався кінця даху і подивився вниз. Прямо під ним стояв стос бочок з олією. Вони виглядали хиткими.
  
  
  Нік перекинув через плече автомат Томмі і, проклинаючи праву руку, обережно перебрався через край даху. Його пальці вчепилися в жолоб. Він почав провисати та відриватися. Його пальці ніг торкнулися бочок з олією. Нік полегшено зітхнув - жолоб вирвався у нього в руці, і вся його вага лягла на барабани. Стокова труба небезпечно розгойдувалася, просідала, прогнулась посередині і впала з шумом котельної фабрики, що працює.
  
  
  Агентові AX пощастило, що його не вбили на місці. Як би там не було, він втратив багато сил, перш ніж йому вдалося вирватися та побігти до джипа. Тепер нічого іншого. Це була єдина можливість опинитися у місті. Він незграбно біг, кульгаючи, бо наполовину заповнений барабан пошкодив йому кісточку. Пістолет Томмі він тримав на боці, прикладом до живота, а дуло націлене на платформу вантажівки біля дверей офісу. Цікаво, скільки куль у нього залишилося в обоймі?
  
  
  Людина в офісі не була боягузом. Він вибіг з офісу, зауважив Ніка, що зигзагоподібно біг двором, і випустив кулю пістолета. Бруд піднявся навколо ніг Ніка, і куля поцілувала його. Він біг, не стріляючи у відповідь, тепер по-справжньому турбуючись про обойму. Він мав це перевірити.
  
  
  Стрілець покинув вантажний майданчик і побіг до джипа, намагаючись відрізати Ніка. Він продовжував стріляти по Ніку на бігу, але його вогонь був безладним і далеким.
  
  
  Нік все ще не стріляв у відповідь, доки вони майже не зустрілися біля джипа. Стрілянина була впритул. Чоловік розвернувся і цього разу прицілився, тримаючи пістолет двома руками, щоб утримувати його. Нік впав на одне коліно, поклав Томмі пістолет на коліно і випустив обойму.
  
  
  Більшість куль потрапили чоловікові в живіт і відкинули його назад, щоб перекинути через капот позашляховика. Його пістолет із гуркотом упав на землю.
  
  
  Нік упустив автомат Томмі і побіг до джипа. Чоловік був мертвий, у нього вирвалося кишки. Нік стяг його з джипа і почав ритися в кишенях. Він знайшов три запасні обойми і мисливський ніж із чотиридюймовим лезом. Його посмішка була холодна. Це було більше схоже на це. Пістолет Томмі не був тією зброєю, яку можна було возити Токіо.
  
  
  Він підняв пістолет мерця. Старий Браунінг .380 – у цих Чіком був дивний асортимент зброї. Збирається в Китаї та вивозиться контрабандою до різних країн. Справжньою проблемою були б набої, але, схоже, вони якось її вирішували.
  
  
  Він сунув браунінг за пояс, мисливський ніж у кишеню куртки та заліз у джип. Ключі були у замку запалювання. Він крутив, заклинило стартер, і старий автомобіль ожив із нищівним ревом вихлопних газів. Глушника не було!
  
  
  Ворота були відчинені.
  
  
  Він попрямував до греблі. Токіо сяяв у туманній ночі, як величезна дрібничка, що переливається. Блекауту поки що немає. Якого біса це був час?
  
  
  Він дійшов до кінця дороги і знайшов відповідь. Годинник у вікні показав: 9.33. За годинником був телефонний кіоск. Кіллмайстер завагався, потім натиснув на гальмо, вискочив із джипа і побіг до кіоску. Він справді не хотів цього робити - він хотів довести справу до кінця і навести лад сам. Але краще цього не робити. Занадто ризиковано. Справа зайшла надто далеко. Йому доведеться зателефонувати до американського посольства та попросити про допомогу. Якийсь час він ламав голову, намагаючись згадати код розпізнавання тижня, отримав його і увійшов до будки.
  
  
  На його ім'я не було монети.
  
  
  Нік дивився на телефон в люті і розчаруванні. Прокляття! На той час, як він зможе пояснити японському оператору, умовити її доставити його в посольство, буде вже надто пізно. Можливо, було вже надто пізно.
  
  
  У цей момент світло в кіоску згасло. Повсюди навколо нього, вгору і вниз вулицею, в лавах, лавках, будинках і тавернах згасало світло.
  
  
  Нік підняв трубку і застиг на мить.
  
  
  
  Занадто пізно. Він знову був сам собою. Він побіг назад до позашляховика.
  
  
  Велике місто лежало в темряві, якщо не брати до уваги центральної плями світла біля вокзалу Токіо. Нік увімкнув фари джипа і з усіх ніг поїхав до цього самотнього зразка сяйва у темряві. Вокзал Токіо повинен мати власне джерело енергії. Щось пов'язане з поїздками, які входили та виходили.
  
  
  Коли він їхав, спираючись на різкий квакаючий ріг джипа – оскільки люди вже почали виходити на вулиці – він побачив, що затемнення було не таким повним, як він припускав. Центрального Токіо не було, крім вокзалу, але по периметру міста все ще були плями світла. Йшлося про окремих трансформаторів і підстанцій, і люди Джонні Чоу не могли вирубати їх усіх одразу. На це знадобиться час.
  
  
  Одна з плям на горизонті мигнула і згасла. Вони наближалися до цього!
  
  
  Він потрапив у потік машин і змушений був зменшити швидкість. Багато водіїв зупинилися і чекали, що станеться. Застряг електричний трамвай заблокував перехрестя. Нік обігнув його і продовжував повільно вести джип крізь натовп.
  
  
  Свічки та лампи мерехтіли в будинках, як великі світлячки. Він пройшов повз групу дітей, що сміялися на розі. Для них це був справжній бал.
  
  
  На Гіндзу дорі він повернув ліворуч. Він міг повернути праворуч на Сотоборі-дорі, пройти кілька кварталів, а потім повернути на північ вулицею, яка приведе його прямо до території палацу. Він знав там афішу, що вела до мосту через рів. Місце, звичайно, кишало копами та військовими, але це було нормально. Йому просто потрібно було знайти когось із достатнім авторитетом, змусити їх вислухати його та відвести Імператора у укриття та безпеку.
  
  
  Він в'їхав у Сотоборі. Прямо попереду, за тим місцем, де він мав намір повернути на північ, була простора будівля американського посольства. Кіллмайстер був дуже спокушений. Йому потрібна була допомога! Ця штука ставала для нього надто великою. Але це були лічені секунди, дорогоцінні секунди, і він не міг дозволити собі втратити одну секунду. Коли він штовхав джип, з-за рогу кричали шини, знову спалахнуло світло в посольстві. Аварійний генератор. Тоді йому спало на думку, що в Палаці також будуть аварійні генератори, які використовуватимуть їх, і Філстон, мабуть, знав про це. Нік знизав великими плечима і сильно натиснув на газ, намагаючись проштовхнути його крізь мостини. Просто йди туди. Під час.
  
  
  Тепер він чув похмуре ремствування натовпу. Гидко. Він і раніше чув юрби, і вони завжди трохи лякали його, як ніщо інше. Натовп непередбачуваний, божевільний звір, здатний на все.
  
  
  Він почув стрілянину. Рваний розсип пострілів у темряві, прямо попереду. Вогонь, грубий і лютий, пофарбував чорноту. Він підійшов до перехрестя. Тепер до палацу було лише три квартали. На боці лежала палаюча поліцейська машина. Він вибухнув, і осколки, що палали, полетіли вгору і вниз, як мініатюрні ракети. Натовп відступив, кричачи і бігаючи в укриття. Далі по вулиці дорогу перегороджували ще три поліцейські машини, їх рухомі прожектори грали над натовпом, що скупчився. Позаду них поруч із гідрантом рухалася пожежна машина, і Нік миттю побачив водомет.
  
  
  По вулиці пройшла тонка смуга поліцейських. На них були шоломи для спецназу, палиці та пістолети. За ними ще кілька поліцейських стріляли сльозогінним газом над лінією і в натовп. Нік почув, як газові снаряди розбиваються та розсіюються з типовим вологим thuuckk-thuuckk. Натовпом лунав запах лакримінаторів. Чоловіки та жінки задихалися та кашляли, коли подіяв газ. Відступ почав переходити у втечу. Нік, безпорадний, повернув джип до узбіччя і почав чекати. Натовп налетів на джип, як море на мис, і обійшов його.
  
  
  Нік встав у джипі. Дивлячись через натовп, за поліцію і високу стіну, він міг бачити вогні в палаці і на його території. Вони використовували генератори. Це мало ускладнити роботу Філстону. Чи це було? Занепокоєння переслідувало AXEman. Філстон знав би про генератори і не врахував би їх. Як він очікував потрапити до Імператора?
  
  
  Потім він побачив позаду Джонні Чоу. Чоловік стояв на даху машини і кричав на натовп, що проходив повз. Один із прожекторів поліцейської машини підхопив його та утримував у смузі світла. Чоу продовжував розмахувати руками і хрипіти, і поступово потік натовпу став сповільнюватись. Тепер слухали. Вони перестали тікати.
  
  
  Тонака, що стояла біля правого крила машини, була освітлена прожектором. На ній було чорне, штани, светр, волосся було зібране в косинку. Вона дивилася на віскаючого Джонні Чоу, її очі звузилися, вона відчувала дивне самовладання, не звертаючи уваги на натовп, який штовхався і штовхався навколо машини.
  
  
  Не можна було почути, що говорив Джонні Чоу. Його рота відкрився, і слова вийшли, і він продовжував вказувати навколо себе.
  
  
  Вони знов слухали. З поліцейських лав пролунав пронизливий свист, і лави поліцейських почали відступати. «Помилка, – подумав Нік. Треба було їх тримати далі. Але поліцейських було набагато менше, і вони перестрахувалися.
  
  
  Він бачив чоловіків у протигазах, принаймні сотню з них. Вони кружляли довкола машини, де проповідував Чоу, і у всіх була якась зброя – кийки, мечі, пістолети та ножі. Нік спіймав спалах пістолета Стіна. Це було ядро, справжні порушники спокою, і зі зброєю та протигазами вони мали провести натовп через поліцейські лінії на територію Палацу.
  
  
  Джонні Чоу ще кричав і вказував на палац. Тонака дивилася знизу з безпристрасним обличчям. Люди у протигазах почали формувати грубий фронт, переходячи до лав.
  
  
  Кіллмайстер озирнувся. Джип потрапив у прес натовпу, і він дивився через море сердитих облич туди, де в центрі уваги все ще знаходився Джонні Чоу. Поліція виявляла стриманість, але виродки вони добре розглядали.
  
  
  Нік витягнув браунінг із-за пояса. Він кинув погляд униз. Ніхто з тисячі не звертав на нього жодної уваги. Він був людиною-невидимкою. Джонні Чоу був у захваті. Нарешті він опинився у центрі уваги. Кіллмайстер коротко посміхнувся. Він більше ніколи не матиме такого шансу.
  
  
  Це має бути швидко. Цей натовп був здатний на все. Вони розірвуть його на криваві шматки.
  
  
  Він припустив (він знаходиться на відстані близько тридцяти ярдів. Тридцять ярдів із дивної зброї, з якої він ніколи не стріляв).
  
  
  У центрі уваги поліції, як і раніше, був Джонні Чоу. Він носив свою популярність як німб, не боячись, насолоджувався цим, плюючись і вигукуючи свою ненависть. Шеренги озброєних людей у протигазах утворили клин та рушили до ліній поліції.
  
  
  Нік Картер підняв Браунінг і вирівняв його. Він зробив швидкий глибокий вдих, видихнув половину і тричі натиснув на курок.
  
  
  Він ледве міг чути постріли через шум натовпу. Він бачив, як Джонні Чоу крутнувся на даху машини, схопився за груди та впав. Нік вистрибнув з джипа якнайдалі в натовп. Він спустився в звивається масу тіл, що штовхаються, ударив здоровою рукою, пробивши простір, і почав пробиратися до краю натовпу. Лише одна людина намагалася його зупинити. Нік застромив у нього дюйм мисливського ножа і пішов далі.
  
  
  Він пробрався в часткове укриття живоплоту на початку палацового лужка, коли вловив «нову ноту натовпу». Він ховався в огорожі, розпатланий і закривавлений, і дивився, як натовп знову атакує поліцію. У фургоні були озброєні люди на чолі з Тонакою. Вона змахнула маленьким китайським прапором - тепер її прикриття зникло - і з криком побігла на чолі здертої, безладної хвилі.
  
  
  З поліції пролунали постріли. Ніхто не впав. Вони все ще вели вогонь поверх голів. Натовп, знову захоплений, бездумний, рушив уперед за вістрям озброєних людей, твердим ядром. Гуркіт був жахливим і кровожерливим, маніакальний велетень кричав про свою жагу до вбивства.
  
  
  Тонка смуга поліцейських розійшлася, і вийшли вершники. Кінна поліція принаймні дві сотні з них поїхала до натовпу черні. Вони використовували шаблі і мали на увазі рубати натовп. Терпінню поліції настав кінець. Нік знав чому – це зробив китайський прапор.
  
  
  Коні врізалися у натовп. Люди похитнулись і пішли вниз. Почалися крики. Шаблі піднімалися і опускалися, ловлячи іскри від прожекторів і метаючи їх, як закривавлені порошинки.
  
  
  Нік був досить близьким, щоб ясно це бачити. Тонака повернувся і спробував втекти убік, щоб уникнути атаки. Вона спіткнулася про чоловіка, який уже був унизу. Кінь встав дибки і пірнув, наляканий, як люди, майже збивши вершника. Тонака була на півдорозі і знову рятувалася втечею, коли сталеве копито опустилося і роздробило її череп.
  
  
  Нік побіг до стіни палацу, що стояла за лужком, обрамленим живоплотом. Нині не час для афіші. Він був схожий на ледаря, на самого бунтаря, і його ніколи не пустили.
  
  
  Стіна була стародавня і вкрита мохом, вкрита лишайником, з безліччю пальців та опор для ніг. Навіть з однією рукою йому не важко було подолати це. Він стрибнув на територію та побіг до вогню біля рову. До одного з постійних мостів вела під'їзна дорога з асфальтовим покриттям і була влаштована барикада. За барикадою стояли машини, навколо юрмилися люди, тихо кричали голоси військових та поліцейських.
  
  
  Японський солдат встромив йому в обличчя карабін.
  
  
  "Томодачі", - прошипів Нік. «Томодачі – друг! Відведи мене до командира-сана. Хубба! Хаяї!»
  
  
  Солдат вказав на групу чоловіків біля однієї з машин. Він підштовхнув Ніка до них карабіном. Кіллмайстер подумав: Це буде найскладніше - виглядати так, як я. Він, мабуть, теж говорив не надто добре. Він був нервовим, напруженим, побитим і майже переможеним. Але він мав змусити їх зрозуміти, що справжні
  
  
  неприємності лише починалися. Якимось чином йому довелося це зробити.
  
  
  Солдат сказав: "Покладіть руки на голову, будь ласка". Він поговорив із одним із чоловіків у групі. До Ніка звернулося півдюжини цікавих осіб. Він упізнав одного з них. Білл Талбот. Аташе посольства. Слава Богу!
  
  
  До цього Нік не знав, наскільки сильно постраждав його голос від отриманих побоїв. Він каркав, як ворон.
  
  
  «Білл! Білл Талбот. Йди сюди. Це Картер. Нік Картер!
  
  
  Чоловік повільно підійшов до нього. У його погляді не було впізнавання.
  
  
  Хто? Хто ти, друже? Звідки ти знаєш моє ім'я?
  
  
  Нік боровся контроль. Тепер марно підривати його. Він глибоко зітхнув. «Просто послухай мене, Білле. Хто купить мою лаванду?
  
  
  Очі чоловіка звузилися. Він підійшов ближче і глянув на Ніка. "Лаванда відсутня цього року", - сказав він. «Я хочу молюски та мідії. Любий Ісусе, це правда ти, Ніку?
  
  
  "Це так. А тепер слухай та не перебивай. Ніколи...»
  
  
  Він розповів свою історію. Солдат відступив на кілька кроків, але тримав карабін наведеним на Ніка. Група чоловіків біля машини мовчки дивилася на них.
  
  
  Кілмайстер закінчив. "Візьми це зараз", - сказав він. «Швидко це робить. Філстон, мабуть, десь на території».
  
  
  Білл Талбот насупився. «Тебе дезінформували, Нік. Імператора тут нема. Не було вже тиждень. Він усамітнюється. Медитує. Саторі. Він у своєму особистому храмі недалеко від Фудзіосіди».
  
  
  Річард Філстон обдурив їх усіх.
  
  
  Нік Картер похитнувся, але відразу схаменувся. Ви зробили те, що мали зробити.
  
  
  "Добре", - прохрипів він. «Принеси мені швидку машину. Хубба! Ще може бути шанс. Фудзіосіда всього за тридцять миль, а літак не годиться. Я піду вперед. Ти організовуй справи тут. Вони тебе знають, і вони слухатимуть. Подзвони Фудзіосіді. і ..."
  
  
  "Не можу. Лінії зв'язку зникли. Чорт забирай, майже все пропало, Нік, ти виглядаєш як труп - ти не думаєш, що мені краще…»
  
  
  "Я думаю, тобі краще дістати мені цю машину", - похмуро сказав Нік. "Прямо в цю прокляту хвилину".
  
  
  
  Розділ 14
  
  
  
  
  
  Великий посольський Лінкольн нудьгував всю ніч, прямуючи на південний захід дорогою, яка підходила для коротких ділянок і здебільшого була поганою. Коли він буде закінчений, це буде супер-шосе – тепер це була маса об'їзних доріг. Він пройшов три, перш ніж опинився за десять миль від Токіо.
  
  
  Тим не менш, це, ймовірно, був найкоротший шлях до маленького святилища у Фудзіосіді, де Імператор у цей момент перебував у глибокій медитації, споглядаючи космічні таємниці і, без сумніву, прагнучи пізнати пізнаване. Останнє було японською рисою.
  
  
  Ніку Картеру, що згорбився за кермом «Лінкольна» і тримав на спідометрі максимальне число, не вбиваючи себе, здавалося ймовірним, що Імператору вдасться проникнути в загадки потойбіччя. Річард Філстон мав фору, достатньо часу, і досі йому вдавалося гарно заманити Ніка та Чикомов до палацу.
  
  
  Це налякало Ніка. Як безглуздо з його боку не перевірити. Навіть не подумати перевірити. Філстон випадково упустив, що імператор перебуває у резиденції у палаці - отже! Він прийняв це без запитань. З Джонні Чоу і Тонакой питання не виникло, оскільки вони нічого не знали про змову з метою вбивства Імператора. Кіллмайстра, який не має доступу до газет, радіо чи телебачення, легко обдурили. "Це було, - подумав він тепер, коли підійшов до чергового об'їзного знаку", - для Філстона це було звичайною справою. Це не мало б жодного значення для роботи, яку взяв на себе Піт Фремонт, а Філстон підстрахувався від будь-якої зміни поглядів, зради чи порушення своїх планів в останню хвилину. Так красиво просто – відправити публіку до одного театру, а поставити свою п'єсу в іншому. Ні оплесків, ні втручання, ні свідків.
  
  
  Він уповільнив швидкість «Лінкольна», коли йшов через село, де свічки залишали у темряві тисячу шафранових крапок у горошок. Вони були тут на токійській електриці, а вона все ще була відсутня. За селом продовжувався об'їзд, брудний, просочений недавніми дощами, який краще підходив для возів із волами, ніж для роботи, яку він вів із низькою посадкою. Він натиснув на педаль газу і покотив на ній по грязюці, що прилипла до неї. Якщо він загрузне, це буде кінець.
  
  
  Права рука Ніка, як і раніше, була марно засунута в кишеню піджака. Браунінг та мисливський ніж були поруч із ним на сидінні. Його ліва рука і рука, онімілі до кісток від висмикування великого кермового колеса, опустилися до постійного невблаганного болю.
  
  
  Білл Талбот щось кричав Ніку, коли той їхав у «лінкольні». Дещо про гелікоптери. Це може спрацювати. Можливо, ні. До того часу, коли вони налагодили справи, що з усім хаосом у Токіо і всім було вибито, і на той час, коли вони змогли вибратися на аеродроми, було вже запізно. І вони не знали, що шукати. Він знав Філстона в обличчя. Вони цього не зробили.
  
  
  Вертоліт, що влетів у безтурботний храм, відлякає Філстона. Кіллмайстер цього не хотів. Не зараз. Не після того як він зайшов так далеко. Порятунок Імператора був номером один, але отримати Річарда Філстона раз і назавжди було дуже близько. Ця людина зробила надто багато шкоди у світі.
  
  
  Він підійшов до роздоріжжя доріг. Він пропустив знак, натиснув на гальма і позадкував, щоб зловити знак у своїх фарах. Все, що йому потрібно, це заблукати. На табличці зліва говорилося, що Фіджіосіда, і йому доводилося довіряти цьому.
  
  
  Дорога була тепер гарна для ділянки, і він розігнав лінкольн до дев'яноста. Він опустив вікно і дозволив собі відчути подих вологого вітру. Тепер він почував себе краще, почав приходити до тями, і в нього з'явилася друга хвиля резервної сили. Він проїхав через інше село, перш ніж зрозумів, що воно є там, і подумав, що почув позаду шалений свист. Він посміхнувся. То був би один обурений коп.
  
  
  Він мав різкий лівий поворот. За ним був вузький склепінчастий міст для однієї машини. Нік вчасно побачив поворот, натиснув на гальма, і машина увійшла в довгий ковзний правий замет з вереском шин. Колесо хльоснуло його, намагаючись відірватися від онімілих пальців. Він вирвав її із заносу, загнав у поворот із болючим криком пружин і ударів і пошкодив праве заднє крило, коли він щойно врізався в міст.
  
  
  За мостом дорога знову перетворилася на пекло. Він зробив крутий поворот на S і рушив паралельно електричній залізниці Фудзісанроку. Він проминув велику червону машину, темну і безпорадну, що стоїть на рейках, і тут же помітив тьмяний спалах людей, що махали йому руками. Сьогодні ввечері багато людей опиняться у скрутному становищі.
  
  
  До святині менше десяти миль. Дорога погіршала, і йому довелося знизити швидкість. Він змусив себе заспокоїтися, борючись із роздратуванням і нетерпінням, що його гризли. Він не був східною людиною, і кожен нерв вимагав негайних та остаточних дій, але поганий шлях був фактом, з яким треба було зіткнутися з терпінням. Щоб заспокоїти свій розум, він дозволив собі згадати заплутану дорогу, якою йшов. Або, скоріше, шлях, яким його проштовхнули.
  
  
  Це було схоже на величезний заплутаний лабіринт, в якому нишпорять чотири невиразні постаті, кожна з яких переслідує свої власні плани. Чорна симфонія контрапункту та подвійного хреста.
  
  
  Тонака - вона була двоїстою. Вона любила свого батька. І все ж таки вона була чистим комуністом і, зрештою, підставила Ніка на смерть одночасно з батьком. Мабуть, так воно і було, тільки вбивця все зіпсував і першим убив Кунідзо Мату, надавши Ніку шанс. Копи могли бути випадковим збігом, але він так не думав. Мабуть, Джонні. Чоу організував вбивство всупереч здоровому глузду Тонакі і зателефонував до поліції як другорядний захід. Коли це не спрацювало, Тонака заявила про себе і вирішила повернути Ніка до мережі. Вона могла б чекати наказів із Пекіна. А працювати з таким маніяком як Чоу ніколи не могло бути легко. Таким чином, фальшиве викрадення та груди відправлені йому разом із запискою. Це означало, що за ним стежили весь час, і він ніколи не помітив хвоста. Нік скривився і майже зупинився, щоб побачити гігантську дірочку. Це трапилося. Не часто, але було. Іноді вам щастило, і помилка вас не вбивала.
  
  
  Річард Філстон був такий гарний, як Нік завжди чув. Його ідея полягала б у тому, щоб використати Піта Фремонта для того, щоб розповісти про цю історію у світовій пресі. На той час вони, мабуть, планували використати справжнього Піта Фремонта. Може, він би це зробив. Можливо, Нік, який зіграв роль Піта, сказав правду, коли сказав, що багато віскі пішло за цей час. Але якщо Піт був готовий продати, Кунізо Мату не знав про це - і коли він вирішив використовувати Піта як прикриття для Ніка, він потрапив прямо до їхніх рук.
  
  
  Нік похитав головою. Це було найзаплутаніше павутиння, з якого він колись пробивався. Він помирав без цигарки, але не мав шансів. Він зробив ще один об'їзд і почав огинати болото, яке, мабуть, колись було рисовим полем. Вони поклали колоди і засипали їх гравієм. З рисових полів за болотом вітерець приносив запах гниючих людських фекалій.
  
  
  Філстон спостерігав за китайцями, ймовірно, зі звичайного запобіжного заходу, і його люди без проблем підібрали Ніка. Філстон подумав, що він Піт Фремонт, і Тонака нічого йому не сказала. Вона та Джонні Чоу, мабуть, отримали серйозний заряд - вирвавши Ніка Картера прямо з-під носа Філстона. Кілмайстер! Кого так само ненавиділи росіяни і важливі їм, як сам Філстон для Заходу.
  
  
  Тим часом Філстон також отримав свою справу. Він використовував людину, яку вважав Пітом Фремонтом - зі знанням та дозволом Чикомов - щоб налаштувати їх для реальної вигоди. Щоб зганьбити китайців тягарем вбивства Імператора Японії.
  
  
  Фігури у лабіринті; кожен мав на увазі свій план, кожен намагався зрозуміти, як обдурити іншого. Використовуючи терор, використовуючи гроші, переміщаючи маленьких людей як пішаків на великій дошці.
  
  
  Тепер дорога була асфальтована, і він ступив на неї. Одного разу він був у Фудзіосіді – прогулянка з дівчиною та сакі для задоволення – і тепер він був за це вдячний. Святилище було закрито того дня, але Нік згадав
  
  
  читаючи карту у путівнику, і тепер він спробував згадати її. Коли він сконцентрувався, міг згадати майже все, і тепер він сконцентрувався.
  
  
  Святилище було просто попереду. Може, півмілі. Нік вимкнув фари і пригальмував. Він ще може мати шанс; він не міг знати, але якщо він і знав, то не мав зараз облажатися.
  
  
  Провулок вів ліворуч. Вони йшли цим шляхом того разу, і він дізнався про це. Доріжка оминала територію на сході. Це була стародавня стіна, низька й обсипана, яка не завдала б проблем навіть однорукій людині. Або Річарду Філстону.
  
  
  Провулок був брудним, трохи більше двох колій. Нік проїхав на «лінкольні» кілька сотень футів та заглушив двигун. Болісно, натягнуто, тихенько вилаявшись, він вийшов, не видавши жодного звуку. Він сунув мисливський ніж у ліву кишеню куртки і, незручно попрацювавши лівою рукою, вставив у «браунінг» нову обойму.
  
  
  Тепер він розвіявся, і півмісяць намагався пливти крізь хмари. Він давав рівно стільки світла, що міг намацати шлях вниз з провулка, в канаву і вгору з іншого боку. Він повільно пройшов мокрою травою, вже високою, до старої стіни. Там він зупинився і прислухався,
  
  
  Він перебував у мороці гігантської гліцинії. Десь у зеленій клітці сонно пискнув птах. Поруч кілька синиць заспівали свою ритмічну пісню. Сильний аромат півонії відтіняв слабкий вітерець. Нік поклав здорову руку на низьку стіну та перестрибнув.
  
  
  Звісно, будуть охоронці. Можливо, поліція, можливо, військові, але їх буде небагато, і вони будуть менш ніж пильні. Середньостатистичний японець було думати, що Імператору може бути заподіяно шкоду. Їм це просто не спало б на думку. Ні, якщо тільки Талбот створив диво в Токіо і якимось чином вижив.
  
  
  Тиша, тиха темрява спростували це. Нік, як і раніше, залишався один.
  
  
  Він залишався під великою гліцинією на хвилину, намагаючись візуалізувати карту місцевості, яку він бачив її одного разу. Він прийшов зі сходу - це означало, що маленька святиня, цисай, куди дозволялося ходити лише Імператору, була десь ліворуч від нього. Великий храм із вигнутими торіями над головним входом знаходився просто перед ним. Так, це має бути правильно. Головні ворота були на західній стороні території, а він входив зі сходу.
  
  
  Він почав йти за стіною ліворуч від нього, рухаючись обережно і трохи нахиляючись по ходу. Дерн був пружним та вологим, і він не видав жодного звуку. І Філстон також.
  
  
  Тоді Ніка Картера вперше вразило те, що, якщо він запізниться, увійде до маленького святилища і виявить Імператора з ножем у спині або кулею в голові, АХ та Картер будуть в одному пекельному місці. Це могло бути страшенно брудно, і краще б цього не сталося. Яструбу треба було вдягнути смиренну сорочку. Нік знизав плечима і мало не посміхнувся. Він годинами не думав про старого.
  
  
  Знову з'явився місяць, і він побачив праворуч сяйво чорної води. Озеро з коропами. Риба проживе довше, ніж він. Він продовжував, тепер уже повільніше, уважний до звуку та світла.
  
  
  Він вийшов на усипану гравієм стежку, що веде у правильному напрямку. Було надто шумно, і за мить він залишив його і пішов узбіччям. Він витягнув з кишені мисливський ніж і засунув його в зуби. У патроннику Браунінг були патрони, і запобіжник був відключений. Він був готовий, як ніколи.
  
  
  Доріжка вилася через гай із гігантських кленів та дерев кеаки, з'єднаних товстими лозами, утворюючи природну альтанку. Відразу за нею була невелика пагода, черепиця якої відбивала слабкий відблиск місяця. Поруч стояла пофарбована у білий колір залізна лава. Біля лави, безперечно, лежало тіло чоловіка. Латунні гудзики блищали. Маленьке тіло у синій формі.
  
  
  Поліцейському було перерізано горло, і трава під ним була забарвлена у чорний колір. Тіло все ще було теплим. Не так давно. Кіллмайстер пробіг тепер навшпиньки по відкритому галявині і навколо гаю квітучих дерев, поки не побачив вдалині слабке світло. Маленька святиня.
  
  
  Світло було дуже тьмяним, тьмяним, як блукаючий вогник. Він припустив, що це буде над вівтарем, і це буде єдиним джерелом світла. Навряд чи це було світло. А десь у темряві могло бути інше тіло. Нік побіг швидше.
  
  
  Дві бруковані вузькі доріжки сходилися біля входу до маленької святині. Нік м'яко побіг травою до вершини трикутника, утвореного доріжками. Тут густий чагарник відділяв його від дверей вівтаря. З дверей на тротуар сочилося світло, смугасте бурштинове світло. Без звуку. Жодного руху. AXEman відчув напад нудоти. Він запізнився. У цьому маленькому будинку була смерть. Він мав почуття, і він знав, що це не брехня.
  
  
  Він пробирався крізь кущі, тепер не турбуючись про шум. Смерть прийшла та пішла. Двері вівтаря були напіввідчинені. Він увійшов. Вони лежали на півдорозі між дверима та вівтарем.
  
  
  
  Одні з них рушили і застогнали, коли Нік увійшов.
  
  
  То були двоє японців, які схопили його з вулиці. Коротун був мертвий. Високий все ще живий. Він лежав на животі, і його окуляри лежали поблизу, відкидаючи подвійні відображення крихітної лампи, що світилася над вівтарем.
  
  
  Повірте, Філстон не залишить свідків. І все-таки щось пішло не так. Нік перевернув високого японця і став поруч із ним навколішки. У чоловіка двічі вистрілили, у живіт та голову, і він просто вмирав. Це означало, що Філстон використовував глушник.
  
  
  Нік наблизився обличчям до вмираючого. "Де Філстон?"
  
  
  Японець був зрадником, він продався російським - чи, можливо, довічним комуністом і вірним йому зрештою - але помирав від жахливого болю і гадки у відсутності, хто його допитував. Або чому. Але його в'янучий мозок почув питання і дав відповідь.
  
  
  «Іди в… до великого святилища. Помилка Імператора тут немає. Зміна – він – йди у велике святилище. Я…» Він помер.
  
  
  Кіллмайстер вибіг за двері і побіг, повернувши брукованою дорогою ліворуч. Можливо час. Христос всемогутній – може, ще є час!
  
  
  Яка примха спонукала Імператора використати цієї ночі велику святиню, а не маленьку, він не знав. Або турбота. Це дало йому останній шанс. Це засмутило б і Філстона, який працював за ретельно продуманим графіком.
  
  
  Це не настільки засмутило холоднокровного виродка, що він упустив шанс позбутися двох своїх спільників. Філстон тепер буде один. Наодинці з Імператором і все було саме так, як він планував.
  
  
  Нік вийшов на широку викладену плиткою доріжку, облямовану півонії. Осторонь дороги знаходився ще один басейн, а за ним - довгий безплідний сад із чорними скелями, що згинаються гротесками. Тепер місяць став яскравішим, настільки яскравим, що Нік вчасно побачив тіло священика, щоб перестрибнути через нього. Він миттю глянув у вічі, в закривавленій коричневій мантії. Філстон був таким.
  
  
  Філстон його не бачив. Він був зайнятий своєю справою і крокував, крокуючи, як кішка, приблизно за п'ятдесят ярдів від Ніка. На ньому була накидка, коричневий одяг священика, і його голена голова відбивала місячне світло. Сукін син усе продумав.
  
  
  Кіллмайстер підійшов ближче до стіни, під аркадою, що оточувала святиню. Тут були лави, і він петляв між ними, тримаючи Філстона в полі зору, зберігаючи між ними однакову відстань. І ухвалюю рішення. Вбити Філстона чи взяти його. Це було змаганням. Вбити його. Нині. Підійдіть до нього та вбийте його тут і зараз. Один постріл зробить це. Потім повертайся в «Лінкольн» і забирайся звідти до біса.
  
  
  Філстон повернувся ліворуч і зник.
  
  
  Нік Картер різко додав швидкості. Він все ще міг програти цю битву. Ця думка здавалася йому холодною сталлю. Після того, як ця людина вбила Імператора, не було б великого задоволення вбити Філстона.
  
  
  Він прийшов до тями побачивши де Філстон звернув. Чоловік був тепер всього за тридцять ярдів від нього і крадькома йшов довгим коридором. Він рухався повільно і навшпиньки. Наприкінці коридору були єдині двері. Він приведе до одного з великих святилищ і там буде Імператор.
  
  
  Слабке світло виходило від дверей наприкінці коридору, на тлі яких вимальовувався силует Філстона. Хороший вистріл. Нік підняв "браунінг" і ретельно прицілився Філстону в спину. Він не хотів ризикувати пострілом у голову в невизначеному світлі, і він завжди міг прикінчити цю людину пізніше. Він тримав пістолет на відстані витягнутої руки, уважно прицілився і вичавив постріл. Браунінг глухо клацнув. Поганий патрон. Шанс мільйон до одного, і старі мляві боєприпаси дали великий нуль.
  
  
  Філстон був у дверях і часу більше не було. Він не міг вчасно перезарядити пістолет однією рукою. Нік побіг.
  
  
  Він був біля дверей. Кімната за нею була просторою. Єдине полум'я спалахнуло над вівтарем. Перед ним, схрестивши ноги, сидів чоловік, опустивши голову, занурений у власні думки і не підозрюючи, що Смерть переслідує його.
  
  
  Філстон досі не бачив і не чув Ніка Картера. Він навшпиньки перетинав кімнату, пістолет у його руці був подовжений і заглушений через нагвинченого на дуло глушника. Нік беззвучно поставив браунінг на підлогу та взяв мисливський ніж. із кишені. Він віддав би будь-що за цей маленький стилет. Він мав тільки мисливський ніж. І близько двох секунд.
  
  
  Філстон був уже на середині кімнати. Якщо людина перед вівтарем щось чула, якщо він знав, що було з нею в кімнаті, вона не подавала жодного знаку. Його голова була опущена на груди і він глибоко дихав.
  
  
  Філстон підняв пістолет.
  
  
  Нік Картер м'яко покликав: Філстон!
  
  
  Філстон витончено обернувся. Здивування, злість, лють змішалися з його надто чутливим верхнім жіночним обличчям. Цього разу не було глузування. Його голена голова іскрилася у світлі смолоскипа. Його очі кобри розширились.
  
  
  "Фремонт!" Він вистрілив.
  
  
  Нік зробив крок убік, повернувся, щоб представляти вузьку мету, і метнув ножа. Він не міг, не міг більше чекати. .
  
  
  Пістолет загримів кам'яною підлогою. Філстон дивився на ніж у своєму серці. Він глянув на Ніка, потім знову на ніж і впав. У передсмертному рефлексі рука його потяглася до пістолета. Нік штовхнув його подалі.
  
  
  Маленький чоловічок перед вівтарем підвівся. Він постояв на мить, спокійно переводячи погляд із Ніка Картера на труп на підлозі. Філстон не сильно спливав кров'ю.
  
  
  Нік вклонився. Він говорив коротко. Чоловік слухав без перерви.
  
  
  На чоловікові був тільки світло-коричневий халат, що вільно облягає його тонку талію. Волосся у нього було густе, темне, з еброссом і з сивиною на скронях. Його ноги були босоніж. У нього були акуратно підстрижені вуса.
  
  
  Коли Нік закінчив говорити, чоловічок дістав з кишені халата пару окулярів у срібній оправі і надів їх. Якийсь час він дивився на Ніка, потім на тіло Річарда Філстона. Потім, тихенько прошипівши, він повернувся до Ніка і дуже низько вклонився.
  
  
  "Аригато".
  
  
  Нік дуже низько вклонився. У нього боліла спина, але він це зробив.
  
  
  «Зроби і машимашіть».
  
  
  Імператор сказав: Ви можете йти, як ви пропонуєте. Ви, звичайно, маєте рацію. Це має зберігатися у секреті. Я думаю, я можу це зробити. Ви дасте все мені, будь ласка».
  
  
  Нік знову вклонився. «Тоді я піду. У нас дуже мало часу".
  
  
  «Хвилинку, будь ласка», - він зняв із шиї золотий сонячний промінь, прикрашений коштовним камінням, і простягнув його Ніку на золотому ланцюжку.
  
  
  «Ви приймете це, будь ласка. Я бажаю цього».
  
  
  Нік забрав медаль. Золото та коштовності виблискували у слабкому світлі. "Дякую."
  
  
  Тоді він побачив камеру і згадав, що ця людина була відомим жучком із затвором. Камера лежала на маленькому столику в кутку кімнати і, мабуть, була принесена з собою по неуважності. Нік підійшов до столу і взяв камеру. У розетці був флеш-куб.
  
  
  Нік знову вклонився. «Можу я використати це. Запис, як ви знаєте. Це важливо".
  
  
  Маленький чоловічок глибоко вклонився. "Звісно. Але я пропоную поспішити. Мені здається, я чую літак зараз».
  
  
  Це був гелікоптер, але Нік цього не сказав. Він осідлав Філстона і сфотографував мертве обличчя. Ще раз для впевненості, потім він знову вклонився.
  
  
  "Мені доведеться залишити камеру".
  
  
  "Звісно. Ітаскимашіть. А тепер – сайонара!»
  
  
  "Сайонара!"
  
  
  Вони вклонилися одне одному.
  
  
  Він дістався «Лінкольна», коли перший вертоліт прилетів і завис над землею. Посадкові вогні – смуги біло-блакитного сяйва – димились у сирому нічному повітрі.
  
  
  Кіллмайстер увімкнув передачу «Лінкольна» і почав виїжджати з провулку.
  
  
  
  Розділ 15
  
  
  
  
  
  Хоук сказав рівно о дев'ятій, у п'ятницю вранці.
  
  
  Нік Картер спізнився на дві хвилини. Він не почував себе погано з цього приводу. Зважаючи на все, він подумав, що має право на кілька хвилин відпочинку. Він був тут. Дякую International Dateline.
  
  
  На ньому був один з його нових костюмів, легка весняна фланелева тканина, і його права рука була в гіпсі майже до ліктя. Смужки клею утворили візерунок у вигляді хрестиків-нуліків на його худому обличчі. Він все ще сильно шкутильгав, коли увійшов до приймальні. Делія Стоукс сиділа за друкарською машинкою.
  
  
  Вона подивилася на нього з голови до ніг і променисто посміхнулася. «Я така рада, Нік. Ми трохи хвилювалися».
  
  
  «Я і сам якийсь час трохи хвилювався. Вони там?"
  
  
  «Так. З половини минулого – чекають на тебе».
  
  
  "Хммм, ти знаєш, чи сказав їм щось Хоук?"
  
  
  «Він цього не зробив. Чекає на тебе. На даний момент відомо лише нам трьом».
  
  
  Нік поправив краватку. "Дякую, люба. Нагадай мені, щоб я купив тобі пити після. Невелике святкування».
  
  
  Делія посміхнулася. «Та ти думаєш, тобі слід проводити час із старшою жінкою. Зрештою, я більше не дівчинка-скаут.
  
  
  «Припини, Деліє. Ще одна така тріщина, і ти підірвеш мене».
  
  
  В інтеркомі почувся нетерплячий хрип. «Делія! Впустіть Ніка, будь ласка».
  
  
  Делія похитала головою. "У нього вуха як у кішки".
  
  
  "Вбудований гідролокатор". Він увійшов до внутрішнього кабінету.
  
  
  У Хоука в роті була сигара. Целофан все ще був на ньому. Це означало, що він був схвильований і намагався цього не показувати. Він довго розмовляв з Хоуком телефоном, і старий наполягав на тому, щоб розіграти цю невелику сцену. Нік цього не розумів, за винятком того, що Хоук намагався зробити якийсь драматичний ефект. Але з якою метою?
  
  
  Хоук познайомив його з Сесілом Обрі та людиною на ім'я Теренс, похмурим довготелесим шотландцем, який просто кивнув і затяг непристойну трубку.
  
  
  Було принесено додаткові стільці. Коли всі сіли, Хоук сказав: «Добре, Сесіле. Скажи йому, що хочеш».
  
  
  Нік слухав зі зростаючим подивом і подивом. Хоук уникав його погляду. Що задумав старий диявол?
  
  
  Сесіл Обрі швидко пройшов через це. Виявилося, що він хотів, щоб Нік поїхав до Японії і зробив те, що Нік щойно був у Японії і зробив.
  
  
  Наприкінці Обрі сказав: «Річард Філстон надзвичайно небезпечний. Я пропоную вам убити його на місці, а не намагатись схопити».
  
  
  Нік глянув на Хоука. Старий невинно дивився в стелю.
  
  
  Нік вийняв глянсову фотографію з внутрішньої кишені.
  
  
  і вручив його великому англійцю. "Це ваша людина Філстон?"
  
  
  Сесіл Обрі дивився на мертве обличчя, на голену голову. Його рота відкрився, і його щелепа відвисла.
  
  
  «Будь я проклятий! Схожий – але без волосся це трохи складно – я не впевнений».
  
  
  Шотландець підійшов подивитися. Один швидкий погляд. Він поплескав свого начальника по плечу, потім кивнув Хоук.
  
  
  «Це Філстон. У цьому немає жодних сумнівів. Не знаю, як ти це зробив, друже, але мої вітання».
  
  
  Він тихо додав Обрі: «Це Річард Філстон, Сесіле, і ви це знаєте».
  
  
  Сесіл Обрі поклав фотографію на стіл Хоука. «Так. Це Дік Філстон. Я довго на це чекав».
  
  
  Хоук пильно подивився на Ніка. «На даний момент все буде гаразд, Нік. Побачимося по обіді».
  
  
  Обрі підняв руку. «Але зачекайте – я хочу почути деякі подробиці. Це чудово і ... »
  
  
  "Пізніше", - сказав Хоук. «Пізніше, Сесіле, після того, як ми обговоримо наш дуже приватний бізнес».
  
  
  Обрі насупився. Закашлявся. Потім: О, так. Звісно, Девід. Тобі нема про що турбуватися. Я дотримуюсь свого слова». Біля дверей Нік озирнувся. Він ніколи раніше не бачив Хоука саме в такому світлі. Раптом його начальник став схожим на старого хитрого кота - кота, з розмазаним кремом.
  
  
  
  
  
  
  Картер Нік
  14 секунд пекла
  
  
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  
  
  
  
  
  14 секунд пекла
  
  
  
  
  переклав Лев Шкловський
  
  
  
  
  
  Глава 1
  
  
  
  
  
  
  
  
  Чоловік побачив, як дві дівчини в барі подивилися на нього, коли він ішов коридором зі склянкою в руці на невелику терасу. Вища явно була кюрасіанка: струнка статура з шляхетними рисами; інша була чистокровна китаянка, маленька та ідеально складена. Їх неприхований інтерес змусив його посміхнутися. Він був високий і рухався з легкістю та стриманою силою спортсмена у чудовій формі. Коли він дістався до тераси, він подивився на вогні Гонконгської королівської колонії та гавані Вікторія. Він відчував, що дівчата все ще дивляться на нього, і криво всміхнувся. На карту було поставлено дуже багато, а часу залишалося мало.
  
  
  
  Агент N3, Кіллмайстер, головний агент AX, відчував занепокоєння в сирій, гнітючій атмосфері цього вечора в Гонконгу. Це були не просто дві дівчини в барі, хоч він відчував, що йому потрібна жінка. Це була невгамовність чемпіона з боксу напередодні найважчого бою у його кар'єрі.
  
  
  
  Він окинув сіро-блакитними очима гавань і спостерігав, як біло-зелені пороми, що з'єднують Коулун та Вікторію, спритно маневрують серед вантажних суден, сампанів, водних таксі та джонок. За межами вогнів Коулуна він побачив червоні та білі спалахи літаків, що злітають із аеропорту Кай Так. Оскільки комуністи розширили свою владу далі на південь, небагато мандрівників із Заходу використовували залізничну лінію Кантон-Коулун. Тепер це був аеропорт Кай Так, який пов'язував багатолюдне місто із західним світом, окрім морських шляхів. За три дні, що він був тут, він прийшов до розуміння того, чому цей багатолюдний, шалено переповнений божевільня часто називають Манхеттеном Далекого Сходу. Ви могли знайти все, що хотіли, і багато чого не хотіли. Це було життєво важливе промислове місто і водночас величезне звалище. Він гудів і смерділ. Це було чарівно та небезпечно. "Це ім'я відповідає всім вимогам", - подумав Нік, осушуючи свою склянку і повертаючись у хол. Піаністка зіграла мляву мелодію. Він замовив новий напій і підійшов до зручного темно-зеленого крісла. Дівчата досі були там. Він сів у крісло і вперся головою в спинку. Як і в попередні два вечори, зал почав заповнюватись. У кімнаті було напівтемно, вздовж стін стояли лави. Де-не-де стояли великі журнальні столики та зручні крісла для гостей, яким не було компанії.
  
  
  
  Нік прикрив очі і зі слабкою усмішкою подумав про пакет, який отримав від Хоука три дні тому. У той момент, коли він прибув, він знав, що ось-ось станеться щось надзвичайне. Хоук придумав багато дивних місць для зустрічей у минулому - коли йому здавалося, що за ним уважно спостерігають, або коли він хотів бути впевненим у абсолютній секретності, - але цього разу він перевершив самого себе. Нік мало не розсміявся, коли зняв картонну упаковку і виявив штани будівельника – розміром, звичайно ж, його розміру – синю бавовняну сорочку, блідо-жовтий шолом та сіру коробку для сніданку. У записці, яка була до нього, просто йшлося: вівторок, 12 годин дня, 48 парк. Південно-східний кут.
  
  
  
  Він почував себе досить безглуздо, коли, одягнений у штани, синю сорочку, жовтий шолом і тримаючи коробку для сніданку, він прибув на перетин Сорок восьмої вулиці та Парк-авеню на Манхеттені біля каркасу нового хмарочоса, збудованого в південно-східному кутку. був побудований. Він кишів будівельниками в різнокольорових шоломах і нагадував зграю птахів, що сидять довкола великого дерева. Потім він побачив постать, що наближається, одягнену як він у робітника. Безпомилкова хода та впевнена постава плечей. Фігура запросила Ніка, хитаючи головою, сісти поруч із ним на стопку дерев'яних рейок.
  
  
  
  "Привіт, шеф", - глузливо сказав Нік. Маю визнати, дуже розумно.
  
  
  
  Хоук відкрив коробку для сніданку і витяг товстий бутерброд із ростбіфом, який він із задоволенням прожував. Він глянув на Ніка.
  
  
  
  "Я забув принести хліб", - сказав Нік. Погляд Хоука залишався нейтральним, але Нік відчув несхвалення у його голосі.
  
  
  
  «Ми маємо бути типовими будівельниками», - сказав Хок між їжею. "Я думав, що це досить ясно".
  
  
  
  "Так, сер", - відповів Нік. "Я, напевно, недостатньо обдумав це".
  
  
  
  Хоук вихопив із форми ще один шматок хліба і простяг його Ніку. 'Арахісове масло?' - з жахом сказав Нік. "Має бути різниця", - саркастично відповів Хоук. "Між іншим, я сподіваюся, що наступного разу ти подумаєш над цим".
  
  
  
  Поки Нік їв бутерброд, Хоук почав говорити, не приховуючи того факту, що йшлося не про останній бейсбольний матч або підвищені ціни на нові автомобілі.
  
  
  
  «У Пекіні, – обережно сказав Хоук, – у них є план та розклад. Про це ми отримали достовірну інформацію. План передбачає напад на Сполучені Штати і весь вільний світ зі своїм арсеналом атомних бомб. Графік розрахований на два роки. Звичайно, спочатку вони здійснять ядерний шантаж. Беруть шалену суму. Мислення Пекіна просте. Ми стурбовані наслідками ядерної війни для нашого народу. Щодо китайських керівників, то вони будуть стурбовані. Це навіть вирішило б проблему їхнього перенаселення. Вони думають, що зможуть зробити це політично та технічно через два роки».
  
  
  
  "Два роки", - пробурмотів Нік. «Це не так вже й довго, але за два роки може статися багато. Уряд може впасти, може статися нова революція, тим часом до влади можуть прийти нові лідери із новими ідеями».
  
  
  
  "І це саме те, чого боїться доктор Ху Цань", - відповів Хоук.
  
  
  
  "Хто, чорт забирай, такий доктор Ху Цань?"
  
  
  
  «Їх головний провідний учений з атомних бомб та ракет. Він настільки цінний для китайців, що практично може працювати безконтрольно. Це китайський Вернер фон Браун. І це м'яко кажучи. Він контролює все, що вони зробили здебільшого у цій галузі. Мабуть, у нього більше влади, ніж думають самі китайці. Крім того, ми маємо вагомі підстави вважати, що він маніяк, одержимий ненавистю до західного світу. І він не захоче ризикнути чекати на два роки».
  
  
  
  - Ви маєте на увазі, якщо я правильно розумію, що цей хлопець, Ху Цань, хоче запустити феєрверк раніше. Ти знаєш коли?
  
  
  
  'На протязі двох тижнів.'
  
  
  
  Нік подавився останнім шматочком хліба з арахісовою олією.
  
  
  
  "Ви не недочули", - сказав Хоук, акуратно складаючи папір для сендвічів і кладучи його в банку. «Два тижні, чотирнадцять днів. Він не чекатиме на розклад Пекіна. Він не збирається ризикувати зміною міжнародного клімату або якоюсь внутрішньою проблемою, яка може порушити графік. І вершина - N3, Пекін нічого не знає про свої плани. Але він має кошти. У нього є все необхідне обладнання та сировина.
  
  
  
  "Думаю, це достовірна інформація", - прокоментував Нік.
  
  
  
  «Цілком надійна. У нас там чудовий інформатор. До того ж, це знають і росіяни. Можливо, вони отримали це з того ж інформатора, якого ми використовуємо. Ви знаєте етику цієї професії. Між іншим, вони так само шоковані, як і ми, і вони погодилися надіслати агента, який працюватиме з людиною, яку ми направляємо. Вони, мабуть, вважають, що у цьому випадку співробітництво необхідне, навіть якщо воно є для них неминучим злом. Вони навіть запропонували надіслати вас. Я справді не хотів тобі говорити. Ви можете зазнавати».
  
  
  
  "Ну-ну", - посміхнувся Нік. «Я майже зворушений. Тож цей ідіотський шолом та цей ланчбокс не призначені для того, щоб обдурити наших московських колег».
  
  
  
  "Ні", - серйозно сказав Хоук. «Ви знаєте, що в нашому бізнесі не так багато секретів, що ретельно зберігаються. Китайці виявили, що щось не так, ймовірно, через активність, що зросла, як серед росіян, так і серед наших агентів. Але вони можуть лише підозрювати, що дії спрямовані проти них. Вони достеменно не знають, про що це». «Чому б нам просто не поінформувати Пекін про плани Ху Цаня, чи я наївний?»
  
  
  
  "Я теж наївний", - холодно сказав Хоук. «Насамперед, вони їдять із його рук. Вони негайно проковтнуть будь-яке заперечення і виправдання. Крім того, вони можуть подумати, що це змова з нашого боку, щоб дискредитувати їх найкращих учених та експертів-ядерників. Крім того, ми розкриємо, наскільки ми добре знаємо про їхні довгострокові плани та наскільки далеко наші секретні служби проникли до їхньої системи».
  
  
  
  "Тоді я наївний як студентка", - сказав Нік, відкидаючи шолом. Але чого ви від мене чекаєте – вибачте, ми з моїм російським товаришем зможемо зробити за два тижні?
  
  
  
  «Нам відомі такі факти, – продовжив Хоук. Десь у провінції Квантун у Ху Цаня є сім атомних бомб та сім ракетних пускових майданчиків. Він також має велику лабораторію і, ймовірно, він посилено працює над розробкою нової зброї. Ваше завдання - підірвати ці сім стартових майданчиків та ракети. Завтра на вас чекають у Вашингтоні. У Special Effects вам дадуть потрібне спорядження. Через два дні ви маєте бути в Гонконгу, де відбудеться ваша зустріч із російським агентом. Здається, у них є дуже хороший помічник у цій галузі. Special Effects також надає інформацію про процедури в Гонконгу. Не чекайте занадто багато, але ми зробили все можливе, щоб все організувати якнайкраще за цей короткий термін. Росіяни кажуть, що у цьому випадку ви отримаєте велику підтримку від їхнього агента».
  
  
  
  «Дякую за кредит, шеф», - сказав Нік із кривою посмішкою. "Якщо я зможу виконати це завдання, мені знадобиться відпустка".
  
  
  
  «Якщо ти зможеш це зробити, - відповів Хоук, - наступного разу ти їстимеш ростбіф на хлібі».
  
  
  
  
  
  Ось як вони зустрілися того дня, і тепер він був тут, у готелі в Гонконгу. Він чекав. Він спостерігав за людьми в залі - багатьох із них він ледве міг бачити в темряві, - поки раптово його м'язи не напружилися. Піаністка виконала "У тиші ночі". Нік почекав, поки пісня закінчиться, потім тихенько підійшов до піаніста, невисокого східного чоловіка, можливо, корея.
  
  
  
  "Дуже мило", - м'яко сказав Нік. 'Одна з моїх улюблених пісень. Ви щойно зіграли в неї чи це було прохання? '
  
  
  
  "Це було прохання тієї дами", - відповів піаніст, зігравши кілька проміжних акордів. Прокляття! Нік скривився. Можливо, один із тих збігів, які просто трапляються. І все-таки він мав увійти до цього. Ніколи не знаєш, коли плани мають раптово змінитись. Він подивився в тому напрямку, куди кивнув піаніст, і побачив дівчину в тіні одного з стільців. Вона була блондинка і одягнена у просту чорну сукню з глибоким вирізом спереду. Нік підійшов до неї і побачив, що її пружні груди ледве стримуються сукнею. Вона мала маленьке, але рішуче обличчя, і вона дивилася на нього великими блакитними очима.
  
  
  
  "Дуже хороший номер", - сказав він. "Спасибі за питання." Він почекав і, на його подив, отримав правильну відповідь.
  
  
  
  Вночі може статися багато чого». У неї був слабкий акцент, і Нік зрозумів по слабкій усмішці на її губах, що вона знала, що він був здивований. Нік сів на широкий підлокітник.
  
  
  
  «Доброго дня, N3», - ласкаво сказала вона. «Ласкаво просимо до Гонконгу. Мене звуть Олексія Любов. Схоже, нам судилося працювати разом».
  
  
  
  "Доброго дня", - посміхнувся Нік. «Добре, я визнаю це відкрито. Я здивований. Не думав, що на цю роботу надішлють жінку».
  
  
  
  "Ви просто здивовані?" - Запитала дівчина з жіночою хитрістю в погляді. 'Або розчаровані?'
  
  
  
  "Я поки не можу судити про це", - лаконічно прокоментував Кіллмайстер.
  
  
  
  "Я тебе не розчарую", - коротко сказала Олексі Любов. Вона встала і підтягла сукню. Нік подивився на неї з голови до п'ят. У неї були широкі плечі та міцні стегна, повні стегна та витончені ноги. Її стегна були трохи висунуті вперед, що завжди було для Ніка досить складним. Він зробив висновок, що Олексія Любов була гарним рекламним ходом для Росії.
  
  
  
  Вона спитала. - "Де ми можемо поговорити?"
  
  
  
  "Нагорі, в моїй кімнаті", - запропонував Нік. Вона похитала головою. «Мабуть, це помилка. Зазвичай так чинять із чужими кімнатами в надії спіймати щось цікаве».
  
  
  
  Нік не сказав, що перевірив кімнату з голови до ніг за допомогою електронного обладнання на наявність мікропроцесорів. До речі, він не був у своїй кімнаті кілька годин. Я був там, і за цей час вони могли знову поставити нові мікрофони.
  
  
  
  "А вони", - пожартував Нік. "Чи ти маєш на увазі, що це роблять твої люди?" Це була спроба виманити її з намету. Вона дивилася на нього холодними блакитними очима.
  
  
  
  "Вони - китайці", - сказала вона. "Вони також стежать за нашими агентами".
  
  
  
  "Я думаю, ти не з таких", - зауважив Нік. "Ні, я так не думаю", - відповіла дівчина. «У мене чудове прикриття. Я мешкаю в районі Вай Чан, вивчаю албанську історію мистецтв уже майже дев'ять місяців. Ходімо, ходімо до мене додому і поговоримо. У будь-якому разі, там буде гарний вид на місто».
  
  
  
  Район Вай Чан, – подумав Нік уголос. "Хіба це не трущоби?" Він знав про цю сумнозвісну колонію, яка складалася з нетрів, зроблених з обрізків деревини та битих бочок з олією, які були розміщені на дахах інших будинків. Тут мешкало близько сімдесяти тисяч людей.
  
  
  
  "Так", - відповіла вона. «От чому ми успішніші, ніж ви, N3. Ви, агенти, живете тут у західних будинках чи готелях, принаймні не заповзаєте у халупи. Вони роблять свою роботу, але ніколи не можуть проникати у повсякденне життя людей так, як ми. Ми живемо серед них, ми поділяємо їхні проблеми та їхнє життя. Наші люди не просто агенти, вони є місіонерами. Це тактика Радянського Союзу».
  
  
  
  Нік глянув на неї, звузив очі, поклав палець їй під підборіддя і підняв. Він знову помітив, що насправді він мав дуже привабливий личик з кирпатим носиком і зухвалим виразом обличчя.
  
  
  
  «Дивись, люба, - сказав він. «Якщо нам таки доведеться працювати разом, тобі краще залишити цю шовіністичну пропаганду прямо зараз, чи не так? Ви сидите в цій халупі, бо думаєте, що це гарне прикриття і більше не треба чіплятися. Вам дійсно не потрібно намагатися продати мені цю ідеологічну нісенітницю. Я знаю краще. Насправді ти тут не тому, що любиш цих китайських жебраків, а тому що тобі так доводиться. Так що давай не ходитимемо навколо та навколо, згодні?
  
  
  
  На мить вона насупила брови і надула губи. Потім вона почала від душі сміятися.
  
  
  
  "Я думаю, ти мені подобаєшся, Нік Картер", - сказала вона, і він помітив, що вона подала йому руку. «Я так багато чула від вас, що був упереджений і, можливо, трохи наляканий. Але тепер усе скінчено. Добре, Нік Картер, відтоді жодної пропаганди. Це угода - я думаю, то ви це називаєте, чи не так?
  
  
  
  Нік спостерігав за щасливою усміхненою дівчиною, яка йшла пліч-о-пліч по Хеннесі-стріт, і подумав, що вони будуть схожі на закохану пару, що здійснює вечірню прогулянку Елірією, штат Огайо. Але їх не було в Огайо, і вони не були молодятами, які безцільно блукали. Це був Гонконг, і він був добре навченим, висококваліфікованим старшим агентом, який міг приймати рішення про життя та смерть, якби йому довелося. І дівчина, що невинно виглядає, нічим не відрізнялася. Принаймні він на неї сподівався. Але іноді у нього просто були моменти, коли йому доводилося думати про те, яким буде життя цього безтурботного хлопця зі своєю дівчиною в Елірії, штат Огайо. Вони могли будувати плани життя, тоді як і Алекси будували плани зіштовхнутися зі смертю. Але гей, без Олекси та його самого, у цих наречених в Огайо не могло бути великого майбутнього. Можливо, у далекому майбутньому час зайнятися брудною роботою комусь іншому. Але ще ні. Він притягнув до себе руку Олекси, і вони пішли далі.
  
  
  
  Сектор Вай Чан у Гонконгу виходить на гавань Вікторія, як сміттєзвалище виходить на гарне чисте озеро. Густонаселений, заповнений магазинами, будинками та вуличними торговцями сектор Вай Чан – це Гонконг у його найгірших і найкращих проявах. Олексі повела Ніка нагору до похилої будівлі, яка зробила б будь-який будинок у Гарлемі схожим на Волдорфську Асторію.
  
  
  
  Коли вони дісталися даху, Нік уявив себе в іншому світі. Перед ним від даху до даху простягалися тисячі халуп, буквально море халуп. Вони кишали і наповнювалися людьми. Олекса підійшла до однієї з них, яка була футів десяти шириною і чотирьох завдовжки, і відчинив двері, пара планок була прибита разом і звисала на дроті.
  
  
  
  "Більшість моїх сусідів все ще думають, що це розкішно", - сказав Алексі, коли вони увійшли. «Зазвичай шестеро людей живуть у такій кімнаті».
  
  
  
  Нік сів на одне з двох складних ліжок і озирнувся. Невелика грубка та напівзруйнований туалетний столик заповнювали майже всю кімнату. Але, незважаючи на свою примітивність, а може, через це, халупа дихала дурістю, яку він не вважав за можливе.
  
  
  
  «А тепер, – почав Алексі, – я розповім вам те, що ми знаємо, а потім ви скажете, що, на вашу думку, слід зробити. Добре?
  
  
  
  Вона трохи ворухнулася, і частина її стегна була оголена. Якби вона бачила, що Нік дивиться на неї, принаймні, вона не спромоглася приховати це.
  
  
  
  Я знаю наступне, N3. доктор Ху Цань має повну доручення торгівлі. Ось чому він зміг збудувати ці установки самостійно. Можна сказати, він начебто генерал науки. Він має свою службу безпеки, що складається тільки з людей, які підкоряються тільки йому. У Квантунгу, десь на північ від Шилунга, він має цей комплекс із сімома ракетами і бомбами. Я чув, що ви плануєте увірватися туди, як тільки ми знайдемо точне місце, розмістимо вибухівку або детонатори на кожному стартовому майданчику і вибухнемо його. Щиро кажучи, я не оптимістична, Нік Картер.
  
  
  
  'Ти боїшся?' засміявся Нік.
  
  
  
  - Ні, принаймні не в звичному значенні цього слова. Якщо так, у мене не було б цієї роботи. Але я думаю, що навіть для тебе, Ніке Картере, не все можливо».
  
  
  
  'Може бути.' Нік подивився на неї з усмішкою, його очі міцно стиснули її. Вона була дуже зухвалою, майже зухвалою, її груди здебільшого відкривалися через низький розріз чорної сукні. Він ставив питання, чи може він піддати її випробуванню, перевірити його сміливість в іншій області. «Господи, було б добре, – подумав він.
  
  
  
  "Ти не думаєш про свою роботу, N3", - раптом сказала вона з легкою хитрою усмішкою на губах.
  
  
  
  "Так про що ти думаєш, про що я думаю?" сказав Нік із подивом у голосі.
  
  
  
  «Яке було б переспати зі мною», - незворушно відповіла Олексія Любов. Нік засміявся.
  
  
  
  Він запитав. - «Чи навчають вас також виявленню таких фізичних явищ?»
  
  
  
  "Ні, це була суто жіноча реакція", - відповів Алексі. «Це було очевидно у твоїх очах.
  
  
  
  "Я був би розчарований, якщо ви це заперечуєте".
  
  
  
  З миттєвою рішучістю, що глибоко вкорінилася в ньому, Нік відповів їй губами. Він поцілував її довго і млосно збуджено, засовуючи свою мову їй у рот. Вона не чинила опір, і Нік вирішив відразу ж ретельно з цим попрацювати. Він відсунув підлогу сукні убік, змусивши її сиськи вилізти назовні, і доторкнувся пальцями до сосків. Нік відчував, що вони тяжкі. Однією рукою він відірвав блискавку сукні, іншою погладив тверді соски. Тепер вона випустила крик відчуття, але вона не була з тих, хто одразу дозволяв себе перемагати. Вона почала грайливо чинити опір, що ще більше схвилювало Ніка. Він схопив її під сідниці і сильно потягнув, тож вона впала, розтягнувшись на ліжку. Потім він стягнув її сукню нижче, доки не побачив її гладкий живіт. Коли він почав пристрасно цілувати її між грудей, вона не втрималася. Нік повністю зняв свою чорну сукню і блискавично почав роздягатися. Він кинув одяг у куток і ліг на нього. Вона почала дико крутитися ногами і посмикування нижньої частини живота. Нік штовхнувся в неї і тепер почав ебать, спочатку дуже повільно і неглибоко, чому вона збудилася ще більше. Потім він почав рухатися ритмічно, все швидше та швидше, його руки стосувалися її тулуба. Коли він увійшов глибоко до неї, вона закричала: «Йа хотчу» та «Так… Так». У той самий час вона досягла оргазму. Алексі розплющила очі і подивилася на нього палаючим поглядом. "Так, - сказала вона задумливо, - можливо, у тебе все-таки можливо все!"
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 2
  
  
  
  
  
  
  
  
  Тепер, коли він знову був одягнений, Нік подивився на чуттєву істоту, з якою щойно кохався. Тепер на ній була помаранчева блузка та вузькі чорні штани.
  
  
  
  "Мені подобається такий обмін інформацією", - посміхнувся він. "Але ми не повинні забувати про роботу".
  
  
  
  "Ми не повинні були цього робити", - сказала Алексі, проводячи рукою по обличчю. «Але пройшло так багато часу відтоді, як я… І в тебе є дещо, Ніке Картере, що я не могла стриматися».
  
  
  
  "Ви шкодуєте про це?" – м'яко спитав Нік.
  
  
  
  «Ні», - засміялася Алексі, відкинувши назад своє світле волосся. «Це трапилося, і я рада цьому. Але ви маєте рацію, нам потрібно обмінюватися й іншою інформацією. Для початку я хотіла б дізнатися трохи більше про ці вибухові речовини, що ви хочете підірвати пускові майданчики, де ви їх сховали і як вони працюють».
  
  
  
  «Добре, – сказав Нік. «Але для цього ми маємо повернутися до моєї кімнати. До речі, спочатку нам потрібно буде там перевірити, чи не заховані підслуховувачі».
  
  
  
  «Це угода, Нік, – сказав Алексі з широкою усмішкою. "Спустися вниз і дай мені п'ять хвилин, щоб трохи освіжитися".
  
  
  
  Коли вона закінчила, вони вирушили до готелю, де ретельно оглянули кімнату. Жодних нових мікросхем не встановлювалося. Нік пішов у ванну і повернувся з кремом для гоління у вигляді аерозолю. Обережно натиснув десь унизу і щось відкрутив, доки в руках не вивільнилася частина балончика. Він повторював дію, доки на столі не було сім металевих банок у формі дисків.
  
  
  
  'Той?' - здивовано спитав Олекси.
  
  
  
  "Так, дорога", - відповів Нік. «Це шедеври мікротехнології, останні розробки в цій галузі. Ці крихітні металеві коробки є фантастичним поєднанням друкованих електронних схем навколо крихітного центру ядерної енергії. Ось сім крихітних атомних бомб, які під час вибуху знищують усе у радіусі п'ятдесяти метрів. Вони мають дві основні переваги. Вони чисті, виробляють мінімум радіоактивності і мають максимальну вибухову потужність. І невелика радіоактивність, яку вони виробляють, повністю знищується атмосферою. Їх можна встановити під землею; навіть тоді вони одержують сигнали активації.
  
  
  
  Кожна з бомб здатна повністю знищити весь стартовий майданчик та ракету».
  
  
  
  Як працює запалювання?
  
  
  
  Голосовим сигналом, – відповів Нік, приєднуючи окремі частини аерозолю. "Мій голос, якщо бути точним", – додав він. 'Поєднання двох слів. До речі, ви знаєте, що в ньому також достатньо крему для гоління, щоб я міг голитися протягом тижня? Одне мені поки що незрозуміло, - сказала дівчина. «Таке запалювання працює за допомогою механізму, який перетворює голосовий звук на електронні сигнали та відправляє ці сигнали на енергоблок. Де цей механізм?
  
  
  
  Нік усміхнувся. Він міг просто сказати їй, але він просто вважав за краще театр. Він зняв штани та кинув їх на стілець. Він зробив те саме зі своїми трусами. Він побачив, що Олекси дивиться на нього з наростаючим збудженням. Він схопив її руку і поклав їй на стегно на рівні своїх стегон.
  
  
  
  Це механізм, Олексі, – сказав він. «Більшість деталей зроблено із пластику, але є й металеві. Наші техніки вклали його мені у шкіру». Дівчина спохмурніла. "Дуже хороша думка, але недостатньо хороша", - сказала вона. «Якщо вас упіймають, вони негайно дізнаються про це за допомогою своїх сучасних методів розслідування».
  
  
  
  "Ні, цього не будуть", - пояснив Нік. Механізм розміщений саме в цьому місці з особливої причини. Там також є кілька шрапнелів, нагадування про одне з моїх попередніх завдань. Тому вони не зможуть відокремити пшеницю від полови».
  
  
  
  На гарному обличчі Олекси з'явилася усмішка, і вона захоплено кивнула. "Дуже вражає", - сказала вона. "Божевільно продумано!"
  
  
  
  Нік зробив позначку у своїй пам'яті, щоб передати комплімент Хоуку. Він завжди цінував заохочення від змагань. Але тепер він побачив, що дівчина знову дивиться вниз. Її губи були напіввідкриті, а груди піднімалася і опускалася від дихання, що задихалося. Її рука, що все ще лежала на його стегні, тремтіла. Чи могли росіяни надіслати німфоманку працювати з ним? Він чудово уявляв, що вони здатні на це; до речі, були випадки, відомі йому... Але вони завжди мали на меті. А з цим завданням справа інакша. Можливо, подумав він подумки, вона просто була суперсексуальна і спонтанно реагувала на сексуальні стимули. Він міг це добре зрозуміти; він часто інстинктивно реагував тваринам. Коли дівчина подивилася на нього, він прочитав у її погляді майже розпач.
  
  
  
  Він запитав. - "Ви хочете ще раз?" Вона знизала плечима. Це означало не байдужість, а скоріше безпорадну здачу. Нік розстебнув помаранчеву блузку і зняв з неї штани. Він знову відчув руками це грандіозне тіло. Тепер вона не виявляла жодних ознак опору. Вона неохоче відпустила його. Вона просто хотіла, щоб він торкнувся її, щоб він її взяв. Цього разу Нік продовжив прелюдію ще довше, змушуючи палаючий бажання в очах Алексі все більше і більше. . Нарешті він узяв її дико та пристрасно. Було щось у цій дівчині, що він не міг контролювати, вона звільнила всі його тваринні інстинкти. Коли він увійшов глибоко в неї, майже раніше, ніж хотів, вона скрикнула від захоплення. Олексі, – м'яко сказав Нік. «Якщо ми переживемо цю авантюру, я благатиму свій уряд про посилення американсько-російської співпраці».
  
  
  
  Вона лежала поруч із ним змучена і пересичена, притиснувши одну зі своїх прекрасних цицьок до його грудей. Потім вона здригнулася і сіла. Вона посміхнулася до Ніка і почала одягатися. Нік спостерігав за нею, поки вона це робила. Вона була досить гарною, щоб просто поглянути на неї, і те саме можна сказати про дуже небагатьох дівчат.
  
  
  
  "Spokonoi notchi, Нік", - сказала вона, одягаючись. «Я прийду вранці. Ми повинні знайти спосіб потрапити до Китаю. А часу у нас замало».
  
  
  
  "Ми поговоримо про це завтра, дорога", - сказав Нік, проводячи її. "До побачення".
  
  
  
  Він спостерігав за нею, доки вона не увійшла до ліфта; потім він замкнув двері і впав у ліжко. Немає нічого кращого за жінку, щоб зняти напругу. Було вже пізно, і шум у Гонконгу перейшов у низький гомін. Тільки час від часу темні гудки поромів лунали вночі, поки Нік спав.
  
  
  
  Він не знав, як довго спав, коли щось його розбудило. Якийсь запобіжний механізм зробив свою справу. Це було не те, що він міг контролювати, а сигнальна система, що глибоко вкорінилася, яка завжди була активна і тепер розбудила його. Він не рушив з місця, але зрозумів, що він не один. "Люгер" лежав на підлозі поряд з одягом; він просто не міг до нього дістатися. Хьюго, свій стилет, він зняв перед тим, як зайнятися коханням з Олексі. Він був страшенно безтурботний. Він одразу подумав про мудру пораду Хоука. Він розплющив очі і побачив свого відвідувача, маленьку людину. Він обережно обійшов кімнату, відкрив портфель і витяг ліхтарика. Нік подумав, що він може негайно втрутитися; Зрештою, чоловік зосередився на вмісті валізи. Нік вистрибнув із ліжка з величезним вибухом сили. Коли зловмисник повернувся, він мав лише час, щоб витримати сильний удар Ніка. Він ударився об стіну. Нік вдруге замахнувся обличчям, яке, як він побачив, було східним, але чоловік упав навколішки у захисному русі. Нік промахнувся і прокляв свою необачність. У нього була для цього вагома причина, тому що його нападник, бачачи, що він має справу з противником вдвічі більше за нього, сильно вдарив ліхтариком по великому пальцю ноги Ніка. Нік підняв ногу через сильний біль, і чоловічок пролетів повз нього до відкритого вікна і балкона за ним. Нік швидко повернувся і підхопив чоловіка, вдаривши його в раму вікна. Незважаючи на те, що він був досить легким і маленьким, чоловік боровся з люттю кішки, загнаної в кут.
  
  
  
  Коли Нік ударився головою об підлогу, його противник насмілився підняти руку і схопити лампу, що стояла на маленькому столику. Він розбив його об скроню Ніка, і Нік відчув, як тече кров, коли маленький чоловічок вирвався на волю.
  
  
  
  Чоловік побіг назад на балкон і перекинув ногу через край, коли Нік схопив його за горло і затягнув назад до кімнати. Він корчився, як вугор, і йому знову вдалося вирватися з Ніка. Але тепер Нік схопив його за комір, притяг до себе і щосили грюкнув по його щелепі. Чоловік відлетів назад, наче кинутий на мис Кеннеді, вдарився об перила основою хребта і перевалився через край. Нік чув його крики жаху, доки вони раптово не припинилися.
  
  
  
  Нік одягнув штани, промив рану на скроні і почав чекати. Було ясно, з якої кімнати заліз чоловік, і справді, поліція та власник готелю прийшли за кілька хвилин, щоб дізнатися. Нік описав візит маленького чоловічка і подякував поліції за їхнє швидке прибуття. Він недбало запитав, чи вони дізналися про особу зловмисника.
  
  
  
  «Він не приніс із собою нічого, що розповіло б нам, хто він такий», - сказав один із поліцейських. "Напевно, звичайний грабіжник".
  
  
  
  Вони пішли, і Нік закурив одну з небагатьох довгих сигарет із фільтром, які він привіз із собою. Можливо, цей чоловік був лише дрібним другосортним злодюжкою, але що, якщо це не так? Тоді це могло означати лише дві речі. Або він був агентом з Пекіна, або співробітником спеціальної служби безпеки Ху Цаня. Нік сподівався, що то був пекінський агент. Це підпадало б під розділ звичайних запобіжних заходів. Але якби це був один із людей Ху Цаня, це означало б, що він стривожений і його завдання буде важчим, якщо не майже нездійсненним. Він поклав поруч із собою «Люгер» Вільгельміну під ковдру і пристебнув стилет до передпліччя.
  
  
  
  За хвилину він знову заснув.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 3
  
  
  
  
  
  
  
  
  Нік щойно прийняв ванну і поголився, коли наступного ранку з'явився Олекси. Вона побачила шрам на його скроні, і він розповів їй, що сталося. Вона уважно прислухалася, і Нік міг бачити ті ж думки, які приходили їй на думку: чи це був звичайний грабіжник чи ні? Потім, коли він стояв перед нею, його оголене тіло - він ще не був одягнений - відбиваючи сонячне світло, він побачив, як змінилося вираз її очей. Тепер вона думала про інший предмет. Того ранку Нік почував себе добре, більш ніж добре. Він добре виспався, і його тіло поколювало від наполегливості. Він глянув на Олекси, прочитав її думки, схопив її та притиснув до себе. Він відчув її руки на своїх грудях. Вони були м'якими і трохи тремтіли.
  
  
  
  Він посміхнувся. - "Ви часто робите це вранці?" "Це найкращий час, ти знав це?"
  
  
  
  «Нік, будь ласка. . - сказав Алекс. Вона намагалася відштовхнути його. «Будь ласка ... будь ласка, Нік, ні!»
  
  
  
  "Що це?" - невинно спитав він. "Вас щось турбує сьогодні вранці?" Він притяг її ще ближче. Він знав, що тепло його оголеного тіла досягне її, збудить її. Він тільки мав намір подразнити її, щоб показати, що вона не так контролює ситуацію, як хотіла показати на початку їхньої зустрічі. Коли він відпустив її, вона не відступила, а міцно притулилася до нього. Нік, побачивши пекуче бажання в її очах, знову обійняв її і притяг ще ближче. Він почав цілувати її шию.
  
  
  
  "Ні, Нік", - прошепотіла Олексі. 'Ну ось.' Але її слова були не більш ніж цим - порожніми, безглуздими словами - коли її руки почали торкатися його оголеного тіла, і її тіло заговорило своєю власною мовою. Як дитину, він відніс її до спальні і поклав на ліжко. Там вони почали кохатися під ранковим сонцем, яке зігрівало їхні тіла через відкрите вікно. Коли вони закінчили і лягли пліч-о-пліч на ліжку, Нік побачив в її очах безмовне звинувачення, яке майже зворушило його.
  
  
  
  "Мені дуже шкода, Олексі", - сказав він. «Я справді не хотів заходити так далеко. Я просто хотів трохи подразнити тебе цього ранку, але я думаю, що ситуація вийшла з-під контролю. Не гнівайся. Було, як ви кажете, дуже добре… дуже добре, правда?
  
  
  
  "Так", - відповіла вона, сміючись. «Було дуже добре, Нік, і я не гніваюсь, просто розчарований у собі. Я лежу, висококваліфікований агент, який повинен витримати усі можливі випробування. З тобою я втрачаю всю силу волі. Це дуже збиває з пантелику».
  
  
  
  "Це така плутанина, яку я люблю, дорога", - сказав Нік зі сміхом. Вони встали і швидко одягнулися. «Які саме ваші плани щодо в'їзду до Китаю, Нік?» - Запитав Алексі.
  
  
  
  «AX організував для нас плавання на човні. Залізниця з Кантона в Коулун буде найшвидшою, але це також перший маршрут, за яким вони уважно стежитимуть».
  
  
  
  «Але нас поінформували, – відповів Олексі, – що берегова лінія по обидва боки від Гонконгу ретельно охороняється китайськими патрульними суднами протягом не менше ста кілометрів. Чи не думаєте ви, що вони відразу помітять човен? Якщо вони зловлять нас, виходу не буде».
  
  
  
  "Це можливо, але ми йдемо як Танкас".
  
  
  
  "Ах, танкасе", - подумала Алексі вголос. «Човники Гонконгу».
  
  
  
  'Саме так. Сотні тисяч людей живуть виключно на джонках. Як відомо, це окреме плем'я. Протягом століть їм було заборонено селитися на землі, одружуватися із землевласниками або входити в цивільний уряд. Хоча деякі обмеження були пом'якшені, вони, як і раніше, живуть як окремі люди, шукаючи підтримки один у одного. Портові патрулі їх майже не переслідують. Джонка танкас, що пливе вздовж берега, майже не привертає уваги».
  
  
  
  «Мені це здається досить добрим», - відповіла дівчина. "В якому місці ми підемо на берег?"
  
  
  
  Нік підійшов до одного зі своїх валіз, схопив металеву застібку, швидко перемістив її назад і вперед шість разів, доки він не послабив її. З отвору у формі труби внизу він витяг докладну карту провінції Квантун.
  
  
  
  "От", - сказав він, розгортаючи карту. - Ми заведемо джонку так далеко, як зможемо, вгору каналом Ху, повз Гуменчай. Потім ми можемо йти пішки сушею, поки не дійдемо до залізниці. За моїми відомостями комплекс Ху Цаня знаходиться десь на північ від Шилунга. Коли ми дістанемося залізниці з Коулуна до Кантона, ми можемо знайти шлях».
  
  
  
  'Як же так?'
  
  
  
  «Якщо ми маємо рацію, а штаб Ху Цаня дійсно знаходиться десь на північ від Шилунга, я присягаюся, що він не поїде до Кантона, щоб забирати свою їжу та обладнання. Б'юся об заклад, він зупинить поїзд десь у цьому районі та вивезе замовлені товари.
  
  
  
  "Можливо, N3", - задумливо сказала Алексі. "Це було би добре. У нас є контактна особа, фермер трохи нижче Тайцзяо. Ми можемо взяти там сампан чи пліт».
  
  
  
  "Чудово", - сказав Нік. Він повернув картку на місце, повернувся до Олекси і дружньо поплескав її по її маленькій твердій попці. "Підемо до нашої родини Танкас", - сказав він.
  
  
  
  "Побачимося в гавані", - відповіла дівчина. «Я ще не надіслала звіт своєму начальству. Дайте мені десять хвилин.
  
  
  
  "Добре, мила", - погодився Нік. «Більшість із них можна знайти у притулку від тайфуну Яу Ма Тай. Ми зустрінемось там.' Нік підійшов до невеликого балкона і подивився на галасливий транспорт під ним. Він побачив лимонно-жовту сорочку Олекси, коли вона вийшла з готелю та почала переходити вулицю. Але він також бачив припаркований чорний «Мерседес», який зазвичай використовується як таксі у Гонконгу. Його брови зійшлися разом, коли він побачив, як двоє чоловіків швидко вийшли і зупинили Алексі. Хоча вони обоє були одягнені в західний одяг, вони були китайцями. Вони про щось запитали дівчину. Вона почала шукати у своїй сумці, і Нік побачив, що вона витягла щось на кшталт паспорта. Нік голосно вилаявся. Це був невідповідний час для її арешту і, можливо, тримання під вартою в поліцейській дільниці. Можливо, це був звичайний огляд, але Нік це не переконало. Він перелетів через край балкона і схопився за ринву, що йшла стіною будівлі. Це був найшвидший спосіб.
  
  
  
  Його ноги ледь торкалися тротуару, коли він побачив, як один із чоловіків схопив Олекси за лікоть і змусив її пройти до Мерседеса. Вона сердито похитала головою, потім дозволила відвести себе. Він почав перебігати вулицю, на мить пригальмувавши, щоб уникнути старої, яка несла важкий тягар глиняних горщиків.
  
  
  
  Вони підійшли до машини, і один із чоловіків відчинив двері. Коли він це зробив, Нік побачив, як рука Олекси швидким рухом піднялася. З бездоганною точністю вона торкнулася горла чоловіка долонею. Він упав, ніби обезголовлений сокирою. Цим же рухом вона вдарила ліктем у живіт іншого супротивника. Коли він зіщулився, булькаючи, вона тицьнула його в очі двома витягнутими пальцями. Вона припинила його крик болю ударом карате за вухо і побігла, перш ніж він ударився об камінь. За знаком Ніка вона зупинилася в провулку.
  
  
  
  "Ники", - ласкаво сказала вона, широко розплющивши очі. «Ти хотів прийти та врятувати мене. Як мило з твоєї сторони!' Вона обняла його та поцілувала.
  
  
  
  Нік зрозумів, що вона пожартувала з його маленького секрету. «Добре, – засміявся він, – чудова робота. Я радий, що ти можеш подбати про себе. Мені б не хотілося, щоб ви провели кілька годин у поліцейській дільниці, викручуючись».
  
  
  
  "Моя ідея", - відповіла вона. «Але, щиро кажучи, Нік, я трохи хвилююся. Я не вірю, що вони були тим, ким вдавали. Тут детективи проводять більше паспортних перевірок іноземців, але це було дуже разюче. Коли я виходила, то бачила, як вони вийшли з машини. Вони мали схопити мене і нікого іншого».
  
  
  
  Це означає, що за нами спостерігають, – сказав Нік. Це можуть бути звичайні китайські агенти або хлопці від Ху Цаня. У будь-якому разі діяти тепер доведеться швидко. Твоє прикриття теж стало непридатним. Спочатку я планував виїхати завтра, але думаю, нам краще вирушити у плавання сьогодні ввечері».
  
  
  
  "Мені все ще потрібно доставити цей звіт", - сказав Алексі. «Побачимося за десять хвилин».
  
  
  
  Нік дивився на неї, коли вона швидко втекла. Вона довела свою якість. Початкові заперечення проти необхідності працювати з жінкою у цій ситуації швидко зникли.
  
  
  
  
  
  Притулок від тайфуну Яу Ма Тай - величезний купол із широкими воротами з обох боків. Набережні нагадують простягнуті руки матері, яка захищає сотні та сотні водних жителів. Нік оглянув нагромадження джонок, водних таксі, сампанів та плавучих магазинів. Джонка, яку він шукав, мала три риби на кормі для ідентифікації. То була джонка сім'ї Лу Ши.
  
  
  
  AX вже вжив усіх заходів щодо виплати. Все, що потрібно було зробити Ніку, - це вимовити пароль і наказати про подорож. Він тільки-но почав оглядати корми найближчих джонок, коли підійшла Олексі. Це була трудомістка робота, тому що багато джонків застрягли між сампанами, і їх корми були ледь видно з набережної. Олексі першим побачив джонку. Він мав синій корпус і пошарпаний помаранчевий ніс. Три риби намальовані по центру корми.
  
  
  
  Коли вони підійшли, Нік подивився на її мешканців. Чоловік лагодив рибальську мережу. На кормі сиділа жінка із двома хлопчиками років чотирнадцяти. Старий бородатий патріарх тихо сидів у кріслі й курив люльку. Нік побачив сімейний вівтар із червоного золота навпроти покритого полотном центру джонки. Вівтар – невід'ємна частина кожного Tankas Jonk. Поруч із ним горіла паличка пахощів, що випромінювала різкий солодкий аромат. Жінка варила рибу на невеликій глиняній жаровні, під якою тліло вугілля. Чоловік поклав рибальську мережу, коли вони піднялися трапом до човна.
  
  
  
  Нік поклонився і запитав: «Це човен сім'ї Лу Ші?»
  
  
  
  Чоловік на кормі відповів. "Це човен сім'ї Лу Ши", - сказав він.
  
  
  
  Сім'я Лу Ши була благословенна двічі цього дня, - сказав Нік.
  
  
  
  Очі та обличчя чоловіка залишалися порожніми, коли він м'яко відповів. "Чому ти це сказав?"
  
  
  
  «Бо вони допомагають та отримують допомогу», - відповів Нік.
  
  
  
  «У такому разі вони справді подвійно благословенні», - відповів чоловік. 'Ласкаво просимо на борт. Ми на тебе вже чекали».
  
  
  
  "Чи все на борту зараз?" - Запитав Нік. "Всі", - відповів Лу Ши. «Щойно ми доставимо вас до місця призначення, ми отримаємо інструкції негайно вирушити до притулку. Більше того, якби нас затримали, це викликало б підозри, якби на борту не було жінки та дітей. Танки завжди беруть із собою родину, куди б вони не пішли».
  
  
  
  "Що з нами станеться, якщо нас заарештують?" - Запитав Алексі. Лу Ши поманив їх обох до закритої частини мотлоху, де він відкрив люк, що веде до невеликого трюму. Там була купа очеретяних циновок.
  
  
  
  "Транспортування цих циновок - частина нашого життя", - сказав Лу Ши. «Ви можете сховатись під купою у разі небезпеки. Вони важкі, але пухкі, тому повітря може легко проходити крізь них. Нік озирнувся. Два хлопчики сіли біля жаровні та їли рибу. Старий дідусь досі сидів у своєму кріслі. Тільки по диму, що виходив із його трубки, можна було сказати, що це не китайська скульптура.
  
  
  
  - Чи зможете ви сьогодні вирушити у плавання? - Запитав Нік. Це можливо, – кивнув Лу Ши. Але більшість джонок не здійснюють тривалих поїздок ночами. Ми не досвідчені мореплавці, але якщо ми слідуватимемо за береговою лінією, все буде гаразд».
  
  
  
  «Ми воліли б пливти вдень, - сказав Нік, - але плани змінилися. Ми повернемося на заході сонця.
  
  
  
  Нік повів Олекси сходнями, і вони пішли. Він озирнувся на джонку. Лу Ши сів із хлопчиками поїсти. Старий усе ще сидів, як статуя, на кормі. Дим із його трубки повільно піднімався спіраллю. Відповідно до традиційного китайського шанування людей похилого віку, вони, безсумнівно, приносили йому їжу. Нік знав, що Лу Ші діяв із особистого інтересу.
  
  
  
  AX, безперечно, гарантував йому та його родині хороше майбутнє. Тим не менш, він захоплювався людиною, у якої вистачило уяви та сміливості ризикнути своїм життям заради кращого майбутнього. Можливо, Олексі думала про те саме в той час, а може, у неї на думці були інші думки. Вони мовчки повернулися до готелю.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 4
  
  
  
  
  
  
  
  
  Коли вони увійшли в готельний номер, Олекса скрикнула.
  
  
  
  "Що це таке?" вигукнула вона. "Що це?" Нік відповів на її запитання. «Це, мила, кімната потребує косметичного ремонту».
  
  
  
  Це було правильно, бо кімната перетворилася на суцільні руїни. Кожен предмет меблів був перевернутий догори дном, столи перевернуті, а вміст усіх валіз був розсипаний по підлозі. Оббивка сидінь була розрізана. У спальні матрац був на підлозі. Він теж був розкритий. Нік побіг у ванну. Крем для гоління у вигляді аерозолю все ще був на місці, але на раковині була густа піна.
  
  
  
  «Вони хотіли знати, чи це дійсно крем для гоління», - гірко засміявся Нік. «Слава богу, вони дійшли до цього. Тепер я впевнений в одному».
  
  
  
  "Я знаю", - сказав Алексі. «Це робота не професійних людей. Жахливо неохайно! Навіть агенти Пекіна стали кращими, тому що ми їх навчили. Якби вони запідозрили, що ви шпигун, вони не стали б так сильно шукати у всіх очевидних місцях. Вони мали знати краще».
  
  
  
  "Цілком вірно", - похмуро сказав Нік. "Це означає, що Ху Цань дещо дізнався і послав туди своїх людей".
  
  
  
  "Як він міг це дізнатися", - подумав Алексі вголос.
  
  
  
  «Може, він дістав нашого інформатора. Або він випадково щось почув з іншого інформатора. У будь-якому разі, він не може знати більше, ніж той: АХ послав людину. Але він буде дуже пильний, і нам від цього не стане легше».
  
  
  
  «Я рада, що ми їдемо сьогодні ввечері», - сказала Олексі. "У нас залишилося три години", - сказав Нік. «Я думаю, краще зачекати тут. Ви можете залишитися тут, якщо хочете. Тоді ми зможемо забрати речі, які ви хочете взяти із собою дорогою на човен».
  
  
  
  Ні, мені краще піти зараз і зустрітися з тобою пізніше. У мене є кілька речей, які я хочу знищити, перш ніж ми підемо. Тільки, подумав я, у нас ще може бути час, щоб...
  
  
  
  Вона не закінчила фразу, але її очі, які вона швидко відвернула, заговорили своєю власною мовою.
  
  
  
  "Час для чого?" - Запитав Нік, який вже знав відповідь. Але Олекса відвернулася.
  
  
  
  "Ні, нічого", - сказала вона. «Це була не така гарна ідея».
  
  
  
  Він схопив її та грубо повернув.
  
  
  
  "Скажи мені", - попросив він. «Що не було такою гарною ідеєю? Чи я маю дати відповідь? »
  
  
  
  Він грубо і сильно притулився губами до її губ. Її тіло на мить притиснулося до нього, потім вона усунулася. Її очі шукали його.
  
  
  
  «Раптом я подумав, що це може бути востаннє, коли ми…»
  
  
  
  '... може кохатися?' він закінчив її пропозицію. Звичайно, вона мала рацію. Відтепер навряд чи знайдуть для цього час і місце. Його пальці, підтягуючи її блузу, нарешті відповіли їй. Він відніс її до матраца на підлозі, і це було як у попередній день, коли її дикий опір поступився місцем безмовної, сильної цілеспрямованості її бажання. Наскільки вона відрізнялася від того, що було вранці за кілька годин раніше! Нарешті, коли вони закінчили, він глянув на неї із захопленням. Він почав питати, чи знайшов він нарешті дівчину, чия сексуальна доблесть могла змагатися чи навіть перевершувати його власну.
  
  
  
  "Ти цікава дівчина, Олексі Любов", - сказав Нік, встаючи. Олексі глянув на нього і знову помітив хитру загадкову усмішку. Він насупив брови. У нього знову виникло невиразне відчуття, що вона сміється з нього, що вона щось приховує від нього. Він подивився на свій годинник. "Пора йти", - сказав він.
  
  
  
  Він витяг з одягу, розкиданого по підлозі, комбінезон і надів його. Він виглядав звичайно, але був повністю водонепроникним і був обплетений тонкими, як волосся, дротом, які могли перетворити його на свого роду електричну ковдру. Він не думав, що це знадобиться, бо це була спекотна і волога пора року. Олексі, яка також була одягнена, спостерігала, як він поклав аерозольний крем для гоління разом із бритвою у невеликий шкіряний мішечок, який він прикріпив до пояса комбінезону. Він оглянув "Вільгельміну", свій "люгер", пристебнув Х'юго, свій стилет до руки шкіряними ременями, і поклав невелику пачку вибухівки в шкіряний мішечок.
  
  
  
  "Ти раптом став таким іншим, Нік Картер", - почув він слова дівчини.
  
  
  
  'Про що ти говориш?' він запитав.
  
  
  
  "Про тебе", - сказав Алексі. «Здається, ніби ти раптом став іншою людиною. Ви раптово випромінюєте щось дивне. Я це раптом помітила».
  
  
  
  Нік глибоко зітхнув і посміхнувся їй. Він знав, що вона мала на увазі, і що вона мала рацію. Звичайно. Так було завжди. Він більше не усвідомлював цього. Це траплялося з ним на кожному завданні. Завжди настав час, коли Ніку Картеру доводилося поступатися місцем агенту N3, який брав справу в свої руки. Кіллмайстер, який прагне досягти своєї мети, прямолінійний, ні на що не відволікається, що спеціалізується на смерті. Кожна дія, кожна думка, кожен рух, хоч би як вони нагадували його попередню поведінку, повністю служили кінцевій меті: виконати його місію. Якщо він відчував ніжність, це мала бути ніжність, яка не суперечила його місії. Коли він відчував жалість, жалість сприяла його роботі. Усі його нормальні людські емоції були відкинуті, якщо вони не відповідали його планам. Це була внутрішня зміна, яка спричинила посилення фізичної та розумової пильності.
  
  
  
  «Можливо, ти маєш рацію», - заспокійливо сказав він. «Але ми можемо згадати старого Ніка Картера, коли захочемо. ДОБРЕ.? А тепер і тобі краще йти.
  
  
  
  "Йдемо", - сказала вона, випроставшись і злегка поцілувавши його.
  
  
  
  "Ви доставили цей звіт сьогодні вранці?" - спитав він, коли вона вже стояла у дверях.
  
  
  
  'Що?' – сказала дівчина. Вона подивилася на Ніка, на мить нічого не розуміючи, але швидко оговталася. "О, це ... так, про це подбали".
  
  
  
  Нік подивився їй услід і насупився. Щось пішло не так! Її відповідь була не зовсім задовільною, і вона була обережніша, ніж будь-коли. Його м'язи напружилися, а мозок працював на повну потужність. Чи могла ця дівчина збити його зі шляху? Коли вони зустрілися, вона дала йому правильний код, але це не виключало інших можливостей. Навіть якби вона справді здавалася тим контактом, за якого вдавала, будь-який гарний ворожий агент був би здатний на це. Можливо, вона була подвійним агентом. В одному він був упевнений: тієї відповіді, про яку вона спіткнулася, було більш ніж достатньо, щоб стривожити його на даному етапі. Перш ніж робити операцію, йому треба було переконатись.
  
  
  
  Нік втік сходами досить швидко, щоб просто побачити, як вона йде Хеннесі-стріт. Він швидко пройшов маленькою вуличкою, паралельною вулиці Хеннессі, і почав чекати на неї там, де закінчувалися обидві вулиці в районі Вай Чан. Він почекав, поки вона увійде до будівлі, а потім пішов за нею. Коли він дістався даху, він просто побачив, як він входить у невелику халупу. Він обережно підповз до хистких дверей і відчинив їх. Дівчина блискавично повернулася, і Нік спочатку подумав, що вона стоїть перед дзеркалом на повне зростання, яке вона десь купила. Але коли відображення почало рухатися, у нього перехопило подих.
  
  
  
  Нік вилаявся. - "Чорт забирай, вас двоє!"
  
  
  
  Дві дівчини подивилися одна на одну і почали хихикати. Одна з них підійшла і поклала йому руки на плечі.
  
  
  
  «Я Олексі, Нік, – сказала вона. «Це моя сестра-близнюка Аня. Ми однояйцеві близнюки, але ви самі це з'ясували, чи не так?
  
  
  
  Нік похитав головою. Це багато чого пояснило. "Я не знаю, що сказати", - сказав Нік, його очі заблищали. Господи, їх справді неможливо було відрізнити один від одного.
  
  
  
  "Ми повинні були сказати тобі", - сказав Алексі. Аня тепер стояла поруч із нею і дивилася на Ніка. «Це правда, – погодилася вона, – але ми вирішили, що буде цікаво подивитися, чи зможеш ти розібратися в цьому самостійно. Досі це нікому не вдавалося. Ми разом працювали над багатьма завданнями, але ніхто ніколи не здогадувався, що нас двоє. Якщо ви хочете знати, як нас відрізнити, у мене за правим вухом є родимка.
  
  
  
  "Добре, ти повеселився", - сказав Нік. «Коли ви закінчите з цим жартом, попереду буде робота».
  
  
  
  Нік дивився, як вони збирають свої речі. Як і він сам, вони взяли із собою тільки найнеобхідніше. Спостерігаючи за ними, цими двома пам'ятниками жіночої краси, він ставив питання, скільки саме у них спільного. Йому спало на думку, що жарт йому справді сподобався на сто відсотків. І мила, - сказав він Ані, - я знаю ще одне, чому впізнаю тебе.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 5
  
  
  
  
  
  
  
  
  У сутінках набережні укриття від тайфуну Яу Ма Тай виглядали ще більш захаращеними, ніж зазвичай. У напівтемряві сампани і джонки здавалися купкою, а щогли й рангоута вирізнялися чіткіше, як безплідний ліс, що піднімається з води. Поки сутінки швидко лягали на набережну, Нік глянув на близнюків поряд з ним. Він бачив, як вони засовували маленькі, «берети» в наплічні кобури, які легко могли сховати під своїми вільними блузками. Те, як кожна з них застібала на поясі невеликий шкіряний мішечок з гострим, як бритва, лезом і місцем для інших предметів першої необхідності, давало йому почуття комфорту. Він був переконаний, що вони можуть добре постояти за себе.
  
  
  
  "Ось воно", - сказав Алексі, коли в полі зору з'явився синій корпус джонки сім'ї Лу Ши. «Дивіться, старий все ще сидить на своєму кормовому сидінні. Цікаво, чи залишиться він там, коли ми вирушимо у плавання.
  
  
  
  Раптом Нік зупинився і торкнувся руки Олекси. Вона запитливо подивилася на нього.
  
  
  
  «Почекай», - сказав він м'яко, звузивши очі. - Запитала Аня.
  
  
  
  "Я не зовсім впевнений, - сказав Нік, - але щось не так".
  
  
  
  'Як же так?' - Наполягала Аня. “Я більше нікого не бачу на борту. Тільки Лу Ши, два хлопчики та старий».
  
  
  
  «Старий правда сидить, – відповів Нік. — Але ж ви не можете чітко бачити інших звідси. Щось мені не подобається. Слухай, Олексі, ти рухаєшся вперед. Піднімайся по причалу, поки не досягнеш рівня джонки і прикинься, що трохи на нас дивишся.
  
  
  
  'А що нам робити?' - Запитала Аня.
  
  
  
  «Підемо зі мною», - сказав Нік, швидко піднімаючись одним із сотень проходів, що ведуть від пристані до пришвартованих човнів. Наприкінці трапа він непомітно ковзнув у воду і жестом наказав Ані зробити те саме. Вони обережно пливли поруч із водним таксі, сампанам та джонкам. Вода була брудною, липкою. У ньому плавали сміття та олія. Вони мовчки пливли, стежачи за тим, щоб їх не помітили, поки перед ними не з'явився синій корпус мотлоху Лу Ши. Нік жестом наказав Ані почекати і доплив до корми, щоб подивитися на старого, що сидить на сидінні.
  
  
  
  Очі чоловіка дивилися прямо перед собою тьмяним, невидимим відблиском смерті. Нік бачив, як тонка мотузка обвивається навколо його тендітних грудей, утримуючи труп у вертикальному положенні на стільці.
  
  
  
  Коли він поплив до Ганни, їй не довелося питати його, що він довідався. Його очі, що заблищали яскраво-синім світлом, відобразили смертельну обіцянку і вже дали їй відповідь.
  
  
  
  Аня обійшла човен і заразом підпливла до поруччя. Нік кивнув на круглу, вкриту парусиною частину мотлоху. Позаду була вільна тканина. Вони навшпиньки підійшли до нього разом, спочатку ретельно пробуючи кожну дошку, щоб не видати ні звуку. Нік обережно підняв ганчірку і побачив напружено чекаючих двох чоловіків. Їхні обличчя були звернені до носа, де також чекали троє інших чоловіків, одягнених як Лу Ши та двоє хлопчиків. Нік побачив, що Аня витягла з-під блузи тонкий шматок дроту, який тепер тримала півколом. Він мав намір використати Х'юго, але знайшов на палубі круглий залізний стрижень і вирішив, що це спрацює.
  
  
  
  Він глянув на Аню, коротко кивнув, і вони увірвалися одночасно. Краєм ока Нік спостерігав, як дівчина діяла з блискавичною та впевненою манерою добре навченої бойової машини, коли він сам ударив залізним прутом по своїй меті з нищівною силою. Він почув булькання Аніної жертви. Чоловік упав, вмираючи. Але стривожені звуком металевих ґрат, троє чоловіків на носовій палубі повернулися. Нік відповів на їхню атаку підкатом, що летив, який збив найбільшого з них і розкидав двох інших. Він відчув дві руки на потилиці, які раптом відпустили. Крик болю за спиною дав йому зрозуміти чому. «Дівчина була страшенно гарна», - посміхнувся він про себе, перевернувшись, щоб уникнути удару. Високий, схопившись на ноги, ніяково кинувся на Ніка і схибив. Нік ударив його головою об палубу і сильно вдарив по горлі. Він почув, як щось хруснуло, і голова безвольно впала набік. Коли його рука піднялася, він почув поряд із собою важкий удар тіла по дерев'яних дошках. Це був їхній останній супротивник, і він лежав як ганчірка
  
  
  
  Нік побачив Олекси, що стоїть поряд з Анею. "Щойно я побачила, що сталося, я схопилася на борт", - сухо сказала вона. Нік підвівся. Фігура старого, як і раніше, нерухомо сиділа на квартердеку як безмовний свідок брудної роботи.
  
  
  
  "Як ти це дізнався, Нік?" спитала Олекси. "Як ви дізналися, що щось не так?"
  
  
  «Старий», - відповів Нік. «Він був там, але ближче до корми, ніж сьогодні вдень, і що найголовніше з його трубки не йшло диму. Це єдине, що я помітив у ньому сьогодні вдень, - цей клубок диму з його люльки. Це було звичайно для нього.
  
  
  
  "Що ж нам тепер робити?" - Запитала Аня.
  
  
  
  «Ми помістимо цих трьох у трюм і залишимо старого на місці», - сказав Нік. «Якщо ці хлопці не повідомлять, вони скоро надішлють когось перевірити. Якщо він побачить, що старий, наживка все ще на місці, він подумає, що всі троє прикриті, і деякий час спостерігатиме за цим. Так ми виграємо ще годину та зможемо її використати».
  
  
  
  "Але зараз ми не можемо здійснити наш початковий план", - сказала Аня, допомагаючи Ніку затягнути високої людини в трюм. «Вони, мабуть, катували Лу Ши і точно знають, куди ми прямуємо. Якщо вони виявлять, що ми поїхали звідси, вони, звісно, чекатимуть на нас у Гуменчаї».
  
  
  
  «Ми просто не дістанемося туди, люба. Було розроблено альтернативний план на випадок, якщо щось піде не так. Це вимагатиме довшого маршруту до залізничної лінії Кантон-Коулун, але ми нічого не можемо з цим поробити. Ми попливемо на інший берег, у Тая Ван, і висадимося трохи нижче за Німшан».
  
  
  
  Нік знав, що AX припустить, що він слідує альтернативному плану, якщо Лу Ши не з'явиться на каналі Ху. Вони також могли сказати, що все не так, як планувалося. Він відчув похмуре тріумфування від усвідомлення того, що це теж подарує Хоуку кілька безсонних ночей. Нік також знав, що Ху Цань стане неспокійним, і це не полегшило б їхню роботу. Його очі дивилися на джунглі щогли.
  
  
  
  «Нам потрібно дістати ще одну джонку, і якнайшвидше», - сказав він і почав дивитися на велику джонку посеред бухти. "Ось як цю", - подумав він уголос. 'Ідеальна!'
  
  
  
  "Велика?" - недовірливо запитала Олексі, побачивши джонку; свіжий баркас, прикрашений мотивами драконів. "Це вдвічі більше, ніж інші, або навіть ще більше!"
  
  
  
  "Ми впораємося з цим", - сказав Нік. «Крім того, це пливтиме швидше. Але найбільша перевага у тому, що це не джонка танка. І якщо вони нас шукають, перше, що вони зроблять, це доглянуть джонки Танка. Це джонка Фучжоу з провінції Фу-Кієн, саме з того місця, куди ми збираємось. Зазвичай вони перевозять бочки з дерева та олії. Такого човна не помічаєш, коли пливеш на північ уздовж узбережжя». Нік підійшов до краю палуби і зісковзнув у воду. "Ходімо", - закликав він дівчат. «Це не сімейна джонка. У них є екіпаж, і, безперечно, його немає на борту. У найкращому разі вони залишили охорону.
  
  
  
  Тепер дівчата теж спустилися у воду і разом допливли до великого човна. Коли вони підійшли до неї, Нік першим поплив широкому колу. На борту був тільки один чоловік, товстий, лисий китайський моряк. Він сидів біля щогли поруч із маленькою рульовою рубкою і, здавалося, спав. З одного боку джонки звисали мотузкові сходи - ще одна ознака того, що команда, безперечно, була на березі. Нік підплив до неї, але Аня першою дісталася його і підтяглася. Коли Нік перекинув одну ногу через перила, Аня вже була на палубі і повзла, напівзігнувшись, до охоронця.
  
  
  
  Коли вона була за шість футів від нього, чоловік ожив з оглушливим криком, і Нік побачив, що у нього в руках сокира з довгою ручкою, яка була захована між його товстим тілом і щоглою. Аня впала на одне коліно, коли зброя полетіла по дузі, пролетівши повз її голову.
  
  
  
  Вона кинулася вперед, як тигриця, щоб схопити людину за руки, перш ніж вона змогла вдарити знову. Вона вдарилася головою йому в живіт, кинувши його на низ щогли. У той же час вона почула свист, за яким послідував пригнічений глухий удар, після якого тіло чоловіка розслабилося в її хватці. Міцно стиснувши його руки, вона скоса глянула і побачила ручку стилету між очима моряка. Нік встав поруч з нею і витяг лезо, коли вона, здригнувшись, відступила.
  
  
  
  «Це було надто близько», - поскаржилася вона. «На долю дюйма вниз, і ти послав би цю штуку в мій мозок».
  
  
  
  Нік відповів безпристрасно. - "Ну, вас двоє, чи не так?" Він побачив вогонь у її очах і швидкий рух плечей, коли вона почала бити його. Потім їй здалося, що вона побачила в цих сталево-блакитних очах натяк іронії, і відійшла, надуючи губи. Нік засміявся в кулак. Вона ніколи не дізнається, чи він це мав на увазі чи ні. «Давай поспішаємо, – сказав він. «Я хочу бути над Німшаном до темряви». Вони швидко підняли три вітрила і незабаром залишили Вікторію гавань і обігнули острів Тунг Лунг. Олексі знайшла для кожного з них сухий одяг і розвісила їхній мокрий одяг на вітрі, щоб він висохнув. Нік пояснив дівчатам, як визначати курс зірок, і вони щодня по дві години по черзі стояли біля керма, а решта спали в каюті.
  
  
  
  Було чотири години ранку, і Нік був біля штурвала, коли з'явився патрульний катер. Нік почув його першим, і по воді луною пролунав шум потужних двигунів. Потім він побачив миготливі вогні в темряві, які ставали все очевиднішими в міру наближення корабля. Була темна хмарна ніч, і не було місяця, але він знав, що темний корпус величезної джонки не залишиться непоміченим. Він залишався зігнутим за кермом і тримав курс. Коли патрульний катер наблизився, потужний прожектор спалахнув і висвітлив джонку. Човен облетів джонку один раз, потім прожектор згас, і човен продовжив свій шлях. Аня та Олекси відразу опинилися на палубі.
  
  
  
  "Це була звичайна рутинна робота", - сказав їм Нік. "Але в мене таке погане передчуття, що вони повернуться".
  
  
  
  "Люди Ху Цаня, мабуть, уже здогадалися, що ми не в пастці", - сказала Аня.
  
  
  
  - Так, і екіпаж цього човна, мабуть, уже звернувся до поліції порту. І як тільки люди Ху Цаня дізнаються про це, вони зв'яжуться радіо з кожним патрульним катером у цьому районі. Це може зайняти кілька годин, але може бути лише кілька хвилин. Нам просто треба готуватися до найгіршого. Можливо, скоро ми будемо змушені покинути цей плавучий палац. На такому морському судні, як це, зазвичай є пліт або рятувальна шлюпка. Ви побачите, чи зможете ви щось знайти».
  
  
  
  За хвилину крик із бака сказав Ніку, що вони щось знайшли. "Розв'яжіть його і опустіть за поручні", - крикнув він у відповідь. Знайдіть весла. І принеси наш одяг нагору». Коли вони повернулися, Нік закріпив штурвал і швидко перевдягся. Він подивився на Алексі та Аню і знову був вражений абсолютною симетрією їхніх фігур, такими ж, як вони одягають штани та блузку. Але потім він звернув увагу на море. Він був вдячний за хмарний покрив, який заступав велику частину місячного світла. Це ускладнювало навігацію, але він завжди міг зосередитися на слабко видимій береговій лінії. Приплив нестиме їх до берега. Це було вигідно. Якби їх змусили сісти на пліт, приплив винесе на берег. Алексі та Аня тихо розмовляли на палубі, коли Нік раптово простяг руку. Його вуха півгодини чекали тільки на цей звук, а тепер він його почув. На його знак близнюки замовкли.
  
  
  
  "Патрульний катер", - сказала Аня.
  
  
  
  "Повна потужність", - додав Нік. «Вони зможуть побачити нас за п'ять-шість хвилин. Одна з вас має взяти штурвал, а інша керувати плотом за бортом. Я спускаюся вниз. Я бачив там дві п'ятдесятилітрові бочки з олією. Я не хочу йти, не залишивши сюрпризу для наших переслідувачів».
  
  
  
  Він побіг до двох бочок з маслом, прикріпленим до правого борту. Зі свого шкіряного мішечка він висипав білий вибуховий порошок на одну з бочок.
  
  
  
  "П'ять хвилин до нас", - вголос подумав Нік. Залишилася одна хвилина, щоб підійти до нього та зайти. Вони будуть обережні та не поспішають. Ще одна хвилина. Півхвилини, щоб зробити висновок, що на борту нікого немає, і ще півхвилини, щоб доповісти капітанові патрульного катера і вирішити, що робити далі. Подивимося, це п'ять, шість, сім, сім із половиною, вісім хвилин. Він витяг ротангове пасмо з підлоги джонки, на секунду виміряв її очима, а потім відламав шматок. Він запалив один кінець запальничкою, перевірив, чи він горить, потім направив саморобний запобіжник на вибуховий порошок на бочці з олією. «Це має спрацювати, - похмуро сказав він, - гадаю, півхвилини».
  
  
  
  Олексі та Аня вже були на плоті, коли Нік стрибнув на нього. Вони могли бачити прожектор патрульного катера, який шукав у воді тінь від джонки "Фучжоу" у темряві. Нік взяв у Ані весло і почав гарячково гребти до берега. Він знав, що вони не мали шансу дістатися до берега до того, як патрульний катер виявить джонку, але він хотів зробити відстань між ними і джонкою якомога більшою. Обриси патрульного катера тепер були чітко видно, і Нік спостерігав, як вона повернулася, і почув звук заглухлих двигунів, коли вони виявили джонку. Прожектор висвітлив палубу джонки яскравим світлом. Нік поклав весло.
  
  
  
  «Лягайте на дно і ніякого руху!» - прошипів він. Він поклав голову на руку, так що міг спостерігати за діями патрульного катера, не повертаючи голови. Він бачив, як патрульний катер підійшов до джонки. Голоси були чутні ясно; спочатку розмірені накази, призначені для екіпажу джонки, потім короткі інструкції для екіпажу сторожового катера, потім після хвилини мовчання крики збудження. Потім це сталося. Полум'я висотою в метр і вибух на борту джонки, за яким майже одразу послідувала серія вибухів, коли боєприпаси на палубі і трохи згодом у машинному відділенні патрульного катера піднялися у повітря. Трійці на плоту довелося захищати свої голови від уламків двох суден, що летять. Коли Нік знову підняв очі, джонка і патрульний катер здавалися склеєними, і єдиним звуком було шипіння вогню, що падає на воду. Він знову схопився за весло і почав гребти до берега в помаранчевому сяйві, яке висвітлювало місцевість. Вони підійшли до темної берегової лінії, коли з шипінням пара полум'я вщухло і повернувся спокій.
  
  
  
  Нік відчув, як плот шкребеться по піску, і плюхнувся у воду по щиколотку. По півколо пагорбів, що утворилися в променях світанку, він дійшов висновку, що вони опинилися якраз у потрібному місці, в Тая Ван, маленькій бухті трохи нижче за Німшан. Непогано з урахуванням усіх складнощів. Вони втягнули пліт у зарості за п'ятдесят ярдів від берега, і Нік спробував згадати карту та інструкції, які йому дали в штаб-квартирі AX. Це мав бути Тайя Ван. Ця горбиста місцевість знаходилася біля підніжжя гір Кай Лунг, що сягають північ. Це означало рухатися на південь, де пролягає залізниця з Кантона до Коулуна. Місцевість буде дуже схожа на Огайо, горбиста, без високих гір.
  
  
  
  У Ані та Олекси були документи, що підтверджували, що вони були албанськими студентами історії мистецтв, і, судячи з підробленого паспорта, який був у Ніка, він був журналістом британської газети з лівими симпатіями. Але ці фальшиві документи не були б абсолютною гарантією їхньої безпеки. Вони можуть переконати місцеву поліцію, але їхніх ворогів це не обдурить. Їм краще сподіватися, що їх взагалі не заарештують. Часу залишалося мало. Дорогоцінний годинник і дні вже минули, і їм знадобиться ще день, щоб дістатися залізниці.
  
  
  
  «Якщо ми зможемо знайти гарне прикриття», - сказав Нік близнюкам, ми рушимо далі протягом дня. Інакше нам доведеться спати вдень і мандрувати вночі. Ходімо і сподіватимемося на краще».
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 6
  
  
  
  
  
  
  
  
  Нік йшов швидким і плавним кроком, який він розвинув, вивчаючи техніку швидкісного бігу та бігу. Озирнувшись, він побачив, що дві дівчини можуть пристосуватися до його ритму.
  
  
  
  Сонце швидко ставало все гарячішим і гарячішим і ставало важким тягарем. Нік відчув, як його темп падає, але продовжував іти. Пейзаж ставав все більш горбистим та грубим. Озирнувшись, він побачив, що Олексію та Ані було дуже важко піднятися на пагорби, хоч вони й не показували цього. Він вирішив зробити перерву: «Їм ще треба було пройти досить велику відстань, і мало сенс прибути до місця призначення змученими. Він зупинився в невеликій долині, де трава була високою та густою. Не кажучи ні слова, але з подякою в очах близнюки впали в м'яку траву. Нік озирнувся, оглянув територію навколо долини, потім ліг поруч із ними.
  
  
  
  "Тепер вам слід розслабитися", - сказав він. «Ви побачите, що довше ви це робите, то легше стає. Ваші м'язи мають звикнути до цього».
  
  
  
  "Ага", - ахнула Аня. Це не здавалося переконливим. Нік заплющив очі і поставив вбудований будильник на двадцять хвилин. Трава повільно рухалася на легкому вітрі, і сонце висвітлювало їх. Нік не знав, як довго він спав, але він знав, що не минуло й двадцяти хвилин, коли він раптово прокинувся. Це був не вбудований будильник, а шосте почуття небезпеки, яке розбудило його. Він тут же сів і побачив перед собою маленьку фігурку приблизно за шість футів, що з цікавістю спостерігала за ними. Нік припустив, що це був хлопчик віком від десяти до тринадцяти років. Коли Нік підвівся, хлопчик побіг.
  
  
  
  'Прокляття!' Нік вилаявся і схопився на ноги.
  
  
  
  'Дитина!' він покликав двох дівчат. «Поспішайте, рознесіться! Він не може втекти».
  
  
  
  Вони почали шукати його, але було вже пізно. Хлопчик зник.
  
  
  
  «Ця дитина має бути десь тут, і ми обов'язково маємо її знайти», - люто прошипів Нік. «Він має бути по той бік гребеня».
  
  
  
  Нік перебіг через гребінець і озирнувся. Його очі оглянули підлісок і дерева на предмет якихось ознак рухомого листя або іншого раптового руху, але він нічого не помітив. Звідки взялася ця дитина і куди вона так раптово зникла? Це чортеня знало місцевість, це точно, інакше він ніколи б не втік так швидко. Олекса дійшла до лівого боку гребеня і майже зникла з поля зору, коли Нік почув її тихий свист. Вона згорнулася на гребені, коли Нік підійшов до неї і вказав на невелику ферму поряд із великим китайським в'язом. За будинком був великий свинарник із стадом маленьких коричневих свиней.
  
  
  
  "Це має бути так", - прогарчав Нік. "Давай зробимо це."
  
  
  
  Стривай, - сказала Аня. - Він нас бачив і що? Мабуть, він був шокований, як і ми. Чому б нам просто не йти далі? '
  
  
  
  «Зовсім ні», - відповів Нік, звузивши очі. «У цій країні кожен – потенційний стукач. Якщо він скаже місцевій владі, що бачив трьох незнайомців, дитина, ймовірно, отримає стільки ж грошей, скільки її батько заробляє на тій фермі за рік».
  
  
  
  "Невже ви всі такі параноїки на заході?" – трохи роздратовано спитала Аня. «Хіба не перебільшення називати стукачем дитини 12 років чи молодше? І крім того, що б зробила американська дитина, якби побачила трьох китайців, які підозріло тинялися біля Пентагону? Тепер ви дійсно зайшли надто далеко! »
  
  
  
  «Давайте поки що залишимо політику осторонь», - прокоментував Нік. «Ця дитина може поставити під загрозу нашу місію та наші життя, і я не можу цього допустити. На кону мільйони життів! »
  
  
  
  Не чекаючи на подальші коментарі, Нік побіг на ферму. Він почув, як Аня та Олекси йдуть за ним. Без обхідних шляхів він увірвався в будинок і опинився у великій кімнаті, яка одночасно служила вітальнею, спальнею та кухнею. Була тільки одна жінка, яка дивилася на нього тупо, без жодного виразу в очах.
  
  
  
  «Дивись на неї», - гаркнув Нік двом дівчаткам, коли він пролетів повз жінку і обшукав решту будинку. Маленькі кімнати, що вели у велику кімнату, були порожні, але в одній з них були зовнішні двері, через які Нік побачив сарай. За хвилину він повернувся до вітальні. Він підштовхнув перед собою похмурого хлопчика.
  
  
  
  "Хто ще тут мешкає?" - Запитав він на кантонському діалекті.
  
  
  
  "Ніхто", - відрізав йому дитина. Нік показав йому великий палець нагору.
  
  
  
  "Ти трохи брехун", - сказав він. «Я бачив чоловічий одяг у іншій кімнаті. Відповідай, бо дістанеш ще один удар! »
  
  
  
  'Відпусти його.'
  
  
  
  Це жінка почала говорити. Нік відпустив дитину.
  
  
  
  "Мій чоловік теж живе тут", - сказала вона.
  
  
  
  'Де він?' – різко запитав Нік.
  
  
  
  "Не кажи йому", - крикнув хлопчик.
  
  
  
  Нік потягнув його за волосся, і дитина скрикнула від болю. Аня сумнівалася. "Він пішов", - несміливо відповіла жінка. 'В село.'
  
  
  
  'Коли?' - Запитав Нік, знову відпускаючи дитину.
  
  
  
  "Кілька хвилин тому", - сказала вона.
  
  
  
  «Хлопчик сказав вам, що бачив нас, і ваш чоловік пішов доповісти, чи не так?» – сказав Нік.
  
  
  
  "Він хороша людина", - сказала жінка. «Дитина ходить до державної школи. Там йому кажуть, що він повинен повідомляти все, що бачить. Мій чоловік не хотів іти, але хлопчик пригрозив розповісти про це своїм учителям».
  
  
  
  «Зразкова дитина», – прокоментував Нік. Він не зовсім повірив жінці. Те, що стосувалося дитини, могло бути правдою, але він не сумнівався, що ця людина теж не заперечуватиме проти невеликих чайових. "Як далеко знаходиться село?" він запитав.
  
  
  
  «Три кілометри дорогою».
  
  
  
  «Дивіться за ними», - кинув Нік Олексі та Ані, будь ласка.
  
  
  
  Дві милі, подумав Нік, мчачи дорогою. Достатньо часу, щоб наздогнати чоловіка. Він не підозрював, що його переслідують, і не поспішав. Дорога була запорошеною, і Нік відчув, як вона наповнює його легені. Він побіг узбіччям. Це було трохи повільніше, але він хотів зберегти свої легені чистими для того, що йому треба було робити. Він побачив фермера, що проходив повз невелике піднесення, приблизно в п'ятистах ярдах перед ним. Чоловік обернувся, коли почув кроки позаду себе, і Нік побачив, що він щільно складний і широкоплеч. І, що важливіше, у нього була велика гостра, як бритва коса.
  
  
  
  Фермер підійшов до Ніка з піднятою косою. Використовуючи свої мізерні знання кантонського діалекту, Нік спробував поговорити з цією людиною. Йому вдалося дати зрозуміти, що він хоче поговорити і не хоче завдавати шкоди людині. Але безпристрасне плоске обличчя селянина не змінило свого вираження, поки він продовжував йти вперед. Незабаром Ніку стало ясно, що ця людина думала лише про нагороду, яку він отримає, якщо здасть владі одного з незнайомців живою чи мертвою. Тепер фермер з разючою швидкістю побіг уперед і дозволив косі просвистіти в повітрі. Нік відсахнувся, але коса мало не потрапила йому в плече. З котячою швидкістю він ухилився. Чоловік завзято рушив уперед, змусивши Ніка відступити. Він не наважився використати свій Люгер. Одному Богу відомо, що станеться, якщо пролунає постріл. Коса знову просвистіла в повітрі, цього разу гостре, як бритва, лезо вдарило Ніка в обличчя за міліметр від нього. Фермер тепер безперервно косив цією жахливою зброєю, ніби він косив траву, і Нік був змушений відмовитися від відступу. Довжина зброї не дозволяла йому зробити випаду. Нік зрозумів, озираючись назад, що його заженуть у підлісок на узбіччі дороги, де він стане легкою здобиччю. Він повинен був знайти спосіб перервати безперервні помахи коси, щоб пірнути під неї.
  
  
  
  Раптом він упав на одне коліно і схопив жменю пухкого пилу з дороги. Коли чоловік пішов уперед, Нік кинув пилюку йому в очі. На мить фермер заплющив очі, і рух коси припинився. Це все, що потрібне Ніку. Він пірнув під гострий клинок, як пантера, схопив людину за коліна і смикнув так, що той упав назад. Коса впала на землю і тепер Нік напав на нього. Цей чоловік був сильний і мав м'язи, схожі на мотузки після довгих років важкої роботи в полях, але без коси він був не більшою, сильнішою людиною з тих, кого Нік перемагав десятки разів за своє життя. Чоловік завзято боровся і зумів підвестися, але потім Нік дав йому правою, через що він тричі перекотився своєю осі. Нік подумав, що фермер уже пішов, і розслабився, коли з подивом побачив, як чоловік дико тряс головою, випростався на одному плечі і знову схопився за косу. «Він був надто впертим», – подумав Нік. Перш ніж чоловік зміг підвестися, Нік правою ногою вдарив по рукоятці коси. Металевий клинок злітав і опустився, як мишоловка, що захлопнулася. Тільки тепер миші не було, тільки шия фермера і коса, що встромилася в неї. На мить чоловік видав кілька приглушених звуків, що булькають, потім все закінчилося. «Це було на краще», - подумав Нік, ховаючи неживе тіло в заростях. Він все одно мав убити його. Він обернувся і пішов назад на ферму.
  
  
  
  Олекси та Аня зв'язали руки жінки за спиною та зв'язали хлопчика по руках та ногах. Коли він увійшов, вони не ставили запитань, тільки жінка запитливо подивилася на нього, коли його широка постать заповнила дверний отвір.
  
  
  
  "Ми не можемо дозволити їм повторити це", - сказав він рівним тоном.
  
  
  
  'Нік!' Це була Олекса, але він бачив ті ж думки, що відображені в очах Ані. Вони переводили погляд з хлопчика на Ніка, і він достеменно знав, про що вони думали. Принаймні врятуйте хлопчику життя. Він був лише дитиною. Сотня мільйонів життів залежали від успіху їхньої місії, і цей малюк мало не позбавив їхніх шансів. Їхні материнські інстинкти спливли на поверхню. Прокляте материнське серце, прокляв себе Нік. Він знав, що повністю позбутися його в жодної жінки неможливо, але це була підходяща ситуація, з якою треба було зіткнутися. Він теж не цікавився цією жінкою і тим, що дитина допоможе. Він хотів би залишити цього фермера в живих. У всьому винен один-єдиний ідіот, якому треба було стерти з лиця землі західний світ. І в його власній країні були такі ідіоти, Нік дуже добре це знав. Огидні фанатики, які поєднували бідних працьовитих негідників із купкою маревних ідеологів у Пекіні та Кремлі. Це були справжні винуватці. Цих хворих кар'єристів та догматиків не тільки тут, а й у Вашингтоні та Пентагоні. Цей фермер став жертвою Ху Цаня. Його смерть могла врятувати життя мільйонів людей. Ніку треба було про це подумати. Він ненавидів брудні сторони своєї роботи, але не бачив іншого рішення. Але ця жінка і ця дитина… Мозок Ніка шукав рішення. Якби він міг їх знайти, він би залишив їх живими.
  
  
  
  Він покликав до себе дівчаток і попросив їх поставити матері кілька запитань. Потім він схопив хлопчика і виніс його надвір. Він підняв дитину так, щоб дивитися їй прямо в очі, і заговорив з нею тоном, який не залишає місця для сумнівів.
  
  
  
  "Твоя мати відповідає на ті ж питання, що і ти", - сказав він хлопчику. «Якщо ваші відповіді відрізнятимуться від відповідей вашої матері, ви обидва помрете за дві хвилини. Ви розумієте мене?'
  
  
  
  Хлопчик кивнув, його погляд більше не був похмурим. В його очах був лише страх. У шкільний політичний час йому, мабуть, сказали ту ж нісенітницю про американців, яку деякі американські вчителі розповідають про росіян і китайців. Вони б сказали дитині, що всі американці були слабкими істотами, що виродилися. На прикладі цього холоднокровного велетня хлопчику буде що сказати вчителям, коли він повернеться до школи.
  
  
  
  "Слухай уважно, тільки правда може врятувати тебе", - відрізав Нік. "Хто збирається відвідати вас тут?"
  
  
  
  "Продавець із села", - відповів хлопчик.
  
  
  
  'Коли він буде?'
  
  
  
  "Через три дні, щоб купити свиней".
  
  
  
  «Чи є ще хтось, хто може прийти раніше? Чи твої друзі?
  
  
  
  Ні, мої друзі не прийдуть до суботи. Присягаюся.
  
  
  
  "А знайомі твоїх батьків?"
  
  
  
  "Вони приїдуть у неділю".
  
  
  
  Нік поклав хлопчика на землю і повів у хату. Аня та Олексій чекали.
  
  
  
  «Жінка каже, що йде лише один відвідувач», - сказав Олексі. «Торгівець на ринку із села».
  
  
  
  'Коли?'
  
  
  
  'Протягом трьох днів. У суботу та неділю на гостей чекають і друзі хлопчика. А у будинку є підвал».
  
  
  
  Отже, відповіді збіглися. Нік подумав на мить, а потім вирішив. «Добре, – сказав він. «Ми просто маємо ризикнути. Щільно зав'яжіть їх і покладіть у рот кляпи. Ми замкнемо їх у підвалі. Через три дні вони більше не зможуть завдати нам шкоди. Навіть якщо їх буде знайдено лише через тиждень, вони, найбільше, будуть голодні».
  
  
  
  Нік спостерігав, як дівчата виконували його накази. Іноді він ненавидів свою професію.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 7
  
  
  
  
  
  
  
  
  Нік був злий і стурбований. Досі вони мали багато невдач. Не так уже й багато пройшло, як йому хотілося б, і він запитував, скільки ще вони можуть продовжуватися так. Чи це було поганою ознакою - всі ці невдачі і прориви на межі? Він не був забобонним, але він бачив більше тих операцій, де справи йшли все гірше і гірше. Не те, щоб гірше могло бути. Як може бути гірше, коли ситуація вже неможлива? Але найбільше його непокоїла одна річ. Вони не тільки сильно відстали від графіка, а й що не могло статися, якби Ху Цань занервував? На цей час він, мабуть, зрозумів, що щось не так. А уявіть, якби він вирішив реалізувати свій план? Його ракети були готові до запуску. Якби він захотів, у вільного світу було лише кілька хвилин, щоб додати до своєї історії. Нік пішов швидше. Це все, що він міг зробити, окрім надії, що він прийде вчасно. У своїй гонці з часом лісистою місцевістю він майже добрався до дороги, перш ніж усвідомив її. В останній момент він зайшов за кущі. Перед ним біля невисокої будівлі йшла колона китайських армійських вантажівок. Будівля була своєрідною станцією постачання; солдати входили і виходили з плоскими, схожими на млинці, речами в руках. "Напевно, сушені бобові коржики", - подумав Нік. У кожній вантажівці було по два солдати, водій та штурман. Мабуть, вони їхали за солдатами, чи їх просто кудись послали. Перші машини вже почали від'їжджати.
  
  
  
  "Ця остання машина", - прошепотів Нік. До того часу, коли вона поїде, інші вантажівки вже пройдуть поворот через цей пагорб. Це трохи складно, але може спрацювати. Крім того, у нас не так багато часу, щоби бути надто обережними».
  
  
  
  Дві дівчини кивнули, блищачи очима. "Їх надихнула небезпека", - подумав Нік. Але не тільки через це, - подумав він одразу після цього з кривою усмішкою. Поки що з цього нічого не вийде. Рев двигунів заглушив усі звуки, коли поїхали останні вантажівки. Останній уже працював на неодруженому ходу, коли двоє солдатів вийшли з будівлі з руками, повними сушених коржів. Нік та Олекси мовчки вдарили з підліску. Чоловіки ніколи не зможуть розповісти, що їх вразило. Аня увійшла до будівлі подивитися, чи є там ще хтось.
  
  
  
  Це було не так, і вона знову вийшла, навантажена сушеними коржами. Нік перекотив тіла двох солдатів у кузов вантажівки. Аня сіла ззаду, щоб переконатися, що їх не наздоженуть, а Олекси залізла в кабіну водія поряд із Ніком.
  
  
  
  "Як довго ми залишатимемося в колоні?" - Запитала Олекси, відкушуючи один з коржів, який Аня дала через люк.
  
  
  
  «Поки що вони йдуть у правильному для нас напрямку. Якщо вони робитимуть це досить довго, нам пощастило.
  
  
  
  Більшість дня колона продовжувала рухатися на південь. Опівдні Нік побачив табличку: «Тінтонгвай». Це означало, що вони були лише за кілька миль від залізниці. Раптом на роздоріжжі дороги колона повернула праворуч і попрямувала на північ.
  
  
  
  «Нам час вибиратися», - сказав Нік. Нік подивився вперед і побачив, що дорога круто піднімається, потім знову круто спускається. У долині було вузьке озеро.
  
  
  
  'Тут!' – сказав Нік. «Я збираюся пригальмувати. Коли я так говорю, ви, хлопці, повинні вистрибувати. Увага... Добре, зараз же! Коли дівчата вистрибнули з машини, Нік повернув кермо вправо, почекав, поки він не відчув, що передні колеса вилетять за насип, а потім вистрибнув з вантажівки. Коли сплеск вантажівки, що врізалася у воду, луною рознеслася по пагорбах, колона зупинилася. Але Нік і близнюки побігли, перестрибнули через вузьку канаву і незабаром зникли з поля зору. Вони відпочивали біля невисокого пагорба.
  
  
  
  "Нам знадобилося б два дні, щоб дістатися сюди", - сказав Нік. «Ми виграли час, але давайте не псуватимемо його своєю неуважністю. Я підозрюю, що залізниця знаходиться по той бік пагорба. Двічі на день ходить товарний поїзд; вранці та рано ввечері. Якщо наші розрахунки є вірними, поїзд зупиниться десь поблизу, щоб поповнити запаси людей Ху Цзаня.
  
  
  
  Вони підповзли до краю пагорба, і Нік не міг не відчути полегшення та задоволення від подвійного ряду блискучих рейок. Вони спустилися з пагорба до кам'янистого оголення, яке слугувало чудовим укриттям та оглядовим майданчиком.
  
  
  
  Щойно вони сховалися, коли почули рев двигунів. Троє мотоциклістів промчали дорогою серед пагорбів і зупинилися в хмарі пилу. Вони носили уніформу, яка нагадувала звичайні сорочки китайської армії, але іншого кольору, синьо-сірі штани та молочно-білі сорочки. Мотив помаранчевої ракети був зображений на їх формених куртках та мотоциклетних шоломах. "Спецназ Ху Цаня", - припустив Нік. Його губи стиснулися, він дивився, як вони поспішали, витягли металошукачі і почали перевіряти дорогу на предмет вибухівки.
  
  
  
  "Ehto mne nie nrahvista", - почув він шепіт Ані Алексі.
  
  
  
  "Мені це теж не подобається", - погодився він із ними. «Це означає, що Ху Цань упевнений, що я перехитрив його людей. Він не хотів би ризикувати. Я припускаю, що вони дуже скоро будуть готові та вживуть заходів, щоб уникнути саботажу».
  
  
  
  Нік відчув, як його долоні намокли, і витер їх об штани. Справа була не в напрузі моменту, а в думці про те, що попереду. Як завжди, він бачив більше, ніж міг бачити випадковий спостерігач, він обмірковував можливі небезпеки, які очікували попереду. Мотоциклісти були ознакою того, що Ху Цзань був дуже обережним. Це означало, що Нік втратив одну зі своїх сильних сторін у грі – елемент несподіванки. Він також подумав, що подальші події можуть змусити його відвернутися від одного зі своїх чудових помічників. ні, а можливо, обох. Якщо це виявиться необхідним, він знає, яким має бути його рішення. Їх можна було проґавити. Самого його можна було нудьгувати. Від цього неприємного факту залежало виживання неосвіченого світу.
  
  
  
  Коли мотоциклісти закінчили огляд уже стемніло. Двоє з них почали ставити смолоскипи вздовж дороги, а третій говорив по рації. Вдалині Нік почув звук запуску двигунів, а за кілька хвилин з'явилися шість вантажівок з причепами М9Т. Вони повернулися і зупинилися біля залізничних колій. Коли їхні двигуни затихли, Нік почув ще один шум, що порушив нічну тишу. Це був важкий звук локомотива, що повільно наближався. Підійшовши ближче, Нік побачив у тьмяному світлі сигнальних ракет, що локомотив був китайською версією великого 2-10-2 Санте Фе.
  
  
  
  Величезна машина зупинилася, посилаючи величезні хмари пилу, які набували дивних туманних форм у мерехтливому світлі смолоскипів. Ящики, картонні коробки та мішки тепер швидко переносили в вантажівки, що чекають. Нік помітив, що борошно, рис, боби та овочі. Найближча до поїзда вантажівка була наповнена яловичиною та свининою, а за ними – пачки сала. Елітні солдати Ху Цаня добре їли, це було ясно. Пекін, можливо, зазнавав найбільших труднощів у пошуку вирішення великої нестачі продовольства, але еліта народного уряду завжди мала достатньо їжі. Якщо Ніку вдасться здійснити свої плани, він все одно зможе зробити свій внесок у вирішення цієї проблеми у вигляді невеликого скорочення населення. Він просто не міг залишатися, щоб отримати подяку. Люди Ху Цаня працювали швидко і ефективно, і вся операція тривала трохи більше п'ятнадцяти хвилин. Локомотив під'їхав, вантажівки почали розвертатися та їхати, і сигнальні ліхтарі було знято. Мотоциклісти почали конвоювати вантажівки. Аня тицьнула Ніка в бік.
  
  
  
  "У нас є ножі", - прошепотіла вона. «Можливо, ми не такі фахівці, як ти, Нік, але ми досить спритні. Кожен з нас може вбити одного з мотоциклістів, які проїжджають повз. Тоді ми зможемо використати їхні мотоцикли! '
  
  
  
  Нік спохмурнів. "Звичайно, вони повинні доповісти, коли повернуться", - сказав він. «Як ви вважаєте, що станеться, якщо вони не з'являться? Ви хочете відправити Ху Цаню телеграму, що ми ховаємось на його задньому дворі?
  
  
  
  Він побачив рум'янець на щоках Ані, незважаючи на темряву. Він не хотів бути таким різким. Вона була цінним помічником, але і в ній тепер він виявив прогалину в навчанні, яка була така очевидна у кожного комуністичного агента. Вони були чудові, коли справа стосувалася дій та самовладання. У них вистачило мужності та наполегливості. Але передбачливість навіть у короткостроковій перспективі зовсім не привела їх до смаку. Він підбадьорливо погладив її по плечу.
  
  
  
  «Гаразд, ми всі іноді помиляємося», - м'яко сказав він. «Ми підемо їхніми слідами».
  
  
  
  Сліди від важких шин вантажівок були добре видно на нерівній і курній дорозі. Крім того, вони майже не зустрічали перехресть чи розвилок на дорозі. Ішли вони жваво, роблячи якнайменше перерв. Нік підрахував, що вони розвивали в середньому близько шести миль на годину, що було дуже гарною швидкістю. До четвертої години ранку, коли вони подолали близько 40 миль, Нік почав зменшувати швидкість. Його ноги, якими б мускулистими і натренованими вони не були, почали втомлюватися, і він побачив стомлені обличчя Олекси та Ані. Але він також зменшив оберти через інший, більш важливий факт. Це всюдисуще надчутливе чуття, яке було частиною Агента N3, почало надсилати сигнали. Якщо розрахунки Ніка були вірні, вони повинні були наближатися до володінь Ху Цаня, і тепер він досліджував сліди з концентрацією щука, що йде запахом. Раптом він зупинився і впав на одне коліно. Алексі та Аня впали на підлогу поряд з ним.
  
  
  
  "Мої ноги", - ахнула Алексі. "Я не можу більше цього терпіти, я не можу так довго йти, Нік".
  
  
  
  "У цьому теж не буде необхідності", - сказав він, вказуючи на дорогу. Сліди машин раптово зупинилися. Вони були вочевидь знищені.
  
  
  
  "Що це позначає?" спитав Алекс. "Вони не можуть просто так зникнути".
  
  
  
  "Ні, - відповів Нік, - але вони зупинилися тут і заміли сліди". Це може означати лише одне. Десь тут має бути блокпост! Нік підійшов до край дороги і впав, розтягнувся на підлозі і жестом наказав дівчаткам зробити те саме. Дециметр за дециметром він повз уперед, очі його оглядали дерева по обидва боки дороги в пошуках об'єкта, який він шукав. Зрештою він побачив це. Два невеликі дерева, прямо навпроти один одного. Його погляд ковзнув по стовбуру найближчого, поки він не побачив маленький круглий металевий пристрій заввишки близько трьох футів. На дереві навпроти був такий самий предмет на тій самій висоті. Олекси та Аня тепер теж побачили електронне око. Підійшовши ближче до дерева, він побачив тонку нитку, що йшла в основу. Більше не було жодних сумнівів. То справді був зовнішній оборонний пояс району Ху Цаня.
  
  
  
  Електронне око було добре, краще, ніж озброєна охорона, яку можна було виявити і, можливо, придушити. Кожен, хто виїжджав на дорогу та випадав із розкладу, включав сигналізацію. Вони могли безперешкодно пройти через електричне око і проникнути далі в область, але, безперечно, далі було більше контрольно-пропускних пунктів і, нарешті, озброєна охорона чи, можливо, патрулі. Крім того, незабаром мало зійти сонце, і їм довелося б шукати укриття на цілий день.
  
  
  
  Вони не могли продовжувати шлях і пішли в ліс. Ліс сильно заріс, і Нік був щасливий від цього. Це означало, що вони не збиралися рухатися швидко, але з іншого боку, це давало їм гарне прикриття. Коли вони нарешті досягли вершини крутого пагорба, вони побачили перед собою комплекс Ху Цаня у блискучому світлі зорі.
  
  
  
  Розташований на рівнині серед невисоких пагорбів, на перший погляд він виглядав як гігантське футбольне поле. Тільки це футбольне поле було обнесене подвійними лавами колючого дроту. У центрі, що потонув у землю, було добре видно пускові установки. Звідти, де вони ховалися в підліску, вони могли бачити тонкі загострені голівки ракет, сім смертоносних ядерних стріл, які могли одним махом змінити баланс сил у світі. Нік, лежачи в заростях, розглядав місцевість у висхідному світлі. Пускові установки, звичайно, були бетонні, але він помітив, що бетонні стіни ніде не були довшими за двадцять метрів. Якби він міг закопати бомби з обох боків, цього було б достатньо. Однак відстань між пусковими установками становила не менше ста метрів, а це означало, що йому знадобиться багато часу та удачі, щоб розмістити вибухівку. І Нік не надто розраховував на стільки часу та удачу. З різних планів, які він обмірковував, він зміг списати більшість із них. Чим довше він вивчав місцевість, тим виразніше його усвідомлював цей неприємний факт.
  
  
  
  Він думав, що може вдертися до табору посеред ночі, можливо, в позиченій формі, і застосує детонатори. Але йому краще про це забути. У кожної пускової установки стояли по три озброєні солдати, крім сторожових постів біля колючого дроту.
  
  
  
  На іншому боці майданчика був широкий дерев'яний головний вхід, а прямо під ним був отвір у колючому дроті менший. Солдат стояв на варті біля проходу завширшки близько трьох футів. Але проблема була не в ньому; проблема полягала у безпеці всередині паркану. Навпроти стартового майданчика праворуч була довга дерев'яна будівля, ймовірно, для співробітників служби безпеки. З того ж боку було кілька бетонних та кам'яних будівель з антенами, радарами, метеорологічним вимірювальним обладнанням та передавачами на даху. Це мав бути штаб. Один із перших променів сонця різко відбився, і Нік подивився через вулицю на пагорби навпроти них по інший бік оточеної ділянки. На вершині пагорба стояв великий будинок з великим сферичним шибкою, яке проходило по всьому фасаду, відбиваючи сонячне світло. Нижня частина будинку виглядала як сучасна вілла, але другий поверх та дах були збудовані у стилі пагоди, типовому для традиційної китайської архітектури. "Напевно, з цього будинку можна було б добре видно весь комплекс, і тому його й поставили там", - подумав Нік.
  
  
  
  Нік подумки обдумав кожну деталь. Як на чутливій плівці, у його мозку частинами фіксувалася кожна деталь: кількість входів, положення солдатів, відстань від колючого дроту до першого ряду пускових установок і ще сотня інших деталей. Вся установка комплексу була для Ніка очевидною та логічною. Крім одного. Плоскі металеві диски в землі були видні по всій довжині колючого дроту. . Вони утворили обручку навколо всього комплексу, відстань між ними була близько двох метрів. Алексі та Аня теж не могли ідентифікувати ці дивні предмети.
  
  
  
  "Я ніколи не бачила нічого подібного", - сказала Аня Ніку. 'Що ви думаєте про це?'
  
  
  
  "Не знаю", - відповів Нік. "Схоже, вони не стирчать, і вони металеві".
  
  
  
  «Це може бути будь-що», - зазначив Алексі. Можливо, дренажна система. Або, можливо, є підземна частина, яку ми не бачимо, і це вершини металевих стовпів».
  
  
  
  «Так, варіантів багато, але я помітив принаймні одну річ, – сказав Нік. «Ніхто не ходить ними. Усі тримаються подалі від них. Для нас цього достатньо. Нам доведеться зробити те саме».
  
  
  
  "Може, це сигналізація?" - Запропонувала Аня. «Може, вони викличуть на сполох, якщо ви на них наступите».
  
  
  
  Нік визнав, що це можливо, але щось змусило його відчути, що це не так просто. У будь-якому разі їм слід уникати таких речей, як чуми.
  
  
  
  Вони нічого не могли зробити до темряви, і всім трьом треба було спати. Крім того, Ніка непокоїло панорамне вікно будинку через вулицю. Хоча він знав, що вони невидимі в густому підліску, він мав сильну підозру, що за гребенем пильно спостерігали з дому в бінокль. Вони обережно поповзли назад, униз схилом. Вони повинні знайти місце, де вони можуть спати спокійно. На півдорозі вгору пагорбом Нік знайшов невелику печеру з невеликим отвором, досить великим, щоб через нього могла пройти одна людина. Коли вони увійшли всередину, укриття виявилося досить просторим. Він був вологим і пахло тваринною сечею, але було безпечно. Він був упевнений, що Алексі та Аня надто втомилися, щоб турбуватися про дискомфорт, і, слава богу, це все одно було круто. Опинившись усередині, дівчата відразу розділилися. Нік розтягнувся на спині, поклавши руки під голову.
  
  
  
  На свій подив, він раптово відчув дві голови на своїх грудях і два м'які теплі тіла біля своїх ребер. Олекса схрестила одну ногу через нього, і Аня закопалася в западину його плеча. Аня майже миттєво заснула. Нік відчув, що Олекси ще не спить.
  
  
  
  "Скажи мені, Нік?" пробурмотіла вона сонно.
  
  
  
  «Що я маю тобі сказати?»
  
  
  
  "Яке життя в Грінвіч-Віллідж?" - це пролунало мрійливо. «Яко жити в Америці? Чи там багато дівчат? Чи багато танців?
  
  
  
  Він все ще думав про відповідь, коли побачив, що вона заснула. Він притис до себе двох дівчат обома руками. Їхні груди здавалися теплою м'якою ковдрою. Він посміхнувся від думки про те, що могло б статися, якби вони не так втомилися. Але завтра, мабуть, важко. Йому доведеться приймати безліч рішень, і жодне з них не буде дуже приємним.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 8
  
  
  
  
  
  
  
  
  Нік прокинувся першим. Декількома годинами раніше, коли його чутливі вуха вловили звуки патруля на відстані, він теж прокинувся. Він лежав, причаївшись і знову заснув, коли звуки стихли. Але тепер він потягся, і близнюки теж підняли голови над його грудьми.
  
  
  
  «Доброго ранку», - сказав Нік, хоча було вже далеко за полудень.
  
  
  
  «Доброго ранку», - відповіла Алексі, трясучи своїм коротким світлим волоссям, як мокрий собака струшує з себе воду після плавання.
  
  
  
  Я виходжу назовні, щоб подивитися, – сказав Нік. Якщо за п'ять хвилин ти нічого не почую, приходь теж».
  
  
  
  Нік виліз через вузький отвір. Він щосили намагався пристосувати очі до яскравого денного світла. Він почув тільки звуки лісу та встав. Вони можуть бути на гребені до пізньої ночі.
  
  
  
  Тільки зараз Нік помітив, наскільки гарний насправді ліс. Він глянув на жимолість, на красиві червоні квіти гібіскуса і на слід золотих форзицій, що пролягав через пишний підлісок. «Який контраст, – подумав Нік. Це тихе, ідилічне місце і з іншого боку пагорба сім смертоносних знарядь, готових знищити життя мільйонів людей.
  
  
  
  Він почув звук поточної води і знайшов за печерою невеликий струмок. Він вирішив вмитися і поголитися у прохолодній воді. Він завжди почував себе набагато краще, коли голився. Він роздягнувся і викупався у крижаній воді. Коли він щойно поголився він Аня та Алексі, які обережно йшли через кущі в пошуках його. Він помахав їм, і вони кинулися до нього з пригніченим вереском полегшення. Вони негайно наслідували приклад Ніка, який оглянув їхні оголені тіла, поки вони купалися у воді. Він лежав, розтягнувшись на траві, насолоджуючись чистою, невинною красою. Йому було цікаво, що б вони зробили, якби він зробив те, що йому зараз найзручніше робити. Він підозрював, що вони скористаються.
  
  
  
  Але він також знав, що не піде на це, не враховуючи важливих рішень, які він має прийняти попереду. Вони не говорили про цей момент і про те, що він може для них означати, та й у цьому не було потреби. Вони знали, що він без вагань пожертвує ними, якщо в цьому виникне потреба. Тому його й призначили для цього завдання.
  
  
  
  Нік перестав дивитися на дівчаток і зосередив свої думки на тому, що чекало попереду. Він згадав вид місцевості, яку так уважно вивчав лише кілька годин тому. Він відчував наростаючу абсолютну впевненість у тому, що всі плани, які він сподівався використати в ситуації, абсолютно марні. Йому знову доведеться імпровізувати. Прокляття навколо комплексу не було навіть пристойної кам'яної стіни. Якби це було так, вони принаймні могли б непомітно підійти. Він подумав про те, щоб відправити Аню та Алексі в полон. Пізніше він сам захотів би вторгнутися на територію, роблячи ставку на те, що Ху Цзань буде менш обережним. Але тепер, коли він побачив ситуацію на землі, вартових біля кожної пускової установки, зрозумів, що це йому не дуже допоможе. Проблема була набагато складнішою. Спочатку вони мали підійти до паркану з колючого дроту. Потім вони мали подолати цей паркан, потім їм знадобилося чимало часу, щоб закопати бомби. Тепер, коли кожна пускова установка контролювалася окремо, залишався лише один варіант. Вони мають відвернути увагу всіх солдатів одночасно.
  
  
  
  Аня та Олексій витерлися, одягнулися та сіли з ним. Не говорячи ні слова, вони дивилися, як сонце ховається за пагорбом. Настав час діяти. Нік почав обережно повзти вгору пагорбом, думаючи про будинок з великим панорамним вікном на іншій стороні. На вершині пагорба вони оглянули основу, яка перетворилася на велику панораму діяльності. Всюди були техніки, механіки та солдати. Обстеженню зазнавали дві ракети.
  
  
  
  Нік сподівався знайти щось, що полегшило б їхню роботу. Але нічого, зовсім нічого. Це буде важко, навіть страшенно складно. 'Прокляття!' він вилаявся вголос. Дівчата здивовано підняли очі. «Хотів би знати, навіщо потрібні ці прокляті круглі диски». Як би довго він не дивився на них, їхня гладка полірована поверхня нічого не видавала. Як зауважила Аня, вони справді могли бути частиною системи сигналізації. Але все ж таки було щось, що його турбувало, дуже турбувало. Але їм просто доведеться упокоритися з цією невизначеністю і постаратися триматися подалі від цих речей, вирішив він.
  
  
  
  «Доведеться їх відволікти, - сказав Нік. «Одному з вас потрібно перейти на інший бік установок та привернути до себе увагу. Це наш єдиний шанс потрапити усередину і наш єдиний шанс закласти бомби. Ми маємо відволікти їх достатньо надовго, щоб виконати свою роботу».
  
  
  
  "Я піду", - сказали вони одночасно. Але Аня була раніше раніше. Ніку не довелося повторювати, що всі троє вже знали. Той, хто зверне на себе увагу, був упевнений у своїй смерті. Або принаймні обов'язково бути спійманим, що означало б лише відстрочку страти. У них з Олекси буде шанс втекти, якщо все буде добре. Він глянув на Аню. На її обличчі нічого не було, і вона відповіла на його погляд холодним, байдужим виразом. Він вилаявся собі під ніс і пошкодував, що не було іншого виходу. Але його не було.
  
  
  
  "У мене є вибуховий порошок, який ти можеш використовувати", - сказав він їй. "Разом з вашою Beretta це має дати бажаний ефект".
  
  
  
  "Я можу зробити ще феєрверк", - відповіла вона з усмішкою. «У мене є дещо, що завдасть їм занепокоєння».
  
  
  
  Вона підтягнула блузу і обхопила шкіряний ремінь навколо талії. Вона дістала коробку з маленькими круглими кульками. Червоний та білий. З кожної кулі стирчала крихітна шпилька. Якби не це, Нік поклявся б, що це транквілізатори чи пігулки від головного болю. речі були.
  
  
  
  "Кожна з цих гранул еквівалентна двом ручним гранатам", - сказала Аня. «Штифт – це запалення. Вони працюють приблизно за тим же принципом, що й ручна граната, але виготовлені із стислих трансуранових елементів. Чи бачиш, Нік Картер, у нас теж є ще кілька гарних іграшок з мікрохімії.
  
  
  
  «Я радий цьому, повірте мені, – посміхнувся Нік. «Відтепер ми діятимемо індивідуально. Коли все закінчиться, ми зберемося тут. Сподіваюся, ми усі троє будемо на місці».
  
  
  
  Аня підвелася. "Мені знадобиться близько години, щоб перебратися на інший бік", - сказала вона. «На той час буде темно».
  
  
  
  Близнюки обмінялися поглядами, коротко обійняли один одного, потім Аня повернулася та пішла.
  
  
  
  
  "Удачі, Аня", - м'яко крикнув їй услід Нік. "Дякую, Нік Картер", - відповіла вона, не оглядаючись.
  
  
  
  Нік і Алексі спостерігали за нею, поки її не поглинуло листя, а потім влаштувалися зручніше в чагарниках. Нік вказав на невелику дерев'яну хвіртку в паркані. Усередині був дерев'яний склад. Самотній солдат стояв на варті перед входом.
  
  
  
  – Наша перша мета – це він, – сказав Нік. «Ми здолаємо його, потім увійдемо у ворота і чекаємо на феєрверк Ані».
  
  
  
  Стемніло швидко, і Нік почав обережно спускатися з пагорба до воріт. На щастя, горб повністю заріс, і коли вони спустилися, вартовий був лише за п'ять метрів. У Ніка вже був стилет на долоні, і холодний, байдужий метал заспокоював його, нагадуючи йому, що тепер він має бути не більше ніж продовженням клинка людиною.
  
  
  
  На щастя, солдат носив гвинтівку в чохлі, щоб вона не впала на землю з гуркотом. Нік не хотів передчасно турбувати табір. Він вільно тримав стилет у руці, намагаючись не напружуватися надто сильно. Його доведеться вразити солдата з першого разу. Якщо він упустить цю нагоду, весь його план розсиплеться димом прямо тут, на місці. Солдат пішов праворуч від дерев'яної брами, зупинився прямо перед дерев'яним стовпом, повернувся, пройшов на інший бік і зупинився, щоб знову зробити свій поворот. Потім стилет злетів у повітря. Він проткнув солдатові горло і притис його до дерева воріт.
  
  
  
  Нік та Олекси були поряд з ним менш ніж через півсекунди. Нік вийняв стилет і поклав чоловіка на підлогу, а дівчина потяглася за гвинтівкою.
  
  
  
  «Надягни пальто і шолом», - коротко сказав Нік. «Це допоможе вам не надто виділятися в метушні. Принеси й гвинтівку. І пам'ятай, тримайся подалі від цих клятих круглих дисків».
  
  
  
  Алексі був готовий до того моменту, коли Нік сховав тіло в кущах. Вона вже стояла по той бік паркану, у тіні складу. Нік витяг тюбик крему для гоління і почав розбирати його. Він дав Олексі три тонкі круглі диски і залишив чотири собі.
  
  
  
  "Ви замінуєте три установки поруч", - сказав він їй. «Ваш одяг не виділить вас. Пам'ятайте, що вам просто потрібно засунути їх під землю. Земля досить м'яка, щоби викопати невелику ямку і покласти в неї цю штуку».
  
  
  
  За звичкою Нік пригнувся, коли перший вибух луною рознісся територією. Він прийшов праворуч з іншого боку поля. Незабаром стався другий вибух, потім третій майже в центрі майданчика. Аня, напевно, бігала туди-сюди, кидаючи бомби, і вона мала рацію, вони були досить потужними. Тепер ліворуч був вибух. Вона все зробила правильно, це прозвучало як мінометний обстріл і наслідки були такими, як сподівався Нік. З казарм ринули озброєні солдати, а охоронці пускових установок підбігли до огорожі з колючого дроту і почали безладну стрілянину в тому напрямку, в якому вони підозрювали ворога.
  
  
  
  Діємо! - прошипів Нік. Він зупинився і дивився, як Алексі біжить з опущеною головою на майданчик до найдальшого об'єкта, щоб вона могла повернутися до воріт. Тепер Нік із Вільгельміною у правій руці побіг до першої з чотирьох установок, про які йому треба було подбати. Він поклав «люгер» на підлогу поряд із собою та закопав перший детонатор. Тепер настала черга другого, за яким швидко пішов третій. Все пройшло гладко, майже дуже легко, оскільки Аня продовжувала бомбардувати північну частину комплексу своїми диявольськими міні-бомбами. Нік побачив, що зараз група солдатів вилетіла з головних воріт, щоб вистежити нападників. Коли Нік прибув до четвертої установки, двоє солдатів біля головної брами повернулися і побачили невідому фігуру, що стоїть на колінах біля бетонного краю пускової установки. Перш ніж вони встигли прицілитися, Вільгельміна вже двічі вистрілила і двоє солдатів впали на землю. Декілька солдатів навколо них, які, звичайно, не могли знати, що постріли велися не з боку лісу, впали на землю. Нік поставив останній детонатор і побіг назад до воріт. Він спробував знайти Алексі в клубку фігур, що біжать у формі, але це було неможливо. Раптом з гучномовця пролунав голос, і Нік почув наказ китайців надіти протигази. Він щосили намагався не розсміятися вголос. Атака справді налякала їх. Або Ху Цань був із тих, хто не ризикує. Саме тоді Нік відкрив значення загадкових металевих дисків. Посмішка на його обличчі швидко зникла.
  
  
  
  Спочатку він почув тихе дзижчання електродвигунів, потім побачив, як диски піднялися прямо в повітря на металевих трубах. Вони зупинилися на висоті приблизно трьох чи чотирьох метрів, і Нік побачив, що диски утворюють верхню частину невеликого круглого резервуара з кількома соплами, що стирчать у чотирьох різних напрямках знизу. З кожного сопла Нік побачив невелику сіру хмару, і з безперервним шипінням вся територія комплексу була вкрита смертоносною ковдрою. Нік побачив, як газ поширюється і за паркан, по колу, що постійно розширюється.
  
  
  
  Нік намагався на бігу заткнути рот хусткою, але це було марно. Газ йшов надто швидко. Його нюх підказав йому, що це газ, що діє на ваші легені, який лише тимчасово сп'янить вас, ймовірно, на основі фосгену. Його голова почала кружляти, і здавалося, що його легені ось-ось луснуть. "Чортовськи мудро, що вони не використовували смертоносні гази", - подумав він. Вони завжди надто довго залишалися у повітрі, і жертв не можна було допитати. Тепер його очі затуманилися, і, поки він намагався йти далі, все, що він бачив перед собою, були слабкі, нечіткі тіні: біла уніформа та дивні мундштуки. Він хотів бігти до тіні, підняв руки, але його тіло здавалося свинцевим, і він відчував пекучий біль у грудях. Тіні і кольори зблікли, все змилося, і він звалився.
  
  
  
  Алексі побачила, як Нік впав, і вона спробувала змінити напрямок, але газ продовжував проникати у повітря все більше і більше. Пластиковий мундштук шолома трохи допоміг, і хоча вона почала відчувати напругу в легенях, її тіло все ще функціонувало. Вона зробила паузу, намагаючись вирішити, врятувати Ніка чи втекти. "Якщо їй вдасться вибратися через паркан, можливо, вона зможе повернутися пізніше і спробувати допомогти Ніку втекти", - подумала вона. Тепер навколо нього було надто багато солдатів, які підняли його тіло, яке більше не чинило жодного опору, і забрали його. Олекса на мить зупинився, постарався не дихати глибоко, потім побігла до дерев'яних воріт. Одягнена, як решта солдатів, вона не виділялася серед інших людей, що бігають туди-сюди по полю. Вона дісталася воріт, але тепер газ надходив і через шолом, і її дихання ставало все болючішим. Вона впала на край воріт і впала навколішки. Шолом тепер здавався смиренною сорочкою, що не дозволяє їй дихати. Вона стягнула його з голови та скинула з себе. Їй вдалося підвестися і спробувати затримати подих. Але їй довелося кашляти, через що вона проковтнула ще більше газу. Вона розтяглася і лягла в отвір воріт.
  
  
  
  З іншого боку, за парканом Аня бачила, як пішов газ. Вона витратила всі свої бомби, і коли побачила, що люди в протигазах вилазять назовні, вона сховалася в лісі. Солдати оточили її, і вона почала відчувати дію газу. Якщо їй вдасться здолати одного з солдатів і зняти його протигаз, матиме шанс втекти. Аня напружено чекала, прислухаючись до звуків солдатів, які планомірно обшукують ліс. Вони розійшлися на п'ять метрів один від одного і підходили до неї дедалі ближче з обох боків. Повзаючи вперед, вона запитувала себе, як би Нік і Алексі вибралися б з машини. Чи могли вони втекти до того, як подали газ-шприци? Потім вона побачила, як солдат наближаючись до неї, обережно розбивав підлісок гвинтівкою. Вона витягла ножа з піхов на талії і міцно стиснула важку рукоятку. Тепер він був у межах її досяжності. Один швидкий удар її ножа – і протигаз опиниться в її руках. Якби на ній був протигаз, вона могла б повернутися до узлісся, де задушливий газ був густішим, а підлісок менш густим. Потім вона могла швидко перебігти на інший бік комплексу, а потім піднятися на пагорб, де вона могла б знайти найкраще укриття.
  
  
  
  Аня зробила випад. Надто пізно вона відчула корінь дерева навколо своєї щиколотки, що охопила її, і повалила на землю. У цей момент вона побачила солдата, який розмахував важким стволом своєї гвинтівки. Тисячі червоних та білих зірок вибухнули уві сні. Вони згасли, як хлопушка, і вона знепритомніла.
  
  
  
  
  
  Перше, що відчув Нік, було поколювання, холодне поколювання на шкірі. Потім печіння в очах, викликане палючим світлом. Це було дивно, це яскраве світло, бо воно ще не розплющило очі. Він важко відкрив їх і стер вологу з повік. Коли йому вдалося підвестися на лікті, простора кімната набула чіткіших обрисів. Було яскраве світло, і почали з'являтися постаті. Йому знову довелося стерти вологу з очей, і тепер він відчув поколювання в шкірі. Він був повністю оголений і лежав на розкладачку. Навпроти нього він побачив ще два ліжка, на яких лежали роздягнені тіла Аня та Олекси. Вони були свідомі і спостерігали, як Нік закинув ноги на край ліжка і сів.
  
  
  
  Він розтягнув шию та м'язи плечей. Його груди були важкими і напруженими, але він знав, що це почуття поступово вщухне. Він уже бачив чотирьох охоронців, але не звернув на них особливої уваги. Нік повернувся, коли двері відчинилися, і в кімнату увійшов технік із портативним рентгенівським апаратом.
  
  
  
  Позаду техніка в кімнату зайшов високий худий китаєць, легким і впевненим кроком. Довгий білий лабораторний халат прикривав його тонке тіло.
  
  
  
  Він зупинився і посміхнувся до Ніка. Ніка вразив тонкий аскетичний характер його обличчя. Це було майже обличчя святого і дивним чином нагадало Ніку східну версію древніх богів, зображених на давньогрецьких іконах. Чоловік схрестив руки на грудях – довгі, чутливі, м'які руки – і уважно подивився на Ніка.
  
  
  
  Але коли Нік повернув цей погляд, він побачив, що очі повністю суперечать решті його обличчя. В очах не було ані найменшого аскетизму, ані доброти, ані доброти, а лише холодні, отруйні стріли, очі кобри. Нік не міг пригадати, щоб будь-коли бачив такі зовсім диявольські очі. Вони були неспокійними, навіть якщо чоловік дивився в одне місце, вони все одно рухалися. Як зміїні очі, вони блимали неземним темним сяйвом. Нік одразу відчув небезпеку цієї людини, яку людство найбільше боялося. Він був не просто тупицею, хитрим політиком або збоченим мрійником, але відданою людиною, повністю поглиненою однією помилкою, що володіє, крім того, усіма інтелектуальними і психічними якостями, що ведуть до величі. У ньому був відтінок аскетизму, розуму та чуйності. Але це був розум на службі ненависті, чутливість, звернена в жорстокість і безжалісність, і розум повністю присвячений маніакальним ілюзіям. доктор Ху Цзань подивився на Ніка з доброзичливою, майже благоговійною посмішкою.
  
  
  
  "Ви можете одягнутися через хвилину, містере Картер", - сказав він. бездоганною англійською. - Ви, звичайно, містере Картер. Якось я бачив вашу фотографію, досить нечітку, але досить хорошу. Навіть без цього я мусив знати, що це ти.
  
  
  
  'Чому?' - Запитав Нік.
  
  
  
  «Через те, що ти не лише усунув моїх людей, а й виявив кілька особистих якостей. Скажімо так, я одразу зрозумів, що ми маємо справу не зі звичайним агентом. Коли ви подолали людей на борту джонки сім'ї Лу Ши, ви залишили старого на баку в тому ж положенні, щоб обдурити моїх людей. Інший приклад – зникнення патрульного катера. Для мене велика честь, що AX доклала всіх зусиль для мого маленького проекту».
  
  
  
  'Сподіваюся на більше, «Це вдарить по твоїй голові», - слизьким тоном відповів Нік.
  
  
  
  «Звичайно, я не міг спочатку знати, що вас троє і з них два чудові представники західного жіночого вигляду».
  
  
  
  Ху Цань обернувся і подивився на двох дівчаток, що розтягнулися на ліжечках. Нік раптово побачив вогонь в очах чоловіка, коли він оглянув голі тіла дівчат. Це був не просто вогонь зростання сексуального бажання, але було щось більше, щось жахливе, щось, що Ніку зовсім не подобалося.
  
  
  
  "Відмінна ідея з вашого боку взяти із собою цих двох дівчат", - зауважив Ху Цзань, знову повертаючись до Ніка. «Згідно з їхніми паперами, албанські студентки-історики мистецтва в Гонконгу. Очевидний вибір для людей. Але крім того, як ви скоро виявите, для мене це був дуже приємний успіх. Але для початку, містере Картер, я хотів би, щоб ви сіли за рентгенівський апарат. Коли ви були непритомні, ми вас обстежили за допомогою нескладної техніки, і металошукач дав позитивну реакцію. Оскільки я знаю про прогресивні методи роботи людей AX, я мушу все дослідити далі».
  
  
  
  Технік ретельно оглянув його за допомогою портативного рентгенівського апарату та передав Ніку його комбінезон, коли він закінчив. Нік зауважив, що одяг ретельно оглянули. Люгера та стилету, звичайно ж, не було. Поки він одягався, технік показав Ху Цаню рентгенівський знімок. "Ймовірно, шрапнель", - сказав він. "Тут, на стегні, де ми це вже відчули".
  
  
  
  «Ти міг би позбавити себе безлічі неприємностей, якби запитали мене», - прокоментував Нік.
  
  
  
  "Це не було проблемою", - відповів Ху Цзань, знову посміхаючись. "Приготуй їх", - сказав він техніку, вказуючи довгою вузькою рукою на Аню та Алексі.
  
  
  
  Нік спробував не насупитися, коли побачив, що чоловік прив'язав зап'ястя та кісточки дівчаток до країв ліжка шкіряними ременями. Потім він підвів квадратний пристрій до центру кімнати. З передньої частини ящика звисали гумові трубки та шланги, які Нік не міг одразу визначити. Чоловік узяв дві вигнуті металеві пластини, схожі на електроди, і прикріпив їх до сосків Ані. Він зробив те ж саме з Алексі, потім підключив точки до машини тонкими проводами. Нік відчув, як його брови насупилися, коли чоловік схопив довгий гумовий предмет і підійшов до Олекси. З майже клінічною байдужістю він засунув предмет у неї, і тепер Нік побачив, що це було. Гумовий фалос! Він застебнув її чимось на зразок звичайної підв'язки, щоб вона залишалася на місці. Цей пристрій теж був під'єднаний шнуром до машини посеред кімнати. З Анею зверталися так само, і Нік відчув наростаючу лють, через яку він пронизав живіт.
  
  
  
  "Що, чорт забирай, це значить?" він запитав. "Шкода, чи не так?" Ху Цань відповів, дивлячись на близнюків. «Вони справді дуже гарні».
  
  
  
  'Дуже шкода?' – роздратовано спитав Нік. "Що ти задумав?"
  
  
  
  «Ваші подруги відмовилися надати нам будь-яку інформацію про те, що ви тут робите, або про те, що ви, можливо, вже зробили. Зараз я спробую вичавити з них цю інформацію. Можна сказати, що мій метод – не що інше, як удосконалення дуже старого китайського принципу тортур».
  
  
  
  Він знову посміхнувся. Ця біса вихована усмішка. Наче він вів ввічливу бесіду у вітальні. Він продовжив свою розмову, уважно спостерігаючи за реакцією Ніка. Тисячі років тому китайці практикуючі тортури виявили, що стимули задоволення можна легко перетворити на подразники, і що цей біль відрізняється від звичайного болю. Прекрасним прикладом є давня китайська практика лоскоту. Спочатку це викликає сміх та приємне почуття. Якщо продовжувати, задоволення швидко перетворюється на дискомфорт, потім на гнів і опір і, нарешті, на болісний біль, що зрештою зводить жертву з розуму. Чи бачите, містере Картер, від звичайного болю можна захиститися. Часто жертва може чинити опір суто фізичним тортурам своєю емоційною протидією. Але мені справді не треба про це говорити; без сумніву, ви так само добре обізнані, як і я.
  
  
  
  Немає ніякого захисту від тортур, що використовуються, тому що принцип заснований на грі на тих надчутливих психічних елементах людського тіла, які не піддаються контролю. За правильної стимуляції органи, чутливі до сексуальної стимуляції, неможливо контролювати силою волі. І, повертаючись до ваших подруг, ці пристрої є саме цієї мети. Щоразу, коли я натискаю цю маленьку кнопку, вони відчувають оргазм. Абсолютно продумана система вібрацій та рухів неминуче викличе оргазм. Перше, я можу сказати з упевненістю, буде більш приємним, ніж оргазм, який вони могли б будь-коли досягти з будь-яким партнером-чоловіком. Тоді збудженість перетвориться на почуття дискомфорту, а потім на болісний біль, про який я вам щойно розповів. У міру того, як я збільшую швидкість стимулів, їхній біль досягне піку диявольського тортуру, і вони не зможуть нічого зробити, щоб чинити опір болю або уникнути його».
  
  
  
  "Що, якщо це не спрацює?" - Запитав Нік. "Якщо вони не почнуть говорити?"
  
  
  
  "Це спрацює, і вони будуть говорити", - впевнено посміхнувся Ху Цзань. Тільки якщо вони будуть чекати занадто довго, вони ніколи більше не зможуть насолоджуватися сексуальним контактом. Вони навіть можуть збожеволіти. Серія оргазмів, що триває, по-різному впливає на жінок, коли вони досягають межі».
  
  
  
  «Схоже, ти багато експериментував із цим», - прокоментував Нік.
  
  
  
  «Ви маєте експериментувати, якщо хочете щось покращити», - відповів Ху Цзань. «Щиро кажучи, я щасливий вам усе це розповісти. Мені так мало людей, з якими я можу поговорити на цю тему, і, судячи з вашої репутації, ви також є експертом на допитах. Він вказав на охоронців. "Він іде з нами", - сказав він, підходячи до дверей. "Ми йдемо в підвал".
  
  
  
  Нік був змушений піти за Ху Цанем, коли він спускався невеликими сходами, що вели в просторий, яскраво освітлений підвал. У пофарбованих у білий колір стін було кілька клітинок, розміром приблизно три на три метри кожна. Це були невеликі відсіки з ґратами з трьох сторін, у кожній з яких була невелика раковина та дитяче ліжечко. У кожній камері знаходилася дівчина чи жінка у чоловічих трусах. Усі жінки були західними, окрім двох.
  
  
  
  Кожна з цих жінок намагалася втручатися у мою діяльність», – сказав Ху Цзань. «Є і другосортні агенти, і звичайні бомжі. Я замкнув їх тут. Подивися на них уважно».
  
  
  
  Коли вони проходили повз клітини, Нік спостерігав за жахливими сценами. За його оцінками, жінці у першій клітці було сорок п'ять років. Її фігура виглядала добре збереженою, у неї були міцні груди, красиві ноги і гладкий живіт. Але її обличчя, яке виглядало жахливим і занедбаним, з огидними сірими плямами, показувало, що вона була розумово відсталою. Ху Цзань, мабуть, здогадався про думки Ніка.
  
  
  
  "Їй тридцять один рік", - сказав він. «Вона просто існує і животіє. З нею можуть мати статевий акт до двадцяти чоловіків поспіль. На неї це не впливає. Вона абсолютно апатична».
  
  
  
  Наступною була висока дівчина зі світлим солом'яним волоссям. Коли вони приїхали, вона встала, підійшла до бару і пильно подивилася на Ніка. Вона явно не звертала уваги на свою наготу. "Можна сказати, що вона німфоманка, але вона живе в образі шестирічної дівчинки, яка вперше виявила своє тіло", - сказав Ху Цзань. «Вона ледве розмовляє, булькає та кричить, звертає увагу лише на власне тіло. Її розум похмурий упродовж десятиліть».
  
  
  
  У сусідній клітці маленька китаянка розгойдувалася на краю ліжка, дивлячись у стелю, схрестивши руки. Вона продовжувала розгойдуватися, доки вони проходили, ніби не помічала їх.
  
  
  
  «Цього достатньо, – весело сказав Ху Цзань. "Думаю, тепер мій друг розуміє". Він усміхнувся Ніку, який зобразив ввічливий інтерес. Але всередині вирувала крижана лють, яка мало не стиснула його живіт. Це були не просто тортури з вилучення інформації. Він сам досить часто зазнавав побиття і тортур, щоб знати це.
  
  
  
  Це був садизм, садизм у чистому вигляді. Усі кати були садистами за визначенням, але багато людей, чия робота полягала у отриманні даних, пов'язані з кінцевим результатом, а чи не з відчуттями від тортур. Для професійних слідчих тортури були просто зброєю в їхньому арсеналі, а не джерелом спотвореного задоволення. І Ху Цзань, як він тепер знав, був більшим, ніж просто садист. У нього був особистий мотив, щось, що сталося у минулому, щось у його особистому житті. Ху Цань відвів Ніка назад до кімнати, де були дві дівчини.
  
  
  
  «Скажи мені», - запитав Нік із відрепетованим спокоєм. "Чому б тобі не вбити тих дівчат і мене?"
  
  
  
  "Це лише питання часу", - сказав Ху Цзань. «Ви добре навчені методам спротиву. Ці жінки теж могли бути навчені, але вони лише жінки, західні жінки в цьому відношенні».
  
  
  
  Нік добре запам'ятав цей останній коментар. Позиція Ху Цаня, безперечно, була відображенням стародавнього східного звичаю розглядати жінок як другосортних та підлеглих істот. Але це було не єдине. Знаряддя тортур цієї людини були спеціально пристосовані для жінок. Він був націлений на них, а точніше на західних жінок! Нік вирішив вистрілити навмання, щоб подивитися, чи потрапить він у ціль. Він мав знайти спосіб дістатись цього сатанинського аскета, знайти ключ, який підійшов би його брудному мозку.
  
  
  
  "Хто це була?" - байдуже спитав він. Ху Цзань зачекав лише секунду, щоб відповісти.
  
  
  
  «Що ви маєте на увазі, містере Картер?» - сказав він.
  
  
  
  'Я сказав, хто це була?' – повторив Нік. «Це була американка? Ні, я думаю, це була англійка.
  
  
  
  Очі Ху Цаня перетворилися на задумливі щілини.
  
  
  
  "Ви недостатньо зрозумілі, містере Картер", - відповів він рівним тоном. "Я не розумію, про що ви говорите".
  
  
  
  «Я так думаю, – сказав Нік. 'Що трапилося. Вона пограла з тобою, а потім кинула? Чи вона посміялася тобі в обличчя? Так, мабуть, так воно й було. Ви думали, що вона дивиться на вас, а потім повернулась і посміялася з вас.
  
  
  
  Ху Цань обернувся до Ніка і глянув прямо на нього. Нік на мить побачив, як його рот скривився. Надто пізно він побачив вільний шматок дроту, який Ху Цзань підняв і тримав у руці. Він відчув гострий біль, коли нитка хльостала його по обличчю. Він відчув, як кров стікає його щелепою.
  
  
  
  «Заткнися, свиня!» - Ху Цань кричав, і він ледве стримував свій гнів. Але Нік вирішив натиснути ще трохи. Він міг виграти більше, ніж втратити.
  
  
  
  "Так ось що це за цим", - сказав він. «Ваша ненависть до вільного світу, особиста вендетта. Ви особисто скривджені. Це все ще помста тій дитині, яка підвела вас і висміяла з вас, Бог знає, як давно. Чи їх було більше? Можливо, тобі не пощастило з двадцятьма з курчат. Ви справді користувалися дезодорантом щодня?
  
  
  
  Дріт знову пройшов по обличчю Ніка. Ху Цзань ахнув, відступив на крок і щосили намагався стримати себе. Але Нік знав те, що хотів знати. Мотиви цієї людини були цілком особистими. Його дії були результатом будь-яких політичних переконань, це була антизахідна ідеологія, сформована філософськими висновками, а прагнення особистої помсти. Чоловік хотів, щоб об'єкти його ненависті до нього перетворилися на пил. Він хотів, щоб вони були біля його ніг. Це важливо пам'ятати. Можливо, Нік зможе скористатися цією рисою, можливо, він скоро зможе використати це знання, щоб маніпулювати цією людиною.
  
  
  
  Ху Цзань тепер стояв за машиною в центрі кімнати. Його губи стиснулися, він натиснув кнопку. Нік дивився - як ні в чому не бувало, як заворожений, - як пристрій почав робити свою роботу. Алексі та Аня відреагували проти своєї волі. Їхні тіла почали рухатися, корчитися, голови тремтіли від незаперечного захоплення. Ця проклята машина була справді ефективною. Нік глянув на Ху Цаня. Він усміхнувся – якщо це можна було назвати посмішкою – втягнутими губами і ахнув, дивлячись на нього.
  
  
  
  Коли все закінчилося, Ху Цзань зачекав рівно дві хвилини, потім знову натиснув кнопку. Нік почув, як Олекса задихнулася і закричала: "Ні, ще ні, ще ні". Але машина знову задзюжчала і зробила свою справу з диявольською точністю.
  
  
  
  Було ясно, що екстаз, в який впадали Аня та Алексі, більше не був справжнім екстазом, і вони почали видавати жалібні звуки. Їхні приглушені стогін та напіввигуки вказували на те, що вони знову досягли кульмінації, і тепер Ху Цзань негайно знову активував пристрій. Аня пронизливо закричала, і Олексі заплакала, спочатку пригнічено, але потім все голосніше і різкіше.
  
  
  
  "Ні, ні, не треба більше, будь ласка, не треба більше", - вигукнула Аня, коли її тіло корчилося на ліжку. Безперервне хникання Олекси було перервано криками про допомогу. Тепер стало неможливо визначити, коли вона мала оргазм. Їхні тіла безперервно звивалися і згиналися, їхні пронизливі крики та істеричні вибухи луною розносилися по кімнаті. Аня, зауважив Нік, майже розвеселилася, і її крики набули веселого відтінку, який вразив його до глибини душі. Олекса продовжувала втягувати прес, намагаючись уникнути рухів фалоса, але це було так само марно, як і намагатися уникнути своєї долі. Її ноги почали посмикуватися. Ху Цзань справді правильно описав це. Це був неминучий біль, жахливе відчуття, якого вони не могли позбутися.
  
  
  
  Нік озирнувся. Було чотири охоронці, Ху Цзань та технік. Вони були так зосереджені на безпорадних оголених дівчат, що він, мабуть, міг би вбити їх усіх без особливих зусиль. Але скільки солдатів буде зовні? А потім було завдання, яке потрібно було виконати вдало. Проте стало зрозуміло, що діяти потрібно найближчим часом. Він побачив в очах Олекси дикий, напівістеричний вираз, який налякав його. Якби він був упевнений, що вони не розмовлятимуть, йому довелося б тримати себе в руках до кінця, і дівчата, мабуть, перетворилися б на зруйновані, напівбожевільні руїни. Він подумав про нещасних, яких бачив у клітках. Це була б жахлива жертва, але він мав принести жертву, успіх операції був понад усе. Це був кодекс, за яким жили усі троє.
  
  
  
  Але було ще щось, чого він боявся. Він мав страшне передчуття, що дівчатка не протримаються. Вони все видадуть. Вони розкажуть усі, і це може означати кінець західного світу. Йому довелося втрутитися. Аня випустила нерозбірливі крики; тільки Нік вловив кілька слів. Її крики змінилися, і він знав, що це означало. Дякувати Богу, він краще розумів її знаки, ніж Ху Цзань.
  
  
  
  Це означало, що вона збиралася здатися. Якщо він хотів щось зробити, він мав зробити це швидко. Він мав спробувати. Якби він цього не зробив, Ху Цзань отримав би інформацію зі змучених, зруйнованих, порожніх оболонок цих чудових тіл. І був лише один спосіб достукатися до цієї людини: дати їй те, що він хотів, потішити її болісному бажанню помсти. Якби Нік міг це зробити, якби він міг зіграти Ху Цаня з якоюсь роздмухуваною історією, можливо, все ще можна було б завершити місію і врятувати їхню шкуру. Нік знав, що в крайньому випадку він завжди може активувати детонатори, промовивши цю комбінацію слів, щоб відправити їх усіх у небо. Але він ще не був готовий до свого останнього порятунку. Самогубство завжди було можливим, але ніколи не було привабливим.
  
  
  
  Нік підготувався. У нього має вийти добре, акторська майстерність на найвищому рівні. Він напружив м'язи, потім шалено кинувся на Ху Цаня і відштовхнув його від консолі.
  
  
  
  Він гукнув. - 'Зупинись!' "Припини, ти мене чуєш?" Він ледве чинив опір, коли охоронці, що кинулися до нього, відтягли його від Ху Цаня.
  
  
  
  "Я скажу тобі все, що ти хочеш знати", - крикнув Нік здавленим голосом. «Але ви припините із цим… Я більше не можу цього винести! Чи не з нею. Я її люблю.' Він вирвався з рук охоронців і впав на ліжко, де лежав Олексі. Тепер вона була нерухома. Її очі були заплющені, тільки груди все ще сильно рухалися вгору і вниз. Він закопався головою між її грудьми і ніжно погладив її по волоссю.
  
  
  
  «Все кончено, мила», - пробурмотів він. «Вони дадуть тобі спокій. Я їм усе розповім».
  
  
  
  Він обернувся до Ху Цаня і осудливо подивився на нього. Він сказав уривчастим голосом: «Тобі це подобається, чи не так? Ви не очікували, що це станеться. Добре, тепер знаєш. Я людина, так… людина, як і всі». Його голос зірвався, і він затулив голову руками. «Боже мій, про Ісуса, що я роблю? Що зі мною відбувається?
  
  
  
  Ху Цань усміхнувся задоволеною усмішкою. Його тон був іронічний, коли він сказав: - Так, знаменна подія. Великий Нік Картер - Кіллмайстер, як я вважаю, вас звуть - зайшов так далеко через кохання. Як зворушливо ... і яка разюча подібність.
  
  
  
  Нік підвів голову. "Що означає разючу подібність?" - сердито спитав він. «Я б не став цього робити, якби не любив її так божевільно».
  
  
  
  Я маю на увазі, це разюча схожість із вашою соціальною системою, - холодно відповів Ху Цзань. «Ось чому ви всі приречені. Ви збудували весь свій спосіб життя на тому, що ви називаєте любов'ю. Християнська спадщина дала вам те, що ви називаєте мораллю, ви граєте такими словами, як істина, чесність, прощення, честь, пристрасть, добро і зло, коли в цьому світі є тільки дві речі: сила і слабкість. Влада, містере Картер. Ви розумієте? Ні, не зрозумієте. Якби ви це розуміли, вам не знадобилася б уся ця західна нісенітниця, ці порожні претензії, ці шалені помилки, які ви винайшли. Так, вигадали, містере Картер. У той час я старанно вивчав вашу історію, і мені стало зрозуміло, що ваша культура винайшла всі ці символи, всі ці забобони з пристрастю, честю та справедливістю, щоб прикрити вашу слабкість! Новій культурі не знадобляться ці виправдання. Нова культура реалістична. Він ґрунтується на реальності існування. Знання, що є лише поділ на слабких та сильних».
  
  
  
  Нік тепер тупо сидів на краю ліжка. Його очі дивились у простір, нічого не бачачи. "Я програв", - пробурмотів він. "Не вдалося ... не вдалося".
  
  
  
  Від сильного удару по обличчю він повернув голову в інший бік. Ху Цзань стояв перед ним і зневажливо дивився на нього.
  
  
  
  «Досить твого ниття», - гаркнув він. 'Розповідай. Мені цікаво почути, що ви скажете. Він ударив Ніка по голові в інший бік. Нік глянув у підлогу і заговорив рівним, замкнутим тоном.
  
  
  
  «До нас доходили чутки про ваші ракети. Вони послали нас з'ясувати, чи це правда. Як тільки ми знайдемо ракети, що діють, нам потрібно буде передати місце розташування та дані до штабу і направити сюди бомбардувальники, щоб знищити стартовий комплекс. У нас десь у пагорбах захований передавач. Я не можу сказати вам де саме. Я міг би тебе відвезти туди.
  
  
  
  «Не має значення», - перебив його Ху Цань. - Нехай там буде передавач. Чому ви вторглися до приміщення? Невже ви могли бачити, що це саме те місце, яке ви шукали?
  
  
  
  Нік швидко подумав. Він не розраховував на це запитання. "Ми повинні були переконатися", - відповів він. «З пагорбів ми не могли сказати, чи це були бойові ракети чи порожні макети для навчальних цілей. Ми мали переконатися».
  
  
  
  Ху Цань здавався задоволеним. Він повернувся і пройшов в інший кінець кімнати, поклавши довгу тонку руку під підборіддя.
  
  
  
  Я більше не ризикую», – сказав він. Вони надіслали тебе. Можливо, це була їхня єдина спроба, але, можливо, їм на думку спаде ідея організувати ще більше акцій. Я планував атакувати через двадцять чотири години, але я зазнаю удару вперед. Завтра вранці ми закінчимо приготування, і тоді ви станете свідками кінця свого світу. Я навіть хочу, щоб ви стояли поряд зі мною і подивилися, як мої маленькі поштові голуби злітають. Я хочу побачити вираз твого обличчя. Приємно буде спостерігати, як головний агент вільного світу дивиться, як його світ перетворюється на дим. Це майже символічно, містере Картер, вам не здається, що руйнації вашого так званого вільного світу передує одкровення про те, що їхній ключовий агент - не що інше, як слабкий, неефективний, закоханий сливовий пудинг. Але, можливо, у вас немає особливого сенсу у символізмі».
  
  
  
  Ху Цзань схопив Ніка за волосся і підняв його голову. Нік щосили намагався не показати люті в очах, це було чи не найважчим, що йому доводилося робити. Але йому доведеться грати до кінця. Він глянув на Ху Цаня тьмяним, приголомшеним поглядом.
  
  
  
  "Можливо, я залишу тебе тут після запуску", - посміхнувся Ху Цань. «Ви навіть маєте пропагандистську цінність: приклад занепаду колишнього західного світу. Але для початку, просто щоб переконатися, що ви розумієте різницю між силою та слабкістю, я дам вам урок для новачків».
  
  
  
  Він щось сказав охоронцям. Нік його не розумів, але незабаром він зрозумів, що станеться, коли чоловіки наблизяться до нього. Перший повалив його на землю. Потім важкий черевик ударив його ногою по ребрах. Ху Цзань хотів показати йому, що сила не має нічого спільного зі слабкостями, такими як честь та благодать. Але Нік знав, що все, чого він дійсно хотів, - це задоволення спостерігати, як його ворог корчиться біля його ніг і благає про помилування. Досі він добре грав свою роль і продовжуватиме це робити. З кожним ударом черевика він кричав болю і, нарешті, закричав і просив пощади. "Досить", - вигукнув Ху Цань. «Після того, як ви пробили зовнішній шар, не залишається нічого, окрім слабкості. Віднесіть їх у будинок і помістіть у камери. Я буду там.'
  
  
  
  Нік подивився на оголені тіла Ані та Олекси. Вони все ще лежали
  
  
  безпорадні, повністю виснажені. Ймовірно, вони пережили сильний шок і психологічно виснажені. Він був радий, що вони не бачили його виступу. Вони могли зіпсувати роль, намагаючись зупинити його. Можливо, це їх теж обдурило б. Йому вдалося обдурити Ху Цаня та виграти дорогоцінний час; всього кілька годин, до наступного ранку, але цього має бути достатньо. Коли охоронці витягали оголених дівчат із кімнати, Нік побачив стурбовані очі Ху Цаня, що стежили за ними, і Нік подумав, що він міг читати думки в цьому уїдливому погляді. Він ще не закінчив з ними, цей збочений виродок. Він уже винаходив нові методи, щоб висловити свою ненависть до жінок цих двох примірниках. Нік раптово з жалем зрозумів, що часу залишилося не так багато. Йому треба було діяти дуже швидко, і в нього не було б часу на побиття Ху Цаня, хоча його руки свербіли. Охоронці виштовхнули його в хол і спустили сходами, після чого їх вивели через бічні двері.
  
  
  
  Дівчата вже були у невеликій вантажівці, з кожного боку стояли охоронці. Вони були задоволені своїм завданням. Вони сміялися і відпускали непристойні жарти, постійно відчуваючи руками оголені тіла дівчат непритомними. Ніка змусили сісти на дерев'яну лавку навпроти них між двома охоронцями, і машина поїхала вузькою вибоїстою дорогою. Дорога була коротка, і коли вони повернули на асфальтовану дорогу, Нік побачив велике панорамне вікно будинку, яке вони бачили з пагорбів навпроти. Товсті блискучі чорні колони підтримували вишукано різьблену надбудову у вигляді пагоди. Перший поверх був зроблений з тику, бамбука та каменю та дихав традиційною китайською архітектурою. Охоронці виштовхнули Ніка з машини прикладом гвинтівки до будинку, який був просто і сучасно обставлений. На другий поверх вели широкі сходи. Вони спустилися сходами до менших сходів, які, очевидно, вели до підвалу. Нарешті вони дійшли до маленької, яскраво освітленої кімнати. Його вдарили ногою по дупі, і він упав на підлогу. Двері за ним були зачинені. Він лежав і слухав. За кілька секунд він почув, як зачинилися ще одні двері. Тож Олекси та Аня були замкнені в одній камері неподалік нього. Нік сів і почув кроки чергового в коридорі. Він помітив, що у дверях є крихітне скло, мабуть, опукла лінза, і знав, що за ним спостерігають. Він заповз у куток і сів там. Навіть зараз він грав роль повністю переможеної людини, яка втратила впевненість. Він більше не міг дозволити собі помилятися, але його очі оглядали кожен квадратний дюйм кімнати. Він похмуро виявив, що виходу нема. Не було ні вікон, ні отворів вентиляції. Яскраве світло виходило від єдиної голої лампи на стелі. Він був радий, що зберіг переможену і покірну поведінку, бо за кілька хвилин Ху Цань увійшов до камери без попередження. Він був один, але Нік відчув, що охоронець уважно спостерігає за ним через маленьке кругле скло у дверях.
  
  
  
  "Ви можете знайти наші гостьові кімнати, скажімо так, трохи суворими", - почав Ху Цзань. «Але принаймні ти можеш рухатися. Боюся, що ваші спільниці зазнали дещо суворішого висновку. У кожного з них одна рука і одна нога на залізному ланцюзі, прикріпленому до підлоги. Тільки я маю ключ до цих ланцюгів. Тому що ви знаєте, що моїх чоловіків ретельно відбирають та навчають, але я також знаю, що жінки – прокляття для кожного чоловіка. Їм не можна довіряти. Ви, наприклад, можете бути небезпечними, якщо у вас є зброя. До того ж ваші кулаки, ваша сила, ваші ноги – це своєрідна зброя. Але жінкам не потрібна зброя, щоб бути небезпечними. Вони самі собою є зброєю. Ви замкнені, надійно охороняєтеся та безпорадні. Але жінки ніколи не бувають безпорадними. Поки вони можуть зловживати своєю жіночністю, вони залишаються небезпечними. І тому я скував їх як додатковий запобіжний захід».
  
  
  
  Він знову спробував піти, але зупинився у дверях і подивився на Ніка.
  
  
  
  «О, ви, звичайно, мали рацію, - сказав він. «Про цю дівчину. Це було багато років тому. То була англійка. Я зустрів її у Лондоні. Ми обидва вчилися. Уявіть, я збирався старанно працювати у вашій цивілізації. Але завтра я знищу цю цивілізацію».
  
  
  
  Тепер він залишив Ніка одного. Вночі врятуватись було неможливо. Доведеться чекати до ранку і збирати сили. Аня і Алексі, безперечно, буде міцним сном, і було сумнівно, що їхній стан принесе йому будь-яку користь завтра. Їхній жахливий досвід принаймні виснажив і послабив би їх, і, можливо, вони зазнали непоправної психологічної шкоди. Наступного ранку він дізнається, що треба було зробити, він повинен був зробити це поодинці. Була одна втішна думка. Ху Цзань прискорив свої плани, і будь-яка доступна робоча сила працюватиме над приведенням у дію ракет або стоятиме на варті. Це зменшувало шанси на виявлення детонаторів, що з огляду на додатковий день завжди було можливо.
  
  
  
  Нік схрестив ноги і прийняв позу йоги, перевівши своє тіло і розум у стан повного розслаблення. Він відчував, як внутрішній механізм поступово заряджає його тіло і розум розумової та фізичної енергії. У будь-якому випадку він досяг того, щоб дівчат більше не було в приміщенні. Якби він був змушений підірвати ракети, перш ніж він зміг би їх звільнити, принаймні вони вижили б. Він набував все більшого почуття внутрішнього спокою та безпеки, і поступово в його голові формувався план. Нарешті він змінив становище, розтягнувся на підлозі і майже одразу заснув.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 9
  
  
  
  
  
  
  
  
  Велике вікно займало всю довжину будинку. Як і очікував Нік, через нього можна було бачити весь комплекс та навколишні пагорби. Це було захоплююче та захоплююче видовище, свідком якого став Нік, коли охоронець вштовхнув його усередину. Він покірно дозволив поводитися, але дорогою не зводив очей з обстановки. Він зауважив, що у коридорі, де знаходилися його камера, камера Ані та Олекси, був лише один охоронець. Окрім того, будинок не охоронявся. Він бачив лише чотирьох чи п'яти охоронців біля входів на перший поверх, а двоє стояли перед широкими сходами.
  
  
  
  Солдат, який привів його нагору, залишився в кімнаті, тоді як Ху Цзань, який дивився на вулицю, обернувся. Нік помітив, що на його обличчі знову з'явилася ця дратівлива посмішка. Приміщення, що розтяглося на всю довжину фасаду, більше схоже на спостережний пункт, ніж на звичайне приміщення. У центрі вікна була велика панель управління з численними перемикачами, вимірювачами і кількома мікрофонами.
  
  
  
  Нік визирнув у вікно. Ракети гордо стояли на пускових установках, і територію було очищено. Навколо ракет більше не було солдатів та техніків. Тож часу залишалося не так багато.
  
  
  
  "У моїх ракет є новий пристрій, який я розробив особисто", - сказав Ху Цань. «Ядерна боєголовка не може бути висаджена в повітря, поки ракета не виявиться в повітрі. Тож ядерні боєголовки тут, на базі, не можуть вибухнути через технічну помилку».
  
  
  
  Тепер настала черга Ніка посміхнутися. "Ви ніколи не здогадаєтеся, що це означає для мене", - сказав він.
  
  
  
  "Кілька годин тому ваше ставлення здається мені іншим", - сказав Ху Цзань, вивчаючи Ніка. «Побачимо, скільки часу буде потрібно, коли ці ракети будуть на шляху до руйнування основних центрів Заходу. Якщо це станеться, Пекін побачить, яку можливість я їм пропоную, і червоні армії негайно вживуть заходів. Мої люди майже закінчили останні приготування.
  
  
  
  Ху Цзань знову повернувся, щоб глянути назовні, і Нік швидко підрахував. Він має діяти зараз. Передачу в його стегні знадобиться одна секунда, щоб послати сигнал кожному детонатору, і ще секунда, щоб детонатор прийняв сигнал і перетворив його в електронну дію. Сім ракет по дві секунди на кожну. Чотирнадцять секунд відокремлювали вільний світ від пекла. Чотирнадцять секунд стояли між майбутнім сподіванням та майбутнім страждань та жаху. Чотирнадцять секунд визначать перебіг історії на тисячі років. Він повинен мати Ху Цаня при собі. Він не міг ризикувати втручанням охоронця. Нік тихенько рушив до чоловіка, потім блискавично повернувся. Він вклав весь свій стримуваний гнів у завданий йому нищівний удар у щелепу, і це відразу принесло йому полегшення. Чоловік звалився, як ганчірка. Нік голосно засміявся, і Ху Цзань здивовано обернувся. Він насупився і подивився на Ніка, як на неслухняну дитину.
  
  
  
  Він запитав. - "Як ти думаєш, що ти робиш?" 'Що це? Остання судома ваших ідіотських засад, спроба врятувати свою честь? Якщо я заб'ю тривогу, мої охоронці будуть тут за кілька секунд. І навіть якби вони не прийшли, ви нічого не можете вдіяти, щоб зупинити ракети. Вже занадто пізно.'
  
  
  
  "Ні, ненормальний ідіот", - сказав Нік. «У вас є сім ракет, і я назву вам сім причин, через які ви зазнаєте невдачі».
  
  
  
  Ху Цзань засміявся безрадісним сміхом, глухим нелюдським сміхом. "Ти божевільний", - сказав він Ніку.
  
  
  
  'Номер один!' - Крикнув Нік, обов'язково вимовляючи слова, які приведуть у дію перший детонатор. "Номер один", - повторив він, відчуваючи легке тремтіння під шкірою в стегні, коли передавач вловив сигнал. "Істина, благодать і любов - не порожні поняття", - продовжив він. «Вони так само реальні, як сила та слабкість».
  
  
  
  Він якраз встиг зітхнути, коли почув, як вибухнув перший детонатор. За вибухом майже відразу почулося ревіння, коли ракета, здавалося, злетіла сама, злетіла в повітря, а потім розлетілася на шматки. Перша установка була біля бараків, і Нік побачив, що внаслідок вибуху дерев'яні споруди зрівнялися із землею. Бетон, шматки металу та частини людських тіл пролетіли повітрям і приземлилися на землю за кілька метрів. Ху Цань глянув у вікно широко розплющеними очима. Він підбіг до одного з мікрофонів на панелі керування та клацнув вимикачем.
  
  
  
  'Що трапилося?' він гукнув. «Центральна, Центральна, це лікар. Ху Цань. Що відбувається? Так, звичайно, чекаю. З'ясуй це. Відразу чуєш мене?
  
  
  
  'Номер два!' Нік говорив ясно. «Тирани ніколи не можуть поневолити вільних людей».
  
  
  
  Другий детонатор спрацював із потужним ударом, і обличчя Ху Цаня стало зовсім білим. Він продовжував кричати на того, хто говорить, вимагаючи роз'яснень.
  
  
  
  "Номер три", - сказав Нік. «Людина важливіша за державу».
  
  
  
  Коли в будинку пролунав третій вибух, Нік побачив, що Ху Цань почав стукати кулаками вікном. Потім він глянув на Ніка. В його очах був чистий панічний страх. Сталося щось, у чому не міг зрозуміти. Він почав бігати туди-сюди, вигукуючи накази в різні мікрофони, оскільки хаос внизу ставав все більш захаращеним.
  
  
  
  "Ти все ще слухаєш, Ху Цань?" - Сказав Нік з диявольською усмішкою. Ху Цань глянув на нього широко розплющеними очима і відкритим ротом. "Номер чотири", - крикнув Нік. «Кохання сильніше за ненависть, і добро сильніше за зло».
  
  
  
  Четверта ракета злетіла у повітря, і Ху Цзань упав навколішки і почав стукати в панель управління. Він кричав і сміявся поперемінно. Нік, згадавши безпорадну дику паніку, яку він бачив в очах Олекси кілька годин тому, крикнув різким і ясним тоном: «Номер п'ять! Немає нічого кращого за гарячу навшпиньки».
  
  
  
  Під час п'ятого вибуху Ху Цань впав на панель управління, вибухнувши уривчастим істеричним криком, який був недоступний для розуміння. Тепер весь комплекс перетворився на одну величезну колону диму та полум'я. Нік схопив Ху Цаня і притулився обличчям до вікна.
  
  
  
  "Продовжуй думати, ідіот", - сказав він. «Номер шість! Те, що об'єднує людей, сильніше за те, що їх поділяє!
  
  
  
  Ху Цань вирвався з рук Ніка, коли шоста ракета вибухнула спіраллю полум'я, металу та бетону. Його обличчя перетворилося на жорстку маску, його вражений мозок раптово знову знайшов слід розуміння.
  
  
  
  "Це ти", - видихнув він. - Якось ти це робиш. Все це було брехнею. Ти ніколи не любив цієї жінки. Це був прийом, який змусив мене зупинитися, врятувати її! »
  
  
  
  «Цілком вірно», - прошипів Нік. "І пам'ятай, це жінка допомогла тебе знешкодити".
  
  
  
  Ху Цань прихилився до ніг Ніка, який, проте, тихо відступив убік і спостерігав, як чоловік ударив головою по панелі керування.
  
  
  
  "Номер сім, Ху Цань", - крикнув Нік. Число сім означає, що ваші плани провалилися, тому що людство знаходиться досить далеко, щоб вчасно викрити божевільних на зразок вас!
  
  
  
  "Ракета сім!" - крикнув Ху Цань у мікрофон. "Запустити сьому ракету!" У відповідь пролунав фінальний вибух, який вразив вікно. Він обернувся і з пронизливим криком накинувся на Ніка. Нік виставив ногу, через що Ху Цань вдарився об двері. Маючи незвичайну силу божевільного, Ху Цзань швидко встав і вибіг, перш ніж Нік зміг його зупинити. Нік побіг за ним і побачив, що його біле пальто зникло біля підніжжя сходів. Після цього знизу сходів з'явилися четверо охоронців. Їхня автоматична зброя відкрила вогонь, і Нік пірнув на землю. Він почув швидкі кроки на сходах. Коли перший досяг верхньої сходинки, він схопив людину за щиколотки і кинув її зі сходів, він забрав із собою решту трьох. Нік пригнувся до автоматичної гвинтівки та дав чергу. Четверо солдатів лягли неживо біля підніжжя сходів. З автоматом у руках Нік перестрибнув через них і побіг на перший поверх. З'явилися ще двоє охоронців, і Нік одразу вистрілив у них короткою чергою. Ху Цаня ніде не було видно, і Нік задумався. Чи міг учений втекти з дому? Але у Ніка була нав'язлива думка, що ця людина пішла в інше місце, і він спускався до підвалу по три сходинки за раз. Коли він підійшов до камери, крик Олекси підтвердив підозри, що лякали його.
  
  
  
  Він кинувся до кімнати, де близнюки, все ще оголені, були прикуті ланцюгами до підлоги. Ху Цань стояв над ними, як старий синтоїстський священик у довгому мішкуватому пальті. У його руках лежала величезна старовинна китайська шабля. Він тримав важку зброю над головою обома руками і збирався обезголовити двох дівчат одним махом. Ніку вдалося прибрати палець зі спускового гачка. Якщо він вистрілить, Ху Цань упустить важке лезо, і результат буде таким самим жахливим. Нік упустив пістолет на землю і пригнувся. Він схопив Ху Цаня за талію, і вони разом пролетіли через камеру та приземлилися на землю на два метри далі.
  
  
  
  Зазвичай ця людина була б зламана у могутній хватці Ніка Картера, але Ху Цаня рухала нелюдська сила розлюченого божевільного, і він все ще міцно тримав важку шаблю. Він махнув широким мечем вниз, намагаючись вдарити Ніка по голові, але N3 вчасно відкотився убік, щоб ухилитися від сили удару. Однак вістря шаблі потрапило йому в плече, і він відразу відчув пульсуючий біль, який майже паралізував його руку. Однак він одразу ж схопився на ноги і спробував ухилитися від наступної атаки божевільного. Останній, однак, знову кинувся до Алексія та Ганни з піднятим мечем, очевидно, не злякавшись своєї рішучості завершити свою помсту жіночому вигляду.
  
  
  
  Коли чоловік зі свистом послав шаблю вниз, Нік схопив рукоять і щосили смикнув її убік. Він відчув стріляючий біль у плечі, що кровоточить, але прийшов вчасно. Тепер важке лезо вдарилося об землю в дюймі або близько від голови Ані. Нік, все ще тримаючи рукоять шаблі, тепер повернув Ху Цаня з такою величезною силою, що той урізався у стіну.
  
  
  
  Тепер, коли у Ніка була шабля, учений, здавалося, таки не хотів забути про свої думки про помсту. Він майже дістався дверей, коли Нік перегородив йому шлях. Ху Цань обернувся і побіг назад, коли Нік опустив лезо. Гостра, як бритва, зброя пронизала спину безумця, який з пригніченим стоном упав на землю. Нік швидко опустився навколішки поруч із вмираючим ученим і дістав ключі від ланцюгів із кишені пальта. Він визволив дівчат, які тремтіли в нього на руках. Страх і біль все ще були очевидні в їхніх очах, але вони щосили намагалися зберегти самовладання.
  
  
  
  "Ми чули вибухи", - сказав Алексі. "Це трапилося, Нік?"
  
  
  
  "Це трапилося", - сказав він. «Наш наказ виконано. Захід знову може спокійно дихати. Ти можеш йти?'
  
  
  
  "Думаю, так", - сказала Аня невпевненим, нерішучим тоном.
  
  
  
  "Чекай мене тут", - сказав Нік. "Я принесу тобі одяг". Він спустився в хол і за мить повернувся з одягом двох охоронців. Коли дівчата почали одягатися, Нік перев'язав своє плече, що кровоточить, стрічками, які він вирізав з сорочки, яку також зняв з охоронця. Він дав кожній дівчині автоматом, і вони піднялися нагору. Було ясно, що Аня та Алексі зазнають великих труднощів при ходьбі, але вони продовжували наполегливо йти, і Нік захоплювався їх залізним володінням. Але наполегливість – це одне, а психологічна шкода – інше. Він повинен був переконатися, що вони якнайшвидше потраплять до рук досвідчених лікарів.
  
  
  
  Будинок здавався безлюдним, стояла моторошна зловісна тиша. Зовні вони почули потріскування полум'я і відчули їдкий запах гасу. Незалежно від того, скільки охоронців могло бути в будинку Ху Цаня, було зрозуміло, що вони втекли. Найшвидша дорога до берега пролягала через пагорби, і для цього довелося б прокласти собі дорогу.
  
  
  
  "Давайте ризикнемо", - сказав Нік. «Якщо є ті, хто вижив, вони будуть так зайняті порятунком своїх шкур, що дадуть нам спокій».
  
  
  
  Але то був прорахунок. Вони легко дісталися до місця і вже збиралися пробитися крізь тліючі уламки, коли Нік раптово сховався за напіврозбитою стіною однієї з бетонних будівель. Дорогою повільно наближалися війська, одягнені в сіро-зелений одяг. Вони підійшли до місця обережно і допитливо, і вдалині долинав звук великої кількості армійських машин. "Регулярна китайська армія", - прогарчав Нік. «Я міг це знати. Феєрверк тут мав бути добре видно і чути в радіусі щонайменше тридцять кілометрів. І, звісно, вони також виявили його за сотні кілометрів за допомогою електронного вимірювального обладнання».
  
  
  
  Це було несподіваним та сумним розвитком подій. Вони могли бігти назад у ліс і сховатись, але якби ці пекінські війська все робили правильно, вони були б тут протягом кількох тижнів, збираючи уламки та ховаючи трупи. І якби вони знайшли Ху Цаня, вони знали б, що це не якийсь технічний збій, а саботаж. Вони б розчісували всю область дюйм за дюймом. Нік глянув на Аню та Олекси. Вони зможуть втекти принаймні на невелику відстань, але він бачив, що вони не в змозі вступити в бій. Потім виникла проблема з їжею. Якщо їм вдасться знайти гарне укриття, а солдати шукатимуть їх тижнями, їм також загрожує голод. Звісно, дівчатка довго не протягнули. Вони все ще мали дивний погляд, суміш паніки та інфантильного сексуального бажання. "Загалом, - подумав Нік, - вийшло досить неприємно". Місія була успішно завершена, але місіонери ризикували бути з'їденими тубільцями.
  
  
  
  Поки він думав про правильне рішення, це рішення раптово прийняла Аня. Він не знав, що її спровокувало, можливо, раптова паніка чи просто нерви, все ще засліплені її змученим розумом. Як би там не було, вона почала стріляти зі своєї автоматичної гвинтівки у бік військ, що наближаються до них.
  
  
  
  "Дідька лисого!" - Вигукнув він. Він хотів сварити її, але, глянувши на неї, відразу зрозумів, що це марно. Вона істерично глянула на нього, її очі розширились, нічого не розуміючи. Наразі війська по команді відступили до краю повністю зруйнованого комплексу. Очевидно, вони ще не з'ясували, звідки прийшов залп.
  
  
  
  «Давай», - грубо гаркнув Нік. «І залишайся під прикриттям. Назад до лісу!
  
  
  
  Коли вони побігли до лісу, у голові Ніка сформувалася дика ідея. Якщо пощастить, це може спрацювати. Принаймні це дало б їм шанс втекти з цієї області та цього місця. На узліссі росли високі дерева, дуби, китайські в'язи. Нік обрав три, які були близько один до одного.
  
  
  
  «Почекайте тут», - наказав він близнюкам. 'Я скоро повернусь.' Він блискавично повернувся і помчав назад до місця, намагаючись триматися за осколки стін, що залишилися, і викручений метал. Він швидко взяв щось із поясів трьох мертвих солдатів невеликої армії Ху Цаня і побіг назад до узлісся. Китайські офіцери тепер направляли своїх солдатів по колу навколо території, заганяючи в куток будь-кого, хто стріляв у них.
  
  
  
  «Гарна ідея, - подумав Нік, - і ще дещо, що допоможе йому здійснити задумане». Діставшись трьох дерев, він кинув Олекси та Аню з протигазами. Третій протигаз він уже прикріпив до рота дорогою.
  
  
  
  «Тепер слухайте уважно, обидва, – сказав він ясним командним тоном. Кожен із нас забирається якомога вище на одне з цих трьох дерев. Єдина частина майданчика, що залишилася недоторканою, - це кільце, на якому розташовані втоплені в землю баки з отруйним. Електрична система, яка ними управляє, безсумнівно, вийшла з ладу, але я підозрюю, що в баках все ще є отруйний газ. Якщо ви досить високо на дереві, ви можете ясно бачити кожен металевий диск. Ми втрьох стрілятимемо у всі ці штуки. І пам'ятайте, не витрачайте кулі на солдатів, тільки на баки з газом, зрозуміло? Олексі, ти цілься вправо, Аня - вліво, а я подбаю про центр. Добре, дійте зараз! '
  
  
  
  Нік зробив паузу, спостерігаючи, як дівчата піднімаються нагору. Вони рухалися плавно і швидко зі зброєю на плечах, і нарешті вони зникли у верхніх гілках. Він сам досяг вершини свого дерева, коли почув перший залп із їхньої зброї. Сам він теж почав швидко стріляти по центру кожного круглого диска. Тиску повітря, щоб виштовхнути газ, не було, але сталося те, на що він розраховував. У кожному резервуарі був великий природний тиск, і від кожного ударного диска починала витікати хмара газу, яка ставала дедалі більше. Коли почалася стрілянина, китайські солдати впали на землю та відкрили безладну стрілянину. Як Нік уже бачив, протигази не були частиною їхнього обладнання, і він побачив, що газ починає діяти. Він чув, як офіцери вигукували команди, що, звісно, було надто пізно. Коли Нік побачив, що солдати похитнулися і впали, він вигукнув: Аня! Олексі! вниз. Ми повинні забиратися звідси».
  
  
  
  Він першим став на землю і почав чекати. Він був радий бачити, що дівчата не зірвали з обличчя протигази. Він знав, що вони ще не повністю стабільні.
  
  
  
  «Все, що вам потрібно зробити зараз, це слідувати за мною», - наказав він. "Ми перетинаємо майданчик". Він знав, що армійські машини, що постачали війська, були на іншому боці майданчика, і швидко йшов між уламками пускових установок, ракет і будівель. Газ висів у повітрі густим туманом, і вони не звертали уваги на булькаючих солдатів, що здригалися на землі. Нік підозрював, що деякі солдати могли залишитися з фургонами, і мав рацію. Коли вони підійшли до найближчої машини, до них кинулися четверо солдатів, які були негайно вбиті залпом зі зброї Олекси. Тепер вони вийшли з газової хмари, і Нік зірвав протигаз. Його обличчя було гарячим і спітнілим, коли він стрибнув у фургон і затягнув дівчат усередину. Він негайно завів фургон, і зробив повний оберт навколо ряду фургонів, що стояли перед головними воротами. Вони швидко минули чергу машин, припаркованих на узбіччі дороги. Тепер вискочили інші солдати і відкрили по них вогонь, а Нік прошипів Ані та Алексі: «Сідайте назад». Вони проповзли через невелику щілину між кабіною водія та вантажною платформою та лягли на дно. "Не стріляйте", - наказав Нік. "І лежите плашмя".
  
  
  
  Вони підійшли до останньої армійської машини, з якої вискочили шістьох солдатів, які швидко розсипалися по ширині дороги і приготувалися відкрити вогонь. Нік упав на підлогу машини, лівою рукою тримаючись за кермо, а правою натискаючи на педаль газу на полиці. Він чув, як кулі розбили лобове скло і пронизали метал капота безперервним, тріскучим пострілом. Але інерція машини, яка гуркотіла, як локомотив, не була порушена, і Нік побачив мигцем солдатів, пробиваючись через людську стіну. Він швидко піднявся на ноги, якраз вчасно, щоб повернути колеса перед поворотом дороги, що швидко наближався.
  
  
  
  "Ми зробили це", - посміхнувся він. «Принаймні поки що».
  
  
  
  'Що ж нам тепер робити?' - Це Олекса просунула голову в отвір кабіни водія.
  
  
  
  "Ми постараємося їх перехитрити", - сказав Нік. «Тепер вони накажуть побудувати блокпости та організувати пошукові загони. Але вони вважатимуть, що ми їдемо до берега. До каналу Ху, де ми висадилися; це було б найбільш логічним перебігом. Але натомість ми повертаємося у тому напрямі, звідки прийшли, до Тая Ван. Тільки до того часу, як ми дістанемося туди, вони зрозуміють, що зробили помилку і що ми не їдемо до західного берега.
  
  
  
  Якби Нік залишив цю думку при собі, принаймні не було б тисячі інших речей, які могли б піти не так! Нік подивився на покажчик бензину. Бак був майже сповнений, його вистачило, щоб дістатися місця призначення. Він влаштувався зручніше і зосередився на тому, щоб якнайшвидше маневрувати важкою машиною по звивистій і горбистій дорозі. Він озирнувся. Олекси та Аня спали на дні з автоматами, як плюшеві ведмедики на руках. Нік відчув глибоке задоволення, майже полегшення. Робота була зроблена, вони були живі і для різноманітності все йшло гладко. Може, час. Можливо, він не відчув би такого полегшення, якби дізнався про існування генерала Ку.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 10
  
  
  
  
  
  Генерал був негайно попереджений, і коли він прибув, Нік був у дорозі майже дві години. Генерал Ку, командувач Третьої армії Народної Республіки, пройшов через уламки. Вдумливий і зосереджений, він увібрав усе до найдрібніших деталей. Він не сказав жодного слова, але в його очах відбивалося його невдоволення, коли він йшов через ряд хворих солдатів. Генерал Ку в душі був професійним солдатом. Він пишався своєю сім'єю, яка в минулому народила багато видатних солдатів. Постійні кампанії політичного крила нової Народно-революційної армії завжди були для нього скалкою. Його зовсім не цікавила політика. Він вважав, що солдат має бути фахівцем, майстром, а чи не продовженням ідеологічного руху. доктор Ху Цань та його люди формально перебували під його командуванням. Але Ху Цзань завжди працював із повною довіреністю згори. Він по-своєму керував своєю елітною трупою та влаштовував власне шоу. А тепер, коли шоу раптово перетворилося на дим, його запросили навести лад.
  
  
  
  Один з молодших офіцерів повідомив, що сталося, коли регулярні війська увійшли на територію. Генерал Ку тихо слухав. Чи був хтось у хаті на пагорбі раніше? Він глибоко зітхнув, коли йому сказали, що цього ще не сталося. У своїй пам'яті він зробив позначку про принаймні десятьох молодших офіцерів, які точно не будуть наступними в черзі на підвищення. Генерал з невеликою почтом сам під'їхав до великого будинку і виявив тіло Ху Цаня з шаблею, яка все ще стирчала в його спині.
  
  
  
  Генерал Ку спустився сходами будинку і сів на нижню сходинку. Він любив твердо контролювати все, що відбувалося в районі, що знаходиться під його командуванням, у провінції Квантун. Було ясно, що це не було випадковістю. Так само очевидно, що це мала бути робота висококваліфікованого фахівця, такої ж людини, як вона сама, але з незвичайними здібностями. Насправді генерал Ку захоплювався цією людиною. Тепер йому на думку прийшли інші події, такі як патрульний катер, який так незрозуміло зник без сліду, і незрозумілий інцидент з одним із його конвоїв кілька днів тому.
  
  
  
  Хто б це не був, мабуть, він був тут лише кілька годин тому, коли сам послав сюди свої війська, щоб з'ясувати, чому світ, здавалося, закінчується на північ від Шилунга! Стрілянина по баках з газом була прикладом фантастичної стратегії, імпровізаційного мислення, яке може зробити лише надрозум. Було багато ворожих агентів, але лише невелика їхня частина була здатна на такі подвиги. Генерал Ку не був би чистокровним фахівцем, який посідає найвище становище в китайській армії, якби він не відобразив у своїй пам'яті всі імена таких високопоставлених агентів.
  
  
  
  Російський агент Корветський був добрий, але такий розум не був його сильною стороною. У англійців справді були хороші люди, але це якось не відповідало їхньому зразку. Англійці все ще мали схильність до чесної гри, і вони здавалися генералу Ку надто цивілізованими для такого підходу. Між іншим, за словами Ку, це була прикра звичка, через яку вони часто втрачали шанс. Ні, тут він уловив диявольську, похмуру, потужну ефективність, яка могла вказувати лише на одну людину: американського агента N3. Генерал Ку на мить задумався, потім знайшов ім'я: Нік Картер! Генерал Ку встав і наказав водієві відвезти його назад на територію, де його солдати встановили радіостанцію. Це мав бути Нік Картер, а він усе ще був на китайській землі. Генерал зрозумів, що Ху Цань, мабуть, задумав щось, про що не підозрювало навіть верховне командування. Американцю наказали знищити базу Ху Цаня. Тепер він був у бігах. Генералові Ку було майже шкода, що доводилося його зупиняти. Він глибоко захоплювався майстерністю. Але він сам був майстром. Генерал Ку встановив радіозв'язок. "Дайте мені штаб", - спокійно сказав він. «Я хочу, щоб одразу були доступні два батальйони. Вони повинні оточити берегову лінію від Гуменчай уздовж протоки Ху. Так, два батальйони, вистачить. Це просто запобіжний захід на випадок, якщо я помиляюся. Ймовірно, чоловік вибрав інший напрямок. Я не чекаю від нього цього, що так очевидно».
  
  
  
  Потім генерал Ку подав заявку на зв'язок із ВПС, і тепер його тон був розмірений і різкий. «Так, одна з моїх звичайних армійських вантажівок. Він, мабуть, уже був біля Кунгту, прямуючи на східне узбережжя. Справді, це є абсолютний пріоритет. Ні, точно не літаки, вони надто швидкі і на пагорбах не знайдуть жодної машини. Добре, я чекаю на додаткову інформацію.
  
  
  
  Генерал Ку повернувся до своєї машини. Було б добре, якби американця привезли живим. Він хотів би зустрітися з цією людиною. Але він знав, що шанс дуже малий. Сподіваюся, що відтепер верховне командування буде обережнішим зі своїми спеціальними проектами і залишить усі ракети та обладнання їхньої безпеки в руках регулярної армії.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 11
  
  
  
  
  
  
  
  
  Аня та Олекси прокинулися. Їхні очі сяяли, і Нік був щасливий це бачити. Тяжка машина з гуркотом перейшла дорогу, і поки вони непогано просунулися. Він вирішив трохи перевірити дівчат, щоб подивитись, як вони відреагують. Він все ще не був упевнений, які збитки їм завдали тортур Ху Цаня.
  
  
  
  "Олексі", - відповів він. Її обличчя з'явилося у люку між вантажною платформою та кабіною водія. «Пам'ятаєте, коли ви запитали мене, як було в Америці? Коли ми спали у печері?
  
  
  
  Олекса насупилася. - 'Що?' Вона явно намагалася згадати.
  
  
  
  "Ви питали про Грінвіч-Віллідж", - наполягав він. "Яко було там жити".
  
  
  
  «О, так, - повільно відповіла вона. "Так, тепер я згадала".
  
  
  
  "Чи хотіли б ви жити в Америці?" - спитав Нік, уважно спостерігаючи за виразом її обличчя у дзеркало заднього виду. Її обличчя засяяло, і вона замріяно посміхнулася.
  
  
  
  Я так думаю, Нік, – сказала вона. "Я думала про це. Так, насправді, я думаю, це було б непогано.
  
  
  
  "Тоді ми поговоримо про це пізніше", - відповів він. На даний момент він заспокоївся. Вона одужала, принаймні психологічно. Вона могла запам'ятовувати речі та бачити зв'язки. А оскільки вони були такі схожі, Нік підозрював, що з Анею теж все буде гаразд. Принаймні, цей мерзенний пристрій не завдав серйозної шкоди їхньому мозку. Але він не міг забути бідну польську дівчину у підвалі. Вона могла б думати нормально, але вона була емоційно покалічена, непоправна руїна. Він знав, що є лише один спосіб дізнатися. Але зараз був невідповідний час та невідповідне місце. І в цих обставинах він може лише посилити ситуацію.
  
  
  
  Його розум був такий зосереджений на близнюках, що він не чув пульсуючого звуку, поки вертоліт не пролетів майже прямо над його головою. Він звів очі і побачив на ньому зірку ВПС Китаю. Гелікоптер швидко знизився, і Нік вчасно помітив дуло кулемета. Він повернув кермо і почав зигзагоподібно рухатися, хоча на вузькій дорозі для цього майже не було місця. Пролунав залп із кулемета. Він знав, що Олекси та Аня лежать на підлозі, і не чув звуків, які б вказували на те, що в одну з них поранили. Тепер машина минула ряд дерев, верхні гілки яких закривали дорогу, як ворота, але щойно вони вийшли з-під них, вертоліт знову опинився над ними. Нік глянув на кабіну. Стрілянина припинилася, і член екіпажу заговорив по рації.
  
  
  
  Нік їхав із похмурим обличчям. Він вестиме машину якомога довше. До теперішнього часу вони мають бути близько до берега. Він запитував, як, чорт забирай, вони дізналися, що він збирається втекти сюди. Тепер він їхав, як диявол, дросель на межі, повороти на двох колесах. Він не намагався рухатися швидше за гелікоптер. На це не було шансів. Але він хотів поїхати якнайдалі, перш ніж вони будуть змушені покинути машину. І Нік був упевнений, що цей момент незабаром настане. Момент настав раніше, ніж він думав, коли краєм ока він побачив півдюжини крапок, що з'явилися в небі. Вони ставали все більшими, і вони теж були гелікоптерами. Більше! А може, і з ракетами!
  
  
  
  "Будьте готові стрибнути!" - передзвонив він і почув, як Олекси та Аня схоплюються на ноги.
  
  
  
  Нік зупинив машину, і вони вискочили. Вони пірнули в насип, який, на щастя, заріс деревами, і побігли. Якби вони залишилися в тіні густого підліску та густих дерев, вони могли б залишитися поза увагою гелікоптерів. Армійська машина довела свою цінність, але тепер стала радше перешкодою.
  
  
  
  Вони бігли, як зайці, переслідувані мисливськими собаками. Алексі та Аня не могли довго тримати темп. Їхнє дихання було вже нерегулярним, і у них явно не вистачало дихання. Вони впали у вузьку западину на місцевості, де трава була п'ять футів заввишки. Дівчата стиснулися настільки, наскільки це було можливо, і заплющили голови руками. Нік побачив, як вертольоти кружляють навколо армійської вантажівки, а з трьох з них він побачив білі хмари парашутів, що розкриваються. Він випростався ще трохи і озирнувся. Десантники також стрибали з інших гелікоптерів.
  
  
  
  Нік зрозумів, що вони мають бути виявлені в такий спосіб. Якщо вони рухатимуться надто швидко, їх відразу притиснуть гелікоптери. Нік уважно дивився крізь високу траву на парашутистів, що повільно спускалися вниз. Він завжди відчував, що ця дивна западина з пагорбами з обох боків здається йому знайомою, і раптово він впевнено знав, де вони знаходяться. Тут дитина їх знайшла. Невелика ферма мала бути поблизу. Нік на мить задумався, чи є сенс бігти на ферму, але це буде лише відстрочка страти. Безперечно, це було одне з перших місць, куди десантники вирушили на пошуки. Він відчув руку на своєму рукаві. То був Олексі.
  
  
  
  "Ми залишимося тут і заманимо їх до себе", - сказала вона. «Тільки ти зможеш це зробити, Нік. Це вже неподалік берега. Не чекай від нас нічого більшого. Ми зробили свою роботу».
  
  
  
  Залишити їх тут! Нік знав, що вона має рацію. Він міг зробити це самостійно, якщо вони привернули увагу десантників. І якби він ще не виконав свою місію, він, безперечно, так і зробив би. Він пожертвував би ними, якби це було необхідно. Він знав це, і вони теж знали. Але тепер ситуація була іншою. Завдання було виконано, і вони довели її до успішного завершення. Вони допомогли йому, і тепер він не відмовиться від них. Він нахилився до Олекси і підняв її підборіддя. "Ні, люба", - сказав він, відповідаючи на її впертий погляд. Нік Картер похмуро подивився на десантників, що спускалися. Вони утворили кільце навколо западини і за кілька хвилин повністю оточили б їх. А до берега залишалося ще не менше п'ятисот ярдів. Він схопив гвинтівку, коли побачив, що трава рухається праворуч від них. Це був ледь помітний рух, але незаперечний. Тепер трава виразно зашаріла, і через секунду він, на своє велике подив, побачив обличчя маленького хлопчика з ферми.
  
  
  
  "Не стріляйте", - сказав хлопчик. - 'Будь ласка.' Нік опустив дуло пістолета, коли хлопчик підповз до них.
  
  
  
  "Я знаю, що ти хочеш втекти", - просто сказав він. «Я покажу дорогу. На краю пагорба знаходиться початок підземного тунелю, яким тече струмок. Він досить широкий, щоб пролізти через нього».
  
  
  
  Нік підозріло глянув на хлопчика. Маленький личик не показував нічого, ні збудження, ні ненависті, взагалі нічого. Він міг загнати їх в обійми десантників. Нік підвів очі. Час минав, усі десантники вже приземлилися. Більше не було змоги тікати.
  
  
  
  «Ми підемо за тобою», - сказав Нік. Навіть якби дитина хотіла їх зрадити, це було б краще, ніж просто сидіти тут і чекати. Вони могли спробувати прокласти собі шлях, але Нік знав, що парашутисти були добре навченими солдатами. То були не любителі, обрані Ху Цанем, а регулярні китайські війська. Хлопчик повернувся і побіг, Нік та близнюки пішли за ним. Хлопчик привів їх до зарослого чагарником краю пагорба. Він зупинився біля чагарників сосен і показав пальцем.
  
  
  
  "За соснами, - сказав він, - ви знайдете струмок і отвір у пагорбі".
  
  
  
  «Ідіть, – сказав Нік дівчаткам. "Я буду там."
  
  
  
  Він повернувся до хлопчика і побачив, що його очі, як і раніше, нічого не показують. Йому хотілося прочитати, що за цим стоїть.
  
  
  
  'Чому?' - просто спитав він.
  
  
  
  Вираз обличчя хлопчика не змінилося, коли він відповів: «Ви залишили нас живими. Я заплатив свій борг зараз».
  
  
  
  Нік простягнув руку. Хлопчик на мить глянув на неї, вивчив величезну руку, яка могла стерти його життя, потім обернувся і побіг. Хлопчик відмовився потиснути йому руку. Можливо, він виросте ворогом і ненавидітиме людей Ніка; можливо, ні.
  
  
  
  Тепер настала черга Ніка поспішати. Коли він кинувся в кущі, він відкрив обличчя гострим сосновим голкам. Там справді був струмок та вузький тунель. Він ледве міг залізти плечима до нього. Тунель був призначений для дітей і, можливо, струнких жінок. Але він виявив би наполегливість, якби йому довелося копати далі голими руками. Він почув дівчат, які вже заповзли до тунелю. Його спина почала кровоточити, коли він розірвав себе на гострих виступаючих каменях, і через деякий час йому довелося зупинитися, щоб стерти бруд і кров з очей. Повітря стало брудним і задушливим, але прохолодна вода була благословенням. Він занурював у неї голову, щоб освіжитися щоразу, коли відчував, що його сили слабшають. У нього хворіли ребра, і він відчував спазм у ногах, які постійно зазнавали впливу крижаної води. Він був під кінець своїх сил, коли відчув прохолодний вітерець і побачив, як звивистий тунель світлішає і розширюється в міру просування. Сонячне світло і свіже повітря вдарили йому в обличчя, коли він виходив з тунелю, і, на превеликий подив, він побачив попереду берег. Олекси та Аня змучені лежали у траві біля входу в тунель, намагаючись віддихатися.
  
  
  
  "О, Нік", - сказала Алексі, випрямляючись на лікті. «Можливо, це все одно марно. У нас більше нема сил плисти. Якби ми тільки могли знайти тут, де сховатися, щоби переночувати. Можливо, завтра вранці ми зможемо...
  
  
  
  "Ні за що", - м'яко, але твердо сказав Нік. «Коли вони дізнаються, що ми втекли, вони обшукуватимуть кожен дюйм берегової лінії. Але я сподіваюся, на нас чекають ще кілька приємних сюрпризів. По-перше, хіба у нас тут у кущах не було маленького човна, чи ви це забули?
  
  
  
  "Так, я забула", - відповів Алексі, поки вони мчали вниз з пагорба. «Але що, якщо цей човен зник? Якщо хтось її знайшов і забрав?
  
  
  
  «Тоді тобі доведеться плисти, люба, подобається тобі це чи ні», - сказав Нік. Але поки що не хвилюйтеся. Якщо треба, я попливу за нас троє».
  
  
  
  Але човен все ще був там, і вони спільними силами зіштовхнули його у воду. Вже темніло, але десантники вже здогадалися, що їм удалося уникнути оточення. А це означало, що гелікоптери знову почнуть шукати і незабаром можуть з'явитися над береговою лінією. Нік не був упевнений, чи слід сподіватися, що скоро стемніє, чи залишиться світло, і їх буде легше знайти. Але не гелікоптерами.
  
  
  
  Він відчайдушно греб, щоб піти якнайдалі від берега. Сонце повільно сідало в небі, як яскраво-червона куля, коли Нік побачив перші чорні цятки, що з'явилися на горизонті над берегом. Хоча вони вже пройшли досить велику відстань, Нік боявся, що цього буде недостатньо. Якби тільки ці чорні суки на мить полетіли в потрібному напрямку, вони не могли б розраховувати на те, що залишаться непоміченими надовго. Він спостерігав, як два вертольоти почали низько ковзати над береговою лінією, настільки низько, наскільки вони насмілювалися, так що лопаті гвинта здавались майже нерухомими. Потім один із них злетів і став кружляти над водою. Він зробив півоберта і полетів до них. Вони щось виявили на воді.
  
  
  
  "Він обов'язково нас побачить", - похмуро сказав Нік. «Він здаватиметься таким низьким, щоб бути впевненим. Коли він буде над нами, ми дамо йому повну міць з усіма боєприпасами, що залишилися в нас. Може, все-таки відіб'ємось.
  
  
  
  Як і передбачав Нік, гелікоптер почав знижуватися в міру наближення до них і, нарешті, різко спікував. Коли він пролетів над їхнім човном, вони відкрили вогонь. Відстань була досить близькою, і вони могли бачити серію смертоносних дір, що пробиваються в череві літака. Він пролетів ще сто ярдів, почав розвертатись і вибухнув з оглушливим глухим звуком.
  
  
  
  Вертоліт врізався у воду стовпом диму і вогню, і уламки тремтіли від хвиль, що спричинили удар. Але тепер були інші хвилі. Вони прийшли з іншого боку і небезпечно нахилили човен.
  
  
  
  Нік побачив це першим, чорний колос піднімався з глибин, як зловісна чорна змія. Але ця змія несла білі значки ВМС США, а моряки вискакували з відкритого люка та кидали їм канати. Нік схопив одну з мотузок і потяг їх до підводного човна. Командир був на палубі, коли Нік піднявся на борт за близнюками.
  
  
  
  'Я боявся, що ти не дозволиш нам знайти тебе, - сказав Нік. "І я страшенно радий тебе бачити!"
  
  
  
  «Ласкаво просимо на борт», - сказав офіцер. Командир Джонсон, США підводний човен „Барракуда”». Він глянув на флот вертольотів, що наближається. "Нам краще швидше спуститися під воду", - сказав він. «Ми хочемо вибратися звідси якнайшвидше і без подальших інцидентів». Опинившись під палубою, Нік почув звук бойової рубки, що закривається, і гул двигунів, що підсилюється, коли підводний човен швидко пішов у глибоку воду.
  
  
  
  "З нашим вимірювальним обладнанням ми змогли детально зареєструвати вибухи", - пояснив командувач Джонсон. «Мабуть, це було гарне шоу».
  
  
  
  «Мені сподобалося більше бути на відстані», - сказав Нік.
  
  
  
  «Коли родина Лу Ши не з'явилася, ми зрозуміли – звісно, ​​щось пішло не так, але ми могли лише почекати та подивитися. Розібравшись із вибухами, ми відправили підводні човни у два місця, де ми могли на вас чекати: канал Ху і тут, у Тая Ван. Ми спостерігали за узбережжям вдень та вночі. Коли ми побачили човен, що наближається, ми не зважилися діяти негайно, тому що ще не було абсолютно ясно, що це ви. Китайці можуть бути дуже хитрими. Для них було б щось подібне до того, щоб послати приманку, щоб змусити нас так показати ніс. Але коли ми побачили, що ви збили вертоліт, ми вже були певні».
  
  
  
  Нік розслабився і глибоко зітхнув. Він глянув на Олекси та Аню. Вони втомилися, і на їхніх обличчях було видно надмірну напругу, але в їхніх очах було також полегшення. Він організував їхню доставку до кают, а потім продовжив розмову з командиром.
  
  
  
  "Ми їдемо на Тайвань", - сказав офіцер. «А звідти ви можете полетіти літаком до Сполучених Штатів. А як щодо ваших російських колег? Ми можемо гарантувати, що їх доставлять у бажане місце призначення».
  
  
  
  "Ми поговоримо про це завтра, командир", - відповів Нік. «Тепер я насолоджуватимуся феноменом, який вони називають ліжком, хоча в даному випадку це каюта в підводному човні. Доброго вечора, командире.
  
  
  
  "Ви добре попрацювали, N3", - сказав командир. Нік кивнув, відсалютував і обернувся. Він утомився, смертельно втомився. Йому було б добре, якби він міг спати без остраху на борту американського корабля.
  
  
  
  Десь на польовому командному пункті генерал Ку, командувач 3-ї армії Китайської Народної Республіки, повільно випускав дим від сигари. Перед ним на столі лежали звіти його людей, командування авіації та спеціального десантного підрозділу. Генерал Ку глибоко зітхнув і замислився, чи дізнаються про це колись пекінські лідери. Можливо, вони були настільки захоплені механізмами пропагандистської машини, що взагалі не могли ясно мислити. Він усміхнувся на самоті своєї кімнати. Хоча насправді не було причин для посмішки, він нічого не міг з собою вдіяти. Він завжди захоплювався майстрами. Було приємно програти тому N3.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 12
  
  
  
  
  
  
  
  
  В аеропорту Формози вирувало життя. Алексі та Аня були одягнені в нові сукні, куплені на Тайвані, і тепер вони зустрілися з Ніком у маленькій приймальні, оновленими та привабливими. Вони говорили більше години, і тепер Нік знову запитав. Він не хотів непорозумінь. Він запитав. - "Отже, ми добре розуміємо одне одного?" «Я хотів би, щоб Алексі поїхала зі мною в Америку, і вона каже, що хотіла б. Це зрозуміло?
  
  
  
  "Це очевидно", - відповіла Аня. «А я хочу повернутися до Росії. Олексі завжди хотіла побачити Америку. У мене цього бажання ніколи не було».
  
  
  
  «Люди в Москві ніколи не зможуть вимагати її повернення, тому що, наскільки відомо будь-кому у Вашингтоні, вони відправили тільки одного агента, а я відправляю одного назад: - вас».
  
  
  
  "Так", - сказала Аня. 'Я втомилася. І з мене більш ніж достатньо цієї роботи Нік Картер. І я поясню їм, що думає Олекси».
  
  
  
  «Будь ласка, Аня, – сказала Олексі. «Ви маєте дати їм зрозуміти, що я не зрадник. Що я не буду на них шпигувати. Я просто хочу поїхати до Америки та спробувати жити своїм життям. Я хочу поїхати до Грінвіч-Віллідж, і я хочу побачити Баффало та індіанців».
  
  
  
  Оголошення про гучномовця раптово обірвало їхню розмову.
  
  
  
  «Це твій літак, Аня, – сказав Нік.
  
  
  
  Він потис їй руку і спробував прочитати, що було в неї в очах. Вони ще не були в порядку на сто відсотків. Вони все ще були не такими, якими він їх побачив уперше, у них було щось сумне. Це було ледь помітно, але він не пропустив. Він знав, що вони ретельно вивчать її, коли вона приїде до Москви, і вирішив, що з Олекси зробить те саме, коли вони приїдуть до Нью-Йорка.
  
  
  
  Аня пішла у супроводі двох морських піхотинців. Вона зупинилася біля входу в літак і обернулася. Вона помахала на мить, а потім зникла всередині. Нік взяв Олекси за руку, але він відразу відчув, як вона напружилася, і вона відсмикнула руку. Він одразу відпустив її.
  
  
  
  «Давай, Олексі, – сказав він. «На нас також чекає літак».
  
  
  
  Політ до Нью-Йорка пройшов без пригод. Олексі здавалася дуже схвильованою, і вона багато говорила, але все ж таки він це відчував, чомусь вона не була собою. Він дуже добре знав, у чому була причина, і водночас почував себе похмурим і розлюченим. Він заздалегідь відправив телеграму і Хоук забрав їх в аеропорту. Після прибуття в аеропорт Кеннеді Алексі була в захваті, як дитина, хоча, здавалося, вона була вражена високими будинками Нью-Йорка. У будівлі AX її відвели до кімнати, де на неї чекала група фахівців, щоб обстежити її. Нік провів Хока в його кімнату, де на столі на нього чекав згорнутий у папір предмет.
  
  
  
  Нік відкрив її і з усмішкою витяг бутерброд із ростбіфом. Хоук лаконічно глянув на нього, запалюючи люльку.
  
  
  
  "Дякую", - сказав Нік, відкусивши шматок. "Ти просто забув кетчуп".
  
  
  
  На секунду він побачив, як очі Хоука блиснули. "Мені дуже шкода", - спокійно сказав літній чоловік. «Я подумаю про це наступного разу. Що буде із дівчиною?
  
  
  
  «Я влаштую їй зустріч із деякими людьми. - Деякі росіяни, яких я знаю в Нью-Йорку, - сказав Нік. «Вона швидко адаптується. Вона досить розумна. А ще має багато інших здібностей».
  
  
  
  «Я розмовляв по телефону з росіянами», - сказав Хоук, стукаючи трубкою попільничкою і скривившись. «Іноді я не можу не дивуватися ними. Спочатку всі вони були з добротою та готовністю допомогти. І тепер, коли все закінчилося, вони знову поводяться, як раніше, холодно, по-діловому та стримано. Я дав їм безліч можливостей сказати все, що вони хотіли, але вони не сказали ні слова більше, ніж це було абсолютно необхідно. Вони жодного разу не говорили про дівчину».
  
  
  
  «Відлига була тимчасовою, шефе, – сказав Нік. «Щоб зробити його постійним, потрібно набагато більше».
  
  
  
  Двері відчинилися, і увійшов один із лікарів. Він щось сказав Хоукові.
  
  
  
  "Дякую", - сказав йому Хоук. 'От і все. І скажіть, будь ласка, пані Любові, що містер Картер забере її на стійці реєстрації.
  
  
  
  Він повернувся до Ніка. «Я зарезервував вам квартиру на Плаза, на одному з верхніх поверхів з видом на парк. Ось ключі. Ви трохи розслабилися за наш рахунок.
  
  
  
  Нік кивнув, узяв ключі та вийшов із кімнати. Він не розповів Хоуку чи комусь ще про деталі іграшки Ху Цаня. Він хотів, щоб він був так само впевнений, як Хоук, що зможе розслабитися на Плаза з Олексі протягом наступного тижня.
  
  
  
  Він забрав Алексі зі стійки реєстрації, і вони пліч-о-пліч вийшли з будівлі, але Нік не наважився взяти її за руку. Вона здавалася йому щасливою та схвильованою, і він вирішив, що краще спочатку пообідати з нею. Вони пішли на Форум. Після обіду вони взяли таксі, яке відвезло їх через Центральний парк до готелю «Плаза».
  
  
  
  Номер, який забронював Хоук, був більш ніж просторим, і Олекса була дуже вражена.
  
  
  
  "Це твоє на тиждень", - сказав Нік. - Можна сказати, щось на зразок подарунка. Але не думайте прямо зараз, що ви можете прожити решту свого життя в Америці отак».
  
  
  
  Олекса підійшла до нього з блискучими очима. «Я теж це знаю, – сказала вона. «О, Нік, я така щаслива. Якби не ти, мене б зараз не було в живих. Що я можу зробити, щоб подякувати вам? '
  
  
  
  Він був трохи вражений прямотою її питання, але вирішив ризикнути. "Я хочу зайнятися з тобою любов'ю", - сказав він. "Я хочу, щоб ти дозволив мені взяти тебе".
  
  
  
  Вона відвернулася від нього, і Нік побачив під її блузкою, як її соковиті груди люто піднімалася і опускалася. Він помітив, що вона неспокійно рухалася руками.
  
  
  
  "Мені страшно, Нік", - сказала вона, широко розплющивши очі. 'Боюсь.'
  
  
  
  Він підійшов до неї і хотів доторкнутися до неї. Вона здригнулася і відійшла від нього. Він знав, що робити. Це був єдиний вихід. Він все ще був збудженою, чуттєвою істотою, принаймні це не змінило ставлення до Ху Цзаня. Він згадав їхню першу ніч у Гонконгу, коли помітив, що найменше сексуальне збудження змушувало її збуджувати дедалі більше. Він не став би її зараз змушувати. Йому доведеться набратися терпіння і чекати, поки її власне бажання візьме гору. За потреби Нік міг бути дуже ніжним партнером. За потреби він міг адаптуватися до вимог і труднощів моменту та повністю реагувати на потреби свого партнера. За своє життя він узяв багато жінок. Деякі жадали його з першого дотику, інші чинили опір, а деякі відкрили з ним нові ігри, про які навіть не мріяли. Але сьогодні ввечері виникла особлива проблема, і він був сповнений рішучості її вирішити. Чи не заради нього самого, а особливо заради інтересів Олекси.
  
  
  
  Нік перетнув кімнату, вимкнувши все світло, крім маленької настільної лампи, яка давала кімнаті м'яке світло. Велике вікно пропускало місячне світло та неминучі вогні великого міста. Нік знав, що Алексі достатньо світла, щоб побачити його, але в той же час тьмяне світло створювало хвилюючу, але заспокійливу атмосферу.
  
  
  
  Олекса сіла на диван і подивилась у вікно. Нік встав перед нею і почав болісно повільно знімати одяг. Коли він зняв сорочку і його потужні широкі груди блищали в місячному світлі, він підійшов до неї ближче. Він виструнчився перед нею і побачив, як вона кидає боязкі погляди на його оголений торс. Він поклав їй руку на шию і повернув до себе голову. Вона важко дихала, її груди щільно притискалися до тонкої тканини блузки. Але вона не здригнулася, і тепер її погляд був прямий і відкритий.
  
  
  
  Він повільно зняв штани і приклав її руку до своїх грудей. Потім він притис її голову до свого пресу. Він відчув, як її рука на його грудях повільно рухається до спини, дозволяючи притягнути його ближче. Потім він почав повільно та ніжно роздягати її, притискаючи її голову до свого живота. Вона лягла і розсунула ноги, щоб він міг легко зняти з неї спідницю. Потім він зняв з неї бюстгальтер і міцно і підбадьорливо стиснув одну з її прекрасних грудей. На мить Нік відчув конвульсію по її тілу, але він просунув руку під м'які груди і провів кінчиками пальців по соску. Її очі були наполовину заплющені, але Нік побачив, що вона дивиться на нього з напіввідкритим ротом. Потім він підвівся і зняв труси, так що він стояв перед нею оголеним. Він усміхнувся, коли побачив, що вона простягла йому руку. Її рука тремтіла, але її пристрасть перемогла її опір. Потім раптово вона дозволила собі атакувати його, міцно обхопивши його і загубившись грудьми об його тіло, коли вона впала навколішки.
  
  
  
  «О, Нік, Нік, – вигукнула вона. «Я думаю, що це «так», так… але спочатку дозволь мені трохи доторкнутися до тебе». Нік міцно тримав її, поки вона досліджувала його тіло руками, ротом та язиком. Наче вона знайшла щось, що давно втратила, і тепер згадувала це потроху.
  
  
  
  Нік нахилився, заклав руки між її стегон і поніс до канапи. Тепер вона більше не чинила опір, і в її очах не було й сліду страху. Зі зростанням сили вона поринула в заняття любов'ю і випустила крики збудження. Нік, як і раніше, ставився до неї з ніжністю, і він мав почуття добра і щастя, яке він рідко відчував раніше.
  
  
  
  Коли Алексі підійшла і обійняла його своїм м'яким, теплим тілом, він ніжно погладив світле волосся, відчуваючи полегшення та задоволення.
  
  
  
  "Я в порядку, Нік", - тихо сказала вона йому на вухо, сміючись і схлипуючи одночасно. "Я все ще повністю здорова".
  
  
  
  "Ти більше, ніж гаразд, дорога", - засміявся він. 'Ти чудова.' Він подумав про Ганну. Вони обидва думали про Ганну, і він знав, що з нею все гаразд як раніше було. Вона рано чи пізно дізнається.
  
  
  
  "О, Нікі", - сказав Алексі, притискаючись до його грудей. «Ya lublu vas, Нік Картер. Я тебе люблю.'
  
  
  
  Нік засміявся. Тож тиждень на Плаза все одно буде добрим.
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  
  
  
  
  Про книгу:
  
  
  
  
  
  
  Ху Цань – провідний вчений Китаю в галузі ядерної енергії. Він зайняв таку позицію у Китаї, що його практично ніхто не стримує. можна продовжувати.
  
  
  
  Це не так уже й погано, Нік. Найгірше те, що Ху Цзань - не звичайний вчений, а насамперед людина, яка живить неймовірну ненависть до всього західного. Не лише до США, а й до Росії.
  
  
  Тепер ми точно знаємо, що він скоро вживе заходів самостійно, Нік. Ви їдете до Китаю, отримуєте там допомогу від двох російських агентів, і вам потрібно прибрати цю людину. Я думаю, це буде твоя найважча робота, Ніке…
  
  
  
  
  
  
  
  Шкловський Лев
  Перебіжчик
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  Перебіжчик
  
  
  Перша глава.
  
  
  В Акапулько завжди світить сонце. У невеликому готельному номері з видом на пляж з білим піском Нік Картер, вбивця номер один у компанії AX, спостерігав, як червона куля вранішнього сонця сплескує над морем. Йому сподобалося це видовище, і він рідко пропускав його, але він пробув в Акапулько вже місяць і відчув, як усередині нього наростає тривожний занепокоєння.
  
  
  Хоук наполіг на тому, щоб цього разу він узяв відпустку, і Нік спочатку був за це. Але місяць - це надто довго для пустого життя. Йому потрібне було завдання.
  
  
  Кіллмайстер відвернувся від вікна, що вже темніло в сутінках, і подивився на потворний чорний телефон на тумбочці. Йому майже хотілося, щоб він задзвонив.
  
  
  За його спиною пролунав шелест простирадлом. Нік завершив свій поворот обличчям до ліжка. Лаура Бест простягла йому свої довгі засмаглі руки.
  
  
  «Знову, любий», - сказала вона хрипким від сну голосом.
  
  
  Нік увійшов до її обіймів, його потужні груди розчавили її ідеально сформовані оголені груди. Він провів губами її губами, відчуваючи присмак сну в її диханні. Лаура нетерпляче ворушила губами. Пальцями ніг вона простягла простирадло між ними. Цей рух схвилював їх обох. Лаура Бест вміла кохатися. Її ноги, як і її груди - дійсно, як і всі вони - були ідеально сформовані. У її обличчі була дитяча краса, що поєднує у собі невинність і мудрість, котрий іноді відкрите бажання. Нік Картер ніколи не знав досконалішої жінки. Вона була для всіх чоловіків. Вона мала красу. Вона була багата завдяки нафтовому багатству, залишеному батьком. У неї були мізки. Вона була однією з найкрасивіших людей з усього світу, або, як вважав за краще Нік, останків Джетсета. Заняття коханням було її спортом, хобі, покликанням. Останні три тижні вона розповідала своїм міжнародним друзям, що шалено любить Артура Поргеса, покупця та продавця державних надлишків товарів. Артур Поргес виявився справжнім прикриттям Ніка Картера.
  
  
  У Ніка Картера теж було мало рівних у сфері занять коханням. Мало що задовольняло його так, як заняття коханням із гарною жінкою. Заняття коханням із Лорою Бест повністю задовольнили його. І все ще-
  
  
  "Ой!" - Вигукнула Лаура. «А тепер, дорогий! В даний час!" Вона вигнулась до нього, провела нігтями по його м'язистій спині.
  
  
  А коли вони разом завершили свій любовний акт, вона обм'якла і, важко дихаючи, впала від нього.
  
  
  Вона розплющила свої великі карі очі, дивлячись на нього. «Боже, це було добре! Це було ще краще». Її очі ковзнули по його грудях. Ти ніколи не втомлюєшся, правда?
  
  
  Нік усміхнувся. "Я втомлююсь." Він ліг поруч із нею, витяг із тумбочки одну зі своїх цигарок із золотим наконечником, закурив і простяг їй.
  
  
  Лаура підвелася на лікті, щоб краще розглянути його обличчя. Вона похитала головою, дивлячись на цигарку. «Жінка, яка втомлює тебе, має бути більше жінкою, ніж я».
  
  
  «Ні, – сказав Нік. Він сказав це почасти тому, що вірив у це, а почасти тому, що вважав, що вона хотіла це почути.
  
  
  Вона відповіла на його посмішку. Він мав рацію.
  
  
  "Це було розумно з твого боку", - сказала вона, проводячи вказівним пальцем по його носу. Ти завжди говориш правильні речі в потрібний час, чи не так?
  
  
  Нік глибоко затягнувся цигаркою. Ти жінка, яка знає чоловіків, я дам тобі це. І він був чоловіком, який знав жінок.
  
  
  Лаура Бест вивчала його, її великі очі мерехтіли далеким блиском. Її каштанове волосся спадало на ліве плече, майже закриваючи груди. Вказівний палець злегка ковзнув його губами, горлом; вона поклала долоню на його масивні груди. Нарешті вона сказала: Ти ж знаєш, що я люблю тебе, чи не так?
  
  
  Нік не хотів, щоб розмова пішла в тому напрямку, в якому він іде. Коли він вперше зустрів Лору, вона порадила йому не чекати надто багато. Їхні стосунки будуть виключно для сміху. Вони повністю насолоджувалися один одним, а коли це померкло, вони розлучилися добрими друзями. Жодних емоційних проблем, ніякої липкої театральності. Вона пішла за ним, а він за нею. Вони кохали і веселилися. період. То була філософія прекрасних людей. І Нік більш ніж погодився. Він мав перерву між завданнями. Лаура була однією з найкрасивіших жінок, яких він колись зустрічав. Веселощі було назвою гри.
  
  
  Але останнім часом вона стала примхливою. У двадцять два роки вона вже була одружена і розлучалася тричі. Вона говорила про своїх минулих чоловіків, як мисливець каже про свої трофеї. Щоб Лора любила, Лора мала володіти. І для Ніка це був єдиний недолік її досконалості.
  
  
  "Чи не так?" – повторила Лаура. Її очі шукали його.
  
  
  Нік розім'яти сигарету в попільничці на тумбочці. «Відчуваєте себе плавати при місячному світлі?» він запитав.
  
  
  Лаура плюхнулася на ліжко поруч із ним. "Чорт! Хіба ти не можеш сказати, коли я намагаюся зробити тобі пропозицію?"
  
  
  "Що запропонувати?"
  
  
  «Шлюб, звісно. Я хочу, щоб ти одружився зі мною, щоб прибрати мене від усього цього».
  
  
  Нік посміхнувся. «Ходімо купатися при місячному світлі».
  
  
  Лаура не посміхнулася у відповідь. "Ні, поки я не отримаю відповідь".
  
  
  Телефон задзвонив.
  
  
  Нік з полегшенням рушив до нього. Лаура схопила його за руку, тримаючи її.
  
  
  "Ти не знімеш трубку, поки я не отримаю відповідь".
  
  
  Вільною рукою Нік легко послабив
  
  
  
  
  
  
  її міцну хватку на руці. Він зняв слухавку, сподіваючись почути голос Хоука.
  
  
  "Мистецтво, дорогий", - промовив жіночий голос з легким німецьким акцентом. "Можу я поговорити з Лорою, будь ласка?"
  
  
  Нік дізнався у цьому голосі Сонні, ще один залишок Jet-Set. Він передав телефон Лаурі. "Це Сонні".
  
  
  У гніві Лаура схопилася з ліжка, показала Ніку гарний язик і приклала телефон до вуха. «Чорт тебе забирай, Сонні. Ти вибрав пекельний час для дзвінка.
  
  
  Нік стояв біля вікна і дивився, але не бачив білих шапок, помітних над темним морем. Він знав, що це буде остання ніч, яку він проведе з Лорою. Дзвонив Хоук чи ні, їхні стосунки скінчилися. Нік був трохи злий на себе за те, що дозволив цьому зайти так далеко, як це сталося.
  
  
  Лаура повісила слухавку. "Вранці ми пливемо на човні на Пуерта Валларта". Вона сказала це легко, звісно. Вона будувала плани. "Думаю, мені слід почати збирати речі". Вона натягла трусики, підняла бюстгальтер. На її обличчі був зосереджений вираз, наче вона багато думала.
  
  
  Нік підійшов до своїх сигарет, закурив ще одну. На цей раз він їй не запропонував.
  
  
  "Добре?" - Запитала Лаура. Вона застібала бюстгальтер.
  
  
  "Добре що?"
  
  
  "Коли ми одружимося?"
  
  
  Нік мало не подавився сигаретним димом, що він вдихнув.
  
  
  "Пуерта Валларта було б гарним місцем", - продовжила вона. Вона все ще робила плани.
  
  
  Телефон знову задзвонив.
  
  
  Нік підняв його. "Так?"
  
  
  Він одразу впізнав голос Хоука. "Г-н. Поргес?"
  
  
  "Так."
  
  
  Це Томпсон. Наскільки я розумію, у вас є продаж сорок тонн чавуну.
  
  
  "Це правильно."
  
  
  «Якщо ціна буде підходящою, я можу бути зацікавленою у купівлі десяти тонн цього продукту. Ви знаєте де мій офіс? "
  
  
  «Так», - відповів Нік із широкою усмішкою. Хоук хотів його о десятій годині. Але сьогодні о десятій чи завтра вранці? "Невже завтра вранці буде достатньо?" він запитав.
  
  
  «Добре», - завагався Хоук. "У мене завтра кілька зустрічей".
  
  
  Ніку більше не треба було казати. Хоч би що вождь приготував для нього, це було терміново. Кілмайстер крадькома глянув на Лору. Її прекрасне обличчя було напружене. Вона з тривогою спостерігала за ним.
  
  
  "Я полечу звідси наступним літаком", - сказав він.
  
  
  "Це буде здорово."
  
  
  Вони повісили люльку разом.
  
  
  Нік повернувся до Лори. Якби вона була Джорджет, або Суї Чинг, або будь-якою іншою дівчиною Ніка, вона надула б губи і зчинила б невеликий галас. Але вони розлучилися друзями та пообіцяли один одному, що наступного разу триватиме довше. Але з Лорою так не вийшло. Він ніколи не знав нікого, схожого на неї. З нею мало бути все чи нічого. Вона була багата і розпещена і звикла чинити по-своєму.
  
  
  Лаура виглядала гарною, стоячи в бюстгальтері та трусиках, поклавши руку на стегна.
  
  
  "Так?" - сказала вона, піднявши брови. На її обличчі було вираз маленької дитини, що дивилася на те, що вона хотіла відібрати у неї.
  
  
  Нік хотів зробити це якомога безболіснішим і коротким. «Якщо ви збираєтеся на Пуерта Валларта, то краще почати збирати речі. До побачення, Лора.
  
  
  Її руки впали з обох боків. Її нижня губа почала трохи тремтіти. "Тоді все скінчено?"
  
  
  "Так."
  
  
  "Повністю?"
  
  
  "Цілком вірно", - Нік знав, що вона ніколи не зможе стати ще однією з його дівчаток. Розрив із нею мав бути остаточним. Він загасив сигарету, яку викурив, і почав чекати. Якщо вона збиралася вибухнути, він був готовий до цього.
  
  
  Лаура знизала плечима, слабо посміхнулася йому і почала розстібати бюстгальтер. "Тоді давайте зробимо цей останній раз найкращим", - сказала вона.
  
  
  Вони кохали, спочатку ніжно, потім люто, кожен забираючи в іншого все, що можна було дати. Це був останній раз разом; вони обидва знали це. А Лора весь час плакала, сльози текли по скронях, змочуючи подушку під нею. Але вона мала рацію. Це було найкраще.
  
  
  У десять хвилин одинадцятої Нік Картер увійшов до невеликого офісу в будівлі Amalgamated Press and Wire Services на Дюпон-Серкл. У Вашингтоні йшов сніг і плечі його пальта були вологими. В офісі пахло затхлим сигарним димом, але короткий чорний недопалок, що застряг між зубами Хоука, так і не спалахнув.
  
  
  Хоук сидів за тьмяно освітленим столом, його крижані очі уважно вивчали Ніка. Він дивився, як Нік повісив пальто і сів навпроти нього.
  
  
  Нік уже помістив Лору Бест разом зі своєю обкладинкою Артура Поргеса до банку пам'яті свого розуму. Він міг згадати цей спогад, коли хотів, але швидше за все він просто зупинявся там. Тепер він був Нік Картер, N3, Killmaster для AX. П'єр, його крихітна газова бомба, висіла на своєму улюбленому місці між його ногами, як третє яєчко. Тонкий стилет Х'юго був міцно закріплений на руці, готовий поміститися в його руку, якщо йому це знадобиться. А Вільгельміна, його 9-міліметровий «Люгер», затишно влаштувалася під його лівою пахвою. Його мозок був налаштований на Хоука, його м'язисте тіло чекало на дії. Він був озброєний та готовий до роботи.
  
  
  Хоук закрив папку і відкинувся на спинку стільця. Він витяг потворну чорну недопалок з рота, з огидою вивчив його і кинув у відро для сміття поруч зі своїм столом. Майже одразу він затис у зубах ще одну сигару, і його шкірясте обличчя затуманило димом.
  
  
  "Нік, у мене для тебе є важке завдання", - раптово сказав він.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Нік навіть не намагався приховати посмішку. Обидва знали, що у N3 завжди найкрутіші завдання.
  
  
  Хоук продовжив. "Слово" меланоми "що-небудь для вас означає?"
  
  
  Нік пригадав, що колись читав це слово. "Якесь відношення до пігменту шкіри, чи не так?"
  
  
  На добродушному обличчі Хоука з'явилася задоволена посмішка. «Досить близько, – сказав він. Він відкрив теку перед собою. «Не дозволяйте цим десятидоларовим словам збити вас з пантелику». Він почав читати. «1966 року за допомогою електронного мікроскопа професор Джон Лу відкрив метод виділення та характеристики таких шкірних захворювань, як меланома, клітинний синій невус, альбінізм та інші. Хоча це відкриття було важливим саме по собі, справжня цінність цього відкриття полягала в тому, що, знаючи та ізолювавши ці хвороби, стало легше діагностувати більш серйозні захворювання». Хоук глянув на Ніка з папки. «Це було 1966 року».
  
  
  Нік нахилився вперед, чекаючи. Він знав, що вождь щось думає. Він також знав, що все, що сказав Хоук, було важливим. Сигарний дим висів у маленькому офісі, як синій туман.
  
  
  «До вчорашнього дня, – сказав Хок, – професор Лу працював дерматологом у програмі НАСА «Венера». Працюючи з ультрафіолетом та іншими формами випромінювання, він удосконалював сполуку, більш досконалу, ніж бензофенони, у захисті від шкідливих променів шкіри. Якщо він досягне успіху, у нього буде склад, що захищатиме шкіру від сонячних променів, пухирів, тепла та радіації». Хоук закрив папку. "Мені не потрібно розповідати вам цінність такого з'єднання".
  
  
  Мозок Ніка засвоїв інформацію. Ні, йому не треба було казати. Його цінність для НАСА була очевидною. У крихітних кабінах космічних апаратів космонавти іноді зазнавали впливу шкідливих променів. З новим складом промені можна було знешкодити. З медичної точки зору його застосування може поширюватися на пухирі та опіки. Можливості здавалися безмежними.
  
  
  Але Хок сказав до вчорашнього дня. "Що сталося вчора?" - спитав Кіллмайстер.
  
  
  Хоук підвівся, підійшов до похмурого вікна. В умовах легкого снігопаду та темряви не було чого бачити, крім відображення його власного жилистого тіла, одягненого у вільний, м'ятий костюм. Він глибоко затягнувся сигарою і випустив дим на відбиток. "Вчора професор Джон Лу прилетів до Гонконгу". Шеф повернувся до Ніка. "Вчора професор Джон Лу оголосив, що переходить на бік Чи Корнс!"
  
  
  Нік закурив одну зі своїх цигарок із золотим наконечником. Він розумів серйозність такого відступництва. Якби поєднання було вдосконалено в Китаї, його найбільш очевидною цінністю був би захист шкіри від ядерної радіації. Китай уже мав водневу бомбу. Такий захист для них може бути зеленим світлом для використання їх бомб. Хтось знає, чому професор вирішив піти? - Запитав Нік.
  
  
  Хоук знизав плечима. «Ніхто – ні НАСА, ні ФБР, ні ЦРУ – ніхто не може вигадати причину. Позавчора він іде на роботу, і день іде нормально. Вчора він оголосив у Гонконгу, що збирається дезертирувати. Ми знаємо де він, але він нікого не хоче бачити».
  
  
  "Як щодо його минулого?" - Запитав Нік. «Є щось комуністичне?»
  
  
  Сигара згасла. Хоук жував її, поки казав. "Нічого. Він американець китайського походження, народився в китайському кварталі Сан-Франциско. Здобув ступінь у Берклі, одружився з дівчиною, яку зустрів там, перейшов на роботу в НАСА в 1967 році. У нього є дванадцятирічний син. Як і більшість учених, він не має жодних політичних інтересів, він відданий двом речам: своїй роботі та своїй сім'ї, його син грає в Молодшій лізі, у відпустці він бере свою сім'ю на глибоководну рибалку в затоці на їхньому вісімнадцятифутовому човні з підвісним мотором.» Вождь відкинувся на спинку стільця. «Ні, у минулому немає нічого».
  
  
  Кіллмайстер загасив недопалок цигарки. У крихітному офісі висів густий дим. Радіатор створював вологий жар, і Нік відчув, що трохи потіє. "Причина має бути або в роботі, або в сім'ї", - сказав він.
  
  
  Хоук кивнув головою. "Я так розумію. Проте ми маємо невелику проблему. ЦРУ повідомило нам, що не має наміру дозволяти йому працювати над цим комплексом у Китаї. Якщо Чи Корни його отримають, ЦРУ надішле агента, щоб убити його».
  
  
  Нік придумав щось подібне. Це було рідкістю. AX навіть інколи це робив. Коли все не вдалося повернути перебіжчика і якщо він був досить важливим, останнім кроком було його вбивство. Якщо агент не повернувся – дуже погано. Агенти були необов'язковими.
  
  
  «Справа в тому, - сказав Хоук, - що НАСА хоче її повернути. Він блискучий учений і досить молодий, тож те, над чим він працює зараз, буде лише початком». Він без гумору посміхнувся до Ніка. Це твоє завдання, N3. Використовуйте щось, крім викрадення, але поверніть його! »
  
  
  "Так сер."
  
  
  Хоук витяг цигарковий недопалок з рота. Він приєднався до іншого у відрі для сміття. «З професором Лу у НАСА працював колега-дерматолог. Вони були добрими робітниками друзями, але з міркувань безпеки ніколи не збиралися разом. Його звуть Кріс Вілсон. Це буде ваше прикриття. Це може відчинити двері для тебе в Гонконгу. "
  
  
  
  
  
  
  
  
  "А як щодо сім'ї професора?" - Запитав Нік.
  
  
  «Наскільки нам відомо, його дружина все ще перебуває в Орландо. Ми дамо вам її адресу. Однак вона вже пройшла співбесіду та не змогла дати нам нічого корисного.
  
  
  "Не зашкодить спробувати".
  
  
  У крижаному погляді Хоука було схвалення. N3 мало що приймав на інших словах. Нічого не вичерпано, поки він особисто не спробував. Це була лише одна причина, через яку Нік Картер був агентом номер один AXE. «Наші відділи у вашому повному розпорядженні, – сказав Хоук. «Отримайте все, що вам потрібне. Удачі, Нік».
  
  
  Нік уже стояв. "Я зроблю все, що в моїх силах, сер". Він знав, що вождь ніколи не очікував більшого чи меншого, ніж він міг.
  
  
  У відділі спецефектів та монтажу AXE Нік отримав два маскування, які, як він думав, йому знадобляться. Одним із них був Кріс Вілсон, який стосувався всього лише одягу, подекуди набивання та деяких змін у манерах. Інший, який буде використаний пізніше, був трохи складнішим. У нього було все необхідне – одяг та косметика – у секретному відсіку його багажу.
  
  
  У Documents він запам'ятав двогодинну записану на магнітофон лекцію про роботу Кріса Уілсона в НАСА, а також усе, що особистий AX знав про цю людину. Він отримав необхідний паспорт та документи.
  
  
  До полудня трохи пухкий, строкатий новий Кріс Вілсон сів на борт Боїнга 707, рейс 27, в Орландо, Флорида.
  
  
  РОЗДІЛ ДРУГИЙ
  
  
  Коли літак кружляв над Вашингтоном перед поворотом на південь, Нік помітив, що сніг трохи ліг. Клапки блакитного неба виглядали з-за хмар, і коли літак набирав висоту, його вікно висвітлилося сонячним світлом. Він влаштувався на своєму місці, і коли лампочка «Не палити» згасла, він закурив одну зі своїх цигарок.
  
  
  Деякі речі здавалися дивними у дезертирстві професора Лу. По-перше, чому професор не взяв із собою сім'ю? Якщо Чи Корни пропонували йому найкраще життя, здавалося логічним, що він хотів би, щоб його дружина та син поділилися нею з ним. Якщо, звісно, дружина стала причиною його втечі.
  
  
  Ще одна загадкова річ полягала в тому, звідки Чи Корни дізналися, що професор працював над цим поєднанням шкіри. НАСА мала сувору систему безпеки. Усіх, хто на них працював, ретельно перевіряли. Тим не менш, Чи Корни знали про з'єднання і переконали професора Лу удосконалити його для них. Як? Що вони могли запропонувати йому, чого не змогли порівняти американці?
  
  
  Нік мав намір знайти відповіді. Він також мав намір повернути професора. Якщо ЦРУ відправить свого агента вбити цю людину, це означатиме, що Нік зазнав невдачі - а Нік не мав наміру програти.
  
  
  Нік раніше мав справу з перебіжчиками. Він виявив, що вони дезертували через жадібність, або тікали від чогось, або вони бігли до чогось. У випадку професора Лу могло бути кілька причин. Номер один, звісно, гроші. Можливо, Чи Корни пообіцяли йому одноразову угоду за комплекс. Звичайно, НАСА не було найбільш високооплачуваною організацією. І кожен завжди може використати зайву подряпину.
  
  
  Потім були сімейні негаразди. Нік припустив, що кожен одружений чоловік у той чи інший час мав проблеми зі шлюбом. Може, його дружина спала з коханцем. Може, у Чи Корнів був для нього хтось кращий. Можливо, йому просто не подобався його шлюб, і це виглядало як найпростіший вихід. Для нього були важливими дві речі - його сім'я та його робота. Якщо він відчував, що його сім'я розпадається, це могло бути достатньо, щоб відправити його. Якщо ні, то це його робота. Як учений, він, мабуть, вимагав певної свободи у своїй роботі. Можливо, Chi Corns пропонували необмежену свободу, необмежені можливості. Це було б стимулом для будь-якого вченого.
  
  
  Чим більше Кіллмайстер думав про це, тим більше відкривалося можливостей. Відносини чоловіка зі своїм сином; прострочені рахунки та погрози повернення у володіння; відраза до американської політичної політики. Все можливо, можливо і можливо.
  
  
  Звичайно, Чи Корни могли насправді змусити професора бігти, чимось загрожуючи йому. «До біса все це, - подумав Нік. Як завжди, він грав на слух, використовуючи свої таланти, зброю та розум.
  
  
  Нік Картер дивився на повільно рухомий краєвид далеко під вікном. Він не спав сорок вісім годин. Використовуючи йогу, Нік зосередився повному розслабленні свого тіла. Його розум залишався налаштованим на його оточення, але він змусив своє тіло розслабитись. Кожен м'яз, кожне волокно, кожна клітина повністю розслаблені. Для всіх, хто дивився, він виглядав як людина в глибокому сні, але його очі були розплющені, а його мозок був у свідомості.
  
  
  Але його розслаблення не судилося відбутися. Стюардеса перервала його.
  
  
  "З вами все гаразд, містере Вілсоне?" — спитала вона.
  
  
  «Так, добре, – сказав Нік. М'язи його тіла знову напружилися.
  
  
  «Я думала, ти зомлів. Принести вам щось?
  
  
  "Ні дякую."
  
  
  Це було гарне створення з мигдалеподібними очима, високими вилицями та пишними повними губами. Ліберальна політика авіакомпанії щодо уніформи дозволяла її блузці щільно облягати її великі виступаючі груди. Вона носила пояс, бо його вимагали усі авіакомпанії. Але Нік сумнівався, що
  
  
  
  
  
  
  
  вона носила таку, крім як під час роботи. Звичайно, їй це не було потрібно.
  
  
  Стюардеса зніяковіла під його поглядом. Его Ніка було достатньо, щоб знати, що навіть з товстими окулярами і товстою серединою він все одно впливає на жінок.
  
  
  "Скоро ми будемо в Орландо", - сказала вона, і її щоки почервоніли.
  
  
  Коли вона рухалася перед ним проходом, коротка спідниця відкривала довгі, красиво звужені ноги, а Нік благословляв короткі спідниці. На мить він подумав про те, щоб запросити її на вечерю. Але він знав, що часу не буде. Коли він закінчив інтерв'ю з місіс Лу, йому треба було сісти на літак до Гонконгу.
  
  
  У маленькому аеропорту Орландо Нік сховав свій багаж у шафці та дав водієві таксі домашню адресу професора. Йому стало трохи ніяково, коли він влаштувався на задньому сидінні таксі. Повітря було душним і жарким, і хоча Нік скинув пальто, він все ще був у важкому костюмі. І все це набивання навколо його талії теж не сильно допомогло.
  
  
  Будинок був затиснутий між іншими будинками, так само, як той, що розташовувався по обидва боки кварталу. Через спеку розбризкувачі стояли майже на всіх. Газони виглядали доглянутими та густо-зеленими. Вода зі стічної канави текла з обох боків вулиці, а бетонні тротуари, зазвичай білі, потемніли від вологи з розбризкувачів. Від ганку до тротуару тягнувся короткий тротуар. Тільки-но Нік заплатив таксисту, він відчув, що за ним спостерігають. Все почалося з того, що тонке волосся стало на шиї. Легкий, колючий озноб пройшов його тілом, а потім швидко пішов. Нік повернувся до будинку якраз вчасно, щоб побачити, як завіса знову стала на місце. Кіллмайстер знав, що на нього чекали.
  
  
  Нік не особливо цікавився цією співбесідою, особливо з домогосподарками. Як зазначив Хоук, вона вже пройшла співбесіду і не могла запропонувати нічого корисного.
  
  
  Коли Нік підійшов до дверей, він витріщився на обличчя, оголивши найширшу хлоп'ячу усмішку. Одного разу він натиснув кнопку дзвінка. Двері негайно відчинилися, і він виявився віч-на-віч з місіс Джон Лу.
  
  
  "Пані. Лу?" - запитав Кіллмайстер. Коли він отримав короткий кивок, він сказав: "Мене звати Кріс Вілсон. Я працював з твоїм чоловіком. Цікаво, чи можу я трохи поговорити з тобою".
  
  
  "Що?" Її лоб насупився.
  
  
  Посмішка Ніка застигла на його обличчі. “Так. Ми з Джоном були добрими друзями. Я не можу зрозуміти, чому він так вчинив».
  
  
  «Я вже розмовляла з кимось із НАСА». Вона не зробила жодного руху, щоб відчинити двері ширше або запросити його увійти.
  
  
  "Так", - сказав Нік. "Я впевнений, що так". Він міг зрозуміти її ворожість. Відхід чоловіка був для неї досить важким випробуванням, оскільки до неї не чіплялися ЦРУ, ФБР, НАСА, а тепер і він сам. Кіллмайстер почував себе ослом, яким прикидається. "Якби я міг просто поговорити з тобою..." Він дозволив словам замовкнути.
  
  
  Місіс Лу глибоко зітхнула. "Відмінно. Увійдіть." Вона відчинила двері, трохи відступивши.
  
  
  Опинившись усередині, Нік ніяково зупинився в холі. У будинку було трохи прохолодніше. Він уперше по-справжньому глянув на місіс Лу.
  
  
  Вона була невисокого зросту, нижче п'яти футів. Нік припустив, що її вік – від до тридцяти. Її волосся кольору воронова крила густими завитками лежало на маківці, намагаючись створити ілюзію зростання, але не зовсім виносячи її. Вигини її тіла плавно переходили в округлість, не особливо товсту, але важку, ніж зазвичай. Вона мала вагу приблизно на двадцять п'ять фунтів. Її східні очі були її найвидатнішою рисою, і вона знала про це. Вони були ретельно створені з використанням потрібної кількості лайнера та тіней. Місіс Лу не використовувала ні помади, ні іншого макіяжу. Її вуха були проколоті, але з них не звисали сережки.
  
  
  «Будь ласка, пройдіть у вітальню, – сказала вона.
  
  
  Вітальня була обставлена ​​сучасними меблями і, як і фойє, була вистелена товстим килимом. Східний візерунок кружляв по килиму, але Нік помітив, що візерунок килима був єдиним східним візерунком у кімнаті.
  
  
  Місіс Лу вказала Кіллмайстерові на тендітний на вигляд диван і сіла навпроти нього. "Думаю, я розповів іншим все, що знаю".
  
  
  "Я впевнений, що ти це зробила", - сказав Нік, вперше перериваючи усмішку. «Але це для моєї совісті. Ми з Джоном працювали у тісній співпраці. Мені не хотілося б думати, що він зробив це через те, що я сказав чи зробив».
  
  
  «Я так не думаю, – сказала місіс Лу.
  
  
  Як і більшість домогосподарок, місіс Лу була у штанах. Зверху на ній була чоловіча сорочка, надто велика для неї. Ніку подобалися жіночі мішкуваті сорочки, особливо ті, що застібалися спереду. Він не любив жіночі штани. Вони належали сукням чи спідницям.
  
  
  Тепер серйозно, коли усмішка повністю зникла, він сказав: «Ви можете придумати якусь причину, через яку Джон захотів піти?»
  
  
  "Ні", - сказала вона. Але якщо це заспокоїть вас, я сумніваюся, що це має до вас якесь відношення.
  
  
  "Тоді це має бути щось тут, вдома".
  
  
  "Я справді не міг сказати". Місіс Лу занервувала. Вона сиділа, підібгавши під себе ноги, і продовжувала крутити обручку навколо пальця.
  
  
  Окуляри, які носив Нік, здавались йому важкими на переніссі. Але вони нагадали йому, ким він прикидався.
  
  
  
  
  
  
  
  У такій ситуації було б надто легко почати ставити запитання, як Нік Картер. Він схрестив ноги і потер підборіддя. «Я не можу позбавитися відчуття, що якимось чином я став причиною всього цього. Джонові подобалася його робота. Він був відданий тобі та хлопчику. Які в нього могли бути причини для цього, місіс Лу, нетерпляче сказала: «Які б не були його причини, я впевнений, що вони були особистими».
  
  
  "Звичайно", - Нік знав, що вона намагається завершити цю розмову. Але він був ще зовсім готовий. «Що трапилося тут, вдома за останні кілька днів?»
  
  
  "Що ви маєте на увазі?" Її очі звузилися, і вона уважно вивчила його. Вона була насторожі.
  
  
  "Проблеми у шлюбі", - прямо сказав Нік.
  
  
  Її губи стиснулися. “Пане Уілсоне, я не думаю, що це ваша справа. Незалежно від причини, через яку мій чоловік хоче піти, її можна знайти в НАСА, а не тут».
  
  
  Вона злилася. З Ніком все було гаразд. Сердиті люди іноді говорили те, чого б зазвичай не говорили. «Ви знаєте, над чим він працював у НАСА?»
  
  
  “Звичайно, ні. Він ніколи не говорив про свою роботу».
  
  
  Якщо вона нічого не знала про його роботу, то чому вона звинувачувала НАСА у його бажанні піти? Чи було це тому, що вона вважала, що їхній шлюб настільки гарний, що це має бути його робота? Нік вирішив продовжити іншу лінію. "Якщо Джон втече, ви з хлопчиком приєднаєтеся до нього?"
  
  
  Місіс Лу випростала ноги і нерухомо сіла у крісло. Долоні її рук спітніли. Вона поперемінно потирала руки і крутила обручку. Вона стримала гнів, але все ще нервувала. "Ні", - спокійно відповіла вона. "Я американка. Моє місце тут».
  
  
  "Що ти тоді робитимеш?"
  
  
  «Розведися з ним. Спробуй знайти інше життя для мене та хлопчика».
  
  
  "Я бачу." Хоук мав рацію. Нік тут нічого не навчився. З якоїсь причини місіс Лу була насторожена.
  
  
  «Що ж, я більше не забиратиму в тебе час». Він підвівся, вдячний за наданий шанс. "Можу я використати ваш телефон, щоб викликати таксі?"
  
  
  "Звісно." Місіс Лу, здавалося, трохи розслабилася. Нік майже бачив, як напруга сходить з її обличчя.
  
  
  Коли Кіллмайстер зібрався взяти телефон, він почув, як десь у задній частині будинку грюкнули двері. За кілька секунд у вітальню влетів хлопчик.
  
  
  "Мамо, я ..." Хлопчик побачив Ніка і завмер. Він кинув швидкий погляд на свою матір.
  
  
  "Майк", - сказала місіс Лу, знову нервуючи. «Це містер Вілсон. Він працював із вашим батьком. Він тут, щоб ставити запитання про свого батька. Ти зрозумів, Майку? Він тут, щоб ставити запитання про свого батька. Вона наголосила на цих останніх словах.
  
  
  «Я розумію, – сказав Майк. Він глянув на Ніка, його очі були такими ж настороженими, як і в його матері.
  
  
  Нік дружелюбно посміхнувся до хлопчика. "Привіт Майк".
  
  
  "Доброго дня." Крихітні краплинки поту виступили на його чолі. З його пояса звисала бейсбольна рукавичка. Подібність до його матері була очевидною.
  
  
  «Трохи потренуватися?» - Запитав Нік, вказуючи на рукавичку.
  
  
  "Так сер."
  
  
  Нік ризикнув. Він зробив два кроки і став між хлопчиком і його матір'ю. «Скажи мені, Майку, – сказав він. "Ви знаєте, чому пішов ваш батько?"
  
  
  Хлопчик заплющив очі. "Мій батько пішов через свою роботу". Це звучало добре відрепетованим.
  
  
  "Ви ладнали зі своїм батьком?"
  
  
  "Так сер."
  
  
  Місіс Лу підвелася. "Я думаю, тобі краще піти", - сказала вона Ніку.
  
  
  Кілмайстер кивнув. Він зняв слухавку, викликав таксі. Коли він повісив люльку, він повернувся до пари. Щось тут було не так. Вони знали більше, ніж розповідали. Нік припустив, що це одне із двох. Або вони збиралися приєднатися до професора, або були причиною його втечі. Одне було ясно: він нічого від них не навчиться. Вони не вірили йому та не довіряли йому. Все, що вони розповідали йому, це свої заздалегідь відрепетовані промови.
  
  
  Нік вирішив залишити їх у легкому шоці. "Пані. Лу, я лечу в Гонконг поговорити з Джоном. Є повідомлення? »
  
  
  Вона моргнула, і на мить вираз її обличчя змінився. Але минула мить, і насторожений погляд повернувся. «Жодних повідомлень», - сказала вона.
  
  
  Таксі зупинилося надвір і просигнало. Нік попрямував до дверей. "Не треба вказувати мені вихід". Він відчував, як вони дивляться на нього, доки він не зачинив за собою двері. Зовні, знову на спеці, він швидше відчув, ніж побачив, як фіранка відсувається від вікна. Вони спостерігали за ним, поки таксі від'їжджало від узбіччя.
  
  
  У душній спеці Нік знову котився до аеропорту і зняв свої товсті окуляри в роговій оправі. Він не звик до окулярів. Желатинова підкладка навколо його талії, що формою нагадує частину його шкіри, була навколо нього як пластиковий пакет. Повітря не потрапляло на його шкіру, і він виявив, що сильно потіє. Спека у Флориді не була схожа на спеку в Мексиці.
  
  
  Думки Ніка були заповнені без відповідей. Ці двоє були дивною парою. За час візиту місіс Лу не сказала, що хоче повернути свого чоловіка. І вона не мала повідомлення для нього. Це означало, що вона, мабуть, приєднається до нього пізніше. Але це також звучало неправильно. Їхнє ставлення припускало, що, на їхню думку, він уже пішов, і назавжди.
  
  
  
  
  
  
  Ні, тут було ще щось, щось, що він не міг зрозуміти.
  
  
  У ТРЕТІЙ РОЗДІЛІ
  
  
  Кіллмайстру довелося двічі пересісти на літак, один раз у Майамі, а потім у Лос-Анджелесі, перш ніж він встиг прямим рейсом до Гонконгу. Перебравшись через Тихий океан, він спробував розслабитись, трохи поспати. Але знову цього не сталося; він відчув, як тонке волосся на потилиці знову стало дибки. Його, як і раніше, пробіг холодок. За ним спостерігали.
  
  
  Нік підвівся і повільно пішов по проходу до туалетів, уважно вивчаючи обличчя з обох боків від нього. Літак був більш ніж наполовину наповнений східними людьми. Деякі спали, інші дивилися у свої темні вікна, треті ліниво поглядали на нього, коли він проходив. Ніхто не повернувся, щоб глянути на нього після того, як він пройшов, і ніхто не мав погляду спостерігача. Опинившись у туалеті, Нік хлюпнув обличчя холодною водою. У дзеркало він подивився на відбиток свого гарного обличчя, сильно засмаглого від мексиканського сонця. Чи це було його уявою? Він знав краще. Хтось у літаку спостерігав за ним. Чи був спостерігач із ним у Орландо? Майамі? Лос Анджелес? Де Нік його підібрав? Він не збирався знайти відповіді, дивлячись на своє обличчя у дзеркало.
  
  
  Нік повернувся на своє місце, дивлячись на потилиці. Здавалося, ніхто не сумував за ним.
  
  
  Стюардеса підійшла до нього якраз у той момент, коли він закурив одну зі своїх цигарок із золотим наконечником.
  
  
  "Все гаразд, містере Вілсоне?" — спитала вона.
  
  
  "Краще і бути не може", - відповів Нік, широко посміхаючись.
  
  
  Вона була англійкою, з маленькими грудьми та довгими ногами. Від її світлої шкіри пахло здоров'ям. У неї були яскраві очі та рум'яні щоки, і все, що вона відчувала, думала і чого хотіла, відбивалося на її обличчі. І не було жодних сумнівів у тому, що було написано на її обличчі просто зараз.
  
  
  "Є щось, що я можу вам запропонувати?" — спитала вона.
  
  
  Це було навідне запитання, що означало будь-що, просто запитай: каву, чай чи мене. Нік серйозно задумався. Переповнений літак, понад сорок восьми годин без сну, надто багато було проти. Йому потрібний відпочинок, а не романтика. Проте він не хотів повністю зачиняти двері.
  
  
  "Можливо, пізніше", - сказав він нарешті.
  
  
  "Звісно." В її очах промайнуло розчарування, але вона тепло посміхнулася йому і рушила далі.
  
  
  Нік відкинувся на спинку стільця. Дивно, але він звик до пояса желатину на талії. Однак окуляри все ще турбували його, і він зняв їх, щоби протерти лінзи.
  
  
  Він відчував легкий жаль з приводу стюардеси. Він навіть не мав її імені. Якщо "пізніше" станеться, як він її знайде? Він дізнається про її ім'я і де вона буде протягом наступного місяця, перш ніж вийде з літака.
  
  
  Холод знову вдарив його. "Чорт забирай, - подумав він, - має бути спосіб дізнатися, хто за ним спостерігає". Він знав, що якщо справді хоче, існують способи дізнатися. Він сумнівався, що ця людина спробує щось у літаку. Можливо, вони чекали, що він приведе їх до професора. Що ж, коли вони дісталися Гонконгу, він приготував для всіх кілька сюрпризів. Прямо зараз йому потрібний відпочинок.
  
  
  Кіллмайстер хотів би пояснити своє дивне почуття до місіс Лу та хлопчика. Якщо вони сказали йому правду, професор Лу мав проблеми. Це означало, що він насправді дезертував виключно через свою роботу. І це чомусь просто неправильно, особливо з огляду на минулу роботу професора в галузі дерматології. Його відкриття, його справжні експерименти не вказували на те, що людина незадоволена своєю роботою. І менш ніж серцевий прийом, отриманий Ніком від місіс Лу, змусив його схилитися до шлюбу як однієї причини. Напевно, професор розповів дружині про Кріса Вілсона. І якщо Нік розкрив своє прикриття під час розмови з нею, не було причин для її ворожості до нього. Місіс Лу чомусь брехала. Він мав таке відчуття, що в будинку «щось не так».
  
  
  Але зараз Ніку потрібен був відпочинок і відпочинок він збирався отримати. Якщо містер Що хоче дивитися, як він спить, нехай. Коли він доповідав тому, хто звелів йому стежити за Ніком, він був експертом у спостереженні за сплячим чоловіком.
  
  
  Кілмайстер повністю розслабився. Його розум став порожнім, за винятком одного відсіку, який завжди залишався в курсі навколишнього оточення. Ця частина мозку була страховкою життя. Він ніколи не відпочивав, ніколи не вимикався. Це багато разів рятувало йому життя. Він заплющив очі і одразу заснув.
  
  
  Нік Картер прокинувся миттєво за секунду до того, як рука торкнулася його плеча. Він дозволив руці торкнутися себе, перш ніж розплющив очі. Потім він поклав свою велику руку на тонку жіночу долоню. Він глянув у яскраві очі англійської стюардеси.
  
  
  «Пристебніть ремінь безпеки, містере Вілсон. Ми збираємось приземлитися». Вона слабо спробувала прибрати руку, але Нік притиснув її до свого плеча.
  
  
  "Не містер Вілсон", - сказав він. "Крис."
  
  
  Вона перестала намагатися забрати руку. "Кріс", - повторила вона.
  
  
  "А ти ..." Він дозволив вироку повиснути.
  
  
  «Шерон. Шерон Рассел».
  
  
  «Як довго ти пробудеш у Гонконгу, Шароне?»
  
  
  В її очах знову з'явився слід розчарування. «Тільки година
  
  
  
  
  
  
  
  , Я боюсь. Мені треба встигнути на наступний рейс».
  
  
  Нік провів пальцями по її руці. «Години мало часу, так?»
  
  
  "Це залежить від."
  
  
  Нік хотів провести з нею більше години, набагато більше. "Те, що я задумав, займе не менше тижня", - сказав він.
  
  
  "Тиждень!" Тепер їй було цікаво, це відображалось у її очах. Було ще дещо. Захоплення.
  
  
  Де ти будеш наступного тижня, Шерон?
  
  
  Її обличчя прояснилося. «Наступного тижня я починаю свою відпустку».
  
  
  "І де це буде?"
  
  
  “Іспанія. Барселона, потім Мадрид».
  
  
  Нік усміхнувся. «Ви зачекайте на мене в Барселоні? Ми зможемо зіграти у Мадриді разом».
  
  
  "Це було би чудово." Вона засунула йому в долоню аркуш паперу. "Ось де я зупинюся в Барселоні".
  
  
  Нік насилу стримував смішок. Вона цього чекала. "Тоді до наступного тижня", - сказав він.
  
  
  "До наступного тижня." Вона стиснула його руку і перейшла до інших пасажирів.
  
  
  І коли вони приземлилися, і коли Нік виходив із літака, вона знову стиснула його руку, м'яко кажучи: "Оле".
  
  
  З аеропорту Кіллмайстер сів на таксі просто у гавань. У таксі, поклавши чемодан на підлогу між ніг, Нік визначив зміну часового поясу та встановив годинник. Було десята тридцять п'ять вечора, вівторок.
  
  
  Зовні вулиці Вікторії не змінилися від часу останнього візиту Кіллмайстра. Його водій безжально керував "мерседесом" у пробках, сильно покладаючись на звуковий сигнал. У повітрі витав крижаний холод. Вулиці і машини сяяли від зливи, що тільки що минула. Від бордюрів до будівель люди безцільно поєднувалися, покриваючи кожен квадратний дюйм тротуару. Вони сутулилися, низько схиливши голови, схрестивши руки на животі, і поволі рушили вперед. Деякі сиділи на бордюрах, перебираючи паличками їжу з дерев'яних мисок у рот. Коли вони їли, їхні очі підозріло металися з боку на бік, ніби їм було соромно їсти, коли багато інших не їли.
  
  
  Нік відкинувся на сидіння та посміхнувся. То була Вікторія. На іншому кінці гавані лежав Коулун, такий самий багатолюдний та екзотичний. Це був Гонконг, загадковий, красивий та часом смертельно небезпечний. Процвітали численні чорні ринки. Якщо у вас є контакт та потрібна сума грошей, ніщо не буде безцінним. Золото, срібло, нефрит, цигарки, дівчата; все було в наявності, все було на продаж, якщо ціна була.
  
  
  Ніка цікавили вулиці будь-якого міста; Вулиці Гонконгу зачаровували його. Спостерігаючи за переповненими тротуарами зі свого таксі, він помітив, що моряки швидко пробираються крізь натовп. Іноді вони рухалися групами, іноді парами, але ніколи поодинці. І Нік знав, до чого вони поспішають; дівчина пляшку, шматок хвоста. Моряки скрізь були моряками. Сьогодні ввечері на вулицях Гонконгу бурхливо діятиме. Прийшов американський флот. Нік подумав, що спостерігач усе ще з ним.
  
  
  Коли таксі наближалося до гавані, Нік побачив сампани, набиті, як сардини, на пристані. Сотні їх були пов'язані разом, утворюючи мініатюрну плавучу колонію. Через холод із грубих труб, врізаних у каюти, вивергався потворний синій дим. На цих крихітних човнах люди прожили все своє життя; вони їли, спали і вмирали на них, і, здавалося, їх було ще сотня відколи Нік бачив їх востаннє. Де-не-де серед них були розкидані більші джонки. А далі стояли якорі величезні, майже жахливі кораблі американського флоту. «Який контраст, – подумав Нік. Сампани були маленькі, тісні і завжди багатолюдні. Ліхтарі надавали їм страшного вигляду, коли гігантські американські кораблі яскраво сяяли генератором вогнів, роблячи їх майже безлюдними. Вони сиділи нерухомо, як валун, у гавані.
  
  
  Перед готелем Нік заплатив таксисту і, не озираючись, швидко увійшов до будівлі. Опинившись усередині, він попросив у службовця кімнату з гарним виглядом.
  
  
  Він отримав один із видом на гавань. Прямо внизу хвилі голів текли зигзагами, як мурахи, що нікуди не поспішають. Нік стояв трохи осторонь вікна, спостерігаючи, як місячне світло мерехтить у воді. Коли він дав чайові і відпустив посланця, він вимкнув у кімнаті весь світ і повернувся до вікна. Солоне повітря досягло його ніздрів, змішане із запахом риби, що готується. Він почув сотні голосів із тротуару. Він уважно вивчав обличчя і, не бачачи того, чого хотів, швидко перетнув вікно, щоб стати якнаймерзкішою мішенню. Вигляд з іншого боку виявився більш показовим.
  
  
  Один чоловік не рушив із натовпом. І він не прорізав це. Він стояв під ліхтарем із газетою в руках.
  
  
  Бог! – подумав Нік. Але ж газета! Вночі посеред натовпу, під поганим ліхтарем – читаєте газету?
  
  
  Занадто багато запитань залишилося без відповіді. Кіллмайстер знав, що може втратити цього очевидного аматора, коли і коли захоче. Але він хотів відповіді. І пан Ватсит, який пішов за ним, був першим кроком, який він зробив з моменту початку цього завдання. На очах у Ніка до того підійшов другий, міцної статури чоловік, одягнений як кулі.
  
  
  
  
  
  
  
  т. Його ліва рука стискала обгорнутий коричневим папером пакунок. Обмінювалися словами. Перший чоловік вказав на пакунок, похитуючи головою. Були ще слова, стаючи гарячими. Другий сунув згорток першому. Він почав відмовлятись, але неохоче взяв. Він повернувся спиною до другого чоловіка і розчинився у натовпі. За готелем тепер стежив другий чоловік.
  
  
  Нік подумав, що містер Ватсіт зараз переодягнеться в костюм кулі. Напевно це те, що було в комплекті. У голові Кілмастера склався план. Хороші ідеї перетравлювалися, формувалися, оброблялися, поміщалися в слот, щоб стати частиною плану. Але все одно було брутально. Будь-який план, вирваний із голови, був грубим. Нік це знав. Полірування відбуватиметься поетапно у міру виконання плану. Принаймні тепер він почне отримувати відповіді.
  
  
  Нік відійшов від вікна. Він розпакував валізу, а коли він спорожнів, дістав прихований ящик. З цього ящика він дістав невеликий пакунок, що мало чим відрізняється від того, який ніс другий чоловік. Він розгорнув тканину пакунка і перемотав її вздовж. Все ще в темряві він повністю роздягнувся, зняв зброю і поклав її на ліжко. Коли він був оголений, він обережно зняв желатин, м'яку підкладку тілесного кольору зі своєї талії. Він чіплявся завзято за деяке волосся з його живота, поки він його стяг. Він працював з ним протягом півгодини і виявив, що сильно потіє від болю висмикненого волосся. Зрештою він зняв це. Він дозволив їй впасти на підлогу до його ніг і дозволив собі розкіш потерти і почухати живіт. Коли він був задоволений, він відніс Хьюго, свій стилет та набивання у ванну. Він розрізав мембрану, яка утримує желатин, і дозволив липкій масі впасти в унітаз. Щоб усе це змити, знадобилося чотири промивання. Він пішов за нею самою мембраною. Потім Нік повернувся до вікна.
  
  
  Містер Вотцит повернувся до другого чоловіка. Тепер він теж виглядав як кулі. Спостерігаючи за ними, Нік відчув себе брудним від висихаючого поту. Але він усміхнувся. Вони були початком. Коли він побачив відповіді на свої запитання, він знав, що у нього будуть дві тіні.
  
  
  РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
  
  
  Нік Картер засмикнув штори на вікні і ввімкнув світло в кімнаті. Пройшовши у ванну, він неквапливо прийняв душ, потім ретельно поголився. Він знав, що найважче випробування для двох чоловіків, які чекають на нього зовні, буде час. Важко було чекати, доки він щось зробить. Він знав це, бо сам бував там один чи двічі. І чим довше він змушував їх чекати, тим дбайливіше вони ставали.
  
  
  Закінчивши у ванній, Нік босоніж підійшов до ліжка. Він узяв згорнуту тканину та закріпив її навколо талії. Коли він був задоволений, він повісив свою крихітну газову бомбу між ногами, потім натягнув шорти і натягнув пояс поверх прокладки. Він подивився на свій профіль у дзеркало у ванній кімнаті. Згорнута тканина виглядала не так реально, як желатин, але це було найкраще, що він міг зробити. Повернувшись до ліжка, Нік перестав одягатися, прикріпивши Х'юго до руки та Вільгельміну, Люгер, за талію своїх штанів. Настав час щось поїсти.
  
  
  Кіллмайстер залишив увімкненим весь світ у своїй кімнаті. Він подумав, що один із двох чоловіків, мабуть, захоче його обшукати.
  
  
  Немає сенсу ускладнювати їм завдання. До того часу, як він закінчив їсти, вони мають бути готові.
  
  
  У їдальні готелю Нік перекусив. Він чекав на неприємності, а коли вони прийшли, не хотів, щоб у нього був повний шлунок. Коли остання страва була прибрана, він неквапливо викурив цигарку. З того часу, як він вийшов з кімнати, минуло сорок п'ять хвилин. Викуривши цигарку, він розплатився за чеком і знову вийшов на холодне нічне повітря.
  
  
  Двох його послідовників більше не було під вуличним ліхтарем. Йому знадобилося кілька хвилин, щоб звикнути до холоду, потім він швидко рушив до гавані. Через пізню годину натовп на тротуарах дещо зменшився. Нік пробирався крізь них, не озираючись. Але до того часу, як він дістався порому, він занепокоївся. Двоє чоловіків були любителями. Чи можливо, що він їх втратив?
  
  
  На майданчику чекала невелика група. Шість машин вишикувалися майже біля кромки води. Підійшовши до групи, Нік побачив вогні порома, що прямував до пристані. Він приєднався до інших, засунув руки до кишень і згорбився від холоду.
  
  
  Вогні наближалися, надаючи форму величезному судну. Низький звук двигуна змінив висоту звуку. Вода навколо приземлення закипіла білим, коли гвинти перевернули. Люди навколо Ніка повільно рушили до монстра, що наближається. Нік рушив із ними. Він піднявся на борт і швидко піднявся трапом на другу палубу. Біля перил його пильні очі оглянули причал. Дві машини вже були на борту. Але він не міг бачити своїх двох тіней. Кіллмайстер закурив, не зводячи очей з палуби під ним.
  
  
  Коли остання
  
  
  
  
  
  
  машина була завантажена, Нік вирішив покинути пором і пошукати двох своїх послідовників. Можливо, вони загубилися. Відійшовши від поручнів до сходів, він миттю побачив дві кулі, що бігли по причалу до майданчика. Чоловік менше стрибнув на борт легко, але важчий і повільніший не стрибнув. Певно, він давно нічого не робив. Підійшовши до борту, він спіткнувся і мало не впав. Поменше чоловік допоміг йому насилу.
  
  
  Нік усміхнувся. "Ласкаво просимо на борт, джентльмени", - подумав він. Тепер, якби ця давня ванна могла просто переправити його через гавань, не втопивши, він повів би їх у веселу погоню, поки вони не наважилися б зробити свій хід.
  
  
  Великий паром з пихканням відлетів від пристані, злегка покотився, виходячи у відкриту воду. Нік залишився на другій палубі, поруч із поручнем. Він більше не міг бачити двох куль, але відчував, що їхні очі спостерігають за ним. Різкий вітер був вологим. Насувалася ще одна злива. Нік дивився, як інші пасажири притулилися один до одного від холоду. Він тримався спиною до вітру. Пором рипів і хитав, але не тонув.
  
  
  Кіллмайстер чекав на своєму сідалі на другій палубі, доки остання машина не скотилася у бік гавані з боку Коулуна. Вийшовши з порома, він уважно вивчив обличчя оточуючих його людей. Його двох тіней серед них не було.
  
  
  На сходовому майданчику Нік найняв рикшу і дав хлопчику адресу «Прекрасного бару», невеликого закладу, де він бував раніше. Він не збирався йти прямо до професора. Можливо, два його послідовники не знали, де професор, і сподівалися, що він приведе їх до нього. У цьому не було сенсу, але він мав розглянути всі можливості. Швидше за все, вони йшли за ним, щоб дізнатися, чи він знає, де знаходиться професор. Той факт, що він приїхав до Коулуну, міг розповісти їм усе, що вони хотіли знати. Якщо так, то Ніка потрібно ліквідувати швидко та без суєти. Наближалися проблеми. Нік це відчував. Він має бути готовим.
  
  
  Хлопчик, що тягнув рикшу, легко мчав вулицями Коулуна, його тонкі, м'язисті ноги демонстрували силу, необхідну для роботи. Для всіх, хто спостерігав пасажира, він був типовим американським туристом. Він відкинувся на спинку сидіння і курив цигарку із золотим наконечником, його товсті окуляри дивилися спочатку на один бік вулиці, потім на другий.
  
  
  На вулицях було трохи тепліше, ніж у гавані. Стародавні будівлі і крихкі на вигляд будинку блокували більшу частину вітру. Але волога все ще висіла низькими густими хмарами, чекаючи на вихід. Оскільки рух був слабким, рикша швидко зупинилася перед темними дверима, над якими блимала велика неонова вивіска. Нік заплатив хлопцеві п'ять гонконгських доларів і жестом наказав зачекати. Він увійшов до бару.
  
  
  Від дверей до бару спускалися дев'ять сходинок. Цей заклад був маленький. Крім бару було чотири столи, всі заповнені. Столи оточували крихітне відкрите місце, де мила дівчина співала низьким сексуальним голосом. Кольорове колесо візка повільно оберталося перед прожектором, м'яко заливаючи дівчину синім, червоним, жовтим, зеленим. Здавалося, що це змінилося з типом пісні, яку вона співала. Найкраще вона виглядала у червоному.
  
  
  В іншому було темно, якщо не брати до уваги випадкових брудних ламп. Бар був переповнений, і з першого погляду Нік зрозумів, що він єдиний не східний у ньому. Він зайняв позицію наприкінці бару, де міг бачити, як хтось входить чи виходить із дверей. У барі було троє дівчат, дві з яких уже отримали свої позначки, а третя розійшлася, сидячи спочатку на одних колінах, потім на інших, дозволяючи пестити себе. Нік збирався привернути увагу бармена, коли помітив свого міцно складеного послідовника.
  
  
  Чоловік вийшов через фіранку з бісеру з невеликого столика. Він був одягнений у діловий костюм замість костюма кулі. Але поспішно переодягся. Його краватка була кривою, а частина переду сорочки звисала з штанів. Він спітнів. Він весь час витирав лоб і рот білим носовичком. Він недбало оглянув кімнату, потім його очі зупинилися на Ніку. Його в'ялі щоки розпливлися у ввічливій усмішці, і він попрямував до Кіллмайстра.
  
  
  Х'юго впав до руки Ніка. Він швидко оглянув бар, шукаючи меншого чоловіка. Дівчина закінчила пісню та вклонилася під рідкісні оплески. Вона почала розмовляти з аудиторією китайською. Синє світло заливало її, коли праворуч від Ніка йшов бармен. Перед ним великий чоловік був за чотири кроки від нього. Бармен спитав китайською, що він п'є. Нік відкладав відповідь, не зводячи очей з наближається до нього людини. Комбо заграло, і дівчина заспівала іншу пісню. Вона була живіша. Колесо оберталося швидше, кольори спалахували над нею, зливаючись у яскраву пляму. Нік був готовий на все. Бармен знизав плечима і одвернувся. Меншої людини не було. Інший зробив останній крок, що поставив його віч-на-віч з Ніком. Ввічлива посмішка
  
  
  
  
  
  
  
  залишилася на його обличчі. Він дружнім жестом простяг пухку праву руку.
  
  
  "Г-н. Вілсон, я правий, - сказав він. «Дозвольте представитися. Я Чин Осса. Можу я поговорити з вами?
  
  
  "Можна", - м'яко відповів Нік, швидко замінивши Хьюго і взявши простягнуту руку.
  
  
  Чин Осса вказав на вишиту бісером фіранку. "Там більш конфіденційно".
  
  
  - Після вас, - сказав Нік, злегка вклонившись.
  
  
  Оса пройшов через фіранку до столу та двох стільців. До далекої стіни притулився худорлявий жилавий чоловік.
  
  
  Він не був тим маленьким чоловічком, що йшов за Ніком. Коли він побачив Кіллмайстра, він відійшов від стіни.
  
  
  Осса сказав: «Будь ласка, містере Вілсоне, дозвольте моєму другу обшукати вас».
  
  
  Чоловік підійшов до Ніка і зупинився, ніби не визначився. Він простягнув руку до грудей Ніка. Нік обережно прибрав руку.
  
  
  "Будь ласка, містере Вілсоне", - заскулив Осса. "Ми повинні обшукати тебе".
  
  
  "Не сьогодні", - злегка посміхаючись, відповів Нік.
  
  
  Чоловік знову спробував дістати груди Ніка.
  
  
  Все ще посміхаючись, Нік сказав: «Скажи своєму другові, що якщо він торкнеться мене, я змушений зламати йому зап'ястя».
  
  
  "О ні!" - вигукнув Осса. "Ми не бажаємо насильства". Він витер хусткою піт із обличчя. На кантонському діалекті він наказав чоловікові піти.
  
  
  По кімнаті розлилися спалахи кольорового світла. У центрі столу горіла свічка у фіолетовій вазі, наповненій воском. Чоловік мовчки вийшов із кімнати, коли дівчина завела свою пісню.
  
  
  Чин Осса важко сів на один із скрипучих дерев'яних стільців. Він знову витер обличчя хусткою і помахав Ніку у бік іншого стільця.
  
  
  Кіллмайстру таке аранжування не сподобалося. Запропонований стілець стояв спиною до вишитої бісером фіранки. Його власна спина була б гарною мішенню. Натомість він відсунув стілець від столу до бічної стіни, де міг бачити і фіранку, і Чин Оссу; потім він сів.
  
  
  Осса обдарував його нервовою ввічливою усмішкою. «Ви, американці, завжди сповнені обережності та насильства».
  
  
  Нік зняв окуляри та почав їх чистити. "Ви казали, що хочете поговорити зі мною".
  
  
  Осса сперся на стіл. Його голос звучав як змова. "Г-н. Вілсон, нам нема чого метатися в кущах, вірно?"
  
  
  "Вірно", - відповів Нік. Він надів окуляри, закурив одну із цигарок. Він не пропонував Осі жодного. Навряд це буде дружнє обговорення.
  
  
  "Ми обидва знаємо, - продовжив Осса, - що ви знаходитесь в Гонконгу, щоб побачити свого друга професора Лу".
  
  
  "Може бути."
  
  
  Піт стікав по носі Оси і стікав на стіл. Він знову витер обличчя. “Не може бути про це. Ми стежили за вами, ми знаємо, хто ви».
  
  
  Нік підняв брови. "Ви?"
  
  
  "Звісно." Осса відкинувся на спинку стільця, виглядаючи задоволеним собою. «Ви працюєте на капіталістів над тим самим проектом, що й професор Лу».
  
  
  "Звичайно", - сказав Нік.
  
  
  Осса тяжко проковтнув. «Мій найсумніший обов'язок – повідомити вам, що професора Лу більше немає в Гонконгу».
  
  
  "Справді?" Нік зобразив легкий шок. Він не вірив нічого, що сказав цей чоловік.
  
  
  "Так. Минулої ночі професор Лу був у дорозі до Китаю». Осса почекав, поки це твердження доходить до розуміння. Потім він сказав: «Шкода, що ви даремно витратили поїздку сюди, але вам більше не потрібно залишатися в Гонконгу. Ми, звичайно ж, відшкодуємо вам усі витрати, які ви зазнали при приїзді».
  
  
  «Це було б чудово, – сказав Нік. Він упустив сигарету на підлогу і розчавив її.
  
  
  Оса насупився. Його очі примружилися, і він підозріло глянув на Ніка. «Це не те, про що можна жартувати. Чи можу я думати, що ви мені не вірите?
  
  
  Нік підвівся. «Звичайно, я тобі вірю. Я бачу, дивлячись на вас, яка ви добра, чесна людина. Але якщо для вас те саме, думаю, я залишуся в Гонконгу і трохи шукаю самостійно.
  
  
  Обличчя Осси почервоніло. Його губи стиснулися. Він ударив кулаком по столу. "Не колупатиметься!"
  
  
  Нік обернувся, щоб вийти з кімнати.
  
  
  "Почекайте!" - вигукнув Осса.
  
  
  Біля завіси Кіллмайстер зупинився і обернувся.
  
  
  Тяжкий чоловік слабо посміхнувся, люто потер хустку по обличчю та шиї. «Прошу пробачити мій спалах, я нездоровий. Будь ласка, сядьте, сядьте». Його пухка рука вказала на стілець біля стіни.
  
  
  «Я йду, – сказав Нік.
  
  
  «Будь ласка», - заскулив Осса. «У мене є пропозиція, яку я хочу зробити вам».
  
  
  "Що за пропозиція?" Нік не рушив до стільця. Натомість він зробив крок убік і притулився спиною до стіни.
  
  
  Осса відмовився повернути Ніка у крісло. «Ви допомагали професору Лу працювати на території, чи не так?»
  
  
  Нік раптово зацікавився розмовою. "Що ви пропонуєте?" він запитав.
  
  
  Осса знову примружився. "У тебе немає сім'ї?"
  
  
  "Ні." Нік знав це з досьє у штаб-квартирі.
  
  
  "Тоді гроші?" - спитав Осса.
  
  
  "Для чого?" Кіллмайстер хотів, щоб він це сказав.
  
  
  "Щоб знову попрацювати з професором Лу".
  
  
  "Іншими словами, приєднатися до нього".
  
  
  "Точно."
  
  
  «Іншими словами, продати Батьківщину».
  
  
  Осса посміхнувся. Він не так сильно пітнів. "Відверто кажучи, так".
  
  
  Нік присів
  
  
  
  
  
  
  до столу, поклавши на нього обидві долоні. «Ви ж не розумієте повідомлення? Я тут, щоб переконати Джона повернутись додому, а не приєднуватися до нього». Було помилкою стояти за столом спиною до фіранки. Нік зрозумів це, як тільки почув шелест намиста.
  
  
  До нього ззаду підійшов жилистий чоловік. Нік повернувся і тицьнув пальцями правої руки в горло чоловікові. Чоловік упустив кинджал і відсахнувся до стіни, схопившись за горло. Він кілька разів відкрив рота, ковзаючи по стіні на підлогу.
  
  
  "Забирайся!" Осса закричав. Його пухке обличчя було червоне від люті.
  
  
  «Це ми, американці, – м'яко сказав Нік. «Просто сповнені обережності та насильства».
  
  
  Осса примружився, його пухкі руки стиснулися в кулаки. На кантонському діалекті він сказав: Я покажу вам насильство. Я покажу вам насильство, якого ви ніколи не знали».
  
  
  Нік відчув, що втомлений. Він повернувся і вийшов з-за столу, порвавши дві нитки намиста, проходячи через фіранку. У барі дівчину залили червоним, якраз закінчуючи пісню. Нік підійшов до східців, взяв їх по два за раз, майже чекаючи почути постріл чи кинутий у нього ніж. Він досяг верхньої сходинки, коли дівчина закінчила свою пісню. Глядачі аплодували, коли він вийшов у двері.
  
  
  Коли він вийшов надвір, крижаний вітер ударив його по обличчю. Вітер затьмарив туман, тротуари та вулиці блищали від вогкості. Нік чекав біля дверей, дозволяючи напрузі повільно спадати з нього. Вивіска над ним яскраво спалахнула. Вологий вітер освіжив його обличчя після димної спеки бару.
  
  
  Один ізольований рикша був припаркований біля тротуару, хлопчик сів перед ним. Але коли Нік вивчав фігуру, що присіла, він зрозумів, що це зовсім не хлопчик. Це був партнер Осси, менший із двох чоловіків, які йшли за ним.
  
  
  Кіллмайстер глибоко зітхнув. Тепер буде насильство.
  
  
  РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
  
  
  Кіллмайстер відійшов від дверей. На мить він подумав пройти тротуаром, а не підійти до рикші. Але він лише відкладає це. Насилу довелося зіткнутися рано чи пізно.
  
  
  Чоловік побачив його, що наближається, і схопився на ноги. Він все ще був одягнений у свій костюм кулі.
  
  
  Рікша, містер? він запитав.
  
  
  Нік сказав: Де хлопчик, якого я звелів почекати?
  
  
  "Він пішов. Я хороший рикша. Чи бачиш."
  
  
  Нік заліз на сидіння. "Ви знаєте, де знаходиться Клуб Дракона?"
  
  
  «Я знаю, ти тримаєш парі. Хороше місце. Я беру." Він почав рухатися вулицею.
  
  
  Кіллмайстру все було начхати. Його послідовники більше не були разом. Тепер у нього був один попереду та один позаду, що ставило його прямо посередині. Очевидно, крім вхідних дверей, був ще один шлях у та з бару. Так Осса перевдягся до приходу Ніка. Осса вже мав покинути це місце і чекати, коли його друг доставить Ніка. Тепер у них не лишалося вибору. Вони не могли змусити Кріса Вілсона дезертирувати; вони не могли викурити його з Гонконгу. І вони знали, що він був тут, щоб переконати професора Лу повернутися додому. Іншого шляху не було. Їм доведеться вбити його.
  
  
  Туман ставав все густішим і почав просочувати пальто Ніка. Його окуляри вкрилися плямами вологи. Нік зняв їх і поклав у внутрішню кишеню свого костюма. Його очі шукали по обидва боки вулиці. Кожен м'яз у його тілі розслабився. Він швидко оцінив відстань між сидінням, на якому сидів і вулицею, намагаючись придумати, як найкраще приземлитися на ноги.
  
  
  Як би вони спробували? Він знав, що Осса чекав десь попереду. Пістолет був би надто галасливим. Зрештою, у Гонконгу була своя поліція. Ножі підійдуть краще. Ймовірно, вони вбили б його, відібрали б у нього все, що в нього було, і кинули б десь. Швидко, акуратно та працездатно. Для поліції це буде просто черговий пограбований та вбитий турист. Це часто траплялося у Гонконгу. Звичайно, Нік не збирався дозволяти їм це робити. Але він вирішив, що вони будуть такими ж професійними вуличними бійцями, як любителі.
  
  
  Маленька людина вбігла в неосвітлений і знедолений район Коулуна. Наскільки Нік міг судити, людина все ще прямувала у бік Драконячого клубу. Але Нік знав, що вони ніколи не дійдуть клубу.
  
  
  Рікша виїхала у вузький провулок, по обидва боки якого стояли чотириповерхові неосвітлені будівлі. Крім того, що чоловік постійно шльопав ногами мокрим асфальтом, єдиним іншим звуком був спазматичний стукіт дощової води з дахів будинків.
  
  
  Незважаючи на те, що Кіллмайстер цього очікував, рух стався несподівано, трохи втративши рівновагу. Чоловік високо підняв передню частину рикші. Нік крутнувся і стрибнув через колесо. Його ліва нога першою вдарилася по вулиці, що ще більше позбавило його рівноваги. Він упав, покотився. На його спині він побачив, що до нього мчить менша за розміром людина з потворним кинджалом високо в повітрі. Чоловік із криком стрибнув. Нік притис коліна до грудей, і подушечки його ніг потрапили в живіт чоловіка. Схопивши за зап'ястя кинджал, Кіллмайстер потягнув людину до себе, потім застиг.
  
  
  
  
  
  
  підняв ноги, перекинувши чоловіка через голову. Він приземлився з гучним гарчанням.
  
  
  Коли Нік перекотився, щоб стати на ноги, Осса вдарив його ногою, і сила відкинула його. У той же час Осса змахнув своїм кинджалом. Кіллмайстер відчув, як гострий край встромився йому в чоло. Він перекотився і продовжував котитися, поки його спина не вдарилася об колесо перевернутої рикші. Було надто темно, щоб розглянути. Кров почала сочитися з чола в очі. Нік підставив коліна і почав підніматися. Тяжка ступня Оси ковзнула по його щоці, розриваючи шкіру. Сили вистачило, щоб відкинути його убік. Його повалили на спину; потім коліно Осси всією його вагою встромилося в живіт Ніка. Осса прицілився йому в пах, але Нік підняв коліна, відбиваючи удар. Проте сили було достатньо, щоб у Ніка перехопило подих.
  
  
  Потім він побачив, як кинджал підійшов до його горла. Нік упіймав лівою рукою товсте зап'ястя. Правим кулаком він ударив Оссу в пах. Осса хмикнув. Нік знову вдарив трохи нижче. На цей раз Осса закричав в агонії. Він упав. У Ніка перехопило подих, і він, спираючись на рикшу, підвівся на ноги. Він витер кров із очей. Потім ліворуч від нього з'явився менший чоловік. Нік миттю побачив його якраз перед тим, як відчув, як лезо врізалося в м'яз його лівої руки. Він ударив чоловіка по обличчю, відправивши його котитися в рикшу.
  
  
  Х'юго був тепер у правій руці майстра вбивств. Він відступив до одного з будинків, спостерігаючи, як дві тіні наближаються до нього. "Ну, джентльмени, - подумав він, - а тепер іди і забери мене". Вони були гарні, кращі, ніж він думав. Вони билися зі злобою і не залишали сумнівів у тому, що їх наміром було вбити його. Стоячи спиною до будівлі, Нік чекав на них. Поріз на лобі не здавався серйозним. Кровотеча зменшилася. Його ліва рука хворіла, але в нього були й серйозніші рани. Двоє чоловіків розширили свої позиції так, що кожен напав на нього протилежних сторін. Вони нахилилися, на обличчях була рішучість, кинджали були спрямовані вгору, в груди Ніка. Він знав, що вони спробують встромити свої леза під його грудну клітку, досить високо, щоб вістря пронизало його серце. У провулку не було холоду. Всі троє були спітнілі і трохи задихалися. Тишу порушували лише краплі дощу, що падали з дахів. Це була така темна ніч, яку Нік колись бачив. Двоє чоловіків були лише тінями, тільки їхні кинджали раз у раз виблискували.
  
  
  Поменше чоловік зробив випад першим. Він підійшов до низу праворуч від Ніка і через свій розмір рухався швидко. Пролунав металевий брязкіт, коли Х'юго відбив кинджал. Не встиг менший чоловік відступити, як Осса рушив ліворуч, лише трохи повільніше. І знову Х'юго відхилив клинок. Обидва чоловіки відступили. Коли Нік почав трохи розслаблятися, маленький чоловічок знову зробив випад нижче. Нік відступив, клацнувши лезом убік. Але Осса увійшов високо, цілячись у горло. Нік повернув голову, відчуваючи, як вістря розрізає мочку вуха. Обидва чоловіки знову відступили. Дихання стало важчим.
  
  
  Кіллмайстер знав, що в такій сутичці він вийде третім. Ці двоє могли чергувати випади, доки не втомили його. Коли він втомиться, він зробить помилку, і тоді вони його зловлять. Він мав змінити хід цієї справи, і найкращим способом для нього було стати нападником. З меншою людиною буде легше впоратися. Це зробило його першим.
  
  
  Нік вдав, що кинувся на Оссу, змусивши його злегка відступити. Чоловік трохи скористався перевагою і рушив уперед. Нік відступив, коли лезо зачепило його живіт. Лівою рукою він схопив людину за зап'ястя і щосили кинув його в Оссу. Він сподівався, що цю людину кине на клинок Оси. Але Осса побачив, що він іде, і обернувся боком. Обидва чоловіки зіткнулися, похитнулися та впали. Нік обійшов їх півколом. Чоловік поменше замахнувся кинджалом позаду себе, перш ніж піднявся, мабуть, думаючи, що Нік був там. Але Нік був поруч із ним. Рука зупинилася перед ним.
  
  
  Рухом майже швидше, ніж може бачити око, Нік розрізав Х'юго зап'ястя чоловіка. Він скрикнув, упустив кинджал і схопився за зап'ястя. Осса стояв навколішки. Він змахнув кинджалом довгою дугою. Ніку довелося відскочити, щоб вістря не розірвало йому живіт. Але на одну мить, одну хвилинну секунду, весь фронт Осси був відкритий. Його ліва рука спиралася надвір, підтримуючи його, права була майже позаду нього на завершення помаху. Не було часу цілитись у якусь частину тіла, скоро пройде друга. Як яскрава гримуча змія. Нік підійшов і вдарив Хьюго, проштовхнувши лезо майже до рукояті в груди людини, потім швидко рушив геть. Осса видав короткий крик. Він марно намагався відкинути кинджал назад, але зробив це тільки до бока. Ліва рука, що підтримувала його, впала, він упав на лікоть. Нік подивився
  
  
  
  
  
  
  вгору, щоб побачити, як маленький чоловік вибігає з провулку, все ще стискаючи своє зап'ястя.
  
  
  Нік обережно вирвав кинджал із рук Оси і відкинув його на кілька футів. Опорний лікоть Оси підкосився. Його голова впала на вигин руки. Нік помацав зап'ястя чоловіка. Його пульс був повільним, нестійким. Він помирав. Його дихання стало уривчастим, ігристим. Кров пофарбувала його губи і вільно текла з рани. Х'юго перерізав артерію, вістрям пробило легеню.
  
  
  - Осса, - м'яко покликав Нік. Ти скажеш мені, хто тебе найняв? Він знав, що двоє чоловіків напали на нього не власними силами. Вони працювали за наказом. "Осса", - сказав він знову.
  
  
  Але Чін Осса нікому нічого не розповів. Бурхливий подих припинився. Він був мертвий.
  
  
  Нік витер червоне лезо Хьюго про штанину Оси. Він шкодував, що йому довелося вбити тяжку людину. Але не було часу прицілитися. Він підвівся і оглянув свої рани. Поріз на лобі перестав кровоточити. Простягнувши носову хустку під дощем, поки він не промок, він витер кров з очей. Його ліва рука хворіла, але подряпина на щоці і подряпина на животі не були серйозними. Він вийшов із цього краще, ніж Осса, можливо, навіть краще, ніж інша людина. Дощ став сильнішим. Його куртка вже промокла.
  
  
  Притулившись до однієї з будівель, Нік замінив Х'юго. Він витяг Вільгельміну, перевірив обойму і Люгер. Не озирнувшись на сцену битви чи труп, який колись був Чин Оссой, Кіллмайстер вийшов із провулка. Не було причин, через які він не міг би побачити професора зараз.
  
  
  Від провулку Нік пройшов чотири квартали, перш ніж знайшов таксі. Він дав водієві адресу, яку запам'ятав ще у Вашингтоні. Оскільки втеча професора не була секретом, не було місця, де він зупинився. Нік відкинувся на спинку сидіння, дістав з кишені пальто товсті окуляри, протер їх і надів.
  
  
  Таксі під'їхало до тієї частини Коулуна, яка була такою ж мізерною, як і провулок. Нік заплатив водієві і знову вийшов на холодне нічне повітря. Тільки коли таксі поїхало, він зрозумів, наскільки темною була вулиця. Будинки були старі та старі; вони ніби прогнулися під дощем. Але Нік знав східну філософію будівництва. Ці будинки мали тендітну міцність, не як валун на березі моря, що витримує постійні удари хвиль, а більше як павутиння під час урагану. Жодне світло не освітлювало вікна, люди не ходили вулицею. Місцевість здавалася безлюдною.
  
  
  Нік не сумнівався, що професори добре охоронятимуть, хоча б для його власного захисту. Чи Корни очікували, що хтось, мабуть, спробує з ним зв'язатися. Вони не знали, чи переконати Мм не дезертувати чи вбити його. Кіллмайстер не думав, що вони намагатимуться з'ясувати це.
  
  
  Вікно дверей було над її центром. Вікно було задрапіроване чорною завісою, але не настільки, щоб не пропускати все світло. Дивлячись на нього з вулиці, будинок виглядав таким же безлюдним і темним, як і всі інші. Але коли Нік став під кутом до дверей, він ледве розрізнив жовтий промінь світла. Він постукав у двері і почав чекати. Усередині не було жодного руху. Нік постукав у двері. Він почув скрип стільця, потім важкі кроки стали голоснішими. Двері відчинилися, і Нік зіткнувся з величезним чоловіком. Його масивні плечі торкалися кожної сторони дверного отвору. Майка, яку він носив, оголювала величезні волосаті руки, товсті, як стовбури дерев, що звисали, мов мавпи, майже до колін. Його широке плоске обличчя виглядало негарним, а ніс деформувався від неодноразових переломів. Його очі перетворилися на шматочки бритви у двох шарах зефіру із плоті. Коротке чорне волосся посередині чола було зачесане і підстрижене. У нього не було шиї; його підборіддя, здавалося, підтримувалося грудьми. "Неандерталець", - подумав Нік. Цей тип втратив кілька кроків у еволюції.
  
  
  Чоловік пробурчав щось схоже на «Чого ти хочеш?»
  
  
  "Кріс Вілсон, щоб побачити професора Лу", - сухо сказав Нік.
  
  
  Він не тут. Іди, - пробурчав монстр і зачинив двері перед Ніком.
  
  
  Кіллмайстер придушив імпульс відкрити двері або принаймні розбити в ній скло. Він постояв кілька секунд, дозволяючи гніву витекти з нього. Він мав чекати чогось подібного. Бути запрошеним було б надто легко. Тяжке дихання неандертальця долинало з-за дверей. Він, напевно, був би щасливий, якби Нік спробував щось миле. Кіллмайстер згадав фразу з «Джека і бобового стебла»: «Я подрібню твої кістки, щоб спекти собі хліб». «Не сьогодні, друже, - подумав Нік. Він повинен побачити професора, і це зробить. Але якби не було іншого шляху, він хотів би не проходити через цю гору.
  
  
  Краплі дощу падали на тротуар, як водяні кулі, коли Нік кружляв осторонь будівлі. Між будинками був довгий вузький простір шириною близько чотирьох футів, завалений банками та пляшками. Нік легко піднявся на замкнену дерев'яну хвіртку
  
  
  
  
  
  
  і попрямував до задньої частини будівлі. На півдорозі він знайшов ще одні двері. Він обережно повернув ручку "Заблоковано". Він продовжив, вибираючи свій шлях якомога тихіше. Наприкінці коридору була ще одна незачинена брама. Нік відкрив її і опинився у викладеному плиткою патіо.
  
  
  На будівлі світилася єдина жовта лампочка, відображення її відбивалося на мокрій плитці. У центрі дворик маленький. фонтан переповнився. По краях розкидали мангові дерева. Один був посаджений поряд із будівлею, нагорі, прямо під єдиним вікном із цього боку.
  
  
  Під жовтою лампочкою були ще одні двері. Це було б легко, але двері були зачинені. Він відступив, поклавши руки на стегна, дивлячись на слабке на вигляд дерево. Його одяг промокли, на лобі була рана, хворіла ліва рука. А тепер він збирався залізти на дерево, яке, мабуть, не втримало його, щоб дістатися до вікна, яке, мабуть, було замкнене. А вночі ще під дощем. У такі моменти у нього виникали незначні думки про те, щоб заробляти життя ремонтом взуття.
  
  
  Залишалося тільки зайнятися цим. Дерево було молоде. Так як манго іноді досягав дев'яноста футів, його гілки повинні бути швидше гнучкими, ніж тендітними. Він не був досить сильним, щоб утримати його. Нік почав підніматися. Нижні гілки були міцними та легко витримували його вагу. Він швидко просунувся приблизно на півдорозі. Потім гілки стали тонкими і небезпечно зігнулися, коли він настав на них. Тримаючи ноги близько до тулуба, він мінімізував вигин. Але коли він підійшов до вікна, навіть стовбур порідшав. І це було добрих шість футів від будівлі. Коли Нік був навіть біля вікна, гілки закривали все світло від жовтої лампочки. Він був у темряві. Єдиний спосіб, як він міг побачити вікно, був темним квадратом на стіні будівлі. Він не міг дістати його від дерева.
  
  
  Він почав розгойдувати свою вагу назад і вперед. Манго протестуюче застогнав, але неохоче рушив з місця. Нік знову зробив випад. Якщо вікно було зачинене, він виламав його. Якщо шум приніс неандертальця. він би теж із ним розібрався. Дерево справді почало розгойдуватися. Угода мала бути разовою. Якщо там не було за що вхопитися, він зісковзнув би головою вниз по стіні будівлі. Це було б трохи безладно. Дерево нахилилося до темного квадрата. Нік різко штовхнув ногами, намацуючи повітря руками. У той момент, коли дерево відлетіло від будівлі, залишивши його ні на чому висіти, його пальці торкнулися чогось твердого. Проходячи пальцями обох рук, він добре вхопився за те, що це було, коли дерево повністю покинуло його. Коліна Ніка вдарилися об стіну будівлі. Він висів на краю якоїсь коробки. Він закинув ногу і підвівся. Його коліна поринули у бруд. Квіткова коробка! Вона була пов'язана з підвіконням.
  
  
  Дерево хитнулося назад, його гілки торкнулися його обличчя. Кіллмайстер потягнувся до вікна і негайно подякував за все добре на землі. Мало того, що вікно не було замкнене, воно було відкрито! Він відкрив її до кінця, а потім проліз. Його руки торкнулися килима. Він витяг ноги і залишився пригнутися під вікном. Навпроти Ніка і праворуч від нього пролунав звук глибокого дихання. Будинок був тонкий, високий, квадратної форми. Нік вирішив, що головна кімната та кухня будуть унизу. Залишилися ванна кімната і спальня нагорі. Він зняв товсті окуляри у плямах дощу. Так, це буде спальня. У хаті було тихо. Крім дихання, що долинало з ліжка, єдиним іншим звуком були бризки дощу за відкритим вікном.
  
  
  Очі Ніка тепер звикли до темної кімнати. Він міг розрізнити форму ліжка та горбок на ній. З Хьюго в руці він рушив до ліжка. Краплі з його мокрого одягу не лунали на килимі, але його черевики стискалися при кожному кроці. Він обійшов заднє ліжко з правого боку. Чоловік лежав на боці, відвернувшись від Ніка. На тумбочці поруч із ліжком стояла лампа. Нік доторкнувся гострим лезом Хьюго до горла чоловіка і водночас клацнув лампою. Кімната вибухнула світлом. Кіллмайстер тримався спиною до лампи, поки очі не звикли до яскравого світла. Чоловік повернув голову, його очі моргнули і сповнилися сльозами. Він підняв руку, щоб заплющити очі. Як тільки Нік побачив обличчя, він відсунув Х'юго трохи подалі від горла чоловіка.
  
  
  «Що, чорт забирай…» - чоловік сфокусував погляд на стилеті за кілька дюймів від підборіддя.
  
  
  Нік сказав: "Вважаю, професор Лу".
  
  
  РОЗДІЛ ШОСТИЙ
  
  
  Професор Джон Лу вивчив гострий меч у свого горла, потім глянув на Ніка.
  
  
  "Якщо прибереш цю штуку, я стану з ліжка", - м'яко сказав він.
  
  
  Нік відтяг Хьюго, але тримав його в руці. «Ви професор Лу?» він запитав.
  
  
  «Джон. Ніхто не називає мене професором, окрім наших кумедних друзів унизу. Він звісив ноги через борт
  
  
  
  
  
  
  
  і потягнувся за халатом. "Як щодо кави?"
  
  
  Нік спохмурнів. Його трохи збентежило ставлення цієї людини. Він відступив, коли чоловік пройшов перед ним і пройшов через кімнату до раковини та кавника.
  
  
  Професор Джон Лу був невисоким, добре складеним чоловіком із чорним волоссям, розділеним на бік. Коли він варив каву, його руки здавались майже ніжними. Його рухи були плавними та точними. Очевидно, він був у чудовій фізичній формі. Його очі були темні з дуже невеликим східним ухилом і, здавалося, проникали на все, на що він дивився. Його обличчя було широким, з високими вилицями і гарним носом. Це було надзвичайно розумне обличчя. Нік припустив, що йому років близько тридцяти. Він здавався людиною, яка знала і свою силу, і свою слабкість. Прямо зараз, коли він умикав плиту, його темні очі нервово дивилися на двері спальні.
  
  
  «Продовжуй, – подумав Нік. «Професор Лу, я хотів би…» Його зупинив професор, який підняв руку і схилив голову набік, прислухаючись. Нік почув важкі кроки, що піднімаються сходами. Обидва чоловіки завмерли, коли сходинки перейшли до дверей спальні. Нік перевів Хьюго в ліву руку. Його права рука зайшла під пальто і впала на зад Вільгельміни.
  
  
  У замку дверей клацнув ключ. Двері відчинилися, і в кімнату вбіг неандерталець, за яким слідував одягнений у тонкий одяг менший чоловік. Величезний монстр вказав на Ніка та хмикнув. Він рушив уперед. Менший чоловік поклав руку на велику руку, зупиняючи його. Потім він чемно посміхнувся до професора.
  
  
  Хто ваш друг, професор?
  
  
  – швидко сказав Нік. «Кріс Вілсон. Я друг Джона. Нік почав витягувати Вільгельміну через пояс. Він знав, що коли професор видасть це, йому доведеться важко вибратися з кімнати.
  
  
  Джон Лу підозріло глянув на Ніка. Потім він відповів на усмішку маленького чоловічка. «Вірно, – сказав він. «Я поговорю з цією людиною. Наодинці!"
  
  
  "Звичайно, звичайно", - сказав чоловічок, злегка вклонившись. "Як хочете." Він жестом вивів монстра геть, а потім, незадовго до того, як зачинити за собою двері, сказав: "Ви будете дуже обережні, коли кажете, чи не так, професоре?"
  
  
  "Забирайся!" - вигукнув професор Лу.
  
  
  Чоловік повільно зачинив двері і замкнув їх.
  
  
  Джон Лу повернувся до Ніка, його чоло тривожно наморщився. «Ублюдки знають, що обдурили мене.
  
  
  Вони можуть дозволити собі бути щедрими». Він вивчав Ніка, начебто бачив його вперше. «Що, чорт забирай, з тобою трапилося?»
  
  
  Нік послабив хватку на Вільгельмін. Він перевів Х'юго назад у праву руку. Наразі це стало ще більш незрозумілим. Професор Лу безперечно не був схожий на людину, яка хотіла б втекти. Він знав, що Нік не був Крісом Вілсоном, але захищав його. І ця дружня щирість підказувала, що він майже чекав на Ніка. Але єдиний спосіб отримати відповіді – це поставити запитання.
  
  
  "Давай поговоримо", - сказав Кіллмайстер.
  
  
  "Ще немає." Професор поставив дві чашки. Що ви п'єте в каві?
  
  
  „Нічого. Чорний».
  
  
  Джон Лу налив каву. «Це одна з багатьох моїх розкішних речей – раковина та плита. Анонси найближчих пам'яток. Це те, що я можу розраховувати за роботу для китайців».
  
  
  "Навіщо тоді це робити?" - Запитав Нік.
  
  
  Професор Лу кинув на нього майже ворожий погляд. «Справді, чому», - сказав він непритомний. Потім він глянув на замкнені двері спальні і знову на Ніка. «До речі, як, чорт забирай, ти сюди потрапив?»
  
  
  Нік кивнув у бік відчиненого вікна. "Зібрався на дерево", - сказав він.
  
  
  Професор голосно засміявся. "Гарно. Просто чудово. Можеш посперечатися, завтра вони зрубають те дерево. Він вказав на Х'юго. "Ти збираєшся вдарити мене цією штукою або прибрати її?"
  
  
  "Я ще не вирішив".
  
  
  «Ну, пий каву, доки приймаєш рішення». Він простягнув Ніку чашку, потім підійшов до тумбочки, на якій, крім лампи, стояли невеликий транзисторний радіоприймач і пара окулярів. Він увімкнув радіо, набрав номер британської станції, яка працює всю ніч, і додав гучність. Коли він одягнув окуляри, він виглядав досить вченим. Вказівним пальцем він вказав Ніка на плиту.
  
  
  Нік пішов за ним, вирішивши, що він, мабуть, міг би взяти цю людину, якби їй довелося, без Хьюго. Він прибрав стилет.
  
  
  Біля плити професор сказав: Ти ж обережний, правда?
  
  
  "Кімната прослуховується, чи не так?" – сказав Нік.
  
  
  Професор підняв брови. «І теж розумний. Я тільки сподіваюся, що ти такий кмітливий, як виглядаєш. Але ти маєш рацію. Мікрофон у лампі. Мені знадобилося дві години, щоб знайти його».
  
  
  "Але чому, якщо ти тут один?"
  
  
  Він знизав плечима. «Може, я говорю уві сні».
  
  
  Нік відпив кави і поліз у промокле пальто за однією з цигарок. Вони були вологими, але він все одно запалив одну. Професор відмовився від запропонованого.
  
  
  - Професор, - сказав Нік. «Все це мене трохи збиває з пантелику».
  
  
  “Будь ласка! Кличте мене Джон».
  
  
  «Добре, Джоне. Я знаю, що ви хочете піти. Проте, зважаючи на те, що я бачив і чув у цій кімнаті, у мене склалося враження, що вас змушують робити це».
  
  
  Джон кинув каву, що залишилася, в раковину, потім притулився до неї, нахиливши голову.
  
  
  
  
  
  
  т. «Я маю бути обережним», - сказав він. «Приглушена обережність. Я знаю, що ти не Кріс. Це означає, що ви можете бути з нашого уряду. Я правий?"
  
  
  Нік відпив кави. "Може бути."
  
  
  «Я багато думав у цій кімнаті. І я вирішив, що якщо агент спробує зв'язатися зі мною, я розповім йому справжню причину, через яку я дезертирую, і спробую змусити його допомогти мені. Я не можу впоратися з цим самотужки. Він випростався і подивився прямо на Ніка. В його очах стояли сльози. "Бог знає, я не хочу йти". Його голос здригнувся.
  
  
  "Тоді чому ти?" - Запитав Нік.
  
  
  Джон глибоко зітхнув. «Бо у них є моя дружина та син у Китаї».
  
  
  Нік поставив каву. Він востаннє затягнувся сигаретою і кинув її до раковини. Але хоча його рухи були повільними та неквапливими, його мозок працював, перетравлюючи, відкидаючи, зберігаючи, і питання виділялися, як яскраві неонові вивіски. Цього не могло бути. Але якби це було правдою, це могло б багато пояснити. Невже Джон Лу був змушений тікати? Чи він давав Ніку гарну сніжну роботу? У його голові почали складатися інциденти. Вони мали форму і, як гігантська головоломка, вони почали зливатися, утворюючи певну картину.
  
  
  Джон Лу вивчав обличчя Ніка, його темні очі були стурбовані, ставлячи невисловлені запитання. Він нервово заламував руки. Потім він сказав: "Якщо ти не той, ким я тебе вважаю, значить, я щойно вбив свою сім'ю".
  
  
  "Як так?" - Запитав Нік. Він дивився у вічі чоловікові. Очі завжди могли сказати йому більше, ніж сказане слово.
  
  
  Джон почав ходити вперед і назад перед Ніком. «Мені повідомили, що, якщо я комусь розповім, мою дружину та сина вб'ють. Якщо ти такий, яким я вважаю тебе, може, я зможу переконати тебе допомогти мені. Якщо ні, то я їх щойно вбив.
  
  
  Нік взяв свою каву, потягуючи її, його обличчя виражало лише легкий інтерес. «Я щойно розмовляв із вашою дружиною та сином», - раптово сказав він.
  
  
  Джон Лу зупинився і обернувся до Ніка. Де ти з ними розмовляв?
  
  
  "Орландо".
  
  
  Професор поліз у кишеню халата і дістав фотографію. "Це з ким ви говорили?"
  
  
  Нік подивився на фото. Це була фотографія дружини та сина, яких він зустрів у Флориді. "Так", - сказав він. Він почав віддавати фото назад, але зупинився. Щось було у цій картині.
  
  
  «Погляньте уважно, – сказав Джон.
  
  
  Нік уважніше вивчив фотографію. Звісно! Це було фантастично! Насправді різниця була. Жінка на фото виглядала трохи стрункішою. Вона мала дуже мало макіяжу очей, якщо він взагалі був. Її ніс та рот мали іншу форму, що робило її красивішою. І очі хлопчика були ближчі один до одного, з тією самою проникливістю, що й у Джона. Він мав жіночий рот. Так, різниця була, гаразд. Жінка та хлопчик на фото були не такими, як двоє, з якими він розмовляв в Орландо. Чим довше він вивчав картинку, тим більше відмінностей міг уловити. По-перше, посмішка і навіть форма вух.
  
  
  "Добре?" - з тривогою спитав Джон.
  
  
  "Одну хвилину." Нік підійшов до відчиненого вікна. Внизу, у внутрішньому дворику, ходив неандерталець. Дощ вщух. Напевно, до ранку все скінчиться. Нік зачинив вікно і зняв мокре пальто. Професор бачив, як Вільгельміна застрягла за поясом, але тепер це не мало значення. Все у цьому завданні змінилося. Відповіді на його запитання приходили до нього одна за одною.
  
  
  Він повинен був спочатку повідомити Хока. Оскільки жінка і хлопчик в Орландо були притворниками, вони працювали на Чи Корн. Хоук знає, як із ними боротися. Пазл зібрався в його голові, роблячи картину ясною. Той факт, що Джон Лу змушений був тікати, пояснював майже все. Як причина, через яку за ним насамперед стежили. І вороже ставлення до фальшивої місіс Лу. Чи Корни хотіли переконатися, що він ніколи не дійде до професора. Як Кріс Вілсон, він, можливо, зміг би переконати свого друга Джона навіть пожертвувати своєю родиною. Нік у цьому вагався, але для червоних це прозвучить розумно. Це було не для них.
  
  
  До Ніка дійшли інциденти, які, здавалося, не мали великого значення, коли вони сталися. Наприклад, коли Осса намагався його купити. Його запитують, чи має Ніка сім'ю. Кіллмайстер на той час нічого до нього не прив'язував. Але тепер – викрали б вони його родину, якби вона була в нього? Звісно, були б. Вони б ні перед чим не зупинилися, щоб упіймати професора Лу. Те з'єднання, над яким працював Джон, має бути багато для них означало. Ще один випадок стався з ним – учора, коли він уперше зустрів, як він думав, місіс Лу. Він попросив поговорити з нею. І вона засумнівалася у цьому слові. Балаканина, застаріла, перевантажена, майже ніколи не використовується, але слово знайоме всім американцям. Вона не знала, що це означає. Звичайно, вона цього не зробила, тому що вона була червоною китаянкою, а не американкою. Це було красиво, професійно і, говорячи словами Джона Лу, просто гарно.
  
  
  Професор стояв перед раковиною, зчепивши перед собою руки. Його темні очі вп'ялися в голову Ніка, вичікуючі, майже злякані.
  
  
  Нік сказав: «Добре, Джоне. Я те, що ти думаєш про мене. Я не можу
  
  
  
  
  
  
  просто зараз розповім вам усе, крім того, що я агент однієї розвідувальної гілки нашого уряду».
  
  
  Здавалося, що чоловік прогнувся. Його руки опустилися на бік, підборіддя уперлося в груди. Він зробив довгий, глибокий, тремтячий вдих. «Слава Богу, – сказав він. Це було трохи вище за шепот.
  
  
  Нік підійшов до нього і повернув фотографію. «Тепер тобі доведеться мені повністю довіряти. Я тобі допоможу, але ти мусиш мені все розповісти.
  
  
  Професор кивнув головою.
  
  
  «Почнемо з того, як вони викрали твою дружину та сина».
  
  
  Джон, здавалося, трохи пожвавішав. «Ти не уявляєш, як я радий, що розмовляю з кимось про це. Я так довго ношу це в собі». Він потер руки разом. "Ще кава?"
  
  
  «Ні, дякую, - сказав Нік.
  
  
  Джон Лу задумливо почухав підборіддя. «Все почалося близько півроку тому. Коли я прийшов з роботи, перед моїм будинком стояв фургон. Всі мої меблі були у двох чоловіків. Кеті та Майка ніде не було. Коли я запитав цих двох чоловіків, що, чорт забирай, вони думають, що вони роблять, один з них дав мені інструкції. Він сказав, що мої дружина та син їдуть до Китаю. Якщо я захочу знову побачити їх живими, краще зроблю, як вони сказали.
  
  
  «Спочатку я подумав, що це кляп. Вони дали мені адресу в Орландо і сказали, щоб я поїхав туди. Я йшов із цим, поки не дістався додому в Орландо. Ось вона. І хлопчик також. Вона ніколи не називала мені свого справжнього імені, я просто називав її Кеті та хлопчика Майком. Коли меблі були перенесені і двоє хлопців пішли, вони поклали хлопчика спати, а потім роздяглися прямо переді мною. Вона сказала, що на якийсь час буде моєю дружиною, і з таким самим успіхом ми можемо зробити це переконливим. Коли я відмовився лягати з нею в ліжко, вона сказала мені, що мені краще співпрацювати, інакше Кеті та Майк помруть жахливою смертю”.
  
  
  Нік сказав: «Ви прожили разом як чоловік та дружина шість місяців?»
  
  
  Джон знизав плечима. "Що ще я міг зробити?"
  
  
  «Хіба вона не давала вам жодних інструкцій чи не казала, що буде далі?»
  
  
  «Так, наступного ранку. Вона сказала мені, що разом ми заведемо нових друзів. Я використовував свою роботу як привід, щоб уникати старих друзів. Коли я складав формулу з'єднання, я відвозив його до Китаю, передавав червоним, а потім знову бачився з дружиною та хлопчиком. Чесно кажучи, я був наляканий до смерті через Кеті та Майка. Я бачив, що вона звітувала перед червоними, тому мені довелося робити все, що вона сказала. І я не міг зрозуміти, наскільки вона була схожа на Кеті.
  
  
  "Отже, тепер ви завершили формулу", - сказав Нік. "У них це є?"
  
  
  "От і все. Я не доробив. Я досі не маю, я не міг зосередитися на своїй роботі. А за шість місяців усе стало трохи важче. Мої друзі наполягали, і в мене закінчувалися виправдання. Вона, мабуть, отримала звістку зверху, тому що раптово сказала мені, що я працюватиму на території в Китаї. Вона сказала мені оголосити про мою втечу. Вона залишиться на тиждень чи два, а потім зникне. Усі подумають, що вона приєдналася до мене».
  
  
  «А що щодо Кріса Вілсона? Хіба не знав, що жінка була фальшивкою?
  
  
  Джон усміхнувся. «Ах, Кріс. Знаєте, він неодружений. Вдалині від роботи ми ніколи не збиралися разом через безпеку НАСА, а в основному тому, що Кріс і я не подорожували в тих самих соціальних колах. Кріс – мисливець за дівчатами. О, я впевнений, що йому подобається його робота, але його основна думка зазвичай зосереджена на дівчат.
  
  
  "Я бачу." Нік налив собі ще чашку кави. «Це з'єднання, над яким ви працюєте, має мати велике значення для Чи Корн. Чи можете ви сказати мені, що це таке, не вдаючись до технічних подробиць? "
  
  
  "Звичайно. Але формула ще не закінчена. Коли і якщо я закінчу, це буде у вигляді тонкої мазі, щось на зразок крему для рук. Ви намазуєте його: на вашу шкіру, і, якщо я правий, це має зробити шкіру несприйнятливою до сонячним променям, теплу та радіації.Він буде мати свого роду охолоджувальний ефект на шкіру, який захистить космонавтів від шкідливих променів.Якщо я працюватиму над цим досить довго, я зможу навіть удосконалити його до такої міри, що їм не знадобляться космічні костюми.Червоні хочуть його через його захист від ядерних опіків та радіації.Якби вона була у них, мало що могло б завадити їм оголосити світові ядерну війну».
  
  
  Нік відпив кави. «Чи має це якесь відношення до відкриття, яке ви зробили ще в 1966 році?»
  
  
  Професор провів рукою по волоссю. «Ні, це було зовсім інше. Повозившись з електронним мікроскопом, мені пощастило знайти спосіб ізолювати певні типи шкірних захворювань, які самі по собі не були серйозними, але коли їх охарактеризували, я запропонував невелику допомогу в діагностиці серйозніших захворювань, таких як виразки, пухлини і, можливо, рак. .
  
  
  Нік посміхнувся. «Ти надто скромний. Наскільки я розумію, це було більше ніж просто невелика допомога. Це був великий прорив».
  
  
  Джон знизав плечима. «Ось що вони кажуть. Може, вони трохи перебільшують».
  
  
  Нік не сумнівався, що розмовляє з блискучою людиною. Джон Лу був цінний як для НАСА, але й своєї країни. Кіллмайстер знав, що він не повинен дати Червоним отримати його. Він допив свою каву
  
  
  
  
  
  
  і запитав: Ти хоч уявляєш, як червоні дізналися про комплекс?
  
  
  Джон похитав головою. "Ні."
  
  
  Як довго ви над цим працювали?
  
  
  «Насправді я отримав цю ідею, коли навчався у коледжі. Якийсь час я крутив це в голові, навіть зробив кілька нотаток. Але лише рік тому я справді почав втілювати ідеї у життя».
  
  
  «Ви розповідали про це комусь?»
  
  
  «О, у коледжі я міг би згадати про це кількох друзів. Але коли я був у НАСА, я нікому не сказав навіть Кеті».
  
  
  Нік знову підійшов до вікна. Невеликий транзисторний радіоприймач виконав британську похідну пісню. За вікном величезний чоловік все ще ховався у внутрішньому дворику. Кіллмайстер закурив вологу сигарету із золотим наконечником. Його шкіра стала холодною через мокрий одяг, який він носив. "Все зводиться до того, - сказав він більше собі, ніж Джону, - так це зламати владу китайських червоних".
  
  
  Джон шанобливо мовчав.
  
  
  Нік сказав: «Я мушу вивезти твою дружину та хлопчика з Китаю». Сказати, що це було легко, але Нік знав, що виконання цього знову буде чимось іншим. Він повернувся до професора. "Ви хоч уявляєте, де вони можуть бути в Китаї?"
  
  
  Джон знизав плечима. "Ні."
  
  
  «Хтось із них сказав щось, що могло б дати вам ключ до розгадки?»
  
  
  Професор на мить замислився, потираючи підборіддя. Потім він похитав головою, посміхаючись. "Боюсь, що я мало чим допоможу, правда?"
  
  
  "Все в порядку." Нік потягнувся за мокрим пальтом на ліжку, втягнув у нього широкі плечі. Ти хоч уявляєш, коли тебе заберуть до Китаю? він запитав.
  
  
  Обличчя Джона, здавалося, трохи просвітліло. - Думаю, я можу допомогти вам. Я чув, як два спортсмени внизу говорили про те, що, на мою думку, вони домовилися про опівночі наступного вівторка.
  
  
  Нік подивився на годинник. Було о третій ранку, середа. Він мав менше тижня, щоб знайти, дістатися і відвезти дружину і хлопчика з Китаю. Це було не дуже добре. Але про все по порядку. Йому треба було зробити три речі. По-перше, йому довелося сфальшувати заяву з Джоном через мікрофон, щоб двоє внизу не розлютилися. По-друге, він повинен був вибратися з цього будинку цілим і неушкодженим. І третє: йому доведеться сісти в скремблері і розповісти Хоуку про фальшивих дружину та хлопчика в Орландо. Після цього йому доведеться грати навмання.
  
  
  Нік жестом покликав Джона до лампи. «Чи можете ви зробити так, щоб це радіо пищало, ніби воно було статичним?» він прошепотів.
  
  
  У Джона був спантеличений вигляд. Але чому. У його очах з'явилося розуміння. Не кажучи ні слова, він порався з радіо.
  
  
  Нік сказав: "Джоне, ти впевнений, що я не зможу переконати тебе повернутися зі мною?"
  
  
  «Ні, Кріс. Я так хочу ".
  
  
  Ніку це здалося трохи банальним, але він сподівався, що двоє знизу купилися на це.
  
  
  «Добре, – сказав Нік. Їм це не сподобається, але я їм скажу. Як мені вибратися із цього місця? »
  
  
  Джон натиснув маленьку кнопку, вбудовану в тумбочку.
  
  
  Двоє чоловіків мовчки потиснули один одному руки. Нік підійшов до вікна. Неандертальця більше не було у внутрішньому дворику. На сходах почулися кроки.
  
  
  "Перш ніж ти підеш", - прошепотів Джон. «Я хотів би знати справжнє ім'я людини, яка мені допомагає».
  
  
  «Нік Картер. Я агент AX. "
  
  
  У замку клацнув ключ. Двері повільно відчинив менший чоловік. Потвори з ним не було.
  
  
  «Мій друг іде, – сказав Джон.
  
  
  Елегантно одягнений чоловік ввічливо посміхнувся. "Звичайно, професор". Він приніс у кімнату запах дешевого одеколону.
  
  
  «До побачення, Джоне, - сказав Нік.
  
  
  «До побачення, Кріс».
  
  
  Коли Нік вийшов із кімнати, чоловік зачинив і замкнув двері. Він витяг із-за пояса автомат армійського 45-го калібру. Він вказав їм на живіт Ніка.
  
  
  "Що це?" - Запитав Нік.
  
  
  Вправна людина все ще мала ввічливу усмішку. "Страхування, що ви залишите настихо".
  
  
  Нік кивнув і почав спускатися сходами разом із чоловіком позаду нього. Якщо він спробує що-небудь, то може надати професора небезпеки. Іншого чоловіка, як і раніше, не було.
  
  
  Біля вхідних дверей спритний чоловік сказав: «Я не знаю, хто ви насправді. Але ми не настільки дурні, щоб думати, що ви і професор слухали британську музику, поки були там. Що б ви не задумали, не спробуйте. Тепер ми знаємо твоє обличчя. І за вами уважно стежитимуть. Ви вже наразили цих людей на велику небезпеку». Він відчинив двері. «До побачення, містере Вілсоне, якщо це ваше справжнє ім'я».
  
  
  Нік знав, що цей чоловік мав на увазі дружину та хлопчика, коли сказав «зацікавлені особи». Чи вони знали, що він агент? Він вийшов у нічне повітря. Дощ знову перетворився на туман. Двері були зачинені і замкнені за ним.
  
  
  Нік глибоко вдихнуло свіже нічне повітря. Він пішов. Такої години він мав мало шансів зловити таксі в цьому районі. Його головним ворогом зараз був час. За дві-три години буде ясно. І він навіть не знав, де шукати дружину та хлопчика. Він мав зв'язатися з Хоуком.
  
  
  Кіллмайстер збирався перейти вулицю, коли величезна мавполюдина вийшла з дверного отвору, перегородивши йому шлях. Волосся стало дибки на шиї Ніка. Тож йому доведеться мати справу
  
  
  
  
  
  все-таки з цією істотою. Не кажучи жодного слова, монстр підійшов до Ніка і потягнувся до його горла. Нік пригнувся та ухилився від монстра. Розмір чоловіка був приголомшливий, але через це він рухався повільно. Нік ударив його розкритою долонею по вуху. Це не хвилювало його. Людина-мавпа схопила Ніка за руку і шпурнула його, як ляльку, на будівлю. Голова Кіллмайстра вдарилася об тверду конструкцію. У нього запаморочилося в голові.
  
  
  До того часу, як він вийшов з нього, чудовисько вже тримало горло в його величезних волохатих руках. Він підняв Ніка з ніг. Нік відчув, як кров забивається в його голові. Він порізав чоловікові вуха, але рухи його здавались болісно повільними. Він ударив ногою в пах, знаючи, що його удари досягають своєї мети. Але чоловік, здавалося, навіть цього не відчував. Його руки сильніше стиснули горло Ніка. Кожен удар, який завдав Нік, убив би звичайну людину. Але цей неандерталець навіть не моргнув. Він просто стояв, розставивши ноги, утримуючи Ніка за горло, з усією силою в цих величезних руках. Нік почав бачити спалахи кольору. Його сила пішла, він не відчував сили у своїх ударах. Паніка перед смертю, що насувається, стиснула його серце. Він втрачав свідомість. Він мав зробити щось швидко! Х'юго працював би надто повільно. Він міг, мабуть, ударити людину двадцять разів, перш ніж убити її. На той час для нього буде вже надто пізно.
  
  
  Вільгельміна! Здавалося, він рухався повільно. Його рука вічно дісталася «Люгера». Чи буде в нього сила натиснути на курок? Вільгельміна була поза його поясом. Він устромив стовбур чоловікові в горло і щосили спустив курок. Віддача мало не вибила Люгер у нього з руки. Підборіддя та ніс цієї людини були негайно вибиті з голови. Вибух луною пролунав безлюдними вулицями. Очі чоловіка безконтрольно моргнули. Його коліна почали тремтіти. І все ж таки сила в його руках залишалася. Нік встромив стовбур у м'ясисте ліве око чудовиська і знову натиснув на курок. Постріл відірвав чоловікові чоло. Його ноги почали підгинатися. Пальці Ніка торкнулися вулиці. Він відчув, як руки послабили хватку на його горлі. Але життя уникало нього. Він міг затримати подих на чотири хвилини, але це вже минулося. Чоловік не відпускав його досить швидко. Нік знову вистрілив двічі, повністю відірвавши голову мавполюдини. Руки впали з його горла. Монстр відсахнувся, втративши голову. Його руки піднялися туди, де мало бути обличчя. Він упав на коліна, а потім перекинувся, щойно зрубане дерево.
  
  
  Нік закашлявся і впав навколішки. Він глибоко зітхнув, відчувши їдкий запах рушничного диму. У вікнах по всьому району спалахнуло світло. Район оживав. Буде поліція, а Ніку не до поліції. Він змусив себе рухатися. Все ще задихаючись, він пробіг до кінця кварталу і швидко пішов геть із району. Здалеку він почув незвичайний дзвінок сирени британської поліції. Потім зрозумів, що все ще тримає Вільгельміну в руці. Він швидко засунув люгер за пояс. За свою кар'єру кілмайстра для AX він багато разів був близьким до смерті. Але він ніколи не був такий близький.
  
  
  Як тільки червоні виявлять безлад, який він щойно залишив, вони негайно зв'яжуть це зі смертю Оси. Якби менша за розміром людина, яка була з Оссою, була ще жива, вона вже зв'язалася б з ними. Вони поєднали ці дві смерті разом із його візитом до професора Лу і знали, що він був агентом. Він міг майже припустити, що його прикриття зараз розкрите. Він мав зв'язатися з Хоуком. Професор, а також його родина перебували у великій небезпеці. Нік на ходу похитав головою. Це завдання йшло зовсім не так.
  
  
  РОЗДІЛ СЬОМИЙ
  
  
  Безпомилковий голос Хоука долинув до Ніка через скремблер. «Що ж, Картер. Зважаючи на те, що ви мені сказали, схоже, що ваше завдання змінилося”.
  
  
  "Так, сер", - сказав Нік. Він щойно сповістив Хока. Він був у своєму готельному номері на боці Вікторії у Гонконгу. За вікном починала трохи тьмяніти нічна темрява.
  
  
  Хоук сказав: «Ви знаєте ситуацію там краще за мене. З цього приводу я розберуся з жінкою та хлопчиком. Ви знаєте, що треба робити».
  
  
  "Так", - сказав Нік. «Мені потрібно знайти спосіб знайти дружину та сина професора та вивезти їх із Китаю».
  
  
  «Подбайте про це будь-яким можливим способом. Я приїду до Гонконгу у вівторок вдень».
  
  
  "Так сер." Як завжди, подумав Нік, Хоука цікавлять результати, а не методи. Кіллмайстер міг використовувати будь-який метод, який йому потрібен, якщо він приносив результати.
  
  
  "Удачі", - сказав Хоук, закінчуючи розмову.
  
  
  Кіллмайстер переодягся у сухий діловий костюм. Оскільки підкладка навколо його талії не промокла, він залишив її там. Було трохи безглуздо носити його досі, особливо з огляду на те, що він був майже впевнений, що розкрив своє прикриття. Але він планував переодягнути, як тільки дізнається, куди прямувати до Китаю. А довкола його талії було зручно носити його. Він знав одяг
  
  
  
  
  
  
  Коли він збирався вдягнути їх, він був трохи пошарпаний через порізи кинджалом на животі. Якби в нього не було набивання, його живіт був би розрізаний, як у щойно спійманої риби.
  
  
  Нік сумнівався, чи дізнається Хоук чогось від жінки з Орландо. Якби вона була так добре навчена, як він думав, вона б убила і себе, і хлопчика, перш ніж щось скаже.
  
  
  Кіллмайстер потер синець у горлі. Він уже почав знебарвлюватися. Де йому почати шукати дружину та сина професора? Він може повернутися до будинку і змусити говорити красиво одягненого чоловіка. Але він вже надав Джона Лу достатньо небезпеки. Якщо не будинок, то де? Йому треба було з чогось почати. Нік стояв біля вікна, дивлячись на вулицю. Тепер на тротуарі мало людей.
  
  
  Він раптово відчув голод. Він не їв з того часу, як заселився в готель. Мелодія переслідувала його, як і деякі пісні. Це був один із номерів, який заспівала дівчина. Нік перестав терти горло. Це була соломинка, яка, мабуть, нічого не значила. Але принаймні з цього можна було розпочати. Він би щось поїв, а потім повернувся до «Прекрасного бару».
  
  
  Осса перевдягся там, що могло означати, що він когось знав. Навіть у цьому випадку не було жодної гарантії, що хтось йому допоможе. Але знову ж таки, це було місце для початку.
  
  
  У їдальні готелю Нік випив склянку апельсинового соку, а потім тарілку яєчні з хрустким беконом, тости та три чашки чорної кави. Він затримався над останньою чашкою кави, даючи їжі час заспокоїтися, потім відкинувся на спинку стільця і запалив цигарку зі свіжої пачки. Саме тоді він помітив, що чоловік спостерігає його.
  
  
  Він був зовні, збоку від одного вікна готелю. Час від часу він виглядав, щоб переконатися, що Нік все ще там. Кіллмайстер дізнався у ньому жилистого чоловіка, який був з Оссою в барі Wonderful. Вони безперечно не втрачали часу дарма.
  
  
  Нік сплатив чек і вийшов надвір. Нічна темрява перетворилася на темно-сірий. Будинки більше були величезними темними формами. Вони мали форму, і їх можна було побачити через двері та вікна. Більшість машин на вулицях – це таксі, яким все ще потрібно було вмикати фари. Мокрі бордюри та вулиці тепер було легше розрізнити. Тяжкі хмари все ще висіли низько, але дощ припинився.
  
  
  Кіллмайстер попрямував до пристані порома. Тепер, коли він знав, що за ним знову стежать, йому нема чого було йти до «Прекрасного бару». Принаймні поки що. Цей жилавий чоловік міг би йому багато розповісти, якби його можна було змусити говорити. Насамперед треба було змінити позиції. Йому довелося на мить втратити цю людину, щоб вона могла піти за нею. То була авантюра. У Ніка було передчуття, що жилавий чоловік не був шанувальником-любителем, як двоє інших.
  
  
  Перш ніж він дістався порома, Нік проїхав по провулку. Він підбіг до кінця і почав чекати. Жилистий чоловік бігцем звернув за ріг. Нік швидко пішов, чуючи, як чоловік скорочує розрив між ними. На іншому розі вулиці Нік зробив те саме: загорнув за ріг, швидко пробіг до кінця кварталу, а потім перейшов на швидку прогулянку. Чоловік залишився із ним.
  
  
  Незабаром Нік приїхав у район Вікторії, який він любив називати матроським майданчиком. Це була ділянка вузьких вулиць із яскраво освітленими ґратами з боків. Зазвичай у районі було галасливо, грала музика з музичних автоматів, і повії стояли на кожному розі. Але ніч добігала кінця. Вогні, як і раніше, яскраво світили, але музичні автомати працювали тихо. Вуличні повії або вже отримали оцінки, або здалися. Нік шукав якийсь бар, не той, який він знав, а той, який підходив би для його цілей. Ці секції були однакові у всіх великих містах світу. Будинки завжди були двоповерховими. На першому поверсі розташовувалися бар, музичний автомат та танцпол. Дівчата плавали тут, дозволяючи собі побачити себе. Коли один моряк виявив інтерес, він запросив її на танець, купив їй кілька напоїв і почав торгуватися через ціну. Як тільки ціна була встановлена ​​і сплачена, дівчина повела моряка нагору. Другий поверх виглядав як хол готелю з рівномірно розташованими з обох боків кімнатами. Дівчина зазвичай мала свою кімнату, де вона жила і працювала. У ньому було небагато – ліжко, звичайно, шафа та комод для її кількох дрібничок та речей. Планування кожної будівлі було однаковим. Нік добре їх знав.
  
  
  Якщо його план збирався спрацювати, йому потрібно було збільшити розрив між ним та його послідовником. Секція займала приблизно чотири квадратні блоки, що не давало йому великого простору для роботи. Настав час було починати.
  
  
  Нік загорнув за ріг і побіг на повній швидкості. На півдорозі через квартал він дійшов до короткого провулка, заблокованого дерев'яним парканом на іншому кінці. По обидва боки провулка стояли сміттєві баки. Кіллмайстер знав, що в нього більше немає темряви. Він має використовувати свою швидкість. Він швидко побіг до паркану, оцінивши його висоту приблизно десять футів. Збоку він перетягнув один із сміттєвих баків, заліз на нього і переліз через паркан. З іншого боку, він злетів до кінця кварталу, загорнув за ріг і
  
  
  
  
  
  знайшов будинок, який шукав. Він сидів на вістрі блоку трикутної форми. З іншого боку вулиці можна було легко побачити, як хтось виходить чи заходить. До стіни примикав навіс із навісом, дах якого знаходився просто під одним із вікон другого поверху. Нік зробив уявну відмітку про те, де буде кімната, коли побіг до бару.
  
  
  Неонова вивіска над вхідними дверима говорила Club Delight. Він був яскравим, але не блимав. Двері були відчинені. Нік увійшов. У кімнаті було темно. Ліворуч від нього на половину довжини кімнати тяглася барна стійка із загнутими під різними кутами стільцями. Матрос зайняв один із табуретів, поклавши голову на поперечину. Праворуч від Ніка мовчав музичний автомат, залитий яскравим синім світлом. Простір між баром та музичним автоматом використовувався для танців. Крім того, будки були порожніми, за винятком останньої.
  
  
  Там була товста жінка, що схилилася над паперами. Тонкі окуляри без оправи лежали на кінчику її опуклого носа. Вона викурила довгу сигарету, застромлену в мундштук. Коли Нік увійшов, вона глянула на нього, не повертаючи голови, просто закотила очі до верхніх очок і подивилася на нього поверх окулярів. Все це було видно за той час, який Ніку знадобився, щоб дістатися від вхідних дверей до сходів, які знаходилися ліворуч від нього, наприкінці бару. Нік не вагався. Жінка відкрила рота, щоб щось сказати, але коли слово прозвучало, Нік уже був на четвертій сходинці. Він продовжував підніматися, роблячи дві сходинки за раз. Коли він досяг вершини, він був у коридорі. Він був вузьким, з одним ліхтарем на півдорозі вниз, з глибоким килимом та пахло сном, сексом та дешевими духами. Кімнати не зовсім були кімнатами, але з кожного боку загородили перегородки. Стіни були висотою близько восьми футів, а стеля будівлі сягала більш ніж на десять футів. Нік вирішив, що вікно, яке він хотів, буде третьою кімнатою праворуч від нього. Коли він почав це робити, він помітив, що двері, що відокремлюють кімнати від холу, були з дешевої фанери, пофарбованої у яскраві кольори, з приклеєними до них мішурними зірками. Зірок мали імена дівчаток, у кожної різні. Він пройшов повз двері Марго і Ліли. Він хотів Вікі. Кіллмайстер планував бути настільки ввічливим, наскільки мав час, але він не міг зволікати з поясненнями. Коли він спробував відчинити двері Вікі і виявив, що вони замкнені, він відступив і одним сильним ударом розколов замок. Двері відчинилися, з шумом ударилися об стіну і впали під кутом зі зламаною верхньою петлею.
  
  
  Вікі була зайнята. Вона лежала на маленькому ліжку, її пухкі, гладкі ноги були широко розставлені, відповідаючи поштовхам великого рудоволосого чоловіка на ній. Її руки міцно обвилися навколо його шиї. На оголених сідницях чоловіка напружилися м'язи, а спина блищала від поту. Його великі руки повністю покрили її пишні груди. Спідниця та трусики Вікі лежали зім'ятою грудкою біля ліжка. Матроська форма була акуратно накинута на комод.
  
  
  Нік уже підійшов до вікна, намагаючись відчинити його, перш ніж матрос його помітив.
  
  
  Він підвів голову. "Вітання!" він гукнув. «Хто ти, чорт забирай?»
  
  
  Він був мускулистим, великим та красивим. Тепер він стояв на ліктях. Волосся на його грудях було густим і яскраво-червоним.
  
  
  Вікно наче заклинило. Нік не міг відкрити його.
  
  
  Блакитні очі матроса спалахнули гнівом. "Я поставив вам питання, спорт", - сказав він. Його коліна піднімалися. Він збирався покинути Вікі.
  
  
  Вікі крикнула: Мак! Мак! »
  
  
  «Мабуть, Мак є вибивалою», - подумав Нік. Зрештою він звільнив вікно. Він повернувся до пари, обдарувавши їх найширшою хлоп'ячою посмішкою. "Просто проходжу, хлопці", - сказав він.
  
  
  Гнів покинув очі моряка. Він почав усміхатися, потім посміхнувся і нарешті засміявся вголос. То був від душі, гучний сміх. «Це досить кумедно, якщо подумати, – сказав він.
  
  
  Нік просунув праву ногу через відчинене вікно. Він зупинився, поліз у кишеню і витяг десять гонконгських доларів. Він зім'яв її і обережно кинув матросу. «Развеляйтесь, - сказав він. Потім: "Це добре?"
  
  
  Моряк з усмішкою глянув на Вікі, потім на Ніка. «У мене було й гірше».
  
  
  Нік помахав рукою, потім спустився з чотирьох футів на дах сараю. Наприкінці він упав навколішки і перекотився через край. До вулиці було вісім футів униз. Він загорнув за ріг будівлі і втік за вікном, потім кинувся через вулицю і пішов назад. Він залишався в тіні, тримаючись ближче до барної стійки, доки не повернувся назад до вікна. Тепер він був прямо через дорогу від бару, звідки йому було видно три сторони будівлі. Не зводячи очей з вікна, він увійшов у тінь, притулився спиною до паркану навпроти нього і зупинився.
  
  
  Було досить ясно, щоб ясно бачити вікно. Нік побачив, як крізь нього стирчать голова та плечі жилистого чоловіка. У правій руці він тримав армійську .45. «У цієї групи виразно була пристрасть до армійських .45-м», - подумав Нік. Чоловік не поспішав, оглядаючи вулицю.
  
  
  Потім Нік почув голос моряка. "Все гаразд зараз.
  
  
  
  
  
  
  Це вже занадто. Веселощі – це весело – один хлопець, добре, але двоє – страшенно багато». Нік побачив, як рука моряка обняла чоловіка за груди і затягла назад до кімнати. «Чорт забирай, клоуне. Подивися на мене, коли я розмовляю з тобою.
  
  
  Мак! Mac! - крикнула Вікі.
  
  
  Тоді матрос сказав: «Не спрямовуй на мене пістолет, друже. Я запхну це тобі в горло і примушу тебе з'їсти.
  
  
  Лунала метушня, звук тріскачого дерева, тріск стисненого кулака в обличчя. Скло розбилося, на підлогу впали важкі предмети. І Вікі закричала: Мак! Mac! »
  
  
  Нік посміхнувся і притулився до паркану. Він похитав головою, поліз у кишеню пальта і закурив одну зі своїх цигарок із золотим наконечником. Шум із вікна не вщухав. Нік спокійно курив цигарку. З вікна пролунав третій голос, низький, вибагливий. Армійський .45 пробив верхню частину вікна і приземлився на даху сараю. «Напевно, Мак, – подумав Нік. Він випустив у повітря кільця диму. Щойно жилистий чоловік вийшов із будівлі, він пішов за ним. Але це виглядало так, ніби це займе чимало часу.
  
  
  Розділ восьмий
  
  
  Світанок настав без сонця; він залишався прихованим за темними хмарами. У повітрі все ще було холодно. Рано-вранці на вулицях Гонконгу почали з'являтися люди.
  
  
  Нік Картер притулився до паркану і прислухався. Гонконг розплющив очі, потягнувся, готуючись до нового дня. У всіх містах було шумно, але нічний шум якимось чином відрізнявся від галасу раннього ранку. Дим вився з дахів, змішуючись із низькими хмарами. У повітрі стояв запах їжі, що готується.
  
  
  Нік наступив на недопалок сьомої сигарети. З вікна не долинало жодного звуку більше години. Нік сподівався, що моряк і Мак залишили досить жилисту людину, щоб слідувати за ним. Ця людина була соломинкою, за яку схопився Нік. Якби він не розплатився, було б витрачено багато часу. А часу було те, чого Ніка не мав.
  
  
  Куди піде ця людина? Нік сподівався, що як тільки він зрозуміє, що втратив того, за ким мав слідувати, він доповість своєму начальству. Це дало б Ніку дві соломинки.
  
  
  Раптом з'явився чоловік. Він ніби вискочив із парадних дверей, зовсім не дуже добре виглядав. Його кроки зупинилися, похитнулися. Пальто його костюма було розірвано через плече. Його обличчя зблідло від синців, обидва очі почали опухати. Деякий час він безцільно тинявся, не знаючи, куди йти. Потім він поволі рушив до гавані.
  
  
  Нік почекав, поки чоловік майже зник з поля зору, і рушив за ним. Чоловік рухався повільно, болісно. Здавалося, кожен крок потребує величезних зусиль. Кіллмайстер хотів, щоб цю людину затримали, а не забили до напівсмерті. Однак він міг оцінити почуття моряків. Ніхто не любить, коли його переривають. Особливо двічі. І він уявив, що цей жилавий чоловік зовсім позбавлений гумору. Він, напевно, став агресивним, розмахуючи цим 45 калібром. Тим не менш, Нік співчував цій людині, але він міг зрозуміти, чому моряк зробив те, що він зробив.
  
  
  Вийшовши з ігрового майданчика для моряків, чоловік, здавалося, трохи пожвавішав. Його кроки стали неквапливішими, швидшими. Здавалося, він щойно вирішив, куди йде. Нік відставав на два квартали. Поки що чоловік жодного разу не озирнувся.
  
  
  І тільки коли вони досягли доків уздовж гавані, Нік зрозумів, куди прямує ця людина. Пором. Він збирався повернутися до Коулуна. Чи він був звідти? Чоловік підійшов до ранкового натовпу на сходовому майданчику і зупинився на краю. Нік тримався біля будівель, намагаючись не попадатися на очі. Схоже, цей чоловік не знав, що він хотів робити. Двічі він відступав від майданчика та повертався. Здавалося, побиття вплинуло на його розум. Він глянув на людей навколо нього, потім на гавань, куди мав іти пором. Він рушив назад по причалу, зупинився і навмисне пішов від пристані. Нік спантеличено насупився, почекав, поки чоловік майже зник з поля зору, потім пішов за ним.
  
  
  Міцний чоловік провів Ніка прямо у його готель. Зовні, під тим самим вуличним ліхтарем, де зустрілися Осса і той чоловік, він зупинився і подивився на вікно Ніка.
  
  
  Цей хлопець просто не здавався. Тоді Нік зрозумів дії цієї людини на поромі. Він мав працювати таким чином. Якби він повідомив про те, що насправді сталося, своєму начальству, вони, мабуть, убили б його. Невже він справді збирався перейти в Коулун? Чи він прямував кудись на причал? Він глянув через гавань і рушив уздовж причалу. Можливо, він знав, що Нік наздогнав його, і подумав, що спробує трохи заплутати.
  
  
  В одному Нік був упевнений: чоловік перестав рухатися. І ви не можете слідувати за людиною, яка вас нікуди не веде. Настав час поговорити.
  
  
  Міцний чоловік не рушив із ліхтарного стовпа. Він глянув на кімнату Ніка, ніби молився, щоб у ній був Кіллмайстер.
  
  
  На тротуарах стало людно. Люди стрімко рухалися по них, ухиляючись один від одного. Нік знав, що йому треба бути обережним. Він не хотів, щоб довкола був натовп, коли він протистоїть ворогові.
  
  
  
  
  
  
  У дверному отворі будівлі через дорогу від готелю Нік перевів Вільгельміну з пояса до правої кишені пальта. Він тримав руку в кишені, тримаючи палець на спусковому гачку, як у старих фільмах про гангстерів. Потім він рушив через вулицю.
  
  
  Цей жиластий чоловік був так занурений у свої думки і дивився у вікно готелю, що навіть не помітив, як підійшов Ніка. Нік підійшов до нього ззаду, поклав ліву руку чоловікові на плече і встромив стовбур «Вільгельміни» йому в поперек.
  
  
  "Замість того, щоб дивитися на кімнату, давайте повернемося до неї", - сказав він.
  
  
  Чоловік напружився. Його погляд перемістився на шкарпетки черевиків. Нік бачив, як смикаються м'язи на його шиї.
  
  
  - Рухайся, - тихо сказав Нік, сильніше притискаючи «люгер» до спини.
  
  
  Чоловік мовчки підкорився. Вони ввійшли в готель і, як старі друзі, піднялися сходами, а Кіллмайстер дружелюбно посміхнувся всім, повз кого вони проходили. Коли вони підійшли до дверей, Нік уже тримав ключ у лівій руці.
  
  
  «Поклади руки за спину і притулиться до стіни», - наказав Нік.
  
  
  Чоловік слухався. Його очі уважно стежили за рухами Кілмастера.
  
  
  Нік відчинив двері і відступив. "Добре. Усередині.
  
  
  Чоловік відійшов від стіни та увійшов до кімнати. Нік пішов за ним, зачиняючи і зачиняючи за собою двері. Він витяг Вільгельміну з кишені, націлив стовбур на живіт чоловіка.
  
  
  "Закрий руки за шию і повернись", - наказав він.
  
  
  І знову чоловік мовчки слухався.
  
  
  Нік поплескав чоловіка по грудях, кишенях штанів, внутрішній стороні обох ніг. Він знав, що у цієї людини більше немає 45 калібру, але, можливо, у нього було щось ще. Він нічого не знайшов. "Ви розумієте англійською", - сказав він, коли закінчив. "Ви говорите на ньому?"
  
  
  Чоловік мовчав.
  
  
  «Добре, – сказав Нік. "Опусти руки і повернись". Матрос та Мак попрацювали над ним досить добре. Він виглядав сумним.
  
  
  Погляд людини змусив Ніка трохи розслабитись. Коли чоловік повернувся до нього обличчям, його права нога хльоснула Ніка між ніг. Біль промайнув крізь нього, як чагарник. Він зігнувся навпіл, хитаючись назад. Чоловік зробив крок уперед і лівою ногою вибив Вільгельміну із руки Ніка. Коли нога вдарилася об Люгер, пролунало клацання металу по металу. Заповнившись болем у паху, Нік спіткнувся об стіну. Він мовчки проклинав себе через те, що не помітив сталевих кінчиків туфель чоловіка. Чоловік ішов за Вільгельмін. Нік зробив два глибокі вдихи, потім відійшов від стіни, стиснувши зуби від гніву. Гнів був спрямований на нього самого, щоб він розслабився, хоч цього робити не слід. Очевидно, чоловік був не в такому поганому стані, як мав вигляд.
  
  
  Чоловік нахилився, торкаючись пальцями "люгера". Нік вдарив його ногою, і він упав. Він перекотився на бік і накинувся на ці жахливі черевики зі сталевим наконечником. Удар потрапив Ніка у живіт, відкинувши його назад до ліжка. Чоловік знову вибрав Люгер. Нік швидко відійшов від ліжка, штовхнув Вільгельміну в кут, поза досяжністю. Міцний чоловік стояв навколішки. Нік ляснув його по шиї обома сторонами розкритої долоні, а потім своєю відкритою долонею швидко вдарив чоловіка по носі, розірвавши його ніздрі. Чоловік скрикнув в агонії, потім звалився кучерями, закривши обличчя обома руками. Нік перетнув кімнату і взяв Вільгельміну.
  
  
  Він сказав крізь зуби: "Тепер ти розповіси мені, чому ти стежив за мною і на кого працюєш".
  
  
  Рух був надто швидким, щоб Нік його помітив. Рука чоловіка перемістилася в кишеню сорочки, витягла маленьку круглу пігулку і засунула її до рота.
  
  
  "Ціанід", - подумав Нік. Він засунув Вільгельміну в кишеню пальта і швидко підійшов до чоловіка. Пальцями обох рук він намагався розсунути щелепи чоловіка, щоб зуби не розчавили пігулку. Але було вже запізно. Смертельна рідина вже пройшла через організм людини. Через шість секунд він був мертвий.
  
  
  Нік стояв, дивлячись на тіло. Він відсахнувся і плюхнувся на ліжко. Між ніг був біль, який ще не зникне. Його руки були залиті кров'ю з чоловіка. Він знову ліг на ліжко і прикрив очі правою рукою. Це була його соломинка, його єдина авантюра, і він її програв. Куди б він не пішов, скрізь був глухий мур. У нього не було жодної гідної перерви з того часу, як він почав це завдання. Нік заплющив очі. Він почував себе втомленим і розбитим.
  
  
  Нік не знав, скільки він там пролежав. Не могло бути більше кількох хвилин. Раптом він сів. Що з тобою, Картер? він думав. Немає часу зануритися в жалість до себе. Отже, ви мали кілька поганих перерв. Це була частина роботи. Можливості все ще залишалися відкритими. У тебе були складніші завдання. Ладити з нею.
  
  
  Він почав з душу і гоління, поки його думки обмірковували можливості, що залишилися. Якщо він не міг придумати нічого іншого, залишився бар Wonderful.
  
  
  Коли він вийшов із ванної
  
  
  
  
  
  
  він відчув себе набагато краще. Він затяг набивання навколо талії. Замість того, щоб помістити П'єра, крихітну газову бомбу, між його ніг, він прикріпив її ізолентою до невеликого заглиблення відразу за лівою кісточкою. Коли він натягнув носок, було видно невелику гулю, але це було схоже на опухлу кісточку. Він перестав одягатися у тому ж діловому костюмі. Він витяг обойму з Вільгельміни і замінив чотири відсутні гільзи. Він притис Вільгельміну за пояс на тому місці, де вона була раніше. Потім Нік Картер повернувся на роботу.
  
  
  Він почав із мертвої людини. Він обережно переглянув кишені чоловіка. Гаманець виглядав так, наче його недавно купили. Скоріш за все, матрос. Нік знайшов дві фотографії китаянок, квиток у пральню, дев'яносто гонконгських доларів готівкою та візитку з бару Wonderful. Це місце з'являлося скрізь, де він повернувся. Він глянув на зворотний бік карти. Написані олівцем слова Вікторія-Квангчоу.
  
  
  Нік покинув тіло і повільно підійшов до вікна. Він дивився надвір, але нічого не бачив. Гуанчжоу був китайський кантон, столиця провінції Гуандун. Кантон знаходився трохи більш ніж за сто миль від Гонконгу, в Червоному Китаї. Там були дружина та хлопчик? Це було велике місто. Він розташовувався на північному березі Перлинної річки, що текла на південь у Гонконгу. Можливо, там були дружина та хлопчик.
  
  
  Але Нік сумнівався, чи це було те, що мало на увазі на картці. То була візитна картка бару. Він відчував, що все, що мала на увазі Вікторія-Гуанчжоу, було прямо тут, у Гонконгу. Але що? Місце? Річ? Персона? І чому ця людина мала таку картку? Нік згадав усі події, які відбулися з того часу, як він побачив людину, що виглядає з вікна їдальні. Одне впадало у вічі - дивні дії цієї людини на поромній пристані. Або він збирався сісти на пором, але боявся повідомити начальство про свою невдачу, або він знав, що Нік був там, і не хотів повідомляти, куди йде. І він рушив по причалу.
  
  
  Кіллмайстер міг бачити з вікна гавань, але не поромну пристань. Він уявив уявну картину місцевості. Поромний причал був оточений з кожного боку плавучим співтовариством сампанів та джонок. Вони стояли пліч-о-пліч майже до самого майданчика. Щоб доставити Кеті Лу і Майка до Кантона, вони повинні були доставити їх зі Штатів до Гонконгу, а потім…
  
  
  Але звісно! Це було так очевидно! З Гонконгу вони доставили їх Перлинною річкою в Кантон на човні! Туди й прямував чоловік, відходячи від пристані, - до човна десь уздовж цієї спільноти човнів. Але їх було так багато у цьому районі. Він мав бути досить великим, щоб проїхати близько сотні миль до Кантона. Сампан, мабуть, витримав би це, але малоймовірно. Ні, він мав бути більшим за сампан. Це саме собою звузило коло питань, оскільки дев'яносто відсотків човнів у гавані були сампанами. То був ще один ризик, соломинка, авантюра, що завгодно. Але то було щось.
  
  
  Нік засмикнув вікно фіранкою. Він склав зайвий одяг у чемодан, вимкнув світло і вийшов із кімнати, замкнувши за собою двері. Йому доведеться знайти інше місце, щоби залишитися. Якби він виписався, знайшлося б комусь прибрати кімнату відразу. Він вважав, що тіло буде виявлено ближче до вечора. Цього часу може вистачити. У коридорі Нік упустив валізу в лоток для білизни. Він проліз через вікно в кінці коридору, спустився пожежними сходами. Внизу він упав на шість футів зі сходів і опинився в провулку. Він обтрусився і швидко пішов надвір, тепер заповнений людьми і жвавим рухом. У першої поштової скриньки, що проходить повз, Нік упустив ключ від номера в готелі. Хоук залагодить стосунки з поліцією та готелем, коли приїде до Гонконгу. Нік змішався з натовпом на тротуарі.
  
  
  Повітря все ще було свіжим. Але хмари розсіялися, і сонце яскраво світило крізь розлами в них. Вулиці та тротуари почали сохнути. Люди снували навколо і повз Ніка, поки він йшов. Іноді з порту виходили матроси з похмілля та м'ятої форми. Нік подумав про рудоволосого матроса і подумав, що він робить у цей час; мабуть, все ще б'ється з Вікі. Він усміхнувся, згадавши сцену, коли він увірвався до кімнати.
  
  
  Нік досяг доків і попрямував до пристані порома, його досвідчені очі шукали безліч сампанів і джонок, з'єднаних, як ланки ланцюга, в гавані. Човен буде не в цьому відсіку, а з іншого боку причалу. Якщо взагалі був човен. Він навіть не знав, як він це вибере.
  
  
  Великий паром з пихканням відривався від пристані, коли до неї наближався Нік. Він перетнув пристань до доків з іншого боку. Нік знав, що йому треба бути обережним. Якщо червоні зловлять його, що копається в їхньому човні, вони спочатку вб'ють, а потім дізнаються, ким він був.
  
  
  Кіллмайстер залишався поряд з
  
  
  
  
  
  
  будівлею, його очі уважно вивчали кожен човен, який виглядав більше, ніж сампан. Він провів весь ранок і частину дня безрезультатно. Він пройшов доками майже так само далеко, як і човни. Але коли він дістався до ділянки, де великі кораблі з усього світу або завантажували або розвантажували вантажі, він повернув назад. Він подолав майже милю. Прикро було те, що човнів було надто багато. Навіть після усунення сампанів залишилася їхня велика кількість. Можливо, він уже це пройшов; йому не було з чим це ідентифікувати. І знову візитна картка може означати зовсім не човен.
  
  
  Нік заново досліджував кожен човен розміром більше за сампан, повертаючись до поромної пристані. Хмари розвіялися; вони висіли високо в небі, подібні до розсипаного попкорну на темно-синій скатертині. А післяполудне сонце зігріло доки, випарувавши вологу з асфальту. Деякі човни були пов'язані із сампанами; інші стояли якорі трохи далі. Нік зауважив, що водні таксі регулярно курсують між величезними кораблями американського флоту та назад. Через денний приплив великі кораблі розгорнулися на якірних ланцюгах, тож вони сіли боком через гавань. Сампани збиралися навколо кораблів, як п'явки, їхні пасажири пірнали за п'ятаками, покинутими матросами.
  
  
  Нік побачив баржу незадовго до того, як досяг сходового майданчика. Він пропустив його раніше, бо його ніс був спрямований у док. Він був поставлений на якір недалеко від ряду сампанів, і з-за пополудневого припливу він теж сидів боком. З того місця, де стояв Нік, він міг бачити лівий борт та корму. Жирним шрифтом жовтого кольору на кормі написано: Kwangchow!
  
  
  Нік відступив у тінь складу. Чоловік стояв на палубі баржі, дивлячись у бінокль на причалі. Його праве зап'ястя було забинтоване білою пов'язкою.
  
  
  У тіні складу Нік широко посміхнувся. Він дозволив собі глибоко зітхнути із задоволенням. Людина в баржі була, звичайно, нерозлучним другом Осси. Нік притулився до складу і сів. Все ще посміхаючись, він витяг одну зі своїх цигарок і закурив. Потім він посміхнувся. Він схилив гарну голову набік і розреготався. Він щойно отримав свою першу перерву.
  
  
  Кіллмайстер дозволив собі цю дивну розкіш рівно на одну хвилину. Його не хвилювала людина з біноклем; сонце світило чоловікові в обличчя. Поки Нік залишався у тіні, його було майже неможливо побачити звідти. Ні, Ніку було про що турбуватися. Поліція, безперечно, знайшла тіло в його кімнаті і, мабуть, зараз його шукає. Вони шукатимуть Кріса Вілсона, американського туриста. Пора було Ніку стати кимось іншим.
  
  
  Він підвівся, загасив сигарету і попрямував до майданчика, залишаючись у тіні. Він не мав шансу наблизитися до сміття при світлі дня, принаймні, поки на палубі був бінокль. Прямо зараз йому потрібне було місце, щоб переодягнутися.
  
  
  Коли Нік дістався порому, він був переповнений. Він обережно пройшов повз людей, не відриваючи очей від поліції.
  
  
  Коли він перетнув його, він ступив на перший палець дока, що вказував на гавань. Він повільно пройшов повз ряди сампанів, уважно спостерігаючи за ними. Вони тяглися рядами, як кукурудза, і Нік продовжував, доки не знайшов ту, яку хотів.
  
  
  Він стояв поруч із причалом у другому ряду від гавані. Нік, не роздумуючи, ступив на неї і пірнув під дах маленької хатини. Він одразу помітив ознаки занедбаності, відсутність будь-якого одягу, дах, яким пролився дощ, що залив ліжко і невелику піч, консервні банки зі слідом іржі на губах. Хто знав, чому і коли окупанти пішли? Можливо, вони знайшли місце, щоб залишитися на суші, доки шторм не вщухне. Можливо, вони були мертві. Від сампана пахло пліснявою. Деякий час він був покинутий. Нік перебрав шахраїв та закутків і знайшов жменю рису та невідкриту банку стручкової квасолі.
  
  
  Баржу із сампана він не бачив. Залишалося близько двох годин денного світла. Це був шанс, але він мав переконатися, що то та баржа. Він роздягнувся і зняв набивання з талії. Він думав, що за чотири хвилини він зможе пропливти під першим рядом сампанів і опинитися в гавані, перш ніж йому доведеться подихати повітрям. Якщо бінокль усе ще був на палубі, йому довелося б наближатися до мотлоху з носа або з правого борту.
  
  
  Голий, за винятком Х'юго, Нік зісковзнув з борту сампана у крижану воду. Він почекав кілька секунд, доки перший напад холоду не залишив його; потім він поринув під воду і почав плавати. Він пройшов під першим рядом сампанів і повернув праворуч до водної сторони порома. Потім він сплив рівно на два глибокі вдихи свіжого повітря. Він мигцем побачив баржу, коли знову поринув у воду. Ніс був спрямований на нього. Він підплив до нього, намагаючись триматися приблизно шість футів під ним.
  
  
  
  
  
  
  нар. Йому довелося ще раз подихати повітрям, перш ніж його рука торкнулася товстого дна баржі.
  
  
  Просуваючись уздовж кіля, він дозволив собі повільно піднятися правим бортом, майже за кормою. Він перебував у тіні баржі, але не було жодної опори, не було за що триматися. Якірний ланцюг лежав на носі. Нік поставив ноги на кіль, сподіваючись, що це допоможе йому втриматись. Але відстань від кіля до поверхні була занадто великою. Він не міг тримати голову у воді. Він рушив до форштевня правим бортом плетеного в кошик керма. Тримаючи кермо напряму, він міг залишатися в одному положенні. Він усе ще був у тіні баржі.
  
  
  Потім він побачив, як крізь лівий борт спускається шлюпка.
  
  
  У нього забрався чоловік із перев'язаним зап'ястям і незграбно поплентався до причалу. Він надавав перевагу зап'ястю і не міг однаково тягнути весла.
  
  
  Нік чекав, тремтячи від холоду, хвилин двадцять. Човен повернувся. На цей раз із чоловіком була жінка. Її обличчя було суворо красивим, як у професійної повії. Губи були повними та яскраво-червоними. Її щоки покрилися рум'янцем там, де шкіра щільно прилягала до кістки. Волосся в неї було чорне, як вороня, туге, зібране в пучок на потилиці. Очі були смарагдовою красою і були такими ж твердими. На ній була облягаюча сукня кольору лаванди з квітковим візерунком, з розрізом по обидва боки, що доходили до стегон. Вона сіла в човен, склавши коліна разом, зчепивши їх руками. З боку Ніка він побачив, що на ній немає трусиків. Насправді він сумнівався, чи носить вона щось під цим яскравим шовком.
  
  
  Коли вони досягли краю мотлоху, чоловік скочив на борт, потім простяг руку, щоб допомогти їй.
  
  
  На кантонському діалекті жінка запитала: «Ви ще не отримали звістки від Йонга?»
  
  
  "Ні", - відповів чоловік на тому ж діалекті. "Можливо, завтра він завершить свою місію".
  
  
  "Можливо, нічого", - огризнулася жінка. «Можливо, він пішов шляхом Оси».
  
  
  «Осса…» – почав чоловік.
  
  
  «Осса був дурнем. Ти, Лінге, дурень. Я мала знати краще, перш ніж очолити операцію в оточенні дурнів».
  
  
  «Але ми віддані справі!» - Вигукнула Лінг.
  
  
  Жінка сказала: «Гучніше, у Вікторії тебе не чують. Ти ідіот. Новонароджене немовля присвячує себе годівлі самого себе, але нічого не вміє. Ви новонароджена дитина, до того ж кульгавий.
  
  
  «Якщо я колись побачу це…»
  
  
  «Ти або втечеш, або помреш. Він лише одна людина. Одна людина! А ви всі, як перелякані кролики. Прямо зараз він може бути на шляху до жінки та хлопчика. Він не може довго чекати».
  
  
  "Він буде…"
  
  
  «Він, мабуть, убив Йонга. Я думав, що з усіх вас, принаймні, Йонг досягне успіху».
  
  
  «Шейла, я…»
  
  
  «То ти хочеш накласти на мене руки? Ми чекаємо Йонг до завтра. Якщо він не повернеться до завтрашньої ночі, ми вантажимося і йдемо. Я хотів би зустрітися з цією людиною, яка вас усіх налякала. Лінг! Ти лапаєш мене, як цуценя. Чудово. Заходь у каюту, і я зроблю тебе хоч наполовину людиною.
  
  
  Нік уже багато разів чув, що буде далі. Йому не треба було замерзати у крижаній воді, щоб почути це знову. Він пірнув і рушив уздовж дна баржі, поки не досяг носа. Потім він наповнив легені повітрям і рушив назад до сампан.
  
  
  Сонце майже сіло, коли він підійшов, щоб вдихнути ще один ковток повітря. Через чотири хвилини він знову пройшов під першим рядом сампанів і повернувся до свого позиченого. Він підвівся на борт і витерся своїм діловим костюмом, енергійно розтираючи шкіру. Навіть після того, як він висох, йому знадобився деякий час, щоб перестати тремтіти. Він витяг човен майже на всю довжину і заплющив очі. Йому потрібний сон. Оскільки Йонг був мертвим чоловіком у кімнаті Ніка, малоймовірно, що він з'явиться завтра. Це давало Ніку принаймні до вечора. Він повинен вигадати, як сісти на цю баржу. Але зараз він утомився. Ця холодна вода виснажила його сили. Він віддалився від себе, дозволивши гойдалому сампану забрати його. Завтра він розпочне. Він буде добре відпочиваючим та готовим до всього. Завтра. Завтра був четвер. Він мав до вівторка. Час летів швидко.
  
  
  Нік різко прокинувся. На мить він не знав де знаходиться. Він почув легкий плескіт води по стінці сампана. Баржа! Баржа все ще у гавані? Можливо, жінка, Шейла, передумала. Тепер поліція знала про Юну. Може, вона впізнала.
  
  
  Він сів, задубівши зі свого жорсткого ліжка, і подивився на другий бік поромної пристані. Великі кораблі ВМФ знову змінили позиції у гавані. Вони сіли вздовж, спрямувавши носи у бік Вікторії. Сонце сиділо високо, мерехтіння у воді. Нік побачив баржу, її корма повернулася у бік гавані. На борту не було жодних ознак життя.
  
  
  Нік зварив жменю рису. Він їв рис та банку стручкової квасолі пальцями. Коли він закінчив, він помістив дев'яносто гонконгських доларів, які він зняв із костюма, в порожню банку, а потім поставив банку туди, де він її знайшов. Швидше за все, пасажири
  
  
  
  
  
  
  Якби сампан не повернувся, але якби вони повернулися, він принаймні заплатив би за свою кімнату та харчування.
  
  
  Нік відкинувся в сампані і закурив одну зі своїх цигарок. Дня майже скінчилася. Все, що йому треба було зробити, — це дочекатися ночі.
  
  
  Розділ дев'ятий
  
  
  Нік чекав у сампані, доки не стемніло. Уздовж гавані блищали вогні, і за нею він бачив вогні Коулуна. Хлам тепер був поза полем його зору. Цілий день він не бачив на ньому жодного руху. Але, звісно, він дочекався далеко за північ.
  
  
  Він загорнув Вільгельміну і Хьюго в одяг кулі, який був прив'язаний до його талії. Він не мав поліетиленового пакету, тому йому доводилося утримувати одяг із води. П'єр, крихітна газова бомба, була прикріплена стрічкою прямо за його лівою пахвою.
  
  
  Сампани навколо нього були темні та тихі. Нік знову поринув у крижану воду. Він рухався повільним бічним помахом, тримаючи пакунок над головою. Він пройшов між двома сампанами у першому ряду, потім попрямував до відкритої води. Рух йшов повільно, і він упевнився, що немає бризок. Вийшовши за межі порома, він повернув праворуч. Тепер він міг побачити темний силует баржі. Вогнів не було. Пройшовши поромну пристань, він попрямував прямо до носа баржі. Діставшись до нього, він повис на якірному ланцюзі та відпочивав. Тепер йому треба бути дуже обережним.
  
  
  Нік підіймався ланцюгом, поки його ноги не вийшли з води. Потім, використовуючи вузлик як рушник, він витер ступні та ноги. Не можна залишати мокрі сліди палубі. Він переліз через носовий поручень і безшумно впав на палубу. Схиливши голову, слухав. Нічого не чуючи, він тихенько одягнувся, засунув Вільгельміну за пояс штанів і тримав Х'юго в руці. Пригнувшись, він рушив по доріжці з лівого боку каюти. Він помітив, що човен зник. Досягши кормової палуби, він побачив три сплячі тіла. "Якби Шейла і Лінг були на борту, - подумав Нік, - швидше за все, вони були б у каюті". Ці троє мають бути командою. Нік легко встав між ними. Не було дверей, що закривали передню частину кабіни, лише невеликий арковий простір. Нік просунув голову, прислухаючись і дивлячись. Він не чув дихання, крім трьох за ним; він нічого не бачив. Він увійшов усередину.
  
  
  Зліва від нього стояли три ліжка, одне на іншому. Праворуч від нього були умивальник та плита. За ним стояв довгий стіл із лавами з боків. Щогла пройшла через центр столу. По два ілюмінатори з боків кабіни. За столом були двері, мабуть, голова. У хатині йому не було де сховатися. Шафки для зберігання були надто маленькими. Всі відкриті простори вздовж перебирання добре переглядалися з кабіни. Нік подивився вниз. Під головною палубою буде місце. Вони, мабуть, використали б це для зберігання. Нік вирішив, що люк буде десь поруч із узголів'ям. Він обережно рушив по столу і відчинив двері в голову.
  
  
  Унітаз був встановлений урівень з палубою за східним зразком і занадто малий для люка внизу. Нік відступив у головну каюту, оглядаючи палубу очима.
  
  
  Місячного світла було достатньо, щоб розрізнити силуети. Він нахилився, коли відступав, легко ковзаючи пальцями палубою. Тріщину він знайшов між ліжками та умивальником. Він провів руками площею, знайшов підйомник для пальців і повільно підвівся. Люк був навісним і добре використовувався. Коли він її відкрив, вона видала лише легкий писк. Проріз був близько трьох квадратних футів. Внизу чекала тьмяна темрява. Нік знав, що дно мотлоху не могло бути більше чотирьох футів униз. Він спустив ноги через край і опустився. Він опустився тільки до рівня грудей, перш ніж його ноги торкнулися дна. Нік сів, закриваючи над собою люк. Все, що він тепер міг чути, було легким плесканням води по сторонах мотлоху. Він знав, що коли вони будуть готові до переїзду, вони завантажуватимуть на борт запаси. І вони, мабуть, зберігають їх у цьому місці.
  
  
  Використовуючи руки, щоб направити його, Нік вирушив на корму. Темрява була абсолютною; він мав діяти строго навпомацки. Він знайшов лише згорнуте запасне вітрило. Він повернувся назад. Якби перед люком нічого не було, він міг би залізти у вітрило. Але вони, мабуть, захочуть перемістити його до магазину. Він мав знайти щось краще.
  
  
  Перед люком він виявив п'ять ящиків. Працюючи якомога тихіше, Нік розв'язав ящики і розташував їх так, щоб за ними залишався вільний простір і достатньо місця від верху до стелі, щоб він міг пролізти через них. Потім він знову міцно прив'язав їх. Ящики були не надто важкими, і через темряву він не міг прочитати, що в них було. Напевно, продукти харчування. Нік переповз через них у свій маленький простір. Йому доводилося сидіти, упершись колінами в груди. Він засунув Х'юго в один із ящиків у межах легкої досяжності і поклав Вільгельміну між його ніг. Він відкинувся назад, його вуха намагалися
  
  
  
  
  
  
  уловлювати кожен шум. Все, що він міг чути, - це вода об борт мотлоху. Потім він почув ще щось. Це був легкий дряпаючий звук. Його тілом пробіг холодок.
  
  
  Щури!
  
  
  Болючі, брудні, більші, як відомо, нападали на чоловіків. Нік уявлення у відсутності, скільки їх було. Здавалося, подряпання оточувало його. І він був ув'язнений. Якби він міг бачити! Потім зрозумів, що вони роблять. Вони дряпали коробки навколо нього, намагаючись дістатися вершини. Вони, мабуть, голодували, переслідуючи його. У Ніка у руці був Хьюго. Він знав, що ризикує, але почував себе в пастці. Він витяг запальничку і запалив полум'я. На мить він був засліплений світлом, потім побачив двох з них нагорі коробки.
  
  
  Вони були великі, як вуличні кішки. Вуса на їхніх довгих загострених носах тремтіли з боку на бік. Вони дивилися на нього зверху вниз розкосими чорними очима, що блищали в полум'ї запальнички. Запальничка стала надто гарячою. Він упав на палубу і згас. Нік відчув, як щось пухнасте впало йому на коліна. Він ударив по ньому Х'юго, почувши клацання зубів по лезу. Потім ця штука виявилася в нього між ногами. Він продовжував тикати в нього Х'юго, поки його вільна рука шукала запальничку. Щось потягло його за штанину. Нік знайшов запальничку і швидко запалив її. Нерівні зуби щура зачепилися за його штанину. Він хитав головою туди-сюди, клацаючи щелепами. Нік вдарив його стилетом у бік. Він вдарив його знову. І знову. Зуби вивільнилися, і щур клацнув лезом. Нік встромив стилет їй у живіт, потім штовхнув їм у морду інший щур, який збирався стрибнути. Обидва щури перейшли ящик і спустилися з іншого боку. Подряпини припинилися. Нік чув, як інші поспішили до мертвого щура, а потім сварилися через нього. Нік здригнувся. Ще один або двоє можуть бути вбиті під час бою, але цього недостатньо, щоби протриматися надовго. Вони повернуться.
  
  
  Він закрив запальничку і витер кров із леза Хьюго об штани. Крізь щілину люка він бачив ранкове світло.
  
  
  Минуло дві години, перш ніж Нік почув рух на палубі. Його ноги заснули; він більше не міг їх відчувати. Над ним тупотіли, і запах їжі, що готується, розвіявся. Він спробував змінити позицію, але, схоже, не міг поворухнутися.
  
  
  Більшу частину ранку він провів у дрімоті. Біль у хребті зменшився завдяки його неймовірній здатності до концентрації. Він не міг заснути, бо, хоч вони й мовчали, щури все ще були з ним. Час від часу він чув, як одна з них метушиться перед одним із ящиків. Він ненавидів думати про те, щоб провести з ними ще одну ніч наодинці.
  
  
  Нік подумав, що було близько полудня, коли він почув, як шлюпка вдарилася об борт мотлоху. Над ним по палубі пройшли ще дві пари ніг. Були приглушені голоси, але він не міг зрозуміти, про що йшлося. Потім він почув, як повільно обертається дизельний двигун, що йде поряд зі сміттям. Реквізит перевернули, і він почув глухий стукіт по палубі. Інший човен підійшов до борту. Ноги вовтузилися на палубі над ним. Пролунав гучний брязкіт, ніби впала дошка. Потім раз-пораз лунали удари. Нік знав, що це було. Вони кладуть запаси. Хлам готувався до переїзду. У нього з щурами незабаром буде компанія.
  
  
  На те, щоби все завантажити на борт, знадобилося близько години. Потім дизель знову завівся, набрав обертів і звук повільно затих. Раптом люк відчинився, і притулок Ніка залило яскравим світлом. Він чув, як щури біжать до укриття. Повітря було прохолодним і освіжаючим, коли воно втікало. Він почув, як жінка говорила китайською.
  
  
  «Поспішай», - казала вона. «Я хочу, щоб ми вирушили в дорогу до темряви».
  
  
  "Можливо, він у поліції". Це було схоже на Лінг.
  
  
  «Заспокойся, дурненький. У поліції його нема. Він йде до жінки та хлопчика. Ми маємо дістатися туди раніше, ніж він».
  
  
  Один із членів екіпажу знаходився за кілька футів від Ніка. Інший був зовні люка, збирав ящики у третього і передавав їх. А які ящики! Найменші були розміщені навколо люка, де до них було б легко дістатися. Вони мали продукти харчування тощо. Але таких було небагато. Більшість ящиків була позначена китайською мовою, і Нік досить добре читав китайською, щоб зрозуміти, що в них міститься. Деякі були споряджені гранатами, але здебільшого були боєприпаси. «У них має бути армія, яка охороняє Кеті Лу та хлопчика, – подумав Нік. Шейла і Лінг, мабуть, вийшли з хатини; їхні голоси знову стали приглушеними.
  
  
  На той час, як екіпаж скинув усі ящики, світло майже згасло. Усі склали за люком. Вони навіть не підійшли до притулку Ніка. Нарешті, все було зроблено. Виліз останній член екіпажу і закрив люк. Нік знову опинився у повній темряві.
  
  
  У темному повітрі пахло новими ящиками. Нік почув тупіт ніг по палубі. Скрипнув шків.
  
  
  
  
  
  «Мабуть, підняли вітрило, – подумав він. Потім він почув брязкіт якірного ланцюга. Заскрипіли дерев'яні перегородки. Баржа, здавалося, пливла по воді. Вони рухалися.
  
  
  Швидше за все, вони попрямують до Кванчжоу. Або там, або десь на березі річки Кантон у них були дружина та син професора. Нік спробував уявити місцевість уздовж річки Кантон. Це була рівнинна місцевість із тропічним лісом. Це йому нічого не сказало. Як він згадував, Гуанчжоу лежав у північно-східній дельті річки Сі Чіанг. У цьому районі між невеликими рисовими полями протікав лабіринт струмків та каналів. Кожен був усіяний селами.
  
  
  Баржа дуже тихо котилася крізь гавань. Нік дізнався, коли вони пішли вгору по річці Кантон. Рух уперед, здавалося, сповільнився, але вода звучала так, ніби вона мчала по сторонах баржі. Качка стала трохи різкішою.
  
  
  Нік знав, що не зможе довше залишатися на своєму місці. Він сидів у калюжі свого поту. Він хотів пити, і його живіт бурчав з голоду. Щури теж були голодні, і вони його не забули.
  
  
  Він чув їхнє дряпання більше години. Спочатку треба було оглянути та пережовувати нові ящики. Але дістатися до їжі всередині було надто складно. Завжди був він теплий від запаху крові на штанях. Тож вони прийшли за ним.
  
  
  Нік слухав, як їхні подряпини на ящиках ставали все вищими. Він міг точно сказати, як високо вони забиралися. І він не хотів витрачати рідину для запальничок. Він знав, що йому знадобиться. Потім він відчув їх на ящиках, спочатку одну, потім іншу. Тримаючи Хьюго в руці, він направив полум'я у запальничку. Він підняв запальничку і побачив їх гострі, вусаті носи перед їхніми чорними блискучими очима. Він нарахував п'ять, потім сім, і більше ящиків доходило до верху. Його серце забилося швидше. Один буде сміливіший за інших, зробить перший хід. Він стежитиме за цим. Його очікування було недовгим.
  
  
  Один рушив уперед, поставивши ноги біля краю ящика. Нік підніс полум'я запальнички до вусатого носа і тицьнув вістрям Хуго. Стілет вирвав щуру праве око, і вона впала. Інші стрибнули на нього майже перш, ніж він встиг спуститися з іншого боку коробки. Він міг чути, як вони борються через це. Полум'я в запальничці Ніка згасло. Немає більше рідини.
  
  
  Кіллмайстру довелося покинути цю позицію. Тепер, коли в нього закінчилася рідина для запальнички, він опинився у пастці без захисту. В ногах не було чутливості; він не міг підвестися. Коли щури покінчать зі своїм другом, він буде наступним. Був один шанс. Він знову засунув Вільгельміну за пояс і затис Хьюго зубами. Він хотів, щоб стилет був під рукою. Зачепивши пальцями верхню коробку, він потягнув щосили. Він підняв лікті зверху, потім груди. Він спробував штовхнути ногами, щоб покращити кровообіг, але вони не рухалися. Використовуючи руки та лікті, він переповз через верх ящиків і спустився з іншого боку. Він чув, як щури поряд з ним жують і шкребуть. Тепер дном корпусу Нік підповз до одного з ящиків з їжею.
  
  
  Використовуючи Х'юго як брухт, він зламав одну з ящиків і поліз усередину. Фрукти. Персики та банани. Нік витягнув зв'язку бананів і три персики. Він почав розкидати і підкидати фрукти, що залишилися, за люк між ящиками для гранат і боєприпасів і навколо них. Він чув, як за ним бігають щури. Він їв голодно, але повільно; не було сенсу хворіти. Коли він закінчив, він почав терти ноги. Спочатку вони поколювали, потім відчули біль. Почуття поверталося повільно. Він напружився і зігнув їх, і вони стали досить сильними, щоб витримати його вагу.
  
  
  Потім він почув потужний двигун іншого човна; це виглядало як старий човен PT. Звук наближався, доки став поруч. Нік підійшов до люка. Він приклав до нього вухо, намагаючись почути. Але голоси були приглушені, і двигун на холостому ході заглушував їх. Він подумав, щоб трохи підняти люк, але хтось із членів екіпажу міг бути в кабіні. «Напевно, це патрульний катер, – подумав він.
  
  
  Він мав пам'ятати про це, бо планував повернутися цим шляхом. Патрульний катер простояв біля борту понад годину. Нік подумав, чи не збираються вони обшукувати баржу. Звичайно ж. По палубі над ним почулися важкі кроки. Тепер Нік повністю використав свої ноги. Він боявся думки повернутися до замкненого простору, але здавалося, що йому доведеться це зробити. Тяжкі кроки були на кормовій палубі. Нік полегшився на одній із ящиків із боєприпасами, потім переліз через ящики у своє маленьке укриття. Він засунув Х'юго в коробку перед собою. Вільгельміна знову опинилася між його ніг. Йому треба було поголитися, і від його тіла смерділо, але він почував себе набагато краще.
  
  
  Під час обшуку було багато розмов, але Нік не чув слів. Він почув те, що було схоже на сміх. Може, жінка Шейла намагалася обдурити
  
  
  
  
  
  
  митників, щоб вони не бачили гранати та боєприпаси. Баржа стояла на якорі, і двигуни патрульного катера було вимкнено.
  
  
  Раптово притулок Ніка залив ранковим світлом, коли відкрився люк. Навколо нього світився промінь ліхтарика.
  
  
  «А що тут унизу?» - спитав чоловічий голос китайською.
  
  
  «Тільки запаси», - відповіла Шейла.
  
  
  Через люк упала пара ніг. Вони були одягнені у форму китайської регулярної армії. Потім увійшла гвинтівка, за нею пішли решта солдатів. Він висвітлив Ніка ліхтариком і повернувся спиною. Промінь упав на відкритий ящик із продуктами. Три щури вилетіли з клітки, коли на них потрапило світло.
  
  
  "У вас є щури", - сказав солдат. Потім промінь потрапив у гранати та гільзи для боєприпасів. Ага! Що ми маємо тут? він запитав.
  
  
  Зверху відкритого люка Шейла сказала: Це для солдатів у селі. Я розповідав тобі про них…»
  
  
  Солдат пересувався навпочіпки. "Але чому так багато?" він запитав. "Там не так багато солдатів".
  
  
  «Ми очікуємо на неприємності», - відповіла Шейла.
  
  
  «Я мушу повідомити про це». Він поповз назад через відчинений люк. «Щури відкрили одну з ваших ящиків з їжею», - сказав він незадовго до того, як люк знову зачинився.
  
  
  Нік більше не міг чути, що говорили голоси. Його ноги знову почали засинати. Було ще кілька хвилин приглушеної розмови, потім рипнув шків, і якірний ланцюг знову почав брязкати. Хлам, здавалося, напружився про щоглу. Спрацювали потужні двигуни і патрульний катер відірвався. Вода ринула на всі боки і днину непотребу. Вони знову були в дорозі.
  
  
  Значить, на нього чекали в якомусь селі. Він відчував, ніби йому підкидають крихітні шматочки інформації. Він уже багато чому навчився з того часу, як піднявся на борт баржі. Але найважливіше «де», як і раніше, вислизало від нього. Нік притулився до грудей на ящиках, щоб ноги були прямими. Він працював із ними, поки почуття не повернулося. Потім він знову сів. Якби він міг робити це іноді, це могло б не дати його ногам заснути. Поки що щури, здавалося, задовольнялися розкритою скринькою з їжею.
  
  
  Він почув кроки, що наближалися до люка. Двері відчинилися, і залило денне світло. У руці Ніка був Х'юго. Один із членів екіпажу заліз. В одній руці він тримав мачете, а в другій – ліхтарик. Пригнувшись, він поповз до відкритої скриньки з їжею. Його світло вразило двох щурів. Коли вони спробували втекти, чоловік двома швидкими ударами розрізав їх навпіл. Він озирнувся у пошуках щурів. Не побачивши нічого, він почав запихати фрукти назад у ящик. Коли він очистив територію навколо себе, він потягнувся до розколотої дошки, яку Нік відірвав від ящика. Почав замінювати, потім зупинився.
  
  
  Він провів променем світла краєм дошки. На його обличчі був глибокий похмурий вираз. Він провів великим пальцем по краю, потім подивився на двох щурів. Він знав, що щури не відчиняли ящика. Промінь світла спалахнув усюди. Справа зупинилася на ящиках із боєприпасами, з яких Нік заспокоївся. Чоловік почав перевіряти ящики. Спочатку він озирнувся в ящиках із гранатами та боєприпасами. Нічого не знайшовши, він розв'язав ящики з їжею, зсунув їх ближче один до одного і знову прив'язав. А потім він повернувся до ящиків Ніка. Працюючи швидко, його пальці розв'язували вузли, що утримують коробки. Нік підготував Х'юго. Чоловік витяг мотузки із ящиків, потім потягнув верхню коробку вниз. Коли він побачив Ніка, його брови здивовано підвелися.
  
  
  "Так!" - закричав він і знову повернув мачете.
  
  
  Нік кинувся вперед, встромивши вістря стилету в горло чоловікові. Чоловік булькав, упустив ліхтарик і мачете і позадкував, кров хлинула з відкритої рани.
  
  
  Нік почав із ящиків. Хлам відкотився убік, і ящики перекинулися, і його повалили на перебирання. Він підняв очі і побачив жіночу руку з малокаліберним автоматом, спрямовану на нього через отвір люка.
  
  
  Чудовою американською мовою Шейла сказала: «Ласкаво просимо на борт, люба. Ми чекали на тебе.
  
  
  РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
  
  
  Ніку потрібен час, щоб повністю відчути свої ноги. Він ходив по кормовій частині палуби, глибоко вдихаючи свіже повітря, а Шейла стежила за кожним його рухом своїм крихітним автоматом. Лінг став поруч із жінкою. Навіть у нього була стара армійська .45. Нік прикинув, що час бути близько полудня. Він спостерігав, як двоє інших членів екіпажу витягли свого товариша через люк та викинули тіло за борт. Він усміхнувся. Щури добре поїли.
  
  
  Потім Нік повернувся до жінки. «Я хотів би привести себе в порядок і поголитися», - сказав він.
  
  
  Вона дивилася на нього з блиском у холодних смарагдових очах. "Звичайно", - відповіла вона на його усмішку. "Ти хотів би щось з'їсти?"
  
  
  Нік кивнув.
  
  
  Лінг сказав: «Ми вбиваємо» не зовсім ідеальною англійською. В його очах була ненависть.
  
  
  Нік подумав, що Лінг не дуже його любить. Він увійшов у каюту і налив води у умивальник. Пара стояла позаду
  
  
  
  
  
  
  обидва пістолети націлені йому в спину. На столі були Хуго та Вільгельміна. Баржа підстрибувала вгору й униз за течією річки.
  
  
  Коли Нік почав голитися, Шейла сказала: «Думаю, ми маємо закінчити з формальностями. Я Шейла Кван. Мого дурного друга звуть Лінг. Ви, звичайно, сумнозвісний містер Вілсон. А як тебе звати? »
  
  
  «Кріс, – сказав Нік. Він тримався до них спиною, поки голився.
  
  
  "О так. Друг професора Лоо. Але ми обидва знаємо, що це не твоє справжнє ім'я, чи не так?"
  
  
  "А ви?"
  
  
  "Це не важливо. У будь-якому разі нам доведеться вбити тебе. Чи бачиш, Кріс, ти був неслухняним хлопчиком. Спочатку Осса, потім великий, а потім Йонг. І бідний Лінг більше ніколи не зможе повністю використати свою руку. Знаєш, ти небезпечна людина? "
  
  
  "Ми вбиваємо", - з почуттям сказав Лінг.
  
  
  «Пізніше, домашня тварина. Пізніше.
  
  
  Нік запитав: Де ти навчилася так говорити по-американськи?
  
  
  "Ви помітили", - сказала Шейла. "Як мило. Так, я здобув освіту в Штатах. Але мене не було так довго, що я подумала, що забув деякі фрази. Вони досі говорять такі слова, як казково, круто та копають?"
  
  
  Нік закінчив із умивальником. Він обернувся до пари обличчям і кивнув головою. "Західне узбережжя, чи не так?" він запитав. "Каліфорнія?"
  
  
  Вона весело посміхнулася у своїх зелених очах. "Дуже добре!" вона сказала.
  
  
  Нік натиснув на неї. - Хіба це не Берклі? він запитав.
  
  
  Її посмішка перетворилася на усмішку. "Чудово!" вона сказала. «Я, звісно, розумію, чому вони надіслали вас. Ви кмітливі. Її очі схвально обкотили його. І дуже приємно дивитися. Пройшло багато часу з того часу, як у мене був великий американець.
  
  
  Лінг сказав: "Ми вбиваємо, ми вбиваємо!"
  
  
  Нік кивнув чоловікові. "Хіба він нічого не знає?"
  
  
  Китайською Шейла сказала Лінг покинути хатину. Він трохи сперечався з нею, але коли вона сказала йому, що це наказ, він неохоче пішов. Один із матросів поставив на стіл миску з гарячим рисом. Шейла зібрала Х'юго та Вільгельміну і передала їх Лінгу за межами хатини. Потім вона жестом запропонувала Ніку сісти та поїсти.
  
  
  Поки Нік їв, він знав, що скоро буде дана відповідь на інше запитання. Шейла сіла на лаву навпроти нього.
  
  
  «Що сталося між тобою та Джоном?» - Запитав Нік.
  
  
  Вона знизала плечима. Автомат все ще спрямований на нього. «Думаю, можна сказати, що я не на його смак. Мені подобалося навчатися у коледжі, я абсолютно любила американських чоловіків. Я надто багато спала з ними для нього. Він хотів когось постійнішого. Думаю, він одержав те, що хотів».
  
  
  "Ви маєте на увазі Кеті?"
  
  
  Вона кивнула головою. «Вона більше у його смаку – тиха, стримана. Тримаю парі, коли вони одружилися, вона була незайманою. Мені доведеться її спитати.
  
  
  Нік запитав: Як довго ти була з ним?
  
  
  "Не знаю, напевно, місяць чи два".
  
  
  "Досить довго, щоб зрозуміти, що він роздумує над ідеєю комплексу".
  
  
  Вона знову посміхнулася. "Ну, мене відправили туди вчитися".
  
  
  Нік допив рис і відсунув миску. Він закурив одну зі своїх цигарок із золотим наконечником. Шейла взяла запропоновану їй, і коли він збирався закурити її сигарету, він вибив маленький автомат у неї з руки. Він зісковзнув зі столу і відскочив від підлоги. Нік потягнувся, щоб підняти його, але зупинився, перш ніж його рука торкнулася його. Лінг стояв у отворі каюти з 45-м калібром у руці.
  
  
  "Я вбиваю", - сказав він, підводячи курок.
  
  
  "Ні!" - Вигукнула Шейла. "Ще немає." Вона швидко стала між Ніком і Лінгом. Ніку вона сказала: «Це було не дуже розумно, дитинко. Адже ви не збираєтеся змушувати нас пов'язувати вас? Вона кинула Лінгу свій маленький автомат і по-китайськи сказала йому почекати просто біля хатини. Вона пообіцяла йому, що дуже скоро йому дозволять вбити Ніка.
  
  
  Лінг хмикнув і зник з поля зору.
  
  
  Шейла стояла перед Ніком, поправляючи свою тісну блідо-лілову сукню. Її ноги були трохи розставлені, і шовк прилипав до її тіла, ніби він був мокрим. Нік тепер знав, що під нею нічого не було. Хрипко вона сказала: «Я не хочу, щоб він забрав тебе, доки я не закінчу з тобою». Вона склала долоні прямо під грудьми. «Я маю бути досить гарною».
  
  
  "Готовий посперечатися, що так", - сказав Нік. «А як щодо твого хлопця? Він уже досить хоче побачити мене мертвим.
  
  
  Нік стояв біля однієї з ліжок. Шейла підійшла до нього ближче, притискаючись своїм тілом до нього. Він відчув, як усередині нього спалахує вогонь.
  
  
  "Я можу впоратися з ним", - сказала вона хрипким пошепком. Вона пересунула руки під його сорочку до його грудей. "Мене дуже давно не цілував американець".
  
  
  Нік притулився губами до її губ. Він притулився до її губ. Його рука лягла на її спину, а потім повільно ковзнула вниз. Вона підійшла до нього ближче.
  
  
  "Скільки ще агентів працює з вами?" прошепотіла вона йому на вухо.
  
  
  Нік поцілував її в шию, в горло. Його руки перемістилися до її грудей. «Я не чув питання», - відповів він так само тихим пошепком.
  
  
  Вона напружилася і слабо спробувала відштовхнутися. Її дихання було важким. "Я ... повинна знати", - сказала вона.
  
  
  Нік притис її до себе. Його рука ковзнула під її сорочку, торкаючись голої плоті. Повільно він почав піднімати зміну.
  
  
  "Пізніше", - хрипко сказала вона. "Ти Я
  
  
  
  
  
  
  Я розповім мені пізніше, коли ти дізнаєшся, наскільки я гарна».
  
  
  "Побачимо." Нік обережно поклав її на ліжко і перестав знімати сорочку.
  
  
  Вона була гарна, добре. Її тіло було без плям та з тонкими кістками. Вона притулилася до нього і простогнала йому у вухо. Вона корчилася разом з ним і притулилася своїми твердими красивими грудьми до його грудей. І коли вона досягла вершини задоволення, вона почухала своїми довгими нігтями його спину, майже підвівшись з ліжка, прикусивши зубами мочку його вуха. Потім вона безвольно впала під ним, заплющивши очі, руки з обох боків. Коли Нік збирався вибратися з ліжка, до каюти увійшов Лінг, його обличчя було червоне від люті.
  
  
  Він не сказав жодного слова, а відразу приступив до роботи. .45 був націлений Ніка на живіт. Він лаяв Ніка китайською.
  
  
  Теж по-китайськи Шейла наказала йому із салону. Вона знову ожила та натягала сорочку через голову.
  
  
  "Як ти думаєш, хто я?" - Заперечив Лінг на своєму кантонському діалекті.
  
  
  «Ти такий, якою я говорю. Ви не володієте мною і не контролюєте мене. Забирайся."
  
  
  "Але з цим... шпигуном, цим іноземним агентом".
  
  
  "З!" вона наказала. "Забирайся! Я скажу тобі, коли ти зможеш вбити його".
  
  
  Лінг стиснув зуби і потупав із кабіни.
  
  
  Шейла подивилася на Ніка, трохи посміхаючись. Її щоки почервоніли. У її смарагдових очах усе ще сяяло задоволення. Вона розгладила шовкову сорочку і поправила волосся.
  
  
  Нік сів за стіл і закурив. Шейла підійшла і сіла навпроти нього.
  
  
  «Мені це сподобалося, – сказала вона. «Шкода, що ми маємо вбити тебе. Я легко можу звикнути до тебе. Однак я не можу більше грати з тобою в ігри. Знову ж таки, скільки агентів працює з вами? »
  
  
  "Ні", - відповів Нік. "Я один."
  
  
  Шейла усміхнулася, хитаючи головою. «Важко повірити, що одна людина зробила все, що у вас є. Але припустимо, ви кажете правду. Чого ви сподівалися досягти, таємно проникаючи на борт?
  
  
  Баржа перестала хитатися. Він бігла гладкою водою. Нік не міг бачити зовні хатини, але вирішив, що вони ось-ось увійдуть у невелику гавань у Вампоа чи Хуанпу. Тут би проходили великі кораблі. Це було настільки далеко вгору річкою, наскільки могли зайти великі кораблі. За його оцінками, вони знаходилися приблизно за дванадцять миль від Гуанчжоу.
  
  
  "Я чекаю", - сказала Шейла.
  
  
  Нік сказав: «Ви знаєте, чому я потай пробрався на борт. Я сказав вам, що працюю один. Якщо ви мені не вірите, то не вірте.
  
  
  «Звичайно, ви не можете очікувати, що я повірю, що ваш уряд надішле одну людину, щоб врятувати дружину і хлопчика Джона».
  
  
  "Ви можете вірити у що хочете". Нік хотів вийти на палубу. Він хотів побачити, куди вони прямують із Вампоа. "Думаєш, твій хлопець вистрелить у мене, якщо я спробую розім'яти ноги?"
  
  
  Шейла постукала нігтем передніми зубами. Вона вивчала його. «Напевно, – сказала вона. "Але я піду з тобою". Коли він почав вставати, вона сказала: «Знаєш, люба, було б набагато приємніше, якби ти тут відповіла на мої запитання. Коли ми дістанемося туди, куди збираємось, це не буде приємно».
  
  
  Пізніше пообіднє сонце пірнало з темних хмар, поки Нік виходив на палубу. Двоє членів екіпажу йшли вперед, перевіряючи глибину річки. Потворне око 45-го калібру Лінга уважно стежило за Ніком. Він був на кермі.
  
  
  Нік підійшов до лівого борту, кинув сигарету в річку і подивився на берег, що проходив.
  
  
  Вони йшли від Вампоа та великих кораблів. Вони випередили маленькі сампани з цілими сім'ями, чоловіки в поті, працюючи проти течії. Нік подумав, що в такому темпі їм знадобиться ще цілий день, щоб дістатися Кванчжоу, якщо вони туди прямували. Це буде завтра. А що було завтра? Неділя! Він мав трохи більше сорока восьмої години, щоб знайти Кеті Лу і Майка і повернути їх до Гонконгу. Це означало, що йому доведеться вдвічі скоротити час у дорозі.
  
  
  Він відчув, як Шейла стоїть поруч із ним і легко проводить пальцями по його руці. Вона мала інші плани на нього. Він глянув на Лінга. Лінг мав інші плани на нього. Все виглядало не дуже добре.
  
  
  Шейла обернулася навколо його руки, притискаючись до неї грудьми. «Мені нудно, – тихо сказала вона. "Розважи мене."
  
  
  Носик Лінга 45-го калібру пішов за спиною Ніка, коли він йшов із Шейлою в каюту. Опинившись усередині, Нік сказав: Тобі подобається катувати цього хлопця?
  
  
  Лінга? » Вона почала розстібати його сорочку. "Він знає своє місце". Вона провела руками по волоссю на його грудях.
  
  
  Нік сказав: «Йому не потрібно багато часу, щоб почати стріляти зі своєї гармати».
  
  
  Вона подивилася на нього, посміхнулася, провела вологим язиком по губах. «Тоді тобі краще зробити, як я говорю».
  
  
  Нік подумав, що зможе взяти Лінга, якщо знадобиться. Двоє членів екіпажу не будуть проблемою. Але він все ще не знав, куди вони прямували. Було б легше, якби він пішов разом із цією жінкою, поки вони не досягли місця призначення.
  
  
  "Що ти хочеш щоб я зробив?" він запитав.
  
  
  Шейла стояла подалі від нього, доки зняла сорочку. Вона розв'язала пучок за головою, і волосся впало їй на плечі. Дійшло майже до
  
  
  
  
  
  
  її талії. Потім вона розстебнула його штани і дозволила їм впасти до кісточок.
  
  
  "Лінг!" вона покликала.
  
  
  Лінг одразу ж з'явився на вході в хатину.
  
  
  По-китайськи Шейла сказала: «Дивися на нього. Можливо, ви чогось навчитеся. Але якщо він не зробить так, як я говорю, стріляйте в нього».
  
  
  Ніку здалося, що він помітив слід усмішки у куточках рота Лінга.
  
  
  Шейла підійшла до ліжка і сіла край, розставивши ноги. "На коліна, американка", - наказала вона.
  
  
  Волосся на потилиці Ніка стало дибки. Стиснувши зуби, він упав навколішки.
  
  
  "А тепер йди до мене, дитинко", - сказала Шейла.
  
  
  Якщо він повернеться вліво, то зможе вибити пістолет із руки Лінга. Але що ж тоді? Він сумнівався, що хтось із них скаже йому, куди вони йдуть, навіть якщо він спробує витіснити це з них. Він мав погодитися з цією жінкою.
  
  
  "Лінг!" - сказала Шейла з погрозою.
  
  
  Лінг зробив крок уперед, спрямувавши пістолет у голову Ніка.
  
  
  Нік почав підповзати до жінки. Він підійшов до неї і, виконуючи те, що вона наказала, почув тихий смішок Лін.
  
  
  Дихання Шейли стало уривчастим. По-китайськи вона сказала: «Бачиш, Ліне, любий? Ви бачите, що він робить? Він готує мене до вас». Потім вона лягла на ліжко. "Швидко, Лінг", - видихнула вона. «Прив'яжи його до щогли».
  
  
  З пістолетом Лінг жестом показав Ніку на стіл. Він із вдячністю слухався. Він сів на стіл, поставивши ноги на лаву. Він обвив руками щоглу. Лінг поклав 45 калібр і швидко і міцно зв'язав руки Ніка.
  
  
  «Поспішай, люба», - крикнула Шейла. "Я близький".
  
  
  Лінг поклав пістолет під ліжко і поспішно роздягнувся. Потім він приєднався до Шейла на ліжку.
  
  
  Нік дивився на них із гірким присмаком у роті. Лінг пішов на це з похмурою рішучістю лісоруба, що рубає дерево. Якщо йому це сподобалося, він не подав вигляду. Шейла притиснула його до своїх грудей, шепочучи йому на вухо. У каюті потемніло із заходом сонця. Нік відчув запах вологи у повітрі. Було холодно. Він хотів, щоб на ньому були штани.
  
  
  Коли вони закінчили, вони заснули. Нік не спав, доки не почув хропіння одного з членів екіпажу на кормі. Інший був біля румпеля, що працює з кермом напрямку. Нік важко міг розгледіти його через вхід у каюту. Навіть він кивнув уві сні.
  
  
  Нік дрімав близько години. Потім він почув, як Шейла будить Лінга для нової спроби. Лінг протестуючи застогнав, але виконав бажання жінки. Це зайняло в нього більше часу, ніж уперше, і коли він закінчив, він буквально знепритомнів. Тепер хатина поринула у темряву. Нік міг лише їх чути. Баржа погойдувалася вгору річкою.
  
  
  Коли Нік знову прокинувся, світанок був туманним. Він відчув, як щось нечітке торкнулося його щоки. У його руках не було почуттів. Мотузка, туго обмотана навколо його зап'ясть, перервала кровообіг, але в інших частинах його тіла було відчуття. І він відчув на собі руку Шейли. Її довге волосся кольору воронова крила ковзало туди-сюди по його обличчю.
  
  
  «Я боялася, що мені доведеться розбудити когось із команди», - прошепотіла вона, коли він розплющив очі.
  
  
  Нік промовчав. Вона була схожа на маленьку дівчинку з довгим волоссям, що спадає на її тендітне обличчя. Її оголене тіло було міцним та добре складеним. Але тверді зелені очі завжди видавали її. Вона була суворою жінкою.
  
  
  Вона стала на стіл-лавку і ніжно провела грудьми по його обличчю. "Тобі треба поголитися", - сказала вона. "Хотів би я розв'язати тебе, але не думаю, що у Лінга вистачить сил тримати на тобі пістолет".
  
  
  З її рукою на ньому і її грудьми, що злегка торкається його щоки. Нік не міг контролювати вогонь у собі.
  
  
  "Так краще", - сказала вона, посміхаючись. «Це може бути трохи ніяково з твоїми зв'язаними руками, але ми впораємося, чи не так, люба?»
  
  
  І незважаючи на себе та свою неприязнь до неї, йому це подобалося. Жінка була ненаситною, але знала чоловіків. Вона знала, що їм подобається, і забезпечувала це.
  
  
  Коли вона закінчила з ним, вона відступила і дозволила своїм очам повністю поринути у нього. Її крихітний животик рухався туди-сюди через важке дихання. Вона прибрала волосся з очей і сказала: "Думаю, я заплачу, коли нам доведеться тебе вбити". Потім вона взяла 45 калібр і розбудила Лінг. Він скотився з ліжка і, спотикаючись, вилетів за нею з каюти на кормову палубу.
  
  
  Вони провели там весь ранок, залишивши Ніка прив'язаним до щогли. Зважаючи на те, що Нік міг бачити через вхід у каюту, вони увійшли в дельту на південь від Гуанчжоу. Район був усіяний рисовими полями та каналами, що відходять від річки. У Шейли та Лінга була діаграма. Вони поперемінно вивчали його та правий берег. Вони пройшли багато джонок та ще більше сампанів. Сонце було туманним і мало сприяло зігріванню холоду повітря.
  
  
  Фанк перетнув дельту і пустив у хід один із каналів. Шейла здавалася досить курсом і згорнула діаграму в трубку.
  
  
  Нік був розв'язаний, йому дозволили застебнути сорочку та вдягнути штани. Йому дали миску рису та два банани. Весь час Лінг тримав при собі пістолет 45 калібру. Коли він закінчив, він вийшов на
  
  
  
  
  
  
  кормової палуби. Лінг залишився за два фути позаду нього. Нік провів день правому борту, курив сигарети і спостерігав за тим, що відбувається. Іноді він попадався на очі китайському регулярному солдатові. Він знав, що вони наближаються. Після обіду Шейла спала у хатині. Очевидно, за один день вона мала весь секс, який їй був потрібен.
  
  
  Баржа проїхала повз два села, заповнені кволими бамбуковими хатинами. Проходячи повз, мешканці не звертали уваги. Був сутінки, коли Нік став помічати на березі дедалі більше солдатів. Вони дивилися на баржу з цікавістю, наче цього чекали.
  
  
  Коли стемніло, Нік помітив попереду загорілося світло. Шейла приєдналася до них на палубі. Коли вони підійшли ближче, Нік помітив вогні, що освітлювали причал. Солдати були скрізь. Це було ще одне село, яке відрізнялося від інших, які вони бачили, бо в ньому було електричне освітлення. Наскільки Нік міг бачити, коли вони підходили до причалу, бамбукові хатини освітлювалися ліхтарями. По обидва боки дока стояли дві електричні лампочки, і шлях між хатинами освітлювалася лініями вогнів.
  
  
  Жадібні руки схопили кинутий трос, коли баржа підійшла до причалу. Вітрило впало, якір кинутий. Шейла тримала Ніка на прицілі своїм маленьким автоматом, поки наказувала Лінга зв'язати йому руки за спиною. Встановили планку, яка з'єднує баржу з пристанню. Солдати юрмилися в хатинах, дехто стояли довкола пристані і дивилися. Усі вони були добре озброєні. Коли Нік зійшов з баржі, за ним пішли двоє солдатів. Шейла розмовляла з одним із солдатів. Коли Лінг був попереду, солдати позаду Ніка трохи підштовхнули його, змушуючи рухатися. Він пішов за Лінгом.
  
  
  Проходячи крізь ряд вогнів, він помітив п'ять хатин: три ліворуч і дві праворуч. Рядок вогнів, що біжить по центру, здавалося, був пов'язаний з якимось генератором наприкінці хатин. Він чув, як він гуде. Три хати ліворуч від нього були заповнені солдатами. Двоє праворуч від нього були темні і здавалися порожніми. Троє солдатів стояли на варті біля дверей другого. Чи може це бути там, де Кеті Лу та хлопчик? Нік пам'ятав про це. Звичайно, це також може бути приманка. Вони на нього чекали. Його провели повз всі хатини. Нік помітив це тільки коли вони дійсно дісталися структури. Воно знаходилося за хатинами і являло собою низьку прямокутну бетонну будівлю. У темряві буде важко розгледіти. Лінг провів його семи цементними сходами до того, що виглядало як сталеві двері. Нік почув генератор майже прямо позаду себе. Лінг витяг зв'язку ключів з кишені і відімкнув двері. Вона зі скрипом відкрилася, і гурт увійшов до будівлі. Нік відчув затхлий вологий запах плоті, що розкладається. Його вели вузьким, неосвітленим коридором. З обох боків були залізні двері. Лінг зупинився перед одним із дверей. Іншим ключем від кільця він відімкнув двері. У Ніка були розв'язані руки, і його заштовхали до камери. Двері за ним з брязкотом зачинилися, і він опинився в повній темряві.
  
  
  РОЗДІЛ ОДИННАДЦЯТИЙ
  
  
  Нік обійшов свою кабінку, торкаючись стін.
  
  
  Ні тріщин, ні тріщин, лише твердий бетон. І підлога була такою ж, як і стіни. Петлі на сталевих дверях були зовні та залиті бетоном. З камери не втекти. Тиша була настільки повна, що він міг чути власне дихання. Він сів у кутку і закурив одну зі своїх цигарок. Оскільки в його запальничці скінчилося паливо, він узяв на баржі коробку сірників. Залишилося лише дві сигарети.
  
  
  Він курив, спостерігаючи, як при кожному затягуванні тліє тліючий куточок його сигарети. "Вечір неділі, - подумав він, - а залишалося тільки до півночі вівторка". Він досі не знайшов Кеті Лу та хлопчика Майка.
  
  
  Потім він почув м'який голос Шейли Кван, що звучав так, ніби виходив зі стін.
  
  
  "Нік Картер", - сказала вона. Ви працюєте не один. Скільки ще із вами працює? Коли вони будуть тут? »
  
  
  Тиша. Нік загасив залишки цигарки. Раптом камера осяяла світло. Нік моргнув, його очі сльозилися. У центрі стелі була запалена лампочка, захищена невеликою решіткою. Коли очі Ніка звикли до яскравого світла, світло згасло. Він прикинув, що це було секунд двадцять. Тепер він знову був у темряві. Він протер очі. Зі стін знову пролунав звук. Це було схоже на свисток поїзда. Поступово він ставав дедалі голоснішим, ніби потяг наближався до камери. Звук ставав дедалі гучнішим, поки не перетворився на вереск. Як тільки Нік думав, що це минеться, звук відключився. Він розрахував, що приблизно за тридцять секунд. Потім Шейла знову заговорила з ним.
  
  
  "Професор Лу хоче приєднатися до нас", - сказала вона. «Ви нічого не можете зробити, щоб запобігти цьому». Пролунало клацання. Потім «Нік Картер. Ви працюєте не один. Скільки ще із вами працює? Коли вони будуть тут? »
  
  
  Це був запис. Нік чекав, коли спалахне світло. Але натомість він отримав свисток поїзда.
  
  
  
  
  
  
  та посилення. На цей раз було ще голосніше. І від вереску почали боліти вуха. Коли він поклав на них руки, звук припинився. Він спітнів. Він знав, що вони намагалися зробити. Це був старий китайський прийом тортур. Вони використали його варіанти проти солдатів у Кореї. То справді був процес психічного зриву. Зробіть мозок схожим на кашу, а потім ліпіть, як хочете. Він міг сказати їм, що був один, до збирання врожаю рису, але вони йому не повірили. Іронія полягала в тому, що від таких тортур практично не було захисту. Здатність переносити біль була марною. Вони пройшли тіло і вистрілили прямо в мозок.
  
  
  Знову спалахнуло світло. Очі Ніка сльозилися від яскравого світла. Цього разу світло горіло лише десять секунд. Він згас. Сорочка Ніка була просочена потім. Він мав придумати якийсь захист. Він уже чекав, чекав, чекав. Чи це буде світло?
  
  
  Свисток? Чи голос Шейли? Неможливо було судити, що прийде або як довго це триватиме. Але він знав, що має щось робити.
  
  
  Свисток уже не здалеку. Він одразу став високим та гучним. Нік приступив до роботи. Його мозок ще не перетворився на кашу. Він зірвав із сорочки велику смужку. Зайнялося світло, і він міцно замружився. Коли він знову спрацював, він узяв порвану частину своєї сорочки і знову розірвав її на п'ять дрібніших смуг. Дві смужки він знову розірвав навпіл і зім'яв їх у тугі маленькі кульки. Він устромив чотири м'ячі у вуха, по два в кожен.
  
  
  Коли пролунав свисток, він його ледве чув. З трьох смуг, що залишилися, він склав дві з них у вільні подушечки і наклав на очі. Третю смугу він обв'язав довкола голови, щоб подушечки залишалися на місці. Він був сліпим та глухим. Він відкинувся назад у свій бетонний кут, посміхаючись. На дотик він запалив ще одну цигарку. Він знав, що вони можуть зняти з нього весь одяг, але зараз він тягнув час.
  
  
  Вони збільшили гучність свистка, але звук був настільки приглушений, що не турбував його. Якщо й пролунав голос Шейли, то він його не почув. Він майже закінчив свою цигарку, коли за ним прийшли.
  
  
  Він не чув, як відчинилися двері, але відчував запах свіжого повітря. І він відчував присутність інших у камері разом із ним. Пов'язка на очах була зірвана з його голови. Він моргнув, протираючи очі. Світло горіло. Двоє солдатів стояли над ним, другий біля дверей. Обидві рушниці були націлені на Ніка. Солдат, що стояв над Ніком, вказав на вухо, потім на вухо Ніка. Кіллмайстер знав, чого хотів. Він зняв беруші. Солдат підняв його з гвинтівкою. Нік підвівся і, штовхаючи стволом гвинтівки, вийшов із камери.
  
  
  Він почув роботу генератора, щойно вийшов із будівлі. Двоє солдатів стояли за ним, їхні гвинтівки були притиснуті до його спини. Вони пройшли під голими лампочками між хатинами й прямо до кінця хатини, найближчої до бетонної будівлі. Коли вони увійшли, Нік помітив, що він поділений на три частини. Перший був чимось на кшталт фойє. Праворуч від нього двері вели до іншої кімнати. Хоча Нік цього не бачив, він чув пронизливий вереск і вереск короткохвильового радіо. Просто перед ним зачинені двері вели в ще одну кімнату. Він не мав можливості дізнатися, що там було. Над ним з бамбукових балок звисали два димні ліхтарі. Радіорубка світилася від нових ліхтарів. Тоді Нік зрозумів, що більша частина струму генератора використовувалася для роботи радіо, освітлення між хатами та всього обладнання у бетонній будівлі. Самі хатини освітлювалися ліхтарями. Поки двоє солдатів чекали з ним у фойє, він притулився до стіни хатини. Вона рипнула від його ваги. Він провів пальцями по шорсткій поверхні. Уламки бамбука відійшли там, де він потер. Нік трохи посміхнувся. Хатини були трутовиками в очікуванні пожежі.
  
  
  Двоє солдатів стояли по обидва боки від Ніка. Поруч із дверима, що вели до третьої кімнати, на лавці сиділи ще двоє солдатів, їхні гвинтівки між ніг, їхні голови кивали, намагаючись боротися зі сном. Наприкінці лави чотири ящики було поставлено один на одного. Нік згадав їх із трюму барахла. Китайські символи, нанесені ними, казали, що це гранати. Верхня скринька була відкрита. Половина гранат була відсутня.
  
  
  По радіо пролунав голос. Він говорив китайською на діалекті, якого Нік не розумів. Радист відповів на тому ж діалекті. Було сказано одне слово, що він зрозумів. Це було ім'я Лу. «Голос по радіо, мабуть, йде з дому, в якому тримали професора Лу, – подумав Нік. Його розум поглинений, переварений, відкинутий. І як комп'ютер, що випльовує картку, до нього прийшов план. Це було брутально, але, як і всі його плани, гнучко.
  
  
  Потім двері до третьої кімнати відчинилися, і з'явився Лінг зі своїм вірним 45-м калібром. Він кивнув двом солдатам, потім жестом запросив Ніка увійти до кімнати. Шейла чекала на нього. Як Лінг
  
  
  
  
  
  
  Вона пішла за Ніком, зачинивши за собою двері, Шейла підбігла до Ніка, обвив руками його шию. Вона пристрасно поцілувала його в губи.
  
  
  "О, дорогий", - хрипко прошепотіла вона. "Мені просто потрібно було мати тебе востаннє". На ній все ще була та сама шовкова сорочка, що й на баржі.
  
  
  Кімната була меншою за дві інші. Це було вікно. У ньому було дитяче ліжечко, стіл і плетений у вигляді кошика стілець. Ліхтарів було три: два звисали зі крокв і один на столі. На підлозі поряд зі стільцем лежали Х'юго та Вільгельміна. З ними були два пістолети Томмі. Стіл стояв поруч із ліжком, стілець біля стіни праворуч від дверей. Нік був готовий будь-коли.
  
  
  "Я вбиваю", - сказав Лінг. Він сів у крісло, потворна морда 45-го калібру націлилася на Ніка.
  
  
  "Так, домашня тварина", - пробурчала Шейла. "Через деякий час." Вона розстібала сорочку Ніка. «Ви здивовані, що ми впізнали вашу справжню особу?» — спитала вона.
  
  
  "Не зовсім", - відповів Нік. "Ти отримала це від Джона, чи не так?"
  
  
  Вона посміхнулася. «Потрібно було трохи вмовлянь, але у нас є способи».
  
  
  "Ти вбила його?"
  
  
  “Звичайно, ні. Він нам потрібен».
  
  
  "Я вбиваю", - повторила Лінг.
  
  
  Шейла натягла сорочку через голову. Вона взяла руку Ніка і приклала її до своїх оголених грудей. "Нам потрібно поспішати", - сказала вона. "Лінг турбується". Вона зняла з Ніка штани. Потім вона позадкувала до ліжка, потягнувши його за собою.
  
  
  Знайомий вогонь уже горів усередині Ніка. Це почалося, коли його рука торкнулася теплої плоті її грудей. Він випустив пучок на її потилиці, дозволивши довгому чорному волоссю впасти їй на плечі. Потім він обережно штовхнув її на ліжко.
  
  
  "О, дитинко", - вигукнула вона, коли його обличчя було близько до неї. «Мені справді не сподобається твоя смерть».
  
  
  Тіло Ніка притулилося до неї. Її ноги обвилися довкола нього. Він відчував, як росте її пристрасть, коли він працював із нею. Для нього це мало задоволення. Його трохи засмутило використати цей вчинок, який вона так сильно любила проти неї. Його права рука обернулася навколо її шиї. Він сунув руку під пахву й потяг за стрічку, яка тримала П'єра. Він знав, що тільки-но смертоносний газ буде випущений, йому доведеться затримати дихання, поки він не зможе вийти з кімнати. Це дало йому трохи більше чотирьох хвилин. У руці він тримав П'єра. Очі Шейли були заплющені. Але ривки, які він зробив, випустивши смертельний газ, розплющили їй очі. Вона насупилась і побачила крихітну кулю. Лівою рукою Нік перекотив газову бомбу під ліжко у бік Лінга.
  
  
  "Що ти зробив?" - Вигукнула Шейла. Потім її очі широко розплющилися. "Лінг!" гукнула вона. «Убий його, Лінг!»
  
  
  Лінг скочив на ноги.
  
  
  Нік перекотився на бік, тягнучи за собою Шейлу, використовуючи її тіло як щит. Якби Лінг вистрілив у спину Шейлі, він би отримав Ніка. Але він рухав .45 з боку на бік, намагаючись прицілитися. І ця затримка вбила його. Нік затамував подих. Він знав, що газу без запаху буде потрібно кілька секунд, щоб заповнити кімнату. Рука Лінга торкнулася його горла. .45 з гуркотом упав на підлогу. Коліна Лінга підігнулися, і він упав. Потім він упав обличчям уперед.
  
  
  Шейла боролася з Ніком, але він притис її до себе. Її очі розширились від страху. На них навернулися сльози, і вона похитала головою, ніби не могла повірити, що це відбувається. Нік притулився губами до її губ. Її подих перейшов у штани, потім раптово зупинився. Вона обм'якла в його руках.
  
  
  Ніку треба було рухатись швидко. В голові вже світилася від нестачі кисню. Він скотився з ліжка, швидко зібрав Х'юго, Вільгельміну, один з автоматів Томмі та його штани, а потім рвонув у відчинене вікно. Він відсахнувся на десять кроків від хатини, його легені хворіли, голова перетворилася на чорну пляму. Потім він упав навколішки і вдихнув бажане повітря. Якийсь час він залишався на колінах, глибоко дихаючи. Коли його голова прояснилася, він засунув ноги в штани, засунув Вільгельміну і Хьюго за пояс, взяв пістолет Томмі і, пригнувшись, подався назад до хатини.
  
  
  Він наповнив легені повітрям незадовго до того, як дістався відкритого вікна. До кімнати ще не входили солдати. Стоячи прямо за вікном, Нік витяг Вільгельміну з-за пояса, ретельно прицілився в один із ліхтарів, що звисали з балок, і вистрілив. Ліхтар забризкав бризки, розливаючи по стіні гас. Нік вистрілив в іншого, потім у того, що на столі. Полум'я лизнуло підлогу і перелізло через дві стіни. Двері відкрилися. Нік пригнувся і, присівши, обійшов хатину. Перед хатинами було надто багато світла. Він поклав Томмі пістолет і зняв сорочку. Він застебнув три гудзики, потім зав'язав рукави навколо талії. Надаючи йому форму та працюючи з ним, він отримав на боці симпатичний мішечок.
  
  
  Він узяв пістолет Томмі і попрямував до вхідних дверей. Задня частина хатини палала полум'ям. Нік знав, що в нього залишалося лише кілька секунд, як інші солдати побігли до вогню. Він підійшов до дверей і зупинився. У ряді голих лампочок він побачив групи солдатів, що йшли до палаючої хатини.
  
  
  
  
  
  
  спочатку повільно, потім швидше, їх гвинтівки напоготові. Минали секунди. Правою ногою Нік відчинив двері; він послав черги зі свого автомата Томмі, спочатку праворуч, потім ліворуч. Двоє солдатів стояли біля лави з важкими від сну очі. Коли їх обрушив струмінь куль, вони вишкірилися, їхні голови двічі вдарилися об стіну за ними. Їхні тіла, здавалося, поворухнулися, потім їхні голови розбилися одне про одного, гвинтівки з брязкотом упали на підлогу, і, як дві брили, з'єднані в руках, вони впали на свої гвинтівки.
  
  
  Двері в третю кімнату були відчинені. Полум'я вже було по всіх стінах, крокви вже були чорними. Кімната потріскувала, коли горіла. Ще два солдати були з Шейлою та Лінг, убитими отруєним газом. Нік побачив, як шкіра Шейли покоробилася від спеки. Її волосся вже було випалено. І секунди перетворилися на одну хвилину і тривали. Нік підійшов до ящиків із гранатами. Він почав набивати саморобний мішок гранатами. Потім він дещо згадав – майже пізно. Він повернувся, коли куля зім'яла його комір. Радист збирався знову вистрілити, коли Нік порізав його від промежини до голови чергою автомата Томмі. Руки чоловіка витяглися прямо, вдарившись по обидва боки дверного отвору. Вони стояли прямо, коли він похитнувся і впав.
  
  
  Нік вилаявся про себе. Йому слід було спочатку подбати про радіо. Оскільки ця людина все ще перебувала за рацією, швидше за все, вона вже зв'язалася з патрульним катером, а також із домом, де перебував професор. Минуло дві хвилини. У Ніка було десять гранат. Цього має бути достатньо. Будь-якої секунди перша хвиля солдатів увірветься у двері. Тепер мало шансів, що отруєний газ подіє, але він не збирався глибоко дихати. Вхідні двері були за дверима. Може, радіорубка. Він на бігу зайшов у двері.
  
  
  Успіх був з ним. У радіорубці було вікно. Тяжкі ноги тупцювали перед хатиною, стаючи все гучнішими, коли солдати підходили до вхідних дверей. Нік вибрався через вікно. Прямо під ним він присів і витяг одну із гранат зі свого мішечка. Солдати тинялися по фойє, ніхто не віддавав наказів. Нік витяг шпильку і почав повільно рахувати. Досягши восьми, він жбурнув гранату у відчинене вікно і навпочіпки побіг геть від хатини. Він не зробив більше десяти кроків, коли сила вибуху повалила його навколішки. Він обернувся і побачив, що дах хатини трохи піднявся, а потім, здавалося, не обгоріла сторона здулася.
  
  
  Коли до нього долинав звук вибуху, стіни хатини розкололися навпіл. Помаранчеве світло і полум'я просочуються крізь відкриті вікна та щілини. Дах осів, злегка покосився. Нік підвівся і продовжив тікати. Тепер він чув постріли. Кулі роз'їдали все ще вологий бруд навколо нього. Він на повній швидкості побіг до бетонної будівлі та обігнув її назад. Потім він зупинився. Він мав рацію. Генератор з пихканням рвонувся в маленькій бамбуковій хатині, схожій на коробку. Солдат, що стояв біля дверей, уже тягнувся за гвинтівкою. Нік застрелив його з автомата Томмі. Потім він витяг із мішка другу гранату. Не довго думаючи, він висмикнув шпильку і почав рахувати. Він кинув гранату у відкритий дверний отвір, що веде до генератора. Вибух одразу ж затемнив усе довкола. Про всяк випадок він витяг ще одну гранату і жбурнув її всередину.
  
  
  Не чекаючи вибуху, він полетів у підлісок, що зростав одразу за хатинами. Він проминув першу палаючу хатину і пішов до другої. Він важко дихав, присівши на краю куща. До відкритого вікна в задній частині другої хатини був невеликий відкритий простір. Він все ще чув постріли. Вони вбивали одне одного? Були крики; хтось намагався віддавати накази. Нік знав, що як тільки хтось візьме на себе командування, безлад більше не буде його перевагою. Він рухався недостатньо швидко! Четверта граната була в його руці, штифт висмикнутий. Він побіг, пригнувшись, і, проходячи повз відчинене вікно, кинув гранату. Він продовжував бігти до третьої хатини, що стояла поряд із каналом. Єдине світло тепер виходило від мерехтливих ліхтарів через вікна та дверні отвори решти трьох хатин.
  
  
  У руці він уже мав п'яту гранату. Перед ним маячив солдат. Нік не зупиняючись, розпорошував по колу кулі з пістолета Томмі. Солдат смикався туди й сюди до самої землі. Нік пройшов між другою хатиною і третьою, що вибухає. Здавалося, всюди був вогонь. Кричали чоловічі голоси, проклинаючи один одного, дехто намагався віддавати накази. Вночі луною лунали постріли, змішані з тріском палаючого бамбука. Штифт витягли. Проходячи повз відкрите бічне вікно третьої хатини, Нік кинув гранату всередину. Він потрапив одному з солдатів по голові. Солдат нахилився, щоб підняти його. Це був останній рух у його житті. Нік уже був під гірляндою потемнілої лампочки
  
  
  
  
  
  
  переходячи до двох хатин, що залишилися, коли хатина зардела вибухом. Дах зісковзнув спереду.
  
  
  Тепер Нік натикався на солдатів. Здавалося, вони були всюди, безцільно бігаючи, не знаючи, що робити, стріляючи в тіні. З двома хатинами з іншого боку не можна було поводитися так, як із трьома останніми. Можливо, в одному з них були Кеті Лу та Майк. У цих хатинах не горіли ліхтарі. Нік дістався першої і перед тим, як увійти, глянув на другу. Троє солдатів ще стояли біля дверей. Вони не заплуталися. Дика куля підняла землю біля його ніг. Нік увійшов у хатину. Полум'я трьох інших хатин давало рівно стільки світла, що він міг розглянути їхній вміст. Цей використовувався для зберігання зброї та боєприпасів. Декілька справ уже було відкрито. Нік переглянув їх, доки знайшов нову обойму для свого пістолета Томмі.
  
  
  У саморобному мішку в нього лишилося п'ять гранат. Для цієї хатині йому знадобиться лише один. Одне можна сказати напевно: він мав бути далеко, коли цей злетів. Він вирішив зберегти його на потім. Він повернувся надвір. Солдати почали збиратися. Хтось узяв під контроль. У каналу був встановлений насос, і шланги розпорошували воду на дві останні хатини, в які він потрапив. Перший згорів майже вщент. Нік знав, що йому треба пройти через цих трьох солдатів. І не було такого часу, як справжнє, щоб розпочати.
  
  
  Він тримався близько до землі, швидко рухаючись. Він переклав автомат Томмі в ліву руку і витяг Вільгельміну з-за пояса. На розі третьої хатини він зупинився. Троє солдатів стояли з гвинтівками напоготові, трохи розставивши ноги. "Люгер" підстрибнув у руці Ніка, коли він вистрілив. Перший солдат розвернувся, упустив гвинтівку, схопився за живіт і впав. З другого кінця хатин усе ще лунали постріли. Але сум'яття залишало солдатів. Вони почали слухати. І Нік, здавалося, був єдиним, хто використав пістолет Томмі. Саме на це вони й чекали. Двоє інших солдатів повернулися до нього. Нік швидко вистрілив двічі. Солдати смикнулися, налетіли один на одного і впали. Нік почув шипіння води, що гасить полум'я. Часу було замало. Він завернув за кут до передньої частини хатини і відчинив двері, тримаючи напоготові пістолет Томмі. Опинившись усередині, він стиснув зуби і вилаявся. Це була приманка – хатина була порожня.
  
  
  Він більше не чув пострілів із гвинтівки. Солдати почали збиратися разом. Думки Ніка кидалися. Де вони могли бути? Вони їх кудись забрали? Все це було марно? Тоді він знав. Це був шанс, але добрий. Він вийшов з хатини і попрямував до першого, у кого потрапив. Полум'я згасло і тут і там почали мерехтіти. Від хатини залишився обвуглений скелет. Оскільки вогонь був настільки розвинений, солдати навіть намагалися його загасити. Нік пішов прямо туди, де, як він думав, упав Лінг. Було п'ять обвуглених тіл, схожих на мумії у гробниці. Дим все ще клубився від підлоги, що допомагало сховати Ніка від солдатів.
  
  
  Його пошук був недовгим. Весь одяг, звичайно, був спалений з тіла Лінга. Рушниця 45-го калібру лежала поряд з трупом Лінга. Нік штовхнув тіло пальцем ноги. Він розсипався біля його ніг. Але, переміщаючи його, він знайшов те, що шукав - брелок для ключів попелястого кольору. Коли він підняв її, вона все ще була гарячою на дотик. Деякі ключі розплавилися. На пристані зібралося більше солдатів. Один із них віддавав накази, кликав інших у групу. Нік повільно відійшов від хатини. Він пробіг по низці перегорілих ліхтарів, поки вони не згасли. Потім він повернув праворуч і пригальмував, коли досяг низької бетонної будівлі.
  
  
  Він спустився цементними сходами. Четвертий ключ відімкнув сталеві двері. Він зі скрипом відкрився. Незадовго до того, як Нік увійшов усередину, він глянув на док. Солдати розійшлися віялом. Вони розпочали його пошуки. Нік увійшов у темний коридор. Біля перших дверей він порався з ключами, поки не знайшов той, що відмикав двері. Він штовхнув її, пістолет Томмі був напоготові. Він відчував смердю мертвої плоті. У кутку лежало тіло, шкіра щільно прилягала до скелета. Мабуть, це було давно. Наступні три клітки були порожні. Він пройшов повз ту, в якій був, потім помітив, що одна з дверей у коридорі відчинена. Він підійшов до нього і зупинився. Він перевірив пістолет Томмі, щоб переконатися, що він готовий, потім увійшов усередину. Солдат лежав біля дверей з перерізаним горлом. Очі Ніка оглянули решту камери. Спочатку він майже сумував за ними; потім дві форми стали йому зрозумілі.
  
  
  Вони забилися в куток. Нік зробив два кроки до них і зупинився. Жінка приставила кинджал до горла хлопчика, вістря пронизало його шкіру. В очах хлопчика відбивався страх, жах жінки. На ній була сорочка, що мало чим відрізнялася від тієї, яку носила Шейла. Але він був розірваний спереду та на грудях. Нік подивився на мертвого солдата. Він, мабуть, намагався
  
  
  
  
  
  щоб згвалтувати її, і тепер вона думала, що Нік був там, щоб зробити те саме. Тоді Нік зрозумів, що у темряві камери він виглядав китайцем, як солдат. На ньому не було сорочки, його плече трохи кровоточило, в руці у нього був пістолет Томмі, за поясом штанів висів люгер і стилет, а збоку звисав мішок із ручними гранатами. Ні, він не виглядав так, начебто армія Сполучених Штатів прийшла її врятувати. Йому треба було бути дуже обережним. Якщо він зробить неправильний крок, скаже неправильну річ, він знав, що вона переріже кинджал парубку по горлу, а потім встромить його у власне серце. Він був приблизно за чотири фути від них. Він обережно опустився навколішки і поклав пістолет Томмі на підлогу. Жінка похитала головою і сильніше притиснула вістря кинджала до горла хлопчика.
  
  
  - Кеті, - м'яко сказав Нік. "Кеті, дозволь мені допомогти тобі".
  
  
  Вона не рушила з місця. Її очі дивилися на нього, все ще сповнені страху.
  
  
  Нік ретельно підбирав слова. «Кеті», - сказав він знову, ще м'якше. «Джон чекає. Ви збираєтесь піти? »
  
  
  «Хто… хто ти?» — спитала вона. Слід страху покинув її очі. Вона не так сильно тиснула вістрям кинджала.
  
  
  "Я тут, щоб допомогти тобі", - сказав Нік. «Джон послав мене відвезти до нього тебе та Майка. Він чекає на вас."
  
  
  "Де?"
  
  
  "У Гонконгу. Тепер слухай уважно. Сюди йдуть солдати. Якщо вони знайдуть нас, то уб'ють усіх трьох. Ми повинні діяти швидко. Ви дозволите мені допомогти вам?"
  
  
  Ще більше страху покинуло її очі. Вона вийняла кинджал із горла хлопчика. "Я ... я не знаю", - сказала вона.
  
  
  Нік сказав: "Ненавиджу штовхати тебе так, але якщо ти затримаєшся набагато довше, це не буде твоїм рішенням".
  
  
  "Звідки я знаю, що можу тобі довіряти?"
  
  
  «У вас є лише моє слово. Зараз, будь ласка. Він простяг їй руку.
  
  
  Кеті вагалася ще кілька дорогоцінних секунд. Тоді вона, здавалося, ухвалила рішення. Вона простягла йому кинджал.
  
  
  «Добре, – сказав Нік. Він обернувся до хлопчика. "Майк, ти вмієш плавати?"
  
  
  "Так, сер", - відповів хлопчик.
  
  
  "Чудово; ось що я хочу, щоб ви зробили. Іди за мною з будівлі. Як тільки ми вийдемо на вулицю, ви обидва прямуєте прямо в тил. Коли дістанетеся до задньої частини, увійдіть в пензель. Ти знаєш, де звідси канал?"
  
  
  Кеті кивнула головою.
  
  
  «Тоді залишайся в кущах. Чи не показуйся. Рухайтеся під кутом до каналу, щоб потрапити до нього вниз за течією звідси. Сховайтесь і зачекайте, поки не побачите сміття, що спускається каналом. Тоді пливіть за мотлохом. На боці буде лінія, за яку ви можете вхопитися. Ти пам'ятаєш це, Майку?
  
  
  "Так сер."
  
  
  - Тепер ти добре дбай про свою матір. Переконайтеся, що це зробить.
  
  
  "Так, сер, я буду", - відповів Майк. У куточках його рота з'явилася легка посмішка.
  
  
  «Хороший хлопчик, – сказав Нік. "Добре підемо."
  
  
  Він вивів їх із камери темним коридором. Коли він підійшов до дверей, що вели до виходу, він простягнув їм руку, щоб вони зупинилися. На самоті він вийшов надвір. Солдати були розставлені ступінчастою лінією між хатинами. Вони йшли до бетонної будівлі, а тепер вони були менш ніж за двадцять ярдів від них. Нік зробив знак Кеті та Майку.
  
  
  «Вам треба поквапитися», - прошепотів він. «Пам'ятайте, залишайтеся глибоко в лісі, поки не дістанетеся каналу. Ви почуєте кілька вибухів, але не зупиняйтесь ні перед чим».
  
  
  Кеті кивнула, потім пішла за Майком вздовж стіни та до задньої частини.
  
  
  Нік дав їм 30 секунд. Він почув наближення солдатів. В останніх двох хатинах догоряли багаття, і з-за хмар не було місяця. Темрява була на його боці. Він витяг з мішка ще одну гранату і на малому розгоні рушив галявою. На півдорозі він витяг шпильку і жбурнув гранату через голову в солдатів.
  
  
  Він уже витяг ще одну гранату, коли вибухнула перша. По спалаху Нік помітив, що солдати виявилися ближчими, ніж він думав. Вибух знищив трьох із них, залишивши пролом у центрі лінії. Нік дістався скелета першої хатини. Він висмикнув штифт другої гранати та кинув її туди, куди кинув першу. Солдати кричали і знову стріляли у тіні. Друга граната вибухнула ближче до кінця шеренги, знищивши ще дві. Решта солдатів побігла до укриття.
  
  
  Нік обійшов згорілу хатину з протилежного боку, потім через галявину попрямував до хатини з боєприпасами. У руці він мав ще одну гранату. Це буде велике. Біля дверей хатини Нік витяг шпильку і жбурнув гранату в хатину. Потім він відчув рух ліворуч від себе. Солдат обігнув кут хатини та вистрілив без прицілювання. Куля розділила мочку правого вуха Ніка. Солдат вилаявся і повернув приклад до голови Ніка. Нік хитнувся вбік і вдарив солдата лівою ногою в живіт. Він завершив удар, притиснувши напівзакритий кулак до ключиці солдата. Під ударом він тріснув.
  
  
  Минали секунди. Ніку почало погано рухатися. Він побіг назад через галявину. Солдат перегородив йому шлях,
  
  
  
  
  
  
  гвинтівка була спрямована прямо на нього. Нік вдарився об землю, покотився. Коли він відчув, як його тіло вдарилося об щиколотки солдата, він замахнувся на пах. Три речі сталися майже одночасно. Солдат хмикнув і впав на Ніка, гвинтівка вистрілила у повітря, і вибухнула граната у бункері. Перший вибух викликав низку більших вибухів. Борти хати вибухнули. Полум'я закочувалося, як величезний помаранчевий пляжний м'яч, що стрибає, освітлюючи всю територію. Шматочки металу та дерева розлетілися, наче з сотні рушниць. І вибухи продовжувалися один за одним. Солдати кричали від болю, коли їх ударяли уламки. Небо було яскраво-жовтогарячим, всюди падали іскри, розпалюючи багаття.
  
  
  Солдат тяжко ліг на Ніка. Він поглинув велику частину вибуху, і йому в шию та спину встромилися шматочки бамбука та металу. Вибухи тепер відбувалися не так часто, і Нік почув стогін поранених солдатів. Він зіштовхнув солдата з себе і підняв автомат Томмі. Здавалося, не було кому зупинити його, коли він рушив до причалу. Дійшовши до баржі, він побачив поруч із дошкою ящик із гранатами. Він підняв його та відніс на борт. Потім він упустив дошку і скинув усі мотузки.
  
  
  Опинившись на борту, він підняв вітрило. Хлам заскрипів і повільно відійшов від причалу. Позаду нього крихітне село було оточене невеликими вогнищами. Раз у раз стріляли гарячі боєприпаси. Острови хатин майже майоріли в помаранчевому світлі полум'я, і село здавалося примарним. Нік пожалів солдатів; у них була своя робота, а й у нього була своя.
  
  
  Тепер біля румпеля Нік тримав мотлох у центрі каналу. Він думав, що знаходиться трохи більше ніж за сотню миль від Гонконгу. Спуститися вниз річкою буде швидше, ніж раніше, але він знав, що проблеми ще не закінчилися. Він хльоснув румпель і перекинув мотузку за борт. Баржа зникла з поля зору села, він чув лише випадковий тріск, коли вибухнули нові боєприпаси. Земля по правому борту від мотлоху була низькою і плоскою, переважно рисові поля.
  
  
  Нік оглянув темноту вздовж лівого берега, шукаючи Кеті та Майка. Потім він помітив їх, що трохи попереду себе, що пливли за мотлохом. Майк першим дістався лінії, і коли він піднявся досить високо, Нік допоміг йому піднятися на борт. Кеті йшла за ним. Перебравшись через перила, вона спіткнулася та схопила Ніка за підтримку. Його рука схопила її за талію, і вона впала на нього. Вона притулилася до нього, уткнувшись обличчям у його груди. Її тіло було слизьким від вологи. Від неї виходив жіночий запах, якому не заважали ні косметика, ні парфуми. Вона притулилася до нього, немов у розпачі. Нік погладив її по спині. У порівнянні з ним її тіло було тонким та тендітним. Він зрозумів, що вона, мабуть, пройшла через пекло.
  
  
  Вона не плакала і не плакала, вона просто трималася за нього. Майк ніяково стояв поруч із ними. Приблизно за дві хвилини вона повільно прибрала руки навколо нього. Вона подивилася йому в обличчя, і Нік побачив, що вона справді прекрасна жінка.
  
  
  "Дякую", - сказала вона. Її голос був м'яким і майже надто низьким для жінки.
  
  
  «Поки не дякуй мені, - сказав Нік. «Нам ще доведеться пройти довгий шлях. У каюті може бути одяг та рис.
  
  
  Кеті кивнула головою і, обійнявши Майка за плечі, увійшла до каюти.
  
  
  Повернувшись до керма, Нік подумав про те, що чекає попереду. Спочатку була дельта. Шейлі Кван знадобилася карта, щоб перетнути її при денному світлі. Він не мав графіка, і доводилося робити це вночі. Потім був патрульний катер і нарешті сам кордон. Як зброя він мав пістолет Томмі, Люгер, стилет і ящик з гранатами. Його армія складалася з гарної жінки та дванадцятирічного хлопчика. А тепер у нього залишалося менше за добу.
  
  
  Канал став розширюватись. Нік знав, що вони скоро опиняться у дельті. Попереду і праворуч він бачив крихітні крапки, що світилися. Того дня він уважно стежив за вказівками Шейли; його розум записував кожен поворот, кожну зміну курсу. Але вночі його рухи будуть загальними, а не точними. У нього йшло одне – течія річки. Якщо він зможе знайти його десь у тій дельті, де сходяться всі канали, це приведе його у правильному напрямку. Потім лівий і правий береги відпали, і він був оточений водою. Він увійшов до дельти. Нік стебнув румпель і рушив кабіною до носа. Він вивчав темну воду під собою. Сампани та джонки стояли на якорі по всій дельті. У деяких були вогні, але більшість була темна. Баржа рипіла через дельту.
  
  
  Нік стрибнув на головну палубу і відчепив румпель. Кеті вийшла з каюти з мискою рису, що димить. На ній була яскраво-червона сукня, що щільно облягала її фігуру. Її волосся було нещодавно причесане.
  
  
  "Почуваєшся краще?" - Запитав Нік. Він почав їсти рис.
  
  
  «Багато. Майк одразу заснув. Він навіть не зміг доїсти рис.
  
  
  Нік не міг забути її красу. Фотографія, яку показав йому Джон Лу, її не виправдала.
  
  
  Кеті подивилася на
  
  
  
  
  
  
  голу щоглу. "Що-небудь трапилося?"
  
  
  "Я чекаю течії". Він простяг їй порожню миску. Що ти знаєш про все це?
  
  
  Вона застигла, і на мить страх, який у неї був у камері, виявився в її очах. "Нічого", - м'яко сказала вона. «Вони прийшли до мене додому. Потім вони схопили Майку. Вони тримали мене, поки один із них дав мені укол. Наступне, що я пам'ятаю, це те, що я прокинулась у цій камері. Отоді й почався справжній жах. Солдати ... - Вона повісила голову, не в змозі говорити.
  
  
  «Не говори про це, – сказав Нік.
  
  
  Вона підвела голову. «Мені сказали, що скоро зі мною буде Джон. З ним все гаразд?
  
  
  "Наскільки я знаю." Потім Нік розповів їй все, не згадавши лише свої зустрічі з ними. Він розповів їй про комплекс, про свою розмову з Джоном, і наприкінці він сказав: «Отже, ми маємо лише до півночі, щоб відвезти вас і Майка назад до Гонконгу. А через пару годин буде світло…»
  
  
  Кеті довго мовчала. Потім вона сказала: «Боюсь, я завдала вам багато неприємностей. І я навіть не знаю твоє ім'я.
  
  
  «Проблема коштувала того, щоб знайти тебе у безпеці. Мене звуть Нік Картер. Я агент уряду».
  
  
  Баржа рухалася швидше. Течія підхопила його і рушила вперед, чому сприяв легкий вітерець. Нік відкинувся на спинку румпеля. Кеті притулилася до поручня правого борту, занурена у власні думки. «Досі вона трималася добре, – подумав Нік. Але найскладніше було ще попереду.
  
  
  Дельта була далеко позаду. Попереду Нік бачив вогні Вампоа. Великі кораблі стояли якорі по обидва боки річки, залишаючи з-поміж них вузький канал. Більшість міста була затемнена в очікуванні світанку, який був недалеко. Кеті пішла до каюти трохи поспати. Нік залишився біля румпеля, дивлячись на все очима.
  
  
  Баржа рушила далі, дозволяючи течії та вітру нести його у бік Гонконгу. Нік дрімав біля румпеля, у глибині душі його мучила тривога. Все йшло надто гладко, надто легко. Звичайно, не всі солдати на селі були вбиті. Декому з них, мабуть, удалося врятуватися від пожеж, щоб подати сигнал тривоги. І радист, мабуть, зв'язався з кимось, перш ніж вистрілити в Ніка. Де був цей патрульний катер?
  
  
  Нік різко прокинувся і побачив, що перед ним стоїть Кеті. У руці у неї була чашка гарячої кави. Темна ніч зникла настільки, що він міг бачити густий тропічний ліс на обох берегах річки. Скоро зійде сонце.
  
  
  "Візьми це", - сказала Кеті. Ти виглядаєш так, ніби тобі це потрібно.
  
  
  Нік взяв каву. Його тіло стислося. Тупі ниючі болі в шиї та вухах. Він був неголений і брудний, і йому залишалося пройти близько шістдесяти миль.
  
  
  "Де Майк?" Він сьорбнув каву, відчуваючи тепло до самого кінця.
  
  
  "Він на носі, дивиться".
  
  
  Раптом він почув крик Майка.
  
  
  "Нік! Нік! Іде човен!"
  
  
  "Візьми румпель", - сказав Нік Кеті. Майк стояв на одному коліні, показуючи на правий борт носа.
  
  
  «Ось, – сказав він. «Бачиш, просто йду вгору річкою».
  
  
  Патрульний катер йшов швидко, високо потопаючи у воді. Нік важко розрізнив двох солдатів, що стояли біля гармати на носовій палубі. Часу було не так багато. Судячи тим шляхом, яким наближався човен, вони знали, що в нього були Кеті і Майк. До них додзвонився радист.
  
  
  «Хороший хлопчик, – сказав Нік. «А тепер давайте складемо кілька планів». Разом вони стрибнули з кабіни на головну палубу. Нік розкрив ящик із гранатами.
  
  
  "Що це таке?" - Запитала Кеті.
  
  
  Нік відчинив кришку кейсу. «Патрульний катер. Я впевнений, що вони знають про тебе та Майку. Наша прогулянка човном закінчена; нам доведеться зараз переїхати на сушу». Його сумка-сорочка знову була наповнена гранатами. "Я хочу, щоб ви з Майком прямо зараз пливли до берега".
  
  
  "Але..."
  
  
  "В даний час! Нема коли сперечатися.
  
  
  Майк торкнувся Ніка і пірнув за борт. Кеті чекала, дивлячись Ніку в очі.
  
  
  "Тебе уб'ють", - сказала вона.
  
  
  Ні, якщо все складеться так, як я хочу. Тепер рухайся! Я зустрінуся з тобою десь по річці.
  
  
  Кеті поцілувала його в щоку і пірнула убік.
  
  
  Тепер Нік міг чути потужні двигуни патрульного катера. Він заліз у каюту і скинув вітрило. Потім він стрибнув на румпель і різко кинув його вліво. Хлам нахилився і почав повертати боком через річку. Патрульний катер був тепер ближчий. Нік побачив, як з дула вирвалося помаранчеве полум'я. Снаряд просвистів у повітрі і вибухнув прямо перед носом джанка. Баржа, здавалося, здригнулася від шоку. Лівий борт був звернений до патрульного катера. Нік розташувався за правим бортом кабіни, автомат Томмі лежав згори. Патрульний катер був ще далеко, щоб відкрити вогонь.
  
  
  З гармати знову вистрілили. І знову снаряд просвистів у повітрі, тільки цього разу вибух розірвав порожнину біля ватерлінії прямо за носом. Баржа різко сіпнулася, ледь не збивши Ніка з ніг. і одразу почала тонути. Нік все ще чекав. Патрульний катер був досить близько. Ще троє солдатів відкрили вогонь з автоматів. Каюта навколо Ніка була порізана кулями. Він усе ще чекав.
  
  
  
  
  
  
  Пробоїна з правого борту. Довго б він не протримався на плаву. Патрульний катер знаходився досить близько, щоб він міг бачити вирази солдатів. Він чекав на певний звук. Солдати перестали стріляти. Човен почав уповільнювати хід. Потім Нік почув звук. Патрульний катер наближався. Двигуни були вимкнені, Нік підняв голову досить високо, щоб було видно. Потім відкрив вогонь. Його перша черга вбила двох солдатів, які стріляли з носової гармати. Він стріляв навхрест, не зупиняючись. Троє інших солдатів смикалися туди-сюди, натикаючись один на одного. Робочі палуби та солдати бігають палубою у пошуках укриття.
  
  
  Нік поклав пістолет Томмі і витяг першу гранату. Він витяг штифт і кинув її, потім вийняв ще одну, витяг штифт і кинув, а потім вийняв третю, витяг штифт і кинув її. Він підняв пістолет Томмі і пірнув назад у річку. Перша граната вибухнула, коли він ударився об воду, що була крижаною. Він ударив своїми потужними ногами під вагою пістолета Томмі і гранат, що залишилися. Він підвівся прямо і сплив поруч із катером. Його друга граната розірвала каюту патрульного катера на частини. Нік повис на боці баржі, витягаючи з мішка ще одну гранату. Він висмикнув штифт зубами і шпурнув його через поручень баржі у напрямку відкритої скриньки з гранатами. Потім він відпустив і дозволив ваги своєї зброї віднести її прямо на дно річки.
  
  
  Його ноги майже відразу вдарилися об сльоту; дно було всього вісім чи дев'ять футів униз. Коли він почав рухатися до берега, він смутно почув серію невеликих вибухів, за якими пішов величезний, який збив його з ніг і знову і знову перекидав. Здавалося, що його вуха розлітаються. Але струс мозку відкинув його до берега. Ще трохи, і він зможе підняти голову над водою. Його мозок був розбитий, його легені хворіли, був біль у задній частині шиї; як і раніше, його втомлені ноги продовжували йти.
  
  
  Спочатку він відчув прохолоду на маківці, потім підняв ніс і підборіддя з води і вдихнув солодке повітря. Ще три кроки підняли його голову. Він повернувся, щоб подивитися на сцену, яку щойно покинув. Баржа вже затонула, і патрульний катер уже йшов на дно. Вогонь охопив більшу частину того, що було видно, і тепер водяна лінія проходила вздовж головної палуби. Поки він дивився, корма почала тонути. Коли вода досягла вогню, пролунало гучне шипіння. Човен повільно осів, вода вирувала по ньому, заповнюючи всі відсіки та порожнини, шиплячи від вогню, який зменшувався в міру того, як човен тонув. Нік повернувся до нього спиною і моргнув від ранкового сонця. Він кивнув із похмурим розумінням. Була зоря сьомого дня.
  
  
  РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
  
  
  Кеті та Майк чекали серед дерев, коли Нік вилізе на берег. Опинившись на суші, Нік кілька разів глибоко зітхнув, намагаючись позбутися дзвону в голові.
  
  
  «Можу я допомогти тобі щось забрати?» - Запитав Майк.
  
  
  Кеті взяла його за руку. «Я рада, що з тобою все гаразд».
  
  
  На мить їхні очі зустрілися, і Нік мало не сказав те, про що, як він знав, жалкуватиме. Її краса була йому майже нестерпною. Щоб не думати про неї, він перевірив свій крихітний арсенал. Він втратив усе, крім чотирьох гранат у річці; у пістолеті Томмі залишалося близько чверті обойми, а Вільгельмін залишилося п'ять пострілів. Не добре, але це має спрацювати.
  
  
  "Що відбувається?" - Запитала Кеті.
  
  
  Нік потер щетину на підборідді. «Десь поруч є залізничні колії. У нас піде занадто багато часу, щоб купити інший човен. Крім того, річка буде надто повільною. Думаю, ми спробуємо знайти ці залізничні колії. Підемо у цьому напрямі».
  
  
  Він ішов попереду через ліс та кущі. Рух йшов повільно через густу порослю, і їм доводилося зупинятися багато разів, щоб Кеті та Майк відпочивали. Сонце було жарким, і комахи чіплялися до них. Вони йшли весь ранок, просуваючись далі й далі від річки, вниз по маленьких долинах і невисоких вершинах, поки, нарешті, незабаром після полудня вони не вийшли на залізничну колію. Самі сліди, здавалося, прорізали широкий шлях крізь зарості. Земля була чистою принаймні на десять футів з кожного боку від них. Вони блищали в променях полуденного сонця, тож Нік знав, що ними добре користуються.
  
  
  Кеті та Майк плюхнулися на землю на краю чагарників. Вони потяглися, важко дихаючи. Нік пройшов трохи рейками, вивчаючи місцевість. Він був мокрий від поту. Не можна було сказати, коли приїде наступний поїзд. Це може бути будь-яка хвилина, а може бути кілька годин. І в нього не лишилося багато годин. Він повернувся, щоб приєднатися до Кеті та Майка.
  
  
  Кеті сиділа, підібгавши під себе ноги. Вона глянула на Ніка, прикриваючи очі рукою від сонця. "Добре?" вона сказала.
  
  
  Нік опустився навколішки і підібрав кілька камінців, розкиданих по обидва боки шляху. «Виглядає непогано, – сказав він. "Якщо ми зможемо зупинити поїзд".
  
  
  «Чому це має бути
  
  
  
  
  
  Топ?
  
  
  Нік оглянув рейки. «Тут досить рівно. Коли і якщо повз проїжджає потяг, він рухатиметься досить швидко».
  
  
  Кеті встала, струсивши прилеглу сорочку, і поклала руки на стегна. "Добре, як нам це зупинити?"
  
  
  Ніку довелося посміхнутися. "Впевнені, що ви готові?"
  
  
  Кеті поставила одну ногу трохи попереду іншої, прийнявши дуже привабливу позу. «Я не квола маленька квітка, яку варто тримати в чайнику. І Майк також. Ми обидва з добрих сімей. Ви показали мені, що ви винахідлива і жорстока людина. Ну, я й сама непогана людина. На мою думку, у нас одна мета - дістатися Гонконгу до півночі. Думаю, ви нас досить довго несли. Я не розумію, як ти все ще стоїш на ногах, як виглядаєш. Час нам почати нести свою частку вантажу. Ти згоден, Майку?
  
  
  Майк скочив на ноги. "Скажи йому, мамо".
  
  
  Кеті підморгнула Майку, потім глянула на Ніка, знову прикривши рукою очі. «Отже, у мене до вас лише одне запитання, містере Нік Картер. Як зупинити цей поїзд? »
  
  
  Нік тихенько посміхнувся сам до себе. «Міцний, як цвях, чи не так? Для мене це схоже на заколот».
  
  
  Кетбі підійшла до нього, тримаючи руки з обох боків. На її прекрасному обличчі був серйозний благальний вираз. Вона м'яко сказала: «Не заколот, сер. Пропозиція допомоги з поваги, захоплення та відданості нашому лідеру. Ви руйнуєте села і підриваєте човни. А тепер покажи нам, як зупиняють потяги».
  
  
  Нік відчув біль у грудях, яку не міг повністю зрозуміти. І всередині нього росло почуття, глибоке почуття до неї.
  
  
  Але це було неможливо, він це знав. Вона була заміжньою жінкою із сім'єю. Ні, просто йому хотілося спати, їсти та пити. Її краса вразила його в той час, коли він не був у його силах.
  
  
  "Добре", - сказав він, дивлячись на її погляд. Він витяг Х'юго з-за пояса. «Поки я рубаю гілки та кущі, я хочу, щоб ви складали їх на залізничну колію. Нам знадобиться велика купа, щоб вони могли бачити з великої відстані. Він повернувся до густих чагарників, за ним слідували Кеті та Майк. "Вони не можуть зупинитися", - сказав він, починаючи різати. "Але, можливо, вони будуть досить повільними, щоб ми могли стрибнути".
  
  
  Минуло майже дві години, перш ніж Нік залишився задоволеним висотою. Він виглядав як зелений, соковитий горбок, близько чотирьох футів у діаметрі та майже шести футів у висоту. Здалеку здавалося, що він заблокує будь-який поїзд.
  
  
  Кеті встала, поклавши останню гілку в купу, і витерла лоба тильною стороною долоні. Що тепер відбувається? — спитала вона.
  
  
  Нік знизав плечима. "Тепер ми чекаємо".
  
  
  Майк почав збирати камінці та кидати їх у дерева.
  
  
  Нік підійшов до хлопчика ззаду. «У тебе тут гарна рука, Майку. Ви граєте у Молодшу лігу? »
  
  
  Майк перестав качати і почав трясти камінчики в руці. «Минулого року провів чотири локаути».
  
  
  "Чотири? Це добре. Як ви потрапили до ліги? »
  
  
  Майк з огидою кинув камінці. «Програв у плей-офф. Ми опинилися на другому місці».
  
  
  Нік усміхнувся. Він міг бачити батька в хлопчику, те, як пряме чорне волосся лежало на одному боці чола, пронизливі чорні очі. «Добре, – сказав він. "Завжди є наступний рік". Він почав йти. Майк узяв його за руку і глянув йому у вічі.
  
  
  "Нік, я турбуюся про маму".
  
  
  Нік кинув погляд на Кеті. Вона сиділа, підклавши під себе ноги, висмикуючи бур'яни між галькою, неначе вона була на подвір'ї свого будинку. "Чому ти хвилюєшся?" він запитав.
  
  
  "Скажи мені прямо", - сказав Майк. "Ми не збираємося цього робити, чи не так?"
  
  
  «Звичайно, ми це зробимо. Ми маємо кілька годин денного світла плюс половина ночі. Якщо ми не в Гонконгу, час для занепокоєння – без десяти хвилин до півночі. Нам залишилося пройти лише шістдесят миль. Якщо ми не дістанемося туди, я турбуватимуся про тебе. Але доти продовжуй говорити, що ми впораємось».
  
  
  «А що щодо матері? Вона не така, як ми з тобою - я маю на увазі бути жінкою і таке інше.
  
  
  - Ми з тобою, Майку, - з почуттям сказав Нік. "Ми подбаємо про неї".
  
  
  Хлопчик усміхнувся. Нік підійшов до Кеті.
  
  
  Вона глянула на нього і похитала головою. "Я хочу, щоб ти спробував трохи поспати".
  
  
  «Я не хочу спізнитися на потяг, – сказав Нік.
  
  
  Потім крикнув Майк. "Слухай, Нік!"
  
  
  Нік обернувся. Звісно, гусениці гули. Він схопив Кеті за руку і ривком підняв ноги. "Давай."
  
  
  Кеті вже бігла поряд із ним. Майк приєднався до них, і всі троє побігли рейками. Вони бігли доти, поки збудована ними сваа не зникла за їхньою спиною. Потім Нік потягнув Кеті та Майка приблизно на п'ять футів у ліс. Потім вони зупинились.
  
  
  Деякий час вони задихалися, доки не змогли нормально дихати. «Це має бути досить далеко, – сказав Нік. "Не роби цього, поки я тобі не скажу".
  
  
  Вони почули слабкий клацаючий звук, який ставав дедалі голоснішим. Потім вони почули гуркіт поїзда, що швидко рухався. Правою рукою Нік обіймав Кеті, лівою – Майка. Щока Кеті притискалася до його грудей. Майк у лівій руці мав пістолет Томмі. Шум ставав голоснішим; потім вони побачили величезний чорний паровоз, що проїжджав перед
  
  
  
  
  
  м. За секунду він пройшов повз них, і товарні вагони розпливлися. «Пригальмував, — подумав Нік. Легко.
  
  
  Пролунав гучний вереск, який ставав дедалі голоснішим у міру того, як машини ставали краще видно. Нік помітив, що у кожного четвертого були відчинені двері. Віск продовжувався, сповільнюючи рух величезної змії пов'язаних машин. Пролунав гучний стукіт, який, як припустив Нік, був викликаний ударами двигуна об купу кущів. Потім вереск припинився. Машини тепер їхали повільно. Потім вони почали набирати швидкість.
  
  
  "Вони не збираються зупинятися", - сказав Нік. "Давай. Зараз чи ніколи."
  
  
  Він випередив Кеті та Майка. Машини швидко набирали швидкість. Він вклав усі сили у втомлені ноги і побіг до відкритого дверного отвору товарного вагона. Поклавши руку на підлогу машини, він підстрибнув і покрутився, приземлившись у сидячому положенні на дверний отвір. Кеті йшла за ним. Він потягнувся до неї, але вона почала відступати. У неї перехопило подих, вона сповільнилася. Нік став навколішки. Тримаючись за одвірок для підтримки, він висунувся назовні, обвив лівою рукою її тонку талію і скинув її з ніг в машину позаду себе. Потім він потягся до Майка. Але Майк швидко підвівся на ноги. Він схопив Ніка за руку і стрибнув у машину. Поруч із ним брязнув пістолет Томмі. Вони відкинулися назад, важко дихаючи, відчуваючи похитування машини з боку на бік, прислухаючись до цокання коліс на гусеницях. У машині пахло несвіжою соломою та старим коров'ячим гноєм, але Нік не міг утриматись від усмішки. Вони їхали зі швидкістю близько шістдесяти миль на годину.
  
  
  Поїздка потягом тривала трохи більше півгодини. Кеті та Майк спали. Навіть Нік дрімав. Він висушив усі снаряди у «Вільгельміні» та в пістолеті «Томмі» і розгойдувався разом із машиною, киваючи головою. Перше, що він помітив, - це довший проміжок між стукотом коліс. Коли він розплющив очі, він побачив, що краєвид рухається набагато повільніше. Він швидко встав і рушив до відчинених дверей. Поїзд в'їжджав у село. Перед двигуном гусениці перекрили понад п'ятнадцять солдатів. Були сутінки; сонце майже село. Нік нарахував десять машин між його та паровозом. Двигун шипів і пищав, коли він зупинявся.
  
  
  - Майк, - покликав Нік.
  
  
  Майк одразу ж прокинувся. Він сів, протираючи очі. "Що це таке?"
  
  
  «Солдати. Вони зупинили поїзд. Підніми маму. Нам доведеться піти”.
  
  
  Майк потиснув Кеті за плече. Її сорочка була розрізана майже до пояса від бігу до поїзда. Вона сіла, не кажучи ні слова, потім вони з Майком піднялися на ноги.
  
  
  Нік сказав: «Я думаю, що поблизу є шосе, що веде до прикордонного міста Шенч Уан. Нам доведеться викрасти якусь машину».
  
  
  Як далеко до цього міста? - Запитала Кеті.
  
  
  «Напевно, миль двадцять тридцять. Ми досі можемо вижити, якщо отримаємо машину».
  
  
  "Дивися", - сказав Майк. "Солдати навколо паровоза".
  
  
  Нік сказав: Тепер вони почнуть обшукувати товарні вагони. З цього боку тіні. Думаю, ми зможемо дістатися тієї хатини. Я піду першим. Я наглядатиму за солдатами, а потім покажу вам, щоб ви йшли за ними по одному».
  
  
  Нік взяв пістолет Томмі. Він вискочив із вагона, потім чекав, присівши, дивлячись на передню частину поїзда. Солдати розмовляють із інженером. Пригнувшись, він пробіг близько п'ятнадцяти футів до старої хатини на проміжній станції. Він завернув за ріг і зупинився. Уважно спостерігаючи за солдатами, він жестом вказав на Майка та Кеті. Кеті впала першою, і коли вона перебігла галявину, Майк вийшов із машини. Кеті підійшла до Ніка, а Майк слідував за нею.
  
  
  Вони рушили за будинками до передньої частини поїзда. Коли вони були досить далеко попереду солдатів, вони перетнули рейки.
  
  
  Було вже темно, коли Нік знайшов шосе. Він стояв на краю, а Кеті та Майк позаду нього.
  
  
  Зліва від нього було село, з якого вони щойно прибули, праворуч - дорога в Шенч'Уан.
  
  
  "Ми подорожуємо автостопом?" - Запитала Кеті.
  
  
  Нік потер сильно бородатий підборіддя. «Занадто багато солдатів рухається цією дорогою. Ми страшенно впевнені, що не хочемо зупиняти їх цілу купу. Прикордонники, напевно, проводять у цьому селі якісь вечори та їдуть. Звісно, жоден солдат не зупиниться заради мене».
  
  
  "Вони будуть для мене", - сказала Кеті. «Солдати скрізь однакові. Їм подобаються дівчата. І давайте подивимося правді у вічі, ось хто я».
  
  
  Нік сказав: "Тобі не треба мене продавати". Він повернувся, щоб подивитися на яр, що йде вздовж шосе, потім знову на неї. «Впевнені, ти впораєшся?»
  
  
  Вона посміхнулася і знову набула цієї привабливої пози. "Що ви думаєте?"
  
  
  Нік усміхнувся у відповідь. "Відмінно. Ось як ми з цим працюватимемо. Майк, простягни тут по шосе. Він вказав на Кеті. «Твоя історія - твоя машина, що врізалася в яр. я можу зробити за такий короткий термін”.
  
  
  Кеті досі усміхалася. «Якщо вони солдати, не думаю, що вони надто зацікавлені в історії, яку я їм розповідаю».
  
  
  Нік застережливо вказав на неї пальцем. "Просто будь обережна".
  
  
  
  
  
  
  
  "Так сер."
  
  
  "Давай заліземо в яр, поки не побачимо ймовірну перспективу".
  
  
  Коли вони зістрибнули в яр, з села з'явилася пара фар.
  
  
  Нік сказав: «Надто високо для машини. Схоже на вантажівку. Залишайся на місці."
  
  
  Це була військова вантажівка. Поки він проходив, солдати співали. Він їхав і продовжував рухатися шосе. Потім з'явилася друга пара фар.
  
  
  «Це машина, – сказав Нік. «Забирайся, Майку».
  
  
  Майк вискочив із яру і потягся. Кеті йшла за ним. Вона поправила сорочку та погладила волосся. Потім вона знову прийняла цю позу. Коли машина підійшла, вона почала розмахувати руками, намагаючись утримати цю позу. Шини заскрипіли на тротуарі, машина різко зупинилася. Тим не менш, вона проїхала близько семи футів над Кеті, перш ніж повністю зупинилася.
  
  
  У ньому було троє солдатів. Вони були п'яні. Двоє негайно вийшли і рушили назад до Кеті. Водій виліз із машини, відійшов до задньої частини машини та зупинився, спостерігаючи за двома іншими. Вони сміялись. Кеті почала розповідати свою історію, але вона мала рацію. Все, що вони бажали, це вона. Один узяв її за руку і дещо згадав, як вона виглядала. Інший почав гладити її по грудях, схвально схвально схвалюючи. Нік швидко рушив по яру до передньої частини машини. Випередивши його, він виліз із яру і попрямував до водія. Х'юго був у його правій руці. Він рушив уздовж машини і підійшов до солдата ззаду. Його ліва рука затиснула рота, і одним швидким рухом він перерізав Х'юго горло чоловікові. Коли солдат упав на землю, він відчув на руці теплу кров.
  
  
  Кеті благала двох інших. У них була стегна вище талії, і поки один лапав і тер її, інший тяг її до машини. Нік пішов за тим, хто її тягне. Він підійшов до нього ззаду, схопив за волосся, смикнув солдата за голову і полоснув Хьюго по горлу. Останній солдат бачив його. Він відштовхнув Кеті і витяг зловісний кинджал. Нік не мав часу на тривалу сутичку на ножах. Очі-бусинки у солдата потьмяніли від випивки. Нік зробив чотири кроки тому, переклав Х'юго на ліву руку, витяг Вільгельміну з-за пояса і вистрілив чоловікові в обличчя. Кеті закричала. Вона зігнулася навпіл, тримаючись за живіт, і попленталася до машини. Майк скочив на ноги. Він стояв нерухомо, дивлячись на сцену. Нік не хотів, щоб хтось із них бачив щось подібне, але він знав, що це мало статися. Вони були в його світі, а не в їхньому світі, і хоча Нік не дбав про цю частину своєї роботи, він прийняв її. Він сподівався, що вони це зроблять. Нік, не роздумуючи, скотив три трупи в яр.
  
  
  «Сідай у машину, Майку», - наказав він.
  
  
  Майк не рушив з місця. Він дивився в землю широко розплющеними очима.
  
  
  Нік підійшов до нього, двічі вдарив його по обличчю і штовхнув до машини. Спочатку Майк пішов неохоче, потім, здавалося, вирвався з цього і заліз на заднє сидіння. Кеті все ще була нахилена, тримаючись за машину для підтримки. Нік обійняв її за плече і допоміг сісти на переднє сидіння. Він оббіг перед машиною і сів за кермо. Він завів двигун і поїхав шосе.
  
  
  Це був підбитий втомлений «Остін» 1950 року випуску. Манометр показав півбака бензину. Тиша в машині була майже приголомшливою. Він відчував, як очі Кеті впиваються в його обличчя. У машині пахло несвіжим вином. Нік пошкодував, що не викурив жодну зі своїх цигарок. Нарешті Кеті заговорила. «Це просто робота для вас, чи не так? Тобі начхати на мене чи Майка. Просто доставте нас до Гонконгу до півночі, незважаючи ні на що. І убий усіх, хто стане в тебе на шляху».
  
  
  «Мамо, – сказав Майк. "Він теж робить це для тата". Він поклав руку Ніка на плече. "Тепер я розумію."
  
  
  Кеті подивилася на свої пальці, складені разом навколішки. «Пробач, Нік, – сказала вона.
  
  
  Нік не зводив очей з дороги. «Це було брутально для всіх нас. Ви обидва поки що гаразд. Не кидай мене зараз. Нам ще треба перетнути цей кордон».
  
  
  Вона торкнулася його рукою керма. "Ваша команда не підніме заколот", - сказала вона.
  
  
  Раптом Нік почув рев двигуна літака. Спочатку він здавався м'яким, потім поступово ставав дедалі голоснішим. Він виходив з-за їхньої спини. Раптом шосе навколо "Остіна" розірвало вогонь. Нік повернув кермо спочатку праворуч, потім ліворуч, зигзагоподібно рухаючи машину. Коли літак пролетів над головою, пролунав свист, потім повернув ліворуч, набираючи висоту для наступного проходу. Нік рухався зі швидкістю п'ятдесят миль на годину. Попереду він міг слабо розрізнити задні ліхтарі військової вантажівки.
  
  
  "Як вони дізналися так швидко?" - Запитала Кеті.
  
  
  Нік сказав: «Інша вантажівка, мабуть, знайшла тіла і зв'язалася з ними по радіо. Оскільки це звучить як старий гвинтовий літак, вони, мабуть, схопили все, що можна було літати. Я збираюся дещо спробувати. У мене є підозра, що пілот летить строго фарами.
  
  
  Літак ще не пролетів. Нік вимкнув світло в «Остині», потім вимкнув мотор
  
  
  
  
  
  
  і зупинився. Він чув важке дихання Майка із заднього сидіння. Не було дерев або чогось, під яким він міг би припаркуватися. Якби він був неправий, вони були б качками, що сидять. Потім він почув двигун літака. Шум двигуна став гучнішим. Нік відчув, що починає потіти. Літак був низьким. Він наблизився до них і продовжував падати. Потім Нік побачив полум'я, що виривається з його крил. З такої відстані вантажівка вона не бачила. Але він побачив, як помаранчева вогненна куля котилася в повітрі, і він почув глибокий грім вибуху. Літак здійнявся, щоб зробити ще один прохід.
  
  
  «Нам краще трохи посидіти, – сказав Нік.
  
  
  Кеті затулила обличчя руками. Всі вони бачили вантажівку, що горіла, прямо за горизонтом.
  
  
  Літак був вищим, роблячи останній проліт. Він пролетів повз «Остину», потім вантажівки, що горіла, і продовжив рух. Нік повільно рушив "Остін" вперед. Він залишався на узбіччі шосе, проїхавши менше тридцяти. Він не вимикав світло. Вони рухалися болісно повільно, поки не наблизилися до вантажівки, що горіла. Тіла були розкидані по шосе та узбіччям. Деякі вже горіли чорним, інші ще горіли. Кеті затуляла обличчя руками, щоб нічого не бачити. Майк сперся на переднє сидіння, дивлячись разом з Ніком через лобове скло. Нік перетинав «Остін» туди-сюди по шосе, намагаючись проїхати через місцевість, не наїжджаючи на трупи. Він пройшов, потім набрав швидкість, не вимикаючи фари. Попереду він бачив миготливі вогні Шенч'Уана.
  
  
  Коли вони під'їхали ближче до міста, Нік спробував уявити собі, яким буде кордон. Було б безглуздо намагатися обдурити їх. Їх, мабуть, шукав кожен солдат у Китаї. Їм доведеться прорватися. Якщо він правильно пам'ятав, цей кордон був просто великою брамою в паркані. Звичайно, буде бар'єр, але з іншого боку воріт не буде нічого, принаймні, доки вони не дійдуть до Фань Лінга на стороні Гонконгу. Це буде за шість чи сім миль від воріт.
  
  
  Тепер вони наближалися до Шенч'Уана. У ньому була одна головна вулиця, і наприкінці її Нік побачив огорожу. Він з'їхав убік і зупинився. Біля воріт снували близько десяти солдатів з гвинтівками на плечах. Перед сторожовим будиночком було встановлено кулемет. Через пізню годину вулиця через місто була темною і пустельною, але територія навколо воріт була добре освітлена.
  
  
  Нік потер стомлені очі. «От і все, – сказав він. «У нас не так багато зброї».
  
  
  "Нік." То був Майк. «Тут на задньому сидінні три гвинтівки».
  
  
  Нік обернувся на своєму місці. «Гарний хлопчик, Майку. Вони допоможуть». Він глянув на Кеті. Вона все ще дивилася на огорожу. "З тобою все гаразд?" він запитав.
  
  
  Вона обернулася до нього. Її нижня губа була затиснута між зубами, очі наповнились сльозами. Похитуючи головою з боку на бік, вона сказала: «Нік, я… я не думаю, що зможу з цим впоратися».
  
  
  Кіллмайстер узяв її за руку. «Послухай, Кеті, це кінець. Як тільки ми пройдемо через ці ворота, все буде скінчено. Ти знову будеш із Джоном. Можеш іти додому».
  
  
  Вона заплющила очі і кивнула.
  
  
  "Вмієш водити?" він запитав.
  
  
  Вона знову кивнула головою.
  
  
  Нік заліз на заднє сидіння. Він перевірив три рушниці. Вони були російського виробництва, але виглядали у хорошому стані. Він повернувся до Майка. "Опусти там вікна з лівого боку". Майк зробив це. Тим часом Кеті сіла за кермо. Нік сказав: «Я хочу, щоб ти сидів на підлозі, Майку, спиною до дверей». Майк зробив, як йому сказали. «Тримай голову під цим вікном». Кіллмайстер розв'язав сорочку навколо талії. Він поставив чотири гранати поряд між ніг Майка. «Ось що ти робиш, Майку, – сказав він. «Коли я даю тобі слово, ти тягнеш шпильку на першій гранаті, рахуєш до п'яти, потім кидаєш її через плече і у вікно, лічиш до десяти, береш другу гранату і повторюєш це знову, поки вони пішли. Ви все зрозуміли? "
  
  
  "Так сер."
  
  
  Кіллмайстер повернувся до Кеті. Він ніжно поклав їй руку на плече. «Чи бачиш, - сказав він, - звідси до воріт пряма лінія. Я хочу, щоб ви почали з низького, а потім перейшли на другий. Коли машина їде до воріт, я вам скажу. Потім я хочу, щоб ви міцно тримали кермо внизу, притиснули педаль газу до підлоги та поклали голову на сидіння. Пам'ятайте, ви обоє, не поспішайте! "
  
  
  Кеті кивнула головою.
  
  
  Нік зупинився біля вікна навпроти Майка з автоматом Томмі. Він переконався, що три рушниці перебувають у межах досяжності. "Всі готові?" він запитав.
  
  
  Він отримав кивки від них обох.
  
  
  "Добре, тоді пішли!"
  
  
  Кеті злегка сіпнулася, починаючи. Вона виїхала на середину вулиці і попрямувала до воріт. Потім вона перейшла на другу.
  
  
  «Ти добре виглядаєш, – сказав Нік. "А тепер вдарив!"
  
  
  "Остін", здавалося, похитнувся, коли Кеті натиснула на педаль газу, потім він швидко почав набирати швидкість. Голова Кеті зникла з поля зору.
  
  
  
  
  
  
  Охорона біля воріт з цікавістю спостерігала, як машина наближається до них. Нік поки що не хотів відкривати вогонь. Коли охоронці побачили, що Остін набирає швидкість, вони зрозуміли, що відбувається. Гвинтівки впали з їхніх плечей. Двоє швидко кинулися до кулемету. Один вистрілив зі своєї гвинтівки, куля висікла зірочку на лобовому склі. Нік висунувся у вікно і коротким струменем з пістолета Томмі порізав одного з охоронців біля кулемета. Пролунали нові постріли, розбивши лобове скло. Нік дав ще дві короткі черги, кулі знайшли свої цілі. Потім пістолет Томмі закінчив патрони. "Тепер, Майку!" він гукнув.
  
  
  Майк порався з гранатами кілька секунд, потім перейшов до справи. Вони були за кілька ярдів від перекладини. Перша граната вибухнула, один охоронець загинув. Кулемет задзвенів, його кулі, мов град, упали в машину. Переднє бічне скло було розрізане навпіл і випало. Нік вийняв Вільгельміну. Він вистрілив, промахнувся і знову вистрілив, упустивши одного охоронця. Друга граната вибухнула поряд із кулеметом, але не настільки, щоб поранити тих, хто нею керував. Він балакав, розжовуючи машину. Лобове скло перетворилося на уламки, а потім відкрилося, коли відлетіло останнє скло. Нік продовжував стріляти, іноді потрапляючи, іноді промахуючись, поки, нарешті, все, що він отримав, – це клацання, коли він натиснув на курок. Третя граната розірвалася біля будки охоронця, зрівнявши її із землею. Один із кулеметників був чимось збитий і впав. Шина вибухнула, коли кулемет, що стукає, прогриз її. "Остін" почав повертати вліво. «Тягни колесо вправо!» - крикнув Нік Кеті. Вона потягла, машина випросталася, пробила огорожу, здригнулася, продовжила рух. Четверта граната стерла з лиця землі більшу частину огорожі. Нік стріляв із однієї з російських гвинтівок. Його точність залишала бажати кращого. Охоронці наблизилися до машини. Гвинтівки були приставлені до плечей; вони стріляли у задню частину машини. Заднє вікно було вкрите зірочками від їхніх куль. Вони продовжували стріляти навіть після того, як їхні кулі перестали потрапляти до машини.
  
  
  "Ми закінчили?" - Запитала Кеті.
  
  
  Кіллмайстер викинув російську гвинтівку у вікно. "Ви можете сісти, але тримайте педаль газу до підлоги".
  
  
  Кеті села. «Остін» почав давати осічку, потім закашлявся. Нарешті двигун просто затих, машина зупинилася.
  
  
  Майк мав зелений відтінок на обличчі. "Випусти мене", - крикнув він. "Я думаю, мені стане погано!" Він виліз із машини і зник у кущах уздовж дороги.
  
  
  Скло було скрізь. Нік підповз на переднє сидіння. Кеті дивилася у вікно, якого не було. Її плечі затремтіли; потім вона заплакала. Вона не намагалася приховати сльози, вона дозволяла їм виходити звідкись глибоко всередині себе. Вони скотилися по її щоках і впали з підборіддя. Все її тіло тремтіло. Нік обійняв її і притяг до себе.
  
  
  Її обличчя пригорнулося до його грудей. Приглушеним голосом вона схлипнула: "Можна ... тепер я можу розійтися?"
  
  
  Нік погладив її по волоссю. "Нехай приходять, Кеті", - м'яко сказав він. Він знав, що це не його голод, спрага чи нестача сну. Його почуття до неї пронизувало його глибше, глибше, ніж він хотів. Її плач перетворився на ридання. Її голова трохи відійшла від його грудей і лягла на згин його руки. Вона схлипнула, дивлячись на нього, її вії були вологими, а губи злегка прочинені. Нік обережно прибрав пасмо волосся з її чола. Він м'яко торкнувся її губ. Вона відповіла на поцілунок, потім відвела голову від нього.
  
  
  "Ти не повинен був цього робити", - прошепотіла вона.
  
  
  «Я знаю, – сказав Нік. "Мені шкода."
  
  
  Вона посміхнулася йому. "Я не."
  
  
  Нік допоміг їй вийти з машини. Майк приєднався до них.
  
  
  "Відчуй себе краще", - запитав його Нік.
  
  
  Він кивнув, потім махнув рукою у бік машини. "Що ж нам тепер робити?"
  
  
  Нік рушив. "Ми йдемо до Фан Лінг".
  
  
  Вони не пішли далеко, коли Нік почув ляскання лопат вертольота. Він підняв очі і побачив вертоліт, що наближався до них. «У кущі!» він гукнув.
  
  
  Вони сіли серед кущів. Над ними кружляв гелікоптер. Він трохи опустився, ніби про всяк випадок, потім полетів у тому напрямку, звідки прилетів.
  
  
  "Вони нас бачили?" - Запитала Кеті.
  
  
  "Ймовірно." Зуби Ніка були міцно стиснуті.
  
  
  Кеті зітхнула. "Я думав, що тепер ми будемо в безпеці".
  
  
  "Ви в безпеці", - сказав Нік крізь стиснуті зуби. "Я витягнув тебе, і ти належиш мені". Він пошкодував, що сказав це одразу після цього. Його розум нагадував вівсянку. Він утомився планувати, думати; він навіть не міг пригадати, коли спав востаннє. Він помітив, що Кеті дивно дивиться на нього. Це був таємний жіночий погляд, який він бачив лише двічі у своєму житті. У ньому розповідалося безліч невисловлених слів, які завжди скорочувалися до одного слова «якщо». Якби він не був тим, ким був, якби вона не була тим, чим була, якби вони не прийшли з таких абсолютно різних світів, якби він не був відданий своїй роботі, а вона – своїй сім'ї – якщо, якщо. Такі речі завжди були неможливі
  
  
  
  
  
  
  Можливо, вони обидва це знали.
  
  
  На трасі з'явилися дві пари фар. Вільгельміна була порожня; у Ніка був лише Хьюго. Він зняв шпильку з пояса. Машини підійшли до них, і він підвівся. Це були седани Jaguar, а водієм передньої машини був Хоук. Машини зупинились. Задні двері другої відчинилися, і з нього вийшов Джон Лу з перев'язаною правою рукою.
  
  
  "Папа!" Майк крикнув і кинувся до нього втекти.
  
  
  - Джоне, - прошепотіла Кеті. "Джон!" Вона також підбігла до нього.
  
  
  Вони обнялись, усі троє плакали. Нік прибрав Х'юго. Хоук вийшов із провідної машини, затиснувши в зубах чорний недопалок сигари. Нік підійшов до нього. Він міг бачити вільний костюм, зморшкувате шкірясте обличчя.
  
  
  «Ти жахливо виглядаєш, Картер, – сказав Хоук.
  
  
  Нік кивнув. "Ви випадково не принесли пачку цигарок?"
  
  
  Хоук поліз у кишеню пальта і жбурнув Ніку пачку. "Ви отримали дозвіл у поліції", - сказав він.
  
  
  Нік закурив. До них підійшов Джон Лу, Кеті та Майк з боків. Він простягнув ліву руку. "Дякую, Нік", - сказав він. Його очі сповнилися сльозами.
  
  
  Нік взяв за руку. "Потурбуйся про них."
  
  
  Майк відірвався від батька і обійняв Ніка за талію. Він також плакав.
  
  
  Кіллмайстер провів рукою по волоссю хлопчика. «Майже пора весняних тренувань, чи не так?»
  
  
  Майк кивнув головою і приєднався до батька. Кеті обіймала професора; вона проігнорувала Ніка. Вони повернулися до другої машини. Двері для них були відчинені. Вліз Майк, потім Джон. Кеті почало було, але зупинилася, її нога була майже всередині. Вона щось сказала Джонові і повернулася до Ніка. На плечах у неї був білий в'язаний светр. Тепер вона чомусь більше була схожа на домогосподарку. Вона стояла перед Ніком, дивлячись на нього. «Я не думаю, що ми колись знову побачимось».
  
  
  "Це жахливо довгий час", - сказав він.
  
  
  Вона встала навшпиньки і поцілувала його в щоку. "Хотів би я..."
  
  
  "Ваша родина чекає".
  
  
  Вона закусила зубами нижню губу і побігла до машини. Двері були зачинені, машина завелася, і родина Лоо зникла з поля зору.
  
  
  Нік був наодинці з Хоуком. "Що сталося з рукою професора?" він запитав.
  
  
  Хок сказав: «Ось як вони витягли з нього твоє ім'я. Висмикнув кілька нігтів, зламав пару кісток. Це було непросто».
  
  
  Нік усе ще дивився на задні ліхтарі машини Лоо.
  
  
  Хоук відчинив двері. «У тебе є кілька тижнів. Думаю, ти збираєшся повернутися до Акапулька.
  
  
  Кіллмайстер повернувся до Хоука. "Прямо зараз все, що мені потрібно, - це годинник безперервного сну". Він подумав про Лору Бест і про те, як все було в Акапулько, потім подумав про Шерон Рассел, симпатичну стюардесу авіакомпанії. «Думаю, цього разу я спробую «Барселону», – сказав він.
  
  
  "Пізніше", - сказав йому Хоук. "Ви лягаєте спати. Потім я куплю тобі гарний стейк на вечерю, і поки ми нап'ємося, ти розповіси мені, що сталося. «Барселона» прийде згодом».
  
  
  Нік здивовано підняв брови, але він не був упевнений, але йому здалося, що він відчув, як Хоук ляскає його по спині, коли сідав у машину.
  
  
  Кінець
  
  
  
  
  
  
  Нік Картер
  Карнавал вбивств
  
  
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  
  
  переклав Лев Шкловський
  
  
  
  
  Карнавал вбивств
  
  
  
  
  
  
  Глава 1
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Одного разу вночі в лютому 1976 року три абсолютно різні людини, які знаходилися в трьох абсолютно різних місцях, сказали те саме, навіть не підозрюючи про це. Перший говорив про смерть, другий – про допомогу, а третій – про пристрасть. Ніхто з них не міг знати, що їхні слова як фантастична невидима пастка зберуть усіх трьох разом. У горах Бразилії, приблизно за 250 кілометрів від Ріо-де-Жанейро, на самому краю Серро-ду-Мар, людина, яка згадала про смерть, повільно крутила в пальцях пережовану сигару. Він подивився на дим, що клубився, і, подумавши, майже заплющив очі. Він відкинувся в кріслі з прямою спинкою і подивився через стіл на людину, яка чекала. Він підтис губи і повільно кивнув.
  
  
  
  "Тепер, - сказав він холодним тоном, - це має бути зроблено зараз".
  
  
  
  Інший чоловік повернувся і зник уночі.
  
  
  
  
  
  
  
  Платною дорогою молодий блондин в'їхав у місто так швидко, як тільки міг. Він думав про всі ці листи, тривожні сумніви та безсонні ночи, а також про лист, який він отримав сьогодні. Можливо, він надто довго чекав. Він не хотів панікувати, а тепер пошкодував про це. Насправді, подумав він, він ніколи точно не знав, що робити, але після останнього листа він був певен, що щось треба робити; що б не думали інші. "Тепер", - сказав він уголос. "Це має бути зроблено зараз". Не зменшуючи швидкості, він тунелем в'їхав у місто.
  
  
  
  
  
  
  
  У темряві кімнати високий широкоплечий чоловік стояв перед дівчиною, що дивилася на нього зі свого стільця. Нік Картер знав її деякий час. Вони разом пили мартіні, коли були на вечірках, як і сьогодні ввечері. Вона була гарненькою брюнеткою з задерикуваним носом і пухкими губами на гарному обличчі. Однак вони ніколи не доходили далі за поверхові розмови, бо вона завжди знаходила виправдання, щоб не йти далі. Але раніше ввечері, на вечірці у Холдена, йому вдалося вмовити її піти з нею. Він свідомо повільно поцілував її, пробуджуючи її бажання своєю мовою. І знову він помітив у ній конфлікт почуттів. Тремтячи від бажання, вона все ще боролася зі своєю пристрастю. Тримаючи одну руку на її шиї, він розв'язав її кофтинку інший і дозволив їй зісковзнути з її м'яких плечей. Він зняв з неї бюстгальтер і з подякою подивився на пухкі молоді груди. Потім він стягнув з неї спідницю та трусики, зелені з пурпуровими краями.
  
  
  
  Пола Роулінз подивилася на нього напіввідкритими очима і дозволила досвідченим рукам Ніка зробити свою справу. Нік зауважив, що вона не намагалася йому допомогти. Тільки її тремтячі руки на його плечах видавали її внутрішнє замішання. Він м'яко притиснув її до дивана, потім зняв сорочку, щоб відчути її оголене тіло на грудях.
  
  
  
  "Тепер, - сказав він, - це має бути зроблено зараз".
  
  
  
  "Так", - ледь чутно ахнула дівчина. 'Та ні. Ну ось. - Нік цілував її всюди, коли Паула штовхала таз вперед і раптово почала його скрізь лизати. Все, що вона хотіла зараз, - це зайнятися з Ніком коханням. Коли він натиснув на неї, вона благала його йти швидше, але Нік не поспішав. Паула притулилася губами до його рота, її руки ковзнули по тілу вниз до його сідниць, притискаючи його до себе так сильно, як тільки могли. Дівчина, яка не знала, чого вона хоче, перетворилася на тужливу тварину жіночої статі.
  
  
  
  "Нік, Нік", - видихнула Паула, швидко досягнувши кульмінації. Було схоже, що вона ось-ось вибухне, наче вона на мить ширяє між двома світами. Вона закинула голову спину, притискаючись до нього своїми грудьми та животом. Її очі закотилися.
  
  
  
  Тремтячи і ридаючи, вона впала на диван, міцно притискаючи до себе Ніка, щоб він не міг втекти. Нарешті вона відпустила його, і він ліг поряд з нею, так що її рожеві соски торкнулися його грудей.
  
  
  
  "Чи варто це робити?" – м'яко спитав Нік. "О боже, так", - відповіла Паула Роулінз. 'Більше ніж коштувало.'
  
  
  
  "Тоді чому це зайняло так багато часу?"
  
  
  
  'Що ти маєш на увазі?' - спитала вона невинним тоном. «Ти дуже добре знаєш, про що я, люба, - сказав Нік. «У нас було багато можливостей, але ви завжди знаходили якесь прозоре виправдання. Тепер я знаю, що ти хотіла. Тоді до чого така метушня?
  
  
  
  Вона спитала. - "Обіцяй мені, що не сміятимешся?" Я боялася розчарувати тебе. Я тебе знаю, Нік Картер. Ти не звичайний наречений для дівчини. Ви експерт із жінок».
  
  
  
  "Перебільшуєш", - запротестував Нік. «Ви поводитеся так, ніби вам потрібно було скласти вступний іспит». - Нік засміявся
  
  
  
  від свого порівняння.
  
  
  
  «Це зовсім хороший опис», - зазначила Паула. "Ніхто не любить програвати".
  
  
  
  «Що ж, ти не програла, люба. Ви найкраща в класі, чи краще сказати у ліжку?
  
  
  
  "Невже тобі завтра в таку нудну відпустку?" - Запитала вона, поклавши голову йому на груди. "Виразно", - сказав Нік, витягаючи довгі ноги. Її питання навів його на перспективу тривалого тихого періоду. Йому доводилося розслабитись, перезарядити свої батареї, і, нарешті, Хоук погодився.
  
  
  
  «Відпустіть мене, – сказала Пола Роулінз. "Я можу отримати вихідний в офісі".
  
  
  
  Нік глянув на її м'яке, повне, біле тіло. Жінка була одним із способів знову привести тіло у форму, він це дуже добре знав, але бувають моменти, коли цього навіть недостатньо. Бувають моменти, коли чоловікові треба піти та побути одному. Не робити нічого. То був такий період. Або, одужав він, це буде з завтрашнього дня. Але сьогодні ніч була сьогодні ввечері, а ця дивовижна дівчина все ще була в його руках; це скромне задоволення, повне внутрішньої суперечності.
  
  
  
  Нік взяв у руку повні м'які груди і великим пальцем пограв рожевим соском. Паула відразу почала важко дихати і затягла Ніка на себе. Коли вона обвила ногою ноги, Нік почув телефонний дзвінок. Це був не маленький синій телефон у шухляді його столу, а звичайний телефон на столі. Він був щасливий. На щастя, не Хоук прийшов повідомити його про нову катастрофу. Хоч би хто це був, йому все зійде з рук. Дзвінків наразі немає.
  
  
  
  Справді, він би не підняв слухавку, якби не отримав сигналу від свого шостого почуття: цієї незрозумілої підсвідомої системи сигналізації, яка багато разів рятувала йому життя.
  
  
  
  Паула міцно тримала його. "Не відповідай", - прошепотіла вона. 'Забудь про це.' Він хотів, але не міг. Він не часто відповідав на телефонні дзвінки. Але він знав, що це зробить зараз. Це біса підсвідомість. Воно було навіть гірше, ніж Хоук, вимагало більшого і тривало довше.
  
  
  
  "Мені дуже шкода, люба", - сказав він, схоплюючись на ноги. "Якщо я помиляюся, я повернуся раніше, ніж ти встигнеш розвернутися".
  
  
  
  Нік пройшов через кімнату, усвідомлюючи, що очі Паули стежать за його м'язистим гнучким тілом: образом воскреслої статуї римського гладіатора. Голос телефоном був йому невідомий.
  
  
  
  "Містер Картер?" - Запитав голос. «Ви розмовляєте з Біллом Деннісоном. Вибачте, що вас так пізно потурбував, але мені потрібно поговорити з вами.
  
  
  
  Нік спохмурнів і раптово посміхнувся. "Білл Деннісон", - сказав він. Син Тодда Деннісона:
  
  
  
  
  
  'Так сер.'
  
  
  
  «Боже, востаннє я бачив тебе в підгузку. Де ти?'
  
  
  
  «Я у телефоні-автоматі навпроти вашого будинку. Швейцар сказав мені взагалі не турбувати вас, але я мусив спробувати. Я приїхав із Рочестера, щоб побачити тебе. Це справа про мого батька.
  
  
  
  "Тодд?" - Запитав Нік. 'Що таке? Є якісь проблеми?
  
  
  
  «Не знаю», - сказав юнак. «Ось чому я прийшов до вас».
  
  
  
  - Тоді зайди. Я скажу швейцару, щоб він тебе пропустив.
  
  
  
  Нік повісив трубку, попередив швейцара і підійшов до Паули, яка вдягалася.
  
  
  
  "Я вже чула", - сказала вона, натягуючи спідницю. 'Я розумію. Принаймні, я вважаю, ти не дозволив би мені піти, якби це було не так важливо».
  
  
  
  "Ти маєш рацію. Дякую, - посміхнувся Нік.
  
  
  'Ти крута дівчина з кількох причин. Розраховуй, що я подзвоню тобі, коли повернуся.
  
  
  
  "Я напевно розраховую на це", - сказала Паула. Коли Нік випустив Паулу через задні двері, пролунав дзвінок. Білл Деннісон був таким же високим, як його батько, але стрункішим, без важкої статури Тодда. В іншому світле волосся, яскраво-блакитні очі і сором'язлива посмішка були такими ж, як у Тодда. Він не марнував часу і відразу перейшов до справи.
  
  
  
  "Я радий, що ви хочете мене бачити, містере Картер", - сказав він. «Батько розповідав мені історії про тебе. Я турбуюся за батька. Ви, мабуть, знаєте, що він створює нову плантацію в Бразилії, приблизно за 250 кілометрів від Ріо-де-Жанейро. Батько має звичай завжди писати мені складні, докладні листи. Він написав мені про кілька цікавих подій, що сталися на роботі. Не думаю, що це могло бути нещасним випадком. Я підозрював, що це було щось більше. Потім він отримав невизначені погрози, які не сприйняв серйозно. Я написав йому, що збираюся його відвідати. Але це мій останній рік навчання. Я навчаюсь у TH, а він цього не хотів. Він подзвонив мені з Ріо, сильно лаяв мене і сказав, що якщо я приїду зараз, він посадить мене назад у човен у смиренній сорочці».
  
  
  
  «Справді, щось незвичайне для твого батька», - сказав Нік. Він думав про минуле. Він уперше зустрівся з Тоддом Деннісоном багато років тому, коли він був ще новачком у шпигунському бізнесі. Тоді Тодд працював інженером у Тегерані і кілька разів рятував Ніку життя. Таким чином вони стали добрими друзями. Тодд пішов своїм шляхом і тепер став багатою людиною, одним з найбільших промисловців країни, який завжди особисто керував будівництвом кожної зі своїх плантацій.
  
  
  
  "Отже, ти турбуєшся про свого батька", - вголос замислився Нік. «Ви думаєте, що він може бути у небезпеці. Що за плантації він там будує?
  
  
  
  «Я мало що знаю про це, просто він знаходиться в гористій місцевості, і план батька полягає в тому, щоб допомогти людям у цій місцевості. Вейдер вважає, що така схема найкраще захистить країну від агітаторів та диктаторів. Усі його нові плантації засновані на цій філософії і тому побудовані у регіонах, де є безробіття та є потреба у продуктах».
  
  
  
  "Я повністю згоден з цим", - сказав Нік. "Він там один, чи з ним є хтось, крім персоналу?"
  
  
  
  «Ну, як ви знаєте, мама померла минулого року, і незабаром батько одружився повторно. З ним Вівіан. Насправді, я її не знаю. Я був у школі, коли вони познайомилися, та приїхав лише на весілля».
  
  
  
  «Я був у Європі, коли вони одружилися, – згадував Нік. “Я знайшов запрошення, коли повернувся. Отже, Білле, ти хочеш, щоб я поїхав туди і подивився, що відбувається?
  
  
  
  Білл Деннісон почервонів і став сором'язливий.
  
  
  
  «Я не можу просити вас про це, містере Картер».
  
  
  
  «Будь ласка, кличте мене Нік».
  
  
  
  Я справді не знаю, чого я від вас чекаю, - сказав юнак. "Мені просто потрібно було з кимось поговорити про це, і я подумав, що у вас може бути ідея". Нік подумав, що сказав хлопчик. Білл Деннісон явно справді хвилювався, правильно це чи ні. У його голові промайнув спалах спогадів про минулі борги та старі дружні стосунки. Він планував вирушити на рибалку до канадських лісів для відпочинку. Що ж, ті рибки не спливуть, і настане час розслабитись. Ріо був чудовим містом і був напередодні знаменитого карнавалу. До речі, поїздка до Тодда вже була відпусткою.
  
  
  
  «Білл, ти вибрав підходящий момент», - сказав Нік. «Завтра я їду у відпустку. Я лечу літаком у Ріо. Ти повернешся до школи, і як тільки я подивлюсь якесь там становище, я подзвоню тобі. Це єдиний спосіб дізнатись, що відбувається».
  
  
  
  "Не можу передати, наскільки я вдячний", - почав Білл Деннісон, але Нік попросив його зупинитися.
  
  
  
  'Забудь про це. Ви можете хвилюватись ні про що. Але ви зробили правильно, щоб попередити мене. Ваш батько надто впертий, щоб робити те, що йому потрібне.
  
  
  
  Нік підвів хлопчика до ліфта і повернувся до своєї квартири. Він вимкнув світло і ліг спати. Він зміг поспати ще кілька годин, перш ніж йому довелося зв'язатися з Хоуком. Бос був тут у місті, щоб відвідати офіс AX. Він хотів мати можливість зв'язатися з Ніком у будь-який час дня протягом кількох годин.
  
  
  
  «Це каже курка квочка в мені», - сказав він одного разу. - Ти маєш на увазі матір-драконницю, - поправив його тоді Нік. .
  
  
  
  Коли Нік прибув у непоказний офіс AX у Нью-Йорку, Хоук вже був там: худе тіло, здавалося, завжди належало комусь іншому, а не сидячим за цим столом; ви могли уявити його, наприклад, у сільській місцевості або за археологічних досліджень. Зазвичай крижані блакитні пронизливі очі були сьогодні доброзичливими, але тепер Нік знав, що це лише маска для чого завгодно, крім дружнього інтересу.
  
  
  
  "Тодд Деннісон Індастріз", - сказав Нік. «Я чув, що вони мають офіс у Ріо».
  
  
  
  "Я радий, що ти змінив свої плани", - лагідно сказав Хоук. «Насправді я хотів запропонувати вам поїхати в Ріо, але не хотів, щоб ви подумали, що я втручаюся у ваші плани». Посмішка Хоука була такою доброзичливою та приємною, що Нік почав сумніватися в його підозрах.
  
  
  
  «Чому ти запропонував мені поїхати до Ріо?» - Запитав Нік.
  
  
  
  "Ну, тому що Ріо більше тобі подобається, N3", - весело відповів Хоук. «Вам сподобається набагато більше, ніж у такому богом забутому місці для риболовлі. Ріо прекрасний клімат, прекрасні пляжі, красиві жінки і це майже карнавал. Насправді, ти там набагато краще почуваєшся».
  
  
  
  «Вам не потрібно нічого мені продавати, – сказав Нік. "Що за цим стоїть?"
  
  
  
  "Нічого, окрім як добре провести відпустку", - сказав Хоук.
  
  
  
  Він помовчав, насупився, потім простяг Ніку аркуш паперу. «От звіт, який ми щойно отримали від одного з наших людей. Якщо ви підете туди, можливо, ви зможете поглянути, просто з чистого інтересу, це зрозуміло, чи не так?
  
  
  
  Нік швидко прочитав розшифроване повідомлення, написане у стилі телеграми.
  
  
  
  Попереду великі неприємності. Безліч незрозумілих сторін. Ймовірно, іноземні впливи. Не зовсім піддається перевірці. Будь-яка допомога вітається.
  
  
  
  Нік повернув папір Хоуку, який продовжив діяти.
  
  
  
  «Послухайте, – сказав Кіллмайстер, – це моя відпустка. Я збираюся побачитись зі старим другом, якому може знадобитися допомога. Але ж це канікули, розумієте? ВІДПУСТКА. Я відчайдушно потребую відпустки, і ти це знаєш.
  
  
  
  Звісно, мій хлопчик. Ти правий.'
  
  
  
  "І ви б не дали мені роботу у відпустці, чи не так?"
  
  
  
  «Я не став би про це думати».
  
  
  
  "Ні, звичайно, ні", - похмуро сказав Нік. - І я, звичайно, мало що можу з цим вдіяти? Або це діло?
  
  
  
  Хоук привітно посміхнувся. «Я завжди говорю так: немає нічого кращого, ніж поєднати невелику справу із задоволенням, але в цьому я відрізняюся від багатьох. Багато веселощів.'
  
  
  
  «Щось підказує мені, що мені навіть не треба дякувати», - сказав Нік, підводячись.
  
  
  
  "Завжди будь чемним, N3", - пожартував Хоук.
  
  
  
  Нік похитав головою і вийшов на свіже повітря.
  
  
  
  Він почував себе захопленим. Він надіслав Тодду телеграму: «Сюрприз, старий пердун. Приходь до рейсу 47, 10 ранку, 10 лютого. Тереграфіст наказав йому видалити слово пердун, але решта залишилася без змін. Тодд знав, що це слово має бути.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 2
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Коли вони опинилися під хмарним покривом, з-під правого крила літака вони побачили Ріо-де-Жанейро. Незабаром Нік побачив гігантську гранітну скелю під назвою Цукрова Голова, звернену до ще більш високого Корковадо, горба з Христом Викупителем на вершині. Коли літак кружляв над містом, Нік час від часу бачив звивисті пляжі, що оточували місто. Місця, відомі сонцем, піском та красивими жінками: Копакабана, Іпанема, Ботафого та Фламенго. Це могло бути дуже гарне місце для відпочинку. Можливо, проблеми Тодда були викликані лише невинним роздратуванням. Але якщо це не так?
  
  
  
  Тоді у вас ще був Хоук, який був страшенно хитрим. Ні, він не давав йому нову роботу, але Нік знав, що від нього чекають, що він поспішатиме. І якщо треба було діяти, він мав діяти. Багаторічний досвід роботи з Хоуком навчив його, що випадкове згадування неважливої проблеми рівнозначне завдання. Чомусь у нього виникло відчуття, що слово «відпустка» стає дедалі розпливчастішим. Тим не менш, він намагатиметься зробити це святом.
  
  
  
  За звичкою Нік перевірив Х'юго, його тонкий стилет у шкіряних піхвах у правому рукаві, усвідомлюючи заспокійливу присутність Вільгельміни, його 9-міліметрового люгера. Вони майже стали частиною його тіла.
  
  
  
  Він відкинувся назад, пристебнув ремінь безпеки і подивився на аеропорт Сантос-Дюмон, що наближається. . Він був збудований посеред житлового району і знаходився майже в центрі. Нік вийшов із літака на тепле сонячне світло та забрав свій багаж. Він приніс лише одну валізу. З однією валізою переміщаєшся набагато швидше.
  
  
  
  Він якраз підняв свою валізу, коли система гучного зв'язку перервала музику для репортажу. Перехожі бачили, як широкоплечий чоловік раптово завмер з валізою в руці. Його очі похололи.
  
  
  
  "Увага", - оголосив спікер. «Щойно було оголошено, що відомий американський промисловець сеньйор Деннісон був знайдений мертвим сьогодні вранці у своїй машині на гірській дорозі Серра-ду-Мар. Хорхе Пілатто, шериф невеликого містечка Лос-Рейєс, прокоментував, що промисловець став жертвою пограбування. Вважається, що сеньйор Деннісон зупинився, щоб підвезти вбивцю чи допомогти йому.
  
  
  
  
  
  
  
  Через кілька хвилин, стиснувши зуби, Нік їхав містом на орендованому кремовому «Шевролі». Він добре запам'ятав напрямок та обрав найшвидший маршрут через Авенідо Ріо Бранко та Руа Альміранте Александріно. Звідти він пішов вулицями до шосе, яке вело через темно-зелені гори і відкривало вид на місто. Estrada do Redentor поступово привела його до зарослих чагарників гор, навколо Морро-Кеймаду і до гірського хребта Серро-ду-Мар. Він їхав на дуже високій швидкості і не зменшував швидкості.
  
  
  
  Яскраве сонячне світло все ще було там, але все, що Нік міг відчувати, це морок і грудка в горлі. Повідомлення новин могло бути правильним. Тодд міг бути убитий одним із тих бандитів у горах. Все могло бути так. Але холодна лють Ніка підказала йому, що цього не сталося. Він змусив себе не думати. Все, що він знав, це новина і той факт, що син Тодда турбувався про свого батька. Ці два факти не обов'язково були пов'язані.
  
  
  
  Але якщо це так, похмуро подумав він, він переверне місто з ніг на голову, щоб дізнатися правду. Він був так глибоко задуманий, що все, на що він звертав увагу, це небезпечні повороти Естради, шосе, яке ставало все крутішим.
  
  
  
  Однак раптово його увагу привернула хмара пилу, яку він побачив у дзеркалі заднього виду, яка була надто далеко від його власних шин. Інша машина мчала Естрадою з тією ж небезпечною швидкістю, що й Нік. Навіть швидше! Машина підійшла ближче. Нік їхав так швидко, як міг. Трохи швидше, і він полетить із дороги. Йому завжди вдавалося тримати машину в рівновазі. Естрада досягла своєї вищої точки і раптово перетворилася на крутий звивистий шлях. Коли Нік пригальмував, щоб не вилетіти з кута, в дзеркало заднього виду він побачив машину, що наближається. Він зрозумів, чому ця машина його обганяла. Це був великий кадилак 57-го року, і ця машина була вдвічі важчою за нього. З такою вагою він міг проходити повороти, не сповільнюючись, і тепер на довгому, досить прямому і крутому спуску Нік швидко втратив ґрунт під ногами. Він бачив, що в машині була лише одна людина. Він вів машину якомога правіше від дороги. Він майже подряпав зазубрену скелю. Було б важко, але досвідченому водієві вистачило б місця, щоби проїхати на узбіччі каньйону.
  
  
  
  Оскільки водій «кадилака» був, мабуть, досвідченим, Нік почекав, поки чоловік рушить убік. Натомість він побачив, як кадилак мчить до нього з неймовірною швидкістю, як таран. Автомобіль із гучним шумом врізався у задній бампер автомобіля Ніка, погрожуючи йому втратити контроль над кермовим колесом. Тільки його вишукані котячі рефлекси не дозволили машині врізатися в яр. Незадовго до крутого повороту машина знову врізалася в нього. Нік відчув, як машина ковзає вперед, і йому знову довелося щосили напружитися, щоб не провалитися в яр. У кутку він не наважився загальмувати, бо тоді важчий Кадилак напевно знову його протаранить. За ним гнався маніяк.
  
  
  
  Нік першим в'їхав у новий поворот і широко розгорнув його, коли інша машина знову кинулась на нього. Швидко помолившись, він розрахував час, і Нік повернув кермо праворуч. Це зробило Chevrolet такий розворот, що дав поштовх Cadillac. Нік спостерігав, як чоловік відчайдушно намагався загальмувати. Але машина занесла та вилетіла в яр. За цим був величезний гуркіт і гуркіт битого скла, але бензобак не вибухнув. Водій був насторожий і досить швидкий, щоб вимкнути запалення. в. Нік підбіг до узбіччя і побачив розбитий «кадилак», що лежить на боці. Він якраз встиг побачити, як чоловік вилазить із машини і спотикається про густий чагарник.
  
  
  
  Нік зісковзнув з незграбного схилу гори. Досягши підліску, він стрибнув усередину. Його жертва не могла бути далекою. Тепер усе змінилося, і він став переслідувачем. Він прислухався до шуму нападника, але була мертва тиша. Нік зрозумів, що для маніяка він був дуже розумним та хитрим хлопцем. Він пішов далі і побачив вологий червоний колір на листі. Кривавий слід біг праворуч, і він швидко пішов ним. Раптом він почув тихий стогін. Він рухався обережно, але мало не спіткнувся об тіло, що лежало віч-на-віч. Коли Нік опустився навколішки і чоловік обернувся, обличчя раптово ожило. Лікоть торкнувся його горла. Він упав, хапаючи ротом повітря. Він побачив, як чоловік підвівся, його обличчя було подряпане і залите кров'ю.
  
  
  
  Чоловік хотів накинутися на Ніка, але йому вдалося вдарити його ногою у живіт. Нік знову встав і дав йому ще один удар у щелепу.
  
  
  
  Чоловік упав уперед і не рушив з місця. Щоб переконатися, що нападник мертвий, Нік перевернув його ногою. Останній удар виявився смертельним.
  
  
  
  Нік подивився на чоловіка. Він був темноволосим і світлошкірим. Він нагадував слов'янський типаж. Його тіло було квадратним та товстим. "Він не бразилець", - подумав Нік, хоча і не був у цьому впевнений. Як і Америка, Бразилія була також змішанням національностей. Нік опустився навколішки і став обшукувати кишені чоловіка. У ньому не було нічого, ні гаманця, ні карти, ні особистих документів, нічого, що могло його ідентифікувати. Нік знайшов лише невеликий клаптик паперу з написом "Рейс 47", 10 ранку, 10 лютого. Людина перед ним не була маніяком.
  
  
  
  Він хотів убити Ніка навмисно та цілеспрямовано. Очевидно, йому дали номер рейсу та час прибуття, і він стежив за ним з аеропорту. Нік був упевнений, що ця людина не була місцевим найманим убивцею. Він був надто гарний для цього, надто професійний. Його рухи справляли в Ніка враження, що людина добре навчена. Про це свідчить відсутність документів, що засвідчують особу. Чоловік знав, що Нік був небезпечним противником, і вжив запобіжних заходів. Для впізнання не було жодних слідів, все було дуже професійно. Вийшовши з підліску, Нік обмірковував розшифроване повідомлення в офісі AX. Хтось вийшов, щоб змусити його замовкнути; і якнайшвидше, перш ніж у нього буде можливість навести порядок.
  
  
  
  Чи може це бути пов'язане зі смертю Тодда? Це здавалося малоймовірним, і все ж таки Тодд був єдиним, хто знав про його рейс і час прибуття. Але він надіслав нормальну телеграму, кожен міг це прочитати. Можливо, у туристичній агенції був зрадник. Або, можливо, вони ретельно перевірили всі рейси з Америки, припускаючи, що AX когось надішле. Тим не менш, він ставив питання, чи є якийсь зв'язок між двома подіями. Єдиний спосіб дізнатися про це - розслідувати смерть Тодда.
  
  
  
  Нік повернувся до своєї машини і поїхав у Лос-Рейєс. Естрада стала плоскішою, бо тепер вона вийшла на месету, плато. Він побачив маленькі ферми та сірих людей уздовж дороги. Перед ним вимальовувалася колекція пурпурових і білих ліпних будинків, і він побачив дерев'яну вивіску «Лос Рейєс», що вивітрилася. Він під'їхав до жінки та дитини, які несли велику кількість білизни.
  
  
  
  "Бом діа", - сказав він. - Onde fica a delegacia de policía?
  
  
  
  Жінка вказала на площу наприкінці вулиці, де стояв свіжопофарбований кам'яний будинок із вивіскою Policia над входом. Подякувавши її, він порадувався, що його португальська все ще зрозуміла, і поїхав у поліцейську дільницю. Всередині було тихо, і кілька камер, які він міг бачити із зали очікування, були порожні. З маленької бічної кімнати вийшов чоловік. На ньому були сині штани та блакитна сорочка з написом Policia на нагрудній кишені. У чоловіка, який був не такого зросту, як у Ніка, було густе чорне волосся, чорні очі та оливкове підборіддя. Рішуче і горде обличчя незворушно дивилося на Ніка.
  
  
  
  "Я прийшов за сеньйором Деннісоном", - сказав Нік. "Ви тут шериф?"
  
  
  
  "Я начальник поліції", - поправив Ніка. «Ви знову один із тих журналістів? Я вже розповів свою історію».
  
  
  
  "Ні, я друг сеньйора Деннісона", - відповів Нік. «Я приїхав сьогодні відвідати його. Мене звуть Картер, Нік Картер. Він вручив чоловікові свої документи. Чоловік вивчив папери і запитливо глянув на Ніка.
  
  
  
  Він запитав. - "Ви той Нік Картер, про який я чув?"
  
  
  
  "Залежить від того, що ви чули", - сказав Нік з посмішкою.
  
  
  
  "Я думаю, що так", - сказав начальник поліції, знову оглядаючи потужне тіло. Я Хорхе Пілатто. Чи це офіційний візит?
  
  
  
  "Ні", - сказав Нік. «Принаймні я приїхав до Бразилії не на своїй офіційній посаді. Я приїхав у гості до старого друга, але вийшло інакше. Я хотів би побачити тіло Тодда».
  
  
  
  "Чому, сеньйоре Картер?" - спитав Хорхе Пілатто. «Ось мій офіційний звіт. Ви можете прочитати це».
  
  
  
  "Я хочу побачити тіло", - повторив Нік.
  
  
  
  Він сказав. - Як ви вважаєте, я погано розумію свою справу? Нік побачив, що чоловік схвильований. Хорхе Пілатто був схвильований, дуже швидко. «Я не говорю цього. Я сказав, що хочу побачити тіло. Якщо ви наполягатимете, я спочатку попрошу дозволу у вдови сеньйора Деннісона».
  
  
  
  Очі Хорхе Пілатто спалахнули. Потім його обличчя розслабилося, і він покірно похитав головою. "Сюди", - сказав він.
  
  
  
  «Коли ви закінчите, я буду щасливий одержати вибачення від відомого американця, який надав нам честь своїм візитом».
  
  
  
  Не слухаючи кричущого сарказму, Нік пішов за Хорхе Пілатто в маленьку кімнату в задній частині в'язниці. Нік приготувався. Таке протистояння завжди було жахливим. Не має значення, скільки разів ви це відчували, і особливо якщо це стосується хорошого друга. Хорхе підняв сіре простирадло, і Нік підійшов до мертвої фігури. Він змусив себе розглядати труп лише як тіло, організм, який слід вивчати. Він вивчив прикріплений до краю столу звіт. «Куля за лівим вухом, знову в праву скроню». Це була проста мова. Повернув голову з боку на бік, обмацав тіло руками.
  
  
  
  Нік знову подивився на звіт, його губи були стиснуті, і обернувся до Хорхи Пілатто, який, як він знав, уважно спостерігав за ним.
  
  
  
  "Ви кажете, що він був убитий близько четвертої години тому?" - Запитав Нік. "Як ти доїхав так швидко?"
  
  
  
  «Ми з помічником застали його в машині дорогою з його плантації до міста. Я патрулював там півгодини тому, повернувся до міста та забрав свого помічника для останньої перевірки. Це мало статися протягом півгодини».
  
  
  
  "Якби цього не сталося тоді".
  
  
  
  Нік побачив, як очі Хорхе Пілатто розширились. "Ви називаєте мене брехуном?" - прошипів він.
  
  
  
  "Ні", - сказав Нік. «Я просто говорю, що це сталося в інший час».
  
  
  
  Нік обернувся і пішов. Він відкрив ще щось. Хорхе Пілатто дещо було в рукаві. Він був невпевнений у собі і відчував, що не знає, що йому треба знати. Ось чому він так легко дратувався і сердився. Нік знав, що йому треба подолати це ставлення. Йому треба було змусити людину побачити свої недоліки, якщо вона хотіла з нею працювати. І він хотів із ним працювати. Начальник поліції міг мати вплив на ці запитання. Він знав людей, умови, особистих ворогів та багато іншої корисної інформації. Нік вийшов із будівлі на сонячне світло. Він знав, що за його спиною стоїть Хорхе Пілатто.
  
  
  
  Він зупинився біля дверей машини і обернувся. «Дякую за ваші зусилля», - сказав Нік.
  
  
  
  "Зачекайте", - сказав чоловік. Чому ви так впевнені у своїх словах, сеньйоре?
  
  
  
  Нік чекав на це питання. Це означало, що чоловік перестав дратуватися; принаймні частково. У будь-якому випадку це був початок. Нік не відповів, але повернувся до кімнати.
  
  
  
  "Посуньте, будь ласка, голову", - сказав він.
  
  
  
  Коли Хорхе зробив це, Нік сказав: «Жорстко, га? Це трупне задублення. Він увійшов у всі кінцівки, і його б не було, якби Тодда вбили всього чотири години тому. Він був убитий раніше, десь в іншому місці, а потім потрапив туди, де ви його знайшли. Ви подумали, що це було пограбування, бо в нього зник гаманець. Вбивця зробив це лише для того, щоб справити таке враження».
  
  
  
  Нік сподівався, що Хорхе Пілатто може трохи подумати і бути розумним. Він не хотів принижувати людину. Він просто хотів, щоб він побачив, що зробив помилку. Він хотів дати йому знати, що вони повинні працювати разом, щоб знайти вірні факти.
  
  
  
  "Думаю, це я повинен вибачитися", - сказав Хорхе, і Нік полегшено зітхнув.
  
  
  
  "Не обов'язково", - відповів він. «Є лише один спосіб навчитися цьому через досвід. Але я вважаю, що ми маємо бути чесними один з одним».
  
  
  
  Хорхе Пілатто на мить підтис губи, потім посміхнувся. «Ви маєте рацію, сеньйоре Картер», - визнав він. «Я був начальником поліції тут лише шість місяців. Я був обраний тут людьми із гір після наших перших вільних виборів. Вперше вони мали право вибору, замість того, щоб бути мимовільними рабами».
  
  
  
  "Що ти зробив для цього?"
  
  
  
  «Я вчився якийсь час, а потім працював на плантаціях какао. Мене завжди цікавила дорога, і я був одним із тих людей, які спонукали виборців об'єднуватись у групи. Люди тут бідні. Це не більше ніж людська худоба, яка працює на плантаціях кави та какао. Дешеві раби. Група наших людей за підтримки впливової людини організувала людей так, щоб вони могли впливати на уряд. Ми хотіли показати їм, як вони можуть покращити свої умови, проголосувавши самі. Нечисленні чиновники у цьому районі контролюються багатими власниками плантацій та багатими селянами.
  
  
  
  Вони ігнорують потреби людей і таким чином стають багатими. Коли помер шериф, я запропонував провести вибори і люди вперше могли обрати свого начальника поліції. Я хочу бути добрим державним службовцем. Я хочу робити правильні речі для людей, які обрали мене».
  
  
  
  «У такому разі, – сказав Нік, – нам потрібно з'ясувати, хто вбив Деннісона. Я вважаю, що його машина зовні. Ходімо подивимося.
  
  
  
  Автомобіль Деннісона був припаркований у невеликому дворику поряд із будинком. На передньому сидінні Нік виявив кров, тепер уже суху і тверду. Нік наскреб трохи складаним ножем Хорхе собі в хустку.
  
  
  
  "Я відправлю це до нашої лабораторії", - сказав він. "Я хотів би допомогти, сеньйоре Картер", - сказав Хорхе. "Я зроблю все, що можу".
  
  
  
  "Перше, що ви можете зробити, це називати мене Ніком", - сказав N3. «Друге, сказати мені, хто хотів смерті Тодда Деннісона».
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 3
  
  
  
  
  
  
  
  
  Хорхе Пілатто зварив на маленькій плиті гарячу міцну бразильську каву. Нік потягував каву, слухаючи, як шеф поліції говорить про людей, землю та життя в горах. Він мав намір розповісти Хорхе про нападника на естраді, але сидячи прислухаючись, відмовився від цього. Бразильець мав такі упереджені думки, що Нік сумнівався, що його емоції дозволять йому об'єктивно оцінити ситуацію. Коли Нік розповів про аварії під час будівництва плантації, Хорхе відреагував досить наївно.
  
  
  
  "Незадоволені робітники?" – повторив він. 'Точно ні. Лише одна група людей виграє від смерті сеньйора Тодда. Багаті плантатори та багаті землевласники. При владі їх близько десяти. Вони вже кілька років мають те, що ви називаєте Ковенантом. Ковенант контролює все, що може.
  
  
  
  У них низька заробітна плата, і більшість горян взяли у позику у Ковенанта, щоб вижити. У результаті вони постійно у боргах. Завіт має значення, працює людина чи ні, і скільки він заробляє, працюючи. Сеньйор Деннісон все б змінив. У результаті членам Пакту доведеться докласти більше зусиль, щоб отримати робочу силу і, таким чином, підвищити заробітну плату та покращити поводження з людьми. Ця плантація була першою загрозою їхній владі над людьми та землею. Тому вони виграють, якщо плантацію не буде завершено. Мабуть, вони вирішили, що настав час діяти. Після першої спроби перешкодити сеньйору Деннісону отримати землю, вони найняли кілера».
  
  
  
  Нік відкинувся назад і перерахував усе, що сказав Хорхе. Він знав, що бразилець чекає на його схвалення. Яким би швидким і нетерплячим був Хорхе, йому здавалося, що доведеться чекати годинами.
  
  
  
  "Тепер ви можете собі уявити, сеньйоре Нік?" він запитав.
  
  
  
  "Це так само ясно, як колода, чи не так?"
  
  
  
  "Очевидно, що так", - сказав Нік. «Занадто ясно. Я завжди вчився з підозрою ставитись до надто очевидних речей. Можливо, ти маєш рацію, але я краще подумаю. Хто це був той чоловік, який підтримував вас перед виборами начальником поліції? »
  
  
  
  Обличчя Хорхе набуло благоговійного виразу, ніби він говорив про святого.
  
  
  
  «Це Рохадас, – сказав він.
  
  
  
  "Рохадас", - сказав собі Нік, перевіряючи архів імен та людей, що зберігається в особливому розділі свого мозку. Ім'я сказало йому нічого.
  
  
  
  "Так, Рохадас", - продовжив Хорхе. «Він був із Португалії, де працював видавцем кількох невеликих газет. Там він навчився поводитися з грошима і бути добрим лідером серед людей. Він заснував нову політичну партію, яку ненавидить та боїться Ковенант. Це партія робітників, бідняків, і він зібрав довкола себе групу організаторів. Вони пояснюють фермерам, чому вони повинні голосувати, і простежать, щоб це справді сталося. Рохадас подбав про все це: лідерство, знання і гроші. Є люди, які кажуть, що Рохадас – екстреміст, порушник спокою, але це ті, кому Альянс промив мозок».
  
  
  
  «І що Рохадас та його група несуть відповідальність за людей, які вас обирають».
  
  
  
  "Так", - визнав начальник поліції. «Але я не з людей Рохадаса, Аміго. Я сам собі хазяїн. Я ні від кого не підкоряюся, розраховую на це».
  
  
  
  Нік усміхнувся. Чоловік досить швидко став навшпиньки. Він, безумовно, наполягав на своїй незалежності, але ви легко могли використати його особисту гордість, аби вплинути на нього. Нік уже зробив це сам. І все-таки Нік все ще вірив, що може йому довіряти.
  
  
  
  "Як називається ця нова група, Хорхе?" - Запитав Нік. "Чи в них немає імені?"
  
  
  
  'Так. Рохадас називає це Ново Діа, гурт Нового Дня. Рохадас, сеньйор Нік, відданий справі людина.
  
  
  
  Нік подумав, що Гітлер, Сталін і Чингісхан – усі віддані справі люди. Це просто залежить від того, чого ви віддані.
  
  
  
  «Я хотів би колись зустрітися з Рохадасом», - сказав він.
  
  
  
  «Я буду щасливий організувати це», - відповів начальник поліції. «Він живе недалеко звідси, у покинутій місії недалеко від Барра-ду-Піраї. Він та його люди розмістили там свій штаб».
  
  
  
  "Muito obrigado", - сказав Нік, встаючи. «Я повертаюся до Ріо, щоб побачити місіс Деннісон. Але є ще одна важлива річ, яку ви можете зробити для мене. Ми з вами знаємо, що смерть Тодда Деннісона не була звичайним пограбуванням. Я хочу, щоб ви надіслали повідомлення про це як і раніше. Я також хочу, щоб ви сказали, що як особистий друг Тодда, я проводжу власне розслідування».
  
  
  
  Хорхе дивно звів очі. «Вибачте, сеньйоре Нік», - сказав він. "Але хіба не так ви попереджаєте їх, що переслідуєте їх?"
  
  
  
  "Я так думаю", - посміхнувся Нік. «Але це найшвидший спосіб зв'язатися із ними. Зі мною можна зв'язатися в офісі Тодда чи у місіс Деннісон».
  
  
  
  Зворотний шлях у Ріо був швидким та легким. Він ненадовго пригальмував на тому місці, де «кадилак» поринув у ущелину. Машину не було видно, тому що вона знаходилася в густій частині заростей біля підніжжя скель. Можуть пройти дні, тижні, навіть місяці, перш ніж знайдуть. Тоді це буде зареєстровано як одну з багатьох аварій. Хто б не послав його, на цей час уже знав, що сталося.
  
  
  
  Він думав про землевласників Ковенанта і про те, що сказав Хорхе.
  
  
  
  Прибувши до Ріо, він виявив квартиру Деннісона в районі Копакабана, на вулиці Руа Констант Рамос з видом на Прайя-де-Копакабана, ця красива ділянка пляжу, що межує майже з усім містом. Перед візитом він зайшов на пошту та відправив дві телеграми. Одну відправив Біллу Деннісон і написав йому залишатися в школі до подальшого повідомлення. Інша телеграма була відправлена ​​Хоуку, і Нік використав для неї простий код. Йому було байдуже, якщо хтось його розшифрує. Потім він пішов за адресою 445 Rua Constante Ramos, у квартиру Деннісона.
  
  
  
  Після того, як він зателефонував, двері відчинилися, і Нік подивився в пару світло-сірих очей, що тліли під пасмом короткого лляного волосся. Він спостерігав, як очі швидко ковзали по його могутньому торсу. Він запитав. - "Місіс Деннісон?" "Я Нік Картер".
  
  
  
  Обличчя дівчини прояснилося. «О боже, я така рада, що ти тут», - сказала вона. «Я чекала на тебе з ранку. Ви, мабуть, чули…?
  
  
  
  В її очах був безсилий гнів. Нік побачив, як вона стискає кулаки.
  
  
  
  "Так, я чув", - сказав він. «Я вже був у Лос-Рейєсі і бачив начальника поліції. Ось чому я прийшов згодом».
  
  
  
  На Вівіан була помаранчева піжама з глибоким вирізом спереду, який підкреслював її маленькі загострені груди. "Непогано", - подумав він, намагаючись одразу викинути це з голови. Вона виглядала інакше, ніж він очікував. Тепер він гадки не мав, як вона виглядатиме, але, принаймні, він не знав, що у Тодда такий палкий смак.
  
  
  
  'Ви не уявляєте, як я рада, що ти тут, - сказала вона, взявши його за руку і ведучи до квартири. "Я більше не можу цього виносити".
  
  
  
  Її тіло в його руки було м'яким і теплим, її обличчя було спокійним, а її тон був розважливим. Вона провела його у величезну вітальню, обставлену в сучасному шведському стилі, з вікном на всю довжину кімнати, що виходила на океан. Коли вони увійшли, інша дівчина підвелася з L-подібного дивана. Вона була вищою за Вівіан Деннісон і зовсім інший. На ній була проста біла сукня, що сиділа на ній, як рукавичка. Великі чорні очі дивилися на Ніка. Її рот був великим і чутливим, довге чорне блискуче волосся спадало до плечей. У неї були круглі, повні груди і висока, вузька зовнішність бразильських дівчат, що повністю відрізнялося від блідих англійських школярок. Це була дивна комбінація, ці двоє, і Нік виявив, що надто довго дивиться на неї.
  
  
  
  "Це Марія Хоуз", - сказала Вівіан Деннісон. «Мері… чи, я б сказав, була… секретаркою Тодда».
  
  
  
  Нік побачив лютий погляд Марії Хоуз на Вівіан Деннісон. Він також помітив, що Марія Хоуз мала червоні обведення навколо цих красивих чорних очей. Коли вона почала говорити, він був певен, що вона плакала. Її голос, м'який і оксамитовий, здавався невпевненим та неконтрольованим.
  
  
  
  "Це ... із задоволенням, сеньйоре", - м'яко сказала вона. «Я збирався йти».
  
  
  
  Вона повернулася до Вівіан Деннісон. «Я буду в офісі, якщо я тобі знадоблюсь». Дві жінки подивилися одна на одну і нічого не сказали, але їхні очі говорили багато про що. Нік на мить глянув на них. Вони були такі протилежні один одному. Хоча він не міг ґрунтувати це ні на чому, він знав, що вони ненавидять один одного. Він глянув на Марію Хоуз, що виходить за двері, на її стрункі стегна та тверду дупу.
  
  
  
  "У неї багато привабливих сторін, чи не так?" - сказала Вівіан. «У неї була бразильська мати та батько-англієць».
  
  
  
  Нік подивився на Вівіан, яка зібрала його валізу і помістила до бокової кімнати. «Залишися тут, Нік, – сказала вона. Тодд хотів, щоб це було так. Це великі апартаменти із звукоізоляцією гостьової спальні. Ви отримаєте усю необхідну свободу».
  
  
  
  Вона відчинила віконниці на вікні, і всередину проникало сонячне світло. Вона йшла повністю, контролюючи ситуацію. Дивно, але Марія Хоуз здавалася засмученою набагато більше. Але він зрозумів, що одні можуть придушувати свої почуття краще за інші. Вівіан на мить пішла і повернулася, одягнена в темно-синю сукню, панчохи та туфлі на високих підборах. Вона сіла на довгу лаву і тільки зараз здалася сумною вдовою. Нік вирішив розповісти їй, що він думає про аварію. Коли він закінчив, Вівіан похитала головою.
  
  
  
  "Я не можу в це повірити", - сказала вона. «Це надто жахливо, щоб навіть думати про це. Мабуть, це було пограбування. Це просто потрібно. Я не можу собі цього уявити. О Боже. Ви не знаєте так багато речей, про які я хочу поговорити з вами. Боже мій, мені треба з ким поговорити.
  
  
  
  Телефон перервав їхню розмову. То була перша реакція на смерть Тодда. Дзвонили колеги з бізнесу, колеги та друзі з Ріо. Нік бачив, як Вівіан поводилася з усіма зі своєю холоднокровною ефективністю. Це було знову, відчуття, що вона повністю відрізняється від жінки, яку він сподівався знайти тут. Якимось чином, подумав він, він чекав від неї м'якшого та домашнього характеру. Ця дівчина все контролювала і була ідеально врівноваженою, надто врівноваженою. Вона говорила правильні речі правильним чином усім, але щось вийшло не зовсім так, як мало бути. Можливо, це був погляд тих блідо-сірих очей, які він зустрічав, поки вона розмовляла телефоном. Нік подумав, чи не став він надто критичним чи підозрілим. Можливо, вона була з тих, хто все запихає всі почуття у пляшку і відпускає себе лише тоді, коли залишається одна.
  
  
  
  Нарешті вона взяла слухавку і поклала поряд із телефоном.
  
  
  
  «Я більше не говорю по телефону», - сказала Вівіан, дивлячись на годинник. «Я мушу піти до банку. Дзвонили вже тричі. Мені треба підписати кілька паперів. Але я все ще хочу поговорити з тобою, Ніку. Давай зробимо це сьогодні ввечері, коли все заспокоїться, і ми зможемо побути одні».
  
  
  
  "Добре", - сказав він. “У мене ще є справи. Я повернуся по обіді.
  
  
  
  Вона схопила його за руку і стала прямо перед ним, притулившись грудьми до його куртки.
  
  
  
  «Я рада, що ти тут, Нік, – сказала вона. «Ти не уявляєш, як приємно мати зі мною зараз хорошого друга Тодда. Він багато мені про тебе розповів».
  
  
  
  "Я радий, що можу тобі допомогти", - сказав Нік, дивуючись, чому це очі завжди говорили щось окрім її губ.
  
  
  
  Вони разом спустилися вниз, і коли вона пішла, Нік побачив, що через зелену рослину з'явився інший знайомий.
  
  
  
  «Хорхе!» вигукнув Нік. 'Що ти тут робиш?'
  
  
  
  «Це повідомлення, яке я надіслав, – сказав начальник поліції, – не потрапило в ціль. Він був відправлений о першій ночі, коли з Ковенанта подзвонили мені. Вони хочуть познайомитися з тобою. Вони чекають на вас у коктейль-барі готелю Delmonido, навпроти». Начальник поліції одягнув кашкет на голову. "Я не думав, що ваш план дасть результати так швидко, сеньйоре Нік", - сказав він.
  
  
  
  «Просто увійдіть і спитайте сеньйора Діграно. Він президент Ковенанта».
  
  
  
  "Добре", - відповів Нік. "Подивимося, що вони скажуть".
  
  
  
  "Я почекаю тут", - сказав Хорхе. «Ви не повернетеся з доказами, але ви побачите, що я правий».
  
  
  
  Бар готелю добре освітлений для коктейль-бару. Ніка відвели до низького круглого столу у кутку кімнати. За цим столом сиділо п'ятеро людей. Сеньйор Діграно підвівся. Це був високий строгий чоловік, який добре розмовляв англійською і явно виступав від імені інших. Усі вони були доглянутими, стриманими та офіційними чоловіками. Вони подивилися на Ніка зарозумілим, незворушним поглядом.
  
  
  
  "Un coquetel, сеньйоре Картер?" - Запитав Діграно.
  
  
  
  "Aguardente, porfavor", - відповів Нік, сидячи в порожньому стільці, явно призначеному для нього. Коньяк, який він отримав, був португальським коньяком дуже гарної якості.
  
  
  
  «По-перше, сеньйор Картер, – почав Діграно, – наші співчуття у зв'язку зі смертю вашого друга сеньйора Деннісона. Вам може бути цікаво чому ми хотіли вас бачити так скоро».
  
  
  
  «Дай-но вгадаю», - сказав Нік. Ти хочеш мій автограф.
  
  
  
  Діграно ввічливо посміхнувся. «Ми не ображатимемо наш інтелект іграми,
  
  
  
  Сеньйор Картер, - продовжив він. «Ми не діти та не дипломати. Ми чоловіки, які знають чого хочуть. Трагічна смерть вашого друга, сеньйора Деннісона, поза сумнівом, залишить його плантацію незавершеною. Згодом усе це, плантація та його вбивство буде забуто, якщо з цього не буде створено проблему. Коли це. справді стане проблемою, буде розслідування, та інші прийдуть, аби закінчити плантацію. Ми вважаємо, що чим менше уваги приділяється, тим краще для всіх. Ви це знаєте?
  
  
  
  "Коротше, - м'яко посміхнувся Нік, - ти думаєш, я повинен займатися своїми справами".
  
  
  
  Діграно кивнув і посміхнувся до Ніка.
  
  
  
  "Це саме те, що є", - сказав він.
  
  
  
  "Що ж, amigos", - сказав Нік. «Тоді я можу вам це сказати; що я не поїду, доки не з'ясую, хто вбив Тодда Деннісона і чому».
  
  
  
  Сеньйор Діграно обмінявся кількома словами з іншими, змусив себе посміхнутися і знову глянув на Ніка.
  
  
  
  «Ми пропонуємо вам насолодитися Ріо та карнавалом, а потім просто поїхати додому, сеньйоре Картер», - сказав він. «Було б розумно це зробити. Якщо чесно, більшу частину часу ми звикли добиватися свого».
  
  
  
  "Я теж, джентльмени", - сказав Нік, встаючи. «Пропоную закінчити цю безглузду розмову. Ще раз дякую за бренді.
  
  
  
  Він відчував, як їхні очі пронизують його спину, коли він виходив із готелю. Вони не даремно витрачали час на нісенітницю. Вони відкрито загрожували йому і, безперечно, мали на увазі. Вони хотіли, щоб плантація залишалася незавершеною. У цьому не було жодних сумнівів. Як далеко вони зайдуть, щоб переконати його зупинитися? Напевно, досить далеко. Але чи були вони справді відповідальні за вбивство Тодда Деннісона, чи вони просто скористалися своїм шансом, щоб залишити плантацію незавершеною? Це були явно холодні та безжальні круті хлопці, які не ухилялися від насильства. Вони думали, що матимуть змогу досягти своєї мети за допомогою відкритих загроз. І все-таки простота всього його, як і раніше, дратувала. Можливо, відповідь Хоука на телеграму проллє деяке світло на це питання. Чомусь у нього виникло відчуття, що йдеться про набагато більше, ніж про цю невелику групу людей. Він сподівався, що помилявся, бо, якби все було так просто, принаймні він мав би відпустку. На мить у його голові промайнув образ Марії Хоуз.
  
  
  
  Хорхе чекав на повороті дороги. Будь-кого обурило б ставлення Хорхе «Я говорив тобі». Але Нік розумів цю горду, запальну і невпевнену в собі людину, навіть співчував йому.
  
  
  
  Нік спочатку хотів повідомити йому про інцидент з Кадилак і телеграму Хоуку, але потім відмовився від цього. Якщо роки довгий досвід чогось його і навчив, це обережності. Така обережність, яка говорила йому не довіряти нікому доти, доки він не стане повністю впевненим у собі. У дивному плані Хорхе завжди могло бути ще щось. Він так не думав, але не був упевнений, тому просто розповів йому про погрози на його адресу. Коли він сказав, що не приходить до якихось висновків, Хорхе виглядав спантеличеним.
  
  
  
  Він вирував. - Вони були єдиними, кому була вигідна смерть сеньйора Тодда. Вони загрожують тобі, а ти все ще не певен? 'Це неймовірно. Це ясно, як колода».
  
  
  
  «Якщо я правий, - повільно сказав Нік, - ви думали, що Тодд став жертвою пограбування. Це було так само ясно, як день».
  
  
  
  Він спостерігав, як Хорхе напружив щелепу і побілів від гніву. Він знав, що дістав його дуже жорстоко, але це був єдиний спосіб позбутися цього впливу з його боку
  
  
  
  "Я повертаюся в Лос-Рейєс", - бадьоро сказав Хорхе. "Зі мною можна зв'язатися в моєму офісі, якщо я вам знадоблюсь".
  
  
  
  Нік дивився, як Хорхе люто їде, потім поплентався до Прая, пляжу. Через темряву, що настає, пляж був майже безлюдним. Однак на бульварі було повно дівчат з красивими довгими ногами, вузькими стегнами і повними круглими грудьми. Щоразу, дивлячись на них, він думав про Марію Хоуз та її інтригуючу красу. Її чорне волосся і темні очі не давали йому спокою. Він ставив питання, як було б дізнатися її краще. Більш ніж цікаво, він був у цьому певний. Повсюди були ознаки карнавалу, що наближався. Це був час, коли все місто перетворилося на величезну тусову масу людей. Все місто було прикрашене гірляндами та різнокольоровими вогнями. Нік зупинився на мить, коли гурт репетирував самби, створені спеціально для Карнавалу. Вони братимуть участь у незліченних танцювальних змаганнях, які проводитимуться під час карнавалу. Нік пішов далі, і коли він дістався кінця Прайя-де-Копакабана, було вже темно, і він вирішив повернути назад. Акуратні доглянуті будинки закінчувалися мережею вузьких провулків, уздовж яких розташовувалися магазини. Коли він повернувся, йому перегородили шлях троє товстих чоловіків із дев'ятьма пляжними парасольками. Вони тримали парасольки під пахвами, але парасольки вгорі продовжували випадати. Поки Нік обходив їх, один із чоловіків вийняв з кишені шматок мотузки і спробував зв'язати парасольки.
  
  
  
  "Допоможіть, сеньйоре", - крикнув він Ніку. "Не могли б ви простягнути руку?"
  
  
  
  Нік усміхнувся і підійшов до них. "Ось, будь ласка", - сказав чоловік, вказуючи на те місце, де він хотів зав'язати вузол. Нік поклав туди руку і побачив, як парасолька, схожа на великий таран, наближається до нього і врізається йому в скроню. Нік розвернувся і побачив зірки. Він упав навколішки і потім на землю. Він боровся, щоб залишатися свідомим. Чоловіки грубо схопили його та відкинули назад на землю. Він лежав нерухомо, використовуючи свою величезну силу волі, щоб залишатися свідомим.
  
  
  
  "Ми можемо вбити його тут", - почув він слова одного з чоловіків. "Давай зробимо це і підемо".
  
  
  
  "Ні", - почув він іншого. «Було б надто підозріло, якби першого друга американця також знайшли мертвим та пограбованим. Ви знаєте, що ми не повинні викликати жодних подальших підозр. Наше завдання – кинути його в море. Ви занурите його на машину».
  
  
  
  Нік лежав нерухомо, але його голова знову проясніла. Він думав. Прокляття! Найстаріший трюк у світі, і він попався на нього як новачок. Він побачив перед своїм обличчям три пари ніг. Він лежав на боці, підібгавши ліву руку. Уперши руку в плитку, він зібрав усі сили у своїх масивних стегнових м'язах і вдарив ногами по кісточках нападників. Вони впали на нього зверху, але він підвівся так швидко, як кішка. Вони поставили важкі парасольки біля стіни будинку. Нік швидко схопив один і вдарив їм одного з чоловіків у живіт. Чоловік звалився на землю, плюючись кров'ю.
  
  
  
  Один із двох інших кинувся на нього з простягнутими руками. Нік з легкістю ухилився від нього, схопив руку і вдарив нею об стіну. Він почув звук кісток, що ламаються, і людина впала на землю. Третій раптово витяг ножа. Х'юго, стилет Ніка, все ще був надійно закріплений під його правим рукавом, і він вирішив залишити його там. Він був упевнений, що ці люди були аматорами. Вони були незграбними. Нік нахилився, коли третій чоловік спробував ударити його ножем. Він дозволив чоловікові підійти ближче, а потім вдав, що стрибає. Чоловік негайно відповів, завдавши удару ножем. Коли чоловік зробив це, Нік схопив руку та вивернув її. Чоловік закричав від болю. Щоб бути абсолютно впевненим, він завдав йому ще одного удару карате по шиї, і той упав.
  
  
  
  Все пройшло швидко та легко. Єдиним сувеніром битви був синець на скроні. «У порівнянні з людиною з «Каділака», – подумав Нік. Він швидко обшукав їхні кишені. В одного був гаманець із посвідченням особи. Він був державним чиновником. Інший, крім деяких неважливих документів, мав посвідчення особи. Він знав їхні імена, їх можна було відстежити, але для цього йому довелося б залучити поліцію, а Нік цього не хотів. Принаймні поки що. Це лише ускладнило б усе. Але всі три мали одну річ: маленька акуратна біла картка. Вони були зовсім порожніми, за винятком маленької червоної точки посередині. Мабуть, це був якийсь знак. Він поклав три карти в кишеню та продовжив шлях.
  
  
  
  Повільно підходячи до квартири Вівіан Деннісон, він думав тільки про одне: хтось явно дуже хотів позбутися його. Якби ці троє негідників були послані Ковенантом, учасники не марнували б даремно. Проте він підозрював, що Ковенант був націлений тільки на те, щоб налякати його, а не вбити його, і ці троє мали намір вбити його. Можливо, Вівіан Деннісон зможе пролити світло на цей дивний клубок.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 4
  
  
  
  
  
  
  
  
  Вівіан чекала Ніка вдома. Вона відразу помітила синець, коли він пішов у ванну, щоб освіжитись. Через двері вона спостерігала, як Нік знімає куртку та розстібає сорочку. У дзеркало він бачив, як вона вдивляється в його сильне м'язове тіло. Вона спитала його, що сталося, і коли він сказав їй, на її обличчі промайнув страх. Вона повернулась і пройшла до вітальні. Нік випив трохи міцного напою, коли вийшов із ванної.
  
  
  
  "Я думала, тобі це знадобиться", - сказала вона. "Звичайно знаю". Тепер на ній була довга чорна сукня, застебнута до підлоги. Ряд маленьких гудзиків йшов не в петлиці, а в маленькі петлі. Нік зробив ковток і сів на довгу лаву. Вівіан сіла поруч із ним, поставивши склянку навколішки.
  
  
  
  Що означає біла картка з червоною точкою посередині? він запитав.
  
  
  
  Вівіан на мить замислилась. "Я ніколи не бачила такої карти", - сказала вона. Але це символ партії Ново Діа, групи екстремістів із гір. Вони використовують його для всіх своїх банерів та плакатів. Як же так?'
  
  
  
  "Я бачив це десь востаннє", - лаконічно відповів Нік. Отже, Рохадас. Людина народу, великий благодійник, великий лідер Хорхе. Чому троє його прихильників намагалися його вбити? Усі почали діяти.
  
  
  
  Вівіан поставила склянку і, сидячи там, здавалося, щосили намагалася не розплакатися. Тільки ці круглі, повні й холодні очі, що дивилися на нього, не підходили до всього. Скільки б він не шукав, він не знаходив у цьому жодного сліду смутку.
  
  
  
  "Це був жахливий день, розумієте?" вона сказала. «Схоже, світ ось-ось звалиться, і нема кому його зупинити. Я так багато хочу сказати, але не можу. У мене тут немає друзів, нема справжніх друзів. Ми тут замало довго, щоб завести справжніх друзів, і мені не так легко спілкуватися з людьми. Ось чому ти не уявляєш, який я щасливий, що ти тут, Нік. На мить вона взяла його за руку. «Але мені треба дещо поговорити. Щось дуже важливе для мене, Нік. Протягом дня мені стало ясно одне. Я знаю про вбивство Тодда і ціную, що ви намагаєтеся розібратися в цьому. Але я хочу, щоб ти зробив щось для мене, навіть якщо ти думаєш, що це марно. Я хочу, щоб ти все забув, Ніку. Так, я вважаю, що зрештою це на краще. Залиш усе. Сталося те, що сталося. Тодд мертвий, і цього не можна змінити. Мене не хвилює, хто це зробив, чому та як. Він пішов, і це все, що для мене важливе».
  
  
  
  Справді? Нік майже спитав, але не ворухнувся. Просто забудь про все. Це питання було номером одне у місцевій десятці. Здавалося, всі цього хотіли. Той хлопець із «Кадилака», «Ковенант», троє негідників Рохадаса і тепер Вівіан Деннісон. Усі хотіли, щоб він зупинився.
  
  
  
  "Ви в шоці, чи не так?" - Запитала Вівіан. Ти розумієш, що я сказала.
  
  
  
  «Мене важко здивувати, – сказав Нік.
  
  
  
  "Я не знаю, чи зможу я це пояснити, Нік", - сказала Вівіан. «Це через багато речей. Як тільки я вирішила всі питання, я хочу піти. Я напевно не хочу залишатися тут довше за необхідне. Занадто багато болючих спогадів. Я не хочу чекати на розслідування смерті Тодда. І Нік, якщо Тодда було вбито з якоїсь причини, я не хочу знати цю причину. Може, він мав ігрові борги. Він міг бути залучений до підозрілого зв'язку. Може, це була інша… жінка.
  
  
  
  Нік визнав, що це все ідеальні, логічні можливості, за винятком того, що Тодд Деннісон навіть не подумав би про це. І він був майже впевнений, що вона теж це знала, хоча знову ж таки вона не усвідомлювала, що він теж знав. Він дозволив їй продовжити. Це ставало дедалі цікавіше.
  
  
  
  "Ти розумієш, Нік?" - сказала вона тремтячим голосом і з тремтячими маленькими гострими грудьми. «Я просто хочу пам'ятати Тодда таким, яким він був. Багато сліз його не поверне. Пошук убивці не поверне його. Це тільки завдасть багато клопоту. Можливо, так думати неправильно, але мені байдуже. Все, чого я хочу, це втекти від цього зі своїми спогадами. О, Нік, я… я так засмучена.
  
  
  
  Вона сиділа, ридаючи, на його плечі, її голова була щільно притиснута до нього, її тіло тремтіло. Вона поклала йому руку на сорочку, на його масивні грудні м'язи. Раптом вона підвела голову і видала цмокаючий звук пристрасті. Вона цілком могла бути абсолютно чесною і просто спантеличеною. Це було можливо, тільки він так не рахував. Він знав, що має це з'ясувати. Якщо вона гратиме з ним у ігри, то незабаром помітить, що у нього є козирі. Якщо він мав рацію, він знав, що зрозуміє її гру. Якби він був неправий, він би вичерпав себе, вибачаючись перед своїм старим другом. Але він мав дізнатися.
  
  
  
  Нік нахилився вперед і своїм язиком обвів її губи. Вона застогнала, коли він притулився губами до її губ і досліджував її рота своїм язиком. Вона схопила його за шию руками, як лещатами. Він розстебнув її сукню і відчув тепло її напружених грудей. Під сукнею на ній нічого не було, і він узяв груди в руку. Це було м'яко і збуджуюче, а сосок вже був жорстким. Він смоктав її, і коли Вівіан почала так сильно чинити опір, сукня впала з неї, оголивши її м'який живіт, тонкі стегна і чорний трикутник. Вівіан розлютилася і стягнула з нього штани.
  
  
  
  «О, боже, боже», - видихнула вона, її очі заплющили очі, і обома руками вона потерла його тіло. Вона обвила руками його шию та ноги навколо його тіла, її соски лоскотали його груди. Він трахнув її якнайшвидше, і вона ахнула від задоволення. Коли вона скінчила, вона закричала, відпустила його і впала горілиць. Нік подивився на неї. Тепер він знав набагато більше. Її сірі очі уважно вивчали його. Вона обернулася і затулила обличчя руками.
  
  
  
  «Боже мій», - схлипнула вона. 'Що я зробила? Що ти маєш думати про мене?
  
  
  
  Прокляття! він прокляв себе. Вона побачила вираз його очей і зрозуміла, що він вважав її роль скорботної вдови неправдоподібною. Вона знову одягла сукню, але не застебнула її і притулилася до його грудей.
  
  
  
  Мені так соромно», – схлипнула вона. "Мені так соромно. Я справді не хочу про це говорити, але я винна».
  
  
  
  Нік зауважив, що вона швидко відступила.
  
  
  
  "Тодд був так зайнятий на цій плантації", - ридала вона. «Він не торкався мені кілька місяців, не те щоб я його звинувачую. У нього було занадто багато проблем, він був ненормально виснажений і спантеличений. Але я була голодна, Нік, і сьогодні ввечері, коли ти поряд зі мною, я просто не могла нічого з собою вдіяти. Ти зрозумів це, чи не так, Ніку. Для мене важливо, щоби ти це зрозумів».
  
  
  
  "Звичайно, я розумію, дорога", - заспокійливо сказав Нік. "Такі речі просто іноді трапляються". Він сказав собі, що вона була не більш сумною вдовою, ніж він був Королевою Карнавалу, але вона повинна продовжувати думати, що вона розумніша за нього. Нік знову притис її до своїх грудей.
  
  
  
  «Ці прихильники Рохадаса», – обережно запитав Нік, граючи соском її грудей, – «Тодд знав його особисто?»
  
  
  
  «Я б не знала, Нік, - задоволено зітхнула вона. «Тодд завжди тримав мене подалі від своїх справ. Я не хочу більше про це говорити, Нік. Поговоримо про це завтра. Коли я повернуся до Штатів, я хочу, щоб ми залишилися разом. Тоді все буде по-іншому, і я знаю, що ми отримуватимемо один від одного набагато більше задоволення».
  
  
  
  Вона явно уникала подальших питань. Він не зовсім розумів, яке відношення вона має до цієї справи, але ім'я Вівіан Деннісон мало бути в списку, і цей список ставав дедалі довшим.
  
  
  
  "Вже пізно", - сказав Нік, налаштовуючи її. «Вже давно настав час спати».
  
  
  
  "Добре, я теж втомилася", - зізналася вона. «Звичайно, я не спатиму з тобою, Нік. Сподіваюся, це ти розумієш. Те, що трапилося зараз, ну… це трапилося, але було б погано, якби ми зараз разом лягали спати».
  
  
  
  Вона знову зіграла у свою гру. Її очі підтвердили це. Що ж, він міг упоратися зі своєю роллю так само, як і вона. Йому було байдуже.
  
  
  
  «Звичайно, люба, – сказав він. 'Ти абсолютно права.'
  
  
  
  Він підвівся і притягнув її до себе, притискаючи до себе. Повільно він просунув своє м'язове коліно між її ніг. Її подих почастішало, м'язи туги напружилися. Він підняв її підборіддя, щоб подивитись їй у вічі. Вона щосили намагалася продовжувати грати свою роль.
  
  
  
  "Йди спати, люба", - сказав він. Вона щосили намагалася контролювати своє тіло. Її губи побажали йому на добраніч, а очі назвали його мудаком. Вона повернулась і пішла до спальні. Біля дверей вона знову обернулася.
  
  
  
  "Ти зробиш те, про що я тебе просила, Нік?" - благаюче запитала вона, як маленька дівчинка. Ти кидаєш цю неприємну справу, чи не так?
  
  
  
  Вона була не така розумна, як думала, але він повинен був визнати, що вона добре грала у свою гру.
  
  
  
  "Звичайно, люба", - відповів Нік, спостерігаючи, як її очі вивчали його, щоб переконатися, що він говорить правду. "Я не можу брехати тобі, Вівіан", - додав він. Здавалося, це задовольнило, і вона пішла. Він не брехав. Він зупиниться. Колись він усе знав. Коли він лягав спати, йому спало на думку, що він ніколи раніше не спав з жінкою і не відчував від цього особливого задоволення.
  
  
  
  Наступного ранку покоївка подала сніданок. На Вівіан була похмура чорна сукня з білим коміром. Телеграми та листи приходили з усього світу, і вона постійно говорила телефоном під час сніданку. Для Ніка було дві телеграми, обидві від Хока, доставлені спеціальним кур'єром з офісу Тодда, куди їх відправили. Він був щасливий, що Хоук також використав простий код. Він міг переказати це під час читання. Перша телеграма йому дуже сподобалася, тому що підтвердила його власні підозри.
  
  
  
  'Перевірив усі джерела в Португалії. Жодних родхадців, відомих газет та офісів. Тут також немає файлу з таким ім'ям. Також питали британські та французькі розвідки. Нічого не відомо. У тебе гарна відпустка?
  
  
  
  "Дуже добре", - прогарчав Нік.
  
  
  
  'Що ти сказав?' - Запитала Вівіан, перериваючи телефонний дзвінок.
  
  
  
  "Нічого", - сказав Нік. «Просто телеграма від якогось третьосортного жартівника».
  
  
  
  Те, що слід португальського журналіста зайшов у глухий кут, нічого не означало, але у AX не було досьє на цю людину, це щось говорило. Хорхе сказав, що він не з цієї країни, отже він іноземець. Нік сумнівався, що Хорхе розповідав йому казки. Хорхе та інші, звичайно, сприйняли цю історію сумлінно. Нік відкрив другу телеграму.
  
  
  
  «Два з половиною мільйони золотих, незаконно відправлених на борт, прямували до Ріо, були перехоплені. Вам це допомагає? Гарна святкова погода?
  
  
  
  Нік зім'яв телеграми і підпалив. Ні, це йому не допомогло, але зв'язок повинен був бути, це точно. Родхадас та гроші, між ними була пряма лінія. Не треба було так багато грошей, щоби підкупити начальника поліції містечка в горах, але Рохадас витратив гроші і отримав їх від когось. Два з половиною мільйони золотом, на це можна купити багато людей чи багато чого. Наприклад, зброю. Якщо Рохадас фінансувався ззовні, питання було у тому, ким і чому? І до чого тут смерть Тодда?
  
  
  
  Він попрощався з Вівіан і вийшов із квартири. Він мав зустрітися з Рохадасом, але спочатку він піде до Марії Хоуз. Секретар часто знає більше ніж дружина. Він згадав червоний колір довкола цих великих чорних очей.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 5
  
  
  
  
  
  
  
  
  Червоні обведення навколо цих прекрасних очей зникли, але вони ще були сумними. На Марії Хоуз була червона сукня. Її повні круглі груди пригорнулися до тканини.
  
  
  
  Офіс Тодда виявився невеликим приміщенням у центрі міста. Марія була в офісі одна. Він хотів мати можливість поговорити з нею тихо і боявся галасливого та захаращеного офісу. Вона вітала його стомленою усмішкою, але дружелюбна. У Ніка вже було уявлення, що він хотів зробити. Це мало бути грубо і нещадно, але тепер настав час досягти результатів. Вони прийдуть і незабаром.
  
  
  
  "Сеньйор Картер", - сказала Марія Хоуз. 'Як ти? Ви ще щось відкрили?
  
  
  
  "Дуже мало", - відповів Нік. Але я прийшов не для цього. Я прийшов по тебе».
  
  
  
  «Я задоволена, сеньйоре», - сказала дівчина.
  
  
  
  "Називай мене Ніком", - сказав він. «Я б не хотів, щоб це було якось офіційно».
  
  
  
  «Добре, сеньйоре… Нік», – поправила вона себе. 'Чого ти хочеш?'
  
  
  
  «Трохи чи дуже багато», - сказав він. "Це залежить від того, як ви на це дивитеся". Він обійшов стіл і став поруч із її стільцем.
  
  
  
  «Я тут у відпустці, Маріє», - сказав він. "Я хочу повеселитися, подивитися на речі, мати власного гіда і повеселитися з ким-небудь на карнавалі".
  
  
  
  У неї на лобі з'явилася невелика зморшка. Вона була невпевнена, і Нік трохи збентежив її. Зрештою, вона почала це розуміти.
  
  
  
  "Я маю на увазі, що ти залишишся зі мною ненадовго", - сказав він. «Ти не пошкодуєш про це, люба. Я чув, що бразильські дівчата дуже відрізняються від інших жінок. Я хочу випробувати це на власному досвіді».
  
  
  
  Її очі потемніли, і вона стиснула губи. Він бачив, що мине миттю, перш ніж вона вибухне гнівом.
  
  
  
  Він швидко нахилився і поцілував її у м'які повні губи. Вона не могла обернутися, бо він міцно схопив її. Марія вирвалася і схопилася. Ці добрі очі тепер стали вугільно-чорними, стріляючи у Ніка вогнем. Її груди піднімалися та опускалися в ритмі її прискореного дихання.
  
  
  
  "Як ти смієш?" - крикнула вона на нього. «Я думав, що ви найкращий друг сеньйора Тодда, і це все, про що ви можете думати зараз. У вас немає ні поваги до нього, ні честі, ні внутрішньої стриманості? Я… я в шоці. Будь ласка, негайно покиньте цей офіс».
  
  
  
  «Заспокойся, – продовжив Нік. «Ви просто трохи заплуталися. Я можу змусити тебе все забути».
  
  
  
  «Ти… ти…», – пробурмотіла вона, не в змозі знайти відповідні слова для вираження свого гніву. "Я не знаю що тобі сказати. Сеньйор Тодд розповів мені про вас дивовижні речі, коли почув, що ви приїдете. Добре, що він не знав, хто ти насправді. Він сказав, що ти найкращий секретний агент, що ти вірний, чесний і справжній друг. А тепер ви приходите сюди і просите мене трохи повеселитися з вами, коли сеньйор Тодд помер лише вчора. Негідник, ти мене чуєш! Відвали!
  
  
  
  Нік засміявся про себе. На його перше запитання було дано відповідь. Це не був прийом або гра. Просто справжній непідробний гнів. І все ж таки він не був повністю задоволений.
  
  
  
  "Добре", - сказав він безтурботно. "Я все одно планував припинити розслідування".
  
  
  
  Її очі розширились від гніву. Вона здивовано ляснула в долоні. "Я ... мені здається, я не розчула тебе", - сказала вона. «Як ти можеш таке казати? Це не справедливо. Хіба ви не хочете дізнатися, хто вбив сеньйора Тодда? Тебе нічого не цікавить, окрім веселощів? '
  
  
  
  Вона мовчала, намагаючись стримати себе і схрестивши руки перед цією красивою, на повні груди. Вона говорила холодно й уривчасто. «Послухайте, - почала вона, - зважаючи на те, що я чула від сеньйора Тодда, ви єдиний, хто може докопатися до істини. Гаразд, ти хочеш провести зі мною карнавал? Бажаєте познайомитися з бразильськими дівчатами? Я зроблю це, я зроблю все, якщо ви пообіцяєте знайти вбивцю сеньйора Тодда. Ми укласти угоду, добре?
  
  
  
  Нік широко посміхнувся. Почуття дівчини були глибокими. Вона була готова заплатити високу ціну за те, що вважала за правильне. Вона перша не просила зупинитись. Це додало йому сміливості. Він вирішив, що настав час поінформувати її.
  
  
  
  "Добре, Марія Хоуз", - сказав він. «Заспокойся, тобі не треба мати жодних справ зі мною. Мені просто треба було з'ясувати, і це був найшвидший спосіб».
  
  
  
  Тобі треба було щось з'ясувати? - сказала вона, зніяковіло дивлячись на нього. 'Про мене?'
  
  
  
  "Так, про тебе", - відповів він. «Я мав дещо знати. Спочатку я перевірив вашу відданість Тодду.
  
  
  
  "Ти відчував мене", - сказала вона, трохи обурюючись.
  
  
  
  "Я випробував тебе", - сказав Нік. – І у вас все вийшло. Я не припиню розслідування, Маріє, поки не з'ясую правду. Але мені потрібна допомога та достовірна інформація. Ви мені вірите, Мері?
  
  
  
  "Я хочу вірити вам, сеньйоре Картер?" вона сказала. Її очі знову стали доброзичливими, і вона глянула на нього відверто.
  
  
  
  "Можна", - сказав він. «Ви любили Тодда, Маріє? Дівчина повернулася і подивилася у маленьке віконце в офісі. Коли вона відповіла, вона говорила повільно. Вона ретельно підбирала слова, дивлячись у вікно.
  
  
  
  'Любов?' - сказала вона сумним голосом. «Хотів би я знати, що це насправді означає. Не знаю, чи я любила сеньйора Тодда. Я знаю, що це найкраща і найприємніша людина, яку я коли-небудь зустрічав. Я відчувала до нього велику повагу та глибоке захоплення. Можливо, я відчував до нього якесь кохання. До речі, якщо я любила його, це мій секрет. Ми ніколи не мали пригод. Він мав глибоке почуття справедливості. Ось чому він збудував цю плантацію. Жоден з нас ніколи не зробить нічого, що змусить нас втратити гідність один до одного. Я не ханжа, але мої почуття до сеньйора Тодда були надто сильні, щоб скористатися ним».
  
  
  
  Вона повернула голову до Ніка. Її очі були сумними і гордими і робили її чарівною красивою. Краса душі і тіла.
  
  
  
  "Можливо, я не зовсім сказала те, що хотіла сказати, сеньйоре Картер", - сказала вона. «Але це щось дуже особисте. Ти єдиний, з ким я колись говорила про це».
  
  
  
  "І ви були дуже зрозумілі, Маріє", - сказав Нік. 'Я цілком розумію. Ви також знаєте, що не всі ставилися до Тодда так, як ви. Є ті, хто думає, що я маю просто забути про все, наприклад Вівіан Деннісон. Вона каже, що трапилося, трапилося, та виявлення вбивці цього не змінить».
  
  
  
  "Вона тобі це сказала?" сказала Марія, з розлюченим виразом обличчя. «Можливо, це тому, що їй байдуже. Ви колись замислювалися про це?
  
  
  
  "Я думав про це", - сказав Нік, намагаючись не розсміятися. "Чому ти думаєш про це?"
  
  
  
  "Бо вона ніколи не цікавилася сеньйором Тоддом, його роботою або його проблемами", - сердито відповіла Марія Хоуз. “Її не цікавили важливі для нього речі. Все, що вона зробила, це сперечалася з ним щодо цієї плантації. Вона хотіла, щоби він припинив будівництво».
  
  
  
  "Ти впевнена, Маріє?"
  
  
  
  «Я чув, як вона сама це казала. Я чула, як вони сперечаються, - сказала вона. «Вона знала, що плантація коштуватиме гроші, великі гроші. Гроші, які вона хотіла б витратити на себе. Вона хотіла, щоб сеньйор Тодд витрачав свої гроші на великі вілли та яхти в Європі».
  
  
  
  Коли Мері заговорила, її очі світилися сумішшю гніву та огиди. Це була незвичайна жіноча ревнощі в цій чесній, щирій дівчині. Вона справді зневажала Вівіан, і Нік погодився.
  
  
  
  "Я хочу, щоб ти розповіла мені все, що знаєш", - сказав Нік. "Той Родхадас", - чи знали він і Тодд один одного?
  
  
  
  Очі Марії потемніли. «Рохадас звернувся до сеньйора Тодда кілька днів тому, але це було таємно. Як ти дізнався?
  
  
  
  "Я ворожив на кавовій гущі", - сказав Нік. 'Продовжуй.'
  
  
  
  «Рохадас запропонував сеньйору Тоддові велику суму грошей за плантацію, яка була наполовину закінчена. Сеньйор Тодд відмовився.
  
  
  
  "Рохадас сказав, навіщо йому ця незавершена плантація?"
  
  
  
  «Рохадас сказав, що хоче його, щоб його група могла його закінчити. За його словами, це були чесні люди, які хотіли допомогти людям, і це дало б їм багато нових послідовників. Але сеньйор Тодд подумав, що це щось підозріле. Він сказав мені, що не вірить Рохадасу, що той не має знань, майстрів і обладнання, щоб закінчити і підтримувати плантацію. Рохадас хотів, щоб сеньйор Тодд пішов».
  
  
  
  "Ага", - вголос замислився Нік. «Було б більше сенсу, якби він попросив Тодда залишитись і закінчити плантацію. Тож він цього не зробив. Що сказав Рохадас, коли Тодд відмовився?
  
  
  
  Він виглядав розлюченим, і сеньйор Тодд хвилювався. Він сказав, що може відкрито протистояти ворожості великих землевласників. Але Рохадас був жахливий».
  
  
  
  «Ви сказали, що Рохадас запропонував багато аргументів. Як багато?'
  
  
  
  «Понад два мільйони доларів».
  
  
  
  Нік тихо свиснув крізь зуби. Тепер він міг зрозуміти телеграму Хока. Ці два з половиною мільйони золотих, відомості про які вони перехопили, були призначені для Рохадаса купити плантацію Тодда. Зрештою, збіг не зіграв такої великої ролі. Але реальні відповіді, наприклад, хто і чому дав стільки грошей, досі залишалися відкритими.
  
  
  
  - У бідного фермера на це йде багато часу, - сказав Нік Марії. «Як Рохадас збирався віддати Тодду усі ці гроші? Він згадав банківський рахунок?
  
  
  
  "Ні, сеньйор Тодд повинен був зустрітися з посередником, який передасть гроші".
  
  
  
  Нік відчув, що його кров тече швидше, що завжди траплялося, коли він був правильним шляхом. Посередник означав лише одне. Хто б не давав гроші, не хотів ризикувати, що Рохадас втече з грошима. Все було добре організовано кимось за лаштунками. Плантація Тодда та його смерть могли бути невеликою частиною чогось значно більшого. Він знову обернувся до дівчини.
  
  
  
  "Ім'я, Маріє", - сказав він. «Мені потрібне ім'я. Тодд згадував ім'я цього посередника?
  
  
  
  Так, я це записала. Ось я знайшла, - сказала вона, перебираючи ящик із паперами. «Ось він, Альберт Соллімейдж. Він є імпортером, і його бізнес знаходиться в районі П'єр Мауа.
  
  
  
  Нік підвівся і звичним жестом перевірив «люгер» у наплічній кобурі. Він підняв підборіддя Марії пальцем.
  
  
  
  «Більше жодних випробувань, Маріє. Жодних угод», – сказав він. «Можливо, коли все закінчиться, ми зможемо працювати разом по-іншому. Ти дуже красива дівчина.'
  
  
  
  Яскраві чорні очі дружелюбно дивилися, і Марія посміхалася. "Із задоволенням, Нік", - багатообіцяюче сказала вона. Нік поцілував її в щоку перед тим, як піти.
  
  
  
  
  
  Район П'єр Мауа був у північній частині Ріо. Це був невеликий магазинчик із простою вивіскою: «Імпортні товари – Альберт Соллімадж». Вітрина магазину була пофарбована в чорний колір, щоб не було видно ззовні. Це була досить захаращена вулиця, повна складів та напівзруйнованих будівель. Нік припаркував машину на розі і продовжив іти пішки. Це був слід, якого він не хотів втрачати. Посередник на 2 мільйони доларів був більшим, ніж простий імпортер. У нього буде багато корисної інформації, і Нік мав намір отримати її так чи інакше. Це почало швидко перетворюватися на великий бізнес. Він, як і раніше, мав намір знайти вбивцю Тодда, але все більше переконувався, що бачив тільки верхівку айсберга. Якщо він упіймає вбивцю Тодда, то дізнається набагато більше. Він почав здогадуватись, хто за цим стоїть. Російські? Китайці? Ці дні вони були активні всюди. Коли він увійшов до магазину, він все ще був у задумі. Це була невелика кімната з вузькою стійкою в одному кінці, на якій стояли кілька ваз та дерев'яних статуй. На землі і в ящиках лежали курні пакунки. Два невеликі вікна з боків закривалися сталевими віконницями. Маленькі двері вели у задню частину магазину. Нік натиснув кнопку дзвінка, що стояв біля стійки. Дзвонив дружелюбно, і він чекав. Ніхто не з'явився, і він знову натиснув. Він покликав і прислухався до галасу із задньої частини магазину. Він нічого не чув. Раптом у нього з'явився озноб – шосте почуття занепокоєння, яке він ніколи не ігнорував. Він обійшов стійку і просунув голову у вузький одвірок. Підсобка була забита до стелі рядами дерев'яних ящиків. Між ними були вузькі коридори.
  
  
  
  "Містер Соллімадж?" знову покликав Нік. Він увійшов до кімнати і заглянув у перший вузький прохід. Його м'язи мимоволі напружилися, коли він побачив тіло, що лежить на підлозі. Струмінь червоної рідини ринула на ящики, виходячи з дірки у скроні чоловіка. Його очі були розплющені. Нік опустився навколішки біля трупа і витяг гаманець із внутрішньої кишені.
  
  
  
  Раптом він відчув, як волосся у нього на шиї заворушилося - первісний інстинкт, що є частиною його мозку. Цей інстинкт нагадував йому, що смерть близька. Досвід підказав йому, що ніколи було розвернутися. Стоячи навколішки у мерця, він міг зробити тільки один рух, і він зробив це. Він пірнув над тілом. Під час цього стрибка він відчув різкий, пронизливий біль від предмета, що ковзає по його скроні. Смертельний удар був невдалим, але на скроні з'явився струмок крові. Коли він підвівся, він побачив, що нападник переступив через тіло і підійшов до нього. Чоловік був високого зросту, одягнений у чорний костюм і мав ту саму форму обличчя, що й людина з «Кадилаку». У правій руці він тримав тростину, Нік побачив дводюймовий цвях на ручці тростини. Безшумно, брудно та дуже ефективно. Тепер Ніку стало ясно, що трапилося із Соллімейджем. Чоловік все ще наближався, і Нік відступив. Незабаром він урізався в стіну і потрапляв у пастку. Нік дозволив Х'юго вислизнути з піхов у рукав і відчув обнадійливу гостроту холодної сталі стилету в руці.
  
  
  
  Він зненацька покинув Хьюго. Нападник, однак, помітив це якраз вчасно і відштовхнувся від ящиків. Стилет пронизав його груди. Нік пішов за ножем у стрибку і отримав удар тростиною. Чоловік знову підійшов до Ніка. Він змахнув тростиною в повітрі, як косою. У Ніка майже не було місця. Він не хотів шуміти, але шум все одно краще, ніж бути вбитим. Він вийняв «люгер» із наплічної кобури. Нападник, проте, був настороже і швидкий, і коли побачив, що Нік тягне «Люгер», він встромив цвях у руку Ніка. Люгер упав на землю. Коли чоловік убив цвях у руку Ніка, він відкинув зброю. «Це був не один із негідників Рохадаса, а добре навчений професійний убивця», - подумав Нік. Але, вбивши цвях у руку Ніка, людина опинилась у межах досяжності.
  
  
  
  Стиснувши зуби, він ударив чоловікові ліворуч у щелепу. Цього було достатньо, щоби дати Ніку трохи часу. Чоловік закрутився на ногах, коли Нік вивільнив руку і пірнув у вузький коридор. Чоловік штовхнув Люгер десь між коробками. Нік знав, що без пістолета йому треба робити щось ще й швидко. Високий чоловік був надто небезпечний зі своєю смертоносною палицею. Нік пішов в інший коридор. Він почув за м'яким звуком гумових підошв. Надто пізно, коридор виявився глухим кутом. Він обернувся і побачив, що його противник блокує єдиний вихід. Чоловік ще не сказав жодного слова: тавро професійного вбивці.
  
  
  
  Конічні стінки ящиків та ящиків були ідеальною пасткою і давали людині та її зброї максимальну перевагу. Вбивця наближався повільно. Ублюдок нікуди не поспішав, він знав, що його жертві не втекти. Нік все ще йшов назад, щоб дати собі час та простір. Раптом він схопився і потяг за верхню частину високої купи ящиків. На мить ящик балансував на краю, а потім упав на землю. Нік зірвав кришку ящика та використав її як щит. Тримаючи кришку перед собою, він побіг уперед так швидко, як міг. Він бачив, як чоловік відчайдушно тицьнув ціпком об край кришки, але Нік скосив його, як бульдозер. Він опустив на чоловіка важку кришку. Нік знову підняв її і побачив закривавлене обличчя. Високий чоловік повернувся на бік і знову встав. Він був твердий, як скеля. Він знову зробив випад.
  
  
  
  Нік упіймав його на коліно і вдарив у щелепу. Чоловік із бульканням упав на землю, і Нік побачив, як він сунув руку в кишеню пальта.
  
  
  
  Він витяг маленький пістолет, не більше "Деррінджера". Нога Ніка, наче націлена, потрапила в пістолет у той момент, коли чоловік вистрілив. В результаті стався постріл, не набагато голосніше, ніж з пістолета, і рана, що зяяла над правим оком людини. Прокляття, прокляв Нік. Це був його наміром. Ця людина могла надати йому інформацію.
  
  
  
  Нік обшукав кишені чоловіка. Як і у водія «кадилака», він не мав із собою документів, що засвідчують особу. Проте тепер дещо зрозуміли. Це не була місцева операція. Замовлення віддавали професійні люди. Декілька мільйонів доларів було виділено Рохадасу на купівлю плантації Тодда. Гроші були перехоплені, що змусило їх швидко діяти. Головне – мовчання посередника, Соллімаджа. Нік це відчув. він сидів на пороховій бочці і не знав, де і коли вона вибухне. Їхнє рішення вбити, щоб не ризикувати, було явною ознакою того, що вибух наближається. Він не знав, куди подіти жінок. Тепер це теж мало значення. Йому потрібна була ще одна зачіпка, щоб він міг дізнатися трохи більше про Соллімадж. Можливо, Хорхе зможе допомогти йому. Нік вирішив розповісти йому все.
  
  
  
  Він узяв тростину і уважно вивчив зброю. Він виявив, що, повернувши голівку палиці, можна змусити цвях зникнути. Він із захопленням дивився на зроблену вручну та вправно продуману річ. «Щось для спецефектів, щоб придумати таку річ», - подумав він. Звичайно, це не те, що могли б вигадати селяни-революціонери. Нік упустив палицю поруч із тілом Альберта Соллімейджа. Без знаряддя вбивства ця маленька кругла дірка у його скроні могла бути справжньою загадкою.
  
  
  
  Нік вклав Х'юго в піхви, взяв «Люгер» і вийшов із магазину. На вулиці було кілька людей, і він поволі пішов до своєї машини. Він поїхав, звернув на Avenida Presidente Vargas і попрямував до Лос-Реєсу. Опинившись на естраді, він дав повний газ і рвонув через гори.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 6
  
  
  
  
  
  
  
  
  Коли Нік прибув Лос-Рейес, Хорхе був. Офіцер у формі, мабуть, помічник, сказав йому, що начальник повернеться приблизно за годину. Нік вирішив почекати над теплим сонцем. Спостерігаючи за повільними рухами міста, він теж хотів жити у такому темпі. І все-таки це був світ, оточений великим поспіхом: люди, які хотіли вбивати один одного якнайшвидше, підбурювані амбітними типами. Це місто вже постраждав від цього. Були підпільні сили, прихована ненависть і стримана помста, яка могла спалахнути за найменшої нагоди. Ці безневинні, мирні люди хитро використовувалися лукавими, безжальними людьми. Міська тиша тільки посилила нетерпіння Ніка, і він був радий, коли нарешті з'явився Хорхе.
  
  
  
  В офісі Нік розповів про трьох чоловіків, які намагалися його вбити. Закінчивши, він поклав на стіл три білі картки із червоною точкою. Хорхе стиснув зуби. Він нічого не сказав, поки Нік продовжував. Коли Нік закінчив, Хорхе відкинувся на спинку стільця, що обертається і довго і задумливо подивився на Ніка.
  
  
  
  "Ви багато сказали, сеньйоре Нік", - сказав Хорхе. «Ви багато чого дізналися за дуже короткий час. Я не можу дати вам ні на що відповіді, крім однієї, а саме трьох, які напали на вас. Я впевнений, що вони були надіслані Ковенантом. Той факт, що вони мали всі три карти Novo Dia, взагалі нічого не означає».
  
  
  
  «Я думаю, це страшенно багато означає», - заперечив Нік.
  
  
  
  "Ні, аміго", - сказав бразилець. «Вони цілком можуть бути членами партії Ново Діа і, проте, найняті Асоціацією. Мій друг Рохадас зібрав навколо себе багато людей. Не всі вони – ангели. Більшість із них майже не мають освіти, бо майже всі бідні. Вони зробили майже все у своєму житті. Якщо обіцяв високу нагороду, у чому я впевнений, було неважко знайти трьох чоловіків. "А як щодо грошей, які Рохадас запропонував сеньйору Тодду?" - Запитав Нік. «Звідки він узяв?
  
  
  
  "Можливо, Рохадас зайняв гроші", - уперто відповів Хорхе. "Це не правильно? Йому потрібні гроші. Я гадаю, у вас комплекс. Все, що сталося, пов'язане з Рохадас. Ви хочете очорнити його, і це спричиняє у мене великі підозри».
  
  
  
  «Якщо у когось тут є комплекс, товаришу, я сказав би, що це у вас. Ви відмовляєтесь дивитися правді у вічі. Так багато справ не вирішиш».
  
  
  
  Він побачив, як Хорхе крутиться на стільці і сердиться. "Я бачу факти", - сердито сказав він. «Найголовніше, що Рохадас – людина з народу. Він хоче допомогти людям. Чому така людина хотіла завадити сеньйору Тодду закінчити свою плантацію? А тепер дай відповідь на це!
  
  
  
  «Така людина не зупинила плантацію», - визнав Нік.
  
  
  
  "Нарешті", - переможно крикнув Хорхе. "Це не могло бути більш зрозумілим, чи не так?"
  
  
  
  "Ось і почни знову зі своєю ясністю", - відповів Нік. «Я сказав, що така людина цього не зробить. То що, якщо Рохадас не такий чоловік?
  
  
  
  Хорхе відсахнувся, ніби його вдарили по обличчю. Він насупив брови. "Що ти намагаєшся сказати?" - прогарчав він.
  
  
  
  «Що, якщо Роадас – екстреміст, який хоче мати владу, спираючись на когось за кордоном?» - спитав Нік, розуміючи, що Хорхе може вибухнути гнівом. «Що найбільше потрібно такій людині? У нього має бути купа незадоволених людей. Народ без надії та добрих перспектив. У нього мають бути люди, які йому підкоряються. Таким чином він зможе їх використати. Плантація сеньйора Тодда змінила б це. Як ви самі сказали, це принесе людям гарну заробітну плату, робочі місця та нові можливості. Це прямо чи опосередковано покращило б їхнє життя. Такий чоловік не може собі цього дозволити. У своїх інтересах люди повинні залишатися відсталими, неспокійними та безгрошовими. Не можна маніпулювати та використовувати тих, хто отримав надію та матеріальне покращення, так само легко, як людей, які втратили надію. Плантація, навіть якби вона була майже закінчена, змусила його втратити контроль над людьми».
  
  
  
  "Я не хочу більше слухати цю нісенітницю", - крикнув Хорхе, встаючи. «Яке у вас право говорити тут таку нісенітницю? Чому ви намагаєтеся шантажувати цю людину, єдину, хто намагався допомогти цим бідним людям? На вас напали троє чоловіків, і ви спотворюєте факти, щоб звинуватити Рохадаса. Чому?
  
  
  
  "Ковенант не намагався купити плантацію сеньйора Тодда", - сказав Нік. «Вони зізналися, що раді зупиненню будівництва та смерті Тодда.
  
  
  І мені треба сказати вам дещо. Я наводив довідки про Рохадас. Ніхто у Португалії його не знає».
  
  
  
  "Я не вірю тобі", - крикнув у відповідь Хорхе. «Ви просто посланець багатих. Ви тут не для того, щоб розкрити цю справу про вбивство, а для того, щоб знищити Рохадаса. Ось що ви намагаєтесь. Ви всі в Америці товсті багатії. Ви не можете виносити звинувачення у вбивстві когось із ваших родичів».
  
  
  
  Бразилець крутився руками. Він ледве стримувався. Він стояв прямо, гордо і зухвало піднявши голову.
  
  
  
  «Я хочу, щоб ви негайно пішли, – сказав Хорхе. «Я можу видалити вас звідси, сказавши, що я маю інформацію, що ви баламут. Я хочу, щоб ти залишив Бразилію».
  
  
  
  Нік зрозумів, що продовжувати немає сенсу. Позицію Хорхе Пілатто міг змінити лише він сам. Ніку доводилося розраховувати на здоровий глузд і гордість Хорхе. Він вирішив дати цій гордості останній поштовх. "Добре", - сказав Нік, стоячи біля дверей. «Тепер я знаю «Це єдине поселення у світі, де є сліпий начальник поліції».
  
  
  
  Він пішов, і коли Хорхе вибухнув, він був радий, що не дуже добре розуміє португальську.
  
  
  
  Коли він прибув до Ріо, був уже вечір. Він пішов у квартиру Вівіан Деннісон. Ніка стурбувала рана на руці. Ця рана, безперечно, була інфікована. Йому довелося полити його йодом. У валізі завжди була невелика аптечка.
  
  
  
  Нік все думав, що наближається час, коли щось станеться. Він знав це не на підставі фактів, а на підставі інстинкту. Вівіан Деннісон вела свою гру, і він збирався подбати про неї сьогодні ввечері. Якщо вона дізнається про щось важливе, він почує це до кінця ночі.
  
  
  
  У піжамі вона відчинила двері, затягла його до кімнати і притулилася губами до нього. Вона зробила ще крок назад, опустивши очі.
  
  
  
  «Вибачте, Нік, - сказала вона. Але оскільки я не чула від вас весь день, я хвилювалася. Я просто мала це зробити».
  
  
  
  «Ти просто мала дати мені спробувати, люба», - сказав Нік. Він вибачився і пішов у свою кімнату, щоб полікувати свою руку. Коли він закінчив, він повернувся до неї. Вона чекала на дивані.
  
  
  
  Вона спитала. - "Ви зробите мені випити?" «Бар геть там, Нік. Чи правда ви наливаєте в напій занадто багато води?
  
  
  
  Нік підійшов до бару і підняв кришку. Задня частина кришки була алюмінієва, як дзеркало. Він бачив, як виглядає Вівіан. У кімнаті стояв якийсь запах, відчув Нік. Запах, якого не було ні вчора, ні минулої ночі. Він знав цей запах, але не міг одразу визначити його.
  
  
  
  "Як щодо Манхеттена?" - спитав він, потягнувшись за пляшкою вермуту.
  
  
  
  "Чудово", - відповіла Вівіан. «Я впевнена, що ви робите справді добрі коктейлі».
  
  
  
  "Достатньо кріплення", - сказав Нік, все ще намагаючись визначити запах. Він нахилився до маленького відра для сміття з педалями золотистого кольору і впустив у нього кришку від пляшки. При цьому він побачив, що на дні лежала недокурена сигара. Звісно, тепер він знав. То був запах гарної Гавани.
  
  
  
  'Що ви робили сьогодні?' - люб'язно спитав він, помішуючи напої. "Чи були у вас відвідувачі?"
  
  
  
  "Нікого, крім покоївки", - відповіла Вівіан. «Я провела велику частину ранку за телефоном, а сьогодні вдень почала збирати речі. Я не хотіла ходити у гості. Я хотіла побути одна».
  
  
  
  Нік поставив напої на кавовий столик і знав, що збирається робити. Її обман тривав досить довго. Що саме вона робила з цим, він ще не знав, але все одно вона була першокласною повією. Він залпом допив свій «Манхеттен» і побачив здивовану Вівіан. Нік сів поруч із нею на диван і посміхнувся.
  
  
  
  «Добре, Вівіане», - весело сказав він. - 'Гру закінчено. Признавайся.
  
  
  
  Вона виглядала збентеженою і спохмурніла. Вона спитала. - 'Що?' "Я не розумію тебе, Нік".
  
  
  
  «Ти розумієш найкраще», - посміхнувся він. То була його смертельна посмішка, і, на жаль, вона цього не знала. «Почни говорити. Якщо ви не знаєте, з чого почати, спочатку скажіть мені, ким був ваш відвідувач сьогодні вдень».
  
  
  
  "Нік", - тихо засміялася вона. «Я справді не розумію вас. Що відбувається?'
  
  
  
  Він сильно вдарив її плазом рукою по обличчю. Її "Манхеттен" пролетів через кімнату, і сила удару змусила її впасти на землю. Він підняв її і вдарив знову, тільки цього разу не так сильно. Вона впала на диван. Тепер у її очах був справжній страх.
  
  
  
  "Мені не подобається це робити", - сказав їй Нік. ' Це не мій спосіб робити це, але моя мама завжди говорила, що я повинен робити більше речей, які мені не подобалися б. Так що, люба, я пропоную тобі почати говорити зараз, або я зроблю це жорстко. Я знаю, що хтось тут був сьогодні вдень. У кошику для сміття є сигара і весь будинок пахне сигарним димом. Якщо ви прийшли ззовні, як я, це відразу помітите. Ви не розраховували на це, чи не так? Ну, хто це був?
  
  
  
  Вона сердито глянула на нього і повернула голову набік. Він схопив її коротке світле волосся і потяг за собою. Коли вона впала на землю, вона закричала від болю. Досі тримаючи її за волосся, він підняв її голову і погрозливо підняв руку. 'Знову! О ні, будь ласка! - благала вона з жахом в очах.
  
  
  
  "Я був би щасливий ударити вас ще кілька разів тільки за Тодда", - сказав Нік. «Але я тут не для того, щоб висловлювати свої особисті почуття. Я тут, щоби почути правду. Що ж, ти маєш говорити, чи тобі дадуть ляпас?
  
  
  
  "Я скажу", - схлипнула вона. «Будь ласка, відпусти мене… Ти робиш мені боляче!»
  
  
  
  Нік узяв її за волосся, і вона знову закричала. Він кинув її на диван. Вона сіла і подивилася на нього із сумішшю поваги та ненависті.
  
  
  
  "Дайте мені спочатку ще випити", - сказала вона. «Будь ласка, я… мені потрібна трохи прийти до тями».
  
  
  
  "Добре", - сказав він. «Я не безрозсудний». Він пішов у бар і почав мікшувати ще один манхеттен. Хороша випивка може трохи розв'язати їй язик. Струшуючи напої, він заглядав у алюмінієву задню частину кришки бару. Вівіан Деннісон більше не було на дивані, і раптом він побачив, як знову з'явилася її голова. Вона підвелася і повільно підійшла до нього. В одній руці вона тримала дуже гострий ніж для відкривання листів із мідною ручкою у формі дракона.
  
  
  
  Нік не рушив з місця, тільки поклав Манхеттен із міксера до склянки. Тепер вона була майже поряд з ним, і він побачив, як її рука піднялася, щоб завдати йому удару. Блискавки він перекинув склянку з Манхеттеном через плече і їй в обличчя. Вона мимоволі моргнула. Він схопив ножа для відкривання листів і викрутив їй руку. Вівіан закричала, але Нік тримав її руку за спину.
  
  
  
  "Тепер ти будеш говорити, маленька брехуха", - сказав він. "Ти вбила Тодда?"
  
  
  
  Спочатку він не подумав про це, але тепер, коли вона хотіла вбити його, він подумав, що вона цілком здатна на це.
  
  
  
  "Ні", - видихнула вона. "Ні, клянуся!"
  
  
  
  "Причому тут ти?" - спитав він, ще більше викручуючи їй руку.
  
  
  
  «Будь ласка, – закричала вона. «Будь ласка, стій, ти вбиваєш мене… стій!»
  
  
  
  "Ще ні", - сказав Нік. «Але я, звичайно, зроблю це, якщо ти не говоритимеш. Яке ставлення до вбивства Тодда?
  
  
  
  "Я сказала їм... Я сказала їм, коли він повернеться з плантації, коли він буде один".
  
  
  
  "Ти зрадила Тодда", - сказав Нік. "Ти зрадила свого чоловіка", - він жбурнув її до краю дивана і тримав за волосся. Йому довелося стримуватись, щоб не вдарити її.
  
  
  
  "Я не знала, що вони збираються вбити його", - видихнула вона. «Ви повинні мені повірити, я не знав. Я… Я думала, вони просто хотіли його налякати.
  
  
  
  «Я навіть не повірив би тобі, якби ти сказав мені, що я Нік Картер», - кричав він на неї. - 'Хто вони?'
  
  
  
  "Я не можу вам цього сказати", - сказала вона. "Вони уб'ють мене".
  
  
  
  Він ударив її ще раз і почув стукіт зубів. "Хто був тут сьогодні вдень?"
  
  
  
  'Нова людина. Я не можу цього сказати, - схлипнула вона. «Вони вб'ють мене. Вони сказали мені це самі».
  
  
  
  "Твої справи погані", - прогарчав їй Нік. «Бо я уб'ю тебе, якщо ти мені не скажеш».
  
  
  
  "Ви цього не зробите", - сказала вона з поглядом, який більше не міг приховати її страх. "Ви не зробите, - повторила вона, - але вони зроблять".
  
  
  
  Нік вилаявся про себе. Вона знала, що має рацію. Він би не вбив її, не за нормальних обставин. Він схопив її за піжаму і струснув, як ляльку.
  
  
  
  «Можливо, я не вб'ю тебе, але я доб'юся, щоб ти благала мене про це», - гаркнув він їй. «Навіщо вони прийшли сюди сьогодні вдень? Чому вони були тут?
  
  
  
  "Вони хотіли грошей", - сказала вона, задихаючись.
  
  
  
  "Які гроші?" - Запитав він, затягуючи тканину навколо її шиї.
  
  
  
  "Гроші, які Тодд відклав на утримання плантації протягом першого року", - кричала вона. «Ти… ти мене душиш».
  
  
  
  'Де вони знаходяться?'
  
  
  
  "Я не знаю", - сказала вона. «Це був фонд операційних витрат. Тодд думав, що плантація принесе прибуток наприкінці першого року».
  
  
  
  'Хто вони?' - знову спитав він, але вона не була згодна. Вона стала впертою.
  
  
  
  "Я не скажу тобі", - сказала вона.
  
  
  
  Нік спробував ще раз. - "Що ти сказав їм сьогодні вдень?" "Ймовірно, вони не поїхали ні з чим".
  
  
  
  Він помітив невелику зміну погляду її очей і відразу зрозумів, що вона знову збирається збрехати. Він підтягнув її так, щоб вона стояла. «Ще одна брехня, і я не уб'ю тебе, але ти благатимеш мене убити тебе», - дико сказав він. "Що ти сказав їм сьогодні вдень?"
  
  
  
  «Я сказав їм, хто знає, де гроші, єдина людина, яка знає: Марія».
  
  
  
  Нік відчув, як його пальці сильніше стискають горло Вівіан, і знову побачив зляканий погляд у її очах.
  
  
  
  "Я дійсно повинен убити тебе", - сказав він. «Але у мене на тебе інші плани кращі. Ви йдете зі мною. Спочатку ми заберемо Марію, а потім підемо до одного начальника поліції, якому я передам тебе.
  
  
  
  Він виштовхнув її до коридору, тримаючи за руку. "Дайте мені переодягтися", - заперечила вона.
  
  
  
  "Немає часу", - відповів він. Нік виштовхнув її в коридор. «Куди б ви не пішли, вам дадуть нову сукню та нову мітлу».
  
  
  
  Він подумав про Марію Хоуз. Ця фальшива егоїстична відьма теж зрадила її. Але вони не вбили б Марію принаймні поки що. Принаймні поки вона тримала рот на замку. Тим не менш, він хотів піти до неї та відвезти у безпечне місце. Перехоплений грошовий переказ був дуже важливим. Це означало, що він був призначений для інших цілей. Він подумав, чи не краще залишити Вівіан тут, у її квартирі, і змусити її говорити. Він не думав, що це така гарна ідея, але він міг би це зробити, якби йому довелося. Ні, вирішив він спочатку Марія Хоуз. Вівіан сказала йому, де живе Марія. Це було десять хвилин машиною. Коли вони підійшли до дверей, що обертаються у вестибюлі, Нік зайняв з нею одне місце. Він не дозволить їй втекти. Вони щойно пройшли через двері, що оберталися, як пролунали постріли. Швидко він упав на землю і потяг за собою Вівіан. Але її смерть була блискавичною. Він почув звук пострілів, що пробивають її тіло.
  
  
  
  Дівчина впала вперед. Він перевернув її тримаючи люгер у руці. Вона була мертва, три кулі потрапили їй у груди. Хоча він знав, що нічого не побачить, все одно дивився. Вбивці зникли. Вони чекали її і вбили за першої ж нагоди. Нині вдавалися інші люди. «Залишися з нею», - сказав Нік першому, хто прийшов. "Я йду до лікаря".
  
  
  
  Він втік за ріг і стрибнув у свою машину. Те, що йому зараз не було потрібно, це поліція Ріо. Він вважав себе дурним через те, що не змусив Вівіан говорити. Все, що вона знала, пішло з нею до могили.
  
  
  
  Він їхав містом із небезпечною швидкістю. Будинок, у якому жила Марія Хоуз, виявився невеликим непоказним будинком. Жила у будинку 2А.
  
  
  
  Він подзвонив у дзвінок і побіг угору сходами. Двері квартири були прочинені. Раптом у нього виникла глибока підозра, яка підтвердилася, коли він штовхнув двері. Йому не довелося кричати, бо її тут більше нема. У квартирі панував безлад: ящики перевернуті, стільці та стіл перевернуті, шафи перевернуті. Вони вже тримали її у руках. Але безладдя, яке він побачив перед собою, сказав йому одне: Марія ще не сказала. Якби вони це зробили, їм не довелося б обшукувати її кімнату дюйм за дюймом. Що ж, вони змусять її говорити, він був у цьому певен. Але поки вона тримала рота на замку, вона була в безпеці. Можливо, ще час звільнити її, якби він тільки знав, де вона.
  
  
  
  Його очі, навчені знаходити дрібні деталі, які інші не помітять, блукали. Щось було біля дверей, на килимі у коридорі. Густий червонуватий бруд. Він узяв трохи і скачав між пальцями. Це був гарний важкий бруд, і він бачив його раніше в горах. Туфель або чобіт, які, мабуть, принесли його, прийшли прямо з гір. Але де? Можливо, одна із великих ферм Ковенанта? Або у штаб-квартирі Рохадаса у горах. Нік вирішив взяти Рохадаса.
  
  
  
  Він утік сходами і якнайшвидше поїхав до естради. Хорхе сказав йому, що стара місія проводилася в горах, неподалік Барра-ду-Піраї.
  
  
  
  Він хотів відвести Вівіан до Хорхе, щоб переконати його, але тепер він мав так само мало доказів, як і раніше. Коли він їхав дорогою Урде, Нік зібрав усі факти докупи. Якщо він зробив правильні висновки, Рохадас працював на кількох великих босів. Він використав анархістів-негідників, але в нього також було кілька професіоналів, безперечно, з тих самих людей, які також дбали про його гроші. Він був упевнений, що великі боси хочуть набагато більшого, ніж просто зупинити будівництво плантації Тодда. А Ковенант був не більш ніж дратівливим побічним ефектом. Якщо вони не об'єднали свої сили для спільної мети. Це траплялося раніше, скрізь і часто. Це було можливе, але Ніку це здавалося малоймовірним. Якби Рохадас та Ковенант вирішили працювати разом, частка Ковенанта майже напевно була б грошима. Члени могли отримати гроші за заявку від Тодда індивідуально чи колективно. Але вони цього не зробили. Гроші прийшли з-за кордону, і Нік знову задумався, звідки. Він мав відчуття, що він скоро все дізнається.
  
  
  
  Вихід у Лос-Рейєс був уже позаду. Чому Хорхе треба було так його ненавидіти? Він підійшов до повороту з вказівником. Одна стрілка вказувала вліво, а інша вправо. На вивісці було написано: «Барра-ду-Манса – ліворуч» та «Барра-ду-Піраї – праворуч».
  
  
  
  Нік повернув праворуч, і через кілька хвилин побачив дамбу на півночі. Дорогою він підійшов до групи будинків. В усіх будинках було темно, окрім одного. Він побачив брудну дерев'яну табличку з написом "Бар". Він зупинився і ввійшов усередину. Оштукатурені стіни та кілька круглих столів – ось і бар. Чоловік, що стояв за краном, привітав його. Бар був кам'яний і виглядав примітивно.
  
  
  
  "Скажіть", - запитав Нік. "Onde fica a mission velho?"
  
  
  
  Чоловік усміхнувся. "Стара місія", - сказав він. - Штаб-квартира Рохадаса? Поверніть ліворуч першою старою гірською дорогою. Іди прямо нагору. Коли ви досягнете вершини, ви побачите стару посаду з місією з іншого боку».
  
  
  
  "Muito obrigado", - сказав Нік, вибігаючи. Легка частина закінчилася, він це знав. Він знайшов стару гірську дорогу і погнав машину крутими вузькими стежками. Далі була галявина, і він вирішив припаркувати там свою машину. Він продовжив іти пішки.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 7
  
  
  
  
  
  
  
  
  Великий чоловік, одягнений у білу сорочку та білі штани, витер цівку поту з чола і випустив хмару диму у тишу кімнати. Він нервово барабанив по столу лівою рукою. Запах гаванської сигари наповнив скромну кімнату, яка була водночас і офісом, і житловим приміщенням. Чоловік напружив потужні м'язи плеча і зробив кілька глибоких вдихів. Він знав, що йому насправді слід лягти в ліжко та готуватися до... до завтрашнього дня. Все, що він завжди намагався зробити, - як слід виспатися. Він знав, що не може заснути. Завтра буде великий день. З завтрашнього дня ім'я Рохадас буде занесене до підручників історії разом із Леніним, Мао та Кастро. Він усе ще не міг заснути через нерви. Замість впевненості та хвилювання останні кілька днів він відчував занепокоєння і навіть невеликий страх. Більша частина його зникла, але на це пішло більше часу, ніж він думав. Труднощі та проблеми були ще надто свіжі в його пам'яті. Деякі проблеми ще не вирішені повністю.
  
  
  
  Можливо, гнів останніх тижнів усе ще був. Він був обережною людиною, людиною, яка працювала акуратно і стежила за тим, щоб були вжиті всі необхідні запобіжні заходи. Просто так треба було вдіяти. Він був найгіршим. якщо йому доведеться внести раптові та необхідні зміни до своїх планів. Ось чому він мав такий поганий настрій і нерви останні кілька днів. Він ходив по кімнаті великими важкими кроками. Час від часу він зупинявся, щоб ковтнути сигару. Він подумав, що сталося, і знову відчув, як його гнів закипає. Чому життя має бути таким страшенно непередбачуваним? Все почалося з першого американо, того Деннісона з його гнилою плантацією. До того, як той Американо представив свої великі плани, він завжди контролював людей в горах. Він міг їх загітувати чи зламати. А потім раптово за одну ніч вся атмосфера змінилася. Навіть Хорхе Пілатто, наївний божевільний, став на бік Деннісона та його планів. Не те щоб це мало значення. Люди були великою проблемою.
  
  
  
  Спочатку він намагався затягнути будівництво плантації настільки, що Американо відмовився від його планів. Але він відмовився здаватися і став дедалі більше приходити на плантацію. У той же час люди стали бачити все більше і більше надій на краще майбутнє та кращі перспективи. Він бачив, як вони вночі молилися перед незавершеною головною будівлею плантації. Ідея йому не сподобалася, але він знав, що треба діяти. Населення мало неправильне ставлення до цього, і йому знову довелося маніпулювати. На щастя для нього, друга частина плану була викладена набагато краще. Його армія, що складається з добре навчених, була готова. Для першої частини плану було багато зброї та навіть запасна армія. Коли плантацію майже закінчили, Рохадасу залишалося тільки вирішити здійснити свої плани швидше.
  
  
  
  Першим кроком було знайти інший спосіб захопити Американо. Він влаштував покоївку до Деннісонів у Ріо. Було легко змусити зникнути справжню покоївку та помістити туди іншу. Інформація, яку передала дівчина, принесла Рохадасу удачу і виявилася безцінною. Сеньйора Деннісон була так само зацікавлена у зупинці плантації, як і він сам. На це вона мала свої причини. Вони зібралися разом і дещо підготували. Вона «була з тих самовпевнених, жадібних, короткозорих, насправді дурних жінок. Йому подобалося використати її. Рохадас засміявся. Все це здавалося таким простим.
  
  
  
  Коли Тодда вбили, він подумав, що це буде кінець, і знову привів у дію свій графік. Незабаром з'явився другий американець. Повідомлення, яке він тоді отримав прямо зі штаб-квартири, було одночасно тривожним та вражаючим. Він повинен був бути дуже обережним і завдати удару негайно. Присутність цієї людини, такого Ніка Картера, викликала справжній переполох. Спочатку він подумав, що вони сильно перебільшують у штаб-квартирі. Вони сказали, що він був спеціалістом зі шпигунства. Навіть найкращий у світі. З ним вони не могли ризикувати. Рохадас підібгав губи. Штаб не був надто стурбований. Він витер цівку поту з брови. Якби вони не надіслали спеціальних агентів, це могло б завдати Ніку Картеру ще більше неприємностей. Він був радий, що вони вчасно дісталися Соллімаджа.
  
  
  
  Він знав, що вже надто пізно зупиняти план, але проклятий шанс, усі ті дрібниці, які пішли не так. Якби він відклав остаточний розрахунок із цим Деннісоном, все могло б піти набагато легше. Але звідки, чорт забирай, він міг знати, що N3 їде в Ріо і він товаришує з Деннісоном? Ах, це завжди безглуздий збіг! А потім той золотий корабель, перехоплений в Америці. Нік Картер також це знав. Він був подібний до керованої ракети, такий же непохитний і нещадний. Було б добре, якби він міг цього позбутися.
  
  
  
  А потім ця дівчина. Він тримав її в руках, але вона була впертою. Не те щоб він не зміг би все це розкрити, але вона була чимось особливим. Він не хотів кидати її собакам. Вона була надто гарною. Він міг зробити її своєю дружиною, а він уже облизував свої важкі пухкі губи. Зрештою, він більше не буде примарним лідером невеликого екстремістського угруповання, а буде людиною світового рівня. Така жінка, як вона, підійшла б йому. Рохадас викинув сигару і зробив великий ковток води зі склянки на тумбочці. Більшість жінок завжди досить швидко бачать, що їм краще. Можливо, якби він пішов до неї один і зав'язав дружню, спокійну розмову, він досягнув би якихось результатів.
  
  
  
  Вона провела в одній з найменших камер нижче чотирьох годин. Це дало їй час подумати. Він подивився на свій годинник. Це буде коштувати йому нічного сну, але завжди може спробувати. Якби він міг змусити її сказати їй, де гроші, все було б набагато краще. Це також означало, що вона хотіла вести із ним бізнес. Він відчував, як усередині його трясе від хвилювання. Проте йому треба було бути обережним. Йому також важко буде тримати руки при собі. Він хотів би пестити і пестити її, але зараз у нього не було на це часу.
  
  
  
  Рохадас відкинув назад своє густе сальне волосся і відчинив двері. Він швидко спустився по кам'яних сходах, швидше, ніж можна було очікувати від такої важкої людини. Двері маленької кімнати, що колись були склепом старого ченця, були зачинені. Через невеликий отвір у двері він побачив Марію, яка сиділа в кутку. Вона розплющила очі, коли він зачинив засув і встав. Він міг просто миттю побачити її промежину. Поруч із нею на тарілці лежала незаймана емпада, м'ясний пиріг. Він увійшов, зачинив за собою двері та посміхнувся дівчині.
  
  
  
  «Марія, люба, – м'яко сказав він. Він мав добрий, доброзичливий голос, який, незважаючи на його спокій, все ще був переконливий. «Нерозумно не їсти. Це не спосіб зробити це».
  
  
  
  Він зітхнув і сумно похитав головою. "Нам треба поговорити, тобі і мені", - сказав він їй. Ти занадто розумна дівчина, щоб бути нерозумною. Ви дуже допомогли б мені в роботі, Маріє. Світ може бути біля твоїх ніг, дитинко. Подумайте, у вас може бути майбутнє, якому позаздрить кожна дівчина. У тебе немає причин не працювати зі мною. Ви нічого не повинні цим американцям. Я не хочу завдавати тобі болю, Маріє. Ти надто гарна для цього. Я привів вас сюди, щоб переконати вас, щоби показати вам, що саме правильно».
  
  
  
  Рохадас проковтнув, дивлячись на круглі, повні грудей дівчини.
  
  
  
  «Ви маєте бути вірними своєму народу», - сказав він. Його очі дивилися на її червоні губи. «Ти маєш бути за нас, а не проти нас, люба».
  
  
  
  Він глянув на її довгі стрункі ноги. «Подумай про своє майбутнє. Забути минуле. Я зацікавлений у вашому добробуті, Маріє.
  
  
  
  Він нервово смикав руки. Він дійсно хотів обійняти її груди і відчути її тіло навпроти себе, але це все зіпсувало б. Він повинен був упоратися з цим дуже розумно. Вона того варте. Він стримався і говорив спокійно, ласкаво та по-батьківському. «Скажи щось, люба, - сказав він. "Тобі не треба боятися".
  
  
  
  "Йди на Місяць", - відповіла Марія. Рохадас закусив губу і спробував стриматись, але не зміг.
  
  
  
  Він вибухнув. - "Що з тобою не так?" 'Не будь дурною! Що ти думаєш про себе, Жанно д'Арк? Ти недостатньо велика, недостатньо важлива, щоб зіграти мученицю».
  
  
  
  Він побачив, що вона сердито дивиться на нього, і зупинив свою громову промову. Він знову посміхнувся.
  
  
  
  «Ми обидва смертельно втомилися, люба, - сказав він. «Я хочу для тебе лише найкращого. Але так, поговоримо про це завтра. Подумайте ще про одну ніч. Ви знайдете, що Рохадас все розуміє і прощає, Маріє.
  
  
  
  Він вийшов із камери, замкнув двері на засув і пішов до своєї кімнати. Вона була схожа на тигрицю, а він просто дарма витратив час. Але якщо не ладналося, то погано. Деякі жінки того стоять, тільки коли вони налякані. Для неї це мало з'явитися наступного дня. На щастя, він позбувся цього американського агента. Це було, принаймні, на один головний біль менше. Він роздягнувся і одразу заснув. Гарний сон завжди швидко приходить до людей із чистою совістю… і до тих, у кого совісті зовсім немає.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 8
  
  
  
  
  
  
  
  
  Тінь підповзла до уступу і оглядала стан нижнього плато, виразно видно в місячному світлі. Пост місії був побудований на галявині та оточений садом. Тут була головна будівля та дві господарські будівлі, які утворювали хрестоподібну конструкцію. Будинки поєднувалися відкритими коридорами. Оскільки на зовнішніх стінах та коридорах горіли гасові лампи, панувала середньовічна атмосфера. Нік більш-менш очікував побачити значну споруду. Навіть у темряві він бачив, що головна будівля міститься в хорошому стані. На перетині основного корпусу з господарськими спорудами стояла досить висока вежа з великим годинником. Господарських будівель було небагато. Обидві були у поганому стані. Будівля зліва виглядала як порожня оболонка, а у вікнах не було скла. Дах частково впав, і підлога була посипана сміттям.
  
  
  
  Нік знову все перевірив. Якщо не рахувати м'якого гасового світла, місія здавалася безлюдною. Не було ні охорони, ні патруля: будинок здавався абсолютно безлюдним. Рохадас відчував себе тут у повній безпеці, подумав Нік, чи Марія Хоуз перебуває десь ще. Завжди був шанс, що Хорхе все-таки має рацію і що все сталося випадково. Може, Рохадас уже втік? Якщо ні, то чому він не має вартових? Зрозуміло, що він прийде за дівчиною. Був лише один спосіб отримати відповіді, тому він рушив до місії через підлісок та високі дерева. Простір попереду був надто порожній, тому він повернув праворуч.
  
  
  
  У задній частині головної будівлі відстань не перевищувала 15-20 метрів. Коли він дістався туди, він побачив три досить дивні шкільні автобуси. Він подивився на свій годинник. Сьогодні ввечері ще було багато часу, але він знав, що якщо він хоче увійти, це має бути зараз, прикритий темнотою. Він зупинився на узліссі, знову озирнувся і побіг до задньої частини головної будівлі. Оглянувшись ще раз, він прослизнув усередину. У будівлі було темно, але у світлі гасових ламп він бачив, що знаходиться в колишній каплиці. До цього приміщення вели чотири коридори.
  
  
  
  Нік почув сміх, сміх чоловіка та жінки. Він вирішив спробувати інший коридор і просто прослизнув усередину, коли почув телефонний дзвінок. Він йшов поверхом вище, куди можна було піднятися кам'яними сходами наприкінці коридору. Хтось відповів на дзвінок, і він почув приглушений голос. Він раптово зупинився, і настала хвилина тиші. Потім пролунав пекельний шум. Спочатку пролунав звук сирени, потім послідували короткі крики, лайки та звук кроків. Оскільки пронизливий звук сирени продовжувався, Нік вирішив сховатися у каплиці.
  
  
  
  Високо у стіні було маленьке віконце, під яким стояв диван. Нік встав на нього і подивився у вікно. У дворі тепер було близько тридцяти чоловік, більшість з яких були одягнені не більше ніж у шорти. Зважаючи на все, сирена перервала їхній сон, бо він також бачив близько дюжини жінок, які ходили з оголеними грудьми або в тонких майках. Нік побачив, як чоловік вийшов і взяв на себе командування. Це був великий, щільно складений чоловік із чорним волоссям, товстими губами на великій голові та спокійним ясним голосом.
  
  
  
  "Увага!" – наказав він. 'Поспішайте! Зробіть коло лісом і спіймайте його. Якщо він прослизнув сюди, ми його спіймаємо».
  
  
  
  Поки решта вирушила на пошуки, здоровань повернувся і наказав жінці увійти з ним. У більшості на плечах були гвинтівки або пістолети та патронташі. Нік повернувся на підлогу. Зрозуміло, що вони його шукають.
  
  
  
  Він прослизнув непоміченим і, мабуть, несподівано, і після телефонного дзвінка пекло вирвалося назовні. Той телефонний дзвінок став спусковим гачком, але хто дзвонив, і хто його тут чекав? Нік тихо прошепотів ім'я… Хорхе. Це мав бути Хорхе. Начальник поліції, звичайно ж, виявивши, що Нік не виїжджав із країни, одразу подумав про Рохадас і швидко забив на сполох. Він відчув, як його накотила хвиля розчарування. Чи Хорхе мав якесь відношення до Рохадаса, чи це був черговий дурний крок з його боку? Але зараз він не мав часу думати про це. Він мав сховатися і якнайшвидше. Люди зовні вже підходили, і він чув, як вони перегукуються. Праворуч від нього були ще одна кам'яна драбина, що вела на L-подібний балкон. "Раніше, - подумав він, - напевно, тут стояв хор". Він обережно перетнув балкон і зайшов у коридор. Наприкінці коридору він побачив прочинені двері.
  
  
  
  РОХАДАС-ПРИВАТО – це був текст на табличці на дверях. То була велика кімната. Біля однієї стіни було ліжко і невелика бічна кімната з туалетом. та раковина. Біля протилежної стіни стояв великий дубовий стіл, завалений журналами та картою Ріо-де-Жанейро. Але його увагу здебільшого привернули плакати Фіделя Кастро та Че Гевари, які висіли над столом. Думки Ніка були перервані якимсь тупотом унизу сходів. Вони повернулися до будівлі.
  
  
  
  «Пошукайте кожну кімнату», - почув він тихий голос. 'Поспішайте!'
  
  
  
  Нік підбіг до дверей і заглянув у хол. З іншого боку зали були кам'яні гвинтові сходи. Він побіг до неї так тихо, як міг. Чим далі він піднімався, тим уже ставали сходи. Тепер він майже напевно знав, куди піднімається... вежа з годинником! Він міг сховатись там, поки все не вщухне, а потім піти шукати Марію. Одне він знав точно: добрі священики не підуть дзвонити в дзвони. Раптом він знову опинився зовні, побачивши контури важких дзвонів. Сходи вели на невеликий дерев'яний майданчик дзвіниці. Нік подумав, що якщо він залишатиметься на низькому рівні, то з платформи буде видно все подвір'я. У нього виникла ідея. Якби він міг зібрати кілька карабінів, то з цього місця він би вразив усе у дворі. Він зможе тримати на відстані пристойну групу людей. То була непогана ідея.
  
  
  
  Щоб краще все розглянути, він нахилився, і це сталося. Спочатку він почув різкий тріск гнилого дерева. Він відчув, що падає головою у чорну шахту дзвіниці. Через автоматичний інстинкт врятуватися він відчайдушно шукав, за що б триматися. Він відчув, як його руки хапаються за мотузки дзвона. Старі грубі мотузки натирали йому руки, але він тримався. Відразу пролунав важкий дзвін. Чорт забирай, прокляв він себе, зараз непридатний час, щоб оприлюднити його присутність тут у прямому і переносному значенні.
  
  
  
  Він почув звук голосів і кроки, що наближалися, а за мить багато рук зняли його з мотузок. Вузькість сходів змушувала їх йти одного за іншим, але за Ніком уважно спостерігали. «Ідіть тихо за нами», - наказав перший чоловік, направивши карабін у живіт Ніка. Нік озирнувся через плече і прикинув, що їх було близько шести. Він побачив, як карабін першої людини хитнувся трохи вліво, коли він на мить відсахнувся. Нік швидко притиснув рушницю до стіни. У той же момент він щосили ударив чоловіка по животу. Він упав горілиць і приземлився на двох інших. Ніка схопили за ноги кількома руками, відштовхнули їх, але знову схопили. Він швидко схопив Вільгельміну і вдарив чоловіка по голові прикладом люгера. Нік продовжував атакувати, але не просунувся далі. Елемент несподіванки зник.
  
  
  
  Раптом його знову схопили ззаду за ноги, і він упав уперед. Відразу кілька людей стрибнули на нього та забрали у нього «люгер». Оскільки коридор був таким вузьким, він не міг повернутись. Вони потягли його вниз сходами, підняли і тримали карабін прямо перед його обличчям.
  
  
  
  "Один рух, і ти мертвий, Американо", - сказав чоловік. Нік зберігав спокій, і його почали шукати іншу зброю.
  
  
  
  «Нічого більше», - почув він слова однієї людини, а другий дав сигнал Ніку стукнувши карабіном, щоб той рушив далі. Нік засміявся про себе. Х'юго зручно влаштувався у його рукаві.
  
  
  
  В офісі чекав пузатий чоловік із патронташем на плечі. То була людина, яку Нік бачив командиром. На його товстому обличчі з'явилася іронічна посмішка.
  
  
  
  «Отже, сеньйоре Картер, - сказав він. Ми нарешті зустрілися. Я не очікував, що ви так ефектно заявите про себе.
  
  
  
  "Мені подобається приходити з великою суєтою", - невинно сказав Нік. Це просто моя звичка. Більше того, це нісенітниця, що ви чекали, що я прийду. Ви не знали, що я прийду, доки не подзвонив.
  
  
  
  "Це правда", - знову засміявся Рохадас. «Мені сказали, що вас убили разом із вдовою Деннісон. Ну, бачите, у мене тільки купа любителів.
  
  
  
  "Це правда", - подумав Нік, відчуваючи Хьюго у своєї руки. Ось чому це було не зовсім безпечно. Бандити біля квартири Вівіан Деннісон бачили, як обидва впали, і втекли.
  
  
  
  "Ви Рожадас", - сказав Нік.
  
  
  
  "Сім, я Рохадас", - сказав він. "І ви прийшли врятувати дівчину, чи не так?"
  
  
  
  «Я це планував, так, – сказав Нік.
  
  
  
  "Побачимося вранці", - сказав Рохадас. - Ти будеш у безпеці до кінця ночі. Я дуже хочу спати. Можна сказати, це одна з моїх чудасій. Крім того, у мене все одно не буде багато часу на сон у наступні кілька днів».
  
  
  
  «Ви також не повинні піднімати слухавку посеред ночі. - Це змушує вас перервати сон, - сказав Нік.
  
  
  
  «Не варто питати дорогу і в маленьких кафе», - чинив опір Рохадас. "Фермери тут мені все розповідають".
  
  
  
  От і все. Чоловік із маленького кафе, де він зупинився. Зрештою, це був не Хорхе. Чомусь він був щасливий.
  
  
  
  «Візьміть його та замкніть у камеру. Змінюйте варту кожні дві години».
  
  
  
  Рохадас повернувся, і Ніка помістили до однієї з келій, раніше призначених для ченців. Біля дверей стояв чоловік на варті. Нік ліг на підлогу. Він кілька разів потягнувся, напружив і розслабив м'язи. Це була техніка індійського факіра, що дозволяє повністю розслабитись морально та фізично. За кілька хвилин він заснув міцним сном.
  
  
  
  
  
  Як тільки його розбудило сонячне світло, що проникало через маленьке високе вікно, двері відчинилися. Двоє охоронців наказали йому встати та відвели до офісу Рохадаса. Він просто прибирав бритву та витирав мило з обличчя.
  
  
  
  «Мені було цікаво одне, – сказав Рохадас Ніку, задумливо дивлячись на нього. - Чи не могли б ви допомогти дівчині заговорити? Вчора ввечері я зробив їй кілька пропозицій, і вона змогла їх обміркувати. Але ми дізнаємося за хвилину. Якщо ні, можливо, ми з вами укладемо угоду.
  
  
  
  "Що я міг отримати від цього?" - Запитав Нік. "Звичайно, твоє життя", - бадьоро відповів Рохадас.
  
  
  
  - А що тоді станеться із дівчиною?
  
  
  
  "Звичайно, вона житиме, якщо розповість нам те, що ми хочемо знати", - відповів Рохадас. «Ось чому я привів її сюди. Я називаю своїх людей аматорами, бо вони такі. Я не хотів, щоб вони більше робили помилок. Її не можна було вбити, доки я все не впізнав. Але тепер, коли я її побачив, я більше не хочу, щоби її вбивали».
  
  
  
  У Ніка було ще кілька запитань, хоч, мабуть, він знав відповіді. Проте він хотів почути це від самого Рохадаса. Він вирішив трохи подразнити чоловіка.
  
  
  
  «Схоже, твої друзі думають про тебе так само… дилетант та дурень», - сказав він. «Принаймні вони, здається, не дуже тобі довіряють».
  
  
  
  Він побачив, як обличчя чоловіка потемніло. 'Чому ти це сказав?' – сердито сказав Рожадас.
  
  
  
  "У них були свої люди для важливої роботи", - безтурботно відповів Нік. «І мільйони було передано через посередника. "Цього достатньо, - подумав я".
  
  
  
  «Два російські агенти були на службі у Кастро.
  
  
  
  - крикнув Рохадас. «Вони були позичені мені для цієї операції. Гроші пройшли через посередника, щоб уникнути прямого зв'язку зі мною. Президент Кастро дав їх спеціально для цього плану».
  
  
  
  Ось як це було. За цим стояв Фідель. Отже, він знову потрапив у біду. Нарешті Ніку стало ясно. Ці два фахівці були взяті в оренду. Любителі, звичайно, належали Рохадасу. Тепер йому зрозуміли навіть те, що було із золотом. Якби за цим стояли росіяни чи китайці, вони б теж турбувалися про гроші. Ніхто не любить втрачати стільки грошей. Просто вони не відреагували б так фанатично. Вони не будуть так відчайдушно потребувати інших грошей.
  
  
  
  Він відчував, що шанси Марії на виживання будуть дуже малі, якщо вона не заговорить. Тепер Рохадас був у розпачі. Звичайно, Нік не думав про переговори з ним. Він порушить свою обіцянку, як тільки отримає інформацію. Але принаймні він міг виграти з цим трохи часу.
  
  
  
  "Ви говорили про переговори", - сказав Нік цій людині. «Ви теж вели переговори з Тоддом Деннісоном? Чи ваші домовленості таким чином закінчилися?
  
  
  
  «Ні, він був не більш ніж наполегливою перешкодою», - відповів Рохадас. "Він був не тим, з ким треба було мати справу".
  
  
  
  «Бо його плантація виявилася протилежністю вашої пропаганди відчаю та нещастя», - підсумував Нік.
  
  
  
  «Цілком вірно», - визнав Рохадас, випускаючи дим із сигари. "Тепер люди реагують так, як ми хочемо".
  
  
  
  'А в чому ваше завдання?' - Запитав Нік. То був ключ до рішення. Це зробило б усе ясним.
  
  
  
  "У масових вбивствах", - сказав Рохадас. Карнавал розпочинається сьогодні. Ріо стане морем тусовщиків. Усі ключові урядовці також будуть присутніми, щоб відкрити вечірку. Нам повідомили, що на відкритті будуть присутні президент, губернатори різних штатів, члени кабінету міністрів та мери великих міст Бразилії. І серед гуляк будуть мої люди та я. Близько полудня, коли всі урядовці зберуться, щоб відкрити бенкет, ми повстанемо. Прекрасна можливість із прекрасним прикриттям, чи не так?
  
  
  
  Нік не відповів. У цьому не було потреби, бо вони обидва дуже добре знали відповідь. Карнавал справді був би ідеальним прикриттям. Це дало б Рохадасу можливість завдати удару і втекти. На мить він збирався вдарити Х'юго ножем у ці товсті груди. Без різанини не було б державного перевороту, який вони явно розраховували. Але вбивство Рохадаса, ймовірно, цього не зупинить. Можливо, він розглянув таку можливість і призначив заступника. Ні, гра зараз, ймовірно, буде коштувати йому життя даремно і не завадить плану. Він повинен був грати в гру якомога довше, принаймні, щоб мати можливість вибрати найбільш вдалий момент для чого б там не було. "Я думаю, ви змусите людей відповісти", - почав він.
  
  
  
  «Звичайно», - сказав Рохадас із посмішкою. «Буде не тільки хаос і плутанина, а й місце для лідера. Ми якнайбільше підбурювали людей, сіяли революцію, так би мовити. На перший етап у нас достатньо зброї. Кожен із моїх людей очолить повстання у місті після вбивства. Ми також підкупили деяких військових, щоб вони теж взяли на себе керування. Будуть звичайні повідомлення та оголошення – це коли ми беремо владу. Це просто питання часу».
  
  
  
  "І цей новий уряд очолює хлопець на ім'я Рохадас", - сказав Нік.
  
  
  
  "Правильне припущення".
  
  
  
  «Вам знадобилися перехоплені гроші, щоб купити більше зброї та боєприпасів, а також отримати великі надії».
  
  
  
  Ти починаєш розуміти, аміго. Міжнародні торговці зброєю – капіталісти у прямому розумінні цього слова. Вони вільні підприємці, продають усім та просять більше половини авансу. Ось чому гроші сеньйора Деннісона такі важливі. Ми чули, що гроші складаються із звичайних доларів США. Трейдери цього прагнуть».
  
  
  
  Рохадас повернувся до одного із охоронців. "Приведи сюди дівчину", - наказав він. «Якщо панночка відмовиться співпрацювати, мені доведеться вдатися до більш жорстких методів, якщо вона не послухає тебе, аміго».
  
  
  
  Нік притулився до стіни і швидко подумав. Дванадцята година була смертельним моментом. Упродовж чотирьох годин розумний сучасний уряд буде знищено. Упродовж чотирьох годин важливий член Організації Об'єднаних Націй нібито в ім'я блага народу перетвориться на країну гноблення та рабства. Через чотири години найбільший і найпопулярніший карнавал у світі стане чимось іншим, як маскою для вбивства, карнавалом для вбивств замість сміху. Смерть правитиме днем ​​замість щастя. Фідель Кастро глузливо дивився на нього зі стіни. "Ще ні, приятель", - пробурмотів Нік собі під ніс. Я знайду щось сказати з цього приводу. Поки не знаю як, але це працюватиме, має працювати.
  
  
  
  Він глянув на одвірок, коли увійшла Марія. На ній була біла шовкова блузка та проста важка спідниця. Її очі з жалем дивилися на Ніка, але він їй підморгнув. Вона була налякана, він це бачив, але на її обличчі був рішучий вираз.
  
  
  
  "Ти думала про те, що я сказав учора ввечері, люба?" - солодко спитав Рохадас. Марія глянула на нього з презирством і відвернулася. Рохадас знизав плечима і підійшов до неї. "Тоді ми дамо тобі урок", - сумно сказав він. «Я сподівався, що в цьому немає потреби, але ви робите це неможливим для мене. Я збираюся дізнатися, де ці гроші, і взяти тебе за дружину. Я впевнений, що ви захочете співпрацювати після мого невеликого шоу».
  
  
  
  Він навмисне повільно розстебнув блузку Марії і стягнув її убік. Він зірвав її бюстгальтер своєю великою рукою, оголивши її повні м'які груди. Марія, здавалося, дивилася просто перед собою.
  
  
  
  "Вони такі красиві, чи не так?" він сказав. «Було б прикро, якби з ним щось трапилося, чи не так, дорога?»
  
  
  
  Він відступив на крок і подивився на неї, коли вона знову застебнула блузку. Червоні обведення навколо очей були єдиною ознакою того, що вона щось відчувала. Вона продовжувала дивитися прямо перед собою і підібгала губи.
  
  
  
  Він повернувся до Ніка. "Я все ще хотів би пощадити її, розумієте?" він сказав. «Тож я принесу в жертву одну з дівчаток. Усі вони повії, яких я привів сюди, щоб мої чоловіки могли трохи розслабитись після вправ».
  
  
  
  Він обернувся до охоронця. «Візьми маленьку, худеньку, з великими грудьми та рудим волоссям. Ти знаєш що робити. Потім відведіть цих двох до старої будівлі, до кам'яних сходів за нею. Я буду там.'
  
  
  
  Коли Нік йшов поруч із Марією, він відчув, як її рука схопила його. Її тіло тремтіло.
  
  
  
  "Ти можеш врятуватися, Маріє", - м'яко сказав він. Вона спитала. - 'Чому?' «Звичайно, щоб дозволити цій свині поратися зі мною. Я скоріше помру. Сеньйор Тодд помер, бо хотів щось зробити для бразильського народу. Якщо він може померти, то я теж. Рохадас не допоможе людям. Він буде утискувати їх і використовувати як рабів. Я йому нічого не скажу».
  
  
  
  Вони підійшли до найстарішої будівлі, і їх провели через чорний хід. Ззаду було вісім кам'яних сходів. Мабуть, тут був вівтар. Охоронець наказав їм стати нагорі сходів, а чоловіки встали за ними. Нік побачив, як двоє охоронців протягли через бічний вхід оголену дівчину, яка чинила опір і сварилася. Вони побили її та кинули на землю. Потім вони вбили дерев'яні кілки в землю і зв'язали її, розсунувши руки і ноги.
  
  
  
  Дівчина продовжувала кричати, і Нік чув, як вона благала, чому вона мала рацію. Вона була худою, з обвислими довгими грудьми і маленьким плоским животом. Раптом Нік помітив присутність Рохадаса, що стояв поруч із Марією. Він подав знак і двоє чоловіків поспішили вийти з будівлі. Дівчина залишилася плакати і лаятись. «Слухай і придивись, люба, – сказав Рохадас Марії. «Мед розмазали їй між грудей та ніг. Ми зробимо це і з тобою, люба, якщо ти не вирішиш співпрацювати. Тепер нам треба зачекати спокійно».
  
  
  
  Нік спостерігав, як дівчина щосили намагається вирватися, змушуючи її груди підніматися і опускатися. Але зв'язали її добре. Потім раптово його увагу привернув рух біля стіни навпроти нього. Марія теж помітила це і в страху стиснула його руку. Рухи перетворилися на тінь, тінь великого щура, який обережно рушив далі до кімнати. Потім Нік побачив ще одного і ще, і з'являлося все більше і більше. Підлога була посипана величезними щурами, і вони все ще з'являлися звідусіль: зі старих лігвищ, з колон і з ям у кутках зали. Всі вони нерішуче підійшли до дівчини, зупинилися на мить, щоб понюхати запах меду, і рушили далі. Дівчина підняла голову і тепер побачила щурів, що наближаються до неї. Вона повернула голову так сильно, як тільки могла побачити Рохадаса, і почала відчайдушно кричати.
  
  
  
  «Відпусти мене, Рохадасе», - благала вона. 'Що я зробив? О боже, ні... Благаю тебе, Рохадасе! Я цього не робила, хоч би що це було, я цього не робила! »
  
  
  
  "Це для доброї справи", - відповів Рохадас. «До біса ваша добра справа!» - гукнула вона. «Ой, заради бога, відпусти мене. Ну ось!' Пацюки чекали на невеликій відстані, а нові продовжували прибувати. Марія ще сильніше стиснула руку Ніка. Перший щур, великий, сірий, брудний звір, підійшов до нього і спіткнувся об живіт дівчини. Вона почала страшенно кричати, коли на неї стрибнув інший щур. Нік побачив, як двоє інших видерлися їй на ноги. Перший щур знайшов мед на лівих грудях і нетерпляче встромив зуби в плоть. Дівчина кричала так жахливо, як Нік ніколи не чув. Марія хотіла повернути голову, але Рохадас тримав її за волосся.
  
  
  
  «Ні, ні, люба, - сказав він. "Я не хочу, щоб ти нічого не пропустила".
  
  
  
  Дівчина тепер безперервно кричала. Звук відбивався від стін, що робило все ще гіршим.
  
  
  
  Нік побачив зграю щурів біля її ніг, і кров текла з її грудей. Її крики перетворилися на стогін. Зрештою Рохадас наказав двом охоронцям, які зробили кілька пострілів у повітря. Щури розбіглися на всі боки, повернувшись у свої безпечні лігви.
  
  
  
  Нік притис Марію до свого плеча, і раптом вона впала. Вона не зомліла, бо чіплялася за його ноги і тремтіла, як соломинка. Дівчина внизу лежала нерухомо і лише трохи стогнала. Бідолашна, вона ще не померла.
  
  
  
  "Виведіть їх на вулицю", - наказав Рохадас, виходячи. Нік підтримав Марію і міцно притис її до себе. Пригнічені, вони вийшли надвір.
  
  
  
  "Ну що, люба?" - сказав Рожадас, піднявши її підборіддя товстим пальцем. Ти зараз заговориш? Я б не хотів давати тебе на другу вечерю цим брудним тваринам». Марія вдарила Рохадаса прямо в обличчя, і звук цієї луною рознісся по всьому подвір'ю.
  
  
  
  «Я волію мати щурів між ногами, ніж тебе», - затято сказала вона. Рохадас був схвильований злим поглядом Марії.
  
  
  
  «Наведіть її та приготуйте», - наказав він охоронцям. «Поклади на нього більше меду. Нанеси трохи та на її гіркі губи».
  
  
  
  Нік відчув, як його м'язи напружуються, коли він приготувався кинути Хьюго на долоню. Він повинен був діяти зараз і сподівався, що якщо у Рохадаса буде заміна, він теж зможе отримати її. Він не міг дивитися, як Марія жертвує собою. Коли він збирався вкласти Х'юго в руку, він почув постріли. Перший постріл припав на правого охоронця. Другий постріл потрапив до іншого заціпенілого охоронця. Рохадас сховався за бочкою від куль, оскільки двір зазнав сильного обстрілу. Нік схопив Марію за руку. Стрілець лежав на краю уступу і блискавично продовжував стріляти.
  
  
  
  'Йдемо!' крикнув Нік. "Ми прикриті!" Нік потягнув дівчину за собою і з усіх ніг побіг до протилежних кущів. Стрілець продовжував стріляти по вікнах і дверях, змушуючи всіх залишатися в укритті. Кілька людей Рохадаса відкрили вогонь у відповідь, але їхні постріли не вдавалися. Нік і Марія мали достатньо часу, щоб дістатися кущів, і тепер вони піднялися на скелю. Всі їх порізали шипи та колючки, і Нік побачив, як порвалася блузка Марії, оголивши більшу частину цих чудових грудей. Стрілянина припинилася, і Нік почав чекати. Єдине, що він чути були слабкі шуми та крики. Дерева закривали вигляд. Марія притулилася головою до його плеча і міцно притулилася до нього.
  
  
  
  «Дякую, Нік, дякую», - схлипнула вона.
  
  
  
  «Тобі не треба мені дякувати, люба, - сказав він. «Подякуй цій людині з її гвинтівками». Він знав, що у незнайомця має бути більше однієї гвинтівки. Чоловік стріляв надто швидко і регулярно, щоб перезарядити. Якщо він не один.
  
  
  
  "Але ти прийшов сюди шукати мене", - сказала вона, міцно обіймаючи його. «Ви ризикували своїм життям, аби врятувати мене. Чудово, Нік. Ніхто з моїх знайомих так не вчинив. Я скажу тобі велике спасибі пізніше, Нік. Це точно.' Він думав, чи варто сказати їй, що він не має на це часу, бо в нього так багато роботи. Він вирішив цього не робити. Тепер вона була щасливою. Тоді навіщо йому псувати їй насолоду? Виявити невелику подяку – це добре для дівчини, особливо для гарної.
  
  
  
  «Давай, – сказав він. «Ми маємо повернутися до Ріо. Може, я таки зможу зупинити катастрофу».
  
  
  
  Він просто допомагав Мері встати, коли почув голос, що кличе.
  
  
  
  "Сеньйор Нік, от і я, вірно!"
  
  
  
  «Хорхе!» - Закричав Нік, побачивши, що чоловік вийшов. В одній руці він тримав дві рушниці, а в другій – одну. "Я подумав ... я сподівався".
  
  
  
  Чоловік тепло обійняв Ніка. "Аміго", - сказав бразилець. «Я мушу знову вибачитися. Я, мабуть, справді дурний, чи не так?
  
  
  
  "Ні", - відповів Нік. «Не дурний, просто трохи впертий. Ви зараз тут? Це все доводить».
  
  
  
  "Я не міг викинути з голови те, що ти сказав", - трохи сумно сказав Хорхе. «Я почав думати, і тепер випливло багато речей, які я раніше запихав у куточки мого мозку. Мені стало ясно. Може, мене стурбувало те, що ви згадали, що в Лос-Рейєсі сліпий начальник поліції. У будь-якому разі я більше не міг цього уникнути. Я відкинув свої почуття і подивився на речі так, як це робив би поліцейський шеф. Коли я почув радіо, що Вівіан Деннісон вбили, я зрозумів, що щось не так. Я знав, що ти не покинеш країну за моїм наказом. Це не ваш шлях, сеньйоре Нік. Тож я спитав себе, куди б ти тоді пішов? Відповідь була досить легкою. Я приїхав сюди, почекав і гарненько подивився. Я бачив достатньо».
  
  
  
  Раптом Нік почув рев важких двигунів. "Шкільні автобуси", - сказав він. «Я бачив три автобуси, що стояли позаду місії. Вони вирушили в дорогу. Напевно, нас шукатимуть.
  
  
  
  "Сюди", - сказав Хорхе. «Тут є стара печера, яка прорізає гору. У дитинстві часто грав там. Вони нас там ніколи не знайдуть».
  
  
  
  З Хорхе попереду і Марією посередині вони пішли кам'янистою землею. Вони тільки-но пройшли близько ста ярдів, коли зателефонував Нік. «Почекай хвилинку», - сказав він. 'Слухайте. Куди вони їдуть!
  
  
  
  - Двигуни затихають, - насупившись, сказав Хорхе. «Вони йдуть далі. Нас не шукатимуть!
  
  
  
  "Звичайно, ні", - сердито крикнув Нік. «Яка дурість із мого боку. Вони їдуть до Ріо. Це все, що зараз може зробити Рохадас. Більше немає часу переслідувати нас. Він привезе туди своїх людей, які потім вливаються у натовп, готові завдати удару».
  
  
  
  Він зупинився і побачив розгублений вираз на обличчях Хорхе та Марії. Він забув, що вони не знали. Коли Нік закінчив говорити, вони виглядали трохи блідими. Він перевіряв кожну нагоду зірвати план. Не залишалося часу, щоб зв'язатися із президентом чи іншими державними діячами. Вони, безперечно, були в дорозі або були присутні на урочистостях. Навіть якби він міг зв'язатися з ними, вони, мабуть, не повірили б йому. «Під час карнавалу в Ріо повно любителів повеселитися, і на той час, коли вони перевірили дзвінок, якщо припустити, що вони це зробили, було вже надто пізно.
  
  
  
  «Слухай, моя поліцейська машина трохи далі дорогою», - сказав Хорхе. "Давай повернемося в місто і подивимося, чи можемо ми щось зробити".
  
  
  
  Нік і Марія пішли за ними, і через кілька хвилин, з ревом сирен, вони їхали через гори в Лос-Рейєс.
  
  
  
  «Ми навіть не знаємо, як вони виглядатимуть на Карнавалі», - сердито сказав Нік, грюкнувши кулаками по дверях. Він ніколи не відчував такого безсилля. «Ви можете посперечатися, що вони переодягаються. Як і кілька сотень тисяч інших людей». Нік повернувся до Марії. "Ви чули, як вони говорили про щось?" - Запитав він дівчину. ' Ви чули, як вони говорили про карнавал, про щось, що могло б нам допомогти?
  
  
  
  "За межами камери я чула, як жінки дражнили чоловіків", - згадувала вона. «Вони продовжували називати їх Чак і говорили: Muito prazer, Чак… приємно познайомитись, Чак. Вони справді повеселилися».
  
  
  
  "Чак?" – повторив Нік. "Що це ще раз означає?"
  
  
  
  Хорхе знову спохмурнів і спрямував машину на шосе. «Це ім'я щось означає, – сказав він. «Це пов'язано з історією чи легендою. Дай мені трохи подумати. Історія… легенда… зачекайте, я зрозумів! Чак був богом індіанців майя. Бог дощу та грому. Його послідовники відомі під тим самим ім'ям… Чак, їх називали червоними.
  
  
  
  "От і все", - крикнув Нік. «Вони збираються одягнутися як боги майя, щоб вони могли впізнавати один одного та працювати разом. Ймовірно, вони працюватимуть певною мірою за фіксованим планом».
  
  
  
  Поліцейська машина зупинилася перед вокзалом, і Хорхе глянув на Ніка. «Я знаю кілька людей у горах, які роблять те, що я говорю. Вони мені довіряють. Вони мені повірять. Я зберу їх і відвезу до Ріо. Скільки чоловіків з ним у Рохадаса, сеньйоре Ніке?
  
  
  
  "Близько двадцяти п'яти".
  
  
  
  «Я не можу привезти понад десять. Але, можливо, цього буде достатньо, якщо ми дістанемося до того, як Рохадас завдасть удару».
  
  
  
  "Скільки часу пройде, перш ніж ви зберете своїх людей разом?"
  
  
  
  Хорхе посміхнувся. «Це найгірше. Більшість не має телефону. Прийде забирати їх по одному. На це йде багато часу».
  
  
  
  «А час - це те, чого ми відчайдушно потребуємо», - сказав Нік. «Рохадас вже в дорозі, і тепер він розмістить своїх людей у натовпі, готових завдати удару за його сигналом. Я збираюся виграти трохи часу, Хорхе. Я йду сам.
  
  
  
  Начальник поліції був вражений. - Тільки ти один сеньйор Нік. Тільки проти Рохадаса та його людей? Боюся, що ти навіть не зможеш цього зробити».
  
  
  
  «Ні, якщо там уже будуть готові урядовці. Але я можу бути в Ріо до полудня. Я триматиму людей Рохадаса зайнятими, щоб вони не могли почати вбивати. Принаймні я сподіваюся, що це спрацює. І якщо зможеш, у тебе буде достатньо часу, щоб знайти своїх людей. Все, що їм потрібно знати, – це схопити будь-кого, хто одягнений як бог майя».
  
  
  
  «Удачі, аміго, – сказав бразилець. «Візьми мою машину. У мене тут ще кілька.
  
  
  
  "Ви дійсно думаєте, що зможете зайняти їх досить довго?" — спитала Марія, сідаючи поряд із ним у машину. "Ти дієш сам по собі, Нік".
  
  
  
  Він увімкнув сирену і відірвався.
  
  
  
  "Дорога, я обов'язково спробую", - похмуро сказав він. "Це не тільки через Рохадас і його рух, або через катастрофу, це означатиме для Бразилії. За цим коштує набагато більше. Великі хлопці за лаштунками тепер хочуть побачити, чи зможе такий маленький дурний диктатор, як Фідель, впоратися з Якщо це вдасться, це означає, що в майбутньому буде цілий потік подібних потрясінь по всьому світу.Ми не можемо цього допустити. про що я.
  
  
  
  Нік подарував їй посмішку, сповнену сміливості, впевненості, відваги і сталевих нервів. "Він буде один", - знову сказала собі Марія, дивлячись на красивого сильного чоловіка, що сидить поруч із нею. Вона ніколи цього не знала. Вона знала, що якщо хтось зможе це зробити, він точно зможе. Вона мовчки молилася за його безпеку.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 9
  
  
  
  
  
  
  
  
  «Я можу приєднатися до вас?» - спитала Марія за дверима своєї квартири. Вони завершили поїздку у рекордно короткі терміни. «Може, я зможу тобі чимось допомогти».
  
  
  
  "Ні", - сказав Нік. "Я вже зайнятий власною безпекою".
  
  
  
  Він хотів втекти, але вона обняла його і швидко поцілувала своїми м'якими, вологими і хвилюючими губами. Вона відпустила його та вбігла до будівлі. «Я молитимусь за тебе», - сказала вона, майже схлипуючи.
  
  
  
  Нік пішов на Флоріано-сквер. Хорхе сказав, що, мабуть, саме там відбудеться відкриття. Вулиці вже були заповнені карнавалом і водити там машину було неможливо. Єдиними, хто рухався крізь натовп, були прикрашені машини, кожна зі своїм сюжетом і зазвичай заповненими напівроздягненими дівчатами. Якою б важливою і смертоносною була його мета, він не міг ігнорувати красу оточуючих його дівчат. Деякі були білі, одні світло-коричневі, інші майже чорні, але всі були в піднесеному настрої та веселилися. Нік спробував уникнути трьох із них, але було вже пізно. Його схопили та змусили танцювати. Бікіні Вони були одягнені так, ніби їхні бікіні вони запозичили у п'ятирічних дошкільнят. «Залишися з нами, милий хлопчику», - сказала одна з них, сміючись і притискаючись до нього своїми грудьми. "Вам буде весело, я обіцяю".
  
  
  
  "Я вірю тобі, дитинко", - сміючись, відповів Нік. "Але в мене побачення з богом".
  
  
  
  Він вислизнув із їхніх рук, ляснув її по спині і продовжив. Площа була яскравою подією. Сцена була порожня, крім кількох, мабуть, молодших офіцерів. Він полегшено зітхнув. Сама сцена була квадратної форми і складалася з рухомої сталевої конструкції. Він знову ухилився від кількох гуляк і почав шукати в натовпі костюм бога майя. Це було складно. Натовпилися люди, костюми були різні. Він знову озирнувся і раптово побачив платформу приблизно за двадцять метрів від сцени. Платформа була невеликим храмом майя і був зроблений з пап'є-маше. На ньому було близько десяти чоловік, одягнених у короткі плащі, довгі штани, сандалії, маски та шоломи з пір'ям. Нік похмуро посміхнувся. Він уже міг бачити Рохадаса. Він був єдиним, у кого на шоломі було помаранчеве перо, і він був попереду платформи.
  
  
  
  Нік швидко озирнувся, підбираючи решту чоловіків у натовпі. Потім його увагу привернули маленькі квадратні предмети, які чоловіки носили на поясі на зап'ястях. Вони мали рації. Він прокляв все. Принаймні Рохадас добре продумав цю частину плану. Він знав, що рації ускладнять завдання. Прямо як платформа. Рохадас міг бачити все звідти. Він поспішить віддати накази, як тільки побачить, що Нік займеться одним із своїх людей.
  
  
  
  Нік продовжив шлях уздовж ряду будинків на боці площі, бо там було менше людей. Все, що він міг зробити, це кинутись у тусувальний натовп. Він просто спостерігав за всім, коли відчув, як холодний твердий предмет тицьнув його в ребра. Він повернувся і побачив людину, що стояла поруч. На чоловікові був діловий костюм, у нього були високі вилиці та коротко стрижене волосся.
  
  
  
  "Почни йти назад", - сказав він. 'Повільно. Один неправильний рух, і все скінчено.
  
  
  
  Нік повернувся до будівлі. Він збирався щось сказати цій людині, коли отримав сильний удар по вуху. Він побачив червоні та жовті зірки, відчув, що його тягнуть коридором, і він знепритомнів.
  
  
  
  Його голова пульсувала, і він побачив тьмяне світло у напіввідкритих очах. Він їх повністю відкрив і спробував зупинити кружляння у нього на очах. Він невиразно розрізняв стіну і дві фігури в ділових костюмах по обидва боки вікна. Нік спробував сісти, але його руки та ноги були пов'язані. Перший чоловік підійшов до нього і потяг до стільця біля вікна. Очевидно, це був дешевий готельний номер. Через вікно він міг бачити все, що відбувається на майдані. Двоє чоловіків мовчали, і Нік побачив, що один із них тримав у руці пістолет і направив його у вікно.
  
  
  
  "Звідси видно, як це відбувається", - сказав він Ніку з явним російським акцентом. Це були не люди Рохадаса, і Нік закусив губу. Це його власна провина. Він надто багато уваги приділяв Рохадасу та його людям. Між іншим, сам лідер повстанців сказав йому, що працює лише з двома професіоналами.
  
  
  
  "Рохадас сказав тобі, що я за ним гнатимуся?" - Запитав Нік.
  
  
  
  "Рохадас?" сказав чоловік з пістолетом, зневажливо посміхаючись. Він навіть не знає, що ми тут. Нас негайно відправили сюди, щоб дізнатись, чому наші люди нам нічого не повідомили. Коли ми прибули вчора і почули, що ви тут, ми зрозуміли, що відбувається. Ми сказали про це нашим людям і мали зупинити вас якнайшвидше».
  
  
  
  "Отже, ви допомагаєте Рохадасу з його повстанням", - підсумував Нік.
  
  
  
  "Вірно", - визнав росіянин. «Але для нас це лише другорядне завдання. Звичайно, наші люди хочуть досягти успіху, але не хочуть безпосередньо втручатися. Ми не очікували, що зможемо зупинити вас. Це було несподівано легко».
  
  
  
  «Несподівано, – подумав Нік. Тож і скажи. Один із тих несподіваних поворотів, які змінюють перебіг історії. Вони зайняли позицію на площі, побачили її наближення та втрутилися. Коли він визирнув у вікно, він відчув себе далеко з одного боку і близько до своєї мети з іншого.
  
  
  
  "Ми могли б вас пристрелити, а потім йти додому", - знову сказав один російський. Але ми, як і ви, професіонали. Ми беремо на себе якнайменше ризиків. Внизу багато шуму, і постріл, напевно, залишиться мабуть непомітно. Але ми нічим не ризикуємо. Зачекаємо, доки Рохадас та його люди почнуть стріляти. На цьому кар'єра знаменитого N3 закінчиться. Чомусь прикро, що це має бути так, у маленькому захаращеному готельному номері, чи не так?
  
  
  
  "Я повністю згоден", - сказав Нік.
  
  
  
  "Чому б тобі не звільнити мене і не забути про все?"
  
  
  
  На обличчі російської з'явилася холодна посмішка. Він подивився на свій годинник. "Це ненадовго", - сказав він. "Тоді ми звільнимо тебе назавжди".
  
  
  
  Другий чоловік підійшов до вікна і став спостерігати за тим, що відбувається під ним. Нік побачив, як той із пістолетом сидить на стільці й упирається ногами в раму. Чоловік продовжував спрямовувати пістолет на Ніка. Вони мовчали, за винятком тих випадків, коли коментували бікіні чи костюм. Нік спробував розв'язати мотузки на зап'ястях, але марно. Його зап'ястя хворіло, і він відчував приплив крові. Він почав відчайдушно шукати вихід. Він не міг безпорадно дивитися на бійню. Це було б набагато болючіше, ніж бути застреленим, як собаку. Час майже сплив. Але загнаний у кут кіт робить дивні стрибки. У Ніка був сміливий відчайдушний план.
  
  
  
  Він надмірно рухав ногами, щоб перевірити мотузки. Російська це бачив. Він холодно посміхнувся і знову глянув у вікно. Він був упевнений, що Нік безпорадний, і це саме те, на що Нік сподівався. Очі Кіллмайстра металися туди-сюди, щоб оцінити відстані. У нього був лише один шанс, і якщо він хотів досягти успіху, все мало йти в правильному порядку.
  
  
  
  Чоловік із пістолетом все ще хитав ногами на підвіконні на задніх ніжках свого стільця. Пістолет у руці був спрямований точно в потрібну точку і під прямим кутом. Нік обережно перемістив свою вагу в кріслі, напружуючи м'язи, як пружини, що збираються розслабитися. Він знову все оглянув, глибоко зітхнув і щосили вдарив ногою.
  
  
  
  Його ступні торкнулися задніх ніжок стільця з російською на них. Стілець вислизнув з-під людини. Росіянин рефлекторно натиснув на курок і вистрілив іншому прямо в обличчя. Той, хто мав пістолет, упав на землю. Нік застрибнув на чоловіка і приземлився колінами йому на шию. Він відчув, як з тіла витісняється повітря, і почув тріск. Він насилу впав на землю, і росіянин відчайдушно схопився за горло. На його обличчі була огидна гримаса. Він намагався дихати, і його руки судомно рухалися. Його обличчя стало яскраво-червоним. Його тіло сильно затремтіло, судорожно напружилося і раптово застигло. Нік швидко глянув на іншого, який наполовину звисав із вікна.
  
  
  
  Це спрацювало, але він втратив багато дорогоцінного часу, а він все ще був пов'язаний. Дюйм за дюймом він рухався до старомодного металевого ліжка. Деякі частини її були нерівними та трохи гострими. Він тер про них мотузки навколо зап'ясток. Нарешті він відчув, як послаблюється натяг мотузок, і одним поворотом рук зміг звільнити мотузки. Він звільнив щиколотки, схопив пістолет російської і вибіг надвір.
  
  
  
  Він розраховував, що Х'юго та його сильні руки впораються з людьми Рохадаса. Було дуже багато людей, дуже багато дітей і занадто багато невинних, щоб ризикувати перестрілками. Тим не менш, можливо, це було необхідно. Він сунув пістолет у кишеню і побіг у натовп. Він уникав групи тусовщиків і пробирався крізь натовп. Людей Рохадаса було легко знайти за їхніми костюмами. Вони, як і раніше, стояли на тих же місцях. Коли Нік сильно попрацював ліктями, він помітив рух у натовпі. Вони створили групу гуляк, які танцюватимуть цілими днями, приводячи людей і втрачаючи їх. Лідер блоку стояв поряд із двома замаскованими вбивцями. Нік приєднався до групи наприкінці, і вони почали танцювати серед людей полонез. Ніка безцеремонно тягли за собою. Коли вони минули двох богів майя, Нік швидко вискочив з ладу і вдарив своїм стилетом безмовного невидимого посланця смерті. Це був не зовсім стиль Ніка – шалено і без попередження вбивати людей. Проте він не пошкодував цих двох. Вони були гадюками, готовими напасти на безневинних людей, гадюками, одягненими як гуляки.
  
  
  
  Коли один чоловік раптово побачив, що його товариш упав, він обернувся і побачив Ніка. Він спробував витягнути пістолет, але стилет знову вдарив. Нік спіймав чоловіка і поклав його на підлогу, ніби він був п'яний.
  
  
  
  Але Рохадас бачив це і добре знав, що відбувається. Нік подивився на платформу та побачив, як лідер повстанців розмовляє по рації. Невелика перевага, яка в нього була, елемент несподіванки, зник, зрозумів він, коли побачив трьох богів майя, що наближаються. Він пригнувся за трьома дівчатами з великими кошиками з фруктами з пап'є-маше на головах і попрямував до ряду будівель. У нього виникла ідея. Перед дверима стояв чоловік у костюмі пірата. Нік обережно підійшов до чоловіка та раптово схопив його. Навмисне натиснувши на певні нервові точки і чоловік знепритомнів. Нік одягнув костюм і наклав пов'язку на око.
  
  
  
  «Вибач, приятель», - сказав він учаснику вечірки, що лежить.
  
  
  
  Продовжуючи свій шлях, він побачив двох убивць за кілька ярдів від них, які здивовано дивилися на натовп. Він підійшов до нього, підвівся між ними і взяв Х'юго в ліву руку. Обидві його руки торкнулися чоловіків. Він відчув, як вони задихнулися, і побачив, як вони звалилися.
  
  
  
  "Двох зайців одним пострілом", - сказав Нік. Він побачив здивування перехожих і дружелюбно посміхнувся.
  
  
  
  "Заспокойся, аміго", - весело крикнув він. «Я сказав тобі не перепивати». Перехожі обернулися, і Нік підняв чоловіка на ноги. Чоловік спіткнувся, і Нік кинув його до будівлі. Він обернувся якраз вчасно, щоб побачити третього бога майя, що кидається до нього з великим мисливським ножем.
  
  
  
  Нік стрибнув назад у будинок. Ніж розірвав костюм пірата. Через швидкість людини він врізався в Ніка, і вони обоє впали на землю. Нік приклався твердим краєм шолома до голови. Біль розлютив його. Він схопив нападника за голову і з силою вдарив її об землю. Чоловік був у останніх конвульсіях. Нік схопив рацію і вибіг надвір, притиснувши її до вуха. Він почув сердитий крик Рожадаса через рацію.
  
  
  
  "Ось він", - закричав вождь. «Вони його відпустили, ідіоти. Ось цей пірат у червоній тканині та з пов'язкою на оці… поряд із великою будівлею. Візьміть його! Швидко!
  
  
  
  Нік кинув рацію і побіг вузькою стежкою на краю натовпу. Він побачив, як ще два пернаті вбивці відірвалися від натовпу, щоб піти за ним. У цей момент учасник вечірки, одягнений у червону сорочку, плащ і маску диявола, пройшов повз Ніка і побіг вузьким провулком. Нік пішов за дияволом, і коли вони досягли середини провулка, він схопив його. Він зробив це якомога м'якше. Нік притулив чоловіка до стіни і вдягнув костюм диявола.
  
  
  
  "Я починав як пірат, а тепер мене підвищили до диявола", - пробурмотів він. "Це життя, приятель".
  
  
  
  Він якраз виходив із провулка, коли нападники розійшлися і почали шукати його на краю натовпу.
  
  
  
  "Сюрприз!" - крикнув він першому, сильно вдаривши його кулаком у живіт. Коли чоловік зігнувся навпіл, Нік ще раз коротко поплескав його по шиї та дозволив чоловікові впасти вперед. Він побіг за рештою.
  
  
  
  'Орел або решка!' Нік радісно посміхнувся, схопивши другу людину за руку і вдаривши нею об ліхтар. Він узяв у нього пістолет і повернувся до іншого, щоб зробити те саме. Ці двоє все ще можуть мати проблеми зі своїми пістолетами. Він зупинився, щоб подивитись поверх натовпу на платформу. Рохадас все бачив і люто вказував на Ніка. Нік поки непогано справлявся, але він почав з тугою шукати на вулиці Хорхе та його людей. Нічого не було видно, і коли він озирнувся на платформу, то побачив, що Рохадас, мабуть, дуже стурбований, послав усіх своїх людей за ним. Вони вишикувалися в два ряди і пробилися крізь натовп, наближаючись до нього клешнями. Несподівано Нік побачив, що маса розкололася на дві половини. Він стояв перед групою і побачив, як повз нього пройшла ще одна платформа.
  
  
  
  Колісниця була вкрита квітами та вінком над квітковим троном. На троні сиділа дівчина зі світлим кучерявим волоссям, в оточенні інших дівчат з високими стрижками та довгими сукнями. Коли натовп гнався за платформою, Нік знову глянув. Всі дівчата були надто сильно нафарбовані, і коли вони кидали квіти в натовп, їхні рухи були надто перебільшені. "Чорт забирай", - прогарчав Нік. "Я можу бути ідіотом, якщо вони не трансвестити".
  
  
  
  Деякі бігли за платформою, ловлячи квіти, які «дівчата» викинули, якнайвитонченіше. Перший ряд костюмів з пір'ям досяг протилежного боку натовпу. Він подбав про те, щоб платформа залишався між ним і його противниками. Він знав, що він ховається від них, і прискорив крок, коли віз досяг краю натовпу. Незграбний візок застряг у кінці вулиці на невеликому вигині. Нік і ще кілька людей все ще бігли поряд. Коли машина повернула, він попросив у блондинки троянду. Фігура нахилилася вперед, щоб передати йому квітку. Нік схопив його за зап'ястя і потяг. Чоловік у червоній сукні, чорних довгих рукавичках і світлій перуці впав йому в руки. Він кинув хлопця на плече і побіг провулком. Народ почав бурхливо сміятися.
  
  
  
  Нік усміхнувся, бо знав, чому вони сміються. Вони думали про те розчарування, яке на нього чекало. Він поклав людину надвір і зняв костюм диявола. «Одягни цей костюм, люба», - сказав він.
  
  
  
  Він вирішив просто залишити бюстгальтер. Може, він не виглядав особливо привабливим, але дівчині просто потрібно задовольнятися тим, що в неї є. Повернувшись, він побачив, що два ряди вбивць у костюмах вишикувалися півколом. Звук сирен машин, що наближаються, вразили його.
  
  
  
  То були люди Хорхе! Він швидко глянув на платформу Рохадаса. Він віддавав накази через рацію, і Нік побачив, як люди Рохадаса знову змішалися з натовпом. Раптом він побачив, як із провулка з'являються синя сорочка та кепка. За ним бігло кілька людей у робочих костюмах, озброєних кирками та лопатами. Хорхе побачив людей Рохадаса і дав свої вказівки. Нік зробив кілька кроків уперед, поки на нього не натрапив убивця з пір'ям.
  
  
  
  "Desculpe, senhorita", - сказав чоловік. 'Жаль.'
  
  
  
  "Хуплак!" - Крикнув Нік, повертаючи чоловіка вліво. Чоловік стукнувся головою по бруківці. Нік взяв у нього пістолет, спустошив магазин і викинув зброю. Інший бог якраз встиг побачити когось у червоній сукні, що схилився над його другом.
  
  
  
  - Гей, - пронизливим голосом крикнув Нік. «Я думаю, твій друг хворий».
  
  
  
  Чоловік прибіг швидко. Нік почекав, поки він підійде ближче, потім штовхнув хлопця каблуком на шпильці. Вбивця автоматично нахилився вперед та закричав від болю. Нік швидко наніс йому аперкот коліном, і чоловік упав уперед. Він озирнувся і побачив, що люди Хорхе розправляються з іншими вбивцями. Проте це б не спрацювало. У будь-якому разі вони зазнають невдачі. Рохадас все ще був на платформі і продовжував віддавати накази через рацію. Хорхе та його люди вже схопили чимало вбивць, але Нік побачив, що цього недостатньо. У натовпі у Рохадаса було ще близько шести чоловік. Нік швидко зняв сукню, перуку та туфлі на високих підборах. Він знав, що Рохадас продовжував закликати своїх людей дотримуватись запланованого плану. Він наполягав на тому, що це все ще може спрацювати.
  
  
  
  Найгірше було те, що він мав рацію.
  
  
  
  На подіум піднялися високі люди. Плавучий корабель Рохадаса був надто далеко, щоб встигнути дістатися до нього. Нік проткнувся. Він більше не міг зв'язатися з Рохадасом, може ще зможе. Спочатку він спробував пробитися і протиснутись, але коли не зміг, то поповз. Він і раніше дивився на сцену. Її можна було повністю розібрати.
  
  
  
  Нарешті перед ним з'явилися довгі сталеві підпірки, які кріпилися довгими залізними болтами. Він оглянув конструкцію і знайшов три місця, в яких він міг би досягти успіху. Він нахилився і підпер одну з поперечин. Його ноги потонули у гравії. Він перемістив свою вагу і спробував ще раз. Поперечина врізалася йому в плече, і він почув, як розірвалася його сорочка, коли він напружив м'язи спини. Болт трохи поступився, але цього було достатньо. Він витяг опору, впав навколішки і схвильовано задихав.
  
  
  
  Він слухав і очікував почути залпи, що більш-менш відкривалися. Він знав, що то були секунди. Друга опора пішла набагато простіше. Він підвів очі і побачив, що місце тоне. Третя опора була найважчою. Він повинен був спочатку витягнути її, а потім пірнути з-під подіуму, інакше він був би розчавлений. Третій кілочок був найближчим до краю сцени і найнижчим до землі. Він підставив спину під поперечину і підняв її. Вона врізалася в його шкіру, і в нього захворіли м'язи спини. Він щосили тягнув ручку, але це не допомогло. Він знову вигнув спину і смикнув ручку. Цього разу це спрацювало, і він пірнув з-під неї.
  
  
  
  Сцена обрушилася і пролунали гучні крики. Завтра буде багато чиновників із синцями та подряпинами. Але принаймні Бразилія все ще мала уряд, і Організація Об'єднаних Націй збереже одного члена. Відразу після того, як сцена впала, він почув постріли і похмуро розсміявся. Це було надто пізно. Він підвівся, наступив на балки і озирнувся. Натовп знищив убивць, що залишилися. Хорхе та його люди оточили площу. Але платформа була порожня, і Рохадас утік. Нік міг просто помітити проблиск помаранчевого кольору, що рухається до далекого кута площі.
  
  
  
  Цей виродок все ще був на волі. Нік схопився зі свого місця і побіг безладно на сцені. Проходячи по провулках, прилеглих до площі, він чув виття сирен. Він знав, що всі великі площі та проспекти заповнені людьми, і Рохадас також це знав. Він, звичайно, піде в закутки. Нік проклинав себе за те, що недостатньо добре знав Ріо, щоб відрізати дорогу цьому ублюдку. Він побачив, як помаранчевий капелюх вилетів з-за рогу якраз вчасно. Перехрестя мало вести до наступного проспекту, і Нік, як і Рохадас, увійшов у перший провулок. Чоловік обернувся, і Нік побачив, що дістає пістолет. Він вистрілив один раз, і Нік був змушений зупинитися і сховатися. Він ненадовго мав намір витягнути пістолет, але потім передумав. Буде краще, якщо він упіймає Рохадаса живим.
  
  
  
  Нік відчув, як у нього болять м'язи спини. Будь-яка нормальна людина зупинилася б, але Нік стиснув зуби і додав швидкість. Він дивився, як лідер повстанців викинув свій шолом. Нік засміявся про себе. Він знав, що Рохадас тепер спітнів і задихався. Нік досяг вершини пагорба і побачив Рохадаса, що перетинає невелику площу.
  
  
  
  Щойно під'їхав відкритий тролейбус. Скрізь висіли люди. Якщо не зважати на те, що тепер вони були в костюмах, це було звичайне видовище. Рохадас скочив у автобус, і Нік погнався за ним. Інші, хто хотів сісти в троллейбус, зупинилися, побачивши одягненого в костюм чоловіка, який загрожує водієві пістолетом. Рохадас мав безкоштовний проїзд і троллейбус, повний заручників одним махом.
  
  
  
  Це було не просто успіхом. Ця людина пішла сюди навмисно. Він усе добре підготував.
  
  
  
  "Узи, сеньйоре", - крикнув Нік одному з людей. "Куди йде цей автобус?"
  
  
  
  "Спуститься з пагорба, а потім на північ", - відповів хлопчик.
  
  
  
  "Де він зупиниться?" – знову спитав Нік. "Кінцева зупинка?"
  
  
  
  "У районі Пірс Мауа".
  
  
  
  Нік підібгав губи. Район Пірса Мауа! Там був посередник Альберто Соллімадж. Саме тому Рохадас пішов туди. Нік знову повернувся до чоловіка поряд із ним.
  
  
  
  "Я повинен їхати в район пірсу Мауа", - сказав він. «Як мені дістатися, може, таксі? Це дуже важливо.'
  
  
  
  "За винятком кількох таксі, нічого більше не діє", - сказав один хлопчик. "Ця людина була бандитом, чи не так?"
  
  
  
  "Дуже поганий", - сказав Нік. «Він щойно намагався вбити вашого президента».
  
  
  
  Група людей виглядала здивованою.
  
  
  
  «Якщо я дістануся району Пірс Мауа вчасно, я зможу захопити його», - продовжив Нік. «Який найшвидший спосіб? Можливо, ви знаєте ярлик».
  
  
  
  Один із хлопчиків показав на припарковану вантажівку: - Ти вмієш водити, сеньйоре?
  
  
  
  «Я вмію водити машину, – сказав Нік. "У вас є ключі запалювання?"
  
  
  
  «Ми штовхатимемо», - сказав хлопчик. 'Двері відкриті. Ви вирушаєте. У будь-якому випадку, це переважно спуск, принаймні, перша частина шляху туди».
  
  
  
  Учасники вечірки з ентузіазмом приготувалися штовхати вантажівку. Нік усміхнувся і сів за кермо. Можливо, це був не найкращий вид транспорту, але краще не було нічого. І це було швидше, ніж бігати. Він ще не думав про це. Він хотів схопити Рожадаса і не дивитись йому в обличчя змученим. Його помічники стрибнули в кузов, і він побачив хлопчиків, що стояли біля бічних вікон.
  
  
  
  «Слідуйте слідами тролейбуса, сеньйоре», - крикнув один із них.
  
  
  
  Вони не побили світового рекорду, але вирвалися вперед. Коли дорога знову піднімалася чи ставала рівною, його нові помічники штовхали вантажівку далі. Майже всі вони були хлопчиками, і це їм дуже подобалося. Нік був майже впевнений, що Рохадас уже дістався складу і повірить, що він залишив Ніка на площі. Нарешті вони дісталися околиці кварталу Пірс Мауа, і Нік зупинив машину.
  
  
  
  "Muito abrigado, amigos", - крикнув Нік.
  
  
  
  «Ми йдемо з вами, сеньйоре», - крикнув у відповідь хлопчик.
  
  
  
  "Ні", - швидко відповів Нік. «Дякую, але ця людина озброєна і дуже небезпечна. Я краще піду сам.
  
  
  
  Він мав на увазі те, що їм сказав. Між іншим, така череда хлопчиків була б надто помітною. Нік хотів, щоб Роджадас продовжував думати, що він не опинився у скрутному становищі.
  
  
  
  Він помахав на прощання і побіг вулицею. Пройшовши звивисту алею і вузький провулок, він нарешті дістався пофарбованих у чорний колір вікон магазину. Вхідні двері були відчинені, замок зламаний. Нік обережно прокрався усередину. Спогади про попередній візит були ще свіжі у його пам'яті. Усередині була мертва тиша. У задній частині ящика горіло світло. Він витяг пістолет і увійшов до магазину. На підлозі лежала відкрита скринька. По шматках дерева, що лежали на підлозі, він міг сказати, що його нашвидкуруч зламали. Він опустився поруч із нею навколішки. Це була досить плоска коробка з невеликою червоною точкою. Внутрішня частина була заповнена соломою, і Нік обережно заліз у неї руками. Все, що він знайшов, це невеликий аркуш паперу.
  
  
  
  Це була заводська інструкція: надуйте обережно, повільно.
  
  
  
  Нік глибоко замислився. Повільно надувай, повторив він кілька разів, підводячись. Він знову глянув на порожню скриньку. Це була… шлюпка! Район Пірс Мауа межує із затокою Гуанабара. Рохадас хотів утекти на човні. Звичайно, було узгоджене місце, ймовірно, один із невеликих прибережних островів. Нік з усіх ніг побіг до затоки. Рохадас втратив багато часу, надуючи човен. Нік висунув ноги з-під своєї нори і невдовзі побачив перед собою блакитні води затоки. Рохадас ще не міг відплисти. Уздовж пляжу тяглася довга лінія пірсів. Все було безлюдно, бо всі пішли на вечірку в центрі міста. Потім він побачив постать, що стоїть навколішки біля краю пірса. Човен лежав на дерев'яних дошках причалу.
  
  
  
  Після того, як Рохадас перевірив свій човен, він зіштовхнув його у воду. Нік знову підняв пістолет і ретельно прицілився. Він усе ще хотів узяти його живим. Він пробив човен одним пострілом. Він побачив, як Рохадас здивовано дивився на дірку. Чоловік повільно підвівся і побачив, що Нік наближається до нього з спрямованим на нього пістолетом. Він слухняно підняв руки.
  
  
  
  «Вийміть пістолет із кобури та викиньте його. Але повільно, – наказав Нік.
  
  
  
  Рохадас слухався, і Нік відкинув пістолет. Він упав у воду.
  
  
  
  "Ти теж ніколи не здаєшся, чи не так, сеньйоре?" зітхнув Рохадас. "Схоже, ти виграв".
  
  
  
  "Справді", - лаконічно сказав Нік. - Візьми човен. Вони захочуть дізнатись, звідки це. Вони захочуть дізнатися найдрібніші подробиці вашого плану.
  
  
  
  Рохадас зітхнув і схопив човен із борту. Без повітря вона була не більше ніж подовжений безформний шматок гуми. Він потяг його за собою, коли почав іти. Чоловік здавався цілком переможеним, мабуть, із нього вийшла вся мужність. Так що Нік трохи розслабився, і ось це сталося!
  
  
  
  Коли Рохадас проходив повз нього, він раптово жбурнув шматок гуми в повітря і вдарив Ніка їм по обличчю. Потім Рохадас блискавично стрибнув до ніг Ніка. Нік упав і впустив пістолет. Повернувшись, він спробував ухилитися від сходового прольоту, але отримав удар у скроню. Він відчайдушно намагався за щось ухопитися, але марно. Він упав у воду.
  
  
  
  Як тільки він виплив, він побачив, як Рохадас схопив пістолет і прицілився. Він швидко пригнувся, і куля пройшла повз його голову. Він швидко проплив під пірсом і сплив між слизькими стовпами. Він чув, як Рохадас повільно ходить туди-сюди. Раптом він зупинився. Нік намагався якнайменше шуміти. Чоловік стояв праворуч причалу. Нік обернувся і подивився. Він був готовий побачити, як товста голова чоловіка звисає через край. Нік одразу ж зник, коли Рохадас знову вистрілив. Два постріли від Рохадаса і один від самого Ніка: лише три. Нік підрахував, що в пістолеті залишилося лише три кулі. Він виплив з-під пірса і з гучним шумом виплив на поверхню. Рохадас швидко обернувся і вистрілив. Ще два, сказав собі Нік. Він знову пірнув, проплив під пірсом і виплив з другого боку. Мовчки він підтягнувся до краю пірса і побачив Рохадаса, що стояв спиною до нього.
  
  
  
  "Рохадас", - крикнув він. «Огляньтеся!»
  
  
  
  Чоловік обернувся і знову вистрілив. Нік швидко впав у воду. Він нарахував два постріли. Цього разу він виплив перед пірсом, де були сходи. Він забрався на неї і виглядав як морське чудовисько. Рохадас побачив його, натиснув на курок, але не почув нічого, крім клацання бойка по порожньому магазині.
  
  
  
  «Тобі слід навчитися рахувати», - сказав Нік. Він пішов уперед. Чоловік хотів напасти на нього і тримав руки, як два тарани перед собою.
  
  
  вухо. Нік зупинив його, давши йому лівий хук. І знову він потрапив йому в око, і кров хлюпала. Раптом він подумав про кров бідної дівчини на місії. Нік тепер постійно бив його. Рохадас розгойдувався з боку на бік від ударів. Він упав на дерев'яну пристань. Нік підняв його і мало не збив його голову з плечей. Чоловік знову встав, і він мав дикий, переляканий погляд. Коли Нік знову підійшов до нього, він позадкував. Рохадас повернувся і побіг до краю пірсу. Не чекаючи, він пірнув.
  
  
  
  'Зупинися!' крикнув Нік. Там занадто дрібно. За мить Нік почув гучний тріск. Він підбіг до краю пірса і побачив зазубрене каміння, що стирчало з води. Рохадас висів там, як великий метелик, і вода стала червоною. Нік спостерігав, як тіло витягло хвилями зі скель і воно затонуло. Він глибоко зітхнув і пішов геть.
  
  
  
  
  
  
  
  
  Розділ 10
  
  
  
  
  
  
  
  
  Нік натиснув кнопку дзвінка і почав чекати. Він провів увесь ранок з Хорхе, і тепер йому було трохи сумно, бо він мав піти.
  
  
  
  «Дякую вам, аміго», - сказав начальник поліції. «Але переважно через мене. Ви розплющили мені очі на багато чого. Сподіваюся, ти знову приїдеш до мене».
  
  
  
  "Якщо ви будете комісар Ріо", - зі сміхом відповів Нік.
  
  
  
  "Я сподіваюся, що ви це зробите, сеньйоре Нік", - сказав Хорхе, обіймаючи його.
  
  
  
  'До скорого.' – сказав Нік.
  
  
  
  Попрощавшись з Хорхе, він відправив Біллу Деннісону телеграму про те, що на нього чекає плантація.
  
  
  
  Марія відкрила йому, обняла його і притулилася своїми м'якими губами до нього.
  
  
  
  "Нік, Нік", - пробурмотіла вона. «Чекати було так довго. Хотіла б я поїхати з тобою».
  
  
  
  На ній був червоний костюм для дзюдо. Коли Нік поклав їй руку на спину, він помітив, що на ній немає бюстгальтера.
  
  
  
  "Я приготувала нам чудову їжу", - сказала вона. «Пато з абакаксі та аррос».
  
  
  
  "Качка з ананасом і рисом", - повторив Нік. "Звучить непогано."
  
  
  
  "Ти хочеш поїсти спочатку... чи після, Нік?" - Запитала вона, її очі заблищали.
  
  
  
  "Після чого?" - недбало спитав він. На її губах з'явилася палка посмішка. Вона встала навшпиньки і поцілувала його, граючи мовою в його роті. Однією рукою вона розстебнула пояс, і костюм зісковзнув із її плечей. Нік намацав ці прекрасні, м'які, повні груди.
  
  
  
  Мері тихо застогнала. «О, Нік, Нік, – сказала вона. "Ми сьогодні пізно обідаємо, добре?"
  
  
  
  "Чим пізніше, тим краще", - сказав він.
  
  
  
  Марія кохалася як болеро. Вона почала болісно повільно. Її шкіра була кремовою, а руки пестили його тіло.
  
  
  
  Коли він узяв її, вона просто перетворилася на дикого звіра. Наполовину схлипуючи і наполовину сміючись, вона скрикнула від бажання та збудження. Швидко піднімаючись до свого зеніту, короткі крики, що задихалися, перетворилися на один довгий стогін, майже стогін. Потім вона раптово завмерла. Прийшовши до тями, вона пригорнулася до його обіймів.
  
  
  
  "Як може жінка після тебе задовольнятися іншим чоловіком?" - спитала Марія, серйозно дивлячись на нього.
  
  
  
  "Я можу це зробити", - сказав він їй з усмішкою. «Тобі подобається хтось такий, який він є».
  
  
  
  "Ти колись повернешся?" - З сумнівом запитала вона.
  
  
  
  «Я повернусь колись», - сказав Нік. «Якщо є одна причина повернутися до чогось, то це ти». Вони залишалися в ліжку до заходу сонця. Перед вечерею вони займалися цим ще двічі, як дві людини, яким доводилося жити спогадами. Сонце збиралося зійти, коли він сумно й неохоче йшов. Він знав багато дівчат, але жодна з них не випромінювала такої теплоти та щирості, як Марія. Слабкий голос усередині сказав йому, що добре, що він повинен піти. Ви можете полюбити цю дівчину і полюбити, що ніхто в цьому бізнесі не може собі дозволити. Прихильність, пристрасть, витонченість, честь... але не кохання.
  
  
  
  Він попрямував прямо в аеропорт до літака, що очікував його. Якийсь час він дивився на розпливчасті контури Цукрової Голови, потім заснув. Сон - чудова річ, - зітхнув він.
  
  
  
  
  
  Двері в офіс Хока в штаб-квартирі AX були відчинені, і увійшов Нік. Блакитні очі за окулярами дивилися на нього весело та привітно.
  
  
  
  "Радий знову тебе бачити, N3", - сказав Хоук з усмішкою. "Ти виглядаєш добре відпочившим".
  
  
  
  'Справедливо?' – сказав Нік.
  
  
  
  «Ну чому б і ні, мій хлопчику. Ви тільки-но прибули з відпустки з цього прекрасного Ріо де Жанейро. Як пройшов карнавал?
  
  
  
  "Просто вбивчо".
  
  
  
  На мить йому здалося, що він побачив дивний вираз в очах Хоука, але не був певен.
  
  
  
  "Так ти добре провів час?"
  
  
  
  "Я б ні за що на світі не пропустив би це".
  
  
  
  "Ви пам'ятаєте ті труднощі, про які я вам розповідав?" - недбало спитав Хоук. "Здається, вони вирішили їх самі".
  
  
  
  'Радий це чути.'
  
  
  
  "Що ж, тоді я думаю, ти знаєш, чого я з нетерпінням чекаю", - весело сказав Хоук.
  
  
  
  'Що тоді?'
  
  
  
  "Звичайно, знайду для себе хорошу роботу".
  
  
  
  "Ви знаєте, чого я з нетерпінням чекаю?" - Запитав Нік.
  
  
  
  'Що це буде тоді?'
  
  
  
  «Наступне свято».
  
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  
  
  
  
  Про книгу:
  
  
  
  
  
  
  Не в змозі проігнорувати прохання про допомогу сина свого старого друга, Тодда Деннісона, Картер відмовляється від запланованої відпустки в Канаді і, керуючись інстинктами та Вільгельміною, летить у Ріо-де-Жанейро.
  
  
  
  Щойно прибувши, він дізнається, що Деннісон був убитий менше чотирьох годин тому, його самого мало не зіштовхують з дороги і він зустрічає дівчину з димчасто-сірими очима. Потім "Killmaster" відкриває полювання на вбивць зі смертельною точністю.
  
  
  Сутичка, яка перетворює щорічний карнавал у Ріо на страшне видовище; кулі замінюють конфетті, а постріли замінюють запальну музику, для Ніка це стає карнавалом убивств.
  
  
  
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  Родезія
  
  
  
  переклав Лев Шкловський
  
  
  
  Присвячується людям секретних служб Сполучених Штатів Америки
  
  
  Перша глава
  
  
  З антресолі нью-йоркського аеровокзалу Іст-Сайд Нік подивився вниз, слідуючи невиразним вказівкам Хоука. «Зліва від другої колони. Та, на якій зображено диліжанс. Енергійний хлопець у сірому твіді із чотирма дівчатами».
  "Я бачу їх."
  «Це Гас Бойд. Спостерігайте за ними деякий час. Ми можемо побачити щось цікаве». Вони знову влаштувалися у зеленому двомісному салоні обличчям до поруччя.
  З Бойдом розмовляла дуже приваблива блондинка у жовтому в'язаному костюмі, який вона гарно пошила. Нік переглянув вивчені ним фотографії та імена. Їй буде Буті ДеЛонг, яка живе три місяці за межами штату Техас і, згідно із самозадоволеним повідомленням CIF - Consolidated Intelligence File, - схильна підтримувати радикальні ідеї. Нік не вірив у такі дані. Мережа шпигунів була такою, що настільки розрослася і некритична, що справи половини студентів коледжів у країні містили дезінформацію - сиру, що вводить в оману і марну. Батьком Буті був Х. Ф. ДеЛонг, який за своє життя стрибнув у висоту від водія самоскида до багатьох мільйонів у будівництві, нафті та фінансах. Колись люди на зразок Х.Ф. почують про ці справи, і вибух стане незабутнім.
  
  
  Яструб сказав: «Твій погляд спійманий, Ніколасе. Який саме?"
  
  
  "Всі вони виглядають як прекрасні молоді американці".
  «Я впевнений, що ще вісім людей, які приєднаються до вас у Франкфурті, так само чарівні. Ти везунчик. Тридцять днів, щоби близько познайомитися - добре познайомитися».
  "У мене були інші плани", - відповів Нік. «Не можна вдавати, що це відпустка». Нотка бурчання зірвалося з його голосу. Так завжди було, коли він потрапляв у справу. Його почуття загострилися, його рефлекси насторожилися, як фехтувальник en garde, він почував себе зобов'язаним і відданим.
  Вчора Девід Хоук спритно розіграв свої карти – питаючи, а не наказуючи. «Якщо ви скаржитесь на перевтому або погане самопочуття, N3, я прийму це. Ви не єдиний чоловік, який маю. Ви кращий".
  Непохитні протести, які Нік сформував у своїй голові на шляху до Bard Art Galleries - операція прикриття AX - розтанули. Він послухав, і Хоук продовжив, мудрі добрі очі під сірими бровами були похмуро твердими. «Це Родезія. Одне з небагатьох місць, де ви ніколи не були. Ви знаєте про санкції. Вони не працюють. Родезійці відправляють мідь, кульгавість, азбест та інші матеріали корабельним вантажем з португальської Бейри з дивними рахунками. Минулого місяця до Японії прибуло чотири партії міді. Ми протестували. Японці сказали: «У коносаментах зазначено, що це є Південна Африка. Це Південна Африка». На сьогодні частина цієї міді знаходиться в материковому Китаї.
  «Родезійці розумні. Доблесні. Я був там. Їхня кількість менша, ніж у чорних, двадцять до одного, але вони стверджують, що зробили для тубільців більше, ніж будь-коли могли б зробити для себе. Це призвело до розриву з Британією та санкцій. Я залишу моральну правоту чи неправоту на розсуд економістів та соціологів. Але тепер ми переходимо до золота – і великого Китаю».
  Він мав Нік, і він знав це. Він продовжував: «Країна видобуває золото майже з того дня, як Сесіл Родс відкрив її. Тепер ми чуємо про величезні нові поклади, що тягнуться під деякими з їхніх знаменитих золотих рифів. Рудники, можливо, відкриті стародавнім Зімбабве розробки або нових відкриттів, я не знаю. Ви дізнаєтеся ".
  Спійманий та зачарований, Нік помітив: «Копи царя Соломона? Я пам'ятаю – це був Райдер Хаґґард? Загублені міста та рудники...»
  «Скарбниця цариці Савської? Можливо". Потім Хоук розкрив справжню глибину своїх знань. “Що каже Біблія? 3 Царств, 9:26, 28. «І цар Соломон побудував флот кораблів… і вони прийшли до Офіру, і взяли звідти золото, і принесли його цареві Соломонові». Африканські слова Sabi та Aufur можуть означати стародавні Sheba та Ophir. Ми залишимо це археологам. Ми знаємо, що недавно золото з'явилося з цього регіону, і раптово ми чуємо, що його набагато більше. що це означає у нинішній світовій ситуації. Особливо якщо великий Китай зможе накопичити пристойну купу».
  Нік спохмурнів. «Але – вільний світ купить його так само швидко, як його здобудуть. Ми маємо біржу. У виробничої економіки є важелі впливу».
  "Зазвичай так". - Хоук простяг Ніку пухку пилку і зрозумів, що його зачепило. «Але ми не повинні насамперед скидати з рахунків виробниче багатство восьмисот мільйонів китайців. Або ймовірність того, що після накопичення запасів ціна зросте з 35 доларів за унцію. Або те, як китайський вплив оточує Родезію, як, наприклад, вусики гігантського баньянового дерева. Або – Юда».
  "Юдо! - Він там?"
  "Можливо. Подейкували про дивну організацію вбивць, яку очолює людина з пазурами замість рук. Прочитайте це, коли у вас буде час, Ніколас. І у вас не буде багато. Як я вже казав, родезійці проникливі. Вони вигнали більшість британських агентів. Вони читали Джеймса Бонда і таке інше. Четверо наших були вигнані без зайвих слів, а двоє – ні.
  
  
  
  
  За нашою великою фірмою там очевидно спостерігають. Отже, якщо за проблемою стоїть Юда, ми маємо проблеми. Тим паче, що його соратником, схоже, є Сі Цзян Калган».
  "Сі Калган!" - Вигукнув Нік. «Я був упевнений, що він мертвий, коли брав участь у тих індонезійських викраденнях»1.
  «Ми думаємо, що Сі з Юдою, і, мабуть, Генріх Мюллер теж, якщо він живий після тієї стрілянини в Яванському морі. Китай нібито знову підтримав Юду, і він плете своє павутиння у Родезії. Його кавер-компанії та підставні особи, як завжди, чудово організовані. . Він, мабуть, забезпечує "Одесу" фінансами. Хтось - багато старих нацистів, за якими ми спостерігаємо, знову піднялися у фінансовому відношенні. Між іншим, кілька добрих мідників із їхнього клубу випали з поля зору Чилі. Вони, можливо, приєдналися до Юди. . Їхні історії та фотографії знаходяться у справі, але їхній пошук не входить у ваше завдання. Просто подивіться та послухайте. Отримайте докази, якщо ви зможете, що Юда посилює контроль над експортним потоком Родезії, але якщо ви не можете отримати докази, то вашого слова достатньо. Звичайно, Нік, якщо у вас є шанс - порядок щодо Юди все той же. Використовуйте свою власну думку ..."
  
  
  Голос Хоука завмер. Нік знав, що він думав про покритий шрамами і побитого Юду, який прожив десять життів за одне і уникнув смерті. Подейкували, що колись його звали Мартін Борман і це було можливо. Якщо так, то Голокост, у якому він брав участь у 1944–1945 роках, перетворив його тверде залізо на сталь, відточив його хитрість і змусив забути про біль і смерть у величезних кількостях. Нік не відмовив би йому сміливо. Досвід навчив його, що найхоробріші зазвичай найдобріші. Жорстокі та безжальні – це підонки. Геніальна полководницька майстерність Юди, блискавична тактична кмітливість та швидка бойова майстерність не викликали сумнівів.
  Нік сказав: «Я прочитаю справу. Яке у мене прикриття?
  Твердий тонкий рот Хоука на мить пом'якшав. Зморшки в куточках його гострих очей розслабилися і стали менше схожими на глибокі щілини. «Дякую, Ніколас. Я цього не забуду. Ми організуємо вам відпустку, коли ви повернетеся. Ви подорожуватимете як Ендрю Грант, помічник супроводу туру з Освітнім туром Едмана. Ви допомагатимете проводжати дванадцять молодих жінок по всій країні. Хіба це не найцікавіше прикриття, яке ви коли-небудь бачили? Старший ескорту – досвідчена людина на ім'я Гас Бойд. Він і дівчата думають, що ви – чиновник Едмана, який перевіряє новий тур. Меннінг Едман сказав їм про тебе”.
  "Що він знає?"
  «Він думає, що ви із ЦРУ, але насправді йому нічого не сказали. Він їм вже допомагав».
  "Бойд може завоювати популярність?".
  «Це не матиме великого значення. Дивні люди часто подорожують як ескорт. Організовані тури – це частина туристичного бізнесу. Безкоштовні подорожі з низькою оплатою».
  "Я повинен знати про країну..."
  «Уітні чекатиме вас в American Express сьогодні о сьомій вечора. Він покаже вам пару годинників кольорової плівки і проінформує вас».
  Фільми про Родезію були вражаючими. Так гарно, що Нік не став їх ставити. Жодна країна не могла бути поєднана з найяскравішою рослинністю Флориди та особливостями Каліфорнії та Гранд-Каньйону Колорадо, розкиданими ландшафтом Намальованої пустелі. і все відретушовано. Вітні дав йому пачку кольорових фотографій та докладні словесні поради.
  Тепер, знітившись і опустивши очі нижче рівня огорожі, він вивчав білявку в жовтому костюмі. Може, все вийде. Вона була насторожі, вона була найкрасивішою дівчиною в залі. Бойд намагався звернути на них усіх увагу. Про що, чорт забирай, вони могли в цьому місці говорити? Це було менш цікаво, ніж на вокзалі. Вразила брюнетка у матроському береті. Це буде Тедді Нортвей із Філадельфії. Іншою чорнявою дівчиною буде Рут Кроссман, дуже симпатична у своєму роді; але, можливо, справа в окулярах у чорній оправі. Друга блондинка була чимось особливим: висока, з довгим волоссям, не така приваблива, як Буті, та все ж... Вона буде Джанет Олсон.
  Рука Хоука легенько впала йому на плече і зупинила його приємну оцінку. Там. Входить із далеких воріт, середнього зросту, акуратно одягнений негр».
  "Я бачу його."
  «Це Джон Дж. Джонсон. Він може зіграти фольк-блюз із ріжка настільки м'яким, що змусить вас плакати. Він артист із таким самим талантом, як і Армстронг. Але його більше цікавить політика. Він не Брат Ікс, скоріше неприєднався шанувальник Малкольма Ікс і соціаліст. Чи не прихильник Сили чорних. Він товаришує з усіма ними, що може зробити його більш небезпечним, ніж ті, що сваряться між собою».
  "Як це небезпечно?" - спитав Нік, спостерігаючи, як худорлявий негр пробирається крізь натовп.
  "Він розумний", - без емоцій пробурмотів Хоук. «Наше суспільство згори до низу боїться таких найбільше. Людина з мізками, яка бачить все наскрізь».
  
  
  Нік безпристрасно кивнув.
  
  
  
  
  Це була типова заява Хоука. Ви задавалися питанням про людину та філософію, яка стоїть за цим, і потім зрозуміли, що вона насправді нічого не розкрила. Це був його спосіб намалювати точну картину людини в порівнянні зі світом у цей момент. Він спостерігав, як Джонсон зупинився, коли побачив Бойда та чотирьох дівчаток. Він достеменно знав, де їх знайти. Він використовував стовп як бар'єр між собою та Бойдом.
  Буті ДеЛонг побачила його, відійшла від групи, вдаючи, що читає панель прибуття-відбуття. Вона пройшла повз Джонсона, повернулася. На мить біла та чорна шкіра контрастували, як центральна точка на картині Брейгеля. Джонсон дав їй щось і одразу ж відвернувся, прямуючи до входу з 38 вулиці. Буті засунула щось у велику шкіряну сумку, що звисала з її плеча, і повернулася до невеликої групи.
  "Що це було?" - Запитав Нік.
  "Я не знаю", - відповів Хоук. «У нас є своя людина в групі цивільних прав, до якої вони належать. Справа у коледжі. Ви бачили його ім'я у досьє. Вона знала, що Джонсон приїде сюди, але не знала, навіщо. Він зробив паузу, а потім додав іронічно: «Джонсон справді розумний. Він не довіряє нашій людині».
  "Пропаганда для братів та сестер у Родезії?"
  "Можливо. Я думаю, Ніколас, тобі слід спробувати це з'ясувати».
  Нік глянув на годинник. Це було за дві хвилини до того, як він мав приєднатися до групи. "Щось ще станеться?"
  «Ось і все, Нік. Вибач, більше нічого. Якщо ми отримаємо щось життєво важливе, про що ти маєш знати, я надішлю кур'єра. Кодове слово "білтонг" повторюється тричі".
  Вони встали, одразу повернувшись спиною до зали. Рука Хоука схопила Ніка, стиснула його тверду руку нижче за біцепс. Потім літній чоловік зник за рогом у коридорі офісів. Нік спустився ескалатором.
  Нік представився Бойді, представився дівчатам. Він використовував легкий потиск рук і сором'язливу посмішку. Поблизу Гас Бойд виглядав дуже підтягнутим. Його засмага була не така глибока, як у Ніка, але на ній не було ні грама жиру, і він був ефектний. "Ласкаво просимо на борт", - сказав він, коли Нік відпустив струнку Джанет Олсон, з крутих рук. "Багаж?"
  "Перевірено в Кеннеді".
  "Добре. Дівчатка, прошу вибачити нас за друге коло, просто двічі пройдіть через стійку Lufthansa. Лімузини чекають зовні».
  Коли клерк перебирав їхні квитки, Бойд сказав: Ви раніше працювали з турами?
  «З American Express. Якось. Багато років назад".
  "Нічого не змінилось. З цими ляльками не повинно бути проблем. Ми маємо ще вісім у Франкфурті. Вони займалися і Європою. Вони розповідають вам про них?
  "Так."
  "Ви давно знаєте Менні?"
  "Ні. Просто приєднався до команди".
  «Добре, просто дотримуйся моїх вказівок».
  Касирка повернула пачку квитків. "Все в порядку. Тобі не треба було тут реєструватися...»
  «Я знаю, – сказав Бойд. "Просто будьте обережні".
  Буті Делонг і Тедді Нортвей відійшли на кілька кроків від двох інших дівчаток, чекаючи на них. Тедді пробурмотіла: Ого. Якого біса, Грант! Ти бачив ці плечі? Де вони викопали цього гарного свінгера?
  Буті дивився, як широкі спини «Ендрю Гранта» та Бойда прямують до стійки. "Може, вони глибоко копали". Її зелені очі були трохи прикриті, задумливі та задумливі. М'який вигин її червоних губ на мить став дуже твердим, майже твердим. «Ці двоє здаються мені хлопцями, що стоять. Сподіваюсь, що ні. Цей Енді Грант дуже гарний, щоб бути простим службовцем. Бойд більше нагадує агента ЦРУ. Легковаговик, який любить легке життя. Але Грант - урядовий агент, якщо я в чомусь знаюся. . "
  Тедді хихикнула. «Вони всі схожі, чи не так? Як люди ФБР, що вишикувалися в чергу на параді світу – пам'ятаєш? Але – я не знаю, Буті. Грант виглядає якось інакше»
  "Добре, дізнаємося", - пообіцяла Буті.
  * * *
  Перший клас Lufthansa 707 був заповнений лише наполовину. Великий сезон закінчився. Нік нагадав собі, що хоча у Сполучених Штатах та Європі наближається зима, у Родезії вона закінчується. Він говорив з Буті, коли група розійшлася, і було природно піти за нею і зайняти місце біля проходу поряд з нею. Здавалося, вона вітала його компанію. Бойд люб'язно перевіряв, чи всім комфортно, як стюардеса, а потім приєднався до Джанет Олсон. Тедді Нортвей і Рут Кроссман сіли разом.
  Перший клас. Чотириста сімдесят вісім доларів лише за цей етап подорожі. Їхні батьки мають бути багатіями. Краєм ока він милувався округлим вигином щік Буті та зухвалим прямим носом. На її щелепі не було дитячого жиру. Було дуже класно бути такою гарною.
  За пивом вона запитала: «Енді, ти бував у Родезії раніше?»
  «Ні, Гас – експерт». «Якась дивна дівчина, – подумав він. Вона вказала прямо на запитання про прийом. Навіщо посилати помічника, котрий не знає країну? Він продовжив: «Я маю носити сумки і підтримувати Гаса. І вчитись. Ми плануємо більше екскурсій у цей район, і я, мабуть, проведу деякі з них. У певному сенсі, це бонус для вашої групи. Якщо ви пам'ятаєте – тур вимагав лише одного супроводжуючого».
  Рука Буті, тримаючи склянку, зупинилася на його нозі, коли вона нахилилася до нього. "Немає проблем, двоє красивих чоловіків краще, ніж один.
  
  
  Ви давно з Едманом? "
  До біса цю дівчину! Ні. Я приїхав із American Express». Треба дотримуватись правди. Він запитував, чи качає Джанет Бойда, щоб дівчатка могли потім звірити записи.
  "Я люблю подорожувати. Хоча у мене виникає кумедне почуття провини...»
  "Чому?"
  «Подивися на нас. Тут ви на лоні розкоші. Напевно, п'ятдесят людей зараз стежать за нашим комфортом та безпекою. Вона зітхнула, випила, рука знову лягла на його ногу. «Ви знаєте – бомби, вбивства, голод, бідність. Хіба у вас ніколи не було такого відчуття? Ви, що супроводжуєте, живете гарним життям. Прекрасна їжа. Гарні жінки.
  Він посміхнувся у зелені очі. Вона добре пахла, добре виглядала, добре почувалася. Ви могли б далеко збитися з шляху з такою милою цукеркою і насолоджуватися поїздкою, поки одного разу не прийдуть рахунки - "Гойдалки зараз" - "Плати пізніше" - "Плач на дозвіллі". Вона була наївна, як окружний прокурор Чикаго на звичайних вечірках із братом-олдерменом.
  "Це складна робота", - чемно сказав він. Було б смішно вийняти голку з її милої руки і встромити її в її чарівну попку.
  «Для складних чоловіків? Б'юся об заклад, що ви з Бойдом розбиваєте серця місяць за місяцем, я бачу вас у місячному світлі на Рів'єрі з літніми, самотніми дамами. Вдови з Лос-Анджелеса з мільйоном блакитних фішок наклали на себе руки, щоб вас отримати. Ті, хто у першому ряду на зборах Берч, махають брошурами”.
  "Вони всі були захоплені ігровими столами".
  «Не з тобою та Гасом. Я жінка. Я знаю.
  "Я не впевнений, що ти нагадуєш мені чи собі, Буті. Але є кілька речей, які ти не знаєш про ескорт. Він низькооплачуваний, перевантажений роботою, гарячковий бродяга. Він схильний до частої дизентерії від дивної їжі. Тому що ви не можете уникнути всіх інфекцій, він боїться пити воду, їсти свіжі овочі або морозиво навіть у США, уникати їх стало умовним рефлексом, його багаж зазвичай заповнений брудними сорочками і вражаючими костюмами. у кравця з Гонконгу, і він намагається існувати на двох парах взуття з дірками в підошві, поки не дістанеться Риму, де у нього є дві нові пари, які були виготовлені півроку тому».
  Деякий час вони мовчали. Тоді Буті з сумнівом сказав: Ти мене обманюєш.
  "Послухайте: його шкіра свербить з того часу, як він виявив щось загадкове в Калькутті. Лікарі дали йому сім варіантів антигістамінних препаратів і рекомендували пройти річний сеанс алергологічних тестів, тобто вони спантеличені. Він купує трохи акцій. живучи як жебрак, коли він у Штатах, тому що він не може встояти перед вірними порадами, які дають йому багаті мандрівники, але він так часто виїжджає з країни, що не може спостерігати за ринком і всіма своїми покупками. хотів би завести собаку, але ви бачите, наскільки це неможливо.Що стосується хобі та інтересів, він може забути про них, якщо не збирає сірникові коробки з готелів, які він сподівається, чорт забирай ніколи більше не бачити або ресторанів, в яких йому стало погано”.
  "Уррф". Буті загарчала, і Нік зупинився. «Я знаю, що ти мене дражниш, але багато з цього звучить так, ніби це може бути правдою. Якщо ви і Гас покажете ознаки такого життя протягом місяця поїздки, я засновую суспільство щодо запобігання цій жорстокості».
  "Просто подивися..."
  Люфтганза подала звичайну чудову вечерю. За бренді та кави зелені очі знову зупинилися на Ніку. Він відчув, як волосся на його шиї приємно пахне. "Це духи, - сказав він собі, - але він завжди був сприйнятливий до насторожених блондинок". Вона сказала: "Ви зробили помилку" *.
  "Як?"
  «Ви розповіли мені все про життя ескорту від третьої особи. Ви ніколи не говорили «я» чи «ми». Ви багато про що здогадувалися і деяке вигадали».
  Нік зітхнув, зберігаючи невиразне вираз обличчя, як чиказький окружний прокурор. - "Ви побачите самі".
  Стюардеса прибрала чашки, і завитки золотого волосся лоскотали його щоку. Буті сказала: «Якщо це правда, бідолаха, мені буде так шкода тебе, мені просто потрібно підбадьорити тебе і постаратися зробити тебе щасливим. Я маю на увазі, ти можеш попросити мене про все. Я думаю, це жахливо в наші дні, що такі прекрасні молоді люди, як ви та Гас, змушені жити, як раби на галерах”.
  Він побачив мерехтіння смарагдових сфер, відчув руку – тепер у ній уже не було скла – на своїй нозі. Деякі вогні в каюті були вимкнені, і прохід був на мить порожній… Він повернув голову і притулився губами до м'яких червоних губ. Він був упевнений, що вона готувалася до цього, наполовину насміхаючись, наполовину формуючи жіночу зброю, але її голова трохи смикнулася, коли їхні губи зустрілися - але не відступила. Це було красиве, добре підігнане, ароматне, та податливе формування плоті. Він мав на увазі, що це буде п'ятисекундна річ. Це було все одно, що ступити на солодкі м'які хиткі піски з прихованою загрозою - або з'їсти арахіс. Перший хід був пасткою. Він заплющив очі на мить, щоб насолодитися м'якими, поколюючими відчуттями, що промайнули його губами, зубами і язиком...
  
  
  
  
  
  
  Він розплющив одне око, побачив, що її повіки опущені, і знову закрив світ всього на кілька секунд.
  Чия рука поплескала його по плечу, він насторожився і відсторонився. «Джанет погано почувається», - м'яко сказав Гас Бойд. "Несерйозно. Просто легка повітряна хвороба. Вона каже, що схильна до цього. Я дав їй кілька пігулок. Але вона хотіла б побачити тебе на хвилинку, будь ласка».
  Буті вилізла з сидіння, і Гас приєднався до Ніка. Молодий чоловік виглядав більш розслабленим, його ставлення було більш доброзичливим, начебто те, що він щойно побачив, гарантувало Ніку професійний статус. "Це кюрі", - сказав він. «Джанет – лялька, але я не можу відвести очей від Тедді. Має грайливий вигляд. Радий бачити, що ти знайомишся. Цей Видобуток виглядає як дівчина з класом».
  «Плюс мозок. Вона почала третій ступінь. Я розповів їй сумну історію про важке життя ескорту та потребу в доброті».
  Гас засміявся. - Це новий підхід. І він може спрацювати. Більшість хлопців надривають себе, і, чорт забирай, будь-хто, хто має хоч краплю здорового глузду, знає, що вони просто провідники Сірої Лінії без мегафонів. Джанет мене теж непогано накачала. про чудеса, які можна побачити у Родезії».
  Це не дешевий тур. Всі їхні сім'ї забезпечені?
  «Я думаю, окрім Рут. У неї щось на кшталт стипендії чи подарунка, який фінансує її коледж. Уошберн з бухгалтерії тримає мене в курсі, тож маю ідею, з ким працювати за чайові. Це не має великого значення для цієї групи. Молоді розпусні дівчата. Егоїстичні суки. "
  Брови Ніка піднялися в сутінках. «Раніше я віддавав перевагу старшим дівчатам, - відповів він. – Деякі з них були дуже вдячні».
  "Звісно. Чак Афорціо минулого року зробив відмінний результат. Одружився з цією старою дівчиною з Арізони. Він має будинки в п'яти чи шести інших місцях. Передбачається, що його статки становить сорок або п'ятдесят мільйонів. Він класний кіт. Ви його знали?
  "Ні."
  "Як довго ти був у American Express, Енді?"
  «Іноді протягом чотирьох, п'яти років. Я провів багато спеціальних турів FIT. Але мені ніколи не довелося торкнутися Родезії, хоча я бував здебільшого рештою Африки. Так що не забувайте, що ви старший ескорт, Гасе, і я не заважатиму вам. Ви можете наказати мені, де б вам не знадобилося заткнути дірку в лінії. Я знаю, що Меннінг, ймовірно, сказав вам, що я маю свободу дії, і я готовий до поїздки і можу залишити вас на кілька днів. Але якщо я це зроблю, я намагатимусь сказати вам заздалегідь. Тим часом – ви бос».
  Бойд кивнув головою. - "Дякую. Я знав, що в ту хвилину, коли побачив тебе, ти звичайний. Якщо ти схопиш Едмана, я думаю, ти станеш гарним хлопцем, на якого можна попрацювати. Я боявся, що отримаю ще одного гея. Я не проти коханих Але вони можуть бути страшенно неприємними, коли потрібно робити справжню роботу або ящик стає тісним.. Ви знаєте про проблеми в Родезії? методичні і жорсткі. Швидше за все, ми отримаємо до нас поліцейського. У будь-якому випадку, я знаю підрядника. Він дасть нам одного або двох охоронців разом із машинами, якщо це схоже, ну що це потрібно."
  Нік подякував Бойду за брифінг і потім недбало запитав: «Як щодо додаткових грошей? З усіма санкціями і тому подібним є якісь справді добрі кути? Вони видобувають багато золота.
  Хоча ніхто не був досить близько, щоб їх почути, і вони говорили дуже тихим голосом, Гас понизив голос до ще тихішого рівня. "Ти колись мав справу з цим, Енді?"
  «Так. Певною мірою. Все, що я просив би від життя, - це шанс купити за ціною у США чи Європі та мати надійний трубопровід до Індії. Я чув, що є хороші канали з Родезії до Індії, тож мені було цікаво..."
  «У мене є думка. Мені потрібно впізнати тебе краще».
  «Ти щойно сказав, що знав, щойно побачив мене, що я постійний клієнт. Що тепер не так?
  Гас нетерпляче пирхнув. «Якщо ви регулярно, то розумієте, про що я. Мені начхати на цю роботу з Едманом. Але золота операція – це зовсім інша історія. Багато хлопчиків розбагатіли. Я маю на увазі ескорт, пілотів, стюардів. , представники авіаліній. Але багато хто з них опинився в кімнатах, обставлених ґратами. А в деяких країнах, в яких вони були заарештовані, обслуговування, в якому вони зупинилися, дійсно жахливе”. Гас зробив паузу і злегка здригнувся. «Це погано – п'ять років з вошами. що я маю на увазі.Якщо у вас є людина, яка працює з вами, скажіть, митник хоче шматок, ви повернетеся додому, якщо він гарячий оператор.Але якщо ви поспішайте, ви ризикуєте багатьом.Ви можете купити більшість цих азіатських хлопчиків за шматок пирога , але їм постійно потрібні жертви, щоб показати вони роблять свою роботу і прикривають угоди, до яких їх залучають, тож якщо вони змусять вас, ви можете сильно впасти».
  "У мене є друг у Калькутті", - сказав Нік. «У нього достатньо ваги, щоб допомогти нам, але обід потрібно налаштовувати заздалегідь».
  "Можливо, у нас буде шанс", - відповів Гас. "Залишайтеся з ним на зв'язку, якщо можете. Це азартна гра, якщо у вас немає гальм. Хлопчики, які перевозять речі
  автоматично розраховує десять відсотків втрат, щоб дозволити урядовим хлопцям виглядати так, начебто вони роблять свою роботу, і ще десять відсотків для мастила. Це недоречно. Іноді заходиш, особливо зі значком «Амекс», «Едман Турс» або щось таке, і проходиш мимо. Вони навіть не заглянути під твої запасні сорочки. В інших випадках ви отримуєте повну перевірку, і це раптова смерть.
  «Якось я грав із чвертьбарами. Нам дуже пощастило».
  Гас був зацікавлений. «Без поту, га? Скільки ти заробив на барі?
  Нік коротко посміхнувся. Його новий партнер використав визнання, щоб перевірити свої знання і, отже, його правдивість. «Уявіть самі. Ми мали п'ять злитків. По 100 унцій кожен. Прибуток тридцять один долар за унцію та витрати на змащення п'ятнадцять відсотків. Нас було двоє. Ми розділили близько 11000 доларів на три дні роботи та дві години занепокоєння».
  "Макао?"
  «Тепер, Гасе, я вже згадував про Калькутту, а ти мені мало що сказав. Як ти кажеш, давай познайомимося і подивимося, що ми думаємо одне про одного. Я сказав би, що основна думка така. Якщо ти можеш допомогти створити джерело у Родезії, я маю ворота до Індії. Один або ми обидва можемо проїхати маршрутом у уявному турі або дорогою, щоб приєднатися до вечірки в Делі або щось ще. Наші милі значки та мій зв'язок допоможуть нам у цьому."
  "Давайте гарненько подумаємо".
  Нік сказав йому, що думатиме. Він думатиме кожну секунду, бо трубопровід, що веде до незаконного золота з родезійських копалень, повинен десь на своїх стиках і з'єднаннях вести у світ Юди та Сі Калгана.
  Буті повернувся на місце поряд з ним, і Гас приєднався до Джанет. Стюардеса дала їм подушки та ковдри, поки вони нахилили свої сидіння до майже горизонтального рівня. Нік взяв одну ковдру і вимкнув лампу для читання.
  Вони ввійшли в дивну тишу сухої капсули. Монотонний рев тіла, що вміщав їх, їх власна легка залізна легеня. Буті не протестувала, коли взяв лише одну ковдру, тож влаштувала невелику церемонію, заправляючи її поверх обох. Якби ви могли ігнорувати проекції, ви могли б уявити себе у затишному двоспальному ліжку.
  Нік глянув у стелю і згадав Тріксі Скідмор, стюардесу Pan Am, з якою він одного разу провів кілька культурних днів у Лондоні. Тріксі сказала: «Я виросла в Окалі, штат Флорида, і часто ходила туди і сюди до Джакса на хорт і, повірте, мені здавалося, що я бачила все у світі сексу, зроблене на цих задніх сидіннях. Ви знаєте довгі. які йдуть прямо автобусом. Ну, любий, у мене просто ніколи не було жодної освіти, поки я не потрапила у повітря. Я бачила блуд, ручні роботи, мінети, бічні перемотування, виточення ложок, вниз Y і хлисті. "
  Нік від душі засміявся. "Що ви робите, коли ловите їх?"
  «Я бажаю їм удачі, люба. Якщо їм знадобиться ще одна ковдра або подушка, або якщо ви оберете ще один або два світильники, я допоможу». Він згадав, як Тріксі притулилася пухкими повними губами до його оголених грудей і пробурмотіла: «Я люблю коханців, любий, тому що я люблю кохання, і мені потрібно її багато».
  Він відчув м'яке дихання Буті на своїй щелепі. "Енді, ти дуже сонний?"
  Ні, не особливо. Просто сонний, Буті. Ситий – і сьогодні був напружений день. Я задоволений".
  "Задоволений? Як?"
  «Зустрічаюся з вами. Я знаю, що ви складете хорошу компанію. Ви навіть не уявляєте, наскільки небезпечною може бути поїздка з тими, хто не цікавий та пізнається. Ти розумна дівчина. У тебе є ідеї та думки, які ти приховуєш”.
  Нік був радий, що вона не могла бачити його вираз обличчя в напівтемряві. Він мав на увазі те, що сказав, але він багато пропустив. У неї були ідеї та думки, які вона приховувала, і вони могли бути цікавими та цінними – чи спотвореними та смертельно небезпечними. Він хотів би точно знати, який у неї зв'язок із Джоном Дж. Джонсоном і що їй дав негр.
  Ти дивна людина, Енді. Ви коли-небудь займалися іншим бізнесом, крім подорожей? Я можу уявити вас якимсь керівником. Не страхування чи фінанси, а якийсь бізнес, у якому є дія».
  «Я зробив дещо в інших напрямках. Як і всі інші. Але мені подобається туристичний бізнес. Ми з партнером можемо купити частину роботи Едмана». Він не міг сказати, чи накачує вона його, чи просто цікавилася його минулим. "Які ваші сподівання, тепер, коли коледж закінчився?"
  «Працювати над чимось. Творити. Жити». Вона зітхнула, потягнулася, звивалася і притиснулася, перебудовуючи свої м'які вигини, які розподілялися його тілом, стикаючись у багатьох точках. Вона поцілувала його підборіддя.
  Він провів рукою між її рукою та тілом. Опір не було; коли він піднімав її вгору і назад, він відчував, як м'які груди штовхають його. Він ніжно погладив її, повільно читаючи шрифт Брайля по гладкій шкірі. Коли його тактильні кінчики пальців помітили, що соски стали жорсткими, він сконцентрувався, читаючи хвилюючу фразу знову і знову. Вона видала тихе муркотіння, і він відчув легкість, тонкі пальці досліджують його затискач для краватки, розстібають гудзики сорочки, підтягують майку.
  
  
  
  
  
  Він подумав, що подушечки її руки можуть бути прохолодними, але вони були подібні теплим пір'ям над його пупком. Він натягнув жовтий светр, і її шкіра була схожа на теплий шовк.
  Вона притулилася губами до його губ, і це було краще, ніж раніше, їхнє тіло злилося, як пластична масляниста іриска, в одну солодку масу. Він вирішив коротку загадку її бюстгальтера, і шрифт Брайля став живим і реальним, його почуття раділи стародавньому контакту, підсвідомим спогадам про благополуччя та харчування, збудженим теплим поштовхом її твердих грудей.
  Її маніпуляції змусили спогади та очікування пробігли його хребтом. Вона була вправною, креативною, терплячою. Як тільки він знайшов блискавку збоку на її спідниці, вона прошепотіла: "Скажи мені, що це..."
  Це найкраще, що відбувалося зі мною за довгий час, - м'яко відповів він.
  "Це добре. Але я маю на увазі інше».
  Її рука була магнітом, вібратором без дротів, настирливим переконанням доярки, пестощами ніжного велетня, що вміщає все його тіло, хваткою метелика на пульсуючому листі. Що вона хотіла, щоб він сказав? Вона знала, що робила. "Це смачно", - сказав він. «Купування у цукровій ваті. Можливість літати у променях місяця. Катання на американських гірках у гарному сні. Як би ви описали це, коли...»
  "Я маю на увазі те, що в тебе під лівою рукою", - виразно пробурмотіла вона. «Ти приховував це від мене з того часу, як ми сіли. Чому ти носиш пістолет?
  
  
  Розділ другий.
  
  
  Його зірвало з приємної рожевої хмари. О, Вільгельміна, чому ти маєш бути такою товстою і важкою, щоб бути такою точною та надійною? Стюарт, головний збройовий інженер AX, модифікував «Люгери» з укороченими стовбурами та тонкими пластиковими рукоятками, але вони, як і раніше, залишалися великою зброєю, яку можна було заховати навіть у ідеально підігнаних кобурах під пахвами. Ідучи і сидячи, вони були сховані акуратно, без жодної опуклості, але коли ви боролися з таким кошеням, як Буті, рано чи пізно вона натикалася на метал.
  «Ми їдемо в Африку, - нагадав їй Нік, - де наші клієнти наражаються на безліч небезпек. До того ж, я ваш охоронець. У нас там ніколи не було жодних проблем, це місце справді цивілізоване. , Але ..."
  «І ти захистиш нас від левів, тигрів та аборигенів із списами?»
  "Це груба думка". Він почував себе безглуздо. Буті мав найдратівливіший спосіб рятувати звичайні речі, які з тебе сміялися. Чудові пальці зробили останній удар, який змусив його мимоволі здригнутися, і відійшли. Він почував себе одночасно розчарованим та дурним.
  «Я думаю, ти несеш нісенітницю», - прошепотіла Буті. "Ти з ФБР?"
  "Звичайно, ні."
  «Якби ви були їхнім агентом, я вважаю, ви б збрехали».
  "Я ненавиджу брехню." То була правда. Він сподівався, що вона не повернеться до своєї посади окружного прокурора і не допитає його про інші урядові установи. Більшість людей не знали про AX, але Буті була більшістю людей.
  Ви приватний детектив? Хтось із наших батьків найняв вас доглядати одного з нас чи всіх? Якщо він це зробив, я...»
  "У вас велика уява для такої молодої дівчини". Це зупинило її. «Ви прожили у своєму комфортабельному, захищеному світі таку більшу частину свого життя, що думаєте, що це все. Ви колись бували в мексиканських халупах бідняків? Ви бачили нетрі Ель-Пасо? Згадайте індіанські халупи на путівцях в Країна навахо? "
  "Так", - нерішуче відповіла вона.
  Голос його залишався низьким, але твердим та твердим. Це може спрацювати – коли сумніваєтеся та натискаєте, атакуйте. «Куди б ми не пішли, цих людей можна було б кваліфікувати як мешканців передмість із високим доходом. У самій Родезії білих менше двадцяти одного. Вони тримають напружену верхню губу і посміхаються, бо якщо вони цього не зроблять, їх зуби стукатимуть. Вважайте революціонерів, дивлячись через кордони, і в деяких місцях шанси сімдесят п'ять до одного. Коли опозиція отримає зброю – а вони її отримають – це буде гірше, ніж Ізраїль проти арабських легіонів».
  "Але туристів зазвичай не турбує – так?"
  "Було багато інцидентів, як їх називають. Може бути небезпека, і моя робота - усунути її. Якщо ви збираєтеся подразнити мене, я поміняю своє місце, і ми зробимо все інше. поїздка як бізнес-друзі. Вам сподобається. Я буду просто. працювати”.
  «Не гнівайся, Енді. Що ти думаєш про ситуацію в Африці, куди ми прямуємо? Я маю на увазі - європейці відібрали найкращі частини країни подалі від тубільців, чи не так? І сировина..."
  «Політика мене не цікавить, - збрехав Нік. «Я вважаю, тубільці отримують деякі пільги. Ви знаєте дівчат, які приєднуються до нас у Франкфурті?
  Вона не відповіла. Вона заснула, притулившись до нього.
  Вісім доданих до групи привертали увагу кожна по-своєму. Нік подумав, чи допомагає багатство гарної зовнішності чи це гарна їжа, додаткові вітаміни, освітні засоби та дорогий одяг. Вони змінили авіакомпанію в Йоганнесбурзі, вперше побачили африканські гори, джунглі та безкраї рівнини бунду, вельдів чи чагарників.
  Солсбері нагадав Ніку Тусон, штат Арізона, з додаванням Атланти, Джорджії, передмість та рослинності. Їм було проведено ознайомлювальну екскурсію містом у контракті з блискучою Остінс Тора.
  
  
  
  
  Нік зазначив, що торгова фірма підрядника для місцевих постачальників автомобілів, гідів та туристичних послуг привела із собою чотирьох здоровенних людей на додачу до семи водіїв з машинами. Безпека?
  Вони побачили сучасне місто з широкими вулицями, обрамленими різнокольоровими квітучими деревами, з численними парками та сучасною британською архітектурою. Нік їхав з Єном Мастерсом, підрядником, з Буті та Рут Кроссман в одній машині, і Мастерс вказав місця, які вони хотіли б відвідати на дозвіллі. Мастерс був могутнім чоловіком із гучним голосом, який підходив до його вигнутих чорних уланських вусів. Усі очікували, що він будь-якої миті закричить: «Трооо-о-п. Кантер. Атака!»
  "Добре, організуйте спеціальні візити для людей", - сказав він. «Я роздам контрольні списки на вечері сьогодні ввечері. Ви не повинні пропустити музей та Національну галерею Родезії. Галереї Національного архіву дуже корисні, а національний парк Роберта Маклвейна з його заповідником - це вас підштовхне для Ванки. Ви захочете побачити алое та саговники у парку Еванрігг, Мазоу та Балансуючі скелі».
  Буті та Рут ставили йому запитання. Нік вирішив, що вони попросили інших послухати його баритон і подивитися, як вуса гойдаються вгору й униз.
  Вечеря в приватній їдальні в їхньому готелі - Meikles - мала великий успіх. Мастерс привів із собою трьох великих молодих людей, чудових і в смокінгах, і розповіді, випивка та танці тривали до півночі. Гас Бойд правильно розподілив увагу між дівчатами, але найчастіше танцював із Джанет Олсон. Нік грав роль правильного ескорту, розмовляв здебільшого з вісьмома дівчатами, які приєдналися до них у Німеччині, і відчував незвичайне обурення з приводу того, як Мастерс і Буті ладнали. Він танцював з Рут Кроссман, коли вони побажали добраніч і пішли.
  Він не міг не поставити запитання - у всіх дівчаток були окремі кімнати. Він похмуро сидів з Рут на дивані, запиваючи нічними ковпаками віскі з содовою. Тільки брюнетка Тедді Нортвей усе ще був із ними, затишно танцюючи з одним із чоловіків Мастерса на ім'я Брюс Тодд, засмаглим юнаком, зіркою місцевого футболу.
  «Вона подбає про себе. Ти їй подобаєшся".
  Нік моргнув, і глянув на Рут. Темноволоса дівчина говорила так рідко, що ви забуваєте, що вона з вами. Він глянув на неї. Без окулярів у темній оправі її очі мали туманну, несфокусовану ніжність короткозорих - і навіть риси її обличчя робилися дуже гарними. Ви думали про неї як про тиху милу - ніколи не турбує?
  "Що?" - Запитав Нік.
  «Видобуток, звичайно. Не прикидайся. Вона в тебе на думці».
  "Я думаю про дівчину".
  "Добре, Енді".
  Він провів її до її кімнати в східному крилі і зупинився в дверях. «Сподіваюся, ти добре провела вечір, Рут. Ти дуже добре танцюєш».
  "Увійдіть і закрийте двері".
  Він знову моргнув і корився. Вона вимкнула одну з двох ламп, які залишила покоївка, розсунула штори, що відкривали їм вид на вогні міста, налила два «Катті Сарки» і додала содовою, не спитавши його, чи хоче він випити. Він стояв, милуючись двома двоспальними ліжками, на одному з яких було акуратно відкинуто ковдру.
  Вона простягла йому склянку. «Сядь, Енді. Знімай куртку, якщо тобі тепло».
  Він повільно зняв свій перловий сірий смокінг, вона недбало повісила його в шафі і пішла назад, щоб стати перед ним. "Ти збираєшся просто стояти там усю ніч?"
  Він повільно обійняв її, дивлячись у туманні карі очі. "Думаю, я повинен був сказати тобі раніше, - сказав він, - ти прекрасна, коли широко розплющуєш очі".
  "Дякую. Багато людей забувають на це дивитись».
  Він поцілував її і виявив, що її тверді на вигляд губи були напрочуд м'якими і податливими, а її мова сміливою і шокуючою на тлі легких поривів жіночого та алкогольного дихання. Вона притулилася до нього своїм струнким тілом, і за мить одна стегнова кістка та коліно з м'якою підкладкою підійшли до нього, як фрагмент головоломки, вставлений у правильний проріз.
  Пізніше, знімаючи з неї бюстгальтер і захоплюючись чудовим тілом, що розкинулося на гладкому білому простирадлі, він сказав: «Я чортів дурень, Рут. І, будь ласка, пробач мені».
  Вона цілувала його у вухо зсередини і зробила невеликий ковток, перш ніж хрипко запитати: "А що, хіба не повинен був?"
  "Не забути подивитися".
  Вона тихенько пирхнула, як хихикнула. "Я прощаю тебе." Вона провела кінчиком язика по лінії його підборіддя, навколо верхньої частини його вуха, полоскотала його щоку, і він знову відчув теплий, вологий, тремтячий зонд. Він зовсім забув про Буті.
  * * *
  Коли наступного ранку Нік вийшов з ліфта в просторий вестибюль, на нього чекав Гас Бойд. Старший супроводжуючий сказав: «Енді, доброго ранку. Стривай секунду, перш ніж ми підемо на сніданок. П'ятеро дівчат уже там. Міцні, дорогі, чи не так? Як ти почуваєшся після відкриття?»
  «Прекрасно, Гас. Міг би поспати ще кілька годин».
  Вони пройшли повз стол. "Я теж. Джанет досить вибаглива лялька. Ти зробив це з Буті чи Мастерс закінчив свою партитуру?
  «Я виявився з Рут. Дуже мило".
  
  
  
  
  
  Нік хотів би, щоб він пропустив цю балаканину між хлопчиками. Він мав бути правдивим, йому потрібна була повна довіра Бойда. Потім він відчув себе винним – хлопець просто намагався бути доброзичливим. Ескорт, безперечно, обмінявся цими довірчими відносинами як щось зрозуміле. Сам він, завжди діючи як один за невидимими перепонами, втрачав зв'язок з іншими людьми. Потрібно це подивитися.
  "Я вирішив, що сьогодні ми будемо вільні", - весело оголосив Гас. «Мастерс та його веселі люди відвозять дівчат до парку Еванрігг. Вони пообідають із ними і покажуть їм ще кілька визначних пам'яток. Нам не доведеться забирати їх до часу коктейлю. Хочу розібратися у золотому бізнесі. ? "
  «Це було в мене в голові з того часу, як ми поговорили».
  Вони змінили свій курс, вийшли і попрямували тротуаром під портиками, які нагадали Ніку Флаглер-стріт у Майамі. Двоє насторожених молодих людей вдихають ранкове повітря. «Я хотів би дізнатися тебе краще, Енді, але я вважаю, що ти натурал. Я познайомлю тебе зі своїм контактом. У тебе є з собою готівка? Я маю на увазі справжні гроші.
  "Шістнадцять тисяч доларів США"
  «Це майже вдвічі більше, ніж я тримаю, але я думаю, що моя репутація хороша. І якщо ми переконаємо цього хлопця, ми дійсно зможемо вести справу.
  Нік недбало запитав: Ти можеш йому довіряти? Що ти знаєш про його минуле? Жодних шансів на пастку?»
  Гас усміхнувся. Ти обережний, Енді. Думаю, це мені подобається. Цього хлопця звати Алан Вілсон. Його батько був геологом, який відкрив кілька золотих місць – в Африці їх називають прив'язками. Алан крута людина. Значить, він служив найманцем у Конго, і я чув, що він був дуже швидким і вільним, зі свинцем та сталлю. Не кажучи вже про те, що я казав вам, що батько Вілсона пішов на пенсію, я думаю, мабуть, завантажений золотком. Алан займається експортом. Золото, азбест, хром. Дуже великими партіями. Він справжній профі. Я перевіряв його у Нью-Йорку».
  Нік здригнувся. Якщо Гас точно описав Вілсона, хлопець висунув шию поруч із людиною, яка знав, як поводитися з сокирою. Не дивно, що контрабандисти-любителі та розтратники, які так часто виявлялися вбитими одразу після нещасних випадків зі смертельними наслідками, запитували: «Як ви його перевіряли?»
  «Мій друг-банкір надіслав запит до Першого родезійського комерційного банку. Алан оцінюється як середній семизначний».
  "Він здається занадто великим і відвертим, щоб цікавитися нашими маленькими угодами".
  «Він не квадратний. Ось побачиш. Як ти думаєш, твоє індійське з'єднання зможе впоратися з дійсно великою операцією?
  "Я в цьому впевнений."
  "Це наш вхід!" Гас радісно клацнув дверима й одразу понизив голос. "Він сказав мені, коли я бачив його в останній раз, що хоче організувати дійсно велике підприємство. Давайте спробуємо це з невеликою партією. Якщо ми зможемо створити великий конвеєр, і я впевнений, що ми зможемо, як тільки у нас буде матеріал, щоб оперувати , ми заробимо статки ".
  «Більшість світового видобутку золота йде на продаж легально, Гас. Що змушує вас думати, що Вілсон може постачати у великій кількості? Чи відкрив він нові копальні?»
  «Зважаючи на те, як він говорив, я впевнений, що так».
  * * *
  У майже новому Zodiac Executive, продумано наданому Іеном Мастерсом, Гас вивіз Ніка з дороги Горомонзі. Пейзаж знову нагадав Ніку Арізону в її найкращу пору року, хоча він зазначив, що рослинність здавалася сухою, за винятком тих місць, де її поливали штучно. Він згадав свої звіти про брифінг: у Родезії наближалася посуха. Біле населення виглядало здоровим і бадьорим, багато чоловіків, включаючи поліцейських, були одягнені в крохмалені шорти. Чорношкірі тубільці займалися своїми справами з надзвичайною увагою.
  Щось тут здалося дивним. Він задумливо вивчав людей, що котилися бульваром, і вирішив, що це - напруга. Під різким і напруженим настроєм білих можна було відчути занепокоєння та сумніви. Можна було здогадатися, що за доброзичливою працьовитістю чорношкірих ховається пильне нетерпіння, замасковане обурення.
  На табличці було написано УІЛСОН. Він стояв перед комплексом будівель складського типу, перед яким розташовувалась довга триповерхова офісна структура, яка могла належати до однієї з найбільш керованих корпорацій у США.
  Інсталяція була акуратною і добре розфарбованою, пишне листя вимальовувало барвисті візерунки на коричнево-зеленому лужку. Коли вони об'їжджали під'їзну дорогу до великої парковки, Нік побачив вантажівки, припарковані біля вантажних рамп ззаду, всі вони були великими, найближчий до них гігантський новий Інтернаціонал, що затьмарює восьмиколісний Leyland Octopus, що маневрує за ним.
  Алан Вілсон був великим чоловіком у великому офісі. Нік припустив, що його зріст шість футів три дюйми і 245 фунтів - навряд чи він був жирним. Він був засмаглим, рухався легко, і те, як він грюкнув дверима і повернувся за свій стіл після того, як Бойд коротко представив Ніка, показав, що він не радий побачити їх. Ворожість відбивалася з усіх боків його обличчя.
  Гас зрозумів повідомлення, і його слова заплуталися. «Алан… містере Вілсону… я… ми прийшли, щоб продовжити… розмову про золото…»
  "Хто, чорт забирай, тобі сказав?"
  «Минулого разу ви сказали… ми домовилися… Я збирався…»
  
  
  
  "Я сказав, що продам вам золото, якщо ви цього захочете. Якщо ви це зробите, покажіть свої документи містеру Трізлу у приймальні і зробіть своє замовлення. Що-небудь ще?"
  
  
  
  
  
  Нік пошкодував Бойда. Гас мав хребет, але знадобиться ще кілька років, щоб зміцнити його в подібних ситуаціях. Коли ви витрачали свій час, віддаючи накази неспокійним мандрівникам, які не звертали на вас уваги, тому що вони хотіли вірити, що ви знаєте, що робите, ви не були готові до того, що здорованя, якого ви вважали доброзичливим, повернувся і вдарив вас. по обличчю мокрою рибою. - Жорсткий. І це те, що зробив Вілсон.
  "У містера Гранта гарні зв'язки в Індії", - надто голосно сказав Гас.
  "І в мене також."
  «Містер Грант… а… Енді досвідчений. Він перевіз золото...»
  «Заткни свій дурний рот. Я не хочу чути про це. І я, звичайно ж, не казав тобі наводити сюди когось на кшталт нього».
  "Але ти сказав..."
  «Хто – ти сказав. Ти сам кажеш, Бойде. Занадто багато цього для багатьох людей. Ти, як більшість янкі, яких я зустрічав. У тебе хвороба. Постійний пронос із рота».
  Нік скривився від співчуття до Бойду. Smack – присмак. Отримати рибою по обличчю однією за іншою могло бути жахливо, якщо ви не знали ліки. Вам слід схопити першу і або приготувати її, або вдарити по сильніше, що дає вдвічі. Гас почервонів до яскраво-рожевого кольору. Тяжке обличчя Вілсона виглядало як щось вирізане з витриманої коричневої яловичини, глибоко замороженої до твердого стану. Гас відкрив рота під сердитим поглядом Вілсона, але нічого не вийшло. Він глянув на Ніка.
  "А тепер йди звідси", - прогарчав Вілсон. «І не повертайся. Якщо я почую, що ти сказав мені щось, що мені не подобається, я знайду тебе і розіб'ю тобі голову».
  Гас знову глянув на Ніка і запитав: «Що, чорт забирай, пішло не так?» Що я зробив? Ця людина божевільна.
  Нік чемно кашлянув. На нього звернувся важкий погляд Вілсона. Нік рівно сказав: «Я не думаю, що Гас хотів завдати шкоди. Не так сильно, як ви вдаєте. Він зробив вам ласку. Я маю ринки збуту до десяти мільйонів фунтів золотом на місяць. За найвищими цінами. Будь-які валюти. І якби ви могли гарантувати більше, що, звісно, ви не можете, я маю можливість звернутися до МВФ для отримання додаткових коштів».
  "Ах!" Вілсон розправив свої волові плечі і зробив намет зі своїх великих рук. Нік подумав, що вони нагадують хокейні рукавиці, що ожили. «Болтун приніс мені брехуна. А звідки ти знаєш, скільки золота я можу доставити?
  «Вся ваша країна виробляє стільки на рік. Скажімо, близько 30 мільйонів доларів? Тож виходьте зі своїх хмар, Вілсоне, і поговоріть про справи з селянами».
  «Благослови мою душу і тіло! Експерт із мерехтливого золота! Де ти взяв свої фігурки, Янки?
  Нік із задоволенням відзначив інтерес Вілсона. Цей чоловік не був дурнем, він вірив у вміння слухати і вчитися, хоч і вдавався рвучким.
  «Коли я займаюся бізнесом, мені подобається знати про це все, – сказав Нік. «Коли справа доходить до золота, ви – дрібниця, Вілсоне. Одна тільки Південна Африка виробляє у п'ятдесят п'ять разів більше, ніж Родезія. За ціною тридцять п'ять доларів за тройську унцію чистого золота світ щорічно виробляє близько двох мільярдів доларів. Я б сказав."
  "Ти дуже завищуєш", - не погодився Вілсон.
  «Ні, офіційні цифри занижені. Вони не фігурують у США, великому Китаї, Північній Кореї, Східній Європі – і в сумах, які вкрадені чи не повідомляються».
  Вілсон мовчки вивчав Ніка. Гас не міг тримати язика за зубами. Він зіпсував його, сказавши: «Бачиш, Алан? Енді справді знає свою справу. Він прооперував...»
  Одна рука, подібна до рукавиці, змусила його замовкнути жестом зупинки. "Як довго ви знаєте Гранта?"
  «Е? Ну недовго. Але в нашій справі ми вчимося...»
  «Ти навчишся колупати бабусині гаманці. Заткнися. Грант, розкажи мені про свої канали до Індії. Наскільки надійні? Які домовленості...»
  Нік перервав його. «Я вам нічого не скажу, Вілсоне. Я просто вирішив, що ви не погоджуєтесь з моєю політикою».
  "Якою політикою?"
  «Я не веду справи з крикунами, хвальками, хуліганами чи найманцями. Будь-якого дня я віддаю перевагу чорному джентльмену білому говнюку. Давай, Гасе, ми їдемо».
  Вілсон повільно став на повний зріст. Він виглядав гігантом, ніби виробник демонстрації взяв костюм із тонкого льону та набив його м'язами – розмір 52. Ніку це не подобалося. Коли вони швидко рухалися після голки або їхні обличчя червоніли. міг зрозуміти, що їхній розум виходить з-під контролю. Вілсон рухався неквапливо, його гнів світився насамперед із його гарячих очей та суворої жорсткості його рота. Ти великий чоловік. Грант», – м'яко сказав він.
  "Не такий високий, як ти".
  "Почуття гумору. Шкода, що ти не більший - і в тебе невеликий шлунок. Мені подобається трохи вправлятися».
  Нік посміхнувся і, здавалося, зручно потягнувся на стільці, але насправді добре підібрався на ногу. «Не дозволяй цьому зупиняти тебе. Тебе звуть Вінді Уілсон?»
  Великий чоловік, мабуть, натиснув кнопку ногою – його руки весь час були на очах. Міцний чоловік – високий, але не широкий – просунув голову у великий кабінет. "Так, містере Вілсон?"
  «Заходь і закрий двері, Моріс. Після того, як я викину цю велику мавпу, ти переконаєшся, що Бойд так чи інакше піде».
  Моріс притулився до стіни. Краєм ока Нік помітив, що схрестив руки, ніби не очікував, що його незабаром викличуть.
  
  
  
  
  Як спортивний глядач. Вілсон плавно обійшов великий стіл і швидко схопив Ніка за передпліччя. Рука відійшла – разом із Ніком, який боком вистрибнув зі шкіряного крісла і скрутився під намацуючими руками Вілсона. Нік проскочив повз Моріса до дальньої стіни. Він сказав: "Гас, іди сюди".
  Бойд довів, що може рухатись. Він проскочив через кімнату так швидко, що Вілсон зупинився.
  Нік заштовхав юнака в нішу між двома книжковими шафами висотою до стелі і сунув Вільгельміну йому в руку, клацнувши пальцем по запобіжнику. «Вона готова стріляти. Будьте уважні".
  Він побачив, як Моріс із сумнівом, але насторожено тримаючи його спрямованим у підлогу, дістав маленький автомат. Вілсон стояв у центрі офісу – колос у лляній тканині: «Стрільба заборонена, Янки. Повісишся, якщо в когось у цій країні засадиш кулю».
  Нік зробив чотири кроки від Гаса. «Це залежить від тебе, бакко. Що тримає Моріс - пістолет-розпилювач?
  "Не стріляйте, хлопчики", - повторив Вілсон і стрибнув на Ніка.
  Місця було багато. Нік відпустив педаль і ухилився, спостерігаючи, як Вілсон слідував за ним ефективно і в рівновазі, а потім ударив здорованя по носу лівою блискавкою, що було строго експериментальним.
  Лівий удар, який він отримав у відповідь, був швидким, точним, і, якби він не послизнувся, у нього похитнулися б зуби. Він здер шкіру з його лівого вуха, коли він зачепив інше ліве за ребра здорованя і відстрибнув. У нього було таке почуття, ніби він ударив кулаком по шкіряному коню, що стрибає, але йому здалося, що він бачив, як Вільсон здригнувся. Він дійсно бачив правильний старт великої людини - потім удару було завдано, коли інший вирішив зберегти рівновагу і продовжити наступ. Вілсон був поруч. Нік обернувся і сказав: "Правила Квінсберрі?"
  «Звичайно, Янки. Якщо ти не дуриш. Краще не треба. Я знаю усі ігри».
  Вілсон довів це, переключившись на бокс, джеб і ліві удари: одні відскакували від рук та кулаків Ніка, інші тягли, коли Нік парирував чи блокував. Вони кружляли, як півні. Ліві, що проходять, викликали гримаси на здивованому обличчі Гаса Бойда. Коричневі риси обличчя Моріса були невиразними, але його ліва рука - та, яка не тримала пістолета - стискалася у співчутті з кожним завданим ударом.
  Нік подумав, що він має шанс, коли лівий удар низько відскочив від його пахви. Він випустив пару з правої п'яти в тверду праву стійку, націлену на точку щелепи гіганта - і втратив рівновагу, коли Вілсон врізався в нього всередині, в правий бік голови. Ліва і права били Ніку по ребрах, як ляпанці. Він не насмілювався повернутись і не міг засунути руки всередину, щоб захистити себе від жорстоких ударів. Він схопився, боровся, скручувався і повертався, штовхаючи свого супротивника, доки він не зв'язав ці караючі руки. Він одержав важелі, штовхнувши, швидко відірвався.
  Він знав, що вчинив неправильно ще до приземлення лівою. Його чудовий зір спіймало праву частину на увазі, коли вона перетнула вихідний удар і вдарила його в обличчя, як таран. Він смикнув ліворуч і спробував зникнути, але кулак був набагато швидшим, ніж відступ його обличчя. Він відійшов назад, зачепився п'ятою за килим, підставив собі ще одну ногу і з гуркотом ударився об книжкову шафу, від якої затремтіла кімната. Він упав у купу зламаних полиць і книг, що падають. Навіть коли він перевертався і підстрибував уперед і вгору, відновлюючись, як борець, тому все ще стукало по підлозі.
  В даний час! Нік скомандував хворим рукам. Він пішов уперед, зробив довгу ліву біля очей, зробив коротку праву по ребрах і відчув тріумфування, коли його власний напів-гак правою здивував Вілсона, коли вона ковзнула вгору по його плечу і сильно вдарила його по щоці. Вілсон не міг вчасно виставити праву ногу, щоб утримати себе. Він хитнувся вбік, як збита статуя, зробив один крок, що спотикався, і звалився на стіл між двома вікнами. Ніжки столу зламалися, велика присадкова ваза з чудовими квітами злетіла на десять футів і розбилася об великий стіл. Журнали, попільнички, таця та графин для води гуркотіли під тілом великої людини, що звивається.
  Він перекотився, взяв руки і підстрибнув.
  Потім почалася бійка.
  Третій розділ
  Якщо ви ніколи не бачили, щоб дві добрі великі люди билися «чесно», у вас багато неправильних уявлень про кулачні бої. Постановочні знущання по телебаченню вводять в оману. Ці незахищені удари можуть зламати щелепу чоловікові, але насправді вони рідко потрапляють. Телевізійні бої – це балет із відстійним ударом.
  Старі хлопчаки з голими кулаками пройшли п'ятдесят раундів, билися чотири години, бо спочатку ви навчитеся дбати про себе. Це стає автоматичним. І якщо ви зможете вижити протягом кількох хвилин, ваш противник буде вражений, і ви обоє дико розмахуватимете руками. Це стає нагодою, коли два тарани падають один на одного. Неофіційний рекорд встановлено невідомими, англійцем та американським моряком, які билися в китайському кафе в Сент-Джонс, Ньюфаундленд, протягом семи годин. Без тайм-ауту. Нічиє.
  Нік коротко згадав про це протягом наступних двадцяти хвилин, поки вони з Вілсоном билися з одного кінця офісу до іншого.
  
  
  
  
  Вони били одне одного. Вони розлучилися та обмінялися дальніми ударами. Вони схоплювалися, боролися та тягли. Кожна людина втратила дюжину можливостей використовувати предмет меблів як зброю. Одного разу Вілсон завдав Ніка удару нижче пояса по стегнової кістки і тут же сказав, хоч і пихкаючи словами: «Вибач - послизнувся».
  Вони розбили стіл біля вікна, чотири легкі стільці, один безцінний буфет, два торцеві столи, диктофон, настільний комп'ютер і невеликий бар. Стіл Вілсона був підмітний і притиснутий до робочого столу за ним. В обох чоловіків були порвані куртки. У Вілсона йшла кров із порізу над лівим оком, краплі крові текли по його щоці і забризкали уламки.
  Нік попрацював над цим оком, розкрив рану ковзними і дряпаючими ударами, які самі по собі завдали додаткової шкоди. Його права рука була криваво-червоною. Його серце захворіло, а у вухах неприємно гуло від ударів по черепу. Він бачив, як голова Вілсона погойдувалася з боку на бік, але ці величезні кулаки продовжували наближатися - здавалося, повільно, але вони прибули. Він відбив один і завдав удару кулаком. Знову у вічі. Оцінка.
  Вони обоє послизнулися в крові Вілсона і притиснулися один до одного, очне яблуко до очного яблука, так сильно задихаючись, що мало не реанімували один одного рота в рот. Вілсон продовжував моргати, щоб очистити очі від крові. Нік відчайдушно збирав сили у своїх ниючих свинцевих руках. Вони схопилися за біцепси один одного, знову глянули один на одного. Нік відчув, як Вілсон збирає сили, що залишилися, з тією ж стомленою надією, яка напружувала його власні онімілі м'язи.
  Здавалося, їхні очі казали: «Що, чорт забирай, ми тут робимо?
  Нік сказав між вдихами: «Це… поганий… поріз».
  Вілсон кивнув, здавалося, вперше про це подумавши. Його вітер свистів і затихав. Він видихнув: «Ага… вгадайте… краще… виправте… це».
  «Якщо… у тебе… немає… поганого… шраму».
  "Ага... гидко... дзвонити... малювати?"
  «Або… Круглий… Один».
  Потужні хватки рук Ніка розслабились. Він розслабився, відсахнувся і першим підвівся на ноги. Він подумав, що ніколи не дійде до столу, зробив його і сів на нього, опустивши голову. Вілсон звалився спиною до стіни.
  Гас і Моріс миттю глянули один на одного, як два сором'язливі школярі. В офісі було тихо більше хвилини, якщо не брати до уваги болісних вдихів і видихів побитих чоловіків.
  Нік провів язиком по зубах. Вони всі там були. Внутрішня частина його рота була сильно порізана, його губи швидко надулися. Мабуть, у них були чорні очі.
  Вілсон підвівся на ноги і, хитаючись, стояв, дивлячись на хаос. «Моріс, покажи містеру Гранту ванну».
  Ніка вивели з кімнати і вони зробили кілька кроків коридором. Він налив таз із холодною водою і занурив у нього пульсуюче обличчя. У двері постукали, і ввійшов Гас, несучи Вільгельміну і Х'юго - тонкий ніж, який був витрусити з піхов на руці Ніка. "Ти в порядку?"
  "Звісно."
  Джі. Енді, я не знав. Він змінився".
  "Я так не думаю. Все змінилось. Він має головний вихід для всього свого золота - якщо в нього багато, як ми думаємо, - тож ми йому більше не потрібні».
  Нік наповнив ще води, знову вмокнув голову і витерся товстими білими рушниками. Гас простягнув зброю. "Я не знав тебе - приніс це".
  Нік засунув Вільгельміну за пояс під сорочку та вставив Х'юго. «Схоже, вони можуть знадобитися. Це сувора країна».
  "Але... митниця..."
  «Поки що у нас все добре. Як Вілсон?
  "Моріс відвів його в іншу ванну".
  "Давай вибиратися звідси."
  "Добре." Але Гас не стримався. «Енді, я маю тобі сказати. Вілсон має багато золота. Я купував у нього раніше».
  "Так у вас є вихід?"
  «Це був лише чверть-бар. Я продав його у Бейруті».
  "Але вони там не платять багато".
  "Він продав його мені по тридцять доларів за унцію".
  "Ой." У Ніка закрутилася голова. Тоді Уілсон справді мав стільки золота, що він був готовий продати його за вигідною ціною, але тепер він або втратив джерело, або розробив задовільний спосіб доставки його на ринки.
  Вони вийшли і пішли коридором до холу та входу. Коли вони проходили повз відкриті двері з написом «Дами», Вілсон крикнув: «Хо, Грант».
  Нік зупинився і обережно зазирнув. "Так? Як око?"
  "Добре." Кров все ще текла з-під пов'язки. "Ви почуваєте себе добре?"
  Ні. Я почуваюся так, ніби потрапив під бульдозер».
  Вілсон підійшов до дверей і посміхнувся через опухлі губи. «Чуваку, я міг би використати тебе в Конго. Як вийшов «Люгер»?
  "Мені кажуть, що Африка небезпечна".
  "Це може бути."
  Нік уважно спостерігав за чоловіком. Тут було багато его та невпевненості у собі, а також додаткова частина самотності, яку сильні люди створюють навколо себе, коли не можуть опустити голову та прислухатися до менших людей. Вони будують свої острови окремо від головного і дивуються своєю ізольованістю.
  Нік ретельно підбирав слова. "Без образ. Я просто намагався заробити долар. Я не мусив приходити. Ти мене не знаєш, і я не звинувачую тебе за обережність. Гас сказав, що це все правильно.
  
  
  
  
  
  Він ненавидів вішати на Бойда дурну кепку, але зараз кожне враження мало значення.
  "У тебе справді є лінія?"
  "Калькутта."
  "Сахіб Санья?"
  "Його друзі - Гоахан і Фрід". Нік назвав двох провідних операторів золота на чорному ринку Індії.
  «Зрозуміло. Візьміть підказку. Забудьте про це на якийсь час. Все змінюється"
  «Так. Ціни постійно зростають. Можливо я зможу зв'язатися з Taylor-Hill-Boreman Mining. Я чув, що вони завантажені. Ви можете зв'язатися зі мною чи уявити?»
  Здорове око Вілсона розширилося. «Гранте, послухай мене. Ти не шпигун Інтерполу. Вони не мають люгерів, і вони не можуть битися, я думаю, у мене є твій номер. Забудьте про золото. Принаймні у Родезії. І тримайтеся подалі від THB».
  «Чому? Ти хочеш отримати всю їхню продукцію для себе?»
  Вілсон засміявся, здригнувшись, коли його розірвані щоки потерлися об зуби. Нік знав, що він думав, що ця відповідь підтвердила його оцінку «Енді Гранта». Вілсон прожив все своє життя у світі, відмінному від білого та чорного, для нас чи проти нас. Він був егоїстом, вважав це нормальним та шляхетним і нікого за це не засуджував.
  Сміх великої людини заповнив дверний отвір. «Я думаю, ви чули про Золоті бивні і можете їх просто відчути. Чи ви не можете їх просто побачити? Перетинаючи бунду. Такі великі, що потрібно шість чорних, щоби нести кожного? Їй-богу, ви думаєте про це небагато, і ти майже можеш їх спробувати, чи не так? "
  «Я ніколи не чув про Золоті Бивні, - відповів Нік, - але ти намалював гарну картинку. Де я можу їх знайти?
  "Ти не можеш. Це казка. Золото потіє – а те, що є, то й кажуть. У всякому разі, прямо зараз», - обличчя Вілсона надулося, губи розпухли. Однак йому все ж таки вдалося посміхнутися, і Нік зрозумів, що вперше побачив його усмішку.
  "Я виглядаю як ти?" - Запитав Нік.
  "Думаю так. Вони знатимуть, що ти щось натрапив. Жаль, що ти займаєшся справою з трусиками на талії, Грант. Якщо ти повернешся сюди в пошуках чогось, приходь до мене».
  «Для другого раунду? Не думаю, що можу до цього».
  Вілсон сподобався комплімент. «Ні – там, де ми використовуємо інструменти. Інструменти, які йдуть бу-дю-дю-дю-дю брр-р-р-р». Він чудово імітував великокаліберний та легкий кулемет. «Ми використали їх небагато, і нам доведеться використовувати їх набагато більше. Ви були б у першій команді».
  «За готівку? Я не романтик».
  "Звичайно - хоча в моєму випадку -" Він зупинився, вивчаючи Ніка. «Ну, ти біла людина. Ти зрозумієш, коли побачиш ще трохи країни».
  "Цікаво, чи буду я?" Нік відповів. "Спасибі за все."
  
  
  * * *
  
  
  Під'їжджаючи до Солсбері через яскраво освітлений пейзаж, Гас вибачався. «Я злякався, Енді. Я повинен був піти один або перевірити телефоном. Минулого разу він був готовий до співпраці та сповнений обіцянок на майбутнє. Чувак, це було якесь сміття. Ти був профі?
  Нік знав, що комплімент був частково олійним, але хлопець мав на увазі добро. «Жодної шкоди, Гас. Якщо його нинішні канали засмічаються, він повернеться до нас досить швидко, але малоймовірно. Він дуже щасливий за нинішніх обставин. Ні, я не був фахівцем. в коледжі."
  "Ще трохи! І він би мене вбив».
  «Ви не стали б з ним зв'язуватися. Вілсон велика дитина з принципами. Він бореться чесно. Вбиває людей тільки тоді, коли принцип є вірним, як він це бачить».
  "Я... я не розумію..."
  «Він був найманцем, чи не так? Ви ж знаєте, як поводяться ці хлопчики, коли їм під руки потрапляють тубільці».
  Гас стиснув руки на кермі і задумливо сказав: Я чув. Ви чомусь не думаєте, що такий хлопець як Алан їх косить».
  «Вам краще знати. Це старий, старий візерунок. Відвідайте маму у суботу, церкву в неділю та висадіть бомби у понеділок. Коли ви намагаєтеся залагодити це із собою, ви отримуєте тугі вузли. У вашій голові. Зв'язки та реле там починають димитися та вигоряти. А що щодо цих Золотих Бивнів? Ви колись чули про них? "
  Гас знизав плечима. «Минулого разу, коли я був тут, розповідали історію про партію золотих бивнів, які вирушили залізницею та через Бейрут, щоб обійти санкції. The Rhodesia Herald була стаття, в якій говорилося про те, чи були вони відлиті таким чином і пофарбовані в білий колір. або знайдені в старих руїнах Зімбабве та зниклі. Це старий міф про Соломона та царицю Савську».
  "Ви думаєте, що історія була правдою?"
  Ні. Коли я був в Індії, я обговорював це з хлопцями, які мали знати. Вони сказали, що багато золота надходить із Родезії, але все це було в хороших зливках по чотириста унцій».
  Коли вони дісталися готелю Meikles, Нік прослизнув через бічний вхід і піднявся до своєї кімнати. Він використовував холодні та гарячі ванни, злегка розтирав спиртом і подрімав. Його ребра хворіли, але різкого болю, що вказує на перелом, він не виявив. О шостій годині він ретельно одягнувся і, коли Гас покликав його, використав фарбу для очей, яку той купив. Деяким це допомогло, але дзеркало на повний зріст сказало йому, що він виглядав дуже добре одягнений пірат після важкої битви. Він знизав плечима, вимкнув світло і пішов за Гасом у коктейль-бар.
  Після того, як його відвідувачі пішли, Алан Вілсон скористався офісом Моріса, тоді як півдюжини його співробітників працювали над його лікуванням.
  
  
  
  
  
  Він вивчив три фотографії Ніка, зняті прихованою камерою.
  "Не погано. Вони показують його обличчя під різними кутами. Їй-богу, він сильний. Коли ми зможемо його використовувати». Він вклав відбитки у конверт. «Нехай Герман доставить їх Майку Бору».
  Моріс взяв конверт, пройшов через комплекс офісів та складів до диспетчерської в задній частині заводу та передав наказ Вілсона. Коли він повільно повертався до передніх офісів, його худорляве смагляве обличчя виражало задоволений вираз. Вілсон виконувати наказ; негайно фотографувати всіх, хто цікавиться покупкою золота, та відправити їх до Бору. Майк Бор був головою Taylor-Hill-Boreman, і у нього були невеликі тимчасові труднощі, що змусили піти за Аланом Вілсоном. Моріс був частиною мережі управління. Він отримував тисячу доларів на місяць, щоб спостерігати за Вілсоном, і мав намір і надалі це робити.
  * * *
  Приблизно в той момент, коли Нік замаскував своє косметикою, що потемніло око, Герман Дузен почав дуже обережний підхід до аеропорту гірничодобувної компанії Taylor-Hill-Boreman Mining. Гігантська установка була класифікована як закрита для військових досліджень зона із сорок квадратних миль захищеного повітряного простору над нею. Перш ніж вилетіти з Солсбері, літаючи по ПВП в сонячну погоду, Герман зателефонував до служби управління ВПС Родезії і в повітряну поліцію Родезії. Наближаючись до забороненої зони, він повідомив по рації своє місце розташування та напрямок та отримав ще один дозвіл від диспетчера станції.
  Герман виконував свій обов'язок з абсолютною точністю. Йому платили більше, ніж більшості пілотів авіакомпаній, і він невиразно відчував, що він симпатизує Родезії та THB. Можна сказати, що весь світ був проти них, як колись світ був проти Німеччини. Було дивно, що коли ти багато працював і виконував свій обов'язок, здавалося, що люди не любили тебе без жодної причини. Було очевидно, що THB виявила гігантські золоті поклади. Добре! Добре для них, добре для Родезії, добре для Германа.
  Він почав свій перший етап приземлення, пролітаючи над убогими хатинами тубільців, упакованими, як коричневий мармур, у коробки всередині їхніх захисних стін. Довгі змієподібні стовпи з колючого дроту вздовж дороги від однієї з шахт до території тубільців, що охороняється людьми на конях і на джипах.
  Герман зробив свій перший розворот на дев'яносто градусів за позначкою, на повітряній швидкості, на обертах за хвилину, на швидкості зниження, з точністю до градуса за курсом. Можливо, Крамкін, старший пілот, спостерігав, а може, ні. Справа не в цьому, ви зробили свою роботу ідеально з відданості собі і – до чого? Герман часто ламав голову над тим, що колись це був його батько, суворий та справедливий. Згодом військово-повітряні сили - він все ще був у резерві республіки - потім Bemex Oil Exploration Company; він був справді вбитий горем, коли молода фірма збанкрутувала. Він звинуватив британців та американців у тому, що їхні гроші та зв'язки не витримали.
  Зробив останній поворот, із задоволенням побачив, що опуститься рівно на третій жовтій перекладині злітно-посадкової смуги і сяде, як пір'їнка. Він сподівався на китайця. Сі Калган виглядав чудово. Було б непогано впізнати його ближче, такого гарного диявола зі справжнім мозком. Якби він не виглядав китайцем, ви вважали б його німцем - таким тихим, пильним і методичним. Звичайно, його раса не мала значення - якщо й було щось, чим Герман справді пишався, то це неупередженість. Ось де Гітлер, незважаючи на всі свої тонкощі, схибив. Герман зрозумів це сам і пишався своєю проникливістю.
  Член екіпажу направив його до троса, розмахуючи жовтим жезлом. Герман зупинився на місці і із задоволенням побачив, що Сі Калган і скалічений старий чекають під навісом польового управління. Він думав про нього як про покаліченого старого, тому що зазвичай він подорожував електричним візком, в якому він зараз сидів, але з його тілом не було так багато поганого і, звичайно, нічого повільного в його розумі або мові. У нього була штучна рука, і він носив велику пов'язку на оці, але навіть коли він ішов – кульгава, – він рухався так само рішуче, як і казав. Його звали Майк Бор, але Герман був упевнений, що колись його звали інакше, можливо, в Німеччині, але краще не думати про це.
  Герман зупинився перед двома чоловіками і простягнув конверт візка. «Доброго вечора, містер Калган – містер Бор. Містер Вілсон надіслав це вам».
  Сі посміхнувся Германові. «Прекрасна посадка, приємно дивитися. Розкажіть містеру Крамкіну. Я думаю, він хоче, щоб ви повернулися вранці із деякими співробітниками».
  Герман вирішив не віддавати честь, але звернув увагу, вклонився та увійшов до кабінету. Бор задумливо постукав фотографіями по алюмінієвому підлокітнику. "Ендрю Грант", - м'яко сказав він. «Людина багатьох імен».
  "Він той, кого ви з Генріхом зустрічали раніше?"
  "Так." Бор простяг йому фотографії. «Ніколи не забувайте це обличчя – поки ми не усунемо його. Зателефонуйте Вілсону та попередьте його. Ясно накажіть йому не робити жодних дій. Ми з цим розберемося. Не повинно бути помилок. Ходімо – ми маємо поговорити з Генріхом».
  
  
  
  
  
  
  Сидячи в розкішно обставленій кімнаті зі стіною, що відсувалась і з'єднувалася з просторим внутрішнім двориком, Бор і Генріх розмовляли тихо, а Калган дзвонив. "Немає жодних сумнівів. Ви згодні?" - спитав Бор.
  Генріх, сивий чоловік років п'ятдесяти п'яти, який, здавалося, сидів по стійці смирно навіть у глибокому стільці з поролоновими подушками, кивнув головою. Це AXman. Я думаю, що він нарешті потрапив не в те місце. Ми маємо інформацію заздалегідь, тому ми плануємо, а потім завдаємо удару». Він склав руки разом з невеликим ляпасом. "Сюрприз нам".
  «Ми не зробимо помилок», - сказав Бор розміреним тоном начальника штабу, який описує стратегію. «Ми припускаємо, що він супроводжуватиме туристичну групу до Ванки. Він повинен зробити це, щоб зберегти те, що вважає своїм прикриттям. Це наше ідеальне місце для удару, як кажуть італійці. Глибоко у кущах. У нас буде броньована вантажівка. Вертоліт у резерві. Використовуйте Германа, він відданий своїй справі, і Крола як навідник, він відмінний стрілець - для поляка. Застави на дорогах. Складіть повний тактичний план та карту, Генріх. Деякі люди скажуть, що ми використовують молоток, щоб ударити жука, але вони не знають цього жука так, як ми, га? "
  «Це жук із укусом оси та шкірою, як у хамелеона. Не слід недооцінювати». Обличчя Мюллера виражало потворну злість гірких спогадів.
  «Ми хочемо отримати більше інформації, якщо зможемо її отримати, але наша головна мета – знищити Ендрю Гранта раз і назавжди. Назвіть це операцією «Вбити жука». Так, добре ім'я, це допоможе нам зберегти нашу головну мету.
  "Вбити Жука", - повторив Мюллер, смакуючи слова. "Мені подобається"
  «Отже, – продовжував чоловік на ім'я Бор, відзначаючи крапки на металевих проекціях своєї штучної руки, – чому він у Родезії? Політична оцінка? Він знову шукає нас? Чи зацікавлені вони у збільшенні потоку золота, яке ми так раді надати? Можливо, вони чули про наших добре організованих зброярів, які досягли успіху? Чи, може, нічого з цього? Я пропоную вам проінформувати Фостера і відправити його з Германом у Солсбері вранці. Нехай він поговорить із Вілсоном. Дайте йому чіткі накази – дізнайтесь. Він має лише збирати розвіддані, а не турбувати нашу жертву».
  «Він дотримується наказів», - схвально сказав Генріх Мюллер. "Ваш тактичний план, як завжди, чудовий".
  "Дякую." Гарне око блиснуло на Мюллері, але навіть у подяку за комплімент у нього був холодний, нещадний вигляд, як у кобри, що дивиться на ціль, плюс холодне звуження, як у егоїстичної рептилії.
  * * *
  Нік виявив те, чого не знав – як розумні туристичні агенти, туроператори та туристичні підрядники роблять щасливими своїх важливих клієнтів. Після коктейлів у готелі Ян Мастерс та четверо його представницьких веселих чоловіків відвезли дівчат на вечірку до Південноафриканського клубу, гарну будівлю у тропічному стилі серед пишної зелені, освітлену різнокольоровими вогнями та освіжену блискучими фонтанами.
  У клубі дівчата, чудові у своїх яскравих сукнях, було представлено десятку чоловіків. Всі були молоді, і більшість з них були красиві, двоє були у формі, а для солідності - двоє літніх городян, у одного з яких на смокінг красувалася безліч прикрас.
  Для вечірки був зарезервований довгий стіл у кутку головної їдальні, що примикає до танцполу, та з власним баром з обслуговуванням. Після знайомства та приємної бесіди вони виявили картки місць, на яких кожна дівчина спритно сіла між двома чоловіками. Нік і Гас опинилися пліч-о-пліч у дальньому кінці столу.
  Старший ескорт пробурмотів: «Ян хороший оператор. Це має успіх у жінок. Вони надивилися на вас і мене».
  «Подивися, куди він поклав Здобичу. Поруч із старим сером Хамфрі Кондоном. Ян знає, що вона є VIP. Я не сказав йому.
  "Можливо, Менні надіслав кредитний рейтинг її старого в конфіденційних радах".
  «З цим тілом вона може впоратися без толку. Вона виглядає класно, можливо він здогадався». Гас усміхнувся. "Не хвилюйся, у тебе буде багато часу з нею".
  Останнім часом я не приділяю часу. Але Рут – гарна компанія. У будь-якому випадку, мене турбує Буті…»
  Що! Не так скоро. Минуло лише три дні – ви не могли…»
  “Не те, що ти думаєш. Вона класна. Щось не так. Якщо ми збираємося зайнятися золотим бізнесом, я пропоную нам доглянути її».
  "Здобич! Невже вона небезпечна... шпигунить...»
  «Ви знаєте, як ці діти люблять пригоди. ЦРУ потрапило у безліч неприємностей, використовуючи дитсадкових шпигунів. Зазвичай вони роблять це через гроші, але така дівчина як Буті може піти на гламур. Маленька міс Джейн Бонд.
  Гас зробив великий ковток вина. "Ух ти, тепер, коли ти згадав про це, це узгоджується з тим, що сталося, коли я одягався. Вона зателефонувала і сказала, що не піде з групою завтра вранці. У будь-якому випадку, після обіду вільний час для покупок. Вона найняла машину і йде сама по собі.Я намагався притиснути її, і вона говорила потай.Сказав, що хоче відвідати когось у районі Моторошангу.Я намагався відмовити її від цього, але чорт - якщо у них є кошти, вони можуть робити все, що їм заманеться, вона бере автомобіль з Self-Drive Cars "Селфріджа".
  
  
  
  "Вона могла легко отримати його від Мастерс, чи не так?"
  "Так." Гас замовк свистячим звуком, його очі звузилися і задумливо: «Можливо, ти маєш рацію щодо неї. Я думав, що вона просто хотіла бути незалежною, як деякі з них. Показавши тобі, що вони можуть діяти самостійно. .. "
  «Чи можете ви зв'язатися з Selfridge's і дізнатися про машину та час доставки?»
  «У них є нічний номер. Дай мені хвилинку». Він повернувся через п'ять хвилин із трохи похмурим виразом обличчя. «Автомобіль „Зінгер”. У готелі о восьмій. Схоже, ви маєте рацію. Вона оформила кредит та дозвіл по телеграфу. Чому вона ніколи не говорила нам про це?
  «Частина інтриги, старий. Коли ти матимеш можливість, попроси Мастерс влаштувати для мене самостійну поїздку до готелю о сьомій. Переконайтеся, що це так само швидко, як цей „Зінгер”».
  Пізніше ввечері між смаженим і солодощами Гас сказав Ніку: «Добре. BMW-1800 для тебе о сьомій. Ієн обіцяє, що він буде в ідеальній формі».
  Відразу після одинадцятої Нік побажав добраніч і покинув клуб. За ним не нудьгуватимуть. Здавалося, що всі добре проводять час. Їжа була чудовою, вина удосталь, і приємна музика, Рут Кроссман була з лихим хлопцем, який виглядав так, ніби веселощі, дружелюбність і мужність були його головними якостями.
  Нік повернувся до "Мейклесу", знову намочив своє розбите тіло в гарячій і холодній ванні і перевірив своє спорядження. Він завжди почував себе краще, коли кожна річ була на місці, промасленому, очищеному, намиленому або відполірованому відповідно до потреб. Ваш розум, здавалося, функціонував швидше, коли у вас не було дрібних сумнівів чи турбот.
  Він зняв пачки з банкнотами з грошового поясу кольору хакі та замінив їх чотирма блоками з вибухонебезпечної пластмаси у формі та обгорнутими, як плитки шоколаду Кедбері. З ними він установив вісім запобіжників, які зазвичай були серед його очищувачів для труб, і визначалися лише крихітними краплями припою на одному кінці дроту. Він увімкнув невеликий звуковий сигнал передавача, який давав сигнал на відстані восьми чи десяти миль за нормальних умов, і відзначив спрямовану реакцію свого транзисторного радіоприймача розміром із гаманець. Край передавача, сильний сигнал Плоский до звукового сигналу, найслабший сигнал.
  Він повернувся і був вдячний, що його ніхто не потурбував, поки йому не зателефонували о шостій. Його дорожній будильник спрацював із тріском-р-р-р, коли він повісив слухавку.
  У сім років він зустрів одного з мускулистих молодих людей, які були на вечірці напередодні Джона Паттона. Паттон вручив йому зв'язок ключів і вказав на синій БМВ, що сяє на ранковому свіжому повітрі. «Заправлений та перевірений, містере Грант. Містер Мастерс сказав, що ви особливо хотіли, щоб він був у ідеальній формі».
  «Дякую, Джоне. Це була гарна вечірка минулої ночі. Ви добре відпочили?
  «Грандіозно. Чудова група, яку ви привезли. Вдалої поїздки".
  Паттон швидко пішов геть. Нік трохи посміхнувся. Паттон не видав і за мерехтінням віку, що він мав на увазі під словом «чудове», але він притискався до Джанет Олсон, і Нік бачив, як він випив неабияку кількість Міцного.
  Нік знову припаркував БМВ, перевірив себе на органах управління, оглянув багажник та оглянув двигун. Він якнайкраще перевірив підрамник, а потім за допомогою приймача подивився, чи не прослуховується машина. Жодних зрадницьких викидів не було. Він обійшов всю машину, сканував усі частоти, які міг приймати його спеціальний набір, перш ніж вирішити, що машина чиста. Він підвівся в кімнату Гаса і виявив, що старший супроводжуючий поспішає з голінням, очі його затуманилися і налилися кров'ю у світлі світильників у ванній. "Великий вечір", - сказав Гас. «Ви були розумні, щоби відмовитися. Ух! Я пішов о п'ятій”.
  «Тобі слід жити здоровим життям. Я пішов рано».
  Гас вивчив обличчя Ніка. «Це око стає чорним навіть під фарбою. Ти виглядаєш майже так само погано, як і я».
  «Кислий виноград. Тобі стане краще після сніданку. Мені знадобиться невелика допомога. Супроводьте Буті до її машини, коли вона прийде, а потім поверніть її в готель під якимось приводом. Як щодо того, щоб вони поставили ящик? ланч, а потім відведіть її назад, щоб забрати його. Не кажіть їй, що це - вона знайде якийсь привід, щоб не отримати його, або вона, мабуть, вже замовила один. "
  Більшість дівчат запізнилися на сніданок. Нік забредав у вестибюль, дивився на вулицю і рівно о восьмій годині побачив машину "Зінгер" кремового кольору в одному з кутових просторів. Молода людина у білому піджаку увійшла до готелю, і система гучного зв'язку зателефонувала міс Делонг. Через вікно Нік спостерігав, як Буті та Гас зустрічають доставника біля столу та виходять до "Зінгера". Вони говорили. Хлопець у білій куртці залишив Буті, а Гас повернувся до готелю. Нік вислизнув за двері біля галереї.
  Він швидко пройшов за припаркованими машинами і вдав, що впустив щось позаду Ровера, припаркованого поряд із "Зінгером". Він зник з поля зору. Коли він вийшов, біпер-випромінювач був закріплений під задньою рамою "Зінгера".
  З кута він спостерігав, як Буті та Гас виходять з готелю з маленькою коробкою та великою сумочкою Буті. Вони зупинилися під портиком.
  
  
  
  
  
  Нік дивився, поки Буті не сіла до «Зінгера» і не завела двигун, а потім поспішав назад до «БМВ». Коли він під'їхав до повороту, «Зінгер» був на півдорозі до кінця кварталу. Гас помітив його і помахав легким рухом догори. "Удачі", - як семафор.
  Буті поїхала північ. День був чудовий, яскраве сонце осяяло пейзаж, схожий на Південну Каліфорнію в посушливу погоду - не пустельні райони, а майже гірська місцевість із густою рослинністю та дивними скельними утвореннями. Нік пішов за нею, залишаючись далеко позаду, підтверджуючи контакт звуковим сигналом радіо, що упирається в спинку сидіння поряд з ним.
  Чим більше він бачив країну, тим більше вона йому подобалася – клімат, пейзаж та люди. Чорні виглядали спокійними і часто процвітаючими, водили всілякі автомобілі та вантажівки. Він нагадав собі, що бачить розвинену комерційну частину країни і має утримуватись від думки.
  Він побачив слона, що пасе біля іригаційного насоса, і здивованими поглядами перехожих дійшов висновку, що вони були так само здивовані, як і він сам. Тварина, мабуть, потрапила до цивілізації через посуху.
  Ознака Англії була всюди, і він дуже добре підходив, ніби залита сонячним промінням сільська місцевість і витривала тропічна рослинність були таким же гарним тлом, як і помірно вологий хмарний краєвид Британських островів. Його увагу привернули баобаби. Вони викидали в космос дивні руки, схожі на баньян чи фігові дерева Флориди. Він проминув одне дерево, яке, мабуть, було тридцять футів у поперечнику, і доїхав до перехрестя. Знаки включали Ейршир, Ельдорадо, Піканінімба, Сіною. Нік зупинився, взяв рацію і повернув її. Найсильніший сигнал прийшов прямо попереду. Він пішов прямо і знову перевірив ба-хіп. Прямо спереду, голосно та ясно.
  Він завернув за поворот і побачив, що «Зінгер» Буті зупинився біля воріт; він натиснув на гальма «БМВ» і спритно сховав його на стоянці, що очевидно використовується вантажівками. Він вискочив з машини і виглянув за акуратно підстрижені кущі, що затуляли скупчення сміттєвих баків. На дорозі не було машини. Машина Буті просигналила чотири рази. Після довгого очікування чорна людина в шортах кольору хакі, сорочці та кашкеті пробігла бічною дорогою і відімкнула ворота. Автомобіль в'їхав, і чоловік замкнув ворота, сів у машину, проїхав схилом і зник з поля зору. Нік почекав мить, потім поїхав на БМВ до воріт.
  Це був цікавий бар'єр: ненав'язливий і непереборний, хоч і виглядав кволим. Тридюймовий сталевий пруток гойдався на поворотній стійці з противагою. Він був розписаний червоними та білими смугами, і ви могли прийняти його за дерево. Його вільний кінець був заблокований міцним ланцюгом та англійським замком розміром із кулак.
  Нік знав, що може зламати його чи зламати, але це було питання стратегії. У центрі стовпа звисав довгий довгастий знак з акуратними жовтими літерами – «ФЕРМА СПАРТАКУС», «ПІТЕР ВАН ПРЕЗ», ПРИВАТНА ДОРОГА.
  По обидва боки від воріт не було паркану, але рів з великої дороги утворював рів, непрохідний навіть для джипа. Нік вирішив, що це було спритно вирите екскаватором.
  Він повернувся до БМВ, проїхав на ньому далі в кущі і замкнув його. Несучи маленьку рацію, він пройшов по бунду курсом, паралельним до путівця. Він перетнув кілька сухих струмків, що нагадали йому Нью-Мексико в посушливий сезон. Більшість рослинності, здавалося, мала характеристики пустелі, здатної утримувати вологу під час посухи. Він почув дивний звук із чагарника, що гарчав, і обійшов його, гадаючи, чи зможе Вільгельміна зупинити носорога чи когось ще, з чим ви зіткнетеся тут.
  Тримаючи дорогу в поле зору, він побачив дах невеликого будинку і підійшов до нього, доки не зміг оглянути місцевість. Будинок був з цементу або ліпнини, з великим загоном для худоби і акуратними полями, що простягаються вгору по долині на заході і приховані з поля зору. Дорога пролягала повз будинок у кущі, на північ. Він дістав невеликий латунний телескоп і вивчив деталі. Два маленькі коні паслися під тінистим дахом, як мексиканська рамада; невелика будівля без вікон була схожа на гараж. Дві великі собаки сиділи і дивилися в його бік, їхні щелепи були серйозно замислені, коли вони проходили через його лінзу.
  Нік поповз назад і продовжував йти паралельно дорозі, доки не пройшов милю від будинку. Кущі ставали товстішими і шорсткішими. Він дістався дороги і пішов нею, відчиняючи і закриваючи ворота для худоби. Його слухавка показала, що "Зінгер" випереджає його. Він пішов уперед, обережно, але прикриваючи землю.
  Пересохла дорога була засипана гравієм і виглядала так, ніби добре дренувалася, але в таку погоду це не мало значення. Він побачив десятки голів худоби під деревами, дехто дуже далеко. Маленька змія злетіла з гравію, коли він пробігав мимо, і одного разу він побачив на колоді, схожій на ящірку, істоту, яка могла б прийняти будь-який приз за потворність - довжиною шість дюймів. у нього були різні кольори, луска, роги, зуби, що виблискували і злісно виглядали.
  
  
  
  Він зупинився і витер голову, і та серйозно подивилася на нього, не рухаючись.
  Нік подивився на годинник – 1:06. Він йшов пішки дві години; передбачувана відстань: сім миль. З хустки він зробив піратську шапку для захисту від палючого сонця. Він підійшов до насосної установки, де плавно муркотів дизель, і труби зникли в бунду. У насосній станції був кран, і він попив після того, як понюхав та оглянув воду. Він мав прийти з глибокого підпілля і, мабуть, з ним усе гаразд; він дуже потребував цього. Він зійшов на підйом і обережно глянув уперед. Він витяг підзорну трубу і витяг її.
  Потужний маленький об'єктив показав йому великий будинок ранчо у каліфорнійському стилі серед дерев та добре підстрижену рослинність. Було кілька господарських будівель та краалей. "Зінгер" їхав по колу разом з "лендровером", спортивним MG і класичним автомобілем, якого він не впізнав, родстером з довгим капюшоном, якому має бути тридцять років, а зовні він виглядав трирічним.
  У просторому внутрішньому дворику з навісом на одній стороні будинку він побачив кілька людей, що сидять у яскравих стільцях. Він уважно сфокусувався - Буті, старий з обвітреною шкірою, що справляв враження господаря та лідера навіть на такій відстані, троє інших білих чоловіків у шортах, двоє чорних...
  Він дивився. Одним із них був Джон Дж. Джонсон - востаннє бачили в нью-йоркському аеровокзалі Іст-Сайд, якого Хок описав як рідкісну людину з гарячою трубою. Тоді він дав Буті конверт. Нік вирішив, що прийшов забрати його. Дуже розумний. Туристична група з її повноваженнями легко пройшла митницю, майже не відкривши багаж.
  Нік відповз із пагорба, розвернувся на 180 градусів та оглянув свій слід. Йому було не по собі. Насправді він нічого не бачив позаду себе, але йому здалося, що почув короткий дзвінок, який не відповідав звукам тварин. "Інтуїція", - подумав він. Або просто надмірна обережність у цій чужій країні. Він вивчав дорогу та бунду – нічого.
  Йому знадобилася година, щоб кружляти, щоб захистити себе від поглядів з внутрішнього дворика, і підійти до будинку. Він проповз на шістдесят футів від групи за ширми і сховався за товстим кострубатим деревом; інші доглянуті кущі та барвисті насадження були надто маленькими, щоб приховати карлика. Він направив свій телескоп через проріз у гілках. Під цим кутом не було б видимих сонячних відблисків від об'єктива.
  Він міг чути лише уривки розмов. Здавалося, що вони мали приємну зустріч. На столах стояли склянки, чашки та пляшки. Очевидно, Буті приїхав сюди, щоби добре пообідати. Він дуже хотів цього. Патріарх, схожий на господаря, багато розмовляв, як і Джон Джонсон та інший чорношкірий, жилистий, невисокий тип у темно-коричневій сорочці, штанях та важких черевиках. Після того, як він спостерігав протягом мінімум півгодини, він побачив, як Джонсон підняв зі столу пакет, який він дізнався як той, який отримав Буті в Нью-Йорку, або його близнюка. Нік ніколи не поспішав із висновками. Він чув, як Джонсон сказав: "... трохи ... дванадцять тисяч ... нам життєво важливо ... ми любимо платити ... нічого дарма ..."
  Літній чоловік сказав: «…пожертви були кращими раніше… санкції… добра воля…» Він говорив рівно і тихо, але Ніку здалося, що він чув слова «золоті бивні».
  Джонсон розгорнув аркуш паперу з пакета, який почув Нік: «Нитки та голки… безглуздий код, але зрозумілий…»
  Його багатий баритон звучав краще за інші голоси. Він продовжив: «...це гарна зброя, а патрони надійні. Вибухівка завжди працює, принаймні поки що. Краще, ніж A16...» Нік втратив залишок слів у хіхіканні.
  Ззаду дорогою, якою їхав Нік, загудів мотор. З'явився курний «Фольксваген», припаркований на під'їзній доріжці. Жінка років сорока увійшла до будинку, її зустрів чоловік похилого віку і представив Буті як Марту Райєрсон. Жінка рухалася так, ніби велику частину часу проводила на вулиці; її хода була швидкою, її координація чудова. Нік вирішив, що вона майже красива, з виразними відкритими рисами обличчя і акуратним коротким каштановим волоссям, яке залишилося на місці, коли вона зняла капелюх з широкими полями.
  Тяжкий голос позаду Ніка сказав: «Не рухайся швидко».
  Дуже швидко - Нік не ворухнувся. Ви можете зрозуміти, коли вони мають на увазі, і, ймовірно, у вас є що підкріпити. Глибокий голос із музичним британським акцентом сказав комусь, кого Нік не міг бачити: «Занга, скажи містеру Презу». Потім голосніше: «Тепер ти можеш розвернутися».
  Нік повернувся. Негр середнього зросту в білих шортах і блідо-блакитній спортивній сорочці стояв з двоствольним дробовиком під пахвою, орієнтованою ліворуч від колін Ніка. Рушниця була дорогою, з чіткими і глибокими гравіюваннями на металі, і вона була десятого калібру - переносна гармата ближньої дії.
  Ці думки проходили у його голові, коли він спокійно спостерігав за своїм викрадачом. Він не збирався спочатку рухатися чи говорити – це змушувало деяких нервувати.
  
  
  
  
  
  Його увагу привернув рух убік. Двоє собак, яких він бачив у маленькому будиночку на початку дороги, підійшли до негра і подивилися на Ніка, ніби кажучи: «Наш обід?»
  Це були родезійські ріджбеки, іноді звані собаками-левами, вагою близько ста фунтів кожен. Вони можуть зламати оленячу ногу хваткою та поворотом, збити велику дичину своїм тараном, а троє з них можуть утримати лева. Негр сказав: «Стій, Гімбо. Стій, Джейн».
  Вони сіли поряд із ним і розкрили мови у бік Ніка. Інший чоловік глянув на них. Нік повернувся і відскочив, намагаючись утримати дерево між собою та дробовиком.
  Він розраховував кілька речей. Собакам щойно сказали «залишатися». Це може затримати їх на мить. Негр, мабуть, не був тут лідером – не у «білій» Родезії – і, можливо, йому сказали б не стріляти.
  Блам! Схоже на постріл з обох стволів. Нік почув виття і вереск світла, що розсікало повітря там, де він був мить назад. Він ударився об гараж, до якого він наближався, утворивши зазубрене коло праворуч від нього. Він побачив це, коли схопився, зачепився рукою за дах гаража і кинув своє тіло нагору і на вершину в один стрибок і перекотився.
  Коли він зник з поля зору, він почув скрегіт лап собак і більш важкі звуки людини, що біжить. Кожен із собак видав гучний хрипкий гавкіт, який розносився по довжині, ніби кажучи: «Ось він!»
  Нік міг уявити собі, як вони виставили передні лапи на стінку гаража, ці величезні роти із зубами довжиною в дюйм, які нагадували йому крокодилів, із надією вкусити. Дві чорні руки схопилися за край даху. З'явилося сердите обличчя негра. Нік вихопив Вільгельміну і скорчився, поставивши стовбур у дюймі від носа чоловіка. Вони обидва на мить завмерли, дивлячись один одному у вічі. Нік заперечливо похитав головою і сказав: «Ні».
  Чорне обличчя не змінило виразу. Сильні руки розкрилися, і він зник з поля зору. На 125-й вулиці, подумав Нік, його назвали б справжнім класним котом.
  Він оглянув дах. Вона була вкрита складом світлого кольору, схожим на гладку тверду штукатурку, і не мав перешкод. Якби вона не була трохи нахилена назад, ви могли б поставити сітку і використовувати її для настільного тенісного корту. Погане місце для захисту. Він звів очі. Вони могли залізти на будь-яке з дюжин дерев і вистрілити в нього, якщо до цього дійде.
  Він вийняв Х'юго і розкопав ліпнину. Можливо, йому вдасться виконати дірку в пластиці і вкрасти машину - якби вона була всередині стійл. Х'юго, його сталь вбивалася з усією своєю міццю, вибивала стружку розміром менше нігтя. Йому знадобиться година, щоб зробити чашу для вибухівки. Він вклав Х'юго в піхви.
  Він чув голоси. Чоловік крикнув: "Тембо - хто там нагорі?"
  Тембо описав його. Буті вигукнула: "Енді Грант!"
  Голос першої людини, британський із відтінком шотландського задирка, запитав, хто такий Енді Грант. Буті пояснила і додала, що має пістолет.
  Глибокий тон Тембо підтвердив це. «У нього це із собою. Люгер».
  Нік зітхнув. Тембо був поряд. Він здогадався, що шотландський акцент належав літній людині, яку він бачив у внутрішньому дворику. У ньому був авторитет. Тепер там говорилося: «Опустіть зброю, хлопці. Не треба було стріляти, Тембо.
  "Я не намагався його застрелити", - відповів голос Тембо.
  Нік вирішив, що вірить в це - але постріл був страшенно близький.
  Голос із задирком звучав голосніше. "Привіт, Енді Грант?"
  "Так", - відповів Нік. Вони все одно знали.
  «У тебе чудове хайлендське ім'я. Ти шотландець?
  «Так давно я не знав, у який кінець кілта влізти».
  «Тобі варто повчитися, друже. Вони зручніші за шорт». Співрозмовник усміхнувся. "Хочете спуститися?"
  "Ні."
  «Що ж, глянь на нас. Ми не завдамо тобі шкоди».
  Нік вирішив ризикнути. Він сумнівався, що вони б убили його випадково, на очах у Буті. І він не збирався нічого вигравати з цього даху - це була одна з найгірших позицій, у які він колись потрапляв. Найпростіше могло виявитися найнебезпечнішим. Він був радий, що жоден із його злісних супротивників ніколи не втягував його в таку пастку. Юда кинув би кілька гранат і потім зрешетив його рушничним вогнем з дерев для страховки. Він схилив голову набік і додав усмішку: "Усім привіт".
  Як не дивно, у цей момент система гучного зв'язку залила територію барабанним дробом. Усі завмерли. Потім гарний оркестр - він був схожий на Scots Guards Band або Grenadiers - загримів і загримів у перші такти "Garb of Auld Gaul". У центрі групи під ним, старий з обвітреною шкірою, понад шість футів довжини, худий і прямий, як виска, заревів: «Гаррі! Будь ласка, піди і зменш трохи».
  Біла людина, яку Кік бачив у групі у внутрішньому дворику, повернувся і побіг до будинку. Літній чоловік знову глянув на Ніка. «Вибач, ми не очікували на розмову з музикою. Це чудова мелодія. Ви її дізнаєтесь?
  Нік кивнув і назвав її.
  
  
  
  
  Старий глянув на нього. Він мав добре, задумливе обличчя, і він стояв спокійно. Ніку стало ніяково. Поки ви їх не впізнали, це був найнебезпечніший тип у світі. Вони були вірними і прямими - чи чистою отрутою. Саме вони вели війська з батогом. Марширували туди-сюди окопами, співаючи "Highland Laddie", поки їх не збили і не замінили іншими. Вони сиділи в сідлах як шістнадцяті улани, коли вони натрапили на сорок тисяч сикхів із шістдесятьма сімома артилерійськими знаряддями в Алівалі. Чортові дурні, звісно, напали.
  Нік подивився вниз. Історія була дуже корисною; це дало вам шанс проти чоловіків та зменшило ваші помилки. Добі стояла за двадцять футів позаду високого старого. З нею були ще двоє білих чоловіків, яких він помітив на ґанку, та жінка, яку представили як Марту Райєрсон. Вона одягла капелюх із широкими полями і виглядала милою матроною за англійським садовим чаєм.
  Старий сказав: «Містер Грант – я Пітер ван През. Ви знаєте міс Делонг. Дозвольте мені уявити місіс Марту Райєрсон. І містера Томмі Хоу ліворуч від неї, а містера Фреда Максвелла праворуч».
  Нік кивнув усім і сказав, що дуже задоволений. Сонце, як розпечене залізо, лягало йому на шию, куди не доходив піратський кашкет. Він зрозумів, як він має виглядати, взяв це лівою рукою, витер лоба і прибрав.
  Ван През сказав: «Гаряче там. Чи не могли б ви кинути пістолет і приєднатися до нас за чимось крутішим?»
  «Я хотів би щось круте, але краще залишу собі пістолет. Я впевнений, що ми зможемо це обговорити.
  «Сер-р-ре, ми можемо. Міс Делонг каже, що думає, що ви є агентом американського ФБР. Якщо так, то ви не сваритеся з нами».
  «Звичайно, я турбуюся не лише про безпеку міс Делонг. Ось чому я пішов за нею».
  Буті не могла мовчати. Вона сказала: Як ви дізналися, що я приїхала сюди? Я весь час дивилася у дзеркало. Ви не були позаду мене».
  "Так, був", - сказав Нік. «Ти просто недостатньо уважно придивився. Тобі слід було пройти під'їзною доріжкою. Потім повернути назад. Тоді ти б мене спіймала».
  Буті вп'ялася в нього поглядом. Якби від погляду могла з'явитися висипка! «Одяги Старої Галлії», тепер м'якіші, закінчилися. Група перейшла на Road to the Isles. Біла людина повільно поверталася з дому. Нік кинув погляд під підтримуючу руку. Щось ворухнулось у кутку даху, ззаду.
  "Можу я спуститися..."
  «Кинь зброю, друже». Тон не був такий ніжний.
  Нік похитав головою, вдаючи, що думає. Щось скреготало поверх бойової музики, і його охопила мережа, і його знесло з даху. Він намацував Вільгельміну, коли він приземлився з приголомшливим гуркотом біля ніг Пітера ван Преза.
  Літній чоловік стрибнув, обома руками схопив Ніка за руку з пістолетом, коли Вільгельміна заплуталася у мотузці сітки. За мить Томмі і Фред потрапили в стопку. "Люгер" смикнувся від нього. Ще одна складка ставки накрила його, коли білі відскочили назад, і два чорні перевернули кінці сітки з відпрацьованою точністю.
  
  
  Розділ четвертий
  
  
  Нік частково приземлився на голову. Він думав, що його рефлекси нормальні, але вони сповільнилися на кілька секунд, хоч він розумів усе, що відбувалося. Він відчував себе телеглядачем, який сидів так довго, що він задубілий, а його м'язи відмовляються активуватися, хоча його розум продовжує поглинати вміст екрану.
  Це було страшенно принизливо. Двоє чорних взяли кінці сіток і відступили. Вони нагадували Тембо. Він уявив, що одним із них може бути Занга, який прийшов попередити Пітера. Він побачив, як Джон Дж. Джонсон вийшов з-за рогу гаража. Він був там, щоб допомогти їм із сіткою.
  Гурт заграв «Dumbarton's Drums», і Нік спохмурнів. Запальна музика навмисно звучала, щоб заглушити шум людей і мережі, що рухаються. Пітер ван Прес організував рух за секунди за допомогою плавної тактики досвідченого стратега. Він справляв враження симпатичного, ексцентричного старого, який грає на волинці для своїх друзів і шкодує про втрату коней для кавалерії, бо це заважає полюванню на лисицю, коли він перебуває на справжній службі. Досить історичної довідки – старий, мабуть, розбирався у комп'ютерному аналізі з випадковим вибором.
  Нік зробив пару глибоких вдихів. Його голова прояснилася, але він почував себе не менш безглуздо скутим, як тільки що спіймана дичина. Він міг дотягнутися до Х'юго і миттєво звільнитися, але Томмі Хоу тримав «люгер» дуже професійно, і можна посперечатися, що тут і там було заховано іншу вогневу міць.
  Буті хихикнула. «Якби Дж. Едгар міг бачити тебе зараз…»
  Нік відчув, як жар піднімається по його шиї. Чому він не наполіг на цій відпустці чи не пішов на пенсію? Він сказав Пітеру: "Я зараз вип'ю прохолодний напій, якщо ти витягнеш мене з цього безладу".
  "Я не думаю, що у вас є ще одна зброя", - сказав Пітер, а потім продемонстрував свою дипломатичну майстерність, не змусивши обшукувати Ніка - після того, як повідомив йому, що він думав про можливість. «Розстебніть його, хлопці. Будь ласка, вибачте за грубе поводження, містере Грант. Але ви порушили кордони, чи знаєте. Нині погані часи. Ніколи не знаєш усього. Мені здається, що це не так.
  
  
  
  
  
  Що ми маємо якісь сварки, якщо тільки Сполучені Штати не готові чинити на нас жорсткий тиск, а це не має сенсу. Чи ні? "
  Тембо розгорнув сітку. Нік підвівся і потер лікоть. Чесно кажучи – я не вірю, що у нас із вами є розбіжності. Міс Делонг – моя турбота”.
  Пітер цього не купився, але відмовився. «Ходімо в прохолоду. Такого дня можна випити склянку».
  Всі, окрім Тембо та Занги, неквапливо вийшли у внутрішній двір. Пітер особисто приготував віскі та вручив його Ніку. Ще один тонкий жест умиротворення. «Будь-яка людина на ім'я Грант бере віскі з водою. Ви знали, що за вами гналися з великої дороги?
  «Я подумав про це один чи двічі, але нічого не побачив. Як ви дізналися, що я прийду?
  «Собаки у маленькому будиночку. Ви їх бачили? "
  "Так."
  Тембо був усередині. Він подзвонив мені, а потім пішов за вами. Собаки стежать беззвучно. Можливо, ви чули, що він наказав їм стримуватись і не попереджати вас. Це схоже на гарчання тварини, але ваше вухо могло не повірити в це”.
  Нік згідно кивнув і сьорбнув віскі. А-а-а. Він зауважив, що Ван Пре іноді втрачав задирки своєї мови і говорив, як освічений англієць. Він вказав на гарно обставлений внутрішній дворик. "Дуже хороший будинок, містер ван Пре".
  "Дякую. Це показує, на що здатні наполеглива праця, ощадливість та солідна спадщина. Вам цікаво, що мене звуть на африкаанс, а мої вчинки та акцент – шотландський. Моя мати - Дункан - вийшла заміж за Ван Преза. Він вигадав перші походи з Південної Африки та багато з цього». Він махнув рукою на безкраї простори землі. «Велика рогата худоба, тютюн, корисні копалини. У нього було пильне око».
  Інші розсілися по поролонових стільцях та шезлонгах. Патіо слугувало б маленькому сімейному курортному готелю. Буті була поруч із Джоном Джонсоном, Хоу, Максвеллом та Зангою. Місіс Райєрсон принесла Ніку тацю з закусками - м'ясом і сиром на трикутниках з хліба, горіхів та кренделів. Нік взяв жменю. Вона сіла з ними. «У вас була довга гаряча прогулянка. Містер Грант. Я могла б вас відвезти. Це ваш БМВ припаркований біля шосе?
  "Так", - сказав Нік. «Міцні ворота зупинили мене. Я не знав, що так далеко».
  Місіс Райєрсон підштовхнула піднос до його ліктя. «Спробуй білтонг. Ось…» Вона вказала на щось, схоже на сушену яловичину, скручену на хлібі з краплями соусу. «Білтонг – це просто солоне м'ясо, але воно чудове, якщо його правильно приготувати. Це трохи перцевого соусу на білтонгу».
  Нік посміхнувся їй і спробував одне з канапе, коли його розум клацнув. Білтонг-білтонг-білтонг. На мить він згадав останній проникливий, добрий погляд і обережність Хоука. Його лікоть хворів, і він потер його. Так, люб'язний Папа Хоук, який виштовхує Джуніора з дверей літака для стрибка з парашутом. Це треба зробити, синку. Я буду там, коли ти вдаришся. Не турбуйтеся, політ беззастережно гарантований.
  "Що ви думаєте про Родезію, містере Грант?" - Запитав ван През.
  «Чарівно. Захоплююче».
  Марта Райєрсон посміхнулася. Ван През різко глянув на неї, і вона весело відповіла йому. "Ви зустрічали багатьох наших громадян?"
  «Мастерс, підрядник туру. Алан Вілсон, бізнесмен».
  «О, так, Вілсоне. Один із наших найзахопленіших захисників незалежності. І здорових умов для бізнесу.
  "Він щось згадав про це".
  «Тож хоробрий чоловік. По своєму. По-своєму хоробри римські легіонери. Такий наполовину зацікавлений патріотизм».
  «Я думав, з нього вийшов би прекрасний кавалерист Конфедерації», - сказав Нік, наслідуючи приклад. «Ви отримуєте філософію, поєднуючи сміливість, ідеали та жадібність у суміші Waring».
  "Уерінг блендор?" - Запитав ван През.
  "Машина, яка збирає їх усіх разом", - пояснила місіс Райєрсон. «Він усе перемішує, перетворюючи на суп».
  Ван През кивнув, уявляючи собі процес. "Це підходить. І вони ніколи не можуть бути розділені знову. В нас багато таких».
  "Але не ти", - обережно сказав Нік. «Я вважаю, ваша думка - більш розумна». Він глянув на Джона Джонсона.
  «Розумна? Дехто називає це зрадою. Для протоколу, скажімо, я не можу визначитись».
  Нік сумнівався, що розум, що ховається за цими проникливими очима, колись був зруйнований надовго. "Я розумію, що це дуже складна ситуація".
  Ван През налив їм у келихи трохи віскі. "Це так. Чия незалежність понад усе? У вас була аналогічна проблема з індіанцями. Чи маємо ми вирішити її на вашу думку?»
  Нік відмовився втягуватись у це. Коли він замовк, місіс Райерсон втрутилася: «Ви просто проводите екскурсію, містере Грант? Чи маєте інші інтереси?»
  «Я часто думав про те, щоб зайнятися золотим бізнесом. Вілсон відмовив мені, коли я спробував купити його. Я чув, що гірничодобувна компанія Taylor-Hill-Boreman Mining Company зробила нові копальні.
  "На вашому місці я б тримався від них подалі", - швидко сказав ван През.
  "Чому?"
  "У них є ринки збуту для всього, що вони виробляють. І вони - жорсткий натовп із міцними політичними зв'язками. Ходять чутки, що за золотим фасадом коїться й інші речі - дивні чутки про найманих убивць.
  
  
  Якщо вони зловлять вас, як ми, ви не буде просто в мережі. Ви не виживете”. “І що ж тоді залишається вам як родезійському патріоту?” Ван През знизав плечима. «На балансі». «Чи знаєте ви, що люди також кажуть, що фінансують нових нацистів? півдюжини диктаторів - і зброєю, і золотом". "Я чув. Я не обов'язково вірю". "Це неймовірно?" "Навіщо їм продавати комуністам і фінансувати фашистів?" "Який жарт краще? Спочатку ви кидаєте соціалістів, використовуючи їхні власні гроші для фінансування своїх ударів, а потім ви на дозвіллі добиваєте демократії. Коли все закінчиться, вони збудують статуї Гітлера в кожній столиці світу. Триста футів заввишки. Він зробив би це. Просто. трохи затримався, ось і все.” Ван През і місіс Райерсон запитливо подивилися один на одного. Нік припустив, що ця ідея була тут раніше. Єдиними звуками були трелі та крики птахів. Нарешті ван През сказав: «Я маю подумати про той час для чаю». Він встав. "А потім ми з Буті можемо піти?" «Піди і помийся. Місіс Райєрсон покаже тобі дорогу. Щодо твого відходу, нам доведеться влаштувати індабу тут, на стоянці, з цього приводу». Він махнув рукою, обіймаючи решту. Нік знизав плечима і пішов за місіс Райерсон через розсувні скляні двері до будинку. Вона провела його довгим коридором і вказала на двері. "Туди." Нік прошепотів: «Білтонг гаразд. Роберт Морріс мав відправити більше у Веллі Фордж». Ім'я американського патріота та зимові квартири Вашингтона були впізнавальними словами AX. Місіс Райєрсон дала правильну відповідь. «Ісраель Патнем, генерал із Коннектикуту. Ви прилетіли в невідповідний час, Грант. Джонсона було переправлено контрабандою через Танзанію. Тембо та Занга щойно повернулися із Замбії. Вони мають партизанську групу в джунглях уздовж річки. Вони воюють із родезійською армією зараз. і вони роблять таку гарну роботу, через яку родезійці мали запровадити південноафриканські війська». "Добі принесла гроші?" «Так. Вона лише кур'єр. Але ван През може подумати, що ви бачили дуже багато, щоб її відпустити. Якщо родезійська поліція покаже вам фотографії Тембо та Зангі, ви зможете їх упізнати». "Що ти порадиш?" "Я не знаю. Я мешкаю тут шість років. Я на місці AX P21. Я, мабуть, зможу звільнити вас, якщо вони вас затримають». "Вони не будуть", - пообіцяв Нік. "Не порушуйте своє прикриття, воно надто цінне". "Дякую. А ти..." "N3." Марта Райєрсон проковтнула і заспокоїлася. Нік вирішив, що вона була гарною дівчиною. Вона, як і раніше, була дуже привабливою. І вона, мабуть, знала, що N3 означало Killmaster. Вона прошепотіла: "Удачі" і пішла. Ванна була ультрасучасною та добре обладнаною. Нік швидко вмився, спробував чоловічий лосьйон і одеколон, причесал своє темно-каштанове волосся. Коли він повернувся через довгу залу, ван Пре та його гості зібралися у великій їдальні. Буфет - насправді шведський стіл - стояв на бічному столику довжиною не менше двадцяти п'яти футів, покритий сніговим полотном і прикрашений сяючими столовими приладами. Пітер люб'язно вручив перші великі тарілки місіс Райерсон і Буті і запросив їх почати їсти. Нік завантажив свою тарілку м'ясом та салатом. Хоу був монополістом Буті, що було нормально для Ніка, доки він не з'їв кілька ковтків. Із задньої частини будинку вийшли негр та жінка у білій формі, щоб налити чай. Нік помітив обертові двері і вирішив, що кухня знаходиться за межами комори дворецької. Коли він відчув себе трохи менш спустошеним, Нік люб'язно сказав Ван Презу: «Це чудовий обід. Він нагадує мені Англію». "Дякую." "Ти вирішив мою долю?" «Не будь таким мелодраматичним. Так, ми повинні попросити тебе залишитися хоч би до завтра. Ми зателефонуємо до твоїх друзів і скажемо, що у тебе проблеми з мотором». Нік спохмурнів. Вперше він відчув легку ворожість до свого господаря. Старий пустив коріння в країні, яка раптово розквітла проблемами, як навала сарани. Він міг співчувати йому. Але це надто довільно. "Можу я запитати, чому нас затримують?" - Запитав Нік. «Насправді затримують лише вас. Бути рада прийняти мою гостинність. Не думаю, що ви підете до влади. Це не ваша справа, і ви здається розумною людиною, але ми не можемо ризикувати. Навіть коли ви йдете, я попрошу вас як джентльмена забути про все, що ви тут бачили". «Я думаю, ви маєте на увазі… будь-кого, - поправив Нік. "Так." Повинна була бути причина, через яку вони потребували одноденної милості, мабуть, у них була колона або тактична група між ранчо ван Пре і долиною джунглів. ви дозволите нам повернутися зараз". Серйозний погляд Ван Преза звернувся до Джонсона, Хоу, Тембо. Нік читав заперечення по їхніх обличчях. "Мені дуже шкода, - відповів ван През. "Мені теж", - пробурмотів Нік. Він закінчив трапезу і витягнув сигарету, пошаривши в кишені штанів у пошуках запальнички, не можна сказати, що вони цього не просили, він відчув задоволення від того, що перейшов в атаку, а потім лаяв себе
  
  
  
  . Killmaster повинен контролювати свої емоції, особливо своє его. Він не повинен виходити з себе через той несподіваний ляпас з даху гаража, через те, що його пов'язали, як спіймана тварина.
  Прибравши запальничку, він вийняв з кишені шорт два овальні, схожі на яйця контейнери. Він був обережний, щоб не прийняти їх за гранули зліва, що містять вибухівку.
  Він вивчив кімнату. Вона була з кондиціонером; двері патіо та холу були зачинені. Слуги щойно пройшли через двері до кухні. Це була велика кімната, але Стюарт розробив велике розширення газу, що вибиває, стисненого під дуже високим тиском. Він намацав маленькі перемикачі та вимкнув їх запобіжник. Він голосно сказав: «Що ж, якщо нам доведеться залишитися, я вважаю, ми зробимо з цього максимум користі. Ми можемо ..."
  Його голос не перекрив гучний подвійний пуф-пуф та шипіння, коли дві газові бомби випустили свої заряди.
  "Що це було?" ван През заревів і наполовину зупинився біля столу.
  Нік затримав подих і почав рахувати.
  "Я не знаю." - Максвел відповів через стіл і відсунув стілець. «Схоже на невеликий вибух. Десь на підлозі?
  Ван През нахилився, ахнув і повільно звалився, як дуб, пробитий ланцюговою пилкою.
  "Пітере! Що трапилося?" Максвелл обійшов стіл, похитнувся і впав. Місіс Райєрсон закинула голову, ніби вона спала.
  Голова Буті впала на рештки салату. Хоу поперхнувся, вилаявся, сунув руку під куртку, а потім впав на спинку стільця, виглядаючи як Наполеон, що сидить без свідомості. Тембо, що знаходився за три місця від нього, вдалося дістатися Пітера. Це був найгірший напрямок, де він міг піти. Він заснув, як втомлене немовля.
  Джон Джонсон був проблемою. Він не знав, що сталося, але він підвівся і відійшов від столу, підозріло принюхуючись. Двоє собак, яких залишили зовні, інтуїтивно знали, що з їхнім господарем щось не так. Вони вдарилися об скляну перегородку з подвійним гуркотом, гавкаючи, їхні гігантські щелепи були маленькими червоними печерами, обрамленими білими зубами. Скло було міцним – витримало.
  Джонсон притиснув руку до стегна. Нік підняв тарілку і акуратно встромив її в горло чоловікові.
  Джонсон відсахнувся, його обличчя було спокійним і без ненависті, безтурботність у чорному. Рука, яку він тримав на стегні, зненацька звисала вперед на кінці безсилої і свинцевої руки. Він важко зітхнув, спробував узяти себе в руки, рішучість у безпорадних очах виявилася. Нік підняв тарілку ван Преза і зважив її, як диск. Чоловік не здавався легко. Очі Джонсона заплющилися, і він упав.
  Нік акуратно поставив тарілку Ван Преза на місце. Він усе ще рахував – сто двадцять один, сто двадцять два. Він не відчував потреби дихати. Одне з його найкращих умінь – затримувати дихання; він міг майже досягти неофіційного рекорду.
  Він витяг з кишені Джонсона маленький синій іспанський револьвер, взяв кілька пістолетів у несвідомого Ван Преза, Хау. Максвелл і Тембо. Він витяг Вільгельміну з-за пояса Максвелла і, щоб усе було гаразд, обшукав сумки Буті та місіс Райерсон. Ніхто не мав зброї.
  Підбігши до подвійних дверей комори дворецької, він відчинив їх. Простора кімната з разючою кількістю навісних шаф і трьома вбудованими раковинами була порожня. Він побіг через кімнату для краваток на кухню. На іншому кінці кімнати зачинилися сітчасті двері. Чоловік та жінка, які служили їм, бігли через службове подвір'я. Нік зачинив і замкнув двері, щоб собаки не проникли всередину.
  Свіже повітря з дивним запахом м'яко струменіло крізь екран. Нік видихнув, спустошив і наповнив легені. Він подумав, чи є у них поруч із кухнею сад зі спеціями. Негри, що біжать, зникли з поля зору.
  У великому будинку раптом стало тихо. Єдиними звуками були далекі пташки та тихе дзюрчання води у чайнику на плиті.
  У коморі поруч із кухнею Нік знайшов п'ятдесятифутовий моток нейлонової мотузки для білизни. Він повернувся до їдальні. Чоловіки та жінки лежали там, де впали, виглядаючи сумно безпорадними. Тільки Джонсон і Тембо показали ознаки повернення до тями. Джонсон бурмотів нерозбірливі слова. Тембо дуже повільно похитував головою з боку на бік.
  Нік зв'язав їх першими, накинувши їм на зап'ястя та кісточки гвоздики, закріплені квадратними вузлами. Він робив це майже не виглядаючи як помічник старого боцмана.
  
  
  Розділ п'ятий
  
  
  Знешкодження решти зайняло лише кілька хвилин. Він зв'язав щиколотки Хоу і Максвелла - вони були серйозними хлопцями і він не витримав би удару ногою зі зв'язаними руками - але скріпив лише руки ван Преза і залишив Буті та місіс Райєрсон на волі. Він зібрав пістолети на фуршетному столі і розрядив їх усі, кинувши набої в жирний таз із залишками зеленого салату.
  Він задумливо занурив патрони в слиз, а потім насипав у неї салат з іншого.
  
  
  
  
  
  
  Потім він узяв чисту тарілку, вибрав дві товсті скибочки ростбіфа і ложку приправлених бобів і сів на місце, яке він займав для обіду.
  Джонсон і Тембо прокинулися першими. Собаки сиділи за скляною перегородкою, насторожено спостерігаючи, піднявши шерсть. Джонсон хрипко сказав: «Чорт… ти… Грант. Ти… пошкодуєш… ти… ніколи не приходив на… нашу землю».
  "Вашу землю?" Нік зупинився з виделкою яловичини.
  Земля мого народу. Ми повернемо її і повісимо таких виродків, як ви. Навіщо ви втручаєтесь? Ви думаєте, що можете правити світом! Ми вам покажемо! Ми робимо це зараз та добре робимо. Більше..."
  Його тон ставав усе вищим і вищим. Нік різко сказав: «Заткнися і повернися у свій стілець, якщо зможеш. Я їм".
  Джонсон обернувся, насилу підвівся на ноги і застрибнув на своє місце. Тембо, побачивши демонстрацію, нічого не сказав, але зробив те саме. Нік нагадав собі не дозволяти Тембо наближатися до нього зі зброєю.
  До того часу, як Нік вимив свою тарілку і налив собі ще одну чашку чаю з чайника на фуршетному столі, затишно теплого у в'язаному вовняному затишному одязі, решта наслідувала приклад Джонсона і Тембо. Вони нічого не сказали, просто глянули на нього. Він хотів відчути себе переможцем і помститися - натомість він почував себе скелетом на бенкеті.
  Погляд Ван Преза був сумішшю гніву і розчарування, що змусило його майже пошкодувати про те, що він переміг - наче він вчинив неправильно. Йому довелося самому порушити мовчання. «Міс Делонг і я зараз повернемося до Солсбері. Якщо ви не хочете розповісти мені більше про свою… е… програму. І я буду вдячний за будь-яку інформацію, яку ви хотіли б додати про компанію Тейлор-Хілл-Бореман. . "
  "Я нікуди з тобою не піду, звіре!" скрикнула Буті.
  "Ну, тепер, Буті", - сказав ван През напрочуд м'яким голосом. «Містер Грант керує ситуацією. Було б гірше, якби він повернувся без вас. Ви плануєте здати нас. Грант?
  «Здати вас? Кому? Чому? Ми трохи повеселилися. Я дещо дізнався, але не збираюся нікому про них розповідати. Насправді я забув усі ваші імена. Звучить безглуздо. У мене зазвичай чудова пам'ять. Ні, я зайшов на ваше ранчо, нічого не знайшов, крім міс Делонг, і ми повернулися до міста. Як це звучить? "
  «Каже, як горець, – задумливо сказав ван През. «Щодо Тейлор-Хілла. Вони зробили шахту. Можливо, найкращу за золотом у країні. Він швидко продається, але це ви знаєте. Усім. І моя порада все ще актуальна. Тримайтеся від них подалі. У них є політичні зв'язки та сила. Вони будуть уб'ють вас, якщо ви підете проти них”.
  "Як щодо того, щоб ми разом підемо проти них?"
  "У нас немає причин для цього".
  "Ви вірите, що ваші проблеми їх не стосуються?"
  "Ще немає. Коли настане день…» Ван През оглянув своїх друзів. «Я повинен був спитати, чи ви згодні зі мною».
  Голови ствердно закивали. Джонсон сказав: «Не вір йому. Хонки урядовець. Він ...»
  "Ти мені не довіряєш?" – м'яко спитав ван През. "Я зрадник".
  Джонсон глянув униз. "Мені шкода."
  "Ми розуміємо. Був час, коли мої люди вбивали англійців на місці. Тепер деякі з нас називають себе англійцями, не надто замислюючись про це. Зрештою, Джоне, ми всі ... люди. Частини цілого».
  Нік підвівся, витяг Хьюго з піхов і звільнив ван Преза. «Місіс Райерсон, будь ласка, візьміть столовий ніж і звільніть решту. Міс Делонг, ходімо?»
  Виразно тихо змахнувши воланом, Буті взяла сумочку і відчинила двері внутрішнього дворика. Двоє собак увірвалися в кімнату, розшивши бісером очі на Ніка, але не зводячи очей з ван Преза. Старий сказав: «Залишся… Джейн… Гімба… залишся».
  Собаки зупинялися, виляли хвостами і на льоту ловили шматки м'яса, які Ван През кидав їм. Нік пішов за Буті надвір.
  Сидячи у «Зінгері», Нік подивився на ван Преза. «Вибач, якщо я зіпсував усім чай».
  Йому здалося, що в його проникливих очах промайнула радість. «Жодної шкоди. Це, здавалося, очистило повітря. Можливо, ми все краще тепер знаємо, де ми стоїмо. Я не думаю, що хлопчики справді повірять тобі, доки не дізнаються, що ти мав на увазі, що мовчав». Раптом ван През випростався, підняв руку і заволав: «Ні! Валло. Все в порядку."
  Нік пригнувся, обмацуючи пальцями Вільгельміну. Біля підніжжя невисокого зелено-коричневого дерева за двісті ярдів від нього він побачив безпомилковий силует людини в положенні для стрільби лежачи. Він звузив свої напрочуд проникливі очі і вирішив, що Валло був темношкірим з кухонного персоналу, який обслуговував їх і біг, коли Нік вторгся на кухню.
  Нік примружився, різко сфокусувавши свій зір 20/15. На рушниці був оптичний приціл. Він сказав: Що ж, Пітер, ситуація знову змінилася. Ваші люди налаштовані рішуче.
  "Ми всі іноді робимо поспішні висновки", - відповів ван През. «Особливо, якщо ми маємо попередні умови. Ніхто з моїх людей ніколи не тікав дуже далеко. Один із них віддав своє життя за мене багато років тому у джунглях. Можливо, я відчуваю, що я їм щось винен за це. Важко розплутати наші особисті справи. мотивація та соціальні дії”.
  
  
  
  
  
  
  "Який ваш висновок про мене?" - Запитав Нік з цікавістю і тому, що це буде цінна замітка для використання в майбутньому.
  "Вам цікаво, чи можу я застрелити вас дорогою на шосе?"
  "Звичайно, ні. Миттю назад ти міг дозволити Валло спіймати мене. Я впевнений, що він полював на досить велику дичину, щоб вразити мене».
  Ван През кивнув головою. "Ви маєте рацію. Я вважаю, що ваше слово добре, як і моє. У вас справжня мужність, і зазвичай це означає чесність. Це боягуз, що ухиляється від страху не зі своєї вини, іноді двічі - завдає ударів ножем у спину або дико стріляє в ворогів… Або… бомбить жінок та дітей».
  Нік без посмішки похитав головою. Ти знову ведеш мене до політики. Це не моя страва. Я просто хочу благополучно провести цю туристичну групу...»
  Задзвонив дзвіночок, різко, посилено. «Почекайте, – сказав ван През. «Це ворота, повз які ви проходили. Ви не хочете зустріти цією дорогою вантажівку для перевезення худоби». Він пробіг широкими сходами - його хода була легкою і пружною, як у юнака - і витяг телефонний апарат із сірої металевої коробки. «Пітер тут…» Він слухав. "Вірно", - гаркнув він, все його ставлення змінилося. «Тримайся подалі від очей».
  Він кинув слухавку і гукнув у хату. "Максвелл!"
  Почувся крик у відповідь. "Так?"
  «Прибуває армійський патруль. Дайте трубку М5. Зробіть це коротко. Код чотири».
  "Код чотири". Голова Максвелла ненадовго з'явилася у вікні ґанку, а потім він зник. Ван През кинувся до машини.
  «Армія та поліція. Напевно, просто перевіряють».
  "Як вони проходять через ваші ворота?" - Запитав Нік. "Розбивають їх?"
  Ні. Вони вимагають від усіх нас дублікати ключів». Ван През виглядав стривоженим, напруга малювала зайві лінії на його обвітреному обличчі, вперше з того часу, як Нік зустрів його.
  "Думаю, тепер на рахунку кожна хвилина", - м'яко сказав Нік. «Ваш код чотири має бути між звідси та долиною джунглів, і хто б вони не були, вони не можуть швидко рухатися. Я дам вам ще кілька хвилин. Добі – поїхали».
  Буті подивилася на Ван Преза. "Роби, як він каже", - гаркнув старий. Він просунув руку у вікно. «Дякую, Грант. Ви маєте бути з горян».
  Буті вивела машину на під'їзну дорогу. Вони піднялися на першу вершину і ранчо зникло за ними. "Натискай!" – сказав Нік.
  "Чим ти плануєш зайнятися?"
  «Дати Пітеру та іншим небагато часу».
  "Чому ти так зробив би?" Добі збільшила швидкість, розгойдуючи машину крізь ями у гравії.
  "Я в боргу перед ними за цікавий день". З'явилася насосна станція. Все було так, як запам'ятався Ніку – труби йшли під дорогу і виходили на поверхню з обох боків; було місце лише для однієї машини. «Зупинися прямо між цими трубами – біля насосної станції».
  Буті пролетіла кілька сотень ярдів, зупинився під зливою пилу та сухої землі. Нік вискочив, відгвинтив вентиль правої задньої шини, і повітря вирвалося назовні. Замінив шток.
  Він підійшов до запасного, зняв з нього шток клапана і крутив його в пальцях, поки сердечник не загнувся. Він сперся на вікно Буті. Ось наша історія, коли прибуде армія. У нас вийшло повітря із шини. У запасному не було повітря. Я думаю, що це засмічений шток клапана. Все, що нам зараз потрібне, це насос».
  "Ось вони йдуть."
  На тлі безхмарного неба здіймався пил - такий ясний, блакитний, що здавався світиться, відретушований яскравим чорнилом. Пил утворив брудну панель, піднімаючись і поширюючись. Її підставою стала дорога, виїмка в бунду. Через виїмку пронісся джип, маленький червоно-жовтий вимпел вилетів з антени, ніби древній списоносець втратив спис і прапор через століття машин. За джипом слідували три бронетранспортери, гігантські броненосці з великокаліберними кулеметами замість морд. За ними йшли дві вантажівки шість на шість, остання з яких буксирувала маленьку цистерну, яка танцювала по нерівній дорозі, як би кажучи: ``Я, можливо, найменша і остання, але не в останню чергу - це вода, яка вам знадобиться коли ти захочеш пити ...
  Гунга Дін із гумовими шинами.
  Джип зупинився за десять футів від "Зінгера". Офіцер на правому сидінні випадково вибрався з машини і підійшов до Ніка. На ньому було тропічне екіпірування британського типу із шортами, що зберегло гарнізонний кашкет замість сонячного драговини. Йому було не більше тридцяти, і він мав напружений вираз обличчя людини, яка серйозно ставиться до своєї роботи і незадоволена, бо не впевнена, що в неї правильна робота. Прокляття сучасної військової служби роз'їдало його; вони кажуть вам, що це ваш обов'язок, але роблять помилку, навчаючи вас міркувати, щоб ви могли поводитися з сучасним обладнанням. Ви отримуєте до рук історію Нюрнберзького процесу та Женевських конференцій і розумієте, що всі заплуталися, а це означає, що хтось повинен вам брехати. Ви берете книгу Маркса, щоб побачити, про що всі вони сперечаються, і раптово відчуваєте себе сидить на хисткому паркані, слухаючи погані поради, що вигукуються.
  Проблеми? - запитав офіцер і уважно оглянув навколишні кущі.
  Нік зазначив, що приціл кулемета в першому бронетранспортері залишився на ньому, а офіцер так і не влучив у лінію вогню.
  
  
  
  
  Сталеві рила в наступних двох броньовиках вилізли назовні, одне вліво, одне вправо. Солдат спустився з першої вантажівки і швидко оглянув маленьку насосну станцію.
  «Колесо, що спустило», - сказав Нік. Він простягнув вентиль. «Поганий клапан. Я замінив його, але ми не маємо насоса».
  "У нас може бути один", - відповів офіцер, не дивлячись на Ніка. Він продовжував спокійно оглядати дорогу попереду, бунду, довколишні дерева з жадібним інтересом звичайного туриста, бажаючи побачити все, але не переймаючись тим, що він пропустив. Нік знав, що нічого не проґав. Нарешті він глянув на Ніка та машину. "Дивне місце, де ти зупинився".
  "Чому?"
  «Повністю перекриває дорогу».
  «Йдеться про те, де повітря вийшло з шини. Думаю, ми зупинилися тут, тому що насосна станція – це єдина видима частина цивілізації».
  "Хм-м. Ах, так. Ти американець?"
  "Так."
  «Я можу побачити ваші документи? Зазвичай, ми цього не робимо, але зараз незвичайні часи. Це спростить завдання, якщо мені не доведеться вас допитувати».
  «Що, якщо я не маю жодних документів? Нам не говорили, що ця країна схожа на Європу чи якісь місця із залізною завісою, де на шиї має бути жетон».
  "Тоді, будь ласка, скажи мені, хто ти і де був". Офіцер недбало перевірив усі шини, навіть штовхнув одну ногою.
  Нік вручив йому свій паспорт. В нагороду він був винагороджений поглядом: «Ви могли просто зробити це в першу чергу».
  Офіцер уважно читав, робив запис у блокноті. Наче він сказав: «Ти міг поставити запасне колесо».
  «Це було неможливо», - збрехав Нік. «Я використав шток клапана від нього. Ви знаєте ці прокатні машини.
  "Я знаю." Він вручив Ніку паспорт та посвідчення особи Едмана Тура. Я лейтенант Сандеман, містер Грант. Ви зустрічали когось у Солсбері?»
  «Ян Мастерс – наш турпідрядник».
  «Я ніколи не чув про освітні тури Едмана. Вони схожі на American Express?
  «Так. Є десятки невеликих туристичних компаній, що спеціалізуються. Ви можете сказати, що не всім потрібний Chevrolet. Наша група складається з молодих жінок із багатих сімей. Дорога прогулянка».
  "Яка у вас чудова робота". Сандеман обернувся і покликав джип. "Капрал, будь ласка, принесіть насос для шин".
  Сандеман говорив з Буті і заглядав у її папери, поки невисокий грубуватий солдат накачував спущене колесо. Потім офіцер знову повернувся до Ніка. "Що ти тут робив?"
  - Ми були в гостях у містера ван Преза, - плавно втрутилася Буті. "Він мій приятель з листування".
  "Як мило для нього", - приємно відповів Сандеман. "Ви прийшли разом?"
  "Ви знаєте, що ми цього не зробили", - сказав Нік. «Ви бачили мій БМВ, припаркований біля шосе. Міс Делонг поїхала рано, я пішов за нею пізніше. Вона забула, що я не маю ключа від воріт, і я не хотів їх пошкодити. Тож я увійшов. Не збагнув, як далеко це було. Ця частина вашої країни схожа на наш Захід».
  Напружене, молоде обличчя Сандемана залишалося невиразним. «Ваша шина накачана. Будь ласка, зупиніться та пропустіть нас».
  Він відсалютував їм і заліз у джип, що проїжджав повз. Колона зникла у власному пилюці.
  Буті повела машину до головної дороги. Після того, як Нік відкрив шлагбаум ключем, який вона йому дала, і закрила його за ними, вона сказала: Перш ніж ти сядеш в машину, я хочу сказати тобі, Енді, це було мило з твого боку. Я не знаю, чому ти це зробив, але я знаю, що кожна хвилина зволікання допомогла Ван Презу».
  «І деяким іншим. Він мені подобається. А решта цих людей, я думаю, хороші люди, коли вони вдома і спокійно живуть там».
  Вона зупинила машину поруч із БМВ і на мить замислилась. "Я не розумію. Тобі подобалися - Джонсон і Тембо теж?
  "Звісно. І Валло. Навіть якщо я майже не бачив його, мені подобається людина, яка добре виконує свою роботу».
  Буті зітхнула і похитала головою. Нік подумав, що вона справді прекрасна у тьмяному світлі. Її яскраве світле волосся було розпатлане, риси обличчя видавали втому, але її зухвале підборіддя було підняте, а витончена лінія підборіддя була твердою. Він відчував до неї великий інтерес - навіщо такій гарній дівчині, яка, мабуть, могла мати все, що завгодно, у світі, брати участь у міжнародній політиці? Це було більше, ніж просто порятунок від нудьги чи спосіб відчути себе важливим. Коли ця дівчина віддалася, то це було серйозним зобов'язанням.
  "У тебе стомлений вигляд, Буті", - м'яко сказав він. "Може, ми зупинимося десь, щоб підбадьоритися, як кажуть тут?"
  Вона відкинула голову, виставила вперед ноги і зітхнула. «Так. Думаю, всі ці сюрпризи втомили мене. Так, давай зупинимося десь».
  "Ми зробимо краще, ніж це". Він вийшов і обійшов машину. "Рухайся".
  "А як щодо вашої машини?" - спитала вона, підкоряючись.
  «Я заберу її згодом. Думаю, в моєму рахунку можна використовувати його як особисте обслуговування для клієнта».
  Він легким кроком покотив машину у бік Солсбері. Буті глянула на нього, потім поклала голову на спинку сидіння і вивчила цю людину, яка все більше і більше ставала для неї загадкою і все більше приваблювала її. Вона вирішила, що він гарний, і на крок попереду.
  
  
  
  
  
  Першу думку, коли вона вважала його красивою і порожньою, як і багато інших, яких вона зустрічала. У його рисах була акторська гнучкість. Вона бачила, як вони суворо виглядають, як граніт, але вирішила, що в очах завжди була якась доброта, яка ніколи не змінювалася.
  У його силі та твердому намірі не було сумнівів, але він стримувався – милосердям? Це було не зовсім правильно, але має бути. Він, мабуть, був якимсь державним агентом, хоча міг бути приватним детективом, найнятим – Едманом Турсом – її батьком? Вона згадала, як ван Презу не вдалося досягти від нього точного союзу. Вона зітхнула, дозволила своїй голові опуститися на його плече і поклала одну руку на його ногу, не чуттєвий дотик, просто тому, що це було природне становище, в якому вона впала. Він поплескав її по руці, і вона відчула тепло в грудях та животі. Цей ніжний жест викликав у неї більше, ніж еротичну ласку. Багато чоловіків. Мабуть, у ліжку йому було приємно, хоча це не обов'язково мало бути. Вона була майже впевнена, що він переспав з Рут, і наступного ранку Рут виглядала задоволеною і з мрійливими очима, так що, можливо ...
  Вона спала.
  Нік знаходив її вагу приємним, вона добре пахла і почувала себе добре. Він обійняв її. Вона замуркотіла і ще більше розслабилася проти нього. Він вів машину автоматично і побудував кілька фантазій, у яких Буті залучався до різноманітних цікавих ситуацій. Коли він під'їхав до готелю Meikles, він пробурмотів: «Попий…»
  "Хмпф...?" Йому подобалося дивитися, як вона прокидається. «Дякую, що дозволили мені поспати». Вона стала повністю настороженою, а не в напівнесвідомому стані, як багато жінок, ніби вони ненавиділи знову дивитися в обличчя світові.
  Біля дверей її кімнати він зупинився, поки вона не сказала: Ой, давай вип'ємо. Я не знаю, де зараз інші, а ти?
  "Ні" '
  "Ви хочете одягтися і піти пообідати?"
  "Ні."
  "Ненавиджу їсти на самоті..."
  "Я теж." Зазвичай він цього не робив, але він був здивований, усвідомивши, що сьогодні ввечері це було правдою. Він не хотів покидати її і зіткнутися з самотністю своєї кімнати чи єдиним столом у їдальні». Погане замовлення із обслуговування номерів. "
  «Будь ласка, спочатку принеси лід та пару пляшок содової».
  Він замовив налаштування та меню, а потім зателефонував Селфріджу, щоб забрати "Зінгера" та Мастерсу, щоб привезти BMW. Дівчина телефоном у «Мастерс» сказала: «Це трохи незвично, містере Грант. Буде доплата».
  «Порадьтеся з Яном Мастерсом», - сказав він. "Я супроводжую тур".
  "О, тоді може бути ніякої додаткової плати".
  "Дякую." Він повісив слухавку. Вони швидко навчилися туристичного бізнесу. Він запитував, чи отримував Гас Бойд грошовий платіж від Мастерс. Це не його справа, і йому було все одно, вам просто хотілося точно знати, де всі стоять і якого зросту.
  Вони насолоджувалися двома напоями, чудовою вечерею з гарною пляшкою рожевого вина і відсунули диван, щоб дивитися на вогні міста з кавою та бренді. Буті вимкнула світло, за винятком лампи, на яку вона повісила рушник. "Це заспокоює", - пояснила вона.
  "Інтимно", - відповів Нік.
  "Небезпечно".
  "Чуттєво."
  Вона сміялася. «Кілька років тому доброчесна дівчина не стала б потрапляти в таку ситуацію. Одна у своїй спальні. Двері зачинені".
  "Я замкнув її", - весело сказав Нік. «Ось коли чеснота була сама по собі нагородою – нудьга. Чи ти нагадуєш мені, що ти доброчесна?»
  "Я ... я не знаю". Вона розтяглася у вітальні, відкриваючи йому натхненний вигляд на свої довгі, одягнені в нейлон ноги у темряві. Вони були чудові при денному світлі; в м'якій таємничості майже темряви вони перетворилися на два візерунки захоплюючих вигинів. Вона знала, що він мрійливо дивиться на них поверх чарки з бренді. Нехай - вона знала, що вони гарні. Насправді вона знала, що вони чудові - вона часто порівнювала їх із нібито ідеальними у недільних рекламних оголошеннях журналу «Йорк Таймс». Гладкі моделі стали еталоном досконалості в Техасі, хоча більшість знаючих жінок приховували свої Times і вдавали, що лояльно читають лише місцеві газети.
  Вона скоса подивилась на нього. Він подарував тобі дуже тепле почуття. «Зручно, – вирішила вона. З ним було дуже зручно. Вона згадала їхні контакти в літаку тієї першої ночі. Ух! Усі мужики. Вона була така впевнена, що він нікуди не годиться, що вона неправильно зіграла з ним - ось чому він пішов з Рут після того першого обіду. Вона відкинула його, тепер він повернувся, і він того вартий. Вона бачила в ньому кілька чоловіків в одному – друг, радник, довірена особа. Вона ковзнула по батькові, коханцю. Ви знали, що можете покластися на нього. Пітер ван През прояснив це. Вона відчула приплив гордості за те враження, яке він справив. Сяйво поширилося вгору по її шиї та вниз до основи її хребта.
  Вона відчула його руку на своїх грудях, і раптом він смикав потрібне місце, і їй довелося відсапатися, щоб не підстрибнути. Він був такий ніжний. Чи означає це дуже багато практики? Ні, він був від природи обдарований тонкими дотиками, часом він рухався як навчений танцюрист. Вона зітхнула і торкнулася його губ. Хммм.
  
  
  
  
  
  Вона чудово летіла в космосі, але могла літати, коли хотіла, просто простягаючи руку, як крило. Вона щільно заплющила очі і зробила повільну петлю, яка перемішала тепло в її животі, як це робила машина для намотування петель у парку розваг Сантоне. Його рот був таким податливим - чи можна сказати, що у чоловіка були напрочуд гарні губи?
  Її блузка була знята, а спідниця розстебнута. Вона підняла стегна, щоб йому було легше, і перестала розстібати його сорочку. Вона підняла його майку і пальцями знайшла м'який пушок на його грудях, розгладжуючи його так і так, ніби ви доглядали собачі пучки. Від нього чарівно пахло чоловіком. Його соски відреагували на її мову, і вона внутрішньо хихікнула, задоволена, що не тільки її збуджує правильний дотик. Одного разу його хребет вигнувся, і він видав задоволений звук. Вона повільно всмоктувала затверділі конуси плоті, миттєво захоплюючи їх знову, коли вони виривалися з її губ, радіючи з того, як розпрямляються його плечі, з рефлекторним задоволенням при кожній втраті та поверненні. Її бюстгальтера не було. Нехай він виявить, що вона складена краще, ніж Рут.
  Вона відчула печіння – від захоплення, а не від болю. Ні, не горить, вібрація. Тепла вібрація, ніби одна з цих машин для масажу пульсацій одразу охопила її тіло.
  Вона відчула, як його губи опускаються до її грудей, цілуючи її звуження кругами вологого тепла. Ой! дуже хороша людина. Вона відчула, як він послабив її пояс із підв'язками і розстебнув петлиці однієї панчохи. Потім їх скотили – пішли. Вона витягла свої довгі ноги, відчуваючи, як напруга залишає її м'язи і змінюється чудовим розслабленим теплом. "О так, - подумала вона, - по пенні за фунт" - це те, що говорять у Родезії?
  Тильною стороною долоні вона зачепила пряжку його ременя, і майже не замислюючись, вона повернула руку і розстебнула його. М'який удар - вона припустила, що це його штани та шорти впали на підлогу. Вона розплющила очі напівтемряві. Щоправда. А… Вона проковтнула і відчула себе чудово задушеною, коли він поцілував її та потер її спину та попку.
  Вона притиснулася до нього і спробувала подовжити подих, дихання було таким коротким і рвучким, що було ніяково. Він би знав, що вона справді важко дихає по ньому. Його пальці погладили її стегна, вона ахнула, і її самокритика зникла. Її хребет був стовпом теплої солодкої олії, а розум - казаном згоди. Зрештою, коли дві людини справді насолоджувалися і дбали...
  Вона поцілувала його тіло, відповідаючи на ривок уперед і поштовх свого лібідо, яке порвало останні її мотузки умовної стриманості. Все гаразд, мені це потрібно, це так… добре. Ідеальний контакт зробив її напруженою. Вона застигла на мить, а потім розслабилася, як квітка, що розпускається, у сповільненому фільмі про природу. О-о. Стовп теплої олії майже закипів у її животі, вирував і чудово пульсував навколо її серця, тік через легені, що згинаються, поки вони не відчули себе гарячими. Вона знову проковтнула. Тремтячі стрижні, як кульки неону, що світяться, спускалися від її попереку до її черепа. Вона уявила, як її золоте волосся стирчить вгору і вгору, залите статичною електрикою. Звісно, це було не так, просто так здавалося.
  Він залишив її на мить і повернув її. Вона залишалася зовсім податливою, тільки швидкі підйоми та опускання її щедрих грудей і швидке дихання показували, що вона жива. "Він візьме мене, - подумала вона, - як слід". Дівчина зрештою любить, коли її беруть. О-о. Зітхання і зітхання. Довгий вдих і шепіт: О так.
  Вона відчувала, що її приймають чудово, не раз, а знову і знову. Шар за шаром тепла глибина поширюється та вітається, а потім відступає та звільняє місце для наступного просування. Вона почувала себе так, ніби була побудована як артишок з ніжним листям усередині, і кожен був одержимий і взятий. Вона корчилася і працювала з ним, щоб прискорити збирання врожаю. Її щока була вологою, і вона подумала, що від шокуючого захоплення течуть сльози, але вони не мали значення. Вона не усвідомлювала, що її нігті впивалися в його плоть, як кігті екстатичної кішки, що згинаються. Він висунув свої попереки вперед, поки їхні тазові кістки не зімкнулися так само сильно, як стиснутий кулак, відчуваючи, як вона жадібно тягнеться своїм тілом для його стійкого випаду.
  «Дорога, - пробурмотів він, - ти така страшенно гарна, що лякаєш мене. Я хотів сказати тобі раніше...»
  «Скажи… мені… зараз», – видихнула вона.
  
  
  * * *
  Юда, перш ніж він називав себе Майком Бором, знайшов Стеша Фостера в Бомбеї, де Фостер був торговцем безліччю порочних справ людства, які виникають, коли з'являються незліченні, небажані, величезні його маси. Юда залучив Бором до найму трьох дрібних оптових торговців. Знаходячись на борту португальського моторного вітрильника Іуди, Фостер потрапив прямо в середину однієї з маленьких проблем Юди. Юда хотів, щоб у них був кокаїн гарної якості, і він не хотів платити за нього, особливо тому, що він хотів прибрати двох чоловіків і жінку з дороги, тому що їхня діяльність добре вписувалася в його організацію, що розвивається.
  
  
  
  
  
  Вони були пов'язані, як тільки судно зникло з суші, бороздячи спекотне на вигляд Аравійське море і прямуючи на південь в Коломбо. У своїй розкішно обставленій каюті Юда задумливо сказав Генріху Мюллеру, а Фостер слухав: «Найкраще для них місце за бортом».
  "Так", - погодився Мюллер.
  Фостер вирішив, що його перевіряють. Він витримав випробування, бо Бомбей був паршивим місцем для поляка, щоб заробляти життя, навіть якщо він завжди на шість стрибків випереджав місцевих бандитів. Мовна проблема була занадто велика, а ти страшенно впадав у вічі. Цей Юда будував велике підприємство та мав реальні гроші.
  Він запитав. - "Хочеш, щоб я їх викинув?"
  «Будьте ласкаві, - промуркотів Юда.
  Фостер підняв їх на палубу зі зв'язаними руками, одного за одним, спочатку жінку. Він перерізав їм ковтки, повністю відрізав голови від тіл і обробив трупи, перш ніж кинути тіла у брудне на вигляд море. Він зробив обтяжений вузол з одягу та й кинув його. Коли він закінчив, на палубі залишилася калюжа крові шириною всього в ярд, що утворила червону рідку калюжу.
  Фостер поквапно кинув голову одну за одною.
  Іуда, що стояв з Мюллером біля керма, схвально кивнув. - "Пролийте це зі шланга", - наказав він Мюллеру. "Фостер, давай поговоримо".
  Це була людина, якій Юда наказав стежити за Ніком, і при цьому припустився помилки, хоча це могло обернутися плюсом. У Фостера була жадібність свині, звичаї ласки та розважливість павіана. Дорослий павіан розумніший за більшість собак, за винятком самки родезійського ріджбека, але бабуїн мислить дивними маленькими колами, і його перевершили чоловіки, у яких був час виліпити зброю з наявних паличок і каміння.
  Юда сказав Фостерові: «Дивися, Ендрю Грант небезпечний, тримайся подалі від його очей. Ми подбаємо про нього».
  Мозок бабуїна Фостера одразу дійшов висновку, що він отримає зізнання, подбавши про Ґранта. Якби він досяг успіху, то, мабуть, домігся б визнання; Іуда вважав себе опортуністом. Він підійшов дуже близько.
  Це був чоловік, який вранці бачив, як Нік уникав "Мейклес". Маленький, акуратно одягнений чоловік із потужними плечима, сутулими, як у павіана. Такий ненав'язливий серед людей на тротуарах, що Нік його не помітив.
  
  
  Розділ шостий
  
  
  Нік прокинувся ще до світанку і замовив каву, щойно обслуговування в номерах запрацювало. Він поцілував Буті, прокидаючись, - із задоволенням зазначивши, що її настрій відповідає його власному; любовні веселощі були чудовими, тепер справа за новим днем. Зробіть прощання бездоганним, і ваше очікування наступного поцілунку полегшить безліч важких моментів. Вона випила каву після довгих прощальних обіймів і вислизнула після того, як він перевірив коридор, коли все було чисто.
  Коли Нік чистив спортивну куртку, з'явився Гас Бойд, яскравий і бадьорий. Він понюхав повітря в кімнаті. Нік подумки спохмурнів, кондиціонер не забрав усі духи Буті. Гас сказав: Ах, дружба. Чудова Varia et mutabilis semper femina».
  Ніку довелося посміхнутися. Хлопець був спостережливим і непогано розбирався латиною. Як би це ви переклали? Жінка завжди непостійна?
  «Я віддаю перевагу щасливим клієнтам», - сказав Нік. "Як справи у Джанет".
  Гас налив собі кави. «Вона солодкий коржик. На одній із цих чашок помада. Ти залишаєш зачіпки всюди».
  "Ні, ні", - Нік не кинув погляд на буфет. «Вона нічого не вдягла перед від'їздом. Всі інші дівчата... еээ, задоволені зусиллями Едмана?»
  «Вони у захваті від цього місця. Жодної чортової скарги, що, як ви знаєте, незвично. Минулого разу була безкоштовна ніч, щоб вони могли досліджувати ресторани, якщо захочуть. Кожна з них мала побачення з одним з цих колоніальних типів, і вони це прийняли».
  "Ян Мастерс підбив своїх хлопчиків на це?"
  Гас знизав плечима. "Може бути. Я заохочую це. І якщо Мастерс покладе на рахунок кілька чеків за вечерею, я ніколи не заперечую, доки тур проходить добре».
  "Ми все ще їдемо з Солсбері сьогодні вдень?"
  «Так. Ми летимо до Булавайо і сядемо на ранковий поїзд до заповідника».
  "Ви можете обійтися без мене?" Нік вимкнув світло і відчинив балконні двері. Яскраве сонце та свіже повітря заливали кімнату. Він дав Гасові сигарету, сам закурив. «Я приєднаюся до вас у Wankie. Я хочу ретельніше вивчити ситуацію із золотом. Ми ще переможемо цих виродків. Вони мають джерело, і вони не хочуть дозволяти нам ним користуватися».
  "Звісно." - Гас знизав плечима. Це все рутинно. Мастерс має офіс у Булавайо, який обробляє туди переклади». Насправді, хоч Нік йому подобався, йому було приємно втратити його – надовго чи ненадовго. Він вважав за краще роздавати чайові без спостереження - ви могли отримати непоганий відсоток за довгу поїздку, не втрачаючи при цьому офіціантів і носіїв, а в Булавайо був чудовий магазин, де жінки зазвичай втрачали будь-яку ощадливість і витрачали долари як копійки. Вони купували смарагди Сандавани, мідне начиння, вироби зі шкіри антилоп та зебри в такій кількості, на яку йому завжди доводилося влаштовувати окреме відправлення багажу.
  
  
  
  
  
  Він мав комісію з магазином. Минулого разу його частка становила 240 доларів. Непогано для зупинки годинника. «Будь обережним, Нік. Те, як Вілсон говорив цього разу, дуже відрізнялося від того, коли я вів з ним справи раніше. Чувак, що за маячня ти наклав!» Він похитав головою під час спогаду. "Він став... небезпечним, я думаю".
  Так у тебе теж таке враження? Нік здригнувся, промацуючи запалені ребра. Той провал з даху Ван Преза нікому не допоміг. «Цей хлопець може бути чорним убивцею. Ви маєте на увазі, що не помічали цього раніше? Коли ви купили золото по тридцять доларів за унцію?
  Гас почервонів. «Я подумав - чорт забирай, я не знаю, що я зрозумів. Ця штука почала розгойдуватися. Я б одразу покинув її, я думаю, якщо ти думаєш, ми сильно застрягнемо, якщо щось піде не так. Я готовий ризикнути, але мені подобається спостерігати за шансами».
  "Вілсон звучав так, ніби він мав це на увазі, коли сказав нам забути про золотий бізнес. Але ми знаємо, що він, мабуть, знайшов страшенно хороший ринок з тих пір, як ви були тут востаннє.. Тоді в нього їх немає ні за які гроші. Він знайшов трубопровід або його соратники. Давайте дізнаємося, що це таке, якщо зможемо.
  Ви все ще вірите, що є Золоті Бивні. Енді?»
  "Ні." Це було досить просте питання, на яке Нік дав пряму відповідь. Гас хотів дізнатися, чи працює він із реалістом. Вони могли б купити дещо і пофарбувати у золотий колір. Порожні ікла із золота, щоб обійти санкції та допомогти переправити цей товар до Індії чи кудись ще. Навіть у Лондон. Але тепер я думаю, що ваш друг з Індії має рацію. З Родезії йде багато добрих зливків по чотириста унцій. Зауважте, він не сказав кілограми, грами, жокейські пов'язки або якісь сленгові терміни, які використовують контрабандисти. Хороші, великі стандартні зливки. Смакота. Так приємно відчувати їх на дні дорожньої валізи – після проходження митниці».
  Гас посміхнувся, у гонитві за фантазією. "Так - і півдюжини їх, відправлених з нашим туристичним багажем, було б навіть краще!"
  Нік ляснув його по плечу, і вони спустилися до холу. Він залишив Гаса в коридорі їдальні і вийшов на залиту сонцем вулицю. Фостер пішов його слідом.
  Сташ Фостер мав чудовий опис Ніка і фотографії, але одного разу він влаштував контрмарш у Шепердсов, так що він міг бачити Ніка в обличчя. Він був упевнений у своєму чоловікові. Чого він не усвідомлював, так це того, що у Ніка були дивовижні фотографічні очі та пам'ять, особливо при концентрації. У Duke, під час контрольованого тесту, Нік одного разу згадав шістдесят сім фотографій незнайомців і зміг зіставити їх із їхніми іменами.
  Сташ ніяк не міг знати, що, проходячи повз Ніка серед групи покупців, Нік упіймав його прямий погляд і вніс до каталогу його - бабуїна. Іншими людьми були тварини, предмети, емоції, будь-які пов'язані деталі, які допомагали його пам'яті. Сташ отримав точний опис.
  Ніку щиро подобалася його швидка прогулянка - Солсбері-стріт, Гарден-авеню, Бейкер-авеню - він гуляв, коли був натовп, а коли ходило мало людей, він гуляв двічі. Його дивні прогулянки розсердили Сташа Фостера, який подумав: Що за псих! Нікуди не дінешся, нічого не вдієш: тупий культурист. Було б приємно випустити кров із цього великого здорового тіла; щоб побачити, як цей прямий хребет і ці широкі плечі впали, скривилися, зім'яті. Він насупився, його широкі губи торкнулися шкіри високих вилиць, поки він не став ще більш мавпоподібним, ніж будь-коли.
  Він помилявся, говорячи, що Нік нікуди не подінеться, нічого не зробить. Кожен момент розум AXman був поглинений, розмірковував, записував, вивчав. Коли він закінчив свою довгу прогулянку, він майже нічого не знав про головний район Солсбері, і соціолог був би щасливий отримати його враження.
  Нік був засмучений своїми висновками. Він знав зразок. Коли ви побували у більшості країн світу, ваша здатність оцінювати групи розширюється як ширококутний об'єктив. Вузький погляд покаже працьовитий, щирі білки, які вирвали цивілізацію від природи хоробрості та тяжкою роботою. Чорні були ліниві. Що вони з цим зробили? Хіба тепер вони – завдяки європейській винахідливості та щедрості – не стали кращими, ніж будь-коли?
  Ви легко могли продати цю картину. Його багато разів купували і оформляли переможений Союз Півдня у Сполучених Штатах, прихильники Гітлера, похмурі американці з Бостона до Лос-Анджелеса, особливо багато поліцейських управлінь та офісів шерифів. Такі, як KKK та Birchers, зробили кар'єру, перетравлюючи його та подаючи під новими іменами.
  Шкіра не обов'язково має бути чорною. Історії були сплетені про червоне, жовте, коричневе і біле. Нік знав, що цю ситуацію легко створити, тому що всі чоловіки несуть у собі дві основні вибухівки – страх та провину. Страх найлегше побачити. У вас є ненадійна робота синього чи білого комірця, ваші рахунки, ваші турботи, податки, перевтома, нудьга чи зневага до майбутнього.
  
  
  
  
  
  Вони конкуренти, пожирачі податків, які юрмляться в бюро з працевлаштування, юрмляться в школах, блукають вулицями, готові до насильства, грабують вас у провулку. Вони, мабуть, теж не знають Бога, як і ви.
  Вина більш підступна. Кожен чоловік одного разу чи тисячу разів прокотився у своєму мозку збоченням, мастурбацією, зґвалтуванням, вбивством, крадіжкою, інцестом, корупцією, жорстокістю, шахрайством, розпустою та прийняттям третього мартіні, трохи обдуривши свій податковий звіт або розповівши копу що йому було лише п'ятдесят п'ять, коли йому було за сімдесят.
  Ви знаєте, що ви не можете це робити. Ти в порядку. Але вони! Боже мій! (Вони насправді Його теж не люблять.) Вони люблять їх весь час і – ну, принаймні деякі з них при кожній нагоді.
  Нік зупинився на розі, дивлячись на людей. Йому посміхнулася пара дівчат у м'яких бавовняних сукнях та сонячних капелюхах. Він усміхнувся у відповідь і залишив увімкненим, щоб позаду них йшла непоказна дівчина. Вона засяяла і почервоніла. Він поїхав на таксі до офісу «Родезійської залізниці».
  Сташ Фостер пішов за ним, ведучи свого водія, спостерігаючи за таксі Ніка. «Я просто бачу місто. Будь ласка, поверніть праворуч… тепер туди».
  Як не дивно, третє таксі було у дивній процесії, і його пасажир не намагався здивувати свого водія. Він сказав йому: «Їдь за номером 268 і не втрачай його». Він стежив за Ніком.
  Оскільки поїздка була короткою, а таксі Сташа рухалося нерівномірно, а чи не завжди на хвості Ніка, людина третьому таксі цього помітив. У залізничній конторі Сташ відпустив своє таксі. Третій вийшов з машини, розплатився з водієм і пішов за Ніком у будинок. Він наздогнав Ніка, коли AXman крокував довгим прохолодним критим коридором. "Містер Грант?"
  Нік повернувся і впізнав законника. Іноді йому здавалося, що професійні злочинці мають рацію, заявляючи, що «відчують запах людини у цивільному». Була аура, тонке випромінювання. Цей був високим, струнким атлетом. Серйозний тип близько сорока.
  "Вірно", - відповів Нік.
  Йому показали шкіряний чохол із посвідченням особи та бейджем. «Джордж Барнс. Сили безпеки Родезії».
  Нік посміхнувся. «Хоч би що це було, я цього не робив».
  Жарт провалився, бо пиво з вечірки вчора помилково залишилося відкритим. Барнс сказав: Лейтенант Сандеман попросив мене поговорити з вами. Він дав мені ваш опис, і я бачив вас на Гарден-авеню».
  Нік подумав, як довго Барнс стежив за ним. “Це було мило з боку Сандемана. Він думав, що я загублюсь?
  Барнс, як і раніше, не посміхався, його чисте обличчя залишалося серйозним. Він мав акцент північної Англії, але він говорив ясно і зрозуміло. "Ви пам'ятаєте, як бачили Лейтенанта Сандемана та його групу?"
  «Так, справді. Він мені допомагав, коли мав прокол».
  "Ой?" Очевидно Сандеман не встиг заповнити всі деталі. «Що ж – очевидно, після того, як він допоміг тобі, він зіткнувся із проблемою. Його патруль був у кущах приблизно за десять миль від ферми ван Преза, коли вони потрапили під обстріл. Четверо його людей було вбито».
  Нік відкинув напівусмішку. "Мені дуже шкода. Подібні новини ніколи не бувають приємними».
  «Не могли б ви мені сказати, кого ви бачили у ван Преза?»
  Нік потер широке підборіддя. «Подивимось – там був сам Пітер ван Пре. Доглянутий старий, схожий на одного із наших західних власників ранчо. Справжній, котрий працював над цим. Близько шістдесяти, я гадаю. Він носив...»
  "Ми знаємо ван Преза", - підштовхнув Барнс. "Хто ще?"
  «Ну, там були пара білих чоловіків та біла жінка, і я думаю, близько чотирьох чи п'яти чорних чоловіків. Хоча я міг бачити, як одні й ті самі чорні чоловіки приходять і йдуть, бо вони ніби схожі один на одного - чи знаєте».
  Нік, задумливо дивлячись на крапку над головою Барнса, побачив, як підозра прослизнула по обличчю чоловіка, затрималася, а потім зникла, змінивши смиренність.
  "Ви не пам'ятаєте жодних імен?"
  Ні. Це був не такий формальний обід».
  Нік чекав, що він порушить питання про Буті. Він цього не зробив. Можливо, Сандеман забув її ім'я, відкинув її як неважливу, або Барнс стримувався з своїх причин чи допитував її окремо.
  Барнс змінив підхід. "Як вам Родезія?"
  «Чарівно. Ось тільки я здивований засідкою на патруль. Бандити?
  «Ні, політика, як я гадаю, ви добре знаєте. Але дякую, що щадили мої почуття. Як ви дізналися, що це засідка?
  "Я не знав. Це досить очевидно, або, можливо, я зв'язав вашу згадку в кущах».
  Вони підійшли до телефонів. Нік сказав: Ви мене вибачте? Я хочу зателефонувати".
  "Звичайно. Кого ви хочете бачити у цих будівлях?"
  "Роджера Тілборна".
  «Роггі? Я добре знаю його. Зателефонуйте і я покажу вам його офіс».
  Нік зателефонував до Мейклесу, і Добі викликали до нього. Якщо родезійська поліція змогла так швидко прослухати дзвінок, вона випередила б AX, у чому він сумнівався. Коли вона відповіла, він коротко розповів їй про питання Джорджа Барнса і пояснив, що він тільки зізнався, що зустрічався з Ван Пресом. Буті подякувала йому, додавши: «Побачимося на водоспаді Вікторія, любий».
  «Сподіваюся, люба. Добре проводь час і грай спокійно».
  Якщо Барнс підозрював дзвінок, він не став показувати.
  
  
  
  
  Вони знайшли Роджера Тілборна, операційного директора Rhodesian Railways, в офісі з високими стелями, який виглядав як знімальний майданчик для фільму про Джея Гулда. Було багато гарного промасленого дерева, пахло воском, важкі меблі та три чудові моделі локомотивів, кожен на своєму столі завдовжки близько ярду.
  Барнс познайомив Ніка з Тілборном, невисоким, худорлявим, швидким чоловіком у чорному костюмі, який виглядав так, ніби він провів приголомшливий робочий день.
  «Я отримав ваше ім'я з бібліотеки «Залізничного віку» у Нью-Йорку, – сказав Нік. «Я збираюся написати статтю, щоб доповнити фотографії ваших залізниць. Особливо ваші паровози Beyer-Garratt».
  Нік не пропустив погляд, яким обмінялися Барнс та Тілборн. Здавалося, що він казав: «Можливо, а може, й ні» - здається, кожен небажаний негідник думає, що може приховати будь-що, зображаючи з себе журналіста.
  "Я задоволений", - сказав Тілборн, але не сказав: "Що я можу тобі зробити?"
  «О, я не хочу, щоб ви нічого робили, просто скажіть мені, де я можу сфотографувати один з німецьких паровозів Union класу 2–2–2 плюс 2–6–2 з переднім баком для води, що гойдається. У нас нічого не знаєте, як вони в Штатах, і я не думаю, що ви будете використовувати їх довго.
  Задоволений, трохи склілий погляд поширився по серйозних рисах обличчя Тілборна. «Так. Дуже цікавий двигун». Він відкрив скриньку свого гігантського столу і дістав фотографію. «От фотографія, яку ми зробили. Фактично фотографія машини. Жодного життя, але прекрасні деталі».
  Нік вивчив його та захоплено кивнув. «Прекрасна звірюга. Це чудовий знімок...»
  Ви можете отримати його. Ми зробили кілька відбитків. Якщо ви його використовуєте, покладіться на Родезійські залізниці. Ви помітили модель на тому першому столі?
  "Так." Нік повернувся і подивився на блискучий маленький локомотив і вклав у свій погляд кохання. «Ще один Garratt. Клас GM із чотирма циліндрами. Найпотужніший двигун у світі, який працює на шістдесятифунтовій рампі».
  «Вірно! Що б ви сказали, якби я сказав вам, що він все ще працює?
  "Ні!"
  "Так!"
  Тілборн засяяв. Нік виглядав здивованим та зрадованим. Він намагався пригадати, скільки унікальних локомотивів там значилося. Він не міг.
  Джордж Барнс зітхнув і простяг Ніку картку. «Я бачу, ви двоє порозумієтеся. Містер Грант, якщо ви згадаєте що-небудь зі своєї поїздки до Ван Преза, що могло б допомогти мені чи Лейтенанту Сандеману, ви дасте мені знати?
  "Я обов'язково подзвоню". "Ти знаєш, я нічого не запам'ятаю, - подумав Нік, - ти сподіваєшся, що я натраплю на щось і мені доведеться подзвонити тобі, і ти працюватимеш над цим звідти". "Приємно познайомитися".
  Тілборн навіть не помітив його відходу. Він казав: «У вас, звичайно ж, будуть найкращі можливості для фотографій довкола Булавайо. Ви бачили фотографії Девіда Моргана у «Потягах»?»
  "Так. Відмінно"
  Як справи у ваших поїздів у Сполучених Штатах? Мені було цікаво ..."
  Ніку справді сподобалися півгодинні розмови про залізниці, він вдячний за докладне дослідження Родезійської залізниці та за свою незвичну пам'ять. Тілльборн, справжній фанат, закоханий у свою справу, показав йому фотографії, пов'язані з історією транспорту країни, які були б безцінними для справжнього журналіста, і попросив надіслати чай.
  Коли розмова зайшла про змагання з повітря та вантажівок, Нік зробив свій хід. «Поодинокі поїзди та нові типи великих спеціалізованих вантажних вагонів рятують нас у Сполучених Штатах», - сказав він. «Хоча занедбані тисячі невеликих вантажних під'їзних колій. Гадаю, у вас та сама проблема, що й у Англії».
  "О так." Тілборн підійшов до гігантської карти на стіні. «Бачите сині позначки? Невикористані під'їзні шляхи».
  Нік приєднався до нього, хитаючи головою. «Нагадує мені наші західні дороги. На щастя, кілька нових під'їзних шляхів призначено для нового бізнесу. Гігантський завод або новий копальня, що забезпечує великий тоннаж. Я вважаю, що з санкціями ви не зможете збудувати великі заводи зараз. ділянку будівництва відкладено».
  Тілборн зітхнув. «Ти так правий. Але настане день...»
  Нік конфіденційно кивнув. «Звичайно, світ знає про ваш міжлайн-рух. Від португальських та південноафриканських маршрутів до Замбії тощо. Але якщо китайці збудують цю дорогу, вони загрожують...»
  Вони можуть. У них є команди, які працюють над опитуваннями”.
  Нік вказав на червону позначку на залізничній лінії біля кордону на шляху до Лоренка Маркеса. «Б'юся об заклад, це новий майданчик для перевезення нафти для бездоріжжя та іншого. У вас достатньо потужності для цього?
  Тілборн виглядав задоволеним. "Ви маєте рацію. Ми використовуємо всю наявну у нас потужність, тому Beyer-Garratts все ще працюють. Просто в нас поки що недостатньо дизелів».
  «Сподіваюся, вам ніколи не буде достатньо. Хоча я вважаю, що як чинний чиновник вам подобається їхня ефективність...»
  "Я не зовсім впевнений." Тілборн зітхнув. «Але прогрес не можна зупинити. Дизелі легші на рейках, але паровози економічні. Ми маємо замовлення на дизелі».
  «Я не питатиму вас, з якої країни».
  "Будь-ласка не треба. Я не маю вам говорити».
  Нік тицьнув пальцем в іншу червону позначку. "Ось ще один новий, неподалік Шамви, Пристойний тоннаж"
  
  
  
  "
  «Вірно. Декілька вагонів на тиждень, але це збільшуватиметься».
  Нік пройшов слідами на карті, очевидно, з випадковою цікавістю. «Ось ще один. Виглядає солідно».
  "Ах да. Верфь Тейлор-Хілл-Бореман. Вони дають нам замовлення по кілька машин на день. Я розумію, що вони зробили чудову прив'язку. Сподіваюся, це витримає».
  "Це чудово. Кілька вагонів на день?"
  "О так. Синдикат ударив по ньому. Іноземні зв'язки і таке інше, в наш час досить замовчується, але хіба можна бути замкнутим, коли ми збираємо машини звідти колись вдень?» Я хотів дати їм невеликого перевізника, але у нас немає зайвих, тому вони замовили свої власні”.
  "Вважаю, з тієї ж країни, де ви замовляли дизелі". Нік засміявся і підняв руку. "Не кажи мені де!"
  Його господар приєднався до смішку. "Я не буду".
  «Як ви думаєте, мені слід зробити кілька знімків їхніх нових дворів? Або це буде… ее, недипломатично. Не варто через це метушитися».
  "Я би не став. Є так багато інших добрих сцен. Вони надзвичайно потайливі хлопці. Я маю на увазі, що вони діють ізольовано і таке інше. Дорожня охорона. Вони навіть обурюються, коли в'їжджають наші поїзні бригади, але вони нічого не можуть зробити. доки вони не отримають своїх власних. Було трохи розмов про те, що вони зловживали неграми. Слух, я вважаю, жоден розсудливий оператор не поводиться погано зі своїми робітниками. Не може налагодити виробництво таким чином, і раді праці буде що сказати про це."
  Нік пішов з теплим рукостисканням та гарним почуттям. Він вирішив відправити Роджеру Тілборну копію "Залізних коней Олександра: американські локомотиви". Чиновник на це заслужив. Декілька вагонів на день з Тейлор-Хілл-Боремана!
  У ротонді великого комплексу будівель Нік зупинився, щоб подивитись на фотографію Сесіла Роудса поряд із раннім родезійським потягом. Його завжди насторожені очі бачили чоловіка, який пройшов коридором, який він щойно покинув, і сповільнив крок, коли побачив Ніка… чи з якоїсь іншої причини. Він був за вісімдесят футів від нього. Він виглядав невиразно знайомим. Нік зафіксував факт. Він вирішив не виходити прямо на вулицю, а пройтися довгою галереєю, чистою, прохолодною і тьмяною, сонце пробивалося крізь овальні арки, немов ряди вузьких жовтих копій.
  Незважаючи на ентузіазм Тіллборна, можна було побачити, що Родезійські залізниці знаходяться в такому ж становищі, як і в усьому світі. Найменша кількість пасажирів, великі та довгі вантажі, що обслуговується меншою кількістю персоналу та менша кількість приміщень. Половина офісів у галереї була зачинена, на деяких темних дверях все ще збереглися ностальгічні знаки: "Солсберійський багажний директор". Аксесуари для спальних автомобілів. Помічник білетного майстра.
  Позаду Ніка Сташ Фостер досяг ротонди і визирнув за колону в спину AXman-а, що відступає. Коли Нік повернув праворуч, по іншому проходу, що веде до рейок і сортувальних майданчиків, Сташ швидко пересунувся на своїх гумових черевиках і зупинився за рогом, щоб подивитися, як Нік виходить у двір з твердим покриттям. Стеш знаходився за тридцять футів від цієї широкої спини. Він вибрав саме те місце, просто під плечем і ліворуч від хребта, куди повинен увійти його ніж - твердий, глибокий, у горизонтальному положенні, щоб він міг вибрати розріз між ребрами.
  Нік відчув дивний занепокоєння. Малоймовірно, що його гостра чутка вловила підозріле ковзання майже безшумних ніг Сташа або що запах людини, що залишився в ротонді, коли він увійшов до будівлі позаду Ніка, пробудив у ніздрях Ніка якусь примітивну застережливу залозу і попередив його. щоб попередити його мозок. Однак це був факт, на який Сташ обурився, а Нік не знав, що жоден кінь чи собака не наблизиться до Сташа Фостера і не стане поруч з ним без бунту, звуку та бажання атакувати чи втекти.
  Колись внутрішній двір був жвавим місцем, де двигуни та машини зупинялися, щоб отримати накази, а їхні екіпажі – для нарад з офіційними особами чи збору запасів. Тепер там було чисто та безлюдно. Проїжджав дизель, що тягнув довгий фургон. Нік підняв руку до машиніста і дивився, як вони ховаються з поля зору. Машини гуркотіли та гриміли.
  Сташ зімкнув пальці на ножі, який він ніс у піхвах, прикріплених до його пояса. Він міг дістати його, втягуючи повітря, як зараз. Вона висіла низько, шкіряна вішалка зігнулася, коли він сів. Він любив розмовляти з людьми, самовдоволено думаючи: «Якби ви тільки знали! У мене на колінах ніж. Він може опинитися у вас у животі за секунду».
  Лезо Сташа було двогострим, на кремезній рукояті, короткою версією свого Хьюго Ніка. Його п'ятидюймове лезо не відрізнялося чудовою якістю Х'юго, але Сташ зберіг гострі леза з обох боків. Йому подобалося гладити його маленьким точильним каменем, який він носив у кишені для годинника. Встроміть його в правий бік - посуньте з боку в бік - вийміть! І ви можете вставити його знову, перш ніж ваша жертва оговтається від шоку.
  Сонце блиснуло на сталі, коли Сташ тримав її низько і твердо, як убивця, завдав би удару і рубанув і стрибнув уперед. Він уважно подивився на ту крапку на спині Ніка, куди увійде наконечник.
  Мікроавтобуси проносилися повз дорогу
  
  
  
  
  
  - Нік нічого не чув. Проте вони розповідають про французького льотчика-винищувача Кастелюкс, який нібито відчув нападників на своєму хвості. Якось на нього налетіли три фоккери - один-два-три. Кастелюкс ухилився від них, раз-два-три.
  Можливо, це був сонячний спалах, що блиснув з космосу в лезо найближчого вікна, або шматочок металу, який на мить відбився, щоб упіймати погляд Ніка і потривожити його пильні почуття. Він так і не впізнав - але він раптово повернув голову, щоб перевірити свій зворотний слід, і побачив обличчя павіана, що метнулося на нього на відстані менше восьми футів, побачив лезо.
  Нік упав праворуч, відштовхнувшись лівою ногою, зігнувши тіло. Сташ поплатився за концентрацію та відсутність гнучкості. Він спробував піти за цією плямою на спині Ніка, але його власний імпульс забрав його надто далеко, надто швидко. Він загальмував, повернувся, сповільнився, кинув вістря ножа вниз.
  Керівництво AX з рукопашного бою пропонує: зіткнувшись з чоловіком, який правильно тримає ніж, спочатку подумайте про швидкий удар по яєчках або бігу.
  Тут є ще багато чого, про пошук зброї і таке інше, але прямо зараз Нік зрозумів, що ті перші два захисти не працюють. Він був унизу і занадто викривлений, щоб штовхнути, а щодо бігу ...
  Лезо твердо і прямо потрапило йому в груди. Він скорчився в спині і відчув тремтіння від болю, коли вістря увійшло під його правий сосок і видало глухий брязкіт звук. Над ним притиснувся Сташ, віднесений уперед його власною потужною пружиною. Нік схопився лівою рукою за смертоносне праве зап'ястя, його рефлекси були такими ж миттєвими та точними, як у майстра фехтування, що відбиває атаку учня. Сташ зігнув коліна і спробував відсунутися, відчуваючи раптову тривогу від нищівної сили захоплення, за яким, здавалося, лежала двотонна вага, і сили, достатньої, щоб зламати кістки в руці.
  Він не був новачком. Він повернув руку з ножем до великого пальця Ніка – маневр відриву, якому неможливо протистояти, тактика, за допомогою якої будь-яка активна жінка може звільнитися від наймогутнішого чоловіка. Нік відчув, як його хватка вислизнула через обертання руки; лезо не дозволило йому дістатися Вільгельміни. Він зібрався і штовхнув з усією своєю м'язовою силою, відкинувши Стеша на чотири або п'ять футів тому, якраз перед тим, як хватка на руці з ножем була зламана.
  Сташ відновив рівновагу, готовий знову завдати удару, але на мить зупинився, побачивши дивовижну річ: Нік розірвав лівий рукав куртки та рукав сорочки, щоб безперешкодно витягти Х'юго. Сташ побачив, як другий мерехтливий меч знову і знову спалахнув, вістря якого було в ярді від його власного.
  Він зробив випад. Протилежний клинок пірнув, парирував його удар мініатюрним поворотом вліво і поштовхом вгору en кварт. Він відчував, як чудові м'язи несуть його ніж і руку вгору, і він почував себе страшенно голим і безпорадним, коли намагався відновити контроль, витягти назад свій меч і руку і знову розрізати. Він знову притис руку до грудей, коли цей страшенно швидкий сталевий уламок, з яким він зіткнувся, підвівся, схрестив його клинок і влучив йому в горло. Він ахнув, ударив уперед людину, яка відривалася від землі, і відчув жах, коли ліва рука, немов гранітний блок, піднялася проти його правого зап'ястя. Він спробував повернутися назад, завдати удару убік.
  Цей жахливий клинок опустився праворуч, коли Нік зробив хибний випад, і Сташ тупо рушив рукою, щоб парирувати. Нік відчув тиск на зап'ястя, що блокує, і легко і прямо натиснув на руки Сташа.
  Сташ знав, що це наближається. Він знав це з того часу, як та перша блискуча мить попрямувала до його горла, але на мить він подумав, що врятував себе і переможе. Він відчував жах та жах. Жертва зі зв'язаними руками не чекала...
  Його мозок все ще тривожно вигукував команди переграного тіла, коли його охопила паніка - одночасно з лезом Ніка, яке увійшло поряд з його адамовим яблуком і повністю пройшло через його горло і спинний мозок, вістря виступало, як змія з металевою мовою, під лінією волосся. . День став червоно-чорним із золотими спалахами. Останні палаючі кольори, які колись бачив Сташ.
  Коли він упав, Нік відвів Х'юго і відійшов. Вони не завжди вмирали одразу.
  Сташ лежав у широкій кривавій калюжці. Його звивалися півколами червоні візерунки. У падінні він вдарився головою. Перерізане горло перетворило те, що можна було б назвати криком, на неземне нитку і скрип.
  Нік відштовхнув ножа Сташа й обшукав того, хто впав, тримаючись подалі від крові і щипаючи кишені, як чайка, що клює труп. Він узяв гаманець та футляр для карт. Він витер Х'юго об куртку чоловіка, високо на плечі, де її можна було прийняти за кров людини, ухиляючись від руки, яка намацувала його в смертельній агонії.
  Нік повернувся до входу до будівлі і почав чекати, спостерігаючи. Конвульсії Сташа зменшувалися, наче заводна іграшка бігла вниз. Мимо проїхав останній фургон, і Нік був вдячний, що на його кінці не було ні майданчика, ні кабіни. На подвір'ї було тихо. Він пройшов через галерею, знайшов на вулиці двері, що мало використовуються, і пішов геть.
  
  
  Розділ сьомий
  
  
  Нік повернувся до "Мейклесу". Марно викликати таксі та давати поліції інший час. Барнс вирішить, що його слід розпитати про смерть у будівлі залізниці, а тривала прогулянка – це гнучка одиниця часу.
  
  
  
  
  Він купив газету, проходячи через вестибюль. У своїй кімнаті він роздягнувся, полив холодною водою дводюймовий зріз на грудях і оглянув футляр для карток та гаманець, які взяв у цієї людини. Вони сказали йому трохи, крім імені Сташа та адреси в Булавайо. Алан Вілсон послав би його? Коли захищаєш мільйони, стаєш грубим, але він не міг повірити, що завдати удару в спину - це стиль Вілсона.
  Залишився Іуда - або Майк Бор, або ще хтось в THB. Ніколи не скидаючи з рахунків Гаса Бойда, Яна Мастерса і навіть Пітера ван Преза, Джонсона, Хау, Максвелла… Нік зітхнув. Він поклав пачку банкнот із гаманця разом зі своїми грошима, не рахуючи їх, розрізав гаманець, спалив усе, що міг у попільничці, а решту змив в унітаз.
  Він уважно оглянув тканину свого пальта, сорочки та майки. Єдина кров була від його власної подряпини від ножа. Він сполоснув майку та сорочку в холодній воді і розірвав їх на клаптики, знявши етикетки з комірів. Розвертаючи чисту сорочку, він ніжно і з жалем дивився на Х'юго, прив'язаного до голого передпліччя. Потім він зателефонував до офісу Мастерс і замовив машину.
  Не варто відмовлятися від куртки; Барнс має право запитати про це. Він знайшов ательє далеко від готелю і попросив її полагодити. Він проїхав кілька миль до Селусу, милуючись сільською місцевістю, і повернув назад у бік міста. Великі гаї фруктових дерев виглядали так само, як частини Каліфорнії, з довгими лініями зрошування і гігантськими обприскувачами, запряженими тракторами. Якось він побачив запряжений кіньми візок з розпилювачами і зупинився подивитися, як ним керують негри. Він вважав, що їхня торгівля приречена, як і збирачі бавовни в Діксі. Його увага привернула дивне дерево, і він використав свій путівник, щоб визначити його - канделябр або гігантський молочай.
  Барнс чекав у вестибюлі готелю. Допит був ретельний, але ні до чого не привів. Він знав Сташа Фостера? Як він повернувся з офісу Тілборна до свого готелю? О котрій він приїхав? Чи знав він когось, хто належав до політичних партій Зімбабве?
  Нік був здивований, тому що єдина цілком чесна відповідь, яку він дав, була на останнє запитання. Ні, я так не думаю. А тепер скажи мені – чому питання?»
  «Сьогодні у залізничній станції було зарізано чоловіка. Приблизно тоді, коли ви були там».
  Нік здивовано глянув. "Ні - Роджер? О ні..."
  "Ні ні. Людина, яку я питав, чи знали ви. Фостер».
  "Хочете описати його?"
  Барнс зробив. Нік знизав плечима. Барнс пішов. Але Нік не дозволяв собі захоплення. То була розумна людина.
  Він повернув машину Мастерсу та полетів на DC-3 через Карибу до головного табору у національному парку Ванки. Він був радий знайти у головному таборі повністю сучасний курорт. Менеджер прийняв його як одного з супутників на турне Едмана, яке мало прибути вранці, і поселив його в комфортабельному шалі з двома спальнями - «Безкоштовно за перше відвідування. ніч."
  Нік почав цінувати ескорт-бізнес.
  Хоча Нік читав про національний парк Ванки, він був вражений. Він знав, що на його п'яти тисячах квадратних миль мешкає сім тисяч слонів, величезні стада буйволів, а також носороги, зебри, жирафи, леопарди, антилопи в нескінченній різноманітності та десятки інших видів, які він навіть не спромігся запам'ятати. Тим не менш, Main Camp був настільки комфортабельним, наскільки це було можливо завдяки продуктам цивілізації, зі злітно-посадковою смугою, де CAA DC-3 зустрічали автомобілі останньої моделі та незліченні мікроавтобуси, смугасті чорно-білі, як механічні зебри.
  Повертаючись до головного будиночка, він побачив Брюса Тодда, людину Яна Мастерса - «зірку футболу», що стоїть біля входу.
  Він привітався з Ніком: «Привіт, я чув, що ти приїхав. Подобається?
  «Чудово. Ми обидва рано...»
  «Я свого роду передовий розвідник. Перевіряю кімнати, машини і таке інше. Почуваєшся на заході сонця?»
  "Хороша ідея." Вони пройшли в коктейль-бар, два засмаглі молоді люди, які приваблювали жіночі очі.
  За віскі та газування тіло Ніка розслабилося, але його розум був активний. Для Мастерса було логічним надіслати «передову людину». Також було можливо, навіть ймовірно, що атлет із Солсбері Тодд був пов'язаний з Джорджем Барнсом та Родезійськими силами безпеки. Звичайно, Барнс вважав би доцільним на якийсь час приставити хвіст до «Ендрю Гранту»; він був головним підозрюваним у дивній смерті Фостера.
  Він подумав про ті вагони, які щодня вирушають із шахтного комплексу THB. У накладних не буде жодного сенсу. Можливо, хром чи нікелева руда із золотом заховані у будь-якому вагоні, яку вони оберуть? Це було б розумно та практично. Але ж вагони? З них має бути капає ця речовина! Він спробував згадати транспортувальну вагу азбесту. Він сумнівався, що читав про них, бо не міг їх згадати.
  Санкції – ха! Він не мав певної думки з приводу того, що з них правильно, а що ні, чи з пов'язаних із цим політичних питань, але був застосований старий гіркий факт: там, де є достатньо залучених, власних інтересів інші правила не діють.
  
  
  
  
  
  Ймовірно, Вілсон, Мастерс, Тодд та інші точно знали, що робить THB, та схвалювали це. Можливо, навіть отримували платню. Одне можна сказати напевно: у цій ситуації він міг повністю покладатися тільки на себе. Усі інші були підозрюваними.
  А вбивці, яких мав надіслати Юда, ефективні сили вбивць, яких він міг відправити по всій Африці? Це відповідало чоловікові. Це означало, що в його кишені було більше грошей, і це допомогло йому позбутися багатьох небажаних ворогів. Коли його найманці знадобляться ще більше. Колись... Ага, з новими нацистами.
  Потім він подумав про Буті, Джонсона і ван Презе. Вони не підходили до шаблону. Ви не могли собі уявити, щоб вони рухалися лише за гроші. Нацизм? Це справді було не так. А місіс Райєрсон? Така жінка, як вона, могла насолоджуватися хорошим життям у Шарлоттсвіллі - кататися на машинах, займатися громадськими справами, нею захоплювалися, скрізь запрошували. Проте, як і кілька інших агентів AX, яких він зустрів, вона ізолювалася тут. Коли дійшло раніше, якою була її власна мотивація? АХ запропонував їй двадцять тисяч на рік за спостереження за їхніми операціями щодо безпеки, але він блукав світом за менші гроші. Все, що ви могли сказати собі, це те, що ви хочете, щоб ваша унція ваги знаходилася на правій стороні ваги. Добре, але хто сказав, яка сторона має рацію? Чоловік міг ...
  «...два водопої поблизу - Ньямандхлову та Гувулала Панс», - говорив Тодд. Нік уважно слухав. «Ви можете сидіти високо та дивитися, як тварини приходять увечері на водопій. Ми підемо туди завтра. Дівчатам сподобається стінбок. Вони схожі на діснеєвського Бембі».
  «Покажи їх Тедді Нортвею», - сказав Нік, і його потішило рожеве забарвлення засмаглої шиї Тодда. "Чи є запасна машина, яку я можу використати?"
  "Взагалі то ні. У нас є два власні седани, і ми використовуємо мікроавтобуси з гідом для гостей. Ви ж знаєте, тут не можна їздити після сутінків. І не випускайте гостей із машин. Це може стати трохи небезпечним з деякою худобою. Леви іноді з'являються у прайдах п'ятнадцять або близько того”.
  Нік приховав своє розчарування. Вони були менш ніж за сотню миль від власності THB. Дорога з цього боку не зовсім доходила до нього, але він припустив, що там можуть бути немарковані стежки, якими може поставити машину або, якщо необхідно, пройти пішки. У нього був маленький компас, протимоскітна сітка та пластикове пончо, настільки маленьке, що всі вони помістились у кишені. Його маленькій карті було п'ять років, але зійде.
  Вони пішли до їдальні та з'їли стейки канни, які Нік знайшов чудовими. Пізніше вони танцювали з дуже добрими дівчатами, і Нік вибачився незадовго до одинадцятої. Незалежно від того, чи зміг він дослідити THB з цього моменту, він запалив достатньо запалів, щоб одна з невідомих вибухових сил могла дуже швидко звільнитися. Це був добрий час, щоб залишатися у формі.
  * * *
  Він приєднався до Брюса Тодда за раннім сніданком, і вони проїхали чотирнадцять миль до станції Детт. Довгий блискучий поїзд вивергав натовп людей, включаючи п'ять або шість туристичних груп на додаток до їхньої власної. Двом групам довелося чекати на машини. Мастерс вчинив мудро, поставивши свою людину на місце. У них були два седани, мікроавтобус та універсал Volvo.
  Дівчатка були яскравими і сяючими, говорили про свої пригоди. Нік допоміг Гасі з багажем. "Плавна подорож?" - Запитав він у старшого ескорту.
  "Вони щасливі. Це особливий поїзд». Гас хмикнув із важкою сумкою. "Не те щоб звичайні не набагато кращі, ніж Penn Central!"
  Після ситного «раннього чаю» вони на тих же машинах поїхали бурхливим бундом. Гід-Wankie вів маленький смугастий автобус, і на прохання менеджера, оскільки він не мав людей, Гас і Брюс водили седани, а Нік сів за кермо фургона Volvo. Вони зупинялися біля Кауше Пан, греблі Мтоа, і кілька разів зупинялися на вузькій дорозі, щоб спостерігати за стадами дичини.
  Нік визнав, що це було приголомшливо. Як тільки ви покинули Головний табір, ви потрапили в інший світ, суворий, примітивний, загрозливий та красивий. Він вибрав Буті, Рут Кроссман та Джанет Олсон для своєї машини, і йому подобалася компанія. Дівчата використовували сотні футів кіноплівки на страусах, бабуїнах та ланях. Вони співчутливо застогнали, коли побачили левів, що розривають тушу вбитої зебри.
  Біля греблі Чомпані над ними пролетів гелікоптер, що виглядав не до місця. Це мав бути птеродактиль. Невдовзі після цього маленький караван зібрався разом, розділивши холодне пиво, яке Брюс приготував із портативного холодильника, а потім, як це роблять туристичні групи, вони розійшлися. Мікроавтобус зупинився, щоб оглянути велику череду буйволів, пасажири седана фотографували антилоп гну і, за договорами дівчат*. Нік котив воз по довгій звивистій петлі дороги, яка могла проходити пагорбами Арізони під час сухого спринту.
  Попереду, біля підніжжя пагорба, він побачив вантажівку, що зупинилася на перехресті, де дороги, якщо він пам'ятав карту, відгалужувалися на Ванки, Матетсі і назад до Головного табору іншим маршрутом. Вантажівка була позначена великими літерами Wankie Research Project.
  
  
  
  
  Коли вони поїхали, він побачив, що фургон із панелями зупинився за двісті футів уздовж північно-східної дороги. Маскувалися так само. Дивно – він не помітив, як адміністрація парку наклеює своє ім'я на все. Їм подобалося залишати враження природності. Дивно.
  Він сповільнився. З вантажівки вийшов кремезний чоловік і махнув червоним прапором. Нік згадав будівельні проекти, які він бачив у Солсбері - там були запобіжні прапорці, але зараз він не міг пригадати, щоб бачив червоний. І знову дивно.
  Він пирхнув, його ніздрі роздулися, як у звірів, що оточують їх від незвичайного запаху, що може означати небезпеку. Він пригальмував, примружився, подивився на флагмана, який когось нагадав. Що? Виростіть бабуїна! Точної подібності на обличчі не було, за винятком високих вилиць, але його хода була мавпою, зарозумілість і все ж таки певна прямолінійність з прапором. Робітники поводяться з ними недбало, не як із вимпелами на швейцарських прапорах.
  Нік зняв ногу з гальма і натиснув на педаль газу.
  Буті, що сидів поруч із ним, скрикнув: «Гей, Енді, бачиш прапор?»
  Дороги було недостатньо, щоб пропустити людину, низький обрив обривався з одного боку, і вантажівка блокувала вузький прохід. Нік прицілився в нього і протрубив у ріг. Чоловік шалено змахнув прапором, потім відскочив убік, коли віз пролетів повз те місце, де він стояв. На задньому сидінні дівчата ахнули. Буті сказала високим голосом: "Привіт, Енді!"
  Нік дивився на кабіну вантажівки, коли проїжджав повз. Водій був кремезним, похмурим типом. Якби ви вибрали норму для родезійця, він би не був. Блідо-біла шкіра, ворожість на обличчі. Нік мигцем побачив чоловіка, що сидів поруч, здивований тим, що «Вольво» прискорилося, замість того щоб зупинитися. Китаєць! І хоча єдине розфокусоване зображення у файлах AX було невдалим знімком, він міг бути Сі Калганом.
  Коли вони проїхали повз доставлений седан, задні двері відчинилися, і з них почав вилазити чоловік, тягнучи за собою щось, що могло бути зброєю. Вольво пролетів мимо, перш ніж він зміг упізнати предмет, але в руці, що вийшла попереду, був великий автомат. Безперечно.
  Живіт у Ніка похолов. Попереду було чверть милі звивистою дорогою до першого повороту та безпеки. Дівчата! Чи стріляють вони?
  «Лягайте, дівчатка. На підлогу. Зараз же!"
  Постріли! Вони стріляли.
  Постріли! Він похвалив карбюратор Volvo, він висмоктував бензин і подавав потужність без вагань. Він думав, що один із цих пострілів потрапив у машину, але це могла бути його уява або дорожня нерівність. Він припустив, що людина в маленькій вантажівці двічі вистрілила, а потім вибралася, щоб прицілитися. Нік палко сподівався, що він поганий стрілець.
  Постріли!
  На дорозі було трохи ширше полотно, і Нік використав його, щоб урятувати машину. Тепер вони справді мчали.
  Постріли! Слабніше, але від куль не втекти. Постріли!
  Можливо, ублюдок використав свою останню кулю. Постріл!
  "Вольво" пролетів над провалом, як хлопчик, що мчав в озеро для свого першого весняного стрибка.
  Руб-а-дю-дю-дю. Нік ахнув. Людина в кузові залишеного седана мала пістолет-кулемет. Він, мабуть, від подиву намацав його. Вони були над горбом.
  Попереду був довгий звивистий спуск із застережливим знаком унизу. Він прискорився на півдорозі, потім натиснув на гальмо. Мабуть вони роблять сімдесят п'ять, але він не змінив фокусування очей, щоб дивитися на лічильник. Як швидко котитиметься ця вантажівка? Якби він був добрим чи модернізованим, вони б сиділи качками у Volvo, якби він наздогнав. Велика вантажівка поки не була загрозою.
  Звичайно, велика вантажівка не була загрозою, але Нік не міг цього знати. Це був власний дизайн Юди, з бронею до пояса, двигуном потужністю 460 кінських сил та великокаліберними кулеметами на носі та на кормі з повними 180 градусами секторів вогню через порти, зазвичай приховані панелями.
  У його стійках лежали автомати, гранати та гвинтівки зі снайперськими прицілами. Але, як і танки, які Гітлер вперше відправив до Росії, він був страшенно гарний для цієї роботи. Було важко маневрувати, і на вузьких дорогах швидкість не перевищувала 50 миль на годину, тому що повороти сповільнювали швидкість. Volvo зник з уваги, перш ніж цей "танк" рушив з місця.
  Інша справа – швидкість седана. Він був крутий, і водій, що напівзлісно гарчав на Крола поряд з ним, коли вони котилися, був гарячим хлопцем з кінськими силами. Вітрове скло, оскільки воно було вказано у місцевих каталогах запчастин, було майстерно розділене та закріплене на петлях, так що праву половину можна було скласти для чіткого спостереження вперед або використання як вікно для стрілянини. Крол присів і відкрив його, тримаючи свою пістолет-кулемет 44 тимчасово перекинувся через плече, потім підняв його до отвору. Він зробив кілька пострілів з більш важкої Skoda, але переключився на 7.92 у тісноті. Як би там не було, він пишався своїм умінням поводитися з автоматами.
  Вони з ревом перелетіли через горбок на дорогу і спустилися схилом на пружинах. Все, що вони бачили в «Вольво», - це хмара пилу та форма, що зникає. - Іди, - гаркнув Крол. «Я триматиму вогонь, поки ми їх не накриємо».
  Водієм був крутий міський хорват, який назвав себе Блохом після приєднання до німців, коли йому було шістнадцять.
  
  
  
  
  
  У молодості він чи ні, але мав таку жорстоку репутацію у переслідуванні власного народу, що він відступив зі своїми друзями по Вермахту до самого Берліна. Розумний він вижив. Він був добрим водієм і вправно керував форсованим автомобілем. Вони пролетіли вниз схилом, плавно звернули в кут і обігнали «Вольво» по довгій прямій прямій, що вела до лінії нерівних пагорбів.
  "Ми їх спіймаємо", - впевнено сказав Блох. "У нас є швидкість".
  У Ніка була така сама думка - вони нас зловлять. Він довго стежив за подачею седана в дзеркало заднього виду, коли він вислизнув із повороту, злегка обернувся, випрямляючись, і набрав швидкість, як велика куля. Там був досвідчений водій та дуже гарний двигун - проти Volvo з досвідченим водієм та гарним стандартним двигуном. Результат був передбачуваний. Він використовував усі свої вміння та сміливість, щоб зберегти кожен дюйм, що поділяв дві машини, що тепер складав менше чверті милі.
  Дорога пролягала через коричнево-піщаний, змішано-зелений ландшафт, огинаючи урвища, огинаючи сухі водотоки, перетинаючи чи петляючи пагорби. Це вже не сучасна дорога, хоча вона добре доглянута та придатна до експлуатації. На мить Ніку здалося, що він був тут раніше, і потім зрозумів чому. Місцевість та ситуація були копією сцен погоні, які йому подобалися у дитинстві у серіалах. Їх зазвичай робили в Каліфорнії, отак от, у сільській місцевості.
  Тепер він чудово відчував Volvo. Він перемахнув нею через кам'яний міст і зробив легкий ковзний поворот праворуч, який використовував усі ділянки дороги, щоб не втратити швидкість більше, ніж це було необхідно. Приблизно на наступному повороті він проминув один із мікроавтобусів. Він сподівався, що седан зустріне його на мосту і затримає його.
  Буті, як помітив і оцінив Нік, тримала дівчаток у тиші, але тепер, коли вони зникли з поля зору переслідувачів, Джанет Олсон відкрилася. “Містер Грант! Що трапилося? Вони справді стріляли в нас?»
  На мить Нік подумав було сказати їм, що все це частина розваг у парку, наприклад, фальшиві пограбування диліжансів та залізничних поїздів в атракціонах «прикордонного містечка», але потім передумав. Вони повинні знати, що це серйозно, щоб вони могли пригнутися чи втекти.
  "Бандити", - сказав він, що було досить близько.
  «Що ж, будь я проклята, - сказала Рут Кроссман без тремтіння у своєму рівному голосі. Тільки лайка, яку зазвичай вона ніколи б не використовувала, видавало її хвилювання. «Міцна дівка, – подумав Нік.
  "Чи може це бути частиною революції?" - Запитав Буті.
  "Звичайно", - сказав Нік. «Рано чи пізно вона з'явиться всюди, але мені шкода нас, якщо це станеться раніше».
  "Це було так... заплановано", - сказав Буті.
  «Добре сплановано, лише кілька дірок. На щастя ми знайшли деякі».
  "Як ви здогадалися, що це підробки?"
  «Ці вантажівки були надто прикрашені. Великі знаки. Прапор. Все так методично та логічно. І ви помітили, як цей хлопець поводився з прапором? Наче він вів парад, а не працював у спекотний день».
  Джанет сказала ззаду: "Їх немає в полі зору".
  "Цей автобус міг уповільнити їх біля мосту", - відповів Нік. «Ви побачите їх наступного разу. Попереду близько п'ятдесяти миль цією дорогою, і я не шукаю особливої допомоги. Гас і Брюс були надто далеко від нас, щоб зрозуміти, що сталося».
  Він промчав повз джип, що спокійно котився в їхньому напрямку, в якому знаходилася літня пара. Вони прорвалися через вузьку ущелину і опинилися на широкій безплідній рівнині, оточеній пагорбами. Дно невеликої долини було забруднене занедбаними вугільними виробками, схожими на похмурі райони шахт Колорадо до того, як знову виросло листя.
  "Що ... що ми робитимемо?" - несміливо запитала Джанет. "Мовчи, нехай водить і думає", - наказала Буті.
  Нік був за це вдячний. Він мав Вільгельміна і чотирнадцять набоїв. Пластик і запобіжники були в нього під поясом, але це зажадало часу і місця, і він не міг розраховувати ні на що.
  Кілька старих бічних доріг давали можливість об'їхати та атакувати, але з пістолетом проти автоматів та дівчат у машині цього не було. Вантажівка ще не виїхала в долину; їх, мабуть, пригальмували на мосту. Він розстебнув ремінь та застебнув ширинку.
  Це - уїдливо помітила Буті з легким тремтінням у словах: «Поговоримо про час і місце!»
  Нік посміхнувся. Він натягнув плаский ремінь кольору хакі, розстебнув його і витяг. "Візьми це. Добі. Заглянь у кишені поруч із пряжкою. Знайди плоский чорний предмет, схожий на пластик.
  "У мене є один. Що це?"
  «Вибухонебезпечно. У нас може бути шансу використовувати його, але давайте будемо готові. Тепер йдіть до кишені, де немає чорного блоку. Ви знайдете кілька очисників для труб. Дайте мені їх».
  Вона корилася. Він намацав пальцями «трубочку» без контрольної ручки на кінці, що відрізняла електричні термодетонатори від підривників.
  
  
  
  
  
  Він вибрав запобіжник. «Поклади інше назад». Вона зробила. «Візьми цю та намацай пальцями край блоку, щоб знайти маленьку воскову краплю. Якщо придивитися, вона закриває отвір».
  "Зрозуміла"
  «Увімкніть кінець цього дроту в отвір. Проникніть у віск. Обережно, не згинайте дріт, інакше ви можете його зіпсувати».
  Він не міг дивитись, дорога петляла через старі шахтні відвали. Вона сказала: Зрозуміло. Минуло майже дюйм».
  «Вірно. Там кришка. Віск мав запобігти попаданню іскри. Не куріть, дівчатка».
  Всі вони запевняли його, що нікотин був їхньою останньою думкою прямо зараз.
  Нік проклинав той факт, що вони їхали занадто швидко, щоб зупинитися, коли вони пролітали повз застарілих будівель, які відповідали його меті. Вони були різні за розміром і формою, мали вікна і до них можна було дістатись кількома гравійними дорогами. Потім вони впали в невелику западину з прогином і креном джерел, минули зловісний басейн із жовто-зеленою водою і злетіли в ще одну частину старих шахтних шлаків.
  Попереду ще були будівлі. Нік сказав: «Ми маємо ризикнути. Я підходжу до будівлі. Коли я говорю вам йти, йдіть! Усі зрозуміли?»
  Він припустив, що ці натужні задушливі звуки означають так. Безрозсудна швидкість і реалізація досягли їхньої уяви. Через п'ятдесят миль розвинеться жах. Він побачив, як вантажівка в'їхала в долину, а жук врізався в безплідний і посушливий краєвид. Це було приблизно за півмилі. Він гальмував, джеб-джеб-жим.
  Широка бічна дорога, ймовірно, виїзд для вантажівки вела до наступної групи будівель. Він урізався в нього і виїхав на двісті ярдів до будов. Вантажівці не складно йти за їх хмарою пилу.
  Першими спорудами були склади, офіси та магазини.
  Він припускав, що за старих часів це селище мало бути автономним - їх було близько двадцяти. Він знову загальмував на тому, що виглядало як покинута вулиця міста-примари, де багато будівель, і зупинився біля того, що могло бути магазином. Він крикнув: "Давай!"
  Він побіг у бік будівлі, знайшов вікно, сильно вдаривши по склу, зчищаючи уламки з рами, як міг.
  "Всередину!" Він підняв Рут Кросман через отвір, потім двох інших. «Тримайся подалі від їхніх очей. Сховайся, якщо знайдеш місце».
  Він побіг назад до «Вольво» і проїхав через селище, сповільнюючи рух, проходячи ряд за рядом одноманітних котеджів, безперечно, колись кварталів білих робітників. Тубільці мали б ділянку в заростях хатин із солом'яними дахами. Коли дорога почала повертати, він зупинився, озирнувся. Вантажівка звернула з головної дороги і набирала швидкість у її бік.
  Він чекав, бажаючи, щоб у нього було чим зміцнити заднє сидіння - і настав час це зробити. Навіть кілька тюків бавовни чи сіна зменшать свербіж у спині. Переконавшись, що вони його помітили, він пішов дорогою, що вела вгору по звивистому схилу до того, що, мабуть, було роботами; це було схоже на штучний пагорб із невеликою водоймою та шахтою нагорі.
  Ламана лінія іржавих вузькоколійних шляхів йшла паралельно дорозі, перетинаючи її кілька разів. Він досяг вершини штучного пагорба і хмикнув. Єдиний шлях вниз був тим шляхом, яким він прийшов. Це було добре, це зробило їх самовпевненими. Вони вирішать, що він у них, але він упаде зі своїм щитом чи на ньому. Він посміхнувся чи подумав, що його гримаса була усмішкою. Подібні думки утримували вас від тремтіння, уяви, що могло статися, або від холоду в животі.
  Він проревів півколом навколо будівель і знайшов те, що хотів, - міцна маленька довгаста будівля поруч із водою. Воно виглядало самотнім, зруйнованим, але твердим і міцним - довгаста споруда без вікон завдовжки близько тридцяти футів. Він сподівався, що його дах такий самий міцний, як і стіни. Воно було зроблено із оцинкованого заліза.
  "Вольво" під'їхало на двох колесах, коли він повернув його навколо сірої стіни; поза їхнім полем зору, зупинився. Він вискочив, заліз на дах машини та на дах будівлі, рухаючись із низьким силуетом як змія. Тепер – якби ці двоє були вірні своїм тренуванням! І якби їх було не більше двох… Можливо, за спиною ховався ще один чоловік, але він у цьому сумнівався.
  Він лежав рівно. Ви ніколи не порушували лінію обрію в такому місці, і ви не пройшли через це. Він почув, як вантажівка виїхала на плато і повільно. Вони будуть дивитись на хмару пилу, яка закінчувалася на останньому крутому повороті Volvo. Він почув, як вантажівка наближається і сповільнює хід. Він дістав пачку сірників, тримав пластик напоготові, запобіжник був горизонтальним. Відчув себе краще, стиснувши рукою Вільгельміну.
  Вони зупинилися. Він припустив, що вони були за двісті футів від хатини. Він почув, як відчинилися двері. "Вниз", - пролунав завуальований голос.
  Так, подумав Нік, дотримуйся свого зразка.
  Відчинилися ще одні двері, але жодні не зачинилися. Ці хлопчики були влучними працівниками. Він почув тупіт ніг по гравію, гарчання, схоже на «Фланкен».
  Запали були дванадцятисекундними ґнотами, запалюйте або віднімайте два залежно від того, наскільки акуратно ви запалили кінець.
  
  
  
  
  
  Скрип сірника звучав дуже голосно. Нік запалив гніт - тепер він горітиме навіть у шторм або під водою - і став на коліна.
  Його серце впало. Його вуха видавали його, вантажівка знаходилася на відстані не менше трьохсот футів. Двоє чоловіків виходили з нього, щоб обійти будівлю з обох боків. Вони були зосереджені на кутах попереду, але не так, щоб не дивитися на горизонт. Він побачив, як пістолет-кулемет, який тримав чоловік ліворуч від нього, піднявся вгору. Нік передумав, жбурнув пластик у перенесення для пістолета і з гарчанням упав з гірким гуркотом, немовби тканина, що рветься. Він почув крик. Дев'ять десять-одинадцять-дванадцять-бум!
  Він не мав ілюзій. Маленька бомба була потужною, але, якщо пощастить, вона подіє. Пробравшись по даху до точки, що знаходиться далеко від того місця, де він щойно з'явився, він визирнув через край.
  Людина, що несла MP 44, впала, корчилася і стогнала, масивна зброя була за п'ять футів попереду неї. Очевидно, він намагався бігти праворуч, і бомба вибухнула за ним. Він не виглядав сильно пошкодженим. Нік сподівався, що він був досить вражений, щоб залишатися приголомшеним протягом кількох хвилин; тепер його турбував інший чоловік. Його ніде не було видно.
  Нік поповз уперед, нічого не побачив. Інший, мабуть, перейшов на бік будівлі. Ви можете зачекати - чи ви можете переїхати. Нік рухався так швидко і тихо, як міг. Він плюхнувся на наступний обід, з того боку, куди прямував стрілець. Як він і припускав - нічого. Він побіг до заднього краю даху, приставивши до нього Вільгельмін одночасно зі своєю головою. Чорна покрита шрамами земля була порожня.
  Небезпечно! До цього моменту ця людина повзтиме по стіні, можливо, повернувши в дальній кут. Він підійшов до переднього кутка і визирнув. Він помилився.
  Коли Блох побачив форму голови на даху і гранату, що розривалася, що летіла до нього і Кролу, він рвонувся вперед. Правильна тактика; йдіть, залазьте під воду і сідайте - якщо ви не можете впустити свій шолом на бомбу. Вибух був напрочуд потужним навіть на висоті вісімдесяти футів. Це вразило його до коріння зубів.
  Замість того, щоб йти вздовж стіни, він сів навпочіпки в її центрі, дивлячись вліво-вправо вгору. Вліво-вправо-вгору. Він підвів очі, коли Нік подивився на нього - на мить кожен чоловік дивився в обличчя, яке ніколи не забуде.
  У Блоха в правій руці балансував маузер, і він добре з ним поводився, але все ж таки був злегка приголомшений, і навіть якби це було не так, результат не міг бути сумнівним. Нік стріляв з миттєвими рефлексами спортсмена та навичками десятків тисяч пострілів, горів повільним, скорострільним та в будь-якій позиції, включаючи звішування над дахами. Він вибрав вістря на піднесеному носі Блоха, куди приземлиться куля, а дев'ятиміліметрова куля промахнулася на чверть дюйма. Це відкрило його потилицю.
  Навіть незважаючи на удар, Блох впав уперед, як зазвичай роблять чоловіки, і Нік побачив рану, що зяяла. Це було неприємне видовище. Він зістрибнув з даху і побіг за куток будівлі – обережно – і виявив, що Крол у шоці, але потягнувся за своєю зброєю. Нік підбіг і підняв його. Крол дивився на нього, його рот працював, з куточка рота та одного ока текла кров.
  "Хто ти?" - Запитав Нік. Іноді вони розмовляють у шоці. Крол цього не зробив.
  Нік швидко обшукав його, не знайшовши іншої зброї. У гаманці зі шкіри алігатора не було нічого, окрім грошей. Він швидко повернувся до мертвого. Він мав лише водійські права, видані Джону Блейку. Нік сказав трупу: "Ти не схожий на Джона Блейка".
  Несучи маузер, він підійшов до вантажівки. Схоже, що він не постраждав від вибуху. Він відкрив капот, відстебнув кришку розподільника та поклав його до кишені. У задній частині він знайшов ще один пістолет-кулемет і металеву шухляду з вісьмома магазинами і принаймні двома сотнями додаткових патронів. Він узяв дві крамниці, дивуючись, чому там не було більше зброї. Юда був відомий своєю любов'ю до чудової вогневої могутності.
  Він поклав пістолети на задню підлогу Volvo і скотився з пагорба. Йому довелося двічі постукати, перш ніж дівчата з'явилися у вікні. "Ми чули постріли", - сказав Буті високим голосом. Вона проковтнула і понизила тон. "З тобою все гаразд?"
  "Звісно." Він допоміг їм. «Наші друзі у маленькому вантажівці більше нас не потурбують. Давай виберемося звідси, доки з'явився великий».
  На руці Джанет Олсон мала невелику подряпину від осколка скла. «Тримайте це в чистоті, поки ми не отримаємо щось із медикаментів», - наказав Нік. "Тут можна зловити все, що завгодно".
  Його увагу привернув гуркіт у небі. З південного сходу, звідки вони прийшли, з'явився гелікоптер, що плив по дорозі, як бджола-розвідник. Нік подумав: «О ні! Не те щоб - і за п'ятдесят миль від усього з цими дівчатами!
  Вихор помітив їх, перелетів і продовжив зависати біля вантажівки, що мовчки стояла на плато. "Поїхали!" – сказав Нік.
  Коли вони вийшли на головну дорогу, велика вантажівка виїхала з ущелини наприкінці долини.
  
  
  
  
  Нік міг уявити двосторонню розмову по радіо, коли вертоліт описував сцену, зупиняючись, щоб вдивлятися в тіло «Джона Блейка». Як тільки вирішили...
  Нік помчав на "Вольво" на північний схід. Вони вирішили. З дальньої дистанції по них стріляла вантажівка. Схоже на п'ятдесятий калібр, але, ймовірно, вантажівка була європейською важкоатлетом.
  З полегшенням зітхання Нік крутив «Вольво» в поворотах, що ведуть до укосу. Велика траса показала не швидкість – лише вогневу міць.
  З іншого боку, дегковий автомобіль дав їм усю необхідну швидкість!
  
  
  Розділ восьмий
  
  
  Volvo мчав до вершини першої гори, як миша у лабіринті з їжею на кінці. По дорозі вони минули туристичний караван із чотирьох автомобілів. Нік сподівався, що їхній вид тимчасово охолодить хлопців у гелікоптері, особливо якщо вони несуть бойове озброєння. Це була маленька двомісна пташка французького виробництва, але гарної сучасної зброї не так і багато.
  На вершині ухилу дорога в'ється біля краю урвища з оглядовим майданчиком для паркування. Вона була порожня. Нік під'їхав до краю. Вантажівка молола завзято до пагорбів, просто проходячи тур автомобілів. На подив Ніка, гелікоптер зник на сході.
  Він розглянув можливості. Їм потрібне було паливо; вони збиралися отримати кришку розподільника, щоб відвезти вантажівку та кузов звідти; вони кружляли і встановлювали перед ним блокпост, поміщаючи його між ним та великою вантажівкою. Чи всі ці причини? Одне можна сказати напевно: тепер він був проти Юди. Він узяв він цілу організацію.
  До дівчат приходило самовладання, а це означало питання. Він відповідав їм так, як вважав найкращим, і поїхав до західного виходу з гігантського лісового заповідника. Будь ласка – нехай на шляху не буде будівельних блоків!
  "Як ви думаєте, вся країна в біді?" - спитала Джанет. «Я маю на увазі, як В'єтнам та всі ці африканські країни? Справжня революція?
  «Країна в біді, – відповів Нік, – але я думаю, що ми заплуталися в нашій особливій частці. Можливо, бандити. Може, революціонери. Можливо, вони знають, що ваші батьки мають гроші, і хочуть вас викрасти».
  "Ха!" Буті пирхнула і скептично подивився на нього, але вона не втрутилася.
  "Поділіться своїми ідеями", - ласкаво сказав Нік.
  "Я не впевнена. Але коли супроводжуючий турне носить із собою пістолет і, можливо, це була бомба, яка була у вас там, ми чули – добре!»
  «Майже так само погано, якби одна з ваших дівчаток несла гроші чи повідомлення повстанцям, га?»
  Буті заткнулася.
  Рут Кросман спокійно сказала: «Я думаю, це чудово захоплююче».
  Нік їхав понад годину. Вони минули Зімпа Пан, гору Сунтічі та греблю Чонба. Машини та мікроавтобуси проїжджали повз них час від часу, але Нік знав, що, якщо він не зустріне армійський чи поліцейський патруль, він повинен тримати мирних жителів подалі від цього безладу. І якщо він зустріне не той патруль і вони будуть політично чи фінансово пов'язані з мафією THB, це може бути фатальним. Була й інша проблема – Юда був схильний споряджати невеликі загони у форму місцевої влади. Якось він організував цілий бразильський поліцейський пост для пограбування, яке пройшло гладко. Нік не бачив себе тим, хто йде в обійми будь-якого збройного загону без ретельної попередньої перевірки документів.
  Дорога вела вгору, залишаючи за собою дивні, наполовину безплідні, наполовину джунглі долини заповідника, і вони піднялися на гребінь, яким пролягали залізниця і шосе між Булавайо та водоспадом Вікторія. Нік зупинився на заправній станції в невеликому селищі, затягнувши «Вольво» під дах, схожий на рамаду, над бензоколонкою.
  Декілька білих чоловіків похмуро дивилися на дорогу. Вони виглядали нервовими.
  Дівчата увійшли до будівлі, і високий засмаглий служитель пробурмотів Ніку: Ти йдеш назад у головний табір?
  "Так", - відповів Нік. Він був спантеличений довірчою манерою зазвичай відкритих і серцевих родезійців.
  «Не варто турбувати жінок, але ми очікуємо невеликих неприємностей. Деякі партизани діяли на південь від Себунгве. Гадаю, вони сподіваються перерізати залізницю. Вони вбили чотирьох солдатів за кілька миль від Любімбі. непогано було б зараз повернутися до головного табору”.
  «Дякую», - відповів Нік. «Я не знав, що повстанці проникають так далеко. Востаннє я чув, як ваші хлопчики і південноафриканці, які допомагали їм, тримали ситуацію під контролем. Я так розумію, що вони вбили сотню повстанців».
  Чоловік перестав заправляти бак і похитав головою. «У нас є проблеми, про які ми не говоримо. За шість місяців у нас було чотири тисячі людей на південь від Замбезі. Вони знаходять підземні табори і таке інше. У нас не вистачає бензину для постійного повітряного патрулювання. Він поплескав по «Вольво». «Ми все ще накачуємо їх для туристичного бізнесу, але я не знаю, як довго вони продовжуватимуть це робити. Янки, чи не так?»
  "Так."
  "Ви знаєте. У вас є свої дії в Міссісіпі і - давайте подивимося - у Джорджії, чи не так?» Він підморгнув із сумною інтимністю. "Ви робите багато хорошого, але до чого це призведе?"
  Нік заплатив йому. «Де, справді. Який найкоротший шлях до Головного табору?
  "Шість миль там трасою. Поверніть праворуч.
  
  
  
  Приблизно сорок миль за знаками. Потім ще дві людини біля знаків. Не можуть пропустити. "
  Дівчатка повернулися, і Нік послухався вказівок чоловіка.
  Їхня зупинка для дозаправки зайняла близько восьми хвилин. Він не бачив жодних ознак великої вантажівки протягом години. Якщо він все ще слідував за ними, він був далеко позаду. Він запитував, чому вертоліт не повернувся, щоб розвідати їх. Вони подолали шість миль і досягли широкого шляху з твердим покриттям. Вони проїхали близько двох миль, коли почали проїжджати армійський конвой, що прямував на захід. Нік оцінив це як батальйон із важкою технікою, залишеною вдома. Він був відточений для ведення війни у джунглях. Він думав. Успіхів, вона вам знадобиться.
  Буті сказав: Чому б тобі не зупинити офіцера і не розповісти йому, що з нами трапилося?
  Нік пояснив свої причини, не додавши, що сподівався, що Юда видалив останки «Джона Блейка». Довге пояснення того, що сталося, було б незручно.
  "Приємно бачити, що солдати проходять повз", - сказала Джанет. "Важко згадати, що деякі з них можуть бути проти нас".
  "Насправді не проти нас", - поправив Нік. "Тільки не з нами".
  "Вона дійсно дивиться на цих красивих чоловіків", - сказала Рут. Деякі з них приємні. Дивись – є лише зображення Чарлтона Хестона».
  Нік не дивився. Він був зайнятий спостереженням за цяткою в небі, що прямував за маленькою колоною. Звичайно, щойно пролетів останній бронетранспортер, цятка виросла в розмірах. За кілька хвилин він підійшов досить близько, щоб його можна було впізнати. Їхній старий друг, вертоліт із двома людьми, який залишив їх у долині.
  "Це знову вони", - майже щасливо сказала Рут. "Хіба це не цікаво?"
  "О, як здорово, чувак", - погодилася Буті, але ти знав, що вона цього не мала на увазі.
  Нік сказав: «Вони надто милі там нагорі. Може, ми їх струсимо?»
  "Давай", - сказала Рут.
  "Даєш їм пекло!" - гаркнула Джанет.
  "Як ти їх струсиш?" - Запитав Буті.
  "Ось побачиш", - пообіцяв Нік. "Якщо вони попросять про це".
  Вони просили про це. Коли «Вольво» проїжджала відкрита, безлюдна ділянка брудного сухого бунгу, вихор обрушився на водійську сторону машини. Їм хотілося ближче чи крупним планом. Нік дозволив вертольоту осісти, потім натиснув на гальма і крикнув: «Виходьте та опускайтеся з правого боку!»
  Дівчатка до цього звикали. Вони дерлися і втиснулися в землю, як бойова команда. Нік відчинив задні двері, схопив пістолет-кулемет, зрізав запобіжник і направив струмінь свинцю за вертольотом, який на повній потужності кинувся вбік. Дальність була великою, але тобі могло пощастити.
  "Знову," сказав він. "Поїхали, командо!"
  "Навчи мене користуватися однією з цих речей", - сказала Рут.
  "Якщо у нас буде можливість", - погодився Нік.
  Вертоліт летів поперед них, над спекотною дорогою, як стерв'ятник, що чекає. Нік проїхав близько двадцяти миль, готовий зупинитися і вистрілити літаком, якщо він ще наблизиться. Це було негаразд. Вони проїхали кілька бічних доріг, але він не наважився піти жодною. Тупик з вантажівкою, що в'їжджає за ними, був би фатальним. Далеко попереду він побачив чорну пляму на узбіччі дороги, і його настрій упав. Коли він зміг побачити це ясніше, він мовчки присягнув собі. Припаркована машина велика. Він зупинився, почав розвертатися у зворотному напрямку та зупинився. У припарковану машину стрибнув чоловік, і вона рушила до них. Він стріляв у Volvo. Дві милі тому, коли за ними мчав дивний автомобіль, він дістався до позначеної ним бічної дороги і в'їхав до неї. Машина пішла за ним.
  Буті сказав: "Вони виграють".
  «Дивися на них», - наказав Нік.
  Погоня покрила шість чи сім миль. Великий седан наближатися не поспішав. Це його непокоїло. Заганяли їх у глухий кут або в кущі. Країна стала більш горбиста, з вузькими мостами через сухі водотоки. Він обережно вибрав одну і зупинився на односмуговому мості, коли переслідувачів не було видно.
  "Вгору і вниз в русло струмка", - сказав він. Тепер у них це виходило дуже добре. Він почав чекати в яру, використовуючи його як траншею. Водій седана побачив «Вольво», що зупинилася, і зупинився поза досяжністю, а потім дуже повільно рушив уперед. Нік чекав, дивлячись крізь пучок трави.
  Настав момент! Він вистрілив короткими чергами, побачив, як спустилася шина. З машини вивалилися троє чоловіків, двоє з них були озброєні довгими рушницями. Вони впали на землю. Влучні кулі потрапили до Volvo. Для Ніка цього було достатньо. Він підняв дуло і з великої відстані стріляв у них короткими чергами.
  Вони виявили його позицію. Куля великого калібру розірвала гравій за п'ять футів праворуч від нього. Гарні постріли, сильна зброя. Він зник з поля зору та змінив магазини. Свинець колотився і гримів гребенем над головою. Дівчата сиділи просто під ним. Він перемістився на двадцять футів ліворуч і знову глянув через край. Чудово, що їх було виставлено під цим кутом. Вертоліт гуркотів чергами з шести пострілів, розносячи пісок машинами та людьми. То був не його день. Скло розбилося вщент, але всі троє побігли назад дорогою, ховаючись від них.
  «Та гаразд, - сказав він. "Підписуйтесь на мене."
  Він швидко повів дівчат сухим струмком.
  
  
  
  
  
  Вони бігли як слід, вони розсипалися, повзли з боків «вольво». Вони витратить півгодини дарма.
  Коли його маленький патруль виявився далеко від моста, Нік вивів їх із яру в кущі паралельно дорозі.
  Він був вдячний, що всі дівчата носили розумне взуття. Вони їм знадобляться. Він мав Вільгельміна з тринадцятьма патронами. Не пощастило? Один пістолет-кулемет, додатковий магазин, компас, всяка всячина та надія.
  Надії поменшало, коли сонце село на заході, але він не дав дівчаткам зрозуміти, що Вони голодні і хочуть пити, він знав. Він врятував їхні сили частим відпочинком та веселими коментарями, але повітря було жарким та суворим. Вони підійшли до глибокої ущелини, і йому довелося йти нею назад на дорогу. Він був порожній. Він сказав: Ми йдемо. Якщо хтось почує машину чи літак, кажіть».
  "Куди ми йдемо?" - спитала Джанет. Вона здавалася зляканою та втомленою.
  «Згідно з моєю картою, якщо я її пам'ятаю, ця дорога веде нас у Бінджі. Місто пристойних розмірів». Він не додав, що Бінгі був приблизно за вісімдесят миль від нього в долині джунглів.
  Вони минули неглибокий каламутний басейн. Рут сказала: «Якби це можна було пити».
  "Ми не можемо ризикувати". – сказав Нік. "Готовий посперечатися, навіть за гроші, якщо ти вип'єш, ти мертва.
  Незадовго до темряви він вивів їх з дороги, очистив нерівну ділянку землі і сказав: «Влаштовуйтеся зручніше. Висипайтеся, якщо можете. Ми не можемо мандрувати вночі».
  Говорили стомлено, але скарг не було. Він пишався ними.
  "Давайте встановимо годинник", - сказав Буті. «Тобі треба трохи поспати, Енді».
  Неподалік якась тварина видала дивне гуркотливе ревіння. Нік сказав: «Зберися. Ти здійсниш своє бажання, Рут».
  У світлі світла він показав їм, як зняти запобіжник пістолета-кулемета. «Стріляй, як із пістолета, але не тримай курок».
  "Я не розумію", - сказала Джанет. "Не утримувати курок?"
  Ні. Ви повинні постійно коригувати свою мету. Я не можу продемонструвати це, тому ви уявляєте це. Ось…» Він відкрив магазин і витяг патронник. Він продемонстрував, торкнувшись спускового гачка і видав звуки, схожі на короткі черги. «Бррр-руп. Бррр-руп».
  Кожна з них спробувала. Він сказав: "Відмінно, ви всі отримали звання сержанта".
  На його подив, він отримав три або чотири години легкого сну між Рут і Джанет під час чергування Буті. Це доводило, що він довіряв їй. При першому тьмяному сірому світлі він повів їх дорогою.
  Рухаючись з миль за десять хвилин, вони подолали великий шлях до того часу, коли годинник Ніка показував десять годин. Але вони втомлювали. Він міг продовжувати це цілий день, але дівчатка майже закінчили без тривалого відпочинку. Він дозволив їм по черзі нести пістолет-кулемет. Вони серйозно поставилися до роботи. Він сказав їм, хоч і не повірив, що все, що їм потрібно зробити, це триматися подалі від рук бандитів, поки компанія Едмана в особі Гаса Бойда не підніме тривогу. Законна армія та поліція шукатимуть їх, а публічність зробить напад на них надто ризикованим для «бандитів». Він добре слухався.
  Місцевість вела вниз, і, обійшовши поворот у пересіченій місцевості, вони натрапили на тубільця, що дрімав під солом'яним навісом біля дороги. Він вдав, що не говорить англійською. Нік погнав його за собою. Він був насторожий. Через півмилі по звивистій стежці вони натрапили на невеликий комплекс хатин із солом'яними дахами, заповнений звичайними полями борошна та тютюну, краалів та загонів для занурення худоби. Село було вдало розташоване. Розташування на схилі пагорба становило труднощі, поля були нерівними, а паркани з краалу важче підтримувати, але всі зливи потрапляли в ставки через мережу канав, які тяглися вгору схилом, як жили.
  Наблизившись, кілька людей, які працювали під укриттям, спробували сховати автомобіль під брезентом. Нік сказав своєму бранцю: Де бос? Мухле Ітікос?
  Чоловік уперто похитав головою. Один із присутніх, гордий своєю англійською, сказав: «Бос там». Він говорив бездоганно, вказуючи на найближчу хатину із широким рамадом.
  З хати вийшов невисокий м'язистий чоловік і запитливо глянув на них. Коли він побачив перед собою «Люгер» Ніка, який недбало утримувався, він насупився.
  «Винеси цю машину із сараю. Я хочу подивитись на неї».
  Кілька чорних чоловіків, що зібралися, почали бурмотити. Нік взяв у Джанет пістолет-кулемет і підозріло простягнув його. М'язистий чоловік сказав: «Мене звуть Рос. Чи не могли б ви представитися?»
  Його дикція була навіть краща, ніж у маленької дівчинки. Нік назвав їхні правильні імена і уклав: «... до тієї машини».
  Коли брезент було знято, Нік моргнув. У ньому був прихований майже новий позашляховик. Він оглянув його, спостерігаючи за сільськими чоловіками, котрих тепер було дев'ять. Він запитував, чи це було все. У задній частині відкритого сараю він знайшов чотири зайві каністри бензину.
  Він сказав Россу: «Будь ласка, принесіть нам води і чогось поїсти. Тоді йдіть. Нікому не завдасте шкоди. Я добре заплачу вам і ви отримаєте свій джип».
  Один із чоловіків говорив щось Россу рідною мовою.
  
  
  
  
  Рос відповів коротко. Ніку стало ніяково. Ці люди були надто крутими. Вони зробили, як наказано, але ніби їм було цікаво, а не залякати. Рос запитав: «Були б ви пов'язані з Маполісою чи родезійськими військами?»
  "Ніхто."
  Негр сказав: «Мківас...» Нік зрозумів перше слово, «білі люди», а решта звучала загрозливо.
  "Де твоя зброя?" - спитав він Росса.
  "Уряд забрав все".
  Нік цьому не повірив. Уряд міг отримати щось, але ця група була надто самовпевненою. Він почував себе все більш тривожним. Якщо вони накинуться на нього, а в нього було передчуття, що вони можуть, він не зможе їх збити, хоч би як сильно він намагався діяти. Кіллмайстер не мав на увазі масового вбивцю.
  Раптом Буті підійшла до Росса і заговорив тихо. Нік втратив частину цього, коли рушив до них, але почув: «…Пітер ван Пре і містер Гарфілд Тодд. Джон Джонсон також. Зімбабве сімдесят три».
  Нік дізнався ім'я Тодда, колишнього прем'єр-міністра Родезії, який намагався зменшити протиріччя між білими та чорними. Група білих заслала його на ранчо за його ліберальні погляди.
  Рос подивився на Ніка, і AXman зрозумів, наскільки він мав рацію. Це був не той погляд людини, яку ти штовхнув. У нього була ідея, що Рос увійде в повстання, якщо обставини вимагатимуть цього. Рос сказав: “Міс Делонг знає моїх друзів. Ви отримаєте їжу та воду, а я відвезу вас до Бінджі. Ви можете бути шпигуном для поліції. Я не знаю. Я так не думаю. Але я не хочу стрілянини тут».
  "Є люди, які стежать за нами", - сказав Нік. Думаю, круті люди із банди THB. І будь-якої миті над головою буде вертоліт із тієї ж зграї. Тоді ти зрозумієш, що я не поліцейський шпигун. Але ти краще б берег вогневу міць, якщо вона у вас є”.
  На спокійному обличчі Росса блиснула вдячність. «Ми зруйнували один із мостів, якими ви перейшли. Вони діставатимуться сюди багато годин. Ось чому наш вартовий був такий безтурботний...» Він глянув на людину. Сторож опустив голову.
  "Ми здивували його", - запропонував Нік.
  "Це люб'язно з вашого боку", - відповів Росс. "Сподіваюся, це перша брехня, яку ти мені сказав".
  Через двадцять хвилин вони котилися на джипі на північний схід, Нік за кермом, Рос поруч з ним, три дівчата ззаду, Рут тримала кулемет. Вона перетворювалася на справжнього партизана. Приблизно через дві години шляху дорогою, яка називалася Вайомінг 1905 року, вони досягли дороги трохи краще, де знак, що вказує ліворуч, видавав вицвілими літерами «Бінджі». Нік глянув на компас і повернув праворуч.
  "Яка ідея?" - Запитала Росс.
  "Бінджі нам не підходить", - пояснив Нік. «Ми маємо перетнути країну. Потім у Замбію, де зв'язки Буті, мабуть, міцні. І я вважаю, що ваші такі. Якщо ви зможете провести мене на шляху до гірничодобувних об'єктів THB, то краще. Ви маєте їх ненавидіти. . Я чув, що вони працюють з вашими людьми як з рабами.
  «Ви не розумієте, що пропонуєте. Після того, як дороги обриваються, треба перетнути сотню миль джунглів. І якщо ви цього не знаєте – там триває невелика війна між партизанами та Армією безпеки».
  "Якщо йде війна, там погані дороги, так?"
  «О, кілька стежок тут і там. Але ти не виживеш».
  "Так, ми пройдемо", - відповів Нік з більшою впевненістю, ніж він відчував, - "З вашою допомогою".
  З заднього сидіння Буті сказав: «О, Енді, ти винен. Слухай його».
  «Так, – відповів Нік. «Він знає, що те, що я роблю, допоможе його спорядженню. Те, що ми розповімо про THB, вразить світ, і на уряд тут упаде ганьба. Рос буде героєм».
  "Ти злишся", - з огидою сказав Росс. «Шанси на те, що це спрацює, – п'ятдесят до одного, як ви кажете. Я мав перемогти вас у селі».
  "У вас була зброя, чи не так?"
  «Весь час, поки ти був там, на тебе була направлена ​​гвинтівка. Я надто м'який. Це біда ідеалістів».
  Нік запропонував йому цигарку. «Якби тобі полегшало, я б теж не став стріляти».
  Рос запалив сигарету, і вони на короткий час подивилися один на одного. Нік зрозумів, що за винятком тіні, вираз обличчя Росса дуже схожий на те, що він часто бачив у своєму дзеркалі. Впевненість та питання.
  Вони проїхали на джипі ще шістдесят миль, перш ніж над ним пролетів вертоліт, але тепер вони були в країні джунглів, і гелікоптерів виникла проблема з пошуком на тисячі миль дороги. Вони припаркувалися під рослинністю, густою, як плетена солома, і дозволили гелікоптерові пролетіти повз. Нік пояснив дівчаткам, чому вони не повинні дивитися нагору, сказавши: «Тепер ви знаєте, чому партизанська війна працює у В'єтнамі. Ви можете легко сховатися».
  Якось компас Ніка показав, що їм слід їхати; слабкий слід праворуч від них Росс сказав: Ні, тримайся головної дороги. Вона згинається за наступною лінією пагорбів. Цей шлях тупиковий у хибному укосі. миль”.
  За лінією пагорбів Нік дізнався, що Росс сказав правду. Вдень вони дісталися невеликого села, і Рос отримав воду, пиріг з борошном і білтонг, щоб зберегти свій невеликий запас.
  
  
  
  
  У Ніка не було іншого вибору, крім як дозволити цій людині говорити з тубільцями мовою, яку він не розумів.
  Коли вони йшли, Нік побачив, як готують віз, запряжений кіньми. "Куди вони йдуть?"
  «Вони повернуться тим самим шляхом, яким ми прийшли, тягнучи гілки. Це зітре наші сліди, не те щоб нас легко відстежити в цю суху погоду, але це може зробити хороший слідопит».
  Мостів більше не було, тільки броди через струмки, в яких залишався струмок води. Більшість із них були сухими. Коли сонце сідало, вони пройшли повз стадо слонів. Великі звірі були активні, незграбно чіплялися одна в одну, обертаючись, щоб подивитися на джип.
  "Продовжуй", - тихо сказала Росс. «Їх напоїли ферментованим фруктовим соком. Іноді їм буває погано.
  "Похмілля слонів?" Нік запитав: "Я ніколи про це не чув".
  "Це правда. Ви не хочете зустрічатися з одним, коли він під кайфом і почувається погано, або коли у нього сильне похмілля».
  «Вони справді роблять алкоголь? Як?
  «У їхніх шлунках».
  Вони перейшли вбрід ширший струмок, і Джанет сказала: "Хіба ми не можемо намочити ноги і помитися?"
  "Пізніше", - порадив Росс. "Там крокодили і погані черв'яки".
  З настанням темряви вони досягли порожньої ділянки - чотирьох акуратних хатин з внутрішнім двором, обгородженим стіною та брамою, та загоном. Нік схвально оглянув хатини. У них були чисті шкури, прості меблі. "Тут ти сказав, що ми спатимемо?"
  «Так. Раніше це був останній патрульний піст, коли вони приїжджали на конях. Досі використовується. Село за п'ять миль звідси стежить за ним. Це одна проблема із моїми людьми. Так страшенно законослухняні і віддані уряду».
  "Це мають бути чесноти", - сказав Нік, розвантажуючи коробку з їжею.
  "Не за революцію", - з гіркотою сказав Росс. «Ти маєш залишатися грубим і підлим, поки твої правителі не стануть цивілізованими. Коли ти подорослішаєш, а вони залишаться варварами – з усіма своїми кахельними ваннами та механічними іграшками – ти облажався. Мій народ кишить шпигунами, тому що вони думають, що це правильно. Біжи, скажи поліцейському. Вони не розуміють, що їх грабують. У них є кафрське пиво та гетто».
  «Якби ви були настільки зрілими, - сказав Нік, - ви не потрапили б у гетто».
  Рос зробив паузу і виглядав спантеличеним. "Чому?"
  «Ви не стали б розмножуватися, як клопи. Від чотирьохсот тисяч до чотирьох мільйонів, чи не так? Ви могли б перемогти у грі за допомогою мозку та контролю над народжуваністю».
  «Це не так…» – зупинилася Рос. Він знав, що десь у цій ідеї був поганий, але він не був помічений у його революційному прочитанні.
  Він був тихий, коли настала ніч. Вони сховали джип, поїли та поділили вільні приміщення. Вони з вдячністю викупалися у пральні. Рос сказав, що вода чиста.
  Наступного ранку вони проїхали тридцять миль, і дорога закінчилася в покинутому селі, на відміну від селища. Вона розвалювалася на частини. "Переселилися", - гірко сказав Рос. "Вони були підозрілими, бо хотіли залишатися незалежними".
  Нік подивився на джунглі. «Ви знаєте стежки? Звідси ми йдемо».
  Рос кивнув головою. "Я міг би зробити це один".
  “Тоді давай разом. Ноги були зроблені раніше за джипи».
  Можливо, через посушливу погоду, коли тварини тяглися до водойм, що залишилися, шлях був сухим, а не сирим жахом. Нік спорудив для всіх їх головні сітки зі своєї сумки, хоча Росс стверджував, що може обійтися і без неї. Першої ночі вони розбили табір на пагорбі, який показував ознаки недавнього заселення. Були солом'яні навіси та багаття. "Партизани?" - Запитав Нік.
  «Зазвичай мисливці».
  Нічні звуки були шум ревущих тварин і криків птахів; гуркіт у лісі, що звучить поруч. Рос запевнив їх, що більшість тварин навчилися на смертельному досвіді уникати табору, але це було не так. Відразу після опівночі Ніка розбудив м'який голос, що долинало з дверей його хатини. "Енді?"
  "Так", - прошепотів він.
  "Я не можу спати". Голос Рут Кросман.
  "Налякана?"
  "Я не ... так думаю".
  «От…» Він знайшов її теплу руку і притяг до ліжка з натягнутої шкіри. Ти самотня. Він утішно поцілував її. "Тобі потрібно трохи пообніматися після всього хвилювання"
  "Я кажу собі, що мені це подобається". Вона пригорнулася до нього.
  Третього дня вони вийшли на вузьку дорогу. Вони знову опинилися у країні кущів бунду, і шлях проклали досить прямо. Рос сказав: «Це зазначає край володінь ТНО. Вони патрулюють чотири рази на день – чи більше».
  Нік сказав: "Можете провести мене туди, де я зможу добре розглянути позицію?"
  «Я можу, але було б простіше обійти та піти звідси. Ми йдемо до Замбії або у бік Солсбері. Ви нічого не зможете зробити проти THB поодинці».
  «Я хочу побачити їхню операцію. Я хочу знати, що відбувається, замість того, щоб отримувати всю мою інформацію з інших рук. Тоді, можливо, я зможу чинити на них реальний тиск».
  «Бути мені цього не казала, Гранте. Вона сказала, що ти допоміг Пітеру ван Презу. Хто ти? Чому ти ворог THB? Ти знаєш Майка Бора?
  Думаю, я знаю Майка Бора. Якщо я знаю, і він та людина, якою я вважаю себе, то вона тиран-вбивця».
  "Я міг би сказати вам це. Має багато моїх людей у концтаборах, які він
  називає поселеннями. Ви з міжнародної поліції? ООН? "
  "Ні. І Росс - я не знаю, де ти".
  "Я патріот"
  "Як Пітер та Джонсон?"
  Рос сумно сказав: «Ми дивимося на речі по-різному. У кожній революції є багато поглядів».
  "Повірте, я виб'ю THB, коли зможу?"
  "Давай."
  Через кілька годин вони видерлися на вершину мініатюрного укосу, і Нік затамував подих. Він дивився на гірничодобувну імперію. Наскільки він міг бачити, там були виробітки, табори, автостоянки, складські комплекси. З південного сходу в'їжджали залізнична гілка та дорога. Багато підприємств було огороджено міцними огорожами. Хатини, здавалося, нескінченно тяглися в яскравому сонячному світлі, мали високі паркани, сторожові вежі і надбрамні будинки.
  Нік сказав: «Чому б не передати зброю своїм людям у з'єднаннях і не взяти їх на себе?»
  "Це один з моментів, за якими моя група розходиться з групою Пітера", - сумно сказав Росс. «У жодному разі це може не спрацювати. Вам буде важко повірити в це, але колоніальна влада тут за ці роки зробила мій народ дуже законослухняним. Вони схиляють голови, цілують батоги та полірують свої ланцюги».
  "Тільки правителі можуть порушувати закон", - пробурмотів Нік.
  "Це правильно."
  «Де живе Бор та його штаб-квартира?»
  «За пагорбом за останньою шахтою. Має гарне місце. Огороджено та охороняється. Ти не зможеш увійти.
  «Мені необов'язково. Я просто хочу побачити це, щоб повідомити, що особисто бачив його приватне королівство. Хто живе із ним? Слуги, мабуть, говорили».
  Декілька німців. Думаю, вас зацікавить Генріх Мюллер. Сі Калган, китаєць. І кілька людей різних національностей, але всі вони злочинці, я так думаю, Він відправляє нашу руду та азбест по всьому світу. "
  Нік глянув на грубі чорні риси обличчя і не посміхнувся. Рос від початку знав набагато більше, ніж розповідав. Він потис сильну руку. «Ви візьмете дівчат у Солсбері? Чи направте їх у якусь частину цивілізації?»
  "А ти?"
  «Зі мною все буде добре. Я збираюся отримати повну картину та піти. Я маю компас».
  "Навіщо ризикувати своїм життям?"
  «Мені за це платять. Я маю робити свою роботу правильно»
  "Я витягну дівчаток сьогодні ввечері". Рос зітхнув. «Я думаю, ти надто ризикуєш. Удачі, Гранте, якщо тебе так звати».
  Рос сповз назад з пагорба до прихованої долини, де вони залишили дівчаток. Вони пішли. Сліди розповіли історію. Їх здолали люди у чоботях. Білі. Персонал THB, звісно. Вантажівка та легковий автомобіль відвезли їх патрульною дорогою. Рос відступив від своєї власної стежки в джунглях і вилаявся. Ціна самовпевненості. Не дивно, що переслідувачі у вантажівці та седані здалися повільними. Вони викликали слідопитів і весь час йшли за ними, можливо, зв'язалися з THB по радіо.
  Він з сумом подивився на далекі пагорби, де «Ендрю Грант» тепер, мабуть, входив у шахтарське королівство; потрапляння в пастку з гарною наживкою.
  
  
  Розділ дев'ятий
  
  
  Рос був здивований, побачивши Ніка в даний момент. Миша так тихо заповзла в пастку, що ніхто про це не знав – поки що. Нік приєднався до групи білих чоловіків у роздягальні за їдальнею. Коли вони пішли, він узяв собі синю куртку та жовтий захисний шолом. Він гуляв серед суєти вантажних доків, ніби пропрацював там усе своє життя.
  Він провів день у гігантських плавильних печах, пробираючись повз вузькоколійні поїзди з рудою, цілеспрямовано входячи і виходячи зі складів та офісних будівель. Тубільці не наважилися ні подивитись на нього, ні розпитати його – білі до цього не звикли. THB працювала як точна машина – усередині не було жодних сторонніх осіб.
  Хід Юди допоміг. Коли дівчат привели на віллу, він загарчав: Де двоє чоловіків?
  Патрульна команда, яку направили до дівчат по радіо, сказала, що вони думали, що вони мають команду джунглів. Герман Дузен, лідер добровольців переслідувачів джунглів, зблід. Він був виснажений; навів свою групу для їжі та відпочинку. Він думав, що патруль підібрав усю видобуток!
  Юда вилаявся, а потім відправив усю свою охоронну групу з табору в джунглі до патрульних доріг. Усередині Нік робив усе. Він бачив вантажівки та залізничні вагони, завантажені хромом та азбестом, і він бачив, як дерев'яні ящики переміщаються із золотоплавильних заводів, щоб їх сховати під іншими вантажами, доки контролери вели ретельний облік.
  Він розмовляв з одним із них, ладнаючи зі своєю німецькою, бо ця людина була австрійцем. Він запитав. - "Це той, що для далекосхідного корабля?"
  Чоловік покірно звірився зі своїм планшетом та накладними. “Нейн. Генуя. Ескорт Лебо». Він відвернувся, діловитий і зайнятий.
  Нік знайшов центр зв'язку - кімнату, повну гуркотливих телетайпів та радіоприймачів з відтінками гравію. Він отримав бланк від оператора та написав телеграму Роджеру Тілборну, Родезійській залізниці. Бланк було пронумеровано у стилі німецької армії. Ніхто не посмів би ...
  Оператор прочитав повідомлення: «Наступні тридцять днів знадобляться дев'яносто вагонів із рудою». Рухатися тільки у Beyer-Garratt power під керівництвом інженера Барнса. Підпис, гранш.
  
  
  
  
  
  Оператор теж був зайнятий. Він спитав: «Залізничний провід. Безкоштовно?
  "Так."
  Нік був біля стоянки для вантажівок, коли спрацювали сирени, наче сигнал про вибух. Він заліз у кузов гігантського самоскида. Підглядаючи через дах, він весь день спостерігав за тим, як обшук триває, і зрештою дійшов висновку, що це шукають його, хоч він не знав про викрадення дівчаток.
  Він дізнався про це після настання темряви, підперши електрифікований паркан навколо вілли Юди палицями і підповз до освітленого дворика. У найближчому до будинку закритому приміщенні сиділи Майк Бор, Мюллер та Сі Калган. У більш далекому вольєрі, з басейном у центрі, були Буті, Рут та Джанет. Вони були прив'язані, до дротяної огорожі, оголені. Великий самець павіана не звертав на них уваги, жуючи зелене стебло.
  Нік здригнувся, взяв Вільгельміну, побачивши Бора, зупинився. Світло було дивним. Потім він зрозумів, що троє чоловіків знаходяться в скляній огорожі - в куленепробивній коробці з кондиціонером! Нік швидко відступив. Яка пастка! Через кілька хвилин він побачив, як двоє чоловіків безшумно рухаються крізь кущі, до того місця, де він стояв. Герман Дузен патрулював, вирішивши виправити свою помилку.
  Вони обійшли будинок по колу. Нік пішов за ними, стягуючи з талії один із шматків пластикового шнура, який нікому не дав знати, що він ніс. Вони були податливі, з міцністю на розрив більше тонни.
  Герман - хоч Нік не знав його імені - пішов першим. Він затримався, щоб оглянути зовнішній електричний паркан. Він помер, не видавши жодного звуку, від короткого поштовху рук і ніг, який затих за шістдесят секунд. Його супутник повернувся темною стежкою. Його кінець настав так само незабаром. Нік нахилився і кілька секунд відчув себе трохи нудотним – реакції, яку він ніколи не розповідав навіть Хоуку.
  Нік повернувся до своєї ділянки чагарника, що виходив на скляні груди, і подивився на нього з почуттям безпорадності. Троє чоловіків сміялися. Майк Бор вказав на басейн у вольєрі зоопарку, де оголені дівчата висіли, як жалюгідні статуетки. Бабуїн відступив до дерева. Щось виповзло з води. Нік здригнувся. Крокодил. Мабуть, голодний. Джанет Олсон закричала.
  Нік побіг до огорожі, Бор, Мюллер і Калган встали, Калган тримав у руках довгу рушницю. Що ж - зараз він не міг вдарити їх, і вони не могли вдарити його. Вони залежали від двох чоловіків, яких він щойно усунув. Він усадив кулі Вільгельміни точно в очі кожного крокодила з відстані сорока футів.
  Англійський Майк Бора із сильним акцентом заревів із гучномовця. «Киньте пістолет, AXman. Ви оточені».
  Нік знову побіг до лав садівників і сів. Він ніколи не почував себе таким безпорадним. Бор мав рацію. Мюллер користувався телефоном. У них тут буде багато підкріплень за кілька хвилин. Троє чоловіків засміялися у його бік. Далеко з пагорба ожив двигун. Губи Мідлера насмішкувато ворушилися. Нік втік, уперше у своїй кар'єрі. Він пішов від дороги та дому, дозволивши їм побачити, як він тікає, сподіваючись, що вони на мить забудуть дівчаток, бо жертва не бачила наживку.
  У комфортно прохолодному вольєрі Бор усміхнувся. «Подивися, як він біжить! Це американець. Вони труси, коли знають, що в тебе сила. Мюллер - надішліть людей на північ».
  Мюллер гаркнув у телефон. Потім сказав: «Марзон зараз там із загоном. Чорт забирай їх. А із зовнішньої дороги наближаються тридцять людей. Герман та внутрішні патрулі скоро будуть позаду нього».
  Не зовсім. Герман та його начальник загону охолоджувалися під баобабом. Нік прослизнув повз патруля з трьох чоловік і зупинився, побачивши дорогу. Уздовж неї тяглося вісім чи дев'ять чоловік. Один тримав собаку на повідку. Людина, яка стояла біля бойової машини, використала рацію. Нік зітхнув і вставив запобіжник у пластикову пластину. Три з них і дев'ять куль – і він почне використовувати каміння проти армії. Переносний прожектор досліджував територію.
  З півночі схилом піднялася невелика колона вантажівок. Людина з радіо повернулася і тримала її, наче розгублена. Нік примружився. Людина, що чіплялася за борт першої вантажівки, був Росс! Він упав на землю, поки Нік дивився. Вантажівка під'їхала до командирського автомобіля, і люди вийшли з його спини. Вони були чорні! Фари командирської машини згасли.
  Білий чоловік за радистом підняв автомат. Нік пустив кулю йому в середину. На пострілі – дія вибухнула.
  Це було схоже на маленьку війну. Ніч прорізали помаранчеві трасери. Нік дивився, як чорношкірі атакують, фланкують, повзуть, стріляють. Вони рухалися як солдати з певною метою. Важко зупинити. Білі зламалися, відступили, деяким вистрілили у спину. Нік крикнув Росу, і міцний чорний підбіг до нього. Рос ніс автоматичний дробовик. Він сказав: "Я думав, ти вже помер".
  "Близько цього".
  Вони рушили в сяйво ліхтарів вантажівок, і до них приєднався Пітер ван През. Старий виглядав як генерал-переможець.
  
  
  
  
  
  Він глянув на Ніка без емоцій. «Ви щось спровокували. Родезійський загін, який переслідував нас, пішов навкруги, щоб приєднатися до іншого, що прийшов ззовні. Чому?
  «Я надіслав повідомлення Джорджу Барнсу. Команда Тіна боротьби з торгівлею людьми - це група міжнародних злочинців. Я вважаю, вони не можуть купити всіх ваших політиків».
  Ван През увімкнув рацію. «Місцеві робітники залишають свої поселення. Звинувачення проти ТЛ дещо струснуть. Але ми повинні забиратися звідси до прибуття охоронців».
  «Дайте мені вантажівку», - сказав Нік. "У них є дівчата на пагорбі".
  «Вантажівки коштують грошей, – задумливо сказав ван През. Він глянув на Рос. "Чи сміємо ми?"
  "Я куплю тобі новий або надішлю ціну через Джонсона", - вигукнув Нік.
  "Віддай йому", - сказав Росс. Він вручив Ніку дробовик. «Надайте нам ціну одного з них».
  "Це обіцянка."
  Нік пронісся повз розбиті машини і тіла, виїхав на бічну дорогу, що веде до вілли, і піднявся так швидко, як тільки міг рев двигуна. По всій долині горіли групи вогнів, але вони були зовсім поряд із пожежами, що спалахували всюди. Вдалині, біля головних воріт, клацали і мерехтіли кулі, що трасували, і звук пострілів був важким. Виглядало так, ніби Майк Бор та компанія втратили свої політичні зв'язки – чи не змогли зв'язатися з ними досить швидко. Його охорона, мабуть, намагалася зупинити армійську колону, і це було зроблено.
  Викотився на плато, обігнув будинок. Він побачив трьох чоловіків у внутрішньому дворику. Тепер вони не сміялися. Він поїхав просто на них.
  Важкий Інтернаціонал котився з гарною інерцією, коли він врізався у сітчастий паркан із широким переплетенням. Бар'єр несли разом з вантажівкою в суміші, що рветься подрібнюючого дроту, падаючих стовпів і верещачого металу. Шезлонги та лежаки летіли іграшками до удару огорожі та машини. Незадовго до того, як Нік врізався в куленепробивний скляний ящик, що вкривав Бора, Мюллера і Калгана, V-подібна частина огорожі, що проштовхнулася вперед, немов металева звукова хвиля, біля носа вантажівки, з гучним дзвоном розлучилася.
  Бор рвонув до будинку, і Нік спостерігав, як Мюллер тримає себе в руках. У старого вистачило мужності або він скам'янів. Східні риси обличчя Калгана були маскою гнівної ненависті, коли він смикнув Мюллера, а потім вантажівка вдарила по склу, і все зникло в поштовху металу об скло. Нік уперся в кермо і брандмауер. Мюллер і Калган зникли, раптом заслонені екраном із розбитого, осколкового скла. Матеріал зігнувся, подався і став непрозорим із мережею розривів.
  Хмара пари вирвалася з радіатора вантажівки, що тріснула. Нік боровся з дверима, що заклинили, знаючи, що Мюллер і Калган пройшли через вихідні двері скляного притулку і пішли за Бором до головного будинку. Нарешті він кинув дробовик у вікно і виліз за ним.
  Двері в будинок відчинялися, коли він оббіг притулок і підійшов до нього - вантажівка і паркан праворуч від нього були перепоною. Він завдав одного пострілу з дробовика в його центр, і воно відкрилося. Його ніхто не чекав.
  Крізь шипіння радіатора вантажівки, що димить, пролунав зляканий крик дівчини. Він повернувся, здивований тим, що світло залишилося увімкненим - він збив кілька вуличних світильників - і сподіваючись, що вони згаснуть. Він був гарною мішенню, якби Мюллер та інші підійшли до верхніх вікон.
  Кинувшись до паркану, що відокремлював внутрішній дворик від двору, він знайшов ворота і пройшов через них. Бабуїн зіщулився в кутку, труп крокодила затремтів. Він розірвав узи Буті з Хьюго. "Що тут не так?" – відрізав він.
  "Я не знаю", - схлипнула вона. "Джанет закричала".
  Він звільнив її, сказав: "Звільни Рут", і пішов до Джанет. "Ти в порядку?"
  "Так, - тремтіла вона, - по моїй нозі поповз жахливий великий жук".
  Нік розв'язав їй руки. "У тебе є сміливість".
  «Чортово захоплюючий тур».
  Він підняв дробовик. «Розв'яжи собі ноги». Він побіг у внутрішній дворик і до дверей будинку. Він обшукував останню з багатьох кімнат, коли його знайшов Джордж Барнс. Родезійський поліцейський сказав: «Здрастуйте. Це трохи хвилює? Я зрозумів вас від Тільборна. Розумно».
  "Дякую. Бор та його команда зникли».
  «Ми їх дістанемо. Я справді хочу почути вашу історію».
  «Я ще не все вигадав. Давай забираємось звідси. Це місце може вибухнути будь-якої миті». Він розносив дівчаткам ковдри.
  Нік схибив. Вілла яскраво світилася, поки вони спускалися з пагорба. Барнс сказав: Добре, Грант. Що трапилося?"
  «Майк Бор або THB, мабуть, думали, що я бізнес-суперник або щось таке. У мене було багато сюрпризів. Люди нападали на мене, намагалися викрасти мене. Дратували моїх клієнтів туру. Переслідували нас у всій країні. Вони були дуже жорстокі, тому я проїхав повз них на вантажівці”.
  Барнс від душі засміявся. "Поговоримо про досягнення цього десятиліття. Наскільки я розумію, ви спровокували повстання тубільців. Припинили битву між нашою армією та партизанами. І ви викрили достатньо контрабанди та зради з боку THB, щоб поставити частину нашого уряду на вуха.
  
  
  
  
  
  Радіо так сильно завивало зі штаб-квартири, що я пішов від нього”.
  «Ну й справи, – невинно сказав Нік, – чи не так? Просто випадковий ланцюжок подій. Але тобі пощастило, так? THB зловживав робітниками, обманював ваші звичаї та допомагав вашим ворогам – вони продавали всім, ви знаєте. отримайте за це гарну похвалу”.
  «Якщо ми колись це виправимо».
  Звичайно, виправте. Нік помітив, наскільки це просто, коли ви маєте справу з великою кількістю золота, яке має величезну силу і не має патріотизму. Вільний світ почувався краще, коли жовтий метал потрапляв до рук, які його цінували. Простежили за Юдою до Лоуренсо Маркеса, і його слід зник. Нік міг здогадатися, де - вгору Мозамбікською протокою до Індійського океану в одному з великих океанських катерів, які йому подобалися. Він нічого не сказав, оскільки технічно його мету було досягнуто, і він все ще був Ендрю Грантом, який супроводжував поїздку з туристичною групою.
  Справді, помічник начальника поліції Родезії вручив йому грамоту подяки на невеликому обіді. Публікація допомогла йому вирішити не приймати пропозицію Хоука кодованим кабелем залишити тур під будь-яким приводом і повернутися до Вашингтона. Він вирішив завершити поїздку заради пристойності.
  Зрештою, Гас був гарною компанією, як і Буті, і Рут, і Джанет, і Тедді, і ...
  
  
  
  
  
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"