ПIСНЯ Старої Матерi (що розхитувала гнiвом небеса),
Чуючи марш гучного, сильного та бравого Вiрша,
Крокувала назустрiч, до дня Iнтелектуальної Битви.
Четверо Сильних є в кожнiй Людинi: досконала Єднiсть
Не змогла б iснувати окремо вiд Всезагального Братства Едему,
I Всезагальної Людини - довiчна слава Їй, Амiнь.
Яка Природа тих Живих Створiнь лише Небесний Батько знає:
Жоден Iнший не скаже, жоден з усiєї Вiчностi.
[Мандрiвник]
ЕНIОН над скелями лiтає: i животiють суровi скелi у стенаннях, -
Така сила була дарована самотньому Мандрiвнику -
Обкорований Дуб, гiллястий Бук, Каштан й Сосна,
Лагiдна Груша, насуплений Горiх, зухвала Дичка й Яблуня солодка,
Розкривається згрубiла кора - зi щебетанням, виглядають звiдти дзьобики та крильця,
З"явились Соловейко, Щиглик, Вiльшанка, Жайворон, i Коноплянка, й Дрiзд;
З-за схилу враз Коза плигнула, i пробудилася Вiвця, постала iз землi,
На зелених полях проросла Кукурудза, колишучись стiною,
I захищаючи свiтлих дитинчат вiд спустошуючих вiтрiв.
[Видiння Вiчностi]
ВIЧНIСТЬ постала над ними Єдиною Людиною, загорнутою
У Луви мантiї кривавi, несучи усi його бiди й скорботи
Поки сонце осяювало млистi землi: таким було Видiння.
Та пурпурова Нiч, i багряний Свiтанок, i День золотий, проходячи
Крiзь атмосферу - ясну, та нетривку, перед очима вiдкривали поля зеленi
Мiж хмарами мiнливими, немов Райськi сади - простяглися далеко:
Там мiста височiють, i села, i храми, й намети, кошари та пасовища,
Там живуть дiти Елементальних свiтiв у гармонiї.
[Пiсня, проспiвана на святi Лоса та Енiтармон]
ГОРА до iншої Гори звернулась: "Прокинься, Родичко-Гора!
Вiдмовимось вiд Плуга та Лопати, тяжкого Вальцю та з шипами
Борони; спалiмо збiжжя та поля; звалiмо всi тини-окови!
Людською кров"ю ситим бути, та захмелiлим вiд життя куди-бо лiпше
Анiж уся тяжка робота для врожаю та вже забутої жатви. Поглянь на рiчку,
Червону вiд Людської кровi, все ширша в"ється бiля кам"яних моїх колiн;
Належать мої хмари не до полiв зелених чи гаїв фруктових,
То є Хмари Душ Людських: їхнi Життя iз кожним подихом вбираю.
"Голосять Села, вони слабнуть, простягнутi уздовж рiвнин,
I Плач гуляє по Долинаx - вiд вiтрякiв iде, i вiд хлiвiв,
Та найбiльш - вiд лощених Палацiв, нiмих i темних, та закляклих з жаху,
Якi картини та книжки свої ховають в Землi найглибших пiдземеллях.
Так кажучи, Мiста один до одного послали: "О, збожеволiли мої сини
Вiд вина жорстокостi! Сплетiмо ж батiг, о Братнє Мiсто!
Вирощуються дiти для рiзнi. Було колись, що годували дитятко
Молоком; але для чого тепер зростають дiти на кровi?"