• У станi Самотностi, я починаю втрачати мозок. I пiд струменями води, у кубiчнiй ваннiй кiмнатi, в бруднiй ваннiй; я. Сам.
• Знаходжусь - у країнi - Iдiократiї: Вже третiй повний день у дешевiй квартирi, у центрi мiста, за три тисячi рублiв за день, i так - вже бiльше мiсяця... Щоденно... Тут повзають таргани.
• Влаштувавши Колонiю у моєму мозку, вони усе товстiшають та невпинно набирають вагу, харчуючись, моїми думками та солодкими мрiями. Це треба припинити. Тарганiв, треба витравити. Iнакше, я стану таким самим тарганом, як i вони... Нiкому НЕпотрiбним.
• Я генерую план, хоча мозок i затьмарений, - в мене ще нiхто не мiг вiдiбрати волю... Свободу? Тобто, чи вiльний я? Не знаю, сам. А вода, дiє розслабляюче, змушує тiло остаточно затьмаритись, втратитись у абсолютну нiмоту. Воно важке, i не слухається бiльше (чи виконує потаємне бажання?). Я сiдаю у брудну ванну. Бруд до бруду, тлiн - до попелу. Ховаючись у власному крихкому тiлi, намагаюсь отямитися, але... Жорстокi та нiмi краплi забивають мене без жалю. Не маючи сили пiднятись, я згортаюсь у
• || немовля || •
• I усе, що менi лишається, це... вiддатись Пустотi, яка зробить усе сама... Так, як треба. Менi не боляче, не весело, - менi просто "нiчого". Я затикаю якийсь отвiр п'яткою: створюючи для себе небезпечну пастку. Вода крапає... Як усе довершено. Стiкає по спинi, по колiнах, утворюючи щось, своїми непостiйними струмочками, схоже на прозорi мацаки медузи, такої ж прозорої, як i будь-яка морська. Її непостiйне iснування, створене на моїх колiнах, уявою, маренням - скоро закiнчиться. Вода швидко заповнює забруднений старий залiзний човен. Iз вiтрил крапає. Саме так, як iз мого волосся сльози крапають, утворюючи скляний екран волоспаду. Я прихований? водою, що росою огортає мене. I я бачу, я вже у зеленуватому морi, де усе бiологiчне рiзноманiття, залежить лише вiд моєї уяви. Свiт - створений мрiями, якi ми особисто паскудимо. а Творимо iнодi. Ми - немов рiзнобарвне поле, у якому: трава i бур'ян iз квiтами борються...
• I ось, таргани вже хвилюються, перебувають в неспокої. У напiв-повному Океанi (мене), вже плавають руки - морськi голуби. Цей мiкровсесвiт iдеальний, його нема кому ганьбити i нищiти. Тут є: лишень мирнi голуби, та медузи, що творять це зеленувате море. Бо у водi, - багато залiза, як у iншокольоровiй кровi.
• Моя подорож триває. Її стереже неминуче закiнчення, та я помiчаю, якщо зовсiм не ворушитися, на ногах залишаються малесенькi бульбашки. I, рiвень Океану пiдвищується, невже ми потонемо? Чи нам сховатися у цих маленьких пiдводних бульбашках?
• Краплини наповнюють море, не лишається часу на роздуми. Достатньо! Я поринаю(?) Тону? Нi, я усе собi планую. Раз. Два. Три! Я вимикаю сльози i вiдриваю п'ятку, вiдмикаючи безодню на днi моря... Шлях до усього лайна. Сам, вкладаюсь спати я, на дно,.. поки час не з'їсть ту саму воду. Я - в утробi, i ще дихати не можна, - не закiнчились пологи.
• У безодню йдуть всi сльози, а i з ними тонуть й таргани. I у вухах, - купа рiдини... Кубiчний свiт залишили всi звуки. Лиш безодня, власнi звуки через воду все несе. А вода вiдходить, нiжно вiдпускає тiло, пестить... Це нi з чим не є зрiвнимим. Покидає рiдина, я ковтаю кисень вiльно. Вiдпуска мене вода, - знов в полонi гравiтацiї. Є лише вона i я, а вода втiкає.
• Я - як нове немовля, знову народився,.. на днi, лежу, як мертва риба. (Чи тарган?)
• Менi потрiбна тепла ковдра - близької людини душа. Далi, рiч комформна, - треба в магазин. Потiм - знов в самотностi безодню...