Аннотация:
Любов приносить тiльки бiль. Вона як наркотик. Спочатку тобi дуже добре, але потiм починається ломка i ти просто помераєш. Але iнколи ти сама хочеш цього. Чого? Смертi. Людина знає що вона прийде, не вiдомо коли, але прийде. Але чим менше на неї чекаєш тим довше вона шукатиме тебе. А як що ти вiдкриваєш її дверi, вона любязно заходить i починає малювати велику полоску в твоєму життi. Ти цього не хочеш, але часто сам даєш її фломастери. А буває ти думаєш, що смерть-перехiд в iншу реальнiсть i сам тягнеш до неї руки. Кажеш що ти розчарувалася в коханнi. А хiба кохаєш лише ти? А може люблять тебе. Обернися...не шукай другу реальнiсть. А як що знайдеш, не сперечайся нi з ким, бо повернуть помилки виправляти...а тодi тобi захочеться жити...
-
- Анотацiя:
-
- Кожен не просто так на землi, спочатку можливо просто так, але ми чогось хочимо у цьому життi. I часто у нас не вистачає на це смiливостi, ми боїмося, i колись самi собi кажемо, про те що жалiємо, що не зробили то-то. Людина не кiшка, у неї в запасi не буде ще вiсiм життiв, тому якщо ти чогось хочеш, роби це зараз. I не роби когось або щось сенсом свого життя. Зробила? Шкодуй про це, скоро почнется твоя мiсiя яка буде одною з важких. Не роби помилок! Будь собою. I слухайся жттєвих урокiв.
-
Урок 1: Любов приносить тiльки бiль. Вона як наркотик. Спочатку тобi дуже добре, але потiм починається ломка i ти просто помераєш. Але iнколи ти сама хочеш цього. Чого? Смертi. Людина знає що вона прийде, не вiдомо коли, але прийде. Але чим менше на неї чекаєш тим довше вона шукатиме тебе. А як що ти вiдкриваєш її дверi, вона любязно заходить i починає малювати велику полоску в твоєму життi. Ти цього не хочеш, але часто сам даєш її фломастери. А буває ти думаєш, що смерть - перехiд в iншу реальнiсть i сам тягнеш до неї руки. Кажеш що ти розчарувалася в коханнi. А хiба кохаєш лише ти? А може люблять тебе. Обернися...не шукай другу реальнiсть.
- 1 роздiл.
- Невже життя завжди повiльно вбиватиме мене? Ну чому менi так не щастить? Я глянула на часи. Лише восьма ранку, а я уже стiльки усього натворила. I наче це була не я. Але як це пояснити це тiй жiночцi, на яку я вилила воду з вази. Сказала б її "Це не я. Мною щось керувало.", виглядала б як дурна. Я неудачниця з великої букви. Iнодi я думаю що обманюю себе , але вчинки говорять самi за себе. Я глянула на годинник ще раз. Я ж спiзнююся до школи. Уже вкотре.
- Як би я встала ранiше можливо встигла би на автобус. I чому я нiяк не навчуся водити машину. Я з скривленим лицем згадала ту аварiю. Подумаєш, розбила машину. У мене прав небуло. Усi такi дивнi, вони думають що як що мiй батько багатий то моє ДТП буде закритим. Але не тут то було, батько заборонив менi їздити на машинi, доки школу не закiнчу. А оскiльки менi тiльки тиждень назад виповнилося шiстнадцять то навчатися ще рiк. Так, саме рiк сьогоднi ж друге вересня.
- Я оглянулася. Цi вулицi завжди були мертвими у них чулося ехо, як у глибокому колодцевi який затягую. Як там у школi без мене? Зазвичай, усi чекають на терасi. Не лише мене, а щей Бекi та Елiс. Дуже наївнi дiвчата. Їх нiколи не хвилює нiчого окрiм їх прекрасних. Нi, ну справдi. Я хоч i популярна, але не така як вони. Чесно кажучи ми вороги. У нас i дня не проходить без капостi. Минулого разу вони "пiдлизалися" до учителя фiзкультури, i вмовили його ганяти мене по полю. Так, цi двi блондинки ведуть романи з нашими учителями. Я звiсно ж не така як вони, але менi подобається бути в центрi уваги. У мене не iдеальна фiгура, не iдеальний колiр лиця, але у цьому свiтi усе вирiшують -грошi. Я люблю бути в центрi уваги, хоча я завжди це повторюю.Тодi я не почуваюся загубленою. Я знаю те, що мене знайдуть. Але як би усi мене пам'ятали про мене, то я би не iшла пiшки. Я уже почала думати про те чи є у мене друзi. Та мої роздуми були перебитi радiсними криками дiвчат.
- - Розi! -горланила якась дiвчинка. Менi навiть здалося що я бачу її не вперше. О, згадала вона завжди намагається присiсти бiля мене на обiдi. Я уже звикла до того, що усi хочуть сидiти бiля мене, тому моя реакцiя грубе мовчання. - Привiт. Як дiбралася?
- - Добре. - нарештi видавила я прориваючись через натовп. Дiвчина вiд щастя, мало не зомлiла i побiгла хвалитися.
- Ну що там знову? Я iшла уперед, дiйшла до хлопцiв i як завжди вони почали давати менi записки. Саме тi якi я викидую у смiтник. Та я уже наперед знаю їх склад. Там зазвичай назначенi зустрiчi. Я уже звикла до уваги.
- А що? Я дуже красива особа. Я брюнетка з дуже довгим волоссям, до бедр. У мене великi зеленi очi, вiд яких усi чомусь млiють. Хоч i не витончена фiгура, зате є маю пишнi форми. Я була красивiшою навiть за Бекi та Елiс, але якщо на мене гляне людина не знаюча про мiй статус, вона запитає "Дiвчинко, ти де одяг купує?", або щось типу "Зiрка секонхенду.". Вони хоч i були красунями, та зробили безлiч пластичних операцiй. Чому вони думають що це - красиво? Та люди ходять за ними лише тому що вони мають кучу грошей та безлiч хлопцiв. Вони як ляльки барбi. Усi лиця в косметицi. Волосся пофарбоване, це ж скiльки треба фарбуватися, я навiть не помiчаю, як змiнюются корнi. Вони завжди одягаются так, наче розовий - єдиний колiр у їх життi. I напевно навiть не чули про довгi сукнi.
- Нарештi просунувшись до дверей школи, я зрозумiла чому усi так стоять. Приїхав Красунчик Чед. Вiн уже давно за мною бiгає. Але менi однаково усе це.
- - Привiт Розiя! -почав вiн свою реплiку, чесно уже звикла до цього. Звiсно ж на моєму мiсцi хотiла би опинитися кожна дiвчина цiєї школи. Але що я пороблю зi своєю ненавистю до нього. Запитаєте "Чому ненавиджу?", а тому що вiн зустрiчається з усiма пiдряд. А менi такого "друга" не потрiбно. Звiсно, вiн красивий, але вiн не для мене.
- - Може кудись сходимо цим вечором? - подав голос Чед.
- Я оглянула хлопця з нiг до голови. Високий брюнет з загорiлою шкiрою та карими очима ,як завжди єхидна посмiшка. Вiн одягаєтся дiйсно класно i якби не слухи, я б прогулялась з ним. Але про що нам говорити? Вiн ж пустий. У нього лише одне на розумi.
- - Не хочу ображати. Але, я не зустрiчаюся iз товстими та не розумними. Ти здається не товстий. - сказала я. За моєю спиною почали смiятися. Ще б пак, я ж просто вiдмовити не можу. У мене просто дуже розвинене почуття юмору. А точнiше я обожнюю сатиру, або як дехто каже сарказм. Так...я - богиня сарказму.
- - Що? Ти не хочеш зi мною iти? Дiвчинко, я даю останнiй шанс. - в яростi сказав вiн. Але я в своєму репертуарi жалiбно на нього подивилася.
- - Я пiшла. - сказала, як найголоснiше.
- Обернувшись, я зустрiлася з голубими очима. Це був вiн. Не самий популярний, але самий прекрасний хлопець у нашiй школi. Венер, а коротко Вен учився у одинадцятому класi, вiн був на два роки старшим за мене. Але я була у нього страшенно закохана. Ще з тринадцяти рокiв. Справдi, я давно хотiла йому це сказати, але не могла. Я ж прекрасно знала що дiвчинi, не красиво придiляти знаки уваги хлопцевi. Особливо тобi коли вiн її iгнорує. Як можна мене iгнорувати? Навiть Чед хоче зi мною зустрiчатися. Я оглянула Вена. Як завжди вiн був зногшибаючим. Бiла футболка з зображенням чорного птаха, чудово дивилася на його блiдому тiлi. Його блондинесте волосся було акуратно укладене у модну зачiску. За спиною у нього була гiтара. Вiн помiтив мiй пильний погляд i я засяяла рум'янцем.
- - Я тебе не ударила? - запитала я перше що могло прийти у голову, при цьому дивлячись Вену у очi. А якi вони прекраснi наче бiрюза. Такi яснi, свiтлi...
- - Нi. - спокiйним голосом сказав вiн, ти самим вириваючи мене iз свiту фантазiй.
- - Гарна сьогоднi погода. - сказала я. Вен вдихнув повiтря i обернувся. Розмова в котре не вдалася. Я подивилася йому в слiд. Серце наче зжалося. Чому вiн не говорить зi мною. З Розi Хiлс? Невже я йому не подобаюся? Стiльки слiв крутиться у головi. Та її думки перебив дзвiнок. Ну чому вiн звонить тодi коли на це чекаєш менше всього.
- Я направилася в клас бiологiї. Як завжди тут стояв неприємний запах спирту та медикаментiв. Я сiла на останню парту i почала вiдбивати притенденток сiсти бiля мене. Через хвилину, претендентiв. Я глянула в сторону Бекi. Навколо неї стояло два охоронця. Не справжнiх, це були дiвчата з нашої школи. Нарештi зайшов Чед. Вiн оглянув зал i швидкими кроками направився до моєї парти. Я незнала що робити. I тут в головi пронеслася iдея. Перед мною сидiла та сама дiвчина, яка зустрiла мене зранку. Я рiзко хватаю її за руку. I показую на те що б вона сiла бiля мене. Дiвчина дуже зрадiла цьому i за секунду опинилася бiля мене. Я навiть не клiпнула.
- Чед пiдiйшов до парти. I почав:
- - Ей! - прикрикнув хлопець до моєї напарницi. - Ти тут не сидиш!
- Я здивувалася. Що за манери? Потрiбно його провчити. Я дещо шепнула на вухо дiвчинi. Ой, я її iменi навiть не знаю.
- - А що ти власне хотiв? - сказала вона. Я їй кивнула, кажучи продовжуй у тому ж дусi. - Нiяк не можеш звикнути, що красунчика кинули чи ти не можеш змиритися з тим що його люблять лише повiї, накштал Бекi та Елiс. До речi, а ти довго з ними зустрiчався чи лише один вечiр? - сказала вона глянучи на нього поглядом повним жалю.
- Ого, чесно кажучи я була здивована неменше Чеда. Я їй шепнула вiдшити, але менi це подобається. Я помiтила як Бекi та Елiс переглядаються, а Чед взривається вiд злостi.
- - Та як ти смiєш таке казати? - закричав вiн. I тут вирiшила взяти реплiку я.
- - А що Чед? Обманює? - сказала я. Я знала що вiн ненавидить спокiйний тон. Я би ще щось добавила , але тут зайшов учитель.
- - Мiстер Колiстер , ви не можете знайти собi мiсця? - звернувся вiн до Чеда.
- - Так, пане. Я хотiв сiсти бiля Хiлс, та Меркурiй мене опередила. - почав вiн. О, тепер я знаю прiзвище цiєї дiвчини. Я смутно пам'ятаю те, що iм'я вона менi казала, але повторюю "Незнаю її iменi''.
- - Тодi...- почав учитель Дол- Сядьте на її мiсце. Невже це так важко?
- Чед подавив свою злiсть, а пiв класу смiх. Вiн пiдiйшов до парти Меркурiй, за нею сидiла дiвчинка з безлiччю книг. Чед зглотнув комок i присiв. Але за хвилину почав флiртувати з нею.
- Учитель почав свiй нудний урок по будовi вуха, а я узялася знайомитися з сусiдкою по партi.
- - Як тебе звати? - запитала я. Ну що я за людина? Ще б лампу над лицем поклала. Я ж як дитиктив вибиваю свiдення з неї.
- - Гелiя Меркурiй. Я так давно хотiла познайомитися з тобою.
-
-
- Роздiл 2.
- Iшов третiй урок. Я уже дивувалася що нiчого не вiдбулося. Ранiше, усi бiгали та кричали i дiвчата старалися зробити якусь шкоду. А зараз тихо, нiкого немає i бiля мене нiхто не "бiгає". Мої роздуми перервав нестерпний шум у головi, я зрозумiла що це дзвiнок на перерву не зразу. I ще, ця Гелiя, прив'язалася до мене як бджола до меду.
- Я пiднялася i пiшла у сторону їдальнi. До неї вели довгi коридори та холоднi стiни. Це була найбагатша школа в окрузi, а виглядала як замок з фiльму жахiв.
- ...Я сiла за свiй столик, вiн знаходився на так називаємому "подiумi". Бiля мене завжди сидiли Бекi та Елiс. Перед нами присiв Чед та ще двоє хлопцiв. Я махнула рукою дiвчатам з сусiднього столика, Бекi повторила жест. Вони пiднялися i за п'ять хвилин принесли два пiдноса з їжею.
- - Розi. - почала Бекi. - Ти не хочеш пiти на мою вечiрку? Тебе запрошено. Але дрес-код, вечiрка бiля басейну. Прийдеш?
- - Напевно, нi. - тихо сказала я.
- - Розi. Ти популярна у цiй школi, тебе люблять бiльше нiж нас. Приходи! Я дуже прошу, як що прийдеш ти , вона стане найкращою.
- Що правда, то правда. Люди знають мiй нудний характер, але їх весь час тягне iти за мною. Iнколи я навiть хотiла бути такою як Гелiя. Можливо тодi мене би бiльше поважали. Так, поважали. Бо сьогоднiшнi друзi через мiй статус. Несподiвано зайшов Вен. Декiлька дiвчат помахали йому, вiн мовчки пройшов до свого столика. За ним сидiли лише декiлька людей. Перiс, веселий хлопець, вiн теж грає на гiтарi, але не спiває, сьогоднi на ньому була голуба рубашка та синi джинси. На його плечi лежала голова Янкi, його дiвчини. Також там сидiв Шенон, Лiрель i Марi. Увесь цей столик iграв у рок-групi, яку створив Вен.
- Сусiднiй столик теж з групи ,але не рок-н-рол. Вони грають важкий метал. Там їх лише троє. Навiть солiста немає. Чесно кажучи музика Вена, а саме групи "ice hear" менi бiльше подобається нiж музика групи "voice" .
- - Хах. Вiн себе ким вважає? - запитала мене Бекi.
- - Хто "вiн"? - запитала я, нерозумiю про кого вона.
- - Я про Вена. Дiвчата, а ви чули у нього ще не було дiвчини?
- - I що? - з насмiшкою запитала я.
- - А нiчого. Я хочу щоб цей красунчик зустрiчався зi мною. Зараз прийду. Вiн менi не вiдмовить.
- Дiвчина пiшла у сторону Венового столика. Привiталася, розстiпнула верхнiй ґудзик. I спокусливо облизнулася. Я ледве стримала себе ,менi не приємно те що вона флiртує з ним.
- - Привiт. Вен не хочеш сiсти бiля мене? - низьким голосом сказала вона i провела пальцем по його обличчi. Вен скривився i забрав її руку.
- - Нi! - сказав вiн. Знову " Нi!", мене починає дратувати оце слово. Потрiбно вписати в топ слiв як бiсять, там мiсце не лише слову "ясно".
- - Тобто? - запитала вона. На її лицi були рiзнi емоцiї. - Та усi хлопцi хочуть зi мною зустрiчатися.
- - Тобто, нi. I застiбни блузку - з насмiшкою сказав вiн. - бо можеш провiтрити собi щось.
- Бекi почервонiла i з усiєї сили розмахнулася щоб ударити Вена. Але вiн швидко перейняв її руку i з посмiшкою вiдпустив. Я навiть зрадiла. Бекi обернулася, усi смiялися. Вона розплакалася, її очi повiльно наповнювалися слiзьми. Вона швидко дала в руки хлопця запрошення на вечiрку i вибiгла iз столової.
- - Напевно туш потекла, хоча тональний крем, теж мiг! - сказала я, усi посмiхнулися. На хвилину менi здалося що люди приємнi i не продажнi, та коли я побачила Елiс , я передумала.
- Вiн має запрошення? Напевно я теж пiду на цю вечiрку. Я швидко допила свiй сiк та вийшла з столової. В коридорi стояла Бекi. Я наважилася та пiдiйшла до неї.
- - Бекi ти в порядку? - вона мовчить. - Не ображайся на нього. Вiн просто не умiє кохати.
- - Та до чого тут кохання? Я посперичалася, що вiн дасть згоду i буде зi мною зустрiчатися. А вiн мене так вiдшив. Моя репутацiя. - закричала вона та вибiгла зi школи. Сподiваюся їй нiчого не буда за те, що вона втекла з урокiв. Ну що, за день? Невже менi стало її жалко. Нi, нi - бiльше менi жалко її лиця. Вона виглядала жахливо.
- Решту шкiльного дня я провела на нудних уроках. Коли вони закiнчилися ,я повiдбивала декiлькох хлопцiв i позвонила Дену. Це мiй водiй. Давно його не турбувала, я зазвичай їзджу на шкiльному автобусi, але сьогоднi зроблю виключення.
- - Ало! Ден, приїдь за мною. Я бiля школи.
- - Так , мiс за десять хвилин буду.
- ...Я їхала в машинi, за спиною минали розмальованi стiни будинкiв. Я так хотiла би помалювати, але не можу псувати репутацiю батькам. Нарештi ми пiд' їхали, до високого бiзнес центру. Я засунула руку в карман i мої очi широко вiдкрилися. Я загубила ключi, а запаснi в квартирi.
- Я вийшла з машини i поспiшила до сусiдiв...Пiсля пояснень вони дозволили менi перелiзти через їхнє вiкно.
- Я повiльно стала на пiдвiконник. Переклала ногу на кiнчик балкону i потягнулася рукою до свого вiкна. Потiм взялася за фiранку. I вiдчула звук, наче щось розiрвалося. Я з острахом подивилася на фiранку i в цей момент вона зiрвалася. Падати з дванадцятого поверху було би страшно, але я з поспiхом схопилася за свiй балкон. Вiдчула сильний бiль у животi. Глянула у мене сильно текла кров, моя бiла блуза стала червоною. Я пискнула, але рух не зупинила.
- Раптом з сусiднього балкону почулися звуки. I на нього вийшов Вен. Я була в шоцi. Чесно кажучи я незнала про те що вiн тут живе .
- - Розi! - iз здивуванням сказав вiн. У нього в руках була бутилка пепсi коли. Ого, вiн знає моє iм'я. Звiдки? Я нiби не представлялася йому. - Що ти тут робиш?
- - Знаєш, так зручно пояснювати висячи тут. - сказала я.
- Вер поклав одну ногу на мiй балкон i швидко перестрибнув. Потiм вiн подав менi руку. I повiльно потягнув мене. Живiт досi болiв i дав про це знати. Я схилилася. Коли я пiднялася я оглянула свого спасителя. Вен здивовано дивився на мою рану. I лише зараз я зрозумiла що можна користуватися моментом.
- - Дякую. - сказала я i обiйняла його. Вен вiдштовхнув мене.
- - Нема за що! То що ти робила там? I де таку рану узяла?
- Я спокiйно пiдняла кiнчик блузки. I ось вiн той момент. Страшно не вiд болi, а вiд вигляду рани.
- Я пояснила Вену ситуацiю. Вiн уважно мене вислухав i засмiявся.
- - Що ж...бувай. Зустрiнемося на вечiрцi. - вiн помахав менi i перебрався на свiй балкон.
- А менi стало так боляче. Вiн мене вiдштовхнув. Я пробралася у кiмнату уся в кровi. Хоча вiн менi допомiг, але вiн такий не дружелюбний, або я просто його дратую. На очах блистiли сльози. Я плакала, менi було так неприємно. Особливо те що вiн не звернув на мене уваги...
-
- Ух, це той момент коли у мене тече кров, а я плачу через хлопця. Я пiднялася з лiжка i поспiшила у ванну. Промила рану i побачила що вона не сильно глибока, але дуже помiтна. Не побачать. Я пройшла до гардеробної i почала шукати сукню на вечiрку. Пiсля години пошукiв ,я зрозумiла яка я дурна. Вечiрка ж бiля басейну. Бекi вирiшила поплавати поки сонце ще є, скоро ж настануть холоди. Але мiй живiт. Там напевно буде страшенний шрам. Я пiдбiгла до телефону i набрала номер лiкаря.
- Сиджу на кроватi i дивлюся у дверi. До вечiрки пiв години, а я не готова. Нарештi чую довгоочiкувану мелодiю. Вона кожен ранок сповiщає про гостей, а саме про бiдняжку Дена. Вiн кожен ранок мене будить. Поки що марно, але усе попереду. Як би не вiн то я би запiзнювалася на усi уроки. Ось сьогоднi вiн поїхав в магазин менi за тортиком, а я тим часом вирiшила помiняти воду у вазi. I вилила її через вiкно. Потiм до мене зайшла розлючена жiночка з противним запахом. Це був запах води, а що? Я не мiняла її мiсяць. Добре - добре, два мiсяця.
- ...Вiдчиняю дверi. Лiкар проходить, я розповiдаю про свою пригоду. Я зрозумiла що стояти незручно. Знiмаю з дивана куртку i несу в гардеробну. Раптом чую як щось брязкає. Запихаю руку в карман.
- Я - дурна. Уже другий раз. Я витягаю з кармана ключi. На лицi сяє посмiшка. Я не дивилася у другий карман. Ну чому я така невдаха? Я вийшла до лiкаря.
- ...Лiкар оглянув рану. Щось намазав менi на живiт. I почав говорити :
- - Щож, мiс Хiлс. Не турбуйтеся я змастив рану спецiальною маззю, тож через тиждень заживе.
- - А сьогоднi нiяк не здихатися шраму? - з надiєю в очах питаю я.
- - Моя люба. Це ще не шрам. Це подряпина. Ти побачила кров тому так боїшся за неї.
- - Дякую. Ви батькам не кажiть.
- - Не буду. - каже лiкар i виходить.
- Я лишаюся сама з своїми думками. З однiєї сторони я можу пiти на вечiрку, але тодi усi побачать мою жахливу подряпину. Ой, а з iншої там буде Вен. I вiн сказав менi "до зустрiчi". Значить вiн мене чекає. Чи нi?
- У мене у головi проноситься iдея. Закритий купальник? Нi, я розмалюю собi живiт. I усi подумають що це малюнок. Я пiдстрибнула вiд радостi i побiгла шукати фломастери чи фарби.
- Нарештi знаходжу пачку на кухнi. Малюю, дуже красиву квiтку. Я з радiстю вибираю жовтий купальник з червоними квiтами i накидаю на себе повiтряне, оранжеве плаття.
- Я звоню мамi. Вона у мене власник заводу по виготовленню одягу. Чую нуднi гудки. Коли вона покладе рингтон?
- - Ало! - чується на iншому кiнцi провода.
- - Мамо. Це Розi, я сьогоднi пiду на вечiрку до Бекi. Добре?
- - Звiсно ж. Я тобi нiколи не забороняла. Ми ж тобi купили квартиру. Роби свої вечiрки.
- - Добре, мам. Я тебе люблю. Бувай.
- Проводжу пальцем по екрану телефона. Я поклала телефон у сумочку, але знову чую його ритм.
- - Ало! - кажу я.
- - Розi. Привiт сонечко. Це бабуся. Я там у тебе лишала фарби для обоїв, дай Дену нехай вiдвезе.
- - Для обоїв? - запитую я
- - Я ж розказувала, я кожен мiсяць розмальовуватиму обої по рiзному. А цi фарби як раз пiдходять. Їх не стерти цiлий мiсяць. Ну все бувай. - каже бабуся i вибиває, лишаючи мене в сум'яттi.
- Мiсяця? Я носитиму це мiсяць? Навiщо я лiзла до тих фарб? Я нажiмаю на кнопку автовиклику i прошу Дена вiдвезти фарби бабусi. А сама вибiгаю з дому, на цей раз беру ключi. Коли я вийшла на вулицю, я зрозумiла що вiдправила Дена з фарбами на другий кiнець Бенкайленду. Ну чому я така невдаха?
- Раптом я бачу Вена. Вiн виходить в шикарнiй, червоно-бiлiй рубашцi та свiтло-синiх джинсах. У Вена немає власного водiя, за те у нього є машина. I саме головне, у нього є права. Машина не така вже й шикарна. Джип, не пам'ятаю точної назви здається Хонда. У мого водiя Хюндай. Я махаю Вену. Вiн помiчає мiй жест i направляється в мою сторону. О, боже вiн iде до мене. Серце стукає частiше, я перестаю дихати.
- - Привiт! - каже вiн. Ну що за звичка? У нього такий спокiйний голос. Це дратує. Звiсно ж я сама така, але все одно дратує. - Ти в порядку? Як твоє поранення?
- - Привiт. Ще раз. - подаю я голос i вiдчуваю як заливаюся червоною краскою. Ми у двох...I людей немає. Може, менi поцiлувати його? Нi. Заведу розмову. - Так, у порядку. Поранення болюче, але не смертельне. А ти? Не мiг би мене пiдвезти?
- - А де твiй водiй? - запитує вiн. Менi здається чи його воротить вiд богатих людей. Вiн теж не бiдний, коли має машину та квартиру. Але усе одно у Вена до нас неприязнь.
- - Ступила. - виправдовуюся я. - Вiдправила на iнший кiнець мiста. То що пiдвезеш?
- - Добре. Сiдай у машину. - я пiдхожу до великого бiлого джипа. З усiєї сили намагаюся вiдкрити дверi. Невиходить. Знову, тягну до себе. I лише тодi я розумiю що тягну, а потрiбно нажати. Вен смiється на усю. Я присiдаю i приєднуюся до нього.
- Ми їдемо уже десять хвилин. I нiхто не наважується почати розмову. Тодi я вирiшаю взяти себе в руки. Подумаєш, я його не соромлюся.
- - У вас класна група. - починаю я розмову. Я починаю з того що його цiкавить найбiльше "музики".
- - Дякую. Нам дуже приємно. - посмiхається вiн. Ну що менi ще сказати? Розi, продовжуй розмову.
- - Я чула вашi пiснi. Коли ви нарештi покажите вашим конкурентам ?
- - Незнаю. - простогнав вiн. - Усе з часом.
- - У тебе у класi має вчитися Ред Хiлс! Це мiй брат. Знаєш його?
- - Так. - спокiйно каже вiн.
- Машина зупиняється ми виходим i направляємося до входу. Нас зустрiчають поглядом два охоронця. Тато пропонував менi таких. Але я вiдмовилася. Я захотiла водiя, якого я обрала собi сама. Ми проходимо у великий зал. I тут починається те вiд чого менi стає погано. Усюди валяється випивка. Усе розкидано, хлопцi обнiмають дiвчат. Мене помiтили зразу. Велика товпа кинулася у нашу сторону. I почалося "Розi, як тобi вечiрка?", "Розi чи варто дружити з Бакi?" ," Розi, а у тебе є хлопець?"...
- Як не люблю натовп. Вiн наче закидає у себе. Працює твоїм сипучим пiском, зариває тебе у власноруч викопану могилу...
- Я сидiла на диванi, наче в фортецi. Хоч одне добре чого я не забажаю те у мене буде. У мене в головi бродили методи, як втекти вiд них або як заставити втекти вiд мене.
- - Я гру пропоную. - закричала Бекi.- граємо в "бутилочку"?
- - Так! - закричав натовп. - Розi iди до нас!
- Я помiтила те що Вен теж пiшов грати. Такий момент не пропущу. Я пiдбiгаю i беру в руки бутилочку.
- - На бажання... - кажу я i кручу.
- Бутилочка крутится з шаленою скорiстю i нарештi показує на Бекi.
- Я смiюся i кажу їй своє бажання:
- - Знiми з себе три будь-яких речi. I сиди так до кiнця iгри.
- Дiвчина радiє такому бажанню. I пiд звуки та аплодисменти знiмає з себе сукню, в'єтнамки та ... сережки. Хитро. Але усi дiвчата теж роздiваються до купальникiв. Я теж. Усi, навiть Вен дивляться на мене. Звiсно ж, у мене такий малюнок. Знали би те що вiн не змивається.
- Бекi виконала бажання тож вона крутить. Не повезе тому на кого потрапить вона. I потрапляє на Чеда. Ого, тепер йому "Гiтлер капут".
- - Ти прибираєш пiсля цiєї вечiрки. - кричить вона. Чед млiє, але бере бутилочку у руки. Вiн дивиться на мене i крутить. Випало на якогось хлопця. Я його не знала. Чед шепче йому бажання. Той пiдбiгає до Елiс i знiмає з неї купальник. Елiс лишається топлес. Усi смiються i Чед. Я кидаю Елiс, яка шукає одяг, свою сукню. Вона вибiгає.
- Так ми грали довго. Багато хто смiявся, дехто плакав. I ось крутила Гелiя i попала вона на Вена. Я зглотую комок. Гелiя пiдмигує менi i оголошує своє бажання.
- - Поцiлуй будь-яку дiвчину у цiй кiмнатi. - каже вона. Моє серце починає битися все сильнiше. Я хочу щоб вiн вибрав мене.
- Вен пiднiмається i iде в мою сторону, я лякаюся невже до мене. Але тут вiн цiлує в щiчку Гелiю. Я злюся. Чому в щiчку? Чому її? Вона нiяк не реагує тiльки спiвчутливо дивиться на мене. Вона знає про мою любов до Вена? Могла б поконкретнiше!
- Пiсля гри, ми пiшли плавати. Чед весь час ходив за мною. Зрештою менi це набридло i я випила бутилку пива. Вiд цього у мене збiльшилася рiзкiсть. Бекi випила три i їй нiчого, а менi погано. Я попрощалася з усiма i вийшла. До дому не хотiлося. У мене за стiною жив один сусiд. Я його любила i ненавидила. Особливо за те що вiн поцiлував iншу. Звiсно вiн має право. Але я така розчарована у щастi....
-
- Роздiл 4.
- Невдовзi ясне сонце затуманив дощ. Вiн розiгрався не на жарт. Я не звертала на нього уваги. Цiкаво, а хтось помiтить мою вiдсутнiсть. Чи для цього свiту я пiщинка в пустелi . А що тут думати?
- Я дуже хочу прокинутися комусь потрiбною. Не хочу бути чужою. Хочу мати друзiв. Але моє "хочу" не величне. Воно не виконає моїх мрiй.
- "Чи iти менi до дому?" - думала я.
- "А може залишитися тут!". Я нiколи ще не подорожувала нiчним мiсто. А воно виявилася прекрасним. Я вiдчула рiзницю мiж нами. Мiсто вiльне i комусь потрiбне. Мене багато хто кохає, але вони не дадуть менi те чого я потребую. Вони нiколи не зрозумiють мене. Я блукаюча душа. Я вiдчуваю те, що цей свiт моє випробування.
- Дощ капав на мене, тим самим намочивши мiй одяг до тла. Я була надто далеко i надто близько вiд дому. Я не знала де я. Мiй орiєнтир втраьився, випита бутилка далася в знаки. Навiщо я сюди прийшла? Я не проживу i дня без пригод. На годиннику красувалася третя ночi. Ого, я оглянулася. Безм'ятежний парк, сяючий блiками луни ,нагадував моторошну терасу . Я побiгла уперед, по моєму змокшому тiлу пробiгли мурашки. Я була лише у напiв-прозорiй сукнi, а цей дощ ,вiн зробив своє. Покарав мене по-справжньому.
- В кiнцi вулицi замерехтiло свiтло. Напевно, невiдомий прохожий, вирiшив прогулятися у цю холодну нiч. Я доторкнулася до холодної лавочки i присiла на неї. Свiтло приближалося, нарештi я помiтила старенького дiдугана. Вiн подивився на мене своїми змученими, але повними радостi очима i посмiхнувся.
- - Донечко, а що ти тут робиш? - запитав вiн з певним єхидством. Його тон був повiльним, але чуйним i зрозумiлим.
- - Дiдусю, я заблукала! Де ми знаходимося? - з надiєю запитала я. Дiдусь опустив очi, наче переглядаючи в головi варiанти вiдповiдi.
- - А ми на вулицi Вовковiй. А ти де живеш?
- Я зрадiла, в серцi засiяла радiсть. Вiдчуття загубленостi пролетiло, як птах за вирiй.
- - На сусiднiй вулицi. А ви де?
- - Я бездомний. - з незламною посмiшкою сказав дiд.
- Чомусь з моїх очей полилися сльози. Я така чуйна до старих людей.
- - А як ви живете? - запитала я. - Ви вибачте за вираз, але на вулицi можна померти.
- - Як усi люди. Я не помру. Я не виконав своєї мiсiї. А без неї померти неможливо.
- - А як що так вийде? Як що людина помре не виконавши
- мiсiї? - вiдповiдь мене дуже цiкавила.
- - Вона повернеться у виглядi духа. - засмiявся дiдусь. Менi здалося що вулиця, допомогла йому йому стати божевiльним.
- - А як дух дiзнається про те яка у нього мiсiя? - перейняла реплiку я.
- - Ангел дасть духовi листок завдань. Усе чого колись бажала людина буде у тому списку. I дасть вiн на виконання цього мiлiон рокiв. Але рiдко таке буває, зазвичай мiсiї виконують за життя.
- - Тобто? Якщо я уже забажала...то я обов'язково маю це виконати?
- - Так , дитино моя. Тобi уже час.
- Дiдусь пiднявся i пiшов прямо. Куди вiн iде? У вiчнiсть. Я обернулася. Багато людей вiрять у це. Я нiколи не повiрю. Але послухати було цiкаво. Що тiльки не придумують, щоб налити в життя яскравих фарб.
- Я пiдiйшла до великого бiзнес -центру. Моє вiкно виднiлося здалека. Не пам'ятаю того щоб я лишала свiтло включеним. Я побiгла в напрямку своєї квартири. Знайшла ключi в сумочцi та перевернула засов. Забiгла в кiмнату. Свiтло виявилося виключеним. Я ввiмкнула його i оглянула кiмнату, в пошуках когось чи чогось. Невже менi здалося? Я зняла мокрий одяг i направилася в душ.
- ...холоднi потоки води окутали моє тiло. Я зробила воду горячою i насолодилася цими хвилинами щастя. В моїй кiмнатi замерехтiло свiтло. Я накинула на себе нiчну сорочку i вибiгла. Свiтло було виключеним. " Полтергейст " - пронеслося в головi.
- Я присiла на кровать i погрузилася у довгий сон.
-
-
- Роздiл 5.
- Сонце силою заставило вiдкритися мої очi. Я прищурилася i посмiхнулася. Виспалася я чудово, на сон не хилило взагалi. У мене таке вiдчуття що я вампiр. Нi, я не хочу кровi. Я спала наче вiчнiсть, а вампiри ж можуть спати роками. I настрiй не надиво розгулявся. "Я хочу спiвати." - пролунало у моїй повнiстю тверезiй головi.
- Зповна енергiї я побiгла на кухню i поклала чайник на каву. Узяла мою ранiшню пiцу. У нас з кур'єром договiр. Грошi я йому ще на початку мiсяця плачу. Але багато хто каже що вiд неї можна поправитись. Глянула на часи...
- ...навколо мого дому повзлiтали усi ворони, а люди якi прийшли на обiд чули крики роздратованої дiвчини з вiкна тридцять першої квартири...
- Уже друга година. Я проспала школу, а мiй будильник не задзвонив. Що ж менi буде? Я дивлюся на телефон. До мене два рази дзвонила учителька. Передзвонюю.
- - Ало. Доброго дня Леонiда Векторiвна. Ви пробачте мене за те що не прийшла.
- - Розi Хiлс! Я хочу почути причину такого не красивого вчинку. - пролунав роздратований голос.
- Я почала крутити в головi безлiч проблем, на якi вона могла би купитися. Нарештi прийшла в голову сама оптимальна та стандартна iдея, якою користувалися майже усi учнi мого класу. Я могла сказати правду. Але вчителi мають дивну можливiсть не довiряти та сповiщати батькiв. Але i брехати я ненавиджу.
- - У мене дуже болить голова. Я зроблю усi завдання та уроки.
- - Добре. Iншому би не повiрила. Але ти ще не пропускала школу без поважної причини. Можливо щось передати твоєму класовi?
- - Нi, не потрiбно. I дякую. - сказала я i натиснула "вибити".
- Я вiдчула запах гореного. Мiй чайник. Пiдбiгши до нього я швидко виключила його i мало не обпекла руку. Випивши каву, я взяла телефон з важливою мiсiєю "запитати домашню роботу" . Я взяла в руки телефон i вiдкинувшись на спинку м'ягкого стiльця почала шукати номера однокласникiв. У всiх окрiм Роузi та Ендрi були телефони, але у мене як виявилося не було нiчийого номера.
- Я взяла останнiй випуск журналу
- " Iсторiї вiд яких побiжать мурашки" i почала читати про пригоди моїх улюблених героїв.
- ... я сидiла пiд кроваттю i не рухалася. Врештi пiднялася i викинула цей журнал в мусорний ящик. Я посмiхнулася, взяла грошi i вирiшила пiти купити щось почитати. А ви що думали? Що мене лише мода цiкавить?
- Iшовши по вулицi, на якiй ще лишилися невеличкi рiки пiсля дощу, я згадала учорашнього дiдуся. Менi чомусь стало так, страшно за нього. Вiн збожеволiв. Говорить про ангелiв, духiв, мiсiї . Чому люди бажають вигадати щось? Хоча сама не гiрша. Я нинi сказала неправду учитильцi. Я пройшла мимо улюбленого кiоску iз страшними iсторiями. Але я не взяла їх.
- Чому б менi не змiнити себе? Усе вирiшено. Перед вами нова я. Не кохає хлопець? Байдуже. Немає друзiв? Сама розважатимусь. Розчарувалася у життi? Знайду спосiб повернутися.
- Я побiгла уперед. Усi люди дивилися на мене iз здивуванням. Чого я хочу? Так, я буду морозиво. Жовте i голубе. Пiдбiгаю до продавця i купую морозиво. Iду до лавки з журналами та анегдотами. По-дорозi не забуваю вляпатися в це ж саме морозиво. Така у мене вдача.
- - Доброго дня. - кажу я красивiй блондинцi. - Дайте менi десять журналiв з анегдотами та два журнали " Great Ledi ".
- Продавець з ошарашеним виглядом протягує менi довгоочiкуванi журнали та називає суму. Я даю йому бiльше грошей iз словами " Решти не потрiбно ", кладу їх у пакет та iду до магазину з одягом.
- Заходжу не у вiдомий бутик, а в той який менi бiльше подобається. Ого, яка футболка з черепом. Нi, череп не пiдiйде, а ось значок "супермена " ... Я купила собi двi футболки, одну блузку, пару порваних джинсiв та легiнси бiжу на вулицю. Тепер з спокiйною душею звоню до Дена.
- - Ало. - кривляюся я. - Пане Денис пiд' їдьте до магазину " Посмiшка".
- - Так. За двi хвилини буду, а ви змiнилися .
- " Змiнилася..." - це слово ще довго блукало у моїй головi, намагаючись знайти вiдголосок. Все-таки у мене вийшло. Я iнша людина. Я не зламна як метал i мiцна як гора.
-
- Роздiл 6
- Кiнець дня обiцяв бути цiкавим. Але якби я знала що мене чекає. Я б не поїхала до дому. Я їхала по вулицi i час вiд часу дивилася на часи. Стрiлка повiльно крутилася. Я вдивлялася у неї наче намагалася щось побачити. Стрiлка все крутилася i крутилася i раптом завмерла. Я закричала. Стурбоване лице Дена повернулося до мене:
- - Що сталося? Чого кричиш наче таракана побачила? У мене немає , я травив. - сказав вiн
- - Нiчого. Померещилося дещо. - сказала я. Мене вже воротить вiд усього дивного. Свiтло, часи, дiдусь, душi, ангели...Брр. Я дивно скривилася.
- Ден дивно на мене подивився i видавив стурбовану посмiшку. Ми ще довго їхали, по-дорозi я пояснювала Дену, як я пiшки дiбралася до цього магазину.
- ..Пiд' їхавши до дому я вийшла з машини i побачила бiлий лексус. Я впiзнала машину батька по не-величкому м'ячику за вiкном. Пройшла до пiд ' їзду i поспiшила до своєї квартири. У батька не було ключiв...
- Як я i сподiвалася його не було. Тобто вiн приїхав не до мене. Я постукала до бабусi Галини. Вона у нас усе знає. Старенька жiночка в розовому халатi вiдкрила дверi. Вона тримала в руках пачку з насiнням. За її спиною мерехтiло лице Семенiвни. Цi двоє живуть у нас давно. Переїхали в наш штат з України.
- - Баб Галь. Бачу тато приїхав, а дома нема. Куди вiн мiг пiти?
- Жiночки переглянулися i єхидно посмiхнулися.
- - А з чого нам тобi помогати? - запитала Семенiвна.
- - Менi здається що Евгелена вiд Метрика вагiтна. - виложила я їм новину. Вони повiдкривали роти i почали крутити в головi iдеї обговорень.
- - Ой, дякую тобi донечко. Без тебе би сидiли без дiла. А батько твiй в Маргошi на третьому поверху. Семенiвна на лавочки. - дала команду, закриваюча квартиру жiнка.
- А я, поспiшила за сiллю до тiтки Маргошi. Зморавши ноги я вирiшила що краще б я поїхала лiфтом. Я пiдiйшла до квартири номер 7 i позвонила у дзвiнок.
- - Хто? - почулося за дверима.
- - Доброго дня. Це мiс Розiя Хiлс. Чи не могли би ви позичити менi солi? - запитала я.
- - Зараз винесу. - сказала жiнка.
- Я прислухалася до дверей. За ними почувся голос батька. Приклавши вухо до дверей, почала слухати. Але мiй план був зiпсований Семенiвною.
- - Розi? Що тут робиш? - запитала вона мене.
- - Нiчого! - сказала я.
- Семенiвна засмiялася. I побiгла до бабусi Галi.
- - Галь. Чуєш? Бiдна дитина. - долинули до мене слова.
- Бiдна? Я не бiдна. У мене все добре. Я ж змiнюся. Завтра перший день нової Розi. Тим часом вiдчинилися дверi.
- - Ось. - протягнули менi баночку з солью. Я замiтила те що Маргоша була у тонкому халатi. Що вони роблять в халатi? Та не дура...знаю.
- Я зайшла до квартири. Зрозумiвши що батько зраджує матерi. За вiкном заходило сонце. Потрiбно повечеряти. Я лягла на лiжко i вирiшила трiшки поспати. Забути усi проблеми...
-
- Роздiл 7.
- Будильник почав кричати на всю квартиру. Так i хотiлося пiднятися i кинути ним в стiнку. Його мелодiю доповняло гудiння машин. Його вiдмiнно було чути його через вiдкрите вiкно. Я пiдняла важку голову до верху. I поспiгила почати ранiшнi традицiї. Перша:
- - Ну шо ти кричиш? У тебе голова є. Блiн...ти ж будильник. А в мене болить.
- Далi, я прийняла ванну i заварила чаю. На снiданок, менi сьогоднi дали пельменi та салат з овочiв. Кур' єр принiс їжу давно. I пельменi прийшлося пiдiгрiти в мiкрохвильовцi. Я понiжилася на м' ягкому стулi i глянула на годмнник. Зараз шоста, я поспiшила вибрати собi одяг. Оскiльки, я вирiшила змiнитися i почати радiти тому що є, то потрiбна одягнутися красиво i життєрадiсно. Бо зустрiчають у нашiй школi по одежцi...
- Я одягнула синi, порванi джинси та довгу бiлу футболку з мiкi-маусом. На головi зробила одну довгу косу. Я пiдiйшла до дзеркала. Ого, я ще нiколи не виглядала так красиво та цiкаво. Думаю доповнить образ джинсовий жилет i голубi кеди. Сьогоднi я вiзьму рюкзак.
- ... Я вибiгла на вулицю i побiгла до машини Дена. Вiн курив спершись на ручку, але побачивши мене викинув сигарету.
- - Ти куриш? Ай-яй-яй, погано. - я по-дитячому помахала пальцем i присiла в машину. - Їдемо.
- Ден нiяково пожав плечима. Вiн присiв у машину i натиснув на газ.
- Бiля школи, вiн зупинив машину. Я вийшла з неї. Як завжди круг дiвчат став навколо мене. I почав розпитувати.
- - Привiт. - сказала маленька дiачина з середнiх класiв.
- - Привiт. - посмiхнулася я.
- В натовпi я побачила Гелiю. Давай Розi, ти зможеш стати iншою.
- - Гелiя привiт. - закричала я. Вона на мене дивно подивилася. I в шоцi вiд того що сталося, вона поспiшила до мене.
- - Привiт. - засмiялася я.
- - Який у нас перший урок? - запитала я.
- - Бiологiя.
- - Проведеш мене? - запитала я.
- - Звiсно. - ми побiгли уперед. По-дорозi я з усiма вiталася i була ввiчливою.
- Перший урок був дуже нудним. Учитель почав дуже дратувати мене.
- - Хто знає з чого складається вухо людини? - запитала вона.
- - Правда Генадiй Дол(це наш учитель) дурний? - запитала я.
- Учитель який певно подумав що я пiдказую подав голос.
- - Мiс Хiлс тихiше. Нехай самi догадаються. - сказав учитель i погрузив увесь клас у смiх.
- - Що таке? - запитав мiстер Дол. - Чому ви смiєтеся. Мiс Хiлс?
- - Пробачте. Муха в вiкно врiзалася. - весь клас знову погрузився у смiх. Я не витримала i упала iз смiху на парту. Учитель дивно подивився i нарештi видавив:
- - Що ти сказала класу?
- - Нiчого. - сказала я витераючи очi, вiд слiз. Сльози визвав смiх.
- - I це нiчого зриває менi урок? - але мене врятував дзвiнок на перерву.
- - Який урок? Уже перерва! - весь клас знову кинувся у смiх. Я вийшла в коридор i рочала бродити по його затiнках. У мене у школi було улюблене мiсце. Це був останнiй поверх . На ньому був клас, у якому проходив ремонт. Я часто туди ходила . I зараз я пiшла туди.
-
|