Аннотация: Трагiчна доля пiдприємливого господаря i його сiм'ї в сталiнськi часи
БУДИНОК НА ПЛОЩI
У центрi мiста Радивилова, при майданi Незалежностi, у повоєннi роки аж до 2004-го, стояв двоповерховий будинок, колишнiй адмiнкорпус райспоживспiлки. Мало хто знає про те, як вiн потрапив у власнiсть споживчої кооперацiї. А iсторiя ця трагiчна.
Уже пiсля вересня 1939 року люди в нашому краї вiдчули, що означає на дiлi бiльшовицький лозунг революцiйної доцiльностi: "експропрiацiя експропрiаторiв" виливалась у пограбування державою всього, що належало "експлуататорським класам".
Ну, а щодо того, кого слiд було вважати експлуататорами, iснував великий простiр для рiзнотлумачень.
У протоколi Червоноармiйського райвиконкому, N 21 вiд 5 серпня 1940 року, за пiдписами голови райвиконкому Завадського i секретаря Тимофєєва, зафiксовано розгляд такого питання: "8. Лист облвиконкому N 2338 про нацiоналiзацiю будинкiв". У своїй доповiдi секретар райвиконкому, зокрема, зазначив "Градець Володимир Iванович - власник ковбасної фабрики, мав найманих 3 робiтникiв, власник 2-поверхового будинку, не викiнченого, вартiстю 25000 крб., адмiнiстративне висланий".
Ви собi можете уявити фабрику, на якiй працюють троє робiтникiв? Як не напружуйся, фабрика в уявi не постає. То мiг бути, ймовiрно, невеличкий ковбасний цех, адже технiка ще не дозволяла забезпечити високий рiвень механiзацiї виробництва. До того ж воно, судячи з усього, виникло не як виклик бiльшовицькiй владi, котра заперечувала право на приватну власнiсть, а iснувало з часу Польщi. I все одно - експлуататор...
Справжня причина тут не в цьому: надто вже сподобався пiклувальникам про всенародне щастя майже вивершений двоповерховий дiм. А для того, щоб надати нацiоналiзацiї вагомiших мотивiв, можна було приписати Градецю будь-що, власне, з цього й починалося - сiм'ю виселяли за постановою Ради народних комiсарiв СРСР вiд 5 грудня 1939 року як "сiм'ю спiвробiтника польської полiцiї". Спiвробiтничав Градець iз нею чи нi - хтозна, адже будь-яких фактiв документи не подають. А мiж тим карали не тiльки його: на Урал без жодних засобiв до iснування були вивезенi дружина, точно народжена дочка Валентина, 4-рiчний син та похилого вiку батьки.
Вони в чому завинили?
У документах записували то "Градец" (без знака м'якшення), то "Градiц", то "Градець" - поспiх розправи не залишав змоги уточнювати прiзвище. На такi дрiбницi не зважали.
Головне було - вiдiбрати й подiлити майно. Ось iще витяг з протоколу засiдання райвиконкому (вiд 15.06.40 p.): "Слухали: 27. Заяву райспоживспiлки про закрiплення новозбудованого будинку кол. Градеца, великого власника. Постановили: 1. Закрiпити новозбудований будинок кол. Градеца за райспоживспiлкою. 2. Запропонувати: райспоживспiлцi до кiнця року закiнчити будування. 3. Просити облвиконком затвердити. Голова райвиконкому Завадський. 3а секретаря Васильєва". Що означає оте "кол.", точно не знаю. Мабуть, "колишнього", але так можна було говорити про будинок - "колишнiй будинок Градеця", а не пре людину. Чи, може, Градеця свiдомо хотiли вiднести вже до "колишнiх" на цьому свiтi? Як-не-як, назнано його "великим власником", а утверджувана класова iдеологiя вбачала в таких людях тiльки ворогiв трудового народу. Мiж тим залишений опис майна аж нiяк не вражає: хата пiд бляхою (очевидно, ота недобудована), два дерев"яних хлiви i корова. "Фабрики" не згадано.
I за це з немовлям на руках - у товарний вагон, три тижнi напiвголодного животiння в дорозi. А потiм скнiти в землянцi, домерзати в холоди, хворiти вiд простуд та недоїдання. Володимира Градеця ще до виселення було розлучено iз сiм'єю - його вiдправили на шахти Караганди. Дружина все намагалася з'ясувати долю чоловiка, але довiдалася про нього лише в 1942 роцi. I поїхала з дiтьми в це казахське мiсто, до 1946 року дiлила арештантську долю. Злигоднi позначилися на здоров'ї малолiтнього сина Всеволода - його розбив паралiч, на все життя вiн став iнвалiдом. Заслання передчасно звело в могилу батькiв Володимира - Катерина померла пiсля повернення в Радивилiв, Iван скiнчив життя невдовзi пiсля переїзду в Чехiю (сiм'я виїхала в 1947 роцi).
Пiсля прийняття закону "Про реабiлiтацiю жертв полiтичних репресiй на Українi" у Радивилiвську районну комiсiю з вiдновлення прав колишнiх репресованих звернулася дочка В. Градеця, яка жила тодi в Чехiї, i двоюрiдна сестра з Радивилова. У поверненнi нацiоналiзованого будинку їм вiдмовлено, натомiсть у лютому 1994 року було визначено грошову компенсацiю в розмiрi 1 мли. 620 тис. крб.