Ящук Владимир Иванович : другие произведения.

Дитинство поета Грицька Чубая

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Спогади про львiвського поета-"шiстдесятника" Грицька Чубая

  Розповiдає Григорiй Павлюк,
  начальник управлiння Пенсiйного фонду в Радивилiвському районi Рiвненської областi:
  - До Грицькової хати в Березинах (Радивилiвський район) вiд моєї - метрiв триста навпростець. З одного боку стежки - колгоспне поле, з другого - людськi городи, що туляться до обiйсть. Взяв я в батька велосипед, їду до Чубаїв, домовилися, що в Гриця як старшого з-посеред нас збереться вся наша футбольна команда - поїдемо до сусiднього села Курсики, заповзялися з тамтешнiми хлопцями на матч. У Гриця теж батькiвський велосипед, а друзi - хто "моторизованi", хто пiшi. Розподiляємо сили: кому їхати, натискаючи педалi, а кому щулитися на рамi.
  Ех, такi виїзди до "чужих" особливо запам'яталися, бо що вже iгри зi своїми, то вони траплялися раз у раз. Нi, звiсно, не вiд бездiлля. Цiле лiто серед домашнiх обов'язкiв Грицька, i моїх, i його друзiв було випасання корiв. У Григорiя мати не могла похвалитися здоров"ям, хворiла, так що йому цей обов"язок випадав навiть частiше, нiж iншим.
  Гнали худобу "на колгосп", де великий вигiн. Поряд - старi склади мiндобрив, комори, де можна i в пiжмурки пограти; звiдси рукою подати до колгоспної кузнi, туди забiгали часто. I просто з цiкавостi, i тому, що ковалював там Грицiв дядько - Пилип Гетьман. Вогонь приворожував, якоюсь мiстикою вiяло вiд гоготiння горна, вiд снопiв iскор. I здавався коваль якимось чарiвником, що вмiє i вогонь упокорити, i метал зробити податливим, наче глевка глина. Мабуть, отам, бiля горна й ковадла, Григорiй Чубай ще пiдлiтком теж набирався поетичного свiточуття i свiтосприйняття.
  Неспроста часто брав iз собою на вигiн книжки, зачитував нам тi мiсця, якi йому припали до вподоби. Запам'яталося, що ще в середнiх класах, коли ми навчалися в Довгалiвськiй восьмирiчцi (у рiзних класах, бо Грицько був старший), знав вiн напам"ять вiршi Тараса Шевченка. Приносив "Кобзаря" i на луг, читав уривки з поем, i та поезiя чомусь переймала бiльше, нiж почута на шкiльних уроках. Здається, тому, що вмiв Чубай декламувати з пристрастю, яка не залишала нас байдужими.
  Любив вiн i малювання. Олiвцем нашвидку накидав пейзажну замальовку, показував нам. Але бiльше подобалося, коли пропонував котромусь: "Ану, посиди-но, я тебе змалюю". Ми зазирали, як воно в нього виходить, i зачудовано ойкали, коли з-за рисок i штрихiв на паперi прозирало щось живе, схоже на товариша. Пам"ятаю, i мене одного разу змалював, i я ту картинку понiс додому показати батькам, а вони скупо визнали: "Схожий".
  I все ж найчастiше спiльний час на вигонi вiддавали футболу. Грицько був нам i за тренера, i за капiтана команди, бо володiв м"ячем таки вправно. Мав коренасту статуру, кривуватi "футбольнi" ноги, через що ми над ним iнодi й покепковували. Коли вже з лiтами доля розвела нас рiзними дорогами i Чубай жив у Львовi, якось у Березинах, зустрiвши мене, розповiдав, що грає в армiйськiй командi.
  Недалечко вiд Березинiв протiкає рiчка Пляшiвка, та сама, що вiдома Берестецькою битвою 1651 року, яка вiдбулася бiля сiл Острiв i Пляшева. А бiля Бригадирiвки, чи по-колишньому - Малих Жабокрикiв, трохи вище проти течiї, вода зовсiм спокiйна, береги болотистi, хоч мiсцями i доволi пiдвищенi. Недарма мiсця "жабокрицькими" звалися, жаб там i справдi колись, до мелiорацiї, було сила-силенна. Однак не тiльки - цi мiсця славилися раками. Отож при нагодi йшли з Грицьком i друзями "До Штилiв" - в урочище за колгоспними ставами, до рiчки. А друзi - це Стьопа Грушицький, Петя Маркович, Володя Сова, Володя Павлюк, мiй далекий родич по дiдовiй лiнiї... Ясна рiч, купалися, ловили ракiв. Там були такi печери в берегах, яких уже давно нема. Але аби не наражати руки на сильнi клешнi ракiв, кидали їм наживку - жаб'ятину з грузилами-гайками. I тi клювали - по двоє троє насiдали на корм. А ми - тут як тут.
  Через мiй город пролягав видолинок, де навеснi i в зливи текла справжня рiка. Несло хмиз чи й сiно вiд лiсу, що звався "Казьонський", або й ще бiльш звiддаля - вiд лiсу "Касень". Запам'яталося: Григорiй часто приходив у таку пору; коли були меншими, просто пускали тут кораблики, бiльшими - пробували долати нуртуючу перешкоду на саморобних плотах. Не знаю, звiдки в людини сила волi протистояти лиху, ймовiрно, вона, ця воля, виробляється i в подiбних iграх.
  Принаймнi вiдомий Грицькiв "Вертеп" - це й вiдображення нагромадженого досвiду в освоєннi народних традицiй. Хоч розгул атеїзму й не дозволяв дiтям зi шкiльних лiт прилучатися до церкви, - заборонити звичаї та обряди нiхто був не в силi. Грицько на Великдень, Зеленi свята вдягав вишиту сорочку, втiм, як i всi ми, хлопчаки. На Рiздво ходили з вертепами. Чубай змайстрував вертеп у старовинному стилi - двоярусний заокруглений будиночок. Колись у таких ставили ляльковi вистави на релiгiйнi та свiтськi теми. Але Грицько використовував вертеп як символ святкового дiйства з перебиранцями. Володi Павлюку частiше дiставалася роль хитрого жида, Гриць грав селянина. Образна система цього дiйства послугувала для її нового переосмислення в Чубаєвiй поемi "Вертеп".
  Пiсля восмирiчки Григорiй перейшов навчатися в Козинську середню школу, а невдовзi i я пiсля 8 класу зробив подальший вибiр - поїхав навчатися в Рiвне, в технiкум. При дедалi рiдших зустрiчах згадували своє дитинство. Його свiт образiв i почуття переселилися в Грицькову поезiю.
  
  Довiдка з Вiкiпедiї:
   "Григо́рiй Чуба́й (23 сiчня 1949 - †16 травня 1982) - український поет, перекладач. Один iз чiльних представникiв НМ-дискурсу у львiвському андеґраундi 70-х рокiв. Творчiсть Григорiя Чубая справила видатний вплив не стiльки на поезiю, скiльки на "самоусвiдомлення" деяких вiсiмдесятникiв. Батько фронтмена групи "Плач Єремiї" Тараса Чубая.Автор посмертно виданих поетичних книг "Говорити, мовчати i говорити знову" (1990), (1999).Народився 23 сiчня 1949 року у селi Березини Козинського району Рiвненської областi у селянськiй сiм'ї. Навчався у Козинськiй середнiй школi, Московському лiтературному iнститутi.Писати почав у ранньому вiцi. Йому не вдається вступити до Київського унiверситету через виступ перед пам'ятником Т.Шевченку, де вiн намагався трактувати твори Кобзаря не так, як офiцiйна пропаганда. Пiсля цього повернувся додому й працював на радiо у мiстi Радивиловi.Пiсля написання антирадянської та антиiмперської за сутнiстю поеми "Вертеп" приїжджає до Львова, де з великим успiхом її читає у середовищi молодi. Там же знайомиться з подружжям Калинцiв - Iгорем та Iриною, братами Горинями, В. Чорноволом, В. Морозовим. Друзi та близькi називають поета Грицьком, як вiн сам волiв. Пiсля зближення iз "антирадянськими елементами" у Г. Чубая починаються обшуки та переслiдування, iнспiрованi КДБ. Вважаєтся, що така постiйна неровова напруга пiдiрвала здоров'я поета.У 1970 роцi одружується та залишається жити у Львовi на Погулянцi. Органiзовує та видає "Скриню" - один iз перших самвидавiвських журналiв України, де друкуються твори Г. Чубая та його друзiв.16 травня 1982 р. Григорiй Чубай пiшов з життя. Поховано його було на Сихiвському цвинтарi. За клопотаннями родини та Львiвської органiзацiї Спiлки письменникiв України Львiвська мiська рада дозволила у груднi 1995 р. перезахоронити останки поета на полi Љ 11 Личакiвського цвинтаря. 15 вересня 2007 р. на могилi поета встановлено пам'ятник (цього ж дня у Львовi вiдбувся "Вечiр пам'ятi Грицька Чубая").Тiльки посмертно його прийняли до Спiлки письменникiв України. I тiльки тодi радянська влада дозволила друкувати його вiршi та поеми, переклади з Блока, iспанських, чеських та польських поетiв. У 1990 роцi вийшла його книжка "Говорити, мовчати та говорити знов", перекладена польською та iспанською, а у 1999 - "Плач Єремiї".
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"