Ящук Владимир Иванович :
другие произведения.
Людмила
Самиздат:
[
Регистрация
] [
Найти
] [
Рейтинги
] [
Обсуждения
] [
Новинки
] [
Обзоры
] [
Помощь
|
Техвопросы
]
Ссылки:
Комментарии: 1, последний от 03/08/2009.
© Copyright
Ящук Владимир Иванович
(
jasc51@rambler.ru
)
Размещен: 12/12/2004, изменен: 21/04/2005. 10k.
Статистика.
Поэма
:
Поэзия
Ваша оценка:
не читать
очень плохо
плохо
посредственно
терпимо
не читал
нормально
хорошая книга
отличная книга
великолепно
шедевр
Аннотация:
Поэма в альбом - написана онегинской строфой
ЛЮДМИЛА
Поема
Присвячується Людмилi Борисiвнi МИКИТЕНКО
(Mykytenko - Mikitenko)
з нагоди ювiлею.
I
Уже пiввiку, так, пiввiку
Твоя зоря тебе веде
Синам на радiсть, чоловiку,
Колегам, друзям i те-де.
Весела, добра, щира, жвава,
Вiдкрита серцем, нелукава,
В роботi завжди беручка.
Усе це - ти. Бо ти - ТАКА!
I хто тебе звiддавна знає -
Iще iз юностi - й ранiш -
Тому так щиро й поважає,
Бо ти зорею нам зориш, -
I навiть у непевну мить
Вона незмiнно пломенить.
II
А щоб феномен цей збагнути
Й пiзнати вдачi справжню суть,
В минуле варто зазирнути,
Коли твоя життєва путь
Ще тiльки кликала у далi
I всi здобутки й справи вдалi
Були всього лиш сплеском мрiй.
...Либонь, не вiрилось самiй,
Що стiльки зможеш i осилиш,
Себе утвердиш i сiм"ю,
Епоха доленьку твою
Нестиме легко, мов на крилах.
Бо всьому суть i всьому знак
Не казна-що, а Зодiак.
III
Ти в свiт прийшла пiд знаком Лева -
I в цьому певний був резон:
Натура нiжна i чуттєва,
Ти наче справжнiй камертон,
Миттєво вловлювала хвилi
I серцю милi, i немилi.
В дiлах, i вчинках, i словах
Добро i зло - на терезах,
Тож завжди точно вiдчувала,
Хто до душi тобi, хто нi,
З ким спiлкуватись день при днi,
А хто у приязнi несталий.
Такою iз дитячих лiт
Тебе благословили в свiт.
IY
Щоб ти була всiм людям мила
У добрiм словi на устах,
Дали тобi iм"я Людмила,
Дзвiнке й крилате, наче птах.
Воно немовбито прикмета,
Бо пiд таким iм"ям поетам
Являлись музи осяйнi...
I ти у юнi свої днi
Також могутньо надихнула,
Ввiйшовши в серце i думки,
Того, хто попросив руки,
Зiзнавшись у коханнi чуло.
I слово "Людочка", "Людмила"
Йому усi свiти затьмило.
Y
I уявити вже несила, -
Життя крутилося б не так,
Якби колись ти поступила
Не в "Полiтех", а на фiлфак.
В книжки, як бабця i як мама,
Ти закохалась до нестями -
Багато хто у буднях днiв
Високу вченiсть оцiнив.
Бо теореми й iнтеграли
Не зачерствили почуттiв
I романтичний той порив,
Який у юностi плекала,
Веде тебе через епохи,
Не обмiлiвши анiтрохи.
YI
Були б нуднi ми до розпуки,
Якби не кланялись книжкам.
I ти цей потяг до науки
Передала своїм синам,
Котрi, аби себе розкрити,
Пiшли до вищої освiти,
Смiливих сповненi дерзань.
Дай, Боже, здiйснення бажань!
Таких синiв - це гордо мати,
Вони - надiя, й дум полiт,
I сон-тривога, й цiлий свiт,
Адже для них ти - справжня Мати.
...То найдорожчий дар життя -
Оцi бентежнi почуття.
YII
I ще й на те є перст небесний,
Що в черзi в тебе пiд дверми
За добрим словом - як до хресни,
Як до сусiдки чи куми -
Iдуть, упевненi в пiдтримцi,
Чи й просто так, на вечорницi,
В чудову ауру житла,
Де ти гнiздо мiцне звила.
Тут зодягнуть в святковi шати
Удачi нашi, жарти й смiх.
А сум - роздiлиться на всiх,
Як є пiдстави сумувати.
Роки бiжать, бiжать повз нас,
Та звичок не мiняє час.
YIII
Нi, звичка все ж, напевно, вада,
А тут - мистецтво спiлкувань,
Коли тривка жiноча влада
Не виклика розчарувань.
Тим паче влада не наказу
(Вона не сприйметься вiдразу),
А влада неземних смакiв -
Чудових пирiжкiв, тортiв.
Бо ти - i роду берегиня,
Й душа компанiї всякчас
(Тодi п"янить звичайний квас!),
А головне - ти господиня,
I кулiнар, i економ,
Повiр, на заздрiсть багатьом.
IХ
I що не рiк - вiдраднi змiни,
Адже талант дано навiк.
Ну, а найкраще все оцiнить -
То твiй, звичайно, чоловiк.
Хороша ти йому дружина,
А вiн тобi - плече i спина,
Котрi витримують "напряг"
Для здобуття родинних благ.
Дали йому сiмейну владу,
Щоб в неї вклав високий змiст,
Бо є до всього в нього хист
I всьому вмiє дати раду.
З таким надiйним трударем
Кругом поменшає проблем.
Х
Бо вiн - як кремiнь, справжня брила,
Ну, а душа його - в пiснях:
"...Дiчино, чим ти полонила..." -
I в тебе усмiх на вустах.
Та пiсня - мовби спогадання
Про першi порухи кохання,
Що, не пiдвладнi втомi лiт,
Сердець продовжують полiт.
I вiдступає все негоже
У закапелки сiрих днiв,
I сонце сходить в сяйвi слiв, -
Воно не раз вам допоможе
Й тодi, як всiх нас, сiромах,
Зустрiнуть десь на небесах.
ХI
Не тiльки учти та гостини
Стоять за вiхами життя.
Деньки бували непростими,
Немов узори вишиття,
В якому ти знаходиш втiху,
Коли на серцi не до смiху
I пiсля бур потрiбен штиль.
(Це вiдчуває й кiт Василь).
...Пiзнала ти цiну мерзоти
I криводушних хитрих слiв,
Хтось обмовляв, iнтриги плiв,
У днi колишньої роботи...
Та захистити завжди мiг
Твiй дiм - священний оберiг.
ХII
I щирi друзi - теж розрада,
У тому особлива суть:
Вони розсудять все до ладу,
Вони вiд прикрощiв спасуть.
А втiм, усi й твоїй порадi
Так само несказанно радi, -
Тож завжди справимось iз злом,
Якщо ми дiємо гуртом.
Взаємовиручка й повага -
Як добрий день i добра вiсть,
Як найдорожчий в домi гiсть -
Для справ i творчостi наснага.
Усе, їй-право, до снаги,
Якщо є друзi навкруги.
ХIII
Вони прийшли до тебе в гостi,
Бо нинi в тебе ювiлей.
I сяє сонце в високостi,
Бентежить душу соловей...
Невже-таки, скажи на милiсть,
Ти вiдчуваєш: це вже зрiлiсть,
А юнi, незабутнi днi
Лишились десь удалинi?
Та нi ж бо, нi, життєва сила
Ще стiльки збурює хотiнь,
