не иначе как смесь верлибра с белым стихом. Ни рифмы, ни размера, ни осени. Знаю, до золотого листопада еще далеко, но за окном дождь, и немного грустно...
Та це все казка. Ось колись Сидів на лекції. Моливсь. Моливсь, щоб пара закінчилась І щоб клозета не закрилась. Сидів мечтав. Та бульби в пузі. А тітка все щось грузить, грузить. І тут вломивсь спокійний дядько. Сказав: „Заминировали...”