Сповiдь замрiяної душi

Мабуть це кохання
Бо росте бажання
Бачить її очi,
Хай вже не дiвочi.

Й шанувати тiло,
Воно так хотiло,
Щоб його кохали,
I вiршi складали,

Цiлувати нiжно,
Бо таке не грiшно.
Увiйти у казку,
Де солодку ласку

Пiзнавати в змозi
На її порозi.
А вiдчувши втому,
Не спiшить до дому.

Як нема кохання,
Марнi сподiвання,
Щоб душа злетiла, 
Роспустивши крила.
I пiснi спiвала
Тi, що серце мало...

Що буде - не знаю,
Але все чекаю
Божого втручання
Та її кохання...