Тихо бiля берега гойдався на хвилях невеликий катерець. Бiленький , чисто вимитий, аж до блиску, з нiжною блакитно-червоною стрiчкою на кормi. Глибоко кинувши якiр, вiн насолоджувався шумом i бiготнею матросiв, механiкiв та простих громадян, якi з цiкавiстю заглядалися на нього, дивуючись красою i чистотою. З самого народження вiн любив морськi хвилi, глибину i прозорiсть води. Безкрайнi простори iнтригували таємничiстю i звали в сво§ грайливi , нiжнi обiйми. Його тихо з року в рiк заколисували прибережнi хвилi, а вiтер наспiвував колисковi. Народившись на свiт невпевненим, почував себе надто слабким i безпомiчним, через це не мiг виходити у вiдкрите море. Все своє життя вiн боявся того, що дуже любив ,- безкрайнiсть морських просторiв, глибину i силу хвиль.
I от одного прекрасного сонячного дня на Катерець ступив досвiдчений капiтан , який оглянув катерець i сказав, - " Можна спробувати вийти у вiдкрите море. Потенцiал великий, мотор добре працює. Повний вперед!"
"Не може бути",- боячись та кректячи, Катерець завiвся i...нiби знову народився, дивлячись тiльки вперед, щосили помчав назустрiч вiтру, хвилям, отримуючи неймовiрну насолоду. "Нiби зняли кайдани", - стиха шепотiв вiн, -"Воля, море, сонце i вiтер! Я з вами!".
Вiн плавав довго, цiлуючи хвилi, дихав на повнi груди, а коли оглянувся, то побачив тисячi прикутих бiля берега катеркiв, якi гойдалися на тихих хвилях безтурботнi але сумнi, §хнi моторчики стогнали , перед собою вони бачили лише мокрий берег, який був §м недоступний, як i морська далеч. Йому стало печально, але хвилi пiднялися i Катерець, занурюючись в них, вирушив на пошуки нових причалiв, нових морських пригод. Вiн плив назустрiч перемогам i поразкам, вiн прямував у обiйми ЖИТТЯ.