Ми малята в манежi у Бога,
Що забруднили власне життя.
Залишається звiдси дорога
До кiмнати без вiкон ченця.

Ми заплющили очi на Свiтло,
Пiдсуваючи грiлку до нiг.
Нам давно вже багато не видно:
Втратив вiру у Свiт чоловiк. 

Ми у давцi сучаснiй поснули
Серед штучних неясних вогнiв.
Хоч би нас несподiвано пнули,
Не шукали б в собi ворогiв.

Ми плюгавi нащадки Адама,
Що родючiсть вагому зносили.
Не впiзнати в майбутньому Рая,
Якщо Душi в прикрасах втопили!