Я пам'ятаю, ще з дитинства,
Як весело бувало нам
Десь розмовляли на камiннi
Не прислухаючись к словам

Ми в щось грали, дуркували
Вже не згадати усього
Друг другу все розповiдали,
Не затаївши нiчого

Та пiдросли ми, затаїлись
I вже соромимось свого,
Чи за десяток лiт змiнились?
Чи по-забули ми чого?

Невже погано розповiсти,
Про всi турботи, злобу дня?
Пiти в кафе, кудись присiсти
Розповiдай, я не суддя.

Я бачу смуток твiй i бiль,
Закрили наглухо вуста
Невже вiдвертiсть- лише хмiль
Чому лиш вiн, чому не я?

Вiд нього серденько болить,
Не доведе вiн до добра
Мiж нами може щось стоїть?
Чому соромишся? Чи зла?

Чи зла на мене, чи набрид?
Я за свої сiмнадцять лiт
Ти вдар мене, як щось не так
Я зрозумiю, не дудак

Не бiйсь, мене, твiй смуток, жаль
Я весь до краплi заберу
Хоч не вiд Бога, не скрижаль.
Та все-ж я друг. Допоможу.