"Наша сила в єдностi... " - скажи зараз такi слова любому перестрiчному укра§нцю, i вiн миттю тебе засмiє, ще й покрутить пальцем бiля скронi. " - Та про яку єднiсть ти торочиш?! Он, глянь, у нас полiтики до єдностi у Верховнiй Радi дiйти не можуть, а ти хочеш, щоб народ єднався... Не бiйся, як Укра§ну дерти, вони знають що робити, людей розводити, як бджiл, теж вмiють, вже тодi i єднаються..."
Єднiсть... Вона iнодi з'являється мiж людьми, але пропадає через матерiальнi та особистi проблеми. Як це не банально, проте тут часто звинувачують нестабiльне економiчне становище, брак коштiв.
Сидячи перед блакитним екраном, не в перший раз з'являється заздрiсть, коли чуєш про страйки в Нiмеччинi, Англi§, Францi§, чи у нашо§ сусiдки - Польщi. Затримали зарплату на один день - страйк!!!! А у нас мiсяцями не виплачується, а ми мовчимо. Не буде ж одна людинка стояти з плакатом на площi!
А кажуть, вина всьому - наша ментальнiсть. Укра§нець по натурi - iндивiд. Вiн не вмiє працювати колективно, що не раз доводиться бачити як у моєму тiсному оточеннi, так i у загальнiй структурi кра§ни. Отже, термiн " мурашник" до нас нiяк не застосовується, бо не вмiємо триматися купки, а розбiгаємося, куди кому...
Можливо, це через ту психологiчну травму, яку не так давно ми зазнали. Славнозвiсний Радянський Союз... Я би це швидше назвала "Великою побрехенькою", якою вдалося задурити немало наших землякiв i сусiдiв.
Люди будували комунiзм... Усi вiрили, що настане нова ера, життя змiниться... Вони йшли будувати заводи, зводили споруди, - усе це завдяки сво§й iде§, надi§ на краще iснування. I розчарувалися, глибоко розчарувалися..
I як кажеш " .. єднаймося..", то питання - навiщо? Що це змiнить?
Трiшки з iсторi§ маленько§ кра§ни
Була собi така маленька кра§на, розмiщена мiж вогнями НАТО i Євросоюзу. Кра§на гарна, мальовнича. З двома морями, горами, шахтами з вугiллям, що як видобувається, так i таємничо зникає, вишневими садочками i чорнобильськими яблуками та iншими мутантами. Там жили чудовi, гостиннi люди, дуже щирi i зичливi. Особливо правителi цiє§ кра§ни. Навiть не знаю, якi ж вони бiльше - щирi чи зичливi?
I мала та кра§на добрих сусiдiв. Дуже файних. Продавали тi газ чисто по-сусiдськи, - удвiчi дорожче, нiж є.. За то громадяни §х дуже любили.... Вже мале дитя ще з пелюшок знало, хто затятий ворог кра§ни, i кого бити треба в першу чергу..
I прийшло у маленьку кра§ну лихо. Лихо погане, з дiтками. Одне лихо з бджолами, одне пiсля тюрми, одне - найтихiше, - з косою.. Лихо прийшло на вибори. I маленька кра§на вибирала з усiх бiд найменше. Але не так просто це було.. Одна бiда з iншою ворогувала... А маленька кра§на захотiла змiн. Але добрих змiн.
I жителi пiдтримували одне лихо. Але iнше не здавалося. За iнше i мертвi поставали голосувати, i ще навiть ненародженi, i тi, кого взагалi немає... Не сподобалося це жителям кра§ни. I вирiшили вони по страйкувати.
Заполонили увесь столичний майдан, взявши за озброєння помаранчевий колiр - колiр сонця, живо§ природи, турецьких апельсинiв, на якi якраз йшов сезон..
Але жителi маленько§ кра§ни не були дружнi. Захiдна частина дотримувалася сво§х корiнних традицiй, не зраджувала iде§ про ворога свого, спiлкувалась рiдною мовою. Але пiвденна змiнилася, забула рiднi традицi§.
Та почалася революцiя, i маленька кра§на забула, хто ворог, а хто - нi. Усi почали говорити рiдною мовою; ну як не всi - то хоча б намагалися - а то соромно було. I люди щирi стали - хто що мав - тим i дiлився: старi бабусi варили кашу i давали по§сти революцiонерам; хто мав просторi будинки - пускав заночувати; у кого було безлiч тепло§ одежi - давав iншим, щоб не померзли.... Здавалося тодi, що небо стало помаранчевим, земля помаранчева, снiг падає теж помаранчевий...
А що ко§лося у школах! Ще несвiдомi громадяни маленько§ кра§ни бiгали коридорами у помаранчевих барвах i такою ж бойовою розкраскою на обличчях, зривали уроки i малювали плакати i цiкавими гаслами..
I не на жарт розiгналася маленька кра§на. Жителi почували себе великим цiлiсним органом - серцем, яке билося в унiсон. Революцiю транслювали усiма каналами - як i в кра§нi, так i за межами. Сусiди казали: " Ото молодцi! Та вони теж можуть! Чорт, нам вони не по зубах! Ото народний бунт!", а вороги в iстерицi кусали лiктi i гризли нiгтi.
I сподобалося це маленький кра§нi. I почала вона спiвати: " Разом нас багато, нас не подолати". I зрозумiла маленька кра§на - що вона - сила. I повiрила маленька кра§на в себе. I дала дзвiнкого шпiца ворогу, який i так всох вiд заздростi.
I перемогла вона. Вибрали одне лихо в правителi.
Але не вгадала кра§на, пошилася в дурнi. Лихо є лихом, навiть якщо вибирати з усiх найменше. Не оправдало воно надiй громадян, i стало §м соромно. Як хтось нишком згадував про революцiю, вони ховали геть очi, i казали, що не були на майданi. I ворог тiшився, i злорадствував.
I розмовляла жителька маленько§ кра§ни з своєю донькою. Та запитала: " Мам, але ми всi прогадали... Шкода, що стiльки коштiв люди витратили, енергi§, здоров'я на це. I нiякого результату... Хiба розчарування.."
I матiр вiдповiла: " Нi, доцю, це все є дуже добре. Ми побачили, що можемо. Ми єдинi, ми всi - велика родина. I неважливо, за що ми боролися, головне, - що зробили це разом. Правитель i так помiняється, але ми i нашi нащадки пам'ятатимуть це повстання.
Я щаслива, що була там, i впевнена, що нiхто про це теж не шкодує.... . "
Отже, ми можемо, якщо захочемо. Об'єднаємося, коли цього прагнемо. Ми одна родина, навiть якщо дiлимося на регiони. Ми - сила, i нас бояться. Ми можемо, але це ще не всi знають..... .