Зранку ,вiдпочивши i посвiжiвши,мандрiвники знову вирушили в дорогу. Лiс радував §х усiма барвами веселки,яка грала в росi на травах i квiтах розсипом
самоцвiтiв.Йшлося легко i весело...Вiпi весь час ганявся за сонячними зайчиками,чим звеселяв друзiв.Так,саме друзiв,оскiльки Мел уже твердо сказав собi,
що в усьому допоможе Латтi.
А Латта?Латта,можна сказати,знаЄ Мела з народження,тому повнiстю йому довiряЄ.Дiвчина розумiла,що в не§ взагалi немаЄ знань.
Покищо вона згадала лише своЄ iм'я,i це §§ засмучувало,тож Латта намагалась якнайбiльше знайти iнформацi§.Мел,як джерело цiЄ§ iнформацi§,був просто дивом.
Ось i зараз вiн розповiдав про грифонiв,родичiв Вiпi.
-Як я уже казав,бiльше трьохсот рокiв нiхто не бачив грифонiв.А грифони завжди вважались одними з найсильнiших магiчних iстот.Вони дуже розумнi i навiть
можуть спiлкуватися,правда,телепатично,але,скажи,це тiльки цiкавiше!"Говорити" вони починають пiзно,десь у 150-200 рокiв,саме тодi вони стають дорослими.
Нашому Вiпi всього декiлька мiсяцiв,що дуже дивно,оскiльки до 50 рокiв дитинчат взагалi не випускають з гнiзда,де §х вчать.
Грифони доволi агресивнi i нiколи не будуть рабами.Менi здаЄться,що Вiпi взагалi тебе сприйняв за маму,тому i слухаЄться.най не введе тебе в оману його
милий вигляд.навiть зараз,коли вiн ще такий малий,може за себе постояти.Його кiгтi можуть розрiзати залiзнi обладунки,як масло.А коли пiдросте,так взагалi
немаЄ майже нiчого,що проти них усто§ть.Живуть грифони родинами,по декiлька самок.Дитинчата в них появляються рiдко,тому грифончика вчать усiЄю сiм'Єю.Сам-
цi живуть поодинцi,але,коли щось ско§ться з його парою,може сам турбуватись про маля.Тому вдвiчi дивно,чому Вiпi сам.Колись у давнину йшли спори,чи вважа-
ти грифонiв розумною расою.Тодi ж противники цього твердження почали гонiння за грифонами.§х знаходили i вбивали,пiсля чого раптом усi зникли.I знову ж
вченi почали спорити;однi казали,що грифони пiшли у iнший свiт,iншi-що §х просто винищили.
-Розкажи про наш свiт,-попросила Латта.
-Добре,але пiзнiше,-усмiхнувся Мел,-Зараз треба вiдпочити.Поглянь,твiй Вiпi уже заледве йде.
I,дiйсно,Вiпi уже не бiгав навколо них,а змучено йшов позаду.Латтi стало навiть соромно,i в головi прозвучало:"Ми вiдповiдальнi за тих,кого приручили."
I тiльки вона це подумала,на мить блиснув спогад,але швидко зник.Це трохи пiдбадьорило Латту.Значить вона зможе повернути пам'ять!
-Добре.Ходи до мене,малий.Змучився?-Латта почухала Вiпi пiд дзьобиком,вiд чого той знову затрiпотiв крилами.-Ляж,вiдпочинь,я зараз тобi попити принесу.-Лат-
та встала i вже зiбралась iти,як §§ зупинив Мел:
-Сподiваюсь,ти нiкуди не влипнеш?
-Звичайно,нi!Я не шукаю пригод!"Вони самi мене знаходять,"-уже подумала про себе,пробираючись крiзь кущi.
Вона iшла доволi довго,не бачачи i близько нiяких струмкiв.I тут,коли вона вже була готова повернути назад,струмок з'явився,а з ним i чергова пригода...
На березi струмка стояв жеребець,навiть нi,стояв Єдинорiг!I Латта звiдкись знала,що це неправильний Єдинорiг.Ї§ пiдсвiдомiсть малювала витончене бiлоснiжне
створiння iз золотим рогом.Перед нею ж стояв великий воронний жеребець,з чорним,нiби поглинаючим свiтло,рогом.Його срiблястi при основi грива i хвiст далi
переходили у неприродньо червоний колiр.Коли кiнь рухався,здавалось,що вiн горить.Зараз вiн зло дивився на Латту,але не атакував.
"Вiн i не може",-подумала дiвчина уважнiше оглянувши фiгуру.Заднi ноги його були тiсно обплутанi якимись лiанами з колючками,що вп'ялись в шкiру,рвало §§.