В мене зовсiм не лишилось слiв.
Лиш сльози навертаються на очi,
Коли я згадую той мелодiйний спiв,
Що змушував тремтiти серед ночi.
Коли невпинно йшли рядки один за одним,
Коли слова лились, немов стрiмка вода...
Та де ж тепер подiлися тi води?
Здається, я лишилася одна...
Занадто горда, щоб просити допомоги,
I надто сильна, щоб зiзнатись що боюся,
Однак залишена сама серед дороги,
Помiж порожнiх вулиць знову я гублюся.
Та все ж шукаю того, хто побачить
В очах мох одне нiме питання,
Того, хто вiдповiсть i все пробачить...
Але невже, невже цей вiрш - останнiй?
Невже у мене не лишилося нi коми,
I зараз я назавжди ставлю крапку?
Рядки вже не дiстануться нiкому...
Аде думки не сплять.
А значить, все в порядку.