Десь на слiпих схожi поети;
свiт сприймають в їхнiй уявi,
пальцем малюють на склi дощовiм.
Тож iнколи тануть часи, континенти,
вiйна в плащi тупоче кривавiм,
хтось щось доводить завзято їм -

що нiби нема нi слова, нi мови,
мiцi, сенсу в строфах не буде,
лише тiльки звук, наче вдарили в дзвiн!
I тече луна крiзь лiси та дiброви,
її вже зачули майбутнi люди...
А що ж поет? Вiн, як завше. Один.


1.06.2022.