Апокалiп-сiсi до колiн -
так її художник змалював -
ще кокошник, нiбито гнiздо,
на якому видатнi сидять:
iмператори, iмператрицi,
полководцi, дiячi мистецтв,
разiни, чекiсти, лiс, тайга,
де розбiйники собi гуляють,
вилiтають звiдти чорнi круки,
гадять-сруть на апокалiп-сiсi,
атомними випнутi стручками,
щось кричить беглузде i нахабне,
як бухий Єсенiн в ресторанi,
поцiляє Льонька Пантелеєєв
у городового (чутно "Мурку"),
безпереревно хтось читає вiршi,
декламує прозу, на роялi
висiкає з клавiшiв перуни,
чорне з бiлим,
добре iз поганим
перемiшує скажений повар,
а з сюжетiв постає той самий,
в кого рiзнi очi... в заметiль
мчать карети, "Курськ" на дно пiрнає,
камери стрекочуть i генсеки,
ще й бiблiотеки з зiбраннями
ленiнiв та хвойд нацiональних
(українських також, як сьогоднi
каламутнi томики ж-данiв),
заколотники на постаментах
(вiчнi, як Франко i обiцяв),
танки в Празi та вогнi досвiтнi,
що їх прикликала Українка -
ген в Чорнобилi вони зблиснули!
а Шевченко виплекав рядочки,
у яких апокалiп-сiсi
омочив гарячою сльозою,
проскакав Петро, зелений, мiдний
в нiкуди i пiд Нiву звалився,
заточившись в вирi декорацiй,
шапку зняв Махно,
пiшов пiд розстрiл
чесний українець, на колiно
Iвасюк став, страчений у лiсi,
пiдпалили скит старообрядцi,
Жуков ляпнув: "iнших нарожають",
у бараку зщулився Бандера,
Стус конає на холодних нарах;
ох, кайфосить матушка_расєя
при своїм недовгому трiумфi,
бо що значать тi роки, що висять,
як пiдгнiлi дверi на сортирi,
i в речах поцуплених гуляє,
й хвастає пiснями, що стягнула,
i у дзеркалi себе не бачить,
вiд фiналу тягне й до фiналу,
стрьомна, безнадiйно божевiльна!
25.04.2023.