Мiй дiм дуже схожий на мене, а я - на Нього, тому, коли ми не разом нам обом зле. У Нього починає текти дах, а у мене - туш. Ми разом плачемо у грозу: вiн - вiд страху, а я вiд страху за Нього. I так ми живемо, тулячись одне до одного спинами, стiнами, старими свiтлинами i спогадами.
* * *
Я прокинулася вiд того, що змiїний голос прошипiв моє iм'я. Сон миттєво розвiявся, i за мить я вже стояла на вулицi у бiлiй темрявi сiчня. Снiговi пси кусали мої босi стопи, i ворсинки нiчної сорочки перетворилися на голки. Голос знову покликав... Я не пам'ятаю, як забiгла у хату, як пiрнула у прихисток ковдри, як жахнулася, зрозумiвши, що до третiх пiвнiв ще ой як далеко...
Вранцi сестра стрибнула менi на лiжко: "Жу, менi снилися жахiття!" - Вона обiйняла мене, як обiймають плюшевих ведмедикiв, i занепокоєно додала:
- ...ти плакала?..
* * *
Бабуся лiпила вареники:
- Агiй, цiлу нiч не давали менi спати, - бiдкалася вона, припорошуючи борошном стiл, - "... шурх тай шурх на подi*", - вона подивилася на мене змовницьки, - Бiгме кажу тобi, доню, що то були не мишi, то твiй покiйний прадiд з прабабкою у трiньку грали.
- Чому в трiньку, а не в дурня? - хихикнула я.
- Бо в дурня вiн завжди програвав, - прошепотiла бабуся так, наче присутнiсть привидiв на горищi не була цiлковитою вигадкою.
* * *
Наступного дня була Маланка, i вiд спiву чортiв, циган i цапiв злякано тремтiли шибки: "Летiть конi то-о-ло-кою. Вiншуєм ми вас з Ма-ла-а-нкою..."
Рiвний i холодний бас зруйнував розхитане п'яноголосся акапели. Здається, то був той самий Голос... Шиплячi звуки розповзалися змiйками, пролiзаючи у найдрiбнiшi шпарини мого страху.
Тато давав нечистiй силi грошей, i перебирiя йшла собi далi, зiрвавши для чогось iз вiконної рами термометр.
* * *
Сон все не приходив, а виспатися таки треба, бо вранцi - в дорогу. Вiд нудьги я ще раз перепакувала валiзу, i вона знову погладшала, ковтнувши кiлька дешевих дрiбничок, без яких я не виживу на чужинi. Треба термiново заварити ромашковий чай, а краще - м'ятний.
Приємне тепло заспокоїло тiло, i Морфей нарештi з'явився. Вiн прилетiв на крилах жука-скарабея, iз великими очима-вiкнами i вусиками антен. Я щосили намагалася втриматися на його слизькiй спинi, але дiм навмисне робив у повiтрi мертвi петлi, i я боляче вдарилася об подушку i прокинулася.
* * *
Прислухалася - тиша. Та сама тиша, яку називають мертвою.
- Ти не хочеш мене вiдпускати, Мiнi Мi? - звернулася я до свого Дому.
Дiм любив, коли я його так називала. Йому сподобалося, що я здогадалася, i вiн улесливо замуркотiв до мене голосом холодильника. Менi зробилося сумно вiд думок про майбутнi зради Дому iз тимчасовими квартирками. Нiчого серйозного, але...
Я збрехала йому, що їду не назавжди, i Дiм вдав, що чекатиме. Отак ми i просидiли до третiх пiвнiв, тулячись одне до одного спинами i порожнiми обiтницями. Вiн бiльше не шипiв на мене тим змiїним голосом, i тiльки мишi ганяли на подi горiхи. Я загорнулася у ковдру по самi вуха, бо точно знала, що анi мишей, анi горiхiв у нас не було.