Том прокинувся о сьомiй ранку, натягнув халат i першою справою вийшов на вулицю пiдiбрати газету. Вона товстеньким рулетом лежала на коротко вистриженому газонi. Решту пошти приносять лише ополуднi, але Том все-одно пiдiйшов до маленької, схожої на шпакiвню, скриньки:
- Бачиш, як добре я тебе знаю! - сказав вiн до блiдо-блакитного конвертика без штампу, але iз поштовою маркою.
Приємний аромат лоскотав його уяву невидимими пелюстками жоржин. Так пахло рiдке мило на її туалетному столику, її долонi i два рясно списанi аркушi...
- Ти така старомодна, Еймi... Як добре, що ти така...
Незважаючи на те, що Еймi жила на сусiднiй вулицi, вона писала коханому щосуботи. Сьогоднiшня - сто п'ята - субота, обiцяла бути не просто вихiдним днем, i Том про це пам'ятав.
Вiн повернувся у дiм i зварив собi мiцної кави. Потiм дiстав iз шухляди оксамитову скриньку смарагдового кольору. Iз середини дiамантовим оком пiдморгував йому символ остаточного i безповоротного прощання iз його самiтницьким iснуванням.
Сьогоднi вiн запропонує Еймi стати його дружиною. Вона, звiсно, скаже ТАК, бо iнакше бути не може. Вiн знав цю жiнку сто п'ять субот, не рахуючи буднiв. Всi недiльнi ранки вони прокидалися разом у його (їхньому) лiжку, пiсля довгих розмов i любощiв.
* * *
Всi хатнi предмети, особливо кухонне причандалля, не виглядали достатньо романтичними. Том вийшов у сад, де вирiшальний момент його життя окреслився так чiтко, що сумнiвiв не залишилося - альтанка, запавутинена зеленими вусами гороху - воно!
Том натягнув каблучку на товстеньке пузо гороху i, щоби y найвiдповiдальнiшу мить не обмацувати увесь кущ, перев'язавши його жовтою стрiчкою.
* * *
Рiвно о шостiй Еймi сказала ТАК. Вони з Томом випила на двох пляшку зiнфанделю 2006 року. Вони хотiли кохатися сьогоднi по-особливому, тому не кохалися взагалi, а терпляче очiкували ночi.
Ця особлива нiч не забарилася, вона розпочиналася на просторих дорогах Невади. А пiвнiч, така ж чорношкiра, як i Лас Вегаський священник мiнiатюрної каплицi святої Маґдалени, завершила, розпочатий в альтанцi ритуал.
З магнiтофона лунав Марш Мендильсона i Веґаський бомж, найнятий Томом за двадцятку, розписався у графi "свiдок".
"Любi Томе та Еймi, владою даною менi штатом Невада i церквою святої Маґдалени оголошую вас чоловiком i жiнкою!" - урочисто виголосив чоловiк, несхожий на священника, i бомж радiсно заплескав у долонi.
* * *
Бiлi дверi дешевого мотелю "Перекотиполе", обрамленi аркою штучних квiтiв, вiдчинилися, впускаючи в себе пошлюблену пару i залишки ночi.
- А що ми робитимемо в перший день нашого сiмейного життя? - запитав щасливий i приємно втомлений Том.
- Об'їдатимемось горохом у твоєму саду! - засмiялася Еймi, натягаючи на голi груди простирло.
* * *
Третю нiч поспiль Томовi снилися жахiття: спочатку то були бiлi кажани, якi облiпили йому груди, потiм - тугi лiани, що вперто вростали в серце. Вiн прокидався серед ночi вiд задухи i болю.
- Тобi варто сходити до лiкаря, - занепокоєно шепотiла Еймi, тримаючи чоловiка за руку.
У суботу Томовi зробилося зовсiм зле.
* * *
- Думаю, у вас запалення. Принаймнi, схоже на те. Ви часом не страждали на бронхiт у дитинствi? - розпитував у свого пацiєнта лiкар.
- Та наче нi. Я взагалi нiколи не хворiв. - Том казав правду. Востаннє вiн бачив лiкаря ще школярем, коли йому робили щеплення.
- Я поки не виписуватиму вам антибiотикiв. Молодий органiзм повинен сам впоратися iз хворобою. Але якщо протягом двох тижнiх картина не змiниться - телефонуйте негайно.
* * *
На тринадцятий день хвороби Том помiтно схуд. Вiн мало спав, майже не їв. Йому здавалося, що на бронхах проростають бруньки, i скоро вони вибухнуть рясними плодами i розчавлять його iзсередини.
Еймi благала зателефонувати лiкарю, але вiн вирiшив зачекати до завтра.
* * *
- Томе, на рентгенi видно велику темну пляму. Дуже велику... Боюся, що це може бути...
- Пухлина? - вирвалося у Тома. Вiн сподiвався, що лiкар одразу ж заперечить це жахливе припущення, проте той мовчав.
- Ми ще зробимо бiопсiю. Рано опускати руки. - запевняв лiкар.
Том вже не чув його слiв. Вiн думав про Еймi i про те, що не зможе перекласти на неї цей тягар. Вiн мовчатиме, доки не взнає, скiльки йому залишилося.
* * *
- Що сказав лiкар? - пiдбiгла Еймi до коханого, щойно той увiйшов у дiм.
- Пневмонiя. Але не хвилюйся, люба, трохи пiдлiкуюся i все буде гарад.
Еймi обiйняла чоловiка за шию i Том вiдчув, як усерединi у нього все стислося.
"Завтра вона поїде у вiдрядження, i я все спокiйно обдумаю," - вирiшив Том, - "Принаймнi на це час у мене є."
Цiлу нiч Том не випускав дружину з обiйм. Еймi не буде вдома лише п'ять днiв, але Том вiдчував, що тепер вiн живе за iншим часовим вимiром i тому гаяти безцiннi митi на сон видавалося йому цiлковитим безглуздям.
Вiн дивився на темну фiранку на вiкнi, крiзь яку бiлою плямою, як клякса на промокальному паперi, розпливалося свiтло. Знайома картинка - точнiсiнько, як на томографiчному знiмку його легенiв. Вiн не хотiв, але безперервно вгадував, на якiй стадiї була його xвороба. Можливо, вже завтра рак перекочyє на серце, трахею, стравохiд.
"Менi зроблять хiмiотерапiю, i почне випадати волосся. - у розпачi думалося Томовi i вiн все мiцнiше пригортав до себе дружину. "Я поголюся наголо i Еймi скаже, що для моєї форми черепа лисина не пасує i лише тодi, можливо, я всеїй розповiм."
* * *
Том вирiшив пошукати втiшних вiстей, проте невидима тарантула на прiзвисько Iнтернет видавала йому лише печальну статистику. Вiн клацнув мишкою на статтю пiд назвою "Життя пiсля раку".
"Це вже щось!", - зрадiв Том i зручнiше вмостився у крiслi.
"Не залишайте своїх рiдних на самотi з їхнiм горем. Напишiть листа, або зателефонуйте, а ми надiйно i гарантовано доставимоїм вашу вiсточку з потойбiччя", - заблимала великими червоними лiтерами реклама iнтернет-фiрми "Вiчнiсть".
Кожних кiлька секунд бiля заголовка з'являвся конвертик з пташиними крильцями.
"Гiвнюки, наживаються на чужому нещастi", - вибухнув Том i розлючено гепнув кришку ноутбука.
Вiн довго тинявся з кiмнати у кiмнату, тричi пiдходив до телефону i раз навiть набрав номер Еймi, але одразу ж поклав слухавку, так i не дочекавшись першого гудка.
* * *
Люба моя Еймi!
Я нiколи не писав тобi листiв, а тепер це єдине, що я можу тобi подарувати.
Пам'ятаєш день, коли ми познайомилися? Ти стояла бiля хвiртки, тримаючи у руках фiкус. Я пiдiйшов, щоби допомогти, але ти вiдмовилася: "У вашiй Невадi так мало зеленого кольору, що його треба берегти, як зiницю ока!" - сказала ти.
Я тодi подумав, що моя нова сусiдка надто зарозумiла, але ти посмiхнулася i пустеля розквiтла. Наступного дня я посадив горох, щоби його зеленi кучерi нагадували менi твої русявi. Я закохався, Еймi! Я кохатиму тебе завжди, де б я не був!
* * *
Останнього, чотирнадцятого листа Том дописував вже на свiтанку. Вiн вклав його в окремий конверт i написав власну адресу на мiсцi одержувача. Всi листи вiн склав до великого картонного пакету i переписав з монiтору адресу:
Фiрма "Вiчнiсть"
1311 Скай В'ю Авеню
Нью Йорк, Нью Йорк 10018
Том заплатив кредиткою, i йому на електронну скриньку, разом iз пiдтвердженням про розрахунок, позбавлений будь-яких людських емоцiй робот, причепив до емейлу купон на три безкоштовнi листи.
Покiнчивши iз Вiчнiстю, Том нарештi заснув, але крилатий конвертик прорвав павутиння i замиготiв у Томовому снi їдким червоним сяйвом.
* * *
Двигун новенької Акури замуркотiв i Том за звичкою увiмкнув радiо.
"Вона все спланувала сама: квiти, список присутнiх, музику, священника i навiть мiсце, де її поховають - пiд розлогою араукарiєю на цвинтарi з видом на озеро", - залунав з динамiкiв низький чоловiчий голос. Том простягнув руку до приймача, щоби змiнити радiостанцiю, але рука, наче вiдiпхнута якоюсь потойбiчною силою, слухняно повернулася на кермо.
"Тiло Вiоланди бiльше не приймалo їжу - кiнець був близький." - продовжував голос, - "Вона вiдмовилася вiд чергового (останнього) курсу хiмiотерапiї. Вона хотiла бути зi своїм чоловiком i дiтьми. Xотiла плакати. Xотiла жити..." - Том зробив гучнiше i його очi затягла волога солона плiвка.
Злiва вiд нього почулося гнiвне i тривале бiбiкання машин: "Куди лiзеш, козел?!" Том рiзко вивернув кермо вправо i загальмував перед самим носом пса-поводиря, який вiв свого слiпого господаря через вулицю.
Чоловiк невизначеного вiку зацiпенiло стискав вiжки свого чотириногого зрячого друга. Погляд cлiпого був спрямований у височiнь. Ha небi не було жодної хмаринки, щоби зачепитися за них, тому погляд безпорадно повертався у порожнi очi перехожого.
Том звернув на узбiччя i довго плакав, обiйнявши руками голову i кермо.
* * *
- Бiопсiя дала негативнi результати, - спокiйно, але дещо розгублено розпочав лiкар, коли Том нарештi дiбрався до його офiсу. - Це свiдчить про те, що у тебе немає онко утворень.
Том спантеличено дивився на медика, але не перебивав, як минулого разу.
- Розумiєш у чому справа, повторна томографiя знову показала пляму y легенях i ця пляма збiльшилася.
- Я нiчого не розумiю, - нарештi заговорив пацiєнт.
- Уяви собi, я також. - розвiв руками лiкар. - Завтра прибудуть мої колеги. Томе, єдиний вихiд що-небуть взнати це подивитися на проблему iзсередини.
- Тобто рiзати?
- Нi. Тепер це можна робити iз допомогою зонда.
- Ти згоден на це?
- А хiба у мене є вибiр.
- Нема.
* * *
- Любий, у нас буде дитина! - на ходу кричала щаслива Еймi, покинувши валiзу десь позаду себе. Її лiтак прибув вчасно, i квiти, якi Том зiбрав для неї у їхньому мiнi городчику, ще не встигли схилити додолу сво ї кольоровi голiвки.
Том обiймав дружину, i кiлька випадкових людей поплескали його по спинi: "Молодець, мен! Вiтаємо!"
* * *
- У вас в роду часом не було садiвникiв? - прошепотiв на вухо пацiєнта лiкар. Медсестра i двоє його колег стояли поруч бiля лiжка i зосереджено дивилися на прооперованого.
- Скажiть, я що скоро помру, так?
- Ти нi, а от твому паростку кiнець. - незрозумiло висловився лiкар.
Том сперся на лiктi:
- Що?
- Я звiсно бачив щоби люди мали сентименти до рiзних фруктiв-овочiв, але настiльки, щоби вирощувати їх у своїх легенях?... - тепер вже всi три лiкарi смiялися, не приховуючи радостi за везунчика.
- У тебе в легенях була не пухлина, а... горошина! Неймовiрно, правда?! Я про таке чув вiд одного лiкаря з Росiї. Вiн присягався, що у його пацiєнта проросло зернятко ялицi. А я йому: "Та не може такого бути - ялицi потрiбне сонце!" А тепер - ось, - лiкар простягнув Томовi невеличку тацю iз зеленим паростком.
- Видно, коли ти ласував горохом, то один, як то кажуть, пiшов не в те горло.
* * *
На столику завiбрував мобiльник i медсестра подала його Томовi:
- Любий, ти де? - незадоволено спитала Еймi. - Ти пам'ятаєш, що сьогоднi субота? Я приготувала святкову вечерю - печена телятина з морквою i зеленим горошком.