Божевiльний день... Якщо в двох словах, то грандiозний махач на полiгонi викликав грандiозний шухер в масах. Ми добре пошумiли, нiчого не скажеш. Церес, попри вбитi в його НК обмеження, ганяв мене, як салагу. Ми не використовували зброю, не демонстрували секретнi розробки, просто прямий контакт. Все, що про нас могли б дiзнатися, це нашу манеру ближнього бою. Побилися об заклад, хто перший пройде маршрут. Але ми обоє так захопилися, що дружнiй спаринг швидко перетворився на звичайний мордобiй.
Загалом наша розминка пройшла успiшно: скрiзь засвiтилися, свої можливостi продемонстрували, бучу пiдняли, а поки там будуть розбиратися iз побаченим - я виграю собi ще трошки часу на реабiлiтацiю. Бо щось менi пiдказує, що дуже скоро моє спокiйне життя закiнчиться. Це й так чудо, що до мене так довго не лiзли, особливо зараз, коли я дуже вразливий. I не лише я сам, а й навiть створюване мною бойове угрупування. Розвiдданими я себе трохи забезпечив, та треба ще накачати м'язи i наточити пазури.
Ще одним позитивним, на мою думку, наслiдком сутички було те, що мене опустили на землю. На самому початку забiгу я скористався правами адмiнiстратора й зiгнав налаштування костюму Цереса до дефолтних, перетворивши його на свою вiзуальну копiю. Так цей зубр, не тiльки вiдбивався, а ще й на ходу вiдновлював конфiгурацiї! Я ж завбачливо не дозволяв йому цього робити, iнакше б вiн одразу розмазав би мене. Менi й так довелося ще раз мiняти шкiру, аби залишатися iнкогнiто пiсля бiганини, а потiм ще й вiдмивати кровозамiнник з пики.
Ми вiд душi гамселили один одного, як раптом все пiшло шкереберть. Не знаю, чи навмисне вiн це зробив, чи просто ткнув пальцем в небо, але в момент появи бiля нас стороннього вже Церес атакував моє програмне забезпечення. Гормони збiсилися, органiзм вийшов з-пiд контролю, i в мене поїхав дах. Не до кiнця, я свої дiї ще частково контролював, тому зганяв несподiвану злiсть на обладунку, намагаючись не прибити недоумка-пiлота, який умудрився потрапити пiд гарячу руку. Як то кажуть: 'якщо хтось iдiот, то це надовго.' Пiлотом виявився Дагмайєр. Дуже чухалися руки 'випадково' йому щось зламати, i лише усвiдомлення можливих проблем утримувало мене вiд скоєння дурниць. Церес не став до мене лiзти, зрозумiвши, що зi мною щось не в порядку. Та це не завадило йому скористатися моментом i нейтралiзувати мене, увiгнавши в землю по самiсiньке горло товстелезною колодою. Не розумiю лише, де вiн таку бандуру дiстав. I як тiльки пiдгадав, паскудник? А все тому, що мене вiдволiк один штучний iнтелект. Хоча нi, не iнтелект - Iдiот! Навколо однi iдiоти! Я ж чiтко сказав: зберiгати радiомовчання. А вiн узяв, i мало не прямим текстом почав мене викликати прямо пiд час бою! Я розумiю, що зв'язок зi мною є прiоритетним, але ж не настiльки! Нас же було чути до самого горизонту, а це майже двадцять кiлометрiв навколо Академiї! I те, що окрiм нас в ефiрi бiльше нiкого немає, ще зовсiм не означає, що ми єдинi його слухаємо. Тi ж амулети-iндикатори, якщо їх налаштувати, легко нас знайдуть... Добре, що моя iммобiлiзацiя i ошелешенiсть вiд несподiваного виклику на мить витiснили злiсть, i я зумiв приборкати гормональний коктейль в кровi - ось iще одна причина, чому варто якнайшвидше повернути собi верхнiй шар НК разом iз системами саморегуляцiї. Був би я зараз у повному костюмi - не психував би даремно.
Все, я заспокоївся, i не хочу нiкого вбивати. Я сказав - не хочу! I не буду! Тестостерон в нормi, можна продовжувати. А тепер подивимося на результати його роботи... Нi, я його приб'ю, так спаскудити двох дронiв, i не зробити нiчого путнього! Ну от що це таке? Вiн же важить майже утричi бiльше, за базовий варiант, центрування збите, про симетричнiсть узагалi немає мови... Скiльки така бандура протримається у повiтрi? Та вiн не долетить навiть до середини Днiпр... Академiї. А сiдати вiн як буде, собi на голову? I що тепер з ним робити? Дрон пiде на утилiзацiю - це i так зрозумiло. А от iз Аналiтиком доведеться розбиратися. Iнiцiатива, це добре, але вона повинна бути виправдана. Бодай чимось! Ось наприклад пришелепуватий Б-039 за свою манеру ходити по головах тепер носить iдентифiкатор Скальп - заслужив. А-014 отримав позивний Люм'єр за те, що постiйно грiє дупу над свiчками, лякаючи своїми тiнями прислугу. I тiльки тактичний кластер ще нi разу не виправдав своє iм'я. Та який там кластер! Кластер складається iз багатьох вузькоспецiалiзованих модулiв, якi спiвпрацюють мiж собою, а тут... Зi збором i сортуванням iнформацiї вiн вправляється добре, але на цю роботу можна посадити будь-кого iз дронiв - принаймнi менше мiсця займатимуть. Може так i зробити? Той же А-007 проявив себе достатньо метикованим i хитрим дроном, непомiтно гасаючи буквально пiд носом своїх об'єктiв. Його уже кiлька разiв ловили на гарячому, i вiн щоразу успiшно прикидався iграшкою, просто змiнюючи забарвлення. Треба буде i йому iдентифiкатор придумати. Може Каспер або Бонд?
Вiдправивши дефектного дрона на демонтаж, я вирiшив поцiкавитися прогресом решти моїх пiдлеглих, а то в загальному звiтi вiд Аналiтика нiякої конкретики не знайшлося. Таке вiдчуття, нiби вiн у Лашури бюрократiї учився: сiм сторiнок тексту без конкретних результатiв! Нi, я цей кластер точно на запчастини розберу, якщо вiн буде присилати менi такi рапорти. Хм, а може дати йому бiльше помiчникiв? Взяти кiлькох дронiв iз найбiльш розвинутих, органiзувати їм хаб, i нехай працюють паралельно. Треба спробувати, все одно так багато розвiдникiв менi зараз не потрiбно, а стацiонарнi жучки перекривають майже всю площу Академiї. Головне, щоб не перейняли його дурiсть.
Так-так-так, а що це за активнiсть така навколо Турнiру? Ого, п'ятеро на одного парубка! Цiкаво, як вони збиралися обiйти печатку i головне - як уникнути вiдповiдальностi за зґвалтування лицаря-чоловiка? Добре, що дрони вчасно прибiгли. Що там далi: два пограбування, чотири побиття, сiм вибитих зi змагання, численнi спроби шантажу. Не Академiя, а якесь змiїне кубло! Вони ж iще дiти, а вже готовi розмiнювати чужi життя на власнi iнтереси. Дивно, що Лашура не опустилася до їхнього рiвн... Тоталiзатор? Здається я поспiшив iз висновками.
- Кей! - вiдволiк мене вiд роздумiв Церес, коли ми вже пiдбiгали до фiнiшу.
- Що?
- Тебе не докличешся. Що то було? - вiн махнув рукою, повторюючи мої рухи пiд час терзання обладунку.
- Моя хронiчна проблема. Над собою контроль втратити можу.
- I для цього ти створив мене.
Остання фраза була не питанням, а ствердженням. Логiчно. Якби у мене був аналогiчний набiр фактiв, я би теж дiйшов до такого висновку. I в певному сенсi це дiйсно правда: його присутнiсть може вберегти життя оточуючих, якщо у мене знову зiрве дах. Тiльки це не вся правда. Всi свої егоїстичнi мотиви я озвучувати не буду, але для бiльшої правдоподiбностi пiдкину йому ще шматочок правди.
- Не тiльки. Вразливий зараз я надто, сам ти це бачив.
- Значить я ще й охоронець. - буркнув Тайто собi пiд нiс уже англiйською, бо ми входили в поле зору глядачiв на Аренi. - Не боїшся, що в спину вдарю? Ти й так постiйно на щось вiдволiкаєшся. Достатньо одного удару, i я залишусь єдиним власником секрету. - правильно мислиш, але пора i тебе спустити на грiшну землю.
- До друга то дзвонив я. Чи думав ти, такий що один?
Ось тут уже Церес задумався. За роздумами вiн навiть не помiтив, як ми фiнiшували.
Приводячи себе до ладу в роздягальнi, змiнивши уже четвертий комплект шкiри, я прийняв рапорт безпосередньо вiд одного iз патрульних дронiв, який висiв над входом. Як я й очiкував, ельфiйка в останнiй момент таки зумiла прорватися у п'ятiрку лiдерiв. Ханлi прийшла трохи нижче середини списку. Ми з Цересом прийшли одночасно, але першим порахували його. Пiсля нас до фiнiшу допленталося ще троє побитих учасникiв - явно вирвалися iз чиєїсь пастки, тому їх одразу ж вiдправили в лазарет. Бiльше на трасi нiкого не залишилося, тому всiх, хто до фiнiшу не дiйшов, було дисквалiфiковано а змагання завершено. Почалася урочиста частина.
Може я й оцiнив би старання органiзаторiв, але пiсля сьогоднiшньої бiганини я був зайнятий лише тим, щоб утримати пiд контролем органiзм, який знову пiшов у рознос. Нагородження та рiзнi офiцiйнi промови пройшли якось осторонь. Мене вже не цiкавили нiякi танцi й шоу-технологiї. Лiтiя ще щось заганяла про майбутнє свiту, необхiднiсть спiвпрацi й дружби народiв бла-бла-бла... До лампочки! Уся увага зосереджена лише на тому, щоб знову не зiрватися. Лише помiтив на собi дивний погляд Юкiне, яка постiйно крутилася неподалiк, та краєм вуха почув вiд когось фразу: 'Дивись, тепер цих ненормальних двоє.' Очевидно мали на увазi Тайто, який стояв поруч iз аналогiчним виразом на обличчi, i теж не реагував нi на що довкола. Щойно все закiнчилося, до мене пiдiйшла Хiкарi й вiдвела до чимось дуже незадоволеної королеви.
- Тебе взагалi з маєтку випускати не можна! Що ти там влаштував?! - взявши мене за руку, Лашура спробувала потягнути за собою майже центнер впертої напiвсинтетики.
- Влаштував - що? - повiльно йдучи за королевою, я з цiкавiстю оглядав нашу компанiю очима дронiв навколо.
- Не прикидайся дурником! Гадаєш якщо я не тренуюся разом iз Кайєю, то не впiзнаю твої прийомчики? Що то за тип тебе гамселив?
- Порушник у порту. Ним цiкавилася Церква.
- Ох, постiйно з тобою лише проблеми. - Лашура нахмурилася, зрозумiвши, що правду я їй не скажу. - Ну а Церес тобi навiщо здався? Королева Дайтарiї збирається одружити його на своїй дочцi, i порятуй нас Сейку замiсть покiрного лицаря на весiлля заявиться ще один такий псих, як ти! Ти хоч розумiєш, що це буде не просто скандал?! Ти зiпсував їй майбутнього зятя, а це вже привiд для вiйни! У нас немає жодного лицаря, жодного пiлота! Чим менi захищати своє королiвство?! I коли вони зажадають компенсацiю, то я iз задоволенням вiддам тебе, ким би ти не був, бо нiякий чоловiк не вартий цiлої країни!
Теж менi проблема: Дайтарiя за списання боргiв ще до початку Турнiру подарувала усi права на Цереса своїй знатi. I хоч тема розмови неприємна, але у неї був один дуже позитивний момент: я вперше побачив, щоб вона так психувала, i це... Мило. Дуже мило, чесно. Я вперше побачив собою справжню Лашуру, а не маску королеви. Я аж задивився на неї. Дiдько!
- Ти чого? - зупинилася королева, пiдозрiло поглядаючи на мене.
- Щось не так?
- Ти посмiхаєшся.
Сам знаю, але нiчого вдiяти не можу. Я ще тестостерон не вивiв, маю ще за серотонiном стежити? Краще посмiхатимуся на всi тридцять два зуби, а нiж цими зубами гризти комусь горло. До речi зубки собi слiд вирiвняти, бо такими темпами деформацiя черепа їх просто розтрощить, а потiм навiть рота вiдкрити не зможу. От бiда, усе треба, i все термiново, а єдина мед-капсула зайнята! Ну хто б мiг подумати, що у Кайї виявиться стiльки болячок?! Я би зрозумiв, якби у неї було дось недолiковане, якийсь грип чи перелом. Але ж обстеження виявило серйознi проблеми зi здоров'ям. Якщо вiрити довiднику, то Кайя має страждати вiд спiнальної м'язової атрофiї. Для тих, хто не в курсi, поясню: це спадкова хвороба, коли вражаються нейрони спинного мозку, в результатi чого людина або стає iнвалiдом, або взагалi не доживає до 5-рiчного вiку. Я тричi звiрився iз довiдником - все правильно. Але жодного прояву хвороби у Кайї не помiчено. Бiльше того, вона взагалi нiколи не скаржилася на опорно руховий апарат. Як усе це пояснити? Довелося прогнати її через повне медичне обстеження, i ось тут уже почали вилiзати дуже цiкавi нюанси.
Виявляється нейрошунт, за допомогою якого Кайя керує бойовою машиною, їй нiхто не вживлював. Нi про якi подiбнi операцiї тут нiхто нiколи не чув. Всi сприймають це як дар вiд природи. Або вiд мамцi з татком, це вже як кому пощастить. Лицар непомiтно вживити його не мiг, бо структура надто сильно розрослася в органiзмi. Навiть менi на таке знадобилося кiлька днiв. Виникає питання: звiдки вiн узявся? Висновок напрошувався лише один. Цей нейрошунт уже був в її органiзмi вiд народження. Навiть не був, а скорiш за все рiс разом iз нею, замiнюючи собою ушкодженi клiтини - для такого нанiтам навiть прошивка не потрiбна. А нанiти, вони розумнi - оберiгають своє середовище iснування. Поступово iнтегруючись в органiзм, наноботи усiляко оптимiзують свою дiяльнiсть, обмiнюючись iнформацiєю мiж собою, i навiть iз вiльними ботами за межами органiзму! Ось вона - вiдповiдь на усi мої питання!
Ну добре, не на всi, але на значну їх частину. Тепер зрозумiло, що суть феномену обдарованостi насправдi полягає лише у наявностi в людини достатньої кiлькостi об'єднаних нанiтiв, якi виконують роль своєрiдного пульту для ефiру. Також це пояснює, чому Кайя навiть не пiдозрює про свої проблеми. Грубо кажучи нейрошунт замiнив їй бiльшу частину спиного мозку. Вже пiдходячи до маєтку, я збагнув одну просту iстину: моя здогадка щодо Дагмайєра виявилася правильною - вiн дiйсно мав погану спадковiсть. Як i Ханлi, Кайя, Церес та всi iншi лицарi. I що бiльше в органiзмi було дефектiв, то бiльшим був рiвень iнтеграцiї, i бiльша ймовiрнiсть успiшної взаємодiї iз зовнiшнiми пристроями.
В цю картину прекрасно вписуються тi ж самi гризуни коору, неймовiрний слух яких не може почути дрона позаду себе, але прекрасно чує роботу генераторiв Лицарiв. Iз нейрошунтом, вельми чутливим до їхнього електромагнiтного випромiнювання, мiж iншим, це взагалi не проблема. Дивно лише, що мене й досi не вирахували таким чином. Хоча нi, не вирахують. На фонi тих же лицарiв мене майже не чути, а лицарiв на пошуки порушника нiхто в здоровому ґлуздi не вiдправить. Ловитимуть мене звичайнi люди, якi не мають чутливостi, або здатнi виконувати лише найпростiшi операцiї. Та й захист вiд їхнiх амулетiв я уже вiдпрацював, а вiдчуття у справу не пiдшиєш. Вiдчуття... Точно, це можна використати для пошуку або нейтралiзацiї пiлотiв! Зробити якусь iмпульсну глушилку, i усi одразу вiдчують значно бiльше, нiж хотiли! Хоча, одна така глушилка у мене вже лежить. Треба обмiркувати.
У всiй цiй купi вiдкриттiв знайшлася вiдповiдь i на моє болюче питання: чому капсула досi не випустила свою пацiєнтку? Програма вважала, що без системи життєзабезпечення Кайя помре, а нiяких ефективних способiв лiкування цiєї хвороби у моїх архiвах описано не було. Сумнiваюсь, що вони взагалi iснують. Я з власного досвiду знаю, наскiльки це серйозно, i навiть iз наявними технологiями вилiкувати дiвчину я не зможу. У мене навiть немає матерiалу, аби клонувати потрiбнi тканини. Здоровi тканини. Тому скористаюся досвiдом системних адмiнiстраторiв: якщо працює - не чiпай.
Нарештi ми дiсталися до моєї 'кiмнати', майже увесь простiр якої займала капсула. Демонтувати її з острову не перериваючи роботу було складно, але я впорався. Не даремно ж усi мої вироби орiєнтованi на максимальну автономнiсть. Головною проблемою був обмежений запас картриджiв iз потрiбними для лiкування та розмноження нанiтiв речовинами. На островi я би просто пiдключив її до потрiбних магiстралей, але тут довелося органiзувати цiлу службу доставки i навiть прорити для дронiв-носiїв нору з поверхнi прямо в порт. Ледi Майя спершу дуже лякалася моїх павукоподiбних помiчникiв, i попросила не дозволяти їм бiгати по стелi та стiнах. Трохи подумавши, я ввiв це обмеження не тiльки для сервiсних дронiв, але й для усiх iнших. Адже людина психологiчно не сприймає як загрозу те, що можна роздавити ногою. А от якщо невiдоме створiння уже дряпається якнайвище, або взагалi висить у тебе над головою, тодi починається панiка. Я чомусь вважав, що такий стереотип нав'язаний фiльмами, а воно он-як виходить!
Поки з цистерни викачувався бiогель, в дверях зiбралися усi жителi маєтку - кожному хотiлося подивитися, як Кайя визiлатиме iз цiєї страшної скляної банки. Було б на що дивитися: спустив розчин, вiд'єднав трубки i витягнув паралiзоване тiло з капсули. На все знадобилося менше хвилини. Поки загорнуту в ковдру пацiєнтку приводили до тями, я дивився на порожню капсулу. Те, що я щойно дiзнався, повнiстю змiнювало усi мої плани.
- Мiзукi, прикрий штори. - сказала Лашура, i нахилилася до своєї подруги. - Як ти себе почуваєш?
- Як консерва. - хрипло вiдповiла дiвчина, мружачи очi. - Я вже здорова?
- Отруту нейтралiзовано. - простягую пакунок з її одягом i вiдходжу, доки вона не помiтила власну наготу. - Потрiбне правильне харчування. I регулярнi навантаження. Бiльше нiяких обмежень.
- Прекрасно. Кей, тягни свою бочку надвiр, покладемо на вiз пiд решту багажу, щоб бiльше не ховатися з нею по закутках. I поспiши, вилiтаємо за годину.
- Куди?
- На презентацiю. Ти взагалi чув, що Лiтiя видала пiсля церемонiї? Знать захотiла перестрахуватися. Вирiшили 'проконтролювати' нашу подорож, аби хтось iнший не отримав свiй товар передчасно! - Лашура аж тупнула ногою вiд обурення. - Я уже не розумiю, кому взагалi здалася ця презентацiя, якщо всi все вже прекрасно знають?!
- Я не полечу.
В кiмнатi на мить повисла тиша. Навiть королева завмерла з вiдкритим ротом.
- Як це? - згадавши нашi попереднi розмови, Лашура насторожено вiдступила за своїх служниць, якi враз ощерилися рiзноманiтним метальним знаряддям.
- Що хотiв - дiзнався. Немає причин залишатися.
- I куди ти пiдеш?
Дуже провокацiйне питання. Повертаюся до жiнок. Усi розумiють, що нiяк завадити менi не зможуть, але й вiдступати не збираються - бо королева не вiдступить. Менi б таких пiдлеглих!
- Я проводжу вас. На кордонi - розiйдемося.
- Ти ж сказав, що не полетиш? - примружилася Лашура, хоча прекрасно знала, що пiдловити мене їй не вдасться.
- Заберу дещо iз острову. Без зайвих очей. Це в ваших iнтересах.
- Добре. - зiтхнула королева пiсля тривалої мовчанки. - Роби, що хочеш. Перешкоджати не буду. Тiльки зроби це тихо, а не так, як на змаганнях.
- То була розминка.
На тому й вирiшили. Поки Лашура збирала свою секретну канцелярiєю а служницi виносили її речi, я вiдправився домовлятися за доставку. На жаль не однi ми виявилися такими хитрими, i решта знатi також в темпi пакували валiзи, збираючись летiти 'за компанiю'. В результатi вдалося видерти собi лише один вiз iз десяти, та й той лише завдяки бумазi вiд самої королеви. Я небезпiдставно боявся, що взятий вiз може не витримати вагу обладнання. Наївний! Одних тiльки лахiв королеви набралося бiльше тони! Пiдсобила Ханлi, прикотивши до маєтку на шестиколiсному великовантажному возi, запряженому не волами а першим прототипом меха! Ним же й завантажувалися. Ховати не дуже вдалий зразок уже не було сенсу, всi потрiбнi люди уже знали параметри машини. Зате нам ще довго грiв душу спогад, з якою заздрiстю на нас дивилися сусiди. Вони ж готувалися до вiд'їзду заздалегiдь, а нам знадобилося менше години. Як вони заворушилися! Я уже думав, що ми встигнемо вилетiти ранiше за усiх, як раптом...
Су-Ван виявився недiєздатним. Сам по собi острiв функцiонував без збоїв, викликана Лашурою ремонтна бригада уже встигла привести його до ладу й навiть оформити бiльшу частину саду. Але навiть на перший погляд було зрозумiло, що з його двигунами щось не в порядку. Ранiше вiльно звисаючi швартовi ланцюги, тепер були натягнутi наче струни. Два пiдйомних кiльця, що охоплювали носову та основну частину острову, були охопленi вже знайомим менi полярним сяйвом i натужно завивали, прокачуючи через себе велетенськi об'єми ефiру. Тепер навiть неозброєним оком було помiтно ту ефiрну подушку, на якiй вiн тримався. Стовп сяючого ефiру розходився вiд кiлець до самого низу порту, опираючись на усе, з чим контактував. Бригадир хвалилася, як швидко її команда змогла повернути острову первозданний вигляд i постiйно натякала, що було б непогано трошки розвантажити судно. А Лашура стояла, i лише очима клiпала, не в змозi зрозумiти, звiдки могло взятися перевантаження, адже нiчого такого на островi нiби немає.
Авжеж немає. На островi. А ось всерединi острову - дуже навiть є! Аналiтик, твою кочережку, якого дiдька ти накоїв! Давай-давай сюди свiй звiт. Так... Угу... Логiчно... Теж треба... Дiдько, ну i як нам тепер з усiм цим лiтати?!
А проблема була дуже i дуже проста: iнженери, якi створювали цей лiтаючий палац, не закладали йому запас потужностi. Вважалося, що острiв завжди лiтатиме у своїй рiднiй комплектацiї, тому й пiдйомнi кiльця пiдбиралися таким чином, щоб вiн мiг пiдняти шпилi своїх башт над рiвнем ефiру без суттєвої втрати потужностi. I це в позицiї 'максимум'. Вимикача ж на кiльцях для запобiгання диверсiям взагалi не передбачено, як i посадкових опор. Враховуючи, що за останнi кiлька днiв Аналiтик встиг набрати в резервуари понад сорок тон прошитих нанiтiв, бiльше двадцяти тон органiки, i виростити безлiч мiлких, але дуже важливих вузлiв по всьому острову, орiєнтовна маса мого уже зовсiм не мобiльного виробничого комплексу перевалила за сто з гаком тон. Точно сказати не зможе навiть сам кластер - вiн не враховує масу каналiв, енергопроводiв, магiстралей та робочих речовин у всiй цiй байдi. Острiв не впав лише тому, що Аналiтик вчасно помiтив змiни i припинив розростання iнфраструктури на борту острову, перекинувши ресурси на збiльшення чисельностi дронiв - ось чому їх кiлькiсть останнiм часом так швидко зросла!
Це все прекрасно i зрозумiло, але нiяк не знiмає мого питання: як з усiм цим лiтати? Вiдповiдь - нiяк. Так, моя польова база тепер була повнiстю автономна, як я й хотiв, але разом iз тим вона остаточно втратила свою мобiльнiсть. Можна було б найняти десяток вантажних кораблiв, i вивезти комплекс на них, але ж усi присутнi належали Церквi! Важко зiтхнувши, я наказав Аналiтику зробити запас картриджiв для медичної капсули менi в дорогу, а потiм демонтувати увесь комплекс у контейнери, якi королева замовила для розвантажування корабля. Лашура дуже пiдозрiло поглядала на мене, але нiчого казати не стала. Схоже менi таки доведеться трошки прогулятися iз нею, доки я не роздобуду собi достатньо велику мобiльну платформу для своєї польової бази. Або, якщо дiзнаюся технологiю - побудую її самостiйно.
Ось i настав момент, коли моя параноя менi пiдiграла. Замаскованi пiд звичайнi для людей предмети, високотехнологiчнi агрегати швидко й без пiдозр заповнювали корисний простiр контейнерiв, якi потiм вiдвозилися у найглухiший куток складiв. Виняток складали лише iнтегрованi в острiв структури, але тут дрони проявили свою кмiтливiсть i заховали їх прямо в реплi-танки та iншi технологiчнi порожнини габаритного обладнання. Працiвники порту мусили брати кожен контейнер двома вантажниками, аби хоча б винести його за межi острову. Лашура дуже дивувалася, звiдки на її островi могло взятися стiльки мотлоху, i дуже вже пiдозрiло на мене поглядала. Але промовчала.
Спостерiгаючи за перетасовуванням контейнерiв я помiтив, як острiв поступово спливає на поверхню ефiру, а бригада ремонтникiв з полегшенням зiтхає - нiхто не хотiв бути на борту, коли ланцюги не витримають навантаження i острiв полетить униз. Цiкаво, чому королеву не попередили про це ранiше? А, ну звiсно - монарший статус лякає. Так би й просидiли до самої катастрофи. Спостерiгаючи, як останнiй дрон зникає у вентиляцiї, я подумав, що потрiбно було взяти iз собою не лише медичних, а й хоча б десяток виробничих картриджiв, аби в разi потреби наштампувати потрiбних дронiв. Та й охорону iз собою взяти не завадить. Хоча яка там охорона, якщо вони у такiй величезнiй кiлькостi ганебно проґавили замах на мене прямо у нашiй альма-матер!
Як би ми не старалися, скiльки б працiвникiв не пiдключали, вилетiти вчасно нам не вдалося. Коли забирали останнi контейнери, до нас уже пiдлiтали кiлька кораблiв знатi. А далi почалося: поки Лашура по протоколу милостиво дозволяла високородному супроводжувати її, в чергу ставало ще кiлька бажаючих. В порту почалася штовханина. Аристократiя набилася на верхнiй рiвень, наче шпроти в банку, бажаючи зайняти мiсце якомога ближче до монаршої особи. Ми ж не могли вилетiти, не прийнявши усiх бажаючих. Я ж угледiв у цьому шанс посилити свою iнформованiсть, i поки королева розмовляла iз черговим кандидатом, порiвнявшись iз ним бортами, я закидав йому на борт парочку спостерiгачiв. Одразу ж стало вiдомо про iснування кiлькох альянсiв, якi сподiвалися вивiдати секрети виробництва Мехiв пiд час перельоту, ще парочка аристократiв збиралися пiд шумок прибрати своїх ворогiв, принцеса Хавонiї дорiкала Юкiне за те, що та не змогла привернути мою увагу... Отакої! Ось в такi полiтичнi iгри граються дiтки в Академiї. I щось менi пiдказує, що далi буде ще гiрше. Ми покидаємо межi Святої землi, а значить у аристократiї будуть розв'язанi руки для бiльш рiшучих дiй. Нi, ми так не домовлялися! Аналiтик, де ти там?! От же ж... Вiн ще не пiдключився на новому мiсцi. По барабану, беру дронiв пiд особистий контроль i вiдряджаю половину з них на кораблi наших 'друзiв', поки вони ще не вилетiли з порту, а iншу жену на Су-Ван. Поки Лашура спiлкувалася iз несподiваними попутниками через прiрву, яка вiддiляла лiтаючий острiв вiд пiдлiтаючих суден, по нижнiй поверхнi трапу на борт стiкалися сотнi механiчник павукiв, одразу ж зникаючи в технiчних отворах. Острiв знову почав просiдати. Побачив би їх хтось iз присутнiх - панiка пiднялася б на увесь порт. Та навiть такої їх кiлькостi в разi ускладнень може виявитися замало. Як i їхнього озброєння. Доведеться все ж взяти iз собою кiлька чанiв для переробки органiки, щоб пiдтримувати таку отару на ходу. I пiднiмати закинутий ранiше проект дроно-матки для роботи у вiдривi вiд бази. Ех, мало картриджiв я iз собою взяв, мало!
'Увага! Зафiксовано роботу iскрової радiостанцiї! Мiсцезнаходження - корабель у порту. Власник - Маст Дагмайєр! Веду запис!' - несподiвано прокинувся Аналiтик. Ось воно! Значить моя параноя була не даремною, i радiозв'язок тут вiддомий! Хоча... Нi, я точно параноїк. З таким обладнанням перехопити високочастотний сигнал неможливо в принципi, а якщо й вдасться, то без ключiв це буде звичайний бiлий шум.
Перехилившись через борт, я уважнiше оглянув наших нових супутникiв. Майже усi кораблi уже вiдiйшли вiд острову, аби слiдом за нами вилетiти крiзь Верхнi Ворота, а кораблик Дагмайєра все ще не вiддав швартовi - ймовiрно використовує ланцюги в якостi заземлення для радiостанцiї. Щойно передача завершилася, судно вiдiйшло вiд причалу i попливло до середнiх ворiт. Вiн що, не збирається летiти з нами?! Неподобство! Номери Б-066, Б-069, В-024 та А-051 - десантуйтесь на борт ворожого судна!
Не встиг я пiдтвердити наказ, як квад дронiв стрибнув униз, залишаючи за собою ледь помiтну срiблясту ниточку. Вони що, 'Мiсiя неможлива' передивилися? Увесь острiв уже павутиною обтягнули. Не користувалися, кажеш? А це що в мене на головi висить? Як це, не ваша?! Так-так-так, здається я зрозумiв, як тi двоє проникли на острiв. Вони тупо спустилися прямо в ангар, скориставшись ельфiйською волосiнню!
Стоячи бiля перил на борту острову, що велично випливав з єдиного офiцiйного порту Святої землi, я ледве змiг стриматись, аби не зробити собi facepalm. Це повний провал. Пiдведемо пiдсумки: мобiльна база уже не мобiльна, секрет убивць я розкрив чисто випадково, факт наявностi радiозв'язку взагалi був висмоктаний iз пальця - теж пiдтвердився, а технологiя керування лицарями увесь цей час була у мене пiд носом - просто пiдiйди i вiзьми! Епiк фейл! I найсумнiше в усьому цьому те, що я просто не уявляю, чого iще менi слiд очiкувати вiд цього химерного свiту. Божевiльний день...
***
- Ну що ж, тодi у мене для тебе є двi новини. - винiс вердикт iнспектор, вислухавши розповiдь пiдлеглої. - Перша: тепер ми точно знаємо, що вiн Посвячений. Звичайна людина таку бiйку просто не переживе. Майже всю роботу ти зробила сама, а значить на тебе скоро чекає пiдвищення.
- А друга новина? - нахмурилася Рей, очiкуючи каверзи, i начальство її не розчарувало.
- Хтось явно пiдштовхує свiт до вiйни. Спочатку чистка серед високої знатi, потiм Орден зi своїми терактами, тепер це... Старi монархи померли, а молодшим поколiнням манiпулювати простiше. Що подумає знать, побачивши цей двобiй? Що людина в обладунку отримає такi ж сили, як i мiфiчнi Посвяченi. Вони побачать шанс для себе. Той, хто це влаштував, не лише показав нову зброю, але й вказав на першу її жертву. На Церкву. Перемога буде найкращою демонстрацiєю, а бажаючi ризикнути завжди знайдуться. Вони будуть шукати виробникiв, аби озброїти своїх воїнiв. Ця демонстрацiя прямо натякає на слабкiсть Церкви.
- Пiсля розправи над нами зникне i стабiлiзуючий фактор. Всi вiзьмуться воювати один з одним...
- А виграє той, хто володiтиме секретом обладункiв. - закiнчив за свою пiдлеглу iнспектор Тору голосом лектора. - Яка iронiя долi: для розколу свiту будуть використанi тi ж прийоми i методи, якими ми увесь цей час його рятували.
- Не бачу нiчого дивного. - знизала плечима Рей. - Контроль ринку зброї завжди був найдiєвiшим...
- Я говорю не про продаж зброї, а про контроль над нею. Буквально. Як ти думаєш, чому нiхто не використав лицарiв для нападу на Святу землю? - iнспектор на деякий час замовк, а потiм почав розмiрковувати вголос. - Це не може бути Лашура. Вона й свiй проект ледве потягнула, та й той лише iз залученням стороннiх iнвесторiв. Для створення такого обладунку потрiбнi фундаментальнi дослiдження, а не просто поєднання вже iснуючих механiзмiв. Нарадан вiдпадають з тiєї ж причини. Бiльше кандидатiв немає. Як щодо альянсiв?
- Я б про це знала. - впевнено вiдповiла Рей, адже вона уважно вiдслiдковувала настрої серед аристократiї, i додала. - Також була спроба викрадення учасника Турнiру, але аристократiя все заперечує.
- Ти про iнцидент за участю...
- Нi, то були всього лише найманцi. Хтось умудрився найняти чорних археологiв для розправи над конкурентами. Випадок кричущий, але на перший погляд нiчого особливого. Питання викликає лише присутнiсть там Першого. Сутичка вiдбулася у присутностi iнших учасникiв, тому це можна списати на збiг обставин. Але я говорю про iнший випадок. Хтось хотiв отримати нащадкiв вiд лицаря Дарсiв. Це сталося трохи пiзнiше даного iнциденту.
- I що тут особливого?
- Їм не вдалося. Хлопця взяли прямо посеред змагань. Вивели подалi вiд очей, але самi потрапили у засiдку. Викрадачiв оглушили, а малий Дарс утiк. Потiм ще довго заїкався, а коли заспокоївся - почав усе заперечувати i виступив проти проведення розслiдування. Вiн щось бачив. Допитати не встигла - вся знать уже в порту.
- Знову чорнi археологи?
- Нi, досвiдченi в такi справи не лiзуть. Тут же працювали дилетанти. Можливо хтось iз особистої прислуги учнiв. Хто б не зiрвав їхнi плани, вiн краще за нас знає, що вiдбувається в Академiї.
- Третя сила?
- Тодi скорiше четверта, адже у нас чотири об'єкти розслiдування. I появ об'єктiв також було чотири. Втiм, це може бути просто збiг.
- Не думаю. Надто багато збiгiв. Перш нiж дiяти, потрiбно зiбрати максимум iнформацiї, i вiдтягнути початок iстерiї якомога далi. Вiдправляйся на презентацiю. Впади на хвiст до когось iз аристократiв, щоб бути якомога ближче до Першого. Витягни його на вiдверту розмову. Вiн явно знайомий зi своїм суперником. Просигналиш менi, як тiльки будете вилiтати. Я розчищу вам шлях.
- Навiщо? Хвилинку, а Рада єпископiв уже знає про iнцидент?
- Нi, тодi менi накажуть захопити його будь-якою цiною. Повiдомлю їм, коли Перший уже покине Академiю. Нехай ним займається iнший вiддiл.
- Надто мало часу. Я не встигну... - Рей на мить задумалася, а потiм її очi розширилися вiд розумiння. - Хвилинку, ви думаєте про загiн...
- Так. - зi стриманим задоволенням погодився iнспектор. - Я своїх людей не пiдставляю нiколи.
***
Догорав вечiр. На небi вже з'явилися першi зорi, а свiт навколо поступово занурювався у темряву. Природа поступово замовкала. Деннi звiрi ховалися по своїх норах i гнiздах, а на змiну їм виходили нiчнi жителi лiсу. Вони не кричали i не залякували своїх ворогiв яскравими кольорами та небезпечними прикрасами. Вони волiли залишатися непомiтними. I тiльки ланцюжок лiтаючих кораблiв продовжував жити за своїми власними законами. З'єднанi у караванний порядок, вони зараз бiльше нагадували прикрашений рiздвяними гiрляндами потяг: попереду великий сяючий локомотив, i бiльш тьмянi вагончики позаду нього. На вiдмiну вiд тваринного свiту, закони людей були значно складнiшими, хоча по сутi все зводилося до одного i того ж простого правила. Виграє найсильнiший. I саме зараз, збираючись на званий вечiр в честь початку їхньої спiльної подорожi, сильнi свiту цього будуть в черговий раз показувати свою силу й залякувати конкурентiв. От тiльки iнструментами людей були не їхнi природнi особливостi, а хитрий розум.
Церес навiть не уявляв, наскiльки закрученi iнтриги крутяться навколо кожного чоловiка-лицаря. Ранiше вiн наївно вважав, що кожен iз них вiльний вирiшувати сам свою долю, чи принаймнi самостiйно обирати собi дружину. Сидячи пiд камуфляжем у повiтряному човнi, який мав доправити знать на острiв королеви, вiн наслухався достатньо, аби послати усе це свiтське життя в... Далеко. Щойно вiн дiзнався, що усе його життя давно розписано наперед, i продано за неймовiрнi грошi, а потiм ще й перепродане, подароване, вiддане за борги, i знову продано. Та вони навiть зараз за нього торгувалися!
В перший момент було нестримне бажання голiруч розiрвати усiх, хто сидiв у човнi. Але перед цим вийти з-пiд камуфляжу. Щоб вони побачили свою долю. Щоб вiдчули, як уже їхнi власнi життя зминаються пiд його пальцями. Викинути за борт, вiдкрутити голову,зламати хребет, руки й ноги... Кожен наступний варiант був все бiльш жорстокий i витонченiший.
Аж поки не спрацювала аптечка, i в головi не прояснилося. Ще раз обдумавши свої можливi дiї, Церес глибоко вдихнув i видихнув, змусивши присутнiх здригнутися вiд їдкого шипiння дихального апарату. Нехай i така мiлка, але помста бальзамом окропила душу хлопця, на мить повернувши йому здоровий ґлузд. Напевно це вiн вiд Масаке заразився iмпульсивнiстю, iнакше б у нього рука не тягнулася до пiстолета. Чи може це було ще одне його випробування: спокуса помстою? Тайто зумiв стриматися, бо розумiв - тодi вiн залишиться один проти усього свiту. Вiдколи закiнчилася його нiчна епопея, Церес вiдчув себе абсолютно iншою людиною. Ще кiлька днiв тому вiн метушився, як i сотнi iнших учнiв, вирiшуючи свої буденнi проблеми. Нинi ж усе це вiдiйшло на другий план, залишивши пiсля себе новi можливостi.
Згадуючи подiї останньої декади, Тайто вкотре задумався над тим, наскiльки йому пощастило. Що було б iз ним, якби обрали не його? Якби шанс випав не йому? Вiн був найслабшим у групi, безхарактерним слимаком, як казали деякi дiвчата. Ранiше вiн вважав причиною свiй низький рiвень обдарованостi. Потiм прийшло розумiння, що вирiшальним є статус. Тепер же вiн знав, що попри усi його зусилля на виходi iз Академiї Церес був би саме таким, яким його замовляли: покiрний, заляканий, безiнiцiативний. Неприємна перспектива, що й казати. Та попри пережите у нiчних кошмарах, попри загострення конфлiктiв iз однокласниками та наставниками, попри втрату свого унiкального статусу, вiн би нiзащо не вiдмовився вiд такого, нехай i дуже суперечливого подарунку. Тiльки зараз вiн допетрав, про що казав Масаке в перший день їхнього знайомства. Сила, це не просто можливiсть дати здачi кривднику. Це готовнiсть дати вiдсiч будь-яким способом, не зважаючи нi на що. Постiйно вiдчуваючи бiль вiд кульових поранень та опiки вiд вогню, на звичайнi синцi уже не звертаєш увагу, i їх появу сприймаєш лише як необхiдне зло. Кейнсi лише на перший погляд здається психом, та навiть це вiдлякує бiльшу частину усiх бажаючих над ним пожартувати. Тi ж, хто здатен зазирнути пiд маску, уже не будуть такими самовпевненими, намагаючись диктувати свої умови.
Нарештi човен дiстався посадкового майданчика, випустивши чергову порцiю гостей бiля мiсця зустрiчi. Церес також зiйшов разом iз ними, але на останок не втримався i зовсiм випадково наступив на довгий шлейф дiвочої сукнi. Дайтарiя-молодша гнiвно озирнулася на свою охорону, але їхнi начищенi до блиску чоботи аж нiяк не нагадували лапи якоїсь великої тварини, чий брудний вiдбиток тепер стояв на самому видному мiсцi.
Залишивши принцесу розбиратися iз неочiкуваним форс-мажором, Церес вiдправився на зустрiч зi своїм наставником. Хоча який вiн в демона 'наставник'? За увесь час їхнього знайомства Кейнсi так нiчому його i не навчив. Вiн лише пiдкидав задачi й спостерiгав, як Тайто буде їх вирiшувати. Спершу Церес не розумiв, навiщо вiн так робить, але згодом до нього дiйшло, що Масаке таким чином намагався дати йому досвiд. Гра в Зорянi Вiйни була звичайним вiдволiкаючим маневром для тих, хто займався дресируванням майбутнього пiдкаблучника. Шкода, що вони так i не зрозумiють суть цiєї насмiшки.
Конкретне мiсце зустрiчi Кейнсi не вказав, тому Церес вирiшив трохи покрутитися навколо аристократiї. Можливо йому вдасться почути ще щось цiкаве. Але що бiльше вiн слухав, то сильнiше в ньому розгорався гнiв, бо цього разу мова зайшла ще й за способи втягнути його у борги. Здавалося, що полум'я ненавистi от-от виплеснеться з нього потоком лави, випалюючи все навколо.
I натовп здригнувся. Збоку це непомiтно, але Церес уже знав, на що слiд звертати увагу. Наприклад в однiєї з панянок прискорився пульс, а голос iншої от-от зiрветься на крик. До речi про голос - саме звук i був причиною тихої панiки серед аристократiї. Точнiше iнфразвук, i його джерелом був явно не Церес. Хлопець нарахував не менше десяти генераторiв, однак достатньо було наблизитися до одного з них, як вiн затихав. Трохи походивши навколо, Тайто збирався вирахувати їхнє мiсцезнаходження, але в якийсь момент вони припинили свою роботу. Не надовго, менше хвилини, пiсля чого загудiли знову. Тiльки тепер вони працювали не синхронно, i в певних мiсцях звуковi хвилi накладалися одна на одну, пiдсилюючи ефект в рази. Наприклад там, де зараз стоїть принцеса Хавонiї...
***
Званий вечiр в честь початку їхньої маленької спiльної подорожi пiшов зовсiм не так, як вона очiкувала. А винуватцем виявився улюбленець Лашури. Знать уже звикла, що молода королева любить набирати до себе дивакiв, i на ще одну причуду абсолютно не звернула увагу. А даремно. Перше враження зазвичай дуже оманливе.
В першу їхню зустрiч це був симпатичний хлопчина iз доволi непоганою для слуги витримкою. Можливо вiн би навiть мiг стати парою для Юкiне. В те, що хлопець не обдарований, Марiя не вiрила - її родичка нiзащо не взяла б до себе простака. Тепер же, побачивши його зблизька, вона була... Налякана? Так, скорiш за все. Вона навiть не могла пояснити причину свого страху, але вiдчуття нiкуди не зникали, а навпаки, посилювалися з кожною хвилиною. Вона вiдчувала страх навiть тодi, коли вiн просто з'являвся в полi зору. При чому виникало вiдчуття, нiби нiхто крiм неї його не помiчає. Хлопець просто з'являвся нiзвiдки, i так-само безслiдно зникав. Наче привид. Вiд такого аж волосся на головi ставало дибки. Буквально. Та й iншi вiдвiдувачi лiтаючого острову, яким не пощастило опинитися поруч, вiдчували себе не краще, намагаючись якнайшвидше покинути неприємну зону. Кiлька знатних осiб, якi збиралися влаштувати якусь каверзу, уже покинули їхню компанiю пiд приводом поганого самопочуття. Проходячи повз них, Марiя чула, як цокають їхнi зуби. Чи то були її власнi? Дiвчинку кидало то в пiт, то в мороз а усi, хто наважувався до неї пiдiйти, одразу ж повертали назад. Навколо принцеси утворилася зона вiдчуження.. Про задушевнi розмови уже нiхто й не згадував. А це чудовисько безшумно шмигало у темрявi навколо альтанки i дуже недобрим поглядом дивилося на гостей. Наче голодний тигр на м'ясо. Марiї навiть здалося, що його очi свiтяться з-пiд тiнi капюшону. Вбраний у дивний одяг, цей хлопець уже не здавався їй еталоном стриманостi й ввiчливостi. Вiн бiльше нагадував вуличного убивцю, який вичiкує момент... Та що ж це у неї за думки такi?! Треба вiдiйти подалi й привести думки в порядок.
Труснувши головою, вона заплющилася й в черговий раз спробувала заспокоїтися, прочитавши подумки лiчилку. Допомогло... Доки не вiдкрила очi й не побачила обличчя хлопця прямо перед собою. I дiйсно, свiтяться - мимоволi вiдмiтила дiвчинка, вiдсахнувшись назад i наткнувшись на Юкiне. Не розумiючи, як охоронниця допустила його наближення, Марiя озирнулася назад i зрозумiла, що встигла вiдiйти доволi далеко вiд альтанки. Напевно вiн просто зупинився перед ними, а вона нiби як сама до нього прийшла. А Юкiне й сама вхопилася в принцесу, стоїть, хитається, губи дрижать.. Бiда!
- Щось не так? - хриплий чоловiчий голос зовсiм не стикувався iз похмурим, але молодим обличчям юнака.
- Н-нi, все в порядку. - порив свiжого вiтру на мить надав принцесi впевненостi. - Просто захотiлося подихати свiжим повiтрям.
- За бортом?
Хлопець вiдступив убiк, показуючи на перила позаду себе й прiрву за ними. Ще б кiлька крокiв, i Марiя просто звалилася б iз острову! Зрадiвши, що у вечiрнiй темрявi не видно, як почервонiло її обличчя, дiвчинка повернулася до несподiваного рятiвника. Той дивився на них своїми сяючими очима, заливаючи простiр мiж ними холодним синьо-зеленим свiтлом. Смикнувши плечима й переконавшись, що Юкiне все ще тримається бiла неї, або за неї, принцеса в черговий раз спробувала заспокоїтися. Та не встигла вона дорахувати навiть до трьох, як тиск зник, нiби нiчого й не сталося. Очi хлопця потьмянiшали, зануривши все в пiтьму, i лише два ледь помiтних кiльця навколо його зiниць вказували, що перед нею хтось стоїть. Зiтхнувши вiльнiше, Марiя нарештi змогла зiбратися з думками i навiть дотепно вiдповiсти.
- Не настiльки. А я тебе пам'ятаю. Ти Масаке Кейнсi, слуга Лашури.
- Уже нi.
- Як?! Вона викинула такого симпатяжку на вулицю?! Не бажаєш приєднатися до нашої... - не встигла вона закiнчити фразу, як страх перейшов на новий рiвень, а усi почуття хором закричали їй тiкати будь-куди, навiть за борт, тiльки якнайдалi звiдси.
- Уже - нi. - низький голос вдарив по нервах так, що аж ноги пiдiгнулися, i тiльки мiцна хватка охоронницi втримала дiвчинку вiд падiння. - Вам краще повернутися.
- Т-так, звiсно. До зустрiчi.
Запинаючись, Марiя боком пiшла назад до альтанки, яка здавалася їй свiтлом в кiнцi довгого-довгого тунелю, з iншого боку якого на неї з ненавистю дивилися знову сяючi в пiтьмi очi звiра. Лише дiставшись до освiтленого мiсця, дiвчинка зрозумiла, що гостi уже пiшли всередину палацу. В альтанцi залишилася лише вона iз Юкiне, та Лашура iз блiдою Кайєю, якi не дорахувалися однiєї гостi.
- Лашура, дорогенька, як це все розумiти?
- Не розумiю про що ти.
- Твiй слуга щойно...
- Який слуга?
- Твiй хлопчисько! Масаке Кейнсi! Вiн щойно...
- Дорогенька, ти на сонцi перегрiлася, чи в тiнi простигла? - з удаваним хвилюванням поцiкавилася Лашура, повторюючи iнтонацiї родички. - Твiй Кейнсi злиняв, щойно ми вийшли з порту.
- Чого це вiн раптом став моїм?! - принцеса вмить забула про причину розмови, повнiстю вiддавшись звичнiй сварцi.
- Так ти ж сама до нього пiдходи шукала. Будь-ласка, тепер можеш шукати, скiльки влiзе!
Заходячи до палацу, дiвчата знову почали сваритися, як i багато разiв до цього: Марiя - щоб заспокоїти нерви, а Лашура - щоб нарештi вiдвести душу, вилити увесь накопичений за тривалий час негатив. I все це вiдбувалося настiльки тихо й пристойно, що навiть не всi присутнi розумiли суть їхньої розмови. Тi ж, хто розумiли - уважно ловили кожне їхнє слово, намагаючись спрогнозувати розвиток їхнiх подальших взаємин. I нiкому не дуло дiла до двох силуетiв, якi спостерiгали за усiм цим iз темряви в саду.
***
Церес не помiтив, як Масаке опинився бiля нього. Його системи маскування явно далеко попереду, якщо не помiчають його навiть впритул.
- За що ти так з нею? - запитав Церес, повертаючись до свого 'наставника'.
- Назвала мене симпатяжкою. - вiдповiв той, продовжуючи ганяти над долонею потоки ефiру.
Здивовано витрiщившись на свого 'наставника', Церес лише тепер помiтив у його волоссi сивину. Це що ж таке вiн пережив?
- То я пройшов твоє 'випробування'? - Церес вирiшив перейти до справи.
- Не тiльки. Дав ти менi час. Але кiнця вiн добiгає. - ефiр над рукою скрутився у мутну фiгурку людини.
- Тiльки не починай знову свої вистави iз падаванами та розмахуванням руками а-ля Йода. - посмiхнувся Церес, склавши руки на грудях. - Прожитий у симуляторi мiсяць не минув для мене безслiдно. Так, я здогадався про природу цих 'нiчних кошмарiв'. Я давно уже не той слинько, який заглядав тобi в рот, i усе приймав на вiру. Ми просто використали один одного. Я викачав з тебе новi можливостi, а ти прикрив мною свою дупу. I усi задоволенi. Чого ти ще хочеш?
- Прямоти вiд мене набрався? - Кейнсi повернувся до свого опонента. - Це добре. Я хочу твого костюму специфiкацiї. Не повинен вiн бути таким, яким став.
- А що я отримаю натомiсть?
- Обладнання. Невже дискомфорт не вiдчув бою пiд час? Не в силу повну ти працював. Виправити недолiк ти сам не зможеш цей. Допомогти можу. Годиться?
- Годиться. Показуй свiй хабар.
Хмикнувши на останню фразу свого уже колишнього учня, Кейнсi вказав на невеликий Пакунок пiд кущем. Поки Церес дiставав новi iграшки, той усе йому пояснював.
Всерединi виявився автономний модуль, який можна було носити на спинi на зразок рюкзака. В ньому було зiбрано усе необхiдне для повноцiнного функцiонування костюму: зв'язок, сервiсна система, реплiкатор боєприпасiв (звичайних, а не шокових), додатковий обвiс для пiстолета, який дозволяв перетворити його як на снайперську гвинтiвку, так i на штурмовий пiстолет-кулемет, та ще безлiч потрiбних дрiбничок. Також в комплектi йшов той-самий бракований дрон, який так i не встигли утилiзувати. Зi знятим озброєнням вiн тепер нагадував якусь личинку, пiдвiшену за черевце до моторної хрестовини. Якщо дивитися здалеку, то ця потвора дiйсно скидалася на величезну лiтаючу комаху. Настiльки, що аж гидко було брати його в руки. Всерединi рюкзака мiсця не вистачило, тому дрон тепер жив у спецiальному футлярi, який можна було прикрiпити на пояс, чи у будь-якому iншому зручному мiсцi. Звiсно ж уся поверхня модуля була покрита простим мiмiкрилом, який мiг повторити будь-яку текстуру, i навiть в деяких межах змiнювати вiзуальнi розмiри та форму рюкзака. За це довелося заплатити функцiєю оптичного камуфляжу, оскiльки прямого зiткнення апаратура в будь-якому випадку не переживе.
Як i будь-який iнший витвiр Кейнсi, даний модуль був максимально автономним i унiверсальним. Це ж стосувалося i його мобiльностi. Маючи власний, хоч i доволi примiтивний, порiвняно з дронами мозок, рюкзак вмiв пересуватися самостiйно, перетворюючи лямки на щупальця. Взагалi-то вони призначалися для обслуговування нанокостюму та надання медичної допомоги, але вiдтягнути корпус подалi вiд поля бою теж могли. В крайньому разi вони могли вiд'єднатися i працювати в режимi прямого керування. Увесь рюкзак можна було розiбрати на частини, i використовувати кожну як самостiйний гаджет.
Уважно оглянувши кожен пункт зi списку, Церес закинув рюкзак на плечi й почав перекидати специфiкацiї костюму. Судячи з того, як довго тривав цей процес, i наскiльки костюми вiдрiзняються навiть на вигляд, його НК дiйсно вийшов не зовсiм таким, яким розраховував його побачити Кейнсi.
- This is not a TimeShift, but something similar. - буркнув пiд нiс Кейнсi, щось роздивляючись на опущених окулярах, й пiдняв до нього обличчя. - Що збираєшся робити далi?
- Ще не знаю. Пiсля почутого я в Академiю точно не повернуся. А якщо повернуся, то повбиваю там усiх. Серйозно. А тобi навiщо?
- Будеш повертатися - скажеш. Я хочу це побачити.
- Не дочекаєшся. - хмикнув Церес, i простягнув руку. - Ми ще побачимося?
- Сумнiваюсь. - Кейнсi теж простягнув руку у вiдповiдь i...
- Що за... - Церес вiдскочив назад, готуючись до бою, але сенсори його НК все ще нiчого перед собою не бачили.
- Мене тут немає уже. - помахала йому iлюзiя Кейнсi, поступово розторочуючись потоками ефiру. - Сьогоднi почув я нового багато. Навiть занадто. Тому по-англiйськи вирiшив пiти, не прощаючись.
- Готуєшся до неприємностей?
- Так. I тобi раджу. Сподiваюся подарунок мiй тобi допоможе.
- Ну добре. Слухай, ти не проти, якщо я тут ще трошки порозважаюсь?
- Давай без фанатизму. - тiльки й встигла сказати iлюзiя, остаточно розчиняючись у повiтрi.
- Як скажеш. - хижо посмiхнувся Церес, пiдкручуючи налаштування вокабулятора.
Пiсля таких важких новин, парубку просто необхiдно було трохи спустити пару, тому гостей сьогоднi чекав веселий вечiр. Дуже веселий...
***
Створення мобiльної бази - сiм днiв. Обдирання семи гектарiв прилеглого лiсу та вилов усього живого iз водоймищ Академiї - десять днiв. Вирощування армiї рiзнокалiберних дронiв та розкидання пристроїв спостереження - одинадцять днiв. Щоденний перегляд та розбiр записiв, сумарною тривалiстю бiльше року. I все заради вчасно почутих двох хвилин розмови. Хтось скаже, що це нерiвноцiнний обмiн, а я стверджую, що така цiна виправдана.
Однак те, що я дiзнався пiд час цiєї розмови, повнiстю перекреслювало усi мої плани на спокiйну подорож. Вони зробили правильний висновок iз абсолютно хибних припущень! Незрозумiло лишень, чому вiн так впевнений, у моїй агресiї? Хiба що вiн говорив буквально: Церква сама дасть привiд. В принципi я можу надавати їм тумакiв, але зараз менi воювати ще ранувато. I чому вiн вирiшив, що пiсля сутички я залишуся на островi? А, ну звiсно - протекцiя Лашури. Думають, що менi бiльше нiкуди подiтися. Ну-ну.. Сам же я вирiшував дуже складну проблему: лягати, чи не лягати? Капсула-реплiкатор, звiльнення якої я так довго чекав, нарештi була у повному моєму розпорядженнi. I тут такий облом, мене уже розшукують. I це не перший такий випадок. Пригадуючи усi свої попереднi пригоди тут, я помiчав усе бiльше збiгiв, якi завжди обмежували мене. Я постiйно вiд чогось або вiд когось залежав. Спершу проблеми iз каталiзатором, потiм психiчнi розлади, а пiд кiнець ще й трагiчна випадковiсть пiд час модернiзацiї левової частки власних систем. Не знаю, який тут канон, i чого вiн вiд мене домагається, але танцювати пiд його дудку я не збираюся. Зараз передi мною стояв вибiр: залишитися на борту i лягти у капсулу, чи дiйсно злиняти з острову й загубитися на просторах нового свiту? Кожен iз цих варiантiв мав свої переваги й недолiки. I попри очевиднi плюси першого, я збирався вiдмовитися вiд нього. Як би я не намагався дiяти акуратно, реальнiсть вмiло пiдлаштовується пiд усi мої витiвки. Схоже, для змiни канону потрiбнi бiльш вiдкритi та бiльш радикальнi дiї. Яка була ймовiрнiсть того, що пiд час пересадки мiмiкрилу до мене в ангар увiрвуться убивцi? А хто гарантує, що капсулу зi мною не знайдуть пiд час обшуку корабля? Живим я їм не дамся, тому перша група в кращому випадку зникне безслiдно, пiсля чого за мною вiдправлять мисливцiв за головами. Навiть якщо вони взагалi мене не знайдуть, результат буде той же. Це лише найбiльш iмовiрний варiант, не враховуючи усiлякi форс-мажори...
З iншого боку, без нормальної бронi я не можу працювати в повну силу. Додайте сюди мою чутливiсть до статики, яка повернулася пiсля зняття мiмiкрилу, i зловити мене виходить не так уже й складно. Враховуючи, що мене сприймають як якогось Посвяченого, котрий теж може виявитися носiєм НК, у них явно повиннi бути розробленi засоби для нейтралiзацiї таких як я. Але на вiдкритому просторi, та ще й проти повноцiнних солдат, я не буду обмежений власною мораллю. В крайньому разi тупо закидаю дронами. Щоправда тягати їх iз собою...
Спостерiгаючи одним iз павукiв, як острiв готують до прийому гостей, я згадав вiдправлену за мною iнспекторшу. Хто вона така, якi у неї обов'язки i повноваження? Мене ввела в оману назва її посади. На прямий запит Аналiтик довго думав. Нарештi, майже через хвилину, а це вже показник, я отримав коротеньке пояснення. Очевидно у вiдкритих джерелах такої iнформацiї немає, i вiн мусив збирати вiдомостi iз опосередкованих. Достовiрнiсть такого результату не стовiдсоткова, але це краще, нiж нiчого.
Iнспектори працюють не лише в Академiї. Їх вiдправляють для спостереження на мiсця конфлiктiв. Вони ж виступають послами у випадках, коли потрiбно вирiшити питання в обхiд дипломатичних каналiв. Вони мають такi широкi повноваження, якi тiльки можна собi уявити. Жетон Церкви вiдкриває перед ними майже усi дверi, i будь-яке перешкоджання їхнiй дiяльностi одразу ж привертає увагу як Святої землi, так i усiх сусiднiх держав. Це болячка на дупi кожного монарха, i величезний геморой для його пiдданих. Таким чином Церква тримала за... Тримала за шию усi великi держави, пiдтримуючи мир i порядок. В своєму, звiсно ж, розумiннi.
Так продовжувалося тривалий час, аж поки Церква не затiяла якусь спецоперацiю. Бiльше iнформацiї дрони зiбрати не змогли - менi й так дуже пощастило дiзнатися бодай це. Припускаю, що вона якось пов'язана iз тим самим Орденом, який намагається поширити свiй вплив на iншi країни. Аби уникнути будь-якого розголосу, усi зв'язки iз зовнiшнiм свiтом були зведенi до мiнiмуму, i Академiя залишилася надовго вiдрiзана вiд свого керiвництва. Домовленiсть Директриси iз Рей була простою: iнспектор дiлиться новинами вiд Церкви, а Директриса усiляко сприяє їй в роботi. Звiсно ж, нiхто iз них нiчого не дiзнався. Бiльше того, Рей i сама опинилася у повнiй iнформацiйнiй iзоляцiї. Єдиним джерелом iнформацiї залишився її куратор - iнспектор Тору. А тут я зi своїми витiвками. Фактори наклалися один на одного, i в результатi на вуха поставили усю зовнiшню розвiдку. Мене не чiпали лише через присутнiсть високих осiб та вiдсутнiсть прямих доказiв. Пiсля мого останнього виступу на публiку докази з'явилися, i тепер на мене вiдкрили сезон полювання. Поки лише Церква, але участь iнших - лише питання часу. Якщо рiзницi нiякої, навiщо менi ризикувати бiльше?
Збоку вiд мене хтось пискнув. Вiдключаюсь вiд спостерiгача i бачу, як Ханлi, мiцно тримаючи дрона ковальськими щипцями, намагається роздивитися конструкцiю суглобiв. Дрон вперто опирався знущанню над собою, i навiть умудривця цапнути цю допитливу Варвару за носа.
- Ай! Це парфуми, чи вони самi так пахнуть? - поцiкавилася Ханлi, показуючи на Б-дрона, який знову тягнувся до своєї мучительки.
- Це мастило - WD-40. Нащо вiн тобi?
- Хотiла роздивитися, як вони влаштованi. Ти ж все одно нас скоро покинеш i забереш їх iз собою. Коли менi ще випаде шанс подивитися на таку ляльку?
- Ляльку?
- Тiльки не кажи, що вони вийшли такими випадково. Навiть я не одразу здогадалася про те, що це не комахи, а просто ляльки. - то вона увесь цей час вважала, що вони живi? - Обiцяю тримати це в секретi, якщо ти покажеш менi, як там у них все влаштовано.
А креслення ядерної бомби тобi не показати? Мовчки нависаю над нею, i поки дiвчинка втискає голову в плечi, виймаю бiдолашного дрона зi щипцiв i випускаю на волю.
- Добре-добре, я зрозумiла. Та все ж, може розкажеш, як вони працюють? Я навiть не уявляю, як можна змусити механiзм бути таким розумним. Якби я могла зробити свої мехи такими...
- Тому й не розкажу. - знову нависаю над нею. - Забудь.
Розвертаюся i йду геть. Хоч острiв i великий, але усамiтнитися на ньому не виходить. Постiйно поруч хтось бiгає: то слуги почнуть прибирати, то хтось iз гвардiї поруч стане на пост... Хоч на мене гормони i не впливають, але чисто психологiчно це вже дратує. Таке вiдчуття, нiби вони роблять це навмисне. Спустившись в ангар, я затягнув реплi-танк у найтемнiший куток i продовжив думати.
Слiд було вирiшити, як органiзувати своє зникнення, i куди менi податися. Куди - питання риторичне. В моїх планах було вiдвiдати мiсця будiвництва нових повiтряних кораблiв, лабораторiї, бiблiотеки, знайти iншi джерела вiльних нанiтiв... Планiв море, i єдине, що менi потрiбно для їхньої реалiзацiї, це власний транспорт i час. I якщо з транспортом я розберуся прямо зараз, то з часом можуть виникнути проблеми - у мене на хвостi будуть церковники. Значить потрiбно бути мобiльнiшим за них. I витягнути заздалегiдь пiдготовлений козир. Церес, хоч i виконав своє призначення, все ще може один раз вiдволiкти увагу вiд мене. Достатньо буде, щоб вiн просто потрапив у поле зору Церкви. А щоб йому було простiше вiдiрватися - залишу йому презент. Якраз увечерi зберуться гостi, там-то вiн i засвiтиться.
Але що ж менi робити iз капсулою? Менi в будь-якому випадку потрiбен новий мiмiкрил. Нарощувати його потрiбно прямо на тiло, а без вiдповiдного обладнання зробити це буде складно. Та й органiзм свiй запас мiцностi уже майже вичерпав. Забрати капсулу iз собою? Тодi доведеться брати iз собою i увесь необхiдний для її роботи обвiс: генератор, синтезатори, картриджi тощо. А усе це ще й доведеться якось транспортувати... Тут уже потрiбна хороша вантажiвка. Що ж робити? Може якось вдасться вирiзати лише потрiбний менi функцiонал? Якщо подумати, менi потрiбно не так уже й багато: запас каталiзатора, асемблери та система штучних нирок. Все разом займає об'єм близько одного кубiчного метра. З цим уже можна працювати! Тепер залишається зробити усе це мобiльним. I краще опустити в капсулу парочку дронiв, бо власних щупiв агрегату для збирання мого транспорту може не вистачити. I пiдключити охолодження до ставка у саду, на що одразу ж вiдряджаю десяток незайнятих дронiв. Ну а поки капсула iще не нагрiлася, задаю першу деталь майбутнього корпусу. Тут немає нiякої електронiки чи механiзмiв, це просто рама, на яку я не витратив жодного граму каталiзатора - просто чистий вуглець iз у потрiбнiй формi. Тiльки цього разу, пам'ятаючи випадок iз пiстолетом, я робив композит, аби конструкцiя мала бодай якусь пружнiсть. На перший погляд вийшло непогано, мiцнiсть навiть вища, нiж була б у сталевого варiанту. Тепер слiд подумати, чим замiнити пружнi елементи...
- Ти любиш цих потвор бiльше за дiвчат. - порушив мої роздуми голос за спиною.
Обертаюся, i бачу Кайю. Сьогоднi вона вбралася не у свiй звичний одяг, а в мундир королiвської гвардiї. Вiн чимось нагадував вiйськову унiформу XIX столiття: бордовий iз золотою вишивкою, пiдiгнаний по фiгурi та має купу декоративних елементiв. Непогано, як для феодального суспiльства. Цiлитися в таких - одне задоволення. Це лише ельфи якось умудряються виглядати i пристойно, i непомiтно. Але зараз присутнiсть поруч живої й здорової Кайї зовсiм не радувала. Мене сьогоднi взагалi залишать в спокої?!
- Не люблю дiвчат.
- А хлопцiв? - пiдозрiло поцiкавилася Кайя, вiдступаючи назад.
- I хлопцiв не люблю. Взагалi людей ненавиджу.
- Людей? А сам ти хто?
Я задумався над її словами: як назвати iстоту, яка вселяється в тiло людини, перехоплює контроль i живе вiд її iменi? На думку спадає лише один термiн.
- Я демон. - вiдповiдаю їй, i продовжую займатися своїми справами.
- I що ж ти збираєшся робити далi? Захопиш свiт?
- Нi. Знищу його. - в капсулi проявляються контури наступної деталi.
- Я взагалi-то пожартувала. - голос дiвчини спокiйний, хоча зазвичай до цього моменту Кайя уже кипить вiд злостi.
- А я демон. Я жартiв не розумiю.
- Припини видавати свої реплiки. Ти можеш говорити нормально, я знаю.
- Так цiкавiше.
Iгноруючи обурення дiвчини, продовжую роботу. Невже вона не розумiє натякiв? Нi, по обличчю бачу - в неї голова зараз забита зовсiм iншим. Незабаром деталь готова, i дрони викидають готовий вирiб iз капсули менi прямо в руки. Струсивши зайвий фiзрозчин, я поєдную двi деталi машини в одне цiле, i вже можна навiть вгадати загальнi риси мого майбутнього транспорту.
- Пiд час Турнiру ти зiткнувся iз бандитами... Як це було? - запитала Кайя через деякий час.
- Кiлькох закидав ножами, двом зламав хребет. Одному випустив кишки. Решту...
- Я маю на увазi емоцiї. Наприклад страх. Тобi було страшно?
- Те ж саме у мене питала Лашура. Як ти вже помiтила, я не демонструю почуття. Страх, злiсть, смуток, любов - це лише реакцiї органiзму. Я надто добре себе контролюю, аби щось вiдчувати. Для мене це питання виживання. - вставляю деталь на мiсце.
- Це не виправдання. Контроль почуттiв не робить iз людини чудовисько. Дивись. - все ще надто спокiйно вiдповiдає Кайя, i я чую брязкiт металу.
Провалюючись у форсаж, я готувався до сутички, але Кайя просто вирiшила продемонструвати свої умiння у володiннi ефiром. Я їй не заважав, i лише спостерiгав за тим, як полум'я охоплює лезо. I хоч цим вогнем можна обпектися, його температура надто низька, аби нанести серйознi травми. Потiм полум'я змiнюється дрижанням ефiру навколо залiзяки, яке поступово концентрується на кiнчику леза в маленьку кульку, а потiм лускає iз яскравим спалахом та звуком як у хорошої петарди. Як я й казав - фокуси. Помiтивши, що я абсолютно на неї не реагую, дiвчина махнула мечем трохи вбiк вiд мене, викликавши сильний порив вiтру. Тактичний аналiзатор розшифрував цей ефект як 'ударна хвиля' - один iз прийомiв дуелi для розриву дистанцiї. На останок Кайя заховала меч, i запалила жовтуватий, схожий на полум'я свiчки свiтляк у себе прямо над долонею.
- Перше, чого вчать усiх обдарованих - контроль емоцiй, тiла та думок. Без цього неможливо оволодiти магiєю. Я прекрасно контролюю свої почуття, i це не робить з мене такого бездушного егоїста, яким став ти.
- Ти вже така. - вiдкладаю напiвготовий каркас убiк i стаю перед Кайєю, пильно заглядаючи їй в очi. - Я вiд початку розмови тебе дражню, а ти цього навiть не помiтила. Де твої емоцiї? Де твоя злiсть? Невже не чуєш образи у своїх словах? Чим ти тепер краща за мене?
Не одразу зрозумiвши суть мого питання, Кайя глибоко замислилася. Я би сказав, що вона зараз в панiцi. Принаймнi рухи очей вказують на це. Я ж не став їй заважати i, скориставшись моментом, опустив на очi вiзор, аби зняти усi параметри дiвчини. Здається вона просто ще не вiдiйшла вiд седативних препаратiв, ефект яких компенсувало обладнання капсули. А прогрес у контролi над ефiром можна пояснити оптимiзацiєю роботи її нейрошунту, який я їй доростив до нормального, як у мене.
Мiж iншим, показаний нею спосiб контролювати ефiр доволi цiкавий. Вiльнi нанiти без програми нi на що не здатнi. Тут нiхто навiть не пiдозрює, як це робити. Як же вони навчилися використовувати їх? Дуже просто - прямий контроль. Нанiти не отримують програму, а просто виконують зовнiшнi команди. Найближчий приклад, щоб була зрозумiла прiрва мiж можливостями обох варiантiв: якщо iнетрнi нанiти схожi на iграшку 'чарiвний екран', де потрiбно потрiбно малювати за допомогою двох ручок, перемiщуючи повзунок по вертикалi та горизонталi, то запрограмованi можна порiвняти iз величезним iнженерним плотером. Принцип роботи обох пристроїв однаковий, але другий контролюється комп'ютером, i зробить значно складнiшу роботу набагато швидше, нiж на першому вдасться намалювати коло (для тих, хто розумiє). Я не кажу, що це неможливо, але для досягнення результату потрiбно бути асом у цiй справi, а це купа витраченого часу. Я ж можу одночасно займатися одразу кiлькома iншими справами.
До речi про iншi справи: освоєння запозичених у цефiв технологiй наштовхнуло мене на думку використати вiльнi нанiти у якостi будiвельного матерiалу. Я i ранiше використовував їх, навiть для будiвництва тiєї ж бази. Однак ранiше для цього менi доводилося прошивати кожен нанiт, на що йшло надто багато часу. Зараз же, пiсля показаного Кайєю, у мене з'явилася iдея, як можна обiйти дане обмеження.
Якщо моя теорiя вiрна, а результати обстеження Кайї це частково пiдтверджують, то для контролю вiльних нанiтiв обдарованi використовують випромiнювання власного нейрошунту. У какофонiї працюючого обладнання видiлити потрiбнi частоти було дуже складно, але тепер, коли я знаю, що шукати, я зможу вiдтворити цей ефект штучно. Треба перевiрити.
- Кайя. - привертаю увагу дiвчини, виводячи її зi ступору. - Можеш повторити 'ударну хвилю'?
- Навiщо?
- Будемо розбиратися, що з тобою таке.
Розставивши дронiв навколо дiвчини та повiсивши одного їй на спину, я пiдключаю її шунт до свого костюму i уважно прослуховую увесь доступний спектр частот. З першим же рухом руки я вловлюю потрiбнi випромiнювання. Ну що ж, я був неправий: елемент програмування у її дiях дiйсно присутнiй. Вiльнi нанiти за допомогою вмонтованого в меч артефакту сприймають одразу кiлька команд в рiзних дiлянках простору. Тобто однi починають скупчуватися, iншi створюють щiльнiсть, i в результатi отримуємо щось схоже на повiтряну кульку. Як тiльки її вiдпустити, нанiти всерединi одразу ж розслабляться, i щiльна зовнiшня оболонка вiдштовхне дуелянтiв один вiд одного. Усе генiальне - просто! Пiдозрюю, що пiдйомнi кiльця кораблiв працюють за схожим принципом, але вони навiть на вигляд значно складнiшi за вкладену в меч Кайї цяцьку. Хай там як, а результат я отримав. Попросивши її по кiлька разiв виконати усi вiдомi їй вправи з ефiром, я з авторитетним виглядом заявив, що вiдсутнiсть емоцiй, це лише наслiдок тривалого перебування у медичнiй капсулi i з часом цей ефект мине. Як i контроль над ефiром. Тому замiсть гаяти час за безглуздими розмовами, нехай береться за тренування.
Заспокоївшись, наскiльки це можливо, Кайя стала трохи осторонь й продовжила вправлятися iз магiєю, час вiд часу поглядаючи на мене. Я ж у цей момент намагався вiдтворити деякi її дiї. Тепер зрозумiло, чому на теорiї магiї нам розказували, як правильно налаштовуватися на ту чи iншу дiю. Вся справа у радiочастотах, якi випромiнює нейрошунт пiд час роботи. Правильно оперуючи своїм тiлом, можна змусити його працювати не за спецiальнiстю. Для будь-якого оператора ефiром життєво необхiдно умiти вiдрiзнити власнi вiдчуття вiд навiяних. Я ж можу зробити адаптер... Та який там адаптер - я можу створити повноцiнний iмплант. Вiн перетворить людину на надзвичайно сильного обдарованого, який буде контролювати нанiти напряму, а не через власне тiло! Ось це вже дiйсно та сама загроза свiтовому порядку, якою марить Кардинал Тору. О, буду його так називати i надалi - йому таке прiзвисько пiдходить iдеально. Але це так, для залякування Церкви. Люди завжди зраджують, i давати їм у руки такий козир я не збираюся. А от для дронiв подiбний гаджет буде справжньою знахiдкою. Щойно я був свiдком того, як за допомогою ефiру можна зрушити повiтря. Чому б не використати цей ефект у якостi двигуна? Якщо експеримент буде успiшним, мої дрони нарештi отримають не тiльки аеромодуль, але i дуже унiверсальний iнструмент! Менi ж такi костилi були не потрiбнi, я сам був величезним нейрошунтом i антеною, тому брав прицiл уже на кiнцевий результат. I ефект з'явився майже одразу - спроби iз двадцятої. Паралельно виявив ще цiлий ряд супутнiх, але незадiяних у прийомi ефектiв. Їх було настiльки багато, що це пiдштовхнуло мене уважнiше придивитися до структури нанiтiв. I лише тодi я зрозумiв, що нiякi вони не дефектнi. Навпаки - вони iдеальнi! Це я, iдiот, мiряв їх за своїми власними мiрками. Використовуючи їх у якостi будiвельникiв та медикiв, я не подумав, що у них може бути зовсiм iнша задача.
Мiкроскопiчнi боти, плаваючи в атмосферi та магнiтних полях, згенерованих один одним, концентрують в собi просто гiгантськi об'єми енергiї. Уявiть собi сонячну батарею. Зi всього спектру випромiнюваної сонцем енергiї вона збирає менше десяти вiдсоткiв. На перший погляд небагато. Одного квадратного метра напiвпровiдникових сонячних елементiв ледве вистачить, аби живити ноутбук. Розставте їх по всiй площi Iспанiї, i ви повнiстю забезпечите енергiєю людство початку XXI столiття. Уявили? Тепер розтягнiть до масштабiв планети. На фонi такого сонячного колектора будь-якi реактори та електростанцiї виглядають жалюгiдно. А тутешнє людство про все це багатство навiть не здогадується! А я ще дивувався, чому це в межах ефiру в мене немає проблем iз енергiєю. Та вiльнi нанiти просто дiлилися нею iз моїми, наче iз жебраками! I дуже добре, що усiєю цiєю масою неможливо керувати одночасно. Вiдсутнiсть централiзованого управлiння та будь-яких вшитих програм унеможливлює їхню синхронiзацiю. Просто уявiть, що буде, якщо усi вiльнi нанiти одночасно отримають наказ розрядитися? Тому не дивно, що Кайя сприйняла мої слова всерйоз, я i так уже продемонстрував значно бiльше, нiж можуть мiсцевi обдарованi. А раптом я знайду спосiб пiдкорити увесь ефiр на планетi? Не заперечую - я буду шукати спосiб зробити те, хоча б заради того, аби запобiгти можливому армагедону. Нанiти, це надто потужна зброя, аби довiряти її полiтикам. Вони i так готовi подарувати свою енергiю будь-кому, хто захоче нею скористатися. Iдеальний iнструмент для молодої цивiлiзацiї з мiнiмумом ресурсiв, i величезний простiр для дослiджень - для мене особисто.
За своїми експериментами я не помiтив, як iз баку пiднялася чергова деталь. В принципi мiй транспорт майже готовий. Але прямо зараз збирати його докупи не буду - не хочу, аби хтось здогадався. Та й роботи там хвилини не двi, не бiльше. Зроблю це перед самим вiд'їздом. А дрони нехай потiм змонтують радiостанцiю, аби пiдтримувати зв'язок зi мною та Аналiтиком. Тепер залишається лише зробити кофри для систем життєзабезпечення - їх я вийму з капсули. А пiсля використання знищу, аби точно нiкому не дiсталися. Що ж до самої капсули, дрони замурують її в найнижчiй точцi острову, аби в разi небезпеки захоплення її можна було вiдстрелити, а там уже i система самолiквiдацiї спрацює. I навiть якщо церковники спочатку жахнуть електромагнiтним iмпульсом - прискорення вiд вiльного падiння достатньо пошкодить апаратуру, а змонтованi на корпусi мiни однаково здетонують i вiд удару, i вiд спроби демонтажу. Тiльки треба поспiшити, бо церковники скоро будуть тут.
О, легкi на спомин - вийшла на зв'язок одна iз команд диверсантiв з борту церковного патрульного судна. Повiдомляють, що їхнiй корабель в компанiї ще кiлькох iдуть на перехоплення нашого острову. Оперативна група Церкви вилетiла по мою голову уже через пiвгодини пiсля нашого вiдправлення, хоча кордон Святої землi ми повиннi перетнути пiзно увечерi. Очевидно в оточеннi Кардинала є стукач. Або вiн сам це влаштував. Або... Так, годi займатися їхнiми змовами й iнтригами! Хоч я й навчився трохи розбиратися у їхнiй кухнi, задоволення цей процес менi не приносить нiякого, а зараз у мене є бiльш важливiшi справи. При такiй швидкостi вони будуть тут хвилин за десять максимум, все ж наш караван рухається доволi швидко. А у мене й досi нiчого не готово. Замiсть того, щоб займатися дiлом, мене постiйно щось вiдволiкало! Я казав про форс-мажор? Так от - це вiн i є!
Оглянувши цистерну, об'єм якої використовувався менш нiж на четверть, я вирiшив ризикнути i завантажити її на повну. Запустивши виготовлення одразу кiлькох деталей, я побачив, як затремтiло повiтря над капсулою. Кайя, яка до цього моменту чомусь стояла поруч статуєю, вiдсахнулася вiд вмить розiгрiтого апарату. Систему охолодження дрони так i не встигли провести, тому довелося пiти радикальним шляхом i скористатися системою пожежогасiння. Обережно зiрвавши одну iз пломб, вони скерували потiк на реплi-танк, одразу ж наповнивши ангар шкварчанням води. Звiсно бiльша її частина пролiтала повз капсулу, але так я принаймнi був впевнений, що не влаштую пожежу. Хiба що потоп.
Кайя уважно дивилася на влаштований мною безлад, але нiчого не сказала. Королiвська гвардiя теж прибiгла на шум але, побачивши вiдсутнiсть реакцiї старшого офiцера, повернулися на свої пости.
- Щось сталося? - проникливо поцiкавилася дiвчина.
- Провокацiя. Церква заворушилася. Повертайся i охороняй Лашуру, а я...
Не встиг я договорити, як Кайя вихопила меч i щось метнула в мiй бiк. Помiтивши, що менi можуть завдати навмисної шкоди, автоматика перевела свiдомiсть у форсаж за мить до того, як дiвчина закiнчила прийом. Обличчя зосереджене, рухи впевненi... Щось менi це не подобається. IНК, дiагностика!
'Пiдключення до зовнiшнього пристрою: нейрошунт-Кайя, - почав монотонно коментувати свої дiї комп'ютер костюму. - Готово. Параметри органiзму на 97% вiдповiдають еталонним. Стороннiх препаратiв не зафiксовано. Нейрошунт виведено на робочий режим. Збоїв не виявлено. З iмовiрнiстю понад 70% об'єкт дiє за власним розсудом.'
Поки я заслуховував рапорт, з кiнчика меча у мiй бiк зривається переливчаста кулька, розмiром iз апельсин. Вiдштовхнувшись вiд капсули, стрибаю уздовж стiни. Тiєї ж митi позаду нiби вибухає граната. Ударна хвиля проходить по тiлу, зриваючи штучну шкiру й одяг. Тiєї ж митi сенсори вiдчувають, як по той бiк контейнера, за яким ховається Кайя, виконуються одразу кiлька аналогiчних прийомiв. Вона що, вирiшила змiнити меч на гранатомет? IНК, вимкнути некритичнi функцiї зовнiшнього пристрою! 'Готово!' - вiдгукується той, i в цей же час за укриттям лунають кiлька доволi потужних хлопкiв. Цiкаво, їй там голову не вiдiрвало? IНК, виведи зображення з дронiв у цьому примiщеннi!
Перед моїми очима вiдкрилося одразу кiлька вiкон, на яких усi гвардiйцi зi зброєю в руках бiжать у мiй бiк, а по всьому острову лунає тривога. Перемотую назад i бачу, як прямо перед атакою Кайя подає гвардiйцям знак. Перемотую ще далi, дивлюся записи з iнших дронiв. Та за мною з моменту вильоту постiйно стежили! А я нiяк не мiг зрозумiти, що ж мене так дратує! Розслабився, вiдучився чуйку слухати! Тепер доведеться розгрiбати. Цiкаво, як вони змогли скоординувати свої дiї без слiв i записок, що всюдисущi дрони цього не помiтили?
На завершення процесу потрiбно близько 28 хвилин. Орiєнтовний час прибуття церковникiв - 5-8 хвилин. Додаємо ще кiлька хвилин на отримання дозволу та прогулянку заплутаними переходами острову... Хоча нi, церковники можуть залетiти прямо сюди, i дозвiл їм, судячи iз дiй гвардiйцiв, уже не потрiбен. Значить капсулу доведеться ховати вже зараз, а це переривання процесу, а потiм вiдновлення її роботи - ще хвилин п'ять. Та й охолодження ще нiхто не вiдмiняв. Їм достатньо буде просто йти на звук. Хм, а може не мучитися iз охолодженням, а просто втопити капсулу у ставку? Так i зроблю, поки iще маю таку можливiсть. А поки буду тягнути час, скiльки зможу. Якщо вже до мене вирiшили застосувати силу - я вiдповiм взаємнiстю.
***
Сирена розлетiлася над островом несподiвано, i так-само несподiвано замовкла. При перших же звуках тривоги Лашура одразу опинилася в оточеннi вiрних служниць та охорони. Але не встигли вони зiйти з мiсця, як через селектор надiйшов виклик iз рубки - до острову наближалися кораблi Церкви.
Четверо патрульних суден, якi часто можна було побачити в небi бiля Академiї, без попередження взяли острiв у коробочку не заважаючи, однак, його руху. На палубах кораблiв стояли готовi до вильоту лицарi, але на виду у аристократiї половини цивiлiзованого свiту в повiтря їх пiднiмати не поспiшали, аби не викликати ажiотажу. На вiдмiну вiд машин королiвств, їхнi церковнi варiанти були значно маневренiшi й краще захищенi. Тому навiть якби острiв Лашури був повнiстю укомплектований, вiдбитися вiд переважаючих сил Церкви їм би не вдалося. За iнших обставин така поведiнка була б викликом усьому королiвству, але на територiї Святої землi вони були у своєму правi.
- Чого вони хочуть? - поцiкавилася Лашура, зайшовши на мiсток.
- Вимагають, щоб ми негайно зупинилися i прийняли оглядову групу. - вiдповiла зв'язкова, спостерiгаючи у пiдзорну трубу за сигнальним прожектором церковного корабля. - Кажуть, що у нас на борту пiдозрюваний у шпигунствi.
- Як i очiкувалося. - зiтхнула Лашура. - Нехай сiдають на поверхнi, але зупинятися ми не будемо. Вони ж не хочуть влаштувати скандал на очах iнших монархiв? Так їм i передай.
Поки прожектор моргав повiдомлення, з бортiв церковних кораблiв пiднялося одразу кiлька десантних човнiв. В цей же час на мiсток ввалилася трохи пом'ята Кайя iз перемотаною головою.
- Що сталося?
- Я не змогла його затримати. Вiн розкидав усю гвардiю, i пошкодив систему внутрiшнього зв'язку. Я пiдвела Вас.- Кайя склонилася перед своєю королевою. - Менi немає прощення.
- Заспокойся. - промовила здивована такою поведiнкою Лашура. - Тепер це не нашi проблеми.
Вже за хвилину катери впали на галявину перед палацом, випускаючи iз себе воїнiв Святої землi. Це були не тi iнтелiгентнi люди, з яких складався майже увесь персонал Академiї. Це були справжнi вовки, здатнi однаково скрутити суперника як у небi, так i на землi. I на вiдмiну вiд звичайної оглядової команди, їх було значно бiльше, i вони були краще оснащенi. Зазвичай оглядова команда складалася iз перевiряючих та силової пiдтримки. Тут же цiєї пiдтримки виявилося вдвiчi бiльше, що природно викликало занепокоєння у королiвської гвардiї, особливо коли їх почали блокувати. На вiдмiну вiд iнших королiвств, Церква комплектувала своїх солдат наполовину iз чоловiкiв, навiть якщо вони не були обдарованими. Тому що не у всякої повiтроплавальницi пiднiметься рука на симпатичного хлопця. На що й був розрахунок.
Виставивши пости по всiй поверхнi острову, кiлька особливо великих груп солдат за вказiвками iз мiстка пiдiйшли до головного входу. Пiсля оголошення внутрiшньої тривоги це був єдиний спосiб проникнути всередину острову. Ну, окрiм застосування бортових гармат або лицарiв. Щойно усi солдати опинилися всерединi, дверi знову зачинилися.
За хвилину на мiсток пiднявся церковний iнспектор у супроводi двох бiйцiв.
- Вiтаю, Ваша Величнiсть. Радий, що Ви не змiнили свого рiшення. - кивнув вiн, пильно дивлячись в очi королеви, а потiм з пiдозрою оглядаючи примiщення та присутнiх, особливо затримавши погляд на Кайї. - Бачу, переконувати Вас у правомiрностi наших дiй уже не потрiбно.
- Я вже казала, ми завжди спiвпрацюємо i зi Святою землею, i з Церквою. - одразу ж означила свою позицiю королева.
- Приємно це чути. - iнспектор повернувся до Кайї. - Де зараз пiдозрюваний?
- Можливо все ще на островi. Я пiдняла тривогу одразу, щойно вiн заметушився.
- Це сталося щойно? Як вiн дiзнався про наше наближення? Вiн здогадався про вашi намiри?
- Нi. Вiн добре орiєнтується лише в тому, що встиг почути, побачити або прочитати. Неписанi правила i мова жестiв йому узагалi незнайомi, - дiвчина коротко повторила свою розповiдь, а потiм додала, - Напевно його попередили механiзми у виглядi комах. Їх на островi дуже багато.
- Скiльки? - нахмурився iнспектор, потягнувшись до своїх широких рукавiв.
- Не знаю. Близько сотнi, можливо бiльше.
Буркнувши пiд нiс щось нецензурне, iнспектор пiдiйшов до селектора i спробував попередити бiйцiв про можливi небезпеки, але система зв'язку не вiдповiдала. Послати гiнця теж не вдалося, розрахованi на штурм дверi мiстка не вiдкривалися. I навiть незрозумiлий пристрiй у руках iнспектора не виправдав сподiвань. Королева разом iз вищим керiвним складом виявилися вiдрiзанi вiд своїх пiдлеглих.