Що вiдчуває листок, коли до нього доторкаються краплi дощу, коли вони не поспiшаючи протiкають по його тiлу,вмиваючи вiд пилу,бруду?
Спека. Я кохаю дощ, я його обожнюю. Вiн саме той! Кожна клiтина втамовує спрагу : нестерпну, не бажану, i, здавалось би вiчну. Дощ пiсля спеки. "Що може бути краще?"
Спеку змiнює прохолода. Дощ. Листок знову вiдчуває доторки крапель, проте цього разу вони не викликають в нього захоплення, полегшення, i, певного роду вiдродження. "Нарештi пройшов".
Прохолоду змiнюють морози. I день за днем листок збирається з силами, щоб не здатись, щоб не впасти додолу, щоб не вiдчути своє перше i останнє падiння. Дощ. "Немає нiчого бiльш огиднiшого нiж це". Краплi стiкають по його тiлу, неначе роздерають ще незагоєнi рани. Судоми огортають листок.
"Бiльше не можу. Не втримаюсь..."
"Що це? Тимчасове полегшення?" Отямившись, листок вiдчув, що вiн лежить на холоднiй поверхнi. "Я лежу на землi, а дощ десь там...зверху... Можливо це i на краще..."
А що вiдчуваєш ти, коли твоя кохана людина торкається тебе?...