Я твоє море. Лежачi на моїх хвилях, ти поринаєш в свої рожевi безтурботнi сни. Твоє вухо вловлює шум моря. Ти чуєш, як хвилi вдаряються одна об одну, неначе залицяються одна до одної. Це їхня гра.
Ти приходиш сюди, коли в тебе виникає таке бажання. Море чекатиме тебе, буде пестити твоє нiжне тiло. Це стало звичним для тебе, так само, як вдихання повiтря. Це непомiтна рiч, але вона iснує. Ти ступаєш в воду i море, не кваплячись, роззброює тебе, намагаючись розвiяти всi поганi думки.
Ось ти знову на морi. Лиш ти i море. Маленький берег тiльки для тебе, вiн розрахований для однiєї людини. Тобi приємно.
Ще один день, схожий на попереднi. Знову на море. Ти пiдходиш до берега i помiчаєш тiнь. Це людина, така ж, як i ти. Але нi, є якась вiдмiннiсть! Кожен рух зроблений з любов"ю. Вуха насолоджуються спiвом хвиль, i усмiшка вказує на це. Така щира i радiсна, невимушена, невинна, дитяча. Море наче ожило, стало яскравiшим, цiкавiшим.
Тобi хочеться зануритись у воду i вiдчути доторки хвиль. Ти стоїш i спостерiгаєш, як незнайома тобi людина зайняла твоє мiсце. Вона насолоджується морем. А що заважало насолоджуватись тобi? Можливо те, що ти все приймаєш за належне...
Це вже не твоє море i його хвилi пестять не твоє тiло. Його цiнують, воно має те, чого не можеш дати йому ти - ЛЮБОВ.
Snacik