Аннотация: Дипломна робота на тему:"Бруно Бауер i нiмецька класична фiлософiя: вiд правого до лiвого гегельянства". У текстi: анотацiї (українською i англiйською) з ключовими словами, змiст, вступ, роздiли, висновки, список використаних джерел та додатки.
АНОТАЦIЯ
Кузнецов М.Ю. "Бруно Бауер i нiмецька класична фiлософiя: вiд правого до лiвого гегельянства" - Квалiфiкацiйна наукова праця на правах рукопису.
Квалiфiкацiйна дипломна робота за спецiальнiстю 033 "Фiлософiя". Харкiвський нацiональний унiверситет iменi В.Н. Каразiна, Харкiв, 2021.
Iсторико-фiлософське дослiдження присвячено аналiзу фiлософiї Бруно Бауера в контекстi розвитку нiмецької класичної фiлософiї, її трансформацiї в правому i лiвому гегельянствi. Дослiджується походження, генеалогiя термiну "нiмецька класична фiлософiя" та його iсторична фактичнiсть. Аналiзується специфiка гегелiвської iдеалiстичної дiалектики, особливостi старогегельянської та молодогельянської iнтерпретацiй фiлософiї Гегеля. Встановлюються складовi Бауеровської позицiї в контекстi ґенези вiд правого до лiвого гегельянства. Визначається значення та наслiдки розгляду "Єврейського питання" Бауером.
Обсяг 53 сторiнки.
Додатков сiм iлюстрацiї. Один колаж "батьков" нiмецького iдеалiзму, бауеровська схема створення iсторичної постатi Христа, сiмейне дерево Бауерiв, двi фiлософськi схеми Бауера, два портрета Бруно Бауера та фото його могили.
Ключовi слова: Бруно Бауер, праве та лiве гегельянство, нiмецька класична фiлософiя, атеїзм, Judenfrage.
АNNOTATION
Kuznetsov M. "Bruno Bauer and German Classical Philosophy: From Right to Left hegelianism" - qualifying scientific work on the rights of the manuscript.
Qualification thesis on the specialty 033 "Philosophy. V.N. Kharkiv National University Karazina, Kharkiv, 2021.
Historical and philosophical analysis is devoted to the philosophy of Bruno Bauer in the context of German classical philosophy, which transformation into Right and Left Hegelianism. Investigate the origin, the genealogy of the term "German classical philosophy" and its historical factuality. The specifics of Hegel's idealistic dialectic, features of Old Hegelian and Young Hegelian interpretations of Hegel's philosophy are analyzed. Installed components Bauer`s position in the context of the genesis of the Right to the Left Hegelianism. The significance and consequences of Bauer's consideration of the "Jewish Question" are determined.
Size 53 pages.
An addition is seven. One collage of "fathers" of German idealism, Bauer's scheme of creating a historical figure of Christ, Bauer's family tree, two Bauer's philosophical schemes, two portraits of Bruno Bauer and a of his grave photo.
Keywords: Bruno Bauer, Right and Left Hegelianism, German classical philosophy, Bauer's atheism, Judenfrage.
ВСТУП
"<...> фiлософiя розпочинає з фундаментальної тотожностi/розрiзнення буття й мислення, врештi-решт, вiднаходячи фiгуру, в якiй вони спаровуються в єдине <...>" [3, c.82].
Бруно Бауер є iсторичною постаттю першої величини європейського масштабу, що представляє винятковий iнтерес для вивчення класичної нiмецької фiлософiї, особливо атеїстичної її частини. Мiсце Бауера не в провулках богообраного народу i не в абстрактних висях спасiння душi - цього християнського ерзацу iудаїзму, а в боротьбi з будь-яким проявом фанатизму. Його шлях лежить вiд iудейської та християнської догматики, яка зруйнувала кайдани "розуму чарiвного щастя", гедонiзму, себелюбства, i яке прагне через рацiоналiзм i деїзм обгрунтувати матерiалiзм, зберiгши при цьому власний атеїзм.
Актуальнiсть дипломної роботи полягає в акцентуваннi уваги вiтчизняної фiлософської спiльноти на iменi одного з видатних фiлософiв нiмецької класичної фiлософiї Бруно Бауера. Його iдеї давно вiдомi через iнших авторiв, наприклад, з книги Альберта Швейцера "Пошуки iсторичного Iсуса". З iншого боку, мала популярнiсть Бауера - це результат крайностi його поглядiв, що лежать далеко за гранню навiть самого критичного з основних вчених. Бауер грав ту ж роль щодо свого бiльш вiдомого колеги Фердинанда Крiстiана Баура (засновника Тюбiнгенської школи критики), як i свого часу Каспар Швенкфельд щодо Мартiна Лютера. В обох випадках бiльш вiдомий пiонер подав приклад, який надихнув iншого пiти ще далi в тому ж напрямку, а першопроходець зупинився, пройшовши по всiй довжинi розмiченiй стежки. Якщо Ф.С. Баур стверджував, що апостол Павло не написав жодного з послань Павла, крiм Послання до Римлян, Галатiв, 1 i 2 Коринтян, то Бруно Бауер, слiдуючи тiєю ж логiкою, прийшов до висновку, що Павло взагалi нiчого не написав! Якщо Давид Фрiдрiх Штраус показав, що iсторичний Iсус зник за мiфами з Євангелiй, Бруно Бауер стверджував, що iсторичний Iсус взагалi нiколи не iснував, будучи швидше вигаданим персонажем, створеним євангелiстом Марком! При цьому теорiї Бауера не були простими польотами суб"єктивної уяви. Вiн заснував метод i навiть рух голландської радикальної школи, чиєю найбiльшою зiркою був Вiллем Крiстiан ван Манен.
Безсумнiвно, можна прийти до висновку, що Бауер витрачає занадто багато часу на Цезаря в своєму творi "Христос та Цезарь: походження християнства з римської Грецiї" (Christusunddie Caesaren: Der Ursprungdes Christenthums aus demrömischen Griechenthum, 1879) i недостатньо на походження християнства, але, в той же час, в книзi йдеться, що фiгура Христа - це не стiльки iсторичне втiлення божественного Духа, скiльки лiтературне втiлення Духа часу. Бауер показує, що християнство виникло на початку другого столiття через синтез втомленого вiд свiту цинiчно-стоїчного iнтроспективного благочестя з iудейською вiрою в монотеїзм i божественний закон. Для Бауера найважливiшим iндивiдуальним каталiзатором виникнення християнства був не Iсус (якого створив Павло, Марк, Матвiй), а Сенека, багато з принципiв i iдеалiв якого залишаються незмiнними в основi Нового Завiту. Це був Сенека, який змалював у загальних рисах те, що стане вiдомим як християнська етика. I джерелом вигадки Iсуса Христа було пророкування Сенеки, що одного разу людське втiлення iдеалу має з"явитися у плотi. Все це отримало пiдтримку вiд єврейського фiлософа-платона-стоїка Фiлона Олександрiйського, iдеї якого, в свою чергу, широко викладенi в Євангелiї вiд Iоанна. У реконструкцiї Бауера iудаїзм зiграв роль у формуваннi християнства тiльки як елемент еллiнiстичної римської сумiшi. Вiн навiть засуджує Штрауса за те, що той наївно прийняв припущення про те, що дохристиянська iудейська концепцiя Месiї взагалi iснувала.
Читаючи пророцтва Бруно Бауера, можна вiдчути, що столiття новозавiтної науки можуть закiнчитися тим, з чого почалися. Наприклад, роботи Бертона Мака, Вернона Роббiнса й iнших дають вагомi пiдстави для розумiння цинiчно-стоїчних тонiв Євангелiй. Авраам Дж. Малерб i iншi показали, як великi борги цинiзму та стоїцизму, яким зобов"язанi послання Павла. Вальтер Шмiталс продемонстрував, як Послання Коринфа стосуються проблем, вiдомих нам iз гностицизму другого столiття. Багато хто тепер визнають, що в дохристиянському iудаїзмi не було єдиної концепцiї Месiї. Роберт М. Фаулер, Френк Кермод i Рандель Хелмс продемонстрували, наскiльки ретельно Євангелiї пахнуть вигаданою композицiєю. Таким чином, дослiдники Нового Завiту з усiх бокiв дивно сходяться на тезах, якi Бруно Бауер сформулював понад столiття тому.
Прихильникам гуманiзму необхiдно продовжити роботу, яку розпочав вiдомий популяризатор iдеї Бруно Бауера, видавець Олександр Давiдонiс (Alexander Davidonis), щодо публiкацiї бiльшої кiлькостi книг Бруно Бауера. Це життєво важлива частина науки в нашiй власнiй традицiї, i ми знаходимося в украй невигiдному становищi через те, що вона не доступна в той час, коли псевдонауковий фундаменталiзм переважає.
Суть моєї дипломної роботи полягає в зверненнi уваги на видатну роль Бруно Бауера в нiмецької класичної фiлософiї i ґрунтується на розробцi дiалектики як вчення про розвиток, про протирiччя, як джерела розвитку буття, людського суспiльства i мислення. Нiмецька класична фiлософiя, в якiй залишив свiй помiтний слiд Бруно Бауер, являє собою велику та потужну течiю фiлософської думки Нового часу, що пiдводить пiдсумок її розвитку на даному вiдрiзку захiдноєвропейської iсторiї. Традицiйно до цiєї течiї вiдносять фiлософське вчення Iммануїла Канта, Йоганна Фiхте, Фрiдрiха Шеллiнга, Георга Гегеля. Всiх цих мислителiв зближують загальнi iдейно-теоретичнi коренi, спадкоємнiсть в постановцi та вирiшеннi проблем, безпосередня особиста залежнiсть: молодшi вчилися у старших, сучасники спiлкувалися один з одним, сперечалися i обмiнювалися iдеями. За всiма цими критерiями, а також по змiстовному вирiшенню фiлософських проблем, до цiєї течiї слiд вiднести i фiлософську критику младогегельянцiв Бруно Бауера.
У радянськiй фiлософiї, з iдеологiчних мiркувань, вчення Бауера не було потрiбно суворому i обов"язковому викладанню i навчанню. Бо проти Бауера свого часу виступили патрiархи марксизму Карл Маркс i Фрiдрiх Енгельс, якi остаточно "закрили" стежку до Бауера. У своєму полемiчному творi "Святе сiмейство, або Критика критичної критики. Проти Бруно Бауера i компанiї" в 1845 роцi Маркс та Енгельс виступають як войовничi матерiалiсти, пiддаючи нищiвнiй критицi суб"єктивiстськi погляди младогегельянцiв. Маркс i Енгельс також критикують тут iдеалiстичну фiлософiю самого Гегеля; вiддаючи належне тому рацiональному, що було в дiалектицi Гегеля, вони пiддають критицi мiстифiкацiїну сторону цiєї дiалектики. Вождем, на думку Маркса та Енгельса, мiстифiкацiї дiалектики був саме Бауер. Але чи так це?
Зараз стало зрозумiло, що фiлософське вчення Бауера цiлком вписується в фiлософську традицiю нiмецької класичної фiлософiї, представляючи собою її кiнцеву стадiю. Завдяки Бауеру була зроблена спроба представити всю iсторiю божественного одкровення умоглядно-критичним чином, тобто в його дiалектичному розвитку вiд Старого Завiту до єврейського свiту думки в бiльш пiзнi часи, в ранньохристиянську теологiю Писання Нового Завiту. В рамках цiєї течiї була переосмислена i сформульована Бауером заново проблема взаємин суб"єкта та об"єкта, був розроблений дiалектичний метод пiзнання i перетворення дiйсностi. Плодами Бруно Бауера для створення своєї системи вiдносини суб"єкта й об"єкта скористаються затятi опоненти Маркс та Енгельс.
На сьогоднi для вiтчизняних вчених, дослiдникiв епохи нiмецької класичної фiлософiї, Бруно Бауер мало значима чи навiть мало вiдома особистiсть. Бауером практично не займаються. Кажуть про нього лише як про клаптi, а не як про цiле. Зрiдка вiн згадується в українських енциклопедiях i розрiзнених українських наукових дослiдницьких працях (В.I. Шинкарук Є.К. Бистрицький, М.О. Булатов). У чому проблема, з чим це пов"язано? Швидше за все, проблема у "наказi" "забути" Бруно Бауера - навiщо вивчати його фiлософську спадщину, якщо його "розбили в пух i прах" великi авторитети Маркс та Енгельс? Це межа, за яку заходити не можна. Це негласне табу, яке нiким не порушується. Це iм"я, яке варто забути. Хочу нагадати, що таким же чином намагалися, свого часу, жителi давньогрецького мiста Ефеса "забути" свого громадянина Герострата. Герострат спалив храм Артемiди, щоб залишитися в столiттях за це дiяння. Жителi мiста Ефеса загальнонародним рiшенням постановили забути iм"я Герострата. Для дотримання цього рiшення на центральнiй колонi мiста ними був вибитий напис "забути iм"я Герострата". Маркс i Енгельс назвали свою працю "Святе сiмейство, або Критика критичної критики. Проти Бруно Бауера i компанiї", де високо оцiнили фiлософськи думки свого колишнього товариша Бруно Бауера. I, тiльки в радянську епоху, стали називати працю просто "Святе сiмейство", щоб не пояснювати, чому ж Маркс i Енгельс вступили в полемiку з Бауером. Так, в основному це було направлено проти "майстра Гегеля", але i проти Бруно, i проти iнших (правих i лiвих гегельянцiв). "Iнших" яких? Цi "iншi" за своїм фiлософським вкладом, з точки зору Маркса та Енгельса, не заслужили права опинитися в назвi працi.
Беручи все це до уваги, необхiдно визнати, що ми живемо в часи, найбiльшою мiрою сприятливi для вивчення i розвитку дiалектико-матерiалiстичної традицiї за всю її iсторiю. На фонi панування правих iдеологiй (що виходять з iншої методологiї - методологiї соцiального панування, що виражає iнтереси панiвного соцiального класу або певної пануючої групи всерединi пануючого класу) це твердження виглядає парадоксом. Варто зауважити, що по-перше, зараз нам доступнi всi основнi твори класикiв марксизму i найбiльш великих їх послiдовникiв i iдейних натхненникiв. По-друге, з надлишком накопичено iсторичний матерiал, не осмислений досi з марксистських (дiалектико-матерiалiстичних) позицiй (перш за все це стосується радянського досвiду). По-третє, шаблоннiсть капiталiзму пiдтверджує багато iдей класикiв марксизму i пробуджує iнтерес до пошуку альтернативних шляхiв суспiльного розвитку. Чи не в малому ступенi актуальнiсть марксистських студiй обумовлена i тим, що фiлософськi вчення, якi стали популярними в пострадянську епоху, виявилися суспiльно нецiкавi.
Однак, у сучаснiй, незалежнiй, демократично-лiберальнiй Українi високо цiнуються всi учителi людства, якi зробили внесок у справу розвитку нiмецької класичної фiлософiї, зокрема, також європейської та свiтової фiлософiї, в цiлому. Дослiдженням бауеровскiй спадщини в рiзний час займалися: Володимир Iларiонович Шинкарук, Євген Костянтинович Бистрицький, Михайло Олександрович Булатов, якi високо оцiнили Бауера, що навiть згадали його у "Фiлософському енциклопедичному словнику".
Герман-Пiтер Еберлейнс та Бертон Мак у своїй дослiдницькiй позицiї базуються на бауеровському розглядi християнства як продовження iудаїзма.
Вернон Роббiнс, Авраам Махлерб, Вальтер Шмiталс, Роберт Фаулер, Френк Кермод, Рандель Хелмс, Самуель Гiрш, Макс Гейнц, Валтер Буф, Лотар Кох, Девiд МкЛеллан, Фрiдрiх Енгельс, Джеррольд Катц, Мартiн Кегель, Берг ван Ейсiнг та Роберт Макнейр Прайс високо цiнували бауеровску атеїстичну концепцiю фiгури Христа.
Альдо Царнадо, Ернст Барнiкол, Цвi Розен та Варрен (Уоррен) Брекман, неогегельянци та критики марксизму, використовували Бауера як останнiй щит нiмецького iдеалiзму.
Андреас Урс Зоммер, Массiмiльяно Томба, Ларс Ламбрехт, Вольганг Ессбах використовували соцiологiчнi напрацювання Бауера для розумiння процесiв у європейському суспiльствi
Клаус Мiхаель Кодаллє, Манфред Лауерманн, Карл Каутський, Давид Леопольд та Альберт Швейтер розвинули полiтичнi погляди Бауера.
Мета дослiдження - визначення специфiки трансформацiї гегельянської фiлософiї в творчостi Бруно Бауера.
Завдання дослiдження полягають в:
розкриттi iсторичних особливостей, своєрiдностi i еволюцiї фiлософських поглядiв Бруно Бауера в нiмецькiй класичнiй фiлософiї;
реконструкцiї основних положень i змiсту системи Гегеля i младогегельянства;
аналiзi шляху вiд правого до лiвого гегельянства фiлософських мiркувань та атеїстичної позицiї Буэра;
встановленнi основних етапiв фiлософської еволюцiї Бауера, його теоретичної та методологiчної концепцiї, розумiння вiдносин суб"єкта та об"єкта у релiгiї;
визначення основних iдей системи критики релiгiй Бауером;
визначення специфiки протирiччя мiж бiблiйним християнством та гегелiвською фiлософiєю.
З гiпотези дослiдження, в разi оволодiння фiлософiєю Бруно Бауера, слiд очiкувати:
- розумiння того, чим абстрактна людина вiдрiзняється вiд дiйсної людини в своєму iсторичному розвитку;
- осягнення спiритуалiзму, або спекулятивного iдеалiзму та його вiдмiннiсть вiд мiсця дiйсної iндивiдуальної людини, її "самосвiдомостi", або її "духу";
- усвiдомлення християнсько-нiмецького принципу епохи нiмецької класичної фiлософiї;
- в основi всiх релiгiйних уявлень лежить нескiнченна самосвiдомiсть.
Генезис фiлософiї Бауера полягає в його методологiчному розглядi подiї, спiвiснування людей з людьми протягом 2000 рокiв. Бруно Бауер виявив, що сучасний християнський свiт загруз у платоно-iудаiстiческом свiтоглядi. Бауер прагне захопити своїх сучасникiв вийти з християнства та увiйти в арiтостетелiзм. Автор вважає, що в суспiльствi має перемогти iдея прагматизму, а не iдея iдеалiзму.
Об"єктом дослiдження є iсторико-фiлософська спадщина Бруно Бауера.
Предмет дослiдження - трансформацiя фiлософiї Бруно Бауера вiд правого до лiвого гегельянства i знову до правого.
Методи дослiдження: логiчний, iсторико-фiлософський та метод системного аналiзу.
Логiчний метод дослiдження - це логiчний метод наукового вiдтворення розвитку складного об"єкта (фiлософiя Бруно Бауера) засобами теоретичного аналiзу. Спрямований на аналiз певного iсторичного стану об"єкта та у якостi системи саме iсторичної (тобто у всiй складностi i в усьому рiзноманiттi його iсторичних зв"язкiв i залежностей).
Iсторичний метод - метод дослiджень, який включав в себе прийоми, засоби та технiки, якi використовував для вивчення та iнтерпретацiї текстiв Бруно Бауера.
Системно-структурний - метод дослiдження був застосований до життя та дiяльностi Бруно Бауера. Дослiджував його сiм"ю, полiтичну i фiлософську значимiсть Бауера вiд Прусського королiвства до Нiмецької iмперiї.
Важливiсть результатiв дослiдження фiлософiї Бруно Бауера для розвитку сучасного суспiльства i зокрема України полягає в наступному:
1. Бауер виступав проти будь-якої релiгiї. Iдеальна держава - це держава атеїстiв. За Бауером перший, хто почав будувати фундамент найкращої держави, був Сократ. Себе Бруно Бауер вважає останнiм будiвельником найкращої держави.
2. Якщо виходити з розумiння, що є захiдне i схiдне мислення, думка Бауера спонукає вiдмовитися вiд елементiв схiдних деспотiй, що покладають в основу релiгiйне бачення. Вiдтак один з головних крокiв в бiк демократичного захiдного мислення це вiдмова вiд релiгiї.
3. Традицiї i звичаї у суспiльствi - запорука стабiльностi у стосунках мiж людьми. Цiннiсть приватної власностi, шанування працi та особистої свободи це якостi захiдного мислення, а не корумпованого схiдного мислення. Схiдна свiдомiсть тiльки i шукає приводу, щоб не працювати. Схiдний деспотизм пригнiчує, щоб кожен, крiм головного, був неписьменним i слабовольним.
4. Бруно Бауер вважає, що праця вiдрiзняє людину вiд тварини. Тварина лише споживає i нiчого не виробляє. Схiдний деспотизм це прислужувати деспотовi, або реальнiй фiгурi, або транцендетнiй (по той бiк буття) фiгурi. Захiдний демократизм ґрунтується на правi слова. В справжнiй демократiї голос не задавлять в разi незручних питань, якi лунають вiд голосу волi.
Термiном "нiмецької класичної фiлософiї" визначають кiлька ключових фiгур в європейськiй фiлософiї кiнця XVIII столiття i першої половини XIX столiття, якi акумулюють в собi основний змiст фiлософського процесу цього iсторичного перiоду. Це Iммануїл Кант, Йоганн Готлiб Фiхте, Фрiдрiх Вiльгельм Шеллiнг i Георг Вiльгельм Фрiдрiх Гегель. Саме цi чотири фiгури утворюють смислове ядро того, що зазвичай називається нiмецькою класичною фiлософiєю. В уявлення про нiмецьку класичну фiлософiю входить також припущення про пряму наступнiсть мiж чотирма вищезгаданими фiлософами. Причому, майже старозавiтну наступнiсть за принципом: Кант "народив" Фiхте, Фiхте - Шеллiнга, Шеллiнг - Гегеля. Таким чином, розвиток цiєї фiлософiї розглядається як деякий телеологiчно органiзований процес. Гегелiвська фiлософiя є його кульмiнацiєю i одночасно початком кiнця, як це описував Ф. Енгельс. При цьому передбачається, що є деяка загальна проблема, рiзнi фази, етапи розвитку та вирiшення якої являють цi чотири мислiтелi [26, с. 264-296].
Диференцiюють (переодизуют) двi хронологiчнi концепцiї розумiння нiмецької класичної фiлософiї. В "вузькому" сенсi (Кант, Фiхте, Шеллiнг, Гегель) i "широкому" сенсi (Кант, Фiхте, Шеллiнг, Гегель, Фейєрбах, Маркс).
У вузькому сенсi - з 1781 року (видання працi I. Канта "Критика чистого розуму") по 14 листопада 1831 року (смертi Г.В.Ф. Гегеля).
У широкому сенсi - з 1739 року (видання працi Д. Юма "Трактат про людську природу") по 14 березня 1883 року (смерть К. Маркса) [23, с. 34].
Термiн "нiмецької класичної фiлософiї" вперше з"явився (потiм був введений в ужиток) у назвi однiєї з найвiдомiших робiт Ф. Енгельса "Людвiг Фейєрбах i кiнець класичної нiмецької фiлософiї" (1886 р.). Фрiдрiх Енгельс пiдкреслив словом "класична" в цьому словосполученнi по-перше, щоб визначити попереднє, яке вже стало визначальним iнтелектуальним зусиллям "поколiння батькiв". По-друге, це метафоричне вираження дозволило Енгельсу в рефлексивнiй (вiдображенiй) формi, вже з висоти життєвого досвiду, увiчнити данину поваги перед найвищими досягненнями думки, масштаб яких найбiльш повно прояснюється з плином часу [11, 204f].
Якщо ж подивитися на iсторичну фактичнiсть, то досить швидко виявляється, що насправдi в реальностi фiлософського процесу все набагато складнiше, нiж на тiй картинi, яка передбачається цим розхожим термiном. Зрозумiло, весь iнтелектуальний ландшафт першої половини XIX столiття так чи iнакше пов"язаний з критичним переосмисленням проблематики кантiвської фiлософiї. Однак, це розмежування з Кантом аж нiяк не обмежується фiхтевськiм, шеллiнговскiм i гегелiвським рiшеннями деяких загальних ключових питань. Реакцiями на Канта так саме є i проєкт енциклопедистики Новалiса (Фрiдрiха фон Харденберга), i роздуми про спiввiдношення вiри, i знання в творчостi Фрiдрiха Генрiха Якобi i Йозефа Герреса, i пошуки фiлософської герменевтики Георгом Антоном Фрiдрiхом Астом i Фрiдрiхом Шлейєрмахером. Тому, досить швидко виявляється, що подiл на ключовi фiгури, якi акумулюють в собi головний змiст фiлософського вчення - процес свiтоглядний. Передбачається абсолютно певний нормативний погляд на фiлософiю, а саме переконання, що головну цiннiсть у фiлософiї представляють спроби створити всеосяжну, закiнчену, вибудувану за деякими єдиними правилами фiлософську систему. Тому тi фiлософськi проекти, якi або не претендують на систематичнiсть, або пропонують якiсь принципово iншi моделi самого розумiння того, що таке систематична фiлософiя i в чому може полягати її систематичнiсть, виявляються, завдяки застосуванню цього термiна, витiсненими на периферiю.
Iсторичне уявлення про пряму наступнiсть мiж "батьками-засновниками" (Кант, Фiхте, Шеллiнг, Гегель) (Мал. 1) теж не витримує нiякої критики. Якщо подивитися на їхнi бiографiї, на творчий шлях, який вони пройшли, то досить швидко побачимо, що не вибудовується навiть пряма хронологiчна послiдовнiсть виходу в свiт їх творiв. Тому, кажучи про класичну нiмецьку фiлософiю, ми повиннi вiддавати собi звiт у тому, що насправдi це найменування за своїм змiстом охоплює бiльш широкий комплекс феноменiв i бiльш складний пристрiй iнтелектуального ландшафту, нiж те, що в ньому передбачається. Цей устояний образ, який будується на приоритетi систематичної фiлософiї, у висуваннi на перший план Канта, Фiхте, Шеллiнга та Гегеля i на моделi квазi ветхозаветной наступностi, був пiдданий досить радикальнiй критицi i зажадав серйозної ревiзiї в свiтлi тих iсторичних i, перш за все, архiвних даних, якi стали надбанням дослiдникiв цього питання (перiодизацiї термiна нiмецька класична фiлософiя) в перiод з 20-х рокiв XX столiття по сьогоднiшнiнього дня [10, с. 17-56].
З усiх вищеназваних "стовпiв" нiмецької класичної фiлософiї (Кант, Фiхте, Шеллiнг i Гегель) якiсно довести, верифiкувати структурну фiлософську парадигму вдалося, на мiй погляд, саме Гегелю. Але саме вiдносно його дiалектики можна розглядати i належнiсть Бруно Бауера до нiмецькох класичної фiлософiї, його мiсце в її розвитку.
РОЗДIЛ 2. ГЕГЕЛIВСЬКА IДЕАЛIСТИЧНА ДIАЛЕКТИКА
Заслуга створення дiалектики належить Гегелю. Вiн, як i Шеллiнг, вважав, що нi матерiя, нi свiдомiсть людини не можуть розглядатися як первинне, бо людську свiдомiсть неможливо логiчно вивести з матерiї, а матерiю - з людської свiдомостi. Остання сама має бути зрозумiла як результат всього попереднього розвитку деякої абсолютної субстанцiональної першооснови. У той же час Гегель вiдкидає твердження Шеллiнга про те, що першооснова повинна бути мислима, як якась абсолютна тотожнiсть суб"єктивного i об"єктивного. Мислення в самому собi має мiстити об"єктивне, щось, що виходить за його межi. I це об"єктивне в мисленнi, за Гегелем, iснує тому, що воно мислить саме по собi, робить себе предметом мислення, "роздвоюється", дiлиться на суб"єктивне i об"єктивне. Об'єктивне тим самим зображується Гегелем як "вiдчуження" мисленням свого буття у виглядi матерiї природи, а розум представляється не як специфiчна особливiсть людини, а як першооснова свiту, якому вiн дає назву абсолютна iдея, свiтовий дух. З цiєї вихiдної передумови випливає, що свiт в основi своїй логiчний, iснує i розвивається за законами, внутрiшньо властивим самому мисленню ("Рiзниця мiж системами фiлософiї Фiхте та Шеллiнга" 1801 та "Феноменологiя духу" 1807). I в своєму головному творi "Наука логiки" Гегель розробляє систему логiки мислення, яке розвивається i все породжує.
Розвиток духовного начала є нiщо iнше, як його мислення. Його вихiдною категорiєю повинна бути найпростiша категорiя. Такою категорiєю, за Гегелем, є чисте буття, яке фiксує iснування чогось позбавленого всяких iнших характеристик. У цьому своєму змiстi чисте буття нiчого не представляє, не має нiякого значення. Воно є нiщо. Але буття не просто тотожне нiщо - чисте буття i нiщо протилежнi один одному: буття заперечує нiщо, i, навпаки, нiщо пропадає у буттi. Це протирiччя єдностi буття i нiщо i є становлення.
У цих, на перший погляд, надзвичайно абстрактних мiркуваннях схоплена глибока дiалектика початку будь-якого розвитку. Речi, наприклад, троянди, ще немає, коли вона починається, але в її початку утримується не тiльки її нiщо, але i її буття.
Першим визначенням становлення є якiсть - тотожна з буттям чогось його визначенiсть. Рiзнi предмети i явища iснують в межах своїх якiсних меж. Але у них можуть бути однаковi якостi. Те, що вiдрiзняє двiй бiльше однакових якостi, становить кiлькiсть. Наприклад, ступiнь твердостi, вiдтiнки кольорiв, вiдмiнностi в температурi i т.д. - все це кiлькiсть. Кiлькiсть тим самим є байдужою до буття визначенiстю. Воно може змiнюватися, не зачiпаючи якiсть. Але ця байдужiсть має певнi межi або мiру. Як тiльки кiлькiснi змiни перейдуть кордону заходи, вони стрибкоподiбно переходять в змiни якiснi. Вода залишається рiдиною в межах температури вiд 0 до 100 ?С. За цими межами вона перетворюється або у лiд, або у пар.
Але кiлькiсть не просто переходить в якiсть. Для кожного конкретного випадку цей перехiд вiдбувається строго певним чином. Отже, за видимими кiлькiсними i якiсними змiнами ховається щось, якийсь заднiй план. Його Гегель називає сутнiстю. Сутнiсть є явищем iстотного. Сутнiсть полягає в тому, що предмети i явища як би витканi з протилежностей. У своїй взаємодiї вони видозмiнюють одна одну, а оскiльки вони суть сторони предметiв i явищ, то їх змiна тягне за собою i змiну самих предметiв i явищ. Стало бути, розвиток є боротьба протилежностей. Протирiччя - корiнь будь-якого розвитку. Мислення, щоб правильно вiдобразити розвиток, має бути суперечливим. Так Гегель вирiшує найважчу проблему, поставлену Кантом: протирiччя це не фатальнi помилки розуму, а нормальний шлях пошуку iстини.
Єднiсть явища i сутностi, за Гегелем, є дiйснiсть. Те, що iстотно для дiйсностi з точки зору її майбутнього, становить можливiсть. Вона може бути реальною та формальною. Реальна можливiсть - це така можливiсть, яка має свою основу в собi самiй, а формальна - свою основу в iншому. Процес перетворення реальної можливостi в дiйснiсть виступає як необхiднiсть, а процес перетворення в дiйснiсть формальної можливостi - як випадковiсть. Основними моментами цього зв"язку є субстанцiя, причиннiсть i взаємодiя.
Хода субстанцiї через причиннiсть i взаємодiя вiд одних речей i явищ до iнших може бути розвитком лише в тому випадку, якщо є щось третє, яке надає цьому чергуванню спрямованiсть i робить його розвитком.
Цим третiм i є поняття. Воно - творча мiць, що породжує готiвковi предмети, початок всякого життя. Через судження, умовивiд, механiзм, хiмiзм i телеологiю воно переходить в iдею. Вона, в свою чергу, розпадається на iдею життя i iдею пiзнання, а остання переходить в абсолютну iдею (теза - антитеза - синтез) [24, с. 59-153].
2.1. ПРАВI/ЛIВI МОЛОДОГЕГЬЯНЦI ТА БРУНО БАУЕР
Молодогельянцi (нем. Junghegelianer), або лiвi гегельянцi (нiм. Linkshegelianer), - група нiмецьких iнтелектуалiв в серединi XIX столiття. Найвизначнiшими представниками були прямi або непрямi учнi Георга Гегеля. Їх надихала думка Гегеля, що метою i обiцянкою iсторiї є заперечення будь-яких обмежень людської свободи, що Свобода i Розум є рушiйними силами iсторiї.
З точки зору ставлення до гегелiвської спадщини вододiл проходив мiж "правими" гегельянцями, якi вважали працi Гегеля найвищим досягненням фiлософiї, якi потребували лише в популяризацiї, i младогегельянцями (або "лiвими" гегельянцями), якi хотiли "поставити Гегеля з голови на ноги", тобто повернути його умоглядну дiалектику на реальний грунт.
Младогегельянцi були неформальною групою. В їх число входили Давид Фрiдрiх Штраус, Людвiг Фейєрбах, Бруно Бауер, Едгар Бауер, Арнольд Руге, Ернст Ехтермейер, Мозес Гесс, Карл Фрiдрiх Кеппен. Також до цiєї групи довгий час були близькi Макс Штiрнер, Карл Маркс, Фрiдрiх Енгельс.
У жовтнi 1844 року Штiрнер опублiкував книгу "Єдиний i його власнiсть", в якiй вiн пiддав критицi за непослiдовнiсть iнтелектуальних лiдерiв групи младогегельянцiв - Фейєрбаха i Бруно Бауера. При цьому вiн користувався типово гегелiвської дiалектичної, iронiчної манерою ("Нашi атеїсти - святi люди" i т. i.). У вiдповiдь на це Карл Маркс i Фрiдрiх Енгельс виступили спочатку разом з Бруно Бауером i його прихильниками ("Святе сiмейство", березень 1845), а потiм спiльно з Людвiгом Фейєрбахом i тим таки Максом Штiрнера ("Нiмецька iдеологiя", 1845/1846, свого часу неопублiкована). У цих роботах Маркс i Енгельс розвинули iдеї iсторичного матерiалiзму, якi в подальшому привели їх до занять полiтичною економiєю i до розвитку нової полiтико-економiчної теорiї.
Навколо цiєї групи, що складалася частково з унiверситетських вчених, якi не отримали кафедру (Бруно Бауер, Людвiг Фейєрбах), iснувало бiльш широке коло осiб, якi поширювали младогегельянскi iдеї через особистi контакти i через публiцистичну дiяльнiсть. До них ставилися, наприклад, Георг Ґервег i Михайло Бакунiн. Младогегельянцi надали також вплив на ряд молодих iнтелектуалiв, зокрема Фердинанда Лассаля [8, с. 5-30 та 9, с. 176-207].
Гегельянство пiдкорило освiченi уми Нiмеччини. Пруссiя стала нав"язувати реакцiйно - монархiчну iдеологiю, пригнiчуючи, по-перше, лiберально - рейнськi вiяння, по-друге, бажаючи об"єднати всiх нiмцiв пiд своїми прапорами. Пруссiя поширювала гегельянство як заразу, яка пiсля смертi Гегеля у 1831 роцi, вийшла за межи Рейнсько-Одерського кордону. Гегельянство перекачувало до Францiї (завдяки вульгарнiй трактовцi Гегеля численними лекцiями Вiктора Кузена у 1828 роцi) та до Англiї (перекладом гегелiвської "Логiки" Жаном Валлоном у 1853 роцi) [22, c. 423-447].
"Абсолютний дух знайдений!" - проголосив Гегель. "Дядечко Вiллi" радiв тому, що створив в цьому свiтi свого абсолютного "голема iдеалiзму" i за життя побачив першi його кроки. Сам Гегель дотримувався лiберальних поглядiв i симпатизував Французькiй революцiї 1789 року. Цим вiн схожий на Iммануїла Канта, який до останнiх своїх днiв чекав, коли всi європейськi народи звiльняться вiд оков ригидного мислення.
Пiсля смертi Гегеля його вчення розвинули i доповнили численнi послiдовники, збираючи, як бджоли по крупицях пилок, його спадщину. Гегельянство дало сходи в стiнах Берлiнського, Йенского, Бамбергского, Тюбiнгенського, Нюрнберзького, Бернського, Франкфуртського (на-Майнi), Кенiгсберзького та Гальського унiверситетiв, як фiлософська дресирування, в якiй знайшли опору реакцiонiсти Священного союзу (союз Австрiї - Пруссiї - Росiї, утворений пiсля Вiденського конгресу у 1815 [28]). Азбука будь-якої iдеологiї свiдчить, що полiтика є продовженням фiлософської думки, яка базується на громадському домоведеннi (економiцi). Священний союз боровся проти завоювань революцiї 1789 року, пригнiчуючи буржуазний клас, який загордився з себе, i який знайшов порятунок в бонапартизму. Мiсце буржуа-єврея в ланцюгах i кайданах, а не на просторi вольницi та в полях свободи.
Гегельянство подiлилося на два напрямки:
1) старих геґельянцiв - "консерваторiв", або "правих";
2) молодих гегельянцiв - "революцiонерiв", або "лiвих".
Старi гегельянцi, цi нiмецькi лакеї, хотiли залишитися пiд п'ятою прусських монархiв - самодурiв. Старi радiсно манiпулювали вищими i нижчими класами, переконуючи їх промовами: "Порядок i пiдпорядкування - атрибути нiмця. Будь зi старшими люб'язний, з рiвними суворий, а нижчими жорстокий, - саме цi субстанцiї нiмецького народу є його субстанцiональним духом. Iєрархiя - єдиний опорний стовп Нiмеччини".
Новi гегельянцi запитували людей: "Де, як не в Нiмеччинi, розвинений паличної дух та пiдпорядкування? Де, як не в Нiмеччинi, бiльш розвиненi теоретичнi та практичнi форми фiлософiї, яка спрямована на пригнiчення нiмцiв? Де, як не в Нiмеччинi, iдеалiзм дурний, бо направив роздуми нiколи ранiше не вiльною нiмецькою нацiєю на думки про свободу?".
Консерватори - за прусського монарха, незалежно яка особа править. Монарх - символ за яким вони пiдуть. Лiдерами консерваторiв були Мархейнеке, Шульце i Руге. Гасло "гегелiвської банди": "все, що дiйсно - розумно".
Революцiонери це "недобитки", євреї-бонапартисти, скуштували смак свободи вiд конституцiї Наполеона (1804). Лiдер руху був Людвiг Фейєрбах. Їхнє гасло: "Не все дiйсно - розумно".
Протягом всього свого життя Бруно Бауер був таємним агентом Пруссiї (також, як його молодший брат Едгард - агентом Данiї), виконуючи рiзнi вказiвки керiвництва країни. У перiод з 1830 по 1850 роки, як i багато iнших, Бауер був загiпнотизований гегельянством. Завзято i фанатично вiн кинувся до "новому" витоку, щоб, як бiдняк, вирватися з "кiстлявих лап" злиднiв. Чим мутнiше вода, тим легше ловиться риба. Стати на чолi чогось загального, пожертвувавши своєю iндивiдуальнiстю. Впасти в дiонiсiйське, щоб пiд час оргiї забути про жахливе питання: "а що є Нiмеччина по сутi?".
Позицiя правого гегельянства раннього Бауера виражена ним у працях "Чистi принципи або Прусська монархiя" (De pulchri principiis, Prussian royal prize manuscript) у 1829 роцi i "Критика iсторiй Одкровень" (Kritik der Geschichte der Offenbarung) у 1838 роцi. У цей перiод Бауер стоїть на позицiї, що нiмцiв об"єднує протестантизм. Протестантизм породив особливу цивiлiзацiю - нiмецьку. Термiн "нiмецька цивiлiзацiя" виник завдяки ченцю проповiднику Мартiну Лютеру. Вiн перший серед iнтелектуалiв XVI столiття, пiсля поїздки в Рим (у 1511 роцi), використовував латинський термiн "Нiмеччина" i позначив географiчнi кордони цiєї "Нiмеччини" ("До християнського дворянства нiмецької нацiї", 1520 году [18, c. 5-30]). Бруно Бауер стверджує, що сучасна Прусська держава це горнила Нiмеччини, мiсце зосередження германцiв, нiмецького духу, який згодом поширився по всiй Європи i по всiй Європi германцi розселилися. Пруссiя = Нiмеччина i вона спадкоємиця Римської iмперiї, бо давнi германцi, якi вийшли з лiсiв Нiмеччини, знищили Рим i на його уламках заснували свої варварськi держави (з VI по X столiття).
Пiсля того, як Людвiг Фейєрбах розкрив промахи гегельянства (теза - вся влада вiд божественної сутi, абсолютного духа), прусськi влади з боязнi вiдродження лiберально-бонапартiського духу в суспiльствi, впроваджують Бруно Бауера до "єретикiв" Гегеля. Щоб привернути до себе увагу i приєднатися до лiвих гегельянцiв, Бауер пише працi: "Критика iсторiї Євангелiя вiд Iоанна" (1840) i "Трубний глас страшного суду над Гегелем цим атеїстом i Антихристом" (1841). Остання праця, "Трубний глас", скандальний, бо, за чутками, вiн повнiстю написаний Карлом Марксом. Однак, Бруно Бауер, як науковий керiвник Маркса, "конфiскував" (присвоїв) "Трубний глас" на свою користь [15, c. 50-53].
"Вихiд" з лiвого гегельянства Бауер зробив написанням праць: "Єврейське питання" (1843 р.) [7] i "Здатнiсть сучасних євреїв i християн стати вiльними" (1843 р.). Бауеровске "Єврейське питання" (Judenfrage) викликало бурю обурення "лiвих" i особливо Карла Маркса, який вiдповiв на книгу Бауера невеликим есе "До єврейського питання" 1844 р.
Бруно Бауер висмiював в "Єврейському питаннi" вимоги євреїв, якi кричали: "Емансипацiя! Емансипацiя! Емансипацiя! Хочемо свободи! Хочемо, щоб до нас [євреїв] ставилися, як до людей!" [7, c. 1-2]. Автор вважав, що у євреїв досить полiтичних i економiчних прав, i вiн не довiряв їм. Як, будучи федератами Риму, євреї зрадили Рим, так вони зрадять i Нiмеччину. Розселення євреїв вздовж рiчки Рейн було розпочато римлянами в кiнцi I столiття нашої ери. Євреїв насильно переселили пiсля руйнування латинянами Другого храму в 70 роцi нашої ери. Керував каральною експедицiєю полководець i майбутнiй iмператор Веспасiан. Вiдтепер, пiсля переселення за повстання проти гегемонiї Риму, євреї повиннi були обороняти iмперiю вiд навал давнiх германцiв [7, c. 10-12]. Але євреї "зрадили" Рим, домовившись з нiмецькими вождями, i пропустивши їх на територiю iмперiї. Згодом, тi євреї, якi змiшалися з нiмецькими едельманами (вищими, Edelmann, дворянами) стали "нiмцями", а тi, хто не захотiв цього зробити називаються "жидами" або "лихварi" (judentum) [7, c. 45-50]. Бауер вважав, що мета Прусської держави щодо євреїв наступна:
1) За можливостi хрестити iудеїв в християнство, бо християнство зруйнувало Римську iмперiю i, тим самим, хто християнин i, важливо, протестантської вiри, той нащадок великих нищителiв Риму.
2) Якщо перше не вдалося, iудеїв варто викорiнити з нiмецької землi, бо вони неблагонадiйнi.
За своє життя Бруно Бауер був як "правим", так i "лiвим" гегельянцем. Спочатку вiн був вождем правих, пiсля того, як Мархейнеке, його науковий керiвник i учень Гегеля, дав йому можливiсть керiвництва консерваторським гегелiвським братством з 1834 по 1839 роки. Бауер був вождем i лiвих гегельянцiв з 1839 по 1845 роки. У 1845 роцi Бруно Бауер повернувся назад до консерваторiв, де до кiнця свого життя (помер у 1882 роцi) залишався на других ролях. Тiльки Франц Цихлiнскiй (1816 - 1900) пристрасно почитав Бруно Бауера i бачив в ньому "фюрера" консерваторiв.
2.2 "ЄВРЕЙСЬКЕ ПИТАННЯ" БРУНО БАУЕРА
Єврейське питання актуалiзувалося в Європi, спочатку в Великобританiї (у 1750 роцi) i мало назву "jewish question", пiсля, у 1789 роцi, в республiканської Францiї - "la question juive", потiм на територiї роздробленої Нiмеччини (пiсля 40-х рокiв XIX столiття ), звiдки перебралося в Росiйську iмперiю (пiсля середини 50-х рокiв).
Теоретичним "вiсником" єврейських погромiв у Нiмеччинi з"явилась праця Бруно Бауера "Єврейське питання" (1843), завдяки якому була пiднята проблема "Judenfrage" (автор науково довiв єврейську змову). З"явилося безлiч трактатiв, памфлетiв, газетних статей i книг на цю тему.
Бауер пiдняв питання: "як iудеї можуть ужитися за своєї релiгiї з iншими?"
Безпосереднiми iдеологами нацiоналiзму, на яких вплинула бауеровська праця, були, наприклад, нiмецький журналiст Фрiдрiх Вiльгельм Адольф Марр (Friedrich Wilhelm Adolph Marr, 16.11.1819 - 17.07.1904), нiмецький публiцист i полiтик Емiль Теодор Фрiтч (Emil Theodor Fritsch, 28.10.1852 - 08.08.1933), нiмецький фiлософ i професор Карл Євген Дюрiнг (Eugen Karl Dühring, 12.01. 1833 - 21.09.1921, проти нього напише Фрiдрiх Енгельс "Анти-Дюрiнг" в 1878), англо-нiмецький письменник, соцiолог i фiлософ Х'юстон Стюарт Чемберлен (Houston Stewart Chamberlain, 09.09.1855 - 09.01.1927), нiмецький iсторик-сходознавець Пауль Антон де Лагард (Paul Anton de Lagarde; 02.11.1827 - 22.12.1891), французький публiцист Едуард Адольф Дрюмон (Édouard Drumont, 03.05. 1844 - 03. 02.1917) та багато iнших.
Саме завдяки працi Бауера в Європi стали формуватися єврейськi союзи i зароджуватися сiонiзм. Засновник всесвiтнього сiонiстського союзу Теодор Герцль (Herzl Tivadar, 02.05.1860 - 03.07.1904) вiдповiв антисемiтському суспiльству своїм твором "Єврейська держава" (Der Judenstaat. Versuch einer modernen Lösung der Judenfrage, 1896), де вирiшив протирiччя, зазначенi Бауером в "Єврейському питаннi". Герцль заявив, що християни i iудеї не можуть спiвiснувати разом, отже, iудеям потрiбна своя власна держава. Герцль визнав правоту Бауера, що iудеї не можуть жити разом з християнами, як i з будь-яким iншими вiруваннями, бо це шкодить єврейської раси [17, c. 12].
Герцль побудував свою теорiю "боксерського сiонiзму" на грунтi поглядiв нiмецького теологiчного євангелiста Карла Фрiдрiха Германа (Carl Friedrich Heman, 30.08.1839 - 03.04. 1919), який в 1882 роцi випустив книгу, де заявив: "<...> що єврейське питання має вирiшуватися самими євреями" [16, c.VI]. Вiдповiдь Германа це вiдповiдь Бауеру, який заявляв, що євреї не в змозi вирiшити своє власне запитання.
Твiр Бруно Бауера "Єврейське питання" прозвучав як грiм серед ясного неба, через якого був скликаний Перший сiонiсткий конгрес в Базелi 1897 роцi. На цьому конгресi Герцлем були висунутi наступнi цiлi:
1. Збереження та дотримання вiрного Святого Письма.
2. Пробудження єврейського народу вiд пут iнших рас i шлях до остаточного вирiшення єврейського питання через звiльнення вiд цього питання.
3. Вiдродження своєї держави i поява свого єврейського нацiоналiзму, щоб вдарити у вiдповiдь iншим, чи не єврейським нацiоналiзмам [32, с. 64-76].
Володимир Ленiн критикував Бруно Бауера в надiї об"єднати всiх разом незалежно вiд раси i релiгiї. Проти такого ленiнського положення виступили сiонiти-бундiвцi [2,c. 95-101].
Бруно Бауер вiдкинув "Judenmission" (мiсiя до євреїв, грецьким євреям), яка передбачала визнання iудеями Iсуса Христа, i пiшов навiть далi, як теолог, прийшовши до думки, що Христос це хвора вигадка апостола Павла (Саула), який очолив одну з єврейських сект (скорiше за все одну з ессеiвскiх сект). Сам Саул був ортодоксальним фарисеєм, який до "винаходу" Христа в 34-35 роках нашої ери, боровся проти садукеев, бездушних матерiалiстiв (Мал. 2).
За Бруно Бауером "павлiцiанская" мiсiя до євреїв полягає в наступному:
1.Вiд Матвiя: "(7:21) Не кожен, хто каже до Мене: "Господи, Господи!", увiйде в Царство Небесне, але виконуючий волю Отця Мого Небесного. <...> (10: 5) Цих Дванадцятьох Iсус вислав, i їм наказав, промовляючи: на путь до поган не ходiть, i до Самарянського мiста не входьте, (10: 6) але йдiть раднiш до овечок загинулих дому Iзраїлевого; (10: 7) А ходячи, проповiдуйте, що наблизилося Царство Небесне, <...> (28:18) А Iсус пiдiйшов i сказав: дана Менi всяка влада на небi й на землi. (28:19) Тож iдiть, i навчiть всi народи, христячи їх в Iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа, (28:20) навчаючи їх зберiгати все те, що Я вам заповiв I ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кiнця вiку. Амiнь".
2. Вiд Марка: "I сказав їм: це кров Моя Нового Заповiту, що за багатьох проливається" (14: 24).
3. В "Дiяннях": "(2:22) Мужi Iзраїльськi! Послухайте ви оцих слiв: Iсуса Назарянина, мужа, що Його Бог прославив вам силою, i чудами, якi Бог через Нього вчинив серед вас, як i самi знаєте, (2:23) сього, призначеного радою i передбаченням Божим, ви взяли та, прикувавши руками беззаконних, убили; (2:24) та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, бо вони тримати Його не могли".
Бруно Бауер за виселення iудеїв з Нiмеччини i придушення "особливих" прав хрещених євреїв в самiй Нiмеччинi. Герцль, з одного боку, виступає проти всiх нацiй, з iншого боку, за торжество iудеїв у всьому свiтi. Бо в iудаїзмi вiд язичникiв, якi не iудеї, нiколи не буде порятунку. Ленiн виступав за створення повної атеїстичної держави, щоб зробити вiдчуження вiд будь-якої релiгiї.
РОЗДIЛ 3. ГЕНЕОЛОГIЯ ФIЛОСОФIЇ БРУНО БАУЕРА
"<...> философия, которая стоит в основании современного западного видения мира, <...> есть философия Просвещения <...>" [4,с.48].
Бруно Бауер (нiм. Bruno Bauer, народився 6 вересня 1809 року у Ейзенберге, герцогство Саксен-Альтенбург - помер 13 квiтня 1882 року, в Рiксдорфi, бiля Берлiна, Нiмецька iмперiя) - нiмецький фiлософ-гегельянець, теолог, релiгiєзнавець, библеист, iсторик i публiцiст. [1, c. 48] (Мал. 3.1).
Будучи студентом Г.В.Ф. Гегеля, Бауер був радикальним рацiоналiстом в фiлософiї, полiтицi i в бiблiйнiй критицi. Бауер дослiджував джерела Нового Заповiту, i, починаючи з Hellenophile (гелленофiлiя - "любов до всього грецького") орiєнтацiї Гегеля, прийшов до висновку, що раннє християнство бiльше зобов"язане давньогрецькiй фiлософiї (стоїцизму), нiж iудаїзму. Бруно Бауер також вiдомий своїм протистоянням i рiзким розривом з Карлом Марксом i Фрiдрiхом Енгельсом, i своїм наступним об'єднанням з Максом Штiрнером i Фрiдрiхом Нiцше. Починаючи з 1840 року Бауер створив серiю робiт, де стверджував, що Iсус був фьюжен (сплавом) iдеї всього попереднього можливого теологiчного абсолюту, чистого, для єврейського, грецького i римського суспiльств.
Бруно Бауер народився у 1809 роцi в Ейзенберге в герцогствi Саксен-Альтенбург. Бруно Бауер був сином Фрiдрiха Вiльгельма Бауера (Friedrich Wilhelm Bauer) (? - 1853) художника по фарфору (Porzellanmalers) в Айзенберге, головному мiсцi виробництва порцеляни в Тюрiнгiї. Бруно не було ще й шести рокiв, коли його батька призначили художником на Королiвської фабрицi сантехнiки в Шарлоттенбурге недалеко вiд Ганновера (Obermaler an die Königliche Sanitätsgeschirrfabrik zu Charlottenburg bei Hannover berufen). Крiм коротких перiодiв, Берлiн - назавжди стане центром життя Бруно Бауера. Дiд по батьковi Бруно був Антон Фрiдрiх Бауер (Anton Friedrich Bauer) Офiцiйний реєстратор в мiстi Вайсенфельс (Amtsregistrator in Weißenfels). Мати Бруно Керолайн Вiльгельмiна (Caroline Wilhelmine) була дочкою Карла Фрiдрiха Райхардта (Carl Friedrich Reichardt), Королiвського саксонського судового прокурора в мiстi Альтенбург (Fürstlich Sächsischer Hofadvokat zu Altenburg). Братами Бруно були Едгар Бауер (Edgar Bauer) (1820-1866) публiцист, друкувався пiд псевдонiмом Мартiн фон Гейсмар (Martin von Geismar) в мiстi Ганноверi, та Егберт Бауер (Egbert Bauer). Едгар пiдтримував свого брата Бруно. Едгар був вiдправлений до в'язницi за свої правi полiтичнi позицiї (анархiчнi). Пiзнiше вiн став полiцейським шпигуном уряду Данiї в Лондонi, повiдомляючи про дiяльнiсть Карла Маркса [6, c. 236f].
Бруно Бауер вiдвiдував гiмназiю Фрiдрiха-Вiльгельма в Берлiнi та вивчав протестантське богослов'я у Берлiнському унiверситетi з гегельянцями (правими) Фiлiпом Конрадом Мархейнеком та Ернстом Вiльгельмом Хенгстенбергом. Освiту здобув в Берлiнському унiверситетi, де з 1834 року читав лекцiї на богословському факультетi в якостi лiценцiата теологiї, а в 1839 роцi був переведений до Боннського унiверситету (Мал. 3.2).
Окрасою Берлiнського богословського факультету в той час був Фрiдрiх Шляймахер. Викладачем Бауера став iнший, а саме суперник Шлеймахера, Конрад Фiлiп Мархейнеке (Philipp Konrad Marheineke, з яким Бауер був у любовному зв'язку). Мета Мархейнеке виробити об'єктивнiсть християнської iстини, її реальнiсть та абсолютну достовiрнiсть. Мархейнеке думав, що може досягти цього, тiльки намагаючись слiдувати Самопрезентацiя iстини (Selbst Arbeiten dieser Wahrheit), як абсолютного суб'єкта пiзнання, який виробляє пiзнання, результатом якого є розвиток всiєї навколишньої дiйсностi, i так само, як в її iсторичнiй повнотi, як одкровення Бога - за допомогою дiалектичної моделi мислення Гегеля. Iсторiя, як матерiал, на якому доводиться спекулятивне мислення, грала для Мархейнеке та Бауера вирiшальну роль [13, с. 133].
3.1. МИСЛИТЕЛЬ БАУЕР
Богослов Бауер нiколи не пiде пiд церковни стежки. Себе вiн вважав чистим iнтелектуалом (reine Intellektuelle), i з цiєї схильнiстю його звернення до спекулятивного богослов'я Мархейнека (spekulativen Theologie Marheinekes) не дивно. Студент Бруно Бауер не захотiв залишатися тiльки вихованцем спекулятивного вчення Мархейнека, вiн побажав вiдкрити для себе чистого Гегеля.
Бауер зацiкавлений в розумiннi теоретичних базисiв церкви. Це не може вiдбуватися на основi коливання суб'єктивних вiдчуттiв, це вимагає опосередкування окремого суб'єкта i об'єктивного стану. Бруно Бауер сформував цю дiалектичну модель для свого життя. Фiлософiя релiгiї Гегеля допомогла вiдповiсти iнтересам Бауера не тiльки в поясненнi того, що вже iснує, а й у виправданнi сьогоднiшнього i абсолютного, iдеального майбутнього.
У 1829 роцi Гегель передав факультету мистецтв цiнне завдання для вивчення естетики Канта. Бауер, який щойно закiнчив перший рiк навчання, бере участь в конкурсi i виграє. Гегель зауважив молодого вченого i стає його патроном. Протеже Гегеля вiдкритi всi дороги. У своїй статтi, написанiй в цей перiод, Бруно Бауер критикує Канта i хоче прокласти шлях до єдиної орiєнтацiї в свiтi (звести воєдино вчення Канта i Гегеля). Однак, вiн не змiг цього зробити, тому що не змiг вийти за межi антиномiї суб"єктивного знання та, у кiнцевому рахунку, невпiзнанної кантовської "речi в собi". Дiалектичний iдеалiзм Гегеля закриває цю прогалину, надаючи об"єктивну причину пiзнання i простiр для об"єктивностi в русi пiзнання. Це було мистецтво, в якому безпосереднє єднiсть думки i матерiальностi матерiалiзувалося i, таким чином, виражало невичерпну плiднiсть iдеї. 15 березня 1834 року двадцятичотирьохрiчний Бруно Бауер отримав докторський ступiнь як одержувач лiцензiї. В цей же час вiн був прийнятий в абiтурiєнти в якостi приватного лектора. Вiн викладає фiлософiю релiгiї i Старий Завiт.
Бауер почав свою журналiстську кар'єру в 1835 роцi, захистивши умоглядну теологiю по критичної критики "Євангелiя" Давида Фрiдрiха Штрауса. Йому [Бауеру] доручили опублiкувати друге видання гегелiвської "Фiлософiї релiгiї", яка повнiстю змiнила акценти першого видання Ф. К. Мархейнеке.
В особистому листуваннi з Мархейнеке i з iншими кореспондентами Бауер нiколи не називав себе вiруючим, але i не атеїстом. З самого першого знайомства з Георгом Вiльгельмом Фрiдрiхом Гегелем, Бруно Бауер пiдтримував тверду критику Iммануїла Канта i тверду вiрнiсть дiалектики Гегеля та його рацiоналiстичне богослiв'я.
Бауер прагне працювати в якостi приватного викладача. З зимового семестру 1834/34 року до лiтнього семестру 1839 вiн читав двадцять дев"ять лекцiй не тiльки за згаданими вище предметiв (фiлософiї релiгiї та Старого Заповiту), але i за темами Нового Завiту та iсторiї церкви. У нього завжди невелика аудиторiя слухачiв, що пояснюється "переважанням сухої абстракцiї" (das Vorherrschen einer dürren Abstraktion). Постiйним слухачем Бруно Бауера, починаючи з 1839 року був 20-рiчний Карл Маркс. У цей перiод Бауер був надзвичайно продуктивним з точки зору лiтератури. Достеменно вiдомо про 43 рецензiї та есе. Молодий автор Бруно Бауер представляє першi докази кiлькiсної ефективностi свого пера. Цi лiтературнi статтi встановлюють особливе становище Бауера в гегелiвської школi.
У 1831 роцi помер вiд холери Майстер [Гегель]. Це зруйнує академiчну кар"єру Бауера на довгi роки.
Бруно Бауер опублiковував для Фiлiпа Конрада Мархейнеке "Журнал спекулятивної теорiї" ("Zeitschrift für speculative Theorie", Берлiн, 1836-1838) i "Критичний виклад релiгiї Старого Завiту" ("Kritische Darstellung der Religion des alten Testaments", Берлiн, 1838), виступаючи як прихильник ортодоксального або правого гегельянства (консервативного гегельянства). У своїх статтях для цих журналiв Бауер шукає свiй власний метод тлумачення Бiблiї, який також прагне подолати тi залишки рацiонально-критичного мислення, якi до сих пiр демонструє сам Мархейнеке. Замiсть iсторико-критичного методу, який залишається прив'язаним до подiлу суб'єкт - об'єкт, вiн ставить "умоглядно-критичний" метод, при якому цей подiл долається i може привести до iстинного знання тiльки через iсторичнi процеси. У реальної реалiзацiї Бруно Бауер, звичайно, змiнює висновки свого вчителя у фiлософiї релiгiї: єднiсть iсторiї Бога з людьми в їх iсторичному ходi повинно, нарештi, зарекомендувати себе в iсторiї свiдомостi Бога. Таким чином, Бауер, не помiчаючи цього, повертається на шлях суб'єктивного модернiстського мислення з наслiдками, якi згодом зроблять його, можливо, найбiльш радикальним богословом сучасностi.
Як Бруно Бауер використовував свiй умоглядно - критичний метод, видно з його першої великої роботи "Релiгiя Старого Завiту в iсторичному розвитку його принципiв", представленої в 1838 роцi. Критика iсторiї одкровення, як пояснює Бауер, означає - внутрiшнє виявлення внутрiшньої дiалектики iсторiї свiдомостi Бога, його релiгiйних iдей i поглядiв, як вона [дiалектика] з'явилася в свiдомостi єврейського народу. Через вiдсутнiсть iсторичної критики робота була вкрай консервативною. Це призвело до неправильного розумiння того, що автор мав справу з ортодоксальним бiблiстом, таким як Ернст Вiльгельм Хенгстенберг (Ernst Wilhelm Hengstenberg), впливовим прусським церковним принцом i вiдомим богословом. Бауер вступає в полемiку з Хенгстенбергом i терпить в нiй фiаско, тому що з боку Бруно Бауера вiдсутнiй науково обгрунтований метод. Це призводить до помiтного зниження авторитету Бауера в Берлiнi. Вiн стає все бiльш самотнiм на богословському факультетi i навколо Бруно Бауера утворюється вакуум. Тiльки завдяки колу однодумцiв, зустрiчi з якими вiдбувалися в пабi Стралау в Берлiнi з 1836 року (Wirtsgarten zu Stralau bei Berlin treffen), Бауер уникнув депресiї i суїциду. Оскiльки бiльшiсть з товаришiв тiльки що закiнчили навчання, група працює пiд назвою "Доктор Клуб" (firmiert die Gruppe unter dem Namen "Doktorklub"). Нiякої академiчної кар'єри не буде, але саме це залишить iнтелектуальне життя Нiмеччини в напрузi протягом двох десятилiть i сформує особливий iнтелектуальний нiмецький свiт протягом, принаймнi, двох столiть. Бруно Бауер введе в суспiльство свого брата Едгара i Йоганна Каспара Шмiдта (Johann Caspar Schmidt), якого зватимуть згодом Максом Штiрнера через його високого незабутнього чола, а так само Карла Маркса [36, с. 293-327].
З 1839 по 1841 роки, Бауер був учителем, наставником i близьким другом Карла Маркса, але в 1841 роцi мiж ними стався розрив. Карл Маркс з Фрiдрiхом Енгельсом сформулювали соцiалiстичну i комунiстичну програму, яку Бруно Бауер вiдкинув. Маркс i Енгельс, в свою чергу, вступили в полемiку з Бауером i вiдстоювали свої позицiй в двох книгах: "Святому сiмействi" ("Die heilige Familie, oder Kritik der kritischen Kritik. Gegen Bruno Bauer & Consorten") (1845) i "Нiмецькiй iдеологiї" ("Die deutsche Ideologie") (1846) (Мал. 3.3).
Фiлiп Конрад Мархейнеке через Прусського мiнiстра освiти Карла фон Альтенштайна рекомендує свого учня Бруно Бауера до вiдправки в унiверситет Бонна для переквалiфiкацiї зважаючи на втрату репутацiї в Берлiнському унiверситетi. Мархейнеке переконує Альтенштайна перевести Бауера в Бонн, щоб просвiтити гегельянством (затятим прихильником якого був Альтенштайн) Боннський унiверситет. Щоб Бауер мiг звiдти нести рацiональний внесок, як богослов, проти Берлiнської унiверситетської ортодоксальностi. Мархейнеке хотiв попутно врятувати Бауера вiд невдалого наукового захисту вiд Хенгстенберга. Однак, Бруно Бауер, замiсть створення "друзiв" до гегельянству нажив численних "ворогiв" до гегельянству в Боннському унiверситетi, де вiн вiдкрито вчив рацiоналiзму в своєму новому положеннi, як профессор богослов'я. Бауер засвiдчений в листах [Мархейнеку] антиурядового характеру. В цей час вiн намагався спровокувати скандал, щоб змусити уряд або дати повну свободу науцi i викладання її унiверситетським професорам (кафедрам), i вiн вiдкрито висловлював свою анти-просвiтницьку позицiю, або хотiв свого швидкого зняття з такої посади [36, с. 300-310].
Пiсля переселення в Бонн (1839), Бруно Бауер приєднався до младогегельянцiв (серед яких був Карл Маркс) i в негативно-критичному дусi цiєї школи написав "Критику євангельської iсторiї синоптикiв" ("Kritik der evangelischen Geschichte der Synoptiker"), за що був позбавлений доцентури. Слiдом за Давидом Штраусом пiддав критицi справжнiсть Євангелiя вiд Iоанна через фiлософського викладу, що нагадує концепцiю Фiлона Олександрiйського (iдея логосу). Надалi вiн пiддав критицi авторство Послань апостола Павла та висловив думку, що християнство бiльш еллiнiзовано, нiж ранiше вважалося.
У Боннi стався розрив в розумiннi критики Бауером i, як наслiдок, розрив з його колишнiми поглядами на християнство. При цьому вiн так само вiдмовляється вiд плану представляти всю iсторiю божественного одкровення умоглядно-критичним чином, тобто в його дiалектичному розвитку вiд Старого Завiту до єврейського свiту думки в бiльш пiзнi часи, в ранньохристиянську теологiю Писання Нового Завiту. Наступна книга, в якiй Бруно Бауер стверджує, що це перше Євангелiє тепер пропонує єдиний спосiб наблизитися до iсторичного вигляду Iсуса, буде опублiкована пiд заголовком "Критика євангельської iсторiї Iоанна". Бауер пояснює протирiччя мiж Євангелiями, кажучи, що вони є джерелом рiзних усних традицiй i що важливо витягти бiльш-менш велику iсторичну основу з того, що у них спiльного. Однак, оскiльки Євангелiя постiйно мають лiтературне походження, неможливо вiдразу знайти "чисто дане i оголене реальне". Месiя християнства стає лiтературної фiгурою. Iсторична основа християнства, таким чином, зруйнована.
Перспективи Бруно Бауера як екстраординарного професора в Боннi зменшуються. Його економiчне становище стає все бiльш складним. Вiн змушений продавати свої книги, щоб жити своїм життям. Як єдиний видавець Гегеля, вiн не може вiдмовитися вiд свого гонорару на користь вдови Гегеля (Христини Шарлотти Букрахдт / Christina Charlotte Burkhardt), яка його пригнiчує (вимагаючи все бiльше подарункiв вiд молодого коханця). Бауер вирiшує стати позаштатним автором i тепер публiкує одну працю за другою [30, с. 221-276].
У жовтнi 1841 року Вiганд (Wigand) опублiкував анонiмну книгу в Лейпцигу пiд назвою "Трубний глас страшного суду над Гегелем". Уже в груднi цензура конфiскувала першу частину видання. Але в червнi наступного року Бауер запускає продовження на ринку у виглядi брошур про вчення Гегеля про релiгiю i мистецтво. З точки зору Бруно Бауера вiра- суперечка у Гегеляякарегулюється у Фiхте, у Шлейермахера та iншими [33, с. 283-285]. Книга "Hegel's Lehre Von Der Religion Und Kunst: Von Dem Standpuncte Des Glaubens Aus Beurtheilt" (1842), свiдчить лише поверхово з позицiї ображеного християнства, вона швидше хоче висвiтлити про суперечнiсть, бо сам майстер [Гегель] та його консервативнi вiруючi не можуть або не хочуть бачити протирiччя мiж бiблiйним християнством та з гегелiвською фiлософiєю. Богу як об'єктивної величi немає мiсця в мисленнi Гегеля. У своїй вiрi, у своєму мисленнi, а також в молитвi релiгiйна людина сама по собi кружляє; то, що вiн називає Богом, є не що iнше, як проекцiя його впевненостi в собi; "Це жахливе, жахливе ядро системи, що вбиває все благочестя i релiгiйнiсть". У тринадцяти роздiлах Бауер доводить, що Гегель показує, що будь-яка релiгiя, заснована на людськiй впевненостi в собi (наприклад, в Гегеля) i зведена до неї, рiвносильна розпаду християнства.
В цей же час Бруно Бауер публiкує перший том "Критики євангельської iсторiї синоптикiв" ("Kritik der evangelischen Geschichte der Synoptiker") пiд своїм iм'ям i передає його вiдповiдальному мiнiстру Ейхгорну (Karl Friedrich Eichhorn, прогегелевскiй мiнiстр Альтенштайн помер i був замiнений на антiгегельянского кантiанця). Ейхгорн направляє лист на всi богословськi факультети i запитує експертний висновок, оскiльки автор "висловив погляди, якi нападають на сутнiсть i фактичне iснування християнської iстини в її основi". Як i слiд було очiкувати, звiти пропонують суперечливу, у основному негативну картину. В результатi "licentia docendi" (лiцензiю викладати) факультету скасовується - Бруно Бауер звiльнений (Мал. 3.4).
Наступна книга Бруно Бауера "Добра справа свободи i моєї власної матерiї" виходить в 1842 роцi в складi лiтературної збiрки у видавництвi Цюрiха i Вiнтертурi. Бауер задає питання богослов'я, якi важко перемогти з точки зору їх радикальностi. Тому, згiдно Еберлейнсу, "є однiєю з найгострiших, найрозумнiших, зайвих теологiчних i релiгiйно-критичних книжок всiх часiв". Бауер визначає релiгiю як "потреба в слабкостi, як покарання за невизначенiсть в результатi зневiри". Завдання критики тепер полягає в тому, щоб "зламати цю в"язницю i привести людей до самопiзнання" [19, с. 179-206]. А богослов"я? Це "обмеження науки". Але справжнiй ворог - це не Церква i не богослов"я, а християнська держава: "Християнська держава - це держава вiдсутностi свободи i патерналiзму, держава, якої ще не додало смiливостi дiйсно бути державою" [27, с. 197-202].
Бруно Бауер повертається в Берлiн в серединi 1842 року i залишається там до кiнця свого життя [25, с. 463-485]. Щовечора вiн зустрiчає однодумцiв у винному барi Гiппеля (Hippel) на пiвнiчнiй Фрiдрiхштрассе, в неформальному суспiльствi iнтелектуалiв, якi незадоволенi сформованими умовами [20, с. 1-113]. Це продовження колишнього "Доктора Клубу", а Бруно Бауер - глава цих "вiльних людей", прийнятих усiма. Поет Хервег (Георг Гервег) негативно вiдгукнувся Марксу про те, що вiдбувалося з цими людьми: "Якщо я не вiдвiдував суспiльство вiльних людей, в бiльшостi своїй чудових людей, це сталося <...> тому що я бачив цю легковажнiсть, цю Берлинерей (Хервег висмiює мудрецiв. Складається з двох слiв назва мiста "Берлiн" i iменi "Нерей" в давньогрецькiй мiфологiї один з найбiльш улюблених i шанованих богiв водяної стихiї (моря): добрий, мудрий, справедливий старець, уособлення спокiйного морської глибини, який обiцяє морякам щасливе плавання. Тут за змiстом вiльнодумного плавання) в тому виглядi, як вона з'явилася, тому що я ненавиджу цю плоску копiю французьких клубiв <...> i знаходжу це смiшним" [30, с. 221-276, та 31, с. 93-103].
Щоб заробляти на скромне життя, Бруно Бауер тепер пише для рiзних газет, таких як Рейнська газета (Бауер завдяки Марксу, як товаришевi, i як головному редактору Рейнської газети отримує пiдтримку в газетi), опублiкованiй в Кельнi i вiдредагованнiй Карлом Марксом. Вiн пише про партiї у Францiї, про кордон з Рейном, про французького короля, про "нiмецького громадянина" i про iсторичнi подiї. Але Бауер "падає". Прусське королiвство визнало Бауера комунiстом. Це почалося з того, що Карл Маркс написав до статтi "Буржуазiя i контрреволюцiя", попереднiй начерк мови на першiй сторiнцi "Neue Rheinische Zeitung" (Нова Рейнська газета), замiтки з приводу арешту Вiльгельма Вольфа, про факельну ходу кельнського Робочого союзу та iн. Це iнкримiнували Бруно Бауеру, а так ж то, що вiн разом з Карлом Марксом член органiзацiї Союзу комунiстiв. Бауер втрачає можливiсть до публiкацiй.
3.2. ПОЛIТИЧНI ПОГЛЯДИ БАУЕРА
У своєму освiтньому свiтi, серед теологiв i берлiнського "Фрi" (вiльних мислителiв), Бруно Бауер майже не спiлкувався з євреями, тому дивно, що на початку 40-х рокiв вiн почав займатися єврейським питанням в лiтературi. Бауер дивиться на це з точки зору того, кому фiлософiя iсторiї Гегеля дала ключ до висновку неминучого кiнця будь-якої релiгiї. Його єврейське питання - сценарiй проти будь-якої релiгiї, але також сценарiй з небезпечними антисемiтськими рисами. Для Бруно Бауера справжня сутнiсть людини - це свобода, це людство, яке долає всi кордони, а його творець - вiльна i нескiнченна впевненiсть в собi. Тому iсторичний рух забезпечить людству перемогу над релiгiєю. У християнина, вважає Бауер, є тiльки один крок - подолати християнство. Згiдно з Бауером, iудей нiчого не внiс до загального просвiтництва, тому вiн не має право на освiту вiд християн, бо просвiтництво має тiльке справжнє мiсце у християнствi (Бауер виступав проти iудейського просвiтницького руху "Гаскала" або "мендельсоновска школа", яка почалася з нiмецького мислителя Мозеса Мендельсона 1784 ("Ueber die Frage: was heißt aufklären?"), продовжував її український фiлософ Йехуда Пiнскер 1882 ("Автоемансiпацiя") i яка закiнчилась на нiмецькому публiцисте Залмане Рейзене 1923 ("Fun Mendelssohn bis Mendele. Handbuch fun der jidischer haskole-literatur"). При цьому Бауер постулює перевагу християнства над iудаїзмом. Вiн парадоксально дотримується лiнiям класичних антиєврейських стереотипiв та наївно претендує на те, щоб судити усю iсторiю як кiнцеву мету. У Бауера слова "єврей" та "iудей" - це стереотипи, якi побудованi за дiалектичною схемою Гегеля (буття - нiщо - становлення, або розумiння - дiалектичне судження - спекулятивне судження). Саме така позицiя Бруно Бауера i його якiсть "трафарету" в поєднаннi з вимогою переваги робить текст антiсемiтскiм [14, с. 329-386].
Як не дивно, не тiльки передчуття Бауера "чи зможе моя робота розкритися в нинiшнiх обставинах, якi визначили її завершення на даний момент, я не знаю" для його наступної книги "Виявлене християнство", а й його твердження: "лист все одно залишиться". Однак залишився не один лист, а один екземпляр, i для його перерозподiлу знадобилося майже столiття. Мета книги найвищою мiрою полiтична: знищити християнство шляхом реставрацiї i застосуванням атеїстичної зброї французького Просвiтництва (французьких матерiалiстом) та гегелiвської критики. Бауеру ясно, що така робота не може бути надрукована в Нiмеччинi. Ось чому вiн викликає Фребеля (Fröbel), його видавця в Швейцарiї: "Я доводжу, що релiгiя - це пекло мiзантропiї, Бог - професор цього пекла". В серединi липня 1843 року книга була надрукована, але все видання було конфiсковано у Бауера на складi Фребеля. Вiдповiдальним за це є iсторик юриспруденцiї Йоганн Каспар Бланчлi (Johann Caspar Bluntschli), який ворогував з Фребелем.
Як не дивно, в 1843 роцi в Бернi, з"явився текст атеїстичного молодого гегельянця Вiльгельма Марра (Wilhelm Marr) оснований на точному знаннi книги Бауера (працю Бауера Марр видав за свою), конфiскованого видання Фребеля. Копiя невiдомим чином дiйшла до аристократа у франкомовнiй Швейцарiї, i останнiй запозичив її у Марра. У 1909 роцi зразок знаходився у володiннi Рудольфа Штека (Rudolf Steck), i через нього вiн потрапив в амстердамський "Мiжнародний iнститут соцiальної iсторiї" ("Internationale Institut für Sozialgeschichte") [20, с. 1-113].
Крiм того, є 300 примiрникiв рукописних копiй, виявлених Ернстом Барнiколям (Ernst Barnikol) в 1914 роцi у вiддiлi рукописiв Берлiнської державної бiблiотеки. У 1927 роцi Барнiколь випустив перше видання "Вiдкритого християнства". Висновок книги: релiгiя - не бiльше нiж крок, який потрiбно подолати на шляху до правильної впевненостi в собi. Щоб стати справжньою людиною, Бруно Бауер спочатку повинин був подолати нелюдянiсть, потiм вiн повинен був дiзнатися детально про релiгiю,нарештi Бауерстав нелюдським i шанувальником нелюдяностi за своєю суттю [35, с. 102-138] (Мал. 3.5).
У 1847 роцi з'явилася тритомна повна iсторiя партiйної боротьби в Нiмеччинi, яка, по сутi, мiстила нiщо iнше, як гiгантський показ журналiв (i, вiдповiдно, була скарбом для iсторикiв журналiстики). Бруно Бауер описує новi реакцiйнi релiгiйно-церковнi течiї розглядає їх як справедливу вiдповiдь на нерiшучiсть i розчарування матадорiв Молодої гегельянської партiї в 1842 роцi: "Якщо сказати лаконiчно, то його [Бауера] реакцiя - це вiрний наслiдок руху в 1842 роцi, а релiгiйне вiдновлення - це просто доля. яку вона наворожила на себе" [36, c. 320-345]. Теоретично, ця пропозицiя наголошує на тому, що Бауер зробить практично пiзнiше перехiд вiд революцiйного лiвого гегельянства до полiтики реакцiйного консерваторського гегельянства. Еберлейнс бачить причину цього в тому, що Гегель ототожнює розумне з фактичним або нездатнiстю iнтелектуала прийняти те, що не пiдходить для мислення як такого: реакцiя вiдбулася, тому вона повинна якимось чином iнтегруватися в систему. Але якщо воно iнтегровано, тобто зрозумiло, отже, необхiдне i правильне.
Бауер висувався на мiсце в другiй прусської палатi. Чотири рази вiн перемагав але чотири рази вiдмовлявся вiд мiсця. Це кiнець полiтичної кар'єри Бауера до її початку. Його промови були збереженi. З одного боку, вiн вимагає державного протекцiонiзму, з iншого - визнання пролетарської самоорганiзацiї. У своїх наступних роботах Бауер аналiзує невдалу революцiю i все бiльше i бiльше перетворюється на консерватора. Для нього буржуазiя тепер втiлює в собi все, що паралiзує iсторичний процес. Це пов"язано з вродженою полiтичною незалежнiстю буржуазiї, її нездатнiстю приймати рiшення i страхом приймати реальнi рiшення. Бауер бачить тут iсторичну мiсiю нiмецького народу у колонiзацiї слов'ян та угорцiв. Якщо нiмцi (австрiйцi) не встигнуть колонiзувати слов'ян та угорцiв, слов'яни та угорцi це зроблять з нiмцами. Сотворiння багатонацiональної держави з Австрiйської iмперiї, за звинуваченням Бауера, це була диверсiєю слов"яно-угорського населення у парламентi iмперiї. З гегелiвського мислення Бауер напророчив роздроблення на нацiональнi держави Австрiйськiй iмперiї, всход нацiоналiстичних та расистських мислень, якi розтягнут нiмецьку iмперiю на свої самостiйнi "нелюдськi" держави. Бруно Бауер - приклад переходу вiд крайнього лiвого до крайнього правого полiтичного мислення, вiд абстрактного iдеалiзму до нелюдського цинiзму [36, c. 293-327].
У берлiнському районi Нойкельн знаходиться Бруно-Бауер-штрассе (Im Berliner Stadtteil Neukölln gibt es eine Bruno-Bauer-Straße). Ймовiрно, нiхто в цiй проблемнiй областi з багатьма емiгрантами не зможе нiчого вiдповiсти на питання про Бруно Бауера. Бауер жив тут з 1844 року. Його брат Егберт помер i залишив велику родину, яка залишилася нi з чим. Через неї [родину] Бруно Бауер порвав iз своїм колишнiм життям, i тепер живе як фермер у Нойкельн i в маєтку свого брата. У колишнiй стайнi вiн органiзував кабiнет з бiблiотекою i намагається прикрити їдкий запах навозу i гною тютюновим димом зi своєї трубки. В цьому мiсцi була створена не тiльки його основна робота "Христос i Цезар" ("Christus und die Cäsaren"), але i безлiч сучасних робiт i статей для газет про полiтичну ситуацiю на Балканах. Щотижня вiн вiдправляється в мiсто на дерев'яному вiзку. Минулого тижня у кондитера вiн обмiняв газети на натуральнi продукти, а потiм вiдвiдав друзiв. Вiн входить в свiдомiсть мiсцевого населення як "вiдлюдник вiд Рiксторфа" ("Einsiedler von Rixtorf") - iнтелектуальна i скромна людина, яку важко перемогти, "зведену до своєї голови" (манiпулює розумом i замкнута, собi на умi), яка працює не перестаючи. I вiн [Бруно Бауер] живе так, як завжди хотiв - свободним [12, c. 255].
Бауер не расист за мiрками 20-го столiття. Тому що вiн розглядає рiзноманiтнi раси як умову iсторичного успiху народу. Вiн дiагностує процес зруйнування iнституту монархiїу європейських країнах. Причиною цього є руйнування переважним iндивiдуалiзмом всiх традицiйних патрiархальних структур. Бруно Бауер присвятив велику частину своєї iнтелектуальної дiяльностi продовженню цього процесу розпаду на Заходi (Падiння Другої Французької Республiки та прихiд до влади через переворот Наполеона III у 1851 роцi з 2 по 10 грудня). Вiн бачив можливiсть об"єднання для Нiмеччини (на Заходi, з iншими удiльними нiмецькими князiвствами) та з Росiєю (на Сходi) для встановлення пан"європейської гегемонiї. Встановлення "Pax Europa" - "Європейського свiту". При повному пiдкореннi iндивiда державi, є збiг протилежного, єдиного на бiльш високому рiвнi. Бруно Бауер, мислитель-нонконформiст, якого державна влада позбавила своєї посади викладача, i тепер "вiльна людина" вiтає всемогутню державу росiйського царя, перед яким iснує тiльки абсолютне пiдкорення. Цар (кайзер / цiсар) - Дух народу. Цар (кайзер / цiсар) - Дух землi. Цар (кайзер / цiсар) - Дух Бога.
В останнiй перiод своєї наукового та лiтературної дiяльностi, мiж 1859 i 1868 роками, у свiтоглядi Бауера знову вiдбулася змiна: з ватажка полiтичного i фiлософського радикалiзму вiн став красномовним захисником прусського консерватизму, яким показав себе в публiцистичних статтях i в якостi спiвробiтника "Енциклопедiй держави i суспiльства" ("Staats- und Gesellschaftslexikon'a") в 23 томах (або "Лексикон держави i суспiльства") Р. Вагнера. Багато з статей належать самому Бауеру. У них Бауер виявляється iнтелектуальним автором цього антисемiтського нацiоналiзму на антихристиянської основi, який формує iнтелектуальну основу i є безпосереднiм попередником нацiонал-соцiалiзму. I разом з цим Бауер посiдає третє мiсце в iнтелектуальнiй iсторiї 19-го столiття на додаток до антихристиянського тлумача i попередника марксизму. Крiм Вагнера (композитора), саме завдяки йому антисемiтськi iдеї перейшли в консерватизм (саме Вагнер остаточно "перекував" Бауера у своєї iдеї "єврейської змови"). Бауер переконаний, що євреї прагнуть пiдкорити свiт i встановити єврейське свiтове панування. Вiн також бачить в них паразитiв, якi експлуатують i висмоктують довiрливих гостей. Основна робота Бауера, "Христос i Цезар", з"явилася в 1877 роцi, коли Бауер звернувся до одного з основоположникiв Олександрiйської школи фiлософiї Фiлона Олександрiйського (Philos von Alexandria). Бруно Бауер працював над грецькою фiлософiєю таким чином, що це можна розглядати як пiдготовчий етап до християнства. Разом з тим вiн бачить Фiлона Олександрiйського поруч з Сенекой як фактичного творця образу Месiї. Щоб показати це Бауер скасував попереднiй подiл мiж профаном i церковною iсторiєю, i розглядав полiтичнi та релiгiйнi подiї як двi сторони загальної тенденцiї. Яким би "застарiлим" Бауер нам не здавався, пiдняттям iсторичного питання у теологiчному дискурсi Месiї залишилося вiдкритим.
Бауер у "Христос i Цезар" користувався доробками Гегеля, який свого часу написав книгу "Життя Iсуса" (Das Leben Jesus) (1795 року).
Робота не мала назви та при життi Гегеля не була опублiкована. Вперше видана нiмецькою мовою в 1907 роцi.
Гегель у своїй роботi стверджував наступне:
1. Iсус не був Богом.
2. Iсус не був Месiєю.
3. Не було непорочного зачаття Iсуса.
4. Немає нiякого воскресiння Iсуса.
5. Не було пiднесення Iсуса.
6. Чудеса Iсуса - казка (наприклад, перетворення води на вино, ходiння по водi, нагодований 5000 людей 5 хлiбами, воскресiння Лазаря i iншi).
"Сенс його менi зрозумiлий, але менi вiн неприємний", - каже старiючий борець проти християнства, євангельський пастор i iсторик церкви Герман-Петер Еберлайнс - "його маленькi темнi очi, розумнi, але грубi, нудьгують у всьому, що їм заважає. Вiд свого власного усвiдомлення i самотностi йому довелося пiти проти Бога, проти своєї гомосексуальної орiєнтацiї, проти свого християнського вiросповiдання i проти своєї єврейської кровi" [Еберлайнс, 2009, с. 255] (Мал. 3.6).
Бауер несподiвано помер (iнфаркт) 13 квiтня 1882 року в Рiксдорфе (Rixdorf). Надгробок все ще там - але не в первiсному мiсцi. Пiсля вiдкриття нового кладовища св. Якоба на Херманнштрассе вiн був перенесений туда [12, c. 255-256].
ВИСНОВКИ
1. Бруно Бауер є значною iсторичною постаттю європейського масштабу, що представляє винятковий iнтерес як для нiмецької класичної фiлософiї, так i для iсторiї атеїзму.
Завдяки Бауеру була зроблена спроба представити всю iсторiю божественного одкровення умоглядно-критичним чином, тобто в його дiалектичному розвитку вiд Старого Завiту до єврейського свiту думки в бiльш пiзнi часи, в ранньохристиянську теологiю Писання Нового Завiту. 2. В рамках цiєї течiї була переосмислена i сформульована Бауером заново проблема взаємин суб"єкта та об"єкта, був розроблений дiалектичний метод пiзнання i перетворення дiйсностi.
3. Бауер стверджував, що мислення в самому собi має мiстити об"єктивне, щось, що виходить за його межi. I це об"єктивне в мисленнi, iснує тому, що воно мислить саме по собi, робить себе предметом мислення, "роздвоюється", дiлиться на суб'єктивне та об'єктивне значення.
4. Як молодогельянця Бауера надихала думка Гегеля, що метою i обiцянкою iсторiї є заперечення будь-яких обмежень людської свободи, що Свобода i Розум є рушiйними силами iсторiї.
5. Будучи студентом Г.В.Ф. Гегеля, Бауер був радикальним рацiоналiстом в фiлософiї, полiтицi i в бiблiйнiй критицi. Бауер дослiджував джерела Нового Заповiту, i, починаючи з гелленофiлiї Гегеля, прийшов до висновку, що раннє християнство бiльше зобов"язане давньогрецькiй фiлософiї (стоїцизму), нiж iудаїзму.
6. Бауер зацiкавлений у розумiннi теоретичних базисiв церкви. Це не може вiдбуватися на основi коливання суб"єктивних вiдчуттiв, це вимагає опосередкування окремого суб"єкта i об"єктивного стану. Бруно Бауер сформував цю дiалектичну модель для свого життя. Фiлософiя релiгiї Гегеля допомогла вiдповiсти iнтересам Бауера не тiльки в поясненнi того, що вже iснує, а й у виправданнi сьогоднiшнього i абсолютного, iдеального майбутнього.
7. Бауер пояснює протирiччя мiж Євангелiями, кажучи, що вони є джерелом рiзних усних традицiй i що важливо витягти бiльш-менш велику iсторичну основу з того, що у них спiльного. Однак, оскiльки Євангелiя мають лiтературне походження, неможливо вiдразу знайти "чисто дане i оголене реальне". Месiя християнства стає лiтературної фiгурою. Iсторична основа християнства, таким чином, зруйнована.
8. Для Бруно Бауера справжня сутнiсть людини - це свобода, це людство, яке долає всi кордони, а його творець - вiльна i нескiнченна впевненiсть в собi. Тому iсторичний рух забезпечить людству перемогу над релiгiєю. У християнина є тiльки один крок - подолати християнство. Єврею, оскiльки, згiдно з Бауеру, вiн нiчого не внiс до просвiтництва, а просвiтництво "має справжнє мiсце в християнствi", йому важче. При цьому Бауер постулює перевагу християнства над iудаїзмом. Вiн парадоксально дотримується лiнiям класичних антиєврейських стереотипiв та наївно претендує на те, щоб судити усю iсторiю як кiнцеву мету.
9. Бауер бачить iсторичну мiсiю нiмецького народу у колонiзацiї слов"ян та угорцiв. Якщо нiмцi (австрiйцi) не встигнуть колонiзувати слов"ян та угорцiв, слов'яни та угорцi це зроблять з нiмцами. Сотворiння багатонацiональної держави з Австрiйської iмперiї, за звинуваченням Бауера, це була диверсiєю слов"яно-угорського населення у парламентi iмперiї. З гегелiвського мислення Бауер напророчив роздроблення на нацiональнi держави Австрiйськiй iмперiї, всход нацiоналiстичних та расистських мислень, якi розтягнут нiмецьку iмперiю на свої самостiйнi "нелюдськi" держави. Бруно Бауер - приклад переходу вiд крайнього лiвого до крайнього правого полiтичного мислення, вiд абстрактного iдеалiзму до нелюдського цiнiзму.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бауер, Бруно // Фiлософський енциклопедичний словник / В. I. Шинкарук (гол. редкол.) та iн. - Київ : Iнститут фiлософiї iменi Григорiя Сковороди НАН України: Абрис, 2002. - 742 с.
2. Ленин В.И. По поводу заявления Бунда. Полное собрание сочинений. Издание 5. Том 7. Москва: Политиздат, 1967. - 650 c.
3. Перепелица О.Н. Буття i насолода: вiд суб"єкта cogito Декарта до суб"єкта imago де Сада. Sententiae, 2016. С. 82-93.
4. Перепелица О.Н. Философия маркиза де Сада: перцепт и концепт на фоне нарратива. "Эйдос", 2013. С. 48-51.
5. Тацит, Корнелий. Сочинения в двух томах. Т.1. Анналы. Малые произведения. Л., Наука, 1969. - 444 с.
6. Allgemeine Deutsche Biographie. Duncker & Humblot. Leipzig. Band 46, 1902. - 778 с.
7. Bauer, Bruno. Die Judenfrage, 1843. - 128 с.
8. Breckman, Warren. Die Entthronung des Selbst. Marx, die Junghegelianer und der Streit um den Begriff der Persönlichkeit. In: Dialektik: Enzyklopädische Zeitschrift für Kulturphilosophie. 1, 2002.
9. Breckman, Warren. Die deutschen Radikalen und das Problem des Nationalcharakters 1830-1848. In: Marx-Engels Jahrbuch, 2009. - 238 с.
10. Dieter, Henrich. Between Kant and Hegel: Lectures on German Idealism, Harvard University Press, 2003. - 400 с.
11. Dudley, Will. Understanding German Idealism, 2007. - 224 с.
12. Eberleins, Hermann-Peter. Biographie Bruno Bauer: Vom Marx-Freund zum Antisemiten, 2009, Dietz, Berlin. - 255 с.
13. Engelmann, Hans. Die Entwicklung des Antisemitismus im 19. Jahrhundert und Adolf Stoeckers "Antijüdische Bewegung". Theol. Dissertation. Erlangen, 1953. - 152 c.
14. van den Bergh Eysinga, G.A. "Aus einer unveröffentlichten Biographie von Bruno Bauer. Bruno Bauer in Bonn 1839-1842". Annali Feltrinelli, Vol. 6, 1963. - 725 c.
15. Fromm, Eberhard. Geistiger Kopf der Junghegelianer. Edition Luisenstadt, 1997. С. 50-56.
16. Heman, Carl Friedrich. Die religiöse Weltstellung des jüdischen Volkes. Hinrichs, Leipzig 1888. Zitiert in: Verein der Freunde Israels (Hrsg.): Judaica: Beiträge zum Verständnis des jüdischen Schicksals in Vergangenheit und Gegenwart, Band 53. Evangelische Judenmission / Stiftung für Kirche und Judentum, Zwingli, Basel 1997. - 141 c.
17. Herzl, Theodor. Der Judenstaat. M. Breitenstein's Verlags-Buchhandlung, 1. Auflage. Berlin und Wien, 1896. - 86 с.
18. Ideen für den Unterricht zum Lutherjahr 2015 - ab Klassenstufe 8; mit Kreativwettbewerb "Mein TAG - mein Erkennungszeichen!"; ein Projekt der Stiftung Lesen gemeinsam mit der Staatlichen Geschäftsstelle "Luther 2017" / [verantw.: Jörg F. Maas. Red.: Silke Schuster. Fachautoren: Burkhard Hoffmann; Sönke Krützfeld; Markus Reinbold]. - Mainz: Stiftung Lesen, 2015. - 37 Bl.: III
19. Leopold, David. "The Hegelian Antisemitism of Bruno Bauer," History of European Ideas. Vol. 25, 1999. - 339 c.
20. Mayer, Gustav. "Die Anfänge des politischen Radikalismus im vormärzlichen Preußen," Zeitschrift für Politik, Vol. 6, 1913, Heft 1, Sonderdruck. - 744 c.
21. Moggach, D. and Schimmenti Gabriele eds., Bruno Bauer. Sui Principi del Bello, Palermo University Press, 2019. - 162 с.
22. Muirhead, J. H. How Hegel Came to England. New Series, Vol. 36, No. 144 (Oct., 1927), pp. 423-447 (25 pages). Oxford University Press.
23. Oesterreich, P.L. Fichtes philosophische Religion in der Anweisung zum seligen Leben. In: A. Franz/W. G. Jacobs (Hrsg.), Religion und Gott im Denken der Neuzeit, Paderborn/München/Wien, 2000. - 228 c.
24. Pannekoek, Anton. Behrens, Diethard. Mattick, Paul. Marxistischer Anti-Leninismus. Softcover, 1990. - 232 с.
25. Peled, Yoav. "From Theology to Sociology: Bruno Bauer and Karl Marx on the Question of Jewish Emancipation," History of Political Thought. Vol. 13 (3), 1992. - 784 c.
26. Potepa, Maciej. Handbuch Deutscher Idealismus. 2005. - 252 c.
27. Quante, Michael. "Rezension: Der Redaktionsbriefwechsel der Hallischen, Deutschen und Deutsch-Französischen Jahrbücher (1837-1844), 2010. Hrsg. Martin Hundt", Hegel-Studien. Vol. 45. - 285 c.
28. Spahn, Martin. Holy Alliance. The Catholic Encyclopedia. Vol. 7. New York: Robert Appleton Company, 1910. Sandkühler, Hans Jörg. Handbuch.
29. Deutscher Idealismus, 2005. - 440 с.
30. Sass, Hans-Martin. "Bruno Bauers Idee der Rheinischen Zeitung", Zeitschrift für Religions- und Geistesgeschichte. Vol. 19, 1967. - 384 c.
Sass, Hans-Martin. "Bruno Bauer"s Critical Theory". Philosophical Forum. Vol. 8, 1978.
31. The Jubilee of the first Zionist Congress, 1897-1947. - 110 с.
32. de Vos, Lu. "Rezension: The New Hegelians, ed. Douglas Moggach" Hegel-Studien, Vol. 46, 2012. - 368 c.
33. Wallat, Hendrik. Das Bewusstsein der Krise Marx, Nietzsche und die 33. Emanzipation des Nichtidentischen in der politischen Theorie. Edition Moderne Postmoderne, 2009. - 598 с.
34. Waser, Ruedi. Autonomie des Selbstbewußtseins. Eine Untersuchung zum Verhältnis von Bruno Bauer und Karl Marx (1835-1843). Tübingen, 1994. - 240 с.
35. Zarnado, Aldo. Bruno Bauer Hegeliano e Giovane Hegeliano. In: Rivista Critica di Storia Della Filosofia. Vol. 21, 1966. - 120 c.
ДОДАТКИ
Мал. 1
"Батьки" нiмецького iдеалiзму
Мал. 2
Схема створення iсторичної постатi Христа
Мал. 3.1
Сiмейне дерево Бауерiв
Мал. 3.2
В унiверситетськi роки. У вiцi приблизно 20-25 рокiв [21, c. 67]
Мал. 3.3
Фiлософська схема Бауера
Бауер вважавав архе це дух, який сформував природу, вона в свою чергу має певнi матерiалiстичнi закони (логiчнi) i це все осягається людиною задопомогою iсторiї
Мал. 3.4
Бауер вважав, що з фiзики з'являється логiка. З логiки формується етика (автомная логiка) кожного суспiльство
Мал. 3.5
Бруно Бауер за кiлька рокiв перед iнфарктом [21, c. 130]
Мал. 3.6
Написано: "Тут лежить / спочиває доктор фiлософiї Бруно Бауер. 6.9.1809-13.1.1882.Вiн був громадянином Рiксдорфа" [21, c.150]
![[]](/img/k/kuznecow_mihail_jurxewich/brunobauerandgermanclassicalphilosophyfromrighttolefthegelianism/screenshot_1.png)
![[]](/img/k/kuznecow_mihail_jurxewich/brunobauerandgermanclassicalphilosophyfromrighttolefthegelianism/screenshot_2.png)
![[]](/img/k/kuznecow_mihail_jurxewich/brunobauerandgermanclassicalphilosophyfromrighttolefthegelianism/screenshot_3.png)
![[]](/img/k/kuznecow_mihail_jurxewich/brunobauerandgermanclassicalphilosophyfromrighttolefthegelianism/screenshot_4.png)
![[]](/img/k/kuznecow_mihail_jurxewich/brunobauerandgermanclassicalphilosophyfromrighttolefthegelianism/screenshot_5.png)
![[]](/img/k/kuznecow_mihail_jurxewich/brunobauerandgermanclassicalphilosophyfromrighttolefthegelianism/screenshot_6.png)
![[]](/img/k/kuznecow_mihail_jurxewich/brunobauerandgermanclassicalphilosophyfromrighttolefthegelianism/screenshot_7.png)
![[]](/img/k/kuznecow_mihail_jurxewich/brunobauerandgermanclassicalphilosophyfromrighttolefthegelianism/screenshot_8.png)