Аннотация: Бiльше за все на свiтi Олеся любила танцювати...
Коли янголи танцюють
Бiльше за все на свiтi Олеся любила танцювати. Нi, вона нiколи не вчилася у балетнiй школi, вся її танцювальна освiта обмежувалась роком навчання у групi "за iнтересами", проте ще коли мама брала її на руки, мiцно-мiцно обiймала i кружляла кiмнатою пiд чарiвнi пiснi старенького радiо - всi казали: "О! Наша Олесечка виросте вiдомою танцюристкою!".
Так Леся i росла: з усвiдомленням, що стане танцюристкою.
I необов'язково - "вiдомою". Бо ще Олеся любила їсти шоколаднi цукерки, малювати у братових зошитах, вирiшувати приклади з математики, читати казки i книжки про чарiвнi iсторiї... i цiлком допускала, що виросте i стане програмiстом, як тато, а танцювати буде лише для власного задоволення. Але танцювати! Обов'язково. Як же iнакше?
Як iнакше, їй довго пояснювали поважнi лiкарi, навiть - один старий професор прийшов i розказував, чому вона не зможе танцювати на шкiльному новорiчному вечорi, i її роль маленької феї вiддадуть Наталцi з Другого "А" класу. Не зможе, тому що впала з кам'яної шкiльної огорожi i боляче забилася, а ще якесь там "ущемлення" i "дезорганiзацiя моторно-вiсцелярних взаємин" i тепер має тiльки лежати, щоб потiм могла сидiти, а потiм, можливо, - й стояти, i, навiть, танцювати (тут професор трохи закашлявся, певно з'їв двi пачки морозива на вулицi), але то вже - надто потiм, щоб про це думати зараз. "Може, все ж таки, програмiстом?"
Олеся не плакала. Ну, майже: лише, коли послизнулась i впала, бо дуже боляче було. А взагалi - все мало бути добре. Тому що лiкарi в неї - найрозумнiшi, а мама тепер готувала їй найсмачнiшi i найкориснiшi страви, щоб вона швидше одужувала, а тато пообiцяв їй подарувати на Новий рiк комп'ютер - зовсiм свiй i найновiшої моделi, а Дмитро...
Дмитра батьки, коли трохи заспокоїлися пiсля розмови з лiкарями, попрохали знайти для сестрички нового подарунка, а тi чобiтки, що вiн придбав нещодавно, вiднести назад, до крамницi. Дмитро пiшов. Проте у крамницi без чеку назад товар не приймали. Що тут поробиш?
--
Не викидати ж їх! - вигукнув вiн спересердя i озирнувся: є хтось незгодний?
Незгодних з Дмитром не було. Лише голуби щось йому проворкували, а голуб'ячої мови хлопець не знав.
Якби знав - дiзнався б багато цiкавого!
Тож вiн пiшов до iншої крамницi i купив для Олесi останню книжку про англiйського чаклуна-пiдлiтка Гаррi. Особисто йому цей хлопець в окулярах аж нiяк не подобався, та Олеся i її друзi так зачитувались його пригодами, що забути й не купити нової книжки було б просто соромно.
А чобiтки Дмитро заховав глибоко в шафу. I подарував на Рiздво, коли батьки вже пiшли спати, а Олеся - ще нi, бо читала в лiжку i ходити їй було нiкуди не потрiбно. Якби й могла.
--
Бачиш, Лесько, як воно - менi тут отець Георгiй розказав одну таємницю... Ти знаєш, на Святвечiр до кожної дитячої кiмнати прилiтають янголи. Вони обмахують крилами маленькi лобики, щоб вiдiгнати поганi сни, i танцюють на пiдвiконнях, щоб траплялося з малечею весь рiк якомога бiльше хорошого i якомога менше поганого. Вiдганяють своїми танцями погане, розумiєш? I я собi подумав, а якщо ми залишимо на пiдвiконнi цi чобiтки, вони ж не зможуть їх оминути? Обов'язково вдягнуть i станцюють у них. А вранцi ти їх одягнеш, i янгольське чарiвництво допоможе тобi одужати скорiш... як ти гадаєш? Одягнуть янголи нашi чобiтки?
--
Обов'язково вдягнуть! Чобiтки ж такi гарнi! Став на пiдвiконня... i ближче до кватирки, щоб одразу їх помiтили... став!
Вранцi тато схопився за голову, а мама - за серце, побачивши чобiтки на пiдвiконнi. Ох, i дiсталося Дмитровi потiм на горiхи!
А Олеся знайшла у лiвому чобiтку маленьке пiр'ячко - певно так енергiйно i задоволено танцювало якесь янголятко, що й не помiтило, як пiр'я з крила загубило...
Вже через рiк на рiздвяному вертепi Олеся танцювала партiю янгола, що вiвчарям радiсну звiстку принiс. Обережно танцювала, не поквапом, проте танцювала, i радiли з цього у залi для глядачiв мама, тато i старший братик Дмитро.
А голуб'яче пiр'ячко десь загубилося за рiк - чи багато йому треба, щоб загубитися?