Я сидів на вікні і замислено втикав на те, як Росіелевський дракон ганяв на озері зграю качок, а ті з диким вереском відлітали кудись в район лісу і вже не поверталися. А ящірка робить успіхи... От би ще змусити його виловлювати наглу птицю і приносити до Анда в кухню... Я викинув бичок і потер голову. Хулі ж вона так болить?.. Чи то я бився об арматуру, чи то мене арматурою били?..
* * *
- Око Грифона... Нє, не хочу, - Ерідан закривала і відкривала Вказівник вже раз в двадцятий. - Що там далі?.. Кіготь Сфінкса... Я що, якусь істоту зібрати маю?!
Дівчина почала мучити бідну книжку ще з більшим азартом. Черевики Джинна... Меч Зорі... Колба Смерті... Ерідан скривилася і лупнула Вказівником по столі. Почулося приглушене скавчання.
- Ну, і чого ти мявкаєш? Ща щось підберемо, не переживай.
Ерідан покосилася на зв*яз ану, як палка ковбаси, пантеру і заржала. Вона витратила пів ранку, щоб виловити вже злегка-сильно підзаїбавшу її тварину, коли та перебувала окремо від Росіелі. І тепер заняття дівчини зводилось до того, щоб обрати такий світ, куди можна було б викинути пантеру, не боячись, що хазяйка подасться туди і поверне свою улюбленицю на територію замку.
Ерідан пригрозила пантері файєрболом і розкрила книгу. Але замість назви артефакту на сторінці акуратним готичним шрифтом було написано таке, від чого дівчина впала в ступор.
Вказівник закінчився. Ви вичерпали запас наданих вам кредитів на існування.
Рівно через сім днів Орден та всі його адепти-жителі-здобутки будуть перетворені на єдину матерію і передані в користування Універсальним Алхімікам.
Попередити трансформацію можна знайшовши Божественний Розум. Це відстрочить усунення Ордену на невизначений термін.
Viva Kou
Ерідан на автопілоті дочитала послання і хотіла було закрити книжку, коли у всьому замку пролунав дзвінок... Дівчина передьорнула плечима, дістала мобільник, на дисплеї якого замість номера висвітлився штрих код, і піднесла його до вуха.
- Альо...
- Прочитали інструкцію? Два рази повторювати не буду, - єхидно оповістив незнайомий жіночий голос, і в трубці почулися короткі гудки.
- Що за інструкція? - В головну залу влетів нічого не доганяючий Андріан зі звисаючими з голови макаронами.
- Яка, на хрен, інструкція? - Веном ледь не скотилася зі сходів.
- Хто це дзвонив? - Зікі здивовано дивилася на свій мобільний.
* * *
Коли я спустився в головну залу, там творилося щось нев*їбенне. Всі орденці скупчились навколо Вказівника і репетували дурним голосом.
- Народ... - поморщився я, тримаючись за голову, яка все ще нещадно розколювалась. Нуль реакції. На поверещати мазохізму не вистачило, і я швиранув в компанію канделябром. Мене помітили...
- Сетс! Читай! - Хаул схопив мене за шкірник і ткнув носом у Вказівник. Я пробіг очима текст (для цього, правда, прийшлося концентрувати погляд ледь не переносиці, бо вікінг не потрудився мене відпустити) і зрозумів, що ні чорта не зрозумів.
- Ну, і що це за хрень?
- О-ось! - з розумним виглядом підняла палець Акарі. - Не зна-аєм...
- Ну, розберетесь - скажете, - хмикнув я, якимось чудом вирвавшись з мертвої хватки Хаула. Мені б зараз з кілограм таблеток, щоб мозок перестав тиснути на череп... Я розлігся на дивані і додав гучності в плеєрі.
Хулі вони так розпизділись? Перекрикують навіть black! Але тепер фіг виберешся до своєї кімнати, бо розведуть полеміку про те, що користі з мене ніякої, і припряжуть до роботи. А от цього мені якраз не хочеться...
- Що ми знаємо про Божественний Розум? - поцікавився Андріан, видрапавшись на стіл.
- А ні хрена, - висловив думку більшості я.
- Ну... Божественний aka Всесвітній Розум - це легендарна Сила... - заговорила Росіель. - Його можливості безмежні. Через це колись, ще на зорі світостворення, наймогутніші маг розділили його на дві частини. З того часу ці половини реєнкарнують у звичайних людей.
- То нам треба шукати середньостатистичних челів? - припухла Ерідан. - Як?!
- Як завжди, - фиркнула Зікі. - Он портал відкритий. Так що вперед.
- Ну, і хто йде? - Веном була явно не в дикому захопленні від нависаючої перспективи.
- Ерідан - бо добила Вказівник, - категорично заявила Росіель. - Ну... і Сетсуна! Бо ні чорта не робить!
- Щазз! - одночасно зреагували ми з валькірією. - Розбіглись!
Але, як не обідно, нас нагло в портал закинули. Спочатку Ерідан, а потім, після недовгих пручань, і мене...
* * *
- Бля-адь! - Я зі всьої дурі вгрібся в ядерно-жовтий кіоск і сповз на асфальт. Повернусь в замок і так "подякую" цим активістам, що за місяць не вилікуються! Я потер голову, що мов дзвін, гуділа і піднявся на ноги. Так, де Ерідан?.. Запхавши назад у вухо вилетівший навушник, я оглянувся. Дівчина валялася на перехресті і лупилася з якимось чуваком, дуже схожим на інквізитора... Навколо сигналили машини, водії яких ледве встигали вивернути кермо. Мало того, що Ерідан може бути вбитою, так її ще й задавити можуть! Я хотів було притормозити найбільш підозрілий опель силовою атакою, але в мене нічого не вийшло... Ей, тільки не кажіть мені, що Сила не діє... Я покрутив головою, в надії знайти хоч би щось, що могло б допомогти, і побачив двох нефорів.
Хлопці, приблизно одного зі мною віку, стирчали біля палатки з пиріжками і втикали на Ерідан. Ну, вигляд здивування інтернаціональний... Таким жестом користуються лише представники труе неформалізму: вирячені очі, відпавша щелепа і один витягнутий навушник. І чого вони дивляться на валькірію так, ніби вона катається по дорозі просто від нема що робити?.. Я потер бідного лоба, на якому досить швидко з"являлася шишка, і направився було допомагати Ерідан, коли остаточно прифігевші нефори схилили голови один до одного. Між ними пройшов якийсь спалах, що супроводжувався енергетичною хвилею, і інквізитора відкинуло метра на три. Він прокотився по капоту якоїсь випадкової тойоти з такою силою, що з-під того вилетів радіатор (а... звідки я знаю, що таке радіатор? тойота? капот?). Ерідан в повному ступорі підняла відлетівший бампер, покрутила його в руках і ще раз подивилася на валявшогося у відрубі інквізитора.
- Альо, металіки. - З трохи шизанутою посмішкою я підплив до хлопців. - Ви в курсі, що ви Божественний Розум?
- Га? - не змінюючи виразу обличчя нефори перевели погляд на мене.
- Потім поймете! - махнув рукою я і заштовхав їх у злегка дьорганий портал. - Ерідан, давай рухайся! Тут нема лопати, щоб я знов підпирав прохід!
Дівчина з довільною мордахою пнула інквізитора під зад і зникла у сяючому колі, так і не розлучившись зі своїм бампером. Ми опинились у своєму світі і ледь не налетіли на парочку, яка в повній, цілковитій прострації втикала на замок... Ну, і що тепер з ними робити?..