Коли помре поет останнiй 
Ми не дiзнаємось про це 
Бо з неба, сповнена вiршами,
Сумна сльоза не потече 

Не зникне, як рум"янець сонце,
Не струсить всiх людей земля,
Лише хтось скаже при нагодi 
Що з ним пiшла й поезiя 

I далi свiт наш буде жити,
Без нього, без його вiршiв...
Аж поки не почнем нiмiти,
Бо вимруть також всi пiснi 

Розтане вся краса верлiбрiв,
I прозачно так, без слiв,
Ми й самi  зникнемо у свiтi,
Або почнем шукать свiтiв ,
Чи навiть iншо планети,
На нашу схожу, мов сестра,
Де всi, буквально всi поети,
Й говорять виключно в вiршах. 

Ми там оселимось iз ними,
I у дарунок привезем,
Разом iз гiлкою калини,
Мiльйон, а то i два пiсень. 

Ми привезем Франка й Шевченка,
Ми нашу пам'ять привезем,
I стане тiсною планетка, 
Де ми нове життя почнем...

Нехай помре поет останнiй,
Поезiя не вмре iз ним...
Вiршi могильний знищать камiнь,
Бо десь народиться новий 

02.03.2011 р