Ранок. Метро. Тіки-тіки відійшов поезд. знеровані люди стоять поодинці на платформі. Поодаль стоїть сурний чоловяга з дитиною. Дитина збентежена и схвильована.
- Тато, оце воно, таке метро? - в голосі чуеться передчуття свята
- Нет синку. Метро приедет.
Проходить 10 секунд. Люди начинають нервинчать і ерзати на місці.
- Тато, а когда же метро?
- Скоро синку, скоро.
Проходить ще 10 секунд.
Некоторие особо нервные починають дивитися у тунель. Остальні толкаються і матюкають усе на світі.
- Тато, ето метро?
- Нет синку, скоро уже. Терпи.
Прошло 15 секунд. раздаеться недалечко звук приближающегося метро. люди шумят, толкаются и тихо матюкаясь підходять до жовтої смуги.
С шумом і гамом, в перемішку з криками похилі люди пробиваються і мчаться вовнутрь. Інші слідом проталкиваються. Чується мат, коє де видно драку. Злі очі людей дивляться на своїх сусідів.
- Тато! Я поняв! оце метро!
Метро отьезжает захлопунв свои двери.
- Нет синку. То був цирк. Метра не будет. Его отменили.
Скупа, мужска сльоза котиться по щоці чоловіка.