Невеликий, пишно вбраний зал ресторану цього вечора, на диво, пустував. Квартет музикантiв закiнчив грати чергову мелодiю i розiйшовся на перерву. Бармен мляво потирав i без того блискучi фужери, намагаючись хоч чимось себе зайняти. Дiвчата зiбралися на кухнi для обговорення останнiх новин. Дискусiя була монотонною, тому Оленка досить швидко втратила цiкавiсть. Дiставши з сумки кiлька пiдручникiв та конспект, дiвчина попрямувала до улюбленого мiсця, де часто любила засиджуватись. Завтра контрольна... Хоч Оленка й не сумнiвалася в тому, що напише її на вiдмiнно, все ж вирiшила iще раз повторити. Пiдiйшовши до сусiднього столика, вона взяла стiлець i поставила поближче до камiну, який у цей холодний осiннiй вечiр був єдиним джерелом тепла. Влаштувавшись, дiвчина взялася за пiдручник.

  Через деякий час пролунав мелодiйний звук дзвiночка, сповiщаючи про прихiд нового вiдвiдувача. Оленка оглянулася. Дiвчат видно не було. "Що б їх!... Здається, вони думають, що зарплата їм нараховуватиметься сама". Неохоче пiднявшись, Оленка вiдложила пiдручник в сторону, взяла блокнот з олiвцем i попрямувала прийняти замовлення.

  Ще здалеку чоловiчий профiль в пальто здався дiвчинi знайомим. Коли вiдвiдувач почав оглядати зал, Оленка впевнилась у своїй здогадцi. "Ангел! Цiкаво, що йому не сидиться у таку пору в теплiй кiмнатi?" Ковзний погляд зупинився на Оленцi й обличчя хлопця осяяла лукава посмiшка. Серце дiвчини почало помiтно швидше вiдбивати ритм. Натягнути привiтну посмiшку не склало труднощiв.

  - Привiт! Не очiкувала тебе тут зустрiти... Особливо в таку погоду. Будеш щось замовляти? - Оленка була напоготовi.

  - Привiт! Та не сидiлось менi в кiмнатi. Надумав прогулятись. Потiм згадав, що ти сьогоднi працюєш. Вирiшив зайти, провiдати. - Хлопець знаком попросив дiвчину нахилитись ближче - Пiдкажеш щось не занадто складне, щоб втамувати голод? - теплий подих Ангела приємно залоскотав за вухом, викликавши хвилю мурашок, яка швидко поширила по всьому тiлу Оленки.

  - В цей час можу тiльки запропонувати сендвiч з чаєм. - дiвчина намагалася побороти тремтiння голосу. "Що зi мною таке? - подумала вона про себе - Ще нiколи моє тiло так вiдкрито не реагувало на близьку присутнiсть хлопця. Навiть пiд час зустрiчей з Сашком".

  - Чудово. - "Знову та зваблива посмiшка! Я так швидко зiйду з розуму!"

  - Зачекай хвилинку. - потрiбно з цим закiнчувати - Я все принесу. - Оленка поспiшила вiдiйти.

  Прямуючи коридором до кухнi, дiвчина обдумувала те, що щойно сталося. "З якого дива мене так зачепила одна лише посмiшка Ангела? Ми з ним друзi. I крапка!". Перед дзеркалом Оленка зупинилася.

  - Що втупилась? - промовила дiвчина до свого образу - Тобi мало пережитого? Всього лише два мiсяцi тому ти дала сама собi клятву не вiрити втiшним словам i палким поглядам хлопцiв. I що тепер? Ти пасувала перед однiєю посмiшкою! Йо**! Тримай себе в руках! Iнакше, сама потiм про все пожалкуєш.

  З цими словами Оленка, гордо пiднявши пiдборiддя, поспiшила виконати замовлення. Коли вона увiйшла до кухнi, дiвчата затихли i повернули голови у її бiк, але, побачивши, що це "одна з них", продовжили перервану розмову. Зробивши сендвiч i заваривши чаю, Оленка поставила усе на пiднос i повiльно вийшла в коридор. Проходячи знову повз дзеркало, дiвчина скорчила рожу i з привiтною усмiшкою ввiйшла до залу.

  - Ось, будь ласка, сендвiч та чай. - Оленка швидко розставила все перед Ангелом - Ще чогось?

  - Нi, дякую.

  - Тодi смачного. - дiвчина повернулася, щоб вiдiйти, але її зупинив тихий оклик Ангела.

  - Оленко! Посидь зi мною за компанiю, будь ласка.

  "О Боже! Дай менi терпiння!"

  - У мене робота, Андрiю. - дiвчина намагалася якомога швидше втекти.

  - Так, все одно, крiм мене нiкого бiльше немає. - сiрi очi притягували погляд.

  "Ну як можна вiдказати?"

  - Гаразд. - Оленка поклала пiднос на сусiднiй стiлець, а сама всiлася навпроти Ангела.

  Якраз в цей самий час повернувся квартет i знову по залу линула негучна повiльна мелодiя.

  - Ти сьогоднi до якої працюєш? - ввiчливо поцiкавився Ангел.

  - До одинадцятої. - коротко вiдповiла Оленка.

  - Зараз половина десятої. - хлопець поглянув на годинник навпроти - Не проти, якщо я тебе дочекаюсь? Всього пiвтори години залишилось.

  "Йо**! Що б його! Як би не хотiлось вiдказувати - не можу. Образиться"

  - Я тiльки за.

  Обличчя Ангела знову торкнулась лукава посмiшка.

  - Ось i домовились. А зараз розкажи щось про себе. Хто твої батьки? Велика в тебе родина?

  "Чого вiн добивається?"

  - Та що розказувати? Батьки мої простi люди. Мама - продавець у книжному магазинi. Тато - диспетчер в РЕМi. Рiдних братiв та сестер не маю, зате двоюрiдних - цiла купа. Коли ми збираємось усi разом, краще не ставати у нас на шляху. - Оленка засмiялася - В дитинствi мама називала нас "Бандою терористiв", через те, що ми полюбляли бомбувати усе пiдряд.

  Ангел здивовано поглянув на дiвчину.

  - Нiчого собi! "Банда терористiв" - хлопець зайшовся вiд смiху. - Хотiв би я побачити вас у купi.

  - Краще не треба. - попередила Оленка, смiючись.

  Проста дружня розмова затягувала.

  - Розкажи ти про себе. Де народився? Хто твої батьки, брати, сестри? - запитала дiвчина.

  - Про мене? - Ангел враз посерйознiшав - Ну що ж... Скажу, що народився i вирiс я у цьому ж мiстi. Мама - домогосподарка, а тато... - хлопець на мить зупинився - Тато - всiм вiдомий Максим Шевчук.

  Оленка занiмiла.

  - Твiй тато - вчений-астроном? Той, який випустив пiдручники: "Темна матерiя" та "Таємничi загадки Всесвiту"?

  Ангел кивнув. Оленка ледве не присвиснула.

  - Нiчого собi! Я й подумати не могла... Тепер ясно, звiдки в тебе тяга до астрономiї.

  - Так. Книгами з астрономiї я був оточений з дитинства. Спочатку це були iлюстрацiї. Потiм їм на змiну прийшли енциклопедiї. З моїх братiв та сестер, яких до речi, п"ятеро, я один йду по стопах батька.

  - А твої брати та сестри? Чим займаються? Хто з вас найстарший?

  - Мої двi сестрички, Свiтлана та Богдана, старшi. Потiм йду я. А за мною iще четверо моїх братикiв: Валерiй, Євгенiй, Михайло та Микола.

  - З ума зiйти! - вигукнула вражена Оленка - Яка у вас велика сiм"я!

  - Зачекай, ти ще не чула всiх моїх кузенiв! - смiючись попередив дiвчину Ангел.

  - О! - тiльки i змогла промовити Оленка.

  Так вони продовжували спiлкуватися до одинадцятої. Весело смiялися над жартами i захоплено слухали один одного. Коли час змiни добiг кiнця, Оленка швидко переодягнулася, зiбрала речi i друзi вийшли з ресторану, по дорозi продовжуючи обговорювати почате. Дiвчина вже давно забула про завтрашню контрольну i насолоджувалась приємною бесiдою.

  Вже проходячи повз кiмнати у гуртожитку, Ангел раптом запитав:

  - Скажи, а в твоєму рiдному мiстi залишився той, хто з нетерпiнням чекає твого повернення?

  Оленка завмерла i вмить згадала Сашка, їхню останню розмову i прощання.

  - Нi. - вiдповiла вона пiсля паузи - Тепер вже нi.

  - Значить, ранiше хтось був? - у голосi Ангела почулись нетерплячi нотки - Розкажи, що трапилось? Можливо, потрiбна моя допомога?

  - Та нi. - поспiшила запевнити хлопця Оленка - Тут вже нiчим не допоможеш. Все, коли-небудь, закiнчується. Так закiнчилось i наше кохання.

  - Розкажи. - наполягав Ангел.

  - Ну що розказувати? Познайомились ми iще в школi...

  Пiдiйшовши до вiкна, дiвчина розповiла свою iсторiю, згадуючи, також, i Оксану. Хлопець був вражений.

  - Пам"ятаю, як в той вечiр, коли я випадково натрапив на тебе з Вовкою i потiм розповiв про себе, ти сказала, що розумiєш те, що я вiдчуваю. Тодi я не повiрив, але пiсля твоєї сьогоднiшньої розповiдi бачу, що в нас справдi багато спiльного. - хлопець гiрко посмiхнувся - Нiчого не поробиш. Це життя. Потрiбно бути сильним, щоб протистояти всiм ударам долi.

  - Ти правий. - погодилася Оленка - А iще головне: нiколи не забувай про Бога. Звертайся до Нього частiше i вiр, що Вiн завжди пiдтримає тебе у скрутну хвилину. А зараз я, мабуть, пiду до кiмнати. У мене завтра контрольна. Хочу добре пiдготуватись.

  - Гаразд. Удачi на контрольнiй!

  - Дякую! Побачимось! - i дiвчина зникла за дверима кiмнати.

  

  Наступного дня, пiсля занять Оленка знову попрямувала на роботу. Їй дуже подобалось працювати в ресторанi. Чи, можливо, вже звикла?... Тiльки там дiвчина могла вiдпочити вiд усiх своїх проблем. Звичайно, у роботi офiцiантки є свої мiнуси. Нерiдко Оленка ледь стримувала себе, щоб не закричати на настирливих вiдвiдувачiв, а то й ще гiрше - дати їм ляпасу. Нерви, що поробиш? Намагалася брати себе в руки. Толку з цього нiякого. Тiльки людей роздражниш та догану отримаєш вiд начальства. Терпiла... Та й дiвчат, колег своїх, Оленка теж недолюблювала. Невгамовнi плiткарки... Тiльки й знають цiлими днями, що сидiти та перемивати кiсточки. От Веронiка була не такою. У свої тридцять рокiв жiнка власної сiм"ї ще не мала. "Не пощастило Нiцi зустрiти того, кого вважатиме "iдеальним партнером", як вона сама любила виражатись. На її думку, одного кохання для укладення шлюбу не вистачало. Чоловiк, крiм цього, повинен бути красивим, розумним, чесним, вiдповiдальним та ще (ох, дай Бог пам"ятi!)... Ах, да: добрим та забезпеченим. Наївна! Зараз таких на свiтi не iснує!" Але в голову одразу приходить образ Ангела... Все-таки, виключення є. "Нiка не раз говорила, що була б вона на десять рокiв молодша, вчепилася б в Андрiя та нiкому не вiддала б. Неначе вiн якась рiч... Хлопцi теж живi iстоти. Не розумiю я тих дiвчат, якi пiсля розриву стосункiв продовжують бiгати за колишнiми в надiї їх повернути. А хлопцiв хтось запитував, чи хочуть вони цього? Нi! Скiльки не говори, що мiж вами все закiнчено... Не чують. Або не хочуть чути... Байдуже. От взяти Майю (її iм"я одразу викликає дратування). Сама винна, що втратила такого хлопця, як Ангел. Нiчого було розгулювати з iншим. А тепер схаменулася, та пiзно. Своїм переслiдуванням вона нiчого не доб"ється. Тiльки хлопця гнiвить та викликає смiх у iнших".

  - Це ти Олена? - рiзкий непривiтний голос привiв дiвчину до тями. "Треба ж так? Про вовка помовка!" Хоч Оленка i знала в обличчя Майю, але особисто з нею знайома не була. Видно, прийшов час...

  - Так, я Олена. Чим можу допомогти? - Оленка намагалася здаватися привiтною, але марно.

  - Ми можемо вийти на кiлька хвилин? - Майя обвела поглядом зал - У тебе точно повинна бути невеличка кiмната для переодягання.

  - Така кiмната є. Тiльки можу я дiзнатись, про що пiде мова? - дiвчина запитала лише заради пристойностi, хоча сама вже давно здогадалася.

  - Дiзнаєшся на мiсцi. - буркнула Майя i, дивлячись на Оленку зверху (вона була на добрих десять сантиметрiв вища), показала рукою в напрямку коридору.

  - Ходiмо за мною. - дiвчинi нiчого не залишилось, як провести Майю до кiмнати. - Заходь, будь ласка. - якомога привiтнiше промовила Оленка, щойно вiдчинила дверi.

  Але Майя не спiшила оцiнити гостиннiсть дiвчини. Не за цим вона прийшла. Натомiсть, окинувши поглядом невеличку кiмнату i помiтивши в кутку дзеркало, баришня швидкою ходою попрямувала до нього. Поправляючи зачiску на головi, Майя приступила до реалiзацiї свого задуму.

  - Скажи, що в тебе з МОЇМ Андрiєм? Тiльки правду! - владний голос рiзко контрастував з нiжною тендiтною зовнiшнiстю Майї.

  - В мене з Андрiєм? - перепитала Оленка - Ми ж однокурсники i ставимось один до одного по-дружньому. Нiчого бiльше.

  - Нiчого бiльше? - єхидно повторила Майя, обертаючись - А до мене дiйшли зовсiм iншi чутки.

  "Йо**! Що цiй мегерi вiд мене потрiбно? Сама сказала говорити тiльки правду"

  - Я не звертаю увагу на плiтки i тобi не раджу. - Оленка поступово почала втрачати контроль - Вони часто розказують про те, чого насправдi не iснує.

  - Значить, це не правда, що Андрiй врятував тебе вiд лап Хижака, зводив тебе в планетарiй i вчора ви провели цiлий вечiр, розмовляючи? - говорячи, Майя iз загрозливим виразом обличчя поступово наступала на Оленку

  "Що б її!... Я розумiю, що про планетарiй та розмову їй могли розказати iншi. Але як вона дiзналася про приставання Хижака? В той час довкола не було нi душi!"

  - Так, це правда. - Оленка i не думала ховатись за брехнею - Але це були лише дружнi зустрiчi. Кажу ж тобi, мiж нами нiчого немає. Можеш бути спокiйна. - Оленка пiдiйшла до дверей, але зупинилась - Iще хочу дати тобi одну пораду. Не бiгай за хлопцем. Невже ти не бачиш, в яке положення ти себе ставиш? Всi починають над тобою глузувати. Зрозумiй, що таким чином ти Андрiя навряд чи вернеш.

  В очах Майї з"явився недобрий вогник.

  - Хто ти така, щоб давати менi поради? - мегера втрачала контроль - Подивись на себе! Простушка у вбраннi офiцiантки. I вона ще буде мене вчити! - Майя зареготала - Довкола багато iнших парубкiв. Вибирай будь-кого, якщо вiн, звiсно, погляне у твою сторону. А Андрiя не чiпай! Чула? Iнакше, пожалкуєш, що зв"язалась зi мною.

  - Знаєте, панi Волох, що-що, а от образ я не потерплю. - Оленка почала розумiти Ангела, який не стримався i накричав на Майю два мiсяцi тому; ця дiвка кого хочеш виведе з себе - Ким ти себе вважаєш? Центром Всесвiту? Вибач, але ти не тягнеш навiть на зiрку. - "Надiюсь, мегера оцiнить мiй "чорний гумор"". - Я дiятиму так, як вважаю за потрiбне. Нiхто нiколи не вказуватиме менi власний шлях. I якщо наша дружба з Андрiєм переросте у "щось бiльше", я цьому противитись не буду. На все воля Бога. I як Вiн захоче, так i буде. А зараз я наполегливо прошу покинути цю кiмнату. Менi потрiбно продовжувати працювати. - З цими словами Оленка вiдчинила дверi навстiж.

  - Ти не знаєш, у що вплуталась. - зловiщий вогник в очах Майї запалав ще бiльше - Хочеш вiйни? Ти її отримаєш! - висказавши все мегера, швидко вийшла з кiмнати. Оленка з трiском грюкнула дверима.

  "А-а-а!!! - терпiння дiвчини, нiби повiтряна кулька, лопнуло i розлетiлось на дрiбнi шматочки - Чорт би її побрав! Свого особистого щастя не має, то вона намагається й iнших його позбавити. Нiчого в неї не вийде! Нехай тiльки спробує зашкодити менi! Я їй влаштую такий скандал, якого вона зроду не знала! Нехай тiльки спробує!..." - з цими словами Оленка, гордо пiднявши пiдборiддя, вiдчинила дверi та попрямувала до кухнi.