Менi стукнуло 65 рокiв i я вперше серйозно замислився над сво§м i чужим життям. Був благословенний кiнець травня. Моя улюблена пора року. I не тому, що я в нiй народився 65 рокiв тому. Зовсiм нi. Щось таке зi мною трапилося, для мене не вiдоме i незрозумiле. Якийсь такий перелом. Щось дивне i невловимо внутрiшньо глибоке опанувало мною. Його не можна описати словами, його можна лише вiдчувати.
Уявляю пiднятi вiд здивування брови читачiв: i оце цей дiдусь лише в 65 рокiв замислився над сенсом життя? А як вiн жив до того? Та людей ця проблема цiкавить i хвилює вже зi шкiльно§ лави. От чудасiя! А ще професор i доктор наук. Ганьба. Не поспiшайте з висновками. Для того, щоб ви на серйозному рiвнi розiбралися з якоюсь проблемою ви повиннi мати для цього певний i достатнiй масив iнформацi§ про не§, а по-друге, володiти якимось досвiдом §§ вирiшення. В 20 рокiв ви скiльки завгодно можете розмiрковувати про сенс вашого життя, але у вас немає про це життя нi необхiдно§ iнформацi§, нi життєвого досвiду, як це життя ефективно органiзувати. Лише з набуттям знань про власне i чуже життя, в процесi багаторiчного спiлкування з людьми, протяжного життя у шлюбi, роботи в тiй чи iншiй органiзацi§ чи установi ви можете отримати необхiдний масив знань для того, щоб не лише зробити якiсь висновки про власне життя-буття, але й порадити в цьому сенсi щось iншим. Звичайно, що специфiка життєвого досвiду людини має тут дуже велике значення. I все iнше, включаючи те, де ця людина народилася, виросла i прожила все своє життя теж необхiдно враховувати.
Тому менi, воленс-ноленс, треба тут дещо сказати про себе. Не ради самореклами, а тому, що те, про що йтиметься далi, крiм загальнолюдських порад, якi знадобляться будь-кому, буде мiстити i специфiчнi поради, якi стануть в нагодi лише певному колу людей. Це цiлком закономiрно, так як радити жити так як я фермеру чи водiєвi тролейбуса, або ж домогосподарцi чи торговцю на ринку не має сенсу. В професiйно-житейському розумiннi, звичайно. Тому коротко про себе.
Зi школи я мрiяв стати науковцем. Любив iсторiю i географiю, але остання все ж перемогла. Тепер я розумiю власний пiдсвiдомий вибiр. Все в цьому свiтi вiдбувається в двох вимiрах - просторi i часi. Простiр - це географiя, час - iсторiя. Недаремно вiдомий французький географ i за сумiсництвом iдеолог анархiзму Елiзе Реклю писав, що iсторiя - це географiя в часi, а географiя - iсторiя в просторi. Але мене тодi полонив маловiдомий вислiв Наполеона: географiя - це доля. I так заволодiв моєю уявою, що я з невеликого полтавського курортного мiста двiчi §здив на республiканську олiмпiаду юних географiв-краєзнавцiв i навiть перемiг там. Перемiг, отримав в нагороду фотоапарат i путiвку до туристичного табору в Карпатах , а також запрошення вступати до Ки§вського державного унiверситету iменi Тараса Шевченка.
В далекому 1966 роцi я став студентом столичного унiверситету, його географiчного факультету. Обрав спецiальнiсть економiчна i соцiальна географiя, яка реально стала економiчною, соцiальною, полiтичною i в певнiй мiрi екологiчною географiєю. Така незвична унiверсальнiсть обраного фаху стала менi в нагодi на все життя. Я вивчав всi основнi сфери життя суспiльства, але не глибоко. Мабуть недаремно один географ пожартував, що географiя є поверховою наукою про поверхню Землi. Плюсом унiверсалiзму завжди є можливiсть розвивати в собi притаманнi людинi унiверсальнi здiбностi сприйняття життя, яке саме по собi є найунiверсальнiшою рiччю у свiтi.
В подальшому моя доля додала до цього унiверсалiзму вже свою лепту. Пiсля закiнчення унiверситету я працював 7 рокiв у середнiй школi, де пройшов доволi суворе випробування дiтьми вiд шостого до одинадцятого класу. Потiм поступив до аспiрантури Академi§ наук, де займався в основному прикладними дослiдженнями з територiально§ органiзацi§ машинобудування Укра§ни. Мiсяцями "товкся" в Москвi, збираючи в союзних машинобудiвних мiнiстерствах матерiал для кандидатсько§ дисертацi§. Через сiм рокiв у 1984 роцi перейшов на роботу до рiдно§ альма-матер, де працюю i донинi. В перiод найбiльшо§ скрути в 90-х роках пiдпрацьовував в кiлькох економiчних унiверситетах, викладаючи розмiщення продуктивних сил, регiональну i свiтову економiку, а також кра§нознавство. Декiлька рокiв очолював заснований мною вiддiл геополiтики та геостратегi§ Нацiонального науково-дослiдного iнституту укра§нознавства. В 1993 роцi захистив докторську дисертацiю на тему "Машинобудування в господарських комплексах: теорiя i практика територiально§ взаємодi§".
Написав понад 500 наукових робiт (пiсля 500-§ роботи втратив всякий iнтерес до об лiкування §х кiлькостi), понад 200 публiцистичних статей (переважно геоекономiчних, геополiтичних i футуристичних), понад 10 романiв (в основному в жанрi реалiстично§ фантастики). На всяких зустрiчах мене просили навчити життю, особливо молодь. Я вiджартовувався, що й сам не знаю, як правильно жити, то чи маю я право вчити iнших. Читайте мо§ романи, казав я студентам, там все є, навiть секс. Одна "педагогiчна дама", доктор наук, яка все життя вчила молодь уму-розуму, переказала менi через знайомих, що вона нiколи не повiрить, що така завжди серйозна, виважена i толерантна людина як я, могла написати в романах таку "порнуху". На це я завжди вiдповiдав, що теж колись був молодим, навiть студентом, хоча в це нинi, дивлячись на мене, важко повiрити. Закохувався сам i в мене теж закохувалися, що є цiлком природним i нормальним явищем. Жоден з класикiв педагогiчно§ науки нiколи не виступав проти кохання чи статевих вiдносин мiж чоловiками i жiнками.
Я одружений i прожив зi своєю дружиною вже майже 40 рокiв. Не знаю, як §й вдавалося всi цi роки терпiти таку людину, як я, але факт залишається фактом. Хто §х розбере цих жiнок. Я вже давно б забiг куди подалi, якби в мене була дружина з таким характером як у мене. Геро§чна жiнка з безмежним терпiнням. У нас двоє дiтей. Є вже i онуки. Тому вважаю, що саме прийшов той час, коли я, знахабнiвши до краю, вирiшив, що можу вчити жити iнших. Хто хоче вчитися i кому це цiкаво, а може й корисно. Тепер, коли до мене в черговий раз причепляться з вимогою, щоб я навчив §х тому, як стати таким, яким став я, чого я нiкому не пораджу i не побажаю, з легким серцем вiдсилатиму всiх спраглих до цiє§ книжки.
То яким треба бути чи ким треба стати, щоб бути успiшним i щасливим. Чи обов"язково успiшна людина є щасливою? Звичайно, що нi. Тому ми роздiлимо цю книжку на два основних роздiли. Перший буде називатися: як бути успiшною людиною, другий - як стати щасливою людиною. Почнемо з першого.
Роздiл I.
Як стати i бути успiшною людиною
Прочитавши вiдповiднi книжки, якi радять нам бути успiшними, ми зi здивуванням прочитаємо, що для цього треба бути людиною сильною, розумною, вольовою, працьовитою, чесною та ще й вiрити в Бога. I всi чомусь з цими твердженнями погоджуються. Мабуть виключно з чисто маразматично§ так звано§ полiткоректностi. Однак, мiй власний життєвий досвiд всi цi твердження ставить пiд великий сумнiв. За свiй вже доволi поважний вiк я зустрiчав успiшних людей, якi були слабкими, нерозумними, безвольними, ледачими, безчесними та ще й ате§стами. Вiзьмемо для прикладу вiдомих всiм в Укра§нi персонажiв з Верховно§ Ради чи уряду. Тако§ кiлькостi наймерзеннiших в усiх сенсах персонажiв, якi нiби в Кунсткамерi зiбралися на самiй верхiвцi влади, тобто загальновизнаного символу життєвого успiху, ви не знайдете бiльше нiде.
Думаю що i ви, озирнувшись довкола себе, теж можете таких людей виявити. Справа зовсiм в iншому, успiшною людиною, волею долi, може стати будь-хто, просто в людей сильних, вольових, розумних шансiв стати успiшними бiльше, нiж в iнших. Це дiйсно так. Але не варто забувати ще й про час, в якому ми живемо i який виставляє для людей життєвi орiєнтири. Цiлком можливо що це час дурня, час збоченця, час ворога народу тощо. Саме таких, з дозволу сказати, персонажiв, як i лайно, хвиля закономiрно виносить на саму поверхню. Але такий життєвий успiх є вiдносним. Для лiквiдацi§ всього вiджилого, складання на нього "розстрiльних спискiв", весь непотрiб має "засвiтитися". А це можна зробити лише за умов, коли все вiджиле i позавчорашнє буде сконцентроване в одному мiсцi на поверхнi i вiддiлене вiд народно§ маси. Саме в такий час ми й живемо нинi. Влада в Укра§нi абсолютно вiдiрвалася i реально вiддiлилися вiд народу в будь-якому сенсi цього слова.
Давайте спробуємо розкласти все по полицях. Напевно всiх людей, за §х вiдношенням до життєвого успiху можна подiлити на три групи: людей сильних, але до яких доля непривiтна щодо життєвого успiху; людей цiлеспрямованих на життєвий успiх незалежно вiд життєвих обставин; людей слабких, але улюбленцiв долi. Однак, перш нiж говорити про речi конкретнi, звернемо нашу увагу на речi загальнi.
Очевидно, що будь-яка людина мiстить в собi чотири сутностi. Фiзичну (тiло), iнтелектуальну (мозок), емоцiйну (серце i нервову систему), духовну. Що таке наше тiло ми знаємо i вiдчуваємо. Фактично ми з вами протягом всього нашого життя найбiльше турбуємося i пiклуємося саме про своє тiло. Бережемо його, лiкуємо, миємо, одягаємо, тренуємо тощо. Значно менше ми турбуємося про власний iнтелектуальний розвиток, ще менше - про емоцiйний стан. I нарештi, про це знає кожний, поклавши руку на серце, ми найменше переживаємо про свiй душевний стан, головну iпостась, тобто сутнiсть, основу людини, §§ безсмертну душу. У надлюдини майбутнього, якщо людство зможе зберегти свiй рiд на Землi, все буде навпаки.
Це не говорить про те, що люди майбутнього будуть якiсь там нечупари, якi не звертатимуть увагу на своє тiло. Просто будуть створенi iнтелектом i волею людини всi умови для пiдтримання людського тiла в потрiбних кондицiях, а весь вивiльнений час буде спрямований на розвиток душi, iнтелекту i позитивних емоцiй.
Весь свiй iнтелект, всю свою волю бiльшiсть людей спрямовує на досягнення життєвого успiху, який розглядається як створення якнайкомфортнiших умов для iснування нашого смертного тiла. Хiба не так? Ми не знаємо, навiщо живемо на цьому свiтi, навiщо заробляємо грошi, iнодi мiльярди доларiв, якi не здатнi забрати з собою на той свiт. Навiщо ж тодi так старатися? Невже нам не вистачить на життя одного мiльйона чи десяти? Чому треба все бiльше i бiльше? В чому полягає мета такого життєвого успiху? Побудувати палац на тисячу кiмнат в яких ми нiколи не будемо не те що жити, але й заходити до них? Покрити золотом пiдлогу в церквi? Купити патрiарху годинник за 200 тисяч доларiв? Чи може накупити золотих прикрас дружинi в кiлькостi, яку вона нiколи не встигне хоча б один раз вдягти на себе? Як там у нашого Вчителя i Пророка Тараса Шевченка.
Один у одного питаєм,
Нащо нас мати привела,
Чи для добра, чи то для зла?
Нащо живем, чого бажаєм?
I не дознавшись помираєм,
I покидаємо дiла
Ми помремо, нас поховають, тiло згниє, а з ним i мозок-iнтелект та серце-емоцi§. Що ж тодi залишиться? Нашi справи на Землi, посадженi дерева, побудованi споруди, дороги, книжки, картини, кiнофiльми, дiти, онуки i правнуки, а також втiлена в них наша душа. Бо нiхто нам не скаже, в якiй частинi тiла вона гнiздиться. Ї§ там просто немає. Душа знаходиться з нами, але зовнi нас. Вона є аурою навколо нас, нашою славою, яку ми створюємо власними вчинками, добро i зло, посiяне нами за нашого життєвого шляху. Основою останнiх i є наше тiло, наш iнтелект i нашi емоцi§. Душа є своєрiдною нематерiальною захисною оболонкою людини, яка нас оберiгає або навпаки знищує.
Розмножуючись, народжуючи дiтей, ми реiнкарнуємо власне тiло, передаючи сво§ гени нащадкам. Не мертвi воскресають тiлесно, це неможливо, а живi, даючи потомство. Фiзичнi, iнтелектуальнi, емоцiйнi страждання i переживання змiнюють духовну оболонку людини. Фiзичне, iнтелектуальне i емоцiйне вдосконалення вдосконалює i нашу безсмертну душу. Пiсля смертi тiла, iнтелекту i емоцiй людськi душi зберiгаються в своєрiдному просторi-егрегорi, де вони вiбрують у окремих частотах i цi сукупнi прагнення передаються на певних хвилях, впливаючи на долю сво§х тiлесних нащадкiв, своє§ кра§ни i нацi§. Звiдси походить i незрозумiле багатьом безсмертя Укра§ни i укра§нсько§ нацi§, яка пройшовши здавалося б нездоланнi життєвi обставини, тотальне винищення i голодомори знову вiдроджується до життя як птах Фенiкс.
Успiх заради успiху нiчого не дає душi. Вiн має сенс лише тодi, коли накопиченi матерiальнi багатства i блага успiшна людина спрямовує для добра i вдосконалення iнших, з тих чи iнших причин менш успiшних людей.
Ранiше знання i емоцi§ попереднiх поколiнь передавалися наступним лише невеликою кiлькiстю обраних людей, тобто знання йшли вiд обраних до обраних. Пiсля винайдення книгодрукування, а пiзнiше Iнтернету вони стали доступними будь-кому, хто здатний §х осягнути i засво§ти. В цьому сенсi можна нагадати слова французького мислителя Рене Генона: "Якщо iдея iстинна, вона належить всiм, хто здатний §§ осягнути. Iстинна iдея не може бути "новою", оскiльки iстина не є продуктом людського розуму. Вона iснує незалежно вiд нас, i все. що ми повиннi зробити, - це постаратися зрозумiти §§".
Людський мозок не досконалий. Йому важко осмислити якусь цiлiснiсть. Нам набагато легше знайти сенс у тому, чого ми не бачимо. Ми iстоти виняткiв, а не правил. Осмислення цього твердження дуже важливе для досягнення життєвого успiху в його нинiшньому розумiннi.
Ми бачимо недолiки в iнших людей, але не бачимо §х очевидних переваг. В цьому ж контекстi ми не помiчаємо сво§х недолiкiв, так як не маємо жодно§ уяви про власну особу. Ми не знаємо можливостей i особливостей свого тiла, iнтелекту, емоцiйно§ сфери i тим бiльше нiчого не вiдаємо про власнi душевнi сили. Ще менше ми знаємо про це ж поєднання в iнших людей. Тому нам нi з чим i нi з ким себе порiвняти. Вiдсутня порiвняльна база. Як же ми тодi можемо вдосконалюватися як особистостi. Хiба що фрагментарно: тiло, мозок, емоцi§.
Вiд зачаття в тiлi матерi, а потiм пiсля народження в дитинствi i юностi ми розвиваємося. Потiм, протягом бiльшо§ частини життя, наше тiло деградує i старiє, а мозок i емоцiйна сфера накопичують життєву iнформацiю. Душа ж постiйно накопичує грiхи, якi руйнують мозок i спотворюють нашi емоцi§. При цьому грiх це не порушення якихось релiгiйних чи правових приписiв, якi придумали однi люди для контролю над iншими, а зовсiм iнше. Грiх - це те, що несе в собi зло для себе i iнших людей, суспiльства в цiлому. При цьому зло - категорiя дуже вiдносна. Все, що йде вiд нашо§ волi - добро, все, що йде вiд чужо§ волi - зло. Тут ми вже нiчого не вдiємо. Ми не здатнi вибирати мiж добром i злом, ми вибираємо мiж злом бiльшим i злом меншим, так як не всесильнi на цьому свiтi. Досягнути успiху на цьому свiтi - значить обрати для себе менше зло, залишивши iншим бiльше.
Давайте подивимося на долi найуспiшнiших, в його нинiшньому розумiннi, людей свiту. Хтось каже, що це були найрозумнiшi люди, хтось заперечить, що вони отримали найякiснiшу освiту, ще один буде переконувати нас, що вони мали залiзну волю, будуть i такi, якi в основу успiшностi покладуть допомогу родини. В принципi можна знайти безлiч всiляких пояснень. Але головним з них є, на мою думку, те, що вони мали смiливiсть i навiть нахабство не маючи iнодi здавалося нiяких для цього об"єктивних i суб"єктивних пiдстав стати успiшними людьми.
Авраам Лiнкольн мав страшенно сварливу дружину вiд яко§ вiн, людина, яка керувала великою державою i армiєю ховався, де тiльки мiг, мiсяцями не приходячи додому. Натомiть Президент Росi§ Борис Єльцин мав привiтну i люблячу дружину, яка вмiла прощати йому все. Здавалося б одному родина створювала всi передумови для того, щоб бути успiшним. А iншому навпаки. Однак, i той i iнший були успiшними. За часiв Радянського Союзу чисто випадково виявили керiвника великого будiвельного тресту, який зводив потужнi промисловi об"єкти в Сибiру, при цьому вiн не мав не те що будiвельно§ освiти, але й навiть не закiнчив середньо§ школи. Коли слiдчi запитали цього чоловiка, як йому вдавалося керувати тисячами квалiфiкованих будiвельникiв, коли вiн нiчого в будiвництвi не розумiв, колишнiй управляючим трестом вiдповiв, що вiн просто нiчого не боявся. Нiкого i нiчого. А сидiти в президiях чи влаштовувати "розноси" сво§м пiдлеглим може кожний. Для цього нiяко§ квалiфiкацi§ не потрiбно.
Ваша внутрiшня смiливiсть i впевненiсть в собi - велика сила. Я думаю, що багато хто в цьому переконувався не раз. Одного разу менi треба було зайти до одного вченого-юриста, який в той час працював в Мiнiстерствi внутрiшнiх справ. Я нерiдко люблю ставити експерименти в повсякденному доволi одноманiтному життi заради його пожвавлення. Йшов я до цього юриста з одним генералом, який будучи доктором вiйськових наук у той час викладав в академi§. У мiнiстерствi тодi iснувала строга пропускна система. Я був доволi елегантно вбраний i привiтавшись нахабно посунув, не показуючи посвiдчення чи перепустки, повз вартового. Той вiддав менi честь i не зупинив. Генерал же почав щось пояснювати, показувати своє посвiдчення i застряг на прохiднiй надовго. Моя впевненiсть в собi стала для мене перепусткою. Хочете бути успiшним i пройти без перепустки до успiху, виховайте, випестуйте в собi таку впевненiсть i смiливiсть. Якщо, звичайно, вона не дана вам вiд природи. Ваша самовпевненiсть буде впливати на iнших людей, вiдкриваючи вам всi дверi в прямому i переносному розумiннi цих слiв.
Природа вас не нагородила нi показною зовнiшнiстю, нi зростом, ви лисий i шепелявий? Ви хотiли б завоювати серце найвродливiшо§ дiвчини, але розумiєте, що вона вам не пара? Дурницi. Вперед i з пiснею. Ваша бiда не у вашiй зовнiшностi, а у тому, що ви бо§теся до не§ пiдiйти, вважаєте, що вона нiколи не зможе вас щиро покохати. Ще бiльша дурниця. Жiнки - дуже дивовижнi створiння. Подивiться на бiльшiсть найпривабливiших красунчикiв-акторiв свiтового кiно. Чи багато серед них людей, щасливих у родинному життi? Ну, ну. Що, не знайшли таких взагалi? Чи може є один-два винятки? Подлубайтеся в Iнтернетi, почитайте вiдповiдну лiтературу. В той же час озирнувшись навколо себе ви знайдете цiлком щасливих людей, яких здавалося б доля обдiлила всiм. Хiба не так?
Є чоловiки, якi здатнi щасливо жити у шлюбi практично з будь якою жiнкою i є жiнки, якi здатнi щасливо жити з будь-яким чоловiком. Ми так влаштованi, нам так легше жити, коли перекладаємо всi сво§ проблеми на когось чи на щось, робимо §х винними за власнi негаразди. Ось якби не оце чи не отой, отодi б я зажив. Або якби не заважали оцi "цапи", ото б я розвернувся. Але куди не кинь, скрiзь клин. I чому ти мене так караєш, звертається людина не то до бога, не то до своє§ "нещасливо§" долi. Тобто, ми маємо на увазi, що наше щастя чи нещастя знаходиться десь зовнi i вiд нас аж нiяк не залежить. Це iлюзiя. Згадаємо, що ми з вами видiлили чотири сутностi людини: тiло, iнтелект, емоцi§ i душу. Якщо ми вiдiйдемо вiд традицiйного звинувачення всiх i вся у власних негараздах i станемо на позицiю того, що наше щастя i нещастя залежить вiд нас самих i тому й знаходяться постiйно з нами i в нас, то тодi, де вони гнiздяться? В якiй iз чотирьох iпостасей - тiлi, розумi, серцi чи душi?
Поставлене запитання не є легким для вiдповiдi. Хiба вони всi не пов"язанi мiж собою? Здорове тiло може дати нам вiдчуття повноти щастя i задоволення життям? Так. Хiба не є щастям так звана "м"язова ейфорiя"? Я намагаюся багато рухатися. Використовую будь-яку можливiсть для того, щоб пройтися в швидкому темпi хоча б годину на день. I ось до вiку 50 рокiв i трохи за цей вiк я нерiдко ловив "м"язову ейфорiю". Десь так хвилин через 45 пiсля початку руху в гарний сонячний день я iнколи вiдчував наплив такого раптового i здавалося б безпричинного щастя, що починав кричати вiд напливу приємних емоцiй. Думаю, що мо§ студенти, якби побачили мене в той час, вирiшили б, що в §хнього професора "по§хав дах". Знав я й одного чоловiка, в той час йому було за сорок, який майже весь час мугикав собi пiд нiс щось веселе. Одного дня я не витримав i будучи з ним наодинцi прямо спитав, чому вiн увесь час щось наспiвує? Це звичка чи внутрiшня потреба? I ось ця людина, як то кажуть простий учитель фiзкультури з провiнцiйно§ школи раптом сказав менi, що вiдчуває дуже часто, майже постiйно якесь таке внутрiшнє щастя, що не здатен його описати словами. Йому нерiдко хотiлося б кричати вiд щастя i вiн з останнiх сил намагається цього не робити. Саме постiйне тихеньке наспiвування i дає йому розрядитися вiн напливу щастя. Iнакше йому приходилося б через певний перiод робити якiсь такi незвичнi вчинки, якi дискредитували б його як людину солiдну, у вiцi i педагога.
Ця людина була зовсiм бiдною матерiально. Дружина його продавала газети в кiоску. Його платня вчителя фiзкультури була мiзерною. Вiн нiде не пiдробляв. Мав двох уже дорослих доньок i маленьку хатку на околицi невеликого мiста. Його колега, мав набагато бiльше, так як мав сина бiзнесмена, який йому допомагав, але був глибоко невдоволений сво§м життям i тому нещасливий. Вiн не спiвав, а майже гарчав на всiх, в тому числi й на сво§х учнiв. Потiм я довiдався, що цей щасливий учитель черпав своє щастя у "м"язовiй ейфорi§", постiйно тренуючись i "качаючись". Таким чином, тiло людини може стати однiєю з причин §§ щастя, але десь пiсля 50-ти рокiв, зi значними вiдхиленнями переважно в бiк молодшого вiку це щастя закiнчується.
Чи може стати джерелом людського щастя розум або iнтелект? Чи можна шляхом хоча б елементарних iнтелектуальних вправ досягти стану нiрвани? Розумовi вправи, вiдкриття, досягнення iнтелектуального успiху, навiть просте тактичне проникнення в сутнiсть яко§сь проблеми чи подi§ може принести людинi короткотермiнове задоволення чи навiть щастя. Ваше вiдкриття дало людству можливiсть позбавитися вiд яко§сь хвороби чи економiчно§ проблеми. I все це завдяки вашому непересiчному розуму. I не вiрте тим людям, якi кажуть, що такi моменти не приносять §м задоволення. Всi вченi - вiд чудака математика Гiлберта до психолога Фрейда радiли сво§м вiдкриттям i опублiкованим книгам. I це не залежно вiд того, мислили вони поверхнево, чи глибинно.
Звичайно, що рiзний тип мислення передбачає i рiзний тип "iнтелектуального щастя". щастя теж може бути поверхневим i глибинним. Скажiмо той же нiмецький математик Гiлберт, не зважаючи на його "вредний" характер був людиною внутрiшньо глибоко щасливою. Бiльшiсть людей мислить "по поверхнi". Тому для них, я беру й себе, тому скажу "нас", завжди все зрозумiло. Ми не живемо за девiзом Френка Герберта: коли нам здається, що ми щось знаємо, то це саме той момент, коли треба приглянутьсь якомога глибше. Гiлберт залишив пiсля смертi декiлька задач, якi не розв"язанi й донинi. Фактично вони є нагадуванням людству, про характер його мислення, а вiдповiдно i "iнтелектуального щастя". Гiлберт вiв семiнар в унiверситетi на який приходили в основному його аспiранти. На кожному семiнарi хтось з його учнiв робив доповiдь на якусь тему. Потiм йшло обговорення. Всiм учням Гiлберта дуже швидко все ставало ясно, але не самому вчителю. Вiн намагався добратися до само§ сутностi проблеми. Всiм ставало дуже нудно. Що ж тут товкти воду в ступi, коли i так все зрозумiло. Врештi-решт домовилися, що пiсля доповiдi i формального обговорення всi розходяться, а Гiлберт з доповiдачем залишаються "товкти воду в ступi". Внутрiшню свободу i щастя Гiлберта не могли знищити навiть нацисти. Гiлберт був нiмцем, арiйцем i його гiтлерiвцi не займали, не зважаючи на його вiдношення до тодiшньо§ влади в Нiмеччинi. Не вiдомо, як його умовили виступити на з"§здi Нацiонал-соцiалiстично§ робiтничо§ партi§. До речi, не право§, як у нас прийнято §§ називати, а абсолютно лiво§ партi§, де навiть усi зверталися один до одного, як i комунiсти, "товариш". Гiлберт вийшов на трибуну з папкою Розкрив §§ i зачитав текст. "Кажуть, що нацiонал-соцiалiзм i математика двi ворожi iдеологiчнi течi§. Брехня. Просто вони нiчого спiльного одна з одною не мають". Закрив папку i зiйшов з трибуни.
Серце, нашi емоцi§, нервова система теж можуть бути причиною нашого щастя. Точнiше гостроти i протяжностi вiдчуття нами радостi вiд м"язово§ чи iнтелектуально§ ейфорi§. В залежностi вiд типу нашо§ нервово§ системи ми можемо акцентувати i пролонгувати нашу увагу на щасливих епiзодах нашого життя. Взагалi, нервова система i пам"ять в бiльшостi людей влаштованi так, що намагаються забути нещасливi i ганебнi епiзоди нашого життя i зберегти в собi щасливi i солодкi перiоди. Так званi "простi люди" нерiдко кажуть, що вони пiшли на той чи iнший крок заради досягнення тiлесного, iнтелектуального чи емоцiйного задоволення, якi пов"язанi мiж собою, щоб було що згадати.
Розум, пам'ять тiсно пов"язанi з нашими емоцiями. Людинi повiдомляють якусь трагiчну звiстку i вона починає кричати, плакати, хоча безпосередньо на мiсцi цих подiй не була. Вони можуть бути вiддаленi вiд не§ i в просторi, i часi. А ось вам повiдомили, що ваш номер щасливий, ви зiрвали джекпот i виграли декiлька мiльйонiв. Грошей у вас в руках немає, але усвiдомлення власно§ удачi дає вам могутнiй приплив щастя i ви волаєте вiд напливу позитивних емоцiй.
Хiба ми з вами нiколи не зустрiчали людей, якi були тактично чи стратегiчно емоцiйно пiднесенi. Iнодi з найпростiших причин, на якi iншi люди нiколи б не звернули увагу. Такi люди здатнi постiйно влаштовувати собi свято лише тому, що §хня емоцiйна сфера без такого штучного допiнгу нiби вмирає. Одному для такого вiдчуття свята достатньо випити пива перед футболом, а iншому подавай усвiдомлення того, що зло врештi-решт буде покарано. Скажiмо, колишнiй киянин, а потiм вiдомий французький мислитель ХХ столiття Жак Бержьє, знаходив емоцiйне щастя у непохитнiй впевненостi, що справдяться його слова, висловленi в опублiкованiй разом з Лу§ Повелем книзi "Ранок магiв": "Сучасна цивiлiзацiя - це несформульована угода можновладцiв, спрямована на задоволення §х претензiй. Проте ця угода дiйсна лише доти, доки не буде укладена нова, щоб здерти з них шкiру".
Особисто я вважаю, що щастя i нещастя людини за великим рахунком криються в душi людини, тобто мiнливому поєднаннi "спрямованого в довкiлля" поєднання §§ тiлесно§, iнтелектуально§ i емоцiйно§ енергi§. До часу вони сплять в нас. Їх можна розбудити не тiльки зовнiшнiми впливами, але й цiлеспрямованою внутрiшньою дiєю iндивiда. Гармонiйне поєднання м"язово§, iнтелектуально§ i емоцiйно§ ейфорi§ в одне цiле й створює внутрiшнє щастя людини, яке вже тодi §й практично не належить i яке людина випромiнює назовнi у виглядi певно§ щасливо§ аури. Саме тодi, внутрiшньо щасливий правитель робить щасливою всю кра§ну чи внутрiшньо щасливий чоловiк чи дружина робить щасливою свою родину.
Озирнувшись довкола себе ви, напевно, знайдете теж такi приклади, коли внутрiшньо щасливi чи нещасливi люди "сiють" щастя чи нещастя довкола себе. Подивившись на приклади з iсторi§ ми в цьому зможемо переконатися. Надзвичайно внутрiшньо нещасний Сталiн зробив нещасною всю кра§ну, якою вiн керував. Це мабуть взагалi найяскравiший приклад в iсторi§ того, як одна людина створювала навколо себе неймовiрно сильну ауру нещастя, яке поширювалося не лише на його близьких чи оточення, але й на всю кра§ну. Так само, хоча i меншiй мiрi, поширював власну недолю на всю державу i Гiтлер. Ця з самого дитинства внутрiшньо нещасна людина довела до загибелi кра§ну, якою керувала. Щоб вiн не робив, врештi-решт спочатку стратегiчно, а потiм вже й тактично перетворювалося на нещастя. Муамар Каддафi i Саддам Хусейн теж з самого дитинства несли в собi внутрiшнє нещастя. Цi двi глибоко трагiчнi постатi, внесли сво§ми дiями, якi випливали з §х перманентного внутрiшнього стану, в iсторiю Лiвi§ i Iраку своє внутрiшнє нещастя, яке окошилося на громадянах §х кра§н.
Щастя i нещастя великих людей не є лише §хнiм надбанням. Я не знаю, чи є в iсторi§ ХХ i ХХI столiть внутрiшньо щасливiша полiтична постать, за лiдера Сiнгапуру Лi Кван Ю. Взявши в управлiння найкорумпованiшу i одну з найбiднiших держав свiту вiн спромiгся перетворити §§ на фактично позбавлену корупцi§ найбагатшу кра§ну Азi§. Ця держава реально позбавлена будь-яких ресурсiв власного розвитку. За винятком сприятливого географiчного положення. В 1965 роцi, коли кра§на стала незалежною, бiльша частина §§ населення була глибоко нещасною i вважала, що §хня кра§на не протримається й пiвроку. Однак до влади прийшла не просто освiчена, чесна i сильна людина, але й людина щаслива. Не тiльки у власному подружньому життi чи чомусь iншому. Лi Кван Ю яскраве свiдчення того, коли глибоке внутрiшнє щастя людини екстраполюється в щастя цiлого народу.
Кажуть, якщо ти не будеш цiкавитися вiйною, то вiйна зацiкавиться тобою. Перефразовуючи написане вище можна стверджувати: якщо ми не будемо цiкавитися щастям, то нами зацiкавиться нещастя. Ще кажуть, якщо ти хочеш виглядати на всi сто, то для цього треба докладати зусилля, а для того, щоб виглядати погано, нiяких зусиль докладати не треба. Так само для того, щоб бути щасливим теж треба докладати зусилля, але для того, щоб бути нещасним нiяких зусиль не потрiбно. Щастя в спрямуваннi до щастя, нещастя - в часi. Отже, якщо хочеш бути щасливим - будь ним.
Головне, що буквально з"§дає людину i не дає §й бути щасливим - постiйнi турботи i переживання про несуттєве в життi i манiакальне намагання змiнити те, чого вона змiнити не може. Можна бути щасливим i успiшним двiрником i нещасним i неуспiшним президентом, шейхом чи iмператором. Перший може успiшно змiнити життя сотень людей на краще, просто добре вичистивши дорiжки перед будинком вiд снiгу i криги. Такого завжди усмiхненого, веселого i задоволеного двiрника я зустрiчаю бiля одного будинку на вулицi Василькiвськiй, де завжди чисто i нiколи не слизько. Я не знаю, як йому вдається це робити i не почати ненавидiти наших людей, якi кидають собi пiд ноги смiття. Але в нього це виходить. I знаю нещасних президентiв, далеко ходити не треба, якi не можуть, чи то не здатнi повернути життя на краще громадян своє§ кра§ни. При цьому мiльйони його спiвгромадян посилають йому прокльони i були б щасливими, якби вiн помер найжахливiшою смертю. I який би ти товстошкiрий не був, прокляття мiльйонiв людей рано чи пiзно ляжуть не пiдйомним вантажем на тебе i твою родину.
Проблеми вiдомого французького кiноактора Жерара Дерадьє, який вирiшив змiнити французьке громадянство на бельгiйське i переселитися до Бельгi§ з метою уникнення надто високих податкiв можуть викликати в когось саркастичну посмiшку, мовляв, "з жиру бiситься". Однак ми не знаємо, якi переживання змусили цю людину покинути батькiвщину, де вiн провiв все своє життя i зажив свiтово§ слави. Не думаю, що §х можна назвати щасливими. Навряд чи Жерара Депардьє можна назвати щасливою людиною
Один з вiдомих британських письменникiв ХХ столiття Алф Вайт, бiльш знаний пiд псевдонiмом Герiот, заробив багато мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв вiд продажу сво§х бестселерiв в усьому свiтi. Вiн майже все своє життя пропрацював нiкому не вiдомим ветеринарним лiкарем в Пiвнiчнiй Англi§. Вайт був дуже внутрiшньо щасливою людиною, який сво§м щастям щедро дiлився з iншими. Любив свою роботу, мав вiрну i вiддану дружину, гарних дiтей, повагу серед людей, професiйний успiх. Вдома пiсля роботи вiн розповiдав дружинi рiзнi цiкавi iсторi§, якi траплялися в його лiкарськiй практицi. Одного разу дружина порадила йому записувати цi iсторi§ у виглядi оповiдань. Врештi-решт Алф так i зробив. Потiм послав сво§ оповiдки до декiлькох видавництв. Невдовзi всi вони повернулися назад з вiдмовою в опублiкуваннi. П"ятдесятирiчний ветеринар поклав рукопис до шухляди i забув про нього. Там його, витираючи пил, i знайшла дружина. Прочитавши рукопис, вона просто закохалася в геро§в оповiдань свого чоловiка. Потiм дружина сiльського ветеринара звернулася до лiтературних агентiв, якi "розкручують" молодих письменникiв i невдовзi цi оповiдання вийшли окремою книгою тиражем 1500 примiрникiв. Продавалися вони мляво. За рiк не встигли реалiзувати навiть такий невеликий тираж.
Пройшов час i книга Вайта, видана пiд псевдонiмом Герiот, потрапила до США. Протягом трьох тижнiв було продано 650 тис. примiрникiв. Потiм рахунок пiшов на мiльйони. Книгу стали перекладати на багато мов i видавати по всьому свiту. Вайт-Герiот одного дня прокинувся мiльйонером. З усього свiту йому постiйно надходили великi гонорари. Але до влади у Великiй Британi§ прийшли лейбористи i обiклали 83% податком великi прибутки.
Спочатку Герiоти вчинили точно так як i Жерар Депардьє - покинули Батькiвщину i переселилися до iншо§ кра§ни. Однак потiм дружина Герiота, мудра жiнка, сказала своєму чоловiковi: ми були так щасливi в Англi§, вiддай §м грошi i повернемося додому. Нам з головою вистачить для заможного життя наших 17 вiдсоткiв. I вони повернулися до Велико§ Британi§ i знову зажили щасливо i радiсно.
Виявилося, що щастя не в грошах, а в них самих i в §хнiй батькiвщинi, а на чужинi вони вже не могли залишатися самими собою, тобто щасливими. На чужинi Вайти зберегли десятки мiльйонiв доларiв, але втратили щастя. Коли було прийнято рiшення вiддати грошi подружжя вже нi про що бiльше не турбувалося i вiдновило свiй щасливий статус. Той статус, який у них був ще до того, як вони стали мiльйонерами. Якби цi люди не були внутрiшньо щасливими i не розумiли причини свого щастя, втрата тако§ величезно§ суми грошей перетворила б §хнє життя i життя §хнiх близьких на пекло.
Змирись з тим, що ти не можеш змiнити i разом з тим нiколи не погоджуйся терпiти те, що залежить вiд твоє волi i що ти вважаєш неправильним i несправедливим. Лише тодi ти станеш щасливим.
Далi Герiот став знаменитим i до його скромного будинку в провiнцiйному мiстечку в Йоркширi щодня вишиковувалася велика черга туристiв з усього свiту, якi пристрасно бажали отримати пiдпис автора на куплених ними його книжках. Так тривало декiлька рокiв. Подружжя купалося в промiннi слави, поки не зрозумiло, що слава щастя не дає. Почала вiдмовляти рука, яка пiдписала сотнi тисяч книжок, родина не належала собi, приймаючи тисячi i тисячi гостей. I Герiот з дружиною зробили другий крок повернення до щасливого статусу. Вони пере§хали в одне iз чисельних сусiднiх мiстечок, строго заборонивши власному лiтературному агенту давати комусь §х адресу. Приклад Герiотiв є ще одним пiдтвердженням того, що нi грошi, нi слава, нi влада не роблять людину щасливою.
При всiх загальних поняттях про щастя в рiзних людей i народiв, у кожно§ окремо§ людини, кожно§ нацi§ є власне розумiння щастя, правди i справедливостi. Однiй людинi достатньо особистого щастя, а iнша переймається щастям всього людства - не бiльше i не менше. Хтось знаходиться посерединi i хотiв би для початку чи прикладу зробити щасливою свою кра§ну. При всьому багатоманiттi людських доль у свiтi iснують кра§ни щасливi i нещаснi. В наш час в Iнтернетi навiть щорiчно оголошують список держав, де люди почувають себе щасливими i впевненими у власному майбутньому i кра§ни, громадяни яких почуваються глибоко стурбованими, стривоженими, нещасними.
При цьому даний рейтинг кра§н за рiвнем щастя §х громадян i опитування людей дали аналiтикам розумiння того, що щасливою є та людина i та кра§на, якi можуть бути самi собою. Якщо людина має можливiсть розкрити закладенi в нiй вiд природi можливостi i таланти, якщо в державi створена ситуацiя, яка дозволяє це зробити максимальнiй кiлькостi людей, за словами Григорiя Сковороди "щасливi там люди, блаженна сторона". Однак проблемою кожно§ кра§ни i кожно§ людини є не тiльки створення вiдповiдного щасливого клiмату, але й набуття знань про те, що ти можеш як людина i що може твоя батькiвщина як держава на свiтовiй аренi. Найважче зрозумiти свою мiсiю на землi. Одним словом: "нащо живем, чого бажаєм".
Укра§на i укра§нцi нещасливi не тому, що матерiально бiднi, справа зовсiм в iншому. Неукра§нська влада, представлена "iнородцями" не дає нацi§ розкрити своє глибоко приховане внутрiшнє нацiональне щастя. "Iнородцi" в Укра§нi, знаходячись в iнонацiональному оточеннi є глибоко нещасними людьми, так як вони не хочуть ви§жджати з Укра§ни на iсторичну батькiвщину i разом з тим не можуть стати укра§нцями. Таке протирiччя робить §х дуже внутрiшньо нещасними. Захопивши владу в Укра§нi вони неминуче роблять нещасною всю державу.
Навiть у принципi ми не зможемо дати поради як жити щасливо кожнiй людинi зокрема, якщо не окреслимо територiю щастя хоча б загальнодержавного. Чи може бути щасливою людина в державi, де панує загальне нещастя. Людина суспiльна iстота i §й надзвичайно важливо, як §§ особисте вiдчуття щастя резонує з щастям iнших людей i суспiльства в цiлому. Коли тебе оточують бiднi, дезорiєнтованi, стурбованi, стривоженi, глибоко нещаснi люди особисте щастя чеснiй людинi здається чимось грiховним, недозволеним, несправжнiм.
Таким чином, якщо ми хочемо бути щасливими в Укра§нi, треба створити в нiй таку ситуацiю, коли пiзнати себе зможе не лише кожен §§ громадянин, але й укра§нська нацiя в цiлому. Потiм укра§нцi, як переважаюча нацiя, перекажуть власне щастя на всiх громадян держави, будь-яко§ нацiональностi. Укра§на як держава теж має зрозумiти свiй шлях у цьому свiтi, власну мiсiю. Зрозумiти, усвiдомити i почати §§ виконувати i реалiзувати. I щастя не залежить на пряму вiд рiвня багатства кра§ни i §§ громадян. Це теж яскраво показало опитування вiдчуття щастя в рiзних кра§на. До найщасливiших держав потрапили не лише в цiлому багатi кра§ни, але й матерiально бiднi.
Бiльшiсть людей, вiдчуваючи нещасне суспiльне середовище, не знають, як ситуацiю помiняти на краще в сво§й кра§нi i тому йдуть шляхом найменшого опору, тобто намагаються ви§хати до iнших, щасливiших держав. I приносять вiдчуття власного нещастя до цих кра§н. Мабуть це одна iз причин того, що з кожним роком знижується рiвень щастя в таких кра§нах як США i кра§ни Євросоюзу, якi заполонили емiгранти з нещасливих кра§н. Немало багатих людей покидають Укра§ну саме тому, що §хня особиста успiшнiсть i щастя входять в дисонанс з загальною неуспiшнiстю i нещасливiстю населення кра§ни.
Людське життя в цiлому нагадує рух по лабiринту. Людина блукає в ньому в пошуках власно§ внутрiшньо§ сутностi, тобто пошуках щастя. Знайти вихiд з лабiринту пiд силу лише тому, хто володiє клубком ниток Арiадни, тобто знаннями не лише про власну сутнiсть, але й про шляхи §§ розкриття в суспiльствi. Той хто досягає самого центру лабiринту i виходить назад отримує просвiтлення i одкровення i здатен по поверненню стати iдеологом життя i вiдкривати людям шлях до щастя.
Багато хто вважає, що життя людини, як i буття кра§ни наперед визначенi. В цiлому i для бiльшостi людей це дiйсно так. Однак багато хто здатен оволодiти не стiльки фактами, скiльки принципами. Знання деяких принципiв легко компенсує незнання деяких фактiв, казав Гельвецiй. Як має бути, так воно насправдi й є. Якщо вам вiдомi принципи досягнення щастя, то вам залишається лише йти в потрiбному напрямку.
Для того, щоб суспiльство стало щасливим, в ньому має сформуватися критична маса щасливих людей. Щастя, як i нещастя дуже "заразнi" речi. Щасливi люди - обранi люди. Вони випромiнюють щастя, заряджаючи ним все суспiльство.
Роздiл II.
Що робить людину нещасливою?
Люди мiстичного складу розуму вважають, що першi 20 рокiв людинi дано для навчання, наступнi 20 рокiв для продовження роду, i ще 20 рокiв для внутрiшнього самовдосконалення i пiдготовки до смертi. При цьому деякi езотеричнi вчення проповiдують, що на небо потраплять лише тi праведники, якi не мають дiтей. Той хто дав потомство приречений на вiчну реiнкарнацiю в сво§х нащадках. Дехто вважає, що безсмертна душа людини поселяється в новому тiлi, несучи в собi всi попереднi грiхи. Звiдси, мовляв, i походять страшнi хвороби, iнвалiднiсть, рiзноманiтнi нещастя, якi обсiдають здавалося б невинних людей.
Разом з тим, людина i без будь-яко§ езотерики, просто власними нерозумними, невиваженими, чисто емоцiйно-розумово-тiлесними вчинками постiйно руйнує сво§ душевнi пiдвалини. Чим бiльше вони руйнуються, тим слабкiшою стає духовне поле людини, яке вiдiграє роль своєрiдного бронежилета, що захищає наше тiло, наш розум, нашi емоцi§. Душа наша є своєрiдним контейнером нашо§ iндивiдуальностi. I ми цю iндивiдуальнiсть постiйно руйнуємо, так як повиннi жити не так, як нам призначено долею, а так, "як усi". А жити як усi, це значить страждати вiд всiх стародавнiх грiхiв людства - заздрощiв, гординi, лiнощiв, гнiву, жадiбностi, похотi, ненажерливостi.
Заздрощi
Заздрiсть i ревнiсть чи не найбiльше притягають до людини нещастя. Заздрiсть з"§дає душу людини, не дає §й спокiйно жити, примушує до найбезглуздiших вчинкiв. Не оминає вона i людей знаменитих. В той час кожному здавалося б мало бути зрозумiлим, що на свiтi не iснує i нiколи не iснувало людини, якiй варто було б заздрити. Заздрити багатству? Все одно на той свiт нiхто нi гривнi, нi долара, нi шекеля не забере. Розумнi люди все нажите вiддають на благочиннiсть, нiчого не лишаючи дiтям. Останнi мають набути все сво§ми руками i розумом, iнакше не будуть цiнити отриманого даром i проклинатимуть батькiв, якi §м залишили мало. А мало буде завжди, хай навiть мiльярди доларiв.
Джон Стюарт Мiлль з приводу заздрощiв висловився доволi точно: люди не хочуть бути багатими; люди хочуть бути багатшими за iнших.
Люди пристрасно бажають знати не тiльки власне майбутнє, але й майбутнє iнших вiдомих §м людей. При цьому вони свiдомо чи пiдсвiдомо хотiли б для себе в майбуттi одних гараздiв, а для iнших людей лише одних проблем i труднощiв.
Саме бажання отримати собi хоча б у майбутньому якiсь переваги на фонi втрат i нещасть iнших живить всiляких гадалок, вiщунiв i астрологiв. Цi "науки" дивовижно вмонтувалися в сучасний iнформацiйний простiр i в Iнтернетi ледь не щодня ми читаємо апокалiптичнi вiщування Павла Глоби, про те, що "виживуть лише три знаки зодiаку". Подивiться, хто найбiльше любить всiлякi дурницi про кiнець свiту i iншi катаклiзми? Звичайно, що старi бабусi. I всi §хнi вiщуваннях про те, що "влiтку буде така спека, що все згорить, а взимку такi морози, що все вимерзне", пов"язанi з тiєю ж самою заздрiстю. Пiдсвiдомо вони вiдчувають, що жити §м залишилося дуже мало, що вони старi, схожi на мавп люди. А поряд з ними ходять молодi, здоровi, гарнi дiвчата i хлопцi, яким належить майбутнє. I от би було добре, йдучи з життя, забрати з собою i §х. Не гризли б тодi заздрiснi думки проте, що життя прожите марно, нiчого в ньому не досягнуто, все було не так i по дурному.
А хiба релiгiйний екстаз не є рiзновидом заздрощiв? Як правило "в релiгiю вдаються" люди, якi пiдсвiдомо вважають, що вони нiчого в земному життi не досягнуть. Тому вони починають запевняти себе, що вже в потойбiчному життi §м "воздасться" за §хнi муки. Саме через це вони намагаються свято дотримуватися всiляких найбезглуздiших приписiв, якi придумали люди декiлька тисяч рокiв тому, коли життя було зовсiм iншим. Вони мучать себе постами, розбивають лоб о пiдлогу, бичують себе i таке iнше. А душу грiє думка, що ось ти, такий успiшний, багатий i гарний, постiйно грiшиш i тому горiтимеш у пеклi, а я буду в раю. Особливо любить всiляких мученикiв РПЦ i §§ фiлiя в Укра§нi у виглядi УПЦ Московського патрiархату. Мiста кра§ни обклеєнi рекламою всiляких "великомученикiв", з §х "чудодiйними мощами". Їх возять по кра§нi як цирк-шапiто. Ну просто тобi реклама патентованих засобiв вiд геморою чи простатиту на телебаченнi. Плати грошi i неодмiнно будеш зцiлений.
Сомерсет Моем влучно зауважив, що "знати минуле досить неприємно; знати ще й майбутнє було б просто нестерпно".
Гризота заздрощiв одна з найжахливiших у свiтi. Пропаде спокiй, втече сон, дуже заздрiсна людина майже завжди має хворобливий вигляд, бо заздрощi i є хворобою душi, передвiсником нещасть. Заздрiсть здатна посварити найближчих родичiв, перетворивши §х на смертельних ворогiв. Заздрiсть найстрашнiша саме мiж сво§ми. Найвiдомiший заздрiсник Ка§н, який з заздрощiв убив свого брата. З того бiблiйного часу таких випадкiв така кiлькiсть, що §х не можна й порахувати.
Стережiться заздрощiв! Нещадно гасiть в собi §х полум"я, поки воно не розгорiлося у вашiй душi. Найкращими лiками вiд нього є плекання в собi почуття справедливостi. Ви вважаєте, що достойнi зайняти омрiяну посаду, але призначили iншого? Всi ми не досконалi. I ви в тому числi. Хочете стати кращим за когось? Не мучте себе заздрощами до нього. Самовдосконалюйтеся. I тодi всi зрозумiють, що без вас вирiшити тi чи iншi проблеми не можливо або малоефективно. Станьте реально найкращим у своєму фаховi i до вас прийдуть за порадою тi, якi вас у минулому зневажали. Це важкий шлях? Легше тихо заздрити, сердитися, ревнувати, злитися? Можна й так, але пам"ятайте, що цей шлях саме й веде до багатьох нещасть i трагедiй.
Молодi заздрять старшим, бо тi вже щось заробили, мають власне житло, авто тощо. Можна заздрити, бо у них всього цього немає. Але ж i старшим є чому заздрити молодим. У них здоров"я, молодiсть, сила, привабливiсть. У друга гарна, працьовита, привiтна дружина, а у ви самотнi? Чи може маєте сварливу i нерозумну жiнку? Природа обдiлила вас гарною зовнiшнiстю? Самовдосконалюйтесь i вас щиро покохає найгарнiша у свiтi жiнка. Станьте таким чоловiком, якого можна покохати не за зовнiшнiсть, яка скоро зiв"яне, а за ваш незвичний i прекрасний внутрiшнiй свiт, вашу безсмертну душу, ваш незламний характер, вашу успiшнiсть. Навiть якщо ви Квазiмодо, вас може покохати гарна душею i тiлом жiнка. Заслiпiть §§ блиском свого таланту, iнтелекту, душевного багатства. А заслiплена жiнка слiпа очима. Вона бачить вас своєю душею. Немає кому заздрити на цьому свiтi, все минуще. Так що заспокойтеся i робiть свою справу. З гумором i весело. Однак, пам"ятайте i слова Геродота, що краще бути предметом заздростi, нiж жалю. Намагайтеся бути оптимiстами. Саме §м належить цей свiт. Песимiсти лише з жалем споглядають його.
А що менi робити, коли вiд народження в мене слабкий характер, я не впевнений у собi, хворобливо сором"язливий? Хiба це можна змiнити? Ще й як! Вченi вже давно довели, що будь-яка людина, дiючи цiлеспрямовано, може протягом 2 рокiв змiнити власний характер на протилежний. Провести ж лише його незначну корекцiю в потрiбному напрямку можна доволi просто i швидко.
Чи може заздрiсть впливати на долю суспiльства, кра§ни в цiлому? Звичайно, що так, i тут Укра§на є неймовiрно показовою кра§ною. В Iнтернетi деякi дiячi, якi були присутнi на трибунi пiд час Помаранчево§ революцi§ на Майданi в Києвi розповiдають, що обличчя майбутнього президента кра§ни просто темнiло, коли сотнi тисяч мiтингувальникiв скандували прiзвище Тимошенко. Не знаю чи це дiйсно було так, вони були поруч, а я стояв серед тих сотень тисяч. Дуже схоже, що це правда. Про це говорять, всi подальшi подi§ i вiдношення пана Ющенка вже тодi президента до прем"єр-мiнiстра, яким тодi була Юлiя Тимошенко.
Заздрiсть серед такого рангу людей у кра§нi може вплинути на весь хiд §§ iсторi§. Заздрiсна людина здатна на все задля задоволення власних амбiцiй. При цьому, якщо поруч з нею опиняється людина, яку вона пiдсвiдомо вважає кращою за себе, бiльш достойною, заздрiсник готовий пiти навiть на вбивство свого конкурента. Вiн не буде враховувати при цьому навiть iнтереси держави, своє§ нацi§, родини лиш би потiшити власне самолюбство, якому було нанесено нищiвний удар. Але чи отримає така людина сатисфакцiю, тобто задоволення вiд того, що його конкурента усунено. На прикладi пана Ющенка видно, що аж нiяк. Вiн намагається комусь щось довести i з кожним разом у нього виходить все гiрше i гiрше. Врештi-решт вiд заздрiсника вiдмовляються всi найближчi йому люди i навiть родина. Де б не з"являвся вiн, люди сваряться i розбiгаються. До чого б не доторкнувся заздрiсник, ця справа розпадається i гине. Стережiться заздрiсникiв i намагайтеся не мати з ними справи. Вони спалюють самi себе i все своє довкiлля.
Хiть
А може вас захопила в полон нестримна хiть? Вам не дають спати сумнiвнi лаври Казанови, Дон-Жуана чи Распутiна? Пригадайте, як вони жили i чим закiнчили. Часто-густо можна почути вiд чоловiкiв: а навiщо тодi й жити, якщо не можна випити i покохатися з жiнками. Нехай на схилi рокiв буде хоча б про що згадати. Тiлесна насолода, надмiрна, звичайно, як показує життєвий досвiд вiдомих нам iсторичних осiб завжди врештi-решт обертається на гiркоту. Практично всi вiдомi розпусники вiд Сарданапала до Соломона на схилi життя вважали, що обдурили самi себе, шукаючи щастя "в спiдницi". Там його немає. Грiховний шал необхiдно поборювати, так як вiн веде до нещастя i бiди.
Менi можуть справедливо зауважити, що добре про це говорити стариганю, в якого вже все позаду. Дiйсно, добре, коли розум не затьмарює любовний жар i можна з тверезою головою говорити про "п"янi" речi. Чую насмiшкуватi коментарi молодих i не дуже людей. А хто в одинадцятому класi на Новий Рiк намагався стягти труси з однокласницi на квартирнiй вечiрцi, а потiм п"яний блював з мосту на замерзлу рiчку? Або хiба не був економiчно най успiшним президентом США Бiлл Клiнтон, якого звинувачували в сексуальному скандалi з Монiкою Левiнськи? Ну нехай якiсь там полiтичнi сили йому §§ пiдставили, але ж не буває диму без вогню. Єдиний президент, який закiнчив своє президентство не дефiцитом, а аж 75 мiльярдним профiцитом бюджету. Хiба його походеньки заважали бути надзвичайно успiшною людиною?
Успiшною так, але чи був вiн людиною щасливою? Дуже сумнiваюся. Якщо вiн отримав якiсь дуже швидкоплиннi приємнi вiдчуття, то на iншiй частинi терезiв §х переважували багатомiсячнi розслiдування, пекло в родинi, гiркий осад на все життя. Чи було воно того варте? Клiнтон, на моє переконання, глибоко нещасна людина, так як не може знайти розрядку тому палу, який вiн пустив собi в душу. Так як i заздрiсть, хiть заходить в душу i роз"§дає §§. Постiйнi перегони за швидкоплинною насолодою дуже шкодять будь-якiй людинi, просто притягуючи до не§ найрiзноманiтнiшi нещастя.
Потрапивши в полон до Венери людина вимушена служити §й до скону. Не даремно в руках Амура лук з дуже гострими стрiлами. Цi стрiли не ранять, вони вбивають душу людини, даючи волю серцю, емоцiям. Недаремно в Укра§нi кажуть: дай серцю волю, заведе в неволю. Дотриматися мiри в блудi ще нiкому не вдавалося. Недаремно, одним з головних знарядь у вербуваннi агентiв спецслужбами всiх кра§н є видатнi представницi жiночо§ природи. Потрапивши §м до рук люди добровiльно ставали на бiк ворога, вiддавали все, навiть життя за швидкоплиннi митi насолоди.
Мудра людина навiть у принципi не може бути розпусником. I не треба наводити тут приклад "мудрого" Соломона. Його мудрiсть була глибоко нещасною. Потрапивши в полон до Амура, точнiше добровiльно здавшись йому, людина стає нiби божевiльною. Так як кохання рiч надзвичайно мiнлива i непостiйна, одна людина в ньому неодмiнно використовує iншу. Навiть при щирому коханнi в одного з партнерiв воно неодмiнно закiнчиться ранiше. Вiзьмемо з класики Вергiлiя кохання Дiдони до Енея. Пiсля його зради бiдна закохана жiнка спалила себе на багаттi. Пiсля цього Еней, пом"янувши §§, побажав собi "I щоб друга вдова знайшлась".
Вiдома Медея через кохання, яке не давало §й жити, вiддала себе, дiтей, брата на страту. Закохавшись у вождя аргонавтiв Язона чарiвниця Медея, щоб його порятувати, порубала на шматки свого брата. Коли ж пiсля десяти рокiв шлюбу Язон вирiшив покинути дружину, та спалила свою суперницю i вбили сво§х синiв, народжених вiд Язона. Якщо ти потрапив в полон до Венери, будеш долати будь-якi перешкоди на шляху до коханого. Прикладом того є доля однiє§ росiйсько§ студентки, яка закохалася в американця. Вiн навчався в Москвi. Пiсля вводу радянський вiйськ до Афганiстану вiдносини мiж США i СРСР погiршилися i американський студент вимушений був повернутися на Батькiвщину. Закохана росiянка декiлька рокiв заробляла грошi, перепродуючи закордоннi ганчiрки. Заробивши грошi вона найняла дальнобiйника, який §здив до Фiнляндi§ i той довiз §§ за 10 кiлометрiв до фiнсько-радянського кордону. Потiм ця дiвчина 10(!) кiлометрiв повзла по пластунському болотом. Декiлька разiв була на краю загибелi, але все ж перетнула кордон i опинилася в Фiнляндi§. Паралельно зароблянню грошей вона ще вчила англiйську i фiнську мови. Неймовiрнi зусилля слабко§ i худорляво§ дiвчини заради кохання до чоловiка. Їй повезло i закоханi з"єдналися i бiльше вже не розлучалися. Цей випадок один iз безлiчi прикладiв, який вказує на неймовiрну силу кохання. Якщо ви думаєте, що здавшись йому в полон будете керувати сво§ми емоцiями i керуватися власним розумом i здоровим глуздом, ви глибоко помиляєтесь.
Один з найуспiшнiших британських прем"єр-мiнiстрiв Дiзраелi казав, що вiн може зробити безлiч дурних вчинкiв у життi, не зробить вiн лише головно§ дурницi, не одружиться через кохання. Так i трапилося. Вiн одружився на вдовi з грошима, та ще й старшiй за себе i все життя був щасливий. Одружуватися з розрахунку можна, головне, щоб розрахунок був вiрний.
Руйнуюча сила кохання дуже добре описана в класичнiй лiтературi. Через викрадення закоханим сином царя Тро§ дружини одного з елiнських царiв розгорнулася велика вiйна. Троя була зруйнована, а §§ жителi винищенi. Через нероздiлене кохання до повi§ син одного з мо§х знайомих покiнчив життя самогубством, зiпсувавши довiку життя сво§м близьким. Батьки казали, що вiд кохання до абсолютно недостойно§ жiнки вiн став як божевiльний. Соцiологи вважають, що таких людей у свiтi, якi кiнчають життя самогубством через нероздiлене кохання сотнi тисяч.
Кохання Мазепи призвело до зради його найближчого соратника i втрати Укра§ною незалежностi. Подiбнi проблеми були i в Хмельницького, тiльки вже не з росiянами, а з поляками.
Уже в нашi днi Iнтернет повiдомив, що в лютому 2013 року микола§вська студентка вiд нероздiленого кохання кинулася з високого мосту в замерзлий Пiвденний Буг. Такi приклади є в кожнiй кра§нi. А ось я дивлюся на сторiнку новин в Iнтернетi i бачу повiдомлення про самогубство 75 рiчного пенсiонера, який покiнчив з собою закохавшись в молоду жiнку. Дiйсно, коханню пiдвладний будь-який вiк.
Навiть знаменитий Вергiлiй потрапив у тенета до однiє§ красунi. Намагаючись зберегти в таємницi §хнi стосунки поет приходив до не§ iнкогнiто. Лукава жiнка, захотiла показати всiм, що §§ вiдвiдує така знаменитiсть. Вона запропонувала Вергiлiю сiсти до кошика для овочiв i фруктiв, яким §х пiднiмали до §§ квартири i залишила поета на глум людям висiти в повiтрi над велелюдною вулицею.
Грецький iсторик Арiстотель, якого вивчають i школах i ВНЗ, теж настiльки втратив розум через кохання, що не зважаючи на свiй вiк i авторитет дозволив сво§й молодiй коханцi осiдлати себе як коня i провiз §§ вулицями мiста. Про цей його божевiльний вчинок мало хто знає, але й вiн найяскравiшим чином iлюструє сказане ранiше.
Вiдома давньогрецька поетеса Сафо, яка писала зворушливi любовнi вiршi, закохалась в красеня Фаона. Вiн не звертав на не§ уваги. Змучена вiд кохання дiвчина кинулася зi скелi в море i загинула. Не будемо зазирати так глибоко в iсторiю. Мiй однокласник, будучи вже людиною дорослою, з вищою освiтою, вистрiлив з власно§ мисливсько§ рушницi в себе через нероздiлене кохання. Я, працюючи в Академi§ наук був свiдком того, як один з керiвникiв цiє§ поважно§ науково§ установи, академiк, вiдома далеко за межами Укра§ни особа, дуже успiшна людина, безнадiйно закохався у свою аспiрантку, зайшов до гаражу, завiв машину i загинув вiд отруйних вихлопних газiв. Протягом лише 5 рокiв, якi я прожив в аспiрантському гуртожитку на вулицi Ежена Потьє в Києвi з його верхнiх поверхiв через нещасне кохання викинулося три студентки. Одна з них дивовижним чином залишилася не тiльки живою, але й неушкодженою, що описано в моєму романi "Аспiрантура".
Однiєю з головних причин падiння Римсько§ iмперi§ була нехтування моральними нормами. Патрицi§ не лише об"§далися до "упору", а потiм йшли вибльовували все з"§дене i знову починали §сти, але й вiддавалися найвитонченiшому блуду. Справа зайшла так далеко, що вiдомий римський iмператор Октавiан Август змушений був видавати строгi закони, спрямованi проти розпусти. Порушення подружньо§ вiрностi нещадно каралося. I не дивно. Римська знать так розпустилася, що мiсцевий державний дiяч Катон вiддав "в оренду" римському консулу Гортензiю власну дружину.
Цар Iзра§лю Давид закохався в дружину свого воєначальника Урiя. Щоб отримати §§ собi, Давид послав Урiю на смерть. Пiсля цього одружився з Вiрсавiєю. Вона народила йому сина, знаменитого i вже згадуваного в цiй книзi Соломона. В покарання за смерть першого чоловiка вона принесла в родину Давида багато нещастя.
Якщо ви надовго покидаєте дружину, треба пам"ятати, що не всi жiнки такi вiрнi дружини, як знаменита Пенелопа. Вона двадцять рокiв чекала на свого чоловiка Одiссея, вiдмовляючи настирним залицяльникам. Вiддана своєму чоловiковi вона пояснювала свою вiдмову тим, що ще не виткала покривало на домовину свого свекра. Лише пiсля закiнчення цiє§ роботи вона мала право вийти замiж як вдова. Однак за нiч хитра жiнка розпускала все те, що зв"язала протягом дня.
Хiба один чоловiк, повернувшись неждано з вiдрядження заставав свою дружину з коханцем? Скiльки трагедiй трапилося через це. В моєму рiдному мiстi старший лейтенант однiє§ з вiйськових частин повернувшись раптово з чергування додому застав свою дружину з солдатом-латишем. Старший лейтенант не довго думав. Спочатку застрелив коханця, потiм дружину, i нарештi застрелився сам. Блуд дружини коштував життя трьом людям i став довiчним нещастям ще декiльком родинам. Молодий капiтан вже iншо§ вiйськово§ частини того ж мiста залицявся до юно§ i гарно§ секретарки районно§ мiлiцi§. Вона запала в око i мiсцевому начальнику. Конфлiкт мiж ними вирiс у справжню озброєну дуель, в якiй перемiг льотчик-капiтан, перестрiлявши ледь не весь особовий склад мiсцево§ мiлiцi§. Такi випадки траплялися стiльки, скiльки iснує людство. Агамемнон, цар Мiкен, брав участь у Троянськiй вiйнi, яка тяглася дуже довго. Пiсля §§ переможного завершення вiн як герой повернувся додому. I що царя там чекало? Його дружина Клiтемнестра вбила свого героя-чоловiка, змовившись разом з коханцем Егiстом, Виживши i перемiгши на вiйнi головний воєначальник грекiв в Троянськiй вiйнi загинув вдома вiд руки своє§ закохано§ не в нього дружини.
I ще одне життєве зауваження вiд "дiдуся". Намагайтеся нiколи не зневажати власну дружину. Придiляйте §й належну увагу, вона це вiдповiдним чином оцiнить. Один дурень-аспiрант вирiшив пожартувати i показав свою голу дружину, яка мала звичай заходити з ванно§ до кiмнати §хньо§ "готельки" голою, знаючи, що там у цей час може бути лише §§ чоловiк. Вирiшивши пожартувати, аспiрант фiзик-теоретик, поки дружина була у ваннiй, запросив друзiв, щоб вони помилувалися розкiшною фiгурою його вiрно§ подруги. Все закiнчилося страшним скандалом i розлученням. Один з запрошених знайомих невдовзi став другим чоловiком тiє§ зневажено§ власним благовiрним красунi.
Майже точно така ж iсторiя, хоча й зi значно трагiчнiшим фiналом трапилася за тисячi рокiв до того. Нащадок Геракла, цар Лiдi§ Кандавл, бажаючи похвалитися рiдкiсною красою своє§ дружини, показав §§ голою своєму улюбленцю Гiговi. Зневажена i глибоко ображена власним чоловiком дружина поставила перед Гiгом дилему - або вiн має бути страчений, або ж вб"є §§ чоловiка i одружиться на нiй. Гiг обрав друге i став володарем Лiдi§. Нiколи не зневажайте сво§х дружин. Цього вони вам нiколи не пробачать. Жiнки люди мстивi i не пробачають зневаги.
Здавалося б, що нам вартує сказати власнiй дружинi добре слово, похвалити §§ за те, що вона зробила для вас, родини, дiтей. Нiчого. Напевно, завжди можна знайти для цього привiд. Я знав одну вчительку, яка в сво§х учнях шукала i знаходила щось хороше. Потiм через коректну похвалу вона це хороше плекала i розвивала. Якщо ж поставити собi на метi шукати погане, його завжди знайдеш. А акцентуючи на ньому увагу почнеш це явище, процес чи схильнiсть розвивати.
Дружина перестала вас любити? Ви вiдчуваєте, що вона з вами нещаслива? Будете картати §§ за це чи може варто шукати причину в собi? Може ви обдiляєте §§ коханням, ласкою, доброю i коректною похвалою? А колись ви були в цю жiнку закоханi, приносили §й квiти, всiляко упадали бiля не§. А тепер уже навiщо це робити, мiркуєте ви. Ви помиляєтеся. Може навiть трагiчно. Дружина завжди з подякою прийме ваше добре до не§ ставлення i нiколи не кинеться в обiйми iншого чоловiка. Не треба сперечатися, гарикати на не§. Зупинiться, коли у вас готове зiрватися зле слово. Влаштуйте сво§й маленькiй дiвчинцi, а жiнка завжди нею залишається, незалежно вiд вiку, овацi§, коли вона приготувала для вас i дiтей смачний обiд чи снiданок. Не забудьте §§ погладити по головi. Жiнки це особливо люблять.
У вас гарна дружина? Вам повезло. Але будьте обачними. Поменше звiть гостей у дiм. Свiт сповнений фальшу i обману. Не вiрте нiкому. Вiд"§жджаючи кудись не залишайте дружину пiд опiкою свого найближчого друга. Вiдомо, що добре живе те подружжя, яке якомога менше зве гостей. Згадайте з iсторi§ чим закiнчилися гостини Парiса у Менелая i як загинув Агамемнон, який вiдбуваючи на вiйну необачно залишив свою дружину на Егiста.
Одна сусiдка батькiв моє§ дружини, жiнка добра, але не розумна, вiдправила свого чоловiка, допомагати сво§й подрузi, яка щойно овдовiла. Як вiдомо в квартирi завжди щось ламається. Не дуже з великою охотою, але пiд тиском дружини чоловiк погодився. I ось через декiлька мiсяцiв вдова завагiтнiла i чоловiк §§ "добрящо§" подруги розлучився i перебрався до не§ жити. З власно§ глупоти жiнка позбулася чоловiка i до кiнця сво§х днiв залишалася самотньою. Ї§ ж подруга набула працьовитого i турботливого чоловiка, з яким мала аж трьох дiтей. Одна втратила, а iнша знайшла. Чоловiки завжди були в дефiцитi. Якщо вам трапився хороший чоловiк тримайте його бiля себе, бо неодмiнно хтось захоче його у вас перехопити.
Звичайно, що хiть породжує не лише драматичнi й трагiчнi епiзоди, але й веселi. Так, в життi всьому є мiсце. Одна жiнка розповiдала, як малою жила в селi ще за радянських часiв. Жили важко, убого i брудно, але весело. Ї§ батько був передовий механiзатор, який гримiв на увесь районi, а може й область. Вiн цiлi днi проводив на полi, а малу виховувала й ростила бабуся. Ось одного дня оповiдачка цiє§ iсторi§ лежала на печi, а в цей час до бабусi прийшла §§ подруга. Вони "зачепилися язиками" i почали перемелювати кiсточки рiзним вiдомим на селi людям. - А Василь скаче в гречку, - сказала подруга бабусi. В той час встрявати малечi в розмову дорослих було не прийнято. Малеча зрозумiла сказане буквально, уявила собi великого дядька Василя, його величезнi ноги в чоботах i пожалiла свого батька механiзатора, якому приходиться ту полеглу гречку косити.
Пройшло декiлька днiв i до сiльсько§ крамницi завезли якiсь дефiцитнi товари. Нiчого ж купити тодi не можна було. Хоча б подивитися на тi товари, якi розподiлялися серед передовикiв виробництва приходило все село. Люди вбиралися в усе найкраще, що в них було i йшли до крамницi. Когось з дiтей прислали й до передового механiзатора, щоб вiн йшов до крамницi за дефiцитом. Батько розповiдачки вдягнувся якнайкраще й взявши з собою дружину i доньку пiшов до центру села. Там уже зiбралися всi односельцi, якi ще могли ходити. Бовванiла й висока дебела постать дядька Василя. Побачивши його маленька дiвчинка вирiшила захистити свого батька. Вона закричала до нього: дядьку Василю, навiщо ви скачете в гречку. Ви ж §§ потолочите. А моєму татовi буде важко §§ косити. Не робiть так бiльше. Пiд гомеричний регiт односельцiв, якi вже давно все знали, дядька Василя неначе лизень злизав.
Про пияцтво
Однiєю з найбiльших причин нещастя людей є пиятика. Немає лiку бiд, якi приносить п"янство людям. Мiльйони розлучень у свiтi, мiльйони загиблих, основною причиною чого є пиятика. Катастрофи, аварi§, бiйки, зґвалтування, понiвеченi долi дiтей, величезнi економiчнi втрати, падiння суспiльно§ моралi. Цi та безлiч iнших нещасть вiд надмiрного вживання алкогольних напо§в буквально руйнують сучасну цивiлiзацiю.
Декiлька рокiв поспiль мо§ сусiди потерпали вiд того, що раз на тиждень в один i той же день увечерi до них дзвонив у дверi якийсь незнайомий п"яний чоловiк. Вiн товкся пiд дверима, вимагаючи, щоб його впустили додому. П"янделига не був агресивний. Стояв пiд дверима i просився до квартири. Його випроваджували силою, саджали до лiфта i натискали кнопку нижнього поверху, викидали разом з сусiдами на вулицю. А вiн все повертався назад. Нарештi причину тако§ його поведiнки першою збагнула моя кмiтлива дружина. - Цей нещасний чоловiк живе в такiй же квартирi, на нашому поверсi, але в iншому домi на нашому масивi. А так як нашi будинки схожi один на одного, як двi краплi води, вiн перебравши мiри постiйно помиляється. - Дружина виявилася абсолютно правою i делегацiя вiд наших сусiдiв вже за другим разом виявила будинок i квартиру, де мешкає цей чоловiк. Так цiлий рiк його сусiди й вiдводили додому, аж поки вiн десь зник.
Iнший випадок подiбного штибу трапився зi мною ще за радянських часiв. Будучи офiцером запасу я перiодично проходив перепiдготовку з iншими офiцерами запасу на вiйськовiй кафедрi аграрного унiверситету. Теоретичнi заняття зазвичай закiнчувалися ви§здом на полiгон зi стрiляниною з автоматiв. Їхали автобусами i брали в цей зимовий час з собою якiсь найпростiшi бутерброди, чай в термосах i горiлку. Повертаючись назад один з офiцерiв запасу, iнженер-електрик, дуже настирливо запросив мене i ще двох чоловiкiв до себе додому. - У мене дружина чудова господиня, - переконував вiн нас. - Дуже привiтна людина, яка влаштує нам справжнє свято. - Ми й повiрили. Пiднялися на 21-й поверх i подзвонили в дверi. Вони моментально вiдчинилися. На порозi стояла гарна молода жiнка. В руках у не§ був вiник. Напевно пiдмiтала в коридорi. Очi §§ блищали вiд обурення. Вона уперiщила вiником по пицi одного з товаришiв свого чоловiка i другий раз замахнулася на мене. Я вiдступив подалi. - Як ви вже менi набридли, чортовi алкоголiки, - закричала вона. - А ну геть звiдси. А ти заходь додому, - вона за шкiрку затягла чоловiка до квартири i зачинила дверi у нас перед носом.
Цi два випадки в ряду драм i справжнiх трагедiй виглядають анекдотично. Однак, мiльйони iнших не такi невиннi i веселi. I справа не тiльки в тому, що п"яна людина втрачає над собою контроль i перетворюється на мерзенну iстоту. Алкоголь дiє на людей по-рiзному. Однi стають веселими, другi агресивними, третi щедрими, ще iншi плачуть i розповiдають про своє нещасне життя.
Колись я жив пiсля одруження в провiнцi§ i дружина-студентка при§жджала до мене в гостi зi столицi. Одного разу вона розповiла менi про те, як §хала в одному купе з родиною алкоголiкiв. Дружина наливала чоловiковi й пила сама, запрошувала до компанi§ й мою дружину. Та вiдмовилася. - Не думай, що менi хочеться пити, переконувала вона мою дружину. - Я п"ю тiльки тому, що мiй чоловiк без цього не може. Щоб йому менше дiсталося.
Пияцтво має давню iсторiю. Бiблiйний патрiарх Ной, врятувавшись разом з родиною i тваринами вiд потопу пiсля того, як зiйшла вода, посадив плантацiю винограду. Зiбравши врожай Ной зробив з нього вино i вперше в життя заснув п"яний. Його син Хам зайшов до намету i побачивши сплячого п"яного голого батька посмiявся з нього i вийшовши надвiр розповiв сво§м братам. Його брати зайшли до намету i не дивлячись на голого батька вкрили його. Проспавшись Ной прокляв Хама i його нащадкiв.
Давнiм євреям, як i грекам заборонялося пити нерозведене вино. Жерцi з давнiх-давен помiтили, що зачатi пiсля пиятики дiти нерiдко народжуються неповноцiнними. Тому, щоб запобiгти цьому, не пояснюючи причину людям, якi не здатнi були §§ осягнути, вони ввели систему табу. Наприклад, синам Аарона нiбито вiд бога була дана сувора заборона пити вино пiд час богослужiння. Цiє§ заборони строго дотримувалися.
Пiд час воєн у середнi вiки, коли вiйська надовго обкладали якусь фортецю одноманiття життя призводило до того, що вiйська нападникiв добряче хильнувши засинали вночi. В цей час навiть невеликий загiн, який приходив на допомогу осадженим мiг розбити цiлу п"яну армiю противника.
Один колишнiй солдат штрафних радянських батальйонiв пiд час Друго§ свiтово§ вiйни розповiдав менi, що вiн єдиний iз батальйону вцiлiв i вижив i тiльки тому, що вiддавав випивку, яку §м видавали перед атакою на нiмецькi позицi§ iншим штрафбатiвцям. Випивши спирту "для хоробростi" солдати-штрафники просто бездумно лiзли пiд вогонь нiмецьких кулеметiв i майже всi гинули. Лише дехто з них виживав, отримавши важкi поранення.
Збереглися свiдчення того, що i знаменитий полководець Александр Великий теж вiддавав належне Бахусу. Вiн жив походним життям i не один раз був помiчений п"яним пiд час нiчних привалiв. Вiдомi й постiйнi п"янi оргi§ сталiнського оточення. "Хазя§н" дуже любив, щоб його посiпаки постiйно напивалися при ньому. Вiн знав, що в такий час в людини розв"язується язик i вона може сказати те, про що б промовчала, будучи тверезою. Це дiйсно так. Недаремно укра§нське прислiв"я каже: що в тверезого на умi, те в п"яного на язицi.
Вiдомий вавилонський цар Навуходоносор вiдправив свого воєначальника Олоферна для завоювання земель, розташованих на заходi. За бiблiйними оповiдками Олоферн випив стiльки вина на банкетi, що спав як убитий. Цим скористалася Юдiф, яка вiдсiкла йому голову.
Дехто з iсторикiв взагалi вважає, що головним джерелом людського рабства в усi вiки було i донинi залишається пияцтво. Колонiальнi адмiнiстрацi§ для остаточного пiдкорення завойованих ними силою збро§ народiв повсюдно насаджували шинки i корчми. Народ пив i вже не думав про опiр загарбникам. Цiлi народи спивалися i вимирали, наприклад народи росiйсько§ пiвночi.
Можливо правильно полiтологи пояснюють переможну ходу iсламу тим, що ця релiгiя забороняє вживання спиртних напо§в. Перетворити на рабiв п"яних людей набагато легше, нiж тверезих. Крiм того, пиятика приносить великi збитки не лише суспiльству в цiлому, але й бюджету кожно§ людини i родини зокрема. Алкоголiки виносять з дому все, аби лиш купити собi випивку. Хоча й кажуть, що iстина у винi або ж криється на днi чарки, насправдi ж там криється людське нещастя.
Ще в давнi часи вiдомий римський фiлософ-сто§к Сенека, вихователь iмператора Нерона писав, що в наш час тверезiсть i тверезi люди не в пошанi, люблять i шанують лише п"яних. З того далекого часу не багато що в цьому сенсi змiнилося. Щоправда можливостi випити i асортимент найрiзноманiтнiших спиртних напо§в виросли неймовiрно.
А ось iсторiя з життя маловiдомо§ авторки знаменитого американського роману "Занесенi вiтром" Маргарет Мiтчелл. Сам роман i особливо його екранiзацi§ вiдомi в усьому свiтi. Його авторка одружувалася двiчi. Перший §§ шлюб закiнчився фiаско через алкоголiзм §§ зовсiм молодого чоловiка. Хлопець з аристократично§ родини, перший чоловiк в майбутньому знаменито§ письменницi, був дуже гарним зовнi i здавалося розумним i освiченим. Безкiнечнi веселi вечiрки призвича§ли його до алкоголю i чоловiк Мiтчелл почав напиватися все частiше. Дружина намагалася всiляко вiдвернути коханого вiд шкiдливо§ звички. Його реакцiя на цi зусилля закохано§ в нього дружини була абсолютно банальною. Вiн кiлька разiв по звiрячому побив дружину. Молодик бив Мiтчелл коли вони залишалися наодинцi i при людях. Нарештi, черговий раз напившись до тваринного стану, вiн побив свою кохану так, що та на пiвмiсяця потрапила до лiкарнi. Вона навiть вимушена була купити пiстолета, бо розумiла, що наступний раз чоловiк просто вб"є §§. Потiм вони розлучилися. Iсторiя настiльки тривiальна, що про не§ не варто було б i згадувати, але вона стала вiдомою широкому загалу тiльки тому, що все це вiдбулося з дуже вже знаменитою в Америцi людиною. А скiльки таких i схожих iсторiй, пов"язаних з пиятикою трапляється з людьми пересiчними?
Звичайно ж, що ви вважаєте себе особливою людиною до яко§ не липнуть всi тi нещастя "для дурних". Ви людина вольова i розумна i тому завжди зможете зупинитися коли треба. Хiба ви такий як отой ваш знайомий, в якого перiодичнi запо§? Нiчого подiбного. Не горiлка буде керувати мною, а я керуватиму нею. Так чи приблизно так мiркують бiльшiсть людей, якi поступово опускаються на дно склянки з горiлкою. Аби ж то так було! Однак такi мiркування є чисто§ води iлюзiєю i утопiєю. Горiлка завжди перемагає. I ви просто в принципi не можете стати якимось приємним винятком.
Багато хто оговтується вiд пиятики лише тодi, коли вже втрачене здоров"я i його не повернути. Пияк має три перiоди власного життя. Спочатку замолоду пiсля цiло§ розгульно§ ночi вiн прокидається вдень i бачить в дзеркалi свiже i молоде обличчя. Наступний етап: нiч пияцтва i назавтра все це видно на його обличчi. Третя стадiя: колишнiй пияк всю нiч спить, а вранцi дивиться в люстро i бачить там обличчя людини, яка нiби цiлу нiч гуляла i пила. Горiлка на все життя залишила на обличчi людини сво§ слiди, якi вже нiколи не змити.
В наш час в iндустрi§ виробництва вина i горiлки крутяться величезнi грошi. Тому деякi пiдприємливi, але начисто позбавленi совiстi i честi люди, виготовляють фальсифiкованi спиртнi напо§. Часто-густо вони просто отруйнi. Велика кiлькiсть людей, заплативши за горiлку чи вино грошi, а потiм випивши це пiйло деiнде просто гинуть на мiсцi. Таких випадкiв стає все бiльше. Корумпована влада не звертає на них уваги, так як отримує "вiдкати" вiд продажу тако§, з дозволу сказати, продукцi§.
Жадiбнiсть
Ще один з людських порокiв i нещасть це жадiбнiсть i зажерливiсть. Таких людей, на жаль, дуже багато i вони сповненi внутрiшнього нещастя. Цi нерозумнi люди радiють лише набутим скарбам, матерiальним благам. Вони §х не лише всiляко збирають i складають до купи, але й ними живуть. Якщо ви дозволите жадобi поселитися у вашiй душi ви станете глибоко нещасною людиною. Ви нiколи не будете мати спокою, так як мiри в збагаченнi просто не iснує. Завжди можна переживати з того, що у вас лише десять вiлл, а ось у такого то §х аж дванадцять чи двадцять. У вас яхта на десять мiльйонiв доларiв, а в когось на цiлих сто.
Ще один бiк нещастя жадiбно§ i зажерливо§ людини полягає в тому, що рано чи пiзно з усiм набутим прийдеться розпрощатися. Iншi зажерливi люди все життя збираючи грошi намагаються §х не тратити нi на себе, нi на допомогу iншим людям. Такi люди живуть дуже скромно, вiдмовляють собi в усьому, i невiдомо для чого складають грошi, тримаючи §х або в банках чи ощадних касах, або ж переводять грошi в якiсь iншi матерiальнi цiнностi, купують землю, вiлли за кордоном, картини, дорогоцiннi прикраси i таке iнше. Ще однi ховають грошi в льохах, зашивають в матраци, створюють таємнi схованки в стiнах i пiдлозi. Пристрасть до збирання грошей i iнших матерiальних цiнностей, якими людина нiколи не користується є однiєю з манiакальних хвороб.
За радянських часiв, коли всi були бiдними i на цьому фонi показне багатство особливо кидалося у вiчi i могло закiнчитися в"язницею, iснувало немало пiдпiльних мiльйонерiв. Iсторiю одного такого пiдпiльного мiльйонера Корейко, який збирав грошi, але не мiг §х використати, описано в творi "Золотий тiлець" Iльфа i Петрова. Я теж в молодостi знав таку людину. Все життя вiн ходив в куфайцi i драних штанах. Жив в розваленому будинку, де не було навiть пристойного опалення i взимку ця людина спала пiд трьома драними i брудними ковдрами. Вiн нiколи не одружувався i не мав дiтей, так як нiкому не мiг довiрити своє§ таємницi. Пiсля смертi скромний експедитор мiжрайбази виявився пiдпiльним мiльйонером в якого в усiх стiнах його будинку були замурованi золотi царськi монети, а дiамантовими кольє i платиновими виробами були наповненi бiдони для перевезення молока. Навiщо було терпiти такi муки? Чому ця людина все життя вiдмовляла собi в найнеобхiднiшому?
Уявляю собi таку картину. Цей нещасний чоловiк залазив до льоху, який сам вирив пiд будинком, не мiг нiкому довiряти й тут, вiдкривав бiдони i перебирав в руках слiпучi брязкальця. А може й взагалi нiколи §х не торкався. Йому грiв душу сам факт того, що вiн володiє такими багатствами. Господи, навiщо? Померла вiд раку дитина його сусiда. Померла тому, що не вистачило грошей на §§ лiкування. Думаєте вiн хоча б чимось допомiг? До нього нiхто й не звертався, так як знали, що в нього нiчого немає. Страшне життя, прожите в страховi i жадобi. I розпачливий крик матерi померло§ дитини, коли вона довiдалася, якими скарбами володiв §§ сусiд.
Однi мо§ родичi за радянських часiв, вiдмовляючи собi в усьому, недо§даючи i недопиваючи, носячи одне пальто протягом десяткiв рокiв назбирали десятки тисяч дерев"яних радянських рублiв. Коли СРСР розсипався як картковий будинок всi §хнi грошi пропали. Думаєте вони опам"яталися? Зробили висновки для себе i почали нормально жити? Нiчого подiбного. Колишнi працiвники партiйних органiв вони i в незалежнiй Укра§нi отримували немалу пенсiю. I знову, вiдмовляючи собi, своєму синовi й онуцi, збирали грошi i складали §х у банку. Назбирали понад 200 тисяч гривень. За цi грошi можна було §здити вiдпочивати за кордон по всьому свiтовi. Вони ж продовжували складати грошi й далi. I ось i цей банк збанкрутував i вони знову втратили сво§ грошi. Думаєте, що хоча б це §х зупинило? Аж нiяк. Вони знову понесли сво§ пенсi§ тепер уже до iншого банку.
А ось iнший приклад. Бабуся вiком за 80 рокiв жила пiд самим Києвом у маленькiй хатцi. Мала великий город. Чоловiк-колгоспник давно помер. Син жив у столицi разом з дружиною i донькою на Нивках в однокiмнатнiй квартирi. Бабине обiйстя знаходилося в гарному мiсцi неподалiк вiд Днiпра. Прийшов новий час i бабi за §§ город запропонували неймовiрну суму в декiлька сотень тисяч доларiв. Це був самий пiк цiни i бабця не прогадала. Отримала грошi, якi §й i не снилися. Все життя вона жила дуже скромно i нiколи не вiдзначалася жадiбнiстю. Допомагала чим могла синовi, невiстцi i онуцi. Отримавши ж такi величезнi грошi бабуся раптом невпiзнанно змiнилася. Не притаманна §й ранiше зажерливiсть змiєю вповзла в §§ душу. За вирученi вiд продажу велико§ земельно§ дiлянки пiд Києвом стара жiнка могла купити квартиру синовi i собi, та й онучцi теж. Однак вона домовилася з новими господарями, що буде жити в сво§й бiднiй хатинi i далi. Грошей сво§м рiдним не дала, зашила грошi до матрацу i боялася з цього лiжка навiть вставати. Син з невiсткою привозили бабi §сти з Києва, онука теж §м допомагала. Закiнчилася ця iсторiя трагiчно. Взимку через нечищену пiч i комин хата згорiла разом з бабою i всiма грошима.
Вiддай сво§ грошi людям зараз, а не по смертi.
В Укра§нi, як наприклад у США, не прийнята доброчиннiсть. У нас велика кiлькiсть мiльярдерiв i мультимiльйонерiв, але нiкому допомогти хворим дiтям. Люди вимушенi збирати на §х лiкування по гривнi, в той час коли багатi§ купаються в розкошах i викидають на сво§ прихотi мiльйони.
Немає нiчого новому в цьому свiтi нi пiд Сонцем, нi пiд Мiсяцем. Вiдомий римський полководець i полiтичний дiяч Марк Лiцiнiй Красс разом з Цезарем i Помпеєм створив трiумвiрат. Це вiн придушив повстання Спартака, чим i прославився. Але не тiльки цим. Красс вiдзначався неймовiрною зажерливiсть. Все не мiг зупинитися. Нажив всiлякими махiнацiями величезного багатства, яке постiйно збiльшував. Врештi-решт це стало сенсом його життя. Призначений намiсником у Сирi§ вирушив з вiйськом проти парфян. Зазнав ганебно§ поразки. Його взяли в полон i вбили. Знаючи страшну жадiбнiсть Красса, яка була вiдома за межами Римсько§ iмперi§, парфянський цар Ород влив мертвому Крассу в горло розплавлене золото.
Великi грошi завжди велика бiда. Дуже великi грошi - дуже велика проблема. Чим бiльше грошей набуває людина, тим бiльше злочинiв вона вчиняє. Надто великi грошi завжди супроводжуються сотнями i тисячами загиблих i мiльйонами окраденими. Чи не найяскравiшi приклади - життя "укра§нських" олiгархiв i iсторiя набуття ними мiльярдних статкiв.
Дуже розумнi люди свiдомо намагаються уникнути гонитви за грошима. Здавалося б при §хньому iнтелектi вони могли б обдурити увесь свiт. Однак Григорiй Сковорода усвiдомлено вiдсторонювався вiд свiту, "поведеному" на манi§ збагачення. Так само вчиняли i iншi великi люди. Знаменитий Дiоген все життя нехтував матерiальними благами. Намагався наслiдувати свого вчителя i Кратес iз Фiв, вiдомий давньогрецький фiлософ. Вiн за оповiдками викинув грошi в море.
Сучасний же свiт просякнутий бажанням невпинного збагачення. Немає такого злочину, на який би не пiшла людина заради набуття великих статкiв. Щоб показати продажнiсть свiту американськi журналiсти вчинили провокацiю проти власних конгресменiв. Вони нарядилися саудiвськими шейхами, якi не знають лiку грошам через продаж нафти i почали спокушати законодавцiв задля лобiювання ворожих Америцi iнтересiв. За великi грошi, звичайно. Нiхто не вiдмовився.
Знаменитим став вираз одного лiтературного персонажу, якому запропонували звабити грошима суддю, вiдомого своєю непiдкупнiстю. На це лiтературний герой вiдповiв: так вiн же не бере, це ж скiльки йому треба дати, щоб вiн взяв. Дiйсно, навiть найчеснiшi люди, якi "не беруть" при достатнiй для них сумi не здатнi втриматися вiд спокуси. В кожного є своя цiна. Просто один коштує дуже дешево, а iнший дуже дорого. От i вся рiзниця. Лише найрозумнiшi люди вiдають про злу силу грошей i намагаються мати §х не бiльше, нiж достатньо для нормального життя. Але не бiльше.
Пiдлабузництво
Поширеним явищем накликання i навiть заклинання рiзноманiтних нещасть є пiдлабузництво. Застереження проти пiдлабузництва стосується не стiльки тих, якi "лижуть", скiльки тих, якi люблять, щоб §м "лизали". Я знаю одного професiйного психолога, вiльного художника, який надає рiзноманiтнi консультацi§, пов"язанi з його фахом. Один з напрямкiв його роботи полягає в тому, щоб представившись другом нареченого брати участь у розмовi його роботодавця з ймовiрною дружиною. Зараз багато хто шукає собi судженого чи суджену по Iнтернету i практично нiчого не знає про людину з якою зустрiчається вперше. Психолог попередньо збирає доступнi йому матерiали про "об"єкта", а потiм є присутнiм при першiй розмовi. Якщо виникне необхiднiсть, то й при наступнiй зустрiчi, якщо дiвчина зацiкавила його клiєнта.
Все це пишеться до того, що головною рiччю, що пронизує, так би мовити, собою всю розмову, яку вмiло направляє в потрiбне русло психолог є схильнiсть дiвчини до пiдлабузництва. В принципi це говорить психологу, що ймовiрна наречена внутрiшньо вкрай нещира i схильна до фальшу i оман. А з такими людьми краще не мати серйозних, доленосних справ.
Кому намагаються пiдлеститися? Людинi в чомусь успiшнiй, вiд яко§ пiдлабузництвом намагаються отримати якiсь прибутки i переваги. I багатьом успiшним, але не дуже розумним людям, пiдлабузники дуже подобаються. Такi люди хочуть, щоб §м говорили лише комплiменти. Вони не приймають правди про iстинний стан справ, так як правда завжди жорстокiша за брехню.
Я не втомлююся говорити студентам на семiнарських заняттях. Якщо ви хочете проникнути в сутнiсть речей чи подiй копайте глибше. На поверхнi завжди лежить брехня. Вона загорнута в яскраву i блискучу обгортку, слiпить нам очi, всiляко намагається звернути нашу увагу не на те, що знаходиться всерединi, а на власнi зовнiшнi прояви. Так само i з пiдлабузництвом, яке й є брехнею. Пiдлабузники ховають фальшивi лестощi в гарнiй обкладинцi приємних для вас слiв. Вам приємно слухати лестощi, бо людина завжди думає про себе краще, нiж вона насправдi є. I на наживку лестощiв кидаються не тiльки люди недалекi, але й тi, якi значно переоцiнюють суспiльне значення власно§ особи. Такi люди внутрiшньо нещасливi, так як постiйно вiдчувають власний комплекс неповноцiнностi. I лестощi служать для них своєрiдними лiками, якi приносять полегшення.
Особливо люблять лестощi i пiдлабузникiв дурнi при владi. Самовпевнений тупак просто вимагає створення навколо себе цiло§ свити пiдлабузникiв. Найбiльшi i найуспiшнiшi iмперi§ загинули тому, що оточений пiдлабузниками правитель просто не мiг отримати реально§ картини того, що вiдбувалося в державi, так як лестуни доводили до нього лише приємну його слуховi iнформацiю. Це завжди триває аж до тих пiр коли все не рухне в одну мить.
Якби керiвнику Лiвi§ лукавi радники до останньо§ його митi не говорили солодко§ брехнi про те, як його любить народ i все те, що вiдбувається в кра§нi не є пiдступами зарубiжних сил, може б вiн i не опинився зганьблений i вбитий, голий у м"ясному вiддiлi супермаркету, виставлений напоказ у морозильнику як шматок баранини. Та майже всi нинiшнi керiвники авторитарних i тоталiтарних держав, оточенi цiлою армiєю пiдлабузникiв, якi спiвають §м осанну. В таких кра§нах авторитарному керiвнику просто нiкому сказати правду. В найкращому випадку правдолюбець опиниться у в"язницi. А в гiршому його просто розстрiляють. Така доля в усiх тих нечисленних, хто не побоявся сказати у вiчi правду Сталiну. У всiх до одного, так як Сталiн не хотiв знати правди.
Цар пiвнiчноафрикансько§ кра§ни Нумiдi§ Югурта намагаючись утриматися при владi не тiльки прямо пiдкуповував римських полiтикiв i полководцiв, але й доволi грубо лестив §м. Римляни сприймали його пiдлабузництво за чисту монету, так як крiм грошей будь-яка людина хоча також визнання iнших людей, яке за грошi не купиш.
Нiкому не подобається, коли йому вказують на його недолiки, нехай це буде чистiсiнька правда. Натомiсть нам приємно слухати лестощi, нехай навiть вони є чистiсiнькою брехнею. Окремi кра§ни i нацi§ особливо болiсно реагують на критику. Це теж напряму пов"язане з комплексом неповноцiнностi §х керiвництва. В цьому сенсi показовим є наступний анекдот. Приходить чоловiк до лiкаря i каже, що щось в останнiй перiод неважно себе почуває. Лiкар оглянув пацiєнта. Послухав його i каже: вам треба серйозно братися за здоров"я, iнакше протягом року помрете. На це пацiєнт вiдповiдає - лiкарю, ви антисемiт. Ви не любите євре§в. Ви ж знаєте, що я єврей. Хiба можна єврею ставити такий поганий дiагноз.
Iсторiя мiжнародних вiдносин знає безлiч прикладiв того, як державнi дiячi окремих кра§ни просто вимагали вiд сво§х партнерiв по переговорах комплiментiв i лестощiв. Просто напрошувалися на це. Саме тому студентам-мiжнародникам, викладаючи стратегiю i тактику державних перемовин, постiйно нагадують про мистецтво лестощiв. Така вже природа людини i тут нiчого не вдiєш.
Росiяни просто набиваються в кревнi родичi до укра§нцiв. При зустрiчi в Укра§нi, Росi§ чи третiх кра§нах вони дуже ревниво ставляться до укра§нцiв, вiдмовляючи укра§нцям у самому §х iснуваннi, наявностi власно§ мови, звича§в, пiснi тощо. Навiть укра§нський бойовий гопак, укра§нський борщ, укра§нськi колядки i щедрiвки, називають росiйськими, хоча в росiян §х нiколи не було. Майже завжди в розмовi в них звучить ледве приховуване бажання отримати вiд укра§нцiв якусь похвалу для себе i Росi§. Якщо цього немає вони вiдчувають себе глибоко нещасними, другосортними, §х §сть комплекс неповноцiнностi. Здавалося б з якого доброго дива. Не поспiшайте з висновками. При глибшому аналiзi цiє§ дивовижно§ проблеми ми побачимо, що нiчого дiйсно власного конкурентоспроможного у свiтi в росiян немає. Та й самих росiян як нацi§ природно§, а не штучно§ нiколи не iснувало й не iснує. Це протиприродний конгломерат рiзних народiв, якi не об"єднанi генетично i менталiтетно, а лише мовно i державно. Найпростiший аналiз походження всiх без винятку дiячiв "росiйсько§" науки i культури виявить, що жоден(!) з них не має росiйського, тобто угро-фiнського походження. Нехай навiть це буде Iван Iванович Iванов. Я спецiально цим займався i довiдався, що всi видатнi i не дуже письменники, поети, науковцi, конструктори Росi§, всi без винятку, мають або єврейське, або укра§нське, або татарське, або ще будь-яке iнше походження. Перевiрте самi, серед найвiдомiшо§ росiйсько§ iнтелiгенцi§ етнiчних росiян практично немає: i Пушкiн за походженням ефiопський єврей-фелаш, i Лермонтов - шотландець, а Гоголь укра§нець.
Самозакоханiсть цiло§ нацi§, як i самозакоханiсть окремо§ людини, як правило не має пiд собою об"єктивних пiдстав. Рано чи пiзно вона призведе до повного фiаско. Росiйська iмперiя паразитувала на завойованих нею народах, а коли в з 1991 року вона зменшилася з вiдходом основних креативних європейських нацiй i створенням ними самостiйних держав Росiя почала повертатися до консервативного угро-фiнського стану Московi§. Нiмцi Петро I i Катерина II намагалися перетворити Московiюiю на європейську державу Росiю. Це вони робили за рахунок чужих росiянам реформ i створення росiйсько§ iнтелiгенцi§ i благородного офiцерства з укра§нцiв, нiмцiв, татар i представникiв народiв Пiвнiчного Кавказу. Але європейська цивiлiзацiя виявилася глибоко чужою росiйськiй ментальностi. Чужа §м i цiлком штучна назва Росiя i "русскiє", тобто чи§. Всi iншi народи "хто" - нiмцi, французи, iталiйцi, укра§нцi, поляки тощо, однi росiяни "чи§сь", тобто русскiє".
Безпiдставна самозакоханiсть росiйсько§ нацi§ закiнчилася i тепер неконкурентоспроможна Росiя намагається вiдгородитися вiд усього свiту, оголосивши його ворожим для своє§ кра§ни. I це дiйсно так. Євразiйська кра§на виявилася чужою i Європi i Азi§. Дiяльнiсть президента Путiна не є чимось протиприродним для Росi§. Зовсiм навпаки. Свiдомо чи пiдсвiдомо вiн намагається повернути Росiю в допетровськi часи, часи Московi§. Саме тодi ця кра§на була сама собою i §й не треба було пнутися зi шкiри геть, щоб бути кимось iншим i вiдчувати при цьому колосальний комплекс неповноцiнностi. Через це ми маємо у свiтi не тiльки мiльйони нещасних людей, але й багато нещасних народiв.
Самозакоханi люди завжди вимагають вiд оточення лестощiв. Римський iмператор Отон Марк Сальвiй, який був iмператором недовгий час, прославився самозакоханiстю. Вiн мився у ваннi з молоком ослицi, вигадав новий вид косметики - протирав обличчя розм"якшеним у молоцi хлiбом спецiально§ випiчки. Брився керiвник наймогутнiшо§ держави тодiшнього свiту двiчi на день i все розглядав себе у дзеркалi. Оточуючi бачили самозакоханiсть iмператора i пiдлабузництво при дворi розцвiло буйним цвiтом.
Пiдлабузники добре володiють наукою обмовляння. Для того, щоб самозакоханий керiвник почувався впевненiше необхiдно постiйно пiднiмати його в його ж очах. А так як все пiзнається в порiвняннi пiдлабузникам необхiдно постiйно порiвнювати його з iншими вiдомими людьми, при цьому всiляко пiдкреслюючи, прямо чи опосередковано, що вiн кращий за iнших. У минулi роки я знав одного директора заводу, при якому постiйно працював абсолютно безграмотний чоловiк, який володiв мистецтвом пiдлабузництва. Постiйно знаходячись при директоровi великого машинобудiвного заводу, цей чоловiк починав день з розповiдi, як погано складаються справи на iнших пiдприємствах галузi. То там аварiя трапилася, то не виконали план, то велика плиннiсть кадрiв, то мiнiстерська перевiрка виявила серйознi недолiки. При цьому всi цi повiдомлення не були брехнею. Просто пiдлабузник тiльки тим i займався, що вишукував всiлякi негативнi факти з iнших пiдприємств i подавав §х так майстерно, що в його керiвника мимоволi складалося враження, що лише пiд його мудрим керiвництвом завод процвiтає, а всi iншi директори невiгласи. Коли директора перевели з пiдвищенням до iншого мiста вiн забрав з собою й свого помiчника-пiдлабузника, який завжди не тiльки приносив хорошi вiстi, але й вмiв показати в порiвняннi, який його керiвник хороший, професiйний i удачливий.
Пiдлабузники - пiдлi люди. Вони можуть зi шкiри пнутися геть, щоб догодити вам, коли у вас влада i грошi, однак варто вам втратити те й iнше, як вони зроблять вигляд, що навiть не знають вас. Колись, ще за радянських часiв, один профспiлковий бос жалiвся менi, що пiсля того, як його потурили з профспiлки i вiн не мiг видiляти безкоштовних путiвок сво§м пiдлабузникам, його телефон замовк, а його друзi робили вигляд, що не впiзнають його. На це я навiв йому слова Франсуа де Ларошфуко: "помилки людей у §хнiх розрахунках на вдячнiсть за зробленi ними послуги трапляються тому, що гордiсть того, хто дає, й гордiсть того, хто приймає, не можуть домовитися про цiну благодiяння".
Пiдлесники завжди на боцi сили i бiльшостi. Однак iстинно розумна людина завжди пам"ятає слова Марка Твена: "якщо ви помiтили, що знаходитеся на боцi бiльшостi, це вiрна ознака того, що настав час мiнятися".
Стережiться дурнiв
Укра§нцi кажуть - краще з розумним загубити, нiж з дурним знайти. Абсолютно правильно. Краще й не скажеш. Фiлософи донинi сперечаються, що губить людську цивiлiзацiю - людська пiдлiсть чи дурiсть. Особисто я вiддаю перевагу дуростi. Нiмецький учений, юрист, поет ХУ-ХУI столiть Себастьян Брант у своєму творi "Корабель дурнiв" писав: "весь свiт, повержений в пiтьму, в юдолi скнiє, гине в горi, а дурнiв - як пiску у морi. Їм не ганьба - блазенськi шати. Не смiй лиш дурнями §х звати". Цей надзвичайно розумний чоловiк почав свiй твiр словами: "Я дурень сам - Себастьян Брант". Дiйсно, немає людей, якi б не думали дурного i не вчиняли дурних вчинкiв. Справа в iншому, "справжнiй" дурень нiколи не вчиться нi на сво§х, нi на чужих помилках i нiколи не визнає власних помилок.
Очевидно, що дурнi поширюють довкола себе дурнi флю§ди i всiлякi нещастя. Встерегтися §х повнiстю ще нiкому не вдавалося, але хоча б у двох сферах це зробити можна. Найстрашнiшi дурнi найближчi: подружжя i друзi. Тому намагайтеся з достатнiм критицизмом вибирати собi дружину чи чоловiка i друзiв. Особливу увагу треба сконцентрувати на першому. З дурним чоловiком чи дружиною ви наорете в життi таких кривих борозен, потрапите до таких лабiринтiв, звiдки вихiд один - якомога швидше розлучення. А яких така дружина чи чоловiк можуть виховати дiтей? Ще Хемiнгуей запитував у сво§х читачiв: "якщо дружина хвойда, а чоловiк дурень, то якi в них будуть дiти?".
Один мiй знайомий спочатку одружився на дуже розумнiй, але, як то кажуть, середнiй на вроду жiнцi. Так як вiн був доволi видний чоловiк i не бiдний, бажаючих зруйнувати його шлюб було немало. В цьому конкурсi перемогла одна дуже гарна, але й дуже дурна дiвчина. Мiй знайомий кинув "недостойну його" дружину i одружився на "писанiй красунi". Його не цiкавили §§ iнтелектуальнi здiбностi. "Жiнцi розум не потрiбний, - любив вiн говорити. - Розум необхiдний чоловiковi, а жiнка має милувати його око". Дуже швидко йому прийшлося гiрко розчаруватися. Дружина народила йому двох хлопцiв i певна своє§ влади над чоловiком почала керувати §хнiм родинним життям. Що вона зробила з цим життям не хочеться навiть говорити. На схилi рокiв "видний чоловiк" залишився без житла, друзiв, дружини i навiть дiтей. Його хлопцi розумово вдалися в дружину i разом з нею почали тероризувати батька.
Треба завжди пам"ятати, якщо людина картає себе за дурнi вчинки чи думки, вiдверто визнає власнi помилки - то є мудра людина. Дурень нiколи не визнає власно§ дуростi. Бiльш того, вiн буде всiляко виправдовувати свою дурiсть. Врештi-решт останнiм аргументом дурня є те, що в свiтi дурнiв повно i не вiн один такий.
Ще однiєю характерною рисою дурнiв є §хнє вiдношення до правди. Правда взагалi коле очi, i не лише дурням. Ще вiдомий Теренцiй сказав, що той, який сiє правду, пожне гнiв. Однак дурнi особливо нетерпимi до правди. Вони §§ не сприймають в принципi, так як пiдсвiдомо вiдчувають, що правда викривальна для них. Дурень хотiв би повсякчас чути вiд оточуючих солодку брехню, що вiн розумнiший за всiх.
Дурнi мають справжню алергiю на книжну мудрiсть. Глибинно вони ненавидять книги i ту мудрiсть, яку вони в собi мiстять. Спитайте дурня, що вiн прочитав за останнi мiсяцi три i вiн вам не зможе вiдповiсти. Якщо така людина i збирає книги, то лише для прикрашання iнтер"єру власно§ квартири чи будинку. Таку людину цiкавить не змiст книжок, а §х зовнiшнiй вигляд. Настiльки пiдходять вони до кольору його меблiв.
Багато хто, особливо з людей молодих, вважає, що старiсть i мудрiсть, то синонiми. Нiчого подiбного. Якщо людина iдiот, то це надовго. Дурнi в старостi ще небезпечнiшi за дурнiв молодих, бо вони нерiдко вмiло роблять вигляд, що великi мудрагелi. Для того, щоб визначити дурня старого, треба просто подивитися, яке життя вiн прожив. Якщо ця стара людина все життя колотилася, робила божевiльнi вчинки, зруйнувала свою родину, розгубила друзiв, користуватися §§ порадами молодим не слiд. Надзвичайно влучно охарактеризував старих дурнiв уже згаданий ранiше Себастьян Брант:
Чи вмру, недугою припертий,
Чи хтось менi поможе вмерти,-
А дуру не зречусь до смертi.
Одним словом, молодi - не слухайте порад старих дурнiв!
Особливо люблять старi дурнi вчити молодих людей, як треба тим виховувати сво§х дiтей. Їхнi аргументи вiдомi: ну чого ви так переживаєте? Не хоче син вас слухати, пiшов шляхом неправди i грiха? Тут вже нiчого не вдiєш. Таким вiн вдався вiд природи. Може дiд або прадiд були якимись бандитами або шахраями. Ви про §х витинанки природно й не знаєте, але тут нiчого не вдiєш. I батьки нерiдко опускають руки, слухаючи старого дурня чи стару дурепу. Не слухайте §х. Дiтей треба виховувати i перш за все власним прикладом. Дитина як молоде дерево, його легко гнути в потрiбному вам напрямi. Коли ж це дерево виросте, ви його вже не зiгнете. Якщо ж в дорослому вiцi будуть сили його нагинати, то тiльки зламаєте. Дитина як губка вбирає в себе все з довкiлля. Якщо §§ оточують дурнi, то хiба може нещасна дитина увiбрати в себе бодай щось розумне?
Розумнi батьки, якщо в них є грошi, але немає часу займатися вихованням дiтей особисто шукають §м гарних старших наставникiв, мудрих вчителiв. Мудра стара людина здатна навчити i виховати свiтовi нового генiя. Сократ навчив Платона, Платон навчив Арiстотеля. Розумний не лише цар, але й батько Фiлiп, розумiв значення наставника для сина i обрав Александровi у вчителi мудрого Арiстотеля. I не прогадав. Арiстотель виховав i навчив пiдкорювача свiту Александра Македонського.
В цьому свiтi все минуще i непевне. Якщо ж до цього об"єктивного додати значну долю людських дурощiв, вас уже нiщо не врятує: нi знатне походження, нi грошi, нi здоров"я, нi краса. Лише мораль i етика дає людинi стiйке опертя в життi, тобто щастя. Нiчого бiльше. Одного разу давньогрецький фiлософ, який народився на Сицилi§, Горгiй запитав Сократа, чи щасливий був перський цар, який володiв пiвсвiтом. Горгiй вважав, що вже одна така влада i багатство приносять людинi щастя. Однак Сократ здивував Горгiя, запитавши того, чи був перський цар сильний i стiйкий у моралi. Лише довiдавшись про це вiн готовий вiдповiсти на його питання. Цим вiн дав зрозумiти Горгiю, що морально нестiйка людина навiть в принципi не може бути щасливою.
Багатьом людям, навiть успiшним i розумним, характерною стає необачнiсть, яка теж є нерозумною рисою. Укра§нцi спiвають про свого нацiонального героя львiв"янина Сагайдачного, що "промiняв жiнку, на тютюн та люльку, - необачний". Успiшний полководець i провiдник нацi§ вiн не був позбавлений необачностi. Знаменитий Цезар, який прославився своєю успiшнiстю здавалося б в усьому злегковажив листа в якому його попереджали про пiдготовку заколоту проти нього. Вiн необачно навiть не розкрив аркуш паперу, щоб подивитися, що там написано i був убитий. Необачний бiблiйний персонаж Нiканор, настiльки самовпевнений, наскiльки й необачний, ще до битви з Iудою Маккавеєм продав торговцям бранцiв, яких вiн мав захопити пiсля перемоги. Однак "непереможний" сирiйський воєначальник вперше прорахувався. Вiн не лише програв, але й загинув у бою.
Необачнi дурнi, якi керували УНР у 1918 роцi, повiривши облесливим словам росiйських соцiал-демократiв пiдлого брехуна Ленiна, про те, що соцiалiсти нiколи не воюватимуть один проти одного, розпустили укра§нську армiю. Росiяни ж натомiсть свою армiю не тiльки не розпустили, але й значно збiльшили. Пiсля цього вони захопили Укра§ну. Елементарна дурiсть i на§внiсть здавалося б розумних i освiчених людей донинi вражає iсторикiв. I таких прикладiв в iсторi§ людства величезна кiлькiсть. Уже в нашi днi представники влади, тобто Партi§ регiонiв жалiлися журналiстам, що пiдписуючи Харкiвськi угоди з Росiєю вони розраховували, що пiшовши на поступки керiвництву цiє§ кра§ни вони можуть розраховувати на поступки i з §хнього боку. Але вони абсолютно прорахувалися, показавши себе необачними i на§вними дурнями. Росiя i росiяни сприймають добре i справедливе вiдношення до себе iнших народiв, §х толерантнiсть, як вiдверту дурiсть. Не знати про це на переговорах з росiянами може лише повний невiглас.
Нiчого немає нового нi пiд Сонцем, нi пiд Мiсяцем. За 150 рокiв до нашо§ ери керiвник визвольно§ боротьби євре§в Йонафан Маккавей повiрив воєначальнику сирiйського царя Антiоха УI про те, що вiйна вже закiнчилася i умовив розпустити свою армiю. Необачний Маккавей так i зробив, залишивши при собi тисячу во§нiв. Сирiйцi ж повернулися i знищили Маккавея з його во§нством. Укра§нський князь Святослав Завойовник теж вчинив необачно, залишивши при собi лише 300 во§нiв i за це поплатився. Печенiзький князь Куря вже чекав на Святослава з великим вiйськом. Святослав i всi його во§ни загинули. За переказами Куря зробив з черепа Святослава кубок i пив з нього вино. В нашi дня рибалки в районi Запорiжжя витягують з Днiпра мечi укра§нських лицарiв Святослава, якi загинули в цьому бою.
Немало й таких дурнiв, якi вважають, що попи є ледь не представниками Бога на Землi. Можливо, що такi й дiйсно iснують. Трапляються й попи, якi щиро вiрять в бога. Але є цiлi конфесi§ в Укра§нi, якi реально служать Дияволу, а не Богу. Вони всi є агентами сатанинського ФСБ Росi§, мають вiдповiднi "клiкухи поганi". Багато хто стверджує, що вся, так звана Укра§нська православна церква Московського патрiархату є витвором сатанинських росiйських спецслужб i §§ попи одночасно служать боговi й мамонi. Їхнiй патрiарх носить годинники за десятки тисяч доларiв, §здить на найдорожчих машинах i володiє багатомiльйонними статками, хоча й числиться в цiй церквi вiд Лукавого безгрiшним ченцем.
Всi цi факти не вiдомi хiба що останньому §жаку. I все одно мiльйони дурнiв в Укра§нi ходять молитися до цiє§ церкви. Хiба можна таких людей назвати розумними? Звичайно, що нi. Це дурнi з дурнiв, якi не розумiють найпростiших речей. Якщо ви зв"яжетеся з такими людьми i з такою церквою, то й вас аж нiяк не можна назвати людиною мислячою. Тримайтеся вiд таких "вiруючих" подалi, бо нiчого доброго вiд дурнiв ви не отримаєте.
Дурний пiп, дурна й його молитва, абсолютно справедливо кажуть в Укра§нi. А якщо дурна й лукава цiла конфесiя? Що тодi? Чи можна бути розумним попом в дурнiй i лукавiй конфесi§, яка примушує тебе проповiдувати дурнi й лукавi iде§? Звичайно, що не можна. Одночасно слугувати двом панам, тобто Боговi й Сатанi, ще нiкому не вдавалося. Це теж саме, що висмiяне в народi бажання дурня всидiти на двох стiльцях. Так би мовити, хто хоче мати три посади, нi однiй не зможе дати ради. З Бiблi§ вiдомо, що здох осел, який сподiвався §сти одночасно з трьох ясел. Пам"ятайте про це i не будьте дурнями.
Здавалося все це тисячi разiв обговорено i дурнiв, якi б забажали сидiти на двох стiльцях бiльше вже не знайдеться. Нiчого подiбного. Укра§на, точнiше §§ влада, вже багато рокiв демонструє дурисвiтське бажання всидiти на двох стiльцях, тобто Європи i Росi§. На "повному серйозi" на смiх i глум всьому свiтовi заявляється, що Укра§на буде добиватися одночасного входження до Європейського i Митного союзiв. Смiх, та й годi.
Лiкар, зцiлися сам, каже народ. Якщо пiп проповiдує аскетизм у життi, а з нього ледь не крапає жир, то хто йому повiрить? Лише останнiй дурень. I §х дiйсно "як пiску у морi". Якщо ви прийшли до лiкаря, а вiн смалячи цигарку каже вам, киньте палити, бо помрете, то людина, в яко§ бiльше за однiє§ клепки в головi зрозумiє, що або його твердження неправдиве, або лiкар сам є дурнем. Якщо ви прийшли лiкувати коросту до лiкаря, який увесь нею вкритий, тiкайте якомога швидше до iншого ескулапа. Якщо вiн не вилiкував себе, то хiба вiн вилiкує вас?
Розумний знає, що шлях до Бога вiдкриває людинi можливiсть повернутися до тих i того, кого вiн любить. Шлях до сатани вороття не має. Стародавня мудрiсть вчить нас, що мудрий лис не полiз до лiгва, так як побачив, що слiди ведуть тiльки до нього i жоден слiд не йде в зворотному напрямку. Ми ж, люди, нерiдко сунемо туди, звiдки немає вороття. Ми бачимо, що з лiгва слiдiв немає, але не здатнi зробити з цього правильнi висновки.
Церква продає землю за великi грошi для поховання, на найдорожчому Володимирському ринку в Києвi Московський патрiархат збудував аж двi церкви i попи, як рекетири щоденно ходять ринком i збирають данину з торговцiв. Церковнi примiщення здаються в оренду для торговцiв, проведення виставок i конференцiй. Христос же подав розумним, ще двi тисячi рокiв тому, приклад, вигнавши торговцiв з храму. А тепер попи Московського патрiархату самi запрошують гендлярiв до храму. Хiба вони не є лукавими дурнями i хiба не є дурнями §хня паства?
Не меншими дурнями є тi, якi ходять до храму, де проповiдує пiп-алкоголiк, який постiйно п"яний наче чiп. Такий, з дозволу сказати, божий слуга, таке несе з амвону, що в нiякi ворота не лiзе. А "вiруючi" пiсля проповiдi пiдходять до нього, щоб поцiлувати руку i почути запах перегару. Такого попа добре зобразив Ярослав Гашек у своєму знаменитому творi "Пригоди бравого вояка Швейка".
Хабарництво
Людина намагається завжди йти по лiнi§ найменшого опору. Вона хотiла б отримувати найбiльше грошей при найменших затратах працi. В принципi таке можливе за умови, коли ти володiєш якимось владним ресурсом, яким можеш розпоряджатися за власним розсудом. В цiлому хабарi хотiли б отримувати майже всi люди. Справа в тому, що в цивiлiзованих кра§нах розумiють, що високий рiвень корупцi§ руйнує державу i призводить до §§ загибелi. Це пiдсвiдомо чи свiдомо визнають i самi масштабнi корупцiонери, якi сво§ грошi тримають на рахунках у тих кра§нах, де рiвень хабарництва дуже низький.
Хабарництво прийшло до європейських народiв зi Сходу. Пiд час Хрестових походiв аскетична Європа зустрiлася з пишним i корумпованим Сходом. Вона побачила, що пiдкупом i хабарами Схiд вирiшує багато дiйсно гострих проблем, в тому числi й вiйськових. Особливо великий розвиток хабарництво отримало в Росi§. I не дивно. Генетичнi угро-фiни, росiяни декiлька столiть були пiд прямим i опосередкованим впливом схiдних народiв, хоча б просто географiчно, постiйно контактуючи з ними. Через це саме тут виникла, як на мене класична фраза росiйського лiтературного героя, яка розкриває сутнiсть навiть найпоряднiших, а точнiше найдорожчих представникiв росiйсько§ влади. Про це вже згадувалося в цьому творi, однак варто повернутися до цього, так як це визначальнi глибиннi речi.
Один лiтературний герой, бажаючий поживитися за рахунок держави каже другому. Щоб отримати пiдряд треба дати хабара такому то. А той йому у вiдповiдь: так вiн же не бере. Це всi знають. Це ж скiльки треба дати, щоб вiн узяв? Таким чином цей лiтературний герой правильно стверджує по сутностi давно вiдому тезу про те, що в кожно§ людини є своя цiна. Просто однi дуже дешевi, iншi надзвичайно дорогi. Радянський розвiдник, який врештi-решт перейшов на бiк Заходу, через не повнiстю атрофовану совiсть, але в основному тому, що був надто розумним i винахiдливим для тако§ роботи, описував в одному зi сво§х романiв, як вiн завербував одного американського вiйськовика. Вiн просто пiдiйшов до молодого чоловiка i назвав таку суму, вiд яко§ той не мiг вiдмовитися. I ця цiлком забезпечена людина, яка здавалося б мала все, за величезний хабар продала свою Батькiвщину. Потiм були оприлюдненi й iншi факти, вже громадян других кра§н, якi за великi грошi продавалися ворогам своє§ держави.
Особливо мерзеннi факти полiтичного хабарництва, якi притаманнi укра§нському полiтикуму. "Народнi обранцi" продаються за грошi грiховнiй владi, переходячи в статус витвореного укра§нською дiйснiстю нового термiну полiтичних проституток (тушок), якi "тупо" продаються за грошi, а потiм слугують сво§ми голосами давальникам хабарiв точно так, як повi§ вiддають власне тiло тому, хто §м заплатив. В Укра§нi продаються здавалося б усi: вiд президентiв до пенсiонерiв. Останнi за пакет гречки, ще й з простроченим термiном використання, виданий §м перед виборами готовi продати рiдну маму в купi з рiдною кра§ною.
Один чоловiк сказав менi, що родину одного з президентiв Укра§ни переслiдують всiлякi нещастя i негаразди. "А що ж ти хочеш, його проклинають мiльйони громадян кра§н, щиро бажають йому смертi, всiлякого зла, моляться за це. Хiба таке може не вiдбиватися на ньому i його родинi? Звичайно, що нi". Дiйсно, якщо ти сiєш зло, воно врештi-решт обов"язково окошиться на тобi, або на тво§х нащадках. Iсторiя однозначно вказує на те, без будь-яких виняткiв, що всi родини вiдомих сiячiв зла були повнiстю знищенi долею.
Суддя за хабар засуджує невинну людину, дiючи в iнтересах тих, хто йому заплатив. Грошима, квартирами, дачами, нагородами. Якщо у вас є можливiсть подiбного аналiзу, факти i документи, перевiрте, чим цi люди закiнчать через декiлька рокiв. Якi негаразди спiткають §х близьких, через якийсь час. Розплата неодмiнно §х знайде. Вiд долi нiхто не має захисту, яку б посаду вiн не займав. Розумнi люди, коли вони не здатнi противитися злу на сво§й роботi, просто звiльняються з не§ i вiдходять у бiк.
Очевидно, що без подолання хабарництва, в тому числi й полiтичного, розвиток будь-яко§ держави не є можливим. Кра§на, де хабарництво знаходиться вже на рiвнi "господарського змащування деталей суспiльного механiзму", неминуче приречена на поступову деградацiю. Кра§на, де §§ громадяни, "народнi обранцi" отримують державнi нагороди вiд президентiв iнших кра§н, за антидержавнi дi§, тобто отримують полiтичного хабара, а це майже нiкого не дивує i це всi сприймають спокiйно, знаходиться на порозi повного переформатування. Для того, щоб перейти до iншого, потрiбного для розвитку i процвiтання стану в такiй кра§нi потрiбна якнайжорстокiша диктатура. I вона неодмiнно вiдбувається.
В ХХI ст. така диктатура вже може мати демократичнi пiдстави, схожi на такi, якi є в Сiнгапурi. Тут правляча партiя, яка повнiстю очистилися через дiєву смертну кару вiд корупцi§, сформувала абсолютну бiльшiсть в парламентi i проводить постiйну полiтику внутрiшнього самоочищення вiд незаконних дiй можновладцiв. Це призвело до того, що майже позбавлена внутрiшнiх ресурсiв розвитку кра§на стала найбагатшою в Азi§.
Тисячi, а може й мiльйони разiв повторено, що риба псується з голови. Якщо в кра§нi буйним цвiтом розцвiла корупцiя, це може означати лише одне - головними корупцiонерами в нiй є президент, прем"єр-мiнiстр, король, iмператор, емiр i таке iнше. Боротися з корупцiєю дуже просто. Якщо людина отримує за рiк прибуток в 20 тис. доларiв, а має статки на мiльйони доларiв - ця людина корупцiонер. Якi ще докази §§ вини потрiбнi? Але коли влада не звертає на такi речi нiяко§ уваги, це говорить про те, що й вона згори донизу корумпована. Якщо син можновладця, донька, дружина чи iншi близькi йому люди, маючи маленький прибуток, раптом стають мiльйонерами - §х треба негайно заарештовувати i виясняти звiдки в них грошi. В 100 випадках iз 100 §хнi грошi краденi або отриманi §хнiм владним родичем у виглядi хабарiв.
Якщо людина володiє величезною нерухомiстю за кордоном, має рахунки в швейцарських чи iнших банках, вона класичний корупцiонер. Якщо §§ донинi не судили, корумпована вся система правоохоронних органiв згори донизу i з цим треба щось робити, iнакше держава загине або скотиться до громадянсько§ вiйни. Цьому безлiч прикладiв у свiтi. Найяскравiшими з них є так звана "Арабська весна". Аналiтики продовжують шукати §§ причину. Дехто намагається пояснити цi подi§ пiдступами зарубiжних агентiв, звичайно ж американських. А причина цих революцiй одна - масова корупцiя в арабських кра§нах.
Хабарництво руйнує не лише державнi iнституцi§, воно знищує й нормальнi щирi стосунки мiж людьми, зокрема вiддану дружбу. Остання нiколи не базується на вигодi i грошах. Зараз прийнято спокiйно обiдрати друга, зрадити його, вiдвернутися вiд нього в бiдi. Вiдiйшла в минуле така братня дружба, яка була мiж козаками-побратимами, коли один з них спокiйно i радiсно йшов на смерть заради iншого. Пiрнула в небуття i дружнi стосунки Патрокла i Ахiлла пiд час Троянсько§ вiйни, чи щирiсть у вiдносинах Давида i Йонафана в давньому Iзра§лi. Бiльше вже не надихає молодих людей i дружба римлян Сцiпiона i Лелiя.
Ка§н у нас перемiг Авеля. Ми вже не робимо помилок Мойсея, який марно сподiвався на щиру дружбу фарисе§в. Ми вже самi фарисе§, лукавi люди, готовi на будь-який обман заради грошей. Керiвник найбiльшо§ правлячо§ фракцi§ в укра§нському парламентi, обтяженому неологiзмами "тушки", "кнопкодави" i таке iнше хвалиться на увесь свiт, що вiн "розвiв опозицiю, як кошенят", тобто обдурив людей, якi йому повiрили. I радiє з цього як мала дитина. Це i є атмосфера хабарництва в суспiльствi, коли кожного можна купити й продати, а якщо тобi заплатили грошi, ти мусиш говорити i робити, м"яко кажучи парадоксальнi речi.
Грошi, отриманi у виглядi хабара, як i все, що людинi дiсталося легко, без зусиль вона не цiнує. Як прийшло, так i пiшло. Тому всiлякi мiсця дорогих розваг просто кишать хабарниками,
Дурнi при владi
Дурна дружина чи чоловiк - це проблема родини, дурний директор пiдприємства - це проблема його працiвникiв, дурний правитель кра§ни - це вже проблема кожного §§ громадянина. Взагалi, з iсторi§ ми знаємо безлiч прикладiв того, як кра§на занепадала через дурного правителя i розквiтала, коли його народ змiнював на розумного. Все одно в цьому сенсi не скажеш краще за Себастьяна Бранта:
Багато йолопiв на свiтi.
Здається §м, що й знаменитi,
I мудрi лиш вони однi,
Та знають всi: вони дурнi.
Але назвати дурнем спробуй
Вельможно-владарну особу...
Дурнi при владi думають лише про власний зиск, а не про загальне добро. Через це вони i дурнi, бо важать головою. Суспiльство готово терпiти скiльки завгодно злиднi, якщо §х терплять всi, в тому числi i владнi особи. Якщо ж на фонi загального зубожiння влада постiйно багатiє i навiть на показ виставляє своє награбоване в народу багатство - чекай бiди. Знову цитую пана Бранта:
Кра§на та фортуну має,
Якою мудрий управляє;
Там добрi звича§ у радi,
Не стане пiдлiсть на завадi.
Та лихо краєвi, де князем
Нездара i невiглас разом;
Там кожен пив би та гуляв,
Байдужий до державних справ.
Характерною особливiстю дурнiв при владi є намагання довiчно §§ утримувати. Через це багато хто з них закiнчує своє життя дуже погано. Особливо яскраво дурисвiтство можновладцiв висвiтлилося на початку ХХI столiття. Розвиток суспiльства, неминучий пiдйом його поiнформованостi i забезпеченостi засобами комунiкацi§ призводить до зменшення iнтелектуального розриву мiж економiчно розвиненими нацiями, i тими, що розвиваються. Тому доля багатьох кра§н, якi в минулому випереджали сво§х сусiдiв в освiтньо-iнформацiйному сенсi, нинi ставиться пiд великий знак запитання. Наприклад, Iзра§ль в минулому на голову випереджав сво§х арабських сусiдiв, з якими затято ворогував, саме в iнтелектуальному розвитку. Туди, особливо з колишнього СРСР, з"§жджалися освiченi i "просунутi" люди. В наш час ця рiзниця постiйно зменшується i це говорить про те, що дана кра§на об"єктивно приречена на поразку. Однак, "мудрi" керiвники цiє§ держави цього чи то не можуть, чи то не хочуть зрозумiти.
А ось §хнi арабськi антагонiсти, якi пережили так звану "Арабську весну". Подивимося на них. Керiвники всiх цих держав, всiєю душею, i не лише нею, бажали мати собi довiчний статус президента, та ще й хотiли, щоб пiсля §хньо§ смертi цю посаду отримали §хнi дiти, а потiм i онуки. Навiть самi народи цих кра§н були впевненi, що саме так i буде. Не сумнiвалися в цьому i недолугi правителi та §х аналiтики в iнших державах свiту. Пам"ятаю, як за рiк до подiй в Єгиптi, якi скинули i вiддали пiд суд його президента Хоснi Мубарака, я в столицi Єгипту Ка§рi розмовляв з освiченими молодими випускниками столичного унiверситету. "То скоро революцiя?" - запитав я §х. У вiдповiдь долинув дружний смiх. - Ви просто не розумiєте, що в нас iсламська кра§на. У Єгиптi нiяко§ революцi§ в принципi бути не може, хiба що вiйськовий переворот, - казали вони менi. Буде наш президент правити нами довiчно, а потiм його син i онук. Не пройшло i року, як в цiй кра§нi вiдбулася революцiя i хворого президента, ще декiлька мiсяцiв тому майже бога, вiддали пiд суд.
А як чiплялися за владу Саддам Хусейн i Муамар Каддафi, керiвники вiдповiдно Iраку й Лiвi§. I чим все це закiнчилося? Одного повiсили, а iншого застрелили як собаку, перед тим страшно познущавшись, в якомусь придорожньому ровi. А потiм помiстили, щоб не смердiв в жаркому клiматi пустелi до м"ясного вiддiлу супермаркету i люди приходили подивитися на нього як до музею. А Бен Алi в Тунiсi. А Президент Ассад, який отримав посаду з рук свого батька i свято вiрив, що i вiн передасть владу своєму синовi, а той далi по родинному ланцюжку.
Чи можна назвати розумними тих державних дiячiв, якi пiдтримували цi режими, теж будучи впевненими в §х довiчному статусi?
Взагалi, з цього приводу не можу зараз пригадати хто сказав, але це розумнi слова: у свiтi немає слаборозвинутих кра§н, є лише слабокерованi. Я якось, пишучи чергову статтю з геополiтики i полiтично§ географi§ пiдрахував, що понад 90% бiдних кра§н є такими не через вiдсутнiсть ресурсiв власного розвитку, а через панування в керiвництвi держави злочинних дурнiв. Вони завжди орiєнтованi на свiй внутрiшнiй замкнутий свiт, у той час як розумнi люди знають, що сенс життя треба шукати не всерединi себе, а за межами свого его. I чим ширший свiт пошуку власно§ мiсi§, тим розумнiша i бiльша за масштабом особа. Розумний керiвник поширює власну мiсiю як мiнiмум на простiр своє§ держави, своє§ частини свiту i всiє§ планети. Вiн мислить стратегiчно i тому його мало цiкавлять власнi вигоди, власне збагачення, набуття надлишкових статкiв за рахунок громадян своє§ держави.
Найбiльша дурниця нинiшнiх можновладцiв, яка однозначно руйнує суспiльство i роз"§дає його з середини як ракова пухлина - це корупцiя. Розумний правитель нiколи не буде спецiально насаджувати корупцiю у власнiй кра§нi. Бiльш того, вiн буде всiляко боротися з нею задля як спiльного добра, так i добра власного. Балачки про те, що корупцiю не можна побороти в принципi, не бiльше нiж намагання лукавих, але нерозумних людей ловити рибу в каламутнiй водi. Риба, як вiдомо, псується з голови, а суспiльство, кра§на, вступає в кризовий стан через корупцiйний занепад §х верхiвки. Розумний правитель починає свою дiяльнiсть з боротьби з корупцiєю i проведення на цiй основi назрiлих соцiально-економiчних реформ.
Яскравiшого прикладу мудрого i успiшного керiвника держави, як сiнгапурський прем"єр-мiнiстр Лi Кван Ю нинiшня iсторiя людства не знає. Про нього вже я згадував. Цей правитель у 1965 роцi отримав Сiнгапур як одну з найбiднiших i найкорумпованiших кра§н свiту. Свою боротьбу за перетворення цiє§ позбавлено§ ресурсiв розвитку кра§ну вiн почав з двох взаємопов"язаних речей - нещадно§ боротьби з корупцiєю i наркоторгiвлею. Вийшов вiн на пенсiю в найбагатшiй i найчистiшiй кра§нi Азi§, де за корупцiю i поширення наркотикiв iснує смертна кара.
У свiй час, не маючи життєвого досвiду, я на§вно вважав, що на "самiй горi" влади дурнiв бути не може. Туди, мовляв, можуть потрапити нехай i вкрай непоряднi, але дуже розумнi i хитрi люди. Мо§ мiркування з цього приводу зводилися до тези, що для того, аби вилiзти на саму вершину влади вже точно потрiбен розум. Пройшло багато рокiв, я спiлкувався з рiзними людьми i врештi-решт зрозумiв, що потрапляння "на саму гору" це надто вже випадковий процес. А випадок може возвеличити будь-кого, в тому числi й останнього дурня.
Дурнi при владi нерiдко намагаються йти проти волi бiльшостi, органiзовуючи режим внутрiшньо§ окупацi§. Особливо часто таке трапляється в кра§нах, де прийшла нацiональна чи расова меншiсть захоплює владу над бiльшiстю корiнного населення, титульною нацiєю. Такий режим особливо жорстокий, але закiнчується вiн, як свiдчить iсторiя, завжди однаково. Нацiональна чи расова бiльшiсть, корiнне населення неодмiнно повстає i знищує владу внутрiшньо§ окупацi§. Одному моєму знайомому карпатський мольфар пояснював, чому укра§нцi врештi-решт знищать владу "iнородцiв", якi §§ захопили в Укра§нi, створивши внутрiшнiй окупацiйний режим. Вiн цю закономiрнiсть iлюстрував на основi конкретного прикладу, який трапився на його обiйстi влiтку 2012 року.
Цей дивовижний чоловiк, який органiзував фермерське господарство i при цьому вiдроджував давнi мiсцевi вiрування пояснював моєму знайомому, чому населення Карпат так затято пiдтримувало укра§нських нацiоналiстiв на чолi з Степаном Бандерою. Ми дiяли точно так, як ластiвки на моєму обiйстi. Це трапилося лише декiлька днiв тому. Ластiвки звили гнiздечко пiд дахом його хати. Одного дня в уже готове гнiздо залетiв горобець i вирiшив його зайняти. Спочатку прилетiла пара ластiвок, якi це гнiздо побудували. Вони пiдняли ґвалт, намагаючись викурити горобця зi своє§ домiвки. Але той не звертав на хазя§в нiяко§ уваги. Тодi ластiвки полетiли за пiдмогою. Повернулися з декiлькома друзями i знову намагалися криком визволити свiй дiм. Горобець i на це не реагував. Потiм ластiвки полетiли ще за пiдмогою. Горобець нахабно не реагував.
Нарештi навколо захопленого гнiзда зiбралися мабуть всi ластiвки округи. I тут вони, так би мовити вiд слiв i вмовляння агресора перейшли до дiла. Вони полетiли до гнiзда i почали залiплювати в ньому льоток. Горобець виявився замурованим. А ластiвки всi разом збудували нове гнiздо для родини, дiм яко§ був захоплений. Ось так i ми-укра§нцi, боролися i знову боротимемося проти агресорiв-окупантiв, якi захопили наш дiм. Скоро ми вiд слiв перейдемо до дiй.
Звичайно, що навiть розумнi люди при владi, коли владнi дурнi попередники загнали ситуацiю до глухого кута, не завжди знаходять з нього прийнятний вихiд. Тим бiльше, що завжди треба пам"ятати слова успiшного президента США колишнього голлiвудського актора Рональда Рейгана про те, що уряд не вирiшує проблем, вiн фiнансує §х.
Владнi дурнi дуже люблять говорити про те, що невтiшнi наслiдки §хньо§ управлiнсько§ дiяльностi для кра§ни пов"язанi з рiзного роду фатальними випадковостями. Це чисто§ води брехня i лукавство. Тут можна погодитися з Вольтером, який стверджував, що випадковостей не iснує, все на цьому свiтi є або випробуванням, або покаранням, або нагородою, або ж провiсництвом. Як поганому танцiвниковi заважають ноги, так i недолугому керiвництву державою постiйно заважають якiсь драматичнi випадковостi. В Радянському Союзi такими трагiчними випадковостями, якi регулярно повторювалися, були всiлякi клiматичнi катаклiзми. Не вистачає харчiв на всiх? Люди вистоюють у величезних чергах, щоб придбати найнеобхiднiше? А що ви хочете, коли зима була така, що все вимерзло, а лiто таке, що все "згорiло". А якби не було цих недоречних випадковостей, отодi б ми дали... Не випадок керував §х життям, а вони керували цими випадковостями Точно за Станiславом Єжи Лецем, котрий писав, що всiм керує випадок. Знати б ще, хто керує випадком.
Взагалi, в останнi роки iснування Радянського Союзу, коли вже можна було називати речi сво§ми iменами, всi дружно називали цю державу "Кра§ною дурнiв". Не в останню чергу такою §§ зробили дурнi при владi, якi почергово змiнювали один одного вiд самого заснування цього Союзу. Саме цi люди й привели дану кра§ну до того, що наприкiнцi §х дiяльностi в крамницях зникли всi групи товарiв, навiть сiль, цукор, сiрники i хлiб. Ось передi мною номер 9 популярного в СРСР часопису "Наука и жизнь" за 1988 рiк. Нагадаю, що до розпаду Радянського Союзу залишилося ще 3 роки. Ось що пише в редакцiю громадянка А. Кудрявцева з мiста Вологди: "Прочитала статтю "Макарони з секретом" (Љ1, 1988 р.). Хочеться спитати товариша Нiколаєва: а де цi макарони, хоча б i поганi? У нас в Вологдi §х немає вже роки два-три". Вологда це обласний центр Росi§. Що ж тодi творилося вже за 6 рокiв до розпаду СРСР в районних центрах i селах. До чого довели кра§ну i людей владнi дурнi, якi нею керували?
2013 рiк в Укра§нi ознаменувався стосовно теми нашо§ розмови в цiй частинi книги надзвичайно показовою подiєю. Пiд час телевiзiйного виступу перед аудиторiєю в прямому ефiрi прем"єр-мiнiстр нашо§ держави пан Азаров звернувся до аудиторi§ з запитанням: "чи схожий я на дурня?". Всi промовчали, а як вiдомо мовчання знак згоди, а одна жiнка сказала "так". Це не пересiчне явище. Воно вказує на те, що укра§нське суспiльство вже дало оцiнку iнтелектуальним здiбностям влади, а влада пiдсвiдомо теж свою дiяльнiсть вже оцiнила, Ця самооцiнка i вирвалася в спонтанному запитання прем"єр-мiнiстра.
На завершення про владних дурнiв можна порадити розумним, чесним, освiченим i дiєвим людям йти в полiтику лише тодi, коли §хня шкiра не тонша, нiж у носорога. Це, до речi, думка не моя, який нiколи полiтикою на державному рiвнi не займався, а тако§ авторитетно§ i досвiдчено§ в цiй царинi людини, якою був Франклiн Рузвельт.