Масляк Петро : другие произведения.

Iудине дерево

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Фантастична повiсть про дерево, на якому повiсився бiблiйний Iуда i яке росте в "Бермудському трикутнику" столицi Укра§ни. Вiн знаходиться в районi Нацiонального виставкового центру Києва мiж вiварiєм, де мучають тварин, ядерним реактором, де гвалтують матерiю i бiологiчною лабораторiєю, де продукують вiруси здатнi згубити весь свiт. Iудине дерево - це символ людсько§ гординi, яка замiрилися в керiвництвi суспiльством замiнити незалежного Бога, на залежного вiд не§ Диявола.

Iудине дерево

фантастична повiсть

автор Петро Масляк

Роздiл I.

   Декан бiологiчного факультету Ки§вського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка Хома Iванович Невiр, тридцятидев'ятирiчний доктор бiологiчних наук, завiдувач кафедри мiкробiологi§ i генно§ iнженерi§ зручно вмостився в розкiшному шкiряному крiслi, яке оберталося, регулювалося по висотi i мало iнерцiйну спинку. Вiн посовав крiсло туди-сюди, вибираючи найкраще мiсце бiля складно§ конструкцi§ столу, який був виготовлений за його власними кресленнями в майстернi унiверситету, що сво§ми розмiрами бiльше нагадувала завод. Передня частина столу була вщент заповнена паперами, телефонами, рiзними подарованими годинниками, глобусами i всiляким канцелярським приладдям. Тут же стояли невеликi прапорцi рiзних кра§н, подарованi iноземними делегацiями. Праворуч вiд декана височiла складно§ форми меблева конструкцiя з комп'ютером новiтньо§ марки, факсом, принтером, сканером, телевiзором i вiдеомагнiтофоном. Вся права стiна кабiнету була заставлена шафами в яких блищали найрiзноманiтнiшi кубки i призи, якi за декiлька рокiв завоювали студенти факультету в спортивних та iнтелектуальних змаганнях.
   Заняття на факультетi розпочиналися о 8. 40 ранку, але зараз гарний великий годинник, який висiв лiворуч вiд декана на стiнi показував лише 7. 40. Величезний, шестиповерховий, бiлий, неначе океанський кру§зний лайнер корпус, де розмiщувалися географiчний i бiологiчний факультети в цей ранковий час неначе вимер. Звичний гамiр веселих i безтурботних студентiв на перервах i "академiчний" шум голосiв викладачiв, що долинав з аудиторiй пiд час лекцiй, ще був попереду. З §дальнi ще не доносилися апетитнi дратiвливi пахощi свiжоспечених пирiжкiв з капустою, а прибиральницi ще не гуркотiли сво§ми вiдрами. Лише двi черговi у величному круглому вестибулi вiтали декана. Вiн озирнувся, дивлячись на свою новеньку "Мазду" останньо§ моделi, що одиноко бовванiла на стоянцi на почесному "деканському" мiсцi найближче до входу в корпус факультету. Шлюб Хоми Невiра розвалювався на його очах, створюючи вченому немалий дискомфорт i однозначно заважаючи творчiй роботi. Через це вiн i при§здив на роботу так рано, а йшов з не§ так пiзно. Саме цi обставини були причиною його майже безперервних вiдряджень на всiлякi науковi конференцi§, симпозiуми i конгреси. Залишатися навiть одну лишню годину наодинцi з дружиною в §хнiй просторiй квартирi було просто нестерпно.
   Захистивши в 33 роки докторську дисертацiю з проблем генно§ iнженерi§ i клонування в iнтеграцiйному об'єднаннi НАФТА, куди входили Канада, США i Мексика, молодий показний професор, "який всiм подобається", потрапив до яскраво§ смуги життєвого успiху i неприхованого обожнювання кращою половиною людства. Суцiльною безперервною вiхолою на нього посипалися закордоннi вiдрядження, виступи на радiо i телебаченнi, головування в рiзноманiтних журi, робота в редакцiйних колегiях укра§нських i зарубiжних часописiв. Вiн став головою спецiалiзовано§ ради з захисту докторських дисертацiй, президентом бiологiчного товариства кра§ни, членом редколегi§ найвiдомiшого американського журналу "Мiкробiологiя i генна iнженерiя". Дружина, яка очолювала в Києвi фiлiю вiдомо§ швейцарсько§ компанi§ свiтового значення, якось ревниво вiднеслася до стрiмкого злету власного чоловiка. Вона звикла заробляти бiльше за нього i бути в родинi головним "здобувачем ресурсiв". Саме за §§ грошi були купленi двi квартири для дiтей, якi закiнчивши школу змогли одразу вiдокремитися вiд батькiв i почати власне плавання у житейському морi. Але коли Хома Iванович став Заслуженим дiячем науки i технiки, академiком Нацiонально§ академi§ наук Укра§ни, коли його обрали деканом, коли вiн почав видавати масовим тиражем пiдручники i отримувати за них пристойнi гонорари ревниве серце його дружини не витримало. Останньою краплею був вихiд у США його монографi§, присвячено§ клонуванню людей. У нiй молодий, але вже маститий академiк обґрунтував не лише суто бiологiчнi засади цiє§ складно§ проблеми, але й морально-етичнi. В першу чергу це стосувалося релiгiйних аспектiв, якi особливо гостро пiднiмала католицька церква. Коли ж Невiр отримав послання вiд самого Папи Римського, дружина стала просто навiженою.
   Формальним приводом для руйнуючо§ шлюб сварки стала знайдена дружиною в мобiльному телефонi чоловiка фотографiя його з молодою i гарною американкою, зробленою на глобальному конгресi Всесвiтньо§ бiологiчно§ органiзацi§, який вiдбувся в Парижi. Так, вiн дiйсно переспав з цiєю дамою у "мiстi кохання", тобто Парижi. Так, американка зробила йому недвозначну пропозицiю, вiд яко§ вiн не змiг вiдмовитися. Але ж вiн не є гульвiсою. Скiлькома можливостями у життi вiн знехтував, намагаючись зберегти §хнiй щасливий шлюб. Однак, дружина, коли почала заробляти у цiй швейцарськiй фiрмi немалi грошi i регулярно ви§жджати до Цюрiха i Женеви, неждано для нього дуже змiнилася. Стала зарозумiлою i пихатою, хоча до того цi риси §§ характеру аж нiяк не проявлялися. Ось тут i з'явилася ця американка. Дружина щось вiдчула i попорпавшись у його мобiльнику, що вже само по собi було непристойним i не гiдним культурно§ та виховано§ людини, влаштувала Хомi грандiозний скандал.
   З цього все i почалося. Але Хома був упевнений, - реально §хнiй розрив започаткувався тим, що вiн почав брати дружину на чисельнi фуршети i дружнi застiлля. До того все було добре i навiть душевно. Аналiзуючи те, що сталося, як учений, Невiр зробив вiдкриття про власну недосвiдченiсть i на§внiсть. Вiн однозначно не знав людей, хоча i прожив з ними майже сорок рокiв. Дружина не змогла винести того, що вiн §й бiльше реально не належав. I це безвiдносно до того, зраджував вiн §й, чи нi. Буваючи з чоловiком на рiзних прийомах вона ловила на собi i на ньому погляди численних жiнок, молодих i гарних, якi нiби волали до не§: чому вiн не мiй i чому це вiн дiстався тобi, а не менi, чим ти краща за мене? А однi страшнi, але прекраснi чорнi очi взагалi кричали: щоб ти здохла. Це дiйсно, вiн тепер таке розумiв, було нестерпно. У людей бувають рiзнi очi, рiзна енергетика i власне бiополе. Хома згадав, як вони жили в гуртожитку Академi§ наук з двома дiтьми i як заходився плачем молодший син, коли до них в гостi заходив один його знайомий. Прийшлося попросити того не приходити, бо дитину пiсля його вiзиту ледве можна було вгамувати. Вже i виносили сина надвiр, але й це не допомагало. Ось такi бувають люди, а маленькi дiти §хню негативну енергетику вiдчувають набагато виразнiше, нiж дорослi.
   Декан простягнув руку до знайомо§ червоно§ папки з надписом "документи для пiдпису". Вона була незвично товста вiд всiляких заяв, звернень i листiв. Це не здивувало професора, так як його перший заступник з навчально-виховно§ роботи, який зазвичай i пiдписував всi заяви студентiв i аспiрантiв, нинi був у вiдпустцi i весь цей вал кореспонденцi§ обрушився на декана. Хома Iванович обов'язково ретельно проглядав все, що вимушений був пiдписувати. Зверху першою лежала заява студентки 4 курсу Гнiтецько§. Декан проглянув текст заяви i засмiявся. - "Ох, що тiльки не пишуть цi студенти, подумав вiн, ще раз перечитуючи заяву. Треба вичитати секретарю, коли та прийде на роботу, щоб вона попередньо ретельно проглядала всi папери, якi потрапляють йому на пiдпис. Невiр проглянув i пiдписав тi заяви з приводу яких у нього не виникало нiяких запитань i заперечень i продовжив роботу над черговою монографiєю. Цi ранковi години були в нього традицiйно найпродуктивнiшими. Врештi-решт стукнули дверi приймально§ i молода жiнка зазирнула до його кабiнету.
  -- Доброго ранку, Хома Iванович, - привiталася вона.
  -- Добрий ранок, Ларисо. Ти читала заяви студентiв, якi поклала до папки менi на пiдпис?
  -- Нi. А що там щось написане не те?
  -- Дiйсно, що не те. Ось послухай. Хiба я можу пiдписати таку заяву.
   Вiн почав читати вголос: Декану бiологiчного факультету Ки§вського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка професоровi Невiру Х.I., студентки четвертого курсу Гнiтецько§ Анжели. Прошу дозволити менi перескладання дисциплiни "Моделювання бiологiчних систем" 5 червня, так як я виявила, що доцент Колосюк може лише раз на тиждень i лише по п'ятницях. Молода жiнка засмiялася.
  -- Дiйсно, смiшно вийшло в цiє§ студентки. Лише одне чи два слова пропустила, а вийшло доволi оригiнально i кумедно.
  -- Як би там не було, але я таке звернення пiдписувати не буду. Нехай напише заяву так як слiд. Думаю, що саме через свою неуважнiсть вона i має стiльки академзаборгованостей. Деякi нашi студенти не читають того, що пишуть, а окремi нашi викладачi не читають того, що пишуть студенти. Декiлька днiв тому менi принесли ще одну заяву такого ж штибу. Це вже на нашiй кафедрi §§ пiдписав все той же Колосюк. Ось вона лежить у мене на столi. Читайте вголос. Секретар взяла заяву i почала §§ читати.
  -- Прошу дозволити менi писати бакалаврську роботу пiд керiвником доцентом Романом Петровичем Колосюком. Що за чудасiя? Це вже пише iнша студентка.
  -- Це "шедевр" на цей раз вiд студентки-заочницi, - посмiхнувся декан. - А тепер дивiться на те, що зробив наш дуже поважний i досвiдчений доцент. Вiн наклав резолюцiю: не заперечую. А хто б заперечував? Менi чомусь таких заяв не пишуть. Просто вмираю вiд заздрощiв, - знову посмiхнувся професор. - Ця резолюцiя свiдчить про те, що Колосюк цiє§ заяви не читав. У загальнiшому контекстi можна зробити висновок, що вiн не читає i рефератiв та контрольних робiт. Ось так. Смiх-смiхом, але тут справа серйозна. Я на засiданнi кафедри i на найближчiй нарадi завiдувачiв кафедрами буду ставити це питання. А вам теж зауваження, все, що йде на мiй стiл необхiдно переглядати.
   Лариса вже знала, коли декан переходив у розмовi з нею на "ви", вiн невдоволений §§ роботою i тепер буде постiйно контролювати стан справ з деканатськими оперативними паперами.
  -- Уважно переглядайте кореспонденцiю, - з певним притиском сказав Невiр. - Якщо ми зараз же не наведемо в цiй царинi порядок можуть бути великi неприємностi. Вiдомий випадок з iсторi§, зафiксований, так би мовити, документально, коли росiйському царевi на стiл потрапила заява вiд одного з губернаторiв такого змiсту: прошу мене, старого пердуна, з роботи звiльнити, так як я паперiв нiяких не читаю i взагалi нiчого не роблю. Кажуть, що цар, а це був Нiкалай II навiть не посмiхнувся, але наклав резолюцiю, - прохання задовольнити. Очевидно, що це хтось з помiчникiв губернатора, бачачи як вiн кожний раз "пiдмахує" всiлякi прохання i заяви §х не читаючи, таке йому пiдсунув. Тому я всi папери, якi ви даєте менi на пiдпис читаю. Майте це на увазi.
  -- Та я, Хома Iванович, такого собi б нiколи не дозволила. Я навiть жартома про таке не думала.
  -- Але ж все таки ця заява менi на пiдпис надiйшла. А нещодавно вiд мера Києва, який, взагалi то кажучи, людина неадекватна, вже до Президента надiйшла такого ж "тiпа" заява. Там була повна маячня. В Секретарiатi все це зам'яли. Посмiялися, та й потому. Нiхто не розбирався, а може цей текст йому не пiдсунули на пiдпис, а вiн його сам написав. Бо тодi виходить, що столицею найбiльшо§ за площею держави Європи керує людина "хвора на всю голову". А хто ж тодi тi понад 30% столичного електорату, якi за нього голосували? Тут стiльки питань виникає. А ми ще дивуємося, що погано живемо. А як ми пiсля цього навiть у принципi маємо жити, коли вибираємо керувати собою однозначно божевiльних або злочинних людей.
  -- Згодна з вами.
  -- Iдiть i бiльше так не робiть.
   Секретарка вийшла i вже через декiлька хвилин у кабiнетi декана знову зазвучав §§ голос. Вона сповiщала, що принесли надруковану i виправлену остаточну редакцiю доповiдi Невiра на Мiжнародному екологiчному конгресi, який мав вiдбутися незабаром у столицi Iталi§ Римi. Вiн був присвячений Дню Землi.
  -- Заносьте його менi негайно, - сказав професор у мiкрофон.
   До кабiнету зайшов, тримаючи в руках папку для паперiв, заступник завiдувача кафедри мiкробiологi§ i генно§ iнженерi§ професор Петрусь.
  -- Доброго дня, Хома Iванович, - привiтався Петрусь, потискуючи руку декановi.
  -- Доброго дня моєму незамiнному заступнику, - Невiр жестом запросив Петруся сiдати до столу ближче. - Тобi, як знавцевi екологi§ i англiйсько§ мови, так би мовити, два в одному, цей мiй виступ смакує?
  -- Ще й як. Смiявся так, що до твого кабiнету завiдувача кафедри увiрвалася наш методист Галина Андрi§вна, думала щось трапилося. Але я сподiваюся, ти знаєш, що робиш? Буде фурор! Фурор, це ще дуже м'яко сказано. Нiчого подiбного я нiколи ще не читав. Вважаю, що якщо ти виступиш перед цим екологiчним бомондом з такою доповiддю буде грандiозний всесвiтнiй скандал. Всi основнi телеграфнi агентства передадуть повiдомлення про твiй виступ з помiткою "блискавка". Думаю, що саме цього ти й добиваєшся. Хiба не так? Одразу станеш найвiдомiшим екологом свiту. Гарвард i Йель битимуться навкулачки за право надати тобi кафедру. Це десь так тисяч дванадцять доларiв за мiсяць, так би мовити чистими. А за рiк майже сто п'ятдесят тисяч. А за п'ять рокiв... Я тебе розумiю.
  -- Та нiкуди я з Укра§ни §хати не збираюся. Хiба що прочитати десь цикл лекцiй. Менi i тут добре. В мене все є. Ти ж знаєш. Двi квартири, чотириповерхова дача, замiський будинок, два гаражi i двi машини. Навряд чи я буду стiльки мати у Штатах.
  -- Може ти й правий, - згодився Петрусь, - але справа навiть не в цьому. Тобi просто нiхто не дасть виступити так, як ти задумав. Органiзатори конгресу, попри всю задекларовану толерантнiсть, вимагають, щоб матерiали виступу надiйшли для розгляду i затвердження заздалегiдь.
  -- I вони ще стверджують, що є найдемократичнiшою органiзацiєю у свiтi. Ганьба, - засмiявся Невiр. - Але i ми хлопцi молодi та раннi. Хiба не так? У мене понад 500 публiкацiй по всiй нашiй загидженiй планетi. I взагалi ми-укра§нцi, як стверджують нашi росiйськi "брати", є люди "хитрыя, скрытныя и жадныя". Ось саме тут я i покажу в повному розквiтi цю свою власну нацiональну i iндивiдуальну сутнiсть. Ми §м пошлемо на затвердження абсолютно нейтральний текст, а, так би мовити, на мiсцi, я виступлю з тiєю ж назвою доповiдi, але зовсiм з iншим текстом.
  -- Ще поб'ють або стягнуть з трибуни.
  -- Нi, на такий скандал у присутностi журналiстiв зi всiх основних засобiв масово§ iнформацi§ свiту, якi буквально "поведенi" на сенсацiях, органiзатори конгрессу не пiдуть. Це буде повна дискредитацiя як керiвництва екологiчного руху свiту, так i само§ органiзацi§ в цiлому разом з §§ провiдними iдеями. Вони страшенно бояться звинувачень у тоталiтаризмi й екстремiзмi. Це вже перетворилося на якийсь "бзик". Нинi скрiзь турбуються про абсолютно маразматичну так звану полiткоректнiсть Гарнi вони будуть захисники природи, якi звинувачують весь свiт у недемократизмi, а самi привселюдно намагаються заткнути рота сво§м оппонентам. Форум буде вiдбуватися в Римi i на його вiдкриттi, коли я виступатиму, буде присутнiй навiть прем'єр-мiнiстр Iталi§. При Берлусконi вони посоромляться вiдверто мене шельмувати.
  -- Сергiю Iвановичу, по-моєму, ти дуже ризикуєш. Бiльше тебе вони нiколи не запросять. А якщо будеш посилати тези доповiдi, просто зроблять вигляд, що §х не було.
  -- Напевно, ти правий. Однак, тут є i переваги. Мене вiдразу покохають §хнi опоненти. А це все люди i органiзацi§ з великими i дуже великими грошима. По поверненнi додому вже нашi фарисе§ витурять мене з деканства, але то все пусте. Буде вже пiзно. Великий бiзнес запропонує менi такий грант, що нiкому й не снилося. Якщо я помиляюся у сво§х розрахунках, по§ду викладати до Пiвденно§ Коре§. Через два мiсяцi я маю дати остаточну вiдповiдь на §хню пропозицiю. Не пропаду.
  -- А я й не знав, - почухав носа Петрусь. - А хто ж тодi буде у нас деканом?
  -- Ти тiльки нiкому про нашу розмову нi слова. Добре? А тепер до справи. Я читаю доповiдь, а ти менi опонуєш у тих мiсцях, де вважатимеш за потрiбне. Згода? А стосовно того, хто вiрогiдно може замiнити мене на деканськiй посадi, то маю великi сподiвання саме на тебе. Але i про це просив би тебе нiкому не розголошувати.
  -- Добре, домовилися.
  -- А тепер я читаю доповiдь англiйською мовою, а ти слухаєш i робиш менi, де треба, зауваження.
  -- Я готовий бути тво§м спаринг-партнером.
  -- Вельмишановнi панi i панове! Сьогоднi ми зiбралися тут у цiй величезнiй залi, щоб вiдзначити День Землi - мiжнародний день захисту живо§ природи. Його iнiцiатором, як всiм нам вiдомо, став американський учений Денис Гейс. Я щиро вiтаю серед нас вдову вченого, який так багато зробив для всiх нас i нашо§ планети в цiлому.
  -- Тут лунають гучнi дружнi оплески, але аудиторiя ще не знає про що ти будеш говорити далi, - голосно заплескав в долонi Петрусь, доволi єхидно посмiхаючись.
  -- Землю дiйсно треба рятувати. Але не стiльки вiд всесвiтнього потеплiння клiмату, парникового ефекту i "озонових дiрок", скiльки вiд лицемiрного натовпу "рятiвникiв", якi поширюють серед людей екологiчну панiку i небезпечнi для життя стреси, тобто вiд нас з вами.
  -- Саме тут серед присутнiх запанує мертва тиша, так як всi цi люди почнуть вперше серйозно перетравлювати те, про що сказав доповiдач. До цього вони §х майже не слухали, приємно спiлкуючись зi сво§ми сусiдами.
  -- Сьогоднi, шановнi панi i панове, 22 квiтня i я оточений бiльш як тисячею людей з усiх куточкiв свiту, якi думають однаково. Що в цьому поганого, запитаєте ви? Всього ж у свiтi таких людей як ми, охоронникiв природи мiльйони, i дякуючи нам завтра §х стане ще бiльше. Через це ми є масовим рухом. А це, згодьтеся, панове, дуже страшно. Рух за "справедливу справу", як показує iсторiя, завжди закiнчується погано. Комунiзм i нацизм, якi знищили десятки мiльйонiв людей, висували надзвичайно правильнi i справедливi гасла. А чим все це закiнчилося? Навiщо ми тут зiбралися? Давайте вiдверто! Маси людей в усьому свiтi, для того, щоб вони пiшли за нами треба добряче залякати i дезорiєнтувати. Хiба не так? Хiба не для цього ми тут виступаємо в присутностi всiх провiдних засобiв масово§ iнформацi§ нашо§ планети?
  -- Ось саме тут i з'являється шум i окремi гнiвнi вигуки, - вставив сво§ "п'ять копiйок" Петрусь.
  -- Зачекайте шумiти, ви послухайте мене далi, як культурнi i цивiлiзованi люди, що взяли на себе мiсiю вчити iнших, як треба жити. На що приречений наш рух? Хто буде поповнювати його ряди? Щоб там не казали, але для масових рухiв, таких як наш, має бути "об'єднуючий чинник". Всi класики психоаналiзу, включаючи знаменитого Ле Бена з його книгою "Психологiя натовпу" волають до нас, що ним навiть у принципi не можуть бути любов, демократiя, приязнь, толерантнiсть i всi iншi "такi штуки". Цим об'єднуючим чинником може бути лише спiльна ненависть до чогось. Ось тут серед нас сидять, я §х бачу в першому ряду, священники рiзних церков i конфесiй. Вiдверто кажучи, я не розумiю, що вони тут роблять. Масовим рухам не потрiбен Бог, §м потрiбен Диявол. Крiм того, нам конче необхiдно знайти для об'єднання на грунтi власно§ ненавистi "цапа вiдбувайла".
  -- А пiсля цих слiв до хору "гнiвних ангелiв" долучаються екзальтованi, статево невдоволенi жiнки, якими так i кишить рух захисникiв природи, - засмiявся Петрусь.
  -- Секунду, зараз i цi "жiночки" отримають "на горiхи", - запевнив Невiр. - Наш екологiчний рух вже знайшов собi "офiрного цапа". Ним, очевидно, i виявився Великий бiзнес. Саме проти нього, об'єдналися екзальтованi фемiнiстки, голлiвудськi кiносценаристи, бульварнi газети, представники всiляких меншостей, члени руху за захист прав хворих на СНIД, спiвробiтники рiзних християнських iнституцiй i лiберальнi полiтики. При цьому вони демонструють суцiльне i ганебне фарисейство. Я сьогоднi за снiданком спостерiгав, як всi вони, тобто всi ми, §ли м'ясо i дуже смачнi салати, зробленi зi знищених тварин i рослин, пили всiлякi напо§ i чудове вино, в основi яких лежала штучно вилучена iз природного довкiлля вода, витиралися серветками, зробленими зi зрубаного лiсу. Всi ми тут гарно вбранi, обвiшанi кiно- i фотокамерами, чисто вимитi милом i шампунями, щоб вiд нас не смердiло тощо. Ми сидимо в розкiшних крiслах i говоримо в мiкрофони, агiтуючи "за природу". А все це i багато чого iншого саме i зроблене Великим бiзнесом. I он той пан у п'ятому ряду, який просто пнеться геть зi свого чудового костюма, намагаючись зiгнати мене з трибуни, чомусь забуває, що все одягнене i взуте на ньому виготовлене саме Великим бiзнесом на його проклятущих заводах i фабриках. А чудова шкiра на його черевиках зiдрана з яко§сь нещасно§ тварини, яку вiн нiбито тут захищає, прилетiвши сюди лiтаком чи при§хавши автомобiлем, продуктом "проклятого капiталiзму".
  -- Ну все, - зареготав Петрусь. - Повний роздовбон i амбець. Уявляю собi, що робиться в цiй залi. У декого почалися напади матки. Бачу, як якусь жiнку двоє чоловiкiв попiд руки волочать широким проходом до виходу з зали. Вона з переляку i обурення зомлiла i обiсцялася. Скоро в тебе почнуть жбурляти яйця i помiдори.
  -- Нiчого в них не вийде, - i собi засмiявся Невiр. - Де вони §х вiзьмуть? Ресторан вже зачинений. Тому я продовжую. Досить брехати, панове. Ви хочете знищити технiку, торгiвлю, промисловiсть? Ви приреченi на поразку, панове любителi дерев. Давайте, нарештi, визнаємо, що життя наше, я маю на увазi iндустрiальнi i постiндустрiальнi нацi§, зручне, безпечне, щасливе. Воно щедре на всiлякi радощi, втiхи i задоволення саме завдяки Великому бiзнесу, який ви так одностайно ненавидите. I жоден з вас нiколи не вiдмовиться вiд свого чудового будинку, напхом напханому всiлякими технiчними дивами, кросiвок "Рiбок", автомобiля "Лексус", комп'ютерних забавок, телевiзора, мобiльного телефону тощо. Хiба не так?
  -- Ну це вже ти б'єш просто в пах, - аж пiдскочив зi свого мiсця професор Петрусь. - Залишається лише корчитися на пiдлозi вiд болю. Скоро тебе просто стягнуть з трибуни за краватку. А може й за щось суттєвiше. Пропоную вдягти пiд пiджак бронежилет, а в пах вставити запобiжний щиток, яким користуються хоке§сти.
  -- Нехай ще почекають трiшки. Я аж нiяк не порушую видiлений менi регламентом час на виступ. Думаю, що вони просто такого не чекали i тому виявляться зовсiм не готовими щось робити конкретне. Тому я продовжую далi. Я людина молода, але вчора нам в цiй залi демонстрували фiльм, присвячений святкуванню першого Дня Землi. Саме з цiє§ трибуни доктор Пол Ерлiх у 1970 роцi лякав нас, що в 1974 роцi в США буде введена карткова система на воду i на §жу, що у 1980 роцi пошириться жовтяниця i дизентерiя, що до 1979 року всi океани висохнуть. Хоча аж донинi нiчого такого не сталося, мiй попередник на цiй трибунi знову розводився про те ж саме, але тепер уже називав 2010, 2020 i 2050 роки. Впевнений, що i тодi все залишиться як i нинi, але на цiй трибунi i через 50 рокiв будуть довбати своє, тобто теж саме.
  -- Це вже свiтова сенсацiя. Газетярi просто божеволiють вiд захвату. Тебе безумовно похвалить такий собi пан Сорос. Можливо вiн навiть видiлить нашому унiверситетовi найбiльший за його iсторiю грант. Ти цього добиваєшся? - запитав Петрусь, зручно розвалившись у крiслi.
  -- Зовсiм нi! Просто мене вже дiстали всi цi фарисе§. Продовжую. Тут передi мною виступав один всесвiтньовiдомий письменник з Пiвденно§ Америки, лауреат Нобелiвсько§ премi§ в галузi лiтератури. Вiн крив останнiми словами Великий бiзнес, який, цитую цю лiтературну зiрку дослiвно, "нещадно експлуатує природнi ресурси в iм'я вигоди". Разом з тим вiн офiцiйно належить до найбагатших людей своє§ кра§ни i будучи мультимiльйонером володiє величезними фазендами. Ви що, шановний, самi геть далекi вiд iде§ вигоди, яку ви тут так затято критикуєте? Вiддайте сво§ грошi менi. Я повнiстю реконструюю наш унiверситет. Я бачив знiмки ваших машин, а ви ще говорите, що вихлопнi гази автомобiлiв спричиняють парниковий ефект. Вiддайте §х пiд прес.
  -- Все, кiнчай. Бо все це може закiнчитися судом Лiнча. Їй богу, - пiдхопився на ноги Петрусь.
  -- Ще трохи. Нам добре i комфортно говорити про День Землi, сидячи в цiй чи iншiй подiбнiй чудовiй залi з кондицiонерами тут у Римi чи десь у Нью-Йорку. Але чи справедливi ми до тих людей, а §х абсолютна бiльшiсть на нашiй планетi, всiх цих Хосе з Пiвденно§ Америки, Мозесiв з Конго, Ахмедiв з Сомалi, якi мешкають у мiсцях, де кожний день, це день землi, тобто день бруду, отруйних комах, хвороб, злиднiв, смердючого довкiлля i вонючого тiла. I чому всi вони так мрiють вирватися з цього "раю" i поселитися в США чи Європi? Чому? Але чи мрiєте ви опинитися на §хньому мiсцi?
  -- Бiгом з трибуни. Прощайся, пожартуй "на коня" i не йди на своє мiсце, а тiкай з зали через сцену i негайно §дь до аеропорту. Забудь про повернення до готелю.
  -- Ти правий. Завершую. Ви турбуєтеся про гiрських горил в Африцi, а в той же час в Угандi, Руандi i Бурундi, де цi горили мешкають, вбивали сотнi тисяч людей i це нiкого не обходило. В той час, коли в Нiкарагуа сомосiвцi воювали з сандiнiстами i гинули тисячi людей, наш рух здiйняв неймовiрний галас про долю бiдних iгуан у цiй кра§нi. До нас в Укра§ну в 1933 роцi, коли в нас Голодомором росiйськi комунiсти вимордовували мiльйони людей з європейських кра§н при§жджали лiберальнi дебiли i iмбецили, яким показували спецiально заповнений вiдгодованими катами з Центрально§ Росi§ головну вулицю столицi Укра§ни Хрещатик. Цих органiзаторiв i виконавцiв найбiльшого за всю iсторiю геноциду, спецiально, як у театрi, вбрали в укра§нськi вишиванки i наказали сюди-туди дефiлювати по центральнiй вулицi Києва. Подивившись на таку чудову картину цi безголовi європейськi полiтичнi дiячi по§хали додому i на весь свiт заявили, що Голодомор в Укра§нi, це вигадки брехливо§ антирадянсько§ пропаганди. А в цей час у родинi моє§ матерi з 14 чоловiк з голоду померло 10, в родинi мого батька з 6 §§ членiв померло 3, в матерi дружини з 10 померло 9. Все цi мiльйони загиблих на совiстi ваших дiдiв i батькiв. Прийде час i ми - укра§нцi виставимо багатiй i ситiй Європi рахунок. Цей злочин Росiя могла вчинити лише з мовчазно§ згоди Європи i Америки. I тепер я хочу спитати дiячiв ЄС, якi тут знаходяться в залi, як ви змогли прийняти до свого складу Польщу, кра§ну, яка здiйснила проти укра§нцiв геноцид, провiвши злочинну акцiю "Вiсла". Укра§нцям у цiй кра§нi донинi не повернутi §хнi села, мiста, §хня земля. Якщо ви не хочете персонально§ вiдповiдальностi Польщi за цей злочин, буде вам колективна вiдповiдальнiсть ЄС. За цей акт геноциду все одно хтось понесе справедливу кару. Рано чи пiзно.
  -- А ось цi тво§ висловлювання i твердження одразу §х трохи присоромлять i примусять знизити власний градус агресивностi. Молодець, дiєш продумано i психологiчно правильно. А тепер достойно завершуй свiй виступ i "аррiведерчi, Рома".
  -- В той час, коли в Радянському Союзi росiйськi комунiсти знищували просто так десятки мiльйонiв людей вашi європейськi так званi iнтелектуали мрiяли про впровадження марксизму i в себе, вiдкидаючи як брехливу пропаганду повiдомлення про неминучi супутники комунiзму концтабори, голодомори, масовi репресi§ i депортацi§ цiлих народiв. I нинi до нас в Укра§ну доля занесла фарисе§в з багатих кра§н Захiдно§ Європи. Цi лiберали по при§здi до Києва вiдразу вирушили до в'язницi, де утримуються серiйнi вбивцi. Вони мацали матраци, на яких сплять цi збоченцi, чи достатньо вони м'якi, перевiряли рацiон §хньо§ §жi на предмет його вiдповiдностi нормам ЄС, цiкавилися, чи є в §хнiх камерах кондицiонери. Але §х зовсiм не цiкавило життя i харчування мiльйонiв законослухняних укра§нцiв. Цi лiберальнi недоумки - це ми з вами. Дякую за увагу.
  -- Що тебе так дiстало? - похитав головою Петрусь. - Ти вихлюпнув стiльки жовчi на сторiнки своє§ доповiдi. Проблеми в родинi?
  -- Та якось все на мене навалилося вiдразу, - невесело пiдтвердив його здогад Невiр. - Але проблеми з дружиною звичайно знаходяться в основi всього.
  -- Може все таки якось розсмокчеться само? Твоя дружина завжди була доволi розумна i помiркована.
  -- Була. Це ти правильно пiдмiтив. Але коли розкрутила тут в Укра§нi ту свою швейцарську фiрму, наче §§ ґедзь якийсь укусив. Додому не хочеться вертатися. Взагалi то, я думаю, що вона собi там у Швейцарi§ вже когось знайшла i тому нинi намагається якимось чином, може навiть на пiдсвiдомому рiвнi, змусити мене самому §§ покинути.
  -- Та де вона може знайти кращого за тебе?
  -- Дякую за комплiмент, але тут справа в iншому. Вона шукає собi не кращого, а того, яким зможе крутити, як циган сонцем. Хай це навiть буде iнвалiд на возику. А ось я в останнi роки просто мабуть дiстав §§ сво§ми ледь не щоденними перемогами, досягненнями, нагородами, монографiями i пiдручниками, мiжнародним визнанням. Якщо мене пiсля цього запланованого виступу не вб'ють, я стану взагалi кумиром пiвсвiту. I це вже неодмiнно остаточно зруйнує наш шлюб. Ось так, друже.
  -- Ти знаєш, пiсля того як наш факультет пере§хав до цього нового корпусу, який побудували "на Виставцi", з викладачами, студентами, аспiрантами, навчально-допомiжним персоналом почали дiятися якiсть химернi i незрозумiлi речi, - продовжив розмову Петрусь. - Чи це мiсце якесь зачароване, чи то такий час настав, але кiлькiсть абсолютно неадекватних вчинкiв, подiй, явищ i процесiв у нас перевищує будь-яку допустиму норму. Прилад вимiрювання рiвня маразматичних проявiв просто зашкалює.
  -- Я не думаю, що тут необхiдно шукати якiсь iррацiональнi речi, - задумливо сказав Невiр, граючись зi своєю кульковою ручкою. - Чисто§ води випадковiсть. Чорна смуга в життi як факультету, так i його спiвробiтникiв. Ось i студенти стали писати такi заяви, що §х змiст просто нi в якi ворота не лiзе.
  -- Стосовно чорно§ смуги в життя, про яку ти тут згадав, є анекдот. Зустрiлися двоє давнiх знайомих. Привiталися. Один i питає в другого, як життя, бачачи, що той нiби з хреста знятий. А той йому вiдповiдає: гiрше не буває. Дружина мене покинула, син наркоман, донька повiя, а мене саме сьогоднi з роботи звiльнили. Та не переживай ти так, заспокоює його друг. Життя як зебра. Сьогоднi в тебе чорна смуга в життi, а §й на змiну прийде бiла. Зустрiчаються вони знову через два мiсяцi. Ну як життя, знову питає знайомий того, якого покинула дружина i звiльнили з роботи. Ти знаєш, вiдповiдає той, то в мене, виявляється, тодi була бiла смуга в життi...
  -- Веселий анекдот. Але я, вiдверто кажучи теж не знаю, це в нас бiла чи чорна смуга в життi факультету. Та й моєму теж. Може чорна смуга почнеться саме пiсля виступу в Римi?
  -- Знаєш, люди рiзне говорять. Дехто каже, що коли рили котлован пiд наш корпус, то натрапили на величезне поховання людей, яких розстрiляли в 1937 роцi. Тут же поле було, ще порiвняно недавно, нiхто не жив, примiська зона.
  -- Ну то й що? Та в Києвi скрiзь цвинтар. Тут стiльки людей замордовано за тисячi рокiв його iснування, як столицi Укра§ни, що це не пiддається нiякому науковому аналiзу i визначенню. I "перший кацап" князь Боголюбський палив, i хан Батий, i печенiги, i половцi, i поляки, i татари, i москалi Муравйова. А що тут робилося за радянських часiв, включаючи нiмецьку окупацiю i особливо пiсля повернення "визволителiв". А три голодомори, якi тут влаштували нашi так званi "брати". Якби ми зважали на ки§вськi цвинтарi, то в мiстi не можна було б збудувати жодного будинку i прокласти жодно§ вулицi i дороги, - невесело махнув рукою декан.
  -- Можна запропонувати й цiлком науково обґрунтоване пояснення цим феноменальним проявам, якi як болячка обсiли наш факультет саме пiсля його пере§зду до цього примiщення. Просто поряд з факультетом знаходиться дiючий атомний реактор фiзичного факультету. Хоча вiн i не є потужним, але має застарiлу конструкцiю. Це може спричиняти постiйний пiдвищений радiоактивний фон. Перше цiлком наукове пояснення без всiляко§ чортiвнi. Друге, поряд з реактором знаходиться в минулому секретна бiологiчна лабораторiя, де колись нiбито продукували бiологiчну зброю. Можливо це i не була якась там сибiрська виразка чи чума. Цiлком можливо, що там щось робили таке, яке бiологiчними методами впливало на психiку людей. Скажiмо, вирощували якiсь спори грибiв, що i нинi, звичайно в дуже обмеженiй кiлькостi, витають навколо лабораторi§, потрапивши до грунту i в очиснi споруди та фiльтри, - продовжив Петрусь.
  -- Треба буде розпитати в колишнiх деканiв бiологiчного i фiзичного факультетiв. Хоча, напевно, i вони нiчого не знають або й просто не скажуть, - сказав Невiр, ще раз переглядаючи тези свого виступу на мiжнародному конгресi. Однак, якимось дивним чином i проблеми в мо§й родинi в часi спiвпали з нашим переселенням до цього новозбудованого корпусу. Я тiльки пiсля тво§х слiв звернув на це увагу.
  -- Ось бачиш, - пiдняв долонi догори професор Петрусь. Та це майже з усiма таке дiється. Це можуть бути проблеми не в родинi, а в чомусь iншому, але практично скаржаться всi без винятку. Тут не треба бути великим аналiтиком, щоб шляхом простих мiркувань виявити, в часi §х виникнення спiвпадає саме з нашим пере§здом сюди.
  -- То може ти натякаєш, що i стиль мого виступу на Мiжнародному екологiчному конгресi спровокований внутрiшньою неадекватнiстю, викликаною впливом на мою психiку мiсця нашого нинiшнього робочого осiдку. Я помiтив, що при§жджаючи додому я поступово нiби вiдходжу вiд якогось незрозумiлого стану тривоги i збудження, яке переслiдує мене на роботi, - задумливо витиснув з себе декан. - А раз я через сiмейнi негаразди постiйно затримуюся на роботi допiзна, то я ще й отримую вiд цього "зарядного пристрою" додатковий заряд непевностi i агресивностi.
  -- А тут ще хтось невiдомий, можливо й не з наших, не знаю з якою метою, посадив пiд факультетом три Iудиних дерева. Чи то спецiально, чи то випадково, але цi дерева теж є певним злим символом людства. Його зради, пiдлостi i продажностi за грошi. Я думав, що цi тропiчнi чи субтропiчнi дерева у нас рости не можуть. Але хтось же §х тут районував, здiйснив вiдповiдну селекцiю i висадив. I як вони швидко ростуть.
  -- Це тi три дерева, що бовванiють там мiж вiварiєм, бiологiчною лабораторiєю i ядерним реактором? - запитав Невiр. - Навеснi вони так гарно цвiтуть. Але я й гадки не мав, що §х називають Iудиними деревами.
  -- Назва не випадкова, за оповiдками про Iсуса Христа саме на такому деревi повiсився Iуда. Але бiльше §х я нiде не те що в Києвi, але й в Укра§нi, навiть на Пiвденному узбережжi Криму, не бачив.
  -- То виходить, що це якесь Iудине мiсце в нашiй столицi, якась оаза для таких дерев, сприятлива точка, геопатогенна зона, раз вони так швидко тут ростуть у зовсiм не вiдповiдному для них клiматi. Чи не так? - запитав декан у свого друга. - Може §х зрубати к бiсу? Але тодi виходить, що i я, доктор наук, професор вiрю в те, що долю значно§ кiлькостi людей, включаючи i мою, може визначати якесь паршиве дерево, на якому до того ж ще й повiсилася наймерзеннiша людина в iсторi§ людства.
  -- Не знаю, не знаю, - протягнув Петрусь.
  

***

   Проходили роки i люди почали помiчати, що мiж вiварiєм, ядерним реактором i бiологiчною лабораторiєю в районi Нацiонального виставкового центру вiдбуваються доволi цiкавi i незвичнi речi. Швидкiсть зростання центрального з трьох Iудиних дерев поступово збiльшувалася, а натомiсть зменшувалася життєва сила тих двох дерев, якi були посадженi обабiч нього. З кожними роком вони все миршавiли i перетворювалися на кущi. Цi сусiди нiби вiддавали свою життєву наснагу своєму собрату i складалося враження були посадженi саме для того, щоб вмираючи самим, послужити своєрiдним перегноєм, добривом для того з них, яке має виконати покладену на нього мiсiю.
   Всепомiчаючi студенти звернули увагу, що навеснi, коли голе гiлля цих дерев було буквально облiплене сатанинсько привабливими яскраво брунатними квiтами, обламувати гiлля з бiльшого дерева було небезпечно. Того, хто нехтував цим правилом обсiдали всiлякi негаразди i напастi. Бiльш того, значний розголос отримала таємнича загибель студента четвертого курсу факультету рекреацi§ i туризму, який з невiдомих причин випав з вiкна шостого гуртожитку. Бiля нього було знайдено цiлий букет з обламаних гiлок Iудиного дерева, якi вкривали чудовi квiти. Якимось дивним чином цi тонкi гiллячки-прутики стирчали з носа i рота студента, який розбився.
   Iудине дерево, таке вже велике, з розлогим гiллям мовчало, не здригаючись сво§м жодним прутиком-гiлочкою. Мовчав i Петро, стоячи пiд ним i бiля нього. Повз Iудине дерево й Петра пробiгали зграйки веселих студентiв, якi рухалися вiд транспортних зупинок i розмiщених в районi Нацiонального виставкового центру факультетiв до гуртожиткiв i спорткомплексу унiверситету.
   Немає вже на цьому свiтi Iська, немає Юри-Юди, Хома вже давно вiдомий у кра§нi i за §§ межами бiолог i медик, декан факультету столичного унiверситету. Пломенiли, слiплячи очi яскравою пiвденною красою тисячi квiтiв Iудиного дерева. Чому Юра повiсився саме на цьому деревi? Звiдки вiн знав про його iснування? Чому Iсько пiсля своє§ клiнiчно§ смертi, коли оклигав i вийшов з лiкарнi заповiв йому Петровi берегти це дерево. Навiщо? Чому говорив так плутано i незрозумiло, нiби притчами? Чому сказав, що на мене покладено мiсiю формувати свiтову Укра§нську корпоративну державу. А я навiть не знаю, що це таке. Чому послав мене сьогоднi стовбичити пiд цим квiтнучим Iудиним деревом? Поряд через паркан височiли будiвлi вiварiю i ядерного реактору, як символи людсько§ гординi, яка замiрилася перебудувати, змiнити на свiй лад i своє розумiння створений не нею свiт.
   Студенти йшли на заняття вранцi i помiтили на деревi страшну картину повiшено§ людини. Пiсля цього вже нiхто не чiпав квiтiв не лише з центрального дерева, але й з кущiв, на якi перетворилися його сусiди. У сусiдньому вiварi§ собаки здiйняли такий ґвалт, що §хнє виття мабуть чули навiть у сусiднiх з Києвом селах.
   - "Точка Зiероу", раптом подумав Петро. - Києва, Укра§ни, свiту? Бермудський трикутник: вiварiй, де мучать тварин, ядерний реактор, де ґвалтують матерiю, колись надсекретна лабораторiя, де виготовляли бiологiчну зброю, щоб змордувати i знищити все людство. А точно в геометричному центрi мiж ними росте, квiтне, розвивається, все бiльше вкорiнюючись у землю Iудине дерево...
   - Доброго дня вам. Милуєтеся квiтами, як це роблять навеснi японцi? Дуже гарна в них нацiональна традицiя, милуватися щорiчно напровеснi квiтнучими вишнями-сакурами. Нам- укра§нцям, теж треба брати з них приклад. Ви Петро, я не помилився? Ви здивованi?
   - Я б здивувався ще бiльше, якби ви виявилися Павлом.
   - Так, саме так. Я дiйсно, Павло. В минулому працював у Ки§вськiй мiськiй адмiнiстрацi§. Тепер, так би мовити, вiльний художник. Хотiв би, щоб нашi люди стали кращими, нiж вони є зараз. А для цього треба щось робити. Зрушувати ситуацiя в потрiбний бiк хоча б на мiлiметр. Скажiмо, хтось колись додумався створити в Ботанiчному саду Академi§ наук на Днiпровських схилах бузковий сад. I ось навеснi, коли розквiтає бузок, вже сотнi тисяч киян, почали вiдвiдуючи його, милуватися цiєю красою. Як японцi своєю сакурою. Але диявольська церква, створена сатанiстами з КДБ, так звана Укра§нська православна церква Московського патрiархату, вже замiрилася вiдiбрати в киян i цей останнiй куточок радостi i блаженства. Немає в столицi жодного парку чи скверу, де вона б не спорудила своє§ сатанинсько§ церкви чи бодай каплицi. I не випадково. Саме через цю церкву Диявол замiрився знищити Богом обрану нацiю, тобто укра§нцiв. Раз не допомогли голодомори, раз не вирiшили укра§нську проблему масовi розстрiли i депортацi§ до Сибiру, раз не вдалося знищити нашу нацiю через двi свiтовi вiйни на §§ територi§, Сатана вирiшив через Укра§нську православну церкву Феесбешного розливу, тобто патрiархату заволодiти душами укра§нцiв.
   - Я згоден з вами, що ця церква вiд Лукавого. Вони як злодi§ ховаються з цим сво§м Московським патрiархатом, нiде не пишуть, що вони до нього належать. I не випадково. Москва виникла лише через 300 рокiв пiсля того, як хрестили киян. А патрiарх є найстаршим, найдавнiшим, першопристольним. То як може бути прапрапраправнучка Москва старiшою, а тому i канонiчнiшою, нiж прапрапрапрадiд Ки§в. У Москвi Ки§вський патрiархат може бути, а в Києвi Московський є повною дурнею i лукавством Сатани. Але що ми можемо з вами зробити?
   - Дуже багато. Саме про це я хотiв би з вами поговорити.

Роздiл II.

  
   В кiмнатi номер 504 аспiрантського гуртожитку Академi§ наук на вулицi Ежена Потьє за столом зiбралося четверо приятелiв. Це була навiть не кiмната, а цiлий блок помешкань, який складався з двох житлових примiщень, бiльшого i меншого, невеличкого коридору з вмонтованою господарською шафою i сумiщеного санвузла, де була неглибока квадратна ванна з душем, рукомийник i унiтаз.
   У великiй кiмнатi блоку номер 504 мешкало троє аспiрантiв: Петро Геназарет економiст, Iсько Христюк ядерний фiзик, Хома Невiр лiкар i мiкробiолог. Меншу кiмнату займав один Юрко Юдин-Гарбуз, який дослiджував iсторiю КПРС. Вiн при§хав до Києва з Мурманська i сам себе величав "закоренiлим кацапурою". Саме так вiн представився хлопцям, знайомлячись з ними пiд час поселення до гуртожитку у 1988 роцi.
   - А що ви хочете, - виправдовувався вiн перед мiсцевими аборигенами, зважаючи на те, що §х поселили втрьох до однiє§ кiмната, а вiн один зайняв окреме примiщення, - я ж не просто закоренiлий кацапура, але й головне, для вас є, так би мовити, старшим братом з Мурманська. Можу вам навiть розповiсти анекдот, який почув у цьому мiстi вiд представникiв вашо§ дiаспори. Вийшла гуцулка за москаля i привезла його в Карпати. А той такий переляканий розповiдями про страшних бандерiвцiв, якi засiли по схронах, що цiлими днями бо§ться з хати i носа висунути. Але ж ось настало Рiздво. Дружина i каже йому, ти б хоча б на свято вийшов з дому, пiшов би до церкви, взяв пляшку, познайомився з чоловiками. Той уже трошки оговтався i вирiшив скористатися з поради дружини. Пiшов. Але швидко прибiг засапавшись додому. Що трапилося? - питає дружини, ти зробив так як я сказала? Так, вiдповiдає §§ чоловiк москаль. Я пiдiйшов до гурту чоловiкiв i сказав, як ти рекомендувала: Христос ся рождає. А вони як закричать усi: Славiмо його! Але чорта лисого, я так чкурнув додому, що нiхто мене так i не встиг "славiть". Облизня вони пiймали, а не мене.
   - Га-га-га, - засмiялися хлопцi. - А iм'я та прiзвище в закоренiлого кацапури є? - запитав у свого сусiда Петро.
   - Звичайно, я Юрiй Юдин-Гарбуз.
   - А ти знаєш, що означає друга частина твого подвiйного прiзвища, тобто яке значення слова гарбуз? - звернувся до Юрка Хома.
   - Це щось абстрактне, - вiдповiв той.
   - Га-га-га, - знову дружно зареготали його сусiди, мiсцевi аборигени. - Тиква ти, тиква. Аналогом укра§нського слова гарбуз в росiйськiй мовi є слово тиква.
   - Да бросьтє ви мєня разигривать. Какая такая тиква. Что ви нєсьотє? Думаєтє раз я для вас кацап, так значит i дурак послiднiй. Нє нада мєня разводiть, как молодого.
   Прийшлося хлопцям не лише популярно розтлумачити "старшому братовi", що означає укра§нське слово гарбуз уже в конкретному контекстi, але й пiдтвердити все ними сказане вiдповiдним мiсцем в укра§нсько-росiйському словнику. Перша частина прiзвища Юрка пояснення i розтлумачення не вимагала.
   Пройшло декiлька рокiв доволi одноманiтних аспiрантських буденностей i в суботу 1991 року четверо друзiв зiбралися на посиденьки бiля столу в бiльшiй кiмнатi 504-го блоку. В Радянському Союзi вже вiдбулося все, що мало вiдбутися i нiчого не залишилося на майбутнє. Давно закiнчилася Московська олiмпiада, давно померли Володимир Висоцький i Леонiд Брежнєв, на ладан дихала вся збанкрутiла радянська система, створена росiйським iмперiалiзмом. В повiтрi носилися для аспiрантiв вже цiлком вiдчутнi флю§ди майбутнiх епохальних змiн.
   Привiд для зiбрання чотирьох друзiв бiля великого стола був вельми поважний - Юрi в черговий раз прислали з Мурманська посилку з чудовою солоною рибою. Як завжди вона мiстила декiлька §§ видiв, але всi вiддавали перевагу якомусь морському пiвневi, якого нiколи до того "мiсцевим аборигенам" нiколи не випадало куштувати. На смак цей пiвник, як охрестив його Петро, який розбирався в рибi, так як був родом з рибальського села на березi Кременчуцького водосховища, нагадував червоний лососевий кав'яр, який висох на сонцi.
   Завданням хлопцiв, пiсля отримання Юрком посилки з дому, було дiстати гарного пива, при цьому перевага вiддавалася чеському його рiзновиду з ресторану "Прага" i пляшку горiлки для "старшого брата". Юдин-Гарбуз, напевно давалася взнаки перша частина його прiзвища, дуже любив змiшувати пиво з горiлкою, як заведений повторюючи: водка бєз пiва, дєньгi на вєтєр.
   Розмова спочатку точилася довкола науково-методичних i органiзацiйних засад написання кандидатських дисертацiй, невiдворотного наближення закiнчення аспiрантури i майбутнього розподiлу, а потiм, внаслiдок пiдвищення вмiсту алкоголю в кровi, плавно перейшла спочатку на жiнок, а потiм i на полiтику. Найкраще справи в царинi пiдготовки "дiсера" йшли в Петра-економiста i Iська - ядерного фiзика. Петро, не зважаючи на неодноразову змiну теми дисертацiйного дослiдження його невгамовним шефом, вже практично його завершив. Iськовi - мабуть єдиному серед всiх аспiрантiв Академi§ наук вдалося зробити свiтового рiвня вiдкриття в ядернiй фiзицi i тому йому свiтив захист в Москвi майже одразу i кандидатсько§ i докторсько§ дисертацiй. Точнiше, за усiма класичними бюрократичними радянськими канонами i традицiями йому запропонували спочатку захистити кандидатську дисертацiю, а потiм через мiсяць §§ ж уже як докторську. При цьому Iсько навiть пiдготував два автореферати: один кандидатський, а iнший докторський.
   У Хоми i Юрка справи йшли набагато повiльнiше, i через це у Петра i Iська були великi сумнiви, чи зможуть §хнi друзi взагалi коли-небудь захиститися. Головну роль тут вiдiгравали не якiсть вади iнтелекту, а особливостi §хньо§ людсько§ вдачi, специфiчнi риси характеру. Хома був страшенно дотошний, намагався добратися до неймовiрних глибин, навiть тодi, коли §х там i не було взагалi. Вiн нiчому i нiкому не вiрив без строгого експериментального обґрунтування, нiколи не обрубував кiнцiв, сто разiв перевiряв i пере провiряв. Однак, врештi-решт Хомi вдалося зробити справжнiй прорив в молекулярнiй генетицi i вiн при незавершеностi своє§ кандидатсько§ дисертацi§ став вiдомий не лише всiй кра§нi, але бiологiчному товариству всiє§ планети.
   Юрко був геть зовсiм iнший. Вiн легко ковзав по поверхнi своє§ псевдонауки, нiчого не брав у голову, був упевнений, що все навiть будь-якого його втручання неодмiнно i саме розсмокчеться. Вiн не мiг себе примусити хоча б декiлька мiсяцiв на рiк зосереджено пропрацювати над написанням "дiсера" Взагалi, довге зосередження на чомусь було для хлопця справжньою карою небесною. За таких умов i обставин вiн хiба що мiг когось найняти, для пiдготовки i органiзацi§ захисту. За власними психо-вольовими властивостями, своєю внутрiшньою глибинною сутнiстю, Юрко до системно§ i систематично§ науково§ роботи, яка одна i здатна принести успiх, був просто професiйно непридатним.
   Хлопцiв надзвичайно цiкавив безпрецедентний випадок в §хньому середовищi, практично одночасний захист §хнiм другом Iськом, з яким вони прожили разом майже три роки, кандидатсько§ i докторсько§ дисертацi§. Хоча про такi випадки серед аспiрантiв ходило немало всiляких оповiдок, мiфiв i легенд, але з людьми, якi були безпосередньо причетними до цього рiдкiсного явища, до донинi нiхто не знався.
   Ядерна фiзика, якою займався Iсько була для його друзiв справжньою "китайською грамотою", особливо для Петра i Юрка, якi були "чистими" гуманiтарiями.
  -- Скажи нам, Iську, сво§м кращим друзям, як на духу, як тобi пощастило зробити те своє генiальне вiдкриття, - причепився до фiзика вже добряче захмелiлий вiд свого горiлчано-пивного коктейлю Юрко. - Тiльки не комизься. А то я бачу, що тебе вже просто пересмикує всього вiд тако§ уваги до твоє§ генiально§ особи. Не треба нам нiяких формул i всiляких науково-теоретичних складностей. Поясни, будь ласка, по простiше.
  -- Якби я вiрив в усiляку ненаукову дурню i мiстику, сказав би що це "рука Бога".
  -- Нi, знову заволав Юрко, - краще нехай сьогоднi сповiдується Хома. Вiн тепер у нас зiрка. Всiм слухати, - знову зарепетував вiн.
  -- Я тебе знаю, - посмiхнувся Хома. Пiсля горiлки з пивом ти вiд мене не вiдчепишся. Тому прийдеться розповiдати. Але здiйснюючи, так би мовити, науковий аналiз всього того, що зi мною трапилося в процесi наукового вiдкриття, я приходжу до цiлком аргументованого висновку, що все це просто щасливий випадок i нiчого iншого. Бiльш того, саме ти, Юрку, є до цiє§ подi§ у життi-буттi всього прогресивного наукового спiвтовариства особисто причетним, - посмiхнувся Хома.
  -- В такому разi з тебе, хлопче, могорич, - весело зарепетував Юрко, доливаючи в склянку з пивом чергову порцiю горiлки. - Але все ж хочу отримати вiд тебе пояснення, яке вiдношення маю я, Юрiй Юдин-Гарбуз до молекулярно§ генетики? Або хоча б що спiльного твiй збочений розум знайшов мiж вашою чортовою бiологiєю i генною iнженерiєю i моєю iсторiєю КПРС?
  -- Добре. Коли менi затвердили тему кандидатсько§ дисертацi§ виникла нагальна необхiднiсть вiдшукання вiдповiдного генетичного матерiалу задля проведення наукових експериментiв. Одним словом, кажучи, як ти просив, Юрку, по простiше, потрiбно було знайти належну рослину. А це справа доволi складна i довготермiнова. Рiзних видiв рослинних органiзмiв на нашiй планетi мiльйони. Крiм того, вченi все ще продовжують §х вiдкривати i донинi. Ось тут менi i допомiг щасливий випадок, так би мовити якась пiдкiркова асоцiацiя. Чомусь у мене в головi виникла перша частина твого прiзвища, Юрку, тобто Юдин. Саме лише ґрунтуючись на цiй алюзивнiй пiдказцi я i обрав за бiологiчний матерiал для проведення експериментiв знамените в Бiблi§, але чомусь мало вiдоме генетикам Iудине дерево. Точнiше не саме дерево, а його насiння, яке утворюється на ньому в таких собi невеликих стручках. Вони дуже схожi на стручки, якi вкривають восени вiдому всiм бiлу акацiю як за величиною, так i за кольором i багаточисельнiстю на гiлках.
  -- Ну й нудота ж ця твоя молекулярна генетика, - позiхнув Юрко. - А де ж тут генiальне вiдкриття, про яке менi, як твоєму друговi, що замешкує з тобою один блок кiмнат, протриндiли мо§ колеги всi вуха?
  -- Ось саме в цьому насiннi iз непоказних стручкiв Iудиного дерева i виявився менi якийсь дивний, скажiмо так, нiби кимось зашифрований, нi на що ранiше не схожий, генетичний код. Я його розшифрував i через це менi вдалося виростити три саджанцi цього Iудиного дерева. Але для мене поки що загадкою залишається, так би мовити, поза бiологiчне призначення цього коду. Я, можливо i пiд впливом дискусiй з Петром i Iськом, все бiльше починаю замислюватися над такою наукою як футурологiєю. Чи не можна тут застосувати так звану органiзмену теорiю розвитку цивiлiзацi§ в цiлому i окремих кра§н зокрема. Суспiльство як живий органiзм. Перенести бiологiчнi закони на суспiльство. Якщо я правий, то в розвитку будь-яко§ кра§ни теж закладено певний зашифрований генетичний код. Це тiльки невiгласам здається, що наша цивiлiзацiя розвивається хаотично. Насправдi ж вона росте так само за закладеним в нею генетичним кодом, як це вiдбувається з рослиною, твариною чи людиною. Якщо нам вдасця за аналогiєю з генетичним кодом рослини розшифрувати генетичний код суспiльства ми зможемо доволi легко прогнозувати основнi напрямки еволюцi§ кра§н i народiв.
  -- Оце тебе занесло, - похитав головою Петро.
  -- Але повернемося на нашу грiшну Землю, - продовжив Хома. - Ми вирiшили в нашому вiддiлi через декiлька днiв висадити цi три саджанцi Iудиного дерева десь пiд вiкнами Iнституту молекулярно§ бiологi§ i генетики. Або деiнде. Ще точно не знаю. Мiй сусiда по лабораторi§, враховуючи такий сатанинський iмiдж цього дерева i саму його диявольську назву взагалi гостро протестує проти того, щоб висаджувати його пiд нашими вiкнами. Вiн пропонує вiддати мiсце майбутнього осiдку цих дерев на вiдкуп долi i задля цього просто кинути одну з насiнин Iудиного дерева на картосхему Києва. Як у рулетцi. На кого Бог пошле. Як карта ляже, тобто куди насiнина впаде, там цi дерева i висадити. Ось так.
  -- А чому це дерево так незвично зветься? - запитав Хома.
  -- Iуда на ньому повiсився пiсля того, як зрадив Iсуса Христа i отримав за це сво§ знаменитi тридцять срiбнякiв, - вiдповiв Петро. - Легенди i мiфи, так би мовити, Давньо§ Грецi§ чи то пак Давньо§ Палестини. Дiйсно, яке у нас рiзне ставлення до давнiх переказiв грецьких i палестинських. У грецькi нiхто серйозно не вiрить, вважають §х легендами i мiфами. А ось у палестинськi значна частина людства свято вiрить, навiть деякi науковцi Академi§ наук. Чому так? А може й був такий собi чоловiк у Давнiй Палестинi, як Iуда i вiн дiйсно продав за тридцять срiбнякiв свого вчителя. Дуже життєво реалiстична й нинi iсторiя. Кажуть, - Петро лукаво подивився на Юрка, - що i на твого шефа в Iнститутi iсторi§ хтось настукав. Тепер його нiбито дуже серйозно трясуть по партiйнiй лiнi§. За укра§нський буржуазний нацiоналiзм.
  -- Щось дуже в тебе, друже Юрку, пiдозрiле прiзвище, - єхидно посмiхнувся Хома. - Що таке Юдин? Може саме ти по чоловiчiй лiнi§ i є прямим нащадком того знаменитого палестинського Iуди-Юди.
  -- Самi ви такi, - явно з перебiльшеним ентузiазмом засмiявся Юрко. - Щоб не забивати собi голову якимись надуманими проблемами i мiфами та легендами, краще за мо§м прикладом долийте собi до склянок з пивом горiлку i все як рукою знiме. Всi проблеми самi зникнуть нiби за помахом чарiвно§ палички.
  -- Дiйсно, однi зникнуть, але виникнуть iншi, - запевнив Юрка Петро. - Ось, скажiмо, у тебе Юрко немає проблем iз захистом, але є проблеми з написанням дисертацiйно§ роботи. Все одно життя десь нас має дiстати. Якщо не там, то сям. Якщо не у власному життi, то у iсторi§ всiє§ кра§ни, яка так чи iнак впливає на життя кожно§ окремо§ особи.
  -- Ти що маєш на увазi? - насторожився Юрко.
  -- Вважаю, як людина, що вже "добиває" дисертацiю з економiчних проблем нашо§ кра§ни, що нинiшнiй рiк для Радянського Союзу є бiфуркацiйним, - продовжив Петро. - Страшенно витратна Афганська вiйна, надзвичайно нерентабельна Олiмпiада, падiння цiн на нафту на свiтовому ринку, та й керiвництво кра§ни може ледь не все вимерти протягом року-двох. Повний амбець. I ми всi до цього теж можемо докласти руку.
  -- Та ну тебе, - не повiрив Хома. - Яким боком все це може мати вiдношення до нас?
  -- Ки§в однозначно є мiстичним мiстом для Росiйсько§ iмперi§, §§ могильником. А так як iсторiя як вiдомо має здатнiсть повторюватися, то i в наш час вiн може вiдiграти ту ж роль.
  -- Що ти маєш на увазi? - знову запитав Хома.
  -- Саме в Києвi в оперному театрi застрелили прем'єр-мiнiстра Росiйсько§ iмперi§ Столипiна, головного реформатора i реального правителя держави i тут же Распутiн на подвiр'§ Михайлiвського золотоверхого монастиря нiбито випадково познайомився з великими княгинями Анастасiєю i Милицею, якi i ввели цього шарлатана i духовного руйнiвника до царсько§ родини. Всi цi подi§ реально i забили осиковий кiлок у домовину наскрiзь прогнило§ iмперi§. А якщо ти, Хомо, до того ж ще в Києвi десь посадиш Iудине дерево, як певний символ людства, то не знаю, який ефект все це може мати в майбутньому.
  -- Радянському Союзовi все одно i за будь-яких умов кiнець, - п'яно мовив Юрко. - I нiяке дурне Iудине дерево до цього об'єктивного процесу розпаду iмперiй вiдношення не має.
   Всi замовкли.
  -- Чому мовчите? - завiвся Юрко. - Думаєте я стукач? Так, стукач, - раптом грюкнув вiн кулаком по столу. - А що менi було робити? Ви всi он якi головатi, розумнi, вольовi i дiєвi. А таким як я теж жити хочеться. Що накажете робити таким як я? Нам що, помирати? - знову грюкнув вiн кулаком по столу. - Ось i приходиться менi вас, проклятих хохлiв, тут стерегти, щоб не скурилися.
  -- Що ти верзеш, - скипiв Петро. Заткнися.
  -- Молчать, - несамовито заволав Юрко. - Ви вже всi тут давно скурвилися. Думаєте я не знаю, про що ви говорите, коли мене немає. Вiльна Укра§на, вiльна Укра§на. Х...й вам в ж...у, а не вiльну Укра§ну.
  -- Стули писок, дурний кацап, - i собi зiрвався на крик Хома. - П'яна кацапська свиня.
  -- Я не кацап, я закоренiлий кацапура, - примирливо промимрив Юрко. - Пробачте хлопцi, друзi. Менi iнколи так хочеться вихреститися на справжнього укра§нця, щоб бути разом з вами, але все нiяк не виходить. А то нiби разом з вам i окремо. Завжди окремо. Це так для мене погано. Повiрте, я нiколи на вас не стукав. Бiльш того, завжди повiдомляв, якi ви щирi патрiоти Радянського Союзу. Хiба я вже зовсiм дурний? Навiть лисиця не краде курей, не пакостить там, де живе. I куниця теж. Ви мене не бiйтеся. Я вас нiколи не здам.
  -- Нiколи не кажи нiколи, - задумливо сказав Iсько.
  -- I портрет Горбачова в тебе в кiмнатi висить, - продовжив Петро.
  -- Та бог з ним, скоро прийдеться знiмати, невже ви не розумiєте чи хоча б не вiдчуваєте, такi розумнi i всезнаючi.
  -- Це чому ж так? - засумнiвався Хома.
  -- Менi сказали, де треба, що нашому дорогому Леонiду Iллiчу чи то пак Михайлу Сергiйовичу залишилося правити лише декiлька мiсяцiв, - запевнив компанiю Юрко. - Навально наближаються дуже великi змiни в державi, - притишив вiн голос. - Ось ви скiльки ще рокiв даєте на iснування Радянського Союзу? - звернувся Юдин до аспiрантiв, черговий раз доливаючи собi в склянку з пивом горiлки.
  -- Так ти дiйсно на нас не стукаєш? - знову висловив свiй сумнiв Хома.
  -- На те ти й є Хома-невiруючий, щоб сумнiватися в усьому, - придуркувато зареготав Юрко.
  -- Цить, юдо, а то як врiжу по бебешнику, - розсердився Хома i легенько стукнув Юрка кулаком в лiву щоку.
  -- Не треба сваритися, ми ж друзi. Потиснiть один одному руки i помиримося, - взяв Iсько руки двох аспiрантiв i притягнув §х одна до одно§.
  -- Ти ще скажи в тво§й улюбленiй манерi, щоб я пiдставив йому ще й iншу щоку, коли вiн фицнув мене по однiй, - показав Юрко на свою праву щоку, яка була червона вiд випитого за вечiр i вкрилася дрiбненькими краплинами поту.
  -- Так що ти там, Юрко, запитував стосовно часу, видiленого долею для iснування нашо§ неозоро§ кра§ни? - вирiшив повернути дискусiю у загублене русло розмови Петро.
  -- Просто я думаю, - продовжив Юрко, що Радянському Союзу залишилося iснувати не бiльше за 50 рокiв. Можете на мене настукати куди треба.
  -- Скажи адресу. А я вважаю, що процес агонi§ цiє§ кра§ни триватиме не менше за 100 рокiв, - примирливо мовив Хома.
  -- А мiй прогноз знаходиться точно посерединi цього часового вiдрiзку, - продовжив Петро. - Таким чином я даю СРСР ще 75 рокiв життя.
   Так як Iсько мовчав, всi запитально повернули голови до нього.
  -- Через один рiк цiє§ кра§ни на полiтичнiй картi свiту бiльше не буде, iстинно кажу вам, - повiльно, чiтко карбуючи кожне слово прорiк Христюк.
  -- Оце так сказонув. Ну хто ж у таке повiрить, - звично затряс головою Хома. - Тiльки не я. А куди ж тодi дiнуться найбiльший у свiтi ядерний потенцiал, величезна армiя, всесильний КДБ, мiлiцiя, внутрiшнi вiйська? Думай, що говориш! Ця кра§на на вiки.
  -- Iстинно кажу вам, через всього один рiк Радянського Союзу вже не буде, - знову переконливо мовив Iсько.
  -- Звiдки ти знаєш, звiдки така упевненiсть. Ну нехай би це говорив економiст чи соцiолог, можна було б зрозумiти, але не ядерний фiзик.
  -- Саме тому, що фiзик. Радянський Союз у принципi нiчим не вiдрiзняється вiд бiологiчного органiзму. Вважай мене просто лiкарем, який ставить дiагноз важко хворому, скiльки мiсяцiв тому залишилося до смертi.
  -- То ти може поставиш такий же дiагноз i такiй проблемнiй кра§нi як Iзра§ль, де в мене живе немало родичiв. Цiкаво, яка доля чекає §х? - знову налив горiлки до пива Юрко.
  -- Iзра§лю залишилося для iснування бiльше, приблизно 35 рокiв, - спокiйно продовжив Iсько.
  -- А я й не знав, що ти антисемiт, - опустив на руки свою обважнiлу голову Юрко. - Ти що так не любиш євре§в?
  -- Ти Юрко сьогоднi явно перебрав, - посмiхнувся Iсько. - Починаєш говорити очевиднi дурницi. Це все одно, що скажiмо прийшов пацiєнт-єврей до лiкаря i просить його подивитися. Той послухав його i каже, треба братися за лiкування, бо у вас серце хворе. А той вiдповiдає лiкаревi: ви шановний антисемiт. Якби ви любили євре§в, нiколи б менi єврею такого дiагнозу б не поставили. Ти мене запитав про долю Iзра§ля. Я тобi вiдповiв. I нiчого особистого.
  -- То звiдки ти всi цi сво§ цифри iснування i загибелi Радянського Союзу взяв, - знову причепився до Iська Хома. Зi стелi зняв?
  -- Можна i так сказати. Я ж не запитую звiдки ви взяли такi круглi цифри як 50, 75 i 100 рокiв. Ви ж не розраховуєте з допомогою складних математичних формул, а користуєтеся власною перцепцiйною або iнакше кажучи чуттєвою оцiнкою, яка базується на власному життєвому досвiдi, здоровому глуздi, порiвняннi з iншими кра§нами, знаннi iсторi§ тощо. Точно так же дiю i я. Якби я був людиною вiруючою, то сказав би, що цю цифру менi пiдказали якiсь вищi надприроднi сили, нашептав Бог на вухо чи то в мене в головi зазвучав чоловiчий чи жiночий голос, який i озвучив саме цей один рiк. А так як я є в значнiй мiрi рафiнованим ученим i продуктом навчання i виховання радянсько§ системи, то я вiдверто скажу, що дана цифра виникла в мо§й головi на основi доступного менi науково-методичного апарату, яким я здiйснив аналiз i синтез, дедукцiю i iндукцiю i озвучив вам §х результати власним чоловiчим голосом.
  -- Ну що ж, поживемо-побачимо, - пiдняв вiд сво§х покладених на стiл рук Юрко голову i мутним поглядом обвiв кiмнату.
  -- Що ти поживеш-побачиш, - засмiявся Хома. - Дуже сумнiвно, щоб всi ми дожили до будь-яко§ з названо§ нами дати розпаду Радянського Союзу, окрiм Iськового одного року, звичайно. Про 75 i 100 рокiв говорити взагалi не приходиться. Ти зi сво§м "коктейлем Молотова" з пива i горiлки i 50 рокiв не протягнеш.
  -- А ось менi приснилося, що я проживу 100 рокiв. - капризно повiдомив Юрко. - Я вiрю в сни i у мене в кiмнатi є старовинний сонник мiс Хассе. Я кожний день звiряю по ньому сво§ сни.
  -- Хiба можна вiрити аспiранту у сни, - заперечив Хома, - та ще й аспiранту, який дослiджує таку мiстичну науку, що є родичкою хiромантi§, тобто iсторiю КПРС. Я колись вирiшив i собi зазирнути до сонника. I що ж я там прочитав, - засмiявся Хома, - скажiмо менi цiє§ ночi 15 квiтня приснився вовк, а це розтлумачується менi в соннику, хижий ворог, неприємностi, зрада i фальш. Я бiдний похнюпив свою нещасну голiвоньку в передчуттi життєво§ катастрофи. Однак, не треба поспiшати з висновками. Виявляється, що сни, якi вас вiдвiдали 15 квiтня швидко i дуже щасливо збуваються. I це все написано в одному i тому ж соннику на сусiднiх сторiнках. Я вже, бiдний, i не знаю, що ж менi робити далi i чого чекати вiд життя. Чи може необхiдно всю цю дурню i вiщування, що входять в очевидне протирiччя одне з одним, об'єднати до купи i тодi виходить, що мене швидко i щасливо знищить хижий ворог. Як в таке може вiрити не просто аспiрант, а взагалi людина, в яко§ бiльше за одну клепку в головi? Я у вас всiх запитую.
  -- Ну добре, ми вже все пиво випили i всю рибу схрупали, - пiдвiвся зi свого мiсця Петро. - Пора закiнчувати нашi посиденьки. Але все ж таки, що там з тво§м, Хомо, Iудиним деревом. Де ти, все таки вирiшив його посадити?
  -- Хвилинку, - пiдвiвся i собi Iсько, треба вiднести Юрка до себе в кiмнату, а то вiн он уже геть розкле§вся.
   Хлопцi витягли Юрка з-за столу i вiдволокли його до меншо§ кiмнати i там поклали на лiжко.
  -- Ти все таки не вiдповiв на моє запитання, - продовжив Петро, коли вони повернулися до своє§ кiмнати. - Чи може це секрет, то я й не наполягатиму.
  -- Нiякого секрету тут немає, - здвигнув плечима Хома. - Там тих дерев три. Ми вирiшили все таки вiддати мiсце осiдку цих дерев на вiдкуп долi. Кинули, як у рулетцi, одну насiнину цього бiсового дерева точно по центру картосхеми Києва. А вона закотилася на самий §§ край на пiвденний захiд столицi i потрапила до кампусу Ки§вського унiверситету iменi Тараса Шевченка. У понедiлок всiм вiддiлом, точнiше його молодiжною частиною, пiдемо висаджувати цi дерева на вказаному долею мiсцi.
  

Роздiл III.

   Стояв наскрiзь промерзлий, окутаний легким серпанком надiй грудневий день 2004 року. До заметеного снiгом, сповитого прозорим помаранчевим туманом Києва з боку Житомира за§хала чорна машина "Туарег". Четверо колишнiх аспiрантських друзiв Iсько, Петро, Хома i Юра, кожен з яких "вiдбувся у життi", ще в листопадi по§хали до Карпат вiдпочивати до пансiонату, власником якого був Юрко. Однак, вони не добули до кiнця визначеного термiну, так як з Києва надходила сповнена протирiч iнформацiя про те, що в столицi почалася справжня революцiя. За кермом свого "Туарега" сидiв Iсько. Про§хавши Брест-Литовським проспектом чоловiки вирiшили одразу про§хати до центру мiста, але це §м не вдалося. Сотнi тисяч людей мiтингували в центрi столицi, Хрещатик був заблокований. Iськовi ледве вдалося припаркуватися в районi Золотих ворiт i чоловiки вирiшили зайти погрiтися до ресторану на вулицi Володимирськiй.
  -- Це ми з тобою, Iську, прибули до Києва, як у свiй час Iсус Христос за§хав до Єрусалима на вiслюку, - пожартував Хома. - Тiльки вiслюк на сво§й спинi нiс лише одного Христа, а твiй, Iську, "Туарег" доставив до столицi одразу нас чотирьох.
  -- Ми за§хали iз захiдного напрямку, а з якого потрапив до Єрусалима Iсус Христос? - запитав Юра. - Хтось з вас знає?
  -- Нiколи не цiкавився специфiчними географiчними нюансами Бiблi§ i взагалi всiх цих палестинських оповiдок. Можливо, що там таких подробиць i немає, - вiдповiв Петро. Iншi змовчали.
  -- Та й зустрiчають тебе, Iську, зовсiм не як нацiонального Месiю i не як Укра§нського царя. Зовсiм не так, як зустрiчали в Єрусалимi Iсуса Христа. Нiхто на нас i уваги не звернув, - продовжив Юра Юдин-Гарбуз.
  -- Не до того. Сьогоднi на Майданi виступає iнший Месiя. Вiктором зветься, що означає, як вiдомо, переможець. А ти хто такий Iсько, на своєму "Туареговi"? Нiхто ж окрiм нас чотирьох i не вiдає, що ти привiз з собою з Карпат. Якби знали, як тi, так i iншi, щоб з тобою зробили? Теж, що iз Iсусом Христом зробили євре§? Хiба не так? - задумливо сказав Хома.
  -- Так, на Майданi зараз iнша людина, геть iнша. Ї§ вiтають сотнi тисяч людей, однi смiються, iншi плачуть вiд радостi, бачачи свого iдола, з якоюсь молодицею iстерика, вона хоча вiддатися своєму кумировi i душею i тiлом, але хiба пiдступишся до нього. Класика. Сотнi тисяч людей до знемоги скандують прiзвище свого Месi§. Просте укра§нське прiзвище, воно на майданi звучить як гiмн чомусь високому, небесному, нiби десь у високостi ангели грають у сво§ милозвучнi фанфари. Такого в Укра§нi з часiв Богдана Хмельницького ще не було, - переконливо заявив Юра. - Тодi в Єрусалимi попереду Iсуса урочисто йшов Петро з мечем, який усi бачили, а тепер у тебе, Петрусю, лише зовсiм не романтичний пiстолет "Макака". У бiблiйного Петра меч так гарно, вiдверто, промовисто i погрозливо телiпався на стегнi, а в тебе, Петрусю, пiстолет захований вiд грiха подалi пiд теплою курткою.
  -- Справа не в картинному мечi бiблiйного Петра, - прорiк Петрусь. - В наш час i в данiй конкретнiй обстановцi фактично той же ефект, як i бiблiйного персонажу, був би на вулицях Києва, якби ти, Iсько, за§хав до столицi з будь-якого напрямку не на "Туареговi", а не бетеерi, а ми б не сидiли поряд з тобою на зручних шкiряних крiслах з пiдiгрiвом, а йшли обабiч твого бетеера з кулеметами i гранатометами на плечах. Може я не правий? А так, без всього цього, весь стрiмкий народний порив чортовi лiберальнi недоумки переведуть на пси.
  -- Якщо ви вже вирiшили шукати якiсь аналогi§ мiж нами i бiблiйними апостолами, - сказав Iсько, крокуючи трохи попереду §хньо§ компанi§, запрудженими людьми центральними вулицями Києва. - То це лише моє перше пришестя, тобто наше пришестя. Так би мовити, рекогносцирувальне. Людям, кра§нi, нацi§ обов'язково потрiбен своєрiдний вiдкат назад. Лише з поверненням на вихiднi позицi§ здалеку видно. Що i хто є справжнiм, а що i хто є фальшивим. Писання цiлком справедливо рекомендує оцiнювати людей не за §хнiми словами, а за §хнiми дiяннями. Друге пришестя буде в 2015 роцi. Ще рано. Остаточнi списки ще не складенi i не затвердженi.
  -- Про якi списки йде мова? - запитав Юрко.
  -- Та так, до слова прийшлося, - не захотiв розкривати прихований сенс сво§х слiв Iсько. - Розстрiльнi списки небесно§ канцелярi§, - доволi туманно продовжив вiн.
  -- Знову ти говориш незрозумiло. Все бiльше i бiльше переходиш на якiсь бiблiйнi притчi. Очевидна ознака старiння твого могутнього органiзму. - якось єхидно вiдзначив Юра.
  -- Пропоную зайти ось до цiє§ розкiшно§ кав'ярнi i випити щось мiцнiше за каву за нашу перемогу. Дивiться, яка маса людей сьогоднi вийшла на вулицi. Звернiть увагу, по телевiзору он у тому кутку передають, що вiтати нашого лiдера зiбралося на вулицях Києва пiвтора мiльйона чоловiк. По тому, що ми з вами бачили на власнi очi, можливо навiть i бiльше. Яке щастя, - радiсно звернувся Петро до сво§х друзiв, якi сидiли за столом кав'ярнi, повернувши голови до екрана телевiзора, де показували новини. - Наливайте горiлку в чарки. Вип'ємо за те, що народ неодмiнно переможе!
  -- Не вiрю я в народ, - скривився не вiд горiлки, а вiд внутрiшнього переконання Хома. - Народ завжди непостiйний, непослiдовний, непередбачуваний нi в чому, нiде i нi ким. Вони, себто люди, навiть не помiтили справжнього Месiю, а вiдтак моляться очевидним лжепророкам, якi в черговий раз §х обдурять. Наступати на однi i тi ж граблi - доля народу. Сьогоднi люди кричать слава одним i ганьба iншим, а завтра i без небесних спискiв нашого Iська будуть так само затято волати "розiпнiть його чи §х".
  -- Ти не вiриш у наш народ, ганьба, справжнiй Хома невiруючий, - обурився Петро.
  -- Iстинно вам кажу, - знову втрутився Iсько, - не встигне небесний пiвень проспiвати навiть один раз, як цей народ нинiшнi лжепророки продадуть тричi.
  -- Треба не мiтингувати, а вже нинi арештовувати за тими ж небесними списками Iська головних корупцiонерiв i антиукра§нських елементiв, - аж заскреготiв зубами Юрко, тримаючи в руках чарку. - Гей, гарсон, закричав вiн до офiцiанта, принеси нам пива. Водка бєз пiва, дєньгi на вєтєр, як каже ваш непостiйний друг Юрко. Тiльки тодi справи в нашiй кра§нi зрушаться з мертво§ точки на краще. Зараз же просто iдеальнi умови для цього. А цi хлопцi i дiвчата, якi он там стовбичать на трибунi, цього не розумiють, - вiн показав рукою на екран телевiзора, де саме демонструвався мiтинг на Майданi.
  -- Ти, Юрку, завжди такий прагматичний, цинiчний, скептичний, хитрий, нiяко§ в тобi немає революцiйно§ романтики. Дивися, як радiє народ. Всi просто безмежно щасливi i я з ними. Нас багато, нас не подолати, скандує Майдан. Це голос правди i свободи, - знову захоплено вигукнув Петро.
  -- Правильно сказав Юрко, - продовжив Хома, треба всю цю корупцiйну банду негайно заарештовувати, всiх винних покарати, а все ними награбоване повернути народу.
  -- Так про що ви говорите, - знову обурився Петро, - он тiльки що Вiктор-переможець на увесь свiт заявив: бандитам-тюрми. Все це буде вже завтра. Це ж не просто так, на увесь свiт заявлено. Якщо це гасло не реалiзують, кому ж тодi вiрити? Хто буде таку владу пiдтримувати?
  -- Iстинно кажу вам, цi обiцянки-цяцянки так нiколи i не будуть реалiзованi цими людьми, якi нинi стоять обличчям до народу на трибунi Майдану, - знову прорiк Iсько.
  -- А може §х просто ще рано реалiзувати в життя? - висловив власний сумнiв Хома.
  -- Може й рано, списки ще остаточно не складено, - це знову був Iсько.
  -- Про якi списки ти увесь час торочиш. Говори, нарештi, зрозумiлiше.
  -- Списки небесно§ канцелярi§.
  -- На бога, Iську, я розумiю, що ми всi тут знервованi i заведенi. Цiлком природний стан, коли таке в кра§нi дiється. А то чим далi, тим ми бiльше звикаємо, що ти говориш притчами i нам приходитися самим, а значить кожному i по-рiзному розтлумачувати сенс тво§х слiв. Ти говориш чимдалi, то туманнiше. В Карпатах на тебе нiбито щось зiйшло згори. Я вже думаю, чи не знайшов ти там чогось пiд час iндивiдуальних мандрiвок верховiттями, - продовжив Петро. - А ось Вiктор висловився дуже "канкрєтно": бандитам-тюрми. Чiткiше не скажеш. Це нiякого подвiйного чи потрiбного трактування не вимагає.
  -- Це вiн говорить туманно i плутано, а я стосовно небесно§ канцелярi§ висловився куди вже далi конкретнiше. Може просто ми ще не готовi сприймати реальну iнформацiю i вона видається нам такою, яку важко переварити. Так то вина не само§ iнформацi§ i людей, якi §§ поширюють, а приймаючих i аналiзуючи пристро§в. Ну добре, ви самi зможете добратися додому, чи вас треба розвозити. Менi вже пора, - пiднявся зi свого мiсця Iсько. Бувайте. Зустрiнемося.
  -- Ми ще трохи посидимо в цiй кав'ярнi, тут так затишно, - сказав Хома, подаючи на прощання руку Iськовi.
   Петро i Юрко пiдвелися i по черзi обнялися з Iськом.
  -- До побачення, вчителю, - як завжди з шанобою i любов'ю звернувся до Iська Петро.
  -- Я ще замовлю собi горiлки i пива, - сказав Юрко, коли Iсько вийшов за дверi. - Що ви будете.
   Хома i Петро замовили собi невелику карафку горiлки.
  -- Чому Iсько так затято виступає проти засилля в Укра§нi Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патрiархату. Чому прямо, вiдверто i на увесь свiт називає §§ посланцем Диявола на наших теренах i агентом сатанинського ФСБ Росi§? Я не заперечую, може воно i дiйсно так. Але це впливова полiтична сила в нашiй державi Навiщо нам псувати з нею вiдносини. Тим бiльше в час тако§ хистко§ ситуацi§. В не§ найбiльше приходiв в Укра§нi. Немає жодного парку чи скверу в Києвi, який би вони не загидили сво§ми вiзантiйсько-росiйськими церквами i каплицями, вирубавши там дерева. Треба дiяти обережнiше i розважливiше, - заговорив до сво§х друзiв Юрко. - Вважаю, що з ними треба домовлятися, а не конфлiктувати. Це небезпечно в першу чергу для нас. В Iська немає власного бiзнесу. Та й у тебе, Петре, вiн теж практично вiдсутнiй. Але ж у мене i Хоми є власнi пiдприємства i iншi бiзнесовi структури. Ми можемо §х втратити.
  -- У Iська є таємнi учнi, люди багатi i впливовi, але вони не бажають "свiтитися" i тому знаходяться в однозначно вигiднiшому станi, нiж ми. Що ми його друзi i учнi всiм вiдомо, - продовжив Хома.
  -- Така люта ненависть до Христюка УПЦ Московського патрiархату для мене не зовсiм зрозумiла, - розвiв руками Петро.
  -- Ти просто нiколи не займався бiзнесом, друже, - посмiхнувся Юрко. - Керiвництво УПЦ Московського патрiархату, це зовсiм не духовна органiзацiя, це такий собi укра§нський Синедрiон, складений з масних святош, якi заплили жиром, фарисе§в i книжникiв. Вони не просто так з доброго дива чи дурного розуму проголосили себе єдиною "канонiчною" церквою в Укра§нi. Натомiсть всi iншi релiгiйнi конфесi§ проголошуються цим Синедрiоном, тобто Московським патрiархатом "для дурних", як неправильнi, неканонiчнi, не благодатнi i несправжнi. Такi твердження є очевидною дурницею. Але ж дурних i продажних людей слава богу ще вистачає.
  -- Навiщо все це §м потрiбне? - здивувався Петро.
  -- Укра§нська православна церква Московського патрiархату, як фiлiя ФСБ в Укра§нi, крiм так би мовити мiсi§ бути опiумом для "глупих хохлов" є великим бiзнес-проектом. Вони збирають з мирян i вiдправляють до Кацапстану величезнi грошi. Реально це зовсiм не духовна, а чисто прибуткова органiзацiя. Їхнi попи збирають данину з усiх ринкiв Укра§ни. Фактично вони перетворилися на рекетирiв. Якщо сюди ще додати цiлi заводи з виробництва сувенiрiв, iкон, хрестикiв, спецiальних "оберегiв" для автомобiлiв, то стане зрозумiлим, що прибутки цього Синедрiону величезнi, - пояснив Юрко.
  -- А на Володимирському ринку в самому центрi Києва вони збудували цiлих двi церкви, одну вiд правого входу, а iншу вiд лiвого, - продовжив пояснювати Хома. - Коли Iсько почав проповiдувати сво§ вчення i викривати фарисе§в з УПЦ Московського патрiархату, вiн крiм того почав виганяти продавцiв i мiняйлiв грошей iз храмiв, як це у свiй час робив Iсус Хрестос. Прийшлося закрити всi обмiнники валюти при храмах. Через це прибутки Синедрiону рiзко впали. Люди перестали вiдвiдувати сатанинськi збiговиська в церквах i каплицях УПЦ Московського патрiархату. Стурбувалася i Москва, яка втратила величезнi прибутки, - продовжив Хома.
  -- Я сам чув, як Iсько говорив у цих церквах священникам-сатанiстам iз УПЦ МП: "Iдiть геть звiдси, це дiм Божий, дiм молитви, а ви перетворили його на торговельний павiльйон i печеру розбiйникiв", - пiдтвердив сказане друзями Петро. - I вiн абсолютно правий. Росiйська православна церква, фiлiєю яко§ i є УПЦ МП, дiйсно сатанинська органiзацiя, яка святила танки, лiтаки, автомати i солдатiв, якi знищували цiлi райони, дiтей i старикiв на Пiвнiчному Кавказi. Нинi вони висвячують борделi i казино. Сатанiти, та й годi. Якщо хочеш проблем для себе i власно§ родини, - ходи до Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патрiархату.
  -- Але ж то Iсько, а що буде з нами? - запитав Юрко.
   Петровi такi слова не сподобалися.
  -- Я буду робити так, як скаже менi наш Учитель.
  -- Вiн не проста людина, чоловiк не вiд цього свiту. Ще аспiрантом вiн зробив генiальне наукове вiдкриття i з того часу залишається вiрним собi. У Iська стiльки впливових i таємничих друзiв не лише в Києвi, але й практично скрiзь, де ми разом з ним побували. Вiн надзвичайно внутрiшньо сильна i навiть незламна людина, яка завжди знає, що необхiдно робити. А хто ми? Звичайнi люди. Хто нас захистить, якщо з ним щось трапиться? - пiдтримав Юрка Хома.
  -- Iсько iстинно говорить, - не погодився знову Петро. - Несе народу свiтло iстини.
  -- Народу iстина, правда, справедливiсть нiколи не були потрiбнi i не будуть такими, - сказав Юрко. - Йому подавай брехню, але зазвичай в гарнiй обгортцi. Люди живуть брехнею щоденно. Колись один з видатних фiлософiв навiть написав, що будь-яке висловлене людиною слово є брехнею. Брехня солодка, правда гiрка. Чим бiльше iстин розкриє народовi Iсько, тим бiльше ненавидiтимуть його люди.
  -- Ми ще всi знаходимося у вiдпустцi, тому маємо хоча б органiзацiйно допомогти Iськовi проповiдувати по всiй столицi, - знову продовжив розмову Петро. - Сьогоднi ми лише при§хали, але я думаю, що у Iська iнформацi§ про те, що вiдбувається набагато бiльше, нiж у нас. Пропоную пiти додому вiдпочити i з завтрашнього дня починаємо активну допомогу нашому Вчителевi в його просвiтницькiй дiяльностi.
   Наступного дня з самого ранку друзi знову зiбралися в центрi Києва. Вони чекали на свого четвертого побратима, але вiн все не з'являвся.
  -- Де подiвся Iсько? - почав Хома, поки чоловiки взялися за §жу. - Мабуть знову десь "завис" зi сво§ми таємничими друзями. А ми тодi йому хто? Щось вiн в останнiй час як говорить, так i робить щось не те. Не вiрю я йому.
  -- Ми вже нинi його учнi, соратники, прибiчники, а не друзi, - сказав переконливо Петро. - Друзями ми були, коли разом жили в гуртожитку Академi§ наук. Але вже i тодi Iсько вiдрiзнявся не лише серед нас, але й серед iнших вiдомих менi людей. Вiн завжди знав щось таке, що було невiдоме всiм iншим. Iсько вже тодi просвiщав людей не просто свiтлом наукового знання, але й чимось таким, яке пояснити з позицiй нинiшнього рiвня розвитку науки просто неможливо. Я безоглядно вiрю Iську, на мою думку вiн справжнiй Месiя, Пророк i Учитель нацi§. Нiколи його не зраджу, пiду на страждання i смерть ради нього.
  -- Все це гарнi слова, висловленi в тво§й улюбленiй емоцiйнiй манерi, не бiльше, - презирливо скривив губи Хома. - Зрадиш, i не один раз. Заради його iдей, якi зараз завойовують серця все бiльшо§ кiлькостi людей, може й пожертвуєш собою, таких випадкiв в iсторi§ людства мiльйони. А ось що ти здатен зробити заради нього самого?...
  -- Iсько казав менi, що я тричi вiдцураюся вiд нього, як це зробив бiблiйний Петро. - Але ж ми живемо в 21 столiттi i в Укра§нi, а не в Палестинi. Думаю, що вiн просто лякає мене, щоб перевiрити мою вiрнiсть.
  -- Ну ось, де це вiн знаходиться зараз? - коли треба дiяти швидко i ефективно, - почав i собi Юрко, - витираючи губи серветкою. - Ми можемо втратити iнiцiативу. Я розумiю, що запропонованi Iськом звернення до людей з видiленого нам бетеера в рiзних районах i мiсцях Києва набагато ефективнiшi, нiж виступи нинiшнiх пророкiв зi стацiонарно§ сцени, встановлено§ на Майданi. Я згоден, що це дiйсно генiальна iдея Iська, до яко§ нiхто крiм нього не мiг додуматися. Але ж вiн стає реальним конкурентом як тiй владi, яка на наших очах §§ втрачає, так i тiй, яка намагається прийти §й на замiну на нинiшньому народному поривовi до свободи. А це дуже небезпечно як для Iська, так i для нас. Ми всi стаємо ворогами як для тих, так i для iнших, а це добром не закiнчиться.
  -- Iсько звернувся до народу, щоб йому з усiє§ Укра§ни i з дiаспори з-за кордону пересилали iнформацiю про економiчну i полiтичну корупцiю серед керiвникiв всiх рангiв, а також данi про антиукра§нськi дi§ i висловлювання в будь-яких проявах. Вiн хоче створити вiдповiдний банк даних зi збереженням його на рiзних носiях, - сказав Петро. - До нього цього нiхто не робив. Не знаю, може в правоохоронних органах така iнформацiя i є, навiть у систематизованому виглядi, але §§ нiхто i нiколи в Укра§нi не обнародував. Це буде справжня бомба, фактично за радикалiзацi§ нашо§ революцi§ це реальнi "розстрiльнi списки".
  -- А це для Iська i для нас, якi вже засвiтилися як його соратники i послiдовники ще небезпечнiше, - перелякався Юрко. - Тi люди, якi до таких спискiв потрапили йому i нам цього нiколи не подарують. А це, за логiкою речей, впливовi люди, сильнi свiту цього та ще й з величезними грошима. Що нам до того, що цi грошi ними вкраденi в кожного громадянина нашо§ держави. Тi, в кого цi грошi поцупленi §х не мають, а отже i фiнансово реально пiдтримати нас не можуть. А злодi§ через цi грошi здатнi пiдкупити будь-кого i органiзувати будь-яку акцiю.
  -- Iсько свята людина, - знову продовжив своє Петро. - Йому i його родинi взагалi нiчого i нiкому закинути. В нього немає нi дружини, яка замiшана хоча б якомусь скандалi, дiти вихованi, освiченi i чеснi. Нi з мiлiцiєю в них проблем нiколи не було, нi з наркотиками, нi в ресторанах вони не ворохобили, нi збивали людей на вулицях столицi наддорогими автомобiлями.
  -- На§вна ти людина, Петре, - посмiхнувся Хома, - кому такий святий як Iсько потрiбний. Його ж нi за що взяти. Йому нiхто не може крикнути: а суддi хто? Ти уявляєш, що вiн, озброєний своєю святiстю, може витворяти. Все, що завгодно. I садити будь-кого з влади, i §хнiх дiтей i онукiв. А нинi хто на сценi на Майданi сто§ть i кому народ спiває "Осанна"? Чи§ iмена скандує мiльйоннi мiтинги? В усiх же §х "писок у пуху". Через це тi, якi реально мають владу в кра§нi §х зовсiм не бояться.
  -- Хома правий, нiчого хорошого з цього не вийде. Iсько небезпечний для всiх, у тому числi i для нас з вами. Треба подумати нарештi про себе, - запевнив друзiв Юрко. - Тим бiльше, що ми все бiльше вiдходимо в нього на заднiй план. Навколо нього крутиться, я вже це давно помiтив, 9 молодих людей, якi нiкуди без нього не ходять. I вiн без них теж кроку зробити не може. Я впевнений, що i зараз ми його чекаємо, а вiн десь там з цими молодиками.
   Нiби на пiдтвердження його слiв до кав'ярнi зайшов Iсько у супроводi дяв'яти молодих людей. Всi вони виглядали змученими i невиспаними. Пiсля привiтання Iсько повiдомив, що задля розробки ново§ стратегi§ боротьби §м всiм сьогоднi необхiдно зiбратися ввечерi на квартирi в одного з його молодих послiдовникiв, який мав квартиру, яку займав один.
   - Кав'ярня для серйозного обговорення не годиться. Не те мiсце. А Марковi, вiн кивнув iнтелiгентному на вигляд чоловiковi рокiв за тридцять, вiд бабусi дiсталася чимала квартира в самому центрi мiста. Хлопцi приготують вечерю i ми пiд час не§ обговоримо нашi проблеми i перспективи. Згода?
   Нiхто не був проти.
   - А тепер нам треба йти, - пiдвiвся Юрко. - Ситуацiя увесь час змiнюється i тому потрiбна наша адекватна реакцiя. - Ти iдеш з нами, Петре?
   - Нi, я залишуся з Учителем. А з вами зустрiнемося на тiй квартирi у Марка. Адреса вам знайома.
   Ввечерi в чотирикiмнатнiй квартирi Марка, який жив самотою пiсля закiнчення аспiрантури Iнституту сходознавства в Академмiстечку, зiбралося тринадцять чоловiкiв. Четверо з них, Iсько i його друзi власним вiком наближалися до 40-ти рокiв, а решта дев'ять були молодими людьми вiком близько 30 рокiв. Два сумiжних поколiння людей, таких рiзних i разом з тим таких схожих. Був рiздвяний день 25 грудня. Iсько завжди вчив, що рiздво не може бути 25 грудня i 7 сiчня. Останню дату вiн вважав типовим диявольським вимислом Росiйсько§ православно§ церкви. Тому пiсля звiльнення вiд росiйсько§ залежностi навiть болгарська православна церква перейшла на вiдзначення Рiздва 25 грудня. Саме ця дата є так би мовити об'єктивною, так як саме в цей день вiдбувається сонцеворот на весну i лiто i день пiсля зимового сонцестояння зростає на одну хвилину, i нiч зменшується. Вiдроджується природа, починається новий рiк, у людей з'являються надi§ на краще.
  -- Я дуже радий, що можу вiдмiтити день найбiльшо§ надi§ всiх християн у свiтi разом з вами, - сказав Iсько сво§м соратникам i учням. У цьому свiтi стратегiчно перемагає лише той, хто опирається не на тих чи iнших людей, партi§ i громадськi органiзацi§. I навiть не на грошi.
   Вершать долею свiту тi, якi розумiють принципи свiтоустрою. Недаремно великий учений Гельвецiй прорiк, що знання деяких принципiв легко компенсує незнання деяких фактiв. А факти такi, що один iз вас зрадить мене. Я розумiю, що не всi здатнi витримати спокусу багатством. Впевнений, що дехто плекав надiю, я стану Президентом цiє§ кра§ни i через це вiн отримає велике багатство. Так не буде. Я не хочу цього, бо мiй час ще не прийшов. Краще я загину зараз i вiдпущу вперед Укра§ну, нiж потiм загину i потягну §§ разом за собою. В мене немає вибору, так складаються об'єктивнi, тобто незалежнi вiд волi людей обставини.
   Всi подивилися один на одного з недовiрою, Сказане Iськом здавалося неймовiрним. Вiн мабуть жартує i лякає нас, щоб ще раз перевiрити нашу вiрнiсть, - подумали одинадцять чоловiкiв. I лише один з них Юрко Юдин-Гарбуз знав, що сказане його другом правда. Саме сьогоднi вiн сходив до Лаври, де обiцяв бойовикам-ченцям iз ФСБ допомогти схопити професора Iська Христюка. Вiн зрадив свого друга i вчителя i за це iєрархи сатанинсько§ церкви обiцяли Юрковi грошi.
   Почалася вечеря. В гiпермаркетi Iсько купив ще гарячий гречаний хлiб i чудове вино "Троянда Закарпаття". Марко як завжди приготував дуже оригiнальний соус, який вiн навчився виготовляти на професiйному рiвнi пiд час свого стажування в Сирi§. Чоловiки почали ламати руками ще теплий хлiб i вмочати його в неймовiрно смачний соус. Iсько першим спрямував руку з хлiбом до чашi з соусом. Його рука зiткнулася над чашею з рукою Юрка, зустрiлися i §хнi погляди.
  -- Роби те, що задумав зробити, - звернувся стиха Iсько до свого давнього друга.
   Юрко похапцем пiдвiвся i вийшов з квартири. Всi присутнi вирiшили, що Iсько попросив того щось докупити, так як Юрко завжди вiдповiдав у §хньому колi за господарськi справи i фiнансування. Коли Юрко вийшов, Iсько зi сво§ми друзями заспiвали укра§нську народну пiсню. Мiсяць на небi, зiроньки сяють, тихо по морю човен пливе, - дивним за красою глибоким баритоном виводив Христюк.
  -- Це про нас усiх пiсня, - сказав Iсько, коли вони закiнчили спiвати. - Дуже оптимiстична. Як ми любилися, та й розiйшлися, тепер навiки зiйшлися знов. Так i з нами буде, розiйдемося, але врештi-решт зiйдемося знову, але вже в iншiй якостi i з iншим розумiнням необхiдностi єдностi нашо§ богом обрано§ нацi§.
  -- Що ти маєш на увазi, Вчителю? - звернувся до Iська один з його молодих послiдовникiв. Вiд втоми i недосипання в нього, як i в iнших молодих учнiв Iська злипалися очi.
  -- Скоро все всiм стане зрозумiлим. Хто має очi - побачить, хто має вуха - почує. А зараз влаштовуйтесь по кiмнатах i вiдпочивайте, - повернув Iсько голову то лiворуч то праворуч до сво§х учнiв. Тi заледве пiдняли вiд стiльцiв сво§ обважнiлi тiла i подибали до ванни i рiзних кiмнат, де Марко вже облаштував для них спальнi мiсця на лiжках, матрацах i просто на пiдлозi. У великiй кiмнатi залишилися лише Iсько i Петро.
   Цiлий день учнi Iська займалися просвiтницькою роботою в органiзацiях, навчальних закладах i на вулицях столицi. Випивши трохи вина i нарештi вперше за багато днiв досита на§вшись гарячо§ §жi в теплому комфортному примiщеннi, вони спали в рiзних кiмнатах велико§ квартир Марка. Iсько щось друкував на лептопi, а Петро сидiв бiля нього. Саме в цей час Юрко Юдин-Гарбуз вiдчинив дверi квартири власним ключем, який вiн попередньо викрав у Марка i впустив до вiтальнi близько десяти бойовикiв ФСБ, якi служили "ченцями" Києво-Печерсько§ Лаври. Всi вони були в масках. Юрко зазирнув до кiлькох кiмнат i пiдiйшов до Iська з Петром.
  -- Будеш мене ритуально цiлувати, як положено за сценарiєм, чи обiйдемося без цього, - посмiхнувся до Юрка Iсько.
   Бойовики ввалилися до кiмнати i Петро вихопив пiстолета з глушником. Вiн навiть встиг один раз вистрелити, поранивши по дотичнiй у вухо одного з "ченцiв". Однак його одразу ж скрутили, вибивши пiстолет з руки. Тут же пiдхопили пiд руки Iська i вивели до трьох великих джипiв, якi стояли пiд будинком. Учнi i соратники Iська продовжували спати нiчого не вiдаючи про те, що сталося з §х Учителем.
   Бойовики витягли на вулицю i Петра. Один з них приставив йому до голови пiстолета.
  -- Так ето ти, одiн iз учєнiков етого смутьяна? - показав вiн на Iська, якого в цей час садили на заднє сидiння одного з джипiв. - Застрелю как собаку.
  -- Ну що ви таке кажете, - злякався Петро. - Хiба я схожий на такого. Просто сусiд, зайшов в гостi випити чарку.
  -- А пiстолєт гдє взял?
  -- Я охоронником служу в одного олiгарха.
  -- Ну что ти дрожиш, как послєднєє гавно. Пачкать рукi об тєбя нє хочєтся, - бойовик штовхнув Петра в кучугуру снiгу, так, що той задер ноги. Його товаришi зареготали.
   Джипи по§хали геть, навiть не забравши з собою Юрка Юдина, який рвонув бiгти подалi вiд цiє§ вулицi, а Петро пiдвiвся з кучугури i кинувся до будинку.
  -- Iська забрали, проспали ви все, - закричав вiн, увiрвавшись до будинку.
   Спросоння чоловiки не могли нiчого зрозумiти.
  -- Як забрали, хто забрав, куди? - сипалися на Петра запитання з усiх бокiв. - Тут була мiлiцiя?
  -- Не мiлiцiя, це бойовики-"ченцi" ФСБ Кацапстану, якi живуть у монастирях УПЦ Московського патрiархату. Їх привiв сюди Юрко Юдин. Одного з них я упiзнав. Я поранив його у вухо i вiн вимушений був зняти з обличчя маску. Прiзвище Горлопанов, вiн учився на факультетi мiжнародних вiдносин в унiверситетi i його портрет виставлений в Iнтернетi, - не говорив, а кричав, майже ридаючи Петро.
  -- Заспокойся, - зупинив його Iван. - Куди його могли доставити?
  -- Не знаю, або в Києво-Печерську лавру, або у Флорiвський монастир, або до Поча§всько§ Лаври.
  -- В принципi завтра я буду точно знати, де утримується наш Учитель, - сказав Марко. - А зараз всi лягайте спати, до завтра ми нiчого не вдiємо. Якщо зможете заснути. А я зроблю декiлька дзвiнкiв до рiзних больових точок.
   На ранок Марко вже володiв необхiдною iнформацiєю для прийняття вмотивованого рiшення. Вiн зiбрав всiх найближчих соратникiв Христюка за снiданком.
  -- У мене скрiзь є вуха, - посмiхнувся Марко. - В Укра§нi немало людей, яких не влаштовує, що у нас тут жирують спецслужби Кацапстану. Поводять себе нахабно. Нiби в себе вдома, падлюки такi. Одним словом, в мене абсолютно точна iнформацiя, що Iська цiєю нiччю доставили до Поча§всько§ Лаври. Це гнiздо "кацапнi", де "ченцями" служать офiцери i прапорщики 14-§ росiйсько§ армi§ з Приднiстров'я. Вони сколотили з мiсцевих жителiв Тернопiльсько§ областi групу колаборацiонiстiв-зрадникiв. Людський матерiал найгiрший з можливих. Це все або дебiли останнi, або продажнi шкури, якi за грошi рiдну маму продадуть. УПА таке лайно одразу страчувала, так як чим менше подiбних людей у нацi§, тим щасливiша i багатша вона.
  -- Ну й що ти пропонуєш? - запитав хтось iз учнiв.
  -- Iська треба термiново визволяти. Для цього необхiдний невеликий мобiльний загiн з УНА-УНСО, повнiстю складений з хлопцiв, якi воювали на Пiвнiчному Кавказi, Грузi§, Приднiстров'§ i т. iн. Потрiбнi абсолютно перевiренi люди, якi не зрадять. Зброєю i всiм iншим необхiдним задля успiшного забезпечення операцi§ забезпечую я, - сказав, як вiдрiзав завжди дуже рiшучий Марко.
   Пiсля викрадення Iська його друзi не знали що §м робити i тому бездумно слонялися будинком Марка. Але той швидко навiв порядок.
  -- Петро на телефонi. Вiд нього нiкуди не вiдходити, якщо треба вiдiйти хоча б на мить залишати пiсля себе заступника. Андрiй §де зi мною. Iван забезпечує нас харчами. Ось вiзьми грошi.
   Марко був зовсiм iншою людиною, нiж Iсько. Останнiй мав величезний моральний авторитет, тому його всi слухали, хоча вiн нiколи не пiдвищував голос i не командував. Марко такого авторитету серед учнiв i друзiв Iська не мав, але вiн завжди знав, що треба робити, хоча й не завжди робив в даний час потрiбне. Але в даний час рiшучостi в нього вистачало на десятьох. Крiм того, Марко вiдчував свою непряму провину в тому що вiдбулося, так як був господарем будинку. Це давало йому незламнi сили дiяти рiшуче i швидко.
  -- Буду iнформувати вас про всi подi§, якi так чи iнакше пов'язанi з визволенням Iська, - звернувся Марко до друзiв. Менi обiцяли доповiдати щопiвгодини.
  -- А що нам зараз робити? - запитав Матвiй. - Ця невизначенiсть просто фiзично давить на нас.
  -- Чекати, - вiдповiв Марко.
  -- Загiн вiдбув до Поча§всько§ Лаври, - повiдомив вiн друзiв. - Загiн уже знаходиться на вихiдних позицiях. Чекають, коли настане нiч.
  -- Iсько важко поранений. Той москаль, який стерiг його в келi§, пiд час штурму, коли йому стало зрозумiлим, що Iська незабаром звiльнять, стрiляв не в хлопцiв, якi прийшли його рятувати, а в Iська. Це однозначно працiвник росiйських спецслужб, який отримав чiткi iнструкцi§ знищити нашого Пророка i Вчителя, коли виникне реальна загроза його звiльнення, - повiдомив Марко десь близько першо§ години ночi.
  -- Який стан його здоров'я? - майже одночасно закричало декiлька чоловiк, схопившись на ноги.
  -- Дуже важкий, - мовив Марко. - Цi варвари розiп'яли його на кацапському хрестi. Вони чомусь думають, що чим бiльше на цiй конструкцi§ буде перекладин, тим краще.
  -- Та вони все роблять, аби не так, як у всiх iнших людей, - зауважив Петро. - дiйсно, що варвари угро-фiнськi, чортовi меряни, муромцi i мещорцi.
  -- А про iжорцiв i весь ти хiба забув, - втрутився в розмову Хома. - Як я ненавиджу цих проклятих чужинцiв. У себе на Батькiвщинi порядок навести не здатнi, скрiзь повний занепад i страшенний безпорядок iбезлад, а туди ж лiзуть iнших вчити "уму-разуму". Ви в себе наведiть iдеальний порядок, покажiть, що ви можете, то всi з вас будуть брати приклад i з вами дружити. Аби враз звiдти ви§хали всi iноземнi працiвники з колишнiх республiк Радянського Союзу, яких там нещадно експлуатують, Росiя одразу завалилася б, так як мiсцевi аборигени не вмiють i не хочуть працювати.
  -- Кiнчаємо загальну дискусiю, - до кiмнати зайшов Марко. - Iсько доставлений до реанiмацiйного вiддiлення Лiкарнi вчених у Києвi. Я щопiвгодини туди телефонуватиму. На дверях палати виставлена озброєна охорона. - Iдiть i лягайте спати. Якщо будуть якiсь термiновi повiдомлення, я вас розбуджу.
  
  --

Роздiл IУ.

   Професор Невiр, як зазвичай в останнi мiсяцi, при§хав на очолюваний ним факультет задовго до початку занять. Поставив машину на своє почесне деканське мiсце, обiйшов §§, постукав по шинах. В душi черговий раз на цьому мiсцi почав зароджуватися якийсь неспокiй i тривога. Здавалося, що чи§сь очi слiдкували за ним. Перед величезним спареним корпусом факультетiв географiчного i бiологiчного унiверситету iменi Тараса Шевченка проходила пожвавлена траса, яка вела на Одесу. Тисячi автомобiлiв проносилися оддалiк не несучи професоровi нiяко§ загрози. Не мала негативно впливати на фiзичне чи психiчне здоров'я i незбагненна концентрацiя на невеликiй площi поблизу Нацiонального виставкового центру, кампусу унiверситету, дельфiнарiю, крито§ спортивно§ арени, льодового стадiону i iподрому. Цi споруди не могли територiально чи будь-яким iншим способом бути несумiсними одна з одною. Але вiдчуття тривоги i навiть яко§сь небезпеки, що насувається, не зникало.
   - "Зацвiло Iудине дерево, - раптом прийшла в голову декану здогадка".
   Невiр пiдняв очi вiд машини i подивився в бiк Iудиного дерева. Ще вчора його голi гiлки майже суцiльно вкрили нiжно брунатнi квiти яко§сь неприродно§ краси. До стовбура дерева був прив'язаний великий собака. Саме погляд його сумних очей викликав у професора незбагненну тривогу. Пес дивився на чоловiка так благально, що професор не витримав i пiшов до дерева. Очi тварини свiтилися дивним, незрозумiлим свiтлом. Так могла дивитися на Невiра зв'язана людина з кляпом у ротi, яка не могла нi жестами, нi словом пояснити що з нею трапилося. Але що таку людину треба звiльнити вiд пут i кляпу в ротi було б зрозумiло кожному. Так само було зрозумiло, що необхiдно вчинити i професору. Вiн вiдв'язав пса вiд дерева i вийнявши невеликого складного ножа з кишенi перерiзав на ши§ собаки туго зав'язаний мотузяний ошийник.
   Вся голова тварини була вкрита операцiйними шрамами, якi вже зажили.
   "Мабуть витурили з вiварiю, - подумав Невiр. - Закiнчили серiю експериментiв, здали звiт i зняли собаку з забезпечення. А на його мiсце взяли iншого. Бездомних собак у Києвi тисячi. Маса бiологiчного матерiалу для проведення експериментiв. А може викинули i з тiє§ таємничо§ лабораторi§, яка складає на думку професора Петруся Бермудський трикутник нашо§ столицi, а може i всiє§ Європи".
   Декан легенько погладив пса по сполосованiй шрамами головi i махнув рукою в бiк фiзико-математичного лiцею, де бiля його §дальнi годувалося немало бездомних собак.
   - Iди он туди, - показав вiн пальцем у бiк лiцею. - Там тебе нагодують. Або рушай до тролейбусно§ зупинки. Я сам бачив, там жiнки пiдгодовують таких як ти.
   Собака подивився на чоловiка так, що Невiру стало моторошно. Потiм рушив до його машини i лiг бiля переднього бампера. Намагаючись якось скинути з себе якусь незбагненну ману декан пiдняв руку у вiтаннi i помахав нею собацi. Пес дивися просто в очi чоловiковi i раптом примружившись пiдняв праву лапу i помахав нею у вiдповiдь. Невiр розвернувся i побiг до свого факультету, озираючись назад. Бiля дверей стояв професор Петрусь i посмiхався.
   - Вирiшив побiгати перед робочим днем? - звернувся вiн до свого безпосереднього начальника. - Чув тобi прийшло запрошення вiд Гарварда. Це дiйсно так чи черговий мiф, який розповiдають закоханi в тебе аспiрантки? Ти ж у нас людина легендарна.
   - З вчорашнього дня вже не мiф.
   - Сподiваюся, ти не вiдмовишся?
   - А хiба я на такого схожий? Ти бачив он того собаку?
   - Якого?
   - Того, що лежить бiля моє§ машини.
   - Немає там нiякого собаки.
   - Дiйсно, немає. Але був.
   - Десь мабуть побiг у сво§х справах. Навiщо вiн тобi здався, той пес. Давай краще поговоримо про те, хто у нас у найближчий час стане деканом, коли ти по§деш до Америки.
   - Але ж той собака явно втiк з вiварiю або бiологiчно§ лабораторi§. I прив'язаний вiн був до Iудиного дерева в самому центрi Бермудського трикутника. Тобi не здається це дивним.
   - Що, вирiшив зайнятися правами тварин? Ну й хитрий же ти. У США, куди ти §деш, на цьому "поведенi" бiльшiсть громадян. А чим же §м там ще займатися, коли життя таке чудове i заможне. Бiсяться з жиру. Хочеш пiдготувати матерiали на черговий свiтовий форум з захисту братiв наших менших?
   - Людям завжди потрiбен привiд для того, щоб турбуватися про щось чи про когось, - посмiхнувся Невiр. - По багатих кра§нах роз'§жджають урядовi i добровiльнi iнспектори i перевiряють на фермах, чи не використовують хазя§ тварин забороненi гормональнi речовини. Японцi створили асоцiацiю проти торгiвлi хутрами, у Швейцарi§ заборонили розведення бройлерiв, американцi пiкетували знамениту компанiю "Дженерал моторс", яка використовувала тварин у випробуваннях автомобiлiв на безпеку для пасажирiв, в Iзра§лi на лабораторi§, де проводять експерименти на тваринах вчинено декiлька нападiв.
   - Так, у Штатах, куди ти збирається §хати полiцiя зафiксувала тисячi погроз людям, якi беруть участь у проведеннi експериментiв над тваринами. Боюся. що в Гарвардi i ти можеш потрапити до цього чорного списку. З твоєю нездоланною тягою до проведення експериментiв в лабораторi§ над тваринами, а в життi над жiнками i сво§ми спiвробiтниками. Цiкаво, що всю першу половину ХХ столiття людство цiкавили лише права людей.
   - Не дивно, двi свiтовi вiйни, винайдена атомна бомба. Над самим iснуванням людства нависла цiлком реальна загроза. Де вже тут думати про тварин. В Радянському Союзi i його сателiтах над рухом за права тварин, який почав зароджуватися пiсля того, як цивiлiзований свiт в основному розiбрався зi сво§ми "людськими" проблемами, постiйно насмiхалися як маразматичними проблемами Заходу.
   - Я думаю, що це просто характерна для ситих i впевнених у своєму завтрашньому днi людей сентиментальнiсть, - засмiявся Петрусь.
   - Я так не вважаю, - заперечив йому Невiр. - Може i доволi глибоко захований в основi руху за захист тварин лежать не емоцi§, а розум. На мою думку, наприкiнцi ХХ столiття дали сво§ сходи фiлософськi концепцi§, якi були розробленi ще в 60-тi роки цього столiття. Нинiшнi борцi за права тварин, це фактично продовження боротьби за права всiх пригноблених народiв i рас. Хiба не так?
   - Може ти й правий. У борцiв за права тварин навiть є свiй пророк. Ним став фiлософ Пiтер Сiнгер. В 1976 роцi вiн опублiкував книгу " Звiльнення тварин". Фактично вона стала своєрiдною Бiблiєю цього руху. Сiнгер вважає вiдмiни мiж людьми i тваринами спiрними i такими, якi не можна довести. Читати його нелегко, а iнодi просто весело, а тим не менш вiн свою справу зробив.
   - Будь-яка правова система визначає, хто цi права має, а хто нi. Донинi загальновизнаною є точка зору, що права мають люди, наприклад, ми з тобою. А той пес, про якого ти згадував, таких прав не має. Сiнгер вважає, що така думка заснована на тому, що люди на вiдмiну вiд тварин мають розум i мову. У тварин таких властивостей немає. Але ж, стверджує Сiнгер, таких властивостей немає i у немовлят та розумово вiдсталих людей. Але ж це не говорить про те, що вони тварини i у них через це немає нiяких прав.
   - А дiйсно так, ми маємо зобов'язання щодо немовлят i розумово неповноцiнних людей, але не маємо §х стосовно тварин.
   - Iнодi тварини роблять щось таке, особливо найбiльше "наближенi" до людей собаки, що в тебе з'являються думки, що вони надiленi немалим розумом, - задумливо сказав Невiр. - Сьогоднi той пес, про якого я згадував не тiльки дивився на мене осмислено, але й на прощання помахав менi лапою.
   - Що ти сказав? - не повiрив Петрусь.
   - Прив'язаний до Iудиного дерева собака, якого я звiльнив, пiшов до моє§ машини, лiг на асфальт i коли я йому помахав, прощаючись рукою, вiн помахав менi у вiдповiдь правою лапою. Вся голова його помережана операцiйними шрамами. Не просто шрамами вiд бiйок з iншими псами, а саме слiдами хiрургiчного втручання. Я ж все таки маю класичну унiверситетську бiологiчну освiту. Закiнчив також i медичний унiверситет. У той час, коли я вчився, на декiлька рокiв дозволили паралельне одночасне навчання в двох унiверситетах чи на двох спецiальностях одночасно. Ось я i скористався цiєю можливiстю. Тим бiльше, що мiкробiологiя дуже тiсно пов'язана з лiкувальною справою.
   - За Сiнгером людей об'єднує з тваринами головне в §хньому iснуваннi, це здатнiсть до страждань. I це має прийматися до уваги i вiдома людьми, якi приймають рiшення про спiлкування з останнiми.
   - А ось я бiльше схиляюся до думки фiлософа з США Тома Рiгана, який писав, що всi "суб'єкти життя" мають права, оскiльки є iндивiдуумами. Вiн же виводив ознаки "суб'єктiв життя" : пам'ять, очiкування, емоцiйний стан, перевагу, iндивiдуальнiсть. Природним правом будь якого створiння, яке є iндивiдуумом є право на життя. Вiн пише, що смерть молодо§ людини сприймається суспiльством як набагато сумнiший факт, нiж смерть людини похилого вiку. Це пов'язано з тим, що через смерть в молодому вiцi людина втрачає своє майбутнє, яким уже скористалася стара людина. У тварин масово забирають життя саме в молодому вiцi, так як §хнє м'ясо в цей час нiжнiше i смачнiше, що призводить до втрати ними власного майбутнього.
   - До дупи всю цю фiлософiю. Жорстоке поводження з тваринами просто не достойне людини. Ось i все. Ми будемо заходити в корпус, чи в тебе сьогоднi iншi плани? - лукаво запитав у Невiра Петрусь. - Щось у тебе сьогоднi знову якийсь не той настрiй. Бермудський трикутник впливає чи черговий скандал влаштувала дружина?
   - Пiсля того, як я заявив §й про те, що §ду до Гарварду, як сто баб пошептало. У нас з нею нинi другий медовий мiсяць. А в нашому корпусi все одно почуваюся не в сво§й тарiлцi. Може це й є тим основним чинником, який примусив мене прийняти пропозицiю американського унiверситету.
   - Зачекай, - раптом крикнув Петрусь. - А це не той пес за нами сидить про якого ти щойно менi розповiдав?
   - Невiр озирнувся. Не далi як за пiвтора метра вiд них сидiв собака, якого декан нещодавно звiльнив з прив'язi.
   - Гарр, - загарчав пес, - гарр.
   - Ти тiльки подивись, - здивувався Петрусь, - вiн ще й гарчить на нас, стерво.
   - Гаррвард, Гарвард, - прорiзався голос у собаки.
   Чоловiки втратили дар мови i лише намагалися якось активiзувати паралiзований власний мовний апарат. Першим вiдновив здатнiсть говорити Невiр.
   - Ти щось сказав чи менi вчулося? - серйозно звернувся вiн до собаки.
   - Гара, - загарчав пес i показав лапою на гору гравiю, яку завезли за парканом для будiвництва станцi§ метро.
   - Так вiн ще й говорить на §хнiй собачiй мовi, - нервово зареготав Петрусь. - Ти що засланий сюди з Москви? Декан, що будемо робити?
   - Я по§ду до того, як його Гаррваррду. А ви тут розбирайтеся самi, раз у вас собаки почали говорити. З мене вже всього цього досить, - чи то пожартував, чи то серйозно, за§каючись, сказав Невiр.
   - Собака пiдняв голову i завив. Оу- у-ю- я- юд-юдин. Гарр... гарбуз.
   - Я мабуть сплю, ущипни мене, - звернувся Невiр до Петруся. Юдин-Гарбуз це мiй товариш по аспiрантурi, з яким ми разом мешкали в аспiрантському гуртожитку.
   - Ну i де вiн зараз?
   - Пам'ятаєш того чоловiка, який повiсився чи його повiсили на цьому нашому сатанинському Iудиному деревi?
   - Пам'ятаю. Таке не забудеш. Просто у нас пiд факультетом.
   - Так ото i був Юдин-Гарбуз.
   Петрусь нахилився до собаки, погладив його по головi.
   - Дiйсно, вся голова пса сполосована операцiйними шрамами, - здивовано протягнув вiн, - професiйна робота. Цим займався дуже квалiфiкований хiрург з великим стажем роботи. Що ти про це думаєш?
   - Я науковець, а не мiстик i фантаст, - ледве вичавив з себе Невiр. - Я завжди був скептично налаштованим стосовно всiх цих iнопланетян, полтергейста, спiритизму i всiляко§ iншо§ дурнi собачо§. А тепер i вона мене достала, та ще й у тво§й присутностi, так би мовити, свiдка. Але свiдкiв для юристiв треба двох. Може все таки минеться? Гей, пся крев, назви менi найбiльший у Францi§ вантажний порт.
   - Гааврр, Гавр, - вiдповiв пес i запитально подивися на двох професорiв.
   - Господи, боже мiй, - залепетав Петрусь. - Це ж що таке дiється? Це все антинаука i лженаука. А може давай завеземо цього собаку мо§м або тво§м автомобiлем куди подалi за Ки§в i кинемо там. Нехай з ним хтось iнший розбирається. А ми нiчого не знаємо, нiчого не бачили i нiчого не чули. А то ще дах у нас по§де. Вперше в життi я вiдчув, як добре живеться, коли все можна пояснити з науково§ точки зору. Хiба я не правий? Немає ж нiяких проблем. А тепер як нам жити?
   - Ти знаєш, що менi прийшло в голову? - запитав Невiр. - Юрко Юдин-Гарбуз був Стрiльцем за сонячним календарем, але за мiсячним - вiн Собака.
   - Тепер скептиком буду я, - посмiхнувся Петрусь, - ми з тобою нiби помiнялися мiсцями. Недаром на нашому факультетi кажуть, що ти справжнiй Хома-невiруючий. Мабуть ти i став таким видатним науковцем, що все ставив пiд сумнiв. Не зраджуй собi i тепер.
   - Я був i залишаюся скептиком, але ж є факти, якi, як вiдомо, дуже вперта рiч. Я не можу заперечувати очевидного, як би менi цього не хотiлося.
   - Ну тодi треба визнати, що або цьому собацi пересадили мозок твого друга, або у свiтi iснує не визнана наукою реiнкарнацiя.
   - Я вже не знаю про що й думати, - майже розпачливо сказав Невiр. Юрко казав, що у його гороскопi три планети iз сузiр'я Скорпiона i жартував, що в наступному життi вiн буде скорпiоном за все те зло, що встиг за своє молоде життя заподiяти людям. Три планети в сузiр'§ Скорпiона означають в астрологi§ нездоланну тягу до надприродного.
   - Я й не знав, що ти таким цiкавишся, - здивувався Петрусь. - Я б повiрив тепер i в те, що тебе може занести з бiологi§ в есхатологiю, футурологiю, iсторiю масонства i тамплiєрiв, духовно-лицарського ордена, утвореного в ХI столiттi. Масони i тамплiєри мають в собi безлiч нерозгаданих мiстичних таємниць.
   - Гарр, Ган, Гантигррист, - не то загарчав, не то захрипiв собака, - штовхаючи головою декана бiологiчного факультету в ногу.
   - Грр, грря, гряде Гантигррист, - знову захрипiв пес i пiдiбгав хвоста.
   - Ти щось знаєш про Антихриста? - i сам захриплим голосом звернувся Петрусь до Невiра. - Я тiльки в найзагальнiших рисах.
   - Особисто я вважаю, що нинiшнiй свiт дiйсно котиться до прiрви. Хiба те, що ко§ться в наш час не є кiнцем цивiлiзацi§, яка зайшла до глухого кута? Як ти не назви цей кiнець, чи з науково§ точки зору як полiтолог чи геополiтик, чи фiлософ, чи iсторик, але це фактично те ж саме, що i в релiгi§ прихiд Антихриста, Армагедон, чистилище, апокалiпсис. Що там ще?
   - Можу з тобою погодитися, - закивав головою Петрусь. - Однак особисто я вважаю, що Антихристом буде не та людина, образ яко§ витворився в антологi§ християнсько§ церкви i свiдомостi людей. Це буде дуже тонка, заворожуюча особистiсть, яка встановить правлiння близьке до досконалостi. На певний перiод встановиться загальне благоденство. Матерiальне i психологiчне. Антихрист буде до крайнощiв лицемiрною людиною. Вiн так викривить iстиннi цiнностi, що буде вважатися святим. Буде робити вигляд, що бореться за велику духовну мету. А насправдi ставитиме перед собою суто полiтичнi завдання. Людина величезно§ чарiвностi и тонкий спокусник людства.
   - В мене менш романтичний, нiж у тебе пiдхiд до Антихриста, - скривив губи Невiр. - Вважаю, що Антихрист доб'ється свiтового панування, але на основi реальних i вже iснуючих органiзацiйних структур. В Європi буде створено на базi ЄС Велику Iмперiю, структурами яко§ i скористається Антихрист. Вiн уже є i служить поки що апологетом глобалiзму, готуючи людство до свого пришестя. Новий свiтовий порядок, який поступово впроваджується на нашiй планетi є пiдготовкою до Iмперi§ Антихриста. Америка, як ранiше Радянський Союз, сама не розумiє, хто нею управляє.
   - Ну i хто ж це?
   - Жак Берж'є i Серж Ютен вважають, що iснує Верховний Таємний Уряд iз 72 осiб. А над ним своєрiдний "комiтет" iз 9 осiб.
   - До речi, раз ти згадав тут Жака Берж'є, чи вiдомо тобi, що цей знаменитий футуролог, єврей за нацiональнiстю, народився в Києвi десь на Демi§вцi, можливо саме на тому мiсцi, де зараз знаходиться кампус Ки§вського унiверситету iменi Тараса Шевченка, де побудовано наш факультет i де росте i розвивається Iудине дерево?
   - Вперше про таке чую, хоча читав не один твiр Берж'є. Особливо подобається менi його твiр разом з Лу§ Повелем "Ранок магiв". Дуже сильна рiч.
   - Пiд час друго§ свiтово§ вiйни Берж'є опинився в концтаборi в Австрi§. Вiн вважав, що ядро КПРС представляло собою езотеричне товариство. Карл Маркс теж був сатанiстом. Ричард Вермбрандт дуже докладно це дослiджує у книзi "Карл Маркс i сатана".
   - А в якому мiстi знаходиться штаб-квартира Свiтового Уряду?
   - Про таке мабуть знають лише декiлька людей на нашiй планетi.
   - Ну давай спитаємо про це в собаки. Юрко Юдин-Гарбуз, скажи нам у якому мiстi знаходиться штаб-квартира Свiтового Уряду, - звернувся до пса Невiр.
   - Гаврр, Гаврр, - загарчав пес, показуючи лапою на захiд.
   - Ось i маємо вiдповiдь. Францiя, пiвнiчно-захiдне атлантичне узбережжя десь напроти Нью-Йорка у США. Один з найбiльших портiв свiту куди пролягли шляхи з усiє§ нашо§ планети.
   - Ну досить загальних розмов, перед нами сто§ть очевидна проблема, що нам робити з цим псом? - махнув рукою в бiк собаки Петрусь. - Ти не хочеш свого реiнкарнованого друга забрати до себе додому?
   - Тiльки не до мене в квартиру, - запротестував Невiр. - В мене тiльки но покращилися стосунки з дружиною, налагоджується нормальне сiмейне життя, а ти хочеш мiж нами вставити цього пса.
   - Гармагедон - знову загарчав собака.
   - Коли i де? - звернувся до пса Петрусь. - Але собака мовчав.
   - Вiд кого довiдаємося про початок Армагедону? - запитав у пса на цей раз Невiр.
   - Гархангел Гаврило, - загарчав i загавкав собака.
   - Господи, боже ж ти мiй, - зачастив Петрусь. - А куди ж тодi його подiти? Схоже що вiн вiд тебе не вiдчепиться. Ще кинеться пiд колеса, коли ти рушиш з автомобiльно§ стоянки. Чи готовий ти його задавити пiсля всього того, що ми тут вiд цього пса почули i самi один одному нагородили? Стiй, у мене зародилася одна iдея. Якщо це, тобто цей собака, як i Iудине дерево є сатанинським витвором на сатанинському мiсцi, треба бризнути на нього свяченою водою. У нас є одна лаборантка, яка проводить аналiз найрiзноманiтнiших видiв води. В тому числi i так звано§ "свято§ води", принесено§ з церкви. В не§ є декiлька банок. Там i вода з церков Московського патрiархату, Ки§вського, Укра§нсько§ автокефально§ православно§ церкви i Укра§нсько§ греко-католицько§ церков. Давай проведемо експеримент. Бризнемо цю воду на собаку i побачимо, як вона дiє. Згода?
   - Та роби що хочеш, я вже взагалi повнiстю дезорiєнтований, - махнув рукою декан.
   - У християнствi людей хрестять водою. Деякi астрологи вважають, що новий Iоанн Хреститель, провiсник нового потопу народився 4 лютого 1962 року, коли всi планети вступили у знак Водолiя. Укра§на за всiх потопiв, якi були на Землi, виступала таким собi Ноєвим ковчегом для рослин, тварин i людей. Саме тут на Правобережжi Укра§ни, де ми з тобою зараз знаходимося геологи взагалi не знайшли морських вiдкладiв. Скрiзь по всiй нашiй планетi вони є, навiть на найвищих гiрських кра§нах, а ось у Вiнницькiй i Житомирськiй областях вони вiдсутнi.
   - Ти воду неси, скоро зiйдуться спiвробiтники i студенти на роботу i навчання, а ми тут з тобою стовбичимо пiд факультетом з собакою, як два дурнi та ще й поливаємо §§ водою. Ще подумають, що в нас вiд iнтелектуального перенапруження дах по§хав.
   Петрусь швидко рушив до корпусу Iнститут фiзiологi§ бiологiчного факультету, де знаходилася лабораторiя з святою водою. Через декiлька хвилин вiн винiс чотири невеликих мiсткостi з водою. На пластиковiй кришцi кожно§ з них була наклеєна бiла смужка лейкопластиря на якiй знаходився вiдповiдний надпис.
  -- Починай з церкви Московського патрiархату, - скомандував Невiр.
   Петрусь вмочив воду у вiдповiдну баночку i бризнув §§ на пса. Вода потрапила йому на морду i вiн лише облизався.
   - Ну я так i думав, церква вiд Лукавого, яка ховається в Укра§нi зi сво§м Московським патрiархатом як злодiй, навiть у принципi не може дiяти проти сатанинсько§ сили цього собаки. А тепер покропи §§ iншою водою.
   Петрусь почав послiдовно бризкати водою на пса з iнших баночок з водою. З кожною такою операцiєю пес гарчав, скавучав i вiдступав все далi. Коли бризнули з останньо§ банки, вода з яко§ була освячена в Укра§нськiй греко-католицькiй церквi, вiн стрiмголов кинувся тiкати.
   - Так що це виходить, - стенув плечима Петрусь, - цей пес якийсь сатанинський витвiр?
   - Не знаю, - скривив губи Невiр. - Тисячолiттями людство лякало себе всiлякими сатанинськими силами: перевертнями, вампiрами, привидами. Люди спiлкувалися чи намагалися спiлкуватися з ними через посередникiв-людей - чаклунiв, вiдьом, домових, якi зналися з нечистою силою.
   - Але з розвитком науки в прогресом технiки людина отримала в руки могутнi сили впливу на довкiлля. Кому здалися тепер чаклуни, коли людство надiлене страшною руйнiвною силою, яка набагато перевищує дитячi пiдступи нечисто§ сили.
   - В нашi днi рiзноманiтнi засоби масового ураження, технологi§, якi таємно розробляються в чисельних секретних лабораторiях з метою виробництва генно-iнженерного, етнiчного i iнших видiв збро§ ставлять перед реально мислячими вченими завдання прогнозу можливих локальних i глобальних наслiдкiв для нашо§ планети зумисного §х застосування або неминучих аварiйних витокiв небезпечних субстратiв, продуктiв, патогенних органiзмiв i спецiально змiнених в лабораторних умовах тварин i людей.
   - Добрий день, панове, - звернулася до чоловiкiв методист деканату, пiдходячи до факультету. - I сьогоднi менi не вдалося випередити вас.
   Чоловiки перезирнулися i пiшли до дверей бiологiчного факультету.

Роздiл У.

   - Ти знаєш, декане, що в Києвi вiдкрили бiльший навiть за паризьку крамницю-кав'ярню магагазин-ресторан "Фромаж", - звернувся до Невiра його друг професор Петрусь. - Давай сьогоднi пiсля роботи за§демо туди i скуштуємо якогось нейекзотичнiшого французького сиру. Це не так i близько вiд нашого факультету, але не можна весь час займатися лише наукою. Крiм того, ми з тобою поєднуємо одночасно наукову, викладацьку i адмiнiстративну функцi§. По твоєму зовнiшньому вигляду видно, що ти перевтомився. Згоджуйся.
   - Я не проти, але зараз у мене машина на профiлактицi, - вiдповiв Невiр. - Завтра обiцяли вiддати §§ з ремонту. Може зачекаємо ще пару днiв?
   - Нiякi вiдмовки не приймаються, - рiшуче заперечив Петрусь. - Знаю я тебе. Якщо сьогоднi ж не по§демо, не по§демо нiколи. Та й те, що твiй автомобiль у ремонтi тiльки нам на користь. Зможемо не лише вкинути щось до дзьоба, але й вип'ємо з тобою, друже, чарчину. А то ти скоро злиняєш до свого Бостона з Гарвардом, а мене тут покинеш. А той собака повернеться. А у нас в Голосi§вському районi жодно§ греко-католицько§ церкви немає. Думаю тому вiн тут i прижився в цьому "Бермудському трикутнику" мiж церквами Московського патрiархату в святому Києвi. Нонсенс, або кажучи по простому, дурня собача.
   - То ти пропонуєш добратися до цього "Фромажу" на маршрутному таксi? - запитав Невiр.
   - Саме так. Бiля нашого факультету є зупинка маршрутки, яка довезе нас просто до цiє§ крамницi. До речi, ти знаєш, що французькою фромаж означає сир?
   - Для мене в Гарвардi вистачить, щоб я знав, що таке англiйською "чi-i-i-з", - посмiхнувся Невiр. - Це команда всiх американських фотографiв, якi хочуть викликати на обличчi типово американську посмiшку.
   - Таке панiбратське вiдношення до сиру може здатися французу справжнiм блюзнiрством, - i собi посмiхнувся Петрусь. - Я був, як ти знаєш, у Францi§ на стажуваннi i не раз чув, як французи мрiйливо вимовляли "фромаж". До речi, митнi правила США забороняють ввезення до цiє§ кра§ни найзнаменитiших французьких сирiв рокфора, брi, камамбера. Так що поспiшай §х скуштувати в Укра§нi, бо в США §х просто немає.
   - Чому це така дискримiнацiя?
   - Це не тiльки в США таке вiдношення до французьких сирiв. I кра§ни ЄС теж скоса дивляться на них. Справа в тому, що у Францi§ найвiдомiшi сири традицiйно виготовляють з непастеризованого молока. Через це вмiст бактерiй в них бiльший, нiж у сирах, виготовлених з молока пастеризованого. А ти як бiолог i медик, так би мовити, два в одному, знаєш, що в не пастеризованому молоцi i виготовленому з нього сирах можуть бути вiруси, якi викликають небезпечне захворювання - лiстерiю. Минулий рiк зi ста чоловiк, якi "пiдчепили" §§ через французький сир, померло двадцять.
   - Дякую за запрошення до "Фромажу". Ти хочеш, щоб я таки не потрапив до Гарварду.
   - Не хвилюйся, всi цi двадцять померлих були люди доволi похилого вiку. Ми ж просто станемо iнвалiдами. Не знаю, чи такий ризик виправданий, але навiть прагматичнi японцi щороку наражаючись на смертельну небезпеку все таки споживають дуже смачну на §х думку рибу фугу. А ось я - укра§нець, будучи в Японi§, §§ теж скуштував i не знайшов там нiчого особливого заради чого варто було б ризикувати життям. Думаю, що i сьогоднi ми з тобою з'§мо цi знаменитi французькi сири, нiчого видатного в них не знайдемо i пiсля цього пiдемо до ресторану укра§нсько§ §жi, щоб за§сти §х борщем з часником i пампушками, а також нашими чудовими вареника або дерунами з салом.
   - Я колись десь, уже зараз не пригадаю де, прочитав, що програвши президентськi вибори в 1953 роцi Шарль де Голль сказав, що в кра§нi, де §дять 265 сортiв сирiв добитися успiху просто неможливо. Французи об'єднаються лише тодi, коли виникне загроза §хньому сиру.
   - Доволi оригiнальне твердження вiдомого полiтика, - сказав Петрусь. - Але вже застарiле. Нинi у Францi§ вже налiчується понад 400 сортiв сиру. I з них понад 90 сортiв французи саме i виготовляють з непастеризованого молока. До них i належать найзнаменитiшi сири, якi складають нацiональну гордiсть кра§ни.
   - Так, я згоден з тобою. Для француза запах сирiв Францi§ це запах §§ iсторi§. А до не§ в них зовсiм iнше вiдношення, нiж у нас. Навiть наймолодша §хня знаменитiсть, тобто сир камамбер, названий за мiстом у Нормандi§ давно перевищила вiк 200 рокiв. У Камамберi встановлено навiть пам'ятник його "мамi" селянцi Марi§ Арiель.
   - Так ти згоден по§хати зi мною? - запитав Петрусь Невiра.
   - Так, бог з тобою, по§хали негайно.
   Чоловiки вийшли з величезного бiлого корпусу, де знаходилися бiологiчний i географiчний факультети i перейшовши вулицю через пiдземний перехiд пiднялися до зупинки маршрутних таксi. Через декiлька хвилин пiдiйшов жовтий автобус "Богдан" i вони вирушили в iнший район мiста на зустрiч зi знаменитими французькими сирами. Потiм зайшли до "Пузато§ хати" на Подолi i взяли по чарцi горiлки "Хортиця", борщ i вареники. Потiм додали ще по чарцi вже пiд дуже смачний кулiш.
   - Це щоб ти пам'ятав у США, що ти втратив, покинувши наш факультет, сво§х друзiв i Укра§ну, - заговорив з повним ротом Петрусь.
   - Думаєш у Бостонi немає укра§нських ресторанiв? - здивувався Невiр. - Хоча може ти i правий, iнше м'ясо, iнша крупа, iнший хлiб, iнша вода, iнше молоко i так далi.
   - Ну що ж пора прощатися, - до понедiлка.
   Чоловiки потиснули один одному руки i розiйшлися в рiзнi боки. Петрусь пiшов на метро, а Невiр зупинився бiля маршрутного таксi, яке загальмувало бiля нього. Зайшовши до маршрутки декан знайшов вiльне мiсце аж у самому кiнцi автобуса. Вiн сiв i почав дивитися у вiкно на те, що проносилося повз. Щось муляло йому в сiдницю. Невiр трохи припiднявся i просунув руку пiд свiй мускулюс глютеус. Фактично вiдразу вiн намацав щось схоже на плаский мобiльний телефон. Витягнувши руку Невiр побачив, що вiн тримає в руцi дiйсно дуже дорогий надсучасний мобiльний телефон. В когось, хто сидiв на його мiсцi на заднiх сидiннях автобусу вiн випав з кишенi i людина на зупинцi вийшла, залишивши своє диво науково-технiчного прогресу на сидiннi.
   Спочатку Невiр хотiв звернутися до водiя i запропонувати тому вiддати мобiльний телефон, якщо хтось його шукатиме. Але потiм вирiшив, що це "дохлий номер" i водiй нiкому його не вiддасть. Та, напевно, нiхто його й не шукатиме. Бог його знає, де можна у великому мiстi згубити мобiльного телефона. Вiн сам вже не одного загубив. Теж саме траплялося i з його друзями. Невiр крутив телефона в руках, завважуючи чудову телекамеру, фотоапарат, диктофон, веб, будильник, багато всiлякий iнших "штучок". Серед них декану особливо сподобався джипiес, який дозволяв визначати власнi географiчнi координати мiсцезнаходження.
   - "З таким мобiльним телефоном, який коштує не одну тисячу гривень, а може i доларiв, не соромно §хати i до Америки, - подумав Невiр, ховаючи знайдений ним апарат до кишенi. - Треба буде вдома попорпатися в ньому, може випливе хазя§н. Тодi прийдеться повернути".
   Хома Iванович попросив водiя зупинити автобуса неподалiк вiд свого будинку i пiшов вглиб мiкрорайону до нового будинку з пiдземною автостоянкою. Це була дуже велика зручнiсть, так як за будь-яко§ погоди службовцi пiдземного гаража, який ховався пiд будинком Невiра i куди спускався лiфт з його 17-го поверху завжди розчищали снiг, сипали на пандус сiль i пiсок.
   "В принципi нi моя квартира, нi мiй гараж не гiршi, а може в дечому i кращi, нiж традицiйнi американськi, - подумав Невiр, пiднiмаючись до своє§ квартири у швидкiсному лiфтi. Та й мiсце де я працюю, тобто новий сучасний корпус не гiрший за американськi аналоги. Але ось фiнансування i матерiально - технiчне забезпечення навчального процесу i особливо науково-дослiдницько§ роботи у нас в Укра§нi незрiвнянно гiрше, нiж в Америцi. Не вистачає найнеобхiднiшого: реактивiв, обладнання, навiть пробiрок. Та й §здити приходиться по ще радянських розбитих шляхах, в той час як американцi давно зрозумiли, що хорошi дороги i хорошi автомобiлi це не розкiш, а елементарна необхiднiсть у кра§нi, яка сама себе поважає. В противному випадку в мене б нiяких iнших мотивiв, крiм матерiальних, §хати працювати до Гарварду не було б. Хiба що задля змiни обстановки i набуття життєвого досвiду в iншiй кра§нi. Як каже мiй друг Петрусь: чоловiковi задля збереження здоров'я, фiзичного i душевного, необхiдно раз на п'ять рокiв мiняти дружину i роботу. Я ж це роблю, вiдпрацьовуючи в iнших унiверситетах i маючи iнодi якiсь любовнi iнтрижки на сторонi. Треба буде вдома добряче подлубатися в знайденому телефонi, - ще раз згадав про знахiдку декан, вiдчиняючи дверi квартири".
   Невiр зайшов до квартири, зняв черевики i пiджак, зазирнув до велико§ кiмнати, потiм до спальнi. На лiжку в позi Дана§ лежала в серпанковому пеньюарi дружина. Цей одяг був пiдiбраний так майстерно i вдало, що мiг звабити i святого. Хома Iванович святим однозначно не був, крiм того вiн ще випив пару чарок горiлки. Тому вiн, глибоко вдихнувши повiтря, рушив до лiжка, розмахуючи вже вивiльненим з брюк кiнцем дорогого шкiряного паска. Дружина пiдвелася i вигнулася йому назустрiч як лук.
   - Де ти так затримався? - запитала вона сво§м глибоким оксамитовим голосом, який йшов нiби з середини §§ жiночого єства. - Зачекай, сказала вона пiсля гарячого поцiлунку, бачачи, що чоловiк хоче продовження якнайшвидше. Давай подивимося цiкавi матерiали з диску. Унiкальне вiдео, я такого ще нiколи в життi не бачила. Я вже все приготувала. Iди до душу, а я настрою наш комп'ютер. Коли ти вийдеш, я бачу, що тебе годувати вже не треба, - посмiхнулася вона, - ми пiсля перегляду фiльму остаточно помиримося i будемо кохатися до ранку.
   Невiр просто залетiв до душу по дорозi скидаючи штани, шкарпетки, труси i майку. Вiн швидко помився, пiдставивши своє гаряче обличчя пiд холоднi струменi води i витершись пухнастим рушником голий побiг до спальнi.
   - Лягай до лiжка, я зараз активiзую програму, - сказала дружина, зручно вмощуючись на широкому матрацi.
   - Це що якийсь еротичний чи порнографiчний фiльм? - запитав Хома Iванович, спрагло облизуючи губи. - Ранiше ти такими речами нiколи не бавилася.
   - Обiжаєш, товариш начальник, - засмiялася дружина. - Для професора i академiка, декана i завiдувача кафедри i раптом порнуха. Будемо дивитися науково-популярний фiльм.
   - А-а-а, - розчаровано протягнув Невiр, - продовження робочого дня. - В мене сьогоднi такий випадок трапився, що нiяка наука тут не допоможе. Але якщо я тобi про це почну зараз розповiдати нiчого в нас сьогоднi не вийде. Тому мовчу i дивимося кiно.
   На пласкому величезному екранi "плазми", вмонтованому у стiну виникли лiтери "Бажання основа Всесвiту". За кадром бубонiв гарно поставлений чоловiчий голос: Храм Сонця в iндiйському Канарацi, або Чорна пагода, як називали §§ ранiше європейцi, вважають найвищим досягненням архiтектури штату Ориса в цiй кра§нi i культурним шедевром всього свiту. На санскритi Канарак означає "куток сонця". Це той куточок Iндi§, де вiддавна поклонялися богу Сонця. Храм було збудовано в ХIII столiттi за правлiння Нанарамсинхи I. В минулому пiд стiнами храму хлюпотiло море, а тепер його берег вiдступив аж на три кiлометри. Хоча вiд самого храму залишилися ру§ни, зовнiшнi стату§, якi покривають його стiни, збереглися дуже добре. Саме цi незвичнi стату§ i притягують до себе тисячi туристiв з усього свiту, якi покидають це мiсце сповненi незвичних вражень.
   На екранi з'явився ансамбль храму, який складається з трьох частин. Голос за кадром розповiдав, що танцювальний павiльйон, де храмовi танцiвницi виконували ритуальнi танцi, знаходиться окремо вiд двох iнших. Дах його обвалився, але ще мiцнi стiни зовнi зберiгають незвичну красу, так як повнiстю покритi горельєфами, якi зображають повногрудих танцiвниць з барабанами, флейтами i цимбалами в руках.
   Iншi частини храму - джагамохана (зала для тих хто молиться) i деул (святилище) - поєднанi мiж собою. В минулому вони стояли на спiльнiй платформi i зображали велетенську кам'яну колiсницю.
   Перед храмом розмiщено семеро великих кам'яних коней, якi символiзують днi тижня. Велетенська колiсниця спирається на дванадцять пар триметрових i теж кам'яних колiс. Вони вiдображають кiлькiсть мiсяцiв у роцi.
   - Ну i що ж з цього, - вирвалося в Хоми Iвановича, який уже почав втрачати терпiння.
   - Зачекай, любий. Ще трiшки, не будь таким нетерплячим, - нiжно погладила дружина чоловiка по вкритих густим чорним волоссям грудях. - Зараз тобi все стане зрозумiлим.
   Камера наблизила горельєфи i в Хоми Iвановича перехопило подих. Голос за кадром продовжував розповiдати, але й без нього стало зрозумiлим, що бiльшiсть зображень на храмi присвячено темi кохання. "Бажання - основа Всесвiту" говорив диктор, посилаючись на давньоiндiйську книгу з архiтектури "Шилпа пракаша". Iз бажання виникло все живе. Хоча кам'яний декор зберiгся i не повнiстю, але i те, що дiйшло до наших днiв вражає людину до глибини душi i не тiльки душi. Хома Iванович вiдчув, що вiн дiйсно заряджається нездоланною енергiєю i готовий на цiлонiчнi подвиги. Фiльм був знятий так, що кожен його кадр наближав глядачiв до надзвичайно натуралiстично зображених любовних пар i цiлих скульптурних композицiй.
   Невiр поглянув на дружину. Вона теж облизувала пересохлi губи, спрагло дивлячись на величезний плаский екран. Великi, надзвичайно майстерно, з усiма деталями, вирiзанi з каменю чоловiчi i жiночi фiгури займалися коханням на очах в усього свiту. Це був якийсь зображений у каменi апофеоз плотського кохання, плiд само§ вишукано§ i смiливо§ уяви, практично не обмежено§ будь-якими заборонами i забобонами.
   Декан подумав, яка знiяковiлiсть опановує європейських i американських туристiв, якi розглядають це диво. У нас в Укра§нi i в Європi в цiлому це сама справжня порнографiя, яка в багатьох кра§нах просто заборонена законом. А тут все це на стiнах храму.
   Далi терпiти Хомi Iвановичу вже не було сили. З сотень скульптурних композицiй вiн встиг розгледiти i послухати про них лише не бiльше десяти. Вiн натиснув кнопку на пультi дистанцiйного управлiння, яка зупинила кадр i в буквальному розумiннi накинувся на дружину. Декан здригався в нiй вiд солодких конвульсiй, вивергаючись довго, як вулкан Попокатепетль.
   Потiм вони лежали один побiля одного не в змозi сказати нi слова. Нарештi дружина мовила.
   - Я думаю про те, як гарно англiйською звучатиме в США моє-твоє прiзвище Невiр. Медем Невiр, мiсiз Невiр. Невiр. Вони й не допетрають, що це не англо-саксонське прiзвище. Треба тобi вiддати належне навiть у прiзвищi, пане декане. Добре, що в тебе не прiзвище росiйського походження, бо всi вони на один лад i одразу зрозумiло, звiдки "ноги ростуть" в цiє§ людини. А цi дурнi ще на смiх курям заявляють, що росiяни, укра§нцi i бiлоруси один народ. От чортовi полiтикани. Укра§нська нацiя в цьому сенсi вiками була незрiвнянно розумнiшою за всiх цих нинiшнiх демагогiв. У нас бiлорусiв нiколи бiлорусами не звали, а лише литвинами, цим самим пiдкреслюючи §хнє неслов'янське, прибалтiйсько-прусько-литовське походження. Так само росiян в Укра§нi нiколи не називали росiянами, а лише москалями i кацапами, так само пiдкреслюючи §хнє чуже нам угро-фiнське походження. I §хнi прiзвища на -ов i -iн в порiвняннi з тисячами варiантiв укра§нських прiзвищ, якi не зважаючи на це пiддаються строгiй систематизацi§, здаються менi створеними дуже пiзно, десь у ХIХ столiттi.
   - А це тому, що цi росiйськi прiзвища на вiдмiну, скажiмо, вiд багатьох укра§нських, всi вториннi, а не первиннi. Скажiмо, Невєров, це син Невiра, а Невiр сам по собi особистiсть, а не чийсь там син чи онук. Скажiмо у шотландцiв i iрландцiв теж вториннi i третиннi прiзвища, тiльки на вiдмiну вiд росiян вони про це заявляють не наприкiнцi прiзвища, а на його початку, всi цi Маки i О, саме i вказують перший на сина, а другий - на онука.
   - Тодi виходить, що мiй улюблений футболiст Манчестера Юнайтед О'Шi є онуком такого собi пана Шi?
   - Абсолютно правильно, але мене нинi турбує iнше, як ти витримаєш у США без роботи? - запитав у дружини Хома Iвановим, пестячи §§ розкiшнi груди iндiйсько§ танцiвницi ХIII столiття.
   - А чому я маю там залишатися без роботи? - здивувалася Тамара. - Я вiльно володiю п'ятьма мовами, думаю, що серед бостонських жiнок це не таке вже й часте явище. Маю економiчну i юридичну освiту, пройшла два вдалих стажування в Швейцарi§. Є в мене i вiдповiднi мiжнародного зразка дипломи i сертифiкати. Ми ще побачимо, хто з нас у США буде заробляти бiльше. Ось так, пане декане i без п'яти хвилин професор найпрестижнiшого вищого навчального закладу у свiтi, - посмiхнулася вона. - Але ми тут з тобою знаходимося в цiй спальнi саме зараз не для того, щоб обговорювати службовi проблеми. Тисни на кнопку пульту.
   Хома Iванович натиснув на кнопку i екран ожив. На ньому виникла чергова скульптурна група, де до величезного голого заду дiвчини "прилип" стрункий чоловiк, який однiєю рукою нахиляв §§ вперед, а iншо§ притягував до себе. Знавiснiлий диктор коментував це з точки зору витонченого мистецтва i екзотичного виразу деяких особливостей iндiйсько§ культури. Потiм виникла цiла скульптурна група з трьох осiб. Бiльше десяти таких скульптурних композицiй декан витримати не змiг i знову накинувся на дружину. Схоже, що i §§ опанували такi ж самi почуття.
   На цей раз Хома Iванович тримався довше, але його виверження нагадувало вибух вулкану Кракатау. Дружина аж закричала чи то вiд болю, чи то вiд насолоди. Ї§ чоловiк навiть не поцiкавився цим, так як виверження продовжувалося здавалося цiлу вiчнiсть.
   Потiм вони знову лежали поряд на широкому лiжку i розмовляли.
   - Де ти взяла цей запис? - запитав чоловiк у дружини. - Такий витончений i вишуканий еротичний фiльм, хоча насправдi нiбито посiбник для туристiв або iсторикiв, культурологiв, iндологiв i навiть скульпторiв та архiтекторiв.
   - Подруга дала, - споквола вiдповiла дружина. - Я навiть ногою поворушити лiнуюся. Ти був таким неперевершеним. Подруга, як ти знаєш, iндолог. Вона сама текст до фiльму написала, найняла професiйного диктора i продає цi касети i диски за великi грошi. Ось так, коханий.
   - Ти мене з нею не познайомиш?
   - I не сподiвайся, - посмiхнулася дружина. - Це небезпечно для мене. Саме вона видала тут в Укра§нi всi цi скандально вiдомi книги "Тантра. Секретна сила сексу" та "Тантра. Еротичний культ".
   - Ну й про що вона пише в цих сво§х псевдонаукових трактатах?
   - Ти до не§ несправедливий, - запевнила декана його дружина. - Дiйсно, цi §§ трактати претендують на науковiсть викладу. Але в практицi тантризму близькiсть чоловiка i жiнки займає важливе мiсце. Вони вiрять, що єднiсть, поєднання вiдiграє головну роль у Всесвiтi. Але це не сама мета, а лише засiб чи прийом для §§ досягнення. Вона пише, що всяка подвiйнiсть, навiть подвiйнiсть статей є iлюзiєю. Вчення тантризму проповiдує, що космiчна єднiсть мiкрокосма i макрокосма досягається пiд час статевого акту. Ну досить уже про мою подругу, коли я тут, вмикай екран.
   Хома Iванович в черговий раз натиснув на кнопку пульту дистанцiйного керування i на екранi виникли вже зовсiм вибагливi скульптури, вивезенi з цього храму Сонця до музе§в Iндi§ i Велико§ Британi§. Коментарi до них диктора в черговий раз завели чоловiка i вiн знову пожадливо пiдсунувся до дружини.
   Потiм вони лежали не маючи сили навiть поворухнути рукою. Коли зацiпенiння пройшло Хома Iванович поцiкавився у дружини, чи читала вона щось з того, що написала §§ подруга.
   - Так, - вiдповiла та. Я вже немало чого знаю з iндiйського тантризму. Я готувалася до вiдродження наших стосункiв доволi серйозно. Для здiйснення ритуалу тантрикiв чакрапуджа необхiдно мати п'ять "м": манса (м'ясо), матсья (риба), мадья (вино), мудра (вид зерна) i майтхуна (статевий акт).
   - Це може здаватися неправдоподiбним, - заклiпав очима Невiр, - але перед останнiм з тобою я мав всi чотири попередника. Ми з Петрусем §ли рибу, м'ясо, хлiб i пили вино. До цього ще треба додати велику кiлькiсть найрiзноманiтнiшого сиру.
   - Сир не завадить, - запевнила чоловiка Тамара. - Але в тантризмi кожний чоловiк, який бере участь в чакрапунджi навiює собi, що вiн бог Шива, а жiнка богиня Девi. Пройшовши довгу попередню йогiчну пiдготовку пiд керiвництвом гуру учасники ритуалу в результатi збудження входять у стан екстазу.
   - А ця твою подруга не може для нас послужити гуру i провести з нами декiлька сеансiв, як ти сказала, йогiчно§ пiдготовки?
   - Не треба пускати цапа до городу. Краще давай зосередимося на так званiй легкiй тантрi.
   - А це ще що таке?
   - Десь столiть так вiсiм тому в Iндi§ отримало поширення вчення "сахаджа тантра" або легка тантра. Воно закликало вiрних шукати iстину у своєму власному тiлi, в божественнiй сутностi власного "я", а не зовнi себе, тобто в бозi. Для досягнення злиття з Iстиною не потрiбне нi утримання, нi пости, нi читання мантр, нi утримання вiд одруження i целiбат. Навпаки, необхiдно всiляко розвивати сво§ бажання i потурати §м. Йога i секс, на §хню думку, i вели людину до злиття з Абсолютом - Iстиною.
   - Ну, добре, Тамаро. Давай хоча б трохи поспимо. Завтра в мене важкий день, а я наче вичавлений лимон.
   - Не перебiльшуй, - посмiхнулася дружина. - Як казали моя бабуся, ти виглядаєш як пiвонiя. Цвiтеш i пахнеш. Я..., Тамара не встигла договорити, як десь у штанах чоловiка, якi валялися бiля ванни мобiльний телефон почав виписувати мелодiю з церковним спiвом "Боже, царя хранi".
   - Ти що сказився, що поставив собi такий дебiльний дзвiнок до мобiльного, - ледве вимовила вiд здивування дружина. - Ти що, чоловiче добрий, на старостi рокiв у повний маразм подався? Що це таке?
   - Хома Iванович, який уже починав засинати, трiпнув головою i пояснив дружинi, що сьогоднi вiн цього "мобiльняка", який не дає §м спати, знайшов у маршрутному таксi. Потiм вiн споквола злiз з лiжка, по дорозi поцiлувавши дружину, i рушив до ванни. Витягнувши мобiльний телефон зкишенi вiн натиснув на зелену кнопку на чи то золотому, чи позолоченому корпусi мобiлки.
   - Слухаю вас вельможний пане або панi, - грайливо сказав Невiр, пiдморгуючи дружинi.
   - Какой такой пан? Ви что, проклятиє хахли, всє сбрєндiлi окончатєльно? Отдай тєлєфон, сука, - чоловiк на зв'язку був п'яний як чiп. - Чтоб завтра к девяти утра телефон бил в Храмє на Теремках два, которий ми отнялi в Украiнской автокефальеой церквi. Понял, да? Нам єйо передал олiгарх i народний депутат Лисовкiн. Не вєрньош завтра, будеш iмєть дєло с нiм, всьо равно ми тєбя вичiслiм, хахол. Он п'ять тисяч доларов сто§т, сука, - раптом заверещав чоловiк диким голосом. Анафема тєбє, отлучу от церквi, б...дь. Я священник Украинской православной церквi Московського патрiархата. Ти знаєш, кто мєня сюда послал учiть вас, хахлов, уму-разуму?
   - Стули писок, дурна кацапня, - спалахнув Невiр. Сон як рукою зняло. - Ти мене, придуркуватий кацап, вiдлучиш вiд твоє§ сатанинсько§ церкви вiд Лукавого. Та я до не§ нiколи не належав. Я жодного разу до ваших сатанинських храмiв не заходив. Родiна мать зовьот. Ану швиденько додому в Кацапстан. Ну, постривайте, проклятi угро-фiни, будете ви в мене знати.
   Хома Iванович увесь червоний вiд обурення натиснув на кнопку i вiдключив телефон.
   - I така кацапська свиня при§хала до мене-укра§нця додому i розпоряджається тут усiм. А нас i за людей не має, може серед ночi зателефонувати i виматюкати по своєму. Скiльки ми будемо це терпiти?
   - А що ти зробиш?
   - Щоб такий чоловiк як я та нiчого не придумав, обiжаєш, товарiщ начальнiк, - раптом повеселiв Хома Iванович. - Почнемо iз "розстрiльних спискiв". До них уже увiйшли цей пiп, який щойно телефонував, олiгарх Лисовкiн, якого вiн сам назвав. Я думаю, що таких людей, якi в Укра§нi вже встигли засвiтитися. як вiдвертi вороги Укра§ни, укра§нсько§ нацi§ i укра§нсько§ мови набереться немало. Як науковець скажу тобi, що для початку §х треба облiкувати. Один класик колись сказав, що наука починається там, де починають облiковувати.

Роздiл УI.

   - Тамаро, - звернувся до дружини Невiр через декiлька днiв. - Може ти будеш думати, що в мене через все те, що на мене навалилося в останнiй час, я маю на увазi закiнчення монографi§, органiзацiя i проведення мiжнародно§ конференцi§ i оформлення документiв на роботу в Гарвардi по§хав дах, але менi здається, що довкола мене нинi витає якась нечиста сила.
   - В чому це проявляється? - занепоко§лася дружина. - Ти до лiкаря-психiатра, сподiваюся, не звертався. А то отримаєш тавро на все життя. Знайдуться доброзичливцi, якi по Iнтернету сповiстять Гарвардську адмiнiстрацiю, що вiдомий укра§нський мiкробiолог i лiкар Хома Невiр "хворий на всю голову".
   - Заспокойся, я про це нiкому, крiм тебе, не говорив. Щоправда свiдком певних подiй в цьому сенсi був Петрусь.
   - I що це за подi§?
   - Ми з ним зустрiлися вранцi бiля факультету i я вiдв'язав вiд дерева собаку, а вiн заговорив людським голосом до нас.
   - У тебе, любий, серйознi проблеми, - похитала дружина головою. - Але думаю, що я знаю до кого треба звертатися.
   - У тебе є на прикметi якийсь лiкар, який буде мене лiкувати, так би мовити, пiдпiльно? Але ж все це чув i Петрусь. Можеш його спитати.
   - Петрусь повнiстю перебуває пiд впливом твоє§ генiально§ особистостi, тому через самонавiювання пiдтвердить, навiть пiд присягою, що собаки i коти розмовляють, а ти, Хома Iванович Невiр новий Месiя.
   - Не перебiльшуй, будь ласка.
   - Я не перебiльшую, але думаю, що всi цi подi§, про якi ти менi розповiв, а також те, що ти вiд мене приховав, пов'язане навiть не з перевтомою i нервовим виснаженням з огляду на твiй спосiб життя, а просто з тим, що тобi, як то кажуть в народi, пороблено. Уявляю, скiльки жiнок хоче тебе отримати як чоловiка i деякi з них здатнi для цього на все. Чи може я i тут перебiльшую? Пiсля того, як "твiй органiзм" висунули на Нобелiвську премiю i тебе "засватав" Гарвард може в когось не витримали нерви i вона звернулася до яко§сь квалiфiковано§ вiдьми, не пожалiвши на це великих грошей. Не можна ж бути таким гарним i постiйно по зростаючiй успiшним, щоб за тебе не взялася якась нечиста сила. Так просто не буває.
   - Ти думаєш?
   - Абсолютно впевнена в цьому, тому i поведу тебе до однiє§ вiдьми, яку менi рекомендували коли в нас все розладналося у нашому до того такому щасливому сiмейному життi.
   - А ось я в такi речi не вiрю.
   - А в собак, якi розмовляють, ти значить вiриш?
   - I звiдки це все на мене звалилося. - забiдкався Невiр. - Я ж все таки доктор наук, професор. Якби члени Нобелiвського комiтету довiдалися про цi мо§ проблеми, нiхто б навiть мо§ документи не приймав до розгляду.
   - Хтозна якi проблеми є у членiв Нобелiвського комiтету. Ми ж нiчого не знаємо. Але, думаю, що саме тво§ проблеми дуже просто пояснюються i трактуються. Це елементарний страх смертi. Ти саме нинi знаходишся в тому вiцi, коли людина вiдчуває, що починає старiти. Хочеш ти це визнавати, чи нi. Ось у цьому простому i суто науковому фактi i кореняться, по моєму, всi тво§ проблеми. Тобi треба не до лiкаря, а до вiдьми.
   - Чому до вiдьми , а не до чаклуна чи священника?
   - По-моєму, тобi пороблено жiнкою, або мабуть жiнками i тому i боротися з ними має жiнка. Чоловiки тут не допоможуть. А де ти зустрiчав жiнку священника.
   - То ти вважаєш, що допоки ми будемо боятися смертi i намагатися якось пристосуватися до цього страху в суспiльствi завжди знайдеться мiсце для чаклуна i священника?
   - Так, безперечно. В останнi вiки суперництво мiж ними за душi людей стало не таким гострим, як у минулому, так як вони об'єдналися в боротьбi з вiдьмами.
   - В мене є великi сумнiви в тому, що навiть у принципi можливо вигнати з наших душ демонiв, якi нас переслiдують i опановують нами. Можна собi тiльки уявити, якi кошмари переслiдували бiдну людину доiсторичного перiоду, яку оточували постiйнi небезпеки з усiх бокiв. Хiба не так, Тамаро?
   - З давнiх-давен люди боялися чорно§ магi§. Коли в нас все розлагодилося в сiмейному життi я немало прочитала вiдповiдно§ лiтератури, перш нiж звернутися до вiдьми. Одне з найперших вiдомих людству законодавств саме i стосувалося цiє§ проблеми. Законом царя давнього Вавилону Хаммурапi, який був прийнятий за 1900 рокiв до Рiздва Христова заборонялося займатися чаклунством.
   - Але й пiзнiше в античнi часи людей в Давньому Римi обслуговували цiлi орди чаклунiв i екзорцистiв, якi виганяли демонiв з психiчно хворих людей. Навiть в середнi вiки i пiзнiше багато хто вважав i продовжує вважати, що психiчно хворi люди просто одержимi бiсами.
   - Для людей раннiх цивiлiзацiй, коли ще не було унiверситетiв, бiологiчних факультетiв i §хнiх деканiв, - Тамара посмiхнулася, - природа i все §хнє довкiлля здавалася населеними добрими i злими демонами i духами, яких треба було всiляко задобрювати рiзноманiтними, переважно кривавими обрядами.
   - Я знаю, - пiдхопив Невiр, що i в Укра§нi практично будь-яке важливе для людей дiйство, наприклад, початок будiвництва хати, розпочиналося виконанням певних обрядiв. Нинi ж священникiв запрошують освячувати закладання навiть наукових установ. Маразм, та й годi.
   - Є така версiя, що навiть виникнення нинiшньо§ парфюмерно-косметично§ галузi пов'язано з фiмiамом, який постiйно курився в давнiх храмах, щоб вiдбити неприємний запах, що супроводжував спалювання жертв.
   - Будь-яку проблему, наприклад зi здоров'ям, давня людина вважала пiдступами вiдьомських сил. Навiть така, здавалося б розумна i рацiональна людина античностi, як знаменитий римський поет Овiдiй писала, що його тiло чахне через чари або тому, що якась вiдьма надряпала його iм'я на пунiчному восковi або загнала тоненькi голки йому просто в печiнку.
   - Тих, хто в старовину займався магiєю з зображенням людей або просив поради в демонiв i мертвякiв, зазвичай виганяли з мiст, - продовжила Тамара. - Але як i все в цьому свiтi боротьба з вiдьмами затихала i тодi вони верталися назад. У Римськiй iмперi§ як язичницькi жрецi, так i першi християни засуджували вiдьом i чорну магiю.
   - Це так, але я як бiолог i лiкар знаю i про те, що римляни дуже серйозно ставилися до власно§ сексуальностi, а тут без вiдьом було не обiйтися.
   - Що ти маєш на увазi? - запитала здивована Тамара.
   - Справа в тому. що саме вiдьми готували i "прописували" тодi рiзнi афродизiаки. Навiть знаменитого лiкаря давнини Апулея звинувачували в тому, що вiн добився кохання багато§ жiнки шляхом чаклунства i приворотного зiлля. Про це нам розповiдав один веселий професор на лекцiях у медичному унiверситетi.
   - Ти мабуть не знаєш, - продовжила Тамара, що в магi§ велику роль вiдiгравала §жа.
   - Ну i якi ж страви найбiльше цiнилися?
   - Як страву кохання використовували в першу чергу рибу. Величезна кiлькiсть кав'яру, який продукує риба, або "риб'ячих яєць", наштовхувала римлян на думку про те, що i §хнi сексуальнi можливостi пiсля §§ вживання в §жу неодмiнно зростуть i вони теж матимуть силу у настiльки масовому вiдтвореннi потомства.
   - З цим можна згодитися i бiологу, i медику, - посмiхнувся Невiр, - хоча значення кав'яру в цьому сенсi значно перебiльшено.
   - Крiм того, з метою пiдвищення свого лiбiдо римляни використовували м'ясо курiпки.
   - А це ще чому? - здивувався декан.
   - Вiдьми сприяли тому, що за курiпкою в Римськiй iмперi§ закрiпилася слава "сексуального атлета".
   - I про це я нiчого не знав, - знову здивувався Невiр.
   - Ну а про те, що вiдьми Риму використовували для вiдновлення статево§ сили, а також проти безплiддя знаменитий корiнь мандрагори.
   - Як бiолог говорю тобi, що все це вигадки.
   - Але наскiльки вони були кориснi для вiдьом того часу. Коли виривали корiнь вiн раптово якимось нiби чудесним чином покривався краплями i починав зменшуватися на очах у розмiрах. Легенди розповiдали, що людина, яка опиниться на вiддалi людського голосу вiд такого кореня, гине.
   - Ну це вже повна дурня.
   - Звичайно, але вiдьми "клепали" величезну кiлькiсть амулетiв, виготовлених з цього чудового кореня. Вiн нiбито захищав §х володарiв, як непроникний екран. Не менш вiдомий за Овiдiя римлянин Плiнiй Старший писав, що тому, хто вiдшукає корiнь мандрагори у виглядi статевого члена забезпечений великий успiх у коханнi. Через такi повiр'я вiдьми видобували цi коренi з землi i ножами надавали §м потрiбно§ форми. Не меншою популярнiстю у вiдьом i §х клiєнтiв користувався сатирикон. Ця рослина з роздвоєним коренем у Давньому Римi мала славу тако§, яка передає споживачевi величезну статеву силу.
   - У всi часи вiдьом цiнували за §х лiкарське мистецтво, вмiння готувати смертоноснi от рути, а також проникати в саму сутнiсть речей i передбачати майбутнє. Вони завжди були конкурентами, так би мовити, офiцiйнiй медицинi, тобто таким дiячам як я, - посмiхнувся Хома Iванович.
   - В У столiттi до нашо§ ери в Афiнах для передбачення використовували металiчну тарiлку, яка вiдшлiфовувалася з допомогою олi§ до дзеркального блиску. Вона служила для грецьких вiщунiв чимось на зразок кришталево§ кулi для провидцiв сучасних.
   - I ти хочеш повести мене до тако§ дами з кришталевою кулею?
   - Якщо не подобається кришталева куля можна скористатися так званою алектриомансiєю. Для не§ в Давнiй Грецi§ використовували пiвня i зерно. Вiдьма креслила коло i розбивала його на 24 однакових секторiв. У верхнiй частинi сектора надписувалася одна з лiтер алфавiту. Потiм випускали пiвня, який клював зерна. Букви, якi вiдповiдали скльованим ним зернам складали до купи. Це нiбито i була вiдповiдь на питання про майбутнi подi§.
   - Але ж я читав, що i гра в костi виникла перш за все, як одна iз форм передбачення майбутнього. Очевидна, нiбито фатальна випадковiсть результатiв цiє§ гри для багатьох людей служила символом фатальностi самого людського життя.
   - Чаклуни також нерiдко практикували сайомантiю i некромантiю, тобто мистецтво виклику душ померлих. Таким чином вони намагалися отримати iнформацiю, яка була недоступна живим.
   - Отут вiдьомство i релiгiя сходяться. В Бiблi§ описана Ендорська вiдьма, яка використала сайомантiю, щоб викликати душу Саму§ла з метою передбачення Саулу наслiдки битви.
   - Я думаю, що в усi вiки найбiльшим попитом користувалися ясновидцi. Їх навiть полiцiя рiзних кра§н використовувала i використовує для розкриття найбiльш резонансних злочинiв. Коли слiдство потрапляє до глухого кута.
   - Донинi найпопулярнiшою формою спiлкування з духами є послання, якi людина отримує вiд них пiд час сну. Тому тлумачення снiв було поширене в усi вiки, користуються ним i понинi. В минулому сон розглядали як психiчний стан людини, за якого душа здатна увiйти в майбутнє.
   - Але ж сонники, навiть той, яким користуєшся ти, трактує все що вiдбувається у снах практично на протилежне.
   - Ти не помилився, коханий, - потягнулася як кiшка Тамара. - Вважається, що мандруюча душа увi снi пересувається в рiзних часовий вимiрах. Саме через це вона може передавати лише перевернуте зображення того, що вона бачить. Звiдси i трактування того, що ми побачили пiд час сну навпаки.
   - А дру§ди, вони жерцi чи чаклуни? - знову запитав в дружини Невiр.
   - Дру§дична релiгiя кельтiв включала в себе найостаннiшi для того часу досягнення магi§. Менi здається, що кельтськi священники були набагато прогресивнiшими, нiж §х дехто намагається нинi зобразити. Але §х губило надто сильне намагання захопити свiтську владу, що не могло не дратувати тодiшню знать. Люди вважали, що дру§ди можуть ставати невидимими, що §х чари смертельнi, що вони можуть керувати стихiями. Як i вiдьмам з пiзнiшо§ iсторi§ §м пiдкорялися грiм i блискавки. Дру§дична релiгiя була також дуже жорстокою . Зокрема Юлiй Цезар у власних спогадах писав про величезнi, сплетенi з прутiв зображення богiв, куди заганяли чоловiкiв, жiнок i тварин i пiдпалювали §х, щоб вони згорали в священному вогнi.
   - Я про таке й не чув, - здивувався Невiр. - Оце так дру§ди. Я §х уявляв собi геть iнакшими.
   - Наприкiнцi дохристиянсько§ епохи в безодню магi§ i чаклунства пiрнуло все людство. Людям повсюдно ввижалися цiлi загони злих духiв, для умиротворення яких потрiбнi були людськi жертви. Духи чатували на тих, котрi не були захищенi засобами магi§.
   - Ну це ти зобразила зовсiм уже моторошну картину. Я думаю, що i тодi люди чудово знали про гармонiю, яка iснує в природi. Схоже, що вони iнстинктивно розумiли не лише взаємозв'язок всього живого в природi, але й знали про релiгiйний характер самого життя.
   - Ну ти, чоловiче добрий, i оптимiст, - похитала головою Тамара. - Тисячi людей були знищенi як вiдьми i чаклуни уже набагато пiзнiше. А ти говориш про якусь там вiру в гармонiю ще до християнства.
   - Наприклад?
   - А Жанна д'Арк, яку звинуватили в чаклунствi i спалили на повiльному вогнi 30 травня 1431 року. Але навiть тодi, коли мешканцi Європи почали поступово викорiнювати в собi страх перед чаклунством, жителi Америки тiльки готувалися до террору. В тихому масачусетському селi Сейлем у 1692 роцi почалося справжнє полювання на вiдьом. Було нагороджено стiльки всiляко§, як ти кажеш, "дурнi собачо§", що нинi це видається смiшним. Але ж були офiцiйнi суди, де присяжнi звинувачували i чоловiкiв i жiнок у чаклунствi i вiдьомствi i присуджували §х до страти.
   - Це у Штатах, куди ми збираємося §хати? Та не може такого бути.
   - Фактом є те, що 90 чоловiкiв i жiнок знайшли свою смерть на шибеницi, а одну людину задавили насмерть за вiдмову визнати себе винною. До звинувачених застосовувалися тортури. Навiть священника, преподобного Джорджа Берроуза , стратили як чаклуна.
   - Фантастика!
   - В ранньому фольклорi Захiдно§ Європи iснує багато цiкавих легенд про жiнок-вампiрiв, якi лiтають ночами в пошуках новонароджених, щоб пити §хню кров. У той час з'явилися навiть богословськi трактати, в яких розвiнчувалися жiнки, котрi пiд впливом демонiв переконали себе, що можуть лiтати вночi, осiдлавши тварин.
   - Щось подiбне описує вже в набагато пiзнiшi часи в Укра§нi Микола Гоголь у сво§й повiстi "Вiй". Думаю, що й у нас всi цi речi були поширенi не менше широко, нiж у Захiднiй Європi. До речi, головного героя цiє§ повiстi, як i мене, звали Хомою. Хома Брут.
   - Пiзнiше пом'якшенi закони Британi§ i iнших кра§н Захiдно§ Європи проти чаклунства вiдображали швидше за все погляди освiчено§ аристократично§ меншостi, нiж точку зору сiльських жителiв, якi тодi складали абсолютну бiльшiсть населення. Забобонний бiдняк, коли йому здавалося, що на нього чатує небезпека з боку злих духiв, неодмiнно звертався за допомогою до бiлих вiдьом або сьомих синiв чи сьомих доньок у родинi. Тодi вважалося, що сьома дитина отримує у спадок здатностi до чаклунства. Такi люди нiбито володiли чарами, а також лiкувати травами i закляттями виганяти хвороби iз тварин.
   - I до якого часу цi люди мали абсолютний вплив на людей у освiченiй Європi? - запитав у дружини Невiр.
   - Аж до середини ХУIII столiття вся ця публiка мала значний вплив на сiльське життя. нерiдко до них вiдносилися з бiльшою повагою, нiж до священникiв. У Схiднiй Англi§ вони iнколи були єдиними дiючими лiкарями, особливо в той час, коли офiцiйна медицина була надто дорогою. В Девонi i Корнуелi з ними радилися не лише однi бiднi, але i всi останнi. В народi §х називали "магами". Часто-густо цi хитруни використовували для пiдсилення ефекту власно§ дiяльностi i зростання впливу на марновiрну публiку всiлякi магiчнi кристали, чорнi каптури, якi приховували §хнi обличчя, дзеркальця, пожовклi людськi черепи тощо.
   - А як справи в цьому сенсi просувалися в iнших кра§нах?
   - Францiя також славилася подiбними цiлителями. Одним з найвiдомiших серед них був Марко Орлеанський, який лiкував людей сво§м диханням. В ХУIII столiттi в деяких нiмецьких князiвствах §хнi правителi ставали "спонсорами" сьомих синiв сьомих синiв, що нiби безмiрно пiдсилювало ефект §хньо§ дiяльностi.
   - Напевно, такi ж люди були i в нас в Укра§нi? Чи не так? - продовжив своє випитування Хома Iванович.
   - Безперечно, - засмiялася дружина. - я тобi розповiм iсторiю, яка дiйсно вiдбулася в моєму селi на Полтавщинi вже на початку ХХ столiття i про яку менi повiдала моя бабуся. Один чоловiк у §хньому селi дуже не мирився зi своєю сусiдкою, старою бабусею. Однiє§ зими вiн цiлий мiсяць оправлявся у розбитий вiссю воза отвiр старого колеса. Коли весь його простiр заповнився замерзлими каловими масами, вiн у вихiдний день, коли люди сунули додому з церкви, вибив той кавалок гiмна на вулицю навпроти хати тiє§ баби з якою вiн конфлiктував. Люди, якi йшли з церкви, побачили неймовiрно§ товщини шматок калу i звернулися до сусiда, який спецiально стовбичив бiля сво§х ворiт. "Свят, свят, - хрестилися вони, i як воно тiльки ту людину не розiрвало, - дивувалися вони. - То баба Ерсачка, божився §§ сусiд, я сам бачив, як вона вночi вийняла кiлок з дупи, сiла i оправилася. Вона вiдьма, ви ж самi бачите. Не зважаючи на повну абсурднiсть такого звинувачення за тiєю бабою в селi мiцно закрiпилася слава вiдьми.
   - Ха-ха-ха, - зареготав Невiр. - Оце розсмiшила. Але ж жарти-жартами, а таких "вiдьом" потiм могли звинуватити у хворобах сво§х сусiдiв i вони нерiдко ставали жертвами побиття, а то й убивств.
   - Ось тут за роботу i бралися бiлi вiдьми. Вони давали сво§м пацiєнтам консультацi§, як органiзувати магiчний захист вiд дi§ вiдьомських чар.
   - I що ж це за рекомендацi§?
   - Ну, наприклад, необхiдно було увiткнути цвяха у слiд вiдьми на пильному шляху. Вважалося. Що таким чином вiдьмi наноситься рана. Або роздряпати вiдьмi лоба над самою бровою. Поява кровi нiбито теж нейтралiзувала §§ лиховiснi чари. Прийнято також було прибивати до вхiдних дверей пiдкову або ж пiдвiшувати до ключiв вiд повiтки чи шопи освячений камiнь. Аналогiчний захист забезпечували i ножицi, схованi пiд пiднiжний килимок.
   - Виходить, що прибита нашим сусiдом по дачi на вхiднi дверi пiдкова є захистом вiд вiдьом, - черговий раз посмiхнувся Невiр.
   - У нас вважають, що такi пiдкови приносять щастя. Але може щастя саме i є в повнiй блокадi вiдьомських спроб отримати нашу душу? - висловила своє припущення Тамара. - А ось скажи но менi доктор наук, професор, ти вважаєш Велику Британiю цивiлiзованою кра§ною чи нi?
   - Звичайно, вважаю, - вiдповiв Хома Iванович. - Можливо в нашi днi це взагалi найцивiлiзованiша держава свiту до яко§ нам ще рости i рости.
   - Але ж там довго iснував закон проти чаклунства, а пiсля його вiдмiни в 1751 роцi в Гертфордширi розгнiваний натовп, який запiдозрив лiтню пару в тому, що вона зачаклувала табун корiв, спочатку роздягнув старих догола, потiм прив'язав §х один до одного i кинув у рiчку. Але й цього цим людям виявилося замало. Вони витягли бiдних старих з води i забили насмерть. В 1863 роцi в графствi Ессекс група селян напала на старого чоловiка, якого вони звинуватили в тому. що вiн зачаклував дружину мiсцевого власника готелю. Старого теж кинули в рiчку, а потiм знущалися з нього, аж поки вiн не помер.
   - Хiба це не якiсь казки?
   - Це все просто iсторичнi факти. Багатовiковий страх перед привидами, здавалося, вплинув у той час у Британi§ на всi шари суспiльства. Це призвело до того, що люди почали вiрити навiть у найнеймовiрнiшi подi§. Скрiзь ширилися чутки про мерцiв, якi вийшли з могил, застрелених морськими офiцерами привидiв, вампiрiв i таке iнше.
   - I все це в такiй цивiлiзованiй кра§нi як Британiя? - продовжував дивуватися Невiр.
   - А ось вбивство так звано§ Клонмельсько§ вiдьми у 1894 роцi мало такий резонанс, що його вiдголоски прокотилися всiєю Європою. В одному мiстечку чоловiка звинуватили в тому, що вiн убив свою дружину. При цьому йому допомагав цiлий гурт родичiв. Чоловiк був впевнений, що дiлить ложе з "феєю" i тому вiн не просто вбив дружину, але й спалив §§ труп, "охрестивши" його власною сечею i курячим послiдом.
   - I що ти вчепилася за ту Британiю? Що в iнших кра§нах нiчого подiбного не було?
   - Будь ласка, ближче до нас. Польськi селяни, що жили поблизу Гданська в тому ж ХIХ столiттi спочатку вкинули стару жiнку, яку вони пiдозрювали у вiдьомствi в море, а коли вона випливла забили камiнням. У Францi§ селяни вбили чаклуна в льосi i вкинули тiло до рiчки. У 1927 роцi в Нiмеччинi селянин по рекомендацi§ чаклуна виганяв протягом двох тижнiв бiсiв зi своє§ дружини побоями так, що вона померла. В 1923 роцi в мiстi Естремадура в Iспанi§ знайшли розтерзаний труп молодо§ дiвчини. Звинуватили одного чоловiка не в убивствi i зґвалтуваннi, а в тому, що вiн вампiр i висмоктав з дiвчини всю кров. Приблизно в цей же час у штатi Пенсiльванiя, це вже США, сусiди вбили одного чоловiка, який нiбито наклав чари на iншу людину. При цьому вiн вiдмовився вiдрiзати з голови прядку волосся, щоб розчаклувати свого сусiда.
   - I пiсля всього цього, що ти менi повiдомила, ти хочеш, щоб я пiшов до яко§сь хай навiть бiло§ вiдьми? - запротестував Невiр. - Що це за людина? Твою подруга?
   - Ось читай вголос, - Тамара простягла Хомi Iвановичу газету з рекламою, якi кидають до поштових скриньок у будинках.
   - Iндивiдуальний прийом проводить спадкова провидиця i спасителька Анастасiя Iванiвна. Досвiд §§ роботи перевищує 20 рокiв. Далi наводяться §§ слова: "все частiше й частiше я стикаюся з ситуацiями, коли люди намагаючись допомогти собi, звертаються до першого-лiпшого (чаклуна, мага...), i замiсть довгоочiкувано§ допомоги отримують зворотний результат. - ситуацiя тiльки погiршується, починаються хвороби i невдачi. А причиною цього є несумлiннiсть або невмiння вiрно оцiнити ситуацiю i правильно обрати обряд. Але ж виправити чужу роботу набагато складнiше!!! Час упущено! Свою долю потрiбно довiряти не самоукам, а справжньому i досвiдченому фахiвцю!"
   - Там ще щось є?
   - Звичайно. Далi йде перелiк, так би мовити. послуг. Перераховую: "золотий" обряд на притягнення грошей та удачi в справах; звiльнення вiд алкогольно§ залежностi за один сеанс ( можна i за фото); обряди на жiночу привабливiсть та зниження ваги; повне перекриття статево§ чакри (статеве безсилля на iнших жiнок); обряд, який не має аналогiв, для нейтралiзацi§ суперникiв - ваша кохана людина зможе бути тiльки з Вами, без зрад i назавжди; зняття будь-яких магiчних впливiв: наврокiв (пристритiв), причини, родинних прокльонiв, вiнця безшлюбностi, розкриття будь-якого захисту.
   - А якi гарантi§? - посмiхнулася Тамара. - Дуже серйознi обiцянки на всi випадки життя.
   - Ось тут наприкiнцi i про гарантi§ сказано. Всi проблеми я вирiшую швидко, без зайвих слiв! На всю роботу я гарантую результат уже в день звернення.
   - Супер! А про цiну послуг нiчого не сказано?
   - Чому ж. Будуть реалiзовуватися талiсмани, обереги, фотографi§. Цiна 20 гривень.
   - Це що за сеанс? - не повiрили Тамара. - Мабуть за талiсмани бере по 20 грн. Уявляєш. За 20 гривень отримати "повне перекриття статево§ чакри". Оце так клас. Дай сюди газету. Хочу подивитися на фотопортрет. Ну звичайно, в хустинi i з рукою бiля серця. Класичний випадок.
   - А хто текст цiє§ реклами складав, ти знаєш? - лукаво запитала дружина.
   - Не схоже, що його складала та вiдьма, - задумливо прорiк Невiр. - Надто вже грамотно i продумано все зроблено. А ти знаєш хто?
   - Тебе не дуже здивує, якщо скажу тобi, що це зробила я.
   - Невiр тобi не вiрить, - посмiхнувся Хома Iванович.
   - Я подумала, а чому б не почати заробляти грошi на лохах, коли за статистикою у свiтi крутяться на "лохотронах" мiльярди доларiв. Я знайшла за оголошенням вiдповiдно§ зовнiшностi i психологiчного настрою жiнок i органiзувала з них бригаду. Вона платять менi данину. А я забезпечую безпеку §хнього бiзнесу. I вся ця iдея в мене виникла саме тодi, коли в нас якось враз все розладналося в родинному життi. В той час я перечитала гори вiдповiдно§ лiтератури i врештi-решт зрозумiла, що я є можливо головним фахiвцем з цих питань у нашiй кра§нi i цi знання просто грiх не використати. Ось так, мiй коханий. Моя юридична консалтингова фiрма надає не лише бiзнесменам-швейцарцям допомогу в налагодженнi справ в Укра§нi. Ми маємо справу з цiлим свiтом. Ну i, звичайно, так чи iнакше контактуємо з кримiнальним довкiллям. Цi захiднi бiзнесмени нiчого не тямлять в нашому життi: кому скiльки дати, щоб розпочати чи розширити бiзнес, кого треба прибрати з дороги, щоб не заважав. Це тобi не твоя бiологiчна наука. Ти ставиш експерименти над тваринами, а я - над людьми.
   - I чому ж про це ти менi нiчого не розповiла ранiше? - образився Хома Iванович.
   - Ти був не готовий. Та й вiдносини тодi у нас навряд чи можна було назвати довiрчими. А нинi, коли ти познайомився з собаками, якi розмовляють я запрошую тебе на свiтовий шабаш вiдьм, який вiдбудеться на наступному тижнi у Вiнницi. Я - органiзатор. Недаремно ж я роз'§жджаю за рахунок i пiд прикриттям своє швейцарсько§ фiрми по всьому свiтовi.
   - Чому саме Вiнниця, а не, скажiмо, Ки§в? - черговий раз здивувався Невiр.
   - А чому знаменитий "Вервольф" нiмцi розмiстили там, а не в Києвi чи Львовi. Вони знали, що робили, так як однозначно зналися з нечистою силою.
   Через декiлька днiв мешканцi укра§нського обласного центру Вiнниця були враженi скупченням шикарних лiмузинiв з iноземними номерами перед щойно збудованим п'ятизiрковим готелем на центральнiй площi. Моментально десь взялися репортери, яким вдалося пронюхати, що до Вiнницi з усiх куточкiв свiту з'§халися... вiдьми.
   Однак телевiзiйники i газетники так i не змогли довiдатися, про що йшла мова на "всесвiтньому шабашi", який посилено охоронявся найманими детективами. - Якщо хочете побiльше дiзнатися про вiдьом, - §дьте туди, де вони процвiтають, тобто в Англiю, - порадила одна iз учасниць цього всесвiтнього форуму.
   Вона була права. В добрiй старiй Англi§ вiдьми i чаклуни дiйсно процвiтають. Хоча останню iз легендарних вiдьом Алiсу Моллард спалили на ватрi ще в 1648 роцi, а попiл розвiяли за вiтром, уже в 1736 роцi закон про переслiдування за чаклунство було вiдмiнено. З цього часу професiя чаклунiв i вiдьом стала цiлком легальною. Нинi в Британi§ вiдьомським ремеслом активно займається понад 30 тисяч осiб обох статей. Вони пiдтримують зв'язки з однодумцями в iнших кра§нах свiту i влаштовують регулярнi свята.
   Хоча Невiр разом з дружиною прибув до Вiнницi на всесвiтнiй шабаш, його до зали, як не посвяченого, не пустили. В головi в Хоми Iвановича вимальовувалася така екзотична картина. Нiч. Густий моторошний лiс обов'язково бiля непрохiдного болота. Посерединi глухо§ лiсово§ галявини сто§ть оголена жiнка з розпущеним волоссям. На головi в не§ срiбна корона. В однiй руцi жiнка тримає мiтлу, а в iншiй нiж з чорним рукiв'ям. Вiдьма окреслює ножем коло i починає речитативом викрикувати чаклунськi заклинання. "У-у-у-у, - несеться §§ протяжний крик, вiд якого холоне в жилах кров. Шабаш розпочався.
   Але дiйснiсть у Вiнницi була набагато проза§чнiшою. Вiдьми i чаклуни - звичайнi люди. Журналiсти вияснили, що серед вiдьом i чаклунiв як в Укра§нi, так i в iнших державах можна зустрiти кого завгодно, починаючи з адвокатiв, банкiрiв або архiтекторiв i закiнчуючи домашньою господаркою i секретаркою. Один iз журналiстiв, який розiслав вiдповiднi анкети, довiдався, що серед магiв є володар притону i спiвробiтник ЦРУ, парламентар i страховий агент, полiцейський i принцеса.
   Невiр почекав, поки звiльниться Тамара i попрохав §§, щоб вона познайомила його з однiєю з вiнницьких вiдьом.
   - Представ мене не вченим-бiологом, а якимось ки§вським журналiстом, який прийшов взяти у не§ iнтерв'ю, - попросив вiн дружину. - Хочу самому розiбратися в усiх цих речах, якi творяться довкола мене, а також всього нашого факультету. Я вже не знаю в що вiрити. Або це просто елементарна облуда, самонавiювання, вплив параду планет, повного Мiсяця i таке iнше, або дiйсно iснує невизнана наукою телепатiя, бiополе, мiкролептони, iнопланетяни i iншi "такi щтуки".
   - Добре, я вже домовилися про твою зустрiч о 16 годинi 30 хвилин з колишньою учителькою англiйсько§ мови, а нинi однiєю з найвiдомiших вiдьом у свiтi Наталкою Милорадович. Добре? Тодi я пiдвезу тебе до §§ будинку. Але сама заходити не буду.
   Невiр був пунктуальний до хвилини, зовнi абсолютно спокiйний, хоча i дещо блiдий. Нi, напевно не вiд страху, просто до голови лiзла всiляка чортiвня. Згадав всi бiди i нещастя свого факультету, Iудине дерево, загиблих на ньому i нiби через нього людей, "Бермудський трикутник", де багато рокiв працював, собаку, який говорить, свiй скандальний виступ на Свiтовому екологiчному конгресi, власне висунення на Нобелiвську премiю, безперервнi сварки з дружиною i §хнє раптове припинення, нiби за помахом палички чарiвника i ще багато чого, про що тут не мовилося.
   Натиснув кнопку дзвiнка. Дверi вiдчинила страшна беззуба бабуся, яка нiби зiйшла з дитячих картинок про Бабу-ягу. Вона повела Невiра темним коридором до невелико§ кiмнати з низькою стелею. Там його зустрiла усмiхнена хазяйка з випещеним молодим обличчям. Шкiра на обличчi в не§ бала нiжною, як у персика. Наталка дуже висока, струнка, гарна жiнка. По §§ зовнiшньому вигляду не скажеш, що це жiнка бальзакiвського вiку, як Хомi Iвановичу повiдомила Тамара i що в не§ троє дiтей. Пiсля вiтання Невiр звернувся до жiнки.
   - Пробачте, панi Наталiє, як менi вас називати?
   - Вiдьмою, звичайно. Але, зрозумiло, бiлою.
   - Бiлою? В якому розумiннi цього слова?
   - В тому сенсi, що iснують ще й чорнi, i плутати нас не варто.
   - В чому ж тодi головна вiдмiна мiж ними?
   - Зараз поясню. Магiя - це магiя. Якщо я користуюся нею з конструктивною метою, значить, я бiла вiдьма. Якщо запускаю магiю в дiю, щоб заподiяти зло, - чорна.
   - Якщо не секрет, як ви стали вiдьмою?
   - Я закiнчила унiверситет i животiла вчителькою у школi. Одного дня по телебаченню передали програму про вiдьм, i я зрозумiла, що саме через них можна присусiдитися до потойбiчного свiту. Я написала на телебачення i ведуча цiє§ програми прислала менi потрiбнi адреси. Декiлька разiв сходила на вiдьомськi шабашi. Вони справили на мене колосальне враження. Через шiсть мiсяцiв, у вiцi 24 роки, мене зарахували до групи "вiдьмою першого ступеня".
   - I що пiсля цього ваше життя перетворилося на суцiльне задоволення тiєю владою над людьми, яку ви отримали?
   - Помиляються тi, якi так думають. У вiк науково-технiчного прогресу вiдьми недоучки, як i недоучки усiх iнших спецiальностей, нiкому не потрiбнi. Тому я, як новоспечена чаклунка, серйозно взялася за освоєння астрологi§ i кабалiстики, засво§ла цi i iншi знання. Зрозумiла, як застосовувати "первиннi елементи", куди входить багато речей вiд хвоста ящiрки до пари з нiздрiв теляти. I, звичайно ж, я переписала вiд руки товстезну "Книгу тiней". Вона передається з глибоко§ давнини як довiдник чаклунських таємниць.
   - Думаю, що немало часу витрачається i на вiдвiдування шабашiв, - заохотив до подальшо§ розмови свою спiвбесiдницю Хома Iванович.
   - Це дiйсно так, - продовжила бiла вiдьма. - Широкий загал уявляє §х собi як оргi§. Але це не так, нинi вони вiдбуваються у формi вiдомих науковцям i бiзнесменам робочих семiнарiв. На завершення вiдьмi влаштовується щось на зразок дуже строгого випускного iспиту. На ньому початкуюча вiдьма повинна продемонструвати своє вмiння передбачити майбутнє, керувати потойбiчними силами, по можливостi зцiлювати людей.
   - Як професор унiверситету вимушений визнати, що це дiйсно складний iспит, - легко посмiхнувся Невiр.
   - Саме через такi складностi лише чверть з вiдьом досягає "третього ступеня". Бiльшiсть же учениць так i залишаються на пiвдорозi до справжньо§ майстерностi. До речi, ви обмовилися, що працюєте не журналiстом.
   - У чому ж тодi складається головна майстернiсть вiдьми? - трохи присоромлено знову запитав Невiр.
   - Багато хто буде вельми здивований, якщо довiдається, що майстернiсть вiдьми знаходиться зовсiм не в тому, щоб викликати духiв i вiддавати §м накази. Так, ми робимо це, але не надто часто. Бiльшiсть часу йде на невидиму, буденну, i скажу вам як чоловiковi Тамари, роботу, що добре оплачується. Тому я, як ви вже помiтили, маю непоганий будинок i рухаюся не на мiтлi, а на новенькому японському автомобiлi, який сто§ть у гаражi.
   - А як справи у закордонних ваших колег?
   - Набагато краще, нiж у нас в Укра§нi, але розрив скорочується. Особливо тут видiляється Велика Британiя. Вiдома i найбiльша американська авiацiйна кампанiя "Пан-Америкен" органiзувала навiть груповi туристичнi по§здки за пiльговим тарифом до Англi§ на консультацi§ до найвiдомiших професiоналiв чаклунського мистецтва.
   - А хто з сильних свiту цього користується вашими послугами? - продовжував випитувати подругу дружини Хома Iванович.
   - Я не маю права називати конкретнi iмена, але повiрте, серед цих людей у нашiй кра§нi є немало керiвникiв великих корпорацiй i навiть найвищих державних управлiнцiв.
   - Ну а щось таке, щоб мене як науковця могло б дiйсно здивувати i шокувати ви могли б назвати? - доволi єхидно посмiхнувся Невiр.
   - Прощу, раз вам так хочеться, - абсолютно серйозно сказала вiдьма, - ми володiємо здатнiстю робитися невидимими. Ми нерiдко здiйснюємо власнi ритуали в парках мiста серед бiлого дня. Довкола граються дiти, люди вигулюють собак, але нас нiхто не бачить.
   - Ну добре, хоча я i науковець, а також цiлком виправдовую своє прiзвище, яке вам вiдоме, так як є прiзвищем i моє§ дружини, не вiрю в таку можливiсть, але скажiть менi, шабаш це секта?
   - Нi, це група, в яку ми об'єднуємося. Кожна з них складається з дванадцяти чоловiк i наставника - жерця або жрицi.
   - Досить про це. Скажiмо в мене сiмейнi проблеми i я прийшов до вас за допомогою. Що ви будете робити?
   - У вам нелади з дружиною, але ви не хочете, щоб про це знали друзi, спiвробiтники, сусiди, влада, священник чи навiть ваш психолог. Ви приходите до мене i виливаєте душу, а я допомагаю вам доброю порадою, наставляю на iстинний шлях у родинних стосунках.
   - Але до чого ж тут магiя? Чим тодi ви вiдрiзняєтеся вiд попа чи мого психолога - щиро здивувався Хома Iванович.
   - Поради - лише перший етап, - продовжила вiдьма. - До речi, найлегший етап нашо§ дiяльностi. Якщо вони не допомагають, єдиним виходом є магiчний ритуал. Для його здiйснення збирається весь шабаш. Чарiвним мечем окреслюється коло. Потiм ми скидаємо одяг, кропимо себе спецiальним зiллям, щоб очиститися вiд скверни, i закликаємо сили природи: повiтря, воду, вогонь, землю.
   - I як це здiйснюється?
   - Присутнi беруться за руки, Спочатку нашi рухи є повiльними, потiм вони все прискорюються i прискорюються. Нарештi все коло охоплює екстаз. Саме в цей час жриця i закликає чарiвну силу здiйснити те, що ми просимо.
   - Екстаз i магiя - неймовiрно, - вирвалося у Невiра.
   - Не всi витримують, - спокiйно продовжила вiдьма. - Я знаю жiнку теж з унiверситетським дипломом, яка порвала з нашим шабашем. Вона пояснила менi, що зробила це не з етичних мiркувань, а тому. що такi заняття доволi небезпечнi. Я з нею згодна. Вiдьом постiйно оточують духи, якi випадково можна штовхнути на небажанi дi§. Якщо звичайна людина розсердившись скаже прокльон на адресу когось, скажiмо свого сусiда, то нiчого страшного не вiдбудеться. Якщо ж вiдьма скаже: "Чорт тебе вiзьми!", наслiдки для тiє§ людини будуть дуже негативнi. Тому вiдьма має постiйно тримати себе в певних рамках, слiдкувати за тим, що вона говорить, а це доволi важка справа i таке життя не всi можуть витримати.
   - Так що ви вiд мене хочете? - звернувся Невiр до вiдьми. - Я впевнений, що моя дружина запросила мене до вас не через те, що ви щось можете допомогти менi, а тому, що вона вважає, що я можу чимось допомогти вам. Чи не так?
   - Ви дуже прониклива людина i через це я не буду ходити колами навколо головного. Ви дивилися на себе в дзеркало? Не в сенсi голiння, причiсування чи чищення зубiв. Менi ваша дружина сказала, що у вас є вже два написаних художником портрета. Висять у вiтальнi вашого будинку.
   - Ну i що ж з того. Два рiзних художники в 30 i 40 рокiв написали мiй портрет. Я не тримаю цього в секретi.
   - Ви самi звернулися до них, чи вони знайшли вас. Чи взяли вони з вас грошi?
   - Вони прийшли до мене, сказавши, що один зустрiв мене на вулицi, а iнший побачив на телебаченнi. Щось §м здалося у менi, як вони сказали, незвичним. Не схоже нiбито на iнших вiдомих §м людей.
   - А що саме, вони не сказали?
   - Вони не знали самi, але один портрет нiби купив на якiйсь виставцi в Iталi§ Ватикан, а iнший нiбито купила якась секта в Iндi§. Це в мене копi§, зробленi цими ж художниками для мене. Думаю, що вони на менi заробили немалi грошi.
   - А §х там не питали, тих художникiв, чий це портрет?
   - Вони сказали, що це §хня фантазiя. I що у реальному життi тако§ людини не iснує. Я навiть не знаю, навiщо це §м було потрiбне.
   - Я думаю, що i Ватикан i та iнду§стська секта тi портрети знищили, - вiдьма дуже гостро подивилася на Хому Iвановича. - На мою думку саме ви могли б створити нову релiгiю для Укра§ни.
   - Чому саме я?
   - Щось у вас є всерединi таке, чого немає нi в кого. Я вважаю, що лише ви здатнi органiзувати наше суспiльство на боротьбу проти сатанiзму, який в Укра§нi i свiтi став ознакою нашого часу. Вiн не пережиток давно минулого часу, а всього лише мелодраматичний аспект сучасного життя. Напевно, свiт котиться до свого логiчного кiнця. Потрiбна посвячена людина з такою страшною внутрiшньою силою, як у вас, але щоб нею вона не iнстинктивно, а цiлком усвiдомлено користувалася дуже обережно. Iудине дерево, Бермудський трикутник, собака, що говорить, те, що всi люди, якi вас знають, страшенно i якось мiстично вас бояться, хоча намагаються i не показувати цього вам i iншим. Ми перевiрили твердження вашо§ дружини, що вас боготворять студенти, що ви легендарна людина, але незважаючи на все це вони до незрозумiлого бояться вас, тремтять перед вами. Я знаю, що якби ви взяли за руку будь-яку жiнку i повели за собою, вона б пiшла за вами у вогонь i воду. Ви могли б робити з нею, та й з усiма iншими людьми, що завгодно.
   - Навiть з вами, - посмiхнувся Невiр.
   - Навiть зi мною, - серйозно вiдповiла вiдьма. - Якщо ви усвiдомите свою силу, вам не буде перешкод у свiтi i в Укра§нi. Ваш виступ на телебаченнi спричинить будь-якi полiтичнi змiни в цiй кра§нi.
   - Ну це ви вже перебiльшуєте.
   - Аж нiяк. Вам тiльки треба повiрити у сво§ сили. А повiрите ви в них, раз ви учений, лише тодi, коли зможете робити щось таке, що не пiд силу iншим людям. Це ж так цiкаво. Невже ви як учений не хочете спробувати? Невже у вас немає жадоби влади над людьми?
   - Немає.
   - Це не так. Якщо ви щирi, то ви самi себе не знаєте. Я бачила фотографiю вашого портрету на стiнi. Там ви зображенi з глобусом у руках на фонi земно§ кулi. З ваших могутнiх плечей нiби зриваються вiтри i океанiчнi течi§, а у височинi сяють зiрки. Так побачив вас художник. Дуже талановитий художник. I це при тому, що ви не посiдаєте жодно§ значимо§ посади в цiй державi i тим бiльше у свiтi.
   - Ну добре. Я згоден у власну вiдпустку, до по§здки до США, пройти стажування чи навчання у вас. Що це i як це буде? Чому ви хочете чи можете мене навчити?
   - Всiм основним окультним наукам i технологiям: вуду, технiка бомбування, спiритизму i магi§, новому чаклунству, а також один знавець викладатиме вам бiографi§ найвидатнiших чаклунiв останнього перiоду.
  
  

Роздiл УII.

  
   - Ну що ж, - звернулася вiнницька вiдьма до Невiра, коли вiн при§хав у вiдпустку до цього мiста, якому пророчили роль третього регiонального, а насправдi духовного центра Правобережно§ Укра§ни пiсля Києва i Львова. Ви вже звiльнилися? Розпочнемо?
   - Так. Я здав деканство своєму наступнику i тепер до по§здки у США на роботу в мене залишилося рiвно три мiсяцi. Два чудових лiтнiх мiсяцi, якi я сподiвався провести вiдпочиваючи десь спочатку в Карпатах, а потiм за кордоном. Але тепер про це варто забути. А ось третiй я проведу, впроваджуючи в онкологiчнiй клiнiцi Академi§ наук у Києвi розробленi мною лiки. Буду працювати з так званими "смертниками", тобто людьми, яким залишилося жити два-три мiсяцi i вони про це добре знають i усвiдомлюють те, що йдуть з цього життя. Психологiчно працювати з такими людьми надзвичайно важко. Тим бiльше, що я в останнi роки ставив експерименти виключно на тваринах. Буду з вами абсолютно вiдвертим, я прийшов до вас не тому, що хочу стати чаклуном чи вiдьмаком, i не тому, що менi все нове цiкаве. Хочу укрiпитися морально i психологiчно, щоб витримати, не зiрватися у той останнiй страшний мiсяць тут в Укра§нi серед смертникiв. Крiм того, а раптом серед ваших екзотеричних методик є щось таке, що допоможе менi виробити новi пiдходи в лiкуваннi цих приречених людей.
   - Ви не пошкодуєте. Втрата двох лiтнiх мiсяцiв проти набуття тако§ страшно§ сили. Навiть не так. Ви не будете набувати цю силу, вона у вас є всерединi. Наше завдання, як це я собi розумiю, вiдкрити цю силу для вас самих i навчити нею користуватися. На добро людям, укра§нськiй нацi§ i державi Укра§на. Це ви зможете робити i в Америцi. Дружина запевнила нас, що ви нi за яких умов не нашкодите Укра§нi i укра§нськiй нацi§. А ось коли вашi дi§ будуть спрямованi проти §хнiх ворогiв i наносити §м конкретнi, запланованi вами збитки, шкоду i ваду, тодi ми можемо сказати, що ваше навчання не пропало марно.
   - Я готовий.
   - Тодi перше запитання. Що є у нинiшньому свiтi уособленим злом? Чи є нинi держава, iмперiя зла?
   - Росiя.
   - Чи готовi ви спрямувати всi сво§ вивiльненi глибиннi сили проти цього зла, щоб шкодити i вадити його просуванню у свiтi? I словом i дiлом? Аж до повного знищення?
   - Готовий.
   - Розпочинаємо з посвячення. Воно вiдбуватиметься на тiй частинi областi сьогоднi вночi, яка нiколи не затоплювалася морем. Таким чином ви маєте пiдсилити свою нездоланну енергетику силою молодо§ Землi, яка зберiгається в самiй серединi Укра§нського кристалiчного щита, що знаходиться на Вiнниччинi. Крiм того, ця сила нiколи не перекривалася вiд Сонця i Космосу морем, яке скрiзь на нашiй планетi, крiм Вiнниччини i Житомирщини, заливало поверхню нашо§ планети. Бiльш того, американськi i нiмецькi антропогеннi клiматологи вважають, що саме на Вiнниччинi найкращi у свiтi природнi умови для життя i виробничо§ дiяльностi людини
   - I де це буде?
   - Вас завезуть туди з зав'язаними очима наступно§ ночi. Нiчого не §сти i не пити. Прошу пiдготуватися психологiчно, так як ви постанете перед вiдьминим колом абсолютно оголеним..
   - Ну i що символiзує це посвячення?
   - Посвячення у вiдьми або у вашому випадку у чарiвники, символiзує ритуальне вiдродження послушника в новiй i кориснiшiй якостi. Ми вважаємо, що ви отримаєте нове життя в родинi братiв i сестер по чарiвництву. Ви однозначно маєте скинути з себе пута духовно§ iзоляцi§, яка характерна для бiльшостi людей у цьому свiтi.
   - Але я чув, що не всiм вiдьмам необхiдно проходити через обряд посвячення. Це дiйсно так?
   - Ви правi. Багато хто з нас народився в родинах вiдьом i тому володiє наслiдковою здатнiстю до чарiвництва. У вас таких генетичних родичiв немає?
   - Не знаю. Майже всiх мо§х родичiв у 1933 роцi москалi виморили голодом. Тому перервався зв'язок поколiнь, чого вони i добивалися. Вони знищили пам'ять, яка передається вихованням i навчанням, але не в силах були знищити генетичну пам'ять. Для цього треба було винищити всiх укра§нцiв до ноги. Але цього зробити §м не вдалося, так як мiльйони укра§нцiв Захiдно§ Укра§ни в 1933 роцi були §м не пiдвладнi, бо жили не в Радянському Союзi, а в iнших кра§нах. Але нещодавно я знайшов в Iнтернетi список козацько§ старшини Лiвобережно§ Укра§ни 1725 року i там побачив свого далекого предка Iвана Невiра. Вiн був сотником Миргородського полку. Мiй батько був вiдомий на весь Радянський Союз лiкар, до якого при§здили звiдусiль, як до останньо§ надi§ i вiн людям допомагав, мiй дiд проводив у своєму селi генетичнi дослiдження ще у ХIХ столiттi i списав сво§ми спостереженнями товстелезну книгу. Моєму родовi сотнi рокiв i завжди в ньому були чоловiки, якi передавали своє не видозмiнене прiзвище власним нащадкам. Iнакше, якби хоча б в одному поколiннi були лише жiнки, воно б загубилося.
   - Так ось воно у вас звiдки, - якось прискiпливо подивилася на Невiра Милорадович. - Корiниться глибше, нiж я думала, - задумливо сказала вона. - Крiм того, Милорадовичi теж походять з полтавсько§ козацько§ старшини. Цiкаво, цiкаво.
   Вiдьма вiдпустила Невiра i вiн пiшов додому готуватися морально i фiзично до посвячення. Рiвно о дванадцятiй годинi ночi за ним за§хала машина. Коли вiн сiв на заднє сидiння розкiшного "Лексусу" його сусiдка зав'язала Хомi Iвановичу очi якоюсь приємною на дотик тканиною. Всю дорогу в машинi панувала тиша. Нiхто не проронив нi слова.
   Коли машина прибула на мiсце Невiру розв'язали очi i спитали, чи не передумав вiн, чи добровiльно вiн вступає до ордену обраних. Вiн вiдповiдав, що так. Тодi з нього скинули одяг i провели в центр лiсово§ галявини, де знаходилася з мечем верховна жриця. Вона окреслила магiчним мечем "конус сили". Потiм жриця звернулася до Всемогутнiх - богiв вiдьом, - просячи в них захисту i покровительства. Хома Iванович абсолютно голий i символiчно обплутаний товстими мотузками прослухав пастирське послання. Воно починалося такими словами:
   "Вслухайтеся у слова Велико§ Матерi, яку в давнину називали Астарта, Артемiда, Даная, Церера, Дiана, Мелузина, Арiадна, Венера та багатьма iншими iменами".
   Невiр спокiйно i з досто§нством слухав зверненi до нього слова. Вiн спiвав завченi наперед текти, танцював як iзра§льський цар Давид ритуальнi танцi i схиляв колiна перед загалом. Вiдчуття в нього були самi що не є сюрреалiстичнi. Однак, вiн iз здивуванням вiдчував, що дiйсно вивiльняється з якихось внутрiшнiх пут, якi не давали йому розкрити весь закладений в ньому природою потенцiал. Послання верховно§ жрицi до нього закiнчувалося такими словами:
   "Я, хто складає красу зелено§ землi, я, хто бiлий мiсяць серед зiрок, я - та§на вод i вiдрада серця людини. Я входжу до твоє§ душi, пiднiмись i увiйди в мене".
   Пiсля цього оголеному Хомi Iвановичу було поставлено ряд надзвичайно iнтимних запитань, а тим часом магiчний меч верховно§ жрицi був спрямований йому просто в серце.
   По закiнченнi церемонi§ Хома Iванович прорiк: "Я довiдався про два чудових слова - абсолютна любов i абсолютна iстина". Верховна жриця вiдповiла: "Всiх, хто узнав §х, ми приймемо з подвiйною радiстю. Щоб пройти через грiзнi дверi я дам тобi третє". Пiсля цього жриця поцiлувала Невiра i оголосила, що вiн готовий до посвячення у чаклунство. Потiм вона тричi обiйшла коло. В цей час iншi вiдьми стали на колiна.
   Жриця пiдiйшла до Хоми Iвановича i п'ять разiв поцiлувала його. Вiн навзаєм пообiцяв свято зберiгати таємницi культу. Пiсля цього чоловiк пiднявся з колiн i його намастили єлеєм i вином. Послабили i символiчнi пута, тобто мотузки, якими вiн був обв'язаний. Йому вручили магiчний меч для проведення кiл i вiдлякування непокiрних духiв, атам або кинджал - "зброю вiдьом", яка має силу меча, нiж з бiлим рукiв'ям i чарiвну паличку, яка, як i меч, може викликати духiв. Крiм того, Невiр отримав магiчну фiгурку, яка володiє силою талiсмана ( §§ також можна використовувати для виклику духiв) i кадило з фiмiамом, яке мало принаджувати добрих духiв i вiдганяти злих. I нарештi, вiн отримав бич, який символiзує страждання, якi терплять у ритуалах очищення. Разом з ним Невiру дали спецiальнi шнурки для скрiплення чарiвних печаток.
   Пiсля цього верховна жриця повiдомила духiв про те, що послушник став повноправним членом братства, i коло зiмкнулося.
   Посвячення вiдбувалося за всiма канонами вiдьминого календаря 1 серпня. Взагалi то шабашi вiдбуваються чотири рази на рiк: на Стрiтення (лютий), Белтейн (1 травня), Ламмас (1 серпня) i напередоднi дня всiх святих (31 жовтня). Це пов'язано з тим, що саме цi дати презентують собою конкретну фазу "колообiгу припливiв" вiдьомського календаря. Белтейн знаменує собою фазу пробудження, яка досягає максимуму до середини лiта. До свята Ламмас природа починає поступово засинати. Напередоднi дня всiх святих, давнє свято смертi, - останнiй день року з найнижчою точкою зимового сонцестояння. Стрiтення знаменує собою закiнчення царства темряви i вiдродження життя у природi.
   Таким чином, вiдьомський календар вiдображає рух само§ природи. Кожний шабаш вiдбувається в поворотнi перiоди року. Саме в цей час, за вiдьомською традицiєю, сили магi§ є наймогутнiшими.
   - Ну що ж, розпочнемо, - сказала на другий день вiдьма Наталка, - коли Невiр з'явився у не§ з самого ранку. - З вами буде працювати в моєму офiсi наш друг з Га§тi пан Жак. Познайомтеся.
   Назустрiч Невiру пiдвiвся, вiтаючи його, середнього зросту чорношкiрий чоловiк з якимись дивними очима, якi випромiнювали дику силу природи. Чоловiки окинули один одного оцiнюючими поглядами. Схоже було, що жоден з них за чимось глибоким i потаємним не поступаються один одному. Але лише на Невiра була покладена якась мiсiя i Жак це одразу зрозумiв. Вiн шанобливо опустився на одне колiно i схилив голову. На власне здивування Хома Iванович сприйняв цей його вияв поваги абсолютно природно, як i має бути.
   - Так як вам, пане Хома, прийдеться мати справу з темними сатанинськими силами цього свiту, якi навiть уже не намагаються приховувати власнi намiри, я маю на увазi дiяльнiсть росiйських сатанiстiв i §х п'ято§ колони в Укра§нi, розпочнемо ваше навчання з культу вуду i зомбi. Не секрет, що ФСБ зомбує попiв Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патрiархату, а вони в свою чергу зомбують власних прихожан. Тому вам необхiдно знати все про це, так би мовити з перших рук, - продовжила Наталка. - А тепер я вийду, а ви почнете i продовжите. Аж до тих пiр, коли Жак вважатиме, що ви готовi. Хай щастить.
   - Пропоную працювати в режимi запитань-вiдповiдей, - почав Жак. - Спочатку в загальних рисах я ознайомлю вас з вудизмом, а потiм чекаю на вашi запитання. Згода?
   - Так. I на мою думку, це був би найпродуктивнiший шлях до засвоєння мною необхiдно§ iнформацi§, - згодився Невiр.
   - Вуду, або вудуiзм, - почав вступну лекцiю Жак, - являє собою найстрашнiший вид чорно§ магi§, пов'язаний з поклонiнням змi§, а в окремих випадках i з ритуальним канiбалiзмом. Вуду§зм здавна практикувався серед нащадкiв африканських рабiв, один з них перед вами, якi мешкали у Штатах, Латинськiй Америцi i особливо в кра§нах Карибського басейну.
   - Вiд чого походить ця назва? - розпочав сво§ запитання Невiр.
   - Є декiлька вiрогiдних трактувань. Одна з них виводить слово "вуду" вiд слова "водуа". Так називали релiгiйну секту єретикiв, яка в давнi часи iснувала на пiвденному сходi Францi§. Членiв секти звинувачували, що вони розправляються зi сво§ми ворогами шляхом чаклунства. Вперше слово "вуду" було застосовано i записано католицькими мiсiонерами, якi працювали у Вест-Iндi§. Особисто ж я вважаю, що це слово походить вiд слова "водун". Мовою народностi ашантi воно означає магiчний обряд.
   - Так це релiгiя чи чорна магiя? - знову запитав Хома Iванович.
   - Вуду дiйсно пов'язано з чорною магiєю, але в цiлому, це релiгiя африканського типу. Характерною §§ рисою є те, що вiруючi стають "одержимими" богами, яким вони поклоняються. Як i в iнших мiстичних вiруваннях, схожого типу, жерцi, запам'ятайте §х iстиннi назви (хунган) i жрицi (мамбо) викликають для консультацiй духiв предкiв.
   - I як вiдбувається посвячення вiрних?
   - Воно пов'язано з двома основними обрядам: ритуалом Сонця, який називається радас (його вище божество - Дангбе, тобто бог-змiй), i обрядом Петро, того, хто дарує вiруючих магiчною силою. Якби посвячували в цей культ вас, ви б i отримали чисто укра§нське iмя Петро. Ви ж народилися в Петрiвку, чому вас назвали Хомою?
   - Дiда мого так звали. А вiн був великим авторитетом у нашiй родинi.
   - Зрозумiло, але та сила, якою ви володiєте вiд природи i про яку навiть не пiдозрювали до останнього часу надто велика для вас ноша. Саме в нiй корiння ваших постiйних проблем. Треба постiйно дiлитися нею з кимось або для вирiшення тих чи iнших проблем. Iнакше ви можете вибухнути зсередини. Це просто знахiдка для вас, що ви займаєтеся науковою роботою i постiйно пишете i друкуєте якiсь статтi, монографi§ i пiдручники. Таким чином ви скидаєте власну внутрiшню енергiю на iнших людей. Який тираж вашо§ останньо§ книги?
   - Пiдручник "Бiологiя" для середньо§ загальноосвiтньо§ школи виданий тиражем майже 500 тисяч примiрникiв.
   - Чи стало вам легше на душi пiсля його виходу?
   - Так, звичайно. Я отримав чималий гонорар.
   - А серйозно?
   - Треба подумати.
   - Якщо пустити по шляху використання вуду когось iншого, недостойного, неосвiченого i морально нестiйкого дуже багато бiди буде. Тому i обрали вас, доктора наук, професора, академiка, декана, бiолога. Ви саме та людина, яка буде користуватися своєю силою з необхiдною обережнiстю. Сталiн i Гiтлер користувалися нею зовсiм необережно i без будь-якого внутрiшнього самоконтролю. Тому i загубили десятки мiльйонiв людей.
   - Дякую за попередження, але я волiв би використовувати власну силу лише проти конкретного уособленого зла.
   - Все одно обережно. Ваш Пророк i Вчитель Тарас Шевченко абсолютно генiально сказав з цього приводу: Польща впала, та й вас придавила. Я знаю, що ви готуєтеся знищити Росiю. Обережно, бо це гора бiльша за Польщу, коли вона раптово розвалиться, може придавити уламками i вашу улюблену Укра§ну. Тому дiйте обережно, дуже обережно. Але зараз продовжу про вуду. Обряд "перетину вод", також є частиною посвячення. Вiн проводиться наступним чином: бiлу як снiг вiвцю приносять у жертву морю. Одночасно морю жертвують двох бiлих голубiв i двох бiлих курей.
   - Кривавий обряд.
   - Так. Пiд час цiє§ криваво§ церемонi§ в повiтрi лунають страшнi крики хунгана i дикi вигуки глядачiв. Обов'язковим атрибутом є ритмiчний бiй барабанiв. Взагалi то барабани заводять натовп, згадайте, як §х любили пiд час муштри в Росi§ i Нiмеччинi. У культi вуду вважають, що шкiра барабанiв зроблена iз сонячного свiтла i тому той, хто §х торкається отримує невичерпну енергiю свiтила. Крiм того, у вас в Укра§нi, де в стародавнi часи був культ бика i вепра, шкiра цих культових тварин, з яко§ робили барабани, теж мала велику силу. Вашi укра§нськi козаки не випадково пiд час битв з ворогами обов'язково використовували барабани. Про це нинi мало хто знає, але укра§нськi сотнi i полки йшли на переможнi битви пiд Жовтими Водами проти полякiв i пiд Конотопом проти росiян пiд звуки барабанного бою.
   - То ви знаєте про Укра§ну i укра§нцiв навiть бiльше за мене.
   - Це не правильно. I вам, щоб стати видатним магiчним захисником Укра§ни треба вивчати не лише магiю, але i iсторiю Укра§ни. Перед тим. як §хати до вас я засiв за пiдручники i навчальнi посiбники. Багато чого вдалося виловити i з Iнтернету. Ось такi справи. Але повернемося до нашо§ теми. Храми вуду, або хумфоси, iнколи прикрашають здавалося б абсолютно не потрiбними тут репродукцiями католицьких святих. У африканцiв вони вже давно вважаються сво§ми богами. Ерзулiя вважається такою собi Святою Богородицею вуду. Вона, як i Венера, асоцiюється з Мiсяцем. До стелi храмiв вуду пiдвiшують черевички Ерзулi§.
   - А яке реальне призначення ритуалiв вуду?
   - Вони, в бiльшостi випадкiв мають захищати общини вiд нападiв злих духiв. Культ вуду виплекав i сво§х чарiвникiв-лiкарiв. Це цiлий клан мандруючих магiв, якi для зняття хворим нервового i м'язового напруження прописують §м спецiальнi воднi мiкстури. Чарiвники вуду доволi вправнi в обернених чарах i здатнi повернути зло на будь-кого, хто його викликав. Тi, з ким це трапляються, серйозно хворiють на гострi неврози, якi в медицинi називаються "шоковий рецидив".
   - Я розумiю, що це перше ознайомче наше завдання, де ви не будете мене вчити нiяким конкретним речам. Але все ж цiкаво, якi чари застосовуються в цьому культi? - запитав Невiр.
   - Будь ласка, в магiчному арсеналi вуду є надзвичайно потужнi i дiєвi чари як для захисту, так i для нападу. Наприклад, щоб скористатися чарами Чорного Муса, необхiдно написати на аркушi паперу тринадцять разiв iм'я ворога , тодi його тiло i душа серйозно постраждають. Папiр покривають шаром порошку "чорний мус", склад якого тримається у строгому секретi, але я на практичних заняттях розкрию вам його. Потiм цей папiр спалюється опiвночi. Дуже важливо забрати з дому весь попiл вiд спалювання цього покритого порошком паперу, щоб там не залишилося i слiдiв, викликаних силами зла.
   - А можна скористатися магiєю вуду для вирiшення власних проблем?
   - Звичайно. Для того, щоб управляти свiдомiстю певно§ людини, достатньо намочити пiдошви його взуття чарiвною рiдиною, "олiєю, що викликає покору". В пiвденних районах США, де культ вуду доволi поширений, розбризкують так звану "олiю, що умилостивлює босса". Коли нога начальника торкається тако§ "наолiєно§" поверхнi шеф стає таким добрим до вас, що хоч до рани прикладай.
   - А щось у вуду є для добра?
   - Абсолютна бiльшiсть магiчних ритуалiв вуду призначенi для реалiзацi§ злих намiрiв. Ми з вами засво§мо, наприклад "згубне заклинання", яке насилає на живих сили мертвих. Спочатку створюється мiнiатюрна труна, яка освячується iменами диявольсько§ трiйцi - Метр Карефо, Повелитель перехресть i демонiв; Гран Буа, Владика нiчно§ землi i нiчних лiсiв; i Барон Субота, Повелитель цвинтарiв. Але головне тут певнi магiчнi заклинання, якi ми з вами вивчимо. Пiсля цього домовина вiдправляється за призначенням i отримувач цього "подарунка" вiдправляється в кращий свiт.
   - I ви навчите мене всiм цим заклинанням?
   - Так, научу. Але головне, як на мене, навчитися зомбувати людей, а також перетворювати на зомбi мертвякiв.
  
  
  
  
  
  
  

Роздiл УII.

   Декан бiологiчного факультету Хома Iванович Невiр допрацьовував на цiй посадi останнi тижнi. Через пiвтора мiсяцi вiн мав приступити до виконання обов'язкiв професора мабуть найпрестижнiшого у свiтi Гарвардського унiверситету у США. Уже була узгоджена з ректором кандидатура наступного декана. Ним мав стати, як i планував Невiр, його давнiй друг i заступник професор Петрусь. Вибори декана мали перетворитися на пусту формальнiсть, так як колектив факультету переносив всi чесноти Невiра i на його заступника, сподiваючись, що з вiд'§здом старого декана до Америки новий продовжить здiйснювати дуже успiшну для факультету полiтику свого попередника.
   Невiр сидiв у своєму кабiнетi i переглядав оперативну iнформацiю, надану йому секретаркою, коли до кабiнету зайшов стурбований Петрусь.
  
  -- Щирий привiт моєму наступнику, - широко посмiхнувся Невiр. - Якiсь проблеми?
  -- Та з'явилася тут одненька, - невесело посмiхнувся Петрусь.
   - Викладай.
   - Хтось розпускає чутки, що ми з тобою знаємося з сатанинськими силами i через це мене обирати деканом не слiд.
   - Це ти серйозно чи це в тебе з самого ранку такi жарти? - здивувався Невiр. - У нас же тут не якийсь "лохотрон", а солiдна столична науково-навчальна органiзацiя. Я сподiваюся, що у нас спiвробiтники є людьми рацiональними i нi в яку дурню собачу не вiрять.
   - А в те, що собаки можуть розмовляти ти бiолог зi свiтовим iм'ям вiриш? - з гiркотою запитав Петрусь.
   Невiр знiтився i вiдвiв у бiк погляд.
   - Ну це зовсiм iнше, - продовжив вiн. - ми просто не знаємо всього. Напевно хтось провiв серiю бiологiчних експериментiв з цим собакою i добився генiальних результатiв. Пам'ятаєш, як подiбне описано у "Собачому серцi" Булгакова? Професор Преображенський.
   - Хто ж це такий? - запитав Петрусь. - Ти знаєш у Києвi бiолога чи лiкаря такого рiвня? Я, наприклад, знаю лише одного такого.
   - I це кого ж?
   - Тебе, дорогого. Скажу вiдверто, я вiдразу тебе запiдозрив. Де ще є мiкробiолог, клонувальник i лiкар в однiй особi. Я, крiм тебе, бiльше нiкого такого не знаю.
   - Сподiваюся, ти не будеш поширювати сво§ здогадки, так би мовити, серед широкого загалу.
   - Могила. Я не знаю, що ти там почнеш витворяти в Гарвардi, де суто матерiально-технiчнi i фiнансовi можливостi для проведення експериментiв не зрiвняннi з нашими.
   - Ну добре вже про мене, - почухав свого високого лоба Хома Iванович. - Я §ду, а ти залишаєшся. Що нам робити з тими чутками, якi хтось цiлеспрямовано розповсюджує, щоб тебе не обрали на декана. Яка, так би мовити, анатомiя цих чуток.
   - В загальному контекстi менi вiдомо, що навiть у тiй кра§нi, куди ти §деш, тобто у США в 1978 роцi декiлька вiдомих фiрм Америки опинилися перед реальною загрозою повного краху через чутки.
   - Ну й що ж про них розповiдали?
   - Ну, наприклад, про те, що значна частина §хнього капiталу знаходиться в руках вiдомо§ в той час сатанинсько§ секти Муна, що вони знаходяться у зговорi з самим дияволом тощо. Створюваний десятилiттями високий авторитет цих фiрм почав падати в очах набожних американцiв вже не по днях, а по годинах.
   - Ну i хто ж поширював такi чутки, - запитав Невiр. - Вдалося вияснити §хнє джерело?
   - Так, ними виявилися фундаменталiстськi релiгiйнi общини, розмiщенi на пiвднi США. Їх пастори говорили в сво§х проповiдях про небезпеку самого iснування цих фiрм i компанiй.
   - Ну один же до одного, як поширюють чутки Укра§ною росiйськi спецслужби через попiв §хньо§ так звано§ Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патрiархату. Я в минулому роцi ховав на Полтавщинi свою тещу i запросили §§ вiдспiвувати мiсцевого попа, iншого в селi просто не було, Московського патрiархату. I ось коли вже була тризна цей пiп добряче хильнув, нажерся до вiдвалу i гикаючи завiв своє§. Каже: оце НАТО нам зовсiм не потрiбне. Це сатанинська органiзацiя, яка воює з Богом i православ'ям. I так далi. А тексти цих проповiдей складають у ФСБ в Москвi. Чи не так?
   - А в моєму селi на Рiвненщинi у такiй же церквi Московського патрiархату, яку в нас називають "кацапською" пiп проповiдує, що нiяких укра§нцiв i в природi не iснує, а є лише "русские". I нiхто його не вiзьме за сраку. Ось така в нас влада i такi в нас люди. А ти хоти, щоб хлiб родив, коли таке твориться.
   - Ну цей пiп на Полтавщинi нiяких аргументiв на користь свого твердження, що НАТО є сатанинською органiзацiєю не наводив. Але ж американцi не є настiльки марновiрними. Їм потрiбен хоча б формальний привiд. Чи не так?
   - Так точно. Вони як доказ приводили "розшифрування" емблем тих чи iнших компанiй.
   - I що ж це були за аргументи? Чого вони там накопали, цi попiки.
   - Та не будемо далеко ходити. Думаю, що i ти та твоя родина користуєтеся продукцiєю вiдомо§ американсько§ компанi§ "Проктер енд Гембл".
   - Та §§ майже всi знають у нас. Що ж там у них "сатанинського" вiдкопали? Це ще бiльший маразм, нiж iз НАТО.
   - Згоден, - посмiхнувся Петрусь. - Зокрема, на емблемi цiє§ фiрми до даного скандалу зображалося обличчя старо§ людини у формi серпу мiсяця, яке повернуто до 13 зiрок. Зiрки символiзували 13 штатiв Америки, якi iснували тодi, коли створювалася ця фiрма.
   - I який же тут кримiнал на думку попiкiв? - аж пiдскочив експансивний Невiр.
   - Серпоподiбний мiсяць, на думку пасторiв, надто прозорий натяк на секту Муна i на §§ засновника, втiлення антихриста. Диявольський вимисел проглядав нiбито в тому, що зiрки на емблемi розташованi у формi цифри 666, тобто числа сатани вiдповiдно до iнтерпретацi§ вiрша з роздiлу 13 Книги Вiдвертостей.
   - Так ось звiдки ростуть ноги вiдмiни, нiбито на чисельнi вимоги вiруючих, потяга, за номером 666, який ходив з Києва. Нiякi то не вiруючi. То все тi ж попiки Московського патрiархату. Той потяг десятки рокiв ходив за часiв СРСР по своєму маршруту i жодно§ катастрофи чи хоча б аварi§ в нього не було. А в той же час по§зди з "богоугодними" номерами розбивалися, сходили з рейок, а два з "сприятливими" номерами навiть згорiли десь в Росi§, спаливши сотнi людей заживо. От дебiли!
   - Так, це все, як ти кажеш, дурня собача, хоча ця дурня i не стосується собак, що вмiють говорити, - серйозно сказав Петрусь. - Але перемогти в боротьбi з чутками потужнiй свiтовiй фiрмi не вдалося i вона капiтулювала. В квiтнi 1985 року вона забрала геть з усiх етикеток цю "сатанинську" емблему i до нас в кра§ну пiсля 90-х рокiв потрапила вже без не§ . Та про цю iсторiю в Укра§нi нiхто нiчого й не знає.
   - А ти звiдки знаєш? - здивувався Невiр, дивлячись на свого заступника.
   - Для того, щоб перемогти в боротьбi з чимось, в даному випадку з несприятливими для мене чутками, якi хтось цiлеспрямовано поширює факультетом, треба знати саму сутнiсть проблеми.
   - То в тебе i в цiй ненауковiй справi справжнiй науковий пiдхiд, - засмiявся Невiр.
   - А що ж робити, якщо я доктор наук i професор, - i собi посмiхнувся Петрусь. - Ось я i вивчаю, так би мовити i кажучи по-бiологiчному, анатомiю чуток. 12 жовтня 1969 року до детройтсько§ приватно§ радiостанцi§, яка спецiалiзувалася на поп-музицi зателефонував невiдомий, який повiдомив про власне вiдкриття. Виявляється, якщо прокрутити композицiю "Бiтлз" "Революцiя N 9" навпаки, можна почути слова "збудораж мене, мертвяк". Той же чоловiк повiдомив також, що в iншiй композицi§, якщо забрати всi додатковi шуми, можна виразно почути, як Джон Леннон шепче: "Я поховав Пола". При цьому вiн нагадав редакцi§, що Пол Маккартнi вже довгий час не з'являється на публiцi.
   - I що ж, iсторiя мала продовження? - щиро здивувався декан.
   - Ще й яке, - продовжив Петрусь. - Через два днi одна з високотиражних американських газет опублiкувала статтю в якiй стверджувала, що Пол Маккартнi помер. При цьому було наведено безлiч рiзноманiтних "доказiв". Виявляється, знаменитий музикант ще в 1966 роцi загинув а автокатастрофi, пiшовши з чергового запису квартету у пригнiченому станi. На обкладинцi одного з альбомiв, здається "Sergeant Pepper" на рукавi Маккартнi видно значка з буквами ОРД, що означає "офiцiйно оголошений мертвим". З iншого боку обложки всi музиканти групи знятi анфас, крiм Пола. На диску "Abbey Road" Джон Леннон знятий в одязi священника, Ринго Стар весь в чорному, як працiвник похоронного бюро. Гаррисон взагалi одягнений як копач могил. Пол же Маккартнi переходить вулицю босим. А всiм вiдомо, що за тибетськими звичаями мертвих ховають босими.
   - Ну й нагородили стiльки всяко§ дурнi. Хто ж у таке повiрить?
   - Там ще один цiкавий "доказ" наводився. Як уже абсолютно залiзний аргумент. На обкладинцi цього диску було сфотографовано автомобiль марки "фольксваген", який стояв бiля тротуара. Його реєстрацiйний номер абсолютно чiтко проглядався i був "28 IF". А всiм вiдомо, що вiк Пола Маккартнi на той час складав 28 рокiв. Англiйське ж слово "if" означає "якби". Тобто, нiбито прямий натяк на те, що якби Маккартнi був живий, то йому було б 28 рокiв.
   - Ну i якi наслiдки з усiє§ цiє§ дурнi?
   - "Новину" пiдхопили i iншi засоби масово§ iнформацi§. Почалися напади божевiлля серед прихильникiв знаменито§ рокгрупи. Полу навiть прийшлося виступити зi спростування абсолютно безпiдставних чуток в часописi "Лайф". В цьому ж журналi помiстили фотографiю Маккартнi. Але якийсь чудило подивився на не§ на просвiт i побачив, що з iншого боку сторiнки зображений на рекламi автомобiль, який нiби вiдсiкає голову рокзiрцi. Всiлякi спростування Маккартнi тiльки пiдiгравали чутки. Почали говорити, що замiсть Пола виступає його двiйник.
   - Повний амбець, маразмо-дурiзмо-iдiотизмо-дебiлiзмо, - знову засмiявся Невiр. - Але це цiкавi факти. А який механiзм запуску тiє§ чи iншо§ чутки?
   - Механiзм розповсюдження чуток "запускається" в бiльшостi випадкiв якоюсь конкретною подiєю. Вона природно притягує до себе увагу певно§ групи людей. Цi люди, як правило, не володiють всiєю iнформацiєю про причини i наслiдки цiє§ подi§, але намагаються вiдтворити цiлiсну картину того, що вiдбулося з окремих шматкiв. Чим бiльше елементiв цiє§ картини вiдсутнi, тим бiльше ця картина доповнюється людською уявою. Врештi-решт вибирається найiмовiрнiший чи найбiльш пiдходящий варiант трактування того, що вже вiдбулося чи вiдбувається саме нинi. В подальшому цей варiант вважається бездоганним, а про iншi вже нiхто i не згадує.
   - Ну, а в твоєму чи то пак нашому випадку, що є основою для виникнення чуток?
   - Фактом є те, що ти, тобто декан бiологiчного факультету §деш на роботу до Америки в найпрестижнiший унiверситет свiту. Тебе треба замiнити на цiй посадi достойною людиною i на роль цiє§ людини обрали саме мене. Безперечно, iснують люди, якi вважають, що моя кандидатура не є iдеальною чи хоча б однiєю з кращих на цю посаду. Так як у тебе таких проблем не виникало, то можна зробити цiлком обґрунтований висновок, що мiй авторитет у колег не є, м'яко кажучи, адекватним твоєму. Крiм того, ми з тобою друзi i можливо, що хтось вважає, що ти просто залишаєш мене тут "стерегти мiсце" декана i по поверненнi займеш його знову. Тобто, люди вважають мене фiгурою несамостiйною, тобто просто марiонеткою.
   - Ти однозначно не марiонетка i цi люди дуже скоро зможуть у цьому переконатися. - запевнив друга Невiр. - Того, хто поширює такi божевiльнi чутки треба шукати серед нашого найближчого оточення. Дiйсно, нерiдко в основу виникнення чуток лежить достовiрний факт, який людина побачили "на власнi очi". Здавалося б, яку волю фантазi§ тут можна дати? I тим не менше кримiнологи i юристи давно помiтили, що людство явно переоцiнює власнi здiбностi у сприйняттi фактiв.
   - Один iз засновникiв судово§ психiатрi§ безлiч разiв проводив експерименти на лекцiях зi сво§ми студентами медиками, людьми, якi мали б бути особливо уважними в силу §хньо§ майбутньо§ спецiальностi. I отримав вражаючi результати. Вiн найняв актора з театру, який на однiй iз лекцiй увiрвався до велико§ аудиторi§, де знаходився увесь курс i почав проголошувати щось незрозумiле. Цей актор був одягнений як для карнавалу i взагалi здавалося б спецiально робив усе, щоб його нiколи не забули. Iнцидент тривав не бiльше за 20 секунд, бо цей психiатр виставив вламувача за дверi.
   - Про такi експерименти я чув i в медичному унiверситетi. На лекцi§ з психiатрi§ один професор про них розповiдав. Але сам чомусь §х не проводив, - згадав сво§ студентськi роки Невiр.
   - Не чекаючи нi секунди класик судово§ психiатрi§, а це був знаменитий Клапаред, поставив кожному студенту 11 запитань. При цьому виявилося, що в середньому правильних вiдповiдей було менше половини. Крiм того, розходження у вiдповiдях були значними. Клапаред вдягнув актора в довгу блузу, бiлi рукавички, коричневий шарф, волосся ховалося пiд фетровим капелюхом. В однiй руцi вiн тримав вишукану палицю, а в iншiй трубку для курiння. Студенти не розгледiли навiть рукавичок, а капелюх в багатьох виявився солом'яним або навiть цилiндром.
   - Ну i який висновок для судово§ медицини винiс цей науковець?
   - Було експериментально доведено, що свiдки дають показання, бiльше виходячи iз ступеня ймовiрностi, нiж iз того. що вони помiтили. Увiрватися на лекцiю мiг якийсь ексцентрик або анархiст, тому вiн i мав на головi цилiндр i був обмотаний червоним "революцiйним" шарфом.
   - А яке вiдношення все це має до механiзму виникнення чуток? - здивувався Невiр.
   - Саме безпосереднє. Абсолютно точне свiдчення є винятком. Свiдки дають неправдивi свiдчення з такою ж впевненiстю, що i правильнi, будучи в однаковiй мiрi щирими. Те, що ми заявляємо, часто-густо вiдображає швидше за все стереотипи нашого мислення, нiж побачене насправдi. Навiть якщо в декiлькох свiдкiв показання спiвпадають, то це не означає, що вони вiрнi. Ми маємо природну схильнiсть до мiфiв i це служить живильним середовищем для виникнення i циркуляцi§ чуток.
   - Дiйсно, в Києвi iснує декiлька мiфiв або так званих "мiських iсторiй", Це свого роду такi собi мiнi-казки i §х поява навiть не пов'язана з конкретним випадком. - знову посмiхнувся Невiр. - Зовсiм нещодавно по Києву ходила чутка, що в одному з супермаркетiв маленьку дитину нiбито вкусила змiя, яка виповзла iз зв'язки бананiв. Остання в свою чергу знаходилася у вiдповiдному упаковочному ящику. Дитину доставили до лiкарнi, де вона i померла.
   - Поступово такi чутки перетворюються на легенду i вона починає мандрувати вiд мiста до мiста. час вiд часу якийсь новий оповiдник надає iсторi§ сучасного звучання, запевняючи, що ця iсторiя трапилася цим лiтом саме в §хньому мiстi.
   - Мене завжди дивувала живучiсть легенди про крокодилiв, яких хтось випустив до Днiпра або до каналiзацiйно§ мережi мiста i вони там розплодилися i нападають на людей. Чому колективна пам'ять киян так довго зберiгає цю iсторiю? Це для мене загадка. Якась родина нiбито привезла десь з "забацано§" пiвденно§ кра§ни цiлий виводок маленьких крокодилiв i втомившись §х годувати i взагалi няньчитися з ними випустила §х в каналiзацiю. Харчуючись всiлякими вiдходами i пацюками крокодили не лише вижили, але й почали розмножуватися.
   - Просто Ки§в багато в чому мiстичне i сюрреалiстичне мiсто, тому тут уява людей завжди вражена чимось надприродним, нехай навiть це таємниця iснування пiдземного свiту в столицi. Бiльш того, на початку ХХI столiття в мiстi-гiгантi, яке дуже швидко розвивається i розростається, цiй чутцi неминуче надається мiстичне звучання.
   - Саме життєздатнiстю циркулюючих у суспiльствi мiфiв пояснюється постiйна поява таких чуток, як про привид "голосуючого" на дорогах. Таксисти розповiдають, що §хню машину зупиняє якась людина в темному балахонi, схожа на католицького ченця. Вiн сiдає на заднє сидiння i починає досить нерозбiрливо проголошувати рiзнi пророцтва. Скажiмо такого штибу: лiто буде надзвичайно жарке i весь врожай пропаде, а восени пiдуть кривавi дощi або потечуть рiки кровi. Водiй озирається назад i бачить, що нiкого на сидiннi вже немає.
   - Менi дивно, що в епоху свободи iнформацi§ i Iнтернету, - здвигнув плечима Петрусь, - продовжує, як i багато столiть до того, жити §§, так би мовити, чорний ринок. Але, напевно, такою є людина i суспiльство, яке вона створює. Чутки неодмiнно вiдображають клiмат у суспiльствi. Як на мене. то чутки це намагання перекласти на когось чи на щось колективне незадоволення, недовiру, неприязнь, нарештi власний страх. Я вважаю, що раз чутки поширюються, значить це комусь потрiбно. I чим бiльше тих, якi хочуть поширювати чутки i тих, якi §х iз задоволенням слухають, тим легше вiриться в самi неймовiрнi побрехеньки.
   - Ну добре, - перервав розмову Невiр. - Переходимо вiд загальних мiркувань i iнформацiйного забезпечення проблеми до розробки шляхiв §§ вирiшення. Будемо боротися з чутками, так би мовити "бiологiчними" методами.
   - А це як?
   - Зараз почуєш.
  

Роздiл УIII.

   Рiвно через рiк Невiр при§хав у вiдпустку з Америки додому i сидiв у кабiнетi декана бiологiчного факультету Петруся на незвичному для себе мiсцi вiдвiдувача, а не хазя§на. Зустрiвшись, чоловiки мiцно обнялися, щиро посмiхаючись один одному.
   - А для тебе Гарвард пiшов на користь, - похитав головою Петрусь. - Помолодшав рокiв як мiнiмум на п'ять. Може i менi спробувати.
   - В мене ще чотири роки контракту залишилося, але я вже зондую грунт для того, щоб саме ти замiнив мене на тiй посадi в Гарвардi та ще й в моєму кабiнетi, коли я повернуся додому, - приязно сказав Невiр. - Але треба для вирiшення цiє§ проблеми неодмiнно ще багато чого зробити. Зокрема, тобi потрiбно написати декiлька статей до §хнього журналу. Актуальнi теми я тобi зараз назву.
   - Зачекай. Будь ласка, зачекай з актуальними темами. - посмiхнувся Петрусь, - краще розкажи менi, як там тобi жилося в Штатах. Професiйних особливостей поки що не торкайся. Як там живуть американцi?. Що найбiльше тобi кинулося в вiчi? Якi стереотипи прийшлося ламати, так би мовити, до ноги?
   - Будь ласка, перше, що менi кинулося у вiчi, так це дивне вiдношення американцiв до температури середовища §хнього проживання. Лiтом температура в кампусi нашого унiверситету iнодi сягала 40 градусiв за Цельсiєм, американського Фаренгейта займати не будемо, хоча менi було не легко звикнути до §хньо§ температурно§ градацi§. Вiдносна вологiсть повiтря - 100 вiдсоткiв. Але в примiщеннях завжди холодно, як в м'яснiй крамницi. Зимою ж температура може опускатися нижче мiнус десяти градусiв, а в цей же час в американських будинках вона пiднiмається до 30 градусiв Цельсiя. Уяви себе закутаним у шубу у саунi.
   - Щось у цьому, звичайно є, - задумливо протягнув Петрусь. - один середньовiчний схоласт ставив запитання перед церквою чи можна пекло визначити як мiсце, де страшний холод чергується зi жахливою спекою? Вiн вважав, що не можна, так як при переходi вiд однiє§ нестерпно§ температури до iншо§, прямо §й протилежно§, людина вiдчуває мить справжнього блаженства. - То що ж це за пекло? - запитував схоласт.
   - Американцi дiють за принципом, що температура в примiщеннi вважається пiдходящою, якщо ви можете в нiй носити одяг прямо протилежний тому, який вiдповiдає сезону. Коли назовнi холодно, вдома ви ходите в майцi i шортах. Якщо ж на вулицi спека i в повiтрi сто§ть марево, вам в примiщеннi буде комфортно в товстому вовняному светрi.
   - Пам'ятаю iсторiю про те, яка буча зчинилася в США, коли §хнiй президент Джиммi Картер запропонував кожному американцевi з метою економi§ електроенергi§ потурбуватися про те, щоб температура в його будинку взимку була плюс двадцять, - прицмокнув язиком Петрусь.
   - Ти абсолютно правий. Здавалося б цiлком комфортна температура. Але американцi так не вважають. З таким же успiхом будь-який президент цiє§ кра§ни мiг би пояснювати сво§м громадянам, що з метою економi§ фруктiв вони повиннi вiдмовитися вiд улюбленого всiма яблучного пирога.
   - Коли я був у Штатах у вiдрядженнi мене здивувала вивiска на багатьох кiнотеатрах: "заходь сюди, тут прохолодно". Лiтнiй перiод тут найбурхливiший для кiнопрокату. Холод - одна з основних розваг американцiв влiтку, тому люди беруть з собою в кiно светри, особливо якщо температура надворi досягає 35 градусiв за Цельсiєм. Якщо §х не взяти, то американцi б сидiли на стiльцях в кiнозалi цокаючи вiд холоду зубами. Ось тiльки менi так i не стало зрозумiлим, чим визначається така §х поведiнка.
   - Для багатьох не американцiв це залишається загадкою. Але думаю, що менi вдалося вiдкрити причину цього дивного явища. Одержимiсть перевертати температуру на свiй лад, по-моєму, говорить нам немало про Сполученi Штати. Думаю, що це просто елементарна боязнь чогось недоотримати в життi. Для §х предкiв, якi прийшли на цей багатющий континент, i §х сьогоднiшнiх нащадкiв просто уникнути бiдностi i голоду було явно недостатньо.
   - Але ж у нинiшнiх Штатах мiльйони бiдних людей, - запротестував Петрусь.
   - Дiйсно, §х можна зустрiти ледь не кожному кроцi в центрi великих мiст, - пiдтвердив Невiр. - Але справа в тому, що i вони роздiляють "американську мрiю", тобто i у них колись буде всього набагато бiльше нiж вони зможуть з'§сти, зносити, будинок буде набагато бiльший, нiж реально §м потрiбен тощо.
   - А як у них з порядком у домi? - скинув брови догори Петрусь.
   - Я був у Великобританi§ на стажуваннi i довiдався там, що в цiй кра§нi навiть середнi класи вiтають певну неохайнiсть у домашньому iнтер'єрi. Якщо в будинку стерильна чистота вона кажуть, що тут нiби нiхто i не живе. Хiба можна скувати ланцюгами дiтей, щоб вони чогось i десь не накидали. - кажуть британцi. В Штатах все iнакше. Дiм у американцiв має бути максимально досконалий в усьому, коли до вас прийдуть навiть непроханi гостi. Безпорядок у домi так же немислимий, якби ви пiшли на званий прийом з величезною плямою вiд чогось непристойного на власному костюмi.
   - Але ж американцi доволi простi i навiть грубi у спiлкуваннi, - заперечив Петрусь.
   - Це ще один мiф, який розповсюджують люди, якi у США нiколи не були, - поспiшив висловити сво§ враження Невiр. - Громадяни США надзвичайно вихованi i ввiчливi. Але чомусь увесь свiт думає, що вони не такi.
   - Так, я навiть можу змалювати тобi зустрiч двох американцiв, як §§ уявляють собi iноземцi. "Грубими i крикливими голосами два американцi вiтаються, ляскаючи один одного по плечах i волаючи: "Ага, ось i ти, сучий сину. Привiт, здоровий був малюче. Як живеш-можеш, старий". I так далi. Можливий варiант, коли вони одразу починають махати кулаками або стрiляти один в одного.
   - Ха-ха-ха, зареготав Невiр. - Оце так сцена. Все це в США зовсiм не поширене. Бiльшiсть американцiв спiлкуються один з одним в такiй манерi, що вона припала б до смаку навiть церемонiймейстеру на iмператорських похоронах у Японi§.
   - Ну змалюй менi, будь ласка, зустрiч кiлькох американцiв на вулицi.
   - Дуже прошу. Ти зустрiв на вулицi свого давнього знайомого, який розмовляє з двома тобi не вiдомими людьми. Ось як все це зазвичай вiдбувається.
   - Твiй друг: Джон, я дуже радий тебе бачити. Я хотiв би тебе познайомити з Саймоном i Франком.
   - Саймон: Менi надзвичайно приємно познайомитися з вами, Джон.
   - Ти: Я дуже радий познайомитися з вами, Саймон.
   - Френк: Я щасливий познайомитися з вами, Джон.
   - Ти: Я просто не маю слiв, щоб виразити свою радiсть, що зустрiв вас, Френк.
   - Твiй друг: Як ся має твоя дружина, Джон?
   - Дуже дякую, вона в порядку.
   - Твiй друг: А тво§ дiти?
   - I у них все добре.
   - Я дуже радий за тебе, Джон.
   I так далi i тому подiбне. Наприкiнцi цього обмiну всiлякими церемонiйними виразами вам потиснуть руку шiсть разiв кожний, здоровкаючись i прощаючись.
   - Так що менi, готуючись до по§здки до Штатiв, треба буде добряче в тебе проконсультуватися, - похитав головою Петрусь. А то ще встряну до яко§сь халепи.
   - Через чотири роки я вже буду мати повнiше уявлення про Америку i американцiв. - запевнив свого друга Хома Iванович. - Наприклад, пiсля будь-яко§ дружньо§ зустрiчi неодмiнно необхiдно попрощатися з кожними гостем, який iде, додавши при цьому, що знайомство з ним було для вас найприємнiшою подiєю у життi, навiть якщо за увесь вечiр ви не сказали один одному жодного слова.
   - Але ж американцi дiйсно люди доволi невимушенi, - продовжив розмову Петрусь. - Хiба не так?
   - Так то воно так, але при всьому цьому §х правила неофiцiйного етикету такi ж надуманi, як i тi, якi використовуються серед представникiв дипломатичного корпусу. За кордоном вважають, що "невимушений" означає "розкований". Але в США, щоб виглядати невимушеним треба добряче напружитися. Якщо ви забiгли до когось на хвилинку, то фразу "Як ся маєте?" будете вимушенi сказати з величезним пi§тетом. Це означає, що ваша зустрiч найщасливiша у свiтi подiя з того часу як вражений Ромео вперше побачив Джульєтту.
   - Менi кинулося у вiчi, - продовжив Петрусь, - що американцi, якi не будучи до того знайомими, зустрiчаються за кордоном, неодмiнно проходять цiлий ритуал, так би мовити, географiчно§ iдентифiкацi§. Вiн теж входить до кодексу хорошого тону.
   - Так, неодмiнно треба запитати з яких ви кра§в, тобто штату, - посмiхнувся Невiр. - При цьому називається не лише штат, але й мiсто, звiдки ви при§хали, скажiмо до Лондону чи Парижу. Потiм розмова продовжується довкола того, що хтось колись у цьому штатi, а то i в цьому мiстi був. Або там колись був двоюрiдний брат вашо§ троюрiдно§ тiтки. А може вiн там i жив, правда зараз не пам'ятаю нi його iменi, нi прiзвища. Потiм вiн з цього вашого штату пере§хав не то до Маямi у Флорiдi, не то до Анкорiджа на Алясцi. Але все це вже не має нiякого значення, так як географiчний зв'язок встановлено, доведено i з приводу цього зроблено декiлька поштивих зауважень.
   - Я помiтив, що в американських супермаркетах скрiзь черги, - продовжив власнi враження вiд Америки Петрусь. - I це не тому. що не вистачає товарiв. Причини черг не тi, якi були в ки§вському гастрономi на Хрещатику в добу "розвинутого соцiалiзму", коли не вистачало нiчого, навiть найелементарнiшого i найпотрiбнiшого. Просто американцi пристрасно люблять ходити на закупи. В тих мiсцях, де давнi нацi§ ставлять пам'ятники сво§м видатним особистостям, вони зводять шопи.
   - Так, - згодився Невiр. - Саме вони є гордовитими символами американсько§ величi. Правильно ти звернув увагу i на черги. I це при тому, що будь-яких мислимих i немислимих товарiв в Америцi просто неймовiрна кiлькiсть. Це черги за ... продавцями. Величезний надлишок товарiв поєднується тут з недостатньою кiлькiстю продавцiв.
   - Я теж звернув увагу на двi особливостi торгiвлi, якi кинулися менi у вiчi лише за декiлька днiв перебування в Америцi.
   - Ну й що ж це за особливостi? - запитав Невiр,
   - Чим менше товарiв на вiтринах, тим престижнiшою є крамниця i тим дорожчi в нiй товари. В деяких надзвичайно дорогих крамницях Америки взагалi вважають, що цiнники на товарах неймовiрно спотворюють самий його вигляд.
   - Браво, друже. - зааплодував Невiр, - я теж звернув на це увагу. Але я вважаю, що гордiстю Америки все ж є не крамницi промислових товарiв, а грандiознi продовольчi шопи. Найколосальнiший бакалiйно-гастрономiчний шоп, який я коли-небудь бачив, був у Пейджi штату Арiзона. Пейдж - маленьке мiстечко посерединi пустелi. Величне примiщення пiднiмається з не§ у безхмарне небо. Полицi з сотнями видiв хлiба мають протяжнiсть футбольного поля. Я нарахував дев'яносто сiм рiзноманiтних видiв кефiру. Французьких вин бiльше, нiж можна собi уявити в будь-якому французькому супермаркетi. Величезнi гори найрiзноманiтнiших морських продуктiв за тисячу миль вiд моря. Величезнi вежi найрiзноманiтнiшо§ i найвибагливiшо§ §жi. Все це холодне i свiже, дякуючи постiйному кондицiонуванню повiтря i використанню установок штучного пiдтримання продуктiв у свiжому станi, якi є тут у величнiй кiлькостi.
   - Згоден з тобою, - закивав головою Петрусь, - в усьому свiтi люди, якi живуть у пустелi, пристосовуються до жорстких умов життя, живучи в наметах i юртах, щоб мати можливiсть легко перебратися туди, де є вода. Вони впродовж тисячолiть навчилися берегти воду i §жу. У них дуже обмежений рацiон харчування. Америка - єдина кра§на на свiтi, мешканцi пустель яко§ вважають i вiрять в те, що мають право i можливiсть жити там точно так, як i в центрi великого комфортабельного мiста.
   - Америка, не зважаючи на §§ величезнi розмiри, є доволi унiфiкованою кра§ною, - продовжив свою розповiдь про життя в цiй кра§нi Невiр. - Щоправда кожен штат має власну вимову i власний акцент американського англiйського. А може i не кожен штат, а певна група штатiв. Я ще в цьому не розiбрався. Але є мiста, якi нiби випадають iз американського "плавильного тигля".
   - I що це за мiста? - здивувався Петрусь.
   - Я давно мрiяв потрапити до Нового Орлеану.
   - Чому саме до цього мiста?
   - Я знав, що французи в 1803 роцi продали Новий Орлеан американцям - разом з з усiєю територiєю штату Лу§зiана - трохи бiльше як за одинадцять мiльйонiв доларiв. Не посмiхайся так саркастично, на той час це була величезна сума. I з того часу це мiсто з якоюсь манiакальною впертiстю опирається проникненню сучасно§ американсько§ культури.
   - Як це можливо? - здивовано пiдняв брови Петрусь.
   - Новоорлеанцi обрали доволi своєрiдний шлях для цього, - пригладив свою розкiшну каштанову шевелюру Невiр. - Вони користуються всiма здобутками американсько§ цивiлiзацi§, але при цьому донинi зберiгають традицi§ старовинно§ креольсько§ культури. В Новому Орлеанi живуть i мiркують не зовсiм, а iнодi i зовсiм не по-американському.
   - Ну i в чому це конкретно проявляється?
   - Ми в Укра§нi i не лише в Укра§нi вважаємо, що постiйна погоня за життєвим успiхом є вiдмiнною рисою, так би мовити, стовiдсоткового американця. А в Новому Орлеанi цей чинник зовсiм не є головним. Найбiльший аеропорт мiста названо на честь невдахи авiатора, а головна вулиця носить iм'я маклера, який розорився. Тут можуть влаштувати нiбито нелогiчний банкет на честь приятеля, який вiдправляється до в'язницi, щоб вiдбути там значний термiн.
   - Невже таке можливе у США? - не повiрив Петрусь.
   - В Новому Орлеанi все можливе, - пiдтвердив Невiр. - Я там був пiд час щорiчного карнавалу. Не повiриш, але вiн там триває цiлих два мiсяцi. У людей просто стирається i так доволi невиразна грань мiж iлюзiєю i реальнiстю.
   - Не хотiв би я там жити, навiть з §хнiми близькими до тропiкiв субтропiками, апельсинами, гранатами i хурмою, - переконливо заявив Петрусь. - Так, по§хати раз на карнавал i досить.
   - Чому так?
   - Це ж якесь фатальне мiсто. За останнi столiття тут цiлi квартали знищували пожежi, повенi змивали цiлi мiськi райони, тисячi людей мерли вiд епiдемiй. Здається у 1981 роцi густi хмари комарiв спустилися на примiськi селища Нового Орлеану i багато домашнiх улюбленцiв-тварин загинули, просто захлинувшись ними. Урагани, на шляху руху яких i знаходиться мiсто вже не раз вимивали на цвинтарях домовини i розвiшували покiйникiв по гiлках дерев. А останнiй ураган взагалi затопив усе мiсто. Трупи плавали по вулицях i §х нiкому було прибирати. Так як урагани тут з легкiстю зривають дахи будинкiв i навiть виривають з корiнням з землi могутнi дуби нiхто не повiрить у те, що в цьому мiстi можна зробити абсолютно безпечне для проживання людей довкiлля.
   - Ну досить про Америку, - перервав друга Невiр. - Давай подумаємо, чим би менi зайнятися впродовж тих двох мiсяцiв з гаком, коли я стирчатиму у Києвi. Я при§хав сюди i побачив, що моя дача окупована дiтьми з §хнiми друзями. А я так на не§ розраховував. Думав кожного ранку купатися в Деснi, ловити рибу, збирати в лiсi гриби i ягоди.
   - Я б тобi запропонував свою, але й у мене таж iсторiя. - засмiявся Петрусь.
   - А може тобi попрацювати, так би мовити за спецiальнiстю, - задумливо мовив Петрусь. - Ти у Гарвардi, як я чув i читав у журналах, розробив новi лiки проти онкологiчних захворювань. Випробуй §х на реальних пацiєнтах у онкологiчнiй клiнiцi Академi§ наук. Люди все одно приреченi, а так ти §м даси надiю. Згоджуйся. Пiдпишеш контракт на мiсяць або хоча б на два тижнi. Давай навiть так. Через мiсяць, коли в нас закiнчиться вступна кампанiя, махнемо з дружинами разом у вiдпустку до Iспанi§. Як тобi така перспектива? Якщо ти не проти, я звернуся до своє§ небоги, яка має власну туристичну агенцiю. Вона нам вибере найкраще в цей час узбережжя i найкомфортабельнiший готель. З'§здимо до аквапарку. Ми ж ще з тобою, за нинiшнiми мiрками, ще зовсiм молодi люди.
   - Добре, - привiтно посмiхнувся Невiр. - Домовилися. Це гарна iдея, так як я продовжу серiю експериментiв вдома, якi проводив у онкологiчнiй клiнiцi у Бостонi. Там у мене були доволi значнi успiхи. Так що я до платнi унiверситетського професора мав ще значний, так би мовити, лiвий приробiток. А головному лiкаревi онкоцентру я зателефоную сам. Ото вiн здивується.

Роздiл ХI.

   - "Знову зацвiло Iудине дерево, - подумав декан бiологiчного факультету Олесь Олегович Петрусь. - I цей сатанинський 2015 рiк настав. Черговий раз поширюються чутки про те, що з 2012 по 2015 роки свiт фактично припинить своє iснування. Хоча б уже Невiр швидше повернувся зi Штатiв. Вiн завжди знав що робити, як говорити з людьми i нi в яку таку дурню нiколи не вiрив. I той собака, який говорив, на його думку був просто гiпнотичним впливом якогось дуже сильного гiпнотизера, що вирiшив провести на нас свiй черговий експеримент. Тим бiльше, що той собака десь дiвся i бiльше нiколи не з'являвся".
   - Олесю Олеговичу, який жах! - закричала його секретарка, забiгаючи до кабiнету декана.
   - Що трапилося на цей раз? - пiдхопився з крiсла Петрусь. - Прилетiли iнопланетяни?
   - На тому квiтнучому деревi пiд факультетом повiсилася якась жiнка. Ще вночi. А рано вранцi мiлiцiя зняла тiло. За моє§ пам'ятi це вже третя людина там повiсилася. Ще й собаку хтось повiсив пiд час вашо§ вiдпустки. Ви тодi в Iспанi§ були. Я про це вам i не розповiдала, забулася.
   - "Так ось де той собака пропав, - подумав Петрусь. А якого б iншого собаку там повiсили . Тiльки того. Але хто i навiщо"?
   - Люди говорять, що цi чутки розповсюджують по Укра§нi спецiально, щоб залякати людей i щоб збанкрутiла влада утрималася на плаву, - сказала жiнка, запитально дивлячись на декана.
   - Чому ви на мене так дивитися, - здивувався декан, - сподiваюся це не наша студентка чи спiвробiтниця?
   - Кажуть, що це була 33-рiчна домогосподарка, - продовжила секретар факультету. - Нiбито при нiй знайшли передсмертну записку, де вона сповiщає про те, що життя не має бiльше нiякого сенсу, так як до другого пришестя Христа залишилися лiченi днi.
   - Газети пишуть, що сотнi людей в Укра§нi покидають сво§ домiвки, звiльняються з роботи, рвуть родиннi зв'язки в очiкуваннi "судного дня", який, як стверджують попи Московського патрiархату, настане в травнi 2015 року. Я не думаю. що серед спiвробiтникiв i студентiв нашого факультету є люди, якi вiрять в цю, як би сказав Хома Iванович, дурню собачу, але все ж треба провести вiдповiдну роз'яснювальну роботу. Сьогоднi ж по гарячих слiдах необхiдно скликати загальнi збори спiвробiтникiв i кожного курсу студентiв. Виступати перед ними буду я. Зрозумiло?
   - Так, Олесю Олеговичу, - секретар пiшла до дверей i тихенько §х причинила, залишивши декана сповненого нелегких роздумiв.
   - "Укра§ну можна порiвняти з таким собi коктейлем чи вiнегретом з найрiзноманiтнiших релiгiйних вiрувань i культiв, - черговий раз подумки звернувся до цiє§ проблеми Петрусь. - Основна частина вiруючих - люди помiркованi з достатнiм здоровим глуздом. Але є й фанати i фундаменталiсти. Особливо небезпечний православний фанатизм i фундаменталiзм азiйського росiйського штибу, який насаджується присланими з Москви попами, проповiдниками i всiлякими "матушками-черницями". То взагалi повний вiдпад. Петрусь згадав, як його попросили на день смертi одного з §хнiх спiвробiтникiв на цвинтар Берковець. Люди виголошували промови, згадували добрим словом померлого, коли до §хнього гурту пiдiйшла одягнена в московський чернечий одяг жiнка з типовим угро-фiнським "кацапським" вилицюватим обличчям i грубо почала вичитувати родичiв i друзiв померлого, що йому не нашi слова потрiбнi, а §§ молитва. Петрусь тодi §§ так же грубо виставив подалi, щоб не виникала. При§хала зi свого Кацапстану i тут у нас в Укра§нi сво§ дебiльнi порядки встановлює. - Ану забирайся геть, а то зараз як дам пiдсрачника, що залетиш звiдси аж до своє§ Маскви. Черниця ристю побiгла геть. Було видно, що до Петруся §й нiхто належного вiдпору не давав".
   - Викличте до мене, будь ласка, голову студентського наукового товариства Базельчука, - звернувся вiн по внутрiшньому зв'язку до секретаря.
   Через декiлька хвилин до кабiнету декана зайшов середнього росту студент. Вiн мав класичний вигляд "заучено§" людини. Блищали окуляри в металiчнiй оправi, якi ховали спокiйнi примруженi блакитнi очi снайпера.
   - Викликали, Олесю Олеговичу? - запитливо подивився вiн на декана.
   - Так, Оресте. Є розмова. Конфiденцiйна розмова. Сiдай, будь ласка. Чи були у вашому середовищi протягом останнього часу проповiдi кiнця свiту? Хто §х проводив i з яко§ органiзацi§? Тiльки не треба менi всiляких дипломатичних викрутасiв. Говори так, як воно є насправдi.
   - Як на духу. Такi спроби були i вони не припиняються i донинi. Конкретне джерело для нашого факультету так звана Укра§нська православна церква Московського патрiархату. Їхнiй приход знаходиться найближче до нас в районi Льодового стадiону. Ось звiдси i засилають проповiдникiв.
   - Уже є i статистика в цiлому по кра§нi, - продовжив розмову декан, - в близький кiнець свiту у нас вiрять понад 100 тисяч чоловiк i ця цифра щодня продовжує зростати. Особливо багато таких людей у селах на Схiднiй Укра§нi, де панує ця сатанинська церква.
   - I хто ж напередоднi "судного дня" зголоситься терпiти пекельнi муки, вiдмовившись вiд мрi§ вiчно розкошувати в раю, - посмiхнувся студент. - Але, як вiдомо: "легше верблюду пройти крiзь вушко голки, нiж багатому потрапити до Царства Божого". Ось заради цього, як на мене, все це i придумано. Вже немало бiзнесменiв вiддали всi сво§ грошi цiй сатанинськiй церквi. А самi чекають кiнця свiту i власного спасiння. Дурнiв вистачає не лише серед бiдних, але й серед багатих. Але в цiлому це просто класична спецоперацiя росiйського ФСБ з метою пiдриву внутрiшньо§ стабiльностi в Укра§нi i елементарного заробляння грошей, шляхом "видоювання", вибачте на словi, лохiв. Всi попи Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патрiархату є штатними агентами ФСБ. Це хiба що §жаку не зрозумiло.
   - Iстинно так. Тому люди i рвуть зв'язок зi звичним образом життя, сподiваючись таким чином спокутувати грiхи, заслужити прощення i потрапити до числа праведникiв, яких чекає вознесiння на небеса.
   - Але чому ж тодi нiчого не робить "наша" влада? Це ж i §й небезпечно, - здивувався Орест.
   - Спалах релiгiйного фанатизму викликає у влади занепокоєння, - не згодився Олесь Олегович. - I справа тут не тiльки у стрiмкому зростаннi бажаючих купити "квитки на небеса". Iснує реальна загроза того, як це було в минулому в iнших кра§нах, що по кра§нi прокотиться хвиля масових самогубств. Особливо якщо пророцтва про друге пришестя Iсуса Христа не справдяться.
   - Власне кажучи, вiра частини укра§нського суспiльства в майбутнiй кiнець свiту вже призвела до ряду трагедiй, - продовжив розмову з деканом Орест. - Нещодавно ки§вськi газети писали про те, що покiнчив з собою Iван Демиденко, молодий робiтник iз Броварiв. Вiн випив отруту, довiдавшись, що його дружина стала послiдовницею вчення про "судний день". Ще ранiше стало вiдомо про самогубство 16-рiчно§ школярки з Богодухова пiд Харковом. Батьки, занепокоєнi захопленням доньки, заборонили §й вiдвiдувати церкву Московського патрiархату. I тодi вона, будучи вже там зомбованою, вирiшила звести рахунки з життям.
   - Я навiть чув про те, що у зв'язку з ймовiрним наближенням "Страшного суду" вiдмiченi випадки дезертирства з армi§. А нещодавно подав у вiдставку лейтенант мiлiцi§ iз Києва, який разом iз своєю дружиною вирiшив "повнiстю присвятити себе справi Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патрiархату", яка проповiдує трагiчний кiнець людства.
   - Так уже з'явилися, чого i варто було чекати, посередники, якi взялися "допомогти" вiруючим у досягненнi §хньо§ мети, - засмiявся студент. - Один iз них 44-рiчний батюшка Голованов.
   - Саме його арешт, я так мiркую, знаменуватиме собою початок рiшучих дiй влади проти проповiдникiв "судного дня", - сказав Олесь Олегович. - Думаю, уряду було нелегко прийняти таке рiшення, оскiльки його могли звинуватити в переслiдуваннi громадян за релiгiйними мотивами, а отже, i в черговому порушеннi принципiв демократi§. Та й патологiчна пристрасть "нашо§" влади "лизати Москвi одне мiсце" всiм вiдома. Але що поробиш, прийшлося пiти i на такий крок.
   - А ви знаєте бiографiю цього Голованова? - запитав у декана Базелюк. - Вiн народився в росiйськiй Калузi. Закiнчив у Росi§ духовну семiнарiю, де i був завербований ФСБ. Протягом декiлькох рокiв працював у видавництвi, яке випускало перекладену з iнших мов на росiйську релiгiйну лiтературу. Там вiн переклав книги про теорiю кiнця свiту. Потiм ФСБ послало його до Укра§ни i вiн отримав прихiд e Києвi на Теремках. Тут вiн i став проповiдувати iде§, якi вичитав у тих книжках. До речi, церква послала його вчитися до нашого Iнституту мiжнародних вiдносин. Вiн був нашим студентом.
   - Зачекай, хвилинку, менi секретар факультету казала, що бiля нашого корпусу бачили якогось чоловiка в рясi, який, стоячи на колiнах, молився пiд деревом. Що то було за дерево? Хто був той чоловiк? Оксана, - зайди до мене негайно, - мовив вiн у мiкрофон внутрiшнього зв'язку.
   Молода жiнка через мить була в кабiнетi свого начальника, тримаючи в руках папку з документами на пiдпис.
   - Зараз документи не потрiбнi, - зупинив §§ порухом руки декан. - Я тебе спитати хочу, пiд яким деревом молився той таємничий пiп, про якого ти менi говорила? Пам'ятаєш?
   - Пiд отим деревом, яке так гарно цвiте. Такими брунатними квiтам, коли на гiлках зовсiм немає листя, - вiдповiла секретар.
   - А хто то був, ти не знаєш?
   - Хто такий не знаю, але то мабуть св'ященник, присланий iз Москви.. Це §хнi попи i черницi стоять на колiнах у рiзних районах Києва, випрошуючи подаяння. Iншi церкви такi варварськi азiйськi методи не використовують.
   - Дякую, ти нам допомогла, Можеш йти, - декан зробив жест рукою в напрямку дверей свого кабiнету.
   - Ну й чим закiнчилася ця iсторiя з Головановим пiсля його арешту, тобi вiдомо? - продовжив розмову декан.
   - Так. У нього вилучили великi суми грошей, якi пожертвували церквi вiруючi. Крiм того, виявилося, що Голованов давнiй наркоман. Розслiдування показало, що сам вiн нi в що не вiрить, так би мовити нi в бога, нi в чорта.
   - Раз вiн служить у ФСБ, то в диявола вiн мав би вiрити обов'язково, - засмiявся Базелюк.
   - Але не це головне. Мiлiцiя встановила, що проповiдник попросту привласнив близько 5 мiльйонiв доларiв. При арештi в нього вдома знайшли на сотнi тисяч гривень цiнних паперiв, термiн погашення яких на багато рокiв перевищував термiн пророкованого ним кiнця свiту. Таким чином вiн i не збирався прощатися зi свiтом у вказаний ним термiн. Ось чому я i викликав тебе. Збери толкових i дiєвих студентiв, випустiть стiннiвку в якiй все це опишiть. Висмiй всю цю дурню, як ти можеш. По внутрiшнiй радiомережi на великiй перервi на фонi гарно§ музики ти теж органiзуй виступ iз всiм тим, про що ми з тобою говорили. Може ще щось цiкаве i корисне знайдеш або хтось iз студентiв знайде в Iнтернетi. Ось в такому ключi i ракурсi.
   - В мене вже є навiть епiграф до цiє§ газети i передачi:"Остерiгайтеся лжепророкiв, котрi приходять до вас у одязi овець, а всерединi за власною сутнiстю є вовками хижими". Цi рядки iз Євангелiя вiд Матвiя, на мою думку, до цього всього можуть пiдiйти найкраще. Ви благословляєте?
   - Так, але можеш сюди додати ще й таку притчу, - продовжив розмову зi студентом Олесь Олегович. - Одна жiнка, довiдавшись, що §хнє село має вiдвiдати сам Iсус Христос, готується до його приходу. Вона миє пiдлогу в будинку, готує рiзнi на§дки i напо§, i раптом, в розпал всiє§ цiє§ пiдготовки, коли i вгору глянути немає часу, в §§ дверi стукає жебрак. I жiнка проганяє його, так я вiн для не§ досадна завада. А цей жебрак i був Iсус Христос. Що є справжнє?
   - А може взагалi не треба тут нiяких бiблiйних текстiв, бо там таке можна вiдшукати. Наприклад, заклики до очищення через смерть в iм'я Всевишнього є i в цитованому тут Євангелiє вiд Матвiя. Бо сказано ж там: "Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов я принести, але меч. Бо Я прийшов роз'єднати чоловiка з батьком його, i доньку з матiр'ю §§, i невiстку зi свекрухою §§. I вороги людини - домашнi його. Люблячий батько або мати бiльш Мене недостойнi; i люблячий сина або доньку бiльше за Мене недостойний Мене; i хто не бере хреста свого i не слiдує за Мною, недостойний Мене. Той хто знайшов душу свою втратить §§; i той хто §§ втратив за Мене знайде §§".
   - Я так розумiю, що в Євангелiє можна знайти цитату на будь-який смак i виправдовувати власнi вчинки цими цитатами, - посмiхнувся декан. - Але хто входить до, так би мовити, групи ризику? Хто в першу чергу потрапляє до числа обманутих нечестивими пасторами? За рахунок кого набивають собi кишенi подiбнi проповiдники? Як ми бачимо суми зовсiм немаленькi. Мiльйони доларiв. Та й то пiймали лише одного, а скiльки §х є. Це ж сотнi мiльйонi баксiв.
   - Перш за все серед них опиняються студенти, якi провалилися на iспитах, люди, якi отримали поразку в особистому життi, а також зiткнулися з великими неприємностями на роботi.
   - Вiдомi приклади, коли попи, сповiдуючи вчення про кiнець свiту, використовують примусовi методи i "промивання мiзкiв" стосовно молодих вiруючих, особливо студентiв. Цю iнформацiю теж необхiдно використати в нашiй роботi, - спрямував розмову у потрiбне руслi декан.
  
  
  
  

Роздiл IХ.

   - Добрий день, Хомо Iвановичу! - Назустрiч Невiру похапцем пiдвiвся зi свого крiсла директор академiчного Iнституту онкологi§ професор Кондуфор. - Радий вас знову бачити на Батькiвщинi, - розплився вiн у посмiшцi. - Для всiх нас дуже велика честь вiтати в цих стiнах Нобелiвського лауреата в галузi медицини. Так, так, ми уже проiнформованi. В найближчi днi влаштуємо зустрiч з вами всiх спiвробiтникiв, запросимо телебачення, прийдуть i студенти медунiверситету. Сiдайте, будь ласка. Чай, каву?
   - Дякую, нiчого не треба. Часу в мене до повернення у США лише мiсяць, тому хотiв би одразу з головою пiрнути в роботу. Нiчого з попереднiх з вами домовленостей я ламати не буду. Яка у вас тут ситуацiя на сьогоднiшнiй день?
   - Нарештi запустили в експлуатацiю новий клiнiчний корпус. Тепер хворi не лежатимуть, як ранiше, в коридорах. З яким контингентом хворих ви хотiли б попрацювати?
   - Я отримав Нобелiвську премiю за лiки, якi дуже ефективнi лише на початковiй стадi§ розвитку хвороби. На жаль, на пiзнiших перiодах розвитку раку вони не дають бажаних результатiв. В мене зараз завдання i мрiя допомогти i цим хворим. Тому вважаю за потрiбне випробувати все ще не до кiнця апробованi лiки на тих пацiєнтах, яким однозначно залишилося жити мiсяцiв два-три. Одним словом хотiв би лiкувати так званих "смертникiв", тобто зосередитися на контингентовi, представники якого цiлком виразно i чiтко усвiдомлюють, що вони помирають.
   - Їх усiх перевели до нового корпусу. Та, чесно кажучи, §х не так уже й багато. Ми виписуємо таких людей помирати додому. Але серед них трапляються доволi заслуженi люди, якi не мають нi власно§ домiвки, нi близьких родичiв. Їм просто нiкуди йти. Тому прийшлося створили з них таке собi своєрiдне вiддiлення. Однак, там дуже гнiтюча обстановка. Донинi курував §х я, але, слово честi, заходити до них зовсiм не хочеться. А вам вони навiщо? - здивувався директор iнституту. - Якби я отримав Нобелiвську премiю, мабуть пiвроку б святкував. А ви знову рветеся у бiй. Хочете працювати зi "смертниками", я не заперечую. Хоча, може саме тому ви лауреат Нобелiвсько§ премi§, а я нi, - посмiхнувся Кондуфор.
   - А можна до цього вiддiлення менi пiти сьогоднi ж?
   - Немає проблем, - директор iнституту розвiв руками, - одягайте ось цей халат i йдiть за мною. Тут у нас є критий перехiд до нового клiнiчного корпусу. Нарештi нам вдалося створити такi-сякi побутовi умови для хворих. Пацiєнти лежать у палатах переважно по двоє, але є чимало примiщень на одного i навiть палат-люкс. Звичайно, я свiдомий того, що в Бостонi у вашiй клiнiцi умови незрiвнянно кращi, - знову посмiхнувся Кондуфор.
   - Та нi, мене тут нiчим не здивуєш i не шокуєш, - i собi посмiхнувся Невiр. - Я ще не вiдвик вiд укра§нських реалiй. Тим бiльше, що скоро менi повертатися додому.
   - Ну, рушаймо, - директор енергiйними кроками посунув переходом, продовжуючи розповiдати колезi про проблеми i перспективи розвитку онкологiчного центру Академi§ наук, що розмiщувався на розi вулиць Василькiвсько§ та Ломоносова.
   - Ну не прибiдняйтеся, - грайливо зауважив Невiр, коли вони увiйшли до щойно збудованого корпусу, тут у вас доволi затишно.
   - Зараз ми зробимо обхiд i я представлю вас хворим, - запропонував Кондуфор, коли чоловiки зупинилися у довжелезному коридорi третього поверху клiнiки. - Всiм цим людям залишилося жити декiлька мiсяцiв. За всiє§ суми сприятливих обставин, якщо такi виникнуть з тих чи iнших причин, всi вони максимум за пiвроку покинуть цей свiт.
   - Ви казали, що тут лежать заслуженi люди, яких нiкуди виписувати. Як це може бути, - здивувався Невiр.
   - Ось ми зараз вiдвiдаємо Заслуженого вчителi Укра§ни, - показав на крайнi дверi Кондуфор, але квартири в нього немає, виписувати нiкуди. Чи то втратив §§, а може й продав, я не знаю, але ця людина нiде не має прописки. А за наступними дверима мешкає заслужений працiвник культури Укра§ни. I теж без житла. Дiти трагiчно загинули. Ось ми таких людей i вимушенi тримамати тут.
   - Дозвольте, - директор постукав у найближчi до переходу дверi.
   - Заходьте, - пролунав звiдти зовсiм не старечий голос з виразними басовими нотками.
   Чоловiки зайшли до вузько§ палати, де з лiжка пiдвiвся ще не старий чоловiк. Поряд з ним стояла тумбочка з телевiзором. У кутку палати виднiвся невеликий холодильник.
   - Доброго дня, - привiталися директор i Хома Iванович. - Як почуваєте себе сьогоднi? - звернувся Кондуфор до середнього зросту чоловiка у спортивному костюмi.
  -- На лiтеру ха, - невесело посмiхнувся хворий.
  -- Хочу познайомити вас з лауреатом Нобелiвсько§ премi§ в галузi медицини професором Невiром Хомою Iвановичем, - широким жестом директор показав на свого супутника, який зупинився бiля дверей. - Протягом мiсяця вiн буде вашим лiкарем. А вам, колего, я рекомендую Заслуженого вчителi Укра§ни, укра§нського фiлолога божою милiстю, знавця нашого фольклору, чудових прислiв'§в i приказок Степана Iвановича Стафiйчука.
  -- Смертник Степан, - пробубонiв Стафiйчук. - Син смертника-бандерiвця Iвана, онук смертника-петлюрiвця Миколи.
  -- Син смертника-укра§нця Iвана, пораненого в Нiмеччинi i померлого вiд ран в Укра§нi, i онук смертника-селянина Данила, замученого голодом московськими "заградотрядами" у !933 роцi. I сам смертник, ранiше чи пiзнiше.
   Стафiйчук з цiкавiстю подивився на Невiра. Його настрiй однозначно покращав.
   - Я буду приходити сюди щоденно, - запевнив хворого Хома Iванович. - Якщо ви не проти, буду на вас ставити всiлякi експерименти, як на пiддослiдних щурах. Згода?
   - А менi вже все одно, - махнув рукою Стафiйчук. - Тiльки чур менi не брехати i не обнадiювати. Менi вже нiщо не допоможе. Але якщо внаслiдок ваших експериментiв ви допоможете комусь iншому, я буду тiльки радий.
   - Застереження приймаються, - спокiйно мовив Невiр. - Я сам такий. Не люблю брехнi i брехунiв, а то он скiльки §х нинi розплодилося. Навiть якщо ця брехня нiбито на користь хворому. Вважаю, що такi сильнi люди. як ви, гiднi знати правду, якою б гiркою вона не була.
   Лiкарi попрощалися зi Степаном Iвановичем i вирушили в обхiд по iнших палатах. Вiд спiлкування з хворими дiйсно було вкрай гнiтюче враження. Лiкарi нiби заходили не до лiкарняних палат, а до камер смертникiв центрально§ в'язницi. Тут панували повна безнадiя i вiдчай. Уже наступного дня Невiр ознайомився з iсторiями хвороби всiх сво§х пiдопiчних i призначив §м розробленi власноруч лiки. У декiлькох хворих вже через два тижнi спостерiгалося значне покращення самопочуття. Особливо рiзко зрiс §х життєвий настрiй. Але задавнена хвороба так i не вiдпустила жодного з них зi сво§х жахливих обiймiв.
   Залишився останнiй тиждень роботи професора Невiра в онкологiчнiй клiнiцi. З самого ранку у понедiлок вiн зайшов до Степана Iвановича. Тут професор проводив чимало часу, слухаючи рiзноманiтнi iсторi§ i розкошуючи вишуканою, чудовою укра§нською мовою свого пацiєнта.
   - Ви чарiвник-характерник, пане Невiр, - цими словами колишнiй учитель зустрiв професора. - В мене спостерiгається такий приплив сил, почуваюся як нiколи бадьорим i молодим. Дай боже вам здоров'я на многi§ лiта. Всього iншого ви досягнете самотужки.
   - Через тиждень я вимушений §хати до США, - серйозно мовив Невiр. - але на жаль, я не чарiвник, хоча колись на нього i вчився у Вiнницi. - У вас тимчасове покращення, викликане медикаментозним втручанням. Скоро, дуже скоро, настане рiзке погiршення. Ви просили мене вам не брехати, пам'ятаєте? З усiєю можливою повагою до вас, яку ви безумовно заслуговуєте, але через два тижнi ви вже не зможете пiднятися з лiжка. Може вам, поки медикаментозна ейфорiя продовжується, пройтися десь погуляти. Я можу дати вам грошей на жiнок. Хоча грошi для вас уже нiякого значення не мають, та й своє i чуже життя для вас нiчого не варте.
   - Що ви сказали, - нiби повертаючись здалека до своє§ палати, - запитав Стафiйчук.
   - Про грошi, якi вже не мають нiяко§ вартостi.
   - Нi, не про грошi, а про своє i чуже життя. Це iдея, - задумливо почухав носа Степан Iванович. - I як тiльки я не додумався до цього сам. А я, дурень, мiсяцями лежав у лiжку без сну i думав, що все своє життя прожив марно, нiчого не зробивши для своє§ кра§ни, нацi§, укра§нсько§ мови, яку я викладав все своє життя у школi i яку на мо§й же рiднiй землi нищать всiлякi проклятi зайди i iнородцi. А вихiд виявляється генiально простий i його пiдказали ви менi, пане лауреат.
   - I що ж це за вихiд, що я його вам пiдказав? - щиро здивувався Невiр.
   - Продай одяг i купи меч, - iстинно сказав нам Iсус Христос. - Ось i я так зроблю. В мене немає родичiв. Всiх §х знищили проклятi москалi на Гуцульщинi у кри§вках або в концтаборах на Колимi. Тому перед тим, як лягти до онкологiчно§ клiнiки я продав свою однокiмнатну квартиру i грошi поклав у банк. Не хотiв, щоб мою квартиру пiсля моє§ смертi передали якомусь попу, присланому сюди ФСБ з Москви. Сьогоднi ж я §х знiму i за порадою вас i Iсуса Христа куплю собi меч. Та ще й для свого сусiда-смертника теж придбаю.
   - Ви маєте на увазi Бориса Петровича?
   - Так, Бориса- схiдняка, як вiн сам себе називає. Надзвичайно радикальна i нацiонально свiдома людина. Я колись думав, каюся, що на Сходi таких уже немає. Але вiн просто вимагає, щоб йому хтось дав до рук автомата. Собi куплю гарного пiстолета, а йому автомат "Сайга" з набоями зарядженими жаканами. На вепра. Борис все життя прослужив у армi§ на Пiвночi i лише десь рокiв десять як повернувся на Батькiвщину до свого селища Високий пiд Харковом.
   - Раз так, то стрiляти вiн, напевно, вмiє, - продовжив розмову лiкар. - Але звiдки в ньому скiльки злостi i ненавистi. Це i я помiтив, хоча i спiлкувався з ним не так часто, як ви?
   - Нiчого немає дивного, безпричинних явищ не буває, - з гiркотою сказав Степан Iванович, дивлячись просто в очi своєму спiвбесiднику. - Борисового сина збив на смерть сво§м джипом син харкiвського мера-укра§ножера Фрiшмана. Нiхто його не судив, хоча свiдкiв було бiльше двох десяткiв, якi твердили, що синок олiгарха був п'яний як чiп i просто випав з автомобiля. А винним зробили Борисового сина, студента-вiдмiнника. А потiм такi ж вiдморозки зґвалтували його красуню-доньку. Зґвалтували i вбили. Винних знову не знайшли. Знайшов §х Боря, але вони знову вийшли сухими з води. А треба йому було самому §х порiшити. Ось вiн тепер i не знаходить собi мiсця, картає себе, що нiкого не покарав.
   - То що, ви завтра вийдете, як дехто у Штатах, i почнете "мочити" всiх пiдряд?
   - Так роблять лише останнi звихнутi дебiли. Хiба в нашiй кра§нi немає наймерзеннiших людей, знищення яких є очищенням нашо§ свято§ землi вiд скверни?
   - Наприклад?
   - Будь ласка, мiнiстр освiти Табачман, який нищить нашу рiдну мову i не визнає за укра§нською нацiю права на життя на власнiй землi. Хiба вiн не заслуговує, лайно собаче, щоб його знищити?
   - Мабуть, що так.
   - Ви ж мене не продасте? - втупив палаючий погляд у Невiра Степан Iванович?
   - Я не Iуда.
   - Знаю, тому й говорю вам. Якщо ви нас продасте, не буде вам добра нi на цiй землi, нi пiсля смертi. Слава Укра§нi! - пiдняв у традицiйному вiтаннi укра§нцiв праву руку з виставленими догори трьома пальцями Стафiйчук.
   - Героям слава! - вiдповiв йому Невiр.
   Пiсля цiє§ розмови протягом декiлькох днiв Хома Iванович не бачив у сво§х палатах нi Стафiйчука, нi Бориса-схiдняка. "Перейшли на нелегальне становище, - подумав професор з тривогою. Що то воно буде?". Через три днi, коли працювати в онкологiчному центрi Невiру залишилося лише два днi, всi засоби масово§ iнформацi§ Укра§ни передали, що невiдомий кiлер у масцi застрелив у власному кабiнетi мiнiстра освiти Табачмана. В той же день увечерi на житловому масивi Теремки II у Києвi при виходi iз церкви, яку вiн вилучив в укра§нцiв i передав Москвi, пострiлом зблизька було вбито олiгарха Лисовкiна. Обом стрiляючим вдалося успiшно зникнути з мiсця подiй. Мiлiцiя проводить розслiдування. Всiм, хто може допомогти у розслiдуваннi цих резонансних убивств просили звертатися за названими телефонами. Грошова винагорода гарантувалася. Хома Iванович нiчого не розумiв. Не могли його пацiєнти-смертники бути пiд час здiйснення екзекуцi§ в масках. Вони не ховалися вiд людей, вони хотiли дати §м шлях, розкрити §м очi, а не ховатися вiд них за якiсь там придуркуватi маски-шоу. Щось тут було не те. Невiр губився у здогадках.
  -- Лiкар-онколог провiв майже безсонну нiч i з самого ранку прийшов до клiнiки, не знаючи, де себе дiти. Знiвеччя вiн зазирнув до палати Стафiйчука i вражено застиг на порозi. На лiжку лежав вкритий ковдрою його пацiєнт. Побачивши свого лiкаря вiн бадьоро пiдвiвся на ноги.
  -- Що трапилося? - схвильовано вигукнув Хома Iванович, вдираючись до палати свого пацiєнта? - Чому вас не заарештували?
  -- Я й сам нiчого не розумiю, - стенув плечима Степан Iванович. - Цiлу нiч не спав, але почуваюся щасливим.
  -- Так що ж все таки трапилося? Це ви стрiляли в мiнiстра?
  -- Так, це я, - пiдтвердив Стафiйчук. - Я зайшов до приймальнi мiнiстра освiти. Секретарка сказала, що вiн зайнятий i менi треба записатися на прийом на наступний мiсяць. Свою вiдповiдь я продумав попередньо i тому сказав §й, що якщо секретарка доповiсть Абраму Iзра§льовичу, що до нього прийшов Степан Iванович Стафiйчук, вiн мене негайно прийме. Саме тут §§ викликали за чимось до кабiнету мiнiстра i я, коли вона туди зайшла, посунув i собi за нею. Я причинив дверi кабiнету i одразу вийняв пiстолет. Секретарка, як його побачила, полiзла пiд стiл для запрошених гостей, а мiнiстр мабуть завваживши мiй вираз обличчя так гучно наклав у штани i менi раптом стало так смiшно, що я ледве не розвернувся i не вийшов з кабiнету. Але тут, на щастя, згадав все те, що ця, з дозволу сказати, людина зробила для моє§ нацi§ i мови i випустив у це лайно собаче всю обойму. Пiстолет кинув на пiдлогу i вийшов з кабiнету. Нiхто мене не зупинив, я вийшов на вулицю i в станi повно§ прострацi§ побрiв по Брест-Литовському проспекту до Хрещатика.
  -- Треба було б перед розстрiлом мiнiстра хоча б щось сказати, проголосити якесь гасло, щоб секретарка розповiла про нього журналiстам. Сказали б навiщо так вирiшили вчинити. Що таке буде з усiма укра§ножерами. Промовчали?
  -- Якось у мене всi слова вилетiли з голови.
  -- А Борис-схiдняк де? - продовжував допитувати свого пацiєнта Невiр. - Лисовкiна, напевно, вiн убив.
  -- Боря не повернувся до клiнiки. Нiде його немає. Десь переховується. Але я не заздрю людям, якi так повелися з його дiтьми. Тепер зi сво§м автоматом вiн i бог i суддя в однiй особi. А взагалi то, якась чортiвнi виходить, - розпачливо мовив Стафiйчук. - Я навiть своє прiзвище та iм'я по батьковi секретарцi назвав. Чому вони не приходять за мною? Чому я донинi на волi?
  -- А ось я, здається, починаю це розумiти, - замислено сказав Невiр. - Вони вiдчули, що заарештувавши вас, цим актом оприлюднять вашу програму. Вони бояться вас, як приклад для iнших Остерiгаються виникнення масового руху невилiковно хворих смертникiв-камiкадзе, яких у нас сотнi тисяч i якi скнiють, чекаючи свого смертного дня в той час, коли могли б очистити свою землю для дiтей i онукiв вiд скверни i достойно i геро§чно покинути цей свiт. Наступно§ ночi ви не переживете. Я не знаю, як вам дали пережити цю.
  -- То що ж нам робити?
  -- Я знаю. Зараз я йду до свого кабiнету. Негайно мобiлiзую всiх сво§х асистентiв i через Iнтернет, телефоннi дзвiнки i факси всi ЗМI з самого ранку отримають iнформацiю, що сьогоднi, о 14 годинi в примiщеннi актово§ зали онкоцентру вiдбудеться прес-конференцiя вбивцi мiнiстра освiти. Буде подана ваша бiографiя, розказано про ваш життєвий шлях учителя i вихователя, а також пояснено причину таких ваших дiй.
  -- Але ж сюди ще до початку прес-конференцi§ вдереться мiлiцiя i заарештує мене.
  -- Зараз нам це тiльки на руку Я вже написав для вас текст заяви Ви §§ при менi прочитаєте вголос, щось виправите, може не все вас влаштовуватиме. Потiм пiдпишете i ми §§ ксерокопiюємо в багатьох екземплярах i запустимо до найпопулярнiших iнтернетвидать. Згода? Тодi читайте.
   Хома Iванович витягнув з кишенi складений вчетверо аркуш паперу формату А-4 i передав його Степану Iвановичу. Той почав виразно читати текст в голос.
  

Звернення

пацiєнта-смертника онкологiчно§ клiнiки до

смертельно хворих громадян Укра§ни

   Дорогi брати i сестри! Наше життя закiнчується у страшних фiзичних i моральних муках. Скiльки ще мiсяцiв життя вiдлiчила нам невблаганна доля, вирахували нашi лiкарi? Один, два, три, чотири? Ви вважаєте, що сенсу у вашому життi вже немає i вже нiколи не буде. Це не так! Ви можете померти щасливими, з посмiшкою на вустах, так як хоча б пiд кiнець свого земного життя ви спромоглися на щось значуще i нарештi здiйснили велике звершення. Як це зробити, запитаєте ви? Я, учитель Стафiйчук Степан Iванович вiдкрив цей шлях пiд час довгих безсонних ночей на лiжку смертника в онкологiчнiй клiнiцi.
   Читаючи Святе писання я знайшов там слова Iсуса Христа, якими вiн безпосередньо звертається до нас-смертникiв: продай одяг i купи меч. Так, нiщо земне нам уже не потрiбне. Коли вас випишуть з лiкарень i клiнiк помирати додому, продайте своє майно i купiть зброю - пiстолет з набоями, автомат чи гранату. Потренуйтесь десь у лiсi зi зброєю, знайдiть засвiченого ворога Укра§ни, укра§нсько§ нацi§ i укра§нсько§ мови iз "розстрiльних спискiв" i безжально знищте його. На вулицi, бiля його будинку, в його службовому кабiнетi, деiнде.
   Iсус Христос заповiв нам знищити Лукавого, сказавши: не мир принiс вам я, а меч. Вбивайте попiв Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патрiархату, агентiв сатанинського ФСБ, якi з амвонiв проповiдують, що нiяко§ Укра§ни i нiяких укра§нцiв немає. Знищуйте iуд-колаборацiонiстiв, якi за 30 срiбнякiв продаються сатанинськiй неукра§нськiй владi, завданням яко§ є до ноги знищити укра§нцiв i укра§нську мову.
   Брати i сестри! Нас, якi помирають вiд невилiковних хвороб в Укра§нi сотнi тисяч. Якщо кожен з нас знищить хоча б одного антиукра§нського елемента, наша Укра§на розквiтне. Iдучи з життя, очистимо нашу святу землю вiд скверни укра§нофобства i укра§ножерства для щасливого життя наших дiтей i онукiв.
   Слава Укра§нi!
  
  -- Героям слава, - вiдгукнувся Невiр. - Дорогий Степане Iвановичу, якщо ви не проти такого тексту, пiдпишiть його i вже через декiлька хвилин ваше звернення буде розмiщене по всьому Iнтернету. Його прочитають сотнi тисяч людей. Тут у мене є текст i англiйською мовою, пiдпишiть, будь ласка, i його i скоро про вас знатиме цiлий свiт. А зараз менi треба йти. Не хвилюйтеся, тепер з вами мiльйони укра§нцiв i не лише укра§нцiв по всiй нашiй планетi. Ви увiйдете в iсторiю особою, масштаб яко§ бiльший за масштаб знаменитого Че Гевари. Бiжу, бо треба дiяти швидко i рiшуче.
   Стафiйчук пiдiйшов до Невiра i рвучко його обняв.
  -- Прощайте пане-брате, - його палаючi очi свiтилися неземним щастям. - Розкажiть менi, так би мовити, на коня, сво§ знаменитi два анекдоти, якi, як я розумiю, теж були одними iз елементiв вашо§ терапi§. Увечерi ми ними обмiнювалися з Борисом. Як вони нам пiднiмали тонус, або як ви казали, що вiд ваших анекдотiв у пацiєнтiв-чоловiкiв пiднiмається конус.
  -- Добре, слухайте. У вестибулi районно§ полiклiнiки сто§ть дуже давня бабуся i озирається на всi боки. Повз не§ пробiгає зовсiм молодий чоловiк у бiлому халатi. Бабуся звертається до нього. - Синок, не пiдкажеш менi, в якому кабiнетi приймає глазник? Той переводить подих i чемно вiдповiдає. - Лiкар приймає на другому поверсi в двадцятому кабiнетi. Але правильно треба казати не глазник, а окулiст. I молодий лiкар поривається бiгти далi. Бабуся ловить його за рукав i продовжує своє розпитування. - Синок, а де тут у вас приймає вушник? Той знову вiдповiдає. - На другому поверсi у двадцять п'ятому кабiнетi. Але правильно треба говорити не вушник, а отоларинголог. Бабуся не вгаває i далi. - А де тут, синку, приймає рачник? Молодий лiкар вiд здивування вирячив очi. - А це ще хто такий, такого я ще й не чув? - Ну це той, який лiкує вiд раку, - радо пояснила бабуся. - Правильно онколог i вiн приймає на третьому поверсi в тридцять другому кабiнетi. Лiкар розвернувся було йти, але бабуся знову спiймала його за рукав. - Синок, а ти в цiй полiклiнiцi працюєш? Хто ти тут? Лiкар посмiхнувся. По вашому, бабусю, я п...юк, а правильно це називається гiнеколог.
  -- Ох, не витримаю, - зареготав Степан Iванович. - Ви уже могли б i цiлу книгу медичних анекдотiв видати.
  -- Це iдея, треба буде §§ реалiзувати. Але послухайте ще один анекдот, який я приготував для Бориса. Але раз його з видаленою передмiхуровою залозою тут немає, згадаємо нашого друга гарним анекдотом. В районнiй полiклiнiцi велика черга до уролога. На порiзаних i обшарпаних стiльцях сидять сумнi немолодi чоловiки, чекаючи своє§ черги на прийом до лiкаря. В усiх проблеми з передмiхуровою залозою, через якi вони i помочитися до ладу не можуть. Всi синьо-зеленi на обличчi. Раптом до коридору заходить зовсiм молодий, квiтучий з вигляду двометровий чоловiк Вiн займає чергу i прилаштовується збоку. За ним ледве переставляючи ноги пiдходить старезний, весь перекошений дiд. - Хто ту-ту-ту-ту-тут к-к-к-к-к-к-крайнiй, - страшенно за§каючись запитує вiн у черзi. Квiтучий молодик вiдповiдає, що вiн. - А-а-а-а-а-а ви-ви-ви-ви ту-ту-ту-ту-тут з я-я-я-я-я-кого п-п-п-п-п-п-приводу? - задерши голову звертається дiд до здорованя. Я сцю так, як ти говориш, - вiдповiдає той.
  -- Ха-ха-ха-ха, - зайшовся Степан Iванович, - ну ви й майстер. Бувайте. Згадуйте мене.
  -- Моє вiтання справжньому i в цьому ХХI столiттi мабуть першому реальному Герою Укра§ни. До суду ви вже не доживете, але в iсторi§ нашо§ держави залишитеся назавжди.
   Невiр вийшов до коридору i тихенько прикрив за собою дверi палати. У вiкно навпроти в заповненi сльозами очi йому свiтило сонце. На душi раптом стало так легко i радiсно, що Хома Iванович несподiвано для себе голосно заспiвав. Вiн зайшов до свого кабiнету, передав звернення Стафiйчука сво§м асистентам i цiлiй групi студентiв, якi в нього проходили практику i вже чекали свого вчителя з увiмкненими лептопами. Знову вийшов до коридору i спустившись на другий поверх корпусу клiнiки зайшов до кабiнету завгоспа i попросив в нього пилку. Потiм вийшов з корпусу i сiв до свого автомобiля. Лише декiлька сот метрiв вiддiляли його вiд Iудиного дерева.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"