Мельник Георгий Адамович : другие произведения.

Сказка "Свет Добра" на украинском языке (авторский перевод ее с русского языка)

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    АВТОРСКИЙ ПЕРЕВОД РОЖДЕСТВЕНСКОЙ СКАЗКИ "СВЕТ ДОБРА" С РУССКОГО НА УКРАИНСКИЙ ЯЗЫК
  АВТОРСКИЙ ПЕРЕВОД РОЖДЕСТВЕНСКОЙ СКАЗКИ "СВЕТ ДОБРА" С РУССКОГО НА УКРАИНСКИЙ ЯЗЫК.
  
  ПРЕДИСЛОВИЕ
  
  В моей книге "Православные истории на Спас"
  http://www.proza.ru/2019/08/14/292
  из семи моих моих, как Христианского писателя, главных, с моей точки зрения, книг, третьей частью есть книга "Сказки из книги сказкотерапии".
  Там дана моя Рождественская сказка "Свет Добра" в адаптации к чтению ее в больницах, где не только Христиане лечатся, но и представители других религий, да и ненаученные вере в Бога люди.
  В такой же книге для Христиан "Сказки из книги сказкотерапии для Христиан":
  http://www.proza.ru/2019/05/26/84
  сказка дается, как ее во всем мире читают уже.
  Но она есть на русском языке в этой сборной книге в составе Сборника бесед и рассказов "Страницы из далекого прошлого и настоящего".
  А седьмой частью, последней, того моего семикнижья, сделал я мой авторский перевод сказки с русского на украинский язык, в окончательном редактировании его моим другом Сергеем Лебедевым из Винницы.
  Все-таки знание украинского языка у него, жителя Винницы, ближе к Западу Украины, лучше, чем у меня, жителя Харькова, Востока Украины.
  Где в быту в крупных городах люди обычно только на русском языке, на языке своего мышления, разговаривают.
  В родной Сергею Виннице большинство людей на украинском языке говорят в быту - тоже на языке своего мышления.
  Поэтому у него языковая практика разговора с людьми на украинском языке неизмеримо больше, чем у меня.
  Захотелось мне того, чтобы главная моя книга, Рождественская сказка "Свет Добра", которую мне Бог во сне рассказал уже более четверти века тому назад, и которую уже и в изданном виде читают люди по всей планете, даже за Атлантикой в Америке, в том сборнике моих главных книг была на двух родных друг другу языках - и на русском, и на украинском.
  Потому что в моей родной Украине половина жителей ее думает и говорит на русском языке, а значит на этом языке с Богом говорит в своей совести; а половина жителей Украины думает и говорит на украинском языке, значит на этом языке с Богом говорит в своей совести.
  Являясь русскоязычным украинцем (лишь бабушка Ева и прабабушка Мария у меня еврейками были, по сюжету моей Спаской сказки "Свет Добра", остальные предки - украинцы), люблю я оба эти родные мне языка, понимая их одинаково. Поэтому мне не трудно было сделать авторский перевод своей Рождественской сказки "Свет Добра" с русского на украинский язык.
  В украинском переводе этом сказки во "Вступительном слове" и в "Предисловии" несколько больше рассказывается об истории написания сказки по-сравнению с русским текстом ее.
  Да, советовал мне на Спас мой лучший друг, поэт и писатель из Винницы Сергей Лебедев, который помог мне привести мой авторский перевод сказки на украинский язык в более-менее приличный вид, разместить сказку на украинском языке не только седьмой частью того моего семикнижья, но и отдельной книгой тоже.
  Вот, спустя два месяца после Спаса, вспомнил я этот его совет и делаю это.
  Напоминаю еще раз то, что всегда говорю.
  Что разрешаю я все написанное мною размещать и издавать кто где желает без выплаты мне авторских гонораров и даже без согласования этого вопроса со мной.
  Пишу то, что велит мне писать совесть, а в совести человека с ним Бог говорит своим Даром от Себя.
  Раз пришло это от Бога, то надо это людям даром давать.
  По словам от Бога Божьего Сына Иисуса Христа, Спасителя нашего:
  ДАРОМ ПОЛУЧИЛИ - ДАРОМ ДАВАЙТЕ.
  Писатель из Харькова Мельник Юрий Адамович.
  КОНЕЦ ПРЕДИСЛОВИЯ К УКРАИНСКОМУ ПЕРЕВОДУ СКАЗКИ
   ***
  
  ВСТУПНЕ СЛОВО
  
  Дорогi читачи!
  Хочу Вашiй увазi запропонувати цей мiй бренд, як письменника, Рiздвяну казку "Свiтло Добра".
  Написана вона (завершено написання) була 23 липня 1993 року.
  Через малий час пiсля цього була вона надрукована в восьми номерах газети "Вечiрнiй Харкiв", по iнiциативi редактора газети Лебедевої Вiкторiї Павловни зi згоди на це головного редактора газети Миколи Солов'ова.(25.12.1993-20.01.1994).
  25 грудня 2002 року, пiсля того, як тодi редактор газети "Православна Харкiвщина" Iнна Новiкова переслала, по своїй iнiцiативi, цю казку, електронну її версiю, до Москви, вона була размiщена в iнтернетi Православним Центром "Омега", при Храмi Благовещення Пресвятоiї Богородицi в Петровском парку, який вiдомий своєю "Бiблiотекою православного Християнина", работа якого ухвалена Видавницькою Радою Московського Патрiархату:
  http://www.wco.ru/biblio/books/svetdobra/main.htm
  С тих пiр, с 25.12.2002 року, ця Рiздвяна казка "Свiтло Добра"почала борознити простори iнтернету i на православних сайтах, к примiру:
  duhpage.sed.lg.ua/Biblioteka/ForKids/book04/index.htm
  Береться вона i у фонди шановних i свiтських библiотек, наприклад:
  http://www.read.in.ua/book249123/?razdel=27&p=45
  Дозволяю я видавати все мною написане всiм бажаючим без виплати менi авторських гонорарiв, i без погодження цього питання зi мною.
  Приємно було довiдатися вiд двох моїх землякiв- Харкiв'ян з США, що зараз мої казки "Свiтло Добра", Рiздвяну i Cпаську, читає уся Америка, вже i у виданих книжках.
  Колективи педагогiв двох шкiл Харкова (65-я на Холоднiй горi, и 14-я на Салтiвцi), де Рiздвяна казка "Свiтло Добра" проходила апробацiю, як книга для позакласного читання, бачачи, який великий iнтерес вона викликає у дiтей, зверталися у 2003 роцi до одного олiгарха-єврея у Харковi з проханням видати її для шкiл нашого мiста.
  Познайомившись з цим зверненням педагогiчних колективiв двох шкiл Харкова, до якого долучилася також i Вiкторiя Лебедева (бачачи, скiльки теплих листiв, навiть з малюнками до казки вiд дiтей, надходило до редакцiї Вечiрки нашої у вiдповiдь на друкування у газетi казки), з вiдгуками дiтей 14 школи на казку, той багатiй, який i зараз є депутатом Ради у Києвi, пообiцяв видати Рiздвяну казку "Свiтло Добра" для шкiл мiста, але потiм передумав.
  Благодiйнiсть,- то дiло добровiльне, тому не буду називати його iм'я.
  З тих пiр i вирiшив я не робити нiяких особистих зусиль в розповсюдженнi по свiту цiєї казки вiд Бога, яка менi просто наснилася, вiддавши це дiло на Його Святу волю.
  В 2017 роцi на українському Порталi гражданскої журналiстики "ХайВей" один член Письменницької Спiлки України сказав менi, що грiх менi, українцю по кровi, нехтувати своєю рiдною мовою, українською, i що треба менi здiйснити переклад моєї цiєї вже всесвiтньо вiдомої казки з росiйської мови на українську авторським перекладом.
  Погодився я з ним.
  Ось, на Покрову, 14 жовтня 2017 року, i взявся я до цiєї роботи, яку закiчив 24 жовтня, через 10 днiв.
  Тепер читач має змогу читати цю казку вiд Бога, як на мене, на самiй добрiй, красивiй i пiсеннiй мовi на Землi - на українськiй мовi:
  Чому я, українець по кровi, пишу завжди усю свою прозу росiйською мовою, як до речi i Антон Чехов робив, да i Микола Гоголь теж, хоча i вони - українцi по кровi?
  Тому що думаю я росiйською мoвою, народившись и все життя живучи у своєму рiдному росiйськомовному Харковi.
  Великi тексти прози зручнiше i легше писали мовою своего мислення, на якiй людина з Богом розмовляє у своїй сoвiстi.
  Але рiдну свою по кровi українську мову я люблю i знаю, тому здiйснити переклад своєї казки "Свiтло Добра" на українську мову авторським перекладом менi було не важко зробити.
  Як мiй Земляк, Харкiв'янин Григорiй Федорович Квiтка-Основ'яненко, який своїми творами народив теперiшню лiтературну українську мову, перекладав усi свої твори, так щоб усi вони були i на українськiй, i на росiйськiй мовах, рiдних одна однiй.
  У мене у Харковi нiхто не дiлить людей на українцiв i руських, та на людей iнших нацiональностей.
  Усi мешканцi мicта - дiти i Харкова, i Неньки-України, i Святої Русi, да i усiєї нашої планети Земля.
  Як i є вони дiтьми прабатькiв людства Адама i Еви.
  Це по-земному, а по-Божому,- усi люди, незалежно вiд їх нацiональностей, - земнi дiти Бога, Творца, Отця нашого Небесного, як називав Бога, Господа Неба i землi, Божий Син Iсус Христос.
  В цiй Рiдзвянiй казцi "Свiтло Добра" для дiтей i дорослих дається этична сутнiсть Християнства, да и любої iстинної релiгiї вiри у Единого Бога, Творця, з якою нiхто сперечатися не зможе.
  Тому рiзнi Християнськi Церкви, як я дiзнався, використовують цю казку у своїх Воскресних школах.
  Харкiвський письменник Мельник Юрiй Адамович
  КIНЕЦЬ ВСТУПНОГО СЛОВА
   ***
  
  ПЕРЕДМОВА ДО КАЗКИ ДЛЯ ДОРОСЛИХ
  
  27 вересня 2002 року я подарував дочцi редактора харкiвської газети "Таємницi вiку" Сергiя Моiсєєва Настi ксерокопiю казки "Свiтло Добра".
  Настя, з великим iнтересом, прочла її за один день.
  Сергiй звернув увагу на цю казку - чому вона викликала цiкавiсть дочки?
  I сам її прочитав.
  На нього вона також справила деяке враження.
  Вiн дав прочитати казку ще кiльком товаришам.
  "Та це ж свiтовий бестселлер!"- заявили вони.
  Наскiльки ця казка є свiтовим бестселлером, покаже час.
  Написання її стало повною несподiванкою для мене самого.
  Вона просто звалилася на мене з Неба увi снi.
  Бiльш докладнiше про це є, в художньому виглядi, в закiнченнi казки для дорослих.
   ***
  Ця передмова росiйською мовою писалася мною у кiнцi 2002 року.
  За цей час сталося так, що казку цю, дiйсно, вже читає уся планета Земля.
  Взявся я за переклад її з росiйської мови на рiдну менi по кровi українську мову.
  I в передмовi для дорослих українською мовою додам до написанного у 2002 роцi ще те, що першi три глави казки менi наснилися в ревматологiчному вiддiленнi лiкарнi Харкова Харькiвського району на Салтiвцi за четвертим пологовим будинком у 602 мiкрорайонi 25 грудня 1991 року.
  У той час ходив я по лiкарням Харкова з проповiддю Євангелiя Христова серед хворих людей, якi за станом здоров'я не можуть до Церкви пiти у ту ж Недiлю, Воскресний день.
  Хто бажав з хворих, молився я над ними Богу молитвами "Отче наш" i "Господи! помилуй мене грiшного", якими вiд Бога вчив людей молитися Богу Божий Син Icус Христос, з накладанням на них рук i осяюючи їх кресним знаменням, в iм'я Отця i Сина i Святого Духа, як Iсус Христос вчив робити.
  Майже в усiх лiкарнях Харкова, де був, були чудодiйнi сцiлення хворих вiд хвороб, що дуже дивувало медикiв, що хвора людина наранок просипалася совсiм здоровою, хоча ввечерi вже, бува, помирала i нiяки лiки їй вже не допомогали.
  У Харкiвському Охмадiтi на тiй же Салтiвцi лiкарi у 1990 роцi навiть збирали позачергову лiкарняну конференцiю з приводу дивовижного сцiлення вмираючою маленької дiвчинки з тяжкою хворобою серця, якiй вже нiякi лiки не допомогали, пiсля моєї молитви до Бога над нею.
  Хоча, коли я сказав лiкарям того НII на тiй конференцiї у 1990 роцi те, що просто помолився я Богу над хворою дiвчинкою, то колеги-лiкарi атеїсти, в Бога не вiруючi, почали смiятися з цих моїх слiв.
  Но розповiдь зараз не про це.
  Лiкарня Харкiвського району, де менi наснилися першi три глави казки, була останньою, де я ходив з проповiддю Євангелiя Христова.
  Треба було повертатися до працi в медицинi простим лiкарем, хiрургом, кормити родину з маленькою дочкою Анею, що я i зробив потiм.
  В ревматологiчному вiддiленнi лiкарнi Харкiвського району завiдуюча його вiднеслась до мене дуже люб'язно, давши менi окремий кабiнет, точнiше, маленьку палату з двома стiльцями, письменним столом i тапчаном медичним для iндiвiдуального спiлкування з людьми i молитви над ними.
  Як це, доречi, зробила в своєму вiдiленнi i завiдуюча ендокринологiчним вiддiленням в нашому Харкiвському Охмадiтi.
  Коли я там був перед цим у кiнцi 1990, началi 1991 року.
  Так ось, притомився я трохи 25 грудня 1991 року, прилiг у своєму тому кабiнетi-палатi вiдпочити на тапчан, i заснув.
  Ось тут менi i наснилися першi три глави казки.
  Прокинувшись, зразу сiв я до столу i написав три глави казки за один присiст.
  П'ять днiв чекав я, що насниться менi продовження казки, але не снилося нiчого.
  Подумав я тодi, що дуже я грiшний, що не сниться менi вiд Бога продовження казки, що треба поголодувати, попоститися на свiтський Новий рiк, нiчого не їсти, тiльки воду одну пити.
  Тому поїхав я 30 грудня 1991 року у пустуючу кiмнату медичного гуртожiтку на Салтiвцi бiля метро "Академiка Павлова", де моя жiнка Надiя жила до нашого весiлля, i яку тодi ще не здала вона тому гуртожитку, хоча i переїхала жити в квартиру, яку менi батьки залишили на Холоднiй горi Харкова.
  Ну, про це голодування перед Православним Рiздвом я розповiдаю, у художньому виглядi, у "Закiнченнi казки для дорослих".
  Про те, що поставив на ньому крапку мiй батько Адам Петрович Мельник, приїхавши до мене в ту кiмнату гуртожiтку, i сказавши менi те, що дочка Аня захворiла, i що треба менi додому повертатися.
  Да, нiчого не снилося бiльше, тому навеснi 1992 року вiднiс я цi три глави казки своїй вчительцi по руському у моїй рiднiй 65 школi на Холоднiй горi Харкова Людмилi Михайловнi, щоб вона помилки виправила, бо граматика у мене тодi хромала на обидвi ноги.
  Повертаючи менi рукопис трьох глав перших казки, всю у червоних правках вчительских, Людмила Михайлiвна сказала:
  "Юрчик, ну и чему я тебя только в школе учила?! За правописание двойка, а за содержание - твердая пятерка".
  Пiсля цього Людмила Михайлiвна, з посмiшкою, висапала на стiл передi мною цiлу купу записок вiд дiтей зi словами:
  "Прочла я это во всех классах школы, где веду русскую литературу.
  Вот тебе, Юра, дети записки написали, где все очень просят тебя написать продолжение этой сказки".
  Але не снилося бiльше менi продовження казки до середини лiта 1993 року.
  I ось за тиждень до народження мого сина Iллi взяв я пластмасове бiле блюдце з iграшкового набору посуду дочки, вiрiзав ножем з нього семiкiнечну зiрку, i поклав собi пiд подушку, попросивши у Бога в молитвi, щоб наснилося продовження казки.
  I, дiйсно, наснилося!
  Наранок, вставши з лiжка, написав я за один присiст четверту главу казки.
  I так за сiм днiв написав сiм глав до трьох, що наснилися 25 грудня 1991 року.
  Так i з'явилися усi десять глав казки.
  Крапку поставив у казцi 23 липня 1993 року у день народження сина Iллi.
  Так як в цей день сталося народження i сина Iллi, i казки, i дочка Аня також народилася 23 липня два роки тому, у 1991 роцi, то з приводу трiйного свята цих всiх днiв народження в цей день сходив я у фотоательє i сфотографувався.
  Це фото вставляв я в усi книжки самiздата, в кiнцi в "Коротко про автора", якi написав на основi своїх снiв з 25 грудня 1991 року до 23 липня 1993 року.
  
  Да, повертаюся я до перекладу на українську мову "Передмови для дорослих" з росiйської мови 2002 року.
  Українськiй переклад казки, таким чином, робиться бiльше нiж на росiйськiй мовi i у "Вступному словi", да i у "Передмовi для дорослих" теж буде доповнення 2017 року.
  Може це якось загладить мою провину перед рiдною менi українською мовою, якою я лише вiршi iнодi пишу.
   ***
  
  Мене самого казка дуже здивавала.
  Настiльки, що я на один учбовий рiк залишив роботу лiкаря в лiкарнi, i влаштувався на роботу психологом на ставку в свою рiдну 65 школу i на пiв ставки в 14-ю школу Харкова, де директор цiєї школи Лариса Якiвлевна виделила менi часи, уроки етики, у п'ятих класах для читання цiєї казки i бесiд з дiтьми.
  Дуже було цiкаво менi побачити своїми очима, як самi дiти поставляться до цiєї казки?
  Результат перевершив усi сподiвання - дiти часто готовi були сидiти навiть пiсля закiнчення уроку, щоб послухати продовження казки.
  Багатьом з них герої казки Светiк i Доброня наснилися i дiти просто завалили мене своїми продовженнями казки цiй.
  Но саме головне те, що проведене мною анонiмне анкетування всiх дiтей до i пiсля прослуховання казки показало то, що вони стали добрiше и окрiпла їх вiра в Бога i в Його Вiчний Щасливий Свiт Рая.
  У багатьох дiтей зникло бажання мститися своєму образчику за давню образу i виникло бажання пробачити своєму винуватцю.
  У багатьох дiтей зникло бажання насолоджуватися переглядом по телебаченню сцен вбивств i жерстокостi.
  Большiсть дiтей, якi до прослуховування казки казали о своїй невiрi в реальне iснування Бога i Вiчного Свiта Бога, Рая, пiсля прослуховання казки повiрило в те, що такий щасливий Вiчний Божий Свiт, Рай, iснує насправдi.
  
  1 стор. (нумерацiя сторiнок - по книзi самiздата)
  ................................................
  Але казка "Свiтло Добра", як виявилося, може сцiлювати не тiльки душi, серця людей, вiд злости, жорстокостi, мстивостi и невiри у Бога i в Його Вiчний щасливий Свiт Рая.
  Доводилось бачити i сцiлення i телесних хвороб пiсля її прослуховання...
   ***
  Да, в "Передмовi для дорослих до казки" на росiйськiй мовi у кiнцi 2002 року, я поставив три крапки пiсля цих слiв.
  А українською мовою через 15 рокiв потому, в кiнцi 2017 року, вирiшив я сказати те, що подарував я ксерокопiю казки дочцi Сергiя Моiсєєва Настi, коли вона знаходилася в дитячiй лiкарнi Областнiй Харкова на Алексiєвцi у важкому станi.
  Лiкарi тодi вирiшували питання - оперувати її, чи нi?
  I Настя, на подив, i в такому станi, за один день i вечiр прочла усю цю казку, а наранок була зовсiм здоровою.
  Що дуже здивувало її лiкарiв, що можна було її i додому здоровою виписувати з лiкарнi.
  Одному Богу вiдомо, наскiльки сцiлення Настi пов'язано з тим, що вона казку цю швидко прочла з iнтересом.
  А наскiльки - з тим, що я помолився над нею Богу, з проханням до Бога вiлiкувати її.
  А ось сцiлення моєї дочки Анi пройшло лише пiсля прослуховування єю цiєї казки.
  У 12 рокiв Аня почала себе погано почувати, в тому ж Охмадiтi Харкова на Салтiвцi лiкарi провели їй обстеження, i виявили на УЗО печiнки у неї те, що у жовчному михурi печiнки почали утворюватися каменi i печiнка її знаходиться у поганому станi.
  Жiнка Надiя тодi навiть сон загубила з печалi: "Якщо у такому вiцi такi проблеми у Анi зi здоров'ям, то що далi буде?!"
  Ось тодi я i прочитав уперше i Анi, i тодi десятирiчному сину Iллi, цю Рiздвяну казку "Свiтло Добра", яку дiти мої рiднi прослухали з iнтересом.
  Аня вже на наступний день сказала менi те, що їй наснилися увi снi Свєтiк i Доброня.
  А я сказав дочцi те, що цi Янголи Небеснi з Раю вилiкують її от Бога вiд її хвороби.
  Треба було бачити здивованi очi лiкаря нашого Охмадiту, коли вона казала менi i Анi пiсля повторного УЗО печiнки Анi:
  "Нiколи в життi ще такого не бачила, щоб за такий короткий вiдрiзок часу, два тижнi, усi каменi в жовчному михурi зникли i печiнка стала зовсiм здоровою!"
  Коли ми з дочкою вийшли з будiвлi Охмадiту Харкова бiля кiнотеатру "Росiя", то радiсно посмiхнулися один одному, зрозумiвши через кого Бог вилiкував її вiд хвороби.
  А син Iлля трохи образився на мене за казку, прослухавши її, сказавши:
  "Тату, це ти пiдгледiв те, як я у нашому дворi кiшку ображав, i написав це у казцi?!"
  "Нi, синку,- вiдповiв я йому,- це писалося ще до твоєго народження.- Сказку цю я закiнчив писати якраз на твiй день народження 23 липня 1993 року".
  Да, образ i сина Iллi, i дочки Анi, i жiнки Надiї є у цiй казцi, яку Бог розповiв менi через сон.
  Да i мiй теж, образ злого i жорстокого дядi Георгiя (Юрiй i Георгiй - це одно iм'я), якого Янголи Небеснi Свєтiк i Доброня, якi приходять в земний свiт з Рая, роблять, з Божою помiччу, добрим, i вiруючим у Бога i в Його Вiчний Свiт.
  Ну, бiльше нiчого додавати до руськомовного варiанту казки не буду.
  Буду лише перекладати с росiйської мови на українську мову.
   ***
  Це просто казка и тут нема нiяких причин для суперечек - пусте сперечатися з Духом Святим вiд Бога, який в Любовi Божiй - у добротi до всiх людей, у головних Божiх заповедях любовi до Единого Бога, Творця, i до всiх людей, як до своїх рiдних братiв i сестер у Бозi, бо усi люди - Його земнi дiти.
  Пусте намагатися сперечатися з Духом Святим вiд Бога, який i в милосердому вiдношенню до любого чужого страждання, i у чесностi, i у скромностi, i у вмiннi пробачати iнших людей.
  Люди, не готовi вмiстити в своє серце i свiдомiсть цiєї книги, просто не зможуть спокiйно її читати i вiдмахнуться вiд неї, вважая те, що стали для неї занадто дорослими.
  I це - їх право.
  До i пiсля казки хочу привести кiлька слiв з Євангелiя, i деякi записки учнiв п'ятих класiв 14-й школи Харкова.
  Вони написали їх на аркушах з школьних зошитiв.
  Нехай в цiх думках о казцi немає зарозумiлих слiв i красиво побудованих фраз.
  Але в них - чиста дитяча вiра у Бога, щiрiсть нелукавих дитячих сердець.
  Кращiми рецензентами казки є самi дiти.
  Хоча i дорослим вона може дати багато корисної iнформацiї.
  
  Євангелiє:
  
  "В той час учнi приступили до Iсуса i сказали: хто бiльше у Царствi Небесному?
  Iсус, подозвав дитину, поставив її посеред них и, обняв її, сказав їм:
  Iстино говорю вам, якщо не перетворитися i не будете, як дiти, то не вiйдете до Царства Небесного.
  Отож, хто умалиться, як це дитя, той i бiльше у Царствi Небесному".
  2 стор.
  
  Iз записок дiтей:
  
  Менi дуже подобається казка тим, що там всi вiрять у Бога, в добро i правду, що там нiхто нiчого не краде (Д'яченко Таня 5-А клас, Головенцова Олена 5-Д клас).
  Менi подобається ваша казка. Тому що там розповiдається о добрi, що там завжди сонце i є горка ледяна (Прогляда Таня 5-Е клас).
  Менi подобається ця казка. Вона вiдповiдає Вищому Добру i я вiрю в Нього.
  У моїй бабусi є книги о Вищем Добрi, но вони написани на псалтирськiй мовi
  А я не вмiю читати на нiй (Ушаков Ваня 5-Д класс).
  Я люблю читати i слухати iнтереснi казки о добрi.
  Такий цiкавий сон, який вам наснився, може наснитися тiльки добрiй людинi (Примiтка ЮМ - намагаюся бути таким, але наскiльки добре виходить, це вiдомо лише Богу). Я сама не люблю заздрити, обманювати батькiв (Микитчук Аня 5-Б клас).
  Казка менi подобається, тому що цiкава, добра (Артемчук Кирил 5-Б клас).
  Менi ця казка подобається тим, що в тiй країнi немає вбивств i смертi (Федоров Сергiй 5-Д клас).
  Менi ця казка дуже подобається.
  Вона вiдрiзняється вiд усiх казок тим, що в нiй говориться о Боговi, о добрих людях.
  Я так думаю. (Гончарова Настя 5-Г клас).
  Це дуже хороша казка. Менi в нiй усе подобається. А що буде далi, я не знаю. (Добровска Настя 5-Б клас).
  Менi подобається ваша казка.
  Я знаю те, що Светiк була дiвчинкою опрятною, тому що її зробило саме Свiтло.
  Ця казка вiдрiзняється тим, що в нiй люди робляться добрими. (Губанова Катя 5-Б клас).
  Менi дуже сподобалась казка про Доброню. Я дуже люблю казки. Давайте, пишить для нас ще такi казки (Махних Катя 5-В клас).
  Менi подобається ця казка.
  Тому що це - наше життя, наша надiя на доброту.
  Вона дуже красива i правдива (Коломиченко Дмитро 5-Б клас).
  3 стор.
  ------------------------------------------------
  
  Свiтло Добра
  переклад казки Мельника Юрiя Адамовича
  
  Шановний читачу!
  Пропоную набратись терпiння, полишити всi нiбито "термiновi" справи та знайти час на уважне читання казки харкiвського письменника Мельника Юрiя Адамовича "Свiтло Добра" в авторському перекладi.
  Зазначена казка пропонується не тiльки дiтям, а й дорослим. Адже кожного з нас не полишають життєвi проблеми i ми не завжди розумiємо де знайти їх рiшення. Зазвичай шукаємо в iнших людях, непереборних обставинах сьогодення. I не знаходячи впадаємо у вiдчай.
  А рiшення є! Воно в кожному з нас, якщо послуговуватись кiлькома важливими принципами.
  Втiм, краще прочитайте казку i вона допоможе, як вже реально допомогла багатьом зневiреним i хворим, жадiбним i мстивим, як вона допомогла особисто менi.
  Оригiнал казки росiйською мовою знаходиться на сторiнцi автора "Юрий Адамович" http://www.proza.ru/2018/04/21/1130
  З повагою, Сергiй Лебедев
   ***
  
  Свiтло Добра
  
  Рiздвяна казка
  
  Милий дружок. Ти, звичайно, знаєш безлiч казок... Але, можливо, бажаєш послухати зовсiм нову?
  Тiльки спочатку скажи: тобi сняться сни?
  Коли так, тодi ти погодишся зi мною: iнодi увi снах з нами вiдбуваються усякi пригоди.
  Ось i менi якось вдалося побувати в незвичайнiй країнi i подивитися, що там трапилося з двома її мешканцями - дiвчинкою Свєтiком и хлопчиком Добронею.
  А потiм я написав про це казку и прочитав її багатьом дiтям.
  Невдовзi деякi з них повiдомили менi, що i їм наснилися Доброня i Свєтiк.
  Самi дiти почали розповiдати менi про iншi пригоди цих героїв, а також те, що Свєтiк i Доброня почали допомагати їм у життi.
  Отже, я розповiм тобi те, що побачив, побувавши в цiй дивнiй країнi.
  Моя казка - о Свiтi Вiчного Добра и Свiта.
  Я знаю: Свiт цей є насправдi.
  Бо, коли я працював лiкарем, то неодноразово за своє життя бачив, як хворi люди з вiрою в цей Свiт зверталися до Бога по допомогу, i їм робилося краще, а деякi i зовсiм ставали здоровими.
  Хочу, щоб ти, дружок, повiрив у Свiтлий свiт Добра.
  Отож, слухай цю iсторiю.
  
   ***
  ГЛАВА ПЕРША
  
  Така дивна країна
  
  В однiй казковiй країнi жили дiвчинка Свєтик i хлопчик Доброня.
  Країна ця дуже красива, а люди в нiй - добрi та привiтнi.
  Вони нiколи не сваряться, не вiдмовляють один-одному у допомозi, i що також важливо, завжди говорять правду, не обманюють, навiть тодi, коли у них є нагода обманом досягти щось для них бажаного.
  В країнi цiй немає крадiїв, усi люди мають все, що їм потрiбне для життя у радощi та спокої.
  Не дивно тому, що дверi в домах там не замикаються на ключ.
  Тварини i риби там незвичайнi: серед них зовсiм немає злих i хижакiв, хто кусається або може напасти на iнших, i яких маленьким дiтям треба було б боятися.
  "Чим же тодi харчуються там тварини?"- питаєш ти.
  Справа у тiм, що на деревах у цiй дивовижнiй країнi росте стiльки смачних плодiв, що вистачає усiм: i людям, i тваринам, i птахам.
  Так, добрi тигри и добрi леви цiєї країни люблять харчуватися не такими плодами, як добрi зайчики i бiлочки: у кожного, звiсно, свiй смак ...
  Але їжi, котру люблять всi, вистачає усiм.
  I природа в цiй країнi незвична.
  Нiколи там не буває землетрусiв чи буревiїв, повеней i лiсових пожеж, вiд яких страждають i гинуть дерева, тварини, птахи ...
  Немає там хвороб i бiд.
  I завжди свiтить сонечко, хоча великої спеки не буває.
  Рано вранцi в небi з'являється хмарка, яка поливає рослини i сухий грунт.
  Часто дiти просять своїх матiнок i татусiв розбудити їх ранiше, щоб встигнути побiгати босими пiд теплим дощиком.
  Батьки погоджуються, але при однiй умовi: ввечерi дiти повиннi своєчасно лягти спати, iнакше не встигнуть добре вiдпочити за нiч.
  Але iнодi хмарка з'являється i у кiнцi дня - поливає квiти на клумбах, трави на лугах, дерева у лiсах, якщо тi захотiли пити.
  
  "А якщо комусь набридли фрукти i вiн захоче покуштувати тiстечко, цукерку чи ще чогось смачненького?"- питаєш ти.
  Що ж, i це легко вирiшується.
  Справа у тому, що в цiй добрiй країнi є все, що може побажати любий дорослий чи дитина.
  Якщо його бажання йде вiд доброго серця i не несе нiкому зла i обману.
  Зауважу ще, що в країнi Свєтiка i Добронi повiтря не засмiчується димом заводiв i машин.
  Люди там їздять на велосипедах або кониках, а також на машинах, котрi працюють на енергiї сонця i тому не засмiчують природу.
  Але бiльше усього люди тут люблять ходити пiшки. При цьому вони милуються природою, красивими будiвлями i вулицями.
  До речi, на вулицях там нiколи не буває темряви. Це тому, що вiд кожної людини йде сяйво доброти i чесностi.
  Навiть коли сонечко ховається за обрiй, там свiтло вiд цього випромiнювання.
  
  Одежу i все необхiдне для нормального життя розумнi i працьовитi люди роблять за допомогою машин, якi працюють на енергiї сонячного свiтла та енергiї вiтру.
  Вгадай, з чого робляться тут потрiбнi людинi речi?
  Виявляється, зi шкарлупи плодiв!
  Їх же дуже багато в цiй країнi.
  Шкарлупу плодiв, якi вже скоштували, збирають, перемелюють, добавляють отриманий порошок у воду, i виходить матерiал, схожий на залiзо або тканину, дерево або пластмасу - все залежить вiд породи дерева i вiд того, скiльки взяти води i порошку.
  
  "Так там i серед мешканцiв води немає хижакiв, таких, як щука або акула, якi можуть нападати на iнших?" - запитуєш ти.
  Вiдповiм: щуки i акули є, але вони не ображають нiкого. У рiчках, озерах, ставках, в море i океанi росте багато рiзних водоростей, i всiм вистачає цiєї їжi.
  "Так там зовсiм нецiкаво жити! - можуть подумати деякi з вас.- Нi з ким посваритися або побитися, якщо всi добрi i товаришують один з одним".
  Але скажи, хiба сам ти любиш, коли тебе лають, кривдять, б'ють, роблять тобi боляче?
  Авжеж, що нi.
  Ось i люди доброї країни, про яку я веду мову, нiколи не роблять iншим людям того, чого самi не люблять.
  Тому, не кривдять, не обманюють, не залишають у бiдi навiть незнайому людину.
  Зате посмiхаються один одному i вiтаються з кожним перехожим, навiть якщо бачать його уперше.
  
  А вiдносно того, що в такiй країнi нецiкаво жити, то з цим не можна погодитися.
  Так, там немає бiйок, воєн, зла i обману...
  Тому немає образ, слiз, страждань.
  Що може бути краще за таке спокiйне i радiсне життя!
  Люди часто збираються разом не лише у свята, але i у буднi: просто поговорити, почитати вголос, пограти в цiкавi iгри, пожартувати, повеселитися.
  Жителi цiєї країни люблять спiвати i танцювати.
  А для дiтей є спецiальнi Будинки iграшок, куди можна ходити навiть без батькiв i брати будь-якi iграшки.
  
  "А iграшки там дорогi?" - цiкавишся ти.
  Але в цiй країнi взагалi немає грошей.
  Все, що треба кожнiй людинi, вона отримує даром.
  Немає там багатих i бiдних, нiхто не прагне збирати багатство, ховати у себе потрiбнi iншим людям речi.
  Усiх тут однаково поважають i люблять.
  I iграшки там, звичайно, теж даються усiм даром.
  "Якщо я туди потрапив би, набрав би їх цiлу купу"!- можуть подумати деякi з вас.
  
  Але в цiй країнi дiти так не роблять, тому що там зовсiм немає жаднюг.
  Ось чому у себе удома дiти зберiгають тiльки найулюбленiшi iграшки, а усе iнше, погравшись, вiдносять назад у Будинок iграшок, щоб i iншi дiти змогли це зробити.
  А який там вибiр iграшок! I ляльки для дiвчаток красивi, i м'якi звiрятка, i самi рiзнi цiкавi iгри.
  Немає в цiй добрiй країнi анi в'язниць, анi судiв, тому що зовсiм немає злочинцiв.
  I хоча дорослi чоловiки там завжди готовi захистити жiнок i дiтей, якщо їм щось загрожує, потреби в цьому просто немає.
  Адже цю країну захищає Вище Добро i Правда, за законом яких живуть усi її мешканцi.
  I тому нiяке зло i неправда не можуть навiть наблизитися сюди: свiтло Вищого Добра i Правди для них нестерпно пекуче.
  
  Але найцiкавiше: нiхто там не примушує нiкого бути добрим, чесним, нежадiбним.
  Людям самим подобається так жити, тому що це приносить спокiй i радiсть.
  Нiхто тут не хворiє, не старiє i не помирає.
  Дiти зростають, вчаться мудростi i назавжди залишаються молодими дорослими.
  Iнодi вони вирушають в iншi країни, якщо там хто-небудь потребує допомоги.
  Ясла i дитячi садки в цiй країнi будуються зазвичай на узлiссi або в парку, щоб малюки могли бiгати по травичцi босонiж.
  Часто у гостi до дiтей приходять добрi звiрятка, i разом вони весело грають.
  А оскiльки в кожному дитячому садку є басейн, який з'єднується з рiчкою, а через неї - i з морем, то у гостi до дiвчаток i хлопчикiв з моря можуть припливати навiть дельфiни, щоб пограти з дiтьми у водi.
  Але ми зовсiм забули про наших героїв! Давай подивимося, що Свєтiк i Доброня зараз роблять.
  КIНЕЦЬ ПЕРШОЇ ГЛАВИ КАЗКИ
  
  
  ГЛАВА ДРУГА
  
  Про те, як Свєтiк i Доброня потрапили в країну мороку i невiри
  
  Доброня i Свєтiк грають зараз з дельфiном Ласкою, який часто припливає до дiтей у гостi.
  По черзi вони каталися у дельфiна на спинi, а тепер перекидаються м'ячем.
  I так їм було цiкаво i весело, що зовсiм забулося про час.
  Але тут з'явився вихователь дядько Дмитро i покликав дiтей на обiд.
  Свєтiк i Доброня подякували Ласку за те, що вiн приплив до них у гостi, i попрощалися з дельфiном.
  Зараз вони витираються рушниками i розмовляють мiж собою.
  
  - Свєтiк, - звертається Доброня до подружки, - як ти думаєш, чому Ласка може припливати до нас? Адже в морi, де вiн живе, вода солона, а у нас у басейнi прiсна.
  Дiвчинка багато знає про рiчкових i морських риб тому, що цiкавиться життям мешканцiв води, розпитуючи свого тата про це.
  Тут потрiбно зазначити, що тати наших героїв - капiтани вiтрильникiв; на кораблях вони возять дiтей i дорослих подорожувати по морю, а також - на сусiднi острови.
  - Це тому, - вiдповiла Свєтiк, - що дельфiни, як i люди, дихають повiтрям, яке знаходиться над водою. Для цього вони i показуються час вiд часу з води...
  Iншi ж мешканцi моря дихають зябрами, заковтуючи воду, а з нею i повiтря. Якби Ласка так дихав, вiн би, напевно, не змiг припливати до нас.
  До того ж, море вiд нас зовсiм близьке i йому не може пошкодити несолона вода, адже плаває в нiй Ласка недовго.
  Розмовляючи, дiти завершили витирання, одягнулися i побiгли в їдальню, де їх ласкаво зустрiла тiтонька Люба i запросила до столу.
  
  Пiсля обiду, як i усiм маленьким дiтям, їм належало спати.
  - А чому дорослi вдень не сплять, а дiти сплять?- запитала Свєтiк у Добронi.
  Добронина мама працює в школi - вона вчить дiтей науцi про здоров'я, i, тому хлопчик знає про це багато цiкавого.
  - Тому що маленьким дiтям потрiбно рости, а краще всього вони ростуть увi снi, - вiдповiв Доброня.
  - Ну, що ж, - зiтхнула Свєтик.- Пiшли рости... Хоча краще б я пограла з Шустриком!
  "Хто такий Шустрик"?- запитуєш ти.
  Це друг наших героїв - добрий удав, i живе вiн в печерцi недалеко вiд дитячого садку.
  - Шустрик теж любить вдень поспати, - зауважив Доброня.- Вiн ще молодий удав, i йому теж потрiбно рости.
  
  I ось пiсля сну, вiдпочилi i веселi, дiти побiгли до Шустрика.
  Удав був їм дуже радий.
  Свєтiк i Доброня довго гралися з ним: каталися на нiм, як на гойдалках, коли Шустрик висiв на гiлках дерева, бiгали наввипередки.
  Удав, звичайно, бiгати не вмiє, адже у нього немає нiг, але повзає вiн дуже спритно.
  
  Втомившись вiд метушнi, дiти сiли перепочити в тiнi яблунi.
  Недалеко вiд їх селища знаходиться гора Фатупа, високо-превисока, на вершинi її завжди лежить снiг.
  Дорослi i дiти, хто полюбляє кататися на санчатах, лижах або ковзанах, можуть завжди пiднятися на вершину гори по пiдвiснiй дорозi i покататися хто на чому бажає.
  
  "А як працює пiдвiсна дорога"?- запитуєш ти.
  Рiч у тому, що поряд з горою є великий дитячий майданчик з рiзними iграми.
  По великому колу там їздять возики, запряженi конячками, i катають усiх бажаючих дiтей i дорослих.
  "I дорослi там люблять кататися на конячках"?- дивуєшся ти.
  Але дорослi в цiй цiкавiй i добрiй країнi нiчим не вiдрiзняються вiд дiтей.
  Так само, як i малюки, вони люблять казки i веселi iгри, i вiрять, що Добро i Правда набагато кращi за зло i обман.
  Хоча тут i немає нiчого поганого, але люди країни Свєтiка i Добронi знають, що є такi мiсця, де багато хто заражений злiстю, жаднiстю, нечеснiстю, черствiстю.
  
  Але ти, дружок, запитав про те, як працює пiдвiсна дорога.
  Вiдповiм: вози з конячками обертають велике коло i завдяки цьому рухаються її кабiнки.
  Якщо конячки втомлюються, то пiдвiсна дорога працює на енергiї сонця.
  
  Дивлячись на гору, Свєтiк згадала, як нещодавно вона їздила на Фатупу з мамою i татом, i каталася там на санчатах з гiрок.
  - А я вже давно там не був, - трохи не засумував Доброня, але тут же повеселiшав:
  - Мама казала, що наступного вихiдного усiєю сiм'єю пiдемо кататися на Фатупу.
  - А можна i менi з вами?- запитала Свєтiк.
  - Звичайно! Я попрохаю своїх батькiв. А чом би i тобi не узяти своїх на Фатупу?
  - Навряд чи мої мама i тату зможуть в цей вихiдний вiдправитися туди. Ти ж знаєш, що у нас в гостях дiти з сусiднього острова. Батьки збираються сходити з ними на екскурсiю в парк дерев i квiтiв.
  - Зрозумiло, - сказав Доброня, - але ти все-таки спитай дозволу у своїх батькiв пiти з нами на цю прогулянку.
  - Знаєш, Доброня, - вiдповiла дiвчинка, - минулого разу, коли ми були на Фатупi, я пiшла кататися в небезпечне мiсце i провалилася пiд снiг... Хоча мене швидко знайшли i витягнули, i нiчого страшного не сталося, але батьки так злякалися за мене!
  Ось чому просити у них дозволу я боюся: раптом не вiдпустять? А покататися на санчатах з гiрок так хочеться!
  
  Давай скажемо твоїм батькам, що мої тато i мама вiдпустили мене з вами, а своїм я скажу, що буду у вас в гостях.
  - Недобре обманювати, - заперечив хлопчик. - Ти знаєш, що в нашiй країнi нiхто нiкого не обманює!
  - Але ми увечерi, коли повернемося, зiзнаємося перед батьками, що я пiшла без дозволу,- умовляла Доброню Свєтiк.- Тати i мами у нас добрi - вони пробачать! Скажiмо, що дуже захотiлося покататися на санчатах.
  - Гаразд, - погодився Доброня.- Менi теж хочеться з тобою разом покататися на санчатах, адже удвох набагато веселiше.
  I дiти вирiшили, що це буде не дуже великий обман, вiд якого нiкому нiчого поганого не буде.
  Але ж усе життя в їх країнi побудоване на добротi i чесностi!
  Не потрiбно було Свєтiку i Добронi йти на обман.
  
  Настав вихiдний день i ми бачимо, як у напрямку до пiдвiсної дороги йдуть, взявшись за руки, Доброня зi Свєтiком i батьки хлопчика.
  Сталося все так, як дiти вирiшили мiж собою: їм без зусиль вдалося обдурити дорослих.
  Тi навiть подумати не могли, що Свєтiк i Доброня говорять неправду.
  По пiдвiснiй дорозi рухалися красивi рiзнокольоровi кабiнки. У одну з них всiлася вся компанiя, пiсля чого дiти почали розпитувати батька Добронi про гору Фатупа.
  - Це найвища гора на нашому островi, - став розповiдати батько хлопчика.- I оскiльки в долинi у нас завжди тепло i немає снiгу, то тi, хто хоче покататися на санчатах, лижах або ковзанах, їдуть сюди.
  На Фатупi можна кататися усiм мешканцям нашої країни, якi дотримуються закону Бога - закону добра i правди: нiкого не обманюють i не кривдять, завжди спiвчувають чужiй бiдi.
  - А що, комусь не можна тут кататися?- запитала Свєтiк.
  - Так, злим, жадiбним, брехливим, черствим до чужого страждання людям не можна кататися на цiй горi. Адже в перекладi з древньої мови Фатупа означає "правда".
  - Що ж буде з тими, хто не живе за законом добра, чесностi i милосердя, а все ж бажає покататися на горi?- не витримав Доброня.
  - За переказами, такi люди залишають нашу країну, - вiдповiв батько.
  - Як?- здивувалася Свєтiк.- А куди вони уходять звiдси?
  - Вирушають в країни, де мешканцi їх зараженi такими хворобами, як злiсть, жаднiсть, брехливiсть, черствiсть. Цi хвороби, як пилом, покривають там все, через що люди перестають випромiнювати свiтло доброти i чесностi.
  - Розкажiть, будь ласка, про цi країни, - попросила дiвчинка.
  - Там мало цiкавого, - сказав батько Добронi.- Iз-за темного пилу тiла людей старiють, хворiють i навiть помирають.
  - А що це таке - старiти, хворiти, помирати?- не зрозумiв таких слiв Доброня.
  - Вам це важко зрозумiти, - вiдповiв батько.- Адже у нас немає цього темного пилу, i тому немає нiчого поганого.
  Там же цi хвороби часто призводять до багатьох бiд, до ворожнечi мiж людьми.
  Втiм, цих слiв ви теж не розумiєте.
  Скажу так: в цих країнах люди не вiрять у Вище Добро i Правду - у Бога. Звiдси усi їх бiди.
  - Як, люди там не вiрять у Бога?- здивувався Доброня.- Адже Вiн дає нам свiтло, годує i зiгрiває будь-яке життя!
  У нас навiть малюк знає про Бога, чує у своєму серцi Його голос, який вчить бути добрим, скромним, чесним, милосердним.
  - На жаль, - зiтхнув батько, - темний пил заважає людям чути голос Бога у своєму серцi.
  Вони все бiльше втрачають совiсть, роблять поганi вчинки, обманюють, сваряться.
  - I нiхто з них не може повернутися сюди?- запитала Свєтiк.
  - Чому ж не може?- заперечив Добронiн папа.- Багато хто повертається... Бог намагається кожному допомогти повернутися у вiчне щасливе життя.
  - А як Вiн це робить?- запитав хлопчик.
  - Бог звертається до совiстi кожної людини Сам, а також через своїх посланцiв. Вiн пiдказує тим, хто живе в полонi у зла i обману, що для повернення у свiт Добра i Свiтла, потрiбно очистити себе вiд непотрiбного смiття i стати по-справжньому добрим, чесним, скромним, милосердним.
  - I цього вистачає, щоб повернутися додому?- здивувався Доброня.
  - Так, - вiдповiв батько.- Життя старiючого тiла у свiтi мороку i невiри недовге. Людина, що видужала пiсля нього, повертається у вiчне щасливе життя Божого Свiту.
  
  - А звiдки взялися морок i невiра? - запитала Свєтiк.
  - Кожна людина сама робить свiй вибiр, чи бути йому добрим або злим, скромним або жадiбним, чесним або брехуном, чуйним до чужої бiди або нi.
  Деякi вибирають друге, i їх, як трiску з моря, викидає зi свiту Добра i Свiтла. Але не будемо, дiти, бiльше говорити на цю невеселу тему.
  Вам-то нiчого боятися: у своїх серцях ви чуєте голос Бога, та i ми, дорослi, часто нагадуємо вам про головний Закон нашої країни.
  Ви ж нiкого не обдурили, нiкому не зробили зла, адже правда?
  Потрiбно було Свєтiку i Добронi в цю хвилину зiзнатися у своєму обманi, i все було б добре.
  Але не вистачило у них для цього чесностi, тому що пiсля першого обману вона у них зменшилася.
  - Правда, - ледве вичавив iз себе Доброня.
  - Правда...- тремтячим голосом повторила за другом Свєтiк i почервонiла.
  Але батьки Добронi не помiтили знiяковiння дiтей, тому що в цей час кабiнка пiдвiсної дороги доїхала до вершини гори, i пора було виходити.
  Всi разом вони заквапилися у будиночок для гостей гори, де їм дали теплий одяг, а також лижи - дорослим i двомiснi санчата - дiтям.
  - Ми з мамою йдемо кататися на гiрку для дорослих, - сказав тато, - а ви вирушайте на свою, дитячу.
  На цьому й розiйшлися.
  Коли батьки пiшли, Свєтiк звернулася до Добронi.
  - Напевно, нам тепер не можна кататися на Фатупi, - з тривогою сказала вона. - Адже ми обдурили батькiв, порушили закон Бога i можемо потрапити у бiду!
  - Ти права, - погодився хлопчик.- I чому ми не зiзналися батькам в обманi?
  - Так...- важко зiтхнула Свєтiк, - потрiбно було вибачитися у них за наш обман. Але як важко i соромно - зiзнатися в обманi!
  Дiти сидiли на санчатах, не наважуючись з'їхати з гiрки.
  
  Раптом в носi у Добронi засвербiло, i хлопчиковi дуже захотiлося чхнути.
  Чих вийшов таким сильним, що санчата погойдалися, зрушилися з мiсця - i дiти, самi того не чекаючи, стали швидко з'їжджати вниз.
  - Ой!- тiльки i встигла вигукнути Свєтiк.
  В одну мить все навкруги потемнiло, потiм знову стало свiтле, але... нi гори Фатупи, нi бiлого снiгу, нi iнших дiтей, що катаються, навкруги бiльше не було.
  А Свєтiк i Доброня опинилися такими, що сидять на санчатах в калюжi бруду.
  Моросив неприємний холодний дощ; небо затягнули темнi хмари, а з дерев зникло усе листя.
  - Ну ось!- засмутився Доброня.- Схоже, з нами сталося те, про що попереджав батько: ми потрапили в цю саму невеселу країну!
  - Ой!- вигукнула Светик.- Подивися: нашi руки i обличчя стали якимись незвичайними, неначе брудними.
  Доброня подивився на свої руки, на обличчя i руки Свєтiка i дiйсно побачив це.
  Та i очi їх стали не такими чистими i ясними, як завжди.
  I справа тут зовсiм не в кольорi шкiри i очей.
  У добрих країнах, таких, як країна Добронi i Свєтiка, є люди з очима рiзного кольору i з рiзним кольором шкiри.
  Але в усiх у них i тiло, i очi випромiнюють особливе свiтло - свiтло доброти i чеснiстi. Тепер же це свiтло пiшло вiд дiтей.
  - Знаєш, Свєтiк, - звернувся до подружки Доброня, - я думаю, що ми, як пилом, вкрилися своїм обманом.
  Тату ж казав, що зло i неправда вкривають людей темним пилом, за яким не видно свiтла.
  - Не хочу носити цей пил!- заплакала дiвчинка.- Хочу додому! Я бiльше нiкого не буду обманювати!
  - Сльозами горю не допоможеш, - зауважив Доброня.- Нам ще пощастило, що ми добре пам'ятаємо свiй справжнiй Дiм!
  Вiд батька я чув, що зазвичай у свiтах мороку i невiри люди вже при народженнi покритi темним пилом, через що погано пам'ятають Божий Свiт Добра i Свiтла.
  Багато хто навiть не вiрить, що Вiн є насправдi.
  Але ми-то з тобою добре Його пам'ятаємо!
  Завдяки цьому нам легше буде очиститися вiд пилу i повернутися Додому.
  - I справдi!- погодилася Свєтiк.- Твiй тато говорив про це, що в усiх, хто живе в мороцi i невiрi, є можливiсть повернутися у вiчне щасливе життя.
  Ти правий: сльозами горю не допоможеш! Пiшли шукати, де б сховатися вiд дощу i висушити одяг.
  КIНЕЦЬ ДРУГОЇ ГЛАВИ
  
  
  ГЛАВА ТРЕТЯ
  
  Будиночок у лiсi
  
  Дiти встали з санчат i пiшли по лiсовiй стежинцi.
  Їм пощастило: незабаром за деревами показався будиночок, з труби якого йшла чорна пара.
  - А навiщо потрiбна ця труба, з якої йде чорна пара?- запитала Свєтiк.
  - Не знаю, - вiдповiв Доброня.- Давай постукаємо в дверi i попросимо допомоги у того, хто там живе!
  Ти ж пам'ятаєш, друже, що в країнi Добронi i Свєтiка увесь час тепло i там немає печей для обiгрiву будинкiв.
  Хлопчик постукав в дверi i хотiв було вiдчинити її, але вона виявилася закритою.
  - Дивно, у нас усi дверi вiдразу вiдчиняються, а тут нi, - знизав плечима Доброня.
  Але ось за дверима почувся якийсь шум, i вона вiдкрилася.
  На порозi стояла дуже дивна на вигляд людина.
  Дiтей здивувало обличчя людини, що вiдчинила дверi: воно було суцiльно покрите глибокими зморшками i нагадувало висушену грушу...
  Таких людей Свєтiк i Доброня у себе дома не бачили: адже в їх добрiй країнi нiхто не стає старим.
  Зараз же перед ними стояв дуже старенький дiдусь i його незвичайний для них вигляд навiть трохи налякав дiтей.
  - Здрастуйте! - привiталися вони iз дiдусем, пiсля чого Доброня запитав:
  - Можна зайти до вас обiгрiтися i висушити одяг?
  - Здрастуйте, дiтки! Заходьте, звичайно, - ласкаво вiдповiв дiдусь.- Звiдки ви взялися тут в таку погану погоду i без батькiв?
  Свєтiк i Доброня не знали, що i вiдповiсти...
  
  А дiдусь завiв їх у будинок, усадив на теплу пiч, а мокрий одяг розвiсив бiля вогню сохнути.
  Потiм почастував нежданих гостей гарячим чаєм i чорним хлiбом.
  Обсохнув i вiдiгрiвшись, дiти розповiли доброму дiдусевi про свою бiду, про добру i свiтлу країну, в якiй жили, i про те, як потрапили сюди.
  Вони дiзналися, що дiдуся звуть дiдусем Адамом.
  Свєтiк i Доброня швидко звикли до його незвичайного вигляду, i вiн вже не здавався їм страшним.
  Навiть навпаки: вони полюбили дiдуся, з обличчя якого не сходила привiтна посмiшка, а очi були добрими i чистими.
  - Так...- задумливо вимовив дiдусь Адам.- Не пощастило вам! Жили в такiй чудовiй країнi та внаслiдок невеликого, здавалося б, проступку потрапили сюди.
  На жаль, у нас люди живуть iнакше.
  Багато хто з них вважає нормальною справою брехню, а також можуть кривдити iнших, не поспiвчувати чужiй бiдi, скупляться.
  Але у вас, у вашiй добрiй i свiтлiй Країнi, будь-який обман недопустимий.
  - Ми самi виннi, що так сталося, - зiтхнув Доброня.- Бог дав нам можливiсть зiзнатися перед батьками в обманi, але ми замiсть цього другий раз їх обдурили.
  - Як же вам допомогти?- похитав головою дiдусь Адам.- Живiть поки у мене - мiсця вистачить усiм.
  Ну, а зараз вже пiзно, час спати. Не сумуйте! Може, з Божою помiччю, все налагодиться...
  Просiть у Бога пробачення, намагаючись бiльше нiкого не обманювати, i Вiн обов'язково пробачить вас.
  
  - Так у вас теж знають, що iснує Вища Сила Добра i Правди - Бог?- здивувалася дiвчинка.- А нам Добронiн тато говорив, що тут люди не вiрять у Бога.
  - Але хiба Бог може залишити своїх дiтей без допомоги, навiть якщо вони i виявилися неслухняними?- вимовив дiдусь.- Вiн послав до нас Iсуса Христа, який розповiв правду про Вiчний Свiт Добра i Свiтла.
  Проте Добронiн тато по-своєму правий. Багато людей у нас, дiйсно, не вiрять у Бога.
  Є i такi, якi багато говорять про Бога, але не живуть за законом добра i чесностi.
  Називаючи себе вiруючими у Бога, вони обманюють самi себе...
  - Але чому це вiдбувається?- здивувався Доброня.- Адже бути добрим, чесним, нежадiбним, милосердим до чужого страждання набагато краще, нiж злим, брехливим, жадiбним, черствим.
  Чому люди вибрали гiрше?
  - А чому ви обдурили своїх батькiв?- запитав у дiтей дiдусь Адам.- Навiщо порушили закон вашої Країни?
  - Просто менi дуже захотiлося покататися на санчатах, - опустила очi Светик.- Але я боялася, що батьки не вiдпустять!
  - А менi дуже хотiлося разом зi Свєтiком покататися, адже удвох грати набагато цiкавiше, нiж одному, - вiдповiв Доброня.
  - Ось бачите, - розвiв руками дiдусь Адам.- Власне хотiння виявилися для вас важливiше, анiж бажання залишитися чесними.
  Ось i жителi нашої країни захворiли тим же.
  Але якщо ви тiльки обдурили, то вони, заради особистої користi, готовi навiть робити зло, не спiвчувають тим, хто потрапив у бiду.
  Свєтiк важко зiтхнула.
  - Вже пiзно, дiтки, - повторив дiдусь Адам.- Лягайте спати на теплу постiль на печi, а я влаштуюся на лiжку.
  Нашi горе - мандрiвники уляглися на лежанцi печi, попросивши у Бога не забувати їх в цiй країнi.
  Дiдусь погасив свiчку, яка освiтлювала будиночок, i все занурилося в темряву...
  Вiд темряви, яку Доброня i Свєтiк ранiше нiколи не бачили, їм стало дуже незатишно.
  Засинали вони з важким серцем, згадуючи свою добру i свiтлу країну.
  КIНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ ГЛАВИ
  
  
  ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
  
  У якiй дiти дiзнаються про Невiрю та його вiйсько
  
  ... На ранок Доброня i Свєтiк прокинулися через те, що у вiкно яскраво свiтило сонце.
  Вони встали, вмилися, а потiм звернулися до Бога з проханням пробачити їх за обман, вирiшивши, що тепер намагатимуться нiкого не обманювати i збережуть доброту, як би важко не було!
  Пiсля цього дiти вiдчули на серцi легкiсть i радiсть, зрозумiли, що Бог пробачив їх.
  Веселi, вони вибiгли на ганок i побачили дiдуся Адама.
  - Добрий ранок!- привiталися дiти.
  - Добрий ранок, милi!- вiдповiв старичок - Бачу у ваших оченятах чисте-чисте свiтло. Напевно, попросили у Бога вибачити вас?
  - Так, попросили!- радiсно повiдомив Доброня.- I вiдчули, що Вiн пробачив нас.
  - По-iншому i не могло бути! Адже у Боговi - Вище Пробачення.
  Але, подивiться, яке диво сталося з погодою: ще учора увечерi усе небо було затягнуте важкими хмарами; йшов, не припиняючись дощ.
  А тепер на небi немає жодної хмаринки, i яскраво свiтить сонечко.
  Напевно, це ви принесли з собою в наш свiт тепло i свiтло.
  
  Дiдусь Адам тримав на плечах в'язанку хмизу.
  Вiн був незвичайним мешканцем цих мiсць.
  Так само, як i люди країни Добронi та Свєтiка, вiн вiрив у Бога, намагався бути милосердим i чесним.
  Навiть тому, хто його скривдив, дiдусь Адам нiколи не бажав зла.
  Вiн розумiв, що злi i нечеснi люди насправдi дуже хворi.
  На них не варто ображатись - їх потрiбно жалiти, як жалiють хворих людей.
  Про це дiдусь Адам дiзнався з вчення Iсуса Христа.
  Дiдусевi було шкода рубати дерева на дрова.
  Ось чому вiн вважав, що краще довше походити по лiсу, i набрати опалих сухих гiлок, але не знищувати живi дерева.
  
  ... Дiдусь i дiти повернулися у будинок.
  Старий зняв зi спини в'язанку, присiв вiдпочити, а потiм сказав:
  - Ну, а тепер мийте руки и - снiдати!
  Вiн поставив перед Свєтiком i Доброней по тарiлцi манної кашi i чашцi молока i нарiзав чорного хлiба.
  Дiти вмили руки, подякували Боговi за те, що Вiн не залишив їх у цiй країнi i дає їжу, поїли i сiли бiля теплої печi бiля дiдуся.
  
  - Дiдусь, а чому у вас на деревах немає листя?- поцiкавився хлопчик.
  - А тому що у нас не завжди тепло.
  Буває пора, коли весь суходiл покривається снiгом, а рiчки i озера - льодом.
  Ця пора року називається зимою.
  Перед зимою стає все холоднiше, з дерев обпадає листя, тварини i рослини готуються до сплячки.
  Ця пора називається осiнню.
  Аж ось пiсля холодної зими поступово снiг i лiд тануть, стає теплiше, починають рости трави i листя на деревах, прокидаються тварини, оживає уся природа. Цю пору року ми називаємо весною.
  I, нарештi, настає тепле лiто, коли все навкруги нагадує природу вашої доброї країни.
  Кожна пора року триває близько дев'яноста днiв, i подiляється на три мiсяцi, а кожен мiсяць - на чотири тижнi, по сiм днiв кожний.
  - Тижнi є i у нас, - сказала Свєтiк i запитала:
  - А зараз у вас яка пора року?
  - Нещодавно закiнчилася зима i почалася весна, - вiдповiв дiдусь Адам.- Ще трохи, i зазеленiють трава та листя на деревах, прилетять перелiтнi птахи з теплих країн.
  - Так у вас теж є теплi країни, де усi живуть в добрi, чесностi i милосердi?- зрадiла дiвчинка.
  - Теплi країни є, - зiтхнув дiдусь, - але теплi вони тiльки по температурi...
  Життя ж i людей, i звiрiв нiчим не вiдрiзняється вiд нашого.
  I там майже усi живуть за злим законом боротьби за особистi iнтереси...
  Бiльшiсть людей у нас забули про Божий Свiт i стали жити за законом злих тварин.
  - А ось у нас тварини добрi i не приносять нiкому зла!- сказав Доброня.
  - Але чому усi у вас так живуть ?- здивувалася Свєтiк.- Невже їм не шкода один одного?
  - Колись i у нас життя було таким, як у вас, хоча цього нiхто не пам'ятає, почав пояснювати бiду своєї країни дiдусь Адам.- Нiхто не робив iншим зла, не обманював, не скупився, усi пiдтримували один одного у бiдi.
  
  Наша країна теж знаходилася у свiтлому Свiтi Добра, усi вiрили у Бога i слухалися Його голосу у своєму серцi.
  Завжди вдень свiтило сонечко, але i вночi не було темряви через те, що усi люди випромiнювали доброту i чеснiсть.
  Було тепло, i дерева круглий рiк залишалися зеленими.
  На них росло все, потрiбне людям, звiрям, птахам, а на водоростях - усе необхiдне для мешканцiв рiчок, озер, морiв.
  Нiхто у нас не старiв i не вмирав - усi жили у радощi i у дружбi.
  I усiм всього вистачало, адже у свiтi Добра i Свiтла нiкому не буває тiсно: якщо в нiм народжуються новi жителi, цей Свiт сам по собi збiльшується!
  - Але що ж сталося?- не витримав Доброня.- Чому ви припинили так жити?
  - Одного разу з чорної щурячої нори до нас вилiз житель щурячого царства, на iм'я Невєря, - продовжував дiдусь Адам.- Вiн почав переконувати людей у тому, що нiякого Вищого Добра i Правди немає, що голос совiстi в людському серцi - це пусте.
  "Навiщо вам думати про Бога?- постiйно твердив вiн людям.- Усi ви - боги, i те, що маєте, - ваше власне багатство! Не бiйтеся злитися i обманювати! Нехай кожен думає тiльки про себе i намагається забрати собi бiльше всього!"
  Важко було Невiрi в нашiй країнi, коли вона знаходилася у свiтi Добра i Свiтла.
  Вiн жив, як щур, в глибокiй норi, i вилазив з неї лише для того, щоб учити людей злу i брехнi.
  
  - I невже люди повiрили в те, що Бога, Джерела усього доброго i хорошого, немає?!- запитав Доброня.- А хто ж тодi годує i зiгрiває усе живе, хто скрiзь наводить лад?
  - На жаль, - зiтхнув дiдусь Адам, - бiльшiсть жителiв нашої країни повiрили обману Невєрi.
  Вони перестали боятися робити зло i обманювати, багато хто став черствим i навiть жорстоким, люди почали ворогувати один з одним.
  Через це уся наша країна покрилася темним пилом зла, обману i невiри.
  Але Свiт Бога не терпить цього смiття, i нашу країну викинуло з нього, як трiску з моря!
  Ми своїм злом самi вигнали себе звiдти.
  
  Коли ж наша країна опинилася у свiтi мороку, Неверя перестав прикидатися другом людей.
  З щурячих нiр вiн викликав своє вiйсько: армiю насильства на чолi з полководцем Злюкою.
  Армiю жорстокостi на чолi з полководцем Забiякою.
  Армiю хвороб на чолi з полководцем Заразою.
  Армiю мстивостi на чолi з полководцем Месником.
  Армiю отруєння людей отрутами на чолi з полководцем Курилкою.
  Армiю жадiбностi i обману на чолi з полководцем Крадiєм.
  Армiю владолюбства i хвастощiв на чолi з Тираном.
  Вiйсько Невєрi поневолило майже усiх людей нашої країни.
  У свiтi мороку i невiри жити важко - допомога Бога далеко!
  Але Вище Добро i Правда не кидає напризволяще своїх i неслухняних дiтей.
  I тут Бог запалив для нас сонце, завдяки якому у нас є тепло i їжа.
  Але через те, що люди увесь час б'ються i сваряться один з одним за надлишки, у нас з'явилися голоднi, такi, що не мають найнеобхiднiшого.
  - Хiба жаднюгам не шкода голодних?!- трохи не заплакала Свєтiк.
  - Уяви собi, що далеко не усi люди, котрi мають надлишки, бажають нагодувати голодного, - розвiв руками дiдусь Адам.- Внаслiдок свого власного зла, черствостi, жадiбностi, нечеснiстi люди все бiльше припадають темним пилом, втрачають спокiй i умiння радiти життю, потрапляють в рiзнi бiди i неприємностi, у них погiршується пам'ять про Вiчний Свiт Добра i Свiтла.
  Нерiдко цi нещаснi навiть починають звинувачувати Бога у своїх бiдах!
  Але Вище Добро i Правда не ображається на них, а лише пiдказує кожному, що потрiбно стати добрiше, чеснiше, перестати бути жадiбним, мстивим i черствим.
  - Бог пiдказує це через голос совiстi?- здогадався Доброня.
  - Так, - вiдповiв дiдусь.
  - I люди прислуховуються до нього?- запитала Свєтiк.
  - Напевно, мало хто намагається завжди слухати голос совiстi вiд Бога, якщо стiльки зла i обману навкруги, - вирiшив дiдусь Адам.
  - А як бути тим, хто вже не чує цiєї пiдказки Бога в своєму серцi? Невже їм нiхто не допоможе зрозумiти головне? - запитав Доброня.
  - Нi, Вище Добро не залишає без допомоги i таких.
  До кожного народу Бог направляє своїх посланцiв, а тi пояснюють, як потрiбно жити, щоб повернутися у Вiчний Свiт Добра i Свiтла.
  У центрi усiх посланцiв Бога до людей стоїть Божий Син Iсус Христос.
  Але багато людей у нас не повiрило Христу.
  Вони навiть спробували вбити Його... Але нiчого не вийшло! I тодi стало ясно: для добрих людей нiякої смертi немає, а саме добро набагато сильнiше за зло.
  
  - Мiй тату говорив, що у вас люди, що видужали вiд поганих якостей, повертаються Додому пiсля закiнчення життя тимчасового тiла, - згадав розповiдь батька Доброня.
  - Це вiрно, - погодився дiдусь Адам i додав:
  - Тi ж люди, якi не бажають слухатися голоси Бога у своєму серцi, а також не вiрять тому, що говорять Його посланцi, ризикують повнiстю втратити доброту.
  I, iз-за своєї жорстокостi, потрапити в щурячi нори Невєрi, де їх будуть кривдити так, як вони самi кривдили iнших людей.
  - Але чому люди не хочуть слухатися голосу Бога у своєму серцi, а також не вiрять в те, що їм говорять посланцi Бога?- запитала Свєтiк.
  - Невєря зi своєю армiєю захопив владу над серцями людей.
  Цю владу вiн утримує тому, що у нього є чарiвна чорна куля, iз-за якої люди не пам'ятають про Вiчний Свiт Бога, - про Вiчний Свiт Добра i Свiтла, - повiдомив дiдусь.
  
  - Тодi потрiбно знайти цю кулю i розбити її!- вирiшив Доброня.
  
  - Куля ця дуже надiйно охороняється, - похитав головою старичок. - Доки ще немає сил, якi б вiдiбрали її у Невєрi...
  Почувши у своєму серцi голос совiстi, я зрозумiв слова Христа i став розповiдати усiм про те, що Невєря - брехун, що Свiт Вiчного Щасливого Життя є насправдi, що потрiбно людям бути добрими, чесними, нежадiбними, милосердими.
  Тодi Невєря зарядив людей злом, i вони сильно побили мене!
  Куди менi було переконати їх, якщо вони не повiрили навiть Христу...
  Ось пiсля цього я i оселився тут у лiсi.
  Благаю Бога про те, щоб Вiн просвiтлив розум людей нашої страждаючої країни.
  
  - Невже не можна нiчого зробити? - засмутилася Свєтiк.
  
  - Не знаю...- знизив плечима дiдусь Адам.
  
  - Але у нас будь-якiй дитинi вiдомо, що Добро i Правда набагато сильнiшi за зло i неправду, - зауважив Доброня.- Не може бути, щоб Невєря виявився непереможним.
  Зло i брехня боязкi i завжди втiкають, коли стикаються iз справжнiм Добром i Правдою.
  Я проситиму Бога i уранцi, i увечерi, щоб Вiн допомiг менi розбити ту чорну кулю Невєрi!
  - Але ти ж зовсiм маленький хлопчик, - з сумнiвом похитав головою дiдусь, - а вiйсько Неверi таке велике!
  
  - Вибач, дiдусь Адам, але я зрозумiв, чому тобi не вдалося допомогти людям вашої країни!
  Ти не дуже-то вiриш в перемогу добра над злом у вашiй країнi.
  Я не збираюся силою битися з армiєю Невєрi: є сильнiша зброя - це доброта, чеснiсть, милосердя, вiра у Бога.
  Я твердо вiрю в їх перемогу навiть тут, у вас!
  
  - У тебе стiльки вiри в перемогу добра i правди, що ти, дiйсно, можеш перемогти Невєрю, - погодився дiдусь.
  
  ... В цей час за вiкном почувся дивний звук: му-у-у!
  - Що це?- здивувалася Свєтiк.
  
  - Це Зорька, - посмiхнувся дiдусь.- Її пора доїти. Хочете подивитися?
  - Звичайно! - вiдповiв за себе та подружку Доброня.
  Дiти разом з дiдусем вийшли у двiр.
  Дiдусь вiдкрив дверi в невеликий дерев'яний будиночок.
  Там виявилася дуже цiкава тварина з рогами i копитами.
  - I у нас є схожi звiрi , - сказала Светик.- Але у них немає рогiв, якими вони, напевно, можуть когось поранити. У нас вони називаються коровами, а у вас як?
  - I у нас так само, - вiдповiв дiдусь.- Ранiше у них не було рогiв, але коли у нас з'явилося зло, i добрi собаки перетворилися на злих вовкiв, то у корiв виросли роги, щоб захищатися вiд хижакiв.
  Дiдусь Адам дав коровi Зорьцi сiна, потiм сiв на табурет i став її доїти.
  - А у нас молоко росте на деревах, - сказав Доброня.
  - В теплих країнах i у нас збереглися такi дерева,- сказав дiдусь.- Вони називаються кокосовими пальмами.
  - I у нас вони так називаються!- здивувалася дiвчинка. - Дивно: назви ваших дерев i тварин схожi на нашi.
  - В цьому немає нiчого дивного, - вiдповiв старичок. - Адже колись i наша країна жила у Вiчному Свiтi Добра i Свiтла, поки не припала темним пилом зла, обману i невiри.
  
  ... До полудня тепле весняне сонечко пiдсушило грунт. Дiдусь Адам i дiти вийшли у двiр i почали його прибирати, виправляючи неполадки, що сталися в господарствi за довгу зиму.
  Увечерi, втомленi, але задоволенi, що зробили багато корисного, вони повечеряли i лягли спати.
  Так почалося життя Добронi i Свєтiка на планетi з красивою назвою Земля.
  Дiти допомагали дiдусевi Адаму по господарству, а увечерi вiн розповiдав їм дивовижнi казки, яких знав дуже багато.
  Доброня ж i уранцi, i увечерi звертався до Бога з єдиним проханням: навчити його, як перемогти Невєрю, як звiльнити людей цiєї країни вiд влади зла i неправди.
  КIНЕЦЬ ЧЕТВЕРТОЇ ГЛАВИ
  
  ГЛАВА П'ЯТА
  
  Про те, як Светiк i Доброня вирушають на бiй з Невєрєю
  
  Усю весну Доброня i Свєтiк прожили у дiдуся Адама, допомагаючи йому по господарству.
  Слiд сказати, що усi люди доброї країни, з якої були дiти, дуже працелюбнi, серед них немає ледарiв.
  Час йшов, а Доброня все думав над тим, як розбити чорну кулю Невєрi.
  I уранцi, i увечерi хлопчик просив Бога, щоб Вiн допомiг йому у цьому.
  Темний пил, яким покрита ця країна, вже не заважав дiтям жити тут: адже вони попросили пробачення у Бога, спрямувавши серця до добра i чеснiстi.
  I хоча тiла їх вже не свiтилися, як ранiше, але очi знову випромiнювали свiтло.
  
  У останню нiч весни Добронi наснився сон: вiн побачив свого батька.
  Той пошкодував про те, що дiти, двiчi обдуривши батькiв, потрапили у свiт мороку i невiри.
  - Але не потрiбно засмучуватися, - заспокоїв хлопчика батько.- Вище Добро пам'ятає i пiклується про вас!
  - Ми вiдчуваємо цю пiдтримку Бога, - з радiстю вимовив Доброня, - i пам'ятаємо твої слова про те, що можна повернутися додому, якщо знову стати по-справжньому добрими, чесними, нежадiбними, милосердими до iнших.
  - Молодцi, запам'ятали !- посмiхнувся батько Добронi.
  - Але це станеться лише пiсля того, як помре тимчасове тiло...- зiтхнув хлопчик.
  - Ви потрапили у свiт невiри незвичайним чином, повнiстю зберiгши пам'ять про Свiт Добра i Свiтла, i повернетеся Додому незвичайним чином теж!- повiдомив сина батько.- Пройде лiто, осiнь, настане снiгова зима, i в одне з найголовнiших свят на Землi - у свято Рiздва Христова - ви з"їдете на санчатах з гори, яка називається Холодною, i знову з'явитеся на Фатупi, де ми вас чекатимемо!
  - Ура!- закричав радiсно Доброня.
  - Тихiше! Свєтiка розбудиш...- зупинив його батько.
  - Тату, а чому ми потрапили сюди не так, як iншi? Адже вони, коли народжуються на Землi, не умiють розмовляти i лише потiм, коли ростуть, вчаться цьому?
  - Тому що ви не зробили нiкому зла i не захворiли черствiстю до страждань iнших,- вiдповiв батько.- Обман - це, звiсно, теж дуже погана справа, але чистота ваших сердець вiд зла i черствостi зберегла вашу пам'ять про Божий Свiт.
  - Зрозумiло, - сказав хлопчик.
  - Синку, ти прохаєш Бога дати тобi знання, як перемогти зло в цiй країнi. Ти i справдi хочеш битися з Невєрєю?
  - Звичайно, тато! - вигукнув Доброня.- Нехай Бог навчить мене, як це зробити! Як менi розбити чорну кулю?
  - Її не можна розбити, - зiтхнув тато.- Адже куля - це серце усiх людей. Воно стало чорним вiд зла, обману, жадiбностi, черствостi.
  Неверя провалиться назад у свою щурячу нору, якщо люди зрозумiють, що не можна кривдити i обманювати iнших, мстити, бути жорстокими, жадiбними, черствими.
  При цьому куля просто стане бiлою.
  Вам зi Свєтiком слiд розповiсти людям цiєї країни правду про Вiчний Свiт Добра i Свiтла.
  Невєря намагатиметься усiма силами згубити вас!
  Але Бог дає тобi в руку семикiнцеву Зiрочку Добра i Правди, яка, як ниточка, зв'язуватиме вас з Божим Свiтом.
  Притиснувши цю зiрочку до серця, i ти, i iншi люди, зможете просити будь-яку допомогу у Бога!
  Але робити це можна лише у тому випадку, якщо намагаєшся нiкому не бажати зла.
  Просити можна тiльки добро i нiколи - зла.
  Адже тiльки добром можна перемогти зло!
  - Тату, а чому зiрочка семикiнцева?- запитав Доброня.
  - Сiм її кiнцiв позначають головнi якостi Бога: Доброту, Чеснiсть, Пробачення, Нежадiбнiсть, Розум, Спокiй i Щастя.
  
  ... У цей час Доброня прокинувся, i побачив у своїй руцi бiлоснiжну семикiнцеву зiрочку.
  Свєтiк теж вiдкрила очi, i хлопчик розповiв їй про свiй сон i про розмову з батьком, пiсля чого показав зiрочку.
  - Яка красива! - вигукнула Свєтiк i вiд радощiв, що вони скоро повернуться додому, заплескала в долонi.
  - Ну, радiти ще зарано, - помiтив Доброня.- Спочатку потрiбно знайти санчата, якi ми залишили у лiсi, а потiм треба перемогти Невєрю з його вiйськом.
  Тепер у нас є ниточка у Свiт Добра, так що це неважко буде зробити!
  
  Незабаром дiти знайшли свої санчата i сховали їх в сараї до наступної зими.
  Потiм вони подякували дiдуся Адама за гостиннiсть i почали збиратися у дорогу.
  Дiдусь дав їм хлiба i молока, побажавши при цьому удачi.
  
  На прощання Свєтiк запитала у нього:
  - Дiдусь, а чому Невєря не чiпає тебе? Адже ти добрий i вiриш у Бога, а це тут вважається мало не злочином?
  - У мене немає нiчого, окрiм корови i старенького будиночку, - знизав плечима дiдусь i додав: - Пiсля того, як люди сильно побили мене за заклик вiрити у Бога, бути добрими, чесними, нежадiбними, милосердими, у мене вже немає сил ходити до них.
  Тому мною Невєря не дуже-то й цiкавиться.
  Ну та допоможе вам Бог.
  Хоча боюся я за вас, щоб з вами не трапилося бiди.
  - Не бiйся, дiдусь, - заспокоїв його Доброня.- У нас є ниточка, яка зв'язує з Домом. Дивися!
  I хлопчик показав дiдусю зiрочку, повiдавши про свiй сон.
  - Ну, тодi зовсiм iнша справа! - заспокоївся дiдусь Адам.
  КIНЕЦЬ П'ЯТОЇ ГЛАВИ
  
  
  ГЛАВА ШОСТА
  
  Про те, як Свєтiк i Доброня познайомилися з хлопчиком Iллею
  
  I ось ми бачимо, як Свєтiк i Доброня бадьоро крокують по лiсовiй стежинi.
  Яскраво свiтить сонечко, навкруги зеленiє трава i спiвають птахи, дерева шелестять листям i пахне квiтами.
  Настрiй у дiтей добрий.
  Вони зовсiм не бояться злого брехуна Невєрi, адже в кишенi у Добронi лежить семикiнцева зiрочка: якщо прикласти її до серця, то можна у будь-який час попросити допомоги у Бога.
  - Тiльки потрiбно не забути, що просити можна лише добро, не бажаючи нiкому зла,- нагадав сам собi i дiвчинцi Доброня.
  
  Незабаром лiс закiнчився, дiти вийшли на дорогу, що веде до селища, i побачили те, що якийсь хлопчик край дороги сильно б'є батогом кiшечку.
  Бiдна тварина жалiбно нявкала.
  Доброня пiдбiг до кiшечки, i затулив її собою, так що черговий удар батога пройшов по його плечу.
  Мовчки вiн перетерпiв бiль i запитав у хлопчика:
  - Навiщо ти робиш це? Адже їй боляче!
  - А тобi яка справа до того? Моя кiшка: що хочу, то з нею i роблю!- грубо вiдповiв той.
  - Але ти ж не бажаєш, щоб тебе били?- запитав Доброня.- Чому ж сам б'єш iнших?
  - Що за дурницi ти говориш! - зневажливо пирхнув цей хлопець.- Мiй батько любить водити мене на видовища, якi органiзовує Забiяка.
  Там одних собак нацьковують на iнших.
  Усiм дуже подобається, що собаки кусаються до кровi i навiть загризають один одного!
  А по телевiзору Забiяка показує фiльми, в яких люди б'ються, вбивають один одного i тварин.
  Навiть у його мультфiльмах все тiльки i роблять, що ганяються за кимсь i б'ють з усiєї сили по головi.
  Адже це так цiкаво! Коли я дивлюся усе це, менi i самому хочеться бити iнших! Ну, хоч би свою кiшку.
  - Схаменися, хлопчик !- вигукнув Доброня.- Це найзлiший помiчник Невєрi зi своїм вiйськом знiмає такi фiльми, влаштовує дикi видовища, якi гублять серця людей.
  Ти навiть не уявляєш, в яку бiду потрапив!
  Адже життя людини на землi не вiчне, i тi люди, яким подобається заподiювати страждання i бiль iншим, провалюються потiм в щурячi нори, де їх кривдять так само, як вони самi кривдили iнших.
  Невєря обманює вас, кажучи, що людина, разом з тимчасовим тiлом, теж помирає, перестає дихати, думати, розмовляти.
  Це неправда!
  Якщо вона очистила своє серце вiд зла i обману, то пiсля закiнчення земного життя не помирає, а потрапляє у Вiчний Свiт Добра i Свiтла.
  - Але ж багатьом дорослим подобається кривдити iнших, бити i навiть вбивати, - заперечив хлопець.- I нiхто не говорить, що це погано.
  Мiй батько часто б'є людей i тварин, дiстається i менi з сестрою.
  - Твого батька можна тiльки пожалiти за це, - зiтхнув Доброня.- Вiн заражений страшною хворобою - жорстокiстю.
  Скажи, хiба життя його вiд цього стало радiсним?
  - Мабуть, нi, - трохи подумавши, вiдповiв хлопець.- Тиждень тому вiн дуже злився i сильно побив мене, а потiм у нього самого заболiло серце: батько не пiднiмається з лiжка i стогне.
  Лiкар, дядько Пiгулка, говорить, що тато невдовзi помре.
  - Ось бачиш, - продовжував Доброня, - зло забирає у людини спокiй i приносить поганий настрiй, а iнодi i важку хворобу.
  Хлопчик дуже здивувався цим словам i запитав:
  - Але чому ж тодi всi навкруги такi злi? Чому вони цього не розумiють i собi ж шкодять?
  - Невєря помутив розум людей вашої планети - змусив не вiрити в добро i правду, забути Свiт, в якому ви жили ранiше.
  - Який це Свiт?- знову здивувався хлопчик.
  - Свiт, де панують доброта, чеснiсть, милосердя.
  Нiхто там не робить iншим зла, усi жалiють i люблять один одного.
  Завдяки цьому люди там не старiють i не помирають, не знають бiд, живуть у спокої i радощi, - вiдповiв Доброня.
  - Що за дурницi!- обурився хлопець.- Такого свiту не може бути!
  - Як це "не може бути"?- втрутилася в розмову Свєтiк.- Адже ми з Добронею ще два мiсяцi тому жили у такому Свiтi!
  I дiти розповiли хлопчику про свою країну.
  - Як гарно! - вигукнув вiн.- I я хочу жити там! Невже є країни, де нiхто нiкого не кривдить?
  - Звичайно, що є, - вiдповiла Свєтик.- Та i у вас ранiше жили так.
  Просто цього нiхто не пам'ятає.
  I зараз ваше життя могло б стати спокiйнiшим i щасливiшим, якби люди зрозумiли, що не можна робити iншим того, чого не бажаєш собi.
  Адже нiхто не хоче, щоб його били, кривдили, обманювали.
  - Ой!- вигукнув хлопець.- А я стiльки разiв кривдив i дiтей, i звiрiв!
  Тепер усе це зло повинне повернутися до мене i покарати мене?
  - Але ж ти це покарання i зараз вже вiдчуваєш, - помiтила дiвчинка.- У тебе поганий настрiй, ти увесь час злишся i дратуєшся.
  - Це вiрно, - погодився хлопець. - Що ж менi робити, щоб перестати бути злим i щоб моє зло не повернулося до мене?
  - Потрiбно попросити прощення у Вищого Добра - у Бога, - вiдповiв Доброня.- Ми усi - Його рiднi дiти, усiх нас Вiн любить.
  Бог готовий пробачити будь-яку людину.
  - А що для цього потрiбно?- поцiкавився хлопчик.
  - Намагайся тепер нiкого не кривдити, не обманювати, сам не ображайся на iнших, не мсти за минулi образи, навiть не згадуй про них.
  - I це усе?
  - Ну, ще потрiбно намагатися бути добрим, жалiти тих, хто потрапив у бiду.
  - Але я боюся, що у мене не вистачить вiри в допомогу i пробачення Вищого Добра,- з сумнiвом похитав головою хлопчик.
  - Тодi вiзьми ось цю зiрочку, притисни її до серця i попроси прощення у Бога. Ця зiрочка зi Свiту Вiчного Добра, вона - ниточка, ведуча Туди, - сказав Доброня i протягнув хлопчиковi зiрочку.
  - Яка цiкава бiла зiрочка!- вигукнув той .- Не бiльше моєї долонi, немов маленьке блюдце! А що вона означає?
  - Сiм кiнцiв зiрочки означають головнi багатства Свiту Бога: доброту, чеснiсть, пробачення, нежадiбнiсть, розум, спокiй i щастя.
  Хлопчик узяв зiрочку, притиснув її до свого серця i сказав:
  - Вищi Сили Добра i Правди! Будь ласка, пробачте менi зло, яке я робив iншим.
  Я ж намагатимуся тепер нiкого не кривдити, не обманювати, буду жалiти iнших у бiдi i допомагати їм чим можу.
  Раптом очi хлопчика засяяли добротою, точно так, як сяють очi усiх жителiв країни Добронi i Свєтiка. Обличчя його стало спокiйним, а на губах з'явилася посмiшка.
  - Як менi стало легко i радiсно!- вигукнув хлопчик.- Я вiдчуваю, що Бог пробачив мене!
  Вiн нагнувся до кiшечки, нiжно погладив її i сказав:
  - Пробач, Мурка мене за те, що кривдив тебе. Цього нiколи бiльше не станеться!
  I кiшечка показала приклад того, як потрiбно пробачати образи, - радiсно потерлася о ногу свого хазяїна.
  - Давайте товаришувати! - запропонував нашим героям хлопчик.- Мене звуть Iлля, а вас?
  - Вiн - Доброня, а я - Свєтiк, - вiдповiла дiвчинка.
  - Але ми йдемо не на прогулянку, а на бiй з Невєрею, - зауважив Доброня.- Ти не боїшся?
  - Нi, не боюся i хочу пiти з вами.
  I дiти попрямували до селища.
  КIНЕЦЬ ШОСТОЇ ГЛАВИ
  
  
  ГЛАВА СЬОМА
  
  Про те, як Свєтiк i Доброня помирили двох сусiдiв
  
  Доки дiти разом з кiшечкою Муркою йшли по дорозi до селища, в палацi Невєрi пiднявся страшний переполох: на очах у усiх чорна куля стала свiтлишати.
  - Чому чорна куля свiтлiшає?!- закричав Невєря, дуже роздратувавшись.- Звiдки в моїх володiннях з'явилися доброта i чеснiсть?
  
  - О володар! - падаючи йому в ноги, вигукнув Злюка, головний помiчник Невєрi.- В наше володiння проникли два жителi Свiту Добра i Правди!
  Вони зробили добрим найзлiше хлопченя Iллю, i через це усе вiйсько Забiяки провалилося пiд землю, в щурячi нори.
  - Що?!- прогарчав Неверя.- Я втратив своє краще вiйсько - армiю жорстокостi на чолi з вiрним Забiякою?!
  Але я так був задоволений його роботою. Хто тепер знiматиме злi фiльми, влаштовуватиме знущання з тварин?
  Це так добре вбивало в людях доброту, особливо в дiтях!
  - О горе нам, володар зла!- пiдхопив Злюка.- Виявляється, разом з вiйськом Забiяки в щурячi нори провалилися i усi злi фiльми!
  Як же ми тепер робитимемо людей жорстокими?
  - Але як посмiли цi двоє нахаб втручатися в справи мого царства?!- знову заволав Невєря.- Я ж вважав, що лише один добряк залишився в моїх володiннях - старий Адам.
  А тепер, виявляється, ще двоє звалилися на мою голову!
  Та не просто звалилися, а смiють робити людей добрими! Хто вони такi?
  - Це маленьке хлопченя i дiвчинка!- вiдповiв Злюка.
  I Невєря iз Злюкою стали думати, як їм згубити дiтей.
  
  ... Тим часом нашi герої увiйшли до селища i побачили, як двоє чоловiкiв б'ються мiж собою.
  Доброня пiдбiг до них.
  Дорослi дядьки, втомившись вiд бiйки, на мить зупинилися, щоб вiдсапатися i знову почати колотнечу.
  - Навiщо ви б'єте один одного?- запитав Доброня.
  - А тобi яка справа до цього?- гаркнув на хлопчика один iз забiяк, як з'ясувалося пiзнiше, - дядько Сергiй.- Забирайся звiдси, а то сам отримаєш!
  Тодi Доброня зняв з себе ремiнь i протягнув йому iз словами:
  - Якщо вам так хочеться, можете менi нашльопати!
  Дядьковi Сергiю стало соромно за його погрозу дитинi, i вiн вже миролюбнiше пробурмотiв:
  - Ну, гаразд, не лiпи дурня... Йди звiдси.
  - Я пiду, але давайте спочатку подумаємо: чи дуже вам треба бити один одного? - повторив своє питання Доброня, упорядковуючи ремiнь.
  - Що тут думати?- вiдгукнувся другий забiяко, дядько Петро.- Цей негiдник постiйно робить менi всякi капостi! Сусiд називається.
  - Так, нiчого думати!- закричав у вiдповiдь дядько Сергiй.- Цей негiдник отримає зараз по заслугах за те, що увесь час намагається менi шкодити!
  I дорослi трохи знову ледве не кинулися один на одного з кулаками.
  - Зачекайте! - попрохав їх Доброня.- Дайте вiдповiдь спочатку:
  - З яким сусiдом ви хотiли б жити поруч - з добрим або злим?
  - Безглузде питання! Звичайно, краще мати рядом доброго хорошого сусiда, чим такого, як цей!- вiдповiв дядько Сергiй.
  - А ви вiдмовилися би вiд того, якби вiн став до вас добре ставиться, робив вам не зло, а добро, допомагав у бiдi? - запитав хлопчик.
  - Хто ж вiд цього вiдмовиться? - здивувався дядько Петро.- Але вiд мого сусiда такого не дочекаєшся.
  - А якби ви захотiли з кимсь потоваришувати, то як би до нього ставилися?- не угамовувався хлопчик.
  - Зрозумiло, що добре, - вiдповiв дядько Сергiй.
  - I я б те ж саме зробив, - пробурмотiв дядько Петро.
  - Так розпочнiть по-доброму ставитись один до одного, i ви станете кращими друзями! - посмiхнувся Доброня.
  - Виходить, я повинен пробачити йому усе минуле зло? - вразився дядько Сергiй.- Нiколи! Що за дурницi ти говориш? Розповiдай цi казки дiтям!
  - I я нiколи йому не пробачу! - сказав дядько Петро.
  - Бiдненькi, - засмутився Доброня.- То ви зараженi важкою хворобою - мстивiстю.
  - А чому ти вважаєш, що мстивiсть - це хвороба, та ще й важка? - поцiкавився дядько Петро.- У нас усi мстять один одному.
  - У цьому-то i причина багатьох ваших бiд!- зiтхнув Доброня.- Мстивiсть - це важка хвороба, яка шкодить тим, хто нею заражений.
  Помстою iншому, людина сама себе карає цим, - ризикує накликати на себе помсту у вiдповiдь, довго ображається i злиться, ходить зла i невесела.
  А той, хто не умiє довго ображатися, пробачає людям, хто не бажає на зло вiдповiдати злом, живе набагато спокiйнiше i радiснiше.
  I нiяка образа не може його надовго засмутити!
  - Дивовижнi речi ти говориш, - вимовив дядько Сергiй. - Можливо, ти i правий, але це суперечить реальному життю, нiхто так не живе.
  - Як це "нiхто"?!- втрутилася в розмову Свєтiк.- Адже ми з Доброней потрапили сюди з країни, де нiхто не хворий на мстивiсть!
  - Та i тут ранiше не було цiєї хвороби, - додав Доброня, - але злий Невєря на бiду вам посiяв у ваших серцях злопам'ятнiсть i бажання мститися.
  - А ви ж правi, дiти, - погодився дядько Петро.- Якби люди не мстили один одному, не було б багатьох сварок, бiйок, ворожнечi i навiть воєн!
  - Звичайно! - вигукнув Доброня.- Тодi б i Вища Сила Добра i Правди почала прощати вам ваше зло, i життя тут стало б набагато краще.
  - Вища Сила Добра i Правди?- здивувався дядько Петро.- Про що це ти говориш? Хiба Вона є насправдi?
  - Звичайно, є, - вiдповiла, замiсть Доброни, Свєтiк.- Це Бог - Джерело усього доброго i хорошого.
  У Божому Свiтi усi люди добрi, чеснi, незлопам'ятнi.
  Вони завжди поступають з iншими так, як бажають, щоб поступали з ними.
  А скажiть, хто захоче, щоб на нього довго ображалися, якщо вiн вчинив поганий вчинок, щоб йому мстили?
  - Здається що дiти правi, - погодився дядько Сергiй.- Будь-яка людина тiльки порадiє, якщо йому не мститимуться.
  - Так, - пiдтримав сусiда дядько Петро.- Якщо той, кого я скривдив, пробачить менi, я буду цьому тiльки радий.
  - Але бiльше усiх вмiє прощати саме Вище Добро, - сказав Доброня.- Попросiть у Бога пробачення за те, що ранiше кривдили iнших, намагайтеся бути краще, чеснiше, милосердiше, самi пробачайте iнших, i ви вiдчуєте, як цiла гора минулого зла звалиться з вас!
  - У мене, напевно, не вистачить вiри в це, - зiзнався дядько Сергiй.
  - Так, важко ось так вiдразу повiрити у свiт, який так не схожий на наш, - погодився з ним дядько Петро.
  - Тодi вiзьмiть ось це, - хлопчик протягнув дядьковi Сергiю бiлу семикiнцеву зiрочку, - прикладiть до свого серця i попросiть у Бога пробачення.
  - А що це за зiрочка?- поцiкавився той.
  - Це як би ниточка у Свiт Добра, - вiдповiв Доброня.
  Дядько Сергiй узяв зiрочку, приклав її до свого серця i, дивлячись на яскраве сонце, сказав:
  - Вищi Сили Добра i Правди! Пробачте менi минуле зло, допоможiть вирватися з-пiд влади Невєрi, i стати справжньою людиною: чесною, доброю, незлопам'ятною!
  I раптом сталося диво: дядько Сергiй якось вiдразу заспокоївся, очi у нього засвiтилися добротою, а на обличчi з'явилася посмiшка.
  Тодi i дядько Петро зробив те ж саме, i з ним сталася така ж дивовижна змiна.
  - Зовсiм перехотiлося битися!- знiяковiло сказав вiн.- Навiть хочеться зробити сусiдовi щось хороше...
  - Знаєш, i я вiдчуваю те ж саме, - признався дядько Сергiй.- Навiть соромно, що ранiше намагався робити тобi зло!
  - Так давай потиснемо один одному руки i бiльше не будемо сваритися, - запропонував дядько Петро.
  - З великим задоволенням, - вiдповiв дядько Сергiй i сусiди мiцно потиснули один одному руки.
  Вiдтодi вони стали великими друзями.
  Свєтiк радiсно заплескала в долонi, а дядько Петро посмiхнувся нашим героям:
  - I звiдки ви такi розумнi взялися, дiти, що нас, дорослих, змогли навчити уму-розуму?
  - Два мiсяцi тому ми з Добронею потрапили до вас зi Свiту Вiчного Добра i Свiтла.
  - Так виявляється, що такий Свiт є насправдi...- замислився дядько Сергiй.- А Невєря переконував нас у тому, що Свiту Бога немає.
  Ось було б щастя i нашу країну повернути в добре, свiтле, вiчне i щасливе життя!
  - Чим бiльше жителi вашої країни очистяться вiд зневiри i злопам'ятностi, стануть чеснiшi i милосердiшi, тим ближче будете до цього Свiту, - помiтив Доброня.- I життя вiд цього буде спокiйнiше i радiснiше.
  Дiти попрощалися з дядьком Сергiєм i дядьком Петро i пiшли далi.
  
  - А можна за допомогою зiрочки вилiкувати мого батька?- запитав у своїх нових друзiв Iлля.- Адже вiн зараз помирає!
  - Звичайно, що з Божою помiччу, можна, - сказав Доброня.- Але для цього потрiбно, щоб вiн по-справжньому повiрив у Бога i захотiв стати добрим.
  - Ой! напевно, це неможливо, - засмутився Iлля.- Вiн у мене такий злий...
  - Все одно потрiбно спробувати! Адже у нас є зiрочка, - зауважила Свєтiк.
  I Iлля повiв друзiв до свого дому...
  КIНЕЦЬ СЬОМОЇ ЧАСТИНИ
  
  
  ГЛАВА ВОСЬМА
  
  Про те, як видужав дядько Георгiй, що вже зiбрався помирати
  
  Ось з доповiддю до Невєрi вбiг один з придворних i впав перед ним на колiна:
  - О, володар зла i обману!- вигукнув он.- Месник, разом з усiєю своєю армiєю провалився в щурячi нори!
  Цi двоє дiтей помирили Сергiя i Петра - самих непримиренних ворогiв.
  
  Через це ми втратили i армiю Месника, i фiльми, якi прославляють помсту.
  - Горе менi! - заволав Невєря.- Що я тепер робитиму? Як тепер накопичувати зло в серцях людей?!
  Месник так добре служив менi, розпалюючи в людях мстивiсть, вбиваючи умiння прощати.
  Скiльки сварок, ворожнечi i воєн було завдяки цьому!
  А тепер, прощаючи кривдникiв, люди очищатимуться вiд свого зла, i нашiй владi прийде кiнець!
  Дивися, Злюка, як стрiмко бiлiшає чорна куля...
  Досить сидiти склавши руки!
  Збери своє вiйсько злих звiрiв i вбий цих нахаб, що зазiхнули на найдорожче для меня - на жорстокiсть i мстивiсть.
  - Зiтри їх в порох!- затупав ногами Невєря.
  - Слухаюся i покоряюся, володар пiтьми i невiри!- вiдповiв Злюка, i побiг виконувати наказ.
  
  ... А в цей час дiти йшли до будинку Iллi, сподiваючись допомогти його вмираючому батьковi.
  В дорозi зав'язалася розмова.
  - Так ви кажите, що у вас зовсiм немає хвороб?- згадав розповiдь про Свiт Добра i Свiтла Iлля.- А звiдки ж вони беруться тут?
  - Армiя хвороб - одна з семи армiй Невєрi, - почав пояснювати Доброня.- I очолює її полководець Зараза.
  Як i усе вiйсько Невєрi, армiя ця вилiзла з щурячих нiр.
  Хвороби можна порiвняти iз злими жучками, якими зараз заповнена уся ваша країна.
  Вони кусають i добрих, i злих людей, але злим людям важче терпiти цi укуси.
  - А це чому?- запитав Iлля.
  - Тому що найшкiдливiшi з жучкiв Зарази - жучки злостi.
  Кусаючи людей, вони позбавляють їх спокою i радощiв, викликають хвороби серця i нервiв.
  Дуже шкiдливi для здоров'я також жучки помсти, жадiбностi i обжерливостi.
  Небезпечнi для здоров'я жучки пияцтва i палiння, якi викликають важкi хвороби i навiть смерть тiла.
  Тому, щоб менше i у вас тут люди хворiли, нi в якому разi не можна злитися, мстити, скупитися, i бути рабом цiєї отрути - цигарок i спиртного.
  - А жадiбнiсть людей проявляється тiльки у бажаннi копичувати багатства i в обжерливостi? - поцiкавився Iлля.
  - Нi, - вiдповiв Доброня, - вона i в прагненнi узяти у природи якомога бiльше, не думаючи про наслiдки.
  Багатьом подобається дуже швидко їздити i лiтати по повiтрю, але мало хто думає про те, що вихлопнi гази машин i лiтакiв забруднюють природу.
  Через це на планетах свiту невiри виникають новi хвороби i бiди, люди страждають вiд аварiй.
  - А у вас хiба немає машин i лiтакiв? - запитав Iлля.
  - Найбiльше люди у нас люблять ходити пiшки, їздити на велосипедах i конячках,- вiдповiв Доброня.- А їздять у нас машини i лiтають лiтаки, використовуючи енергiю сонця.
  Можливо, не так i швидко, та зате не забруднюють природу i не потрапляють в аварiї.
  Та i навiщо людинi треба кудись сильно квапитися?
  А Свєтiк додала:
  - Батьки розповiдали нам про те, що на деяких планетах життя повнiстю загинуло через те, що люди використовували брудне паливо, не думаючи про наслiдки.
  Вони почали використовувати найнебезпечнiше i страшнiше пiдземне паливо у вiйнi один з одним.
  - Як же вигнати з нашої країни усiх жучкiв хвороб? - повернувся до своїх проблем Iлля.
  - Потрiбно, щоб люди, з Божою допомогою, вилiкувалися вiд поганих якостей i щоб у своєму життi стали використовувати ту енергiю природи, яка не засмiчує навколишнє середовище.
  Тодi вiйсько Зарази провалиться туди, звiдки прийшло, - в щурячi нори!- вiдповiв Доброня.
  
  ... В цей час дiти увiйшли до будинку Iллi i побачили, що бiля лiжка його батька, дядька Георгiя, зiбралася уся родина: мама Iллi, тiтка Надя, i сестричка Анечка.
  Вони гiрко плакали, тому що батьку Iллi ставало все гiрше i серце його ось-ось могло зупинитися.
  Доброня i Свєтiк привiталися, пiсля чого хлопчик пiдiйшов до лiжка i запитав:
  - Дядько Георгiй, як ви думаєте, чому ви так сильно захворiли?
  - Я дуже розсердився на сина, негiдника Iллю, - вiдповiв вiн.
  - Виходить, що Iлля винен у вашiй хворобi?
  - Звичайно!
  - А може, винна ваша злiсть?
  - Чого, чого? - незадоволено пробурчав дядько Георгiй.
  - Ну, не злiться, - заспокоїв його хлопчик.- Краще скажiть: ви любите, коли на вас зляться або коли вас б'ють i кривдять?
  - Та хто ж це любить? Звичайно, що нi.
  - Ось бачите! А самi часто злитеся i лаєте iнших, кривдите слабких.
  - До чого це ти хилиш?- почав втрачати терпiння батько Iллi.
  - А до того, що все у свiтi пiдпорядковано Вищiй Справедливостi, Боговi.
  Нiхто не бажає собi нiчого поганого. I якщо робить це iншим, то покривається, як пилом, своїм же злом.
  А воно приносить людинi i поганий настрiй, i навiть хвороби.
  - Нiсенiтниця !- заперечив дядько Георгiй. - Усi люди зляться один на одного, сваряться i б'ються, готовi на будь-яке зло i обман!
  - Але ранiше такого не було, - вiдповiв хлопчик.- Ранiше ваша країна жила у свiтi Добра i Свiтла, нiхто не кривдив iнших, не робив нiкому зла.
  Завдяки цьому життя у вас було спокiйним i радiсним, без бiд, хвороб, страждань, смертей...
  - I ти думаєш, що я повiрю цим казкам? - глузливо скривив губи папа Iллi, i раптом застогнав вiд сильного болю в серцi.
  - Але це не вигадка!- не витримала Свєтiк i розповiла дядьковi Георгiю про їх добру i свiтлу країну.
  - Тодi чому я не пам'ятаю про свiй, як ви кажете, справжнiй Дiм?- пробурчав батько Iллi.
  - Невєря посiяв у серцях людей зло i нечеснiсть!
  Це помутило їх розум i змусило забути про Вiчний Свiт Добра i Свiтла.
  Людське зло перетворило вашу країну на мiсце бiд i страждань.
  - А ви ж правi, дiти, - погодився дядько Георгий.- Я i сам помiчав, що, чим бiльше злюся i кривджу iнших, тим менi самому гiрше: я нервую, у мене болять голова i серце, настрiй псується...
  Виходить, що я сам себе губив своїм злом?
  - Звичайно, - зiтхнув Доброня.- Але Бог може пробачити вас, якщо ви попросите у Нього вибачення.
  - А що для цього потрiбно зробити?
  - Потрiбно намагатися нiкого бiльше не кривдити i не обманювати, нiкому не бажати зла, жалiти будь-кого, хто потрапив у бiду, i самому пробачати образи iнших.
  Тодi Бог обов'язково пробачить ваше зло.
  I вам стане легше на серцi.
  Можете навiть вiд своєї хвороби вилiкуватися.
  - Але невже я повинен ставитися по-доброму навiть до тих, хто менi робить зло?-здивувався дядько Георгiй.
  - Звичайно, - зауважив Доброня.- Як дужий чоловiк, ви повиннi захищати слабких вiд кривдникiв.
  Але злитися на них, мстити за минулi образи не потрiбно!
  Злих людей потрiбно в першу чергу жалiти. Адже усi люди - дiти Бога i народженi, щоб бути добрими.
  Якщо ж людина не добра, значить, вона важко захворiла злiстю.
  Її i потрiбно жалiти, як дуже хвору людину.
  - Невже Бог може пробачити менi усе моє зло?- засумнiвався батько Iллi.- За своє життя я стiльки його зробив, що i уявити страшно!
  - У Боговi не лише Вище Добро i Правда, але i Вище Прощення. Не сумнiвайтеся в цьому!- промовила Свєтiк.
  
  - Ось i ти, дiвчинка, менi про це говориш... Але я боюся, що у мене не вистачить вiри в допомогу i пробачення Бога!- похитав головою дядько Георгiй.
  - Тодi вiзьмiть цю семикiнцеву зiрочку, прикладiть її до свого серця i попросiть у Бога пробачення !- запропонувала Свєтiк i додала: - Зiрочка допоможе вам повiрити у допомогу Бога.
  Дядько Георгiй узяв зiрочку, притиснув її до серця i вимовив:
  - Вищi Сили Добра i Правди! Пробачте менi за зло, яке я заподiяв iншим. Знiмiть з мене важку гору моїх грiхiв, вилiкуйте вiд хвороби, допоможiть стати по-справжньому добрим, чесним, милосердим!
  Раптом обличчя дядька Георгiя посвiтлiшало, стало добрим i спокiйним.
  Вiн встав з лiжка i сказав:
  - Як менi легко! Таке враження, що зараз злечу... Пройшли усi болi, i я почуваю себе здоровим!
  Бачачи це, i тiтка Надя з Анею повiрили словам Добронi i Свєтiка про Вiчний Свiт Добра i Щастя.
  Тепер вони точно знали: Свiтлий Свiт Бога є, i будь-яка людина, якщо попросить у Бога пробачення, i намагатиметься бути доброю, чесною, незлопам'ятною, може звернутися до Бога по допомогу.
  КIНЕЦЬ ВОСЬМОЇ ГЛАВИ
  
  
  ГДАВА ДЕВ'ЯТА
  
  Про те, як Свєтiк i Доброня зустрiли армiю Злюки, а також про перемогу над армiєю жадiбностi
  
  Злюка в черговий раз прибiг з доповiддю до Невєрi.
  - О, володар зла! Я зiбрав вiйсько злих чорних яструбiв, воронiв, вовкiв i змiй,- повiдомив вiн.- Колись це були бiлi лебедi, голуби, добрi собаки i черепахи, але злим чаклунством i голодом ми перетворили їх у грiзну силу зла.
  Тепер цим нахабам, якi посмiли сiяти тут добро i чеснiсть, прийде кiнець!
  В цей час до Невєрi вбiг i Зараза.
  - О, володар мороку i невiри! - вигукнув вiн.- Щойно вся родина самого злого в минулому мужика Георгiя перетворилася в добру!
  Бiльш того, цi двоє дiтей вигнали з Георгiя хвороби, i вiн видужав.
  Якщо справа пiде так i далi, то мої воїни разом зi мною проваляться в щурячi нори i на Землi бiльше не буде хвороб.
  Ми не зможемо ними мучити людей!
  - Поспiшай, Злюка! - закричав Невєря.- Знищ i дiтей, i родину Георгiя, щоб i iншим не кортiло ставати добрими!
  - Слухаю i пiдкоряюся! - вiдповiв Злюка i побiг до свого вiйська.
  
  ... Тим часом родина Iллi радiла одужанню дядька Георгiя.
  Тiтка Надiя накрила святковий стiл i запросила за нього гостей i членiв своєї родини.
  Всi подякували Боговi за харчi i одужання дядька Георгiя i взялися за ложки ...
  Пiсля обiду, Доброня i Свєтiк стали вiдповiдати на питання.
  Всiм хотiлося бiльше дiзнатися про Вiчний Свiт Добра i Свiтла.
  Але раптом дорослi i дiти побачили у вiкнi чорну хмару, яка швидко збiльшувалася.
  Iлля вискочив на ганок, потiм повернувся i повiдомив:
  Це наближається вiйсько Злюки - чорнi яструби, ворони, вовки i змiї!
  Ми пропали!
  - Вони нас можуть з'їсти! - злякалася Анечка i заплакала.
  - Не лякайтеся! - заспокоїв усiх Доброня.- У нас же є зiрочка i вiра в Бога!
  Я чув вiд дiдуся Адама, що ранiше воїни Злюки були добрими бiлими лебедями, голубами, собаками i черепахами.
  Злим чаклунством, побиттям, голодом Невєря перетворив їх у злих звiрiв.
  Але це можна поправити! За допомогою зiрочки, я попрошу у Бога улюблену страву лебедiв, голубiв, собак i черепах, а добрим ставленням i вiрою в Бога знiму з них чорне чаклунство.
  - А вийде? - засумнiвалася мама Iллi.
  - Звичайно, - посмiхнувся Доброня.- Справжня доброта i вiра в Бога набагато сильнiшi будь-якого зла i злого чаклунства!
  Доброня узяв зiрочку i смiливо пiшов назустрiч вiйську Злюки.
  З ним погодилися йти Iлля i Свєтiк.
  Решта не ризикнули: у них ще не було такої твердої вiри в перемогу добра над злом, i вони залишилися вдома, щоб стежити з вiконця за тим, що буде далi.
  Чорна хмара тим часом наближалася все ближче i ближче. Коли до вiйська Злюки залишалося зовсiм небагато, Доброня приклав до серця зiрочку i попросив Бога дати голодним тваринам їх улюблену страву.
  Зрразу перед вiйськом Злюки прямо з неба впали рiзнi фрукти i шматочки сиру.
  - Їжте на здоров'я, любi тваринки, i будьте добрими! - промовив Доброня.
  Чорнi яструби, ворони, вовки i змiї стали їсти всi цi смачнi речi i ... на очах перетворилися в добрих бiлих лебедiв, голубiв, собак i черепах.
  А Злюка при цьому провалився пiд землю.
  - Ура! - закричали Свєтiк i Iлля, а також дорослi, що вибiгли з будинку.
  Всi радiли, що бiльше немає страшного вiйська Злюки.
  Одна Анечка стояла осторонь сумна.
  - А чому ти не радiєш? - запитав у неї Доброня.
  - Менi Злюки шкода! Чому i вiн не перетворився у щось добре i свiтле?
  - Вiн сам не захотiв цього, - вiдповiв дiвчинцi Доброня.- А звiрi давно мрiяли знову стати добрими!
  
  ... Дiтям пора було йти. I вони рушили далi - Доброня, Свєтiк i Iлля разом з кiшечкою Муркою.
  Незабаром нашi герої побачили бiля великого магазину жiнку з маленькою дитиною на руках; ще кiлька худих малюкiв трималися за її сукню.
  Жiнка про щось благала господиню магазину.
  Виявилося, що це мати просить господиню пожалiти голодних дiточок, якi нещодавно втратили батька.
  - Згляньтесь, панi! Не дайте нам померти з голоду. Адже ви такi багатi! - зi сльозами просила жiнка.
  - Нема чого на чуже рот роззявляти! - грубо обiрвала її господиня магазину.- Я не можу нагодувати усiх голодних!
  - Тодi дайте поїсти хоча б моїм сирiтам - не заспокоювалася мати дiтлахiв.
  - Нiчого заводити стiльки дiтей, якщо не в змозi їх прогодувати!
  Тут до них пiдiйшов Доброня. Привiтавшись, вiн запитав у господинi магазина:
  - Скажiть, а для чого ви збираєте свої багатства?
  - Дурне питання! - вiдповiла та.- Кожен хоче назбирати собi побiльше багатств. Менi пощастило бiльше за iнших: у мене стiльки всього! Не те, що у цих голодранцiв!
  - I що, багатство зробило ваше життя спокiйнiшим i щасливiшим? - запитав у неї Доброня.
  - Мабуть, нi, - подумавши, вiдповiла господиня магазина.- Я весь час боюся злодiїв, грабiжникiв.
  Доводиться нервувати навiть через мiль i iржу, якi можуть зiпсувати що-небудь з речей.
  А скажiть, що таке - це саме щастя?
  - Бiдолаха, - зiтхнув хлопчик.- Виходить, ви заразилися важкою хворобою - жадiбнiстю.
  - А чому ти вважаєш, що жадiбнiсть - це важка хвороба? - здивувалася господиня.-Адже у нас усi люди жадiбнi: i багатi, i бiднi ...
  - У цьому-то i бiда вашої країни, - похитав головою Доброня.- Невєря засмiтив вашi серця жадiбнiстю, а ваше життя стало постiйною боротьбою за надлишок.
  Через це тут з'явилися голоднi, тi, хто не мають самого найнеобхiднiшого для життя.
  Ви не розумiєте, що речi, будинки, їжа потрiбнi тiльки для нормальної скромного життя.
  Накопичувати багато - нерозумно!
  Через ненаситної жадоби людина втрачає спокiй, не вмiє радiти тому, що у неї є.
  До того ж, вiна позбавляється накопиченого, коли закiнчується земне життя!
  Так чи варто жити заради накопичення багатств?
  Крiм цього, жадiбнiсть закриває перед людиною дверi до Вiчного Свiта Добра i Свiтла.
  - Куди, куди? - не зрозумiла власниця магазину.
  - У Божий Свiт Вiчної радощi, куди пiсля закiнчення земного життя потрапляють всi добрi, чеснi, незлопам'ятнi, нежадiбнi люди, милосердi до чужого страждання люди.
  Там немає нiяких бiд i нiчого поганого, всi там друзi один одному.
  - Що за дурницi ти говориш, хлопчик? - обурилася жiнка.- Хiба такий свiт iснує?
  - Звичайно, що iснує! - втрутилася в розмову Свєтiк.- Адже ми з Добронею зовсiм недавно жили там.
  А ви через те, що не пошкодували голодних дiтей, можете потрапити в щурячi нори, куди потрапляють жорстокi i черствi багатi люди, якi не мають бажання нагодувати голодних людей.
  - Як же менi отримати спокiй i радiсть життя? Як не потрапити в щурячi нори?! - не на жарт злякалася власниця магазину.
  - Не вiдмовляйте голодним в допомозi, - вiдповiла Свєтiк.- Вам самим вiд цього стане радiснiше i спокiйнiше на серцi.
  Адже, допомагаючи в бiдi iншим, прощаючи комусь образу, ми самi очищуємося вiд всього поганого, що заважає повернутися до Вiчного Свiта Добра i Свiтла!
  - Я чомусь повiрила вашим словам, дiти, - сказала власниця магазину. - I ось що вирiшила: буду допомагати всiм сиротам нашого селища, навiть якщо через це перестану бути дуже багатою.
  А ще буду вiдвiдувати Церкву i молитися Богу.
  При цьому очi у неї стали добрими. Вона нiжно обiйняла сирiт, що стояли поруч, i повела їх з їх мамою до себе.
  А нашi герої вiдправилися далi.
  
  - Чому ти не дав господинi магазина зiрочку? - запитав Iлля у Добронi.
  - Вона буде ходити до Церкви, - вiдповiв Доброня.- Дiдусь Адам розповiдав нам про те, що Iсус Христос навчив людей того, як треба молитися Богу, i цi молитви теж, як ниточки, пов'язують людину з Вiчним Свiтом Бога.
  А зараз ця тiтонька i так на очах змiнилася: тому ясно, що направила своє серце на добро i вiру у Бога!
  Схоже на те, що i армiя жадiбнiстi не буде бiльше панувати тут.
  КIНЕЦЬ ДЕВ"ЯТОЇ ГЛАВИ
  
  
  ГЛАВА ДЕСЯТА
  
  Про те, як завершилися пригоди Свєтiка i Добронi на планетi Земля
  
  Вiдiйшовши трохи вiд магазину, нашi герої побачили пiдлiткiв, якi курили тютюновi цигарки.
  - Навiщо ви дихаєте цiєї смердючої гидотою? - обурилася Светiк.- Дихати треба чистим повiтрям.
  - Що там пищить ця малявка? - з усмiшкою процiдив крiзь зуби хлопчик Толiк.
  - А дiйсно, навiщо ви палите цигарки? - запитав Доброня.
  - Всi дорослi курять, - вiдповiв Толiк.- I ми куримо, щоб бути, як дорослi. Це означає, що ми стали справжнiми чоловiками.
  - Помиляєтеся! - похитала головою Свєтiк.- Невже ви не знаєте того, що курiння i пияцтво - дуже важкi хвороби, якi забирають у людей здоров'я i свободу? Багато людей у вас вмирають рано вiд цього.
  - Дурниця, - презирливо скривив губи Толiк.- У нас майже усi дорослi палять цигарки i п'ють спиртне.
  - А цi малюки правi, - перебив його хлопчик Олексiй.- Мiй дядько працює лiкарем, i вiн розповiдав, що багато курцiв помирають вiд важкої хвороби легенiв.
  Багатьом з-за курiння вiдрiзають ноги, тому що вони починають мертвiти...
  - Чому ж ти ранiше нам цього не розповiдав?! - здивувався Толiк.- I ми беремо приклад з цiєї дурницi дорослих, якi вбивають самi себе курiнням!
  - Невєря заборонив дядьковi розповiдати правду про шкоду курiння, - почав виправдовуватися Олексiй.- Йому подобається, коли тисячi i тисячi чоловiкiв i жiнок рано помирають вiд хвороб легенiв або стають безногими iнвалiдами ...
  Дядько розповiв менi це за умови, що я нiкому не буду говорити.
  - Тодi чому ти говориш нам це зараз? - запитав Толiк.
  - Так ми ж тiльки-но дiзналися, що армiї Злюки бiльше немає, - вiдповiв Олексiй.- Хто ж тепер буде боятися Невєрi?
  Тепер можна смiливо говорити правду про шкiдливiсть для людей курiння i пияцтва.
  Ранiше Невєря навiть платив грошi тим, хто змушує артистiв у фiльмах якомога бiльше палити цигарки i пити спиртне.
  Це робилося для того, щоб, беручи з них приклад, i дiти починали вбивати себе курiнням i пияцтвом ...
  - Так, i пияцтво вбиває людей, - погодився з товаришем хлопчик Григорiй.- Мiй тато помер молодим через те, що жодного дня не мiг прожити, щоб не напиватися спиртним без мiри.
  - А мiй тато вiд пияцтва зiйшов з розуму, - з сумом сказав хлопчик Олександр.
  - Ось бачите, - зiтхнув Доброня, - що значить - бути рабами палiння цигарок i спиртного.
  Багато дорослих настiльки хворi цим, що не можуть вилiкуватися вiд цих хвороб.
  А ви нiколи не робiть цiєї дурницi.
  - Спасибi вам, що навчили нас уму-розуму! - сказали хлопцi Свєтiку i Добронi, пiсля чого викинули цигарки.
  Нашi герої пiшли далi.
  
  Через хвилину назустрiч їм вискочили Тиран i Невєря.
  - Дiти! - закричав Тиран.- Ви стали господарями цiєї країни!
  Ви перемогли шiсть армiй: Забiяки, Месника, Зарази, Злюки, Крадiя i Курилки ...
  Тепер ви можете панувати тут, а я з Невєрiєю будемо вашими вiрними слугами!
  - Ще чого не вистачало! - вiдповiв Доброня.- В Свiтi Бога нiхто нi над ким не панує! I ми не збираємося.
  - О, горе менi! - закричав Тиран i провалився пiд землю.
  - Подумайте, як слiд, дiти! - почав просити Невєря.- Ну ким ви будете в Свiтi Бога?
  Звичайними дiтьми, такими, як усi!
  Зате тут станете найбiльш шанованими, всi вас будуть прославляти i боятися ...
  - Цього може бажати лише такий хвалькуватий злюка, як ти! - вiдповiв Доброня.- Краще бути звичайною дитиною в Божому Свiтi Вiчного Добра i Свiтла, нiж господарем свiту мороку i невiри!
  
  - О, горе менi! - закричав Невєря i теж, як Тиран, став провалюватися пiд землю.
  Але в останню мить вiн вхопився за дерево, що росло поруч i, зi зловтiхою, сказав:
  - Гадаєте, що звiльнили вiд моєї влади всю Землю? Помиляєтеся! Поки є на нiй злi, брехливi, жадiбнi, мстивi, черствi люди, я залишуся її володарем!
  Ви врятували лише один з трьох свiтiв Землi - Свiт Дитячiх Снiв ...
  Так, люди, якi вiрять у Бога i намагаються з Його допомогою бути добрими, чесними, нежадiбними, незлопам'ятними, милосердими до чужого страждання, звiльнилися вiд моєї влади.
  Але, на щастя для мене, на цiй планетi не всi стали такими, тому залишаються рабами мого щурячого царства...
  Пiсля цих слiв Невєря остаточно зник пiд землею.
  
  ... З тих пiр в Країнi Дитячих Снiв Землi встановилося тихе i радiсне життя, дуже схоже на те, що iснує в країнi Добронi та Свєтiка.
  I хоча люди там все-рiвно старiють i не живуть вiчно, але усi, хто одужали вiд поганих якостей, вiдразу пiсля закiнчення земного життя повертаються в Вiчний Божий Мир Добра i Свiтла.
  
  ... Минуло лiто, потiм осiнь, i почалася зима.
  Доброня i Свєтiк давно повернулися жити в будиночок дiдуся Адама.
  I ось за тиждень до Рiздва Христова Доброня звернувся до дiдуся:
  - Дiдусь Адам, через тиждень, в свято Рiздва, ми зi Свєтiком повиннi з'їхати на санках з гори пiд назвою Холодна, щоб повернутися Додому.
  Про це менi казав тато увi снi.
  Але де знаходиться ця гора? Як туди потрапити?
  - У нашiй країнi такої гори немає, - вiдповiв дiдусь.
  - Що ж робити? - захвилювалася Свєтiк.
  - Але така гора є в звичайному земному свiтi ...
  - А як ми потрапимо туди? - запитала дiвчинка.
  - Дуже просто! Ось через цей хiд, - i дiдусь Адам, вiдвернувши килимок на стiнi, вказав на потайнi дверi.
  
  
  ЗАКIНЧЕННЯ КАЗКИ ДЛЯ ДIТЕЙ
  
  Через тиждень, на Рiздво Христово, дiти взяли санки i, попрощавшись з дiдусем Адамом, зробили крок в потайнi дверi.
  Вони опинилися в звичайному земному свiтi.
  Там дiти з'їхали з Холодної гори мiста Харкова i ... повернулися Додому.
  
  ЗАКIНЧЕННЯ КАЗКИ ДЛЯ ДОРОСЛИХ
  
  Ось уже сiм днiв я морив себе голодом, зачинившись у кiмнатi на Салтiвцi.
  Голодуванням я довiв себе до повного виснаження, але твердо вирiшив i далi продовжувати його.
  За тиждень до Рiздва 1992 року передi мною з'явилися маленькi дiти - хлопчик i дiвчинка.
  - Чого вам тут треба? - невдоволено буркнув я.- Не заважайте менi займатися духовним самовдосконаленням.
  - А хiба це самовдосконалення, якщо ви не стаєте вiд цього добрiшим? - запитала дiвчинка.
  - А це вже не ваша справа, забирайтеся геть звiдси, - грiзно сказав я.
  - Дядя Юра, а ви не можете нас через тиждень проводити на Холодну гору? - запитав хлопчик.
  - Нам треба бути там на Рiздво, - додала дiвчинка.
  - Якщо я сам буду там на Рiздво, то проведу вас туди, - вiдповiв я, аби дiти залишили мене в спокої, хоча i не збирався їхати з Салтiвки ...
  
  ... Аж ось пролунав стук у дверi.
  Прийшов мiй батько Адам Петрович i сказав, що моя пiврiчний донька Анечка дуже захворiла i що у неї висока температура.
  Довелося припиняти добровiльне ув'язнення.
  Я зрозумiв, що дiвчинка була права, що всi цi голодування є дурiстю, якщо не роблять людину добрiшою.
  I повернувся до звичного способу життя.
  Коли їхали додому, я сказав батьковi, що вiд голодування у мене мало галюцинацiї не почали з'являтися, що бачив двох маленьких дiтей, навiть розмовляв з ними.
  Батько лише якось загадково посмiхнувся.
  - Не розумiю я тебе, тато, - сказав я йому.- Живеш в якомусь незрозумiлому свiтi, нi з ким нiколи не сваришся, завжди такий добренький з усiма. Як це тобi вдається? Я ось з усiма сварюся.
  Коли почав говорити вчителям, працюючи вчителем у школi, те, що багато хто з них не мають доброго ставлення до своїх учнiв, не говорять з ними про Вище Добро - про Бога, - так на мене вчителi ображалися.
  Коли почав говорити лiкарям, працюючи лiкарем, те, що багато хто з них без милосердя вiдносяться до хворих, думають бiльше не про те, як би краще допомогти хворому, а про те, як би побiльше витребувати з хворої людини грошей; перед операцiями не звертаються за допомогою до Бога з молитвою за помiччю, так на мене лiкарi ображалися.
  А ти завжди такий спокiйний i усмiхнений.
  
  - Рiч у тiм, синку, - вiдповiв батько, - що кожна людина сама вибирає, в якому свiтi їй жити.
  Бог з усiма говорить через голос серця, через голос совiстi, що треба намагатися бути добрим, чесним, незлопам'ятним, милосердним, нежадiбним, скромним.
  Про це Бог говорить людям i словами Сина Божого Iсуса Христа.
  Якщо люди не хочуть слухати самого Бога, хiба вони послухають нас з тобою?
  Ось тому я лише спiвчуваю злим, злопам'ятним, черствим, жадiбним, нечесним, гордим людям, бажаю їм одужання вiд цих хвороб.
  
  ... На Рiздво знову примарилися цi двi дитини.
  Я їх провiв на спуск нашої Холодної гори Харкова.
  Дiти з'їхали з неї на санках i раптом в кiнцi гори зникли, нiби їх i не було.
  Треба ж, що може примаритися!
  На прощання хлопчик дав менi якусь семiкiнцеву бiлу зiрочку.
  Одного разу, ходячи по Салтiвцi з розмовами про вiру в Бога, читаючи молитву над хворими людьми, я прилiг вiдпочити в кабiнетi, який менi видiлили в однiй з лiкарень Харкова.
  I побачив увi снi Доброню i Свєтiка.
  Схопившись з лiжка, я сiв за стiл, взяв ручку i папiр, i написав першi три глави казки.
  Початок казки менi здався цiкавим, i я спробував написати її продовження, але нiчого путнього не вийшло.
  Я передав першi цi глави казки своєї шкiльнiй вчительцi Людмилi Михайлiвнi, яка в школi викладала менi росiйську мову i лiтературу.
  Вона прочитала початок казки дiтям в декiлькох класах школи i принесла дуже добрi i зацiкавленi вiдгуки дiтей, написанi на папiрцях з шкiльних зошитiв.
  I сказала, що дiтям казка дуже сподобалася i що треба обов'язково написати продовження.
  Але я - не письменник i скiльки не намагався, нiчого путнього не виходило.
  Напевно, я занадто приземлена людина для такої справи.
  
  Але ось, через пiвтора року пiсля першої зустрiчi з дiтьми, коли встановилися влiтку 1993 року найдовшi днi i короткi ночi, я якось вранцi пiднiс до вуха семiконечну зiрочку.
  - Дядя Юра, скiльки вас можна кликати! - почув я голос дiвчини.- Це ми: Свєтiк i Доброня. Спасибi вам за те, що ви провели нас на Холодну гору. Ми повернулись додому.
  - Радий за вас, - вiдповiв я.
  
  Тут в зiрочцi почувся голос хлопчика:
  - Я намагався вам увi снi розповiсти казку, але ви такий нервовий i дратiвливий, що вдалося тiльки три глави казки вам розповiсти.
  Добре, що ви пiднесли до вуха зiрочку. Записуйте продовження казки, точнiше не казки, а наших зi Свєтiком пригод.
  Доброня почав говорити продовження казки.
  I ось, за сiм днiв розповiв менi всю iсторiю до кiнця.
  Вiн сказав, що менi ця книга навряд чим допоможе, тому що у мене не вистачає критичного ставлення до самого себе.
  А ось тим дорослим i дiтям, якi захочуть з Божою помiччю стати краще i навчитися слухати голос Бога в своєму серцi, вона допоможе навiть в свiтi злих людей бути добрими, спокiйними i щасливими.
  Тут я з Добронею не згоден: навiть я пiсля того, як прочитав цю казку, здається, став трошки добрiшим, спокiйнiшим i щасливiшим.
  Втiм, про себе не судять.
  
  Так, Бог посилає менi в життi добрих людей. Моя шкiльна вчителька Людмила Михайлiвна допомогла менi оформити казку росiйською мовою.
  Не знаю, куди подiти зiрочку.
  Я її перемалював на обкладинку книги, щоб всi люди мали цю зiрочку у себе.
  А самих Свєтiка i Доброню всерединi зiрочки намалювала одна дiвчинка Свiтлана, якiй я, разом з iншими дiтьми в 14-й школi Харкова, прочитав цю iсторiю, i якiй нашi герої наснилися увi снi.
  Саму ж зiрочку я, мабуть, передам разом з казкою в школу для слiпих дiтей, що знаходиться на вулицi Сумськiй у Харковi.
  Адже слiпi дiти не бачать перемальовану на папiр зiрочку, а помацати її зможуть, переконавшись, що вона є насправдi.
  Дивно, одночасно з тим, як Доброня i Свєтiк продиктували менi казку, в нашому харкiвському зоопарку злi вовки сказилися, вилiзли з вiдведеного їм мiсця i накинулися на людей.
  Слава Богу, що не встигли нiкого сильно покалiчити.
  
  Невже їх так дратує розповiдь про Вiчний Дiм усiх розумних людей, дiтей Бога, - про Божий Свiт Вiчного Добра i Свiтла, що прийшла у земний свiт?
  Невже вони не хочуть знову стати добрими собачками?
  Нажаль зараз ми так сильно засмiтили своїм злом наше життя, що вiд цього навiть добрi собаки часто стають бiльше схожими на злих вовкiв, коли їм хочеться кусати маленьких дiтей.
  Напевно, i злих людей, якi не мають бажання подумати, а чи вiдповiдає їхнє власне життя голосу Бога в їхньому серцi i словам Христа, ця розповiдь буде дуже сильно дратувати.
  А ви як думаєте?
  
  23.07.1993 року
  м.Харкiв
  
  
  Iз записок дiтей:
  
  Казка подобається тому, що в нiй є така країна, в якiй всi люди добрi, щирi. Менi б хотiлося в неї потрапити (записка без пiдпису).
  
  Менi подобається казка тому, що в нiй нiколи нiхто не обманює один одного (Попик Вiта 5-А клас).
  
  Менi ця казка дуже подобається, адже це дуже добре, коли нiхто не бреше, не краде, не мститься i робить всiм дуже добре (записка без пiдпису).
  
  Казка подобається тому, що там Свєтiк i Доброня усiм повертали добро. I тому що пацани курили i перестали. А вони сказали тiй жiнцi, що не можна бути жадiбною, i що вона повинна нагодувати голодних дiточок (Юрченко Юля 5-Е клас).
  
  Менi казка сподобалася тим, що в країнi добра i правди люди живуть чесно, люди не вбивають нiкого, не крадуть, не п'ють i не курять рiзну гидоту (Маматов Саша 5-Д клас).
  
  Менi казка дуже подобається. Тому що вона навчає людей, щоб вони були: добрими, щасливими, нiкому нiколи не заздрили. I виконували закони Божi. Я думаю, що тiльки тi люди вмирають, що не виконують закони Божi.
  А тi, якi виконують їх, тi пiсля смертi потрапляють в Країну Вiчного миру i щастя. Ця країна називається Рай (Смирнова Свiтлана 5-Б клас).
  
  Євангелiє:
  
  "Дивiться, не вiдноситься зневажливо нi до одного з малих цих, бо кажу вам, що їхнi Янголи на Небесах завжди бачать обличчя Отця Мого, що на Небi".
  Хвалю Тебе, Отче, Господи неба й землi, що Ти втаїв це вiд премудрих i розумних i вiдкрив те малим дiтям.
  Так, Отче, бо така була Твоя Свята воля".
  
  
  
  Стисло про автора
  
  Мельник Юрiй Адамович, народився в Харковi 20 сiчня 1964 року.
  Українець. За освiтою дитячий лiкар, хiрург, ортопед-травматолог.
  Автор циклу статей в харкiвськiй пресi про виховання дiтей.
  Харкiв - росiйськомовне мiсто України. Тому, статтi i твори в газетах та Iнтернетi пише росiйською мовою. Як i росiйською мовою, рiдною йому по мовi мислення, володiє i рiдною йому по кровi українською мовою. Любить однаково обидвi мови, як рiднi йому. Для українського читача переклав авторським перекладом цю казку зi свого сну українською мовою
  
  http://www.proza.ru/2019/08/12/1000
  
  Це матерiал "Прози ру" мого друга Сергiя Лебедева, який допомiг менi пiправити огрiхи мого перекладу самої казки 24 жовтня 2017 року.
  Зробив це Сергiй перед Спасом 2019 року на моє прохання. 24 жовтня 2019 року.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"