Каждый хочет править миром,
и наиграться жизнью в сласть.
и за них покупаем любовь...
Просто слова черным по белому.
Ты не права!Что я наделала?
Просто поступок нелепый,ненужный,
Все как всегда - начинается с дружбы.
Просто "Привет","Как дела?" и "Пока",
Просто в руке оказалась рука...
На годиннику вже майже пiв на другу ночi,а я все не можу заснути.Хтось менi не дає цього зробити.Я й сам не розумiю що зi мною в цей час вiдбувається,все перевернулось,голова забита до країв думками - вони виливаються i стiкають/розбiгаються десь по кутках моєї кiмнати.Надлегкий весняний вiтер пiдняв мою душу до стелi i я звiдти спостерiгаю за своїм тiлом,воно менi здається якимось невиразним темним,чи то блiдо - сiрим.Я не можу розiбратися з чiткiстю,тому,що мої очi затекли...вони трохи пошкодженi...Я все ще повиснувши пiд стелею,намагаюся слiдкувати за своїм колишнiм тiлом!Воно зовсiм не рухається!Не дихає!Серце мовчить - не дає нiяких признакiв про своє iснування.А можливого його нiколи й небуло?
Моя тiнь лягає ледь помiтно на стiну,ковзаючись по нiй не може заспокоїтись...
Десь на поверх вище чути,як хтось блукає по квартирi - жiночi шпильки чiтко звучать в нiчнiй тишi.
В кiмнатi стає чомусь все темнiше,вiтер десь зник,свiт завмер,нiде немає жодного признаку iснування живої чи навiть не живої iстоти.Тиша панує.Панiка вiдсутня.Я ледь помiтно опускаюсь донизу.На моєму годиннику четверта ранку.
Починає свiтати.
Моя душа вже зовсiм близько,вона торкнулась тiла i влилась в нього....
- Ну i де ти паскуда лiтала?Ти розумiєш що я без тебе як без повiтря!?
Дев'ята ранку:мое тiло з душею - єдине цiле...цiкаво чи на довго!?
Я прокинувся,знайшов себе в лiжку,почуття доволi не з найкращих.Як завжди не памятаю свого нiчного сну...а вiн був?Та це вже не важливо.
Я пiднiмаюся з лiжка,намагаюся пробудити сусiдiв треком ''jane air - с добрым утром'',блукаю по квартирi...потрапляю до ванної кiмнати,розумiю що мої босi ноги та холодний кафель - речi не сумiснi.
Вентель.
Вода.
Шум.
Я сповзаю по стiнцi ...падаю...мене ловить тверда холодна пiдлога,це немов електро - шок,який надав можливостi прокинутися кожнiй клiтинi мого тiла.Сиджу,намагаюся дихати як найглибше,в легенi потрапляє свiже повiтря з краплинами води...
- Добрий ранок Патрiк!Твiй next - day розпочався.
Вiн,лежачи на лiжку виводив в своєму записнику лiтери,в риму до нової пiснi.Його душа не мала на той час якогось вираженого особливого стану.Думки,вони чергувалися щосекунди,кардинально змiнюючи настрiй та тему...i все ж таки вiн намагався вилити свої почуття на аркуш паперу,але знову ж таки - почуття теж не знаходять своєї стабiльностi.Патрiка переповнював страх та радiсть,смуток та веселощi...i все одночасно...все в одну секунду,незмiнним залишився тiльки iнтервал часу для перемiни почуттiв та настрою - це нестерпно,коли не знаєш чого хочеш,що вiдчуваєш.Вiн виливав лiтери - вони як стан душi.Зрештою вона повернулась в його тiло...вiн прийшовши до тями,з непоспiхом встав з лiжка та вiддалився десь у ваннiй кiмнатi,залишивши на лiжку записник з щойно написаним,в перекладi з англiйської це було щось схоже примiром на:
''Я бачу забарвлення ваших дiй,
Це щось схоже на зраду,невиразнiсть подiй!
Кожен сприймає це по своєму,
Втiкаючи вiд вас в пiтьму розбитих лiхтарiв,
Де вас немає,де бiльше втiх,
Де грає тихо пiсня ''spit'',
Де не iснує слово снiд,
Де снiг мов скло,мое обличчя рiже,
Вдихну я повiтря свiже.
Я не бажаю бути ближче,
Для мене це занадто,
I так вже близько вiртер свище.
Повiтря розсiкає не аби яке явище.
Я знаю перемiни подiй будуть ще.
Не вважайте мене мертвим,поки що.
Не сприймайте цi явища,
Рано ще!''
Повернувшись до кiмнати вiн знову прилiг на лiжко,йому було над чим замислитись...
Вiдчути як вiдходить вiд тiла душа - це велика рiдкiсть!В цей час не вiдчуваєш нiчого,тiло порожнє,в такi секунди очi стають скляними,дивляться кудись в безкiнечнiсть.Своє тiло можливо побачити з усiх сторiн одночасно.
Патрiк простягнув свою руку до новiтньої комунiкацiї i почав набирати електронний лист Меррi...
- Вона повинна про це знати.
Вiн вiдчував провину перед нею,але не був впевнений чи хоче вибачитися...
''Я причинив тобi бiль,адже я не янгол! я людина!Людина як правило - це сама жорстокiсть! з добре розвиненим iнстинктом самозбереження,егоїстичними вчинками та з вiдсутнiстю почуття вини!I тiльки одиницi мають в серединi механiзм котрий ганяє кров по тiлу,яка зiгрiває своїм теплом iнших.Температура зароджує пристрасть,штовхає на божевiльнi вчинки за якi б не хотiлося вiдповiдати надалi.Так,зрозумiло всьому свiй час,але бажання,саме воно стає провиною вiдповiдальностi.Логiчне мислення - це вихiд!простий тому приклад : бажання це пристрасть >> пристрасть це вчинки,як не дивно,в станi афекту >> це вже помилка,з протилежного менi боку!В таку мить не розумiєш що робиш i якi пiсля цього наслiдки,але без таких випадкiв нiяк!,вони навчають жити.Та все ж таки краще вчитися на чужих помилках,анiж чинити їх самому...sorry me for everything nice''
''...коли при випадковому переглядi журналу,знаходиш презентацiю книги Артема Чеха - ''Цього ви не знайдете в Яндексi'',дiйсно в цьому переконуєшся!!!Як не дивно цiкавiсть стає попереду вашої сили волi,i ви обов'язково введете запит в пошукову систему!Я,як i всi iншi пiдкоряюсь своїй цiкавостi,в моїх випадках мозок навiть не намагається пiти проти неї...проти її волi............'',з цими словами Патрiковi думки нервово похитнулись.Вiн пiднявся з лiжка,пiдiйшов до вiдчиненого вiкна,знайшов в темрявi чашку,вже холодної,кави i надпивши не задумуючись викинув щойно написане з дев'ятого поверху.Паперовi листки розлетiлись врiзнобiч,нiчний холодний вiтер намагався їх пiдняти догори,немов хотiв повернути їх назад власнику,але цей спецефiчний звук шарудiння паперу затих через декiлька секунд,щойно досягнувши землi...Ось що буває,коли впевнений на сто про,що не знаєш чого хочеш...по вiдношенню до дiвчини,яку не кохаєш,але принаймнi вона тобi симпатизує.Не можеш вирiшити чи бути з нею,чи бути проти неї...Складнiсть вирiшення цього питання сягає безкiнечностi.
Патрiку здалося,що найкращим варiантом на той час могло стати закриття в собi/послати всiх подалi/побути деякий час на самотi та все обдумати - що вiн i зробив.Саме тому доля написаних ним стрiчок пять хвилин тому - це опинитись десь на дворi лежачи на мокрому асфальтi i бути розтоптаними пiд чиїмось взуттям...лiтери розпливлися на вiдсирiлих аркушах - i у них буває смерть!!!
Пролунало повiдомлення про нову електронну пошту,послав думки,поставив чашку з кавою на пiдвiконник,зробив крок в глибину кiмнати...наступний...завантажую електронний лист,читаю i реально афi3.14ю :
''Вот,сижу и думаю,как же все у нас с тобой получилось...столько всего хочется сказать...солнце,мне безумно хотелось влюбиться в тебя!Знаешь ето как наркотик,один раз попробовал и непременно захочется еще...
Когда мы только обсуждали возможность встречи,я знала,что сделаю все,что бы у нас что то получилось...что то светлое и доброе.И были моменты,когда я почти верила,что произошло чудо - я влюбилась...мне не хотелось никуда уходить от тебя.А в один вечер,помнишь когда снег шел,когда я пыталась затащить тебя к тебе домой,в тот вечер я хотела стать твоей..но ты не захотел...придя домой я поняла что ето самообман,что я приняла желаемое за действительное и благодарила Бога,что он остановил тебя...
В моем воображении столько всего происходило,касательно нас,что иногда я не могла понять,что было на самом дела,а что лишь моя фантазия.Котик,мне хотелось чувств,а было только физическое удовольствие.Но без чувств ето ничего не стоит...для меня...Мне хотелось духовной близости.Да,ты чуткий и нежный,но все же не смог до конца понять мой внутренний мир,и самое главное - полюбить меня!
Знаешь,самое интересное,что мы оба понимали что у наших отношений нет будущего...ето тупик...мы с тобой очень разные.Слишком разные,что б понять друг друга...
Я знаю,я сама виновата в том что все так вышло...единственное что я пыталась понять,ведь не просто так мы встретились!?Ты добавил своих неповторимых красок в мою жизнь,спасибо тебе за ето....''
Сиджу i розумiю,що Меррi вже знаходиться в списку ''екс'',тобто колишнi/беушнi...
- Ну i ... з ним.Знаю,що сам в цьому винен,але точно,нiчого не зроблю,щоб це виправити.Нi не гордий!Просто флегматично - похуїстично дивлюся на речi/тим паче на речi,якi менi майже набридли.Що ж...згодом дружба,теж майже! перестає iснувати,спiлкування/листування туди ж...
- Ти дзвониш?А вiн тобi у вiдповiдь залишає тiльки тупi гудки,тому що ''бо нафiг нада?''.Його цiлком задовольняє таке iснування,а ти вважається ''страждаєш'',нi,вiн цього певно не хоче,правильнiше буде - йому паралельно.
- Я не бажаю тобi зла...але й добра теж.Також стають перiодично паралельними твої еСеМеСи про кохання...(на кшталт вiчного i т д i т п).
Нi,тiльки без образ!Вони просто менi остогидли (образи).Нi,тiльки без слiз - крокодили теж плачуть,це всiм вiдомо.Ти сама собi брешеш,коли кажеш в сторону Патрiка,що кохаєш його,i будеш кохати.
Блiн,я напився кави i не можу спати,як не дивно,всi мої думки зосередженi на тобi/собi.
- Ми вперше,майже за мiсяць,поспiлкувались по телефону,i ти знову ж таки образилась,на те,що я НЕ змiнився,на те,що менi,як i колись,все ПО...барабану.
- Мене бiльше впирають цiкавi/не стандартнi люди.Є в мене одна знайома - їй краще послемитись пiд альтернативу чи панк,покататися на скейтi (вибач сонце,що я тобi все ж таки його поламав: ) ),побитися головою об стiну,знову ж таки пiд альт - чи панк - музику...чим сiсти поплакати/подумати/поненавидiти себе за те,що життя в режимi моно...
От якi люди менi подобаються.
Я нiколи не бачив щоб вона плакала,чи хоча б була не в настрої.В неї буває тiльки позитив,вона згусток безбашної енергiї.Вона не хоче з себе щось показати чи комусь щось доказати - це просто її стиль життя,який я з радiстю пiдтримую!!!Тiонка forever!
- Ти продiрявиш менi язик ще раз?=)
Та все ж таки,якась певна кiлькiсть невiдомої величини смутку за минулим залишилася,тепер є тiльки переконання/брехня самому собi,що йому все пох!Та все таки,не варто придiляти цьому надлишкову увагу!Потрiбно все забути якнайшвидше,щоб воно потiм не переслiдувало тебе/мене цiлодобово де б ми не знаходились,голову може розiрвати,морально,така велика кiлькiсть концентрованої iнформацiї,або призвести до залежностi.
Невже менi це потрiбно?Я в цьому не певен!
- Що ж,це твiй вибiр!Тiльки дивись щоб не було занадто пiзно...
А Патрiк,як завжди - все iгнорує,до своїх сублiмацiйно - психотерапевтичних хоббi почав вiдносити : альт - музику;заняття з брейкдансу;друзi.
Тепер вiдчутнi змiни,i потрiбно вже не те що ранiше...
- А що потрiбно було ранiше?
- Давай краще цього не будемо згадувати,все минулося.Перiодично наше минуле випливає i ми налагоджуємо стосунки - ми майже друзi.
''Спасибо за надежду,что мы еще когда - то увидимся...А загрустила я потому что разлука - это всегда тяжело,а с таким человечком как ты - еще хуже...''
- Але навiщо ты так зi мною?Менi боляче/навiть дуже боляче.Адже саме ти - моє життя!Нi я не брешу,адже сам все знаєш...
- Так знаю!Але поряд з тобою,я стаю iдеально чистою,флегматичною особою.Ти особлива навпаки - я i сам не розумiю як це!
- Я бiльш нiж впевнена в тому,що ти хороша людина,але щось сталося,неначе хтось поселився в тобi...iнший...зовсiм не такий як ти є насправдi i керує тобою з середини.Можливо ти цього не помiчаєш,але це дуже помiтно зi сторони,можливо не всiм,а можливо тiльки я це хочу бачити.
Та навряд я цього хочу!
Я хочу тiльки тебе,хочу вбити цю iстоту!?,що в тобi!Вона тебе руйнує,з часом ти i сам переконаєшся в цьому.
Знову ж таки,схаменись поки не пiзно,ми втрачаємо одне одного!,невже ти не помiчаєш?Будь - ласка вiдкрий очi на цей свiт.
На нас.Оглянися,що ти бачиш навкруги?Це тобi подобається?Чи так ты хотiв жити?Ми обоє свiдки руйнацiї нас з тобою.Крiм надiї в мене бiльше нiчого не залишилось.Просто послухай мене,звiсно я не хочу щоб ти подумав що я нав'язуюсь!,але я не можу ось так просто дивитись,як ти зникаєш i я разом з тобою...
Я знову лiтав цiєї ночi,нi це не душа - мое тiло втратило всi фiзичнi цiнностi/напiвпрозора оболонка над мiстом.
Я намагаюся вдивитись у вашi очi,що я там хочу знайти!?Майже нiчого,крiм свого вiдображення,адже я себе не помiчаю,я наляканий вiдсутнiстю самого себе.Ви посмiхаєтесь,так,а менi плакати хочеться.
Я не контрольований.Моє тiло i я - це окремi автономiї,дуже рiзнi i дуже далекi одне вiд одного...
Що менi робити?Допоможи!А нi то я кинусь пiд потяг чи зiстрибну зi скелi,щоб забути це все,хоча б на секунду,яка суттєво впливає на мое життя...
Ти хочеш покинути цей тiсний свiт?Вiдлетiти швидше в небо?А як же я?Ти ось так покинеш мене тут помирати?Що ж...
- Меррi,давай обiймемося i здiймемось разом в небо...невже ти проти?
- Занадто багато запитаннь на сьогоднi.Патрiк.А вiдповiдь лише одна - я полечу одна,без тебе.Вибач,я знаю ти помреш без своїх крил...
Вiн,як завжди не впевнений в тому,що бажає.Його десятивольтове серце пiдказує,нi,воно кричить йому,щоб хоч трохи замислився про своє буття.
- Не пливи за течiєю,де твоє протирiччя цьому свiтовi?Вiн не поганий,а дуже навiть довершений,намагайся знайти у всьому альтернативу.Збагни,що ти не один в ньому,ще є декiлька сторiн,якi вважаються рiдними,знайомими,друзями та нiким...Iнколи навiть ''нiхто'' може змiнити твоє життя до ппц.
- Отже,я не знаю чого я бажаю.Я зробив так,щоб ти мене перестала кохати...кому я брехав?В першу чергу собi,Я i тiльки Я у всьому винен.
- Навiщо?
- Ха,як би я знав...Коли я це робив,я свiдомо не вiдповiдав за свої нiкчемнi вчинки.Так я цього добився - ти мене бiльше не кохаєш,а можливо навiть ненавидиш.Це почуття мене розбиває на дрiбнi шматочки скла,об якi я певно поранив i тебе.
Моє бажання подзвонити тобi вiдсутнє,адже пiд час останньої нашої розмови ти мене промiняла на найненависнiшу менi рiч в свiтi.Твоє теперiшнє вiдношення до мене - це плата за мою гру...
Тепер ми помiнялися мiсцями - я немов передав тобi естафету,цiєї складної гри.I навiть не виникають сумнiви,на те,що вона без правил,як завжди вони є на те,щоб їх порушувати,але в нашому випадку порушення не вiдбудеться.Тепер вже ти граєш на моїх нервах,як на струнах електро гiтари.Її звук - мiй крик летить в повiтрi,вдаряючись в перешкоди,i з глухим гуркотом падає на землю бiля твоїх нiг,та ти цього не помiчаєш,ти цього не хочеш помiчати,та тобi зовсiм на це насрати!
Чи не так?
Зараз бажано почути лише правду,нiчого зайвого.Так,це як дежавю,але ролi помiнялися,i тiльки тепер можливо зрозумiти всi свої помилки,а можливо помилка все ще триває?Я б не хотiв,щоб нею вважалася наша з тобою зустрiч!!!
Менi все ж цiкаво,хто з нас виграє,адже вже,як не як - фiнал!!!Все ось - ось скiнчиться.Менi дуже шкода,що це все так зараз називається,якось неприємно/незручно/наївно...сарказм теж десь тут криється?
Ще хвилину назад я хотiв,щоб поняття ''ми'' iснувало,а що тепер?
Куди все подiлося?
Все туди ж...вокзал/квиток/перон/потяг...ти розумiєш про що я?Тепер iснує тiльки майбутнє,нiчого зайвого,в грудях щось калатає,воно зовсiм пусте,чи досi ватне?Та питання полягає в тому - для кого це все!?Для кого ця нiч/день/дощ...вулиця - де чути запах тютюну,пилюки та чиїхось досить не дешевих парфумiв/смак прохолодного вiтру та цiкавого життя - мого,чи моїх знайомих,колишнiх чи майбутнiх?Теперiшнiх!
Ми ще намагаємося посмiхатися коли розмовляємо на теми,пiд час яких,на смiх не повинно пробивати аж нiяк!..що це?Досить серйознi приступи позитиву/сангвiнiзму!?
Надiюся,що це не фальш!
Зараз все дуже навiть реально,але ж зблизились ми в паралельному/вiртуальному/занадто не справжньому свiтi,на допомогу в цьому нам прийшла купа брухту/сервер/icq - дуже мило...чи не так?
Куди подiлося хвилювання?Хто в мене його вiдiбрав?Звiсно я за ним чомусь не дуже й сумую...та все ж таки,це джерело халявного адреналiну,який я обожнюю,доречi,кажуть що на шару навiть оцет солодкий - я,як останнiй ... повiвся/перевiрив...коротше кажучи не всьому i всiм можна довiряти,особливо в наш час - де кожен другий сусiд вже пiддався деградацiї...
Менi цiкаво,хто з вас баче кольоровi сни,а хто ч/б!
Менi цiкаве ваше хоббi i те,що ви вживаєте на снiданок пiсля ранкової зарядки.
Менi цiкавi вашi погляди та смаки.
Я спiвставляю - нiчого спiльного,ми досить рiзнi.I не чай мене тонiзує зранку,а музика...саме вона заряджає/надихає/розриває.
Як ви проводите свiй вiльний час!?Вже краще читати книгу,чим займатись прибиранням квартири.
Бля,я все глибше i глибше занурююсь у ваше приватне/не офiцiйне життя - я й сам проти!Меррi,можливо скоро я пiрну з головну i в життя твої знайомих...не будемо зарiкатися - в твоєму я вже вiдпiрнав,знайшовши на днi не мало чого цiкавого...
- Що саме?
- ...того,про що ти сама не здогадуєшся,це є в тобi - його не вiдiбрати,та навiть не передати словами/невiд'ємна частинка,без якої тебе б не iснувало - твоєї теперiшньої особистостi,все виглядало б досить прiсно.
- А ви вже навчилися перетворювати бiль в насолоду?Скiльки коштує її найменша доза?Вiд того,що її так мало/не вистачає в життi,хочеться добувати найбанальнiшими шляхами.Наприклад: закохатися...але ж потiм,як правило,настає розчарування/поразка...ви це вже перевiряли на собi.Запитання типу: ''як я здогадався?'' виглядає зараз якимось не серйозно - смiшним,просто це написано на ваших лицях,великими,чiтко виведеними прописними лiтерами.Погляньте на своє вiдображення!,там ще дуже багато чого цiкавого можна прочитати - головне пiдiбрати момент/зловити себе в реальному часi/повиснути в просторi над землею,над усiма,стати вище та не дивитися ''згори'',все ж свiдомо залишатися на рiвнi iнших,всi ми однаковi та при цьому занадто рiзнi...
- Ти хоть сам зрозумiв що сказав?
- Якщо чесно,то не зовсiм,я ще й сам не знаю скiльки пiде твого часу на розкриття мною цих слiв...я прямо зараз займуся стратегiєю/логiчною послiдовнiстью i т.д. i т.п.
- Хоча бiльше всього вже хочу заснути!Нехай цi стрiчки сьогоднi закiнчить хтось iнший...
Хтось,хто зовсiм не схожий на Патрiка/зовсiм не аналогiчна iстота - повне протирiччя.Щоб ненавидiли одне одного!?
- Очi заплющилися,я вiдлетiв...виникає якийсь занадто дивний сон...
...вона невпинно тягла його за собою,незважаючи на його бажання та перешкоди тупих пяних мiлiцiонерiв (прикордоннi сiрi люди бачуть українцiв з далеку).Вона хотiла повбивати всiх тих виблядкiв ''чужої'' країни!!!(НI,ВОНА НЕ РАСИСТ,ТА ВСЕ ТАКИ...),якi хотiли завадити вкоїти злочин проти самої себе - стати жiнкою.
- Злочин?
Аби як,та не аби з ким!
Вона зрозумiла,що її невпинне бажання зростало щосекунди...i ледь - ледь не розриває її з середини!,а тут ще цi сiрi потвори потребують мiграцiйний лист...ненавиджу!!!Оскiльки її супутник Патрiк зi штатiв,не розумiє по їхньому нiху#,доводиться розбиратися самiй!Все б чудово,як бы не їх втик з Патрiком - про#б власних документiв в вагонi - кафе.Вiд безкiнечних теревенiв,як їй здалося,бажання,що давало про себе знати солодким болем,тремтiнням тiла та взагалi цiкавостi пiзнання свiтогляду до цьго часу згасло!
Нарештi пiсля довгої розмови - лекцiї вони були вiльнi,обiйшовшись попередженням.Проходивши дистанцiю з перону вокзалу,до станцiї метро панувала тиша i кожен поглибився в свої думки щодо невдалої спроби...Меррi йшла з похмурим виглядом,i намагалася проаналiзувати всi подiї майже! минулого дня.Доїхавши до своїх знайомих,в яких вони збиралися гостювати,Патрiк зрозумiв,що з цього моменту починається ''жах'',оскiльки вiн не зовсiм товаришував з друзями Меррi,а Меррi в свою чергу,доаналiзувавши ненавистний з дитинства четверг,зрозумiла - ''Я ненавиджу цей свiт!''...
- Я вже не чекаю вiд вас якої небудь допомоги,щоб зрозумiти самого себе.Наша найбiльша маса/найсильнiша маса - егоїсти,а хотiлося всього лише взяти тебе за руку i пiти геть...
Якого кольору твоя кров?Блакитного - майже як твої живi очi.Русявого - майже як твоє сухе волосся.Рум'яного - майже як частки твоєї вiдмерлої шкiри...жовтого...зеленого...коричневого...майже як ти,вся й одразу.Рiзнобарвна.Веселка котра не весела.Ти посмiхаєшся рiдко,зате не вимушено.Твоя галерея барв блiдне щодня,скористайся нею поки ще зовсiм не пiзно,та намалюй свою мрiю на паперi неба,формату А4.Скористайся натхненням дощу,котрий тебе породив в цiй паралелi.Повбивай всiх нас своїм талантом...талантом затьмарити нам очi,закрутити голову,вирвати i тримати в лодонi пульсуюче серце з кришталикiв льоду,i потiм насильно заставити кохатися одночасно,в площинi нiчного мегаполiсу...
-Згвалтувати?
- ...ти це вмiєш краще за всiх жителiв цiєї планети.Твої важкi хвороби викликаються чорною завiстю людей.
- ''Але я все одно вас всiх люблю'' - думаєш ти,ковтаючи гiркi пiгулки запиваючи borjomi,якого кiнцева дата споживання вже десь далеко позаду.Тобi на це байдуже,адже тобi зосталось ще трохи...зовсiм незабаром ти вiдчуєш смак свободи.
Пам'ятаєш?Якщо нi,то ще є час пригадати.
Ти пролетиш надi мною/над мiстом/над павутиною дорожнiх шляхiв/над будiвлями,що майже торкаються тебе,що майже забирають тебе назад,поближче до нас.Ти напевно думаєш,навiщо це?,адже все вже,як би,скiнчено...та нi,яке воно,життя пiсля смертi?Та i чи можна це назвати життям?Ми будуємо його собi самi,ну прям як в компютернiй грi,поетапно...варiанти :
а) Пiти разом з тобою;
б) Забити на все це (тобто на тебе),i бути все життя на одинцi;
в) вiдмовитись вiд вибору дiї i плисти по течiї.
При виборi можна дiяти цiлком анонiмно,якщо ти ненавидиш папарацiї - а ти їх ненавидиш!!!Я чомусь бiльш нiж певен.Ти боїшся опублiкацiї свого безтолкового життя/своєї безкорисливостi,боїшся побачити на телеекранах своє свiдомо травмоване/шрамоване тiло,розрiзанi вени та вишивання хрестиком на своїй шкiрi - ти боїшся цього бiльше нiж власної смертi,i це нормально!
Спробуй згадати все,що ти забула,i спробуй забути все що,пам'ятаєш...на двi - три хвилини,не бiльше.Змiшай ейфорiю з ностальгiєю,можливо вдасться згадати смак дитинства та першого кохання...та некохання,а потiм поверни все назад,на свої мiсця,i забудь все що,ти щойно пригадала.Заплющ свої очi i покажи,на що ти здатна - все ж намалюй нам свої мрiї,чи засни з думками ''пiшли всi нах'',потiм прокинься на ранок вiд слiпучих променiв сонця в очах.Зроби собi кави...
- Але ж ти не вживаєш кофеїн!?
Пофiг!Зроби собi кави i не зважай,на те,що ти посадиш своє серце остаточно.Оживи себе,поки цього не зробив хтось iнший...
Твоє волосся мокре,по обличчю стiкають краплини прозорого дощу.Ти стоїш i дивися вгору,зiницi розширенi вiд ''бiлого''...вмазана - пiд вiчним кайфом/потенцiйний торчок.Всьому цьому сприяє твоя закоханiсть - ти просто слiпа та досить наївна,не помiчаєш,що взаємнiсть дорiвнює нулю.Ти не спиш/не їсиш/не живеш - iснуєш,поки що.Вiдкрий свiдомо ширше очi,на те,що приводить тебе до залежностi.В них падає дощ/б'є легкими краплинами - бiлки червонi.Ти вже зовсiм змокла пiд грозою,але зовсiм нiчого не вiдчуваєш,нi холоду,нi вологи,твоїх вщент мокрих речей - вони вбирають в себе все,що тiльки можливо.Прохожi з подивом дивляться на твою застигшу,посеред мiста,фiгуру - погляд в небо/розведенi руки/лодонi ловлять кожну дорогоцiнну краплину,вмивають пальцi.На вулицi вже не так вiдчутний запах пилюки,табаку та чиїхось,аж нiяк,не дешевих духiв.Все це по трохи вбиває дощ.Нiчого.Думаю їм вдасться пережити свою смерть...
Дощ нарештi скiнчився - на твоє розчарування,на нашу радiсть.Думки - ''ну i що я тепер тут роблю?''
Таксi чи тролейбус.Плата за проїзд - хоча не обов'язково.
Головний бiль.
Пiд'їзд.Схiдцi вгору.Другий поверх.Кишеня.Ключ.Дверi.Ти вдома.
- Менi роззуватися?
- По бажанню.
Полум'я.Чай/Кава.
- Знову кофеїн?
Головний бiль - бiль вiдступає.
За вiкном жовтень/в квартирi грудень.
- Прохолодно?
- М'яко кажучи...
Гарячий душ.Ковдра.Телебачення - як завжди один вiдстiй.Музика - психо..?
Головний бiль - з поверненням!
Музика нах - книга в замiну.Нудота.Глибокий сон.Ти прокинулась вiд вхiдної с м с на твiй мобiльний...з занадто веселим змiстом - ''введи в вену собi дозу радощiв''.
Анонiм.
Вiдповiдь - ''та пiшло ти нах!''.Через хвилину дзвiнок в дверi.Тебе вже розшукують.
- Барига?Вiн тобi доставляє прямо додому новi партiї кохання,з дозатором в подарунок.Ти користуєшся пiльгами та студентським квитком.Знову чай/кава.Пiд вiкном чути,як дiти кричать одне одному ''я тебе вб'ю'',а ввечерi пiд ним же,дорослi брешуть одне одному словами ''я тебе кохаю''.Закрий вiкна.Тобi протипоказано це слухати.Ти психiчно - нездорова.Нервово-нестiйка.Поклади нiж назад на полицю.Вiдкрий очi.Зроби ковток.Ось твої таблетки.Ти знову одна.Попсове телебачення/Просто музика/Нуднi книги про психiчнi захворювання.Ти бажаєш знати,що з тобою коїться.Крадеш в бiблiотецi сусiднього будинку посiбники.Пiзнаєш себе/свiй дiагноз.
Страшно.
Прокидаєшся вiд кашлю/вiд болю.Засипаєш з ейфорiєю.Тобi завтра до лiкаря,ти пацiєнтка непередбачувана,мiнлива,не знаєш чого коштує твоє життя тепер i скiльки воно буде коштувати пiсля твого погляду,по ту сторону вiкна клiнiки.Тебе вже давно батько хоче туди товкнути,це майже як в прiрву безкiнечної самотностi,хоча можливо саме там ти знайдеш своїх найкращих друзiв,якi помовчать,коли тобi буде так необхiдне спiлкування,котрi так егоїстично поховаються пiд ковдри,коли тебе будуть в'язати санiтари i колоти в вени iнсулiновi шприци з заспокiйливим - тому що,ти хочеш вiдновити дар польотiв,стоячи на краю холодного пiдвiконника третього поверху будiвлi - там дико смердить медикаментами/бинтами/ватою/та печивом з мигдалем.Ти цiкавишся лише тим коли тебе звiдси заберуть,або мене до тебе.
- Прокинься.Одягнись.
- Я не можу вiдмовитися вiд кави.
- Нам час...Це була довга поїздка.Метро в нас не iснує.Падаємо в маршрутне таксi.Пробка.Наступна.Роблю ковток.Спостерiгаю.Ти давно не помiчала всю ту яскравiсть сонця,яка є насправдi/яку не помiтно з квадратної ледь теплої три - кiмнатної квартири,не помiтно всiх цих людей,якi кудись поспiшають/бiжать i матюкаються вiд злостi одне до одного,але ти чомусь думаєш лише про те,як добре спати на сидiннях в електричцi,коли з усiх сторiн щось жме,а на першiй же зупинцi люди похилого вiку кричать тобi щоб ти пiдняла свiй зад i ''де повага мать вашу!?''.Вiд таких подiй вже вiдходить апетит до сну - сидиш i тихо ненавидиш себе,за те,що посадила батарею мобiльного,в ходi чого немає доступу до таких наркотичних засобiв,як ICQ та електронн@ пошт@.Слiпуче сонце заважає вiдкрити очi - їм потрiбно виспатись.Таке вiдчуття немов вiї стали олов'янi.А радiацiя вбиває красу?
Ти ненавидiла мене,коли я,стоячи над тобою,не змiг проказати анi слова/не ворушився/не вдихав повiтря з твоїми вишневими парфумами - спостерiгав за твоїми коричневими зiницями,таких дорогих менi очей.Завмер з думками ''хiба може кохання бути приковане до лiжка?''.В твої руки в'їлися мотузки.Ти плачиш,благаєш i ненавидиш.Весь iнтер'єр палати ти вже знаєш на пам'ять,все так набридло.За цих двадцять днiв твоєї присутностi,нiчого не змiнилося.Вночi не дають заснути гудiння люмiнiсцентних ламп та iстеричнi крики пацiєнтiв,якi намагаються вiдмовитися вiд дози снодiйного на нiч.Твiй Патрiк весь цей час стоїть над тобою i спостерiгає.
Знову,прокинься.
В своєму лiжку.
В своїй спальнi.
Зроби ковток кави без цукру i дочекайся свiтанку.Зустрiнь сонце i першою з ним привiтайся.Потянися.Вiдкрий дверi та знайди пiд ними Патрiка,який дзвонив тобi всю нiч...Ти пообiцяла...та все ж була дуже зайнята своїм сном/сном,який можливо от - от перетвориться в реальнiсть.
- Ти уявляєш собi глибокий ранок/уявляєш себе,сплячу красуню,на холоднiй вiд ранкової роси бетоннiй плитi руїнiв в центрi твого мiста - величезна недобудована споруда,темно - червона,блiда.До свiтанку ще зовсiм трохи,головне дотянути - не померти/не заснути,тут,в цьому непомiтному мiсцi - його добре заховали.
Вже прокинулися пташки.На мобiльному грає ''Sakura''.Ти спиш.Свiтанок вмиває тебе з нiг до голови/бетоннi плити,цеглу - мiсто оживає.Де - не - де виднiються щасливi пари,акти кохання та ревнощiв,а ти спиш - в свiй найвiдповiдальнiший момент..
Ти прокидаєшся i думаєш, як це зробити,щоб люди бiльше не вважали мене хворою/напiв мертвою/жалюгiдною/безпомiчною/такою якою ''Я'' не є насправдi.Тобi так здається,адже чого тодi в твоїй кiмнатi можна знайти антибiотики,снодiйне,бинти,вату,шприци,заспокiйливе,спирт та багато iнших медикаментiв,якi видають себе запахом,який чутно з першої секунди знаходження в твоїй кiмнатi!? - вливається гострим потоком в рецептори нюху.Невже ти iнсценуєш свою хворобу?Все типу фальш?А як же твої шпалери,розмальованi фломастерами - круги,безкiнечнiсть спiралей в припадках депресiй та нервових зривiв!?
Сидиш на бетонi - твої ноги звисають в темноту вiдсирiлого,давно покинутого пiдвалу,вiн дихає вологою та прохолодою.На днi виднiються безкiнечнi купи вашого смiття та обваленої червоної цегли.Проростають дерева/по стiнам - мох - зелений,як людськi очi,якi бачили занадто в своєму життi,якi пускали сльози по щокам,якi стiкали i зупинялися в куточку вуст,де далi попадали на пiрсингований язик,який вiдчував весь той смак життя - солоний.Вiдкрила леп - топ,який на диво не вкрали поки ти спала - жорсткий диск E/images/photo/in love - проглядаєш фото щасливих днiв,коли ви були разом.
Коли ми були разом.
Майже є що згадати - кожну зустрiч,кожне слово,кожен дотик.Ти й сама не помiтила,як ти усмiхаєшся,зате це помiтили пари пiсля актiв кохання та ревнощiв.З'являються новi лиця,зникають старi.
З'являються новi коханцi,зникають старi.
Почуття теж помирають,як i наша краса.Ми з часом перетворюємся на мiшки з кровю та кишками,деякi з них вже повнiстю не функцiонують.Твоє серце з вродженою вадою - воно просто набите ватою.Тобi стає гидко вiд цих думок.Закриваєш леп - топ i мрiйливо дивишся вгору.Хмари все темнiшають,з погрозами затягують небо - мабуть на грозу.Ти оглядаєшся i гидуєшся вiд попси навкруги,знiмаєш з себе converse i викидаєш їх в пiдвал.Тепер i ти добавила туди свого смiття.
Першi краплини вже полетiли,за ними слiдуючi,чередуючись поллявся дощ.Ти боса.Позбута попсового мотлоху,бiжиш,майже летиш по гарячому почорнiвшому асфальту,розгбризгуючи срiбнi калюжi.
Вологе рiдке срiбло.
Ти знову змокла вщент.Ти щаслива.Посмiшка.Твої очi сьогоднi знову яскравi,не те,що мої - хоча мої тут недоречнi.Далi ти вдома.Спостерiгаєш з iншої сторони вiкна за краплинани срiбла,якi наповняють вулицi потоками прохолодної лави.В руцi чашка гарячого чаю з запахом чогось червоного...каркаде?З кавою покiнчено,сподiваюсь.Ця чорна гуща в чашкi вбивала мое ватне серце - воно втягувало в себе весь кофеїн.Весь осад залишався в Меррi...
Тим часом Патрiк сидить на схiдцях,цього вечора небо освiтлюється лише лiхтарями.Згадує про тебе,сам не знає чому.
- Хто б вiдкрив менi цю таємницю?
Наспiвує best - пiсню гурту jane air - ''в твоем городе дождь...я тебе запишу на компакт твоего сердца стук...твой стук...''
Який приємний вечiр,помiрна метушня мiста заводить.Перехожi його навiть не помiчають,їм байдуже на нього,а йому майже! байдуже на них.Натовпи альтернативної молодi - це вже звично.
Нi,йому не погано!,а дуже навiть добре,його не ломає - просто паралельно.Просто сидить i дивиться/спостерiгає,що вiдбувається бiля..,але нiчого надцiкавого!,це ще один вечiр в режимi моно,та не для нього!- Я ненавиджу стандарти...Закон?Вiн не завжди доречний!Ви самi знаєте,не раз продавалися!Та не варто про це...вважайте що ми домовилися...
Ця мить - вона немов для нього.Вiн нiкуди не поспiшає.Найнепотрiбнiша рiч в цей час - годинник!Сидить рахує ..маршрутнi таксi...в душi посмiхається сам до себе.Щось пiдказує йти далi - прошвирнутися по мiсту/пiдкорити його.Та нi,сидить...Його очi в небi - там нiчого немає.Темно.Один тiльки мiсяць,i то мовчить.Твого Патрiка пробило на спiлкування,а вiн мовчить,що ж,порозмовляє сам з собою...десь в своїй глибинi...
Мене можна пiдслухати на хвилi мiсцевого радiо,та не раджу.
Холодний вiтер,блискучi краплини,iдеально чистого,прозорого осiннього дощу,металевий вiдблиск,вони падають в волосся i розлiтаються на тисячi дрiбних шматочкiв...
- Я застiбаю куртку...пiднiмаюсь i покидаю цi схiдцi,нiмий мiсяць,небо,лiхтарi,свої думки про все це i забираю з собою лише дощ.......на вустах тiльки: ''в твоем городе дождь...я тебе запишу на компакт твоего сердца стук...твой стук...''
Йду та згадую свiй вчорашнiй день...
Ввечерi я вийшов з квартири минаючи калюжi - дзеркала,якi пропалюють асфальт з середини,своїм блиском десь з глибини земної маси.Проходячи повз них я ловлю своє вiдображення в гармонiї з вiтринами,спiвставляючи його правильнiсть...вдихнувши на повнi груди майже! свiжого повiтря,суну далi...як найдалi...мої очi записують вiдео зi швидкiстю двадцять п"ять кадрiв на секунду,але память зберiгає з нього тiльки окремi епiзоди,якi привертають до себе надлишкову увагу.Ноги рухаються автоматично...Я вбираю в себе всю красу нiчного мiста,до останньої крапельки.Якись неприємний шум весь час про себе нагадує...
- СТОП!А де всi iншi подiбнi менi створiння.
Виникло дивне передчуття того,що я один - єдиний в цьому мiстi!Йдучи далi намагають вiдповiсти на запитання,яке сам собi й поставив:
- НЕВЖЕ ВСI ПОМЕРЛИ???
Одразу ж наступне:
- А ЩО ТОДI ТУТ РОБЛЮ Я?А може i я помер тiльки я цього не збагнув i моя душа блукає...не знаходить собi мiсця!?.НI,МЕНI ЦI ДУМКИ НЕ ПОДОБАЮТЬСЯ,ПIШЛИ НАФIГ!!!
З наступним кроком вся ця картинка плавно переходить в слiдуючу : вечiр;дифузiя повiтря з вихлопними газами,де переважають останнi;звичне мiсто,та що саме головне,з'явились потоки людей;не звичнi,неприємнi звуки замiнив звичайний транспорт - ВСЕ СТАЛО НА СВОЇ МIСЦЯ!
- Та що було мить назад?Я втратив свiдомiсть i менi все привидiлось,чи все таки це дала знати про себе та чудо - трава,яку ми прийняли в свiй внутрiшнiй свiт з моїм найлiпшим другом?:)
Ти вiдiйшла вiд вiкна.Пiшла в ногу зi своєю тiнню в глиб спальнi.
Дверi.
Кухня.
Чай.
Дзвiнок на мобiльний - не вiдповiдаєш - трохи впадло.
Твiй збочений сусiд,з будинку навпроти,спостерiгає за тобою через вiкно,як ти мрiєш - втiкти разом з Патрiком подалi...Де багато звiрiв,дощу,сонця/де неповторна природа.Трава.
- Заборонена?
Твої збоченi сусiди зверху,нишком слухають,як ти мрiєш - про вiльне незалежне життя/про красиве мiсто,все в мерехтливих сяйвах,лiхтариках,гiрляндах - щоб воно стало нашим.