Мучник Анатолий Моисеевич : другие произведения.

"Бабин Яр" - полтавщина

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Методичні рекомендації по відзначенню події на полтавщині

  Бабин Яр - місцевість у Києві, де під час гітлерівської окупації міста було здійснено акції масового знищення спочатку євреїв, а згодом комуністів, підпільників, військовополонених, українських націоналістів тощо (близько 100 тисяч осіб). Бабин Яр, як і Аушвіц на теренах Польщі та інші місця окупованої Європи, де відбувалося тотальне знищення євреїв, вважають символами Голокосту і взагалі людської трагедії.
  
  
  
  
  
  
  
  БАБИН ЯР: ЯКОЮ Є НАША ПАМ'ЯТЬ?
  
  Методичні матеріали щодо виконання
  Плану заходів 70-х роковин трагедії Бабиного Яру
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Управління освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації
  Полтавський інститут економіки і права
  ВНЗ "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"
  Полтавське науково-просвітницьке товариство
  єврейської історії і культури
  
  Олександр Войтенко
  Президент Всеукраїнської асоціації вчителів
  історії та суспільних дисциплін "Нова Доба"
  (м. Гадяч, Полтавської обл.)
  
  ОБҐРУНТУВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАНЯТТЯ
  З
  аняття може бути запропоноване учням не тільки в межах даного спецкурсу, а й під час вивчення тем Другої світової війни в курсі історії України, а також як виховна година до днів увічнення пам'яті жертв Голокосту та Другої світової війни. Виокремлені для опрацювання фрагменти, а також весь матеріал уроку має сприяти осмисленню учнями проблеми співвідношення суспільної та індивідуќальної історичної пам'яті. У цьому занятті пропонуються уривки з творів художќньої літератури для емоційно поглибленого сприйняття історичного явища.
  Важливим є продовження формування в учнів навичок історичної емпатії та власної позиції щодо тих чи інших процесів історії. Розмова про жертви Бабиного Яру та інших місць масового знищення євреїв, ромів, військовополонених, українќських патріотів має розкрити зміст трагедії, спричиненої нацистською навалою.
  
  Цілі уроку Розкрити, чому Бабин Яр є символом Голокосту в Україні.
  Поглибити навички інтерпретації художніх текстів як додаткових джерел історичних знань.
  Сформувати власне ставлення до проблеми збереження суспільної історичної пам"яті.
  Ключові слова і поняття Голокост, історична пам'ять, вшанування меморіальних місць масових трагедій
  Методичні прийоми та техніки Робота в групах, дискусія, аналіз текстів
  Зв'язок з іншими заняттями посібника Історія, яка говорить зі мною. "Банальність зла": чому Голокост став можливим? Тоталітаризм: як зберегти у собі людину? Уроки Голокосту: життя після трагедії.
  Час 60 хвилин
  
  
  ХІД ЗАНЯТТЯ
  1. [20-25 хв.]
  Загальне обговорення: запитайте учнів, коли саме і чому відзначають Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту?1
  Повідомте, що в Україні існує дата вшанування пам'яті жертв Голокосту - 29 веќресня. Запитайте, чи учні знають, що відбулося в цей та наступний дні в Києві?
  Зачитайте інформацію2:
  Тільки 29 і 30 вересня нацисти за допомогою місцевої поліції вбили в Бабиному Яру 33 771 єврея.
  Розстріли продовжувалися ще декілька днів. Проте й після того, як були знищені майже всі євреї, які мешкали в Києві, Бабин Яр залишався місцем масових розстрілів, там загинуло багато років і радянських військово-полонених. Серед жертв Бабиного Яру - підпільники, комуністи, українські націоналісти, психічно хворі. Дотепер точно невідомо, скільки євреїв було знищено в Бабиному Яру... За підрахунками українських істориків, за час окупації в Бабиному Яру було знищено близько 150 тисяч осіб2.
  
  Покажіть фрагмент Љ1. Людмила Ткач, яка пережила Голокост [4:17].
  Після перегляду фрагменту зазначте, що сьогодні в історичних архівах, зокрема, в архіві фонду, зібрана значна кількість свідчень про трагедію Баби-ного Яру. Розкажіть учням, що відступаючи з Києва в 1943 р., нацисти нама-галися знищити сліди своїх злочинів і впродовж тривалого часу відкопували та спалювали тіла розстріляних у Бабиному Яру.
  Запитайте учнів:
  ■ Як Людмила Ткач розказує про те, що сталось у ті дні?
  ■ Як ви думаєте, що для неї особисто може сьогодні означати Бабин Яр? Розкажіть учням післявоєнну історію Бабиного Яру та замовчування цієї траќгедії українського єврейства радянськими діячами (див. матеріали для вчителя).
  Надайте уривок з інтерв'ю з С. Глузманом3 (роздавальний матеріал 1).
  Запитайте, що для автора є найбільш неприпустимим стосовно трагедії Бабиного Яру у радянський час. А. Кузнєцов4 писав, що не зняті "проблеми Бабиних Ярів". Що, на вашу думку, означають його слова?
  
  
  
  
  
  
  Покажіть фрагмент Љ2 (розмова з Віталієм Нахмановичем5) [3:56] та роздайте для опрацювання в групах уривок зі статті Віктора Некрасова6
  "Чому це не зроблено...", що була опублікована в 1959 році в "Літературній газеті" (роздавальний матеріал 2).
  Для роботи у групах поставте запитання:
  ■ Про що йдеться у фрагменті? Кого ви бачили впродовж фрагмента? Чим займаються ці люди? Чи знають вони, де перебувають? Чи повинні знати? Чому В. Некрасов вважає слово "покояться" стосовно жертв Бабиного Яру - не точним?
  ■ Що поєднує міркування В. Нахмановича і думки В. Некрасова щодо місця трагедії?
  ■ Яким має бути місце вшанування пам'яті?
  ■ Що має на увазі В. Нахманович, коли говорить "не треба розділяти покійників"?
  
  2. [15-20 хв.]
  Зачитайте вислів Євгена Євтушенка:
  Бабин Яр був злочином фашизму. Але наше багаторічне замовчування чужого--злочину стало злочином власним. Замовчування - це теж вбивство, убивство пам'яті
  ■ Що поет називає злочином?
  ■ Як запобігти вбивству пам'яті?
  Попросіть учнів у групах прочитати уривки з творів Є. Євтушенка та Д. Павличка (роздавальний матеріал 3) та обговорити їх:
  ■ У чому Є. Євтушенко вбачає одну з причин трагедії Бабиного Яру?
  ■ Чому російський поет Євген Євтушенко наголошує на своєму неєврейсько-му походженні?
  ■ Чому український поет Д. Павличко, на вашу думку, пов'язує могили своїх загиблих батька, матері та брата з Бабиним Яром?
  ■ Що говорить поет про спільну молитву? Чому спільну? Яким міг би бути зміст такої молитви?
  
  3. [5-10 хв.]
  Під час 65 річниці вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру Президент Укќраїни В. Ющенко назвав трагічні події "Трагедією України з розстріляним єврейським серцем". Попросіть учнів пояснити як вони розуміють ці слова.
  Проведіть прикінцеве обговорення:
  5 Віталій Нахманович - історик, секретар Громадського комітету "Бабин Яр", упорядник збірки документів та статей: Бабин Яр: Человек, власть, история. - К.: Внешторгиздат, 2004.
  6 Віктор Некрасов (1911-і987) - російський письменник. Народився і мешкав в Києві. Автор повісті "В окопах Сталінграда" (1946), що стала однією з перших правдивих книг про Другу світову війну. З 1974 року вимушено залишив країну, помер у Франції.
  ■ Що для вас означає поняття "історична пам'ять"?
  ■ Як сьогодні має вшановуватися пам'ять загиблих жертв Голокосту?
  МАТЕРІАЛИ ДЛЯ УЧНЯ
  
  РОЗДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ 1
  
  БАБИН ЯР - ЧАС БУДУВАТИ?7
  Уривок з інтерв'ю з Семеном Глузманом
  - Що таке особисто для вас Бабин Яр?
  - По-перше, для мене Бабин Яр - це місце, де лежить мій дід. Мій батьќко пройшов усю війну до Берліна. А коли повернувся, дізнався, що його батько, старий робітник Абрам Глузман, як і всі євреї, котрі залишились у Києві, був убитий німцями.
  Друге, не менш гірке, те, що було частиною вже мого життя, - це радянський Бабин Яр. Щорічні вересневі спроби громадськості прийти на це місце і сказати те, що годиться говорити в таких місцях, і жорсткий опір цьому радянської влади. Це була безглузда, цинічна наруга, це було тріумфуюче зло, що не відало ні моральних, ні фізичних обмежень і знаќло, що воно може не соромитися. Люди приходили вшанувати пам'ять жертв фашизму. Чому ж потрібно було в ці кілька вересневих днів бути на боці нацистів, а не на боці жертв? Гадаю, що це просто патологічний, звіриний антисемітизм керівників країни.
  - Як ви вважаєте, Бабин Яр - лише єврейська проблема?
  - Ні, звісно. Бабин Яр - це передусім проблема тоталітарної міфології, котра для багатьох громадян Німеччини та Радянського Союзу була приќваблива своєю красивою простотою і яка призводила до таких страшних жертв. Для мене це головне.
  
  Для нотаток
  7 Дзеркало тижня. - 2002. - Љ34 (409).
  ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
  РОЗДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ 2
  
  Фрагмент зі статті Віктора Некрасова "Чому це не зроблено" в "Літературній газеті" (1959)8
  І ось я стою на тому самому місці, де у вересні сорок першого року по-звірячому були знищені тисячі радянських людей, стою над Бабиним Яром. Тиша. Пустота. По той бік яру будуються якісь будинки. На дні яру - вода. Звідки вона?
  По схилу яру, пробираючись крізь кущі, піднімаються старий зі старою Що вони тут роблять? У них тут загинув син. У Києві немає людини, якої тут, у Бабиному Ярі, не покоївся (ні, тут інше слово потрібне) батько чи син, ро-дич, друг, знайомий...
  Зараз в Архітектурному управління міста Києва мені повідомили, що Бабин Яр передбачається "залити" (ось звідки вода!), іншими словами, за-сипати, зрівняти, а на його місці зробити сад, поставити стадіон...
  Чи можливо це? Кому це могло прийти в голову - засипати яр глибиною у 30 метрів і на місці великої трагедії бавитися та грати в футбол?
  Ні, цього допустити не можна!
  Коли людина помирає, її ховають, а на її могилі ставлять пам'ятник. Невќже цієї данини поваги не заслужили 195 тисяч киян, по-звірячому розстріляќних у Бабиному Яру, на Сирці, в Дарниці, в Кирилівській лікарні, на Лук"янівському цвинтарі?
  
  Для нотаток
  
  ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
  
  8 Цит. за: Лазарев Л. Как неоперабельный осколок. // Лехаим, 2002. - Љ7-123. http://www.lechaim.ru/ АRНІV/ 123/Lаzаrеv.htm
  
  РОЗДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ 3
  
  
  Евгений Евтушенко9
  
  БАБИЙ ЯР
  [...] Над Бабьим Яром шелест диких трав.
  Деревья смотрят грозно,
  по-судейски.
  Все молча здесь кричит,
  и, шапку сняв,
  я чувствую,
  как медленно седею.
  И сам я,
  как сплошной беззвучный крик,
  над тысячами тысяч погребенных.
  Я-
  каждый здесь расстрелянный старик.
  Я-
  каждый здесь расстрелянный ребенок.
  Ничто во мне
  про это не забудет!
  "Интернационал"
  пусть прогремит,
  когда навеки похоронен будет
  последний на земле антисемит.
  Еврейской крови нет в крови моей.
  Но ненавистен злобой заскорузлой
  я всем антисемитам,
  как еврей,
  и потому -
  я настоящий русский!
  
  1961
  
  
  
  9Євген Евтушенко - російський поет, публіцист, з 1991 року живе в США; на текст поезії "Бабин Яр" написана 13-та симфонія Дмитра Шостаковича.
  
  
  Дмитро Павличко
  
  
  БАБИН ЯР. РЕКВІЄМ10
  
  V.
  
  Похилений вітром осіннім,
  Над Бабиним Яром стою.
  Отця сивобрового бачу,
  І брата, і матір свою.
  
  Не тут вони тяжко вмирали,
  Не тут вони зморені сплять.
  Та їхні молитви й благання
  В деревах десь тут шелестять.
  
  Тут Київ та рід мій козацький,
  Тут наша свобода в крові.
  Над братнім усопшим народом
  Ми молимось, мертві й живі.
  
  Я бачу - то мамині сльози
  Блискочуть на хвилях Дніпра,
  Я знаю - моя Україна
  Воскресне на поклик добра!
  
  10Дмитро Павличко - український поет, перекладач, громадсько-політичний діяч.
  
  МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ
  
  Бабин Яр: історична довідка11
  Бабин Яр - урочище в Шевченківському районі - один із найбільших у Києві ярів (довжина близько 2,5 км, глибина була близько 50 м), розташова-ний на території від сучасної вул. Дорогожицької до Куренівки (вул. Фрунзе). Так історично склалося, що Бабин Яр в Україні і світі значить набагато більќше, ніж топографічна назва. Він є одним із трагічних місць масового геноќциду часів Другої світової війни. Саме ця київська околиця на той час стала символом початку єврейського Голокосту в Європі, місцем перших масоќвих розстрілів євреїв, хоч хвиля розстрілів, які почалися ще раніше, докотиќлася до Києва від західних кордонів.
  Сама назва "Бабин Яр" з'явилася в XV ст. Перша згадка - 1401 рік, коли власниця цієї землі, баба-шинкарка, продала її Домініканському монастирю.
  Уздовж мису між Бабиним і Реп'яховим Ярами в Кирилівському гаї по-ступово формувався Кирилівський православний цвинтар. З іншої його сто-рони в 1892-1894 рр. почав формуватися Лук'янівський єврейський цвинтар в кінці парного боку сучасної вулиці Мельникова.
  На непарному боці вул. Мельникова теж влаштовується кладовище, де ховали військовослужбовців з найближчих таборів (нині військове кладовище). На вул. Дорогожицькій ще з 1878 р. існувало Лук'янівське православне кладовище (нині заповідник-некрополь).
  Величезну територію між Лук'янівським кладовищем, Сирцем, верхів'ями Бабиного Яру і вул. Дегтярівською 1869 р. було відведено під літні військові табори. Тут споруджено легкі житлові будівлі, дерев'яну церкву, обладќнані плаци, стрільбища, навчальне поле.
  За переписом населення 1939 р. у Києві проживало 846,7 тисячі меш-канців, серед яких 25,5% становили євреї. Понад 200 тисяч киян, включаючи чоловіків-євреїв, було призвано до лав Червоної Армії, 325 тисяч - евакуйовані на схід.
  19 вересня 1941 р., у полудень, у Київ увійшли війська 6-ї німецької армії. Вже у перші дні окупації міста нацисти розпочали розстріл євреїв.
  26 вересня відбулося засідання, на якому обговорювалися заходи щодо знищення єврейського населення міста. За привід використали вибухи й по-жежі в центрі міста, від яких постраждало три кілометри найкращих вулиць(940 споруд), у тому числі весь Хрещатик.
  11Євстаф"єва Т., Подольський А. Бабин Яр: історична довідка // Форум націй. - 2003. -Љ3(10). - Друкується із скороченнями.
  
  
  
  Цю ситуацію відтворено в докуќменті "Оперативне донесення по СРСР" Љ 97, адресованому в Берлін начальнику поліції й служби безпеки 28 вересня 1941 р.: "...Пожежі відбуќвалися в центрі міста. Постраждали дуже цінні споруди... Доведено, що провідна роль у цьому належить євреям. Тут проживає близько 150 000 євреїв. До цієї хвилини не було можливості перевірити цю цифру. Під час першої акції проведено 1 600 арештів; вжито заходи для уточќнення кількості єврейського населення в цілому. Підготовлено план ліквідації щонайменше 50 000 євреїв. Німецька армія підтримує накрес^-лені плани і намагається їх якнайшвидше здійснити".
  Не було б вибухів і пожеж12, знайшовся б інший привід для винищення київських євреїв - їхню долю було вирішено самою програмою нацистќського "ендльозунга" (остаточного розв'язання). Для втаємничення акції айнзацкоманди й зондеркоманди отримували наказ про операції з виниќщення "ворогів райха" в усній формі. Цю акцію доручили зондеркоманді 4-а під командуванням штандартенфюрера П. Блобеля, підсиленій 45-м і 303-м поліційними батальйонами й загоном української поліції під командуќванням А. Кабайди. 28 вересня 1941 г. по місту було розклеєно оголоќшення трьома мовами - російською, українською і німецькою - без дати й підпису. їх було надруковано у друкарні 6-ї німецької армії. "Наказується всім жидам міста Києва й околиць зібратися в понеділок дня 29 вересќня 1941 року до год. 8 ранку при вул. Мельника - Доктерівській (коло кладовища)". Існує думка, що день 29 вересня було обрано не випадково, саме на цей день припадало свято Йом Кіпур (Судний день) - згідно з єврейською традицією день посту, покаяння й відпущення гріхів.
  Вранці 29 вересня тисячі євреїв потяглися в зазначене у наказі місце. Цього дня до настання темряви німці встигли розстріляти тільки дві третини з тих, хто прийшов, близько 22 тисяч. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на Дорогожицькій, а наступного дня, 30 вересня, розќстріляли. Потім німецькі сапери підірвали схили яру, щоб засипати тіла, і примусили військовополонених зрівняти дно яру. За два дні 29 і 30 вересня 1941 року було розстріляно, як повідомлялось, 33 771 мирних жителів Києва, переважно євреїв, про що керівництво зондеркоманди у донесенні Љ101 від 2 жовтня 1941 р. доповіло в Берлін. Цей жахливий злочин, здійсќнений вперше у такому масштабі, став своєрідним символом трагедії мирќного населення під час війни.
  12 До яких євреї-партизани могли бути причетні лише разом із радянськими партизанами всіх тих національностей, з яких складалися відповідні партизанські загони. - Прим. ред.
  
  
  Тоді ж, починаючи з 29 вересня, розстріляли і близько трьох тисяч військоќвополонених і мирних жителів єврейської національності, які, за словами коќлишнього в'язня Л.К. Островського, перебували у спеціальному відділі при таборі на вул. Керосинній (нині - вул. Шолуденко). їх вивозили машинами до Бабиного Яру і там розстрілювали. Розстрілювали тих, хто намагався переќховуватись, кого знайшли, кого виказали. Заохочення за виказаного єврея стаќновило 1 кг жирів і 1 кг борошна. Розстріляли і 800 пацієнтів психоневроќлогічної лікарні ім. Павлова: 14 жовтня 1941 р. - 308 пацієнтів-євреїв, 7 січня, 27 березня і 17 жовтня 1942 р. - усіх інших. їхні тіла поховано в Бабиному Яру.
  Київ став першим містом, цілком "очищеним від євреїв". За переписом населення, проведеним Київською міською управою, на 1 квітня 1942 р. у місті проживало 352 139 осіб, із них українців - 281 611, росіян - 50 263, поляків - 7874, євреїв - 20. Бабин Яр як місце масових страт проіснував день у день рівно два роки - з 29 вересня 1941 р. до 29 вересня 1943 р. Він перетворився на величезну братську могилу, де загинуло понад 100 тисяч осіб: євреї, цигани, моряки Дніпровського загону Пінської військової флоќтилії, військовополонені, партизани, підпільники, гравці київської футбольќної команди "Динамо", активісти ОУН, заручники, тобто всі ті, кого вважаќли "ворогом Третього Райху".
  У серпні 1943 р., коли фронт наближався до Дніпра, окупанти при-ступили до знищення слідів масових розстрілів у Бабиному Яру. Спеціальќна зондеркоманда 1005 А під командуванням того ж штандартенфюрера П. Блобеля (за вироком міжнародного Нюрнберзького трибуналу воєнќного злочинця П. Блобеля було страчено 1951 р.) розпочала акцію викопуќвання й спалення трупів розстріляних ними людей, це примусили зробити в'язнів Сирецького концтабору. В'язні працювали в кайданах, поводилися з ними вкрай жорстоко. Жили в'язні в землянках, безпосередньо в Бабиќному Яру. Відчайдушну спробу втечі зробив військовополонений Федір Завертанний. Звільнившись від кайданів, він зумів утекти. За це німці розќстріляли дванадцять в'язнів та есесівця з охорони, який спостерігав за груќпою, де був утікач. 28 вересня 1943 р. В'язні склали останню піч для спалення тіл, вони розуміли, що споруджують її для себе і вночі здійснили спробу втечі. Зі 326 в'язнів живими залишилося лише 15.
  За два роки окупації Києва загинуло понад 200 тисяч осіб, з них близько 100 тисяч у Бабиному Яру. У листопаді 1943 р. одразу після визволення, в місті нараховувалося близько 180 тисяч жителів.
  У перші роки після звільнення Києва Бабин Яр зовні не змінювався. Міс-цеві жителі знаходили тут обгорілі кістки, речі, золу. Тоді ж було поставлене питання про увічнення пам'яті загиблих.
  13 березня 1945 р. Раднарком і ЦК Компартії України прийняли поста-нову Љ378 "Про спорудження монументального пам'ятника на території Бабиного Яру". Проте, цей план не було реалізовано.
  У 1950-х роках з'явилася пропозиція засипати Бабин Яр та побудувати там стадіон і парк з атракціонами. У відповідь письменник Віктор Некрасов виступив 1959 р. в "Литературной газете" з закликом не допустити знуќщання над пам'яттю жертв і побудувати пам'ятник загиблим, а не стадіон із парком. Але територію почали замивати, що й призвело до нової трагедії.
  13 березня 1961 р. рідка пульпа прорвала захисну дамбу, і величезна лавина багнюки рвонула на Куренівку, руйнуючи все на своєму шляху, було винищено багато будинків, депо ім. Красіна, але найстрашніше -загинули люди.
  У вересні 1961 р. поет Євген Євтушенко опублікував у тій же "Литературной газете" вірш "Бабий Яр", який починався словами "Над Бабьим Яром памятников нет..."
  І ось чергова вказівка зверху: оголосити конкурс на проект пам'ятника "Жертвам фашизму в Шевченківському районі" до 25-ї річниці трагедії. Розгляд проектів призначили на вересень 1965 р. з розрахунком, щоб на-ступного року пам'ятник було побудовано. Свої проекти подали більше 30 архітекторів. Деякі запропонували два, і навіть три проекти. Цікавими були меморіали, запропоновані київськими архітекторами Й. Каракісом і А. Мелецьким. Вражаючим був і проект пам'ятника "Бабин яр: коли руйнуќється світ", запропонований монументалістами А. Рибачук і В. Мельниченко. Це був єдиний проект, в назві якого згадувалося словосполучення "Бабин Яр".
  Про результати конкурсу повідомлено не було, пам'ятника на місці за-гибелі десятків тисяч киян до 25-ї річниці трагедії так і не збудували.
  2 липня 1976 р., до 35-ї річниці трагедії, у верхів'ях Бабиного Яру біля вулиці Дорогожицької було відкрито пам'ятник із написом: "Радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами в Бабиному Яру". Довгий час він був єдиним нагадуванням про трагедію Бабиного Яру.
  29 вересня 1991 р., до 50-річчя трагічних подій, було відкрито пам'ятний знак. Він являє собою бронзове зображення Менори (архітектор Ю. Паскевич, інженер Б. Гідлер, художники Я. Левич, О. Левич). Тоді ж на пам'ятќнику 1976 р. додатково встановили таблички російською мовою та мовою їдиш з написом: "Тут в 1941-1943 роках німецько-фашистськими загарбќниками були розстріляні більше ста тисяч громадян міста Києва та військовоќполонених". Біля пам'ятника поставили дерев'яний хрест на вшанування пам'яті активістів ОУН, розстріляних нацистами.
  Пам'ятні знаки, що відображають різні сторінки трагедії Бабиного Яру, встановлено на розі вулиць Дорогожицької та Шамрила - в'язням Сирецького концтабору, на вулиці Грекова, 22-а - київським футболістам, на території Кирилівської лікарні - хворим, розстріляним у 1941-1942 рр. 2000 р. неподалік від Менори було встановлено хрест із написом: "На цьќому місці 6 листопада 1941 р. були розстріляні священнослужителі архіќмандрит Олександр Вишняков і протоієрей Павло за заклик до захисту Вітчизни від фашистів".
  30 вересня 2001 р. на території Бабиного Яру встановлено пам'ятний знак дітям, розстріляним у Бабиному Яру (скульптор В. Медведєв, архіќтектори Р. Кухаренко і Ю. Мельничук).
  
  З показань колишнього члена зондеркоманди 4а К.Вернера від
  28 травня 1964 р. про розстріли євреїв в Києві13.
  Тоді вся команда, за винятком караулу, біля 6 ранку відправилися на ці розстріли. [...]
  Там було зібрано багато євреїв, і там також було влаштоване місце, де євреї повинні були скласти свій одяг та речі. В кілометрі я побачив велиќкий природній яр. Це була піщана місцевість. Яр був глибиною приблизно 10 метрів, довжиною біля 400 метрів, шириною нагорі біля 80 метрів і внизу біля 10 метрів.
  Одразу після мого прибуття на місце страти я разом з іншими товари-шами повинен був спуститися в цей яр. Це тривало недовго, і скоро до нас по схилам яру привели перших євреїв. Євреї повинні були лягати лицем до землі біля стін яру. У яру знаходилися три групи стрілків, всього біля 12 стрілків. До цих груп розстрілу одночасно зверху підводилися євреїв. Наступні євреї повинні були лягати на трупи раніше розстріляних євреїв. Стрілки стояли за євреями та вбивали їх пострілами у потилицю. Я досі пам'ятаю, той жах, з яким євреї в перший раз дивилися вниз на трупи у яру. [...] Неможливо собі навіть уявити, яких нервів коштувало в цих умовах виконувати брудну роботу. Це було жахливо. [...] В той день розстріли продовжувались приблизно до 17 чи до 18 години. [...] Того вечора знову був виданий шнапс.
  13 Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев Украины в 1941-1944 годах / Сост. А.Круглов. - К.: Институт иудаики, 2002. - С. 82.
  
  Для нотаток
  
  ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
  
  
  Рекомендована література для вчителя
  
  Бабий Яр - в сердце: Поэзия // И. Левитас (ред. и сост.). - К.: Головна спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001.
  Бабий Яр: Книга памяти // И. Левитас (сост.). - К.: Сталь, 2005.
  Бабий Яр: Спасители и спасенные // И. Левитас (авт.-сост.). - К.: Сталь, 2005.
  Бабий Яр: человек, власть, история / Книга 1. Историческая топография. Хронология соќбытий. - К.: Внешторгиздат, 2004.
  Веб-сайт "Бабин яр: пам'ять та безпам'ятство", http:www.babiyar-diskus.narod.ru
  Круглое А.И. СКОЛЬКО евреев было истребќлено в Киеве осенью 1941 г.? // Голокост і сучасність. - 2002. - ЉЉ 2-6.
  Кузнецов А. Бабий Яр. - М.: Захаров И.В., 2005.
  Нахманович В.Р. Буковинський курінь і масові розстріли євреїв Києва восени 1941 р.: реальність та міф // Український історичний журнал. - 2007. - Љ3. - С. 76-96.
  Рыбачук А., Мельниченко В. Когда рушится мир. - К.: Юринформ, 1991.
  Мучник А.М. "Хрустальная ночь - Холокост - Полтавщина - Нюрнберг". - Полтава, 2010.
  
  Додатки
  
  
  Мучник А.М.,
  кандидат політичних наук
  
  ДО ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ
  ГЕНОЦИДУ ЄВРЕЙСЬКОГО НАРОДУ
  
  У міру того, як фашистська Німеччина поширювала своє владарювання у Європі, єврейське населення останньої усе більше потрапляло у зашморг, який йому приготував фашизм. Ніде і ніколи за всю свою історію тисячолітнього існування цього народу він не був такого безпорадним перед нав"язаною йому долею. Суспільна, культурна та ідеологічна різниця нівелювалася перед тими гоніннями, та навіть більше - смертю, які були йому приготовлені. Різниця між тими, хто відійшов від єврейства, прийнявши християнство, і тими, хто залишався і далі вірним традиції, різниця між багатими і бідними, між сіоністськими, бундівськими, комуністичними активістами і тими, хто залишався вірним синагозі, навіть різниця між сефардами та ашкеназами не мала жодного значення. Доля єврейських Салонік така ж, як і доля єврейської Варшави. Історію єврейського народу об"єднують не структурні елементи єврейських общин, а знищення цього народу, що його здійснили нацисти у цілій Європі, щоправда з певними варіаціями, котрі залежали від статусу тієї чи іншої країни у структурі гітлерівської імперії та від ставлення адміністративних органів цих країн та цивільного населення до євреїв.
  Для визначення цього факту єврейської історії застосовувалися і застосовуються кілька термінів, кожен з яких виражає певну точку зору та особливу перспективу аналізу. Термін "остаточне вирішення" (Endlosung), що його до сьогоднішнього дня використовують історики, з"являється у нацистській літературі з 1939 р. Одна з найперших робіт - книга Джеральда Рейтлінгера (The Final solution. The Attempt to Exterminate the Jews of Europe, 1939- 1945, London, 1953), запозичує цей термін для своєї назви. До сьогоднішнього дня німецькі історики віддають йому перевагу перед іншими. При його використанні робиться акцент на аналізові нацистських механізмів знищення людини. В свою чергу термін "геноцид" - це неологізм, що його ввів до обігу юрист Рафаель Лемкін, фахівець з міжнародного права, вперше використавши його в роботі "Axis rule in Occupied Europe", що побачила світ у Сполучених Штатах Америки 1944 року. Утворений від грецького терміна "генос" ("раса") за допомогою суфікса "цид" (з латинського caedere - "убивати"), він позначає заздалегідь сплановане навмисне винищення цілої етнічної групи. Як і "остаточне вирішення", термін "геноцид" робить акцент на механізмах та агентах знищення.
  Самі ж жертви використовують інше слово, що походить з ідиш - слово "хурбн", що означає "руйнування", як натяк на руйнування першого та другого Єрусалимських храмів. У той же час з"являється термін "Шоа" - "Катастрофа" з івритом. Первісно його застосовували лише ізраїльтяни, але поступово пройшла його "акліматизація" в усьому світі, особливо після виходу на екрани монументального фільму Клода Ланцмана. "Хурбн" як і "Шоа" - це два терміни, що роблять акцент на жертвах і показують, що, власне, самі євреї знаходяться у центрі історичного аналізу.
  Залишається ще один термін - "Холокост", що означає "жертва всеспалення". Зауважимо також, що він сприймається далеко не всіма. Так, французькі історики та інтелектуали його відкидають. Однак цей термін використовується в Америці навіть тими, хто виступає за десакралізацію геноциду та за включення його до загальної історичної свідомості, (наприклад, канадцем Мікаелем Р. Маруом.
  Праці, присвячені винищенню єврейського населення Європи, складають величезний пласт історичної літератури на ідиш, івритом, англійською, німецькою та (меншою мірою) французькою мовами і жоден з дослідників не претендує на повне володіння питанням. Зауважимо, що лише про Освенцім нараховується десять тисяч досліджень, розповідей та художніх творів. Історіографічний матеріал та викликані ним дискусії можуть концентруватися навколо двох полюсів - термінів, що їх використовують історики. Терміни "остаточне вирішення" та "геноцид" роблять акцент на аналізі нацизму; терміни "Холокост" та "Шоа" - на жертвах.
  Суд над головними військовими злочинцями, на совісті яких злочини у багатьох країнах, відбувався у Нюрнберзі з 18 жовтня 1945 р. по 1 жовтня 1946 р. Американці, як головна рушійна сила процесу, побудували звинувачення навколо двох статей: "злочинний умисел, або зговір" та "злочини проти світу". Військові злочини, уже детально визначені міжнародним правом, і новий злочин проти людства могли бути визнані з юридичної точки зору лише у зв"язку з двома вищеназваними.
  Отже, з точки зору Нюрнберга війна була запрограмована з самого початку народження націонал-соціалістичної партії, а разом з війною - і план знищення євреїв. Під час процесу ніхто навіть не намагався поставити під сумнів цю точку зору. Лише через чверть століття завдяки німецьким історикам було розпочато дискусію з цієї проблеми. Крістофер Браунінг, запозичивши вираз у британського історика Тіма Месона, називає цей аналіз "інтенціоналістським". Найбільш яскраво цей напрям виражений у американської дослідниці Люсі Давидович. Її робота "The war against the Jews" - ("Війна проти євреїв"), перекладена багатьма мовами, звернула увагу на себе широкої читацької аудиторії. Давидович, яка у 1938 - 1939 рр. проходила стажування при ІБО у Вільно, стверджує, що до ідеї "остаточного вирішення" А. Гітлер прийшов уже 1918 р., ще під час свого перебування у шпиталі після поразки Німеччини у Першій світовій війні. 1925 р. у другому томі "Майн кампф", який ніколи не було опубліковано, він робить детальний виклад свого плану винищення євреїв, а отримавши владу, активно береться до втілення цього задуму. Із запереченням такого пояснення геноциду, чиїмось, головним чином Гітлера, злочинним наміром у 1970-і рр. виступають ті історики, які підкреслюють імпровізований характер антиєврейських заходів. На їхню думку, винищення євреїв не було результатом якогось узгодженого заздалегідь плану, як випливає з обвинувачувального висновку Нюрнберзького процесу, а стало не чим іншим, як реакцією на адміністративні труднощі, викликані до життя самим режимом. Для цих істориків, яких прозвано "структуралістами" або "функціоналістами", геноцид - це механічний наслідок функціонування нацистського режиму.
  Звичайно, що геноцид євреїв зайняв досить скромне місце у матеріалах Нюрнберзького процесу. Жоден свідок не виступає з цього приводу від обвинувачення. І разом з тим цей процес - основна подія. Перш за все він дозволив за досить таки короткий час оприлюднити значну кількість документів, що сприяло появі перших історичних досліджень на цю тему, зокрема "Катехізису ненависті" (Париж, 1951) Леона Полякова, побудованого майже виключно на нюрнберзьких документах. Він вводить поняття злочин проти людства, яке 1964 р. буде об"явлено як таке, що не має терміну давності. Саме від Полякова веде свій початок ідея яка отримала як багатьох прихильників, так і противників, про те, що історія геноциду та пам"ять про нього повинні бути нерозривно пов"язані з правосуддям.
  Нюрнберзький та інші процеси, що проходили на території країн, окупованих під час Другої світової війни нацистською Німеччиною (маються на увазі процеси коменданта Освенціму Рудольфа Гесса та генерала СС Юргена Штроопа в Польщі, Дітера Вісліціна у Чехословаччині, Отто Олендорфа, командира групи Айнзацгруппе-Д, засудженого до смертної кари американським військовим судом), виявили персональну відповідальність за масові убивства, у той час, як незначна кількість молодих істориків в умовах загальної байдужості намагалися зрозуміти, як геноцид міг трапитися. Так працювали Леон Поляков у Франції та Джеральд Рейтлінгер в Англії. Це стосується і американця Рауля Хілберга, який починаючи з 1948 р. зайнявся вивченням того, як діяла система винищення. Перший варіант його головної книги "Винищення євреїв Європи" побачив світ 1961 р. у США англійською мовою, останній - 1988 р. французькою. Ця монументальна праця відтворює історію виникнення і механізм нацистської машини смерті. Принагідно нагадаємо коротко його висновки.
  Після приходу А. Гітлера до влади у Німеччині, а пізніше і в окупованих нею країнах, етапи переслідування євреїв загалом були однаковими.
  На першому етапі євреїв виявляли, потім ізолювали, концентруючи їх у певній місцевості, та депортували. Отже, до весни 1941 р. стояло питання не про винищення, а про вигнання євреїв з конфіскацією майна, що повинно було зробити територію рейху juden-rein (очищеною від євреїв), або ж jndenfrei (вільною від євреїв). Але таке вирішення "єврейського питання", що передбачало масову еміграцію, невдовзі стає неможливим. 1933 р. у Німеччині нараховувалося 520 000 євреїв. 1938 р. їх було вже не більше 350 000. Але після аншлюсу Австрії у березні 1938 р. кількість євреїв досягає 540 000. Одночасно після приєднання, чи окупації Німеччиною країн Європи - Чехословаччини, Польщі, Нідерландів Францій - в орбіту нацистів постійно потрапляє нове єврейське населення.
  Саме у Польщі, де проживало 3,3 мільйони євреїв, нацисти застосовують найбільш жорсткі форми переслідування та здійснюють ліквідацію євреїв. У листопаді 1939 р. усіх євреїв, старших 12 років, зобов"язали носити білу пов"язку з голубою зіркою Давида. Їх досить швидко сконцентрували у гетто спочатку на території рейху, а невдовзі і на приєднаних чи захоплених землях. Уже навесні 1940 р. розпочинається ізоляція в гетто євреїв на території окупованої Польщі. У жовтні 1940 р. створюється варшавське гетто, в березні 1941 р. - краківське, а у квітні - люблінське. Після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз настає фаза фізичного знищення євреїв. Услід за військами вермахту вглиб окупованої території просуваються невеликі підрозділи СС та поліції, яким доручено вбивати на місці все єврейське населення. Це відбувається під керівництвом РСХА - Головного управління безпеки рейху. Вперше в історії людства державному апарату доручають організацію масового винищення. З цією метою управлінням було створено чотири спеціальні команди - Айнзацгруппен - чисельністю близько трьох тисяч чоловік. За час своєї діяльності ними було винищено не менше дев"ятисот тисяч євреїв, більше тридцяти тисяч з яких було вбито у Бабиному Яру поблизу Києва.
  Політика винищення вступає у свою другу фазу восени 1941 р.: на цей раз євреїв звозять у спеціально відведені місця, маючи на меті вбивство. 20 січня, вже після початку депортації, коли газові автомобілі запрацювали у Хелмно, що його німці перейменували на Кульмсхоф, Рейнхард Гейдріх, - глава РСХА та заступних Г. Гіммлера як командуючого СС, збирає на заздалегідь облаштованій віллі у Ванзеє, передмісті Берліну, конференцію, в якій взяли участь 15 державних секретарів Німеччини. Основним питанням, яке стоїть перед ними і вирішення якого необхідно обговорити - це евакуація і знищення 11 мільйонів євреїв, котрі, за даними статистики проживали на старому континенті, включаючи Англію та Іспанію. Увесь захід характеризується як "таємна справа рейху".
  Конференція у Ванзеє виносить на повістку денну "остаточне вирішення". Вона схвалює систематичне знищення єврейського народу і підкреслює, що це питання знаходиться у компетенції Р. Гейдріха та РСХА - тобто призначає безпосередніх відповідальних за знищення цілого народу. "Звичайно, само собою зрозуміло, - стверджує в преамбулі Гейдріх, - що більша частина євреїв помре природною смертю через свій поганий фізичний стан. Із тими ж залишками які виживуть і які необхідно розглядати як найбільш життєздатну частину народу, необхідно буде поводитися відповідним чином, оскільки досвід історії показує, що будучи звільненою, ця природна еліта несе у своєму зародку елементи нового єврейського відродження".
  Незважаючи на те, що ванзейська конференція лише мала ухвалити свої людожерські наміри, активно ведеться будівництво центрів для концентрації єврейського населення та його винищення за допомогою газу. "Найбільш вражаюче в облаштуванні централізованих різниць, - пише Рауль Хілберг, - є те, що ця фаза процесу знищення, на відміну від попередніх, не має прецеденту. Ніколи в усій історії людства не вбивали конвейєрним способом. Одначе вбивство за допомогою газу вже мало прецедент у самій Німеччині. У 1939 - 1941 рр. таким способом було убито 5000 розумово або фізично неповноцінних дітей і 70 000 психічно хворих, немічних та хворих на невиліковні хвороби дорослих. Ці операції з так званої евтаназії стали спробою концептуального, технічного і адміністративного "остаточного вирішення", яке згодом було здійснено у таборах смерті".
  Після перших убивств у Хелмно, здійснених за допомогою спеціально облаштованих вантажівок, такі самі центри облаштовуються і відкриваються у Бєлжиці, Собіборі та Треблінці. Нарешті, розпочинається перетворення концентраційного табору Освенцім на місце, пристосоване для масових убивств. Улітку 1941 р. Гіммлер викликає до себе коменданта Освенціму Рудольфа Гесса й інформує його про наказ Гітлера розпочати "остаточне вирішення" і про те що саме Освенцім обраний місцем виконання. Сам концентраційний табір існував ще з осені 1940 р. - з того часу, коли Гіммлер наказав спорудити поряд з містом Освенцім, перейменованим на Аушвіц, (оскільки він належав до анексованої рейхом верхньої Сілезії), табір для інтернованих поляків. Ще в березні 1941 р., передбачаючи, що в результаті вторгнення німецьких військ на територію СРСР буде багато військовополонених, Гіммлер приймає рішення про будівництво біля села Бжезінка, перейменованого на Біркенау, за три кілометри від першого, - другого табору. Величезні болотистої землі та наближеність місця до залізничного вузла Катовіце дозволили відправляти сюди потяги з усієї Європи. Саме цим пояснювався вибір Гіммлера. Р. Гесс розпочинає тут будувати нові споруди власного винаходу, головним призначенням яких було знищення людей у нечуваних розмірах. Це величезні газові камери з"єднані з крематоріями. До того, як їх було введено в експлуатацію, тобто до травня 1943 р., в"язнів труїли газом у двох селянських будинках головного табору Освенціму чи в Біркенау, що були переобладнані під газові камери. Євреїв розпочали звозити до Освенціму з усієї території окупованої Європи. 1942 р. їх вивозять з Німеччини, Словакії, Франції, Польщі, Бельгії, Югославії, Богемії-Моравії, Норвегії. З березня по серпень 1943 р. під час жорстокої блискавичної операції депортують 50 000 євреїв Салонік. Наступними восени були євреї Італії. А з прибуттям більш ніж 430 000 угорських євреїв знищення євреїв набуває нечуваного характеру. Газові камери та крематорії працюють удень і вночі. Знищення набуває таких масштабів, що останні не встигають спалювати тіла жертв, тому їх спалюють у спеціально виритих для цього ровах.
  Загальний підсумок політики "остаточного вирішення", за дослідженнями Рауля Хілберга, жахливий: 800000 євреїв загинуло від злигоднів у гетто; 1300000 - стали жертвами масових розстрілів на місцях (частина була розстріляна Айнзацгруппен, частина - іншими озброєними вбивцями); три мільйони були знищені у таборах смерті. Деякі общини зникли практично повністю, особливо у Німеччині, Нідерландах, Салоніках. Польське єврейство та його культура, що базувалася на ідиш, були ліквідовані назавжди. Із 3300000 євреїв, які проживали на території Польщі станом на 1939 р., 1945 р. залишилося лише кілька десятків тисяч.
  Як реагували самі євреї на цю політику знищення? Очевидно, що реакції були різними у різних країнах. Становище євреїв Франції, де вони були значною мірою інтегровані (чи знаходилися у процесі інтеграції) в суспільство, де не був розвинутий антисемітизм, було іншим, ніж у Польщі, де євреї були національною меншиною, що жила у ворожому оточенні. Ці реакції залежали також від того, що було відомо про політику нацистів у ставленні до єврейського народу. Як справедливо зауважує ізраїльський історик Ієгуда Бауер, "якщо до 1941 р. нацисти самі не усвідомлювали свого проекту винищення євреїв, то важко вимагати від жертв, щоб вони зрозуміли це раніше, ніж кати". Дуже важливе застереження, що його необхідно мати на увазі, вивчаючи історію євреїв цього періоду. Додамо також, що у цій нацистській політиці були свої нюанси. Якщо розправа з єврейським населенням Польщі була швидкою і безжалісною, то на інших окупованих територіях до неї могли вноситися певні корективи, викликані стратегічними міркуваннями. Так було, наприклад, в Угорщині до березня 1944 р. і меншою мірою - у Франції.
  
  Кальян С. Є.
  доктор політичних наук
  (Полтава)
  
  "БАБИН ЯР" НА ПОЛТАВЩИНІ
  
  З часів Великої Вітчизняної війни минуло більше півстоліття.
  Політика фашизму спричинила великі втрат єврейського народу. Більше 60% єврейського населення Європи було знищено у крематоріях, концтаборах, душегубках, розстріляно та по-звірячому вбито в багаточисленних гетто.
  Геноцид єврейського населення і наступна катастрофа євреїв України не були випадковим явищем і своїм корінням сягають початку приходу нацистів до влади. Уже в 1933 році, після підпалу рейхстагу, були арештовані сотні лібералів, серед яких була маса євреїв.
  11 квітня 1933 року з"явився декрет, що визначав статус неарійця, в якому окремо проголошувалось, що "неарійцем є всякий, хто не походить від арійця, особливо єврея, неарійське походження родичів робить їхніх нащадків неарійцями, особливо якщо хто-небудь із них сповідував іудаїзм". 15 вересня 1935 року в Нюренберзі, на щорічному зборищі нацистів, були прийняті антиєврейські закони "Про захист німецької крові і честі", "Про громадян рейху". Цими законами євреям заборонялось вступати в шлюб з неарійцями, наймати німецьку прислугу.
  В листопаді цього ж року вийшов спеціальний додаток до "Закону про громадян рейху", за яким євреям вважався кожен, хто мав три чверті єврейської крові або дві чверті, якщо він сповідував іудаїзм або перебував у шлюбі з євреєм або єврейкою".
  Всі ці закони повернули євреїв Німеччини в середньовіччя, вони були відділені від німців і позбавлені громадянських прав. Дітям євреїв заборонили навчатися в німецьких освітніх закладах.
  На підвалинах "нюренберзьких" законів поступово зводилася щоразу більша суперструктура правил, що обмежували діяльність євреїв.
  На осінь 1938 року вже була підірвана єврейська економічна могутність. Понад 200 тис. євреїв утекли з Німеччини. 3 листопада 1938 року єврей Гешель Гриншпин убив у Парижі нацистського дипломата. Це дало Гітлерові привід перейти до наступної стадії, використовуючи свою двояку технологію. Того самого вечора Геббельс оголосив на зустрічі нацистських ватажків у Мюнхені, що вже розпочалися заворушення на відплату євреям.
  Окупація Польщі 1938 року ознаменувала новий етап у становленні нацистів до євреїв. Тисячі з них (польських євреїв -прим. автора) загинули під час нальотів на польські міста, тисячі були знищені ейнзацгрупами СС - спеціальними загонами, сформованими перед вторгненням в Польщу з метою ліквідації противників режиму і євреїв. Саме тут, в Польщі. Німці домоглись вести перепис єврейського населення і обрання Рад єврейських старшин, які пізніше отримали назву юденрат.
  Саме на голови польських євреїв посипались жорстокі і бездумні накази. Євреї повинні були на спині і грудях носити жовту зірку, їм заборонялось їздити в громадському транспорті, ходити по тротуару, відвідувати театр, кіно, ресторани.
  Вторгнення фашистів в СРСР в червні 1941 року ознаменувало собою етап нацистської політики по відношенню до євреїв - так зване "остаточне вирішення єврейського питання".
  План винищення єврейського народу був затверджений під час підготовки до вторгнення в Радянський Союз. Спочатку до смерті були засуджені євреї СРСР, а вже потім всі євреї Європи. Гітлер вважав, що в Радянському Союзі заправляють євреї, які перетворили цю міцну державу в інструмент досягнення євреями світового панування. На його думку, знищення Радянського Союзу і радянських євреїв врятувало б світ від загрози закріпачення більшовиками.
  Під час підготовки нападу на СРСР в березні 1941 року вище командування гітлеровської армії видало директиву про особливі умови ведення війни на східному фронті. Ця директива передбачала, що Положення міжнародних конвенцій не будуть дотримані як стосовно до військовополонених, так і стосовно до громадянського населення.
  Для досягнення своїх злочинних цілей в Німеччині було створено чотири ейнзацгрупи, кожна з них складалася з 500-900 солдат. Ейнзацгрупа була розбита на оперативні загони - ейнзацкоманди. На Україні діяли групи "С" і "Д". З просуванням німецьких армій на схід ейнзацгрупи стали до "роботи".
  Вбивство євреїв відбувалось за одним і тим же сценарієм. Відразу після захоплення якогось населеного пункту німці реєстрували всіх євреїв і зобов"язували їх носити жовту зірку. Видавався наказ про юденрат. Всі цінні речі зобов"язували здавати. Чоловіків, жінок, дітей вели до заздалегідь виритих могил або протитанкових ровів; там їм наказували роздягатись, розстрілювали і трупи складали в рів. Уже через декілька тижнів після початку війни нацисти почали інтенсивну підготовку до масового винищення євреїв Європи. 31 червня 1941 року Герінг направив Гейдріху наказ: " Я покладаю на Вас відповідальність за здійснення всіх необхідних приготувань для загального вирішення єврейського питання у сфері німецької присутнусті в Європі.
  На всій окупованій території у знищенні євреїв з оперативними групами і іншими з"єднаннями СС співробітничали багаточисленні їх прибічники із корінного населення.
  Із місцевих жителів Полтавської області комплектували місцеву українську поліцію, яка добровільно співробітничала в лавах оперативних груп СС (ейнзацгруп).
  Німецька армія і військова адміністрація на захоплених територіях вели антиєврейську політику згідно наказів Головного командування армії і надавали практичну допомогу опергрупам СС в їхніх діях, в тому числі і проти євреїв. Архівні дані свідчать про участь 92-го полку і 45-го в розстрілах євреїв в Кобеляках, Лубнах і Хоролі. В кожному захопленому місті чи містечку військові власті у перші ж дні окупації видавали накази, що зобов"язували євреїв реєструватись і носити жовту нашивку для того, щоб вони відрізнялись від іншого населення. Саме військові власті створювали юденпрати (єврейські ради), які керували єврейськими общинами. За виконання німецьких наказів члени юденпратів відповідали власною головою. Військові власті видавали накази про обов"язкові примусові роботи для євреїв, вони використовували євреїв, а потім їх знищували самі чи разом з ейнзацгрупами.
  Катастрофа євреїв України лише починає вивчатись нині як самостійне історичне явище в контексті історії України.
  Головним завданням нацистських планів завоювання світового панування, важливою складовою ідеології фашистів був антисемітизм, котрий ставив за мету знищити євреїв у всьому світі. На Україні, як і в інших країнах Східної Європи геноцид стосовно єврейського населення прийняв відкриту і гранично жорстоку форму. Саме фашисти діяли відверто грубо, не беручи до уваги економічну вигоду від використання висококваліфікованої робочої сили із числа єврейського населення в умовах гострої нестачі робітників.
  Сьогодні в Україні триває процес становлення концепції історичного розвитку України, і на цьому шляху, безумовно, зустрічаються різні точки зору. Головне те, що концепція історії України - це концепція еволюції українського народу. В українській історичній науці немає закритих тем для вивчення та дослідження, не існує ідеологічних догм, відсутня "лінія партії", від якої не могли відхилитися історики.
  Нарешті історик-дослідник в незалежній Україні отримав реальну можливість викладати свою точку зору на ту чи іншу проблему нацистського геноциду щодо українського єврейства. Одним з перших матеріалів, присвячених історії Голокосту була стаття професора М.Коваля "Нацистський геноцид щодо євреїв та українського населення".
  Багато зробив доктор О.Круглов, який здійснив титанічну роботу по дослідженню геноциду проти євреїв майже в усіх регіонах України і видав збірку "Еврейский геноцид на Украине в период оккупации в немецкой документалистике 1941-1944 гг." та енциклопедію Голокосту. Побачили світ монографії Ф.Левітаса "Євреї України в роки другої світової війни" та С.Єлісаветського "Євреї в антифашистському русі і Україні".
  Одночасно з передовими частинами німецької армії вглиб України просувались оперативні групи СС (ейнзацгрупи).
  Спільно з оперативними групами і іншими з"єднаннями СС, як уже згадувалось, проводили "етнічні чистки" багаточисленні прибічники із корінного населення. Ким же були місцеві підручні нацистів? Це перш за все антисеміти, агресивні націоналісти і зрадники, в їхнє коло потрапляли негідники суспільства і просто мародери, чиєю метою був грабіж єврейського майна, захоплення єврейських квартир. Зараз у нашому розпорядженні численні свідчення очевидців про те, як в перші дні окупації погромники вбивали євреїв і грабували їхнє майно. Доречно згадати, що ставлення до єврейського населення формував ще царський уряд, який заохочував створення чорносотенних організацій і вміло використовував темні забобони росіян і українців проти євреїв. Чорносотенці вважали всіх "інородців" ворогами Росії. Першими в реєстрі ворогів імперії стояли євреї. Після євреїв ворогами Росії оголошувались українці, а потім - поляки.
  Загострюючи увагу на наступних обставинах великодержавна шовіністична пропаганда сприяла успішному впитуванню антисемітизму російським, українським, русифікованим населенням губерній, більшість із якого проживало в так званій "межі єврейської осідлості". Як показують події окупаційного періоду, значна кількість міського населення не проймалась дружніми почуттями до євреїв. Уже в перший день війни в декларації Адольфа Гітлера, зачитаної Геббельсом 22 червня, вказувалось, що війна проти СРСР - ідеологічна. Її мета - не окупація якоїсь території СРСР, не підкорення народів цієї країни, а знищення жидобільшовистської влади в СРСР. Типовим було і звернення до німецького народу. В той самий день було і інше звернення - до радянського народу, воно передавалось по радіо і було розкидано у вигляді листівок. В ньому говорилось, що населення СРСР перетворено на рабів кріпосницьких єврейських комісарів, що патріоти Росії були розстріляні безжально саме єврейською владою. У зверненні також говорилось, що народу не потрібна ця проклята влада, що треба послати до дідька євреїв і комуністів, що мир в Європі і Росії буде тоді, коли буде зрубана голова єврейського Комінтерну.
  В період між Жовтневою революцією і початком другої світової війни в житті радянських євреїв відбулись великі зміни. Революція дала євреям нові права, але в якості нації вони опинились у важкому становищі, Згідно з комуністичною ідеологією Сталіна євреї не відповідали критеріям, яким повинен відповідати народ. За визначенням "вождя народів" нація - це історична спільність людей зі спільною культурою, мовою, територією і економікою, а у євреїв не було такого загального базису, вони повинні були, за канонами комуністичної ідеології, змішатись з народами, серед яких жили. Уже на початку 20-х років були ліквідовані всі незалежні громадські інституції радянських євреїв, як-от: общини, сіоністські і інші партії. Радянська влада, яка спричинила ліквідацію старої господарської системи позбавила широкі верстви єврейського населення джерел доходів і зруйнувала їхню економічну базу. Антисемітизм, дуже розповсюджений до революції, не зник в новому радянському суспільстві, він занадто вріс у свідомість простого народу. Розселення євреїв по всій країні і їхня помітна участь в роботі державного апарату викликали нові спалахи антисемітизму. Радянські власті боролись з антисемітизмом, який був заборонений, і це призвело до зниження його хвилі по країні. Сам Сталін був прихованим антисемітом. Тому серед репресованих в довоєнний період була велика кількість євреїв.
  В усіх країнах Європи до окупації існували єврейські організації, общини, політичні партії, було єврейське керівництво і існувало саме єврейське життя. В СРСР ніякого єврейського життя на момент приходу Гітлера не було, воно було задушене ще в 20-ті роки.
  Коли ж радянські євреї опинились під окупацією, то виявилось, що у них взагалі немає тих організацій і традиційного єврейського керівництва, які могли б надати хоч яку-небудь допомогу. Не було того керівництва, навколо якого могли б згуртуватися євреї. В цю тяжку для них годину євреї залишились абсолютно самотніми, сам на сам з нацистською машиною знищення. Це було помітно при створенні юденпратів, куди ввійшли колишні лідери, що мали авторитет серед євреїв на радянській землі, де були створені юденпрати, в їхній склад ввійшли випадкові люди, які не мали ніякого значення і ніякого авторитету.
  Наступна особливість Голокосту стосується демографічного складу євреїв на окупованій території СРСР, особливо в кордонах 1939 року, коли почалась друга світова війна. Чоловіки мобілізаційного віку практично всі були призвані в армію. Під окупацією перш за все опинились жінки, діти, старі і хворі, а це безпосередньо вплинуло на протистояння геноциду. Свідчення узагальнюючого характеру і аналітичні довідки військових комісій, які займались розслідуванням Голокосту, надходили в Політичне управління Радянської Армії, там готували пропагандистські матеріали, в яких проблеми злодіянь фашистів знаходили своє відображення. Крім того, наявна інформація про те, що в декількох випадках військова контррозвідка (смерш) брала участь у розслідуванні деяких злодіянь проти єврейського населення, і це відбувалось зокрема в Полтавській області.
  Як же зустрічало місцеве населення німців?! Не секрет, що переслідуваний за радянської влади народ України чекав на німців, пов"язуючи з ним свої надії на свободу. Але з початком репресій населення відвернулося від них і розпочало боротьбу.
  Фізичне знищення єврейського народу супроводжувалось варварським ставленням до пам"яток культури, які мали відношення до єврейського народу.
  В українського народу, що багато років жив поруч з євреями, завжди було реальне уявлення про скрутне становище євреїв, розуміння їхнього прагнення до знань, освіти, однак це викликало роздратування у тих, для яких поняття "єврей" і "інтелігент" були ідентичні і однаково ненависні.
  Особливе місце у пекельній машині Голокосту відводилось окупаційній пресі, яка прямими закликами до дії (аж до адрес, куди необхідно було повідомити про схованки євреїв) намагалась залучити населення до "співпраці", були також укази, повідомлення про покарання тих, хто переховує євреїв, друкувались списки євреїв, яких розшукували нацистські власті.
  Перше текстуальне знайомство з періодичним друком того часу на окупаційних територіях дозволяє зробити висновок про їхній величезний інформаційний потенціал з теми Голокосту. Вражає число і регулярність публікацій про євреїв як головних ворогів нацистів. Основним завданням нацистської пропаганди була боротьба проти комуністичної ідеології, носіями якої оголошувались євреї.
  Вплив окупаційної преси на населення, яке звикло в радянський період довіряти друкованому слову, без сумніву, дуже великий. Щоправда друкували в Полтаві статті, що мали антируську спрямованість. Та всі газети пропагували одну загальну тезу: "Німеччина воює тільки проти євреїв".
  Інколи пропаганда мала дещо завуальовану форму, звучала конкретна теза про те, що євреїв, потрібно знищувати. На сторінках періодичної преси ми не зустрічаємо даних про те, як місцеве населення брало участь в акціях знищення євреїв, та журналісти не приховували Голокост від своїх читачів. Одна з головних "заслуг", якщо можна так висловитись, окупаційної преси не в тому, що читачі цих видань поповнювали ряди нелюдів, котрі вбивали, але те, що в криваву хвилину перед багатьма євреями раптом закрились двері їхніх сусідів, було наслідком цих публікацій. Більшість авторів спогадів воєнного періоду говорили про вражаючі факти, коли колишні шкільні друзі, сусіди, співробітники раптом почали відмовляти їм у будь-якій допомозі, хоч потрібно було переночувати всього одну ніч, отримати кусень хліба і т.п. Адже в той самий період допомагали військовополоненим, що втекли, а покарання було за це таке ж, як і за переховування євреїв. Але просто "правда" про євреїв спрацьовувала. Таким чином, це один із уроків Голокосту.
  Необхідно відзначити ще один аспект. Газети, що видавалися на окупованій території Полтавської області створювали різноманітні міфи. Наприклад, про звірства єврейських лікарів, які допомагають НКВС. Це одна із тем, що проходить через усю окупаційну пресу. Пізніше, уже на початку п"ятдесятих років, ця тема з"явиться знову. Чи випадково це? Напевне, що газета була предметом прискіпливого аналізу радянських чекістів, коли проводились судові процеси над "ворогами народу", в тому числі і над редакторами і журналістами цих газет.
  Від середини 1941 року до грудня 1941 року випускається центральна українська газета "Українське слово". Потім, після арешту і розстрілу німцями співробітників редакції - "Новое Украинское слово".
  З перших номерів "Украинское слово" розгортає досконало, всебічно підготовлену антисемітську пропаганду, яка планомірно, із номера в номер ошукує різні верстви населення. Уже в листопаді 1941 року в одній із статей цієї газети вказувалось, що головними ворогами є жиди і закликалось до активної боротьби з ними. В результаті проведеної дослідницької роботи стали відомі імена фашистів-винуватців знищення єврейського населення в різний час окупації: комендант Булінгер - знищено 450 чол., Отто Гейдель, гебітскомісар Золотоноші, Франц Буденець, комендант с. Глобине, Альфред Браверт, начальник жандармерії с. Селещина - розстріляно 1500 військовополонених, 150 євреїв, Дітріх Генріх, комендант с. Решетилівка - розстріляно 300 чоловік, Отто Гот, комендант польової комендатури м. Кобеляки, Глейзер, обер лейтенант, шеф СД.
  До нас дійшли лише деякі імена розстріляних в Лубнах людей єврейської національності - Зете із Харкова, Бадеров із Києва, М. Гольдберг із Дніпропетровська, М. Лобович із Херсона, Л. Давідена із Києва. Всі вони наукові співробітники, лікарі і професори, серед них співробітник Академії наук Капельгородський, відомий український піаніст В. Давидов, воєнлікар І. Златін, професор Альтшулер, із Мінська брати Патрикієви.
  15 листопада 1941 року в Миргороді, на базарній площі, гітлерівці зібрали єврейське населення і погнали його за місто по центральній вулиці на розстріл. Тих, хто відставав, солдати били прикладами і нагайками. За містом, у протитанкових канавах, люди були розстріляні. Загинуло 500 мирних жителів Миргорода.
  Про розстріли в Лубнах в актах обласної надзвичайної комісії по встановленню і розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників фігурують комендант міста Рондорф, гебитскомісар Вольроф, шеф СД Глейзер, які знищили 3100 чоловік в урочищі Рибки села Засулля під Лубнами. Серед загиблих була велика кількість громадян єврейської національності.
  В Гадячі, на північній окраїні, біля птахокомбінату, в урочищі Гончарний Яр, уже першого року окупації гітлерівці розстріляли осіб єврейської національності, а разом з ними також розстрілювали після катувань партизанів і підпільників із навколишніх сіл. Всього у Гончарному Яру було розстріляно 252 чоловіки.
  В Кобеляках 21 і 27.01.1942 року розстріляли 101 єврея. Страшне злодійство здійснили лікарі Смірнов і Худут: вони отруїли 25 дітей шляхом введення морфію. Учасниками цього злочину були начальник гестапо - доктор Циглер, комендант - доктор Гот і їхні українські поплічники: шеф-бургомістр району Тарнавський П., його замісник Бобух П., секретар районного районного управління Горбань А., за актами про звірства в м. Хоролі в період з 13.09.1943 року по 18.09.1943 року встановлено, що в жовтні 1941 року в районі цегельного заводу і елеватора загинули десятки тисяч чоловік. За наказом коменданта Бренка на базарну площу з"явилося все єврейське населення міста з цінними і теплими речами, продуктами споживання на два дні, ніби для відправки на роботи в Лубни. Коли там зібралось 460 чоловік, їх під конвоєм повели по Лубенському шосе і при підході до Яру, за межею міста, наказом завернули з дороги. Багато з них зрозуміли, що їх чекає, і кинулись тікати, інші стали молити про пощаду. Тоді була віддана команда і із засади пролунали кулеметні черги. Дітей відвели вбік і отруїли газами.
  В Золотоноші за наказом начальника гестапо 22 листопада 1941 року на 9 годину все єврейське населення було зібрано для евакуації в м. Кременчук. Всі квартири були обшукані для того, щоб жоден єврей не залишився в Золотоноші. У зігнаних людей відібрали всі цінності, речі, гроші, вирвали із рук матерів грудних малюків і на очах у них кидали в ями, нацьковували собак, збиваючи людей прикладами та дубинками. В приміщення Бурякопункту було заведено більше 300 чоловік, а потім карателі їх виводили по 10 чоловік, ставили біля воронок від авіабомб і розстрілювали. Коли воронки переповнювалися трупами, - німці кидали їх в колодязі.
  Безмовними свідченнями приречених людей залишились на стінах "Бурякопнкту" надписи. Із них стали відомі імена деяких загиблих: Е. Шерман, М. Глазман, Г. Фішель, М. Гоїльг, Д. Герман, І. Нодельман і багато інших. Ці скорботні заклики полеглих змушують живих розкрити імена всіх євреїв, що спочили у братських могилах Полтавщини.
  Таким чином, радянська історіографія, присвячена другій світовій війні, до цього часу не приділяла серйозної уваги цій темі, а в окремих випадках взагалі замовчувала нацистські акції по знищенню євреїв. В радянських джерелах описуються як загальне винищення "радянських громадян", без згадки про їхню національну приналежність. В багатьох виданнях про злодійства фашистів розповідали як про знищення росіян, українців, білорусів, узбеків, євреїв і інших національностей, тим самим повністю нівелюючи унікальність єврейської трагедії.
  До цього часу опубліковано дуже мало матеріалів, присвячених долям радянського єврейства Полтавщини, тому уже українській історіографії і належить висвітлити цю проблему шляхом довгої і копіткої роботи.
  До масового знищення євреїв Гітлер та його оточення приступили відразу після початку війни з СРСР. Перші "успіхи" в цьому напрямку запаморочили їм голови. На повний хід ішло знищення євреїв на Україні, зокрема на Полтавщині. Слід відзначити, що нацисти не тільки сповідували у своїй ідеології крайній антисемітизм, але й ототожнювали єврейство з комунізмом. У структурі Головного Управління імперської безпеки була створена спеціальна секція із єврейських справ, яку очолив Адольф Ейхман. У травні 1941 року рейхсміністр східних територій Розенберг видав директиву про створення на території України гетто.
  Євреї Полтавщини розділили долю європейського єврейства: вони були в більшості знищені на першому етапі фашистської програми і не дожили до виселення в табори смерті. Їх знищила та сама зондеркоманда айнзацгрупи "С", яка розстріляла київських євреїв у Бабиному Яру.
  Комісія із розслідування злочинів фашистів установила, що в 45 районах Полтавської області протягом 1941-1943 рр. розстріляно 221895 чоловік, вивезено в Німеччину 156639 чоловік. У Полтаві убито 18200 євреїв (6, с. 44).
  На момент окупації Полтави населення складало 152 тис. чоловік, із них єврейського населення - 18 тис. Знищено фашистами близько 10 тис. євреїв - майже 50% убитих полтавців.
  У документах комісії говориться, що після двох місяців грабежів, знущань фашистська влада створила єврейський комітет і поклала на нього обов"язки реєстрації єврейського населення. У вересні 1941 року було зареєстровано 2 тис. чоловік дорослого населення. Повторна реєстрація у листопаді того ж року нарахувала разом із дітьми 3 тис. чоловік. Не закінчивши реєстрацію ,євреям оголосили наказ коменданта міста про збір для переселення разом із єврейським комітетом. У всіх були вилучені цінності, одяг, взуття. 23 листопада 1941 року німці і поліція вели людей великими групами по вулиці Кобеляцькій, у районі Кобищанів, що на окраїні Полтави, на край, де розташовувалося військове стрільбище з пороховим складом. Групами по 2-3 десятки підводили людей до протитанкового рову і розстрілювали. Дітям змочували губи і під носом отруйною рідиною, а зовсім маленьких - скидали у канаву живими.
  Багато росіян і українців із змішаних сімей помирали разом. Цілу ніч із 23 на 24 листопада були чути постріли і стогін. До цих пір не встановлено імена жертв. Встановлено лише імена близько 300 полтавських євреїв.
  Комісія із розслідування злочинів здійснила розкопки і уточнила кількість розстріляних 23 листопада, їх нараховувалось близько 8 тис. чоловік.
  У матеріалах комісії враховувались і інші місця у Полтаві, де проводилися масові розстріли: Гришків ліс (район Половок) - у ямі розміром 8 на 16 метрів знайдено залишки 1600 чоловік; у двох інших ямах 1200 чоловік; 350 чоловік виявлено у районі міського цвинтаря; у приміському селі Гриби - 450 чоловік.
  В акті комісії від 18 лютого 1944 року зазначається, що місцем масових розстрілів євреїв після 23 листопада 1941 року було стрільбище 73-го полку. За 1 день там розстріляли 4 тис. євреїв, а всього із 1942 по 1943 роки 10 тис. чоловік. Разом із єврейським населенням знищували і військовополонених.
  Відомі імена винуватців злочинів: гебітскомісар Карл Шинке і Матер, який змінив його у 1943 році; заступник гебітскомісара Руш, начальник поліції Сент, комендант Бонд та інші.
  Найбільше єврейського населення загинуло у Кременчуці, де євреї складали 21%.
  В акті комісії зазначалося, що за період окупації в місті було знищено 60 тис. жителів у тому числі 8 тис. євреїв. У роки війни у Кременчуці діяло 6 таборів для військовополонених та переміщених осіб.
  Із архівів СБУ по Полтавській області стало відомо, що помічник начальника поліції Полтави Мірошніченко С.П. отримував накази від начальника поліції, а той, в свою чергу, - від німецьких властей. Мірошніченко свідчить, що для охорони місця розстрілу було виділено 40 поліцаїв, і розставлено їх за 8-10 м від траншеї. Мірошніченко бачив, як людей зводили вниз, заштовхували, били і примушували лягати обличчям вниз, а потім німці стріляли в лежачих людей. Мірошніченко стверджував, що він не брав участі в розстрілах, хоча інші поліцаї свідчили на допитах, що він (Мірошніченко) і начальник поліції спускалися в траншею і самі стріляли. Усього у кримінальній справі залучалось 8 поліцаїв, за учать у розстрілі вони одержували опечатані квартири і ділили одяг розстріляних.
  Слідчий у Полтавській області Ревін А.П. 70-х років по таборах, де відбувала покарання більшість поліцаїв, засуджених на тривалі терміни, вважає, що точну кількість загиблих євреїв встановити неможливо, оскільки розстріли проводилися у різних місцях і точного їх обліку немає. Особливу ініціативу по знищенню єврейського населення виявив офіцер СС Зоммерфельд із зондеркоманди УБ. У жовтні 1941 року він обрав участь у розстрілі 300 душевнохворих у Полтаві, навесні 1942 року за його розпорядженням було розстріляно 500 чоловік на складах боєприпасів (3, с. 96).
  Тоді ж, навесні 1942 року Зоммерфельд у Артемівську брав участь у знищенні 900 чоловік.
  Свої злочини фашисти здійснили за допомогою поліцаїв і органів націоналістичного самоврядування. У газеті "Голос Полтавщини" від 15 вересня 1943 року німці виступають як визволителі України від жидобільшовизму (1).
  В акті обласної комісії із розслідувань указувалося, що в Полтавській області знищено все єврейське населення (4, арк.181).
  Як зазначалося вище, у Кременчуці було розстріляно 8 тис. єврейського населення, у тому числі відомі лікарі Драйзен, Мексін, Форштейн, Туровець, професор-педагог Кантель, доцент Генкер та ін. У таборі військовополонених у грудні 1941 року головний лікар Орляндлі вишикував 30 чоловік, серед яких 21 кваліфікований лікар-єврей, примусив їх роздягтись і копати яму, потім у цю яму напустили нечистоти із туалетів і примусили купатися, після чого усіх розстріляли.
  У Хоролі за наказом німецького коменданта Бренка все єврейське населення міста із цінними та теплими речами прибуло нібито для відправки на роботу в Лубни, але по дорозі до яру, за містом, всі вони були розстріляні. Дітей відвели вбік і отруїли газами. Тут був замучений співробітник Української АН Капельгородський, піаніст Давидов, професор Альтшулер.
  Кожного схожого на єврея обмазували брудом і фарбою малювали зірку на спині, вимазували голову суриком і знущалися до смерті. Було виявлено 40 ям розміром 110 х 3 із залишками 15 тис. чоловік.
  Відомі імена виконавців хорольського розстрілу: начальник гестапо Датман, комендант Ейзенах, німецькі лікарі Фрюхте та Гірехте, начальник української поліції Бебешко.
  У листопаді 1941 року в Лубнах за вказівкою коменданта міста Рондорфа було розстріляно більше тисячі громадян єврейської національності у районі села Засулля урочища Рибки.
  Загальна кількість розстріляних у районі Лубен складає більше 10 тис. чоловік.
  15 листопада 1943 року гітлерівці у Миргороді, на базарній площі, зібрали єврейське населення і повели його на розстріл. За містом у протитанкових ровах їх усіх розстріляли. Загинуло більше 400 євреїв.
  У місті Золотоноша, яке на той час входило до складу Полтавської області, 22 листопада за наказом начальника гестапо Кляуса єврейське населення було зігнане у будинок місцевого гестапо. У зігнаних були відібрані цінні речі, гроші, потім їх завели у приміщення бурякопункту і там же, виводячи по 10 чоловік, розстріляли. Загинуло більше 300 людей.
  На підставі вивчених архівних матеріалів було встановлено, що в інших містах Полтавської області також знищувалося єврейське населення:
  Лохвиця - 252 чоловік;
  Кобеляки - 110 чоловік;
  Пирятин - 1900 чоловік.
  Усього в період із 1941 по 1943 роки на Полтавщині було знищено 22340 чоловік єврейської національності (5, арк. 22).
  Таким чином, вивчення трагедії євреїв Полтавщини має велике значення для встановлення повної картини звірств окупантів на Україні в цілому. Дослідження цієї проблеми має на меті увічнити пам"ять полеглих і встановити імена замучених фашистами людей.
  
  
  Из книги Мучника А.М. Хрустальная ночь - Холокост -
  Полтавщина - Нюрнберг. - Полтава, 2010.
  
  Население Полтавщины, как и других регионов Украины понесло значительные потери: 221895 человек были расстреляны и уничтожены в 1941.1943 гг., среди них 152270 - мужчин, 58369 - женщин, 11286 - детей. В составе этих жертв 22340 человек еврейской национальности, или 47,5 % всех проживающих в области евреев на 1.07.1941 г.
  
  г. Полтава -
  г. Кременчуг -
  г. Пирятин -
  г. Лубны -
  г. Хорол -
  г. Миргород -
  г. Золотоноша -
  г. Гадяч -
  г. Лохвица -Крюково
  г. Кобеляки
  Прочие населенные пункты - 8 тыс. расстреляны 23.11.1941 г.
  8 тыс. уничтожены за период оккупации
  1,9 тыс. уничтожены 06.04.1942 г.
  1,0 тыс. уничтожены в 1941 г.
  460 чел. уничтожены 23.09 и 19.09.1941 г.
  400 чел. уничтожены 15.11.1941 г.
  300 чел. уничтожены 22.11.1941 г.
  252 чел. уничтожены за период оккупации
  237 чел. уничтожены 12.05.1941 г.
  131 чел. уничтожены 17.11.1941 г.
  110 чел. уничтожены 21. и 27.01.1942 г.
  более 1,5 чел. уничтожены за период оккупации
  
  Полтава. Массовое истребление евреев началось 23 ноября 1941г. Эта запланированная акция была совершена на окраине города у так называемых, "Красных казарм" по сценарию "Бабьего Яра". При этом акция осуществлена той же зондеркомандой айзанцгруппы "С", которая несколько месяцев назад уничтожила евреев Киева.
  Экзекуция над евреями Полтавы началась со сбора людей якобы для переселения в другое место. У всех были отняты ценности, одежда, обувь. Людей, дрожащих от холода, отводили группами к стрельбищу - открытым земляным тирам. Грудных детей сбрасывали в яму живыми, а старшим смазывали губы и под носом ядовитой жидкостью. Живые свидетели - христиане рассказывали об этой акции: "Стояли гул и стон, плачь, не взирая на мольбу о пощаде детей, их уничтожали на глазах матерей. Многие русские и украинцы (смешанные браки) умирали вместе со своими семьями всю ночь с 23 на 24 ноября 1941 г. слышны были выстрелы, стоны. Земля еще несколько дней дрожала от этой невиданной экзекуции". Имеются все материалы, известны палачи и их пособники, однако до сих пор еще не установлены имена и фамилии жертв, пока мы имеем лишь немногим более 300 имен полтавских евреев, умерщвленных 23 ноября 1941 г. Поиск продолжается. На этом месте еще в 1970 г. установлен памятник "Скорбящая мать" и монумент (автор Колкер Е.А.).
  В 1939 в Полтаве проживали 12860 евреев (9,86% нас.). Оккупирован 18.9.1941. В кон. сент. в город прибыла зондеркоманда 46, коќторая находилась в П. до нач. нояб. 1941 и за это время расстреляла несколько сотен евреев. 17.11.1941 в П. прибыл отряд зондеркомаиды 4а, который 23.11.1941 провёл в городе еврейскую акцию, расстреляв 1538 евреев. В общей сложности в П. было истреблено примерно 2 тыс. евќреев. 4 еврейских детей укрывал в своём доме возчик местной школы В. Таций. Освобожден 23.9.1943. В 2002 установлен памятник жертвам Холокоста (авторы П. Гурмич, А. Чернецкий, А. Вайннгорт).
  Пирятин. 6.04.42 г. в религиозный праздник Пасхи, после ряда издевательств фашисты и их пособники раздели наголо и группами по 20-25 человек загоняли в яму и расстреливали людей из автоматов. Часть расстрелянных была ранена, и на них сбрасывали убитых. По словам очевидцев после "Кровавой расправы" земля еще долго приходила в движение. Здесь у села Тарасовка в 3-4 км. от г. Пирятина расстреляли в этот день 1300 чел., из них 700 детей. Имеются списки расстрелянных. Кто же палачи и их пособники? Командир штаба во главе с комиссаром Фридрихом, его замы Бервальд и Гуш. Исполнители акции - Корнелиус, Кемлер, Вульф. Их пособники, предатели Родины: районные старосты Казаков, Евдошенко, их заместитель Сенько, полицейские - Чугай, Неживеико, братья Петрикеевы. Староста г. Пирятина - Бережной, нач. районной полиции Бойко и следователи района Абросимов, Латышев.
  В 1939 в П. проживали 1747 евреев (12,7% нас). Оккупирован вермахтом 18.9.1941. Лишь небольшая часть евреев смогла эвакуироваться на Восток, военнообязанќные мужчины были призваны или добровольно вступили в Кр. армию, так что в оккупации остаќлись 87-88% евреев, живших в городе. До сент. 1942 городом и прилегающими р-нами управляла военная комендатура, которая создала городскую управу и украинскую вспомогательную полицию, которые фактически были исполнительными органами комендатуры. В сент. 1942 власть в городе была передана немецкой гражданской адм-ции. П. вошёл в состав ген. округа Киев и стал адм. центром гебитскомиссариата Пирятин (р-ны Пирятин, Чернухи, Сенча и Лохвица). Вскоре после оккупации города по распоряжению комендатуќры все евреи должны были зарегистрироваться и носить на рукаве белую повязку с жёлтой шестиконечной звездой. Евреям было запрещено появляться в общественных местах. Евреи-мужчины были назначены на работы разного рода без оплаты. В кон. 1941 или нач. 1942 в П. было создано гетто (размещалось на ул. Набережной) В кон. марта - нач. апр. 1942 в гетто насчитывалось 1530 евреев. 6.4.1942 гетто было ликвидировано, почти всех евреев расстреляли в лесу в 3-х км от П. Расстрел был произведён, по всей видимости, зондеркомандой СД "Плат" (командир - гауптштурм-фюрер СС Плат). Вероятно, эта же команда 18.5.1942 провела в П. новую акцию, в ходе которой в том же лесу были расстреляны 380 коммунистов и советских активистов, а также 25 в осн. цыганских и несколько еврейских семей (всего 163 чел.). Активное участие в преследовании и истреблении евреев принимала украинская вспомогательная полиция. В составе подпольной городской орг-ции и партизанских отрядов были евреи (Моисей Брохин и др.). П. освобождён 18.9.1943. На месте казни евреев П. был установлен памятник.
  Кременчуг. Этот город до ВОВ имел самый высокий процент еврейского населения (21) и, естественно, понес большие потери, как гражданского населения так и военнопленных. На территории города и его окрестностей были созданы 9 специальных лагерей для военнопленных и перемешенных гражданских лиц. В акте госкомиссии (1944 г.) о зверствах фашистских захватчиков в г. Кременчуге указано: "За период оккупации города истреблено и уничтожено более 60 тыс. человек, в том числе до 50 тыс. военнопленных, 8 тыс. граждан еврейской национальности, более 2 тыс. мирных граждан других национальностей". Установлены списки палачей, многочисленных жертв, есть поименный список, в том числе видных деятелей, врачей, педагогов, ученых. Сейчас работает специальная группа, уже обнаружены до сих пор неизвестные материалы в архивах области и города. Факты эти неоценимы для нас и будущих поколений, такие жестокие зверства фашистов и их пособников еще не получили правовой оценки общества.
  По архивным документам удалось установить следующие фамилии в основном известных врачей: Кантель - 80 лет, профессор-педагог; Мексин - врач-окулист; Дразни - врач-гинеколог; Туровец - врач-педагог Киевского мединститута; Крейник В.Я. - врач-доценг из г. Таганрога; Форштейн Н.И. - детский врач из Баку; Оканегейгер - врач-хирург из г. Николаева; Жалдовский - врач-терапевт из г. Киева; Якубовский - врач-терапевт; Гольдберг - врач-хирург; Костман - врач-терапевт из г. Одессы; Геккер - доцент, работал с профессором Филатовым в Одессе и др. Этот и другие списки подтверждают версию о наличии в Кременчуге лагерей для перемещенных лиц.
  В 1939 в Кременчуге проживали 19880 евреев (22,16% нас). Оккупирован немецкими войсками 9.9.1941. Регистрация оставшихся евреев была проведена 26.9.1941, их оказалось 3,5 тыс., кроме того, имелось 100 смешанных семей. 27.9.1941 городская управа приказала евреям переселиться в бараки за поселком Н.-Ивановка (ул. Ленина, 22). В гетто переселилось 1,1 тыс. чел. Несколько сотен узников ежедневно использовалось на работах по уборке улиц. Работавшие евреи получали 400 г хлеба в день, неработающие 200 г. Сразу после оккупации в К. прибыл передовой отряд зондеркоманды 46, а вскоре и вся остальная команда, которая 13 - 26.9.1941 расстреляла 125 евреев. 28.10.1941 оперативный штаб высшего фюрера СС и полиции Россия - Юг при содействии украинской полиции расстрелял большую часть евреев - св.3 тыс. чел. В нояб. - дек. 1941 и в янв. 1942 этот же оперативный штаб произвёл ещё ряд казней евреев. Такие казни имели место 1.11.; 8.11. (148 жертв); 11,11. (16 жертв); 15.11. (103 жертвы); 19.11, (18жертв); 27.11.; 8.12.; 19.12. (9 жертв); 12.1. Этот же оперативиый штаб 7.11.1941 расстрелял 124 еврея в Крюкове (ныне входит в состав К.). 10.2.1942 в К из Днепропетровска прибыла зондеркомнда СД особого назначения (зондеркоманда Плат), которая также расстреляла несколько небольших групп скрывавшихся евреев. Кроме того, в К. имели место и казни евреев-военнопленных, отобранных в лагере военнопленных. С помощью подпольщиков К. из него совершил побег еврей-военнопленный Ц. Каганзон, который по поддельным документам остался в городе и участвовал в подпольной борьбе. В общей сложности в К. в 1941-42 было истреблено ок. 4 тыс. евреев. Бургомистр Синица и священник Романовский выдавали евреям фальшивые удостоверения о крещении. Синица был казнен по подозрению в связях с подпольщиками. К. освобождён 29.9.1943. Памятник жертвам Холокоста открыли 7.5.2008 вблизи синагоги на ул. Квартальной. Он изготовлен из цельного гранита и весит больше 4 т. На памятнике изображена звезда Давида и выбиты стихи в память о погибших. Надпись гласит: "Холокост. Больше никогда".
  Гадяч - город, р.ц., Полтавская обл. В 1939 в Г. проживали 623 еврея (5,81 % нас). Оккупирован с 27.9.1941 по 26.2.1943. Находился в военной зоне оккупации. По данным 62-й немецкой пехотной дивизии, в нояб, 1941 в Г. находилось 120 евреев. Все они были расстреляны 9.1.1942 в окрестностях Гадяча.
  Крюково. 7.11.41 г. массовый расстрел мирных граждан города в Кандюбинском провале, в 3 км. южнее гранитного карьера. Зверски уничтожено 131 чел. Комиссия при вскрытии этой могилы пришла к заключению, что среди мирных граждан: взрослых мужчин - 21 чел., взрослых женщин - 54 чел., детей до 7 лет -12, подростков 13 чел., подростков девочек -17 чел., грудных детей -3 чел. Кто же палачи этих невинных жертв? Начальник полиции Крюково - Коротченко Петр Кириллович, бургомистр г. Крюково - Пугач Дмитрий Павлович, его заместитель, он же тайный агент полиции и гестапо - Пилипенко Виктор Матвеевич, секретарь бургомистра - Фомин Иван Михайлович.
  Миргород. 15 ноября 1941 г. гитлеровцы собрали на Базарную площадь Миргорода еврейское население, а отсюда центральной улицей погнали их на расстрел. Кто отставал, тех пьяные фашистские солдаты били прикладами, палками, нагайками. За городом в противотанковых рвах в тот же день здесь были они расстреляны. Над братской могилой установлена гранитная стелла с надписью: "На этом месте в 1941-1943 г.г. немецко-фашистские захватчики расстреляли более 400 детей, женщин, мужчин - мирных жителей Миргорода".
  Лубны и окружающий район. Сведения очень скудны. В акте областной чрезвычайной комиссии об установлении и расследовании злодеяний немецко-фашистских захватчиков приведен на стр. 2 список лиц, совершивших злодеяния, из которого явствует, что по указанию коменданта г. Лубны Рондорфа здесь было расстреляно - 4000 человек. В р-не Лубен по распоряжению гебитскомиссара Вольрофа - 3000 чел. военнопленных заморили голодом. В Лубнах и его окрестностях по указанию оберлейтенанта шефа СД Глейзера расстреляли 3100 чел. Кто они все эти более 10000 жертв по национальности, а тем более по фамильно уж вряд ли можно теперь узнать. Однако в послевоенные годы в память о них в урочище Рыбки села Засулье под Лубнами были на местах массовых расстрелов мирных жителей установлены памятники. Местные жители утверждают, что среди фашистских жертв покоится прах советских граждан разных национальностей.
  Невдалеке от Лубенского района на границе между Гребенковским и Пирятинским районами установлен памятник на месте, где в 1941 г. были расстреляны вывезенные из г. Пирятина 2000 чел., среди которых много лиц еврейской национальности.
  В 1939 в Лубнах проживали 2883 еврея (10,52 % нас.), во всем р-не - 2971. Оккупирован 13.9.1941. Вскоре была проведена перепись населения, зарегистрировано 1,5 тыс. евреев. 10.10.1941 евреям города и р-на было приказано явиться 16.10.1941 к 9 час. утра в с. Засулье для переселения, взяв теплые и ценные вещи. Их собрали на пл. Кирова и построили в колонны. Все явившиеся евреи, а также небольшая группа коммунистов и партизан были расстреляны в противотанковом рву около коноплевого завода отрядом зондеркоманды 4а. Всего в этот день данный отряд расстрелял 1865 "евреев, коммунистов и партищан, в т.ч. 53 военнопленных и несколько евреек в форме". Во 2-й пол. нояб. 1941 другой отряд зондеркоманды 4а расстрелял в Лубнах еще 73 еврея. На Пасху 1942 зондеркоманда СД Плат расстреляла в городе еще одну группу евреев, в т.ч. евреев-военнопленных, отобранных в лагере военнопленных. В общей сложности в 1941 - 42 в Лубнах было истреблено около 2 тыс. евреев. Братьев Абрамовых спасли русские родственники.
  Золотоноша. Здесь всему еврейскому населению было приказано 22 ноября 1941 года к 9 часам утра собраться к зданию местного гестапо для эвакуации в г. Кременчуг. В этот же день полиция обыскала все квартиры в городе с тем, чтобы не остался в Золотоноше ни один еврей. У согнанных евреев отобрали все вещи, ценности и деньги, а затем отсюда повели на расстрел. Перед расстрелом над ними всячески издевались, вырывали из рук матерей грудных детей и на их глазах бросали в ямы, натравливали овчарок, избивали прикладами, дубинками. Очевидец этих злодеяний житель г. Золотоноша Куц Василий Егорович свидетельствовал комиссии: "... во время расстрела раздавались детские крики: мама, папа, спасите нас. Но гитлеровские мерзавцы ни на что не обращали внимания. Расстрел производился из автоматов с 9 до 12 часов".
  Еще один очевидец - житель г. Золотоноша Фролова Александра Андреевна рассказала комиссии о другом злодеянии, совершенном фашистскими оккупантами. "... В сентябре 1941 г. на третий день оккупации немецкими войсками г. Золотоноша, я лично видела, как немецкие солдаты, офицеры вели примерно 300 чел. советских граждан с лопатами за город, завели их в помещение "Буряк-пункт", а затем из него выводили партиями по 10 человек, ставили возле воронок, образовавшихся от взрывов авиабомб, и там их расстреливали. Когда воронки переполнялись труппами, немцы расстрелянных бросали в колодцы, находившиеся во дворе "Буряк-пункта". Безмолвными потрясающими свидетельствами этих изощренных издевательств, истязаний и уничтожения людей, остались душераздирающие надписи невинных жертв, сделанные на стенах "Буряк-пункта". Из них стало известно многое, но главное - имена и фамилии некоторых евреев, умерщвленных в г. Золотоноше. Приведем некоторые тексты: "... здесь 22.09.41 г. убито 300 человек из г. Коростеня Житомирской области: Шерман Элик, Глазман Мойше, Герцейн Фншель, Пилы Михаль, Герман Давид.." "... я умер прислонив жену и ребенка к груди." Нодельман с. Михалка Наравменского р-на Полеской области Белоруссия, сентябрь 41 г. "...Харьков, Клочковская 39/3 Алестиславский. Сообщите, что расстрелян 23 сентября 1941, в Пете". "... Здесь меня убили. Прошу сообщить по адресу Славутич Каменец-Подольской области. Артиллерийская 44, Гамкнат от Миши". Эти скорбные призывы павших обязывают нас, ныне живущих в конце XX века несмотря на более чем полувековую давность раскрыть, разыскать, исследовать по крупицам имена всех евреев, покоящихся в бесчисленных братских могилах на Полтавщине.
  Хорол. Согласно акту о зверствах в г. Хороле и хорольском лагере смерти для военнопленных с 13.9.41 г. по 19.9.43 г. погибли от пыток и издевательств десятки тысяч человек. В октябре 1941 г. по приказу немецкого коменданта Бренка на Базарную площадь города явилось все еврейское население Хорала с ценными и теплыми вещами, с продуктами на два дня, якобы для отправки на работы в Лубны. Когда собрались здесь 460 человек, в том числе и старики, женщины, дети, их под конвоем повели по Лубенскому шоссе. Когда они подошли к яру за чертой города, немцы приказали свернуть с дороги. Люди поняли, что над ними учинят расправу, и многие бросились бежать, другие бросили вещи, молили о пощаде. Тогда офицер подал команду, раздались очереди из пулеметов. Это стреляли из засады немцы. Детей отвели всех в сторону и там их обработали различными мазями. Имена евреев погибших в этой акции, также не выяснены. Палачи, осуществляли самые омерзительные акции по уничтожению советских граждан. Пока до нас дошли лишь имена расстрелянных в Хороле военнопленных еврейской национальности:"... Лазаря Давидака из Киева, Гольд-берга из Днепропетровска, Лобовича Михаила из Херсона, Зетель Иосифа из Харькова, Савдлера из Феодосии, Бндерова Бориса из Киева. Все они врачи, профессора, научные сотрудники. Фашистские мерзавцы замучили научного сотрудника Украинской академии наук Капельгородского, известного украинского пианиста Давыдова Бориса, военврача Златина из Харькова, профессора Альтшулера из Минска.
  В 1939 в Хороле проживал 701 еврей (6,43%нас.). Оккупирован 13.09.1941. В кон. окт. 1941 комендант города приказал всем евреям собраться с ценными вещами, теплой одеждой и продуктами на два дня на базарной площади для эвакуации в Лубны. Явивчшиеся 460 (?) чел. были расстреляны 2-й ротой 45-го резервного полицейского батальона в яре за городом. 15.5.1942 отряд зондеркоманды СД "Плат" расстрелял еще оставшихся в Хороле около 50 (?) евреев-ремесленников и около 450 (?) евреев-военнопленных, отобранных в лагере военнопленных.
  Лохвица. С первых дней фашистской оккупации начались облавы с целью учета жителей города еврейской национальности. Всем им сначала запретили выезжать за пределы города. Затем потребовали прибыть на объявленный пункт сбора с вещами для отправки на работу в германский рейх. Тех, кто не выполнял этот приказ, расстреливали на месте или под конвоем доставляли на пункт сбора. Здесь собравшихся 287 чел. из Лохвицы и прилегающего района женщин, стариков и детей 12 мая 1942 г. гитлеровцы вывели колонной на северо-восточную окраину г. Лохвицы и у холма на лесной опушке расстреляли. Безымянные жертвы этой изуверской расправы похоронены в братской могиле, на ней в 1957 г. был установлен трехметровый обелиск. На нем надпись:
  "Вечная память жертвам фашистского террора. Здесь покоятся граждане Лохвицкого района, расстрелянные оккупантами 12 мая 1942 г.". К сожалению имена и фамилии всех жертв не установлены.
  Кобеляки. 21 и 27.01.42 г. издевательски истязали невинных мирных граждан. Сначала их ограбили, держали без пищи и только после этого их расстреляли в урочище "Песок". Жертвами стали 101 человек. Имеется список погибших. Страшное злодеяние совершили врачи Смирнов и Худут. Они отравили 25 детей, путем впрыскивания морфия. Этот список отравленных детей тоже сохранился. Кто же палачи Кобелякских событий? Комендант доктор Гот, его заместитель, он же начальник гестапо доктор Циглер, окружной комиссар Гебелс - комиссар Герман, первый зам. окружного комиссара Ляц, второй заместитель - Ланге, третий заместитель - Айфус. Их пособники: шеф бургомистра района - Тарнавский П.К., его заместитель - Бобух П.В., секретарь районного управления - Горбань А.И., начальник полиции - Иордан К.А.
  Урочище Гончарный Яр за период временной оккупации г. Гадяч (1941-1943) г.г. гитлеровцы расстреляли жителей еврейской национальности - стариков, женщин, а также после тяжелых пыток партизан, подпольщиков, коммунистов, активистов из г. Гадяч и окрестных сел: Вельбовка, Харьковцы, Сары, Кнышовки, Рымаровки и др. Всего было расстреляно в Гончарном Яру 252 чел., но, к сожалению, большинство фамилий погибших неизвестны. В 1947 г. 120 чел. из Гончарного Яра были перезахоронены в братскую могилу партизан в городском парке г. Гадяч. В 1998 г. на месте массовых расстрелов была сооружена вертикальная стелла в виде гранитной глыбы с укрепленной на лицевой плоскости доски из нержавеющей стали с текстом: "Здесь в 1941-1943 гг.. были расстреляны жители города и района. Память о павших в сердцах живых".
  Коренные полтавчане еврейской национальности приняли активное участие в борьбе с фашизмом на фронтах, в партизанских отрядах и в тылу. Среди них герои Советского Союза, лица награжденные за отвагу орденами и медалями. Многие из них отдали свою жизнь во время боевых действий, умерли уже после войны от ранений. Уходят из жизни ветераны.
  По нашим расчетам до 20 тыс. евреев-полтавчан приняли непосредственное участие в боях с фашизмом. Среди них Герои Советского Союза: генерал-майор Волькенштейн С.С., гвардии-майор Блувштейн А.А., майор Готлиб Э.Д.,. ст. Лейтенант Мац Г.З., младший лейтенант Молочников Н.М.
  Катастрофа и геройство сочетались на всех этапах борьбы с фашизмом. Не только на фронтах и в партизанских отрядах, но и в гетто, лагерях разной категории. Будущие смертники и в этих условиях оказывали сопротивление и вели активную борьбу с врагом.
  Увековечение памяти погибших - одна из важнейших задач молодого поколения. Эта работа ведется и на Полтавщине, однако требует значительных денежных средств и материальных затрат. Первые шаги сделаны в Полтаве еще в 70 годы, когда был возведен памятник "Скорбящая мать" на месте массового расстрела 8 тыс. мирных граждан еврейской национальности.
  Таким образом Полтавщина, являясь особым регионом в центральной части Украины, представляет, собой на наш взгляд, важный объект для исследователей. Областной музей, отметивший в 1993 году свое столетие, хранит архивные документы исторической ценности. В музее имеются материалы характеризующее жизнь национальных меньшинств, в том числе и евреев, внесших, по определению В.Г. Короленко, большой вклад в развитие экономики и культуры Полтавщины.
  В нашей области взяты на учет "праведники мира" - христиане, спасавшие евреев во время ВОВ:
  Филянская Наталья Александровна - спасла Клотца Аврелия Абрамовича в г.Полтава. Получены медаль и грамота.
  Глушакова Домна Малаховна, Воробьева Ева спасли Слуцкую (Клебанову) Галину Яковлевну. Получены медали и грамоты.
  Пузырева Анна Васильевна спасла Вайнберга Юрия Григорьевича. Похоронена в Полтаве в 1988 г., установлен памятник праведника мира.
  Довбня Анастасия Яковлевна спасла Кирееву (Люблину) Елену Самойловну, жителя г.Полтавы.
  Шапошников Владимир Иванович спас Кирееву (Люблину) Елену Самойловну, расстрелян в 1942 г.
  Гуманова Нина Антоновна спасла Каминера Аронга Моисеевича, жителя г. Полтавы.
  Любицкая Елизавета Иановна, Бойко Мария Ивановна, Мерц Ольга Николаевна, Белый Сергей спасли Любицкую (Мошкович) Софию Владимировну, жителя Полтавы.
  В Полтавской области в период нахождения под контролем военной администрации был создан ряд гетто. Примечателен отчет полевой комендатуры в Кременчуге начальнику полиции безопасности и СС группы армий "Юг" от 24 октября 1941 г. Из 4000 евреев, оставшихся в городе, 1100 были размещены бургомистром "без участия полевой комендатуры" в барачном лагере, в 2 км от Кременчуга. Далее отмечалось, что остальные евреи "будто бы проживают еще внутри города, но они якобы не регистрировались во время только что закончившейся переписи населения и поэтому не учтены. Так как они постоянно меняют место жительства, включить их в работу невозможно". Личная инициатива бургомистра по изоляции евреев была в этом регионе одной из первых. Гетто Кременчуга было ликвидировано в начале 1942 г.
  В гетто Пирятина до весны 1942 г. находилось 1530 евреев. В марте того же года нацисты уничтожили евреев Хорола, но до середины мая здесь оставалось еще 50 ремесленников. Лишь в конце июля 1942 г. (после двух предшествующих расстрелов беженцев и местных жителей) было уничтожено около 600 евреев в Золотоноше.
  В Полтавской области больше всех евреев проживало до войны в Кременчуге - около 20000. Именно они стали первыми жертвами - в конце октября погибло около 3000 человек.
  Второй массовый расстрел - 2000 жертв - прошел в Золотоноше (ныне Черкасская область) 22 ноября 1941 г. В этом же городе была произведена как одна из самых первых акций на территории области - в сентябре здесь убили 300 беженцев, так и из последних - в конце июня 1942 г., когда расстреляли евреев из окрестных сел и остававшихся в живых специалистов. Около 2000 евреев Полтавы были убиты в октябре - ноябре 1941 г.
  Всего же из 13000 - 14000 уничтоженных на территории Полтавской области жертв Холокоста более 10000 погибло на первом выделенном нами этапе уничтожения евреев СССР.
  От теории к практике: эйнзацгруппы и их деятельность.
  Ответственными за исполнение оперативного приказа Љ 8 были эйнзацгруппы, состоявшие из 23 небольших эйнзац и зондеркоманд. Впервые такие группы были созданы по приказу Р. Гейдриха 1938 г. перед началом вторжения в Чехословакию. В их задачу входили захват важнейших государственных учреждений и подавление всякого возможного сопротивления со стороны гражданского населения. Эти группы действовали и во время нападения на Польшу. Первые расправы над мирным населением Польши, включая евреев, - дело эйнзацгрупп. Перед войной с СССР они были переформированы заново.
  В эйнзацгруппе насчитывалось от 600 до 1000 человек: около 350 эсэсовцев, около 150 шоферов и механиков, около 100 сотрудников гестапо, 40-50 работников уголовной полиции, 30-35 сотрудников СД. В каждой были переводчики, радисты, телеграфисты, административный персонал - в основном женщины от 10 до 15 человек на группу.
  Офицеры в группы направлялись из СД, СС, Крипо (криминальной полиции), гестапо (тайной полиции). Рядовой персонал набирался из Ваффен СС, гестапо, а также из числа местной полиции на местах, как в Литве, на Украине и Латвии, включались и добровольцы из числа военнопленных.
  Во время войны в эйнзацгруппах насчитывалось 1500 человек из Ваффен СС, Офицеры были вооружены пистолетами: вальтер, парабеллум, маузер. У рядового состава - карабины-маузер модели 1910 г., автоматы "Бергман", чешские пулеметы, немецкие пулеметы МГ-34, скорострельностью 800-900 выстрелов в минуту, ручные гранаты.
  Эти группы занимались уничтожением евреев на оккупированных территориях и непосредственно чисткой лагерей военнопленных от евреев и комиссаров.
  
  Зондеркоманда 4а
  Зона действия: группа армий "Юг"
  Число жертв: 59018
  Места дислокации: Львов, Луцк, Ровно, Житомир, Переяслав, Яготин, Иванков, Родомышль, Лубны, Полтава, Киев, Курск, Харьков.
  Зондеркоманда 4б
  Зона действия: группа армий "Юг"
  Число жертв: 6329+
  Места дислокации: Львов, Тернополь, Кремечуг, Полтава, Славянка, Проскурово, Винница, Краматорск, Ростов.
  
  "ПРЕДОСТЕРЕЖЕНИЕ!
  По определенной причине вновь указывается на запрещение принимать жидов в дома и места проживания нежидовского населения. Тот, кто сознательно предоставляет жиду убежище, в частности бесправно принимает, кормит или прячет жида за пределами участка проживания жидов, будет согласно Љ 3 Полицейского Распоряжения Высшего Начальника СС и Полиции в Генерал-Губернаторстве про создание участков проживания жидов от 10.11.1942 г.
  
  НАКАЗАН СМЕРТЬЮ.
  В соответствии с этим распоряжением будут применяться меры полицейского воздействия против того, кто, узнав о бесправном пребывании жида за пределами его участка проживания, не уведомит об этом полицию. В частности, каждый домовладелец, домоуправитель, предприниматель, собственник жилья и предприятия отвечает за то, чтобы жиды не могли найти убежище в домах или частях домов, которые им принадлежат.
  Все сообщения о противоправном пребывании жидов следует немедленно делать в ближайшее полицейское учреждение. Если вследствие их будет задержан жид, то за это может быть выдана награда, размеры которой устанавливает начальник СС и полиции".
  Эти угрозы не были голословными. Нацисты безжалостно истребляли как должностных лиц, связанных с партизанами, так и простых людей, единственным мотивом поведения которых было сострадание. При вынесении приговора нацисты, как правило, не принимали во внимание ни семейное положение, ни возраст, ни сан обвиняемого.
  Так, за помощь евреям был казнен бургомистр украинского города Кременчуг Синица-Верховский. 24 ноября 1941 г. полевая комендатура сообщала, что он был арестован службой безопасности и полиции СС, так как "подозревался в регистрации евреев после крещения под другой фамилией, чтобы их укрыть от планируемых мероприятий против евреев. Он был сразу же снят с должности".
  В оперативном рапорте начальнику полиции и СД о действиях зондеркоманд в Украине от 6 марта 1942 г. говорилось:
  "Бургомистр города Кременчуга Синица саботировал данные ему приказы. Синица бьл арестован. В результате допросов служащих айнзатцкоманд было выяснено, что он пользовался фальшивыми персональными данными и препятствовал решению еврейской проблемы. Он заставлял протоиерея Романского крестить указанных им евреев и давать им христианские или русские имена. Арест саботажника позволил предотвратить выход большого числа евреев из-под немецкого контроля. Синица был казнен..."
  
  
  Ворона П.В.
  кандидат наук з державного управління,
  депутат Полтавської обласної Ради
  (Полтава)
  ПАМ"ЯТАЮЧИ МИНУЛЕ, БУДУЄМО МАЙБУТНЄ
  
  У наші дні, на початку XXI століття між країнами і континентами практично не залишилося меж і бар'єрів. Інтернет зв'язав між собою держави і міста, і люди відтепер багато в чому живуть спільними турботами, спільними ідеями, навіть якщо це полярні ідеї добра і зла ...
  У середині XX століття божевільні ідеї нацизму призвели до страшної трагедії - Голокосту, Катастрофи єврейського народу, який втратив кожного третього з тих що жили тоді в світі євреїв.
  Тепер усі розуміють, що Голокост - вбивство шести мільйонів євреїв нацистським режимом - Це була не тільки національна, але й глобальна трагедія, крах основ цивілізації, коли нацистське держава - Німеччина вирішила знищити цілий народ - євреїв тільки за те, що вони євреї ...
  Про це нелегко говорити, але весь світ не хотів згадувати про це довгі десятиліття. Весь світ мовчав і в гіркі воєнні роки, коли вдень і вночі в крематоріях спалювали по - звірячому вбитих євреїв. Мовчав і в післявоєнний період, заперечуючи безпрецедентність цієї події, стверджуючи, що Голокост - лише малозначний епізод Другої світової війни.
  І тільки в січні 2000 року, під час Міжнародного форуму з Голокосту в Стокгольмі, прем'єр-міністр Швеції Йоран Перссон визнав: "Настав кінець епохи мовчання про Голокост, яка тривала п'ятдесят п'ять років ...".
  Так, можливо, з цих січневих днів 2000 року, з пам'ятних днів Стокгольмського форуму з Голокосту, який зібрав керівників країн і народів, громадських діячів і вчених з 47 країн світу, саме з цих днів Голокост перестав належати тільки євреям.
  Тільки в наші дні країни і народи світу усвідомили значення Голокосту, зрозуміли, що це страшний урок, грізне попередження, що таке може повторитися з будь-яким іншим народом, якщо ми не навчимося поважати і розуміти одне одного, поважати право людини на життя, незалежно від його кольору шкіри та групи крові.
  Безсумнівно, Голокост став найбільш трагічною подією у сучасній історії єврейського народу. Пам'ять Голокосту жива не тільки у свідомості його жертв, але і їх нащадків, які генетично відчувають вплив Голокосту.
  Разом з тим, Голокост - організоване масове вбивство людей - Є трагічною подією і для всього людства, і цим визначається універсальність його історичного значення.
   Як відомо, в роки Другої світової війни народи Радянського Союзу надали героїчний опір гітлерівським військам, зіграв вирішальну роль у перемозі над нацистською Німеччиною. На самому початку війни, в процесі евакуації, радянська влада вивезли в глибокий тил країни сотні тисяч людей, в тому числі і євреїв, і тим самим врятували їх від неминучої загибелі. У котлі війни радянські воїни з боями звільняли окуповані нацистами території і відкривали ворота страшних гетто і концтаборів, рятуючи десятки тисяч євреїв, яким загрожувала смерть в газових камерах. Євреї цього ніколи не забудуть ...
  Але вже в ході війни і особливо в перші повоєнні роки на хвилі наростаючого антисемітизму, в ході антиєврейських судових процесів і репресій, радянська влада круто змінили свій курс, своє ставлення до геноциду євреїв, відмовляючись виділяти їх, як особливу категорію жертв нацистів і їх пособників.
  Так почалося багаторічне замовчування Голокосту, заперечення унікальної і сумною долі народу, втратила шість мільйонів чоловіків і жінок, старих і дітей. Майже половина з них були громадянами СРСР.
  Понад півстоліття було потрібно, щоб політики і вчені заявили публічно, на весь голос, що Голокост був безпрецедентним явищем в історії людства, що пам'ять про Голокост має жити не тільки в серці єврейського народу, а й у пам'яті, в серці кожної чесної людини в будь-якій країні світу.
  Голокост - це складова частина і української історії. Адже нацисти, як відомо, починали з знищення євреїв, але "на прицілі" у них були й інші народи, в тому числі слов'яни. Кілька мільйонів мирних громадян радянської країни інших національностей було знищено нацистами та їх поплічниками на окупованій території СРСР. Ідеологи расової теорії стверджували, що не тільки євреї, але і слов'яни є представниками "нижчих рас" і, отже, не мають права на вільне існування. Євреї виявилися першими в страшній черзі на знищення, але така ж доля чекала і багатьох інших, як стверджували нацисти, - "унтерменшами" - "недолюдей". Ось чому сьогодні так важливо всім знати про трагічний досвід Голокосту, про нацистську теорію та практику "остаточного рішення єврейського питання ".
  Ми повинні повною мірою зрозуміти, оцінити і запам'ятати уроки Голокосту. І в цьому мета і завдання цього навчального посібника, який підготував авторський колектив вчених Полтавщини.
  На II Міжнародному симпозіумі "Уроки Холокостаі сучасна Росія", який відбувся в Москві в травні 1997 року, зазначалося, що "Тема Голокосту повинна знайти відображення в освітніх стандартах і програмах, в процесі викладання у вищій і середній школі. Необхідні державні програми, які включають підготовку та перепідготовку викладачів, видання навчальних посібників і виробництво навчальних фільмів по темі Голокосту ".
  Як виявилося, цей заклик раніше всіх почули в; Швеції. Саме в Швеції успішно розвивається великий освітній проект: "Жива історія", основою якого на першому етапі стала книга-фотоальбом "Передайте про це дітям вашим" про Голокост євреїв в Європі. Ця книга сьогодні стала частиною багатьох європейських освітніх програм по Голокосту. У 2000 р. вона видана російською мовою і включає додатковий розділ про Голокост у Радянському Союзі. Передмова до цього видання написали прем'єр-міністр Швеції та заступник Голови Уряду РФ. Ми маємо право сподіватися, що даний навчальний посібник теж стане складовою частиною таких навчально-освітніх програм з історії Голокосту і дозволить молоді України ближче пізнати всю глибину трагедії минулих подій.
  Лейтмотив цієї книги - слова колишнього в'язня таборів смерті, згодом лауреата Нобелівської премії миру Елі Візеля письменника, який у свій час з гіркотою сказав: "Не всі жертви нацизму були євреями, але всі євреї були жертвами нацизму ". Це сумна істина, і можна тільки додати, що з євреїв завжди починали, але на них ніколи не закінчували ...
  Вивчення Голокосту як унікального історичного явища має виключно важливе освітнє значення. Голокост - це останній етап, екстремальний результат расистської націоналістичної ідеології, заснованої на забобонах та ксенофобії. Найважливіший фактор, який призвів до Голокосту, - антисемітизм, що виражає глибоко вкорінену ворожість по відношенню до євреїв як до інших, чужим ... Саме Голокост є прикладом трагічних наслідків цих забобонів, ненависті, нетерпимості.
  На перший погляд, у цьому навчальному посібнику йдеться тільки про долі єврейського народу від початку Другої світової війни (1939 рік) до утворення і становлення Держави Ізраїль, (1948 рік), яке стало притулком, а потім і рідним домом для євреїв з багатьох країн світу. Але можна переконатися, що всі теми цього навчального посібника підготовлені на основі фактів і відомостей з літопису низки країн світу і дають широку панораму історичних подій в середині XX століття.
  У першому розділі - "Єврейський світ в середині XX століття напередодні Голокосту в Європі" (автор - Егоякім Кохаві, Ізраїль) - представляє багатогранне життя єврейських громад у різних країнах Європи на тлі посилюється антисемітизму, наростаючого тиску і впливу нацистських ідей не тільки в самій Німеччині, а й в інших країнах та регіонах Європи. Голокост свідчить про політичну короткозорості тодішніх політичних лідерів багатьох країн світу, обмеженості їх сприйняття у всьому, що стосувалося гуманітарної сфери. Ніхто з них не розумів, не вірив, що загрозливі слова нацистів, антисемітські локаути і демонстрації можуть призвести згодом до мільйонів розстріляних і спалених євреїв. Згодом багато лідерів окупованих країн, влада і певна частина місцевого населення підтримали нацистські плани та акції "остаточного вирішення єврейського питання" і активно підкидали хмиз у вогонь Голокосту, який спалює євреїв.
  А як проходили самі ці страшні акції? Як зникав, стирався поступово з карти Європи весь єврейський народ? Про це переконливо, на основі багатьох архівних документів розповідає у своїй чолі - "Нацизм і знищення євреїв в Європі в роки Другої світової війни" один із видатних учених-істориків, ізраїльський генерал у відставці, а в минулому - радянський партизан доктор Іцхак Арад.
  Саме доктор Іцхак Арад був ініціатором великого проекту, який "Яд Ва-Шем" здійснив у тісній співпраці з низкою урядових і архівних установ Росії. В результаті цього проекту були отримані копії тисяч архівних документів про геноцид і знищення євреїв на території колишнього Радянського Союзу в період Другої світової війни.
  Але євреї, як відомо, були не тільки жертвами і мучениками. Тисячі і тисячі євреїв вступили у збройну боротьбу проти нацизму в рядах партизанів на території Росії, Білорусії і Україні, в. складі радянських збройних сил, у частинах армій союзників. Про це розповідається в розділі "Єврейський народ у боротьбі проти нацизму в роки Другої світової війни" (автор - Йосип Маляр, Ізраїль), де наводяться численні факти, як пліч-о-пліч з росіянами і українцями, французами і югославами євреї йшли в бій проти гітлерівських загарбників. І всі разом вони здобули славну перемогу над нацистською Німеччиною.
  В ході боїв і битв на Східному фронті радянські війська, переслідуючи ворога, звільняли окуповані території, вступали на засипані попелом землі концтаборів, найбільші з яких перебували у Польщі, звільняли вцілілих в'язнів, серед яких було чимало євреїв. Цьому присвячена глава - "Завершальний етап війни та звільнення євреїв-в'язнів", яку підготував активний учасник цих подій, відомий дослідник історії Другої світової війни професор Лев Безименський (Росія).
  Весь світ здригнувся, коли голосно прозвучали страшні цифри і факти наслідків Голокосту, наведені під час засідань суду Міжнародного трибуналу над гітлерівськими ватажками в німецькому місті Нюрнберзі.
   9 листопада 2006 за ініціативою ООН, ЮНЕСКО, Ради Європи та міжнародних європейських організацій, в усьому світі відзначається День антифашистських дій або День боротьби з проявами фашизму і антисемітизму.
  Цього року ініціатива проведення заходів до 70-річчя трагедії Бабиного Яру виходила від Прем'єр-міністра України. Бабин Яр є символом трагедії Голокосту та нацистських злочинів на українській землі, жертвами яких стали мільйони людей. Бабин Яр став могилою десятків тисяч євреїв, а також українських патріотів, військовополонених, циган та інших громадян.
  Сподіваємося, що День боротьби з проявами фашизму та антисемітизму стане значною подією в житті України, і сприятиме викорінення подібних негативних явищ в сучасному суспільстві.
  
  
  
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"