Аннотация: Розглянемо детальнiше по Талмуду деякi моральнi та економiко-правовi питання, якi були основою формування мислення єврея як людини економiчної i являлися базовими в будь-яких дiлових стосунках.
ЮДАЇЗМ, ЗАПОВIДI ТА ФIНАНСОВЕ ПРАВО
Опублiковано в монографiї автора
"Єврейська грошова кооперацiя:
iсторiя, iдеологiя, принципи та цiнностi", Київ 2005
Юдаїзм - це не тiльки релiгiя, не тiльки вчення про фiлософiю, моральнiсть, етику. Перш за все - це закон, що регламентує всi без винятку сторони життя як iндивiда, так i суспiльства. Окрiм порядку молитви, вивчення Тори, дотримання суботи i свят, виховання дiтей, майнових i трудових вiдносин, закон цей визначає спосiб поведiнки єврея у таких сферах як харчування, гiгiєна, одяг, подружнi стосунки та iнше.
Основа закону - 613 заповiдей, якi Всевишнiй дав Мойсею на горi Сiнай i якi записанi у П"ятикнижжi Мойсеєвому (Хумашi). Заповiдi цi подiляються на двi категорiї: 248 заповiдей, що приписують, i 365, що забороняють. Однак у П"ятикнижжi про заповiдi говориться лише у загальному виглядi, i цих знань у бiльшостi випадкiв недостатньо для виконання заповiдей у рiзних складних мiнливих життєвих ситуацiях. Тому на горi Сiнай Всевишнiй дав Мойсею не тiльки Письмову Тору (Тора шебiхтав), тобто ту частину Вчення, яку було наказано записати або самому Мойсею, або пророкам наступних поколiнь, але й Усну Тору (Тора шебеальпе). В Уснiй Торi, до якої належать Мiшна, Талмуд, а також безлiч коментарiв i тлумачень, заповiдi описанi детально, з усiма вказiвками, необхiдними для їхнього практичного виконання.
Мiшна дає закони, заповiдi у контекстi конкретних життєвих ситуацiй, розповiдей про вчинки i судження мудрецiв i законовчителiв. Вона наводить також численнi випадки розходжень у думках мiж законовчителями, дискусiї, а у низцi випадкiв також вирiшення суперечок. Ще бiльш докладнi епiзоди i розгорнутi дискусiї мiстяться у Талмудi (який в основi своїй є широким коментарем i ґрунтовним тлумаченням Мiшни). Опис деталей суперечок, мистецтва i логiки ведення дискусiї, аргументацiї i шляхiв вдосконалення кiнцевих висновкiв дозволяє використовувати величезний за обсягом, глибиною i рiзнобiчнiстю матерiал Талмуду для прийняття за аналогiєю законодавчих постанов у будь-якiй конкретнiй ситуацiї, навiть якщо у результатi змiни iсторичних епох зовнiшнi умови радикально змiнились. Слiд вiдзначити, що Талмуд є не тiльки фундаментом єврейського законодавства, але й джерелом свiтогляду, вiри, моралi. Недарма протягом багатьох столiть вивчення Тори в єшивах практично ототожнювалося з вивченням Талмуду. Хоча формально Талмуд є лише частиною Тори, в ньому так органiчно переплетенi всi iншi компоненти як Письмової, так i Усної Тори, що людина, яка вивчає Талмуд, по сутi, оволодiває всiєю Торою. Тому i побутує у народi висловлювання "Море Талмуду", хоча ця метафора вiдображає, звичайно, той факт, що обсяг Талмуду величезний.
Зi сказаного вище ми можемо, ймовiрно, зробити висновок про те, що для вирiшення того чи iншого конкретного законодавчого питання потрiбнi глибокi знання Талмуду, як, звичайно, й iнших частин Тори. Протягом багатьох столiть цей факт слугував одним зi стимулiв до постiйного i поглибленого вивчення Тори i Талмуду.
Розглянемо детальнiше по Талмуду деякi моральнi та економiко-правовi питання, якi були основою формування мислення єврея як людини економiчної i являлися базовими в будь-яких дiлових стосунках.
Наведемо як приклад вiдомий талмудичний уривок, що описує спробу видiлити iз 613 заповiдей найбiльш важливi.
Раббi Сiмлай навчав: 613 заповiдей були вiдкритi Мойсею: 365, котрi забороняють, i 248 - котрi наказують... Коли Давид (котрому, вiрогiдно, належить авторство Псалмiв) прийшов, вiн узагальнив 613 заповiдей до 11 етичних принципiв:
"Господи, кому дано побувати у шатрi Твоєму? Проживати на святiй горi Твоїй"?
1. Тому, чиї шляхи непорочнi; 2. хто чинить справедливо; 3. i не бреше самому собi; 4.у кого на устах немає обмови; 5.хто друговi не чинить зла, не образить ближнього; 6.хто зневажає негiдникiв; 7. а богобоязливих поважає; 8. якщо присягнувся - нехай навiть на шкоду собi - клятви не порушить; 9. не дає грошей пiд вiдсотки; 10. не бере хабара; 11. хто не пiдкупний - нiколи не засудить невинного.[1, c.18-19]
Але ми вважаємо за необхiдне навести бiльш широкий спектр Заповiдей, якi мають вiдношення до нашої теми, тобто до економiки i моральних цiнностей. Перелiчимо їх.
Заповiдi, що наказують Повинен: 38. Давати цдаку (милостиню) бiдним.39.Виконувати обiтницю i дотримуватися клятви. 60. Любити ближнього як самого себе. 62. Давати грошi у борг бiдним. 63. Повертати речi, взятi пiд заставу, за першою вимогою власника. 67. Вершити правосуддя у справах торгiвлi згiдно iз законами Тори. 68. Повертати награбоване. 69. Повертати загублене. 70. Розвантажити тварину, яка лежить пiд ношею. 71. Допомогти ближньому навантажувати поклажу на тварину чи людину. 72. Вибачати грiшнику.
Заповiдi, що забороняють 29. Присягатися даремно. 30. Давати брехливi клятви у грошових справах. 31. Давати брехливу клятву. 34. Викрадати майно. 35. Грабувати свого ближнього. 36. Брехати у грошових спорах. 37. Ошукувати ближнього. 39. Брехливо свiдчити. 40. Домагатися чужого майна. 41. Розпалювати у серцi бажання до чужого майна. 47. Обдурювати один одного у торгових справах. 48. Ображати ближнього словами. 51. Утискувати вдову або сироту. 52. Вимагати повернення боргу, якщо вiдомо, що боржниковi нiчим розрахуватися. 53. Брати участь у передачi позики пiд вiдсотки. 54. Давати єврею пiд вiдсотки грошi, їжу та iншi речi. 55. Брати у борг у єврея пiд вiдсотки. 58. Брати пiд заставу предмети, що використовуються для приготування їжi. 59. Забирати заставу у боржника силомiць. 60. Брати пiд заставу одяг вдови. 61. Утримувати заставу, якщо вона потрiбна власниковi. 62. Робити жорстоким своє серце, вiдмовляючись допомогти бiдняковi. 76. Сприяти тому, щоб ближнiй погрiшив. 77. Поширювати плiтки. 78. Ненавидiти один одного. 79. Паплюжити один одного. 80. Мститися один одному. 81. Зберiгати будь-яку образу. 82. Ухилятися вiд врятування єврея. 83. Обдурювати у разi торгових змiн пiд час зважування. 84. Тримати у своєму володiннi неточну мiру чи гирю. [2]
Закони позичок
1. Заповiдь iз Тори вимагає давати у борг бiдним євреям, як сказано: "Якщо грошi будеш ти позичати народовi Моєму бiдному, котрий iз тобою...". I хоч у вiршi вжито слово "якщо", знають мудрецi нашi благословенної пам"ятi вiд своїх учителiв, що це "якщо" говорить не про право, а про обов"язок. Так говориться у збiрцi Мiдрашей "Мехiльта": "Якщо грошi будеш ти позичати..." - мова йде про обов"язок. Про обов"язок чи лише про право (адже сказано "якщо")?. Про це говорить iнший вiрш: "I вiзьми у нього заставу..." - тобто говориться саме про наказ".
Чому же сказано "якщо". Ось що саме мається на увазi: якщо ти вже позичаєш грошi, то позичай Моєму народовi, а не неєвреям. Кому ж iз "Мого народу"? Тим, якi "з тобою". Звiдси зробили висновок мудрецi нашi благословенної пам"ятi: бiдняк, який є твоїм родичем, має переважне право на позичку, а бiдняк твого мiста - переважне право у порiвняннi з iншими бiдняками.
I заповiдь дати бiдному у борг - бiльш важлива заповiдь, нiж заповiдь дати милостиню бiдняковi, який просить її, оскiльки останнiй уже вимушений жебракувати, а той, хто просить у борг, ще не дiйшов до цього щабля.
I Тора гнiвається на того, хто вiдмовляється позичати грошi бiдному, кажучи: "I жадiбним ти будеш для брата твого злидаря..." Якщо людина позичає бiдному, про неї говорить вiрш: "Тодi поклич, i Бог вiдповiсть".
2. Якщо навiть багата людина потребує позички - заповiдь вимагає дати йому у борг та допомогти також словами, давши пораду, яка буде їй корисною.
3. Заборонено давати у борг без свiдкiв, навiть знатоку Тори, крiм як у випадках, коли позичка вiдбувається пiд заставу. Краще ж давати у борг пiд розписку.
4. Заборонено наполягати на виплатi боржником боргу, якщо кредитор знає, що у того зараз немає грошей. Навiть проходити перед ним заборонено, оскiльки тому буде соромно у присутностi свого кредитора, знаючи, що вiн неспроможний виплатити борг, i про це сказано: "... i не будь йому утискувачем".
5. Так само, як кредитору заборонено утискувати боржника, заборонено боржниковi навмисно утримувати у себе грошi товариша, якi у нього лежать, i казати: "йди i приходь завтра" у тому випадку, якщо у нього зараз дiйсно є чим вiддати, як сказано: "Не кажи ближньому своєму: йди i прийди".
6. Заборонено боржнику, взявши грошi у борг, розтратити їх без користi, так, що вони можуть бути витраченi i нiчим буде виплатити борг, навiть у тому випадку, якщо кредитор дуже багата людина. I той, хто так робить, називається злодiєм, як сказано: "Позичає злодiй i не платить". I заповiдали мудрецi нашi: "Хай будуть грошi товариша твого важливi для тебе, як твої". I якщо кредитор знає про боржника, що вiн зазвичай так чинить, тобто не турбується про чужi грошi, краще зовсiм не давати йому у борг, нiж дати i бути вимушеним потiм примушувати його виплатити борг, порушуючи кожного разу заборону "... i не будь йому утискувачем".
7. Той, хто дає у борг пiд заставу, повинен остерiгатися користуватися цiєю заставою, оскiльки це використання застави нагадує взяття вiдсоткiв. Якщо ж людина дала у борг бiдняковi пiд заставу мотика, сокири i т.iн., якi можна здавати в оренду за велику платню, а амортизацiя їхня дуже мала - кредитор може здавати цi речi в оренду, не питаючи дозволу боржника, i вираховувати орендну платню iз суми боргу, оскiльки ми можемо покладатися на те, що боржника це влаштовує. А деякi кажуть, що кредитор має право здавати цi речi в оренду тiльки iншим, але не собi, щоб не подумали, що вiн користується цими речами безкоштовно тiльки за те, що дав власнику цих речей у борг.
8. Якщо кредитор хоче взяти у боржника заставу не пiд час самої позички, а пiсля цього, вiн може зробити це тiльки пiд наглядом рабинського суду.
9. Завжди потрiбно людинi уникати ролi поручителя пiд час позички i ролi зберiгача застав, наскiльки це можливо.
10. Якщо у людини є боргова розписка її товариша i та розписка зношена i скоро стане нерозбiрливою, нехай ця людина прийде у рабинський суд, де їй пiдтвердять цю розписку.
11. Заборонено тримати у будинку погашену боргову розписку, як сказано: "Не населяй шатро своє обманом".
12. Як потрiбно дуже дбайливо зберiгати дану тобi товаришем на зберiгання рiч, так дуже дбайливо потрiбно зберiгати рiч, дану пiд заставу, оскiльки той, хто зберiгає заставу, вважається таким, що робить це не як послугу, а за платню. Так само, як той, хто взяв рiч просто на зберiгання, не має права передати її на зберiгання ще комусь, як буде пояснено у главi 189, так само i кредитор не має права передати заставу комусь iншому на зберiгання або дати її пiд заставу ще комусь без згоди господаря.
13. Якщо людина дає товаришу у борг пiд заставу, маючи на увазi, що якщо товариш не вiддасть йому грошi до такого-то термiну, застава стане повнiстю належати кредитору, то хай вона неодмiнно скаже йому у момент позички: "Якщо ти не викупиш цю рiч до такого-то термiну, вона стане вважатися такою, що належить менi iз сьогоднiшнього дня".
14. Якщо людина знає, що винна своєму товаришу грошi, а товариш каже йому: "Я точно знаю, що ти менi нiчого не винен", - вiн не зобов"язаний сплачувати йому борг, оскiльки (навiть якщо борг i був), товариш його вибачив йому цi грошi.
15. Якщо боржник збирається виплатити борг кредитору через посланця, то негайно вiдразу пiсля того, коли вiн передасть грошi посланцевi, цi грошi стають належними через того посланця безпосередньо кредитору. I якщо тепер боржник передумав i хоче забрати грошi назад, а борг сплатити потiм, - йому заборонено це робити, оскiльки довелося б брати грошi у кредитора без його дозволу; i посланцевi також заборонено давати їх боржнику [3, с. 399-400].
Тора забороняє євреям брати вiдсотки за позику євреєвi (Дварим, 23:20). У бiблейську епоху життя євреїв переважно зводилось до сiльського господарства, i потреба у грошах виникала дуже рiдко. З розвитком економiки грошi стали розглядатися як будь-яке iнше майно - i люди не хотiли бiльше давати у борг, якщо не очiкували за це платнi. У результатi була створена правова фiкцiя, яка все ще використовується ортодоксами. Кредитор стає партнером у справi позичальника i отримує платню за кредит (яка перевищує початкову суму) як свою частку у бiзнесi. Але на вiдмiну вiд справжнього партнера йому потрiбно заплатити, навiть якщо справа неприбуткова.
Ця правова фiкцiя, вiдома у єврейському правi як "гетер iцка" - "дозвiл на бiзнес", дозволяється тiльки у разi надання кредиту спроможним людям. У разi дачi грошей бiдним єврейське право забороняє вiдсотки у будь-якiй формi. В єврейських общинах були товариства "гмiлут хесед" (безвiдсоткова позика), де бiднi могли одержати безвiдсотковий кредит.
Ось умови, необхiднi для того, щоб договiр про "давання в оборот" вiдповiдав усiм вимогам закону. (Якщо людина складає договiр про "давання в оборот", в якому не виконана одна iз нижченаведених умов, вiн повинен порадитися з рабином). Необхiдно:
а) розумiти договiр; б) скласти його у письмовому виглядi; в) щоб виплата прибутку була одноразовою; г) щоб грошi були призначенi для обороту, а не для виплати боргiв; д) щоб той, хто взяв грошi в оборот, отримав платню за свою працю; е) щоб сума грошей, даних кредитором боржниковi, була вказана окремо; ж) щоб була ймовiрнiсть, що той, хто взяв грошi в оборот, отримає прибуток вiд своїх угод [4, с. 63-76].
1. Розумiти договiр. Ми вже роз"яснювали необхiднiсть того, щоб тi, хто бере участь в угодi, розумiли суть дозволу "давання в оборот". Якщо договiр вже пiдписаний, а вони не розумiють, у чому вона полягає, то, за низкою думок, договiр дiйсний, хоча є думки, що вiн недiйсний. Якщо людина пiдписує договiр про "давання в оборот" з банками, хоча i не розумiє його сутi, то вiн недiйсний за бiльшiстю думок.
2. Скласти договiр у письмовому виглядi. Ми вже пояснювали, що варто записати договiр про "давання в оборот", хоча б коротко. У разi необхiдностi можна дати грошi i домовитися про умови договору давання в оборот на словах, а потiм записати їх.
3. Щоб виплата прибутку була одноразовою. Було б краще, щоб той, хто взяв грошi в оборот, зобов"язався або принести клятву, або звiльнитися вiд клятви за допомогою однiєї виплати, а не за допомогою суми, яка збiльшується кожного мiсяця. Але є також i дозволи на виплату, що збiльшується кожного мiсяця, i, якщо людина користується типовим договором, наведеним у "Хохмат Адам", вона, очевидно, може вказати, що сума виплати збiльшується кожного мiсяця.
4. Щоб грошi були призначенi для обороту, а не для виплати боргiв.
Питання: - Чи зобов"язаний той, хто взяв грошi в оборот, використовувати їх саме для бiзнесу, чи вiн має право взяти їх для виплати боргiв?
Вiдповiдь: - Пише "Шулхан Арух а-рав": "Усi варiанти дозволiв давати грошi в оборот вимагають, щоб вiдбувався оборот грошей, тобто той, хто взяв грошi, не може витратити їх на свої потреби, а тiльки пускає їх в оборот i одержує прибуток". Отже, використати дозвiл про "давання в оборот", щоб узяти грошi для вплати колишнiх боргiв, заборонено.
Зробимо висновки, виходячи iз Талмуду як кодексу законiв дiлових стосункiв.
Трактат Бава Мецiя ("Середнiй роздiл") є частиною одного iз шести роздiлiв Талмуду Нєзикiн ("Види збиткiв"), який переважно займається законами майнових вiдносин i перш за все класифiкацiєю видiв матерiальних збиткiв та визначенням розмiру компенсацiї. Крiм того, у цьому роздiлi розглядаються принципи побудови суду i закони судочинства. Як доповнення до нього ввiйшов трактат Авода Зара ("Iдолопоклон"), який займається заборонами, пов"язаними з iдолопоклонством. Окрему частину роздiлу складає Пiркей Авот ("Повчання батькiв").
Прийнято вважати, що спочатку (у перiод формування Талмуду, III ст. н.е. - VI ст. н.е.). Бава Мецiя поряд з Бава Кама ("Перший роздiл") i Бава Батра ("Останнiй роздiл") були частинами одного великого трактату, який називався Нєзикiн. Сьогоднi кожний з них являє собою окремий трактат i є складовою частиною четвертого роздiлу Талмуду Нєзикiн. Трактат Бава Кама переважно займається законами про спричинення матерiального збитку як самою людиною, так i його майном. У Бава Батра розглядаються закони, що регулюють вiдносини мiж спiввласниками, порушують питання, пов"язанi з охороною майнових прав, а також роз"яснюють закони про спадок i правила складання векселiв. У трактатi Бава Мецiя розглядаються закони, що стосуються майнових спорiв, якi виникають у таких типових життєвих ситуацiях, як знахiдка, передавання та заставу або на зберiгання, позичання грошей, найом робiтникiв, пiдрядникiв, орендарiв, а також закони, якi забороняють здобуття процентiв пiд час повернення боргу.
Слiд звернути увагу на те, що методикою, спiльною для всiх трактатiв Мiшни, зокрема i Талмуду в цiлому є розгляд ситуацiй, у яких виявляються несподiванi деталi загальних законiв i правил. При цьому передбачається, що основи закону вже добре вiдомi тому, хто поступає до вивчення Талмуду. Бава Батра не є винятком: закони придбання майна, укладення торгових угод i трудових вiдносин завжди розглядаються на прикладi несподiваних, екстремальних ситуацiй. Iншою рисою, спiльною для всiх трактатiв Талмуду, що найбiльш яскраво проявилася у Бава Кама, Бава Мецiя i Бава Батра, є органiчне переплетення двох сфер: законiв, що визначають обов"язки людини стосовно Бога, i законiв, що визначають обов"язки однiєї людини стосовно iншої.
Як правило, закони, що належать до першої сфери, ґрунтуються на принципi, мiра за мiру i виявляються цiлком зрозумiлими, на той час, коли закони, що належать до другої сфери, оперують поняттями духовних структур, котрi не всiм добре вiдомi i часто виходять за межi рацiонального. Iнколи основою для висновку законiв, що визначають майновi вiдносини мiж людьми, є закони, якi належать до Храму: правила визначення стану ритуальної чистоти i нечистоти, закони жертвопринесення i посвячень у Храм i т. iн. Це говорить про те, що Талмуд, розкриваючи положення, спочатку закладенi у текстi Тори (Шмот, 21-23, глава Мiшпатiм, Ваiкра, 19, глава Кдошим, т.iн.), розглядає закони, покликанi регулювати вiдносини мiж людьми у повсякденному життi не як правила, виробленi людством на основi загальноприйнятої логiки й аналiзу життєвих ситуацiй, а як особливi, данi всевишнiм закони: з одного боку, вони не суперечать висновкам, до яких веде рацiональне мислення, що спирається на загальнi мiркування, а з iншого боку, мiстять у собi iррацiональний елемент як вказiвку на те, що злочин проти людини є також злочином проти Всевишнього i виплати компенсацiй у розмiрi завданої шкоди не завжди буває достатньо, щоб зняти з людини вiдповiдальнiсть за вчинене перед Творцем. Саме тому суперечки про конкретне розумiння якоїсь деталi закону зi сфери майнових вiдносин ряснiють посиланнями на закони ритуальної чистоти i нечистоти та iншi закони, що визначають обов"язки людини стосовно Всевишнього.
Розпiзнавальною рисою законiв Тори, що регулюють майновi стосунки мiж людьми, є те, що допомога ближньому розглядається не як щось iндивiдуальне, залежне тiльки вiд доброї волi людини, а як iнтегральна частина системи законiв. Найяскравiший приклад - закони про повернення пропажi (котрим присвячена друга глава трактату Бава Мецiя та про обов"язки допомогти подорожньому, нав"ючена худобина якого впала на дорозi. Закон зобов"язує людину привносити елемент милостi в усi стосунки мiж людьми). Тому часто пiд час опису того чи iншого закону Тора користується словами "брат твiй", "ближнiй твiй". Поняття "брат" включає всiх тих, хто належить до єврейського народу i виконує закон, тодi як "ближнiй" належить до всiх євреїв. Проте, за законом Тори, єврей зобов"язаний дотримуватися елементарних правил (перш за все заборона крадiжки) i тодi, коли мова йде про представникiв iнших народiв.
Природно, що далеко не в усiх ситуацiях закон вимагає вiд людини виявляти тiльки милiсть стосовно ближнього. Багато законiв дають можливiсть вимагати повернення боргу, виплати за зроблену роботу, компенсацiй за завданi збитки або образу вiдповiдно до суворо визначених правил. Але навiть цi закони передбачають вияв милостi: залежно вiд обставин, а також морального стану та матерiального становища вiдповiдача не потрiбно наполягати на дотриманнi букви закону i рекомендується частково поступитися. Мудрецi Талмуду у трактатi Бава Мецiя розповiдають, що правило Тори, яке зобов"язує людину не наполягати на своїх правах i в мiру можливостей поступатися, може бути розглянуто як загальна характеристика бiльшостi наказуючих й обмежуючих заповiдей. Як це не парадоксально, за законом Тори, людина часто зобов"язана робити бiльше того, що вимагає вiд неї формальний закон. Вводиться навiть спецiальний термiн, що описує вчинок або поведiнку людини, якi виходять за рамки формального закону - "дiї поза межами закону". Звичайно, що виконати цю вимогу може тiльки той, хто прагне до праведностi та добра, володiючи при цьому достатньою грамотнiстю (щоб його дiї не спричинили жодним наказам й обмеженням Тори). Це стосується однаково i законiв, що визначають обов"язки людини стосовно Всевишнього, i законiв, що регулюють стосунки мiж людьми. В останньому випадку часто краще поступитися у змаганнi, вiдмовитися вiд клятви або вирiшити спiр шляхом примирення (i це само собою стає окремою заповiддю), нiж поновити або продовжити судовий процес.
Галахот (закони), якi розглядаються у трактатi Талмуду Бава Мецiя, можна класифiкувати i розподiлити за чотирма рiвнями:
1. Обов"язки щодо всiх людей, незалежно вiд їхньої приналежностi до єврейського народу. До цього рiвня належить переважна бiльшiсть законiв про права на майно i передавання цих прав iншiй особi. (У цих законах потрiбно розрiзняти двi групи: правила, встановленi безпосередньо Торою, i постанови мудрецiв).
2. Закони, що визначають обов"язки тiльки стосовно євреїв. Для цього рiвня законiв характерна вимога вирiшувати питання, поєднуючи принцип суду iз принципом милостi.
3. Закони, що визначають правильну поведiнку людини. Вiдступ вiд них не передбачає втручання суду (наприклад, обов"язок дотримуватися даного слова, навiть якщо воно не було нiчим пiдкрiплено). Про того, хто не тримає слова, кажуть: "Сам дух вчення Мудрецiв не сприймає цього".
4. Закони, що повнiстю належать до сфери етики i моралi. Цi закони обов"язковi переважно для тих людей, котрi обрали шлях праведностi, вибравши духовний розвиток основною метою свого життя, щоб ти мiг iти шляхом гарних людей i триматися стежки праведних (Притчi, 2:20).
У трактатi Бава Мецiя присутня тема, яка є iнтегральною частиною будь-якої дискусiї. Ця тема - киньян ("придбання", "право володiння"). Дiя, за допомогою якої набувається те чи iнше майно. Киньян, як право на майно, припиняє свою дiю зi смертю людини або у тому випадку, коли господар добровiльно передає свої права iншiй особi. Iнколи господар буває позбавлений можливостi розпоряджатися належним йому майном: або ж проти своєї волi (коли майно вкрадено чи загублено), або ж у результатi того, що воно позичено чи дано пiд заставу. Для всiх подiбних випадкiв iснують правила, вiдповiдно до яких визначається ступiнь приналежностi цього майна господаревi. Права можуть зберiгатися навiть у тому випадку, якщо майном користується iнша людина. Однак у деяких випадках людина, як привласнила собi майно, "набуває" його незалежно вiд того, сплатив вiн за нього чи нi. Той, хто придбав майно незаконним шляхом, у будь-якому випадку зобов"язаний компенсувати його вартiсть. Ступiнь приналежностi майна господаревi, або тому, хто тимчасово розпоряджається майном чи незаконно присвоїв майно, визначає мiру вiдповiдальностi кожного з них у випадку пропажi чи пошкодження майна.
У Мудрецiв Талмуду i його коментаторiв цей клас законiв рiдко викликає суто теоретичний iнтерес. Набагато частiше вiн має практичне безпосереднє значення як у законах майнових вiдносин, так i у законах, що визначають обов"язки людини стосовно Всевишнього, коли для виконання заповiдi необхiдно придбати той чи iнший об"єкт.
Зведемо тепер основнi закони дiлових стосункiв у конкретизовану форму.
Ј
Тому, хто дав грошi у борг заборонено отримувати вiд боржника будь-який подарунок або послугу - це теж вважається злочином.
Ј
Якщо людина подає милостиню бiдняку чи позичає йому грошi у скрутi, якщо вiн утримується вiд цього, щоб обдурити свого ближнього або вкрасти те, що належить його ближньому, - це, безумовно, шляхетна справа, яка сприяє вдосконаленню людського суспiльства. Якщо все це робиться тiльки тому, що так наказує закон, прийнятий людьми, - користь вiд цього отримує лише община. Якщо ж все це робиться лише тому, що так написано в Торi i так нам велiв Творець, а людина свiдомо скоряється волi Його, - iз цього народжується нова, бiльш висока досконалiсть, а саме: досконалiсть душi того, хто це робить [8, с. 39]
"Заповiдi - вираження вищої волi Творця. Виконання наказу заповiдi - здiйснення його волi. Порушення заборони заповiдi - зазiхання на Його волю. I цi крайнощi неможливо збалансувати" [9, с. 94].
"НАСТАНОВИ БАТЬКIВ". ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКI ЦIННОСТI ТА СУСПIЛЬНА МОРАЛЬ.
Розглянемо тепер теоретичний змiст єврейських джерел iз точки зору демократiї та соцiальних зв"язкiв:
1) добровiльне i вiдкрите членство; 2) демократичний контроль, що здiйснюється самими членами; 3) участь членiв в полiтичнiй та господарчiй дiяльностi; 4) автономiя i незалежнiсть; 5) освiта, пiдвищення квалiфiкацiї, iнформацiя; 6) спiвробiтництво з iншими органiзацiями; 7) турбота про мiсцеву общину, а також загальнолюдських цiнностей:
Розглянемо змiст Трактату Талмуду "Пiркей Авот" i з яких позицiй вiн розглядає наведенi Заповiдi.
Трактат Талмуду "Пiркей Авот" (часто скорочено називають "Авот") означає у перекладi з iвриту "Повчання батькiв" (Настанови батькiв) його нерiдко називають також "Етика батькiв", що краще вiдображає змiст цього одного з найбiльш вiдомих фрагментiв давньоєврейської писемностi, де зiбранi найважливiшi морально-етичнi принципи iудаїзму. Авот (iвр. батьки) - автори цього найпопулярнiшого тексту давньоєврейської лiтератури - жили i проповiдували свої моральнi максими близько двох тисячолiть тому на землi Країни Iзраїлю i у країнах єврейської дiаспори тiєї епохи. У своїй сукупностi думки, викладенi у "Пiркей Авот", являють собою доповнення до найглибших думок про людське буття, викладених у священнiй Книзi книг - Бiблiї (iвр. Танах), нарiжному каменi iудаїзму, основi iнших монотеїстичних релiгiй свiту. Визначаючи провiдну iдею традицiйного єврейського способу життя, трактат Авот охоплює як аспекти особистої поведiнки людини, так i його суспiльних вiдносин, а його моральнi сентенцiї вказують шлях , яким повинна йти людина, котра прагне будувати своє життя вiдповiдно до Божого промислу.
Першi п"ять глав трактату "Пiркей Авот" являють собою тексти iз Мiшни - основного i найбiльш давнього роздiлу Талмуду (перший письмовий текст Мiшни датується 220 р.). Кожна така глава дiлиться на низку дуже коротких параграфiв, також названих мiшнами, в яких мiстяться закiнченнi, афористично короткi висловлювання. Деякi мiшни мiстять лише одну основну думку, деякi - двi i бiльше.
Будучи однiєю iз провiдних настанов з єврейської моралi i способу життя, "Пiркей Авот" не є якимось абстрактним текстом i займає у єврейському домi особливе мiсце. Навiть тi, хто нiколи не читав талмудичних текстiв, нерiдко мають певне уявлення про "Пiркей Авот". Цей трактат є одним iз роздiлiв молитовника на суботу, i його читають пiд час суботнього богослужiння у перiод мiж Песах i Рош Хашана. Багато людей у групах i самостiйно розмiрковують над афоризмами "Пiркей Авот" - день у день, з мiсяця у мiсяць, рiк у рiк, намагаються глибше зрозумiти їхнiй змiст i значення. Думки кожного поколiння, застосовуючи найновiшi методичнi пiдходи, постiйно намагаються поглибити розумiння вiчних думок пращурiв.
Трактат "Пiркей Авот" подiлений на шiсть глав. До кожної такої глави, якi стосуються тiєї чи iншої сфери iндивiдуального i суспiльного буття людини, є свої назви.
У першiй главi "Основнi принципи: досвiд традицiї" встановлюється iсторiя передавання єврейських цiнностей вiд Синаю i, через великих мудрецiв, до рабина Шимона, сина Гамлiєля. Ця глава висвiтлює погляди мудрецiв на багато якi фундаментальнi речi, пов"язанi iз життям єврея, такi як Тора, молитва, благодiйнiсть, вiдповiдальнiсть перед собою i вiдповiдальнiсть перед громадою.
Друга глава, назва "Шлях життя", стосується власного шляху, котрого повинен триматися кожний iндивiд. Вона мiстить звiд суспiльних i релiгiйних настанов, а також рiзнi тлумачення, що стосується вiдносин окремої особистостi з общиною i матерiальним свiтом. Висловлювання рiзних мудрецiв представляють їхнi погляди на найважливiшi складовi життєвого шляху людини.
Третя глава, названа "Освячення життя", розглядає рiзноманiтнi способи, якi дозволяють людинi уникнути помилок i освятити своє перебування на землi. Обговорюються рiзнi сторони людського буття: те, як людина їсть, як вона розмовляє, як вона ставиться до життя, чи зумiла вона реалiзувати свої можливостi саме так, як вони повиннi бути реалiзованi.
Четверта глава, названа "Скарбниця моралi", розглядає цiнностi, котрi утворюють гiднiсть людської особливостi. Необхiдний для цього комплекс настанов i поведiнки стосується таких сфер як влада, багатство, мудрiсть, гiднiсть, святiсть, необхiднiсть гарної репутацiї i постiйного вдосконалення особистостi, а також необхiднiсть бачити у поцейбiчному буттi пiдготування до буття у свiтi майбутньому.
П"ята глава, "Тора, Iсторiя i Природа", пiдсумовуючи те, що було до неї, являє собою немовби кульмiнацiю попереднiх глав. Фундаментальна роль i значення Тори пiдкреслюється самим фактом творення та участю Бога в iсторiї людства. Вiдхилення вiд Тори призводить до порушень природного ходу процесiв у природi, що є демонстрацiєю того, що задум свiту був орiєнтований на розвиток згiдно з Торою. Розглядаються також рiзнi типи особистостi i поведiнки i наводяться рекомендацiї про те, як сприяти прогресу особистостi, яка вiдповiдає вимогам Тори, шляхом освiтнього процесу, побудованого так, щоб найкращим чином вiдповiдати цiй метi у кожний перiод життя людини.
Шоста глава, яка, на вiдмiну вiд перших п"яти, не є Мiшною, але представляє iнший роздiл Талмуду - Барайту, називається "Вiднайдення Тори". У главi бiльш детально обговорюються iдеї, якi були накресленi у попереднiх главах i фокусується увага на тому, що творить досконалу (в аспектi цiнностей Тори) особистiсть. Цей спосiб життя - вищий ступiнь розвитку людини - досягається нелегко, але досягнутий одного разу вiн мiстить у собi все найкраще у життi.
Проаналiзуємо текст "Пiркей Авот" з боку особистої моралi та поведiнки в людському оточеннi.
Детальнiше деякi постулати цього Трактату розглядаються у главi "Шлях життя".
Тут недвозначно вказується на те, що нiхто не може бути настiльки егоцентричним i впевненим у собi, щоб можна було жити окремо вiд общини. Не вiддiляйся вiд общини з надiєю, що ти вище невартого тебе натовпу.
Протиставляючи себе общиннi, така людина вважає, що має iмунiтет проти всього, що може завадити її моральному та етичному вдосконаленню. Перебуваючи у полонi свого високого становища, вона впевнена, що це попередження її не стосується: не покладайся на себе до самого дня своєї смертi. Iншими словами, не вважай, що можеш сам реалiзувати свої плани, що ти не потребуєш допомоги i пiдтримки тих, хто мудрiший вiд тебе i володiє великим досвiдом. Не вважай, що досяг межi своїх можливостей, адже тiльки пiсля смертi можна оцiнити той вклад, який зробила людина протягом її життя.
Не суди ближнього свого, доки не побував на його мiсцi. Оскiльки в дiйсностi ти не можеш поставити себе на мiсце iншого нi в бiологiчному, нi в психологiчному планi, ти просто не здатний судити чи осуджувати iнших людей. Твоє завдання не судити, а доброзичливо сприймати iнших i з готовнiстю спiлкуватися з ними. Не забувай, що якби ти був не на їхньому мiсцi, можливо, ти i не досягнув би бiльшого. Не вважай, що є щось, що не можливо зрозумiти, бо врештi-решт це буде зрозумiло. Не думай, що твоє розумiння i твої погляди вище тих, котрi є в iнших, i хоч ти навiть будеш ухилятися вiд того, щоб запропонувати їх общинi, то цим ти будеш прирiкати її на застiй. Той, хто пiдходить до iнших iз почуттям iнтелектуальної зверхностi, не тiльки вiддаляється вiд них, але й втрачає багато цiнних можливостей. Набагато кориснiше засвоїти позитивний погляд на людей i вважати, що вони здатнi тебе зрозумiти i пiдтримати.
I, нарештi, людина, одержима комплексом зверхностi, буде неодмiнно вважати, що їй уже нiчого не потрiбно вивчати. Нiколи не кажи "я буду навчатися, коли у мене з"явиться вiльний час", тому що вiн може так i не з"явитися. Не думай, що ти все знаєш i що подальша освiта для тебе необов"язкова. Засвоївши таку позицiю, ти будеш нескiнчено вiдкладати навчання, але саме воно особливо потрiбне тобi через те, що ти цього не розумiєш.
Даючи пораду ставитися до себе скромно, а до своїх обов"язкiв перед общиною - дуже скрупульозно, ця людина пропонує шлях великого взаєморозумiння мiж людиною та общиною, сприяє процесу суспiльного й особистого вдосконалення.
Моральний статус людини суттєвою мiрою базується на її iнтелiгентностi. Тiльки той, хто по-справжньому добре освiчений в усiх аспектах людського життя, зможе глибоко усвiдомити свою вiдповiдальнiсть перед Богом i людьми.
Пуста людина не може бути богобоязливою. Така людина просто не усвiдомлює, що погано i чому це погано, i тому навряд чи вiд неї можна очiкувати, що у повсякденному життi вона буде себе поводити достойним чином i не грiшити.
Темний не може бути добропорядним. Людину, позбавлену освiти, хоча i не можна назвати пустою, але вона, як правило, дуже далека вiд досконалостi. Вона може знати норми поведiнки, що можна i чого слiд уникати, але такi поверховi знання без розумiння роблять поряднiсть важким завданням.
Iстинна поряднiсть досягається завдяки повному усвiдомленню правильного шляху та розумiнню, як вiдповiдати на життєвi запитання. Невiгластво - вiдправна точка процесу освiти, лише пiсля важкого i тривалого процесу навчання веде до знань та розумiння. Той, хто соромиться (свого невiгластва), не може навчатися, вiн загрузне у своєму невiгластвi назавжди.
Статус добропорядностi - це також статус покiрностi. Навiть досягнувши високого рiвня добропорядностi, як результату ґрунтовностi освiти, не слiд вважати себе вище своєї общини. Але при цьому i не потрiбно доводити до крайностi. Там, де є лiдери, немає потреби прагнути бути першим, однак, де їх немає, не варто приховувати набуту мудрiсть. У тому мiсцi, де немає людей (де немає пiдходящих людей, щоб займатися суспiльною дiяльнiстю), намагайся стати особистiстю. Свої знання та вмiння слiд використовувати на користь суспiльства, яке цього потребує.
Мораль зрозумiла: не рвись до влади. Тiльки коли явно не вистачає лiдера, можна спробувати зайняти це мiсце, але не заради оволодiння владою, а заради того, щоб iз готовнiстю i разом з тим покiрно служити общинi.
Необхiдно виробити основнi принципи для пiдтримки рiвноваги мiж особистими iнтересним, прагненням до самовдосконалення та обов"язками по вiдношенню до общини. Допомагаючи iншим, не слiд забувати i про себе. Правильний шлях життя у дотриманнi балансу мiж вiдповiдальнiстю стосовно самого себе i проявом спiвчуття до iнших.
Якщо я не за себе, то хто за мене? Навряд чи можна розрахувати домогтися великих успiхiв у суспiльно-громадськiй дiяльностi, якщо мати надто низьку самооцiнку. Якщо людина нехтує самим собою, то у неї мало шансiв допомогти iншим.
Так само як неосвiчена людина не здатна навчати iнших, а обмежений - повчати, так i той, хто сумнiвається, не може бути лiдером для iнших. Той, хто не за себе, на запитання "Хто за мене?" отримає невтiшну вiдповiдь - "Нiхто"! Така людина - нi для кого, i нiхто - не для неї.
В iншому випадку ми маємо справу iз високою самооцiнкою, заснованою на прагненнi до самовдосконалення. В цьому випадку iснує небезпека розвитку егоцентризму. Тому необхiдно постiйно запитувати себе: "Якщо я тiльки за себе, то що я таке"? Вiдповiдь може бути тiльки одна: така людина занепала за своєю суттю. Вона також неповноцiнна. Справжня людина тяжiє до iнших, усвiдомлюючи важливiсть взаємозв"язку. Перебування в iзоляцiї заважає процесу людського розвитку.
Iнтерес до оточуючих проявляється по-рiзному в рiзнi перiоди життя. Настає момент, коли людинi раптом вiдкривається власна неповноцiннiсть, породжена вiдходом вiд проблем реального життя чи надто обмежених прагнень. Виникає бажання перестати ухилятися вiд вiдповiдальностi, бути корисним людям, брати участь у процесi колективного творення.
I тодi, рано чи пiзно, виникає потреба остаточно вiдмовитися вiд свого егоцентризму. Немає сенсу оглядатися на колишнi невдачi, потрiбно дiяти негайно. Можливi досягнення вiдновлять рiвновагу мiж вiдповiдальнiстю за самого себе та турботою про iнших.
Якщо не тепер, то коли? Можливо, нiколи. Тому - зараз!
До матерiальної власностi, як указує мiшна, можна ставитися по-рiзному. Той, хто говорить "Моє - це моє, а твоє - це твоє", становить найбiльш поширений тип. Така людина i сама нiчого не чекає вiд iнших, i не хоче, щоб iншi чекали чогось вiд неї. Через категоричнiсть переконань таких людей щодо неможливостi дiлитися дехто вважає, що це люди Сдома. Такий пiдхiд розвиває комплекс некомунiкабельностi, яка у кiнцевому пiдсумку призводить до жорсткостi, черствостi, до повного збайдужiння стосовно оточуючих, коли людина просто нездатна надати допомогу iншому i, нарештi, у неї виникає бажання зашкодити йому. Цей принцип створює умови для деперсоналiзацiї, з якої можуть витiкати будь-якi види людської жорстокостi.
Людина, котра сповiдує принцип "Моє - це твоє, а твоє - це моє", - простолюдин i невiглас.
Цей пiдхiд веде до типу суспiльства, в якому взагалi немає поняття власностi. Але без цього суспiльства вiн просто не зможе функцiонувати: людина не може почувати себе безпечно, не будучи впевненою у завтрашньому днi. Така фiлософiя припускає будь-яке пограбування, у такому суспiльствi кожний доступний для нападу.
Той, хто говорить "Моє - це твоє, i твоє - також належить тобi" - добропорядний. Така людина визнає поняття власностi, але визнає право на неї тiльки за iншими, пiдкреслюючи, що iншi можуть бути впевненими, що їхня власнiсть недоторкана. Будучи небайдужою до потреб iнших, вона надає її у їхнє розпорядження, i якщо хтось бiдує, вона готова з радiстю подiлитися нею. Це є ознакою iстинної добропорядностi, цiй людинi притаманне почуття мiри, вона не зловживає своїми правами i розпоряджається тiльки тим, що належить їй, i водночас пiдтверджує недоторканiсть того, що їй не належить.
Зовсiм iнший тип репрезентується позицiєю "Моє - це моє, а твоє -це також моє". Це злодiй. Така людина якщо i поважає поняття власностi, то тiльки для себе. Заперечуючи таке право за iншими, вона вважає, що все, чим суспiльство володiє, доступне кожному i за найменшого бажання може бути привласнено. Це тип злодiя. Така людина розпоряджається тим, що їй не належить, i не поступається тим, чим потрiбно подiлитися.
Надається перевага доброму оку, тобто здатностi бачити щось гарне. Якщо практикувати таке ставлення до людей, то кожен буде поводити себе бiльш позитивно стосовно iнших, розкриваючи свої кращi якостi, що буде сприяти покращенню суспiльства.
Сприяти щастю iнших, допомагати тим, хто потребує допомоги, розумiти людей, - все це основнi якостi справжнього друга i водночас кращий шлях життя.
Добре серце чутливе до проблем iнших людей i готове вiдгукнутися на цi проблеми. Як джерело, яке, вбираючи в себе (в алегоричному розумiннi) iдеї Тори, розносить їх у рiзних напрямках з метою вирiшення безлiчi суспiльних та особистих проблем, так i добре серце вiдчуває потреби оточуючих i вiдгукується на них.
Потрiбно уникати дурного ока. Дурне око, яке в усьому бачить погане, створює негативний фон i мобiлiзує все найгiрше у людинi.
Поганий друг - це зло, якого потрiбно уникати. Поганий друг вiдвертається вiд тих, кому потрiбна допомога, обмовлює тих, хто опинився в бiдi i отруює атмосферу в суспiльствi.
Поганий сусiд - велике зло. Поганий сусiд нi з ким не рахується. Зневажливо ставиться до чужої власностi та гiдностi оточуючих, створюючи таким чином атмосферу ненавистi.
Позичити у людини - все одно, що позичити у Бога, тому що все, включаючи i грошi, насправдi належить Боговi, який довiрив грошi людям, щоб вони допомагали один одному. Той, хто бере у борг i не повертає (буквально - не хоче повертати) тим самим припускає, що цi грошi не належать Боговi, що вiн сам має право на них i тому може залишити їх у себе. Це те, що вiдрiзняє погану людину вiд праведника, який милосердний i дає. Будь-яке багатство належить Боговi, який просто довiрив його людям, i волю Бога найкраще виконує людина милосердна i та, що дає. Той, хто не повертає борг, не тiльки слiпий, вiдступаючи вiд волi Бога, але й неспроможний також передбачити наслiдки свого вчинку. I справа навiть не в тому, що неповерненi грошi можуть призвести до бiдностi того, хто позичив їх, i не в тому, що iншим разом вiн бiльше не позичить їх, прирiкаючи тим самим дiйсно нужденних на невиправдану нужду; злий намiр не повертати борг може зруйнувати створений об"єднаними зусиллями фундамент суспiльства.
Закликається доброзичливо ставитися один до одного та поважати честь iнших, як свою власну. Тi, хто сприймає цю точку зору, не поринає з легкiстю у гнiв. Такi люди, поважаючи належним чином гiднiсть iнших людей, будуть її випробовувати, пiддаючись гнiву, вимовляючи слова або здiйснюючи вчинки, якi можуть ображати iнших. Людина водночас повинна бути несхибною стосовно самого себе.
Покайся за день до смертi означає: кайся кожен день свого життя, запитуй себе, чи правильно ти прожив сьогоднiшнiй день, для того, щоб завтрашнiй день став краще.
Погане око, яке iз недоброзичливiстю дивиться на оточуючих, недоброзичливе до щастя й успiху iнших, створює у суспiльствi клiмат заздрощiв, нездорових ревнощiв. Така людина вiдчужує i принижує iнших, руйнує саму можливiсть дружнiх стосункiв.
Заздрощi вiдображають те, чого жадає той, хто заздрить.
Людина, котра заздрить i має погане око, охоплена дурними пристрастями. Вона розглядає життя як пошук задоволень та матерiальних придбань, а людей використовує як об"єкти, якi можуть їй допомогти досягти цiєї мети.
У такої людини немає друзiв - тiльки iнструменти, якими можна манiпулювати.
Об"єкти такого ставлення повстають проти такої дегуманiзацiї, вони можуть легко стати причиною ненавистi до них побратимiв. Ненависть, що виникла - продукт способу життя того, хто позбавлений любовi. Вiдсутнiсть справжньої любовi породжує ненависть, а це веде до всесвiтнього зла i розгулу дурних пристрастей.
I у кiнцевому пiдсумку це ставить людину поза свiтом.
Дорожи майном iншого, як своїм власним. Добропоряднiсть означає здорове почуття поваги до iнших людей i до того, що важливо для них. Гарний сусiд поважає власнiсть iнших i у своїй добропорядностi охороняє її так само скрупульозно, якi свою особисту власнiсть. Добропорядна людина ставиться до оточуючих доброзичливо i з довiр"ям, вважаючи, що все, чим вони володiють, дiйсно належить їм i заслуговує бережливого ставлення.
В основi добропорядностi лежить правильне ставлення до будь-якої дiяльностi незалежно вiд того, чи пов"язана вона з людьми, чи зi служiнням Боговi.
Подiбним чином повинно бути смиренно сприйнято у життi i те, що буває важко осягнути розумом. Це стосується терпiння у стражданнях, сенс якого часом залишається незрозумiлим. Приймаючи їх, не протиборствуючи їм, легше продовжувати життєвий шлях. А бiдувати i страждати здатний лише той, хто знає своє мiсце. Зазнаючи нестаткiв, людина визнає, що шляхи Господнi не розгаданi, що їй не дане Боже право наперед визначати мiнливу долю.
Будь-якi життєвi блага i добро повиннi бути високо оцiненi. На вiдмiну вiд нестаткiв, до яких людина звикає, iгноруючи та пiднiмаючись над ними, то що дароване їй, що є благом, слiд сприймати з радiстю. Умiння радiти своїй долi - важливий бiк належного ставлення до способу життя, що вiдповiдає Торi. Сприйняття свого нинiшнього становища у рамках загальної перспективи повинно проявлятися в тому, як людина виражає свої почуття i думки. Дотримуючись обережностi у своїх справах, вона знаходить упевненiсть у тому, що говорить стримано, не припускається крайнощiв, притримується "золотої" серединки.
Така вимогливiсть щодо життєвої позицiї повинна означати лише почуття вiдповiдальностi за свiй спосiб життя; у нiй немає нiчого особливого. Не прагнучи зарахувати до своїх заслуг навiть те, що так все й повинно бути, що нiчого незвичайного тут немає. людина, яка вирiзняється подiбною врiвноваженiстю i скромнiстю, буде улюбленцем iнших, котрi на власнi очi вбачають невибагливу велич цiєї особливостi. А здобувши любов оточуючих, така людина переповниться вдячнiстю Боговi, який дав їй таку можливiсть заслужити таку любов.
Той, кого люблять, полюбить Бога. Вiн усвiдомлює те, що Його найперша турбота спрямована на благо людей. Звiдси - любов до людей, прагнення допомогти їм знайти правильний шлях у життi. Однак любов до людей - поняття абстрактне. Воно конкретизується у тому, що людина проявляє любов до актiв милосердя - матерiальних i моральних властивостей, якi допомагають їй виконувати своє призначення.
Навiть надаючи допомогу, слiд пам"ятати про почуття оточуючих. Добре, якщо людина любить справедливiсть, але вона повинна бути впевненою, що жоден її вчинок, що здiйснюється заради iнших не зачепить їхнiх достоїнств. А щодо своєї гiдностi, вона має не наскiльки велике значення, щоб ставити себе вище критики. Той, хто полюбляє вислуховувати докори i повчання, демонструє цим свою правильну орiєнтацiю на самовдосконалення, несприйняття "статуса-кво" як остаточного стану речей. Повчання можуть вивести людину iз застiйного стану i примусити перейти до бiльш високих звершень. Така сама думка мiститься у рекомендацiї уникати почестей: нинiшнi досягнення, незважаючи на їхню похвальнiсть та бездоганнiсть, не є причиною для того, щоб спочити на лаврах.
Людина повинна вислуховувати повчання, щоб самовдосконалюватися у майбутньому i цуратися почестей, щоб не опинитися у непривабливому становищi сьогоднi. Така людина не бачить причин гордитися собою. Вона не буде вихвалятися своєю вченiстю чи хизуватися власними досягненнями. Замiсть того, щоб витрачати час на вихваляння знаннями, вона використає його для розширення цих самих знань.
Навiть не усвiдомлюючи, наскiльки великi отриманi нею знання, людина, котра уникає диктувати рiшення, не буде нав"язувати оточуючим нi самого себе, нi осягнуту нею мудрiсть. Тора вiдкрита для осягнення всiма, та не шляхом примусу. Водночас вiдмова диктувати рiшення зовсiм не означає байдужiсть до проблем оточуючих. Навпаки, справжнiй послiдовник Тори роздiлить iз ближнiм його труднощi.
Коли вимагається висловити своє судження, потрiбно судити про ближнього милосердно. Суд не повинен бути казенним. Бачачи людину недостатньо успiшну, недостатньо вчену, потрiбно помiркувати, що є обставини, що пояснюють цi очевиднi недолiки. Якщо ти знаєш про подiбнi недолiки iншого i ставишся до нього доброзичливо, ти, швидше за все, будеш корисним щоб настановити ближнього на праведний шлях.
Будучи небайдужим до долi iншого та усвiдомлюючи, що той був нещасним у минулому, ти намагаєшся заповнити вакуум, який ти спостерiгаєш, вказуючи цiй людинi на правильну орiєнтацiю у життi. Не виключено, що при цьому об"єкт твоєї турботи, котрий звик до iншого способу мислення, буде мучитися сумнiвами. Тому, вказуючи комусь шлях iстинний, потрiбно потурбуватися про те, щоб вести ближнього до миру, та переконатися, що переданi цiнностi засвоєнi ним спокiйно i не хворобливо, а не вiдкидаються ним як щось насильницьке.
Дана барайта чiтко вiдображає цiлком обґрунтоване уявлення про те, що означає вiнець Тори. Це поняття не обмежується набутою мудрiстю, воно включає в себе належне ставлення до знань, до самого себе, до свого становища у життi, до iнших людей. Той, хто увiнчаний вiнцем Тори, поєднав у собi якостi, перерахованi у цiй барайтi, особистiсть, яка як в особистому, так i в суспiльних аспектах виявляє краще у собi i в iнших. Це цiлiсна особистiсть [10].
"Люби ближнього свого, як самого себе" (Ваiкра, 19:18). Золоте правило iудаїзму. бiльшiсть людей не знає, або ж не розумiє, що правило, яке виражає максимальну вимогу до морального рiвня людини i котре закарбувалося у мiзках правителiв та їхнiх пiдданцiв, поклавши край варварству i рабству, прийшло до народiв свiту з iудаїзму. Джон Стюарт Мiль - людина, яку прийнято вважати одним iз найвеличнiших мислителiв, висловив подив, коли дiзнався, що цей принцип записаний у Торi. Задовго до виникнення християнства єврейськi мислителi i фiлософи розглядали це правило як головну вимогу закону Тори, вказуючи, що воно лежить в основi всiх заповiдей, що визначають обов"язки людини стосовно Всевишнього. Про цей вiрш iз книги Ваiкра говорили як про основу моралi, безпосередньо цитуючи його, посилаючись на нього або перефразовуючи використовували для пояснення того, як повиннi будуватися вiдносини мiж людьми у тiй чи iнший ситуацiї. Раббi Акiва, найвiдомiший мудрець, керiвник поколiння, яке виросло пiсля зруйнування Храму, сказав: "Люби ближнього свого, як самого себе, - це найбiльш загальне правило Тори".
У трактатi Авот (3:14) раббi Акiва, розвиваючи цю думку як доказ того, що любов до людини - основоположний принцип, посилається на перший вiрш десятої глави книги Брейшит : "За образом Бога створив Вiн людину" - "Любить (Всевишнiй) людину, тому що створена вона за образом [Бога]". Особлива любов виявлена до неї тим, що створена вона за образом [Бога]. Отже, раббi Акiва пояснює, що любов до людини - дiйсно найбiльш загальне правило Тори, оскiльки вона не тiльки лежить в основi всiх заповiдей, що визначають взаємовiдносини мiж людьми, але без її виконання неможливе виконання заповiдi любовi до Всевишнього i всiх iнших заповiдей, що визначають обов"язки людини перед Творцем. Бен Азай, сучасник i послiдовник раббi Акiви, говорить, що завжди слiд пам"ятати слова великого вчителя всiх поколiнь, який надав практичного змiсту вiршу Тори "За образом Бога створив Вiн людину", i не дозволяв собi принижувати та ображати свого ближнього: "Не ображай нiкого з людей".
Розглянемо вiдношення мiж особистим i суспiльним з позицiї iудаїзму.
"Тому, хто прокладає шлях, - я покажу спасiння Боже" (Тегiлiм, 50:23). Тут мається на увазi той, хто запалює на вулицi свiтильники, щоб перехожим було свiтло, тому що сказав рабi Шимон Бен Лакiв: "Шауль удостоївся царської влади тiльки тому, що дiд його запалював свiтильники на вулицi". Кажуть, що вiд його будинку до синагоги шлях вiв через темнi провулки, i вiн запалював там свiтильники, щоб перехожим було свiтло (Ваiкра раба, 91).
Думай не тiльки про себе.
Будинок людини i його подвiр"я - це особисте володiння, що неподiльно належить йому i вона може робити з ним, що їй заманеться. Однак вона не повинна спричинити нiяко шкоди своїм сусiдам i тим, хто проходить повз її володiння. Про це мудрецi нашi говорили так: "Звiдки ми знаємо, що не можна вдома тримати злого собаку i не можна ставити у будинку хисткi схiдцi". Тому що сказала Тора: "Не будь причиною кровопролиття у будинку твоєму". (Бава Кама, 15-б).
Зазвичай своїм гавканням i навiть самим своїм виглядом злий собака наганяє страх на сторонню людину, i у вагiтної жiнки, яка йде поблизу, може трапитися викидень... Тримати у себе злого собаку можна тiльки у тому випадку, якщо людина потребує його як сторожа, i тодi вона зобов"язана вжити всi необхiднi заходи, щоб вiн нiкому не завдавав шкоди. I ще сказали мудрецi: "Кожний, хто тримає у будинку злого собаку, подiбний до того, хто тримає у своєму будинку свиню".
"Не можна ставити хистку драбину у себе на подвiр"ї: раптом хтось стороннiй прийде i. не знаючи про небезпеку, почне пiднiматися цiєю драбиною i завдасть собi шкоди. Крiм того, людина зобов"язана бути обережною i не допускати, щоб з її будинку на вулицю йшов дим або поганий запах, а також не повиннi чутися голоснi звуки. У тому числi спiви i музика в той час, коли люди сплять".
I так само не можна нiчого такого робити у себе на подвiр"ї, що може викликати вiдразу у тих, хто проходить поблизу.
Не можна викидати вiдходи на вулицю, пiд ноги перехожих, тому що кожна людина зобов"язана слiдкувати за чистотою у громадських мiсцях i знешкоджувати все, що може завадити iншим так само, як вона турбується про це у своєму власному володiннi.
Казали нашi мудрецi: "За колишнiх часiв люди заривали колючки та бите скло посеред своїх полiв, роблячи яму глибиною у три долонi, щоб це не затримувало плуг (тому що самому собi людина також не має права шкодити), щоб плуг не винiс їх на поверхню землi i не поранилися об них люди, якi проходили полем на той час, коли врожай зiбраний" (Бава Кама, 30-а).
I ще казали мудрецi нашi:
"Коли людина прибирає камiння зi своєї дiлянки, вона не повинна звалювати його у мiсцях громадського користування. Одного разу трапилось так, що якийсь чоловiк скидав камiння зi своєї дiлянки на мiсце громадського користування, i це побачив один добропорядний чоловiк. Сказав вiн йому: "Ледарю, чому скидаєш ти камiння iз чужої землi на твою землю?!" А той поглузував з нього. Через деякий час господар цiєї дiлянки змушений був продати її i йдучи спiльною дорогою, спiткнувся об те камiння, що сам же туди накидав. Тодi сказав вiн: "Правильно сказав менi той добропорядний чоловiк, чому скидаєш ти камiння iз чужої землi на твою землю?!" (Бава Кама, 50-а).
Той, хто на iнших дивиться iз заздрiстю, навiть свого власного добра, не бачить. Вiн думає тiльки про власний дiм, звiльняє його вiд того, що може завдати йому шкоди, i викидає це на вулицю - землю, яка, як вiн гадає, "не його", чужа. Однак людина добропорядна, котра турбується про iнших, дивиться далi i пильнiше. Турботливо ставлячись до iнших, вона краще бачить i своє власне благо. Її володiння сьогоднi належить їй, а завтра вона продасть його, i вона буде належати iншому; проте громадськi володiння належать їй завжди, i всяка шкода, яка може бути завдана йому, негайно вiдобразиться як на кожнiй окремiй людинi, так i на всiх iнших людях.
Не можна накопичувати великi запаси продовольства, тому що це сприяє зникненню продуктiв iз ринку та пiдвищенню цiн на них. А якщо хтось все таки так робить, то приносить зло всьому суспiльству, i прокляття, посланi на адресу винуватцiв дорожнечi, падають на його голову.
Ця заборона дiє завжди, та в роки засухи чи бiдувань її суворiсть зростає у декiлька разiв, тому що кожен продукт, що внесений у дiм людини понад мiру її потреб все одно, що виривається iз рота тих, хто скрiзь шукає його i не може знайти, i цей скупий спричиняє їм голоднi муки.
Казали нашi мудрецi:
"Накопичувачi продуктiв i тi, хто дає у борг (позичає) пiд вiдсотки, хто вимiряє зменшеною мiркою, хто пiднiмає цiни, - про них говорить Писання: "... Коли мине мiсяць - будемо зерно продавати, i рiк суботнiй - вiдкриємо амбари; мiрку зробити меншою, в шекель - бiльшим, викривляти ваги свої брехливi" [Амос, 8:5]. I сказано: "Поклявся Бог гордiстю Яакова: чи навiки забуду Я їхнi дiла" [Амос, 8:7] (Бава батра, 90-б).
Не пошкоджують продукти та все те вiд чого залежить життя людини (наприклад, вино, масло, борошно), однак приправи та прянощi можна. Про кого тут iде мова? Про того, хто скупляє все це на ринку. Однак накопичувати продукти своєї землi можна... У посушливий рiк не можна запасати навiть мiрку рiжкiв, тому що це сприяє iнфляцiї (Бава батра, 90-б).
Не слiд створювати нiяких перешкод i завад у мiсцях громадського користування, а навпаки берегти суспiльство вiд будь-якої втрати чи збитку, всiляко сприяти суспiльству та суспiльним (громадським) володiнням. Тому необхiдно пiдтримувати своєю працю i капiталом будь-яку справу, якої потребує суспiльство. Потреби всього суспiльства - це потреби кожного окремого його члена. Тому що iншi сьогоднi потребують цього, а ти - нi, а завтра тобi це буде потрiбно, а iншим - нi, i якщо ти не братимеш участi у задоволеннi потреб iнших людей сьогоднi, то завтра вони не прийдуть тобi на допомогу.
Навiть якщо ти твердо впевнений, що нiколи не звернешся до iнших за допомогою, ти зобов"язаний брати участь у вирiшеннi потреб iнших людей, тому що немає жодної людини, яка не отримувала вiд суспiльства якоїсь користi. Навiть якщо твої друзi створюють тобi лише компанiю, без якої було сумно й одиноко жити у цьому мiсцi, - це вже велике благо, яке ти отримуєш вiд суспiльства. Тому, користуючись цим добром, зобов"язаний нести на собi тягар суспiльних потреб i отримаєш за це гарну спадщину в цьому свiтi, i гарну винагороду у свiтi прийдешньому, а також всi твої нащадки. Прикладом цього став цар Шауль, який удостоївся корони тiльки за те, що дiд його робив заради блага всього суспiльства.
Iнколи необхiдно дати можливiсть суспiльству використати майно та приватнi володiння однiєї людини за принципом "цей отримує користь, а той - не зазнає збиткiв" або тому, що так постановили в даному випадку мудрецi:
"... Сказав рав. Йосеф: у цьому випадку навчав Рабi; не має права людина виливати свої запас води, якщо iншi її потребують. Хоча самому йому ця вода не потрiбна, вона потрiбна iншим людям" (Йєвамот, 11-б).
Якщо вже зiбраний урожай з його поля, а вiн не дозволяє нiкому зайти на поле (щоб скоротити собi шлях чи просто отримати задоволення вiд запаху поля), що тодi про нього кажуть? "Яку радiсть це йому приносить, чим люди заважають йому?!" I про нього каже Писання: "Не позбавляй добра того, кому воно належить, якщо є в тебе можливiсть" (Мiшлей, 3:27). Ще цар Шломо постановив, що подорожнiм буде дозволено "йти стежками, що ведуть через поля" (Рамбам, Закони про грошовi збитки, 5).
"Слiд допомагати iншим що є сили, як тiльки можливо. Слiд однаково старатися для бiдного i багатого та позичати всякому, хто потребує позики. давайте подарунки бiдним в мiру можливостей, а iнколи насилайте подарунки i багатим. Ведучи iз кимось справи, будьте гранично чесними. Не будьте суворими через дрiбницi. Намагайтеся давати людям радiсть, а не вимагати її вiд них. Розмовляйте з усiма м"яко. Якщо хтось вас обдурив, - ви його не обдурюйте. Берiть на себе чуже ярмо, але не навалюйте на них свiй тягар. Не сварiться. Зустрiчайте кожного радiстю та посмiшкою, тому що це посилює любов. У стосунках iз людьми думайте про їхнє благо. Коли вони сумнi чи стурбованi, розрадьте їх, навiть якщо вас ця людина дратує. Не кажiть про iнших погано i не слухайте про них погане. Завжди намагайтеся знайти в iнших заслуги. Слiд проявити до всiх повагу, словом i дiлом. Не слiд нi до кого ставитися зверхньо" (Охрот Цадiкiм).
А коли Йегошуа дiлив Країну Iзраїля мiж синами Iзраїля, вiн так обумовив їхнi права на спадщину: вони не будуть скупими один з одним, i кожен окремо з усiм суспiльством, але будуть великодушними один з одним, i кожен окремо буде турбуватися про суспiльне надбання. I кожен, хто сприймає серцем потреби iнших та бере участь у задоволеннi всiх суспiльних потреб, удостоїться узрiти втiху i радiсть усього Iзраїля - незабаром, у нашi днi.
7. Мировая сделка // Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. - СПб: Брокгауз-Ефрон; Москва: Репринт "ТЕРРА", 1991. - Т. 11.
8. Рабинович В.З. Тайны еврейских мудрецов / Под общ. ред. В. Кацмана. - Т. 3. - К.: CN-Столичные новости, 2004.