Мурашкин Михаил Георгиевич : другие произведения.

Святе Письмо

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Святе Письмо - збiрка текстiв "Храма Споконвiчного знання Бога". В цю збiрку входить саме Святе Письмо, як текст який перекладений з пiктографiчного письма, а також тексти якi вiдображають фiлософiю i ритуал Храма. Корисну медитативну практику можна знайти у Святому Письмi рiзних релiгiй. Важливий момент медитативної практики - це засвiдчення своїх спонукань. Святе Письмо має технiку медитативної практики. Тому буде корисно широкому колу читачiв, якi цiкавляться релiгiйною культурою.


  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

СВЯТЕ
ПИСЬМО

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

Днiпро

МОНОЛИТ

2020

   УДК 22:215
   С 24
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   0x08 graphic
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

Усi права захищенi.
Нiяка частина даної книги не може бути вiдтворена
в якої б не було формi без письмового дозволу керiвництва
"Храма Споконвiчного знання Бога".

  

На обкладинцi використано зображення "Никшарум"
(Свiдоцтво про реєстрацiю авторського права на твiр
N 32181)

  
  
  
  
   ISBN 978-617-7369-49-2 No М.Г. Мурашкiн, 2020
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

СВЯТЕ ПИСЬМО

  

0x01 graphic

   "Не мiняй свiй стан.
   Не вбивай живе.
   Засвiдчуй свої спонукання.
  
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде."
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

0x01 graphic

  
  
СВЯТЕ ПИСЬМО: Споконвiчнi знання Бога у свiтi, iншими мовами:
  
   "Do not change your state. Do not kill the life. Evidence your motives. Pass this knowledge to others and the eternal life is to be gained."
  
   "Не меняй своё состояние. Не убивай живое. Свидетельствуй свои побуждения. Передавай эти знания другим и жизнь вечная будет."
  






Пiсенник

***

   Не мiняй свiй стан.
   Не вбивай живе.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.

***

   Не мiняй свiй стан. Ой, Див, Ладо!
   Не вбивай живе. Ой, Жив, Жива, Живий!
   Засвiдчуй свої спонукання. О Бог, Доля, Око!
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде. О Ирiй, О ...!

***

   Не мiняй свiй стан. О ...!
   Не вбивай живе. О ...!
   Засвiдчуй свої спонукання. О ...!
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде. О ...!

***

   Не мiняй свiй природний стан духу, не приймай в себе те, що мiняє цей стан, що бадьорить, або заспокоює.
   Не вбивай життя.
   Засвiдчуй все, засвiдчуй свої спонукання й думки, залишаючись собою, залишаючись в своєму справжньому Я. I ти отримаєш життя вiчне, отримаєш безсмертя.
   Передавай цi знання iншим. I життя вiчне буде.

***

   Не мiняй свiй природний стан духу, не приймай в себе те, що мiняє цей стан, що бадьорить, або заспокоює. Ой, Див, Ладо!
   Не вбивай життя. Ой, Жив, Жива, Живий!
   Засвiдчуй все, засвiдчуй свої спонукання й думки, залишаючись собою, залишаючись в своєму справжньому Я. I ти отримаєш життя вiчне, отримаєш безсмертя. О Бог, Доля, Око!
   Передавай цi знання iншим. I життя вiчне буде. О Ирiй, О ...!

***

   Вiд Дiда:
   Боже. Ти кажеш: "Не мiняй свiй стан". Я не мiняю свiй природний стан Духу, не приймаю в себе те, що мiняє цей стан, що бадьорить, або заспокоює.
   Але, Боже. Я не можу виконати Твiй заповiт досконало.
   Я не п'ю вина, не вживаю речовини, якi можуть змiнити мiй стан. Але стан може змiнити забруднене повiтря, забруднена вода. Мiй стан може змiнити нервова напруга. Я старанно, як тiльки можна, намагаюсь не мiняти свiй стан.
   Якщо я буду мiняти свiй стан i вживати те, що порушує рiвновагу, то порушиться засвiдчення моїх спонукань.
   Вживання того, що порушує рiвновагу, порушує i засвiдчення.
   Ой, Див, Ладо!
   Ой, Див, Ладо!
   Боже. Ти кажеш: "Не вбивай живе". Я не вбиваю життя.
   Але, Боже. Я не можу виконати Твiй заповiт досконало. Я не вбиваю людей. Не вбиваю тварин i не вживаю їх. Але рослинна їжа теж жива. I коли я вживаю будь-яку їжу, а отже i рослинну, то вбиваю живе. Якщо я зовсiм не буду їсти, то вб'ю себе як живе.
   Я не їм бiльше, нiж треба, щоб менше вбивати живе.
   Не вбиваю живе, а маю жаль, спiвчуття, вiд чого не порушується засвiдчення.
   Маю жаль, спiвчуття до своїх думок, живу з ними. Жалiсть не порушує засвiдчення. Безжалiснiсть, неспiвчування порушують засвiдчення думок i почуттiв. Безжалiснiсть перериває засвiдчення.
   Ой, Жив, Жива, Живий!
   Ой, Жив, Жива, Живий!
   Боже. Ти кажеш: "Засвiдчуй свої спонукання". Я засвiдчую все, засвiдчую свої спонукання й думки, залишаючись собою, залишаючись в своєму справжньому Я. I я отримаю життя вiчне, отримаю безсмертя. Вiрю в це.
   Спостерiгаю за собою, за своїми думками i почуттями. Пильную. Пильно стежу за спокусами. Споглядаю їх у собi.
   Але, Боже. Я не можу виконати Твiй заповiт досконало. Не можу увесь час засвiдчувати свої спонукання. Вiдволiкаюсь в своїх думках, спокушаюсь. I не засвiдчую свої спонукання.
   Збираюся разом з iншими й поглиблено засвiдчую свої спонукання, очищуюсь вiд усiляких спокус.
   У тишi поглиблено засвiдчую свої спонукання, думки, почуття. Заглиблююсь в себе i зливаюся iз Всесвiтом, з Тобою, Боже. Очищуюсь. З'являється можливiсть пережити Стан Життя Вiчного, Стан Безсмертя. Пiсля земного життя буде життя вiчне, буде безсмертя. Вiрю у вiчне життя в потойбiчному свiтi, в Ирiї.
   О Бог, Доля, Око!
   О Бог, Доля, Око!
   Боже. Ти кажеш: "Передавай знання iншим i життя вiчне буде". Я передаю знання iншим i вiрю, що життя вiчне буде. Передавав знання навiть в Ирiй. Декiлька разiв завмирав, ходив туди, в Ирiй, в теплу сонячну країну, де птахи зимують. Вирiй за морем. Тому я завмер, пiшов за море, пiшов туди, звiдкiля прилiтають ирицi; i понiс iз собою Твої знання, Боже; знання про Тебе, Боже, про Род. Род - це Ти, Боже, це всi люди на Землi; весь людський рiд має в собi Тебе, Боже.
   О Ирiй!
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Не мiняй свiй стан! Боже, це Твiй прояв як Див, Ладо. Прояв як їх рiвновага в менi.
   Боже! I я йду за Тобою. Я не мiняю свiй природний стан Духу, не приймаю в себе те, що мiняє цей стан, що бадьорить, або заспокоює.
   Ой, Див, Ладо!
   Ой, Див, Ладо!
   Боже. Тобою сказано: "Не мiняй свiй стан". До нас це приходить з розумiнням того, щоб не мiняти свiй природний стан Духу, не приймати в себе те, що мiняє цей стан, що бадьорить, або заспокоює. Вiд того ми не п'ємо вина, не вживаємо речовини, якi можуть змiнити наш стан. Але Твiй заповiт, Боже, не можна виконати досконало. Стан може змiнити забруднене повiтря, забруднена вода. Стан може змiнити нервова напруга. Ми стараємося, намагаємось як тiльки можна не мiняти свiй стан.
   Вiримо у вiчне життя в потойбiчному свiтi, в Ирiї.
   Славимо Тебе, Боже!

***

   Не вбивай живе! Боже, це Твiй прояв як Жив, Жива, Живий. I я йду за Тобою, Боже.
   Я не вбиваю життя.
   Жив! Жива!
   Жив! Жива!
   Боже. Тобою сказано: "Не вбивай живе". До нас це приходить з розумiнням того, щоб не вбивати життя. Але це неможливо виконати досконало. Ми не вбиваємо людей i тварин. Дехто з нас навiть не вживає тих тварин м'ясо, не їсть рибу. Але, Боже, Твiй заповiт неможливо виконати досконало. Адже рослинна їжа теж жива. I коли ми вживаємо будь-яку їжу рослинну, то вбиваємо живе. Якщо ми зовсiм не будемо їсти, то ми вб'ємо себе як живе.
   Ми не їмо бiльше, нiж треба, щоб менше вбивати живе.
   Боже. Вiд Тебе звемо Твiй прояв, звемо Живу, звемо Жив, Живе.
   Жив - Живий, Життя.
   Жива - Життя.
   Живець - сила життєдайна. Не вбиваємо цю силу.
   Славимо Тебе, Боже!

***

   Засвiдчуй свої спонукання! Боже, це Твiй прояв як Доля, як Око.
   Я засвiдчую все, засвiдчую свої спонукання й думки, залишаючись собою, залишаючись в своєму справжньому Я. I я отримаю життя вiчне, отримаю безсмертя. Вiрю в це.
   Вiрю в Тебе, Боже.
   Гей, Око Лада, Леле Ладове,
   Гей, Око Ладове, нiч пропадає,
   Бо Око Лада з води виходить.
   Боже. Тобою сказано: "Засвiдчуй свої спонукання". До мене це приходить з розумiнням того, щоб засвiдчувати все, засвiдчувати свої спонукання й думки, залишаючись собою, залишаючись у своєму справжньому Я. I тодi я отримаю життя вiчне, отримаю безсмертя. Але Твою заповiдь, Боже, неможливо виконати досконало. Неможливо людинi увесь час засвiдчувати свої спонукання. Людина вiдволiкається у своїх думках, спокушається. I не засвiдчує свої спонукання. Спокуса робить своє.
   Ми збираємося разом й поглиблено засвiдчуємо свої спонукання, очищуємось вiд усiляких спокус.
   У тишi поглиблено засвiдчуємо свої спонукання, думки, почуття. Заглиблюючись в себе i зливаючись iз Всесвiтом, ми торкаємось Тебе, Боже. Ми очищуємось. У нас з'являється можливiсть пережити Стан Життя Вiчного, Стан Безсмертя. Пiсля земного життя буде життя вiчне, буде безсмертя. Вiримо у вiчне життя в потойбiчному свiтi, в Ирiї.
   Славимо Тебе, Боже!

***

   Передавай знання iншим i життя вiчне буде! Боже, це Твiй прояв як Ирiй. Я передаю знання iншим - i життя вiчне буде.
   Вирiй - це тепла країна, сонячна країна.
   Боже. Тобою сказано: "Передавай знання iншим i життя вiчне буде". До нас це приходить з розумiнням того, щоб передавати цi знання навiть в Ирiй.
   Для нас Ирiй - це тепла сонячна країна, де птахи зимують, де люди живуть пiсля смертi.
   Вирiй за морем. Тому дехто з нас пiшов за море, пiшов туди, звiдкiля прилiтають ирицi; i понiс iз собою Твої знання, Боже; знання про Тебе, Боже, про Род понесли туди. Род - це Ти, Боже, це всi люди на Землi; весь людський рiд має в собi Тебе, Боже. Род - єдиний Бог у небесах, в глибинах наших небес. Род - є сам Бог. Род - Бог Життя, Долi, володар Вирiю, батько Бiлобога i Чорнобога. Род - ПершоБог, ВсеБог, Всевiдо, Вишнiй.
   Славимо Тебе, Боже!

***

   Боже! Ти Див, Дивлення в себе. Вiд того може бути Стан Живи, Життя Вiчного. А це - запорука можливостi насправдi мати Життя Вiчне.
   Коли є Див, Дивлення в себе, то вiдкривається ясне сонячне небо в глибинах душi, вiдкривається Ирiй зi всiєю своєю райською могутнiстю; наче Тур.
   Тур i я - одне. I тодi завмираєш, зливаючись iз Всесвiтом. А вiд того Ладо сама приходить.
   Ой, Див, Ладо! Їх рiвновага - запорука Життя Вiчного.
   Ой, Див, Ладо!
   Славимо Тебе, Боже!

***

   Боже. Кричу в своїх спiвах усiм людям, усьому Роду людському:
   Не вбивай живе.
   Ой, Див, Ладо, не вбивай, не вбивай.
   Ой, Див, Жива, не вбивай, не вбивай.
   Не вбивай життя.
   Жив, Живий. Ти життя.
   Славимо Тебе, Боже, Жив!

***

   Боже. Молю у своїх спiвах усiх людей, увесь Рiд людський:
   Не мiняй свiй стан,
   Ой, Див, Див та Ладо,
   Не мiняй, не мiняй.
   Ой, Див, Див та Ладо,
   Рiвновагу не втрачай.
   Кажу кожному: "Не мiняй свiй природний стан духу, не приймай в себе те, що мiняє цей стан, що бадьорить, або заспокоює".
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Не мiняй свiй стан; i не вживай те, що порушить рiвновагу Вогню i Води в тобi. У рiвновазi Див i Ладо.
   Не вбивай живе; не зменшуй живого. Росте Жива.
   Засвiдчуй свої спонукання, споглядаючи спокуси. Будь Дивом у своєму Дивленнi. Зроняй сльозу, як зроняє Всевидяче Око. Споглядай спонукання i спокуси, як споглядає Сокiл. I душа, як двiйник твiй, стане Долею, зiллється з Богом. Бог - Доля.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде. Йди в теплу, сонячну країну, розповсюджуючи знання Бога. Вирiй - тепла, сонячна країна. Там життя вiчне. Вирiй в тобi, в твоїх глибинах. Засвiдчуй i споглядай в собi Ирiй.
   Боже! Все це я кажу кожному, щоб кожен з Роду засвiдчував i споглядав свої глибини. На таке очищене мiсце приходиш Ти, Боже. Род - Бог.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Славте Бога! Схвалюй, душе моя, Бога!
   Буду схвалювати Бога, поки я живий, спiвати Богу моєму, поки я iсную. Буду спiвати його проявам. То Око, Доля, Жива, Ладо, Див. Нема надiї на сильних цього свiту, на людей, якi заблукали у самих собi. Але вийде Дух Божий i повернеться до Всесвiту, i в той час зникнуть усi хибнi думки. Щасливий той, кому Бог вiдкриється i буде поряд.

***

   Боже! Збав мене, Боже, вiд думки змiнити свiй стан, вжити те, що мiняє мiй стан. Те вiдхиляє мене вiд рiвноваги Дива i Лади, Вогню i Води.
   Збав мене, Боже, вiд думки вбити щось живе, як це не породить бiльше живого. Адже росте Жива.
   Збав мене, Боже, вiдволiкатися, спокушатися i не засвiдчувати свої спонукання, думки, почуття, не пильнувати за собою, не споглядати себе, не пробуджувати в собi Тебе, Боже, Долю, Всевидяче Око.

***

   Боже!
   Я, як твiй ясен Сокiл, на святеє небо, на Чорне море споглядаю.
   Що на святому небi, на Чорному морi негаразд починає.
   Я, як твiй ясен Сокiл, в свої глибини споглядаю
   Засвiдчуючи спонукання. Життя вiд того вiчне маю.
   Боже!
   Маю надiю, маю надiю на можливостi, на можливостi життя вiчного. А це вже добро. Добро вiд Тебе, Боже. Славлю Тебе!
  

***

   Боже. Ти Всевидяче Око. Ти Доля. Ти вiдкрився менi, Боже. Ти, як двiйник, поруч зi мною. Чи пiднiмусь я до неба - Ти там. Ляжу я в могилу - i там Ти. Понесусь я на крилах, наче Сокiл, перенесусь я через море - i там Ти поруч, i ведеш мене до життя вiчного, не даючи менi мiняти свiй стан i вживати вино, не даючи вбивати живе, якщо це не дає бiльше живого, а даючи можливiсть поглиблено засвiдчувати свої спонукання, думи, почуття, пильнуючи за собою, споглядаючи себе, вiд чого Ти, Боже, встаєш в менi, стаєш поруч бiля мене, як двiйник моєї душi. Цей двiйник у менi стає одним з тобою, Боже.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Я в дорозi чи я вiдпочиваю пiд деревом - Ти навколо мене. Десь в глибинах моєї душi Ти спiваєш:
   Не мiняй свiй стан. Ой, Див, Ладо!
   Не вбивай живе. Ой, Жив, Жива!
   Засвiдчуй свої спонукання. Ой, Бог, Доля, Око!
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде. Ой, Ирiй, Вирiй!
   Як менi спiвати Бога, коли вживав те, що змiнює мiй стан, порушуючи рiвновагу Дива i Лади?
   Як менi спiвати Бога, коли вбивав живе, зменшуючи живе, вбиваючи Живу?
   Як менi спiвати Бога, коли я не засвiдчував, не спостерiгав, не споглядав, не пильнував спокуси? Не породжував Тебе бiля себе, Боже, не породжував Долю, Око.
   Прости мене, Боже.
   Тягнуся до Тебе.

***

   Боже. Знаю. Щасливi тi, чий шлях без хиби, тi, хто йде знанням Бога: хто не вживає те, що мiняє стан, хто не вбиває живе, породжуючи бiльше живого, хто засвiдчує свої спонукання, не вiдволiкаючись, не спокушаючись на непотрiбне, хто передає знання Бога iншим задля життя вiчного.
   Щасливi тi. То Щастя Бога. То Доля Щастя, яка вiд Бога.

***

   Боже. Ти Ирiй. Ти його породив. Ти розкриваєшся в нас сонячним сяйвом, райським простором теплої сяючої країни, розкриваєшся Ирiєм.
   Дехто з нас пiшов у ту сонячну, теплу країну, вiдкiля прилiтають птахи, прилiтають ирицi.
   Пташки повертаються з Вирiю. Ми так i спiваємо:
   Ой ти, соловейку, ти раннiй пташку,
   Ой чого так рано iз вир'їчка вийшов?
   Iншi пiдспiвують:
   Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав.
   Але сонячне сяйво теплої країни i в глибинах душi нашого Всесвiту, коли ми маємо прояв Бога. Ти в нас сонячним сяйвом, Боже.
   Славимо тебе!
   Боже. Ми передаємо твоє знання всюди. Дехто з нас пiшов його передати в Ирiй, в Тепличчину, вiдкiля повертаються пташки, ирицi.
   Пташки повертаються з Вирiю, Ирiю...
   Ой ти, соловейку, ти раннiй пташку,
   Ой чого так рано iз вир'їчка вийшов?
   Боже. Ти кажеш: "Передавай знання iншим i життя вiчне буде". Заради цього вiчного життя дехто з нас пiшов В Ирiй, В Тепличчину передавати Твої знання.
   Ирiй в нас, в наших глибинах душi - сонячним сяйвом.
   Славимо тебе, Боже!
   В наших глибинах душi - тепла країна гарячого життєдайного сонця. В наших глибинах - потойбiчний свiт i вiра в невмирущiсть.
   То вiд Тебе, Боже.

***

   Боже. Вiд Тебе згори: "Засвiдчуй свої спонукання". Через це ми стаємо Всесвiтом.
   Боже. Вiд Тебе Доля, частина, та частина, яка зветься Щастям.
   Боже. Ти вiдкриваєшся в моїх глибинах, коли я засвiдчую свої спонукання, думки, почуття; коли я споглядаю свої спокуси, пильную за собою. Тодi ти поруч, Боже. Тодi душа моя як двiйник, а потiм: Ти є я.
   Бог! Бог - Доля, Душа.
   Бог! Доля - Душа.
   Бог! Бог - Душа.
   Бог! Бог - Дух.
   Бог є Дух!
   Ти поруч, Боже. Допомагаєш. I я не спокушаюсь. I я нi за ким не йду.
   Не спокушаюсь.
   Кричу всiм на свiтi: "Засвiдчуй все, засвiдчуй свої спонукання й думки, залишаючись собою, залишаючись в своєму справжньому Я. I ти отримаєш Життя Вiчне, отримаєш Безсмертя".
   Слава Тобi, Боже!

***

   Славте Бога!
   Слав, душе моя, Всевидяче Око. Буду славити Бога, поки я живий, поки рухаюсь, поки iсную. Нi на кого нема надiї.
   Пробуджую в собi Око - i зникають хибнi думки.
   Нема хибних думок - i настає Щастя, для тих, хто має надiю на спасiння.
   Око творить iстинне, руйнуючи хибне.
   Око вiдкриває очi.
   Тiльки засвiдчуй свої спонукання, спостерiгай себе, пильно стеж за своїми спокусами. Споглядай їх. Будь стороннiм спостерiгачем. Як той Сокiл, споглядай.
   Боже. Ти - спасiння.
   Славлю Бога!

***

   Бог пробуджує у вас свої прояви; пробуджує Дива, Ладу, Живу.
   Обожнюйте Бога, адже вiн пiдштовхує вас не вживати те, що змiнить ваш стан i порушить рiвновагу Дива й Ладу, Вогню i Води у вас. Нерiвновага порушує засвiдчення нами думок i почуттiв наших.
   Бог пiдштовхує вас не вбивати живе, мати жаль i спiвчуття, пробуджуючи у ваших глибинах Живу, Ладу, життєву силу. Безжалiснiсть порушує засвiдчення нами думок i почуттiв наших.
   Бог пiдштовхує вас засвiдчувати свої спонукання, думки i почуття, пильнувати за собою вiдкриваючи його прояви у вас, Всевидяче Око у вас, Долю, Душу, Дух, Двiйника у вас, Сварога, Дажбога.
   Засвiдчуйте. Це веде до Бога, до Життя Вiчного.
   Бог пiдштовхує вас йти до Вирiю, йти в теплу, сонячну країну, яка у ваших глибинах. Вiдкривайте її. I йдiть туди. Там Рай, Щастя, там сам Бог. Вiдкрийте його в своїх глибинах.

***

   Славте Бога з вершини свого Духа.
   Славте Бога i всi його прояви: Див i Ладу - його Вогонь i Воду; Живу, Ладу - його життєдайну силу; славте Його Вирiй - Його сонячну, теплу країну.
   Славте Його Небесний Вогонь i Воду, Його Див i Ладу.
   Славте Його Живу.
   Славте Його Вирiй.
   Хай усi славять Бога. Адже Вiн пiдштовхує засвiдчувати свої спонукання, спостерiгати, споглядати i пильнувати за собою задля Життя Вiчного.
   Славимо Його!

***

   Славте Бога. Славте iм'я Бога, Всевидяче Око. Славте Око. Бо воно є добро. Вiд Нього - добро. Будемо засвiдчувати свої спонукання, думки, почуття. Будемо спостерiгати їх. I вiд того Бог може вiдкритися; може бути добро в життi.
   Славимо Око!

***

   Боже! Ти - Око. Ти зронило сльозу. Зi сльози почалося все, усi свiти. I почався шлях до Життя Вiчного.
   Вклоняюсь Тобi, Боже!
   Славлю Тебе, Боже!
   Вранцi, засвiдчуючи свої спонукання, думки, почуття, я, як Ти, Боже, зронив сльозу. З цього в менi почали народжуватись свiти. Почалась боротьба за Життя Вiчне.
   Боже, Ти - дороговказ!
   Вклоняюсь Тобi, Боже!
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже! Всевидяче Око! Ти зронило сльозу, кришталево чисту. З неї почалися усi свiти.
   Боже. Я, як Ти, в тишi рано-вранцi, засвiдчуючи свої спонукання, думки, почуття, зронив сльозу. З неї почався мiй свiт, боротьба за Життя Вiчне.
   Боже, Ти вказав менi шлях.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Коли сонце угорi, над головою, ми збираємось у Храмi, у тишi, i поглиблено засвiдчуємо свої спонукання, думки, почуття. Спостерiгаємо i пильнуємо себе. Споглядаємо себе.
   Боже! Око! Ми, як Ти, зроняємо сльозу i пробуджуємо в собi свiти до Життя Вiчного.
   Боже, Ти - наш дороговказ!
   Славимо Тебе, Боже!

***

   Око. Всевидяче Око. Ти зронило сльозу кришталево чисту. Ми тут всi у Храмi зроняємо сльозу, очищуємось в надiї, що наша сльоза також кришталево чиста, що з неї буде шлях до Життя Вiчного.
   У тишi, поглиблено засвiдчуючи свої спонукання, думки й почуття, ми зроняємо сльозу, як Ти, Око. Вiримо, що з цього починається свiт Життя Вiчного.
   Славимо Тебе, Всевидяче Око!
  

***

   Око. Всевидяче Око. Ми зроняємо сльозу. Спиняємось, завмираємо, засвiдчуючи в собi глибини Всесвiту.
   Спиняємось.
   Завмираємо.
   Поворушивши ногою чи рукою, смiємося у своїх глибинах. Вiд того всього стає смiшно.
   Усмiхаємося.
   Ми - Всесвiт. В наших глибинах Всесвiт. Зронена сльоза породила Всесвiт.
   Око. Ти породило погляд Сокола, Сокола споглядаючого.
   Славимо Тебе!

***

   Дякувати буду Тобi, Око, всiм серцем своїм, перед усiлякими силами, якi бiля мене. Буду спiвати тобi, Око. Поклонюся в бiк Храму святостi Твоєї, Око, Боже. Буду дякувати тобi за милосердя Твоє, за iстину, яка вiдкрилася в менi вiд Тебе.
   Око. Боже. Ти влив у душу мою бадьорiсть.
   Боже. Дякувати тобi будуть усi люди на землi, всi, у кого влада. Бо велика слава Твоя, Боже. Бо Ти високо, а все - внизу. Все низько бачиться. Все, що нижче, нищиться. Вiд того, Боже, менi даються життєвi сили. Ти вiдкриваєш Ладу, Живу. Це спасає мене. Милосердя Твоє, Боже, у вiках!
   Славимо Тебе, Боже!

***

   Боже! Ти бачиш у менi, як я сiдаю, як встаю, бачиш все це здалеку. Чи йду я в дорозi; чи опочиваю пiд деревом, Ти - бiля мене. Охоплюєш мене. Охоронець. Охоронець вiд усiляких спокус.
   Славлю Тебе!

***

   Молодий пане, Бог тебе кличе,
   Святий вечiр!
   Бог тебе кличе, три долi дає.
   Так ми спiваємо про Тебе, Боже, i про тi долi, якi Ти даєш.
   А даєш Ти, Боже, тi долi багатства, якi ховають недолiки нашi, приховуючи всi нашi вади i хиби.
   I ми стаємо Тобою, Боже, стаємо такi самi досконалi, як Ти, Безсмертнi.
   Славимо Тебе, Боже!

***

   А ми просо сiяли, сiяли,
   Ой, Див, Ладо, сiяли, сiяли.
   Так ми спiваємо про Тебе, Боже, про Твої прояви як Див i Ладо, про їх рiвновагу, тому що ми не вживаємо все те, що може порушити рiвновагу, що може змiнити наш стан. Не вживаємо те, що бадьорить, або заспокоює нас.
   Ми не вживаємо вино i залишаємось у своїй сутностi задля життя вiчного, щоб нас прийняло те життя вiчне.
   Вiд того бо нам i вiдкривається життя вiчне.
   Вiримо в Тебе, Боже, йдемо за Тобою.
   Ой, Див, Ладо!
   Ой, Див, Ладо!
   Коли мiняєш свiй стан, то засвiдчення порушується i припиняється.
   Ой, Див, Ладо!
   Ой, Див, Ладо!

***

   Iшла Маруся на посад,
   Стрiчав її Господь сам,
   З долею щасливою,
   З доброю годиною.
   На всiлякi лади спiваємо, приймаючи всiлякого Бога, бо Вiн Один, Єдиний.
   Iшла Маруся на посад,
   Стрiчає її Господь сам;
   То ж не Господь сам - Пречиста, -
   Iз долею щасливою,
   Iз доброю годиною.
   I спiваємо ми так на усiлякi лади.
   Доля щаслива i добра година через Живу, через той прояв Твiй, Боже, який зветься Жива.
   Доля щаслива i добра година, коли не вбиваєш живе, коли ростиш, вирощуєш те живе.
   Славимо Тебе, Боже!
   Ти даєш долю щасливу.
   Ти даєш добру годину.
   Прояв Твiй - Жива.
   Не треба навiть вбивати свої хибнi спонукання, думки i почуття. Треба засвiдчувати їх, спостерiгати i споглядати їх, пильнувати за ними. Хай собi йдуть в твоїй головi. Але ти не йдеш за ними, а робиш свою Божу справу.
   Ой, Жив, Жива, Живий!
   Ой, Жив, Жива, Живий!
   Коли вбиваєш живе, то засвiдчення порушується i припиняється.
   Ой, Жив, Жива, Живий!
   Ой, Жив, Жива, Живий!

***

   Гей, Око Лада, Леле Ладове,
   Гей, Око Ладове, нiч пропадає,
   Бо Око Лада з води виходить,
   Ладове свято нам приносить.
   Гей, Ладо! А ти, Перуне,
   Отче над Ладом, гей, Перуне,
   Дай дочекати, Ладе, Купала.
   Так ми спiваємо про Тебе, Боже, про Твоє Око; про те Око, що зроняє сльозу i породжує свiти. Сльоза очищає.
   Ми засвiдчуємо свої спонукання, думки i почуття, спостерiгаємо i споглядаємо їх, пильнуємо за ними, поки сльоза не покотиться по нашiй щоцi. Сльоза очищає.
   Ми не йдемо за ними, за тими своїми спонуканнями, думками, почуттями. Ми їх свiдчимо, ми їх спостерiгаємо, ми їх споглядаємо, пильнуємо за ними i стаємо досконалими, як Ти, Боже, як Твоє Око, що зроняє сльозу i породжує свiти.

***

   Ой ти, соловейку, ти раннiй пташку,
   Ой чого так рано iз вир'їчка вийшов?
   - Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав.
   Так спiваємо ми про Тебе, Боже, про Ирiй, про Дажбога, як Твої прояви.
   Ми передали Твої знання, Боже, в той Ирiй, в тi теплi сонячнi країни, де цi знання розповсюдились i ствердились задля життя вiчного.
   Ирiй - це та тепла, сонячна країна, в якiй розповсюджене i стверджене Споконвiчне знання Бога задля безсмертя.
   Славимо Тебе, Боже! Славимо Твої вiчнi знання, вiчнi заповiти!
   О Ирiй! О Божий прояв!
   О Ирiй! О Божий прояв!

***

   Боже. Ти кажеш: "Не вбивай живе". Я так i роблю. Але, захищаючись, я вбиваю паразитiв. Я не вважаю їх живим. I я, захищаючи себе i тих, хто зi мною, їх просто знищую. Вони скорочують життя. Вони висмоктують з мене кров i скорочують моє життя. Вони зменшують життя взагалi.
   Я виконую Твiй заповiт, Боже. Вбиваю паразитiв. Вiд того життя взагалi квiтне. Це моя любов, Боже. Але я не вбиваю свої спонукання, думки i почуття, якi вiдсторонюють мене вiд Тебе, Боже. Я їх просто засвiдчую, спостерiгаю, споглядаю, пильную. I не йду за ними. Я йду за Тобою, Боже.
   Я йду за Твоїми проявами, Боже.
   Див, Ладо, Жив, Жива, Доля, Око, Дажбог, Перун, Купала, Ирiй. Все це Твої прояви, Боже. Йду за ними.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Людей-паразитiв вбиваю словом, Твоїм словом, Боже.
   Минуле i майбутнє у мене тiльки мить. Є Ти, Боже, в дiйсностi.
   Славлю Тебе, Боже!
   Славлю Твої прояви, Боже! Див, Ладо, Жив, Жива, Доля, Око, Дажбог, Перун, Купала, Ирiй - це Твої прояви, Боже. Славлю їх. Вишнiй, Вiшну, Брахман, Ахурамазда, Будда, Дао, Єлохiм, Iєгова, Отець Небесний, Аллах, Сварог, Бiлобог, Чорнобог, Стрибог. Все це Твої прояви, Боже. Славлю їх!

***

   Боже. Як би Тебе не назвали, то буде не зовсiм так. Ти неназваний.
   Боже. Ти - Вищий, вище усiлякого розумiння, ширше усiлякого розумiння.
   Ти - Вишнiй, Всевишнiй.
   Славлю Тебе!

***

   Бог. Тебе так звуть. Ти - в менi. Ти - в нас. I Тебе я не можу нiяк назвати. Бо Ти вище за усi назви.
   Боже. Як Тебе тiльки не називають люди. I Бiг. I Бга. I Бхага. Але Ти вище, нiж якась назва. Ти Вищий. Хоча i ця назва не для Тебе. Бо Ти є все в нас.
   Ти i Вищий i Вишнiй. I Ти поза всiм цим.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Твоя назва: ВсеБог, Всевiдо, Вишнiй, Всевишнiй. Людина у назвi хоче вiдбити Тебе в дiйсностi. Але Ти вище цього. Ти в глибинах. В глибинах мого духу. Я можу торкнутись Тебе, коли засвiдчую свої спонукання, свої думки, почуття, засвiдчую свiт. I народжуюсь до щастя, до багатства, яке ховає недолiки i розгортає досконалiсть.
   Славлю Тебе, Боже! Ти - досконалiсть.

***

   О Бог! Ти ПершоБог, ВсеБог, Всевiдо, Вишнiй, Всевишнiй. Зi своїх глибин Ти бачиш добро i зло, бачиш боротьбу БiлоБога i ЧорноБога. Ти бачиш, як Сварог пильнує, щоб ЧорноБог не здолав БiлоБога, щоб була надiя на життя вiчне у людей, життя без смертi, без страху.
   О Бог! Ти ПершоБог, ВсеБог, Всевiдо, Вишнiй, Всевишнiй. Дай нам Долю багатства, щоб сховались недолiки i розквiтла досконалiсть. Дай нам Долю щастя, стан без смертi, без страху. Щоб i у нас була можливiсть на життя вiчне.
   Славимо Тебе!

***

   О Бог! Ти ВсеБог, Всевiдо, Вишнiй, Всевишнiй. Щиро вiримо у вiчне життя, у вiчне життя у всякому свiтi; i в цьому свiтi й у потойбiчному свiтi; у всякому свiтi.
   Знаємо, що Ти даєш Долю, Долю багатства, коли ховаються недолiки i розгортається досконалiсть, даєш Долю щастя, даєш стан безсмертя, стан без страху. Тому ми збираємось разом i поглиблено засвiдчуємо свої спонукання, свої думки i почуття, засвiдчуємо свiт. I це для того, щоб мати хоча б щось подiбне до того, що даєш Ти, Боже, невпiзнаний.
   Славимо Тебе!

***

   Боже. Ти божество долi, щастя. Ти i БiлоБог, i ЧорноБог, i СтриБог, i ДажБог. Це все твої прояви.
   Ти все в моїх глибинах, вiдкiля розквiтає Всесвiт, коли я дивлюсь, коли дивлення моє над думками i почуттями, над моїми спонуканнями.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Славлю Тебе! I нiчого вiд Тебе не прошу. Бо коли Ти в менi розквiтаєш, то стаю я Всесвiтом, всемогутньою силою. Стаю єдиним з Тобою. Ти те багатство, яке ховає недолiки. I тодi я досконалий, як Ти.
   Боже, славлю Тебе!

***

   Боже. Ти Див, Дивування, Дивлення.
   Ти кажеш: "Засвiдчуй свої спонукання".
   Я засвiдчую свої спонукання.
   Ми всi засвiдчуємо свої спонукання.
   А Дивлення вiдкриває шлях до Тебе, до Життя Вiчного, до життя без смертi.
   Славимо Тебе!
   Ми кажемо кожному: "Засвiдчуй все, весь свiт, засвiдчуй свої спонукання й думки, залишаючись собою, залишаючись у своєму справжньому Я. I ти отримаєш життя вiчне, отримаєш безсмертя".
   Але ми не можемо самi увесь свiй час засвiдчувати, займатися Дивленням. Ми спокушаємось. Спокуса iнодi бере нас.
   Боже, Див. Збери нас разом, щоб ми могли хоч одну годину поглиблено засвiдчувати, поглиблено зайнятися Дивленням. Одну годину, коли сонце угорi.
   Збери нас. Спаси нас.

***

   Боже. Тобi належить моя сутнiсть. Адже Ти засновник безмежностi в глибинах мого духа.
   Хто може пiднятися на гору Бога?
   Хто може стояти на Вищому?
   Той, у кого руки чистi i серце не проти життя.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Якщо я буду йти по пустелi смертi, то нiяк все одно не убоюсь нi зла, нi смертi. Адже, Боже, Ти зi мною, поруч. Твої основи - як зернятко в моїх глибинах, заспокоюють мене, дають тишу. Цю тишу я пiдтримую, не вживаючи нiчого, що порушить в менi рiвновагу, рiвновагу мiж Вогняним i Водяним, мiж Дивом i Ладою. I вiд того не припиняю засвiдчення своїх спонукань. Цю тишу я пiдтримую жалiстю i спiвчуттям до живого, пробуджуючи в собi Жива. Вiд того не припиняю засвiдчувати свої спонукання.
   Тиша в моїй душi вiд Тебе, Боже.
   Славлю Тебе!

***

   О Боже! Ти даєш Долю багатства. Ти сам є Доля багатства, багатства, яке ховає недолiки, даруючи досконалiсть, даруючи стан без усiлякого страху.
   Боже. Ти даєш Долю щастя. Ти сам є Доля щастя. Ти занурюєш людину в це щастя як стан Життя Вiчного, як стан Безсмертя.
   Славимо Тебе, Боже!

***

   Боже. Ти в моїх глибинах розгортаєшся Всесвiтом. Ти Один Єдиний, та Доля багатства, яка ховає мої недолiки i розгортає досконалiсть, та Доля щастя, яка зветься життя вiчне, життя без смертi, без страху.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже, Всевидяче Око. Було засвiдчення спонукань, думок, почуттiв, засвiдчення свiту. I Ти зронило сльозу. Вiд сльози зродився Свiт, Новий Свiт, зродилися Свiти.
   Боже, Всевидяче Око. Ти кажеш: "Засвiдчуй свої спонукання".
   Я засвiдчую свої спонукання. Ми всi засвiдчуємо свої спонукання. У нас у всiх сльози течуть по щоках. Ми близькi до Долi Твого багатства, яке ховає недолiки i дає досконалiсть. Ми близькi до Долi Твого щастя, до стану Життя Вiчного, до Безсмертя.
   Нам буде Життя Вiчне, коли ми помрем. Ми вiримо в це. I це - наше спасiння.
   Боже, Всевидяче Око. Посилай нам сльози.
   Славимо Тебе!

***

   Боже, Всевидяче Око. У мене зiр гострий, як у Першоптаха, як у Сокола.
   Боже, Всевидяче Око. Нема сльози. Дай сльозу. Дай вiдродитися в Долю Твого багатства i щастя. Дай вiдчути Життя Вiчне. Вiдчути Безсмертя.
   Дай Долю багатства, що сховає недолiки, вiдродить досконалiсть, Твою досконалiсть, Боже. Дай вiдродитися в Долi Твого багатства.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Ти Око, Всевидяче Око. Ми зроняємо сльозу, спиняємось, завмираємо, засвiдчуючи в собi глибини Всесвiту.
   Спиняємось...
   Завмираємо...
   Поворушивши ногою чи рукою, усмiхаємось у своїх глибинах. Вiд того всього стає смiшно.
   Усмiхаємося.
   Ми - Всесвiт. В наших глибинах Всесвiт.
   Зронена сльоза породила Всесвiт.
   Око. Всевидяче Око. Ти породило погляд Сокола.
   Славимо Тебе!

***

   Боже. Ти Око, Всевидяче Око. Ти зронило сльозу кришталево чисту.
   Ми тут у Храмi зроняємо сльозу, очищуємось в надiї, що наша сльоза також кришталево чиста, що з неї буде шлях до Життя Вiчного.
   У тишi поглиблено засвiдчуючи свої спонукання, думки i почуття, засвiдчуючи свiт, ми зроняємо сльозу, як Ти, Око.
   Вiримо, що з цього починається свiт Життя Вiчного.
   Славимо Тебе, Боже, Всевидяче Око!

***

   Боже. Коли сонце угорi, над головою, ми збираємося у Храмi, в тишi й поглиблено засвiдчуємо свої спонукання, думки, почуття, засвiдчуємо свiт.
   Боже. Ти Око, Всевидяче Око. Ми, як Ти, зроняємо сльозу i пробуджуємо у собi свiти, йдучи до Життя Вiчного.
   Боже. Ти - наш дороговказ.
   Славимо Тебе!

***

   Боже. Ти Око, Всевидяче Око. Ти зронило сльозу кришталево чисту. З неї почались усi Свiти.
   Боже. Я, як Ти, засвiдчуючи свої спонукання, думки i почуття, засвiдчуючи свiт, зронив сльозу. З неї почався мiй свiт, боротьба за життя вiчне.
   Боже, Ти вказав менi шлях.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Ти Око, Всевидяче Око. Ти зронило сльозу. Зi сльози почалось усе, усi Свiти. I почався шлях до Життя Вiчного.
   Вклоняюсь Тобi, Боже.
   Славлю Тебе, Боже!
   Уранцi, засвiдчуючи свої спонукання, думки i почуття, засвiдчуючи свiт, я, як Ти, Боже, зронив сльозу. З цього в менi почали народжуватись свiти. I почалась боротьба за Життя Вiчне.
   Боже, Ти - дороговказ.
   Вклоняюсь Тобi, Боже.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Бог пробуджує у вас свої прояви. Пробуджує Дива, Лада, Ладо, Жива, Живо.
   Обожнюйте Бога, адже Вiн пiдштовхує вас не вживати те, що змiнить ваш стан i порушить рiвновагу Дива i Ладо у вас, порушить рiвновагу Вогню i Води у вас. Нерiвновага порушує свiдчення, засвiдчення спонукань.
   Бог пiдштовхує вас не вбивати живе, мати жаль i спiвчуття, пробуджуючи у ваших глибинах Живу, Ладу, життєву силу. Безжалiснiсть порушує свiдчення, засвiдчення спонукань.
   Бог пiдштовхує вас засвiдчувати свої спонукання, думки, почуття, засвiдчувати свiт i пильнувати за собою, вiдкриваючи у вас Всевидяче Око, Душу, Дух, Долю-Двiйника, ДажБога, Сварога, що веде до Життя Вiчного.
   Бог пiдштовхує вас йти до Вирiю, йти в теплу, сонячну країну, яка у ваших глибинах. Вiдкрийте її. I пiдiть туди. Там рай, щастя, там сам Бог. Вiдкрийте його у своїх глибинах.

***

   Славте Бога!
   Слав, душе моя, Всевидяче Око.
   Буду славити Бога, поки я живий, поки рухаюсь, поки iсную. Нi на кого нема надiї. Пробуджую у собi Око - i зникають хибнi думки.
   Нема хибних думок - i настає щастя.
   Настає щастя для тих, хто має надiю на спасiння. Око творить iстинне, руйнуючи оману, руйнуючи хибне. Око вiдкриває очi. Тiльки засвiдчуй свої спонукання, спостерiгай себе, пильно стеж за своїми спокусами, засвiдчуй свiт.
   Славлю Бога!
   Славить душа моя Всевидяче Око!

***

   Славте Бога з гори свого Духа.
   Славте Бога, його прояви Див i Ладо.
   Славте його Небесний Вогонь i Воду.
   Славте Його Вирiй - теплу сонячну країну.
   Хай усi славять Бога. Адже Вiн пiдштовхує засвiдчувати свiт, засвiдчувати свої спонукання, пильнувати за собою задля життя вiчного.
   Славимо Його!

***

   Не вбивай живе! Боже, це Твiй прояв як Жива, Живо.
   Дай прояв своєму жалю, спiвчуттям до усього живого, до своїх власних думок.
   Ой, Жива!
   Ой, Живо!
   Це прояви Бога, який не затримує приємнi думки i не вiдсторонюється вiд поганих. А свiдчить їх.
   Славлю Бога!

***

   Боже. Тебе колись звали Див.
   На тебе будуть казати Брахман, Ахура Мазда, Будда, Дао, Єлохiм, Iєгова, Отець Небесний, Аллах. Але Ти поза назвою. Ти в глибинах моїх, неназваний як вiдчуття Всесвiту Вiчного.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Ти вiдбираєш; вiдбираєш все хибне, потворне, iлюзорне, недобре, неiстинне. I залишається сама природа Твоя, Божественна природа.
   У нас є Божественна природа, в наших глибинах. Вона залишається.
   Ми багатi й щасливi.

***

   Боже. Я мав Стан Життя Вiчного. Знаю. Це можливiсть мати стан життя без смертi й без страху пiсля того, як я пiду з цього свiту в потойбiчний, в Ирiй.
   Iз вир'їчка солов'ї летять. То тепла сонячна країна. Дехто з нас пiшов туди, в Ирiй, в ту теплу сонячну країну пiшов; пiшов - вiдкiля солов'ї прилiтають. Я залишився тут, на цiй землi. Знаю, що Ирiй - то першоземля богiв i свiту. Вiн - в глибинах мого духу. Бо я мав Стан Життя Вiчного, стан життя без смертi.
   Боже. Дай менi можливiсть знову пережити стан життя без смертi й страху. Хоча я i маю в собi слiд вiд такого стану i мене покинули всi бажання, а отже - i бажання мати Вище. Просто цiкаво, що таке буває за життя, за життя на цiй землi.
   Боже, славлю Тебе!

***

   Боже. Як тебе тiльки не називали. I Бог. I Бiг. I Бга. I Бхага.
   Але Ти в менi; Ти в нас. I Тебе я не можу нiяк назвати.
   Боже. Ти Вищий, анiж якась назва.
   Ти Вищий! Хоча i ця назва не для Тебе. I тут люди кажуть по-рiзному. На тебе кажуть Вишнiй. Потiм ведiйцi будуть казати Вiшну. Хоча Ти поза усiлякими назвами. А ранiше Тебе звали Див як Денне Сяюче Небо. А потiм Ти став птахом, що вiщує нещастя. Хоча Ти даєш Долю Щастя. Ти був Небом, а став птахом. То - люди, то людськi перевертання.
   Але Ти - в глибинах Духа.
   Бог є Дух. Бог є Доля багатства, яке ховає недолiки i дає досконалiсть.
   Славимо Тебе, Боже!

***

   Боже. Ти Доля, Доля щастя. Ти сяйво, свiтло в моїй душi. Коли сонце i зiрки на небi згаснуть, то свiтло в моїй душi залишиться. То Ти.
   Боже. Ти Доля, Доля багатства. Ти ховаєш недолiки мої i я стаю досконалим, як Ти, Боже.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Ти кажеш: "Засвiдчуй свої спонукання".
   Я засвiдчую все, засвiдчую свої спонукання й думки, залишаючись собою, залишаючись у своєму справжньому Я. I я отримаю життя вiчне, без смертi й страху. Адже вiд того Ти вiдкриваєшся в менi, Боже, вiдкриваєшся як Доля. Тодi Доля бiля мене, мiй Двiйник. Спасiння зi мною.
   Славлю Тебе, Боже!
   Тодi я, як Першоптах, як Сокiл залишаюсь стороннiм спостерiгачем усiляких руйнацiй в моєму Всесвiтi.
   Тодi я й спiваю:
   Ой на Чорному морi, на бiлому каменi,
   Ой там сидить ясен сокiл -
   Низенько голову склонив,
   Та жалiбненько квилить-проквиляє,
   Та на святеє небо, на Чорне море споглядає,
   Що на святому небi,
   На Чорному морi негаразд починає.
   Отже i я споглядаю. Споглядаю за своїми спонуканнями, за своїми думками i почуттями. Споглядаю за свiтом.
   I то Ти, Боже, в менi вiдкриваєшся.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Ти ПершоБог. Ти почав усе живе.
   Ти даєш Долю.
   Та не винна тому доля,
   А все винна твоя воля.
   Бо що заробляєш,
   Та й те пропиваєш.
   Так ми спiваємо i не мiняємо свiй стан, не вживаємо те, що змiнює стан, те, що порушує рiвновагу i припиняє свiдчення, спостереження, пильнування, споглядання.
   Див i Ладо у рiвновазi.
   Славимо Тебе, Боже!

***

   Роди, Боже, на всякого Долю!
   Так спiваємо ми про ту Долю, яку даєш Ти, Боже.
   Ту Долю, яка завжди поруч, завжди бiля нас; вiд того i вливає у нас сили.
   Роди, Боже!
   Славимо Тебе!

***

   Боже. Ти ПершоБог. Ти створив Вирiй.
   Ти Род. Адже Ти обiймаєш всiх людей. Ти обiймаєш усiх, кому боляче, бо вони будуть мати Стан Щастя, Стан Життя Вiчного, Життя Без Смертi, як Ти.
   Як Ти, Щастям будуть.
   Славимо Тебе, Боже!

***

   Не мiняй свiй стан.
   Ой, Див, Ладо!
   Ой, Див, Ладо!
   Не мiняй, не мiняй.
   Ой, Див, Ладо!
   Рiвновагу не втрачай.
   Ой, Див, Ладо!
   Не мiняй, не мiняй.
   Рiвновагу не втрачай.
   Не мiняй, не мiняй.
   Усiляке не вживай.
   Ой, Див, Ладо!
   Ой, Див, Ладо!
   Не вбивай живе.
   Ой, Ладо, Живо!
   Ой, Лада, Жива!
   Не вбивай, не вбивай.
   Пильнування не втрачай.
   Ой, Ладо, Живо!
   Ой, Лада, Жива!
   Не вбивай, не вбивай.
   Споглядання не втрачай.
   Ой, Ладо, Живо!
   Ой, Лада, Жива!
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Ой, Див, Див, ой, Ладо!
   Ой, Див, Див, Ладо, Див!
   Ой, Див, Див, Ладо, Див!
   Засвiдчуй, спостерiгай.
   Пильнуй, споглядай.
   Ой, Див, Див, ой, Ладо!
   Ой, Див, Див, Ладо, Див!
   Ой, Див, Див, Ладо, Див!
   Передавай знання iншим
   I життя вiчне буде.
   О Ирiй, Орiй, Арiй!
   Ирiй, Орiй, Арiй!
   Ирiй, Орiй, Арiй!
   Ирiй, Орiй, Арiй!
   О Бхага, Бга, Бiг, Бог!
   Бхага, Бга, Бiг, Бог!
   Бхага, Бга, Бiг, Бог!
   Бхага, Бга, Бiг, Бог!
   О Бог, Доля, Око!
   О Бог, Боже!
   ПраБог, ПраБоже!
   ВсеБог, ВсеБоже!
   Всевишнiй!
   Славимо Тебе!

***

   Боже. Дивлення, Ладування i Живоявлення - це є можливiсть не переривати засвiдчення своїх спонукань, а отже можливiсть мати в життi стан життя вiчного, стан безсмертя, що є запорукою повернення до життя пiсля смертi, повернення в Ирiй.
   Дивлення i Ладування разом - це не мiняти свiй стан i не вживати те, що може порушити рiвновагу. Адже порушиться засвiдчення твоїх спонукань.
   Ой, Див, Ладо!
   Живоявлення - це не вбивати живе, i мати жаль, спiвчуття, вiд чого не порушується засвiдчення твоїх спонукань. Мати жаль, спiвчуття до своїх думок, жити з ними; але робити свою справу. Жалiсть не порушує засвiдчення твоїх спонукань.
   Ой, Ладо, Живо!
   Неперервне засвiдчення своїх спонукань дає можливiсть вiдчути Тебе, Боже.
   Ой, Див, Див, Ладо, Див!
   Славлю Тебе, Боже!
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Коли припиняється неправильний рiст, то я завмираю i зливаюся iз Всесвiтом, а отже i з Тобою, Боже, який в менi свiтами розквiтає. Вiд того ховаються всi недолiки.
   Пiсля такого я - на шляху правильного росту. Все росте i буяє, як треба: i в менi, i навколо мене.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Я себе й iнших не отруюю, себе й iнших не вбиваю. Навiть не вбиваю свої власнi хибнi спонукання, думки i почуття. Але я й не йду за ними, а роблю свою справу, Боже: засвiдчую, споглядаю, пильную i спостерiгаю їх.
   Боже. Вiд того Ти вiдкрився менi й увесь свiт засяяв безмежним сяйвом. Засяяли дерева бiля мене, трава, кущi. Засяяла рiчка своїми блискавками. Засяяли гори, небо i сонце. Боже, то Ти менi вiдкрився своєю повнотою.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Знаю. Основна цiннiсть - це сила росту. Але Ти, Боже, припиняєш рiст. Знаю. Це заради того, щоб був правильний рiст, а не рiст пухлини.
   Ти припиняєш неправильний рiст, даруючи долю багатства, яке ховає мої недолiки i встановлює досконалiсть. Вiд того я завмираю в рiвновазi й гармонiї вогняного i водяного, завмираю - i неправильний рiст припиняється.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Свiт, як уся Твоя частина того надзвичайного сяйва в деревах, у водi й у небi, прозрiнням у менi лунає. Тому я iду за Тобою, за свiтом, священним до болю. Адже вiн вiдродить те, що буде в усiх тих життях як добре, родинне, святе i зряче, тим дивленням, дивом тим.
   Боже. Ти Род. Я славлю Твою невгасиму силу. Спiваю про Див i Ладу, про всi тi частини Твої, що в рiвновазi сяють своїм непомiрним свiтом, синiм i жовтим на рiвних. В рiвновазi!

***

   Боже. Ти - вiчна присутнiсть в усьому. I в потойбiччi - теж. Ти вiдродиш померле. Не згубиш все те, що грiло дитину, родину, Всесвiт. Ти оновиш. Життя Ти нове всiм даси. Адже ми вбивати не вбивали. Так, захищаючись, трохи. Всiх тих паразитiв убивали, себе захищаючи. Бо жити не давали зовсiм. Життя забирали в усiх. Твiй прояв губили, Боже. Ми захищалися, Боже.
   Ти в потойбiчнiм свiтi оновиш життя як треба. Щоб у ньому буяло родинне життя у вiках.
   Надiю я маю. Живу. I славлю Тебе я, Боже!

***

   Боже. Я бачу Тебе у камiннi, в небi, в землi, у водi. Священне яскраво свiтить в сонцi, у вiтрах, в птахах. В деревах могутнiх - сяйво. В менi той, хто йде в потойбiччя, в той потойбiчний свiт, де справжнє життя все ж буде. Адже не ламав я гiлки. Дитину ростив, родину.
   Боже. Ти Род одвiку.
   Вклоняюсь Тобi, i славлю!

***

   Роди, Боже, на всякого долю!
   Роди, Боже, на всякого долю!
   Роди, Боже, на всякого долю!
   Наш спiв долiтає i перелiтає всяку безмежнiсть.
   Роди, Боже, на всякого долю! Ту долю багатства, яка ховає недолiки, спалює їх - усi нашi недолiки, яка пробуджує в нас досконалiсть, божественну досконалiсть.
   Славимо Тебе, Боже!

***

   Боже. Безладдя, той Див, i Лад - в рiвновазi. I Ти маєш прояв, Боже.
   Твiй прояв - i Див i Ладо. Тут Див - не просте безладдя. Див - то i дивлення є. Див - дивування також.
   Вiд того i прояв - Ладо.
   Боже. Спiваймо весь час рiвновазi, Твоїм усiм тим проявам, Боже.
   Спiваймо "Ой, Див, Ладо". Твоїм усiм тим проявам спiв.
   Наш спiв - рiвновазi Твоїй.

***

   Боже. Ти - Род Всевишнiй. Ти народив себе з вiльного моря безладдя. Твiй прояв - Див. Але Див ще твоє дивлення i дивування. Вiд того безладдя врiвноважує лад.
   Боже. Ти - Вишнiй. Ти маєш прояв: i Див i Лад.
   Тому ми спiваємо всi Твої прояви:
   Ой Див, Ладо!
   Потiм у станi священної тишi спалюються усiлякi нашi недолiки. Так ми маємо прояви досконалостi своєї душi. Так ми маємо Твiй прояв, Боже, прояв як Род Всевишнiй.
   Славимо Тебе!

***

   Боже. Свiт зi мною. Потойбiччя теж зi мною. Воно оновлює мене. Воно готує мене до нового життя. Я вдосконалююсь, Боже. Ти вiдкриваєш у менi потойбiччя.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Навеснi все оживає пiсля смертi, яку несе холод зими. Влiтку все розквiтає. Восени знову приходить смерть i злiтає з дерев листя. Життя i смертi приходять по черзi. Але, Боже, я бачу Тебе повсюди як вiчну присутнiсть.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Є потойбiчне життя. Життя по той бiк, або по цей бiк. Сенс - в самому життi.
   Тому я не вбиваю живе. Хай продукує живе. Не вбиваю живе, якщо воно не проти живого.
   I спiваю:
   Ой, Ладо, Живо!
   Ой, Ладо, Живо!
   Ой, Ладо, Живо!
   Ой, Ладо, Живо!
   Боже. Ладо, Живо - це Твої прояви.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Свiт священний. В ньому - чистi сили. В ньому нема сили нечистої.
   Боже. Мене свiт не лякає. Бо Ти в ньому i я в ньому. Бо Ти в менi як у частинi свiту. I нема там нiякого страху.
   Боже, славлю Тебе!

***

   Боже. Через споглядання я бачу Тебе. I все довкiлля наповнюється духовною силою. То мiй Божественний Дух наповнює все навкруги. I я вклоняюся рiчцi, яка тече через гаї. Вклоняюся горам, бо я сам став горою. Дух Божий Своїм багатством сховав мої недолiки. I я став горою.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Свiт священний. Я Тебе знаходжу в ньому. Вiн - Твоя частина? Чи - навпаки? Цього нiяк не можу зрозумiти. Все переплуталось в моїй головi. Але я бачу Тебе, Боже, бачу Вище. Ти - Вишнiй. Вiд того нема безглуздостi у моєму буттi.
   Боже. Ти - священне; священне, явлене у свiтi. А свiт - в менi. I я нiяк не вiдокремлююсь вiд нього. Все навколо, i все в менi є проявом священного, Твоїм проявом, Боже.
   Колись я шукав гармонiї i рiвноваги зi свiтом. Тепер мав прояв Ти, Боже. I свiт став мною. I я став свiтом.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Ти вмiщуєш у собi увесь цей свiт. Вiд того вiн менi постає таким яскравим. Вiн частина Твоя. Тому вiн священний. Сяють гори i рiчки, дерева i трави у лузi. Пiсля мого дивлення i дивування - Твої прояви Боже, такi як Див i Ладо в рiвновазi. I все навколо сяє. Твоїм свiтом сяє. Весь свiт сяє.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Ми повторюємо, спiваючи: "Див, Ладо", - розумiючи те, що треба пiдтримувати рiвновагу i не вживати те, що змiнює наш стан i порушує засвiдчення.
   Ми повторюємо, спiваючи: "Ладо, Живо", - розумiючи те, що не можна вбивати живе, порушуючи засвiдчення.
   Ми повторюємо, спiваючи: "Див, Див, Ладо, Див", - розумiючи те, що треба через Дивлення-Дивування засвiдчувати свої спонукання, не йдучи за ними.
   Ми повторюємо, спiваючи: "Ирiй, Орiй, Арiй", - розумiючи те, що треба передавати знання iншим задля життя вiчного.
   Отже ми спiваємо:
   Ой, Див, Ладо.
   Ой, Див, Ладо.
   Ой, Див, Ладо.
   Ой, Ладо, Живо.
   Ой, Ладо, Живо.
   Ой, Ладо, Живо.
   Ой, Див, Див, Ладо, Див.
   Ой, Див, Див, Ладо, Див.
   Ой, Див, Див, Ладо, Див.
   Ой, Ирiй, Орiй, Арiй.
   Ой, Ирiй, Орiй, Арiй.
   Ой, Ирiй, Орiй, Арiй..
   Славимо Тебе, Боже, Твої прояви!

***

   Боже. Ми концентруємось на малому об'єктi, на крапельцi. Потiм дивимось вглиб себе. Концентруємось на тому центрi, вiдкiля виникають думки i почуття, виникають спонукання. Концентруємося на незмiнному в собi.
   Як з'являється якась думка, то ми, фiксуючи її, усмiхаємося їй. Це - наша медитацiя.
   Ми фiксуємо те, що ми вiдволiклися. А це - ознака того, що у нас поглиблене усвiдомлення i ми йдемо до Тебе, Боже.

***

   Див, Ладо.
   Див, Ладо.
   Не порушуй, не вживай.
   Ладо, Живо.
   Ладо, Живо.
   Не вбивай, не вбивай.
   Див, Див, Ладо, Див.
   Див, Див, Ладо, Див.
   Засвiдчуй, споглядай,
   Пильнуй, спостерiгай.
   Ирiй, Орiй, Арiй.
   Ирiй, Орiй, Арiй.
   Передавай, передавай.
   Розповсюджуй, вiддавай.

***

   Див, Ладо.
   Див, Ладо.
   Див, Ладо.
   Ладо, Живо.
   Ладо, Живо.
   Ладо, Живо.
   Див, Див, Ладо, Див.
   Див, Див, Ладо, Див.
   Див, Див, Ладо, Див.
   Ирiй, Орiй, Арiй.
   Ирiй, Орiй, Арiй.
   Ирiй, Орiй, Арiй.

***

   Боже. Я про Тебе мовчу. Бо коли я щось про тебе кажу, Ти зменшуєшся, кудись зникаєш.
   Ти - є.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Ти десь у моїх глибинах шепочеш менi: "Не мiняй свiй стан, нi думкою, нi уявленням, нi дiєю, вживаючи яке-небудь зiлля чи вино.
   Не вбивай живе, нi словом, нi поглядом грiзним.
   Засвiдчуй свої спонукання, i думки, i почуття.
   Засвiдчуй, споглядай.
   Пильнуй, спостерiгай".
   О! Вiд того я кожну хвилину вiдроджуюсь.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Я знаю Тебе. Тому мiркую: "Навiщо Богу створювати якийсь Свiт? Вiн є. Вiн самодостатнiй. Вiн є як таке у вiках вiчних, як свiт i Всесвiт. Вiн - досконалiсть, в якiй похованi недолiки.
   Людина через Дивлення i Дивування, через Див i через Ладу може злитися iз Всесвiтом i доторкнутися до Бога, стати одним з Ним, стати досконалою, коли приховуються недолiки, пережити стан безсмертя, коли нема нiякого страху нi перед чим".
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Ти - Всевидяче Око.
   Бог - Всевидяче Око, зронило сльозу. Зi сльози виникли Свiти.
   Ми тут, у храмi ДИВленням i ДИВуванням зроняємо сльозу i перед нами виникають свiти.., свiти... i Лад.
   Славимо Тебе, Боже!
  

***

   Боже. Твiй прояв Див, коли моє ДИВлення стає ДИВуванням, а пильна увага - крапкою. Через ту крапку, яку я знаходжу всюди, куди не подивлюся, мене поглинає Всесвiт, всi його Свiти. I я торкаюсь Тебе, Боже. I ховаються всi мої недолiки. Настає Лад, Жива.
   Славлю Тебе, Боже!
  

***

   Боже. Моя пильна увага - крапка. Крапка всюди, де Ти є, Боже, коли моє ДИВлення, перетворюючись в ДИВування, утримує весь Всесвiт як крапку, торкаючись до Тебе, Боже; через що ховаються всi мої недолiки.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Знаю, є споконвiчнi, первиннi Твої знання: "Не мiняй свiй стан. Не вбивай живе. Засвiдчуй свої спонукання". Хто їх дотримається, у того буде можливiсть мати життя вiчне. Цих споконвiчних знань неможливо дотриматися досконало. Але треба старатися. I з'явиться можливiсть мати безсмертя, життя вiчне.
   Боже. Я стараюсь як тiльки можу.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. В моїх снах Ти казав: "Не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання".
   Коли я прокинувся, то зрозумiв, що свiдчення своєї обумовленостi веде до необумовленого стану, веде до Тебе, Боже.
   Славлю Тебе!
  

***

   Боже. Я кажу сам собi: "Не порушуй рiвновагу стану. Не вживай те, що порушує цю рiвновагу.
   Не вбивай живе.
   Не припиняй засвiдчення спонукань.
   Не припиняй передавати знання обумовленостi своєї".
   Боже. Я фiксую цю всю обумовленiсть. Але це веде до Тебе, Боже.
   Славлю Тебе!
  

***

   Боже. Своїм направленим життям я не змiнив стан. Приймаючи трави, якi виводять шлаки, я не змiнюю свiй стан, а повертаю його в природне русло. Але коли приймати наркотичнi трави, то стан змiниться. Я це знаю. I маю заборону на вживання.
   Боже. Славлю Тебе!

***

   Боже. Ти Всевидяче Око. Ти зроняєш сльозу - i з неї виникають всi свiти. Отже i ми в храмi зроняємо сльозу - i перед нашими очима народжуються свiти. В тих свiтах встають усi загиблi герої.
   Година мовчання - за загиблими. Зроняється сльоза. Наше споглядання вiдроджує вмерле.
   Тиша. Година мовчання.
   Ми зроняємо сльозу. З неї вiдроджуються свiти, з неї вiдроджуються загиблi герої в тих свiтах.
   Славимо Тебе, Боже!

***

   У гаях збирались,
   Добре почувались.
   Певний час не грались,
   З Богом Вишнiм знались.
  
   Пильно споглядали
   Свiй небесний свiт.
   З неба назирали,
   Серцем себе знали
   Через погляд лiт.
  
   У гаях збирались,
   Добре почувались.
   Пильно споглядали,
   Простiр духу мали
   I - Всевишнiй Свiт...
   Зник той спогад лiт.

***

   Чобiтками пройдусь по лугу
   i примну ту траву високу.
   Ой, прости мене, траво мила!
   Я iду, щоб ростити живе. Дiточок годувати, сапати... А сапати бур'ян, що глушить те, що людям розумним треба для ще бiльшого росту живого, для того, щоб рости, рости...
   Ой, прости мене, траво лугiв.
   Вибираю, щоб Жива жила, прояв Бога, що є тут повсюди.

***

   ПраБоже. Ти - неподвiйна дiйснiсть.
   Я теж буваю неподвiйною дiйснiстю. В ту мить, я - це Ти, ПраБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. В Храмi я занурююсь в стан неподвiйної дiйсностi.
   Тодi я - це Ти, ПраБоже. Ти в менi.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Я виконую Твої закони. Отже я такий, як Ти - пробуджений i просвiтлений.
   Я - це Ти, ПраБоже.

***

   ПраБоже. Моє мислення занурюється в просвiтлений стан. I я пробуджуюсь очищений.
   То Ти в менi розкриваєшся, ПраБоже.

***

   ПраБоже. Я маю сумнiв, вагання. Сумнiв i вагання змiнюються на вiру. То сумнiвно i невпевнено, то з вiрою i впевненiстю. Все в менi змiнюється. I вiд того Ти заполоняєш мою душу. Приходиш i стаєш над усiм цим.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Руйнування iлюзiй менi шепоче: "Все не таке, як тобi здається".
   Все iнше.
   Руйнацiя iлюзiй привели мене до свободи. Покров помилок i омани був знятий. I я на мить став Тобою, ПраБоже, повною свободою.

***

   ПраБоже. Омана зникла. Я позбавився вiд iлюзiї вiдособленостi, вiдокремленостi. Я став Тобою, ПраБоже. Ненадовго.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Я не заглушаю бiль. Бiль з'являється, бо я роблю помилки. Але з'являється i увага, яка веде до пробудження i просвiтлення.
   Є в менi бiль за все людство. Не заглушаючи цей бiль, занурююсь в осяяння. То Ти, ПраБоже. Ти - осяяння.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Помилки пробуджують мене i я залишаю свiт iлюзiй. Невдача дає менi можливiсть подивитися на свiт по-новому. I доторкнутися до Тебе, ПраБоже.

***

   ПраБоже. Пiсля прозрiння повертаюся знову до iлюзiй через новi помилки. Так.
   Прозрiння вiд того, що є iлюзiї. Але буде нове осяяння, нове вiдчуття iстинностi твоїх законiв, ПраБоже.

***

   ПраБоже. Розумiю так: Ми не досягаєм кiнцевого осяяння. Так, чи нi?..
   Але я - в дорозi. Усмiшка. Йду. Славлю Тебе, ПраБоже.

***

   ПраБоже. Зi своїм прозрiнням i осяянням повертаюсь до повсякденного життя, до життя тут i тепер, до життя в теперiшньому часi. Тому я з Тобою не розiйшовся, ПраБоже.

***

   ПраБоже. Пiсля осяяння я повертаюсь до повсякденностi i втiлюю свої почуття в життя.
   Моє живе сприйняття осяяння не закiнчує того осяяння, яке було, не перериває зв'язок з Тобою, ПраБоже.
  

***

   ПраБоже. Ти - сама Реальнiсть. Моє Вище Я, яке я постiйно засвiдчую - це все та сама Реальнiсть. Реальнiсть - Все. Не вiдсторонююсь нiяк вiд Тебе, ПраБоже.
  

***

   ПраБоже. Розумiю. Нiчого для себе. Все для життя.
   Твiй закон вiдроджує.
   Твiй закон - спасiння.
   Бути осторонь - це загибель.

***

   ПраБоже. Моє просвiтлення незмiнне, тому що я живу в теперiшньому часi тим життям, яке воно є. Тому я живу в реальностi. Тому я нi з чим не звикаюсь. Нiщо не стає звичкою.
   ПраБоже. Ти - Реальнiсть.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Розумiю. Непорушна Реальнiсть вiдкривається через знищення себе як помилки, iлюзiї, омани.
   Свобода - коли дивишся в обличчя свiту i не вiдсторонюєшся. Тодi торкаєшся до Тебе, ПраБоже, торкаєшся до безмежної можливостi.

***

   ПраБоже. Ти просвiтлення i свобода. Але через жаль, жалiсть, жалiсть у теперiшньому часi.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Коли руйнуються всi мої iлюзорнi побудови з думок, приходиш Ти.
   Шаную Тебе, ПраБоже! Ти - спаситель!

***

   ПраБоже. Ти - повнота сприйняття. I я - повнота сприйняття. Я вiдгукуюсь на зовнiшнiй свiт без усiляких попереднiх суджень, вiдгукуюсь на саму дiйснiсть, а не на свої уявлення про цю дiйснiсть, про реальнiсть, яка iснує. Це так, бо Ти в менi, ПраБоже, проявлений.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Я сприймаю все таким, яке воно є. Це тому, що Ти в менi вiдкрився.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Ти - сила, без усiлякого обличчя; сила-силенна. Сила безмежна.
   Славлю Тебе, ПраБоже!

***

   ПраБоже. Я про Тебе нiколи, нiкому не кажу. Казати про Тебе - це створювати образи, картини. Але Ти, ПраБоже, не картини, а руйнування iлюзорних картин i забобонiв; не iлюзорне уявлення, а руйнування всiх цих уявлень; iлюзорних уявлень.
   Шаную Тебе, ПраБоже!

***

   ПраБоже. Ти поза моїми думками i почуттями як обмеженнями, умовностями. Моя обумовлена свiдомiсть не може схопити Тебе. Але коли зупиняються мої мислення i мiркування, якi повнi забобонiв й iлюзiй, то Ти мене вiдвiдуєш. Моя необумовленiсть Тебе вiдкриває. Ти вiдкриваєшся, коли всi структури мого хибного мислення повнiстю вiдмирають.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Я очищую себе, розбираю по частинах i знищую себе хибного. I Ти в менi маєш прояв, ПраБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Коли я сиджу в Храмi, то я в спокої; хибнi думки вiдсутнi, увагою поглиблений в себе. Це можливiсть для Твого прояву, ПраБоже.
   Славлю Тебе потiм тихо.
   Ти вiдчувся в менi.

***

   ПраБоже. Я - вiльний. Вiдгукуюсь. Злився з iншими.
   Ти в менi, ПраБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Знаю. Пiсля просвiтлення будуть ще нове i нове просвiтлення. Очищення нiколи не закiнчується. А повертаючись до себе, я знову дивлюсь в Тебе, ПраБоже, у пошуках вiдповiдi.
   Через жалобу приходить вiдповiдь.
   Шаную Тебе, ПраБоже!

***

   ПраБоже. Боже. Я жив життям, повним жалю, жалостi, спiвчуття, жив тут i тепер, жив у теперiшньому часi; i Ти менi вiдкрився, ПраБоже.
   Це був природний стан, де здiйснилось повне знищення всiх iлюзiй, оман, забобонiв i вiдбулося повернення до того, що просто є, до Тебе, ПраБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Я засвiдчую все, що є, через що я опиняюсь в єдностi з усiм цим: з усiм, що є навколо i що є в моїй свiдомостi, свiдомостi чистого єднання. I тодi вiдкриваєшся менi Ти, ПраБоже, вiдкриваєшся як жалiсть в теперiшньому часi.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Я засвiдчую все, засвiдчую безперервно. I стаю єдиним з усiм свiтом. Вiд безперервностi вiдкриваєшся Ти, ПраБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Боже. Коли у мене вiдкрита в усi сторони свiту увага i усвiдомлення, приходиш Ти.
   Шаную Тебе, ПраБоже!

***

   ПраБоже. Я яскраво сприймаю те, що в менi, в моїх глибинах: всi мої таємнi думки, почуття, спонукання, - спостерiгаючи їх, засвiдчуючи. I Ти менi вiдкриваєшся як новий свiт.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Ти менi вiдкриваєшся, коли я усвiдомлююсь, усвiдомлюю своє "Я, що засвiдчує", засвiдчує все навколо, засвiдчує все у собi, свої спонукання, свої думки, свої почуття.
   Шаную Тебе, ПраБоже!

***

   ПраБоже. Вiдчуваю Тебе як теперiшнє, поза часом, як вiчне iснування.
   Ти - поза часом; незалежний вiд часу. Буває таке i зi мною. От тодi я iсную в теперiшньому. I нiякого минулого i майбутнього.
   Теперiшня вiчнiсть iснування. Так вiдкриваєшся Ти, ПраБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Я усвiдомлюю себе i Ти менi вiдкриваєшся.
   Свiдчу. Засвiдчую себе. I Ти стаєш реальнiстю.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Я засвiдчую. I тодi нема страху. Я засвiдчую усiлякi страхiття. Я - свiдок страху. I в менi його нема. Там Ти, ПраБоже, як теперiшнє позачасове, як повна вiдкритiсть усьому.
   Коли я шукаю Тебе, то кажу: "Не те, не те".
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Я - є. Я є не це, i не те. Я є повна вiдкритiсть до усього, повне бачення всього.
   Я - є. Я є - це позачасова теперiшня мить. I коли я це свiдчу, то я вiльний вiд часу. Тодi я - вiчнiсть, злита з Тобою, ПраБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Я - є. Я це свiдчу, засвiдчую. I це є момент теперiшнього. I це є Ти, ПраБоже, вiчний, безкiнечний в теперiшнiй митi.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Засвiдчую момент теперiшнього часу, фiксуючи те, що я є. Вiд того я з Тобою, ПраБоже, одне, одне у вiчнiй митi теперiшнього.
   Свiдчення позачасового теперiшнього - це Ти, ПраБоже. I я з Тобою - одне.

***

   ПраБоже. Присутнiсть як позачасове теперiшнє - це Ти. Коли я це вiдчуваю, то стаю Тобою. Тодi я бачу, що я є в сучасному, теперiшньому.
   Так я вiдчуваю своє iснування. Вiдчуваю я його прямо тепер. Вiдчуваю себе, засвiдчуючи все це.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Хай у менi все виникає i зникає. Хай виникає i зникає все поза мною. Але я не є все те.
   ПраБоже. Я є теперiшня мить, в теперiшньому, я - Ти, вiчний, у вiчному тепер.

***

   ПраБоже. Я не чiпляюсь нi за що. В менi нема нiякої напруги. Я вiддзеркалюю все, що в менi i поза мною. Вiддзеркалюю все, що є; все, що є у теперiшньому часi. I я стаю Тобою.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Я - чистий свiдок, свiдок всього. Я повнiстю вiдкритий, не ототожнюю себе нi з чим.
   Мандрую у вiчнiсть, не уявляючи себе нiяк, вiльний у теперiшньому часi сучасного.
   Я є свобода iснування, як Ти, ПраБоже. Цим зливаюсь з Тобою.

***

   ПраБоже. Вiдчуваю, що я є. А отже вiдчуваю Тебе, ПраБоже, як позачасове незмiнне iснування. А отже повна свобода.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Боже. Я певний час iсную в чистiй присутностi й вiдчуттi того, що я є.
   I Ти в менi вiдкриваєшся.
   Шаную Тебе, ПраБоже!

***

   ПраБоже. Вiдчуваю єднiсть з усiм свiтом. Вiдчуваю ту позачасовiсть i незмiннiсть. I якщо, змiнюючи одна одну, виникають думки у моїй головi, то я дозволяю їм йти, куди схочуть. Але я дивлюсь на них з центру тiєї незмiнностi, яка заполоняє все своєю силою, заполоняє як єднiсть. Якщо разом з думками всерединi у мене виникає бiль, то я дозволяю йому виникати. Я дозволяю все. Але я дивлюсь, спостерiгаю i свiдчу все це. I вiдчуття єдностi зростає. Адже я попри все виконую твої заповiдi, ПраБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Все розгортається в теперiшню мить: чисту, свiтлу, ясну, єдину, цiлiсну. Це мить теперiшнього iснування. Вона i є Вище, Вишнє, Вишнiй, Всевишнiй. Вона i є Ти, ПраБоже - сутнiсть моя, що засвiдчує, моя свобода, моє просвiтлення, моє спасiння.
   Позачасове теперiшнє, розгорнуте i вiльне, постає в усвiдомленнi, i мене спасає.
   Шаную Тебе, ПраБоже!

***

   ПраБоже. Я дозволяю виникати у собi усiляким спонуканням, думкам, почуттям. З них я не жену вiд себе неприємнi. I не затримую у собi приємнi.
   Але я тiльки стараюсь виконувати Твої заповiдi, ПраБоже, щоб доторкнутись до Тебе, хто iснує в теперiшньому часi, незмiнного, вiчного, справжнього, iстинного.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Свiдотствую без пристрастi свої спонукання, думки, почуття. Свiдотствую все в собi. Свiдотствую все навколо. I осяяння приходить. Вiдкриваєшся в менi Ти, ПраБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Боже. Споглядаю свої судження. Споглядаю, як я оцiнюю. Споглядаю, спостерiгаю, засвiдчую.
   I в менi вiдкриваєшся Ти, ПраБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Я просто усвiдомлюю своє справжнє вiдчуття того, що я є. Дивлюсь на свої думки, якi йдуть в моїй головi. Але не йду за ними, за тими думками, а виконую Твої заповiдi, ПраБоже.
   Потiм знову усвiдомлюю своє справжнє вiдчуття того, що я є.
   Потiм засвiдчую свої спонукання, дивлюсь на свої думки.
   I Ти менi вiдкриваєшся сяйвом.
   Шаную Тебе, ПраБоже!

***

   ПраБоже. Я розумiю, що "Не вбивай живе" - це не вбивай себе перш за все, не вбивай себе як живе. Не давай комусь тебе вбити, чини спротив i сам вбивай, якщо тебе вбивають.
   Я стараюсь не вбивати себе як живе. Тому я їм корисну їжу, щоб не вбивати своє тiло.
   Я навiть не вбиваю свої думки, якi йдуть у мене в головi. Хай собi йдуть. Я їх спостерiгаю, засвiдчую. I роблю своє, свою справу. Моя справа - це Твоя справа, ПраБоже.
   Я роблю твою справу, ПраБоже.
   Я виконую твої заповiдi, ПраБоже.

***

   ПраБоже. Ти найпрадавнiший i найсучаснiйший. Незмiнний. Бо Ти в теперiшньому часi, в теперiшнiй митi.
   Зосереджуюсь i споглядаю, вiдчуваю теперiшнiй час, теперiшню мить.
   Засвiдчую свої спонукання, думки i почуття в теперiшньому часi, в теперiшнiй митi.
   I Ти вiдкриваєшся менi сяйвом.

***

   ПраБоже. Боже. Нервова напруга буває незалежно вiд мене. Це емоцiї. А вони змiнюють стан.
   Я стараюсь не мiняти свiй стан: не вживаю вино, не вживаю те, що бадьорить, або заспокоює. Але нервова напруга, емоцiї, вiдчуваю, змiнюють мiй стан.
   Твоя заповiдь, Боже: "Не мiняй свiй стан". Я її намагаюсь виконати як тiльки можу. Заспокоююсь.
   Я стараюсь.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Про Тебе казали ще прадiди. Але i мiй дiд торкався Твоїх заповiдей.
   Дiд казав: "Не мiняй свiй стан". Вiн казав, що одна крапля вина на перший погляд не змiнить стану. Але не вживай, не торкайся i її.
   Дiд казав, що на перший погляд нервова напруга не мiняє стан. Але все одно будь у нервовому спокої.
   Дiд казав: "Не вбивай живе". Вiн казав, що не можна вбивати життя. Але якщо людина вбивця, постiйно вбиває людей, то її треба скорiше вбити, бо вона скорочує кiлькiсть життя взагалi.
   Дiд казав, що вбивай комарiв i блощиць, бо вони висмоктують твою кров i намагаються вбити тебе як живе. Казав дiд i так: "Вбивай людину, яка намагається вбити тебе, бо вона забере твоє життя, отже скоротить життя взагалi, бо ти - за життя".
   Дiд казав: "Засвiдчуй свої спонукання". Вiн казав, що засвiдчувати взагалi все, спрямовувати свою увагу на споглядання теперiшньої митi. Дiд казав, що треба зосередити увагу на теперiшнiй митi, все помiчати, всi свої спонукання, думки, почуття, помiчати все, що навколо. I тодi вiдкриється Вище, Вишнє, Вишнiй, Всевишнiй.
   Тодi вiдкриєшся Ти, ПраБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Я розумiю Твiй заповiт "Не вбивай живе" певним чином.
   Коли комарi п'ють з тебе кров, то не дозволяй вбивати себе як живе.
   Не вбивай себе як живе! I вбий комара.
   Коли розбiйники хочуть тебе вбити, то не дозволяй їм вбивати себе як живе.
   Ти - живе! Не вбивай живе! Не дозволяй вбивати себе як живе. Вбий того, хто проти живого, проти життя. Дай простiр живому. I май жалiсть. Тодi легко доторкнутися до теперiшнього часу, до теперiшньої митi, до Тебе, ПраБоже.
  

***

   ПраБоже. Тобi часто скорочують назву, називаючи Тебе Богом, кажучи на Тебе, що Ти Бог, Бiг. Але Ти в своїй сутностi - першопочаток.
   Ти завжди першопочаток, коли я спрямовую свою увагу на споглядання теперiшньої митi i зливаюсь iз Всесвiтом, Свiтом.
   Я зосереджую увагу на теперiшнiй митi, помiчаю все: все те, що в менi, i все те, що поза мною, все те, що усереденi, i усе те, що навколо. Вiд того бачу цей першопочаток.
   ПраБоже, Ти - першопочаток.
   Вшановую Тебе.

***

   ПраБоже. Знаємо. Ти нiяк i не називаєшся. Назва ПраБог - це умовнiсть. На тебе ми часто кажемо скорочено: Бiг, Бог, Боже. Але Ти поза усiляких назв. Ти над ними i маєш прояв, коли ми зосереджуємось i засвiдчуємо все, що тепер, у теперiшньому часi, у теперiшнiй митi, засвiдчуємо все, що в наших глибинах: спонукання, думки, почуття; засвiдчуємо все, що зовнi.
   Коли засвiдчуємо все зразу, то до нас приходять осяяння, просвiтлення, перетворення.
   То - Ти!

***

   ПраБоже. Ти - просвiтлення. Дивлячись на своїх прадiдiв, якi сповiдують ПраБога, ми бачимо, якi вони просвiтленi. Вони знають Тебе, ПраБоже.
   Говорячи швидко i скорочено "Бiг", "Бог", "Боже", вони мають на увазi Тебе, ПраБоже, бо вони зосередженi на усьому в теперiшньому часi. Вони - зразок. Вони засвiдчують свої спонукання у теперiшньому часi й мають просвiтлення.

***

   ПраБоже. Я спрямовую свою увагу на споглядання теперiшньої митi. Зосереджуючи увагу на теперiшнiй митi, помiчаю все: як те, що в менi, так i те, що поза мною, як те, що усереденi, так i те, що навколо.
   I Ти, ПраБоже, вiдкриваєшся, приходиш не як iм'я, назва, не як слова, а як осяяння, просвiтлення, перетворення, як вiдчуття Вищого, Вишнього, Всевишнього.
   Славлю Тебе!

***

   ПраБоже. Ми часто кажемо скорочено: "Бiг", "Бог", "Боже". Але ми вiдчуваємо i розумiємо Тебе, ПраБоже. Бiльш того, ми вiдчуваємо i розумiємо те, що поза тiєю назвою: ПраБог.
   Кажучи "ПраБог", ми ще не отримуємо Тебе. Це тiльки слово "ПраБог". Ми отримуємо тебе як реальнiсть, коли зосереджуємось на теперiшньому, засвiдчуючи свої спонукання, засвiдчуючи все, що навколо нас; засвiдчуючи все у теперiшньому часi.
   Шануємо Тебе!

***

   ПраБоже. Знаю. Ти поза усiляких облич, усiляких дiй, усiляких слiв, усiляких iмен, усiляких поклонiв, усiляких богiв. Ти приходиш до нас, коли є зосередженiсть на теперiшньому.
   Зосередитись на теперiшньому, на всьому, що в наших глибинах: на спонуканнях, думках, почуттях; зосередитись на всьому, що зовнi.
   Зосередитись на всьому, що тепер, зосередитись на теперiшньому, сьогочасному.
   I Ти вiдкриєшся як осяяння, просвiтлення, перетворення.
   Шануємо Тебе!

***

   Коли ми кажемо "Бог", то ми кажемо все одно про Тебе, ПраБоже. Ти i не ПраБог, бо ти над усiлякими словами. Ти вiдчуваєшся в наших глибинах, у глибинi нашої тишi.

***

   ПраБоже. В нашому храмi - тиша. Бо це мова, якою до нас звертаєшся Ти.
   Тиша - це та мова, якою Ти з нами розмовляєш.
   Тиша - це мова, якою говориш до нас Ти - ПраБоже.
   I ми Тебе вiдчуваємо.
   Стоячи i сидячи у храмi серед восьми каменiв, ми слухаємо ту тишу, стаючи Тобою.

***

   ПраБоже. Кажуть, що Сонце - ПраБог всiх богiв. Але i зiрки небеснi - це теж Ти. I саме небо - це Ти. Ти - Все, ВсеБог. Ти той свiт, який буде в майбутньому заполоняти Всесвiт i який вiдчувається у теперiшньому, у теперiшнiй митi.
   Славимо Тебе, ПраБоже!

***

   ПраБоже. В храмi я занурююсь в тишу. I в своїх глибинах цим радiю. Своєю радiстю я обiймаю все навколо в честь життя. А отже в Твою честь, ПраБоже. Бо Ти твориш життя.

***

   ПраБоже. В храмi я бачу тiльки теперiшнє. Свої бажання, мрiї i намiри перетворюю в дiйснiсть, вiдриваючи їх вiд себе через засвiдчення своїх спонукань. Тодi я стаю простотою, а отже - досконалiстю, як Ти, ПраБоже.

***

   ПраБоже. Кажуть, Сварог - Бог вогню, кажуть, що Вiн над усiма богами.
   А Вiн сам себе за бороду держить, i свiт за нього держиться. Через це i є торкання Його до ПраБога.
   Славимо Тебе, ПраБоже!

***

   ПраБог!
   ПраБоже. Ти - Род. А отже Ти БiлоБог, Свентовид, Вишень.
   Ти - Род, а отже Ти ПершоБог, Вишнiй, Всевишнiй. Ти - Все, ВсеБог.
   Граючись словами, ми втрачаємо Тебе.
   Ми розумiємо i вiдчуваємо, що головний Бог - це Ти, ПраБог. Ти i ПершоБог, i Род, i Свентовид. Ти i той Сварог - Великий, Старий Бог, який прокидається на свiтанку. Але як ми не граємось словами, все ж розумiємо, що Ти, ПраБоже - Род, бо створив людський рiд, даруєш життя людям, звiрам, птахам. Ти - Род, бо Ти даєш родючий дощ, посилаєш людинi Долю Щастя.
   ПраБоже - Ти Род, Вищий, Вишнiй, Всевишнiй, Предвiчний Бог. Ти батько Сварожичiв, Владика Свiту. Коли в майбутньому у Всесвiтi буде один тiльки свiт, то будеш Ти, ПраБоже.
   Роде ВсеБоже!
   ПраБоже!
   Але в храмi всi слова зникають. Настає тиша, настаєш Ти сам.
   Ти - Творець, Вседержитель. Але Ти - сама творчiсть i те, що можна держати.
   Ти - Род. Але Ти i Род i рожениця.
   Ти - розум. Але Ти свiтлий розум.
   Ти - просто Бог. Але Ти i Старий Бог, i Бог Богiв, i СваБог, i ВсеБог. Вищий!
   Ми розумiємо, що це рiвень слiв.
   Усi слова зникають. I ми вiдчуваємо Тебе, вiдчуваємо те Безмовне. В тишi безмовностi Ти присутнiй. Там нема нiяких облич, нiяких дiй, нiяких слiв, нiяких поклонiв, нiяких богiв, нiяких iмен. Там вiдчуття Всесвiту, майбутнього свiту всього, що є в теперiшнiй дiйсностi. Тиша храму спонукає на це.

***

   ПраБог!
   ПраБоже. Знаю, що треба мати природний стан духу i не вживати те, що змiнить цей стан; мати жалiсть i не вбивати живе; засвiдчувати свої спонукання, думки, почуття; передавати цi знання iншим.
   О ПраБоже!
   Вшановую Тебе!
   Славлю Тебе!

***

   Ти є в моїх глибинах як свiдок моїх спонукань, думок, почуттiв.
   Ти дивишся з глибин мого духу, з моїх глибин на мої ж спонукання, думки, почуття. I приходить осяяння.
   Своєю думкою я хочу тебе назвати. Новi люди назвали Тебе ПраБог. У них Бог i його прояви такi: БiлоБог, ЧорноБог, СтриБог, ДажБог.
   Про тебе кажуть, що Ти ПраБог, СтароБог, Старий Бог. Але це все умовнiсть. Ти Вище усiлякої назви.
   Славлю Тебе, не називаючи!

***

   Коли я маю природний стан духу, жалiсть, засвiдчую свої спонукання, думки, почуття, то до мене приходить те неймовiрне осяяння, яке називають ПраБогом. Пам'ятаючи про таке подiбне, новi люди, якi вклонялись Богу i таким його проявам, як БiлоБог, ЧорноБог, СтриБог, ДажБог, дали назву - ПраБог.
   Коли я змiнюю природний стан свого духу, не маю жалю до живого, то з моїх глибин ПраБог вже не дивиться i не свiдчить мої спонукання, думки, почуття. I нема осяяння.
   Не змiнюю свiй стан.
   Маю жалiсть до живого.
   Свiдчу, як тiльки можу, свої спонукання.
   Славлю Тебе, ПраБоже!

***

   Все!
   Бачимо. Знаємо. Спiваємо про Все.
   Все нiколи не розумiлося, а вiдчувалося, шкiрою вiдчувалося, вiдчувалося як Вище.
   Потiм прийшло розумiння, прийшла назва Бог, ВсеБог, виникло язичництво.
   Але корiння - у вiдчуттi.
   Ми це бачимо, вiдчуваємо.
   Славимо Все!

***

   ПраБоже. Ти - Все, ВсеБог. Вiдчуваю Тебе, коли я єдиний з усiм, що виникає в кожну мить, коли я - свiдок, єдиний з усiм, що свiдчу.
   Свiдчу все вiдразу. I Ти менi вiдкриваєшся як ВсеБог.
   ПраБоже. Ти - Все, ВсеБог.
   Шаную Тебе.

***

   ПраБоже. Ти - Все, ВсеБог. Нiчого не бачу, бо я - все, що бачу. Я не бачу гору, бо я i є гора. Я не бачу поле, бо я i є поле. Я не бачу рiчку, бо я i є рiчка. Я не вiдчуваю землю, бо я i є земля. Нiчого не бачу, не вiдчуваю, бо я - все, все, що бачу i вiдчуваю. Я - Все, як Ти, ВсеБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ПраБоже. Я i є увесь цей простiр. Все в ньому виникає i все зникає. Я - та вiдкритiсть, що є просторовою. Все падає в мене i стає мною. Вiдчуваю єднiсть з усiм i вiдкриваю Тебе в собi.
   Все. Ти ВсеБог, ПраБоже.
   Вiдчуваю Тебе так.
   Вiдчуваю як єднiсть всього.

***

   ПраБоже. Ти - Все, ВсеБог. I це я вiдчуваю, коли не ототожнюю себе нi з чим, нi з якими речами i явищами, а ототожнююсь з ними всiма разом, вiдразу. I тодi вiдчуваю Тебе як ВсеБога.
   Вiдчуваю себе небом, морем. Єдиний з ними. Купаюсь в них. I зливаюсь з ними.
   ПраБоже. Ти - Все, ВсеБог.

***

   ПраБоже. Ти - Все, ВсеБог. Я це вiдчуваю, бо я теж Все, Все, що є, увесь свiт, який виникає кожної митi. Я єдиний з усiм, що в менi, з усiм, що поза мною навколо, з усiм простором. Я i є цей простiр.
   ПраБоже. Ти дороговказ, коли вiдкриваєшся менi як ВсеБог, бо тодi я зникаю як проблема.
   Шаную Тебе!

***

   Боже. Ти ПершоБог, а отже i ВсеБог. Бо коли Все було Вперше, то нiчого не було окремо. Все було Одне, Єдине.
   ПершоБог - ВсеБог, славимо Тебе!

***

   Все - це Перше, коли Все було Одним, Єдиним. В нiм сила.
   Тому, Боже, кажуть, що Ти Вседержитель, сила-силенна. Але що Тобi держати, Боже? Ти Все, Все, що є. Ти - Перше. Це Все, Перше потiм так i назвали - ВсеБог, або ПершоБог. Так назвали. ВсеБог. ПершоБог.
   Але в менi Ти вiдчуваєшся просто як Все, Все, що є Перше, Первинне.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Оце наше iснування, наше життя. Iснування i життя показують, що отаке можливе. Боже, Ти безмежна можливiсть Всього, Ти Все, ВсеБог. Вiдтвори Все добре i краще у нашому життi.
   Славимо Тебе, Тебе ВсеБога, ВсеБога Роду Людського!
  

***

   Коли вiдчувається Все зразу, то кажуть, що це Бог, ВсеБог, Великий Бог, Старий Бог, ПершоБог, ПраБог.
   ПраБог то Бог Богiв, прояви якого ми бачимо як БiлоБог, ЧорноБог, СтриБог, ДажБог. Всi тi прояви є прояви одного - Бога, ПраБога.

***

   З кришталевої сльози, яку зронило Всевидяче Око у вiчнiсть, виникло Все.
   Ми у храмi, в колi з восьми каменiв зроняємо сльозу у вiчнiсть i зливаємося з ПраБогом, з тим ПершоБогом, який Все, ВсеБог. Це Все ми вiдчуваємо шкiрою i серцем, це Все йде з наших глибин, i пiднiмається вгору. Це ми вiдчуваємо. Коли ми це розумiємо, то потiм кажемо про Верховного Бога, Небесного Бога. Ми кажемо: "Сварог, З Верху, Отець Свiтла". Але повертаючись до вiдчуттiв Всього, ми вiдчуваємо те життя вiчне, в якому усiляке розумiння вiдбивається далекою думкою, яка згасає у вiдчуттi вiчного.
   Ми в храмi, серед восьми каменiв на всi сторони свiту, як Все, зроняємо сльозу i стаємо вiчнiстю.
   Славимо Все, ВсеБога, ПраБога!
  

***

   Бог ладом, Ладою створив усiляке iснування. Вiн ПершоБог, ВсеБог. Вiн - Род. З нього почалось усе живе. I ми не вбиваємо те живе. Не вбиваємо, як тiльки можна не вбивати. Вбиваємо, коли це живе вбило багато живого, йдучи проти усього Роду.
   Род, або ВсеБог - ПершоБог, Бог Всесвiту, Творець Вирiю. Ми йдемо В Ирiй. Ми зберiгаємо все живе. Вiд того не вiдвертаємо увагу, засвiдчуючи свої спонукання, думки, почуття. Вiд того забобони зникають i ми вiдчуваємо ту вiчнiсть, яка безсмертна. Ми i є те безсмертя.
   Славимо Род, ВсеБога!

***

   Род - ВсеБог, ПраБог, Творець людського роду, який в нас i поза нами. Род породив Всесвiт, який ми вiдчуваємо, знаходячись у храмi, в колi восьми каменiв. Ми вiдчуваємо всiєю своєю шкiрою, вiдчуваємо Все, Все зразу, зроняючи сльозу i породжуючи свiти, як це колись зробив ПраБог.
   Славимо Род!
   Славимо ВсеБога!
   Славимо ПраБога!
   Славимо Все як Одне!
   Вiдроджуємось у вiках!

***

   Те, що я кажу, казав мiй дiд. А йому казав його дiд. I так до найпрадавнiших часiв, до часiв Кам'яної Могили. Дiд казав, що треба вiдчувати те, що не можна вживати їжу, або напої, якi змiнять стан. Казав, що не можна вбивати живе, а мати жаль; принаймнi як можна менше вбивати, з'їдаючи вбите, не переїдати, але i не вбивати себе як живе, недоїдаючи. Казав, що треба зосередитись на Всьому зразу, вiдчуваючи це Все своєю шкiрою, бачити, Дивлячись i Дивуючись, коли в голову приходять думки, почуття, спонукання, не затримувати їх i не гнати вiд себе. Разом з однодумцями цим займатися, коли сонце над головою в якийсь день. I тодi вiдчувається можливiсть життя вiчного. Принаймнi можна пережити це i вiдчути життя вiчне.
   Боже. Я роблю те, що казав менi мiй дiд. I я вiдчуваю те Все, вiдчуваю безмежну можливiсть.
   Славлю Тебе, ВсеБога!

***

   Зосереджуюсь на всiх вiдчуттях, на вiдчуттях Всього.
   I менi явлене Все.
   Концентруюсь.
   Концентруюсь на Всьому.
   Все!
   Славлю Все, ВсеБога!

***

   Через свiдотство своїх спонукань я вiдчуваю Все, вiдчуваю ВсеБога.
   Засвiдчуючи свої спонукання, думки i почуття, я вiдчуваю Все, що навколо, зливаюсь зо Всiм. Але Все - це i є ВсеБог.
   Славлю Все, ВсеБога!

***

   Вище. Воно Все. Воно нiчого не каже.
   Воно вiдчувається в менi.
   Вiдчувається те, що не можна мiняти свiй стан, не можна вживати те, що змiнює його.
   Вiдчувається те, що не можна вбивати живе нi словом, нi дiлом, бо iншому живому боляче.
   I це я вiдчуваю.
   Я вiдчуваю, що треба засвiдчувати свої спонукання, треба пильнувати, спостерiгати, споглядати свої думки i не йти за ними, залишаючись собою.
   Вiдчуваю те, що треба передавати цi знання iншим задля життя вiчного.
   Славлю Вище!
   Славлю Все!

***

   Ми дiти природи. А Ти - Все.
   Потiм на тебе скажуть "Бог", "ВсеБог", "ПраБог". Але Ти - Все.
   Коли Все, то нема нiчого неможливого. Отже Ти можеш вiдродити нас мiльйон мiльйонiв разiв. Це безперечно маломожливе. Але для Тебе можливе. I ми вiдчуваємо це i виконуємо Твої заповiдi. Вiдчуваємо, що не можна мiняти свiй стан i вживати те, що змiнює його. Вiдчуваємо, що не можна вбивати живе. Вiдчуваєм бiль iншого. Засвiдчуємо свої спонукання, думки, почуття, спостерiгаємо їх, пильнуємо i споглядаємо їх.
   Славимо Тебе, Боже, ПраБоже, ВсеБоже!

***

   Боже. Вiдчуваю, що слово "Бог" - це Твоя умовна назва. Ти Вище, Вищий, Вишнiй, Всевишнiй. Ти - безмежнi могутнiсть i сила. Ти - безмежнi мiць i можливiсть. I це треба вiдчувати.
   Я вiдчуваю, що не можна порушувати Твої заповiдi, бо не буде життя вiчного. Вiд Тебе це моє вiдчуття.
   Славлю Тебе!
   Ти Вищий!
   Ти Все!
   Потiм скажуть про Тебе "Бог", "ПраБог", "ВсеБог".
   Твої прояви - Сонце i Дощ. Потiм скажуть, що це - ДажБог. Твої прояви - це Вiтри. Потiм скажуть - це СтриБог. Твiй прояв - Вогонь. Потiм скажуть, що це - ОгнеБог. Твiй прояв - це спекотне Лiто. Потiм скажуть, що це - КупалБог. Твiй прояв - це Осiнь, коли з дерев спадає листя. Потiм скажуть, що це - МироБог. Твiй прояв - Лад. Потiм скажуть, що це - ЛадоБог. Твiй прояв - це холодна Зима. Потiм скажуть, що це - КолядБог. Твiй прояв - усе Чорне. Потiм скажуть, що це - ЧорноБог. Твiй прояв - усе Бiле. Потiм скажуть, що це - БiлоБог. Ти - це вiчний теперiшнiй час всього. Потiм скажуть, що Ти - це ПраБог. Але Ти - це Все. Потiм скажуть, що Ти - ВсеБог. Я Тебе вiдчуваю як Все, зосереджуюсь на Всьому вiдразу. Вiд того i вiдчуваю.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Знаю. Споконвiчнi слова Бога - це навiть не слова, не знання. Це вiдчуття. Вiдчуття не мiняти свiй стан, не вбивати живе, засвiдчувати свої спонукання, передавати цi вiдчуття iншим задля життя вiчного.
   Боже. Я вiдчуваю, що не можна мiняти свiй стан, не можна вбивати живе, треба засвiдчувати свої спонукання, треба передавати цi вiдчуття iншим i життя вiчне буде.
   Боже. Вiд Тебе - цi вiдчуття.
   Славлю Тебе!

***

   Споконвiчнi слова Бога це навiть не слова. Це вiдчуття: не вбивай живе...
   А якщо воно на тобi паразитує, то воно вбиває тебе як живе. Тому потрiбен спротив. I я роблю цей спротив заради життя вiчного. I славлю Бога.

***

   Боже. Розумiю. Якщо ти комара не вбиваєш, а вiн висмоктує з тебе кров, то ти вбиваєш себе як живе. А не можна вбивати живе за заповiддi. Тому якщо з тебе п'ють кров, то вбивай кровопивця задля життя, свого життя, життя побратимiв, задля живого взагалi, з якого паразити п'ють кров.
   Боже. Славлю Тебе!

***

   Усе дає тобi вiдчуття, що не можна. Вiдчуваєш: не можна вбивати живе.
   Ти - живе. I тебе вбивають. Якщо ти не будеш вбивати, то тебе в'бють. Але не можна, щоб тебе теж вбивали. Ти - живе. А не вбивай живе! I треба зупинити вбивство тебе як живого. I ця зупинка потребує вбивства того, хто тебе вбиває.
   Дiяти за вiдчуттями.
   Славити Все, ВсеБога, ПраБога!

***

   Знаю. Є Вище, Вищий, Вишнiй, Всевишнiй. Вiн - у вiдчуттях.
   Вiн не творив нiякого свiту. Бо Вiн i є цей свiт. В цьому свiтi постiйно щось твориться, твориться добре i погане. Але Вище як Все це - є безмежна можливiсть. Вона може нас створити в безмежнiй кiлькостi раз.
   Ми славимо це Вище всiм серцем!
   Славимо Тебе, Вище!

***

   Боже. Твої заповiдi я не знаю; я їх вiдчуваю.
   Вiдчуваю, що не можна вживати те, що змiнить мiй стан.
   Вiдчуваю, що не можна робити iншому боляче, вбивати iншого.
   Вiдчуваю, що зосередження на Всьому, засвiдчення, пильнування, спостереження i споглядання цього Всього перероджує мене i просвiтлює.
   Вiдчуваю, що передаю цi свої вiдчуття iншим задля життя вiчного.
   Боже. Ти ВсеБог, Все можеш.
   Вклоняюсь Тобi!

***

   Боже. Бачу. Бачу, що знання Твої як вiдчуття.
   Так. Бачу, що споконвiчнi слова Бога, це навiть не слова. Це вiдчуття, що не можна вживати те, що змiнить стан. Це вiдчуття, що не можна вбивати живе. Але якщо воно на тобi паразитує, то воно вбиває тебе як живе. Тому потрiбен спротив. I я роблю цей спротив заради життя вiчного.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Ти ВсеБог. Ти створив Ирiй - безмежне море свободи.
   Я звiльнився вiд усього хибного, вiд усiх недолiкiв.
   Я став вiльним морем. Я став Тобою, Ирiй.
   Боже. Ти спас мене.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Ти кажеш, що "Не вбивай живе". Але якщо воно, це живе, на тобi паразитує, то воно вбиває тебе як живе. Тому потрiбен спротив. Я роблю цей спротив заради життя вiчного.
   Є безумовно час, коли я припиняю усiлякий свiй прояв. Тодi я зливаюсь з усiм, що є на бiлому свiтi. I я вiдчуваю Тебе як ВсеБога.
   Але є час, коли я роблю прояв. Тодi я роблю спротив заради життя вiчного. Все - заради життя вiчного.
   Боже. Ти - безмежна можливiсть. Ти - можливiсть життя вiчного. Славлю Тебе!

***

   Боже. Ти на рiвнi вiдчуттiв, що не можна вживати те, що змiнить стан, не можна вбивати живе, робити живому боляче, а треба свiдчити свої спонукання, думки, почуття, пильнувати за ними, спостерiгати i споглядати їх, щоб бути собою, володiти собою i свiтом, стверджуючи i передаючи Твої заповiдi iншим.
   Я вiдчуваю те, що вiд Тебе, Боже.
   I славлю Тебе!

***

   Боже. Ти Вище.
   Але це i не називається. Це вiдчувається. Вiдчувається, коли не хочеш вживати те, що змiнить стан. Вiдчувається, коли не хочеш робити iншому боляче. Вiдчувається, коли концентруєшся i зосереджуєшся на маленькiй крапельцi, зливаючись зi всiм Всесвiтом.
   Коли вiдсторонююсь, то повертаюсь до всього цього.
   Ти - Все.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Ти створив Ирiй - широке море. То свобода, воля, звiльнення вiд усiх недолiкiв. Досконалiсть.
   Боже. Ти Та Доля, коли немає недолiкiв.
   Твiй Ирiй вiдтворився у Орiї, у Арiї.
   Ти є безмежнiсть можливого.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Нема нiчого неможливого. Вiдчуваю це. Вiдчуваю, що Твої заповiдi штовхають маломожливе зробитись бiльш можливим, без хиби, без недолiкiв.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Ми обожнюємо такi Твої прояви як сонце, вода, небо, земля, вiтер, дерева, трави, птахи, камiння. Ми вклоняємося всiм цим Твоїм проявам, адже за ними стоїть Твоя неосяжна сила, Твої безмежнi можливостi. Нема нiчого неможливого. I потойбiчний свiт може бути справжнiм життям. Все може бути.
   Боже. Ми знаємо: Ти - Все. Коли Все, то для цього Всього нема нiчого неможливого.
   Ми славимо тебе, Боже.
   Нема нiчого неможливого.
   Але є маломожливе, малоймовiрне. Тому ми виконуємо Твої заповiдi, збiльшуючи можливостi, ймовiрностi.
   Славимо Тебе!

***

   Мiць i Безмежна Можливiсть як уся Сила, що Є - це Ти, Вищий. Вклоняюсь Твоїм проявам - сонцю i дощу, вiтру, вогню, ладу, усьому бiлому i чорному. Тебе потiм назвуть Богом, ВсеБогом. Твої прояви теж назвуть. Сонце i дощ назвуть ДажБогом. Вiтер назвуть СтриБогом. Вогонь назвуть ОгнеБогом. Лад буде ЛадоБог. Бiле i чорне будуть БiлоБог i ЧорноБог. Але Твоя Мiць поза всiляких назв. Вона розквiтає в менi. Твоя Безмежна Можливiсть - поза всяких означень. Вона говорить менi, що все можливе i нема нiчого неможливого. Але є маломожливе. Тому я виконую твої заповiдi, збiльшуючи можливостi для себе i для iнших. Не мiняю свiй стан i не вживаю те, що може змiнити його. Не вбиваю живе. Засвiдчую свої спонукання, думки i почуття, пильнуючи, споглядаючи i спостерiгаючи їх. Приходячи до храму, я засвiдчую все, що є навколо, i все, що виникає в менi, в моєму внутрiшньому свiтi. Всi свiти зливаються i я вiдчуваю Тебе Вищого, Всевишньго.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Знаю. Нема нiчого неможливого. Але є маломожливе, малоймовiрне. Цю малу можливiсть я розширюю, виконуючи Твої заповiдi, Боже.
   Сподiваюсь малу ймовiрнiсть зробити великою.
   Боже. Ти Все, ВсеБог. А отже Ти безмежна можливiсть.
   Славлю Тебе!
   Мить одна i простiр весь безмежний. Мить одна i вiчнiсть як одне.
   То постають в менi.
   Славлю Тебе, Боже!

***

   Боже. Ти ВсеБог, все, що є.
   Коли я засвiдчую Тебе, засвiдчую, зосередившись i сконцентрувавшись на всьому, що є, засвiдчую також свої думки i почуття, то бачу, що iнодi я вiдвертаюсь, вiдхиляюсь i вiдриваюсь вiд цього. Але, Боже, я розумiю, що коли я це бачу, то маю ознаку того, що є поглиблене свiдчення i я iду до Тебе, Боже.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Коли крапелька, на якiй я зосереджуюсь i увесь Всесвiт навколо зливаються в одне, то я вiдчуваю Тебе, Боже.
  
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Я вiдвертаюся, вiдхиляюся, вiдриваюся вiд свiдчення всього, що є, вiд своєї концентрацiї на цьому усьому.
   Але коли я це помiчаю, то знаю, що у мене було поглиблене засвiдчення своїх спонукань, думок, почуттiв, i тому у мене буде бiльше можливостей вiдродитися. Знаю, що йду до Тебе, Боже.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Я помiчаю, що вiдвернувся, вiдхилився, вiдiрвався, коли зосереджувався на всьому, що є, коли свiдчив свої спонукання, думки, почуття.
   Але i вiд того я радiю, Боже. Адже це ознака того, що були поглибленi зосередження i засвiдчення; i я наблизився до Тебе, Боже.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Знаю. Знаю, що коли зосереджуюсь i концентруюсь на усьому, що є, коли починаю засвiдчувати свої спонукання, думки, почуття, знаю, що буду вiдвертатися, вiдхилятися, вiдриватися вiд того, на чому зосередився, сконцентрувався.
   Але, Боже, я знаю i те, що фiксацiя мого вiдхилення, вiдвертання, вiдривання є ознака поглибленого засвiдчення, i я iду до Тебе, Боже.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Ти ВсеБог, коли я все засвiдчую; а отже засвiдчую i свої спонукання, думки, почуття, то Ти вiдкриваєшся в менi своєю незмiннiстю. Ти те, що не змiнюється. Не змiнюється всюди. Не змiнюється в менi. Ти вiчний, безсмертний.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Ти - Все. Потiм скажуть: "ВсеБог". Ти Все, що є взагалi, Все, що буде колись. Твоя можливiсть безмежна. Ти можеш вiдродити увесь людський рiд.
   Ти - Род.
   Ти - Все.
   Коли я концентруюсь, зосереджуюсь на всьому, то вiдчуваю Тебе, Боже, вiдчуваю в своїх глибинах.
   Твої прояви як Дощ, Сонце, яке потiм назвуть ДажБог, Вiтер, який потiм назвуть СтриБог, все чорне, яке назвуть ЧорноБог, все Бiле, яке назвуть БiлоБог, але в менi все це одне, єдине.
   Ти - Все, Один, Єдиний. Ти робиш мене єдиного, коли я концентруюсь, зосереджуюсь.
   ВсеБог!
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Ти ВсеБог. У Тебе безмежнi можливостi. Ти можеш усе через припинення неправильного росту.
   Завмираю, припиняючи неправильний рiст.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Ти - ВсеБог. Твої прояви як ДажБог, СтриБог, БiлоБог, ЧорноБог, ОгнеБог, КупалБог, МироБог, ЛадоБог не iснують самi по собi. Тому коли я концентруюсь на всьому, зосереджуюсь на всьому, що є, то вiдчуваю в собi Тебе, Боже.
   Славлю Тебе!
   Славлю Тебе, ВсеБог!

***

   Боже. Ти - ВсеБог, все, що є. I можливостi твої безмежнi. Ти можеш вiдродити безсмертя душi, вiдродити життя вiчне.
   Ми виконуємо Твiй заповiт - як тiльки можемо.
   Вклоняємось Тобi, Твоїм безмежним можливостям. Бо Ти - це те все, що є, що коли-небудь може бути. Ти ВсеБог. Ми концентруємось i зосереджуємось на всьому, що є. I вiдчуваємо Тебе.
   Славимо Тебе, ВсеБога!

***

   Боже. Ти ВсеБог, з нами Ти, старший родич, Всевишнiй. Своєю природою Ти вписав нас у свiй Род. Ти все що коли-небудь буде у майбутньому. Твоя можливiсть безмежна.
   Вiдроди рiд людський, вiдроди.
   Славимо Тебе, Боже!

***

   Боже. Ти - ВсеБог. Ти все, що є, i все, що колись буде. Ти все, що iснує i не iснує. В тому Твоя незмiннiсть. Цю незмiннiсть я знаходжу в собi, коли засвiдчую свої спонукання, думки, почуття, коли концентруюсь на усьому, що є. Вiд того знаходжу ту незмiннiсть. Вiд того отримую, Долю вiд якої зникають всi недолiки.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Ти ВсеБог, все що є, все, що коли-небудь буде в майбутньому. У Тебе безмежна можливiсть.
   Ти маєш можливiсть вiдродити все що завгодно. Вiдроди героїв. Вони вiддали своє життя за нове, бiльше життя, за життя, за лад, за Живу, за Ладу.
   Славимо Тебе, Боже!

***

   Боже. Знаю. Знаю те, що заповiдi Бога, а точнiше ВсеБога ми не можемо виконати досконало.
   Можна тiльки старатися, наближаючи до себе ВсеБога, у якого можливiсть безмежна, а отже i можливiсть вiдродити нас.
   Славимо Тебе, ВсеБог!

***

   Боже. Через мале зливаюсь з великим, Всесвiтом; зливаюсь з Всесвiтом. Концентруючись на малiй крапельцi, зливаюсь зi всiм; iз ВсеБогом.
   Славлю Тебе, Боже!
   Славлю Тебе, ВсеБоже!
   Можливостi Твої безмежнi. Дiйснiсть говорить про твої можливостi.
   Ти все можеш.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Бачу, що достовiрнiсть i вiрогiднiсть мого iснування цiлком певнi. Моє iснування вже є можливiсть такого.
   Певне моє iснування говорить про те, що таке можливе.
   Боже. Ти ВсеБог. Твої можливостi безмежнi й ти можеш вiдродити моє iснування пiсля того, як я вiдiйду в потойбiччя, вiдродити знову i знову.
   Славлю Тебе! Виконую всi Твої заповiдi.

***

   Боже. Знаю. Треба зосередитись на всiх вiдчуттях, на всiляких вiдчуттях. I Ти вiдкриєшся.
   Ти - можливiсть.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Концентруюсь, зосереджуюсь на усьому, що навколо, на усьому, що в менi, засвiдчуючи свої спонукання.
   I Ти менi вiдкриваєшся, Боже.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Ти Один. Ти ВсеБог. Твої прояви: i ДажБог, i СтриБог, i БiлоБог, i ЧорноБог, i ОгнеБог, i КупалБог, i МироБог, i ЛадоБог.
   Але Ти Один, ВсеБог з безмежною можливiстю.
   Ти ПраБог.
   Славлю Тебе!

***

   Боже. Повинне все залежити вiд мене. Тому я зосереджуюсь на вiдчуттi Всього, Всього взагалi, що в менi й що поза мною. I всi мої спонукання пропадають. Я вiльний.
   Славлю Ирiй - широке море свободи, того прояву Бога!

***

   Вiдчуваю, що буде погано -
   I менi, i всiм на планетi.
   Прокидаюсь я вранцi рано:
   До роботи стаю на злетi.
   Полечу, полечу над свiтом.
   Може, взимку, а може, лiтом.
   До зiрок полечу. Спасiння! -
   То моє первородне насiння.
   Ризикований мiй полiт,
   Але зоряний вабить свiт.

***

   ВсеВишнiй - Всього Вище!
   Вклоняємось Йому.

***

   Дивимось Ладом, тобто iзсередини себе.
   Дивимось Всевидющим Оком, тобто в свої рухи дивимось.
   I приходить Вище, Вишнiй, Всевишнiй.

***

   Див-Дива - це Дивлення-Дивування.
   Лада-Ладо - це Лад-iзсередини себе.
   Дивлення-Дивування Ладом-iзсередини себе.
   Дивлення Всевидющим Оком - це дивлення в свої рухи.
   Дивлення:
   Дивлення-дивування.
   Дивлення:
   Дивлення Ладом: iзсередини себе.
   Дивлення:
   Дивлення Всевидющим Оком - дивлення в свої рухи.
   Дивлення:
   Дивлення Всевидющим Оком в свої рухи, рухи думок, рухи почуттiв.
   Всевидюще Око зроняє сльозу.
   То Вище, Вишнiй, Всевишнiй.
  

***

   Всевишнiй. Див, Дива, Дивлення Ладом iзсередини себе, Всевидющим Оком дивлення в свої рухи: рухи думок.
   Див-Дива, Лада-Ладо, Всевидющим Оком - внутрiщнiм початком дивлення.
   I Ти приходиш, Всевишнiй.

***

   Дивлюсь iзсередини себе в свої рухи: рух руки, рух думки, рух вiдчуття.
   I вiдкриваєшся Ти, Вишнiй, Всевишнiй.
   Шаную Тебе!

***

   Дива, Див, Дивлення Ладом iзсередини себе, Всевидющим Оком в свої рухи дивленням наближаємо Вишнє.
   Вишнє наближаємо дивленням в свої рухи, рухи думок, уявлень.
   Дива-Див, Лада-Ладо, Всевидюще Око внутрiшнього початку.
   Дивлення внутрiшнiм початком.
   Дивлення Всевидющим Оком.
   Всевидюще Око зроняє сльозу i народжуються свiти.

***

   Дива - дивування.
   Див - дивлення.
   Лада-Ладо - iзсередини себе дивлення.
   Всевидюще Око - це дивлення в свої рухи.
   Дива, Див, Лада, Ладо, Всевидюще Око - внутрiшнiй початок.

***

   Всевишнiй. Твої прояви, прояви Твоїх Богiв: Див-Дива, Лада-Ладо, Всевидюще Око. Вони вiд Дивлення Дивовижного, Ладом-iзсередини себе, Всевидющим Оком, тобто дивлення в свої рухи.
   По-перше. Див-Дива - це дивлення-дивування.
   По-друге. Лада-Ладо - це ладом, тобто iзсередини себе дивлення.
   По-третє. Всевидюще Око - це Всевидющим Оком дивлення в свої рухи.
   Дивлення в свої рухи: рухи думок, рухи почуттiв, рухи спонукань.
   I ми спiваємо.
   Спiваємо про Див-Дива:
   Ой Див, Див, Ладо Див!
   Ой Див, Див, Ладо Див!
   Ой Див, Див, Ладо Див!
   Спiваємо про Лада-Ладо:
   Ой Див-Ладо!
   Ой Див-Ладо!
   Ой Див-Ладо!
   Спiваємо про Всевидюще Око:
   Ой, Око-Ладо!
   Ой, Око-Ладо!
   Ой, Око-Ладо!
   Ой, Око-Лада!
   Ой, Око-Лада!
   Ой, Око-Лада!
   Лада-Ладо - всюди. Але через прояви всiх Твоїх Богiв, Всевишнiй, ми стаємо Тобою.

***

   Всевишнiй. Ми дивимось; зроняємо сльозу.
   Дивимось то Див-Дива наше, дивлення-дивування.
   Дивимось Ладом - iзсередини себе.
   Дивимось Всевидющим Оком - в свої рухи.
   Дивленням-Дивуванням, Ладом, Всевидющим Оком - внутрiшнiм початком дивимось зроняючи сльозу.
   I Ти, Всевишнiй, встаєш у нас, воскресаєш.

***

   Всевишнiй. Знаю. Треба дивитись.
   Дивитись.
   Дивитись - це Див-Дива, Дивлення-Дивування.
   Дивитись iзсередини себе - це Лада-Ладо, ладом iзсередини себе дивитись.
   Дивитись в свої рухи - це Всевидюще Око, Всевидющим Оком дивитись у свої рухи.
   Дивитись внутрiшнiм початком - це i Див-Дива, i Лада-Ладо, i Всевидюще Око, дивитись всiм внутрiшнiм початком у свої рухи; в рухи думок, почуттiв, спонукань.
   Тодi Всевидюще Око зроняє сльозу, з якої виникають свiти. I ми очищуємося.
   Шануємо Тебе, Всевишнiй.

***

   Всевишнiй. Знаю тайну твоїх проявiв, твоїх богiв: Див, Лад, Всевидюще Око.
   Див-Дива - це дивлення як дивлення-дивування.
   Лада-Ладо - це дивлення ладом, iзсередини себе.
   Всевидюще Око - це дивлення Всевидющим Оком, дивлення в свої рухи, зроняючи сльозу. Сльоза очищує.
   Дивлення в свої рухи, рухи думок, рухи почуттiв, рухи спонукань.
   Тодi привiдкриваєшся Ти, Всевишнiй.
   Шаную Тебе!

***

   Всевишнiй. Засвiдчую свої спонукання. Отже дивлюсь внутрiшнiм початком.
   Дивлюсь. То ДИВ: ДИВлення, ДИВування.
   Внутрiшнiй початок дивлюсь. То i ДИВ, i ЛАДО, i ОКО-сльоза.
   ДИВлюсь ЛАДОм, iзсередини себе.
   ДИВлюсь Всевидющим ОКОм, в свої рухи: рухи думок, рухи почуттiв, рухи спонукань.
   Потiм спiваю. ДИВу спiваю, спiваю ДИВленню, спiваю зосередженню й концентрацiї:
   Див, Див, Ладо, Див!
   Див, Див, Ладо, Див!
   Див, Див, Ладо, Див!
   ЛАДi спiваю, спiваю iзсередини себе:
   Ой Див, Ладо!
   Ой Див, Ладо!
   Ой Див, Ладо!
   Спiваю Всевидющому ОКУ, яке зронило сльозу, з якої виникли свiти:
   Гей, Око-Ладо!
   Гей, Око-Ладо!
   Гей, Око-Ладо!
   Сльоза очищує.

***

   А ми просо сiяли, сiяли,
   Ой, Див-Ладо сiяли, сiяли...
   Так ми спiваємо i пробуджуємось. Бо тут ДИВ - це наше ДИВлення-ДИВування, а Ладо - дивлення iзсередина себе. Тут дивлення Всевидющим Оком, тобто дивлення в свої рухи. Тому ми й спiваємо про Око так:
   Гей, Око-Лада,
   Леле Ладове!
   Гей, Око-Ладове,
   Нiч пропадає,
   Бо Око-Лада
   З води виходить,
   Ладове свято
   Нам приносить.
   Гей, Око-Ладо!
  

***

   Гей, Око-Лада,
   Леле Ладове!
   Гей, Око-Ладове,
   Нiч пропадає,
   Бо Око-Лада
   З води виходить,
   Ладове свято
   Нам приносить.
   Гей, Око-Ладо!
   А ти, Перуне,
   Отче над Ладою!
   Гей, Перуне,
   Дай дочекатися
   Ладi Купала.
   Так ми спiваємо про Всевидюще Око. Всевидюще Око зронило сльозу, i виникли всi свiти. Ми теж зроняємо сльозу i в нас виникають новi свiти. Сльоза очищує.

***

   Не мiняй свiй стан. Не вживай те, що змiнює його. Не роби собi нервову напругу, змiнюючи стан.
   Не вбивай живе. Себе не вбивай як живе, роблячи спротив вбивцям.
   Засвiдчуй свої спонукання. Дивись ДИВом, дивленням-дивуванням. Дивись ЛАДом, iзсередини себе. Дивись Всевидющим Оком в свої рухи: рухи думок, рухи почуттiв, рухи спонукань. I Всевишнiй прийде.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.

***

   Всевишнiй. Ми зосереджуємось, концентруємось, як ДИВ. То ДИВлення-ДИВування. ДИВимось ЛАДом, iзсередини себе в свої рухи. ДИВимось Всевидющим Оком в свої рухи. Видавлюємо з себе сльози, концентруючись на одному.
   Гей, Око-Лада!
   Гей, Око-Лада!
   Гей, Око-Лада!
   А коли приходить в голову думка, яка заважає, то стає смiшно.
   I Ти поглинаєш нас, Всевишнiй.
   Шануємо Тебе!

***

   Слава буди в вишнiх Богу,
   Дающему радость премногу,
   Рожденну, явленну
   I во яслiх безсловесних положенну.
   Так ми спiваємо розумiючи, що заповiдi ВсеВишнього вiдчуваються. Вони безсловеснi положення.
   Славимо ВсеВишнього!

***

   Всевишнiй! Боже! Знаю. Треба. Треба дивитись в себе, дивитись iзсередини себе в свої рухи: рухи думок, рухи почуттiв. Дивитись внутрiшнiм початком.

***

   Всевишнiй. Дивлюсь iзсередини себе в свої рухи. Коли думка з'являється, то стає смiшно. Дивлюсь, нiби видавлюючи iз себе сльозу. Дивлюсь, зосереджуючись на однiй крапельцi, на однiй цяточцi, уповiльнюючи своє дихання.
   Дивлюсь, видавлюючи iз себе сльозу. Сльоза очищує.
   Ти приходиш до очищеного.
   Шаную Тебе, Всевишнiй.
  

***

   Всевишнiй! Боже! Знаю. Треба. Треба свiдчити себе.
   Засвiдчувати свої спонукання.
   Дивитись iзсередини себе своїм внутрiшнiм початком, дивитись в свої рухи думок, почуттiв. Не вбивати їх. Не вбивати нiчого, якщо тебе не вбивають. I не мiняти цей стан на iнший.
   То Бог Всебог, Дiдо-Всевiдо. Бог Всебог - Бог-Творець, володар таїн земних i небесних.
   Шануємо Тебе, Боже!
   Нема нiчого неможливого!
   Шануємо Тебе, Бог Всебог, Дiдо-Всевiдо - володар тайн, вiдающий все!
   Шануємо Тебе, Всевишнiй!
  

***

   Засвiдчуємо свої спонукання.
   Iзсередини себе дивимось, дивимось своїм внутрiшнiм початком, на себе дивимось, дивимось в рух своїх думок, в рух своїх почуттiв.
   I вiдкривається Бог Всебог.
   Вiдкривається Дiдо-Всевiдо.
   Вiдкривається Всевишнiй.
   Шануємо Тебе, Всевишнiй!

***

   У менi є Бог Всебог. Щоб зберiгати це, я продовжую дивитись, глядiти. Глядячи iзсередини себе в свої рухи: рухи рук, рухи думок, рухи почуттiв, - зберiгаю в собi Бога Всебога.

***

   Iзсередини себе дивимось в свої рухи: рух думок, рух почуттiв. Дивимось своїм внутрiшнiм початком.
   Глядiти iзсередини себе в свої рухи: рух думок, рух почуттiв. То i є тайна Всевiдо. То Дiдо-Всевiдо, Бог Всебог, Всевишнiй.
   Шануймо Його!

***

   Вищий. Вищий Дух.
   Вищий - Бог Богiв. Вищий - Єдиний Бог. Всевишнiй.
   Вищий, Вишнiй, Всевишнiй.
   Цi назви теж не для Тебе.
   Ти Вищий за цi назви.
   Маса мiлких думок, суєтних. Щось робиш, щось плануєш. Суєта. I раптом все вiдходить.
   То явлення Тебе, Вищий.
   Шаную Тебе!

***

   Вишнiй. Ти високо над усiм граєш-сяєш. Ти Вишнє променясте сонечко.
   Ти в небi мого Вищого Духу.
   Ти виходиш з неба Вищого Духу. Ти Вишня премудрiсть.
   Внутрiшнiм початком iзсередини себе Дивлюсь Тобою.
   Шаную Тебе!

***

   Вишнiй. Вишнiй на Вишинi, у Вишинi.
   Всевишнiй. Всевишнiй - це Все на Вишинi, Все у Вишинi. I це - стан.
   Є стан, коли Все на Вишинi, у Вишинi. Коли зi мною такого не було, я вiрив, що таке є. Але тепер я знаю, що таке є. Всевишнiй вiдкрився менi.
   Шаную Тебе, Всевишнiй!

***

   Всевишнiй. Все на Вишинi, у Вишинi.
   Це триває, коли продовжую Твою присутнiсть, глядячи iзсередини себе в свої рухи: рух дихання, рух руки, рух думки, рух вiдчуття. Глядячи на все внутрiшнiм початком.
   Шаную Тебе, Всевишнiй!

***

   Всевишнiй. Глядiти iзсередини себе в свої рухи - це бути з Тобою.
   Я продовжую Твою присутнiсть, глядячи iзсередини себе в свої рухи; рухи руки; рух думки, рух вiдчуття.
   Шаную Тебе, Всевишнiй!
  

***

   Всевишнiй - Ти ВсеБог, Все.
   ВсеБог - Все. Нема нiчого конкретного. I думки нiякої нема. Йде саме очищення.
   Шаную Тебе, Всевишнiй!
  

***

   Вищий. Iзсередини себе дивлюсь в свої рухи, рухи рук i нiг, рухи думок i почуттiв. Дивлюсь внутрiшнiм початком. Не очима дивлюсь, а внутрiшнiм початком дивлюсь. I Ти в менi вiдкриваєшся, Вищий.
   Шаную Тебе!

***

   Вищий. Спостерiгаю. Засвiдчую свої спонукання. Iзсередини себе Дивлюсь на себе i крiзь себе, Дивлюсь на рух своїх рук i нiг, на рух думок i почуттiв, на рух, який навкруги, Дивлюсь без розбiрливостi, Дивлюсь своїм внутрiшнiм початком, не очима Дивлюсь, а внутрiшнiм початком.
   Дивлюсь iзсередини себе в свої рухи; рухи рук, рухи думок, рухи почуттiв.
   I ти вiдкриваєшся, Вищий.
   Шаную Тебе!

***

   Вищий. Знаю. Внутрiшнiй початок - це основа. Однi кажуть, що шлях до Тебе - це сприйнятливiсть, сприймання, сприйняття, коли все - як одне i нiчого iншого в тобi не виникає. Iншi кажуть, що шлях до Тебе - це зосередженiсть, зосередження, коли є одне - i нiчого iншого в тобi не виникає.
   Але це одне - є внутрiшнiм початком. Сприйняття всього як одного йде вiд внутрiшнього початку, через внутрiшнiй початок. Зосередженiсть на одному - це зосередженiсть на внутрiшньому початку.
   Внутрiшнiм початком я сприймаю все. На внутрiшньому початку я зосереджуюсь.
   I Ти менi вiдкриваєшся, Вищий.
   Шаную Тебе!

***

   Вищий. Iзсередини себе Дивлюсь. Своїм внутрiшнiм початком Дивлюсь. Дивлюсь, як рухаються мої руки i ноги, як рухаються мої думки i почуття. I Ти менi вiдкриваєшся.
   Шаную Тебе!

***

   Вищий. Знаю, як Тебе не втратити. Треба Тебе продовжувати, Дивлячись iзсередини себе в свої рухи; рухи рук; рух думки, рух почуття.
   Шаную Тебе!

***

   Вищий. Iзсередини Дивлюсь внутрiшнiм початком на себе, фiксую рух своїх рук i нiг; фiксую рух думок i почуттiв. Бути, продовжувати бути в тверезому розумi, чутливому до всього навкруги без розбiрливостi. Бути i Дивитись; Дивитись не очима, а внутрiшнiм початком; iзсередини Дивитись. I Ти приходиш, Вищий.
   Шаную тебе!

***

   Вищий. Знаємо. Щоб зберiгти Це, Вище, треба Його продовжувати, Дивлячись iзсередини себе в свої рухи; рухи руки; рух думки, рух почуття.
   Ми Дивимось iзсередини себе, Дивимось в свої рухи. I Ти залишаєшся в наших глибинах, Вищий.
   Шануємо Тебе!

***

   Вищий. Я Дивився, внутрiшньо Дивився, iзсередини, на свої думки. Я просто був. I Ти був у менi, Вищий.
   Шаную Тебе!

***

   Вищий. Я Дивився, внутрiшньо Дивився крiзь себе. I Ти повертався до мене, Вищий.
   Шаную Тебе!

***

   Вищий. Iзсередини Дивитися внутрiшнiм початком на себе, фiксуючи рухи рук i нiг, рухи думки i почуття. Бути, продовжувати бути в тверезому розумi, чутливим до всього навкруги без розбiрливостi. Бути i Дивитись; Дивитись не очима, а внутрiшнiм початком, iзсередини Дивитись.
   I Ти приходиш, Вищий.
   Шануємо Тебе!

***

   Вищий. Подивився на себе. I усi надмiрнi роздуми припинились самi по собi. Замовк.
   Припинились надмiрнi роздуми i з'явився Ти, Вищий.
   Шаную Тебе!

***

   Вищий. Коли дивлюсь в себе, припиняються усiлякi надмiрнi рухи, думки. I з'являєшся Ти, Вищий.
   Шаную Тебе!

***

   Вищий. Iзсередини Дивився внутрiшнiм початком на себе, фiксував рух дихання.
   I Ти прийшов, Вищий.
   Шаную Тебе!

***

   Вищий. Знаю. Родючiсть - це головна цiннiсть. Родючiсть землi, родючiсть жiнок.
   Але родючiсть - це не тiльки родючiсть тiла, тiлесна родючiсть.
   Родючiсть - це також родючiсть душi, Духу, родючiсть думок, почуттiв.
   Але Ти, Вищий, припиняєш в менi неправильну, хибну родючiсть.
   Шаную Тебе!

***

   Прожив багато. Пора вже в потойбiччя, потойбiчний свiт, на той свiт...
   Але...
   Я не сказав найголовнiшого.
   А треба?
   Треба, щоб вцiлiти у часi.
   А треба, щоб вцiлiти у часi?
   Треба!
   Менi мати казала, що треба, щоб вцiлiло життя.
   Навiщо їй потрiбно було це?
   А вона мене народила, народила моє життя.

***

   Всевишнiй - це вiдчуття можливостi життя вiчного.
   Вклоняємося Йому.
   Славимо Всевишнього!
   Вiн - надiя.

***

   Всевишнiй. Ти є можливiстю життя вiчного. Бiльш вiд тебе нiякої користi. Сама лише можливiсть. Але... життя вiчного!
   У майбутньому Всесвiт стане зовсiм iншим. Не таким, як тепер.
   I життя стане зовсiм iншим!
   I люди стануть зовсiм iншими!
   Або вони зникнуть, їх не буде...
   Так про яке вiчне життя йде мова? Про те, iнше вiчне життя яке буде?
   Всевишнiй. Спiваю тобi пiсню.
   Iнших варiантiв не знаходжу.
   Ти - можливiсть життя вiчного.

***

   Всевишнiй дає можливiсть життя вiчного.
   Лише будьте пильними: остерiгайтесь тих, що нападають на вас думок, бажань, спонукань.
   Всевишнiй - це можливiсть життя вiчного.

***

   Всевишнiй - це можливiсть життя вiчного. Ця можливiсть у будь-якому випадку залишається. Хоча i Всесвiт розшириться настiльки, що всi зiрки неба кудись пiдуть, розпадуться, зникнуть, стануть невидимими.
   На небi неможливо буде що-небудь виявити. Сама чорнота.
   На небi не буде нiчого.
   Отже майбутня людина буде вiдiрвана як вiд минулого, так i вiд теперiшнього. Але... вона буде. I буде можливiсть життя вiчного.
   Хай всi галактики зникнуть. I хай буде людина, буде Всевишнiй, буде можливiсть життя вiчного.

***

   Всевишнiй. Ти - можливiсть життя вiчного.
   Чотирнадцять мiльярдiв рокiв тому виник Всесвiт. Загинули маси зiрок, створивши речовини, з яких склалося моє тiло. Це тiло помре. Але попереду - трильйони рокiв, щоб воно вiдродилось.
   Нема нiчого неможливого.
   Що тi чотирнадцять мiльярдiв рокiв на тлi прийдешнiх трильйонiв, коли розгорнеться можливiсть життя вiчного?
   Вiтаю Тебе, Всевишнiй, незгасна можливiсть.

***

   Всевишнiй. Ти - можливiсть життя вiчного.
   Я народився тут на Землi, маленькiй планетi Сонячної системи, народився десь у закутках Чумацького Шляху.
   Перед тим, як я народився, розпались й загинули безлiч зiрок, створивши тi речовини, з яких складається моє тiло.
   Моє тiло виникло.
   Можливо все.
   Нема нiчого неможливого.
   Всевишнiй. Ти зi своєю можливiстю життя вiчного приймаєшся.
   Дивовижа! Загинуло безлiч зiрок небесних - й сконструювалось моє тiло. Вiтаю Тебе, Всевишнiй!

***

   Вiдслiдковую появу думок.
   В моїх глибинах Духу вони раптом з'являються.
   Думки з'являються - i я усмiхаюсь.
   Вiд того, що з'явилась в головi думка стає смiшно.
   Усмiшка з'являється вiд кожної думки.
   Потiм це назвуть: "Усмiшка Будди". У Будди таке теж буде.
   Приходить Вишнiй, Всевишнiй. Потiм скажуть: "Вiшну".
   Вишнiй, Всевишнiй, Вiшну.
   Шаную Тебе!

***

   ВсеБог. Ти i ПершоБог, i ПраБог. Але Твiй прояв: ЖивоБог - в основi.
   Вiн i в моїй основi, в нашiй основi.
   Коли iсную i дивлюсь, дивлюсь не очима, а внутрiшнiм початком, iзсередини себе дивлюсь...
   Коли дивлюсь iзсередини себе в свої рухи: рухи рук i нiг, рухи думок i почуттiв.
   Тодi очищуюсь. Зникають хибнi думки i почуття. Зникають забобони i омани.
   I має прояв у менi ЖивоБог.
   Слава Тобi, ЖивоБог!
   Слава Тобi, ВсеБог!

***

   Iсную i дивлюсь, дивлюсь не очима, а внутрiшнiм початком, iзсередини себе дивлюсь.
   I саме життя ЖивоБог очищує вiд хибних думок i почуттiв, вiд iлюзiй i усiлякої омани, вiд забобонiв.
   Такого чистого ЖивоБог веде до життя вiчного, до безсмертя, до невмирущостi.

***

   Внутрiшнiм початком, самим життям, ЖивоБогом глядiти iзсередини себе в свої рухи: рухи думок, рухи почуттiв.
   То ЖивоБогом очищувати себе.
   Чистий вiд хибних думок i почуттiв.
   Чистий вiд iлюзiй та усiляких оман.
   Чистий вiд забобонiв.
   Такого саме життя, ЖивоБог веде до життя вiчного.

***

   ВсеБог. Твiй прояв - ЖивоБог. Вiн веде до життя вiчного.
   Знаю.
   Але треба глядiти, дивитись iзсередини себе в свої рухи: рухи рук i нiг, рухи думок i почуттiв. Глядiти, очищуючись.
   I тiльки тодi, такого чистого поведе саме життя, поведе ЖивоБог до життя вiчного, до невмирущостi.
  

***

   Iзсередини дивлюсь внутрiшнiм початком на себе, фiксую рухи рук i нiг, рухи думок i почуттiв.
   I всi тi хибнi думки i почуття зникають. Зникають забобони, iлюзiї i усiлякi омани.
   I я чистий, очищений.
   Знаю. Такого саме життя, ЖивоБог веде до життя вiчного, до безсмертя.
   Славлю ВсеБога, Його прояв - ЖивоБога!
  

***

   Iзсередини себе дивлюсь внутрiшнiм початком на себе, фiксую рух рук i нiг, рух думок i почуттiв.
   I зникають всi iлюзiї i усiлякi омани. Зникають забобони, хибнi думки i почуття.
   Такого чистого саме життя, ЖивоБог веде до життя вiчного, до невмирущостi.
   Славлю ВсеБога, Його прояв - ЖивоБога!
  

***

   ЖивоБог! ЖивоБог! Ти - прояв ВсеБога, ПершоБога, ПраБога.
   Знаю. Треба iзсередини дивитись внутрiшнiм початком на себе, фiксуючи рухи рук i нiг, рухи думок i почуттiв. Тодi всi хибнi думки i почуття, всi забобони, iлюзiї i усiлякi омани зникають. I саме життя, ЖивоБог веде до життя вiчного, до безсмертя, до невмирущостi.
   Шаную Тебе, ВсеБоже, Твiй прояв ЖивоБога!

***

   Не мiняй свiй стан. Не вживай те, що порушить концентрацiю, порушить в глибинах душi Диво-Бога, порушить Дивлення-Дивування.
   Не вбивай живе. Не вбивай хiд думок (хай собi йдуть хибнi думки, але не йди за ними), що порушить медитацiю, порушить в глибинах душi Ладо-Бога, порушить процес Ладання-Ладування.
   Засвiдчуй свої спонукання. Дивись iзсередини себе в свої рухи, що приведе до Стану Життя Вiчного, приведе до Живо-Бога, до процесу Живлення-Живоявлення.

***

   Не мiняй свiй стан.
   Ой, Див-Дива, Диво-Дива!
   Не вбивай живе.
   Ой, Лад-Лада, Ладо-Лада!
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Ой, Жив-Жива, Живо-Жива!
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Ой, Ирiй, Орiй, Арiй!

***

   ДивБог.
   ЛадБог.
   ЖивБог.

***

   ДивоБог.
   ЛадоБог.
   ЖивоБог.

***

   ДиваБог.
   ЛадаБог.
   ЖиваБог.

***

   ДивБог.
   ЛадоБог.
   ЖиваБог.

***

   Молимося Лада,
   Молимося Вишньому Богу.

***

   Ой Див, Див та Ладо,
   Ой Див, Див та Лада!

***

   Бог ВсеБог! Вишнiй ВсеВишнiй!
   Твої прояви: Див, Ладо, Жива ведуть до Стану Життя Вiчного.
   Шаную Твої прояви: ДивБог, ЛадоБог, ЖиваБог!
   Бог ВсеБог! Вишнiй ВсеВишнiй!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Бог ВсеБог! Вишнiй ВсеВишнiй!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Бог ВсеБог! Вишнiй ВсеВишнiй!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Бог ВсеБог! Вишнiй ВсеВишнiй!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!

***

   Бог ВсеБог - Вишнiй ВсеВишнiй:
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Бог ВсеБог - Вишнiй ВсеВишнiй:
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Бог ВсеБог - Вишнiй ВсеВишнiй:
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Бог ВсеБог - Вишнiй ВсеВишнiй:
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Бог ВсеБог - Вишнiй ВсеВишнiй:
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Бог ВсеБог - Вишнiй ВсеВишнiй:
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Бог ВсеБог - Вишнiй ВсеВишнiй:
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Бог ВсеБог - Вишнiй ВсеВишнiй:
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!

***

   Бог ВсеБог - Вишнiй ВсеВишнiй: Див, Ладо, Жива, Див, Ладо, Жива, Див, Ладо, Жива, Див, Ладо, Жива, Див, Ладо, Жива, Див, Ладо, Жива, Див, Ладо, Жива, Див, Ладо, Жива!
  

***

   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!

***

   Всевидюще Око, Всевiдо. Ти Вишнiй, Всевишнiй. Ти вiд ВсеБога, вiд Всього.
   Ти - вiд Всього!
   Вклоняємось Всьому!
   Шануємо Все!
   Все! Вклоняємось Тобi. Шануємо Тебе! Шануємо Твої прояви: Сонце, Небо, Землю, Вiтер, Рiчку, Степи, Трави Степiв, Дерева, Дуби, Птахiв, Соколiв.
   Шануємо Все i припиняємо неправильний рiст.
   Хай Все росте правильно!

***

   Все!
   Бог? ВсеБог!
   Вишнiй? ВсеВишнiй!
   Вiдо? ВсеВiдо, ВсеВидюще Око!
   Шануймо Твої прояви: Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!
   Див, Ладо, Жива!

***

   ВсеБог. Знаю. ВсеБог - ВсеСвiт! Бог i люди - це одне. Бог i людська сiм'я є одним i тим самим. Зветься це РОД. Вiд того серед людей є старший родич Всевишнiй. Але все одно все це в Тобi, ВсеБоже. Бо Ти - Все, Все, що було, є i колись буде. Твоя можливiсть безмежна.
   Ти - Все! Ти i Все - одне i те саме.
   Шануємо Тебе!

***

   Бог i ВсеСвiт, Природа - це одне i те саме. Бог i людина також одне i те саме. Вiдкриємо в собi Бога, ВсеБога!
   Треба вiдкрити Бога в собi. Або вiн в нас вiдкриється, в нас - очищених.

***

   ВСЕ! ВСЕ! ВСЕ! ВСЕ! ВСЕ! ВСЕ! ВСЕ! ВСЕ!

***

   ВсеБог!
   ВсеБог!
   ВсеБоже! В Тобi всi протилежностi.
   Ти ДивЛадо - свiтлосяйний Бог.
   Коли Ти в менi маєш прояв, то все навкруги сяє, i всi недолiки зникають. Виникає досконалiсть.
   Ти - та щаслива доля, вiд якої зникають недолiки.
   ВсеБоже. Ти ДивЛадо - свiтлосяйний Бог.
   Шаную Тебе!

***

   ВсеБоже. Виконую Твою настанову: засвiдчую свої спонукання. Рано-вранцi просинаюсь i пiв години засвiдчую. Тобто дивлюсь iзсередини себе в свої рухи: рухи дихання, думок, почуттiв, вiдчуттiв, рухи спонукань. А у недiлю в гаю опiвднi, коли сонце над головою протягом години роблю те саме: засвiдчую свої спонукання. Бачу, як я вiдвертаюсь, вiдхиляюсь, вiдриваюсь. Розумiю, що це поглиблене засвiдчення. Воно приводить до стану життя вiчного. До Тебе, ВсеБоже. I це - щастя.

***

   ВсеБоже. Я виконую Твої настанови, як можу. Не мiняю свiй стан; тобто не вживаю те, що змiнює його: не вдаюсь до нервової напруги, не вдаюсь до крайнощiв у своїх емоцiях. Виконую Твою настанову i не вбиваю живе. Тобто перш за все не вбиваю себе як живе, бережу себе, не пиячу, не маю думок про самогубство. Не вбиваю iнших людей, тварин. Не їм багато живої їжi.
   Виконую Твою настанову, ВсеБоже: засвiдчую свої спонукання; тобто iзсередини себе дивлюсь в свої рухи: рухи дихання, думок, почуттiв, вiдчуттiв, рухи спонукань. Буває, вiдволiкаюсь, спокушаюсь, перериваю засвiдчення своїх спонукань. Але я стараюсь. Передаю всi Твої знання, ВсеБоже, iншим задля життя вiчного. Славлю Тебе!

***

   ВсеБоже. Дивлюсь i видавлюю iз себе сльозу. Зроняю сльозу.
   Всевидюще Око зронило сльозу, з якої створилися всi свiти.
   У мене - те ж саме. Зроняю сльозу, i навколо створюються всi свiти. Все навколо сяє свiтлом.
   Шаную Тебе, ВсеБоже!

***

   ВсеБоже. Вiдчуваю навколо себе все вiдразу. I все сяє. Це Ти вiдкриваєшся, ВсеБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ВсеБог. Знаю. Створювати собi кумирiв - це розпалюватись i свiдомо мiняти свiй природний стан духу. Грати в азартнi iгри - це розпалювати себе i свiдомо мiняти свiй природний стан духу. Вживати їжу i напої, якi стимулюють або заспокоюють, - це мiняти свiй стан i духу й тiла. Я сторонюсь всього цього, дивлюсь на це згори свого внутрiшнього початку, дивлюсь iзсередини себе в тi думки про створення кумирiв, азартнi iгри, вживання їжi й напоїв, стимулюючих i заспокоюючих, сторонюся всiх їх. I Ти, ВсеБоже, менi вiдкриваєшся.
   Слава Тобi!

***

   ВсеБоже. У мене увага зачiплюється за одну крапельку, будь-яку, будь-де. I - концентрується. Пiсля чого вiдчуваєш все навколо, все вiдразу. Вiдчуваєш i зливаєшся з цим усiм, свiдчиш.
   I Ти вiдкриваєшся, ВсеБоже.
   Шаную Тебе!

***

   Бог ВсеБог!
   Вишнiй ВсеВишнiй!
   Вiдо ВсеВiдо!
   Видюще Око ВсеВидюще Око!
   Свiт ВсеСвiт!
   Твої прояви - це Див, Ладо, Жива.
   Засвiдчую свої спонукання. Намагаюсь постiйно глядiти iзсередини себе в свої рухи; рух руки, яка це пише; рух дихання, думки, почуття, рух вiдчуття.
   Моє глядiння, Дивлення - то Твiй прояв, Див, як дивлення-дивування.
   Моє Дивлення iзсередини себе - то Твiй прояв, Ладо, як ладування.
   Моє Дивлення в свої рухи - то Твiй прояв, Живо, як живоявлення.
   Спостерiгаю, наглядаю, назираю змiст своєї свiдомостi й Ти, ВсеБоже, ВсеВишнiй, ВсеВiдо, ВсеВидюще Око, ВсеСвiт, приходиш.
   Шаную Тебе!

***

   ВсеБоже. Ти - Все. Твої iмена i назви змiнювались: Сварог, Iсварга, Сварга. Або: ДаждьБог, Дажба. Але Ти вище усiляких iмен i назв. Ти вiдчуваєшся, якщо глядiти iзсередини себе в свої рухи, глядiти своїм внутрiшнiм початком.
   Шануємо Тебе!

***

   Спостерiгаю i споглядаю змiст своєї свiдомостi. Зосереджуюсь i концентруюсь на спостерiганнi й спогляданнi своєї свiдомостi.
   I Ти менi вiдкриваєшся, ВсеБоже.
   Шаную Тебе!

***

   Споглядаємо, спостерiгаємо змiст своєї свiдомостi, свої думки, спонукання.
   Споглядаємо, спостерiгаємо всi свої почуття, вiдчуття, Все!
   Засвiдчуємо Все.
   I Ти нам вiдкриваєшся.
   Шануємо Тебе, ВсеБоже!

***

   Iзсередини себе дивимось у свої рухи: рухи рук, дихання, думок, почуттiв, вiдчуттiв, рухи спонукань.
   Засвiдчуємо внутрiшнiм початком.
   Засвiдчуємо.
   Шануємо Все!

***

   Не мiняй свiй стан.
   Не мiняй свiй стан.
   Не вбивай живе.
   Не вбивай живе.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Бог ВсеБог!
   Вишнiй ВсеВишнiй!
   Свiт ВсеСвiт!
   Все!
   Можливiсть безмежна!

***

   Бог ВсеБог!
   Вишнiй ВсеВишнiй!
   Вiдо ВсеВiдо,
   Видюще Око ВсеВидюще Око,
   Свiт ВсеСвiт!
   Все!
   Можливiсть безмежна!
   Але -
   Не мiняй свiй стан.
   Не вбивай живе.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.

***

   ВСЕ! ВСЕ! ВСЕ! ВСЕ! ВСЕ! ВСЕ! ВСЕ! ВСЕ!

***

   Скрiзь збираються люди разом заради того, що є, що iснує реально.
   Релiгiйнi люди збираються разом заради того, чого нема, не iснує.
   Бог - це те, чого нема.
   Але нi! Це певний стан Духу. Бог є Дух.

***

   Вiрю в загублений час.
   Вiн показав те, що треба,
   Те, що треба для всiх нас,
   Що пiдiймає до неба.

***

   ВСЕ. Дивлюсь в одну цяточку i зоровим вiдчуттям охоплюється все навкруги, а шкiрою все вiдчуваю.
   I Ти, ВСЕ, менi вiдкриваєшся.
   Шаную Тебе!

***

   ВСЕ. Дивлюсь на себе; дивлюсь крiзь себе на свiт.
   Iзсередини себе дивлюсь своїм внутрiшнiм початком.
   I менi вiдкривається ВСЕ.
   Шаную ВСЕ!

***

   ВСЕ. Дивлюсь iзсередини себе. Дивлюсь iз себе; дивлюсь крiзь себе; на себе дивлюсь, на свiт. Внутрiшнiм початком дивлюсь.
   Зливаюся з усiм.
   ВСЕ - це спасiння!
   ВСЕ, шаную Тебе!

***

   ВСЕ. Все - початок i кiнець. Але тiльки глядiти треба. Тому дивись iзсередини себе; дивись iз себе, дивись на себе, дивись крiзь себе на свiт.
   I ВСЕ вiдчиниться вiдразу.
   Шануй ВСЕ!

***

   ВСЕ, ВсеБог. Дивлюсь iз себе на себе.
   Дивлюсь iз себе на себе i крiзь себе на свiт. I досконалiсть приходить.
   Шаную Тебе, ВсеБоже!

***

   ВСЕ. ВсеБог. Дивлюсь iзсередини себе на себе. На руки, якi рухаються. На думки, якi вiддалено виникають в моїй головi. Дивлюсь на свої рухи i на нерухомiсть, яка виникає.
   I ВСЕ розквiтає.
   I Ти розквiтаєш, ВсеБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ВСЕ. ВсеБоже. Дивлюсь на себе i далi - вперед себе. Дивлюсь i на свiт навкруги. Не очима дивлюсь. Iзсередини себе дивлюсь. Вiдчуваю ВСЕ всiєю своєю сутнiстю.
   ВсеБоже. Пiдвищена чуттєвiсть - i Ти вiдкриваєшся.
   Шаную Тебе!

***

   ВСЕ. Дивлюсь iзсередини себе. Дивлюсь iз себе, крiзь себе; на себе i на свiт дивлюся.
   Стаю ВСIМ!

***

   ВСЕ!
   ВсеБоже!
   Дивлюсь iз себе на себе!
   Дивлюсь iз себе на себе!
   Дивлюсь крiзь себе на свiт!
   Дивлюсь iз себе на себе, на свiт!
   I Ти з'являєшся як стан моєї душi!
   Шаную Тебе, ВсеБоже!
  

***

   ВСЕ. ВсеБоже. Не вбиваю живе. Ми всi не вбиваємо живе. Навiть рослину не вбиваємо, якщо це не задля живого. Рослину вбиваємо лише задля нового життя, задля бiльшого живого. I журимось, коли це не так. I спiваємо:
   "Прилетiла перепiлонька
   У зеленую дiбровоньку,
   Прилетiла, зажурилася:
   "Ой, зелена ж дубрiвонько,
   Ой, бiдная ти голiвонько,
   Що рано тебе спустошено,
   На траву-сiно покошено,
   Зосталося лиш тройзiллячко.
   Перше зiллячко - барвiночок,
   Друге зiллячко - василечки,
   Третє зiллячко - любисточок".

***

   Ой, Див, Ладо!
   Див, Ладо!
   Рiвновагу не втрачай.
   Усiляке не вживай.
   Ладо-Жива!
   Ладо-Жива!
   Не вбивай, не вбивай.
   Пильнування не втрачай.
   Не вбивай, не вбивай.
   Споглядання не втрачай.
   Жива-Сокiл!
   Жива-Сокiл!
   Споглядай, спостерiгай.
   З себе споглядай.
   Споглядай, спостерiгай.
   Зсередини споглядай.
   Засвiдчуй, споглядай.
   Засвiдчуй, споглядай.

***

   "Та не винна в тому доля,
   А все винна твоя воля.
   Бо що заробляєш,
   Та й те пропиваєш".
   Див, Ладо!
   Див, Ладо!
   Усiляке не вживай,
   Рiвновагу не втрачай.
   "Людська кров - не водиця,
   Проливати не годиться".
   Душа-Жива!
   Душа-Жива!
   Не вбивай, не вбивай.
   Пильнування не втрачай.
   Не вбивай, не вбивай.
   Споглядання не втрачай.
   "Ой на Чорному морi, на бiлому каменi,
   Ой там сидить ясен Сокiл -
   Низенько голову склонив,
   Та жалiбненько квилить-проквиляє,
   Та на святеє Небо, на Чорне море споглядає".
   Жива-Сокiл!
   Жива-Сокiл!
   Споглядай, споглядай,
   З себе споглядай.
   Споглядай, споглядай,
   Зсередини споглядай.
   Засвiдчуй, споглядай.
   Засвiдчуй, споглядай.

***

   ВСЕ! ВСЕВИЩЕ! Потiм скажуть: "ВсеБог!".
   Вище поза словами.
   Вищий!
   Вишнiй!
   ВсеВишнiй!
   ВсеВишнiй!
   Шануємо Тебе!

***

   ВсеБоже. Коли рухаєшся ритмiчно, повiльно, то поглибленiсть свiдчення бiльша.
   Вiдчуваю радiсть. Всеохопну радiсть.
   Шаную Тебе, ВсеБоже!

***

   ВсеБоже. Дивлюсь iзсередини себе на свiт i на себе. Дивлюсь не очима, а внутрiшньою сутнiстю своєю. Дивлюсь через себе, крiзь себе у свiт, дивлюсь за собою, за своїми рухами, думками, почуттями. Дивлюсь на свої рухи, на свою нерухомiсть.
   I Ти розквiтаєш в моїх глибинах, ВсеБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ВсеБоже. Дивлюсь iз себе. Дивлюсь iз себе на себе i крiзь себе у свiт.
   Дивлюсь своїм внутрiшнiм, яке не можна нiяк назвати. Вiд того менi вiдкривається Все.
   Шаную Тебе, ВсеБоже!

***

   ВсеБоже. Дивлюсь iзсередини себе на свiт, на свiт i на себе. Дивлюсь не очима, а внутрiшньою сутнiстю своєю; дивлюсь через себе у свiт, дивлюсь за собою, за своїми рухами, подумами, почуттями.
   I я iнший. Зливаюсь iз Тобою, ВсеБоже, як iз собою первинним, вiдокремленим вiд тiла. Неначе так i було завжди.
   Шаную Тебе!

***

   ВсеБоже. Бачити в собi непотрiбнi рухи, думки, вiдчуття - це бути Тобою.
   Бачу непотрiбнi рухи в собi.
   Стаю Тобою; наче завжди був Тобою, як собою, своїм внутрiшнiм початком вiдокремленим вiд тiла.
   Шаную Тебе!

***

   ВсеБоже. Дивлюсь. Внутрiшньо дивлюсь, iзсередини себе. Дивлюсь на свої думки.
   Дивлюсь iзсередини себе, крiзь себе на свiт, на свiт i на себе. Дивлюсь на свої рухи, на свою нерухомiсть.
   I щастя прибуває.
   Шаную Тебе, ВсеБоже!

***

   ВсеБоже. Iзсередини себе дивлюсь внутрiшнiм початком на себе, фiксую рухи рук i нiг, рухи думок i вiдчуттiв.
   Чуйний до всього без розбору.
   Дивлюсь не очима, а внутрiшнiм початком, iзсередини себе дивлюсь.
   I щастя розквiтає.
   Шаную Тебе, ВсеБоже!

***

   ВсеБоже. Дивлюсь крiзь себе на свiт. Дивлюсь внутрiшнiм початком, iзсередини себе дивлюсь.
   I радiсть охоплює.
   Шаную Тебе, ВсеБоже!

***

   ВсеБоже. Дивлюсь крiзь себе на свiт, на свiт i на себе, на свої рухи, на свою нерухомiсть.
   Набуваю щастя.
   Шаную Тебе, ВсеБоже!

***

   ВсеБоже. Я своїм внутрiшнiм початком дивлюсь iзсередини себе; дивлюсь крiзь себе на себе i на свiт.
   Знаю, треба глядiти на себе i на свiт, глядiти на свої рухи й на свою нерухомiсть. Вiд того вiдчувається безмежне i вiчне.
   Шаную Тебе, ВсеБоже!

***

   ВсеБоже. Дивлюсь iзсередини себе на себе i на свiт. Дивлюсь на свої рухи, на свою нерухомiсть.
   Щастя!
   Шаную Тебе, ВсеБоже!

***

   ВсеБоже. Знаю. Треба глядiти iзсередини себе в свої рухи, в свою нерухомiсть.
   Через себе можна доторкнутись до Всього, i взагалi стати Всiм, що навколо, стати тобою, ВсеБоже.
   Тодi все навкруги засяє.
   Шаную Тебе, ВсеБоже!

***

   ВсеБоже. Дивлюсь в одну крапельку, в одну цяточку, а вiдчуваю все навколо, все зразу, зливаюсь з усiм, що є. То Ти, ВсеБоже.
   Шаную Тебе!

***

   ВсеБоже. Знаю. Треба глядiти iзсередини себе в свої рухи; рухи тiла (рук, нiг, дихання); думок, почуттiв, рухи вiдчуттiв; глядiти у свою нерухомiсть; глядiти крiзь себе на свiт, що навколо.
   Вiд того буде спасiння.
   Вiрю. Шаную Тебе, ВсеБоже!

***

   Небо. Шкiрою вiдчуваю все.
   Ти скрiзь, Небо. Сяєш.
   Свiти породжуються зi сльози, що котиться по щоцi.
   Небо. Я є все.

***

   Небо. Спасiння в майбутньому i його прояв в теперiшньому часi - це коли навколо все сяє. Не Твої зiрки, Небо. Не Твоє Сонце... А все навколо сяє.
   I таке може бути. Таке зi мною буває.
   Небо. Тобi нiчого не треба.
   Все є. Є сяйво.
   Я не хочу сперечатись i щось казати. Але, Небо, звiсно, що Твоє Сонце згасне. I зiрки Твої згаснуть. А те сяйво - воно було i буде. Воно спасiння, i спасiння в теперiшньому часi i в майбутньому. Не будеш же жити в темрявi.

***

   Хай все гине? Хай все гине?
   Що, i я загину?
   Час все плине... Час все плине...
   Що вiддам я сину?
   Що ж я маю? Що я маю?
   Тiльки те, що знаю.
   А проте - я не лiтаю.
   I не маю раю.

***

   "Та не винна в тому доля,
   А все винна твоя воля.
   Бо що заробляєш,
   Та й те пропиваєш".
  
   "Прилетiла перепiлонька
   У зеленую дiбровоньку,
   Прилетiла, зажурилася:
   "Ой, зеленая ж дубрiвонько,
   Ой, бiдная ти голiвонько,
   Що рано тебе спустошено,
   На траву-сiно покошено,
   Зосталося лиш тройзiллячко.
   Перше зiллячко - барвiночок,
   Друге зiллячко - василечки,
   Третє зiллячко - любисточок".
  
   "Людська кров - не водиця,
   Проливати не годиться".
  
   "Ой на Чорному морi, на бiлому каменi,
   Ой там сидить ясен Сокiл -
   Низенько голову склонив,
   Та жалiбненько квилить-проквиляє,
   Та на святеє Небо, на Чорне море споглядає".

***

   "ВСЕ. Дивлюсь iзсередини себе, iз свого справжнього Я, iстинного Я. Дивлюсь на ВСЕ. I приходить прозрiння, осяяння.
   Шаную Тебе, ВСЕ!
   Славлю Тебе, ВСЕ!"

***

   Ой Див, Див та Ладо,
   Ой Див, Див та Лада.

***

   Ой Дiв, Дiв, Ладо, Дiв.

***

   Ой Див, Див, ой Ладо!

***

   Ой, Див-Ладо.

***

   Ой, Лада, ой!

Фiлософiя i ритуал "Храма Споконвiчного знання Бога"

  
   У арiїв, якi прийшли з Балтiйського моря в степи Пiвнiчного Причорномор'я, був патрiархат; i вони вклонялись Диву, дивленню, дивуванню, Богу яскравого неба угорi й у собi. В степах Пiвнiчного Причорномор'я у арiїв був матрiархат i там вклонялись Богинi Ладi, ладу. Степи багатi травами. Ними лiкувались. Але їх i вживали, щоб змiнити свiй природний стан духу, порушити рiвновагу i гармонiю Небесного Вогню i Небесної Води. I було явлення Бога, i було сказано: "Не мiняй свiй стан". Це розумiлось так що "не мiняй свiй природний стан духу, не приймай в себе те, що мiняє цей стан, що бадьорить, або заспокоює". Тобто не порушуй рiвновагу в собi, рiвновагу Небесного Вогню i Небесної Води. Адже це не дає людинi можливiсть засвiдчувати свої спонукання.
   Вiд того спiвають: "Ой, Див, Ладо!". Спiвають про їхню рiвновагу, гармонiю.
   Люди займалися жертвоприношенням. Приносили в жертву тварин. Приносили в жертву живе. Але було явлення Бога, i було сказано: "Не вбивай живе". Це розумiлось так, що "не вбивай життя". Не вбивай також свої непотрiбнi, хибнi думки. Май до них теж жалiсть, жаль, жалобу, спiвчуття. Живи з ними. Але роби свою справу, а не ту, яку пiдказують тi хибнi думки. Адже вбивство порушує можливiсть людинi засвiдчувати свої спонукання, порушує шлях до Бога.
   Тому спiвають: "Ой, Жив, Жива, Живий!". Спiвають про рiст живого, про жалiсть i спiвчуття до своїх хибних думок.
   Люди не володiли собою. Упадали в гнiв, лютiсть. I було явлення Бога, i було сказано: "Засвiдчуй свої спонукання". Це розумiлось так, що "засвiдчуй все, засвiдчуй свої спонукання й думки, залишаючись собою, залишаючись в своєму справжньому Я. I ти отримаєш життя вiчне, отримаєш безсмертя". Засвiдчення може породити в людинi Бога, Долю, Долю-двiйника, яка охороняє вiд спокус. Це йде через Око: сльоза очищує.
   Тому спiвають: "О Бог, Доля, Око!". Спiвають про шлях до стану життя вiчного, до стану безсмертя.
   Ще було явлення Бога, i було сказано: "Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде". Це розумiлось так, що "Передавай цi знання iншим. I життя вiчне буде". Дехто пiшов у Ирiй, в теплу сонячну країну, де життя вiчне, безсмертя, пiшов передати цi знання. А там була зустрiч з iншими iменами Бога.
   Тому спiвають: "О Ирiй, О ...!". I додають усiлякi iмена Бога: Вишнiй, Вiшну, Брахман, Ахурамазда, Будда, Дао, Єлохiм, Iєгове, Отець Небесний, Аллах, Сварог, Дажбог, Бiлобог, Чорнобог, Стрибог.
   Передавати знання можна i собi як iншому. Адже Ирiй - це не тiльки тепла, сонячна країна, яка десь. Але це також тепла, сонячна країна у нас, в наших глибинах.
   Заповiдi Бога неможливо виконати досконало.
   "Не мiняй свiй стан". Можна не вживати речовини, якi змiнюють стан, не пити вино. Але стан може змiнити забруднене повiтря, забруднена вода, нервова напруга. Тому треба старатися, намагатися як тiльки можна не мiняти свiй стан.
   "Не вбивай живе". Можна не вбивати людей i тварин, не вживати м'ясо i рибу. Але рослинна їжа теж жива. I коли ми вживаємо будь-яку їжу, в тому числi i рослинну, то вбиваємо живе. Якщо ми зовсiм не будемо їсти, то вб'ємо себе як живе. Тому треба старатися, намагатися як тiльки можна не вбивати живе.
   "Засвiдчуй свої спонукання". Засвiдчувати свої спонукання кожну мить неможливо. Людина вiдволiкається у своїх думках, спокушається, зваблюється. I тодi вона не засвiдчує свої спонукання, перериває процес засвiдчення. Спокуса робить своє. Тому треба рано-вранцi, коли сонце тiльки пiднiмається, або коли воно над головою, поглиблено засвiдчувати свої спонукання, думки, почуття, тим самим очищуючись вiд усiляких спокус.
   Засвiдчуй себе.
   Спостерiгай себе.
   Пильнуй себе.
   Споглядай себе.

***

   Не мiняй свiй стан. Не вбивай живе. Засвiдчуй свої спонукання. Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Не мiняй свiй природний стан духу, не приймай в себе те, що мiняє цей стан, що бадьорить, або заспокоює.
   Не вбивай життя.
   Засвiдчуй все, засвiдчуй свої спонукання й думки, залишаючись собою, залишаючись в своєму справжньому Я. I ти отримаєш життя вiчне, отримаєш безсмертя.
   Передавай цi знання iншим. I життя вiчне буде.
  

***

   У Доведизмi (Доязичництвi) Бог не названий. Це Те, що вище за назву; вища сила. Але коли кажеш "Вищий", коли кажеш "Бог, або Вищий", то це вже язичництво.
   Все добро.

***

   Новi релiгiї - це забутi старi. Просто робиться акцент на важливому. Так, корисну медитативну практику можна знайти у Святому Письмi рiзних релiгiй. Важливий момент медитативної практики - це засвiдчення своїх спонукань. Засвiдчення руйнує попереднi структури свiдомостi (С.С. Аверинцев). Руйнацiя йде тих структур свiдомостi, якi вже застарiли, вiджили своє. Через цю руйнацiю застарiлих структур свiдомостi людина може оновлюватись. Засвiдчення своїх спонукань в рiзних формах мають i Веда, i Авеста, i Трипiтака, i Дао де цзiн, i Тора, i Бiблiя, i Коран. У Ведах, а це "Рiгведа", мова йде про таку характеристику засвiдчення, як пильнiсть (Ригведа). Про ту саму пильнiсть говорить i "Авеста" (Авеста). Буддистське Святе Письмо "Трипiтака" має багато посилань на мiстичну практику отримання вищих станiв свiдомостi. Так, її складова частина за назвою "Дхаммапада" говорить про ту саму практичну дiю - пильнiсть (Дхаммапада). В даосизмi, який представлений Святим Письмом "Дао де цзiн", мiстична практика - це та сама пильнiсть як засвiдчення вiдсторонено споглядального характеру, коли людина дивиться на все збоку, коли вона обачна (Дао дэ цзин). В "Торi" iудаїзму мова йде про процес засвiдчення, де засвiдчує сам Бог, коли його Дух, Дух Всесильного буяє над водою (Тора). Через це можна розумiти, що тут мова йде про певний стан як Стан Бога, коли вiн засвiдчує, вiдсторонюючись вiд усього. В християнствi, в його мiстичнiй практицi, теж акцент робиться на такiй характеристицi засвiдчення, як пильнiсть, коли рекомендують спостерiгати за собою (Библия). В "Коранi" мусульман ми також зустрiчаємо процес засвiдчення (Коран).
   У цьому напрямку цiкавий досвiд "Храму Споконвiчного знання Бога", де акцент робиться на засвiдченнi. Богослужiння в цьому храмi схоже на медитацiю. Тому людина, яка вперше потрапила в цей храм i не подiляє вчення, про яке тут мовиться, не подiляє, тому що розумiє свiт по-iншому, все одно не втратить час, тому що при богослужiннi вона фактично медитує. А медитацiя йде на користь. Людина вiдчуває гармонiю в своїй душi, заспокоєння вiд процесу засвiдчення.
   "Храм Споконвiчного знання Бога" - це вiсiм каменiв, якi розкладенi по колу, як це робили адепти ще за часiв доязичництва, за часiв Кам'яної Могили. Ще до язичникiв людина робила коло з восьми каменiв i проводила богослужiння в час, коли сонце в зенiтi, над головою, опiвднi. Символ цього храму - восьмикутна зiрка. Восьмикутна зiрка є фундаментом храму. Восьмикутна зiрка - це не просто символ сонця. Це символ ясного сонячного неба. Тому на богослужiння збираються тодi, коли сонце над головою, опiвднi.
   Восьмикутна зiрка символiзує Божественне, Бога, вищий стан свiдомостi, Стан Бога. Бог - це Доля Щастя. Доля Щастя - це є Сонячний всесвiт Духа, Сонячний стан Духа, Стан Життя Вiчного, Стан Безсмертя.
   Послiдовники "Храму Споконвiчного знання Бога" сповiдують цi знання. Споконвiчнi знання Бога - це "Не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання. Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде". Послiдовники цього знання розумiють, що досконало виконати цi Споконвiчнi знання Бога неможливо. Наприклад, "Не мiняй свiй стан". Це не можна виконати досконало. Можна не мiняти свiй стан i не пити алкоголь, не палити, не вживати наркотичних речовин. Але стан можуть змiнити забруднене повiтря, забруднена вода, стрес. Тому треба старатися, намагатися як тiльки можна не мiняти свiй стан. Другий приклад: "Не вбивай живе". Це теж неможливо виконати досконало. Можна не вбивати людей i тварин. Можна стати вегетарiанцем i не вживати м'ясо i рибу. Але досконало виконати цей заповiт теж неможливо. Це тому що рослинна їжа теж жива. I коли ми вживаємо будь-яку їжу, в тому числi й рослинну, то вбиваємо живе. Якщо ми зовсiм не будемо їсти, то ми вб'ємо себе як живе. Може, треба не переїдати, щоб хоч менше вбивати живе? Третю заповiдь "Засвiдчуй свої спонукання" теж неможливо виконати досконало. Неможливо людинi увесь час засвiдчувати свої спонукання. Людина вiдволiкається у своїх думках, спокушається. I це - нормально. Але тодi вона не засвiдчує свої спонукання. Спокуса робить своє. Тому послiдовники "Храму Споконвiчного знання Бога" збираються у храмi, тобто розкладають вiсiм камiнцiв по колу; i опiвднi протягом години поглиблено засвiдчують свої спонукання, тим самим очищуючись вiд усiляких спокус. Це i є богослужiння. Послiдовники "Храму Споконвiчного знання Бога" спочатку три рази повторюють самi "Споконвiчнi знання Бога", тобто повторюють: "Не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання. Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде", пiсля чого протягом однiєї години, коли сонце в зенiтi, в тишi поглиблено засвiдчують свої спонукання. Послiдовники заглиблюються в себе i зливаються iз Всесвiтом, доторкаючись до Божественного. Проходить процес очищення i у людини з'являється можливiсть пережити Стан Життя Вiчного, Стан Безсмертя. А це дає шанс пiсля свого земного життя мати життя вiчне, мати безсмертя. Людина хоч раз у життi повинна пережити Стан Життя Вiчного, Стан Безсмертя.
   Поглиблено засвiдчувати свої спонукання вiдразу не вдається. Людина вiдволiкається. В головi з'являються рiзнi думки, якi вiдволiкають, з'являються рiзнi почуття. Тому для початкiвцiв рекомендують зосереджуватися на символi восьмикутної зiрки, займаться дивленням. Можна зосередитись на своєму диханнi, поступово уповiльнюючи його, видихаючи повiтря. В головi виникають думки. Але треба бути над думками, дивитися, як вони з'являються i зникають, дивитися в те незмiнне в собi, звiдкiля виходять думки, змiнюючи одна одну. У людини може з'явитися стан життя вiчного, стан безсмертя. А це - запорука того, що є шанс мати життя вiчне пiсля свого земного життя.
   У символi восьмикутної зiрки є символи ОМ iндуїзму, що сповiдує "Веди", вогонь зороастризму, що сповiдує "Авесту", колесо дхарми буддизму, що сповiдує "Трипiтаку", iнь i ян даосизму, що сповiдує "Дао де цзiн", шестикутна зiрка iудаїзму, що сповiдує "Тору", хрест християн, якi сповiдують "Бiблiю", пiвмiсяць iз зiркою мусульман, якi сповiдують "Коран". У кожному Святому Письмi: Ведах, Авестi, Трипiтацi, Дао де цзiн, Торi, Бiблiї, Коранi є Споконвiчнi знання Бога. Тому послiдовники "Храму Споконвiчного знання Бога" сприймають все це Святе Письмо як продовження Споконвiчних знань Бога. Самi "Споконвiчнi знання Бога" вiдображенi в пiктограмах, в пiктографiчному i рунiчному письмi Кам'яної Могили. Арiї, якi йшли вiд Балтiйського моря на пiвдень, спочатку прийшли в степи Пiвнiчного Причорномор'я, де i розташована Кам'яна Могила. Це було шiсть тисяч рокiв тому. Шiсть тисяч рокiв тому була заснована перша арiйська культура. В степах Пiвнiчного Причорномор'я трави були високi, рiзноманiтнi. Цими травами лiкувались. Їх вживали. Але почали вживати i наркотичнi трави. Тодi було явлення Бога, i було сказано: "Не мiняй свiй стан". Арiї займалися жертвоприношенням. Вони приносили в жертву людину, тварину. Потiм приносили в жертву коня як найдорожче. I тодi було явлення Бога, i було сказано: "Не вбивай живе". Арiї не володiли собою. Вони впадали в гнiв, лютiсть, шалену розгнiванiсть. I тодi було явлення Бога, i було сказано: "Засвiдчуй свої спонукання". Цi знання були вiдображенi в пiктографiчному i рунiчному письмi Кам'яної Могили. Цi знання арiї понесли далi на пiвдень, звiдкiля прилiтають ирицi. На пiвднi був Ирiй, Рай. Саме звiдтiля прилiтали ирицi. Арiї пiшли далi на пiвдень, в Ирiй. То Вирiй. Вони прийшли в Iндiю й Iран. Слово "Iран" означає Арiй. Арiї вплинули на виникнення iндуських "Вед", а також на виникнення зороастрiйської "Авести". З iндуїзму виник буддизм i Святе Письмо "Трипiтака". Буддизм вплинув на китайський даосизм, що сповiдує Святе Письмо "Дао де цзiн". Зороастризм вплинув на iудаїзм, що сповiдує Святе Письмо "Тору". З iудаїзму виникло християнство, що сповiдує Святе Письмо "Бiблiю". Iудаїзм i християнство вплинули на виникнення iсламу, що сповiдує Святе Письмо "Коран". "Храм Споконвiчного знання Бога" приймає всi цi Святi Писання. I Веди. I Авесту. I Трипiтаку. I Дао де цзiн. I Тору. I Бiблiю. I Коран. У всьому цьому Святому Письмi є Споконвiчнi знання Бога. Все це Святе Письмо є продовженням "Споконвiчного знання Бога".
   Висновки. Засвiдчення своїх спонукань, в рiзних формах, як медитативної практики, фiксують i Веда, i Авеста, i Трипiтака, i Дао де цзiн, i Тора, i Бiблiя, i Коран. Тобто фiксує Святе Письмо рiзних релiгiйних напрямкiв. А "Храм Споконвiчного знання Бога", що практикує засвiдчення, може бути прикладом того, що подiбнiсть у рiзному релiгiйно-мiстичному досвiдi може орiєнтувати на мирне розв'язання тих чи iнших життєвих проблем, якi виникають в рiзних релiгiйних конфесiях. Подiбнiсть ми бачимо в процесi засвiдчення як невiд'ємну частину медитативної практики, яка пронизує Святе Письмо рiзних релiгiй. Подiбнiсть зближує.
   Лiтература: Аверинцев С.С. Мистика // Новая философская энциклопедия. - В 4 т. - Т.2. - М.: Мысль, 2010. - С. 579; Авеста // Авеста в русских переводах (1861-1996). - СПб.: Журнал "Нева" - РХГИ, 1997. - С. 312-313; Библия. - М.: Издание Московской патриархии, 1988. - С. 1112; Дао дэ цзин // Люйши чуньцю (Вёсны и осени господина Люя) - М.: Мысль, 2001. - С. 464-465; Дхаммапада. - М.: ООО "Издательский дом "София", 2005. - С. 29-35; Коран. - М.: Издательско-полиграфическая фирма "АНС-Принт" Ассоциации "Новый стиль", 1990. - С. 187; Ригведа: Мандалы I-IV. - М.: Наука, 1989. - С. 292. Тора. - М.: 5765 - 2005. - С. 1-53.

***

   Всiм народам вiдкривався Бог. Це в природi людини. Але факт розповсюдження Божественного знання з територiї Пiвнiчного Причорномор'я є.
   Ирицi - це птахи, якi повертаються з теплого краю.
   Ирiй - це теплий, сонячний край. Одного разу частина арiїв пiшла в той теплий, сонячний край, звiдкiля повертаються ирицi. Пiшла i понесла з собою Божественне знання: "Не мiняй свiй стан. Не вбивай живе. Засвiдчуй свої спонукання".
  

***

   Бог - це Доля. Спочатку саме слово "Бог" мало значення "Доля" (В.В. Иванов, В.Н. Топоров), надiляюче Долею (Українська народна обрядова поезiя).
   Бог є Щаслива Доля. Але тут щастя як трясця: на кого схоче, на того й нападе (А.А. Потебня). Коли на людину напало щастя як певний Вищий Стан Духу, Стан Свiдомостi, то вiд того з'являється Двiйник, або Доля, або Бог, Стан Бога. То Двiйник-Охоронець вiд усiлякої бiди, недолi. I тодi смерть здається неможливiстю (В. Джемс).
   Щаслива Доля сама нападає. Це спонтанний процес. Але щоб ця спонтаннiсть проявилася, людинi необхiдно робити зусилля. Людина має досягти успiху самостiйно (Є. Боженко). Пильно засвiдчувати свої спонукання, думки, почуття, залишаючись собою, не втрачаючи себе. А втрачати себе треба тiльки заради життя вiчного.
   Лiтература: Боженко Є. Доля // 100 найвiдомiших образiв української мiфологiї. - К.: Автограф, Книжковий дiм "Орфей", 2007, - С. 47; Джемс В. Многообразие религиозного опыта. - С-Пб.: Андреев и сыновья, 1993. - С. 306; Иванов В.В., Топоров В.Н. Доля // Мифы народов мира: Энциклопедия. - В 2т. - Т.1. - М.: Советская энциклопедия, 1991. - С. 391; Потебня А.А. О Доле и сродных с нею существах // Слово и миф. - М.: Правда, 1989. - С. 496; Українська народна обрядова поезiя. - К.: Школа, 2006. - С. 10.

***

   Род, Родючiсть, Сила Росту - це цiнностi й Божество первинної iндоєвропейської, або арiйської культури, яка виникла шiсть тисяч рокiв тому в степах Пiвнiчного Причорномор'я.
   З такою цiннiстю, як Сила Росту приходить розумiння Бога як припинення неправильного росту, або Щаслива Доля, Щаслива Доля як медитативний стан гармонiї i рiвноваги протилежностей - Небесного вогняного сонця i Небесної прохолодої води, як яскравого Неба (Див) i Ладу (Ладо). Бог, Щаслива Доля - спонтаннiсть. Тут щастя як трясця: на кого схоче, на того й нападе (А.А. Потебня).
   Лiтература: Потебня А.А. О Доле и сродных с нею существах // Слово и миф. - М.: Правда, 1989. - С. 496.

***

   Треба вмiти втрачати себе заради служiння; i не втрачати себе, не розпилювати себе на дрiб'язкове, заради служiння, служiння життю вiчному, заради життя вiчного.

***

   Бог - це Доля; це те, що дає Долю, Долю Щастя, Стан Щастя, стан, коли в гармонiї, в рiвновазi протилежностi вогняного i водяного, вогню i води. I це основа, яка породжує.
   Гармонiя-рiвновага вогню i води - це ототожнюватись i розототожнюватись, втрачати себе заради життя вiчного i не втрачати себе, бути собою заради життя вiчного.
   Заради сили росту. Адже життя - вiд сили росту. Основна цiннiсть - це сила росту.
   Коли в гармонiї i рiвновазi вогонь сонця i вода небесна (дощ), то все росте. Ця гармонiя, ця рiвновага припиняє i неправильний рiст. Вогонь ототожнення може породжувати неправильний рiст. Але коли є водяне розототожнення, то є гармонiя i рiвновага, а отже є i рiст правильний.
   Гармонiя i рiвновага протилежностей (вогонь-вода) - це певний Стан Щастя, Стан Бога, Стан Безсмертя, медитативний стан.

***

   Коли сонце зверху, то ототожнення, втрата себе заради життя вiчного, екстаз, вогонь. I для гармонiї, для рiвноваги одну годину треба медитувати, щоб було розототожнення, щоб не втрачати себе, щоб бути собою, в енстазi, бути небесною водою заради життя вiчного; розототожнення вiд усього iншого.
   Втрачати себе, i не втрачати себе (розпоряджатися собою, бути собою). Це повинно бути в рiвновазi, в гармонiї.
   Щоб був правильний рiст, а не рiст пухлини, повинна бути рiвновага вогню сонця i води небесної (дощу), ототожнення i розототожнення, ек-стазу i ен-стазу (медитацiї), бхактi й джнанi, втрачання себе i невтрачання себе, коли людина є, розпоряджається собою, вiдчуває себе, є собою. Правильний рiст - це коли жовте вогню сонця i синє води неба в рiвновазi, в гармонiї. Рiвновага i гармонiя протилежностей i є Бог, Породжуюча Сила, яка дає Долю Щастя.

***

   Людина має важку долю, стикається з труднощами. I за компенсацiйними механiзмами виникає щастя. Щастя як трясця: на кого схоче, на того й нападе (А.А. Потебня). Вiд чого? А компенсацiя труднощiв. Але потрiбна напружена праця.
   Лiтература: Потебня А.А. О Доле и сродных с нею существах // Слово и миф. - М.: Правда, 1989. - С. 496.

***

   Бог - то Щаслива Доля, коли я як є в цьому свiтi. Коли я засвiдчую думки, свої спонукання, що б'ють.

***

   "Не мiняй свiй стан.
   Не вбивай живе.
   Засвiдчуй свої спонукання".
   Це веде до певного стану свiдомостi. Це Стан Безсмертя, Стан Життя Вiчного.
   А це шанс мати життя вiчне пiсля смертi. Це запорука того, що буде безсмертя пiсля смертi.

***

   Поглиблено засвiдчувати свої думки, почуття, спонукання - це засвiдчити i свої основи, тi, якi за цими думками, почуттями, спонуканнями.
   Заглибитись у себе - це заглибитись в первинний свiт i водночас - останнiй свiт майбутнього.

***

   Прадавнi люди (арiї, у яких Всесвiт це Див, i арiї, у яких Всесвiт - Ладо), якi жили в степах Пiвнiчного Причорномор'я, вживали рiзнi трави, лiкувались ними.
   Але вони вживали i трави, якi стимулюють, мiняють стан людини. Вживали скислий виноград, вiд якого - вино. I було явлення Бога, i було сказано: "Не мiняй свiй стан".
   Прадавнi люди займалися жертвоприношенням, приносили в жертву тварин. I було явлення Бога, i було сказано: "Не вбивай живе".
   Прадавнi люди не володiли собою, впадали в лютiсть, в гнiв. I було явлення Бога, i було сказано: "Засвiдчуй свої спонукання".
   Ще було сказано: "Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".
   Прадавнi люди понесли цi знання туди, вiдкiля прилiтають ирицi. Ирицi прилiтають з Ирiю.
   Ирiй - тепла, сонячна країна.

***

   "Храм Споконвiчного знання Бога". Богослужiння в цьому храмi схоже на медитацiю. Тому людина, яка вперше потрапила до цього храму i не подiляє вчення, про яке тут говорять, все одно не втратить часу, тому що при богослужiннi вона фактично медитує. А медитацiя йде на користь. Символ "Храму Споконвiчного знання Бога" - восьмикутна зiрка. Восьмикутна зiрка - це фундамент храму. Восьмикутна зiрка - це символ Бога.
   Арiї йшли вiд Балтiйського моря на пiвдень в степи Пiвнiчного Причорномор'я. В степах Пiвнiчного Причорномор'я трава була висока, рiзноманiтна. Цими травами лiкувались. Їх вживали.
   Але почали вживати i стимулюючi трави, якi змiнюють стан людини. Тодi було явлення Бога, i було сказано: "Не мiняй свiй стан".
   Арiї займались жертвоприношенням. Вони приносили в жертву тварин. I тодi було явлення Бога, i було сказано: "Не вбивай живе".
   Арiї не володiли собою. Вони упадали в гнiв, лютiсть. I тодi було явлення Бога, i було сказано: "Засвiдчуй свої спонукання".
   Ще було сказано: "Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".
   Цi знання вiдображенi в пiктографiчному i рунiчному письмi Кам'яної Могили. Цi знання арiї понесли в теплу сонячну країну, звiдкiля прилiтають ирицi, тобто в Iндiю й Iран. Отже арiї вплинули на виникнення iндуїстських "Вед", i зороастрийської "Авести".
   Споконвiчнi знання Бога - це "Не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання. Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде". Досконало це виконати неможливо. Наприклад, заповiдь "Засвiдчуй свої спонукання". Неможливо людинi увесь час засвiдчувати свої спонукання. Людина вiдволiкається в своїх думках, спокушається. I не засвiдчує свої спонукання. Тому послiдовники "Храму Споконвiчного знання Бога" збираються в храмi опiвднi i поглиблено засвiдчують свої спонукання, тим самим очищуючись вiд усiляких спокус. Це i є богослужiння.
   Послiдовники "Храму Споконвiчного знання Бога" спочатку повторюють самi знання, тобто повторюють: "Не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання. Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде", пiсля чого протягом години, коли сонце в зенiтi, в тишi поглиблено засвiдчують свої спонукання. Послiдовники заглиблюються в себе i зливаються iз Всесвiтом, доторкаючись до Божественного. Проходить процес очищення i у людини з'являється можливiсть пережити Стан Життя Вiчного, Стан Безсмертя. А це дає шанс пiсля свого земного життя мати Життя Вiчне, мати Безсмертя. Людина хоч раз у життi повина пережити Стан Життя Вiчного, Стан Безсмертя.
   Поглиблено засвiдчувати свої спонукання вiдразу не вдається. Людина вiдвертається. В головi з'являються рiзнi думки, якi вiдвертають, з'являються рiзнi почуття. В головi виникають думки. Але треба бути над думками, не йти за ними, дивитися, як вони з'являються i зникають, дивитися в те незмiнне в собi, звiдкiля виходять думки, змiнюючи одна одну. У людини може з'явитися Стан Життя Вiчного, Стан Безсмертя. А це - запорука того, що є шанс мати Життя Вiчне пiсля свого земного життя.

***

   Був Вогонь i була Вода (жовте i синє), Сонце i Небесна Вода (дощ). Але була i рiвновага, гармонiя, коли свiтило Сонце i в той же час йшла Небесна Вода (йшов дощ, слiпий дощ). Ця рiвновага i гармонiя є Єдине, Бог, ПраБог, ПершоБог, ВсеБог, Всевiдо, Вишнiй, Всевишнiй. Ця гармонiя в людськiй душi, в людському дусi, як наслiдок того, коли вона засвiдчує свої спонукання, думки i почуття, засвiдчує свiт (медитацiя). Вiд того виникає Доля багатства, Доля щастя, тобто Бог.

***

   Було Сонце. Його обожнювали. Були грiм i блискавка. Їх обожнювали. Обожнювали ясне сонячне небо, природу взагалi. I це був ПершоБог, або ПраБог, або ВсеБог, Всевiдо, Всевишнiй. А в цiлому - було Вище, i його нiяк не називали. Це доязичницька вiра.
   Потiм з'явилося язичництво. Воно з'явилося, коли природнi явища були названi. Сонце стало ДажБогом. Дощ теж був ДажБогом (Пашник). Грiм i блискавка стали Перуном. Вiтер став Стрибогом.
   Доязичницька вiра, коли обожнювали природу i її як вищу силу нiяк не називали. Людина через засвiдчення своїх спонукань, думок, почуттiв, через засвiдчення свiту проникала в глибини себе, знаходила там незмiннiсть, зливалася з тiєю незмiннiстю, зливалася з природою - ПершоБогом, або ПраБогом - i вiдчувала Стан Безсмертя. Стан Безсмертя був запорукою того, що пiсля життя на Землi може бути Життя Вiчне, без смертi, без страху. Бо в Станi Безсмертя вiдсутнiй який би то не було страх. Стан Безсмертя - це шанс мати безсмертя пiсля того, як помреш.
   Джерела: Пашник Свiтовит Дмитрович. Руська Православна Вiра у питаннях i вiдповiдях. - Запорiжжя: Руське Православне Коло, 7519 (2011). - С. 36.

***

   Бог (або Бiг, Бга, Бхага) спочатку не розумiвся як божество. Але Бог розумiвся за своєю суттю як Доля (Доля багатства, Доля щастя).
   Бог розумiвся як Доля багатства, багатства як можливостi ховати недолiки. Коли ховаються недолiки, то це для людини багатство, бо приходить досконалiсть. Бог - досконалiсть.

***

   РЕЛIГIЙНА СВОБОДА I АБСОЛЮТ БОЖЕСТВЕННОГО (на прикладi "Храму Споконвiчного Знання Бога").
   Релiгiйну свободу i Абсолют Божественного можна вважати протилежностями. Релiгiйна свобода - це змiни. В релiгiї змiнюються ритуал, догми, спосiб життя. Були католицизм i православ'я, а виник протестантизм. Одне i те саме Святе Письмо, а трактування рiзнi. На нових трактуваннях виникають i новi релiгiї. Це релiгiйна свобода. Але наскiльки можна змiнювати розумiння Святого Письма? Адже Абсолют Божественного незмiнний. Це Абсолют. I Бог Один, Єдиний.
   Релiгiйнi конфесiї конкурують мiж собою. Заповiдi Мойсея у Торi майже дослiвно спiвпадають iз заповiдями Будди у Трипiтацi. Хоча деякi iудеї скажуть, що буддизм - це зовсiм не релiгiя, i там нема Бога. В Бiблiї є висловлювання проти язичникiв. Хоча Абсолют Божественного був i у них. Бог був i до написання Тори, до написання Бiблiї. Йде конкуренцiя. Йде конкуренцiя за людськi уми, за людський розум. В людський мозок вкладаються певнi iдеологiї. Але треба примирювати людей.
   Абсолют Божественного як незмiнне виник в Пiвнiчному Причорномор'ї.
   Як це було?
   Прадавнi люди (арiї, у яких Всесвiт - це Див, i арiї, у яких Всесвiт - Ладо), якi жили в степах Пiвнiчного Причорномор'я, вживали рiзнi трави, лiкувались ними. Але вони вживали i трави, якi стимулюють, мiняють стан людини. Вживали прокислий виноград, вiд якого вино. I було явлення Бога, i було сказано: "Не мiняй свiй стан".
   Прадавнi люди займалися жертвоприношенням, приносили в жертву тварин. I було явлення Бога, i було сказано: "Не вбивай живе".
   Прадавнi люди не володiли собою, впадали в лютiсть, у гнiв. I було явлення Бога, i було сказано: "Засвiдчуй свої спонукання".
   Ще було сказано: "Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".
   Прадавнi люди понесли цi знання туди, вiдкiля прилiтають ирицi. Ирицi прилiтають iз Ирiю.
   Ирiй - тепла, сонячна країна.
   "Храм Споконвiчного знання Бога" сповiдує первиннi слова Бога, якi є у всiлякому Святому Письмi.
   "Храм Споконвiчного знання Бога". Богослужiння у цьому храмi схоже на медитацiю. Тому людина, яка вперше потрапила в цей храм i не подiляє вчення, про яке тут говорять, все одно не втратить час, тому що при богослужiннi вона фактично медитує. А медитацiя йде на користь. Символ "Храму Споконвiчного знання Бога" - восьмикутна зiрка. Восьмикутна зiрка - це фундамент храму. Восьмикутна зiрка - це символ Бога.
   Арiї йшли вiд Балтiйського моря на пiвдень в степи Пiвнiчного Причорномор'я. В степах Пiвнiчного Причорномор'я трава була висока, рiзноманiтна. Цими травами лiкувались. Їх вживали. Але почали вживати i стимулюючi трави, якi змiнюють стан людини. Тодi було явлення Бога, i було сказано: "Не мiняй свiй стан". Арiї займались жертвоприношенням. Вони приносили в жертву тварин. I тодi було явлення Бога, i було сказано: "Не вбивай живе". Арiї не володiли собою. Вони упадали в гнiв, лютiсть. I тодi було явлення Бога, i було сказано: "Засвiдчуй свої спонукання". Ще було сказано: "Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде". Цi знання вiдображенi в пiктографiчному i рунiчному письмi Кам'яної Могили. Цi знання арiї понесли в теплу сонячну країну, звiдкiля прилiтають ирицi, тобто в Iндiю й Iран. Отже арiї вплинули на виникнення iндуїстських "Вед", i зороастрийської "Авести".
   Споконвiчнi знання Бога - це "Не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання. Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде". Досконало це виконати неможливо. Наприклад, заповiдь "Засвiдчуй свої спонукання". Неможливо людинi увесь час засвiдчувати свої спонукання. Людина вiдволiкається в своїх думках, спокушається. I не засвiдчує свої спонукання. Тому послiдовники "Храму Споконвiчного знання Бога" збираються у храмi опiвднi й поглиблено засвiдчують свої спонукання, тим самим очищуючись вiд усiляких спокус. Це i є богослужiння. Послiдовники "Храму Споконвiчного знання Бога" спочатку повторюють самi знання, тобто повторюють: "Не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання. Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде", пiсля чого протягом години, коли сонце у зенiтi, в тишi поглиблено засвiдчують свої спонукання. Послiдовники заглиблюються в себе i зливаються iз Всесвiтом, доторкаючись до Божественного. Проходить процес очищення i у людини з'являється можливiсть пережити Стан Життя Вiчного, Стан Безсмертя. А це дає шанс пiсля свого земного життя мати Життя Вiчне, мати Безсмертя. Людина хоч раз у життi повина пережити Стан Життя Вiчного, Стан Безсмертя.
   Поглиблено засвiдчувати свої спонукання вiдразу не вдається. Людина вiдвертається. В головi з'являються рiзнi думки, якi вiдвертають, з'являються рiзнi почуття. В головi виникають думки. Але треба бути над думками, не йти за ними, дивитися, як вони з'являються i зникають, дивитися в те незмiнне в собi, звiдкiля виходять думки, змiнюючи одна одну. У людини може з'явитися Стан Життя Вiчного, Стан Безсмертя. А це - запорука того, що є шанс мати Життя Вiчне пiсля свого земного життя.
   Iндо-iранськi народи використовують термiн "baga", а слов'янськi - "бог" для означення "багатства", та його подателя - "бога" (А. Гейштор). Про те, що це за багатство, долю якого дає Бог, нам показує Рiгведа.
   Рiгведа говорить про долю багатства, яке приховує недостачу (Ригведа). А це не матерiальне багатство. Це певний стан душi, Стан Духа як багатство. Бог - це сила, яка надiляє людину певним станом, Вищим станом як багатством. Тут мова йде про стан людини. Цей стан ховає недостачу, нестачу, недолiк, людськi недолiки, компенсує цi недолiки. Людинi приноситься доля як багатство, яке приховує недолiки, приховує через переживання Вищого, Вищого стану, де цi недолiки ховаються. Цей особливий, Вищий стан позначається як "Бог", як "Вище". В релiгiйному мiстицизмi цей стан значиться як "Стан Безсмертя".
   Слово "Бог" вiд слова "Бхага". Бхага - наглядає над появою думок практичного, дiлового характеру, думок про розподiл багатства. Наглядання - це i є багатство, це i є якоюсь мiрою "Стан Бога".
   "Стан Безсмертя" - це компенсаторна реакцiя на страх смертi. Страх смертi ж з'являється в розвитку особистостi (у 15 рокiв - у хлопцiв) разом з виникненням самосвiдомостi (Дидье Жюлиа). Але з'являється й компенсаторна реакцiя на страх смертi. В нормальному станi компенсацiя позасвiдома, тобто вона впливає на свiдому дiяльнiсть, регулює її позасвiдомо (Карл Юнг). I у людини виникає "Стан Безсмертя" як позасвiдома компенсацiя страху смертi. Виникає вiдчуття безсмертя, усвiдомлення вiчного життя (Антти Ревонсуо). Смерть уявляється неможливiстю (Вильям Джемс). I це не переконання, що ми будемо жити вiчно, а усвiдомлення, що це так i є (W. James). I абсолютно нема страху нi перед чим (М.Г. Мурашкин). "Стан Безсмертя" як компенсацiя страху смертi приходить як позачасове (Джидду Кришнамурти). Це екстатичнi спалахи, якi уявляються, що лежать по той бiк часу (Корлисс Ламонт).
   У психицi людини багато того, що незрозумiло, вiдкiля виникає. Незрозумiло, вiдкiля взявся прекрасний настрiй пiсля глибокої скорботи (Карл Ясперс). Незрозумiло, вiдкiля взявся "Стан Безсмертя" пiсля страху смертi.
   Джерела: Гейштор А. Слов'янська мiфологiя. - К.: ТОВ "Видавництво КЛIО", 2015. - С. 49-69; Джемс В. Многообразие религиозного опыта. - СПб.: Андреев и сыновья, 1993. - С. 306; Дидье Жюлиа. Философский словарь. - М.: Междунар. отношения, 2000. - С. 406; Кришнамурти Д. Записные книжки. - М.: Разум /Мир Кришнамурти, 1999. - С. 112-237; Ламонт К. Иллюзия бессмертия. - М.: Политиздат, 1984. - С. 250; Мурашкин М.Г. Записи 2000 года. - Днiпропетровськ: СIЧ, 2006. - С. 127-132; Ревонсуо А. Психология сознания. - СПб.: Питер, 2013. - С. 288-305; Ригведа: Мандалы I-IV. - М.: Наука, 1989. - С. 258; Юнг К. Психологические типы. - СПб.: Ювента, М.: Издат. фирма "Прогресс-Универс", 1995. - С. 532; Ясперс К. Общая психопатология. - М.: Практика, 1997. - С. 150-483; James W. The varieties of religious experience. - New York: Longman, Green, 1902. - P. 389.

***

   Природа як священне, сакральне самодостатня. I людина може ставати такою ж самодостатньою. I це Бог. Бог - це Все, ВсеБог.

***

   Бог - Багатство. Бог - це Доля Багатства, Доля, що ховає недолiки.
   Доля Багатства, що ховає недолiки (Ригведа), має прояв у людинi. Коли недолiки схованi, то проявляється Божественне, тобто досконалiсть. Бог є досконалiсть. Це певний стан. Стан досконалостi. За компенсаторними механiзмами у людини стан з недолiками змiнюється на стан, коли цi недолiки прихованi, i має прояв досконалiсть, тобто Божественне. Цей стан досконалостi, або Божественностi вiдчувається як безсмертя, як життя вiчне коли смерть уявляється як неможливiсть (В. Джемс), коли нема нiякого страху.
   Бог - це щось вище, неймовiрне. Це вища сила, мiцнiсть. I тому з самого початку ця сила не мала нiякої назви. Просто говорили: "Вищий", "Вишнiй", "Всевишнiй". В Рiгведi це Вiшну. Назвою грались. Вища сила - поза усiлякої назви. Вона вiдкривається в людинi поза усiляких слiв.
   Вище спочатку розумiли як Див, тобто стан сонячного яскравого неба, коли присутнi ДИВлення, ДИВування. Слово "Див" арiї несли з Балтiйського моря на пiвдень, в степи Пiвнiчного Причорномор'я. В степах Пiвнiчного Причорномор'я Вище розумiли як Ладо, коли в родинi лад, мiж людьми лад, в серцi лад. Тому спiвають: "Ой, Див, Ладо". Спiвають рiвновагу, гармонiю. Арiї, а точнiше протоарiї, несли Вище, Вищу силу як Див до Iндiї й Iрану. Назвою "Див" грались. Вона перетворювалась i в хибне. Наприклад, у арiїв зороастрiйцiв. В Iндiї Див перетворився в Девiв. В Iндiї Вище перетворилось у Вiшну. Там виникло розумiння Вищого як Бхага. "Бхага" (або "Бага") було присутнє i у Святому Письмi Авестi зороастрiйцiв, iранських арiїв. Цi арiї, або скiфи, якi пiшли до Iндiї й Iрану з Пiвнiчного Причорномор'я, а потiм повертались назад, принесли з собою слово "Бага", яке в Пiвнiчному Причорномор'ї перетворилось у слово "Бог".
   Ирiй - небесна вода. Бог породжує Ирiй, порождує небесну воду в свiтi й у душi людини як стан досконалостi, стан безсмертя.
   Джерела: Джемс В. Многообразие религиозного опыта. - СПб.: Андреев и сыновья, 1993. - С. 306; Ригведа: Мандалы I-IV. - М.: Наука, 1989. - С. 258.

***

   Слово "Бог" виникло вiд слова "Бхага", яке фiгурує у Ведах, вiд слова "Бага", яке фiгурує в Авестi. Арiї, якi пiшли з Пiвнiчного Причорномор'я в Iндiю й Iран i вплинули на виникнення iндуїзму i зороастризму, мали в Святому Письмi Веда (Ригведа) i Авеста такi слова, як "Бхага" i "Бага". Але багато арiїв поверталось з Iндiї й Iрану назад у Пiвнiчне Причорномор'я. Це скiфи. Скiфи i принесли в Пiвнiчне Причорномор'я такi слова, як "Бхага" i "Бага". З цих слiв i утворилось слово "Бог". В деякому обрядовому фолькльорi спiвають "Бiг". Бхага, Бага, Бог, Бiг - є слова одного походження, арiйського.
   Арiї зороастрiйцi вплинули на семiтськi народи, на їх Святе Письмо Тору i Бiблiю. Але вища сила семiтiв в їх Святому Письмi значиться як Єлохiм, Iєгова, Саваоф. Слово "Бог" в їх Святому Письмi - вiд арiїв. Бог - це Багатство, доля багатства, яка приховуе недолiки (Ригведа). Цю долю багатства приносили i богам, таким як Iндра, i вони ставали досконалими. Коли приховуються недолiки то людина стає досконалою, переживає стан досконалостi.
   Джерела: Ригведа: Мандалы I-IV. - М.: Наука, 1989. - С. 258.

***

   Вище в доязичницькiй народнiй вiрi не мало назви. Не мали назви i його прояви, такi як ДИВлення-ДИВування, Лад. В язичництвi Вище, або Вишнiй, чи Всевишнiй вже значиться як Бог, а його прояви теж звуться як божества, Див, Ладо. Дивлення i Дивування перетворюються в такий прояв Бога як Див, а Лад перетворюється в такий прояв як Ладо.

***

   Народна вiра. Народна вiра сповiдує вiру життя. Тут людина народжується вiд любовi i кохання. I це щастя. Народжується дитина. Дитина розвивається i радiє життю, реалiзує свiй потенцiал. Людина продовжується в своїх дiтях, передає своє найкраще дiтям. Цим твориться вiчне життя, життя вiльне. Творець i творiння є у всьому. Ми є дiти Бога i самi творцi.
   Народна вiра - це доязичництво. У доязичництва Бог в своїх проявах - це Вогонь (потiм у язичникiв - це Сварог), Датель буття (потiм у язичникiв - це ДаждьБог), Вода (потiм у язичникiв - це Дана), Вiтер (потiм у язичникiв - це СтриБог). Прояв Бога - це i БiлоБог, i ЧорноБог.
   Ми - дiти Бога. Наша вiра - це вiра в торжество життя. Ми не раби Божi. Ми - дiти Бога, його частинки.

***

   Знаки-письмена Кам'яної Могили. Є три знаки.
   ХРЕСТ. ХРЕСТ - це перекреслення. Символiчна заборона. Заборона на змiну стану. Символiчне закреслення вживання того, що заспокоює або стимулює людину.
   АНТРОПОМОРФНЕ ЗОБРАЖЕННЯ. АНТРОПОМОРФНЕ ЗОБРАЖЕННЯ символiчно зображує живе, що його не можна вбивати.
   РЕШIТКА. РЕШIТКА - це символ того, що людина саджає себе за решiтку постiйної практики засвiдчення себе, своїх спонукань, думок, почуттiв кожну хвилину свого життя.

***

   Слова Доязичницької народної вiри (Не мiняй свiй стан; не вбивай живе; засвiдчуй свої спонукання; передавай цi знання iншим i життя вiчне буде) мають прояв у всiлякому Святому Письмi. У Ведах. В Авестi. В Трiпiтацi. В Дао де цзiн. В Торi. В Бiблiї. В Коранi. Там є слова вiд Бога i слова вiд мудрецiв, пророкiв. Все це Святе Письмо приймає.
   У Доязичництвi Бог i не називався. Це сила, яка вища, за усiлякi назви. Потiм почали казати "Вищий", "Вишнiй", "Вiшну". З часом з'явилися назви "Бог", "Бiг". Це вiд таких слiв, як "Бхага", "Бага", "Бга". Але Божественна сила Вища i назви не потребує. Вона самодостатня.

***

   Розкладалося вiсiм каменiв по колу, на всi сторони свiту.
   Потiм в iншi часи мiж вiсьма каменями ставились ще каменi. I це було капище. Виникло язичництво. Але вiсiм каменiв по колу - це був первинний храм. На цьому мiсцi сповiдали Споконвiчнi знання Бога. Цi знання не можна виконати досконало. Наприклад, "Засвiдчуй свої спонукання". Неможливо засвiдчувати свої спонукання весь час, кожну мить. Людина вiдволiкається, вiдвертається, вiдхиляється, вiдривається, спокушається, зваблюється. Тому в храмi Споконвiчного знання Бога протягом години, коли сонце в зенiтi, опiвднi, пiсля того, як три рази повторили Споконвiчнi знання Бога, починають поглиблено засвiдчувати свої спонукання. Поглибленiсть - це i є сутнiсть богослужiння. Людина очищується, просвiтлюється, преображається i може доторкнутися до Бога. Поглибленiсть значиться, коли ми фiксуємо, що вiдвернули свою увагу вiд того, на чому зосередились.

***

   Коли ти засвiдчуєш свої спонукання, вони не реалiзуються; ти їх засвiдчуєш.
   А коли реалiзуються спонукання, ти їх не засвiдчуєш.

***

   Вiсiм каменiв по колу - це ФУНДАМЕНТ храму.
   Потiм мiж вiсьма каменями ставились ще каменi - це КАПИЩЕ язичницьке.
   Можна бути НЕЗГОДНИМ зi мною, але богослужiння подiбне до медитацiї, а медитацiя - корисна, i ви не втратите час, якщо побудете на богослужiннi.
   Сповiдуються Споконвiчнi знання Бога. Їх не можна виконати ДОСКОНАЛО.
   Наприклад, "Засвiдчуй свої спонукання". Неможливо засвiдчувати увесь час, кожну хвилину свого життя. Людина вiдволiкається, СПОКУШАЄТЬСЯ, зваблюється.
   Тому проводиться богослужiння як ПОГЛИБЛЕНЕ засвiдчення своїх спонукань, думок, почуттiв. Ми думки не женем вiд себе. Ми їх засвiдчуємо.
   Це ОЧИЩУЄ.
   I виникає МОЖЛИВIСТЬ пережити стан життя вiчного, стан безсмертя, стан Бога. А це ШАНС, ЗАПОРУКА того, що таке буде пiсля нашого життя на цiй землi.

***

   Не можна сказати, що слова Бога якi народились у людей в степах Пiвнiчного Причорномор'я нiде бiльше не виникали. Але частина арiйських племен, якi жили в степах Пiвнiчного Причорномор'я, пiшла до Iндiї й Iрану, поселилась там i вплинула на тих людей, якi жили в тих мiсцях.
   Арiї пiшли туди, вiдкiля прилiтають ирицi, прилiтають птахи, пiшли i понесли знання Бога. Цi знання мали вплив. Хоча знання Бога народжуються всюди. Але не всюди вони мають значний прояв. Буває, що до цих знань зовсiм не прислухаються. Але з часом приходять все новi й новi пророки i поновлюють вплив цих знань. Iнодi пророкiв не розумiють i розпинають на хрестах, як це було з Iсусом Христом. Iнодi до пророкiв прислухаються. Але коли вони перестають впливати, йдуть iз життя, то люди беруться за старе i забувають споконвiчнi знання Бога.
   Так було iз Заратуштрою. Вiн повернув людей до Божественного, нагадав їм про це Божественне. Вiн нагадав їм про те, що не можна вживати хаому, тому що вона змiнює у людини її стан, тобто має наркотичний вплив. Також вiн нагадав людям про те, що не можна займатися жертвоприношенням i вбивати тварин. Але коли Заратуштра пiшов iз життя, то люди знову почали вживати хаому i навiть присвятили цьому молитву. Вони також повернулись до жертвоприношення.
   Хоча все це - духовна сфера i тому всi цi ритуальнi процедури проводяться символiчно, а не реально. Символiчно п'ється хаома, символiчно приносяться жертви. Тварини вбиваються символiчно.

***

   Святе Письмо рiзних релiгiй за формою дуже вiдрiзняється, написане рiзними мовами. I не тiльки форма, але i сутнiсть усiлякого Святого Письма рiзна. Її висловлювали рiзнi мудрецi й пророки на рiзних мовах. Такi Святi Писання як Веди, Авеста, Трипiтака, Дао де цзiн, Тора, Бiблiя, Коран мають свою особливiсть. Їх сутнiсть своєрiдна, неповторна. Але сутнiсть, яка торкається Бога, Є одна i та сама у всiлякому Святому Письмi. Адже Бог Один, Єдиний, Абсолютний.
   Сутнiсть знаходиться у первинних, споконвiчних знаннях Бога. Це: "Не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання". В рiзних Святих Писаннях рiзних релiгiй цi заповiдi представленi по-рiзному, своєрiдно. Але суть їх одна i та ж сама. Тому усiляке Святе Письмо слiд сприймати як продовження первинних, абсолютних слiв Бога.

***

   Бог в релiгiйному життi людини. В життi ми зiштовхуємося не з релiгiєю, а з людиною, або з групою людей, якi сповiдують певнi принципи. Цi принципи у людини виходять з її попереднього стану, який можна назвати "перетворення", "преображення", "просвiтлення", або "осяяння", стану, коли людина здобула себе, оволодiла собою, очистившись вiд iлюзiй i упередженостей. В фiлософiї "перетворення", "преображення", "просвiтлення", або "осяяння" значаться як "трансцендентне". Трансцендентне вiд слова "транс". Слово "транс" є коренем другого слова "трансцендентний" (В.А. Пустоваров).
   Транс - це певний стан людини, який компенсує її недолiки i дарує стан досконалостi. Бог - це доля багатства, завдяки якому приховуються недолiки (Ригведа). А отже тут теж дарується досконалiсть, досконалiсть як у Бога.
   Людина переживає стан надлюдського характеру. Цей стан очищує людину, оновлює. Людина характеризує цей стан як "Вищий", стверджуючи, що вищого за це нiчого нема. Це "Вище" i є Бог, який вiдчувається людиною в її глибинах. Цi всi вiдчуття iррацiональнi й приходять через iнтуїтивне прозрiння. Вони компенсують недолiки i дарують досконалiсть, урiвноважують в людинi протилежностi. В мiстико-мiфологiчнiй культурi - це протилежностi вогняного i водяного. Це може фiксуватись i на державному рiвнi, в державних прапорах. Наприклад, синьо-жовтий прапор України - це синя вода i жовтий вогонь сонця.
   Завдяки переживанню певного стану, стану Бога, людина здобуває саму себе. Тобто релiгiя є засобом самоутвердження людини у свiтi, її самовизначення, здобуття нею самої себе (Анатолiй Колодний).
   У релiгiї ми маємо справу з внутрiшнiм свiтом людини, з її iррацiональнiстю духу. Ця iррацiональнiсть духу спонтанно компенсує крайнощi акцентуацiї, тим самим пом'якшуючи негативнi наслiдки комплексу неповноцiнностi (Альфред Адлер).
   Через стан Бога, вiдчуваючи свою досконалiсть в процесi "перетворення" ("преображення"), людина в кiнцi кiнцiв самоусвiдомлює себе, знаходить себе. Це результат переживання вищого стану її свiдомостi. Такий стан набуває абсолютного значення i значиться як Всевишнiй.
   Переживши перетворення, людина вiдчуває в собi буття Бога, буття, яке над її тiлеснiстю. Це результат iнтуїтивного прозрiння як надсвiдомого стану. Надсвiдоме вказує на Вище, надлюдське. Надсвiдоме пiдносить людину над собою. Людина дивиться зверху на все. Навiть - на свої спонукання, думки, почуття, не йдучи за ними i не затримуючи їх потiк. Надсвiдоме дарує людинi вищу реальнiсть. Це духовна реальнiсть. Бог є Дух. I Святе Письмо говорить про духовну сферу, в не про тiлесно-природну, матерiальну.
   Людина через своє внутрiшнє одкровення, або осяяння торкається до того, що не можна нiяк означити. Але це для людини Вище, бо вона нiчого вищого нiколи не вiдчувала. Це внутрiшнiй свiт людини, який вона означає як "Вищий", "Вишнiй", "Всевишнiй". Тому тут будь-яка релiгiйна система постає не як картина свiту, а як картина людини (Анатолiй Колодний), в якiй є мiсце для особистого людського стану. Тут є мiсце стану самовизначеностi у свiтi, здобуття людиною самої себе як надлюдського (Анатолiй Колодний). Цей стан приходить до людини через процес очищення, очищення вiд усього застарiлого, яке вiджило своє, очищення вiд хибних думок, iлюзiй, i всiляких упередженостей.
   Язичницьким релiгiям притаманна природнiсть. Тут є ставлення до Природи-Бога. Тут Закон - це Закон самої Природи, Природи-Бога. Цей закон притаманний як явищам, так й iстотам. Надприродне ж виступає як надсвiдоме. Все це характерне i неязичницьким релiгiям, якщо певним чином перекладати Святе Письмо: Веди, Авесту, Трипiтаку, Дао де цзiн, Тору, Бiблiю, Коран. Адже на кожне слово Святого Письма є певна кiлькiсть синонiмiв, i його, це Святе Письмо можна перекласти по-рiзному. Святе Письмо багатозначне.
   Прадавнi первiснi люди вклонялись природним стихiям. Був культ предкiв, культ богiв племенi. Але це був шлях до надсвiдомого як надприродного. Антропоморфнiсть була завжди i всюди в кожнiй релiгiї.
   Всеобожнення природи не виключає одкровення. Язичництво не виключає одкровення, яке є в буддизмi, християнствi або iсламi. В одкровеннi закреслюється хибне в культурi, те, що в културi вiджило своє. Тому всi релiгiї - це певна "антикультура". Адже культура часто вiдриває людину вiд життя. I це вiдривання штучне. Тому потрiбна i "антикультура" релiгiї, щоб повернути людину до її витокiв. Аскетизм в буддизмi, християнствi й iсламi вiдривають людину вiд штучної вiджилої культури. Певний вид аскетизму є i в язичництвi. Це коли людина саджає себе за решiтку постiйної практики засвiдчення себе, своїх спонукань, думок, почуттiв кожну хвилину життя.
   У релiгiї є заперечення життя тiла i природи. Але це заперечення хибних проявiв тiла i природи. Адже для прояву "надприродного", тобто "надсвiдомого" потрiбнi практика i заперечення. I тут "надприродне" не те, що за межами природи. Тут "надприродне" є "надсвiдоме".
   Язичники як визнавцi Бога-Природи визнають Божественне як трансцендентно, так й iманентно. Iманентно вони розумiють Бога як розлитого у Свiтi. Тут Всевишнiй розлитий у всьому Всесвiтi. Божественне присутнє всюди. В явищах. В iстотах. А людина спорiднена з Богом. Люди - як сини отця, "отця ДажБога", наприклад. Людина пiзнає Бога, тому що Бог присутнiй в самiй людинi.
   Бог - це божественна людина, божественний чоловiк, божественна жiнка. Арiйське вiдчуття таке, що ти є другом i сином Бога. I ти є самим Богом, а не його рабом. Неправильний переклад i розумiння Тори i Бiблiї робить людину рабом божим.
   Є стан свiдомостi як "вiдчуття святостi". Тут людина - Космос. Адже в її психiцi закодований увесь Космос. Потрiбне тiльки споглядання, щоб цей Космос розвернувся, розгорнувся. Споглядання себе, засвiдчення своїх спонукань потрiбнi, навiть коли ти спiваєш молитви. Споглядання своїх спонукань потрiбне постiйно.
   Є Всевишнiй-Природа. А стан "вiдчуття святостi" єднає людину з цим Всевишнiм-Природою, i людина "виходить за межi свого тiла". I це - певний стан, стан Бога. Всесвiт стає спiвмiрним свiдомостi-надсвiдомостi, i - навпаки. Тодi людина, як дитина, безпосередньо переживає Бога. Тому тут язичники кажуть: "Сини Сварога", "Дiти Перуна", "ДажБожi внуки".
   Стан Бога "повертає душу" людинi, вiдновлює втрачене, очищує. I все для того, щоб пiсля смертi повернутися знову до життя. Народитися - вiдiрватися вiд Сонця, вмерти - повернутися до Сонця (В. Шухевич). Але можна i не повернутися до Сонця, не повернутися до життя, якщо ти не був потрiбен тому життю. Якщо ти при життi не робив нiчого для життя, не вирощував живе, а вбивав його. Не пив живу воду, не продукував живе тому пiсля земного життя не повернешся, бо ти не потрiбен живому.
   Є розумiння того, що iсторiя релiгiї - це iсторiя не вмирання чи знищення Богiв (надприродного), а iсторiя їхнього переселення за межi позначеного на картi свiту: з поля - на гору, з гори - на небосхил, iз небосхилу - на небо, а з неба - в трансцендентне (Ю.К. Недзельська). А з трансцендентного - в транс певного виду, в надсвiдоме певного виду, яке значиться як стан самодостатностi.
   Є стан самодостатностi людини. Але i природа самодостатня. Хоча через трансцендентне ми занурюємось в антропологiчне. Трансцендентне вiд слова "транс". Слово "транс" є коренем другого слова "трансцендентний" (В.А. Пустоваров). Певний вид трансу як стан самодостатностi є компенсаторної природи. В цьому трансi людина втрачає чiтку орiєнтацiю в часi (А.П. Забияко), переживаючи "Стан Безсмертя". Тут є i посттрансовий ефект - амнезiї (А.П. Забияко). А вiд того не можна виразити змiст цього трансу в досвiдi словами. Все це характерне для мiстицизму як сутностi релiгiйного.
   Джерела: Адлер А. О нервическом характере. - СПб - М.: "Университетская книга" АСТ, 1997. - С. 106-115; Забияко А.П. Транс // Энциклопедия эпистемологии и философии науки. - М.: "Канон" РООИ "Реабилитация", 2009. - С. 999; Колодний А. Природа i визначення релiгiйного феномену // Українське релiгiєзнавство. - N 71-72. - К.: УАР, 2014. - С. 42-46; Недзельська Ю.К. Екуменiчний дiалог як шлях до єдностi християн // Релiгiйнi процеси в перспективi їх виявiв. - К.: 2012. - С. 205; Пустоваров В.А. Путь судьбы. Исследование. - Днiпропетровськ: Пороги, 2005. - С. 28; Ригведа. Мандалы I-IV. - М.: Наука, 1989. - С. 258; Шухевич В. Гуцульщина. - Част. 4 // Матерiяли до українсько-руської етнологiї. - Львiв, 1904. - Т. 7.

***

   В життi ми зустрiчаємося не з релiгiєю, а з людиною, або з групою людей, якi сповiдують певнi релiгiйнi принципи. Цi принципи у людини виходять з її попереднього стану, який можна назвати "перетворення", "преображення", "просвiтлення" або "осяяння", стану, коли людина здобула себе, оволодiла собою, очистившись вiд iлюзiй i упереджень. В фiлософiї "перетворення", "преображення", "просвiтлення" або "осяяння" значаться, як щось "трансцендентне". Трансцендентне - вiд слова "транс", яке є коренем iншого слова - "трансцендентний" (В.А. Пустоваров).
   Транс - це певний стан людини, який компенсує її недолiки i дарує стан досконалостi. Бог - це доля багатства, завдяки якому приховуються недолiки (Ригведа). Вiдтак тут також дарується досконалiсть, досконалiсть як у Бога.
   Людина переживає стан надлюдського характеру. Цей стан очищує її, оновлює. Вона характеризує цей стан як "Вищий", наголошуючи, що вищого за це нiчого iншого немає. Це "Вище" i є Бог, який вiдчувається людиною в її глибинах. Цi всi вiдчуття iррацiональнi й приходять через iнтуїтивне прозрiння. Вони компенсують недолiки i дарують досконалiсть, урiвноважують в людинi протилежностi.
   У мiстико-мiфологiчнiй культурi - це протилежностi вогняного i водяного. Це може фiксуватись i на державному рiвнi, в державних прапорах. Наприклад, синьо-жовтий прапор України - це синя вода i жовтий вогонь Сонця.
   Завдяки переживанню певного стану, стану Бога, людина здобуває саму себе. Вiдтак релiгiя постає у ролi засобу самоутвердження людини у свiтi, її самовизначення, здобуття нею самої себе (Анатолiй Колодний).
   У релiгiї ми маємо справу з внутрiшнiм свiтом людини, з її iррацiональнiстю духу. Ця iррацiональнiсть духу, як наголошує Альфред Адлер, спонтанно компенсує крайнощi акцентуацiї, тим самим пом'якшуючи негативнi наслiдки комплексу неповноцiнностi (Альфред Адлер). Через стан Бога, вiдчуваючи свою досконалiсть в процесi "перетворення" ("преображення"), людина зрештою самоусвiдомлює себе, знаходить себе. Це результат переживання вищого стану її свiдомостi. Такий стан набуває абсолютного значення i значиться як Всевишнiй.
   Переживши перетворення, вiруюча людина вiдчуває в собi буття Бога, буття, яке наявне для неї над її тiлеснiстю. Це є результат iнтуїтивного прозрiння як надсвiдомого стану. Це надсвiдоме вказує вiруючiй особi на щось Вище, надлюдське. Надсвiдоме пiдносить людину над собою. Людина дивиться зверху на все. Навiть на свої спонукання, думки, почуття, не йдучи за ними i не затримуючи їх потiк. Надсвiдоме дарує вiруючий людинi вищу реальнiсть. Це - духовна реальнiсть. Бог є Дух. Саме тому Святе Письмо говорить про духовну сферу, а не про тiлесно-природну, матерiальну.
   Вiруюча людина через своє внутрiшнє одкровення, (або осяяння) доторкується до того, що не можна якось означити. Але воно для цiєї людини є Вищим, бо вона нiчого вищого нiколи не вiдчувала. Це - внутрiшнiй свiт вiруючої людини, який вона означає як "Вищий", "Вишнiй", "Всевишнiй".
   Тому тут будь-яка релiгiйна система постає не як картина свiту, а як картина людини (Анатолiй Колодний), в якiй є мiсце для особистого людського стану. Тут є мiсце стану самовизначеностi у свiтi, здобуття людиною самої себе як чогось надлюдського (Анатолiй Колодний). Цей стан приходить до людини через процес очищення, очищення вiд усього застарiлого, яке вiджило своє, очищення вiд хибних думок, iлюзiй i всiляких упереджень.
   Язичницьким релiгiям притаманна природнiсть. Тут є ставлення до Природи-Бога. Тут Закон - це Закон самої Природи, Природи-Бога. Цей закон притаманний як явищам, так й iстотам. Надприродне ж виступає як надсвiдоме. Все це характерне i неязичницьким релiгiям сьогодення, якщо певним чином перекладати Святе Письмо: Веди, Авесту, Трипiтаку, Дао де цзiн, Тору, Бiблiю, Коран. Адже на кожне слово Святого Письма є певна кiлькiсть синонiмiв i його (це Святе Письмо) можна перекласти по-рiзному. Вiдтак Святе Письмо постає багатозначним.
   Прадавнi первiснi люди вклонялись природним стихiям. Був культ предкiв, культ племiнних богiв. Але це був шлях до надсвiдомого як надприродного. Антропоморфнiсть була завжди i всюди в кожнiй релiгiї.
   Всеобожнення природи не виключає одкровення. Язичництво не виключає одкровення, слiди якого є в буддизмi, християнствi й iсламi. В одкровеннi закреслюється хибне в культурi, те, що вiджило своє. Тому всi релiгiї - це певна "антикультура". Адже культура часто вiдриває людину вiд життя. I це вiдривання є штучним.
   Тому потрiбна й "антикультура" релiгiї, щоб повернути людину до її витокiв. Обстоюваний аскетизм в буддизмi, християнствi й iсламi вiдриває людину вiд штучної вiджилої культури. Певний вид аскетизму є i в язичництвi. Це коли людина саджає себе за решiтку постiйної практики засвiдчення себе, своїх спонукань, думок, почуттiв у кожну хвилину життя.
   У релiгiї є заперечення життя тiла i природи. Але це заперечення хибних проявiв тiла i природи. Адже для прояву "надприродного", тобто "надсвiдомого", потрiбнi практика i заперечення. При цьому "надприродне" постає не тим, що знаходиться за межами природи. Тут "надприродне" скорiше є "надсвiдомим".
   Язичники як визнавцi Бога-Природи, визнають Божественне як трансцендентно, так i iманентно. Iманентно вони розумiють Бога як щось розлите у Свiтi. Тут Всевишнiй поширений у всьому Всесвiтi. Божественне присутнє всюди - я явищах, в iстотах, iншому. Людина ж у їх баченнях спорiднена з Богом. Люди постають як сини отця, наприклад, "отця ДажБога" в РУНВiрi. При цьому людина пiзнає Бога, тому що Бог присутнiй в нiй самiй.
   Бог - це божественна людина, божественний чоловiк, божественна жiнка. Арiйське вiдчуття таке, що ти є другом i сином Бога. I ти є самим Богом, а не його рабом. Хибний переклад i розумiння Тори i Бiблiї робить людину "рабом божим".
   Є стан свiдомостi як "вiдчуття святостi". Тут людина - Космос, бо ж у її психiцi знаходиться закодованим увесь Космос. Потрiбно тiльки споглядання, щоб цей Космос розвернувся, розгорнувся. Споглядання себе, засвiдчення своїх спонукань потрiбне навiть тодi, коли ти спiваєш молитви. Споглядання своїх спонукань потрiбне постiйно.
   Є Всевишнiй-Природа, а стан "вiдчуття святостi" єднає вiруючу людину з цим Всевишнiм-Природою. При цьому вiрянин "виходить за межi свого тiла". Для нього це є певний стан, стан Бога. Всесвiт стає спiвимiрним свiдомостi-надсвiдомостi, i - навпаки. При цьому людина, як дитина, безпосередньо переживає Бога. Саме тому язичники кажуть, що вони - "Сини Сварога", "Дiти Перуна", "ДажБожi внуки".
   Стан Бога "повертає душу" вiруючiй людинi, вiдновлює втрачене, очищує. I все це нiбито для того, щоб пiсля смертi повернутися знову до життя. Народитися - вiдiрватися вiд Сонця, вмерти - повернутися до Сонця (В. Шухевич). Але можна i не повернутися до Сонця, не повернутися до життя, якщо ти не був потрiбний тому життю, якщо ти при життi не робив нiчого для життя, не вирощував живе, а вбивав його. Якщо ти не пив живу воду, не продукував живе, а вiдтак пiсля земного життя не повернешся, бо ж ти не потрiбний живому.
   Є розумiння того, що iсторiя релiгiї - це iсторiя не вмирання чи знищення Богiв (надприродного), а iсторiя їхнього переселення за межi позначеного на картi свiту: з поля - на гору, з гори - на небосхил, iз небосхилу - на небо, а з неба - в трансцендентне (Ю.К. Недзельська). А з трансцендентного - в транс певного виду, в надсвiдоме певного виду, яке значиться як стан самодостатностi.
   Є стан самодостатностi людини, але природа ще бiльш самодостатня. Хоча через трансцендентне ми занурюємось в антропологiчне. Певний вид трансу як стан самодостатностi є виявом компенсаторної природи. В цьому трансi людина втрачає чiтку орiєнтацiю в часi (А.П. Забияко), переживаючи "Стан Безсмертя". Тут є i посттрансовий ефект - амнезiї (А.П. Забияко). Саме тому не можна виразити змiст цього трансу в досвiдi словами. Все - це характерне для мiстицизму як сутностi релiгiйного явища.
   Джерела: Адлер А. О нервическом характере. - СПб - М.: "Университетская книга" АСТ, 1997. - С. 106-115; Забияко А.П. Транс // Энциклопедия эпистемологии и философии науки. - М.: "Канон" РООИ "Реабилитация", 2009. - С. 999; Колодний А. Природа i визначення релiгiйного феномену // Українське релiгiєзнавство. - N 71-72. - К.: УАР, 2014. - С. 42-46; Недзельська Ю.К. Екуменiчний дiалог як шлях до єдностi християн // Релiгiйнi процеси в перспективi їх виявiв. - К.: 2012. - С. 205; Пустоваров В.А. Путь судьбы. Исследование. - Днiпропетровськ: Пороги, 2005. - С. 28; Ригведа. Мандалы I-IV. - М.: Наука, 1989. - С. 258; Шухевич В. Гуцульщина. - Част. 4 // Матерiяли до українсько-руської етнологiї. - Львiв, 1904. - Т. 7.

***

   Розповсюдження знань Бога. Рiгведу можна вважати як спомин про тi мiсця, де жили арiї, поки вони не прийшли до Пiвнiчної Iндiї. Тими мiсцями вважаються береги Балтiйського моря. Адже сузiр'я, якi описанi у Ведах усi пiвнiчнi, їх можна бачити з неба паралелi Балтики (Юрий Миролюбов). Iндiйський вчений Тiляк вважає, що в Рiгведi описанi пiвнiчнi сузiр'я, якi вказують на те, що ведiйцi колись були на берегах Балтiйського моря. Вони були там, де живуть литовцi. Адже у литовцiв мова близька до санскриту (Юрий Миролюбов), близька до тої мови, якою написана Рiгведа.
   Арiї йшли вiд Балтiйського моря до Пiвнiчного Причорномор'я. Тому природа в споминах Рiгведи - якраз цiєї мiсцевостi. Англiйськi дослiдники Крегем Кларк i Стюарт Пiггот вказують на те, що у Ведах не згадуються банани, оливки, пальми, пустелi, мавпи, верблюди, жирафи, а є згадки про ос, лососiв, рисi, оленiв, ведмедiв, вовкiв, бджiл, тобто про пiвнiч вiд Чорного моря (Василь Кобилюх). Дж. Неру в книзi "Вiдкриття Iндiї" зазначає, що орiянська група походить iз широких просторiв Дунаю, Днiпра i Дону, тому що народнi танцi патанiв (орiїв) дивно нагадують танцi українцiв (Василь Кобелюх).
   Первинна арiйська культура виникла у Пiвнiчному Причорномор'ї. За археологiчними i лiнгвiстичними джерелами рання область iснування носiїв прадавньої iндоєвропейської, або арiйської культури в 4-3 тис. до н.е. локалiзується в пiвденно-руських степах (В.В. Иванов, В.Н. Топоров). Тут, у Пiвнiчному Причорномор'ї i виникли первиннi цiнностi релiгiйної культури, символи безсмертя у петроглiфах Кам'яної Могили (Борис Михайлов). Цi символи безсмертя арiї понесли далi на пiвдень. Вирiй (Ирiй, iрiй, рай) - це мiфiчна сонячна країна, де птахи зимують (Олена Таланчук). Ирицi - це пташки, що повертаються з вирiю. Туди i пiшли арiї. В Ирiй, в теплу сонячну країну, пiшли i понесли первиннi Божественнi символи якi вказували на те, що не можна змiнювати свiй стан, не можна вбивати живе, а треба засвiдчувати свої спонукання.
   Тепла сонячна країна, куди йшли арiї - це був Iран i Пiвнiчна Iндiя. В Iндiї арiї вплинули на виникнення iндуїзму, вплинули на виникнення такого Святого Письма як "Веди". В Iранi арiї вплинули на виникнення зороастризму, вплинули на виникнення такого Святого Письма як "Авеста". З iндуїзму виник буддизм i Святе Письмо "Трипiтака". Буддизм вплинув на китайський даосизм, що сповiдує Святе Письмо "Дао де цзiн". Iнтенсивно взаємозбагачувались двi традицiї: даосько-китайська й iндо-буддистська (Н.А. Абаев, С.П. Нестеркин).
   За зразками буддистiв у даосiв з'явилися заповiти: не пити вина, не вбивати живих iстот (Л.Е. Янгутов). А це фактично тi самi заповiти, якi виникли у петроглiфах Кам'яної Могили в Пiвнiчному Причорномор'ї i вказували на те, щоб не мiняти свiй стан i не вбивати живе.
   Буддистський патрiарх Бодхiдхарма, якого називали "блакитноокий чужоземний монах", прийшов у Китай з Iндiї i заснував школу Чань (Э. Руссель).
   Це чань-буддизм Китаю. В Японiї - це дзен-буддизм. Взаємозв'язок даосизму i дзен очевидний (Генрих Дюмулен). Даосизм подiбний дзен, витоки якого принiс з Iндiї блакитноокий монах. Тобто арiйське вчення з Пiвнiчного Причорномор'я через Iндiю, через ведизм i буддизм вплинуло на китайську i японську релiгiйнi культури.
   Зороастризм вплинув на iудаїзм, що сповiдує Святе Письмо "Тору". Iранець Заратуштра мав вплив на єврейських пророкiв з приводу сприйняття ними iдеї божественностi (Гордон Чайлд). Безумовно зороастризм вплинув на iудаїзм у знаннях про походження зла, про дiяльнiсть людини у розвитку свiтового процесу (Мэри Бойс).
   З iудаїзму виникло християнство, що сповiдує Святе Письмо "Бiблiю". Але i на християнство вплинув зороастризм (Мэри Бойс).
   Iудаїзм i християнство вплинули на виникнення iсламу, що сповiдує Святе Письмо "Коран". Але всюди, у всiлякому Святому Письмi проглядаються в рiзних формах заповiдi, якi виникли ще в пiктографiчному письмi Кам'яної Могили Пiвнiчного Причорномор'я.
   Висновки. Всiм народам вiдкривався Бог. Це - в природi людини. Але факт розповсюдження Божественного знання з територiї Пiвнiчного Причорномор'я є.
   Ирицi - це птахи, якi повертаються з теплого краю.
   Ирiй - це теплий, сонячний край. Одного разу частина арiїв пiшла в той теплий, сонячний край, звiдкiля повертаються ирицi. Пiшла i понесла з собою Божественне знання: "Не мiняй свiй стан. Не вбивай живе. Засвiдчуй свої спонукання".
   Джерела: Абаев Н.А., Нестеркин С.П. Человек и природа в чаньской (дзэнской) культуре: некоторые философско-психологические аспекты взаимодействия // Проблема человека в традиционных китайских учениях. - М.: Наука. Глав. редакция восточной литературы, 1983. - С. 62; Бойс М. Зороастрийцы. Верования и обычаи. - М.: Наука. Глав. редакция восточной литературы, 1987. - С. 281; Дюмулен Г. История дзэн-буддизма. - М.: ЗАО "Центрполиграф", 2003. - С. 287; Иванов В.В., Топоров В.Н. Индоевропейская мифология // Мифы народов мира: Энциклопедия. - В 2т. - Т.1. - М.: Советская энциклопедия, 1991. - С. 527; Кобилюх В. Праукраїна i санскрит. - Тернопiль: Мандрiвець, 2013. - С. 209; Миролюбов Ю. Ригведа и язычество. - К.: Кит, 2009. - С. 105-107; Михайлов Б. Петроглiфи Камяної Могили: Семантика. Хронологiя. Iнтерпретацiя: [Монографiя]. - К.: МАУП, 2005. - С. 161; Руссель Э. Духовное совершенствование в современном даосизме // Восхождение к Дао. - М.: Наталис, 1997. - С. 326; Таланчук О. Вирiй // 100 найвiдомiших образiв української мiфологiї. - К.: Автограф. Книжковий дiм "Орфей", 2007. - С. 123; Чайлд Гордон. Арийцы. Основатели европейской цивилизации. - М.: ЗАО "Центрполиграф", 2010. - С. 13; Янгутов Л.Е. Трактат "Лихолунь" как источник по истории китайского буддизма // Источниковедение и историография истории буддизма. Страны Центральной Азии. - Новосибирск: Наука, 1986. - С. 114.

***

   Досконала людина однакова у Ведах, Авестi, Трипiтацi, Дао де цзiн, Торi, Бiблiї, Коранi.
   Досконала людина, в якiй є прояв Божественного - це коли вона пильна, через що свiдчить свої спонукання. "Оживи життєвi сили i високi (сили), о пильний!" (Веда: Ригведа).
   Пильний оживляє. Тому йому шана. "Мiтру, багатопасовищного пильнуючого, ми шануймо" (Авеста).
   Через пильнiсть людина досягає найвищого. "Пильнiстю Магхаван досяг першостi серед богiв" (Трипiтака: Дхаммапада).
   Але пильнiстю людина певною мiрою вiдсторонюється вiд життя. "Хоча вона живе прекрасним життям, однак вона в нього не занурюється" (Дао дэ цзин).
   Це незанурення не таке глибоке. Але потрiбне. Воно компенсується протилежнiстю. I тодi людина в рiвновазi, в гармонiї. Вона всесильна як свiдок. Але "Всесильний Свiдок мiж мною i тобою" (Тора), тобто iншою людиною. Саме свiдчення надто суб'єктивне. "Я Сам свiдотствую про Себе, i свiдотствує про Мене Отець" (Библия), тобто вищий стан духу свiдчить в людинi. "Я свiдчу про себе самого, а й Отець" (Святе Письмо: Бiблiя). Це свiдчення надсвiдоме. "Хто має ясне знамення вiд свого Господа, i йде за ними свiдок вiд Нього" (Коран); вiд того надсвiдомого.
   "Засвiдчуй свої спонукання" (Святе Письмо). Надсвiдоме - це певний суб'єктивний свiт, який пильнує i засвiдчує свої спонукання, думки, почуття. Це породжує преображення i просвiтлення.
   Джерела: Авеста //Авеста в русских переводах (1861- 1996) - СПб.: Журнал "Нева" - РХГИ, 1997. - С. 313; Библия. - М.: Издание московского патриархата, 1988. - С. 1140; Дао дэ цзин // Древнекитайская философия. - В 2т. - Т.1. - М.: Мысль, 1972. - С. 122; Дхаммапада. - М.: ООО Издательский дом "София", 2005. - С. 35; Коран. - М.: Издательско-полиграфическая фирма "АНС-Принт" Ассоциации "Новый стиль", 1990. - С. 187; Ригведа: Мандалы I-IV. - М.: Наука, 1989. - С. 292; Святе Письмо. - Днiпро: Акцент ПП, 2017. - С. 5; Святе Письмо: Бiблiя. - Рим.: Мiсiонер, 2007. - С. 121; Тора. - М.: 5765 - 2005. - С. 53.

***

   Останцi. Є арiї-останцi. Українцi - останцi. Колись вони залишились на берегах Днiпра, коли всi пiшли туди, вiдкiля прилiтають ирицi, коли всi вирушили до Iндiї.
  

***

   Бог - це доля багатства, яка ховає недолiки; Бог - багатство, яке ховає недолiки; Бог - це та доля, коли схованi недолiки, коли є досконалiсть; Бог - багатство, завдяки якому ховаються недолiки, стають похованими недолiки (Ригведа). Але Бог - це ВсеБог, коли зосереджуєшся зразу на всьому, що є. Така медитацiя веде до Вищого.
   Джерело: Ригведа: Мандалы I-IV. - М.: Наука, 1989. - С. 258.
  

***

   Споконвiчнi знання Бога. Цi знання вiдображенi в пiктографiчному i рунiчному письмi Кам'яної Могили та iнших останках первинних храмiв. Приймається те Святе Письмо, в якому в тiй чи iншiй формi вiдображенi цi Споконвiчнi знання Бога, а саме: "Веди" iндуїзму, "Авеста" зороастризму, "Трипiтака" буддизму, "Дао де цзiн" даосизму, "Тора" iудаїзму, "Бiблiя" християнства, "Коран" iсламу.
   Вiровчення Споконвiчного знання Бога - це такi заповiдi: "Не мiняй свiй стан. Не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання, передавай цi знання iншим i життя вiчне буде". Святе Письмо "Веди", "Авеста", "Трипiтака", "Дао де цзiн", "Тора", "Бiблiя", "Коран" є продовженням Споконвiчного знання Бога. Споконвiчне знання Бога, а також його продовження у Святому Письмi "Веди", "Авестi", "Трипiтацi", "Дао де цзiн", "Торi", "Бiблiї", "Коранi" - це первинне вiд Бога.

***

   Свiдчиш все iз себе: i думки, й усе, що навколо, свiдчиш. Свiдчиш - сльози навертаючи на очi. I тодi ти в станi ПраБога, Бога, в станi справжнього iснування.

***

   Коли кажуть Бог, то мають на увазi ПраБога.
   Є Єдиний Бог, Верховний Бог, Небесний Бог, Бог Богiв.
   Бог - Вседержитель, батько природи i владика свiту, воля якого править долею свiту, сила якого утримує все. Бог - владика неба, джерело Божественної Сили. Такого Бога називають Великий Бог, Старий Бог чи ПраБог. Бог - це ПраБог.
  

***

   Бога вважали владикою неба, джерелом Божественної Сили i називали Великим Богом, Старим Богом чи ПраБогом.
  

***

   Назви богiв змiнювались в iсторiї. Колись iснував один ПраБог неба - Див. А Лада - життєвий початок природи. Лада - втiлення таких першоджерел Всесвiту як Вогонь i Вода. Лада - це i Вогонь i Вода.
   Спiвають так: "Ой, Див, Ладо".
  

***

   Восьмикутна зiрка - це знак Великої Богинi. Але це знак i Великого Бога, ПраБога. ПраБог двостатевий. В ньому i жiноче i чоловiче в рiвновазi. Синьо-жовте в рiвновазi - то символ ПраБога. Синє - то жiнка, жiноча стать, вода. Жовте - то чоловiк, чоловiча стать, вогонь. Але жiноче i чоловiче в рiвновазi. Вода i вогонь в рiвновазi.
   ПраБог. ПраБог творить життя. ПраБог животворящий.
   ПраБог. ПраБог - це ВсеБог. Коли ми маємо на увазi все, коли ми кажемо про Все, - то розумiємо, що нема нiчого неможливого.
   У ПраБога є заповiдi: не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання. I вони не в думках, тi заповiдi, а в почуттях.
   Засвiдчуй свої спонукання. Спостерiгай їх в теперiшньому часi. Спостерiгай свої думки, почуття. Об'єктивуй їх. Дивись на них. Дивись тепер, в теперiшньому часi, в теперiшню мить. I ця мить стане осяянням.

***

   ПраБог. ПраБог творить життя. ПраБог животворящий. ПраБог є Бог живих.
   Потiм скажуть так: Бог є не Бог мертвих, але живих. "Бог - не мертвих, але живих!" (Мт. 22:33).
  

***

   Язичники, якi сповiдували Бога i такi Його прояви як БiлоБог, ЧорноБог, СтриБог, ДажБог, дивились на своїх прадiдiв, якi сповiдували ПраБога, сповiдували певнi первиннi заповiдi. Язичники приймали цi першi первиннi заповiдi. Цi заповiдi потiм приймали й iншi вiри, iншi релiгiї. Бо в їх Святому Письмi були цi заповiдi. Цi заповiдi присутнi у Ведах iндуїзму, Авестi зороастризму, Трипiтацi буддизму, Дао де цзiн даосизму, Торi iудаїзму, Бiблiї християнства, Коранi мусульманства. Цi заповiдi абсолютнi, незмiннi. Вони - вiд Бога, а точнiше - вiд ПраБога.
  

***

   Слово "Бог" - вiд язичникiв. Вони шанують Бога i такi його прояви як БiлоБог, ЧорноБог, СтриБог, ДажБог. Але вони поглядають на своїх прадiдiв, якi сповiдують ПраБога. Хоча саме слово "ПраБог" - це теж вiд язичникiв. Прадiди сповiдували те, що нiяк i не називали. Вони мали певний прояв у свiтi й вели певний образ життя. Молода людина селилась поряд i, спостерiгаючи цей прояв життя, виконуючи заповiдi, отримувала просвiтлення. Це просвiтлення язичники називали ПраБогом.

***

   Прадiди язичникiв вiрили в те, що нiяк i не називалося, в те Вище, Вишне, Всевишне. А самi вони вiрили в Бога i в такi Його прояви як БiлоБог, ЧорноБог, СтриБог, ДажБог. А те, в що вiрили їх прадiди, вони назвали ПраБогом.
   У ПраБога не те, щоби вiрили. Його вiдчували i вшановували. I просто виконували як тiльки могли заповiдi й отримували осяяння, Стан Безсмертя, Стан Життя Вiчного, де нема нiякого страху. А вiрили вони, що це осяяння є запорукою того, що пiсля цього земного життя їм буде Життя Вiчне.

***

   Доязичники, тобто прадiди вiрили в те, що не мало нiякої назви. Вони передавали це молодим безпосередньо. Язичники назвали це ПраБогом. Самi ж язичники вiрили в Бога i в такi Його прояви як БiлоБог, ЧорноБог, СтриБог, ДажБог.
  

***

   Доязичництво - це ПраБог, СтароБог, Старий Бог який не називався, а казали: "Вищий", "Вишнiй", "Всевишнiй".
   Язичництво - це Бог i Його прояви, такi як БiлоБог, ЧорноБог, СтриБог, ДажБог.
   Язичництво пригадує того ПраБога, бо то першопочатковiсть, найбiльша прадавнiсть. ПраБог найдавнiший, найдревнiший.
   Саме слово "ПраБог" - це назва язичникiв, i це теж вiдноснiсть. Бо Вiн неназваний. Вiн таємний. Вiн пронизує як язичництво, так й iндуїзм, зороастризм, буддизм, даосизм, iудаїзм, християнство, мусульманство. Вiн Один, Єдиний. Вiн був, коли ще не були написанi Веди, Авеста, Трипiтака, Дао де цзiн, Тора, Бiблiя, Коран. Вiн ще означений на каменях Кам'яної Могили як свiдчення спонукань. Люди свiдчили свої спонукання, думки, почуття i їм вiдкривалося те Вище, що не має назви. Потiм, пам'ятаючи осяяння, язичники дали назву ПраБог.
  

***

   У тих, хто сповiдує ПраБога, є така заповiдь: "Не вбивай живе". Але якщо мене вбивають як живе, то я повинен робити спротив. I теж вбивати. Це фiзично. Але вбивати можна й iншим шляхом. Наприклад, поганою їжею, або забрудненим повiтрям. I я повинен робити спротив, бо забруднене повiтря вбиває i мене i всiх навколо. Тобто - вбивається життя.

***

   Все нiколи не розумiлося, а вiдчувалося, шкiрою вiдчувалося, вiдчувалося як Вище.
   Потiм прийшло розумiння, прийшла назва Бог, ВсеБог, виникло язичництво.
   Але корiння - у вiдчуттi.

***

   Бог у нас, в наших глибинах. I Вiн свiдчить. Отже вiн свiдчить нашi думки, почуття, свiдчить нашi спонукання. Через нас Вiн свiдчить Все навколо, свiдчить Все, Вiн ВсеБог.
  

***

   Бог i його заповiдi - це практична сфера. Заповiдi Бога не розумiлись, а вiдчувались. А потiм це розвинулось в розумiннях, в уявленнях i думках такого Святого Письма як Веди, Авеста, Трипiтака, Дао де цзiн, Тора, Бiблiя, Коран.

***

   Все, ВсеБог не розумiється. Вiн вiдчувається. Щоб Його вiдчути треба щось робити, тобто виконувати Його заповiдi.
   Отже Бог, ВсеБог має прояв в нас, коли ми дуже ретельно виконуємо Його заповiдi. Все, ВсеБог - це не мiняти свiй стан, не вбивати живе, засвiдчувати свої спонукання, передавати знання. Тобто це практика. Потiм ця практика розвинулась в певне розумiння пiд такими назвами як Веди, Авеста, Трипiтака, Дао де цзiн, Тора, Бiблiя, Коран.

***

   Все, ВсеБог, або Бог, як говорили потiм язичники, не розумiється, а вiдчувається, коли ми дивимось в себе, дивимось туди, вiдкiля виникають нашi думки, i фiксуємо появу цих думок.

***

   Бог, або ВсеБог, Все - як у доязичникiв, - це практична сфера. Не мiняти свiй стан, не вбивати живе, свiдчити свої спонукання, передавати знання, через що це Все i вiдкривається людинi своєю могутнiстю, своєю безмежною можливiстю.

***

   Бог - це Все, з абсолютною можливiстю, можливiстю вiдродити Все, вiдродити в безмежнiй кiлькостi разiв.

***

   Все, ВсеБог проявляється в нас, коли у нас порушуються i розпадаються iллюзiї i забобони. Вiн тодi має прояв.

***

   Що людина повина робити з собою?
   Не мiняти свiй стан. Як тiльки можна не мiняти.
   Не вбивати живе. Як тiльки можна не вбивати.
   Засвiдчувати свої спонукання. Як тiльки можна постiйно засвiдчувати.
   Що людина повина робити з iншими?
   Передавати знання iншим. Як тiльки можна частiше передавати.
   Задля Життя Вiчного.

***

   Веди.
   "О Агнi... Оживи життєвi сили i високi (сили), о пильний!" (Веди: Ригведа. Мандала III 3:7).
   Авеста.
   "Мiтру багатопасовищного пильнуючого, ми шануємо" (Авеста. Яшт. Михр-яшт 17, 28, 64, 119).
   Трипiтака.
   "Пильнiстю Магхаван досяг першостi серед богiв. Люди хвалять пильнiсть" (Трипитака: Дхаммапада 2Бдительность 10:30).
   "Той, хто пильний i невтомний, хто постiйно зосереджений, чиї вчинки чистi, хто дiє обачливо i стримано i живе в згодi iз законом, - слава його примножиться" (Трипитака: Дхаммапада 2Бдительность 4:24).
   "Якщо дорожиш своїм "Я", пильно охороняй його" (Трипитака: Дхаммапада 12"Я" 1:157).
   "Вiдсутнiсть пильностi - порок того, хто стоїть на сторожi" (Трипитака: Дхаммапада 18Скверна 7:241).
   "Слiдкуйте за своїми подумами" (Трипитака: Дхаммапада 23Слон 8:327).
   "Ось початок всiх початкiв для благородних монахiв: спостереження за вiдчуттями" (Трипитака: Дхаммапада 25Монах 16:375).
   "Коли сам себе захистив i пильний, будеш ти жити щасливо" (Трипитака: Дхаммапада 25Монах 20:379).
   "Слiдкуючи за мовленням i пильно загнуздуючи розум, не роби нiчого дурного тiлом" (Трипитака: Дхаммапада 20Путь 9:281).
   Дао де цзiн.
   "Хоча вiн живе прекрасним життям, але вiн у нього не занурюється" (Дао дэ цзин 26). "Навiть якщо дається можливiсть прославитись, вiн залишається у вищому ступенi обачливим" (Дао дэ цзин 26).
   "У всiх є чим зайнятись, один я дивлюсь на все це збоку" (Дао дэ цзин 20). "Всi люди проявляють свою здатнiсть, i тiльки я один схожий на нiсенiтного i негiдного" (Дао дэ цзин 20).
   Тора.
   "Всесильний свiдок" (Тора. Брейшит.Ваецэ 31:50).
   Всесильний свiдотствує. Вiн свiдотствує в наших глибинах нашi спонукання, нашi думки свiдотствує, нашi почуття.
   Бiблiя.
   "Я свiдчу про Себе Самого, - а й Отець" (Библия: Ин 8:18).
   "Я Сам свiдчу про Себе, i свiдчить про Мене Отець" (Библия: Ин 8:18).
   "Про Себе свiдотствую Я Сам i Мiй Отець" (Библия: Ин 8:18).
   "Уважно слiдкуйте за собою" (Библия: Лк 17:3).
   "Уважайте на себе!" (Бiблiя: Лк 17:3).
   "Тому будьте пильними!" (Библия: Лк 17:3).
   Коран.
   "Хто має ясне знамення вiд свого Господа, i наслiдує за ним свiдок вiд Нього" (Коран. Сура 11. Худ 20:17).

***

   Коли просинались рано-вранцi, то пiвгодини засвiдчували свої спонукання. А раз у десять днiв, або раз на тиждень збирались разом задля поглибленого засвiдчення (сучасною мовою, поглиблене засвiдчення - це медитативне засвiдчення).
   Ставили чотири каменi, роблячи квадрат. Потiм мiж цими каменями ставили ще по каменю. I виникало коло з восьми каменiв. I це був храм. В цьому храмi, в цьому колi, коли сонце над головою, протягом однiєї години поглиблено засвiдчували свої спонукання. Iншими словами, словами сучасної мови, медитативно засвiдчували свої спонукання, думки, почуття. Вiд того зливались iз Всiм, вiдчували Все, ВсеБога, для якого нема нiчого неможливого, вiдчували стан Життя Вiчного, вiдчували, що смерть неможлива, вiдчували безсмертя.

***

   Споконвiчнi знання Бога - це знання, але знання не думок. Це знання вiдчуттiв. Вони вiдчуваються. Вiдчувається, що не можна вживати те, що змiнить твiй стан. Вiдчувається, що не можна вбивати живе. Вiдчувається те, що треба постiйно засвiдчувати свої спонукання. Але складно постiйно засвiдчувати свої спонукання. Тому в певний час, а це година, коли сонце над головою, поглиблено засвiдчують свої спонукання, думки, почуття. Фактично фiксують те, що вiдсторонились, вiдхилились, вiдвернули увагу в своїх думках, уявленнях. Це потiм назвали медитацiєю.

***

   ВсеБог - це Все, що є i що колись буде, а також те, що є поза цим, i що колись буде поза цим. Це те, що є i чого нема i нiколи не буде. Те, що є завжди i чого не буде завжди.

***

   Можна пити чай i каву. Але не можна стiльки її пити, що змiниться стан. Людина фiксує, що стан змiнився. I вона повинна поглиблено свiдчити свої спонукання, щоб не втратити рiвновагу i гармонiю. Змiнюючи свiй стан, можна взагалi втратити можливiсть свiдчити.
   Вiд однiєї або двох крапель вина можна не помiтити, що у вас змiнився стан. Але якщо випити вина бiльше, то можна засвiдчити, що у вас змiнився стан. Засвiдчення є. Але воно дуже слабке. При певнiй кiлькостi випитого вина засвiдчення пропадає. I ви - в iлюзiї.
   Можна слухати музику. Але можна так її слухати, постiйно слухати, що у вас змiниться стан. Коли змiнюється стан значно, то людина значно втрачає можливiсть засвiдчувати свої спонукання.

***

   Бог свiдчить.
   Бог - в наших глибинах. Коли Вiн засвiдчує, то Вiн засвiдчує нашi спонукання, думки, почуття. Вiд того ми вiдроджуємось.

***

   "Всесильний свiдотствує мiж мною i тобою" (Тора. Брейшит. Ваецэ. 31:50).
   Всесильний свiдчить.
   Всесильний - в наших глибинах i Вiн свiдчить. Оце i є те абсолютне, що має назву Iєгова.
   Всесильний в нас, в наших глибинах. I коли Всесильний свiдчить, то це i є те Божественне, Абсолютне, яке ми часто шукаємо.
   Джерела: Тора. - Москва: 5765 - 2005. - С. 53.
  

***

   Саме слово "Бог" то язичництво. До язичникiв говорили про щось Вище; казали: Вищий, Вишнiй, Всевишнiй. I те Вище розумiли як Все, Все, що є i Все, що колись буде, розумiли Все i Його безмежнi можливостi. Потiм до цього Всьго прийшло слово "Бог", заговорили про ВсеБога. I це вже було язичництво. ВсеБог мав прояви: ДажБог, СтриБог, ОгнеБог, КупалБог, МироБог, ЛадоБог, БiлоБог, ЧорноБог. Але зосереджувались i концентрувались на Всьому, зливаючись iз Всiм.
   Отже зосереджувались на Всьму, концентрувались на Всьому, зливаючись iз Всiм. Потiм це означили як медитацiя.
   Вiдчуття всiєю своєю сутнiстю Всього Цього й зосередження на Всьому Цьому дарує вiдчуття Життя Вiчного, вiдчуття Безсмертя, вiдчуття того, що смерть - це неможливе.
   Ставили чотири каменi на всi сторони свiту, роблячи квадрат. Мiж цими чотирма каменями ставили ще по одному - на всi сторони свiту. Виникало коло з восьми каменiв на всi сторони свiту як символ Всьго. Це коло i був храм, в якому зосереджувались i концентрувались на Всьому, зливаючись iз Всiм в годину, коли сонце над головою.
   Свiдотство Всього, Всього, що навколо, Всього, що в глибинах душi: спонукання, думки, почуття. Все це засвiдчення веде до вiдчуття Життя Вiчного. Це потiм назвуть медитацiєю. Але початок - в такому проявi концентрацiї Всього як Див, Дивлення-Дивування.

***

   Слово "Бог" - це вже язичництво. До язичництва було просто Все, Все, що є i Все, що колись буде зi своєю безмежною можливiстю. Потiм почали казати: "ВсеБог, Бог". I заповiдi Божi спочатку не розумiли. Їх вiдчували.
   Є Все. На Ньому концентруються, зосереджуються, Дивлячись, Дивуючись через свiдчення своїх спонукань, думок, почуттiв.
   Вiдчувають Все, що навколо, навкруги. Також вiдчувають, коли в глибинах душi проходять спонукання, думки, почуття. Медитативно (поглиблено) вiдчувають Все, зливаючись з усiм рано-вранцi, або коли сонце над головою. Стараються вiдчути Все - у кожну мить свого життя.

***

   Доязичництво складно повнiстю вiддiлити вiд язичництва. Адже язичництво увiйшло в культуру основними словами. Саме слово "Бог" - це вже язичництво. Бо у Доязичництвi - це просто "Все", "Вище", "Вищий". I заповiдi вiд цього Всього не розумiлися, а вiдчувалися, вiдчувалось, що не можна мiняти свiй стан, не можна вбивати живе, треба постiйно засвiдчувати свої спонукання, спостерiгати i пильнувати їх, споглядати за ними. Дивлячись зосереджено в одне мiсце, вiдчувати Все.
   Потiм означили це Все як Бог. I сказали: "ВсеБог". Означили його прояви. Сонце i Дощ означили як ДажБог, Вiтер - СтриБог, Вогонь - ОгнеБог, Чорне - ЧорноБог, Бiле - БiлоБог. Означали як "Вище", як "Вищий", бо Вище цього нiчого не знаходили.

***

   Саме слово "Бог" - це вже язичництво. В Доязичництвi "Вище" нiяк i не називали. Це було "Все" i його вiдчували. Потiм в язичництвi почали давати назви, казати "ВсеБог" i називати його прояви: Сонце i Дощ назвали ДажБогом, Вiтер назвали СтриБогом, Вогонь - ОгнеБогом, Чорне - ЧорноБогом, Бiле - БiлоБогом. Також було означення "Вище", "Вищий", "Всевишнiй", бо нiчого Вищого за це не знаходили.

***

   Доязичництво - це про Все. Все - Всевишнiй, Вишнiй, Вищий i його прояви: Сонце i Дощ, Вiтер, Вогонь, Лад, Чорне, Бiле.
   Язичництво - це Бог-ВсеБог i його прояви: ДажБог, СтриБог, ОгнеБог, ЛадоБог, ЧорноБог, БiлоБог.
   Доязичники вклонялись таким проявам Всевишнього як Сонце i Дощ, Вiтер, Вогонь, Лад, Чорне, Бiле.
   Язичники вклонялись проявам ВсеБога, проявам, якi мали назви. Сонце i Дощ називались ДажБогом. Вiтер називався СтриБогом. Вогонь - ОгнеБогом. Лад - ЛадоБогом. Все Чорне - ЧорноБогом. Бiле - БiлоБогом.

***

   Доязичництво не може себе повнiстю вiддiлити вiд язичництва. У язичникiв є таке слово "Бог". Доязичники ще не мають цього слова, але Бога просто вiдчувають як мiць, могутнiсть, безмежна можливiсть. У них це Все, щось Вище. Кажуть: "Вищий", "Вишнiй", "Всевишнiй". Потiм з'явиться слово "Бог" як знання. З'явиться слово "ВсеБог".
   Доязичництво все це Вище вiдчуває. Потiм з'являться пояснення цих вiдчуттiв. З'являться образно-символiчнi теорiї про Вище. Це Веди, Авеста, Трипiтака, Дао де цзiн, Тора, Бiблiя, Коран. Доязичництво все це приймає як продовження вiдчуття Вищого, але в думках.

***

   Доязичництво неможливо повнiстю вiддiлити вiд язичництва. Так слово "Бог" - це вже язичництво. В доязичництвi казали просто: "Все". I заповiдi не розумiлись, а вiдчувались. Вiдчувалось, що не можна вживати те, що змiнить стан, не можна вбивати те, що живе.
   У Доязичництвi казали просто: "Все". В язичництвi не Все, а ВсеБог i його прояви. Не Сонце i Дощ, а ДажБог. Не Вiтер, а СтриБог. Не Бiле, а БiлоБог. Не Чорне, а ЧорноБог.
   У Доязичництвi є Все. Коли мова про Все, то нема нiчого неможливого. Тому це Все є Вище, Вишнiй, Всевишнiй. Вище - тому що вiдчували i розумiли, що Вище цього нема нiчого взагалi i нiколи не буде.

***

   Всевишнiй поза думками, поза мовою. Всевишнiй вiдчувається i заповiдi його вiдчуваються серцем поза усiляких думок.
   Вiдчувається, що не можна мiняти свiй природний стан. Вiдчувається, що не можна вбивати живе, бо йому боляче. Не можна вбивати навiть словами, бо вiд слiв теж боляче. Треба засвiдчувати, спостерiгати, споглядати i пильнувати за своїми спонуканнями, думками, почуттями задля Життя Вiчного.

***

   Бог не викладав нiяких теорiй. Первиннi слова Бога - це чиста практика, певнi практичнi вказiвки, якi вiдчуваються. Це: "Не мiняй свiй стан; не вбивай живе; засвiдчуй свої спонукання, передавай цi знання iншим". Потiм ця практика була розгорнута в образно-символiчних теорiях, таких як Веди, Авеста, Трипiтака, Дао де цзiн, Тора, Бiблiя, Коран.
   Первиннi слова Бога, а точнiше практичнi вiдчуття, якi зафiксованi в пiктографiчному письмi, були доповненi теоретичними висловлюваннями пророкiв i мудрецiв. Але первиннi слова Бога - це перш за все практика, яка веде до Життя Вiчного, до Безсмертя.
   Декому це Життя Вiчне, це Безсмертя i не потрiбне. Є рiзнi люди. Але втрачається сенс, коли Життя Вiчне вiдштовхується.

***

   Вищий, Бог - це ВсеБог, Все що є. Це i застигання, завмирання в людинi також. Це Все, що є незмiннiстю, незмiнне. Ця незмiннiсть є i в людинi як застигання, припинення неправильного росту, завмирання, тиша, спокiй.
   ВсеБог, Все як таке припиняє неправильний рiст, виникає завмирання, тиша, спокiй, зникнення хибних думок, iлюзiй.
   Вищий, Бог - це ВсеБог. Все - є. Коли ми все це сприймаємо, то завмираємо i припиняємо неправильний рiст.
   ВсеБог - це Все як таке, як незмiннiсть, абсолютнiсть, самодостатнiсть, тиша, завмирання, припинення неправильного росту. Адже людина як частина всього - це рiст, вирощування, родючiсть. Але рiст може бути i неправильним, не для життя, може бути хибним.
   Ти фiксуєш Все i завмираєш в тишi, припиняєш неправильний рiст.
   ВсеБог як Все - це безмежна можливiсть. Знаходячи в собi i поза собою це Все, людина розширює можливостi.

***

   Нема нiчого неможливого. Можливо вiдродити людину мiльярди разiв. Але є маломожливе. Ми посилюємо можливiсть, виконуючи заповiдi Вищого, Всього, ВсеБога. Цi заповiдi у нас не в розумi, а у вiдчуттях. Ми вiдчуваємо серцем, що не можна мiняти свiй стан i вживати те, що змiнює його, не можна вбивати живе навiть словом, вiдчуваючи бiль цього живого, як йому погано. Ми вiдчуваємо, що треба постiйно засвiдчувати свої спонукання, спостерiгати i споглядати їх, пильнувати за ними. Цi знання передавати iншим задля Життя Вiчного, щоб все це вiдчували iншi.

***

   Нема нiчого неможливого. Є маломожливе. Але виконуючи заповiдi, ми зменшуємо цю маломожливiсть, збiльшуємо можливостi.
   Є Все. Все, або Бог, ВсеБог. Для Всього нема нiчого неможливого. Коли ми зосереджуємось на Всьому, засвiдчуючи свої спонукання i думки, якi вiдвертають нас вiд цього Всього, то ми можемо вiдчути це Все як таке, тобто вiдчути Бога. I це запорука того, що ми будемо цим Всiм завжди.

***

   Нема нiчого неможливого. Можливо Все. Все це i є Бог, ВсеБог. Все, що колись буде - це теж ВсеБог.
   Можливо пiсля смертi вiдродитися мiльйони разiв, мiльйони разiв вiдродитися.
   Але треба зменшити маломожливе виконанням заповiдей: не мiняти свiй стан, не вбивати живе, засвiдчувати свої спонукання, передавати цi знання iншим, щоб Життя було Вiчне.

***

   Можливо Все. Нема нiчого неможливого. Тому можливо пiсля смертi вiдродити нас i наше життя, мiльйон разiв вiдродити. Але є маломожливе. Виконуючи заповiдi, ми зменшуємо цю маломожливiсть, збiльшуємо можливостi вiдродитися. Хоч через мiльйони рокiв вiдродитися. Але мiльйони разiв вiдродитися i вiдродити наше життя.

***

   Вiдродитися пiсля смертi, мiльйони разiв вiдродитися - це маломожливо.
   Але нема нiчого неможливого.
   Можливо Все.
   Все - це i є Бог, ВсеБог.
   Концентруємось, зосереджуємось на Всьому, засвiдчуючи свої спонукання, думки i почуття, якi вiдсторонюють нас вiд Всього цього. I тодi є шанс зменшити неможливе i вiдродитися.

***

   Є маломожливе. Вiдродитися пiсля смертi - це маломожливе.
   Але нема нiчого неможливого.
   Маломожливе можна зменшувати виконанням заповiдей Всього, ВсеБога: не мiняти свiй стан, не вбивати живе, засвiдчувати свої спонукання, передавати знання iншим, щоб Життя було Вiчним.

***

   Таємниця одна: Див, Ладо i Жив.
   Див - це Дивлення i Дивування; тобто концентрацiя. Ладо - це Лад; тобто медитацiя.
   Результуючою цього процесу є Жив, Жива, Живлення; тобто повернення до життя оновленого.

***

   Є можливiсть мiльйони разiв вiдродитися пiсля своєї смертi.
   Нема нiчого неможливого. Але треба зменшити маломожливiсть i збiльшити можливостi вiдродитися, вiдродитися пiсля смертi.
   Зменшує маломожливе виконання заповiдей Бога.

***

   Вiдродиться той, хто захищався, але його вбили.
   Герої будуть вiдродженi.

***

   Зосередимось на Всьому зразу, сконцентруємось.
   Все можливо.
   Нема нiчого неможливого для Всього, для Бога.
   Приходять думки, почуття i вiдсторонюють нас вiд Всього, вiд нашого зосередження, вiд нашої концентрацiї.
   Але ми це спостерiгаємо, пильнуємо. Вiд того вiдроджуємося.
  

***

   Родючiсть. Не тiльки тiлесна але й духовна, породження духовних скарбiв. Це основа, основа життя.
   Але є ще Божественне; тобто припинення родючостi хибної, припинення неправильного росту.

***

   Слов'янське розумiння Бога - це персонiфiкацiя явищ природи i вiра в духiв, що населяють усе навколо. Бог - це кожна iстота, якщо вона оточена шануванням, поклонiнням, культом. Вклонялись сонцю, мiсяцю, вiтру, грому, землi, вогню. Тобто тут культ природи - основа свiтогляду. Сприймались як Божественне не тiльки частковi прояви природи (прояв як сонце, прояв як мiсяць, прояв як вiтер, прояв як грiм, прояв як земля, прояв як вогонь), але i як об'єднуюча цiлiсна сила-можливiсть цiєї природи. Це був Вищий, Вишнiй, Всевишнiй, ПраБог, або ВсеБог. ПраБогу давали теж iм'я. Наприклад, ПраБог - це Сварог. Давньоiндiйське svargah - це "небо". Але тут перш за все ПраБог - це Великий Старий Бог, Володар Всесвiту, Той, хто Володiє Собою, Той, хто має Вищий Стан, Стан Безсмертя.
  

***

   Праарiйська, праукраїнська мова була ранiше, нiж санскрит. А потiм праарiї пiшли до Iндiї i праукраїнська мова перетворилась у ведiйську мову, в санскрит - пiд впливом дравiдiв та iнших народiв.
   Праарiї пiшли i до Балтики.
   Корiння шукають в праукраїнськiй мовi, де залишився ДИВ, ДИВЛЕННЯ-ДИВУВАННЯ як основа усiлякої медитацiї. Вiд чого настає Ладо, Лад.
   Так i спiвають:
   - А ми просо сiяли, сiяли,
   Ой, Див, Ладо, сiяли, сiяли (Українська народна обрядова поезiя).
   Джерела: Українська народна обрядова поезiя. - К.: Школа, 2006. - С. 89.

***

   У нас в головi рiзнi уявлення про Бога. Вони пов'язанi з певними назвами. У китайцiв - це Дао. У iндусiв - це Брахман. У евреїв - це Iєгова. В українцiв - Вищий, Вишнiй, Всевишнiй, ПраБог, ВсеБог. Коли ми вiдвертаємо, вiдхиляємо увагу вiд чогось, i це фiксуємо, реєструємо, то ми знаходимось не у сферi уявлень про Бога, а на шляху практичного отримання Вищого Стану, Стану Бога.
  

***

   От ми живемо. В певних умовах, в певних обставинах, з певними думками.
   Це можливо?
   Можливо!
   Можливiсть, як сказати росiйською: "налицо, возможность налицо".
   Бог - це ВсеБог. Коли мається на увазi Все, то можливiсть безмежна. Все може пiсля нашого життя на цiй Землi створити нас в безмежнiй кiлькостi раз. Створити наше життя, як ми живемо. В певних умовах, в певних обставинах, з певними думками.

***

   Як би ми не сконцентрувались, як би ми не зосередились на тому, щоб тiльки бачити виникнення у нас думок, ми все одно будемо вiдхилятися, вiдвертати свою увагу. Але якщо ми фiксуємо це, якщо ми бачимо, що вiдхилились, вiдвернулись, то це вже поглибленiсть нашого засвiдчення. Ми не йдемо за приємними уявленнями, думками i почуттями. I ми не вiдштовхуємо поганi уявлення, думки i почуття, якi прийшли до нас. Ми над ними - спостерiгаємо, споглядаємо i засвiдчуємо їх.
   Ми над ними i ми йдемо до Стану Божественного, зливаємось з Усiм, iз Всiм, з Вищим, ВсеБогом.

***

   Все - Род Людський, Вище.
   ВсеБог - це Род, Око Рода, Всевишнiй.
   Всевишнiй - це i Брахман, i Ахурамазда, i Будда, i Дао, й Iєгова, i Отець Небесний, i Аллах.
   Все - Род Людський, Вище.

***

   ХРИСТИЯНСТВО ЯК ДВОВIР'Я В УКРАЇНI. В Пiвнiчне Причорномор'я, на землi України християнство прийшло фактично в текстах Євангелiя. А так все iнше: ритуали, обряди, свята - вiд язичникiв. Взяти хоча б свято пасхи. Що таке пасха? А це маца - тонкi, прiснi коржi. В Українi ж на Великодень випiкають паски, фарбують i розписують яєчки. Пасху встромили в язичницькi поминальнi обряди (И.И. Иванова). I так - в усьому. Христа з Євангелiя вкручували в ритуали, обряди i свята язичникiв. А язичницькi свята, ритуали i обряди пiдлаштовували пiд змiст євангельських текстiв про Христа. Хотiли позбавитись язичництва. Але язичництво нiкуди не дiлося. Воно проникло в тексти самого Євангелiя, в тексти самої Бiблiї. Взяти хоча б саме слово "Бог". Слов'янське bogъ - "бог" зв'язане з iменем Бхага (В.Н. Топоров). Тобто це слово ведiйського походження, вiд "Вед", вiд "Авести". А в Бiблiї i Торi фiгурують такi iмена Всевишнього як Елохiм, Єгова, Саваоф, Аданай.
   У Києво-Руськiй державi рiзнi племена язичникiв вiрили в своїх богiв. Князь Володимир у 982 роцi намагався поєднати язичницькi племена i їх богiв в один пантеон. Але у 988 роцi все закiнчилось тим, що князь Володимир поєднав християнство з язичництвом, створивши двовiрнiсть. Адже язичництво як нацiональна вiра i культура нiкуди не подiлось. Хоча єднiсть по своїй сутi, по сутi розумiння Божественного була з самого початку. Адже всi боги язичникiв - це прояви одного Бога, Бога єдиного, Бога ВсеБога. ДажБог, СтриБог, БiлоБог, ЧорноБог, ОгнеБог, ЛадоБог, МироБог, КупалоБог - це прояви одного ВсеБога, або ПершоБога. А це не було враховане. I тому на нашi терени прийшло християнство насильницьким способом. Створилося християнiзоване язичництво, або оязичнене християнство. Такий синкретизм в наш час постмодерну, коли ми бачимо взаємопроникнення релiгiйних культур рiзних народiв, значно розширився. В сучасну Україну прийшли i Крiшна, i Заратуштра, i Бахаула, i Будда, i Мухаммад, i чимало iнших посланцiв Бога. Прийшли такi iмена Бога як Брахман, Ахурамазда, Дао, Аллах. Прийшов великий масив рiзних богiв. Але все це не сприймалося вороже. Адже релiгiйний плюралiзм українського народу iснував з прадавнiх часiв, з часiв хрещення Київської Русi.
   Багато чого з сутнiсних основ релiгiйних культур, якi приходили на терени Пiвнiчного Причорномор'я, тобто на територiю України, вже було в культурi українцiв. Адже за археологiчними та лiнгвiстичними джерелами iндоєвропейська культура виникла в 4-3 тис. до н.е. в степах пiвденноруських, тобто в степах України (В.В. Иванов, В.Н. Топоров). А культура виникає, коли виникають певнi цiнностi. Головною цiннiстю iндоєвропейської культури, яка виникла на теренах Пiвнiчного Причорномор'я, є рiст, процес росту. Але основою був не просто процес росту, а сила, сила росту, животворення (А.П. Забияко). Культ родючостi вiд родючої землi.
   Родюча земля вплинула на те, що в культурi, в цiнностях цiєї культури головне. I головне значення вiддавалось родючостi. Але ця родючiсть в культурному життi племен, якi жили на цiй землi, розумiлась не тiльки як родючiсть тiлесна. В культурi малась на увазi родючiсть i духовна, родючiсть Духу, породження i рiст думок, почуттiв. А якщо це торкалось релiгiйної культури, то мався на увазi не тiльки рiст, але й припинення усiлякого росту, припинення усiлякого неправильного росту. Тому в релiгiйнiй культурi сповiдувався не просто Бог i його природнi прояви як ДажБог, СтриБог, БiлоБог, ЧорноБог, але i ВсеБог.
   Коли думки торкаються взагалi всього, то вони припиняють своє iснування. Все - неохопне. Бог ВсеБог - це бог-творець, творець нової людини, в якої вмерло i припинило iснування все застарiле, вiджиле, застарiлi i вiджилi своє думки, перестав йти неправильний їх рiст, який породжує iлюзiї, породжує хибнi думки. З приводу цього Бог ВсеБог виступає як володар таїн земних i небесних (В.М. Шевченко). А всi тайни зводяться до того, що людина дивиться iзсередини себе в свої рухи: рухи думок, рухи почуттiв; дивиться внутрiшнiм початком на все (М.Г. Мурашкин), засвiдчує свої спонукання. Коли дивишся на все зразу, то нема нiякої конкретики i тому всi iлюзорнi й хибнi думки i почуття зникають. I людина вiдчуває Бога Всебога. Так проходить припинення неправильного росту, росту неправильних думок i почуттiв. Це пов'язане з тайнами Бога, Бога ВсеБога, коли людина через ДИВлення-ДИВування як медитативну практику прозрiває у вищi стани своєї свiдомостi, вiдчуває стан безсмертя. Тут ВсеБог розумiється як ПершоБог.
   В українськiй мiфологiї на вершечку Прадуба сидить сокiл - Род, прадавнiй ПершоБог (А.К. Бичко, I.В. Бичко, В.Г. Табачковський, В.I. Ярошовець). Прадуб - це першодерево з молодильними яблуками безсмертя (А.К. Бичко, I.В. Бичко, В.Г. Табачковський, В.I. Ярошовець). З вiдчуттям цього безсмертя i пов'язаний Бог ВсеБог, або ПершоБог. Людина може вiдчувати стан безсмертя як реальнiсть. Так в язичництвi домiнує особистiсне сприйняття Божественного через обряд, медитацiю, споглядання, транс (А.М. Колодний).
   "Стан Безсмертя". "Стан Безсмертя" - це компенсаторна реакцiя на страх смертi. Страх же смертi з'являється у розвитку особистостi (у 15 рокiв - у хлопцiв) разом з виникненням самосвiдомостi (Дидье Жюлиа). Але з'являється й компенсаторна реакцiя на страх смертi. В нормальному станi компенсацiя позасвiдома, тобто вона впливає на свiдому дiяльнiсть, регулює її позасвiдомо (Карл Юнг). I у людини виникає "Стан Безсмертя" як позасвiдома компенсацiя страху смертi. Виникає вiдчуття безсмертя, усвiдомлення Вiчного Життя (Антти Ревонсуо). Смерть уявляється неможливiстю (Вильям Джемс). I це не переконання, що ми будемо жити вiчно, а усвiдомлення, що це так i є (W. James). I абсолютно нема страху нi перед чим (М.Г. Мурашкин). "Стан Безсмертя" як компенсацiя страху смертi приходить як позачасове (Джидду Кришнамурти). Це екстатичнi спалахи, якi уявляються, що вони лежать по той бiк часу (Корлисс Ламонт).
   У психицi людини багато незрозумiло вiдкiля виникаючого. Незрозумiло, вiдкiля взявся прекрасний настрiй пiсля глибокої скорботи (Карл Ясперс). Незрозумiло, вiдкiля взявся "Стан Безсмертя" пiсля страху смертi.
   Розповсюдження знань Бога, яке вперше вiдчулось при виникненнi iндоєвропейської культури, почалось з Пiвнiчного Причорномор'я. Адже арiї, а точнiше праарiї (арiї - це iндуси й iранцi. Слово "арiй" фiгурує у "Ведах" i "Авестi") йшли з Пiвнiчного Причорномор'я на пiвдень i несли знання Бога.
   Племена з Пiвнiчного Причорномор'я дiйшли до Пiвнiчної Iндiї. Iндуїстську Рiгведу можна вважати спомином про тi мiсця, де жили арiї, поки вони не прийшли до Пiвнiчної Iндiї. Тими мiсцями вважаються береги Балтiйського моря. Адже сузiр'я, якi описанi у Ведах, всi пiвнiчнi, їх можна бачити з неба паралелi Балтики (Юрий Миролюбов). Iндiйський вчений Тiляк вважає, що в Рiгведi прописанi пiвнiчнi сузiр'я, якi вказують на те, що ведiйцi колись були на берегах Балтiйського моря. Вони були там, де живуть литовцi. Адже у литовцiв мова близька до санскриту (Юрий Миролюбов), близька до тої мови, якою написана Рiгведа.
   Арiї йшли вiд Балтiйського моря до Пiвнiчного Причорномор'я. Тому природа в споминах Рiгведи - якраз цiєї мiсцевостi. Англiйськi дослiдники Крегем Кларк i Стюарт Пiггот вказують на те, що у Ведах не згадуються банани, оливки, пальми, пустелi, мавпи, верблюди, жирафи, а є згадки про ос, лососiв, рисей, оленiв, ведмедiв, вовкiв, бджiл, тобто про пiвнiч вiд Чорного моря (Василь Кобилюх). Дж. Неру в книзi "Вiдкриття Iндiї" зазначає, що орiянська група походить iз широких просторiв Дунаю, Днiпра i Дону, тому що народнi танцi патанiв (орiїв) дивно нагадують танцi українцiв (Василь Кобилюх).
   Первинна арiйська культура виникла в Пiвнiчному Причорномор'ї. За археологiчними i лiнгвiстичними джерелами, рання область iснування носiїв прадавньої iндоєвропейської, або арiйської культури в 4-3 тис. до н.е. локалiзується в пiвденно-руських степах (В.В. Иванов, В.Н. Топоров). Тут, в Пiвнiчному Причорномор'ї i виникли первиннi цiнностi релiгiйної культури, символи безсмертя у петроглiфах Кам'яної Могили (Борис Михайлов). Цi символи безсмертя арiї (праарiї) понесли далi на пiвдень. Вирiй (Ирiй, iрiй, рай) - це мiфiчна сонячна країна, де птахи зимують (Олена Таланчук). Ирицi - це пташки, що повертаються з вирiю. Туди i пiшли арiї. В Ирiй, в теплу сонячну країну, пiшли i понесли первиннi Божественнi символи, якi вказували на те, що не можна змiнювати свiй стан, не можна вбивати живе, а треба засвiдчувати свої спонукання.
   Тепла сонячна країна, куди йшли арiї (праарiї) - це був Iран i Пiвнiчна Iндiя. В Iндiї арiї вплинули на виникнення iндуїзму, вплинули на виникнення такого Святого Письма як "Веди". В Iранi арiї вплинули на виникнення зороастризму, вплинули на виникнення такого Святого Письма як "Авеста". З iндуїзму виник буддизм i Святе Письмо "Трипiтака". Буддизм вплинув на китайський даосизм, що сповiдує Святе Письмо "Дао де цзiн". Iнтенсивно взаємозбагачувались двi традицiї даосько-китайська й iндо-буддистська (Н.А. Абаев, С.П. Нестеркин).
   За зразками буддистiв у даосiв з'явились заповiти: не пити вина, не вбивати живих iстот (Л.Е. Янгутов). А це фактично тi самi заповiти, якi виникли в петроглiфах Кам'яної Могили у Пiвнiчному Причорномор'ї, i вказували на те, щоб не мiняти свiй стан i не вбивати живе.
   Буддистський патрiарх Бодхiдхарма, якого називали "блакитноокий чужоземний монах", прийшов до Китаю з Iндiї i заснував школу Чань (Э. Руссель).
   Це чань-буддизм Китаю. В Японiї - це дзен-буддизм. Взаємозв'язок даосизму i дзену очевидний (Генрих Дюмулен). Даосизм подiбний дзену, витоки якого принiс з Iндiї блакитноокий монах. Тобто арiйське вчення з Пiвнiчного Причорномор'я через Iндiю, через ведизм i буддизм вплинуло на китайську i японську релiгiйнi культури.
   Зороастризм вплинув на iудаїзм, що сповiдує Святе Письмо "Тору". Iранець Заратуштра мав вплив на єврейських пророкiв з приводу сприйняття ними iдеї божественностi (Гордон Чайлд). Безумовно зороастризм вплинув на iудаїзм в тлумаченнi про походження зла та про дiяльнiсть людини в розвитку свiтового процесу (Мэри Бойс).
   З iудаїзму виникло християнство, що сповiдує Святе Письмо "Бiблiю". Але i на християнство вплинув зороастризм (Мэри Бойс).
   Iудаїзм i християнство вплинули на виникнення iсламу, що сповiдує Святе Письмо "Коран". Але всюди, у всiлякому Святому Письмi проглядаються в рiзних формах заповiдi, якi виникли ще в пiктографiчному письмi Кам'яної Могили Пiвнiчного Причорномор'я.
   Християнство, яке прийшло на терени України, в своїй сутностi божественного зародилось якраз на цiй землi.
   Сутнiсть божественного в християнствi зароджувалась у Пiвнiчному Причорномор'ї. Цю сутнiсть праарiї понесли на пiвдень до Iрану. В Iранi виник зороастризм, мiтраїзм. Бог Мiтра оволодiв багатьма народами. Мiтраїзм вкрив усе Середземномор'я. За дослiдженнями В.Н. Топорова, вiдомо про вклад образу Мiтри i в формування деяких аспектiв ранньохристиянського вчення i ряду попереднiх йому концепцiй. Цi концепцiї були принесенi християнством в Пiвнiчне Причорномор'я. Але деякi з них вiдцiля i пiшли. Пiшли тi, якi торкались божественного безпосередньо.
   Висновки. Всiм народам вiдкривався Бог. Це в природi людини. Але факт розповсюдження Божественного знання з територiї Пiвнiчного Причорномор'я є.
   Ирицi - це птахи, якi повертаються з теплого краю. Ирiй - це теплий, сонячний край. Одного разу частина арiїв (праарiїв) пiшла в той теплий, сонячний край, звiдкiля повертаються ирицi. Пiшла i понесла з собою Божественне знання: "Не мiняй свiй стан. Не вбивай живе. Засвiдчуй свої спонукання".
   Джерела: Абаев Н.А., Нестеркин С.П. Человек и природа в чаньской (дзэнской) культуре: некоторые философско-психологические аспекты взаимодействия // Проблема человека в традиционных китайских учениях. - Москва: Наука. Глав. ред. восточной литературы, 1983. - С. 62; Бичко А.К., Бичко I.В., Табачковський В.Г., Ярошовець В.I. Фiлософiя. - Київ: Центр учбової лiтератури, 2010. - С. 530; Бойс М. Зороастрийцы. Верования и обычаи. - Москва: Наука. Глав. ред. восточной литературы, 1987. - С. 281; Джемс В. Многообразие религиозного опыта. - Санкт-Петербург: Андреев и сыновья, 1993. - С. 306; Дидье Жюлиа. Философский словарь. - Москва: Междунар. отношения, 2000. - С. 406; Дюмулен Г. История дзэн-буддизма. - Москва: ЗАО Центрполиграф, 2003. - С. 287; Забияко А.П. Индоевропейцев древних религия // Религиоведение: Энциклопедический словарь. - Москва: Академический проспект, 2006. - С. 391; Иванова И.И. Двоеверие // Религиоведение. Энциклопедический словарь. - Москва: Академический проспект, 2006. - С. 275; Иванов В.В., Топоров В.Н. Индоевропейская мифология // Мифы народов мира: Энциклопедия. - В 2т. - Т.1. - Москва: Советская энциклопедия, 1991. - С. 527; Кобилюх В. Праукраїна i санскрит. - Тернопiль: Мандрiвець, 2013. - С. 209; Колодний А.М. Iсторiософiя релiгiї: монографiя. - Київ: УАР, 2013. - С. 102; Кришнамурти Д. Записные книжки. - Москва: Разум / Мир Кришнамурти, 1999. - С. 112-237; Ламонт К. Иллюзия бессмертия. - Москва: Политиздат, 1984. - С. 250; Миролюбов Ю. Ригведа и язычество. - Київ: Кит, 2009. - С. 105-107; Михайлов Б. Петроглiфи Кам'яної Могили: Семантика. Хронологiя. Iнтерпретацiя: монографiя. - Київ: МАУП, 2005. - С. 161; Мурашкин М.Г. Записи 2000 года. - Днiпропетровськ: СIЧ, 2006. - С. 127-132; Ревонсуо А. Психология сознания. - Санкт-Петербург: Питер, 2013. - С. 288-305; Руссель Э. Духовное совершенствование в современном даосизме // Восхождение к Дао. - Москва: Наталис, 1997. - С. 326; Таланчук О. Вирiй // 100 найвiдомiших образiв української мiфологiї. - Київ: Автограф, книжковий дiм "Орфей", 2007. - С. 123; Топоров В.Н. Бхага // Мифы народов мира: Энциклопедия. - В 2т. - Т.1. - Москва: Сов. энциклопедия, 1991. - С. 201; Чайлд Гордон. Арийцы. Основатели европейской цивилизации. - Москва: ЗАО Центрполиграф, 2010. - С. 13; Шевченко В.М. Словник-довiдник з релiгiєзнавства. - Київ: Наук. думка, 2004. - С. 123; Юнг К. Психологические типы. - Санкт-Петербург: Ювента, Москва: Издат. фирма "Прогресс-Универс", 1995. - С. 532; Янгутов Л.Е. Трактат "Лихолунь" как источник по истории китайского буддизма // Источниковедение и историография истории буддизма. Страны Центральной Азии. - Новосибирск: Наука, 1986. - С. 114; Ясперс К. Общая психопатология. - Москва: Практика, 1997. - С. 150-483; James W. The varieties of religious experience. - New York: Longman, Green, 1902. - P. 389.

***

   Святе Письмо - це тексти чисто символiчнi. В них порушенi часовi, просторовi та iншi реалiї. Через порушення реалiй передається внутрiшнiй стан людини. Бо мета Святого Письма - передати вищий стан людської свiдомостi, який значиться як Всевишнiй. Цей стан переживається як "Стан Безсмертя", трансовий стан. В трансi людина втрачає чiтку орiєнтацiю в часi й просторi (А.П. Забияко). I щоб передати цей стан iншiй людинi в комунiкативному процесi порушуються часовi й просторовi реалiї. Вони порушуються при передачi, тому що у людини, яка переживала цей стан, порушенi й навiть втраченi чiткi орiєнтацiї в часi й просторi. Втраченi чiткi орiєнтацiї в часi й просторi (А.П. Забияко) i цi втраченi орiєнтацiї передаються через перекручення, викривлення i спотворення часової i просторової реалiї задля того щоб виразити внутрiшнiй стан людини, стан вищий, стан Всевишнього, який вiдкриває можливостi.
   Це торкається усiлякого Святого Письма: Вед, Авести, Трипiтаки, Дао де цзiн, Тори, Бiблiї, Корану. Тексти набувають казкового забарвлення. Вони символiчнi й багатозначнi. Впливають на чуттєву, iррацiональну сферу людини. Тому релiгiйнi тексти Святого Письма ми вiдносим до текстiв художнiх, текстiв, якi створили релiгiйнi пророки i мiстики як митцi.
   Щоб продемонструвати, як перекручує i викривляє об'єктивнi реалiї Святе Письмо для того, щоб передати внутрiшнiй стан людини, яка переживає Вище, або Всевишнього, розглянемо Бiблiю.
   У Бiблiї часова i просторова дiйснiсть викривлена, але вiдображає "Стан Безсмертя", який переживається людиною.
   Викривлення часової дiйсностi ми можемо спостерiгати, коли Iсус Христос каже про те, що перш нiж був Авраам, Вiн є. Iсус Христос каже так: "Авраам, ваш батько, сповнений був радощiв звидiти день мiй - i звидiв, i втiшився" (Бiблiя: Йо 8:56). Але юдеї йому кажуть: "Ще й п'ятдесят рокiв нема тобi, а ти Авраама бачив?" (Бiблiя: Йо 8:57). Тодi Iсус Христос каже юдеям так: "Перш нiж був Авраам, Я є" (Бiблiя: Йо 8:58). Тобто Iсус Христос викривляє час, адже Авраам жив задовго до нього i вiн не мiг зустрiчатися з Авраамом реально в своєму життi. Але Iсус Христос, викривляючи час, передає свiй внутрiшнiй стан, Вищий стан, стан Всевишнього. Коли у людини є цей Вищий стан, то вона вiдчуває абсолютне своє iснування. Iсус Христос i передає цю абсолютнiсть, викривляючи реальнiсть часу, викривляючи дiйсний час, ставлячи своє iснування поза часом.
   Iсус Христос, передаючи стан свого духу як Вищий стан, як Вишнiй, перекручує i просторовi реалiї. Вiн каже: "Я - хлiб, який з неба зiйшов" (Бiблiя: Йо 6:41). Але юдеї не можуть зрозумiти, як це вiн зiйшов з небесного простору, який у нього над головою як безкiнечнiсть. Вони кажуть: "Чи то ж не Iсус, син Йосифiв, що його батька-матiр ми знаємо? Як же вiн тепер твердить: Я зiйшов з неба?" (Бiблiя: Йо 6:42). Але Iсус Христос зiйшов з просторiв вищого свого духу як небесного. Вiн зiйшов не з просторiв реального неба, яке у нього над головою, а з просторiв свого вищого небесного духу. Тобто тут ми бачимо перекручування просторової дiйсностi задля передачi свого стану свiдомостi, Вищого стану як Всевишнього.
   У Бiблiї багато такого, що протирiчить фiзичнiй реальностi. Але якщо розумiти бiблiйнi символи як внутрiшнiй свiт людини, то нема нiяких протирiч. В уявленнях людини все може бути.
   Бiблiя починається словами "На початку" (Бiблiя: Бут 1:1). Якщо цей початок розумiти як внутрiшнiй початок людини, то все стає на свої мiсця i нема нiяких протирiч. Внутрiшнiй початок - це все в бiблiйних iсторiях проходить як уявлення людини, яка пояснює шлях до Всевишнього.
   Джерела: Бiблiя. Святе Письмо Старого та Нового Завiту. - Рим: Видавництво отцiв Василiан "МIСIОНЕР", 2007. - С. 118-123; Забияко А.П. Транс // Энциклопедия эпистемологии и философии науки. - Москва: "Канон" РООН "Реабилитация", 2009. - С. 999.

***

   Те Вище нiяк не можна i назвати. Але Воно вiдчувається, вiдчувається як Вище, вiдчувається, що Вище Цього нiчого нема. Тому це Вишнiй. I Це Все, Все, що є, i Все, що може бути. Тому це ВсеВишнiй. Потiм ВсеВишнього назвуть Богом. Але Це Вище усiляких назв. I те, що йде вiд цього Вищого вiдчувається, а не розумiється. Вiдчувається "Не мiняй свiй стан", що слiд розумiти, як "не руйнуй свiй стан наркотичним зiллям, алкоголем, тютюновим димом, психотропними речовинами". "Не вбивай живе" слiд розумiти, як "не вбивай живу природу - колиску людства". "Засвiдчуй свої спонукання" слiд розумiти, як "дивись iзсередини себе в свої рухи: рухи думок, рухи почуттiв, рухи спонукань. З'ясовуй свої бажання у вiдповiдностi з вiчними законами природи". "Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде" слiд розумiти, як "життя - це вiчний розвиток. Гармонiя рятує свiт. Людина, яка розвивається, гармонiйно подовжує i збiльшує потенцiал свого життя".
   Заповiдi ВсеВишнього вiдчуваються, а не називаються. I самого ВсеВишнього не називають, а вiдчувають, дивлячись iзсередини себе в свої рухи: рухи думок, рухи почуттiв, рухи спонукань.
   Потiм з'являться йому назви: "Бог", "ВсеБог", "ПраБог", "ПершоБог". З'являться назви його проявiв: "ДажБог", "СтриБог", "БiлоБог", "ЧорноБог", "ОгнеБог", "ЛадоБог", "МироБог", "КупалоБог".

***

   Уповiльнюючи дихання, видихаючи повiтря, зосередитись на маленькiй крапельцi, видавлюючи iз себе сльозу. Сльоза очищує. Всевидюще Око зронило сльозу - i з неї виникли свiти.

***

   Див - це ясне сонячне, сяюче небо. Але таке небо - є наш внутрiшнiй початок. Див - це ДИВлення-ДИВування, вiд якого виникає медитативний стан ясного, сонячного, сяючого неба як символ нашого внутрiшнього початку. Виникає освiтлення душi, осяяння.

***

   Дивимось - то наше ДИВлення-ДИВування, то є ДИВ.
   Дивимось iзсередини себе - то дивимось Ладом.
   Дивимось у свої рухи - то дивимось Всевидющим Оком.
   Дивимось внутрiшнiм початком - то i Див, i Ладо, i Всевидюще Око.
   Вiд того Всевишнiй.

***

   Всевишнiй - це вiдчуття можливостi життя вiчного.

***

   Всевишнiй - можливiсть життя вiчного. А що може бути вище за це?
   Все iнше якось трохи нижче.

***

   Заповiдi ВсеВишнього - вiдчуваються. Вiдчуваються, як практичне, для дiї.
   Потiм виникає розумове оформлення як Святе Письмо. В Святому Письмi виникають розумовi нашарування, нашарування не практичнi, iнтелектуальнi - вiд мудрецiв i пророкiв. Вiд мудрецiв i пророкiв Веди, Авести, Трипiтаки, Дао де цзiн, Тори, Бiблiї, Корану як iнтелектуальнi нашарування. Серед цих нашарувань є i споконвiчнi знання Бога: "Не мiняй свiй стан. Не вбивай живе. Засвiдчуй свої спонукання".

***

   Людинi вiдкривається стан, вищого за який нiчого для неї нема. Це Всевишнiй. Потiм Це назвуть: Бог, Брахман, Ахурамазда, Нiрвана, Дао, Єгова, Отець Небесний, Аллах.

***

   Бог - це Доля, коли зникають недолiки. Коли зникають недолiки - це досконалiсть. Бог - це досконалiсть.

***

   Бог нищив? Бог нищив у собi мiста, людей, нищив образи, вiдсторонюючись вiд них.
   I що, Бог людям погрожував? Вiн погрожував образам людей, якi в ньому.

***

   Вишнiй - мiститься на великiй вiдстанi вiд землi; Вишнiй, який виходить з неба, вiд Бога i є Сам Бог, Всевишнiй.

***

   Вишнiй. Вишнiй - це Верхнiй.
   Вишнiй. Вишнiй - Божество, Бог.
   Вишнiй. Вишнiй знаходиться, мiститься на великiй вiдстанi вiд землi.
   Вишнiй. Високо над усiм грає-сяє вишнє. Вишнє - сонце вишнє.
   Вишнiй. Вишнiй виходить з неба, вiд Божества, вiд Бога. Вишня премудрiсть.

***

   Вищий, Бог - це ВсеБог. А коли ми споглядаємо i свiдотствуємо Все, то припиняється рух, припиняється неправильна i хибна родючiсть, неправильний i хибний рiст, зростання.
   Всевишнiй, Бог - це не просто Бiг, ВсеБiг. Це бiг в зворотному напрямку, вiд усього неправильного, невiрного, хибного.

***

   Вищий - це Все, Всевищий, Всевишнiй. Коли люд збирався в гаю в гурт, то на всi сторони свiту навколо гурту розкладали камiння. Розкладали вiсiм каменiв по колу. Це був храм. В цьому колi засвiдчували свої спонукання: iзсередини себе Дивились в свої рухи, рухи рук i нiг, рухи думок i почуттiв, Дивились навкруги, Дивились своїм внутрiшнiм початком. Дивились, глядiли не очима, а своїм внутрiшнiм початком.

***

   Бог - це ВсеБог. А коли Все, - то нема нiякої конкретики. Все призупиняється. Це стан не дiї, спостереження себе, споглядання себе, засвiдчення своїх спонукань, злиття з Всесвiтом. ВсеБог - Всесвiт.
   Призупиняється неправильна, хибна родючiсть, неправильний i хибний рiст. Все просто є. I ти є як Всесвiт, ВсеБог.
  

***

   Є споконвiчнi знання Бога, або первиннi знання Бога як практична дiя задля життя вiчного. Цi знання-практики мають продовження як розвиток думок у Ведах, Авестi, Трипiтацi, Дао де цзiн, Торi, Бiблiї, Коранi. В цих Святих Письменах присутнi споконвiчнi знання Бога. Але тут i спотворюються цi споконвiчнi, первиннi знання Бога, привносяться новi елементи, якi суперечать споконвiчному знанню, чисто практичному знанню без всяких забобонiв. Ми не прагнем очищати Веди, Авесту, Трипiтаку, Дао де цзiн, Тору, Бiблiю, Коран вiд того, що не вiд Бога. Треба просто бачити, що там вiд Бога як абсолютне, i що вiд мудрецiв i пророкiв, якi несли знання вiдносне, знання, яке могло застарiвати з роками.

***

   Споконвiчнi знання Бога не розумiються зовсiм. Вони вiдчуваються як практична дiя.

***

   Настанова - це цiльова направленiсть. Вiд Всевишнього людина має настанови, цiльовi направленостi: настанову не мiняти свiй стан, настанову не вбивати живе, настанову засвiдчувати свої спонукання, настанову передавати знання Всевишнього.
  

***

   I зосередження, i сприймання повиннi бути разом. Одне змiнює iнше. Але Дивишся внутрiшнiм початком. I приходить Вищий.

***

   Вiдхиляєшся вiд зосередженостi на крапельцi i перемикаєшся на сприйняття всього. Вiдхиляєшся вiд сприйняття всього i перемикаєшся на зосередженiсть. При цьому всьому iзсередини себе Дивишся в свої рухи думок, Дивишся внутрiшнiм початком. Через зосередженiсть вiдчуваєш Все, Дивлячись на Все внутрiшнiм початком. I приходить Всевишнiй.

***

   Зосереджуватись на чомусь i в той же час сприймати все, сприймати свої думки, сприймати Все, що навколо, навкруги - це веде до Вищого. Зосереджуватись на одному чомусь i водночас сприймати Все - це веде до того, що Все навкруги починає сяяти. Це i є Вищий, Вишнiй, Всевишнiй. Одночасно зосереджуватись на чомусь i сприймати Все: i свої думки i Все навколо - це вища медитацiя. Поодинцi є медитацiя зосередження i медитацiя сприйняття.

***

   Iзсередини себе дивитись внутрiшнiм початком, дивитись, як рухаються руки i ноги, дивитись, як рухаються думки i почуття, диви­тись, як рухається Все навколо, як Все навкруги iснує, як iснуєш ти сам.
   Iзсередини себе дивитись внутрiшнiм початком. Це шлях до Вищого.

***

   Внутрiшнiм початком дивитись, iзсередини дивитися; iзсередини себе дивитися.
   Це шлях до Вищого.

***

   Внутрiшнiй початок - це основа. Однi кажуть, що шлях до Вищого - це сприйнятливiсть, сприймання, спрйняття, коли Все як одне i нiчого iншого в людинi не виникає. Iншi кажуть, що шлях до Вищого - це зосередженiсть, зосередження, коли є одне i нiчого iншого в глибинах людської душi не виникає.
   Але - це одне - є внутрiшнiй початок. Сприйняття всього як одного цiлого йде вiд внутрiшнього початку, через внутрiшнiй початок. Зосередженiсть на одному - це зосередженiсть на внутрiшньому початку.
   Внутрiшнiм початком людина сприймає Все. На внутрiшньому початку вона зосереджується. Через все це вiдкривається Вищий.

***

   Вищий вiдкривається. Спостерiгати. Засвiдчувати свої спонукання. Iзсередини себе Дивитися на себе i крiзь себе, Дивитися на рух своїх рук i нiг, на рух думок i почуттiв, на рух, який навкруги, Дивитися без розбiрливостi, Дивитися своїм внутрiшнiм початком, не очима Дивитися, а внутрiшнiм початком.
   Дивитися iзсередини себе в свої рухи; рухи рук, рухи думок, рухи почуттiв. I вiдкривається Вищий.

***

   Шлях до Всевишнього. Очима Дивимось в одну крапку, в одну цятку - зосереджуємось. В ту ж мить сприймаємо Все, ДИВлячись внутрiшнiм початком, ДИВлячись iзсередини себе в свiй рух тiла, думок, почуттiв. I це шлях до Всевишнього.
   Але нам треба не мiняти свiй стан, щоб не преривати Дивлення iзсередини себе, не переривати засвiдчення своїх спонукань.
   Нам треба не вбивати живе, щоб не переривати Дивлення iзсередини себе, не переривати засвiдчення своїх спонукань.
   Воно i так переривається - те Дивлення, те свiдчення. Але коли мiняєш свiй стан, вбиваєш живе, то воно особливо i надовго преривається - те свiдчення.
   Бiльш того змiнюючи стан i вбиваючи живе, ми заганяємо постiйне переривання свiдчення в свою пiдсвiдомiсть. I тодi нам фактично неможливо нормально свiдчити свої спонукання.
   Дивитись iзсередини себе на свої рухи, глядiти внутрiшнiм початком, засвiдчувати свої спонукання якомога бiльше не перериваючись. I це - спасiння.

***

   Не мiняючи свiй стан, ми зберiгаємо свою генетику.
   Не вбиваючи живе, ми зберiгаємо генетику iнших.
   Засвiдчуючи свої спонукання, ми призупиняємо дiяльнiсть, щоб менше робити чогось iншого, крiм заповiдей; не робимо нiчого iншого, крiм заповiдей.
   Передаючи знання iншим, ми розширюємо можливiсть Життя Вiчного. Адже нема нiчого неможливого.
   Людство загине. Тодi для деяких праведникiв, спасенникiв, хто старався як тiльки мiг виконати споконвiчнi знання Бога, буде довше вiдродитися. Тому треба старатися щоб людство не зникло, не загинуло.
   Якщо людство загине, зникне, то людина, яка виконувала споконвiчнi знання Бога, вiдродиться дуже не скоро. А якщо людство не загине, то не загине i генетична iнформацiя. Тодi людина, яка виконувала споконвiчнi знання Бога, вiдродиться скорiше, тому що не треба буде створювати генетичну iнформацiю. Вона буде помiж людей, в людях.

***

   Родючiсть - це головна цiннiсть. Родючiсть землi, родючiсть жiнок.
   Але родючiсть - це не тiльки родючiсть тiла, тiлесна родючiсть.
   Родючiсть - це також родючiсть душi, духу, родючiсть думок, почуттiв.
   Але Вищий припиняє в людинi неправильну, хибну родючiсть.

***

   Родюча земля; родючi жiнки. "Родючiсть - рiст - вирощування". Це основа менталiтету доязичницької народної вiри. Це основна цiннiсть культури народу Пiвнiчного Причорномор'я.
   Рiст - основна цiннiсть. Але коли є рiст, то є i припинення неправильного росту; тобто Бог. Бог - це те багатство, коли припиняється неправильний рiст. Бог - багатство, як та Доля, коли приховуються недолiки (Ригведа). Приховуються недолiки, а отже квiтне досконалiсть.
   Iзсередини Дивись внутрiшнiм початком на себе (М.Г. Мурашкин) i сховаються недолiки, розквiтне досконалiсть.
   Джерела: Мурашкин М.Г. Записи 2000 года. - Днiпропетровськ: СIЧ, 2006. - С. 129; Ригведа: Мандалы I-IV. - Москва: Наука, 1989. - С. 258.

***

   Iзсередини себе дивитися внутрiшнiм початком, iзсередини себе дивитися крiзь себе, як рухаються твої руки, ноги, як рухаються твої думки, почуття, дивитися крiзь себе на Все; ВсеБога. Це - ВсеБог.

***

   Дивитись - це дивитись ДИВленням-ДИВуванням. Це Див.
   Дивитись iзсередини себе - це дивитись Ладом. Це Ладо.
   Дивитись у свої рухи - це дивитись Всевидющим Оком. Це Всевидюще Око.
   Дивитись iзсередини себе у свої рухи: рух руки, рух думки, рух вiдчуття.
   I вiдкривається Вишнiй, Всевишнiй.

***

   Бог Один, Єдиний у всiх, всiх релiгiях: у iндуїзмi, зороастризмi, буддизмi, даосизмi, юдаїзмi, християнствi, iсламi. Але кажуть, що дороги до Нього рiзнi.
   Нi - дорога до Нього одна. Початок цiєї дороги, може, i рiзний у рiзних релiгiях. Рiзний, тому що люди мають рiзнi особливостi. Але то людське, не Божественне.

***

   Деякi печери були святилищами. В них ставили вiсiм каменiв по колу, восьмикутник, восьмипромiнник. Восьмипромiнник - символ гармонiї. Вiн i бог Орiй, i богиня Лада, i Коло, i сонце, i злагода, i сила Тура, i пошана до предкiв.
   Число вiсiм, восьмикутник - це знак богiв, символ гармонiї, енергiя сонця. Енергiя сонця - восьмипроменеве свiтло.
   Коло - символ сонця. Сонце - Коло. Коло - це Свiчадо.
   Боготворили те, що дає життя i силу: сонце, воду, небо (повiтря), землю, праотцiв.
   Працювали до одинадцятої години. Потiм вiдпочивали. Коли спека спадала, о шiстнадцятiй, поверталися до працi.
   Збиралися бiля могил померлих. Бiля могил люди воскресали, просвiтлювались.

***

   Ведiйська культура була започаткована в Пiвнiчному Причорномор'ї вiсiм тисяч рокiв тому. Про це каже i Балгангадхар Тiлак. В степах Пiвнiчного Причорномор'я виникла первинна культура.
   Роси збудували мiста на пiвночi Нiмеччини - Прусiї (Шварин, Миров, Росток).

***

   "Знати", по-санскритськи пишеться "gnatum", а вимовляється як "джнатум" ("знати"). Тут "З" переродилось в "g", або "дж".
   "Знахар", "знати" - вiд слова "знаходити".
   Слово "Бог" спочатку було iменем людини. У Геродота - це хоробра людина за iменем Богiй.
   Слово "Бог" вiд слова "Буг", Пiвденний Буг. Тут Буг є Бог.
   Оком називається сонце.
  

***

   Вiшну - вiд Вишень. Вишень - посланець з Вище. Спочатку не було богiв, окрiм Вишень.
   Див - найдавнiший.
  

***

   Бiблiя починається словами "На початку". Але що це за початок? Це внутрiшнiй початок. Задля отримання Вищого людина Дивиться (Дивитись вiд слова "ДИВ"). Але вона Дивиться не своїми очима. Вона iзсередини себе Дивиться. Вона iзсередини Дивиться внутрiшнiм початком на себе. Не очима Дивиться на себе, а внутрiшнiм початком. Коли ти так дивишся, то ти просто Є. Тому Христос i каже: "Перш нiж був Авраам, Я є" (Святе Письмо Старого та Нового Завiту: Бiблiя). В iншому перекладi звучить так: "Прежде, нежели был Авраам, Я есмь" (Библия). Ще один переклад: "Прежде, чем появился Авраам, Я уже был" (Священное Писание - Перевод Нового мира). I ще переклад: "Ещё до того, как Авраам родился, Я уже был!" (Слово жизни. Новый Завет в современном переводе).
   Ще до того, як Авраам, Христос, Мойсей, Мухаммад, Крiшна, Заратуштра, Будда, Лао цзи народились, Я вже був! Тобто: "Я є вiчний". Тобто: "Я є цей внутрiшнiй початок як вiчнiсть". Це повинне в людинi вiдкритися.
   Джерела: Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. - Москва: Российское библейское общество, 2011, - С. 1139; Священное Писание - Перевод Нового мира. - Wallkill, New York. U.S.A.: WATCHTOWER BIBLE AND TRACT SOCIETY OF NEW YORK, INC, 2007. - Р. 1362; Бiблiя. Святе Письмо Старого та Нового Заповiту. - Рим: Видавництво Отцiв Василiян "Мiсiонер", 2007. - С. 123; Слово жизни. Новый Завет в современном переводе. - Stockholm: PICORP, 1992. - Р. 113.

***

   Сила Сонця - Ярило.
   Сила Води - Перун.
   Чи навпаки?
   I так. I по-iншому вiрно. Адже це прояви одного ВсеБога, Всевишнього.

***

   Бог у своєму проявi як ЖивоБог пробуджує людську свiдомiсть i змушує задумуватися. Адже до важливостей життя вiдноситься очищення вiд хибних думок i почуттiв, очищення вiд забобонiв, очищення вiд iлюзiй i усiлякої омани. Через очищення, через чистоту проявляється в людинi Бог, ВсеБог i Його прояв ЖивоБог. Тому i дивиться людина iзсередини себе в свої рухи: рухи рук i нiг, рухи думок i почуттiв. Дивиться не очима, а своїм внутрiшнiм початком, очищуючись задля життя вiчного. ЖивоБог - Життя Вiчне.
  

***

   Бог - це не те, що ви думаєте, не те, що ви вважаєте. Бог вiдчувається.
   Бог руйнує iлюзiї, хибнi думки, забобони. Вiн не створював нiчого. Творить природа. А Бог - це та природа, яка розчищає шлях можливостей для творення.

***

   Сiм'я-Родина з прадавнiх часiв в Українi. Прадавнi часи - це перiод язичництва. В українськiй мiфологiї формується уявлення про божественне як Род, Рiд.
   Род, Рiд - в українськiй мiфологiї - втiлення роду, родова єднiсть, єднiсть нащадкiв. Род розумiвся також i як дух. Це дух-господар, заступник, покровитель польових робiт, урожайностi, плiдностi худоби (В.М. Шевченко). Але цей дух-господар розумiвся як стан людини, коли вона була господарем над своїми спонуканнями, коли людина володiла собою.
   Важливою особливiстю психiки є можливiсть вiддiлити своє "я" вiд зовнiшнього середовища, а в бiльш складних формах психiчного - немовби побачити себе зi сторони (А.М. Иваницкий). Така особливiсть розширює можливостi людини в її спiлкуваннi з новими людьми. Людина бiльш володiє собою. Тому може виступати заступником. Отже Род як дух-господар i заступник - це також дух людини, яка володiє собою.
   Род у списку язичницьких божеств пов'язаний з жiночою сутнiстю, з жiночими мiфологiчними образами Рожаницi, i стоїть поряд з головними богами. Роду робили особливi жертвоприношення їжею. Це був хлiб, сир, медовий напiй. Для жертвоприношення варили кашу.
   Культ Роду - це не тiльки єднiсть нащадкiв, але й Рожаницi, якi мали вiдношення до багатьох iстот. З цього приводу особливу роль грала Берегиня. Тобто культ Роду - це був також i культ Рожаниць. Тут Рожаницi були носiями iдеї продовження роду. Рожаницi визначали долю (В.В. Иванов, В.Н. Топоров). Тобто Род, Рiд - це фактично розпорядник неба, бог-дух. Род, Рiд - це Першобог. В свою чергу Першобог - це творець Вирiю.
   Вирiй - тепла вiчнозелена сонячна країна далеко за морем на сходi, де живуть боги й душi померлих, зимують птахи та змiї (В.М. Шевченко).
   З Родом пов'язана родючiсть. Але це родючiсть не тiльки тiлесна. Тут мається на увазi родючiсть i духовна, i душевна, а не тiльки народження тiла.
   В українськiй культурi важливе мiсце займає таке поняття як Родина. Родина - це не просто сiм'я - батько, мати i дiти. Родина має значно ширше розумiння: родичi по батьковi, по матерi, племiнники, внуки (С.В. Пiддубний).
   Висновок. Сiм'я-Родина з прадавнiх часiв в Українi - це сiм'я, вплетена в бiльш широкий загал: родичi по батьковi, по матерi, племiнники, внуки. Сiм'я-Родина в Українi з прадавнiх часiв - це заплiднення за допомогою родичання, створення єдиного роду.
   Джерела: Иваницкий А.М. Изучение причинных связей между физиологическими и психическими феноменами при исследовании восприятия // Мозг и психическая деятельность. - Москва: Наука, 1984. - С. 210; Иванов В.В., Топоров В.Н. Род // Мифы народов мира. Энциклопедия. - В 2т. - Т.2. - Москва: Советская энциклопедия, 1992. - С. 385; Пiддубний С.В. Великий код України-Русi. - Київ: ФОП Стебеляк, 2017. - С. 430; Шевченко В.М. Словник-довiдник з релiгiєзнавства. - Київ: Наук. Думка, 2004. - С. 79-307.

***

   Є назва "Бог". Але знаходимо й iншу назву Бога - Бог Всебог. Бог Всебог - Бог-Творець, Великий Бог, Старий Бог чи Прабог (Я.Ф. Головацький). Але Всебог - це ще i Вишнiй, Всевишнiй. Тобто вiдома й iнша назва Бога - Всевишнiй. Всевишнiй - Вишнiй (В. Войтович). Бог, Бог Всебог, Всевишнiй (В. Войтович) - цi всi назви як одне показують, що Все як Вище має абсолютну можливiсть. Коли Все як Вище, то нема нiчого неможливого. Є маломожливе. Але нема нiчого неможливого. Отже можливе i Життя Вiчне. У всякому разi Стан Життя Вiчного людина може пережити у своєму особистому життi. Тому божественна Жива дарує життя, незалежно вiд волi Верховного Божества (В. Войтович). На це є процес отримання Стану Життя Вiчного, процес, який починається з концентрацiї, зосередженостi, з дивлення-дивування. Слова "дивлення" i "дивування" носять в собi слово "див". Див - божество неба (О.В. Белова). Але це небо також в глибинах людської душi через дивлення-дивування.
   Процесс отримання Стану Життя Вiчного починається з концентрацiї i зосередження як дивлення-дивування. На це є початок - Див. У гаївках Див згадується у парi з Ладом: "Ой, Див-Ладо..." (В. Войтович). А лад - це вже медитативний процес. Тобто концентрацiя як Див переходить в медитацiю як Ладо. А закiнчується цей процес Станом Життя Вiчного. Концентрацiя - медитацiя - Стан Життя Вiчного. З цього приводу можна сказати, що божества i Ладо, i Лада пов'язанi з Живою.
   Ладо - Бог життя. Жива - Богиня життя. А Лада не лише Богиня Всесвiту та мати Сонця, а й Жива (Б. Рыбаков). З божеством чоловiчим Ладом чи Живом вшановували слов'яни i вiдповiдну йому жiночу iстоту пiд назвою Лади чи Живи (Я.Ф. Головацький). Свято Лади було також i святом Живи (В. Войтович). Ладу називають Вишнiм Божеством "Молимося, Ладi, молимося Вишньому Богу" (В. Войтович). Лада не зовсiм зрозумiле "вишнє божество" (В. Войтович). Але зрозумiлiсть приходить, коли в глибокому медитативному станi є момент i останнього стану - Стану Життя Вiчного.
   Ладо (Лад, Ладобог, Жив) - Бог Всеєдиного Ладу (В. Войтович). Однозначне з Ладом було божество Жив чи Живий - божество життя (В. Войтович). Людина переживала Стан Життя Вiчного i фiксувала цей стан як Божественний, Вищий, Вишнiй, Всевишнiй. Вона уособлювала Стан Життя Вiчного в окремiй Божественнiй постатi Живи. Тому Божественна Жива дарує життя, незалежно вiд волi Верховного Божества (В. Войтович).
   Жива - Богиня життя. Жива - Богиня, яка животворить (А.Н. Афанасьев). Жива - це зрiла жiнка. Богиня уособлює життєву силу, яка протистоїть смертi (В. Войтович). Коли протистоїш смертi, то це певний стан людини. Тобто переживається стан, коли смерть уявляється неможливою (В. Джемс).
   Висновок. Процес, результатом якого є виникнення у людини Стану Життя Вiчного, пов'язаний з такими божествами як Див, Лад, Жив.
   Див - це концентрацiя, зосередженiсть, дивлення-дивування.
   Лад - це медитацiя, пильнування, спостереження, споглядання.
   Жив - це Стан Життя Вiчного, свiдчення. Стан Життя Вiчного в рiзних релiгiйних культурах iснує пiд рiзними назвами. В брахманiзмi - це Мокша. В буддизмi - це Нiрвана. В дзен-буддизмi - це Саторi. В йозi - це Самадхi.
   Джерела: Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов. - В 3т. - Т.3. - Москва: Современный писатель, 1995. - С. 336; Белова О.В. Див // Славянские древности: Этнолингвистический словарь. - В 5 т. - Т. 2. - Москва: Международные отношения, 1999. - С. 91-92; Войтович В. Генеалогiя богiв давньої України. - Рiвне: Видавець Валерiй Войтович, 2007. - С. 71-163; Головацький Я.Ф. Виклади давньослов'янських легенд, або Мiфологiя. - Київ: Довiра, 1991. - С. 12-32; Джемс В. Многообразие религиозного опыта. - Санкт-Петербург: Андреев и сыновья, 1993. - С. 306; Рыбаков Б. Язычество древних славян. - Москва: Наука, 1981. - С. 374.

***

   Прояв у людинi Стану Життя Вiчного пов'язаний з такими Божествами i процесами як: ДИВ - ДИВлення-ДИВування (концентрацiя), ЛАД - ЛАДання-ЛАДування (медитацiя), ЖИВ - ЖИВлення-ЖИВоявлення.

***

   ВсеБог i Його прояви як Див, Лад i Жив.
   Див. Див-Дива - це Дивлення-Дивування (концентрацiя).
   Лад. Ладо-Лада - це Ладання-Ладування (медитацiя).
   Жив. Живо-Жива - це Живлення-живоявлення. (Стан Життя Вiчного).

***

   Коли вiдчуваєш у собi достатнiсть i жалiсть, то легко засвiдчуєш свої спонукання. I тодi присутнє Все ВсеБог, або Всевiдо, Всевишнiй.
   Своїм розумом ти розумiєш, що не можна мiняти свiй стан. Не можна вживати те, що його змiнює, i викличе недостатнiсть. Це вiдчувається як початкова достатнiсть, самодостатнiсть.
   Також розумом ти розумiєш, що не можна вбивати живе. Не можна робити зайвих, непотрiбних дiй, якi нiчого не принесуть для життя, а викличуть жорстокiсть. Це вiдчувається як початкова жалiсть.
   Коли є достатнiсть i жалiсть, то людина свiдчить свої спонукання i вiдчуває ВСЕ, ВсеБога.

***

   Бог - це ВсеБог, Все, що було, є, i колись буде. Це Все, що може бути взагалi й не бути. Для Всього нема нiчого неможливого. I такi прояви ВсеБога як Див, Ладо i Жива в своїй послiдовностi закiнчуються Станом Життя Вiчного, що є запорукою можливостi Життя Вiчного в реальностi.
   Див - це Дивлення-дивування.
   Ладо - це Ладування.
   Жива - це Живоявлення. Живоявлення - це Стан Життя Вiчного.

***

   У Ведах немає згадки про банани, оливки, пальми, пустелi, мавп, верблюдiв, про жирафiв, а є згадки про ос, лососiв, рисей, оленiв, ведмедiв, вовкiв, про бджiл. Тобто про весь той свiт, що належить просторовi на захiд вiд Уралу i на пiвнiч вiд Чорного моря. Це помiтили англiйськi дослiдники Вед Крегем Кларк, Стюарт Пiггот.

***

   "Арiї принесли iз собою визначенi поняття та вiрування, якi вони продовжували розвивати в Iндiї. У Ведах обожнюється чарiвна природа країни арiїв". Цi слова С. Радгакрiшнана вказують на божественнiсть природи в розумiннi арiїв.

***

   У лiтописах згадується слово "останцi". Це тi, хто залишився жити (на берегах Днiпра), хоча племена вирушили до Iндiї, за розумiнням Б. Рибакова. А О. Трубачов казав, що прабатькiвщина арiїв - це пониззя Днiпра. Також Джавахарлал Неру вказував, що арiйська група походить iз широких просторiв Дунаю, Днiпра та Дону. Джан Бовле показує, що арiї вийшли з територiї України. Оскар Менгин вказує, що з ПраУкраїни прийшов санскрит на територiю Iндiї.

***

   Бог - це ВсеБог. Вишнiй - це ВсеВишнiй. Вiдо - це ВсеВiдо. Видюще Око - це ВсеВидюще Око. Свiт - це ВсеСвiт!
   Його прояви - Див, Ладо, Жива.
   Треба засвiдчувати свої спонукання. Намагатися постiйно глядiти iзсередини себе в свої рухи; рух руки, яка це пише; рух думки, рух почуття.
   Наше глядiння, Дивлення - то Його прояв Див, як дивлення-дивування. То - концентрацiя.
   Наше Дивлення iзсередини себе - то Його прояв Ладо, як ладування. То - медитацiя.
   Наше Дивлення в свої рухи - то Його прояв Жива, як живоявлення. То - Стан Життя Вiчного.
   Спостерiгаємо, наглядаємо, надзираємо змiст своєї свiдомостi й ВсеБог, ВсеВишнiй, ВсеВiдо, ВсеВидюще Око, ВсеСвiт приходить.
   Шануємо Його!

***

   Спостерiгання i споглядання змiсту своєї свiдомостi. Зосередження i концентрацiя на спостерiганнi й спогляданнi своєї свiдомостi.
   I вiдкриваєтся - ВсеБог.

***

   Молитва вiд Дiда, ПраДiда:
   Не мiняй свiй стан.
   Не мiняй свiй стан.
   Не вбивай живе.
   Не вбивай живе.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Бог ВсеБог!
   Вишнiй ВсеВишнiй!
   Вiдо ВсеВiдо,
   Видюще Око ВсеВидюще Око!
   Свiт ВсеСвiт!
   Все!
   Можливiсть безмежна!

***

   Мiй Дiд. Вiн був християнином. I волхвом був.
   Вiн казав: "I до християн, i до волхвiв Бог був. I я був".

***

   Я кажу те, що казав мiй Дiд. А моєму Дiдовi казав його Дiд. I так далi... До самої Кам'яної Могили. Мiй Дiд був християнином. I волхвом був. Але вiн казав, що до християн i до волхвiв тут вже було знання вiд Бога.
   Я живу в сучасному свiтi. На цю землю прийшов не тiльки Христос. I Крiшна прийшов. I Заратуштра прийшов. I Будда прийшов. I Лао Цзи прийшов. I Мухаммад прийшов. Багато посланцiв Бога прийшло. Вiд Бога вони стверджують те, що вже на цiй землi було ще з часiв Кам'яної Могили. Приймаю все, що вiд Бога, що є скрiзь як абсолютне i незмiнне в кожному Святому Письмi. В Ведах. В Авестi. В Трипiтацi. В Дао де цзiн. В Торi. В Бiблiї. В Коранi.

***

   Хiд Богослужiння.
   1. Розкладаємо вiсiм каменiв по колу.
   2. Повторюєимо три рази:
   "Не мiняй свiй стан.
   Не мiняй свiй стан.
   Не вбивай живе.
   Не вбивай живе.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".
   3. Пояснюємо процес засвiдчення: засвiдчуємо свої спонукання - це дивимось iзсередини себе в свої рухи: рухи дихання, думок, почуттiв, рухи вiдчуттiв. Дивимось. Споглядаємо. Спостерiгаємо. Пильнуємо. Засвiдчуємо.
   Храмовi дiйства - медитативнi засвiдчення своїх спонукань, молитви та iншi священнодiї. (Одна година опiвднi, коли сонце над головою, в зенiтi - з 11:30 до 12:30.).
   4. ВСЕ i такi його прояви, як Дивлення-Дивування, Ладування, Живоявлення, Небесне i все iнше - це можливiсть безмежна.
   БОГ i такi його прояви, як ДИВ, ЛАДО, ЖИВА, НЕБО i все iнше - це ВсеБог.
   "Бог? ВсеБог!
   Вишнiй? ВсеВишнiй!
   Вiдо? ВсеВiдо
   Видюще Око? ВсеВидюще Око!
   Свiт? ВсеСвiт!
   ВСЕ! Можливiсть безмежна.
   Але: "не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання, передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".

***

   Проводимо Богослужiння опiвднi, коли сонце над головою, в зенiтi - з 11:30 до 12:30.
   1. Розкладаємо вiсiм каменiв по колу.
   2. Повторюємо Споконвiчнi знання Бога (три рази):
   "Не мiняй свiй стан.
   Не мiняй свiй стан.
   Не вбивай живе.
   Не вбивай живе.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".
   3. Медитативно засвiдчуємо свої спонукання (одну годину) - тобто дивимось iзсередини себе в свої рухи: рухи дихання, думок, почуттiв, рухи вiдчуттiв.
   4. Повторюємо молитву про ВСЕ i його прояви як Дивлення-Дивування, Ладування, Живоявлення; про ВсеБога i його прояви як Див, Ладо, Жива:
   "Бог? ВсеБог!
   Вишнiй? ВсеВишнiй!
   Свiт? ВсеСвiт!
   ВСЕ! Можливiсть безмежна.
   Але:
   не мiняй свiй стан, не вбивай живе. засвiдчуй свої спонукання, передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".

***

   Богослужiння опiвднi (з 11:30 до 12:30).
   1. Розкладаємо вiсiм каменiв по колу.
   2. Повторюємо Споконвiчнi знання Бога (три рази):
   "Не мiняй свiй стан.
   Не мiняй свiй стан.
   Не вбивай живе.
   Не вбивай живе.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".
   3. Медитативно засвiдчуємо свої спонукання (одну годину) - тобто дивимось iзсередини себе в свої рухи: рухи дихання, думок, почуттiв, вiдчуттiв, рухи спонукань.
   4. Повторюємо молитву про ВСЕ i його змiстовнi прояви, такi як Дивлення-Дивування, Ладування, Живоявлення; про ВсеБога i його змiстовнi прояви, такi як Див, Ладо, Жива:
   "Бог? ВсеБог!
   Вишнiй? ВсеВишнiй!
   Свiт? ВсеСвiт!
   ВСЕ! Можливiсть безмежна.
   Але: не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання, передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".

***

   Богослужiння опiвднi (з 11:30 до 12:30).
   1. Розкладаємо вiсiм каменiв по колу.
   2. Повторюємо Споконвiчнi знання Бога (три рази):
   "Не мiняй свiй стан.
   Не мiняй свiй стан.
   Не вбивай живе.
   Не вбивай живе.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".
   3. Медитативно засвiдчуємо свої спонукання (одну годину) - тобто дивимось iзсередини себе в свої рухи: рухи дихання, думок, почуттiв, рухи вiдчуттiв.
   4. Повторюємо молитву про ВСЕ i його прояви: Дивлення-Дивування, Ладування, Живоявлення; про ВсеБога, i його прояви: Див, Ладо, Жива:
   "Бог? ВсеБог!
   Вишнiй? ВсеВишнiй!
   Свiт? ВсеСвiт!
   ВСЕ! Можливiсть безмежна.
   Але: не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання, передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Див, Ладо, Жива!".

***

   Богослужiння опiвднi (з 11:30 до 12:30).
   1. Розкладаємо вiсiм каменiв по колу.
   2. Повторюємо Споконвiчнi знання Бога (три рази):
   "Не мiняй свiй стан.
   Не мiняй свiй стан.
   Не вбивай живе.
   Не вбивай живе.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".
   3. Проводимо медитативнi засвiдчення своїх спонукань (протягом однiєї години) - тобто дивимось iзсередини себе в свої рухи: рухи дихання, думок, почуттiв, вiдчуттiв, рухи спонукань.
   4. Повторюємо молитву про ВСЕ i його прояви: Дивлення-Дивування, Ладування, Живоявлення; про ВсеБога i його прояви: Див, Ладо, Жива:
   "Бог? ВсеБог!
   Вишнiй? ВсеВишнiй!
   Свiт? ВсеСвiт!
   ВСЕ! Можливiсть безмежна.
   Але: не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання, передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Див, Ладо, Жива!".

***

   Богослужiння опiвднi (з 11:30 до 12:30).
   1. Розкладаємо вiсiм каменiв по колу.
   2. Повторюємо три рази Споконвiчнi знання Бога:
   "Не мiняй свiй стан.
   Не мiняй свiй стан.
   Не вбивай живе.
   Не вбивай живе.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".
   3. Засвiдчуємо свої спонукання.
   Споконвiчнi знання Бога неможливо виконати досконало. Це настанови. Можна тiльки старатися. Наприклад, неможливо засвiдчувати свої спонукання кожну мить свого життя. Людина вiдхиляється, спокушається. Тому проводиться богослужiння. Протягом години поглиблено, медитативно засвiдчуємо свої спонукання - тобто дивимось iзсередини себе в свої рухи: рухи дихання, думок, почуттiв, вiдчуттiв, рухи спонукань. Коли ми фiксуємо, що вiдхилились вiд засвiдчення, це ознака, що ми поглиблено свiдчимо.
   4. Повторюємо молитву:
   "Бог? ВсеБог!
   Вишнiй? ВсеВишнiй!
   Свiт? ВсеСвiт!
   ВСЕ! Можливiсть безмежна.
   Але: не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання, передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".

***

   Богослужiння (з 11:30 до 12:30).
   1. Розкладаємо вiсiм каменiв по колу (це КАПИЩЕ первинне).
   2. Повторюємо три рази Споконвiчнi знання Бога (це НАСТАНОВИ задля старання):
   "Не мiняй свiй стан.
   Не мiняй свiй стан.
   Не вбивай живе.
   Не вбивай живе.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Засвiдчуй свої спонукання.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".
   3. Засвiдчуємо свої спонукання (це ПОГЛИБЛЕНО (медитативно) опiвднi протягом години дивимось iзсередини себе в свої рухи: рухи дихання, думок, почуттiв, вiдчуттiв, рухи спонукань).
   4. Повторюємо молитву (це МОЖЛИВIСТЬ):
   "Бог? ВсеБог!
   Вишнiй? ВсеВишнiй!
   Свiт? ВсеСвiт!
   ВСЕ! Можливiсть безмежна.
   Але: не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання, передавай цi знання iншим i життя вiчне буде".

***

   У Святому Письмi (у Ведах, Авестi, Трипiтацi, Дао де цзiн, Торi, Бiблiї, Коранi) багато того, що вiд людини (вiд мудрецiв, вiд пророкiв), що застарiло. Але абсолютне не застарiває. Воно просвiтлює. Щоб воно i далi просвiтлювало, треба його продовжувати, глядячи iзсередини себе у свої рухи; рухи тiла (рук, нiг, дихання), думок, вiдчуттiв, рухи почуттiв. Але i вiдчувати настанови: не змiнювати свiй стан, не вбивати живе.

***

   Процес росту, неправильного росту, припиняється, коли мова йде про все.
   Людина не може охопити думкою все. Думка завмирає. Вiдчуття, почуття, спонукання теж завмирають. Це значиться як ВсеБог.

***

   Iндоєвропейська культура, або праарiйська культура виникла в степах Пiвнiчного Причорномор'я шiсть тисяч рокiв тому. Культура виникає, коли виникають певнi цiнностi. Культура виникає, коли виникають певнi заборони, якi охороняють цi цiнностi. Головна цiннiсть iндоєвропейської культури - це РIСТ, сила росту, росту рослини, дитини, родини.
   А Бог - це припинення неправильного росту, це те багатство, доля щастя, вiд якого зникають недолiки i має прояв досконалiсть. Бог - це ВсеБог. Коли вiдчуваєш все вiдразу, то припиняються неправильнi думки в головi, припиняється неправильний рiст думок, спонукань. Людина спостерiгає, споглядає, пильнує. I зникає неправильний рiст.

***

   Рослину не вбивають, якщо це не задля живого. Рослину вбивають лише задля нового життя, задля бiльшого живого.
   "Прилетiла перепiлонька
   У зеленую дiбровоньку,
   Прилетiла, зажурилася:
   "Ой, зеленая ж дубрiвонько,
   Ой, бiдная ти голiвонько,
   Що рано тебе спустошено,
   На траву-сiно покошено,
   Зосталося лиш тройзiллячко.
   Перше зiллячко - барвiночок,
   Друге зiллячко - василечки,
   Третє зiллячко - любисточок".
   Українська народна обрядова поезiя. - Київ: Школа, 2006. - С. 4.

***

   Богослужiння. Богослужiння має чотири пункти (етапи):
   - перший має назву КАПИЩЕ: розкладаємо вiсiм каменiв по колу на всi сторони свiту. Восьмикутна зiрка - це первинне капище, символ ВСЬОГО, символ Бога, ВсеБога, сяючого Неба, Сонця;
   - другий має назву НАСТАНОВА: повторюємо три рази Споконвiчнi знання Бога, повторюємо настанови. Споконвiчнi знання Бога - це настанови не мiняти свiй стан, не вбивати живе, засвiдчувати свої спонукання, передавати цi знання iншим. Настанови виконати досконало майже неможливо;
   - третiй має назву ПОГЛИБЛЕНIСТЬ: засвiдчуємо свої спонукання поглиблено протягом години, опiвднi (з 11:30 до 12:30), коли сонце над головою. Засвiдчувати свої спонукання поглиблено (медитативно) - це дивитись iзсередини себе крiзь себе, на себе i на свiт;
   - четвертий має назву МОЖЛИВIСТЬ: повторюємо молитву. Молитва - це можливiсть. В молитвi говориться про можливiсть.
   "Бог? ВсеБог!
   Вишнiй? ВсеВишнiй!
   Свiт? ВсеСвiт!
   ВСЕ! Можливiсть безмежна!
   Але: не мiняй свiй стан, не вбивай живе, засвiдчуй свої спонукання, передавай цi знання iншим".

***

   Богослужiння. Богослужiння має чотири пункти.
   Перший має назву КАПИЩЕ: розкладаємо вiсiм каменiв по колу. Це первинне капище - символ ВСЬОГО, ВсеБога, Бога, сяючого Неба.
   Другий має назву НАСТАНОВА: повторюємо три рази Споконвiчнi знання Бога. Цi настанови - досконало виконати майже неможливо, але треба старатися.
   Третiй має назву ПОГЛИБЛЕНIСТЬ: засвiдчуємо свої спонукання. Це робимо поглиблено (медитативно) - в тишi годину iзсередини себе дивимось крiзь себе на себе й на свiт опiвднi (з 11:30 до 12:30).
   Четвертий має назву МОЖЛИВIСТЬ: повторюємо молитву. В молитвi говориться про можливiсть.

***

   Богослужiння.
   Перший пункт має назву КАПИЩЕ: розкладаємо вiсiм каменiв по колу. Це первинне капище - символ ВСЬОГО, символ Бога.
   Другий пункт має назву НАСТАНОВА: повторюємо три рази Споконвiчнi знання Бога. Цi заповiдi-настанови - досконало виконати неможливо, а треба старатися.
   Третiй пункт має назву ПОГЛИБЛЕНIСТЬ: годину поглиблено засвiдчуємо свої спонукання. Це медитативно дивимось iзсередини себе крiзь себе на себе i на свiт опiвднi (з 11:30 до 12:30).
   Четвертий пункт має назву МОЖЛИВIСТЬ: повторюємо молитву. Це молитва-можливiсть.

***

   ХРАМОВI ДIЙСТВА.
   Храмовi дiйства при богослужiннi у своїй послiдовностi мають чотири етапи, а отже i чотири назви: капище, настанова, поглибленiсть, можливiсть.
   Капище. Розкладаємо вiсiм каменiв по колу, на всi сторони свiту. Це первинне капище, символ ВсеБога.
   Настанова. Повторюємо три рази Споконвiчнi знання Бога. Це заповiдi-настанови задля старання, адже досконало виконати їх складно, майже неможливо.
   Поглибленiсть. Поглиблено (медитативно) опiвднi (з 11:30 до 12:30) виконуємо заповiдь-настанову: "Засвiдчуй свої спонукання". Для цього треба глядiти iзсередини себе у свої рухи i в свою нерухомiсть, дивитись крiзь себе на себе i на свiт, дивитись внутрiшнiм початком.
   Можливiсть. Повторюємо молитву ВсеБога, яка мiстить у собi можливiсть безмежну.
  

***

   Богослужiння.
   КАПИЩЕ: розкладають вiсiм каменiв по колу. Це первинне капище.
   НАСТАНОВА: повторюють (три рази) Споконвiчнi знання Бога. Це настанова задля старання.
   ПОГЛИБЛЕНIСТЬ: засвiдчують опiвднi (з 11:30 до 12:30) свої спонукання. Це поглиблено дивляться iзсередини себе на себе i на свiт.
   МОЖЛИВIСТЬ: читають молитву. Це показ можливостi.
  

***

   Богослужiння. Розкладаємо вiсiм каменiв по колу. Це капище.
   Повторюємо знання Бога. Це настанова задля старання.
   Засвiдчуємо свої спонукання. Це поглиблено дивимось iзсередини себе на себе i на свiт опiвднi (з 11:30 до 12:30).
   Повторюємо молитву. Це показ можливостi.

***

   Богослужiння. Розкладаємо вiсiм каменiв по колу i повторюємо знання Бога.
   Але основа богослужiння - це засвiдчення своїх спонукань, коли людина протягом години дивиться iзсередини себе у свої рухи, у свою нерухомiсть. Це вiдбувається одну годину, опiвднi, з 11:30 до 12:30.
   Потiм читаються молитви.
  

***

   ХРАМ СПОКОНВIЧНОГО ЗНАННЯ БОГА - це доязичницька народна вiра. Джерелом вiровчення визнається Святе Письмо, основою якого є фольклорне письмо, а також пiктографiчне письмо Кам'яної Могили, що мають продовження у Ведах, Авестi, Трипiтацi, Дао де цзiн, Торi, Бiблiї, Коранi.
   Ирiй - це тепла вiчнозелена сонячна країна, вiдкiля прилiтають ирицi. Частина праарiїв зi степiв Пiвнiчного Причорномор'я пiшла туди, вiдкiля прилiтають ирицi й понесла знання Бога iншим народам.
   Доязичницьку народну вiру неможливо повнiстю вiддiлити вiд язичництва. Адже саме слово "Бог" - це слово українських язичникiв. Просто робиться акцент на первинних споконвiчних знаннях Всевишнього: "Не мiняй свiй стан. Не вбивай живе. Засвiдчуй свої спонукання. Передавай цi знання iншим й життя вiчне буде". Цi заповiдi-настанови не просто розумiються, а вiдчуваються. Це настанови, i їх неможливо виконати досконало. Можна тiльки старатися. Тому i проводяться богослужiння задля поглибленостi в стараннях.
   Для богослужiння вiруючi збираються у гаях, розкладають вiсiм каменiв по колу на всi сторони свiту. Це є первинне капище-храм. Восьмикутна зiрка є символом Всевишнього, ВсеБога, Бога, символом Сонця. Опiвднi, коли сонце в зенiтi, над головою, проводиться богослужiння. Так, настанову Всевишнього "Засвiдчуй свої спонукання" неможливо виконати досконало. Неможливо людинi увесь час засвiдчувати свої спонукання. Людина вiдволiкається у своїх думках, спокушається. I це - нормально. Але тодi вона не засвiдчує свої спонукання. Спокуса робить своє. Тому вiруючi у колi-капищi поглиблено медитативно засвiдчують свої спонукання, тим самим очищуючись вiд усiляких спокус. Послiдовники заглиблюються в себе i зливаються iз Всесвiтом, доторкаючись до Всевишнього. Вiдбувається процес очищення i у людини з'являється можливiсть пережити Стан Життя Вiчного, Стан Безсмертя. А це дає можливiсть пiсля свого земного життя мати життя вiчне, мати безсмертя.
   В українськiй релiгiйно-мiстичнiй культурi процес свiдчення людиною своїх спонукань - це споглядання себе, спостерiгання i пильнування за собою, коли виникає душа як доля-двiйник. З уявленнями про душу як двiйника людини пов'язаний образ Долi.

***

   Головне i основне у богослужiннi - засвiдчення своїх спонукань (засвiдчення поглиблене), тобто глядiти iзсередини себе опiвднi годину (з 11:30 до 12:30).
   До цього розкладаються вiсiм каменiв по колу (коло-капище) i повторюються знання (знання-настанови).
   Пiсля цього читається молитва (молитва-можливiсть).

***

   Храмовi дiйства: коло - капище, споконвiчнi знання - настанови, засвiдчення - поглиблене (медитативне), молитва - можливiсть.

***

   Коло - Капище, Знання - Настанови, Засвiдчення - Поглибленiсть (медитативнiсть), Молитва - Можливiсть.

***

   Цiнностi, якi надає українська культура, українська нацiя - це цiнностi загальнолюдськi. I без цих цiнностей людству не жити зовсiм. Тут, в українськiй культурi, саме життя - головна цiннiсть. Як без нього?

***

   Жовте - Див.
   Синє - Ладо.
   Рiвновага i гармонiя мiж жовтим i синiм - Жива.
   Жива - життя. Але це не просто життя, а справжнє життя, iстинне життя.
   I це - Все, Все є, Всебог.

***

   Род у списку язичницьких божеств пов'язаний з жiночою сутнiстю, з жiночими мiфологiчними образами рожаницi, i стоїть поряд з головними богами. Культ Роду - це не тiльки єднiсть нащадкiв, але й рожаницi, якi мали вiдношення до багатьох iстот. З цього приводу особливу роль грала Берегиня. Тобто культ Роду - це був також i культ рожаниць. Сiм'я-Родина з прадавнiх часiв у країнi - це сiм'я, вплетена в бiльш широкий загал: родичi по батьковi, по матерi, племiнники, внуки. Сiм'я-Родина в Українi з прадавнiх часiв - це заплiднення за допомогою родичання, створення єдиного роду.
   Прадавнi часи - це перiод язичництва. В українськiй мiфологiї формується уявлення про божественне як Род, Рiд.
   Род, Рiд - в українськiй мiфологiї - втiлення роду, родова єднiсть, єднiсть нащадкiв. Род розумiвся також i як дух. Це дух-господар, заступник, покровитель польових робiт, урожайностi, плiдностi худоби (В.М. Шевченко). Але цей дух-господар розумiвся як стан людини, коли вона була господарем над своїми спонуканнями, коли людина володiла собою. Важливою особливiстю психiки є можливiсть вiддiлити своє "я" вiд зовнiшнього середовища, а в бiльш складних формах психiчного - нiби побачити себе збоку (А.М. Иваницкий). Така особливiсть розширює можливостi людини в її спiлкуваннi з новими людьми. Людина бiльш володiє собою. Тому може виступати заступником. Отже Род як дух-господар i заступник - це також дух людини, яка володiє собою.
   Род у списку язичницьких божеств пов'язаний з жiночою сутнiстю, з жiночими мiфологiчними образами рожаницi, i стоїть поряд з головними богами. Роду робили особливi жертвоприношення їжею. Це були хлiб, сир, медовий напiй. Для жертвоприношення варили кашу.
   Культ Роду - це не тiльки єднiсть нащадкiв, але й рожаницi, якi мали вiдношення до багатьох iстот. З цього приводу особливу роль грала Берегиня. Тобто культ Роду - це був також i культ рожаниць. Тут Рожаницi були носiями iдеї продовження роду. Рожаницi визначали долю (В.В. Иванов, В.Н. Топоров). Тобто Род, Рiд - це фактично розпорядник неба, бог-дух. Род, Рiд - це Першобог. В свою чергу Першобог - це творець Вирiю.
   Вирiй - тепла вiчнозелена сонячна країна далеко за морем на сходi, де живуть боги й душi померлих, зимують птахи та змiї (В.М. Шевченко).
   З Родом пов'язана родючiсть. Але це родючiсть не тiльки тiлесна. Тут мається на увазi родючiсть i духовна, i душевна, а не тiльки народження тiла.
   В українськiй культурi важливе мiсце займає таке поняття як Родина. Родина - це не просто сiм'я - батько, мати i дiти. Родина має значно ширше розумiння: родичi по батьковi, по матерi, племiнники, внуки (С.В. Пiддубний).
   У Пiвнiчне Причорномор'я, на землi України християнство прийшло фактично в текстах Євангелiй. А так все iнше: ритуали, обряди, свята - вiд язичникiв. Взяти хоча б свято пасхи. Що таке пасха? А це маца - тонкi, прiснi коржi. В Українi на свято Великдень: паска - обрядовий великоднiй хлiб, а до нього крашенi яєчки, писанки. Пасху встромили в язичницькi поминальнi обряди (И.И. Иванова). I так - в усьому. Христа з Євангелiй вкручували в ритуали, обряди i свята язичникiв. А язичницькi свята, ритуали i обряди пiдлаштовували пiд змiст євангельських текстiв про Христа. Хотiли позбавитись язичництва. Але язичництво нiкуди не подiлося. Воно проникло в тексти самих Євангелiй, в тексти самої Бiблiї. Взяти хоча б саме слово "Бог". Слов'янське "bogъ" - "бог" пов'язане з iменем Бхага (В.Н. Топоров). Тобто це слово ведiйського походження.
   Культура виникає, коли виникають певнi цiнностi. Головною цiннiстю iндоєвропейської культури, яка виникла на теренах Пiвнiчного Причорномор'я, є рiст, процес росту. Але основою був не просто процес росту, а сила, сила росту, животворення (А.П. Забияко). Культ родючостi - вiд родючої землi. Родюча земля вплинула на те, що в культурi, в цiнностях цiєї культури головне. I головне значення вiддавалось родючостi. Але ця родючiсть в культурному життi племен, якi жили на цiй землi, розумiлась не тiльки як родючiсть тiлесна. В культурi малась на увазi родючiсть i духовна, родючiсть духу, породження i рiст думок, почуттiв. А якщо це торкалось релiгiйної культури, то мався на увазi не тiльки рiст, але й припинення усiлякого неправильного росту. Тому в релiгiйнiй культурi сповiдувався не просто Бог i його природнi прояви як ДажБог, СтриБог, БiлоБог, ЧорноБог, але й ВсеБог. Коли думки торкаються взагалi всього, то вони припиняють своє iснування. Все - неохопне. Бог ВсеБог - це бог-творець, творець нової людини, в якої вмерло i припинило iснування все застарiле, вiджиле, застарiлi й вiджилi своє думки, перестав йти неправильний їх рiст, який породжує iлюзiї, породжує хибнi думки. З приводу цього Бог ВсеБог виступає як володар таїн земних i небесних (В.М. Шевченко). А всi тайни зводяться до того, що людина дивиться iзсередини себе в свої рухи: рухи думок, рухи почуттiв; дивиться внутрiшнiм початком на все (М.Г. Мурашкин), засвiдчує свої спонукання. Коли дивишся на все вiдразу, то нема нiякої конкретики, i тому всi iлюзорнi й хибнi думки i почуття зникають. I людина вiдчуває того Бога ВсеБога. Так приходить припинення неправильного росту, росту неправильних думок i почуттiв. Це пов'язане з тайнами Бога, Бога ВсеБога, коли людина через ДИВлення-ДИВування як медитативну практику прозрiває у вищi стани своєї свiдомостi, вiдчуває стан безсмертя. Тут ВсеБог розумiється як ПершоБог. В українськiй мiфологiї на вершечку Прадуба сидить сокiл - Род, прадавнiй ПершоБог (А.К. Бичко, I.В. Бичко, В.Г. Табачковський, В.I. Ярошовець). Прадуб - це першодерево з молодильними яблуками безсмертя (А.К. Бичко, I.В. Бичко, В.Г. Табачковський, В.I. Ярошовець). З вiдчуттям цього безсмертя i пов'язаний Бог ВсеБог, або ПершоБог. Людина може вiдчувати стан безсмертя як реальнiсть. Так, в язичництвi домiнує особистiсне сприйняття Божественного через обряд, медитацiю, споглядання, транс (А.М. Колодний).
   "Стан Безсмертя". "Стан Безсмертя" - це компенсаторна реакцiя на страх смертi. Страх же смертi з'являється у розвитку особистостi (у 15 рокiв - у хлопцiв) разом з виникненням самосвiдомостi (Дидье Жюлиа). Але з'являється й компенсаторна реакцiя на страх смертi. В нормальному станi компенсацiя позасвiдома, тобто вона впливає на свiдому дiяльнiсть, регулює її позасвiдомо (Карл Юнг). I у людини виникає "Стан Безсмертя" як позасвiдома компенсацiя страху смертi. Виникає вiдчуття безсмертя, усвiдомлення Вiчного Життя (Антти Ревонсуо). Смерть уявляється неможливiстю (Вильям Джемс). I це не переконання, що ми будемо жити вiчно, а усвiдомлення, що це так i є (W. James). I абсолютно нема страху нi перед чим (М.Г. Мурашкин). "Стан Безсмертя" як компенсацiя страху смертi приходить як позачасове (Джидду Кришнамурти). Це екстатичнi спалахи, якi уявляються, що вони лежать по той бiк часу (Корлисс Ламонт).
   У психицi людини багато незрозумiло вiдкiля виникаючого. Наприклад, незрозумiло, вiдкiля взявся прекрасний настрiй пiсля глибокої скорботи (Карл Ясперс). Незрозумiло, вiдкiля взявся "Стан Безсмертя" пiсля страху смертi.
   Розповсюдження знань Бога, яке вперше вiдчулось при виникненнi iндоєвропейської культури, почалось з Пiвнiчного Причорномор'я. Адже арiї, а точнiше праарiї (арiї - це iндуси й iранцi. Слово "арiй" фiгурує у "Ведах" i "Авестi") йшли з Пiвнiчного Причорномор'я на пiвдень i несли знання Бога.
   Племена з Пiвнiчного Причорномор'я дiйшли до Пiвнiчної Iндiї. Iндуїстську Рiгведу можна вважати немовби спомином про тi мiсця, де жили арiї, поки вони не прийшли до Пiвнiчної Iндiї. Тими мiсцями вважаються береги Балтiйського моря. Адже сузiр'я, описанi у Ведах, всi пiвнiчнi, якi можна бачити з неба паралелi Балтики (Юрий Миролюбов). Iндiйський вчений Тiляк вважає, що у Рiгведi описанi пiвнiчнi сузiр'я, якi вказують на те, що ведiйцi колись були на берегах Балтiйського моря. Вони були там, де живуть литовцi. Адже у литовцiв мова близька до санскриту (Юрий Миролюбов), близька до тої мови, якою написана Рiгведа.
   Арiї йшли вiд Балтiйського моря до Пiвнiчного Причорномор'я. Тому природа в споминах Рiгведи - якраз цiєї мiсцевостi. Англiйськi дослiдники Крегем Кларк i Стюарт Пiггот вказують на те, що у Ведах не згадуються банани, оливки, пальми, пустелi, мавпи, верблюди, жирафи, а є згадки про ос, лососiв, рисей, оленiв, ведмедiв, вовкiв, бджiл, тобто про пiвнiч вiд Чорного моря (Василь Кобилюх). Дж. Неру в книзi "Вiдкриття Iндiї" зазначає, що орiянська група походить iз широких просторiв Дунаю, Днiпра i Дону, тому що народнi танцi патанiв (орiїв) дивно нагадують танцi українцiв (Василь Кобилюх).
   Первинна арiйська культура виникла в Пiвнiчному Причорномор'ї. Тут, в Пiвнiчному Причорномор'ї виникли i первиннi цiнностi релiгiйної культури, символи безсмертя у петроглiфах Кам'яної Могили (Борис Михайлов). Цi символи безсмертя арiї понесли далi на пiвдень. Вирiй (Ирiй, iрiй, рай) - це мiфiчна сонячна країна, де птахи зимують (Олена Таланчук). Ирицi - це пташки, що повертаються з вирiю. Туди i пiшли арiї. В Ирiй, в теплу сонячну країну, пiшли i понесли первиннi Божественнi символи, якi вказували на те, що не можна змiнювати свiй стан, не можна вбивати живе, а треба засвiдчувати свої спонукання.
   Тепла сонячна країна, куди йшли арiї - це були Iран й Пiвнiчна Iндiя. В Iндiї арiї вплинули на виникнення iндуїзму, вплинули на виникнення такого Святого Письма як "Веди". В Iранi арiї вплинули на виникнення зороастризму, вплинули на виникнення такого Святого Письма як "Авеста". З iндуїзму виник буддизм i Святе Письмо "Трипiтака". Буддизм вплинув на китайський даосизм, що сповiдує Святе Письмо "Дао де цзiн". Iнтенсивно взаємозбагачувались двi традицiї даосько-китайська й iндо-буддистська (Н.А. Абаев, С.П. Нестеркин).
   За зразками буддистiв у даосiв з'явились заповiти: не пити вина, не вбивати живих iстот (Л.Е. Янгутов). А це фактично тi самi заповiти, якi виникли в петроглiфах Кам'яної Могили в Пiвнiчному Причорномор'ї i вказували на те, щоб не мiняти свiй стан i не вбивати живе.
   Буддистський патрiарх Бодхiдхарма, якого називали "блакитноокий чужоземний монах", прийшов до Китаю з Iндiї i заснував школу Чань (Э. Руссель).
   Це чань-буддизм Китаю. В Японiї - це дзен-буддизм. Взаємозв'язок даосизму i дзену явний (Генрих Дюмулен). Даосизм подiбний дзену, витоки якого принiс з Iндiї блакитноокий монах. Тобто арiйське вчення з Пiвнiчного Причорномор'я через Iндiю, через ведизм i буддизм вплинуло на китайську i японську релiгiйнi культури.
   Зороастризм вплинув на iудаїзм, що сповiдує Святе Письмо "Тору". Iранець Заратуштра мав вплив на єврейських пророкiв з приводу сприйняття ними iдеї божественностi (Гордон Чайлд). Безумовно, зороастризм вплинув на iудаїзм в тлумаченнi походження зла, та дiяльнiстi людини в розвитку свiтового процесу (Мэри Бойс).
   З iудаїзму виникло християнство, що сповiдує Святе Письмо "Бiблiю". Але i на християнство вплинув зороастризм (Мэри Бойс).
   Висновок. Сiм'я-Родина з прадавнiх часiв у країнi - це сiм'я, вплетена в бiльш широкий загал: родичi по батьковi, по матерi, племiнники, внуки. Сiм'я-Родина в Українi з прадавнiх часiв - це заплiднення за допомогою родичання, створення єдиного роду.
   Джерела: Абаев Н.А., Нестеркин С.П. Человек и природа в чаньской (дзэнской) культуре: некоторые философско-психологические аспекты взаимодействия // Проблема человека в традиционных китайских учениях. - Москва: Изд-во "Наука". Глав. редакция восточной литературы, 1983. - С. 62; Бичко А.К., Бичко I.В., Табачковський В.Г., Ярошовець В.I. Фiлософiя. - Київ: Центр учбової лiтератури, 2010. - С. 530; Бойс М. Зороастрийцы. Верования и обычаи. - Москва: Глав. редакция восточной литературы изд-ва "Наука", 1987. - С. 281; Джемс В. Многообразие религиозного опыта. - Санкт-Петербург: Андреев и сыновья, 1993. - С. 306; Дидье Жюлиа. Философский словарь. - Москва: Междунар. отношения, 2000. - С. 406; Дюмулен Г. История дзэн-буддизма. - Москва: ЗАО Центрполиграф, 2003. - С. 287; Забияко А.П. Индоевропейцев древних религия // Религиоведение: Энциклопедический словарь. - Москва: Академический Проект, 2006. - С. 391; Иваницкий А.М. Изучение причинных связей между физиологическими и психическими феноменами при исследовании восприятия // Мозг и психическая деятельность. - Москва: Наука, 1984. - С. 210; Иванова И.И. Двоеверие // Религиоведение: Энциклопедический словарь. - Москва: Академический Проект, 2006. - С. 275; Иванов В.В., Топоров В.Н. Род // Мифы народов мира: Энциклопедия. - В 2т. - Т.2. - Москва: Советская энциклопедия, 1992. - С. 385; Кобилюх В. Праукраїна i санскрит. - Тернопiль: Мандрiвець, 2013. - С. 209; Колодний А.М. Iсторiософiя релiгiї. Монографiя. - Київ: УАР, 2013. - С. 102; Кришнамурти Д. Записные книжки. - Москва: Разум /Мир Кришнамурти, 1999. - С. 112-237; Ламонт К. Иллюзия бессмертия. - Москва: Политиздат, 1984. - С. 250; Миролюбов Ю. Ригведа и язычество. - Киев: Кит, 2009. - С. 105-107; Михайлов Б. Петроглiфи Камяної Могили: Семантика. Хронологiя. Iнтерпретацiя: [Монографiя]. - Київ: МАУП, 2005. - С. 161; Мурашкин М.Г. Записи 2000 года. - Днiпропетровськ: СIЧ, 2006. - С. 127-132; Пiддубний С.В. Великий код України-Русi. - Київ: ФОП Стебеляк, 2017. - С. 430; Ревонсуо А. Психология сознания. - Санкт-Петербург: Питер, 2013. - С. 288-305; Руссель Э. Духовное совершенствование в современном даосизме // Восхождение к Дао. - Москва: Наталис, 1997. - С. 326; Таланчук О. Вирiй // 100 найвiдомiших образiв української мiфологiї. - Київ: "Автограф", книжковий дiм "Орфей", 2007. - С. 123; Топоров В.Н. Бхага // Мифы народов мира: Энциклопедия. - В 2т. - Т.1. - Москва: Сов. энциклопедия, 1991. - С. 201; Чайлд Гордон. Арийцы. Основатели европейской цивилизации. - Москва: ЗАО Центрполиграф, 2010. - С. 13; Шевченко В.М. Словник-довiдник з релiгiєзнавства. - Київ: Наук. думка, 2004. - С. 79-307; Юнг К. Психологические типы. - Санкт-Петербург: Ювента, Москва: Издат. фирма "Прогресс-Универс", 1995. - С. 532; Янгутов Л.Е. Трактат "Лихолунь" как источник по истории китайского буддизма // Источниковедение и историография истории буддизма. Страны Центральной Азии. - Новосибирск: Наука, 1986. - С. 114; Ясперс К. Общая психопатология. - Москва: Практика, 1997. - С. 150-483; James W. The varieties of religious experience. - New York: Longman, Green, 1902. - P. 389.

***

   Обряди змiнювались. За християнським обрядом на Вербну недiлю людину хльоскали вербою, примовляючи: "Вербохльос, бий до сльоз - не вмирай, красного яєчка дожидай".
   Але цей обряд сягає язичницького обряду, коли зеленою вербою ледь-ледь торкалися тiла, символiчно передаючи людинi силу росту рослини.
   Сила росту була цiннiстю. Це - найголовнiша цiннiсть.
   У доязичницьких обрядах теж зеленою рослиною торкалися тiла, символiчно передаючи силу росту. Але ВсеБог як ВСЕ - це завмирання, припинення неправильного росту.
   Є сила росту i є припинення неправильного росту. Це двi головнi цiнностi доязичницької народної вiри.

***

   Ой Див, Див та Ладо,
   Ой Див, Див та Лада.

***

   Ой Дiв, Дiв, Ладо, Дiв.

***

   Ой Див, Див, ой Ладо!

***

   Ой, Див-Ладо.

***

   Ой, Лада, ой!

***

Принципи "Братерства Всiх"

***

   Не мiняй свiй стан. Не вбивай живе. Засвiдчуй свої спонукання. Передавай цi знання iншим i життя вiчне буде.
   Не мiняй свiй природний стан духу, не приймай в себе те, що мiняє цей стан, що бадьорить, або заспокоює.
   Не вбивай життя.
   Засвiдчуй все, засвiдчуй свої спонукання й думки, залишаючись собою, залишаючись в своєму справжньому Я. I ти отримаєш життя вiчне, отримаєш безсмертя.
   Передавай цi знання iншим. I життя вiчне буде.
  
   "Братерство Всiх". Чотири принципи "Братерства Всiх": 1. Сповiдальний: Дотримування "СПОКОНВIЧНИХ ЗНАНЬ БОГА", вiддзеркалюючих глобальнi (загальнолюдськi) принципи й цiнностi. 2. Матерiально-економiчний: Науково-технiчнi розробки i їх втiлення задля вирiшення глобальних (загальнолюдських) проблем. 3. Полiтичний: Обмеження приватної власностi на землю та нерухомiсть згiдно з санiтарно-гiгiєнiчними та екологiчними нормами, виробленими колегiально. 4. Морально-етичний: Безкорислива допомога людям, якi вирiшують глобальнi (загальнолюдськi) проблеми; i в першу чергу - членам "Братерства Всiх".

***

ПРИЙНЯТО

рiшенням Загальних зборiв

учасникiв Релiгiйної органiзацiї
"Релiгiйна громада доязичницької народної вiри
"Храм Споконвiчного знання Бога"

Протокол N1

вiд 28 квiтня 2017 р.

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

СТАТУТ
Релiгiйної органiзацiї "Релiгiйна громада доязичницької народної вiри "Храм Споконвiчного знання Бога"

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

м. Днiпро

2017 р.

   1. Загальнi положення
   1.1. Релiгiйна органiзацiя "Релiгiйна громада доязичницької народної вiри "Храм Споконвiчного знання Бога" (далi за текстом - Громада Храму) складається з вiруючих, якi в установленому законом порядку добровiльно об'єдналися з метою спiльного задоволення своїх релiгiйних потреб - сповiдання i поширення народної вiри.
   1.2. Джерелом свого вiровчення Громада Храму визнає Святе Письмо, основою якого є фольклорне письмо, а також пiктографiчне письмо Кам'яної Могили, що мають продовження у Ведах, Авестi, Трипiтацi, Дао де цзiн, Торi, Бiблiї, Коранi (канонiчних книгах iндуїзму, зороастризму, буддизму, даосизму, iудаїзму, християнства, iсламу), в яких вiрно записане Слово Боже. Святе Письмо є беззаперечним та остаточним авторитетом для Громади Храму, який не допускає, щоб хтось вiдводив її членiв вiд Святого Письма, привчаючи до послуху будь-яким людським повчанням.
   1.3. Члени Громади Храму спiльно сповiдують свою вiру у домашнiх храмах, що є складовими Громади Храму, а також - єдиною громадою поклоняються Богу, духовно зростають, проповiдують Святе Письмо та займаються мiсiонерською i благодiйною дiяльнiстю вiдповiдно до заповiдей Споконвiчного знання Бога.
   1.4. Громада Храму здiйснює свою дiяльнiсть вiдповiдно до цього Статуту, Конституцiї України, Цивiльного Кодексу України, Закону України "Про свободу совiстi та релiгiйнi органiзацiї" та iнших нормативно-правових актiв України, якщо вони не суперечать Святому Письму.
   1.5. Дiяльнiсть Громади Храму грунтується на принципах добровiльностi, рiвноправностi, самоврядування i законностi. Громада Храму створюється i здiйснює свою дiяльнiсть вiдповiдно до своєї власної iєрархiчної структури, обирає, призначає та замiнює свiй персонал згiдно цього Статуту.
   1.6. Громада Храму є незалежною релiгiйною органiзацiєю, але з часом вона може добровiльно вступати в союзи (асоцiацiї) релiгiйних об'єднань, а також - виходити з них згiдно рiшення Загальних зборiв членiв Громади Храму та вiдповiдно до статутних положень релiгiйних об'єднаннь.
   1.7. Громада Храму визначається юридичною особою з дня її державної реєстрацiї. Громада Храму користується усiма правами юридичної особи, має самостiйний баланс, власний розрахунковий та iншi рахунки в установах банку, печатку зi своєю назвою i символiкою, штамп, бланк та iншi необхiднi реквiзити зi своїм найменуванням.
   Емблемою Громади Храму є символ Никшарум, який являє собою восьмикутну зiрку зеленого кольору на бiлому фонi. В серединi та на першому (верхньому) кiнцi цiєї зiрки - пусте мiсце. На другому кiнцi (за ходом годинної стрiлки) вiдображено символ iндуїзму - "ОМ" (зеленого кольору). На третьому кiнцi зiрки - чаша з вогнем зороастризму (чаша стального, а вогонь жовто-червоного кольорiв). На четвертому кiнцi - "колесо дхармы" буддизму (коричневого кольору). На п'ятому кiнцi зiрки - "Iнь-Ян" даосизму (чорно-бiлого кольору). На шостому кiнцi - шестиконечна зiрка iудаїзму (синього кольору). На сьомому кiнцi зiрки - хрест християнства (коричневого кольору). На восьмому кiнцi - пiвмiсяць iз зiркою iсламу (червоного кольору).
  

0x01 graphic

  
   1.8. Громада Храму є неприбутковою органiзацiєю - усi її доходи використовуються виключно на її утримання, для реалiзацiї мети (цiлей, завдань) та напрямiв дiяльностi, визначених її установчими документами. Громада Храму володiє, користується i розпоряджається майном, яке є її власнiстю.
   1.9. Громада Храму може вiд свого iменi набувати майновi та особистi немайновi права, нести обов'язки, бути позивачем i вiдповiдачем в судi, в тому числi арбiтражному i третейському. Громада Храму вiдповiдає за своїми зобов'язаннями всiм належним її майном.
   1.10. Для виконання своїх статутних завдань Громада Храму може спiвпрацювати з iншими релiгiйними органiзацiями, державними установами, пiдприємствами, громадськими органiзацiями та окремими громадянами України, а також - з релiгiйними, громадськими органiзацiями та громадянами iноземних країн.
   1.11. Громада Храму не бере участi у дiяльностi полiтичних партiй i не надає їм фiнансової пiдтримки. Члени Громади Храму мають право на участь у полiтичному життi на рiвнi з iншими громадянами України. Дiяльнiсть Громади Храму є гласною, а iнформацiя про її установчi та програмнi документи - загальнодоступною.
   1.12. Повна назва Релiгiйної органiзацiї: "Релiгiйна громада доязичницької народної вiри "Храм Споконвiчного знання Бога". Скорочена назва: "Храм".
   Повна назва Храму англiйською мовою: "TEMPLE ANCESTRAL KNOWLEDGE OF GOD". Скорочена назва англiйською мовою: "TEMPLE".
   2. Мета, предмет дiяльностi та завдання Громади Храму
   2.1. Мета Громади Храму: сповiдання i поширення Споконвiчного знання Бога.
   2.2. Предмет дiяльностi Громади Храму: реалiзацiя права на свободу вiросповiдання, задоволення релiгiйних потреб прихильних до Громади Храму громадян.
   2.3. Завдання Громади Храму:
   2.3.1. Навчати людей слухатись Споконвiчного знання Бога в усьому, що Це знання говорить.
   2.3.2. Допомагати людям спiльно сповiдувати свою вiру у домашнiх храмах.
   2.3.3. Заохочувати людей до особистого поклонiння Богу.
   2.3.4. Робити все для того, щоб люди духовно зростали.
   2.3.5. Проповiдувати серед людей Святе Письмо.
   2.3.6. Займатися серед людей мiсiонерською дiяльнiстю.
   2.3.7. Займатися заради людей благодiйною дiяльнiстю.
   2.3.8. Робити все вiдповiдно до заповiдей Споконвiчного знання Бога.
   2.3.9. Розвивати та змiцнювати єднiсть членiв Громади Храму.
   2.3.10. Навчати людей iстинам Святого Письма та практичного застосування Слова Божого у щоденному життi.
   2.3.11. Залучати людей до активної участi в практичних справах Громади Храму через реалiзацiю своїх талантiв, здiбностей та духовних дарiв.
   3. Дiяльнiсть Громади Храму, її права та обов'язки
   Для досягнення статутних завдань Громада Храму має право на здiйснення наступної дiяльностi:
   3.1. Громада Храму спрямовує свою дiяльнiсть на людей рiзних вiкових груп та соцiальних категорiй, якi проживають на територiї України. Форми, способи та перiодичнiсть проведення богослужiнь та iнших релiгiйних заходiв Громада Храму визначає самостiйно.
   3.2. Богослужiння, релiгiйнi обряди, церемонiї, процесiї, священнодiї та iншi заходи Громади Храму безперешкодно проводяться в храмових будiвлях i на прилеглих територiях, у квартирах i будинках громадян, а також у примiщеннях, наданих на договiрних засадах державними чи громадськими органiзацiями, або громадянами, також - просто неба, на майданах, стадiонах та в iнших громадських мiсцях, на кладовищах, у мiсцях окремих поховань, у крематорiях, на територiї населеного пункту реєстрацiї Громади Храму. За потреби Громада Храму погоджує проведення вищезгаданих заходiв iз вiдповiдними органами мiсцевого самоврядування.
   3.3. Богослужiння, релiгiйнi обряди та священнодiї Громади Храму також проводяться у лiкарнях, госпiталях, будинках для iнвалiдiв, мiсцях попереднього ув'язнення i в'язницях та в iнших установах на прохання членiв громади храму та iнших громадян, якi там перебувають, та за згодою або офiцiйним погодженням з адмiнiстрацiєю цих закладiв.
   3.4. Громада Храму проводить богослужiння, духовно-просвiтницькi заходи, концерти та програми, фестивалi, табори, таборування, соцiальнi проекти та iншi масовi заходи, а також - внутрiшньохрамову роботу через органiзацiю груп навчання Святого Письма та груп спiльностi рiзних релiгiй (iндуїзму, зороастризму, буддизму, даосизму, iудаїзму, християнства, iсламу), шкiл та курсiв рiзних релiгiй (iндуїзму, зороастризму, буддизму, даосизму, iудаїзму, християнства, iсламу), семiнарiв, тренiнгiв, презентацiй та конференцiй.
   3.5. Громада Храму звершує священнодiї та iншi дiйства у вiдповiдностi з вiровченням.
   3.6. Громада Храму забезпечує дозвiлля з духовним змiстом дiтей, молодi та дорослих, створюючи гуртки та студiї творчостi, клуби та центри, табори вiдпочинку, спортивнi секцiї, конкурси, змагання, бiблiотеки, читальнi зали тощо.
   3.7. Громада Храму створює об'єкти та установи духовного, соцiального та оздоровчого призначення, реабiлiтацiї та ресоцiалiзацiї для залежних людей i людей з обмеженими фiзичними можливостями, а також служби догляду та допомоги людям похилого вiку, бездомним, безпритульним, сиротам, вдовам, важкохворим, малозабезпеченим, потерпiлим вiд стихiйного лиха та вiд рiзних форм насилля тощо.
   3.8. Для формування здорового способу життя та виховання духовно-моральних цiнностей Громада Храму проводить просвiтницьку роботу у спiвпрацi з державними установами, органами державного самоврядування, благодiйними та громадськими органiзацiями, навчальними закладами, закладами охорони здоров'я тощо.
   3.9. Громада Храму, у встановленому законом порядку, отримує та розподiляє гуманiтарну допомогу, здiйснює закупiвлю продуктiв харчування, предметiв першої необхiдностi, медикаментiв, медичних засобiв та обладнання для подальшого безкоштовного розповсюдження серед малозабезпечених та незахищених категорiй населення, а також надання лiкарням, навчальним закладам, герiатричним будинкам тощо.
   3.10. Громада Храму створює i направляє групи милосердя (або окремих членiв Громади Храму) для благодiйної працi в лiкарнях, санаторiях, пансiонатах, дитячих будинках, притулках, iнтернатах та iнших закладах, а також для допомоги одиноким, пристарiлим, хворим, неповносправним, малозабезпеченим i багатодiтним сiм'ям, сиротам, вдовам тощо.
   3.11. Громада Храму органiзовує пiдроздiли та вiддiли, якi є структурними одиницями Громади Храму i не мають власних статутiв i прав юридичної особи.
   3.12. Громада Храму, у встановленому законом порядку, має право засновувати благодiйнi заклади (притулки, iнтернати, лiкарнi, їдальнi, медичнi асоцiацiї, реабiлiтацiйнi центри, будинки милосердя тощо) та органiзацiї (громадськi та благодiйнi) з правом юридичної особи.
   3.13. Громада Храму, у встановленому законом порядку, може заснувати виробничi, будiвельнi, видавничi, полiграфiчнi й iншi пiдприємства та навчальнi заклади з правом юридичної особи, в тому числi спiльнi з подiбними за вiросповiданням громадськими нацiональними або закордонними релiгiйними органiзацiями.
   3.14. Громада Храму має право встановлювати та пiдтримувати мiжнароднi зв'язки та прямi особистi контакти з окремими фiзичними та юридичними особами, включаючи виїзди за кордон для участi в зборах та релiгiйних заходах (конгресах, конференцiях, фестивалях тощо), направляти громадян за кордон для навчання в духовних навчальних закладах та мiсiонерської дiяльностi, а також запрошувати iноземних священнослужителiв, релiгiйних дiячiв та проповiдникiв, викладачiв i наставникiв для ведення духовної дiяльностi, виконання релiгiйних обрядiв та викладання, у встановленому чинним законодавством порядку.
   3.15. Для популяризацiї серед населення вiдомостей про свою дiяльнiсть Громада Храму, у встановленому законом порядку, може засновувати студiї дизайну та полiграфiї, вiдео- та звукозапису, а також власнi засоби масової iнформацiї (друкованi видання, радiо, телебачення, Iнтернет-ресурси та iншi), а також користуватися послугами iснуючих ЗМI, розповсюджувати продукцiю релiгiйного змiсту на рiзноманiтних носiях: друкованих, електронних, цифрових, зовнiшнiх тощо. Громада Храму виготовляє, експортує, iмпортує i розповсюджує предмети релiгiйного призначення, релiгiйну лiтературу тощо.
   3.16. Громада Храму має право представляти i захищати свої права, законнi iнтереси своїх членiв, а також iнших громадян в органах державної влади, органах мiсцевого самоврядування та громадських об'єднаннях.
   3.17. Громада Храму зобов'язана: дотримуватися законодавства України, загальновизнаних принципiв i норм мiжнародного права, що стосуються сфери її дiяльностi, а також норм, передбачених цим Статутом; надавати на запит органу, що приймає рiшення про державну реєстрацiю, рiшення керiвних органiв та посадових осiб Громади Храму, а також рiчнi та квартальнi звiти про свою дiяльнiсть в обсязi вiдомостей, що подаються до податкових органiв та допускати його представникiв на заходи, що проводяться Громадою Храму.
   4. Членство в Громадi Храму, служителi Громади Храму
   4.1. Членами Громади Храму можуть бути повнолiтнi люди, незалежно вiд нацiональної чи расової приналежностi, якi увiрували в Святе Письмо як особисте спасiння.
   4.2. Ритуал Громади у Храмi здiйснюється за Святим Письмом. Кандидати до вступу в "Братерство Всiх" проходять пiдготовчi навчання i спiвбесiду зi служителями та допускаються до вступу членським Зiбранням Громади Храму на основi рiшення Ради служителiв Громади Храму.
   4.3. Кожен член Громади Храму джерелом свого вiровчення визнає Святе Письмо, а також Веди, Авесту, Трипiтаку, Дао де цзiн, Тору, Бiблiю, Коран, в яких вiрно записане Слово Боже, записане Споконвiчне знання Бога, та дотримується цього Статуту.
   4.4. Членство у Громадi Храму є добровiльним. Кожен член Громади Храму повинен брати активну участь у життi й дiяльностi Громади Храму: вивчати Слово Боже, зберiгати єднiсть, розповiдати iншим про Споконвiчне знання Бога, служити Богу своїми духовними дарами та здiбностями, жити побожним життям, поклоняючись Богу, а також належати до громади одного з домашнiх храмiв, яка є складовою загальної Громади Храму.
   4.5. Кожен член Громади Храму є служителем, тому його служiння є однаково важливим та цiнним як для Громади Храму, так i для Бога. Тому член Громади Храму може бути обраний до керiвного служiння в Храмi вiдповiдно до духовних дарiв, Божого поклику та вимог Споконвiчного знання Бога до служителiв.
   4.6. Член Громади Храму має право: брати участь у богослужiннях, релiгiйних обрядах, церемонiях, процесiях, священнодiях та iнших заходах Громади Храму; брати участь у роботi членських Зiбрань Громади Храму з правом голосу; звершувати служiння в Храмi; обиратися до керiвних органiв Громади Храму з подання Ради служителiв Громади Храму; користуватися майном Громади Храму в порядку, визначеному Храмовою радою; користуватися iншими правами, передбаченими Статутом Громади Храму та рiшеннями керiвних органiв Громади Храму.
   4.7. Якщо член Громади Храму у своєму життi не керується вченням Святого Письма, а також вченнями Вед, Авести, Трипiтаки, Дао де цзiн, Тори, Бiблiї, Корану та не згiдний зi статутними положеннями Громади Храму, до нього можуть бути застосованi храмовi дисциплiнарнi заходи, а саме: взяття на храмове зауваження, або вилучення з Громади Храму за рiшенням Ради служителiв Громади Храму з подальшим поданням цього рiшення для членського Зiбрання Громади Храму. Метою дисциплiнарних заходiв до членiв Громади Храму є виправлення неправильної поведiнки та повернення до свiтогляду Споконвiчного знання Бога з метою вiдновлення у храмовiй спiльнотi, яке вiдбувається за рiшенням Ради служителiв Громади Храму з подальшим поданням для членського Зiбрання Громади Храму.
   4.8. Кандидатури служителiв Громади Храму затверджуються керiвними органами Громади Храму вiдповiдно до Статуту. Керiвнi служiння у Храмi здiйснюють люди, якi вiдповiдають критерiям служителiв Споконвiчного знання Бога, самовiддано виконують свою працю, мають необхiдний досвiд та зарекомендували себе здiбними у служiннi.
   4.9. До керiвних органiв Громади Храму належать: Головуюча Рада Громади Храму, Храмова рада та Рада служителiв Громади Храму, у якi входять лише члени Громади Храму: благовiсники, керiвники вiддiлiв служiнь, служителi домашнiх храмiв, а також, за необхiднiстю, iншi досвiдченi служителi.
   4.10. Згiдно вчення Споконвiчного знання Бога, Громада Храму, пiклуючись про потреби своїх служителiв, може надавати їм фiнансово-матерiальну допомогу вiдповiдно до їхнiх потреб.
   4.11. Вищим колегiальним органом Громади Храму є членське Зiбрання Громади Храму (далi за текстом - Зiбрання). Зiбрання вважається легiтимним, коли на ньому присутнi не менше 2/3 членiв Громади Храму. Усi рiшення приймаються на основi принципiв єдностi за вченням Споконвiчного знання Бога (є правомочними, якщо за них проголосувала бiльша частина присутнiх).
   4.11.1. До виключної компетенцiї Зiбрання входять:
   - прийняття у члени Громади Храму та виключення з членiв Громади Храму за поданням Ради служителiв Храму;
   - обрання (переобрання) служителiв Храму: благовiсникiв; затвердження членiв Храмової ради i Ради служителiв Громади Храму з подання Благовiсницької ради Громади Храму;
   - вибори та перевибори членiв ревiзiйної комiсiї Громади Храму;
   - затвердження стратегiчних рiшень та перiодичних звiтiв служителiв Громади Храму:
   Благовiсницької ради Громади Храму, Ради служителiв Громади Храму, Храмової ради, зборiв членiв домашнiх храмiв, ревiзiйної комiсiї Громади Храму;
   - внесення змiн i доповнень до цього Статуту;
   - прийняття рiшень про утворення громадських органiзацiй, благодiйних закладiв, заснування пiдприємств;
   - припинення дiяльностi Громади Храму (злиття, приєднання, подiл та перетворення);
   - вирiшення майнових питань;
   - обрання старшого благовiсника Громади Храму та затвердження питань рукопокладення служителiв Храму;
   - розгляд важливих господарсько-фiнансових та внутрiшньохрамових питань Громади Храму;
   - прийняття рiшення про придбання та вiдчуження храмового нерухомого майна, земельних дiлянок та iнших матерiальних цiнностей, якщо цi питання не входять до компетенцiї Храмової ради, майнових та особистих немайнових прав i обов'язкiв Громади Храму;
   - доручення окремих питань керiвним органам Громади Храму.
   4.11.2. Зiбрання скликаються керiвними органами Громади Храму при потребi, але не рiдше одного разу на рiк. Головує на Зiбраннi старший благовiсник Громади Храму, або один з благовiсникiв Громади Храму за його дорученням. Усi питання порядку денного, якi виносяться на розгляд та голосування Зiбрання, узгоджуються одноголосним рiшенням керiвних органiв Громади Храму.
   4.12. Для ефективної та оперативної органiзацiї внутрiшньої роботи Громади Храму скликаються Збори членiв домашнiх храмiв (далi за текстом - Збори), до компетенцiї яких належать дисциплiнарнi питання, питання членства в Громадi Храму тощо. Збори скликаються Радою служителiв Громади Храму, або вiдповiдальним за домашнiй храм за умови погодження з Благовiсницькою радою. Збори вважаються легiтимними, якщо на них присутнi 2/3 вiд загальної кiлькостi членiв домашнього храму. Оскiльки домашнiй храм - це мала група людей, що входить до числа Громади Храму, то її рiшення приймаються за принципом єдностi з приводу Споконвiчного знання Бога. Головувати на Зборах може один iз благовiсникiв Громади Храму, або служитель домашньої громади.
   4.13. Для якiсного управлiння домашнiм храмом, з подання Ради служителiв Громади Храму, Збори затверджують служителя домашнього храму, який має право звершувати священнодiї в межах своєї компетенцiї та доручення Зiбрання, веде душеблаговiсницьку роботу, проводить богослужiння домашнього храму та органiзовує його дiяльнiсть.
   4.14. У перiодах мiж Зiбраннями та Зборами на постiйнiй основi працює Рада служителiв Громади Храму, Храмова та Благовiсницька ради.
   4.15. До складу Ради служителiв Громади Храму входять служителi усiх домашнiх храмiв, благовiсники, iншi досвiдченi служителi. До компетенцiї Ради служителiв Громади Храму належить розгляд стратегiчних питань життя Громади Храму, догматичних та духовних питань, особистої душеопiки членiв Громади Храму, а також життя i розвиток домашнiх храмiв, членство людей у Громадi Храму, дисциплiнарнi питання, утворення нових храмiв та вибiр служителiв Храму. Головує на Радi служителiв Храму старший благовiсник Храму, або один iз благовiсникiв Храму за його дорученням, питання порядку денного узгоджуються Благовiсницькою радою Храма, рiшення приймаються на принципах єдностi з приводу Споконвiчного знання Бога.
   4.16. До складу Храмової ради входять керiвники вiддiлiв служiнь Громади Храму та благовiсники Громади Храму, iншi досвiдченi служителi Храму. До компетенцiї Храмової ради належать органiзацiйнi, господарськi, структурнi та майновi питання, вибiр вiдповiдальних за напрямки служiння, питання зовнiшнiх зв'язкiв Громади Храму. Головує на Храмовiй радi старший благовiсник Храму, або один iз благовiсникiв Храму за його дорученням, питання порядку денного узгоджуються Благовiсницькою радою, рiшення приймаються на принципах єдностi з приводу Споконвiчного знання Бога. Керiвники вiддiлiв служiнь Громадi Храму призначаються Радою служителiв Храму з подання Благовiсницької ради Храму та з подальшим представленням їх перед Зiбранням.
   4.17. До складу Благовiсницької ради Храму входять благовiсники Храму. До компетенцiї Благовiсницької ради Храму належать: вiдповiдальнiсть за духовне життя Громади Храму, священнодiї, богослужiння, представницька функцiя, вибiр служителiв Храму, пiдготовка та проведення Храмової ради, Ради служителiв Храму, Зiбрань та Зборiв. Головує на Благовiсницькiй радi Храму старший благовiсник Храму, питання порядку денного пропонують благовiсники. Рiшення Благовiсницької ради приймаються на принципах єдностi з приводу Споконвiчного знання Бога.
   4.18. Щорiчно старший благовiсник Храму скликає робочу конференцiю (семiнар), на якiй члени Ради служителiв Храму, Храмової та Благовiсницької ради Храму звiтують про зроблену за рiк роботу та планують роботу на наступний рiк. Рiшення, прийнятi на робочiй конференцiї (семiнарi), оприлюднюють перед Зiбранням.
   4.19. Для повсякденного служiння та ведення поточних справ Громади Храму, у вiдповiдностi зi Святим Письмом, Громада Храму на Зiбраннях обирає благовiсникiв Храму та старшого благовiсника Храму.
   4.20. Обрання та переобрання благовiсникiв Храму здiйснюється Зiбранням за поданням Благовiсницької ради Храму та узгодженням з Радою служителiв Храму. Обрання благовiсникiв Храму здiйснюється на принципах єдностi з приводу Споконвiчного знання Бога; вибiр вважається чинним, якщо кандидатуру пiдтримало не менше 2/3 членiв Громади Храму, присутнiх на Зiбраннi.
   4.21. Обраний на благовiсницьке служiння проходить випробувальний термiн впродовж одного року. Пiсля закiнчення цього термiну керiвнi органи Громади Храму, за погодженням, виносять його кандидатуру для пiдтвердження Зiбранням до посвячення на служiння (рукопокладення).
   4.22. Старший благовiсник Громади Храму один раз на рiк звiтує перед керiвними органами Громади Храму та Зiбранням.
   4.23. Обвинувачення на благовiсника Громади Храму приймається Благовiсницькою радою Храму вiдповiдно до вимог Споконвiчного знання Бога та в подальшому розглядається керiвними органами Громади Храму.
   4.24. При неналежному рiвнi духовного стану благовiсника, невиконаннi своїх прямих обов'язкiв та неможливостi виконувати свої повноваження за станом здоров'я, керiвнi органи Громади Храму мають право порушити питання про припинення повноважень благовiсника перед Зiбранням.
   4.25. Благовiсники Громади Храму вiдповiдають за проведення богослужiнь, духовне виховання членiв Громади Храму, здiйснюють храмовi дiйства - медитативнi засвiдчення своїх спонукань, молитви та iншi священнодiї, якi можуть, за погодженням iз керiвними органами Громади Храму, доручати членам Ради служителiв. Члени керiвних органiв Громади Храму теж несуть вiдповiдальнiсть за духовний стан Громади Храму, сприяють i допомагають благовiсникам та виконують їхнi доручення вiдповiдно до покладених на них обов'язкiв.
   4.26. Благовiсники Громади Храму вiдповiдальнi за органiзацiю роботи у всiх її напрямках, з усiма категорiями членiв Громади Храму, вiдвiдувачами та його служителями. У випадку тимчасової вiдсутностi старшого благовiсника його обов'язки, за його дорученням та погодженням iз Благовiсницькою радою Храму, виконує iнший благовiсник Храму. Кожен iз благовiсникiв Храму вiдповiдальний за доручений йому вiддiл служiння.
   4.27. Благовiсник Громади Храму - духовний керiвник Громади Храму, який також представляє iнтереси Громади Храму та окремих його членiв перед органами влади, рiзними громадськими органiзацiями, вiд iменi Громади Храму оформлює клопотання, угоди, контракти та iншi дiловi документи. За дорученням Громади Храму представником цих iнтересiв може бути iнший представник керiвних органiв Громади Храму.
   4.28. Громада Храму, для допомоги благовiсникам Храму, з подання Благовiсницької ради Храму та Зборiв пiсля затвердження Радою служителiв Храму, вiдповiдно до вимог Споконвiчного знання Бога, обирає помiчникiв, якi опiкуються духовними питаннями людей та дбають про їхнi матерiальнi (фiзичнi) потреби. Помiчники також пiклуються про матерiальний стан Громади Храму та його членiв, є служителями домашнiх храмiв, можуть бути вiдповiдальними за окремi напрямки служiння чи вiддiли Громади Храму, за дорученням благовiсникiв Храму звершують священнодiї у межах своєї компетенцiї.
   4.29. Особа благовiсника Громади Храму, чи помiчника Громади Храму засвiдчується вiдповiдним посвiдченням, виданим за протоколом Зiбрання про його обрання.
   4.30. У духовно-виховнiй роботi, окрiм благовiсникiв Храму, можуть брати участь iншi духовно-авторитетнi члени Храму. У своїй дiяльностi вони керуються вiдповiдними рiшеннями Зiбрання, дорученням благовiсникiв Храму та iнших керiвних органiв Громади Храму.
   4.31. Роботу з утворення нових храмiв i поширення Споконвiчного знання Бога координують благовiсники, їх помiчники та мiсiонери Храму. Помiчники обираються Зiбранням з подання керiвних органiв Громади Храму серед його служителiв, вiдповiдно до своїх духовних дарiв. Мiсiонери - це люди, якi виявили бажання працювати з метою утворення нових храмiв, у своїй дiяльностi пiдзвiтнi благовiсникам та керiвним органам Громади Храму. Новоутвореними храмами опiкується материнський Храм, який об'єднуватиме їх у спiльнотi дочiрнiх храмiв для росту, розвитку та проведення спiльних проектiв.
   5. Майновий стан Громади Храму
   5.1. Громада Храму володiє, користується i розпоряджається майном, яке належить йому на правi власностi.
   5.2. У власностi Громади Храму можуть бути будiвлi, предмети культу, об'єкти виробничого, соцiального i добродiйного призначення, транспорт, кошти та iнше майно, необхiдне для забезпечення його дiяльностi.
   5.3. Громада Храму має право власностi на майно, придбане або створене ним за рахунок власних коштiв, пожертвуване громадянами, органiзацiями або передане державою, а також придбане на iнших пiдставах, передбачених законом.
   5.4. У власностi Громади Храму також може бути майно, що знаходиться за межами України.
   5.5. Громада Храму має право звертатися за добровiльними фiнансовими та iншими пожертвуваннями й отримувати їх.
   5.6. Фiнансовi та майновi пожертвування, як й iншi доходи Громади Храму, не оподатковуються.
   5.7. Громада Храму не проводить примусове обкладання своїх членiв.
   5.8. Право власностi Громади Храму охороняється законом України.
   5.9. Кошти Громади Храму складаються iз добровiльних пожертвувань, внескiв за заповiтами в Українi та за її межами.
   5.10. Громада Храму має право використовувати для своїх потреб будiвлi i майно, що надаються йому на договiрних засадах державними, громадськими органiзацiями або громадянами, а також здiйснювати будiвництво культових та iнших споруд у порядку, встановленому чинним законодавством для об'єктiв цивiльного призначення.
   5.11. Кошти Громади Храму витрачаються на досягнення статутних завдань Громади Храму, оплату працi духовних i господарських працiвникiв Храму, а також на добровiльнi пожертви та внески.
   5.12. Громада Храму може продавати, дарувати, передавати за заповiтом, давати в користування (здавати в оренду) належне йому майно.
   5.13. Розпорядниками храмових коштiв є благовiсники Храму разом з помiчниками та членами керiвних органiв Громади Храму.
   5.14. Громада Храму, як суб'єкт цивiльного права, вiдповiдає своїм майном згiдно своїм зобов'язанням i не вiдповiдає за зобов'язання iнших органiзацiй чи пiдприємств (закладiв), що є складовою Громади Храму або дiють при ньому як громадськi органiзацiї, мають свої власнi статути, що зареєстрованi у встановленому законом порядку. Також Громада Храму не несе вiдповiдальностi за зобов'язання окремих його членiв.
   5.15. Громада Храму здiйснює користування землею у порядку, встановленому Земельним Кодексом України та iншими законодавчими актами України.
   5.16. Громада Храму має право на використання складських примiщень для зберiгання та розповсюдження гуманiтарної допомоги, релiгiйної лiтератури, предметiв релiгiйного призначення тощо.
   5.17. Для здiйснення прозорої фiнансової дiяльностi Громада Храму створює Ревiзiйну комiсiю, що складається з Голови Ревiзiйної комiсiї, керiвника адмiнiстративного вiддiлу, бухгалтера та iнших членiв Громади Храму, якi мають вiдповiдну освiту. Комiсiя збирається при потребi, але не рiдше чотирьох разiв на рiк. Комiсiя переобирається щорiчно Зiбранням з подання керiвними органами Громади Храму, термiн каденцiї Голови комiсiї - два роки.
   6. Трудовi правовiдносини у Громадi Храму
   6.1. Громада Храму має право приймати на роботу громадян України. Умови працi встановлюються за угодою мiж Громадою Храму i працiвником та визначаються трудовим договором, який укладається у письмовiй формi, реєструється у встановленому законом порядку. У такому ж порядку реєструються документи, що визначають умови працi служителiв Храму.
   6.2. На громадян, якi працюють у Храмi за трудовим договором, поширюється законодавство про працю нарiвнi з працiвниками державних i громадських пiдприємств, установ та органiзацiй.
   6.3. Працiвники Храму пiдлягають соцiальному страхуванню та соцiальному забезпеченню вiдповiдно до чинного законодавства України.
   6.4. З метою соцiального забезпечення та соцiального страхування працiвникiв Храм робить внески до фонду Державного страхування та Пенсiйного фонду в розмiрах i порядку, якi встановленi чинним законодавством України.
   7. Порядок внесення змiн i доповнень до даного Статуту
   7.1. Змiни i доповнення до Статуту Громади Храму вносяться за рiшенням Зiбрання вiдповiдно до пункту 4.11.1 цього Статуту i набувають чинностi з моменту їх державної реєстрацiї.
   8. Порядок припинення дiяльностi Громади Храму i вирiшення майнових та iнших питань у разi припинення дiяльностi Громади Храму
   8.1. Дiяльнiсть Громади Храму може бути припинена у зв'язку з її реорганiзацiєю (подiлом, злиттям, приєднанням чи лiквiдацiєю).
   8.2. Рiшення щодо припинення дiяльностi Громади Храму приймає Зiбрання вiдповiдно до пункту 4.11.1 даного Статуту.
   8.3. Для виконання дiй, пов'язаних iз припиненням дiяльностi Громади Храму, за рiшенням Зiбрання вiдповiдно до пункту 8.1 цього Статуту, Зборами обирається Лiквiдацiйна комiсiя (до складу якої входять представники керiвних органiв Громади Храму), яка дiє згiдно чинного законодавства України.
   8.4. У разi припинення дiяльностi Громади Храму майновi питання вирiшуються вiдповiдно до його Статуту та чинного законодавства.
   8.5. Пiсля припинення дiяльностi Громади Храму майно, надане їй у користування державними, громадськими органiзацiями або громадянами, повертається його власникам.
   8.6. На майно культового призначення, що належить Громадi Храму, не може бути звернене стягнення за претензiями кредиторiв.
   8.7. Пiсля розрахункiв iз кредиторами та здiйснення iнших обов'язкових розрахункiв все рухоме i нерухоме майно Громади Храму, його кошти та решта цiнностей передаються безпосередньо релiгiйним органiзацiям, як неприбутковим органiзацiям.
   8.8. У випадку виникнення розколу у Громадi Храму юридичнi права Громади Храму лишаються за його iснуючими керiвними органами, пiдпорядкованими старшому благовiснику Храму. Вiдповiдно, усiма правами та усiм майном Громади Храму користується та частина його членiв, що пiдпорядковується правомочним керiвним органам Громади Храму.
   9. Закони, обов'язковi для виконання Громадою Храму
   9.1. Забороняється розподiл отриманих доходiв (прибуткiв) або їх частини серед засновникiв (учасникiв) Релiгiйної громади, членiв Релiгiйної громади, працiвникiв (крiм оплати їхньої працi, нарахування єдиного соцiального внеску), членiв органiв управлiння та iнших пов'язаних з ними осiб.
   9.2. Доходи (прибутки) Релiгiйної громади використовуються виключно для фiнансування видаткiв на утримання релiгiйної громади, реалiзацiї мети (цiлей, завдань) та напрямiв дiяльностi, визначених її установчими документами.
   9.3. Доходи Релiгiйної громади використовуються також для здiйснення неприбуткової (добродiйної) дiяльностi, передбаченої законом для релiгiйних органiзацiй, у тому числi надання гуманiтарної допомоги, здiйснення благодiйної дiяльностi, милосердя.
   9.4. У разi припинення дiяльностi релiгiйної громади (у результатi її лiквiдацiї, злиття, подiлу, приєднання або перетворення) її активи передаються однiй або кiльком неприбутковим органiзацiям вiдповiдного виду або зараховуються до доходу бюджету.
  
  

ЗМIСТ

   СВЯТЕ ПИСЬМО 3
   СВЯТЕ ПИСЬМО: Споконвiчнi знання Бога у свiтi,
iншими мовами. 4
   Пiсенник ............ 5
   Фiлософiя i ритуал "Храма Споконвiчного знання Бога" 96
   Принципи "Братерства Всiх" 177
   Статут 178
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

Лiтературно-художнє видання

Укладач:

МУРАШКIН Михайло Георгiйович

  

СВЯТЕ ПИСЬМО

  

Формат 60х84 1/16. Папiр друкарський.

Ум. друк. арк. 11,16. Обл.-вид. арк. 8,04.

Наклад 1000 прим. Зам. N12/151.

Видання та друк у повнiй вiдповiдностi

до оригiнал-макета ПП "Монолит"

49038, м. Днiпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, 56

Свiдоцтво про внесення до Державного реєстру

серiя ДК N 273 вiд 08.12.2000 р.

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

- 44 -

  
  
  
  
   Святе Письмо / Уклад.: М.Г. Мурашкiн. - Днiпро:
С 24 Монолит, 2020. - 192 с.
   ISBN 978-617-7369-49-2
   Святе Письмо - збiрка текстiв "Храма Споконвiчного знання Бога". В цю збiрку входить саме Святе Письмо, як текст який перекладений з пiктографiчного письма, а також тексти якi вiдображають фiлософiю i ритуал Храма.
   Корисну медитативну практику можна знайти у Святому Письмi рiзних релiгiй. Важливий момент медитативної практики - це засвiдчення своїх спонукань.
   Святе Письмо має технiку медитативної практики. Тому буде корисно широкому колу читачiв, якi цiкавляться релiгiйною культурою.

УДК 22:215

  
  
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"