Ми лiтописцi дому Елькам, посадженi великим Iмператором, для того, щоб вести iсторiю цього свiту, поки прийде знов Iмператор Елькам. В мене нема iменi, я просто Лiтописець, як мiй батько i дiд. Великий Iмператор залишив нам, роду Лiтописцiв знамення свого приходу i от це почалось. Для наступних поколiнь, якi будуть читати це в iншому свiтi i Великого Iмператора я пишу цю iсторiю.
Рiк 2173 вiд приходу Великого Iмператора Елькама.
А почалося за сорок рокiв вiд цього дня, з того що Великий Король Денiстан вирiшив почати експансiю ельфiв на захiд, за життєвим простором, як вiн казав. На Радi Королiв було вирiшено за традицiєю прабатькiв збудувати поселення в лiсi,сучаснi ельфiйськi мiста були теж були в лiсi, але то був не той лiс, то був лiс поглинутий мiстом, як говорили ельфи, поглинутий цивiлiзацiєю, хоча цю рiзницю нiхто крiм них не вiдчував.Великий Король Денiстан, зiзвав раду королiв, на нiй постановив закласти нове мiсто в лiсi Хьєрун, про який говорили що це єдиний лiс у всьому Айфранi, який є ворожим до ельфiв, i приймає в себе тiльки оркiв i людей. Особливо протестував лорд Тернон третiї, але його нiхто не послухали спираючись на те, що в нього в оточеннi багато короткоживучих i вони йому забили голови своїми дурними легендами. А дiйсно як лiс може бути ворожим до своїх молодших братiв?. I от вiдкинувши попередження Тернона було постановлено кинути клич по всiм землям, що шукаються молодi смiливцi i досвiдченi старцi для заселення нових земель. Добровольцiв набралось пiд чотириста тисяч, адже життя ельфiв крiм щорiчних Еньйонськiх iгор, i Алькамської вiйни сiмсот рокiв тому не знали нiяких iнших розваг, життя здавалось застило в своєму благополуччi, i молодих авантюристiв було вдосталь. Спочатку вирiшили вiдправити тисяча сiмсот першонароджених, для пiдготовки плацдарму, це в основному будiвники i садiвники, i жалюгiдна купка молодих вояк. Лорда Тернона третього вiдправили як головного архiтектора i тимчасового правителя( а ще й для того щоб побачив що нiчого страшного в Хьєрунi нема). I от перша партiю ельфiв з всiм необхiдним вiдправлена в Лiс Хьєрун.
Глава 1
Лорд Тернон стояв бiля вiкна свого дому в цьому клятому лiсi, його думки були далеко вiд цього мiсця, але хоч лорд i був мрiйником, реальнiсть його не вiдпускала
- Позвiть сюди Андре i Ерьйона - сказав вiн слугi який стояв бiля дверей
Андре теж любив помрiяти i подумати про майбутнє, про те як вiн колись таки стане великим королем i буде правити ельфами, але зараз його думки були бiльш приземленi:
"Яка чудова рiч цей водоспад! яке повiтря бiля нього! чудове мiсце для палацу майбутнього короля, так а вiкна його...його? моєї королiвської зали обов'язково повиннi виходити на водоспад" -такi думки лунали в головi лорда Андре, представника дома Елькам коли вiн почув гукання, та нi крик лорда Ерьйона, представника цього неспокiйного королiвства Еньйон
-Андре! Андре! iдiть но сюди, треба переговорити-з надзвичайно серйозним обличчям волав Ерьйон
Андре вiдчув як всерединi починається буря, як це так що до нього 15-го в черзi на престол,а для ельфiв це не так уже й мало враховуючi їхнє довге життя, звертаються як до якоїсь людини! в такому тонi! Лорд Андре весь розкраснiвшись направився до представника Еньйона
-Лорде Ерьйон, я б попросив вас.....- з гнiвним обличчям почав Андре
- Шановний я прошу, немає часу - намiсник Тернон кличе до себе обговорити деякi питання - не дав йому закiнчити Ерьйон
- Добре пiшли - вiдповiв лорд, записавши собi в пам'ятi що коли стане королем посадити цього вискочку.
Обидва лорди пiдiйшли до резиденцiї, (якщо так можна сказати про цю жалюгiдну будiвлю) лорда Тернона третього. Це була скромна 3 поверхова будiвля з мрамору, на важких колонах, яка навiть близько не стояла поряд з палацом Дому Тернон, цiєю величною фортецею побудованою останнiми гномами, фортеця яка вважається неприступною......а тут три поверхи в яких має вирiшувати свої справи король.
Дверi вiдкрились ще до того як лорди пiдiйшли до них i дворецький прогорланив:
- Лорд Тернон 3 чекає почесних лордiв на другому поверсi!
-Спасибi-вiдповiв Андре
- Ми знаємо дорогу - поспiшно добавив Ерьйон, побачивши що слуга намiрений їх провести i повторити свої волання.
Слуга вiдступив з дороги, Андре з Ерьйоном повернувши лiворуч вiд входу почали пiдiйматись в так звану приймальню короля. Пiднявшись вони застали Тернона стоячим бiля Йорна. Обоє одразу стали на одне колiно перед знатною особою.
- Станьте лорди! В час тривоги я вас покликав до себе.
- Що турбує владику? - спитав пiдiймаючись Ерьйон
- Ви знаєте що наш король Денiстан направив нам в допомогу матерiали зi скарбницi Iмператора Елькама, небагато правда але все ж таки, i 300 будiвникiв людей пiд охороною особистої гвардiї Етрана 2
- Так ви нам про це казали-вiдповiв Андре - пiсля їх приїзду ми планували почати будувати гiдний палац.
- Так от, вони мали жорсткий наказ доповiдати кожен день менi про поїздку.....
- I що сталося?! - не стримався молодий лорд
- Я якраз до цього доходив i якщо дозволите я продовжу
- Вибачте лорд - промямлив Ерьйон
- Так от, вiд них вже третiй день немає звiсток.
- Вони прибувають сьогоднi, наскiльки я пам'ятаю? - спитав Андре
- Так, сьогоднi, оце мають через деякий час прибути
- Ваша величнiсть тривожаться чи нiчого не сталося? - спитав Андре
- Звичайн.....
Вiдповiдь Тернона перервав ввiчливий, але водночас наполегливий стук в дверi, професiйний стук слуг.
- Заходьте! - пролунав голос Тернона 3 - раз вже приперлись
Вiдчинились прекрасної рiзьби дверi i зайшов слуга-людина, високий, стрункий, статурою дуже схожий на ельфiв(вони спецiально брали таких) вдягнутий краще нiж деякi князi людей.
- Ваша величнiсть - почав слуга - караван вже заходить в мiсто, велiли вас звати, для зустрiчi
Слуга зник пiсля реплiки короля i вже тримав вiдчиненими дверi коли лорди тiльки почали спускатись.
Яскраве сонце вдарило в обличчя лорда заслiпивши його на хвилину, через що вiн частину шляху рухався по пам'ятi. Будiвники вже стигли побудувати яку не яку крiпосну стiну з воротами, через яку входив караван i шикувався на центральнiй "площi" поселення. Караван ледь помiстився на вулицi, в ньому було близько 300 ельфiв, якi чомусь були в плащах незважаючи на сонячну погоду, i ельфiв в обладунках, заходили вони якось дивно, прямо не звертаючи нiкуди i строїлись в ряд, так що за правим боком тварин не було видно. Люди з грузом їхали на величезних пiд чотири метри тваринах, це були дивнi iстоти: ходили вони на 4 здоровенних, пласких лапах, голова мала трикутну форму з величезними очима i непомiтними вухами, вона сидiла на тонкiй, вiдносно iстоти шиї, яка переходила в плаский трикутний i надзвичайно широкий корпус. Iстот називали лiсоносцями. Два лiсоносцi могли перевезти до 130 тонн, харчувались вони впиваючись, як дерева в землю i висмоктують їжу звiдти. Все в них було добре, тiльки керувати ними могли одиницi, i то тiльки пiсля 10 рокiв навчання. Ось третя i остання велична iстота зайшла в майбутнє мiсто.
- Ну що ж, пiду вiтати гостей-проговорив Тернон.
Його Величнiсть пiшов по коридору з мешканцiв,який до цього сформували Андре i Ерьйон. Назустрiч Тернону вийшов ельф в золотих обладунках, який Тернону одразу ж не сподобався, вiд нього вiяло могильним холодом, i ставши на одне колiно, як i належить ельфу, промовив:
- Особиста гвардiя Етрана 2 вiтає Короля-Лорда Тернона 3 i доповiдає про свiй прихiд
- Чи легка була подорож? Чи все цiле?
- Так ваша величнiсть, все цiле - холодно, з iронiєю вiдповiв командир
Пiсля цих слiв ельф пiдняв своє закрите шоломом обличчя на короля, з пiд тонкого вирiзу для очей. На нього глянули, блакитнi, холоднi очi, такi очi бувають у манiякiв, такий вб'є i тим же ножем буде хлiб рiзати. У ельфа не може бути таких очей, або чорнi як нiч або зеленi як листя. Тернон не просто так був королем-лордом, не просто так боявся цього лiсу, вiн все зрозумiв, але нiчого не мiг вже зробити.
Думки ще лунали в його головi коли вона окремо вiд тiла летiла в пилюку дороги, а псевдо-ельф вже встиг щось прокричати на своїй жахливiй мовi i врiзатись в гущу жiнок, їх треба бити першими щоб пiдняти панiку. На спинах лiсовозiв вiдкинулись плащi i близько сотнi лучникiв почали стрiляти з арбалетiв, стоячи на широких спинах лiсоносцi. Першi три залпи викосили перший ряд ельфiв i з-за спин лiсовозiв повиходили новi воїни. Високi i сильнi орки з'єднались з першим рядом людей. Все це вiдбулось буквально за декiлька секунд, тiло лорда Андре проткнуте арбалетним болтом не встигло торкнутись землi, а хвиля смертi вже наступало з безжалiстю цунамi. Орк в бiлих обладунках зсiк голову прекраснiй ельфiйцi i став бiля плеча воїна в золотi, бiлий i золотий меч рубали на шматки прекрасних, слабких рознiжених i беззбройних ельфiв. Ерьйон з тридцяткою воїнiв встигли похапати зброю, почали формувати подобу оборони. Близько двадцяти ельфiв повилазили на криши домiв, почали стрiляти з притаманною тiльки їм точнiстю. Ерьйон з своїми воїнами змiг зупинити хвилю смертi у найвужчому мiсцi поселення, лучники встигли вбити близько десяти оркiв, якi здуру познiмали шоломи. Арбалетники ворога не спали, за хвилину арбалетнi болти впилися в плоть хоробрих захисникiв. Лучники знаючи, що вже не втекти намагались забрати якомога бiльше ворогiв, доки Фейон, бог смертi не забрав їх до себе. За хвилину, заслон був прорваний Бiлий i Золотий меч збирали криваву жатву. Ось падають захисники, ось бiлий меч стинає голову молодого ельфа, ось полетiла тонка рука з мечем вiдсiчена золотим мечем, не зупиняючись вiн протикає тонке тiло дочки Тернона......
- Смерть воїна! - кричить Ерьйон ,коли залишається близько двадцяти воїнiв - не як на бойнi
- Стоп! - лунає хриплий бас орка
- Смерть воїна! - лунає з натовпу нападаючих
Першим виходить високий, навiть для ельфа воїн, вiн встиг натягнути якийсь шолом i тримав в руках важкий оркський меч, видно пiдiбрав на полi битви.
- Вибирай! - лунає високий глос золотого
- Цей - тикаючи на задиханого воїна в подряпаних обладунках, каже ельф
- Вперед Хьйорн - говорить бiлий
Ерьйон передав високому ельфу свiй меч, ворог вже встиг вiддихатись i чекав поки суперник пiдготується до бою. Все, починаємо. Високий наносить швидкий, як у кобри удар по рукам людини, меч наривається на блок ефесом i..... карлик на пiдскiцi проткнув правим ударом горло ельфа. Ерьйон встиг вхопити тiло свого кращого друга, а голова впала в водоспад. Їх залишилось дев'ятнадцять, проти вдесятеро бiльших сил.
- Пiдеш останнiм - пролунало над вухом шокованого Ерьйон
Пiднявши очi Ерьйон побачив начальника стражi, Аєфона, говорять одного з кращих воїнiв королiвства Елькам.
- Пiдеш останнiм-повторив воїн - ти в нас блакитної кровi, може вiзьмуть викуп за тебе. I не рипайся тут менi строячи героя! Має ж хтось розказати, що тут сталося. Помститись за наших жiнок i дiтей! Зрозумiв мене?!
- Так Аєфон-вiдповiв Ерьйон
Карлик з задоволеним i самовпевненим видом чекав наступного суперника. Аєфон вийшов на центр поляни тримаючи перед собою меч, вiн не атакував, чекав атаки ворога. Дочекався. Карлик наносить удар в голову, Аєфон блокує, удар-блок, удар, ще удар, блок, удар Аєфона, пiд серце, кинджалом який вiн дiстав з пояса, карлик мертвий. Орк хитнувши головою в сторону трупа, наказав його прибрати.
- Зараз я золотий-промовив орк
-Добре - спокiйно вiдповiв ельф
Орк зняв бiлий як снiг шолом, який своїм кольором насмiхався над брудними, заляпаними кров'ю ельфами, дивiться! орк, нижче створiння, урод який не має право на життя, стоїть чистий, впевнений в собi,i в прекрасних обладунках, а ви......
З пiд шолома виринуло обличчя з темно-зеленим кольором, стало ясно що вiн належав до нової породи оркiв, оркiв в яких тече людська кров, вони були страшними, але вже не стирчали клики з рота, не було надломленого, наче покалiченого обличчя. В його очах свiтився розум, а не бездумна ярiсть старших поколiнь. Меч в правiй руцi, щит викинутий. Дивлячись на нього Аєфон зрозумiв-це кiнець, все! Триста двадцять рокiв вiн топтав цей свiт, ненавидiв оркiв, хотiв вiдвоювати новi землi, ан нi, зайнято все.
-Добре, що хоч як воїн, а не в спину кинджал-помовив тихо ельф
-Нападай першонароджений
-Iди сюди любитель падла
-А-а-а-а-а
Бiлий меч вдарився в передплiччя Аєфона, пластина на руцi прогнулась, меч вiдскочив, є шанс треба бити! випад в голову, орк увернувся, розворот удар пiд обладунки, чорт! Меч застряг i навiть не дiстав нiчого, орк встановив рiвновагу. Важкий кулак опустився на голову ельфа примусивши його стати на колiна. Бiлий меч пiднявся i опустився. Голова ельфа пiднята високо над головою оркського вождя.
Це дiйство зустрiлось криком кровожадливої яростi з стану нападникiв.
Коливаючи трава ховала маленького ельфiйського хлопчака, його очi наповнились слiзьми, вiн їх мужньо не пускав на волю. Закусивши до кровi губу, вiн виймав маленький саморобний ножик. Смертельна вiдвага i жага помсти розривала його маленьке тiло. Вiн вже вставав, вже намiтив цiль.....Коли тонка, тендiтна, але надзвичайно сильна для нього рука хопила його прикривши йому рота i притиснула до себе.
-Вiн мертвий брате, тiкаємо.
Глава 2
Важко, ой як важко! шостий день без їжi, без вiдпочинку, добре що, хоч вода є. Ноги ельфи топтали маленьку стежину прокладену звiрами. Хлопчина другий день висить на її спинi, сам вже не може йти.
Треба йти, стиснувши зуби, спотикаючись, падаючи, треба йти. Ще день-два i все. Буде якесь поселення, хоч якесь, подалi з лiсу. Добре що навчили хоч звiрiв хижих вiдганяти. Ой.....знов впала. Треба пiднятись, не заради себе, заради брата, заради роду i дому, ВСТАВАЙ!, нi, ноги пiдломлюються.
Вiдпочинь трiшки-каже голос зсередини-нiчого за пару хвилин не станеться, закрий очi, вiдпочинь, вони не наздоженуть нас. Вiдпочинь трiшки, так треба вiдновити сили, пару хвилин i все........
Голова остаточно опустилось на траву i якби не її надприродна витримка i жага життя, вона б недiйшла так швидко до маленького селища людей, глумлива посмiшка панi удачi яка спочатку вбиває вас, а потiм в приступi безумства рятує знов, ця панi вивела зграю людських дiтей на те мiсце де лежала ельфа.
Тут же збiглась зграя, хтось побiг звати дорослих, тi покликали мiсцевого лiкаря. Дорослi прибiгли вже з лiкарем, але що то було за видовище! Добре що бiдна ельфа цього небачила, старий, брудний i майже без зубiв дiдуган, на пальцях в нього виросли вже справжнi пазурi, а не нiгтi. Вiн пiдiйшов до непритомних першонароджених, окинув їх оком, дав палкою по спиняцi найближчого мальця, пробулькав щось про себе i мовив, як йому здавалось велично i голосно:
-Ельфу до мене, ельфа хай хтось вiзьме до себе, якщо будуть шукати їх, вiзьмем гарнi грошi за них, а нi то пара зайвих рук нам не завадить....
-Дик їх же з четверо рук то, га?
Старий глянув грiзним поглядом на натовп, той для виду зробився посоромленим, дик один лiкар на все село, а ученя ще нема, так що, треба рахуватись.
-Ага, четверо, ток це-тикнувши пальцем в ельфу-ще довго сама пiд себе ходити буде-промовив дiдуган.
ЦI слова викликали регiт на який старець зовсiм не чекав, попрокленавши їх про себе i пожуривши долю за те що дала таку нещасливу старiсть, почав рухатись додому, з натовпу одразу вийшов кремезний, м'язистий молодий хлопець, пiдiйшовши до ельфiв, вiн закинув ельфу на одне плече, ельфа на друге i веселою ходою почав доганяти знахаря. Поселення було невеличким, але чоловiкiв там було досить щоб на них не нападали невеликi банди, а великi положать багато голiв поки вiзьмуть хутiр, а бiдне поселення було цього неварте. Поселення було обнесене дерев'яною стiною в два людських зрости, мало щось на подобi ями навколо себе, невеличкий мiсток, по якому, вже, обiгнавши всiх, не дивлячись на свiй вiк топав знахар. Коли натовп зайшов в поселення, знахар стояв посерединi центральної площi з ображеним видом, нiби чекав їх вже з пiвроку. Люди знов зробили засоромлений вигляд.
- Так, Дедре забери ельфу i неси до мого дому, будемо її намагатись вилiкувати. А хлопця хто вiзьме?
- Я вiзьму-мовив молодик який нiс ельфiв до села-менi в кузнi пара рук допоможе, замовлення вiд самого графа прийшло, ми з Торвальдом не справляємось.
- Добре вирiшили все.......
-Спинiться о нерозумнi! Хефран не дозволяє цього! Викинути їх Дрогам! I жуки перестануть їсти нашi поля! А варги нападати на нас! Волею Хефрана зробiть це!-В центр вибiг невисокий чоловiк в мантiї Фейона чи Рiга, як хто називав цього бога, його очi палали вогнем фанатика, якому нарештi випав шанс, можливо єдиний в життi прислужитись своєму боговi
- А якщо вони вiдщепенцi? А Улмо?-мовив знахар
- Тодi ми маємо їх приютити i захистити, так каже Хефран- з неохотою вiдповiв Улмо
- От прийдуть вони до тями ми в них i спитаємо- з єхидною посмiшкою промовив знахар
-Аргх...Хай буде так, але ви ще про це пожалiєте!- Улмо розвернувся i пiшов в храм, як вiн цього не хотiв, але вiн не мiг пiти проти законiв Храмiв
-Ну вiдщепенець так вiдщепенець - промовив коваль зриваючи амулет Айрена з шиї ельфа.
А вже ввечерi колишнiй лiкар короля Ромена третього, учень найкращих ельфiйських лiкарiв, Ромен , "друг ельфiв" з сумом дивився в вiдкритi, але пустi очi ельфи, лице його мiнялось.
- П'ятнадцять рокiв, ельфа, п'ятнадцять рокiв, а я такий старий....ех прорвемося....Казав я вашим дурням королям, не лiзьте сюди....
- Ромен ти єдиний хто це може зробити - промовили з йорна
- Я вже старий вчителю, менi сто сiмдесят рокiв вже, i я людина, я i так затримався в цьому свiтi
- Я вже давно не твiй вчитель, ти давно краще за мене i всiх кого я знаю - промовила, висока чорноволоса i струнка фiгура з невеличкими морщинками пiд очима.
- Я спробую.....але я ж вам казав!
- Казав, ти знову виявився розумнiше за нас - промовив сумний голос.
Глава 3
Бам! бам! -молот з грюкотом опустився на ковальню i знов пiднявся, коваль швидко взяв розпечений металi поклав його у воду. Вийнявши, придирливим оком обдивився творiння, пробурмотiвши "оркам i так зiйде" поклав його до iнших. Взяв сирець i почав його нагрiвати, а потiм настало те, чого чекав натовп малечi i дiвчат, якi як їм здавалось непомiтно дивились за вже єдиним ковалем селища. Коваль був лише в штанях i коли важкий молот пiднявся i опустився, його спина i груднi заграли буграми м'язiв, з цього приводу з рядiв глядачiв почувся трiшки дурнуватий смiх. Коваль знав, що за ним дивляться, вiн був молодим, йому було це приємно. Вiн був величезним, але не таким як деякi iмперськi гiганти, з вивалившимся пузом i гiгантськими ногами, на яких вони ледь пересувались, в нього не було живота, вiн був високий i абсолютно симетричний, його руки вiдповiдали ногам....вiн був дiйсно прекрасним, чудом природи, але йому не повезло з мiсцем народження, в великому мiстi, а ще краще у ельфiв вiн був би другим пiсля короля, а тут просто надзвичайно популярний коваль Серж. Його кузня була надворi, там був горн, наковальня, точильний камiнь i колодязь. А будинок бiля неї, слугував одразу i домiвкою i складом.
З дверей виникла висока i мiцна фiгура, молоде обличчя було заспане, i чомусь дуже задоволене.
- Ну чого горланиш старий бовдур! Бач, натомився пiсля вчорашнього.
- Я тобi дам натомився! Я доречи з тобою був i он спозаранку працюю.
-Дик, ти глянь на себе! Яке здорове, i здоров'я як в коня.
-Так i ти немаленький завдяки менi вимахав.
- Та менi ще далеко до тебе - промовив ельф, вихоплюючи з-за спини здоровенний молот i зi всiєї сили вдаряє по каменюцi на землi вiд чого та розлетiлась на шматкi. Хлопчина, не дивлячись на те, що вони належали до рiзних народiв, був багато в чому схожий на Сержа. Теж високий, i широкоплечий, великий, з красивим ельфiйським обличчям. Вiн був схожий на ельфiв, якi займались естетос, але вiн про це незнав, вiн був трошки вище за Сержа, але його м'язи не мали ще тої жорсткостi яка приходить тiльки з роками. Волосся ельфа було чорне як крило ворона, обличчя його могло належати пiдлiтку, настiльки воно молодо виглядало. Воно ще зберiгало юнацьку повноту, а його очi були якiсь незрозумiлi, зеленi як лiтний лiс, i водночас розумнi i...., з примiсью безумства.
- Так, сьогоднi зробимо два меча, ремонтуємо щит Карнака i, мм...досить на сьогоднi - промовив Серж, вiн завжди працював неторопливо, але був кращим ковалем на ближчi двiстi лiг i тому з його примхами приходилось рахуватись.
- От i добре
Пiшла робота, Ельф сидiв за точильним каменем, а Серж плавив i ковав. Так як кузня знаходилась надворi пiд навiсом, робота в них йшла легше нiж в iнших ковалiв, якi вважали, що творiння має ввiбрати в себе дух кузнi.
Бах! Бах! Виковано, швидко в воду, є один, ельф забирає i точить, Серж плавить, нема слiв, повна зосередженiсть на процесi. Людина i ельф працюють як вiдмiнна машина. Ех, багато вiддав би друг ельфiв за те, щоб побачити обличчя якогось ельфа, коли вiн узрiє цю картину. Сьогоднi у хлопчака свято, вiн про нього ще не знає, старий дурень любить дивитися за цiєю парою i не хоче зупиняти роботу, тим бiльше, що недовго залишилось. Так десять рокiв пройшли недаремно, з хлопця вирiс справжнiй гiгант, i головне далеко не дурний, стараннями Ромена вiн знає i оркську i людську i ельфiйську мови. Так, в нього i вiд людей багато i вiд ельфiв. Iм'я в нього правда не дуже, Вiга чи Вiг але нiчого. Дiм Дренiв , дiм Вiга нiколи не кидав своїх пiдданих на призволяще i тому напевне не мав великих посад. Так досить сидiти, треба вже йти. За цi десять рокiв старий сильно змiнився, вiн перестав горбитись, виростив собi новi зуби, бiле волосся так само падало на його гостре обличчя, але то вже було справдi бiле волосся, а не та сiра маса, яку вперше побачив Вiг, вiн вже не ходив в лахмiттi, а вдягався в хоч i доволi старi, але чистi штани i сорочку i ще вiн вiдкинув палицю. Так, дiйсно чудеса робить цiль в життi з вольовими людьми, вони знаходять свiй компас посерединi океану.
Вiчний принц i знахар, людина парадоксiв, великих починань i падiнь, йшов до ще одного свого плану. Роздуми про Вiга i те що його може спiткати в життi , не покидали його поки старець не пiдiйшов до пари ковалiв. Хлопцi побачили його, коли вiн почав спускатись з пагорба на якому сидiв. Робота одразу припинилась i пара стояла чекаючи старця.
- Ну що молодь, повеселились вчора в "Воронi"? - з посмiшкою спитав Ромен
Дурнi посмiшки одразу освiтили обличчя ковалiв
- Та трошки було - першим вiдповiв Вiг
- Я чого прийшов, Вiг в мене для тебе радiсна новина, дай не тiльки для тебе - промовив Ромен
- Яка? - спитав ельф, думаючи, що в цьому захолустi могло так змiнитись, щоб принести йому велику радiсть.
- Пiшли до мене - з загадковою посмiшкою на вустах промовив знахар - i ти Серж з нами йди.
- Ну пiшли
Трiйця направилась до домiвки Ромена, кинувши навстiж вiдкриту кузнею, злодiйства мiж своїми не було. Пройшовши повз лавку майстра по дереву i купця, вони звернули по стежцi налiво i пройшовши трошки опинились бiля, так само вiдчинених дверей дому знахаря. Недiйшовши пару крокiв, вони побачили трiйцю дiтей, якi уплiтали з переляканими обличчями. Як же ш не зайти в переповнений страховиськами i привидами дiм колдуна, коли того останнього там нема? Вiд душi посмiявшись трiйця ввiйшла в найбiльшу будiвлю селища. Як i у всiх людей в поселеннi, його дiм одночасно був i такою собi лiкарнею. В пiдвалi був склад трав, а надворi була iнша будiвля в якiй лежали хворi. А тут вiдбувався так би мовити прийом хворих. Все це було побудовано самим, а точнiше пiд його команди Роменом, який взяв за основу ельфiйський уклад. Ромен вказав ковалям на два крiсла, запрошуючи їх сiсти, а сам пiднявся по сходах на другий поверх будiвлi. Серж i Вiг переглянулись мiж собою, цi двоє вже давно розмовляли поглядами, в очах вiдображалось здивування, адже старий Ромен майже нiколи не звав нiкого в свiй дiм сам. Зверху почулись шуми i тяжкий поступ, ковалi пiдняли голову за звуком. По сходах спускався сам Ромен i пiд руку вiн тримав ельфiйку з надзвичайно змученим лицем, було видно, як їй важко дається кожний крок. Для неї було важливо спуститись до свого брата самою, не дивлячись на десять рокiв без руху. Ельфа прийшла в себе днiв п'ять тому, i попросила Ромена нiчого поки не казати, доки вона сама не зможе хоч якось ходити. Для неї було важливо зустрiти малого Вiга стоячи, хоч i нетвердо, але на ногах, ще раз довести ельфiйську силу. Ромен на це все сказав " Дурнi ельфiйськi замашки", але прохання виконав. I ось на п'ять рокiв ранiше строку назначеного другом ельфiв, вона прийшла до тями i стояла як i хотiла на своїх ногах дивлячись своїм гострим, змученим але не втративши справжньої ельфiйський краси обличчям на свого малого Вiжку, а той в свою чергу стояв надзвичайно розгублений i не знав, що йому казати чи робити.
- Ну обнiми дурню сестру - врятував положення Ромен
Вiг не змусив себе чекати, сильнi руки не просто обняли, та буря емоцiй ледь не змусили його переламати ребра сестрi. Але ельфа цього не вiдчувала. Для неї не пройшло десяти рокiв, для неї все сталося вчора, її обличчя залили сльози щастя i горя.
- Не плач сестро все добре -намагався заспокоїти її Вiг
- Не буду, не буду
- Чому настiльки ранiше Ромене? Ще ж мало п'ять рокiв пройти? - спитав пошепки Серж
- В неї сильний органiзм Серж, як i в її батька
- Же Тем - промовив Ромен - з тобою i Вiгом ще дехто хоче поговорити
- Хто? - разом промовили вони
- Пiшли наверх, там дiзнаєтесь
Вони пiднялись по скрипучих схiдцях наверх, в кiмнату, єдиним гостем якої завжди був тiльки хазяїн дому.
- Серж, i ти з нами йди, це тебе теж стосується
- Мене? - здивовано промовив коваль - йду
Двоє ельфiв i двоє людей пiднялись в кiмнату посерединi якого стояло дзеркало а оточувало його п'ять крiсел. Ромен жестом вказав їм сiдати.
-Lesi Enon- промовив старець
Цi слова крiм Ромена, зрозумiла тiльки Же Тем, але це не викликало в неї здивування. Дзеркало посерединi кiмнати завiбрувало, освiтилось срiбним свiтлом в якому почала формуватись висока струнка фiгура.
- Дiти мої! Як я радий вас бачити - промовили з дзеркала
Глава 4
Це одна голова впала в корзину, до iнших трьох. Клятий Дундан! Нагла, ядовита посмiшка його старечого рота, з якого вилiтали ядовитi слова i досi стояло перед його обличчям.
- Айонар пiдданий iмператора Лiта 7, за образу нанесену члену королiвської ради, засуджується на смерть...
Щоб ти здох! Порадив йому в цей момент Айонар , але так щоб нiхто не чув
-....з можливiстю замiни на рiк примусової працi, що вибирає пiдсудний?
При цих словах почувся гидотливий смiх iнших п'яти людей що складали судову колегiю, що примусило Айонара задуматись.
- Ну?
- Що ну, звичайно каторга
- Не каторга а примусова праця, вас не вишлють з мiста i це легше покарання
- З каторги хоч втекти можна
- Ну вiд нас ти не втiчеш- знов ця посмiшка, гад!
- Сторожа виведiть його на двiр - промовив Дундан - суддi треба виконати вирок
Двоє охоронцiв вивели його з будiвлi суду, а суддi вийшли слiдом. Тут же зiбралась натовп зiвак, якi чекали феєрверку. Айонара поставили посерединi кола, яке утворили суддi i почали творити своє заклинання. Магiчнi рiшення завжди приводились в дiю на вулицi. Вони могли б це зробити i в серединi, але це не дасть тої слави i поваги, яку вони хотiли мати i зрештою мали. Шестеро магiв-суддiв оточили колом Айонара, який аж нiяк не був радий з цього приводу, а втiкати собi дорожче. П'ятеро магiв ще не досягли рiвня Дундана i тому саме вiн виконував роль центра. П'ятiрка почала з потемнiвшими(спецiально) очима вимахувати руками, з яких полетiли вогнянi кулi, пiд ногами земля стала червона i ще пара клоунських трюкiв без яких можна було обiйтись. Дундан стояв по серединi з кам'яним обличчям i чекав. Дочекався, сила передана
- Melime quo- промовив маг i все закiнчилось. Айонар став рабом на один рiк.
- I от це вже моя третя робота за останнiх пiвроку, спочатку я мив з середини е....громадськi туалети - при цьому його обличчя перекосилося - Потiм була....хоча цього тобi знати не тре....
- Та чому ж нетреба! - прогорланив чолов'яга з брудним волосся, i шкiрою яка стала темна вiд бруду, вiн посмiхався всiма трьома зубами i розносив запах перегару - Все одно скоро до них приєднаюсь - Весельчак з посмiшкою побрязкав цепом i тикнув потрiсканим нiгтем в сторону корзини з головами.
- А й справдi - ну так потiм була панi Морфл i її подружки, яких менi прийшлось задовольняти...сам розумiєш як - обличчя бiдного Айонара перекосилось ще бiльше, але справжнiй шедевр для карикатуристiв вiн зробив коли глянув на смертника:
- А-А-А-А! а я думаю чого вони такi щасливi ходять!!! - бродяга буквально плакав вiд смiху, схоже вiн вмивався вперше за останнi десять рокiв.
- Агов люди!!!
- Заткнись!!
- В життi не здогадаєтесь хто тут у нас страчує людей!!!!
- На плаху його!!!
-А це в нас жеребець Морфл i її подружок!!! Напевне вона його сюди i пристроїла!!
Це просто треба бачити Морфл i її подружок, по-перше вони страшнi п'янички, по-друге вага кожної не поступається вазi коня, ну це ладно, це не головне. Головне що вони дурнi як дверi i надзвичайно сварливi i люблять битися, i ще й на додачу є дочками впливових людей мiста. Тож щастя в цьому було мало. Двоє здорованiв взяли пiд руки бродягу i положили його в гiльйотину, Айонар притримуючи голову смертника опустив тримач i закрiпив його. Добре що лезо опускалось саме, хоч це не примушували робити! Скошене лезо, яке блистiло на сонцi, виконало ролi обличчя смертi. Голова бродяги впала до iнших в корзину, впала обличчям вверх, посмiшка не покинула, забезпечивши Айонару веселi думи про своє життя на найближчi декiлька днiв. Пiдвели наступного смертника. Так сьогоднi роботи багато, зловили змовникiв, їхнiй лiдер казав що вiн син колишнього короля i вимагає повернути трон. Вже третiй вимаганець. Одного Айонар стратив не бiльше, як мiсяць тому. Цей правда був дуже схожий на колишню Його Високiсть, але що тiльки не роблять маги в наш час! Вiн був середнього зросту, широкий в плечах, з сильними руками i таким самим поглядом. Гостре обличчя, з густими чорними бровами, стиснутими губами, його блакитнi очi свiтились розумом i сумом. Справжнiй король, за такого не соромно. Айонар пiдiйшов до нього. Людина яка мала стратити лже-короля дивилась на нього впритул, Айонар пiдняв з лоба руде волосся, подивився своїми висушеним обличчям i зеленими, змучененими очима, Айонар був справжнiм карателем завжди трохи вище за жертву, трохи сильнiше, трохи бiльше, але тут вiн в розмiрах поступався. Два добрих воїна зустрiлись при таких умовах, не на полi бою, щоб меч вирiшив хто краще, не прикриваючи спину вiд ворога. Лже-король подивився своїм гарним обличчям в доволi просте i не особливо гарне обличчя Айонара, в його очах промайнуло щось дивне, якби вiн його впiзнав, але нi здалося.
- Останнє слово в'язню - промовив каратель
- Пiдведи мене до гiльйотини
- Пiшли
Айонар взяв смертника пiд руку i повiв його. Цепi на його ногах не заважали йому йти розмiрено, з високо пiднятою головою, звисаюче лахмiття лежало на ньому краще нiж на деяких королях корона. Дiйсно не одяг красить людину. Пiдiйшовши до гiльйотини лже-король скинув високо руки, вiтаючи як справжнiй король своїх пiдданих, так наче за його спиною стоїть трон, а не машина вбивства. Вiн дiйсно вмiв керувати натовпом, його скинутi додолу руки, власний погляд, буквально змусив натовп ним захоплюватись, вiтати його криками, але цього захоплення не вистачало щоб захотiти його врятувати.
- Допоможи менi - несподiвано прошепотiв смертник
- Я?! - здригнувшись спитав Айонар
- Ти ще когось бачиш коло себе?!
- Я не можу, я той....
- Я знiму закляття, тут є ще троє моїх людей
- Але як? Нас же ш.....
- Вибирай он стоїть лучник на криши бачиш?
Айонар прослiдкував за його поглядом, так дiйсно притаївшись на криши стояв стрiлець.
- Так от, читати вмiєш?
- Угу
- То знаєш кого першим вбивають в романах?
- Угу
- Я пропоную приєднатись до мене, невипадково ж тебе суддя не любить, плачу я добре, плюс знiму закляття. Ну як?
- Ну так як особливо нiчого тут мене не тримає, i твiй хлопчина на криши дивиться на мене сильно пiдозрiло, я з радiстю приймаю твою пропозицiя.
Айонар, побачив, як його новий наймач кивнув непримiтному чолов'язi в натовпi. Той одразу дiстав два якихось флакони i кинув їх пiд ноги Айонару. З пiд нiг Айонара повалив синiй i червоний дим, накривши його i в'язня з головою. Айонар вiдчув як в ньому почались змiни, вiн вiдчув себе рабом якого раптом, по примхи звiльнили i ще й грошей дали, вiн побачив як весь свiт нiби застив i тiльки лже-король рухається з тою ж швидкiстю. Надзвичайно повiльно кремезний хлопчина з натовпу, розпахнув плаща, в якому був закутаний, вийняв два меча i кинув їх утiкачам. Айонар вирiшив не чекати поки мечi долетять до нього, пiдстрибнувши зловив їх в повiтрi. Лже-король вирiшив повторити його маневр i вони майже одночасно приземлились. Розгублена охорона тiльки но почала розумiти, що усе пiшло не так як планувалось, i повiльно вихоплювала мечi. Айонар знав цих хлопцiв, вони йому нiчого поганого не зробили i йому, колишньому найманцю не хотiлось їх навiть калiчити. Побачивши погляд свого напарника вiн вирiшив будь-що дiстатись охорони ранiше. Пройшло менше секунди i четверо з десяти стражiв вже лежали вiд рук Айонара. Останнi шестеро побачивши таку неймовiрнiсть, вирiшивши, що життя i здоров'я дорожче, поспiшили втекти, Айонар не став їх наздоганяти. Лже-король i хлопчина тим часом розiгнали натовп, а лучник злiз з криши i пiдвiв трьох коней. Лже-король i лучник сiли на одного, хлопчина з магом, на другого i всi чекали його. Колишнiй кат, наче блискавка заскочив на спину сiрого скакуна. Троє скакунiв зiрвались з мiсця майже одночасно, i бiгли з неймовiрною швидкiстю, але Айонару з його пiдвищеними реакцiями здавалось, що вони рухаються надто повiльно, що лучники на воротах пiднiмають самострiли швидше, i стрiли їхнi якiсь бiльше нiж завжди. Ось вони! Рятiвнi ворота, якi повiльно, але без зупину закриваються. Ну! Давай конику! Спiши тварюка нагла, а то буде з нас сито!!! Лже-король прорвався першим, за ним проскочив Айонар, i врештi хлопчина в спинi i лiвiй нозi якого стирчало по стрiлi. Ворота закрились, i в них було хвилин п'ять-десять поки їх знову вiдчинять. Маг, як про себе охрестив його колишнiй кат, кинув зо три бляшанки з якоюсь рiдиною i за їхнiми спинами виник густий непроглядний i дуже гидкий, дим.
- Це їх трохи затримає - промовив маг
- Будемо надiятись - буркнув лже-король
П'ять годин нестримного бiгу, п'ять годин без жодного слова, без зупинок, це були сильнi характером люди, i їм сильно хотiлося жити, i це бажання, без слiв передалося їхнiм скакунам.
- Стоп! Коням треба вiдпочити, а то пiдемо на своїх двох - вирiшив лже-король
Аойнар не вперше робив такi пробiги, але це було давно, дай життя в мiстi внесло свою лепту, i найманець ледь втримався вiд того, щоб полегшено зiтхнути. Злiзши з коня Айонара понесло в сторону ноги, просто вiдмовлялись його тримати, якби не дерево вiн би не втримався на ногах. Маг з лучником просто звалились на землю i сидiли в станi тваринної байдужостi, хай на них хоч сама смерть iде, вони будуть сидiти. Лже-король стояв впевнено на ногах, i Айонар не вперше подивився його сили i витривалостi, хлопчина тримався за гiлляку i таким чином намагався встояти, намагаючись зберегти гiднiсть i непосоромитись перед родителем, а те що вiн був сином втiкача, Айонар мало сумнiвався. Група зупинилась в мiсцi, яке б вiдмiнно пiдiйшло для вiдпочинку якоїсь пари, густi дерева обступали їх зi всiх сторiн, скриваючи маленьку стежинку, дерева пропускали достатнього сонця i ця трохи притемнена галявина, i сильнi, могучi дерева, наче дiлились силою з людьми. Коли група почала потрохи приходити до тями, Лже-король почав говорити:
- Наш новий супутник проливав за нас кров, i негоже йому не знати нашого iменi, а нам його. Мене звати Лiт Шостий, iмператор Валлагов
- Я Рандом, син Лiта четвертого i брата iмператора
- А чому не Лiт 7? - видав такий собi жарт Айонар
- Тому що, Лiт це як i iмператор, не ймення а титул.
- Я Удар - промовив лучник
- Я Алькольм - в свою чергу представився маг
- Ну а мене кличуть Айонар, i iнколи мене називають Безжалiсним
- Не дуже схоже - засумнiвався Рандом
Айонар нiчого не вiдповiв, криво посмiхнувся наче сам до себе, i Рандом вирiшив бiльше не повертатись до цiєї теми.
- Ти дивлюсь явно не перший раз меч тримаєш, де ти бився?
- Я був серед тих хто атакував Дюран, я навiть за стiну пробрався
Лиця воїнiв одразу помiнялись, було вiд чого. Дюран атакували об'єднанi сили людських держав. Вони шукали тих багатств i золота, а знайшли тiльки смерть, вони втекли з поля бою, потiм посли заключили ще один вiчний мир, але битва i вiйна була жахлива. Свiт не бачив такої армiї з часiв Елькамської вiйни! Про цю вiйну варто розповiсти. Пiвмiльйонне вiйсько Дюрана i оркiв напали на ельфiв. Ельфох i Еньйон були пiдкоренi, Армiя Великого Союзу осаджали Елькам. Сто тисяч воїнiв вiдправили осаджати Фейорх, молоде мiсто побудоване в горах, i куди посадили старого купця на трон короля. Коли надiйшла звiстка про армiю яка йде на них, вiн втiк першим, говорять вибiг прям на тих вiд кого тiкав. Ельфи вибрали на йог мiсце молодого воїна, якiй не дивлячись на вiк вже встиг обрости легендами, говорили, що за свiй меч i тiло вiн продав душу Локi i Лiфу i на додачу ще й той зробив його дампiром, звали його Iглум- мертвий . Але це не мало значення, сто тисяч мечiв йшли по їхню душу. Десять тисяч ельфiв сидiли в горах, всi знали що за ними йде смерть, i безсмертнi страшно цього боялись. Iглум не був великим оратором, вiн був жорстокий воїн, але змiг знайти слова, щоб примусити їх стояти на смерть i пожертвувати собою заради потомкiв. Коли пiдiйшли вiйська союзу, їх чикала мала, але настроєне стояти на смерть армiя, армiя набрана з вчорашнiх купцiв i жiнок. Почалась осада. Ельфи встигли побудувати пару катапульт i веж, орки, якi чекали беззахисне мiсто поклали з три тисячi голiв в першому приступi. Iглум пробував викликати вожака союзу на поєдинок, але це була вiйна на знищення, в нiй правила не дiють. Намагаючись взяти мiсто блiцкригом союз втратив десь 40 тисяч вiйська, ельфи ледь двiстi воїнiв. Але так не могло бути вiчно. Союз пiдвiв осаднi вежi i драбини, шiстдесяти тисячна армiя союзу ввiйшла в мiсто, мечi оркiв i лукi людей зробили своє дiло. Iглум такi вбив вожака армiї, за що його не вбили, а примусили дивитись на те як горить його мiсто, а потiм його забрали Дюранцi. За легендою вiн прокляв родину короля, а його самого загриз. I його знов не вбили, його посадили в клiтку, i вiн жив в нiй двiстi рокiв, розважаючи людей на ярмарках, потiм якимось дивом втiкши, але перед цим побачив битву При Сицзин. Фейорх зробив своє останнє дiло, вiн забрав з собою в небуття п'ятдесят тисяч воїнiв, i дав час Елькаму. Ельфи встигли заручитись пiдтримкою Валлагов, якi завжди хотiли отримати землi оркiв бiля своїх земель, вони разом атакували Армiю Великого Союзу. Валлагi взяли Ельфох, ельфiйськi повстанцi Еньйон, вiйська ельфiв i людей йшли на вiйська оркiв i людей. На рiчцi Соцзин вiдбулась найбiльша i найкривавiша битва в iсторiй. Пiвмiльйонна тисячна армiя Великого Союзу проти трьохсот тисяч армiї людей i ельфiв. Iглум як прапор висiв в своїй клiтцi i дивися за цiєю битвою. В цiй битвi не було нiякої тактики i стратегiї, це була битва в якiй люди були третiм зайвими, орки i ельфи були безумнi, пам'ять предкiв, ненависть один до одного кип'ятила їхню кров, а люди пiддались цьому. Битва берсеркерiв. Виживши говорили, що Iглум молився весь час, хтось казав що Локi, хтось що не йому, а комусь iншому, але важливо те що коли орки почали давити вiд нього пiшло якесь червоне сяйво, вiн водночас постарiв, згорбився i в нього витекли очi......i вiн смiявся, смiявся жахливим, мертвим смiхом, смiхом пророка якiй все знає. Ельфи виграли, винищили все, але Iглума встигли забрати. Пiсля битви рiд Iглум вимiр пiд корiнь, його сини втопились в Соцзин, батьки згорiли в своєму домi, сестра вмерла вiд хвороби...... говорили, що перемогу в вiйнi купив їм вiн, статуя Iглум стоїть бiля палацу короля Елькаму, бiля статуї самого iмператора.
- I як? Ти бачив тi дива про якi говорять? - з захопленими очима спитав Алькольм
- Ти знаєш...мiсто як мiсто, як тисячi iнших людських мiст
-I що нiчого дивного - на його обличчi вiдобразилось розчарування.
- Там все.....як би це сказати в людях
- Що в них?
- Вони якiсь дивнi, холоднi, йдуть за своїм вождем хоч в пекло, в них жорстка iєрархiя, всi комусь пiдкоряються, у всiх свiй дайме, вони безумнi, за свою вiру i володаря пiдуть на все
- Так хватить сидiти, вiдпочили i вперед! - прогорланив Лiт
Рандом вiдв'язав коней, п'ятiрка всiлась i погнала далi, Лiт за тим щоб ще раз спробувати сiсти на трон, а Айонар за новою долею.
Глава 5
-I що нам тепер робити Ромену? - спитав Вiг
- Ми йдемо додому - замiсть старiйшини вiдповiла Же Тем
- Моє життя тут сестро, тут я вирiс, тут мої друзi, це для тебе вони чужi - пробурмотiв Вiг, йому зовсiм не хотiлось їхати кудись
- Вiг, ти ще молодий, багато не розумiєш - зауважив Ромен
- Так Вiг - пiдтримав старiйшину коваль
- Я цього не хочу!
- Вiг, є болота з мертвою водою, а є маленькi струмки, якi згодом стають могутнiми рiками, знаєш чому так? - як i належить мудрим старцям проговорив Ромен, i не чекаючи вiдповiдi продовжив - Бо струмочки йдуть вперед, вбирають в себе все бiльше нової води, але якщо вiн зупиняється вiн стає болотом.
- Я не пiду нiкуди!
- Ти не знаєш що ти втрачаєш! - прокричала Же Тем
- Вiн вже не хлопчак малий, ельфо - з докором дивлячись на неї побормотав Ромен
- Прошу тебе подумай Вiг - звернулась Же Тем
- Я подумаю - пообiцяв ельф
Вiг кивнув всiм i вийшов з дому, Серж пiшов за ним.
-Я ж казав вiн не захоче -промовив, коли закрились дверi знахар
- Ми маємо його вмовити
- Та знаю я, i як ти його вмовиш? - спитав Ромен
- Ти ж син короля! Ти знаєш цi iнтриги i обмани, придумай що небуть
- Менi неприємно обдурювати небайдужих менi людей
- А наша цiль! Його з дитинства готували, стiльки сил викинути просто так! - пiдвищивши голос сказала ельфа
- Же Тем, не забувайся, розумiю все, i не кричи
- Вибач,давай думати, є якiсь думки? - спитала Же Тем
- Пiду поговорю з Сержом.
Старий накинув на себе плаща, подумавши, що йому на старостi все бiльше хочеться тепла, випив з склянки води, направився до дверей залишивши Же Тем дивитись на полум'я камiна. На дворi було не тепло i не холодно, Ромен любив такi вечора, в такий час вiн зазвичай сидiв на крильцi свого дому, вдихав повнi легенi повiтря i думав. Думав про iсторiю, людей i ельфiв, про оркiв яким сильно спiвчував. До нього часто звертались з порадою, вiн навiть носив титул радника Дому Дренiв. Деякi подiї змусили його шукати притулку в цьому мiстечку, але вiн не шкодував про проведенi тут роки. Старий спустився з пагорба на якому стояв його дiм. Подивився на нiч, примiтив що в "Воронi" як завжди сидить чоловiк зi двадцять, хотiв спочатку пошукати Сержа в його домi, але чомусь вирiшив глянути в харчевнi. Над входом висiв здоровенний вирiзьблений з металу ворон, з єхидством дивився на кожного хто проходив повз нього, це придавало корчмi неповторимий колорит. Ромен вiдкрив важкi дубовi дверi, в його обличчя нахлинуло тепле повiтря i звуки смiху. Декiлька голiв повернулись, глянули хто прийшов, здивовано кивнули i повернулись до своїх розмов. Старий оглянув примiщення, он сидить старий пекар Рон, знов з компанiєю своєю про щось спорять, Гунча, син швеця щось розповiдав Мiлi, дочцi тактирщика. Все як завжди. Повернувши голову в лiво Ромен побачив в дальньому кутку Сержа, його стiл стояв пiд самою драбиною i на нього падала тiнь, яка робила його дуже темним. Серж хотiв посидiти сам. Ромен направився до нього. Коли знахар пiдiйшов Серж навiть не вiдiрвався вiд кубку який сьорбав. Ромен взяв стiлець, присiв.
-Ти ж сам розумiєш, що так для нього буде краще - промовив Ромен
-Угу, але ж вiн мiй кращий друг, вiн не хоче їхати
- Ми маємо його вмовити
- Як? Вiн накричав на мене сказавши, що я з вами заодно
- Вiн ще надто юний, вiн ельф, вони повiльнiш йдуть в своєму розвитку - сказав Ромен
- Серж, ти не хочеш поїхати з ним?
- Звичайно хочу. Але кому я там потрiбен - вiдповiв коваль
- Ну я постараюсь замовити слiвце за тебе, тiльки як його вмовити?
- Ти старець ти i думай - буркнув пiд нiс Серж
- Скажи йому що ти цього дуже хочеш, що ти поїдеш з ним, i що ви повернетесь за рiк-два подивившись свiт....
- Його свiт тут, i iншого вiн не хоче - заперечив вiн
- Вiн безсмертний Серж, i ти ще знаєш, вдумайся, яке це покарання для нього, сотнi рокiв прожити тут!
- Добре! Добре! Я поговорю! - рiзко прокричав Серж - не дурень розумiю
- От i добре
- А все такi погано ти, тодi зробив з ним
- Так, якби не це, зараз було б простiше
Старий встав. Пiдiйшов до корчмаря, попросив в нього холодного молока, випив склянку i пiшов додому. Серж дудлив в самотi пиво, ще з годину, потiм трохи захмелiвши теж покинув ворон. Вiн думав як буде вмовляти малого, вiн хоч i не був людиною, став йому справжнiм братом, ельф був йому дорожче нiж будь-хто в свiтi . В роздумах вн i не помiтив, як пiдiйшов до дверей дому. Постояв хвильку дивлячись на важку ручку в формi молота, глибоко вдихнув, набираючись смiливостi, вiдкрив дверi i зайшов в середину. Коваль одразу повернув налiво, в кiмнату ельфа, його там не було, значить сидить бiля камiна, малий це любить. Серж вийшов з кiмнати i пройшовши трошки, звернув на цей раз налiво. Вiг сидiв своєму крiслi, дивився на полум'я. Серж сiв в своє, збоку вiд ельфа. Обоє нiчого не сказали.
- Ти хочеш цього брат?
- Так буде краще брат
- Брат ти єдиний кого я послухаю, менi це треба брат?