Oshi Alex : другие произведения.

Elven Blood

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
Оценка: 2.61*4  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Фэнтези на украинском языке


   Ми лiтописцi дому Елькам, посадженi великим Iмператором, для того, щоб вести iсторiю цього свiту, поки прийде знов Iмператор Елькам. В мене нема iменi, я просто Лiтописець, як мiй батько i дiд. Великий Iмператор залишив нам, роду Лiтописцiв знамення свого приходу i от це почалось. Для наступних поколiнь, якi будуть читати це в iншому свiтi i Великого Iмператора я пишу цю iсторiю.
   Рiк 2173 вiд приходу Великого Iмператора Елькама.
   А почалося за сорок рокiв вiд цього дня, з того що Великий Король Денiстан вирiшив почати експансiю ельфiв на захiд, за життєвим простором, як вiн казав. На Радi Королiв було вирiшено за традицiєю прабатькiв збудувати поселення в лiсi,сучаснi ельфiйськi мiста були теж були в лiсi, але то був не той лiс, то був лiс поглинутий мiстом, як говорили ельфи, поглинутий цивiлiзацiєю, хоча цю рiзницю нiхто крiм них не вiдчував.Великий Король Денiстан, зiзвав раду королiв, на нiй постановив закласти нове мiсто в лiсi Хьєрун, про який говорили що це єдиний лiс у всьому Айфранi, який є ворожим до ельфiв, i приймає в себе тiльки оркiв i людей. Особливо протестував лорд Тернон третiї, але його нiхто не послухали спираючись на те, що в нього в оточеннi багато короткоживучих i вони йому забили голови своїми дурними легендами. А дiйсно як лiс може бути ворожим до своїх молодших братiв?. I от вiдкинувши попередження Тернона було постановлено кинути клич по всiм землям, що шукаються молодi смiливцi i досвiдченi старцi для заселення нових земель. Добровольцiв набралось пiд чотириста тисяч, адже життя ельфiв крiм щорiчних Еньйонськiх iгор, i Алькамської вiйни сiмсот рокiв тому не знали нiяких iнших розваг, життя здавалось застило в своєму благополуччi, i молодих авантюристiв було вдосталь. Спочатку вирiшили вiдправити тисяча сiмсот першонароджених, для пiдготовки плацдарму, це в основному будiвники i садiвники, i жалюгiдна купка молодих вояк. Лорда Тернона третього вiдправили як головного архiтектора i тимчасового правителя( а ще й для того щоб побачив що нiчого страшного в Хьєрунi нема). I от перша партiю ельфiв з всiм необхiдним вiдправлена в Лiс Хьєрун.
  
   Глава 1
   Лорд Тернон стояв бiля вiкна свого дому в цьому клятому лiсi, його думки були далеко вiд цього мiсця, але хоч лорд i був мрiйником, реальнiсть його не вiдпускала
   - Позвiть сюди Андре i Ерьйона - сказав вiн слугi який стояв бiля дверей
   Андре теж любив помрiяти i подумати про майбутнє, про те як вiн колись таки стане великим королем i буде правити ельфами, але зараз його думки були бiльш приземленi:
   "Яка чудова рiч цей водоспад! яке повiтря бiля нього! чудове мiсце для палацу майбутнього короля, так а вiкна його...його? моєї королiвської зали обов'язково повиннi виходити на водоспад" -такi думки лунали в головi лорда Андре, представника дома Елькам коли вiн почув гукання, та нi крик лорда Ерьйона, представника цього неспокiйного королiвства Еньйон
   -Андре! Андре! iдiть но сюди, треба переговорити-з надзвичайно серйозним обличчям волав Ерьйон
   Андре вiдчув як всерединi починається буря, як це так що до нього 15-го в черзi на престол,а для ельфiв це не так уже й мало враховуючi їхнє довге життя, звертаються як до якоїсь людини! в такому тонi! Лорд Андре весь розкраснiвшись направився до представника Еньйона
   -Лорде Ерьйон, я б попросив вас.....- з гнiвним обличчям почав Андре
   - Шановний я прошу, немає часу - намiсник Тернон кличе до себе обговорити деякi питання - не дав йому закiнчити Ерьйон
   - Добре пiшли - вiдповiв лорд, записавши собi в пам'ятi що коли стане королем посадити цього вискочку.
   Обидва лорди пiдiйшли до резиденцiї, (якщо так можна сказати про цю жалюгiдну будiвлю) лорда Тернона третього. Це була скромна 3 поверхова будiвля з мрамору, на важких колонах, яка навiть близько не стояла поряд з палацом Дому Тернон, цiєю величною фортецею побудованою останнiми гномами, фортеця яка вважається неприступною......а тут три поверхи в яких має вирiшувати свої справи король.
   Дверi вiдкрились ще до того як лорди пiдiйшли до них i дворецький прогорланив:
   - Лорд Тернон 3 чекає почесних лордiв на другому поверсi!
   -Спасибi-вiдповiв Андре
   - Ми знаємо дорогу - поспiшно добавив Ерьйон, побачивши що слуга намiрений їх провести i повторити свої волання.
   Слуга вiдступив з дороги, Андре з Ерьйоном повернувши лiворуч вiд входу почали пiдiйматись в так звану приймальню короля. Пiднявшись вони застали Тернона стоячим бiля Йорна. Обоє одразу стали на одне колiно перед знатною особою.
   - Станьте лорди! В час тривоги я вас покликав до себе.
   - Що турбує владику? - спитав пiдiймаючись Ерьйон
   - Ви знаєте що наш король Денiстан направив нам в допомогу матерiали зi скарбницi Iмператора Елькама, небагато правда але все ж таки, i 300 будiвникiв людей пiд охороною особистої гвардiї Етрана 2
   - Так ви нам про це казали-вiдповiв Андре - пiсля їх приїзду ми планували почати будувати гiдний палац.
   - Так от, вони мали жорсткий наказ доповiдати кожен день менi про поїздку.....
   - I що сталося?! - не стримався молодий лорд
   - Я якраз до цього доходив i якщо дозволите я продовжу
   - Вибачте лорд - промямлив Ерьйон
   - Так от, вiд них вже третiй день немає звiсток.
   - Вони прибувають сьогоднi, наскiльки я пам'ятаю? - спитав Андре
   - Так, сьогоднi, оце мають через деякий час прибути
   - Ваша величнiсть тривожаться чи нiчого не сталося? - спитав Андре
   - Звичайн.....
   Вiдповiдь Тернона перервав ввiчливий, але водночас наполегливий стук в дверi, професiйний стук слуг.
   - Заходьте! - пролунав голос Тернона 3 - раз вже приперлись
   Вiдчинились прекрасної рiзьби дверi i зайшов слуга-людина, високий, стрункий, статурою дуже схожий на ельфiв(вони спецiально брали таких) вдягнутий краще нiж деякi князi людей.
   - Ваша величнiсть - почав слуга - караван вже заходить в мiсто, велiли вас звати, для зустрiчi
   - Ох...яке полегшення, пiшли лорди, будемо зустрiчати
   Слуга зник пiсля реплiки короля i вже тримав вiдчиненими дверi коли лорди тiльки почали спускатись.
   Яскраве сонце вдарило в обличчя лорда заслiпивши його на хвилину, через що вiн частину шляху рухався по пам'ятi. Будiвники вже стигли побудувати яку не яку крiпосну стiну з воротами, через яку входив караван i шикувався на центральнiй "площi" поселення. Караван ледь помiстився на вулицi, в ньому було близько 300 ельфiв, якi чомусь були в плащах незважаючи на сонячну погоду, i ельфiв в обладунках, заходили вони якось дивно, прямо не звертаючи нiкуди i строїлись в ряд, так що за правим боком тварин не було видно. Люди з грузом їхали на величезних пiд чотири метри тваринах, це були дивнi iстоти: ходили вони на 4 здоровенних, пласких лапах, голова мала трикутну форму з величезними очима i непомiтними вухами, вона сидiла на тонкiй, вiдносно iстоти шиї, яка переходила в плаский трикутний i надзвичайно широкий корпус. Iстот називали лiсоносцями. Два лiсоносцi могли перевезти до 130 тонн, харчувались вони впиваючись, як дерева в землю i висмоктують їжу звiдти. Все в них було добре, тiльки керувати ними могли одиницi, i то тiльки пiсля 10 рокiв навчання. Ось третя i остання велична iстота зайшла в майбутнє мiсто.
   - Ну що ж, пiду вiтати гостей-проговорив Тернон.
   Його Величнiсть пiшов по коридору з мешканцiв,який до цього сформували Андре i Ерьйон. Назустрiч Тернону вийшов ельф в золотих обладунках, який Тернону одразу ж не сподобався, вiд нього вiяло могильним холодом, i ставши на одне колiно, як i належить ельфу, промовив:
   - Особиста гвардiя Етрана 2 вiтає Короля-Лорда Тернона 3 i доповiдає про свiй прихiд
   - Чи легка була подорож? Чи все цiле?
   - Так ваша величнiсть, все цiле - холодно, з iронiєю вiдповiв командир
   Пiсля цих слiв ельф пiдняв своє закрите шоломом обличчя на короля, з пiд тонкого вирiзу для очей. На нього глянули, блакитнi, холоднi очi, такi очi бувають у манiякiв, такий вб'є i тим же ножем буде хлiб рiзати. У ельфа не може бути таких очей, або чорнi як нiч або зеленi як листя. Тернон не просто так був королем-лордом, не просто так боявся цього лiсу, вiн все зрозумiв, але нiчого не мiг вже зробити.
   Думки ще лунали в його головi коли вона окремо вiд тiла летiла в пилюку дороги, а псевдо-ельф вже встиг щось прокричати на своїй жахливiй мовi i врiзатись в гущу жiнок, їх треба бити першими щоб пiдняти панiку. На спинах лiсовозiв вiдкинулись плащi i близько сотнi лучникiв почали стрiляти з арбалетiв, стоячи на широких спинах лiсоносцi. Першi три залпи викосили перший ряд ельфiв i з-за спин лiсовозiв повиходили новi воїни. Високi i сильнi орки з'єднались з першим рядом людей. Все це вiдбулось буквально за декiлька секунд, тiло лорда Андре проткнуте арбалетним болтом не встигло торкнутись землi, а хвиля смертi вже наступало з безжалiстю цунамi. Орк в бiлих обладунках зсiк голову прекраснiй ельфiйцi i став бiля плеча воїна в золотi, бiлий i золотий меч рубали на шматки прекрасних, слабких рознiжених i беззбройних ельфiв. Ерьйон з тридцяткою воїнiв встигли похапати зброю, почали формувати подобу оборони. Близько двадцяти ельфiв повилазили на криши домiв, почали стрiляти з притаманною тiльки їм точнiстю. Ерьйон з своїми воїнами змiг зупинити хвилю смертi у найвужчому мiсцi поселення, лучники встигли вбити близько десяти оркiв, якi здуру познiмали шоломи. Арбалетники ворога не спали, за хвилину арбалетнi болти впилися в плоть хоробрих захисникiв. Лучники знаючи, що вже не втекти намагались забрати якомога бiльше ворогiв, доки Фейон, бог смертi не забрав їх до себе. За хвилину, заслон був прорваний Бiлий i Золотий меч збирали криваву жатву. Ось падають захисники, ось бiлий меч стинає голову молодого ельфа, ось полетiла тонка рука з мечем вiдсiчена золотим мечем, не зупиняючись вiн протикає тонке тiло дочки Тернона......
   - Смерть воїна! - кричить Ерьйон ,коли залишається близько двадцяти воїнiв - не як на бойнi
   - Стоп! - лунає хриплий бас орка
   - Смерть воїна! - лунає з натовпу нападаючих
   Першим виходить високий, навiть для ельфа воїн, вiн встиг натягнути якийсь шолом i тримав в руках важкий оркський меч, видно пiдiбрав на полi битви.
   - Вибирай! - лунає високий глос золотого
   - Цей - тикаючи на задиханого воїна в подряпаних обладунках, каже ельф
   - Вперед Хьйорн - говорить бiлий
   Ерьйон передав високому ельфу свiй меч, ворог вже встиг вiддихатись i чекав поки суперник пiдготується до бою. Все, починаємо. Високий наносить швидкий, як у кобри удар по рукам людини, меч наривається на блок ефесом i..... карлик на пiдскiцi проткнув правим ударом горло ельфа. Ерьйон встиг вхопити тiло свого кращого друга, а голова впала в водоспад. Їх залишилось дев'ятнадцять, проти вдесятеро бiльших сил.
   - Пiдеш останнiм - пролунало над вухом шокованого Ерьйон
   Пiднявши очi Ерьйон побачив начальника стражi, Аєфона, говорять одного з кращих воїнiв королiвства Елькам.
   - Пiдеш останнiм-повторив воїн - ти в нас блакитної кровi, може вiзьмуть викуп за тебе. I не рипайся тут менi строячи героя! Має ж хтось розказати, що тут сталося. Помститись за наших жiнок i дiтей! Зрозумiв мене?!
   - Так Аєфон-вiдповiв Ерьйон
   Карлик з задоволеним i самовпевненим видом чекав наступного суперника. Аєфон вийшов на центр поляни тримаючи перед собою меч, вiн не атакував, чекав атаки ворога. Дочекався. Карлик наносить удар в голову, Аєфон блокує, удар-блок, удар, ще удар, блок, удар Аєфона, пiд серце, кинджалом який вiн дiстав з пояса, карлик мертвий. Орк хитнувши головою в сторону трупа, наказав його прибрати.
   - Зараз я золотий-промовив орк
   -Добре - спокiйно вiдповiв ельф
   Орк зняв бiлий як снiг шолом, який своїм кольором насмiхався над брудними, заляпаними кров'ю ельфами, дивiться! орк, нижче створiння, урод який не має право на життя, стоїть чистий, впевнений в собi,i в прекрасних обладунках, а ви......
   З пiд шолома виринуло обличчя з темно-зеленим кольором, стало ясно що вiн належав до нової породи оркiв, оркiв в яких тече людська кров, вони були страшними, але вже не стирчали клики з рота, не було надломленого, наче покалiченого обличчя. В його очах свiтився розум, а не бездумна ярiсть старших поколiнь. Меч в правiй руцi, щит викинутий. Дивлячись на нього Аєфон зрозумiв-це кiнець, все! Триста двадцять рокiв вiн топтав цей свiт, ненавидiв оркiв, хотiв вiдвоювати новi землi, ан нi, зайнято все.
   -Добре, що хоч як воїн, а не в спину кинджал-помовив тихо ельф
   -Нападай першонароджений
   -Iди сюди любитель падла
   -А-а-а-а-а
   Бiлий меч вдарився в передплiччя Аєфона, пластина на руцi прогнулась, меч вiдскочив, є шанс треба бити! випад в голову, орк увернувся, розворот удар пiд обладунки, чорт! Меч застряг i навiть не дiстав нiчого, орк встановив рiвновагу. Важкий кулак опустився на голову ельфа примусивши його стати на колiна. Бiлий меч пiднявся i опустився. Голова ельфа пiднята високо над головою оркського вождя.
   Це дiйство зустрiлось криком кровожадливої яростi з стану нападникiв.
   Коливаючи трава ховала маленького ельфiйського хлопчака, його очi наповнились слiзьми, вiн їх мужньо не пускав на волю. Закусивши до кровi губу, вiн виймав маленький саморобний ножик. Смертельна вiдвага i жага помсти розривала його маленьке тiло. Вiн вже вставав, вже намiтив цiль.....Коли тонка, тендiтна, але надзвичайно сильна для нього рука хопила його прикривши йому рота i притиснула до себе.
   -Вiн мертвий брате, тiкаємо.
   Глава 2
   Важко, ой як важко! шостий день без їжi, без вiдпочинку, добре що, хоч вода є. Ноги ельфи топтали маленьку стежину прокладену звiрами. Хлопчина другий день висить на її спинi, сам вже не може йти.
   Треба йти, стиснувши зуби, спотикаючись, падаючи, треба йти. Ще день-два i все. Буде якесь поселення, хоч якесь, подалi з лiсу. Добре що навчили хоч звiрiв хижих вiдганяти. Ой.....знов впала. Треба пiднятись, не заради себе, заради брата, заради роду i дому, ВСТАВАЙ!, нi, ноги пiдломлюються.
   Вiдпочинь трiшки-каже голос зсередини-нiчого за пару хвилин не станеться, закрий очi, вiдпочинь, вони не наздоженуть нас. Вiдпочинь трiшки, так треба вiдновити сили, пару хвилин i все........
   Голова остаточно опустилось на траву i якби не її надприродна витримка i жага життя, вона б недiйшла так швидко до маленького селища людей, глумлива посмiшка панi удачi яка спочатку вбиває вас, а потiм в приступi безумства рятує знов, ця панi вивела зграю людських дiтей на те мiсце де лежала ельфа.
   - Сюди! сюди! дивiться - прогорланив худий хлопчисько стоячи на пагорбi
   Тут же збiглась зграя, хтось побiг звати дорослих, тi покликали мiсцевого лiкаря. Дорослi прибiгли вже з лiкарем, але що то було за видовище! Добре що бiдна ельфа цього небачила, старий, брудний i майже без зубiв дiдуган, на пальцях в нього виросли вже справжнi пазурi, а не нiгтi. Вiн пiдiйшов до непритомних першонароджених, окинув їх оком, дав палкою по спиняцi найближчого мальця, пробулькав щось про себе i мовив, як йому здавалось велично i голосно:
   -Ельфу до мене, ельфа хай хтось вiзьме до себе, якщо будуть шукати їх, вiзьмем гарнi грошi за них, а нi то пара зайвих рук нам не завадить....
   -Дик їх же з четверо рук то, га?
   Старий глянув грiзним поглядом на натовп, той для виду зробився посоромленим, дик один лiкар на все село, а ученя ще нема, так що, треба рахуватись.
   -Ага, четверо, ток це-тикнувши пальцем в ельфу-ще довго сама пiд себе ходити буде-промовив дiдуган.
   ЦI слова викликали регiт на який старець зовсiм не чекав, попрокленавши їх про себе i пожуривши долю за те що дала таку нещасливу старiсть, почав рухатись додому, з натовпу одразу вийшов кремезний, м'язистий молодий хлопець, пiдiйшовши до ельфiв, вiн закинув ельфу на одне плече, ельфа на друге i веселою ходою почав доганяти знахаря. Поселення було невеличким, але чоловiкiв там було досить щоб на них не нападали невеликi банди, а великi положать багато голiв поки вiзьмуть хутiр, а бiдне поселення було цього неварте. Поселення було обнесене дерев'яною стiною в два людських зрости, мало щось на подобi ями навколо себе, невеличкий мiсток, по якому, вже, обiгнавши всiх, не дивлячись на свiй вiк топав знахар. Коли натовп зайшов в поселення, знахар стояв посерединi центральної площi з ображеним видом, нiби чекав їх вже з пiвроку. Люди знов зробили засоромлений вигляд.
   - Так, Дедре забери ельфу i неси до мого дому, будемо її намагатись вилiкувати. А хлопця хто вiзьме?
   - Я вiзьму-мовив молодик який нiс ельфiв до села-менi в кузнi пара рук допоможе, замовлення вiд самого графа прийшло, ми з Торвальдом не справляємось.
   - Добре вирiшили все.......
   -Спинiться о нерозумнi! Хефран не дозволяє цього! Викинути їх Дрогам! I жуки перестануть їсти нашi поля! А варги нападати на нас! Волею Хефрана зробiть це!-В центр вибiг невисокий чоловiк в мантiї Фейона чи Рiга, як хто називав цього бога, його очi палали вогнем фанатика, якому нарештi випав шанс, можливо єдиний в життi прислужитись своєму боговi
   - А якщо вони вiдщепенцi? А Улмо?-мовив знахар
   - Тодi ми маємо їх приютити i захистити, так каже Хефран- з неохотою вiдповiв Улмо
   - От прийдуть вони до тями ми в них i спитаємо- з єхидною посмiшкою промовив знахар
   -Аргх...Хай буде так, але ви ще про це пожалiєте!- Улмо розвернувся i пiшов в храм, як вiн цього не хотiв, але вiн не мiг пiти проти законiв Храмiв
   -Ну вiдщепенець так вiдщепенець - промовив коваль зриваючи амулет Айрена з шиї ельфа.
   А вже ввечерi колишнiй лiкар короля Ромена третього, учень найкращих ельфiйських лiкарiв, Ромен , "друг ельфiв" з сумом дивився в вiдкритi, але пустi очi ельфи, лице його мiнялось.
   - П'ятнадцять рокiв, ельфа, п'ятнадцять рокiв, а я такий старий....ех прорвемося....Казав я вашим дурням королям, не лiзьте сюди....
   - Ромен ти єдиний хто це може зробити - промовили з йорна
   - Я вже старий вчителю, менi сто сiмдесят рокiв вже, i я людина, я i так затримався в цьому свiтi
   - Я вже давно не твiй вчитель, ти давно краще за мене i всiх кого я знаю - промовила, висока чорноволоса i струнка фiгура з невеличкими морщинками пiд очима.
   - Я спробую.....але я ж вам казав!
   - Казав, ти знову виявився розумнiше за нас - промовив сумний голос.
  
  
   Глава 3
   Бам! бам! -молот з грюкотом опустився на ковальню i знов пiднявся, коваль швидко взяв розпечений металi поклав його у воду. Вийнявши, придирливим оком обдивився творiння, пробурмотiвши "оркам i так зiйде" поклав його до iнших. Взяв сирець i почав його нагрiвати, а потiм настало те, чого чекав натовп малечi i дiвчат, якi як їм здавалось непомiтно дивились за вже єдиним ковалем селища. Коваль був лише в штанях i коли важкий молот пiднявся i опустився, його спина i груднi заграли буграми м'язiв, з цього приводу з рядiв глядачiв почувся трiшки дурнуватий смiх. Коваль знав, що за ним дивляться, вiн був молодим, йому було це приємно. Вiн був величезним, але не таким як деякi iмперськi гiганти, з вивалившимся пузом i гiгантськими ногами, на яких вони ледь пересувались, в нього не було живота, вiн був високий i абсолютно симетричний, його руки вiдповiдали ногам....вiн був дiйсно прекрасним, чудом природи, але йому не повезло з мiсцем народження, в великому мiстi, а ще краще у ельфiв вiн був би другим пiсля короля, а тут просто надзвичайно популярний коваль Серж. Його кузня була надворi, там був горн, наковальня, точильний камiнь i колодязь. А будинок бiля неї, слугував одразу i домiвкою i складом.
   - Е! ельфiк, подь но суди, хватить байдики бити! - прогорланив Серж.
   З дверей виникла висока i мiцна фiгура, молоде обличчя було заспане, i чомусь дуже задоволене.
   - Ну чого горланиш старий бовдур! Бач, натомився пiсля вчорашнього.
   - Я тобi дам натомився! Я доречи з тобою був i он спозаранку працюю.
   -Дик, ти глянь на себе! Яке здорове, i здоров'я як в коня.
   -Так i ти немаленький завдяки менi вимахав.
   - Та менi ще далеко до тебе - промовив ельф, вихоплюючи з-за спини здоровенний молот i зi всiєї сили вдаряє по каменюцi на землi вiд чого та розлетiлась на шматкi. Хлопчина, не дивлячись на те, що вони належали до рiзних народiв, був багато в чому схожий на Сержа. Теж високий, i широкоплечий, великий, з красивим ельфiйським обличчям. Вiн був схожий на ельфiв, якi займались естетос, але вiн про це незнав, вiн був трошки вище за Сержа, але його м'язи не мали ще тої жорсткостi яка приходить тiльки з роками. Волосся ельфа було чорне як крило ворона, обличчя його могло належати пiдлiтку, настiльки воно молодо виглядало. Воно ще зберiгало юнацьку повноту, а його очi були якiсь незрозумiлi, зеленi як лiтний лiс, i водночас розумнi i...., з примiсью безумства.
   - Так, сьогоднi зробимо два меча, ремонтуємо щит Карнака i, мм...досить на сьогоднi - промовив Серж, вiн завжди працював неторопливо, але був кращим ковалем на ближчi двiстi лiг i тому з його примхами приходилось рахуватись.
   - От i добре
   Пiшла робота, Ельф сидiв за точильним каменем, а Серж плавив i ковав. Так як кузня знаходилась надворi пiд навiсом, робота в них йшла легше нiж в iнших ковалiв, якi вважали, що творiння має ввiбрати в себе дух кузнi.
   Бах! Бах! Виковано, швидко в воду, є один, ельф забирає i точить, Серж плавить, нема слiв, повна зосередженiсть на процесi. Людина i ельф працюють як вiдмiнна машина. Ех, багато вiддав би друг ельфiв за те, щоб побачити обличчя якогось ельфа, коли вiн узрiє цю картину. Сьогоднi у хлопчака свято, вiн про нього ще не знає, старий дурень любить дивитися за цiєю парою i не хоче зупиняти роботу, тим бiльше, що недовго залишилось. Так десять рокiв пройшли недаремно, з хлопця вирiс справжнiй гiгант, i головне далеко не дурний, стараннями Ромена вiн знає i оркську i людську i ельфiйську мови. Так, в нього i вiд людей багато i вiд ельфiв. Iм'я в нього правда не дуже, Вiга чи Вiг але нiчого. Дiм Дренiв , дiм Вiга нiколи не кидав своїх пiдданих на призволяще i тому напевне не мав великих посад. Так досить сидiти, треба вже йти. За цi десять рокiв старий сильно змiнився, вiн перестав горбитись, виростив собi новi зуби, бiле волосся так само падало на його гостре обличчя, але то вже було справдi бiле волосся, а не та сiра маса, яку вперше побачив Вiг, вiн вже не ходив в лахмiттi, а вдягався в хоч i доволi старi, але чистi штани i сорочку i ще вiн вiдкинув палицю. Так, дiйсно чудеса робить цiль в життi з вольовими людьми, вони знаходять свiй компас посерединi океану.
   Вiчний принц i знахар, людина парадоксiв, великих починань i падiнь, йшов до ще одного свого плану. Роздуми про Вiга i те що його може спiткати в життi , не покидали його поки старець не пiдiйшов до пари ковалiв. Хлопцi побачили його, коли вiн почав спускатись з пагорба на якому сидiв. Робота одразу припинилась i пара стояла чекаючи старця.
   - Ну що молодь, повеселились вчора в "Воронi"? - з посмiшкою спитав Ромен
   Дурнi посмiшки одразу освiтили обличчя ковалiв
   - Та трошки було - першим вiдповiв Вiг
   - Я чого прийшов, Вiг в мене для тебе радiсна новина, дай не тiльки для тебе - промовив Ромен
   - Яка? - спитав ельф, думаючи, що в цьому захолустi могло так змiнитись, щоб принести йому велику радiсть.
   - Пiшли до мене - з загадковою посмiшкою на вустах промовив знахар - i ти Серж з нами йди.
   - Ну пiшли
   Трiйця направилась до домiвки Ромена, кинувши навстiж вiдкриту кузнею, злодiйства мiж своїми не було. Пройшовши повз лавку майстра по дереву i купця, вони звернули по стежцi налiво i пройшовши трошки опинились бiля, так само вiдчинених дверей дому знахаря. Недiйшовши пару крокiв, вони побачили трiйцю дiтей, якi уплiтали з переляканими обличчями. Як же ш не зайти в переповнений страховиськами i привидами дiм колдуна, коли того останнього там нема? Вiд душi посмiявшись трiйця ввiйшла в найбiльшу будiвлю селища. Як i у всiх людей в поселеннi, його дiм одночасно був i такою собi лiкарнею. В пiдвалi був склад трав, а надворi була iнша будiвля в якiй лежали хворi. А тут вiдбувався так би мовити прийом хворих. Все це було побудовано самим, а точнiше пiд його команди Роменом, який взяв за основу ельфiйський уклад. Ромен вказав ковалям на два крiсла, запрошуючи їх сiсти, а сам пiднявся по сходах на другий поверх будiвлi. Серж i Вiг переглянулись мiж собою, цi двоє вже давно розмовляли поглядами, в очах вiдображалось здивування, адже старий Ромен майже нiколи не звав нiкого в свiй дiм сам. Зверху почулись шуми i тяжкий поступ, ковалi пiдняли голову за звуком. По сходах спускався сам Ромен i пiд руку вiн тримав ельфiйку з надзвичайно змученим лицем, було видно, як їй важко дається кожний крок. Для неї було важливо спуститись до свого брата самою, не дивлячись на десять рокiв без руху. Ельфа прийшла в себе днiв п'ять тому, i попросила Ромена нiчого поки не казати, доки вона сама не зможе хоч якось ходити. Для неї було важливо зустрiти малого Вiга стоячи, хоч i нетвердо, але на ногах, ще раз довести ельфiйську силу. Ромен на це все сказав " Дурнi ельфiйськi замашки", але прохання виконав. I ось на п'ять рокiв ранiше строку назначеного другом ельфiв, вона прийшла до тями i стояла як i хотiла на своїх ногах дивлячись своїм гострим, змученим але не втративши справжньої ельфiйський краси обличчям на свого малого Вiжку, а той в свою чергу стояв надзвичайно розгублений i не знав, що йому казати чи робити.
   - Ну обнiми дурню сестру - врятував положення Ромен
   Вiг не змусив себе чекати, сильнi руки не просто обняли, та буря емоцiй ледь не змусили його переламати ребра сестрi. Але ельфа цього не вiдчувала. Для неї не пройшло десяти рокiв, для неї все сталося вчора, її обличчя залили сльози щастя i горя.
   - Не плач сестро все добре -намагався заспокоїти її Вiг
   - Не буду, не буду
   - Чому настiльки ранiше Ромене? Ще ж мало п'ять рокiв пройти? - спитав пошепки Серж
   - В неї сильний органiзм Серж, як i в її батька
   - Же Тем - промовив Ромен - з тобою i Вiгом ще дехто хоче поговорити
   - Хто? - разом промовили вони
   - Пiшли наверх, там дiзнаєтесь
   Вони пiднялись по скрипучих схiдцях наверх, в кiмнату, єдиним гостем якої завжди був тiльки хазяїн дому.
   - Серж, i ти з нами йди, це тебе теж стосується
   - Мене? - здивовано промовив коваль - йду
   Двоє ельфiв i двоє людей пiднялись в кiмнату посерединi якого стояло дзеркало а оточувало його п'ять крiсел. Ромен жестом вказав їм сiдати.
   -Lesi Enon- промовив старець
   Цi слова крiм Ромена, зрозумiла тiльки Же Тем, але це не викликало в неї здивування. Дзеркало посерединi кiмнати завiбрувало, освiтилось срiбним свiтлом в якому почала формуватись висока струнка фiгура.
   - Дiти мої! Як я радий вас бачити - промовили з дзеркала
  
   Глава 4
   Це одна голова впала в корзину, до iнших трьох. Клятий Дундан! Нагла, ядовита посмiшка його старечого рота, з якого вилiтали ядовитi слова i досi стояло перед його обличчям.
   - Айонар пiдданий iмператора Лiта 7, за образу нанесену члену королiвської ради, засуджується на смерть...
   Щоб ти здох! Порадив йому в цей момент Айонар , але так щоб нiхто не чув
   -....з можливiстю замiни на рiк примусової працi, що вибирає пiдсудний?
   При цих словах почувся гидотливий смiх iнших п'яти людей що складали судову колегiю, що примусило Айонара задуматись.
   - Ну?
   - Що ну, звичайно каторга
   - Не каторга а примусова праця, вас не вишлють з мiста i це легше покарання
   - З каторги хоч втекти можна
   - Ну вiд нас ти не втiчеш- знов ця посмiшка, гад!
   - Сторожа виведiть його на двiр - промовив Дундан - суддi треба виконати вирок
   Двоє охоронцiв вивели його з будiвлi суду, а суддi вийшли слiдом. Тут же зiбралась натовп зiвак, якi чекали феєрверку. Айонара поставили посерединi кола, яке утворили суддi i почали творити своє заклинання. Магiчнi рiшення завжди приводились в дiю на вулицi. Вони могли б це зробити i в серединi, але це не дасть тої слави i поваги, яку вони хотiли мати i зрештою мали. Шестеро магiв-суддiв оточили колом Айонара, який аж нiяк не був радий з цього приводу, а втiкати собi дорожче. П'ятеро магiв ще не досягли рiвня Дундана i тому саме вiн виконував роль центра. П'ятiрка почала з потемнiвшими(спецiально) очима вимахувати руками, з яких полетiли вогнянi кулi, пiд ногами земля стала червона i ще пара клоунських трюкiв без яких можна було обiйтись. Дундан стояв по серединi з кам'яним обличчям i чекав. Дочекався, сила передана
   - Melime quo- промовив маг i все закiнчилось. Айонар став рабом на один рiк.
   - I от це вже моя третя робота за останнiх пiвроку, спочатку я мив з середини е....громадськi туалети - при цьому його обличчя перекосилося - Потiм була....хоча цього тобi знати не тре....
   - Та чому ж нетреба! - прогорланив чолов'яга з брудним волосся, i шкiрою яка стала темна вiд бруду, вiн посмiхався всiма трьома зубами i розносив запах перегару - Все одно скоро до них приєднаюсь - Весельчак з посмiшкою побрязкав цепом i тикнув потрiсканим нiгтем в сторону корзини з головами.
   - А й справдi - ну так потiм була панi Морфл i її подружки, яких менi прийшлось задовольняти...сам розумiєш як - обличчя бiдного Айонара перекосилось ще бiльше, але справжнiй шедевр для карикатуристiв вiн зробив коли глянув на смертника:
   - А-А-А-А! а я думаю чого вони такi щасливi ходять!!! - бродяга буквально плакав вiд смiху, схоже вiн вмивався вперше за останнi десять рокiв.
   - Агов люди!!!
   - Заткнись!!
   - В життi не здогадаєтесь хто тут у нас страчує людей!!!!
   - На плаху його!!!
   -А це в нас жеребець Морфл i її подружок!!! Напевне вона його сюди i пристроїла!!
   Це просто треба бачити Морфл i її подружок, по-перше вони страшнi п'янички, по-друге вага кожної не поступається вазi коня, ну це ладно, це не головне. Головне що вони дурнi як дверi i надзвичайно сварливi i люблять битися, i ще й на додачу є дочками впливових людей мiста. Тож щастя в цьому було мало. Двоє здорованiв взяли пiд руки бродягу i положили його в гiльйотину, Айонар притримуючи голову смертника опустив тримач i закрiпив його. Добре що лезо опускалось саме, хоч це не примушували робити! Скошене лезо, яке блистiло на сонцi, виконало ролi обличчя смертi. Голова бродяги впала до iнших в корзину, впала обличчям вверх, посмiшка не покинула, забезпечивши Айонару веселi думи про своє життя на найближчi декiлька днiв. Пiдвели наступного смертника. Так сьогоднi роботи багато, зловили змовникiв, їхнiй лiдер казав що вiн син колишнього короля i вимагає повернути трон. Вже третiй вимаганець. Одного Айонар стратив не бiльше, як мiсяць тому. Цей правда був дуже схожий на колишню Його Високiсть, але що тiльки не роблять маги в наш час! Вiн був середнього зросту, широкий в плечах, з сильними руками i таким самим поглядом. Гостре обличчя, з густими чорними бровами, стиснутими губами, його блакитнi очi свiтились розумом i сумом. Справжнiй король, за такого не соромно. Айонар пiдiйшов до нього. Людина яка мала стратити лже-короля дивилась на нього впритул, Айонар пiдняв з лоба руде волосся, подивився своїми висушеним обличчям i зеленими, змучененими очима, Айонар був справжнiм карателем завжди трохи вище за жертву, трохи сильнiше, трохи бiльше, але тут вiн в розмiрах поступався. Два добрих воїна зустрiлись при таких умовах, не на полi бою, щоб меч вирiшив хто краще, не прикриваючи спину вiд ворога. Лже-король подивився своїм гарним обличчям в доволi просте i не особливо гарне обличчя Айонара, в його очах промайнуло щось дивне, якби вiн його впiзнав, але нi здалося.
   - Останнє слово в'язню - промовив каратель
   - Пiдведи мене до гiльйотини
   - Пiшли
   Айонар взяв смертника пiд руку i повiв його. Цепi на його ногах не заважали йому йти розмiрено, з високо пiднятою головою, звисаюче лахмiття лежало на ньому краще нiж на деяких королях корона. Дiйсно не одяг красить людину. Пiдiйшовши до гiльйотини лже-король скинув високо руки, вiтаючи як справжнiй король своїх пiдданих, так наче за його спиною стоїть трон, а не машина вбивства. Вiн дiйсно вмiв керувати натовпом, його скинутi додолу руки, власний погляд, буквально змусив натовп ним захоплюватись, вiтати його криками, але цього захоплення не вистачало щоб захотiти його врятувати.
   - Допоможи менi - несподiвано прошепотiв смертник
   - Я?! - здригнувшись спитав Айонар
   - Ти ще когось бачиш коло себе?!
   - Я не можу, я той....
   - Я знiму закляття, тут є ще троє моїх людей
   - Але як? Нас же ш.....
   - Вибирай он стоїть лучник на криши бачиш?
   Айонар прослiдкував за його поглядом, так дiйсно притаївшись на криши стояв стрiлець.
   - Так от, читати вмiєш?
   - Угу
   - То знаєш кого першим вбивають в романах?
   - Угу
   - Я пропоную приєднатись до мене, невипадково ж тебе суддя не любить, плачу я добре, плюс знiму закляття. Ну як?
   - Ну так як особливо нiчого тут мене не тримає, i твiй хлопчина на криши дивиться на мене сильно пiдозрiло, я з радiстю приймаю твою пропозицiя.
   Айонар, побачив, як його новий наймач кивнув непримiтному чолов'язi в натовпi. Той одразу дiстав два якихось флакони i кинув їх пiд ноги Айонару. З пiд нiг Айонара повалив синiй i червоний дим, накривши його i в'язня з головою. Айонар вiдчув як в ньому почались змiни, вiн вiдчув себе рабом якого раптом, по примхи звiльнили i ще й грошей дали, вiн побачив як весь свiт нiби застив i тiльки лже-король рухається з тою ж швидкiстю. Надзвичайно повiльно кремезний хлопчина з натовпу, розпахнув плаща, в якому був закутаний, вийняв два меча i кинув їх утiкачам. Айонар вирiшив не чекати поки мечi долетять до нього, пiдстрибнувши зловив їх в повiтрi. Лже-король вирiшив повторити його маневр i вони майже одночасно приземлились. Розгублена охорона тiльки но почала розумiти, що усе пiшло не так як планувалось, i повiльно вихоплювала мечi. Айонар знав цих хлопцiв, вони йому нiчого поганого не зробили i йому, колишньому найманцю не хотiлось їх навiть калiчити. Побачивши погляд свого напарника вiн вирiшив будь-що дiстатись охорони ранiше. Пройшло менше секунди i четверо з десяти стражiв вже лежали вiд рук Айонара. Останнi шестеро побачивши таку неймовiрнiсть, вирiшивши, що життя i здоров'я дорожче, поспiшили втекти, Айонар не став їх наздоганяти. Лже-король i хлопчина тим часом розiгнали натовп, а лучник злiз з криши i пiдвiв трьох коней. Лже-король i лучник сiли на одного, хлопчина з магом, на другого i всi чекали його. Колишнiй кат, наче блискавка заскочив на спину сiрого скакуна. Троє скакунiв зiрвались з мiсця майже одночасно, i бiгли з неймовiрною швидкiстю, але Айонару з його пiдвищеними реакцiями здавалось, що вони рухаються надто повiльно, що лучники на воротах пiднiмають самострiли швидше, i стрiли їхнi якiсь бiльше нiж завжди. Ось вони! Рятiвнi ворота, якi повiльно, але без зупину закриваються. Ну! Давай конику! Спiши тварюка нагла, а то буде з нас сито!!! Лже-король прорвався першим, за ним проскочив Айонар, i врештi хлопчина в спинi i лiвiй нозi якого стирчало по стрiлi. Ворота закрились, i в них було хвилин п'ять-десять поки їх знову вiдчинять. Маг, як про себе охрестив його колишнiй кат, кинув зо три бляшанки з якоюсь рiдиною i за їхнiми спинами виник густий непроглядний i дуже гидкий, дим.
   - Це їх трохи затримає - промовив маг
   - Будемо надiятись - буркнув лже-король
   П'ять годин нестримного бiгу, п'ять годин без жодного слова, без зупинок, це були сильнi характером люди, i їм сильно хотiлося жити, i це бажання, без слiв передалося їхнiм скакунам.
   - Стоп! Коням треба вiдпочити, а то пiдемо на своїх двох - вирiшив лже-король
   Аойнар не вперше робив такi пробiги, але це було давно, дай життя в мiстi внесло свою лепту, i найманець ледь втримався вiд того, щоб полегшено зiтхнути. Злiзши з коня Айонара понесло в сторону ноги, просто вiдмовлялись його тримати, якби не дерево вiн би не втримався на ногах. Маг з лучником просто звалились на землю i сидiли в станi тваринної байдужостi, хай на них хоч сама смерть iде, вони будуть сидiти. Лже-король стояв впевнено на ногах, i Айонар не вперше подивився його сили i витривалостi, хлопчина тримався за гiлляку i таким чином намагався встояти, намагаючись зберегти гiднiсть i непосоромитись перед родителем, а те що вiн був сином втiкача, Айонар мало сумнiвався. Група зупинилась в мiсцi, яке б вiдмiнно пiдiйшло для вiдпочинку якоїсь пари, густi дерева обступали їх зi всiх сторiн, скриваючи маленьку стежинку, дерева пропускали достатнього сонця i ця трохи притемнена галявина, i сильнi, могучi дерева, наче дiлились силою з людьми. Коли група почала потрохи приходити до тями, Лже-король почав говорити:
   - Наш новий супутник проливав за нас кров, i негоже йому не знати нашого iменi, а нам його. Мене звати Лiт Шостий, iмператор Валлагов
   - Я Рандом, син Лiта четвертого i брата iмператора
   - А чому не Лiт 7? - видав такий собi жарт Айонар
   - Тому що, Лiт це як i iмператор, не ймення а титул.
   - Я Удар - промовив лучник
   - Я Алькольм - в свою чергу представився маг
   - Ну а мене кличуть Айонар, i iнколи мене називають Безжалiсним
   - Не дуже схоже - засумнiвався Рандом
   Айонар нiчого не вiдповiв, криво посмiхнувся наче сам до себе, i Рандом вирiшив бiльше не повертатись до цiєї теми.
   - Ти дивлюсь явно не перший раз меч тримаєш, де ти бився?
   - Я був серед тих хто атакував Дюран, я навiть за стiну пробрався
   Лиця воїнiв одразу помiнялись, було вiд чого. Дюран атакували об'єднанi сили людських держав. Вони шукали тих багатств i золота, а знайшли тiльки смерть, вони втекли з поля бою, потiм посли заключили ще один вiчний мир, але битва i вiйна була жахлива. Свiт не бачив такої армiї з часiв Елькамської вiйни! Про цю вiйну варто розповiсти. Пiвмiльйонне вiйсько Дюрана i оркiв напали на ельфiв. Ельфох i Еньйон були пiдкоренi, Армiя Великого Союзу осаджали Елькам. Сто тисяч воїнiв вiдправили осаджати Фейорх, молоде мiсто побудоване в горах, i куди посадили старого купця на трон короля. Коли надiйшла звiстка про армiю яка йде на них, вiн втiк першим, говорять вибiг прям на тих вiд кого тiкав. Ельфи вибрали на йог мiсце молодого воїна, якiй не дивлячись на вiк вже встиг обрости легендами, говорили, що за свiй меч i тiло вiн продав душу Локi i Лiфу i на додачу ще й той зробив його дампiром, звали його Iглум - мертвий . Але це не мало значення, сто тисяч мечiв йшли по їхню душу. Десять тисяч ельфiв сидiли в горах, всi знали що за ними йде смерть, i безсмертнi страшно цього боялись. Iглум не був великим оратором, вiн був жорстокий воїн, але змiг знайти слова, щоб примусити їх стояти на смерть i пожертвувати собою заради потомкiв. Коли пiдiйшли вiйська союзу, їх чикала мала, але настроєне стояти на смерть армiя, армiя набрана з вчорашнiх купцiв i жiнок. Почалась осада. Ельфи встигли побудувати пару катапульт i веж, орки, якi чекали беззахисне мiсто поклали з три тисячi голiв в першому приступi. Iглум пробував викликати вожака союзу на поєдинок, але це була вiйна на знищення, в нiй правила не дiють. Намагаючись взяти мiсто блiцкригом союз втратив десь 40 тисяч вiйська, ельфи ледь двiстi воїнiв. Але так не могло бути вiчно. Союз пiдвiв осаднi вежi i драбини, шiстдесяти тисячна армiя союзу ввiйшла в мiсто, мечi оркiв i лукi людей зробили своє дiло. Iглум такi вбив вожака армiї, за що його не вбили, а примусили дивитись на те як горить його мiсто, а потiм його забрали Дюранцi. За легендою вiн прокляв родину короля, а його самого загриз. I його знов не вбили, його посадили в клiтку, i вiн жив в нiй двiстi рокiв, розважаючи людей на ярмарках, потiм якимось дивом втiкши, але перед цим побачив битву При Сицзин. Фейорх зробив своє останнє дiло, вiн забрав з собою в небуття п'ятдесят тисяч воїнiв, i дав час Елькаму. Ельфи встигли заручитись пiдтримкою Валлагов, якi завжди хотiли отримати землi оркiв бiля своїх земель, вони разом атакували Армiю Великого Союзу. Валлагi взяли Ельфох, ельфiйськi повстанцi Еньйон, вiйська ельфiв i людей йшли на вiйська оркiв i людей. На рiчцi Соцзин вiдбулась найбiльша i найкривавiша битва в iсторiй. Пiвмiльйонна тисячна армiя Великого Союзу проти трьохсот тисяч армiї людей i ельфiв. Iглум як прапор висiв в своїй клiтцi i дивися за цiєю битвою. В цiй битвi не було нiякої тактики i стратегiї, це була битва в якiй люди були третiм зайвими, орки i ельфи були безумнi, пам'ять предкiв, ненависть один до одного кип'ятила їхню кров, а люди пiддались цьому. Битва берсеркерiв. Виживши говорили, що Iглум молився весь час, хтось казав що Локi, хтось що не йому, а комусь iншому, але важливо те що коли орки почали давити вiд нього пiшло якесь червоне сяйво, вiн водночас постарiв, згорбився i в нього витекли очi......i вiн смiявся, смiявся жахливим, мертвим смiхом, смiхом пророка якiй все знає. Ельфи виграли, винищили все, але Iглума встигли забрати. Пiсля битви рiд Iглум вимiр пiд корiнь, його сини втопились в Соцзин, батьки згорiли в своєму домi, сестра вмерла вiд хвороби...... говорили, що перемогу в вiйнi купив їм вiн, статуя Iглум стоїть бiля палацу короля Елькаму, бiля статуї самого iмператора.
   - I як? Ти бачив тi дива про якi говорять? - з захопленими очима спитав Алькольм
   - Ти знаєш...мiсто як мiсто, як тисячi iнших людських мiст
   -I що нiчого дивного - на його обличчi вiдобразилось розчарування.
   - Там все.....як би це сказати в людях
   - Що в них?
   - Вони якiсь дивнi, холоднi, йдуть за своїм вождем хоч в пекло, в них жорстка iєрархiя, всi комусь пiдкоряються, у всiх свiй дайме, вони безумнi, за свою вiру i володаря пiдуть на все
   - Так хватить сидiти, вiдпочили i вперед! - прогорланив Лiт
   Рандом вiдв'язав коней, п'ятiрка всiлась i погнала далi, Лiт за тим щоб ще раз спробувати сiсти на трон, а Айонар за новою долею.
   Глава 5
   -I що нам тепер робити Ромену? - спитав Вiг
   - Ми йдемо додому - замiсть старiйшини вiдповiла Же Тем
   - Моє життя тут сестро, тут я вирiс, тут мої друзi, це для тебе вони чужi - пробурмотiв Вiг, йому зовсiм не хотiлось їхати кудись
   - Вiг, ти ще молодий, багато не розумiєш - зауважив Ромен
   - Так Вiг - пiдтримав старiйшину коваль
   - Я цього не хочу!
   - Вiг, є болота з мертвою водою, а є маленькi струмки, якi згодом стають могутнiми рiками, знаєш чому так? - як i належить мудрим старцям проговорив Ромен, i не чекаючи вiдповiдi продовжив - Бо струмочки йдуть вперед, вбирають в себе все бiльше нової води, але якщо вiн зупиняється вiн стає болотом.
   - Я не пiду нiкуди!
   - Ти не знаєш що ти втрачаєш! - прокричала Же Тем
   - Вiн вже не хлопчак малий, ельфо - з докором дивлячись на неї побормотав Ромен
   - Прошу тебе подумай Вiг - звернулась Же Тем
   - Я подумаю - пообiцяв ельф
   Вiг кивнув всiм i вийшов з дому, Серж пiшов за ним.
   -Я ж казав вiн не захоче -промовив, коли закрились дверi знахар
   - Ми маємо його вмовити
   - Та знаю я, i як ти його вмовиш? - спитав Ромен
   - Ти ж син короля! Ти знаєш цi iнтриги i обмани, придумай що небуть
   - Менi неприємно обдурювати небайдужих менi людей
   - А наша цiль! Його з дитинства готували, стiльки сил викинути просто так! - пiдвищивши голос сказала ельфа
   - Же Тем, не забувайся, розумiю все, i не кричи
   - Вибач,давай думати, є якiсь думки? - спитала Же Тем
   - Пiду поговорю з Сержом.
   Старий накинув на себе плаща, подумавши, що йому на старостi все бiльше хочеться тепла, випив з склянки води, направився до дверей залишивши Же Тем дивитись на полум'я камiна. На дворi було не тепло i не холодно, Ромен любив такi вечора, в такий час вiн зазвичай сидiв на крильцi свого дому, вдихав повнi легенi повiтря i думав. Думав про iсторiю, людей i ельфiв, про оркiв яким сильно спiвчував. До нього часто звертались з порадою, вiн навiть носив титул радника Дому Дренiв. Деякi подiї змусили його шукати притулку в цьому мiстечку, але вiн не шкодував про проведенi тут роки. Старий спустився з пагорба на якому стояв його дiм. Подивився на нiч, примiтив що в "Воронi" як завжди сидить чоловiк зi двадцять, хотiв спочатку пошукати Сержа в його домi, але чомусь вирiшив глянути в харчевнi. Над входом висiв здоровенний вирiзьблений з металу ворон, з єхидством дивився на кожного хто проходив повз нього, це придавало корчмi неповторимий колорит. Ромен вiдкрив важкi дубовi дверi, в його обличчя нахлинуло тепле повiтря i звуки смiху. Декiлька голiв повернулись, глянули хто прийшов, здивовано кивнули i повернулись до своїх розмов. Старий оглянув примiщення, он сидить старий пекар Рон, знов з компанiєю своєю про щось спорять, Гунча, син швеця щось розповiдав Мiлi, дочцi тактирщика. Все як завжди. Повернувши голову в лiво Ромен побачив в дальньому кутку Сержа, його стiл стояв пiд самою драбиною i на нього падала тiнь, яка робила його дуже темним. Серж хотiв посидiти сам. Ромен направився до нього. Коли знахар пiдiйшов Серж навiть не вiдiрвався вiд кубку який сьорбав. Ромен взяв стiлець, присiв.
   -Ти ж сам розумiєш, що так для нього буде краще - промовив Ромен
   -Угу, але ж вiн мiй кращий друг, вiн не хоче їхати
   - Ми маємо його вмовити
   - Як? Вiн накричав на мене сказавши, що я з вами заодно
   - Вiн ще надто юний, вiн ельф, вони повiльнiш йдуть в своєму розвитку - сказав Ромен
   - Серж, ти не хочеш поїхати з ним?
   - Звичайно хочу. Але кому я там потрiбен - вiдповiв коваль
   - Ну я постараюсь замовити слiвце за тебе, тiльки як його вмовити?
   - Ти старець ти i думай - буркнув пiд нiс Серж
   - Скажи йому що ти цього дуже хочеш, що ти поїдеш з ним, i що ви повернетесь за рiк-два подивившись свiт....
   - Його свiт тут, i iншого вiн не хоче - заперечив вiн
   - Вiн безсмертний Серж, i ти ще знаєш, вдумайся, яке це покарання для нього, сотнi рокiв прожити тут!
   - Добре! Добре! Я поговорю! - рiзко прокричав Серж - не дурень розумiю
   - От i добре
   - А все такi погано ти, тодi зробив з ним
   - Так, якби не це, зараз було б простiше
   Старий встав. Пiдiйшов до корчмаря, попросив в нього холодного молока, випив склянку i пiшов додому. Серж дудлив в самотi пиво, ще з годину, потiм трохи захмелiвши теж покинув ворон. Вiн думав як буде вмовляти малого, вiн хоч i не був людиною, став йому справжнiм братом, ельф був йому дорожче нiж будь-хто в свiтi . В роздумах вн i не помiтив, як пiдiйшов до дверей дому. Постояв хвильку дивлячись на важку ручку в формi молота, глибоко вдихнув, набираючись смiливостi, вiдкрив дверi i зайшов в середину. Коваль одразу повернув налiво, в кiмнату ельфа, його там не було, значить сидить бiля камiна, малий це любить. Серж вийшов з кiмнати i пройшовши трошки, звернув на цей раз налiво. Вiг сидiв своєму крiслi, дивився на полум'я. Серж сiв в своє, збоку вiд ельфа. Обоє нiчого не сказали.
   - Ти хочеш цього брат?
   - Так буде краще брат
   - Брат ти єдиний кого я послухаю, менi це треба брат?
   - Так Брат
   - Значить так i буде.
   Глава 6
   Кап-кап, кап-кап, слабкий дощ, з настирливiсть капав, виводячи Айонара з себе. Група спала, а вiн стояв на сторожi, костра не розвести, Лiту здалось що вiн когось бачив, i ось вони вже другий день не вiдчували тепла. Кап-кап, кап-кап, надзвичайно веселi думки лiзуть в голову. Хто цей Лiт? Чого мене з ним понесло? Рандом вже другий день каже, що вони майже приїхали. Кап-кап, довбаний дощ! Як виявляється легко звести людину з розуму. Розбудити когось? Та нi потiм мене в таку нiч теж розбудять. Посидiвши ще з годинку так вiн вирiшив таки, що розбудити когось не така вже i погана iдея. Айонар встав, оглянув їх компанiю, опустив погляд на мага. Так будемо його будити, тiльки як? Айонар побачив, що хитрий маг лiг пiд кронами дерева. А за нiч добряче води на його листях зiбралось. Воїн пiдняв невеличку палку, прицiлився i з добрим розмахом запустив її в дерево.
   - А-а-а! - смiшно дригаючи руками кричав маг, коли на нього вилилась вода з дерева - нападають!
   - Тихо, тихо, нiхто на нас не напав - промовив скрiзь смiх Айонар
   - Точно спати лягай - донеслось з пiд ковдри Лiта, вiн ледь придушував в собi бажання розсмiятись в весь голос, хоч вiн i не бачив що зробив Айонар, але зрозумiв все.
   - Та куди вже, посиджу з нашим охоронцем
   - Як хоч - без iнтересу вiдповiла охорона.
   Противний дощ закiнчився з свiтанком, група давно прокинулась, Рандом як завжди сiдлав коней,
   Удар доїдав снiданок.
   - Сьогоднi останнiй ривок... - почав Лiт
   - Ти ще вчора це казав...i позавчора - перебив Айонар
   - I я хотiв би подякувати вам - проiгнорувавши воїна продовжив - знаю, що пiзно, але без вашої допомоги, i особливо твоєї Айонар, ми б не прорвались
   - Та, що там...якби не ти я б i далi катом працював, невесела скажу тобi професiя
   Лiт кивнувши заскочив на свого коня, решта наслiдувала його. Їх оточував густий, гарний, молодий лiс, в якому ще не встигли поселитися всяка нечисть, вiн не був споганений, нi людьми нi орками, нi навiть ельфами, якi в останнiй час почали незрозумiло, що творити на своїх землях. Пiсля дощове повiтря наповняло силами. Куди тебе несе Айонар? В котре питав себе колишнiй кат, знов твоя авантюристка натура несе тебе, ех....ну приїдемо i глянемо як там у цих повстанцiв живеться.
   Мандрiвники їхали мовчки, кожен в своїх думках, Лiт вже планував як йому знову спробувати взяти трон, Рандом собi просто їхав, Удар не знiмав кам'яну маску вже другий день, Алькольм бубнiв собi пiд нiс. Отак i їхали.
   Тропа вивела їх з лiсу, нарештi листя не закриває небо! Проїхавши ще хвилин з десять група виїхала не селище, невеличке домiв на двадцять, так як нiяких дорiг не йшло через нього то й не було трактиру i iнших послуг, дивне було те що Лiт який ранiше забороняв навiть дивитись в сторону людських поселень зараз першим поїхав в середину селища. Пiд'їхавши до першого дому вiн мечем постукав в шибку
   - В кого там розуму нема! - донеслось з середини
   - А ну виходь старий плут!
   - Ваша високiсть! Ваша високiсть - бурмотiв невисокий, але з такими плечами що ледь пройшли в дверi чолов'яга, - Я не знав, що ви пройдете через наше скромне мiстечко! Вибачте, вибачте вашого дурного служку....
   Бiдний Удар здавалось звалиться з коня вiд смiху, Айонар правда не знаходив нiчого смiшного в цьому, але вирiшив промовчати
   - Ех...добре будеш жити - промовив Лiт
   - Дякую, дякую Ваша милiсть - промовляв чолов'яга потрошки пiдходячи до Лiта - Ваша високiсть чогось бажає?
   - Бажає...ну спочатку - з кам'яним обличчям дивлячись десь в далечiнь проговори той хто називав себе iмператором
   В цей момент чолов'яга нарештi добрався до Лiта, i з неймовiрною для нього швидкiстю схопив того за руку i скинув з коня.
   - Ах ти гад малий! А-а-а-а, пусти кажу - прокричав Лiт
   Удар остаточно звалився з коня i плакав на землi вiд смiху
   - Ваша високiсть, хiба вам боляче! Хто р....
   Маленький гiгант впав вiд кулака Лiта який визволив праву руку, пiсля падiння силача Лiт вскочив i навалився на нього зверху
   - Ну все хватить Лiт
   - Ага
   Високий Лiт i маленький гiгант дружньо обнялись, Лiт повернувся з задоволеним обличчям i махнув своїм супутникам, щоб йшли за ними. Четвiрка направила коней до невеличкого дому в який зайшли король i його друг
   Двоє конюхiв забрали в них коней, Удар перший ввiйшов в будинок, затим всi iншi. Вони опинились в невеличкiй, небагатiй, але доволi чистiй кiмнатi, на стiнах висiли трофеї, здобутi господарем дому, вiд голiв рiзних тварюк до половинi щитiв i цiлих дворучних мечiв. Лiт i його друг сидiли за великим дубовим столом, хтось вже встиг розкласти стiл. Гостi були знайомi з господарем i одразу посiдали на вiльнi мiсця. Айонар нiколи великою скромнiстю не вiдрiзнявся, взяв собi стiлець i сiв до iнших
   - Айонар це Дiгi, моя права рука i глава пiкiнерiв вiйська
   Айонар кивнув йому головою, пожав протягнуту руку, яку глава пiкiнерiв ледь не зламав.
   - Ну як справи Дiгi? Мене все ж такi довго не було - спитав Лiт
   - Е..м...- Дiгi кинув погляд на Айонара - ну...
   - Кажи Дiгi, не бiйся, цей хлопчина можна сказати врятував нас - перехопивши його погляд вiдповiв король - я його вiзьму у так сказати свою особисту гвардiю
   Особиста гвардiя на це трошки посмiялась i продовжили поглинати вперше за стiльки днiв нормальну їжу.
   - Ну особливо так i нема чого розповiдати - почав Дiгi - прийшло близько сотнi воїнiв в стрiлецьку, нашi агiтатори розпущенi по маленьким поселенням, але що ми там можемо набрати? В мiста доступу немає - глава пiкiнерiв по простому розвiв своїми могутнiми руками - воїни тирана там сидять i одразу хапають їх коли якiсь анти режимнi слова
   Йдуть.
   - Все як завжди - промовив король - а з Фiларiйцями як?
   - З цим все вийшло слава богам - простягнувши руки до неба вiдповiв Дiгi - четверо вчителiв вiдправили глави Фiларiйцiв, вчора якраз приїхали, старi вони правда страшно, але вчать вiдмiнно.
   - Ну а що, в нас сталось, ти вже сам напевне чув - сказав король
   - Нам дуже жаль ваша величнiсть - Дiгi вiдпив пива з великою дубової чашi - але ж Ви вирвались i в нас є шанс
   - I що ми ще можемо зробити? - впавши голосом спитав Лiт
   - Ну Фiларiйцiв дали вчителiв....
   - I що?! - перервав його король - ну навчить вiн наших чотири сотнi? Ну зробить з них великих воїнiв? А гвардiя самого тирана двi тисячi мечiв! I з них половина самi учнi Фiларiйсьої школи!
   - Це все такi шанс...дай можливо ще когось приймемо до себе - намагаючись втiшити короля промовив Рандом, якiй вже стиг з'їсти цiлу курку.
   - Якщо менi можна буде сказати - почав Айонар
   - Кажи не соромся - кивнув король
   - Я вам не казав, але до того як потрапити в...м....ситуацiю, яка зробила з мене ката я....якби сказав продавав послуги свого меча...
   - Дякую Айонар, але ми до них вже звертались - зупинив його Дiгi - нiхто не хоче виступати проти вiйська короля
   - До кого ви звертались? - чомусь посмiхнувшись вiдповiв воїн - i скiльки пропонували?
   - Згоджувались ми на будь-яку цiну, з грошами проблем нема - почав Дiгi - до Корсарiв звертались....
   - Покидьки зовсiм воювати не вмiють - в пiдтвердження цих слiв Айонар плюнув на пiдлогу
   - ....До Iфраiма....
   - Iдiот недорозвинутий цей Iфраiм, один раз мало всю братiю не положив
   - .... До Фернандо
   - Ну цей туди сюди, воїн непоганий але в нього вже командують старшини
   - ......До Мiркаiма
   - Вiн вiдмовив? - здивувався Айонар - хм...хлопчина любить грошi i дисциплiна в нього залiзна
   -... Ну i так по малих пройшлись
   - До Маїста Жахливого звертались? - спитав Айонар
   - Так це ж легенда, його нiхто i не бачив нiколи - сказав Удар
   - Ти впевнений?
   - Ну казали, що вiн штурмував Дюран - вперше втрутився в розмову Алькольм - ти казав, що теж там був?
   - Я був в його вiйську - вiдповiв Айонар - i я можу його знайти
   - Ти серйозно! - Зiрвався на крик Дiгi
   - Звичайно
   - Тихо Дiгi - остудив його король - скiльки в нього людей є?
   - Три тисячi мечiв
   - Навiть якщо це правда i вiн вiдповiсть згодою, їх невистачить - киваючи головою сказав Рандом
   - Кожен iз них вартий трьох а то й чотирьох воїнiв! - прикрикнув Айонар - я за це можу поручитись
   - Нiхто i не сумнiвається друже - заспокiйливо сказав Лiт - але в короля сидить в замку десять тисяч мечiв, плюс вони сидять в замку - король розвiв руками
   - Коли до нас прийде Маїст то прийдуть i корсари i Мiркаiм, малi групи захочуть вiдхопити шматок пирога, от i буде тобi з десять-дванадцять тисяч мечiв, причому тренованих i готових до бою.
   - Ти точно можеш їх знайти?
   - Та точно
   - Айонаре я в тобi нiколи не сумнiвався! - грохнувши вiд души його по спинi прогорланив глава пiкiнерiв
   Глава 7
   Шестiрка коней йшла в ряд, тропа була доволi вузькою, Старий шов перший, за ним ельфа, потiм двоє коней з грузом, а ельф з ковалем замикали процесiю. Атмосфера перших два днi була доволi важкою, вони мало говорили в основному їхали мовчки. Навiть прекрасна природа не згладжувала їх важкого настрою. Вчора Же Тем як справжня жiнка змогла таки розговорити Вiга, вони трохи навiть посмiялись. Вiг змирився з своїм вiд'їздом, сильним домосiдом вирiс вiн, але нiчого то пройде, Нарештi вибравшись на бiльш широку стежку вершники вистроїлись в два ряди. Густий лiс вiдступив i випустив жарке сонце. Через деякий час подорожнi виїхали на берег невеличкого озерця.
   - Вiг, а?- з посмiшкою спитав Серж
   - А давай
   Два коня вiддiлились вiд групи i галопом поскакали в озерце, конi i самi були радi пiрнути в холодну воду, щоб скинути з себе важку спеку i охолодити гарячi спини. Два вершники ввiрвались в воду так наче перед ними стояли найбiльшi їхнi вороги, недосвiдченi вершники злетiв в з коней в воду i почали барахтатись, довiвши до iнфаркту всю рибу, яка такого нiколи не бачила i не чекала.
   - От....- з посмiшкою сказав Ромен - якими були такими i залишились, нiякою серйозностi
   Вiг в цей момент нарештi змiг надавити Сержевi на голову i опустити того пiд воду, Тiльки ельф збирався прокричати переможний крик, як могутня рука схопила його за ногу i ельф сам пiшов пiд воду.
   - Ромене вони ж втопляться! - прокричала ельфа який все це було дуже дивно i дико, i на її думку не гiдно для поважного ельфа з одного з найбiльших ельфiйських домiв.
   - Ти що, нiколи - промовив Ромен - треба i самому скупатись, а то от яка спека стоїть, дай тобi не завадить ельфо
   - Ви що! - з жахом вiдповiла та - там же конi були, як можна!
   - Ну твоє дiло - сказав старий стягуючи зi свого старого, але далеко не немiчного тiла одяг, Же Тем вiдмiтила про себе, що вiк сказався в основному на його лицi, i то якби старий не лiнився збрити бороду йому можна було б рокiв сорок п'ять дати. Ввiйшовши в воду старий не применув дати копня ельфу вiд якого той впав в воду. Через хвилин тридцять вже заспокоївшись i трохи посидiвши в водi трiйця вийшла на берег i сiла вiдпочити.
   - Прекраснi тут землi - сказала Же Тем
   - Так цього в них не вiдбереш -пiдтверджуючи киванням голови сказав Ромен - хоча i тут всякого вистачає, але не так як в iнших мiсцях.
   - I саме тут вирiс цей жахливий Хьєрун - з сумом сказала Же Тем
   Повисло тяжке мовчання, всiм стало якось одразу сумно, хоч для Сержа то була тiльки iсторiя розказана односельчанами, для Вiга який нiчого не пам'ятав вона теж мало значила, а Ромен давно не пiддавався такому, вiн надто багато втратив до того i намагався радiти життю.
   - Не сумуй Же Тем, то було давно - намагався заспокоїти її Ромен
   - Для вас давно - пошепки щоб нiхто не чув сказала ельфа.
   Сидячи на землi Вiг почув якийсь звук, пiдозрiло схожий на котячий крик, потiм звук битви
   - Ви чуєте?
   - Що? - спитав Серж
   - Пiду но гляну - промовив Вiг встаючи на ноги i направляючись до лiсу, швидко дiйшовши до дерев вiн почав заглиблюватись на звук. Так дiйсно кiт шипить, i шипить у вiдчаї. Пройшовши пару крокiв Ельф побачив маленьке кошеня, кошеня Марна, рiдкого звiра який водиться по всьому Айфранi, але в невеликих кiлькостях, вони виростають доволi великими, але до цього треба ще вирости, а їхнi малюки меншi навiть за звичайних домашнiх кошенят. Цьому було мiсяцi три-чотири, його бiла шерсть була в кровi, на нього в свою чергу наступав варг, але теж малий, видно на перше полювання вийшов. Кошеня розпачливо з дикими очима глянуло на ельфа. Хто вiн це величезний монстр? За чим прийшов? Така бiль була в цих очах, що ельф напевне вбив би весь свiт, щоб врятувати кошеня. Варг, який явно не чекав гостей i не хотiв iти просто так, Вiг розiгнався i побiг на варга, той вирiшив що краще не зв'язуватись втiк отримавши на щасливу дорогу копня. Вiг повернувся до кошеняти, головне не налякати його, щоб не втiк. Присiвши на носки, ельф простягнув руку, i намагався шепчучи тихим мирним голосом взяти його. Кошеня дало пiдiйти до себе, так головне швидко схопити його, простягнувши руку на вiдстань з пiвпальця рiзко схопив його в кулак. Кошеня вiд переляку впилося зубами в руку свого рятiвника i почав своїми нерозвинутими зубами гризти i кусати її одночасно. Так неймовiрну силу дає бажання жити, думав Ромен дивлячись як бiдний Вiг скаче з криками по лiсу, кошеня таки прогризло йому руку наскрiзь.
   - Дай, дай - смiючись казав Ромен, розчiплюючи щелепу кошеняти - заспокойся малий, поглядь його! О, от бачиш пiшли замотаємо тобi руку i його оглянемо.
   Коли вони вийшли з хащi Серж i далi сидiв собi, в Же Тем з занепокоєним обличчям пiдбiгла до них
   - Що сталось?
   - Та нiчого особливого, ось Вiг врятував Марна
   - Це вiн його так погриз? -спитав Серж, який вирiшив пiдiйти з цiкавостi
   - Угу - буркнув Вiг
   - Дайте сюди його, небачене в нього бiдного зараз серце розiрветься - з докором дивлячись на них промовила ельфа
   Вiг з обережнiстю, щоб не дати йому вирватись передав Марена в руки сестри, та почала йому щось тихо i нiжно шепотiти по-ельфiйськi, гладила його по головi, це дало свiй ефект, кошеня заснуло буквально через хвилину.
   - Ну все тепер моє дiло - голосом професiонала сказав Ромен - посторонiться, Вiг промий руку, тiльки нашою водою i хай тобi її перев'яжуть.
   Вiг кивнувши головою пiшов виконувати наказ, Же Тем трохи постояла бiля Ромена, але побачивши що старий спокiйно обходиться без неї вiдiйшла в сторону. Вiг стояв бiля Сержа який зливав тому воду на руку, дiстала шматок тканини з кишенi i направилась перев'язати брату руку. Пройшла майже година поки Ромен нарештi розiгнувся вiд Марнського кошеняти, витер пiт який покрив йому лоба, випив з фляжки гарний глоток води.
   - Ну що, буде жити - посмiшка окрасила його обличчя - ох i погризли ж його, як вiн вижив не знаю, працi на нього пiшло як на добру людину
   - Ну то пора їхати - по торопила всiх ельфа - i так запiзнюємось
   Вiг встав вiдв'язав коня Же Тем i свого, допомiг сестрi забратись на коня, пiдiйшов до Ромена взяв в того з рук Марна, поклав його собi за пазуху. Вершники знов почали входити на вузькi лiсовi стежки, пiд могутнiми деревами якi не пускали в свої володiння навiть сонця. Маленьке тiльце марена було гаряче, але нiс пiсля трудiв Ромена був холодним, як i має бути в здорових котiв. Через деякий час кошеня почало ворочатись, висунуло свою мордочку подивилось спокiйно на Вiга, м'явкнуло i лизнуло ельфа в пiдборiддя.
   ***********************
   Айонар спав, вперше за стiльки часу в нормальному людському лiжку, з подушкою i ковдрою, йому було добре, змучений органiзм вiдпочивав i якби не настирливий стук в дверi вiн валявся б ще з години чотири. Бам-Бам знов роздалось з-за дверей.
   -Геть! Я сплю
   - Вставай, тебе король кличе! - прокричали з-за дверей
   - Ну i хай кличе далi, я сплю
   - Я тобi посплю, а ну вставай бо дверi виб`єм зараз
   - Встаю, встаю, гади - пробурмотiв важко пiднiмаючись Айонар
   Кiмната в який його поклали була невеличка i небагата, але в нiй була вода, дзеркало, лiжко i стiл, все було чисто, а що потрiбно втомленому мандрiвнику? Воїн глянув на своє заспане, з мiшками пiд очима обличчя, пригоршня холодної води викинуло залишки сну з очей. Рукою поправивши зачiску, i вдягнувшись Айонар вийшов до групи з трьох людей, якi не забули кинути на нього незадоволений погляд.
   - Ну йдемо? - спитав воїн
   - Не далi на тебе дивитись будем! - гаркнув найближчий до нього невисокий з поламаним обличчям конвоїр, i розвернувшись пiшов в напрямку "резиденцiї" короля, невеличкого дому, посерединi мiж кузнею i свинарником.
   На входi стояли два дюжих хлопаки, коли крикун нервовий як охрестив його про себе Айонар порiвнявся з ними, вони дуже сильно почали дутися i вiддавати честь. Воїн що справа вiдкрив дверi, i щось спитав, кивнув головою, повернувся до них i сказав:
   - Айонара просять зайти
   - Як! Мене? - з єхидною посмiшкою промовив той, йому здавалося це повною клоунадою i почало дратувати
   - Так - зробивши вигляд, що нiчого не розумiє вiдповiв той
   Зайшовши в дiм, Айонара побачив короля який сидiв за крепким, рiзним столом з дуба, Алькольм i Удар сидiли на м'яких глибоких крiслах, Рандом розлiгся на невеличкiй канапi бiля вiкна.
   - Виспався? - з посмiшкою спитав король
   - Угу - буркнув той
   - Ну що посидiли, вiдпочили, друзiв побачили пора i в путь дорогу
   - Знов?! - не втримався Айонар
   - Знов - жорстко сказав Лiт - в нас не так i багато часу, треба збирати вiйсько iнакше нас можуть i знайти
   - Ви думаєте що тут нема шпигунiв короля?
   - Та є, ми знаємо хто навiть, але поки ми кориснi королю, i вiн нас не чiпає...
   - I цим треба скористатись - продовжив за короля Рандом
   - Так, що треба їхати до твоїх найманцiв, i часу в нас особливо нема.
   - Ну збирайте корабель, дай поїдемо
   - Вже стоїть i чекає
   - Тут? - здивовано спитав воїн
   - Ага, зараз упряжку з ведмедiв зробимо i потащимо корабель - усмiхнувся Алькольм
   - То, я йду збиратись
   - Ага - посмiхнувся Алькольм
   З незадоволеним обличчям Айонар вийшов з "палацу", прийдеться знов збирати всiй небагатий скарб, хоча що там збирати? Десять хвилин буде вдосталь.
   - Я не розумiю тебе Лiт - промовив капiтан пiкiнерiв - ти його зовсiм не знаєш, i iдеш з ним
   - От тому я король, а ти мiй помiчник Дiг - жорстко промовив Лiт
   Могутнiй капiтан лише в покорi схилив голову, вiн то розумiв, що король каже не зi злостi, чи бажання його образити, надто довго вони разом в битвах ходили, щоб ображатись на слова.
   - Я не зрозумiв, чому всi сидять i далi?! - прикрикнув король
   Всi хто були в кiмнатi повскакували, коли король в такому настрої краще не суперечити, вiн лiдер, лiдер жорсткий.
   Айонар якраз пристосовував меч за спину, коли роздався стук в дверi i в кiмнату без особливих церемонiй зайшов височенний конюх.
   - Круль велiли, вибрати коня
   - Хто велiв? - смiючись перепитав воїн
   - Круль - повторив той
   - А, ну якщо круль то давай, показуй що в вас тут є
   Конюх пригнувшись направився до найбiльшої будiвлю села, Айонар до цього нi разу не заходив в конюшню, побачене здивувало його, таких коней нема напевне i в Скефлундского iмператора, були тут i гiгантськi тягачi, стрункi розвiдники, могутнi таранники, всi вони були прекраснi i неповторнi, дiйсно цi конi дорожче за золото.
   Низенький чоловiк, був дуже задоволений ефектом, який конi справили на гостя
   - Iтан - представився вiн - головний конюх короля Лiта шостого
   - Айонар - простуючи руку представився воїн - Можна спитати, як ви дiстали таких коней?
   - Коли ми втiкали з палацу, наш король наказав вивести першими коней, а потiм все iнше, а ми в свою чергу не дали перевестись роду, змiшанню кровей.
   - З такими конями в вас є шанс, але ж їх доволi мало i....
   - Це лише одна конюшня - перебив Айонара конюх - в нас є ще з десяток таких
   - Так-так - лише пробурмотiв той
   - Ну досить чесати язиком - сказав Iтан - менi наказано дати вам коня, ви їдете далеко?
   - Так, i прийдеться їхати далеко i довго
   - Тодi берiть Жерара, вiн у нас хоч i сильний i витривалий, правда трохи неспокiйний, але нi битви нi моря не боїться- говорив Iтан вказуючи на високого, чорного, з наглою мордою коня.
   - Ми найдемо спiльну мову - з посмiшкою сказав воїн - готуйте його, а я напевне до короля пiду
   - Так - промовив конюх i одразу почав кричати команди помiчникам.
   Вийшовши з конюшнi Айонар почав думати, що все таки не треба було їхати з цим королем так далеко, ну але, що вже зробиш, авантюрист, авантюристом i помре. Коли пройшло ослiплення ясним сонцем перед Айонровим очами представ такий немаленький ескорт короля, видно вiн явно не хотiв другий раз опинитися в полонi, а двадцять кiнникiв в повнiй бронi мали сприяти цьому бажанню.
   - Ну? - з незадоволеним поглядом глянув на нього Удар - Iтан дав тобi коня?
   - Заре пiдготують i виведуть
   - А ти так i поїдеш?
   - Ага - кивнув воїн
   - Ну дивись твоє дiло - буркнув Удар i пiд'їхав ближче до Лiта. Не пройшло i десяти хвилин як Iтан вивiв його коня, дiйсно одежа змiнює не тiльки людей, його кiнь виглядав дiйсно велично, бiла важка збруя, нагрудник справжня картини, а й навiть герб такого собi роду коней, могутнiй кiнь зминає ряди пiкiнерiв, поламанi пiки летять в сторони, прям картина, а кiнь наче знав про свiй вигляд високо i гордо дивлячись на мурах, якi його оточують.
   - Хе хе дивись ще не пустить на себе - посмiхнувся якийсь хлопчина бiля нього
   - Куди вiн дiнеться - вiдповiв Айонар, пристосовуючи свої пожитки на спину Жерара
   - Все? - з єхидством промовив Удар - можем їхати?
   - Ага - нi краплини не смутившись вiдповiв воїн.
   - Ми маємо пройти трохи через Хєрун, потiм станемо на захiдному березi нас чекатиме корабель, i вiн вже вiдвезе нас до Маїста - влiзши на коня сказав Айонар
   - То вперед, чого чекати! -гуркнув король i зiрвав коня в галоп.
   Дивлячи на повне надiї обличчя короля, на його вiрних воїнiв, Айонар з жахом думав що буде, як Маїст його побачить, але ж вiн вислав корабель йому? Можливо ще й обiйдеться.
   Глава 8
   Двоє ельфiв i двоє людей вели вже другий тиждень вели повiльним кроком своїх коней, йшли через жахливий Хєрун, це спершу не радувало високородну ельфу, але корнi взяли своє, вона потрохи почала любуватись прекрасним i сильним лiсом, в якому майже нема представникiв розумних рас. Дай Ромен сказав, що лiс нападає тiльки на великi групи людей, а так дозволяє йти крiзь нього. Кошеня Марне, як i всi малi стало на ноги, буквально через декiлька днiв, i тепер не злiзало з плеча свого рятiвника. Вiг з цього приводу був дуже задоволений. За декiлька днiв вони мали вийти на захiдний мис, де їх має зустрiти корабель Вiгового батька, i найкоротшим шляхом вiдплисти в Ельфох.
   А в цей час група короля йшла через Хєрун, на той же мис, i там їх мав чекати їх же корабель. Лiт був би гарним королем, вiн був розумний, хитрий, могучий, схожий на справжнiх королiв старовини, але був у нього один недолiк, вiн давав людям з собою легко сходитись, i сам легко находив друзiв, тому й недивно що в його групу втисався шпигун. Офiцiйний король не хотiв втрачати людей в битвi з його хоч i невеликим, але доволi сильним вiйськом, тим бiльше що вiн стiльки народу втратив в битвi з орками на сходi королiвства, дай йти дуже далеко. А напасти в лiсi, а ще й силами найманцiв, оце можна. От i чекали на короля найманцi. Група кiнноти йшла стежинкою оточеною з двох сторiн пагорбами, двадцять чоловiк з одної сторони, i тридцять з другої. В повнiй тишi, пiднялись замаскованi зеленим кольором люди, в повнiй тишi випустили арбалетнi болти i кинулись з криками вниз. Звичайно болти не могли пробити кольчугу на рицарях, але вiдволiкти на декiлька секунд могли, i зробили своє дiло. Найманцi працювали узгоджено i навiть красиво, двоє на одного, один якимось незрозумiлим тичком загнутим в кiнцi здирав вершника вниз, другий бив мечем в шию. Вершники короля були воїнами, вони розгубились тiльки на секунду, хоч i дорого вона їм обiйшлась, десять трупiв в кольчузi лежали на землi, i лише один зеленого кольору. Король змiг розвернути свою групу, построїв її клином, сам ставши в його початку i кинувся на найманцiв, трьох вони встигли снести, поки найманцi не стягнули решту з коней, правда на цей раз нiкого не вбили. Удар який не пiшов зi всiма в атаку всаджував стрiлi за стрiлою в найманцiв сидячи на конi. Королiвськi воїни встигли построїтись в ряд i тепер не пропускали найманцiв до Удара, який продовжував розстрiлювати їх.
   - Амане!!!!!!!!!!! - крикнули з групи зелених воїнiв, з-за спини Удара вийшов воїн, видно той самий Амане, а з ним ще з десяток воїнiв.
   - Удар, до нас! - розпачливо крикнув король - Спина до спини
   В цей же час на Вiга вискочили шестеро коней, Ромен рiзко зробив якийсь пас руками, i встиг зловити четвiрку.
   - В повнiй бронi, бойовi конi - пробурмотiв вiн собi пiд нiс - ну подивимось., подивимось
   - Держатись, держатись!! - кричав Лiт, ще п'ять трупiв в кольчугах лежали на землi, зелених теж було п'ять, але їх в два рази бiльше було.
   - Спина до спини не розходитись! - кричав Удар - Сволота, на! - найманець випав з строю, окремо вiд своєї руки.
   - Короля бережiть! - промовив Айонар
   Десять з однiєї сторони i двадцять з другої, живi мертвяки ще оборонялись, але вже без надiї. Удар получив важкий удар молотом в руку, йому її вiдбили, i схоже скоро i його вб'ють. Четверо коней в повнiй бронi виринули з-за повороту, на безумнiй швидкостi вони ударили в спину найманцям, з десяток полягло пiд копитами коней, iншi поперелiтали через голову короля, i впали на своїх же союзникiв. Вони були найманцями, Аман, який залишився на ногах, махнув рукою трiйцi, яка зiсталась з їхнього маленького вiйська, i швидко втiк в лiсовi хащi. Їх нiхто не став переслiдувати, воїни короля i так були радi, що залишились живi. Лiт, Удар, Айонар, Рандом, i решта воїнiв построїлось клином перед своїми рятiвниками, Лiт став на одне колiно i з силою встромив меч в землю, за ним ще зробила решта клину
   - Моє життя належить даруючому Сонце - покiрно промовив Лiт. За ним ритуальну фразу повторила решта групи.
   - Даруючий Сонце бере його i буде його берегти - промовив свою частину Ромен, i за ним решта
   - Можете встати - пiсля закiнчення церемонiї вимовив Ромен.
   Коли воїни встали з колiн, i познiмали шоломи здивуванню Ромена не було меж, побачити сина свого друга, в такому мiсцi, та й з ним ще й його колишнiй учень.
   - Лiт? Алькольм? Як? - потрясiння Ромена вилилось в вiдвiшу щелепу
   - Ми знайомi? - здивовано спитав Алькольм
   - Ах ти тупак! Хто змiшує чермон з брудолистником!- з посмiшкою гаркнув Ромен
   - Вчителю? Це ви? Як? -повторив монолог Ромена колишнiй учень
   - Ви наче знайомi? - спитав Удар
   - Ще ж Великий Ромен, син короля...колишнього короля Скефлунда
   - Я колись знавав твого батька, Лiт - здавалося Ромен був сильно розчулений цiєю зустрiччю i подiями - Вiн був великою людиною i королем
   - Дякую Вам, цi слова багато для мене значать - тiльки i сказав Лiт
   - Вчителю, як ви тут опинились - Алькольм здавалось розiрветься вiд цiкавостi
   - Ми маємо доставити цих високих господ на корабель - сказав Ромен
   Воїни здавалося тiльки побачили, що двоє з їхнiх рятiвникiв були ельфами, i один з них навiть ельфою!
   - Дiйсно правду кажуть про красу дельфiйських дiв - згадуючи повадки королiвського двору промовив поклонившись Лiт. Ельфа тiльки кивнула, не могла вона позбавитись їхнього зневаги до людей-мертвякiв.
   - Не на мис Маар випадково йдуть шановнi господа? - спитав Алькольм
   - Господа йдуть саме на цей мис, невже i ви туди? - здивувався Ромен, Вiг думав про себе коли це вiн став шановним паном, а не просто, а...хоча це i не так важливо.
   - Воiстину Хефран послав вас! - гуркнув до того часу мовчазний Рандом, вiн здається тiльки зрозумiв, що їх такi врятували.
   - До мису вже не так далеко, можливо об'єднаємо нашi сили? - запропонував Лiт
   - Звичайно, звичайно, тепер я бачу, що тут малими групами не варто ходити аж нiяк - сказав Ромен - О! вибачте за мою безтактнiсть, Прекрасну Ельфу звати Же Тем, ельф її брат, звати його Вiг, цей здоровенний хлопчина Серж, ну а я Ромен
   - Це мiй брат Рандом, моя особиста охорона - свою чергу сказав Лiт
   - Я думаю нам краще не затримуватись на цьому мiсцi - з тревогою промовив Удар - ми ж не знаємо скiльки їх тут ще є.
   Група мовчки посiдала на коней, Ромен i його супутники прив'язали своїх коней, до пiйманих, i так рухались. Алькольм через деякий час пiд'їхав до свого колишнього вчителя, i вони тихенько про щось розмовляли. Решта їхала мовчки. Вiга i Сержа не покидав пiднесений настрiй, вони пройшли свою першу справжню битву! Яке це було вiдчуття! Могутнiй, сильний кiнь вривається в ряди ворогiв, розносить їх в сторони, розпач i здивування в їх очах, як прекрасно вiдчувати себе таким сильним i могутнiм!, непереможним, а особливо приємно Вiгу було те, що вiн врятував життя королю людей, i вiн був забовязаний йому своїм життям. Доволi швидко група вийшла на широку поляну, що була природнiм кордоном лiсу, далi розростався майже степ, в якому на них наврятчи хтось нападе. Вирiшено було пройти ще трохи, i заночувати на доволi високому пагорбi, який виднiвся вдалечинi. Прийшовши, за деякий час на пагорб, група зрозумiла, що вибiр був дiйсно гарний, на ньому росло багато дерев зi смачними плодами, i протiкав маленький струмок, з якого напоїли стомлених коней. Швидко розвели багаття, i тепер дiйсно полилась розмова, натягнута i пiдозрiла атмосфера, по вiдношенню до супутникiв пропала. Ельфi поставили iмпровiзовану палатку, недалеко вiд групи, в якiй вона i сидiла, а Вiг залишився бiля людей, зi справжнiми воїнами, якi дiлилися своїми розповiдями, i пригадували сьогоднiшнi подiї, не в традицiї цих людей було згадувати загинувши товаришiв, їх поховали i забули, професiйним воїнами не гоже проливати сльози. Проговоривши так з пiвночi, воїни поставили варту i полягали спати. Наступного дня вони мали прийти на такий жаданий мис, день зустрiв їх гарною погодою, тепле, але ще не жарке сонце пiднiмало настрiй. Подорожнi швидко зiбравшись повели вiдпочивши коней до мису. Яка ж таки чудова рiч, цей голий ландшафт з рiдкими деревами, пiсля цього жахливого лiсу. За пару годин, вони оминули невеличкий пагорб i вийшли на на такий жаданий мис, те що, вони там побачили, аж нiяк не вкладалось в головi. Два величних кораблi, один прикрашений пащею дракона, другий головою єдинорога стояли боками друг до друга. Екiпаж стояв на пiску, двадцять ельфiв i десяток людей, всi з оголеними мечами, а пару ельфiв дiстали арбалети, але як не дивно битви не було. Коли група вийшла всi голови повернулись в їх сторони. Нiма сцена, такого дiйсно нiхто не чекав. Першим оговтався Ромен, i повiв групу вниз.
   - Мiко? -привiтавшись спитав Ромен у командира ельфiв
   - Рож? - повторив дiї Айонар
   - Ми чекали вас, а тут цi! - в один голос промовили тi
   - Я думаю команди кораблiв, можуть поки сховати мечi, i дати попрощатись нам - з докором сказав Ромен, ельфи одразу поховали свої мечi, найманцi явно не хотiли цього робити, але пiсля гнiвного погляду Айонар вирiшили їх сховати.
   - Готуйте корабель до вiдпливу! - прогорланив ельф якого звали Мiко, ельфи крадькома пiшли на свiй корабель.
   - А ви чого стоїте? - спитав Айонар
   - Та йдемо, йдемо вже - пробурмотiв невисокий чолов'яга з команди Маїста
   Коли команди позалазили на свої кораблi, Лiт повернувся до своїх рятiвникiв, став на одне колiно i сказав:
   - Король людей не забуде вашого дiяння, i залишається вашим боржником
   - Люди короля не забудуть вашого дiяння, i залишаються вашими боржниками - повторили перефразувавши короля люди.
   - Наше бажання i мрiя, щоб ти такi став повноцiнним королем - вiдповiв Ромен
   - Надiюсь нашi дома завжди будуть в мирi
   Вставши з колiна, король i його люди сильно потисли одне-одному руки, цей похiд дiйсно дав їм нових друзiв, i можливо навiть союзникiв.
   - Хай ваша цiль стане реальнiстю! - крикнув Вiг стоячи на борту ельфiйського корабля
   - Хай i ваша збудеться - вiдповiв дружнiй гуркiт з другого.
  
   Глава 9
   Для Вiга подорож на кораблi була справжнiм задоволення, вiн не вiдходив вiд корми, дивився на океан, на риб якi пливли за їхнiм кораблем, його розум не мiг повiрити, що може бути стiльки води, а коли вiн побачив кита, вiн просто був в шоцi, ця велич i могутнiсть його не тiльки вразила, а навiть налякала, команда корабля його заспокоїла, вiн просто привiтався з ними, колись їхнiй лiкар врятував його, i кит цього не забув. Же Тем з Роменом майже весь час говорили з капiтаном, а бiдного Сержа скосила морська хвороба, i вiн лежав в своїй каютi. Вони мали пропливти повз берега Валлага i Дюрана, потiм приплести в Скефлундський порт Маджас, на пiвночi материка, звичайно можна було набагато швидше проплисти на пiвднi, але там були оркськi пiрати, i наврятчи їх би вдалось оминути. Майже три тижнi на кораблi, але по ельфiйським мiркам, це дуже швидко.
   - Капiтане! - крикнули на вишцi - далi корабель
   - Чий? Тип, один? - спитав той
   - Людський, йде низько, торговий, охороняє непоганий фрегат, махають руками, викинули прапор....
   - З чим прапор?
   - Заре, заре
   - Лисиця! - радiсно крикнув той - Валлагська червона лисиця, пропонують торгiвлю
   - Швартуємось, якщо в них є припаси, той не треба буде приставати до Валлагського порту.
   Двоє ельфiв скинули прапор, який зображав руку з якої висипались золотi монети i два корабля пiшли на зближення, фрегат пристроївся ззаду нацiливши свою зброю на голову єдинорога. За декiлька хвилин кораблi кинули мiж собою мiст офiцери ельфiв, а з ними i нашi герої. Їх зустрiв капiтан, високий, стрункою статури, з посивiвши волосся, i висушеним вiтрами обличчям морський вовк.
   - Так, везу я значить торгашей, он головний, тiльки швидко, а то й так невстигаєм- проговоривши своє вступне слово, вiн розвернувся i пiшов в глиб корабля. За його спиною проснулась група, яка саме i представляла торговцiв. Вперед вийшов високий, мiцної статури, i багато вдягнений.
   - Шановнi ельфи, я представник торгової компанiї Скефлунда, ми веземо в основному провiант, предмети розкошi, трошки зброї, i це деякi товари, оплата проводиться тiльки живими грошима, валютою людських держав. - стандартнi фрази, якi проголошувались цiєї компанiєю, цi торговцi працювали на iмператора, отримували великi грошi за свою роботу, i нiколи не торгувались i не збавляли цiни, з ними було важко, але їхнi товари завжди якiснi, i вони не обманювали.
   - Ми хотiли б глянути, що в вас є - проговорив капiтан
   Представник компанiї злегка в кивнув головою, i команда корабля почала витягувати важкi сундуки i тюки на пусту поверхню корабля. Капiтан з делегацiєю направавися вибирати провiант, а Вiг з Сержом пiшли подивитись на рiзнi диковинки, якi виставили Скефлундцi. Скефлундськi торгашi стали, кожен бiля свого вiддiлу, кожен з них був спецiалiстом у своїх галузях. Вiг з Сержом спочатку походили бiля рiзних диковинок, якi везли на кораблi, подивившись на чудовi вироби зi скла, високi фiгури тонких ельфiв, могучих оркiв, вирiзьбленi зi скла вони давали просто неймовiрний ефект. Потiм вони побачили торговця зброєю, невисокого, худого чолов'ягу, з довгими вусами, i лисого, побачивши клiєнтiв вiн розплився в професiйнiй посмiшцi.
  -- Я бачу справжнiх воїнiв - крикнув вiн - але ж негоже бути без прекрасної зброї таким могутнiм людям!
   Не давши їм навiть секунди на вiдповiдь вiн дiстав з пiд лавки два двуручника i пихнув їм в руки.
   - А чия зброя не пiдкажеш - спитав вирослий за спиною Вiга Ромен - не Тернонська?
   - Та що ви таке кажете! - обурився торгаш - клинок скефлундських майстрiв!
   - А ну дай но гляну Вiже - взявши в руки меч вiн уважно на нього подивився, трiшки зiгнув бiля кiнця.
   - Ну Скефлунд так Скефлунд, а покажи но толкову зброю.
   Хмикнувши собi пiд нiс, торгаш полiз пiж прилавок i дiстав два одноручних, двосiчних меча, вони були не особливо новi, але й не старi, рукоять їхня була з дорогого ельфiйського дуба, iнкрустована наверху невеличкими камiнцями. Покрутивши один i другий в руках Ромен передав їх хлопцям, тi помахали їми з видом знавцiв, i стали чекати що скаже знахар.
   - Скiльки?
   - Двiстi за кожен - низько кланяючись сказав торгаш
   - Двiстi за два!
   - Ви мене розорити хочете! - закотивши очi i схопившись за серце почав волати купець - триста за два
   - Порукам - сказав задоволений Ромен дiстаючи грошi.
   Поки Ромен торгувався ельфи встигли купити все, що їм було потрiбно, люди загрузили товари на їх корабель, i всi задоволеннями розходились по своїм кораблям. За хвилину були пiдняти мости i кораблi роз'їхались в рiзнi сторони, особливе полегшення принесло перетворення фрегата в маленьку цяточку. Вiг одразу почав роздивлятись свого меча i махати ним, а Серж знов почав розглядувати прекрасне морське дно, звiсившись через борт корабля.
  
  
   Скинутий король i Айонар сидiли в каютi капiтана, Лiта в першу чергу цiкавили сили якi можуть запропонувати найманцi, а капiтана фiнансова сторона справи, Айонар був якби свiдком правдивостi надаваної iнформацiї.
   - Так скiльки у вас воїнiв? - спитав король
   - Двi тисячi пiхоти, тисяча кавалерiї, i з двадцять катапульт, плюс якщо ми домовимось малi групи теж до нас пiдiйдуть, i буде нас тисяч десять.
   - Цього вистачить, повинно вистачити, король зараз хоче втопити в кровi пiвденнi землi, все вiйсько бореться з тамошнiми повстанцями, їх там близько тридцяти тисяч проти сотнi короля, ми їм допомагаємо чим вдається, i поки що тримаємо основне вiйсько там.
   - Треба щоб i надалi так було - промовив капiтан - так що на рахунок оплати?
   - За цiною ми не постоїмо, грошей вистачає у нас.
   - Нам потрiбнi не грошi, Ваша Величнiсть - багатозначно сказав капiтан, схожий в цей момент на самого Дерена.
   - Що ж ви хочете?! - король був здивований дуже сильно
   - Ми хочемо стати вiйськом короля, ми хочемо для наших воїнiв прав таких як i у вiйська вашого батька, на пенсiї земля, i грошi, головнокомандувачi нашої армiї стають дворянами, а Маїст головнокомандувачем i радником короля, хочемо амнiстiю всiм нашим людям в тюрмах, за це ми принесемо вам голову вашого ворога на тарiлцi, що скажете?
   - Чи надiлений шановний капiтан повноваженнями вести такi переговори? - спитав король, вiн вже встиг подолати здивування i говорив офiцiйним тоном.
   - Надiлений - вiдповiв за капiтана Айонар - вiн друга людина пiсля Маїста у вiйську.
   Вперши пiдборiддя в руки король, Лiт почав думати, небагато цього вiйська виживе, добре якщо тисяча, але вона буде вiрна не йому а Маїсту, Маїст може i прибрати його, хоч за ним i ходить слава людини слова, але можна i прибрати буде i самого Маїста, дай вибору немає, є шанс все повернути, або й далi чекати з моря погоди.
   - Добре я згоден - рiшуче сказав король
   - Так швидко? - здивувався капiтан
   - Це не королiвський двiр, i в нас немає багато часу - вiдрiзав король
   - Я радий, що ми знайшли порозумiння.
   - Через який час ми будемо у вашого табору? - спитав король
   - Ми пропливемо оркськими водами....
   - Ви здурiли зовсiм - Лiт здивовано дивився на капiтана - нам потоплять за пару хвилин
   - ... Маїст колись своєю кров'ю заслужив право на безпечний хiд ними - посмiхнувшись продовжив капiтан - Сама рада вождiв дала нам це право, нам не чiпатимуть.
   - Щось я не чув про це - сказав Айонар
   - Це сталося пiсля твого...ммм...вiдходу вiд нас - вiдповiв капiтан - ми разом з орками напали на ельфiйський ескорт i вбили давнього ворога оркiв, оркi пропонували золото, але Маїст не просто так наш лiдер вже не один рiк, вiн витребував у них це право.
   - А оркi не захочуть приєднатися до нас? - пiднявши одну брову спитав король
   - Наврятчи, навiщо їм це? -капiтан розвiв руками - вони пiрати, i їхнi вороги тiльки ельфи, до дiл людських їм байдуже, а золота у них свого достатньо, майже всi золото-копальнi у них, i залишати їх без охорони неможна.
   - Ага -король згадав як колись з своїм батьком вони намагались вiдбити хоч би частину цих багатств, вони забрали три шахти, але втратили за них сто тисяч людей, i коли оркi через мiсяць зiбрали раду i вийшли разом їм просто довелось втiкати - Ну прийдеться обiйтись без них.
   - Я думаю нам вистачить i наших об'єднаних сил - знов посмiхаючись вiдповiв капiтан. Яка гидотна посмiшка, його можна вбити тiльки за це.
   Глава 10
   Швидкий ельфiйськiй корабель плив тихими водами, вiтер з усiх сил допомагав йому в цьому, всього лиш за два тижнi корабель доплив до Маджасу, найвеличнiшого порту людей, найсильнiша морська твердиня людей, об неї ламали зуби i оркi i ельфи i люди, нi разу жоден корабель без дозволу Iмператора Iнтрана i його намiсникiв, не зайшов в цей порт. Очам Вiга вiдкрилась фортеця вистою метрiв з триста, з обох сторiн яку оточували рукотворнi скелi, вищi навiть за саму фортецю, найкращi каменярi свiту вибили плацдарми для катапульт i скефлундських лучникiв. Капiтан ельфiйського корабля завертав в цей прохiд, яких тiльки там не було кораблiв, важкi бриги купцiв всiх рас, маневренi малi транспорти, галери и крейсера оркських найманцi, тонкi ельфiйськi кораблi зустрiчались рiдко, але i їх було багато. Корабель Вiга простояв в черзi на проплив зо двi години, i велич i могутнiсть Маджасу почала трохи меркнути, там i сям проглядались то трiщини, то вибоїни, частина вартових майже спала, але все такi їхня черга настала. Пiдпливши до вiдкритих, величезних ворiт форту, якi були вiдкритi, високий лисий чолов'яга вказав рукою на праву сторону вiд ворiт, капiтан повiв корабель в ту сторону, i так майстерно вiн це робив наче i не було за його спиною сотень кораблiв, з якими можна стикнутись в раз.
   - Пропуск панове - прикажчик говорив чемно, але з гiднiстю, бо саме вiд його бажання багато в цьому порту залежало.
   Ельфiйський капiтан протягнув людинi довгий папiр з купою позначок i якихось незрозумiлих шифрах, хвилин п'ять прикажчик читав документ, потiм щось позначив у себе в документi, ельфа це задiвало, адже саме Скефлундськi вченi винайшли папiр, i їхнiй папiр був з доброго дерева, виведеного тими ж вченими, i ця порода нiяк не приживалась в ельфiв, та й в iнших народах, тому якiсть паперу ельфiв i людей рiзко вiдрiзнялась.
   - У вас шановнi пропуск на тиждень в порт по торговим справам, ви знаєте що в нас не можна носити зброю в мiстi розв'язаною, тому прошу всiх хто пiде в мiсто проти до наших майстрiв щоб наложити печать на зброю, або здати її на зберiгання.
   Капiтан повернувся на корабель, їм нарештi дали пропливти в середину порту i пришвартуватись. За величезними воротами стояла, ще бiльш величезна фортеця, з високими воротами, але не бiльше нiж потрiбно для проносу вантажу на кораблi. В середину порту йшли тiльки Вiг, Ромен, Капiтан i Серж, ельфа не виявила бажання полишати корабель. Вони повиннi знов поповнити припаси, купити якiсь речi i саме головне зайти до намiсника короля в порту, грiзного Джамьярно, за його десятирiчне намiсництво з порту вивели i злодiїв i бродяг, також вiн узаконив найдревнiшу професiю, подейкували що його дружина навiть була з колишнiх, але не це було головним, те заради чого Ромен i капiтан йшли до нього було в самому Джамьярно, вiн був третiм по силi магом в Скефлундi, i другом дитинства сьогоднiшнього iмператора, який правда казали якщо буде продовжувати життя трутня скоро полишить свiй трон бiльше поворотким наступникам, але дiм Вiга дуже хотiв заручитися його пiдтримкою. Буквально за години двi вони встигли купити продовольства, а капiтан ще й пару чудових прикрас для своїх дочок. Половину мiста задавалось займав базар, як вони його називали, тисячi, мiльярди лавок з товаром, хтось процвiтав, хтось банкрутiв, але тут не було того що є на вiдкритих ринках Дюрана, тобто брудних вулиц i ворiв, намiсник ввiв смертну кару за крадiжку i дав колишнiм ворам зброю i зробив їх стражниками, це допомогло, на диво. Про багатство цього порту i його лавок свiдчило те що навiть сама заваляна лавка мала хоч троє вантажникiв, в основному це були їхнi ж дiти, внуки, племiнники, якi i доставляли все. Зустрiч з намiсником була призначена на наступний ранок, на осточортiвший корабель нiхто не хотiв повертатись.
   - Я тут знаю не поганий двiр - сказав Ромен, коли вони стояли бiля фонтану в центрi порту - хазяї добрi, їжа гарна i можна новини дiзнатись.
   - Ну то йдем чого стояти? - Серж виглядав вкрай задоволеним - як називається двiр то?
   - "Клич Звiра"
   - Гарно - розсмiявся Серж
   По порту вони проходили ще хвилин з сорок, так як виявилось що Ромен забув де знаходиться двiр, i нiхто в порту не знав такої назви. В кiнцi-кiнцiв їм пощастило, спитавши якогось старожила вони такi з'ясували що заклад давно змiнив i мiсце розташування i назву, з середненького двору в найкращий готель порту, та й перейменувався просто в "Клич". Пройшовши ще з пiв години вони такi натрапили на двiр. Двiр був стилiзований пiд вхiд в порт, першi важкi високi, залiзнi дверi були вiдчиненi, а на других маленьких вхiдних воротах стояли два символiчних стража з прикажчиком, який видавав всiм жартiвливi пропуски. Ще дiйсно був кращий заклад порту, тут не було загальних столiв, стояли окремi кабiнки з перегородками на п'ять-десять людей, їх можна було прибрати при бажаннi, i зробити так як хочеться, але вiдвiдувачi цим рiдко користувались. Так як був ранок вiдвiдувачiв було не багато, i хазяїн побачивши гарно одiту групу гостей, поспiшив до них, господар виглядав класично просто до смiху, високий, могутнiй, добродушний, середнього вiка з вусами i заплямованим фартухом чолов'яга.
  -- Ого! Давно в нас не було такої компанiї - як i треба гучним басом прокричав господар - Я Нiбб, хазяїн цього закладу, бажаєте кiмнату? Чи просто поїсти?
  -- I кiмнату i поїсти - сказав Капiтан - кiмнату на день, а пообiдаємо тут
  
  
  
  -- Герта! Гадюка лiнива iди сюди i проведи гостей в вiльну кiмнату - зовсiм молоденька служанка визирнула з дверей кухнi, не дивлячись на грiзний вигляд корчмаря, вона звучно засмiялась, показала Нiббу язика i вискочивши на сходи поманила гостей за собою.
  -- А двору то не бiльше 3 рокiв - сказав ельф, пройшовшись руками по дереву
  -- Два роки - весело вiдповiла служка - Дядько нарештi здiйснив свою мрiю, утер носа Iггу i його "Коту"
  -- Дерево ще зберегло бiль - ельф виглядав наче це його родичiв використали на будiвлю - Найкращi ельфiйськi дуби, видно що не ельф їх вам продав. Вiг не вiдчував нiчого, але його це не особливо i хвилювало, набагато бiльше його цiкавила Герта. Вона пiдвела їх до високих дубових дверей, якi знов такi були виконанi в насмiшку над безпекою порту, по бокам дверей стояли могутнi фiгури оркiв, вирiзьблених з добротного чорного камiння, видно прибутки господаря перевалювали за будь-якi межi.
   Важкi на вигляд двiйнi дверi Герта вiдкрила з надзвичайною легкiстю, одна велика кiмната, з п'ятьма лiжками i столом, i невиданою для людських дворiв окремою ванною, навiть в самому серцi ельфiйських королiвств Елькамi не всi двори таке мають. Герта сказала, що поїсти вони зможуть через пiвгодини i винирнула з кiмнати. Група з задоволеним виглядом поплювалась на м'якi лiжка.
   - Мда... - киваючи головою промовив капiтан - давненько я не був в Скефлундi, такого я не чекав.
   - А чому цей порт тут побудований? Це ж надзвичайно погане мiсце - спитав Вiг
   - По перше Iмператорський флот захищає всi кораблi якi входять в їхнi землi, тут немає пiратiв, як в оркьськiх водах, ну i з цього порту можна спустившись трошки вниз сiсти на рiчковий корабель, який по рукавам рiчки переправить тебе у будь-якi землi, ну i звичайно нiяких пiратiв i грабежiв, в державi залiзна дисциплiна, i як не дивно нема тут як в iнших людських державах такого свавiлля влади, може через це Скефлундi наймогутнiша людська держава.
   - Це наймогутнiша держава свiту - поправив до того мовчавший Ромен - якби хтось з ельфiйських держав був сильнiшим ми б не шукали тут пiдтримки. Капiтан хотiв щось заперечити, але промовчав такi. Потiм розмова пiшла iншим шляхом, а через деякий час в кiмнату ввалилась Герта i сповiстила їх, що обiд готовий. Коли група сiла за стiл вони зрозумiли чому так процвiтав "Клич", їм подали спочатку якiсь бiлi крупинки з м'ясом, якимось незрозумiлим i цiкавим смаком. Господар, який їм же все i виносив розповiв, що це з його власної птахоферми на сходi Скефлунда, це м'ясо величезних птиць, якi мають дивну звичку ховати голову в пiсок, запивали вони це таким же дивним на смак молоком, але тут господар не вiдкрив секрету, потiм їм принесли по невеличкому торту i якiйсь паруючий напiй коричневого кольору, i невiдомо звiдки з'явився бард, який проспiвав їм гарну, веселу пiсню про мореходiв i дiвчат.
   В дверi таверни ввiйшов високий, молодий хлопчина, с задиханим обличчям, оглянувши присутнiх вiн направився до їхнього столу.
   - Послання вiд намiсника - обличчя хлопчини розривалось вiд вiдчуття власної важливостi
   - Давай - Ромен протягнув руку за документом, не вiдриваючись вiд торту з чаєм.
   Хлопчина дiстав невеличкий фолiант i протягнув його Ромену, капiтан дав йому монету, посланець швидко зник, видно йому не наказано було чекати вiдповiдi.
   - Намiсник чекає нас за двi години у себе, я думаю нам треба пiдготуватись до зустрiчi - Ромен виглядав дуже задоволеним - добре мати таких друзiв - вже про себе промовив старий.
   Капiтан пiднявся, а за ним i всi iншi з-за стола, кормчий особисто провiв гостей до їх кiмнати, як вiн завжди робив з почесними гостями, поцiкавившись вкотре чи вони всiм задоволенi, чи їм нiчого не потрiбно вiн поклонившись вийшов з кiмнати. За декiлька хвилин стук в дверi перервав мирно текучу бесiду, прийшов посильний якого вiдправив Ромен, з одягом який належить бути на гостях коли вони стають перед очi намiсника. Посильний принiс плащi, два синiх i два чорно-синiх плаща, з золотою застiбкою. Ромен пояснив що синi плащi даються тiльки молодим особам, якi будуть при бесiдi, i також тим про кого будуть вести бесiду, а чорно-синi почесним гостям намiсника, якi будуть тримати розмову, i вони користуються особливою повагою намiсника iмператора. Синi плащi були виготовленi з звичайної тканини, а другi були рiдкої тканини, яку колись робили зниклi вже майже як два столiття, народ оркiв-пахарiв, невiдомо куди вони подiвались, але секрети цiєї тканини вони забрали з собою. Вона була надзвичайно об'ємною i водночас легкою, i майже не пропускала нi вiтру нi дощу. В них залишилась година до приходу почесної гвардiї, яка приведе їх до дому намiсника, Ромен i капiтан почали говорити про iсторiю ельфiйських держав, а Серж з Вiгом не найшли нiчого кращого нiж пiти вниз випити пива. Пиво на вiдмiну вiд iншого в "Кличi Звiра" було доволi поганим, коли вони допивали останнiй келих, спустився Ромен з капiтаном, старий дав по шиї Ромену за випите пиво, примусив їх промити рот, з якоюсь рiдиною, натягнув плащ на обох. Просидiвши за столом ще хвилин сорок, в корчму нарештi зайшла почесна гвардiя. Високi, статнi молоди люди, в латах кольору темної ночi, з блискучим бiлим нагрудником, на якому вибито герб намiсника, висока золота корона, а пiд нею зiрка. Гвардiя складалась с семи людей, вони застигли, наче статуї, вперед вийшов чоловiк середнiх рокiв, з золотим, вiдкритим шоломом. Побачивши колiр плащiв на Роменi i ельфi, вiн с повагою схилив голову, але без пiдлесливостi.
   - Намiсник чекає Вас - майже не розкриваючи губ сказав гвардiєць, i не чекаючи вiдповiдi воїни обiйшли їх з всiх сторiн i почали йти до виходу, Вiгу i iншим нiчого не залишалось, як iти з ними пiдстроюючись пiд їх швидких поступ.
   Резиденцiя намiсника була водночас i другою лiнiєю оборони мiста, вона стояла на високому горбi, оточена високими стiнами якi мало поступались головним воротам мiста, близько тридцяти веж оточували її з всiх сторiн, а ворота були з твердого гiрського камiння, яке вивезли з покинутих поселень гномiв, яких уже не бачили чотири сотнi рокiв, iмператор дуже цiнив це мiсто, воно було вiкном в Скефлунд, мiсто яке приносило основний дохiд в iмперську казну, правитель цього мiста був найближчою людиною до iмператора, саме цiй людинi iмператор мiг довiрити своє життя, свої таємницi, i правитель цього мiста ставав консулом iмперiї якщо вмирав iмператор, а наступник готувався прийняти трон протягом чотирьох мiсяцiв, а якщо не було спадкоємцiв, то намiсник ставав правителем, здавалося б гарна нагода для того щоб скинути iмператора, але не такими дурнями були iмператори Скефлунда, вся родина, крiм дiтей i дружини жили в iмператорському дворi, в якостi заручникiв, а Скефлундський народ вiдомий як клановий, i вони дуже цiнять родиннi зв'язки. Кам'янi ворота були вiдчиненi, сторожа яка стояла на них пропустила їх без затримок, якщо чесно вона навiть не глянула в їхню сторону, в серединi резиденцiї були ще однi ворота, але вже значно меншi, до них йшов двiр в якому жили воїни, ковалi, вiйська i iншi. Перед другими воротами, якi були зачиненi їх уже оглянули, попросили зняти зброю, якщо вона у них є, i пропустили. Вид за воротами разюче вiдрiзнявся, широкi алеї, яких було доволi багато, йшли через неймовiрної краси i довершеностi невисокi дерева, на деяких росли плоди, i все це було оточене безлiччю фонтанiв i лавок. Глянувши на дерева ельф задоволено хмикнув i дивлячись на Вiга хмикнув:
  -- Нашi!
   На алеях ходили люди в червоних мантiях, Ромен сказав що це рада мiста, представники люду, вони мали своє право голосу, але все ж такi намiсник мав виключне право вето на все, i право на прийняття абсолютних рiшень, червонi плащi щось живо або групами або парами обговорювали. Гвардiйцi вели їх центральною алеєю, на якiй нiкого не було, вони за пару хвилин пройшли шлях до палацу намiсника, Скефлундцi страждали надзвичайною любов'ю до величезних, важких дверей, i на входi їх зустрiли такi ж важкi, iнкрустованi дорогоцiнними металами i прекрасною рiзьбою дверi, для Скефлунда дверi були обличчям дому. Поки вони пiднiмались на другий поверх в приймальню намiсника їх нiхто не затримував, до намiсника допускались тiльки найважливiшi гостi i розглядав вiн найскладнiшi справи, все iнше вирiшувала рада. Намiсник явно любив високi стелi, i старовину стiни були увiшанi картинами а полички заставленi книгами. В кiмнатi намiсника не було звичного трону, там стояв довгий стiл з важким крiслом посерединi, i меншими для просящих. Вони тiльки-но встигли оглянути примiщення, як до них вийшов сам намiсник в оточеннi двох охоронцiв в повному обладунку, вони на вiдмiну вiд охорони на входi, не мали гарних алебард, а озброєнi були короткими мечами, якими якраз добре битись в закритому примiщеннi. Намiсник багатьох здивував, особливо Вiга, який уявляв собi намiсника в образi старого, бородатого, старця з посохом. Володар мiста був людиною рокiв тридцяти, середнього зросту, с чорними як нiч волоссям, i надзвичайно бiлою шкiрою, статура його була нi худою, нi могучою, вона була до примiтиву простою, такий розтвориться в натовпi за двi секунди, але очi намiсника палили своєю гостротою i надзвичайною, темною глибиною, вiд його погляду Вiгу стало моторошно, вiн би не хотiв мати такого ворога, коли погляд владики впав на Ромена, на його обличчi вiдбулась дивна змiна, погляд потеплiв, холоднi, безкровнi губи розтягнула щира посмiшка, вiн побачив старого, любого друга, i здивувавши всiх став перед ним на одне колiно.
   - Ну що ти Неров, не треба уже такого - Ромен явно смутився такiй зустрiчi
   - Принц я нiколи не забуду що я Вам винен.
   - Це добре намiснику, але ми прийшли до тебе в справi важливiй, i бажано б - знахар кинув оком на сторожу
   - Вийдiть!
   Воїнiв тримали в дисциплiнi, вони не задавали питань, не показали свого здивування, просто розвернулись i чеканним поступом вийшли.
   - Сiдайте гостi - намiсник простягнув руку в напряму столу - Гей ви там вина....i пива. Слуги швидко внесли напої i так же швидко вийшли.
   - Неров, я поставлю захист?
   - Став - коротко кивнув той
   Ромен почав робити якiсь круговi знаки руками, наче малював, якiсь фiгури в повiтрi, на його обличчi не виражалось жодного почуття, пройшло хвилини зо двi поки вiн завершив своє махання.
   - Ну от, тепер можна i поговорити, вiд багатьох закрився, а сильнiшi за мене i так зламають захист, як їм потрiбно буде
   - Як я радий бачити Вас в живу перед собою - захоплено почав намiсник - Але справа не може чекати?
   - Не може, ми мусили зламати те що мене тримало, щоб дiйти до цiлi, поки ми ховаємо слiди, але це не надовго...
   Намiсник тiльки кивав головою. С цiкавiсть розглядаючи супутникiв знахаря, вiн робив аналiз кожного з них, так iмператор дiйсно розумна людина, що поставив його тут, адже в столицi такий би мiг його змiстити.
   - Суть - перервав вiн Ромена
   - Глава дому Дрена вмирає, йому залишилось рокiв десять, їм потрiбен новий глава, i вони хочуть свого......короля
   Навiть кам'яне обличчя намiсника не змогло приховати того здивування, коли вiн почув цi слова, секунди двi вiн мовчав, але взяв себе в руки
   - Основного чи васала? - спитав вiн
   - Поки васала
   - Вiн - кивок в сторону капiтана
   - Нi - погляд в сторону Вiга
   - Ой не знаю чи вийде в Вас -Неров похитав з сторони в сторону головою, Капiтан зиркнув на Вiга, який аж палав вiд обурення, мовчи шпана.
   - Вийде намiсник, вийде, посадили ж тебе сюди, а ще по важче буде - з посмiшкою сказав Ромен, намiсник теж почав посмiхатись.
   - Що потрiбно вiд мене?
   - Шпигуни, часткове фiнансування, i вчителi меча, магiї i пiдтримка iмператора.
   - Ну с всiм сказаним справимось, чай не бiднi а от на рахунок пiдтримки iмператора не знаю, вiн сам собi на умi, i сьогоднiшнiй король його союзник, хоч i не постiйний.
   - Вiльна торгiвля, i прохiд до золотих шахт в нашiй територiї протягом 50 рокiв - капiтан аж побiлiв як почув це, намiсник вiдкрив рота.
   - Царська цiна, хоч i важке дiло - намiсник напружив лоба - я берусь Ромен
   - Я радий намiснику, нам потрiбна дуже ваша допомога - сказав капiтан.
   - Можливо колись ельфiйськi дома допоможуть i нам - Неров обвiв поглядом супутникiв Ромена - я вважаю, що ми домовились, Ромене можливо твої друзi пiдуть оглянуть палац, або по своїм справам?
   - Залюбки подивимось Ваше гарне мiсто - пiднявшись сказав капiтан
   Глава 11
   Вони припливли скрiзь оркськi води, їх зупинили тiльки два рази швидкi галери, перевiрили пропуск, кинули добродушнi жарти i конфiскували запас пива, за порушення правил його перевезення, як вони сказали смiючись своїм розкотистим смiхом, Айонар завжди вiдчував симпатiю до цього народу, не дивлячись на їх вигляд, а от Лiт бачив оркiв вперше, коли вiн здалеку побачив їх корабель єдиною його думкою було не показати вiдразу до них, вони в його уявi мали виглядати надзвичайно вiдразливо, але все виявилось не так, за десятки поколiнь їхнi обличчя розгладились майже вiд зморшок, клики стали меншi, у деяких вони вже майже не виглядали з щелепи, оркi давно не носили своїх традицiйних зачiсок, двi коси на лисому черепу, їх замiнило довге волосся, укладалось воно так як це роблять люди i ельфи, їхня шкiра втратила свiй зелений вiдтiнок, стала сiруватого кольору, злi язики говорили що вони крадуть людських жiнок i так виводять свою нову породу, але цьому мало хто вiрив, та й не до цього було.
   I от нарештi вони припливли на мiсце призначення, Цитадель i серце найкращих воїнiв Айфрану, король чекав пишної зустрiчi, або хоч би якусь делегацiю! Нi, нiкого, капiтан просто звiв їх на землю, тикнув пальцем куди треба йти, розвернувся i пiшов геть. Останнiх три днi їх не випускали з каюти, щоб не запам'ятали шлях, i тому схiд на землю став одним з кращих моментiв в їх життi за останнiх два тижнi.
   - I як вони сволота змогли найти таке чудове мiсце для себе! - розглядаючи все навколо промовив Алькольм, острiв був дiйсно гарний, чудовий пiщаний пляж , навколо росли невеличкi дерева, на яких росли якiсь червонi плоди, на їхнi очах якiйсь найманець активно запихав їми рота. За метрiв двiстi вiд них стояла фортеця, не то щоб могутня, але витримати камiнь требушета зможе, i якраз щоб вмiстити войовничий люд, викладена з доброго камiння, iй не було й двадцяти рокiв, кам'янi ворота були вiдчиненi навстiж, i охорони там не було, тiльки на високих вишках сидiли дозорнi. Коли король i його супровiд наближались до ворiт до них вийшов чоловiк, без особливих прикмет, махнув їм йти за ним. Вони пiдiйшли до високої, довгої будiвлi, в серединi стояли куча стiльцiв, перед дерев'яним, без нiяких прикрас троном, якщо його можна було так назвати, на ньому сидiв чоловiк середнiх рокiв, могутньої статури, в простому льняному одязi, в його обличчi не було нiчого надзвичайного, довге сiруватого кольору волосся, посмiшка добряка на обличчi, видiляли його тiльки очi, блакитнi наче море, з глибоким розумом i iскрою бiснуватостi в глибинi.
   - Та щоб тебе собаки згризли тварину таку, як це могло статись, а? - вигукнув Лiт
   - Я знав що ти здивуєшся - заливаючись смiхом сказав вождь найманцiв
   - Ти знав? - спитав король одночасно звертаючись i до Айонара i Маїста
   - Ну коли я був тут в останнє в нас був iнший вожак....
   - Я взяв собi його iм'я, гарно звучить
   -А щоб тебе...ну то що? Може пригостиш друга старого з дороги кухлем пива?
   - Обiйдешся - знов розсмiявся здоров'як - Гей, там накрийте нам стiл.
   В будiвлю ввiйшли пару жiнок, вони швидко поставили на стiл тарiлки по кiлькостi людей в кiмнатi, декiлька простих, але ситних блюд, i бочонок пива бiля столу, i так же неймовiрно швидко зникли.
   - Як так сталось? Я думав ти загинув...
   - Потiм Лiт, потiм, вечором в нас буде час щоб поговорити про наше життя, зараз тiльки про справу, я тепер як i ти вождь, i маю свiй народ, про який маю дбати.
   - Ти змiнився на краще друже, ми маємо за це випити! - i вiн тут же осушив келих пива одним ковтком
   - Так розкажи що у тебе є, i як ти плануєш iти на короля? - спитав Маїст
   - Я маю максимум тисячi двi готових до бою воїнiв, близько тисяча з них ветерани, якi пiшли зi мною пiсля перевороту, тисяча вже були в битвi, в мене нема артилерiї i кiнноти, тiльки пiхоти
   - Плюс мої десь вiсiм тисяч зараз, i кiннота в мене є...
   - Вiсiм тисяч?!
   - До нас ввiйшли останнiм часом багато малих груп - побачивши обурення на обличчi друга Маїст примиряючи пiдняв руку - Не хвилюйся зрадникiв там нема, повiр.
   - Як скажеш, я думаю що ми ввiйдемо на мисi Ферн, там є багато малих поселень, з вiрними нам людьми, потiм просуваючись в глиб вiзьмемо пару невеликих мiст, i потiм ввiйдемо в столицю.....
   - Ну так не пiде друже, ми не маємо стiльки часу, король встигне повернутись зi своїм вiйськом, я згiдний з мiсцем висадки, але мiста ми брати не будем, в нашому розпорядженнi не стiльки багато вiйська щоб втрачати по пару тисяч на кожне мiсто, серце Валлагiв б'ється в Аєн-Тiренi, матимемо це мiсто матимемо баронiв, якi тут же переметнуся на нашу сторону, i в нас буде час пiдготуватись до зустрiчi вiйська короля.
   - Цi криси швидко прибiжать на поклон - гiрко усмiхнувся Лiт
   - Якi вони не є поки столиця у нас вони нас пiдтримають, головне показати їм, що ми набагато могутнiшi нiж насправдi.
   - Коли збори?
   - Думаю через день два будемо починати - Лiт задоволено кивав головою, все поки що складалось для них як найкраще, як же добре що його старий друг тут вождем
   - Ну а тепер ми вiзьмемо з тобою по келиху пива.....
  
  
  
   Глава 12
   Нарештi, подолавши рiчковий шлях с Скефлунда на невеликiй пасажирськiй шхунi вони приплели в Ельфох, змучених мандрiвникiв Ельфох зустрiв гарною погодою, i кучею слуг, яких вiдправили їх зустрiчати. Вiг за цей час от знав майже все про цю державу, Ромен постарався. Це була невелика, найменша з всiх ельфiйських держав країна, в нiй культивувалась воїни i вiйськова справа, всi головнокомандувачi були звiдси, населення близько мiльйона осiб, по сутi вона була фiлiєю Елькама, хоч i мала певну незалежнiсть за рахунок другого по величинi порту в ельфiйських державах, погода тут завжди була теплою, а люди землепашцi, якi жили тут по запрошеннi короля Ельфох давали майже все необхiдне для життя. Дiм Вiга зараз сильно вирiс в могутностi за рахунок отримання певних фiнансiв за продажсвоєї особистої гвардiї королю Скефлунда, на зборах васалiв Король Елькама мав назначити голову дому королем, але той нажаль злiг, i лiкарi кажуть що часу йому залишилось роки три максимум. Вони проїхалi в дорогiй, комфортнiй каретi хвилин сорок i дiстались до володiнь родичiв Вiга, величезного шмату лiсi вiдгородженого крiпосною стiною, на якiй ходили вартовi, мiст через рiв був опущений, їх зустрiчав одинокий слуга, вiн з поклоном вiдчинив дверi карети i жестом запросив гостей слiдувати за ним. Мандрiвники побачили маленьке мiсто за стiнами, мешканцi бiгали туди сюди по своїм справам, мiж невисоких кам'яних будiвель( Дiм дренiв один раз вдалося спалити i с тих пiр дерев'янi тiльки меблi), всюду були вiдчиненi дверi, за цими будiвлями возносився сам замок Дрен, навколо нього тулились дома рiзного ґатунку в яких жили наближенi до дому. Замок був не особливо укрiплений, двi башти i метрiв двадцять в висоту, основа це були першi стiни, а так як в цi землi давно не приходила вiйна вiн вже давно втратив аскетичнiсть, i бiльше став схожий на мiсце де живуть. На входi стояло двоє вартових, вони пропустили їх лiниво глянувши раз оком, в серединi не було нiчого щоб нагадувало замок, м'який килим, високi дерева по кутках кiмнати, резервуари з водою i стiльцi для вiдвiдувачiв, погляд притягувала величезна фреска, яка зображала воїнiв цього дому, якi йшли пiд своїм прапором обороняти Елькам, гордий погляд, мiцний стан, так вони виглядали рiжучи мечами оркiв.
   До них вийшли ще троє слуг забрали поклажу з рук вантажникiв, їм прийшлось роздiлитись на чотири групи кожен пiшов за своїм слугою, в покої вiдведенi їм. Вiг пiшов за слугою який зустрiчав їх бiля ворiт, вони пiднялись по крутим схiдцям вверх, потiм завернули в темний куток, слуга щось сказав i величезний коридор освiтився в мить, пройшовши ще трохи вони ввiйшли в кiмнату в якiй було величезне лiжко, робочий стiл i ванна кiмната.
   - Вiдпочивайте, за Вами потiм прийдуть - слуга розвернувся i вийшов з кiмнати.
   На столу в вазi лежали фрукти, Вiг не примусив їх себе чекати, наївшись вiн прикумарив на лiжку, його розбудив настирливий стук в дверi, це прийшов слуга, i сказав, що його вже всi чекають внизу, кинувши в обличчя холодної води ельф вийшов з кiмнати за слугою, по тому же коридору, по тiм же схiдцям. Знизу в найбiльшому примiщеннi замку вже столи Ромен з iншими i кучею незнайомих ельфiв i деякими людьми, Вони на пiвколом оточили старого ельфа, з сивим волоссям, що дуже рiдко ставалось в цього народу, не дивлячись на свою хвору худобу, i те що йому явно було дуже важко стояти, вiн намагався держати спину прямо, гостре, вольове пiдборiддя, виступаючи скули, i вогонь в очах, вогонь змiшаний з сумом i бiллю вiд свого безсилля. Вiг знiяковiв, весь цей натовп чекав i дивився на нього, вiн i так нiколи не показував чудеса хоробростi, а тут вiн потрапив пiд такий прес, що в серединi його все похолодiло, нарештi вiн спустився, старий ельф пiдiйшов до нього, Вiг чекав якихось слiв, але ельф просто обiйняв його, i повiв до кiмнати в якiй стояв стiл. Нiхто не промовив нi слова поки всi не розсiлись, Вiга посадили по праву руку вiд сивоволосого, Ромен сiв по лiву. Ельф кивнув Ромену, той встав
   - Вiг, Же Тем ви довго були пiд моєю опiкою, Вiг майже все своє життя, ви для мене як рiднi дiти, яких в мене нiколи не було, нажаль батько ваш загинув в бою - вiн зробив паузу - Дiти мої вибачте нам нашу офiцiйнiсть, але в нас не має в розпорядженнi багато часу, i ми зразу до справи. По лiву сторону вiд мене сидить голова дому Дрен, твого дому Вiг, i твiй дiд, ти являєшся наступником, Мальтор голова дому стоїть за крок вiд посту короля, Есфiр втратив свою владу майже повнiстю, через три роки буде рада Васалiв, i вже майже точно було вирiшено, що Дрени стануть на найвищу ступень до якої вони ще не дiставали нiколи, але гарна картина портиться, Ваш дiд захворiв, йому лишилось не багато, нажаль...але ви не проста сiм`я
   - Ми - сивий вперше подав голос - ти вже давно свiй Ромен
   Той тiльки вдячно кивнув головою, йому було приємно, що його так високо цiнять
   - Так ми сiм`я, яка має певнi цiлi i деяких з них ми досягали столiттями, а це доволi великi строки навiть для ельфiв, зараз ми є найсильнiшим домом нашого королiвства, ми маємо силу посадити свого короля, але....прикрi обставини....
   - Ага, голова дома скоро вiдправиться в iнший свiт - промовив з посмiшкою Мальтор
   - Кхм....i в нас є один рiк, щоб зарекомендувати тебе Вiг, як людину, яка може стати правителем, i перший крок, це Великi Iгри, через пiвроку.
   - Iгри?
   - Турнiр мечникiв, лучникiв, кулачний бiй.....ти маєш виграти одне з них, щоб тебе впiзнавали на вулицi, знаючи тебе це або меч або кулачний бiй, або можна i в тому i тому, завтра прибувають майстри, якi тебе будуть вчити. Потiм ми зав'яжемо спор з якимось з менших домiв i спробуємо їх перемогти i представити, що це повнiстю твоя заслуга, ну а там побачимо, що ще прийде в голову
   Вiг сидiв i тiльки кивав головою, все це було для нього в новинку, йому було трохи моторошно вiд цих планiв, але зовсiм не страшно. Вiн який провiв майже все доросле життя в людському селищi, хоч i достатньо великому, але на краю свiту, це якась цiкава подiя вiдбувалась раз в рiк, а тепер його садять на трон, без перевiрки чи вiн зможе це потягнути, але для ельфiв в першу чергу свiй, а потiм все iнше.
   - Досить - Мальтор пiдняв руку - потiм договоримо, розкажiть краще, як ви добирались, менi Ромен пару слiв тiльки встиг сказати
   Глава 13
   Вони такi висадились на Фернi i Лiт не дивлячись на вожака найманцiв таки розiслав людей по околишнiм селам для збору народу, набрали не те щоб багато, але достатньо для поповнення їхнього не такого вже й великого вiйска. До Аєн-Тiрена два днi йти пiхотою. Вони йшли швидкими марш-кидками, їм потрiбна була впевненiсть, що вони встигнуть, їхнiй козир був в швидкостi. Пiсля ще одного кидка вони наткнулись на селище, його не було нi в кого на картi, новий король розселяв народ по пустих землях, що ж треба признати за ним хоч одну розумну справу. Вони не особливо хотiли, щоб їх побачили i прийшлось йти в обхiд. Нарештi вони стали табором за десять кiлометрiв вiд Аєн-Тiрена. Розвiдники були розiсланi в всi можливi сторони, їх не мали побачити, звичайно залишалась можливiсть, що в тих же поселеннях де вони брали людей їх здадуть, але їм сильно дiсталось вiд нового короля. В командному шатрi сидiли Лiт i Маїст, вони були занепокоєнi, Маїст вперше вiв вiйсько на таку справу, звичайно приз буде надзвичайний, якщо буде, а Лiт нiколи не стояв так близько вiд ворiт столицi, удача майже в руках, останнє зусилля i вiн поверне собi трон.
  -- Лiт - порушив мовчання Маїст - ти людина благородна i чесна, признаєш тiльки сталь, тобi не сподобається те, що я зараз запропоную
  -- Маїст, Ми воїни, i ми бiля мiста яке збираємось осаджати, рицарської честi нема в вiйнi.
   - Ну дивись, нам потрiбно вiдкрити ворота, ми не можемо вести довгу осаду, в мене виник план, ти ж бачиш хто розважає наших вояк пiд час походу, хто дає їм тепло i так потрiбну жiночу увагу, хоч i за золотий але...
   На обличчi короля заграли скули, скiльки вiн i його батько виживали цю заразу, ну ладно тi хто самi на це пiшли, а тi кого просто викрали i за склянку води i черствий хлiб працюють...
  -- Ну i?
  -- Я поговорив з ними, жiнок вiльно пускають в мiсто, а сторожа яка пiднiмає мiст всього десять чоловiк, ми моглиб дати їм грошей, i вечором коли вони пiднiмуть мiст нашi дами до них прийдуть, з вином в руках i посмiшкою на обличчi, нашi маги уже зробили сильне снодiйне, треба тiльки розказати дiвчатам, як опустити мiст....
  -- В них вийде? Їх не прирiжуть в кiнцi потiхи?
  -- Та нi...не в традицiях сторожи сьогоднiшньої це, їх давно нiхто не чiпав, в королiвствi спокiйно, i сторожа теж...
  -- Кажеш вони згоднi, ну що ж вiльному воля, як стану королем я їх не забуду передай, хай виберуть собi мiсто де хочуть жити, я дам їм землi i грошей, там вони знайдуть собi гарного чоловiка iз середньої руки знатi, народять дiтей i будуть я думаю проживуть гарне спокiйне життя....
  -- Дякую Лiт, для них це багато значить
  -- Але якщо вино нас зрадять в мене багато голодних воїнiв
  -- Ясно, Ваша Величнiсть, ми готуємося, вечором буде бiй.
   ************
   Йому було нестерпно важко стояти всю нiч, i хто тут може напасти? Нi треба ходити кругом цiлу нiч, зараз би вина келих, компанiю гарну, може якусь дiвчину, а так....Вiн почув жiночий смiх, наглий впевнений смiх, пiдiйшовши до краю стiни вiн глянув вниз, з десять струнких фiгур направлялись до входу в мiсто, цiкаво пустить начальник чи нi? Дiвчата вiдомої професiї, можливо i не така погана буде нiч.
  -- Хто такi? - рявкнув капiтан, мiст ще не пiднiмали, але другi решiтчастi ворота були зачиненi, вони мали можливiсть розглядiти одне одного
  -- А ти гарний солдатiк, не наскучила служба то? - крикнула чорноволоса
  -- Не твоє дiло, хто такi, є пеня за пропуск
  -- Чоловiки! - блондинка зробила ображений вигляд - тiльки про грошi i мечi, а хто захистить нас беззахисних
  -- Бог поможе - буркнув капiтан
  -- Ай, солдатiк, ну є в нас пропускнi грошi. Але тiльки на одну з нас, можливо ми зiйдемось на цiнi, а дiвчата? - голосно розсмiялась найвища з них, не забувши показати капiтану пляшку вина в руцi. На верху вежi вже стояло четверо вартових, вони явно були за дiвчат, але капiтан....
  -- Ну....не лишати ж вас за воротами в нiч, краще вже з нами, безпечнiш...
  -- А ти впевнений, що справишся з нами як всi накинемось?
  --
  -- Кхе...ммм....заходьте скорiш...Ей там пiднiмiть ворота...
   Зайшли, таки вийшло, двоє розвiдникiв якi сидiли в тiнi неподалiк знялись з мiсця i побiгли на стоянку вiйська, тепер треба пiдтягнути, як можна швидше вiйсько.
   Пройшло майже три години, вони ледь встигали на умовлений час, але встигали, в них буде ще хвилин двадцять щоб вiйсько вiдпочило, а потiм штурм. I там все вирiшиться, доля королiвства, доля цих десяти тисяч, що сидять за їх спинами, або їх переб'ють, або вони, iншого не дано.
  -- Мої готовi Лiт
  -- Удар! Рандом!?
  -- Готовi! - в один голос гаркнули тi
  -- Починаємо рухатись, за сто метрiв хай лучники дають сигнал, ми маємо влетiти в ворота - Обличчя Маїста набуло кам'яної рiшучостi, Лiт в цей момент подумав, що добре мати таких союзникiв.
   Змiя вiйська рухалась повiльно, тихо але не зупинно, вони рухались квадратами, в три ряди, в ворота забiгають спочатку середнiй квадрат першого ряду, найкращi воїни яких мало об'єднане вiйсько, вони мали стати i не дати витiснити себе якщо прийде пiдмога, далi заходять боковi квадрати першого ряду, а потiм все iнше, вiд цього маневру все залежить. Вони пiдiйшли, Лiт подав знак лучникам i тi запустили в повiтря сотню пiдпалених стрiл.
   "Ех, гарний ти солдатик i зовсiм молодий, ще й не бачив напевне нiчого крiм свого мiста, хай i столицi, добре що нашi маги мають таке сильне снодiйне, правда вони казали, що багато не проснуться пiсля нього, надiюсь тебе це омине." Висока чорноволоса дiвчина рокiв двадцяти трьох вийняла нiж з глибин свого плаття, i пiдiйшла до капiтана, йому дали якоїсь трави вiд тих же магiв, i вiн зараз сидiв зв'язаний в оточеннi купи дiвчат, i з приставленим до горла ножем в тендiтнiй руцi.
  -- Ну, що капiтане, поможеш нам бiдним вiдкрити ворота? - промовила чорноволоса - подумаю про своїх малих якi сидять дома i чекають тебе, невже якийсь король вартий твого життя?
  -- Ех дiвчата, куди ж я можу дiтись - вiн навiть весело посмiхнувся
   Повiльно, наче нехотя мiст почав опускатись, перша лiнiя почала ближче пiдбиратись до рва. Бах, мiст торкнувся землi, перший квадрат почав свiй стрiмкий рух, ввiйшли, за ним пiшли боковi, потiм друга лiнiя почала рухатись, перша встигла скласти укрiплення з щитiв, так всi ввiйшли, вийшло. Лiт i Маїст почали повiльний рух до мiста, треба ввiйти велично, майбутнє вiйсько має вiрити в своїх полководцiв. Нарештi шлях завершений, вони стали. Над вухом Лiта просвистiла стрiла, недалеко впало тiло, в лахмiттi, пиячка якийсь, ну що ж в нас є ще хвилин десять. Лiт нахилився до якогось с капiтанiв.
   - Рухаємося по мiстi, в центр до казарм, беремо їх в оточення i поки битви не треба, спочатку пропонуємо здачу, а потiм будемо рiзати якщо не вийде.
   Капiтан лиш кивнув головою i направився до решти офiцерiв, якi чекали в сторонi, пару тихих слiв i квадрати рухаються далi. Видно вдача в цей вечiр була в гарному настрої i допомагала безумцям, вони таки дiйшли до трьох великих мiських казарм. I змогли їх оточити не розбудивши нiкого.
  -- Чудо сталось Лiт, про таке взяття я навiть не мрiяв...мiй король - Лiт тiльки посмiхнувся на слова Маїста. Лiт виїхав вперед майже до дверей казарм, вийняв горн, символ влади короля, гучний чiткий звук пролунав над головами людей, через секунду дверi казарми хлопнули i звiдти вивалились офiцери, перший ряд навiв на них списи i арбалети.
  -- Ваш король повернувся офiцери - холодним голосом почав Лiт - Офiцери ви можете померти за узурпатора зараз, нiчого не добившись цим, або прийняти моє прощення, i стати пiд грифоном короля служачи йому вiрно, я надiюсь.....я дам вам вибiр ваше рiшення.
  
  
  -- Де гарантiї Лiт?! - крикнув середнього вiку воїн, один з ветеранiв, був ще в вiйську його батька - пам'ятається батько твiй не дуже тримав слова!
  -- Джорджо я не мiй батько, його скинули с трону, я його повернув собi перед всiм цим натовпом я вам обiцяю, що якщо ви будете вiрно служити королю нiхто не згадає про жахливi днi!
   Офiцери збились купою, до них пiдiйшли офiцери з дальнiх казарм, почалось шепотiння, однi вказували руками на вiйсько i на стрiли наведенi на них, другi щось кричали iншим, видно було що не просто дається рiшення, за три хвилини вони все такi рiшились, той же чоловiк, що кричав про Лiта VI-го вийшов вперед
  -- Ваша величнiсть ми згоднi, в нас немає особливого вибору, але ви могли нас просто спалити в казармi, i нiхто б вам нiчого не сказав, ви дали нам шанс....узурпатор не дав, офiцери присягають на вiрнiсть королю - вiн промовив це нарочито голосно, нахилив голову перед владикою i став назад в ряд командування.
  -- Я довiряю вам мої командири, в знак цього я не заберу в Вас вашу зброю, iдiть спати завтра ви всi будете на церемонiї коронацiї, ви маєте виглядати гарно, i ще прохання розмiстити половину мого вiйська в тих п'яти пустих казармах - з цими словами король розвернувся i поїхав кудись. Коли вони вiдiйшли достатньо Лiт попросив Маїста щоб вiн дав команду наглядати тiй частинi вiйська за офiцерами, i направились до дому головнокомандуючого. Вiн стояв недалеко вiд палацу короля, висока будiвля одна з тих що витримують осаду невеликої кiлькостi людей, але за роки, що столиця жила в мирi вiн потрошки перетворився в справжнiй дiм, бiйницi стали повноцiнними вiкнами, невеликi кам'янi ворота перетворились на чудової рiзьби дерев'янi дверi. Двоє вартових були вбитi на пiдступах до дому.
  -- Його брати живим, сiм'ю не чiпати, його вивести зв'язаним
   Десяток людей перескочив через ворота, головнокомандувач любив поспати i тому не тримав собак, якi кричатимуть на кожного п'яничку, їм вдалось закинути кiшку в вiдкрите вiкно. Через десять хвилин звiдти викинули на мотузцi зв'язане тучне тiло головнокомандувача, його пiдвели до короля. Високого росту чоловiк, видно що колись був воїном, але зараз три пiдборiддя заважали йому, вiн трясся страху, i його сиве волосся було в кровi.
  -- Ну здраствуй друже, вiрний соратник мого батька i брата, скажи приємно було цi роки жити в розкошi, коли мої близькi були м'ясом для собак, куди ти сказав кинути їх тiла
  -- Це не я ваша величнiсть! - заволав головнокомандувач i спробував дiстати до нiг короля, але той лише вiд'їхав на пару крокiв назад.
  -- Вiдведiть його кудись, завтра його настигне кара пiсля коронацiї - суворий голос Лiта не вiщував тому нiчого доброго - не бiйся ми дамо тобi шанс завоювати своє життя, як ти дав моєму батьку.
   Король розвернув коня i прямим кроком пiшов до палацу, тепер уже свого, охорона вiдразу здалась, проти такої сили не попреш, та й не звикли в цiй державi триматись за королiв, сьогоднi один, завтра iнший а рiзницi то особливої не видно, Лiт надiявся змiнити цю ситуацiю, але ще треба подолати того, iншого претендента на золотий трон, але це буде потiм, зараз буде перша спокiйна нiч в власному палацi, а завтра коронацiя, яка зробить його повноправним королем.
   Глава 14
   Наступного дня пiсля приїзду, з самого ранку в дiм прийшли троє статних воїнiв, середнього вiку однаково не схожих один на одного. Один був трохи вище середнього зросту, але його фiгура видавала в ньому силу, яка лилась i кипiла, видно було що дворучний меч за його спиною не був просто прикрасою, другий був невисокого зросту, тонкої фiгури i надзвичайно красивий обличчям, а третiй був непомiтний на їх фонi, вiн мiг пропасти в натовпi, злитись з ним, вiн був просто людина. Всi троє були Фiларiйцями, викладачами школи Фiлер, найкраща школа меча в свiтi, вони зазвичай самi набирали собi учнiв, але треба ж на щось iснувати, от вони i розсилали вчителiв i за величезнi грошi iнколи приймали учнiв до себе, яких самi не обирали, їхнi викладачi звичайно не показували всього того, що вчили в школi, але i того було вдосталь, щоб бути сильнiше половини свiту пiсля їхнiх урокiв. Вiга розбудив стук в дверi, слуга його розбудив i сказав щоб вiн виходив якнайшвидше до низу, там його чекатимуть вчителi. За п'ятнадцять хвилин Вiг таки спустився по сходах, там уже чекав Серж i Ромен з трьома вчителями.
   - Вiг, цi люди прийшли до нас здалеку, щоб допомогти тобi пiдготуватись до iгор, вони представники Фiларiйцiв, великих майстрiв меча. Ти знаєш, що вони нiколи не називають себе так, що iменi тобi не доведеться запам'ятовувати їх. Ну я все сказав iдiть на двiр, у нас є два мiсяцi, щоб зробити з тебе достойного воїна.
   Коли вони вийшли на подвiр'я фiларiйцi вперше подали голос, це був найбiльший з них трьох
  -- Цiль школи навчити своїх учнiв бути кращими за iнших бiйцiв у цьому свiтi, ми навчимо тебе знати i вмiти боротись проти всiх типiв бiйцiв, я символiзую силу, неспинну i могутню.
  -- Я символiзую швидкiсть, хитрiсть i майстернiсть - промовив невисокий
  -- Я сумiш всього, що є в них, але не такої сили як вони - сказав непомiтний
  -- Зараз ти пройдеш бiй з кожним з нас - пробасив силач i першим вийшов на поляну з дерев'яним мечем
   Вiг невпевненим кроком вийшов навпроти нього, вiн сам був далеко не слабаком, але цей воїн був бiльшим навiть за Сержа, хоч i не набагато. Почався бiй, фiларiєць ударив першим, високий швидкий удар з-за голови, Вiг зробив високий блок, втримав але блок впав майже до голови i колiна в нього пiдiгнулись, швидкий боковий вiд фiларiйца знов ледь встиг поставити блок, але Вiга вiднесло вiд удару на пару крокiв, воїн не дивлячись на свою величезну вагу рухався з неймовiрною швидкiстю, удар ногою i меч бiля горла Вiга, який без сил лежить на землi.
   - Зараз ти вiдчув силу малий - промовив воїн - а тепер ти вiдчуєш швидкiсть i хитрiсть вiд мого друга, вставай!
   Вiг пiдвiвся i став навпроти невисокого, в головi ельфа промайнула думка, що цього то можна задавити вже своєю силою. Почався бiй, вони трохи покружляли по полянi i в одну секунду фiларiєць опинився бiля нього боляче вдарив його мечем по ребрам, потiм опинився за його спиною, удар нижче колiна, падаючи ельф вiдчув як хтось схватив його за волосся i приставив дерев'яний меч до горла, рiзкий рух i його штовхнули колiном в спину i вiн самим ганебним чином бахнувся пикою в траву.
   - Ти вiдчув швидкiсть i хитрiсть - Вiг почув голос силача , видно вiн був їхнiм голосом - тепер ти вiдчуєш все що є в нас в одному флаконi тiльки в меншiй концентрацiї
   Ледь пiдвiвшись Вiг побачив що непомiтний стоїть на полянi чекаючи його, вiн пiдiйшов i став навпроти нього, почався бiй. Вiг вирiшив атакувати першим, боковий удар а потiм нижнiй, воїн легко зблокував його боковий i вiдповiв по мечу такою силою що той ледь не вивалився з рук ельфа, фiларiєць провiв нижнiй удар потiм швидкий верхнiй i потiм пiшла справжня швидкiсть, вiн наносив удар за ударом i Вiг часто не встигав їх блокувати, завершальним в цiй серiї був колючий в корпус, зi всiєї сили. В ельфа пiсля нього потемнiло в очах, вiн ще встиг побачити, як фiларiєць зробив йому пiднiжку i приставив меч до горла.
  -- Ти вiдчув на собi найпоширенiшi стилi бою - силач знов виступав голосом фiларiйцiв - тепер ми будемо тебе вчити, як протистояти кожному з них виходячи з твоєї статури i характеру.
   Ельф ледь пiдвiвся на ноги пiсля таких важких боїв, йому страшно болiли ребра i не вiдновилось дихання пiсля останнього, але цi поразки не викликали в ньому бажання все кинути, не зламали його, а натомiсть прийшла злiсть на себе i бажання навчитись щоб бути такими ж як цi троє.
   *************
   Лiт i Маїст стояли в просторiй кiмнатi, навколо них бiгали швеї, пiдганяли одяг короля i головнокомандувача до церемонiї. Двох воїнiв явно не дуже радувала перспектива ще годину стояти не рухаючись, але нiчого не зробиш треба витерпiти, перед народом треба показуватись в всiй величi яку тiльки можливо зробити.
  -- Я думаю колишнiй король вже дiзнався про переворот - задоволено сказав Маїст
  -- Я думаю його це не порадувало - розсмiявся король
  -- Нам треба бути витримати осаду, а в нього вiйська в два рази бiльше нiж у нас є
  --
  -- Я вже вiддав наказ готувати провiзiю на осаду i швидкими темпами будуються катапульти i требушети
  -- Так дiйсно не важко влiзти на вершину, важко там втриматись
  -- Ми втримаємося мiй друже -зiтхнув король - не заради цього я поклав стiльки життiв людей, щоб зараза сидячи в столицi випустити корону, i я думаю твої люди теж не вiддадуть так просто тi вольностi, що ми їм наобiцяли
  -- Угу, я думаю нам треба створити ордена короля, безумно вiрних йому i його цiлям, думаю людей триста буде вдосталь.
  -- Зробимо, але потiм пiсля фiнального бою
   ЇХ нарештi вдягли в чорне високе взуття, вiльний бiлий одяг був одягнений на короля, плащ його був всипаний золотом а на верхньому одязi який був зроблений в формi обладунка, на правiй частинi красувався величезний камiнь золотого кольору, один iз символiв королiвства, Маїст був одягнений у золотi одежки, без плаща i з мечем бiля правої ноги. Королю давали великий посох з величезним круглим каменем на вершинi, вiд нього йшло м'яке свiтло. В кiмнату зайшов Рандом, на ньому теж був парадний одяг, але не такий як у короля, вiн буде виконувати роль зброєносця короля.
  -- Ви готовi? - спитав вiн - на дворi уже зiбрався народ i чекають маги
  -- Нiчого почекають, треба вийти як король
  -- Ваша величнiсть все готово - паж низько поклонився i не дивлячись на короля почав задом рухатись до дверей
  -- Ну що вперед - король голосно розсмiявся i хлопнув Маїста по плечу
   Коронацiя за бажанням короля мала вiдбутись на вулицi, для цього спецiально за вчорашню нiч важкий трон королiв розiбрали, i перенесли в середину театру мiста, величезної вiдкритої будiвлi в формi кола. Народ вже давно розсiвся i чекав на вихiд короля. I от величезнi ворота вiдкриваються i три конi мiрним поважним кроком заходять в середину кола. Глава гiльдiї магiв, старий дiдок, по якому було видно що вiн ще не втратив бажання жити пiднявся з кола своїх колег, за ним пiднялись i всi iншi, вони сформували трикутник i тут театр накрився зверху полотном, в раз стало темно. Трикутник магiв пiдняв руки з кожної руки пiшло сяйво, в кого бiле в кого червоне, але жодного повтору, трикутник свiтла почав свiй рух в сторону де стояли троє людей, повiльно трикутник пiдiйшов до Лiта, фiгура розпалась i в ту ж мить оточила короля, який в цьому сяйвi виглядав дуже велично, вiн стояв наче пам'ятник в серединi фiгури, жодного руху i почуттiв на обличчi. В надзвичайно яскраве, слiпуче свiтло перетворився трикутник, i тiльки двi темнi фiгури видiлялись в серединi нього, король який стояв на одному колiнi, i глава магiв який надягав на нього корону, коли чорна корона опустилась на голову Лiта, полотно злетiло з театру одразу стало свiтло i по серединi театру нiкого не було, крiм Лiта сьомого нового iмператора.
   *************************
   Четвертий день головнокомандувач сидiв закований в калюжi з власних екскрементiв, голодний наче пес, спочатку його трясло i вiн надiявся на милiсть нового короля, не дивлячись на все що вiн зробив, вiн не вiрив, що його! зможуть просто вбити, на другий день ця впевненiсть значно впала, до нього нiхто не заходив, не давали навiть води, добре що в кiнцi камери бив маленький струмочок води, i хоч було що пити. На третiй день головнокомандувач впав в в стан схожий до коми, вiн просто дивився в стiну в одну точку i не рухався, йому було все рiвно, що з ним буде i скiльки вiн тут просидить. На четвертий день дверi камери вiдкрились вперше, туди заглянув молодий вартовий, оглянув кiмнату i без слова закрив дверi. Приблизно через годину дверi вiдкрились i зайшла компанiя слуг в оточеннi сторожi, його вивели з пiдвалу i завели в ванну кiмнату, помили, потiм одягли, дали поїсти.
   Iмператор сидiв на тронi, вiн скинув одяг в якому був на церемонiї коронацiї, але посох з каменем залишався при ньому. По праву сторону сидiв глава магiв, вiн замiнив старого Тарвуса який, який був при його батьковi, його звали Мель Безмiрний.
   Мель пiднявся i гучним голосом, якому позаздрили б багато герольдiв, почав читати обвинувачення:
  
  -- Колишнiй Головнокомандувач армiї його високостi Лiта шостого, Дiамон ви обвинувачуєтесь в зрадi iмператора i народу iмперiї, за це у нас передбачена смертна кара через повiшання, ви маєте що сказати в свiй захист?
   Головний вояка стояв опустивши голову, його розум майже вийшов з байдужого стану, але все що зараз вiдбувалось було для нього як би з iншої сторони, i не з ним, вiн хотiв виправдатись, щось сказати, але просто впав на колiна i простяг руки до iмператора, дивився в його жорстокi, холоднi очi. Нарештi зiбравшись з силами вимовив:
  -- Iмператор - голосовi зв'язки вiдмовлялись говорити чiтко, голос вийшов хриплим ледь чутним - вони забрали моїх дiтей i вбили б їх.
  -- Але чому ти не сказав про це моєму батьку?! - Лiт гримнув посохом в пiдлогу - Ви ж були друзями! Я ж любив тебе як батька Дiамон! Твiй син був моїм кращим другом, твiй брат помер за iмперiю!
  -- Iмператор, вони їх спочатку викрали, потiм прислали голову моєї сестри, i сказали щоб я їм допомiг iнакше.....
  -- Досить! Джероме це правда?
   Високий худорлявий хлопець стояв в кутку судової зали в темрявi, в оточеннi сторожi, вiн був блiдий i видно що сильно хвилювався.
  -- Лiт ти знаєш що я б тебе нiколи не зрадив, я хотiв втекти разом з тобою пiсля....перевороту, але це правда, мiй батько зрадив через нас, не карай його мiй владико, вiзьми моє життя краще, я буду твоїм слугою все життя, буду робити все що скажеш, я помру за тебе по першому слову....
  -- Джером я тобi вiрю, досить менi не потрiбна твоя жертва, але зрадники мають пiти з iмперiї - iмператор замовк на хвилину, вiн думав як йому повести себе
  -- Буде так, Джером ти станеш моїм..мм...ну там придумаємо куди тебе пристроїти, а ти Дiамон приговорюєшся до смертної кари через повiшання - в залi прокотився крик здивування, обличчя Лiта залишалось кам'яним - з можливою замiною на заслання, вибирай!
  -- Дякую мiй iмператор, заслання ваша високiсть
  -- Виведiть його, наступна справа!
  -- Лiт, послухай - Маїст який до цього стояв в тiнi нахилився до iмператора - нам потрiбно когось повiсити, народ повинен бачити, що прийшов сильний iмператор, iнакше вiн не пiде за тобою.
  -- Я знаю друже, тому i зараз сюди зведуть генералiв узурпатора, над ними буде суд, в основному повiшання буде, але двох я думаю ми вiддамо катам, хай в центрi мiста їх приб'ють, народу буде про, що поговорити.
   Коли сутенiло центр мiста прикрашали двадцять повiшених тiл, i двоє людей були закатованi в центрi мiста, новий iмператор дав людям видовище, а вечором буде свято, i навiть найбiднiша зможуть побачити iмператора зблизька i випити на халяву його вина, вiтер мiрно розкачував тiла молодих, сильних чоловiкiв.
   Глава 15
   Навколо було дуже гарно, шумна рiчка, чиста наче кристал, зеленюща трава, i квiти, рiзнi i багато. Ельфiйська кров вiдчувала природу, її дихання. В одну мить все змiнилось, тисячi тiл в обладунках бiгли один на одного, ненависть i бажання кровi володiли ними, вони затоптали прекраснi квiти, двi хвилi зiйшлись i рiчка стала червоною.
   Знов таж поляна, вкрита трупами, i пораненими, високi воїни ходять добивають поранених ворогiв, а посерединi стояв високий могутнiй ельф, поруч з ним стояла могутня кiшка, її бiла шерсть стала червоною вiд кровi. Ельф закрив очi, а коли вiдкрив побачив, те саме мiсце, на землi розставленi столи з їжею, навколо них ходили i люди i ельфи, тiкла мiрна розмова, а високий могутнiй ельф стояв по середнi кола ельфiв i людей i про щось натхненно їм розповiдав.
   Три обличчя, кожне наче вирiзане з каменю з зацiкавлення дивились за цим сюжетом.
  
   Вiг рiзко вскочив, йому було дивно бачити такi сни, i вiн не знав як їх трактувати, спочатку вiн хотiв розповiсти про них Ромену, але потiм вирiшив що це через знервованiсть останнiх днiв i втому.Майже мiсяць трiйця Фiларiйцiв готувала Вiга, вiн дiзнався багато нового, також з ним примусили вчитись Сержа, i вони двоє робили значнi успiхи, Вiгу фiларiйцi вибрали поєднання сили i хитростi, Сержу сказали, що вiн природжений силовик i має дiяти тiльки в такому стилi. Спочатку було важко, меч зранку, меч опiвднi меч ввечерi i короткий сон в ночi, всi руки i тiло в кривавих синяках, але нiчого колишнi ковалi швидко звиклись з цим. Нарештi настав момент якого вони чекали, сьогоднi починатимуться Великi Iгри, Мальтор вже кинув виклик якомусь з ельфiйських домiв, i пари з цих суперникiв будуть сводитись першими, Вiг навiть не потрудився запам'ятати назву суперникiв, хоча в цьому i не було особливого змiсту.
   Тихий, м'який i водночас наполегливий стук в дверi, професiйний стук ельфiйських слуг, Вiг вже встиг до нього звикнути i вiдрiзняв навiть стуки рiзних слуг, це пришов дворецький, значить його чекають вже. Вiн швидко накинув на себе полотняну сорочку i такi ж штани, в такому одязi вiн полюбляв ходити, вiльний, простий i приємний на доторк, Мальтор намагався його вiд нього вiдучити говорячи що то одяг пахарiв i ковалiв, i йому дельфiйському лорду не гоже таке носити, на що Вiг вiдповiв йому, що вiн i є по сутi ковалем. Коли ельф нарештi спустився до низу його зустрiчав лише Мальтор i троє його вчителiв.
  -- Вiг, я радий тебе бачити - почав голова дому - сьогоднi буде твiй перший крок, на тому шляху по якому йдемо ми, сьогоднi починаються Еньйонськi iгри!
  -- Я знаю - усмiхнувся Вiг - я вже мiсяць тiльки про них i думаю
  -- Я просто хотiв тобi сказати, що зараз в твоїх руках не просто честь твого дому, залежно вiд того як складуться iгри, як покаже себе наш дiм, залежно вiд цього складеться доля тисяч ельфiв i навiть людей, подивись навколо, що ти бачиш?
  -- Я бачу гарну природу, веселi обличчя..
  -- Так, але ти не бачив iнших держав, як там живуть, там є i горе i нещастя, ти знаєш я заборонив в моєму доменi кровну помсту, i всi спори суджу сам, i за останнi сто рокiв ми стали найбiльшим по населенню домом, i я Вiг хочу,
  -- хай це звучить по дитячому i смiшно в цьому свiтi, але я дiйсно хочу щоб хоч подоба того, що я створив в своєму домi прийшло в iншi королiвства, не тiльки ельфiйськi, а й до iнших народiв, i сьогоднi вирiшиться чи прийде це до них чи нi. Все в твоїх руках Вiг, ми не вимагаємо перемоги, задача мiнiмум перемогти Ентанiв i зайняти достойне мiсце серед iнших. Ти знаєш що iгри проводяться мiж всiма народами i сьогоднi ти побачиш всiх хто колись ступав на цю землю, окрiм зниклих гномiв....
  -- Я постараюсь зробити все вiд мене залежне
  -- Я радий за це, я думаю що участь Сержа в iграх додасть тобi впевненостi, адже плече друга нiколи не завадить, та й нашому дому окремий шанс - старий глава дому посмiхнувся побачивши як зрадiв внук почувши, що Серж буде з ним, йому ще багато треба вчитись.
  -- На iграх за традицiєю будуть такi змагання: звичайно це стрiльба з луку, ми виставили там нашого кращого лучника, але там нiчого не свiтить, дiм Анресов культивує їх столiттями i ще нiколи за останнi триста рокiв їх нiхто не перемагав, боротьба пiде за третє мiсце, далi iде боротьба в колi, тут пiдеш i ти i Серж, так як обоє ви достатньо сильнi фiзично, суперникiв ельфiв у вас буде мало, в основному люди i орки, орк Гаркратс вже третiй раз пiдряд перемагає в цiй вправi, так що особливо не рви жили, головне виступити гiдно, далi кулачний бiй, руки бiйцiв накриють закляттями i особливих травм тут не буде, на iграх не люблять калiцтва i смертей, тут як ви захочете можете прийняти участь так як чемпiон людей який виграв минулого разу зламав ногу i буде лише глядачем, далi буде естетос, тут буде аншлаг серед людей i ельфiв, найкращi архiтектори тiла, як вони себе називають будуть виступати, кожен поважаючий себе дiм повинен виставити свого представника, ми випустимо Естана, ти його маєш пам'ятати...
   Так Вiгу добре пам'ятався цей могутнiй ельф, коли вiн вперше його побачив вiн не мiг повiрити, що таке можливо, вищий за нього майже на голову ельф, вiн був схожий на статую, навiть краще за статую, вiн був схожий на Бога який спустився на землю подивитись на своїх дiтей, саме так мав виглядати Iмператор Елькам, в уявi юного ельфа.
  -- Але я не думаю, що вiн зможе виграти, хоча подивимось, далi буде традицiйний марафон, тут ми надiємось на перемогу, колишнiй чемпiон буде виступати за нас, ох i дорого вiн нам обiйшовся! I нарештi фiнал iгор, її так сказати кульмiнацiя, бiй на мечах, те до чого тебе готували, бiйцi будуть змагатись вiд двох до трьох днiв, залежно вiд учасникiв, тут ти маєш виграти, або хоч ввiйти в п'ятiрку, це основа всiх iгор. Ну я все сказав, Сержу я розповiв це ранiш, Фiларiйцi сказали, що зробили все, що могли за такий строк, все в твоїх руках, Вiг.
   Ельф трохи помовчав думаючи чи варто щось вiдповiсти, але потiм лише нахилив голову, мов все зробимо, все виконаємо.
  -- Ну нас вже чекають, одягаємось i будемо виїжджати.
  
   Колона дому Дрен складалась з вiдкритої карети в якiй сидiв Вiг з батьком i близько тридцяти вершникiв навколо неї. Шлях був недалекий, близько години повiльним кроком коней, колона не поспiшала, народ має побачити велич дому, їхню силу i красу. Нарештi вони добрались до мiсця проведення змагань. Як такого стадiону чи щось подiбного не було, перше що вони побачили були високi, колони по кiлькостi домiв, на вершинi кожної колони були вирубленi плаци, i там стояли стiльцi на яких сидiли члени дому. Колона верховного короля не була вища за iншi, але вона була червоного кольору, кольору сили для ельфiв, тiльки верховний король носив червону мантiю, i вiд його колони йшли перемички по яким вiн мiг пiти до iнших колон. Мiсць для глядачiв як таких не було, але вiг потiм побачив як зводяться нашвидкуруч постаменти з сидiннями, зводились вони навкруги спортивних майданчикiв, якi були по сутi звичайним колом з оградою з пiску. Змагання от-от мали розпочатись, чекали коли сяде король. Колона дому Дрен заповнялась перед тим як прийде король, всi чекали коли глава дому сяде, Мальтор це добре розумiв. Цього року змагання проводились на його землi, перед ним стояв його народ, Есфiр не приїхав на Iгри заславшись на хворобу, цим знову показавши свою слабкiсть, Мальтор не вiрив, що йому було суджено надягнути корону, але в цей моментi вiн був справжнiм королем, тисячi очей дивились на нього, вiн скинув руку в вiтаннi, i тисячi людей, ельфi, i навiть оркiв якi приїхали на Iгри гучним криком привiтали його, навряд чи такої шани заслужить верховний король.
   Нарештi Мальтор сiв i через хвилин десять з'явилась колона верховного короля, вони плавано почали заходити в свою вежу. Вiг нарештi змiг розглядiти Владику Всiх Безсмертних як назвав його герольд. Середнього зросту для ельфа, середньої статури, з свiтлим волоссям, i дивною ходою, вiн не йшов а наче плив над землею, ранiш Вiг прийняв би його за мага, але тепер буду чи сам досвiдченим воїном вiн бачив, що король не просто держить свiй меч за спиною, Вiг ясно зрозумiв, що нi вiн, нi його троє вчителiв разом не перемогли б Короля в бою. Двiстi рокiв тому вiн був Чемпiоном Iгор, i видно що з тих пiр став навiть краще. В короля була ще одна особливiсть, холодний, пронизуючий погляд. Вiн дiйсно заслуговував свого титулу. Король не став тягнути час так як Мальтор, прекрасно розумiючи, що так само його вiтати не будуть, просто махнув натовпу рукою i поважно сiв. Це було сигналом герольдам вийти
  -- Владико дозволяєте вiдкрити iгри - старий герольд-людина поважно склонив голову.
  -- Дозволяєм - в короля виявився дуже м'який голос, навiть трохи вiддавав юнiстю i жiночнiстю
   Герольди пiсля цього довго представляли перше змагання i розповiдали про дома якi приймають в ньому участь, першим за традицiєю боротьба в колi. Вийшли два ельфа, одягненi лише в величезнi короткi штани, з поясом, суддя поставив їх навпроти, по сигналу вони кинулись одне до одного, ельф що був справа перши схвати пояс i викинув свого вiзавi за межi кола. Коли в коло вийшли друга пара, натовп почав кричати.
  -- Це вийшли непримиреннi вороги, орк в минулому роцi був другим, а людина третя i там був спiрний бiй, вони потiм побились на аренi i розкидали всю охорону яка їх намагалась розтянути. Зараз буде реванш.
   Орк був набагато вище за людину, але по ширинi плечей людина йому не поступався. На обличчi орка нiчого прочитати неможливо було, а от людину аж тiпало вiд злостi, йому не терпiлось вступити в бiй. Суддя дав вiдмалку i суперники ринулись одне на одного, Вiг здалося, що колони затряслись коли їхнi тiла зiйшлись, обоє взяли пояса i застили по серединi, першим почав дiяти орк, рiзкими рухами вiн почав виштовхувати людину за арену, суперник дав себе дожати майже до кiнця арени, а там вперся i не дав орку який викладався повнiстю виштовхнути себе, коли з орка почала виходити сила, людина почав тягнути його вниз, Вiг ясно зрозумiв, що жоден з Фiларiйцiв не мiг би протистояти людинi на цiй аренi, i його б зламали за пару секунд. Нарештi боротьба на краю арени почала завершатись, колiна орка пiдгинались i нарештi вiн став на одне колiно. Людина виграла, його кинулись вiтати, Орк пiзнiше пiдiйшов до людини привiтав його, i вийшов з арени. Боротьба на аренi йшла ще години двi, i людина такi взяла кубок. Сам владика вручив йому кубок переможця i посадив його в свою колону, що вважалось найвищою честю для спортсмена. Пiсля боротьби був короткий вiдпочинок i почались змагання лучникiв, найулюбленiшi ельфiйськi змагання, i тут їм звiсно не було рiвних, але вже стiльки рокiв не було iнтриги в ньому, один той самий дiм перемагаю в них, першi-третi мiсця завжди їхнi. Але ельфи, не були б ельфами, якби не надiялись перемогти, багато домiв старались це зробити, i треба вiддати належне лучнику дому Дренiв, який зайняв четверту позицiї, ну а три iнших по традицiї вiдiйшли дому лучникiв. Верховного Короля порадувало змагання, але переможця вiн не заросив в колону.
   Пiсля лучникiв виходили борцi на кулаках, якi по традицiї завершали змагальний день, в цьому роцi було не багато учасникiв i рiвень їх був не високий. Всього було п'ять пар бiйцiв i Вiг с Сержом вирiшили спробувати i свої сили.
   Руки учасникам обмотали спецiальною м'якою тканиною, яка не дозволяла ламати бiйцям руки, а на обличчя накладали мазь, яка не давала нiвечити бiйцiв. Вiгу дiстався в суперники високий, i худий ельф. Мальтор спочатку зрадiв такому першому супернику для Вiга, але коли почався бiй, його впевненiсть похитнулась. Ельф явно проводив не перший свiй бiй, недостачу в силi вiн компенсував легкiстю на ногах i швидкiстю. Вiг встиг схватити вже з десяток ударiв сам не нанiсши нi одного. Якщо б цей обстрiл продовжувався довго Вiг впав би за хвилини двi. Вiга врятувало обмежений простiр, вiн умудрився загнати суперника в куток i провести один точний удар в який вклав всю силу. Суперник звалився i бiльше не встав. Посмiшка повернулась на обличчя Мальтора, малий почав себе добре рекомендувати. А Сержу суперник попався слабкий i йому не потрiбно було багато зусиль щоб виграти свiй бiй.
   В наступному раундi випадок звiв Сержа i Вiга в одну пару, i Ромен вирiшив їх обох зняти не дивлячись на незадоволення Вiга, основне змагання ще попереду а сили треба було поберегти. А змагання знов виграв орк, перемiгши людину. На цьому завершався перший день i спортсмени йшли по казармам вiдпочивати i готуватись до нового дня а королям i гостям влаштовувався бенкет, в якому починались обговорюватись плани дiй, iнтриг, торгових договорiв, адже iгри були заодно i збором ельфiйських владик. I найголовнiше це ставки на мечникiв, звичайно i на iншi змагання робились ставки, але мечники були особливим пунктом, тут можна було виграти цiлi маєтки i землi, не говорячи про грошi, рабiв. Чеснiсть виплата забезпечував сам Владика, його люди приймали ставки i забезпечували виплати. Владика i сам непогано на цьому заробляв, говорили, що мiг би й бiльше, але вiн сам як колишнiй чемпiон не хотiв втручатись в змагання. Дiм Дрен поставив на Сержа що вiн дiйде до пiвфiналу, i на Вiга що вiн дiйде до фiналу, на перемогу ставити Мальтор не захотiв, не вiрив вiн в настiльки добрий розклад.
   Нарештi настав ранок i королi зайняли свої колони. Верховний владика тримав пiвгодинну промову на рахунок братства i рiвностi народiв, яка гарна рiч iгри i що вiн надiється що iгри як символ єдностi будуть вiдбуватись ще багато тисячолiть, згадав свою молодiсть як вiн простий воїн, виграв чемпiонат i став через двадцять рокiв Владикою Безсмертних. Врештi вiн замовк коли вiдчув що промова почала втомлювати глядачiв i дозволив вiдкрити новий день iгор.
   Для змагання мечникiв була вiдведена окрема арена, бiйцi бились на аренi квадратної форми, вона була покрита м'якою травою. Мечи були представленi 3-х видiв, дворучнi важкi, пiвтора ручнi i одноручнi, на рахунок обладункiв бiйцi вирiшували мiж собою чи змагатись в обладунках чи без них, якщо мiж ними не було згоди кидали монету. Мечi використовувались справжнi, але маги накладали на них закляття якi не давали лезам рiзати плоть, на тiлi пiсля точного удару залишався яскраво-помаранчевий слiд, якщо рана була сильна i мала привести до втрати кровi мечник часом ставав синього кольору i слабшав, як вiд реальної втрати кровi. Такi заходи захисту проводились не даремно, адже не знатний воїн виходив на арену. Вiг якраз чекав коли йому повернуть його меч пiсля обробки, коли пiдiйшов один з органiзаторiв i сказав, що вiн йде наступним i суперником його буде ельф Кельвiн з невеликого дому Кiтрап. Вiг вперше почув i про свого суперника i про такий дiм. Вийшовши на своє мiсце бiля арени ельф побачив що його вже чекав там Ромен з Сержом.
  -- Тобi випав гарний суперник, вiн з маленького дому i хоче слави - почав Ромен, коли юнак став навпроти нього - так що дивись будь акуратним i сильно не загравайся, i не здумай менi програти, не вистачало нам такого позору.
  -- Ти вмiєш пiдбадьорити - буркнув ельф
  -- Нiчого з тобою не станеться
   На аренi могутнiй, але не надто високий орк зрубив нарештi свого суперника i стояв скинувши меч до верху. Навiть владика йому аплодував, що було рiдкiстю для нього. Орк постояв ще трохи, прияв привiтання вiд переможеного i пiшов вiдпочивати, в нього попереду був ще один бiй.
  -- Ну вперед малюк! - Серж гучно i вiд душi стукнув Вiга по спинi
  -- Пiдеш ти на арену, я тобi згадаю!
   Вiтайте наступну пару! Вiг з Дому Дрен i Кельвiн з дому Кiтрап! - на крик герольда роздалось небагато аплодисментiв i бiйцi вишли на арену. Кельвiн виявився доволi високим навiть для ельфа, середньої статури i приємним, але не западючим в пам'ять обличчя. Бiйцi стали з мечами по серединi арени. Пiднявши очi до Владики вони чекали сигналу. Нарештi владика опустив руку i бiй почався. Суперник був таким же посереднiм бiйцем як i його дiм, Вiг дав йому першим нанести удари перших двi хвилини тiльки паруючи атаки. Вiг шукав коли Кельвiн повториться, вивчав послiдовнiсть його дiй. Вiн бив завжди правий боковий i верхнiй в голову одразу. Пiсля третьої такої серiї Вiг пiшов в атаку сам, йому вдалось провести колючий по лiвiй сторонi i торкаючи удар по горлу. Все двi хвилини i суперник помирає вiд втрати кровi. Ельф i сам це зрозумiв, вiн подвоїв свої атаки, але Вiг все зблокував i просто вичекав свого моменту. Кельвiн нарештi звалився вiд втрати кровi. Гарна i технiчна перемога. Яка сподобалась навiть владикi, або вiн просто був в гарному настрої.
   Вiг вийшовши з арени не став дивитись наступного поєдинку, йому треб ба було вiдпочити, адже наступний поєдинок буде за годину-двi. Ромен провiв його до гарнiзону, а Серж залишився чекати на свого суперника. Йому випав в суперники Скефлундець з гвардiї iмператора, бiй обiцяв бути важким. Пара яка йшла перед Сержем нарештi завершила свiй бiй. Орк проти Орка.
  -- Гостi i жителi -прогорланив герольд - Вiтайте Сержа з дому Дрен!
  -- Он воно як! Я тепер з дому Дрен - з посмiшкою промовив Серж до Ромена який недавно пiдiйшов до нього
  -- I Вальтера сина Мора з Скефлунда!
   Суперник Сержа був приблизно одного з ним зросту, але тонший в кiстi, його обличчя ховала маска вовка, яку Серж сам йому дозволив вдягти. Рухався вiн впевнено i м'яко, з першого погляду було видно, що вiн пройшов не один десяток боїв. Суперники стали по серединi арени навпроти i традицiйним жестом пiдняли очi до Владики. Владика опустив руку дозволивши бiй. Скефлундець явно не спiшив йти в атаку, повiльно ходячи по колу вiн чекав удару. Нарештi Серж не витримав i пiшов в атаку, вiн хотiв нанести удар зверху, але на шляху його стало лезо суперника i на додачу вiн отримав удар по руцi, воно засвiтилась i почала стiкати "кров'ю" Вiг провiв ще декiлька поспiшних атак, результатом чого стали порiзанi руки i живiт з яких тiкла кров.
  -- Здоровий програє вiд втрати кровi - сказав якийсь воїн за спиною Ромена, i той вiдчув, що так i буде.
   Сержу нiчого не залишалось як пiти в останню атаку, вiн зробив рух рукою вправо, коли суперник почав блокувати удар, неймовiрними зусиллями Серж змiстив лезо i направив його в голову Скефлундца, той зрозумiв пiзно що його чекає, вiн був сильним бiйцем i встиг поставити блок, але лезо дiстало його по обличчю, i удар був нанесений с такою силою що меч скефлундця зламався. Натовп розразився криками захоплення i задоволено вiтав суперникiв, навiть Скефлундець здається був задоволений, вiн такого нiколи не бачив нiколи, i хоч трошки було неприємно що програв виграний бiй, але це все таки не справжнiй бiй де ставка життя.Вiг лежав в казармi з закритими очами, не спавши а просто вiдпочиваючи перед боєм, вiн почув як Серж м'яко опустився на сусiднє лiжко.
  -- Виграв? - так само не вiдкриваючи очей спитав ельф
  -- Виграв, ледь-ледь
  -- Це добре, скiльки до наступного бою?
  -- Хвилин тридцять, спи
   В цей час глядачi якi оточували арену почали кричати i вiтати воїна який вийшов на ристалище. Минулорiчний чемпiон, орк Грихтан явив себе публiцi. Височенний, могутнiй, вiн нiс свiй величезний меч викрашений в червоний колiр. Говорили що в його кровi була частина кровi ельфiв, вiн на вiдмiну вiд своїх братiв не викликав вiдразу, його клики були схованi, хоча коли вiн говорив було видно наскiльки гострi в нього зуби, обличчя було без ям i впадин як у всiх оркiв, якби не колiр обличчя i тiло його можна було прийняти за звичайного воїна людей, його мязи все ж були м'язами орка, грубими, величезними i непропорцiйними, голова переходила в таку ж широку шию, вiд нього йшла сила i небезпека, вiн був диким в цьому цивiлiзованому свiтi, i за це його любили, i вiн це знав.....
   Скинувши руки вверх вiн йшов до центра арени пiд крики публiки, його суперник прийшов ранiш, той теж був скефлундцем, теж з гвардiї iмператора, вiн добре розумiв хто стоїть проти нього, вiн бачив цей недобрий погляд, цi величезнi руки, Скефлундець навiть не думав про перемогу, для нього головне було гарно програти, щоб не сказали що вiн нiчого не мiг зробити. Бiйцi стали по серединi арени чекаючи сигналу. Бiй. Грихтан швидко вийняв меч i кинувся на суперника. Декiлька швидких i могутнiх ударiв по блоку скефлундца i удар ногою в корпус, суперник впав i його догнав меч орка, який проштрикнув би його наскрiзь. Чемпiон як завжди порадував публiку гарним боєм. Грихтан простояв на аренi ще хвилинi двi отримуючи заслуженi овацiї i вийшов з арени. Наступна пара це Вiг i якийсь орк, казали що це учень Гирхтана, але це не принесло нiякої йому користi, i Вiг i Серж легко пройшли своїх наступних суперникiв. I от доля звела на аренi Гирхтана i Сержа. Воїни вийшли на арену, Грихтан вийшов спокiйно на арену, на вiдмiну вiд Сержа який помiтно хвилювався, його трохи трясло вiд хвилювання i вiн спотiв. Вони стали один на проти одного. Пiдняли очi до Владики i чекали сигналу. Сигнал i почався бiй, Орк спокiйно почав бiй, зблокував шаленi i непродуманi удари Сержа, i тут орк прийшло в голову показати все що вiн вмiє, почалось буквальне знущання над цим могутнiм суперником, Серж вкладував всю свою неймовiрну силу в кожний удар, Гирхтан м'яко спрямовував силу ударiв в землю, провалював Сержа i в кiнцi навiть дав йому мечем нижче спини. Нарештi вiн награвся i точним ударом в область серця завершив бiй. На Сержа було страшно дивитись, вiн не чекав такого, натовп смiявся над ним, вiн вийшов з арени повнiстю зломлений. Ромен провiв його в казарми i Вiг вийшов на арену чекаючи свого суперника, в серединi його все палало, обличчя скривилось вiд яростi, його суперник програв цей бiй глянувши в очi Вiга, бiй був швидким, сильнi удари вибили меч з ослаблих рук i удар в основу шиї завершив бiй. В фiналi ельф мав зустрiтись з Грихтаном.
   Публiка провела Вiга не гiрше за орка, але той не чув що кричали йому в слiд, що натовп признав його i не один захоче випробувати долю на удачу i поставити в фiналi на молодого ельфа. Фiнал назначили на десяту годину наступного дня.
   Ввечерi Вiг, Ромен i Серж сидiли з Мальтором в його резиденцiї, настрiй не був особливо пiднесеним, але не було великої напруги, Серж стiйко перенiс поразку, вiн втiшив себе тим що орк просто набагато досвiдченiй за нього.
  -- Вiг ти не уявляєш що таке цей орк - хвиля сорому знов накотила з новою силою - в ньому нема здається нiчого особливого, я був i сильнiше i швидше, але це нiчого не дало, я просто не мiг нанести удар! Вкладав все що в моїх руках є, але як об стiну, вiн навiть не вiдчував удару!!
  --
  -- Подивимось - тiльки буркнув собi пiд нiс Вiг
  -- Не ярись ельф - мякий голос Мальтора послабив напругу - Грихтан великий воїн, i ми всi це знаємо, навiть Владика признає, що вiн йому рiвний, а ми всi знаємо гординю Денiстана.
  -- Так, що завтра особливо не рви жили, викладайся, не дай над собою знущатись - промовив Ромен вийнявши трубку, яку вiн до того палив - i пам'ятай перед тобою можливо майбутнiй король оркiв.
  -- У оркiв ж немає короля?
  -- Можливо цей буде першим
  -- Я так зрозумiв тут нiхто не вiрить, що я зможу виграти?! - тяжке мовчання було йому красномовною вiдповiддю
  -- Вiг, ти не бився з ним, вiн занадто багато знає про бiй, це машина бою - Серж по простецькi розвiв руками
  -- Ну що ж завтра побачимо, як вийде, а тепер менi треба їсти i спати, завтра важкий день!
   ******************
   Натовп чекав, тисячi людей, оркiв, ельфiв прийшли подивитись на бiй, ельф проти орка, двi нацiї якi ворогують всю свою iсторiю, прекраснi ельфи i жахливi орки, вони були як чорне i бiле, їх i тянуло одне до одного i ненависть палала одне до одного, але сьогоднi i ельф i орк був єдиний в своєму бажаннi побачити бiй, красу поєдинку, драму, i не важливо що один живе тисячу рокiв а другий лише двiстi, Iгри робили всiх рiвними, орк мiг сидiти бiля ельфа, i ельф не вiдчував би вiдразу. Пiсок арени втоптали сотнi нiг, лише два входи для бiйцiв, навiть Владика i той був лише одним з глядачiв, бiй i бiйцi, не було в життi тисяч людей сьогоднi нiчого важливiшого за цю подiю.
   Вiг вийшов на арену першим, вiн все таки був претендентом який лише намагатиметься стати чемпiоном, вiн мав проявити повагу до чемпiона, хоча i не по своєму бажанню. Знов сильний удар Сержа по спинi вiд якого хочеться ввiйти в землю, i який так придає сил. Коли Вiг вийшов на арену його привiтали по справжньому, за два днi вiн змiг отримати пару сотень фанатiв. Але це було не порiвняти з виходом Грихтана. Вiн вийшов сяючий в своїй величi, публiка буквально сходила з розуму. Орку це явно приносило задоволення, вiн скинув руки вверх, i переможним поглядом обводив натовп. Кистями рук вiн пiдзадорював публiку до ще гучнiших крикiв. Нарештi вiн натiшився i пiдiйшов до центру арени, де вже стояв в яростi Вiг, Грихтан подивився в очi ельфа, iнший би боєць побачив в них тiльки свою смерть, а Грихтан бачив шлях до перемоги, вiн посмiхнувся своїм гарним для орка обличчям, в нього майже не було гострих кликiв. Пiднявши очi до Владики вiн почав чекати сигналу, незважаючи на пропалюючий погляд Вiга. Сигнал, бiй! Грихтан чекав шаленого натиску i сильних атак, але Вiг вирiшив построїти свою тактику на хитростi i не пiшов першим в атаку, вчора один боєць сказав йому, що Грихтан не дуже сильний як чисто атакуючий боєць. Орк змушений був провести першу атаку сам, вiн нацiлив удар в голову i зумiв перевести удар в руку ельфа, але на здивування орка удар зблокували i вiн сам ледь увернувся вiд колючого удару в живiт.
   - Ну що ж малюк, молодець - Грихтан вирiшив вивести свого суперника з себе - зараз ти побачиш справжнього чемпiона сопляк.
   Вiг тiльки посмiхнувся у вiдповiдь, не таким страшним виявився цей орк, сильний, швидкий i видно що розумний боєць, але нiчого непереможного. Орк провiв ще двi атаки якi успiшно були зблокованi ельфом, але Вiг був полум'ям, вiн не мiг сидiти в оборонi постiйно, вiн мав атакувати. I вiн почав атаку, приспавши орка своїм оборонним стилем, вiн рiзко зiрвався в атаку, близько десятка швидких i сильних ударiв звалились на Грихтана, вiн зблокував дев'ять, останнiй рiзонув його по кiстi i орк змушений був перекинути меч в iншу руку, iнакше втрата кровi призвела б до того що вiн просто випустив би зброю з рук. Вiг вiдчув що перемога от тут, майже в його руках, але подивившись на Ромена, вiн побачив вiд того сигнал не поспiшати. Знову засiвши в оборону ельф чекав наступних дiй орка. А той сам вже бачив що не за горами онiмiння лiвої руки вiд втрати кровi. В нього був вихiд, але вiн мiг обернутись поразкою. Все ж таки понадiявшись на честь ельфiв вiн вiдбiг в дальнiй куток арени i швидкими рухами перев'язав зап'ястя. Вiг хотiв на нього в цей момент напасти, але стримала його не честь а банальне не знання правил, вiн не знав чи може в цей момент атакувати, а Ромен був далеко. Публiка на дiї орка вiдiзвалась хто захопленими криками, а хто свистом незадоволення. Орк перев'язавши руку пiшов сам в атаку, яка знову не принесла успiху, тiльки забрала в того дорогоцiннi сили. Бiйцi продовжували кружляти по аренi, обоє вже втомились, але орк бiльше. На двадцятiй хвилинi бою Вiгу захотiлось припинити цей бiй, але припинити красиво, щоб в публiки аж захопило дух. Ельф дочекався поки орк знов пiшов в атаку, i зустрiв його не привичним блокуванням а вiдповiв атакою, почався розмiн ударами, публiка, королi i повскакували з мiсць, а владика навiть перехилився через перила колони щоб краще бачити, його погляд горiв, хоч вiн i був Владикою Ельфiв, але залишився рубакою. Обмiн ударами йшов i ельф тiснив орка до краю арени, зараз той впреться спиною в стiну i це буде все, залишиться тiльки добити. Грихтан це прекрасно розумiв, вiн розумiв що програє, i що виграти вiн вже не зможе, але вiн був Чемпiоном, i це накладало вiдбиток на думки i його життя. В нього був лише один шанс, вивернутись з пiд меча ельфа i опинитись за його спиною. Знову удар Вiга опускався на орка, але на цей раз вiн зустрiв пустоту. Орк впав на одне колiно i перекотившись вскочив за спиною ельфа, Вiг зрозумiв що той хоче зробити, вiн повертався назад, i встиг зблокувати удар орка, але лише третiй удар, два удари, один колючий в область печiнки, а другий рiжучий в шию пройшли, Вiг свiтився помаранчевим кольором, вiн помер одразу. Все, вiн програв, це був як блискавка в голову, за хвилю вiн мав би сидiти бiля iмператора i розмовляти з тим. А тепер по традицiї вiн має вклонитись i вiддати свiй меч переможцю. Орк несказанно радiв, вiн лежав на землi схопившись за голову i бив ногами землю. Вiг пiдняв очi на Владику, той дивився на нього i просто посмiхнувся, мов знаю мав виграти ти, але це бiй. А натовп чекав завершення. Вони кричали i чекали його приниження. Злi i безумнi очi у всiх без виключення, десь вже почали зав'язуватись бiйки, хтось кричав i пригав, повний хаос. Нарештi орк встав i чекав меч. Вiг знов обдивився навколо, яке приниження, гостра бiль кольнула серце i Вiга почало трясти вiд злостi i образи. Його ж народ чекав його приниження. Ну що Грихтан, я тобi цього не забуду, колись ми з тобою зiйдемось i я не дам тобi шансу, жодного, я покорю твiй народ а тебе посаджу в клiтку заради свого задоволення, ти будеш моїм Iглумом, моїм прапором перемоги коли я пройдусь по вашим землям вогнем i мечем. Я зроблю вас нацiєю рабiв, а на бiльше ваш народ i не заслуговує, пожирачi падла, якi за тисячi рокiв не збудували єдиною держави. А поки ти переможець, поки ти король, король на годину Грихтан, я тебе не забуду. Таки думки лунали в головi Вiга, ненависть до оркiв запала глибоко в його душу. Вiг пiдiйшов до орка, подивився тому в його очi, якi палали трiумфом, i просто опустився на колiна.
  
  -- Bar te fogate Grihtan(Ми це будемо битись с тобою) - тихим голос, по оркськi промовив Вiг
  -- Folde faht ah gogje(поле бою буде нашим суддею) - з посмiшкою вiдповiв орк
   Як i належить орк пiднявся до Владики Безсмертних i той вiтав його як рiвного, вони сидiли весь час закриття iгор i говорили, як справжнi друзi.
   Глава 16
   Новий iмператор стояв на виступi найвищої вежi, своєї столицi Аєн-Тiрена, вiн дивився на вiйсько колишнього владики, воно сильно порiдiло поки дiйшло до столицi, вони змогли органiзувати партизанськi загони, якi не давали спокою ворожiй армiї. Частина вiйська порозбiгалась по селам i мiстам, а близько двадцяти тисяч зовсiм перебiгло на сторону нового короля. Горде сто тисячне вiйсько яке вiв з собою колишнiй король, перетворилось в сiмдесят тисяч злих, голодних i змучених солдат. Всього лиш тридцять драбин були з вiйськом i три осаднi башти. А доступу до дерева в нього не було, щоб збудувати новi, та й не хотiв вiн цього робити, не вiрив що його зможуть зупинити.
  -- В нас є шанс, причому великий мiй iмператор - Маїст вiрно стояв за спиною короля.
  -- Дух в них зламаний, в них не має бажання битись.
  -- Владика....
  -- Маїст досить, тут нiкого нема крiм нас.
  -- Лiт, в тебе вже є план оборони?
  --
  -- Нiчого неординарного не буде - Лiт посмiхнувся другу - в них нема чисельної переваги надто великої, всього лиш в два рази, i драбин i башт мало, головне убити башти, а iнше так собi. Два днi будемо вiдбивати атаки, а потiм самi будемо робити свої вилазки. Запам'ятай наша основна сила це луки, не дати їхнiм лучникам вiдкривати вогонь основна цiль.
  -- Треба їх всiх вбити
  -- Маїст, це нашi люди, наше майбутнє вiйсько, яке буде захищати нас с тобою, треба змусити їх здатись, так буде краще.
  -- Приближених узурпатора треба вбити - Маїст зi злiстю гримнув кулаком по камiнню.
  -- Їх повiсимо.
   В рядах осаджуючих почався якийсь рух, люди строїлись з явною неохотою, пiдтягували башти i драбини, вони вирiшили провести свою першу атаку на величний Аєн-Тiрен, його високi, сiрi стiни здавались їм не приступними, зуб'я стiн здавались надто гострими, а три темних вежi навiювали страх.
   - Маїст перевiр як люди стоять на стiнах, i вигони всiх з казарм, вони не повиннi вилiзти на стiну
   Розвернувшись генерал пiшов виконувати команду iмператора, залишивши того на самотi дивитись на рух ворожого вiйська, вiн не сумнiвався в тому, що виграє цю вiйну. Вiн мав її виграти по всiм правилам воєнного мистецтва, але все одно неприємний холодок проходив крiзь нього, як вiн оглядав вороже вiйсько.
   Маїст тим часом таки вигнав близько сотнi лучникiв, якi засiли в казармах, построїв людей i стояв в першому рядi на стiнi. Вiн вимiрював дистанцiю з якої дасть перший залп, спочатку такi стрiли, а потiм спалити башти.
   Нарештi атакуючi пiдiшли на достатню дистанцiю.
  -- Цiлься! Вогонь! - прогорланив Маїст
  -- Заряджай! Цiлься! Вогонь!
   I так ще п'ять разiв кричав Маїст лучникам, вiйсько колишнього iмператора втратило близько трьохсот людей поки пiдiйшло на близьку дистанцiю , але i тут їх чекало здивування, точнiше не їх а башти якi рухались, їх закидали масляними бутлями, а потiм полетiли пiдпаленi стрiли. Командувач атакуючих вирiшив не тратити шкури на башти а обтягнути замiсть цього ними тарани, в результатi вiн втрати всi свої вежi i близько п'ятисот людей в першому приступi, оборонцi не втратили нiкого. Головнокомандувач атакуючих наказав вiдхiд, крики радостi супроводжували горе вояк назад до стоянки.
   Iмператор посмiхався, все йшло так як вiн планував i хотiв, вiн до небес пiдняв дух своїх людей, а ворожий безжально зламав. Головне тепер витримати другу i третю атаки, якi будуть розумнiшi i швидшi. Iмператор почув важкi кроки за своє спиною, Маїс радiсно пiдiйшов до нього.
  -- Лiт ти це бачив! - радiсно кричав генерал - як ми їх!
   - Ти молодець Маїст, без тебе такого б не було
   - Ти багато дав менi i моїм людям Лiт, ми стоятимемо за тебе до смертi.
   - Я знаю, але треба триматись, план має бути виконаний, вони перестрояться зараз, першими пiдуть арбалетники ,нашим лучникам буде важко, скажеш щоб не висовувались за зуб'я i стрiляли в слiпу, просто дощем, на це раз дамо їм пiдвести драбини хай вилiзуть, а потiм скинемо їх.
   - Iмператор!
   Маїсту явно подобалась вся ця чиннiсть i поважнi офiцiйнi розмови, вiн стiльки рокiв командував бандою грабiжникiв, що йому хотiлось вiдчути себе чимось дiйсно важливим i сильним. Вiн стукнув каблуками по пiдлозi i вийшов. Атакуючи прийшли в себе приблизно через двi години, все було так як i казав iмператор, першими йшли важкi арбалетники, вони не давали висунутись лучникам Лiта, осипаючи тих дощем i пiдводячи мечникiв i драбинами, тут оборонцi понесли першi втрати, хоч i мало хто висовувався але болти попадали iнколи, нарештi вiйсько пiдiйшло на дистанцiю з якої доставали лучники Лiта, посипався дощ слiпих стрiл, атакуючи робили черепаху i понесли на це раз мало втрат.
  -- Iмператор наказав дати їм пiдвести драбини! - прокричав Маїст, який стояв в першiй лiнiї оборони, побачивши як одну драбину скинули вниз.
  -- Дивiться на iмператора - один з воїнiв вказав на величезну фiгуру в червоному обладунку, яка стояла на спецiально зробленiй вiдкритiй верандi на найвищiй вежi Аєн-Тiрена, Вежа Iмператорiв, Лiт смiявся i показував кулак атакуючим, така сила йшла вiд нього що i так неслабе бажання битись в оборонцiв виросла до бажання пити кров ворогiв.
   Атакуючi пiднесли дев'ять вцiлiвши драбин i почали пiднiматись на стiну, мечники оборонцiв вийшли вперед, прикривши лучникiв, перших двадцять людей якi вилiзли на стiну були порубленi дуже швидко, але це не зупинило iнших якi все перли через стiну. Маїст розрубив голову якомусь вiдчайдуху i подивився на вежу на якiй стояв iмператор, чекаючи команди, це трохи i атакуючих перелiзе занадто багато i буде не солодко оборонцям, Лiт зловив його погляд, i провiв по шиї рукою
  -- Вiдкидуєм драбини!!! - вiдбивши удар якогось воїна прогорланив Маїст i сам почав виконувати наказ, буквально за двi хвилини всi драбини були скинутi а воїнi атакуючих прорубленi на шматки.
  -- Скинути трупи вниз, хай подивляться, поранених в лазарет
   Ввечерi Аєн-Тiрен вiдбив ще одну атаку, яка була настiльки ж успiшною, як i iншi в той же день, все йшло по плану iмператора. Наступного дня Лiт наказав людям не дати навiть закинути драбини на стiни, звичайно ж драбини таки закинули, але не надовго. Вечором другого дня пiсля четвертої атаки, коли вiйсько вiдпочивало Лiт зiбрав в себе своїх генералiв, Маїст, Удар, Альком, Рандом, i Айонар який останнiм часом був надзвичайно тихим.
  -- Ну що ж сьогоднi ми починаємо приступати до наступного кроку мого плану мої генерали, ми багато пройшли разом але сьогоднi буде один з найважливiших моментiв нашого життя. - Iмператор обдивився всiх сильним поглядом, влада дiйсно мiняє людей, кого на краще, кого на гiрше, як вона змiнила iмператора його друзi ще не вирiшили - Сьогоднi ми пiдемо в атаку на вороже вiйсько, в Аєн-Тiрена крiм основних ворiт є ще вихiд з iншого боку, маленький, на два конi в ряд. Я даю вам завдання мої генерали вiдiбрати по тридцять кращих рицарiв з кожного вашого полка, мiй зброяр дасть їм кращi обладунки, конюха кращих коней, i ми поведемо їх в середину ворога, вдаримо по ньому, вони такого не чекають, так що ми зберемо свою кроваву жатву!
  -- Iмператор - В Альком першого прорiзався голос пiсля цих слiв - тобi не треба йти з нами, це майже самогубство
  -- Треба, Альком, треба i нiхто мене не вiдмовить. Все команда дана, йдiть через годину вихiд, а i не забудьте дати команду як ми вийдемо щоб люди вийшли на стiни, хай подивляться.
   Генерали вийшли з тронної зали, мало сказати що вони були здивованi, вони були шокованi такими наказами iмператора.
  -- Якщо в нас вийде це, осада виграна... - Маїс сумно посмiхнувся
  -- Або ми програємо її одразу
   Пройшла година i сто п'ятдесят закованих в залiзо кiнникiв стояло на виходi з фортецi, вони безшумно построїлись по двоє в ряд i пiшли на вихiд, тихо, нiхто не вiддавав наказiв, їх проiнструктували перед виїздом, кожен знав що з ними їде iмператор, що його треба берегти, навiть цiною свого життя. Колона змiєю вийшла з-за стiн Аєн-Тiрена, десяток лучникiв якi побачили колону спочатку не повiрили своїм очам, а як побачили червонi обладунки iмператора, почали ззивати всiх на стiну, поки все йшло по плану.
   В таборi атакуючих всi сидiли змученi. Подавленi вiд постiйних невдач, крики поранених i новi могили не сприяли пiдйому настрою, бiля кострiв не було чути розмов, обладунки лежали бiля нiг, скинутi за ненадобнiстю. Вони не зробили нi рву нi стiни нi навiть башт дозорних навколо табору, командири вважали за непотрiбне це, перебити найманцiв буде неважко. Через це вони не побачили, як до їх табору ввiрвалась смерть на конi, набравши достатнiй розгiн кiннота неслась не зупиняючись, вони пройшли весь табiр за одну хвилину залишивши за собою кроваву лiнiю. Кiннота розвернулась i пустилась знов в табiр, вiйсько поспiшно хватало зброю, хтось хотiв одягти обладунки, але не встигали, в таборi настала панiка, генерали Лiта були по плечi в кровi, вони не зупиняючись косили направо i на лiво. Крики страху i смертi розiрвав крик труби, особиста гвардiя узурпатора проснулась i йшла на зустрiч.
   - Вбити "Коршунiв"!! - Перше слово що вийшло з рядiв кiнноти вiд Лiта. Кiннота розвернулась i поспiшила на зустрiч коршунам, їх потрiбно було збити з нiг поки вони не поставили пiки в землю. Їм це майже вдалось, вони змели половину гвардiї, але погрузли в серединi. Айонар стягнули з коня i вiн бився тепер стоячи. Нарештi Лiт зрозумiв чого його називають Безжалiсним. Одному своєму супернику вiн пальцем виколов очi, другий отримав удар в пах i мечем по спинi, вiн бився наче безумний, коршуни вiдплигували вiд нього наче вiд смертi.
   - Айонар, на коня i виходимо!!! - Лiт вирiшив, що вони нанесли достатньо урону за свiй короткий рейд. Айонар нiяк не мiг вiдбитись вiд трiйки яка його оточила, Лiт розвернув свого коня i врiзався в них. Айонар влiз такi на коня i вони почали прориватись назад до замку. Тут їм вже органiзували оборону i прорив знов загруз на виходi з табору. Їм прийшлось прорубати собi дорогу мечами в прямому змiстi. Вони прорвались, i почався вiдступ в Аєн-Тiрен, за ними знарядили погоню на легких степових конях, i скоро мали наздогнати в два рази бiльше воїнiв. Лiт кинув погляд на стiну, там вже построїлись близько двох сотень лучникiв i зiвак.
   - До ворiт, ведемо їх о ворiт!!! - Прогорланив Iмператор
   Коли їх нарештi дiстала ворожа кiннота вони були майже пiд воротами Аєн-Тiрена, Лiт наказав стати i дати бiй, дати лучникам шанс розстрiляти ворогiв в легких обладунках. Лiт встиг вбити двох суперникiв коли дощ стрiл опустився на воїнiв узурпатора. Їх вiдчайдушна атака захлеснулась в кровi, виживши втiкали на всiх парах. А iмператор з своєю групою вбiгав в вузький прохiд в стiнi, якби їх зловили на цьому мiсцi, мало хто б вижив з них. Кiннота вбiгла в мiсто, Лiт пройшовся очами по групi, втратили чоловiк десять-двадцять, хоча унесли не менше трьох сотень ворогiв. Але це була двадцятка його кращих воїнiв, Лiт роздумував чи стоїв цей розмiн того, напевне що вартий був. Слуги допомогли воїнам зняти обладунки i вiдвели їх до лiкарiв щоб тi обдивились їх, а частина пiшла їсти. Iмператор наказав генералам зiбратись в троннiй залi за годину, сказавши що завтра буде найважливiший день осади.
   На щастя Лiта, нi вiн нi його генерали не здобули важких поранень, синяки i трохи побило Айонар, але вiн зовсiм не мав вижити коли його стягнули з коня, так, що йому можна сказати пощастило.
   Iмператор чекав їх в троннiй залi Аєн-Тiрена, з неї за наказом Лiта винесли всi прикраси, залишили тiльки трон i грубий i довгий дерев'яний стiл. З високою стелi почав розквiтати ранок, сонячнi променi освiчували величнi i могучi колони. Генерали тихо зайшли в тронний зал i дивились на свого владику, який сидiв на величному кам'яному тронi, iнкрустованому золотом i дорогоцiнним камiнням, це й тронi зробили першому iмператору Валлагов дварфи, якi в той час ще зустрiчались, а тепер їх не бачили вже багато столiть, вони покинули свої горнi королiвства i нiхто не знає куди вони зникли, їх творiння цiнились дорожче всього на свiтi, така собi валюта. Владика не помiчав, що на нього дивляться.
  -- Кхм.. -подав сигнали Айонар
  -- А це ви - Лiт пiдвiв голову - заходьте, я вас не помiтив, сiдайте
  -- Я надiюсь ви поїли i вiдпочили, бо слуг я всiх вiдпустив i нас чекає важлива розмова, Альком наклади будь ласка захист вiд цiкавих вух.
   Альком пiдвiвся i почав робити якiсь паси руками i бурмотiти щось собi пiд нiс. Нiхто не рухався поки з його рук не зiрвалось блакитне полум'я, воно зробило купол над троном i столом.
  
  
  
  -- Дякую Альком - Лiт обвiв всiх поглядом - Я вам не казав, але в мене був один знайомий генерал в вiйську узурпатора, я з ним зустрiчався протягом осади, щоб дiзнатись настрої в вiйську i їх плани. З того, що вiн менi розповiв в їх вiйську зростає незадоволення їх командиром...
  -- Я думаю - Рандом посмiхнувся
  -- Так от сьогоднiшня вилазка мала цiль, не тiльки в тому, щоб вбити ворогiв, завтра я шлю посольство в ворожий табiр, я точно не знаю, що там робиться зараз, наша вилазка могла навпаки розiзлити їх, а могла подавити...Так от посол потрiбен....
   Узурпатор нiколи не славився тим, що дотримується вiйськового кодексу честi, i було ясно, що посол може i не повернутись. I водночас треба була людина, яку всi знають, яка має в собi силу.
  -- Я довго думав кого б послати на це важке завдання - Лiт опустив очi - Айонар, без тебе я б не носив титул iмператора i не сидiв в троннiй залi, ти зробив мене iмператором, i я доручаю тобi принести мир в цю державу.
   Айонар лише посмiхнувся i кивнув головою, мол розумiю, не карай себе.
  -- Ти маєш виставити їм такi умови, капiтуляцiя i перехiд їхнього вiйська пiд юрисдикцiю Аєн-Тiрена
  -- Непогано так, осаджаючи ставлять умови - подав голос Маїст з правого боку столу
  -- Зараз ми сильнiшi i ми ставимо умови - вiдрiзав iмператор
  -- Далi, видати або самим вбити узурпатора, по їх бажанню
  -- А що робити з їх воєначальниками?
  -- Їм обiцяється в разi здачi амнiстiя i гарний пост в новому вiйську Аєн-Тiрена
  -- Лiт ми ж думали їх повiсити - Маїст здивовано дивився на друга
  -- Маїст, я думаю що Скефлунд може не забути про те що в нас слабке вiйсько, i в нас немає часу виховувати нових офiцерiв.
  -- Далi вони мають вiддати наших полонених i розбрати вiйсько, ми обiцяємо з своєї сторони повернути зброю пiзнiше.
  
   Наступного дня Айонар одягнувшись i отримавши останнi iнструкцiї вiд iмператора на чолi посольства, в яке крiм нього входив ще Мель i якийсь дипломат виїхав з прапором перемовцiв з ворiт Аєн-Тiрена, важка розмова була перед ним, але якщо вийде то вiн зможе зберегти життя не однiй тисячi людей. Iмператор робив ставку на те, що узурпатор по своїй звичцi пошле на перемови своїх генералiв, як робив це завжди. На зустрiч дипломатiв вийшли четверо рицарiв на могутнiх жеребцях, Айонар мельком побачив штандарт узурпатора i його самого, нiчого особливого, невисокий, старiючий чолов'яга, якого судячи з його вигляду мало цiкавило те, що твориться навколо нього, але нажаль то було тiльки враження, саме вiн пiдняв повстання васалiв, саме вiн їх привiв пiд столицю i вбив попереднього Лiта.
   Нарештi вершники пiд'їхали одне до одного, навпроти Айонара стали високi, в повному обладунку статнi i з проявами сiдини чоловiки, з вольовими обличчями в шрамах, вони до смiху були схожi одне на одного, як брати.
  -- Ви приїхали здатись пси?! - крикнув той, що стояв посерединi.
  -- Ми приїхали з бiльш розумною пропозицiєю - Айонар вирiшив не накаляти настрiй
  -- Ха! Єдине що ви можете зробити розумного це вiдкрити нам ворота!
  -- Можливо ми все таки проведемо нормальнi переговори, вас шановнi воїни нiхто не чує i вам не треба виправдовувати їх довiру в цей час - вперше подав голос Мель, його реплiка заспокоїла i якось подавила генералiв, вони враз втратили всю свою показну силу.
  -- Що ви пропонуєте?! - сказав генерал який стояв з правого боку
  -- Наш iмператор в своїй щедростi пропонує вам такi умови: Здача вашого вiйська i перехiд його пiд юрисдикцiю корони Аєн-Тiрена - Айонар глянув на генералiв, але тi зберiгали холодний спокiй - Ви видаєте нам узурпатора,
  --
  -- або живого або мертвого, байдуже, вам генералам обiцяється збереження ваших постiв i вiдсутнiсть репресiй в вашу сторону.
  -- Ми подумаємо посол - пiсля хвилини родзумiв кивнув той що був по серединi жди вiдповiдi завтра - i вони поскакали в свiй табiр.
  -- Айонар, як думаєш погодяться - спитав Мель
  -- Не знаю, чесно не знаю.
  
   Коли о дев'ятiй годинi ранку змiнявся нiчний караул, все вiдбувалось за старою чинною традицiєю, до ворiт Аєн-Тiрена пiд'їхали троє схожих один на одного вершникiв, той, що був по серединi кинув пiд ворота якийсь мiшок.
  -- Передайте вашому iмператору це, ми чекаємо послiв!! - вершники поскакали в свiй табiр.
   Коли iмператор розвернув мiшок вiн посмiхнувся, все вийшло так як треба, голова узурпатора лежала в льодi.
  -- Айонар збирайся
   Глава 17
   Невисокий чоловiк, середнiх рокiв, з сивим волоссям i гладко вибритими щоками, приємним обличчям i дивними очами в яких мудрiсть тисячолiть змiшувалась з iскрами безумства, цей чоловiк в простому одязi йшов лiсом, вiн дивився навколо наче вперше побачив лiс. На його очi потрапили група вовкiв, вони оточили величезного бика, той був старим i розумним, вовки встигли його пару раз вкусити, але не змогли нанести сильного урону. Чоловiку стало цiкаво, чи зможуть вовки загризти бика, якщо повернути тому силу його молодостi, а вовки стануть старими, легке мановiння руки i учасники мiняються, в вовкiв одразу зменшилось бажання нападати, тодi чоловiк пробудив в них голод i вони кинулись. Бик вбив двох вовкiв, а потiм банально втiк, адже мудрiсть рокiв його не полишила, хай то навiть була мудрiсть скотини. Чоловiк пiднявся i легким рухом руки стер з лиця природи i бика i вовкiв. Вiн направився далi, вiн пройшов майже весь лiс поки йому не набридло i вiн злетiв в повiтря, щоб оглянути, що цiкавого робиться в свiтi.
   Вiн побачив колону ельфiв , яка ввiйшла в Ахрьонен, вiд них йшла волна страху i ненавистi, а на них як не дивно цiкавiсть i просто неприязнь. Чоловiк став невидимим i спустився до оркiв i ельфiв, вiн пристально глянув на вожака ельфiв, той його вразив, настiльки що навiть на його в основному кам'яному обличчi вiдобразились якiсь почуття, цiкаво що буде якщо....i в його очах заграла посмiшка, характерний рух рукою i чоловiк зник.
   *****************
   Пройшло дванадцять рокiв з часу iгор i осади Аєн-Тiрена, Лiт закрiпився на тронi Валлагов, держава його росла i сильнiшала, Скефлунд тепер не мiг силою указувати, що їм робити. а Мальтор посiв пост короля Еньйона i за традицiєю Вiг став головою дому Дрен. Мальтор був королем недовгих сiм рокiв, поки Вiг здобував досвiд в управлiнськiй сферi i п'ять рокiв тому Мальтор вiдiйшов в кращий свiт. На трон зiйшов новий король Еньйона Вiг Перший, якому було ледь за тридцять i який став наймолодшим королем в iсторiї ельфiйських держав. Тiльки ненависть до оркiв гложала його всi цi роки.
   Настав час коли Владика вирiшив налагодити вiдносини мiж ельфiйськими i людськими державами, адже особливої торговлi мiж ними не було нiколи, вони просто iснували незалежно один вiд одного. Сам Владика поїхав в Скефлунд, а Вiга направив в Iмперiю Валлагов. Але першою зупинкою в подорожi Вiга мав бути слiт оркських племен, вiн виїхав за три тижнi, щоб встигунти на слiт. Вiг намагався вiдбитись вiд цього доручення, але Владика сказав, що вiн має продовжувати традицiї свого дiда, i знижки на оркське золото їм нiколи не завадять.
   Останнiй день дороги Вiг чекав напевне навiть бiльше нiж своєї коронацiї, три тижнi в доволi зручнiй, але все такi каретi яка постiйно трусилась, так що вiн багато часу коли вони не були поблизу мiст i селищ їхав на конi разом з своїми воїнами в оточеннi двух сотень солдат його особистої гвардiї, Сержа i подорослiгошо Марна, як просто називав Вiг своє "кошеня", вiн сам видбирав i муштрував свою гвардiю, це були кращi воїни до яких вiн мiг дотягнутись i все одно було страшно подумати, що з ними станеться якщо оркам захочеться повеселитись.
   I от настав той день коли Вiг Перший, Король Еньйона i офiцiйний посол ельфiйських держав прибув в єдине мiсто оркiв Ахрьонен. Не те що б це мiсто було сильно гарне або грозне, так невеликий городок по мiркам ельфiв i людей, невеличка символiчна камяна стiна i багато камяних будинкiв, що було доволi дивно, адже навiть не в всiх мiстах Скефлунда люди могли дозволити собi кам'янi домiвки. Колона ельфiв направилась до центру Ахрьонена, до Крайторхана, великого кола оркiв, де за традицiєю вiдбувались збори вождiв. Крайторхан являв собою величезне коло з грубого каменю, в колi стояли кам'янi блоки, на яких за традицiєю возсiдали вождi племен, Вiг нарахував вiсiмнадцять блокiв, значить сьогоднi прийде нове плем'я, або хтось вiдколовся, або заснував нове, послам пощастило, адже при зходженнi нового вождя, орки мало в чому вiдмовляли послам. Бiля великого кола розмiщувалось мале коло, в якому вже сидiли три людських посла, на м'яких стiльцях, така собi пiдколка вiд оркiв. Вiг разом з Марном ввiйшов в мале коло, i всiвся на четверте крiсло, Марн лiг бiля його нiг. Вiг коротко поздоровався з всiма послами, тi так само ледь кивнули головою в вiдповiдь. Хвилин за двадцять пролунав горн, з таким шумом, що закладало вуха. В центр кола вийшли Шамани Храма Оркiв. Вони були одiти в пов'язки на талiю i куча зубiв, кинджалiв i черепiв на золотих ланцюгах, що вiсли на їх шиях. Головний шаман носив на обличчi череп Варга, в iнших голови були вiдкритi, частина шаманiв тримали в руках бубни, частина роги. Шамани почали грати, а їх вождь спiвати, щось на їхньому жорсткому, якi i народ нарiччi. Вийшли пiд цю музику сiмнадцять вождiв оркiв, а вiсiмнадцятого вивiв ще один шаман з головою варга на обличчi. Почалась церемонiя, в центр кола вивели щось двоноге i незрозумiле, мале, сiре творiння, воно брикалось i явно хотiло вкусити ворогiв. Старший шаман пiдiйшов до iстоти, i швидким рухом перерiзав тому горло, потiм довго дивився на агонiю iстоти, i почав говорити на оркському нарiччi, що нового вождя чекає слава i могутнiсть i що недовго йому правити i паде вiн в битвi, все як завжди, потiм новий вождь випив кровi iстоти з кам'яної чашi i всiвся на свiй камiнь, в кiнцi колони, як новий вождь.
   Вождi дозволили послам пiдiйти i дати свої дарунки, оркським вождям, натовп який зiбрався бiля границь кола почав вставати на носки щоб краще розглядiти. Встав посол Скефлунда, як найсильнiша сила в колi послiв, вiн багато з собою привiз, i мечi, i новi книги, один з вождiв оркiв мав манiю збирати всi книги якi виходили в свiт, вiн завiряв старшого вождя, в вiрностi i дружбi, не забув нагадати, як потребують навiпустиннi оркськi землi дерева Скефлунда, i як сама велика iмперiя потребує оркського золота, але Вiга мало цiкавили слова посла вiн у всi очi дивився на старшого оркського вождя, старий знайомець Грихтан, вiн такi став вождем, як i прогнозував Мальтор, постарiшав, посолiднiшав, але все такий же величезний i красивий для орка. Народ його явно любив, так як ловив кожне слово сказане їм, Вiг почув слова Валлагського посла, що вiн би був радий бачити його королем оркiв. Настала черга посла Ельфiйських Держав тримати слово, Вiг встав i разом з котом направився до центру кола де сидiли вождi, вiн мав витримати ще одне приниження, стати на одне колiно перед вождями, Вiг себе вже до цього готував, i наче змирився, що так треба для блага ельфiв, але ж не перед Грихтаном!!! В друге за своє життя Вiг ставав на колiна, i знов перед орком, перед Грихтаном. Наступного разу орк ти будеш валятись в моїх ногах, пообiцяв собi Вiг. Вiн вийшов в центр, постояв трохи, а потiм, повiльно, нехотя став на одне колiно i почав промовляти традицiйнi слова посла. Грихтан дивився на це з посмiшкою. Вiг привiз в дари багато зброї, дерева i рабiв, вiн дiйсно вразив дарами вождiв.
  -- Я радий бачити тебе по дорослiшим юнак, я знаю що ти король, i тобi важко було стати в цю позицiю - Грихтан посмiхнувся - за це я тебе поважаю, я сьогоднi добрий, мiй друг став вождем, i я даю право на одну з шахт золота наших племен. На десять рокiв вона твоя, ти маєш про неї дбати. Все вiльний царевич.
  -- Дякую, Грихтан - Вiг не розумiв що за вiдчуття в ньому йдуть зараз, вiн встав i сiв на своє мiсце, хто мiг помутнити розум орка щоб вiн зробив такий дарунок? Нiколи такого не було в свiтi щоб орки вiддали свої золотi шахти, не один десятко вiйн i далеко за сотнi тисяч життiв пiшло на їх оборону i захоплення, орки ахнули вiд такого дару але нiчого не сказали своєму вождю.
   Це була неймовiрна вдача, орки нiколи давали комусь свої шахти, а тут перше посольство молодого васала i така вдача, це однозначно пiднiме його ставки. Але тепер його чекав далекий шлях в Iмперiю Валлагов, не такий важливий, але все ж такi потрiбний.
   *************************
   Iмператор був задоволений собою, своєю державою, своїм братом i своїм сином i звичайно свiтло його душi, його прекрасна дочка. Все склалось як вiн мрiяв в своїх найзаповiтнiших мрiяв. Iмператор правив великою державою, мало в чому поступившись великому Скефлунду. Але сьогоднi був знаменний день, ельфи вирiшили вийти з своїх лiсних мiст i розiслали послiв куди тiльки знали. В Валлаг вiдправили в ролi посла короля другої з ельфiйських держав, ну що ж справедливо, в Скефлунд поїхав сам Владика. Це задiвало Лiта, але розумом вiн розумiв, що це все ж таки велика честь, адже могли i послати посла i в Дюран. Вiн прочув про успiх молодого короля на оркськiй радi. Його посол описав йому молодого короля, Лiт впiзнав того юнака що колись допомiг їм. Зайшов слуга i сказав, що посли приїхали i чекають дозволу зайти.
  -- Пускай - кивнув король, тут же в кiмнату забiгли герольди i придворнi, построїлись як треба було по церемонiї.
   Ввiйшов посол, високий, молодий, i що дивно для його раси широкий в костi i м'язистий, чимось схожий на Лiта в молодостi. Герольди представили по чину посла з всiма регалiями i родами. До вечора була довга церемонiя, з пiдписанням зарання обговорених договорiв, а вже вечором, коли буде святковий стiл, тодi iмператор i король можуть поговорити про важливi справи, у оркiв явно простiше було.
   Нарештi настав вечiр, придворнi ходили, хто сидiв за столом, хто танцював, вечiр ввiйшов в таку стадiю коли всi робили що на душу впаде, i Вiг з Лiтом нарештi могли поговорити.
  -- Ну що ж, другi прийшли до других - з посмiшкою промовив Лiт
  -- Я думаю це справедливо - в тон вiдповiв йому ельф
  -- Я чув про твiй успiх на Крайторханi, це добре допоможе ельфiйським державам - Лiт в честь цього пiдняв золотий кубок з вином.
  -- Дякую. Я навiть сам досi не зрозумiв, як так вийшло, як згадую аж досi тiпає
  -- Все рiвно велика вдача, я радий що кожен з нас пiднявся так високо.
  -- Я надiюсь це не буде кiнцем нашого шляху, i ми пiднiмемось навiть вище.
   Приблизно за годину о Лiта пiдiйшла група дiвчат, на чолi з молодою особою, з чорними як нiч волоссям, чорними очима, i тонкими рисами обличчя, вона посмiхнулась iмператору. Вона була надзвичайно гарна, важко було уявити, що жива iстота може бути настiльки сяючою, шокуючи прекрасною. Вiг не мiг вiдвести вiд неї очей, вiн був настiльки вражений, що навiть не чув, про що вони говорили, вiн наче збоку дивився i на себе i на дiвчину.
  -- Вiг! Вiг! - Iмператор з посмiшкою дивився на молодого ельфа
  -- А, що?
  -- Познайомся, це моя дочка, свiт моїх очей Амiрi
  -- А..мм...приємно познайомитись - видавив з себе ельф, дивно що робить краса з живими iстотами, навiть безсмертний король ельфiв втратив дар мови. Амiрi нахилилась знов до Лiта, щось йому прошептала на вухо, той знов посмiхнувся i Амiрi разом з своїми подружками знов улетiла в зал.
  -- Ти її сподобався Вiг, вона просила щоб ти подарував їй танець, надiюсь ти не вiдмовиш їй? - iмператор явно забавлявся
  -- Звичайно, це буде для мене честю - Вiг навiть не вiдчув iронiї в голосi iмператора.
  -- Ну танцi будуть потiм, далеко потiм, а зараз треба поговорити про державнi справи
  -- Так
  -- Перше, що менi хотiлось би дiзнатись чому ельфи вийшли з своїх лiсiв i почали таку активну дипломатичну дiяльнiсть, адже останнi роки тiльки Тернон тримав зв'язки з нами.
  --
  -- Ну така примха Денiстана, а за його правлiння нашi держави стали такими ж сильними як великий Скефлунд - Вiг з посмiшкою розвiв руками
  -- Ну я б таким впевненим не був, Скефлундцi можуть виставити мiльйон солдатiв, хiба можуть дати стiльки ельфи?
  -- Ну не в кiлькостi справа, хоча. Що ми все про вiйни, ми ж не вороги iмператор i надiюсь ними не станемо.
   Iмператор i король просидiли з постiйно повними келихами вина ще години три, розповiдали про своє життя, як воно їх закинуло, що побачили, домовились про дружбу i торгiвлю. В кiнцi другої години Лiта охопив смертельний сум, йому було тридцять дев'ять рокiв, i вiн був iстинним iмператором, мудрим, сильним i..... старiючим, ельф який сидiв навпроти нього був на шiсть рокiв молодше, але вiн був юним, не старше за його дочку, i вiн буде жити коли помруть онуки його онукiв i це буде тiльки початок. Скiльки вiн встигне, скiльки зробить, i чого тiльки не досягне, хiба це справедливо що їм вiдпущено всього дев'яносто або сто рокiв, це просто блискавка на небi порiвняно з життям первонароджених. Але вiн повинен встигнути зробити стiльки скiльки зможе поки земля не забере його назад.
  -- Вiг iди потанцюй з принцесою, а то вона вже зачекалась, i не дивуйся її питанням, вона в мене дiвчина розумна.
   Вiг вийшов в залу, але навiть не встиг як належить запросити принцесу, вона сама пiдлетiла до нього, взяла за руку i повела танцювати. Вiг звичайно знав всi танцi, якi ходили при дворi iмператора Валлагов, прийшлось вивчити перед поїздкою, це було одною з причин чому вiн добрим словом згадував посольство в оркiв, де такого не було.
  -- Одже ви король - першою промовила Амiрi - король ельфiв
  -- Так - Вiг не мiг вiдвести вiд неї очей
  -- Такий молодий а вже король, як же так вийшло?
  -- Ну так склалась доля, я заслужив свiй трон, хай не в битвi як великий Лiт, але теж не даром вiн менi прийшов.
  -- Як це бути ельфом? мене це завжди цiкавило - в її очах Вiг бачив справжню, живу цiкавiсть i гострий розум
  -- Не зрозумiв? в нас так само двi руки, двi ноги
  -- Нi, нi - принцеса розсмiялась гучним смiхом - я не так спитала...як це бути таким як ти, високий, могутнiй, гарний, i знати що ти будеш таким назавжди, в оточеннi такого ж народу, вашi королi правлять столiттями, нашi десяток рокiв.
  -- Моя краса нiщо порiвняно з вашою принцеса - Вiг сприйняв комплiмент як належне, ельфам завжди таке говорили, це навiть не був комплiментом, просто констатацiя факту, i заодно вiн вирiшив винирнути вiд важкого питання
  -- Я б могла зiйти за ельфу?
  -- Я не бачив ельфiв такої краси
  -- Ви галантний аж занадто, як для такої молодої особи, але Ви не вiдповiли мiй король - принцеса знов посмiхалась - як це бути безсмертним?
  -- Ну ми не безсмертнi, нас можна вбити без зусиль, а жити довго це добре принцесо....хоча мене iнколи охоплює сум, коли я дивлюсь як мої друзi люди старiють, а ти нiчого не можеш зробити - лице ельфа вiдобразило справжню тоску i сум, але вiн розвiявся коли вiн знов глянув на Амiрi, вона зводила його з розуму, вiн дурiв вiд її запаху, вiд її очей....
  -- Це дiйсно одна з кар яке несе в собi ваш рiд - промовила принцеса - менi вас жаль. Пiдемо на вулицю, така гарна нiч.
   Не дочекавшись вiдповiдi ельфа вона потягла його за собою, а хiба бiдний зачарований ельф мiг вiдмовити принцесi?
   Нiч була дiйсно гарна, зiрки сяяли, мiсяць був в повнiй силi, i свiжий, теплий вiтер вiяв на ельфа i людину.
  -- Я тут подумала, все таки столiттями жити це добре, навiть за таку плату
  -- Не знаю я ще не вiдчув цього в повнiй мiрi
  
  
  -- Ваша Величнiсть, гляньте на мене, пройде двадцять рокiв i я стану старiшати, через тридцять вiд моєї краси нiчого не залишиться, а через шiстдесят мене зовсiм не стане, а ви будете жити столiттями...
  -- Це й свiт нiколи не славився особливою добротою i справедливiстю, але за вашi роки ви багато встигаєте, лише поглянути на вашого батька, на Скефлундську iмперiю, ви можете захопити весь свiт, варто вам тiльки побажати.
  -- Ви знаєте, я вперше побачила ельфа в своєму життi, звичайно в нас при дворi ходять легенди про ваш народ, але в живу ще зовсiм iнше - Принцеса пристально дивилась в очi Вiга, вона ближче пiдсунулась до нього, вони дивились одне одному в очi
  -- I як, враження правдивi?
  -- Навiть краще... - принцеса тягнулась до Вiга, а вiн до неї...
  -- Амiрi! -гучний голос Лiта пролунав як грiм - тебе шукає твiй брат, йому щось потрiбно, йди швидко а ми з послом перекинемось парою державних проблем.
  -- Зараз, а йду - вона незадоволено пiшла в залу, а Вiга пройняв страх, про що вiн думав? Це ж дочка iмператора, не придворна, i навiть не проста служанка, Лiт його точно приб'є, а ще це спортить вiдносини мiж державами, що є найбiльшою втратою.
  -- Вiг, я тебе не осуджую. Молода кров, розумiю - Лiт дивився на нього з сумним виразом обличчя - I моя дочка прекрасна як нiколи сьогоднi
  -- Так - тыльки видушив Вiг з себе
  -- Якби ти був людиною королевич, повiр кращого зятя я б собi не бажав
  -- Дякую мiй iмператор - Вiг схилив голову
  -- Але ти безсмертний Вiг, i в вас не може бути дiтей, нажаль, хоч i були в нашiй iсторiю напiвельфи, але я не хочу проводити експерименти на своїй дочцi, тим бiльше вона має бути дiвчиною коли вийде з мого дому. Вiд неї залежить багато, можливо ти бачив перед собою Iмператрицю Скефлунда Амiрi Першу, старий iмператор скоро зiйде з трону...
  -- Я розумiю мiй iмператор, бiльше нiчого подiбного не станеться - в Вiга потух голос, вiн дiйсно все розумiв, але це не робило краще, але якесь нове почуття прокинулось в ньому, i багато в чому саме воно дало хiд майбутнiм подiям
  -- Менi жаль тебе королевич, наша кров наше прокляття
  -- Воiстину мiй iмператор
   Вiг пробув в домi Лiта ще два днi, вiдносини з Амiрi вони не зупинили, але це були лише дружнi розмови i iгри, нiчого бiльшого, Лiт видно встиг поговорити ще й з принцесою, або вона сама зрозумiла. Вiг назавжди в неї закохався, але переступив через себе, Iмперiя Вище Всього, так вiн собi казав, i врештi решт сам в це i повiрив.
   Глава 18
   Вiг нарештi отримав можливiсть вилiзти з душної карети, останнє мiсто повз яке вони проїжджали залишилось позаду, Марн вiрно йшов бiля нiг його коня. Через деякий час ельфи ввiйшли в лiс, а для ельфа нема кращої дороги нiж лiсна тропа. Через Тернонський Лiс, по границi Елькама королевич мав добратись в свiй стольний град, там вiн нарештi отримає належний вiдпочинок. За час свого посольства найбiльше що зненавидiв Вiг це довгi, важкi дороги, де банально немає чим зайнятись, тiльки дивишся наче зомбi в дорогу, яка йде з повiльнiсть i невпиннiстю. В Тернонський лiс давно не заглядали ельфи з самого ж Тернона, i це було помiтно, вiн був диким. Звичайно ж коли Тернонським владикам думати про лiс, вони стають все бiльш схожими на людей, вiчно носяться кудись, поспiшають, та й в самому Тернонi людей не менше нiж ельфiв, комусь це подобалось, комусь нi, але зусилля Тернона допомогли зберегти в недоторканостi iншi ельфiйськi королiвства. Але лiс все одно треба було привести до ладу.
   -Треба буде вiдрядити сюди своїх людей по приїздi - промовив Король до вершника, що їхав бiля нього - хай наведуть тут порядок, а то навiть соромно перед iншими народами.
  -- Так Ваша Величнiсть.
   Вони виїхали на берег невеликого озерця, тут по плану мав бути привал, ельфи розставляли столи з їжею, поїли коней, кому не досталось нiяких завдань вирiшили скупатись, Вiг любив своїх воїнiв, вiн не видав жодної команди, вони самi знали що треба робити. Король сiв за найближчий стiл, вiн не водив в своїй гвардiї особливих церемонiй, звичайно тут були командири, але вони не мали майже нiяких привiлегiй, на столi столи ваза яблук, груш, в'ялене м'ясо, сир, похiдний грубий хлiб i вино, легке i надзвичайно смачне вино, це вино вирощував його дiм. Вiйсько розсiлось за столами, хто їв в тишi, хто шумiв, Вiг пощастило всiстись за стiл до головного клоуна гвардiї Глiєрна, так що до трапези король отримав ще порцiю веселих жартiв, якi Глiєрн видавав в подвiйних порцiях, щоб повеселити короля. Глiєрн вилiз на стiлець, з шматком сиру в руцi вiн розповiдав публiцi яка вже буквально плакала вiд смiху нову iсторiю про одного з своїх сотень знайомих, вiн пiднiс кубок щоб освiжити горло i це напевне врятувало йому життя, адже стрiла, яка летiла йому в голову проштрикнула йому руку i прибила її до кубка. Всi столи водночас перевернулись i ельфи попадали за укриття, там вони встигли понатягувати шоломи i натягнути луки.
  -- Лучники зробiть заслон - скомандував Вiг - мечники вибiгаємо i шукаємо хто напав!
   Сотня ельфiв пiд градом стрiл вибiгла з-за укриття, заслон зробив своє дiло. Воїни якi бiгли до них понесли втрати, близько десятка тiл в легких, зеленого кольору обладунках лежало на землi, але iншi попiднiмали дерев'янi щити i йшли далi, Вiг був в перших рядах.
   - Ellerme ma fare - скомандовав королевич на дiалектi свого дому
   Лучники якi стояли за столами повскакували i почали прицiльно бити по ворогам, а король тим часом повiв ельфi в атаку, їм не треба було боятись що свої пiдстрелять, ельфи вмiють стрiляти, ну майже не треба було боятись.
  -- Ламаємо строй
   Ельфiйський клин вдарив в саму середину ворогiв, Вiг знiс першого суперника, i почав прорубатись в середину ворогiв, вiн був найсильнiший в своєму вiйську, на його плечах мали прорватись iншi, вiн мав зробити дiрку. Королевич вбив ще двох чи трьох ворогiв перед тим як їм вдалось зламати вражий стрiй. Пiсля цього дiло було майже закiнчено, ельфи рубали легкi обладунки атакуючих як масло, вони такi зламались i пiд градом стрiл якi унесли ще пару життiв втiкли в лiс. Пiсля того як трупи були обшуканi i складенi в одну кучу, Вiг з генералами сидiли на тiй же полянi за столом, з якого повиймали ворожi стрiли.
  -- Жалко що немає полонених - промовив Вiг до генералiв
  -- Я не знаю Ваша Величнiсть як так вийшло, зазвичай полоненi завжди є - вiдповiв стрункий ельф з бiлим волоссям, вiн був його першим генералом, звали його Фьєрн, вiн був його далеким родичем, i був набагато за нього старший
  -- Ну добре, ворогiв в мене хватає, я потiм подумає хто це мiг бути, хто доречi на нас напав, я не змiг толком розглядiти
  --
  -- Люди мiй король, не розбiйники схоже, найманцi, близько сотнi ми вбили. Ще сотнi пiвтори вiдiйшло в лiс, ми їх не доганяли.
  -- Хтось їх явно дезiнформував, так нападати на кращих воїнiв ельфiйських держав....як в нас справи?
  -- П'ять поранено легко, i ще п'ять загинуло Ваша Величнiсть
  -- П'ять кращих воїнiв королiвства - король аж захитав головою вiд такої втрати - хто вони були?
  -- Звичайнi воїни мiй король, не з дворян
  -- Так протягом мого правлiння виплачувати їх сiм'ям потрiйний оклад i дати їм вiру за них, думаю трьохсот тисяч вистачить.
  -- Ваша величнiсть не всi молодшi доми мають такi грошi... - спробував заперечити один з генералiв
  -- Так значить вони стануть молодшими - вiдрiзав Вiг - все трупи ворогiв не палить, хай нападаючи потiм їх заберуть, а наших воїнiв будемо везти з собою, їх треба буле гiдно поховати, адже вони вмерли за мене.
   Коли король з своїм вiйськом тронувся далi з лiсу через деякий час дiйсно повиходили люди, вони мовчки позабирали трупи своїх друзiв, братiв, якi полягли в бажаннi легкої наживи, вони забирали їх мовчки, адже живим не було чого сказати мертвим.
   **********************
   Вiг нарештi повернувся в свiй дiм, важкi посольства закiнчились, Владика теж приїхав недавно вiд Скефлундцiв, в нього теж були успiхи, але їм було далеко до того чого досяг молодий королевич. Тепер вiн в нагороду ще й чекав самого владику в себе через два мiсяцi....така собi нагорода. А ще цi безкiнечнi суди, як вони набридли, пiв дня уходить на спори мiж лордами, а їх за сотнi рокiв розплодилось не одна сотня, i сварились вони надзвичайно часто, це навiть стало своєрiдним спортом, адже що робити коли тобi виповнилось за п'ятсот рокiв? Нарештi вiн вiдправив останнiх двух лордiв i закрив на сьогоднi прийом. Вiн випер всiх з залу суду, навiть слуг, Вiг любив цю залу, її високу стелю, цi вирубленi широкi вiкна через якi сонце пропускало свої промiння, могутнi колони якi тримали стiни i найбiльше цi малюнки, якi зображали героїв минулого, сивого минулого навiть по ельфiйському рахунку. Права сторона була вiддана тому як iмператор Елькам завойовував цей свiт, перемоги над могутнiми монстрами, над орками, Елькам був прекрасним, сильним i вольовим на цих картинах, таким яким хотiв бути Вiг, наслухавшись легенд, а лiва сторона була вiдведена королям пiсля iмператора, але король мало дивився туди. Зараз мало залишилось ельфiв, якi пам'ятали часи пiсля iмператора, часи розквiту, але iмператора нiхто не пам'ятав з живих, довге життя довгим життям, але вiйн i нещасних випадкiв нiхто не вiдмiняв. Вiг вислухав все що могли розкати цi ельфи, i допомагав їм коли тi просили. Королевич сiв на трон, взяв виноградну лозу, знов почав дивитись на Елькама.
  -- Вiн був великим правителем - промовила фiгура в чорному, вона вийшла з-за найдальшої колони, висока, худа, вiд неї вiяло силою i смертю. Вiг уставився на неї, вiн мав би позвати сторожу, адже просив нiкого не пускати, вiн не злякався, а просто здивувався.
  -- Хто ти такий, i хто тебе пустив?
  -- Не карай своїх воїнiв король, вони гарно несуть свою службу, а я пройшов бо так захотiв мiй владика, що стоїть над всiма - при цьому фiгура низько поклонилась, голос фiгури був схожий на тiк маленької рiчки, тиха спокiйна, яка в будь-який момент могла стати смертельною стихiєю.
  -- Тебе прислав Денiстан? - здивувався Вiг - вiн мiг прислати свого посла або зв'язатись зi мною через Йорн
  -- Ти мислиш надто низько король, я посланець iнших сил, вони набагато могутнiших i старших навiть за наш народ
  -- Наш народ? - Вiг уже почав думати, що перед ним якийсь дух - а ну пiдiйди ближче i знiми з обличчя все
   Фiгура повiльно почала рухатись до короля, вiн наче летiв над землею, пiдiйшовши чи пiдлетiвши до Вiга, фiгура зняла капюшон, король чекав побачити старця або череп з полум'ям в очах, але побачив молодого ельфа, розпущене чорне волосся, гарне молоде обличчя, i глибокi сумнi очi, єдине що видавало його вiк, пiд цим поглядом Вiг вiдчув наскiльки вiн юний i недосвiдчений.
  -- Король Еньйона задоволений? - ельф посмiхнувся, таки має вiн якiсь емоцiї
  -- Чий ти? - голос Вiга надломився, вiн не мiг уявити настiльки могутньої сили, щоб пiдкорити волю такого погляду.
  -- Зараз я не можу сказати цього королевич - фiгура знов низько поклонилась
  -- I чому я не здивований? - Вiг через силу розсмiявся, вiн вiдчував себе невпевнено пiд цим поглядом, вiн наче дивився в його душу
  -- Така воля сил - загадково вiдповiв ельф
  -- Ну i як менi величати тебе?
  -- Як того бажає король - фiгура знов поклонилась, ця його звичка вже почала смiшити короля - але, колись мене звали Маєторає
  --
  -- I чого ж хоче ця могутня сила вiд мене скромного короля, Маєторає?
  -- Мiй господар бажає допомогти тобi...i звичайно досягнути своїх цiлей - ельф говорив повiльно нiби зважуючи слова. Мiй господар дiйсно могутнiй i сильний, вiн може забрати в мене життя одним лише бажанням, вiн може знищити твоє королiвство змахом руки...
  -- Так навiщо йому я? - з посмiшкою спитав Вiг.
  -- Вiн могутнiй, але нажаль не всемогутнiй, i навiть над ним стоять сили, якi забороняють йому творити, що здумається, i тому вiн має використовувати допомогу слабосильних для досягнення своїх цiлей, звичайно ж за винагороду.
  -- I що ж захотiв зараз могутнiй владика? I що я за це отримаю?
  -- Бажання нашого владики просте, вiн хоче привести ельфiв до гiдного їх величi, щоб вони не юдились на шматку землi, а як в давнi часи правили свiтом, вiн хоче повернути благословеннi часи iмператора, коли ельфи йшли тiльки вперед, i вели за собою нижчi раси, ельфiйский народ вимирає, i моєму володарю це не подобається. Ми колись допомогли Елькаму, тепер ми хочемо допомогти тобi.
  -- Елькаму? Скiльки ж тобi рокiв?! - Вiг вперше побачив перед собою настiльки стару iстоту, назвати його ельфом не повертався язик.
  -- Я був одним з радникiв iмператора - фiгура явно була задоволена ефектом - хiба не хотiлось тобi королевич покорити оркiв, пiдкорити вольнолюбивих людей? Хiба не для того є вiчнi ельфи щоб своєю мудрiстю направляти нижчi раси? Хiба прекраснi квiти-одноднiвки людських жiнок створенi не для того щоб отримати щастя з рук ельфiйських владик?
  -- Добре говориш посланець - впавшим голосом зупинив його Вiг - але чим доведеш?
  -- Пiдiйди до мене королевич - Вiг на кам'яних ногах встав i пiдiйшов до фiгури, вiн взяв його за руку i вони злетiли до найвищого вiкна в залi
  -- Бачиш ту гору королевич - вiн вказав на Амен-Таран, Гору Королiв, на якому i вiн коронувався - А тепер дивись!
   Фiгуру осяло свiтлом, вiн наче вирiс i тепер займав весь зал, сяйво почало розростатись i вiн став наче маленьке сонце, а потiм гора зiрвалась, розлетiлась на шматки, фiгура почала темнiти i Вiг наче дивився на себе збоку, вiн в зворотному порядку повторив всi свої рухи, i гора стала такою як була до того.
  -- Тепер ти побачив силу мого владики королевич?
  -- Вражає....... - єдине що мiг видавити з себе Вiг.
  -- Я знаю королевич, звичайно ми не можемо дати тобi такої ж сили, я до цього йшов тисячi рокiв, але часточку цiєї сили можу дати.
  -- - I що для цього потрiбно? - Вiг вже навiть не роздумував, все що вiн поважав в цьому свiтi це велич i сила, i перед ним стояв образ цього, який хотiв бути його покровителем, хай вiн його обдурить в кiнцi, хай вiн впаде низько, але в цього буде шанс зберегти цю силу, яку вiн нiколи не отримає навiть за тисячу рокiв, вiн хоч i був ельфом, але вирiс серед людей, i жив по їхньому часу.
  -- Частину дамо ми, а частину отримати маєш сам, звичайно те що ми дамо це небагато, але це i так на межах дозволеного нам - фiгура наче вибачаючись розвела руками - Зараз аванс.
   Фiгура пристально глянула в очi короля, Вiг наче впав в цей погляд, все що навколо перестало iснувати, вiн падав в цi темно червонi глибини, i з кожною секундою падiння набирався сили, в його м'язи заходила сила, вiн наяву бачив як ставав швидким, його мозок перебудовувався, вiн наче вiдчув як може думати одночасно про декiлька справ, як може ламати поглядом воїнiв, руками дерева....а потiм його наче рибу викинули на берег, забравши його суть, але залишивши силу.
  -- Другу половину ти маєш забрати сам, у її попереднього володаря, такий закон який стоїть над свiтовими силами, навiть такими могутнiми як мiй Володар - Маєторає знов поклонився - Ти маєш убити Iглума, вiн втiк з своєї клiтки i вже сотнi рокiв живе в своїй печерi, вiн слiпий i його лiгво теж темнiше за будь-яку нiч, поглянь на свої зуби, ти можеш робити їх гострими, наче вампiр, але не є ним, ти маєш випити його кров, забрати його життя, i його меч, якщо ти це зробиш ми продовжимо далi, якщо нi ти поповниш кiстяки iнших невдах.
  -- Я можу подумати? - не особливо вiрячи спитав Вiг
  -- Ти вiльний в своєму виборi - фiгура накинула на голову капюшон - думай але не довго, просто позви мене в своїх думках i через деякий час я прийду.
   Фiгура так само повiльно, як i заходила вилетiла з залу, протягом свого шляху вона почала наче розтворятись в повiтрi. Маєторає зник i опинився в колi таких же самих фiгур, вiн оглянув їх i звалився без сил в серединi кола, вiн вiддав майже всi свої сили для того щоб за получити короля.
   **************************
   Вiг цiлий день пiсля того як посланець пiшов просидiв в залi суду майже не рухаючись, вiн не вiдчував втоми, навiть нiчого не їв. Слуги таки на нiч примусили його вийти з зали, i лягти в лiжко. Це не допомогло йому заснути, але все таки перед свiтанком вiн змусив себе заснути. Вiга розбудили слуги, його чекали знов суди, всi вiдмiнити не можна було, але скоротити так, що король тут же зробив. Вiг знов подумав про те що треба вiд цих судiв якось вiдiйти. Як король не намагався скоротити суди, але все таки вони зайняли три години. Коли вiн вiдправив всi справи вiн нарештi змiг зробити те що надумав. Вiн викликав на арену кращих своїх воїнiв на арену. Арена була його першою будiвлею як короля Еньйона. Це було звичайне пiщане коло оточене кам'яними мiсцями для одиноких глядачiв. Також вона слугувала для вияснення вiдносин мiж воїнами. Сьогоднi був один з тих днiв коли на арену приходив король з кращими воїнами королiвства, помiрятись силами i потренуватись. П'ятiрка воїнiв яких викликали на арену обговорювали що таке найшло на їх короля, зазвичай коли на аренi був Вiг це були поєдинки один на один, а не троє на одного як їм об'явили. Нарештi вийшов пристав арени, який видав їм зачаровану зброю, а за хвилину з'явився сам король. Воїни вiдразу вiдчули що з королем щось не так, точнiше що король став не такий як був ранiше, вiд нього вiяло могутнiстю i силою. Нiчого не промовивши вiн рукою викликав трьох воїнiв на середину арени. Сьогоднi король носив два меча, вiн змiнив своїм улюбленим меч i щит. Воїни без особливого бажання вийшли до короля, за традицiєю бiйцi поклонились одне одному i почалось. Королевич слив кращим бiйцем королiвства, разом з головнокомандувачем Сержом, але було щось неймовiрне, замiсть того щоб по своїй улюбленiй стратегiї працювати другим номером, Вiг йшов в атаку, неймовiрна швидкiсть була в його рухах, вiн i ранiш бив с такою силою що вивертало руки воїнам, але тепер....Королевич з неймовiрною швидкiсть пiд нирнув пiд меч першого воїна i проштрикнув того, на "падаючому" "трупi" вiн пiдскочив, буквально заламавши меч другого воїна який намагався блоком зупинити його i вiдрубав тому голову, третiй воїн просто не побачив яким ударом його вбили, такий неймовiрний град ударiв впав на нього.
   В наступному раундi приймали участь вже п'ять воїнiв, кiлькiсна перевага дала їм сили протриматись на хвилину довше, три зламаних меча, двi "вiдрубанi" голови i троє були заколотi, такi результати раунду. Вiг так же мовчки як i прийшов, як i бився, поклонився шокованим воїнам i вийшов з арени. Вiн прийняв своє рiшення.
   - Вiн став неймовiрним - промовив найстарший воїн - вiн знищив нас як дiтей, а ми ж кращi воїни королiвства!
   - Ми маємо дiйсно великого короля - промовив наймолодший з воїнiв.
   Цього ж вечора король в своїй кiмнатi позвав Маєторає, слуги вже зiбрали все необхiдне для далекої подорожi, Марн лежав бiля його нiг, вiн мав бути єдиним його супутником. Слуга сил з'явився майже одразу, вiн знов був в свойому улюбленому плащi, закриваючому всього його. Вiн простягнув до нього свою тонку, холодну на доторк руку i король начепивши на плече багаж разом з Марном впали в чорну прiрву, вони наче падали вверху, i через хвилину цього польоту їх викинуло в лiсi. Слуга сил стояв спокiйно явно звикши до таких перельотiв, в той час як Вiга не дивлячись на його силу звернуло на землi, його витошнило i тiльки пiсля цього йому полегшало, а Марн маючи природно схильнiсть до таких перепадiв лише повертiв головою.
  -- Скинь свою сумку королевич - вперше подав голос ельф - вона тобi не потрiбна буде, тут йти хвилин тридцять.
  -- Чесно кажучи я чекав бiльш стандартної подорожi - ледве переводячи дух промовив Вiг
  -- Ми не можемо стiльки чекати королевич.
   Нарештi пiдвiвшись Вiг змiг оглядiти куди закинув його Маєторає, те що вiдкрилось його очам явно не вiдповiдало лiгвищу Iглума в його уявi. Вiн чекав побачити темний лiс, або випалену сонцем землю, i пащу печери перед очами. Замiсть цього ельф закинув їх на край тихого озерця, нiщо не порушувало спокiй води, густа трава лиснилась вiд утрiшньої роси, це показало скiльки насправдi часу зайняла дорога, Марн вже спокiйно лежав на тонкiй стежцi i грiвся пiд променями теплого сонця.
  -- Пройдеш по цiй стежцi до кiнця королевич, i побачиш печеру, в нiй i живе Iглум - Слуга вказав рукою в далечiнь - Запам'ятай Вiг ти маєш випити його кровi, щоб забрати його силу, тiльки вiн стоїть на твоєму шляху, ти вже навчився випускати iкла?
   Король кивнув головою, i для того щоб Маєторає не сумнiвався i для тренування випустив клики i зашипiв по змiїному на Слугу Сил. Той лиш розсмiявся, майже вперше проявивши справжнi емоцiї.
  -- Добре що гарний настрiй тебе не полишає - ельф по своїй улюбленiй звичцi поклонився Вiгу - але, тебе чекає важке випробування, проти тебе буде кращий меч останнiх столiть, так що будь обережний i не вiр своїм очам, вiр запаху i слуху. I ще в печеру маєш зайти тiльки ти, кiт має залишитись за печерою, тiльки якщо ти витягнеш Углiма з неї, Марн зможе тобi допомогти. I не забудь, ти маєш випити його кров!
   Нiчого не кажучи Вiг позвавши Марна за собою, направився по стежцi до печери Iглума, кращий меч останнiх столiть, ХА! Я кращий Меч Ельфiйських Держав, а тепер з новими силами... Вiг навiть не мiг уявити що його хтось зможе не те що перемогти, а просто протистояти йому. Слуга Сил не збрехав, йти було недалеко, за п'ять хвилин, вийшовши з-за повороту вiн побачив печеру, темне провалля в тiлi пагорба. Тут вiн вперше вiдчув всю небезпеку того що вiн робить, а якщо його обдурять i просто вб'ють в серединi? Хоча навiщо такiй силi якийсь ельф, навiть король, якби вони хотiли вони б вбили його одразу, i нiякi армiї не зупинили б їх. Все таки Вiг був авантюристом, i надто юним для короля ельфiв, вiн вiдкинувши всi сумнiви i страхи ввiйшов в темряву, А Марн мирно лiг на входi чекаючи хазяїна. Вiг опинився в повнiй темрявi. Але його навчили елементарнiй магiї в дитинствi, i вiн наклав закляття на свiй меч, вiн почав свiтитись яскравим свiтлом в темрявi, вiн не боявся що Iглум його побачить. Вiн повiльно i тихо ступаючи йшов по печерi. Пильно вслухаючись в кожен звук, вiн вийшов на берег невеличкої пiдземного озерця. Сталактити i сталагмiти усiвали озерце, i невiдомо як пробиваючись свiтло створювало неймовiрну красу. Пильно все оглядаючи Вiг побачив совою цiль, Високого, сухого тiлом, ельфа, його обличчя наводило жах, провалля очей були закритi чорною пов'язкою, обличчя саме було надзвичайно худе, аж випирали скули, але саме страшне що воно зберегло вiчну ельфiйську красу, столiття не залишили на ньому жодного слiду, що було дивно навiть для ельфiйського народу. Iглум повернув голову в сторону прибульця, вiн нахилив її на бiк, наче роздивляючись свого Ворога, потiм посмiхнувся i король почув голос Iглума, сильний красивий голос воїна, м'який як поступ кiшки i наповнений досвiдом столiть.
  -- Знов вони прислали до мене ще одного великого воїна, їм ще не набридло це?
   Вiг не вiдповiдав на слова Iглума, вiн старався максимально сконцентруватись i не пропустити жодного руху свого ворога, а той знай собi сидiв на каменi i кидав в воду камiнцi наче нiчого не вiдбувалось. Нарештi коли Вiг почав неторопливо рухатись в його сторону, той легко вскочив на ноги, невiдомо звiдки в його руках опинився меч, точнiше не меч а шабля, легка i швидка, вiн розмахував нею i чекав поки Вiг спуститься до нього. Коли король опинився на недалекiй вiдстанi вiд Iглума, той вiдiйшов на крок, все ще кристально дивлячись проваллями очей в Вiга. Iглум кивнув посмiхнувся i кивнув головою.
  -- Не хочеш нiчого сказати менi Вiг? - з посмiшкою спитав ельф, зручнiше перехоплюючи шаблю.
   Вiг так само неторопливо наближався, вiн хотiв зробити рiзкий випад, щоб якщо вийде завершити все одним ударом, його здивувало знання Iглума, але вiн не мав права думати про щось iнше крiм майбутнього поєдинку, головне не заговорити з ще одним з цих вiчних мудрих, досить того що вiн зараз слугує цiлям одного з них. Вiг нарештi пiдiбрався на потрiбну дистанцiю, суперник виглядав розслабленим, не дивлячись на бойову стiйку, i король надiявся на свою силу яка допоможе йому прорвати оборону ворога. Вiг зiрвався з мiсця з неймовiрною швидкiстю, жодний воїн не мiг би зупинити цей порив. Але Iглум не просто так зупиняв багатотисячнi вiйська маючи всього декiлька сотень, вiн легко зблокував удар Вiга, увiвши його меч в сторону i примусивши того втратити рiвновагу, тепер вже король мав рятувати своє життя ухиляючись вiд рiзких випадiв Iглума. Вiг змушений був вiдступити на дальню дистанцiю, аби передихнути i обдумати що робити, Iглум не став його переслiдувати.
  -- Навiщо воно тобi ельфе? - смiючись спитав ельф - йди своєю дорогою, я тебе вiдпущу.
   Але замiсть того щоб виконувати цi поради Вiг знов кинувся на суперника, вся неймовiрна сила короля, вся надприродна швидкiсть, злоба i ярiсть ввiйшли в повнiй мiрi в цю атаку, Iглум ледь встигав вiдбивати атаки молодого ельфа. Шалений танець сяючих мечiв породив в темнiй печерi своє молоде сонце, суперники не зупинялись, обидва ввiйшли в бойовий раш, атаки i атаки, iскри i сяйво, нiхто не думав про смерть i як вести бiй, все йшло на надприродних реакцiях обох бiйцiв. А такий бiй не мiг продовжуватись довго, хтось обов'язково помилиться, i ним став молодий король, який не був все такий настiльки досвiдченим як Iглум, вiн пропустив атаку в голову ворога, встиг увернутись, вiдбившись лише подряпиною на обличчi, але ритм був збитий, i вiн втратив так важко здобуту перевагу i тепер вiдступав в глиб печери до виходу, а Iглум його швидко переслiдував уже сам вступаючи в атаку, i тепер Вiг ледь вiдбивався, вiн отримав це двi подряпини на плечi i одну на руцi i ледь вiдплигнув вiд удару в серце. Вiг закрiпився на невеличкому камiнцю i надiявся втримати на ньому Iглума, до того як трохи переведе дух. Iглум не дав йому такого шансу. Рiзкий випад i Вiг вiдчув що щось тепле полилось в областi живота, ворог пробив кольчугу, i посiк йому живiт зрозумiв ельф, не смертельно для нього але скоро кров витече i його можна буде взяти голими руками. Вiг швидко повернув голову в бiк, подивитись чи далеко вiн вiд виходу, виявилось декiлька крокiв, вiн в гарячцi бою все вiдступав i вiдступав. Король згадав про Марна який чекає на виходi з печери, ось в чому може бути його шанс, ельф остаточно зрозумiв що слава Iглума не просто слова, вiн дiйсно кращий меч свiту останнiх столiть, i йому який би вiн був сильний його не перемогти нiяк, а на удачу Вiг звик не покладатись нiколи. Видавши загрозливий крик, i зробивши обманний випад вперед, який змусив вiдплигнути Iглума, Вiг рiзко розвернувся i побiг до виходу з печери, вiн вистрибнув на свiтло весь час чекаючи удару мечем в спину, ослiплений яскравим полуденним свiтлом ельф розвернуся щоб зустрiти хоч якось ворога i виставив перед собою меч, i вчасно, Iглум якому було нiпочому яскраве свiтло, наносив свiй удар. Вiг ледь втримав меча в руках вiд удару такої сили. Треба тягнути час до того коли очi будуть бачити. Де ж Марн? I Марн з'явився, Вiг побачив як бiла ледь видна фiгура, збоку наскочила на Iглума i збила того з нiг. Вiг кинувся на допомогу, але пiзно шанс був втрачений, в повiтрi Iглум умудрився зкинути з себе кота i встати на ноги. Марн приземлився об камiння i схоже втратив свiдомiсть, покрайнi мiрi Вiг надiявся на це, але своє дiло вiн таки зробив, Iглум був без меча. Вiг побiг в атаку, але тут Iглум видав ще один сюрприз, залiзна зiрка вирвалась з його рук i вдарила по мечу Вiга, в мiсце попереднього удару, i той не витримавши такого знущання трiснув. Вiг лише викинув обрубок з рук i не зупиняючись бiг на Iглума, який явно не чекав такого, вiн полiз рукою за пояс, явно за кинджалом, але не встиг, Вiг стрибнув на нього i повалив на землю. Або зараз або нiколи промовив до себе король i вкладаючи всю свою силу, силу яка ламала мечi i гнула залiзо в кузнi, звiв руки за спиною тонкого ельфа, i стиснув. Iглум вперше за весь бiй показав емоцiї, вiн знав що в чистiй фiзичнiй силi йому не тягатись з молодим ельфом, неймовiрний крик болю роздався по лiсу коли Вiг здушив ворога, ось знайомий трiск кiсток почув король, душити далi, не дати вирватись ворогу, души!! Души ельф, iнакше помреш. Iглум почав випускати iкла використовуючи свiй останнiй шанс, вiк крiзь крики болю зашипiв i це пробудило Вiга, який теж випустив iкла i першим впився з тваринною ярiстю в тонку шию ельфа. Боже мiй якi вiдчуття, коли кров безсмертного з такою силою ввiйшла в Вiга, вiн ще сильнiше здушив тiло Iглума, а в того навiть не залишилось сил на крик, король пив i пив вже з мертвого тiла кров, поки i так бiле обличчя Iглума не стало мраморного кольору, коли вiн випив всю кров i з неймовiрними зусиллями розцепив затвердiвши пальцi, крик перемоги пролунав в лiсi. Вiг направився до Марна щоб подивитись як там його вiрний друг, той на щастя дихав, але удар не пройшов для нього без наслiдкiв, одна з нiг була зламана, i вiн взагалi був дуже поганий. Вiг пiдкорюючись якомусь не зрозумiлому пориву, розрiзав свою руку на передплiччi в розцiпивши зуби кота почав вливати йому свою кров. Вiн лив аж поки рука не побiлiла, а тодi зупинився. Марн не приходив в себе, Вiг з яростi рознiс руками найближчiй камiнь з нього ростом, i напевне крики яростi i кров хазяїна пробудили Марна. Вiг з подивом i радiстю дивився на Марна на якому миттєво затягнувся перелом i подряпини.
  -- Ти таки досяг свого ельф - знайомий голос примусив короля здригнутись, вiн, навiть ВIН не почув як Маєторає пiдiйшов, хоча наврятчи вiн пiдiйшов, напевне вiн просто з'явився - Мiй владика радий, що вибрав тебе, скажу чесно я до останнього не вiрив, що тобi це вдасться.
  -- Я ще багато в чому здивую тебе слуга - посмiхнувся Вiг вiдкривши свої закривавленi iкла
  -- Хочу тебе порадувати ти i друга свого зробив безсмертним, звичайно тут не обiйшлось без нашої пiдказки, але я думаю ти нам це простиш - Маєторає знов по своїй улюбленiй манерi поклонився Вiгу.
  -- Та хватить кланятись, дiстав вже чесне слово - з смiхом прогорланив король, вiн нарештi не почував себе нiчим знаходячись бiля Слуги Сил.
  -- Як забажає мiй король - Ельф розвiв руками - а тепер вам треба повертатись в дворець, iнакше пiдуть слухи що король пропав, а увагу привертати через мiрну ще рано. З цими словами вiн протягнув свою тонку руку королю i вони перемiстилися в Еньйон
   Глава 19
   Шiсть з семи величезних фiгур сидiли на надзвичайної краси кам'яних тронах поставлених пiвколом , над їхнiми головами в загрозливiй близькостi пролiтали хмари, з неймовiрної висоти на яку не залiтали навiть птицi, фiгури дивились на свої володiння, вони називали себе Хамари, брати в силi, а смертнi i безсмертнi називали їх богами.
   Ось мудрий Хефран, середнiх рокiв чоловiк з простим обличчям з невеличкими морщинами i бородою, саме таким зображали його люди, але не вони творили його образ, саме таким вiн бачив себе сам. По праву руку сидiв вiд нього його найближчий Брат Айрен, тонкi риси ельфiйського обличчя, жовте i м'яке наче шовк волосся опускалось до плечей, вiн постiйно обводив всiх Хамар поглядом. По лiву сторону сидiв Рiг, високий худий старець, вiн дивився за рiвновагою в свiтi i смерть була його слугою. З правої сторони вiд Айрена сидiли кращi друзi навiть в поняттi Хамар, Прекрасна Ейрен, Сестра Великого Айрена, найгарнiша iстота яку колись бачив свiт, i навiть сам Хефран не мiг виразити словами її надсвiтову красу, i її кращий друг, але не чоловiк Лiф, могутнiй воїн, вiн був лише в коротких шерстяних штанях, щоб в повнiй силi показати красу його тiла, i перев'язi перекинутою через спину, щоб втримати його золотий меч, який вiн сам викував в горнилi вулканiв молодого свiту. Бiля Рiга сидiв Локi,невисокого зросту, i непомiтної зовнiшностi чоловiк, вiн навiть трохи був схожий на шута, аби не його демонiчний погляд , друг i вiчний суперник Рiга, адже не дивлячись на всю свою мудрiсть Рiг любив пожартувати, як i Локi, але їхнi жарти рiдко йшли на користь свiту. Останнiй трон був пустий, Дерен як завжди десь тинявся по свiту, ставлячи свої безумнi експерименти. Саме його дiї змусили Хамар зiбратись.
  -- Брати що ви думаєте на рахунок нової розваги Дерена? - Могутнiй бас Херфана порушив тишу
  -- Менi здається вiн сам не розумiє що творить - Тонкий i милозвучний голос Айрена прозвучав наче противага силi голосу верховного.
  -- Менi здається, що вiн на цей раз сам став засобом в руках вищих сил, сил самої землi яка породила нас, а можливо навiть сам творець причетний до цього - промовив своїм скрипучим голосом Рiг.
  
  
  -- Його дiї можуть привести до падiння сьогоднiшнього свiту - чарiвний наче музика голос Ейрен, не принiс як завжди спокiй в душi Хамар.
  -- Тодi ми маємо його зупинити! - наче грiм вирвався крик з грудей Лiфа
  -- Навiщо? - Локi за своєю звичкою напiвсмiявся - хай доведе до кiнця, буде цiкаво подивитись
  -- Хамари - знов почав Хефран - можливо це буде день вiдкриття коли Дерен досягне своєї цiлi, можливо не будемо йому заважати? Можливо допоможемо навiть?
   Хмари задумались, як можуть думати тiльки боги, якi живуть мiльярди рокiв i для яких навiть мiльйон рокiв досить короткий строк. Але цей раз в них не було мiльйонiв рокiв, не була навiть тисячолiття i навiть ста рокiв не було. Вони вирiшили за пiвроку, що робити. Погодились не зупиняти Дерена, можливо допомогти щоб наблизити день вiдкриття. Тiльки Лiф виступив проти, а Ейрен пiдтримала друга.
   ******************
   Настав день коли Лiт досяг цiлей свого життя, в нього було своє королiвство яке вiн вiдвоював для себе сам, вiн пiдняв це королiвство з великої розрухи, тепер не одне мiсто було в його володiння, i не одна сотня маленьких мiстечок з гордiстю казали що вони знаходяться пiд скiпетром великого короля Лiта i немає кращого мiсця для життя в цьому свiтi нiж його королiвство. В нього була могутня армiя яка могла вiдбити будь-якого агресора. I нарештi свiт його очей, його прекрасна дочка Амiрi i його опора i наступник, син який повнiстю пiшов в свого батька, який поки носить лише одне iм'я принц. А тепер вiн ще бiльше укрiпить свою державу, щоб його син мiг правити спокiйно. Наслiдний принц Маєфасул, майбутнiй Великий Iмператор Скефлунда приїжджає в Аєн-Тiрен, щоб взяти шлюб з Амiрi, тепер вже можна сказати майже точно Iмператрицею Скефлунда, а судячи з того якi слухи ходять про слабкий характер Маєфасула, можна сказати що вона буде повноправною владикою.
   А далеко вiд Аєн-Тiрена, в столиць Еньйона сидiв Король Вiг перший, в якого теж були свої плани на те як будуть вести себе королiвства людей, i укрiплення союзу мiж Валлагми i Скефлундцями нiяк не входило в його плани. Пiсля того як мiсяць тому вiн повернувся, його пiдданi побачили що їх король сильно змiнився, але бiльшiсть погоджувалась що таки в кращу сторону. Але не всi сприймали трьох iстот, якi постiйно ходили в плащах i щось радили королю, Вiг не завжди їх слухав. Як вже сказалось Вiг не хотiв щоб Амiрi сiла на трон Скефлунда, i не тiльки через особистi почуття, набагато складнiше в цьому випадку буде виконання його мети. Тому вже два тижнi як кращий асасiн королiвства сидить в Аєн-Тiренi, нiхто в такому великому мiстi не зверне увагу на одинокого ельфа, який приїхав щоб побачити таку подiю. Маєфасул не мав права виїхати з Аєн-Тiрена на своїх ногах, люди в чорних плащах особисто сказали асасiну, що або принц або вiн. Ельф стояв в натовпi в першому ряду, щоб легко було поцiлити, Лiт заздалегiдь поставив сторожу на високих будiвлях що траплялись на шляху принца. Величезнi ворота Аєн-Тiрена були вiдкритi, дорога прибрана слугами, а натовп з двох бокiв оточувала сторожа. Настав момент коли принц в'їхав в мiсто. Щоб б там не говорили про його слабкий характер, безвольнiсть, але явив вiн себе народу, як справжнiй владика свiту. Вiн в'їхав на помостi, в формi дракона, стоячи на впадинi в головi помосту, вiн зверхньо дивився на натовп, високий, стрункий, темноволосий юнак рокiв двадцяти п'яти, з густим, довгим чорним волоссям, заплетеним в художньої краси хвiст, i смуглим обличчям, смуглим навiть для представникiв скефлунда, якi багато часу проводили в пустелi. Вiн був одягнений в просторi одежi срiбного кольору, колiр його дому, здавалося б що вiд тiєї кiлькостi прикрас, що були на ньому навiшанi вiн мав би впасти. На помостi, який як виявилось везуть не колеса, а раби вистроїлись мафiри, особиста гвардiя принца, всi в повному обладунку, i на сторожi, їх була небагато близько тридцяти, хоча вони могли зупинити тисячi, i один маг стояв в серединi помосту, саме вiн був основною силою, це вiн наклав щит навколо принца, якщо придивитись, Маєфасул наче парив над землею, мiлiметра на два-три. По бокам помосту йшли арбалетники, близько сотнi людей, готових в будь-який момент запустити стрiли в ворога. Маєфасул їхав гордливо, нi на кого не дивлячись. Чорнi плащi дали ельфу сили, сховали його вуха, вiн був як людина зовнiшньо, але в серцi як i всi ельфи боявся смертi. Чорнi плащi пообiцяли, що як принц помре вони заберуть його, в той же момент. Ельф не подумав чому якщо плащi такi могутнi вони самi не вб'ють принца, його це не цiкавило, надто велика була винагорода. Помiст порiвнявся з асасiном, вiн стояв в другому рядi, прямiсiнько за спинами сторожи. Настав час випробувати в повнiй мiрi силу, що дали йому плащi. Ельф пригнув, перший раз на зрiст стражника, вiдпихнуся вiд його плеча, так що той вiдлетiв в сторону, i буквально полетiв в сторону принца. Вiн тримав своїм поглядом мага, адже той вирiшив не накладати закляття, а тримати поле власноруч, так воно стiйкiше...стiйкiше поки живий маг, а на себе вiн щит не наклав. Кинджал вилетiв з руки ельфа, вiн точно ввiйшов в праву глазницю, а потiм в мозок. Швидкий розворот в повiтрi i асасiну приземлився бiля принца, в мiсце де був асасiну секунду тому дарили арбалетнi болти, вдарили в пустоту, швидкий рух по вiдкритому горлi, i в серце. Принц це стояв на ногах коли ельф вже пiдплигнув вверх, зараз його мали забрати з Аєн-Тiрена. Його забрали, але не чорнi плащi, а арбалетнi болти, вiд арбалетникiв Маєфасула, якi на цей раз вспiли за ельфом. Секунду тому асасiн летiв наче птах, а тепер бездиханне тiло лежало на землi. Пройшло секунди двi i тiло вбивцi загорiлось i залишило по собi тiльки купу попiлу, який вiтер тут же розмiтав по площi, не залишаючи жодних слiдiв. В центрi Аєн-Тiрена зарухались величезнi маси людей, десь вже почались бiйки, а мафiри вже повиймали свої мечi i готовi були кинутись на будь-кого. Тiльки залiзна воля i зичний крики iмператора зупинили майбутню бiйню. День який мав стати днем його найбiлiшого трiумфу, став поiстинно найчорнiшим днем в життi Лiта. Вiн вже вiддав наказ Маїсту готувати вiйська, адже скоро в цi землi прибуде найсильнiша армiя свiту, армiя iмперiї тисячi народiв, велика армiя Iмперiї Скефлунд, i як би Лiт не був впевнений в своїх силах, сiдини в його волоссi цей день прибавив сильнiше за роки.
   Глава 20
   Король стояв перед дзеркалом, на стiльцi а навколо нього роїлись слуги. Вiг готувався до свого останнього кроку, кроку щоб стати повноправним владикою Еньйона, розпуску коронної королiвства, i перебирання на себе всiх прав. Не можна сказати що це було щось небачене i надзвичайне, але рiдке. В Елькам вже направився один з послiв, один з чорних плащiв, слуг сил, якi так часто допомагають королю. Дванадцять карет з золотом i дарами зробили так що Владика закриє очi на переворот i просто видасть Вiгу наказ стабiлiзувати ситуацiю i через деякий час повернути права радi, деякий час. Добре що владика не бачить в молодому королю загрози, адже ельфiйськi держави завжди мали такий стрiй, що базувався на главенствi Елькама, а традицiї для ельфiв, це святе. Рада вже зiбралась i чекала на Короля, який зiбрав їх в таку ранню годину, всi гадали що ж сталось такого надзвичайного. Нарештi слуги вдягли короля, i вiн направився в залу. Короткий шлях через величнi зали королiвської резиденцiї, потiм вихiд на вулицю i крiзь дерева i фонтани лежала тропа в грандiозне по довжинi, двоповерхову будiвлю кронної ради. Король йшов сам, без свити, навiть Серж i Ромен не знали про його рiшення, вони були останнiм часом сильно зайнятi державними справами, Вiг про це подбав, а бiльше вiн нiкому не довiрявся в цьому королiвствi, навiть чорним плащам, король i сам почав так їх називати, а брати з собою всяких пiдлабузникiв Вiг не хотiв. Король ввiйшов через чорний хiд, i по широким коридорам йшов до своєї долi. Вiг зупинився бiля входу в залу i уставився в ручку дверей, ну все пора сказав ельф собi i вiдчинив дверi в кронну залу. Ярке свiтло яке лилось з криштального куполу, який замiняв в залi стелю ослiпило ельфа на секунду. Сама зала була схожа на театр, двiстi мiсць для ради i ще стiльки для глядачiв в дальньому темному кутку, а посерединi п'ять трибун, i велична статуя першого i єдиного iмператора ельфiв бiля королiвського трону, все було виконано з дерева i срiбла, улюблених матерiалiв ельфiв. В залi настала тиша i поки король не зайняв своє мiсце здавалось в залi навiть нiхто не дихав. Вiг обвiв зал поглядом, так схоже всi найвпливовiшi прийшли, он старий Кельдан купець, вiчно думає тiльки про себе, але треба вiддати належне гiльдiю свою захищає як себе, а он його вiчний ворог Етроф, по сутi найвпливовiший в залi пiсля короля, вiн i був спiкером, i главою дому Сiфрi, Дому Дрен було важко вирвати в них корону, а ось i старий король, хоча зараз його голос мало чого вартий, так схоже прийшли всi, можна починати. Король пiдвiвся i пiдняв руку, наче призиваючи тишу, хоч i так всi мовчали.
  
  
  -- Шановна рада ви напевне гадаєте чому я в такому екстреному порядку призвав вас в цю залу - весь зал дружно закивав головою, Вiг прокашлявся i продовжив - Ви знаєте що в останнiй час я багато чого здобув, i знайшов багатьох нових.....помiчникiв, в своїх подорожах я багато дiзнався нового про наш народ i для чого ми знаходимось на цiй землi, також багато дiзнався про себе.....Так от шановна радо, я думаю багато з вас думають, що ельфам не так просто було дане довге життя з всiх рас свiту - король обвiв зал поглядом, дiйсно багато так вважали - I я скажу вам, що я так не думаю! Я знаю що нам ельфам дана вища мiсiя в цьому свiтi, ми маємо вести молодшi народи до процвiтання, до краси, багатства, яке в нас є в великих кiлькостях, наша архiтектура, нашi художники, нашi музиканти, їм немає рiвних нiде в свiтi. Але в нас немає воєнної сили i сильного вiйська, можна навiть сказати немає бажання тримати меч в руках. Ми дали возвеличитись Скефлунду, ми дали молодшому народу стати сильнiшими за нас, не в культурi, а в силi! Ми вiддали золото оркам, море Дюранцям, я вас запитую, хiба в цьому цiль ельфiв? В прозябаннi в своїх лiсах? Хоча нi ми вже не живемо в лiсах, ми живемо як молодший народ в оточеннi каменю, i декiлькох дерев, i то вони лише для краси, вони не мають тої сили що нашi дерева в старовинних лiсах, Нашi молодi поколiння нiжнi i слабкодухi, вони не хочуть тримати меча в руках. Нашi жiнки все частiше заводять собi наложникiв людей, i мало того, цi раби з часом стають господарями в домi, а що зараз коїться з Терноном? А?! хто менi скаже, чому король Тернона кориться радi, в якiй майже немає старшого народу? Чому в нашому мiстi правлять молодшi народи? Та добре аби тiльки люди, тi хоч схожi на нас, так бридкi орки сидять в радi!!- Вiг перевiв дух, вiн розколов раду, але все таки бiльшiсть була його, незгiдних було мало - I я шановна рада вважаю що в цьому виннi Ви! Ви якi правите не одне столiття, ви споганили нашу кров, наш дух i наше вiйсько - король вже перекрикував голоси в залi - I я повноправний владика Еньйона, Король Вiг перший, васал Короля Денiстана, владики ельфiйських держав розпускаю раду, i вiдновлю її коли побачу що ситуацiя покращилась, ви можете виїхати на протязi трьох годин, вам даються утримання на яке ви зможете придбати будинок в будь-якому королiвствi, i грошi щоб рокiв десять жити безбiдно, все iнше ваше майно конфiскується за державну зраду, тi хто не виїдуть будуть повiшенi
   Король пiдвiвся i в супроводi сторожи з його гвардiї, яка зайшла пiд час промови короля в залу вийшов з кронної ради. Король був задоволений, все пройшло так як вiн хотiв, а рада рипатись не буде, немає там ельфiв якi настiльки сильно дорожили своїм мiсцем в радi, а те що король їх повiсить за невиконання наказу не було жодного сумнiву. Сила приносить спасiння, згадав король давню цитату Елькама, дiйсно мудрий був ельф.
   Король добрався до своїх спалень, вiдпустив сторожу, налив собi трьохсотлiтнього Скефлундського, надзвичайно дорого вина, i всiвся в крiсло, нарештi вiн змiг розслабитись, його затрясло вiд згадування розпуску, адже могло статись, що завгодно, навiть повстання знать, яка мала багато воїнiв своїх i невiдомо чим би воно закiнчилось, можливо зараз би обирали нового короля, не дивлячись н...але їм не вистачило духу, побоялись його гнiву i невiдомих плащiв. Прекрасне вино, i хай Вiг i пiшов лiнiєю вищостi ельфiв, це не означало, що вiн сам так вважав, i що вiн вiдмовиться вiд Скефлундського вина! Вiг налив собi другий келих i почав пiдраховувати скiльки вiн заробив за двадцять хвилин, так тiльки воїнiв тисяч двадцять зi складу особистих вiйськ знатi, i не просто найманцiв, а досвiдчених вбивць i щитоносцiв, тисяч п'ять пiдуть зi знаттю, iншим король вже запропонував службу в нього за кращими умовами, благо близько двох сотень маєткiв, неймовiрна кiлькiсть землi i рабiв перейшла до нього, якщо продати сотню маєткiв можна утримувати армiю без трат з казни роки три, але краще потратитись на вчителiв i обладунки. Король посмiхався з радiстю розподiляючи кошти, коли до нього зайшов один з його помiчникiв, чорний плащ. Король пiдвiв на нього очi, знов закривають обличчя, але йде наче пливе, м'яко, i дуже самовпевнено водночас i наче пiдкорюючись королю, дивне поєднання...Маєторає
  -- Привiт Маєторає, чи все йде як я наказав? - Вiг вже давно ставився до плащiв, як до слуг, пройшов той час коли вони лише поглядом могли його знищити, тепер король сам був не абиякою силою.
  --
  -- Все так мiй король - Маєторає як завжди наклонив голову - прибув посол вiд Денiстана, той задоволений вашими дарами, i каже що пiдтримує вашi дiї, а дворяни збирають речi, до вечора бiльшiсть виїде за кордони нашого королiвства, ми про це подбаємо.
  -- Я радий слуга, а тепер залиш мене, менi треба подумати - король махнув рукою, вiдпускаючи Маєторає, той постояв ще хвилину i вийшов з кiмнати.
   *********************************
   А в цей час на кордонi Валлагської держави, збирались двi найсильнiшi армiї свiту, армiя iмператора Лiта шостого, i в два рази бiльша армiя Владики половини свiту, великого iмператора Скефлунда, десятки народiв зiбрались пiд його началом i чекали битви, Лiт старався як мiг, щоб зупинити цю вiйну, не така вже велика втрата було для Скефлунда смерть принца Маєфасула, хоч i вiн був старшим з семи синiв iмператора, але не єдиним, вiра за принца була запропонована надзвичайно велика, навiть для принца. Але iмператор не хотiв випускати з рук такий шанс, захопити такий шматок як Валлагська держава, звичайно вiйна буде довга i затяжна, кровава, адже в Скефлунда тiльки кiлькiсна перевага є, а зброя i досвiдченiсть вiйська однакова, але кого було боятись Скефлундцям, якщо вiйсько Валлагов буде зв'язане, а оркам далеко пливти, ельфи нiколи не нападали на його кордони, а Дюранцi не вiд свiту цього i хоч i кажуть що вони мають величезну армiю i досвiдчене вiйсько, його нiхто нiколи не бачив на свої очi, тим бiльше що вони повнiстю задiянi на другому материку i їм все одно на iнший свiт. Лiт спокiйно дивився на табiр ворога який вони тiльки но розбили. Спокiйнi, високi воїни з загорiлими обличчями, все в їх вiйську було дисциплiновано i.....в ньому була яка гiпнотична краса. В рухах цiєї тварини пiд назвою армiя. Їх було лише в два рази бiльше, не так i багато, але в них вiйсько було краще озброєне i дисциплiнованiше. Лiт перевiв погляд на дальнiй край стану ворога, там шикувалась гордiсть i основна сила Скефлундської армiї, Хiзари, важко броньована пiхота зi списами i мечами, високi навiть в цiй армiї гiганти яких готували з самого дитинства для вiйськового ремесла, якщо цi воїни проривались до ворога i його строю вони завжди вигравали, їх боялись i ненавидiли, вся тактика Перенiв будувалась на тому щоб дати прорватись Хiзарам, Лiт вперся поглядом в могутнього воїна перед яким шикувались елiтнi вiйська, невисокого зросту, але через неймовiрну ширину в плечах i налитi силою м'язи вiн здавався такою собi ходячою цитаделлю. Перен Техiкс, молодий для свого посту воїн, друг iмператора i його кращий воїн, вiн виграв вже не одну кампанiю, i багато хто говорив, що якби вiн хотiв стати iмператором це сталось би за один день, але iмператор був його другом, а Перен людиною честi i нiколи нiкого не зраджував, колись до нього прийшли з такою пропозицiєю, через двадцять хвилин вiн стояв з цими дворянами перед iмператором. Воїн вiдчув на собi погляд Лiта i обернувся, посмiхнувшись бiлозубою посмiшкою вiн скинув стиснутий кулак в небо, по воїнськi вiтаючи свого суперника. Лiт посмiхнувшись теж привiтав молодого воєводу. Вiн був йому багато в чому симпатичний, жаль що їм прийдеться схрестити мечi. Iмператор розвернуся i пiшов в середину свого табору, треба ще раз нагородити шпигунiв, вони сказали йому де вийде вороже вiйсько i вiн змiг їх перестрiти, бiльш вдалого мiсця не можна було придумати для бою, невисокий, але все таки пагорб, i тисячi дерев якi оточували два вiйська не давали Скефлундцям вийти з бою, адже кому хочеться нести на своїх плечах вороже вiйсько, яке тим бiльше має лiсникiв якi прекрасно знають територiю, i не забудуть кинути декiлька десяткiв стрiл з-за дерев. А Лiт мав цей пагорб, з якого його мали вибити, i в нього був план як не дати цього зробити, його дворяни, основна сила його вiйська стоятиме в перших рядах i битиметься за своє багатство i свою землю, а маги зроблять все iнше. Все почнеться завтра, а поки вiдпочивати. Лiт йдучи до себе в палатку наказав офiцерам, щоб тi сказали полковим шлюхам обслуговувати солдатiв безкоштовно, казна все оплатить, а пиво i вино сховати подалi.
   *************************************
   Техiкс пiдставив своє лице гарячiм променям сонця, вже йшла десята година, i вiн на вiдмiну вiд свого вiйська нещодавно прокинувся, вiн завжди лягав пiзно i пiзно вставав. Офiцери вже пошикували вiйсько вiдповiдно до його нiчних команд, Техiкс направив свої ступнi до стану магiв, перекинувшись з ними декiлькома словами, вiн пiшов на своє мiсце в першому ряду воїнiв, вiн буде вести за собою Майтирiв, легку пiхоту з мечами якi були вiйськом, яке починало бiй, зiбране з десяткiв малих общин якi делегували своїх воїнiв в цю кампанiю, вони мали при собi короткий меч i дерев'яний щит, легку кольчугу i тiло повнiстю вкрите шкiряними пластинами, обличчя воїнiв замiсть шолому захищала шкiряна маска, вона було одягнута не для залякування ворога, а для захисту обличчя, туди набирали легких i швидких воїнiв, вони мали турбувати суперника поки важка пiхота повiльно йде до ворога. Техiкс завжди йшов з ними в бiй, йому було не цiкаво з Хiзарами, вони не давали йому вiдчути бiй, вiдчути бойовий раш, i саму красу бою. Вiддавши останнi команди Техiкс з Майтирами почав свiй рух вперед, його турбували цi воїни якi стояли проти нього, одразу видно не з простих, дворяни клятi, будуть битись як демони за свої маєтки i землю, щось приготував їм Валлагський iмператор, ну глянемо зараз що. Видавши бойовий крик Перен побiг до ворога, його воїни побiгли за ним.
   Маїст i Рандом стояли в першому рядi воїнiв, за ними стояв удар, який категорично вiдмовлявся зняти свiй лук i взяти меча. Вони дивились на хвилю ворогiв на чолi з чорнобородим воїном яка йшла до них.
  -- Ми маємо вибити його з бою - повернувши голову промовив Маїст до Рандома i Удара
  -- Нiкуди вiн не сховається вiд стрiли
   Хвиля воїнiв Скефлунда вже майже пiдiйшла до рядiв Валлагов коли Маїст вiддав наказ i сотнi величезних щитiв зростом з людину вийняли з заднiх рядiв i вперли в землю, вони були настiльки важкi що тримати їх було неможливо. Майтири побачивши таке не зупинились i йшли далi притримуючись своєї улюбленої тактики, перши ряд не добiгши декiлька крокiв стрибнув на захисникiв, i майже тут же лiг наштрикнутий на списи Валлагов, Техiкс не був настiльки легким щоб робити такi стрибки, вiн намагався розвести стiну щитiв яка була перед ним, вiн бив наче скажений, i потрошки робив прорiхи, невеликi бо навiть його неймовiрної сили не вистачало щоб знести такi щити, вiн почав ламати щит ближнього ворога, дiло йшло важко, а ще й заважали списи якi постiйно висовувались з-за стiни i так i норовили проколоти його. Удар який командував лучниками пустив сигнальну стрiлу в повiтря i заднi ряди лучникiв дали свiй залп. Величезнi чорнi стрiли, випущенi з могутнiх лукiв горцiв щедро забрали життя Скефлундцiв. Близько трьох сотень лягло воїнiв ворога за один залп, а їх пролунало ще близько десятка, вiд десятитисячного вiйська яке пiшло в атаку залишилося близько п'яти тисяч, а вони навiть не пройшли жодного кроку, де тi клятi маги?
   Скефлундськi маги за школи Айтрим, найслабшої школи Фiрах-Ангiла, їм був даний шанс набратись практики в цiй компанiї, до приходу старших зi школи Еорфанер , вони нарештi спромоглись начертати фiгуру зiрки на землi i видати першi закляття на пiдмогу своїм воїнам. Спочатку над головами лучникiв виникли летучi мишi, якi нападали на них не даючи пускати смертоноснi стрiли i сонце затягнулось незрозумiло звiдки виплившими хмарами, з яких на захисникiв повали дощ з градом. Дощ наче забирав сили в захисникiв, вони почали вiдступати назад, ноги грузли в грязюцi, а Перен Техiкс нарештi змiг прорватись в середину строю ворога i забрати перше життя, i тут же мусив був втiкати вiд двох списiв i меча якi полетiли вiд трьох могутнiх воїнiв якi пробивались до мiсця де вiн стояв, його наздогнала стрiла пущена високим воїном, вiн встиг вiдхилити голову i стрiла вдарилась в панцир бiля плеча, оминувши око в яке вона летiла, Техiкс вирiшив надмiрно не ризикувати i перейшов в iншу сторону поля бою, хай прориваються до нього. А в таборi Валлагов Лiт з перекошеним обличчя пiдганяв магiв гарними словами i ударами, щоб поспiшали зi своїм закляттям. Алькольм не звертаючи на iмператора особливої уваги, тiльки декiлька раз назвавши його iдiотом, вирiшив що магам буде краще зробити коло, а не малювати фiгуру, давши декiлька наказiв вони сцепили руки, набравшись сил дали вiдповiдь. Алькольм був ярим фанатом дельфiйської магiї, а так як вiн був людиною, той маг з нього був сильнiшим за звичайних ельфiв, але магiя природи не пiдкорялась йому повнiстю, як дiтям дерев. Валлонськi маги розiгнали хмари i випустили на волю ярке сонце, променi якого злякали кажанiв, i ослiпили атакуючих, примусивши тих вiддати так важко завойованi позицiї, пiсля цих манiпуляцiй не даючи магам ворога отямитись Алькольм пустив своє улюблене закляття, знаючи де стоять вороги вiн викликав корiння землi, корiння яке прорвалось крiзь землю i не зчинивши ворогам по сутнi нiякої шкоди зв'язало магiв, надовго вибивши їх з бою.
   - В тебе є хвилин тридцять Лiт! - повернувшись крикнув вiн iмператору, той кивнув головою i побiг десь, вiн так i не навчився вiддавати накази через iнших людей, якщо не треба було бiгти далеко, любив контролювати все сам. На поле бою вийшла легка кiннота Лiта, озброєна частково луками а частково списами вони обiйшовши пагорб з лiвого флангу налетiли на важку пiхоту яка не дивлячись на все проривалась до ворогiв, турбуючи їх стрiлами i списами вони не давали їм рухатись, а iнколи списи навiть пробивали броню ворогiв, з заднiх рядiв знов полетiли стрiли, летiли на легку пiхоту, забираючи щедро життя Скефлундцiв. Маїст який командував дворянами вирiшив що пора йти в атаку самим.
   - Дави!!! - прокричав колишнiй розбiйник i сотнi щитiв пiшли вперед зминаючи втомлених i вже майже зломлених воїнiв Скефлунда, Техiкс намагався щось зробити, хоч когось вбити, але вiн не мiг прорватись в стрiй ворога, i був знесений цим валом, впала ще порцiя стрiл вiд ворога i скефлундцi зламались, розвернувшись назад, вони побiгли до свого стану, врiзаючись в свою важку пiхоту, i ще бiльше грузнучи в тиснявi, Техiкс сам не бiг, його нiс натовп i вiн ясно бачив як Валлагська армiя їх лупить в спину, з його стану вже бiгла важка кiннота, щоб перехопити хоч би кiнноту ворога, але де там, побачивши небезпеку тi розвернулись i втекли, кiннота розвернулась i побiгла на ворога, намагаючись вiдкинути його i врятувати хоч залишки свого вiйська, але пiхота Валлагов не хотiла потрапити пiд копита їхнiх коней, розвернувшись вони побiгли в свiй стрiй, сховавшись за спинами списоносцiв, якi якраз стояли позаду для такого випадку.
   Повний розгром, такого Iмперiя не терпiла вже не одну сотню рокiв, Техiкс якого так i занесли в табiр дивився на своє розбите i подавлене вiйсько, вiн вже встиг наказати порахувати загиблих i закрiпити табiр, якщо вороги здумають пiти в атаку, хоча вони цього не зроблять, вони майже не втратили важкої пiхоти i кiнноти, а армiя Лiта це в основному найманцi i рекрути набранi з рiзних регiонiв країни, але перестрахуватись не завадить нiколи. Техiкс пройшовся по табору, пiдходячи до воїнiв i намагаючись пiдбадьорити їх кого словами, кого жартами. Дух вiйська зломлений i з цим треба було щось робити. Загиблих бiльше половини легкої пiхоти, i це було дуже добре, Перен радiв би якби вiн вийшов хоч би з третиною тих кого повiв в бiй. Ще можна боротись, почувши неприємний скрип Перен пiшов в сторону звуку на ходу виймаючи меч, але то були лише iнженери, якi за непотрiбнiстю змазували i лагодили свої требушети, балiсти i катапульти, взятi для осад. Техiкс довго i пристально дивився на машини, потiм посмiхнувшись попросив головного iнженера пiдiйти до нього в палатку як той буде вiльний, iнженер був з знатних, десятий в черзi на трон Скефлунда, але дуже вже любив свої машини i не пропускав жодної кампанiї, ну що ж завтра його машини стануть в нагодi.
  
   Перен перебував в важкiй ситуацiї, вiн хотiв почати атаку, яка вiн вiрив може принести йому перемогу, але в нього не було пiдтримки вiд магiв, Еорфанери прибудуть тiльки за декiлька годин i ще захочуть вiдпочити пiдготуватись, шанс буде втрачений, ех прийдуться чекати! Якщо програємо цю кампанiю буде на кого вину спихнути, можна буде сказати, що маги не пiдтримали вiйсько в важливу хвилину, iмператор матиме когось повiсити, i за право жити вийшовши з поля бою прийдеться поборотись. Техiкс все таки вiрив що вони викинуть ворогiв з цього клятого Лiндарiйського пагорба, але надто вони вже сильно засiли, прямо вчепились в землю. Якщо сьогоднi вiн не виграє буде вiдступати, немає чого тут класти вiйсько. Треба вiдпочити перед боєм, розвернувшись спиною до спокiйного i тихого табору Валлагов Техiкс пiшов в свою палатку.
  -- Не повiрив гад - в розчаруваннi Маїст стукнув кулаком по щиту, що той аж затрiщав
  -- Вiн не дурень далеко наш суперник - Iмператор Лiт з посмiшкою дивився за своїм другом, вiн з самого початку не вiрив що з цього плану щось вийде
  -- Тепер вся надiя на магiв, а вони ще нiколи не вигравали битв
  -- Значить нашi будуть першими - посмiхнувся Лiт - а тепер вiзьмемо приклад з нашого ворога i вiдпочинемо перед битвою, годин чотири або п'ять в нас є перед приїздом їхнiх магiв, а там вже наша с тобою черга не дати їм вступити в дiю
   *********************************
   Високий, грубо сколочений i сильний наче ведмiдь, глава ордену Еорфанер погнав якогось молодого офiцера собi за пивом, вони приїхали буквально хвилин тридцять тому, але той молодий командувач намагався їх пiдганяти вступити в бiй, пiдганяти магiв не тримаючи меча пiд горлом марна справа, вони мали вiдпочити i набратись сил. Офiцер принiс його пиво i вiн з насолодою вiдпив за раз пiв келиха, вiн любив цей напiй, син коваля вiн вирiс в грубих землях, де працювали з ранку до зорi i радощiв життя було мало, короткий секс, який можна було навiть назвати спарюванням i алкоголь з жирною їжею. Вiн вирвався звiдти, i забрав з цих важких умов своїх батькiв, якi вчасно вiддали сина до проходячих крiзь їх селище магiв. Вiн ненавидiв жирну їжу, вивчив повнiстю мистецтво кохання Дюранцiв, але вiд пива не вiдмовився i нiколи не пив вино як його друзi, i не забував назвати їх слабаками випиваючи келих за келихом.
   Добре бути впливовим, достатньо молодим i сильним магом, а якщо вони виграють цю кампанiю то вони навiть зможуть поборотись за першенство серед "тринадцяти" як називали ордени магiв в Скефлундi. Його роздуми перервав винирнувши невiдомо звiдки вершник в чорно-зелених обладунках, скачучи прямо на нього вiн пiдносив свiй спис щоб нанести йому смертельного удару, маг вiдкинувши пиво намагався накласти на себе хоч якийсь щит, вiн встиг зробити невеличке силове поле i удар не пробив його тiло, але i не зберiг, в мага потемнiло в очах, вiн втратив свiдомiсть i вiдлетiв на десяток крокiв назад, його товаришам пощастило менше, кiннота яка прорвалась до них вбила майже три десятки кращих магiв королiвства. Списоносцi i звичайнi воїни вже бiгли до них, вцiлiвши маги намагались щось запустити в ворогiв, але в них мало що вдавалось.
   Лiт оцiнюючи оглянув поле бою, вони за двi хвилин вбили майже всi їхнi магiчнi сили, але не всi як хотiв iмператор, вони втратили десь п'ять воїнiв, добре що серед них не було його друзiв. Прокричавши вiдступ iмператор з вiйськом ринувся на прорив до свого табору, вони втратили ще десять воїнiв прориваючись назад.
   Техiкс був в неймовiрний яростi, пiднявши вiйсько вiн ринувся в атаку не давши йому толком навiть пошикуватись, зараз або нiколи вирiшив Перен. На цей раз вiн не повiв в бiй легку пiхоту, з невеликим пiдроздiлом прикриття вiн вiв вперед машини, вони сьогоднi мали вирiшити долю бою. Кiнний пiдроздiл Лiта який переслiдували втiк пiд прикриття своїх списоносцiв, якi змусили кiнноту Скефлундцiв розвернутись назад, але це дало час для легкої пiхоти яка не вiдчуваючи уколiв стрiл прорвалась до рядiв Валлагiв.
   Глава ордену магiв прийшов в себе i теж будучи людиною сильного характеру, яка не терпiла поразок, вiн прийшов в ярiсть i вiд цього його магiя стала ще сильнiшою, що багато в чому компенсувало втрату магiв. Швидко построївши коло вiн ставши його центром почав ворожбу.
   Алькольм i Рандом i Удар якi сьогоднi вели вiйсько легко i невимушено вiдбили перший наступ Скефлундського вiйська, але потiм стало тяжче, вони в середину свого строю ввели лучникiв i кiнних лучникiв якi дуже успiшно завдяки своїм коротким лукам поливали ворога стрiлами, не те щоб вони вбивали когось, надто сильна броня була в перших двох рядах для таких стрiл, але не давали розслабитись i висунутись з-за щитiв.
   Пiднявши голову вверх Удар побачив що iмператорська вилазка була марною, небо знов затягували хмари i почав лити холоднючий дощ, розмиваючи землю пiд ногами i вiдбираючи сили в захисникiв. Нiчого нашi маги теж не дарма свiй хлiб їдять! I наче в пiдтвердження його слiв хмари розiйшлись i вийшло сонце, вiдкинувши Скефлундцiв назад i давши додатковi метри захисникам. Удар сьогоднi показував себе в всiй красi, випускаючи одна за одною смертельнi стрiли вiн раз за разом забирав життя ворогiв. Наступ Скефлундцiв наче копiював вчорашню атаку, вони гинули сотнями, їхнi маги нiчого не могли зробити щоб їм допомогти, а пiднесенi, в бойовому ражi Валлаги сiяли смерть вiдтискуючи їх назад, ще декiлька хвилин i вони знову побiжать.
   Маїст тримаючи в руках величезну сокиру висунувся з-за щита i встиг знести двi голови їхнiм необачним господарям, вiн вже збирався сховатись назад коли побачив Техiкса, вiн вiддавав комусь команди позаду себе, щось прокричавши вiн вiдстрибнув i Маїст побачив бойовi машини, чого чого а цього явно не чекали вiн хотiв вiддати наказ на вiдступ але не було куди вiдступати, це приведе тiльки до поламаного строю i смертi ще декiлькох зайвих сотень воїнiв. Обернувшись вiн почав прориватись до iмператора, а той вже теж побачив небезпеку i споряджав кiнну сотню на машини, їм наказано будь що їх знищити.
   Перен Техiкс задоволено подивився як розташувались машини, пiд прикриттям списоносцiв i коней вони зможуть довго з цiєї позицiї стрiляти, я виб'ю вас гадiв! Старший майстер той, самий дворянин махнув рукою i два десятки балiст, десяток катапульт i три требушети запустили свої знаряддя смертi. Вдаривши точно в одне велике скупчення воїнiв вони зробили прорiху в яку тут же ринулись Скефлундцiв, важка i легка пiхота, важка пiхота сьогоднi нарештi дiйшла до цiлi, влившись в стрiй ворога їх буде дуже важко вибити назад.
   Алькольм i три десятки магiв Валлагського королiвства утворили Велике коло, вони сьогоднi чаруватимуть чорну зiрку, найбiльш сильне i смертоносне закляття яке тiльки i знали Валлагськi маги. Воно потребувало всiх сил мага, i могло навiть закiнчитись його смертю. Закляття такого масштабу були недоступнi нi ельфам, адже люди вiддавали за закляття цього рiвня свої життєвi сили, свої днi життя, ельфи не могли цього робити, нi оркам якi не мали достатнього самоконтролю щоб його створити. Алькольм вiдчув що в ворожому станi готують новi чари, вiн як серце кола вiддав частину зiбраної життєвої сили на його заблокування, але все вiн вiдбити не змiг, холоднючий дощ, без магiчних властивостей впав на голови захисникiв. Нiчого дощ потерплять. Алькольм знову вiдключився вiд свiту, збираючи життєву енергiю вiд померлих для своєї зiрки, це була вище некромантiя, Тiльки кiстянi дракони викликались важче, але сьогоднi сили буде багато можливо i на дракона вистачить.
   Техiкс з перекошеним обличчям дивився на свої машини, як же ж вони довго перезаряджаються, тепер вiн повнiстю зрозумiв чого їх нiколи не використовували в бойових дiях, їх важко прикрити вiд ворога i вони хоч i убойнi але дуже, надзвичайно повiльнi. Почувши шум вiн обернувся, прямо на нього летiла елiтна кiннота Валлагського iмператора, схопивши спис вiн вбiг в ряди списоносцiв якi вже построїлись перед машинами не даючи вершникам до них прорватись. Вiн наказав своїм вершникам стримувати ворогiв поки вони не зроблять ще один пострiл, потiм всi кидають машини i плавно вiдступають, вони мають другим пострiлом все вирiшити.
   Кiннота Лiта потрошки витiсняла ворожу, але не так швидко як було потрiбно, вони таки встигнуть зробити другий пострiл. Майстер машин нарештi завершив прицiлювання i дав команду на стрiльбу. Смертоносне камiння, стрiли i валуни впали в середину Валлагського вiйська, вони зламались i почали вiдступати, а хто i тiкати, за раз померло близько двох тисяч воїнiв.
   Алькольм вiдкрив очi, чорно-синi вони наче свiтили, вкинувши руки вверх вiн розiрвав коло i направив свiй погляд в величезну фiгуру зiрки на землi. Фiгура наповнилась з середини темрявою, i це була якась нова темрява, вона була....свiтлою вона слiпили своєю потужнiстю i в той же час була iстинною пiтьмою. Зiрка набравши форму стовпом ринулась вверх, стовп довжиною в метрiв тридцять ринувся вверх i зник в вишинi. Там вiн розпався на три великих образи зiрки i впав на вороже вiйсько.
   Маги Еорфанер зрозумiли що їхнiм ворогам вдалось зробити зiрку, але бiльше вони нiчого не зрозумiли, на них впала одна темних зiрок, вони померли миттєво, а зiрка напиталась їхньою силою, щоб продовжити свiй шлях вже по землi, знищуючи пiд чисту, пожираючи матерiю, вона майже повнiстю знищила ворожий табiр. Друга зiрка впала на машини Перена, Майстру Машин вже нiколи не претендувати на трон, зiрка знищила i машини i захисникiв, вцiлiла тiльки Кiннота обох сторiн яка тiкала, вже не мало змiсту хто друг хто ворог. Перен теж чудом вижив, i тiкав назад разом зi своїм вiйськом. Третя, найбiльша зiрка впала в середину важкої пiхоти, знищивши її майже повнiстю. Коли Енергiя зiрок вийшла Валлаги кинулись добивати тiх хто ще хотiв чинити супротив, таких було мало i майже сорок тисяч воїнiв потрапили в полон. Ще двiстi шiстдесят тисяч померло, i близько двадцяти тисяч кращих воїнiв, разом з Переном тiкали. Техiкс був в яростi, вiн майже виграв!! Яка жорстока невдача, яка несправедлива поразка.
   Вечером на стоянцi вiн вiдiйшов вiд залишкiв свого вiйська i втiк кудись. Його все одноб катували а потiм вбили б в Фiрах-Ангiлi, i байдуже що вiн друг iмператора. Казали що вiн загинув через два днi вiд розбiйникiв, вбивши будучи один майже всю їхню банду, iншi казали що бачили його як фермера i вiн пахав свої угiддя, завiв родину i дiтей, iншi казали що вiн на Дюранському кораблi вiдплив на новий континент, де хоробрiстю i розумом заслужив пост намiсника. А Лiт i Валлагськi держава святкували свою найбiльшу перемогу.
   Глава 21
   Дванадцять ельфiв направлялись на зустрiч в один непримiтний будинок в кiнцi мiста. Кожен своїм шляхом, але вони знали один про одного, з ними говорили вже не раз щоб схилити до цiєї зустрiчi. Дванадцять з п'ятнадцяти генералiв Ельфоха. На входi їх зустрiв старий слуга-людина i провiв в середину непримiтного будинку з двох поверхiв, вiн повiв їх на другий поверх де в кiмнатi стояло дванадцять стiльцiв i великий стiл за яким сидiло три фiгури в чорних плащах, вiд низ вiяло неабиякою силою i генерали почали жалкувати що пiддались своїй цiкавостi, але ельфи не той народ який пройде щось цiкаве, адже за останнiй час щось ставалось в їх безкiнечному життi надзвичайно рiдко. Фiгура по серединi махнула їм рукою щоб вони розсiлись. Невпевнено i постiйно дивлячись одне на одного генерали всiлись.
   Фiгури вiдкинули капюшони з голови i ельфи побачили що перед ними такi живi iстоти, їх важко було вiднести до якоїсь з двох рас, але дивлячись на їх бездоннi i мудрi очi, якi наче протикали тебе, можна було зрозумiти що їм не одна сотня рокiв.
  -- Мене звати Маєторає - почав той що по серединi - ви не знаєте хто ми i це вам i не потрiбно.
  -- Достатньо вам знати що ми вiрнi слуги Короля Вiга Першого - це вже говорив той що справа. Вiн не захотiв називати своє iм'я
  -- I ми тут по його волi, волi майбутнього iмператора ельфiв - це вже третiй, вони наче розiгрували ролi.
  -- Що ви вiд нас хочете? - один з генералiв, п'ятий в черзi на престол Ельфоха, Iтаiр, командувач лучникiв, вiн першим переборов сухiсть в ротi i страх, заговорив.
  -- Та особливо багато ми вiд вас не хочемо, а от отримати вiд нас ви можете багато - Маєторає посмiхнувся посмiшкою якою наче казав, що отримують то вони багато, а якщо вiдмовляться то їм буде дуже важко вийти з цiєї кiмнати.
  -- Вашi воїни вiрнi вам а не королю, який вже давно не король а знищувач цього королiвства, який по вуха сидить в корупцiї i п'янках - генерали закивали в знак згоди, король дiйсно був не дуже, але його не могли змiстити.
  -- Король Вiг за два днi прийде пiд стiни Ельфоха з стотисячним вiйськом, i з ним будуть ще одинадцять наших братiв, я думаю ви вже зрозумiли що ми далеко не останнi маги в свiтi i в вашого короля немає що нам протипоставити - Плащi знов повторили коло, по черзi видаючи по фразi. Новина яку почули генерали буквально шокувала їх, ельфи вже тисячу рокiв не воювали одне з одним, жорстока система васальства i окремих домiв не давала виникати великим боям, малi звичайно були, дома воювали одне з одним, але то були надто незначнi бої. А тепер до них iде сто тисяч воїнiв сусiднього королiвства. Ельфох мiг виставити сам стiльки ж воїнiв i довго обороняти своє мiсто, але генерали дивились на цi три фiгури i бачили за ними ще чотирнадцять магiв. Вони ясно зрозумiли їм не вистояти. Як тiльки молодий король який тiльки здається вчора зiйшов на трон змiг їх взяти до себе на службу? Вони були незадоволенi своїм королем, а Вiг схоже iмператор буде гарний, саме iмператор, в цьому вони вже не сумнiвались
  -- Що ми отримаємо? -Iтаiр висловив загальну думку.
  -- Вашi дома стануть головними в територiї колишнього Ельфоху - почав Маєторає - Ельфох припиняє своє iснування, вiйська переходять пiд руку Вiга Першого, ви клянетесь йому в вiрностi i йдете з ним далi, ви залишитесь командирами своїх воїнiв, Ельфох отримає намiсника якого ви виберете з себе, вiн буде звичайно в
  --
   менших правах чим сьогоднiшнiй король i золото, ви отримаєте його стiльки скiльки коштує кожен ваш дiм в подвiйнiй цiнi - генерали вже i не думали не погодитись, настiльки величезна сума їм пропонувалась, це була майже вся казна Ельфоха, видно добре служить Вiгу оркське золото, перечекавши паузу Маєторає продовжив- за це ви капiтулюєте перед Вiгом коли вiн пiдiйде пiд вашi стiни i видаєте свого короля, йому теж будуть запропонованi гарнi умови здачi, вбивати його нiхто не буде.
  -- А як нашi солдати пiдуть за нами, якщо вони не погодяться
  -- А ви їх переконаєте - знов пiшло коло Еньойнських посланцiв
  -- Ви скажете їм таке - набравши в груди повiтря почав третiй - Вiг буде майбутнiм iмператором, вiн новий Елькам, його iдея в тому що ельфи це вища нацiя яка прийшла на цю землю щоб вести за собою молодшi народи, вони мають слухати i коритись ельфам, але не бути їх рабами. Ельфи первонародженi мають утворити єдину державу яка покриє весь свiт. Але Ельфи збились з шляху яким йшов Великий Елькам, не для того боровся Iглум щоб ельфи гнили в своїх маленьких королiвствах, в цьому виннi бездарнi правителi яких Вiг знищить i створить новий свiт, Iмперiю Свiтла яку не змiг довершити великий, хоч вiн i був людиною Фiрах-Ангiл i так далi будете там думати, доречi це насправдi цiль Вiга.
  -- I ще ви знаєте наскiльки був сильний Iглум? - дочекавшись кивання головою Маєторає з посмiшкою промовив - Вiн був живий до останнього часу, Вiг вбив його i зараз носить його меч.
   Генерали вийшли з дому в повнiй вiрi в свою правоту i силу, вони стали вiрними слугами Вiга, який буде iмператором, а Вiг отримав в своє вiйсько i нову державу, ще сто п'ятдесят тисяч воїнiв в багату i родючу територiю.
   ***********************************
   Великий Ельфохський карнавал був в самому розпалi, його влаштовували кожний рiк i вiн завжди приносив багато грошей в казну держави, на нього з'їжджались як казали в Ельфохi половина ельфiв цього свiту, ельфи не любили балiв, нудних, нецiкавих з натягнутими посмiшками на вустах, якi хоч i дуже рiдко але вимушенi були робити королiвськi дома. Карнавали були їх пристрастю i головним святом. Король Есфiр, старий i надзвичайно товстий, що для ельфiв було дуже дивно i роз'їстись так вартувало йому багатьох зусиль був господарем цього карнавалу. Король сидiв на iмпровiзованому тронi в формi дерева в серцi карнавалу, з посмiшкою дивися на "карнавального короля" i приймав послiв i iнших просителiв.
   Есфiр нарештi спровадив останнього з гостей яких вiн мав прийняти з насолодою взявся засвою улюблену справу, король почав їсти, виноград, i солодощi. В натовпi, який веселився пiд його ногами король побачив одного з своїх офiцерiв який з здивованим, i трохи шокованим обличчям пробивався до нього. Король вже приготувався почути якусь смiшну iсторiю, але те що було далi шокувало монарха, вiн правив вже майже п'ятдесят рокiв i чого чого, а такого явно не чекав.
  -- Ваша величнiсть! - офiцер бухнувся перед Ефiром на одне колiно - там...там...за стiнами....
  -- Ну що там? - з посмiшкою спитав монарх
  -- Там вiйсько!!
  -- Що там - Король думав що над ним вирiшили пожартувати, i далi посмiхався
  -- Ваша величнiсть - офiцер нарештi зрозумiв як вести себе з королем - там за стiнами, там вiйсько, тисяч сто п'ятдесят або й навiть двiстi i вони явно збираються атакувати
  -- Хто?! - король пiдвiвся i нависаючи над тонким офiцером кричав на повний голос, хоча за шумом карнавалу його було не чути - Орки гидотнi, чи цi мерзотнi люди якi думають що вони господарi свiту!!
  -- Ельфи сiр, цiле вiйсько ельфiв i веде його наступний iмператор нашого народу - тринадцять з п'ятнадцяти генералiв якi оточували короля, особиста охорона, яку той тримав бiля себе, цi тринадцять вийняли мечи i
  
  --
   направили його на короля - Вiг чекає вас за воротами мiста, вiн буде з вами говорити, i тiльки вiд вас залежить як ви покинете це мiсто, в мiшку чи на конi.
   Король побiлiв, потiм покраснiв, а потiм знову побiлiв, вiн нiколи не був воїном, навiть меча при собi не носив, i вiн майже нiколи не знав страху, вiн завжди був не маленьким, а серед тендiтного народу таких було мало, i вiн нiколи, навiть в дитинствi не був битий, трон вiн отримав по спадщинi вiд батька, якому остогидiв його трон i вiн пiшов скитатись по свiту. Король не був боягузом, i якби вмiв битись на мечах вiн би кинувся на своїх генералiв, але вiн нiколи не був дурнем i покiрно в оточеннi генералiв пiшов крiзь натовп в вiдкритi вже ворота, його власнi вiйська їх вiдкрили, йдучи вiн обдумав цю ситуацiю в якiй опинився i ясно зрозумiв що сам винен в цих вiдкритих воротах, тепер головне вийти живим.
   Есфiра, вже колишнього короля завели в табiр ворожого вiйська, i його нiхто не зустрiчав, точнiше зустрiла фiгура в чорному плащi, вiн провiв його i генералiв до палатки Вiга. Генерали i плащ залишились надворi, а Есфiр зайшов на зустрiч своїй долi, яка предстала перед ним в образi молодого ельфа, поряд з яким Есфiр вiдчув себе маленьким, адже той хоч i був менше за нього, але в ньому не було жиру з якого складався Есфiр, i вiд ельфа вiяло неймовiрною силою, вiн з посмiшкою дивився на монарха, а той не наважувався почати розмову пiд цим поглядом.
  -- Ну що мiй друже - щось для себе вирiшивши почав Вiг - ти сам винний в тому що твої генерали тебе зрадили, i що твiй народ зараз чекає з нетерпiнням коли тебе повiсять.
  -- Так - тiльки i вимовив Есфiр
  -- Я даю тобi два шляхи - Вiг розвiв руками в рiзнi сторони, наче показуючи цi шляхи - перший шлях, ти не йдеш по розумному шляху, i тебе повiсять в центрi твого ж карнавалу, i я забираю цю державу, але я думаю такий шлях тобi не дуже подобається, так? - дочекавшись невпевненого кивка головою ельф продовжив - i другий шлях, ти i я виходимо в центр мiста, i ти урочисто i з задоволеною посмiшкою передаєш менi корону, за це ти забираєш все що зможеш увести i в моїх кордонах я дам тобi маєток i рабiв, ти будеш жити в свою радiсть i не думати про державнi справи, розжератись далi. Ну так що ти вибираєш?
  -- Другий шлях - через силу промовив колишнiй король
  -- Я знав що ти розумний правитель, хоч i лiнивий, добре що я не розчарувався, ну все пiшли
  -- Ваша Величнiсть.....
  -- От навiть як, ну?
  -- Той хто зрадив один раз, зрадить i двiчi - Есфiр хотiв хоч так покарати зрадникiв, вiн не мав ненавистi до Вiга, той просто йшов своїм шляхом, вiн навiть вiдчув до нього певну симпатiю.
  -- Не хвилюйся Есфiр, менi потрiбний намiсник для цього королiвства, а вибиратиметься вiн з них ними ж, ти вiдчуєш це солодкий смак помсти, а на мене зла не держи, ну пiшли.
   Есфiр передав корону на карнавалi, вiйсько поклялось йому на вiрнiсть, а пiсля того як Вiг виступав перед натовпом бiля двох годин, тi теж признали його своїм законним королем, вiн був великим оратором, i забрав їх серця собi.
   *************************
   Денiстан в самотностi проходився в по троннiй залi. Величезна кiмната, стара як i це мiсто, стеля була виконана з товстого, заговореного скла, яке нiколи не мiняли, але воно було надзвичайно чистим, стелю тримали десятки могутнiх, зелених колон, вони своєю формою нагадували могутнi дуби, якi впирались в мармурний пол. Але головне це
   були фрески на стiнах, вони зображали найбiльшi найвизначнiшi подiї ельфiйської iсторiї. Тiльки королi якi дiйсно зробили щось надзвичайне i велике могли зобразити цю подiю. Вже чотири столiття жодна нова картина не з'явилась на стiнi. Пiсля Файрима Смiливого, який вбив орка який мало не став першим королем цього народу, гидкого, грубого, але надзвичайно сильного i довго живучого, в них не було iстинного ельфiйського безсмертя, але жили вони значно довше людей i мало поступались зниклим дварфам. Денiстан ходив по залу роздивляючись малюнки, вiн зупинився бiля своєї улюбленої картини, Iмператор Елькам стоїть ногою на тiлi свого ворога, пiднявши високо до гори меч, i щось кричачи вiйську яке стояло перед i ззаду нього. Ця фреска показувала як утворилась перша i єдина дельфiйська iмперiя, залишки цiєї iмперiї, навiть не половина колишньої територiї, от чим володiли ельфи зараз в кордонах своїх вiльних держав. Трупом ворога був Мiлтар гордий, який пiдняв повстання проти Елькама i сильно потiснив його, вiн чотири рази розбив великого iмператора, i тiльки обдуривши, а якi iнколи кажуть пiдлiстю вiн змiг його перемогти, злi язики кажуть що Мiлтар був набагато розумнiшим стратегом i тактиком, i що якби iмператором був вiн ельфи i досi б правили свiтом. Мiлтару набридло те що робив Елькам i забравши вiрних собi людей вiн вiдтiсняв Елькама все далi i далi в лiса. Один раз Мiлтару захотiлось полювання, взявши з собою охорону вiн нiкому нiчого не кажучи пiшов в лiс. Один з охоронцiв був на платi у Елькама, той дiзнавшись про це тут же кинувся його шукати. Тодi воєнне мистецтво було iншим, i ельфи проти ельфiв не користувались нi засадами нi ударами в спину, вони не могли застати одне одного зненацька, i це коли хтось намагався таке робити це вважалось трусiстю i тупiстю. Елькам знайшов свого ворога, з переважаючими силам вбив його, i далi було не важко розбити i захопити в полон його вiйсько. На фресцi правда показано що Iмператор вбив його на полi бою, вiйсько на вiйсько, але переможцi пишуть iсторiю.
   Денiстан розвернувся i пiшов до трону, вiн роздумував що йому робити, його генерали радили йому зустрiти вiйсько в мiстi, пiд стiнами Елькаму вони можуть довго триматись, та й яке там триматись, Вiг положить половину свого вiйська заради того щоб тiльки перебратись за першу стiну, а там вбивча земля i друга стiна, i потiм ще є третя, Вiг не прорветься. Але тодi пiсля перемоги вiн все одно зможе внести свою фреску, але то буде не та перемога, Денiстан хотiв претендувати на iмператорський трон, i для цього вiн має розбити цього вискочку на чистому полi, в нього було бiльше вiйська але воно було гiрше навчене, а пiдмога з Тернона не вiдомо чи буде, торгове мiсто може подумати що це надто дорого. Денiстан думав, i вирiшив що його амбiцiї все таки вартують менше нiж благо народу i держави, а iмператором, можливо йому i за стiнами вдасться ним стати, Денiстан вже правив давно i вiн був iстинним королем. Для себе вiн залишив останнiй шлях, якщо прийде Тернон вiн вийде за стiни.
   Величезнi дубовi дверi в формi листа вiдкрились i в тронну залу зайшов ельф незрозумiлого вiку, вiн говорив що вiн вiд Тернона i там це пiдтвердили, вiн низько поклонився королю i з посмiшкою повiдомив.
   - Тернон прибув ваша величнiсть, в ворота зараз заходить його вiйська - Денiстан нiчим не видав своїх почуттiв, лише кивнув i вiдпустив посланця. Ельф виходячи з кiмнати накинув собi на голову по давнiй звички капюшон, кольором чорний як нiч.
   **************************
   Рiчка Соцзин, мiсце найбiльших i найкровопролитнiших битв Ельфiйських вiйн, на цiй рiчцi Елькам закладав свою iмперiю, на цiй рiчцi ельфи зберегли свою державу вiдбивши навалу оркiв i людей, i на цiй рiчцi або утвориться нова iмперiя, або залишиться старий стрiй. Соцзи наче нетерплячий глядач, в передбаченнi бою задоволено гудiв поки вiйсько Вiга перебиралось через його броди, Вiг з подивом дивився на те що його пропустили, його спокiйно могли скинути назад в воду i на цьому б все закiнчилося, але Денiстан хотiв чесного бою, лице до лиця, i чесної абсолютної перемоги, i давав молодому королю шанс, сам не знаючи наскiльки грiзний в нього суперник, хоч вiн i не провiв ще жодного великого бою, але в Денiстана теж не було таких в наявностi. Бiй мав вiдбутись одразу, Денiстан не мав права дати змоклому в холоднiй водi вiйську шикуватись, але Глава Союзу Держав вирiшив iнакше, вiн iстинно вiрив в
   те що його не можливо перемогти, вiн дiйсно був великим воїном, але лише воїном, нажаль для нього i загиблих воїнiв з його сторони. Денiстан зробив основну ставку на Дейдримiв, елiтну броньовану кiнноту, Елькам був єдиною ельфiйською державою яка мала сильну, а можливо й найсильнiшу кiнноту в свiтi. Орден Дейдримiв служив Елькаму мало не з часiв першого iмператора i вiн нiколи не знав поразок, туди вiдбирались в дитинствi i говорили що вершники були мало не одним цiлим зi своїм скакуном. По замислу Денiстан вони мали обiйти Вiгове вiйсько з правого флангу i вписатись в його лучникiв, основну силу i частину ворожого вiйська, дiм Iтiмiр, дiм кращих лучникiв свiту, вiн пiдтримав одним з перших кампанiю молодого ельфа, i надав i навчив йому стрiльцiв. Ну що ж вiн сьогоднi за це поплатиться, Денiстан не бачив в ворога кавалерiї, в основному його вiйсько це були лучники, мечники i декiлька пiдроздiлiв списоносцiв i звичайно маги на заднiх рядах. Денiстан думав як йому пiдiйти, зав'язати бiй, ельфiйськi лучники це не людськi i навiть не оркськi, вони вб'ють все його вiйсько на пiдходi. Денiстан вирiшив направити вперед легку кiнноту, за ними броньованих Тернонських найманцiв а далi пiдуть його вiйська. Обернувшись до мовчазних генералiв, якi не пiдтримували жодного його рiшення, i хотiли сидiти за стiнами, Володар Ельфiв сказав їм свiй план i наказав трубити атаку. Денiстан сам вiдправляв Дейдримiв в бiй, давав їм команди i слова пiдтримки, вiн настiльки в них вiрив що поставив на їх чолi свого єдиного сина, наслiдного принца Аєлiра. Протрубили роги i почався бiй.
   Серж мчався через лiс, вiн вiв за собою першу Вiгову кiнноту, вона була набрана недавно i недосвiдчена, вони мали добити Дейдримiв, якщо все вийде так як запланував молодий король, за декiлька хвилин вони мали вийти з лiсу, пробiгти броди i зустрiти своє вiйсько, Ромен i Серж не хотiли цих вiйн i битв, вони не пiдтримували те що проповiдував Вiг, але той їм сказав що це лише iдея, яку вiн нiколи утворювати не буде в життя, вiн хоче просто єдину державу для всiх, всi народи в одному цiлому i рiвнi, як хотiв його дiд, i вiн теж цього хоче, вiн їх добив сказавши що половина його генералiв люди, i от тепер Серж веде кiнноту вперед, в бiй.
   Ромен спокiйно оглядав ряди лучникiв в яких стояв, вiн керував магами, половина їх стояла на iншому фланговi, їх основна задача була стримувати магiю ворога, просто не давати йому нiчого робити, а вiн, Ромен, наслiдний принц однiєї з людських держав, єдиний маг людина, вiн був серцем кола, i вони мали збирати сили i зупинити Дейдримiв, якщо це вийде бiй в них в руках. Ромен це раз оглянувся на лучникiв, магiв серед них не вiдлiчити, от i добре, Ромен закрив очi i вийшовши з тiла почав парити над полем бою, важке i надзвичайно енергозатратне закляття, але сьогоднi сили будуть, сотнi магiв вливають її в нього.
   Вiг як завжди був в першому рядi воїнiв, вiн вiддав всi необхiднi команди, i тепер все в руках удачi i долi, вiн дивився на ворогiв як наступали, вони то i дiло падали пiд його стрiлами, але не настiльки як би йому хотiлось. Король вiдчув що об його ногу хтось треться, опустивши погляд вiн побачив Марна, ну що ж якщо вiн вирвався з клiтки щоб бути бiля нього, назад вiн його вiдсилати не буде. Вiг пiдняв руку з мечем вверх i з криком побiг вперед, ведучи своє вiйсько за собою, вiн не вiдчував ваги своїх чорно-срiбних обладункiв, вiн взагалi перестав щось вiдчувати, першим списавшись в стрiй наступаючого ворога вiн почав косити мечем ворогiв. Його намагались зажати, взяти в клiщi, але нiчого не виходило, Марн кидався тим хто хотiв зайти за спину, Вiг косив всiх хто був попереду, швидко його обладунок став червоний вiд кровi, бiла шкура Марна перетворилась на червону, нiхто вже не хотiв з ним битись i королевич сам шукав собi суперника, бiля нього наче була мертва зона, там не було ворогiв, вони бились з його воїнами i там протiкав бiльше менш рiвний бiй.
   Денiстан дивився з висоти на бiй, вiн бачив молодого ельфа, як вiн бився, той був дiйсно майстром бою, машиною для вбивства, вiн став набагато, значно краще як воїн з їхньої останньої зустрiчi. Денiстан був гордим королем i ельфом, гордим навiть по поняттям цього народу, i навiть вiн признавав в серединi себе що ельф краще за нього як воїн. Владика Ельфiв прийняв рiшення, вiн може завершити бiй одним махом, воля i сила цього вiйська стоїть на вiрi в свого вожака, якщо його вбити все закiнчиться, i ельфи отримають свого нового Iмператора, Денiстана першого. Позвавши з собою свою особисту охорону, одних з кращих воїнiв ельфiйських держав, Владика почав прориватись до Вiга, який бився сам, в оточеннi ворогiв, в компанiї лише величезного кота, хоча бився це голосно сказано, воїнi зазвичай тiкали вiд нього, i йому буквально приходилось наздоганяти їх. Ельф побачив Денiстана, i став спокiйно його чекаючи, вiн хотiв бою, Ну що ж, вiн його отримає, Денiстан був справжнiм воїном, i гордiсть його була безмежною.
   Ромен лiтав зверху над полем в аватарi птицi, Ромен був водою в рiчцi, Ромен був деревами i рибами, Ромен бачив все що робиться на полi бою, i вiн бачив Дейдримiв якi неслись на них, вiн бачив Сержа який забiгав їх в спину, вiн бачив ворожих магiв якi намагались зламати завiсу яку накинули на них Вiговi маги, вiн бачив Вiга i Денiстан якi йшли на зустрiч своїй долi, вiн чекав i копив сили. Вже скоро.
   Наслiдний принц Аєлiр, високий, сильний i надзвичайно красивий, з тонкими, майже жiночими рисами обличчя, це обличчя вiдображало сум i рiшучiсть, майбутнiй король вiв свого чорного наче нiч, могутнього жеребця вперед, за ним були Дейдрими, орден якому бiльше двох тисяч рокiв, кращi воїни свiту з кращою зброєю, вiн вiв їх проти свого друга, адже вони з Вiгом були друзями, того воля долi занесла так рано на трон, i Аєлiр навiть трошки заздрив йому, але не надто, вiн до кiнця не вiрив що той виступить проти нього, i навiть коли його вiйська йшли до його кордонiв вiн не вiрив, Йорн все поставив на свої мiсця, Вiг чiтко сказав йому щоб той тiкав поки може, i що вiн робить це не зi зла а на благо їх народу. Ми це подивимось хто буде тiкати.
   Ромен дочекався свого шансу i того заради чого двiстi магiв якi стояли в рядах лучникiв копили сили, Дейдрими винирнули з правого флангу i в абсолютнiй тишi бiгли в ряди лучникiв, це двi секунди i п'ятсот вершникiв заберуть в десяток разiв бiльше життiв, вони настiльки броньованi що можуть бiгати по пiкам, Одна, двi вперед, лучники побачили команду, розвернулись обличчям до вершникiв i кинули маленькi, дитячi по розмiрам заточенi палицi, вони були з дерева яке перед цим спецiально змочили водою, а Ромен вклав в них своє закляття, вiн перетворив їх в величезнi льодовi списи, якi на неймовiрнiй швидкостi з силою врiзались в вершникiв, їхня броня не витримала, чотириста воїнiв померли одразу, остання сотня загрузла в трупах власних воїнiв, вони ще могли втекти i натворити бiд, але Серж нарештi прибiг, Дейдрими i Принц який вижив тiльки тому що так хотiв Вiг, i Ромен вiдвiв вiд нього спис, вони ще намагались противитись, вони втратили ще двадцять воїнiв i їх пов'язали в полон. Ромен зiбравши залишки сил, пiдняв трупи Дейдримiв в повiтря i кинув в Елькамцiв.
   Денiстан не вiрив своїм очам. Дейдримiв розбито, а їхнi трупи зараз наче катапультнi знаряди летять в його воїнiв, ламаючи їх i так не надто стiйкий бойовий дух, Аєлiр живий, хоч це добре, Денiстан продовжував вiдчувати його. Залишився тiльки один шанс на перемогу, вбити цього вискочку, незрозумiло який чином.
   Вiг дивися на шокованого владику i посмiхався, але потiм вiн побачив на його обличчi ярiсть i рiшучiсть, ельф наказав Марну сидiти. I той послухався, частково, вiн охороняв хазяїна з-за спини. Денiстан бiг до Вiга, через секунду їхнi мечi стикнуться, раз! Удар, ще два, три, вже десяток, Денiстан сипав i сипав ударами, вiн не так просто колись виграв Еньйонськi iгри, Вiг був здивований такою силою i напором Владики, вiн давно вже звик що на ратному полi йому не має рiвних, а тут його загнали в захист. Королевич почав дивитись за Денiстаном, намагатись прочитати його, зловити на повторi, в нього це вийшло, Владика знов i знов намагався пробити його захист крiзь щит, Вiг зробив вигляд наче ворог вiдбив йому щит назад i коли той ринувся вперед добити, всадити удар пiд серце, Вiг нанiс свiй удар, Владика зрозумiв що його обманули, вiн встиг пiдставити свiй щит, але той не витримав надзвичайної сили королевича, вiн був наче з листiв паперу, сила i швидкiсть ельфа була неймовiрною, цей удар перерубав на двi частини не тiльки щит, а й самого владику, той помер одразу, а Вiг не зупиняючись кинувся вперед, на генералiв якi стояли позаду свого короля, i виконували його наказ не втручатись до кiнця, кожен з них бачив цей бiй, i кожен вже повiрив що вони виграли, але труп Денiстан, i Вiг, який дивився на них червоними, навiть кровавими очима, i в цих очах була тiльки їхня смерть, генерали покидали зброю одразу, так же зробило i їхнє вiйсько, не було вже за що класти свої життя, король мертвий, кращi вiйська вбитi або в полонi, бiй закiнчено, Вiтайте другого Iмператора Вiга Першого.
   Наступного дня Вiг, пiсля того як рада мiська рада Елькама офiцiйно признала його, (а куди їй було дiватись?) i приготувала урочисту зустрiч, Вiг в'їхав в свою нову столицю, як новий Iмператор, мiсто i народ прийняло його, вони всi вирiшили, що вiн однозначно буде кращим правителем за Денiстана. I вiн заслужив свiй трон, ельфи поважали сильних.
   Вiг в'їхав в Елькам на чолi величезного вiйська, i його вiтали як належить вiтати переможця, а їх як вiдомо не судять. Вперше ворота Елькама, величезнi, викованi дварфам ворота, в форму листа Азрар вiдкрились для переможця, вони вiдкривались довго, повiльно, показуючи на сонцi весь блиск золота ободiв i алмазiв, наче сухий лист трiскає вiдкрились ворота, i Iмператор повернувся. З коронацiєю вийшла проблема, Вiг вiдмовився приймати корону з рук глави ради мiста, адже за його словами коронувати його може тiльки рiвний або сильнiший за нього, i навряд iмператор Скефлунда приїде для цього до них. Коронував вiн себе сам, а корону i скiпетр йому подавав Ромен i Серж, що викликало багато незадоволення, але мало хто хотiв прямо суперечити новому iмператоровi.
   Вiг не довго пробув в Елькамi, зiбравши з собою тисячу кращих воїнiв i декiлька сотень дворян якi захотiли перед ним вислужитись, залишивши державу на Ромена, Вiг направився в Хєрун, вiддати останнiй борг.
  
   Глава 22
   Лiт довго роздумував що йому робити далi, вони тiльки перестали святкувати свою перемогу, але тверезi голови не переставали навiть тодi думати. Так вони розбили Скефлундську армiю, армiю яку не били вже бозна скiльки рокiв, але це була лише частина вiйськового монстра Iмперiї, єдиної iстинної iмперiї, i за пiв року вже новий Перен поведе армiю в два а той в три рази бiльшу за ту яку вони ледь вiдбили, Скефлунд нiколи не вiдпускав своєї здобичi.
   Лiт без особливої надiї вiдправив послiв в оркськi племена, тi давно не втручались в справи iнших народiв, з тих пiр як вони вiдкрили золотi i алмазнi шахти на своїх землях, їх основне завдання була їх оборона i торгiвля, вони не втрачали надiї отримати свого єдиного вождя, Збирача, i ще пiратство на водах, от i все чим займався цей дикий, нецивiлiзований, але надзвичайно багатий i сильний народ, Лiту немає чим його приманити на свою сторону, i єдина радiсть, що в ворогiв цього теж немає. Ельфи, в них своїх проблем зараз вистачає, новий iмператор має закрiпитись на тронi, i хто тiльки мiг подумати що той нiчим крiм розмiрiв, непримiтний ельф так висока пригне!
   Залишалась Держава Дюран, дiм всiх фанатикiв i їхньої незрозумiлої релiгiї, де все побудовано на традицiях i дисциплiнi, все в волi Дракона-Iмператора. Казали, що якби держава захотiла вона б захопила весь свiт, але вони воювали в iншому мiсцi, новий материк на якому вони вели безкiнечнi вiйни, будуючи свiй новий свiт. Лiт мав що запропонувати Дюрану, вiн мiг дати їм безплатний прохiд через Фiрiнську затоку, щоб скоротило їм шлях до материка в декiлька десяткiв днiв, плюс шлях через спокiйнi води, зараз вони платили за це йому величезнi суми, але Валлагський бюджет може прожити i без них, також вiн мiг зняти всi податi на товари Дюрану, це вже гiрше але терпимо, плюс острiв Єiр, який Дюранцi орендують, Лiт мiг це вiддати, на два десятки рокiв, недорахуватись грошей, але зберегти державу. Iмператор вирiшив вiдправити туди Алькольма, все рiвно вiн зi своїми лучниками зараз вiльний, а дипломат вiн досвiдчений, життя його добре поносило, Лiт йому довiряв i в його руки була вкладена доля його держави.
   ************************************
   Пiвтори тисячi воїнiв висадились на мисi Iтрiл, вiд цього мису було пiв дня шляху до Хєруна, мало хто наважувався питати в iмператора що вiн там забув, але як завжди слухи ходили, рiзнi i iнколи навiть надзвичайно фантастичнi, то iмператор направляється за своєю принцесою, то вiн пливе за якимись зачарованими обладунками, то ще щось таке ж фантастичне. Тiльки сам Вiг i три плаща що були з ним знали цiль поїздки.
   Iмператор спланував свiй шлях, вiн хотiв зупинитись в поселеннi, яке забрало його батькiв i всiх юних друзiв, Вiга тягнуло туди, вiн хотiв побачити що сталось з мiсцем його дитинства. Плащi добре йому послугували, вони дiзнались де знаходиться той самий Храм оркiв, який i був винен в тiй всiй рiзнi, i вони ж розвiдали шлях до нього.
   Над вечiр вiйсько в'їхало в недобудоване мiстечко, храмовники нiчого не ламали, нiчого не чiпали, все було на своїх мiсцях, навiть поламанi в гарячцi бою, вже трошки погнивши меблi. Тiльки все заросло густою травою, яка виросла на кровi, Вiг наказав розчистити мiсцевiсть вiд зарослi i прибрати в серединi домiв, вiн такi зламає цей лiс, тут буде ельфiйське мiсто! Вiн зайняв будинок колишнього "правителя" i коли вже на вулицi почали загасати останнi вогнi i вiйсько лягло спати iмператор теж намагався заснути. Вiг через силу змiг погрузитися в сон, але йому не довго вдалось поспати, iмператор прокинувся вiд вiдчуття, наче хтось висмоктував з нього життя, навiть не так, вiн вiдчував смертельний, надзвичайний голод, вiн наче сам їв себе з середини i цей голод не можна було втамувати звичайною їжею. Самi собою вийшли його вампiровi клики, якi так довго не давали про себе знати, iмператор нарештi зрозумiв що це за голод, який вiн вiдчув в перший раз i вiн згадав що дали йому плащi для перемоги над Iглумом i що вiн все таки майже дампiр, не iстинний, адже його батьки були нормальними, а дампiр, якщо так можна сказати штучний i ця сутнiсть нарештi дала про себе знати. Iмператор бiгав по кiмнатi в приступi голоду, вiн не розумiючи себе вистрибнув з вiкна другого поверху, м'яко приземлившись на землю вiн оглянув табiр, вiн бачив його другими очима, багато нових вiдчуттiв прийшло до нього, вiн став швидше, хоч це вже здавалось неймовiрним, вiн вiдчував життя, бачив його, i вiн хотiв його собi забрати. Iмператор був вольовим i сильним, вiн примусив себе побiгти в лiс, не їсти ж своїх власних воїнiв? Вiг довго шукав в лiсi щось теплокровне, але цього не було. Вiн довго, для iстоти яку мучить такий голод, коливався чи бiгти йому назад в табiр i там зняти якогось вартового. Голод перемiг. Вiг бiг назад в табiр коли вiдчув кров, але ця кров i життя було не сильним, густим потоком ельфа, цей поток був схожий, але був iншим. Вiг тихо пiдкрадався до жертви, яка сидiла в хащах i дивилася за табором. Орк навiть не зрозумiв що сталось, вiн помер майже одразу, а Вiг втамував свiй голод, в повному трансi вiн забрався назад в свої покої. Iмператор не переживав що випив живу кров, що вiн перестав бути чистим ельфом, iмператор був в яростi i в жалю до себе, все зламалось, всьому тепер майже кiнець, iмператору хотiлось плакати, все його життя i його цiлi ламались, iмператор втратив найцiннiше що може бути в правителя, iмператор втратив свободу.
   А в хащах позаду орка стояв чоловiк в магiчному колi, дампiр його не побачив, але той все бачив, i з дивним виразом на обличчi вiн заштикульгав назад до Храму.
   Наступного ранку, пiсля безсонної ночi iмператор багато обдумавши вирiшив взяти себе в руки, i нiяким чином не показати плащам його нової проблеми, йому вартувало багатьох зусиль перестати бути їхньою зброєю в своїх руках, i щоб вони признали його главенство над собою, Iмператор вирiшив, що якщо не вийде боротись з цим голодом, прийдеться пити кров, але ж вiн був володарем половини свiту, так що в кровi нiколи не буде проблеми, головне це робити, щоб нiхто не бачив, ельфи, високий народ ненавидiв тiльки двi раси, оркiв i вампiрiв, iстинно безсмертнi ельфи не терпiли вампiрiв, якi отримували їх дар через смерть i оркiв яких вважали насмiшкою над собою.
   Вiг одягнувшись стояв перед вцiлiлим якимось чином Йорном, вiн вже давно не мiг слугувати по основнiй цiлi, але як дзеркало був вiдмiнним iнструментом, Iмператор завжди одягався сам, i хоч i любив легкий одяг, сьогоднi вiн мав вийти сильним i величним перед своїм вiйськом, вони мають йти через Хьєрун, i в ельфiв було мало мужностi для цього походу, Вiг одiв свої срiбно-чорнi обладунки, обладунки Елькама, переробленi, довершенi, i вдосконаленi, з накладеними новими захисними закляттями, але все ж таки обладунки першого iмператора, мало хто привiтав те що Вiг забрав їх собi, але нiхто вiдкрито не протистояв цьому, i це був фiнал пiдкорення ельфiв, вони признали його iстинним володарем.
   Iмператор вiдвернувся вiд дзеркала, з сторони дверей йшов якийсь шум, Вiг розчув там крики, а потiм удари залiза об залiзо. Вихвативши меч з ножен якi висiли на стiни Вiг приготувався чекати. Дверi з грюкотом вiдкрилися i в кiмнату вбiгло близько двадцяти ельфiв в кольчугах i без шоломiв, Вiг їх всiх знав, двадцять старших синiв, двадцяти вищих домiв Елькама, вiн позбавив їх влади, i половина їх майна була забрана їм. Вiн дав їм шанс довести свою вiрнiсть взявши з собою, вони вирiшили скористатись своїм шансом по iншому.
  -- Ну що малявка, прийшов твiй час, недовго правив ти - Мiльфiр, тепер уже глава дому Аббот, йому було чотириста двадцять рокiв по лiточисленню людей, i його найбiльше бiсило те що iмператору ледь за тридцять.
  -- Ми подивимось друже чий зараз час - спокiйно вiдповiв Вiг - я даю вам останнiй шанси сини владик, вiдiйдiть вiд Мiльфiра i я вас прощу, я знаю що вiн сильний вождь i лiдер, але ваш правитель я i якщо ви пiдете далi з цiєї кiмнати ви не вийдете.
  -- Ти сам помреш - крикнули з заднiх рядiв, але все, рiшучiсть втекла, i вони втратили свiй шанс, нiколи не можна говорити якщо iдеш когось вбивати, треба бити одразу, а вони не дивлячись на свої роки цього не знали.
  
  
  -- Ви вибрали - холодно промовив iмператор i кинувся вперед, стрибнувши вперед Вiг першим снiс голову Мiльфiру, щоб, як не дивно iнших заколотникiв це не зламало i не примусило тiкати, така ненависть в них була до цього вискочки, який забрав у них все, грошi, маєтки, честь i повагу вiд нижчих за них, вони надiялись помститись, хоч загинути самими, але забрати з собою ворога. В них би це вдалося, якби вони бились с королем Еньойна, але перед ними вже був далеко не простий, хоч i майстерний ельф. За двi хвилини, миттєвого i кривавого бою двадцять тiл лежали пiд ногами iмператора, єдине що вони домоглись це декiлька разiв зачепили кольчугу Вiга.
   Iмператор спокiйно чекав поки прибiжить варта, яка мала його охороняти, спочатку вiн хотiв їх стратити разом з заколотниками, але потiм вiн передумав, краще буде їх або посадити, або вiдправити в якусь самогубну мiсiю, вiн вiв ельфiйське вiйсько, а ельфи надто цiнили своє життя, i смерть була найрiдкiснiшим покарання, навiть якщо вони мало не дали вбити iмператора. Нарештi охорона спромоглась вибити забитi дверi i прорватись до iмператора. Вбiгши в кiмнату вони зупинились з вiдкритими ротами оглядаючи тiла, i потiм Вiг побачив, що цими трупами вiн заслужив пiдроздiл воїнiв якi пiдуть за ним хоч в пекло, а якi чуткi пiдуть по вiйську, їх однозначно не треба карати сурово.
  -- Ваш iмператор мiг загинути поки ви йшли - холодно промовив Iмператор
  -- Ваша величнiсть - стража бухнулась на колiно - Вони вбили сторожу i поставили своїх людей, поки ми зрозумiли що твориться...ви вже все зробили...
  -- Повiсить би вас за це, але ладно, коли повернемось штраф i пониження в званнi вам свiтить, а тепер геть з моїх очей.
   За двi години коли вiйсько поснiдало, i зiбрало табiр, вони почали рухатись вперед, нехотя, важко, повiльно але рухались. Ельфи добре вiдчували, що лiс вороже настроєний до них, але вiн їх пропускав, i тiльки плащам вiдомо скiльки коштувало їм не дати скритим лiсом тварям не кинутись на вiйсько. Вiйсько доволi довго рухалось по чистiй територiї, але потiм пiшов жах для безсмертного народу, вони ввiйшли пiд скронi тисячолiтнiх дерев, i тут вся сила i ненависть лiсу кинулась на них, тварi, яких нiде не можна було побачити крiм цього мiсця повискакували з хащ, тут були i величезнi ящери, i крилатi величезнi iстоти, i просто гiгантськi двоногi, багато в чому схожi на легендарних тролiв, але набагато бiльше за них. Пiзнiше, як вони це все пройшли плащ розказав Вiгу, що це були тi самi горнi гiганти, i вiн дуже здивований що вони пiшли в бiй, адже завжди були iстотами мирними i неагресивними. Троє магiв змогли зробити силове поле через яке тi не могли прорватись. Плащi були вимушенi злiзти з коней i перемiститись в обоз, настiльки сильно на них це все давило на них. Вiйсько примушувало йти вперед тiльки залiзна воля iмператора, який не дивлячись на страх що охватив всiх ельфiв, спокiйно, з непорушним лицем їхав на чолi вiйська.
   Врештi решт крони дерев вiдступили i вiйсько на декiлька секунд ослiпло вiд променiв сонця, а потiм перед ними представ той самий, легендарний i єдиний Храм Оркiв. Якщо чесно вони чекали побачити щось набагато величнiше i жахливiше. А замiсть цього перед ними предстало поселення, середнього розмiру, яке мало близько тридцяти жилих будiвель, але з дорого сiрого каменю, по дворi снувало близько сотнi неозброєних оркiв i людей, i других було значно бiльше, вони здивовано, але без особливого страху дивились на вiйсько яке виходить з лiсу, який по iдеї не мiг пропустити нiкого, хто мiг би причинити їм зло. Сам храм являв собою п'ятиповерхову, пiрамiдальну структуру, i явно був дуже старим, i давно не знав нiякого ремонту. Вiг чекав побачити озброєне i сильне вiйсько, десятки тварiв i гiрських гiгантiв, а не мирних селян. Щось тут явно було не так, тим бiльше треба швидко все робити, атакувати.
   Вiйсько ринулось вперед мовчки i швидко, кращi воїни його були тут i вони не зустрiли майже нiякого спротиву, їх тут не чекали. Воїни швидко пов'язали полонених i Вiг з двома сотнями воїнiв ринувся до самого храму, з якого вже почали виходити справжнi воїни, i жрецi, вони спiшно одягались i озброювались, решта Вiгового вiйська чекала на всякий випадок на вулицi, утримуючи двiр, i будуючи нашвидкуруч барикади. Близько двадцяти воїнiв храму намагались зупинити iмператора на схiдцях, але швидко померли. Маги стояли на другому прольотi схiдцiв, за спинами воїнiв яку побудували стiну щитiв i явно намiрились не пропустити ворогiв до магiв, якi утворити коло i явно готували щось неприємне для них. Плащi вже не могли їм допомогти, всi їхнi сили пiшли на боротьбу з лiсом, i тепер вони лежали безтями в обозi. Вiг не знав що йому робити, звичайно вiн прорве цю стiну щитiв, але буде пiзно маги ударять першi, i невiдомо що станеться з вiйськом. За спиною iмператора стояв молодий ельф з дому Фiнрiнфон, четвертий дiм iмперiї i вiн був сьомим сином, а при життi ельфiв це значило що йому нiколи не стати главою дому, i вiн мав явний намiр вислужитись при новому iмператоровi, а так як був прекрасним лучником, то побачив свiй шанс в колi магiв, натягнувши лук вiн вистрiлив i не прогадав, маги вложуючи всю силу в закляття не поставили захист на себе, високий, старий орк з стрiлою в оцi впав на землю, коло було розiрване, а Вiг прорвав стiну щитiв, маги почали втiкати в храм.
   Iмператор обернувся шукаючи того хто зробив такий точний пострiл, Гiлрам з Фiнарфону Iмператор це ранiше примiтив його як гарного лучника i доволi розумного воїна, добре знати що вiн в ньому не помилився.
   - Генерал Гiлрам, гарний пострiл, поведете за собою праве крило, саме його менi здається ви врятували - iмператор швидко вiдвернув лице, щоб не розсмiятись з шокованого обличчя ельфа, який був хвилину назад найнижчим офiцером в вiйську, а iншi ельфи почали ще бiльш завзято ламати дверi храму.
   Дверi врештi решт впали, i воїни ринулись в середину храму, треба сказати що з середини вiн був набагато краще нiж зовнi, м'якi червонi килими, золотi статуї богинь, фрески на стiнах, якi зображали невiдомих iстот i людей i оркiв, все це було наче з iншого свiту, i представляло цiкавiсть, але не зараз, лише однi дверi, до яких вели сходи по обидва боки коридору. Вiг з вiйськом почав вибивати останнi дверi, i їм це вдалося саме вчасно, Маги робили друге коло, але на цей раз його вже розбив iмператор, збивши з нiг одразу трьох магiв, а воїни швидко пов'язали iнших. В серединi кiмнати, яка була на диво грубою i без прикрас стояв алтарь, з засохлою кров'ю, яким явно довго не користувались.
   А за алтарем стояли двоє знайомцiв Iмператора, орк i людина, воїни в бiлому i золотому обладунках, здавалось вони нi каплi не змiнились з тих часiв, i вони з посмiшкою дивились на iмператора, вся пам'ять якого тяжкою ношою навалилась на плечi. А через секунду на нього напала кривава пелена, i ярiсть затопила його, перестрибнувши алтарь вiн напав на ворогiв.
   Двоє воїнiв були досвiдченими бiйцями i майже нiколи не зустрiчали опору вiд своїх ворогiв, мало хто навiть мiг подумати про якусь оборону а їх голова вже котилась в iншу сторону вiд тiла. Сьогоднi вони зустрiли гiдного суперника, i ледь двоє могли його тримати, але лише тримати, не думаючи нi про яку атаку чи контрудар. Маги стояли зв'язанi в кiмнатi де був бiй, вони спочатку зрадiли коли ельф стрибнув на їхнiх кращих воїнiв, хоч вони i виграли, але дорогою цiною, але iмператор явно не думав програвати i розлучатись зi своїм життям. Воїни в бiлому i золотому стратились як могли, але нiчого в них не виходило крiм оборони. Iмператор вирiшив пiдняти темп бою, йому набридло гратись з цими гадами, вiн збiльшив швидкiсть ударiв i один по одному вони досягали цiлi. Iмператор не хотiв їх вбивати, по крайнiй мiрi обох. Розвернувши меч вiн зi швидкiсть блискавки ударив людину тильною стороною меча по головi, i той вiд такої сили удару одразу впав. Залишився орк, а його iмператор вб'є, досить буде i одного з них для допиту i ще є цiла куча магiв. Iмператор повiльно наближався до орка, який забився в куток кiмнати i пiднявши меч чекав свого кiнця. Один з магiв якi стояли зв'язаними в кiмнатi змiг вирватись з рук воїнiв i поки ти реагували впав в ноги iмператору. Це було настiльки швидко i неждано що Вiг навiть зупинився, i в цiкавостi уставився на вже старого мага-людину.
  -- Ваша величнiсть зупинiться! - голос мага надривався, вiн ледь тримався щоб не зiрватись на крик - я куплю у вас наше життя, ми можемо багато вам дати! Наш владика могутнiй i купить наше життя!
  -- Що ж якщо вiн настiльки могутнiй вiн не зупинив нас? - з посмiшкою спитав Iмператор, вiн вже опустив меч i побачивши що орк не має намiру його вбивати, i сам вже не хотiв його вбивати, ярiсть вже пройшла, а Вiг нiколи не розумiв вбивства без бою.
  -- Вiн мав вас зупинити! - голос мага зiрвався - Ви не мали пройти крiзь лiс, тi що там живуть мали вас вбити.....
  -- Як бачиш не вбили, i саме нашi мечi бiля ваших горлянок, що вбити вас зараз?
  --
  -- Ваша величнiсть я можу купити нашi життя, я вам серйозно, ми маємо те що допоможе вам! - маг стоячи на колiнах, склав руки i прохаючи їх протягнув до iмператора.
  -- Ну, ну цiкаво i що ж це таке, що може дати вiру за моїх батькiв i моє зламане життя - голос iмператора був холодним.
  -- Ваша величнiсть нас примусили, ми не могли не покоритись, або ви або ми був вибiр - мага знов почало трусити вiд страху - ви йшли через лiс ви бачили тих iстот що там живуть, скальних гiгантiв, варгiв, напiвгоблiнiв, ящерiв вони будуть твої мiй iмператор, вони будуть твоїм вiйськом, а в глибинi лiсу є навiть дракони мiй iмператор! Вони будуть вам слугувати, вони коряться нам i ми будемо коритись вам.....
  -- Так чому ж вони на нас не напали, якщо коряться вам, значить мої маги сильнiше за вас, i менi немає чого вас милувати?
  -- Ваша Величнiсть - маг побiлiв - Вони дiйсно сильнiше за нас, але лише тому що наш владика десь пропав, ваша величнiсть, я знаю що вам потрiбно
  -- Знов! Ну i?
  -- Ваша величнiсть пам'ятаєте вчорашнiй вечiр, що з вами творилось, i того орка, якого ви зловили....
  -- Як ти знаєш - рiзко обiрвав його iмператор, вiн схватив його за мантiю i пiдняв на рiвень своїх очей
  -- Я був тамммм ви менеее не бачччили - мага трясло вiд страху все бiльше, iмператор навiть розпереживався що того хватить серце.
  -- Ну i далi що? Бачив i?
  -- Ми тут всi схожi на вас, це дар нашого бога нам, тут всi безсмертнi ваша величнiсть, ми всi штучнi дампiри ваша величнiсть - понизивши голос говорив маг - але нам не потрiбна кров, ми вмiємо пити життя з рослин, з дерев, один листок на цiлий день.....Ми вас навчимо.... - Вiг кинув погляд на двох чорних плащiв якi хвилину тому ввiйшли в кiмнату, i вони точно все чули, на вiдмiну вiд солдатiв
  -- Це правда?
  -- Так ваша величнiсть, лiс пробудив вашi прихованi.....можливостi.....
  -- Зв'язати їх i ми веземо їх додому - iмператор вiдпустив мага, i той звалився мiшком на землю, розвернувшись Вiг вийшов з кiмнати. А маг лежав шокованим, вiн не мiг перевести дух, але все таки вiн був радий, вiн викупив життя своїх друзiв, i двох нерiдних синiв, воїнiв в бiлому i золотому, i виконав завдання свого владики.
   Глава 23
   Хамари, владики свiту, i його першi i iстиннi дiти, яким батько-свiт дав владу над всiм що на ньому живе, хай не повну i вони не були всесильнi, але вони були саме тим що називають богами, брати в силi, Хамари Могутнi. Сьогоднi їх вперше за останнi пiвтисячi рокiв можна було побачити разом, звичайно для тих хто мiг побачити. Сiм величних тронiв, поставлених наче на повiтрi, сiм фiгур, кожна рiзна i в водночас чимось схожа.
   Неординарна подiя примусила їх зiбратись, маленький i по сутi нiкчемний в своїй силi проти них ельф, вся сила якого йшла вiд тих подачок що давав йому Дерен, цей ельф доставляв їм немало проблем. Минуло не багато часу по їхнiм мiркам, адже для них навiть ельфiйськi днi надзвичайно короткi i швидкоплиннi, коли в останнiй раз зiбралось шестеро з них.
   Хефран, який сидiв на найбiльшому тронi, i був їхнiм главою вже сiм тисяч рокiв, з тих пiр як Локi набридло це все, старий i мудрий Хефран кивнув головою в сторону середнього трону, на якому сидiв Дерен, вiн просив того говорити.
   Не пiднiмаючись с трону Дерен нехотя, адже кому хочеться говорити про свої поразки i слабкiсть, тим бiльше якщо ти бог, почав говорити.
   - Як ви знаєте мої слуги...стали вже його слугами, хоч i поклоняються менi, але.....я не можу до них пробитись - Дерену було важко це говорити, вiн наче проштовхував слова - НУ i вiн пройшов крiзь той лiс, який нам непiдвласний, i тепер його нитка долi вирвана з моїх рук, i я не знаю що робити.
   Хефран лише кивнув головою, Дерен був найбiльш хитрим i розумним з них, i вперше за все своє життя опинився в ситуацiї яку не знає як вирiшувати, хоча як i всi Хамари. Бог в образi старця повернув голову в сторону Айрена i Ейрен, як завжди нерозлучних хамар, покровителiв ельфiв.
  -- Нарештi ми зламали завiсу що була над цим лiсом - Почав Айрен - хоча скорiше вiн нас пропустив....
  -- Чому?
  -- Видно тому що вiн пропускав i ельфа заодно, а ми прийняли образ ельфiв i йшли з тим вiйськом - вiдповiла Ейрен
  -- Вiн надзвичайно сильний сам по собi цей...як його...Вiг, лiс наче розступався перед ним, хоч твоїм маги брат теж старались, але їхнi зусилля нiчого б не дали якби не ельф.
  -- Так що ви дiзнались? - рiзко спитав Дерен
  -- Та не особливо i багато, але порiвнюючи з тим що ми знали до того.....
  -- Давайте швидше до сутi - Хефран проявляв незвичне для богiв нетерпiння
  -- Так от цей лiс не з нашого свiту, вiн якби перенесений сюди кимось надзвичайно сильним i могутнiм, який змiг зламати бар'єр що тримає нас тут, ми навiть не знаємо хто це може бути - Айрен розвiв руками в сторони
  -- Можливо це...творець - невпевнено промовив молодший Лiф
  -- Наврятчi...ми навiть не знаємо чи такий iснує - вiдкинув цю iдею Локi.
  -- Я знаю тепер хто це браття - мовчазний мудрець Рiг пiднявся з трону i з посмiшкою подивився на зацiкавленi обличчя своїх родичiв - Вiн не творець, в iснуваннi якого я не сумнiваюсь, вiн навiть не Арантар, а такий же як ми божок маленького свiту, який вирвався з свого свiту ранiше нiж його вiдкрили живущi на ньому, не знаю як i яким чином, але вiн став дуже могутнiм i сильним, що навiть сам тепер може ламати бар'єри i всiм нам разом не протриматись проти нього i декiлькох хвилин, i вiн забрав нитку Вiга собi.
  
   Айонар з неймовiрною радiстю ступив на землю бухти контрабандистiв, вiн вчинив довгий морський шлях через цi клятi води, на цьому клятому кораблi, i всю дорогу його мучила морська хвороба, йому буквально хотiлось цiлувати землю пiд ногами, на вiдмiну вiд iнших трьох послiв, якi не дивлячись на свої схожi на медуз фiгури вiдчували себе прекрасно, а вiн могутнiй, високий, статний воїн ледь пересував ноги. Вони прибули на суверенну територiю Дренайської держави, найбiльш закритого суспiльства на всьому континентi, бiля їхнього корабля стояли ще близько десятка купецьких корабликiв, адже на цьому мисi через два днi вiдкривається дренайський ринок, i тут можна буде придбати багато цiкавих i майже всюди заборонених речей, навiть в самiй державi, але цi купцi не торгували на базарi Фiрана, їхнього майже вiдкритого мiста, а посли мали йти в глибину держави, до першого аванпосту i там в супроводi солдатiв ще майже день йти до Фiрана, де їх приведуть до намiсника, i пiсля розмови з ним можливо їм дозволять побачити самого Дракона-iмператора. Двiстi солдатiв якi супроводжували послiв одночасно виконували i роль тягової сили, адже дари були обов'язковою умовою прийому. Двадцятка коней яку вони в надзвичайнiй вдачi купили в якогось пiдозрiлого виду орка, значно полегшила їм шлях, а про походження коней посол волiв не знати, все одно вже нiчого не змiниш, а їм вони допоможуть.
   Глибокою нiччю, пiсля марш-кидку який посол змусив зробити солдатiв принiс свої плоди, вони добрались до аванпосту на нiч i їм не прийшлось ночувати на землi, не те щоб Айонар боявся холоду, їх було тiльки двiстi, а в цих землях часто ходили групи бандитiв побiльше за їх невеличку армiю. В цю нiч Айонар вперше побачив Дюранцiв, вiн i до того знав як вони виглядають, але вони не були частими гостями в iнших королiвствах, всi їх думки були за океаном, на новому континентi, i контакти з зовнiшнiм свiтом вони зводили до необхiдного мiнiмуму, нiде не було навiть їхнiх посольств. Дюранцi були невеличкого зросту i на фонi головного посла здавались зовсiм малими, в вузькими обличчями, i трохи звуженими очима, гарнiзон посту був приблизно триста воїнiв, i це вважалось невеликою кiлькiстю, сам аванпост був звичайною баштою з чотири метра висотою i табором навколо неї, командував нею людина яка називала себе Сумоторi, i це скорiше був його титул, i на його фонi Айонар вiдчув вже себе карликом, ростом майже з посла вiн значно перемагав того по ширинi плечей, рук, нiг i хоч в ньому було багато жиру, вiн лише приховував м'язи i додавав йому володарю ще бiльшу силу, а по швидкостi вiн мало уступав професiйним воїнам, якщо вiн дiйсно поступався. Послiв повели ночувати в башту, а простим воїнам не дивлячись на те скiльки вони зусиль доклали прийшлось спати при табiрному полум'ї.
   Наступного дня Сумоторi розбудив їх рано, тiльки почало свiтати, i незвиклi в такий час вставати люди ходили натикаючись одне на одного, але давши пару ударiв командири таки построїли вiйсько i вони почали шлях до Фiрана, дверей в Дюран, як на це мiсто казали.
   ********************************************
   Iмператор вирiшив дати собi пiв-року, а може й рiк вiдпочинку, вiн надто багато зробив за останнiй рiк, надто багато проведено битв, i надто багато смертей i справ. Йому прийшлось стратити його друга, принца Елькамського, той не хотiв визнавати його влади, i вже почав збирати навколо себе незадоволених i просто найманцiв, це треба було задушити на початку, i iмператор прийняв це хоч i важке, але вольове рiшення, без якого в його державi не було б спокою. Вiг направив сто тисяч ельфiв в Хєрун, тепер вiн його i його можна буде заселяти, через роки два там буде три великих мiста i звiдти можна буде набирати нових рекрутiв, для його вiйська, Маги Храму йому покорились, а бiлий i золотий воїни стали його справжнiми i найбiльш вiрними охоронцями, а платив вiн їм найкращу цiну яка може бути для воїна, постiйнi битви i впевненiсть що ти майже стовiдсотково виживеш в них. Вiг надумав зробити як давнi королi людей, ордени якi будуть йому вiрнi, i якi будуть битись за його увагу, настiльки сильно що i не подумають про те щоб змiстити iмператора, який все ж таки ще не прирiс до трону, i його могли скинути. Орден Магiв Храму, Чорних Плащiв, Шпигунiв i Академiю, вiн хотiв це бачити в своїй новiй столицi, яка буде побудована недалеко вiд кордонiв Скефлунда, щоб звiдти вигiдно почати вторгнення, i хай в них є мирний договiр який тримається вже п'ятсот рокiв,
   колись його б хтось порушив, i це напевне буде вiн, адже як зiбрати всi землi пiд свiй скiпетр без обману i ударiв в спину?
   Iмператор чекав сьогоднi двох гостей, свою сестру яку, за останнiй рiк бачив може рази три, i плащiв, яких бачив кожний день, але це йому приносило мало радостi, iмператор добре розумiв що плащам вiн винний багато, без сили що вони йому дали вiн би навряд пiднявся б так високо, хоча ельфiйське життя довге, а сила лише дала йому впевненiсть в собi, так що не вiдомо як би все повернулось. Плащi як завжди зайшли непомiтно, але не для нього.
   Сьогоднi їх було аж п'ятеро, як завжди в скриваючих плащах, так що їх не можна було впiзнати, але iмператор за стiльки часу навчився їх розрiзняти по майже непомiтним рухам, Вiг розпiзнав Маєторає i по звичцi став говорити лише до нього, плащi нiколи не ображались, вони були надто старi для цього, i дуже мовчазнi, iмператор вирiшив для себе що вони можуть говорити думками, а правда чи нi не мало значення, головне що Вiг давно перестрахувався i завдяки закляттю якому його навчив Ромен, зберiгав свої думки в таємницi. Для плащiв було розкладено по кiмнатi сiм стiльцiв, перед iмператорським столом, найближчий зайняв Маєторає, а iншi розсiлись так як вони хотiли, стiльцi були незручнi, i маленькi, спецiально для них зробленi, вони були змушенi вiдкинути капюшон з голови, iнакше вiн так натягувався що грозив вiдiрвати їм голови.
  -- Владика звав нас - Маєторає як завжди починав говорити першим, i одразу до сутi справи, не забувши кинути що саме вiн не дивлячись на будь-що його владика.
  -- Звав - iмператор з посмiшкою дивився на плащiв - звав мої вiрнi слуги, ви вiрно служите менi i дуже допомогли менi i я цього не забуду
  -- Владика чесний i справедливий i слуги його вiрнi йому будуть до кiнця - Маєторає навiть сидячи в невеличкому крiслi умудрився зобразити поклон
  --
  -- Ну чому так сумно, Володар Темряви ще далекий вiд падiння, вiн ще не став iстинно великим - розсмiявся iмператор, плащi знали його звичку називати себе владика темряви, i завжди стримано смiялись йому в тон.
  -- Як там справа з храмовниками, за ними нiчого не помiчено? Тримають вони своє слово? - iмператор не боявся що воїни в бiлому i золотому його почують, вони не посмiють на нього напасти, та й не встигнуть.
  -- Тримають - на обличчi Маєторає вперше вiдобразились емоцiї, iмператор надiявся що це була ненависть до конкурентiв - Горнi гiганти йдуть до нас, i всi диковиннi жителi Хєруна, двоє з наших думають як їх пристроїти в вiйсько, i скоро видадуть на ваше затвердження свої iдеї.
  -- Добре, але не для того зiбрав я вас тут, виник в мене план який ви маєте втiлити в життя, великi труди вас чекають, але хiба не в цьому змiст вашого життя, як не в великих трудах?
  -- Ми надто старi, i це прикрашає i надає змiст нашому життю, iнакше воно б давно стало просто iснуванням - в голосi плаща почувся сум, i навiть печаль за давно минулими часами, коли свiт був молодий, i вони тiльки починали свiй життєвий шлях, iмператор глянув в очi плаща i знову вiдчув наскiльки той старий i могутнiй, i що якби вiн захотiв вiн би вбив його одним рухом руки, i вся його кров випита в Iглума, його майстернiсть i сила його не врятує, Вiг вкотре забрiв в тупик, роздумуючи що примушує таких могутнiх створiнь служити йому.
  -- Я хочу нову столицю, Елькам це столиця старого ельфiйського свiту, свiту болотного, в якому нiчого не мiняється, це мiсто надто старе, i жителi в ньому надто старi, в них надто розумнi i занадто пустi очi, вони нiчого не хочуть, а бiльшiсть з радiстю померла б якби так не боялась смертi....
  -- Ми їх розумiємо Ваша Величнiсть.... - це вже був не Маєторає, Iстрi, який був напевне що ельфом, колись
  -- Емм.. - iмператор аж зупинився вiд здивування, плащi завжди слухали його мовчки - Так от з такою столицею ми нiчого не досягнемо, вона наче стара гiгантська черепаха, сильна, але рухатись їй зовсiм не хочеться, i нiхто не здатний її примусити рухатись, i старi ельфiйськi мiста нам теж не пiдходять, по рiзним причинам. На кордонi з Скефлундом є гарнi пустi землi, i там я буду будувати новий ельфiйський свiт. Мiрак-Тiнiл, Башту Владики, темну твердиню я побудую там, i це буде найбiльша i найсильнiша фортеця i найбiльше мiсто яке колись iснувало, наймайте робiтникiв стiльки скiльки вмiстить земля, але за рiк я маю ввiйти в нову столицю.
  -- Зробимо мiй iмператор - лише промовив Маєторає.
  -- Проекти вже готовi, ви зможете їх забрати в головного архiтектора, хоча вiн напевне сам вам їх принесе - iмператор посмiхнувся - Далi, якщо ми хочемо йти в глиб континенту нам потрiбнi маги.
  -- Але ж в нас i так багато магiв
  -- Маєторає, не менi тобi розказувати, що маги людей набагато сильнiше за ельфiйських, вони дають енергiю свого життя, для заклять вищого рiвня, i ельфи не можуть з ними тягатись, не тiльки через це, але й через те що в нас немає орденiв магiв, кожен великий дiм вирощує своїх магiв, купляє людських, i жоден не видає того як вiн вчить своїх воїнiв, а в людей є ордени, настiльки могутнi що нашi маги не протримаються проти них i декiлькох хвилин, Маги Сiлiма в Скефлундi, я чув недавно посерединi пустелi утворили море, хiба може хтось з наших магiв таке, магiв яким кров'ю дано правити водою i природою? А тiльки на вашi сили спиратись не можна, ви не розiрветесь на двадцять фронтiв - iмператор зупинився перевести дух
  -- Правда мiй iмператор - Маєторає знову поклонився, i як йому в цьому крiслi це вдається?
  -- Так от я буду ламати систему домiв, кращi маги мають служити iмператорському двору, ми будемо просто давати їм кращi умови, бiльше плати i поваги, i при можливостi купляти кращих людських магiв, благо нашi землi багатi, i золота вистачає в ельфiйськiй землi, i оркськi шахти нам ще належать.
  -- Як владика це хоче робити?
  -- Я не буду видумувати чогось надзвичайно нового i радикального, ми просто скористаємось досвiдом тих же людей, якi бачать боги не дивлячись на свiй короткий вiк виявились набагато мудрiшими за нас ельфiв - iмператор
  --
  -- виглядав роздратованим думаючи про це - Ми створимо орден магiв, Мiрак-Кiлдан, башту чародiїв, туди будуть забиратись i прийматись на службу маги з домiв i людей, ви плащi побудуєте її за кiлометрiв десять вiд моєї нової столицi, i очолить її хтось з вас, хто ви виберете самi, правити орденом буде рада, i пiдкорятись глава ордену буде тiльки менi, я офiцiйно роблю вас другими особами в державi, але я не маю права забути Храмовникiв, вони врятували мене, зробили те що не змогли ви - не втримався вiд шпильки iмператор, на що плащi лише змогли промовчати - так от, рада буде з семи магiв, чотири плаща, i три храмовника, рада обирає главу ордену.
  -- Тобто магiв буде вiсiм - уточнив Маєторає
  -- Вiсiм, з главою вiсiм, главу я можу зняти i призначити по своїй думцi, якщо захочу, але вам плащi все одно належатимуть всi рiшення в Орденi, i ви маєте навчити менi багатьох нових магiв, людей нам прийдеться брати не майстернiстю а кiлькiстю. Ви можете поки зайняти башту бiля старого палацу i там починати навчання, ну от i все мої вiрнi слуги, чекаю вашого виконання, i думаю заперечень немає? - iмператор обвiв всiх поглядом, заперечень не було.
  -- Буд зроблено владика - Маєторає поклонився i почав вставати, всi iншi маги за ним, iмператор дав їм багато приводiв думати, за роботою.
   Нарештi плащi так же безшумно вийшли з кiмнати, iмператор був задоволений, вiн знав що плащi виконають все що вiн їм наказав, безмежнi ресурси золота i їхнiй досвiд здатний творити чудеса, йому ще залишалось утворити два ордена, i зустрiти Же Тем, а поки можна розслабитись.
  -- Вийдiть - кинув iмператор стоявшим за його плечами воїнам в бiлому i золотому, тi без жодного слова покинули кiмнату.
   Iмператор пiдвiвся, побродивши по кабiнету вiн вирiшив налити собi свого улюбленого напою, солодкої води, яку дуже любили дiти, i який робився з соку дерева Алорн i прiсної води, iмператор вперше спробував його в Елькамi, i з тих пiр напiй покорив його серце, настiльки що iмператор в останнiй мiсяць пив тiльки його. Випивши води i з'ївши жменю винограду Вiг вирiшив що вже можна звати воїнiв, його вiрних генералiв, другий орден чекав свого часу.
   З воїнами вiн розiбрався доволi швидко, дисциплiна i залiзна вiра i вiрнiсть своєму iмператоровi не давала їм нiякого права на заперечення. Мiрак-Дiзiл, буде притулком воїнiв i мiсце ордену буде в самому центрi його нового мiста.
   Третiй орден був орденом його, iмператорським i нiхто крiм самого ордену i владики не мав права про нього знати, шпигуни i асасiни, Тi люди хто роблять брудну роботу i без яких нiколи не було великих держав, третiй орден який буде вбивати неугодних з перших двох. Дiзiл Аре, воїни ночi назвав iмператор його, створений вiн був ще вчора, i на чолi його стояв колишнiй принц дому Iлдiрамiн, вiн був ельфом, хоча дiм їх i знаходився на територiї Скефлунда, по великий милостi iмператора, вони завжди заробляли шпигунством i вбивствами. Вiгу вартувало купити їхню вiрнiсть дуже багато, настiльки багато що можна було на цi грошi купити невеличке королiвство, але вони завжди виправдовували свою репутацiю, i Вiг взяв в залог їхньої вiрностi по старшiй дитинi вiд кожної вiтки роду, а ельфи надто цiнували своїх дiтей щоб так просто, за якесь золото зрадити свого сюзерена, який тут же вб'є майбутнє роду.
   Пiсля того як iмператор вiдправив воїнiв, вiн приготувався чекати свою єдину рiдну сестру, найближчого родича, яку вiн не бачив вже дуже довго. Пiсля того як вiн став iмператором, пост глави дому Дрен вiн передав їй, i тепер його сестра була дуже впливовою особою в державi, короннiй радi, i главою першого дому в ельфiйських королiвствах. Хто мiг подумати колись що невеличкий, i не дуже багатий дiм зможе так високо пiднятись, якщо брати по сутi Вiг був набагато величнiше за Елькама, який пiдкорював слабкi, не окрiплi i молодi князiвства, Вiг брав тисячолiтнi держави, бив досвiдчених воїнiв, i так далi. Вiг любив тiшити себе цiєю думкою, але все частiше гнав її вiд себе, бо вважав якщо зазнається то почне програвати.
   Тихий стук в дверi вiд слуги якому було наказано повiдомити владику коли Же Тем буде пiднiматись, iмператор швидко сховав зi столу листи i воду, прирiвняв волосся на головi i прийнявся чекати.
   Же Тем була iстинною ельфiйською дiвою, висока, статна i прекрасна наче сама первородна природа. Же Тем вплила в кiмнату i посмiхнулась молодшому братовi, на нiй було облягаюче плаття, виконане в формi квiтки фiлiра, прикрашене золотими i срiбними прикрасами, якi пiдкреслювали стрункiсть фiгури i красу обличчя, Вiг не уявляв як можна було в ньому робити хоч якiсь рухи, але сестра вважала iнакше, грацiозно всiвшись в спецiально принесене для неї крiсло вона знов одарила iмператора усмiшкою. Вiг про себе подумав що якби вона не була його сестрою, то цiєю б посмiшкою могла б просити в нього все що завгодно.
  -- Ваша Величнiсть - привiталась ельфа, вона любила триматися ритуалiв навiть тодi коли їх нiхто не бачив, це було вписано в її кров столiттями .
  -- Ага - Вiг любив подразнити таким чином сестру, i посмiхнувся побачивши як вона незадоволено нахмурила лоба.
  -- Вiг ну що це таке, ти ж який не який а iмператор.
  -- Нiчого собi який не який -ельф аж пiдскочив вiд цих слiв.
  -- От бач менi таж є чим тебе пробрати - Же тем розсмiялась задоволеним смiхном прикриваючись вiд летячих в неї листiв паперу
  -- Ну так що привело до мене в таку ранню годину владику дому Дрен?
  -- Ех, хотiлося б сказати що скучила за молодшим нерозумним братом, але, всi ми несемо на собi певну вiдповiдальнiсть i я як сестра iмператора i друга в черзi на престол iмперiї, i за вiдсутностi в тебе дружини маю думати про все що забуваєте ви пустоголовi воїни
  -- Мм...?
  -- Вiг наступник престолу, державi потрiбен твiй син, законний.
  -- Ну я ще доволi молодий i часу в мене вистачить на все я думаю, i наступника зробити не така вже велика робота, iнститути закiнчувати не треба...
  -- Дурень - Же тем ярiсно обiрвала його - як i всi ви тупоголовi дурнi, Вiг ти iмператор, скажи скiльки ти в дворцi сидиш? Мiсяць вже? I що ти думаєш довго тут сидiти? Ти думаєш народ не бачить що ти готуєш нву вiйну i скоро знов пiдеш вогнем i мечем забирати новi землi, а що як тебе дурня вб'ють? Чи отруять чи ще щось? I всi твоя могутнiсть i сила тебе не врятують! Коли ти останнiй раз був з жiнкою, а брате?
  -- Ну я iмператор...я зайнятий цiлий день... - Вiг не чекав вiд сестри такого напору, i явно не знав як змагатись на цьому полi, поки що вiн тiльки вiдступав i намагався поглибше засунути голову в броню.
  -- Ой не треба, п'ять хвилини i все, знаю я вас - ельфа тiльки махнула рукою, змусивши своїми словами примусити Вiга вiдчути сором за весь чоловiчий рiд - Ти думаєш мало благородних принцес i дворянок побiжать до тебе в постiль варто тобi тiльки кивнути головою? Вiг тобi потрiбна принцеса i законний наступник, i ти маєш вiдкласти всi свої справи i зайнятись цим
  -- Еммм..... - Iмператор тiльки розвiв руками
  -- Що? - в голосi Же Тем почувся могильний холод i погляд яким вона дивилась на iмператора не вiщував йому нiчого доброго.
  -- Можливо ти сама цим займешся? - невпевнено почав ельф - ну там вибереш кандидатури з гарних сiмей, гарненьких дiвчат....
  -- От i добре, знайду тобi гарненьку дiвчину з хорошої сiм'ї i ти подаруєш менi наступника, адже як я бiдна i слабка втримаю твiй трон якщо ти бовдур складеш десь голову? - Сестра перегнулась через стiл i потрiпала ельфа по щоцi, i з задоволеним видом вийшла iз кiмнати.
  -- Ага, як вона втримає трон - буркнув iмператор коли закрились дверi - тут аби менi втримати трона....
   Глава 24
   - Слуга змiї, владика сокола i вiрнопiдданий Дракона-Iмператора, другий посол держави Дюран вiтає шановних послiв - невисокий навiть для цього народу дюранець поклонився послам, вони стояли перед воротам торгового мiста, яке явно не блищало красою i могутнiстю. Невисокi кам'янi стiни, пара десяткiв лучникiв i декiлька башт, мiсто явно було не зроблено для оборони i послам було важко повiрити в тi легенди якi ходили про могутнє вiйсько Дракона-Iмператора. Але свою роль потрiбно було грати, i навiть невеличка допомога вiйськом може врятувати Валлагську Державу. Пiсля того як посли провели всi потрiбнi початковi церемонiї, перевiрили грамоти, в воротах вiдкрились маленькi дверцята, в якi Айонару прийшлось протискуватись згорбившись, i посли змогли побачити мiсто з середини. Тут воно виглядало як мiсто в якому базується достатньо велика армiя, по ньому ходили люди, багато були в схожих, широких штанях i сорочках бiлого кольору, Айонар про себе вирiшив що це якась форма, i торговцiв не було зовсiм.
   - Я бачу шановний посол шукає щоб придбати - маленький посол виник наче з пiд землi, хвилину тому вiн був в хвостi колони.
   - Так, Фiран славиться як торгове мiсто....
   - Нажаль зараз ми випустили всiх торговцiв, вони не потрiбнi зараз - маленький дюранець промовивши це пiшов в голову колони, до дюранських воїнiв якi мали розташувати їх.
   Повернувши за ще один з безкiнечних поворотiв делегацiя побачила двоповерхову будiвлю, де їх хоч i без особливих почестей, але достатньо зручно розмiстили. Посли були змушенi без вiдпочинку пiти за маленьким дюранцем, вiн вивiв їх на вулицю, де їх чекав високий старий чоловiк, за плечем в нього був закинутий дворучний меч, який набагато краще пiдходив тому гiганту якого вони бачили на аванпосту.
  -- Я передаю вас намiснику Фiрана, вiн покаже вам все - дюранець поклонився намiснику, низько i в цьому поклонi вiдчувалась велика повага, намiсник лиш трiшки нахилив голову.
  -- Моє iм'я не має для вас значення, титул мiй звучить як Мечник-Татємотi, i всi називають мене мечник, я покажу вам наше мiсто у славу Дракона-Iмператора - мечник дивився на них прямо i говорив сильним i впевненим голосом, голосом який звик наказувати, вiн чомусь дуже сильно нагадував цим Лiта, i Айонар вiдразу вiдчув до нього невеличку симпатiю
  -- Ем...добре - тiльки i змiг промовити головний посол, в спину Мечнику який вже йшов кудись.
   Швидким кроком, ледь поспiваючи за мечником-татємотi посли вийшли в середину мiста, i тут як зрозумiв Айонар знаходились казарми i тренувальнi площадки, посол почав вiдновлювати свою вiру в велику дюранську армiю. Пройшовши декiлька метрiв по центру, вони ввiйшли в закриту двометровими стiнами ристалище, тут не було стелi, i Айонар швидко побачив чому, тут тренувались лучники, по довжинi поле було десь п'ятсот метрiв, i дуже багато цiлей стояли в кiнцi поля, i не один десяток стрiл стирчали в цiлях. Посол оцiнив точнiсть дюранських лучникiв, але їм було дуже далеко до ельфiйських майстрiв, i вони наврятчи перемагали тих же Валлагських лучникiв. Мечник-татємотi нiчого не казав поки посли дивились за тренуванням, почекавши деякий час вiн знов мовчки розвернувся i вийшов з поля, посли знов майже побiгли за ним. Далi вже було цiкавiше, Мечник привiв їх в абсолютно iдентичне поле, тiльки там не було мiшеней, а тренувались дивнi воїни, високi i сильнi тiлом, вони були вдягнутi в важкi, довгi кольчуги, наколiнники i замiсть звичного для важко броньованих воїнiв меча чи алебарди, в них в руках були маленькi сокири, i ще декiлька були прив'язанi до їхнього тiла.
  -- Одна з чеснот Дюранського вiйська, сокирники-рiкiсi, з них виростають майбутнi сумоторi - Мечник промовив цi дивнi назви настiльки впевнено, що посли вирiшили не перепитувати хто це такi.
   А подивитись було дiйсно на що, командир сокирникiв прокричав щось на своїй мовi, i сокирники ринулись з неймовiрною швидкiстю вперед, пробiгши близько чотирьох сотень метрiв вони зупинились i кинули сокири вперед, пролетiвши сотню метрiв вони з неймовiрною силою врiзались в кам'яну стiну де i застрягли. Командир який бiг весь час за сокирниками знов вiддав якийсь крик i густий до цього стрiй воїнiв розсипався по полю, вони наче втiкали, i була вiн чого втiкати, посли побачили близько двох десяткiв бойових коней з вершниками якi бiгли на сокирникiв, конi i вершники були вдягнутi наче в подушки, м'якi i дуже широкi, вони на всiй швидкостi бiгли на воїнiв, а тi розбiгались i бiгаючи кидали в коней сокири, звичайно не з такою силою як в стiну, але достатньо щоб вибити вершника з сiдла, i все це робилось з неймовiрною швидкiстю, посли тепер дiйсно були шокованi.
   Пiсля другої демонстрацiї послiв Валлагської держави привели в третiй, найбiльший i перший закритий павiльйон, i тут Айонар в повнiй мiрi повiрив в могутнiсть їхнiх можливих союзникiв, близько сотнi тих самих сумоторi, кожен з яких мiг наодинцi перемогти декiлька десяткiв звичайних воїнiв, одягненi тiльки в пов'язки на талiю, воїни бiгали по полю, декiлька боролись, двоє сидiли з закритими очима одне перед одним, але бiльшiсть бились дерев'яними мечами, все це робилось в тишi i з надзвичайною концентрацiєю.
  -- Вони тренуються з самого ранку, це наша гордiсть i наша головна сила, командири нашого вiйська i навiть великий Дракон-Iмператор пройшов школу сумоторi, це дуже велика честь для iмператорського дому, що їх дитя прийняли туди - Мечник-Татємотi вперше вирiшив поговорити з послами, а то тi вже думали що той напевне що нiмий.
  -- Видно ця школа дуже авторитетна - тiльки i промовив шокований посол, що ж то за школа така, раз навiть для iмператорського дому потрапити туди честь?
   Посли ще довго ходили по "малiй" столицi як називали Фiран його жителi i в рiдких приступах красномовностi мечник, їм показали тренування кiнноти, простих мечникiв, i накормили чимось жирним, з сирим м'ясом, але не дивлячись на все це дуже смачним. I весь час Мечник не вiдводив вiд них погляду, наче оцiнюючи, як вони себе поведуть в рiзних ситуацiях, а пiд вечiр коли вони стомленi йшли спати, прийшов посланець вiд мечника, i передав щоб завтра в ранцi посли були готовi йти в столицю, Дракон-Iмператор їх прийме.
   Наступного дня їх пiдняли щойно зайнялось сонце, спочатку мало не виник конфлiкт, послам не дозволяли брати з собою солдатiв, сказавши що їхнi речi повезуть їхнi тварини i слуги, послам прийшлось уступити, iнакше б вони зовсiм не поїхали. Коли вони виїжджали їх чекав новий сюрприз, їхнi речi i подарунки поїдуть окремо, коротшим, але бiльш небезпечним шляхом, хоч i той яким поїдуть посли теж не обiцяє легкої прогулянки, але дiватись не було куди, союзники потрiбнi i посли знов змовчали, спокiйно сiвши в приготованi для них вiдкритi карети, i тронулись в дорогу, в оточеннi всього лиш двох десяткiв охоронцiв, i хай вони i були тими самими сумоторi, i мечник був з ними, це все таки не полiпшувало їх настрою. Айонар не боявся що їх можуть просто вбити, це могли зробити будь-коли, а посли є недоторканними, а Дюранцi були людьми честi i нiколи не порушували даного слова, наскiльки це було вiдомо послам.
   Їхня група виїхала на вiдкриту дорогу, навколо розкинувся випалений сонцем степ, де не виживали жоднi дерева, що була дуже дивним для цiєї частини свiту, адже дощi i густi лiси не були тут чимось надзвичайним. Гостроокi могли побачити в далечинi, коли закiнчувався степ, високий, густий лiс, з дивними на вид деревами чорно-зеленого кольору i з темно-блакитним листям. Цей лiс був ранiше Хєруна, i багато тварей з нього перейшли жити туди, але i дуже багато залишилось в ньому. Не один Дюранский Iмператор цiллю свого правлiння робив пiдкорення непокiрного лiсу, в якого навiть не було офiцiйної назви, його просто називали темним i все. Тiльки останнi три iмператора чогось досягли в цiй справi, але i досi вiн був вiльним i непiдкореним, навiть спецiальнi дресирувальники мало допомагали, головна проблема що їх було мало, люди с такими можливостями народжувались надзвичайно рiдко, i цiнились набагато дорожче нiж їхня вага, навiть на рахунок алмазiв. Але серед числа послiв не було жодного з таким гарним зором, i Дюранцi не збирались їм розповiдати.
   До лiсу вони добрались за декiлька годин, послiв насторожив вигляд лiсу, i та зла енергетика, загроза яка йшла вiд нього, але кинувши погляд на мечника-татємотi, Айонар вирiшив промовчати, раз той настiльки спокiйний, значить i їм немає чого хвилюватись. Лiс зустрiв їх темнотою, яка iнколи розвiювалась променями сонця, якi з великими зусиллями пробивались крiзь крони дерев, i на диво рiвною i вимощеною дорогою, наче якийсь тракт, яким кожен день їздять сотнi торговцiв.
   Першi проблеми почались коли вони вже проїхали достатньо по лiсу, щоб не звертати увагу на цю жахливу атмосферу, хай собi буде поки не кусається. Проблеми цi були маленькi, але дуже кусючi, звичайнiсiнькi кровопивцi, якi роїлись над головою величезними кучами, нападаючи i намагаючись вкусити. Тут посли нарештi зрозумiли що це такого накидав мечник i їхню карету в мiшках, дiставши з одного з мiшкiв великий, весь в кровi шматок м'яса, вiн чимось його обробив з маленького флакону i кинув на дорогу, i всi кровопивцi ринулись туди, з iншого флакону, вiн обприснув послiв i карету.
  -- Тепер гади не будуть нас мучити - тiльки i промовив мечник коли з спокiйним обличчям всiдався назад на своє мiсце.
   Чим бiльше вони заходили в середину лiсу тим бiльш гнiвливою i злою були слова якi Айонар придумував щоб сказати їх Лiту коли вiн приїде назад, i рахунок який вiн представить iмператору ставав все бiльше. Лiс наче надавлював на послiв, примушував їх думати про те як би кудись втекти звiдси, десь сховатись, заритись в землю, тiльки аби сховатись вiд цього лiсового погляду, який тiльки i роздумує яким з тисяч способiв роздавити комах, якi лiзуть по ньому. Але завдання iмператора треба виконувати, адже їхнє посольство несе на своїх плечах долю їхньої держави i тисяч пахарiв i простих городян, якi загинуть просто-так, коли вороже вiйсько зламає ворота i вломиться в їхнiй дiм, долi тисяч жiнок яких зґвалтують, дiтей яких уведуть в рабство, i якщо в них все вийде то вони врятують цих нещасних, якi бачили меч тiльки на вiйськових парадах i на ринкових лотках. Заради цього варто протерпiти легкий порiвняно з такою цiллю дискомфорт!
   Хоча легким вiн швидко перестав бути, з двох сторiн вiд делегацiї виникли величезнi мовчазнi тiнi, вони йшли наче на двох ногах, але мали ще близько п'яти кiнцiвок, якi закiнчувались гострими кiгтями. Тварини старались бути в тiнi деякий час, поки їх вiдганяли стрiлами, правда це продовжувалось не довго, вони вийшли з тiнi, страшнi морди, наче свинi приростили хобот i покрасили в сiрий колiр, без кликiв, з довгим масивним тiлом i гострими кiнцiвками, якими вони намагались дiстати послiв. Айонар вскочив i вийняв короткий меч, який завжди носив при собi, швидко рубанувши ним, вiн вiдсiк два щупальця якi вже хотiли роздерти одного з його старших товаришiв, якi рiдко тримали в руках меча i сидiли шокованi. Мечник теж не втрачав часу дарма, вiн сiк своїм мечем з неймовiрною для його вiку швидкiстю, i вже двi тварi вiдступили назад в тiнь лiсу пiд його натиском. Солдати прикриваючи одне-одного розводили факели, поливаючи їх з якихось безкiнечних флаконiв. Але Айонару не було часу розглядати, що вони з ними будуть робити, двоє тварей ринулись на нього i ледь увернувшись вiд десятка щупалець вiн впав в середину карети, вiдсiкши зо три щупальця падаючи, посол вскочив i не втрачаючи часу кинувся на шокованих тварей, поки тi не втекли в тiнь лiсу. Вiн встиг вбити одного з них, вiдсiкши йому голову, яка впала надзвичайно легко, в тварей наче не було костей в головi. Раптом лiс засяяв вогнем, солдати кидали свої факели в мiсця де ховались тварi, незрозумiло як вони їх могли розглядiти, i тi загорялись i з криками тiкали назад в лiс, вогонь чомусь не перекидався з них на дерева. Посла це мало хвилювало правду кажучи, вiн просто вирiшив для себе, як i дуже багато хто коли чогось не мiг пояснити, що це все магiя. Вони таки понесли втрати, один з солдатiв якi кидали факели, його пiдчепили одразу двоє вже палаючих тварей, i своїми могутнiми i дуже сильними як виявилось щупальцями розiрвали на двi частини в одну секунду, не дивлячись що на нещасному була броня не з останнiх. Айонар з жахом уявив щоб з ними сталось якби не було цих факелiв, адже тварi рано чи пiзно, задавили б їх своєю кiлькiстю, по одному б виловлювали своїми щупальцями i все б для них закiнчилось в цьому богами забутому мiсцi.
   Як тiльки палаючi монстри попропадали в лiсi, карета i солдати ринулись вперед, щоб якомога швидше втекти з цього лiсу, до кiнця лiсу залишалось небагато шляху, коли дорогу їм перетнули найбiльшi i найстрашнiшi хижаки цього свiту, десяток могутнiх i великих варгiв вийшли на дорогу, оскаленi морди блищали кликами, з яких летiла пiна, конi почали рватись в рiзнi сторони в панiцi, i солдати ледь їх втримували.
   Айонар вискочив з карети i приєднався до першого ряду солдатiв, якi побудували стiну щитiв i виставили вперед стiну мечiв, варгi не наважувались стрибати на блискучу сталь i тiльки шукали можливостi вирвати когось зi строю, або обiйти їх, цi тварi були дуже розумнi i хитрi, вони завжди нападали групами, i дуже рiдко можна було побачити варга який ходить сам, хiба що тiльки недосвiдчених щенят. Нарештi в одного молодого варга лопнуло терпiння i вiн побачивши маленьку дiрку в стiнi щитiв стрибнув туди, i десяток мечiв проштрикнули його. Наступнi варги були обережнiшими, намагаючись обiйти їх вони обходили стрiй з трьох бокiв, але всюди зустрiчали блиск мечiв.
   За спиною воїнiв роздався крик i над їхнiми головами пролетiв мiшок набитий травою, яка горiла i димiли, розносячи навколо себе неприємний запах, мiшок кинув мечник, i вiн же i прокрикував якiсь слова, а варгам явно не сподобався запах з мiшка, вони заскавчали наче маленькi домашнi собаки, а не страхiтливi хижаки, i розбiглись в рiзнi сторони, нiчого перед собою не бачачи.
  -- Швидко вперед, тiкаєм - прогорланив мечник i показуючи приклад побiг вперед, всi прослiдували за ним.
   Через хвилину на поляну вийшов високий худий чолов'яга, вiн обдивився з посмiшкою поляну, постояв хвильку наче до чогось прислуховуючись, i розкривши рот прогорланив якiсь звуки, наче охриплий пес, з навколишнiх лiсiв почали виходити варги, вони покiрно, опустивши вуха i махаючи хвостом пiдходили до людини, вiн гладив їх по головi i щось казав, лагiдним голосом, потiм махнув їм рукою в сторону лiсу, i варги ринулись доїдати вчорашню трапезу, вiсiм тучних, в дорогих прикрасах тiл, якi вже наполовину з'їли, Скефлундськi посли, вони не заслужили права на аудiєнцiю дракона-iмператора.
   Глава 25
   Iмператор Вiг тiльки три днi як приїхав в свою нову столицю. Величезне мiсто зроблене з чорного i бiлого каменю, абсолютно новi будинки, ринки, казарми i будинки десяти обраних домiв, яким було дозволено переїхати з iмператором в нову столицю, i якi довели свою вiрнiсть трону. Один рiк i два мiсяцi будувалась столиця, так швидко нiчого i нiколи не будували, плащi дiйсно знали своє дiло, а щедра плата будiвникам, якi працювали по чотири змiни робили чудеса. Мiрак-Тiнiл, башта владики, його цитадель i палац, Темна Башта, виростала з-за його спини, iмператор стояв на самому краю башти, на мiстку без перил, з якого було видно все мiсто i округу, зубчатi тiни верхiвки башти кидали тiнi, якi змiшувались з тiнню iмператора, яка була в сяйвi мiсяця, i тi хто бачив в цей момент владику переповнялись страхом i силою, i ще бiльше готовi були йти за ним будь-куди. Крiм тих десяти домiв в мiстi могли селитись всi бажаючи, але їх попереджали що вiйна може забрати їх з собою, i призов може бути в будь-який момент, що перший удар ворожих сил буде по новiй столицi, але все одно на всiх бажаючих не хватило мiсця, i багато хто поселився в тiнi мiста, багато було людей з Скефлунда, якi перейшли пiд ельфiйську руку, їм нiхто не заважав, i шкоди не робив, вони робили гарний хлiб i вирощували овочi, якi правда з вигодою для себе продавали.
   Iмператор повернув голову налiво, щоб побачити Мiрак-Кiлдан, башта чародiїв, вона була винесена за межi мiста, але тiльки трiшки висотою поступалась Мiрак-Тiнiлу, її добре було видно, навiть на вiдстанi в два кiлометра, вже декiлька сотень магiв прийшли туди вчитись, кращi маги ельфiйських домiв були забранi тули вчителями, а чорнi плащi i мани храму Оркiв воювали мiж собою в радi за право зватись першими перед iмператором, поки що владика хотiв бачити орден пiд правлiнням чорних, але все може змiнитись за довге ельфiйське життя.
   З правої сторони вiд Мiрак-Тiнiла, стояла найменша з трьох, але все одно могутня i велична башта, Мiрак-Дiзiл, орден воїнiв, в ньому вчили iмператорську тисячу, i простих воїнiв, адже саме вони виковують перемогу, а Серж був главою цього ордену, i його першим генералом, як цьому не противились багато ельфiв, але Вiг сказав що в його державi вiрним, сильним i розумним завжди є мiсце i неважливого якого вони роду. З Сержом i Роменом ще треба було поговорити, примусити їх пiдтримати його в вiйнi проти людських держав, але то буде потiм, i слова для цього будуть шукатись пiзнiше.
   Прямо навпроти iмператора стояла невеличка башенка, непримiтна i якась сiра на фонi цих нових, величних споруд, Дiзiл-Аре орден шпигунiв i асасiнiв, вiрних iмператору, поки що. Вiг тримав їх в секретi, навiть вiд найближчого оточення, якщо трапиться так що його захочуть скинути, цей орден буде одним з його вагомих аргументiв.
   Вiг п'ять хвилин тому вiдправив одного з Дiзiл-Аре, Дюран дав Валлагам допомогу, яка правда недешево обiйшлась, але дав, Скефлунд зiбрав сам багато дуже сил, i за тиждень виступає в похiд, два гiгантських вiйська, якi вже рiк готували до вiйни йшли одне на одного, добре що вони не об'єднались i не напали на ельфiв, весь талант iмператора не допомiг би йому тодi. Добре що вони не вважали ельфiв i їх нового iмператора загрозою, ельфи завжди були чеснi i нiколи не бали в спину, тим бiльше кожен з людських правителiв вважав молодого владику своїм другом, навiть Лiт, i всi вважали що ельфи над людськими вiйнами, що їм все рiвно, але другого iмператора не можна було назвати справжнiм ельфом, скорiше за все вiн був людиною, яка мала ельфiйське життя, i жив вiн так як людина, наче йому вiдпущено не тисячi рокiв а лише сотня. Скоро iмператор знову пiде на вiйну, тiльки но новий Перен проведе перший бiй.
  
   Новий Перен тепер вiв вiйсько великої iмперiї Скефлунд, старий зник, та й не чекало його нiчого гарного якщо б вiн повернувся, не дивлячись навiть на те, що вiн довго був другом iмператора, хтось мав поплатитись за таку поразку, ними стали два десятки вищих офiцерiв. Казали що Техiкс втiк на другий материк, i навiть став там королем якогось малого народу, але це вже нiкого не цiкавило. Ця армiя була бiльша, краще пiдготовлена i озброєна, нiж та яку привiв минулого разу Техiкс Перен, i навiть ту Валлагськi правителi ледь вiдбили. Їм вже не застати їх посерединi лiсу, не закрiпитись на пагорбi, я якого їх було нереально вибити. Перен Дармордiр, старий чоловiк, вiд корнiв до верхiв'я вiйськовий, який ходив мало не маршируючи, не має права програти, йому немає куди тiкати, вiн вже надто старий, а от командувати вiйськом сидячи на крiслi i дивлячись здалеку вiн зможе. Звичайно пiсля Техiкса важко завоювати любов вiйська, його не прийняли привiтно i радiсно, але для вiйськового то не є головним, головне щоб чiтко i впевнено виконували команди, все iнше нiчого не варте, перемога i тiльки перемога потрiбна Скефлунду, якщо вiн знов програє пiднiмуть голову малi народи iмперiї, якi вже рокiв триста як присмирiли.
   На цей раз вже скефлундцi нав'язали мiсце бою, бiля невеличкого селища Бiлi вовки, так колись називалось велике i агресивне плем'я, що жило на цiй землi, правда зараз вiд великого племенi залишилось тiльки пару десяткiв домiв i назва. Колись агресивне плем'я стало землепашцями, i гарно вичистили навколишню територiю, рiвна земля на декiлька кiлометрiв, правда був трошки в далинi лiс, але на нього в Перена були свої плани. Буде мiсце для розвороту кавалерiї.
   За годину двi бiй почнеться, Валлагськi воїни i їх Дюранськi союзники стояли своїм табором навпроти Перена, але той не хвилювався, не надто багато дали Дюранцi воїнiв, i все одно його вiйсько було бiльшим, i маги тепер у них є, головний орден прислав своїх магiв на допомогу, так що залишилось тiльки чекати бою.
   Валлаги не примусили Перена довго чекати, як тiльки вiйсько пошикувалось, були вiдданi всi команди, триста тисяч воїнiв пiшли вперед, потрошки, криючи одне одного, але почали крок. Лiт зробив ставку на те що Скефлундцi не вiдмовляться вiд своєї улюбленої тактики, завалити першi ряди воїнiв "м'ясом" i дати можливiсть прорватись своїй важкiй пiхотi, якi до бою за "Кривавий Пагорб" як назвали минулу кампанiю нiхто не мiг зупинити. Лiту було чим зустрiти зачинщикiв бою. Вчора вiн отримав голуба вiд Ельфiйського iмператора, той ясно дав зрозумiти що не буде допомагати йому вiйськом, але дав пораду i що бiльш важливо закляття, яким можна блокувати ворожу магiю, все iнше Лiт мав зробити сам, йому i так допомогли бiльше нiж вiн на те надiявся. Лiт не думав що ельф це зробив по старiй дружбi, вiн одразу зрозумiв що той буде йти вiйною на Скефлунд, i чим довше основа скефлундського вiйська буде на Лiтовi, тим краще для ельфа. Лiта це теж повнiстю влаштовувало, адже вiйсько ворога, навiть перемагаючи змушене буде вертатись, щоб захистити свою землю.
   Новий Перен дiйсно вирiшив не придумувати нiчого надзвичайно нового, першi групи зачинщикiв бою набрали рух i ринулись на ворога. Покритi шкiряною бронею воїни не чекали побачити невисоких, але зложених наче камiнь дюранцiв, атака захлинулася майже одразу, сотнi маленьких сокир врiзались в воїнiв, i їхня броня не витримувала таких ударiв i заднi ряди спотикались об тiла перших. Правда страх перед Переном не давав їм вiдступати назад, i нарештi себе показали скефлундськi лучники, град стрiл якi вони кинули на сокирникiв змусив їх вiдступити i дати прорватись легкiй пiхотi, яка стратила майже третину своєї чисельностi. Їх зустрiла знайома стiна щитiв, з-за яких виглядали воїни, високi i статнi, з холодними поглядами, в який не було нi ненавистi нi кровожерливостi, нiчого такого що присутнє звичайним воїнам пiд час бою, холодний погляд який бачить все, i рахує кожен крок, кожен час удару, очi професiйних воїнiв, команда, удар, команда щити закрили все. Перен вiдправив на правий фланг двi тисячi кiнноти, вони мали прорватись в стан Валлагiв i знищити, а може й спалити їх запаси i зброю. Ще тисяча йшла на пiдтримку перших рядiв якi вже вели бiй з валлагами, вони мали їх прикрити, i дати дорватись важкiй пiхотi, i тодi доля бою буде вирiшена.
   Кiннотi не вдалось прорватись, Лiт сам очолив їх перехват, п'ятсот вiдбiрних воїнiв втратили скефлундцi перш нiж їм вдалось втекти назад в табiр.
   Справи не дуже йшли i в перших рядiв наступаючих, вони буквально вмивались кров'ю, атакуючи валлагську стiну з щитiв вони лягали вiд летячих в них сокир i списiв, якi легко пробивали навiть помочену в сiлi шкiру. Вони не могли навiть прорватись кiннотою, адже з стiни стирчали списи i лучники валлагов вносили свою лепту в цей хаос. Це був лише початок бою i Перен не хвилювався, в нього було багато народу, вiн мiг спокiйно пожертвувати "м'ясом" щоб дiйшла пiхота, коли вони зiмнуть стрiй ворога, можна буде пустити iмператорську кiнноту, яка довершить розгром, а пiхота хоч i повiльно, але впевнено рухалась вперед, до своєї цiлi. В бiй вже вступили близько ста тисяч воїнiв, i вони ще готовi битись довго, а в Перена був великий резерв свiжих сил, вiн мав без сумнiву перемогти, але зменшити втрати не завадить, потрiбно вiддавати наказ магам.
   Цього разу скефлундцi привели кращих магiв iмперiї, ордени буквально гризлись за можливiсть попасти в цей похiд, i багато з тих кого не взяли втекли до iмператора ельфiв, який дуже багато обiцяв за вiрну службу. Вони зараз копили сили, не маючи ще на метi певного плану, вони збирали енергiю, щоб не потрапити пiд чорну зiрку як минулого разу. Вони потрошку вiддавали її на помiч своїм воїнам, але поки нiчого суттєвого не зробили. Тепер Перен вимагав активних дiй. Маги вирiшили зробити по традицiї, холодний дощ, який пробирає до костей i забирає сили, i кажани якi будуть нападати на валлагов. Просте закляття яке одночасно промовили стiльки магiв вибухнуло силою над головами воїнiв Лiта. За одну хвилину їх вiдтиснули на декiлька метрiв, на що перед цим тратилось не один десяток життiв.
   Алькольм задоволено похитав головою i з переможним виглядом глянув на Лiта, який стояв бiля нього i чекав коли вже той почне щось робити i чи не обманув їх ельф.
  -- Не бiйся Лiт - хлопнувши iмператора по плечу розсмiявся маг - не обманув тебе ельф, ми розклали закляття, воно чисте.
  -- Ну ну, зараз глянемо
   Маги побудували коло i повнiстю сконцентрувались, закляття дане ельфом було чистим закляттям природи, ельфова магiя чистої води, i їм буде важко його накласти. Вони примушували природу забирати всю магiчну енергiю з певної територiї, i треба було примусити природу це зробити, а вони не були дiтьми дерев, i треба все робити чiтко i правильно. Зцiпивши руки маги зробили коло навколо фiгури i почали читати. Закляття було коротке, але навiть не причетний нiяким чином до магiї Лiт, який нiколи не мав нiяких до цього здiбностей вiдчув наскiльки воно сильне, i холодок страху поселився в його серцi. Коли маги розцiпили руки їх чекало потрясiння. Молода магiчка, з ордену Лора, вона вiддала себе повнiстю, i бiльше не прокинулась. ЇЇ вiднесли на руках в середину табору.
   Скефлундський орден магiв вiдчув страшний розпач, маги в яких забрали їхню силу, все одне що звичайнiй людинi не давати дихати, опустивши її пiд воду, це вiдчуття вищостi, особливостi, цей вогонь який вони носили в собi все життя кудись пропав, i маги бiгали наче опаленi вогнем по табору. Алькольм зробив своє дiло, але закляття мало i зворотну дiю, вони заблокували i свою магiю, хоч i не на так довго як ворожу.
   А на правому фланзi Скефлундцiв було жарко, туди змогла дорватись важка пiхота, i спочатку потiснивши сокирникiв i лучникiв з пiкiнерами, майже прорвали стрiй, на щастя воїнiв до них вспiв Лiт зi своєю кiннотою i зараз важка пiхота зустрiлась з не менш броньованою кiннотою i та вiд душi рiзала цвiт дворянства i воїнства центральної iмперiї .
   А на лiвий фланг кiннота не встигла, Айонар який вiн лiвий фланг не змiг зупинити ворогiв, i тi прорвались.
   Намагаючись перестроїти вiйсько вiн вiдступивши на декiлька метрiв будував щитову завiсу, але вже не таку густу i впевнену в своїх силах.
   - Атака - прокричав Жорстокий i сам ринувся вперед, рубаючи з неймовiрною швидкiстю ворога
   - Командир, назад в стрiй - молодий лейтенант, кремезної фiгури, основна задача якого була зберегти життя командира намагався його повернути, але побачивши що це не реально сам ринувся в бiй
   Скефлундцi не чекали такої наглої i рiзкої атаки, вiд вже зламаного i майже роздушеного строю, тому їх вiдкинули, вони спробували побудувати схожу стiну щитiв, i їм це майже вдалось, якби не Айонар який замкнув на себе середину строю i в яростi рубав воїнiв, вiд нього вiдскакували наче вiд демона, а за хвилину поспiла iмператорська кiннота, яку чомусь нiхто не перестрiв, лiвiй фланг вiдбили.
   Перен знов намагався прорватись в табiр Валлагiв, вiн хотiв покришити їм їжу i воду, адже вiн вже побачив що сьогоднiшнiй бiй програний, i скоро треба буде виступати. Цей раз кiнноту Перена перестрiв Ромен з своїми особистими воїнами, вони легко вiдiгнали Скефлундцiв, але тi теж не мали великого бажання битись з явно краще озброєними i досвiдченiшими воїнами.
   Перен пiднявся на своєму високому стiльцi, не дивлячись на старий вiк вiн мав гарний зiр, який правда в останнi роки ставав дивним, вiн добре бачив далечiнь, а зо потрiбно ще полководцю. Вони поки бились на рiвних, але скоро буде перелом i його вiйсько буде перебите, пора трубити вiдхiд, тим бiльше скоро вже вечiр.
  -- Приведiть менi ту ельфу, схоже їй буде робота, i приготуйте обiд, бажано менш жирного, шлунок в мене вже не той що колись.
   ***************************************
   Двi фiгури прикритi буро-зеленими плащами пробирались крiзь лiсовi хащi, високий, стрункої фiгури чоловiк, чорноволосий, з красивим обличчям, яке було вкрите за стiльки рокiв не одним шрамом, але для золотоволосої ельфи його обличчя було найкрасивiшим в свiтi. В них була дивна любов, вiн був воїном, шпигуном i асасiном, вона ельфом з дому Фiлiм, третiй дiм Елькама, i це було дуже високе положення, вона була старше за нього майже на сiмдесят рокiв, а вiн був мудрiше за неї на тисячу, спочатку. Вони вже давно все робили разом, вiн бив мечем, вона ножем, як вiдточений до абсолюту механiзм, який нiколи не зламати просто так. За стiльки рокiв i вiйн вони заробили достатньо грошей на великий маєток де захочуть. Грошi вже давно не рухали ними коли вони робили свою роботу, чоловiк скоро мав постарiти, i просив ельфу дати йому насолодитись його коротким життям, а так роздiляла всi його цiлi, i не уявляла свого життя без нього, вона вже давно приготували ножа, який вб'є її коли вiн помре, а той про все здогадувався, i потрошки готував її до свого кiнця, показував як гарно жити, скiльки задоволення в життi, навiть без нього, особливо для неї, ельфiйки, дочки благословенного народу. А вона тiльки посмiхалась i розумiючи кивала головою.
   Перен просив їх привести пiдкрiплення в стан валлагов, в спину, голубiв вiдiслати не можна було, їх ловили, а Йорни не працювали, i по можливостi вбити хоч когось з командирiв ворога, але це вже якщо вийде. Чоловiк не мав нiяких симпатiй до будь-якої з сторiн, Скефлундцi знайшли його першим, значить вiн буде працювати на них, от i всi справи, всi вiйни однаково безглуздi, але нажаль це мало хто розумiє, а тi хто розумiє часто стають слабаками в очах iнших.
   С самого початку цього походу в них все йшло не так, мало того що вони, слiдопити заблукали в лiсi! Чого вже не було з дитинства, так i ельфа все намагалась вiдмовити його i повернути назад, не живлячись на дане слово i взятi наперед, хоч i не потрiбнi грошi, але єдине що було в життi воїна крiм його ельфи це його слово i честь, таким вiн не мiг пожертвувати, хоч i сам вiдчував не треба було йому йти далi.
   Вони майже добрались до своєї цiлi, стану генерала Фiнорна який вiв сто п'ятдесят тисяч воїнiв, вони мали ударити в спину, зламати Валлагiв остаточно, i головне не видати себе нiяк, а це надзвичайно не просто провести стiльки воїнiв по чужiй землi, не видавши себе, їм це вдалось, нiяких нi голубiв, нi йорнiв, нiчого не використовувалось, тiльки усна домовленiсть мiж Переном i генералом в столицi Скефлунда.
   Слiдопит вiдчував, хоч напевне i не розумiв цього колючого i противного вiдчуття в серединi шлунку. Вони нарештi вибрiли туди куди i йшли з самого початку, за пiвдня шляху їх чекав Фiнорн, з вiдпочинком i золотом, напевне вiдчуття обманюють старого воїна, i все завершиться так як потрiбно для них.
   Десяток воїнiв ордену Дiзiл-Аре сидiли в хащах неподалеку вiд мiсця з якого вийшли двi фiгури, вони були досвiдченими асасiнами i шпигунами, i навiть через закриваючи повнiстю плащi впiзнали своїх друзiв, вони не одну справу провели з ними разом, не раз рятували одне одному життя, але вони простими воїнами, в яких було тiльки їхня честь i клятва. Iмператор наказав не дати привести Скефлундцям пiдмоги, а вони принесли клятву iмператоровi, i мають зробити своє дiло. Не дивлячись нi на що.
   Вони зустрiли їх через два кiлометри, це було потрiбно щоб побачити наскiльки тi втомленi, i готовi до бою. Асасiни вiдступили вiд своєї звички стрiла в спину i такати, їхнiй брат, i найкращий з них заслуговує кращої смертi.
  -- Привiт Мiлiєм i брат Дiє - асасiн пiднявся з пiд укриття, i за ним всi його супутники
  -- I тобi привiт Ельмiр, а я думаю хто це за нами вже слiдкує, i головне не виявити, я тебе добре навчив, це мене радує, кому служиш скажеш? - голос Дiж був спокiйний i наче несмiшливий
  -- Iмператоровi Вiгу - Асасiн i не подумав про те що можна буде вiд нього в такий час приховувати щось
  -- Ясно, великий буде правитель якщо не помре по дуростi, хоча я чув вiн наче заговорений, i великий воїнi.
  -- Це правда Дiє, нас було два десятки i вiн розкидав нас наче котенят.
  -- Знай Фiлiп, я не тримаю на тебе зла, ти дав клятву i маєш її виконувати, я б теж так зробив, але пощади ельфу, вона тут нiвчому не винна i не розкаже нiчого - Дiє кинув погляд на ельфу, яка вже дiстала ножi i була наче кiшка, яка хоче кинутись на ворогiв, але її господар не дає, вона не знала що робити, цi люди явно знали її коханого, i вона не могла зрозумiти чим це закiнчиться - Я прошу тебе.
  -- Я не можу Дiє, я дав слово - в голосi асасiна почувся жаль i сум, вiн не хотiв їм нiчого робити, а пiсля того як побачив що його вчитель так просить за ельфу, вiн вперше побачив в ньому якусь слабину, прояв почуттiв, i йому дуже хотiлось його пощадити, але вi не може.
  -- Розумiю - старий воїн опустив голову, але коли пiдняв її в очах його горiв вогонь - ну що ж подивимось, можливо я не гiрший воїн за вашого iмператора.
   Дiє кинувся вперед розмахуючи невiдомо звiдки з'явились два коротких меча в його руках, цi двоє дiяли як апарат, i завжди першим вбивали найбiльш слабкого, двоє молодих братiв ельфiв бiльше нiколи не повернуться додому, в одного з горла стирчав кинджал ельфи, а другого розрубав Дiє. Наступним пав мовчазний чолов'яга, iм'я якого навiть нiхто i не знав, кинджал i меч вбили його одразу, хоч вiн i слив сильним воїном. Але довго така вдача не могла супроводжувати пару, Дiє потрапив пiд меч Фiзiла, який прорiзав йому руку i трохи бiк, але той за це поплатився своєю головою, в буквальному змiстi, але пiсля свого удару, вiн не встиг розвернутись i втекти, меч Фiлiпа проштрикнув його. Дiє випустив мечi схватися за Фiлiпа.
  -- Я гарно тебе навчив, я дiйсно пишаюсь тобою....- Великий Дiє помер, а Фiлiп побачив в його ослаблiй руцi кинджал, вiн до останнього боровся, i давав шанс ельфi.
   Коли асасiни вiдiйшли вiд шоку, вони побачили що ельфи i слiд простив, її не було нiде, i вона не залишила нiяких слiдiв, а наказ треба виконувати, асасiни ринулись в погоню.
   Нареталє тiкала зi всiх нiг, погляд який кинув на неї старий воїн перед тим як його вбили кричав, наказував тiкай, зроби це для мене втечи! Вона втече, в iм'я свого кохання. Сльози рвались на свободу, вони душили її, але вона тримала їх в собi, вона має помститись, а сльози видадуть її, не шумiти, не ламати гiлля, рухатись наче кiшка, як вчив Дiє, а тодi вона помститься, спочатку цим асасiнам, вона їх добре запам'ятала, а потiм i Iмператору. Але спочатку привести Скефлундцiв, вона дала слово, а Дiє вчив що все треба виконувати.
  
  
   Глава 26
   Ельфiйське вiйсько, величезне, могутнє, i прекрасне, такого вiйська ще нiколи не бачив свiт, навiть за тисячолiття вiйн, за правлiння великого Елькама, нiколи не збиралось разом стiльки ельфiв, ельфiв воїнiв. Прекраснi, високi мечники, в сяючих золотом обладунках, з золотими волоссям i жорстокою посмiшкою на обличчi, вони йшли першими, за ними йшли лучники, сотнi тисяч гострооких вбивць, кращi вiйська iмператора, те на що ельфи завжди робили ставку, i Вiг не був виключенням. Iмператор сидячи на своєму конi в чорних обладунках, з вiдкритим обличчям оглядав своє вiйсько, дивлячись на нього, i не знаючи що це ельф можна сприйняти його за людину. Але повадки, надто тонке i гарне для людини обличчя видавали його. Вiг сильно змiнився за останнi роки, вiн став набагато бiльш вольовим, i не терпiв нiяких перепон на своєму шляху, вiн їх просто зносив. Iмператор був великим оратором, i силою слова дуже часто досягав того чого не мiг добитись силою. Вiн переконав Сержа i Алькольма йти з ним в цю компанiю, вони спочатку кричали що покинуть його якщо той пiде проти людей, Вiг сказав їм що в його державi всi будуть рiвнi, незалежно вiд роду, а дано буде по заслугам кожному, чи хiба вiн не вiддав кращi свої вiйська Сержу, а Ромен не сидить в баштi магiв в радi? Хоч i нехотя вони його пiдтримали. Вiгу це було потрiбно не тiльки як те що друзi будуть з ним, але й щоб показати наскiльки iмператор сильний, i влада його непохитна, адже вони двоє на радi вiдкрито виступали проти цього, i вони йдуть тепер з ним в перших рядах. Вiг i так вже своїми руками вбив чотирьох асасiнiв, поки що їх пiдсилали меншi доми, з якихось своїх образ, а могутнi доми висловили свою покiрнiсть, а iншого i не треба. Iмператора турбувало його списоносцi, генерал Iльдар старався як мiг, але з ельфiв не виходили гарнi списоносцi, незрозумiло чого, гарнi кiннi воїни, мечники яким мало рiвних, i кращi лучники свiту, але найгiршi списоносцi яких тiльки можна уявити, хоч бери i наймай оркiв на службу. Добре що Iльдар навчив їх хоч "їжака" добре робити, iнакше нiякого толку вiд них би не було. Вiг вже придумав як буде використовувати цих бездарних списоносцiв, в зв'язцi з лучниками з них може вийти непогана команда.
  -- Лорд Мiфрам, я особисто не розумiю навiщо нам потрiбнi цi маги i цi воїни людськi, жалюгiднi смертнi, вони нам по всьому уступають, тiльки може трiшки сильнiше, але ж i бики за нас сильнiше, але ми не даємо їм їсти разом з нами, i вони нижчi за нас взагалi, вони мають тiльки служити нам, i тут я думаю iмператор робить дурницю.....
  -- Генерале Валое, ви назвали вашого iмператора дурнем? - холодно спитав Вiг, бiдний генерал побiлiв одразу, вiн знав що iмператор не мiг їх почути, надто вони були далеко, але ж почув гад якось!
  -- Нi, нi ваша величнiсть.... - генерал не знав що йому казати вiд страху, а холодний голос iмператора, який говорив з ним не повертаючи голови ще додавав свого
  -- Я ясно чув. Ви сказали iмператор робить дурницю, значить iмператор дурень
  -- Ваша величнiсть, я просто виразив сумнiв в надiйностi наших людських союзникiв - генерал нарештi змiг взяти себе в руки, i вже подумав що йому вдалось викрутитись.
  -- Полковнику Валое, iмператор знає, що вiн робить, чи хiба в вас є кращi маги за людських? Чи ви маєте кращих поварiв, кращих конюхiв? Наступного разу коли будете вважати що я роблю щось неправильно просто пiдiйдiть до мене i скажiть це, я вас вислухаю i якщо ви будете правi так i зроблю, я не потерплю розмов за моєю спиною, вам ясно?
  -- Так ваша величнiсть - Валое низько поклонився Вiгу, вiн втратив чин, але не голову як вiн уже думав.
  -- Добре.... - Вiг задумався - Добре генерал Валое, треба бути жорсткiше до вас - останнє iмператор промовив вже до себе.
  
   *******************************
   Перен був шокований тим що вiдбувалось на полi бою, йшов шостий день бою, а вони не зробили нiчого з того що планувалось. Перен все робив правильно, i головне що вiйсько робило все правильно, але валлаги їх постiйно випереджували, на хвилину, на секунду, але все робили ранiше i обламували їхнi спроби прорватись. Вони читали їх наче книгу, вiдкриту повнiстю i на зрозумiлiй мовi. Настiльки iдеального, неперевершеного захисту Перен не бачив нiколи. Перен не знав що робити, його остання надiя була протримати Валлагськi вiйсько в оборонi i не дати йому самому пiти в атаку, скiльки зможе, дати час пiдiйти пiдмозi, i тодi можна буде щось зробити. Перен вiдчував що якщо Лiт пiде сам в атаку, це буде єдина його атака, але скефлундського вiйська пiсля цього не залишиться. Тому вiн знову i знову з самого рання гнав своє вiйсько в бiй, вiн багато втратив, майже в два рази бiльше нiж Валлаги, впевненiсть його кудись уходила, i вiн вже думав що не просто так програв Техiкс, якого вже багато хто називав Великим, i заговорщики прочили йому мiсце майбутнього iмператора, якби вiн виграв Першу Валлагську кампанiю.
   Лiт сьогоднi готував одне з своїх таємних знарядь, саме сьогоднi Дюранська пiдтримка мала показати себе у всiй красi, i виправдати свою славу, адже досi вони тiльки трошки допомагали вiйську, i дуже часто просто слугували для кiлькостi, але сьогоднi кiстяк i перший ряд вiйська складе саме дюранське вiйсько, на другому рядi будуть стояти щитоносцi, якщо дюранцiв вiдкинуть, вони мають стримати прорив.
   Скефлундцi йшли в бiй нехотя, вони дуже боялись цих сокирникiв, якi виниряють, наче акули з строю i забравши криваву житву зникають, вони боялись цiєї непробиваємої стiни щитiв, вони боялись кiнноти яка невiдома як заходить їм в тил, добре що хоч не йде магiчний бiй. Тепер в першому рядi йшла важка пiхота, Валлаги нiколи не розривали свiй стрiй, нiколи не неслись до суперника першими, вони завжди стояли i чекали, наче крокодил в водi. Страх поселився в душах воїнiв коли вони побачили гiгантських сумоторi в оточеннi набагато менших воїнiв-дюранцiв. Такого ще не було, i особливого бажання в вояк наближатись до цих живих скель в них не було.
  -- Де вони взяли тролей? Їх вже давно нiхто не бачив - скефлундськiй боєць говорив сам до себе, але вiдповiдь йому дали
  -- Це не тролi, це просто високi i здоровi люди, в мене дядько був таким же, носив бикiв на плечах, ох i сильний був, вiн колись бачив троля, i розказував що той був вище за нього на три голови i рази в два ширше, дядько казав що вперше тодi вiдчув себе слабким.
  -- Бреше
  -- Ой ти Фiзiм мовчав би вже, знаємо ми твої розповiдi....
  -- Так я брехун, та я.....
  -- А ну тихо, мечi взяли сильнiше i iдемо в бiй - командир десятку рявкнув на солдатiв i тi одразу притихли.
   Скефлундцiв повiльно наближались до сумоторi, якi стояли з спокiйними, непокритими обличчями на яких нiчого не можна було прочитати, i це ще бiльше забирало бойовий дух у вiйська.
   Сьогоднi валлаги принесли ще один неприємний сюрприз, вони першими пiшли в атаку, одну секунду вони стояли спокiйно, наче не бачили перед собою ворогiв, i в секундi вони вже вийняли свої хто фламберги, хто простi гiгантськi дворучнi мечi, а хто булави i врiзались в розрiджений скефлундський стрiй. Сьогоднi сумоторi показали себе в всiй красi, вони знали що на них дивиться iмператор, i за ними честь їхньої держави, їх дайме, i дракон-iмператор нiколи не забуває тих хто б'ється за честь держави. Гiганти косили важких пiхотинцiв наче пшеницю на полi, а маленькi дюранцi, по п'ять бiля кожного сумоторi, маленькi воїнi вiдбивали удари якi сам сумоторi вiдбити не мiг, хоча обладунки якi гiганти несли на собi могли вiдбити майже будь-який удар, але командири не хотiли ризикувати своїм життям. Лiт i Перен стояли в шоцi, кожен в своєму таборi, нiколи не було такого щоб п'ятсот воїнiв, не тiльки втримали а й вiдкинули двадцять тисяч воїнiв далеко назад, звичайно вони бились не зi всiма двадцятьма тисячами, а тiльки з першим рядом, але це мало змiнювало ситуацiю.
  -- Я тобi казав що тролi - Фiзiм обернувся i посмiхнувся кривавою посмiшкою до свого товариша.
  -- Мiй дядько не бреше, давай надавимо i вб'ємо парочку, ти побачиш що вони далеко не з каменю, ха
  -- Ну вперед!!!
   Двоє воїнiв кинулись на меншого з двох сумоторi що бились бiля них, той спочатку навiть вiдступив вiд такої наглостi, i треба вiддати належне майстерностi двох ветеранiв, прикриття сумоторi швидко виставило вперед пiки мечи i луки, чим зупинили хоробру атаку воїнiв, сумоторi вистачило цього щоб зiбратись i вдарити гiгантською булавою, воїни не встигли вiд неї вiдвернутись, а щити не допомагають проти такої сили, вони розлетiлись в щiпки, наче i не було, а двоє воїнiв полетiли в сторону.
  -- Я ж казав тобi що це троллii... - Фiзiм кашляв кров'ю, схоже що в нього були переламанi всi кiстки в тiлi, вiн не вiдчував свого тiла зовсiм, але все таки змiг видавити криву посмiшку.
  -- Кхем...ага, схоже дядько таки брехун....
  -- Ми помираємо брат, ти був гарним воїном, я радий що служив с тобою - Фiзiм вже трошки оволодiв своїм горлом i мiг говорити.
  -- Менi теж Фiзiм, але лежи, притворимся мертвими i ще може виживемо, ця тварь нам тiльки ребра схоже зламав, щоб його де...
  -- Ага, ну лежим....
   Валлагський Iмператор дивився за своїм найбiльшим трiумфом в життi, вiн вдруге розбивав Велику Iмперiю Скефлунд, i хай багато хто казав про першу його перемогу що це випадковiсть, другу в нього нiхто не вiдбере. Iмператор вирiшив iти в атаку, яка мала принести йому його перемогу, i наверне нову iмперiю, Валлаги пiдкорять Скефлунд, i це буде гарною вiдплатою за стiльки рокiв рабства, якi його народ провiв пiд скефлундською п'ятою.
  -- Кiнноту по п'ятдесят тисяч на правий i лiвий фланг, пiки, луки i мечи давлять на середину, двадцять тисяч залишити на прикриття табору, в атаку - Лiт говорив дивлячись перед собою, але вiн знав що його чують.
  -- Лiт, ти точно впевнений - Зазвичай мовчазний Рандом з сумнiвом дивився на брата
  -- Iншого шансу не буде, вперед!
   Лiт тримав своє вiйсько на тому що накази передавались надзвичайно швидко, i вже за десять хвилин величезнi маси людей почали свiй рух вперед. Перен був старим вже, i добре бачив далечiнь, вiн побачив що вiйсько почало рухатись, от значить як воно все буде, його розбили, вiн в цьому не сумнiвався, i хоч вiйська в нього все одно було бiльше нiж у ворога, вiн не вiрив що можна вже щось зробити, вiн дав наказ вiдступати важкiй пiхотi, хоч вона i втратить на цьому маневрi значну свою чисельнiсть, а iншi хай готують оборону, Перен звичайно мiг втекти, але вiн цього робити не буде. Старий воїн дiстав свiй меч, сильно стиснув його в руках, i пiшов в перший ряд.
   Коли Мiлiєм вийшла з скефлундською пiдмогою в тил Валлагського вiйська, розгром вже майже почався, Перен якимось дивом умудрявся стримувати рiшучу атаку Валлагiв, i от от мали пасти. Мiлiєм була задоволена, раз клятий ельф хотiв щоб Лiт виграв, вона цього не допустить.
  -- Ти добре ельфа попрацювала, тебе чекає гарна нагорода, головне дочекайся завершення бою, я думаю ти нам вiриш зараз немає часу з тобою розплачуватись - Генерал Фiнорн був високим i сильним чоловiком, вже правда в лiтах, але це додавало йому певного шарму, вiн чимось нагадував ельфi її коханого Дiє.
  -- Якщо ти мене обдуриш тобi ж буде гiрше, тi хто наважуються обманути наш орден довго не живуть, навiть iмператори - холодний голос ельфи рiзав по вухам, генерали дивлячись на її тонку фiгуру, все ж таки вiрив що так i буде.
  -- Тодi чекай, а ми в АТАКУ! - стукнувши скакуна по бокам генерал з вiйськом ринувся вперед.
  
   Високий могутнiй ельф вiдвернувся вiд Йорна, хай наївнi люди думають що вони заблокованi. Вони самi своїм закляттям дали йому його вiдкрити, те що вiн бачив на далекому полi бою в валлагськiй державi не особливо його порадувало, з цими дюранськими воїнами може бути проблема, в нього нема що їм протиставити, i хай їх сьогоднi погнали с поля бою, вони зберуться знову.
   - Зви храмовникiв, вони казали що дадуть нам своїх особливих воїнiв, настав час дивитись на що вони здатнi - не обертаючись кинув Вiг плащу який стояв за ним, i вийшов з кiмнати.
  
   Через два днi глибокою нiччю, Лiт, Удар, Айонар i Алькольм сидiли бiля похiдного вогнища, вони таки змогли вiдiрватись вiд ворогiв, якi їх гнали, все таки це була їх земля i вони її знали як свої п'ять пальцiв. Але вони глибоко в серце країни впустили ворога, який буде палити їхнi селища, вбивати скот, палити поля i брати рабiв, i навiть якщо ворога виб'ють ще довго цi землi будуть приходити в себе.
  -- От так перемога стає поразкою, не треба було знiмати вiйсько з мiсця, ми би їх тодi розбили, по шматкам, а так - Лiт в котре повторив це, вiн дуже важко сприйняв цю поразку, тим бiльше що вiн вже вкусив смак трiумфу
  -- Лiт ми ще своє покажемо, дай тiльки час на те щоб зiбрати сили - Айонар намагався вивести Лiта з такого стану
  -- Де я вам вiзьму той час, на одне чудо надiя - Лiт кинув келих який пив в вогнище, зi злiстью пнувши ногою землю пiшов в свою палатку.
   Глава 27
   Ельфiйське воїнство плавно перемiщалось по територiї Скефлундської iмперiї, Вiг не випадково побудував нову столицю на кордонi з цiєю людською державою, добре i наступати, i швидко вiдступати, хоча цього iмператор не планував робити. Людськi правителi вже давно не рахували ельфiв за серйозних суперникiв, вони нiколи не виступали за свої кордони, хоч i захищали їх люто, нiколи не били в спину, нiколи не будували iнтриг, не наймали асасiнiв, вони завжди жили в своєму окремому свiтi, i iнших це повнiстю влаштовувало. Але цей час закiнчився i величезне, найбiльше в iсторiї вiйсько рухалось до своєї цiлi, фортецi Фiрах-Ангiл, одного з трьох великих дварфськiх мiст, якi вони за величезнi грошi побудували для Фiрах Англа, коли вiн тiльки но створив свою iмперiю свiтла, пiдкоривши всi людськi землi, навiть Дюран, вiн обложив данню оркiв i мав вигiднi домовленостi з ельфами, правда вигiднi тiльки для нього, великий був правитель, Вiг захоплювався ним i викопував будь-якi вiдомостi про його життя, з цього правителя дiйсно можна було брати приклад. Дварфи трудились чесно, i побудувавши цi мiста надовго зникли з очей iнших народiв, час вiд часу вони робили якiсь замовлення, дуже рiдкi i дорогi, але вже триста рокiв про них нiхто не чув, Фiрах-Ангiл , Аєн-Тiрен i порт Маджас, не було бiльше нiде таких високих i широких стiн, з такого сильного каменя, цi фортецi якщо i брались то брались хитрiстю i кiлькiстю, колись рахували що кожна з них якщо її повнiстю перекрити може спокiйно жити тридцять рокiв, в них була своя вода, своя їжа, i королiвський запас, сухий пайок на якому можна протягнути ще декiлька рокiв. Фiрах-Англi чекатиме iмператора Вiга за три тижнi, вiн буде першим хто спробує його взяти, хоч вiн i не знає поки як вiн це буде робити, вiн все одно вiзьме найбiльшу фортецю в свiтi.
   А сьогоднi вiйсько чекав не Фiрах-Ангiл, мiстечко поменше i з простими стiнами, буде гарний аванпост для вiйська.
   Ельфiйське вiйсько навiть не зупинилось беручи маленьке для скефлунда мiсто, вони навiть не робили осади, ельфи дiти природи i природа слухає їх, в мiстечку не було магiв якi б могли протистояти ельфiйському чародiйству, тiльки старухи якi виводять прищi i порчу, i лiкарi, корiння, викликане ельфiйськими магами проросло в стiни скефлундського мiста, розриваючи i так не надто могутнi стiни на шматочки, гарнiзон навiть не думав про якусь оборону, як можна протистояти морю яке йде на тебе? Тебе просто знесе, навiть не помiтять.
   На ранок третього тижня перед очима Вiга, другого ельфiйського iмператора представ величний Фiрах-Ангiл, столиця людей i найбiльша фортеця-мiсто свiту. Дивлячись на столицю Скефлунда Вiг дiйсно вiдчув наскiльки великим народом були дварфи, якщо змогли створити настiльки прекрасне i могутнє мiсто. Його нова столиця, яку вiн вважав вiнцем творiння мiст, вона була наче мале дитя, з милим i гарненьким обличчям, бiля високого i прекрасного лицем гiганта. Фiрах-Ангiл розкинувся на величезнiй територiї, його башти кидали тiнi на сотнi метрiв навколо, на стiнах могли розмiститись п'ять рядiв воїнiв, на наступаючих лилася смола з дiрок в стiнi, а десятки башт i требушет не давали нападаючим жодного шансу. Фiрах-Ангiл мав п'ять стiн оборони i кожна з них мала убiйну землю. В мiстi жило настiльки багато людей що вони всi не вмiстились в серединi, на величезнiй територiї розкинулись маленькi фермерськi будиночки i базари, точнiше один величезний базар, на якому наче мурахи бiгали тисячi людей, тварин, оркiв i ельфiв. З цим проблеми не виникне, а от далi, коли вони зачистять територiю для табору, як брати це кляте мiсто? Все одно що в нього майже чотириста тисяч воїнiв, а в захисникiв якщо сто буде, то добре, але як пробратись за тi стiни?
  -- Малон - iмператор обернувся до третього генерала, високого, чорноволосого ельфа, з вольовим обличчям, вiн був з дому який одним з перших прийняв його сторону - Зачистити до вечора цей базар, i розбити табiр, а мене схоже сьогоднi чекають книжки, я буду шукати щось, що допоможе взяти це кляте мiсто, а то просидимо ми тут рокiв двiстi поки вони здадуться
  -- Так, Ваша Величнiсть - генерал вiдсалютував i пiшов виконувати команди.
  -- Маєторає - Iмператор позвав плаща, i хоч того i не було бiля нього, iмператор знав, що той зараз буде, i дiйсно так, легке дуновiння повiтря i плащ стоїть в своєму звичному поклонi перед iмператором.
  -- Iмператор?
  -- Маєторає, я позвав тебе щоб дiзнатись як там справи з храмовниками - не обертаючись промовив владика безсмертних
  -- Iмператор вони тримають слово, але...
  -- Ну?
  -- Дракони, вони просять половину Хєруна за допомогу, кажуть що їм потрiбно десь жити, а це їх споконвiчна земля, якщо iмператор дасть їм її вони будуть йому вiрно служити
  -- А вони самi не можуть її взяти? Вони ж дракони - Вiг був явно здивований такими речами
  -- Їх надто мало ваша величнiсть, їхнi дiти тiльки в сто рокiв стають сильними, i вони не можуть вiдбиватись постiйно вiд воїнiв яким потрiбна їхня шкура, треба ж i їжу шукати.
  -- Буде їм їхня земля, а менi їх вогонь, не збiднiю, ще хто? - Вiг легко згодився на цi умови, що йому шмат лiсу, за таких союзникiв!
  -- Лiсоносцi, дуже багато, вони переноситимуть нашу поклажу, варги, з них вийдуть гарнi шпигуни, багато дуже летючих тварей, навiть я не знаю що це таке, i горнi гiганти, вони допоможуть нам кришити стiни.
  -- Не думав що буде так багато - iмператор задоволено посмiхнувся - коли вони будуть?
  -- Дракони будуть сьогоднi, близько десятка, iншi за три днi.
  -- Добре, значить готуйте табiр i осаду, а я буду далi думати, що нам робити з цими стiнами, адже навiть пiдмога храмовникiв їх не розiб'є
  -- Iстинно так Ваша Величнiсть - плащ поклонився i за секунду зник, iмператор знову подивувався цiй їхнiй магiї, хмикнув i пiшов в палатку до себе, його чекає довгий день.
   *****************************************
   Через темний, iстинно чорний простiр, в якому немає навiть зiрок, вони пролiтали надто швидко щоб їх побачити, через мiльйони свiтiв i сотнi парсекiв летiла фiгура, яка нагадувала людину, не дивлячись на те що вiн горiв, полум'я оточувало його i не розкодувалось по простору, не ясно як воно горiло, i хоч фiгура могла в мить погасити його, перемiститись куди їй потрiбно набагато швидше нiж вона це робить зараз, вона могла навiть розвiяти свiй фiзичний образ, але фiгура любила такi подорожi, через серце свiту, в темнотi яку не розвiяти, через мiльярди свiтiв яким абсолютно байдуже на нього, тiльки тут вiн вiдчував свою нiкчемнiсть i мiзернiсть, не дивлячись на те наскiльки вiн був могутнiм, фiгура в котре дивувалась могутностi творця, його розуму i далекоглядностi, фiгура була богом, богом iстинним якого почитали не в одному свiтi, i вiн не був як бiльшiсть з тих тисяч богiв прив'язаний до свого свiту, вiн вирвався з нього, проломивши купол який тримав його, i навiть Колоклотай, слуги творця його не зупинили, вiн був одним з тих рiдких блукаючих богiв якi прорвавшись в надсвiтовiй простiр не загинули, адже навiть боги не були iстинно безсмертнi, вiчний i безсмертний тiльки творець, не з'їхали з глузду вiд простору який їх оточував, вiд втрати орiєнтацiї, не був вiн i тим хто в страху своєму намагався повернутись в старий свiт, в який дороги вже нема, саме тому їх часто називали блукаючими, вони шукали свiй дiм, вiн навiть бачив одного, який вже сiм мiльйонiв рокiв шукає свiй дiм, вiн вже давно вижив з розуму, але був надто сильним щоб хтось змiг позбавити його мук, а Колоклотайям було байдуже на нього, поки вiн їм не заважав.
   В фiгури була мрiя, вiн хотiв дiзнатись де живе творець, хотiв його побачити, вiн приблизно знав де творець може жити, чи бути, чи як можна це сказати, вiн довго шпигував за його слугами, i тi завжди повертались в одне єдине мiсце, а де слуги, там i господар. Фiгура тепер збирала сили для того щоб пройти загороду зi слуг, прорватись в Дiм творця, i побачити його, навiть якщо його пiсля цього вб'ють, а якщо йому пощастить вiн стане одним з легендарних Армiнов, вони були найближчi до творця, його першi дiти, їх майже нiколи не бачили, тiльки чутки i легенди, якi ходять по сотням свiтiв, а легенди дуже часто були правдою. Свiти, їхня сила яку вiн мiг брати в свiту якщо той, його населення i сам свiт виражали йому свою покiрнiсть, або вiн сам їх покоряв, вони давали йому силу.
   Фiгура почала зупиняти свiй хiд, перед його очами, за десять свiтових рокiв показався золотий шар, в золотому куполi, Айфран, свiт який має дати йому недостаючи сили. Фiгура посмiхнулась дивлячись на купол, скiльки вiн вже таких зламав з того часу як прорвався з свого рiдного свiту! Зупинившись гiгантська фiгура повисiла трошки над куполом i ринувшись вниз в секунду його прорвала, викинувши в середину свiту гiгантську кiлькiсть магiчної енергiї.
   Трони Хамар, високо в небi, щоб гарно було дивитись на свiт i все бачити, трони були пустi, всi брати в силi зараз спостерiгали за польотом комети, яка була їхнiм головним ворогом, вони вiдчули як вiн iде, i зiбрались разом, утворивши примiтивне, але дiєве коло, i вдарили своєю магiєю, i фiгура не потрапила на основний материк, її вiдкинуло в океан, до нової землi, Хамари забрали в нього дуже багато сили i нанесли значнi втрати, але нажаль не вбили, не в силах було це зробити навiть Хамарам одразу, але вони хоч зламали його плани, i на рiк мiнiмум вибили з гри, але що таке рiк для богiв? Миттєвiсть, секунда.
   Фiгура вiдчула удар, могутнi, який вiн нiяк не мiг вiдбити, єдине що вiн зробив перед тим як втратив свiдомiсть, направив свiй полiт не в океан, а на материк, вiн наче комета влетiв в землю, зробивши навколо себе гiгантський кратер.
   Блукаючий бог прокинувся вiд того що на нього хтось лив воду, холодну i яка пробирала до самих кiсток, коли вiн заходи в свiт, вiн залишив майже всю свою силу за його межами, тiльки те щоб йому потрiбно щоб бути рiвним мiсцевим богам, iнакше якщо вiн буде застосовувати надто багато сили слуги творця це вiдчують, i тодi йому буде не переливки, вiн вже раз ледь врятувався вiд них, от за межами свiту, в чистому просто можна буде помiрятись силами, а тут нi, тут вiн слабкий надто.
   Фiгура вiдкрила очi, навколо нього стояло близько десятка ельфiв, з золотим волоссям i зеленими очима, всi високi i прекраснi, вдягненi в легку одежу, але в кожного був або лук або кинджал, вони з цiкавiстю дивились на нього.
  -- a elmerat filns? - спитав один з ельфiв
  -- ELKAM !!
   ***********************************************
   Валлагське вiйсько стояло навпроти Скефлундського, але перен не спiшив наступати на Лiтове вiйсько, до нього нарештi дiйшли вiстi з його держави, вже близько десятка мiст були в руках ельфiйських завойовникiв, ще десяток скоро впаде i столиця сидить в осадi, Перен не знав що йому зараз робити, чи й далi вести кампанiю проти Валлагов, чи вертатись назад. З одної сторони вiн вже наздогнав ворога, i мав всi шанси захопити валлагську державу в володiння Скефлунду, але ж самого Скефлунда поки вiн повернеться може не iснувати!
   Перен не брав з собою нiяких радникiв, а слухати звичайних офiцерiв, вiн дворянин в десятому поколiння не буде. До Перена наближались Валлагiськi посли, троє послiв несли бiлий зелений прапор, знак того що вони хочуть говорити, ну що ж приймемо їх.
  -- Винести стола i сiм стiльцiв, поставте їх по серединi поля - слуги забiгали наче мурахи пiсля наказу Перена, а той i четверо його помiчникiв пiшли в середину чистого поля, щоб зустрiти послiв.
   Посли яких як завжди вiв Айонар почали збавляти хiд, i по трошки пiдiйшли до вже виставленого в полi столу з стiльцями.
  -- Посли Валлагської iмперiї вiтають в цей сумний час Перена - Айонар церемонiально поклонився старому воїновi
  -- Не треба цих ваших церемонiй i падiння на вуха, кажи що хочете - Перен незадоволено махнув рукою i всiвся в крiсло.
  -- До нас дiйшли слухи що на територiї Скефлундської держави не все так добре як би вам того хотiлося i...
  -- Ну то й що, в iмперiї достатньо сил щоб вiдбити будь кого i вас заодно покорити!
  -- Впевненiсть Перена радує, але чи все насправдi так, ми теж маємо шпигунiв i до нас дiйшли слухи що Скефлунд майже повнiстю в руках ельфiв, i що столиця, сам Фiрах-Ангiл сидить в осадi, i дуже гарно було б якби перен забрав своє вiйсько i ринувся рятувати свою державi, ми в свою чергу обiцяємо не переслiдувати вас...
  -- Ха, що ти таке кажеш! Ми вже п'ятий день як женемо вас наче собак, твоє вiйсько втомлене i не витримає ще жодного бою, дивись що я пропоную, повна ваша капiтуляцiя, половина Валлагської територiї i вiра за вбитих, береш?- Перен задоволено посмiхнувся, пiсля таких пропозицiй вiн не сумнiвався що атаку треба продовжувати.
  -- Ну що ти вирiшив - спокiйно промовив Айонар, i швидко, що нiхто не змiг зреагувати кинув з рукава кинджал в горло Перена, закони захищали послiв, а той ж не був послом, посли швидко повскакували на коней i ринулись до свого вiйська, яке з такою самою швидкiстю знiмалося з мiсця, точнiше втiкав тiльки перший ряд вiйська, всi iншi вже давно поховались, Вал лаги вирили величезну, широку i глибоку яму, i перебiгаючи по доскам перший ряд активно втiкав, забираючи за собою i доски i все iнше, Валлаги не могли сьогоднi воювати, нiяк, надто вони були втомленi для бою, i надто були зломленi останнiми подiями, вбивство Перена звичайно пiдняло їхнiй дух, але не настiльки, а так в них буде декiлька днiв для передишки.
  
   Iмператор чесно кажучи був м'яко шокований, коли бiля нього приземлилась туша вагою з десяток тон i висотою метрiв десять, а коли потiм ще десяток таких же прилетiли за ним Вiг вiдчув себе маленьким i надто слабким, вiн був зростом з кiготь маленького пальця, найменшого з драконiв, i його це чесно кажучи мало радувало.
  -- Владика малишiв, хто з вас? - Найбiльший, чорний наче сама смерть дракон пророкотав, дивлячись на iмператора i плащiв, вони дiйсно були для нього мурашками, яких можна в хвилину роздушити, його очi кольору золота наче пронизували тебе з середини, виїдали твою душу
  -- Я Iмператор ельфiв, звать мене Вiг, а тебе як кличуть? - Вiг випрямився наскiльки це було можливо в такий ситуацiї, i намагався додати впевненостi в свiй голос, вiн надiявся що це в нього вийшло
  -- Тобi сказали що ми хочемо, ти даєш це нам, i обiцяєш нiколи не втручатись в дiла драконiв? - грiзно спитав дракон
  -- Звичайно, я ж дав слово! - iмператор просто не мiг сказати нiчого iншого стоячи поряд з десятком гiгантських драконiв, якi сурово дивились на нього.
  -- Ми теж тримаємо слово, завтра буде перший бiй, i ми себе покажемо, а тепер, нам треба шукати їжу, вже мiсяць як ми нiчого не їли, i хоч їмо ми рiдко, потрiбно нам багато, все владика мурах, чекай нас завтра - дракони пiднявши клуби пилюки, якi накрили Вiга з головою, ринулись шукати собi їжу.
  -- Якщо вони будуть менi служити вiрно, то так вже й буде, стерплю їх нестерпний характер.
  
  
   Фiгура, яка була блукаючим богом, владика десяти свiтiв, одна з наймогутнiших сутностей в надсвiтовому просторi, i точно що наймогутнiша в цьому, цю сутнiсть наглим образом зв'язали i вели кудись по лiсу. До тих десяти ельфiв якi знайшли його добавились ще близько двох десяткiв, вже повнiстю озброєних воїнiв.
   Звичайного полоненого який раптово натрапив на них, або на їхнi дома нiхто б так не охороняв ретельно, але полонений, який звалився на їхнi голови як справжня комета, утворивши немаленький кратер, i який назвався Елькамом, такого не можна було вести самого.
   Фiгура, Елькам, потрапив на новий континент, який часто називали пустою землею, тут жили тiльки ельфи, i останню сотню рокiв почали з'являтись Дюранськi поселенцi, якi в боротьбi з жорстокою природою i ельфами, якi не хотiли бачити тут нiкого, все ж таки вiдвойовували собi землi.
   Ельфи якi його знайшли належали до дому Елькама, багато столiть тому перший iмператор вiдправив їх сюди, робити
   Плацдарм для вiдступу, Елькам виграв, але поселенцiв вирiшив не повертати, а пiсля його смертi, вони остаточно вiддiлились вiд старих ельфiв, i порвавши всi зв'язки вже не одне столiття культурували свою, унiкальну культуру, яка зберегла всi присутнi раннiм ельфам культурнi характеристики, i звичайно для них не було нiкого святiшого за їхнього владику, i iмператора, великого Елькама Високого .
   Вони йшли близько чотирьох годин, точнiше всi їхали на конях, а Блукаючий йшов пiшки, ельфи не знали що вони можуть померти тiльки вiд одного руху руки бога, i тому вели себе нагло з полоненим, тим бiльше вiн був не першим хто називав себе його iменем, а таких зазвичай чекала смерть, хоч i швидка, це був єдиний злочин за який у ельфiв карали смертю, адже в цьому свiтi немає нiчого бiльш цiнного за життя ельфа.
   Вони нарештi вийшли з глибокого, але схоже покiрного безсмертним лiсу, i Блукаючий дiйсно побачив що вони зберегли свою культуру, якщо старшi ельфи жили в кам'яних будiвлях, то тут дерево i тiльки дерево, стилiзоване пiд дуби i берези, пiд фйорни i мiлери, пiд квiти, i десятки басейнiв, бiля яких ходили ельфи, все було спокiйно, i дихало красою, неповторною, недоторканою i в той же час такою що не дасть себе образити, i цi прекраснi квiтi i чарiвнi ельфiйки миттю повиймають мечi i випустять шипи.
   Блукаючого ввели в високу будiвлю, вона було схожа на старий дуб, i дупло в ньому, високi стiни, з яких лилось м'яке зелене свiтло, яке схоже мало на своїй метi лише подавляти всiх хто заходить в цю кiмнату, В серединi не було нiяких прикрас, тiльки мармур i три трони якi стояли в кiнцi цього залу, на них сидiли двi ельфiйкi i ельф, з довгим бiлим волоссям i наче випаленими очима, вiн був ельфом, але ельфи нiколи не виглядають старими, цей якось умудрявся. I хоч в нього не було морщин, випавших зубiв, i iнших елементiв старостi, вiд нього нею вiяло, йому було по меншiй мiрi далеко за десять сотень рокiв.
   Схоже було на те що вiн був тут самим головним, бог швидко пробрався в його розум, йому вистачило хвилини щоб визнати все що йому потрiбно i затуманити йому розум i хоч випаленi, але якимось чином зрячi очi.
  -- Привiт, Iзiм, давно не бачились
  -- Радий тебе бачити Елькам.
  
  
  -- Вiг я нiчого не можу зробити поки лучники сидять в баштах, а требушети бють дуже далеко, воїни просто не пiдуть в атаку, а якщо i пiдуть то це буде остання атака - Серж розвiв руками, як його не примушували не мiг вiн позбавитись цiєї своєї селянської звички, хоча це вже мало кого хвилювало, за останнi роки вiн став справжнiм красенем, хоч i ранiше не жалiвся на це, його лице стало жорсткiше i суровiше, що давало йому додаткову красу, вiн був високим i надзвичайно сильним, тiльки iмператор був за нього сильнiше, i при цьому дуже струнким, ельфи йшли за ним в бiй з гордiстю i багато хто казав що йому потрiбно було народитись ельфом, i що люди дiйсно проклятий народ, якщо можуть народити таку досконалiсть, яка живе наче метелик, декiлька днiв - А що тi тварi твої, дракони, вони ж можуть полихнути на них полум'ям i все буде гаразд!
  --
  -- Дракони не пiдуть пiд стрiли, i ти сам знаєш що наказати я їм не можу, ще спалять нас замiсть ворогiв - буркнув iмператор, вони сидiли на поваленому деревi неподалiк вiд табору, який вони розбили пiд стiнами Фiрах-Ангiл, iмператор не тримав вже бiля себе охорону, крiм воїна в бiлому i золотому, якi останнiм часом рiдко виконували свої обов'язки, Вiг хотiв братських, вiльних вiдносин мiж своїми воїнами i собою, щоб простий солдати мiг хлопнути iмператора по плечу i пiдколоти його коли той зробить якусь дурницю, зараз звичайно до такого не дiйшло, але вони вже легше тримались в його присутностi.
  -- I що?
  -- Ну значить прийдеться нам брати в руки сокири i рубати дерева, є в мене одна iдейка яка нам допоможе - iмператор вiдломав вiд дерева гiлляку i почав малювати по землi.
  -- Хм...хм....може - Серж м'яв в роздумах пiдборiддя - може i спрацює, зi шкiрою будуть проблеми, але думаю вийде, сьогоднi ж почнемо будувати.
  -- За два днi менi потрiбнi три таких штуки, щоб перекрити три стiни, на другiй стiнi вони не встигнуть виставити лучникiв, а тодi в хiд пiдуть дракони.
  -- А може використаємо лiсоносцiв?
  -- Вони злякаються, я вже думав - вiдповiв Вiг
  -- НУ добре малий, тодi я пiшов командувати
  -- Ага, давай, я пiду поїм
  -- Ненажера, будеш першим жирним iмператором - розсмiявся Серж.
  -- Ой, на себе дивись, вже в дверi не проходиш, я так стрес знiмаю, ага - з посмiшкою вiдповiв той.
  -- Ага, ага - пiддакнув Серж i задоволений побiг, вiдвертаючись вiд удару iмператора.
   Навiть гiгантам було важко пхати вперед цi величезнi платформи, те що придумав iмператор було iстинно гiгантське, платформа з дерева, оббита шкiрою i майже пуста в серединi, тiльки смiття, висотою якраз з стiни Фiрах-Ангiла i шириною такою щоб на них могли розмiститись воїни, в великiй кiлькостi, щоб упевнено зайняти стiну, гiганти рвали на собi жити тягнучи крiм платформи ще й солдат якi дурiли на верхiвцi платформи, i хоч їх i чекав бiй їм було смiшно, смiшно дивитись на обличчя захисникiв, спочатку вони смiялись, але тепер побачили реальну небезпеку i в панiцi бiгали по стiнi, будуючи на швидку руку оборону.
   Три платформи, плавно, повiльно, але неухильно йшли до своєї цiлi, стiн Фiрах-Ангiла, мiсто яке нiколи не здавалось, яке нiколи не брали, лучники оборони намагались запаленими стрiлами пiдпалити платформи, але сира шкiра не давала їм цього зробити, а маслянi глечики, просто не долiтали, i кожна платформа тримала близько тридцяти магiв , половина яких блокувала ворожi закляття, а iнша половина не давала загорiтись платформi.
   Пiд злi крики, град стрiл i панiку оборонцiв, платформи пристали до стiн, тут же лучники позабiгали в башти, а хто не встиг просто повиймали мечi i почали як могли оборонятися.
   Скефлундцi як могли вiдбивали атаки, моря ельфiйських воїнiв нападало на них, i зупинити їх було не в людських силах, тим бiльше що кращi воїни Скефлунда з генералами були далеко вiд своєї столицi, i невiдомо чи чекати вiд них допомоги чи нi.
   Молодий офiцер, який якимось дивом опинився командиром захисту, вiн не дивлячись на свiй вiк бачив куди клониться дiло, i що ще декiлька хвилин i його люди не витримають натиску i побiжать, i тодi все. Пора трубити вiдступ на другу стiну, вона вужча, i платформи ельфи вже не пiдведуть, там буде легше.
  -- Трубити вiдступ - прокричав командир, i сам показав приклад побiгши першим.
  -- Але ж владика наказав тримати стiну до останнього - молодий помiчник був в шокований тим що з наказом сонцеликого так себе ведуть.
  -- Iмператора тут не має, i не буде нiколи, так що бережи своє життя i воїнiв, а з жирним я сам домовлюсь, ясно?!
  --
  -- Так точно - помiчник витягнувся струною - Вiдступ, всiм вiдступ на другу стiну!!!
   Але на другу стiну пробрались дуже мало воїнiв, дракони, яким очистили дорогу, налетiли наче коршуни, срiблястi, золотi i чорнi тiла атакували захисникiв, хто полум'ям а хто примiтивними але дуже небезпечними кiгтями, якi загрiбали за раз по десятку воїнiв i рвали їх на частини в одну мить. Людей охопила панiка, вони лiзли в одне одного по головах, деякi всаджували зброю в спину конкурента, якщо той не давав йому пройти, i все це пiд крики задоволення i бойового азарту драконiв.
   Молодий лейтенант який одним з перших пробрався за стiну, вiн бачив це все i хватався за голову, якi iдiоти, як таке може робити досвiдчене вiйсько?
  -- Малден, де щоб ти згнив в аду лучники? Вони ж першi вiдступили - голос зазвичай спокiйного лейтенанта палав гнiвом i бiдний капiтан, який не дивлячись на чин був пiдлеглим побiлiв вiд страху.
  -- Вони, цей во...там - капiтан махнув рукою в натовп народу який з вiдкритими обличчями дивився за драконiв.
  -- То чому вони стоять?
  -- Незнаю
  -- НЕ ЗНАЄШ!!!! - голос лейтенанта зiрвався на вiзг - ану бiгом на другу стiну стрiляти по цим тварям!!
  -- Так точно - капiтан розвернувся i побiг наче за ним гнались дракони, хоча скоро таке могло статись
   Скефлундцi i ельфи бились до вечора, лучники змогли вiдiгнати драконiв, хоч i з величезними втратами, i потiм йшов бiй пiхоти, ельфи лiзли i лiзли на другу стiну, потiк їхнього вiйська здавався нескiнченним, i скефлундцям знову прийшлось здати стiну, вже на третiй вони змогли органiзувати оборону i зупинити ельфiв, якi почали втрачати надто багато людей, i iмператор наказав вiдступати i закрiплюватись на нових позицiях, щоб не вибили.
   Бiй продовжиться завтра, а в палацi Фiрах-Ангiла, великого правителя людей, на його золотому тронi сидiв його далекий i в часi, i по кровi родич, невисокий, чорноволосий чолов'яга, тiло якого явно страждало вiд зайвої ваги, але його це мало хвилювало, вiн в двi щоки їх рибу з виноградом, запиваючи це декiлькома видами вин одночасно.
  -- Мiй любий Мiрас, гр....оо - iмператор сито ригнув i витер рот жирною рукою, другу вiн тримав на стегнi рабинi ельфи, - чому ви вiдволiкаєте мене вiд важливих справ, що там сталось, те невеличке вiйсько вас турбує?
  -- Вони взяли двi стiни мiй владико - Мiрас, високий чоловiк, старий вiком але не тiлом з огидою дивився на iмператора, вiн служив його батьковi, ото був правитель i воїн, а це...i поставив не його на стiну а свого друга, який виграв в нього в карти, жах.
  -- Не хвилюйтесь ваша величнiсть, там нема чого турбуватися ми все зробимо - двоє старих чоловiкiв, якi були главами кронної ради активно нашiптували iмператоровi заспокiйливi слова.
  -- Нi, вони йдуть сюди, i через тиждень вiзьмуть палац, треба звати пiдкрiплення, вiдзивати Перена, збирати ополчення, iнакше нам кiнець!! - Мiрас аж кричав дивлячись на те що вiдбувається, не то щоб цi двоє змiнiли iмператора на гiрше, вiн завжди був таким, але ранiш хоч якiсь розум мав.
  -- Виведiть його, вiн нам заважає - товстий iмператор махнув рукою i вiдвернувся вiд старого воїна, а мiг би i вбити, але щось не склалось, видно гарний настрiй у владики Скефлунда.
  
   *********************************
   Лiту вже не було куди вiдступати, за його спинами стояв Аєн-Тiрен, столиця держави Валлагiв, та й не хотiв вiн вiдступати, вiйсько його вiдпочило, поповнилось новими воїнами i саме вже хотiло битви. Лiт знав про те що вiдбувається а країнi скефлундцiв, його шпигуни гарно працювали, вiн знав що Фiрах-Ангiл осадили, i скоро, буквально за декiлька днiв молодий королевич ельфiв вiзьме столицю людей. Лiту не було особливо чого радiти з цього, вчора iмператор ельфiв прислав йому мертву чорну чайку, символ вiйни, i просив його пiдготуватись. Вiг писав що не має до Лiта нi злостi нi ненавистi, вiн просто творить свою державу, i просив старого друга його простити i не тримати злостi на нього. Лiт не тримав, вiн знав давно що ельф пiде на нього.
   Перед iмператором Валлагiв було вороже чотирьохсот тисячне вiйсько, i за його спиною було близько п'ятисот тисяч воїнiв, благо валлагська земля родюча i рослинами i тваринами, i така кiлькiсть народу могла спокiйно прокормитись, iнакше двi армiї б вже давно померли вiд голоду i спраги.
   Лiт не хотiв воювати, основнi його думки забирали те як переманити ворога на свою сторону, для спiльної вiйни проти ельфа, але пiсля вбивства Перена Скефлундцi горiли жагою помсти, Лiт i його союзники вчинили негiдно, але по iншому нiяк не можна було себе вести, вони отримали свiй час для того щоб втекти i поновити сили. Але схоже бою не минути нiяк, щож ми їм покажемо чого вартi воїнi валлаги, а потiм поговоримо про мир.
  
   Третя стiна витримала цiлих два днi, в цi днi ельфи вперше понесли серйознi втрати, молодий лейтенант без вiдома iмператора взяв собi в помiчники Мiраса i той надзусиллями мав зумiв органiзувати оборону, але ельфiйське вiйсько було надто численним i надто добре навчене i озброєне для того щоб його зупинити. Мiрас тiльки на другий день дозволив вiдступити з третьої стiни, вiн планував побудувати всю лiнiю оборони на четвертiй, далi вiдступати вже не можна, якщо вони втратять четверту стiну далi можна вже не битись.
   Ельфам дуже пощастило з наступом, глави десяти магiчних орденiв Скефлунда якраз вийшли з мiста коли ельфи почали осаду, маги весь час осади їхали назад, але вони хоч i були дуже могутнi, лiтати не вмiли, i тiльки коли була здана третя стiна вони змогли разом з цим маневром прорватись в мiсто, i це було доволi проблематично переправити в осаджене мiсце непомiтно близько сотнi магiв.
   Магiв вiв глава орденiв Калiр Рудий старий наче саме мiсто, i водночас наймогутнiший маг цього свiту, його участь багато в чому змiнить долю воїнiв обох сторiн. Цих сто магiв займали вищу драбину магiчної майстерностi, вони були магами думки, магами якi одним поглядом могли кидати блискавки, ламати камiнь i лiкувати рани, професора i правителi десяти орденiв, в орденi було три ступенi, третя, маги травники i алхiмiки "елексiрники" як їх називали, вони мали певний талант але далi баночок i елiксирiв нiкуди не пiшли, маги жесту i слова, друга ступень, маги якi творили закляття жестами i словами, i нарештi глави, маги думки i бажання. Калiр був найсильнiшим з них, i сьогоднi вiн зi своїми магами вийде на четверту стiну щоб вiдбити завойовникiв.
   Потiм через сотнi рокiв пiсля цього бою ельфи з жахом згадували день четвертої стiни, вони навiть побудували пам'ятник Калiру, вiн був виконаний з красного каменю, що символiзував ельфiв якi в той день вмились кров'ю.
   Вiг продивися приход Калiра, а коли зрозумiв що маг там, вiн понадiявся на удачу, на що нiколи не покладався, а тепер взяв її в розрахунок, i вона його пiдвела, четверта стiна показала хоробрiсть людей, i силу їх магiв, Калiр однiєю думкою лiкував поранених а iншою вбивав ельфiв десятками.
   Ельфи десь годину намагались взяти четверту стiну, все таки вони були хоробрi i не звикли що в них щось не виходить, а Калiр просто приманював побiльше воїнiв до стiни, збирав силу.
   В самий розпал бою, коли ельфи здавалось вирiвняли ситуацiю i навiть умудрились вбити декiлькох з магiв першої ступенi Калiр зробив своє дiло. Величезний червоний купол вирiс над ельфами i постоявши секунду розiрвався вогнем яке спалило все навколо себе, купол вогню, найсильнiша бойова магiя школи вогню, ельфи нiколи не могли такого повторити.
   Виживши ельфи тiкали хто куди бачив, а Iмператор був в шоцi, вiн втратив по меншiй мiрi сiмдесят тисяч воїнiв в одну мить, i їх вiдкинули вiд четвертої стiни. Вiг зумiв швидко зорiєнтуватись, органiзувати хоч якийсь вiдступ i оборону третьої стiни, яку вони не мають права вiддавати.
   Iмператор стояв на верхiвцi третьої стiни, вiн зосередив свiй погляд на четвертiй стiнi, iмператор дивився не тiльки очима, а i чуттям вампiра яке вiдмiнно шукало силу i її шляхи. Iмператор знайшов Калiра, високий чолов'яга з бiлою бородою i рудим, довгим волоссям, мiцної хоч i старої вже статури i вольовим, наче виточеним з каменя обличчям. Iмператор посилав йому сигнали, i той не завадив їх прийняти, Калiр опирався на двох молодих воїнiв, надто багато сили вiн вiддав за цю магiю, i не один день свого життя. Калiр дивився на iмператора в притул, наче i справдi з такої вiдстанi його бачив. Вiг вийняв з-за плеча свiй чорний меч, який вiн колись забрав у Iглума, легко i швидко вiн провiв по ньому пальцем i тикнув в сторону Калiра. Той лише посмiхнувся i похитав головою, мол побачимо.
   Завтра на четверту стiну першим полiзе сам iмператор, i в бiй пiдуть кращi вiйська, Вiг нарештi зустрiв гiдного суперника.
  
   Високий орк, в повному, iнкрустованому золотом обладунку, глава оркських племен, i як багато хто казав, їхнiй перший невизнаний поки що король, Грихтан красивий, його так називали за надзвичайно правильнi риси обличчя i майже вiдсутнi клики, подейкували що його мати, дочка племенi пiдгуляла з якимось збочинцем з людського племенi
   Грихтан був далеко не дурнем, i тримав багатьох шпигунiв бiля шахти золота, яку вiн колись по дуростi вiддав молодому ельфовi, вони докладали що той знайшов там нову, молоду i сильну жилу, яка плодоносила так що йому вистачало на все його королiвство, вiн хотiв її вiдiбрати, але слово глави роду закон, i порушувати його не можна, свої ж воїнi заколють. Так що цих триста воїнiв яких вiн вiв з собою не мали на метi захоплювати копальню, вони мають напасти на караван який буде вести золото в ельфiйськi землi. Слово витримано.
   Сьогоднi Грихтан проведе церемонiю купання для свого старшого сина, його гордостi i честi, майбутнього лiдера його роду, йому недавно стукнуло двадцять рокiв i вже пора б було вступати в чоловiчi права, минуло лише три роки як його забрали з жiночого дому, i чоловiки вчили його бойовому мистецтву, вiн схвачував все дуже швидко i був кращим воїном серед своїх однолiткiв, тому i заслужив право першим провести купання.
   Орки нiколи не вважали ельфiв за гарних воїнiв, хоч тi i витiснили їх на край свiту, i бiльшiсть битв мiж цими двома народами, якi воюють здається з початку часiв, виграли саме ельфи, вони все одно вiдносились до них з зневагою, орки поважали людей, короткоживучих навiть порiвняно з ними, але тi змогли потiснити два старовинних народи i зайняти майже всi землi, люди були iстинними правителями цього свiту, але колись орки займуть їхнє мiсце.
   Зневага зневагою, але орки вислали шпигунiв i знали що караван будуть охороняти тiльки двiстi воїнiв, i взяли триста з собою, хоч могли i чотириста, бiй все одно має нести в собi якусь честь, головне щоб в розумних мiрах. Орки сидiли з двох бокiв тракту в густих зарослях, їхнiй одяг давав їм можливiсть злитись з травою, сховатись навiть вiд ельфiйського ока, треба тiльки вимазати темну шкiру в зелений колiр.
   Ельфiйський караван вийшов з повороту на тракт, двiстi прекрасно озброєних, гарних, високих воїнiв, вони наче свiтились як йшли, дiйсно прекрасний народ, який нiс з собою тiльки красу. Орки правда її не бачили, точнiше за цiєю хвилею ненавистi, яка була в них кровi, вони не сприймали її, ненависть яка передавалась вiд дiда прадiда, яка була записана в них в iсторiях i легендах.
   Триста оркiв пiднялись в повний зрiст, кожен тримав в руках величезний чорний лук, з зарядженою стрiлою, наче одне цiле вони вистрiлили i кожна стрiла знайшла свою цiль, близько семи десяткiв ельфiв впали вiдразу, iншi намагались якимось чином органiзувати оборону, але орки не дали їм цього зробити, вийнявши ятагани вони оточили ельфiв з двох сторiн i доволi швидко порубали їх, самi вони при цьому втратили близько трьох воїнiв, а старший син Грихтана, з гордiсть розповiв батьковi що забрав три ельфiйськi життя. Тепер можна було провести купання. Три орки з його дому почали викапувати яму в землi, якраз по плечi молодому орку, а iншi збирали тiла ельфiв i перерiзати їм горлянки, вливаючи це в яму, яку переди цим закрили вигладженою шкiрою, яка не вбирала в себе нiчого, купання в кровi почалось. Орк повiльно, повнiстю вiдчуваючи важливiсть моменту вступав в цiлу яму наповнену ельфiйською кров'ю, мало хто отримував таку честь, зазвичай один ворог i чаша кровi, от i вся церемонiя, а тут така честь, орк просто не матиме пiсля такого шляху назад, вiн має стати великим правителем. Орк глянув на батька i з посмiшкою повнiсть погрузився в ворожу кров.
   В цей момент стрiла, яку випустили невiдомо звiдки пронзила горло Грихтана, той в останнiй момент побачив усмiхнене обличчя ельфа стрiлка, вiн вже накладав другу стрiлу, яка все таки тупiсть, забув, продивився, ельфи виставили розвiдникiв, якi чомусь їх не попередил, коли ельф наклав другу стрiлу його син винирнув з ями, i застиг з вiдкритим ротом, дивлячись на батька, i друга стрiла вийшла в нього з грудей, якраз в сторонi серця, i вiн повалився в яму, додаючи свою кров до ельфiйської, вiн захлинався, в панiцi випивши цiлу кучу кровi, а стiлок посмiхнувся вже впавшому Грихтану, перед очима якого виростала темна стiна, i зник в лiсi.
  
   Четверта стiна, трiумф людей, як її вже встигли охрестити, вони висiла над iмператором наче меч i той дивився на неї наче хотiв пропалити її своїм поглядом, вона стояла на шляху його трiумфу, вiн мав стати першим хто вiзьме Фiрах-Ангiл, столицю великої iмперiї свiтла. Вiг налаштував себе дуже сильно, вiн мав або перемогти або померти, вiн не мав бажання правити ельфами якщо програє, йому не буде чого жити пiсля такої поразки. Сьогоднi вiн або вступить в iмператорський палац, або його винесуть вперед ногами звiдси.
   - Вiг давай, тобi що запрошення треба?! - Серж стояв бiля драбини яку с такими трудами приставили до стiни i кричав зi всiєї сили, Вiг кинув останнiй погляд на стiну i побiг до драбини.
   Перед iмператором влiзло ще близько сотнi воїнiв, i вони тримали маленький шматочок стiни, i то тiльки завдяки тому що стiна була маленька i захисники не могли толком на них навалитися. Калiра з магами не було видно нiде, видно вiн чекає поки iмператор вилiзе на стiну, ну ну, глянемо, Вiг сам до себе посмiхнувся.
   Нарештi ноги ельфа який лiз перед ним ступили на стiну i iмператор змiг забратись сам, вiн одразу вийняв меч i очистив собi мiсце для бою, вибивши зi строю одразу трьох воїнiв. Завдяки першим хвилинам бою, коли на стiну вибрався iмператор ельфи зайняли вже значну частину стiни, i за їх спинами лiзли i лiзли новi воїни. Кращi лучники Вiга стрiляли дощем стрiли з третьої стiни, i з неї ж спускались по одному воїни, Вiг не хотiв повторення вчорашнього дня, i ельфам було наказано не збиратись в великi групи.
  -- Давай, молодий королевич, вперед, я тебе чекаю, iди сюди! - Калiр, наївний думав що сила його думки зламає таку глибу як Iмператор Ельфiв, Владика Безсмертних, Iмператор лише посмiхнувся i послав в вiдповiдь настiльки сильний сигнал що навiть з такої вiдстанi почув крик старого мага.
  -- Краще ти iди, боягуз!
  -- Iду, i краще тобi втекти до того часу!!! - голос Калiра лунав ярiстю i приниженою гордiстю, вiн так довго готував цей удар, щоб так провалитись
  -- Чекаю тебе, старий дурень - iмператор зумiв своєю думкою прислати всю ту зневагу яку вiн вiдчував до мага, намагаючись зламати його волю, впевненiсть в собi. Вчора iмператор пробував заблокувати всю магiю навколо, але Калiр i його друзi були надто сильними магами, щоб з ними таке пройшло
   Iмператор вiдчув як його броня, зазвичай чорна наче нiч починає нагрiватись до неймовiрної температури, обладунки буквально стали червоними, Вiг в мить зупинився i направив всю свою надзвичайну силу на те щоб потушити кузню яка була на ньому, в цю коротку мить близько десятка солдатiв ворога намагались його вбити, Iмператор був рибою не з їхнього плавання, доволi швидко ще десяток трупiв впало до його нiг, а кузня нарештi потухла.
  -- Алькольм, твою мать роби щось - iмператор послав гнiвну думку старому магу який стояв на третiй стiнi i творив своє чародiйство.
  -- Жди тобi сказано, зараз когось пошлю на пiдмогу, але особливо не надiйся на них, твiй меч краща тобi помiч, i не переривай мене бiльше так!! - хоч маг i говорив лише думкою в нiй явно читалась ярiсть i злiсть вiд такого сильного сигнала молодого королевича, який схоже збив його концентрацiю.
  -- Ага, як завжди, нiякого вiд магiв толку, правду кажуть що лучники i маги не можуть виграти вiйну, правда ж кажу - iмператор проговорив ще до найближчого солдата ворога, тож аж розгубився вiд такого, молодий воїн, рокiв двадцять ледь стунуло, Вiг просто вирубив його ударом кулака.
  -- Стiну, стiну щитiв, будуйте тупi тварi, швидко - iмператор придумав як йому захватити стiну i тепер задоволено дивився як ельфи швидко i злагоджено будують стiну щитiв - Поранених i трупи назад! А тепер, раз, два душим!!, раз, два, душим! - ельфи використовували свою нову тактику, густа стiна щитiв, удар вагою всього вiйська, удар зброєю i знову надавити.
   Iмператор знов вiдчув чародiйство, одне з нижчих заклять вищого рiвня, напевне якась примiтивна бойова магiя. Iмператор зi вчорашнього дня сильно жалiв що нiколи не вважав магiю гiдним занняттям, точнiше настiльки гiдним щоб замiнити хоч раз в тиждень тренування на мечах, вiн вмiв вiдбивати закляття якщо їх вiдчував i бачив, робити щит над собою i кидати вперед згусток повiтря, вiн вважав що йому буде цього досить, можливо до цього його спонукали тi сотнi магiв якi падали вiд його меча, i їхня магiя їм не допомагала, хоча треба признати що через ту силу яка лилась в жилах iмператора його закляття були дiйсно смертоносними. Вiн i на цей раз вiдчув магiю, але вона було не його рiвня i єдине що вiн встиг зробити ще поставити на себе i декiлькох солдатiв, що трошки зменшило втрати вiд вогняного шару який ударив в стiну щитiв ельфiв.
  -- Не панiкувати!!! Раз, два, надавили!!!! - iмператор не давав своїм воїнам пiддатись панiцi, i вони продовжували свiй шлях.
  -- Ще трошки i ми їх скинем, стiна буде наша! Раз, два душим!! Удар, i давайте, останнiй раз всi сили вiддайте, Раз!! Два!! Душим!!!!!
   Стiна була зайнята ельфами, вони викинули захисникiв i тепер з переможними криками ельфiйська армiя ринулась на падаючих воїнiв Скефлунда, тi тiкали як могли, цим ще бiльше пiднiмаючи панiку в своїх рядах, пiсня кровi почалась.
   Але не довгий був трiумф ельфiв, щойно вони зiйшли на землю з третьої стiни як Калiр явив себе, Iмператор вiдчув чародiйство, але вже нiчого не мiг зробити, вiн кинув свiй вампiрський погляд в сторону сили, i ясно побачив коло з десяти магiв, i Калiра який задоволено смiявся йому в обличчя, точно бачив гад погляд ельфа. Перед ельфiйською армiєю виросла стiна з каменю, рази в два вища за четверту стiну, i ця стiна, ламаючи всi закони природи почала рухатись в сторону ельфiйської армiї, явно маючи на метi роздавити їх.
  -- Руки, тупi уроди всi швидко взяли одне одного за руки, i не дивiться на мене як на iдiота, я знаю що роблю, давай виконуй!!!
   Близько п'ятнадцяти тисяч кращих воїнiв ельфiв якi опинились в серединi цiєї пастки з панiчними поглядами почали брати одне одного за руки, коли остання пара рук зiмкнулась iмператор зробив те що до нього нiколи не робили, вiн став серцем кола сили, вся магiчна сила кола передавалась йому, в нього i якщо вiн швидко не реалiзую кудась цей потiк сили, його розiрве. Iмператор реалiзував її, так як вмiє, створивши величезний, гiгантський щит, який з легкiстю зупинив стiну i нiщо не могло крiзь нього пробитись, тiльки боги могли спробувати, i то прийшлось би попотiти.
  -- Калiр це не можливо, його має вбити вiд такої енергiї - старий Iзар, з ордену Маски ламав собi руки i з панiкою дивився на старшого мага.
  -- Як бачиш не вбило - спокiйно вiдповiв той - щось придумаєм, не бiйся.
  -- Роме!! Гiганти, i тарани, iдiть с третьої i ламайте стiну, я довго не зможу контролювати такi сили - iмператор в панiцi кричав своєму старому друговi, вiн сам не вiрив що такий щит можливий, i його розривало вiд могутностi i сили яка лилась в ньому, вiн подумав що якби захотiв мiг би зрiвняти в одну мить Скефлунд з землею.
  -- Вже йдем малий, тримайся там, не знаю як але держи стiну
  -- Стараюсь, але ти спiши!
   Гiганти з трудом пробравшись крiзь третю стiну йшли сторону четвертої, вони несли на своїх могутнiх плечах тарани, якi зазвичай несли бiля десятка не слабких ельфiв, їхня цiль була близька i зрозумiла, зламати перепону на шляху.
   Гiганти не були генiями, але i не були повними дурнями, якраз на стiльки щоб запам'ятати кого слухатись i що зламати, i треба сказати що зi своїм завданням вони справлялись на вiдмiнно. Десяток пар могутнiх рук в синхронно, творячи свою симфонiю знищення вдарили по стiнi, раз, два, три i величезна, зроблена з добротного каменю стiна впала, потiм казали що погано що Фiрах-Ангiл поскупився на те щоб i четверту стiну будували дварфи, але вже не було куди дiватись, камiння падало вiдкриваючи ельфами якi були за секунду вiд смертi задоволенi гiгантськi лиця.
  -- Хух, я думав все, приїхали, Ромен що менi з цим щитом робити? Я не знаю як його зняти!
  -- Просто направ всю енергiю яка в тобi в цю стiну що перед тобою
  -- Ага, зараз - iмператор намагався сконцентруватись, вiдчути силу яка була в ньому, i йому це вдалось, вiн наче побачив цю яскраво-блакитну енергiю яка була в ньому, яка текла разом з його кров'ю, i зiбравши її в кулак кинув вперед.
   Стiна викликана магами Скефлунда звичайно не могла вистояти пiсля такого удару, розлетiвшись на тисячi маленьких шматочкiв вона нанесла скефлундцям бiльше горя нiж користi, вбивши своїми шматками не одну сотню воїнiв, i ранивши Калiра, йому майже вiдсiкло руку.
  -- А тепер мої вiрнi воїни, вперед, за славу, за ельфiв, за iмператора!!! - Вiг не мав намiру дати противнику прияти до тями, одним ударом має все завершитись, i ельфи хвилею ринулись на скефлундцiв, розриваючи повнiстю деморалiзованих людей на шматки.
   Калiр з магами вже мало думали про те щоб не дати ельфам прорватись, пiсля того як Калiра вибило зi строю маги втратили всяку жагу до бою, головне це врятувати своє життя, маги звикли що вони недосяжнi, що будь-який бiй обходить їх стороною, а тут найкращого з них мало не вбило. П'ята i шоста стiни були взятi майже без бою, скефлундцiв ще надiялись трошки протримати сьому i перенести бiй на територiю мiста, яке ельфи не знають i там можна буде взяти гарну жатву з них. Але сьома стiна, остання перед проривом в серце мiста, в чорнi квартали, в храмовий квартал i в палац Фiрах-Ангiла, за троном i скiпетром iмператора.
   Iмператор виступав в ролi таран наступаючого вiйська, вiн вже мало вiддавав команд, головне на хвилi панiки зайняти палац i мiсто, потiм можна буде душити партизанiв i непокiрних, зараз головне ударити швидко, точно i смертельно, так щоб не пiднявся нiхто, треба вбити магiв, поки є шанс.
   Чорнi квартали, так само бруднi i бiднi як i їхнi мешканцi, не змогли органiзувати хоч якоїсь оборони, тай мало хто з мiсцевих жителiв думав про те що треба захищати свого сонцеликого iмператора, якого вони бачили тiльки на тих рiдких монетах, якi побували в їх руках, i їхня мала кiлькiсть була не останньою заслугою Скефлундського владики, в основному вони займались тим що намагались втекти вiд загрози своєму життю, а мiсто i майно? Мiст багато i майна то майже немає.
   Храмовий квартал, де стояли храми всiм богам, незалежно вiд того вiтав це простий народ i дворянство, вiн теж довго не протримався, тай не було чому там триматись, монахи тут не були цими могутнiми воїнами з дитячих казок якi голими руками могли вбивати цiлi воїнства. Тут в основному були старi, з яких сипався пiсок, i якi строїли з себе надзвичайних мудрецiв, особливо гарно жилось монахам в храмах якi мало хто вiдвiдував, але фiнансування йшло з державної казни.
   В Фiрах-Ангiлi кожен квартал вiддiлявся вiд iншого величезними воротами, на яких зазвичай стояла стража i в них були маленькi ворота через якi в основному i проходили простий люд. В чорному мiстi їх нiхто навiть не захотiв закривати, храмовi ворота теж зазвичай були вiдкритi, для люду рiзного, а от палац закрили.
   Двоє гiгантiв проходили наче скрiзь море крiзь ельфiйське воїнство, чотирьох метровi гiганти все одно були маленькими, бiля ворiт дворфської роботи, якi дiйсно здавались незламаними, поки гiганти не взялись за свої тарани i не почали свiй плавний, машинний рух, тридцять ударiв витримали ворота, майже стiльки як тримала четверта стiна, але у всього є свiй запас сили, i ворота, навiть такi не були виключенням.
   Ворота впали i ельфи ринулись вперед, добити, не дати нiкому вирватись, полонити всiх, довести, помститись за тi
   столiття якi були вiдданi людям, коли ельфи сидiли в своїх землях i нiкуди не смiли висунути носа. Iмператор якраз заходив в ворота коли вiн вiдчув Калiра, той оправився i явно був серцем кола, Вiг криком зупинив ельфiв якi ломились в ворота, але близько двох сотень ельфiв вже були в серединi кварталу iмператора. Калiр не видумував нiчого нового, вiн накрив квартал куполом, i ельфи якi залишились за воротами дивились за тим як їхнiх воїнiв оточували i повiльно вбивали.
  -- Вiдступити, органiзувати табiр, захопити все мiсто - iмператор почав повiльно вiддавати накази, вiн явно зрозумiв що сьогоднi палац не взяти - Магiв до мене, я займу храм Хефрана, хай йдуть туди.
   Глава 28
   Висока, надзвичайно прекрасна, навiть для свого народу ельфа стояла на носi високої галери, кращi моряки яких вона могла купити i знайти везли її, ельфа змiнила колiр свого волосся на золотий, що ще бiльше пiдкреслювало її неземну, надзвичайну красу, симетрiю обличчя, повнi груди i фiгуру, в який не дивлячись на тендiтнiсть вiдчувалась кошача грацiя i швидкiсть хижака. Мiлiєм, з одного з найбiльших домiв ельфiйських держав, вона вже давно втратила контакти зi своїми друзями i родичами безсмертного народу, з тих пiр як вона була з Дiє її мало що цiкавило, а коли той загинув крiм помсти її нiчого не хотiлось, кажуть що час лiчить, але не ельфiв, для них смерть це не просто трагедiя, це щось бiльше, що можна описати тiльки пiснею болi, яку спiвають вiд рання до заходу. Вона не знала чому їй так хотiлось найняти цей корабель, чому її так хотiлось ринутись, добратись будь-яким чином до нового материку, але Дiє вчив слухати внутрiшнiй голос, особливо такий сильний, як у них професiйних асасiнiв, i вона попливла, легко залишивши свiй дiм, який будував її коханий i вiдправившись в шлях далекий.
   Ельфа своїм прекрасним зором бачила набагато далi нiж кращi моряки i виконувала роль зору корабля, вона вiдчувала море, його рельєф, глибину i настрiй, її кров це вiдчувала, iнакше не була б вона iстинним ельфом. Новий материк був годин за п'ять шляху короблю, вони вже мiсяць пливли i не раз ельфа врятувала корабель вiд мiлин, камiння i рифiв, два рази вивела їх з шторму i капiтан клявся що буде вона жити в нього що цариця якщо буде i далi ходити з ним по морю, але та лише хитала головою i посмiхалась добродушному здоров'яку капiтану, вiн їй подобався, чимось нагадував Дiє, такий же обхiдливий, з гарними манерами, i зi скритою якоюсь силою, вiн постiйно посмiхався i жартував, i команда його любила, вiн вже роки чотири ходив з ними i нiколи в них не було нiяких неприємностей, корабель з ним був наче заговорений, i вони далеко проти цього не сперечались i не виказували незадоволення, адже моряки такий народ який вiрить в вдачу i долю, i хоч багато з команди не хотiло брати жiнку, навiть таку прекрасну на корабель, капiтан сказав що все буде нормально, значить буде нормально, заодно розвiдаємо дорогу в новi землi, скоро там кажуть можна буде непоганi грошi пiднiмати.
  
   Вiн сидiв на зеленiй травi в тiнi величезного i старого дерева, воно давало йому спокiй i сили, воно було дуже старе, але порiвняно з ним дерево було наче дитя.
   В блукаючого була одна маленька проблемка, вiн залишив багато своїх сил, i багато з чого не мiг висказати i розказати просто так, iнакше буде йому помста вiд слуг творця за втручання в закритий свiт, а проблема була в тому що ельфи, до яких вiн потрапив зовсiм не знали мореплавства, їхнi старiйшини строго заборонили будь-якi думки про море, i вони вже десятки столiть не бачили великої води. Звичайно вiн примусить їх побудувати кораблi, викине з них боязнь моря i виведе вперед, але тут була iнша проблема, вiн хоч i був богом але не знав куди пливти, а клятi Хамари закрили якимось чином материк i вiн мiг контролювати море лиш на маленьку дистанцiю i на додачу вiн не знав дороги, так що б роки зо три пройшло поки вiн би вивiв своє воїнство в море, а до того часу все закiнчиться i сила цього свiту буде для нього недосяжна, вiн не зможе її випити, i тодi Хамари вже не випустять його, i нiякi Колоклотаї їх не зупинять.
   Блукаючого щось пiдштовхнуло оглянути материк навколо, вiн закрив очi, адже тепер вiн був майже смертним i концентрацiя навiть для таких не надто важких занять була йому потрiбна i почав дивитись, без особливої надiї щось там знайти.
   I яке ж було його здивування, коли недалеко вiд його дому, йшов корабель, торгова галера Валлагов, вiн кинувся поглядом в корабель i тут же серце його наповнилось радiсть, близько двох сотень досвiдчених морякiв, якi знали i шлях i море, неймовiрна вдача для нього, i капiтан, далеко не простий чолов'яга, як вiн з себе видає, чорна аура оточувала його, але не зла...буде цiкаво з ним поговорити, i останнiй член екiпажу, ельфа, настiльки гарна i прекрасна що навiть в нього бога перехопило серце, вiн гострою бiллю вiдчув заздрiсть до нього, до великого творця який може таке творити, вони, всi iншi боги, незалежно вiд їхньої сили не могли створити нiчого живого, големи i гомункулуси, все що вони могли зробити, адже жоден бог не мiг дати їм те що дає творець, безсмертну душу яку вiн вселяв в них, багато хто казав що цi души це тi кому не пощастило, i вони не стали богами, але блукаючий в це мало вiрив. Блукаючого обурювало ще багато почуттiв крiм заздростi до творця, коли вiн дивився на ельфу, але бог не знав що це таке, i просто кинув їх на свою смертну сутнiсть, що вона на нього давить.
   Добре що вони так близько пiдпливли до берегу, вiн тут мав контроль, достатнiй щоб вказати куди приплевти кораблю i там вiн вже буде їх чекати. Бог вiдкрив очi i злови якогось ельфа який йшов по своїм справам.
  -- Пiди скажи Iзiму, щоб збирав делегацiю, за тридцять хвилин ми маємо вiдправитись зустрiчати...дуже важливих гостей
  -- Слухаюсь владико - ельф чиннно поклонився i тiльки но вийшов з поля зору бога ринувся вперед, щоб якомога швидше виконати своє завдання.
  
   Ельфа незнамо як вiдчула погляд бога, його здивування i радiсть вiд того що вiн побачив, це заспокоювало, якщо така сила радується їхньому приходу це добре, адже вона могла в одну мить просто роздушити їх, наче комах. Ельфа бачила як корабель плавно, наче сам почав мiняти шлях, i тут же вiдчула крик капiтана
  -- Не противтесь, йдiть куди хоче корабель!!
   Ельфа обернулась на гучний голос i побачила що капiтан стоїть бiля неї, на її фонi вiн здавався ще бiльш могутнiм i просто гiгантським.
  -- Вiдчула, я теж - вiн не питав вiн констатував факт
  -- Так капiтан, але не знаю що i хто це, надто сильний для мене
  -- Це Бог, моя люба, не з наших, але дуже сильний, але здається вiн добре до нас налаштований - капiтан говорив спокiйним голосом, наче все так i має бути i нiчого нема особливого в тому що надсвiтова iстота веде їх корабель до себе, ельфу це змусило по новому подивитись на капiтана
  -- Ти так думаєш? - тiльки i змогла вона спитати.
  -- Я знаю - капiтан посмiхнувся i з iскоркою глянув на Мiлiєм
  -- Звiдки?
  -- В кожного є свої секрети, я ж не питаю в тебе чому тебе несе на цей материк, хоча ясно що не заради нього, ти так само здивувалась як i я....
  -- Ти читав мої думки -ельфа прийшла в ярiсть i вже готова була, наче кiшка вчепитись капiтану в очi
  -- Спокiйно, ти вiдкрила в цей момент свою ауру надто сильно, її було просто видно, нiчого я не читав - капiтан з посмiшкою вiдступив
  -- Ну повiримо тобi - ельфа i сама читала не раз чужi аури, коли вони були вiдкритi i причини не вiрити капiтану не було
  -- А тепер в нас є години чотири щоб вiдпочити, все одно вже корабель дiйде сам, я б тобi радив поспати, бо в наступнi днi чую рiдко така можливiсть випаде - з цими словами вiн посмiхнувся, поклонився легко i пiшов в свою каюту
  
  
   Храм Хефрана був дiйсно найкращим i найбагатшим храмом в Скефлундi, i iмператор не довго думаючи зайняв його, монахи звичайно були спочатку проти, але коли вiн пообiцяв їм що нiчого його солдати рушити i красти не будуть, заспокоїлись i тепер допомагали ельфами, нехотя але без супротиву. Вiг вчора зiбрав всiх монахiв, всiх храмiв, пообiцяв їм збереження вольностей, бiльше фiнансування з казни i те що вiн якщо вони йому допоможуть не буде втручатись в їхнi справи, на вiдмiну вiд колишнiх владик, звичайно що його слова були пiдкрiпленнi не одним здоровенним мiшком золотих монет, а монахи в свою чергу щедро розповiдали простим жителям про благородство нового владики, i що йому треба чинити всяку допомогу i як добре їм буде житись при новому владицi, тим бiльше по мiсто старанно пускались слухи що на захоплених землях живеться тепер вiльнiше нiж ранiше, ельфи примусили баронiв платити за труд селян, i забрали їх з власностi баронiв, зробивши вiльними громадянами, яких тепер не можна вбивати як собак, за це тепер i самого барона можуть за ребро пiдвiсити. Звичайно це було майже правдою, плата звичайно була за працю мiзерна, але коли вона була зовсiм вiдсутня було краще? I тепер дiйсно вбивати не можна було селян, барона повiсити не так то просто, але впаляти штраф такий щоб йому стало погано це запросто. Якщо скоротити все, то можна сказати що Вiг користувався своєю улюбленою тактикою, вiн купляв уми населення, а та горстка що залишиться вiрних, ну що ж на то вiн i iмператор щоб гратись життями, i армiї його фiгури на дошцi, вiн вже давно не вiдчував мук совiстi по цьому приводу, вони мучать тiльки спочатку, потiм якось звикаєш до смертi, до трупiв i братських курганiв, це стає звичайною особливiстю твоєї роботи.
  -- Вiг, Вiг, проснись - Ромен голосно виводив його з роздумiв, вiн разом з Сержем прийшли в його покої в Храмi Хефрана, не так давно вiн запросив їх до себе, своїх найближчих друзiв i радникiв, навiть ближчих за плащiв, якi служили йому стiльки рокiв вiрою i правдою. Iмператор посмiхнувся друзям i кивком голови наказав вийти воїнам в бiлому i золотому, якi майже нiколи його не покидали, тi так само мовчки вийшли, вони теж стали його вiрними воїнами, не дивлячись на те що колись приклали руку до вбивства його батькiв, вiн їх простив, за вiрну службу i як частину договору, тим бiльше Вiг мало що пам'ятав про тi часи.
  -- Ну що Ромен, знайшли ви як проломити купол? - спитав iмператор пiсля того як дверi зачинились i Ромен поставив щит.
  -- А чорт його знає що з ним робити, там схоже двоє вищих магiв вiддали себе повнiсть щоб його накласти - Ромен з захопленням похитав головою, наче перед собою бачив силу цього чародiйства, хоча можливо так i було - В нас є два варiанти, заморити їх голодом, не давати пропускати їжу i припаси, але жити з завiсою, або спробувати проламати її, дракони i гiганти будуть наносити фiзичнi пошкодження а ми магiчнi, вибирати тобi
  -- Хм....жити з завiсою не можна, це буде викликати бродiння в гарячих головах, будемо ламати.
  -- Значить завтра, о десятiй годинi буде добре, а тепер я пiду готуватись, i вiдпочивати, сил уйде немiряно на це
  -- Ага, давай, а я до драконiв, як менi не хочеться їх бачити, якби ти знав.
  -- На то ти i правитель, щоб виконувати брудну i неприємну роботу.
  -- Коли мене садили на трон нiхто про це не казав - буркнув Вiг
  -- Ну така ваша доля, королiвська - Ромен весело засмiявся i задоволений собою пiшов з храму.
  
   Наступного дня о десятiй годинi бiля куполу зiбрались багато народу, в основному мiське населення, яке дiзналось про те що сьогоднi щось веселе буде, i не мали бажання його пропускати, ельфiйськi воїни вiдтiснили їх за сто метрiв вiд межi де стояв iмператор i маги, i де мали приземлитись дракони. А тi не примусили себе чекати, десять гiгантських туш приземлились на землю бiля Вiга, розлякавши своєю появою напевне половину народу, який все одно через деякий час повернувся, як же ж можна таке пропускати.
   Iмператор пiдiйшов до драконiв, щось промовив їм, тi просто покивали своїми величезними головами i з бойовим криком ринулись в повiтря, чекати своєї черги. Потiм владика пiдiйшов до гiгантiв, появу яких просто пропустили за драконами, i зараз вони геть не здавались гiгантами, кожен з них мав свiй звичний товар, i вони виглядали задоволеними, як сказав один з них: " Служити ельфу радiсно, давно грумiзи так не веселились "
   Гiганти плавно почали пiдходити до завiси, благо вона як не пропускала в себе, так i не випускала нiчого, вони зайняли свою позицiю, плотнiш взявши в руки тарани i чекали команди. Команду мав вiддати Ромен, вони зараз з кращими магами будували кiльце, Вiг дивився на магiв, i з сумом розумiв що ельфи нiколи б не стали тим чим зараз є без допомоги плащiв i магiв, основу кола складали три плащi, чотири людини храмовника, два орка з того ж храму i лише один ельф, найсильнiший ельфiйський маг, i то Ромен ще роздумував чи варто його брати, ельфiйськи маги мали силу тiльки над природою, а цього надто мало якщо рiвняти з людьми, кожен з цих магiв обходився Iмператору як десять тисяч озброєних воїнiв, але вони чесно вiдробляли свою плату.
   Нарештi коло було побудоване, серце визначено, закляття вистроєнi i розпланованi, i Ромен, тихо але так що це чули всi навколо сказав:
  -- Давай!
   В ту ж мить гiганти нанесли свiй удар, по стiнi пiшла легка хвиля i з криком, який рiзав вуха i поселяв в шлунку смертельний страх, ринулись з неба дракони, i вдарили маги, гiгантська блискавка вдарила в середину купола, i ударили одночасно дракони, не полум'ям, а вагою своєю i силою, коло захиталось i видно, що ледь втримало удар, але втримало.
   - Повторить - крикнув Ромен
   Дракони знову пiднялись в повiтря, набрали розгiн i разом з гiгантами нанесли свiй удар, а маги повторили свiй удар блискавкою, але тепер блискавка не зникла пiсля удару, а наче бур впивалась в тiло куполу, намагаючись прорватись туди. Калiр з магами Скефлунда в панiцi будували своє коло, намагаючись зберегти купол, вони робили помилку, навiть Вiг це бачив, магам треба було не пiдтримувати купол, не вливати в нього новi сили, а зробити якесь закляття, накласти той же новий купол, сили його магiв не безкiнечнi все таки, а вони просто тратили свої сили, випускали їх в нiкуди.
   Ще три удари нанесли дракони з гiгантами, ще три удари блискавка бурила середину купола, i нарештi його сили не витримали, i блискавка впала в квартал дворян i зникла, секунди три нiчого не вiдбувалось, всi наче завмерли, Калiр з друзями почав задоволено смiятись, тiльки маги ельфiв не розмикали кола, їхнi побiлiвши руки говорили про сильне чародiйство, i тут воно себе показало. В серединi купола розiрвався вогонь, наче вибухнуло сонце, вогонь який палить все, який нiщо не може зупинити, навiть боги. На щастя купол який встиг затягнутись i пiдтримувався вже магами ельфiв витримав полум'я, не давши йому прорватись за межi i спалити все навколо. Вiд кварталу знатi нiчого не залишилось, тiльки горстки праху, тонни чорного попiлу з золото i домiв, багато багатств згинуло сьогоднi, але нiчого поробити не можна було, вiйна є вiйна.
   Коли полум'я впало, з ним впав i купол, а з куполом i троє магiв, один з плащiв, Ромен i орк, їх тут же понесли в лазарет, лiкувати.
   А Iмператор наказав готувати площадку, на мiсцi попелища, причому нiчого прибирати не треба було, Вiг хотiв щоб все залишалось так як є, сьогоднi ввечерi вiн говоритиме перед народом Скефлунда, хоча вже не Скефлунда, держави такої вiд сьогоднi не iснувало, iмператор ще не придумав назви своїй державi, сьогоднi це треба було зробити, сьогоднi стався найбiльший трiумф в iсторiї цього свiту, ельф якому ледь за тридцять рокiв, який тiльки недавно був всього лиш одним з членiв багатого, але не найсильнiшого дому Дрен, сьогоднi вiн став першим iмператором людей i ельфiв, перший правитель такої величезної держави. Сьогоднi вiн буде говорити перед своїм народом, i вiн має заслужити їхню любов, i має показати що протистояти йому не є кращим варiантом розвитку подiй, i цей попiл буде дуже доречним.
   Вечiр впав над спаленою i покалiченою столицею, величний Фiрах-Ангiл впав, не витримавши стiлькох атак одразу, в центрi, бiля мiсця де колись були ворота кварталу знатi, збирався народ, їх як на диво було дуже багато, тi хто повтiкав з мiста при осадi, як тiльки дiзналися що все стало на свої мiсця, i тепер вони хотiли послухати того легендарного ельфа, про якого казали що своїм мечем вiн вбиває одним махом по десять воїнiв, що його неможливо вбити, що самi боги ходять в нього в слугах, вони хотiли побачити цю диковинку. Вiг зробив все щоб не розчарувати людей, двi години кращi перукарi i майстри красок працювали над ним, замазуючи синяки, царапини, надаючи шкiрi бронзового блиску i робили обличчя свiжим. Iмператор одяг свiй улюблений чорний обладунок, який перед цим вiдчистили вiд кровi i грязi. Два меча взяв iмператор з собою, чорний меч Iглума i золотий меч, який йому продав один старець, вiн казав що це один з мечiв дворфських королiв, яких правда, як i самих дворфiв нiхто вже три столiття не бачив, старець був великим п'яничкою i на питання звiдки цей меч в нього, той сказав що один з його прадiдiв був воїном, звали його Вiльгард Залiзний i цей меч вiн здобув в бою. Вiг знав хто такий Вiльгард, вiн багато про нього читав, i придивившись в цьому старцi-п'яничцi можна було побачити деякi риси великого воїна, часiв вiйн людей i дворфiв. Вiг викупив меч за його красу i величнiсть, правда в бою той ще не побував, якось не було в iмператора часу спробувати його.
   Iмператор спокiйно, в оточеннi семи чорних плащiв, трьох храмовникiв, Сержа i своїх охоронцiв йшов до помосту. Двоє з плащiв були дуже знайомi скефлундцям, i доволi швидко їх впiзнали, вони були радниками колишнього правителя останнi пiвроку вони ледь встигли прорватись з кварталу знатi, коли той накрив купол, як завжди вони iдеально зробили свою роботу. Iмператор пiднявся на помiст i поклавши руки на край кафедри обвiв поглядом своїх зелених очей натовп, i тi вiдчули силу i холод, який Вiг навмисне давав їм вiдчути, показував свою силу. Iмператор рiзко закинув руки за спину, де були в вiдкритих ножнах два меча, схопивши їх за рукоять вiн швидким рухом вийняв їх i встромив в кафедру.
  -- Мiй народ - iмператор пiдняв вверх руки, наче намагаючись утихомирити i так тиху полощу
  -- Ви люди, народ нової держави якiй нiколи не було i не буде рiвних, державу яку нiколи не подолати i не зруйнувати, я назву її в честь великого правителя людей, Фiрах-Ангiл заслужив цю честь, я продовжу його Iмперiю
  -- свiтла, i я не дам їй померти, як це зробив вiн - iмператор перевiв дух - Перед вами два меча, два меча якi дались менi непросто, i великою цiною, меч ельфiв i меч дворфiв, в мене немає меча людей i оркiв, i я не збираюсь це довго терпiти, i надiюсь ви менi допоможете в цьому?! - площа мовчала, iмператор вiдчув як хтось тягне його за руку, посильний, з запискою, iмператор мовчки взяв її, розвернув, i навiть через бронзову фарбу на обличчi було видно що iмператор побiлiв, "Ромен помер" гласила записка, iмператор ще хвилину постояв мовчки, потiм зiм'явши записку повернувся до натовпу що дивися на нього.
  -- Важка доля людей цього свiту, i важка доля його правителiв, але.....- Iмператор багато обiцяв, i вiйськовi радощi для лихих душ, i легку роботу i грошi для простого народу, землю для пахарiв, i зниженi податки для купцiв, вiн знов провiв свiй улюблений маневр, купив народ.
   Ромена поховали через чотири днi, на мiсцi кварталу знатi за цi чотири днi возвели величний мавзолей, гноми i тисячi людей i ельфiв працювали для цього день i нiч. Спочатку Ромена спалили, двiстi столiтнiх дубiв поклали квадратом, на вершинi якого поклали тiло великого мага, а десять драконiв дихнули на нього своїм полум'ям, дiйсно нiхто з людей нiколи не заслуговував такої честi.
  
   **************************************************
   Елькам зустрiчав корабель з ельфою, вони стояли на мисi чорної голови, нiхто вже не пам'ятав чого його так назвали, тай мало кого це цiкавило. Бог легко вiв корабель, не даючи йому нарватись на рифи чи щось iнше, що могло б його потопити. Корабель м'яко i тихо пристав до мису, спустилась драбина по якiй на берег висипалась команда, кожен з тридцяти членiв команди мав кольчугу i зброю, правда нiхто її не виймав, вони просто дивились насторожено на чотири сотнi ельфiв якi стояли навпроти них, з вийнятими луками, але з не натягнутими тетивами. Останнiми вийшли з корабля ельфа i капiтан, капiтана сьогоднi було не впiзнати, вiн одягнув чорнi, доволi широкi штанi i чорну безрукавку, яка вигiдно пiдкреслювала могутнiсть його фiгури, за спиною в нього було два чорних меча, а до безрукавки було прикрiплено пояс, на якому висiли близько десятка баночок з якимись елiксирами. Кожен меч прикрашали руни смертi, i ельфа i команда i бог легко прочитали руни смертi, капiтан був некромантом, причому не з останнiх, якщо мiг так легко прикривати свою силу вiд орденiв i спокiйно стiльки часу плавати по морям без всiляких проблем. Ельфа одягнула легке плаття, яке ледь прикривало її струнку фiгуру, тiльки с правої сторони був прив'язаний маленький кинджал, але мало хто сумнiвався що вона зможе навiть такою зброєю вбити повнiстю закованого в броню воїна.
   Вони вийшли по теплiй наче молоко водi до ельфi якi чекали їх на берегу, капiтан i ельфа на главi клину, команда готова вскинути мечi по бокам. Елькам спокiйно чекав поки вони пiдiйдуть.
  -- Ти звав нас великий? Навiщо? - капiтан спокiйно дивився в очi Елькама, хоч i повнiсть розумiв сили того, не показував страху
  -- Ви потрiбнi менi для дiла одного - Елькам вiдповiдав холодно i спокiйно
  -- А що нам за це буде? - ельфа старалась тримати себе так само як i капiтан, але це в неї слабко виходило, голос її дрижав i вiдчувала вона себе пiд цим поглядом неспокiйно
  -- В нас одна цiль ельфа, помста буде тобi нагородою, а тобi капiтан-некромант - Бог повернув голову до некроманта - тобi i твоїй командi багато золота, i безсмертя iстинне, адже чого може бажати бiльшого маг смертi?
  -- Ну.........
  
   ****************************************************
   Лiт довершував розгром Скефлундського вiйська, вiн вже знав вiд своїх шпигунiв що Фiрах-Англi пав, набагато швидше нiж це думав Лiт, а зараз на полi бою ховалась остання надiя Скефлунда колись народитись знову. Його кiннота давила ворога правому флангу, пiхота душила з середини п лiвого фланга майже не було, там бились баронськi вiйська.
   Гарний час для того щоб вислати парламентарiв, можливо iмператор i сам пiде з ними, Скефлундцiв залишилось багато щоб представляти собою силу, якщо повернути їм назад їх бойовий дух, i нарештi дати наїстись досхочу i випити чистої води. Iмператор дав сигнал трубити вiдступ i виставити прапор переговорiв.
   Вони йшли як завжди разом, правителi Валлагов, Iмператор Лiт, Удар, Алькольм, Айонар i наступник трону Ромен. Гарний привiд для того щоб обезглавити Валлагiв, Iмператор теж так думав, тому Алькольм виклався повнiсть накладаючи щит над ними, Скефлундськi маги вже давно були перебитi або повтiкали, а вiд простого меча чи стрiли це мало захистити. По традицiї винесли крiсла i стiл в середину поля, щоб посли могли поговорити. До Владик вийшли троє молодих офiцерiв, в них тiльки почала пробиватись борода, всi iншi вже просто загинули, або генерали побоялись вийти самi пiсля того що сталось з Переном.
  -- Чи маєте ви право вирiшувати вiд iменi вiйська - перше що спитав Iмператор коли всi повсiдались на крiсла, якi на пару сантиметрiв ввiйшли в грязюку, в якiй було змiшано кров, пiт i нечистоти.
  -- Ми старшi в цьому вiйську Лiт, не в останню чергу твоїми стараннями - говорити почав молодий офiцер що сидiв по серединi, кремезної статури в подертому i обпаленому обладунку - якщо ти хочеш щоб ми здались на твою милiсть, цього не буде, ми краще всi тут поляжемо....
  -- Тихо, побережи свiй запал для iншого ворога - Лiт примиряючи пiдняв руку - Ми дiйсно пропонуємо припинити цю битву i вiйну, але не так як ти це собi уявляєш мiй юний друже.
  -- I що ж ти нам такого запропонуєш - iронiчно посмiхнувся молодий офiцер
  -- Свободу, я думаю для тебе не секрет що робиться в твоїй державi?
  -- Не секрет, нам нема куди вертатись....
  
  
  -- Ельфи наступними пiдуть на мене, i я не думаю що зможу їх зупинити, менi потрiбнi союзники - Лiт з посмiшкою дивився на обличчя молодих командирiв, звичайно йому не буде особливого труда їх обвести навколо пальця - Ми колись були одним народом, трошки рiзними але єдиними, багато вiйн ломало нас, робило рiзними, але сьогоднi настав час нам об'єднатись, я прощаю твоєму вiйську все що вони зробили на моїй землi, нiхто не понесе кари, ви стаєте пiд мою руку, всi офiцери i командири збережуть свої звання, ви i далi будете командувати своїми вiйськами, але будете пiдкорятись тим хто тут присутнiй зi мною, солдати отримують грошi, яких вже напевне давненько не бачили?
  -- Ага..давно....
  -- Ви всi станете громадянами Валлагської держави, тi хто вiрно служитимуть отримують землi, вони в нас багато i родючi як ти знаєш, а далi ми пiдем вiдвойовувати Скефлунд назад, звичайно нiхто не буде вiдновлювати стару державу, але краще бути пiд людьми нiж пiд нелюдями, а якщо ви вiдмовитесь, вже не судiть нас сурово, всi будуть вбитi на цьому полi, ну так що скажете?
  -- Нам немає куди дiватися Лiт, i ти це знаєш, всi хочуть жити.
  -- От i добре, а тепер пiдпишемо цей документ, Ромен, читайте - Лiт передав невеликий пергамент в руки офiцерiв, з умовами капiтуляцiї, вони були випасанi так наче це Лiт капiтулює, але все одно вiн був вигiдний iмператору.
  -- Де пiдписати - офiцери швидко все прочитали, хоча там було все коротко.
  -- Тут i тут - Ромен тикнув пальцями в два мiсця на пергаменту
  -- Ну що ж браття, пiдписуємо свiдотство про смерть нашої батькiвщини - i вони нехотя i повiльно поставили свої пiдписи.
  -- А тепер хай вiйська знiмаються з мiсця, ми їдемо святкувати в столицю, а далi на Скефлунд, на Ельфiв! - iмператор рiзко пiднявся зi стiльця i пiшов в сторону свого вiйська, остаточно показавши хто тепер править.
  
   ***************************************************************
   Теплу, навiть жарку мiсцевiсть вибрали собi орки для життя, хоча весь материк був теплий, i на ньому нiколи не було снiгу, його просто нiхто нiколи не бачив. Орки ховали свого майже короля, Грихтан прожив ще близько двох днiв, його сильний дух боровся навiть коли тiло здалось, Грихтан був сильним до кiнця, i хоч ночами останнiх днiв вiн плакав в захлип, коли нiхто не бачив, Грихтан знав що вмирає, вiн плакав тому що був молодим, був правителем оркiв, мiг вивести свiй народ з дикостi, мiг побудувати для них мiста, бiблiотеки i театри, все те що вiн бачив у ельфiв i людей, i чого не було в його народу, який прозябав в грязi i хоч i мав багато золота i сили, щоб їх нiхто не насмiлився чiпати був, був диким i вiдсталим, йому болячу було думати про втраченi можливостi, про все те чого вже не зробив, i що вiн залишив тiльки одного сина, якому прийдеться добре поборотись за те щоб вижити в цiй боротьбi яка розвернеться пiсля його смертi. Вiн плакав, тихо, прикриваючись подушкою, щоб не дай бог не почув нiхто, сльози для орка це гiрше нiж рабство, але Грихтан був напевне єдиним розумним орком, який багато вiдкинув непотрiбного, але не змiг довести своє дiло до кiнця. Цi думки вбивали його бiльше нiж навiть рана, останнього дня вiн думав тiльки про те щоб уйти гiдно, як король. Вiн залишив своєму сину заповiт завершити його дiло i помститись за смерть батька клятим ельфам, але головне не погубити свiй народ. Грихтан пiшов по королiвськi, так що десятки тисячолiть будуть це пам'ятати нащадки i пишатись своїм майже королем. Коли Грихтан вiдчув що час його наближається, вiн наказав зробити ложе на дворi, на якому його спалять i збирати народ i звати шамана.
   Вiн позвав свого сина, i сам встав з лiжка, не дивлячись на те що вчора не мiг навiть пошевелити рукою, вiн встав i з шаманом i сином вийшов до оркiв якi вже зiбрались на вулицi. В Грихтан не було сил говорити, вiн поклав руку на плече свого сина, поглянув на натовп, потiм на сина i спустився до ложа, останнi сили його пiшли на те щоб на нього забратись, але головне було не показати своєї слабкостi, вiн видерся, лiг на ложе, кинув останнiй погляд на сина i помер. Син сам пiдпалив його, i прах орка розвiяли в вiчному океанi, а наступного дня шамани, духовнi лiдери оркiв провели новий танець, i з ними танцював Грихтан, вперше не шаман танцював з шаманами, вони самi поставили його вище за себе, а шамани стояли вище вождiв iнколи. Танець короля назвали вони його, молодий орк був коронований, i символом його влади була гiгантська, вся в шипах булава. Вiн взяв собi iм'я Грихтан, в честь свого батька, i король мав явний намiр виконати клятву яку дав своєму батьковi, знайти його вбивць i покорити ельфiв, забрати їхнi мiста i культура, навiщо будувати свої мiста якщо їх можна забрати в iнших? Молодий королевич був iстинним орком.
   За два мiсцi перша єдина оркська армiя була готова, майже всi роди i вождi прислали воїнiв, i всi виразили покiрнiсть Грихтану, орки йшли на ельфiв, але не на їхнi землi, а на золотi шахти i на Скефлунд, в них теж були гарнi шпигуни, а золото нiколи не буде зайвим, особливо коли воюєш за благородну цiль, помсту i ненависть.
   А один високий ельф активно тiкав зi збору вождiв, який вiн дуже гарно пiдглядiв, вiн був одягнений в буро-зелиний одяг, який покривав його з нiг до голови, тiльки прорiзi для очей були, маленька краплинка магiї i нiхто не побачить ельфа в рослинностi, тiльки якщо об нього не спотикнутись, ельф був одним з нових адептiв ордену, i перше його завдання було пiдглянути за орками, не дуже важке, але дуже далеке по шляху i зручностям, але що ж поробиш, iмператор платив гарнi грошi, але i вимагав багато за них. Ельф бiг до дорожнього каменю, де вчора йому мали залишити скакуна i маленький магiчний камень, в якому було дуже мало магiї, лише на один сеанс зв'язку з орденом, а бiльше йому й не потрiбно, вiн передасть данi i може повертатись, пiв року вiдпочинку i трати грошей, i знову мiсяцi-двi роботи, не дуже важка робота.
   Коли ельф добiг до каменю скакун як i домовлено було чекав його, в сумцi була провiзiя i маленький синiй камiнець, ельф задоволено посмiхнувся i почав грiти камiнь руками i надсилати до нього сигнали. Нарештi вiн вiдчув що камiнь прокинувся i перед його очима, наче жива картинка, закривши йому будь якi iншi види, предстала кiмната, ельф здивувався, це був не орденський дiм, явно, це був якийсь храм, i тут перед очима ельфа представ вiн, iмператор ельфiв, ельф аж похолодiв i побiлiв, вiд сил якi витратив владика на те щоб перехватити сигнал каменю, який чiтко направлений на квартиру ордену, цiєю силою можна було стерти невеличке вiйсько. Iмператор був таким же як його i описують, молодий, гарний i кремезний, з холодним i спокiйним виразом обличчя, але вiн не викликав страху, скорiше симпатiю.
  -- Привiт, не бiйся, глава ордену сам дав менi iнформацiю про твоє завдання, я подумав що це важливо, ну давай не бiйся, кажи що побачив - iмператор пiдбодрюючи його посмiхнувся.
  -- Владика - ельф впав на колiна, хоч i розумiв що Вiг цього не побачить - Орки, орки пiднялись, вони йдуть на шахти i на тебе, близько трьохсот тисяч воїнiв, повнiстю озброєних i злих, вони вчора поховали Грихтана i веде їх його син, вони...вони коронували його i вiн iде мститись - хоч адепт ночi i був в шоцi, але не втратив своїх навикiв, iмператора це потiшило - вони ведуть близько п'ятидесяти тисяч кiнноти, на легких степних кониках i все останнє лучники i мечники, багато дуже списоносцiв, простих воїнiв майже немає.
  -- Хм....жалко Грихтана, великий був правитель, i я не встиг.....що ж...навiть на дворфiв вони так не ходили, видно сильно їх допiкло спокiйне життя, вiйна це їх кров i хлiб, думав не прийдеться так швидко з ними зiйтись, але що ж поробиш...дякую тобi адепт, скажеш главi ордену щоб пiдвисив тобi плату в три рази i дав два звання, твої новини допомогли менi дуже сильно - iмператор перервав зв'язок, щоб не чути як ельф буде йому дякувати i восхваляти, не любив чогось цього Вiг, йому вважалось що вони принижуються перед ним, а цього вiн не любив найбiльше, i навiть ворогiв своїх не принижував.
  -- Серж, збирайся, маєш зупинити оркiв на шахтах, тримай їх там якомога довще, поки я не розберусь з Маджасом, збирайся вже, сто тисяч воїнiв пiдуть з тобою i троє плащiв - Вiг погладив снiжного-бiлого марна, який лежав в його ногах по головi - i бережи себе брате, ти менi потрiбен.
  -- Берегтиму малий, а ти себе, я пiшов.
  
   Лiт, який так неждано i негадано вiдхопив половину Скефлунда i по сутi поставив останню крапку в iсторiї великої iмперiї, перший полководець хто змiг розбити Скефлунд два рази, Лiт якого називали найкращим полководцем пiсля Фiрах-Ангiла, Iмператор людей був трошки розгублений, вiн трiшки свого вiйська вiдправив на захист земель Валлагов, а сам з основною частиною вiйська кинувся в порт Маджас, захопивши який в свої руки вiн зможе перекрити Вiгу всi безпечнi морськi шляхи, i Вiгу придеться атакувати з суши, а робити це з Маджасом який стояв на пагорбi буде ой як не просто. Лiта мучили сумнiви, надто явно було видно що в ельфа немає iнших варiантiв, i тим бiльше це виглядало пiдозрiло.
  -- Ромен, збери генералiв i накажи їм готувати оборону вiд атаки з моря - Лiт повернувся до брата який сидiв в крiслi i читав якусь книжку, брати сидiли в тому ж палацi який колись приймав тодi ще молодого ельфа, коли вони просили протекцiї в iмператора, старого правда iмператора, при якому Скефлунд дiйсно був великою державою, його син нажаль не змiг втримати її
  -- Нащо? - здивовано спитав Ромен - їм дуже не вигiдно атакувати з моря, вони потонуть просто
  -- Не знаю нащо, але вiдчуваю, треба готувати море, iди не лiнуйся
  -- Ех, ну лади iду - Ромен нехотя пiднявся i вийшов з кiмнати, залишивши iмператора в важких роздумах
  
   Армiя ельфiв, хоча крiм ельфiв там вже було майже стiльки само людей, були навiть орки, гiганти, прирученi варги, дракони i ще десятки рiзних тварей якi служили iмператору, хто за грошi, хто за вiру а хто через страх. Вiг виконував свою обiцянку до молодших рас, вони не ставали рабами, Iмператор прочитав багато трактатiв по iсторiї, i знав що надто велика жорстокiсть вела до швидкого кiнця, краще було розшири людям i iншим їх вольностi, дати гарнi грошi, кров над головою i роботу, вибити злочинцiв наскiльки це можливо i позбавити баронiв права вбивати своїх селян, вивести їх з рабського положення i щоб барони не бушували дати їм викуп, благо золота хватало. Простому i не дуже люду з iмператором Вiгом жилось краще, звичайно не ельфи не могли бути при високiй владi(крiм магiв i воїнiв) але це вже елемент договору, ельфи правлять i дбають, лiкують i захищають, люди займаються чародiйством i будiвництвом, вирощують хлiб i т.д. Завдяки цьому у вiйську Вiга було двiстi п'ятдесят тисяч добровольцiв людей, не рекрутiв а саме добровольцiв, якi прийшли в його армiю.
   Так от вiйсько стояло на вiдпочинку на вечiр, при в ходi в шатер iмператора стояли як завжди лише двоє воїнiв, в бiлому i золотому. Фiгура яка кралась в темнотi ночi до палатки знала хто це такi, i на що вони здатнi, вона боялась, але жага грошей була бiльшою. Фiгура пiдiйшла до палатки, орк зиркнув на неї i без слiв впустив в середину.
   Iмператор тримав в руках келих вина, i з цiкавiстю розглядав свого гостя, невисокого чоловiка, рокiв сорока з простим обличчям, гнилими зубами i згорбленою, худою фiгурою.
  -- Ну i? - iмператор вiдпив з келиха i призивав чоловiка почати говорити
  -- Ми згоднi владика, ми проведемо вас.....
  -- От i молодець, хiба це було так тяжко? Я надiюсь ти розумiєш що якщо зрадиш мене весь твiй рiд буде четвертований, а тебе жде набагато гiрша доля за смерть? - iмператор промовив це все тихим i спокiйним голосом, вiд якого бiдному чоловiку стало холодно не дивлячись на теплу нiч
  -- Так ваша величнiсть.... - чоловiк вирiшив за краще впасти на колiна, щоб не бачити незадоволене обличчя ельфа, якого перекосило вiд цiєї картини, надто низько пала ця людина, iмператору було неприємно на нього навiть дивитись, але що ж поробиш, без його i його компаньйонiв йому не провести те що вiн задумав.
  -- Ну от i добре - промовив Вiг - на, це тобi маленький аванс, i знай якщо все буде добре отримаєш сто разiв по стiльки
  -- Так, так ваша величнiсть - чоловiк аж задихатись почав вiд такого щастя, мiшечок з золотом який йому кинув iмператор вже був розiрваний, i на брудних руках блистiли золотi кругляшки, звичайно вiн мiг просто втекти з цим
  --
  -- золотом, на яке можна рокiв десять безбiдно жити, i навiть iмператор би його не знайшов, але ризик того вартував.
  -- А тепер йди, в мене ще справи є.
  
   **************************************************************
   Елькам не знав що за вiдчуття його мучать коли вiн бачить прекрасну ельфу, за свої десятки тисячолiть вiн не вiдчував нi разу такого, було все, i бiль такий вiд якого рвуться не те що жили, а сам дух, радiсть вiд перемоги, свiтло цiєї радостi i досi його зiгрiвало, сум вiд поразок коли хотiлось погрузитись в вiчний сон, що є смертью для богiв, i ярiсть коли розносяться свiти на шматки i сили множаться в десятки разiв, але такого не було. Не те щоб блукаючого це особливо хвилювало, але все таки було цiкаво що ж це таке. Ельфа часто помiчала що вiн на неї дивиться, довгим, зацiкавленим поглядом, вона посмiхалась йому, але той чомусь не йшов далi.
   Блукаючий тиждень лежав майже присмертi пiсля того як моряки розповiли йому яку будувати кораблi, той їх трошки удосконалив i внiс iстинно ельфiйськi тонкi i витонченi форми, кожен корабель був рiзним по вигляду, але однаковий по швидкостi, були i лебедi, i гострi соколи, i дельфiни, вiн створив цю красу одним махом руки, забравши з материка багато лiсу, але навiть вiн був шокований вiддачею яку йому дав свiт, вiн дiйсно думав що помре вiд такої сили, але нiчого викарапкався, i тим бiльше в нього не було часу на те щоб їх будувати, скоро сили мають вирватись з землi, щоб проломити купол, i вiн має встигнути їх перехопити. Сьогоднi вiн ще раз скористався своїми силами, щоб визначити мiсце куди його вiйсько висадиться. На Маджас йти було дурiстю, вiн вирiшив перестрiти оркiв i ельфiв бiля шахт, а там вирiшить кому допомогти, або ельфам, або оркам, або добити щасливого переможця.
  
   Ельфiйське вiйсько прийшло на золотi шахти за чотири днi до приходу оркiв, якраз щоб вспiти поставити як не яке укрiплення, шахти були справжнiм шахтами в дусi оркiв, i чому саме їм боги послали таке багатство? Неглибокi входи в шахту, яка толком навiть пiд землю не входила, це було загадкою навiть для алхiмiкiв чому золото так росте! Вони бились над цим, але вирiшили звернутись як часто то бувало до безпрограшного варiанту, так хочуть боги, i все, можна на них пхати все що забажається, прикриваючи свою дурiсть. Шахтарями в основному були люди i орки, ельфи тiльки командували, хоча їх мало хто слухався.
   А вiйсько Елькама висадилось аж в самому Хєрунi, далекий шлях їх чекав до шахт, але хiба якась дорога може зупинити воїнiв якi йдуть за своїм богом, який щедро дає їм часточку своєї сили, щоб вони не знали нi втоми нi хвороб?
   Орки пiдiйшли до своїх шахт з самого рання четвертого дня вiд висадки Елькама i п'ятого вiд приходу Сержа з вiйськом. Був раннiй ранок, на цьому благословенному континентi тiльки стало сонце. Орки стали табором перед невеличким дерев'яним частоколом який встигли возвести ельфи, не кращi будiвники у всьому свiтi, на їх жаль.
   Грихтан по традицiї з якої починались всi бої оркiв вислали посланця з пропозицiєю або здатись або провести бiй один на один, вождь на вождя, орки майже нiколи не програвали в цьому змаганнi, їхнi вождi це завжди вождi воїни, а у iнших, зазвичай негiдники якi змогли видертись на верх через голови iнших. Троє парламентарiв вернулись як i очiкувалось нiзчим, ельфи вiдмовили i пропонували їм самим здатись i не порушувати договора, на що посли вiдповiли що це священна вiйна i якийсь листочок тут не має нiякого значення. Грихтана здивувало те що ельфiв вела людина, доволi могутньої статури, i вiн серйозно думав на рахунок того щоб вийти проти нього, але його вiдмовили. Ну що ж настав час готуватись до першої атаки, по всiм правилам. Орки воювали повiльно, але з великою злобою до ворога, їхнi шамани давали їм якесь зiлля, що пiднiмало вибраним воїнам силу i понижувало чутливiсть до болю, це зiлля намагались копiювати всi раси, але тiльки орки могли його використовувати, тiльки на них воно дiяло. Орки розбили i укрiпили не маленький табiр майже бiля стiн шахт, ельфи їм не заважали, Серж вирiшив повнiстю дiяти вiд оборони, iмператор дав йому завдання не стiльки розбити оркiв, скiльки стримати їх в цiй лiсистiй мiсцевостi, а ельфи майстри великi сидiти в осадi, тим бiльше i води i їжi було вдосталь.
   Орки пiшли в атаку в перший день, Грихтан не став видумувати нiчого нового, стандартний прийом при осадi невеликих укрiплень, десяток драбин, якi приставились до стiн i атака м'ясом, не дивлячись на втрати прорватись, щоб уже в ближньому бою влаштувати бойню, в який ельфи завжди їм програвали. Першими йшли Мартали, орки яки випили їхнього фiрменного зiлля, орки вiрили що пiсля смертi вiд зброї потраплять в дiм Богiв, де будуть жити i пiрувати все вiчно, тому в них не було страху в серцях. Мартали лiзли по драбинах, але тут все було не так як завжди, їх не намагались скинути вниз, вони просто ставали подушечками для стрiл, сотнi ельфiв стояли в чотири ряди перед частоколом, перший рад мечники i списоносцi, якi не давали добiгти Марталам, утиканим стрiлами до лучникiв, якi поливали стiну i за нею стрiлими, орки несли величезнi втрати, не забравши жодного життя ворога, навiть обладунки не рятували вiд тяжких, чорних ельфiйських стрiл.
  -- Назад, всi назад - Грихтан нарештi зрозумiв що так вiн нiчого не доб'ється, i хоч вiйська в нього було доволi багато, але розкодуватись ним теж не треба
  -- Сьогоднi не наш день брати, завтра пiдемо по iншому, а сьогоднi хай радiють, клятi тварi - орк говорив про себе, але це все чули його радники i капiтани, i мало хто сумнiвався в словах орка.
  -- А я вам казав, тримаємо оборону i валим стрiлами i тупi орки не прорвуться - Серж радiв перемозi наче дитина, адже це була його перша самостiйна повнiстю битва, i вiн мав довести не тiльки собi, а й ельфам що гiдний командувати безсмертними
  -- Ви виявились правi командир - його перший помiчник, який бiльше всього спорив з ним просто нахилив голову, i це було найвище признання для Сержа.
  
   Орки атакували i наступного дня, i ще через день, i знову, i знову, не даючи нi собi нi ельфам передишки вiд атак, i хай вони втрачали воїнiв, ельфи їх теж втрачали, тепер вони ходили в бiльше стiйких обладунках, вони покривали їх мохом i корой, накладали такий собi захисний покрив на них, не даючи стрiлам ельфiв разити їх так сильно як в перший день.
  
  
  -- Чую, чую волошба iде чорна, некромантiя якась нова, не наша i не ваша - Колишнiй капiтан звичайного торгового судна обернувся до Елькама, тепер вiн носив чорну мантiю з посохом i був головним магом Елькама, i хоч той мiг обiйтись без магiв, вiн подумав що страховка нiколи не буде зайвою, особливо коли вiн такий слабкий в цьому свiтi, i хоч ельфи i не дуже сприйняли цю новину, вони не наважились суперечити своєму боговi. - орки, точно орки, думав же що їхнi шамани некроманти, але нiхто не вiрив?
  -- Чуєш де? - тiльки i спитав спокiйним голосом Елькам
  -- Ага, йдiть за мною, не помилимось.
   Орки шамани звичайно сильно вiдрiзнялись вiд магiв людей, якi черпали сили з самого свiту i з себе, вiд ельфiв якi використовували магiю природи, орки їли силу смертей, еманацiя болi i страху була їхньою силою, i транс в який вони себе водили, але стандартне, побите вiками але все таки дiєве коло використовували i вони. От i зараз орки танцювали в своєму колi, Грихтан слав на смерть свої вiйська, шаманам потрiбна була сила, багато сили, адже вони звертаються до магiї дерев, а тi нiколи особливо радiсно не сприймали їхнє втручання. Орки лiзли на стiни намагаючись вбити хоч одного ельфа, забрати з собою на той свiт, мало кому це вдавалось, але вдавалось, а смерть орка вiд меча це честь, а для ельфа смерть це смерть, немає нiчого гiршого за це для безсмертного народу.
   Танець оркських шаманiв, зiлля яке давали оркам для яростi, еманацiї болi i смерть, все це складувалось чорним клубком сили в серцi кола. Нарештi шамани вирiшили що сили вдосталь вже i можна починати закляття.
  
  -- Всi назад, назад!! - Грихтан пiднявся зi свого трону, який стояв недалеко вiд шаманiв, зично закричав i мало в кого було бажання сперечатись з ним, навiть у оркiв не було таких смiливцiв.
  -- Давайте, починайте ворожити - Грихтан повернувся до шаманiв i зробив вигляд перед вiйськом що командує їхнiми дiями саме вiн, шаманам була потрiбна максимальна концентрацiя, тому хоч їхнi обличчя i перекосила гримаса злостi, вони себе стримали.
   Шамани зупинили танець, щойно вони рухались без перестанку, наче заведенi а тут стали схожими на пам'ятники самi собi. В центрi їхнього кола, ближче до серця, яким був старший шаман, почав формуватись чорний шарик, абсолютно чорний, настiльки що навiть вiдливав синiвою. Шарик спочатку був маленьким, розмiром з горошину, потiм вiн рiс i рiс, поки не став розмiром з голову здоровенного орка в шоломi. Шамани розiрвали коло i розбiглись в сторони, лише серце, старший шаман залишився на мiсцi i витягнувши руки наче тримав шарик в руках, по його обличчю тiк пiт, вiн зчепив зуби, аж до кровi закусивши губи, але тримав шарик, Шаман повiльно почав повертатись в сторону частоколу, i кинув в дерево шар. Той з неймовiрною швидкiстю рвонувся вперед...i врiзався в силове полу, маги ельфiв теж не спали, але щит не змiг зупинити шарик, який був творiнням вищої некромантiї, сама ентропiя, старiння i гниття було в його сутi, там де вiн зупинився на щитi почало розростатись чорна пляма, яка поїдала щит, i шарик прорвався далi, вiн врiзався в частокол i той протримавшись хвильку розпався деревяним прахом, вiдкривши оркам вкрай здивованi обличчя ельфiв, якi не чекали такого повороту подiй i були не готовi до нього.
  -- Вашу мать, ви маги чи хто, чому не зупинили?! - Серж був розлючений вкрай, вiн навiсав над трьома чорними плащами, i кричав на них, мiсяць тому вiн не мiг навiть таке помислити, вiн свято вiрив в всемогутнiсть плащiв, а виявилось що це далеко не так.
  -- Ми з таким нiколи не стикались, це щось нове, але наступного разу таке не повториться.....командир - плащ намагався спокiйно говорити, але його видавала швидка мова, i голос.
  -- От блiн, наступного разу може i не бути - Серж обернувся до вiйська - Чому блiн поставали, ану стрiй будуйте, мечники i пiки вперед, робiть квадрат, лучники i арбалетники в центр, я що вас вчити буду, а ну бiгом.
   Ельфи швидко почали будувати стандартний оборонний стрiй, який перейшов їм ще вiд Елькама, його основа сильнi луки i бронебiйнi стрiли, з сильним переднiм флангом, основна задача якого була в тому щоб не дати вороговi прорватись до основної ударної сили ельфiв.
   Орки атакували як завжди, розрiджений стрiй, в пряму лiнiю яким вони намагались охопити весь перший ельфiйський ряд. Серж хотiв пiти в перший ряд, але його ж власнi охоронцi, ненав'язливо, але доволi красномовно охопили його колом i не давали пройти.
  -- Iмператор сказав як ви помрете, за вами пiдемо i ми - просто i без емоцiй сказав старший охоронець, майже такий само кремезний як i командир
   Орки, яких перед цим напоїли знаменитими елiксирами надавлювали на ельфiв, тi стримували їх стрiлами, i поки що не мали значних втрат, але скоро мав початись магiчний бiй, а там уже вступлять в бiй iншi правила. Першим його почали ельфiйськи маги, як завжди магiєю природи, з землi почали вилазити корiння i хапати за ноги оркiв, якi падали, спотикались i доволi швидко тi хто виявились не такими везучими були проколотi ельфiйськими мечами i стрiлами, але це не могло зупинити оркiв, шамани якi були чистими некромантами отримували свою силу, багато сили, для свого темного чародiйства. Вiдповiдь оркських шаманiв була вагомiшою за ельфiв, чорна хмара розвернулась над головами оркiв, з хмари витягувались щупальця якi знаходили трупiв на полю бою i присмоктувались до них, вiдриваючи їх вiд землi i ставлячи на ноги. Зомбi з трупiв оркiв i рiдких ельфiв, вони брали зброю i виконували наказ який був закладений в закляттi, атакувати ельфiв. Ельфи запанiкували i почали вiдступати назад, ще хвилинку наступу трупiв в перемiшку з живими орками i вони б побiгли.
  
  
  -- Стоять!!!! Всiм стояти!!! -Серж кричав на всю глотку, стримати ельфiв, не дати розпачу поглинути їх, кричати i показувати силу - Ви їх раз вже вбили, вб'єте i вдруге, рубайте їх, сiчiть голови i все, просто ходячi трупи!! Ви ж ельфи, не показуйте спину оркам!!
   Його слова дiйсно допомогли, ельфи зупинились i далi вже намагались не вiдступати, орки-зомбi не були iстинними зомбi, яких пiднiмає звичайний некромант, зомбi рвали все що бачили на шматки, iнколи навiть самого некроманта який їх пiдняв, на звичайного зомбi меч не дiє, щоб його вбили треба було розрубати його в капусту i спалити прах, якщо немає нiяких знань з темної магiї. А цi мертвяки виконували накази якi їм слали шамани, дiяли злагоджено i швидко, навiть йшли строєм, звичайно ж треба було платити за те щоб вони не порвали власне вiйсько, i заплачено було їхньою силою i кровожерливiстю. Цi зомбi теж могли битись без рук, не вiдчували страху i болю, але вмирали дуже швидко якщо їм вiдрубати голову, або розрiзали на двi частини, на вiдмiну вiд звичайного мертвяка, який навiть коли вiд нього залишиться одна щелепа, буде клацати зубами, намагаючись вас дiстати.
  -- Уроди!!! Що ви повилуплялись на мене!! - Серж з охоронцями пiдлетiв до магiв, якi вiд здивування порозкривали роти, навiть плащi - Як ви це допустили? Хто з нас маг вашу мать?
  -- Ми такого не бачили нiколи...командир, це щось зовсiм нове, навiть магiя нова, орки завжди використовували некромантiю, але вона завжди була...не такою, це щось незрозумiле нам, ми спробуємо з цим розiбратись, дайте нам часу! - один з плащiв першим оговтався вiд шокового стану, i вже незрозумiло було що його шокувало, поведiнка Сержа, чи новий вид магiї, якого навiть вони не бачили.
  -- Якщо ми програємо я вас сам викину зомбi на їжу!! - Серж прокричав своє попередження i розвернувся i побiг до вiйська, i мало хто з магiв сумнiвався в тому що вiн виконає свою обiцянку, але чи вийде це в нього?
  
   Вiйсько Елькама вийшло на пагорб недалеко вiд воюючих сторiн, вони були настiльки захопленi боєм, що нi в кого не було часу поглянути в далечiнь, навiть в тих хто прямо мав цим займатись.
  -- Ого, бачиш що там воює - Елькам з посмiшкою обернувся до колишнього капiтана.
  -- Ага, крутi хлопцi - капiтан з повагою похитав головою - я б так не змiг
  -- Схоже мої молодшi брати вирiшили втнутись в нашу маленьку компанiю - блукаючий знов посмiхнувся
  -- Що менi робити?
  -- Я тобi зараз покажу клубок, i дам трошки сили, менi не можна себе показувати, зомбi мають впасти, а там будемо рубати обидвi воюючi сторони, вони нам заважають.
  -- Ну добре, давай.
   Некромант вiдчув таке вперше, перед його очима повнiстю, у всiй своїй чорнiй красi i могутностi предстало закляття, розкладене по елементам, полочкам, розжоване i покладене в рот. Йому залишалось тiльки знайти слабину, адже закляття хоч i було дане оркам богами цього свiту, все таки творилось смертними, i вони звичайно ж помилились. Маленька i непомiтна помилка, яка по сутi нiяк не впливала на дiю закляття, але цього було досить некроманту, зачепившись за неї вiн потягнув вниз всю конструкцiю, яка розпалась наче нестiйкий картковий будиночок.
   Коли зомбi, якi вже майже зламали стрiй ельфiв, вже майже прорвались до таких жаданих тiл ворогiв, коли зомбi попадали ельфи розродились криками радостi i трiумфу, деякi навiть умудрились побачити ельфiв Елькама, i серця їхнi наповнились радiстю, адже думали вони що то пiдмога вiд iмператора прийшла, а не ворог в спину. А орки навпаки панiкували, i хоч були вони народом який нiчого не боїться, тiльки опоєнi травами воїни продовжували свiй натиск, всi iншi тiкали до укрiплень щоб там якщо вийде органiзувати оборону.
  -- Спочатку ельфiв - тiльки i сказав Елькам витягуючи меч i з криком побiгши до вiйська ельфiв Вiга, а його воїни не змусили собою командувати, вони побiгли за владикою, своїм богом.
  
  
  -- Що це таке? - Серж дивився на хвилю ельфiв яка з ярiстю бiгла на них i не мiг повiрити тому що вiдбувається, вiн особливо нi до кого не звертався, тай нiхто i не думав вiдповiдати, напевне якийсь з домiв зiбрав достатньо сили щоб виступити проти Вiга, але хто? Малiри надто слабкi, Iзмiри знищенi майже повнiстю, Гiзiм, Дiафан, Ельдаран, i Графуз висловили повну покiрнiсть i їхнi дiти були в полонi у iмператора як залог вiрностi, а жоден дiм не пожертвує своїм майбутнiм, шiсть з семи великих домiв нiяк не могли наступати, сьомий дiм був домом Дрен, домов Вiга. Значить малi доми об'єднались, от же ж, нiхто про таке не подумав.
  -- Всiм назад, тiкаємо, бiгом, берiть скiльки можете золота i тiкаємо!!! - Серж гарцював на своєму конi, вiддаючи команди шокованим ельфам.
  -- Владика, але це ж нашi брати - наважився суперечити один з молодих офiцерiв
  -- Як брати можеш тут залишитись i поговорити з ними!! А ми тiкаємо, швидко поки є час!!!
   Все таки iнстинкт самозбереження i значна перевага в кiлькостi ворогiв, в купi з їхнiми перекошеними вiд яростi обличчями, якi гостроокi ельфи бачили прекрасно, все це перемогла братнi почуття i ельфiйське вiйсько зiбравши скiльки можливо золота ринулось з золотих шахт. Останнiй подарунок залишили тiльки тi самi троє плащiв, утворивши мале коло вони пiдiрвали шахти з середини, обрушивши стелю i заваливши золото. Звичайно при бажаннi не буде великим трудом їх вiдкопати, але мiсяцi два на це пiде. Ельфи завжди славились своєю швидкiстю, i тепер показували просто феноменальнi результати тiкаючи в лiс.
  -- Всiм стояти!! - Елькам, який значно обiгнав своє вiйсько зупинився i пiдняв руку.
  -- Хай тiкають, ми їх потiм зустрiнемо точно - вiн як завжди примiшував трошки магiї до своїх слiв, так щоб його чули всi воїни навколо.
  -- А от цi поганцi - вiн обернувся i тикнув мечем в сторону оркського вiйська - не втечуть, в атаку!!
   Ельфи Елькама чогось не використовували стрiли, в них вливалась сила блукаючого, яку вiн їм потрошки давав, всi повиймали мечi i ринулись до маленького частоколу оркiв, в два зрости ельфа, вони ставали одне на одного i перестрибували по одному за стiни, де їх зустрiчали орки, яких було пiдозрiло мало, вони як могли тримались, але особливо нiчого не могли зробити, коли ельфи викосили їх виявилося що оркiв було близько двох сотень, з тих що були опоєнi зiллям, iншi просто втекли, поки цi тримались, двадцять, може тридцять хвилин i ще десять пошук iнших, все що дали оркам цi двiстi життiв, але вони втекли.
  -- Переслiдувати не будемо, хай йдуть, свою цiль я частково виконав.
  -- Ми ще можемо наздогнати оркiв, Елькам - промовив чорний маг
  -- Нi, немає часу, Вiг вже бiля Маджасу, я маю вспiти туди, а сил уже i так починає бракувати.
   **********************************************************
   Вiг особливо не гнав своє вiйсько, нiччю вони спокiйно вiдпочивали, йшли десь по десять годин в день, з частими привалами, нiчого страшного не станеться якщо вони прийдуть на п'ять днiв пiзнiше, тим бiльше половина вiйська скоро вiдправиться морем, а половина сушею, то хай хоч будуть повнi сил i задоволенi. На табiр вiйська якраз наступила нiч i iмператор по старiй звичцi пiшов в свою похiдну палатку, почитати книжку на нiч, а потiм можливо пiде до вiйськових кострiв, поговорити з воїнами, вiн любив з ними розмовляти, а вони вже звикли до такого i смiло звертались до владики по iменi i дуже часто ставили рiзки питання, Вiг iнколи навiть питав в них пораду, i нема куди дiватись, разiв зо три вони його серйозно виручили. Коли iмператор задоволено опустився на своє улюблене крiсло, Йорн, який так довго мовчав подав признаки життя, сигнал був нечiткий, наче його хтось намагався заглушити, але це було пiд силу хiба що богам, i то наврятчи, Йорн неможливо заглушити, тому їх i було так мало i коштували вони величезнi грошi, а споганити сигнал можна якщо дуже захотiти. На поверхнi Йорна прорiзалось нечiтке обличчя Сержа, вiн був в пилюцi i кровi, в серединi iмператора похолодiло, щось явно пiшло не так.
  
  
  -- Здоров малий, хочеш маленький жарт? - Серж змучено посмiхнувся ельфовi, за його спиною ходили воїни, точнiше явно втiкали
  -- А ну, давай - навiть в такий момент вони не могли зламати свою звичку спiлкуватись пiдколками i жартами
  -- Ех, розбили нас, воїнiв ми втратили не багато, я встиг зловити момент i увести майже всiх, нас не переслiдують, але шахти ми втратили, золота яке я встиг вивезти нам вистачить на рiк, хоч це радує, i шахти ми завалили.
  -- Але як, як Орки могли вас розбити? - Вiг вже заспокоївся, не все так погано, золота i внутрiшнiх ресурсiв йому вистачить ще на десять рокiв вiйни без наслiдкiв для економiки, бiднi орки не знали наскiльки в них багато копалини, а вiйсько живе, це саме головне, воїни мають завжди бути.
  -- Орки?! - Серж гнiвно розсмiявся - в цьому то вся сiль, нас брат розбили ельфи!!!
  -- Якi ельфи, ти що здурiв?
  -- Нi, вони вийшли з пагорбка, вибили зомбi яких пiдняли орки, а потiм кинулись на нас, їх вело двоє дуже сильних магiв, навiть я це вiдчув, нас вони здоганяти не стали, а орки я думаю теж не вступили з ними в бiй, от так малий, розiгнали нашi двi армiї наче кошенят, такий прийшов здоровий кiт i розiгнав, я не знаю хто вони такi, якiсь новi прапори вони носили, я такого не бачив, i взагалi цi ельфи якiсь дивнi були, не такi, Старшi доми наврятчi пiднялись, можливо це молодшi зiбрались разом для повстання - все це Серж випалив на одному дусi, i тепер переводив подих
  -- Це не доми брат - iмператор пiджав губи i був дуже здивований
  -- Ну це вже твоя справа брате, вiдправляй своїх шпигунiв
  -- Ага - промовив Серж вiдсторонено, його думки були зайнятi тим як безпечно вивести вiйсько
  -- Серж, пiдеш в Фiрах-Ангiл, я на тебе кладу захист мiста....надiюсь все буде добре
  -- Буде малий, буде, коли ти за стiнами на тебе не вилiзуть невiдомо звiдки сотнi тисяч ворожих воїнiв.
  -- Ага - iмператор простягнув руку i легко торкнувшись Йорна зупинив сигнал, неприємно, дуже неприємно, його вперше наздогнала невдача, це трошки ламало його плани, хоч i не сильно, просто прийдеться вiдкласти на деякий час похiд на Валлагов, пiсля Маджасу, а iмператор не сумнiвався що зможе взяти неприступний порт, три дiрки через якi вiн буде прориватись цьому посприяють, достатньо прорватись хоч в одному з командирiв i дiло зроблене, а потiм розiбратись з орками i цими незрозумiлими ельфами, а зараз спати, нiччю погано думається, iмператор потушив свiтло i миттєво погрузився в сон, не те щоб вiн був йому потрiбний, звичка, якої вiн не хотiв позбавлятись, безсмертний може дозволити собi тратити час на сон, навiть якщо вiн iмператор.
  
  -- Ну i куди ми будемо йти? - спитав некромант стоячи в центрi пентаграми, Елькам щедро давав йому сили, показував як треба чарувати, тепер перед колишнiм капiтаном торгового судна i середнiм некромантом майже не було перепон, вiн дiзнався багато таємниць, i напевне що був найсильнiшим магом цього свiту.
  -- За ельфiйським iмператором - Елькам пiднявся з землi на якiй сидiв закривши очi i схрестивши ноги, тепер щоб творити навiть таке просте чародiйство йому потрiбно була концентруватись - Там ти зможеш взяти багато сили, буде велика битва, i ми вiзьмемо щедру жатву.
  -- Твоє рiшення - некромант поклонився богу i пiшов по своїм справам, а Елькам присiв знову бiля пентаграми, придавшись роздумам
  -- Елькам! - Мiлiє виникла наче з повiтря - Ти обiцяв менi, менi потрiбна його кров!
  -- Буде тобi, буде - розсмiявся бог дивлячись на її зле обличчя, i як вона смiшно надувала губки - ми йдемо завтра за ним
  -- Чесно? - ельфа присiла бiля бога i наче випадково прижалась до нього
  
  
  -- Так, хiба я колись брехав своєму народовi? - по простому, смертному тiлу бога розливалась якась незрозумiла теплота, вiн почув що його голос трошки дрижав, ельфа пiдняла обличчя до нього i посмiхнулась.
  -- Який же ж ти юний мiй владика, юний i водночас дуже старий
  -- Ти навiть не уявляєш наскiльки я старий - здивовано вiдповiв той
  -- Ну а на скiльки, скажи! - ельфа весело почала допитувати бога, обхвативши йому руку
  -- Дуже, дуже старий
  -- Ну не будь таким! - ельфа знов розсмiялась
  -- Кхм..
  
   Сотнi кораблiв йшли по верху материка, ельфи Вiга мусили пiднiматись назад в свої землi i зi своїх портiв вже йти на Маджас. В цих сотень кораблiв була одна цiль, i бажано щоб вона була вiдома тiльки Вiгу, i декiльком наближеним, тим хто буде виконувати цю цiль, навiть плащi не знали, i тому дуже сильно вiдмовляли ельфа вiд затiї намагатись взяти Маджас з води, краще просто заблокувати вихiд їм, i вести правильну осаду з землi, але Вiг просто посмiхався i все далi i далi гнав кораблi. Вперше iмператор розбив своє вiйсько на три частини, вiн завжди бив i атакував тiльки з одного флангу, єдиним, могутнiм кулаком, удар якого ламав кiстки i вiдбирав життя у ворогiв, а тепер прийдеться замiсть могутнього молоту, битись тонкою рапiрою, i це тривожило Вiга, ще сумнiвiв добавляло те що Лiт, його старий друг, якого вiн колись врятував вiд смертi i якому трiшки допомiг в тому щоб сiсти на трон, Iмператор Людей як його стали називати пiсля падiння Фiрах-Ангiла, i висловлення покiрностi Дракона-Iмператора Дрен, той вiддав своє вiйсько йому, пiсля того як вiн розбив Скефлундське вiйсько, Полководець Заходу, Ярiсть Хефрана, як його називали, скоро зiйдеться з дитиною зла, сином Локi, темним володарем iнколи особливо чутливi називали Вiга, вiн i сам поширював цi чутки i прiзвища, хай вороги думають що б'ються з невiдомо чим. Iмператор пiшов в свою каюту, на флагманi флоту, прекрасному "Лебедi" який був дiйсно самим прекрасним i сильним кораблем цього свiту. Iмператор останнiм часом любив побувати на самотi. Але це йому рiдко вдавалось, i тепер не вдалось, Йорн, з яким майже вiн нiколи не розставався засвiтився, хтось просив з ним контакту, i це хтось новий, вiн не пам'ятає такого сигналу. Вiг вiддав наказ дзеркалу, дозволити контакт, i не особливо здивувався коли на нього поглянуло з дзеркала сурове обличчя Лiта, єдиного хто мiг спробувати його зупинити.
  -- Привiт, Вiг - просто привiтався Лiт
  -- I тобi привiт Лiт, радий тебе бачити хоч ми зараз i вороги
  -- Я теж радий, Вiг, i не тримаю на тебе зла, ми обидва правителi i ведемо свiй народ по тим шляхам якi вважаємо кращими для них
  -- Я радий що ти розумiєш - Вiг посмiхнувся Лiту, але якось не весело - Як там твоя дочка?
  -- Дочка? - В Лiта все обiрвалося в серединi, значить не забув як я йому вiдмовив, досi його це мучить, тепер домовитись буде можливо - Дочка моя добре, одружилась, гарний хлопець, добрий воїн, вiн тут зi мною, Мiфiл вийди - Лiт обернувся i поле зору дзеркала зайшов молодий, достатньо гарний, стрункої статури молодий воїн, явно з благородних i по очам видно що не з найрозумнiших
  -- Я надiюсь твоїм наступником буде Ромен? - з легкою iронiєю спитав Вiг
  -- Мм...Так, ти дуже....бачив в глиб Вiг - з видихом вiдповiв Лiт - але що ж поробиш...
  -- Нiчого...Нiчого, добре Лiт, менi приємно з тобою говорити, але я не думаю що ти пробивався до мене просто щоб вести свiтську розмову?
  -- Так, я пропоную мир Вiг, нам нема чого воювати, тим бiльше хоч ти i розповсюджуєш свiй образ тирана, я то знаю що в твоєму вiйську половина людей, що ти нiкого не вбиваєш, а пiднiмаєш селян i простий люд на ноги, твiй дiд тебе добре навчив..
  --
  -- Це моє бажання, вiн тут не причому - рiзко обiрвав його iмператор
  -- Ну, хай так, але чому нам воювати, навiщо проливати кров? Ми ж можемо торгувати, вчитись одне в одного, заключити мир, навiщо тобi йти далi? I так майже весь свiт твiй! - Лiт явно хвилювався, вiн говорив дуже швидко, що видавало його хвилювання.
  -- Ти хочеш миру Лiт? А знаєш що, я згоден, я всiма руками, ногами за - Вiг посмiхнувся - але я хочу одну умову щоб ти виконав, ти вiдрiкаєшся вiд корони, я поставлю тебе князем над твоїми землями, ти нiчого не втратиш зi свого майна, нiяких репресiй твоєму народовi, я буду тiльки вливати в вас грошi, але Iмператором буду я, i в всьому ти маєш слухатись i коритись менi, ну як тобi такi умови?
  -- Вiг ти мене ще не розбив, я сиджу майже в серцi твоєї держави, тримаю тебе з моря, орки iдуть на Фiрах-Ангiл..
  -- Вже не йдуть - Вiг задоволено посмiхнувся дивлячись на розгублене обличчя Лiта, але той швидко взяв себе в руки
  -- Все одно, таке пропонують тiльки тим хто не може противитись, але на нього не хочеться тратити час i сили...
  -- А хiба у нас iнша ситуацiя друже?
  -- М...
  -- Лiт, або ти приймаєш що я тобi пропоную, або прощавай друже, я не випущу твоє вiйсько з Маджаса, ти можливо з малими групами втечеш, але багато загине, перед тобою стоїть вибiр, або твої амбiцiї, твiй трон, i скiпетр, титул iмператора, i життя людей, дiтей, жiнок, воїнiв, вибирай, або титул князя i життя твого народу, або титул iмператора i смерть мiльйонiв.
  -- Нi - треба вiддати честь Лiту, вiн задумався на хвилинку - я не здамся!
  -- Ти вибрав друже, не тримай зла - Вiг вимкнув Йорн.
  
   Два тижнi пройшло пiсля тiєї вечiрньої розмови двох владик , кораблi ельфiв спокiйно пiдiйшли до порту, нiхто не пробував їх зупинити, та й як можна зупинити їх? Оркськi морськi пiрати хоч i могли посперечатись з ельфами на водi, але в них не було такої кiлькостi бойових кораблiв, а тани завжди ходили кожен сам по собi, i нiхто б нiколи не признав чийогось верховенства на водi, навiть вождiв, i Грихтан це прекрасно розумiв i майже не звертався до танiв коли йшов в свiй похiд. Маджас, порт i столиця морських шляхiв, неприступна фортеця яку не можливо взяти з моря, Вiг намагатиметься, колись так казали про Фiрах-Ангiл, столицю людей, що її неможливо взяти, але ж вона впала, хоч i треба визнати ельфам пощастило, що в столицi не було достатньо людей для захисту, маги надто пiзно прийшли на допомогу i не дивлячись на свою силу i могутнiсть вони не змогли зупинити наступ вiйська. Маджас звичайно не був настiльки укрiплений, його будували i захищали в основному з моря, а з землi немає нiякого сенсу його осаджати, без прикритого моря, а море прикрити нереально..було поки ельфiйська воєнна армада не зробила це.
   Владика набагато сильнiший i набагато старший за Вiга наказав своєму вiйську ставати на ночiвлю, не те щоб вони втомились, блукаючий щедро давав їм сили, просто вони сильно обiгнали iншi вiйська яки йшли до Маджасу, а йому було невигiдно прийти туди першим. Сьогоднi вiн теж хотiв поговорити з цим молодим ельфом, який в тридцять з копiйками рокiв пiдкорив своїй волi майже весь свiт. Йому звичайно ж не потрiбнi були всякi примiтивнi Йорни, пiднявшись духом над землею вiн швидко знайшов ельфа i наблизився до нього, духом зайшовши в його каюту i представши так перед ним.
  -- Ви що зговорились? - перше що спитав ельф, зовсiм не злякавшись i не здивувавшись - старi добрi посольства ди зараз не в модi?
  -- Хм...- навiть блукаючого шокувала така зустрiч - я не перший?
  -- Навiть не другий - посмiхнувся Вiг - я так розумiю ти i є той самий таємничий вождь цих нових ельфiв?
  -- Правильно розумiєш - кивнув примарною головою дух
  --
  -- Ну i що тобi потрiбно?
  -- Ну.... - блукаючий знов не знав як себе вести, всi свої мiльйони рокiв вiн весь час або був богом i йому поклонялись, або правителем, якого слухались з пiв-слова i теж по сутi поклонялись, або говорив з такими ж богами як вiн, а цi ельфи ставили його в тупик, ельфа зi своїми незрозумiлими дiями i натяками, i цей ельф який схоже анi краплi його не боявся, хоч би i мав.
  -- Ну?! - Вiг схоже забавлявся дивлячись на розгубленого бога - не я ж витратив море сили щоб прийти до себе?
  -- Та я зрештою просто хотiв на тебе подивитись...ти мене здивував чесно кажучи, тепер менi ясно чому ти є саме тим ким є.
  -- Ну дякую, я буду вважати що це комплiмент - iмператор вiдкинувся на подушки i поглядом просив гостя продовжувати
  -- Знаєш що ельф, в тобi багато сили цього свiту, багато тобi дали боги вашого свiту, i це робить тебе вразливим, щоб урiвняти нашi шанси, я зроблю тобi невеличкий подарунок, звичайно це i менi допоможе.
  -- I що ж це таке?
  -- Я виведу тебе з кола цього свiту, не тебе, твою силу, твою долю чи як хоч це називай, вiтаю тебе iмператор, тепер ти дiйсно вiльний вiд них, тепер ти Володар власної долi - фiгура зробила коло руками i знов повернулась в попередню позицiю
  -- Хехе - iмператор вперше показав здивування на обличчi - так просто? I чому я тобi маю вiрити, ти ж нiчого не робив, я не вiдчув чародiйства.
  -- Хоч вiр, хоч нi - фiгура пожала плечима - це дiйсно дуже просто, такий мiй дар.
  -- Хто ж ти такий, ти явно новий в цьому свiтi, i явно не ельф, який би вигляд не приймав
  -- Далеко бачиш iмператор, але я тобi цього не скажу, Хамари знають хто я, принаймi здогадуються, а тобi це не потрiбно, тим бiльше ми скоро зiйдемось в бою.
  -- Ти ворог менi?
  -- Я нiкому не ворог - привид пристально глянув на iмператора, але той спокiйно витримав цей погляд, привид може багато що заявляти i хвалитись, а чи правда це? - Можна сказати що я йду за вашим вiйськом, i харчуюсь
  -- Як паразит?
  -- Як паразит - неждано легко погодилась фiгура - Все треба йти, зустрiнемось в Маджасi!
  -- Ага, надiюсь ти з нього не вийдеш - буркнув пiд нiс iмператор коли привид зник.
  
   Дерен намагався тримати себе в руках, не виказувати свого шоку i хвилювання, тi почуття якi вiн майже нiколи не вiдчував, але надто довго вiн провiв помiж смертних iстот, милi були вони його серцю, хоч вiн iнколи i грався їхнiми життями як iграшками, але це скорiше через нерозумiння, а не через жорстокiсть. Сiм тронiв пiд небесами вже не перший раз були зайнятi, Хамари разом вирiшували долi свiту.
   - Як вiн це зробив Дерен? - голос Хефрана полихав ярiстю, хоча це було його звичним станом, останнi десять мiльйонiв рокiв.
   - Звiдки знаю? - сконфужено вiдповiв молодший старшому, в його голосi вже не вiдчувалося шуму океану, який завжди був там
   - А що ви так переживаєте то? - Прекрасна Ейрен, тонкий i прекрасний голос якої як завжди заспокоював Хамарiв - Вiн же вiдкриває свiт, а чи не цього ми чекаємо вже стiльки....
   - Вiн то вiдкриває, але коли свiт вiдкривається, сила, величезна сила вiд розриву куполу виривається, i йде нам, щоб ми могли лiтати мiж свiтами, творити магiю, i навiть якщо слуги творця кажуть правду, ми зможемо разом створити своїх дiтей, самi, ви розумiєте самi творити зможемо!! Це те чого в нас нiколи не було, i немає навiть в блукаючого, а блукаючий хоче забрати цю силу, вiн харчується нею, i харчується енергiєю життя, душ умираючих, в цьому його сила, а якщо чесно казати вiн просто вампiр, надзвичайно могутнiй i сильний, але просто вампiр - Локi, який завжди посмiхався, стороннiй глядач i капосник, тепер вiн не посмiхався.
   - Пам'ятається ти сам казав нам не вмiшуватись - Мудрий Рiг, господар життя i смертi, вiчний суперник i друг Локi не применув пiдколоти суперника
   - Тодi була iнша ситуацiя, блукаючий не прийшов в наш свiт - буркнув пiд нiс Локi.
   - Тихо ви! - гаркнув Хефран - що робити? Кажiть що думаєте
   - Нам треба спускатись i бити i вашого блукаючого i вашого ельфа, якого ви чомусь не хочете вбити - воїн Айрен
   висказував свою думку, хоч вона мало кого здивувала, але тепер багато хто з Хамарiв з нею погоджувався.
   - Брат каже правду - Могутнiй Лiф, вперше подав голос
   - Божественною силою, точнiше будучи Хамарами ми не можемо його вбити, це порушить рiвновагу i вiдкриє блукаючому новi шляхи для використання сили, а ви всi знаєте що навiть всi разом ми не можемо йому протистояти - Зiтхаючи проговорив тихим голосом Рiг.
   - Ти пропонуєш спускатись? - шоковано промовив Хефран
   - В нас немає вибору - пожав плечами Локi, тим самим пiдтримавши Рiга, i хоч Хефран був їх главою, вирiшувала бiльшiсть.
   - Ммм....так, хто ще за - Хефран обвiв Хамарiв якi по черзi пiднiмали руки - Всi значить, кого ви пропонуєте вiдправити?
   - Дерен, Айрен i Ейрен, Лiф - Рiг не пропонував, вiн констатував факт
   - Пiтримую - на обличчя Локi знов повернулась посмiшка - але я б теж не вiдмовився пiти, а ви двоє маєте правити далi.
   - Всi за? - Хефран пристально глянув кожному з Хамарiв в очi - ясно, то готуйтесь, ми з Рiгом подiлимо вашi обов'язки, завтра спускаєтесь.
  
  -- Iдiоти!! - обличчя iмператора перекосилось вiд гнiву - iдiоти, однi iдiоти навколо мене!! Хiба я наказував їм туди пливти придурки!! Всi назад, змiнити шлях, а блiн все одно не розвернуться....вперед душiть!!
   Кораблi iмперiї ельфiв йшли вперед до порту Скефлунд, до її гаванi, i намагалися висадитись на пiрс, правда нiвкого це ще не вийшло, кораблi гинули пiд ядрам катапульт i требушетiв якi стояли високо в шматку гори, вiд якої залишилась тiльки нерукотворна арка, яка слугувала входом в порт i його основним захистом, воiстину генiєм був Фiрах-Ангiл, Маджас неможливо взяти з моря.
  -- Тримайтесь, тримайтесь, не дайте їм розслабитись - iмператор зжав в тонку лiнiю губи побачивши як ще один з кораблiв йшов на дно, треба дати iншим групам прорватись без бою, основна атака не тут, на кораблях в
   самовбивчi атаки йшли в основному люди, i хоч кораблiв було дуже багато, на них було мало команди, Вiг пожалiв життя воїнiв, навiть якщо це життя воїнiв людей, Вiг так i не навчився бути жорстким правителем, вiн чув що iншi уявляли що це не живi iстоти, яких вони вiдправляють на смерть, а фiгури на дошцi свiту, але в нього мало це вдавалось, звичайно iмператор вiдправив на той свiт уже далеко за сотню живих, але то було в битвi, коли або ти або тебе, i нема чого мучити свою совiсть цим, а в його вiйську нiколи не карали смертю, навiть рiзкою проходились по спинам воїнiв дуже рiдко, в Вiга були дiєвiшi методи. А тепер вiн гнав на смерть сотнi воїнiв, гнав щоб прорвались iншi, i iмператору не буде що сказати матерями, жiнкам i дiтям цих воїнiв якi прийдуть до нього за вiдповiддю чому вiн так зробив? Якщо звичайно такi найдуться. Так треба, втiшав себе iмператор, так треба, це жертва щоб не було ще бiльше кровi, я вже вiд неї сам втомився, треба так iмператор, для твоїх воїнiв, для твоєї держави, треба гнати на смерть людей, закрий очi i уяви що це фiгури, на дошцi свiту.
  
  
  -- Вперед - вскричав iмператор з флагманського корабля, вперед збоченцi i iдiоти!! Рульовий, веди до стiн, ми пiдемо першими i покажемо приклад як треба воювати.
  -- Iмператор.....-рульовий був шокований таким нежданим поворотом подiй, вiн явно не хотiв пiти на дно зi своїм кораблем
  -- Я сказав - iмператор промовив це таким тихим i льодяним голосом, що бiдний рульовий вирiшив що на морському днi йому буде навiть краще.
  -- Ех...жалко нема драконiв, вони б тут натворили дiл - Iмператор знав що їх не буде, але жалiв що гiгантськi ящури не пiдтримали його тут, договiр був тiльки на Маджас, а далi сам ельф.
   Ще десяток кораблiв могли вмiститись в вузький прохiд Маджасу, вони построїлись клином, сухопутним клином, який нiколи не використовували на морi, тепер використали, i йшли не дивлячись нi на що вперед, азарт i ярiсть iмператора захопила їх, вбивши iнстинкт самозбереження.
  
   Воїни в бiлому i золотому, названi брати, якi все життя знали одне одного, i не одне чорне дiло провели вони разом, а тепер найвiдданiшi слуги свого ворога, єдиного хто змiг їх перемогти на мечах, їх двох, i пожалiв їх, простивши кров яка стояла мiж ними, i зробив їх своїми охоронцями, два кращих меча ельфiйського вiйська йшли по колiна в випорожненнях i бруду, каналiзацiя побудована дварфами була на диво широка i висока, в ряд могли йти до п'яти людей, або ельфiв. Iмператор довiрив їм велике дiло, вiд них залежало чи вiзьмуть вони Маджас, i воїни готовi були згризти зубами камiнь якщо це буде потрiбно, але виконати наказ владики. Перед воїнами йшли двоє згорблених вiд постiйної важкої роботи людей, в них не дивлячись на те що їм перевалило ледь за тридцять вже сформувався горб, а обличчя прорiзали десятки шрамiв, але саме цi двоє вирiшили долю Маджасу, вивiвши вороже вiйсько каналiзацiями, якi наполовину не працювали а iнша половина ледь витримувала постiйну навалу бруду. Не так то просто провести стотисячне вiйсько каналiзацiями так щоб цього не помiтили, тай поки вони будуть вибиратись по двоє з дiрки в землi їх, будь їх хоч мiльйон, двоє воїнiв на виходi можуть їх спокiйно прирiзати, навiть не напрягаючись, головне вивести першу сотню, далi зробити дiрку поширше, драбину i вперед.
  -- Прийшли владика, прийшли господарi - ще нижче поклонившись промовила фiгура, показуючи на невеличку драбину яка вела наверх, воїни в бiлому i золотому навiть не цiкавились їх iменем, орк пристально глянув на одну з двох фiгур i рука його зжала рукоятку меча, вiн згадував скiльки золота вiдсипав їм iмператор, уявив скiльки по їхнiй волi загине сьогоднi по їхнiй волi.
  -- Не треба брате, iмператор просив - людина чiтко бачив всi думки названого брата, i його м'який голос, голос який нiяк не мiг належати воїну, який би дуже пiдiйшов барду, цей голос заспокоїв орка.
  -- Ми йдемо владики, свою частину ми виконали
  -- Йдi.... - орк не встиг договорити, а двоє вже зникили з поля зору вiйська.
  -- Жалюгiднi iстоти, якi завдяки своєму золоту вип'ють багато кровi з iнших, думаєш вони стануть добрими господарями i тавернщиками? - орк фиркнув - тiльки i будуть мститись за своє невдале життя.
  -- Iмператор дав слово, не нам порушувати його
  -- Ага, Вiйсько Рухаємося вверх!!!
  
  -- Хаха - прекрасна Мiлiє заливалась смiхом дивлячись на розгублене обличчя - який же ти смiшний великий правитель
  -- Чому? - Блукаючий пристально дивися в очi ще бiльш прекрасної в своїй наготi ельфи, вони лежали на високому ложi, яке поставили в його похiднiй палатцi, ельфа сама прийшла до нього в цю нiч, невiдомо як обiйшовши охорону, i проявила потрiбну активнiсть, якої нiяк не мiг проявити той кого всi називали Елькамом.
  --
  -- Просто - ельфа знов розсмiялась - краще я тобi не буду цього казати
  -- Мiлiє... - вiд її погляду, вiд посмiшки, вiд її запаху, все що було в нiй, навiть думки про неї зводили бога з розуму, розливаючи тепло по тiлу, яке вiн нiколи не вiдчував будучи духом - Я зроблю зараз так, що цю нiч ти не забудеш
   Бог як i колись, в той перший день коли прийшов в цей свiт, вiн ввiйшов в пам'ять Мiлiє, вiн побачив її дитинство, безкiнечнi, сумнi без подiй днi, коли вона жила в своєму Домi, могутньому домi треба сказати, коли думки про смерть i самогубство не здавались їй таким вже шоком, коли день коли вона зустрiла своє кохання, щастя i свiтло йшло вiд цього спогаду, всi справи, крадiжки, розвiдки i вбивства якi вони провели разом, чорною плямою, яка потрошки вiдступати почала, коли вона познайомилась з ним, з Елькамом, цiєю плямою був день його смертi i ненависть, помста, жагуча, палюча ненависть, яка палила її з середина, ненависть до iмператора, весь її досвiд, все забрав Елькам собi.
  -- Я принесу тобi його серце моя любов, я обiцяю - Вiн поцiлував її i виконав свою першу обiцянку, цю нiч вона не забуде, а ранком коли вiн знов глянув в її душу, вiн побачив що мiсце в її серцi звiльнилось для нього, а чорна пляма значно зменшилась в розмiрi.
  
  -- Що нам робити Володар? - фiгура закутана в плащ, одна з восьми, якi стояли перед ним на колiнах, фiгура пiдняла голову i старалась не вiдвести очей вiд того кому вони служать вже сотнi рокiв, глава храму оркiв, той самий старець який колись вимолював життя в iмператора, i вiрою й правдую служив йому, але тепер прийшов його iстинний господар.
  -- Чекайте, iмператор служить моїм цiлям, служiть йому вiрно, i коли настане час ви про все дiзнаєтесь.
  
   В той же час, але в iншому мiсцi, навiть мiсцях, буревiсник, один iз владик цього свiту, Дрен слухав своїх слуг, кожен з них був в рiзному мiсцi, але думка бога показувала їм всiм його i вони могли бачити одне одного, всi тринадцять стояли на одному колiнi перед ним.
   - Що нам робити Володар? - фiгура яка мало чим вiдрiзнялась вiд слуг Елькама, тiльки що напевне була сильнiшою, адже так вони б не змогли їх перемогти в темному Хєрунi.
   - Хай Маджас зустрiне свою долю - тихо i якось безвольно промовив Дрен, адже все що зараз вiдбувалось було майже повнiстю його виною, якби тодi вiн не побачив ельфа, той би все одно мав високу долю, вiн би напевне i сам став iмператором ельфiв, але не так швидко, i нiколи б вiн не осадив людськi мiста, не гнав оркiв i не прийшов би блукаючий до них, не вiдкрив би ельф йому шляху, а тепер його долю ще й забрали з його рук, зробивши його одним з тих хто самi творять свою долю, над якими не владна навiть висока доля i боги - А потiм....потiм ви покинете ельфа, а...далi я скажу вам що робити.
   - Нам його вбити? - Маєтаре, найвiданнiший слуга iмператора, без якого такi легкi перемоги Вiга були б багато в чому не можливi.
   - Нi, поки що нi.
  
   Iмператора наче вдарило хвилею повiтря в груди, секунду тому вiн стояв бiля Дерена, а той його не бачив, вiн чув все що говорили високi сили, а тепер знову опинився на палубi корабля, перед носом якого впали три ядра з катапульти, пiднявши в повiтря тучi бризг, i добре що не з дерева його кораблiв. Iмператор вийняв меч i кровожерливо посмiхнувся, дякую тобi хто б ти не був, яку б силу не представляв, за попередження високий гiсть, чи вже не гiсть? А можливо й зовсiм не гiсть? Iмператор вже знав що вiн зробить з плащами, але це буде пiсля того як вiн вiзьме Маджас. Стукiт корабля об суху землю перервав його роздуми, вони i ще десяток кораблiв пристали до сушi, де їх вже не дiстане ядро катапульти, а стрiли пущенi зi стiн втрачають свою силу, i пiд ними можна спокiйно ходити.
  -- Вперед мої воїни - Iмператор забрався на нiс свого флагману, поставив ногу на нiс дракона i пiдняв високо в руцi меч - Маджас, зустрiчай свою долю!!
  
   Їх помiтили, невеличкий патруль, який не чекав нiяких проблем для себе, а воїни активно обговорювали як їм пощастило що зараз вони не на стiнi. Вони чесно намагались втекти вiд ворогiв, але це їм не вдалось i вiйсько, по двоє протискуючись в дiру вже майже повнiстю вилiзло на землю Маджаса, яка дуже швидко покриється рiками кровi, зараз воїнiв вiв не Вiг, i нiхто не буде зупиняти їх в безчинствах, i хоч iмператор i сам це розумiв, але нiчого зробити не мiг, фiгури мають ходити. Воїни мовчки, намагаючись не видавати себе почали свiй рух вперед, до баракiв, потiм до стiни, а потiм якщо вдасться можна випробувати вдачу i спробувати схопити iмператора людей.
  
   А за ними, на невеличкiй, але достатнiй вiдстанi йшло iнше вiйсько, ельфи якi рухались так само непомiтно, по слiдам своїх попередникiв, вiйсько великого Елькама, який веде своїх за силою, яку сьогоднi вiн буде в них забирати, а цi воїни що йдуть за його спиною будуть цьому сприяти, багато хто з його воїнiв не розумiв логiки свого воєначальника, але нiхто, навiть найбiльш смiливi не наважувались сперечатись з самим Елькамом, раз вiн цього хоче, значить так буде краще.
  
   Височенний i могутнiй Лiф, прекрасна наче...навiть немає таких слiв щоб виразити її красу, просто прекрасна Ейрен, Хитрий i схожий на бандита з портової таверни Локi, безкомпромiсний i могутнiй Айрен, i простий з вигляду, але не в сутi Дерен, який явно не радiв тiй компанiї яка його супроводжувала, вони теж неслись в Маджас, звичайно не такими шляхами як це робив Вiг, i навiть Елькам, але йшли.
   - Сьогоднi не вступаємо в конфлiкт, i навiть не думайте про те щоб себе показати, Лiф я думаю ти за цим прослiдкуєш?- за Локi всi визнали сьогоднi главенство, але нiхто йому не вiдповiдав.
  
   А Iмператор Вiг тим часом, не дивлячись на всi iгри божеств, на махiнацiї iнтриги i трюки робив своє просте дiло, ламався зi всiх сил в першому ряду до стiн, до яких можна буде вщепити драбини i зав'язати бiй з ворогом, де працює тiльки чесна сталь, i навiть воля богiв, та куди там, самого творця не грає нiякої ролi. Добре що хоч немає магiчного бою, подарунок який дав iмператор магам Лiта, вiн був з маленьким сюрпризом, i хоч тi його помiтили i навiть нейтралiзували, вiн все одно спрацював, надто багато сили було в це вкладено, i зараз вся магiя навколо душилась безжально. Нарештi воїни з перших десяти кораблiв добiгли до стiни з драбинами, i хоч вони й несли значнi втрати, i не так вже й багато воїнiв вiв з собою Вiг, цього було достатньо щоб вiдвернути увагу вiд його воїнiв якi йшли мiстом, а бiльшого iмператоровi i не треба було сьогоднi вiд долi, все iнше вiн зробить своїм мечем.
   - Вперед!!! - Iмператор сам приставив першу драбину до стiни, i цим зичним криком пiдняв дух вiйська що йшло за ним.
   - Маджас буде наш, за славу за золото!!!
   - За iмператора - прогорланило вiйсько за його спиною i приставивши вже десяток драбин, якi Валлагцi нiяк не могли збити з стiни почали дертись по них вверх, за спиною свого iмператора, який йшов до своєї перемоги, по крайнiй мiрi вiн так надiявся.
  
  -- Валiть, щоб гади не лiзли бiльше - старий сержант, розумно вирiшив не вв'язуватись в битву з значно бiльшим вiйськом, а завалити вхiд через який вони лiзли, двадцять вчорашнiх селян зараз пхали гiгантський валун перед собою, щоб вкинути його в дiрку в землi.
  -- Сам би помiг, а сержант - крикнув злий голос з натовпу селян
  -- Не положено менi - Сержант задоволено посмiхнувся своєму жартовi i знов прийнявся пiдганяти робочих, яким не пощастило потрапити на його, сержанта очi, нарештi гiгантська каменюка впала i закрила вхiд, сержанту здалось що вiн побачив вкрай здивоване ельфiйське обличчя коли камiнь падав на нього.
  
  -- Твою ж мать - некромант ледь встигнув вiдстрибнути вiд каменю, а тепер з ярiстю дивився на три трупи яким не вистачило швидкостi.
  -- Ну Елькам, тут вже твоя черга магiю включати, моя майстернiсть тут вiдступає - вiн розвiв руками i обернувся до ельфа який стояв за ним.
  -- Та ну? Навчити?
  -- Ага i простоємо тут ще два роки, я звичайно можу забрати в цих бiдолашних залишки сили i роздробити камiнь, але тодi толку нiякого в битвi вiд мене не буде.
  -- Ти просто лiнишся - Елькам розсмiявся i вийшов вперед, за останнi днi вiн сильно стоваришувався з некромантом, вiн вiдчував в ньому рiдну душу, якщо так можна сказати, i взагалi цей свiт для блукаючого став знаковим, вiн тут пiзнав жiнку, знайшов друга, що це йому цей свiт дасть як подарунок? I головне що вiн витребує в плату цього. Елькам сконцентрувався, знов концентрацiя, клятi закони якi не обiйти, був би цей свiт вiдкритим вiн би поглядом знищив цей камiнь, а так...вiн навiть не може черпати сили з свiту, як мiсцевi маги, все треба брати з себе, i це може призвести до того що вiн може програти магiчний бiй навiть простому мiсцевому маговi.
   Сержант якраз розповiдав робiтникам як вiн побачив лиця ельфiв коли камiнь падав, i як напевне той здивувався, хоча часу на здивування в нього напевне було мало, камiнь розтрощив його повнiсть, як камiнь проявив не притаманну йому рухливiсть, вiн пiшов трiщинами i вистрибнув наче пробка з пляшки, а з дiрки замiсть пiни i бульбашок повалили воїни, сержант доволi швидко зорiєнтувався i показавши ворогу п'яти помчався в мiсто, з невиданою для такої статури швидкiстю, навiть лучники не змогли в нього поцiлити.
  -- Бачиш, як швидко все вийшло
  -- Ага - розсiяно вiдповiв некроманту блукаючий, вiн активно оглядав мiсто, де бiй, куди йти, щоб напитись такої бажаної сили.
  -- Туди! - крикнув Елькам, i вийнявши меч побiг до баракiв, бiля яких якраз розгоралась битва.
  
  -- Не випускайте їх, тримайте тут, стрiй, тримайте стрiй, держимо, держимо, душим!!! - орк кричав так що його голос перекривав шум битви, основнi сили двох вiйськ зараз були задiянi в центрi мiста, бiля баракiв, якщо вони виграють тут то i мiсто буде в їхнiх руках, його перший стрiй зробив поштовх щитами, вони дiяли наче єдиний органiзм, iмператор їх довго муштрував саме на цьому прийомi, воїни ворога вiд сили удару вiдлетiли вперед i заднiй ряд зробив свiй випад, гiгантськi пiки вдарили, забравши свою жатву, тi кому особливо пощастило проткнули по двоє ворожих воїнiв.
  -- Вперед, бiжим, стоп, закрiпились!!! - це вже його названий брат, теж знає своє дiло iдеально, вони зажали ворожих воїнiв в маленькому кварталi, маленькому для такої кiлькостi воїнiв, i головне їх не випустити, iнакше тодi
  -- прийдеться вести бiй в мiстi, з воїнами якi знають його iдеально, їм нiчого не буде варто влiзти на кришу i стрiляти з вiдти луками, чи кидатися чим попало, а кожен дiм буде засадою, i вiйсько просто потоне в маленьких боях наче в болотi, i цим все i закiнчиться, повiльно але невпинно їх переб'ють, адже такої чисельної переваги в них нема, iмператор сильно роздробив вiйсько, i тiльки хитрiсть їх може врятувати.
  
   Iмператор тим часом вiдчайдушно бився на стiнi, роблячи простiр для воїнiв якi йшли за ним, ельфи як завжди намагались вилiзти на стiни, i утворивши широку лiнiю закрiпитись на нiй, вiдштовхуючи захисникiв по кроку назад, але тут їм наврятчi це вдасться, надто широка стiна, надто багато на нiй ворожих воїнiв, єдина надiя iмператора була в тому що його прорив з iншого флангу вдався, iнакше не дивлячись на всю його силу, вiсiти йому завтра разом з iншими полоненими на центральнiй площi.
   Вiйсько Елькама вийшло в сторону баракiв саме тодi коли воїни в бiлому i золотому завершували свою розправу, вони виграли i якраз повертали щоб йти до стiн, але це їм не вдалось, перша атака ельфiв прийшлась в спину, i тому була особливо болючою для них. Але треба вiддати належне тренуванням Вiга, ельфи хоч i були шокованi, але швидко побудували стрiй i не дали ворогу прорватись далi.
  -- Закрiпитись! Щити вперед i стояти, заднi ряди потрошку вiдходять до стiни - воїн в злотому оперативно роздавав команди, вiн не панiкував i вiв себе спокiйно наче нiчого не вiдбувалося - А ти брате поведеш їх на стiну, а я тут, добре що хоч магiю не включають.
  -- Ага - просто кивнув воїна в бiлому i просто перехопивши меч йшов в перший ряд
  -- Всi назад, перших два ряди тримають стрiй i дають нам вибратись до стiни! Назад!! - бiльша частина вiйська Вiга ринулась за одним з своїх командирiв, не зупиняючись i не вiдволiкаючись довше нiж на секунду на воїнiв якi потрапляли їм на шляху.
   Воїн в бiлому з залишками якi прикривали вiдхiд основного воїнства зайняли ту ж нiшу в якiй вони зловили Валлагських солдатiв, але тримались не в приклад краще тих, хоч вони i часто поскользувались на кишках, кровi i трупах, з ворогами це теж вiдбувалося, тай бились тi набагато гiрше за воїнiв iмператора, яких муштрували кожен день.
   - Все менi це набридло - Елькам вийшов з заднього ряду i пiдiйшов до ворожого строю, тi як вiдчували що краще на нього не нападати, i жоден меч не ринувся в його сторону, блукаючий вiдразу найшов того хто їх вiв, в сконцентрувавшись перший раз використав магiю, просту хвилю повiтря, яка вдарила в серце вiйська Вiга, вiдкинувши його на десяток крокiв вперед, i тут же його кинулись добивати. Воїна в золотому вiдкинуло в якусь повозку з навозом, i той вже втрачаючи свiдомiсть встиг подумати що якщо його не вб'ють мечем зараз, вiн помститься, якщо зможе. Елькам пiдняв очi до неба i з посмiшкою на нього подивився, потiм погрозив кулаком небу i рикнув.
   - До стiни!!
   Вiг вкладав всi сили в бiй, вiддавався повнiстю i прорубив таки простiр для своїх воїнiв, вони тепер вiдтиснули валлагiв з першого ряду на стiнi, але далi не могли продвинутись нi на крок, надто широкою була стiна, надто багато на нiй стояло ворожих воїнiв, i рано чи пiзно їх скинуть назад, звичайно Вiг як мiг мiняв втомлених воїнiв на свiжих, але не просто це зробити стоячи на стiнi коли тебе постiйно атакують, i звичайно вiн не мiг так їх мiняти так як Лiт.
  -- Iмператор, треба щось робити, або намагатись прорватись або вiдступати поки нас банально не поскидували в низ - молодий офiцер, той самий кого Вiг пiднiс пiд час битви за Храм оркiв, найкращий лучник вiйська, вiн знову говорив правду, їм не було куди дiватись.
  -- Правду кажеш друже, але потерпи ще десять хвилин, а там будемо дивитись, не сумнiвайся я дам вiрний наказ - Вiг говорив спокiйно i холодно, не дивлячись на те що поки вiн промовив цi декiлька слiв двоє воїнiв загинули вiд його меча, i вiн щей прикрив лучника вiд атаки.
  
  
  -- Дякую владико.
  -- Ми всi воїни, колись i ти прикриєш мене - посмiхнувся Вiг, i його слова виявилось пророчими, ельф рiзко пiдняв лук i вистрелив в око здоровенному Валлагу який мiтив сокирою в голову iмператора, той знов посмiхнувся i хлопнув ельфа по спинi, це вже не важливо що цей дружнiй хлопок мало не вбив ельфа вiрнiше за ворожу сталь.
   А битва продовжувалась, i воїни ворога почали напирати все сильнiше i сильнiше, здавалось нiщо не може зупинити цю навалу, неважливо що вони були гiрше в битвi один на один проти кожного з його воїнiв, що вони гинули сотнями, що вже ковзались на кровi i кишках своїх друзiв, вони валили i все частiше ельфи i люди Вiга падали зi стiни на камiння, навiть самого iмператора почали тиснути.
   - Ааа... - iмператор наганяв на себе злiсть, рубив мечем i зумiв таки прорватись на два-три кроки вперед, хоча вiдтиснули його вже на добрий десяток, вiн вже зрозумiв, це все, вiн програв, скоро треба буде кричати вiдступ, i його завдання прикрити воїнiв, дати їм спустись i сiсти на кораблi, неприємний холод i гiркота з'явилась в iмператоровi, вiн зрозумiв який це смак поразки.
   - Владика? - той самий ельф, який своїм луком надiйно його прикривав, вiн теж бачив куди все йде.
   - Скоро вже друже, а поки бийся - спокiйно вiдповiв Вiг, вiн надiявся що його обличчя не видає його, iмператор має бути спокiйним, це лише маленька невдача, ельф просто кивнув i знову натягнув лук.
   В якийсь момент бою Вiг вiдчув що натиск чомусь сильно ослаб, щось тi самi обличчя б'ються з ними, нiхто нiкого не мiняв, i Вiг тут же посилив натиск, вони вiдтиснювали людей все далi i далi, новi воїни Вiга лiзли на стiну. Вже вiйсько ельфiв давило i перемагало, коли вони вже майже витiснили ворогiв зi стiни Вiг побачив i зрозумiв чому вони виграли програний бiй, його воїни таки прорвались, i тепер косили направо i налiво воїнiв Валлагiв, тi вiдчайдушно бились i не думали про вiдступ, Вiг почав поважати їх за це, але сьогоднi вони вороги i треба перемагати їх, перехопивши два своїх мечi Вiг пiшов далi в атаку.
  
  -- Лiт, треба тiкати поки є шанс такий - Маїст, вiрний Маїст казав правду, Алькольм i Айонар якi бились там теж були тут, вiн вiдiзвав їх першими.
  -- Я майже перемiг - Лiт щепив до трiску зуби i зжав кулаки - От же ж сука цей ельф.
  -- Нiчого не поробиш, ми все зробили правильно, тут втрутилась сама доля - розвiв руками Айонар, його кращий воїн.
  -- Ми ще виграємо Лiт, ти побачив що його можна перемогти, що не такий вже вiн i полководець як кажуть, в нас ще є своя країна, багато людей i сильнi союзники, настане i наш день, а сьогоднi його друже - як мiг заспокоював iмператора Маїст.
  -- Йому просто пощастило Лiт - тихо промовив Алькольм
  -- Ви правi друзi, все можете розслабитись я вже спокiйний - Вiн з посмiшкою на них подивися - так йому дiйсно пощастило, кричiть вiдступ, несiть все що зможете цiнного з мiста!
  -- Пiдпалити? - нiхто крiм Айонара не мiг таке спитати, вiн був жорстоким але правим, ворогу не потрiбно нiчого залишати.
  -- Як вийдемо з мiста тодi - важко здихнувши промовив iмператор, жалко мирних жителiв, але якщо не дурнi мають втекти, iмператор має рухати фiгури
  -- З тими ельфами як бути?
  -- З якими? З тими що на них самих напали?
  -- Ага
  
  
  
  -- А з ними - Лiт кровожерливо посмiхнувся - хай розбирається наш юний друг, я з радiстю подивлюся що вiн зробить з ними, i не вiдмовився б дiзнатись хто вони такi!
  -- Ну цього менi не вiдомо Лiт, але хай би вони тут друг дружку прирiзали а залишки згорiли в полум'ї, от це був би празник для нас - Маїст мрiйливо закрив очi, наче дiйсно уявляв як два ельфiйських воїнства посеред великого полум'я сходять в битвi не на життя а на смерть i винищивши одне одного горять в пожарi мiста, але насправдi такого не буде, Маїст не сумнiвався чомусь що молодий ельфiйський правитель без особливих проблем викрутиться з цiєї ситуацiї, а по можливостi втягне їх сюди.
  -- Такого не буде друже, єдине на що можна надiятись що цi ельфи затримають Вiг на потрiбний нам час - гiрко вiдповiв Лiт.
  
  -- Мдамс.... - Вiг з подивом i розпачем дивився з вершини стiни на ще одне вiйсько, яке невiдомо звiдки виникло, Вiг намагався щось придумати, за цих десять хвилин що Елькам буде до нього йти, Валлаги вже встигли втекти, тай Вiг i не тримав їх, вони намагались в кiнцi пiдпалити мiсто, iмператор ельфiв знав що вони так зроблять, i тому двi тисячi людей бiгали i тушили полум'я, воно не встигло розгорiтись.
  -- Лучники на стiну, пiхота в низ, тримайте стрiй, ох блiн i буде свято зараз!! - iмператор сам перший спустився вниз, а за ним потягнулись його вже втомленi довгою битвою воїни, Вiг знову робив ставку на своїх вiрних лучникiв, саме вони сьогоднi мають викувати йому перемогу, знаходячись на стiнi вони мали дуже гарний простiр для обстрiлу, а самi були в недосяжностi для вражих стрiльцiв.
   Воїни Елькама повiльно, але невпинно наближались до втомленого вiйська Вiга, iмператор вже мiг їх розглядiти, всi високi, навiть для ельфiв, стрункi воїни, обличчя яких лучилось здоров'ям i впевненiстю в собi, iстиннi ельфи, такi якими їх малюють в казках, але серед них не було нi одного хто мiг би помiрятись силою з його богатирями в перших рядах, i якщо вони не володiють мечем краще за них всiх вони тут мають програти, але щось їло Вiга з середини, наче гiгантський черв поселився там, i повiльно наводив пустоту в серединi.
  -- Стоять! - Iмператор з ярiстю посмiхнувся, страх викликав в ньому не те що чекав його ворог, вiн викликав злiсть i ця злiсть, впевненiсть i ярiсть перемiстилась на його вiйсько - Ублюдки не вкрадуть нашу перемогу!! - i вiйсько як завжди пiдтримало свого владику ярiстним криком.
  -- От сученок малий - Елькам пристально дивився своїм божественним зором на Вiга, вiн не вiдчував до нього неприязнi, чи злостi, малий йому подобався i мав бути гарним суперником, Елькам таке любив - Вмiє, вмiє нiчого не сказати.
  -- Що ти кажеш - Мiлiє йшла бiля нього в серединi вiйська, як вiн не намагався її вмовити залишитись, жага помсти була сильнiшою, а примусити вiн її не мiг, точнiше мiг, але вiн надто сильно ввiйшов в свiй образ ельфа, ще одина плата яку вiн має оплатити за свiй облiк i почуття, ельфа теж дивилась на Вiга, i iмператор вiдчував що її ярiсть потрошки вiдступає, вiддаючи мiсце повазi до мужностi ельфа.
  -- Та так, нiчого особливого - блукаючий зiтхнув, теж звичка яку вiн здобув в цьому свiтi - Мiлiє, я нiчого не хочу чути ти будеш в серединi вiйська, в бiй я тебе не пущу.
  -- Що?! - обличчя ельфи покраснiло вiд образи - ти ж сам бачив я б'юсь краще за всiх твоїх воїнiв!
  -- За моїх так, але не за його, ти забуваєш що його воїни вже не один рiк тримають меч в руках, що проти нас професiйнi воїни, а в нас лише ельфи якi тримаються тiльки тому що я даю їм силу постiйно, iнакше їх би розбили давно.
  -- Але ж....
  -- Нi Мiлiє, такого ризику не буде, я обiцяв тобi його голову, я її принесу - Елькаму було важко, вiн нiколи нiкого не вмовляв, а просто говорив що хочу робити i як це буде, а тут..все в новинку
  --
  -- Елькам! Я пiду i ти мене не зупиниш!! - ельфа вже дiстала свiй маленький меч з-за спини i намiривалась ийти в перший ряд.
  -- Вибач, але нi - промовив вiн їй в спину i зробив короткий рух рукою, ельфа втратила свiдомiсть, блукаючий встиг пiдхопити її тiло i передати слугам, вiн потiм якщо це буде потрiбно впише її новi спогади, а зараз головне бiй.
   Вiйсько Вiга було дисциплiноване i нiколи не порушувало накази, тому вони стояли i спокiйно чекали поки Елькам пiдiйде, пiд їхнi стрiли i мечi.
   - За Елькама! - з рядiв блукаючого вирвався їхнiй клич i воїни зiрвались з мiсця i пiшли в атаку, ельфи Вiга якi почули цей клич почали переглядатись мiж собою, але далi це не пiшло, мало чого могли кричати вороги щоб збити їх з пантелику. А блукаючий тим часом почав свою стандартну процедуру, вiн випивав життя з вмираючих воїнiв, забирав еманацiї їхнього життя i болi, i хоч вiн i вiдпускав души, вони були не такi сильнi як мають, а силу яку вiн збирав в собi, вiн маленькою частинкою давав некроманту який стояв бiля нього, а той в свою чергу давав її ельфам, Елькам навчив його як це робити, i його воїни компенсували свою недосвiдченiсть великою силою i швидкiстю, але це тiльки робило бiй бiльш менш рiвним, проти того вiйська яке виставив Вiг. Бiй має тривати довго, багато воїнiв мало сьогоднi пасти щоб Елькам напився i накопив сили. Вiн бачив що Вiг теж так вмiє, але його майстернiсть не йшла нi в якi рiвняння з його, вiн пив тiльки тодi коли мав втамувати жагу, i дуже мало, а Елькама було потрiбно багато, вiн копив сили, енергiю i нiколи не тратив нi каплi її без крайньої необхiдностi.
   Воїни iмператора були спочатку здивованi такою силою навали яку демонстрували тонкi ельфи, вони були наче демони з пiд земної твердi, але вигляд iмператора який легко косив ворогiв, цiлi хмари стрiл якi падали зверху на ворогiв не дали простим воїнам панiкувати i вiдступити, бiй йшов на рiвних i кожна сторона мала всi шанси на перемогу. Але потрошки, повiльно але впевнено сторона Вiга почала брати верх, вони не вiдтiсняли, навiть коли могли Елькамове вiйсько, Вiг просто постiйно мiняв воїнiв, i свiжi сили постiйно билися в першому ряду, у Елькама не було таких полководцiв, якi знали б такi елементарнi речi, звичайно Елькам потiм проаналiзує бiй, i багато чому навчиться, але зараз вiн просто пив i копив силу.
  -- Елькам, роби щось iнакше нас скоро прирiжуть - некромант занепокоєно подивився на блукаючого, некромант теж нiколи не був капiтаном великої армiї, йому доводилось водити дружини максимум на двiстi людей i то це були переважно морськi бої.
  -- Ага - Елькам почав прориватись в перший ряд, настав час пожертвувати частиною накопленої сили.
   Вiг побачив його першим, саме той привид який приходив до нього на корабель, тепер вiн в плотi i кровi, а значить його можна якщо не вбити то поранити i вибити з подiй надовго, ельф хоч i не розумiв чому, але вiдчував що ця армiя що стоїть навпроти нього тримається тiльки завдяки цьому..цiй iстотi i Вiг в свою чергу почав йти в те мiсце куди прийдеться удар Духа, а вiн не сумнiвався що саме для удару по його вiйськах вiн вийшов з тилу.
   Елькам зайняв позицiю i сконцентрувався, вiн бачив що iмператор проривається до нього, але це нiчого не значило, причинити якусь шкоду вiн йому не може, а от вiн..Елькам збирав енергiю для пострiлу, вiн любив повiтря i завжди стрiляв ним, вогонь мiг пошкодити занадто все, а мiг перекинутись на своїх, а от повiтря било саме туди куди потрiбно. Елькам бачив обличчя ельфа який нарештi дiбрався до нього i замахнувся мечем, а блукаючий випустив свою хвилю повiтря.
   - Пора Хамари, ми можемо вступити в бiй!!! - Ярiстний Лiф нарештi дочекався свого шансу, блукаючий випустив мало, дуже мало магiї, але цього вистачило щоб вони могли вступити в бiй, всi ринулись вниз, навiть Локi якого ця перспектива не надто радувала, але вiн мусив йти, адже вiн був богом i зараз захищав не тiльки свiй статус, але й життя свого свiту.
   Першi ряди вiйська Вiга вiдкинуло на два десятки крокiв, втрати були значнi, багатьох просто перетворило в сплющенi шматки залiза i м'яса, настiльки сильним був удар, i тепер уже нiчого не стояло на перепонi блукаючому, навiть лучники якi сидять зараз на стiнах наврятчi надовго втримають його, але посмiшка бога почала спадати коли вiн побачив фiгури якi спускаються з неба, i остаточно вiн зрозумiв що щось пiшло не так коли побачив що воїн в чорних обладунках, Вiг, кара людей, владика безсмертних, iмператор ельфiв i свiту стояв перед ним, його не вiдкинуло хвилею повiтря, i вiн задоволено смiявся, навiть не смiявся вiд його кровожерливого i задоволеного смiху стигла кров, навiть в Елькама, вiн був наче демон, вiн височiв над Елькамом наче сама доля, якiй пiдвладнi навiть боги, i його чорний меч невпинно летiв в груди, пiд серце Елькама, i той зрозумiв що цей меч йому не зупинити, що ось так все i закiнчиться, а Хамари не дадуть його духу втекти з цього свiту. Рiзкий бiль, потiм кровавi плями на очах i Елькам впав, саме тодi коли Хамари спустились на землю. Останнє що вiн бачив задоволене обличчя ельфа, i вiдчув руки якi пiдхопили його тiло, потiм вiн помер. Один з хамарiв встиг кинути в цей момент закляття, яке заточило його в тiлi.
   Хамари спустились в своїх аватарах, кожен з них був три метра зростом i важив бiля тонни, кожен тримав по два мечi в руках. Хамар якого всi кличуть Дереном, i в якого дуже мало храмiв в свiтi, якому майже не поклонялись, через його неспокiйний характер, хамар обернувся i з посмiшкою i симпатiєю глянув на Вiга.
  -- Розсiйтесь по мiсту, закрiпiться i не заважайте, я спробую вiдтягнути час твоє долi блошка - в головi Вiга пролунав несмiшливий голос.
   А хамари тим часом розвернулись i почали косити направо i налiво вiйсько блукаючого, яке втративши нитку сили яка йшла вiд бога стали просто натовпом рознiжених ельфiв, i тепер стрiмглав, топчучи одне одного тiкали куди бачили.
  
   Глава 29
   Тани, десятки танiв, великих i малих, i тисячi ярлiв оркського народу зiбрались в своєму єдиному мiстi, яке одночасно i слугувало столицею їм. Грихтан хотiв сьогоднi їх купити, iнакше цi морськi пiрати нiяк його не будуть слухатись, тiльки
   Наобiцявши їм золотi гори вiн може на щось розраховувати, Грихтан винiс уроки з тої поразки бiля золотих шахт, вiн ясно зрозумiв що одними силами родiв вiн не переможе вiйська ельфiв, тi були надто гарно озброєнi i надто було їх багато, таке вiдчуття що клятi ельфи розмножувались дiленням, але вiн зможе з ними посперечатись якщо тани стануть на його сторону, тани якi володiли найбiльшими вiйськами, найбiльшими кораблями i кращими воїнами його народу, i хоч вiн i був формально главою оркiв, танам навiть вiн був не указ. Грихтан також заручився пiдтримкою шаманiв, єдинi хто мiг надавити на оркських командирiв-пiратiв, адже тани були не чим iншим як пiратами, багаточисленими, гарно обученими i озброєними, але пiратами.
   Вони зiбрались тут знов, на цьому колi вождiв, де колись його батько став вождем, де вiн вiддав клятому ельфу по незнанню кращу їхню копальню, i невiдомо чи став би Вiг настiльки могутнiм воєводою якби не неприливний потiк золота який йшов звiдти, тут возвеличили i його, i тут вирiшиться чи буде вiн i далi вождем, якщо тани не стануть на його сторону то його хоч i не змiстять, але iншi роди перестануть коритись його наказам, а його дiм сильно втратить воїнiв, багато хто з яких перейде до танiв, а багато i в iншi роди, чиї вождi бiльш прихильнi вдачi. Вчора вечором Грихтан i шамани поговорили з кожним з великих танiв, а їх було близько двадцяти, в кожного мiнiмум сотня кораблiв, якими вони не раз нападали на колись великий Скефлунд, валлгiв, пощiпували ельфiв i навiть заходили в таємничий Дрен, вiд них сьогоднi залежить чи буде у Грихтана вiйсько яким можна буде розбити навiть ельфiв. Вiн всiх їх вмовляв i обцяв, багато i щедро обiцяв, а шамани пiддакували i казали що богам це буде в радiсть, що удача буде супроводжувати їх постiйно, що шамани будуть не жалiючи себе чарувати i якщо прийдеться самi вiзьмуть меча чи спис в руки i стануть в перший ряд. Сьогоднi великi тани будуть говорити пiсля нього першими, i кожен скаже чи пiдтримує чи нi, i якщо його пiдтримає хоч половина великих танiв, то i малi ярли i тани стануть на його сторону в бажаннi вiдхопити куш побiльше, i навiть з цим вiйськом вiн буде мати силу якої не було з часiв їхньої останньої вiйни з ельфами.
  
  
  -- Тани i ярли великого народу!! - Грихтан встав зi свого кам'яного трону щоб почати промову яку вiн довго вiдробляв i вчора говорив танам - Я зiбрав вас тут не просто так
  -- Та ми зрозумiли!! - гаркнув хтось з заднiх рядiв i по оркам пiшов смiх, така вона свобода оркiв, навiть простий воїн може перебити короля.
  -- Ну-ну - Грихтан посмiхнувся показавши у всiй красi свої бiлi клики - Тани i ярли, ви головна сила мого народу, кращi воїни ходять пiд вашими прапорами, ви брали мiста ельфiв i людей, велику здобич виносили з земель їхнiх, але все це уходили в нiщо, грошi, слава i сила, i новi i новi поколiння нашого народу йшли в море, ярли i тани, я цього вже не хочу, досить нам жити на цьому маленькому клаптику землi, досить юдитись на цих каменях, ярли i тани вам багатьом вже не потрiбне золото, я це знаю, i тому не буду пропонувати вам його, ярли i тани я пропоную вам ЗЕМЛЮ!! Гарну, плодючу землю, на який можна жити, коли не треба кожен день ловити рибу, земля яка дасть нам хлiб i дерево, яке ми зараз купляємо за наше золото, землю яку ми можемо вiдхватити у людей i ельфiв, якi зараз воюють не на життя, i наврятчи в них вистачить сил ще на нас, ви ярли i тани будете командувати не тiльки кораблями, ярли i тани ви будете князями якi будуть сидiти в високих замках i правити рабами, якими ми зробимо ельфiв i людей, невже ярли i тани ви вiдмовитесь, невже ярли ви кинете знову свiй народ в важкий момент, невже тани ви сховаєтесь на своїх кораблях? - Грихтан грiзно оглянув натовп i сiв на кам'яний трон, вiн сильно ризикував кажучи це, вiн яростi пiратiв його не захистить нiщо, Грихтан поставив на карту все, i зараз все вирiшиться, тан Разiн, великий i старий воєвода, в нього було стiльки кораблiв що їх навiть нiхто не брався рахувати, багато танiв якi не хочуть зараз його пiдтримати стануть на його сторону якщо тан Разiн його пiдтримає.
  -- Гарно говориш Грихтан - тан пiдвiвся i говорив голосно, низьким басом, вiн був просто гiгантським навiть по мiркам їх народу, але вiк i його зломив, i хоч орки поступались роками життя тiльки ельфам, тi не старiли, а орки..Разiн був старим, обличчя його прорiзали морщини а пояс на його талiй був дуже широким, але залiзна воля, розум i хитрiсть, не давали конкурентам можливостi його змiстити - Я знавав твого батька, i чесно кажу кращий орк який колись був i ти бачу гiдний син свого батька - Грихтан з кам'яним лицем кивнув в знак подяки тану, хоч його душа i рвалась з середини, так i хотiлось закричати "Ура, вiн за нас", але треба тримати марку - Я пiду за тобою молодий правитель, i якщо в нас не вийде, краще тобi тiкати!
  -- Хм.... - коли Разiн сiв пiдвiвся Кичкар, другий з великих танiв, вiн посмiхнувся, розвiв руками - Ну що тут сказати, якщо старий пердун iде то я не можу цього пропустити!!
   Через десять днiв, з фйорда вийшли кораблi оркiв, робити те що колись зробив Вiг, захоплювати його землi, коли той воює.
  
  -- Є якiсь думки хто це мiг бути? - Iмператор стояв перед Йорном i розмовляв з Сержем, останнi роки i переживання явно добавили сiдини в його чорне як нiч волосся, але не змогли зламати його волi, i нелюдської сили.
  -- Я навiть не знаю, ти мiг би спитати в плащiв, але ти кажеш що тепер їм не можна довiряти
  -- На їхнiй рахунок в мене є веселий план, сьогоднi я їх всiх збираю, i нiчого менi не завадить їх про це спитати - iмператор кровожерливо посмiхнувся i Серж вiдчув що нiчого доброго плащам це не принесе.
  -- Що ж це таке малий?
  -- Вони сильно здивуються...так я скажу - Iмператор знов видав на гора свою усмiшку, яка примушувала холонути кров в жилах, Серж тiльки дивувався куди подiвся той Вiг, малий ельф який був, хоча i зараз є його братом, той малий якого вiн виростив, простодушний здоров'як, якого тепер замiнив холодний юнак, хоча з ним вiн так само був веселим i невимушеним, але йому все менше це вдавалось, i по сутi в iмператора залишився тiльки вiн Серж, з яким можна вiдкрито говорити i не соромитись.
  --
  -- Ясно, що менi робити малий? - Серж вирiшив не допитуватись, коли iмператор так казав це означало що вiн сам ще точно не знає що зробить i немає сенсу випитувати.
  -- Чесно кажучи сам не знаю, що думаєш ти? - Вiг пожав плечами i уставився на Сержа.
  -- Не знаю, думаю столицю i державу треба боронити, чую що не все так гарно буде
  -- Ну, думаю орки не упустять такої можливостi, хоча наврятчи великими силами пiдуть, тани рiдко вв'язуються в конфлiкти на землi, але краще перестрахуватись - iмператор покивав трошки головою, своїм думкам, а потiм попрощавшись з Сержом вимкнув Йорн.
   В центральнiй залi палацу намiсника в Маджасi, Вiг мав зустрiтись зi всiма плащами, сьогоднi вiн вирiшить їхню долю, iмператор нiколи не прощав зради, i нiкому її не дозволить, навiть найближчим союзникам. Iмператор ввiйшов в залу, де вже сидiли за столом дванадцять фiгур, так значить одного таки не прислали, хоча iмператор знав що так i буде, плащi завжди так страхувались. Зала в якiй колись давно iмператор заключив свiй перший союз, вона мало змiнилась, тi ж могутнi колони, високi стелi, бiлий мармур на полу i прекраснi фрески на стiнах. Вiг посмiхнувся на хвилинку i рiзко викинув з голови будь-якi лiвi думки, якi не стосуються дiла. Iмператор мовчки направився до столу, плащi вже повставали i чекали поки Вiг сяде в центрi. Iмператор сiв на м'яке крiсло намiсника, i пристально поглянув на плащiв, останнiм часом їм було не пособi вiд його розглядую чого погляду, плащам здавалось що iмператор навчився читати думки.
   - Вiтаю вас мої вiрнi друзi - холодно почав iмператор - я думаю для вас не є особливою таємницею чому я вас зiбрав...я хочу знати що це за ельфи якi нам протистояли, хто той ельф якого я вбив i хто такi цi гiгантськi фiгури якi спустились з неба? - i хоч плащi навчились за стiльки рокiв не видавати свої почуття iмператор вiдчув полегшення в них, вiн навiть сам не зрозумiв як, просто зникла атмосфера напруженостi.
   - Мiй iмператор - Маєторає як завжди був голосом братства - Це ельфи яких колись Елькам привiв на новий материк, вiн був незаселений i чистий, там поселились ельфи, яких було небагато, i вони всi були або друзями або родичами або наближеними до першого iмператора, потiм пiсля того як Елькам пiшов, Iмразел, який став їх правителем порвав всi зв'язки з старим свiтом, i наказав нiколи не будувати кораблi, вони забули навiть як їх будувати, i вони були геть не войовничими, тiльки луки в них були зi зброї, вони нiкого не чiпали, i їх теж.
   - А хто тодi цей ельф що їх веде? - спитав вже зацiкавлено iмператор
   - Вiн називає себе Елькамом - впавши голосом вiдповiв плащ
   - I це правда?
   - Все можливо владика, навiть ми не змогли проникнути пiд його оболонку, вiн надто сильний.
   - Ну який би вiн не був сильний тепер вiн мертвий, адже так?
   - Ем...ну тiло його точно мертве, а на рахунок iншого я сказати не можу.... - Маєторає винувати розвiв руками
   - Як це так? - iмператор був явно здивований
   - Владико, ви вбили його тiло, але дух його надто сильний для того щоб померти вiд звичайного меча
   - Так, ясно, а тi фiгури хто вони такi?
   - Це Хамари, боги нашого свiту, в храмах яких ми молимось i якi спустились на землю в цей день
   - Такс...це вже стає дуже цiкаво, i нащо вони спустились? Звичайно я радий що вони допомогли нам в момент коли його вiйсько втратило магiчну пiдтримку i нiчого нам вже не могло зробити, але чому? - iронiя яка було в голосi iмператора могла примусити покраснiти навiть камiнь
   - Мм....вони спустились за його духом, коли владика ви його вбили, його дух мав вирватись з оков тiла, але один з Хамарiв кинув закляття яке заточило його в своєму тiлi i тепер вони женуть його вiйсько в глибину територiї Валлагiв, якщо вони зможуть вiдiбрати його тiло вони зможуть i знищити його дух, адже в цьому свiтi вони господарi, а вiн гiсть який залишив майже всю свою силу за межами нашого куполу.
   - Ясно - промовив iмператора, Маєторає ще давно розказав йому про множиннiсть свiтiв - ну в нас є ще одна справа.
   - Яка владика?
   - Вийдiть! - рiзко крикнув iмператор i з темноти колон, з дверей почали заходити храмовники i маги якi були членами ордену який створив iмператор, i яким керували плащi, мало хто вiдмовився змiстити дванадцять фiгур щоб зайняти їхнi мiсця.
   - Що це владика? - вперше за стiльки рокiв Вiг побачив на обличчях плащiв якiсь емоцiї, але нажаль це був не страх, а здивування.
   -Маєторає...Мiй вiрний Маєторає - iмператор з жалем хитав головою - колись давно я сказав тобi що я iмператор, а iмператор може простити все, але iмператор якщо вiн хоче бути таким довго i щасливо, щоб його держава процвiтала, правитель i iмператор не має права простити тiльки одного, ти пам'ятаєш чого голос Плащiв?
   - Iмператор не має права простити зраду, вiд кого б вона не йшла - Плащ вже взяв себе в руки, вiн надiявся викрутитись - але будь хто в цiй кiмнатi мiг це зробити, але не ми...
   - Бреше собака! - старий маг, один з Скефлундських магiв який прийняв його сторону, i тепер активно намагався вислужитись перед iмператором
   - Не брешу Фiзiл, я не зрадник, на вiдмiну вiд тебе - холодно, наче замерзлим ножем вiдповiв Плащ, iмператор про себе посмiхнувся, я запам'ятаю цей день плащ, i твiй останнiй урок, як треба себе вести навiть тодi коли тебе прижали до стiни - Владико, ми з тобою з самого початку, не було вiрнiших за нас твоїх слуг, не було бiльше нiкого хто б бiльше вiддавав себе служiнню тобi, i тепер ти кажеш що ми тебе зрадили? В момент коли ти перемiг БОГА! В момент найбiльшого трiумфу i вознесiння живої iстоти? Коли ти зробив те що не змогли зробити навiть Хамари!
   - Правду кажеш мiй вiрний Маєторає, i менi немає чого добавити до твоїх гарних слiв - вiдповiв iмператор i замовк, явно чекаючи що скаже плащ.
   - Тодi чому владико, хто на нас навiв таку брехню?
   - Ваш iстинний владика
   - Ти на нас навiв?
   - Дерен, Хамар якому ви служите, я бачив вашу розмову Маєторає, в колi сили в вашому храмi.
   - Як?! - Маєторає був шокований, вiн вже зрозумiв що вiдговоритись йому не вдасться, його голос зiрвався на крик, його обвели навколо пальця наче мале дитя, цей ельф обдурив не тiльки його, вiн обдурив Хамара!! Можливо Плащi зробили не той вибiр коли почали виконувати накази Дерена.
   - В мене є свої канали - iмператор задоволено посмiхнувся - i не думай друже що я забуду вашу вiрну службу, ви багато чого менi дали i iмператор цього не забуває, вас не будуть катувати на площi, але вас стратять на очах у натовпу, народ має бачити що робить iмператор з зрадниками, але спочатку я вiдкрию пам'ятник вам, за вiрну службу, а потiм бiля нього вам зачитають вирок i ви будете, що ти хочеш Маєторає, повiшання, отруту чи гiльйотину? А i ще, тринадцятий, в ваш храм вже мали вдертись солдати, i вiн буде разом з вами, нiкому зрада не прощається.
   - Ти думаєш в тебе так просто вийде вбити кращих магiв цього свiту!!! - Очi плаща палали полум'ям, а його напарники вже повскакували i приготувались до бою, пiсля слiв iмператора вiн кинувся поглядом до тринадцятого, вiн був непритомний i його кудись везли.
   - А ти думає не вийде мiй колись вiрний Маєторає? - голос iмператора вiддавав такою холодною люттю, що плащ заколивався, але не надовго, вiн кинув в секундi наказ своїм братам i тi в єдиному поривi, зiбравши кожен всi свої сили кинули примiтивний вогняний шар в iмператор, в кiмнатi наче взiрвалось маленьке сонце, заслiпивши плащiв i всiх магiв в кiмнатi, тiльки на одну iстоту не впав цей удар, на самого iмператора, всi маги в цiй кiмнатi тримали на ньому свiй щит, точнiше не тримали а вiддавали свої сили йому, щоб той мiг творити все що захоче.
   - Ну? Впевнився плащ?
   - Ааааа!! - Маєторає в яростi кинув ще один шар, який зник з тим же ефектом.
   - Все менi це набридло - Iмператор пiднявся i спокiйно поглянув на плащiв, але його очi були синiми, навiть зi бiлком, i вiн використав примiтивне закляття з нижчої некромантiї, але пiдтримане такою силою воно вмить усипило всiх плащiв - Виведiть їх, завтра зранку буде страта
   I не чекаючи поки шокованi такою демонстрацiєю сили маги кинуться в'язати плащiв щоб передати їх солдатам, iмператор вийшов з кiмнати, а кожен з шокованих магiв уявляв себе на мiсцi бiдолашних плащiв, кожен з яких був великим магом, i один на один перемiг би кожного.
  
   Врятувались, вони нирнули пiд чорнi крони Хєруна, велика погоня була на протязi останнього тижня, тi фiгури гнали цiле вiйсько через двi країни, не даючи нi секунди передишки, рубили, косили, i вбивали їх десятками за один удар, в таких випадках кажуть що сама смерть гнала їх, цi тварi були гiрше смертi. Але всi мають коритись вселенським законам, навiть боги, i в Хєрун їм немає доступу, лiс Елькама їх врятував, якщо так можна сказати для тої подавленої i роздавленої половини вiйська яка залишилась вiд тої армади, i труп їхнього владики висiв на брудному покривалi в центрi табору. Некромант, якого вже всi так i називали, вiн виводив розбите вiйсько з лап смертi, i сьогоднi ж вiн виведе з обiймiв кiстлявої Елькама. Напередоднi нiччю в нього сталась важка розмова з Мiлiє, та вимагала в нього щоб той оживив Елькама, а той стояв на тому щоб вивiльнити його дух, щоб той сам знайшов собi тiло, i це не вимагало такого кривавого ритуалу з жертвоприношеннями, але все таки Мiлiє добилась свого, переспоривши некроманта в його дiлi.
   Ритуал пiдняття був найбiльш важким в вишнiй некромантiї, вiн вимагав максимальної концентрацiї i жертв, багато жертв. Вiн сильно вiдрiзнявся вiд пiдняття зомбi, коли тiльки ментальних сил некроманта було достатньо, тут некромант вертав дух загиблого, адже як вiдомо дух iнколи залишається в тiлi, або блукає над тiлом, i не є гарантiя що тiло буде життєздатне щоб прийняти дух, i що дух є, некроманти не могли цього побачити, тому за всю iсторiю вишньої некромантiї таке закляття проводилося разiв п'ять, тiльки над королями, iмператорами i великими магами, i вже вдруге над Елькамом, хто б не носив його iм'я, перший раз не вдалось.
  -- Ти готова Мiлiє? - спитав некромант який стояв в чорнiй мантiї, без жодних прикрас чи елементiв, тiльки ритуальний кинджал, в формi язика змiї тримав вiн в руках.
  -- Так - Мiлiє була блiда наче сама смерть, вона теж була в чорному, стоячи в центрi пентаграми, бiля жертовного каменю вона тримала в руках чашу, в яку зливатиметься кров.
  -- Добре, але слухай мене ельфа, якщо ти закричиш, якщо зробиш один невiрний жест, якщо проллєш хоч каплю з чаши нам кiнець, тут же i безповоротно, Смерть забере нашi души в оплату, чуєш цей холод? Це її сторожа, воїни якi охороняють души мертвих щоб їх не вертали, i вони в плату заберуть нашу душу, за його дух ми маємо заплатити, i їм байдуже чия це душа буде, ясно тобi Мiлiє - некромант помiнявся сильно в цей момент, вже не було везучого i смiшного капiтана корабля, гарного воїна i доброго друга, був жорстокий некромант, в голосi якого не було нiчого людського.
  -- Так, я все зроблю - дивно але вигляд впевненого в собi некроманта i його слова викинули з неї страх, вона не мала на метi втратити ще раз своє кохання, але Вiгу вона вже точно нiколи не простить, першого її чоловiка вбили його слуги, а другого вiн вбив сам! I Мiлає цього не простить i не забуде.
  -- НУ тодi приступаємо - некромант хлопнув в руки - ведiть жертви
   Двадцятка вiрних Елькама людей, яких вiн сам вiдiбрав для цього, вони вивели жертв. П'ятдесят, двадцять п'ять людей, полоненi, найкращi i найсильнiшi i двадцять п'ять ельфiв. Вчора вечером некромант виступив перед ельфами, вiн сказав все як є, i що йому потрiбнi жертви, вiн не буде їх насильно заставляти це робити, йому потрiбнi добровольцi, якi вiддадуть своє життя в iм'я Елькама, без особливих шансiв на успiх. Добровольцiв було багато, але жертв має бути тiльки п'ятдесят, так того вимагав ритуал, i некромант не наважився порушувати традицiю яка стояла столiттями.
   - Все, почали - некромант сильно стиснув в руках кинджал и кивнув солдатам, щоб вели першого полоненого, спочатку люди, еманацiя страху i болi, а потiм добровольцi.
   Перша жертва був молодий воїн, йому ледь стукнуло двадцять рокiв на вигляд, вiн був високим, гарним i сильним, вiн пручався як мiг, i навiть зв'язаним його тримали на каменю четверо воїнiв. Некромант пiдiйшов i глянув в повнi жахом i невiрою очi, цей хлопець мiг багато чого досягти в життi, навiщо ти це робиш некромант? Щоб оживити тварь яка знов поведе вiйська в бiй, щоб вмерли ще сотнi i тисячi живих? Некромант правда розумiв що шляху назад йому немає, якщо вiн вiдмовиться його тут же вб'ють, i ще заради тої сили яку давав йому Елькам, некромант був сильним i в одночас дуже слабким, i вiн не мiг пожертвувати собою заради iнших, це прерогатива старовинних i благородних героїв, i тому некромант вздихнувши останнiй раз зробив перший надрiз на горлi жертви, Мiлiє, з побiлiвшим обличчям пiдставила першу чашу, жертва пручалась i заляпала кров'ю прекрасне обличчя ельфи, яке в цей момент було блiде наче свiчка, некромант нанiс другий удар, вiн мав бути обов'язково смертельним, iнакше жертва не рахувалась, два леза ввiйшли в серце молодої людини, Мiлiє забрала останнi краплi кровi i тiло було скинуте з жертовного каменю.
   Багато ельфiв хотiло вiдмовитись коли побачили що з ними буде, але некромант перед тим опоїв їх рiзними зiллями, i тi були дуже спокiйнi i задоволенi, але двоє не пiддались навiть зiллям i втекли, прийшлось привести ще двох полонених, тепер уже ельфiв, але вони стали добровольцями, пiсля того як їм розповiли що з ними зроблять в iнакшому випадку. Але живi iстоти звикають до всього, i на десятiй жертвi i Мiлiє, i солдати i некромант вже не звертали нi на що уваги, просто робили своє дiло.
   - Так, тепер останнiй етап - некромант оглянув тепер уже тридцятку ельфiв, точнiше ельфiйок, вони були теж блiдi i наляканi, i хоч вони i не бачили жертвоприношення, двi ванни доверху наповненi кров'ю якi стояли тепер замiсть каменю в пентаграмi багато чого могли сказати - Ви всi вивчили слова?
   - Так - тихий голосок з заднiх рядiв тiльки змiг прорiзати цю чорну тишу
   - От i добре, i не дай вам збитись, особисто всiх в жертву принесу, ясно? Тiльки не здумайте збитись, ви пiдспiвуєте нам, ясно? - наляканi страшним некромантом ельфiйки закивали головами, вони справдi вiрили що некромант це зробить.
   - Ти готова, точно, все пам'ятаєш? - Некромант обернувся до Мiлiє, яка мала бути другим голосом в пiснi життя
   - Не бiйся, я пам'ятаю навiть краще за них - кивнула прекрасна ельфiйка.
   - Ну от i добре, несiть тiло - двоє воїнiв побiгли, i за хвилину винесли звiдти тiло Елькама, некромант не дав тiлу тлiти, але це все що вiн встиг зробити.
   - Ну, тiло в першу ванну, а ми починаєм! Мiлiє давай
  
   Aley ne sunno thez manaifer
   Thezuz Azen kirad mazing
   Eftan maligen zin mirad
   Enzon zeristen dun migul
   Firan genzest eidan magan
   Пектограми почали свiтитись, i пiдiгрiвати кров в ваннах, сила кровi юула дiйсно велика. Дух, який сидiв в тiлi, яке колись належало тому хто носив iм'я Елькам почав вiдчувати якiсь незрозумiлi подiї, вiн мав досить часу щоб обдумати всi можливi варiанти розвитку подiй, його не лякало те що вiн в темнотi i закритий в наче в шкарлупi в цьому тiлi, вiн бог, i бачив таку темряву що цю можна було назвати вiдпочинком, але обдумуючи все, вiн зупинився на тому варiанту що Хамари вiдберуть рано чи пiзно його тiло, i виковиряють його ослаблий дух з тiла, i схоже це сталось набагато швидше нiж вiн того чекав. Але щось було не так в цьому, все було дуже якось м'яко i акуратно, навiть...блукаючий задумався яке ж вiдчуття вiн зараз вiдчував, вiн полюбив це заняття з тих пiр як отримав тiло, напевне це вiдчуття можна було назвати приємним.
  -- В другу, в другу - прокричав некромант коли в церемонiї стався запланований перерив, стражи тут же погрузили руки в кров i витягнули тiло Елькама, i перекинули в другу ложу, а тепер наставав самий вiдповiдальний момент, некромант мав опустити свiй голос, зробити його хриплим, вiн мав бути схожий на рик вовкiв, розлючених, i зберегти пiсеннiсть цього голосу - Ну далi!
   Azden Marait ellloo
   Ihtars Gazem Delli
   Rraithe harmin eldan
   Ihrin ra Ligesta
   Iron thegen Elkam!
   Елькам, блукаючий вiдчув що його душа наче вливається в це мертве тiло, i якiсь незрозумiлi сили залiчують смертельнi рани цього тiла, нитки яки тримають душу в привязi до тiла, вони знову хапали його душу, вiн вiдчув як кров побiгла по жилам, правда кров була не його, а багатьох уже мертвих iстот, серце прокинулось i почало гнати нову кров, i мертвий мозок вигнав з себе мертвi клiтини i почав працювати, i в кiнцi запрацювали очi, i Елькам приготувався дати останнiй бiй своїм ворогам, правда на це вже не було сил.
   Мiлiє, некромант, воїни i ельфiйки-спiвцi дивились як ванна наповнена кров'ю, кров'ю яка вливалась в тiло Елькама, ванна опустiла залишивши там лише Елькама, тiло якого рухалось в неймовiрних судорогах, i тут тiло вiдкрило очi, в очах цих була тiльки ненавистi, i жодної краплi розуму.
  -- Зомбi, таки зомбi - пробурмотiв тихо пiд нiс некромант
  -- Не може бути, я не вiрю тобi!! - Мiлiє, сильна i непохитна наче камiнь ельфа, голос в неї надривався i було видно що вона от от розплачеться, але це не завадило їй по сильнiше стиснути в руках ритуальний кинджал, який некромант дав її на випадок якщо вони пiднiмуть зомбi.
  -- Зараз вiн встане i побачимо.
   Вставай жалюгiдний! Зустрiнь смерть стоячи, не дай ворогам насолодитись твоїм падiнням! Треба хоч так зпоганити їм трiумф, руки i спина не слухаються, щоб їх, так, раз, два, встали. А тi хто стояв бiля ванни вже наготували мечi i стрiли, вже майже нiхто не сумнiвався що це зомбi, надто вiн рухався неприродно i надто жорстока посмiшка була на його вустах. Нарештi тiло встало, але не спiшило нападати, впершись в них очима-буркалами.
   Клатi очi, нiчого не видно, що за нездалi тiла придумав їм творець, вiд якогось меча померають, я б дав кращi, концентруйся, треба побачити їх i розсiятись їм в обличчя, навести на них страху, хай знають що найвеличнiший з блукаючих богiв не здасться просто так, без бою, хоч i малими силами вiн володiв зараз, але йому їх вистачить на невеличкий бух, вiд якого вони ще довго будуть вiдходити, вiн хотiв принести в жертву свiй безсмертний дух, скориставшись його полум'ям зачепити хоч трошки їх. А тепер очi, концентруйся, давай клята розвалюха працюй! Образи потрошки почали проходити iз стану розпливчатостi i стан розмитостi, а потiм вiн побачив обличчя тих хто стояв бiля нього, i серце його, яке тепер гарно працювало майже розiрвалось вiд радостi, вони його визволили, вирвали з лап хамарiв, але чому в них такi злi i переляканi обличчя, чому вони потрошки пiдходять з зброєю до мене? Це ваш такий жарт хамари, ви так вирiшили мене покарати?! Ну що ж я вам цього так просто не дам, i зiбравши всю волю в кулак, який досi не працював Елькам, блукаючий бог, посмiхнувся.
  -- Стоп! - некромант полегшено розсмiявся - це вiн, це не зомбi
  -- Елькам - Мiлiє одразу викинула кинджал i зi сльозами кинулась на шию Елькаму.
  -- Кхем... - спробував взяти контроль над голосом шокований бог.
  -- Ми знаємо - вiдповiв некромант
  -- Я нiколи цього не забуду брат - вимовив бог, сильно обнявши Мiлiє
   Їх повiсили, всiх тринадцятьох, бiля їхнього ж постаменту що стояв в Маджасi, який принiс клятву вiрностi Вiгу, люди все таки жорстока раса, iмператору було неприємно дивитись як вони радiли стратi, його колись вiрних союзникiв, але нiчого не поробиш, це його народ i вiн має ним правити, добре що в нього будуть ще сотнi рокiв щоб справити їхню натуру. Сьогоднi iмператор проведе нову раду, з новими членами, якi замiнять плащiв, главою вiн назначив Сержа, також ввiв в раду своїх кращих командирiв, i маги, храмовники ордену, подивимось чи будуть вони кращими за плащiв, але головне щоб не гiршими.
  -- Мiй iмператор - генерал Фаїл, один з тих хто пристав до нього в Фiрах-Ангiлi, колишнiй генерал армiї скефлундського iмператора, вiн слив розумним тактиком i обережним воєводою, який нiколи не кидав вiйсько просто так в бiй - А чому б нам не зупинитись? Ви правите бiльшою частиною свiту, але майже по всiй територiї iдуть маленькi бої, барони вже потрошку знову пiднiмають голови, треба закрiпитись на своїй територiї, дати вiдпочити вiйську, набрати нових воїнiв, i тодi якщо вже вам захочеться можете почати нову кампанiю, тим бiльше в кого в кого, а в вас час точно є.
  -- Але ж мiй любий Фаїл ворог теж набере нових воїнiв, обучить їх, i зможе сам на нас пiти
  -- Так, але я не думаю що будучи вiдрiзаним вiд золота, товарiв i будучи вже один раз розбитим вiн зможе пiдняти багато воїнiв владико.
  -- Ясно, дякую тобi, прошу говорити iнших - iмператор жестом дозволив генералу сiсти, а iншим жестом дозволив говорити iншим.
  -- Владико - пiднявся глава ордену магiв, вiн сьогоднi неофiцiйно вважався найсильнiшим в державi з тих хто не був членом дому Дрен i схоже сьогоднi те що вiн скаже буде носити i волю всiх iнших - Ми всi знаємо що ти найкращий полководець якого колись знав цей свiт...
  -- Коротше, ми всi не в тому положеннi щоб пiдлабузництво могло щось змiнити - обiрвав його iмператор
  -- Кхм... - храмовник густо покраснiв побачивши свою помилку - Владико, ми всi думаємо так само як i шановний генерал, вiйсько втомлене, i хоч бойовий дух його високий, воно валиться з нiг, важкi переходи по морi i по сушi, дуже важкий бiй за Маджас, який ми виграли тiльки завдяки вам..
  -- Я ж просив
  -- Правда не є пiдлабузництвом владико - викрутився храмовник i посмiхнувся побачивши що iмператор задоволено оцiнив його маневр, храмовник давно вiдмовився вiд служiння своєму боговi, тим бiльше цього бога вбили на його очах, вiн на вiдмiну вiд плащiв зробив правильну ставу - Владико, вiйсько не може йти далi, дайте хоч рiк на те щоб навести лад, в нас немає системи в державi, все держиться на примiтивнiй пiрамiдi коли один наказує iншому, хто нижче нього, нам потрiбний час владико, приструнити партизанiв, зупинити повстання, готувати армiю.
  -- Ясна ваша думка Високi - iмператор любив називати цим ельфiйським титулом своїх наближених i вони теж це любили - Але цього не буде.
  -- Але ж владико...
  -- Я сказав - тихо промовив iмператор i всi зрозумiли що його не вiдмовити, коли вiн так говорить краще його не злити - Але я не буду робити дурницi на фiнiшi, я даю вам час, два мiсяцi, нi бiльше нi менше, це i так занадто багато для Лiта, i ще тi ельфи, чомусь я думаю вони змогли втекти, орки...в нас немає часу, ви маєте зробити те що казали i менi байдуже як ви це зробите, можете не спати весь цей час, зiлля я вам дам, а я займусь армiєю, їй дiйсно потрiбен вiдпочинок i новi рекрути.
  -- Дякуємо владико - поклонився храмовник, добре що хоч стiльки змогли вибити з iмператора, а вiн мiг би навiть на тиждень не погодитись, просто взяти i рванути в похiд знову, i саме сумне що вони б його в цьому пiдтримали i вiйсько теж би не виказало нiяких суперечень цьому.
  -- Але ви знаєте що менi ще не подобається, ми втрачаємо шанс добити всiх ворогiв разом, хоча заразом i не дамо себе розбити - iмператор посмiхнувся - а тепер Високi, поговоримо про головне в цьому свiтi, про казну i грошi.
   Лiт втiк, вiн був розбитий, вигнаний з Маджаса, i вийшов ледь з десятою частиною того вiйська з яким зайшов в великий порт. Вiн думав про те як би йому зберегти в таких умовах трон i як би не втратити прихильнiсть дракона iмператора, але вiн був здивований коли Дракон-iмператор виразив йому свою прихильнiсть i далi пiдтримав союз, давши ще вiйська i грошей, на питання Валлагського владики чому вiн це робить, той просто вiдповiв, що вiйсько його поважає i любить за смiливiсть, тому вони далi будуть боротись разом, i в серединi Валлагської держави не було нiяких заворушень, все було на диво гладко, для таких моментiв.
  -- Вип'ємо брате - Лiт знову не помiтив як в його тронну залу ввiйшов Маїст, колишнiй найманець навiть постарiвши був безшумним i надзвичайно небезпечним суперником.
  -- Чого ж не випити - тепло зустрiв його iмператор i жестом вказав на стiлець бiля простого столу, за яким сам любив сидiти i за яким часто вирiшував найважливiшi для держави справи.
  -- Ах...Малорiйське, гарний, гарний сорт, завжди його любив, з тих пiр як малим забрався на кухню i витягнув звiдти маленький бочонок - iмператор весело розсмiявся пiсля того як випив келих i згадав своє щасливе дитинство, нажаль це були майже єдинi веселi його спогади.
  -- Вино яке з роками тiльки стає краще - вiдповiв Маїст коли випив свiй
  -- На вiдмiну вiд нас Маїст.
  -- Нам ще далеко до старостi, ой як далеко, скорiше нас прирiжуть
  -- Цей варiант ми теж не можемо вiдкинути - в тон вiдповiв Лiт
  -- А клятi ельфи будуть жити, коли нашi кiстки вже перетравлять навiть черви.
  -- Свiт несправедливий, колись мене це теж мучило, так мучило що я не мiг спати, чому вони живуть а нам не можна? Чому я маю вiддавати свiй трон, свої багатства, чому мої внуки бачитимуть мене тiльки на картинах а запам'ятають дряхлим старцем а не великим воїном?
  -- А зараз?
  -- А зараз я змирився брате, долю не змiнити i свiт теж, покрайнiй мiрi навiть ми королi на це не здатнi, а жрецi кажуть що долю смертних не можуть змiнити навiть боги, так що я стараюсь якомога бiльше зробити поки клята старiсть не зламає мiй розум, мiй дух i тiло, хоча дiйсно якби перед мною були столiття, я б не поспiшав так сильно.
  -- А от я не можу змиритись - Маїст пригубив вина i тяжко зiтхнув - менi важко це зрозумiти, важко зрозумiти чим гостровухi заслужили такий дар, адже вони нiчим не краще за нас, абсолютно.
  -- А їхня культура висока тiльки тому що будують вони її столiттями, на один пам'ятник вони можуть потратити десять рокiв, а в нас за цей час вiд два рази стане старовиною, тiльки роки їх рятують, та й воїни з них не набагато краще за наших.
  -- Та в його вiйську вже бiльше людей воює нiж ельфiв - Маїста перекосило вiд злоби, його тисячу розбили саме люди
  -- Можливо тому ми i смертнi, ти бачив щоб ельфи зраджували так як люди?
  -- Ехх....не було такого, гостровухi йдуть завжди до кiнця i тримають слово сильнiше за оркiв.
  -- От i я про те, можливо якби нам дали безсмертя ми б знищили не тiльки себе, а й весь свiт.
  -- Всяке може бути, але щось менi не вiритись, причина в iншому криється, не можна все спихувати на нашу недосконалiсть, тим бiльше що орки теж на роки не жалуються.
  -- Орки не використовують їх, вони гинуть ранiше - зауважив iмператора, вiн пив вже четвертий келих, i мав настрiй до розмови
  -- Ну вони то так, але...а Рiг його знає, давай краще ще по келиху
  -- Давай брат, дiло гарне.
   Нiхто не поспiшав, свiт наче вiдпочивав вiд важких боїв, нiхто не поспiшав, нi орки якi збирали сили на походна нову ельфiйську землю, нi ельфи Елькама, якi просто не знали що їм робити, i просто сховались в Хєрунi, нi ельфи Вiга якi теж вiдпочивали i чекали наказiв, навiть Хамари повернулись на небо, все одно в Хєрун прорватись не могли, а стояти пiд лiсом якось не солiдно. Тому простi селяни, сидячи в тавернах i випивши декiлька келих пива весело кричали.
  -- Та де там та вiйна! Не видно її
  -- А от ранiше були вiйни, пам'ятаю король.... - пiддакували старцi
   А горожани по яким прокотилась вiйна в повнiй силi оговтались, i дивлячись за тим яке будiвництво розвернув новий iмператор, зменшив податки i дав роботу, вивiв трошки злочиннiсть з чорних кварталiв, i дiйсно стало краще жити, i сидячи в тих же тавернах, тiльки побiльше, i випиваючи теж саме пиво i брагу.
   - Агрхх....а краще стало жити при новому то, старий все бiльше пив i жрав, i принци не кращi були.
   - Ага, головне щоб його не грохнули ранiше, хай би добудував це все.
   Але мир не мiг продовжуватись довго, надто багато сторiн ворогували мiж собою, надто вони ненавидiли одне одного, орки нарештi зiбрались в похiд, Лiт набрав нове вiйсько, Вiг вийшов з Фiрах-Ангiла, а Елькам собирав i тренував своїх воїнiв, щоб вони могли битись навiть без його сили, яку вiн в них вливав. Серж вiдiйшов в середину Скефлунда, з значними силами, Вiг не мав намiру допустити такої ж дуростi як його попередник.
   В цей же перiод вiдбувся ще один цiкавий момент, орки вiдчули себе центром свiту, з рiзницею в два днi до них прийшли посли, вiд всiх сторiн. Вiд iмператора Лiта, двадцять послiв якi багато пропонували i обiцяли за пiдтримку, але орки їм вiдмовили, вiд Вiга було дiйсно сильне посольство, орки, дуже сильнi i величнi, якi були послами вiд Вiга i пропонували мир i дiйсно щедрi умови, але орки вiдмовили i їм, вiд Елькама, ельфи i орки, яких зустрiли не удже радiсно, i якi пропонували їм в нагороду майже весь материк, але навiть вони вiдправились нiзчим, Грихтан отримав танiв, i не мав права їх вiдпускати, i зараз орки йшли в Скефлунд, вже другий раз, ельфи Вiга на Валлагiв, Лiт на Скефлунд, а Елькам чекав коли б йому втрутитись, щоб добити щасливих переможцiв.
  
   Цей перехiд був одним з найспокiйнiших за останнi роки, поки вони йшли по територiї Скефлунда, точнiше вже територiї його, Вiга iмперiї, i навiть коли вони крiзь лiси ввiйшли до Валлагiв, їх нiхто не зустрiв. Вiг чисто символiчно вiдправляв вперед розвiдникiв, хоча в цьому не було нiякого сенсу, та й хiба можливо сховати таку армiю, армiю яку вiн за собою, першу армiю людей i ельфiв, армiя яка по праву носила назву Велика. Вiг вiв за собою армiю яку нiколи не бачив свiт, армiю в мiльйон воїнiв, з яких ельфiв було тiльки триста тисяч, але це було серце вiйська, кращi воїни. В похiд пiшли i гiганти, тисяча лiсоносцiв несли їхнiй багаж, варги, двiстi вампiрiв, двадцять тисяч магiв, i навiть двоє драконiв пристали до походу, розумно вирiшивши що краще закрити очi на свою зневагу до комах, iнакше цi комахи можуть повернути мечи проти них, а проти такого навiть вогонь i броня не допоможе. I ще крiм вiйська за ними йшли двiстi тисяч обслуги, яка готувала їжу для шлункiв воїнiв, стiльки шлюх ще нiколи не збирались в одному мiсцi, Вiг закрив на них очi, а iнколи навiть платив зi своєї казни, коли хотiв пiдняти солдатам настрiй. Багато лiсоносцiв несли на собi тiльки воду i їжу, таке вiйсько поки воно не воює це гiгантський, непомiрний шлунок, який треба кормити. Вiгу вже порядком надоїла лiсова мiсцевiсть, коли вони вийшли нарештi на щось схоже на поляну чисту вiд цих безкiнечних дерев, коли Вiг завершить цю кампанiю сюди захочуть переїхати багато ельфiв яких звуть дерева, а вiн цього нiколи не вiдчував, напевне винувате його дитинство серед людей в кузнi Сержа, вiн бiльше любив метал нiж дерево.
   - Стоянка через два кiлометри - крикнув iмператор не обертаючись, вiн знав що його команду пiдхоплять i виконають без зупинок.
   Коли вони пройшли цих два кiлометри i вже думали зупинятись Вiг побачив дивну картину, як в старiй i не дуже гарнiй казцi по полю йшла старуха дуже неприємного вигляду, спину її зiгнула важка праця, волосся яке б мало мати бiлий колiр було брудно-сiрого кольору, а одяг явно не знiмався не один рiк, в її ротi не було зубiв i погляд був безумний наче в вовка.
  -- Обладнуйте стоянку, а першi ряди пiдїдем до неї чую, не просто вона так тут стоїть - iмператор тронув вперед свого чорного жеребця i поїхав вперед.
  -- Привiт тобi воїне - прогуркотiла низьким голосом старуха коли той пiдїхав - не уважиш стару жiнку? Не злiзеш з коня, ти ж бачиш мiй горб не дає дивитись на тебе прямо.
  -- Поговори з нею Вiг, в казках таки багато чого казали корисного - Iмрем його коханка, i колишня шлюха, яку насильно примусили цим займатись, надзвичайно красива дiвчина, Вiг випадково її побачив i забрав до себе, дiвчина було розумна i гарна, i часто втiшала iмператора ночами, i не тiльки в лiжку
  -- Ми не в казцi, але менi самому цiкаво - iмператор зпригнув з коня i кивнувши Марну який йшов бiля нiг жеребця направився з грiзним хижаком до старухи.
   Вiг возвишався все одно над старою жiнкою, Вiга так i тягнуло назвати ту вiдьмою, але вона ще нiчого не зробила щоб заслужити таке, крiм того що Марн ричав на неї i хотiв стрибнути i вбити її, i тiльки рука iмператора не давала йому це зробити.
  -- Хм...мiг би i на конi залишатись з таким успiхом - буркнула стара - не ричи котик на мене, не причиню я зла твоєму хазяїну, не в цей раз, i не в моїй властi нi вiн нi ти, а люди його так.
  -- Хто ти? - спитав Вiг
  -- А ти не зрозумiв?
  -- Нi
  -- Ти ведеш вiйсько iмператор, на велику вiйну, яка принесе багато горя i смертей, найбiльша бiйня в iсторiї, пiсля якої невiдомо чи виживе свiт.
  -- Ти хочеш мене зупинити?
  -- Я?! - стара явно здивувалась i розсмiялась - нiколи це ж моя робота.
  -- Хто ти така - Вiг почав холодно говорити i дуже спокiйно, явний признак яростi яка в ньому бурлила
  -- Бачиш це iмператор - i стара пiдняла з землi просту затуплену косу i посмiхнулась беззубим ротом дивлячись Вiгу прямо в очi, але той не злякався i не вiдступив
  -- А зараз ми перевiримо хто ти така - тихо промовив вiн i вийнявши свiй чорний меч знiс старiй голову, яка впала бiля тiла, яке тут же рухнуло
  -- Iш ти - криво посмiхнувся iмператор i вже хотiв розвернутись i пiти назад до затихлого вiйська
  -- Вiг, я кажу правду - голова вiдрубана мечем вiдкрила очi, а тiло вже збиралось водрузити її назад - Присядь на цей гарний камiнь i ми поговоримо
  -- Ну раз так то давай - iмператор трошки невпевнено себе почував, але щось йому пiдсказувало що угрози не буде, цей раз. Вiн просто присiв на камiнь i пристально глянув на стару.
  -- Ну...ех добрий меч - стара нарештi приладила свою вiдрубану голову i посмiхнулась беззубим ротом
  -- Так, добрий...а ти не така як я собi уявляв
  -- Ну я можу вибрати який хочу вигляд, але зараз я подумала що такий буде гарний
  -- А ну покажи? - Стара знов посмiхнулась бридким обличчям i в мить перетворилась на високого ельфа, гарного i дуже схожого на Вiга.
  -- Хм...ну я думаю ти прийшла сюди не для того щоб показувати менi фокуси - Вiг вартувало всiй його волi щоб не видати своїх почуттiв
  -- Правильно, я прийшла дати тобi вибiр - смерть замовкла, наче чекаючи що Вiг щось скаже, i не дочекавшись продовжила - Iмператор, ти маєш сьогоднi два шляхи, один це продовжити вiйну i загинуть тисячi, сотнi тисяч, але можливо ти виграєш i станеш найвеличнiшим правителем який коли не будь приходив в цей свiт.
  -- Гар
  -- Гарно звучить - хмикнув iмператор
  -- Так i думала що ти так скажеш, а iнший повернути назад, i стати теж великим правителем, але не захопити весь свiт, зупинитись на тому що є i твоя держава простоїть мiльйон рокiв, братство людей i ельфiв, країна яка буде нести свiтло знань i культури, технологiй, хоч я i не знаю що воно таке, Боги будуть тобi допомагати, i нiколи не буде бiльшого в свiтi нiж ти i твоя держава.
  -- Хто тебе прислав смерть? - спитав зацiкавлений Вiг
  -- Мiг владика - тихо промовила фiгура
  -- Хто вiн? - Вiг знав що з такими сущностями треба ставити питання максимально точно, щоб не дати їм шляху викрутитись
  -- Рiг, владика мiй, iмператор.
  -- Ти ж немаєш права брехати смерть, скажи менi що буде якщо я не поверну, тiльки правду
  -- Ти знаєш що тепер твоя доля виведена з кола цього свiту, багато загине, а хто переможе нам не вiдомо, але точно вiдомо що свiт може опинитись на краю загибелi.
  -- Свiт чи Боги?
  -- Боги...свiт потрiпає але вiн виживе i напевне що буде процвiтати, але загинуть дуже багато
  -- Iмператор не має право думати про життя окремих людей, ельфiв чи оркiв, вони фiгури а я господар дошки, дякую тобi смерть, i надiюсь бiльше нiколи тебе не побачити, нiчого особистого як ти розумiєш - Iмператор пiднявся з камiня i вже хотiв повернутись до вiйська
  -- Iмператор, маленька порада, бiйся малого i не женись за великим
  -- Дякую тобi смерть i прощавай, назавжди.
  
   Вiллi i Зiгвард, два простих iменi, для таких же простих пахарiв з сiл, вони були з двох рiзних поселень в рiзних кiнцях Валлага, їх загребли в армiю, вiдiрвавши вiд м'якого боку товстих жiночок i теплого дому, тепер вони воїни, якi ледь могли тримати меч в руках, а про те щоб витримати атаку професiйних вояк, щоб не дати порватись строю, прикрити бiк товариша, вони на це були не здатнi, але в Лiта не було нiчого кращого, i вiн вирiшив завалити Вiга якщо не майстернiстю то хоч би кiлькiстю, а як його навчити i озброїти? Мертвi багато залишили пiсля себе металу, i вечором Вiллi i Зiггi йшли з кузнi в який викували собi обладунок i меч, вони взяли по пиву, i пайок, який заключався в шматi сира i в'яленого м'яса з молоком i хлiбом. Цi двоє сильно здружились за останнiй час, i правду кажуть що протилежностi притягують одне одного, високий i сильний Зiг i невисокий i шустрий Вiллi, вони сiли бiля свого костра в таборi за мiстом Аєн-Тiрен, всiм мiсця не вистачило в казармах i почали свою неторопливу розмову.
  -- А тут теж непогано, правда Зiггi - вiдхлебнувши пива i вгризшись в м'ясо промовив Вiллi
  -- Ага, працюємо менше, кормлять за просто так, i битись хоч якось навчать
  -- Тiльки от здається менi що кинуть нас як це саме м'ясо в бiй i помремо там невiдомо за що
  -- Як це невiдомо - обурився Зiгвард - за державу, за iмператора, за свободу.
  -- А тобi то що з цього Зiггi? - спитав друга Вiллi - чи ти бачив хоч раз того iмператора? Тiльки на монетах, а при ельфах кажуть жити краще, баронiв розiгнав кажуть, десятину храмам вiдмiнив, дороги будує, мiста, i тiї во...лукарнi, закони справедливi вводить
  -- От якщо вiн такий добрий чому за ним тiльки кров i смерть iде? - не вiдступав Зiггi - якщо так то чому б не заключити союз? Об'єднатись в кiнцi кiнцiв, таке вже не раз було i без смертей i воїн будувати дорогi i мiста i лукарнi твої?
  -- А ти думаєш хтось схоче цього? Чи думаєш Скефлундський iмператор би вiддав корону i своє таке м'яке мiсце в троннiй залi за просто так, це ж скiльки грошей втрачається, скiльки рабiв, наложниць i задоволень i не тiльки
  -- йому а й всiм iншим з його роду, скiльки правив його рiд по твоєму? А? двi тисячi рокiв правила одна i та сама династiя i ще б двi правила, i нам би простому народу було все гiрше i гiрше.
  -- А ти звiдки знаєш, а?
  -- Родичi жiнки в Скефлундi живуть, звали нас туди, але моя вiрнiсть мене не пустила, хоч жiнку i вiдправив з дiтьми, не буду брехати.
  -- Може i розумно зробив - вони не корили одне одного нiколи, вони були хоч i простi дуже, але розумнi не знаннями яких їм не було звiдки взяти, а життям, i цiнили свою коротку дружбу - але в нас теж є обов'язок, ми клялись в вiрностi iмператоровi нашому, i маємо тримати слово.
  -- Правду кажеш, нiкуди не подiнешся, а тепер давай краще поїмо i згадаємо нашi домiвки, кажуть спогади допомагають.
  
   Вони вже достатньо пройшли по територiї Валлагов, але не зустрiли жодного ворожого розряду, жодного воїна чи шпигуна, Валлаг славився як своїми пустелями, так i своїми безмежними лiсами, такий собi жарт богiв, i Вiг з вiйськом якраз йшов не перший день по цим безмежним лiсам, в нього не було особливого плану, якщо Лiт їх не зустрiне по дорозi, йти прямо на Аєн-Тiрен i осаджати його. Але тут для вiйська почалось справжнє пекло, партизанська вiйна у всiй своїй красi, лiси, мiсцевi жителi якi знають всi путi, i стрiли в спину, вбитi дозори, зарiзанi мули i трупи їхнiх воїнiв розкиданi по дорогах. Звичайно iнколи їм вдавалось зловити одного-двух партизанiв, але це зазвичай були мiсцевi обiрванцi толком навiть не озброєнi, а про якусь кольчугу навiть не було мови, i про те що вони щось знали. "Iмператора наказав вбивати i в бiй не вступати" твердили вони, Вiг зцiпивши зуби вiддавав їх на розправу друзям загиблих воїнiв, i намагався не чути крики селян, хоча тi теж не чули крикiв його воїнiв коли всаджували стрiлу їм в горло. Але в Вiга було надто велику вiйсько, надто страшне i сильне i навiть втрата двох чи трьох тисяч воїнiв пiд час простого походу була лише каплею в морi, яка тiльки трiшки полоскотала їм нерви, а розправа над полоненими вiдновила, а може й навiть пiдняла бойовий дух вiйська, Iмператор йшов далi.
  
  -- От скажи менi брате, чому вiн настiльки могутнiй i сильний? Чому за ним пiшли завжди надмiннi i гордi ельфи, якi признали його своїм iмператором? Чому за ним пiшли люди яких вiн вбивав i покоряв, я цього не можу зрозумiти, та й вже в нашому вiйську ходять чутки що при ельфовi непогано жити стало, народ має роботу i грошi...ех... - Лiт сидiв зi своїм другом Маїстом в троннiй залi, вони знов пили те саме вино i знову говорили про все.
  -- Я скажу тобi брате чому - Маїст тяжко дихнув - Але наврятчi тобi це сподобається
  -- Ми надто довго знаємо одне одного щоб сердитись на неприємнi слова брате
  -- Ага - Маїст посмiхнувся згадуючи Лiта в яростi, вiн цього не боявся, скорiше це викликало смiх
  -- Та давай вже, сказав А кажи тепер i Б
  -- Брат, пам'ятаєш як ти прийшов до мене просити воїнiв, щоб допомогти тобi вести вiйну i сiсти на трон, це було цiллю твого життя, нiчого крiм цього не було в твоїй головi, трон, трон батька який забрали, його треба повернути i нiчого не могло тебе зупинити, так?
  -- Так, пам'ятаю цей фанатизм, цiлi днi в роздумах над одним...весело було
  -- I я пам'ятаю твiй блиск в очах, твою радiсть боєм, i як ти стрибав i кричав вiд радостi коли ми взяли тронну залi Аєн-Тiрена.
  -- Брате все що ти кажеш дуже гарно i тiшить мене але я нiяк не можу зрозумiти до чого ти ведеш брат? - Iмператор вiдхлибнув з кубка i розвiв руками
  -- Зараз брате зараз - Маїст любив його подражнити в такi моменти
  -- Ну кажи щоб тебе, зараз велю стратити! - розсмiявся Лiт
  -- Його мрiї вищi брат.
   Дiм Дрен сильно вирiс, вони вже не є провiнцiйним домом одного з ельфiйських княжеств, i хоч дiм нiколи не страждав нi вiд нестачi грошей чи поваги, це поширювалось тiльки на їх маленьке княжество, а великi доми Елькама були недосяжнi в своїй красi i могутностi. Але за якiсь короткi роки, надзвичайно короткi для ельфiв, дiм який не мiг стрибнути вище за правителя одного з княжеств, цей дiм став найсильнiшим який коли не будь iснував у ельфiв, дiм який дав ельфам iмператора, який хоч i вiдiйшов вiд справ дому, i намагався нiяк не виказувати своє ставлення до нього, показати що вiн iмператор всiх ельфiв, а не тiльки свого дому, все таки iмператор не забував про Дiм, i допомагав йому у його нелегких справах. Iмператор добровiльно вiддав всi справи i головування в домi своїй сестрi Же Тем, яка i була офiцiйним главою дому, i враховуючи iєрархiю Вiг мав їй пiдкорятись, хоча всi розумiли що такого нiколи не буде, але це був прецедент i коли дiм збирався разом, першою входила Же Тем, а за нею як молодший брат Вiг, традицiї були всiм для ельфiв. Дiм перенесли, зараз вiн знаходився бiля нової столицi ельфiйських держав, побудований Вiгом, бiля мiста яке заклав iмператор, дiм був центром в якому приймались багато важливих рiшень, мiсцем куди могли прийти зi справою, i якщо їм вдасться вмовити представникiв дому, їхня проблема чи прохання дiйде до вух iмператора i той вирiшить справу сам. Же Тем була главою кронної ради, ради з найсильнiших домiв i двадцяти представникiв простого народу, цих двадцятьох вибирав народ, iнших двадцять давали дома, по одному вiд дому, а очолювати раду мiг тiльки найсильнiший дiм. Дiм займав тепер простiр в разiв десять бiльший нiж при старому главi, дiдовi Же Тем, але стара структура збереглась, центральна будiвля, домiвка родичiв, як її називали. Велична, п'ятиповерхова будiвля з бiлого мармуру, вхiд в який тримали статуї Айрен i Ейрен. Навколо дому розкинувся сад з бiлих дерев i квiтiв, а за домiвкою родичiв розмiстились десятки домiв поменше, асимiльованi меншi доми якi служили дому Дрен i доми якi пристали до них пiсля того як Вiг зайняв престол Елькама, серед них було навiть два великих доми, якi сильно постраждали пiд час вiйни i вирiшили що для них краще буде встати пiд крило великого дому Дрен, чим вiдбиватись вiд нападкiв бiльш слабких ворогiв, якi тепер миттю згадають старi образи. На територiї дому жило близько пiвтори тисячi ельфiв i людей, попадались навiть охоронцi орки, расова терпимiсть проповiдувана Вiгом свято трималась i в самому домi.
   Двiстi воїнiв, професiйних асасiнiв, Фiларйцi, або перша школа, навiть вони з захопленням дивились на статуї якими були щедро виставленi кам'янi дорiжки мiж садами, але це було не довго i воїни в абсолютно чорному одязi тихо йшли далi, до дому родичiв, всi iншi їх не цiкавили, їм дали завдання вбити родичiв, i хоч толку вiд цього було не багато, iмператор все одно був би при владi, а такий поступок викликав би в ньому ще бiльшу ярiсть, за нього все одно добре заплатили, настiльки добре що Перша школа, як називали Фiларiйцiв всi iншi, вiдправила аж двiстi воїнiв, а всiм було добре вiдомо що наставник нiколи не вiдпускав на одне завдання бiльше п'яти десяткiв послушникiв.
   Фiларiйцi роздiлились на чотири групи, двi мали прорватись вiкнами, iншi двi познiмати вартових i вломитись центральним ходом i взяти на себе основнi сили охорони, поки iншi двi групи будуть виловлювати родичiв i слугiв, нiчого не красти i не палити був наказ, швидко вбити i втекти, їх не мають захопити в полон.
  -- На три стрiляємо i вриваємося - воїн який стояв в головi фiларiйцiв шепотом почав вiддавати накази, коли фiларiйцi приготувались вiн почав рахувати
  -- Раз, два, три! - рука опустилась i десяток вартових, навiть тих якi як їм здавалось були невидимi вмить загинули i нiхто не встиг навiть зрозумiти що сталось.
   А воїни в чорному не втрачаючи нi секунди ринулись вперед, двоє з групи яка йшла низом несли з собою невеличкий ручний таран, вставши бiля дверей вони почали ламати їх, нажали архiтектори дому Дрен бiльше думали про те як би зробити центральнi дверi гарнiшими i не подбали про їхню безпечнiсть, за чотири удари дверi вбились, фiларiйцi з оголеними мечами ринулись в середину, за двi секунди вони вбили близько десятка здивованих охоронцiв, якi тiльки намагались вийняти мечi, а iншi двi групи пiсля цього закинули кiшки на вiкна i вдирались в покої родичiв, i Же Тем. На щастя глави дому Дрен, вона затрималась в робочому кабiнетi i тiльки о другiй годинi ночi почала задумуватись над тим чи не пора вже йти спати, це i врятувало її життя i багатьох родичiв з якими вона сидiла в кабiнетi, але все одно за перший удар фiларйцi зробили значний урон по майбутньому дома, вбивши не одну дитину.
   Але перших двi групи якi проривались через вiкна чекав свiй сюрприз, найманцi орки, якi прозiвали момент атаки, але далi хотiли вислужитись щоб не запятнати повнiстю свою честь. Фiларiйцi вибiгали в коридор, коли побачили що їх з двох сторон зажали гiганти-орки. Зав'язався жорсткий бiй i фiларiйцi явно його вигравали, хоч вони i поступались в розмiрах i силою орками, вони були майстрами меча, Спiвцями Меча, i доволi легко вiдбивали атаки переважаючих сил оркiв, поки орки не зрозумiли що їм не перерубати воїнiв-людей i вони зробили простий але дiєвий трюк, кинулись фiларiйцям в ноги, задавивши тих масою своїх тiл i хто кулаками, хто зубами i кiгтями, але полонили кращих воїнiв свiту з кращої школи таким примiтивним трюком.
   А внизу бiля парадного входу теж не все йшло гладко, фiларiйцi явно не думали що дiм буде настiльки гiгантським що наверху можна буде розмiстити лучникiв якi будуть дуже активно по ним стрiляти, i хоч кожен з воїнiв-фiларiйцiв мiг без труда вiдбити стрiлу яка летить в нього, але ж не такий град стрiл який обрушили на них, дiм явно був захищений краще нiж це було показано сторонньому наглядачу.
   Але воїни Першої Школи не вiдступали, i ще не втратили жодного воїна i навiть продвинулись на декiлька крокiв вперед, їх завдання було дати час верхнiм групам щоб зробити своє дiло, а потiм вони вдарять в спину на верхнiх поверхах. Те що вiдкрилось фiларiйцям через декiлька хвилина навiть їх повергло в шок i нерозумiння як таке могло статись, орки вийшли на верхнiй поверх несучи на плечах зв'язаних зi знятими масками фiларiйцiв, i нагло смiючись показували їм на тiла їхнiх братiв.
  -- Командир, що робимо? - спитав один з воїнiв, командир завжди має дати наказ
  -- Повiльно тiкаємо, їх надто багато, сьогоднi ми обезчестились по нашiй дуростi
  -- Ясно, вiдхiд!
   Того ж вечора, втративши близько двадцяти воїнiв, вiсiмдесят фiларiйцiв повертались в храм, їх довго намагались наздогнати, але це не можливо. Нiколи не було такого щоб Перша Школа несла такi гiгантськi втрати, навiть в воєнних кампанiях такого нiколи не було, i це було велике безчестя. На третiй день шляху, коли не дуже багато залишалось до Школи чи Храму, як хто хотiв так i називав, фiларiйцiв залишилось сiмдесят дев'ять, командир вскрив собi горло, вiн вирiшив що це краще за повернення в храм, де кара могла бути гiршою.
  
   В фiларiйця бризнули холоднючою водою, примушуючи його прокинутись i вийти з такого солодкого забуття, вiн вiдкрив очi, перед ним все було дуже розпливчатим i йому болiло буквально все тiло, вiн не мiг зрозумiти що трапилося, де вiн знаходиться i хто це такi стоять перед ним, i головне чому вiн зв'язаний.
   - Зараз, зараз, очухається, це така властивiсть травички моєї, забуває все - маленький i згорблений чоловiк з кривою посмiшкою гнилими зубами склонився перед ельфiйкою, яка тримала на своєму прекрасному обличчi суровий погляд, вiд чого фiларiйцiю стало страшно.
   - Ага, очухується, скоро, вже скоро.
   - Тобi є краще буде - мелодiйний голос ельфи наче нiж розрiзав атмосферу камери i фiларiєць все згадав i похолодiв, потiм пам'ять до нього ще повернулась i вiн голосно розмiвся, але його смiх перервав удар в щелепу, вiд якого вiн лишився двох зубiв
   - Не ржи скотина, нема чого веселитись - орк, схоже один з охоронцiв вiдвiв кулак, ельфа м'яко взяла його за руку i не дала нанести другий удар.
   - Як похорони йдуть ледi - з кривавою посмiшкою спитав фiларiєць
   - Ти там теж скоро будеш - вiдповiв холодно палач, ельфа промовчала
   - Хотiв спитати, ким була та блондиночка маленька? Дуже гарна була, не хвилюйся вона померла швидко ми ж не звiрi - воїн знов розсмiявся, а ельфа побiлiла i коротко кивнула кату, а той хутко дiстав звiдкись свiй iнструмент, i повернувся до фiларiйця, настав його час, i по очам ката фiларiєць бачив що той дiйсно великий майстер своє справи, адже служив вiн наймогутнiшому дому ельфiв i простим катом явно не мiг бути.
   - Ну що ж, думаю нам настав час прощатись - воїн голосно розсмiявся i розкусив таблетку з отрутою, яка була прироблена до його зуба i вмить помер, залишивши розгублених ельфiв i оркiв з людьми в камерi з трупом.
  
   Вони утворили мале коло сили, з трьох, кожен з них був достатньо сильним щоб навiть мале коло могло показати їм все що потрiбно. Вони сидiли бiля вже покинутого храму, його жрецi покинули його, а тепер навiть не вiдкликаються на його клич. Звичайно Елькам чи блукаючий мiг i сам це все зробити, але тепер вiн дуже довiряв тим хто визволив його з обiймiв остаточної смертi, яка б дуже швидко його наздогнала. Вiн був центром i показував друзям все що вiдбувалось зараз на материку, оркськi племена якi пiдходили до кордонiв i ельфiв, колишнього Скефлунда, Сержа який завдяки своїм шпигунам дiзнався про це i рухав свої сили їм на зустрiч. Показав палац Дракона-Iмператора, який йшов до своїх незрозумiлих цiлей, п'ятсот тисяч вiйська якого пiдкрiпили сили Валлагiв, показав розгубленого i добре п'яного Лiта i Маїста, якi в багато чому вiддали управлiння Айонару i Удару, показав дiйсно велике i непереможне вiйсько Iмператора, i дiйсно вiн був єдиним з трьох iмператорiв хто був гiдний цього титулу, сотнi тисяч високих мечникiв в золотiй бронi, незчисленна кiлькiсть лучникiв-ельфiв, люди-списоносцi i важко броньованi вершники, орки з алебардами i ятаганами, тисячi кiнних лучникiв, гiганти, варги, лiсоносцi i дракони, це не можливо перемогти, надто велика сила, надто вона добре навчена, досвiдчена i озброєна, навiть бездар який не зможе вiдлiчити меч вiд лука з таким перемiг би, а про iмператора такого явно не можна було сказати. В кiнцi вiн показав їм їхнiх головних ворогiв, Хамари висiли над лiсом i чекали, але Елькам ще не переступив межу за якою вони зможуть спуститись на землю. Величнi, могутнi i дуже злi боги, Елькам явно недооцiнив їх коли спускався в цей свiт, Хамари не мали на метi так просто здатись, i самi майже знищили його, i хоч вони i поступались йому в чистiй силi, досвiдi i могутностi, на цiй землi вiн володiв малими силами.
  -- Я не думала що вiн такий - тихо промовила Мiлiє коли коло було розiрване, вона сама була воїном i побачивши таку могутнiсть була явно шокована.
  -- Навiть об'єднавшись з Лiтом нам не перемогти - сумно констатував некромант, в них було ледь сто тисяч воїнiв, i то багато з них були пораненi або вибитi з строю травмами.
  -- Я знаю, ще й Хамари над нами - зiтхнув блукаючий.
  -- Де вiн тiльки набрав такi сили, багатий Скефлунд i сильнi ельфи, але щоб настiльки - некромант хитав головою
  -- Невже нема варiантiв? Нiяких - Мiлiє не вiрила що її коханий так просто здасться
  -- Ну ми можемо розбити ельфа, якщо будемо битись, нам вистачить вiйська щоб забрати багато з їхнiх життiв, а в нього я вливатиму потрошки сили....
  -- Ти хочеш забрати їхню енергiю, енергiю мертвих? - некромант одразу зрозумiв план блукаючого
  -- Так, менi вистачить щоб стерти ельфа з вiйськом з лиця землi, але....
  -- Що?
  -- Хамари спустяться i менi не вистачить сили їх стримати.
  -- Але ж вони теж не всемогутнi, якось їх можна зупинити, дати нам час - некромант вже давно не вiрив в могутнiсть богiв, а пiсля того як вiн винiс труп одного з них i втiк вiд iнших ця вiра зовсiм пропала.
  -- Можна якщо бiй буде дуже кривавим
  -- А що це дасть? Тiльки бiльше сили тобi, але й вiдкриє шлях Хамарам
  -- Вiн вiдкриє свiт, ваш свiт закритий, i майже вся моя сила залишилась там, за межами куполу.
  -- А як вiн вiдкриється? - здивовано спитала ельфа
  -- Купол як шкарлупа, вiн старiє i трiскає, ви як ящiрки чи пташки маєте пробити шкарлупу, а вiдкриває шкарлупу вивiльнення сили, багато сили на це потрiбно, i я можу зробити це, але треба щоб мене пiдтримувало багато
  -- вiйська, а його як бачиш немає, а те що є наврятчи навiть з моїми всiма силами зможе протистояти тому що веде за собою ельф, але коли шкарлупа трiсне тодi вивiльниться дуже багато сил, свiт стане вiдкритий i Хамари нiчого не зможуть менi протипоставити - блукаючий пожав плечами в пiдтримку своїх слiв
  -- Нiчого не можна зробити?
  -- Хм... - блукаючий посмiхнувся - я думаю можна, лiс багатий на рiзнi дива.
  
   Глава 30
   Вiйни в тi часи не велися в окопах, партизанськi вiйнi теж були рiдкiстю, вiйна за стiнами не теж не дуже вiталась, вiйна йшла лице до лиця, чисте поле, двi армiї, сила на силу, тiльки там вирiшувались долi народiв. Вiг дуже радiв з того, адже його могли зупинити сотнi разiв таким чином. Варто було б тiльки старому главi держав засiсти в Елькамi i наврятчи вiн би прорвався туди. Скефлундцi прекрасно розумiли що стiни це теж зброя, але надто могутньою була вiйськова машина Вiга, яка розкрутилась, i надто мало залишилось в Скефлундi воїнiв. А Лiт цього не розумiв, вiн зробив ставку на те щоб виставити про Вiга вiйсько не менше i не гiрше за його, iмператор тiльки посмiхався наївностi Лiта, невже можна справдi надiятись перемогти його?
  -- Далеко вони ще? - спитав iмператор в генерала Малона, який зараз виконував роль його посильного i приносив йому всi доклади, вони їхали до Гiлмара, невеличкого мiстечка за тиждень шляху вiд Скефлунда, iмператору здавалось логiчним що Лiт зустрiне його там, до цих пiр крiм маленьких партизанських боїв вiйсько ельфiв не зустрiло нiякого значного спротиву.
  -- Iмператор - генерал повернувся за десять хвилин i порiвнявшись з жеребцем iмператора почав доклад - Розвiдники повернулись, на щастя вони нарештi принесли якiсь даннi.
  -- Ну i? - генерали любив поговорити i iмператор ловив моменти коли його треба обривати щоб той не пiшов в iншу сторону
  -- Ваша високiсть була права, вони нас чекають - генерал замовк, а в серединi Вiга почала пiднiматись ярiсть, якби не прохання Же Тем, вiн би в життi не взяв цього бовдура до себе
  -- Генерал, кiлькiсть, хто чекаю чи є там Лiт
  -- Ах..точно - генерал почесав голову - Ну.....
  -- Що сказали розвiдники - iмператор старався тримати себе в руках
  -- Ну багато дуже тих з сокирами, лучникiв багато, кiнноти не дуже, багато пiк i мечiв...
  -- Скiльки, скiльки сказали розвiдники
  -- Ем....сiмсот тисяч воїнiв вони сказали, але щось менi не вiритись владико.
  -- Добре, нас все одно бiльше, сьогоднi стаємо на стоянку, вiйсько вiдпочиває а далi марш-ривок до них i напад, кричи привал Малон i передай хай розвiдники пiдiйдуть до мене.
  
   Орки ломились крiзь густi зарослi чагарника, дерев i всякої iншої зеленi, i ще явно не приносило морським пiратам особливого задоволення. А ще при тому що їм приходилось йти дуже тихо i з вiдривом на один день щоб їх не побачили...гiганти-орки явно були не в кращому розпалi духу, i скоро це вiдчув одинокий ельф, який мав необережнiсть заснути на посту, вiн був одним з тих воїнiв яких Вiг розставляв щоб направляти вiдставаючих вiд основного вiйська, але те що вiн побачив коли вiдкрив очi почувши шум були явно не прекраснi обличчя ельфiйських воїнiв, орки посмiхались дивлячись на розгубленого ельфа
  -- Привiт малий - Грихтан повернувся до нього i посмiхнувся своїм надто правильним для орка обличчям - не пiдскажеш нам як проти до твого iмператора, вiн менi дещо винен i я маю намiр забрати боржок.
  -- Емм....- Ельф хотiв схватитись за меч, але нiж який кинув Грихтан вибив клинок з руки ельфа, вiд чого його обличчя стало ще бiльше бiлим
  
   -Я б не радив тобi цього робити, обiцяю що ми тебе вiдпустимо живим якщо ти нам все розповiси, ну давай не бiйся нiхто тебе не може за таке осудити, твоя честь не буде заплямована, подивись скiльки нас тут є а ти бiдний мало того що худий та ще й сам тут сиди - Грихтан був самою добротою, вiн знав наскiльки впертi i високомiрнi ельфи i що тiльки таким чином його можна примусити говорити швидко, а часу на катування в нього не було.
   Коли орки дiзнались куди їм йти, вони з задоволенням провели час, i лiс який затих пiсля їх криков i шуму, коли запаху навiть не залишилось дерева вiдкрили свiй сумний скарб, молодий ельф, який був дуже низький, з дитину зростом, i приглядiшись в його заплакане обличчя а потiм на тiло було видно що в нього вiдрубанi руки i ноги, а культi припекли вогнем, страшне милосердя оркiв.
  
   Дворфи, величнi i сильнi, дворфи яких нiколи нiхто не мiг перемогти, дворфи якi будували найкращi мiста, найкращi фортецi i навiть порти, найбагатший, але малочисельний народ, який робив найкращi прикраси i найкращу зброю, задавалось що всю красу i майстернiсть вiддав творець цьому народовi, i от уже двiстi рокiв як свiт жив без них, i вiн став гiршим, ельфи не могли зробити такi прикраси, люди не могли будувати такi мiста, а орки не могли кувати таку зброю.
   Нiхто не мiг зрозумiти куди вони зникли, просто в один жахливий для iнших народiв день дворфи зникли, їхнi невеликi i рiдкi мiста на поверхнi i пiдземнi величнi i гiгантськи чертоги, з них все зникло крiм тридцятиметрових фресок якi зображали їхнi перемоги над орками i ельфами, перемоги над людьми вони вважали негiдними цього. Навiть для хамарiв був великий секрет куди дiлись грiзнi бородачi.
   Але блукаючий, який носив iм'я Елькам в цьому свiтi, який прожив не один мiльйон рокiв, пройшов не один свiт, вiн не був маленьким божком звичайного свiту, i хоч i мав коритись правилам поставленим творцем, свої знання вiн нiкому не мав вiддавати. Острiв Зiл-Керан славився своїми горами, лiсами i вiльним мiсцем, це був дивний острiв i не тiльки через незрозумiлий клiмат, правда тiльки для тих хто цим цiкавився, але нi Хамарам за стiльки рокiв, нi людям нi ельфам, нi тим бiльше оркам вiн не був потрiбен i багатства якi на ньому були, вони знаходились надто далеко i надто важко їх видобувати.
   Три великих чертоги побудували дворфи на островi, три великих гори були повнiстю переробленi i виїденi з середини працьовитими дворфами, їм набридло виконувати замовлення iнших народiв, прислуговуватись королям за їхнє золото i захист, хоч дварфи i били один на один будь-який народ їх було небагато, i їм не хотiлось мати великих конфлiктiв з бiльшими народами, та й всi пам'ятали могутнiсть дфорфiв коли народiв було мало i нiкому не хотiлось воювати в серцi гори з малими силачами. Дворфiв завжди приваблювала краса, сила i краса, могутнiсть. Дварфи покинули цей свiт i почали своє велике будiвництво, три короля вiдмовились вiд своїх особистих бажань, ставши пiд руку одного короля, якому кращi майстри вирiзбили кам'яний трон i хай перший час вiн стояв в шатрi по серединi лiсу, це було дiйсно велично. Три великi гори стали новим домом для народу де вони втiлили всi свої мрiї i бажання, величнi фрески, малюнки розмiром з цiлу гору, скульптури з золота, мармурнi поли, зброя i обладунки, краща зброя i обладунки, iнкрустованi золотом i дiамантами обладунки, мечi з платини i крила з пiр'я орлiв якi дворфи прироблювали собi за спину.
   Найбiльше сили i поту, бажання i мрiї вклали дворфи в тронну залу для свого короля, в неї було вкладено стiльки грошей що на них вистачило б купити весь Скефлунд разом з iмператором i ще б на пару ельфiйських держав вистачило, але це не було потрiбно бородачам, їм потрiбно було велич i краса, щоб навiювати рiзнi почуття для тих хто буде на це дивитись, i хоч задумка була тiльки для очей дворфiв, вони були розумним народом i розумiли що не все вiчне. В центрi тронної зали стояв той самий кам'яний трон, на цьому тронi сидiв високий для гнома правитель, вiн носив як i всi благороднi гноми довгi заплетене в косичку волосся, з чисто виголеним пiдборiддям, справа вiд нього стояла сокира, символ його влади, вiн був могутнiм i сильним, його м'язи було видно навiть через золотi обладунки прикрашенi дiамантами, вiн з прищуром i iронiєю дивився на ельфа який стояв перед ним.
  -- Я радий за тебе мiй друже, я знаю що ти могутнiй i сильний, але не тут, ти наш гiсть i сил в тебе не вистачить навiть щоб подолати дитину, i якщо ти хочеш щось вiд нас отримати ти маєш багато запропонувати - голос короля був сильним i низьким i вiн явно не боявся гостя, хоч i знав хто був перед ним, дворфи крiм сокир i мечiв мали i гарнi книги, мудрецiв i магiв.
  -- Король, я не можу тобi багато обiцяти, тiльки моє слово i моя честь
  -- Знаючи тебе скажу що це достатньо багато, за тобою поки що ходить слава того хто тримає своє слово
  -- Дякую, але - ельф розвiв руками - я не знаю що вам запропонувати, я думав обiцяти вам золото i землi...але я побував в ваших чертогах...вони вам не потрiбнi.
  -- Ти правий, багато золота в нас, i ми можемо без тебе купити весь цей свiт.
  -- То чого ж хочуть дворфи? - спитав Елькам
  -- А що може дати нам блукаючий?
  -- Хех - ельф розсмiявся дивлячись на задоволене обличчя двора, навiть королi в них нiколи не упускали можливостi поторгуватись - в нас є тiльки один шанс це вияснити, але це вимагатиме вiд когось з вас невеликих зусиль щоб менi допомогти.
  -- Що ж ти такого хочеш з нами зробити шановний? - дворф з награним незадоволенням хлопнув руками, вiн явно не мав бажання так просто все вирiшити.
  -- Менi потрiбен один з вас...щоб...ну я хочу влiзти в вашу душу i дiзнатись найбiльше потаємнi мрiї i бажання, що закладено в вас як в народi, до чого ви йдете i заради чого дворфи готовi вiддавати свої життя не задумуючись, в кожного народу є така цiль i навiть ви не виключення.
  -- Хм...цiкаво, добре я позву когось з малих, якщо ти кажеш правду то в них це i так вже закладено, а деяких непотрiбних тобi речей ти не дiзнаєшся, я думаю ти не проти?
  -- Звичайно нi король - Елькам зробив легкий кивок головою виказуючи повагу до короля-коваля як його iнколи величали
  -- НУ а зараз сiдай за стiл, вип'ємо i поговоримо, пошук добровольця справа довга, в нас народ вiльний i наказати вiддати свою дитину невiдомо куди i нащо навiть я не можу - король два рази стукнув руками i десяток слуг вибiли з тiней колони, принiсши з собою стiл i розставивши їжу, яка була справжньої кухнею дворфiв, груба ситна i її було багато, але повара придали їй дуже гарний вигляд.
   Пройшло двi години поки шукали добровольця, за це прийшлось багато наобiцяти i заплатити батькам, дворфи не брехали самi собi i чесно розказували нащо їм потрiбен доброволець, згодився один з дворфiв який програв в п'яному азартi, в карти майже всi свої багатства(а це дiйсно багатства, дворфiв було мало i вони були дуже багатi, звичайний бородань був багатше за маленького короля), а бiдний дворф, це мертвий дворф. Маленький дворф тримався сором'язливо i явно боявся того що вiд нього хочуть, вiн вперше представ перед очi короля i це була велика честь, але цей ельф, малий дворф вiдчував що вiд нього чогось доброго не треба чекати.
   - Не бiйся малий, ми тобi нiчого поганого не зробимо, тобi треба лише двi хвилинки спокiйно постояти - промовив до нього лагiдним голосом блукаючий бог, малий почувши голос трошки заспокоївся, але кинув погляд на короля, той йому посмiхнувся i кивнув головою в знак того що вiн з ним, а малому який рiс в благовiннi перед королем-ковалем бiльшого i не треба було, ох i будуть заздрити iншi дiти!
   Елькам зiбрав сили i легка зламавши природний захист який ставила з народження природа ввiйшов в мозок малого, Елькаму подобалось що вiн бачив в чистий i добрiй душi дворфа, в ньому не було ще зла i гнилi якої дуже багато в дорослих iстот, незалежно вiд народу, як же ж погано що цiєї чистоти не зберiгають дорослi, хоча треба вiддати належне це завдяки його щасливому дитинству, коли шлунок повний а iграшки є навiть з золотом. Елькам не збрехав йому вистачило двох хвилин щоб знайти цю цiль i мрiю яка закладена в бородачах.
  -- Добре король, я дам вам ваш свiт i вiн буде закритий, дворфи зможуть жити самi там, без iнших народiв, а ти даси своє вiйсько i зброю менi.
  -- По рукам - i вони сильно стисли одне-одному передплiччя, так як жали руки воїни, король знав що його не обдурять i не думав цей раз торгуватись, надто велика ставка.
  
   Битвi пiд Гiлмаром не було передбачено прославитись, i щоб через столiття люди казали "Мiй дiд пiд Гiлмаром воював!" I хоч i зiбрало це мiстечко таке вiйсько якого ще нiколи не бачив свiт, два iмператори розумiли що не тут буде основний бiй, Лiт вивiв вiйсько лише для проби сил i для того щоб показати ельфам i Вiгу що в нього теж є чим вiдповiсти йому i так просто вiн не вiддасть нi свою землю нi свої багатства. Битва тривала два днi i крiм позицiйних боїв i втрат з обох сторiн нiчого суттєвого не принесла, тому iсторики i лiтописцi писали в своїх творах, що це вперше коли схлиснулись в бою такi гiгантськi сили....i за два днi розiйшлись. Цiль Лiта при Гiлмарi була просто i ясна, для Вiга, вiн показав що ельфiв можна бити, що в них така сама кров i плоть i що вони так само вмирають вiд удару ножем в серце або стрiли в око. I хоч вiн i втратив близько десяти тисяч воїнiв, це була втрата розумна i яка принесе з часом свої дивiденди, вiн на вiдмiну вiд Вiга добре вмiв рухати фiгури по дошцi. Вечером другого дня вiйсько Валлагiв тихо знялося з мiсця i швидко почало рухатись до Аєн-Тiрена, пiд його високими стiнами воювати набагато краще i там стiни дiйсно допомагали. Вiг хоч i бачив що вони уходять, i десятка два офiцерiв не забули йому про це кожен окремо доповiсти, але iмператор не став їх доганяти, вiн розумiв що доля його i Лiта вирiшиться пiд стiнами Валлагської столицi, а поки хай вiйсько вiдпочиває, невiдомо коли ще буде такий шанс.
  
   Глава 31
   "Я був там коли Хорус поразив Iмператора"
   Ден Абнет "Возвышение Хоруса"
   Аєн-Тiрен було старим мiстом, майже однолiток Фiрах-Ангiла, побудоване великим iмператорм людей на замовлення
   Людей якi жили на колись дикiй територiї Валлагов i були пiд скiпетром Фiрах Ангiла i його iмперiї свiтла, його цiллю було стати аванпостом i столицею захiдного Скефлунду, воно чесно справилось зi своєю задачею, пiдкоривши дикi племена, вигнавши оркiв i ставши оплотом людей в цiй частинi свiту, великий i сильний був Аєн-Тiрен, стiни побудованi дворами не пiддавались ударам требушет i катапульт, могутнi його стiни i розумнi правителi. Але прийшли часи коли Фiрах Ангiл помер вiд старостi, залишивши єдиного сина, розум якого залишав мрiяти про краще, i правителi Тiрена вiдмовились стати пiд його руку, i пiсля вiйни був пiдписаний мир, але вже мiж двома державами, Валлагською i Скефлундською. Син Фiрах Ангiла сам не просидiв довго на тронi, його змiстили i нова династiя намагалось повернути колишню силу Скефлунду, i їм це майже вдалось, колишню силу iмперiя вже не набрала нiколи, але була найсильнiшою i найбагатшою в свiтi, доки кровозмiшування в родi iмператорiв не призвело до того що два останнi правителi були майже повними iмбецилами i правили тiльки завдяки тому що мали сильних радникiв, а самi в основному займались тим що спарювались i набивали брюха. Коли стiни Фiрах Ангiла пали, i Вiг ввiйшов в столицю людей щоб стати їхнiм правителем багато хто з простого люду казали що в ньому живе дух їхнього першого iмператора, був навiть культ який називав Вiга Богом-Iмператором i на повному серйозi йому молився i просив захисту, деякi знаходили в обличчi Вiга схожiсть з пам'ятниками Фiрах Ангiла, i його зображенням на монетах, i взагалi народ його полюбив, люди надто рiзнi i в них нема на вiдмiну вiд тих же дворфiв єдиного бажання яке може їх об'єднати i вести абсолютно весь рiд до певної цiлi, в людей в кожного своя цiль i мрiя, а в Скефлундцiв була мрiя повернути колишню силу, могутнiсть i повагу, таку яка була в них колись при великому Фiрах Ангiлi, i вони бачили що саме Вiг, i нiхто iнший може повернути їхню iмперiю, повернути пiд скiпетр лева Валлагського орла, змусити коритись оркiв i платити дань Дракона-iмператора. Як колись було, Скефлундцi не менше за ельфiв жалiли за старими часами, i це їх теж об'єднувало.
   Цю битву iмператори назвали "Битва Iмператорiв" в нiй народи бились за право на життя, навiть бiльше за право на iсторiю, за право називатись народом, за своє майбутнє, адже в цiй битвi чиєсь життя не дуже багато важило, i навiть боги не могли в неї втрутитись на чиїйсь сторонi. Чотири сторони зiйшлись в той день пiд стiнами Аєн-Тiрена, кожен зi своєю правдою i цiллю. Вiг який хотiв мати єдину державу, розвивати її у всi сторони i байдуже що буде вона побудована на кровi, державу в який навiть звичайний пахар зможе прижати до стiни графа за його негiднi дiї, де не буде бiдних якi сидять пiд храмами з протягнутими руками, молодих солдатiв яких через калiцтво забула i держава i родичi, старих людей якi вмирають вiд голоду, малюкiв яких викидають в рiчку бо немає чим кормити його, вiн мрiяв викинути це все, побудувати велику державу, i хай в нiй головне мiсце займатимуть ельфи, якщо в тобi є талант ти зможеш зайняти будь-яке мiсце, навiть iмператора якщо зможеш, i не важливо який ти народ представляєш. Колись дiд розказав йому що вiн про це теж мрiяв i молодий тодi ще Вiг проникнувся цим.
   Могутнiй бог, блукаючий дух який мiг дуже багато, який пiзнав дружбу i любов на цьому свiтi, але не мiг одного, творити, це мiг лише творець i могутнiй бог який на фонi всесвiту був дуже маленьким духом мрiяв навчитись творити, i для цього йому треба було прорватись в Дiм Творця, який охороняли могутнi Колоклотай i в нього попросити дару творiння i правду всесвiту, але для цього йому були потрiбнi сили, i вiн наче вампiр випивав їх в вiдкриваючихся свiтах, забираючи цю силу у духiв-владик цих свiтiв.
   Некромант, завдяки Елькаму кращий маг цього свiту, вiн йшов просто за своїм другом i допомагав йому як мiг i скiльки вистачало його розумiння.
   Найкрасивiша iстота яку колись бачив свiт, колишня наймана вбивця, а тепер перша пiсля Бога, Мiлiє яка любить бога i той любить її, а помста iмператору i чорна ненавистi в її серцi вже потрошки вiдступала.
   Орки, простий i чесний народ, який не вiрив нiкому, тiльки мечу i щиту i яких вело тiльки одне бажання, багатства i раби, i головне, вони могли стати правителями людей i ельфiв, якщо вдарять коли потрiбно, великi фортецi будуть їхнi i ельфи будуть низько їм кланятись i казати "Владика" вони зможуть носити високi титули i на турнiрах i званих вечорах змагатися в тому в кого краща родословна i в кого бiльше грошей, наложниць i кораблiв. В них був гарний вождь за яким вони йшли i якого вела помста.
   Валлаги, яких призвали захищати свiй народ i землю, i багато з яких зовсiм не горiли таким бажанням, це не були напади вiчних ворогiв Скефлундцiв, їх вже i немає навiть, а шпигуни Вiга гарно працювали розкидаючи в пiддатливу землю слухи про те як гарно жити в землях Iмператора i як вiн гарно себе веде i допомагає простому народовi, притискує свавiлля дворян i не дере податки непомiрнi, на вiдмiну вiд їхнього правителя. Але кожного воїна Валлага привели до присяги i вони не могли пiти проти клятви, поки що не могли...та й тисячi впевнених в собi Синiв Дракона, як називали Валлагських союзникiв, вони пiдтримували своїм видом слабкий бойовий дух Валлагiв.
   Але всьому колись приходить кiнець, i навiть зiрки не вiчнi.
  
   Безумний дух лiтав по всесвiту, вiн був дуже старим, розумним i могутнiм, в тi короткi перiоди коли дух приходив до розуму i бачив в пам'ятi що вiн наробив, його розум ще бiльш страждав, коли вiн бачив мiльярди загублених життiв, планети якi перетворились в розпаленi шарики або зовсiм зникли з лиця всесвiту. Вiн намагався зробити щось щоб загладити свою вину, i на виживши свiтi пiсля горя i смертей падали багатства i щастя, але бог старався по скорiше покинути свiт, до нового приступу безумства. Iсторiя його була цiкава i трагiчна, i вона не для цього лiтопису, вiн був колись богом дуже багатого на силу свiту, i коли вiн розкрився вся сила пiшла йому, i вiн став блукаючим богом, чогось з силою свiту йому не дали знання про космос i коли через двадцять тисяч рокiв блукань йому захотiлося повернутись додому, вiн не змiг його знайти, страх його охопив перед бездонним космосом, в якому вiн сам один, вiн не знав нi про творця i дуже рiдко бачив iнших богiв. Вже двадцять мiльйонiв вiн блукав по всесвiту з одного кутка в iнший в безплiдних пошуках свого дому, а коли вiн бачив що то не вiн, горе було його жителям.
   Двоє Колоклотаїв летiли в далекий свiт, там знайшли одного з блукаючих i вони мали не дати йому випити силу цього свiту i залишити його жителiв i богiв без сили i дару блукати по свiтам. Колоклатаї побачили блукаючого який нiсся на них, вiн був в ще одному приступi безумства i явно хотiв зробити щось не дуже гарне з слугами творця.
  -- Ти бачиш це? - старший колоклатай хоч i був на цьому посту вже не один мiльйон рокiв так i не позбавився звичок якi йому залишились вiд його людської подоби
  -- Краще нам його не чiпати, бачиш яка вiн нього йде сила, вiн би мiг стати одним з нас
  -- Якби не безумство, тiкаємо
   Двоє калоклатаїв промовили закляття, навiть вони не позбавились того що наймогутнiшi закляття треба говорити, i зникли в мить залишивши блукаючого вити в яростi, i вiн далi кинувся шукати свiти, в надiї що це буде його дiм, можливо колись вiн його i знайде, i можливо що вiн навiть впiзнає його в тому розпаленому до червоного кольору свiту, коли там зародиться нове життя.
  
   Палюче сонце осяювало поле битви перед Аєн-Тiреном, воно палило так наче хотiло спалити всiх живих на цьому свiту, залишивши мiсце тiльки любому пiску. Такi перепони звичайно не могли зупинити двi армiї якi стояли одне проти одного.
   Половину сьогоднiшнього ранку Лiт витратив на те щоб одягнутись якомога величнiше, вiн i його найближчi друзi, Маїст який став його маршалом i вдягнув свiй листовий важки обладунок, Айонар, дипломат якого дуже любила армiя, i напевне кращий меч в iсторiї народу людей, вiн носив лише кольчужну сорочку, його брат Ромен, який носив церемонiальнi сiрi обладунки, як знак того що вiн майбутнiй правитель, але поки що нiхто, мовчазний як завжди Удар, вiн надiв просту чорну тунiку з золотими лiнiями вшитими в її основу, взявши побiльше стрiл i свiй улюблений лук i звичайно сам Iмператор, в срiблястому обладунку його дому, який передавався вiд батька до сина i який ще нiколи нi в однiй битвi не пiдвiв свого володаря, Лiт надiявся що цього не станеться i сьогоднi. Вiн ще раз повернувся перед дзеркалом i жестом вiдiслав з палатки слуг
  -- Ну от i все, ельф бiльше чекати не буде i ми маємо йти, надiюсь удача нас не полишить сьогоднi браття - Лiт натягнуто посмiхнувся своїм друзям i родичам, вони давно помiтили що Лiт дуже тяжко пережив поразку в битвi за Маджас, вiн надто сильно вiрив що вiн переможе i вже примiряв в мрiях корону Скефлунда, i хоч вiн нi з ким не дiлився своїми думками, вiн ясно розумiв що в цiй битвi в них є тiльки одна задача, достойно програти а для нього ще й достойно померти, щоб колись його згадували як смiливого правителя який до останнього захищав свою державу i її жителiв, але їм цього краще не знати i iмператор повiв речi про славу i гордiсть, про те що вони боронять свiй народ i землю i їм потрiбно вiрити в перемогу.
  -- Лiт...- Маїст пiдняв руку i виставив її вперед, зупиняючи Лiта - Лiт ми всi все розумiємо i надто добре тебе знаємо, перед нами можеш не викладатись, краще побережи гарнi слова для вiйська.
  -- Я не знав що мене так просто розкусити - посмiхнувся здивований iмператор, вiн завжди вважав що йому вдавалось дуже гарно охороняти те що в нього робиться в головi.
  -- Ну це ж ми Лiт, скiльки вже разом пройшли, дивно було б щоб ми тебе не знали, хоча й ти нас добре теж знаєш, чи не так - Айонар розвалився в крiслi i пив з задоволенням вино, дивно як йому це вдавалось в повному обладунку, але вiн завжди славився тим що нiколи не робив навiть лишнього руху якщо це не потрiбно вкрай, наприклад вiдiрвати вiд курки ногу.
  -- Так.... - iмператор знову натягнуто посмiхнувся - я думаю ви розумiєте на що ми йдемо?
  -- Лiт, ми розумiємо не переживай - якщо вже Удар заговорив, значить всi пiдтримують його, вiн дивним чином вiдчував настрiй всiх
   - Я радий що ви зi мною браття, а тепер пiшли.
   Через двiстi рокiв, художник з колишнього Скефлунда намалював велику картину, вона зображала великого Iмператор Лiта в день Битви, вiд картини вiяло такою величчю i силою що всi хто її бачив, в них народжувалось непереборну бажання впасти на колiна перед Iмператором в срiблястих обладунках, але ця картина була лише слабким вiдтворення Лiта того дня.
  
   Лiт помилявся, ельфи чекали людей, щоб насолодитись своїм трiумфом, вони навiть не допускали того що щось може пiти не так. Це була перша битва де Вiг був повнiстю один, Серж був в Фiрах-Ангiлi, Ромена забрала смерть, плащi зрадили, а бiльше у Вiга не було вiрних союзникiв, i вiн зробив те що роблять багато сильних правителiв, нi з ким не радився i сам приймав рiшення. Цi роки сильно змiнили iмператора, єдиного хто насправдi мав право зватись цим гордим титулом, нi Лiт нi тим бiльше правитель Дрен, хоч i називали себе так, їм було дуже далеко до Вiга, вiн вiдпустив довгу волосся, навiть для тих часiв, його коса заходило далеко за плечi, його фiгура була такою ж могутньою, навiть кращою нiж в юнi роки, з лиця пiшла невиннiсть i наївнiсть молодостi, скули загострились i лице набуло жорстких ноток, але цi змiни були нiчим порiвняно з тим як помiнялась особистi iмператора, вiд того смiшного, трошки наївного i дуже доброго юнця, в якого крiм ковальського молоту i гарненьких дiвчат нiчого не жило в головi, який дуже любив поїсти i пиво, i дуже не любив уроки мов якi його постiйно примушував вчити Ромен, i який був повнiстю задоволений своїм життям, вiд нього не залишилось нiчого, малого Вiга, помiчника сiльського коваля, його замiнив Iмператор, колись вiн цього не хотiв, не хотiв правити домом, але коли вiн сiв на трон свого княжества, одного з багатьох ельфiйських, вiн побачив що система i народ його гниє, завмирає в болотi, i сам загорiвся тiєю цiллю яку йому всi нав'язували, вiн повiрив в неї, точнiше взяв собi все краще з неї вiдкинувши те що йому не подобалось, в нього була одна мрiя, об'єднати всiх перед своїм троном, i вивести народи з злиднiв i безкiнечних вiйн. Голос iмператора був спокiйний i холодний, по ньому не можна було нiчого зрозумiти, але тi хто знав його близько знали, чим спокiйнiше голос iмператора, тим бiльша в ньому палає лють i краще з ним не сперечатись, навiть плащi цього не робили в такi моменти, цiлими днями iмператор планував i думав, вечором йому знiмала напругу наложниця, яку вiн взяв собi, i можливо саме вона не давала перегорiти iмператору вiд напруги, адже не дивлячись на всi свої силi, вiн був смертним, все вiйсько трималось на волi iмператора i на вiрi в нього, в його сили i могутнiсть, в його безграничну мудрiсть, нiколи б не стояли орки в одному строю з ельфами, якби не воля на те Iмператора Вiга. Вiн дивився на вiйська людей i серце його розривалось вiд болi, вiн бачив стiни Аєн-Тiрена, останньої перепони на його шляху, Вiг розумiв що вiн досяг всього що хотiв, був в кроцi вiд цього i далi йому немає що робити, немає мрiй i цiлей, в нього навернулась сльозинка на очах вiд цих роздумiв, але iмператор взяв себе в руки, вiн має радiти, але чомусь не мiг, його не радувало те що можна буде вiдпочити i розслабитись вперше за стiльки рокiв. Радiй iмператор казав вiн собi, радiй бо немає величнiшого правителя за тебе, i немає сили яка може тебе зупинити, але радiсть чого не йшла в серце. Вiйсько немає цього бачити, перед ними ти маєш бути тим самим що i вчора i мiсяць тому. А може розвернутись iмператор? Може залишити Лiта в спокої, не проливати кров воїнiв, якi теж дуже хочуть жити, не менше за тебе i в яких ще дуже багато мрiй, яких вистачить на все життя. Сама Смерть iмператор тебе просила зупинитись, i хоч i була вона лише посланцем слабосильним, все таки це була саме вона, та хто забрала багато кого. А Лiт i його люди ще рокiв двiстi будуть с тобою воювати, i Скефлундськi радикали пiднiмуть голову пiсля цього, i буде тобi що робити iмператор. Вiг боявся одного, стати таким як один з тих колишнiх князiв ельфiйських, якi правили так довго що ставали просто ходячими зомбi, якi автоматом робили свої справи, їли пили i лягали спати, без нiяких почуттiв i бажань, яким було все одно чи вони живi чи мертвi, якi жили тiльки через те що не мали волi зробити самогубство.
   - Тiльки ти мене розумiєш - Iмператор нахилився до Марна який стояв бiля нього i погладив цього страшного хижака, вiрнiшого друга в нього не було i не буде нiколи, той хто нiколи не зрадить i не покине, так само як i iмператор його, Марн м'явкнув i всунув нiс в руку iмператора, легко прикусивши його руку гiгантськими кликами, якi прорубували обладунки.
   - Ну настав час долi цього свiту! - Iмператор встав i обернувся до свого вiйська, iмператор вийняв два меча i пiдняв їх над головою.
   - Therzun Dezig люди Скефлунда! - крикнув iмператор, вiн нацiлив свiй погляд на ту частину де зiбрались Скефлундцi
   - Braglle Izzig!! Вiрнi орки!
   - Ilvein!! Elmar Elkam forsad magney! Eldaran forcey madjasti thu Ilvein!! Днi Ельфiв починаються браття - продовжив вiн на Iнзiрi - Сьогоднi браття ми кладемо останнiй камень в стiну нашої держави, держави людей i ельфiв яка буде стояти тисячолiттями i затьмить своєю величчю все що було i буде. Але буду з вами чесний не всi повернуться з цього бою, не всi цей день переживуть, i не всi вийдуть цiлi з битви, але це та битва i той день коли не буде жаль вiддати своє життя настiльки велика перед нами цiль стоїть. Ви всi герої мої воїни, ви всi кращi сини своїх народiв i ви всi герої i ми маємо знести цю останню перепону. Це смiливi люди браття, якi захищають свiй дiм i свою землю, вони смiливi i сильнi а рiдна земля дасть їм сили, але вони хоч i боронять рiдну землю дiло їхнє не є праве, i ми переможемо бо з нами Боги!! Сьогоднi я дам iм'я нашiй дитинi, нашiй новiй державi! Я iмператорi людей i ельфiв, всiх народiв кажу вам, Вперед!! - iмператор перший ринувся в бiй, а за ним побiгла величезна хвиля армiї, море воїнiв на фоны яких видiлявся Марн, якi бiгло до такої ж орди, Лiт таки виконав все по правилам, хто виграє бiй за мiстом той i отримає його, все по чесному, як в давнину, вiн не захотiв сховатись за сильнi i високi стiни Аєн-Тiрена, ну що ж йому гiрше. Бiда вiйська Валлагського була в тому що вони не були так гарно озброєнi i не мали такого досвiду бою як ельфи, не мали таких мечiв i головне таких командирiв i бойового духу, i хоч їх було не менше, це все одно нiяк не могло урiвняти їхнi шанси, це битва гiганта с тролем, троль теж сильний, але шансiв у нього не має.
   Все ж таки вигляд ворога не мiг залишити без емоцiй валлагiв i вони теж ринулись вперед, точнiше зачинщики бою, першi ряди для яких це було основне завдання, так як i у Вiга, хоч вiн i вiв їх вперед, заднi ряди ставали в правильний стрiй, лучники займали свої позицiї, кавалерiя обходила з правого i лiвого флангiв, мечники i пiки йшли за першими рядами, вони вже зав'яжуть основний бiй, коли стрiй поламається i битва буде проходити в одиничних схватках мiж воїнами.
   Цього разу Елькам вирiшив пiти iншим шляхом, кiлькiсть не завжди перемагає нарештi зрозумiв вiн, тiльки десять тисяч ельфiв привiв вiн з собою i близько двох сотень дворфiв, з тих хто скучив за битвою, всi iншi чекали бiля порталу який їм зробив в плату Елькам, вони без жалю покидали цей свiт, не жалiючи нi своїх чертогiв нi багатств, все це буде в них в новому свiту, тай дiйсно коли твої дiти граються алмазами не така вже цей втрата. Елькам вливав в своє вiйсько сили, те що вiн ранiше розкидував на сотнi тисяч, тепер йшли на цю маленьку армiю в дворфських обладунках.
  -- Все, накачав по максимуму, пiшли, бити все що рухається!
   Орки звичайно не мали такої зброї i такого лiдера як Елькам, але їх було багато i гострiсть зброї вони компенсовували своєю люттю i силою, i кiлькiсть, хоча все одно порiвняно з основними силами вони були каплею в морi, але навiть капля може перехилити могутнiй корабель, якщо в того пробитий трюм. Грихтан вiв сто тисяч оркiв, iнших повели Тани на Скефлунд, це була його особиста гвардiя, його вiрнi воїни, можна сказати його рiд i вiн був їх вождем, вони вийшли з тiнi одночасно з ельфами Елькама, шокувавши тих хто це бачив, i мовчки кинулись в бiй.
   Iмператор побачив що щось йде не так як потрiбно, вiн вже ввiрвався в стрiй ворога i крушив своїми мечами, швидко проламавши нестiйкий стрiй i врубуючись подалi, тактика Вiга в цьому бою була простою, розрiзати вiйська Валлагiв на двi частини, i перебити таким чином. Вiг нарештi побачив що йшло на його лiвий фланг, орки, клятi бридкi гади!! Вiг мав швидко прийняти рiшення, що робити чи далi бити Валлагiв, чи переключитись на оркiв, вiн не мав права роздiлити вiйсько, iнакше є шанс програти, такого iмператор собi дозволити не мiг, якщо вiн програє стiльки пiде прахом, держави i народи тiльки тисячу рокiв будуть оговтуватись вiд рiзнi яку їм учинять переможцi, i ще рокiв двiстi будуть маленькi локальнi вiйни.
   Нарештi iмператор прийняв рiшення, орки i їхня сила, їхня воєнна тактика побудована на їх вождi, якщо вiн знайде вождя вiн зупинить оркiв, i змусить їх вiдступити. Iмператор розвернувся i почав плавно через тисячi тiл прориватись до капiтана Дiарзара, скефлундського офiцера який тримав на собi лiвий, надiйний i сильний воїн, але довго йому проти такого не простояти, надто сильно орки валили i давили, а те що вони наступали з погорбу i так добавляло проблем.
  -- Ваша величнiсть - капiтан хотiв плюхнутись на колiно, коли вiдчув руку iмператора на плечi i побачив його перед собою, але Вiг втримав його вiд цього
  -- Молодець що тримаєшся, а тепер накажи заднiм рядам перестроїтись i будемо прориватись, до того здорового гада з булавою i мечем в руцi, це їхнiй вождь
  -- Так ваша величнiсть, воїни! - загорланив вiн так що майже порвав перепонки в чутливих вухах Вiга - щiльний стрiй, маневр двадцять вiсiм i два сiмнадцять!
   Грихтан побачив ельфа i одразу впiзнав того, ельф в свої впевненостi не закривав обличчя шоломом, i тут всi тактичнi плани i думки вистрибнули як по командi з голови орка i вiн в яростi прокричавши декiлька команд зi своєю охороною ринувся до Вiга, два правитель трьох народiв йшли щоб вирiшити власнi долi. Вiг рубав направо i налiво, жоден орк не мiг протриматись i декiлькох секунд проти ельфа, i Грихтан це бачив, i якби не ярiсть i злiсть, жага бою який так любий цим народом, розповiдi батька як вiн два рази поставив Iмператора Ельфiв на колiна, як побив його в чесному двобої, i якби вiн вспадкував вiд свого батька ту його розумнiсть i розсудливiсть, вмiння розрахувати час для удару i час коли треба вiдступити, можливо б його доля пiшла по iншому, а заодно i доля його народу, який би не втрати свiй шанс вирватись з варварства в яке вони не дивлячись на свої багатства i землi самi себе заганяли, не бажаючи вiдмовлятись вiд вiйн i пiратства. Через п'ять надзвичайно довгих хвилин два вождя зустрiлись, орк i ельф, орк першим нанiс свiй удар, булава ударили в меч Вiга, а далi орк не зрозумiв що сталось, iмператор присiв пiд другий удар орка мечем, рука з булавою вiдлетiла вiд жорсткого блоку ельфа i через коротку мить перед очами орка сяйнули два мечi, вiн здогадався що цi розмитi плями в повiтрi мечi i його кистi з мечем i булавою полетiли в сторони, орк не встиг вiдчути болю, наступний удар вiдсiк йому голову, яку тут же за довге волосся схватив ельфiв i високо пiдняв над головою, охорона орка не встигала за своїм владикою, а потiм було пiзно i побачивши голову Грихтана, кращого воїна оркiв в руках ельфа, поглянувши в його очi якi палали червоним i розкритий в кровавiй посмiшцi рот, надзвичайно гострi клики вони вирiшили що Грихтану вже не допоможеш i покидавши зброю почали втiкати. Тiльки десять тисяч оркiв, наїзники на варгах, воїни роду Краштан, вони нiколи не любили Грихтана, а честь свою цiнили надто високо, вони не повернули не покинули поле бою, але нiчого вже толком не могли зробити i їх можна було особливо не враховувати, Вiг направив пару тисяч списоносцiв, щоб втримати їх i вiдтiснити з поля бою.
  -- Еааа-ААА-ААА - Ельф високо тримав голову орка i стрибав ярiстно кричучи по полю бою, орки це добре побачили i почали втiкати.
  -- А тепер капiтан ми йдемо на Валлагiв - iмператор вручив голову орка в руки шокованого офiцера, тiльки но iмператор вбив стiльки ворогiв, був в такий яростi що найбiльшi берсеркери повтiкали б вiд нього, а тепер говорив нi трохи не задихавшись, воiстину великий iмператор!
   Елькам йшов вперед, вони вже добрались до правого флангу воюючих сторiн, Елькам наказав бити всiх хто попадеться на шляху, сила має вивiльниться, свiт має вiдкритися. Елькам першим нанiс удар, хвиля повiтря яку вiн викинув з рук вiдкинула сотнi двi воїнiв метрiв на двадцять, блукаючих вiддавав накази своїм воїнам думками, йому не потрiбнi були слова, десять тисяч воїнiв кинулись на Валлагiв, iншi на Вiгове вiйсько, вони рвались наче гарячий в тiлi льоду, але надто багато було воїнiв з двох сторiн, i його двадцять тисяч були каплею в морi, вони доволi швидко застрягли в ворогах i не дивлячись на всю свою силу почали втрачати своїх, а в деяких мiсьцях їх навiть почали вiдтiсняти, а вони ж принесли так мало сили, на куполi свiту додалась тiльки одна трiщинка.
  -- Мало Елькам, дуже мало - промовив некромант який тихо стояв бiля нього i з ними дивився на битву - нам нiяк не вистачить, треба щось робити, або вiдступати.
  -- Я знаю брат, але дуже не хочеться, тi зверху лiтають, тiльки чекають свого шансу, а сил в мене не вистачить i на вiйсько, i на магiю i щоб ще й стримувати ваших божкiв.
  -- Елькам, як вони спускаються, ну типу вони ж теж мають якiсь перепони, не можуть же вони спуститись туди куди їм захочеться так просто, а?
  -- Ти генiй !!! ти генiй!!! - Елькам голосно розсмiявся i сильно обняв некроманта-капiтана, в того ледь не потрiскали кiстки не дивлячись на те що вiн сам був не слабким чоловiком
  -- Тихо..Елькам поламаєш кiстки!! - Некромант нарештi вiдпихнув вiд себе радiсного бога i перевiв дух - що, що такого радiсного я сказав?
  -- Вони можуть спуститись тiльки туди де чародiйство вививiльнить достатньо сили, там якби утворюється дiрка, куполiв вже в свiтi не один, i от я будучи де факто простим смертним магом роблю дiрку в куполi, своєю магiєю i через цю дiрку Хамари зможуть прорватись, тiльки треба достатньо сильне чародiйство вiд сильного, навiть могутнього мага, згадай легенди свого свiту, яку могутнi чародiї викликали для своїх бажань чи порад ваших богiв, вони перед цим робили жертвоприношення, дуже примiтивно але дуже дiєво, еманацiї болi, страждань i страху як нiщо ефективно долбить дiру в куполах.
  -- I ти викличеш їх там де буде ельфiйський iмператор? - посмiхнувся некромант
  -- А сам буду втiкати, а вони будуть гнатись за мною, а тi хто буде їм заважити, стояти на шляху...купол точно трiсне
  -- Так треба, значить так i буде, ну то вперед!
  
   Вiг повернувся в першi ряди свого вiйська тiльки якимось дивом, настiльки його було багато, що йому не дивлячись на iмператорський сан, прийшлось як простому селянину, в день страти пробиватись плечами, кулаками i криками, Вiг вже давно роздав всi команди, розписав план бою i назначив командирiв якi розiб'ються, але виконають його наказ, за будь-яку цiну, всi знали що iмператор щедро нагороджував за вiрнiсть. У Вiга була нова цiль, схватка з оркським вождем Грихтаном молодшим не принесла йому нi радостi, на азарту бою, вiн мав знайти суперника, i цим суперником мав стати iмператор Валлагiв, Лiт. Вiг бачив в далечинi його срiбно-золотий обладунок, вiн зi своє кампанiєю проривався в першi ряди теж, Вiг побачив що на вiдмiну вiд того що вiн собi думав, армiя Валлагiв не втратила бойового духу, не зламалась i билась в повну силу, так що навiть перестала слухати команди свого iмператора, який благав їх пустити його вперед, вiн теж прекрасно бачив свого опонента, колись вiн врятував йому життя, i Лiт посприяв йому коли той боровся за трон, вони були друзями спочатку, потiм стали їхнi вiдносини натягнутими, але нiколи вони не були ворогами, не ненавидiли одне одного, вони були суперниками, i якби ставка в грi була не їхнє життя, ви б не дуже здивувались побачивши їх вечером в тавернi за одним столом, як вони обговорюють битву чи гру, i як возносять почестi хитростi одне одного, але ставка була життя, i мав залишитись тiльки один.
  -- Привiт Лiт, як справи - Вiг прокричав в всю мiць своїх легень, навiть для нього було надзвичайно важко перекричати шум поля бою.
  -- Краще нiж в тебе малий, iди ближче познайомлю тебе зi своїми друзями - не залишився в боргу валлагський правитель, хоч пiсля цього в нього сiло горло
  -- Як бачиш рвусь всiма силами, ти головне не тiкай
  -- Чекаю тебе малий, покажеш чи чогось навчився за цi роки
  -- А ти вже старий напевне, нiчого не можеш
  -- На тебе вистачить, все досить кричати а то охрип зовсiм
   Але їм не дали в цей момент зiйтись, в надто багатьох людей i смертних, навiть безсмертних були iншi плани на цю подiю. Елькам дорвався таки до бою, до того мiсця де стояло найбiльше народу, i використав своє улюблене закляття, удар повiтрям яке знову винесло кучу народу, Елькам ввiйшов в раж, вiн бив i бив повiтрям розширючи i так немаленькi дiрку в магiчнiй сферi свiту, а Хамари тiльки чекали свого шансу.
   Коли Елькам вiдчув нетерпiння Хамарiв, як вони побачили дiрку, як кинулись до неї, вiн не втримався i розсмiявся, всi на цьому полi його iграшки, хоч i думають що вирiшують щось самi. Блукаючий рiзко зупинився коли побачив, хоча
   краще сказати вiдчув, що дiрка занадто велика виходить, i Хамари можуть прорватись ранiше нiж це потрiбно, ще раз кинувши iронiчний погляд на небеса вiн вийняв до того непотрiбний меч i почав просто i примiтивно битись, прориваючись до того мiсця де стояли Мiлiє i некромант. Елькам не побачив Вiга який бiг до невiдомого мага, який так невдало втрутився що вiдтягнув його поєдинок з Лiтом, а той навiть поставив його пiд питання, адже зараз вони опинились в рiзних частинах полю бою, по флангам воювала кавалерiя, однi доганяли кiнних лучникiв, другi намагались прорватись в ворожi табори в тилу i там все покришити i при вдачi вдарити в тил, правда кавалерiя в цьому бою майже нiчого не вирiшувала, надто багато було пiших воїнiв, i надто мало з обох сторiн важкобрьоньованої кiнноти, яка б могла не загрузнути в цiй масi тiл. Вiг зупинився коли побачив що маг рiзко i швидко вiд нього вiддаляється i наздогнати його буде важко, а тi двадцять тисяч, та ще й роздiлившись не становили великої загрози для нього, iмператор вирiшив що краще очолити атаку на стрiй Валлагiв, чим ганятись за магом, хоч i дуже сильним, але навiть йому було важко подолати тi амулети якi глушили всю магiю, i якi щедро використовували обидвi сторони. Iмператор розвернувся i побачив те що йому не дуже сподобалось, хитрий лис Лiт таки змiг здивувати Вiга, спочатку в бiй пiшли простi воїни Валлаги, без особливої зброї i майстерностi, але тепер з заднiх рядiв вийшли залишки колись великої Важкої пiхоти Скефлунда, Залiзний Легiон iмператора, те що Вiг активно вiдновлював в себе, i те що мав Лiт, а за ними йшли гiганти, спочатку iмператор подумав що це тролi, але вони були менше, хоч i не особливо приємнiшi на вигляд, Сумоторi Дракона-Iмператора, воїни гiганти кожен з яких йшов в оточеннi десятка менших, але дуже швидких воїнiв, якi мали захищати сумоторi вiд ударiв якi той не може блокувати, вони себе не показували при битвi за Маджас, вiд таких важко броньованих воїнiв було мало толку на малих стiнах i в мiських провулках, де в основному i йшов бiй, а тут вони могли себе показати у всiй красi. Iмператор прикрив на хвилинку очi, вiн використав закляття якого його колись навчив Ромен, вiн став очима птиць, комах якi лiтали над полем бою, i змiг побачити що робиться на ристалищi
   Навiть iмператора шокувало те що вiн побачив, гiгантське море тiл, двi хвилi якi йшли одне на одного i маленька хвилька справа, яка правда била дуже сильно i настирливо рвалась в центр, там стрiй ще тримався i туди можна не вiдсилати додатковi сили. Iмператор похолодiв коли побачив що сталось з великою частиною його кiнноти, рицарi в легких обладунках значно обiгнали важку кiнноту, i кiнних-лучникiв, якi йшли за ними i на всiх парах неслись на пiхоту Дракона-Iмператора, вони були озброєнi короткими сокирами, якi тримали по двi в руках i якими були щедро обвiшанi, всi воїни були мiщної статури i явно не з трусiв, вони зупинились на секунду i коли кiннота вже мала їх задушити, затоптати пiд копитами, вони кинули свої сокири вибивши буквально всiх вершникiв з сiдел, а тi хто це пережив були затоптанi своїми ж конями, iншi зупинились, лучники хотiли обстрiляти дивну пiхоту, але та вже зникла невiдомо де. Але це все одно лише капля в морi. Iмператор використав ще один трюк, вiн мав контакт думками з своїми командирами, мiг ввiрватись в їх мозок i вiддати наказ, правда був один недолiк вiн мав це казати всiм командирам.
  -- Всiм надавити!! Батальйони Фiзара вийти на перед i стрiляти, i на правий фланг вiдправ пару тисяч, за контриш коней -голос iмператора вiрвався в мозок командирiв, i вони тут же почали рухати свої вiйська, а Фiзар, генерал якому дали командувати особливими видами вiйськ задоволено посмiхнувся i криком привiтав своїх воїнiв, якi так довго чекали на можливiсть вступити в бiй.
  -- Наш славний iмператор нарештi додумався пустити нас в бiй мої любi воїни, наш славний iмператор зараз б'ється за вашi тупi зади на передньому фланзi, поки ви тут прохолоджувались, i я надiюсь ви покажете що iмператор в своїй мудростi не випадково довiрив вам таку честь носити знаки його дому i зватись Танцюючими-В-Огнi, Так!!! - голос Фiзара, орка який колись втiк с галери ворожого тана, де колись виконував не кращi обов'язки, звучав голосно i сильно, так що закладало вуха, вiн не сумнiвався в своїх воїнах, вiн їх сильно вимуштрував безкiнечними тренуваннями i гарною їжею не дав втомитись.
  -- Так!!!! - голос воїнiв ледь не вирвав дерева з корiнням
   Солдати Фiзiра побiгли, їх чекав нелегкий шлях в першi ряди i до мiсць де їхня кавалерiя б'ється з цими незрозумiлими воїнами Валлагських союзникiв, а Iмператор вийшов з трансу i тепер з задоволеною посмiшкою йшов в сторону сумоторi i важкої пiхоти Скефлунда, яка вже дуже сильно надавила на його стрiй i якби не пiдтримка, точнiше напiр заднiх рядiв, якi рвались в бiй, вони б вже давно зламали стрiй, Вiг кинув наказ лучникам вступати в бiй, стрiляти навiсом, роблячи дощ зi стрiл, хай вони i не зможуть пробити важкi обладунки ворогiв, вiдволiкти зможуть, а досвiдченому воїну бiльшого i не треба. Iмператор прорвався в перший ряд, i першим його суперником був гiгантський сумоторi в оточеннi своїх зброярiв, в той момент схватка вже перейшла зi стройового бою в бою мiж одиничними воїнами, i це не особливо радувало Вiга, так як йог вiйську явно не доставало сили змагатись з цими гiгантами, покрайнiй мiрi в перших рядiв, якi тiльки но вступили в бiй. Iмператор посмiхнувся сумоторi, i той нарештi впiзнавши хто перед ним, i що вiн виграє якщо принесе голову iмператора ельфiв, не роздумуючи кинувся вперед, разом зi своє свiтою. Легкими i швидкими рухами двома мечами iмператор першими вбив маленьких воїнiв, не всiх, щоб налякати iнших, i наступний удар всiєю свою надзвичайною силою вiн вклав в щит сумоторi, i треба вiддати тому належне, хоч щит i трiснув а сам воїн впав на колiна, вiн не розгубився i швидко встав з спини, не дивлячись на таку гiгантську масу тiла. Сумоторi був гiдним воїном, навiть коли вiн зрозумiв що йому не перемогти, що тiльки чудо i зачарованi обладунки рятують його вiд миттєвої смертi, вiн не розвернуся i не намагався втекти, вiн бив i старався поразити свого ворога, i навiть коли меч iмператор поразив його серце, вiн не викрикнув i вмер тихо, iмператор за поважав гiгантiв, але толку їм вiд тої поваги не було нiякою, iмператор тiльки почав ще бiльше вкладатись в удари i набагато бiльше зосередився на бою з ними.
   А орк Фiзар нарештi добрався до кавалерiї ворога, i та була дуже здивована побачивши воїнiв, оркiв i дуже сильних людей якi тримали середньої довжини списи i йшли разом з ельфiйськими лучниками, Валлагськi вершники кинулись на них, їхнi пiки не могли зупинити вершникiв, в яких навiть конi були в залiзi, вони мали просто змести з мiсця невеличкi групи воїнiв.
   - Стрiй!!! - Орк знову застосував свiй могучий глос, здавалось вiн мав бiльше шансiв вбити його воїнiв, нiж та кавалерiя яка неслася на них.
   Воїнiв не випадково муштрували день i нiч, орки i люди вмить впали на одне колiно, i вперли пiки в землю, оточивши колом з пiк лучникiв, якi стояли в цьому колi, i почали свою стрiльбу, настiльки точно наскiльки це можливо в цьому свiтi, вони били по очам закованих в обладунки воїнiв, i вершники падали мертвими з коней наче яблука з дерева яке дуже добре трусять, а тi хто якимось дивом пробiгали крiзь шквал стрiл наривались на пiки якi були гарно заточенi i немає нiчого гiршого для одинокого вершника нiж натрапити на заслон з десяткiв списоносцiв. I таких квiток Фiзар розкидав по всьому полю бою сотнями, до них неможливо було пiдiбратись нiяк, мечники просто не доходили до них, щоб порубати в ближньому бою, а якщо таке ставалось то частина лучникiв виймали мечi самi, вони були смерть для кiнноти i явно дуже великою проблемою для союзникiв.
   Два наступних гiганта сумоторi вплали значно швидше, iмператор не церемонився вже, вiн знав наскiльки сильнi цi воїни, i скiльки неприємностей вони можуть принести з собою. Але не це було основною проблемою Вiга i його вiйська, Скефлундська важка пiхота, яка сильно впилась в тiло Вiгового вiйська i тепер в яростi шматувало вiйсько того хто позбавив їх їхньої держави, дому, грошей, статусу i слави, в них були тiльки цi обладунки i мечi i тiльки ними вони могли повернути собi це все, i тепер шматували стрiй, вiн вже зламався в десятку мiсць i якщо вони прорвуться далi то це могло загрожувати великими наслiдками, навiть могло призвести до поразки.
   Iмператор кинувся вперед в мiсце основного прориву скефлундської пiхоти, вiн уявив себе тролем i з посмiшкою стрибнув всiєю своєю вагою в центр пiхоти, пiдiм'явши пiд собою шокованих воїнiв, iмператор зупинився, подивився на скефлундцiв i почав свiй танець смертi, два мечi разили ворогiв швидко i безболiсно, вони навiть не встигали зрозумiти що з ними ставалось, iмператор використовував в цей день всi свої надзвичайнi сили, вiн випивав еманацiю життя з вмираючих воїнiв, його тiло загоювало в секунди рани якi випадково наносили йому вороги, його м'язи були твердiшi за будь-який камiнь, реакцiя була за межами розумiння навiть богiв, якби всi воїни на цьому полi бою пiдходили до нього хоч би по троє, вiн би один напевне вбив би все вiйсько, i своє i чуже. Воїни Вiга побачивши таку смiливiсть i силу пiднялись духом i перестали в вiдчаї вiдступати, з силою вiри в свого Iмператора надавивши на с скефлундцiв, якi почали вiдступати на кожному кроцi втрачаючи людей.
  
  -- Чому вони не прорвались Елькам? - некромант здавався трохи переляканим, на їхнi двадцять тисяч давили тисяч двiстi воїнiв, з рiзних сторiн, Елькам стояв розвiвши руки в сторони на невеличкому пагорбi позаду свого вiйська, по праву руку вiд нього стояв некромант, а по лiву Мiлiє, вона мовчала i просто дивилась на свого Елькама, повнiстю вiрючи в його сили i що в нього все вийде, їй вже нiчого не було потрiбно крiм бути бiля нього i давати свою пiдтримку
  -- Видно дiрка трошки заслабка - тихо вiдповiв блукаючий бог i замовча,вiн концентрувався дуже сильно, щоб не пропустити жодного воїна, щоб всiм влити достатньо сил
  -- Ну i?
  -- Вони прорвуться трохи терпiння, наш iмператор нам в цьому допоможе, хоч i сам про це не знає поки що, от вiн здивується
  -- Але ж вони блокують всю магiю, як вони зможуть?
  -- Iмператор я ж кажу тобi допоможе нам, вiн п`є їхнi життя, сам вивiльняючи дуже багато магiї для цього, але вiн вже так напився що навiть Хамарам буде важко.
  -- А от i вони я думаю Елькам.
  -- Вони прорвались, нарештi брат, час трiумфу близький як нiколи головне нам як вже було не проградати його, не дати випадковостi забрати перемогу.
   Небо в прямому сенсi потемнiло над головами воїнiв, але звернули на це увагу тiльки тi хто волей долi був вiльний вiд бою, а потiм сталось те чого навiть не було в жодних пророцтвах, небеса розверзлись i з ран неба випали Хамари, в своїх вiчних образах, два воїни Айрен i Лiф, амазонка Ейрен i хитрюга Дерен. В той момент коли Хамари спускались Елькам кинув давно заготовлене закляття, воно було не надто могутнє, але блукаючий мав великий досвiд чарування, вiн звязав в закляття сили цього свiту, вiн дав Хамарам смертну плоть, як в нього зараз, звичайно вони могли б легко вiд нього позбавитись, адже це був їхнiй свiт, але тодi прийшлось би повертатись назад, i вони вибрали смертну плоть зi збереженням своїх сил, наскiлькi їм дозволяли вселенськi закони, а друга дiя цього закляття була в тому що хамарiв розкидало по полю боя, Лiф опинився майже бiля Вiга, Ейрен впала майже пiд ноги Елькаму, Дерен впав в центр ельфiйського вiйська Вiга, а Айрену своєю масою рухнув на Валлагiв.
   Вiг звичайно вiдчув що твориться велике чародiйство, але вiн хоч i був достатньо сильним магом, вiн не мiг в одну мить розпiзнавати закляття, читати їх i блокувати, вiн дiяв в цiй сферi як розлючений гiгант, вiн своє силою ламав ворожу, i не задумувався багато над цим, тим бiльше вiн сильно вiрив в негататори магiї. Загалом всi хто мiг якось завадити спуску чи вiрнiше падiнню Хамарiв пропустили цей момент i гiгантський Лiф впав бiля iмператора шокувавши всiх хто це бачив, але треба вiддати належне воїнам, обидвi сторони довго не вагались i почали штиркати гiгантську фiгуру, хто списами, хто мечами а хто пригощав бога стрiлами. Правда це нiчого крiм роздратування, i декiлької легкiх порiзiв, не принесло. Хамар пiднявся i яростi закричав, так що багато воїнiв попадало на колiна закриваючи вуха руками.
   - Я ЛIФ ВАШ БОГ ВОЇНИ КОРIТЬСЯ МЕНI!!! - голос гiганта звучав риком ведмедя, який от от кинеться всiх рвати на шматки, хоча i в виглядi його було багато спiльного з ведмедем, звичайно якщо того зменшити в розмiрах, зростом Лiф був три метри, а важив кiллограм чотириста це точно, його м`язи були бездоганнi i надто прекраснi щоб бути справжнiми Дуже швидко мiсце де впав бог розчистилось, не можна було звинувачувати простих воїнiв в цьому, вони будуть битись коли є шанси, коли їх нема тiльки дурнi будуть за просто так класти своє життя.Але воїни розбiглись тiльки навколо Лiфа, бiй йшов далi, i ельтнi ельфiйськi мечники Вiга прорвались в першi ряди, i пiд прикриттям лучникiв i квiтiв Фiзара потрошку вiддавлювали Валлагiв до стiн Аєн-Тiрена, з яких теж летiли стрiли, але нiколи жоден народ не зрiвняється в майстерностi стрiльби з ельфами, тим бiльше з цими новими луками, Вiг сам їх придумав, вони стрiляли одразу двума стрiлами, мали в собi металiчну основу, з правої сторони Вiг приробив до них скло, яке збiльшувало далiнiсть зору, а на склi нанiс хрестовину, щоб краще цiлитись, вони мали широкий паз для рук, щоб можна було посильнiше натягнути тiтиву, i цi луки забирали багату жертву своїх силi. Iмператор посмiхнувся сам собi, вiн один стояв перед богом, який явно не мав до нього свiтлих i добрих почуттiв, а думав про луки, Iмператор вiдвик боятись вже давно.
   - Твої люди покинули тебе клопику - проричав Лiф з ненавистю дивлячись на ельфа
   - За твоєю спинею я теж армiю не бачу - впевнено вiдповiв Iмператор
   - А ти наглий клопику, ти менi навiть подобаєшся, хоча б i прибив би я тебе якби Хефран дав менi це зробити, а так, багато проблем вiд тебе клопику...Дякуй своєму друговi що вивiв тебе з нашої влади, а то б клац, i ниточка розiрвана i немає ельфа....
   - Так в тебе є шанс, дiставай меч i подивимось хто сильнiший
   - Ах ти!! - вiд такої наглостi обличчя Лiфа, в якому тепер цикрувлювала кров почервонiло вiд яростi, його рiт вiдкрився в яростi, вiдкривши iдеально бiлi i рiвнi зуби, Лiф вихватив меча i кинувся на Вiга.
  
   - Привiт Ейрен, як спарви - невинно спитав блукаючий бог, коли прекрасна богиня пiднялась на ноги i розпачливо глянула на нього.
   - Хто це така Елькам - тихо на вухо спитала Мiлiє, вона вперше бачила таку красу, сила i теплота яка йшла вiд богинi зачаровувавла.
   - Це Ейрен, одна з ваших богiв.
   - Вона дуже гарна, навiть не знаю як сказати....
   - Колись вона приклала руку до твого народження, можна сказати що в тобi є її ..ммм...кров.
   - Привiт дитя - богиня нарештi зiбралась з думками i тепер мала певний план, як вирватись з лап Елькама, адже не дивлячись на всю свою силу, шанса однiй перемогти блукаючого, який буде не обмежений в своїй силi в неї немає - Дуже жаль що ти йдеш разом з iстотою яка хоче знищити наш свiт, випити його i вбити все що тут є.
   - Це не прада! - Мiлiє гнiвно глянула на Ейрен, вiд тої поваги i страху нiчого не залишилось - Правда Елькам?
   - Так Мiлiє, правда - Елькам покривив душою, вiн би звичайно не вiдмовився випити життя всiх хто тут є при можливостi, але його думки сильно помiнялись в цьому свiтi, вiн вже не вважав живиї iстот своєю iграшкою i iнстурментом, i наврятчи б випив це свiт тепер.
   - Наївне дитя, невже ти не бачиш? Думаєш навiщо йому всi цi вiйни? Навiщо вiн допомагає ельфу?Навiщо йому цi всi смертi i жертви?
   - Ви теж приклали руку до того щоб ельф пiднявся так високо, моєї участi там майже немає, навiть мої жрецi перейшли на його сторону i вiдмовились виконувати мої накази, а жертви i так йдуть, цей свiт давно мав вiдкритись i тiльки ви цьому постiйно заважали, а випити я хочу енергiю шкарлупи, ви неї все одно не скористаєтесь нормально, i нiчого не станеться з вами якщо почекаєте ще мiльйона два рокiв перед тим як почнете бiгати по свiтам задовiльняючи свої божевiльнi бажання.
   - Знищи її Елькам - Мiлiє схопила за руку блукаючого бога, а той легко кивнувши головою ельфi, пiдняв свою руку.
  
   Швидкiсть Лiфа здивувала iмператора, але вiн встиг зблокувати удар який той наносив з-за своєї голови, надiючись своєю силою розрубати ельфа на частини. Вiг вiдчув як закричав його меч, чорний меч Iглума, в ньому прокинулась ярiсть i злiсть його колишнього володаря до Хамарiв, i сила цiєї злостi перекинулась на ельфа, який лугким рухом вiдкинувши руку з мечем бога iмператор кинувся на нього сам.
   Елькам однiє пристягнутою рукою тримав в повiтрi i душив Ейрен, вона нiчого не могла з цим зробити, надто рiзнi в них були сили, надто досвiдчений i хитрий був Елькам, який пройшов не одну сотню битв з богами. Блукаючий бог вiдчув що щось йде не так, це теж прийшло до нього в цьому свiтi i з цим тiлом. Елькам швидко окинув поглядом ристалище, його погляд натрапив на Вiга який бився з гiгантською фiгурою, в якiй той одразу впiзнав грiзного Лiфа, найбiльше зi всiх хамарiв Елькам боявся саме цього силача. Хвилину Елькам роздумував що робити, вiн не хотiв вiдпускати Ейрен, мав пiдтримувати силою своїх воїнiв, i мав все таки не дати загинути iмператоровi, адже чомусь блукаючий бог не сумнiвався що саме вiн нанесе удар який зламає купол, Елькам нарештi прийняв рiшення, вiн ослабив потiк сили на вiйсько i залишив сили тiльки на те щоб втримати Ейрен пiд контролем, а все iнше було направлене на iмператора, адже не дивлячись на те що iмператор сам активно пив еманацiї життя загиблих воїнiв, що йому допомагав меч Iглума, на те що в iмператоровi самому було закладено надзвичайнi, незрозумiлi багатьом сили, вiн був лише ельфом, дитям цього свiту, а протистояв йому Хамар, бог цього свiту, якому при великому бажаннi буде коритись сама земля.
   Вiг уже сам розумiв безглуздiсть його задумки, вiн бився з богом, з тим кому колись молився i просив допомоги в бою, з тим хто захищав його свiт колись, з покровителем воїнiв, а тепер вiн пiдняв на нього меч i хотiв його вбити. Хоча якщо подумати чим вiн краще за нього? Тим що йому пощастило народитись чи створитись богом, а Вiг народився ельфом? То яке вiн право має посягати на його, Вiга життя? Iмператор вiдкинув всi сумнiви i атаквав здивованого бога воїнiв, який якщо казати правду був не дуже гарним мечником, йому рiдко доводилось битись чисто мечем, скорiше мановiнням руки вiн завершував життя суперника, а тут десятки негататорiв, закляття Елькама i ельф який постiйно бив своїми мечами не давав йому зробити закляття, постiйно збиваючи i вiдволiкаючи своїми атаками. Iмператор вiдчував ярiсть неймовiрну, така яка нiколи не могла поселитись в смертному тiлi, вона просто спалила б його i могла належати надзвичайно могутнiм iстотам. Iмператор пив i пив сили з поля бою, вiн настiльки захопився боєм що не зрозумiв що за енергiя, якась нова i дуже сильна вливається в його тiло, йому було не до цього, вiн нарештi зустрiв гiдного суперника, всi воїни в радiусi трьохсот метрiв зупинились, не дивлячись на те що вони були ворогами, таке дiйство не можна пропускати через якусь там вiйну, хтось дивився з шоком, хтось iз захопленням, були навiть такi хто дивився на це з заздрiстю, саме з них через рокiв тридцять вийдуть правителi i генерали, королi i iмператори, для простих воїнiв падав їхнiй свiт, бог не змiг одним лише поглядом спепелити нахабного ельфа, а мусив з ним битись, а той ще й не бажав здаватись. Iмператор кинувся вперед з мечем на Лiфа, нанiсши неймовiрної сили удар по його мечу, i той хоч i був зроблений з магiї дав трiщину, легку, непомiтну i маленьку, але обоє це помiтили i саме цей удар вирiшив долю Лiфа, разом з мечем трiснула його впевненiсть в собi, безмежна, всепоглинаюча вiра в себе, те що робить богiв богами зламалось, поглинувши пiд своїми уламками i дух бога. Вiг не до часу подумав, що добре що вiн замкнув Марна в палатцi, наклавши на нього закляття сну, його трошки поранили а iмператор надто дорожив єдиним своїм другом. Удар Лiфа який все таки не мав намiру здатись так просто i який не втратив нiчого крiм душевної рiвноваги викинув з голови iмператора будь якi думки, Владика ельфiв вiдчув як трiщать його кiстки, удар пришовся рукояткою меча, вiн проламав iмператору щелепу i руки якими вiн намагався захиститись вiд жахливого удару який вiн просто не побачив, а зазвичай саме такi удари вбивають тебе. Iмператор впав на спину вiдчуваючи неймовiрний бiль, а натовп за спиною ахнув, i тут би напевне i закiнчилось його життя, якби багато рокiв назад його сьогоднiшнi охоронцi, яких незрозумiло куди вiднесло море битви, не напали на маленьке ельфiйське поселення, вирiзавши всiх хто там жив, крiм нього i його сестри, якi чудом врятувались. Через багато рокiв, вже iмператором а не сином дому Дрен вiн приїхав в їхнiй храм, i вони купили своє життя своїми знаннями, дiйсно щедрими знаннями, для яких навiть така цiна була не надто високою, тим бiльше Вiг мало що пам'ятав з тих пiр. Одним з цих безцiнних знань було закляття яке лiкувало тiло в секунду, все вiйсько Вiга було йому обучене, воно не потребувало знань в магiї i багато сил, i негататори не могли його засiкти. Рани Вiга потребували звичайно набагато бiльших сил, в iмператор вони були, i не дивлячись на жахливий бiль, на темряву перед очима вiн взяв себе в руки i проговорив закляття. Якраз вчасно, Лiф дуже здивувався коли його меч який вже летiв щоб перерубати iмператор на декiлька меленьких частин, зустрiв перепону в вигляду чорного меча Iглума, який цим блоком наче iронiчно насмiхався над богом, хамаром цього свiту. Удар був настiльки сильним, що зустрiвши на своєму шляху перепону, вiдкинувся назад разом з руками Лiфа, iмператор пiдскочив на ноги i сам кинувся вперед, по простому, селянському наносячи свiй удар, з-за голови, тримаючи меч обома руками, вкладаючи всю силу в цей удар ,вiн був надто швидким навiть для Лiфа, коли меч нанiс удар, звук його тiльки наздоганяв, Лiф встиг поставити краєчок меча пiд блок, i Вiг вiдчув як рвуться його мязи i зв'язки, трiщать кiстки, схоже кистi зламалися знову, це був третiй удар який прийняв магiчний меч бога, третю трiщину вiн не витримав, зламавшись i покинувши свого володаря в найбiльш вiдповiдальний момент, а Чорний Меч Iглума йшов далi, крiзь бiлi як снiг обладунки бога, крiзь покрите м`язами тiло, до живого серця, а потiм до його душi, меч Вампiра, рукою вампiра ввiйшов в тiло Хамара, i там побачив розгублену i злякану душу бога, в останнi секунди свого життя Лiф почув радiсний, задоволений смiх Iглума, того кому вiн колись дуже допомагав i того кого вiн зрадив, посадив слiпим калiкою на триста рокiв в клiтку, його душа було в мечi i вампiр забрав собi душу Лiфа, нiщо не буває не покараним в цьому свiтi, навiть якщо для цього треба буде мiльярди рокiв i навiть якщо розплата не покриє всi рахунки. Тiло мертвого бога впало на землю де полежавши секунди двi вибухнуло голосним сяйвом, яке правда не причинило нiякого зла.
   Ще один вибух стався в станi Елькама, блукаючого бога, вiн нарештi добрався до Ейрен, казали що з її смертю зi свiту пiшла iстинна краса, хоча було неправдою звичайно. Найстрашнiше в цьому було те що вони загинули насправдi, остаточно, коли вмирає смертний, вмирає його тiло а не дух, коли гине бог, вмирає його дух, а звiдти повернення немає.
  -- Ти як хочеш брате а я тiкаю, такого ще нiколи було, i я не збираюсь тут загинути, я краще почекаю мiльйони два рокiв нiж зникну назавжди - тихий i спокiйни голос ввiрвався в думки Айрена, його брат який завжди славився своєю розумнiсть.
  -- Я йду з тобою брату, i нiхто нас не осудить.
   I Хамари, вiдкинувши свої плани, честь i гiднiсть, гордiсть покидали поле бою, наче останнi боягузи гiгантськи фiгури тiкали пiшки, задавлюючи на своєму шляху всiх хто був не такий швидкий i розумний щоб забратись з їхнього шляху, але нiхто не має права їх судити, що може бути страшнiше за смерть для Духа якому мiльйони рокiв i якому зовсiм не набридло жити.
   - Добре, одною проблемою менше - пробубнiв собi пiд нiс iмператор трьох народiв i обернувся до свого вiйська яке з захопленням дивилось на нього, а валлаги покидали зброю i здались, тi хто бачив звичайно це все, важка пiхота i далi давила, Сумоторi кидались на його воїнiв, його квiтки блокували кiнноту ворога i половину його вiйська, треба було рухатись далi.
   - Вперед мої воїни, за мною - Вiг не мав намiру розтринькувати такий бойовий дух своїх воїнiв, вiн вийняв свiй другий меч i побiг до строю ворога, треба вбити пiхоту, сумоторi надто мало щоб вони без важкої пiхоти могли щось зробити суттєве.
   - За Iмператора!!! - вiдiзвались ряди воїнiв i побiгли за заляпаною кров'ю i брудом фiгурою в чорних обладунках, сьогоднi i зараз вони б побiгли за ним у пащу дракона, в справжнє пекло, настiльки сильною тепер була їхня вiра в всесильнiсть iмператора.
  
  -- Твою ж туди! Ти бачив це - Маїст вiд почуттiв схопив iмператора за руку, а другою тикав в сторону де впав Лiф, i на iмператора ельфiв
  -- Бачу, бачу, можеш вiдпустити мене - роздратовано промовив Лiт
  -- Що робити Лiт?
  -- А те що i маємо, вiдрiжемо голову змiї, то виграємо, а нi то нас прирiжуть, вибiр не великий, тримай краще сильнiше меч брат - Лiт обернувся до своєї охорони - i ви мої воїни теж!
   Один з охоронцiв Лiта був не дуже схожий на тих гiгантiв що його оточували, вiн був високим, але серед них вiн губився, його фiгура була надто тонкою i важкi обладунки носити йому було не просто, але воїн не мiг залишитись в замку в цей день, i щоб одягнути цi обладунки i стояти за спиною Iмператора Валлагiв воїн заплатив багато золота, золота iмператора.
  
  -- Все таки вiн великий правитель, щоб там не казали - Елькам уважно за цим всiм дивився.
  -- Ти б пiшов за ним Елькам - спитала Мiлiє
  -- Пiшов би напевне, вiн сильний, дуже сильний, можливо колись вiн навiть буде сильнiшим за мене, якщо звичайно виживе, купол майже трiснув, ще трошки надавити.
  -- Сильний в нас же купол якщо витримав смерть Хамарiв! - некромант виглядав трохи сконфуженим.
  -- На купол мало сили вдарило, Лiфа випив ельф i його меч майже повнiсть, а я забрав своб богиню, але ще трошки, не переживай любий друже, а вiйська хай тепер давлять...на Валлагiв, нам потрiбна панiка i рiзня.
  
   Iмператор йшов на острiї атаки, давивши на Валлагiв зi всiх сил, i його армiя нарештi, потрошки але впевнено почала вiддавлювати Валлагiв до стiн Аєн-Тiрена. Битва наближалась до свого логiчного завершення, перемоги Вiга. I хоч ця навала йшла успiшно лише в двох мiсьцях, там де були розкиданi квiти i де вiйсько вiв iмператор, але цього було достатньо, їм головне проламати стрiй i вдертись в тiло валлагського вiйська, щоб там уже розвести пiсню мечiв.
   За спиною iмператора йшли однi з його кращих воїнiв, вiн сам їх тренував i серце його полнилось гордiстю коли вiн бачив як вони бються, Танцючi в вогнi назвав вiн їх, i цi стрункi i швидкi ельфи, з двома мечами виправдовували своє ймення повнiстю, їхня стратегiя була побудована на швидкостi їхнiх рухiв, Вiг бачив як один з воїнiв крутився в мiлiметрi вiд трьох мечiв валлагiв, якi активно хотiли його прирiзати, але їм це не вдавалось, Танцюрист просто знущався над ними, правда його таки прижали, порнили, але вбити не змогли, вiн встиг втекти в заднi ряди i там сховатись. Iмператор знову думками пожурив себе за те що постiйно вiдволiкається на непотрiбнi зараз речi, це вже майже коштувало йому життя. "Рубись iмператор якщо хочеш виграти" iмператор по сильнiше зжав мечi в руках, пригнувся i стрибнув в гущу бою. Iмператор бив i бив, все бiльше заглиблюючись в стрiй ворога, вiн вже втратив будь якi орiєнтири в цiй плясцi мечiв i кровi, вiн став звiрем, вампiр який жив в ньому вирвався на волю i там вже зробив собi свято.
  -- Вiг!!, друже iди но сюди! - невiдомо звiдки пролунав знайомий голос, вампiр який зараз був iмператором не хотiв звертати на нього уваги i далi продовжував рубити ворогiв двома мечами, iстинно сьогоднi Iглум отримав щедру розплату за свої страждання.
  -- Вiг, ти мене iгноруєш? Невже ти не уважиш старого свого друга? Вiг, давай iди сюди я тебе чекаю, в нас з тобою є незавершена справа!
  
  
  -- Хто ти! - голос iмператора був риком вовка, неможливо було розiбрати, вiн не бажав пiднiмати голову на голос щоб подивитись на смiливця.
  -- Вiг, глянь на мене!! - голос прозвучав достатньо сильно i нагло щоб примусити вампiра убратись i вийти на свiт iмператору, Вiг пiдняв голову i побачив що в двадцяти метрах на пагорбi стоїть Лiт, його обладунки блищали в сяйвi сонця, вiн вiдкинув шолома i стояв тримаючи в руках дворучний меч, тiльки тепер Вiг побачив наскiльки могутнiй Лiт воїн, вiн майже не поступався йому розмiрами, зростом вiн звичайно був менше, але це був тiльки його плюс, вiн був схожий на живу скелю, його гладке, без морщин обличчя не дивлячись на вiк, виглядало дуже молодо i зараз на ньому був рiшучий вираз обличчя.
  -- Дякуйте своєму iмператоровi що дарував вам життя! - крикнув iмператор трьох народiв до двох воїнiв з якими тiльки що бився, вiн вже занiс меч щоб вбити воїнiв, з рук яких вiн встиг вибити мечi i збити з нiг, iмператор кровожерливо посмiхнувся їм - за це вiн заплатить своїм!
   Лiт бачив що ельф, щось говорить двом його воїнам, який тiльки що хотiв прирiзати, i тут Вiг пригнув на добрих двадцять метрiв, приземлившись перед очима валлагського владики. Iмператор втрачав будь-який нормальний облiк, його тiло рвалось вiд розрозшихся мязiв, в деяких мiсьцях вони проламали обладунки, якi не пiддавались мечам, клики вже виперали з рота, тiльки холодний розум сидiв в цьому змiнюючомуся тiлi, Iмператор знав що це через цю енергiю що вiн постiйно п'є, але iмператор не переймався з цього приводу, вiн знав що якщо вижеве, то все поправить...якщо вийде.
  -- Привiт Лiт, ти щось хотiв - голос iмператора був риков, вiн зацiкавлено нахилив голову в праву сторону, наче кажан який побачив якусь нову, цiкаву комашку, i посмiхнувся, вiдкривши на огляд валлагського правителя свої жахливi клики.
  -- Що ти таке Вiг? - Лiт був шокований тим що побачив, не було того молодго i прекрасного ельфа, розумного i доброго хлопця, а було чудище, згорблене i сильне, яке тiльки що вбило бога!
  -- Що не є все моє, тiло можна виправити Лiт - iмператор справився зi своїм голосом i тепер говорив як i ранiш мелодiйним i красивим голосом ельфа,i вiд цього, дивлячись на це тiло i цей жах оточуючим ставало ще бiльш страшно, Вiг пристально поглянув на Валлагського владику, i розсмiявся, голосно i пристрасно, потiм розпрямився, а з-за спини iмператора почувся трiскiт обладункiв, якi ламались, через секунду звiдти зявились снiжно-бiлi крила - Я даю тобi шанс, по старiй дружбi, здавайся, i тодi з цього поля ти пiдеш князем Валлагiв i будеш правити пiд iншим титулом.
  -- Я не здамя Вiг, я не зраджу свiй народ!
  -- НАРОД!! ХАХА - iмператор розсмiявся в лице Лiту - ти думаєш про народ? Ти думаєш про свiй народ?!
  -- Так - холодно вiдповiв Лiт, вiн подумав що Вiг чомусь хоче почути вiд нього якусь вiдповiдь
  -- Ти думаєш про себе Лiт, про свою честь, про СЕБЕ i тiльки про себе, якби ти думав про народ ти б вже давно пiдписав зi мною угоду Лiт, але тобi плювати, ти хочеш щоб тебе намалювали на фресках героєм! Єдине що тебе хвилює це твоя слава, як ти ввiйдеш в iсторiю! Переможець захопника, Темного владики, це ж класно ввiйти Свiтлим князем в хронiки щоб тобою захоплювались тисячолiття i ставили пам'ятники, ось що ти хочеш, якби ти думав про своїх людей, про свiй народ ти б їх НАВЧИВ битись, дав би їм нормальну зброю, а якби ти любив свiй народ ти б пожертвував своїми амбiцiями i став би князем i не кинув би в криваве жерло мiльйони людей, скiльки загинуло сьогоднi за твiй титул людей?! А Лiт?! IМПЕРАТОР! Скiльки коштує твiй жалюгiдний титули мудрий i чесний правитель? - Вiг настiльки розiйшовся що Лiт почав вiдступати пiд його напором, в кiнцi Вiг плюнув пiд ноги Лiта i чекав вiдповiдi
  -- Твiй коштує дорожче Вiг
  -- Мiй несе за собою краще життя, твiй тiльки застiй i смерть, дiставай меч, визначемо на чиїй сторонi правда!
  --
  -- Пiднiмайся - Вiллi, штуркав за руку переляканого Зiгварда, той дось не мiг повiрити що смерть пройшла вiд них так близько, i що ельф залишив їх в спокої
  -- Навiщо, менi i тут добре, аби подалiв вiд нього
  -- Ми дали клятву захищати iмператора!! Йдем битись!
  -- Йди, менi життя дорожче, а твiй iмператор навiть не запам'ятає моє обличчя
  -- Ти жалюгiдний i негiдний титула воїна, дай меча
  -- На, я передам привiт твоїм дiтям, де тебе поховати?
  -- Бiля дiда - серйозно вiдповiв Вiллi - вiн теж був воїном, вiн буде мною пишатись.
  -- А мiй був крадiєм i його стратили, вiн теж буде мною пишатись, бо я житиму.
  -- Твiй вибiр, я пiшов
  -- Прощавай друже - сказав Зiгвард в спину другу, який все таки був дуже наївним в свої роки, жаль вiн не набереться мудростi вже.
   Iмператор нанiс свiй удар по Лiту, боковий мучем i тут же другий удар з iншої сторони, Лiт витримав, зкривився, його вiдкинуло, але вiн витримав. Удар вже прицiлився щоб виструлити в ельфа, а Айонар вже наближався з мечем до бiйцiв, але Лiт так зиркнув на них, що вони в мить вiдступили на декiлька крокiв, а через двi секунди на них нахлинула хвиля Танцюристiв ельфа, вiднесши вiд мiсця бою. Iмператор дав Лiту шанс зiбратись з силам перед своє наступною атакою, але далi такого вiн йому не дасть. Iмператор почав свою атаку, викидуючи з десяток ударiв за секунду i тиснучи на валлага. Лiт чесно намагався щось зробити, якось зупинити цю бойову машину, але було не пiд силу навiть боговi, а йому тим бiльше. Вiг зупинився на секунду пiсля своє атаки, поглянув в очi Лiта, i нанiс прямий удар в живiт iмператоровi. Лiт нiчого не вiдчув, вiн просто зрозумiв що настав кiнець, вiн програв....можливо ельф був правий, треба було здатись i нiчого б цього не сталося, iмператор вiдчув як його пiднiмають над землею, все вище i вище. Ельф взлетiв над землею, пiдняв руку з мечем над головою, а на мечi вiсiв Валлагський iмператор, стiкаючий кров`ю, смертний час його настав.
   - Лiт!! Тату!! - почув вiн здалеку голос i в останнi секунди холод страху пробрався в його душу, його дочка, як вона тут опинилась, вiн вицепив поглядом воїна з довгим волоссям i прекрасним обличчям, його дочка...таки пробралась на ристалище, вся в мене, Лiта вже не хвилювало що його вiйсько тiкає, смерть iмператора стала останньою краплею i вони побiгли, а вороги їх наздоганяли i почалась рiзня. Серце принцеси розривалось коли вона побачила як два чоловiка яких вона любила бiльше за життя бились, i як один з них вбив iншого. Сльози текли з її очей i вона не знала що робити, невiдомi боги берегли її вiд смертi в цьому бою, навiщо? Щоб вона побачила такий фiнал? Боги дiйсно жорстокi i не гiднi поклонiння. Ельфа просто стояла i плакала, а двоє воєнiв в небi дивились на неї з бiллю i сумом, нiхто не знав що робити.
   В останнi секунди вiдпущенi йому Лiт пiдняв руку i посмiхнувся iмператору трьох народiв.
   - Вибач брате менi за те що я був такий дурень, цього всього могло не бути будь я трошки мудрiшим i смiливiшим - плючись кровью промовив вiн.
   - Я теж винний Лiт.
   - Вибач менi i за це, я рятую її - тихо сказав вiн i кинув руку в залiзнiй рукавицi в обличчя Вiга, цiлючи йому в око, Вiг не встиг вiдкинути голову, звичайно Лiт не вибив йому око, але бiль був палючий, i iмператор заметушився, вiн закрутився в повiтрi i скинув з меча труп Лiта, разом з мечем Iглума, який впав пiд ноги простого воїна Вiллi, який хотiв виконати до кiнця свою клятву.
   Iмператор вирiшив приземлитись щоб привести очi в належний для ельфа стан, вiн склав крила i швидко, наче сокiл впав на поле, пiдiмявши пiд собою Вiллi.
   - Не пощастило тобi воїн - сказав iмператор поламанаму тiлу яке лежало пiд його ногами - Вибач я не бачив, але видно вiд долi тобi не втекти, о мiй меч, дякую тобi.
   Крiзь туман Вiллi бачив iмператора який говорив до нього, на диво вiн сприймав все ясно, i добре вiдчував меч в своїй руцi.
   - ВДАРЬ!!! ДАЙ!! ДАЙ!!! КРОВI ВДАРЬ!! - кричав дух Iглума в залiзному обладунку меча, нiхто не знав що вiн там, навiть цi Хамари, мечу залишилось тiльки одному помститись, клятому ельфу який його вбив.
   Вiллi пiдняв меч в руцi, прицiлився i з невiдомо звiдки взявшихся сил вдарив Iмператора в живiт. Iмператор вiдчув бiль, але пiсля ударiв бога i Лiта це було нiщо, Вiг кинувся в меч, наказуючи йому вийти i там побачив Iглума, який смiявся дивлячись на нього i кровожерливо дивився на його дух.
   - Привiт, час розплати настав!
   - Твiй час Iглум, досить тобi жити - Iмператор зрозумiв що той хочу зробити i зробив це ранiше, вiн був кращим воїном за Iглума, кращим магом, вiн був у всьому за нього краще i випив його духе ранiше, дух який би не змогли знищити навiть всi Хамари разом, на це пiшли всi його сили i коли вiн прокинувся, меч стирчав в нього в животi i вiн вмерав.
   - Як смiшно, вiд руки холопа i алкоголiка - сказав iмператор i всадив свiй другий меч в горло Вiллi, пiсля чого впав на землю пагорба, недалеко вiд тiла Лiта. Довго плакала принцеса поклавши на колiна голови воїнiв, не дивлячись на тещо вiдбувалось за її спиною.
  
   - От i все мої друзi, зараз вiн трiсне! - Елькам високо пiдняв кулак над головою, вiн добився свого трiумфу, вiн скакав наче дитина вiд радостi, всiх! Всiх обвiв навколо пальця, всiх обiграв! Коли помер iмператор, купол трiснув
   - Нарештi - промовили одночасно Мiлiє i некромант, дивлячись на враз потемнiше небо, Валлагсько-Дюранське вiйсько вже склало мечi i здавалось в полон.
   - Зараз трошки покачає.
   Елькам був чемпiоном по прикрашаннi речей, його "трошки" обвалило половину стiн Аєн-Тiрена, правда жертв було не дуже багато, майже все мiсто було за стiнами, правда це дуже налякало народи, якi дуже рiдко бачили землетруси, або якiсь iншi стихiйнi лиха, цей материк був на диво лагiдним до своїх жителiв.
   А потiм сталось те чого нiяк не чекав Елькам, блукаючий бог, вiн вже готувався брати чисту силу своїми руками, вже готувався здiйснити свою мрiю, коли на землю спустились двi гiгантськi фiгури, їхнi голови стояли вище за стiни Аєн-Тiрена, а в iншому цу були звичайнi люди, в простому одязi, головнi вороги Ельками, i тi кого вiн боявся бiльше за все на свiтi, Колоклотай, слуги Творця спустились в цей свiт, щоб вiдкрити його остаточно.
   - Твою ж туди!! Аа, що за клятий свiт, однi обломи!! Тварi, як дiзнались! - Елькам в яростi грозив кулаком фiгурам, якi принялись щось розказувати воїнам, i простим жителям, якi на диво їх не боялись, але хоч слуги творця i вселили спокiй i мир в їх серця, ельфи не поспiшали розвязувати полонених, а слугам це було не цiкаво, вони не вмiшувались в внутрiшнi свари народiв, їх завдання дати їм знання, показати як рухатись мiж свiтами i не дати вампiрам випити силу яка їм треба буде для цього - Вiзьмiть мене за руки, ми зникаємо, добре що хоч сили мої вернулись.
   Три фiгури засяяли бiлим сяйвом, яке розбилось на маленьки частинки i розсiялось, вони зникли з цьог свiту.
   Прицеса лила сльози по своїм коханим, тримаючи їхнi голови на своїх колiнах, покритих обладунком, над неї матерiалiзувалась фiгура Елькама, який взяв її за плечi i теж забрав з цього свiту.
   Марн прокинувся, не дивлячись на закляття i почав як справжнiй домашнiй кiт кричати, мявчати i ломитись в дверi, вiн хотiв бачити свого господаря, для нього не було нiчого гiршого в цьому свiтi нiж втратити його, Вiг дав йому безсмертя подiлившись кровью Iглума, i тепер воно могло стати його прокляттям, вiн буде вiчно шукати Iмператора, поки цей свiт не впаде на своє Сонце.
   Коли Марн вже майже вибив залiзнi дверi своєї клiтки, якi Вi спецiально замовив, щоб саджати туди кота на час бою, Елькам зявився в клiтцi i простягнув руки до кота.
   - Не бiйся малий, я приведу тебе до твого господаря - мяким голосом промовив блукаючий, вiн плавно ввiйшов в мозок кота, подивувався його розумностi i обнявши грiзного хижака телепортувався. Вiг заслужив цю останню послугу вiд нього.
  
   Вони сидiли двоє в палацi Мiрак-Тiнiла, столицi Iмперiї, Же Тем i iмператор. Вона вперше за пять рокiв приїхала до нього, Же Тем вийшла замiж за одного iз генералiв Вiга, того лучника, якому Вiг дуже симпатизував, правда нiяк не мiг запамятати його iм`я. Вони сидiли в особистих палатах iмператора, куди не мали доступ навiть слуги i охоронцi, iмператор все таки був простим воїном i не любив коли йому прислужували в дрiбницях, якi вiн може i сам зробити, тим бiльше вiн старiв i мав бiльше рухатись. Багато часу пройшло з дня кривавого бою при Аєн-Тiренi, коли пали стiльки воїнiв, їх навiть не ховали, бо коли гниють стiльки трупiв може загинути все мiсто вiд епiдемiї. Колоклотаї сильно допомогли свiту, вони залiчили рани землi, дали багато знань жителям, лiтописцi писали на папiрi а не на шкiрi, їм розказали що таке алхiмiя i медицина, енергiя пару i закони свiту, як правильно рухати силу магiя, тепер кожен житель мiг розвести полюм`я просто клацнувши пальцями, i видобути воду i трошки їжi магiєю перетворення, щоб не померти з голоду i спраги. Ордени створенi Вiгом, Дiзiл-Аре, Мiрак-Дiзiл, Мiрак-Кiлдан високо пiднялись i по силi стояли нижче тiльки Дому Дрен i самого Iмператора. Мiрак-Кiлдан i його маги були звичайно найсильнiшим орденом, саме їм знання якi дали Слуги Творця стали в найбiльшiй пригодi, адже саме вони краще всього їх сприйняли. Але саме головне що вони тепер могли рухатись мiж свiтами, iмператор вже сам зробив три поїздки в рiзнi свiтi i пiдписав багато договорiв, а маги..їхня могутнiсть була просто безмежною, добре що їхня вiрнiсть була вища за силу, поки що.
   - Же Тем, люба моя скiльки вже рокiв пройшло з того бою? - iмператор сумно посмiхнувся i вiдпив з келиха вина, вiн сидiв в мякому крiслi i придавався спогадам
   - Десять рокiв - Ельфiйка, на яку роки не дiють i яка була так само прекрасна як i сорок рокiв тому вiдпила чудового Скефлундського вина, вони там само робили прекрасне вино. Перед ельфой сидiв iмператор всього свiту, Валлаги пiдкоренi i купленi грошима якi iмператор в них щедро вливав, їм стало жити краще, а все iнше не дуже важливо, коли твої дiти ходять по вулицям якi охороняє стража, коли їх не вбють i не зґвалтують, коли всiх вчать писати i коли є де працювати, коли тобi навiть платять грошi за роботу, коли тебе не кинуть помирати якщо ти втратиш руку чи ногу, а маги її вiдростять та щей дадуть грошей поки на ноги не станеш, коли не треба ламати спину перед дворянами, хiба важливо хто тобою править? Дюранцi завжди були мудрим народом, вони пiдкорились їхнiй державi, орки ще бились на окремих землях, але це вже було не важливо, надто їх мало, Скефлундцi були найбiльш вiрними новiй державi i з них формувалась особиста гвардiя iмператора. В той день вони здобули ще один надзвичайний скарб, новий материк, на якому жили ельфи i були поселення Дюранцiв, вони висловили покору, i саме головне майстри двори, в яких ну було вибору, Елькам в поспiху забув про них...i вони стали служити Iмператоровi. Же Тем дивилась на iмператора i не могла повiрити що колись вони разом йшли з маленького села...а тепер правлять свiтом, їх залишилось тiльки двоє, вона i Серж, Iмператор Серж Перший, або красивий як його називав народ, не крививши душою.
   - Я досi не вiрю що це все сталося з нами - iмператор наче читав думки ельфи, хоча вiн був дуже розумним i мiг просто вгадати її думки.
   - Я теж Серж, але це правда - ельфа вiдпила з келиха - Ми так i не знайшли його тiла Серж, нi його нi Лiта, нi його кота.
   - Ти досi не вiриш що вiн помер? - посмiхнувся колишнiй коваль - я теж, надто вiн був сильним i могутнiм щоб якась смерть могла з ним справитися, тим бiльше менi багато хто казав що їхнi тiла i ту дiвку, що ну ти знаєш, що їх забрав якийсь з богiв до себе.
   - Я б все вiддала щоб дiзнатись правду...
   - Я б теж - вони трохи помовчали - Же Тем, ти ж ельф, я людина i розумiє чому ми пiшли за ним, а чому пiшли ви? Ельфи, вiн же вiв вас на вiйну, там де вас вбивали, ви ж боїтесь смертi бiльше за все.
   - Ти не правий Серж, ми вже були мертвi, а вiн дав нам життя - Ельфа посмiхнулась розгубленому такою вiдповiддю iмператоровi
   - М..?
   - Наш народ був мертвий, ми прозябали в багатствi, в нiчогонеробленнi, в пожираннi їжi i спарюваннi, в нашому життiв не було сенсу, тiльки глави домiв якi плели iнтриги i заговори якось жили, а для жiнок..краще вмерти нiж бути ельфiйкою в тi днi...Уяви тисячi, мiльйони днiв однакових, коли нiчого робити не треба..i немає що робити, немає сенсу в життi. Ти думає чого стiльки ельфiйок тiкали з людьми? Чого було стiльки воїнiв ельфiв на службi у людей, ельфiв найманих вбивць..вони хотiли жити, але не могли...а..
   - А Вiг?
   - Вiн дав нам цiль, бажання кудись йти, вищу цiль, вищу за життя ельфа, заради якої не соромно померти, Вiн дав нам МРIЮ, за якою ми пiшли.
   - Тепер розумiю...в нас таких проблем немає - iмператор мрiйливо дивився в свiй келих, а потiм пiдлив вина - Як малий?
   - Ми його готуємо, поки що народовi його не треба показувати, хай малий окрiпне i пiдросте.
   - Правильно, добре що Вiг залишив нам хочу свою коханку з дитиною, ти знаєш що це другий випадок коли вiд наших народiв народився син?
   - Третiй - посмiхнувшись сказала Же Тем
   - Третiй, а хто був другий?
   - Думай iмператор, не випадково один з твоїх титулiв Розумний
   - Не можу бути...чому я не знав..а вiн знав? - iмператора останнiм часом було важко здивувати, пiсля таких подiй якi були в його життi.
   -Нi, та й я недавно дiзналась
   - Ясно....Же Тем, я старiю i скоро або ти або малий маєш взяти корону в руки, i не треба смiятись, я знаю що зараз я сильний i швидкий, але менi не мати дiтей нiколи i я людина, i як би довго я не жив, який би здоровий не був менi не жити вiчно, готуй швидше принца до правлiння, рокiв через десять буде моїм радником вже, хай вчиться.
   - Добре, вiн все таки син свого батька i сам ще тебе навчить багато чому - розсмiялась ельфа.
  
  
   На полянах мiж свiтами, по яким ходили вищi духи астралу, на нiй сидiли навколо кострища шестеро двоногих i чотиринога фiгура, вони тримали в руках тарiлки з ножами i вiдрiзали вiд гiгантської багатоньогої туши ножами шмати мяса, а кiт просто рвав її зубами.
  -- Ну куди далi? - спитав Вiг вiдгризши i з трудом пережувавши солiдний шмат мяса - Ух....така страшна з виду а така смачна тварюка, а я ж тобi казав Лiт що буде смачна, а ти нi, нi краще оленя пошукаємо, де ми найдем тобi тут оленя, а?
  -- Ну добре, добре твоя взяла - розсмiявся могутнiй чоловiк - так куди далi.
  -- Твоя черга виберати - промукав з набитим ротом Елькам, яке ж це все таки чудо тiло!
  -- Ну тодi..- Валлаг пiднявся i окинув оком безмежнi простори навколо них
  -- Туди - вiн показав на захiд, там вони ще не бували.
  

Кiнець

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   34
  
  
  
  
Оценка: 2.61*4  Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"