Пазюк Крл Костянтинович : другие произведения.

Про що спiвають найрозумнiшi птахи

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:

  Кiрiл Пазюк
  Про що спiвають найрозумнiшi птахи (оповiдання)
  Квiтень-червень 2015 року, м. Київ
   
  
  Неприємна звiстка дiйшла до вух вождя. Принесла цю новину його дружина. Їх єдиний син так i не повернувся з мiста. Вже скоро сонце сяде за обрiй, а вiн i досi не з"явився. Великий гарний чорний ворон зiстрибнув зi свого нагрiтого мiсця, потягнув важкi крила i пiдiйшов до своєї дружини, чорної самки ворона. Була вона, що правда, значно меншою вiд чоловiка. Вiн щось нiжно промурмотiв їй на вухо i вилiз зi свого гнiзда. Приємно, коли твоє пiр"я нiжно лоскоче вологе лiсове повiтря. З цих високих вiковiчних дубiв вiн бачив лiс як на долонi. Величезний i неприступний, нечисленна кiлькiсть кольорiв, звукiв i ароматiв. Все змiнюється, ламається, гниє, стає непотребом, який при найменшому порусi перетворюється на прах, але тiльки не лiс. Кожного дня вiн стає тiльки бiльшим, розростається i пнеться догори, стверджуючi саму сутнiсть буття. На кожному кроцi кричить про те, що життя - це невпинний рух, який неможливо зупинити.
  Тепер вождь сидiв на гiлцi одного з тих дубiв i напружував зiр, силячись побачити далi стрiйних рядiв дерев. Його син зник за їх обрiєм i досi не повернувся, а сонце опускалось все нижче з кожною секундою. Аби не трапилось чого...
  Поряд на кору дерева тихо опустились кiгтистi лапи. То була його дружина, яка вiдчувала тривогу чоловiка, i навiть вже почала картати себе за те, що потривожила його своїми дурними переживаннями. Та чи могла вона вчинити iнакше? Напевно нi, мова йшла про їх єдиного сина. Вiн повернув до неї свою масивну голову, сонце гарно вiдливало на iдеальному чорному пiр"ї. Йому не потрiбно було нiчого казати, вона сама все чудово розумiла, тому лише видала коротке приглушене "кар". Чорний ворон розправив довгi крила, напружив старi лапи i полетiв, слухаючи як у вухах свище вiтер. Зовсiм скоро вiн покине цей живий лiс i опиниться в пiдступних лапах смертi.
  Досвiдченi ворони часто вiдвiдували мiсто. Вони кружляли там годинами, вишукуючи те, що могло знадобитись в якостi будматерiалiв для власної домiвки, або щось таке, з чого можна було вигадати якiсь пристрої, якi б могли значно полегшити нагляд за господарством. Зазвичай до мiста лiтати тiльки тi ворони, якi в цьому мiстi зростали i були привченi до життя в його умовах. Птахiв, якi народилися i виросли вже в лiсi, до мiста не вiдпускали. Принаймнi без нагляду дорослих. Син вождя був з тих, хто ранiше нiколи не покидав лiс. Та сьогоднi з ранку великий чорний ворон не побачив поряд з собою єдиної дитини.
  Ворон вже бачив попереду верхiвки бетонних будiвель. Усi вони давно занепали i виглядали наче похмурi i непривiтнi велетнi, i тiльки сонячному свiтлу вдавалось робити їх контури менш грубими. Залишилось знайти сина. Де вiн мiг бути? Як виявилося, знайти малого птаха було не так складно - вiн навкруги лишав слiди. Он бруд вiд його лап на заржавiлому лiхтарному стовпi (мабуть зупинявся, щоб зорiєнтуватись в просторi), там розрита сира земля (шукав хробакiв аби поживитись) i ланцюжок з почорнiлого срiбла на парканi. Можливо, вiн залишив прикрасу, аби не загубитись на зворотному шляху.
  Великий чорний ворон приземлився на паркан (той загрозливо загуркотiв), хвацько пiдхопив срiбну дрiбничку дзьобом, покрутив i повiсив назад. Ворон озирнувся навкруги i помiтив на розбитому вiкнi шкiльного басейну залишки чорного пiр"я. Птах зiрвався з мiсця i пiдлетiв на карниз школи i обережно проник до примiщення, пригинаючи голову, аби не зачепитись за небезпечне скло. Примiщення було запиленим, перед очима лiтали порохи розмiром з гарну снiжинку пiд час снiгопаду. Ворон зазирнув у гiгантське чорне провалля, яке ранiше було басейном, але навiть його гострий зiр не мiг розгледiти дна. Та в цьому i не було потреби, тому що вiн почув несамовитi удари крилами об пiдлогу i протяжний пташиний крик з дальнього кутка кiмнати. Вождь чорних воронiв зiрвався з мiсця i полетiв на крики. Там вiн i побачив свого сина, який безпорадно трiпотiв крилами, пiдiймаючи пил до повiтря, заплутаний в заржавiлому металевому дротi. Серце батька стислося коли вiн побачив невелику пляму кровi бiля сина. Сильним дзьобом вiн почав обережно розгинати дротину, проводячи її кiнцем в небезпечнiй вiдстанi вiд очей i живота сина. Коли останнiй невпевнено пiдвiвся, батько оглянув його з нiг до голови i не знайшов нiчого критичного, окрiм невеликого порiзу на лапi, звiдти i кров на пiдлозi.
  Коли перший переляк минувся, його змiнив гнiв i батько гримнув на сина коротким але потужним гортанним криком. Син вiдсахнувся i ледь не впав до темного провалля басейну, та на щастя втримався на поранених лапах. Правда, вiн не знав, що краще - впасти все ж таки донизу, чи отримати прочуханки вiд батька. Вождь лише видав коротке пронизливе каркання i вказав головою на розбите скло, за яким встигло остаточно стемнiти. Потрiбно було поспiшати назад, Великий чорний ворон почував себе невпевнено знаходячись на землi. В небi вiн був царем, але тут унизу, особливо в мiстi, хто знає, що могло дертися крiзь покинутi бетоннi джунглi... Великий ворон злетiв першим, за ним i менший. Вождь трохи подумав i вирiшив все таки забрати почорнiлий ланцюжок.
  ***
  Мати обiйняла свого сина i вiдправила у глиб гнiзда. Вона поважала свого чоловiка, але сьогоднi не дасть йому наблизитись до сина, але останнiй i не збирався. Чорний ворон кинув срiбний ланцюжок i поглянув на двiр, який повнiстю поглинула нiч. Спокiйна нiч в теплому гнiздi серед рiдного лiсу. Вiн уявив як зараз в цiй темрявi серед порожнього мiста, в якому залишились тiльки похмурi привиди минулих часiв, i пiр"я на його крилах стало дибки. Вона пiдiйшла ближче, пригорнулась до його теплого тiла i стиха промимрила щось на вухо. Вiн вiдiйшов i ще раз поглянув на ланцюжок. Чомусь цей срiбний шматок минулих цивiлiзацiй не давав йому спокою. I навiщо тiльки ворон притягнув його до дому? Великому птаховi не хотiлось забивати голову такими дурницями, принаймнi не зараз. Вiн обережно влiгся бiля своєї дружини i мiцно заснув.
  ***
  Новий ранок i новi невтiшнi новини - однi похмурiшi за iншi. У схiднiй частинi лiсу був знайдений вбитим голуб. I не просто вбитим, а наче закльованим до смертi. Лiс великий, але чутки ширяться зi швидкiстю зимового вiтру. Це був нонсенс - з тих пiр як зникли люди, ворони жодного разу не зачiпали голубiв, вiддавши їм схiдну частину лiсу. Що могло змiнитись?
  Ця вiстка також дiйшла до вождя вiд дружини. Великий чорний ворон виглянув з гнiзда, похмурим оком дивлячись на самий високий i товстий дуб в цiй частинi лiсу. Зазвичай кора дерева мала коричневий колiр, та цього ранку верхiвка дуба здавалась чорною вiд шильного скупчення птаства. Усi вони чекали свого вождя, чекали що вiн зможе їм сказати. А що було казати старому вороновi? Наче вiн знав бiльше за них самих. Тим не менш його постать з"явилась якраз вчасно, поки крики птахiв, що прийшли на нараду, не стали занадто голосними i не переросли в сутичку. Коли лапи Великого ворона м"яко опустились на дерево, iншi птахи змовкли наче по командi. Вождь пiдняв масивну голову до неба, пiсля чого гучно i протяжно закаркав. В ту саму секунду з натовпу продерся старезний ворон, який ранiше був таким самим чорним, але тепер став сiрим вiд сивини. Йому було рокiв зi сто, тепер нiхто i не мiг сказати напевно - усi, хто бачили його малим, давно були по iншу сторону Лiсової Хащi. Старезний ворон поглянув на Великого очами, якi заволокло плiвкою, в дзьобi, поцяткованому шрамами, вiн тримав щось бiле i пухнасте. З першого погляду вождю здалося, що вiн побачив мишу, та коли старий ворон поклав це перед його лапами, це виявилося голубиним пiр"ям забрудненим в кровi. Великий ворон повернув голову в сторону, роздумуючи важкi думки. Що це тепер буде? Зараз так тихо, тепле повiтря голубить крила. А далi? Невже далi буря?
  Великий ворон пiдiйшов ближче до старого i видав тихе коротке каркання i кивнув головою в сторону. Старий так само тихо каркнув у вiдповiдь i полетiв туди, куди вказав вождь. Настав час вiдвiдати сiрих воронiв, дiзнатись що вони думають з цього приводу. Вождь пiдiйшов поближче до птахiв, потужно каркнув i уся ця чорна хмара струнким рядом злетiла вверх, повертаючись по своїм домiвкам до тих пiр, поки Великий ворон не дозволить вiльно перемiщатись.
  ***
  Тим часом Великий ворон летiв над деревами, дивлячись як на швидкостi вони перетворюються на суцiльне зелене море. Лiс був великим i з кожним днем ставав тiльки бiльшим. На його окраїнах тепер можна побачити залишки давно минулих цивiлiзацiй - машини, фасади будiвель, пам"ятники оповитi плющем i багато чого iще. Ранiше це була частина людського життя, але лiс почав її потроху поглинати, а згодом мiсто зникне повнiстю, перемiшуючи залiзо i пластик з зеленою травою.
  Пройшло доволi багато часу, перед тим як вiн опинився в схiднiй частинi лiсу. Тут все було не так. Не пахло тим звичним спокоєм, як на його землях. Натомiсть в повiтрi повисло дещо iнше. Тягуче вiдчуття бiди. Вождь, не дивлячись на висоту, крiзь зелене буйство побачив гiлку сосни, за яку було причеплено клапоть бiлої тканини, от i кордон. Приземлившись, вiн побачив, на протилежному деревi побачив лiсового голуба. Звичайний дорослий припутень. Темно-фiолетове пiр"я i сiрий живiт сильно контрастували мiж собою. За останнiй час їх розумовi здiбностi значно посилились, вони бiльше не боялись лiтати до мiста, про що свiдчить хоча б ця бiла стрiчка.
  Темно-фiолетовий припутень пильно вдивлявся в свого гостя, наче намагався продивитись дiру крiзь грудну клiтину аж до самого серця, пiсля чого розвернувся, розправив крила i полетiв. Великий чорний ворон взяв з нього приклад i рушив слiдом.
  ***
  Зовсiм скоро вони опинились в царинi голубiв. Цi спокiйнi тварини обсiли гiлки, створюючи фiолетово-сiру хмару. Вождю здалося, що усi їх погляди прикутi до нього. Так i було. Сьогоднi присутнiсть ворона у їх володiннях могло казати лише про наближення чорних часiв. Великий ворон i сам це чудово розумiв, вiн хотiв зараз знаходитись будь де, аби не тут. Але час пливе виключно вперед, нiколи i нi про що нас не питаючи.
  Ворон i голуб залетiли до просторого гнiзда. Там їх вже чекали двi голубки - одна така сама фiолетова, iнша зовсiм бiла з невеличкими чорними крапочками бiля шиї. Та це було не все, тут був хтось iнший, i коли обидвi панi-голубки розступились, вождь зрозумiв, хто саме. На накиданому зеленому листi лежало тiло голуба, доволi молодого. Його закритi очi цiлковито насолоджувались нескiнченою темрявою. Тiло вкрито ранами, характер яких вороновi було легко упiзнати. Не треба багато часу на те, аби зрозумiти що цього птаха пошматували ворони. Сподiватись на те, що з голубам так могли поступити самi голуби було марно, i на це занадто багато причин. Негарне передчуття побiгло по пiр"ю Вождя. Воно з ним iще з вчорашнього вечора, але признався вiн собi в цьому тiльки зараз. Темнi часи йдуть важкими кроками по їх землях. Горiлим пахне вже зараз, питання тiльки в тому, коли на горизонтi з"явиться саме вогнище. У ворона не було чим би втiшити цих миролюбних (та в чомусь наївних) птахiв. Вiн нiчого не заперечував i не пiдтверджував, не будучи абсолютно впевнений у власнiй зграї. Зараз вождь нiчого їм не скаже, лише пiдбадьорить м"яким карканням i полетить назад. Час було старому сивому ворону повернутись з вiсткою вiд сiрого племенi.
  ***
  Та старий не повернувся i досi, хоча на лiс почали лягати важкi сутiнки. Так само вони лягали i на серце Великого ворона. Зазвичай лiс нiколи не мовчить, навiть в ночi можна почути, як внизу, ступаючи по травi i лунко трiскаючи гiллям, снують хижаки, а десь в далечинi сови починають спiвати свої лiнивi лiричнi пiснi. Та цiєї ночi все було не так, в сьогоднiшнiх сутiнках мовчали усi, бо передчували - часи спокiйного життя залишились позаду. Сьогоднi вночi усiм лiсовим звiрям було про що подумати.
  До батька пiдiйшов син, але, на всяк випадок, зберiгав дистанцiю. Вождь подивився на синову лапу - кровi бiльше не було, з ним все буде гаразд. Батько промимрив щось собi пiд нiс, i це було бiльше схоже на котяче муркотiння, нiж на справжнiй голос ворона. Син вiдповiдав йому бiльш голосно, та все одно остерiгаючись розбудити матiр. Батько тим часом дивився в сторону мiста. Син продовжував говорити, розповiдав, чому попрямував до мiста. I чим далi, тим бiльш моторошною ставала розповiдь, i далi ця iсторiя тiльки мiцнiше сплiталась з iншими подiями останнiх днiв. Син говорив, що сам нiколи б не полетiв до мiста, але його запросив бiльш старший ворон. Побачив як вiн, син, розминає крила на верхiвцi родинного дубу i пiдлетiв до нього, вговорюючи полетiти разом з ним. Син погодився. Чому б i нi? Нарештi випаде нагода подивитись на залишки людської епохи. Та щось пiшло не так, вiн не встиг нiчого зрозумiти, як опинився в полонi заржавiлого залiза, лупаючи крилами об запилену пiдлогу, а його знайомого нiде не було. Хтозна скiльки часу пройшло перед тим, як вiн побачив на розбитому пiдвiконнi рятiвний образ батька. Чого ж вiн нiкому не сказав ранiше, що був не один? Бо здоровий глузд затьмарився жахiттями, i з тих туманних образiв в головi неможливо було скласти щось до купи. Син не знав хто той птах, знав напевно тiльки те, що це такий самий чорний ворон як i вони. Та малому вороновi не потрiбно було говорити бiльше, бо батько i так зрозумiв, що то за птах приходив за сином до родинного дубу. Вiн наказав малому не покидати сьогоднi гнiзда, а сам полетiв до домiвки старого друга.
  ***
  Цього птаха могли б навiть переплутати з вождем, аби не великий шрам через весь живiт, який так i не зарiс новим пiр"ям. Винуватець його понiвеченого тiла, до речi, стояв зараз якраз навпроти нього, запитально дивлячись прямо в очi. Колись, в зовсiм iншi часи, воронам довелося битись за право називати себе вождем. Це був важкий, жорстокий i виснажливий бiй, в кiнцi якого теперiшнiй вождь (який з тiєї секунди мав повне право так себе кликати) скинув суперника з дуба, де той не встиг зорiєнтуватись i порiзав собi живiт об гостре гiлля. Тепер пам"ять про той день назавжди залишиться з ним у виглядi шраму. Не дивлячись на суперечку минулих днiв, їх дружнi стосунки тiльки змiцнились, хоч останнiм часом старий друг Великого ворона рiдко з"являвся серед iнших птахiв. Навiть , проiгнорував вчорашню нараду. Тепер законний вождь стояв перед ним, намагаючись зрозумiти, що коїться в головi друга. Пошрамований ворон знав, навiщо вiн тут. Для того, аби поставити питання стосовно власного сина, та птах не знав, що йому вiдповiсти. Точнiше, не знав, як збрехати.
  Великий ворон пiдiйшов поближче, коротко каркнув, Пошрамований нiчого не вiдповiв, а лише вiдвернувся i почав копатися в срiбних прикрасах, якi лежали в кутку його гнiзда, наче саме там знаходилась вiдповiдь. Великий ворон каркнув голоснiше, не бажаючи залишати все як є, бо справа стосувалась здоров"я i життя його сина. Вождь повторив втретє, тепер рвучи горлянку на повну, пiсля чого не витримав, здiйнявся в повiтря i стрiмко кинувся на Пошрамованого ворона, хапаючи його за крила гострими пазурами. Останнiй пронизливо скрикнув i вiдсахнувся, розправив власнi крила, напружив лапи i вiдкрив дзьоба, готовий у будь-який момент вiдбити атаку, та потiм нiби згадав, хто стоїть перед ним, i його запал зiйшов нанiвець. Вiн не мiг собi цього дозволити, принаймнi не зараз. В кiнцi-кiнцiв, вiн задовольнив питання старого друга - його син сам захотiв побачити мiсто, а далi вiн забрiв кудись i загубився. А чого дивуватись? Якщо хочеш вижити в мiстi, значить вчись на власних помилках i слiдкуй за тим, щоб одна з них не стала фатальною. Вождь був занадто м"яким, але часи кидають такi виклики, коли залишатися м"яким може бути смертельно небезпечно.
  Великий ворон проковтнув це тiльки тому, що це був його старий друг. В iншому випадку, такого нахабу вигнали б з поселення в той самий день, гарненько перед цим поскубавши. Але друговi вождя везло. Останнiй збирався покинути гнiздо, коли почув тихий протяжний "кар" з горлянки Пошрамованого ворона. Вождь пiдняв голову до гори, де побачив тiльки яснi зорi. А зранку зiйде сонце i воно буде безжально пекучим, трава посохне i невiдомо що буде далi, пiд дiєю цих слiпучих променiв. Вождь не дивився на свого друга, намагаючись зрозумiти, що вiн має на увазi, про що говорить, та друг не хотiв пускати вождя до своєї голови, стоячи нерухомо, наче статуя. Тому Великий ворон бiльше нiчого не питаючи полетiв додому.
  ***
  Ранок дiйсно зустрiв вождя пекельним сонцем, а старий сивий ворон так i не повернуся. Ситуацiя ставала гiршою з кожною хвилиною. Великий птах прийняв рiшення самотужки летiти до сiрих воронiв i дiзнатись в чому справа. Та не встиг Вождь розправити крила, коли побачив на горизонтi двох птахiв, якi наближалися до поселення. Коли вони опинились ближче, вождь розгледiв сiрих птахiв, якi летiли затиснувши в дзьобах тканину, що була ранiше, судячи з усього, жiночим платтям. Вiн не мiг розгледiти, що саме на ньому лежало. Коли неочiкуванi гостi приземлились на високому i товстому дубi, Великий ворон поспiшив до них.
  Сiрi ворони стояли нерухомо по боках тканини. Не було змоги розгледiти, що лежить пiд нею i її охоронцi не збирались розкривати цю таємницю. Тому вождь пiдiйшов поближче, схопився дзьобом за кут тканинки i рвонув на себе. Там вiн побачив один з своїх найстрашнiших кошмарiв - старий сивий ворон наче спав, але рани вiд гострих дзьобiв i червонi плями на пiр"ї розвiювали цю iлюзiю. Великий вождь вiдсахнувся вiд тканини, а сiрi ворони розвернулись i полетiли геть. Новi передвiсники бiди. Янголи смертi, якi забрали до себе ще одну душу. Тепер все стало набагато яснiшим, страшнi подiї не ховались серед тiней, а вийшли на переднiй план.
  Сiрi ворони задумали щось дiйсно погане. Вони були саме тими, хто розпалить вогонь. Але навiщо? Вони жили в мирi з тих самих пiр, як остаточно оселились в лiсi. Птахи роздiлили власнi зони i всi жили в достатку. Кожен порiвну отримував вiд Природи. Її план включав в себе кожного, не лишаючи нiкого наодинцi або в нерiвних умовах. Усе було iдеально збалансованим в її теплих материнських руках, та хтось зволiв вдарити по ним i тепер все посиплеться донизу, в порожнечу.
  Невже Великий сiрий ворон з"їхав з глузду? Вiн завжди був для Вождя чорних птахiв зразком, бо керував окремими групами сiрих ворон ще тодi, коли вони проживали в мiстi, дiлячи його з людьми. Тодi Великий чорний ворон був iще всього лише пташеням. Також вiн пам"ятав мiцну дружбу свого батька з Великим сiрим вороном i їх племена завжди жили в мирi. Минув час, батька не стало, одного разу вiн просто не повернувся з мiста. Усi навкруги казали, що вiн загинув, та мале пташеня не могло повiрити в це, йому здавалось, що батько в бiдi, тому проводив цiлими днями лiтаючи над мiстом, сподiваючись знайти хоч щось, проте марно. Пройшов час, пташеня виросло i саме стало вождем, i йому здавалось, що вiн гiдно несе батькову спадщину, але тепер щось пiшло не так. Часи батькiвської дружби минули, наступили холоднi днi. Липкi очiкування перед тим, як почнеться дещо грандiозне. Тiло старого ворона кричало про це. Все змiнилось.
  ***
  Великий сiрий ворон дивився єдиним цiлим оком на палюче сонце. Iнше око було занадто старим, аби споглядати цей свiт. Ворони повернулись назад. Вiн розвернувся до них i голосно загорланив. Не все йшло за планом. Все зовсiм не так, як обiцяв Пошрамований чорний ворон. Делiкатний план провалився, бiльше не було сенсу прикидатись, а тому Великий сiрий ворон одразу розставив все на свої мiсця, не залишаючи мiсце таємницям. Але як же грубо зiграно, дiдько! Той клятий син Великого чорного птаха не повинен був повернутись додому так рано, i по хорошому - не повинен був повернутись взагалi. Все тому, що дехто не вмiє робити все так, як того вимагають обставини. Йому потрiбно дати трохи бiльше часу i допомогти чим тiльки можна. Ситуацiю ще можна рiшити в короткий термiн, хоч i доведеться дiяти бiльш рiшуче.
  Великий сiрий ворон ще раз пронизливо загорланив i двоє птахiв полетiли геть. Не можна втрачати жодної секунди - поки вони не встигли вiдiйти вiд першого удару, необхiдно наносити наступний. Тепер все потрiбно зробити правильно, наче по людських годинах.
  ***
  Пiд покровом ночi сiрi ворони прилетiли до Пошрамованого. Вiн не охоче дивився на них, волiючи бачити зоряне небо, нiж їх дзьоби. Тепер навiть вночi було спекотно, земля не встигала прохолонути, бо сонце знову покривало її палючим свiтлом. Далi буде тiльки гiрше. Пошрамований ворон повернув голову до своїх незваних гостей. Як би вiн не хотiв, та з гри вийти вже неможливо, межа неповернення перетнута занадто давно. Ти прийняв рiшення, Пошрамований, тепер йди гiдно з його наслiдками i не сходь з обраної стежки. Веди себе гiдно, як i належить справжньому чорному вороновi, навiть якщо така ситуацiя не передбачає нiчого гiдного. Пошрамований стиха каркнув, сiрi ворони полетiли, а за ними i вiн.
  Внизу, пiд власним дзьобом, птах бачив цятку вогню. Вона видовбувала свiтло з темряви лiсу, цей вогонь ставав схожим на око величезного монстра, який лежав там внизу i дивився на Пошрамованого птаха з деяким розчаруванням. Наче Лiсовi Покровителi явились йому аби застерегти вiд необачних вчинкiв, що можуть привести до великої бiди. Ворон пiдняв очi i дивився вперед, вже було занадто запiзно для духiв.
  ***
  Великий чорний ворон схопив дзьобом сiрник, чиркнув об терку для запалювання i кинув в купку засохлого гiлля, пiд яким мирно спочивав старий i сивий ворон. Стовп вогню тягнувся в небо, i з його кiнця вiд цього свiту до iншого переходила душа старого птаха. Вождь дивився на язики полум"я i бачив там майбутнє, як все навколо огорнуте цим самим вогнем i немає жодного спасiння. Вогонь стрiмко пожирає лiс, охоплює дерева i пристрасно їх цiлує, наче своїх коханок. Нiкого не пожалiє червона заграва, поглинаючи у свою пащу все, що тiльки здатне горiти. Великий ворон чув пронизливий сморiд горiлого пiр"я. О так, скоро цей сморiд вкриє собою усю площу лiсу. Цей сморiд нiчим буде вивести, вiн буде випаровуватися iз атмосфери десятилiттями, якщо не сторiччями. Дружина великого Вождя обережно штурхнула його крилом, повертаючи у нашу реальнiсть. По ньому було важко зрозумiти, але Вождь був радий, що зараз вона поряд. Поряд з iншим крилом стояв його син, якого також поглинули роздуми, поки вiн спостерiгав за нищiвним вогнем. Чорний ворон знав, що його син думає про те саме. Ще такий малий i вже все розумiє, i вiд цього ставало тiльки страшнiше. Нiхто не повинен знати на що здатен вогонь, особливо дiти.
  Але тим не менш Великий чорний ворон з острахом пiднiмав голову до зоряного неба. Вiн не хотiв, аби "завтра" прийшло. Воно не берегло в собi нiчого окрiм нових переживань i втрат iлюзiй на минуле спокiйне життя. Але природа не знає (або не хоче знати) про бажання iнших, тому нiщо не зiб"є її привичний циклiчний рух, а значить ранку, все ж таки, судилося настати.
  
  ***
  Поки Пошрамований ворон летiв вперед, дивлячись на двох сiрих птахiв попереду, на згадку прийшло дитинство. Вiн згадував про те, як батьки вперше вiдпустили їх з Великим чорним вороном самих до мiста. Тягнути бiльше нiкуди, прийшов час навчатись самим переживати труднощi у покинутому мiстi. Пошрамований згадував як так само, вони летiли вперед, ловлячи крилами повiтрянi потоки, прикриваючи очi вiд насолоди. Неслися вперед з радiсним передчуттям пригод.
  Вони без страху вривалися в атмосферу мiста, впевнено дивлячись на великi покинутi будiвлi, частина з яких встигла обвалитись. Час було знайти щось корисне i принести до дому. Головне дiяти разом i не роздiлятись за жодних умов. Їх увагу привернула невисока трьохповерхова будiвля бiлого кольору, з виразним червоним хрестом. Туди вони i полетiли, сподiваючись знайти щось цiнне.
  Два малих ворони пiдлетiли до вхiдних скляних дверей приватної клiнiки. Скляними вони були чисто умовно, тому що скла там бiльше не було (якщо тiльки не брати до уваги гострi друзки по кутках), залишаючи тiльки залiзнi прямокутники на петлях, якi погойдувались вiд вiтру. Звiдси пернатi друзi бачили увесь коридор, що був завалений рiзноманiтним смiттям, починаючи вiд гумових рукавичок i медичних халатiв, закiнчуючи пластиковими пакетами i стаканами, принесеними знадвору, а також брудними слiдами звiрячих лап. Треба стати вдвоє обачнiшими.
  Друзi обережно перестрибували друзки i йшли коридором цокаючи кiгтями по лiкарняному кахлю. В повнiй тишi цокiт видавався надто моторошним, турбуючи хiба що привидiв минулого, якi навiчно тут оселилися. Малий чорний ворон застрибнув на металевий шприц i небезпечно на ньому покачуючись, обережно його дзьобнув. Нi, мабуть нi до чого не згодиться. Iнший невеличкий птах (на животi якого ще не було жахливого шраму) каркнув малому в спину, аби той поквапився, бо цi слiди його трохи бентежили. Може пiти геть? Та майбутнiй вождь задерикувато його штовхнув, аби вiн так не хвилювався.
  Коридори здавались надто великими, тому молодi ворони робили зальоти на невеликi дистанцiї, зупиняючись час вiд часу, для того, щоб впевнитись в тому, що вони не проґавили нiчого цiнного. Та на однiй з таких зупинок сталося дещо непередбачуване - майбутнiй вождь вiдчув погляд на своїй потилицi, аж пiр"я стало дибки. Вiн обережно розвернувся i побачив матерiалiзацiю власних жахiв. Зiгнувшись в бойовiй позi хижака, до стiни лiкарняного коридору притискалась велика руда рись. Смертоносна кiшка неклiпаючими холодними очима дивились прямо на птаха. Коли вона пiдвела зад i напружила лапи, малий ворон розвернувся до друга, який нiчого не помiчаючи копирсався в смiттi, i що було голосу закаркав, пiсля чого злетiв, сподiваючись що iнший птах зробить так само. Обернувшись в польотi, малий ворон побачив за спиною свого ще тодi не пошрамованого товариша, страхiтливу руду постать, яка грацiозно вигиналась iз сторони в сторону.
  Гострим молодим поглядом чорний ворон побачив, що вiкно попереду цiлесеньке i, що найстрашнiше, наглухо зачинене. Жах затьмарив його розум, здавалось що це кiнець їх подорожi, та, дякуючи Лiсовим Покровителям, пташеня вчасно помiтило прочиненi дверi однiєї з палат. Вiн крикнув до свого друга, звернув на лiво нахилив тулуб i на шаленiй швидкостi проскочив в щiлину мiж дверима i стiною, вiдчуваючи небезпечну близькiсть деревини з обох бокiв - були б дверi прочиненi трохи менше i йому б вiдчикрижило голову вiд тулуба. Вiн залетiв пiд лiкарняне лiжко, боляче вдаряючись i стрiмголов прокочуючись по кахлi збираючи пил, поки його не зупинила протилежна стiна.
  Ну давай, друже! Ти ж летiв одразу за мною. Так, дякувати Лiсовим Покровителям! Одразу за ним в палату залетiв iнший малий ворон, так само впавши до низу i закочуючись пiд лiжко. Вони забились у самий темний кут i просто чекали. Дверi обережно вiдчинились i до палати завiтала грацiозна рись. Зупинилась на входi, повiльно обвела поглядом примiщення, принюхалась. Ну все! Тепер це точно кiнець! Зараз вона загляне пiд лiжко i прощавайте назавжди, малi пташенята.
  Та на щастя, все пiшло не так як уявлялось майбутньому вождю (знову ж таки, дякувати Лiсовим Покровителям!), бо рись розвернулась i пiшла назад. Малi птахи ще деякий час сидiли на мiсцi, не в змозi повiрити у власну вдачу, та згодом майбутнiй вождь обережно вийшов з укриття - все чисто, принаймнi поки що. Пташеня пiдняло голову i вiдсахнулось вiд жаху. Зверху, з лiжка, пустими очницями на нього дивився скелет зi здивовано вiдкритою щелепою, вдягнений в подертий лiкарняний халат . Ворон не одразу помiтив, що скелет тримає в руцi кулон на срiбному ланцюжку. Птах пiдiйшов поближче i побачив, що частина прикраси зроблена зi скла, а за ним вiн розгледiв чорно-бiлу фотографiю всмiхненої кудрявої жiнки. Iще один привид минулого. До нього вийшов друг. Вiн також зачаровано дивився на срiбну прикрасу, та щось його потривожило, тому як птах розвернувся i зойкнув. Майбутнiй вождь, передчуваючи недобре, також повернув голову i побачив величну постать рисi. Це хитре створiння нiкуди не зникло, воно просто зачаїлось i чекало. Цього разу була черга швидко мiркувати належала другому вороновi. Вiн побачив вiдчинене вiкно палати i чкурнув туди, за ним полетiв Малий чорний ворон, та щось знову пiшло не так. Можливо це був страшний рок, тому як вiн зачепився за кулон, запанiкував i не помiтив як опинився в його срiбник путах. Прикраса закрутилася своєрiдною петлею на шиї Малого. Так вийшло, що вiн сам того не бажаючи, змайстрував собi шибеницю. Не було звiдки чекати порятунку, в чорних очицях потемнiло i попливло, єдине що вiн iще бачив - це руду постать, що повiльно насувалась невiдворотним вiдчуттям кiнця. Та пернатий друг вчасно помiтив вiдсутнiсть товариша, тому повернувся як раз в той момент, коли повiтря майже покинуло легенi майбутнього вождя, i витяг його з пастки. В ту саму секунду по нутрощам знову поплив життєдайний кисень i Малий чорний ворон що було сил чкурнув до вiдчиненого вiкна, ледь встигаючи оминати небезпечнi пазурi рисi.
  Це було надто давно, пройшли цiлi десятирiччя. Тепер Пошрамований чорний ворон летiв вперед на зустрiч з Великим сiрим вороном.
  ***
  Пiсля церемонiї Великий чорний ворон повернувся до свого гнiзда. Порожньо було в великому пташиному серцi. Жодного болю i розпачу - просто смертельна втома. Вiн поспiшив вглиб свого затишного житла, де ворон пригорнеться до своєї дружини. Та по дорозi, у ясному сяйвi зiрок, його око зачепилось за срiбний ланцюжок. Вождь пiдiйшов поближче. Що ж з ним не так? Вiн опустив голову i просунув її крiзь невеликий отвiр мiж гiлками i ланцюжком, закидаючи останнiй собi на шию. До болi знайомi вiдчуття. Те мiсце, яке почорнiшало найбiльше, iдеально лягало на шию. Давно вiн не бачив цей ланцюжок, тiльки тепер на ньому не було кулону.
  Спати розхотiлося. Великий ворон розвернувся i полетiв до гнiзда Пошрамованого птаха, але там виявилося порожньо. Не треба було довго думати аби зрозумiти куди саме, пiд захистом темної ночi, попрямував Пошрамований ворон. Вождь не збирався втрачати часу i полетiв по його слiдах. Вiд цього могло залежати подальше iснування їхнього лiсу.
  Як все, насправдi, просто. Наскiльки навколишнiй свiт крихкий i нестабiльний, навiть цi, здавалось, могутнi дуби з товстими стовбурами. Цей свiт виглядає величним лише при поверховому розглядi, а придивись i ти обов"язково побачиш - знищити його здатна найменша деталь, яка пiде не по плану. З цього не зробили нiяких висновкiв люди, не хотiли робити i птахи. Скоро все навколо буде горiти, i для цього достатньо лише примхи одного.
  Чорний Вождь летiв до гнiзда на дубi Великого сiрого птаха, минаючи охорону i навiть не дивлячись в їх сторону. Два сiрi охоронцi (тi самi, що зранку повернули тiло старого ворона) не збирались йому заважати. Великий сiрий ворон був на своєму мiсцi, а Пошрамованого Вождь не побачив. Вiн пронизливо закаркав, та ciрий Вождь нiяк не вiдреагував, уважно вивчаючи гостя єдиним оком. Сiрий птах пiдiйшов поближче, нахилив голову до чорного пiр"я, наче хотiв винюхати якийсь особливий запах, можливо страху. Великий чорний Вождь не звертав на нього уваги (принаймнi намагався робити вигляд), переводячи погляд з одного краю на iнший, намагаючись знайти хоч слiд Пошрамованого, та все марно. У нього з"явилось вiдчуття, що усi наступнi подiї випереджають його на декiлька крокiв вперед. Сiрий ворон обiйшов його по колу цiлковито впевненим кроком. Перед ним стояв Великий вождь чорних птахiв, та вiн бачив перед собою лише мале пташеня, блiду подобу батька. Сам вiн мiг думати про себе все, що завгодно, та батькiвської величi йому нiколи не дiстатись. Саме тому усi його намагання виглядали марними. Щоб не робив Вождь, Великий сiрий ворон розчавить цi крихку чорну постать. Не те щоб цi тортури приносили йому задоволення, просто iншого виходу не залишалось. Важкi часи йдуть до них швидкими кроками i кошенятам прийшов час перетворюватися на левiв.
  Великий чорний ворон дивився в його єдине око i бачив там тiльки холодну лють втратившого останнi клепки стариганя. Чорний Вождь вже бачив таких. Подiбних йому неможливо навчити жити по-iншому. Коли небезпечний неприборканий звiр виходить на полювання, треба бути останнiм йолопом, аби намагатись його втихомирити. Єдине що залишається, якомога швидше знешкодити його i iзолювати вiд навколишнього свiту. Iнакше, кожна хвилина зволiкання може коштувати непоправних наслiдкiв. Тiльки дурень намагатиметься гратись з цiєю стихiєю.
  Великий сiрий ворон намотував круги навколо Вождя, прекрасно розумiючи, про що думає ця чорна постать. I вiн зробить все, аби знищити його надiї на перемогу. Надiї на те, що все ще може закiнчитись без втрат. Треба йти далi, зайти так далеко, щоб не було шансу повернутись назад. Тодi i зникнуть останнi сумнiви. Не буде бiльше думок про те, що все могло бути iнакше. Сiрий ворон вiдвернувся вiд нього, бажаючи завершити цю дурнувату гру. Великий чорний ворон пронизливо каркнув йому в спину i полетiв, розштовхуючи важкими крилами двох охоронцiв, якi зайшли на його крик.
  ***
  Повертаючись до дому, з висоти свого польоту, вождь побачив декiлька чорних воронiв, яки вилiтали з гнiзда Пошрамованого. Вiн одразу ж змiнив курс i попрямував до домiвки свого друга. Пошрамований був на мiсцi, i мав доволi здивований вигляд, мабуть не очiкував побачити друга в таку пiзню годину. Вождь коротко i тихо каркнув, Пошрамований так само тихо вiдповiв. А далi була мовчанка, безглузда i важка. В цей вiдрiзок тишi Великий чорний ворон звернув увагу на тягуче наче сироп повiтря. Вже давно не було таких душних вечорiв. Думалось, що нiчнi сутiнки повиннi просiяти i вiдфiльтрувати денне, по-лiтньому, задушливе повiтря, але кисень був настiльки густий, що найхолоднiша нiч не зможе з ним впоратись. Чи це Вождю тiльки так здавалось через напружену мовчанку?
  Вiн вже думав, що його друг зараз перетворився на статую, але Пошрамований заворушився, пiдiйшов ближче до Вождя i довiрливо подивився в очi. Наче говорив, що в нього не було iншого вибору. Казав, що вiн наробив дурниць i тепер не мiг їх виправити, що тепер тiльки i залишилось, що просто пливти за течiєю, намагаючись не наштовхнутись на гострi каменi, а їх буде дуже багато навкруги. Але Вождь знав, що вибiр є завжди, а якщо ти його не бачиш, то скорiше за все, ти i не збирався його шукати. Вiн просто розвернувся i покрокував по мiцному гiллi дуба, залишаючи свого друга одного з похнюпленою головою.
  ***
  Пiд покровом ночi вони виглядали наче ворожi примари, якi безшумно сунули повiтрям. Їх було небагато - з десяток птахiв. Та багато i не потребувалось, бо тут все вирiшував елемент несподiванки. Час пiдiбраний iдеально, та i нiхто не мiг чекати настiльки пiдступного та несподiваного нападу.
  Чорнi ворони летiли вперед стрiмким i смертоносним строєм. По дорозi вони хапали голубiв своїми гострими пазурами i на повнiй швидкостi жбурляли їх об стовбури молодих сосен. Блискавично приземлялися прямо на голубинi спини, клювали потужними дзьобами i знову, так само блискавично, пiдiймались в повiтря, летячи за новою здобиччю.
  В повiтря було пiднята уся голубина охорона. Наївнi птахи летiли навiть з найдальших куткiв схiдного лiсу, та все це вiдбувалось занадто повiльно. Бо ворони, навченi мiстом бути зверх блискавичними, не залишали жодного шансу. Одне невелике поселення на самому краю схiдного лiсу було зненацька захоплене цинiчною та безжалiсною силою, яка знищувала все на своєму шляху.
  Закiнчилось все так само швидко. Голуби не встигли отямитись, як чорнi постатi вже пливли небом назад туди, звiдки i прийшли. З певного ракурсу вони нагадували краплi смоли, якi стрiмко стiкали по темному дереву. I несли вони, як справжня розпечена смола, жахливi опiки.
  Голуби-охоронцi були пройняти жахом вiд побаченого, коли прибули на мiсце. Вони зiбрали i пiдрахували усiх, кому вдалося вцiлiти. Бiльшiсть з голубiв залишились в живих. Мабуть цiлю чорних воронiв не було винищення. Це щось на кшталт залякування або попередження. Але тим не менш, бездиханнi тiла своїх одноплемiнникiв приголомшували до глибини душi. Неможливо повiрити в те, що декiлька хвилин до цього вони спокiйно блукали околицями власного поселення, перестрибуючи з однiєї гiлки на iншу, поки до них не прийшли чорнi ворони, якi пронеслись швидкою смертоносною стрiлою. Вони усi подивились на нiчне зоряне небо, боячись знову їх побачити. Вони дивились i знали, що скоро прийде ранок i принесе з собою новi бiди. I не сховатись вiд них i не втекти. Якщо ти не хочеш податись у мiсто, звичайно. Та якщо ти дiйсно настiльки божевiльний, що збираєшся перечекати там, тодi вдачi. Та краще за все забути про втечу i дивитись, що буде далi. Бо iнакше, ти i собi цього нiколи не пробачиш.
  ***
  Гарний бiлоснiжний голуб м"яко приземлився на широкому древньому дубi, де зазвичай проводились збори чорних воронiв. Гарний птах опустив голову, нiби вiтаючи Вождя, який стояв перед ним i поки що не розумiв цiлей появи свого вiзитера зi схiдного лiсу. Тодi зi спини вийшов сiрий голуб поменше i серце Вождя зжалося до розмiру горошини, бо сiрий птах впустив з дзьоба заплямовану кров"ю жменю голубиного пiр"я прямо Вождю пiд лапи. Та навiть не впустив, а рiзко кинув, не скриваючи свого презирства. Гарний бiлий голуб явно не роздiляв його настрою, а тому нервово щось проворкував своєму помiчниковi, коли той повернувся йому за спину.
  Страшне розумiння прийшло до Вождя, i в ту саму мить вiн згадав зграю воронiв, якi вилiтали з гнiзда Пошрамованого. Все б склалось iнакше, якби вiн полетiв за ними, а не пiшов до свого друга. Та який смисл тепер жалiтись? Подiя вже трапилась, i не варто думати над тим, як це трапилось, бо потрiбно вирiшувати, що робити з тим, що уже тепер має мiсце. Великий чорний ворон знав iм"я того, хто повинен вiдповiсти за останнi подiї. Вождь озвався до якогось ворона-охоронця, той пiдлетiв (голуби рефлекторно вiдсахнулись) i щось роздратовано йому каркнув, той каркнув у вiдповiдь i полетiв.
  Пройшло не так багато часу i ворон-охоронець повернувся один, розгублено каркаючи i опускаючи голову перед Вождем. I куди ж дiвся Пошрамований? Вiн розпочав гру, яку не в змозi подужати. Великий чорний ворон вiдчував, як всерединi одночасно закипають i страх i гнiв. Вони змiшуються i утворюють вiдчуття, якi неможливо описати жодними словами. Невимовно швидкий рух подiй змушував його серце битися частiше.
  Вождь пiдiйшов ближче до бiлоснiжного голуба, мiж ними в ту саму секунду матерiалiзувався сiрий охоронець, але бiлий птах попросив його вiдiйти. Великий чорний ворон протяжно закаркав. Цього вiн просто так не залишить, бiлоснiжний голуб мiг довiритись йому в цьому. Менше за все Вождь хотiв ворожди помiж ними. Йому одразу пригадався той безжальнiй i холодний погляд самотнього ока. Вождь точно знав, хто протягнув свої довгi пазурi у цю справу. Але не збирався зараз кидатись пустими звинуваченнями, йому потрiбно мати бiльше доказiв. Дiяти на упередження. Та чому час i подiї текли як пiсок помiж лап?
  ***
  Можна готуватись скiльки завгодно, але коли бiда прийде, ти зрозумiєш, що жодна пiдготовка i твоя власна уява нiяким чином не зможуть зрiвнятись з реальнiстю. Пекельнi сонячнi променi запалили суху траву. Дим загрозливою стiною пiдiймався над вершинами дерев, так, що його можна було споглядати з будь-якої точки лiсу. Сiрi ворони, з пiвнiчної сторони могли бачити, як на них суне жовто-помаранчеве полотно, яке сповиє її в свої розпеченi обiйми.
  Поки вогонь не встиг дiстатись крайнiх поселень, сiрi ворони-охоронцi вилетiли йому на зустрiч, тримаючи в цупких лапах залiзнi вiдра з водою, яку вони набирали з рiчки, що протiкала через усе мiсто. Одне вiдро тримали по два i по три птахи, тому як навiть без води їх залiзнi боки важили забагато. Сiрi ворони робили один перелiт за iншим - виливали воду, майже обпалюючи крила, летiли назад до рiчки, повертались до пожежi i так знову, раз у раз. Та цього було не достатньо. Скiльки б не приносили ворони води, а вогню було все так само забагато, вiн нiяк не мiг вгамувати власної спраги. Вiн не збирався зупинятися до тих пiр, поки не спалить усе на своєму шляху.
  Великий сiрий ворон дивився зi свого гнiзда, як жовта заграва котиться десь там, далеко за верхiвками iнших дерев. Вiн знав, що так буде, вiн бачив це у своїх снах. Його старi кiстки нили останнi тижнi, пiдказуючи йому, шепчучи на вухо усi майбутнi бiди. Тепер вiн сидiв на гiлцi дубу i дивився, як сни перетворюються на реальнiсть. Так страшно, коли ти не в змозi прокинутись вiд нiчного жаху, бо твоя реальнiсть є тим сновидiнням. I можеш скiльки завгодно клiпати очима, але марення нiкуди не зникне. Проте Великий сiрий ворон не боявся, ним керували виключно цiкавiсть. Єдиною його головною бiллю було наступне питання - наскiльки швидко вдасться зломити i, по можливостi, максимально очистити захiдну i схiдну частину лiсу i зайняти їх як нову домiвку?
  Насправдi, це не така вже i велика проблема, коли в тебе є чiткий план дiй. А у Великого сiрого ворона такий був. А тому вiн дивився на вогонь не як на загрозу, а як на щось, що було лише набридливою комахою бiля його дзьоба, яку хочеться якомога скорiше вiдiгнати. Звичайно, сiрi птахи, якi наразi гасили пожежу, не могли роздiлити з ним цю думку. Та Великому вороновi з єдиним оком це було байдуже, вони на своєму мiсцi, а вiн на своєму. Не дарма ж Лiсовi Покровителi розпорядились саме так.
  Пiдслiпуватий птах почув легкий шурхiт за своєю спиною. Вiн обернувся i побачив Пошрамованого i ще двох чорних воронiв, чиї лапи були перемотанi якоюсь бiлою тканиною. Великий сiрий ворон привiтав їх голосним i радiсним карканням. Пiдiйшов поближче, уважно обдивився воронiв з перемотаними лапами своїм єдиним оком. Потiм махнув головою Пошрамованому, наче схвалюючи його вибiр i несподiвано, з усiєї сили дзьобнув того, що стояв по лiве крило вiд Пошрамованого. Удар був такої сили, що чорний охоронець з хустиною впав замертво. Той ворон, що стояв по праве крило вiд Пошрамованого, заметушився, але Пошрамований вгамував його голосним злiсним карканням. Вiн знав що так буде, знав, та все-одно не мiг повiрити в те, що тiльки що трапилось. I куди вiн тiльки втягує свiй народ? Навiщо кидає його в кровавий братовбивчий котел? Пробачте, о великi Лiсовi Покровителi.
  Великий сiрий птах висунув голову з гнiзда i на його голос прилетiло два сiрих ворона-охоронцiв. Птахи важко дихали, вiд них смердiло горiлим пiр"ям. Вони тiльки повернулись з епiцентру пожежi, аби перепочити, та, судячи з усього, про спокiй можна забути. Великого сiрого ворона мало хвилювало, що вони тiльки-но повернулись з пекла. Одноокий наказав їм супроводжувати чорних птахiв до захiдної частини лiсу. Так, i хай вони прихоплять з собою ось це тiло. А те, що вiд них смердить вогнем - це тiльки краще, додасть достовiрностi їх образам. А тепер, хай летять i готують ґрунт до наступного етапу їх грандiозної гри.
  ***
  Не встигли пiти голуби, як на горизонтi з"явились iншi гостi. Вони приземлились на широкому вiковiчному дубi для нарад - Пошрамований, чорний переляканий ворон з хустиною на лапi i два сiрих птаха, якi принесли з собою тiло iншого чорного охоронця. Тим самим чином, яким вони притягли тодi старого посивiлого птаха. На мiсцi вже встигли зiбратись усi мешканцi захiдної частини лiсу. Вождь тiльки хотiв розпочати розмову, коли сiрi ворони розпустили крила i почали на нього кричати. Вони звинувачували його в усьому. В тому, що чорнi ворони, по його наказу, принесли бiду до їх пiвнiчних поселень i тепер вогонь пожере все, що стане у нього на шляху. Спочатку Пошрамований мовчав, не наважуючись пiдняти голови, але побачивши, з якою впевненiстю кричать на розгубленого Вождя сiрi птахи, смiливо розправивши крила, вiн i сам непомiтно для себе повiрив в усе, що тут вiдбувається. Тому вiн також викотив груди i з його рота потекли звинувачення. I складалися вони з того, що йому, Пошрамованому вороновi, довелося летiти до сiрих воронiв i забирати з вiдти чорних, якi були посланi Вождем для того, аби розпалити агресiю серед воронами. Божевiлля i агресiя.
  Вождь стояв, слухав їх гнилi голоси, i нiяк не мiг повiрити в те, що це вiдбувається насправдi. Все ж таки, через межу переступити не складно. Багато дверей вiдкривається перед тобою, якщо ти можеш майстерно жонглювати брехнею i розумом оточуючих. Тiльки це нiколи не приводить до цiлей. Виключно до кровi i вогню, а потiм до довгої спокути.
  Хiба не дивовижно? Лiс горить, його пожирає вогонь, який стає все бiльшим з кожною секундою. А замiсть того, щоб загасити пожежу усiм разом, хтось знаходить в цьому пеклi щось корисне. Божевiлля Одноокого сiрого ворона досягла своєї фiнiшної прямої, якщо вiн вирiшив, що зможе керувати пеклом. Вiн несповна розуму, якщо думає, що зможе зробити вигляд, наче все так i має бути. Багато хто намагався, та вогонь нiкому не пiдвладний. Згорiли всi, хто намагався обернути його на свою користь, згорять i iншi, хто буде наважуватись в майбутньому. Тупiсть не має жодних обмежень, нi людська, нi пташина.
  ***
  Та як би там не було, вони отримали бажану владу i громадську думку. Молодцi, це дiйсно генiально. А знадобилось для цього зовсiм мало - треба лише мати необмежений багаж нахабства, цинiчностi i брехнi. Що ж, вони перемогли, тепер можуть робити все, що їм тiльки заманеться. Вождь не збирався вiдповiдати, не хотiв виправдовуватись. Проти цих гнилих дзьобiв не спрацюють логiчнi доводи. Тим паче тодi, коли усе поселення захiдного лiсу тепер було на їх сторонi. Добре, все нормально, хай роблять так, як вважають запотрiбно. Жоднi слова нiчого не змiнять, їм потрiбно були факти, iнакше нiяк. Усi зiбрались на цьому мерзенному судилищi. Тепер вже новому Вождю потрiбно було винести свiй вирок. Великий Пошрамований птах пiдiйшов до Гордого чорного ворона, який не збирався сором"язливо опускати своєї голови. Навпаки - Гордий птах дивився прямо в очi Пошрамованому, не клiпав i не вiдводив погляд. Потiм з грудей Гордого птаха вирвалось щось дуже схоже на короткий смiх. Пошрамований зробив крок назад. Якби ворони могли плакати як люди, то з його чорних очей вже б струмками текли сльози. В тих очах Гордий ворон вичитав спроби попросити пробачення за все те, що буде вiдбуватись далi. Але по-iншому i бути не могло. Бо ти, колишнiй Вождю, нiколи б не погодився просто так домовитись. Ти б в"язався в безглузду бiйку з сильнiшим за тебе ворогом. Зрозумiй, колишнiй Вождь, не мiг вiн, Пошрамований, поступити iнакше. Iнодi треба програти, аби перемогти.
  Та як би пильно не вишукував в очах Гордого ворона пробачення Пошрамований, вiн там його не знайде. Не сьогоднi, i не завтра, нiколи. Але стосовного одного його старий друг правий - для того щоб перемогти, iнодi спершу потрiбно програти. Ти навiть не здогадуєшся наскiльки ти маєш рацiю, старий друже.
  Пошрамований вiдвернувся вiд нього, бiльше не в силах витримувати його безжальний погляд. Вiн крикнув охоронцям, щоб вони завершували справу. Тому вони розпочали - крила колишнього Вождя були зав"язанi в декiлька шарiв мiцною зубною ниткою, якою ранiше користувались люди. Охоронцi пiдвели його до краю гiлки. Пошрамований дав сигнал i двi пари сильних лап штовхнули Гордого ворона до прiрви. Його чорне тiло зникло в пожираючiй темрявi ночi.
  Ось i все, нарештi закiнчилось. Пошрамований повiльно поплiвся до свого гнiзда, i нiхто, чомусь, не наважився зазирнути йому до очей, наче боялись прочитати там щось страшне. Правда, боялись не всi. Бо один малий чорний ворон, який причаївся недалеко в тiнi дубової листви, не вiдводив вiд постатi Пошрамованого своїх переповнених люттю очей.
  ***
  Сiрi ворони заскочили чорних охоронцiв зненацька на кордонi. Сiра зграя з блискавичною швидкiстю вирвалась з зеленої дубової листви захiдного лiсу. Вони нападали на чорних птахiв, били дзьобами, потiм злiтали в небо, знову ховаючись за листям високих дубiв. Вижидали i нападали знову.
  Правда, користуватись ефектом несподiванки надто довго не вдалося, тому як чорнi ворони розкусили їх тактику. Тим бiльше, цю мiсцевiсть вони знали набагато краще, тому швидко вирахували засiдки сiрих загонiв. Завдяки цьому, їм вдалося бiльш-менш втримати кордон. Вони витiснили нападникiв.
  Поселення чорних воронiв панiкувало. Усi вони зненавидiли свого колишнього Вождя ще дужче, нiж було до цього. Вони були абсолютно певнi того, що це вiн винний в агресiї сiрих воронiв. Бо саме їх колишнiй Вождь посiяв смертельний вогонь в їх домiвках. Тепер не знали чорнi птахи як поступити в цiй ситуацiї - полишити все як є i, можливо, кудись тiкати, таким чином намагаючись спокутати провину Вождя i нечесних воронiв, якi послухались його. Або все ж таки прийняти бiй, бо вони на своїй землi i не по їх виннi горить пiвнiчна частина лiсу. Та i до кого б вони пiшли? До голубiв? Але ж колишнiй Вождь принiс бiду i в їх домiвки. I хто залишався ще? Сови? Сови єдинi хто зберiгали нейтралiтет в цiй ситуацiї. Вони не приймуть бiженцiв не тому що не захочуть, а тому що це автоматично припише їх до союзникiв чорних воронiв, а вони не бажали ставати нi на чию сторону. Чим бiльше ця напруга в серединi общини росла, тим бiльше запитiв про подальшу долю лягало на плечi Пошрамованого вождя. Перед усiма вiн робив вигляд, наче знає, що робити, але в серединi себе панiкував як i усi. Вони так не домовлялись, Великий сiрий ворон обiцяв, що нiхто не буде чiпати поселення захiдного лiсу, якщо Пошрамований позбудеться свого Вождя. Сiрий одноокий птах казав, що їм потрiбнi виключно голуби. Але кого тепер мiг звинувачувати Пошрамований? Хто довiряє хижаку, який дає гладити своє хутро, не витерши при цьому кров з iклiв?
  Пошрамований Вождь полетiв до пiвнiчного лiсу. Згори пожежа виглядала заворожуючи. Та навiть з такої вiдстанi, вiн вiдчував жар вiд вогню. Вiн вже починав зачiпати першi дерева на кордонi з поселеннями сiрих воронiв. До боротьби з ним, крiм самих сiрих птахiв, долучались голуби i самi чорнi ворони. Всi окрiм сов, вони навiть тут умудрялися зберiгати нейтралiтет. Та, здавалось, що i чорний птахам тепер теж доведеться вiдмовитись брати в цьому участь.
  Пошрамований залетiв до гнiзда Великого сiрого ворона. Вiн одразу вiдмiтив для себе якiсь змiни в зовнiшньому виглядi Одноокого. Той наче осунувся, став худiшим. Дивно, пройшло всього декiлька днiв з останньої зустрiчi. Великий сiрий ворон протяжно i тихо закаркав, наче був i не проти того, що його навiдали дорогi гостi, але i в той самий час хотiв залишитись наодинцi. Пошрамований почав невпевнено, то пiдходячи ближче, то вiдстрибуючи назад. Одноокий птах не витримав i голосно заволав на нього, розправляючи крила. I дiйсно? Ким вважає себе цей нахаба? Вiн же просто нiхто! Нiкчемна подоба свого колишнього Вождя, вже не кажучи про його батька. Вiн став Вождем тiльки тому, що Великому сiрому ворону потрiбна була одна достатньо авторитетна фiгура, яка зможе керувати чорними птахами i не давати їм сувати нiс не в свої справи. А тепер хай Пошрамований змириться зi своєю участю i йде геть звiдси. Iнакше Великому сiрому вороновi доведеться шукати замiну.
  ***
  Великий чорний ворон опритомнiв в пожовклiй травi (скоро i її пожере вогонь). Вiн насилу пiднявся i тiльки зараз згадав про свої перев"язанi крила. Вiн один посеред нижнього лiсу без можливостi злетiти - краще б вiн просто розбився. Хтозна якi дикi звiрi ходять посеред туману, що обтiкав дерева. Але вiн живий, а тому не мав права здаватись. Живий - значить вiдповiдальний, вiдпочинеш пiсля смертi. Великий чорний ворон повiльно йшов вперед, кидаючи гострим зором в усi боки, намагаючись найти хоч якесь гостре гiлля, яке б змогло врятувати його вiд пут. Та всi вони, нажаль, були зависоко. Тому нiчого iншого i не залишалось птаховi, як просто йти вперед, сподiваючись, що попереду його чекає спасiння, або хоча б шанс на нього.
  Дивно, як все мiняється залежно вiд перспективи - з висоти власного польоту це могутнє зелене насадження здається цiлковито безпечною i спокiйною домiвкою, яка лежить у тебе на долонi. Та варто опинитись внизу, як дерева замикаються над твоєю головою, утворюючи подобу клiтки, за якою не видно неба. А за їх могутнiми i вiчними стовбурами блукають хижi чотирилапi тварини, готовi в будь-який момент покинуту схованку i врiзатись потужними iклами в твою тонку пташину шию.
  Крила для птахiв - це їх прожиток i, що саме головне, життя. А що трапляється з птахами, якi втратили власнi крила? Вороновi не хотiлось нiчого про це знати. Єдине, що його наразi хвилювало, так це необхiднiсть знайти щось гостре. Також треба було подумати над тим, в якiй норi провести нiч. Бо в цих краях, для птаха не було нiчого страшнiшого, нiж просто навiть уявити собi нiч там внизу. I першi страхи, здається, вже почали ставати реальнiстю, наче виривались з його голови. Шарудiння за найближчим кущем змусило його зiстрибнути зi стежки i сховатись пiд корiнням дубу, яке виривалось з пiд землi, створюючи гарне мiсце для схованки. Вiн причаївся, просячи Лiсових Покровителiв зглянутись над його немiчним тiлом. Цього разу йому пощастило - з-за кущiв вигулькнув зацiкавлений носик лiсового бурундука. Звiрятко озирнулося допитливими чорними очима-бусинами i стрiмко пiдбiгло к дубу, збираючись наверх, ховаючись в дублi. Ще один мешканець лiсу опинився вдома, в безпецi i теплi. I на пiдтвердження цих думок, ворона обдало холодними потоками вечiрнього вiтру. Вiн озирнувся i десь там далеко, лише за допомогою свого гострого зору, побачив червону цятку. Лiсова пожежа. Знак того, що все їх iснування перетвориться на попiл, якщо вони не знайдуть спосiб примиритись i разом впоратись з бiдою.
  Ранiше, ще за часiв людей, вони могли дозволити собi кинути все i втекти в iнше мiсце. Принаймнi до того часу, поки тi ж самi люди не впораються зi стихiєю. Але тепер часи змiнились. Не так багато залишилось мiсць на цiй грiшнiй планетi, де б можна було вести спокiйне i мирне iснування. Треба рятувати те, що ще можна врятувати. Часи Великої Дуростi повернулись. Знову один вид намагається знищiти iнший, коли їх спiльну домiвку пожирає вогонь. Мабуть це загальна проблема усiх розумних видiв - бити один-одного, не помiчаючи як пiд ногами провалюється земля. I для того, аби це безумство завершилось, Великому чорному ворону потрiбно було повернутись назад. Присiкти його. Для початку треба звiльнити крила.
  ***
  Несподiвано було почути вiд Пошрамованого вождя наказ залишити свої позицiї i перестати чинити опiр сiрим воронами, якi продовжували налiтати на кордони захiдної частини лiсу. Ще бiльш дивно звучала його заява покинути кордони воронам-охоронцям. З важким серцем, та деяка частина пiддалась указу Пошрамованого i дiйсно покинула позицiї. Вже зовсiм скоро там були помiченi зграї сiрих воронiв, якi швидко будували свої гнiзда i приносили якiсь матерiали з мiста. Що ж тут скажеш - ганебний грабунок для одних i незмивна ганьба для iнших. Проте не всi птахи збирались виконувати накази нового Вождя.
  Старий ворон стояв бiля малого i вони разом дивились, як там внизу, Пошрамований роздає накази. На перебите крило старого ворона був накладений шматок сталевого листа, перемотаний дротиною. Вiн командував усiма птахами-охоронцями. По статусу був другим пiсля Вождя. Принаймнi, так було ранiше, а що тепер, вiн i сам не знав про свiй статус. Вiн подивився в переповненi злобою очi малого ворона. Нiчого, синку, все повернеться на свої мiсця. На щастя, iсторiя дуже сильно б"є по головi тих, хто про неї забуває.
  Пiсля того як усi птахи-охоронцi покинули Пошрамованого, ворон з металевим крилом злетiв i попрямував в сторону своїх пiдопiчних. Перегороджуючи їм дорогу, коли вони вже збирались розлетiтись по своїм домiвкам, вiн розправив одне крило i голосно закаркав. Що вони собi придумали? Залишать все як є? Нi, так не пiде. Тi, хто не збирається виконувати накази божевiльного, хай формуються в вiльнi загони i продовжують охороняти кордон.
  Спочатку ворони стояли мовчки, невпевнено переминаючись з лапи на лапу. Та птахи почали виходити з колони одна за одною, пiдходячи до ворона з металевим крилом. Але вийшли не всi - невелика чорна купа так i залишилась стояти, недовiрливо поглядаючи на старого з металевим крилом. Потiм вони так-само мовчки пiднялись в повiтря i розлетiлись хто куди. Шкода. Дуже шкода, коли брати стають ворогами. Та свого пригнiчення птах з металевим крилом видавати не збирався, бо потрiбно було зберегти i без того не високий бойовий дух чорних воронiв. Вiн коротко закаркав, наче роздавав укази, тодi збирався злетiти, але перша спроба була марною через травмоване плече, та з другої все вийшло.
  Чорнi ворони, якi вiдреклись вiд правлiння Пошрамованого, почали формуватись в невеликi загони. Для того, аби розрiзняти один одного, вони почали намотувати на лапи бинти, якi в великiй кiлькостi залишились пiсля їхнього нальоту на людську лiкарню. Щоб не плутати себе з тими, хто залишився вiрним новому Вождю, ворони-охоронцi перекрашували бинти в рiзнi кольори, мокаючи їх в банки з фарбою, якi вони так само перенесли з мiста. Так вони i подiлились. Птахи з зеленими, синiми i жовтими пов"язками. Пiсля чого розлетiлись по рiзних частинах кордону захiдного лiсу.
  ***
  Великий чорний ворон не знав як довго йде лiсом. На землю давно опустились важкi темнi сутiнки i вiн втратив вiдчуття часу. Усе навколо перетворилось на просто один змазаний шматок темних перемiшаних фарб, де не залишилось бiльше жодних чiтких обрисiв. I навiть вiн, чорна птаха, став частиною цiєї картини, перетворюючись на ще один мазок на полотнi.
  Але прийшов час приходити до тями, коли вiн почув нове шарудiння з кущiв. На хвилину вiн втратив обачнiсть, бо дуже втомився. Подумав, що це черговий лiсовий бурундук, або ще якась живнiсть. Але вiн жорстоко помилявся. В цей момент його врятувало тiльки те, що вiн вчасно помiтив руду грацiозну постать рисi. Вiн розвернувся i побiг, сподiваючись на те, що товстi стовбури дерев зможуть стримати її швидкий бiг. Та на це було марно сподiватись, так як рись, навчена роками полювання, обходила дерева своїм гнучким тiлом.
  У Великого чорного ворона не було жодного шансу, вiн вже вiдчував її подих, чув як волохатi пазуристi лапи м"яко опускаються на землю, давлячи сухе листя. Це був безславний кiнець колись сильного Вождя. Ворон про це знав, тому заплющив очi, очiкуючи, коли ця гарна руда смерть забере його мале чорне тiло. Але у Лiсових Покровителiв були iншi плани щодо нього, тому вiн не встиг помiтити, як провалився в кротячу нору, а рись, яка зробила свiй вирiшальний стрибок, пролетiла в самий вiдповiдальний момент рiвно над його головою. Яма була завузька, а тому i не зручною. Нiщо не заважало хижаку дiстати його одним точним ударом пазурiв. Птах ворушився, роблячи яму товстiшою i пролазячи далi вглиб. Рись кружляла навколо нори, сувала свiй зацiкавлений нiс i намагалась дiстати ворона лапами. При бажаннi, вона могла легко розрити нору i дiстати його, але, вона вирiшала, що не буде витрачати час на одного лише ворона. Тут здобичi i без того достатньо, тому вона розвернулась i так само грацiйно побiгла. Великий чорний ворон не знав скiльки вже заборгував Лiсовим Покровителям, бо такого везiння не снилося навiть тим птахам, у яких залишались крила. Можливо це було випробування. Та рись, вiд якої їм з другом вдалося втекти тодi в дитинствi, тепер повернулась, щоб взяти реванш. Довго ж їй довелося чекати. Та Великий чорний ворон не збирався давати цьому хижому котовi навiть найменшого шансу. Йому потрiбно було повернутись назад. Iнакше не стане нiчого, вогонь пожере домiвку кожного, навiть цiєї рисi.
  Вiн з зусиллями вибрався з нори i озирнувся - навколо лежала глибока нiч. Час вiд часу короткий подих вiтру змушував здригатися поодинокi гiлки, а десь далеко скрикували звiрi, мабуть, заскоченi зненацька риссю. Ворон вiдкрив дзьоб i дивився як пар пiдiймається в небо. Йти по цим землям в ночi нерозсудливо. Таких зустрiчей з хижаками може бути ще дуже багато, i наступна, скорiше за все, скiнчиться не так вдало. Колись ж Лiсовi Покровителi повиннi спустошити свою скриньку з його везiнням. Тому Великий чорний ворон не знайшов нiчого кращого, як повернутись назад до нори.
  ***
  Не дивлячись на всi погрози Пошрамованого Вождя, чорнi ворони, якi не побоялись пiти проти його волi, нанесли новий удар по сiрим воронам одразу з трьох напрямкiв, не залишаючи їм жодного шансу. Та навiть цього було недостатньо, тому що приходили новi i новi, наче їх штампували десь пiд землею на спецiальному заводi, залишеного їм вiд людей. Йшли вони впевненим i абсолютно рiшучим строєм, нiби їх не чекала тут смертельна небезпека, наче вони i не були живими iстотами, а просто машинами, якими керували шестернi. Їм було все-одно, якщо вони навiть i загинуть, це не буде чимось страшним, наче немає нiчого такого в тому, що ти викладаєш мостини з власного кривавого тiла, аби по ним пройшлись твої майбутнi вождi.
  Стримувати їх було важко, сил не вистачало. До цього приєднались i iншi проблеми - чорнi ворони-охоронцi, якi залишались лояльними до Пошрамованого Вождя, почали нападати на добровольчi загони. Таким чином, удари доводилося вiдбивати з усiх бокiв.
  А тим часом лiс продовжував горiти. Чверть поселення пiвнiчного лiсу вже було знищено. Не вистачало птахiв, якi б могли з ним справитись. Бiльшу частину з них поглинуло божевiлля. А головний винуватець просто сидiв i дивився як горить його домiвка, як однi намагаються знищiти iнших. В цьому було щось вiд збочення - дивне i слизьке задоволення вiд гниття, болi i смертi. Звичайний садизм надiлений майже необмеженою владою. А чого iще очiкувати, якщо ти саджаєш на трон жорстокого збоченця? Нiчого крiм вогню, в кiнцi-кiнцiв, ти не отримаєш.
  ***
  Малий чорний ворон залетiв до гнiзда Пошрамованого i пронизливо закаркав. Останнiй нiчого йому не вiдповiдав, волiючи навiть не дивитись в його сторону. Було щось дуже дивно в його виглядi, за що його хотiлось пожалiти, та малий птах не вiдчував до нього нiчого iншого окрiм гидливостi. Вiн заварив кашу, а тепер сховався в самий темний куток, намагаючись забути про все, що зараз вiдбувається по його винi. Огиднiшим за правителя-тирана може бути лише правитель-слимак, який не може розпорядитись тим, що лягло на його плечi за його ж бажанням.
  Малий чорний ворон пiдiйшов поближче, Пошрамований зробив крок назад. Можна поклястись, що саме в цей момент, малий став вiзуально бiльшим навiть за нового Вождя. Якби хтось побачив їх тут зараз, то з першої ж спроби змiг би назвати справжнього правонаступника трону.
  Тихо, наче був створений лише з повiтря, за їх спинами з"явився ворон з металевим крилом. Вiн не спiшно пiдiйшов до них i зупинився бiля малого чорного ворона. Навiть особливо не вглядаючись в темний дзьоб, на ньому можна було розгледiти кривавi плями. Невiдомо навiщо вiн сюди прийшов, тому як не збирався нiчого говорити, просто стояв i дивився. Трохи пiзнiше вiн напружив лапи i почав розправляти крила, нiби хотiв напасти на Пошрамованого, але зупинився, опустився i пiшов назад, забираючи з собою малого чорного ворона.
  ***
  Спекотнi вранiшнi променi змусили Великого чорного ворона нарештi вiдкрити очi. Вiн пiдвiвся i видряпався на поверхню. Тепер свiт не виглядав таким загрозливим як вчора вночi. Вiн заснув в одному свiтi, а прокинувся вже зовсiм в iншому. Та не варто довiряти цiй оманливiй тишi. Якщо свiт змiнив окрас, це не означає, що вiн став менш загрозливим. Птах попрямував далi, волiючи триматись ближче до високих кущiв.
  М"яке нiжне вранiшнє повiтря голубило його пiр"я, яке приховувало тiло, помережане подряпинами - подарунки вiд сну в кротячiй норi. Через це, повiтря ставало ще бiльш цiнним. Не дивлячись на всю свою загрозливiсть, нижнiй лiс може бути добрим до бiдолашного птаха. Невелика перерва перед новими загрозливими подiями, якi обов"язково його наздоженуть. Та єдине, що його зараз хвилювало, так це крила, яких птах вже майже не вiдчував. Ще трохи, i з ними можна буде розпрощатись назавжди. Необхiдно вийти до мiста, чого б це не коштувало.
  Тому вiн йшов. Вперто i не звертаючи, тому що знав, що за цiна стоїть за цими кроками. Тому що Великий чорний ворон нiс вiдповiдальнiсть за те, що йому вдалось вижити. Вiн був достойним свого батька. Птах чудово це розумiв. Хай батько нiколи навiть не натякав на свої почуття. Та Великий чорний ворон знав, що батько любить i дуже пишається своїм сином. Великий чорний ворон нiколи не вимагав особливої батькiвської уваги. Нiжностi йому замiняли постiйнi тренування. Батько не давав майбутньому Вождю i хвилини на перепочинок. Вiн пiдiймав свого сина удосвiта i скидав з найвищої гiлки, аби той навчився пiдхоплювати вiтер, ставати з ним одним цiлим. Майбутнiй Вождь нiколи не боявся таких вправ. Вiн знав, що батько поруч i нiколи не дасть йому впасти. Хоч як би той не намагався робити байдужий вигляд. Батько навчив його головному - бути залiзним. З м"яса i кiсток тiло складається тiльки у слабакiв. Ти ж зроблений з залiза, тому нiколи i не зламаєшся.
  I Великий чорний ворон не збирався ламатись. Вiн йшов вперед, а перед очима майорiв образ батька, даючи йому наснаги. Вiн дiйде до цiлi, тому що нiколи i нiзащо не втомиться i не зламається, бо вiн зроблений з залiза. Його крила не потребують кисню i кровi, тому як залiзу не потрiбно нiчого окрiм власного iснування. Його очi не бачать нiяких перешкод, бо залiзнi зiницi не бачать нiчого окрiм власних непробивних стiн.
  Так майбутнього Вождя вчив батько - забути про свою справжню матерiальну форму. Все що матерiальне, можна зламати, але те, що в твої головi - нiколи. А тому Великий чорний ворон йшов. Топтав землю пiд своїми залiзними лапами i бачив майбутнє. Бачив власну постать, яка в свiтлi вогнiв вривається в пил бiйки, аби покiнчити з божевiллям.
  Мабуть, згадки про батька та милосердя Лiсових Покровителiв допомогли Великому чорному вороновi, бо вiн i отямитись не встиг, як побачив перед собою верхiвки бетонних будинкiв, що виглядали з-за зелених гiлок вiковiчних дерев.
  ***
  А далi все ставало тiльки гiрше - за своїм божевiллям Великий сiрий ворон i не помiтив, як вже згорiла половина пiвнiчної частини лiсу. Птахiв так само не вистачало, бо племена були втягнутi в безглузде протистояння. Вогонь, який вiн бачив зi свого гнiзда невблаганно пiдповзав все ближче i ближче. Великий сiрий ворон мiг поклястись, що вiн вiдчував його жар на своєму пiр"ї. Та це не додавало нiякого просвiтлення до його затьмареного розуму. Вiн так сильно захопився грою, що бiльше не бачив очевидних речей. Цi речi були в тому, що в кiнцi-кiнцiв вiн просто згорить сам.
  I чим далi, тим бiльш абсурднiшими i дикими ставали його вчинки. Бо далi знову дiйшла черга до племенi голубiв в схiднiй частинi лiсу. Спочатку вони намагались зберiгати iнтригу i не вiдходити вiд тiєї концепцiї, яку вигадали ранiше. Загони чорних воронiв з бiлими хустинами на лапах пiд патронатом Пошрамованого знову вривались до голубiв, вичищаючи їх поселення невеликими клаптиками. I чим було бiльше таких клаптикiв, тим бiльше росла ненависть голубiв до чорних воронiв.
  Та згодом, вже нiчим не прикриваючись, навiть не намагаючись бiльше конструювати важке хитросплетiння iсторiй, сiрi ворони разом з чорними розпочали набiги на землi голубiв. Таким чином, захоплення їх земель вiдбувалось куди продуктивнiше. Звичайно, це ще бiльше збивало з пантелику i без того розгублених i спустошених голубiв. Але як вони не намагались, нiхто i не збирався давати їм вiдповiдей. Сiрi ворони просто робили те, що заманеться. Головне, щоб це привело їх до бажаної цiлi. Сiро-чорнi зграє налiтали раз у раз, залишаючи за собою тiльки смерть i розруху. З кожною хвилиною розум Великого сiрого ворона туманився все бiльше. Зрозумiло, що в такiй ситуацiї голуби не могли бiльше допомагати сiрим птахам с пожежею. Тепер i без того сильний вогонь, змiцнiшав ще бiльше.
  Добровольчi загони чорних воронiв хотiли б допомогти, але самi нiяк не могли дати ради нападникам на своєму кордонi, де їх кiлькiсть з кожним днем прибувала. Окрiм того, до них так само пiдключились i лояльнi до Пошрамованого чорнi ворони, якi охоче нападали на своїх братiв, усiляко намагаючись перешкодити їм вiдстояти власний кордон.
  А тим часом вогонь йшов вперед. Язики полум"я котились вверх по деревах, де там, на їх кiнцiвках, вибухали червоним гейзером, пiдiймаючи стовпи диму аж до самих зiрок. Вогонь нi з ким не ворогував, нiчого нi з ким не дiлив. Вiн просто забирав усе, чого торкався. Тому що це було в його природi. Вогонь не розрiзняє добрих чи поганих, правих i неправих. Вiн, всього-на-всього, йде вперед. I той, хто вважає, що з його помiччю можливо манiпулювати - жорстоко помиляється, i дуже скоро в цьому переконається.
  ***
  Великий чорний ворон не втримався на лапах i покотився вниз по пагорбу. Рiзнокольоровi плями скакали перед дзьобом, поки його не зупинив великий камiнь. Вiн з зусиллям пiдвiвся i зрозумiв, що камiння було уламком людського асфальту, через трiщини якого, до неба простягалося корiння. Лiс пiдступав все ближче до мiста, не дивлячись на те, що вогонь пiдточував його з iншої сторони. Нарештi, мiсто. Тепер потрiбно знайти щось, що допоможе йому звiльнити крила. Тепер повалений Вождь не вiдчував їх зовсiм.
  Знизу мiсто виглядало ще бiльш загрозливим нiж лiс. Буйство природи хоча б було рiдною домiвкою, i там, серед зеленi, вiн мiг швидко вираховувати полюючих хижакiв. А що ж тут? Як вiн мiг побачити чи почути хоч когось, в цьому бетонному лабiринтi, де висота стiн досягала сотень i тисяч людських голiв? Але Великий чорний ворон зробив декiлька крокiв вперед i його настрiй трохи полiпшився, тому як перед ним опинився шматок скла, затиснутий помiж камiнням. Його гострий кiнець зазивав позбавитись пут, вiдблискуючи на сонцi прямо в очi поваленому Вождю. Саме вчасно. Ворон пiдiйшов поближче, роблячи обережнi кроки назад, вiдчуваючи за собою смертельно небезпечний штир. Коли вiн зрозумiв, що скло впирається в зубну нитку, вiн почав робити ритмiчнi рухи, наче намагався присiдати як людина. Зi сторони це виглядало як кумедний танок. Нарештi вiн вiдчув свободу - крила залило теплом вiд прибуваючої кровi, вiн розправив їх, переможно пiдiймаючи до небес. Нарештi, вiльний. Саме так виглядає свобода.
  Сьогоднi Великий чорний ворон був улюбленцем Лiсових Покровителiв, вони знову врятували йому життя. Саме в той момент, коли Вождь знову повнiстю взяв тiло пiд свiй контроль, зi сторони лiсу почулося шарудiння. Вороновi не довелося довго думати над тим, хто б це мiг бути, так як руда голова рисi швидко вигулькнула з зелених кущiв. Ця бестiя нiяк не хотiла залишити його в спокої, але тепер в неї не буде шансу його зловити. Принаймнi на такiй вiдстанi. Вона рухалась надзвичайно швидко, але Великий чорний ворон пiднявся в небо i полетiв вперед, облiтаючи лiхтарнi стовпи i телевiзiйнi антени, вдихаючи свiже повiтря на повнi груди.
  Як же, все таки, приємно нестись вперед, заголубленим вiтром. Залишити нарештi задушливу землю i зрозумiти, що тепер для тебе доступне цiле безкрайнє небо. Вiн летiв вперед, не поспiшаючи, насправдi, повертатись назад. Не можна вирiшувати все стрiмголов. Чого вiн цим доб"ється? Його виженуть i в другий раз. I цього разу, можливо, не дадуть другого шансу. Їм потрiбно вiдкрити очi. Для того, щоб його прийняли, необхiдно повернутись разом з правдою.
  Хтозна, чому Лiсовi Покровителi були настiльки добрi до нього (можливо, вони також хотiли врятувати лiс), вони знову допомогли вороновi. Вiн летiв вперед, коли йому заслiпило очi невелике люстерко, яке лежало бiля входу в пiдвал одного з житлових будинкiв. Гострий зiр Вождя дозволив побачити цю рiч навiть з далекої вiдстанi.
  ***
  Нiчого хитрого в планi сина поваленого Вождя i ворона з металевим крилом не було. Iдея проста як i все генiальне - заскочити Пошрамованого зненацька i перехопити владу в свої руки. Iншими словами, збиралися вчинити путч. Задача бiльш нiж амбiцiйна, хоч їх виявилося не так багато. Окрiм Малого чорного ворона i ворона з металевим крилом, до них приєдналось ще четверо охоронцiв. Їм здалося, що цього буде достатньо для того, що нейтралiзувати охорону Пошрамованого, а потiм i його самого.
  Вони дочекались вечора, ховаючись в тiнi посеред гiлля, з висоти спостерiгаючи за гнiздом Пошрамованого. До домiвки названого Вождя було приставлено всього-на-всього троє воронiв. Нiчого складного. Зграя екстремiстiв рушила на них, використовуючи все той самий ефект несподiванки. Ворони-охоронцi, якi не хотiли коритись Пошрамованому вождю, швидко вiдтiснили лояльних птахiв вiд гнiзда. Тому синовi справжнього Вождя i птаху з металевим крилом було легко прорватись всередину. Пошрамований дiйсно один, легка здобич. Проте вже наступної митi все пiшло не по плану.
  Пошрамований ворон все ж таки був не настiльки дурним i безтурботним, як могло здатись на перший погляд. Вiн хотiв виявити серед племенi нелояльних до нього воронiв, тому приставив до себе таємних охоронцiв. В основному вони непомiтнi пропливали по небу, час вiд часу ховаючись в високим гiлках, виглядаючи порушникiв. Виглядiли, в кiнцi-кiнцiв. Поки ворони-добровольцi займались охоронцями Пошрамованого, до гнiзда залетiло ще троє птахiв. Малому чорному вороновi i птаху з залiзним крилом не було як вiдбитись, тому їх швидко схопили. А до охоронцiв Пошрамованого ззовнi прибуло ще декiлька птахiв i ворони-добровольцi були зламанi. Ось тобi i весь путч.
  Пошрамований походжав гнiздом, вiдчуваючи, мабуть, власну перевагу. На його милiсть не варто сподiватись, принаймнi вороновi з металевими крилами. Так i сталося - з ним вчинили так само як i з Вождем. Вiн полетiв вниз з могутнього дуба, поглинутий темрявою. Пiсля цього Пошрамований довго думав над тим, що робити з Малим чорним вороном. Спочатку, вiн хотiв зробити так само, але потiм наче проявив милосердя великого правителя i вирiшив зберегти йому життя. Хоча малий i знав, що не було в цьому жестi нiчого героїчного. Пошрамований просто уявив собi, що якщо Великий чорний ворон живий i якимось чином повернеться, вiн вирве йому серце iз грудей за життя свого сина. В ньому говорило боягузтво, а не благороднiсть. Малий знав про це, i з цього ж зловтiшався. На що Пошрамований вождь дуже розiзлився i наказав тримати малого пiд цiлодобовою вартою в його гнiздi.
  ***
  Пiдвал будинку був покинутий i запилений. Там було так темно, що навiть гостре вороняче око не могло вихопити жодних чiтких обрисiв. Вiн не мiг зрозумiти, навiщо взагалi сюди зайшов. Найгiрше, що може бути для птаха, так це опинитись в тiсному примiщеннi без запасного виходу. Це було залiзним правилом при вiдвiдуваннi мiста - нiколи не заходь туди, де немає ще одного виходу. Та вiн себе не слухав. Щось було не так з тим люстерком. Воно просило, стогнало про порятунок. Жадало сатисфакцiї. Хотiло зiрвати запилену завiсу з якихось давнiх подiй.
  I Великий чорний ворон слухняно йшов на цей поклик. Зрештою, вiн опинився тут не просто так. Птах це чудово розумiв. Проте, вiн не встиг продовжити думку, тому що дерев"яна пiдлога раптово втекла з пiд нiг i Вождь впав до темного провалля. Вже вдруге за час вигнання i, напевне, не в останнє. Втримавши рiвновагу, ворон м"яко приземлився на бетонну пiдлогу. Тут було ще темнiше нiж на горi, а нiздрi забивала їдка пилюка. Вiн деякий час крутився в цьому чорному полотнi, намагаючись визначитись з простором навколо, а коли зупинився, то помiтив перед собою невелику бiлу пляму. Точнiше, лише з першого погляду це нагадувало бiлу пляму, бо насправдi, коли птах придивився, вiн побачив слабку лiнiю свiтла, яка освiтлювала собою дивну невелику постать.
  Вождь пiшов вперед, вiдчуваючи як з кожним кроком його серце б"ється все швидше i швидше. Надто дивною була постать попереду i надто сильно вона про щось йому нагадувала. Про часи, якi нiколи не повернуться. I чим ближче вiн пiдходив, тим скорiше розсiювався туман, а лiнiя свiтла ставала бiльш чiткою. Так, вiн був правий. Великий чорний ворон мрiяв про те, що це буде правдою, поки робив тi доленоснi кроки по холодному бетону, але i уявити не мiг, що це дiйсно так! О, Лiсовi Покровителi, збережiть нас усiх!
  Мумiфiковане тiло його батька застигло в епiчнiй позi - з розпростертими крилами i гордовито витягнутою шиєю. Наче батько був статуєю. Його тiло трималось в данiй позi завдяки поржавiлим вiд часу металевим ланцюгам. Залишається тiльки здогадуватись, як Великому сiрому вороновi вдалося побудувати таку важку конструкцiю. Мабуть не дарма ходили легенди про його iнтелект. Окрiм того, вже в цiй роботi можна було побачити зародки того божевiлля, яке зараз давало свої плоди. I в усьому цьому проглядалось те його збочене свiтосприйняття. Вiн вбив його батька, але вiддав свою останню шану.
  Бiля скрючених мумiфiкованих лап батька лежала i його зброя - загострений металевий штир, перемотаний якимось ганчiр"ям i iзолентою. Ще будучи малим, майбутнiй Вождь бачив, як батько вечорами возився зi своєю зброєю. Вiн чи не єдиний ворон, який спромiгся зробити щось таке, щоб нагадувало людський пристрiй. Iншi не наважувались робити подiбного хоча б через особливостi будови пташиного тiла. Але його батько навчався довгими ночами, аби привести в гармонiю своє тiло i умiння володiти людською холодною зброєю. Через це його стали поважати ще бiльше.
  Великий чорний ворон довго вглядався в тiло свого славетного батька, вiдчуваючи, як щось нове проростає в його нутрощах. Дивна рослина, що переплiтає i серце i розум. Птаховi хотiлося побути тут довше, але перед його очами стояв образ пожежi, що пожирає лiс. Вiн повернеться потiм, аби також вiддати останню шану. Тому Вождь мiцнiше схопився за зброю батька, розправив крила...i впав, при першiй ж спробi рiзко злетiти. Вiн i уявити собi не мiг, що вона така важка. I як тiльки батьковi вдавалось впоратись з цiєю конструкцiєю? Мабуть окрiм фiзичної пiдготовки йому також сильно допомагала i сила волi. Тому доведеться бути набагато сильнiшим, нiж ти є насправдi. Iнакше неможна, нiчого не вийде. Якщо вiн не зможе - тодi усi загинуть.
  ***
  Вiн злiтав, а потiм падав знесилений. Лапи горiли вогнем, серце шалено калатало. Це справжня перевiрка на мужнiсть, i його батько проходив її раз у раз, не даючи собi навiть шансу на те, аби здатись. Не позволить собi цього i Великий чорний ворон, iнакше вiн не буде "великим". Вiн злiтав i падав, i так раз у раз. Вiн виснажував свої м"язи, змушував їх переносити стрес, змушував жили рватись i заживати знову в той самий момент. Великий чорний ворон летiв вперед, перетворюючи свiй бiль на звичайний стан. Бо для залiза бiль нiчого не вартує. Залiзо не знає, що значить "болить". Вiн не мав права цього знати, iнакше б програв.
  Великий чорний ворон був готовий поклястись, що вже бачив верхiвки рiдних дубiв, але звернув в сторону пiвденного лiсу, де на березах спокiйно вiдпочивали сови. Ця думка прийшла йому несподiвано i блискавично, як приходять усi генiальнi iдеї. Це єдиний шанс вмовити їх дiяти. Тепер вони мають прийняти чиюсь сторону, бiльше нейтралiтет зберiгати не можна. Бо вогонь не залишить осторонь абсолютно нiкого. Хай i цi грацiйнi птахи подивляться на його фiзичнi страждання, нехай зрозумiють - якщо вiн змiг зробити вибiр, то зможуть i вони.
  ***
  Вогонь зжер бiльшу частину пiвнiчного лiсу. Дехто стверджував, що бачив Великого сiрого ворона неподалiк вiд кордону захiдного лiсу. Також його помiчали поблизу голубиного сходу. Наче вiн вибирає собi нове мiсце для домiвки. Але як можна вибирати щось, що також в скорому часi перетвориться на вогонь i попiл?
  Вже в нiкого не було сумнiвiв в тому, що коїться навколо. Сiрi ворони бiльше не могли прикидатися жертвами. Вже занадто сильно вони нахабнiли. Навiть перестали використовувати чорних птахiв в своїх набiгах голубiв. Робили все швидко i грубо, пiдганяючи самих себе. Це i зрозумiло - вогонь не буде нiкого чекати.
  I чорнi ворони, якi ще пам"ятали про честь i вiрнiсть своєму Вождевi, намагались вiдбивати власний кордон вiд лобових атак бiлих птахiв i набiгiв iз-за спини своїми одноплемiнниками, якi так i залишись на сторонi Пошрамованого. Вони боролись мужньо, але щоденнi стрiмкi атаки страшенно виснажували. Ворони-охоронцi розумiли, що так довго тривати не може. Або вони почнуть потроху вiддавати кордон, або в ситуацiї щось в один момент дивним образом змiниться на їхню користь. Другий варiант, звичайно, видавався їм абсолютно нереальним, бо всi вони вже розучились вiрити в дива, тому птахи морально готувались до вiдступу. Проте, здається, Лiсовi Покровителi якраз були тими, хто пам"ятав про магiю бажання.
  ***
  Бо вiдповiдь приходить завжди в останнiй момент. Надiя виринає якраз тодi, коли ти розумiєш, що все вже втрачено. I в цей момент життя знову наповнює все твоє тiло, розмiтаючи пил всерединi кiсток шалено потужним потоком кисню. I ти знову можеш рухатись, бiгти вперед i ловити iснування, радiючи вiдчуттю наповненостi.
  Наповненiсть повернулась i до життiв мужнiх чорних воронiв-охоронцiв. Спочатку їх Вождь летiв один, впевнено розсiкаючи повiтря сильними крилами, несучi в залiзних лапах зброю, яка могла належати виключно його батьковi. Невже це їм наснилось? Чи це дiйсно було правдою? Бо не може марення бути настiльки правдивим. Абсолютно всi бачили його повернення, вiн нiс спасiння цiлого лiсу. Це виявилось далеко не межею в цьому феєричному виступi - бо скоро небо закрило бiле простирадло. Згодом кожний ворон зрозумiв, що це були саме тi птахи, яких нiхто з них не бачив багато рокiв.
  Бiлi сови текли небом, несучi з собою надiю. Здавалось що весь цей час була чорна нiч, i тiльки тепер несмiливi променi сонця нарештi стали пробиватись крiзь металевi хмари. Тому абсолютно нiхто i не очiкував, що цi грацiйнi птахи можуть кидатись в атаку з таким потужним iмпульсом, забуваючи про власну безпеку. Якби хтось з очевидцiв сказав, що сiрi ворони не були наляканими, вiн би збрехав. Нiхто з них не мiг очiкувати того, що їх накриє страшним гнiвом пiвденних птахiв, що рухались велетенським простирадлом по ясному синьому небi. Хто мiг знати, що такi гарнi i вихованi створiння як сови, зможуть виглядати справжнiми дикунами, якi будуть розривати своїм ворогiв гострими дзьобами та скубати пiр"я сильними лапами? С тих пiр бiльше нiхто i нiколи не почує жартiв про незграбнiсть i кумеднiсть цих бiлоснiжних птахiв. Своєю симфонiєю битви вони навiть затьмарювали Вождя з легендарною зброєю батька. Але вiн i не бажав уваги. Все що йому було потрiбно тепер - якомога скорiше потрапити до гнiзда Пошрамованого, з якого несло страхом. Вiн був там, стояв за спинами трьох охоронцiв. Але цi ворони також виявились не надто смiливими, бо одразу вiдступили i сором"язливо опустили голову, зустрiчаючи свого справжнього Вождя.
  Побачивши колишнього товариша, Великий чорний ворон дiйсно приготувався вразити його своїм мечем, та побачив власного сина за його боягузливою спиною. Нiчого тому бачити те, що б могло вiдбутись. Малий чорний ворон пiдбiг до батька, той коротко щось прокаркав i син вийшов з гнiзда. Пошрамованого вiн попросив пройти за ним.
  ***
  Вони пiднялись на найвищу гiлку, звiдки добре проглядалось червона заграва полум"я, яка вже знищила велику частину домiвки сiрих воронiв. Пошрамований все чекав, коли Вождь нанесе свiй остаточний удар, але вiн нiчого не робив, просто дивився на полум"я. Його серце було куди бiльшим, нiж можна було уявити. Пошрамований розвернувся i полетiв в сторону мiста. Тепер це єдине мiсце, де вiн не буде вигнанцем, бо вiд тепер жодна частина лiсу не захоче прийняти до себе колаборацiонiста, навiть сiрi ворони.
  А на що ще вiн мiг сподiватись? Ти можеш вiрити, або не вiрити в сили Лiсових Покровителiв, але є щось таке в свiтi, що вирiвнює усе с часом. Якщо ти зробиш гору з мокрого пiску, вода, рано чи пiзно, знову зробить його рiвним ландшафтом. Так само кожна зла i божевiльна дiя, яка спрямована виключно на знищення, буде знищена сама. Бо знову ж таки - вiриш ти в Лiсових Покровителiв, або нi, та їх свiт, в якому ти живеш, приводить до гармонiї абсолютно кожен створений тобою дисбаланс. Коли ти захочеш знищити когось, i будеш докладати до цього усi свої зусилля, то не помiтиш, як увесь час, гармонiчний свiт сам знищував тебе крок за кроком. I тодi не залишиться нi тебе, нi того зла, яке ти принiс. Якщо цього не запам"ятали люди, то запам"ятай хоч ти.
  ***
  Бiльше нiчого не залишилось вiд впевненостi загарбника. Чорнi ворони, за допомогою сов, розносили вщент усi спроби сiрих воронiв захопити їх кордон. В пiдсумку, вони вичерпали себе остаточно. Чорнi птахи, якi були прихильнi до Пошрамованого ворона, капiтулювали без попереднього пручання.
  Тодi настав час допомогти i голубам. Цi добрi i наївнi птахи також були зачарованi грацiйнiстю сов, яка несла насолоду для очей i смерть для своїх ворогiв. Пройшло не так багато часу, коли чорним воронам i бiлим совам вдалось допомогти голубам покiнчити з пеклом, яке розгорнулось на їх землях.
  I куди ж, все таки, подiвся Великий сiрий ворон? Пiдроздiл сов, який вночi нiс варту в одному з голубиних поселень, своїм нiчним гострим зором примiтив купу гiлля i трави внизу бiля стовбура молодої сосни. Вони не дарма вирiшили перевiрити, так як знайшли Одноокого саме в тiй купi i, говорячи чесно, вiн не виглядав таким вже "великим". Видно було, що сiрий божевiльний ворон значно схуд, пiр"я повнiстю вкрилося травою, землею i голубиним послiдом, а в єдиному оковi читається тiльки спустошення. Та не дивлячись на його стан, Великому сiрому вороновi все одно доведеться вiдповiдати за власнi дiї.
  ***
  Вождь не поспiшав розправлятись з Великим Однооким вороном. Наразi вистачало i iнших нагальних питань. Залишався вогонь, який знищив майже весь пiвнiчний лiс. Не знадобилось багато зусиль для того, аби заохотити усiх птахiв до роботи. Вони наче прокинулись вiд сплячки, коли вогонь вже зализав п"яти i їм. Усi птахи - чорнi, сiрi (до їх здорового глузду все ж таки вдалося достукатись) ворони, голуби i сови, працювали на те, аби стихiя нарештi вляглась i залишила їх домiвку у спокої.
  Якби люди могли це бачити, вони б здивувались, бо нiхто i нiколи не мiг бачити такої краси. Неможливо уявити собi щось бiльш поетичне, нiж зграя iз мiльйонiв пташок, яка змiшується мiж собою неймовiрними фарбами, вкриваючи небо живою хмарою. Вони лили воду на вогонь, i це було схоже на те, як водоспад впадає в саме серце пекла, вгамовуючи його назавжди. Якби тiльки люди могли побачити, на що дiйсно здатнi птахи... 
  ***
  Великий Вождь стояв з Великим Сiрим вороном на тому самому мiсцi, де перед цим стояв з Пошрамованим. Вони дивились на вогонь, який ставав все бiльш блiдим з кожною секундою. Вождь хотiв продемонструвати йому волю Лiсових Покровителiв. Показати, що жоден деструктивний задум довго не проживе. I те, що у кожного божевiлля є свiй кiнець. Iлюзiї власної величi розтануть, i ти знайдеш себе в купi гнилого листя i пташиного послiду.
  Час було повертатись - вирок готовий.
  ***
  Змарнiлому тiлесно i духовно Великому сiрому вороному перев"язали крила тим, що ранiше для людей було зубною ниткою. Вiн безтурботно дивився вперед перед собою, вбачаючи серед гiлок кам"янi будiвлi. Згадував про всi свої мрiї, яким бiльше не судилося стати реальнiстю. I добре, це значить, що нас i досi бережуть Лiсовi Покровителi.
  Без зайвої заминки чи переживання, Великий чорний ворон пiднявся в небо i потужними лапами штовхнув Змарнiлого сiрого ворона вниз у прiрву, запрошуючи його вiдчути на собi усi жахи нижнього свiту. Хтозна, може там вiн зустрiне батька Вождя, i їм буде про що побалакати.
  ***
  Сови повернулись до своїх домiвок, аби i надалi вести спокiйний спосiб життя, щоб зайвий раз не потривожити iншi частини лiсу. Чорнi ворони допомогли голубам вiдновити звичний рух iснування, аби тi змогли забути про останнi жахiття.
  Не дивлячись на певнi протести, Великому чорному вороновi вдалося вмовити усе своє плем"я допомогти сiрим птахам вiдновити своїм домiвки, бiльшiсть з яких вигорiли вщент. Ця робота була не на тиждень, не на мiсяць i, можливо, навiть не на рiк, але довга суспiльна праця допоможе усiм птахам забути про ворожнечу. Також постiйно нагадуватиме про силу вiдтворення i братського гуртування. Два головних тезиси, про якi давно забули люди, i тепер не мали права забувати птахи.
  ***
  Великий чорний ворон вiдправив свою дружину i сина спати, а сам вийшов з гнiзда, злетiв i сiв на найвищу гiлку великого багатолiтнього дубу. Тепер один. Бо так гарно iнодi побути одному, жадiбно поглинаючи свiже нiчне повiтря.
  Спочатку Вождь думав, що йому здалося, але прислухавшись, чорний ворон зрозумiв, що вуха не пiдводять - вiн чув приглушений спiв мешканцiв пiвденного лiсу. Вони складали балади прийдешнiм часам, якi несли за собою вiдтворення, повстання з попелу i братню любов. I йшли цi пiснi вiд одних сердець в iншi, бо тiльки щирi пiснi здатнi проникати всередину душi.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"