Даремно не мине для мене  осiнь: 
Як в коси уплiтають роки сивину, 
Так руки листопаду в зимнi  роси 
Колосся дум покосами кладуть.

Я йду туди, куди йде  й дощ, поему 
Розбитих слiз шепочучи шибкам, - 
I  хто ж повiрить в те, що не даремно 
В святковiм вальсi  вересень кружляв.

Зiв"ялi   в"язи  крутить вiтер в"язам, 
Завивши зойк  їх трауром    гiлля, 
Так реквiємом в"яже грати в"язень, 
Зав"язши в даль, що долею була.

Посеред жовтого потопу сосни 
Голосять:"С О С"! Рятуйте зелень душ! - 
Задушно. Досить. Золота вже досить. 
Пiд товщею печалi  не дихнуть...

Нi, не мине мене  даремно  осiнь...