Блищик Тетяна : другие произведения.

По колу за сонцем

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    У вирій летіли лелеки. Над сумом криниці Схилилися два журавлі, Сховалось дитинство. Втекло десь далеко-далеко. Лишилися мальви І грудка сирої землі.

По колу за сонцем 

Поема

По колу за сонцем 
У вирій летіли лелеки. 
Над сумом криниці 
Схилилися два журавлі, 
Сховалось дитинство. 
Втекло десь далеко-далеко. 
Лишилися мальви І грудка сирої землі.
...Палало багаття гарячим нетліючим богом, 
Сушилися шкури убитих ще зранку тварин, 
Жінки метушилися, плем'я збиралось в дорогу, 
Приносили жертву, шукали у травах полин. 
Сміливі й безстрашні, їх кликали степу простори, 
Мисливці і воїни - зброя в них змалку в руках. 
І море по литки і навіть по плечі їм гори, 
Звитяга і мужність не відають, що таке страх. 
Майбутнє шляхами стелилось для них на світанні,
Вперед мчали коні, скрипів навантажений віз,
У заспанім небі купалася зірка остання,
Тікав ховрашок, переляканий стуком коліс.
Все далі у степ просувалися вершники-скіфи,
Сміялися соняхи, килим плела ковила...
Могутній народ (із легенди чи, може, із міфів?)
Від Чорного моря історія нам привела.
То ще не держава, та є у ній військо і влада,
І сила обряду - найвищий одвічний закон,
На степу просторах здіймається скіфська Еллада,
На схилах курганів мурує новий пантеон...
Життя входить в русло: весь день до самого смеркання 
Фігура Дажбога із пагорба дивиться в даль, 
Жінки варять їсти, мужчини всі на полюванні, 
Майструє різьбяр для вождя золоту пектораль, 
Колишуть степи босоноге маленьке хлоп'ятко, 
Пасуться буй-тури, ширяє у небі орел... 
Усе це повториться, буде кінець у початку, 
Літопис минувшини в витоках першоджерел. 
А поки що вітер з обличчям старого Стрибога 
Читає волошкам нестворений скіфський Коран; 
Каскади Славутича, наче у вічність пороги, 
Вартує, мов Сфінкс, чорноокий безмовний курган. 
І знає лиш сонце: цим небом нестимуть лелеки 
Весну і надію у рідний барвінковий край, 
Тут світ проторує дорогу з варягів у греки 
І інша епоха в минуле обронить: 'Згадай...' 
Сьогодні чи завтра, та витіснять скіфів сармати, 
За плином століть миготітиме низка епох: 
Прийдуть роксолани, а готів долатимуть анти, 
Закон переможців підтвердить язичницький бог. 
З цеглинок віків побудують слов'янську державу 
Могутні народи, онуки вселенських світів, 
Заграє вогнями новітньої ери заграва, 
До іншого відліку лишиться декілька днів...
Пульсують комети у сотнях Галактик по жилах, 
По хвилі Славутич пливе за крутий горизонт. 
І куриться ладан в єпископських панікадилах, 
Чекає на князя святий імператорський трон. 
Ще мить - і у небо зірветься стотисячним звуком 
Гучне 'Алілуя!', 'Хвала!' заспівають ченці,
Священик хреститиме всіх пресвятим Божим Духом, 
Молитвою серця, розп'яттям у правій руці. 
Відслужать молебень за прахристиянським обрядом Священнослужителі в ризах із золота кожен, 
Посиплються в воду фігури божків темним градом, 
Кричатимуть русичі з берега: 'Видибай, боже!'
Прибудуть до Києва диво-майстри з Візантії, 
Зведуть сонцесяйний, прикрашений фресками храм, 
Розпишуть ікони. Зневіри і страху стихії 
Розвіє собор - український новий Авраам. 
Зміцнить Володимир - володар в короні й порфірі -
Праруську державу, і велич її, і могуть, 
На срібних скрижалях карбовані символи віри 
Святими вогнями в майбутнє освітять нам путь...
Бурхливим потоком спливають роки за роками, 
Софіївські бані - одвічні нащадки століть 
Мовчать про поразки. Мовчать про трагедії й драми. 
На варті безсмертя замислена пам'ять стоїть. 
Вона пам'ятає про мудрі часи Ярослава, 
Вона 'Руську правду' уміла колись цитувати, 
Пила перемогу із келихів чесної слави, 
Давилась з розпуки, як брат воював проти брата. 
Всього не злічити: не знає історія ліку, 
Події і дати брели у сумній череді. 
Здавалось - назавжди, молилися, щоб не навіки 
Конати під гнітом, коритися ханській орді... 
Всього не потрібно, так може розбити параліч, 
Так можна схопити найважчої міри невроз. 
Страшна в нас історія. Був тоді, правда, ще Галич 
І Русь підійняв він із рабопослушницьких поз. 
Були ще герої: князі і від роду, й по духу - 
Острозькі і Галицькі... Пастир овець своїх вів. 
Зусиллями нації призупинилась розруха... 
Мов згадка про Галич - оточений левами Львів. 
...Сурмили у сурми, у такт відбивали в литаври, 
Козацтво збиралося знову рушати в похід. 
Як скажуть, то й в пекло, в вогонь, в лабіринт Мінотавра,
Не двічі ж вмирати, то й смерті боятись не слід. 
Смішні відчайдухи: закрутить за вухами вуса, 
Рушницю у руки і люлька набита в зубах, 
Поклониться братству, і шабля - найкраща матуся.
Шукай вітра в полі, чи пак, козака у степах. 
Сміливі та мужні, удачі ловці - запорожці, 
Розумні, як лиси, швидкі та меткі, як хорти. 
Усі їхні статки: по люльці на душу й по ложці. 
Кохали - до смерті, а друзі - неначе брати. 
Вони би й зліпили все те, що до них розділили, 
Вони би й златали, та порвані в клоччя шматки. 
Один проти сотні, - погодьтесь, нерівні то сили, 
А втрачений шанс не повернеш уже повіки. 
Були тоді гетьмани. Люди уміння і хисту, 
Водили до бою козацькі загони, полки, 
Та в програній битві уже не лишалося змісту. 
Дарма над могилами навхрест прибиті кілки. 
Засмучені постаті тихо снують, наче тіні: 
Хмельницький, Мазепа, Апостол. В очах - біль зими. 
Ні, ні, не картаю, пробачте, ви, може, й не винні. 
Так легко судити. А дійсно, змінили б щось ми? 
Під стягами волі боротись було не даремно, 
За мурами Січі шукало притулку життя, 
Та свічка погасла. Ураз навкруги стало темно. 
Зломились надії. Все зникло в пітьмі небуття. 
Зруйновано Січ. Потрощили дзеркала свободи, 
А скільки ж то років, щоб друзки докупи зібрать? 
Убивши державу, не знищила влада народу, 
Душа його вічна. Нехай і розгромлена рать. 
Упав бастіон, проте цегла - то ще не основа, 
Фундамент не знищений, але його й не візьмеш. 
У немічнім тілі є сила нетлінного слова. 
Його не здолаєш. Духовна свобода без меж. 
І хоч офіційно вкраїнців назвали рабами, 
Царі нас боялись - й ненависть та їх неспроста. 
Це ззовні: пустими стоять у риштованні храми, 
Та серце нуртує. Душа в нас, душа не пуста! 
Попанщено села. Попанщено луки і ниви, 
Озера і ріки, дороги, долини, ліси... 
Без панського дозволу навіть ні півкроку вліво, 
Як пані не згодні, то й яблучка вже не з'їси. 
В холодному відчаї стигла з розпуки Вкраїна, 
Потомлені руки самі опускалися вниз. 
І вже не держава - безколірний спогад, руїна. 
Сміється із тебе останній невдаха харциз. 
Не мертва, ти спала, прокляття давило гіпнозом.
Від муки безсилля ти з розпачу входила в транс, 
Дрімала свідомість, від горя притуплювавсь розум. 
Ти майже вмирала. Пани ж грали у преферанс...
Сльозилися очі, набрякли від праці судини 
І люди терпіли. Не вперше, мій Боже, не раз. 
Пани кріпака не відносили в касту людини. 
Чомусь всі мовчали. Не витерпів тільки Тарас. 
Слова Кобзаря вибухали, мов атомні бомби, 
В рядках 'Заповіту' - про волю ожив маніфест, 
Селянин став месником, вже не напівмертвим зомбі, 
А проти гнобителів меч підійняв на протест. 
І хоч не здолати страшного нещадного звіра, 
І хоч за свободу Тарас поплатився життям,
Та знов відродилась у правду, у завтрашнє віра. 
На гору Чернечу стежина веде з майбуття. 
Хоч як нас ламали, та іншої долі немає: 
В нас сила в братерстві, єднання нам зцілює дух, 
Печать незалежності золотом стяг наш вінчає, 
А віра в майбутнє - дорога до миру і злук. 
Які б перепони не ставило нам неминуче, 
Дистанція довга, лиш щойно почався пробіг, 
Маршрут пролягає крізь урвища, хащі і кручі, 
А виживе той, хто здолати терпляче це зміг. 
І бігли їх тисячі... Вслід їм ревли постанови, 
Сичали накази, шипіли удави рядків, 
Давив циркуляр забороною рідної мови, 
Мовчали арбітри. Ховались за брили віків. 
У Біблії пам'яті - ворог паплюжив сторінки, 
Обличчя стирав: Котляревський, Шевченко, Франко, 
Брудними чорнилами креслив ім'я Українки, 
В рядках епілогу дописував чорний закон, 
Мінялись правителі, наче картонні фігури, 
Події і факти складалися в калейдоскоп. 
Комусь - жезл влади, а для України - тортури... 
Сумні емігранти втікали до інших Європ. 
Змарніла від муки колись кольорова палітра, 
Земля захлинулася, з річки поллялася кров, 
Десь там, в тридцять третьому, бились порожні макітри, 
Бо їжу ковтнув ненажерливий голодомор. 
А потім над степом зловісно гриміли гармати, 
Поранена доля писала до вічності лист, 
Над вбитими дітьми приречено квилила мати,
Глумивсь над Вкраїною літньої ночі фашист.
...Засипали оплески залу Верховної Ради,
Затвердили врешті омріяний ерами акт,
Позаду засідання і безкінечні наради,
Хоч акт - це початок, та все-таки це уже факт.
Цей день в літочисленні виділять 'жирним' курсивом.
До всіх континентів щаслива прийде новина.
Пора Україні по-справжньому жити, красиво,
Ми так цього ждали - епоха пройшла не одна.
І хоч не за день побудується власна держава,
І хоч розбудова триватиме цілі роки,
Та ми незалежні і ми заслужили це право,
За нами - свобода, добробут і мир навіки.
Ще стільки роботи: і сотні прийняти законів,
Затвердити статус, державну символіку й гімн,
Синів України поставлять на захист кордонів,
І власна міліція наш вартуватиме дім.
Ще буде в державі: і національна валюта,
Своя Конституція, волі гарант - Президент.
Ми все переможемо: і негаразди, і скруту,
Розв'яжем конфлікт чи, як виникне, то й інцидент.
Я знаю: ми будем, утвердимось, станем на ноги,
У нас є історія, в єдності наша могуть,
Дорогою долі, до світла, до правди, до Бога
Архангели радості з нами невпинно ідуть.
Ми вічні, як небо, нам щедро світитиме сонце,
Нам води Дніпрові нестимуть вселенське тепло,
Заграє веселкою щастя в дитячій долоньці.
Добро переможе. На хвильку хоча б зникне зло.
В світанки під зорями, у калинову надію,
У казку над плесом, в латаття на сонній воді,
У тебе, народе мій, я до безпам'яті вірю,
Майбутньому вірю, а ще, Україно, тобі.
Й нехай те століття відоме технічним прогресом,
Та в пам'яті степу зринає стара пастораль:
Закоханий майстер дарує красуні принцесі
Із золота різьблену, вічну, як світ, пектораль.

Тетяна БЛИЩИК.

м.Радивилів, Рівненської області.

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"