Цимбалюк Євген : другие произведения.

Не був бравим вояком Швейком лише одного разу

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:

  На вiдмiну вiд свого всесвiтньо вiдомого дiтища - бравого вояка Швейка, письменнику Ярославу Гашеку значно менше щастило у життi на перемоги. Одного разу вiн змушений був здатися навiть у полон. Це трапилося 100 рокiв тому, 1915 року, в тутешнiх волинських краях - поблизу села Хорупань, що нинi в Млинiвському районi на Рiвненщинi. Втiм, полон, а вiрнiше перехiд на бiк росiйських вiйськ, iсторiя слушно розцiнила не як зраду, а навпаки, як антивоєнний прояв, який пiзнiше втiлився в образi Швейка.
  
  "Iду на фронт i, можливо, повернуся козацьким отаманом"
  
  Передiсторiя цього незвичного випадку така. У серпнi 1914 року почалася Перша свiтова вiйна. Отримав мобiлiзацiйну картку i Ярослав Гашек, котрому на той час йшов 32-й рiк, а в його лiтературному арсеналi було вже декiлька гумористичних збiрок, у тому числi й передвiсниця майбутнього роману - збiрка "Бравий вояк Швейк та iншi дивовижнi iсторiї".
  
  Однак, пiшовши на фронт, уродженець Праги, як i сотнi, тисячi iнших чехiв, не збирався проливати кров за iнтереси ненависної йому австрiйської монархiї i ставив собi за мету добровiльно перейти на бiк росiйського вiйська. Врештi, ще на початку фронтової баталiї Гашек жартiвливо зiзнався про те, що трапиться, коли його вiзьмуть на фронт: "...буду вести себе як будь-який солдат, щоб взнати все це поближче. А потiм куди-небудь заглянув би, хоч би в Росiю".
  
  Iнше зiзнання Гашека стосовно його фронтового досвiду ще бiльш iронiчне. Рiч у тiм, що (як зазначає упорядник Гашекового чотиритомника лiтератор С.Нiкольський у передмовi до книги) за мить до вiд"їзду у дiючу армiю Ярослав, даруючи свою книгу друговi, написав такий автограф: "Через кiлька хвилин я вiд"їжджаю кудись-то далеко. Можливо, вернуся козацьким отаманом. А коли буду повiшений, пошлю тобi на щастя кусочок того шнурка".
  
  Втiм, ситуацiя спочатку складалася не так, як би того хотiлося письменнику. Проте i тут надiї Я.Гашека не згасають. В армiї вiн проводить лiтературну роботу як iсторiограф батальйону - пише вiршi та iсторичнi зарисовки про фронтовi буднi та своїх товаришiв. З цих творiв найбiльш вiдомi "В резервi", "По дорозi на поле бою". Вони, звичайно, не рiвґноцiннi його прозi. Але водночас цiкавi як документи, якi засвiдчують труднощi фронтової служби в австрiйськiй армiї i показують добре, людяне ставлення письменника до рядового солдатського складу.
  
  Завдяки росiйським дезертирам письменник одержав медаль "За хоробрiсть"
  
  Доля розпорядилася таким чином, що Ярослав Гашек потрапив на службу в 91-й полк. Таку ж нумерацiю вiйськової частини письменник "приписав" i своєму знаменитому лiтературному героєвi, котрий в одному з епiзодiв не без жалю зiзнається: "У дев"яносто першому полку мене, безумовно, вже не чекають...".
  
  Отож у липнi 1915 року 91-й полк брав участь у кровопролитних боях у районi Сокаля. Характерно, що саме тут єфґрейтор Гашек "за особливо мужню поведiнку перед лицем противника" був нагороджений срiбною медаллю "За хоґробрiсть".
  
  У чому ж полягала ота "особливо мужня поведiнка"? Та ще й "перед лицем противника", як записали у нагородному листi. Усе почалося з того, що якось, усамiтнившись у лiсi, Ярослав запримiтив групу росiйських воякiв. Вони були без зброї, отож перед стволом Гашекової гвинтiвки миттєво спинилися. З"ясувалося, що це дезертири, якi, скористаґвшись слушним моментом, покинули обороннi позицiї i поспiшили у пошуках правди на протилежний бiк. Як не дивно, поневiряючi вояки самi буквально примусили взяти їх у полон.
  
  -Заведи нас до начальства, бо дороги назад нема, а переховуватися скiльки вже можна! - благально просилися незнайомцi. - Не вмирати ж нам з голоду!..
  
  Гашек вiдчув, що полоненi не лукавлять, i люб"язно виконав їхнє прохання.
  
  Вiн тодi навiть i не пiдозрював, що цей вчинок у штабi розцiнять як подвиг. Але саме так i трапилося - медаль "За хоробрiсть" прикрасила груди письменника.
  
  Заодно лiсова пригода розбудила у Ярославовiй душi думку про те, що, виявляється, не одним чехам вiйна не поґтрiбна. Росiйськi солдати також не хочуть воювати. Значить, баталiї, кров, смерть простолюду вигiднi лише багатiям...
  
  "Не стрiляйте, земляки! Ми вашi брати - чехи!"
  
  Минав час. Гашек не вiдмовлявся вiд свого намiру. I нарештi зручний момент настав.
  
  Восени 1915 року (в другiй половинi вересня) на дiлянцi фронту, яку займав 91-й полк, йшли тяжкi бої. Полк вимуґшений був вiдступити до Хорупаня i тут зайняти оборону.
  
  Одного ранку Гашека та його товариша Страшлипку розбудила оглушлива канонада з гармат та гвинтiвок. Кругом зчинилася метушня. Однi вояки бiгли до окопiв, iншi, осiдлавши коней, погналися до лiсу.
  
  Ситуацiя стала дещо зрозумiлiшою, коли друзi почули знервований голос поручика Лукаша. Той вперто раз по раз кричав у телефонну трубку: "Противник прорвав фронт! Нашi вiйська вiдступають. Термiново прошу пiдкрiплення!".
  
  Трiшки отямившись вiд метушнi i реально оцiнивши ситуацiю, Гашек та Страшлипка обмiнялись один з одним розуґмiючими поглядами. Мовляв, пора...
  
  -Шнель! Шнель! - заторохкотiли навперебiй офiцери, пiдганяючи солдатiв. - Спiшiть, ми вiдходимо!
  
  Проте, незважаючи на цi крики, друзi не поспiшали вiдходити. Правда, вони вилiзли з окопа, але лише вдавали, що готуються до вiдступу.
  
  Розтривожений Лукаш, розмахуючи револьвером, ще раз спересердя скомандував: "Що ви там, оглухи, возитеся! Через п"ять хвилин тут буде противник!.." Вiн вилив би на винуватцiв ще бiльший словесно-обурливий потiк, але, побачивши на пагорбi першу шеренгу наступаючих, безпорадно махнув рукою i чимдуж подався за вiдступаючим батальйоном.
  
  Натомiсть через коротку мить Гашек та Страшлипка, перестрибнувши через окопи, попрямували у протилежний напрямок.
  
  - Не стрiляйте, земляки! Ми вашi брати - чехи!
  
  I справдi, на цей довiрливий крик жоден iз наступаючих росiян не вистрiлив, на що, до речi, Страшлипка пiзнiше вiдреагує так: "Нам, безперечно, було страшно. Але ще бiльший страх, мабуть, пройняв передову шеренгу. Бо де ж таке бачено: двоє мужикiв iз голими руками "валять" на цiлу ватагу озброєних, розмахують руками i щось незрозумiле кричать. Ну точно, або герої, або безглуздi. З такими краще не зв"язуватися".
  
  Стосовно ж Страшлипки, то його умiння жартувати, розказувати анекдоти з того чи iншого приводу або ж без будь-якого приводу вiдiграло величезну роль у складному процесi створення образу Швейка в пiслявоєнному романi.
  
  Що ж стосується реакцiї на вищезгаданий випадок з боку австрiйського командування, то воно навiть не пiдозрювало, що мав мiсце факт переходу на бiк росiйських вiйськ. У послужному списку єфрейтора 91-го полку, зв"язкiвця 11-ї польової сотнi Ярослава Гашека з"явився короткий запис: "Пропав безвiсти 24 серпня 1915 року пiсля бою бiля Хорупан, про що видано наказ Љ 82".
  
  Записи в iнших наказах були ще бiльш гiркими. З"ясувалося, що росiяни догнали вiдступаючих австрiяк. Мiж ними зав"язався довготривалий бiй. Справа дiйшла навiть до рукопашної сутички. У результатi 91-й полк, за повiдомленням командування, втратив убитим 138 чоловiк. Поранення одержало 285 бiйцiв. А ще майже 5 сотень солдатiв пропало безвiсти. Правда, невдовзi доля багатьох iз останнього списку визначилися - перебiжчики стали добровольцями чеської частини, яка ввiйшла до складу 8-ої росiйської армiї Пiвденно-Захiдного фронту. Серед них був i Ярослав Гашек. Спочатку - телефонiст, потiм - писар, член полкового солдатського комiтету. Перебуваючи у вiйську, вiн заодно почав спiвробiтничати iз журналом "Чехословак", у якому виступає переважно як публiцист та фейлетонiст. Усi його написанi матерiали були присвяченi однiй темi та однiй метi - iдейному та органiзацiйному змiцненню чехословацького вiйська, яке формувалося i яке, за помислами Гашека, зобов"язане не воювати, а стояти на сторожi миру. Ця iдейна лiнiя буде проведена пiзнiше i у вершинному романi Я.Гашека "Пригоди бравого вояка Швейка", якого, до речi, автор так i не встигне закiнчити...
  
   I на Волинi Гашеку смакувало чеське пиво...
  
  Натомiсть Ярослав Гашек встигне ще раз побувати на Волинi, причому у тих мiсцях, де разом iз Страшлипкою прийняв доленосне рiшення. За декiлька кiлометрiв вiд Хорупаня у селi Пiдгайцi на квартирi чеха Покорного письменник перебував майже тиждень. Робив журналiстськi нотатки, вивчав побут тутешнiх чехiв, а їх тут мешкало чимало. Загалом село подiлялося на двi частини - чеську та українську.
  
  Пiсля пiдгаєцьких вражень вiн пройнявся бiльш древнiми - дубенськими та почаївськими. Зокрема, занотував спогади, як 14 вересня 1870 року група пiдгаєцьких чехiв брала участь у зiбраннi, що вiдбувалося в Дубнi i на якому приймалося росiйське пiдданство. Ще один запис стосується величної мiсiї чехiв та українцiв села Малi Дорогостаї - вони спiльною колоною через Дубно та Кременець здiйснили пiший хресний хiд до Почаївської лаври.
  
  Прикладом прихильностi Гашека до волинських теренiв служать також неодноразовi згадки про тутешнiй край у самих сповiдях про бравого Швейка. Зокрема, два такi епiзоди дослiдив у статтi "Швейк iде по планетi" знаний краєзнавець та журналiст Iван Пащук. Перший пов"язаний iз денщиками офiцерiв, якi тiльки те й роблять, що розповiдають про свої героїчнi подвиги. Кожний iз них, якщо повiрити на слово, - Наполеон. А найбiльше гордяться денщики тим, що штурмували Сокаль та Дубно...
  
  Маємо цiкаву згадку i в першiй главi другої частини роману, яку названо "Нещастя Швейка у поїздi", - констатує Iван Пащук. - Отож на перонi "таборського вокзалу" у розмовi з "добрим товаришем", який виручив бравого вояка вiд штрафу i "взнавши, що всi посвiдчення та вiйськовий залiзничний квиток Швейка знаходяться у поручика Лукаша, веґликодушно дав йому п"ять крон на квиток та iншi витрати", а при прощаннi довiрливо сказав: "Коли попадете, служиґвий, до росiян у полон, кланяйтесь вiд мене пивовару Зенону в Здолбуновi". Цей факт досить таки достовiрний. Iм"я великого знавця своєї справи чеха-пивовара Йозефа Зенона було добре вiдоме тодi на волинських землях. Його завод, що розташовувався мiж Острогом та Здолбуновом, тривалий час мав добру славу, як подiбнi йому в Квасиловi, Глинську, Семидубах та iнших навколишнiх чеських поселеннях.
  
  ***
  
  Подальша пiсля 1915 - 1917 рокiв доля Гашека була не завше прихильною до нього. Йому в Росiї навiть на деякий час заборонили писати. А всесвiтня слава вознеслася над письменником, по сутi, уже пiсля його смертi в 1923 роцi (у 1920 роцi вiн повернувся з Києва на батькiвщину). I цiєї слави нiщо не могло затьмарити. Навiть той далекий пiкантний випадок у Хорупанi.
   Євген ЦИМБАЛЮК, краєзнавець, письменник
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"