Прапор Перемоги : другие произведения.

Євген Гудима. Нові вірші

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Євген Гудима - автор нашого Інтернет-видання, регулярно друкується й у радивилівській районці "Прапор перемоги", інших місцевих газетах. Нещодавно вийшла книга вчителів-поетів Рівненщини "Струни серця", де є добірка його поезій. У недалекій перспективі - збірка творів Є.Гудими, частину з яких надрукував "Прапор перемоги". Друкуємо чергову добірку творів Євгена Петровича і ми. Автор просив зазначити, що буде вдячний краянам, яким присвячував свого часу вірші (книги, листівки тощо), якщо зголосяться з метою допомогти усі твори зібрати, систематизувати і укласти в збірку.

  МАГІЧНЕ ДЖЕРЕЛО
  
  Під синім небом України
  І на землі її святій
  Мого народу пісня лине,
  Як свідок долі і подій.
  
  У ній співають ріки й гори,
  Метуть сніги і квітне гай,
  У ній тече рікою горе
  І радість ллється
   через край.
  
  З нею орали і косили,
  Не раз підводились
   з колін,
  Вона подвоювала сили,
  Коли лунав на сполох
   дзвін.
  
  В ній чути свист каміння
   з пращі,
  Що сиплеться
   на ворогів,
  У ній живе мій давній
   пращур
  З часів язичницьких
   богів.
  
  В ній відчай, змішаний
   з журбою,
  Несуть за море журавлі,
  У ній в бою
   під Пляшевою
  Дзвенять освячені шаблі.
  
  Вона лунала у Сибірах,
  На Колимі, на Соловках,
  І навіть там вселяла віру,
  Що нелюдів чекає крах.
  
  Вона в діаспорі лунає
  Вже на мільйони голосів.
  Настане час - і поскидає
  Всіх, хто на шию
   людям сів.
  
  У ній співає край мій
   отчий
  Устами прадідів, батьків.
  Душа народу в ній
   клекоче
  Впродовж віків,
   впродовж віків.
  
  Її карали і вбивали,
  Та вона все пережила
  І гордо знову випливала
  Із вікового джерела.
  
  Воно цілюще і магічне,
  Бо б"є на небі - там,
   де рай.
  І буде бити воно вічно
  З душі Марусеньки
   Чурай.
  
  З душ Кобзарів,
   святих і чистих,
  І відчайдухів-козаків.
  Простих музик сільських
   троїстих.
  Струмітиме вовік-віків.
  
  Вплете в косу батьківську
   мову,
  Калини цвіт,
   спів солов"я,
  Козацьку вдачу
   гонорову...
  І заспіває вся сім"я.
  
  Щоб під трембіту
   і цимбали,
  Що чують кожен порух
   рук
  Вся Україна заспівала,
  Як Володимир Івасюк.
  
  Щоб магія не обірвалась,
  Вливалась в душі
   з дальніх зір.
  Навіки з нами щоб
   зостались
  І Яремчук, і Білозір.
  
  Нас б"ють із Заходу,
   зі Сходу,
  По мові цілять,
   по піснях.
  Вони ж безсмертні
   у народу,
  Потуги ці чекає крах.
  
  Бо душі тих,
   котрі на небі,
  Серця запалюють
   вогнем.
  За мову й пісню битись
   треба,
  Допоки на землі живем!
  
  
  МОЛЬБА
  З Рабіндраната Тагора (індійський літератор, лауреат Нобелівської премії 1913р.)
  
  Господи!
  Навчи мене жити,
   молю Тебе щиро,
  Безмежної ласки
   Твоєї вділи,
  Зерна любові,
   жертовності, віри
  В серці посій,
   щоби рясно зійшли.
  
  Навчи, Боже, строго
   судити про себе -
  Маленьку піщинку
   Твоїх володінь.
  Хай світло любові,
   що ллється із неба,
  Не дасть напускати
   на ближнього тінь.
  
  А буде плекати
   в душі моїй ниву
  Пристойності, честі
   вовіки віків.
  Врятуй мене, Боже,
   від помсти і гніву
  Які є ознакою
   всіх слабаків.
  
  Господи!
  Стрічать перемогу
   навчи без погорди,
  Бо з ласки Твоєї
   цього я досяг.
  Поразка не значить,
   що я другосортний,
  Поразка - фундамент
   майбутніх звитяг.
  
  Господи!
  Якщо до вершин
   Ти простелиш дорогу,
  То скромність хай
   дихає в спину мені,
  Якщо ж близька буде
   її перемога,
  Хай сторожем гідність
   стоїть у вікні.
  
  Господи!
  А шкоду якщо я
   комусь заподію,
  Зроби, щоб пробачили
   люди мені,
  Мені ж як напакостять
   хтиві злодії,
  Хай серце не корчиться
   в гніві й вогні.
  
  Я до кінця
  не усвідомив
  
  Я до кінця не усвідомив,
  Що час без тебе
   вже біжить.
  Здається, щойно вийшла
   з дому
  І повернешся через мить.
  
  Не бракувало завжди
   й всюди
  Тобі і праці, і турбот,
  То, може, вийшла десь
   на люди,
  Чи подалася на город.
  
  Чи запізнилась
   на маршрутку,
  Чи інше трапилося щось?
  Душа здуває хмару
   смутку -
  Вона повернеться ось-ось.
  
   І скаже:
   - Подругу зустріла
  І забалакалась.
   - Бува.
  - Ой щось на кухні
   підгоріло!-
  Для мене ти -
   завжди жива.
  
  Чи скаже, що по
   телефону
  В онучок випитала все,
  Купила кофточку
   червону -
  Дитині радість принесе.
  
  І характерно потре руки:-
  - Який футбол,
   який "Реал"?!
  Здорові, слава Богу внуки,
  Мене чекає серіал.
  
  Вечеря? Та яка вечеря!
  У тебе й так росте живіт.
  У мене теж духовна
   сфера -
  Не звужуй мій,
   будь-ласка, світ.
  
  Спливають в пам"яті
   картинки,
  Я так любив твій кожен
   жест
  Нема. Немає половинки...
  Несу гіркої долі хрест.
  
  Думка виводить з цього
   стану,
  Як тільки в спогади пірна,
  Де ти єдина і жадана,
  До болю рідна і земна.
  
  В душі зболілій вітер
   свище
  І книгу спогадів горта,
  Веде мене на кладовище
  До надмогильного хреста.
  
  Я до кінця не усвідомив,
  Того, що трапилось
   в житті,
  Та знаю: щем тупий,
   судома
  Мої супутники в путі.
  
  Ностальгійне
  
  Річка мого життя обміліла
   давно,
  Жовтим листом верби вся
   покрита.
  І скупі промінці тьмяно
   світять на дно,
  Навіть тиша бринить
   сумовито.
  
  І спливають в думках всі
   роки молоді,
  Що за хмарами вже
   заховались...
  Якби розум мені,
   якби розум тоді, -
  Нині з долею ми б
   поквитались.
  
  Доле, доле моя!
   У мереживі вся, -
  І яких тільки барв тут
   немає!
  За тобою бреду,
   як заблудла вівця, -
  Все мина, все мина,
   все минає
  
  Знаю, ти віддаси мене
   в руки небес,
  Перед Божим Престолом
   постану.
  Грішний я, але знай,
   що ти також не без...
  Не безгрішна ти.
   Знай наостанок.
  
  Грішні простір і час,
   які випали нам,
  В такім місиві правда
   конає
  Нам потрібен тепер
   життєдайний бальзам,
  Але де він, скажи де?
   - Немає.
  
  А рятують нас Віра
  І Надія, й Любов
  
  Ми на пробу здаємо
  Екзамен постійно:
  По життю як ідемо -
  Абияк чи надійно
  
  Випробовують люди,
  Випробовує час
  І потік словоблуддя
  Випробовує нас.
  
  І суспільні хвороби,
  І дрібниці буття -
  Це екзамен на пробу,
  Це екзамен життя.
  
  Випробовують музи,
  Що тобі дорогі,
  Випробовують друзі,
  А ще більш вороги
  
  Беруть пробу дитинство,
  Юність і зрілий вік,
  Любов і материнство,
  Жінка і чоловік
  
  Беруть пробу на слово
  Його твердість та ще й
  Беруть пробу на славу,
  На любов до грошей
  
  Випробовують війни
  І хитючі мости,
  І шляхи ненадійні,
  І суворі пости
  
  А рятують нас Віра
  І Надія, й Любов,
  Бо вони - тільки міра
  Всіх життєвих основ.
  
   ДЯЧИХА
  
  Н.М.Черешневській, усім хоќрисќтам Крупецької церкви, сьогоднішнім і тим, які відійшќли у вічність, в т.ч. моїй маќтеќрі, її подругам-хористам, та діду, який був старостою (1920-1950 рр.) - з нагоди прес-тольного свята.
  
  Вулиця Довга, Місто,
  Свидники, Старики -
  Тут, як фортеця, міцно
  Крупець стоїть віки.
  
  Село рідне не умовність,
  В серцях слід його нести.
  Тут і дім наш, тут
   і совість,
  І могили, і хрести.
  
  Тут і храм Святої Трійці
  Наш духовний дім,
  Від Гнильча до Підцівінців
  Весь народ у нім.
  
  Церква Крупецька
   древня,
  Знала багато ран.
  Майже піввіку ревно
  Правив тут Феофан.
  
  Крупець йому донині.
  Вдячний, що так служив.
  Саме отець цей в Ніні
  Божий талант відкрив.
  
  Будеш служити,
   "дєточка" -
  Так говорив він нам.
  І привела ця ниточка
  Її на поріг у храм.
  
  В церкві вона як мати
  Для рідного їй села.
  В серці добро слід мати,
  Щоб віра в душі жила.
  
  В небо ж пливе молитва
  Через серця людей.
  І вирушає в битву
  Христос проти злих ідей.
  
  Кається люд за вчинки -
  Грішні ж ми попри все -
  Заслуга цієї жінки,
  Що людям добро несе.
  
  Чи в соснах вітер
   заб"ється,
  Чи греблею дощ пливе,-
  Мефодіївна не здається,
  Бо храм же зове, зове...
  
  Вона ж бо тут служить
   Богу,
  Не зігнув її час у ріг,
  Навіть в темінь знайде
   дорогу,
  На святий цей,
   святий поріг.
  
  Недарма називають
   требами -
  Служби Божі
   з усіх причин.
  Значить, серцю
   людському треба ми -
  Поспішай, - зобов"язує
   чин!
  
  В холод, і в дощ,
   і в сушу -
  Скільки вже тисяч раз(!)
  Голос цей гріє душу -
  Альт і сопрано й бас.
  
  Помах угору - форте
  Вниз йде рука - тихо
  Хор, як дзвінка когорта,
  Не підведе дячиху.
  
  Із отцем Віктором
   дружно
  Служать за двадцять літ.
  Голос її потужний
  Пісню несе в політ.
  
  Отож нехай Божа Мати
  Візьме їх під свій омофор
  І в честь такої дати
  "Многая літа", хор.
  
  На узвишші храм
   намолений стоїть
  
  (Уривок з історичної балади)
  
  Стоїть церковка
   дерев"яна
  В селі Коритне сотні літ,
  До неї рідко хто загляне,
  Вже ледь жива, але стоїть
  
  Малі віконця,
   морок сизий
  В ній поселився на віки.
  Ось кладовище,
   горб до низу
  Спускається аж до ріки
  
  Його історія сягає
  Далеко в глибину сторіч,
  Один лиш горб
   від нас ховає
  Ще не одну цікаву річ
  Люд засівав тут
   хлібом ниву
  Вже кілька тисяч літ тому,
  Це й уявити неможливо
  Здолати хащі
   й часу тьму.
  
  Тут над обривом
   на узвишші
  Цей храм намолений
   стоїть,
  Оберігають сили вищі
  Його від воєн, лихоліть.
  
  Сама церковка ця -
   святиня
  Стоїть на березі ріки,
  Це наших пращурів
   творіння
  Говорить з нами
   крізь віки.
  
  В ній слово Боже
   і молитва
  Живуть уже четвертий вік,
  Без цвяха жодного
   цей витвір
  Тут спорудив простий
   мужик.
  
  Впритул тут кожен блок
   поклали
  Далекі пращури - діди.
  А як любовно обтесали!
  Вклонись їх пам"яті,
   прийди!
  
  Майстри лишились
   безіменні,
  На кладовищі поруч
   сплять.
  Їх душі вірою натхненні
  Віками з нами гомонять.
  
  Творімо Собор
  наших душ
  Царство Небесне
   спочилим у Бозі
  І всім, хто завчасно
   пішов із життя,
  А ми, хто іде
   по життєвій дорозі,
  Молімо Всевишнього
   про каяття.
  
  Нехай в наших душах
   звучить Слово Боже,
  Як було в народу
   здавна,
  Господь нас утішить,
  Господь допоможе,
  Нас щира молитва
   з"єдна -
  
  Багатих і бідних,
   нещасних, щасливих
  І навіть знедолених
   вкрай.
  Допоки ідеш по життєвій
   ти ниві,
  До Храму дорогу шукай.
  
  Вона не легка
   ця дорога, терниста, -
  Нас зло звідусіль
   спокуша.
  На Бога надійся
   і Діву Пречисту
  Й дорогу віднайде душа
  
  У справі великій
   і навіть в малому
  Ти заповідь Божу
   не руш.
  Завжди і в усьому,
   завжди і в усьому
  Творімо Собор
   наших душ.
  
  * * *
  Згідно з Божою волею,
  Розмаїттям ідей
  Люди творять історію,
  Вона творить людей.
  
  На арені історії
  Битва зла і добра
  Йде по всій території,
  Яку люд наш обрав.
  
  І одразу не визначиш,
  Радість це чи журба,
  Аж допоки не вичавиш
  Ти із себе раба.
  
  Раб в крові - це генетика,
  Він повзе з роду в рід.
  Отака арифметика!
  І тому гнилий плід.
  
  Це триває століттями -
  Завжди зло на коні,
  Хоч давно всі помітили,
  Що добро без броні.
  
  Дива рідко трапляються
  На цій грішній землі
  Людство знов
   спотикається
  На одні й ті ж граблі.
  
  Густо втиканий вістрями
  Шлях здобутків і втеч,
  Бо забули ми істину -
  Честь сильніша за меч.
  
  Буде зло іще довгий час
  Свій збирати оброк,
  Аж допоки не буде в нас
  З кулаками добро.
  
  * * *
  Дні бувають такими,
  Що все валиться з рук:
  Не шикуються рими,
  У словах пустий звук.
  
  І нутром відчуваєш
  Перевернутий світ,
  Ніби книгу гортаєш
  Навпаки - "до і від".
  
  Перепони, як тіні,
  Йдуть по колу - напасть!
  Як собака на сіні -
  І не з"їсть, і дасть.
  
  Усе зважиш і зміриш -
  Де ж заритий тут пес?
  Мимоволі повіриш -
  Все іде від небес.
  
  Світом рухають ритми:
  Зима-літо, ніч-день,
  Задають алгоритми -
  Нині не до пісень.
  
  У театрі артисти
  Грають роль сто разів,
  Та щось трапиться
   з хистом -
  Здивувать не зумів.
  
  Може, місяць у повні,
  Чи густий зорепад,
  Розгойдався твій човен -
  От і все невпопад.
  
  Наче пута незримі
  Тче довкола павук,
  Не шикуються рими,
  У словах пустий звук.
  
  
  * * *
  Є вічні цінності в світі,
  Це не посада і не платня -
  Сині волошки в житі,
  Дощ серед літнього дня.
  
  Барви веселки в небі,
  Іскристий дитячий сміх,
  Довга дорога до себе
  Важча, ніж шлях до всіх.
  
  Є в світі мамина пісня,
  Скупа чоловіча сльоза,
  І туга, що серце тисне,
  І радість, як літня гроза
  
  Є в світі вірність і дружба,
  Схвильований блиск очей,
  А ти мені кажеш: служба,
  Кар"єра, багато грошей...
  
  
  * * *
  В час споживацької моралі,
  Моралі вуличних котів
  Ви вічні цінності згадали,
  Про що я тут сказать хотів?
  
  Євген ГУДИМА.
  м.Радивилів.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"