Володимир Ящук : другие произведения.

Шевченко на Волинi

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


Оценка: 5.17*5  Ваша оценка:

  На Рiвненщинi в кожному мiстi i в багатьох селищах та селах побачиш пам"ятники Тарасу Шевченку, причому є серед них i досить колоритнi у скульптурному вiдношеннi. Наприклад, запам"ятовується своєю виразнiстю пам"ятник у Дубнi - мабуть, тому, що постав тут Тарас в оточеннi кобзаря i хлопчика, постав саме таким, молодим i повним сил, бувши яким вiн мандрував нашим краєм у двадцятих числах жовтня 1846 року.
  Коли їхати з Дубна в Радивилiв, то бiля села Пiдлужжя не може не привернути уваги ще один пам"ятник Т.Шевченку - iснує переказ, що саме тут поет зупинявся попити джерельної води, послухати розповiдi селян.
  Утiм, не в одному з тутешнiх сiл вам розкажуть, як заходив у селянськi домiвки Тарас, цiкавався життям простих людей, записував народнi пiснi й легенди. У Пустоiванному бiльше десятка рокiв пiдряд починалися в березнi обласнi Шевченкiвськi днi, органiзовуванi облуправлiнням культури та обласною органiзацiєю Нацiональної спiлки письменникiв України. I щоразу приходили артисти й лiтератори до "Тарасової криницi" - облаштованого джерела при рiчцi Пляшiвцi, де також, як вважається, зупинявся попити джерельної води 32-рiчний поет. На жаль, нинi стара кринична надбудова над джерелом зруйнувалася, а про нову подбати нiкому.
  Колись доводилося читати, як один романтичний учитель писав у газетi про проїзд Т.Шевченка й через Радивилiв та про тi враження, якi вiн буцiмто саме тут мiг закарбувати в душi.
  Мiж тим, крiм домислiв та здогадiв, є факти. I вони переконують в одному: наш древнiй волинський край справдi має пiдстави пишатися, що його простори оглядав, черпаючи натхнення, Тарас Шевченко. I було це рiвно 160 рокiв тому. Ну, а чи побував Тарас у тому чи iншому населеному пунктi, мабуть, не так вже й важливо для лiтературознавцiв, а якщо важливо для мiсцевих жителiв - нехай живуть зi своїми легендами, нехай спонукають вони їх читати й ушановувати Козбаря не тiльки в роковини його народження.
  Здобувши художню освiту в Петербурзькiй академiї мистецтв, Тарас Григорович, що називається, дiстав право заробляти на хлiб малярством. То вже пiд кiнець недовгого життя вiн отримає визнання професiоналiв, i його навiть увiнчають званням академiка з гравюри. А починати в образотворчому мистецтвi, якщо не брати до уваги перших успiшних вправ петербузького перiоду, довелося iз речей доволi простих - замальовування пам"яток старовини та запису зразкiв усної народної творчостi - на замовлення Київської археографiчної комiсiї. Тепер iз великим обсягом завдань, якi отримав Т.Шевченко, можна було б, маючи добрий цифровий фотоапарат та диктофон, справитися за лiченi днi. А пiд середину позаминулого вiку художник мусив потратити мiсяцi.
  Серед iнших було й завдання поїхати на Захiдну Україну, замалювати види Почаївської лаври.
  Кам'янець-Подiльський, звiдти - до Житомира, тогочасного губернського центру Волинi. Транспортом слугували в основному поштовi карети. Оскiльки Тарас отримав завдання замальовувати старовину, то принаймнi навiть якщо не було змоги зупитися та оглянути старi мури фортець i замкiв чи древнi церкви, вiн неодмiнно звертав на них увагу. То були враження, якi не вимiряєш написаними врiшами чи намальваними картинами, вони вiдкладалися "на потiм" i з роками оживали в художнiх образах козацької минувшини, в розмiрковуваннях митця про колишню славу й неславу України.
  У Корцi вiн бачив величнi руїни середќньовiчного замку князiв Корецьких. В Острозi неможливо було проїхати, не попросивши вiзника зупинитися бiля древнiх мурiв замку князiв Острозьких на Замковiй горi. Певна рiч, Шевченко й ранiше багато знав про це мiсто, його старокнижникiв i першодрукарiв, про гетьманiв Северина Наливайка та Петра Сагайдачного, якi тут навчалися i формувалися як особистостi. А тут така нагода все побачити на власнi очi, оглянути тi видатнi мiсця, про якi, очевидно, розповiдав йому Микола Костомаров, добрий приятель, iсторик, письменник, котрий мандрував цим маршрутом зо два роки перед тим. У повiстi "Прогулка с удовольствием и не без морали" Т.Шевченко писав: "На полях Волiни и Подолии вi часто любуетесь живописнiми развалинами древних массивнiх замков и палат, нгекогда великолепнiх, как в Остроге или Корце. В Корце даже церковь, хранилище бальзамированнiх трупов фамилии графов Корецких, сама собою в развалину превратилась. Что же нам говорят? О чем свидетествуют эти угрюмые свидетели прошедшего? О деспотизме и рабстве! О хлопах и магнатах!.. Бедная, малосильная Волынь и Подолия! Она охраняла своих распинателей в неприступных замсках и роскошных палатах".
  Вiд Острога через поштовi станцiї Ґульчу i Варковичi
  битий шлях стелився до Дубна. У селi Гiльча Здолбунiвського району, колишнiй Гульчi, теж стверджують, що Тарас спинявся попити води iз джерела. Було те чи нi i скiльки взагалi джерельної води випив поет пiд час мандрiвки, достеменно нiхто не знає, але в селi й справдi є джерело, яке вiддавна славиться чудодiйними властивостями i приваблює християнських паломникiв. Ще в серединi ХIХ столiття тут стояла каплиця на честь святого Миколая, є вона й тепер.
  Дубно, повiтовий центр. Рiчка Iква. Замок князiв Острозьких - Любомирських, овiянi переказами монастирi i церкви. Шевченко знав про мiсто з "Тараса Бульби" Миколи Гоголя. Збагачений живими враженням, родовi коренi свого героя з поеми "Варнак" вирiшив поет означити в тутешнiх мiсцях:
  Води чимало
  Iз Iкви в море утекло...
  Над Iквою було село,
  У тiм селi на беталання
  Та на погибель вирiс я.
  Неподалiк Дубна, на хуторi в дiбровi, лiкувався Кирило, герой повiстi "Варнак". У своєму оповiданнi "Рiчка з iсторiї", опублiкованому в книзi "Радивилiв", я зобразив ситуацiю так, що йдеться про враження, отриманi письменником пiд час перебування в селi Пустоiванному. У просiцi на обрiї Кирило бачив вiдроги Карпатських гiр. З його ж оповiдi: "Час вiд часу навiдував мене Прохiр Кичатий... вiн мало було не потрапив у руки полiцiї в Кременцi... ...Я думав, як би тiльки зiбратися з силами i пуститися просто в Почаїв помолитися святiй заступницi почаївськiй..." А свiй шлях варнак позначає так: "Iз Кременця пiшов я через село Верби в Дубно, а iз Дубна на Острiг, Корець i на Новоград-Волинський".
  Звiсно, i Кременець, i Вербу, i Почаїв, i iншi мiста згаданi неспроста - їх оглядав Тарас Григорович. У Почаєвi, згiдно з отриманим завданням, вiн залиќшився на кiлька днiв: майстерно намалював чотири кольоровi акварелi з видами лари, якi публiкуються у виданнях мистецької спадщини Шевченка, збереглися й начерки чорним олiвцем, що свiдчить про неабияку ретельнiсть молодого художника. Його акварелi - свiтлi, сонячнi, а це вказує не тiльки на особливе ставлення до християнської святинi, а й на те, що в кiнцi жовтня 1846 року в Почаєвi була гарна, не затьмарена дощами й туманами погода. Отож будiвлi й хрести на малюнках вiдкидають тiнь, на одному з них (вид з тераси лаври) удалинi виднiється контур Пiдкамiнської гори (тодi це була вже територiя Австро-Угорщини).
  А тепер - про вiрш "Ой, чого ти почорќнiло, зеленеє поле", присвячений Берестецькiй битвi 1651 року. Написаний вiн на далекому Кос-Аралi у 1848 роцi, до речi, як i повiсть "Варнак", але складається враження - не за вичитаним iз книг, а з побаченого i вiдчутого, передуманого. Тому так виразно звучить метафорична вiдповiдь почорнiлого од кровi поля: "Круг мiстечка Берестечка на чотири милi мене славнi запорожцi своїм трупом вкрили..." "Чотири милi" - цього в книжках неможливо було знайти, це необхiдно було побачити, оглядаючи знанi мiсця. Тому й вiрш вийшов хоч короткий, але ємкий за змiстом, з високим накалом пристрастi. Мiж iншим, серед недатованих малюнкiв Шевченка, що їх спецiалiсти вiдносять до перiоду його волинської мандрiвки, є пейзажна замальовка з краєвидом, який дуже нагадує надстирянський (бiля села Пляшевої): з одного боку - лiс на пагорбi, з другого - рiчка. Адже нiхто не запечить: малюнки з видами Почаївської лаври збереглися лише тому, що становили собою частину робочого завдання художника i були переданi Археографiчнiй комiсiї. Напевно ж малював вiн i iншi пам"ятки, храми, замальовував краєвиди, але все те не збереглося.
  Як зазначав рiвенський лiтературознавець Ярослав Полiщук, говорячи про лiтературнi шевченкiвськi твори з волинським "акцентом", "проникливий аналiтичний погляд на минувќшину рiдного народу поєднуєтьтя тут iз живим, людяним вiдчуттям iсторiї, в якому чуємо i спiвчуття, i спiвстраждання, i благородний гнiв. Такi глибокi й переконливi роздуми могли народитися лише у великого художника-мислителя. ...Один iз найбiльших урокiв волинсько-подiльської мандрiвки для самого Шевченка: воќна дала йому змогу вiдчути як єдиний органiзм усю Україќну, дала моральне право виступати вiд iменi всiєї своєї знедоленої Батькiвщини".
  Напевно, повертався Шевченко тим же шляхом - через Вербу, Дубно, Острiг, Корець, хоча iснують припущення, що на запрошення знайомих їздив аж пiд Ковель. На зворотному шляху доводилося квапитися - сонячнi днi змiнювалися негодою, дороги ставали важкопрохiдними для перепряжних коней.
  Шевченко пiзнав звичаї, побут волинян. Враження загалом були гнiтючi. "Каторга кращою була б для них, - писав про волинських селян двома роками раќнiше Микола Костомаров. - Ставлення до них таке, що перевершує будь-яке уявлення про утиски i сповнює жахом друга людства". У дорожньому записнику, в якому поет i художник Тарас Шевченко робив начерки олiвцем, зберiгся лаконiчний запис: "Всюди їздив - i всюди плакав".
   Володимир ЯЩУК.
  
Оценка: 5.17*5  Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"